Газета "Жива Надія" №2, 2010

«Бог з великої Своєї милості відродив нас до Живої Надії через воскресіння Ісуса Христа» 1 Петр. 1:3

Березень - червень 2010 р.

ВЕЛИКОДНЯ МОЛИТВА До Тебе, Воскреслий, здіймаємо руки І просим в молитвах: зійди на наш край. Прийди до сердець, що в тенетах розпуки, Повій Святим Духом і щастя нам дай. Як учням зневіреним, кожній людині Новину чудову у дім принеси. Дай віру, надію і в день воскресіння Святі почуття у душі воскреси. Дай зцілення хворим, розбитим — надію, В камінних серцях спалахне хай вогонь, Й небесне проміння нам душі зігріє Теплом на Голгофі пробитих долонь. Твоє Воскресіння і нашим хай буде, Щоб жертвенна смерть не намарне була, Щоб дихали легко та радісно груди І спрагла земля від дощів ожила. До Тебе, Воскреслий, здіймаємо руки І просимо щиро: зціли Ти наш край. Уже над Вкраїною падають круки... О, Боже, прости нам і щастя подай! Юрій Вавринюк

ПАСХА

Пилат на троні, названім «гаввата» — Питав людей: «Ісуса відпустить?» А унизу кричали: «Страта! Страта! Він має буть розп’ятий на Хресті!» «Та ж скоро Пасха. Схаменіться, люди, Варавва — злодій. Цей же — без вини...» І знов летіли крики звідусюди: «Не Цар Він нам. Розпни Його! Розпни!» А потім насміхалися, плювали — Він брав на Себе всі людські жалі… Вони не розуміли чи й не знали, Що розпинали Бога на землі. Сміялись фарисеї, «добрі й чесні». Ридали учні, з ними день ридав… «Не плачте! Не ридайте! Я воскресну, як нещодавно вам заповідав!» І Він воскрес, і сотворилось чудо, І Він пішов, і в славі Батька сів. І Він живий, і наші душі судить. Щоб ми жили отак, як Він велів. Ісус воскрес! Тріпоче серце в грудях. Ісус воскрес! Живий зійшов з хреста! Ісус воскрес! І Пасха знаком буде, Що тільки в Бозі — щастя повнота. Лідія Меланич

О, ВЕЛИКОДНЮ!

О, Великодню, справді, ти — великий. Ти найвеличніший з усіх на світі днів. Ти свідок одного з найбільших див, Яким спаслися змучені навіки. Розплющив очі ти й побачив — чи ж можливо?! — Як Чоловік, зборовши смертний сон Покинув гробу кам’яний полон — І об’явився Всесвіту сміливо. З відрадою зітхнуло все творіння І чиста радість полилась з небес: Ісус, що вмер, тепер навік воскрес — І дав надію всім на воскресіння! Світ демонів захвилювавсь тривожно, Тремтіла смерть: позбулася жала, Яким у пеклі душі берегла, — Його Воскреслий вирвав переможно. О, Великодню, справді, ти — великий, Ти найвеличніший з усіх на світі днів. Бо у тобі мій відчай спопелів, Мій страх згорів навіки. Василь Мартинюк Пасхальні вірші взяті з сайту української християнської поезії:

www.vavrynyuk.com.ua

Безкоштовна християнська газета

№2-3

ПАСХА НАШАІСУС ХРИСТОС!

У

ці дні християни відзначають свято Пасхи. Для дітей Божих це свято, насамперед, поєднується не з обрядами, не зі святковим столом, а з величною подією в історії людства – воскресінням Ісуса Христа. Одразу зауважу, що дехто з віруючих взагалі не зважає ні на які дати, свята, мотивуючи тим, що неможливо точно (до одного дня) вирахувати, коли саме відбувалася та чи інша біблійна подія дві тисячі років тому. Я не переслідую цілі бути скрупульозним в часі визначення свят, це не головне. Головне те (якщо ми християни), щоб ми згадували головні біблійні події, свята (і не просто свято для свята), а щоб взяли для себе науку, духовний урок, ще ближче наблизилися до Бога, укріпилися у вірі, надії та любові. *** Слово «Пасха» (з єврейської мови «песах») означає «обминути», «пройти мимо». Хто ж мимо кого проходив у цей день? І яке взагалі для нас, християн, має значення Пасха? Безсумнівно, Пасха – найбільше християнське свято, свято світлого Христового Воскресіння, коли Ісус Христос здобув перемогу над гріхом, пеклом і смертю. І ми щороку вітаємо один одного на Пасху: «Христос воскрес!» І одразу ж лунає відповідь: «Воістину воскрес!» Це привітання сповнює радістю наші серця, тому що це є радісною звісткою для нас. Свято Пасхи – найвеличніше з усіх християнських свят! Дійсно це так, але ж тут потрібно звернути увагу на те, що це свято відзначалося ще задовго до Воскресіння Ісуса Христа. Цікаво, як воно тоді проходило без живого, сповненого радістю привітання: «Христос воскрес!», і яке воно взагалі мало значення? Читаючи Євангелію, ми бачимо, що Христос перед Своїми стражданнями сказав: «Через два дні буде Пасха, і Людський Син буде виданий на розп’яття» (Євангелія від Матвія, 26:2). Коли настало це свято, то відбулися найбільші за значенням і впливом події в історії людства. Ісус Христос, Син Божий, страждаючи, помер у тяжких муках на Голгофському хресті, де Він шість годин висів під пекучим сонцем Палестини; після смерті Ісус був похований у гробі й на третій день воскрес із мертвих, смертю смерть подолавши. Чому ці події найважливіші — ми бачимо сьогодні, дивлячись на наслідки воскресіння Ісуса Христа. Третя частина жителів нашої планети сьогодні сповідує християнство. І незабаром настане час, коли перед Ним вклониться всяке коліно. Що ж це за свято Пасхи, яке невипадково з’єдналося з такими важливими подіями? В Біблії записана добре відома історія виходу ізраїльського народу з-під влади Єгипту. Бог через Свого слугу Мойсея посилав різні покарання на єгипетський народ, який противився Його волі і не хотів відпустити євреїв із рабства. Найбільш кульмінаційне – десяте покарання, про яке ми читаємо у 12 розділі книги Буття. Господь звелів Мойсею сказати єврейській громаді, щоб увечері чотирнадцятого дня першого місяця кожна родина заколола ягня. Взявши його крові, окропила у своїх оселях обидва бокові одвірки і одвірок верхній, а м’ясо спекла і з’їла тієї ж ночі. «А їсти його будете так: стегна ваші підперезані, взуття ваше на ногах ваших, а палиця ваша в руці вашій, і будете ви їсти його в поспіху. Пасха це для Господа! І перейду Я тієї ночі в єгипетськім краї і повбиваю в єгипетській землі кожного первородного від людини аж до скотини. А над всіма єгипетськими богами вчиню Я суд. Я – Господь! І буде

