«Бог з великої Своєї милості відродив нас до Живої Надії через воскресіння Ісуса Христа» 1 Петр. 1:3
Вересень-жовтень 2009 р.
Безкоштовна християнська газета
№5 (54)
СВЯТО ЗАРАДИ СВЯТА ЧИ ЩОСЬ БІЛЬШЕ? Я
кщо запитати в перехожого на вулиці будь-якого містечка України – чи ти християнин, ясно що пролунає ствердна відповідь. Але, на превеликий жаль, християнство багатьох людей обмежується лише окремими святами, коли «не можна працювати». Наперед скажу, що Христос через апостола Павла сказав зовсім протилежне: «як хто працювати не хоче, нехай той не їсть!» (2 Солунян, 3:10). Як відомо, 19 серпня було свято Преображення у православних християн та греко-католиків. Але це свято називають Яблучним Спасом. Коли я запитав у жінки, яка виходила з храму, що за свято сьогодні, то вона сказала: свято Спаса. — А що це означає? — Яблука святять. — І все? — Ні, ще й груші… *** Наводжу уривок зі статті православного священика Вадима Семчука «Куда девать кочерыжку или кое-что об обрядах» (взято з сайту: www.pravmir.ru «Православие и мир», переклад з рос. мови):: «У день Преображення Господній храм завжди переповнений, і не тому, що люди так шанують цю єван-гельську подію, – багато хто не зможе навіть переказати Євангелію, – просто в цей день освячуються яблука. Сумно, але ці яблука цілком затулили собою істинний зміст свята. Преображення Господнє перетворилося на яблучний Спас (нагадаємо, що Спас – це Спаситель, тобто Ісус Христос), утім, така доля спіткала не лише це свято: є ще й горіховий спас, і медовий... Таке змішання нічим не виправдано. Гадаю, було б доречно підняти питання про те, щоб розділити свято Преображення та день благословення плодів. Це дало б можливість більш зосереджено провести як свято Преображення, так і свято благословення. Справді, чому потрібно дякувати лише за деякі види фруктів, хіба не треба бути вдячними Богові за хліб, за картоплю та інші овочі?
Напевно, доцільно було б відокремити певний день у році для подяки Богові за весь врожай». *** Як, наприклад, вербу несуть святити до церкви на свято в’їзду Ісуса Христа до Єрусалиму, так яблука несуть святити на свято Преображення. У першому випадку вербу несуть, бо у нас пальми не ростуть, бо саме тоді учні встеляли шлях, яким їхав на ослиці Ісус, пальмовим гіллям. Звідти й виникла традиція святити вербу (мабуть сам Господь дивується: навіщо це потрібно людям, які ще й християнами називаються?). У другому випадку (з яблуками) ця традиція пішла з Греції, коли там дякували Богові за виноград, що саме дозрівав на свято Преображення. У нас же на цей день дозрівають саме яблука. *** Так в чому ж суть свята Преображення? Воно нагадує про Преображення Ісуса Христа на горі Фавор – подію, що трапилася за 40 днів до розп’яття Спасителя. Три апостоли
(Іван, Яків та Петро) побачили велич та славу Христа: як сказано в Євангеліях: «І Він перед ними преобразився: обличчя Його, як те сонце, засяяло, а одежа Його стала біла, як світло» (Мт. 17:2). Преображення відкрило учням Христа, а через них і всім людям, Божественну природу Спасителя. *** Православний священик Вадим Семчук має рацію, навівши в своїй статті, як добрий приклад євангельські церкви, які постійно восени відзначають свято Подяки Богові за врожай не лише в помісних церквах, а й на Всеукраїнському рівні. Цього року (в останню неділю жовтня) планується провести з’їздне Свято Подяки в Києві (в палаці культури «Україна») за участю представників Верховної Ради. З ініціативи Єпископа Церкви ХВЄ Паночка М. С. була внесена пропозиція Президентові України, щоб запровадити таке свято на рівні державного свята. Як видно, наразі державна влада не дала позитивної відповіді. У християн віри Євангельської Свято Подяки не просто свято заради свята, а є ознакою того, що ми від усього серця щиро вдячні Богові за Його дари, які ми приймаємо з благословенням та глибокою подякою. Ми тим самим стверджуємо, що врожай, що ми маємо, дає нам Бог. Ми робимо все належне, але врожай зрощує Бог. *** На закінчення хотів би запропонувати всім християнам: внести пропозицію керівництву держави, щоб відокремити певний день (як загальнодержавне свято) для всеукраїнської подяки Богові за врожай. Також висловлюю побажання всім читачам: будьмо не релігійниками, не тими, хто в той чи інший день «не буде працювати», не тими, хто лише «шанує» певні дні, а тими, хто насамперед шанує та любить Господа Ісуса Христа, хто щиро вдячний Богові за хліб, за здоров’я, за життя, за спасіння. Геннадій Андросов.
ХРИСТИЯНСЬКІ ЛІТНІ ТАБОРИ - 2009
«Привчай юнака до дороги його, і він, як зостаріється, не уступиться з неї» (Прит.22:6). «А батьки, не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоумлянні й остереженні Божому!» (Єф. 6:4). Звичайно, що ці слова вчення Ісуса Христа безпосередньо стосуються насамперед батьків дитини. Та певно, що розумні батьки зацікавлені в тому, щоб їхня дитина перебувала в християнському (доброму) товаристві – згідно 1 Кор. 15:33: «Не дайте себе звести, товариство лихе псує добрі звичаї!» Чи не тому в церквах ХВЄ щоліта проходять дитячі та молодіжні християнські табори, які направлені на виховання дітей та молоді в євангельському дусі. Ще десять років тому на Полтавщині провести табори на тому рівні, як вони проходять зараз, було неможливо, тому що церкви тільки розпочиналися формуватися. А зараз церкви більш-менш сформовані і спроможні організувати подібні заходи за рахунок пожертвувань
батьків і добровільних внесків членів церкви. Отже, цього літа перший найбільший молодіжний християнський табір на всеукраїнському рівні проходив з 8 по 16 липня в Малині на Житомирщині, куди зібралося майже п’ять тисяч молодих людей. З Полтавщини було лише 25 представників. Можливо ще й по тій причині, що з 20 по 24 липня в Оржиці проходив регіональний табір молоді церкви ХВЄ Полтавщини, куди зібралося понад 150 юнаків та дівчат. Так само були присутніми молоді християнські сім’ї – це ще плюс 50 осіб. Крім молодіжних таборів пройшли дитячі християнські табори для дітей віком до 14 років. Зокрема перший табір відбувся з 1 по 4 липня в Чорнухах, де було 70 дітей з західного регіону Полтавщини. Другий табір для церков центрального регіону Полтавщини відбувся з 25 липня по 1 серпня в с. Грушино Хорольського р-ну на базі церкви «Жива Надія» м. Миргород, де було 25 дітей.
Регіональний молодіжний керівник, організатор дитячих таборів, Володимир Бобик (на наше запитання доцільності подібних заходів) сказав: «Насамперед, подивімося на Ісуса: Він мав подібні методи євангелізації. Він збирав людей на природі, Христос не мав мету проповідувати Євангелію тільки за зачиненими дверима храмів. Подібні молодіжні заходи – це метод Ісуса! Саме в польових умовах відкривається вповні: хто є хто. В церкві (в зібранні) можна дві години відсидіти і не показати, хто ти є насправді, а в польових умовах повні 24 години молоді люди відкриті один перед одним». Дякувати Богу, служителі, вчителі недільних шкіл церков ХВЄ Полтавщини за останні роки надбали певний позитивний досвід у праці з дітьми, молоддю. Намагаємося прилучати до цих заходів і молодь зі світу, яка зацікавлена в християнському способі життя. Петро Українець.
«ЖИВА НАДIЯ»
2
ВЕРЕСЕНЬ-ЖОВТЕНЬ 2009 р., №5
СВІДЧЕННЯ КОЛИШНЬОГО
РОК-МУЗИКАНТА
Я
народився у Вірменії, у сім’ї вчених, найменшим серед інших братів. Я був допитливим і ставив батькові запитання, на які навіть він (учений) не міг мені дати зрозумілої відповіді. Тепер я розумію, що на багато запитань мені міг дати відповідь лише Бог. Я добре навчався в школі і батьки думали, що я піду їхнім шляхом. Але з малих років я захопився музикою, у третьому класі я десь придбав гітару й навчався грати. Я не просив батьків мені в цьому допомогти. Я думав, що саме музика заповнить потребу моєї шукаючої душі. Я настільки захопився музикою, що навіть спав, обіймаючи гітару. Вже в шостому класі я створив музичний гурт. Але я почав погано вчитися в школі, мої батьки побачили, що я можу не піти їхніми стопами, образилися на мене, перестерігали, лаяли, навіть побили. Але всі їхні зусилля виявилися марними. Потім вони махнули на мене рукою. Я ж не просто захопився звичайною музикою, а обрав для себе особливо просунутий (як вважав) стиль музики – рок. У 1984 р. я поїхав до армії (до Німеччини), батько мені сказав, що я згадаю його слова, пошкодую, що його не слухав. Але на службі я потрапив до рок-гурта і фактично не бачив ніякої армії. Я лише грав – вдень і вночі, настільки захопився рок-музикою, що став не-
нормальним, мене вже ніщо і ніхто навколо не цікавив: ні батьки, ні оточуючі люди, ні події, я не думав створювати сім’ю. Я тоді вирішив, що маю якось особливо вирізнятися і ззовні, адже я – рок-музикант. Я відпустив довге волосся. Не стриг його багато років. Хочу зауважити, що у Вірменії взагалі не прийнято було, щоб чоловік мав довге волосся, яке має жінка. На той час я фактично був такий один у всій Вірменії. Мене дуже засуджували, коли я йшов по вулиці, у мене кидали всілякі предмети. Але я нікого не слухав. Зі своїм гуртом я давав різні концерти не лише у Вірменії, але й в інших країнах. Під час виступу я цілком був поглинений рок-музикою, міг робити такі викрутаси на сцені, що просто так це зробити неможливо. Зі мною на сцені відбувалися надприродні речі. Тепер я розумію, що мною тоді керував диявольський дух. Під час концерту я мовби відключався від усього навколо. Але закінчувався виступ, і я почував усередині себе величезну порожнечу. Я не одержував внутрішнього задоволення від рок-музики. Нам влаштовували овації, але я дивився мовби крізь юрбу, я дедалі більше розумів: це не те, що заповнить порожнечу моєї душі. Я хотів миру та спокою, а його не було. У нашому гурті постійно були сварки, неполадки, конфлікти. Що примітно, на той час я ніколи не бачив Біблії. Лише чув, що є особливі духовні книги в церкві. Але саме тоді я почав писати духовні пісні: про віру, про Бога, про Христа, про пекло. Саме в той час я випадково зустрів на вулиці свого колегу по музиці і довідався, що він став віруючим. Я попросив у нього Новий Заповіт усього на кілька днів. Він мені дав цю книгу і сказав, що дає мені її назавжди. Я зрадів. Тоді я вперше тримав у руках не гітару, а Слово Боже. Я тоді ще мав довге волосся та бороду. Я почав читати Новий Заповіт і відчув, що в моїй душі щось відбувається. Потім я зустрів знову того чоловіка, він запросив мене до церкви. Разом з ним я поїхав до церкви – до Єревану. Це був 1991 рік. Там було багато людей, близько 800 чоловік. Мені вперше у житті стало соромно за свій зовнішній вигляд. Мені ніхто нічого не казав і навіть не дивився в мій бік, але мені було дуже ніяково. Я уважно слухав проповідь, потім проповідник запитав, хто хоче прийняти Ісуса Христа, я відразу підняв дві руки...
