«Бог з великої Своєї милості відродив нас до Живої Надії через воскресіння Ісуса Христа» 1 Петр. 1:3
С
Липень-серпень 2009 р.
ьогодні модно казати, як нам погано, і винуватий в цьому хтось, але не я. Не хотів би піднімати питання про економічну кризу так, як зазвичай прийнято казати: когось обвинувачувати, а когось хвалити. Так би мовити – випустити пару, але нічого не робити і чекати, що за тебе хтось думатиме та щось робитиме. Я не хочу розводити людську філософію, наводячи якісь докази, які не можуть реально хоч чимось допомогти. Я хочу звернутися до вічного Божого Слова, яке вище від людських аргументів та амбіцій. Те Слово, яке реально може показати вихід та допомогти конкретній людині. Я хочу сказати словами апостола Павла – для нас є надія! (Рим.8:24) Та, надія, яка не посоромить! (Рим.5:5) Та надія, яку по праву можна назвати живою надією (1 Петр.1:3). Згідно тлумачного словника – надія – це душевний стан, пов’язаний з очікуванням чогось доброго, бажаного. Кожна людина власне живе лише однією надією… Надією на краще. Надія дає їй стимул до життя. Той, хто втрачає будь-яку надію, впадає в крайній стан депресії, може з душевного відчаю покінчити життя самогубством. Людина, яка сподівається, думає: ось мине цей час, цей період, і все буде гаразд, настане покращення, я почну жити по-справжньому…. Зазвичай, один одного ми заспокоюємо словами: не хвилюйся, все буде гаразд… Але минає рік, десять, сорок років і людина стає сивочолою, ходить з паличкою, але так само сподівається, що колись стане краще…. А краще не стає, та й не стане. Як замолоду добре не було, то як стане краще, коли вже все болить і радості ні від чого немає? (Екл. 12:1). Виходить так, що насправді ми не живемо, а переживаємо… Помирав один професор, зібралися колеги, які хотіли його потішити. Вони йому казали: «Тримайтеся, професоре…» Але він так сумно поглянув і сказав: «Я б і радий триматися, але нема за що!» Той професор не мав справжньої надії. Він прожив в достатку, і здавалося все мав, але не мав головного: живої надії, тієї надії, що приходить від Бога. *** Я повертаюся до початку: ми спасенні в надії! І не просто надії, а живої надії. Тобто на сто відсотків справжньої надії, яка має тверду основу. «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що великою Своєю милістю відродив нас до живої надії через воскресіння з мертвих Ісуса Христа, на спадщину нетлінну й непорочну та нев'янучу, заховану в небі для вас, що ви бережені силою Божою через віру на спасіння, яке готове з'явитися останнього часу». Надія, яка не посоромить: «а надія не засоромить, бо
Я
прожила в заміжжі чотири роки, а дітей ми не мали. Одного разу в неділю в церкві молилися про благословіння дітей, я дивилася, раділа за інших, а сльози мимоволі заливали мої очі, я почала молитися: «Господи, я також хочу стояти тут зі своєю дитинкою на руках. Ісусе, Тобі все можливо, благаю: дай мені дитину!» Декілька тижнів потому я почала почувати себе якось інакше. Потім зрозуміла, що завагітніла. Слава Богові! Але на восьмому тижні вагітності я почала відчувати сильні болі. Лікар натякнув, що мені не можна було вагітніти, бо не витримають яєчники й я не доношу нормально дитину. Мене поклали до лікарні. Потім направили до Львівського генетичного центру. Там мене оглянув найкращий професор і сказав, що моя дитина має серйозну ваду серця, вона навряд чи народиться живою, а якщо й житиме, то потрібно буде одразу робити кілька операцій. І навіть це не допоможе – дитина через деякий час все одно помре. Звичайно, мене такий діагноз шокував, я була в депресії. Не зважаючи на свій пригнічений стан, я почала молитися: накривалася з головою
Безкоштовна християнська газета
МИ СПАСЕННІ
В НАДІЇ!
любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам». Я добре розумію опонентів-атеїстів, які звинувачують християн, що тішать себе надією на царство Боже, на рай, який буде колись, мовляв, це – засіб тримати людей в безвідмовній покорі долі… По-перше, віруючі люди не просто живуть з надією на майбутнє царство Боже, вони вже нині мають це царство у своєму серці: «любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам». Вони мають засвідчення від Духа Святого (як аванс, завдаток), що те, що Господь обіцяв, обов’язково буде в повноті! Віруючі люди – це не релігія та обряди, а живе спілкування з реальним Богом. Я співчуваю релігійним людям, які не мають особистого спілкування з Ісусом Христом і втішають себе обіцянками своїх лідерів, сліпо тримаючись так званої «батьківської віри», яка не має біблійної основи. І по-друге, погляньте навколо: результат сьогоднішньої економічної кризи – чи не результат «надії», яка не має реальної основи? І люди шукають вихід з цього, наступаючи на ті самі граблі. Бо економічні негаразди розпочалися не з матеріальних речей.
Згідно Слова Божого дуже нерозумно про все судити з точки зору гаманця (матеріалізму). Як це? А так: людина служить грошам (а потрібно, щоб гроші служили людині); людина живе для того, щоб їсти (а потрібно їсти для того, щоб жити); людина живе для того, щоб одягатися (а потрібно одягатися для того, щоб прикрити наготу, щоб було тепло); живе, щоб працювати (а потрібно працювати, щоб жити). Цей перелік можна продовжити, але це жахливо: мати такі перекручені поняття – жити заради матеріальних речей! Служити речам! «А що вони не вважали за потрібне мати Бога в пізнанні, видав їх Бог на розум перевернений, щоб чинили непристойне» (Рим.1:28). Далі за текстом цього божественного послання йде перелік рис, властивих людям з перевернутим розумом: «Вони повні всякої неправди, лукавства, зажерливості, злоби, повні заздрості, убивства, суперечки, омани, лихих звичаїв, обмовники, наклепники, богоненависники, напасники, чваньки, пишні, винахідники зла, неслухняні батькам, нерозумні, зрадники, нелюбовні, немилостиві. Вони знають присуд Божий, що ті, хто чинить таке, варті смерті, а проте не тільки самі чинять, але й хвалять тих, хто робить таке». Що цікаво, ці слова написані майже дві тисячі років тому, але як вони відображають сьогодення! *** Отже, нині не криза економічна, а криза розуму. Вишукані вбивства, аборти, гомосексуалізм (його відкрита пропаганда), замовчування правди, узаконення беззаконня, загальне збайдужіння до розповсюдження беззаконня – ось диявольські речі, які пропагуються в сучасному суспільстві. «Їж, пий, веселися, бо завтра помремо!» (1Кор.15:32, Лук.12:19). І ці люди ще й сміються з віруючих, що ті живуть в надії на обіцянки Бога! Але, шановні, чим же ще жити? Крім надії на Бога людині по суті нічого не залишається! Надія на Бога – це те, що потрібно людині, те, що ніколи не посоромить. Я хочу вірити Богові, бо як видно з історичного досвіду та подій сьогодення, люди помиляються, люди не знають, люди обманюють… Тому-то, любий друже, ознайомся з цим випуском газети, уважно прочитай свідчення тих, хто реально має надію на Бога! Все людське промине й не стане його, а Боже Слово незмінне! «Сподівання для праведних радість, а надія безбожних загине» (Притчі, 10:28). Хочу молитися про тебе, любий друже, щоб ти надбав надію, про яку казав Господь, щоб Бог дав тобі «Духа премудрості та відкриття для пізнання Його, просвітив очі вашого серця, щоб ви зрозуміли, до якої надії Він вас закликає, і який багатий Його славний спадок у святих» (Єф.1:18-19). Амінь. Геннадій Андросов.