та кров вам знаком на тих домах, де будете. І як побачу ту кров, обмину вас. І не буде між вами згубної порази, коли Я каратиму єгипетський край» (Вихід, 12:11-13). Отже, ми бачимо, що постанова щодо Пасхи походить від самого Бога. Після десятого покарання фараон відпустив єврейський народ. Таким чином Бог знаменнями й чудесами вивів їх із єгипетського рабства і повів у землю обіцяну – Ханаан (нинішній Ізраїль). Це є початком свята Пасхи. За 1500 років до народження Ісуса Христа Бог дав повеління для єврейського народу відзначати це свято щороку. Пасха – це єврейське свято, і євреї із покоління в покоління згадували його. Вони згадували про вихід з Єгипту, про рятівну Божу руку, про знамення й чудеса, через які Бог врятував їх від єгипетського рабства. І як завжди, на це свято у кожному єврейському сімействі заколюється пасхальний агнець, якого їдять з прісним хлібом. Це – Пасха Господня. *** Як же свято Пасхи пов’язане з життям Ісуса Христа? Проходило багато століть до тієї пори, доки Ісус Христос в людському тілі прийшов на цю землю. Він Духом Святим втілився в лоно богобійної єврейської дівчини Марії. І вона народила Ісуса. Коли Йому виповнилось 30 років, Ісус прийняв хрещення від найбільшого пророка того часу – Івана Хрестителя. Побачивши Христа, Іван виголосив: «Оце Агнець Божий, що бере на Себе гріх світу!» (Ін.1:29). Слова, які відкрили велику істину: «Оце Агнець Божий! Агнець, Який прийшов у цей світ на страждання і на смерть». Біблія сповнена духовних прообразів, які вказували і вказують на великі події в майбутній історії. Бог установив свято Пасхи за 1500 років до народження Ісуса і заколене ягнятко було прообразом майбутньої жертви – Агнця Ісуса Христа, який через довгі століття вказував на жертву Христа за гріхи людства. Тому, Старозавітна Пасха – заколений агнець – великий прообраз Новозавітної Пасхи —Ісуса Христа. Первосвященики та фарисеї не хотіли, щоб Ісус Христос був розп’ятий на свято Пасхи. Проте саме в той час, коли євреї відзначали це свято, заколюючи тисячі пасхальних агнців – Агнця Божого Ісуса Христа також вели на заколення, і на вершині гори Голгофи Він помирав у тяжких муках, прибитий до хреста. «.. бо наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений» (1 Кор. 5:7). Отже, кров ягняти на одвірках дверей домівок ізраїльтян була особливим знаком для Ангела-губителя, який обминав, проходив мимо, і в цьому було спасіння для євреїв. І ця кров ягняти вказувала на кров Ісуса Христа, як непорочного й невинного Агнця. І якщо хтось сьогодні «помаже нею косяки дверей свого серця», то Ангел-губитель пройде мимо. У цьому наше спасіння – від гріха, від суду Божого і вічної загибелі! Кожен християнин повинен мати внутрішнє засвідчення, що кров Ісуса Христа (Агнця Божого) обмила його серце. Це буде знаком (Пасхою) для Ангела-губителя пройти мимо. У цьому наше спасіння! Нехай справжня Пасха буде в кожному домі, а Пасха наша – Христос! Амінь. Геннадій Андросов.

«ЖИВА НАДIЯ»

2

БЕРЕЗЕНЬ-ЧЕРВЕНЬ 2010 р., №2-3

ОЗНАКА ОСТАННЬОГО ЧАСУ: «І БУДУТЬ ЗЕМЛЕТРУСИ ВЕЛИКІ...» Слова Ісуса Христа:

«Збулися часи, і Боже Царство наблизилось. Покайтеся, і віруйте в Євангелію!» (Євангелія від Марка, 1:15). «Коли ж Він сидів на Оливній горі, підійшли Його учні до Нього самотньо й спитали: Скажи нам, коли станеться це? І яка буде ознака приходу Твого й кінця віку? Ісус же промовив у відповідь їм: Стережіться, щоб вас хто не звів! Бо багато хто прийде в Ім’я Моє, кажучи: Я Христос. І зведуть багатьох» (Мт. 24:3-5). «І, як про війни та розрухи почуєте ви, не лякайтесь, бо перш статись належить тому. Але це не кінець ще. Тоді промовляв Він до них: Повстане народ на народ, і царство на царство. І будуть землетруси великі та голод, та помір місцями, і страшні та великі ознаки на небі» (Лк. 21:9-11).

За останні 20 років кількість стихійних лих, викликаних погодними умовами, збільшилася вчетверо.

Зараз щороку відбувається в середньому 500 катаклізмів, а в 1980-х ця цифра складала тільки 120. За той же період кількість повеней збільшилася в шість разів. В геометричній прогресії збільшується кількість землетрусів. Донедавна (буквально 2-3 роки тому) була інформація, що в останній час за рік проходить один сильний землетрус, що приводить до людських жертв. Початок 2010 року перекреслив таку статистику. Пройшло якихось два місяці і вже було декілька великих землетрусів (вже не на рік один, а – на місяць).

Землетруси початку 2010 року

13 січня два могутніх землетруси протягом декількох хвилин відбулися в декількох милях від узбережжя Гаїті. У результаті постраждали близько трьох мільйонів людей, були зруйновані 250 тисяч будинків, загинули до 300 тисяч людей. Столиця Гаїті практично вся перетворилася в руїни.

27 лютого на початку четвертої ранку в Чилі відбувся один з найпотужніших землетрусів за столітню історію людства потужністю 8,8 балів по 12-ти бальній шкалі Ріхтера. Підземні поштовхи відчувалися практично на всій території Чилі, а також у сусідній Аргентині. У результаті землетрусу сотні тисяч людей залишилися без даху, у багатьох районах країни почалися перебої з електропостачанням, пальним, а також водою і продуктами харчування. Столиця країни СантЯго також піддалася руйнуванням, у місті був закритий міжнародний аеропорт. Число жертв землетрусу в Чилі по офіційним даним виросло до 708 чоловік. Про це повідомляє Reuters. А всього постраждало від удару стихії близько 2 мільйонів осіб. По оцінках компанії Eqecat, що займається оцінками страхових ризиків, країні був нанесений збиток у 30 мільярдів доларів. Землетрус у Туреччині відбувся ранком 8 березня за місцевим часом. Число жертв землетрусу – 42. Від сильного підземного поштовху в районах, що знаходилися в епіцентрі стихійного лиха, були цілком зруйновані десятки будинків, у багатьох будівлях утворилися тріщини. Слідом за першим землетрусом протягом дня було зареєстровано понад 40 підземних поштовхів. Землетрус на Тайвані відбувся 4 березня в 8 годин 20 хвилин за місцевим часом. Епіцентр знаходився на півдні Тайваню в гірському районі. Після основного землетрусу силою 6,4 бали відбулися повторні поштовхи, найдужчий з яких склав 4,8 бали.

Аналітичне дослідження (www.rіan.ru) природних катастроф (зокрема землетрусів), що відбулися в 2010 р.

Виявився цікавий факт, що середня кількість землетрусів, що відбуваються за один день в усьому світі неухильно росте. Так, наприклад, у січні було 0,9 землетрусів в день, у лютому – 2,2, у березні – 3,3 землетрусів в день у різних місцях планети.

Що ж буде далі?

Чи ми будемо просто байдужими спостерігачами, думаючи, що «моя хата скраю» і мене це не стосується? Чи зробимо правильні висновки і кроки для виходу з складної ситуації, що склалася. І чим далі, тим стає все складнішою… А вихід один: «Прийдіть до Мене…». Це кличе Господь Ісус Христос. Він не може насильно діяти, Він тільки люб’язно пропонує. Наше право – прийняти чи відкинути. Ті дорікання віруючим (чи навіть Богу): «Куди Бог дивиться, що таке навколо робиться?» недоречні і позбавлені здорового глузду. Ми вибираємо стиль життя, не Бог вибирає за нас. Якщо ми сіємо гріх, то відповідно приходить час пожинати те, що проростає. «А Ангол четвертий вилив свою чашу на сонце. І дано йому палити людей огнем. І спека велика палила людей, і зневажали вони Ім’я Бога, що має владу над карами тими, і вони не покаялися, щоб славу віддати Йому. А п’ятий Ангол вилив чашу свою на престола звірини. І затьмилося царство її, і люди від болю кусали свої язики, і Бога Небесного вони зневажали від болю свого й від своїх болячок, та в учинках своїх не покаялись!» (Відкриття, 16:11-12). В Біблії написано, що на землю виливаються сім чаш Божого гніву. І сумно стає від того, що люди, страждаючи, не каються в своїх гріхах і беззаконнях, а навпаки: зневажають Бога Небесного. Попереду ще декілька чаш, значно страшніших за попередні...

