«Бог з великої Своєї милості відродив нас до Живої Надії через воскресіння Ісуса Христа» 1 Петр. 1:3
Б
Травень-червень 2009 р.
лизько двох тисяч років звучить ця радісна Євангельська новина про Воскресіння Ісуса Христа. Цю подію від нас, жителів третього тисячоліття, відділяють сиві століття минулого. Але ця звістка так само актуальна для кожної людини сьогодні, як і тисячі років тому. Над цією новиною не владний час, її не вкрив порох століть. «Христос воскрес!» Нехай ця звістка набатом віри відгукнеться у твоєму серці, дорогий читачу! «Воістину воскрес!» – нехай радісно вигукує твоє серце. Найкраще про цю подію записано в Новому Заповіті – найвірнішому історичному документі. Зокрема, у Євангелії від Марка (16 розділ, 9-16 вірші) читаємо так: «Коли Ісус воскреc уранці, першого дня в тижні, то з’явився передусім Марії Магдалині… Вона пішла і cповістила тим, що були з Ним, котрі плакали і сумували. Та вони, як почули, що Він живий, і що вона бачила Його, не повірили. Після цього, Він з’явився, в іншому вигляді двом з них на дорозі, коли вони йшли в село. Вони прийшли і розповіли іншим, але й їм не повірили. Нарешті з’явився Він одинадцятьом, коли ті возлежали, і докоряв їм за невір’я та ствердіння серця, тому що не повірили тим, які бачили Його воскреслого. І Він сказав їм: «Ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє всьому творінню. Хто увірує й охреститься, той буде спасенний; хто ж не увірує, той осуджений буде». Упродовж 40 днів по Своєму воскресінні Христос з’являвся Своїм учням. Спочатку – Марії Магдалині, іншим жінкам, потім окремим учням. Всі вони повідомляли про це апостолів, як написано: «одинадцятьох». Але написано, що вони ще не вірили. Врешті Він Сам постав серед них. І то одразу вони не повірили, бо подумали, що то якийсь дух постав перед ними (Лк. 24:37). Нарешті вони остаточно повірили. Але перший раз разом з ними не було Фоми. Вже апостоли увірували, повідомили про це Фому, а він сказав: «Не повірю, доки не побачу на руках Його ран від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів…» (Ін. 20:25). Через вісім днів Ісус знову з’явився учням, коли вже Фома був з усіма. Воскреслий Господь одразу запропонував Фомі вкласти пальця в Свої рани. Фома не став цього робити, а одразу повірив і визнав Ісуса Своїм Богом. «Ти повірив, тому що побачив Мене. Блаженні ті, що не бачили й увірували!» *** Отже, можна побачити, що невірство – найбільша проблема людини, за це найбільше Ісус Христос дорікав своїх послідовників. Сьогодні люди грішать багато якими
Найглибший зміст Воскресіння Ісуса Христа полягає у вічному житті, яке Він дарує усім Своїм послідовникам, що непохитно вірять не тільки в те, що Христос воскрес, але вірять й у своє прийдешнє воскресіння для вічного життя. З Великодньої проповіді Архімандрита Іоанна (http://paskha.gatchina3000.ru)
ВЕЛИКОДНЯ МОЛИТВА До Тебе, Воскреслий, здіймаємо руки І просим в молитвах: зійди на наш край. Прийди до сердець, що в тенетах розпуки, Повій Святим Духом і щастя нам дай. Як учням зневіреним, кожній людині Новину чудову у дім принеси. Дай віру, надію і в день воскресіння Святі почуття у душі воскреси. Дай зцілення хворим, розбитим — надію, В камінних серцях спалахне хай вогонь, Й небесне проміння нам душі зігріє Теплом на Голгофі пробитих долонь. Твоє Воскресіння і нашим хай буде, Щоб жертвенна смерть не намарне була, Щоб дихали легко та радісно груди І спрагла земля від дощів ожила. До Тебе, Воскреслий, здіймаємо руки І просимо щиро: зціли Ти наш край. Уже над Вкраїною падають круки... О, Боже, прости нам і щастя подай! Юрій Вавринюк, м. Луцьк, www.vavrynyuk.com.ua
Безкоштовна християнська газета
гріхами, але найбільший гріх – саме невірство. Невірство в Ісуса Христа, в Його воскресіння. «Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша!» (1Кор.15:17) Тобто, якщо не вірити в воскресіння Ісуса Христа – то взагалі таке християнство безглузде. «Та нині Христос воскрес із мертвих, первісток серед покійних!» – ці слова святого апостола Павла (1Кор.15:20) дають живу надію людям, що й вони можуть через віру в воскресіння Сина Божого Ісуса Христа отримати прощення своїх гріхів і життя вічне в Божому Царстві. «Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від
№3 (52)
усіх людей!» – саме ці слова апостола Павла стосуються тих християн, що мовби сповідують християнство, але не вірують в вічне життя, в воскресіння Ісуса Христа (Пасху). Ці слова стосуються тебе й мене, дорогий читачу. Христос називає особливо щасливими (блаженними) тих, що не бачили воскреслого Христа, як бачили його одинадцять апостолів, але увірували. Увірували у воскресіння Христа! «Ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангелію всьому творінню». Це повеління Христос дав апостолам, а в лиці його перших учнів – усім наступним поколінням учнів Христа – всім християнам. Головна суть, червона нитка Євангелії (загалом віри в Бога) полягає в тому, що Христос воскрес. Він не тільки помер, Він воскрес! «Чого ви шукаєте живого серед мертвих? – запитували ангели відвідувачів гробу Господнього, – Нема Його тут, Він воскрес!» (Лк. 24:5-6) «Ісуса Христа, Котрого, не бачивши, любите, і в Котрого віруєте, хоч донині не бачили, і радієте радістю невимовною і преславною, досягаючи вірою вашою спасіння ваших душ» (1Петр.1:8). Цими словами апостол Петро звертається й до нас, християн ХХI століття. *** Любий друже, де ти зараз перебуваєш? У якому стані твій розум, душа? Чи ти віриш цій радісній звістці про воскресіння Ісуса Христа – Сина Божого? Віра в це дає і нам живу надію на наше воскресіння, що й ми будемо там, де нині перебуває наш Спаситель. Більшість номінальних християн вигукуватимуть, часто у п’яному угарі, «Христос воскрес!» Але чи воскрес Христос у їхньому житті, серці, думках? Любий читачу, моє побажання, щоб сьогодні, у ці святкові пасхальні дні 2009 року, слова вічної Євангелії ожили в твоєму серці. Щоб ти, як той Фома, визнав Ісуса своїм Господом і Богом. Не дивись на цей світ, на людей, що байдуже відкидають цю звістку. Відкрий і подивися в Євангелію, почни з благоговінням і трепетом читати цю книгу, просячи невидимого Бога розм’якшити твоє серце. Я певен, що воскреслий Христос промовить і до тебе! «Це ж написано, щоб ви увірували, що Ісус є Христос (тобто Сам Бог), і віруючи, мали життя в ім’я Його». Так переконливо записав улюблений учень Ісуса Іван (Ін. 20:31). Щоб ти, любий друже, повірив і отримав вічне життя в ім’я воскреслого Ісуса Христа! Амінь. Геннадій Андросов
З БОГОМ МОЖЛИВО НЕМОЖЛИВЕ!