Я прийшов додому і знову почав читати Новий Заповіт і дійшов до місця в 1 Коринтян, де написано, що чоловікові сором мати довге волосся: «Чи ж природа сама вас не вчить, що коли чоловік запускає волосся, то безчестя для нього?» (1 Кор. 11:14). Навіть природа навчає, що це ганебно! Я пішов до спальні і молився, просив пробачення. Я відразу поголив бороду, а потім пішов до перукарні стригти волосся. Та жінка, що мене стригла, зараз уже віруюча.... Коли мене обстригли, я побачив себе іншою людиною. Я відчув, що можу бути воістину вільним. Мій брат мене спочатку не впізнав у новому вигляді. Він здивувався і запитав, хто це міг умовити мене обстригти волосся. Я сказав, що це Ісус Христос. Потім моїм родичам дійшло, що я став посправжньому віруючим, для них це було не меншою ганьбою, ніж моє захоплення рокмузикою. Вони вигнали мене з дому. Батько сказав, що я пропаду, помру з голоду, бо я не мав ніякої професії, не вмів нічого іншого робити, я лише грав. Але Бог не залишив мене: дотепер ні я, ні моя сім’я не були голодними. Я читав Новий Заповіт, але продовжував виступати зі своїм рок-гуртом на сцені. Після одного концерту до мене підійшов шанувальник і сказав (думаючи, що каже мені комплімент): «Ти такий сліпуче гарний був під час концерту, як диявол!» Ці слова привели мене в жах. У ті дні я думав, як би мені сказати колегам про те, що я не хочу більше з ними грати, я не мав рішучості відразу порвати з гуртом, але після таких слів я вже не вагався і одразу залишив гурт. Це було за один день до того, як я обстриг волосся, а ще через чотири дні я був хрещений Духом Святим. Коли я увірував, я вже іншими очима подивився довкола себе, на навколишній світ. Я зрозумів, що люди гинуть у гріхах та
невір’ї. Як їм донести благу звістку про Ісуса Христа? Книгу, християнську брошуру даєш – не хочуть брати... І тоді я за натхненням від Духа Святого написав сценарій фільму. Це було нове для християн Вірменії. Але пастор моєї церкви помолився і погодився втілити цей задум у життя. Вийшов фільм за назвою «Історії з реального життя». Це – аматорський фільм. Я не був актором та режисером, ми просто мали бачення від Господа. Спочатку цей фільм пустили для загального перегляду по одному світському каналу кабельного телебачення. Деякі люди обурювалися, але я помітив, що після демонстрації цього фільму в церквах людей помітно побільшало. Потім цей фільм переклали російською мовою. Зі своїм свідченням на DVD та фільмом я приїхав до України. Потім я написав сценарій другого і третього фільму. Наразі ці фільми не мають повної ліцензії для загального перегляду. Але сподіваюся, що незабаром глядачі зможуть побачити і ці фільми, які вже зняті на більш професійному рівні. На закінчення свого короткого свідчення хотів би з усією відповідальністю сказати людям (і християнам теж), що захоплюються рок-музикою, такі слова: ця музика виходить з пекла і людину, що захоплюється таким стилем музики, теж тягне до пекла. Мені багато шанувальників казали, що не бачили іншої людини, більш відданої рок-музиці, ніж я. Я пройшов через це і знаю, що кажу. Зараз я приїхав до України і готовий до відкритого діалогу з бажаючими зі мною поспілкуватися, зустрітися або придбати моє свідчення та фільми. Норайр Фаградян, тел.: 80956389067, 80930712218, E-maіl: ararattvm@yandex.ru
«Социально-культурный феномен рок-музыки, появившейся в начале пятидесятых годов (XX cт.), обрушил на мир такую волну грязи, шлаков и человеческих жертв, что тридцать лет спустя превратился в наиболее мощную разрушительную силу для тела, души и сердца, которая когда-либо исходила из недр самого ада» Жан Поль Режимбаль, католический священник, исследователь музыки. «Для многих молодых людей рок-музыка и её более буйный вариант «тяжёлый металл» стали стилем жизни, где поощряется распутство, употребление наркотиков, буйство и нигилизм» Епископ Александр. «Рок-музыка отличается определённым звучанием, ей сопутствуют определённые чувства. В вашу жизнь, ваш дом, вашу церковь она принесёт непослушание и разрушение».
ТЕПЕР ХРИСТОС - ЦЕНТР МОГО ЖИТТЯ! Я народився в 1976 р. в Україні, місті Миргороді. Мої батьки – військові, тому ми часто переїжджали. Я з дитинства не мав ні в чому матеріального нестатку. Батьки не лише задовольняли мої матеріальні запити, але іноді виконували навіть мої примхи. Але чи принесло це мені користь? Я мав гарні задатки, щоб одержати вищу освіту, зробити кар’єру. Коли мені було 19 років, батьки подарували мені квартиру в Бобруйську. Я приїхав туди самовпевненим юнаком, гадаючи, що вся земля крутиться навколо мене. Мені здавалося, що я житиму довго та щасливо, не докладаючи до цього особливих зусиль. У мене з’явилися друзі, з якими я весело проводив час. Я почав потроху вживати спиртне. В остаточному підсумку я вчинив злочин, утік від покарання до Миргорода, де вже тоді жили мої батьки-пенсіонери. Але там був затриманий і відправлений етапом до Бєларусі. Коли мені було 20 років, я потрапив на зону, де був захоплений ідеями злодійських законів, які стверджували, що я маю чинити справедливо, чесно. Я багато років намагався дотримуватися цих законів, але переконався, що за красивими словами злодійського братерства стоїть бруд та нечистота, користь та обман. На зоні я був гравцем, був безжалісним до тих, хто програвав. Але після восьми років перебування на зоні, я одного разу сам «залетів» у карти. Я мав віддати борг вчасно. Але я не мав грошей, і мені ніде було їх узяти. А закон на зоні суворий та безжалісний до тих, хто вчасно не віддає борг
(незалежно від суми). Саме в ті дні я зустрів християн. Зауважу, що я був начитаним і розумів, що є вища сила над людьми. Я читав духовну літературу, усілякі філософські вчення, читав також і Біблію. Але ця книга мені не давалася до розуміння, бо я думав стати розумнішим за інших. Я мислив приблизно так: коли прочитаю Біблію, ще майстерніше обманюватиму інших. Не подумайте, що я звернувся до християн через свій борг. Це було краплею всього того, що нагромадилося в моїй душі на той момент. Саме тоді я відчув себе частиною помийної ями, у якій перебував. І саме тоді я зрозумів, що Бог дає мені право вибору: або йти за Ісусом Христом або варитися в зоновській ямі пороку та гріха. І я прийняв рішення: звернувся простими словами до Бога, Якого ще не знав. Незабаром я побачив зміни у своєму житті. По-перше, мені запропонували знову зіграти в карти і тоді мені простять старий борг. Але я рішуче відкинув цю пропозицію, попри очевидні наслідки у випадку неповернення вчасно боргу. Але я вже помолився Богові і вирішив жити по-новому. І трапилося так, що я зміг позичити гроші в одного чоловіка, хоч на той момент це було воістину дивом для мене. Отже, з боргом усе розв’язалося благополучно. Потім я віддав борг і тій людині. По-друге, мене швидко перевели на іншу зону, де я сидів в одній камері з людиною, яка справами показувала, що християнин – це не ганчірка, не розмазня (якими на той момент я вважав християн), а це сильна, мудра, освічена
людина. Це послужило для мене гарним прикладом для мого становлення, як християнина. По-третє, Бог зцілив мене від букету хронічних хвороб, які я надбав у в’язниці. Я також палив, і не міг звільнитися від цієї гидоти. Я знав, що це шкідливо, що паління руйнує моє тіло та душу, але не міг кинути палити. Мені було соромно, тому я ховався і палив потай. Але коли я вже цілком знесилів, то прийшов до братів і сказав, що не можу позбутися паління, помоліться про мене... Уже п’ять років минуло, як я не палю. Також я одержав порятунок від багатьох інших згубних звичок. Після мого навернення до Господа багато ув’язнених приходили і дивилися на мене, як на дивину. Ув’язнені, які перебували на нижчому щаблі тюремної ієрархії, проходячи повз мене, намагалися мене вколоти словами або штовхнути, щоб побачити мою реакцію на це. Я був досить гарячим у вчинках, але на той момент Бог давав мені смиренність правильно реагувати на це. Я намагаюся віддалятися від конфліктів, до цього дня Господь береже мене від усіляких провокуючих ситуацій. За п’ять років я жодного разу ні на кого не підняв руки. Не так давно я вийшов з в’язниці і побачив, який доступний гріх у цьому світі, але Бог дав мені сили та страх Божий не впасти ні в яку спокусу. Єдине, про що я зараз прошу Бога, щоб дав мені дружину – супутницю життя, бо особисто мені важко бути самому. Ігор Іощенко, вул. Білоруська, 38, село Черні, Брестський р-н, Бєларусь, 225000.
ВЕРЕСЕНЬ-ЖОВТЕНЬ 2009 р., №5 Від редакції: Постійні читачі безумовно зауважили, що третій і четвертий випуски газети були без додатку «Християнська Сім’я». Причина проста: не було достатньо листів для заповнення випуску. Тому просимо Вас надсилати Ваші листи! При розмовах з незаміжніми сестрами можна легко зрозуміти, як вони хочуть вийти заміж, але стидаються ставити свого листа в газету. В Інтернет – погоджуються, а в газету – ні. Одна сестра сказала: «Я поставила свою анкету в Інтернет, тому що тут нема тих, хто б мене осудив за це, а в газеті прочитають ті, що будуть глузувати». Можливо та сестра перебільшує, бо ж справжні християни не будуть так чинити. Не всі мають Інтернет, зокрема сільські жителі. Саме для них особливо приваблива ця рубрика. У цьому випуску листи поміщені без будь-якої класифікації. Так краще чи ні? Просимо зауважити, що в цій рубриці друкуються листи різної тематики (зовсім не обов’язково тих, хто шукає супутника життя). Отже, чекаємо Ваших листів! 1. Ещё совсем недавно мне было так тяжело на душе, что я не знал, выведет ли меня Бог из состояния скорби и печали или уже заберёт к Себе, о чём и молил Его… Но ныне я благодарен Господу за приобретённый опыт, который смог получить только благодаря невероятным трудностям. Дорогие братья и сестры! У многих из тех, кого Господь призвал в тюрьме, за плечами страшные преступления. Но Бог простил и их. Святая Кровь Христа омыла от всякого греха, а Дух Святой сотворил в искренне покаявшемся новое сердце и научил жить с Ним по закону правды – Евангельским заповедям любви. Прошу всех Вас ради Господа, ради Вас самих и тех, за кого умер и воскрес Христос, не теряйте любви к тем, кого знаете, приобретайте её к тем, кого не знаете, и прощайте людям то, что простил им Бог. Общаясь с заключёнными, пожалуйста, не забывайте, что в большинстве случаев от этих людей отвернулись все, кроме Бога. И все без исключения братья и сестры, находящиеся в узах, очень тоскуют по нормальному человеческому общению. Не будьте к ним надменны, но любите как равных себе детей Божьих, как и Христос возлюбил их, пролив Свою Святую Кровь за всех людей. Да хранит Вас Господь! Черница Владимир Юрьевич, ул. Островского, 2 (Д.У.) г. Винница, 21001. 2. Ищу богобоязненную христианку в жёны (желательно из церкви ЕХБ), высокую ростом, до 40 лет. Из-за своего высокого роста я не могу найти невесту (я не был женат). Похоже, что в ситуации, что сложилась у меня, человекам помочь мне невозможно. Я уже не знаю, как мне дальше быть? Но я верю, что Богу всё возможно! Рогозину Василию Николаевичу, ул. Дзержинского, 50/2, г. Кременчуг, Полтавская обл., 39621. 3. Я дуже цікавлюся Біблією. Чи не знаєте ви де можна заочно (через листування) вивчати цю книгу? І чи не маєте ви каталогу із різновидами перекладів Біблії? Віта Рудка, с. Хоми, Збаразький р-н, Тернопільська обл., 47332. 4. Мені виповнилося 52 р. Одній дуже важко впоратися по господарству і в усьому іншому нелегко… Кілька років молюся, прохаючи у Бога дарунка – щиро віруючого чоловіка. Чекаю дзвінків: 8 096 986-21-40, листів: Якубовська Оксана, с. Курлозы, Кривоозерский р-н, Николаевская обл., 55120.
«ЖИВА НАДIЯ» ХРИСТИЯНСЬКА
3 что-то не дает мне сделать такой шаг, я не могу переступить через своё «я». Прошу молиться за меня и моего сына. Надежда Листопад, с. Добрыводы, общежитие №3, Збаражский р-н, Тернопольская обл., 47341.
СІМ’Я
До уваги дописувачів! Якщо Ви бажаєте, щоб Ваш лист був надрукований в рубриці «Християнська Сім’я», то пришліть до редакції листа з щирою оповіддю про свої переживання, про наболіле. Розкажіть про своє життя, про навернення до Бога. Після цього Ваш лист буде надрукований з Вашою поштовою адресою (редакція залишає за собою право значно скорочувати та редагувати текст). Так само приймаються листи й тих людей, хто ще не вважає себе справжнім християнином, але шукає Бога і має духовні питання, переживання, прохання, насущні потреби. Приймаються листи від християн, народжених згори (згідно Іоанна, 3:37), котрі шукають чоловіка (дружину). Якщо ви надіслали такого листа, це значить, що ви в мирі з Богом і церквою, ви – член помісної церкви, і ви маєте дозвіл від служителів церкви на ваш шлюб. Листи з проханням матеріальної допомоги бажано, щоб були завірені пастором церкви і церковною печаткою. Примітка: 1) бажано надіслати друкований текст (укр. чи рос. мовою), якщо ж такої можливості нема, то пишіть каліграфічно, розбірливим почерком, чітко вказуйте ім’я, прізвище, адресу, телефон (у сучасних умовах мобільний телефон значно спрощує спілкування!); 2) будьякий лист, надісланий Вами до редакції, може бути надрукований в газеті «Жива надія» (з редакційною правкою) з Вашою адресою (хіба що Ви вкажете, що не для друку); 3) листи і фотографії (всі інші матеріали, надіслані до редакції) не повертаються. До уваги в’язнів: листи в однедва речення з проханням надрукувати, друкуватися не будуть! Лише щира, (правдива, відверта, без прикрас) розповідь сприяє тому, що ваш лист буде обов’язково надрукований. До уваги служителів церкви, духовних працівників, душеопікунів: редакція зацікавлена в тому, щоб Ви прислали для друку в газеті Ваші настанови згідно Слова Божого, Ваші слушні поради, зауваження, прохання. Будь ласка, поділіться Вашим досвідом! Якщо Ви отримали це від Бога, не закопуйте талант! Додаток «Християнська сім’я», насамперед, направлений на духовне спілкування і збудування!