Прогнози і висновки

Про небезпеку землетрусів заговорили керівники багатьох країн, що потрібно приймати належні міри безпеки, але жодна влада не може дати гарантії порятунку людей у випадку стихійного лиха. Сейсмологи приходять до висновку, що точно передбачити місце і час чергового землетрусу неможливо. Навіть пройшла інформація, що румунські сейсмологи попереджають про можливість найсильнішого землетрусу в Україні. По своїй силі прогнозований землетрус може бути могутнішим, ніж землетрус 1977 року (тоді в Бухаресті загинуло близько 15 тисяч людей). «Епіцентр буде глибоко в землі, і чим глибше – тим могутнішим буде землетрус. Відчують його навіть у Москві», – стверджує директор Румунського інституту фізики землі. Моя знайома, власниця мебельного магазину, стурбована тим, що її магазин розташований на 2 поверсі досить старого будинку і напевно що не витримає сили землетрусу (всі меблі будуть знищені). Я думаю, що головне питання в іншому і не про меблі і будинки слід турбуватися нині чи шукати місце, де заховатися від чергового лиха, що насувається на Землю. Нерозкаяного грішника кара наздожене скрізь, де б він не був. Але для кожного грішника ще є Надія, доки він має дихання в своїх легенях. Ще є час звернутися до вічного Бога за помилуванням, прийняти вічну Євангелію, покаятися в своїх гріхах, навернутися до Істини Слова Божого і цілком змінити своє життя. Тоді навіть смерть не страшна, бо для нас став життям Ісус Христос! Також Бог обіцяє Свою охорону тим, хто свою надію покладає на Бога (читайте на 3 стор. свідчення Ашота про спасіння його сімї під час землетрусу). Благословення Вам, дорогі читачі. Робіть правильні висновки і кроки віри до Бога. А Бог Вам на поміч неодмінно прийде. Амінь. Геннадій Андросов.

Чому Гаїті є однією з найбідніших країн світу і чому саме там стався нищівний землетрус?

Дмитро Стешин у своїй статті в газеті «Комсомольская Правда» (www.kp.ru) зробив висновок, що Гаїті знищив культ вуду. Важко з цим не погодитися. Ось деякі цитати з статті (ред. переклад з рос. мови): «Причини повної соціальної катастрофи і державної неспроможності Гаїті майже неможливо пояснити раціонально, з позицій матеріалізму. І зайве тому підтвердження – сусідня католицька Домініканська Республіка, що поділяє з Гаїті той самий острів. Тільки в сусідів є своє метро в столиці Санто-Домінго, грамотність 89%, річний ВВП на душу 8500 доларів і туристичний рай». А в Гаїті нічого подібного немає. Бо «в Гаїті деструктивний сатанинський культ вуду є офіційною релігією цілої держави. Таємне знання деталей деструктивного культу вуду в сучасному світі – буденність, і це дуже дивно і страшно. Якщо зовсім піти від матеріального, то, можливо, на прикладі Республіки Гаїті нам усім показали старозавітну притчу про Содом і Гоморру, але в сучасному трактуванні. У визначеній географічній локації жили кілька мільйонів людей, що у повсякденному житті спілкувалися з сатанинськими силами... Три століття назад на Гаїті з цим якось боролися, але безуспішно. Усі християнські місії повтікали з острова непристойно рано – ще в 1791 році, під час першого повстання, яке підняв жрець вуду по імені Букман. Лише в 1860 році Ватикану дозволили організувати на Гаїті католицьку місію, яка, як з’ясувалося пізніше, нічого змінити не змогла. Тому що через сто років культ вуду став у республіці офіційною релігією. Усі пристойні, віруючі й освічені люди на той час з республіки повтікали – до сусідів-християн у Домініканську Республіку. Але, до речі, гаїтян не дуже-то там приймають, вважаючи ворожбитами, служителями сатани (на це є підстава). У 2004 році в Гаїті з’явилася «Армія канібалів», ополчення чергового президента. У рідких інтерв’ю канібалиармійці повідомляли журналістам: так, людей їмо, але строго в ритуально-магічних цілях. Деякі толерантні західні журналісти навіть розчулювалися від таких екзотичних національно-культурних особливостей. От тільки Богу дивитися на це було нудно, і Він розгнівався. Дивний збіг: Порт-о-Пренс (столиця Гаїті) і Санто-Домінго (столиця Домініканської Республіки) виявилися на однаковій віддалі від епіцентру землетрусу. Але в Санто-Домінго лише виплеснуло воду з басейнів, а те, що відбулося в Порт-оПренсі, інакше як побиттям грішників і не назвати. До речі, для Вашого міркування: у світі є, точніше, був другий по значимості духовний центр культу вуду – Новий Орлеан. Кілька років назад там трапилася небувала повінь. Говорять, від цього міста теж мало що залишилося…»

P.S. Популярний американський телепроповідник Пет Робертсон заявив, що землетрус на Гаїті став покаранням цій країні за «угоду з дияволом», повідомляє телеканал CBS. «Колись Гаїті була під владою Франції. Але при Наполеоні вони уклали угоду з дияволом і пообіцяли йому поклонятися, якщо той надасть Гаїті волю. Диявол погодився, і вони дійсно вигнали французів. З тих пір країну переслідують суцільні нещастя», – запевняє П. Робертсон.

ЧИ ГОТОВИЙ ТИ ДО БУРІ, ЩО НАБЛИЖАЄТЬСЯ?*

Ісая пророкував, що настане день, коли Бог повстане і потрясе всю землю. Пророк пише: «Ось Господь нищить землю й пустошить її, й обертає поверхню її, а мешканців її розпорошує. Усяка радість померкла, веселість землі на вигнання пішла, бо так буде посеред землі, посеред народів, як при оббиванні оливки, немов при визбируванні, коли збір винограду скінчився» (Ісая, 24:1,11,13). Бог буде так трясти землю, як трясуть дерево маслини – доки з неї не обпадуть усі плоди! «І станеться, той, хто втікатиме від крику жаху, до ями впаде, хто ж із ями виходить, буде схоплений в пастку, бо відкриті розтвори згори, а підстави землі затремтіли... Земля поруйнована зовсім, земля потрощена, вся земля захиталась... Захиталась земля, немов п’яний, і рухається, мов нічліжний курінь, і вчинився над нею тяжким її гріх, і впала вона, й більш не встане!» (Ісая, 24:18-20). Коли Бог почне потрясати землю, вона буде перед Ним як маленька хатина в бурю! Інші пророки теж підтверджують слова Ісаї: «І затремтять перед Моїм лицем морські риби та птаство небесне, і польова звірина, всяке гаддя, що плазує по землі, і всяка людина, що на поверхні землі, і будуть поруйновані гори, і поваляться урвища, і всякий мур на землю впаде. І звеличуся, і покажу Свою святість, і буду пізнаний на очах численних народів, і вони пізнають, що Я – Господь!» (Ієз. 38:20,23). «Бо так промовляє Господь Саваот: Ще раз, а станеться це незабаром, і Я затрясу небо та землю, і море та суходіл! І затрясу всіма народами…» (Огея, 2:6-7). У посланні до Євреїв говориться: «Ще раз захитаю не тільки землею, але й небом» (Євр. 12:26,27). Бог буде потрясати все навколо, щоб тільки Він був виявлений, як єдина незламна сила! За кілька останніх років ми бачили, як Бог почав потрясати землю! Господь буквально почав коливати землю землетрусами наприкінці 1980-х. Землетрус у Вірменії зніс майже всю область. Землетрус у Японії силою 6.9 балів зруйнував майже все місто. Потім відбувся жахливий землетрус у Сан-Франциско – і за ним пішли інші, що відчувалися в цій місцевості майже щодня. Землетруси потрясали західне узбережжя США постійно – від північної Каліфорнії до Сан-Дієго і нижче до Мексики. У Нью-Йоркській газеті з’явився такий заголовок: «Чи не хоче Бог через ці події нас струснути?» Дозвольте мені запитати вас: «Що робить люблячий батько, коли дитина міцно спить, але вона повинна прокинутися?» Такий батько ніжно струшує її за плечі. Якщо дитина відразу ж не просипається, то струшування стануть більш сильними і серйозними, тому що батько знає, що дитина буде страждати, якщо не прокинеться. Те ж саме Бог робить сьогодні з Америкою і з усім світом! Спочатку Він нас обережно струшував. Але тепер Його струшування стали більш сильними і могутніми, тому що Він ще не переконався у нашому пробудженні! Пророки, про яких я згадав, не говорили слів просто на вітер. Коли Господь говорить: «Я ще раз потрясу землю», Він дійсно зробить це! Він у буквальному значенні струсне нашу економіку, нашу освітню систему, наш уряд – усе, на що ми покладали нашу надію і сподівання, усе, що для нас здається безпечним і надійним. *уривок з проповіді відомого проповідника з США Давида Вілкерсона.