У нашій газеті читачі мали можливість познайомитися з людьми, що мають істотні фізичні недоліки, але вони живуть повноцінним духовним життям і більш того – збагачують інших! У цьому випуску представляємо Вам ще одну дивну людину – Тоні Мелендеса. Хоча він не має обох рук, але віртуозно грає на гітарі пальцями … ніг, складає пісні, у яких прославляє Бога. *** Тоні Мелендес народився в Нікарагуа в 1962 році без обох рук, тому що його мати, будучи вагітною, приймала препарат талідомід, що прописувався лікарями для полегшення нездужання під час вагітності, але потім з’ясувалося, що той препарат шкідливий: він викликав у дітей уроджені
дефекти... У дитинстві Тоні не міг зрозуміти, чому він без обох рук, на противагу іншим здоровим дітям, котрі часто насміхалися з нього. Це сильно ранило його серце, але батько його завжди побадьорював і говорив, щоб Тоні не здавався, не впадав у зневіру. Хлопчика привезли в Лос-Анджелес, щоб зробити йому протези. Він носив протези до 10 років, а потім відмовився від них. «Мені було незручно в протезах, — написав Тоні на своєму вебсайті (http://www.tonymelendez.com) — Ногами я можу робити набагато більше...». Його уміння користуватися своїми ногами вражає! Він самостійно їздить на автомобілі, живе в цьому складному світі, він одружився, усиновив зі своєю дружиною Лінн двох дітей. Але найбільш дивовижне – це музичне служіння цього християнина. Тоні Мелендес співає Господу хвалебні пісні, грає ногами на гітарі. Багато людей мають руки, але не мають бажання славити Бога. Тоні Мелендес має бажання славити Бога, має бажання грати на гітарі, хоча не має рук. Він почав із клавіш органа, потім у середній школі став грати на гітарі і гармоніці, почав писати ногами свої власні пісні. У дитинстві батьківська гітара для нього була більше іграшкою, він ніколи не думав, що ця гітара заграє для нього по справжньому. Тоні помітив, що саме Бог дав йому силу і мужність. Віра в Бога допомагає йому відчути себе потрібним людям. «Ти – мій Бог і камінь, на якому я стою!» — саме такі головні рядки в одній з пісень Тоні Мелендеса про Ісуса Христа. 15 вересня 1987 року в Лос-Анджелесі Тоні Мелендес грав на гітарі перед величезною аудиторією, де був присутній
глава католицької церкви Папа Іоанн Павло ІІ. Після виконання пісні «Never Be The Same» Павло ІІ підійшов до Тоні і сказав: «Я бажаю Вам продовжувати Вашу справу, це дасть надію багатьом людям». Це надихнуло Тоні на подальшу творчість. З тих пір Тоні об’їздив з концертами багато країн. Люди дивуються, почувши його пісні. Але справжнє диво навіть не в його піснях, а в живій надії, яку одержують люди, присутні на зустрічах із братом Тоні. Колись він мріяв стати католицьким священиком, але його не взяли, тому що для цього потрібно було мати як мінімум великий і вказівний пальці руки. Але він у своєму служінні Богові цілком успішно справляється і без католицької мантії. Люди часто запитують у Тоні: «Тоні, а що таке чудо для тебе?», і він завжди їм відповідає: «Коли я бачу, що ви піднімаєте свої руки, для мене це і є справжнє чудо». Тоні Мелендес також говорить: «Бог завжди в моєму житті, Він говорить мені: «Тоні, ти повинен працювати, ти повинен співати, ти повинен допомагати, ти повинен бути моїми ногами і можливо руками». Я почав подорожувати і розмовляти з молодими людьми по всьому світі. Я бачу людей, у яких є руки, ноги, у яких є все і вони говорять: «Я не можу, я не можу», на що я їм відповідаю: «Ви можете! Ви можете!» Будь ласка, не говоріть мені, що ви не можете, тому що ви можете набагато більше!» Відеокліп про життя і служіння Тоні Мелендеса з перекладом на російську мову можете подивитися, наприклад, на сайті: http://www.ng-most.at.ua/publ/1-1-0-9
2
Я
«ЖИВА НАДIЯ»
ТРАВЕНЬ-ЧЕРВЕНЬ 2009 р., №3
ЧЕРЕЗ СТРАЖДАННЯ ДО БОГА!
завжди радію, коли читаю свідчення людей, котрі, будучи відносно здоровими фізично, прийшли в покаянні до Господа Ісуса Христа, до пізнання Божої правди. Я ж прийшла до Господа через тяжкі випробування, та й зараз ці рядки пишу не я, а моя сестра в Господі, бо я не можу писати через інвалідність. Так, тепер, оглядаючись на своє минуле, я можу відверто сказати, що саме завдяки своїй хворобі я знайшла Ісуса Христа. Зараз мені 38 років. Я жила, як більшість людей. У свій час вийшла заміж, народила трьох чудових доньок. Але після третіх пологів я тяжко захворіла, мені був поставлений страшний діагноз: розсіяний енцефаломієліт. З 2000 року я маю 1 групу інвалідності. Повертаючись до свого духовного стану (ще до мого захворювання) відверто зізнаюсь, що була запеклою атеїсткою. Навколишній світ я сприймала тільки як матеріальну реальність. Коли ж захворіла, то мала безліч запитань, але не до всемогутнього Бога, а до смертних людей, лікарів. Та вони
лише розводили руками, мовляв, медицина нічого допомогти не в силі. Мені було дуже важко змиритися з тим, що залишатимусь паралізованою завжди, ніколи не зможу обійняти своїх донечок. Мені не хотілося взагалі жити, але людина до всього звикає, навіть до страждань… Якось у 2005 році до нас у гості завітав давній товариш мого чоловіка Женя. Під час спілкування ми помітили, що він якийсь не такий: він не хотів розмовляти про буденні речі, а все повертав на духовну тему. Потім він зізнався, що повірив у Бога. Спочатку ми сприйняли цю звістку з насмішкою, подумали, що він попав під вплив «віяння моди». Я не могла зрозуміти, навіщо йому молодому, здоровому здалася ця віра в Бога? Але мене вразив його погляд, його щасливі очі, впевненість у його словах. Він переконував мене, що світ виник не просто так, а над усім є усемогутній Творець, є Божий задум творіння всесвіту, людини. Вперше в житті я поглянула навколо якимось новим поглядом, піддавши сумнівам свої атеїстичні погляди.