Здесь мы стараемся глубже познавать Слово Божье, нам в этом сильно помогают духовные наставники. Фактически мы обрели новую семью (через пристрастие ко греху свои семьи мы давно потеряли). Теперь мы верим, что благодаря вере в Господа наша жизнь не будет никчемной, а в дальнейшем благополучно сложится. Констатирую факт, что здесь без всяких медикаментозов и какой-либо терапии мы вполне успешно избавляемся от пагубных привычек! Я, Артур, бывший военный (сейчас на пенсии), в заключении ни я, ни мой товарищ Юрий не были. Юрий – автомеханик. У нас к Вам серьезный и волнующий нас вопрос: можем ли мы жениться? Просьба ответ прислать по адресу: Светлане Радченко (для Артура и Юрия), ул. Космонавтов, 32/2, г. Коростень, Житомирская обл., 11501. 8. Я читал-перечитал Библию, внешне похож на вполне нормального христианина (каких много): не курю, не пью, матом не ругаюсь, в беседе корректен и вежлив, плохих поступков за мной сейчас не числится. Я имею знание о Боге, но не имею Бога. О, как я устал от этой двойной жизни! Я ведь вижу своё сердце: переполненное злобой и ненавистью, лицемерием и низкими желаниями. Я устал от внутренней борьбы, в которой побеждает грех, а я остаюсь повержен. Я искал понимания, поддержки и помощи у людей, но не получил ничего. Только ещё больше отчаяние захлёстывает мою душу. Жизнь для меня уже теряет всякий смысл. И вот я увидел эту рубрику «Семья» и подумал, что может и для меня есть надежда… Мне 31 год, я неоднократно сидел в тюрьме и сейчас отбываю очередной срок (осталось 1,5 года). Впервые попав в заключение, я узнал о Боге, думал, что на свободе буду вести богобоязненную жизнь, но, освободившись, быстро погряз в мирскую суету, обустройство материального благополучия и напрочь забыл о своих высоких желаниях. И не успел опомниться, как вновь оказался на нарах, был в глубокой депрессии, потом каялся, просил милости у Бога… Когда же снова освободился, только несколько раз посетил церковь, а потом и вовсе забыл туда дорогу. И вот я снова на нарах… в кандалах духовного рабства. Умом понимаю, что истинную свободу может дать только Христос, но… Я практически ни с кем не общаюсь и помощи просить не у кого, местных верующих на зоне христианами можно назвать только условно. А те, кто здесь искренне ищет Бога, сами нуждаются в духовной поддержке. Может ли кто мне помочь? Станислав Лисица, СВК 81, 8 отр., пгт Стрижавка, Винницкая обл., 23210.
5. Мне хотелось всё и сразу – вот и получил пожизненное заключение. Таким образом пожинаю плоды своего посева… Но теперь хотел бы быть кому-то полезным. Я умею вышивать, но, к сожалению, не имею достаточно для этого средств. Если вы мне поможете, я бы мог вам высылать готовую вышивку на полотне (могу выполнить ваш заказ). Мирослав Токач, СВК 47, смт Жвирка, Сокальський р-н, Львівська 9. Щиро вдячна за лист, що ви надрукували в обл., 80040. газеті, вдячна всім, хто відгукнувся на мою біду. Дякуючи Богу, мій чоловік до мене повернувся, 6. Я раньше много общался по телефону більше не п’є. Хоч він до Бога ще не навернувся, и письмам. Заметил, что люди больше ищут але моє життя дуже змінилося в кращий бік. Ще й земного, а не небесного. Но я верю, что есть досі я маю спілкування через газету по телефону настоящие христиане, и я готов им служить з двома жінками. Всі газети, що я отримую, (будь то простой зэк или бизнесмен). Я готов роздаю в містечку, де проживаю, лікарнях, які служить каждому, кто ищет познания о Христе, відвідую, селах, куди доводиться приїжджати. кто жаждет обрести истинную свободу от греха. Тому скільки б ви не надіслали мені примірників Игорь Мельник, с. Грушковцы, Летичевский газети, вони обов’язково знайдуть своїх читачів. р-н, Хмельницкая обл., 31544, тел.: 8 096 43 Мені боляче дивитися, як люди гинуть в гріхах, 058 79, 8 063 57 76 504. так само душа кровоточить, як бачу занепад християн у служінні Господу. Чи ж багато потрібно 7. Недавно мы прочитали газету «Жива таланту, щоб іншій людині сказати про Ісуса Надiя». Прочитав её, решили написать Вам. Христа? Чи можливо для цього потрібні гроші Мы (двое братьев: 1963 и 1965 г. р.) недавно і час? Потрібно лише одне – бажання, любов уверовали в Иисуса Христа. Сейчас находимся до Бога і людей. Все, що ми маємо, не наше, в реабилитационном центре в одной комнате. То невже ж не можемо вділити хоч трохи часу,
коштів, зусилля для того, щоб бідному грішнику сказати, що його любить Христос? Я роздаю не тільки християнські газети чи брошури, а також скрізь по місту розклеюю маленькі листочки (щось на зразок оголошення) – цитати зі Слова Божого, Євангелії. Одна жінка прочитала такий листочок, внизу якого була адреса церкви, вона прийшла на служіння, покаялася, потім покаявся її чоловік, діти… бажаю кожному християнинові знайти своє місце в церкві для служіння Господу. Катерина Сотник, вул. Леніна, 14, смт Олександрівка, Кіровоградська обл., 27300. Тел. : 8 096 73 08 290. 10. Мені 24 р. В своєму молодому віці я була в глибокій депресії. Ворог душі мав до мене доступ через невизнаний мною гріх. Моя душа невимовно страждала, жити не хотілося, думки про самогубство постійно атакували мій розум. Хоч я інколи молилася, але мені краще не ставало. То був час, коли я думала, що Бог мене не чує. Потім я поїхала в Київ на роботу, там прийшла до церкви, де нарешті змогла сповідатися пастору церкви і до мене почало поступово приходити звільнення. Церква також молилася за мене. Благословен Бог, що прогнав усяку пітьму з мого життя! Зараз я можу нормально працювати і трудитися для Господа. Хочу сказати усім, хто переживає подібне: не здавайтеся! Не бійтеся ворога! Не вірте лукавим нашіптуванням! Шукайте святості і свобода прийде у Ваше життя! Валентина Попрожук, с. Лип’янка, Карлівський р-н, Полтавська обл., 39530. 11. Мені 31 р. Зріст 170 см. Вага 90 кг. Хочу познайомитися з богобійною дівчиною з метою одруження (можна навіть старшою за віком від мене чи з фізичними вадами). Я ніколи не зустрічався з дівчатами. Водне хрещення прийняв у 2003 р. Член церкви АСД. Мойсей Лебедінський, Харківщина, тел.: 8 098 35 71 199. 12. Довго вагалася: чи писати цього листа з причини того, що багато християн неадекватно реагують на такі листи. Але отримала запевнення від Духа Святого, щоб написати. У 1989 р. я захворіла: лікарі поставили діагноз – епілепсія. Мої батьки зі мною пройшли через багатьох лікарів, бабок-шептух, екстрасенсів, шукаючи мого оздоровлення. Але мені ніхто і ніщо не допомогло. Але сталася чудова подія – я повірила Богові і прийняла вірою Ісуса Христа, як свого Господа і Спасителя. Мої батьки також через мене увірували. Зараз мені 27 р. Я стала краще себе почувати, як стала молитися до Господа. Вірю, що скоро буду остаточно здоровою. Поки що маю інвалідність I гр. І звичайно, що мені не вистачає спілкування з щирими друзями. Саме в цьому я маю гостру потребу. Якщо хто відгукнеться, буду дуже рада. Тетяна Сивих, пров. Жовтневий, 17 / 2, м. Ківерці, Волинь, 45200. 13. Я нахожусь в МЛС. Не могу сказать, что я последователь Иисуса Христа. И на христианские собрания я хожу очень редко, мне многое непонятно, и Библия закрыта. Если сюда и приезжают проповедники со свободы, то нам напрямую не разрешают с ними общаться. Они ведут только общие собрания, а индивидуальные беседы – нет. Я каждый вечер на ночь молюсь и прошу Бога помочь мне. Я сама из Умани. У меня сын Вася в интернате. Мне уже 46 л., и я понимаю, если сейчас я не приду к Богу в покаянии, то потом может быть поздно. Но
14. Мені 66 р. Я живу в селі самотньо. Християнка, стараюся виконувати Господні Заповіді. Якби знайшлася яка людина (жінка чи чоловік, чи молода сім’я), я б прийняла їх з великою радістю на постійне проживання. Євдокія Королевич, с. Горбово, Ємильчинський р-н, Житомирська обл., 11201. 15. Щиро бажаю серйозного знайомства з дівчиною-християнкою для створення сім’ї. Дивлячись на сучасне християнство, побачив, що не всі одружуються по взаємному палкому коханню. Я ж бажаю одружитися лише по взаємній любові. Одруженим раніше ніколи не був. Мені 37 р., середнього зросту. Член церкви ХВЄ. В’ячеслав Дудко, бульвар Героїв Сталінграду, 14, кв. 104, м. Чернівці, 58032, тел. 8 099 44 64 633.
16. Я нашёл на улице только одну страницу вашей газеты с объявлениями, потом одна сестра (через её напечатанное объявление) дала мне адрес газеты. Уже семь лет я верующий, покаялся в камере, когда был на особом режиме. Сейчас я уже женат, но хотел бы поделиться своей радостью об Иисусе Христе с новыми друзьями. Хотел бы получать Вашу газету. Ростислав Когут, вул. Успенська, 9/6, м. Стрий, Львівська обл., 82400. 17. Я родом из Туркмении, русский, 1967 г. р. Рос с 3 лет сиротой. Достигнув совершеннолетия, поехал в Украину, думая тут найти своё счастье. Но, не имея никакого понятия, как надо строить своё счастье в этом мире, я вскоре попал на зону. Но все же я здесь не зря – ибо уверовал в Господа Иисуса Христа. А это великое счастье, которое не имеют многие люди на свободе. Я часто молюсь (и хотя имею много нужд), но больше прошу за других. В одной только просьбе признаюсь Вам: я прошу Бога, чтобы Он послал кого-нибудь, кто бы меня посетил в тюрьме, ибо у меня на свободе совершенно никого нет с родственников. Это будет поистине для меня несказанная радость! Константин Выдрин, ул. Ватутина, 172/8, г. Житомир, 10008. 18. Давно получаю газету «Жива Надія», с интересом её читаю, но никогда не думал, что придётся самому писать, но вот пришлось… Мне 55 л., из них – 23 года верующий. Вдовец. Дети взрослые, живут отдельно. Умею всё делать по хозяйству. Живу в достатке в собственном доме. Выращиваю цветы, занимаюсь пчеловодством. К сожалению, имею болезнь – диабет. Хотел бы найти богобоязненную христианку для совместной жизни, желательно ростом не выше 165 см. Я родом с Буковины. Іван Багнян, вул. Шкільна, 22, с. Щербанівське, Вознесенський р-н, Миколаївська обл., 56552, тел. 8 096 33 22 884. 19. Я шукаю свою долю через газету з молитвою до Бога. Мені 50 р. Віруючий з юності. Ніколи не був одруженим. Живу одинаком, тільки мушу доглядати сестру-інваліда, від якої, на жаль, відмовилися інші родичі. До дому молитви мені йти дуже далеко, в інше село. Тому як би хотілося разом з любою жінкою молитися і славити Господа! Я мав знайомства з сестрами, але як побачать, що в мене в хаті сестра-інвалід, так і втікають. А що мені робити? Я не можу відмовитися від рідної сестри. Живу недалеко від Рівного. Брат Василь, тел.: 8 067 17 26 145. 20. Дорогие братья и сестры, знаю, что в это нелёгкое время вам не до писем, тем более – заключённым, которые по вашему мнению неисправимы, а писать они мастаки. Если мы прощены Богом, так почему же не прощены Вами? Неужели мы созданы для того, чтобы до конца дней быть изгоями? Иногда отчаяние от безысходности и ненужности так захлёстывает, что хочется выть. О, как помогают в такие минуты Ваши строки… Но как редки письма бедному зэку… Я родился в неблагополучной семье. Родители пьянствовали, а до меня им не было дела. Я стал бродяжничать. Меня поместили в спецшколу. Вскоре после выпуска меня посадили в тюрьму. Поначалу думал, что нет смысла жить вообще. Думал, как осуществить самоубийство, но тогда носили библиотеку по камерам, мне дали Новый Завет. Когда я стал читать, то был поражен тем, что Иисуса Христа казнили ни за что. Он был невиновен! У меня аж слёзы потекли. Я прочитал, что у Бога нет такого греха, что Он бы не простил. Я стал молиться и просить прощения.