ДОВІРА БОГОВІ!
ковдрою, клала руку на живіт і просила в Бога милості. Так само про мене та мою дитину молилася церква. І з милості Божої я народила живого синочка, якого одразу забрали до реанімації. Я його навіть не бачила (уявіть мій стан!). Нас відправили до Києва, де зробили перевірку серця моїй дитині й сказали, що раніше лікарі поставили неправильний діагноз, тепер, якщо зробити дитині кілька операцій, то можливо вона житиме. Але я не думаю, що діагноз був неправильний: той професор дуже відомий та й до того ж була задіяна найкращаімпортнаапаратура для дослідження. Я вірю, що то Бог змінив серце мого синочка. На другий день його життя йому зробили зондування під наркозом. Але його не різали! Слава Господові! Все пройшло успішно. На дев’ятий день я молилася, щоб лікарі дозволили мені побачити мою дитину. І мені дозволили! Я з трепетом взяла свого сина на руки
з підключеними крапельницями. Він відкрив очі й тихенько лежав у мене на руках. Я помолилася й коли йшла, то сказала: «Сонечко, я йду, але Господь буде з тобою!» На 13-й день мені віддали синочка назавжди, його готували
№4 (53)
до операції, а я молилася та просила Бога, щоб нас уже відпустили додому. Так і сталося. Лікарі сказали, щоб ми приїхали на операцію, коли синові буде півтора місяці. Минув час і я написала, що відмовляюся від операції своїй дитині, бо вірю, що Бог її зцілить. Лікаріобурилисяйсказали, що мій син проживе всього кілька місяців і помре. Але він не помер! Потім приїздили французькі медики, мені запропонували знову робити синові операцію, але я так само відмовилася. Вони досліджували його серце й побачили зміни на краще. Лікарі не можуть зрозуміти, що відбувається в його серці. Але я вірю всемогутньому Богові та сподіваюся лише на Господа! Мій син Рустам почав ходити, нормально розвиватися. Зараз моєму синові вже два з половиною роки. Я щоденно вчуся не просто вірити, а цілком довірятися Богові, й неодноразово Господь
зміцнював мене та мого чоловіка через видіння, пророцтва. Я шукала певності, чи є в тому Божа воля, що я відмовилася від операції? Різні були страхи та переживання. Але коли цілком довіряєш Богові й знаєш, що останнє слово не за немічною людиною, а за всемогутнім Богом, що Ісус Христос має владу та ключі від життя та смерті, то ти відчуваєш Його присутність і страх втікає. Ми щоденно переживаємо Божу присутність та милість, і я завжди дякуватиму Господові за зцілення мого сина! Зараз (із дня на день) я чекаю вже на другу дитину, донечку. Були сумніви (як то воно буде з другою дитиною після всього пережитого з першою?), ми пройшли перевірку й результат дослідження показав, що дитина розвивається нормально. Слава Господові! Алілуя! Галина Ярославівна Балушка, вул. Ст. Бандери, 7/43, м. Новояворівськ, Яворівський р-н, Львівська обл., 81054. Тел.: +3 8 068 502 94 54. P.S. Коли верстався цей номер, зателефонувала Галя і повідомила, що 9 червня вона благополучно народила донечку.
2
«ЖИВА НАДIЯ»
ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 2009 р., №4
МОЯ ЖИЗНЬ - СЛУЖЕНИЕ ГОСПОДУ!