БЕРЕЗЕНЬ-ЧЕРВЕНЬ 2010 р., №2-3

Бог багатьма і різними способами стукає в серце людини, бажаючи врятувати її від вічної загибелі. Більш десяти років тому в деяких християнських виданнях було опубліковане свідчення Ашота з Вірменії, як йому відкрився вічний Бог. Ашот – військова людина, вихованець комуністичної ідеології СРСР, не знав про Бога. Але одного разу він чудесним чином був врятований від явної смерті. Під час стрибка з літака його парашут не розкрився, тоді він уперше подумав про існування Бога. У момент падіння він заволав: «Господи, якщо Ти є, врятуй мене!» І був почутий. Довший час він не згадував про цю подію, але одного разу, напередодні його 35-річчя, він чомусь раптом знову згадав про той день. І раптом прийшло усвідомлення, що якби не Бог, його б уже не було, і не було б його сім’ї: прекрасної дружини Олени і трьох чудесних діточок – нічого б не було. У той вечір він, як дитина, піднявши своє обличчя до зоряного неба, сам не знаючи, як і чому, із глибоким почуттям і від усього серця сказав: «Господи, якщо Ти дав мені можливість прожити цілих 35 років, то я дякую Тобі. Я дякую Тобі за цей прекрасний світ, що я бачу, за те, що Ти врятував мене в той страшний день. Дякую Тобі і за дружину, і за дітей. Господи, якщо Ти є, допоможи мені довідатися про це напевно, щоб я не сумнівався. Завтра в мене зберуться всі мої друзі. Якщо Ти хочеш і зможеш прийти – приходь обов’язково. Ти будеш найдорожчим і найпочеснішим гостем у моєму домі». Ось така по-дитячому наївна молитва була вимовлена дорослим чоловіком. І що дивно – Бог до нього прийшов. От як це відбулося. Читайте нижче свідчення Ашота у формі оповідання (скорочено), опубліковане в журналі «Вера и жизнь» №4, 1997 р. http://www.lіo.ru/archіve/ vera/97/04/artіcle10.html (ред. переклад з рос. мови).

ПОКАЯННЯ

«Знайшли Мене ті, які Мене не шукали; відкрився Я тим, що про Мене не розпитували» (Рим. 10:20).

Ч

ерез кілька секунд Ашот з подивом думав сам про себе: «Що це зі мною відбувається? До кого ж я все-таки звертався, кому дякував, кого запрошував до себе в гості?» Міркуючи таким чином, він підійшов до нового дев’ятиповерхового будинку, у якому жив. Вулиці були темними, освітлення чомусь не включали. Може бути, знову економили? Біля будинку Ашот зупинився, з подивом побачив, що на п’ятому поверсі, у його квартирі, горить світло: виходить, Оленка ще не спить, а чекає його і, напевно, хвилюється. Він знову подивився на прекрасне нескінченне нічне небо. Вже в під’їзді промайнула думка: «А хто ж створив цей нескінченний Всесвіт з незліченним числом галактик і зірок, хто ж створив Землю і Сонце?» І раптом йому знову привиділося давно забуте страшне, озлоблене обличчя з єхидною посмішкою, як тоді, під час падіння з нерозкритим парашутом. Але тепер Ашот не злякався. Адже він був на землі, на твердій, непохитній землі, а не в повітрі. Тут він відчував свою силу. Тут усе здавалося надійним, тут він був у себе вдома. Тому він просто презирливо кинув цьому обличчю: «Згинь, погань!» Але нечиста сила чомусь не зникала, вона чомусь злобливо радувалася. В Ашота неприємно защемило серце, і він почав сердитися. Погань мовби насміхалася над ним. Ашот подумав: «Оце так подарунок до дня народження...». Але відразу розлютився сам на себе й у серцях вимовив примарі: «Так пропади ж ти пропадом! Що тобі потрібно від мене?» І він з жахом почув тихе, але чітке: «Душу!» Видіння зникло, але Ашот зупинився як укопаний. Його тіло, чи ледве не в буквальному значенні слова, скам’яніло. В очах стемніло, серце посилено забилося, мовби побоюючись теж стати кам’яним. У голові стояв туман, і тільки одна думка, як поранений птах, металася у свідомості: «Мою душу справді хочуть вкрасти». Він не знав, скільки простояв у заціпенінні. З цього стану його вивів сусід, що ввійшов у під’їзд, він допоміг йому добратися до квартири і посадив на диван. Дружина побігла шукати в домашній аптечці корвалол, тому що вирішила, що в чоловіка серцевий приступ. Після того, як краплі були випиті, Ашот став повільно приходити в себе. Ашот сидів на дивані і міркував про те, що трапилося. Може, це була галюцинація? Ні, цим він ніколи не страждав. У свідомості знову й знову вставала примара – виплодок пекла. Він ще довго міркував би над цим, але хід його думок перервала дружина. Вона приготувала вечерю і прийшла за Ашотом. За вечерею стала розпитувати про те, що трапилося. Він довго відмовлявся, але нарешті не витримав і розповів їй про все, починаючи з того пам’ятного дня, коли в нього не розкрився парашут. Раніше він їй ніколи не розповідав про це, тому що боявся глузувань однокурсників, та й її теж, бо був ще неодруженим на ній і боявся, що вона не зрозуміє його і не захоче вийти заміж. Але тепер він зважився і розповів про все. Навіть про свої міркування сьогоднішнім вечором. Оленка не знала, як їй поставитися до розказаного. Вона теж ні в що не вірила, але розповідь дуже близької людини не була схожою на розиграш. Вона так само, як і Ашот, була в повному здивуванні у відношенні подій, що відбулися. І ця розповідь її теж глибоко схвилювала. Але щоб якось заспокоїти чоловіка, вона сказала йому: «Але ж тебе переслідує не тільки зла сила, але й добра. Не хвилюйся, дорогий, адже завжди добро перемагає зло, і