«ЖИВА НАДIЯ»
4 На душе стало легче. Я сожалею о прошлых годах, прожитых впустую, сожалею, что не искал Бога. Прошу меня простить всех, кому я причинял боль. Игорь Омельченко, ул. Ватутина, 172, УИН №8, г. Житомир, 10001. 21. Больше года я посещаю собрания христиан, покаялась пол года назад. У меня на свободе 16-летний сын, мама пишет, что он ведет себя плохо. Прошу Бога помиловать его и моих родственников, которые пьянствуют. Мои подруги, после того, как я уверовала и мне перестали помогать из дому, отвернулись от меня. Каждый день я жду наступления ночи, чтобы в тишине помолиться Богу и излить Ему боль своей души. Христос сказал, что не здоровые, а больные нуждаются во враче. Так же и я ищу исцеления своей души у ног Христа. Также хотела бы иметь общение по переписке с братьями и сёстрами со свободы. Елена Каланча, общежитие №3, с. Добрыводы, 63/3, Збаражский р-н, Тернопольская обл, 47341. 22. Мне 29 л., только два года – верующий. Я родился в благополучной семье, в плохих компаниях не был, в школе учился хорошо. Особой нужды у меня не было, но я с детства заимел привычку своровать то, что плохо лежало. Много раз обращался к Богу, чтобы меня не разоблачили. Даже обещал Богу не воровать больше. Но всё равно воровал, и вот попал в тюрьму. Тут обратился к Господу Иисусу Христу в искренней молитве покаяния. Хотел бы иметь общение по переписке. Также прошу выслать мне Вашу газету. Игорь Чемисов, ул. Калинина, 16, г. Белая Церковь, Киевская обл., 09109. 23. Если бы я отбывал наказание на лагере, а не в тюрьме, возможно такой нужды у меня не было бы. А так мы сидим в небольших камерах по одному-два человека. На прогулку нас выводят на один час тоже по два человека. Я уже не говорю о материальной нужде, потому что духовная нужда общения гораздо больше. Я готов к откровенному общению с тем, кто мне напишет. На свободе я работал последние пять лет телохранителем. Но вот себя не уберег… Но в тюрьме я открыл для себя Библию. Не скажу, что сразу верил всему, что там написано. Но когда мне угрожал паралич нижней части тела, и Господь мне явил милость, то я ещё серьёзнее пересмотрел свою жизнь. Я могу ходить и заниматься спортом. Теперь я по-новому открыл для себя Слово Божье и личность Господа Иисуса Христа. Но вот сейчас какойто спад, что ли. Но вот стал читать 1 Иоанна, и с удивлением обнаружил, что христианину необходимо духовное общение с другими верующими. Благодарю Бога за Вас, Ваше внимание, Ваше письмо. Михаил Байда, ул. Ватутина, 172/8, г. Житомир, 10001. 24. Автор и исполнитель христианских песен Максим Варфоломеев из полтавской церкви христиан веры Евангельской «Свет жизни» продолжает своё служение и будет рад послужить своими песнями и свидетельством в любой церкви, независимо от конфессии, где не запрещены современные стили музыки. Моя цель – быть благословением, а не соблазном, моя миссия – прославление Господа и ободрение верующих. С моим творчеством можно ознакомиться на сайте http://slavimboga.narod.ru/ Служить начал в 2003 г. Езжу за свои деньги и не ставлю никаких условий, пою и свидетельствую столько, сколько скажет пастор или пресвитер – от одной песни до целого служения. Связаться со мной можно по тел.: 8-063-780-76-04 или по e-mail: maxvarf@gala.net 25. Мені нещодавно виповнилося 50 р. (зріст 165 см, вага 67 кг). 10 років віруюча, розлучена 15 р. Дві дорослі доньки також християнки. Менша донька живе поки що зі мною. Регулярно відвідую церкву, також служу місіонеркою в селі біля міста, де проживаю. Хочу зустріти віруючого чоловіка, щоб жити з ним залишок земного життя в любові, повазі і взаєморозумінні – і щоб ми разом служили Богу. Наталія Вовк, пров. Кривенка, 19, кв. 4, м. Миргород, Полтавська обл., 37600, тел.: 8 05355 4 48 34. 26. Мені 38 р. Віруюча з дитинства. Люблю Господа і бажаю познайомитися з християнином, з яким би ми могли спільно служити Господу. Замужем ніколи не була. Сестра Оля, м. Полтава, тел.: 8 095 70 25 138.
«Я ЛЮБЛЮ!» У
дитинстві я чула про Бога, але ніколи Ним не цікавилась. Як усі вихованці атеїстичного устрою, я з дитинства вірила не в Бога, а в еволюцію Дарвіна й обіцянки партії про «світле майбутнє». А про душу та вічність ніколи не задумувалась. Так прожила майже півстоліття, аж поки моя донька зі своїм чоловіком не увірували в Бога. Спочатку я сприйняла їхні розповіді про Бога як щось стороннє, далеке і нецікаве. А вони, бувало, як прийдуть до нас у гості, в якомусь (незрозумілому для мене й мого чоловіка) піднесенні, не змовкаючи, розповідали нам про Бога, про віру, Євангелію, вічне життя… Нам хоч з хати тікай… Чоловік, правда, одразу йшов до іншої кімнати дивитися телевізор, а я сиділа й слухала, бо ж незручно гостей залишати самих, але думками була десь далеко. Потім дорікала чоловікові: чому я мушу сама те все слухати? Донька мене щонеділі запрошувала до церкви, на їхнє богослужіння, але у мене була інша «церква» - базар. Була у мене така пристрасть: любила я щонеділі ходити на базар, навіть якщо й не потрібно було щось купувати. Бувало походжу поважно рядами, роздивлюся все, зустріну когось із знайомих, та так за балачками й обід прийде. А донька продовжувала запрошувати, переконуючи мене, що в неділю треба йти не на базар, а до церкви. Мовляв, раніше всі православні християни йшли до церкви, а не на базар. Та в мене була ще одна одмовка – хвора мати. Я казала, допоки мама жива, я мушу бути біля неї. Коли ж мама померла від інсульту, мені вже діватися було нікуди. Я, як обіцяла, в першу неділю, після похорону, пішла вже не на базар,
ВЕРЕСЕНЬ-ЖОВТЕНЬ 2009 р., №5
а в церкву, куди ходили мої діти. На той час вже й сваха моя (мати мого зятя) стала віруючою. У тій церкві я побачила багато молодих людей, товаришів моїх дітей, всі гарно співали під гітару. Там мені все дуже припало до душі. Одним словом – полюбила я ті зібрання по-справжньому. Жалкувала, що не послухала раніше доньку й сваху. Спочатку я просто ходила і тільки слухала проповіді, а потім вирішила й сама покаятися. Коли був заклик служителя церкви до покаяння, я вийшла наперед, стала на коліна й голосно плакала, мені було соромно за своє минуле життя, без Христа, я згадувала свої гріхи (я ж працювала продавцем) і гірко каялася. В той день я відчула, що значить бути прощеною Богом. Саме тоді у мене з’явилося велике бажання читати Біблію. Ще раніше мій чоловік мені її купив, але я тримала цю книгу в домі, як священну реліквію, а не читала, і не тільки тому, що не розуміла, а ще й боялася читати, бо люди казали, що можна з розуму зійти, як усю Біблію прочитаєш. А тепер вона стала моєю настільною книгою для щоденного читання. Під час читання у мене виникало багато запитань, які я записувала в окремий зошит, а потім «летіла» на велосипеді до зятя, щоб мені все те розтолкував… Мій чоловік хоч перед смертю, але таки також покаявся. Слава Богу! Я тепер живу самотньо, але в усьому Бог допомагає мені: і вдома, і біля дому, і на городі. Я навчилася в усьому просити Божого благословення. І Боже благословення я відчуваю щоденно. Я люблю тепер ходити до церкви, люблю відвідувати хворих в лікарні чи вдома, люблю ділитися своїм щастям з іншими людьми, люблю молитися і в молитві приносити до Бога своїх знайомих, які ще не знають Бога. Я вдячна Богові, що Він навернув мене на вірну дорогу спасіння та життя вічного. Березовська Ніна Іванівна, м. Гайворон, Кіровоградщина.
ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД НАРКОТИКУ Свідчення Андрія Ярошенко, м. Київ.
Я
– член Церкви ХВЄ по вулиці Кар’єрній, 44 (м. Київ). Бажання мого серця: показати Вам, як мене врятував Господь і направив на шлях істинний. Почну з дитинства. Я зростав у більш-менш порядній сім’ї. У мене гарні, працьовиті батьки, які намагалися зробити все належне, щоб у мене й мого брата ні в чому не було нестатку. Єдине, що не змогли вони зробити для нас: уберегти від зла, тому що в сім’ї не панував Ісус. Уже з 1-го класу я побачив злість людей, які не розуміють, що діють. Мого брата посадили у виправну колонію для малолітніх й у класі мене почали дражнити «тюремником». Для однокласників це був просто злий жарт, а для мене – клеймо на все життя. Усе це завдавало мені дуже сильного болю, який я вихлюпував по ночах у подушку. Таким чином дорога мого життя привела мене до хлопців, що були набагато старші мене, які не ходили в школу і мали шкідливі звички, але вони мене прийняли до своєї компанії, там я був свій. Більше всього боячись втратити дружбу і прихильність хлопців, я намагався наслідувати їх в усьому. І от прийшов час наркотику: ми скинулись грішми, попросили старших хлопців приготувати дозу й уколоти нас. Десь усередині себе я розумів, що це дуже погано, але для мене найголовнішим було: не відставати від друзів. Мені не було ще й 15-ти років, як я вже став ін’єкційним наркоманом. Через деякий час я зрозумів, що всі мною надумані друзі були брехливі, що наркотик для них значив набагато більше, ніж я. Вони були готові мене залишити за дозу наркотику. Я почав шукати інші шляхи, вихід, підтримку, але дорога була вже одна – за наркотиком, який мене переслідував скрізь. Я цілком усвідомлював, що мені самому справитися з цією напастю неможливо. Я пішов в армію з надією, що стану сильним і зможу сказати наркотикові рішуче «ні». Служив на кордоні в Мукачеві, думав, що відстань допоможе, однак, коли приїхав додому, то одразу побіг до наркоманів. Батьки довідалися про мою залежність через місяць після мого повернення з армії. Вони були в розпачі: мій брат помер від наркотиків та алкоголю, коли йому було лише 30 років. Мені говорили, що я й стільки не проживу. Батьки намагалися мені допомогти чим могли, але кожен похід до лікарів приводив їх до ще більшого розбиття. Я й сам вже змучився і не знав, що робити далі. І Господь змилувався наді мною: послав до мене мого старого друга, з добрими, світлими від радості очима, якого Ісус зцілив від зараження крові, від наркотичної
залежності, звільнив від гріховного рабства. У той момент, коли я йому запропонував покурити наркотик, він мені сказав слова, що торкнулися мого серця: «Я звернувся до Бога, і Він допоміг мені. Я призвав Ісуса у своє життя, і Він змінив його. Він зцілив мене від хвороб і звільнив від наркотиків». Його слова різали мені слух через те, що він говорив спокійно, чисто, без матюків. Його слова схвилювали мене і я сказав, що теж так хочу, у відповідь почувши: «Призви Ісуса, Він любить і чекає Тебе. І тільки Він зможе тобі допомогти». кву, і наркотик мене придушив ще з більшою Йдучи додому, я пережив незвичайну ра- силою. Але Господь мене не залишив, усе дість – в моєму житті блиснув промінь на- частіше й частіше на шляху з’являлися віруючі дії. У своїй кімнаті я упав на коліна і волав люди. Одного разу я потрапив на євангелізаційне до Ісуса і щоразу, коли я молився, Господь служіння, де свідчили хлопці, що приїхали допомагав, рятував, підтримував мене. з реабілітаційного центра в м. Києві, що по Одного разу, коли в мене були дуже сильні болі, до мене зайшов той самий вул. Кар’єрній. То були колишні злочинці й друг, що порадив мені звернутися до наркомани. Вони розповіли, як Ісус змінив їхнє життя і я зрозумів, що повинен поїхати Бога. Він запросив мене до церкви. Я разом з ними. Разом з мамою я підійшов і думав не довго, а одразу зібрався, і ми попросив узяти мене на реабілітацію, і вже всією сім’єю поїхали на богослужіння. через декілька днів я був там. Побачивши Прибувши на місце, я не міг зрозуміти, людей, на яких гріх залишив уже незмінні що зі мною відбувається, начебто якась сліди: шрами, наколки, покалічені тіла, я сила виштовхувала мене з церкви, я не міг злякався... Але Господь дивовижний! Усе усидіти на місці. І от пролунав заклик до стало зрозумілим, коли я почув тих людей, покаяння: я сказав моєму другові, що вийду що були там. Те добро, що струменіло з їхніх наступного разу й обов’язково покаюся, сердець, змінило й моє життя. Та Божа любов, але він зупинив мене словами: «Тоді ти що була в них, зародила в мені бажання жити. так і залишишся наркоманом». І тільки Наркотик, сигарети, алкоголь стали мені не я підвівся, почав просуватися вперед, я цікаві, більш того: противні. почув, як люди стали голосно молитися. Я Я дякую Богові за Його милість і довгозрозумів, що та молитва була за мене, моє терпіння до мене. Дякую за ті благословення, серце плавилося, а сльози так і лилися з що Він посилає для мене: за мою прекрасну моїх очей, крізь які я побачив, що вперед дружину Марію, за сина – первістка Тимофія. виходять також мої батьки. Я знаю, що усе (що я маю на сьогоднішній У той день ми покаялися разом. Я день) дав мені Господь. особисто пережив, що значить народитися Моє саме улюблене місце з Писання – це заново. Немає нічого приємніше дотику Бо- 1 Іоанна 3:8: «Тому то з’явився Син Божий, жого. Мені вже не хотілося курити, пити, не щоб знищити справи диявола». потрібна була і Если Вы хотите получить более подробную таблетка на ніч, погані слова информацию о реабилитационном центре: вже не злітали — заходите на сайт: www.mahanaim.org.ua з моїх вуст. Але — отправьте email: info@mahanaim.org.ua бажання уко— звоните по телефону доверия: 8 (044) 4042153 лотися почало — пишите письма: реабилитационный центр, ул. повертатися, тоКарьерная 44, г. Киев, 03061 му що вийшовши з дому молитви, Для жителей Полтавы и Полтавской области: телефон доверия: я повернувся до колишнього 693475. По этому телефону Вы можете проконсультироваться життя, я не по интересующим Вас проблемным вопросам в отношении почав читати Вас и Ваших родственников, детей, внуков. В Полтаве также Біблію, не став функционирует реабилитационный христианский центр, моб. відвідувати Цер- тел. директора центра: 8 050 6344783, Сергей.