Свидетельство Азамата Садыкова, Узбекистан
Я
родился в 1975 г. в номинальной мусульманской семье, в Самарканде. Нас в семье три брата и одна сестра, я старший. Мои родители соблюдали мусульманские традиции, но я не придавал этому значения. Я жил своей жизнью, учился в советской школе, серьёзно занимался спортом. Потом закончил училище, затем пошёл в армию (служил сержантом). После армии пошёл работать на фарфоровый завод. Тогда уже Советский Союз распался, и вокруг было много всякого беззакония, я тоже воровал посуду. Я хотел быть самостоятельным, и поэтому открыл свой бизнес, сначала имел дискоклуб, потом власти закрыли его, потому что там была большая драка. Я стал заниматься торговлей. Мой отец рано умер, я как старший, ещё больше должен был взять на себя ответственность. Я был жёстким в отношении своих братьев и всех, кто меня окружал. Потом моя мать и сестра уверовали. Но первой уверовала бабушка. Это случилось так. У бабушки был сосед – христианин. Она заболела и подумала, что умрёт (в нашем роду было проклятие, почти каждый год ктото умирал из родственников). При встрече с соседом она призналась ему, что скоро умрёт, а он ей сказал, что она не умрёт, потому что у Бога для неё есть план. Он предложил за неё помолиться, и она согласилась. Она сразу же получила исцеление, это тоже было толчком к тому, что она обратилась к истинному Богу. Потом моя сестра заболела, и мать послала её жить к бабушке. И моя сестра тоже уверовала. Потом уверовала мать. Я их не понимал, считал себя мусульманином, хоть никогда не читал Коран, не ходил в мечеть. Я называл христиан безбожниками (кофири), хоть об этом теперь мне смешно вспоминать, ибо безбожником был я. Я боялся подойти к Богу, потому что знал, что мои дела не соответствуют поступкам верующего человека. Через год мой бизнес прогорел, меня
подставили, подсунув плохой товар на большую сумму, я полностью обанкротился, залез в долги. Я был в депрессии, не видел выхода, жизнь зашла в тупик, и я решил покончить жизнь самоубийством. Стал планировать, как это сделать получше. В таком состоянии однажды зашёл в дом и увидел, что мои родственники стояли на молитве и молились с закрытыми глазами, обращаясь к Иисусу. Я тоже стал на колени и сказал, если Иисус Христос – Бог, то пусть откроется мне, как открылся моим родственникам. Во время молитвы мне было откровение (точно знаю, что мои глаза в тот момент были закрыты): я увидел открытое небо, как картину. И я услышал слова: «Ещё больше тебе покажу!» Молитва закончилась, а я всё стоял на коленях и не хотел открывать глаза, мне было хорошо и радостно. Потом я принял Иисуса Христа, мне подарили Новый Завет (Инжил – на узбекском). Это был 1998 год. Полтора месяца я не выходил из дома, читал Слово Божье. Дух Святой сошёл и обличал меня, я плакал, каялся. Я даже есть не хотел. У меня была первая любовь к Богу. Когда мне лично открылся Бог и Его слово, я боялся выходить из дома, опасаясь, чтобы не нарушилось то, что я получил. Я боялся сделать что-то неправильно, но мать говорила, что не буду же я всё время в доме сидеть… Потом меня пригласили помогать в строительстве дома молитвы. Я был очень счастлив, с радостью помогал. Я как будто летал. 15 дней я там работал. Но вот работа закончилась, снова стал вопрос: что мне делать? Мать подсказала мне и я обещал Богу, что не буду никого обманывать и буду работать только честно. Я открыл свой продуктовый ларёк, вежливо относился к покупателям, никого не обвешивал. Мне сказали, что в пять часов мне надо идти на служение (а в это время как раз наиболее горячая торговля). Но я всё же закрывал лавку и шёл в церковь. За кафедрой я видел не проповедника, а как будто самого Иисуса Христа. Потом я сказал, что хочу служить Богу, что мне сделать для этого? Я ещё водное крещение не принимал. Потом я женился. Моя свадьба уже была христианской. У нас такая традиция: чем я помогал раньше другим, таким образом и мне помогали на свадьбе. Я поставил перед всеми родственниками условие, что моя свадьба будет один раз и будет так, как я хочу, и если они мне что-либо дают, то без условия, что я буду им возвращать. Один родственник хотел купить спиртное, но я молился, чтобы ничего не было нечистого. Бог так усмотрел, что именно тогда не было водки в продаже. После нашей свадьбы все узнали, что мы христиане, потому что нас венчали в доме молитвы. Никто не знал, где будет бракосочетание, потому что я ехал впереди, а за мной эскортом все гости (куда я, туда и они). Все были весьма удивлены, очутившись в христианском доме молитвы. Но после этого для нас начались гонения. Многие возмутились, что нас венчали не
Деякі дані про переслідування християн в Узбекистані*
Тривожні тенденції останнього часу насторожують представників християнства. У багатьох країнах нині відбуваються переслідування християн. Наприклад, в Індії (штат Орісса) нещодавно були жорстокі погроми християн з боку індусів, які тривали два місяці. 59 людей було вбито, понад 50 тисяч стали безпритульними біженцями. Молоду індуску, що працювала в християнському сирітському притулку, спалили живцем. Таких випадків можна нарахувати дуже багато (здебільшого найжорстокіші переслідування християн мають місце в країнах, де переважає мусульманство). Серед держав (колишніх республік СРСР) найгірша ситуація щодо християн відзначена в Узбекистані. Церкви цієї країни живуть у постійній невизначеності. Там можуть запросто запроторити до в’язниці лише за зберігання християнської літератури. Хоч влада Узбекистану й заявляє, що в країні панує релігійна свобода, але християни стверджують протилежне. Вони закликають писати листи до уряду Узбекистану з проханням поважати релігійні права їхніх громадян, а також молитися про християн, яким загрожує до
в мечети, а в доме молитвы. Муллы меня требовали к ответу, но Бог открыл мне, чтобы я не ходил к ним на разборки. Потом я прекратил торговлю, потому что меня пригласили на хорошо оплачиваемую работу в Самарканд по реставрации старинных зданий. Мы с женой приняли водное крещение, после этого мой тесть сильно восстал, он говорил, что лучше бы отдал свою дочь за алкаша, чем за меня. Для меня это было сильным унижением, как будто я не мужчина. Я стерпел, даже сам себе удивился. Моя тёща плакала, потому что думала, что после этого по мусульманскому обычаю я прогоню жену. Но я ещё больше проявил любовь к жене. Сейчас у нас с ней пятеро детей! Потом меня направили на учёбу в международный библейский колледж в Токмак (Кыргызстан) на 3-месячные курсы. Я плохо говорил по-русски, а там перевода не было, я почти месяц ничего не понимал. Стал молиться и просить Бога, чтобы я мог понимать русский язык. И Бог мне сказал, чтобы я читал Библию на русском языке. Я стал читать с самого начала, стал размышлять на русском языке, и даже стал молиться на русском языке. И всё было отлично. В 19 веке в Самарканде была большая христианская церковь, но потом было жестокое гонение, и