РАНАМИ ІСУСА ХРИСТА Я ЗЦІЛЕНА! Зараз мені 33 роки. Живу в Німеччині. Хочу засвідчити про чудо, що Бог виявив у моєму житті. У віці 9 років у мене почалися головні болі. Лікарі не могли поставити точний діагноз. Припускали, що можливо це ускладнення, отримане від застуди. Призначили таблетки, але вони не допомагали і болі тривали. Для більш ретельного обстеження і стаціонарного спостереження мене поклали в лікарню. Після обстежен-ня поставили діагноз «внутрішньочерепний тиск», від нього й лікували. Мені стало трохи легше, але болі з’являлися знову. Біль виникав в одній стороні голови і поширювався до ока, носу та спини. Якось прокинувшись, я злякалася, тому що ліве око частково не бачило. Лікар визначив у мене глаукому. Мені було 30 років. Глаукома – захворювання, що вимагає тривалого систематичного лікарського спостереження впродовж усього життя. Причину лікарі пояснити не могли. Від очного тиску виникав біль, тому що рідина всередині ока давила на нерв. Це погрожувало відмиранням нерва і могла наступити сліпота. Я постійно приймала медицину і таким чином підтримувала свій більш-менш нормальний стан. Іноді я задумувалася про існування Бога. Читання Біблії і газети «Твій шлях» (видається в Німеччині) давали мені відповіді на мої запитання. У лютому 2007 р. я вирішила відвідати церкву, де поклоняються Богові не так, як у тій церкві, куди я ходила раніше. Я іноді відвідувала церкву, де переважно сповідують (як тепер розумію) номінальну християнську релігію, але це нічого не змінювало в моєму житті. У незвичайній для мене церкві сильно молилися і славили Бога. Мені було цікаво слухати просту проповідь пастора. Проте закрадалися сумніви, що може бути це секта. Невіруючі люди (чи номінальні віруючі) зазвичай всі інші релігійні громади (без розбору), які вони не знають і не розуміють, називають сектами. Я так само робила. Але чуючи в цій церкві дивні слова під час молитви, згадала, що читала про це в Новому Заповіті, крім того я молилася, щоб Бог уберіг мене від секти. Сумніви розсіювалися. Після проповіді пастор запропонував мені покаятися у своїх гріхах і визнати Ісуса Христа своїм Господом і Спасителем. І я вимовила молитву покаяння. Якщо до відвідування церкви я відчувала біль, то вдома після служіння я вже не відчувала болю. Після цього я була кілька разів у лікаря для перевірки. Лікар не міг пояснити моє несподіване зцілення. Але я зрозуміла, що зцілена чудодійною силою Господа. Дякую Богу, для Якого нічого неможливого немає. Ранами Його я зцілена! (1 Петр. 2:24). Хочу ще додати, що коли я самостійно читала Біблію, то думала, чому Ісус ходив і лікував людей близько 2.000 років тому, а не зараз, або чому я не народилася тоді і не зустріла Ісуса, щоб Він мене зцілив? Але тепер я знаю, що «Ісус вчора і сьогодні і навіки Той Самий!» (Євр. 13:8). Я зрозуміла, що Богові не потрібно наше дотримання релігійних ритуалів, Він хоче, щоб у нас була жива віра в Ісуса Христа і щоб ми дотримувалися волі Отця Небесного. Тому дуже важливо ходити в живу церкву і вникати в себе та вчення Ісуса Христа. Господь довготерпеливий і милостивий! Юлія Штанг, м. Нюрнберг, Німеччина.
Женя поїхав, а я залишилася наодинці зі своїми спантеличеними думками. Я навіть не могла спокійно спати. Думала, а що як справді мені колись прийдеться давати відповідь перед Богом за своє життя, за свої вчинки? Потім я знову мала зустріч з Женею, у мене накопичилося багато запитань про віру в Бога, на які Женя давав мені відповіді. Потім Женя запросив нас до церкви і ми однієї неділі відвідали їхнє богослужіння. Я познайомилася з багатьма людьми, мене вражала якась внутрішня єдність присутніх на зібранні, я побачила особливе ставлення тих людей одне до одного, мені також здавалося, що кожного з них турбував духовний стан моєї душі. Я не довго вагалася і покаялася у своїх гріхах і надбала в серці такий спокій та мир, про який не могла раніше навіть мріяти. Я відчула присутність самого Господа! Я нам наші гріхи, а й цілком змінює наші серця безмежно вдячна Спасителю Ісусу Христу за і кожне життя для вічної слави. Амінь. Тетяна Сорока, с. Новороманівка, Його велику любов і милість до мене, за те Знам’янський р-н, Кіровоградська обл., терпіння, що Він виявляв до мене в усі роки 27452. Тел.: 8 067 38 99 566. мого невір’я. Ісус Христос не лише прощає
«Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі!» Мені довелося пройти чимало випробувань, доки відбулася моя перша зустріч з Богом. Тоді мені було 42 роки (зараз 54). Я служив авіаційним техніком. Робота важка, часто промерзав, і тому у мене стали хворіти ноги (атеросклероз). Мене довго лікували, але лікарі нічого вдіяти не змогли, і тому у 1988 році мені ампутували одну ногу. Але почалося ускладнення й з другою ногою, її також відрізали. Взагалі-то я переніс більше 15 важких операцій, п’ять разів помирав після отриманих доз наркозу. Лежачи на лікарняному ліжку, у мене було достатньо часу подумати над своїм життям. Переглядаючи свої минулі роки, я впевнився, що духовний світ реальний так само, як і матеріальний. У той час я став слухати по радіо і дивитися по телевізору християнські передачі, роздумував про Бога. А одного разу мене навідали незнайомі мені офіцери, які повідали мені, що відвідують богослужіння в церкві. Вони розповіли, як увірували в Бога. Їхні свідчення підштовхнули мене читати Біблію, я став сприймати її не просто книгу, а як Слово від Бога до мене. І одного разу Господь мені відкрився. Хоч я залишився калікою без обох ніг, сильно ослабнув фізично, та Божа милість не залишила мене! Я вважаю, що в моєму покаянні також значна заслуга моєї матері, яка слізно і невпинно молилася за мене. Хоч я не став одразу зразковим християнином, а часто переживав нервові зриви, відчуваючи свою залежність від інших, свою безпомічність, неспроможність зарадити собі в
елементарних речах. Бувало часами приходилося чекати, поки хтось підійде і дасть мені потрібну річ, яку я сам не міг взяти. Все це злило мене, але я швидко відходив і потім каявся перед Богом, просив прощення у рідних. Часто просто виплакувався перед Богом в молитві, шукаючи розради своїй душі. А потім, одного разу, почув, як Дух Святий промовив до мене: «А ти, Тодоре, не надійся на людей, а проси у Мене сили, щоб ти самостійно все міг робити». Для мене це було несподіванкою і разом з тим – мудрою підказкою. І я став просити Бога про допомогу. Не все у мене виходило з першого разу добре, але, дяка Богу, з часом я все опанував і тепер зовсім ні від кого не залежу, можу повністю себе обслуговувати сам. Ще й доглядаю старенького 82-річного батька. Переконуюся, що Господь завжди буде на нашому боці і укріплятиме нас благословіннями, якщо ми хочемо виконувати волю Божу. Господь побуджає мене служити іншим людям молитвою, особливо за важко хворих. Часто виїжджаю з братами до таких людей, які мають невиліковні хвороби. Спочатку ми несемо їм Слово Боже, проповідуємо, потім молимося. Бували конкретні випадки зцілення по молитві. Слава Господу! Я радію, що можу бути інструментом у Божих всесильних руках. Він може прославитися через кожну людину, не обов’язково здорову фізично. Головне, щоб серце такої людини вповні було віддане Господу! Тодор Кам’янський, с. Кострижівка, Чернівецька обл.