«ЖИВА НАДIЯ»
ВЕРЕСЕНЬ-ЖОВТЕНЬ 2009 р., №5
5
Розповідь місіонера, що відвідав Індію*
Ростислав Боришкевич – директор міжнародної християнської місії «Добрий Самарянин» в Україні (тел. місії в Рівному: 8 0362 26-68-43). Нещодавно йому довелося бути в місіонерській 10-денній поїздці до Індії з метою проповіді Євангелії.
Раніше я думав, що українці – бідний народ, та помилявся, бо є набагато бідніші народи, наприклад, Індія. Україна перебуває на значно вищому рівні розвитку, ніж Індія. В Індії проживає 1 млрд. 367 млн. людей, серед яких невеличкий процент складають християни. Населення країни розділене на касти. Ми служили людям нижчих каст. Нам доводилося докладати чимало зусиль для того, щоб хоч якось підтримати вкрай збідніле населення. Люди живуть в таких халупках, які важко назвати житлом. Більшість сімей проживає в умовах
повної антисанітарії, медицина малорозвинена. У містах ми не зустрічали жодної аптеки чи лікарні. Вони не мають ніяких засобів масової інформації, навчальних закладів, комунальних послуг, не вміють читати, писати. Мені важко було звикати до їхніх умов проживання, яке швидше можна назвати не життям, а існуванням або виживанням. Тому християнські місіонери їздять туди почергово не більш, ніж на місяць часу. Хоч я особисто знайомий із місіонерами, які перебували в Індії півроку. В основному на місіонерське служіння їздять чоловіки, для жінок – це непосильна праця. Але нам важко було насамперед не фізично, а морально. Через це мені здавалося, що десять днів минали, як десять років. Я був вражений звуженістю світогляду індусів. Це є наслідком культивування серед них мертвої релігії, а це в свою чергу зупиняє і духовний, і розумовий розвиток людини. Так само я помітив, що бідність індусів пов’язана з їхньою релігією. Ті індуси, які по-справжньому навернулися до живого Бога, живуть і матеріально значно краще, ніж індуси-язичники. Індуси вклоняються багатьом богам (бовванам), кожен з яких для них має особливе значення. Вони також вклоняються домашнім тваринам, кадять ідолам, займаються медитацією, перебувають у стані нірвани, співають мантри, організовують пуджу – своєрідні релігійні церемонії. Для них поставити в один ряд із своїми божками хрест із зображенням розп’ятого Ісуса та поклонятися йому як і решті глиняних богів – це не проблема, однак при цьому живого Господа Ісуса Христа вони не знають. У кожному поселенні, куди ми приїздили, мешканці порізному реагували на проповідь Євангелії. Зрозуміти засади християнства особливо тяжко було для тих, хто приходив на зібрання вперше. Підсвідомо індуси шукають Бога, шукають
спасіння, а впевняються у вірі тоді, коли відчувають дію Духа Святого. Бог давав нам радість, коли ми бачили, як індуси наверталися до живого Бога. Одного разу під час служіння Дух Святий так торкнувся людей, що вони зі сльозами на очах вибігали наперед, щоб покаятися. Плакали і ми, адже під час таких благословенних служінь неможливо стримати сліз. В одному селі жителі заховалися від нас у чагарниках, бо злякалися. Таке враження, наче єдиного погляду в наш бік для них досить, аби зрадити своїх глиняних бовванів. Якось приїхавши туди під вечір, ми заспівали пісню. Індуси обережно почали виходити зі своїх схованок, щоб побачити, які ж вони, білі люди. Торкнутися нашої руки для них було дивиною. Ми для них чужоземці із незнаного Заходу. Слухаючи проповідь просто неба і переживаючи дотик Святого Духа, вони просто піднімали руки і казали: «Ми хочемо служити такому Богові». Коли ми проповідували спасіння через Воскреслого Ісуса Христа, десятки людей підходили з проханням помолитися про їхнє здоров’я. Вони чекали нашої молитви, щоб ми поклали на них руки, бо вірили, що на їхню потребу дасть відповідь Той, Хто віддав за них Своє життя. Найбільшим чудом для індусів є відповідь на молитву про оздоровлення їхніх дітей, тому вони доволі часто в церкву приносили напівмертвих дітей, які через нашу молитву до живого та діючого Ісуса отримували цілковите оздоровлення та поверталися до життя. Плоди наших безперестанних молитов були беззаперечним доказом істинності християнського вчення. Так (день-у-день) Господь, відповідаючи на їхні прохання, тривоги та переживання, наче тендітну рослину, зрощував їхню віру в живого істинного Бога. У кожному нашому служінні індусам лунали свідчення про чудесну Божу любов та милість, що так само підбадьорювало і нас та надихало не зупинятися на досягнутому. Ми раділи за них, раділи з того, що Господь звільнив їхні серця від язичницьких богів, язичницьких традицій, які руйнували їхні душі, робили людей бідними та нещасними. Однією з найгостріших проблем індійського народу є низький рівень їхньої освіченості. Більшість людей не вміють ні читати, ні писати, тому нашим завданням є навчити їх цього, щоб Господню істину вони змогли отримувати із
першоджерела – Біблії. Тоді вони зможуть переймати усі цінності християнської культури не з наших уст, а особисто користуючись живим діючим Словом Божим. Вважаю, що
саме в цьому є головна мета місіонера-християнина. Звичайно, ми значно послужили тамтешнім жителям матеріально. Назад поїхали з порожніми кишенями. Але я неодноразово повторював: мільйони доларів у вигляді матеріального служіння не допоможуть індусам стати щасливими, тільки через особисту зустріч з Ісусом пізнання живого Бога через читання або дослідження Євангелії країна може позбавитись від прокляття і отримати благословення. Зауважу, що одним із завдань наших місіонерів була і є допомога в будівництві дитячих будинків та домів молитви в індійських поселеннях, де є християни. Процес будівництва в Індії є надто спрощеним. Щоб спорудити приміщення, треба прокласти фундамент, звести стіну, покрити дахом і зробити отвори, через які сонячне проміння та повітря потраплятиме до будинку, двері та віконні рами не встановлюються. Так само в Індії по Божому благословенню міжнародною християнською місією «Good Samaritan» відкритий дитячий сирітський будинок (для ста хлопчиків). Харчуватися туди приходять значно більше дітей. Багато дітей, що мають батьків, хотіли б жити у тому будинку, тому що дітям, які живуть в будинку для сиріт, створені добрі умови проживання. Також планується відкриття сирітського будинку для дівчаток. Нажаль, в Індії ведеться активне переслідування християн
з боку індусів. У деякі індійські поселення ми навіть не змогли заїхати, бо церкви, зведені нами, були зруйновані. Особливо жорстоке переслідування християн було в штаті Оріса. За словами єпископа місії в Індії 2500 християн було травмовано, 50 людей вбито і 150 тис. людей, які прийняли Ісуса Христа, змушені були покинути свої домівки і переховуватися в інших індійських поселеннях або в джунглях. Я дякую Господові за милість та охорону над нами під час поїздки! Продовжуватимемо і надалі ширити Добру Новину та створювати нові церкви, бо таке повеління дав нам Ісус Христос: «Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів» (Євангелія від Матвія,28:19). «І казав Він до них: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте! Хто увірує й охреститься, буде спасенний, а хто не ввірує – засуджений буде» (Євангелія від Марка, 16:16). За свідченнями служителів-місіонерів, після кожного нашого такого відвідування 15-30 людей приймають хрещення згідно Заповіді Христа. Записала Ірина Наумець * скорочено
Тернопільські місіонери повернулися з Кенії Четверо тернополян повернулися нещодавно з африканської країни Кенії, де вони здійснювали християнську місію – працювали з бездомними дітьми, сиротами, які ризикували загинути від голоду. Також одна з тернополян працювала викладачем англійської у місцевій середній школі. Двоє дівчат та один хлопець приблизно через місяць знову вирушать до Африки. Тернополянка Тетяна Шевченко (44 р.) десять місяців навчала кенійських дітей англійської мови. Раніше вона викладала англійську в економічному університеті. — Ми тут, в Україні, часто нарікаємо, що нам погано живеться. А все через те, що ми не бачили, як живуть люди там, — каже жінка. — Діти гинуть не лише від хвороб, а й від того, що не мають їжі. У країні безліч сиріт – їхні батьки померли від СНІДу. Навчання в основному платне –
тому є багато дітей, батьки яких не можуть собі дозволити платити за навчання. Тому, думаю, в Україні нам гріх скаржитися на життя. До того, як стати місіонером, жінка також навчала жителів Кенії, які навчалися в економічному університеті у Тернополі. Вони багато розповідали про свою країну, однак про голод і смерть не часто говорили. Студенти з Африки розповідали про небезпечних крокодилів та отруйних змій, які можуть залізти через вікно у будинок і покусати людину. Тому, коли Тетяна вперше їхала до Кенії, найбільше боялася крокодилів і змій. А коли уже була там, зрозуміла, що треба боятися зовсім іншого. — Змій та крокодила я побачила там лише у музеї, — розповідає жінка. — Вони сиділи у клітках. А от голод і СНІД, набагато реальніші небезпеки, які підстерігають місцевих жителів. Люди гинуть від голоду, СНІДу. Дуже багато дітей просто на вулицях нюхають клей, жебракують. Загалом, каже жінка, у Кенії багато
родючих земель. Але у багатьох місцях, де ми і здійснювали свою місію, землі не придатні до землеробства. Люди там розводять кіз та інших дрібних тварин. І живуть дуже убого. — Ми намагалися їм допомогти, — веде далі місіонерка. — У центрі для бездомних дітей і середній школі вчили їх вишивати, малювати. Також тернополянин заснував церкву у бідному племені, люди в якому постійно пили якусь дешеву бражку. Чоловік проповідував в убогій кімнаті вдови. Він говорив, а я перекладала англійською. Під час своєї місії тернополяни врятували від загибелі маленького хлопчика. Він вмирав від голоду, у п’ятимісячному віці важив усього три кілограми. — Якось до нас бабуся принесла маленького хлопчика, — каже Тетяна Шевченко. — Він був неймовірно худим і вмирав від голоду. Ми відгодували його і виростили. А коли вирушали додому, сім’я кенійського пастора, церкву якого ми відвідували, забрала хлопчика до себе. Жінка каже, що давно відчула, що її
покликання – бути місіонером. Зараз вона залишається в Україні. Але обов’язково повернеться до здійснення місії в Африці. http://20minut.ua/news/151878
«ЖИВА НАДIЯ»
6
НАЦІОНАЛЬНА ЕПІДЕМІЯ Я
АЛКОГОЛІЗМ!