христиан осталось мало. Я стал думать, как рассказать узбекам об Иисусе. Я молился и решил, что у меня дома будет домашнее служение. Я сделал пристройку – специальный зал для собрания. Сначала пришли наши родственники, как гости, мы с женой им проповедовали, они не поняли нас, ушли от нас, сочувствуя нам. Каждый день к нам кто-то приходил. Но потом у нас были собрания, на которые приходили до 40 человек. Это было всё нелегально, у нас по домам власти запрещают проводить христианские собрания. Но я продолжал вести домашнюю церковь, потому что Бог дал мне большую любовь к узбекскому народу (я сам по национальности иранец). Я стал ездить по сёлам (кишлакам) с благой вестью, но у нас нет такого понятия, как евангелизация, мы ехали просто в гости. Однажды мы поехали в село к одной семье, мы с ними беседовали и той же ночью преподали им водное крещение. Самое большое чудо, когда я вижу, когда открываются сердца и люди обретают веру в Иисуса Христа. У нас если служение не под водительством Духа Святого, то никакое служение не будет иметь успеха. Нужно быть искренним перед Богом, иметь святой страх Божий. Не надо много знать или даже проповедовать, а надо быть сострадательным к погибающим людям. Однажды я приехал в один кишлак, где были верующие, мы провели благословенное собрание, была горячая молитва, люди каялись, исцелялись. Я провёл преломление, мы остались ночевать. Но одна женщина на меня донесла в СНБ (как КГБ в СССР). Под видом простых людей, интересующихся
5 років тюремного ув’язнення. 3 квітня в Узбекистані в приміщенні домашньої церкви, яка розташована в Самарканді, в ході вчиненої охоронцями правопорядку перевірки, був побитий та заарештований пастор Бобур. Він та члени його громади «були побиті», - про це повідомляє релігійна інформаційна служба Bos News Lіfe. Пізніше всі заарештовані, за винятком Бобура, були звільнені. Однак проти Бобура висунуте звинувачення в порушенні закону про релігію. Йому загрожує тюремне ув’язнення терміном у кілька років. Генеральний секретар EBF закликав християн молитися про звільнення Бобура. Він звернувся також до Комітету EBF з прав людини з проханням розібратися з цим інцидентом. За інформацією, що надійшла від організації Barnabas Fund, яка повідомляє про переслідування християн, «поліція конфіскувала всі книги, збірки гімнів та портативний комп’ютер, що перебували в будинку». Історія міжрелігійних взаємин відтоді, як у 1991 році Узбекистан вийшов зі складу СРСР, - це історія нескінченних переслідувань християн з боку мусульманської більшості населення. За даними інформаційної служби «Форум 18» (Осло) у лютому цього року християнин Едуард Кім з Фергани був оштрафований «на суму, яка дорівнює середній заробітній платні за 9 місяців, після того, як десять представників влади перевірили його будинок, де близько 40 місцевих християн зібралися на недільне богослужіння». Він був визнаний винним у «порушенні закону про релігійні організації». Офіційно свобода віросповідання закріплена Конституцією
Богом, пришли два человека, стали меня расспрашивать о Боге. После них через несколько минут пришли три группы милиционеров, которые якобы пришли арестовать тех двух людей, как воров, и меня забрали тоже, как будто я был с ними. Это они разработали такой сценарий. Меня посадили в камеру. В два часа ночи повели на допрос до пяти часов утра. Хотя мне угрожали, но внутри у меня был мир. Я написал им объяснительную, как свидетельство, о том, как уверовал. Следователь прочитал и порвал ту объяснительную, требовал, чтобы не так писал. Он хотел, чтобы я написал, что якобы я деньги обещал тем, кто уверовал. Но это ведь было неправдой, как я мог такое написать?! Потом меня повезли в Самарканд, в центр СНБ. Меня допрашивали несколько человек, задавали разные вопросы, но я спокойно ответил на каждый вопрос. Я сам себе удивился, что так хорошо ответил. Вспомнил о том, как Христос сказал, когда поведут вас пред правителей, то не думайте, что отвечать, ибо Дух Святой Сам ответит чрез вас. Они хотели меня бить, но не могли. Бог не допустил. Потом я ещё два часа разговаривал с глазу на глаз с одним старшим следователем (мы с ним вели диалог на русском языке). Он в конце сказал, что знает о христианах, это хорошие люди. Я обещал отдельно молиться за него: прямо в кабинете стал на колени и благословлял этого следователя. Он потом меня поднял с колен, пожал руку, поблагодарил и отпустил, посоветовав, чтобы наши собрания были в соответствии с существующим законом Узбекистана. К сожалению, я вынужден был прекратить проводить собрания в своём доме, мою мать судили за несанкционированные собрания, нам присудили большой штраф. Потом я вынужден был продать дом. Существующая власть не хочет, чтобы народ узнал об истинном Боге. Хотя Узбекистан официально считается демократическим государством, но власть поощряет только Ислам, запрещая христианство. Но Бог даёт нам мудрости, как донести Евангелие погибающим грешникам. У нас были случаи физической расправы над служителями, но я целиком посвятил свою жизнь Господу и принял решение быть готовым ко всему. Я уже не принадлежу себе. Христос – наша жизнь, смысл и победа. Моя жизнь – служение Господу. Если умрём – то для Христа, а если будем жить здесь – то тоже для Христа. Как Богу будет угодно. Сейчас я хочу официально получить духовное образование, это очень помогает в дальнейшей проповеди Евангелия в Узбекистане. Перед Богом это ничто, но власть требует этого. Теперь я впервые приехал в Украину, в гости к брату, моему земляку, служителю Церкви ХВЕ Ахмаду Жабирову. Я увидел здесь большую Божью благодать, свободу для проповеди Евангелия. Я желаю христианам Украины иметь водительство Духа Святого для служения Богу. з журналу «Благовісник» www.blag.org.ua
Узбекистану. Ця країна на папері вважається демократичною державою, однак насправді християнські конфесії постійно відчувають на собі протиріччя між законодавством в області прав на свободу віросповідання та конституційними нормами, бо права людини та свобода віросповідання не дотримуються. Громадські організації, такі як Amnesty Іnternatіonal та Міжнародна організація з прав людини (Human Rіghts Watch), а також державні – Рада Євросоюзу та Міністерство закордонних справ США засуджують уряд Узбекистану за порушення прав людини. На їхню думку, від перевищень повноважень влади, насамперед, страждають члени суспільних та релігійних організацій. До таких перевищень належать фізичні катування, не обґрунтований арешт та інші обмеження особистої свободи. 90% 25-мільйонного населення Узбекистану сповідають Іслам, 4,7% — християни. 9 листопада — день молитви про гнану церкву, про гнаних християн. Просимо молитися про наших братів за вірою, що страждають від переслідувань! *інформація з Інтернету.
3 «ЖИВА НАДIЯ» Прощення знімає гріховний камінь з серця! ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 2009 р., №4
Свідчення Жанни Воронової, м. Харків.