НА ЦЕ ВАРТО ЗВЕРНУТИ УВАГУ!
Відповідно до результатів соціологічного опитування в Росії у безсмертя людської душі вірять близько 70 % респондентів. Причому спрямованість цієї віри все-таки християнська – адже у воскресіння Ісуса Христа з цієї групи опитуваних вірять 62 %. А от у такий важливий пункт Символу християнської віри, як воскресіння мертвих перед Страшним судом – вірять у два рази менше (?) опитаних людей: до 35%. Який висновок можна зробити з цього? Такий, що багато людей погоджуються, що Ісус Христос воскрес. Але фактично не розуміють яким чином це стосується їхнього життя. Подаємо нижче випис з Великоднього інтерв’ю з патріархом Філаретом (записаний 31березня 2008 р. в «Жіночому журналі», №4, 2008 р.), в якому подається вичерпна відповідь на це найважливіше питання для кожної людини.
ХРИСТОС ВОСКРЕС, ТОЖ ВОСКРЕСНУ І Я!
Вічне життя – це дар Божий людям. Син Божий прийшов у цей світ і знищив смерть у собі самому (як людині), так і у всіх інших людях. Воскресіння Ісуса Христа (перемога над смертю в людській природі) дає нам надію на загальне воскресіння. Христос воскрес, а після Нього воскреснуть усі люди - і праведники, і грішники. «Істинно, істинно кажу вам, що надходить година (і вона вже настала), коли мертві почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть... Не дивуйтеся цьому, бо настає час, коли всі, що в могилах, почують його голос; і вийдуть ті, що робили добро, на воскресіння життя, а ті, що робили зло, - на воскресіння суду» (Євангеліє від Іоанна, 5:29). Тому ми й говоримо, що смерть нам не страшна. Тому що ми навіть тіло знову приймемо, і воно буде досконалим після загального воскресіння мертвих. Не має значення, скільки часу до цього моменту пройде у вічності (час нічого не значить), але воскреснуть усі люди, і ми цю віру повинні в собі носити. Якби грішник, що відкидає Ісуса Христа (Його воскресіння), усвідомив, що його очікує у вічності, він був би радий перетворитися в небуття. Але душа людини безсмертна, і є вічне страждання і вічне блаженство. І ми, віруючі люди, маємо живу надію на вічне блаженство, і воно прийде, якщо ми будемо перебувати у вірі, будемо вірні Ісусу Христу. Христос сказав апостолу Хомі: «Ти повірив у Моє воскресіння, тому що бачив. Блаженні ті, хто не бачили, але вірують» (Євангеліє від Іоанна, 20:29). Тому всяка людина, що стверджує, що вірить у воскресіння Ісуса Христа, відповідно тим самим говорить, що вірить й у своє власне воскресіння і сподівається на блаженне вічне життя. До речі, воно залежить не від наших добрих справ, а від милості Божої. Якби наше перебування в Царстві Небесному залежало тільки від людських учинків, ми б усі опинилися в пеклі, тому що немає жодної безгрішної людини. Але ми віримо у своє майбутнє блаженне життя, сподіваючись на милість Божу, котра настільки велика, що людина навіть не може уявити ступінь цієї безмірної любові. І страждати у вічності будуть тільки ті, хто свідомо відмовився від Бога. Коли ми вітаємо один одного «Христос Воскрес!» і відповідаємо «Воістину Воскрес!» - це звучить голос віри: я підтверджую, що Христос дійсно воскрес.
«ЖИВА НАДIЯ»
ТРАВЕНЬ-ЧЕРВЕНЬ 2009 р., №3 Християнські реабілітаційні центри в Україні виникли не дуже давно. Але багато людей можуть сьогодні визнати, що такі центри вносять істотний вклад в оздоровлення суспільства, яке без перебільшення можна назвати хворим. “Наркоманія”, “алкоголізм” досить сильно вразили багатьох людей, особливо – молоде покоління. Деякі люди, піддані наркотикам і алкоголю, шукають вихід, і варто помітити, що саме в таких центрах можуть надати реальну допомогу. Реабілітаційні центри не випадково називаються християнськими, тому що Христос – це та Особа, Котра може дати справжнє звільнення - і від наркотиків, і від алкоголізму - і від будь-якої іншої гріховної залежності. Пропонуємо Вашій увазі кілька нових свідчень реабілітантів одного з таких центрів, розташованого за адресою: вул. Кар’єрна, 44, м. Київ, 03061.