отримав легкий шок, коли довідався про таку статистику: в Україні на душу населення припадає по 12 літрів алкоголю в рік. Ці цифри мені б мало що сказали, але є інші цифри: згідно з міжнародними стандартами, вимираючою вважається нація, яка вживає понад 9 літрів чистого спирту на душу населення в рік. В Україні вживають – 12 літрів… Одразу запитання: чи варто християнам піднімати це питання, трубити про це чим дужче? Це ж не проповідь Євангелії. Я вважаю, що варто. Людина, яка бачить беззаконня, бачить біду і мовчить, фактично є співучасником злочину. Ми не можемо жити по світській українській приказці – моя хата з краю, я нічого не знаю. І людина, в якої розум затуманений алкоголем, не може сприйняти Слово Боже, слово про спасіння, вона не може реально (тверезо) оцінити свій стан грішника, що гине. *** Коли я більше дослідив це питання (чому нація спивається), то якщо взяти суто причину виникнення алкогольної залежності, зрозумів, що все починається з пива. Одного разу в поїзді поряд зі мною сиділа молода мама, яка замовила в провідниці вагону пляшку пива – пила сама і налила склянку 3-річному синові. На моє зауваження вона сказала, що нехай звикає. Звикає до алкоголю? Чи можливо та мама думає, що в її сина таким чином виробиться щось на зразок імунітету проти алкоголю? Ось ще одна цитата фотолюбителя, який виставив в Інтернеті фото свого маленького сина, як той смакує пивом. Татусь так любить свого синочка Колю, що ніжно зве його Колясіком: «Пол стакана, Колясик, влупил не по детски, выпил бы весь, но отняли, чтобы к пиву не привыкал! Мы ему иногда позволяем немного свежего пивка...». Лише на одному любительському сайті фотографів я знайшов десятки фотографій, де батьки, хвалячись, виставили фотографії своїх дітлахів, які смакують спиртними напоями. *** По статистиці, алкоголіком стає кожний десятий українець. Щороку від алкоголю вмирає понад 40 тисяч українців. Офіційно на обліку в медичних закладах перебувають до 1 млн. хворих на хронічний алкоголізм. Проте, вважає експерт, реальна кількість залежних у 8–10 разів більша. Алкоголь – третій фактор у рейтингу ризиків смерті, другий – серед причин смертності населення працездатного віку і перший – у середовищі молодих людей 25-40 років. Щороку в Україні гине від алкоголю та наркотиків майже 380 тис. осіб, а понад 30% чоловіків не доживають до пенсійного віку. Але ж спиртне не тільки убиває дорослих! Пияцтво батьків чи ледве не в третині випадків є причиною народження дітей з патологічними відхиленнями здоров’я, а то й з хронічним алкоголізмом. Окрім того, за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, Україна стала лідером з-поміж 40 країн Європи за кількістю підлітків, які регулярно вживають алкоголь. Нині це роблять майже 40% дітей віком від 14 до 18 років. Підлітковому алкоголізму, насамперед, сприяє вживання дітьми пива. За останнє десятиліття в нашій країні з’явився новий термін мови: пивний алкоголізм. Кількість пивних алкоголіків у країні за останні 10 років збільшилася удесятеро. Петро Українець
УСЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ З ПИВА «Алкоголіками не стають за один день або навіть місяць, – роз’яснює завідувач відділом соціальної й експериментальної наркології Українського інституту соціальної і судової психіатрії Михайло Ігнатов. – Дуже часто ґрунт для майбутнього розвитку алкоголізму створюють слабоалкогольні спиртні напої, котрі нашим суспільством зовсім не сприймаються як алкоголь. Те ж пиво (а його зараз п’ють навіть для того, щоб угамувати спрагу) останнім часом перетворилося у фактор розвитку алкоголізму». Адже пиво в нас легко доступне й дешеве. Його можуть дозволити собі навіть школярі, не говорячи про студентів! Молоді люди 14-18 років, у тому числі й дівчата, протягом дня випивають кілька пляшок пива, не думаючи про наслідки. Але ж пляшка пива (навіть слабоалкогольного) має такий же вплив на організм, як 60 мл горілки. Проте багато чоловіків вважають, що пляшка пива їм ніяк не зашкодить. Чи не тому за останні десять років в Україні стало в 10 разів більше «пивних» алкоголіків?! У нас відбувся справжній вибух пивного алкоголізму: якщо 10-15 років тому хворих з такою залежністю було один-два на 100 алкоголіків, то зараз більше десятка. Першочергову роль у споюванні нації відіграє реклама, пиво рекламується без обмежень і представляють його як безпечний і навіть корисний напій. Немає на нього конкретних обмежень і за віком. Чи не тому підлітки-школярі відкрито вживають пиво. Щодня можна побачити таку сцену (наприклад, біля супермаркету), як старшокласники (дівчата в тому числі) дудлять пиво: в одній руці пляшка
(чи банка) пива, в іншій – сигарета. Саме таким чином стало модно молодим людям провадити дозвілля. Наркологи стверджують, що пивний алкоголізм більш підступний, ніж горілчаний, він розвивається непомітно, але потім відразу переходить у важку форму і дуже важко лікується. У жінок (при регулярному споживанні цього напою) алкоголізм може розвитися вже через півроку. У дітей – буквально за лічені місяці. У той же час (за прогнозами аналітиків) споживання в Україні пива до 2010 року може збільшитися більш ніж на 20%, або до 70 літрів на душу населення. Всесвітня організація охорони здоров’я визнала українських підлітків 11-15 років найбільш питущими в Європі. P. S. У липні (в парламенті України) зареєстрований законопроект, відповідно до якого пиво буде визнано алкогольним напоєм. Це означає, що продавати його можна буде, як горілку, тільки в магазинах площею від 20 квадратних метрів і тільки повнолітнім. Пиво заборонять вживати в громадських місцях поза питними закладами. Медики вважають, що ці міри потрібно було приймати декілька років назад. Але, на жаль, невідомо, чи буде цей законопроект втілений в життя (які тому причини – здогадатися не важко). Але якщо кожен свідомий громадянин України особисто не промовчить, а висловить свою думку проти засилля пива та інших алкогольних напоїв (реклами алкоголю), то влада змушена буде щось робити позитивне. інформація частково взята на сайтах: www.crіpo.com.ua та www.domіk.net
ЗВЕРНЕННЯ ДО ТИХ, ХТО ТОРГУЄ САМОГОНОМ Ісая 5:20-22: «Горе тим, що зло називають добром, а добро злом, що ставлять темноту за світло, а світло за темряву, що ставлять
гірке за солодке, а солодке за гірке! Горе мудрим у власних очах та розумним перед собою самим! Горе тим, що хоробрі винце попивати, і силачі на мішання п’янкого напою». Той, хто заробляє гроші на сльозах дітей, жінок, продаючи самогон, нехай знає, що Біблія говорить, що біда таким людям, бо ще ніхто не побудував своє щастя на людському горі. Покайтеся і припиніть це робити і Бог вас благословить. Було б несправедливо, якби я розповів, що алкоголь – це біда і не вказав би вихід з цієї біди. Вихід є – це Ісус Христос, який звільнює від будь-якої шкідливої залежності, це слово Боже і молитви віруючих людей. І цьому є свідки, люди яких Бог звільнив від алкоголю, зараз вони служать Богові. Біблія говорить (Івана 8:36): «Отже, коли Син визволить вас, то істинно ви будете вільні». Також різного роду кодування, заговори і навіть лікування – це марна трата сил та грошей, бо це хвороба не тіла, а душі і це підтверджено лікарями. Душу лікує Той, Хто її створив – це Бог. Священик Фень І. Й., м. Лубни, Полтавщина. Тел.: 8 050 97 75 288.
ВЕРЕСЕНЬ-ЖОВТЕНЬ 2009 р., №5
АЛКОГОЛЬ –
ЦЕ БІДА!
Насамперед, що говорить про алкоголь та п’яниць Біблія: «Вино то насмішник, напій п’янкий галасун, і кожен, хто блудить у ньому, немудрий» (Притчі 20:1). Біблія називає п’яницю нерозумною людиною. Мені (і кожному з вас) доводилося бачити п’яну людину, яка робить недостойні, брудні вчинки, про які, коли протверезіє, не пам’ятає. Коли розповідаєш цій людині про те, що вона робила, їй стає соромно. Це говорить про те, що ця людина (не побоюся цього слова) була «несповна розуму». У підручнику 6-го класу на 64-67 сторінках автор називає алкоголь – викрадачем розуму. Народна мудрість говорить: «Горілка без вогню розум спалить», «П’яниця пропиває не лише одяг, але й розум», «В горілці розум втопив» – це є правда, взята з життя. Слово Боже говорить так про наслідки впливу алкоголю: «В кого «Ой!», в кого «Ай!», в кого сварки, в кого клопіт, в кого рани даремні, в кого очі червоні? У тих, хто запізнюється над вином, у тих, хто приходить попробувати вина змішаного. Не дивись на вино, як воно рум’яніє, як виблискує в келиху й рівненько ллється, кінець його буде кусати, як гад, і вжалить, немов та гадюка, пантруватимуть очі твої на чужі жінки, і серце твоє говоритиме дурощі...» (Притчі 23:29-33). Мені багато чого (до болю) не зрозуміло в наших, так званих, українських традиціях. Народилася дитина – на столі алкоголь, сповнився рік – алкоголь, свято у дітей, а батьки п’яні, чому? Пізніше батьки плачуть і не можуть зрозуміти, чому син чи дочка стали залежні від алкоголю. Я дам вам відповідь – не призивали благословінь Божих у сім’ї, не вчили жити і самі не жили по Слову Божому. Спиртне було на головному місці в сім’ї. Батьки! Ви відповідальні за ваших дітей!!! Всі християнські свята – Різдво, Паска, Трійця та інші – це привід для застілля, яке не обходиться без горілки, і ці люди часто називають себе християнами. Я упевнений, що Ісусу Христу неприємно, що так святкують Його День Народження. Я декілька років був у Болгарії, там футбольні фанати співають пісню, в якій є слова: «І да падне, і да бієм пак штє сє напієм» – чи виграємо, чи програємо, все одно нап’ємося: виграємо – з радості, програємо – з горя. Мені здається, що людині головне – мати привід. «Була б горілка, а привід ми знайдемо!» – кажуть охочі до пиятики. Я розповім одну історію, яка трапилася на Полтавщині і це далеко не поодинокий випадок. В одному селі, в колгоспі, як у нас говорять «загнали» пару мішків корму. Звичайно, що розрахунок – самогон. Хлопці понапивались, ще й лишили на ранок, щоб похмелитись. Усі розійшлися, а одному з цієї групи здалося мало – він повернувся, щоб «добавити». Після чого він додому не дійшов – замерз (була зима). Більше всього мене вражає (і я не можу зрозуміти це), що після похорону на столах стоїть «вбивця» – самогон, який п’ють, говорячи: «За Царство Небесне». Яке Царство Небесне? Коли Слово Боже говорить зовсім інше: «п’яниці … Царства Божого не успадкують!» (1 Кор. 6:10); «...п’янство, гулянки й подібне до цього. Я про це попереджую вас, як і попереджав був, що хто чинить таке, не успадкують вони Царства Божого!» (Галатам 5:21) Ігор Йосипович Фень, священик церкви, м. Лубни.