М
ене звати Жанна, мені 40 років, вірую в Ісуса Христа, член церкви «Блага звістка». Хочу поділитися з Вами свідченням про події, які відбулися декілька років тому. У травні 1999 року в моєї мами (тоді ще невіруючої), був ішемічний інсульт. ЇЇ розбив параліч, вона не ходила і не розмовляла (у неї відняло мову). Я не знаю, скільки б вона ще пролежала в такому безнадійному стані, якби наша віруюча сусідка не стала заходити до нас додому, вона відвідувала мою маму і розповідала нам про Бога, переконувала, що мою маму може зцілити один лише Ісус Христос, про Нього ми нічого тоді ще не знали. Сусідка молилася за зцілення моєї мами, яка потихеньку почала ходити, потім поступово до неї почала повертатися мова. Я бачила, як мама оживає, радіє кожному новому дню. Вона почала дякувати Богові, що Він зціляє її, подовжує їй життя. Вона почала змінюватися, почала дивитися на світ іншими очима. А скільки радості було, коли вона сама (без сторонньої допомоги) вперше прийшла до християнської церкви. З того дня мама не пропускала жодної проповіді, служителі
церкви молилися про її зцілення. І Ісус Христос зцілив її! Слава Йому! Алілуя! Зараз вона диякониса церкви, служить у молитовному служінні церкви, співає в камерному хорі. Дивлячись на маму і бачачи зміни в її житті, я теж почала відвідувати церкву, але якась порожнеча була в моєму серці. Мене не торкалося Слово, яке казав пастор, ніщо не приносило мені радості. Щось сильно тримало мене, не пускало вперед, начебто мене прикували ланцюгом до стовпа, і я тупцюю на одному місці. Того часу я мала невіруючу подругу Наталку. Я запрошувала її до церкви, намагалася розповісти їй про Ісуса Христа. Але вона відповіла мені, що вона ще молода і їй зарано про це думати. Церква – це лише для бабусь, та й ніколи їй – робота, господарство, сім’я ... Вона сказала, що можливо прийде до церкви, коли вийде на пенсію. Невдовзі після цієї розмови, вона сильно занедужала: рак підшлункової залози. Я почала їй казати, що їй потрібно покаятися та прийняти у своє серце Ісуса Христа, лише Він може її зцілити. Наталка довго не погоджувалася, її відлякувало, що ми не належимо до православної церкви, вона боялася змінити віру. Я ж пояснювала їй, що Бог один, і Він живий і не так важливо, до якої церкви ти ходиш, головне мати віру в Живого Бога та жити за Його Заповідями. А тим часом хвороба прогресувала, Наталці ставало дедалі гірше. А їй тоді було всього 35 років. Через кілька днів після нашої останньої розмови вона мені зателефонувала. Голос її був дуже схвильований. Вона сказала мені, щоб я ходила до церкви, вірила та служила живому Богові, вона сказала, що бачила Його, що Він живий, що Він незабаром прийде, що все, що я казала їй, правда. Вона переконувала мене, щоб я казала це всім! «Жанно, —казала мені Наталка, — ти просто уявити собі не можеш, яка там краса!..» Після цього дзвінка, через два дні, Наталка померла… Я стояла біля її труни, плакала і думала, невже це моя Наталка. Я свідчила їй про Бога, а вийшло так, що саме вона сказала мені такі слова про Бога, що дійшли до мого серця. Мене раптово пронизала думка, що ніхто не знає, коли чий кінець. Смерть може прийти в будь-який момент, чи ти молодий чи старий. Я подумала, що можу не встигнути примиритися з
Богом. І я зрозуміла, що це розмовляв зі мною Святий Дух. Потім Святий Дух нагадав мені, що я маю попросити пробачення у своєї колишньої однокурсниці, я з нею дуже посварилася і мала на неї гірку образу. Ви уявити собі не можете, як важко зробити першій крок до примирення! Це потрібно переступити через себе, через свою гордість, що тягне тебе назад, у протилежний бік від Бога! Коли я попросила пробачення, то мовби важкий камінь упав з моєї душі! Моя душа раділа! Через 2 місяці мені зателефонував мій колишній чоловік, який не спілкувався з нами 10 років. Він зателефонував, запитав про сина і просив дозволу взяти його до себе на канікули. Коли він прийшов до нас додому, за сином, я й у нього попросила пробачення. На що він відповів, що ніколи не тримав на мене зла. Що все це сталося (наше розлучення) з його вини. Але я все одно попросила в нього пробачення та простила його. Ще один камінь упав з мого серця. Після цього я почала помічати в собі зміни. Господь почав знімати завісу з моїх очей, почав працювати зі мною – змінював, очищав, повчав. Слово Боже з Біблії почало мені відкриватися, стали доступними проповіді пастора, мені почали відкриватися духовні речі. Господь мені показав, що доки ми ходимо з гіркою образою на своїх близьких, знайомих, наша душа буде закрита для Божого благословення. Образа, як черв’ячок у яблуці, що поїдає все зсередини. Він гризе нашу душу і ці рани кровоточать, приносячи нам біль, страждання, сум. Я зрозуміла, що образа – це страшний гріх, через який ми можемо втратити Небеса! Якщо ми не пробачимо на цій землі своїх кривдників, то коли ми потрапимо у світ інший, ворота Раю просто можуть бути зачиненими перед нами. Любі брати та сестри, Господь знає, що простивши, ми одержимо великі благословення, наші молитви будуть почуті Богом! Отже, дозвольте Богові бути Вашим захисником. Біжіть відразу до Нього, не зважаючи на свій вік, молоді Ви чи в похилому віці. Не дозволяйте гріху непрощення відокремити Вас від Бога. Будьте досконалі, як Небесний Отець Ваш досконалий. Жанна Воронова, м. Харків, Україна. Тел.: 8-098-43420-71; 8-093-49-47-897; e-mail: voronova080369@mail.ru