ПОЧАТОК НОВОГО ЖИТТЯ
Я народився в 1983 році в м. Рівне. У дитинстві був гарною і слухняною дитиною, у школі до 8-го класу навчався на “відмінно”. Здавалося все повинно було бути добре, але, на жаль, незабаром мене начебто підмінили. У 15-літньому віці я почав захоплюватися музикою, у якій прославлявся злочинний спосіб життя і наркотики. Майже весь вільний час я проводив на вулиці. І коли мені було 17 років, я вже був ін’єкційним наркоманом. Що найстрашніше, це те, що мені такий спосіб життя подобався, і змінювати я нічого не хотів. Але наслідки не змусили себе довго чекати, незабаром у моєму житті з’явилися: міліція, судимості, борги, невиліковні хвороби. Я виніс з дому всі коштовні речі, обдурив усіх близьких і друзів, і залишився абсолютно самотнім. Коли мені виповнився 21 рік, я перетворився в бомжа. Моїм пристановищем були сходинки в парадному та підвали. Цього я не міг винести і спробував покінчити з собою, але по милості Божій я залишився живий. 1 березня 2004 року я був у черговий раз затриманий міліцією за скоєний злочин. Знаходячись у камері, я звернувся до Бога, своїми словами попросив допомоги і прощення. Я точно пам’ятаю, що пообіцяв Йому, що буду служити Господу, якщо Він мене врятує від в’язниці. Дивно, але
Брат Віктор з дружиною Анною
3
обох ніг. Лежачи на лікарняному ліжку, я плакав від безсилля і не хотів, щоб так закінчувалося моє життя. Але моя мама продовжувала боротися: вона молилася за мене. У лікарні мене відвідали віруючі, колишні наркомани, які розповіли про те, що є вихід, він в Ісусі Христі. Я схопився за це слово і попросив Ісуса, щоб Він змінив моє життя. У такому стані я приїхав до Києва – у реабілітаційний центр, де Бог звільнив мене від усіх гріховних залежностей, змінив моє серце, зцілив. Сьогодні я допомагаю в тюремному і реабілітаційному служінні нашої церкви в Хмельницькому. Навчаюся в духовній
в той же день мене випустили, і ввечері того ж дня я зустрів віруючих, котрі запропонували поїхати в Київ, у реабілітаційний центр. 3 березня 2004 року я приїхав у центр, і це стало початком мого нового життя. Я дуже вдячний Господу і служителям, що показали мені Божу любов і турботу! Віктор Заїка.
“Я СХОПИВСЯ ЗА СЛОВО, ЩО ІСУС МІЙ ПОРЯТУНОК!” Мені 35 років. Дякую Богу, що по Його великій милості я не загинув. До армії моє життя було більш-менш стабільним. Повернувшись з армії, я подумав, що навчання і робота не для мене, вирішив зайнятися добуванням “легких” грошей. І зібравшись з однодумцями, ми залишили рідний Хмельницький і виїхали до Москви. Там почали займатися злочинною діяльністю, у нас з’явилися гроші, успіх, положення, дорогі автомобілі. Але чим більше я “заробляв” у такий спосіб гроші, тим більше в моє серце приходила порожнеча. Дивлячись на своїх друзів, що вмирали, сідали у в’язниці, пропадали без звістки, я розумів, що мене чекає така ж доля. Порожнечу, що з’явилася, я став заповнювати наркотиком. Це затяглося на довгих 12 років. Повернувшись до Хмельницького наркоманом, я нічого не міг поміняти у своєму житті. Я ненавидів себе, все в моєму житті було зруйновано. Я залишив дружину і 4-річну дочку, повернувся до мами. Фізичний стан погіршувався з кожним днем, я практично перестав ходити, лікарі готували мене до ампутації
семінарії “Благодать та Істина”. За все слава Ісусу Христу! В’ячеслав Когут.
СПРАВЖНЄ ЗАДОВОЛЕННЯ ЛИШЕ В ІСУСІ ХРИСТІ!
Початок моєї історії нічим не відрізняється від багатьох інших свідчень людей, яких Господь звільнив з рабства наркоманії. Я народився в 1984 році в м. Хмельницькому і виріс у благополучній сім’ї. Мої батьки дотепер є для мене гідним прикладом сімейних відносин. Але з ранніх років мене дуже сильно притягувала вулиця, і все, що там відбувалося. Вулиці я віддавав увесь свій час. Одного разу, коли мені було 13 років, я довідався, що хлопці в моєму дворі курять травку (коноплю). Ці наркотики мені сподобалися і стали невід’ємною часткою мого життя. Через кілька років, трохи подорослівши, я зрозумів, що травка мені набридла, вона не приносила таких гострих
Покликання до виконання волі Божої Мій шлях до Бога був дуже цікавим, але, на жаль, і досить довгим, адже пізнала я Божу милість вже будучи пенсіонеркою. Я не буду оповідати про своє довге життя без Бога, розповім лише про той час, як мені відкрився живий Господь. У мене була віруюча тітка, в якої була велика старовинна книга – Євангелія. Один чоловік дуже просив у неї ту книгу, але я, хоч і не читала її, проте думала, що така свята книга повинна бути в домі, крім цього вважала її родинною реліквією. Коли тітка захворіла, мені приходилося часто сидіти біля неї. Приходилося читати їй і ту Євангелію... А одного разу розгорнула тітчин пісенник духовних псалмоспівів і прочитала декілька пісень. А там все про Божу любов, про страждання Ісуса Христа за нас, грішних людей. Я тоді подумала, що в мене й близько немає тієї любові, про яку йшла мова в тих піснях. Можливо саме тоді був перший поклик Божий до мене, але я тоді не відгукнулася на нього. Коли ж стали транслювати по телевізору духовні християнські передачі, то я одного разу навіть написала листа до редакції однієї з телепрограм. Мені надіслали книжечку «Воля Божа для тебе». Прочитавши її, я довго плакала, бо зрозуміла, що довгі роки жила по своїй волі, а Божу волю не знала і не виконувала. Саме тоді померла моя тітка, на її похорон приїхала велика група християн на чолі з обласним єпископом з Кіровограда. Тоді зійшлося багато людей подивитися на той (не звичайний для нас, світських людей) похорон. Я уважно слухала проповідь єпископа. Потім (чомусь саме мені) він подарував невеличку брошурку «Це було твоє життя, а це буде твоє життя!» Після її прочитання я гаряче молилася до Бога і просила прощення за свої гріхи, а на палітурці брошурки поставила дату мого покаяння. Саме тоді мої діти стали відвідувати церкву. Кликали й мене, а я весь час відмовлялася. Мій син співав мені під власний акомпанемент гітари духовні пісні, я слухала й раділа за нього, але разом з ними йти не збиралася. Та одного разу було якесь свято і я вирішила таки піти. Але не змогла знайти потрібної адреси. Іншого разу, тільки стала збиратися до церкви, як у мене дуже «закрутилася» голова. Понизився тиск. Я тоді зрозуміла, що хтось таки дуже не хоче, щоб я пішла до церкви. І я сказала вголос:
«Ні! Я таки піду! Що б то мені не вартувало!» Хоч фізично я була кволою, але раділа, що мала спілкування з віруючими, які так люблять Господа. Коли почула, як моя невісточка домовляється з священиком про те, щоб виконати їй заповідь Ісуса Христа й охреститися, то подумала: «О, дав би Господь, щоб і мені дожити до того дня, то й я прийму водне хрещення!» І той день настав! 2 червня 1996 року я прийняла Завіт з Богом разом з моїми дітьми через водне хрещення у Південному Бузі. Це був найщасливіший, назавжди пам’ятний день мого життя. Я стала трудитися в церкві, допомагала готувати обіди братам-будівельникам, що тоді будували новий дім молитви. Також стала роздавати іншим людям Євангелії, які привозив служитель церкви з Кіровограду. Я роздавала ті книжечки десятками і наївно думала, що ті люди одразу стануть віруючими і прийдуть до церкви. Але жодної душі я не побачила в церкві. Я, мало не плачучи, звернулася до служителя: «Що я не так зробила? Я так хотіла, щоб тим людям відкрилася правда Божа, так, як відкрилася мені!» А він відповів, що наше завдання сіяти Слово Боже, а Господь його зрощує. І я продовжувала сіяти! Я рознесла більше 5 тисяч Нових Заповітів по нашому місті Гайворон. Мені довелося побачити найрізноманітнішу реакцію людей: одні дякували, інші сміялися, ображали. Але я не ображалася, бо знала волю Божу. Зараз я фізично стала більш немічною, але бажання служити нашому Господу не зникає. Стала робити ксерокопії з різних християнських видань, що отримую по пошті, роздаю людям. Мій син, який став пастором церкви, підказує мені, як краще це зробити. Я й сьогодні кажу моєму пастиреначальнику Ісусу Христу: «Ось я! Пошли мене!» Бажаю усім трудівникам на ниві Божій натхнення, благословіння у нелегкій праці. «А Богові подяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав. Отож, брати, любі мої, будьте міцні, непохитні, збагачуйтесь завжди в Господньому ділі, знаючи, що ваша праця не марнотна у Господі!» (1 Кор.15:57-58). Ганна Іванівна Свистак, м. Гайворон, Кіровоградщина.
відчуттів, яких хотілося б. Так з’явився в моєму житті амфетамін, а потім героїн. Тоді моє життя мені не уявлялося без наркотиків, і змістом мого життя стало спробувати все. Так пройшло три роки, життя прийшло до повного краху: загублені відносини з рідними і близькими, друзями, зруйноване здоров’я, проблеми в університеті, розшук органами влади, повна безвихідність. І я задумався: невже я народився для того, щоб бути наркоманом і постійно страждати? Почалися пошуки виходу, я пройшов курс соціальної реабілітації в іншій країні. Якийсь час я не вживав наркотики, батьки радувалися, але я знав, що всередині – я той же наркоман. І я знову повернувся до наркотиків. Хоч вже не відчував ніякого задоволення від наркотиків. Я був цілком розбитий і розчарований. Але одного разу до мене прийшов друг, з яким я коловся раніше, і я побачив, що з ним було щось не так, у його голосі бриніло життя і радість. Він мені сказав, що знаходиться в християнському реабілітаційному центрі. І тоді я сказав собі, що мені все одно, що зі мною буде, куди треба їхати, що робити, я хочу бути таким же життєрадісним, як він. Приїхавши в Київ (у центр реабілітації), я побачив людей, у яких вирувало життя, у них сяяли очі, але не від наркотиків, а від чогось іншого, і мені стало ще цікавіше. У відношенні до себе я побачив Божу любов і турботу братів. Усвідомивши, що я людина, що заподіяла багато зла і страждань людям, я попросив у Бога прощення, і все моє життя змінилося. Моя душа, нарешті, знайшла справжнє задоволення! Я побачив, як моє життя преображається і поступово відновлюється. Ісус дав мені все це даром, і я прийняв рішення бути корисним і служити такому Богу. Пройшовши курс реабілітації, я почав служити, таким же людям, яким був колись сам. Господь допоміг мені закінчити університет, відновити відносини в сім’ї, і дає все потрібне для життя, а найголовніше: у мене є радість і бажання жити! Дякую Ісусу Христу за те, що Він знайшов мене, очистив від гріха мою душу і дарував вічне життя. Амінь! Костянтин Мамчур
МОЯ ДУША РАДІЄ БОГОМ! Я, мабуть, у нашій церкві найстарша – мені виповнилося вже 83 роки. Бога я пізнала ще з дівоцтва, бо моя матір була віруючою. Від неї я вперше почула молитву, навчилася співати духовні пісні. Саме віра в Бога допомогла мені пережити труднощі: війну, голодомор. На жаль, я вийшла заміж за невіруючого чоловіка. Він частенько ображав мене, бив, не дозволяв відвідувати церкву. Я мріяла, коли ж зможу вільно, без перешкод, зі своїми двома сестрами (вони віруючі) піти на богослужіння? Чи настане такий час? Більше всього в той нелегкий час я мріяла мати свою Біблію. Нарешті мені один брат вислав по пошті ту книгу. Як з’являлася вільна хвилина, я її крадькома від чоловіка читала. Але одного разу він таки мене застав за читанням Слова Божого. Та ще й був напідпитку. З великою люттю схопив Євангелію, підніс до грубки і подивився на мене, вичікуючи, що ж я робитиму. — Зараз я вкину твою Біблію у вогонь! — Знай, Грицю, що це живе Слово Боже, воно не горить, Його ніхто не зміг знищити за тисячі років і тобі не вдасться. Це ти не зі мною воюєш, чоловіче, а з Живим Богом. Де ті, що палили Слово Боже? Самі горять у вічному вогні, як ті дрова у грубі! Він враз зблід, кинув Євангелію на стіл, тоді сильно гримнув дверцятами у грубі та прожогом вийшов з хати. Пройшов час. Я продовжувала молитися за чоловіка. І одного разу він дозволив мені піти до церкви. А коли я потім заговорила про водне хрещення (яке хотіла прийняти), то він знову повстав. А я продовжувала молитися за нього, щоб Господь пом’якшив його серце. Однієї неділі сестри йшли повз наше подвір’я та й мене гукають, а дід: «Та йди вже з ними, та й за мене помолися…». Потім мій чоловік помер, а я переїхала жити до доньки. Там віруючі саме будували новий дім молитви, то й я намагалася завжди допомагати. Я тішуся за своїх онуків, які охоче відвідують богослужіння. Тепер, дякуючи Богу, я можу нарешті вільно ходити до церкви, молитися за всіх родичів, за сусідів, за наше селище, щоб не були далекими від Христа, а прийшли до Нього в покаянні, бо Він ще кличе нас. Катерина Рибак, с. Салгутово, Кіровоградщина.