«ЖИВА НАДIЯ»
ВЕРЕСЕНЬ-ЖОВТЕНЬ 2009 р., №5
7
“Я ТАКОЖ МАЮ ПРАВО НА ПРОЩЕННЯ!” свідчення колишнього сатаніста
Я
дуже вдячний Господу Ісусу Христу за те, що зараз можу засвідчити вам про Його любов, мудрість, терпіння та здатність прощати гріхи, прощення за які (здавалося б) немає… Перший раз Господь торкнувся мого серця ще в дитинстві. Пам’ятаю, як вчителька хімії прямо посеред уроку почала свідчити нам про те, як Бог змінив її життя. Потім вона стала з нами (зі згоди батьків та дирекції) проводити біблійні уроки. Вона читала нам уривки з Біблії, коментувала їх, показувала християнські діафільми і на кожну зустріч я йшов, як на свято, але сталося те, чого від мене ніхто (а насамперед я сам) не очікував. Я почав прогулювати школу і, звичайно, уроки Біблії теж перестав відвідувати. Я тоді навіть не уявляв, що моє безтурботне життя дуже скоро скінчиться. Ніщо не передвіщало біди. Але раптово не стало мами. Невдала операція передчасно обірвала її життя. Я залишився жити з дідусем та бабусею у селі Березова Рудка, що на Полтавщині. Мене туди відправила мама, сподіваючись, що сільська духовна атмосфера не така розтлінна, як у Києві, де я жив раніше. Пам’ятаю (наче зараз) той відчай, який поступово змінювався злобою на оточуючих, яким (як мені здавалося) було байдуже до моїх страждань. Я так само злився на самого себе, що не в силах був щось змінити. Саме тоді я вперше спробувавалкоголь,азгодом і наркотик. Моя поведінка різко змінилась, я став відлюдкуватий та грубий, і вчителі не впізнавали в мені
О
того чемного київського хлопчика, якого вони радо прийняли до школи. В домі одного з однокласників у аптечці я знайшов одні таблетки, які приймав доволі довго, нещадно збільшуючи дозу і зрештою (мовою наркоманів) «підсів на колеса». Але одного страшного дня таблетки скінчилися, і я потрапив у пекло. Мені було лише п’ятнадцять років. Я зліг, мене лихоманило, а тіло вкрилося червоними плямами. Був поставлений діагноз: краснуха. Ніхто навіть не міг здогадатися, що в мене ломка! Саме тоді Господь вперше зберіг мене. Молодий організм переборов наслідки отруєння, я дав обіцянку більше не вживати таблеток і… перейшов на анашу. Як то кажуть: з вогню та в полум’я. Але смерть мами була лише першою… Через рік так само раптово не стало дідуся, який все життя заміняв мені батька, а потім убили мого двоюрідного брата. Я відбув п’ять похорон – померла вся моя київська рідня. Життя мені здавалося чорною прірвою. Я не переставав вірити в те, що Бог є, але думав, що Йому до мене байдуже, і моє серце наповнювалось ненавистю. Зрештою я вирішив звернутися до того, хто ненавидів Бога ще більше за мене. Я обрав провідником у своєму житті диявола і запросив до свого серця. Я зробив татуювання «666» (число звіра) на своїй лівій руці і на своєму правому стегні. Сатана використовував мене, як тільки міг. Я не просто вірував у нього, я проповідував
дного разу я йшов по місцевих магазинах, роблячи покупки, і раптом помітив, як касирка розмовляє з хлопчиком 5-6 років. Касирка сказала: «Мені шкода, але в тебе не достатньо грошей, щоб купити цю ляльку». Тоді маленький хлопчик повернувся до мене і запитав: «Дядю, а ви упевнені, що в мене мало грошей?» Я перерахував гроші і відповів: «Любий мій, у тебе не достатньо грошей, щоб купити цю ляльку». Маленький хлопчик усе ще тримав ляльку у своїй руці. Наприкінці я підійшов до нього і запитав, кому він збирається дати цю ляльку?... «Цю ляльку моя сестра дуже любила і хотіла її купити. Я хотів подарувати її їй на день народження! Я хотів би ляльку дати моїй мамі, щоб вона змогла передати її моїй сестричці, коли вона піде до неї!...» Його очі були сумними, коли він це розповідав. «Моя сестра пішла до Бога. Так мені татко сказав, і сказав, що незабаром мама теж піде до Бога, тому я подумав, що вона може взяти ляльку з собою і передати її моїй сестричці!....» Моє серце раптово завмерло. Ма-
його! І найжахливішим було те, що багато людей мене з цікавістю слухали. Я молюся, щоб Господь очистив серця тих людей від страшних слів, сказаних мною тоді. У той час моїми ліпшими друзями були опіум, анаша та алкоголь. Я грав на гітарі та писав пісні, в яких оспівував свій стиль розпусного життя. Трохи згодом я зібрав групу під назвою «Шабаш». Приблизно в той же час у Березовій Рудці відкрився дім молитви християн віри Євангельської. Звичайно це не оминуло моєї уваги. Я знав хто вони і при зустрічі з ними не втікав від бесіди. Вершиною я вважав навернути хоча б одного з них до своєї «віри», я мріяв про церкву сатани у Березовій Рудці. Я думаю, багато хто з місіонерів були шоковані зустрічами зі мною і не в одній молитві вони зверталися до Бога, щоб Господь порятував мою душу. Моє життя нагадувало балансування над прірвою. Постійні передозування та загравання зі смертю… Але одного разу я зайшов надто далеко. Будучи добряче напідпитку, я прийняв завелику
дозу наркотиків і втратив свідомість. Коли я прийшов до тями, то перше що відчув, це шалений пульс мого серця, яке то вистрибувало з грудей, то раптово зупинялося, переходячи на ледь відчутне тріпотіння. Я не міг поворухнутися, а серце билося все тихше й тихше. Раптово до моєї свідомості дійшло, що я відправляюсь до пекла! А мені так хотілося жити! І я почав молитися, молитися до Господа, Якого так нерозумно відкинув. Ще декілька раз я провалювався в безодню, втрачаючи свідомість і кожного разу повертаючись, молився. І Бог почув мене і зараз я вам про це свідчу! Але сатана навіть не думав відступати. Наступного ранку (ще тремтячими та слабими руками) я налив собі стакан горілки, випив, потім розжарив на плиті ніж та випалив свої татуювання. Зараз я розумію, що то був звичайний фарс і «самобичування». Це ніяк не могло порятувати моєї душі. Але відтоді я вважав себе за віруючого, християнина, хоч насправді тоді я опинився на роздоріжжі. Декілька раз я приходив до дому молитви, але,
нажаль, майже постійно напідпитку. За мене молилися, Бог торкався мого серця (я це відчував), але воно настільки зачерствіло, що не могло прийняти Бога. Але Бог вже трудився наді мною, бо за мене вже багато молилося нових друзів-християн (так само я бачив, як у покаянні приходили до Бога мої друзі зі світу). Друзі неодноразово запрошували мене до церкви. Я погоджувався, але коли наступала неділя, в мене знаходилось безліч причин не їхати разом з ними. Бог мені дав чудову дружину, роботу. Згодом ми з дружиною вирішили народити дитину. Але все виявилось не так просто. Я зробив аналіз і він виявився невтішним, мені сказали, що я не можу мати дітей. Я молився до Бога і розпочав курс лікування, і Господь явив нам справжнє чудо: моя дружина завагітніла майже одразу. Я не пройшов курсу лікування! Зараз у нас зростає чудовий синочок Остапик, який стався великою радістю для нас. Але я відчував, що це ще не все, у мене в серці не було спокою… На літо я з сім’єю приїхав відпочивати до Березової Рудки. Доки була жива моя добра бабуся, до неї часто заходила одна з віруючих жінок, Любов Михайлівна, і ось одного дня вона знову зайшла до нас та запросила до церкви. Я, як завжди, знайшов привід відмовитись, але додав, що не проти, якщо піде моя дружина Юля. На однім зі служінь вона покаялась і прийняла Господа Христа в своє серце. Я побачив її після цього, вона світилась від радості та щастя, і я задумався, що мені треба негайно щось
БІЛА ТРОЯНДА РОЗПОВІДЬ ОЧЕВИДЦЯ ленький хлопчик подивився на мене і сказав: «Я сказав таткові, щоб мама почекала, доки я не прийду з прогулянки». Потім він мені показав свою фотографію, де він щасливий та усміхнений. «Я хочу, щоб мама взяла моє фото з собою, щоб моя сестричка не забула мене, - і він додав: Я люблю свою маму і не хочу, щоб вона мене залишала, але тато каже, що вона має йти до моєї маленької сестри». Потім він подивився знову на ляльку своїм сумним поглядом.... Я швидко узяв свій портмоне і сказав хлопчикові: «Може ми ще раз перерахуємо твої гроші, якщо ти вважаєш що їх достатньо, щоб купити ляльку?...» «Так, я гадаю, що в мене вистачить грошей, щоб купити ляльку!» Не показуючи йому, я додав зі своїх грошей, і ми знову почали рахувати. Було достатньо, щоб купити ляльку і ще навіть
залишилося трохи грошей. Маленький хлопчик сказав: «Спасибі, Господи, за те, що Ти мені дав грошей!» Потім він подивився на мене і додав: «Учора перед сном я попросив Бога дати мені гроші, щоб купити ляльку моїй сестричці, щоб передати її через мою маму! Він почув мене! Я так само хотів би мати трохи грошей, щоб купити білу троянду для моєї мами, але я не запитував про це в Бога. Але Він мені дав досить грошей, щоб купити ляльку та троянду. Моя мама любить білі троянди...». Я закінчив свій шопінг у якомусь дивному стані. У мене з голови не виходив цей хлопчик. Потім я згадав: у місцевій газеті два дні тому була стаття про п’яного мужика у вантажівці, що збив жінку та маленьку дівчинку. Маленька дівчинка загинула відразу ж на місці, а
змінювати у своєму житті. І я прийшов на одне з богослужінь. Відчуття були суперечливими, я нарешті зрозумів та побачив, що Господь трудиться в моєму житті, але не в моєму серці, бо туди я Його ще не впустив. Разом з тим було важко відмовитися від звичного способу життя, нове лякало та насторожувало. Саме тоді в Березовій Рудці відкрилось наметове євангельське служіння, з’їхались проповідники мало не з усієї України, лунали чудові проповіді та неймовірні свідчення, а увечері проходив показ фільмів християнської тематики. Дружина ходила щодня, я ж – через раз, думаючи, що роблю це задля її втіхи. Але раптом я зрозумів, що роблю це саме для себе самого. І на останній день служіння (це було в неділю) я йшов з твердим наміром покаятись. Якби ви знали, як я чекав цих найголовніших слів у моєму житті, заклику проповідника до покаяння! Коли вони пролунали, я (не вагаючись) підняв руку! В душі панували радість та полегшення, коли я йшов до пастиря через натовп, відчуваючи на собі здивовані погляди присутніх: «Невже він!?» Так, навіть я! Навіть я маю право на прощення! Мої гріхи прощено, Христос віднині в моєму серці, зараз ми з дружиною готуємося до водного хрещення і лише тепер я відчуваю повноту свого життя! Дорогі читачі, не бійтеся покаятись, не бійтеся проститися зі своїм старим життям, Господь відсіче і відкине те, що не потрібне вам, натомість дасть вам нове і незрівнянно краще життя! Все скороминуще у цьому гріховному світі, а Божа любов – вічна. Тож слава Йому! Нехай Господь благословить вас! Тарас Завітайло, м. Київ, тел. моб.: 8 066 6885486
жінка була в критичному стані. Сімейство повинне вирішити відключити апарат, що додає їй силу, бо молода жінка не здатна вийти з коми. Невже це родина того хлопчика, що хотів купити ляльку для своєї сестрички?... Два дні потому у газеті була опублікована стаття, де було сказано, що та молода жінка померла.... Я не стримав сльози.... Я купив білі троянди і пішов на поховання..... Молода дівчина лежала в білому, в одній руці була лялька та фото, а збоку лежала біла троянда. Я пішов весь у сльозах, і відчував, що моє життя тепер докорінно зміниться... Я ніколи не забуду любов цього хлопчика до своєї матері та сестрички!!! Будь ласка, НЕ СІДАЙТЕ ЗА КЕРМО В СТАНІ АЛКОГОЛЬНОГО СП’ЯНІННЯ!!! Ви можете розбити життя, і не лише своє.... Люди, будьте пильними та милосердними!