«І прости нам гріхи наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим…» Мабуть немає такої людини, яка б хоч раз у житті не зверталася до Бога. Хоча б такими короткими словами: «Боже, допоможи!» Інколи доводиться чути нарікання: «Я молився, але Бог мене не почув!» Як отримати впевненість, що Бог дасть відповідь на твоє прохання? Мабуть, усі християни знають молитву «Отче наш» і часто повторюють цю Господню молитву. У цій молитві Ісус наголошує: «І прости нам гріхи наші…» (Мт. 6:12). Як важливо для людини просити пробачення гріхів у Бога! Але це лише перша частина Господньої Заповіді, інша ж не менш важлива: «… як і ми прощаємо винуватцям нашим». Тобто: прости мені так, як і я прощаю тому, хто винуватий переді мною. Саме на ці слова зробив наголос Ісус Христос, коли наставляв учнів, як потрібно молитися: «Бо коли будете людям прощати провини їхні, то й Отець ваш Небесний буде прощати вам. Коли ж не будете прощати людям провин їхніх, то й Отець ваш Небесний не простить провин ваших» (Мт. 6:14-15). В іншому місці Євангелії від Марка (11:25) написано так: «І коли стоїте на молитві, то прощайте, коли щось маєте на кого, щоб і Отець ваш Небесний простив вам гріхи ваші». Отже, ми (християни) молимося до Бога, просимо простити наші гріхи. Це правильно. Але можна молитися і залишитися без Божої відповіді саме з причини гіркої образи, непробачення тієї людини, що завинила проти нас. Одна жінка стверджувала, що вірить Богові і завжди молиться, але в розмові з нею я зрозумів, що вона має гірку образу на своїх родичів, яких вважає у певній мірі винними у смерті своєї доньки. Вона сказала, що є гріхи, які не можна простити іншим. Але чи не є ці слова власним вироком для неї самої? Інша жінка казала, що всім пробачає,
але своєму колишньому чоловікові до смерті не простить. Він стільки зла накоїв їй. Дійсно, той чоловік винен, але Бог каже: «Люба моя дитино, прости йому! І не просто так, а від усього серця!» *** Дехто має таку пиху (гординю), що не може попросити пробачення у того, перед ким конкретно завинив, несправедливо образив (вважаючи це для себе приниженням). Батько, який несправедливо образив свою дитину, так само має просити у неї пробачення, начальник, який образив свого підлеглого, так само має щиро просити пробачення... Можна шукати причину, як виправдати свою позицію, але Слово Боже вище від наших людських амбіцій, і духовні закони непідкупні: ми будемо пожинати те, що сіємо. Якщо посіяли непрощення, пожнемо гіркі наслідки. Духовні закони діють таким чином, що навіть якщо ми праві, але в серці носимо гріх непрощення, то так само страждатимемо. Якщо хтось сказав нам щось образливе або чийсь учинок засмутив нас, згадаймо слова Ісуса, і візьмімо їх за свій головний принцип у житті: «Кому гріхи простите, простяться їм, а кому затримаєте, то затримаються!» (Ін.20:23). Ваш кривдник може ніколи не попросити у вас пробачення і ніколи не визнати своєї провини, але ви можете скористатися ключем прощення, відчинити двері і звільнити його та себе з в’язниці образи. *** Дехто каже: «Я йому все простив і зла на нього не тримаю». Але чому ти тримаєш на нього образу? Чому в розмові з кимось ти знову й знову згадуєш свого винуватця словами, повними гіркоти? Чому ти досі сердишся на свого сусіда (сусідку) за давню сварку? І при нагоді знову згадуєш, яку капость десять років тому сусідка тобі
зробила? Навіть якщо це зробила вона, але ж Христос каже тобі: «Прости їй». І не згадуй більше провин свого сусіда. Люди називають себе християнами, але судяться до знемоги за межу, батьківську хату, майно; в серці носять образу, ненависть. І чекають нагоди, щоб помститися своєму винуватцю або ж внутрішньо тішаться, коли з їхнім винуватцем трапиться якась біда. Не співчувають, а навпаки кажуть: о, отримав те, що заслужив. Але християни не тішаться з біди свого винуватця, а співчувають, моляться, просять милості у Бога на свого кривдника. Істинні християни пробачають тим, хто завинив проти них. Вони не прагнуть до негайного покарання винуватця, а віддають те в руки Господа Бога, Того, Хто Один має право судити. Він нехай Сам винесе Свій вирок, а Божий вирок буде справді справедливим. Любий скривджений християнине, не ти суддя своєму кривднику, а Бог! А наша справа – пробачати (прощати). *** Багато віруючих людей перебувають у тяжкому стані, мучаться, багато хто з них прикований до ліжка тяжкою хворобою лише з
тієї причини, що не простили свого винуватця, свого ворога, кривдника. Непрощення – це відчинені двері для ворога (диявола), щоб вразити не лише вашу душу, а й тіло. Любий друже, ти тяжко страждаєш, може Бог чекає, щоб ти простив свого кривдника? Бог хоче ввести тебе у своє Царство, але туди увійдуть лише ті, хто переживе пробачення гріхів, хто буде прощений Богом. Але щоб це сталося, тобі треба виконати заповідь Ісуса Христа: також простити, простити усім і кожному, без винятку, без умов, цілком і повністю. Ти не можеш простити, то проси, волай до Бога, Бог дасть тобі сили простити. Головне: треба мати бажання простити, а Бог допоможе його здійснити. Згадай Ісуса, як Він пробачав своїм кривдникам. Він був святий, прийшов робити добро, а за це добро над Ним, Святим Божим, грішні, негідні люди познущалися, насміялися і віддали на тортури, на хресну смерть, як якогось останнього злочинця. А Він не проклинав, а лише благав Отця: «Прости їм, Отче, бо не відають, що чинять! Прости їм, Отче, бо Я також їм усім прощаю!» Петро Українець
Молитва прощення:
Отче Небесний, в ім’я Ісуса Христа, який прийшов на землю в людському тілі, я приходжу до престолу Твоєї благодаті і прошу Тебе: приготуй моє серце до молитви пробачення і дай мені здатність простити всіх і від усього серця. Дякую Тобі, Господи! Рішенням своєї волі я (вкажіть ваше ім’я) визнаю образу, нанесену мною будь-кому, як гріх. Рішенням своєї волі, проголошую нині: я зрікаюся цього гріха, каюся, віддаю на хрест назавжди! І прошу Тебе, Господи, омий, очисти мене Твоєю дорогоцінною Кров’ю (Ісуса Христа). Отче, я дякую Тобі! Я прошу Тебе, в ім’я Ісуса Христа, сина Твого, вилікуй усі рани, нанесені мною будь-кому. Також прошу: зціли усі рани мого серця, нанесені будь-ким мені. Я пробачаю усіх, хто наніс мені рани – пробачаю усіх своїх винуватців. Пробачаю та відпускаю! Дякую Тобі, Господи, за зцілення мене та всіх! Амінь.
«ЖИВА НАДIЯ»
4
Я НАРЕШТІ СТАВ ЩАСЛИВИМ!