«ЖИВА НАДIЯ»
4
С
ейчас мне 54 года, а покаялся я всего два года назад. Полвека прожил, не общаясь ни с одним верующим, как будто находился в безвоздушном пространстве. В этом не было бы ничего особенного или удивительного, если бы не тот факт, что мой дед был православным священником, а его родной брат – известным священнослужителем евангельской церкви. Но как раз это послужило тому, что мой отец, опасаясь гонений от коммунистов, всячески скрывал эти факты от меня. К тому же мой дед умер от туберкулёза в 1938 году, а его брат (дядя моего отца) ещё раньше (в 1929 г.) эмигрировал в Канаду. А в то время в Советском Союзе была в действии сильнейшая атеистическая пропаганда, которая так сильно повлияла на моего отца, что он впоследствии стал начальником политотдела, дослужился до звания полковника советской армии. Моему отцу сейчас 85 лет, и, слава Богу, что он хоть на могиле у мамы становится на колени и крестится, это всё-таки лучше, чем ничего. Теперь, когда я по милости Божьей уверовал, я также молюсь за своего отца, чтобы и он обрёл милость у ног Спасителя Иисуса Христа. *** Так с чего же всё началось? Однажды вечером моя дочь искала наших однофамильцев в сети Интернет, и спросила меня: — Папа, ты не знаешь кто такой КметаЕфимович? Я нашла эту фамилию в интернете… Я пояснил дочке, что это брат моего дедушки и тогда я уже знал, что КметаЕфимович Иван Авксентиевич – известный религиозный деятель русско-украинского баптизма. — Папа, а кем был твой дедушка? — не унималась дочь. — Дедушка был православным священником, — ответил я. — А почему два родных брата оказались в разных христианских деноминациях? Я этого не знал, да и не мог знать. А последний вопрос дочери «Кто они такие, баптисты?» застал меня также врасплох, и я пообещал во всём разобраться. Утром на работе, вспомнив своё обе-
ВОЗВРАЩЕНИЕ К БОГУ
«Так, говорю вам, бывает радость у Ангелов Божиих и об одном грешнике кающемся» (Лк. 15-10).
щание (а своё слово я привык держать), крепко задумался. С чего и кого начать? Зная из биографии Ивана Авксентиевича, что в середине 20-х годов прошлого века он жил в Харькове и был ответственным редактором журнала «Баптист Украины», быстро по Интернету нашёл адрес и телефон Харьковского областного объединения евангельских христиан-баптистов и позвонил... — Церковь «Преображение» — услышал я приветливый голос. Представившись, я поинтересовался, не сохранились ли в церкви материалы о Кмете И. А. Взяв мой номер телефона, собеседник пообещал перезвонить. Вечером зазвонил телефон: — Вас беспокоят из церкви «Преображение», у нас есть интересующие вас материалы, подходите в удобное для вас время. В ближайшее воскресенье (чудным образом совпавшим со Светлым Воскресением Христовым!) я подходил к церкви. Перед церковью стояли разного возраста празднично одетые люди с открытыми радостными лицами, они весело приветствовали друг друга, обнимались, и даже целовались. «Похоже, что тут все родственники» — подумал я и вспомнил всё, чему меня учили в школе и в институте о «баптистах-сектантах». «Да, надо ухо держать востро, а то не ровен час, затянут» — с опаской подумал я и с любопытством зашёл внутрь церкви. На входе меня встретил прилично одетый в чёрный строгий костюм с галстуком мужчина средних лет с «бейджем» на груди. «Так, какой-то местный начальник» — подумал я и рассказал о цели своего визита. На секунду в глазах мужчины мелькнула растерянность, но, быстро сориентировавшись, он предложил присесть, поучаствовать в служении, а по окончании побеседовать с пастором, потому что для беседы немедленно уже не было времени (начиналось служение). Я согласился, мне
Пропонуємо Вам відвідати богослужіння християн в Полтавській області, що відбуваються ЩОНЕДІЛІ: смт. Білики: Кобеляцького рну: з 1000, вул. Пристанційна, Дім Молитви; м. Гадяч: з 1000, вул. Вокзальна, 1А; м. Глобине: з 1000 та 1700, вул. Четверикова, 5 м. Гребінка: з 1400, вул. Жовтнева, 52; м. Диканька: з 1600, РБК; м. Зіньків: з 1500, вул. Гоголя, 33; м. Кременчук: з 1000, вул. Щорса, 20/1; м. Лубни: з 1000, вул. Драгоманова, 33; смт Машівка: з 1000, вул. Нестерця, 8; м. Миргород: з 1000, вул. Гоголя, 159, церква «Жива Надія»; с. Оболонь: з 1000, вул. Котляревського, 9А; м. Оржиця: з 900, вул. Леніна, 87; м. Полтава: з 1000, бульвар Б. Хмельницького, 19, (Зуп. «Вавілова»), Церква «Нове Життя»; c. Ульяновка, Гребінківський рн: з 900, Дім Молитви, Церква «Ковчег». м. Пирятин: з 900, пл. Борців Революції, 12; cмт Решетилівка: з 1100, вул. Горького, 105А; м. Семенівка: з 1300, вул. Чапаєва, 6; м. Хорол: з 1300, вул. Крилова, 16; м. Чорнухи: з 1000, вул. Сковороди, 11; смт Чутове: з 1000, вул. Комсомольська, 45; смт Шишаки: з 1000, вул. Корніліча, 27
тут ви можете дописати додаткову інформацію
про місце та час зібрання вашої церкви
действительно было интересно посмотреть. Оглядевшись, я заметил кафедру, пианино и место для хора. «Наверное, лекции читают и концерты устраивают» — решил я. Между тем зал быстро заполнялся людьми. Откуда-то снизу стали выходить хористы и служители. Все встали, встал и я. Не зная, как себя вести в церкви, начал приглядываться к поведению остальных. «Жаль, что в институте на курсе «Основы атеизма» этому не учили», — почемуто подумал я. Окружающие меня люди молились, пели псалмы, слушали проповеди и по-моему им это нравилось, и делали они это с удовольствием, от души, не по принуждению. Многие бабушки чтото записывали в старенькие тетради, у большинства были видавшие виды Библии, несколько потерявшие свой первоначальный вид от частого использования. Люди прославляли и хвалили Бога. И у меня возникло непреодолимое желание разобраться, почему и для чего они сюда ходят? В конце служения пастор сделал призыв к покаянию, несколько