«ЖИВА НАДIЯ» те, що ти запросив на завтрашній день до нас у гості ...е-е-е, ну ту добру силу (вона чомусь раптом посоромилася сказати «Бог») на день народження, – добре. Усе-таки мати друга на небі...» – намагалася пожартувати вона, а у свідомості промайнула думка, що це було б просто чудово. Адже вона як мати і дружина постійно турбувалася про дітей і чоловіка. Гарний настрій знову повернувся до Ашота. Він знову згадав про завтрашній день, про своє свято. Заснув він швидко і спав міцно. Над ранок Ашот начебто прокинувся чи йому просто це здалося. Стеля раптом зникла, і він побачив нескінченне зоряне небо. Небо було таким прекрасним, як ніколи раніше. Потім він побачив Землю (як би збоку і всю одразу). Як це вийшло, він і сам не зрозумів, але в якісь частки секунди він зміг побачити все, що є на Землі: гори, ріки, моря й океани, ліси, пустелі... усього й не перелічиш. І в цей момент він почув голос: «Усе, що ти бачиш, – справа Моїх рук! Я – Бог, і немає іншого! Усе це Я створив для людини, щоб вона славила ім’я Моє. Я і тебе полюбив, коли ти ще не знав Мене. Але нині ти довідаєшся, що Я – Бог. Сьогодні в тебе день народження, ти запросив Мене, і Я буду з тобою. Я не залишу дім твій без милості, і ти прославиш ім’я Моє, тому що Я – Бог твій!» З цими словами усе зникло. Ашот відкрив очі, усього лише секунду назад він бачив нескінченне темно-синє небо з міріадами зірок. Він довго не міг отямитися. Поступово свідомість реальності повернулася до нього. Дружина ще спала, і Ашот не став будити її. Рівно о 6.30 задзвонив будильник. День починався, як звичайно. Дружина швидко встала і поспішила на кухню готувати сніданок. Сьогодні Ашот міг полежати в постелі довше звичайного, але йому не хотілося. Він поспішав поділитися з Оленкою своїм незвичайним сном і довідатися її думку. Він швидко встав, умився. На стільці побачив нову білу сорочку, флакон одеколону «Тет-а-тет», що давно хотів купити, і гарну вітальну листівку, на якій Лєна і діти бажали йому всього найкращого в житті. Поруч лежали три малюнки – діти теж зробили дорогому таткові свої подарунки. Коли ж Оленка встигла все це розкласти? Адже вона раніш його лягла і пізніше прокинулася! «Моя добра фея!» – подумав він про свою дружину і відправився до неї на кухню. Розмову він почав здалеку. Запитав дружину, як вона спала і що бачила уві сні. На це вона відповіла, що бачила щось жахливе, що важко описати словами, але зрештою вони всі були разом і раділи. Подробиць вона не пам’ятала. Після її розповіді Ашот задумався. Він інтуїтивно відчув, що між подіями існує якийсь зв’язок. Він докладно розповів їй свій дивний сон. Лєна теж серйозно задумалася. Але довго міркувати їм було ніколи. Донька Таня вже піднялася і побігла умиватися. Зате Маринка вередувала і не хотіла вставати. Нарешті дівчатка зібралися, поснідали і пішли до школи. Школа була близько. Тому вони ходили туди й назад самостійно. В Ашота знову піднявся настрій, він почав жартувати і сміятися. У цей момент він був справді щасливий. Вони довго сиділи мовчки, міцно обійнявшись. Першою опам’яталася Лєна. Вона різко піднялася і, посміхнувшись, сказала чоловікові: «Якщо й далі ми будемо ось так сидіти, то наші гості залишаться без вечері». Вона почала готувати святкову вечерю. У неї було багато роботи: потрібно було відварити курку, приготувати печеню, м’ясний салат і ще багато інших смачних блюд. Дечого не вистачало, і вона, перелічивши все, що потрібно було купити, попросила чоловіка піти в магазин і на ринок. Але в цей час на порозі з’явився сонний Валіко. Сьогодні заради сімейного торжества синочка вирішили залишити вдома. Малюк зрозумів, що батько збирається за покупками. Він почав пхикати і проситися піти разом з батьком. Зрештою Ашот здався, і після легкого сніданку вони нарешті стали збиратися в магазин. Валіко так радувався можливості погуляти з батьком, що зовсім заморочив Ашоту голову. Той підхопив сина на руки і з веселим лементом помчався з ним по сходам на вулицю. У такі хвилини вони не користувалися ліфтом. Вони вискочили на вулицю, побігали по дитячій площадці. Ашот згадав, що забув вдома сумку з порожніми молочними пляшками і гаманець. З вікна в двір виглянула Оленка, вона хотіла поквапити своїх улюблених «ледарів» зайнятися справою. Ашот, побачивши її у вікні, закричав, щоб вона швидше вийшла в двір і принесла сумку з гаманцем. Іншим часом Лєна просто б покликала його до квартири, але якийсь внутрішній голос говорив їй, щоб вона скоріше вийшла в двір до чоловіка і сина. І вона, корячись саме цьому голосу, а не проханню чоловіка, схопила сумку і стрімко побігла вниз по сходам. Її перше запитання, коли вона підбігла до них, було: «Що трапилося?» Але не встиг Ашот навіть відповісти, як щось навколо них відбулося. Що саме, ні він, ні Лєна не зрозуміли. Роздався якийсь страшний, лиховісний гул, і раптом у них з-під ніг пішла земля, і вони, як підкошені, звалилися в пісочницю, поруч з якою стояли. Через кілька секунд удар повторився, але тільки в багато разів сильніше. Порив вітру підняв у повітря пісок і з силою кинув його їм в обличчя. Небо в одну мить стемніло. Удари продовжувалися один за одним, але вже більш слабкі. «Землетрус», – майнула думка в Ашота. Коли він протер очі від пилу і піску, то з подивом побачив, що чогось не вистачає. Очі вірно посилали інформацію в мозок, але мозок пручався. Ашот замружився і знову відкрив очі – так, йому не сниться,... але немає і будинку, з якого він вийшов усього лише кілька хвилин назад. Навкруги був суцільний пил, сонце померкло. Здавалося, що наступив кінець світу. Усе було нереальним. Але все-таки очі не обманювали... Після сильного гуркоту навколо стояла глибока тиша. Він подивився на Валіко, що сидів поруч і беззвучно плакав, на Лєну, що теж беззвучно щось кричала,