«ЖИВА НАДIЯ»
8 Від редактора:
О РОК-МУЗЫКЕ*
Після того, як вже було поміщене в газеті свідчення колишнього рокмузиканта Н. Фаградяна, в Інтернеті я звернув увагу на статтю однієї американки (місіс Ілай). Упевнений, що це не випадково, і Господь хотів би, щоб ти, дорогий друже, прочитав цю статтю (друкується рос. мовою і скорочено - за браком місця). Особливо актуальною ця стаття є для багатьох сучасних церков так званого харизматичного руху. *** Сегодня я хочу поделиться с вами тем, о чём Господь говорил нашим сердцам во время нашего пребывания в России. В американских церквях есть одна проблема, которая, как мы видим, появляется сейчас и у вас. О ней мы и будем сегодня говорить. Господь сотворил небо, землю и людей чистыми и совершенными. Но в истории мира настал переломный момент, когда один из ангелов захотел быть выше, чем Сам Господь. И Бог изгнал его из рая (этого ангела мы зовём сатаной). Но на небесах, до изгнания, он был одним из наиболее приближенных к Богу ангелов и имел очень высокие, серьёзные обязанности. В их число входила и музыка, этот ангел прекрасно в ней разбирался. Когда же его изгнали с небес, он стал князем мира, отцом лжи. И у сатаны есть подделки на всё Божье. То есть если Господь делает что-либо, то сатана делает подделку. Бог хочет привести нас к хорошей, приносящей добрые плоды, жизни, а сатана стремится привести нас к погибели. И одним из самых сильных оружий сатаны сегодня является рок-музыка. Рок-музыка отличается определённым звучанием, ей сопутствуют определённые чувства. В вашу жизнь, ваш дом, вашу церковь она принесёт непослушание и разрушение. Согласно места Писания (2 Кор. 6) Бог говорит нам, чтобы мы были отделены от мира. Мы не должны являться частью чего-то нечистого. Давайте подумаем о том, что несёт в себе рок-музыка. Первое, что мы в ней слышим, это ритм. Сегодня на основе такого ритма пишутся многие рок-песни. И к сожалению, тот же ритм широко используется в современной христианской музыке. В Америке есть известные певцы, которые перекладывают наши христианские гимны на рок-ритмы, и получаются рок-песни с христианскими словами. Например, песню «Иисус любит меня»
они переложили на рок-ритм. В Америке сейчас нет композиторов, которые не используют рок-ритмы в христианской музыке. При этом ритм не обязательно производить при помощи барабанов, его можно показать голосом или другим музыкальным инструментом. Если в чистый стакан воды добавить немного грязи, то это уже не будет стакан чистой воды. Так же и с христианской музыкой: если мы добавим в неё ритм, она превратится в грязь. Рок-ритм христианских песен окажет на ваше сердце такое же действие, что и рокритм мирских песен. Сатана знает об одной человеческой особенности: то, что доходит до нашего слуха, обязательно попадёт потом в наше сердце. Если мы слышим целый день шум и крик, то мы тоже начинаем шуметь и кричать. Если мы слышим громкую, шумную музыку, она начинает действовать на наши сердца. Когда мы слышим рок-ритм, в нашем организме происходят определённые процессы. У меня есть книга, в которой говорится о воздействии рок-ритма на организм человека. Вот отрывок из неё: «Рок-музыка – коварное оружие. Громкая музыка вызывает расстройство нервов. Артерии начинают сокращаться и мешают притоку крови к сердцу уже при громкости 70 децибел. На уровне 120 децибел человек ощущает физическую боль. А рок-концерты записывают на уровне, превышающем 120 децибел. Один учёный, желая зарегистрировать громкость звучания на рок-концерте, был вынужден выйти из здания и отойти на 100 м, чтобы зафиксировать уровень громкости, равный 90 децибел. Специалисты по гипнозу считают, что серии повторяющихся вновь и вновь ударов могут вызвать гипноз. Таким образом, люди с расстройством нервов очень восприимчивы ко всему, о чём «проповедует» рок-музыка. Многие люди уверены в том, что рок-музыка – это оружие сатаны, способное уничтожить человека как духовно, так и физически. Она разрушает нервную систему ничего не подозревающих людей. Слова песен (часто аморальные, антихристианские) рассказывают о неповиновении, оседают в сознании людей изза их восприимчивости к рок-музыке. Слова этих песен пропагандируют философию, которую можно выразить следующей Пропонуємо Вам відвідати фразой: «Делай, что хочешь!» Мысли, богослужіння християн вызванныетакимисловами,уничтожают в Полтавській області, що человека изнутри. Вот почему тысячи відбуваються ЩОНЕДІЛІ: (казалось бы нормальных) подростков смт. Білики: Кобеляцького рну: з 1000, вул. ведут себя как сумасшедшие на Пристанційна, дім молитви; рок-концертах, иногда совершая с. Березова Рудка, Пирятинського р-ну: з 10-00, аморальные действия, подвергая себя вул. Куйбишева, дім молитви; действию наркотиков и алкоголя. м. Гадяч: з 1000, вул. Вокзальна, 1А; м. Глобине: з 1000 та 1700, вул. Четверикова, 5 м. Градизьк: з 14-00, будинок культури; м. Гребінка: з 1400, вул. Жовтнева, 52; Якщо ви маєте доступ до мережі м. Диканька: з 1600, РБК; Інтернет, то Ви можете прочитати м. Зіньків: з 1500, вул. Гоголя, 33; газету «Жива Надія» в електронному м. Кременчук: з 900, вул. Маршала Жукова, 104; варіанті (всі випуски з 2009 р.) на м. Лубни: з 1000, вул. Драгоманова, 33; сайті: www.poltavaseminary.org.ua смт Машівка: з 1000, вул. Нестерця, 8; або на сайті: www.protestant-press. м. Миргород: з 1000, вул. Гоголя, 159, церква com (відкрити розділ «Пресса»). «Жива Надія»; с. Оболонь: з 1000, вул. Котляревського, 9А; м. Оржиця: з 900, вул. Леніна, 87; ДОРОГІ ХРИСТИЯНИ! м. Полтава: з 1000, бульвар Б. Хмельницького, Дуже просимо Вас написати 19, (Зуп. «Вавілова»), Церква «Нове Життя»; на адресу редакції газети листа, c. Ульяновка, Гребінківський рн: з 900, Дім в якому б Ви розповіли про своє Молитви, Церква «Ковчег». життя, а зокрема – про Ваш м. Пирятин: з 900, пл. Борців Революції, 12; cмт Решетилівка: з 1100, вул. Горького, 105А; шлях до Бога! Як Ви увірували в м. Семенівка: з 1300, вул. Чапаєва, 6; живого Бога? Як відбулося Ваше м. Хорол: з 1300, вул. Крилова, 16; покаяння? Які чудеса Бог являв у Вашому житті та житті Ваших близьких? Чи зцілює Бог сьогодні? тут ви можете дописати додаткову інформацію Які відповіді Ви отримали від Бога по Вашим молитвам? Чекаємо Ваші про місце та час зібрання вашої церкви свідчення, які послужать багатьом читачам газети для духовного збудування у спільній вірі.
УВАГА!
ЖИВА НАДIЯ
Засновник газети Церква християн віри Євангельської «Жива Надія», м. Миргород, Полтавська обл., вул. Гоголя, 159.
вересень - жовтень 2009 р., №5
Реєстраційне свідоцтво ПЛ №386 від 20. 11. 2000.
Газета друкується за рахунок добровільних пожертвувань і розповсюджується безкоштовно
Віддруковано ТОВ Вид. «Миргород», вул. Кашинського, 21, м. Миргород.
Зам. № 1691 Тираж 10 000 екз.
Музыка подготавливает почву для действия, слова же подталкивают к самим действиям. Рокмузыка постепенно становится пищей для душ многих людей. Любое музыкальное течение в рок-музыке (а также сопутствующая ей культура) информирует о том, что за словами песни, за исполнителями стоят сатанинские и антибожественные философии. На любом рок-концерте или вечеринке с рок-музыкой, наблюдая за поведением людей, можно увидеть непоправимый ущерб, нанесённый их нравственности рок-музыкой. В конце концов, изменяется мышление человека, и он охладевает к Богу». Сатана знает, что если он может взять под контроль наши сердца, он может взять под контроль и всю нашу жизнь. Кроме того, сатана знает о ещё одной нашей особенности: наши сердца Господь создал восприимчивыми к музыке. В Ветхом Завете, когда царь Саул был расстроен и болен, ему приводили Давида, чтобы он играл музыку, которая успокаивала его дух. В нашей жизни четыре вещи неразрывно связаны. Если в жизни человека обнаружена одна из них, то вскоре вы увидите и остальные. Во-первых, если человек слушает рокмузыку, это приведёт к непослушанию, непослушание – к безнравственности. А потом человек сломает защиту вокруг своего сердца, которую сотворил Господь, и придёт к таким вещам, как алкоголь, наркотики. Сатана использует слова и ритм рок-музыки так, что люди начинают совершать не свойственные им поступки. Вот ещё один элемент рок-музыки, который наблюдается и в христианской музыке. Это то, как певцы используют свои голоса. При помощи своих голосов они взывают к телесной чувственности. Они встают очень близко к микрофону, прямо дышат в него. Они как будто нарушают ваше межличностное расстояние, кажется, что они около вашего лица. Такой голос говорит нам о непослушании. И в христианской музыке некоторыми исполнителями используется подобная манера пения. В Америке есть певцы, которые исполняют христианские гимны такими голосами. Господь свят и чист, Он не может смотреть на то, что нечисто. И сатана при помощи «христианской рок-музыки» смог буквально уничтожить целые молодёжные группы во многих американских церквях. «Христианская рок-музыка» вызывает то же непослушание, что и просто мирская рок-музыка. Она взывает не к духовности, а к чувственности. Сатана применяет инструмент рок-музыки, чтобы побеждать молодых людей, наносить им духовные поражения. Каждый день, встречаясь
ВЕРЕСЕНЬ-ЖОВТЕНЬ 2009 р., №5 с греховными искушениями, они не могут устоять, так как их сердца сокрушила музыка, которую они слушают. Однако сатана не производит резких изменений, он оказывает постепенное влияние, а иначе вы обо всём догадаетесь. Вот возьмём, к примеру, соль. У нас недавно проходили библейские курсы. Когда мы готовили еду, мы, конечно, её солили. Но некоторые ребята садились за стол и ещё досаливали еду. Зачем же они это делали? Потому что они привыкли есть больше соли, иначе еда была бы для них невкусной. Так же и с музыкой. Американские музыканты, называющие себя христианами, не начинали с тяжелой рок-музыки. Они начинали с мягкого, лёгкого ритма. А в последствии они забыли и о христианских словах. Так же как в случае с солью, им нужен был всё более тяжёлый звук, чтобы их «духовный аппетит» был удовлетворён. Правда, у этих музыкантов есть предлог для исполнения такой музыки. Они говорят: «Мы используем чистоту христианских слов!» Иногда они берут слова прямо из Библии, слова Бога, чистые и святые. И прибавляют к ним мирские звуки и мелодии. А смешивать это нельзя. Бог не может говорить к нам через такую музыку. Вы не можете одновременно идти под ритм рокмузыки и петь христианский гимн. Т. е. можете, конечно. Но при этом не устоите в духовной борьбе, когда вас постигнет жизненная буря. Знаете ли вы, что в вашей стране очень хитрый КГБ? Они знают, откуда приходит грех. У нас есть письмо от двух пасторов, которые провели 11 и 15 лет в узах за веру в Христа. И вот что КГБ использовал для того, чтобы сломить их веру: 24 часа в сутки, день за днём, их вынуждали слушать рок-музыку. В КГБ знают, какое влияние рокмузыка может оказать на сердце человека! Дорогие братья и сёстры! В вашей стране наступают очень тяжёлые времена. И если в это время благодати, когда у нас ещё есть свобода говорить, вы позволите своим сердцам быть порабощёнными рок-музыкой, то когда надо будет встать за Господа, у вас уже не будет сил это сделать. Я видела, какое воздействие производит рок-музыка на молодых людей в Америке: она разрушает жизни, дома, церкви. Сейчас я наблюдаю, как рок-музыка входит в ваши церкви. И перед Богом я умоляю вас: не слушайте её! Если у вас есть кассеты с рокмузыкой, сожгите их, не отдавайте никому! Это просто грех, когда уста призывают имя Бога, а сердце наполнено музыкой мира. Пожалуйста, не дайте сатане это использовать в вашей жизни, церкви, доме. Это принесёт лишь непослушание. Если вы курите сигареты, что происходит с телом? А что происходит, если вы курите «христианские» сигареты? Если вы пьёте водку, что происходит с телом? А что происходит, если вы пьёте «христианскую» водку? Так вот, друзья, примените это и к музыке. Всё, что я перечислила, наносит вред телу. Рок-музыка наносит вред душе. *http://christianka.bratstvo.org/rock.htm
УВАГА! Слухайте християнську радіопередачу «ЖИВА НАДІЯ» щотижня, у понеділок, з 21 год. 30 хв. на першому каналі Українського Національного Радiо. Листи на радіопередачу надсилайте за адресою: Ненсi Іванівна Зiнчик, радіопередача «Жива Надiя», вул. Григорія Онискевича, 3, м. Київ, 03115. Якщо Ви бажаєте отримувати газету поштою, то (попередньо!) надішліть до редакції газети (Андросову Г. М., вул. Колгоспна, 44, м. Миргород, Полтавська обл., 37600) грошовий електронний переказ (через поштове відділення), або поштові марки в конверті — для покриття витрат з пересилки газети. Ви можете замовити 1 чи 5 екз., або ж посилку до 120 екз. (вкажіть кількість в графі «поштове повідомлення»). Мінімальна вартість одного відправлення газети поштою складає 2,00 гр. Так само кожен бажаючий може отримати газету «Жива Надія» в електронному варіанті (починаючи з випуску №1, 2009 р). Якщо Ви хочете отримати газету на Ваш е-мейл, надішліть листа за адресою: giva-nadiya@yandex.ru або giva.nadiya@gmail.com Любі читачі, ця газета друкується лише завдяки Вашим добровільним пожертвам! Якщо Ви вважаєте, що це видання корисне для читачів, наближає їх до пізнання Божої правди, то візьміть у цьому служінні посильну участь своїми коштами, пам’ятаючи слова Євангелії: «Кожен нехай дає, як постановив у серці своєму, не з жалем і не з примусу, бо Бог любить того, хто дає охоче» (2Кор. 9:7).
Адреса редакції: Геннадій Миколайович Андросов, вул. Колгоспна, 44, м. Миргород, Полтавська обл., 37600 Україна Ukraine
Відповідальність за зміст надрукованого матеріалу несуть автори статей. Редакція залишає за собою право на редагування та скорочення тексту. Будьякі надіслані матеріали не рецензуються і не повертаються. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети. Думка редакції не завжди співпадає з думками авторів публікацій. Передрук статей та іншої інформації з обов’язковим посиланням на «Живу Надію».
Редактор: Андросов Г. М.
Тел. редактора: +3 8 050 2813256; +3 8 067 1050282;
+3 8 (05355) 48556 Email: givanadiya@yandex.ru