До мого покаяння я працював на залізниці і дуже сильно пив горілку. Я опускався дедалі нижче на дно і до оточуючої мене реальності ставав дедалі байдужішим. Іноді (особливо зранку) я клявся собі та дружині, що зав’язую з горілкою, але мене вистачало лише до другої години дня, доки товариші по пляшці не кликали мене до своєї компанії. У свої 32 роки я деградував, як особистість. Мені спадало на думку: а чи взагалі було у мене життя і навіщо я дотепер живу? Мене почали переслідувати нав’язливі думки про самогубство. У такі хвилини мені ставало моторошно, бо я відчував, що ці думки мені хтось казав злим голосом. Не зважаючи на свій жалюгідний стан, я вважав себе більш-менш нормальною людиною, не гіршою за інших. Більше того: я засуджував дружину та тещу! Того часу вони почали відвідувати богослужіння євангельських християн, а я вважав їх зрадниками батьківської віри, забороняв їм брати на ті зібрання синів. Але вони не сперечалися зі мною, а молилися, іноді читали вголос мені Євангелію, я нічого не міг зрозуміти з прочитаного. Але одного разу почав помічати, коли щось робив по господарству, що подумки
звертаюся до Бога. Потім, коли дружина йшла до церкви, я почав молитися вже вголос (приблизно так): «Господи, Ти в моїй душі, я Тебе ніколи не зраджу, як моя дружина зрадила!» Я пишався вірою своїх батьків. Хоч не міг пояснити, що саме захищаю. Але потім в мені заговорила совість, я зрозумів, що мені немає чим пишатися. Я зрозумів, що мертва релігія та жива віра – це дві різні речі. Так само приналежність до певної церкви ще не означає, що така людина має Бога в серці. Церков багато і люди часто плутають церкву з Богом: якщо належиш до такої-то церкви, отже ти з Богом. Але це не так. Бог мені відкрив, що мені треба щиро покаятися у своїх гріхах, у своєму пияцтві, осуді, гордості. Я зрозумів, що вірити – це не означає вірити так, як хочу я (за своїм розумінням), а так, як хоче того Бог. І мені треба жити не так, як розумію я, а так, як бажає того Господь (згідно волі Божої!). Потім я повірив, що Бог реальний, Він відповідає на молитви! Моя дружина тяжко занедужала, пів року вживала різні таблетки, але полегшення не було. І одного разу вона отримала зцілення на служінні в церкві, відчувши це відразу. Наступне диво відбулося з нашим сином-підлітком. Він дуже страждав,
і лікарі не могли йому допомогти. Нашого сина ми довірили в молитві в руки Божі і йому стало краще. Коли він цілком одужав, я припинив сумніватися в силі Ісуса Христа. Господь також дивовижно зцілив мене в один момент від паління, пияцтва, брутальних слів. Бог повернув мені людський вигляд, повагу людей. Нарешті я відчув себе цілком щасливим! Я був пропащим грішником, а тепер – пробачений та обмитий Кров’ю Ісуса Христа. Чи це не найбільше диво?! Багато моїх знайомих досі не вірять, що такі зміни справді могли статися зі мною. Після мого покаяння у нас незабаром народилася прекрасна дівчинка, хоч лікарі не дозволяли дружині родити. Але з Божою допомогою все обійшлося добре. Наша донечка з малих років славить Бога! Вона не сяде до столу, доки не подякує Господові. О, як-то радісно бачити дітей, що з юних років надбали живу віру в Бога! О, як-то радісно усвідомлювати себе не ревнителем релігійних переказів батьків, а сином Божим, що пізнав милість Божого пробачення своїх гріхів! Алілуя! Валерій Сілін, м. Гайворон, церква «Спасіння», Кіровоградщина.
ЯКЩО НЕ ЗАРАЗ, ТО КОЛИ? Роздуми про щастя... Ми переконуємо себе, що життя стане кращим, коли ми одружимося або вийдемо заміж, у нас народиться дитина, потім друга. Потім ми засмучуємося, що наші діти ще маленькі, і чекаємо, що нам стане краще, коли вони підростуть. Потім ми переживаємо, що вони стали підлітками, і нам треба якось справлятися з ними. Ми кажемо собі, що наше життя стане кращим, коли дружина вирішить свої справи, коли буде нова машина, коли візьмемо відпустку, коли остаточно вийдемо на пенсію... Істина в тім, що немає кращого часу для того, щоб бути щасливим, ніж нині. Якщо не зараз, то коли? Твоє життя завжди буде повне викликів. Краще прийняти все, як є, і вирішити: бути щасливим, не зважаючи ні
на що. Довгий час мені здавалося, що життя отот почнеться. Справжнє життя! Але завжди виникала якась перешкода на шляху: суворий іспит, який потрібно пройти; робота, яку потрібно доробити; час, який потрібно присвятити; рахунок, який потрібно оплатити. А от потім ми заживемо! Нарешті я прийшов до розуміння, що ці перешкоди і були самим життям. Це розуміння допомогло мені побачити, що немає ніякого шляху до щастя. Щастя – це і є шлях. Тому насолоджуйся кожним моментом. Досить чекати закінчення школи, початку навчання, чекати, коли втратиш 100 доларів, заробиш 100 доларів, коли буде робота, до одруження/заміжжя, до вечора п’ятниці, до недільного ранку, чекати нової машини, до повної виплати
Пропонуємо Вам відвідати богослужіння християн в Полтавській області, що відбуваються ЩОНЕДІЛІ: смт. Білики: Кобеляцького рну: з 1000, вул. Пристанційна, Дім Молитви; м. Гадяч: з 1000, вул. Вокзальна, 1А; м. Глобине: з 1000 та 1700, вул. Четверикова, 5 м. Градизьк: з 14-00, будинок культури; м. Гребінка: з 1400, вул. Жовтнева, 52; м. Диканька: з 1600, РБК; м. Зіньків: з 1500, вул. Гоголя, 33; м. Кременчук: з 1000, вул. Щорса, 20/1; м. Лубни: з 1000, вул. Драгоманова, 33; смт Машівка: з 1000, вул. Нестерця, 8; м. Миргород: з 1000, вул. Гоголя, 159, церква «Жива Надія»; с. Оболонь: з 1000, вул. Котляревського, 9А; м. Оржиця: з 900, вул. Леніна, 87; м. Полтава: з 1000, бульвар Б. Хмельницького, 19, (Зуп. «Вавілова»), Церква «Нове Життя»; c. Ульяновка, Гребінківський рн: з 900, Дім Молитви, Церква «Ковчег». м. Пирятин: з 900, пл. Борців Революції, 12; cмт Решетилівка: з 1100, вул. Горького, 105А; м. Семенівка: з 1300, вул. Чапаєва, 6; м. Хорол: з 1300, вул. Крилова, 16; м. Чорнухи: з 1000, вул. Сковороди, 11; смт Чутове: з 1000, вул. Комсомольська, 45;
тут ви можете дописати додаткову інформацію
про місце та час зібрання вашої церкви
Увага! Шукаємо щасливу сім’ю!