3 потім упала на коліна і стала молотити кулаками пісок. Поступово свідомість поверталася, і в наступну секунду Ашот почув плач Валіко, дике виття Лєни, тріск і гуркіт падаючих перекриттів і балок. Почув у цьому пеклі і чийсь плач, крик, стогін. Ще через кілька секунд мозок Ашота пронизала думка: «У школі ж діти!» Ця думка, немов пружина, підкинула його вгору. У мить ока він стояв на ногах. Болю в тілі не відчував, виходить, був цілий. Швидко оглянув сина й дружину – цілі, без жодної подряпини. На місці будинку – величезна купа будівельного сміття, і весь двір посипаний уламками плит, балок і цегли. Здавалося, у дворі не було ні п’яді землі, куди б не упала цегла чи якийсь уламок. Дитяча пісочниця, де вони знаходилися, була подібна острівцю серед стихії, що розбушувалася. До них не залетіла ні єдина тріска, навіть жоден маленький камінчик. Це вразило його й у той же час обрадувало. Він наказав дружині нікуди не відходити від пісочниці і чекати на нього, а сам, перестрибуючи через балки, плити та інші залишки того, що ще кілька хвилин назад було будинком, помчався до школи. Він ще ніколи в житті так швидко не бігав. У голові стукала думка: «Скоріше!» Влетівши на шкільне подвір’я, він ледве не збив з ніг своїх дочок, що бігли до нього. З радості Ашот ледве не знепритомнів. Він підхопив Танюшу і Маринку на руки і побіг разом з ними до дружини. Він біг і плакав від щастя, а губи самі мимоволі шепотіли подяку Богу за те, що вся його сім’я уціліла в таку страшну годину. Усі були цілі і непошкоджені. Це його вразило. Випадковість? Везіння? Він не переставав задавати собі питання. І раптом чітко, у всіх подробицях, згадав свій сон і мовби знову почув голос: «Сьогодні в тебе день народження, ти запросив Мене, і Я буду з тобою. Я не залишу дім твій без милості, і ти прославиш ім’я Моє, тому що Я – Бог твій!» Ашот зупинився як укопаний. В голові стукало: «Я не залишу дім твій без милості, і ти прославиш ім’я Моє, тому що Я – Бог твій!» Бог, Який полюбив мене, коли я ще не знав Його?! Чи це можливо? І він знову став згадувати подробиці. Ні! Випадковості не було. У магазин звичайно ходила дружина. Валіко зазвичай був у дитячому садочку, дівчатка в школі. Якби не прохання Лєни, він би сидів біля телевізора або ж читав газети. Випадковості не було! Вони усі за лічені хвилини до землетрусу опинилися на вулиці. Він почав розпитувати дівчаток про те, як вони опинилися на подвір’ї школи в той час, коли там йшли заняття? На це Маринка йому відповіла, що наприкінці уроку в неї раптом сильно заболіла голова, вона розплакалася. На перерві вчителька повела її до шкільної медсестри, яка відправила її додому (у неї піднялася висока температура). Медсестра порекомендувала викликати на дім лікаря. Жили вони майже поруч зі школою, і вчителька покликала її сестричку Таню, щоб та провела її додому. Як тільки дівчатка вийшли зі школи, Маринка сказала, що голова в неї перестала боліти. Але як тільки вони дійшли до середини шкільного двору, земля начебто пішла у них з-під ніг. Вони попадали на землю, дуже сильно злякалися і почали плакати, і отут прибіг їхній тато. Потім дружина також розповіла, що її начебто хтось змусив у буквальному смислі слова побігти на вулицю... Ашот сидів блідий і якийсь особливо зосереджений. Після розповіді дружини і дітей він повільно і чітко вимовив: «Так, дорогі мої, сьогодні випадковості не було. Сьогодні Бог показав і довів нам Свою любов! Він був правий! Він полюбив мене ще тоді, коли я не знав Його, і Він стримав Своє слово – Він був з нами і зберіг нас!» Сльози потекли з його очей. Ашот упав на коліна і став гаряче дякувати Богу за те, що Він врятував їм життя. Він просив у Бога прощення за свої сумніви. Він розповідав Йому про своє життя і щиро шкодував, що 35 років прожив без Нього, що стільки часу не славив Бога. Молитва була довгою і щирою. Дружина і діти спочатку нічого не зрозуміли, а потім теж стали на коліна і, як уміли, стали дякувати Бога за те, що Він врятував їх. Вони в один голос пообіцяли Богу завжди славити Його і від усього серця просили Його жити в їхніх серцях... *** Вони ще нічого не знали про велику любов Ісуса Христа, про Його жертву заради спасіння грішників. Вони ще не знали, що за них заплачена величезна ціна, ціна Крові Ісуса. Але вони твердо знали, що їх любить Бог, що тепер вони будуть служити Йому і будуть славити Ісуса Христа щодня. Вони знали, що тепер їхнє життя буде присвячене Господу Богу і в іншому їх переконати ніхто не зможе. Тепер вони твердо знали Хто створив і небо, і землю, і людину. Вони зрозуміли, що їхнє життя їм не належить, воно належить Богові. Мир, спокій, радість наповнили їхні душі. Вони встали з колін новими людьми, що люблять свого Творця – Господа Бога. Це було новим відчуттям такої незвичайної радості, що вони готові були обійняти увесь світ. Сльози очищення і каяття текли з їхніх очей, а вуста самі вимовляли дорогі і приємні їх серцям слова: «Слава Богу нашому!» Наступного дня вертоліт разом з ними й іншими потерпілими піднявся в повітря. Усі пасажири притулилися до ілюмінаторів. Під ними була страшна картина стертого з обличчя землі міста. Це був Спітак… Р. S. Землетрус у місті Спітак – катастрофа, що відбулася 7 грудня 1988 року о 10 год. 41 хв. за московським часом на північному заході Вірменії. У результаті землетрусу було цілком зруйноване місто Спітак і 58 сіл; частково зруйновані міста Ленінакан, Степанаван, Кіровакан і ще понад 300 населених пунктів. Загинули принаймні 25 тисяч людей, 140 тис.

– стали інвалідами, 514 тис. – залишилися без житла. У цілому землетрус охопив близько 40% території Вірменії.

4

О

«ЖИВА НАДIЯ»

БЕРЕЗЕНЬ-ЧЕРВЕНЬ 2010 р., №2-3

НЕБЕЗПЕКА ОКУЛЬТИЗМУ

дного разу я побачив на дошці об’яв у центрі нашого селища таке оголошення: «Гадаю! На долю, на бізнес…». Мені стало прикро від того, що багато відривних номерів телефону ворожки було зірвано… Бо чимало людей користуються послугами подібного роду, напевно абсолютно не відаючи про ту страшну небезпеку, яка чатує за цим усім. Якби знали, то не користувалися… *** Ще кілька десятиліть тому в нашій країні мало хто замислювався над проблемою магії в сучасному світі. І дійсно, це поняття у всіх асоціювалося з далеким середньовіччям. Цей термін стояв в одному ряді з казковими персонажами. Магія вважалася пережитком минулого серед неграмотних та марновірних людей. Здавалося, у вік науки та атому вона вже не може мати місце в житті та поглядах людей. Та пройшов час, і на сторінках газет, в телевізійних рекламах люди стали все частіше зустрічати оголошення з пропозицією зцілення від різноманітних хвороб та шкідливих звичок у дипломованих «білих» ворожбитів, магів, інтерв’ю з якими все частіше почали з’являтися в пресі. Сьогодні на прилавках магазинів і кіосків все частіше можна побачити величезну кількість книг, присвячених магії: білій та чорній, магії для початківців; про те, як позбавитися від порчі, наврочення тощо. Згідно статистичних даних, з 100% хворих, що звертаються до кваліфікованих лікарів, 60-70% побували у так званих бабок, ворожбитів, знахарів, чаклунів, екстрасенсів… Чим же пояснити таку популярність чаклунства та магії? По-перше, духовним вакуумом населення, що утворився в період атеїзму в країнах пострадянського простору. У людині закладена потреба у спілкуванні зі своїм Творцем, коли ж Бог був відкинутий, Його місце безцеремонно зайняла інша надприродна сила. Не отримуючи допомоги у кваліфікованих лікарів, людина починає шукати інших цілителів. По-друге, багато чаклунів та магів стверджують про те, що їхній дар вони отримали від Бога, тим самим вводять в оману своїх пацієнтів. Деякі з них вимагають від клієнтів носити хрестики, повторювати імена того чи іншого святого, що є популярний в православ’ї чи католицизмі, вимагають зробити певний релігійний обряд в церкві. Я не буду вдаватися в деталі чорної та білої магії, сатанізму та спіритизму, але хотів би разом з Вами, гортаючи сторінки Святої Біблії, подивитися на відношення Бога до чаклунства, до людей, які цим займаються, і до тих, хто звертається до чаклунів. *** У далекі часи Старого Заповіту, коли Господь давав Свій Закон через Мойсея єврейському народу, було сказано Богом: «Нехай не знайдеться між тобою такий, хто переводить свого сина чи дочку свою через огонь, хто ворожить ворожбу, хто ворожить по хмарах, і хто ворожить по птахах, і хто чарівник, хто чорнокнижник, і хто викликає духа померлого та духа віщого, і хто питає померлих. Бо гидота для Господа кожен, хто чинить таке, і через ті гидоти Господь, Бог твій, виганяє їх перед тобою. Бездоганний будь ти перед Господом, Богом своїм, бо ці народи, що ти виженеш їх, слухають тих, хто ворожить по хмарах та ворожбитів» (Повторення Закону, 18:10-14). Одним із значних гріхів аморейських народів, які в древні часи населяли територію Ханаану, було ворожбитство, яке супроводжувалося аморальністю, принесенням людських жертв та іншими гріхами. До сьогодні археологи знаходять залишки ритуальних жертв, в т. ч. дітей, що було притаманним ідолопоклонству та ворожбитству амореїв і носило масовий характер. Безумовно, Бог не міг байдуже відноситися до подібних речей, через це ханаанські землі були віддані Ізраїлю, як кара за гріхи амореїв. Проте, ми прочитали, Господь суворо попередив вибраний народ про недопустимість ідолопоклонства та ворожбитства.