человек вышли вперёд. Все присутствующие в это время молились за них. «И как они не стесняются перед незнакомыми людьми исповедоваться, стыдно, наверное?» — промелькнуло в моей голове. «Я бы так не смог» — уверенно решил я. После окончания служения ко мне подошёл пастор и предложил пройти с ним. Оказывается, в библиотеке церкви сохранилась подшивка журнала «Баптист Украины» за 1926-1927 годы и сборник христианских гимнов, на стихи Ивана Авксентиевича, положенные на музыку. После беседы с пастором я решил принимать участие и в последующих собраниях, непонятно откуда у меня появилось желание к слушанию Слова Божьего, мне также хотелось петь вместе со всеми, и ко всему я начал самостоятельно читать Библию! Постепенно хаотично разбросанные в памяти знания о Боге, об Иисусе Христе стали выстраиваться в стройную До уваги цінителів поезії систему. Стали реализовываться українською мовою! слова апостола Павла: «Итак, Відкрито сайт, вера от слышания, а слышание
присвячений українській християнській поезії: www. vavrynyuk.com.ua Українська християнська поезія ще не достатньо досліджена і популяризована. На безмежних просторах інтернету справді високохудожніх віршів християнського змісту українською мовою дуже мало. Юрій Вавринюк (редактор християнського журналу «Благовісник», м. Луцьк) започаткував інтернет-проект, мета якого — заповнити цю прогалину. На сайті «Доторкнутися до Вічного» розміщено християнські вірші, згруповані за авторами та за тематикою, подаються практичні поради щодо віршування. Якщо Ви пишете вірші або їх пишуть Ваші друзі, і Ви вважаєте, що вони варті того, щоб з ними ознайомилися усі, надішліть їх на адресу: poet@online.ua. Якщо ж Ви не маєте Інтернету, надсилайте Ваші поезії звичайною поштою на адресу: Юрій Вавринюк, вул. Вороніхіна, 14-а, м. Луцьк, 43020.
ЖИВА НАДIЯ
Засновник газети Церква християн віри Євангельської «Жива Надія», м. Миргород, Полтавська обл., вул. Гоголя, 159.
травень - червень 2009 р., №3
Реєстраційне свідоцтво ПЛ №386 від 20. 11. 2000.
Газета друкується за рахунок добровільних пожертвувань і розповсюджується безкоштовно
Віддруковано ТОВ Вид. «Миргород», вул. Кашинського, 21, м. Миргород.
Зам. № 682 Тираж 15 000 екз.
ТРАВЕНЬ-ЧЕРВЕНЬ 2009 р., №3 от слова Божия» (Рим.10:17). Обратив внимание на то, что спасение в Иисусе Христе начинается с покаяния, я решил «попробовать для себя» дома покаяться. Вот тут-то и началось…..Какой-то грубый и властный голос начал взывать к моей логике и разуму, напоминать основные постулаты материализма и теории эволюции Дарвина, стыдить Библией как «бабушкиными сказками». И я уже почти начал сдаваться, когда услышал другой голос (тихий и ласковый), советующий встать на колени и попросить у Бога прощения. Борьба продолжалась не одну неделю….
А я все эти дни ходил в церковь. И в один прекрасный день (благодарение Господу!), не дожидаясь призыва к покаянию, я стал перед всеми на колени в церкви и принял Господа Иисуса Христа как своего личного Спасителя. Я шёл по проходу на своё место, какие-то ранее незнакомые (а теперь родные) люди поздравляли меня, жали мне руки, и я понял, что принят в семью и здесь, и на Небесах. На душе стало так легко (никогда раньше я не испытывал такого чувства!), только теперь я в полной мере ощутил радость примирения с Богом. Оставшуюся часть служения я помню смутно, а когда выходил на улицу, то поднял глаза к небу и возблагодарил Господа за то, что меня грешника из грешников, бывшего коммуниста, подполковника запаса, «афганца», погрязшего в грехах, Бог принял в Свою семью…. Начиналась новая жизнь, жизнь во Христе и для Христа. Кмета Олег Алексеевич, г. Харьков, е-мейл:koa@ssm.com.ua
УВАГА! Слухайте християнську радіопередачу «ЖИВА НАДІЯ» щотижня, у понеділок, з 21 год. 30 хв. на першому каналі Українського Національного Радiо. Листи на радіопередачу надсилайте за адресою: Ненсi Іванівна Зiнчик, радіопередача «Жива Надiя», вул. Григорія Онискевича, 3, м. Київ, 03115. Якщо Ви бажаєте отримувати газету поштою, то (попередньо!) надішліть до редакції газети (Андросову Г. М., вул. Колгоспна, 44, м. Миргород, Полтавська обл., 37600) грошовий електронний переказ (через поштове відділення), або поштові марки в конверті — для покриття витрат по пересилці газети. Ви можете замовити 1 чи 5 екз., або ж посилку до 120 екз. (вкажіть кількість в графі «поштове повідомлення»). Мінімальна вартість одного відправлення газети поштою коштує 1,70 гр. Так само кожен бажаючий може отримати газету «Жива Надія» в електронному варіанті (починаючи з випуску №2, 2009 р). Якщо Ви хочете отримати газету на Ваш е-мейл, надішліть листа за адресою: giva-nadiya@ yandex.ru або giva.nadiya@gmail.com Дорогі читачі, ця газета друкується лише завдяки Вашим добровільним пожертвам! Якщо Ви вважаєте, що це видання корисне для читачів, наближає їх до пізнання Божої правди, то прийміть у цьому служінні посильну участь своїми коштами, пам’ятаючи слова Євангелії: «Кожний нехай дає, як постановив у серці своєму, не з жалем і не з примусу, бо Бог любить того, хто дає охоче» (2Кор. 9:7).
Адреса редакції: Геннадій Миколайович Андросов, вул. Колгоспна, 44, м. Миргород, Полтавська обл., 37600 Україна Ukraine
Відповідальність за зміст надрукованого матеріалу несуть автори статей. Редакція залишає за собою право на редагування та скорочення тексту. Будьякі надіслані матеріали не рецензуються і не повертаються. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети. Думка редакції не завжди співпадає з думками авторів публікацій. Передрук статей та іншої інформації з обов’язковим посиланням на «Живу Надію».
Редактор: Андросов Г. М. Тел. редактора: +3 8 050 2813256; +3 8 067 1050282; +3 8 093 0531463;
+3 8 (05355) 48556 Email: givanadiya@yandex.ru