Людина шепотіла: «Господи, поговори зі мною!» І співали лугові трави. Але людина не чула. Людина закричала тоді: «Боже! Поговори зі мною!» І грім із блискавкою прокотився по небу. Але людина не слухала. Людина просила: «Боже, дозволь мені побачити тебе!» й зірки яскраво сяяли... Але людина не бачила. Людина закричала: «Боже, покажи мені диво!» І нове життя було породжено навесні. Але людина не помітила! Людина плакала в розпачі: «Доторкнися до мене, Господи, і дай знати що ти тут!» І після цього Господь спустився і доторкнувся до людини! Але людина змахнула з плеча метелика і пішла геть... *** «Те, що можна знати про Бога, відомо їм (людям), бо Бог виявив їм це. Від створення світу невидимі якості Бога, Його вічна сила та божественна природа видні і можуть бути зрозумілі в тім, що Він створив, і невіруючим немає вибачення…» Біблія, Послання ап. Павла до Римлян, 1:20 (переклад сучасною укр. мовою). *** «Бога ніхто ніколи не бачив, Його виявив нам Його єдинородний Син, що завжди перебуває з Батьком і який сам – Бог» Біблія, Євангелія від Івана, 1:18 (переклад сучасною укр. мовою).
Увага!
Якщо ви маєте доступ до мережі Інтернет, то Ви можете прочитати газету «Жива Надія» в електронному варіанті (всі випуски з 2009 р.) на сайті: www.protestant-press.com (відкрити розділ «Пресса»). Так само на цьому сайті Ви знайдете газету «Протестант» та багато інших матеріалів. Також Ви особисто можете додати свій матеріал (статтю, свідчення) для публікації на сайті «Протестант-Пресс». Якщо Ви маєте електронну версію Вашого видання, Ви так само можете безкоштовно розмістити її на цьому сайті.
УВАГА! Слухайте християнську радіопередачу «ЖИВА НАДІЯ» щотижня, у понеділок, з 21 год. 30 хв. на першому каналі Українського Національного Радiо. Листи на радіопередачу надсилайте за адресою: Ненсi Іванівна Зiнчик, радіопередача «Жива Надiя», вул. Григорія Онискевича, 3, м. Київ, 03115.
Якщо Ви прожили в шлюбі більше десяти років і ніколи не пожалкували, що живете саме з цією людиною, просимо відгукнутися! Ми хочемо зустрітися з Вами і взяти інтерв’ю, в якому Ви поділитеся своїм досвідом про те, як надбати, зберігати та примножувати сімейне щастя. Не таємниця, що сьогодні багато сімейних пар переживають негаразди (і, нажаль, християнські сім’ї в цьому переліку не виняток). Сподіваємося, що серед наших читачів відгукнуться ті, хто справді щасливі. Телефонуйте, пишіть на адресу редакції (координати газети читайте на цій сторінці нижче).
ЖИВА НАДIЯ
Засновник газети Церква християн віри Євангельської «Жива Надія», м. Миргород, Полтавська обл., вул. Гоголя, 159.
липень - серпень 2009 р., №3
Реєстраційне свідоцтво ПЛ №386 від 20. 11. 2000.
Газета друкується за рахунок добровільних пожертвувань і розповсюджується безкоштовно
по заставних, до весни, до літа, до осені, до зими, до першого або п’ятнадцятого числа, коли твою пісню прокрутять по радіо, коли помреш, коли народишся знову... перш ніж вирішиш бути щасливим/ою. Щастя – це ШЛЯХ, а не пункт призначення. Немає іншого часу для того, щоб бути щасливим крім... ЗАРАЗ! *** «Щастя схоже на метелика. Що більше ловиш його, то більше воно вислизає. Але якщо ви перенесете свою увагу на інші речі, воно прийде і тихенько сяде вам на плече» (Віктор Франкл, психіатр).
ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 2009 р., №4
Віддруковано ТОВ Вид. «Миргород», вул. Кашинського, 21, м. Миргород.
Зам. № 1185 Тираж 15 000 екз.
Якщо Ви бажаєте отримувати газету поштою, то (попередньо!) надішліть до редакції газети (Андросову Г. М., вул. Колгоспна, 44, м. Миргород, Полтавська обл., 37600) грошовий електронний переказ (через поштове відділення), або поштові марки в конверті — для покриття витрат з пересилки газети. Ви можете замовити 1 чи 5 екз., або ж посилку до 120 екз. (вкажіть кількість в графі «поштове повідомлення»). Мінімальна вартість одного відправлення газети поштою складає 1,70 гр. Так само кожен бажаючий може отримати газету «Жива Надія» в електронному варіанті (починаючи з випуску №2, 2009 р). Якщо Ви хочете отримати газету на Ваш е-мейл, надішліть листа за адресою: giva-nadiya@ yandex.ru або giva.nadiya@gmail.com Любі читачі, ця газета друкується лише завдяки Вашим добровільним пожертвам! Якщо Ви вважаєте, що це видання корисне для читачів, наближає їх до пізнання Божої правди, то візьміть у цьому служінні посильну участь своїми коштами, пам’ятаючи слова Євангелії: «Кожен нехай дає, як постановив у серці своєму, не з жалем і не з примусу, бо Бог любить того, хто дає охоче» (2Кор. 9:7).
Адреса редакції: Геннадій Миколайович Андросов, вул. Колгоспна, 44, м. Миргород, Полтавська обл., 37600 Україна Ukraine
Відповідальність за зміст надрукованого матеріалу несуть автори статей. Редакція залишає за собою право на редагування та скорочення тексту. Будьякі надіслані матеріали не рецензуються і не повертаються. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети. Думка редакції не завжди співпадає з думками авторів публікацій. Передрук статей та іншої інформації з обов’язковим посиланням на «Живу Надію».
Редактор: Андросов Г. М.
Тел. редактора: +3 8 050 2813256; +3 8 067 1050282;
+3 8 (05355) 48556 Email: givanadiya@yandex.ru