*** Чи змінилося ставлення Бога до чаклунства, гадання, ворожбитства в часи Нового Заповіту? Безумовно, ні! Як сьогодні Господь відноситься до людей, що цим займаються? Безумовно, вкрай негативно! У посланні ап. Павла до Галатів чітко сказано: «Вчинки тіла явні, то є: перелюб, нечистість, розпуста, ідолослуження, чари (волшебство, колдовство – рос.) ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п’янство, гулянки й подібне до цього. Я про це попереджую вас, як і попереджав був, що хто чинить таке, не успадкують вони Царства Божого!» (Гал. 5:19). Тобто, людина, що ворожить, не має надії на вічність з Богом після смерті. Її визначення – пекло, вічні муки, що приготовані для сатани, його слуг, і всіх, хто чинить волю диявола. Згадаю ще одне місце, що записане у Відкритті Іоанна Богослова: «Блаженні, хто вибілить одіж свою, щоб мати право на дерево життя, і ввійти в місто через ворота! А поза ним будуть пси, і чарівники (колдуны, чародеи – рос.) і розпусники, і душогуби, і ідоляни, і кожен, хто любить та чинить неправду» (Відкр. 22:15). *** Що представляють собою чарівники або ворожбити? Я б умовно поділив їх на дві групи. До першої відносяться люди, які шляхом обману бажають заробляти гроші на простодушних людях, тобто це просто шарлатани. Вони не можуть відкрити людині її проблему, вони не здатні допомогти порадою, вони всього лиш можуть ввести людину в оману, взяти у неї певну суму коштів і залишити людину ні з чим. Є лише один позитив у цьому – вони не приносять значної шкоди людській душі. До іншої, більш небезпечної групи, відносяться ті, хто реально може людині відкрити суть її проблеми, передбачити майбутнє. Це люди, які мають в собі демонічну залежність і приносять величезну шкоду безсмертній людській душі. Ззовні, як ми вже з’ясували, ворожбити прикриваються набожністю, іконами (які можна побачити в їхніх місцях прийому), свічками тощо, але сутність їх зовсім інша. Все зовнішнє робиться про людське око, щоб не злякати тих, хто звертається до них, адже, безумовно, якщо на столі буде лежати магічна та сатанинська символіка, багато хто через страх відмовиться від таких послуг. Проте внутрішність їх сповнена нечестя, зла та обману. Мені доводилося бачити інформаційний матеріал, яким користуються ворожбити – це (як я вже сказав) ікони, свічки, Біблія, які виставляються на видне людям місце. А далі лежать їхні головні книги (основа їхньої діяльності): «Магія», «Пособие по гаданию и магии», «Введение в спиритизм» тощо. *** Духовний світ, невидимий для людського ока, наповнений двома видами духовних

сил: перша – це сила Добра, сила Бога, сила ангельського світу, який служить Господу і Церкві Христовій; друга – це сила зла, сила сатани, сила демонічного світу, ціль якого зводити людські душі у гріхах, гублячи їх у пеклі. Сатана – це голова демонічного світу, який має вражаючу силу. Спочатку він був Люцифером (Випромінюючий сяйво), головою ангелів Божих, але допустивши гордість до серця, виступив проти Бога, бажаючи свій престол поставити вище престолу Всевишнього, проте був скинутий з Небес. І сьогодні ця особа вдається до різних методів, щоб зводити людей з прямого шляху богопізнання. І, безумовно, тим, хто бажає, він дає велику силу та владу для чинення зла. Я чув свідчення одного ворожбита, який розповідав, що гральні карти, на яких сьогодні часто гадають, використовуються для того, щоб відводити увагу людей. Він каже: «Після того, як я заключив договір з сатаною, він почав реально спілкуватися зі мною, відкриваючи мені: хто, коли і з якою проблемою прийде до мене. А карти використовував для того, щоб відвести увагу людини від демонічних зв’язків». Як сатана передбачає майбутнє? Даної сили він не має, адже він є творивом Бога. Передбачити майбутнє може лише Господь. Але сатана в житті людей, які чинять його волю, може чинити майбутнє так, як він передбачив через свого слугу. Іншими словами, він сказав, що так буде, і створить такі умови в житті людини, щоб так і трапилося. Але коли людина хоче змінити своє майбутнє, їй треба звернутися до Бога, Який сильний порвати пута гріха і зла, розірвати всяку владу і залежність людини від різного роду окультизму та демонізму. Господь сильний звільняти людей і змінювати їхні долі. Коли людина звертається до гадалок і ворожбитів, до магів та чаклунів, вона свою волю підпорядковує демонічному світові. Іноді приходиться чути свідоцтва таких людей, які кажуть: «Мені ворожка допомогла, розказала мою проблему, відробила якусь біду, вилікувала хворобу» тощо. Так, не заперечую, таке можливо. Але, життя продовжується і далі в життя такої людини приходять проблеми, які вдвічі перевищують здавалося вирішені проблеми. Сатана (через звернення людини до ворожки) має безперешкодний доступ до життя такої людини, і чинить їй зло у великій мірі. Тоді у неї починаються проблеми зі здоров’ям, проблеми у сімейних відносинах, проблеми на роботі, люди, що зверталися до ворожбитів, часто впадають у важкі депресії без видимих причин, іноді навіть закінчуюють життя самогубством, лише через те, що вступили на недозволену територію, дали духам зла місце у своєму житті. Скажу ще більше: наші нерозумні зв’язки з ворожбитами негативно відображаються на наших дітях, внуках і правнуках, аж до четвертого покоління. Але є милість у Бога, Який кожного, хто приходить

до Нього, прощає, милує і звільняє від демонічної залежності. *** В одному селі на західній Україні молода дівчина почала відвідувати зібрання віруючих людей, навіть покаялася. Через деякий час у неї раптово почала сильно боліти голова, біль не можна було нічим втамувати. Її невіруючі родичі порадили їй піти до бабки-шептухи. Спочатку вона вагалася, але потім все ж таки пішла. Гадалка щось пошептала, щось написала на клаптикові паперу, згорнула його в трубочку і заплела у її волосся, при цьому сказавши: «Про те, що я тобі зробила, не кажи нікому, волосся не розплітай, записку не читай. Через десять днів прийдеш до мене, я її сама вийму і все буде добре». Так, голова відразу перестала боліти і це зміцнило віру дівчини в гадалку. Проте, коли взнали християни, де була ця дівчина, вони прийшли до неї і почали просити її розплести волосся і прочитати записку. Через певний час умовлянь, доводячи їй на основі Святого Письма, що це є зло, дівчина погодилася. Коли вона дістала записку, на ній були написані слова наступного змісту: «Вельзевул (одне з імен сатани), не муч її, бо після смерті її душа твоя». Це дуже потрясло бідну дівчину, яка довго потім просила милості у Бога. Її душу ворожка намагалася продати дияволу. *** Шановні друзі! Чи бачите Ви, якою ціною дається Вам тимчасове вирішення певних проблем? Ціною власної душі! Вам пропонують вирішення проблеми взамін на найцінніше – Вашу безсмертну душу. Сьогодні стали популярними різні загальновідомі методи гадання на кавовій гущі, перед дзеркалом, на лініях долоні (хіромантія), гадання в ніч перед Різдвом, гадання в ніч на Івана Купала… Мало хто задумується про те, наскільки це серйозно і вважає, що це лише такі собі невинні забавки. Але, нажаль, дуже часто такі «жарти» призводять до фатальних наслідків. З дияволом не можна жартувати, він все сприймає серйозно. Величезної популярності нині набули гороскопи, які друкуються в переважній більшості ЗМІ. Але що це? Безпечна китайська забавка? Чи чергова диявольська приманка? Астрологія сьогодні є офіційною професією, а ворожбитство у ряді західних країн реєструється на державному рівні поряд з медичними, економічними та іншими галузями суспільного життя. За усіма цими речами стоїть все та ж особа, ім’я якій – диявол. Я звертаюся до усіх, хто користується послугами ворожок – не робіть цього більше! Ви завдаєте величезної шкоди своєму життю (також життю своїх рідних). Ви продаєте свою душу взамін на ілюзію. Ви відкриваєте двері свого життя для самого диявола, який Вас не пошкодує, який на місці Вашого життєвого щастя лишить одні руїни. Якщо Ви у своєму житті зверталися до ворожбитів, насамперед, покайтеся перед Богом, сповідуючи свій гріх перед Ним, підіть до віруючих людей, які знають Живого Бога, і попросіть, щоб Вам допомогли зректися від окультних зв’язків з гадалками, і Господь помилує Вас. Якщо своє щоденне життя Ви звіряєте з гороскопами – Вам теж потрібне покаяння і звільнення. Я рекомендую не читати їх взагалі (навіть ради цікавості), адже за ширмою астрології стоїть демонізм. Також хочу звернутися до тих, хто безпосередньо займається гаданням і ворожбитством, хто читає і користується практичною магією! Вам є милість у Бога! Доки життя Ваше продовжується, спішіть до Ісуса Христа! Його кров сильна омити Вас і Ваші гріхи. Ваша душа безсмертна, вона має величезну цінність в очах Бога, тож не віддавайте її дияволу. У Господа є милість для всіх людей! Нехай благословить Вас, любі друзі, Господь, нехай помилує Вас і Ваші сім’ї та збереже від небезпечного окультного впливу. Василь Медведь, священнослужитель церкви християн віри Євангельської, смт Диканька, Полтавщина. Тел.: 066 77 24 360.

«ЖИВА НАДIЯ»

БЕРЕЗЕНЬ-ЧЕРВЕНЬ 2010 р., №2-3

Я

«Моя прабабка была шептухой…»

росла послушной домашней девочкой, у родителей не было со мной проблем. Увлекаясь историей, географией, биологией, я много информации черпала из книг. Естественно, считала, что знаю больше других, и мне хотелось знать ещё больше. В то время (начало 90-х годов) на меня очень сильно повлияли СМИ, которые часто рассказывали о разных аномальных явлениях. По телевизору показывали сеансы Кашпировского и Чумака. Это был пик, когда всему потустороннему уделялось много внимания. Как и многие молодые девчонки, я увлекалась гороскопами и гаданиями. Но со временем безобидное бытовое колдовство переросло в серьёзное увлечение и привело к большим проблемам… Я оканчивала школу, и мои учителя тоже были любителями всего необычного. Чуть позже мама стала приносить с работы кассеты, на которых рассказывалось об учениях Рерихов и Блаватской. Раздобыв их книги, я стала с увлечением читать, считая, что в этом заключена истина, что это интересно и глубоко. Мне хотелось знать, как устроен мир, хотелось чего-то нового, острых ощущений. Начитавшись, я ходила по дому со свечками, «гоняла» злых духов. Меня привлекало всё духовное. Я даже купила себе «Словарь атеиста», в котором описывались все религии. Иногда я посещала католическую церковь, ещё реже – православную, но свой духовный голод утолить не могла. Позже я познакомилась с ребятами, которые показались мне интересными и талантливыми: писали стихи, обсуждали умные книги. Тогда я не замечала, что их стихи были окрашены в мрачные депрессивные тона, пропитаны духом смерти. С этими ребятами мы часто ходили в походы, где мне рассказывали об астралах, о третьем глазе. У меня тоже «открылся» этот «третий глаз». Выяснилось, что моя прабабка была шептухой. Я гордилась тем, что у меня есть этот дар, который передаётся из поколения в поколение. Я собирала информацию обо всех традициях и преданиях. Считала, что таким образом я развиваюсь: с одной стороны, знаю культуру предков, с другой, мне известно что-то новое, необычное.

З

5

В 1993 году моя сотрудница пригласила меня в церковь. К тому времени я закончила Свидетельство Алины Б., Беларусь. педагогическое училище и работала воспитателем в детА потом мои знания начали меня тяготить. Если раньше я ском саду. Тогда я решила: у православных я была, у катоне задумывалась ни о бесах, ни о демонах, то, начитавшись ликов была, надо сходить к баптистам. Мне было 20 лет. В церкви я услышала песню: «Я рождён от Духа, я всей этой литературы, начала чётко представлять духовный мир. И чем больше я боролась со злыми духами, тем больше рождён от воды…». Благодаря моему «Словарю атеиста», меня преследовал страх, видения. Я реально видела бесов, из которого я почерпнула много полезных сведений о не спала по ночам. Если до 12 часов ночи мне не удавалось христианстве, я поняла, что мне надо родиться свыше. На уснуть, то потом бессонница продолжалась до 4 часов том же служении я вышла для покаяния в грехах, а через утра. Меня сковывал страх, сатанинское присутствие было четыре дня была крещена Духом Святым. В этой церкви очень сильным. Я стала бояться оставаться одна дома. мне было интересно, но я не собиралась оставаться там Это было как наваждение. Когда я рассказывала об этом навсегда. Я решила просто пополнить свой духовный знакомым, мне говорили, что моё состояние попахивает багаж, а потом незаметно уйти. Но этого не случилось. С каждым днём я узнавала что-то новое о Господе, о расстройством психики. Мама повезла меня лечиться к гадалке – цыганке, духовном мире, а вскоре получила и душевное облегчение. жившей в пригороде Минска в огромном богатом Ночные кошмары и страх перестали преследовать меня, доме. Очереди к ней были немыслимые, и принимала постепенно я освобождалась от них. Вскоре я получила она не более 20 человек в день. Мы заняли очередь в 6 освобождение от проклятия оккультизма. Произошло утра. Заходишь в комнату, гадалка смотрит на тебя – и это благодаря покаянию во всём, чем я занималась: бесы рассказывают ей всё, что с тобой происходило и чернокнижие, магия, лжеучения, астрология и т. д. Я происходит. Мне она сказала: «На тебе проклятие, надо получила полную свободу от этого! В моей жизни произошли колоссальные изменения. полечиться». И отправила меня к чёрнокнижникам. Мне было 18 лет, я была такой доверчивой. Чёрнокнижники В церкви я нашла настоящих друзей, нашла дело по сказали маме, что на мне проклятие безбрачия, что я замуж душе (служение детям в воскресной школе). Очень никогда не выйду. Мама перепугалась (какой маме хочется радовалась тому, что я не одна, что я кому-то нужна. такого «счастья» своему ребёнку?) и отдала им за снятие У меня появился интерес к жизни, появилось желание проклятия все деньги, которые лежали у нас на книжке. учиться дальше. Я получила высшее образование, окончив Это была на то время половина стоимости «Москвича». педагогический университет по специальности методистЧёрнокнижники начали меня «лечить», и тогда к страху воспитатель. Перемены во мне заметили и мои родители: у меня изменился характер. Если раньше я была очень добавились ночные кошмары во сне. В какой-то момент я поняла, что меня спасёт только эмоциональной и вспыльчивой, не умела держать себя в молитва. Вспомнила, как в одном фильме о войне руках, то теперь стала мягче, терпимее. Там же, в церкви, я познакомилась с будущим мужем, человек молился молитвой «Отче наш». Я взмолилась – и кошмарные видения испарились. Покинул меня и страх, благополучно вышла замуж. Ни о каком «проклятии безбрачия» даже не вспоминала. У нас прекрасная доводивший до состояния оцепенения. Я купила себе Евангелие, стала читать, но ничего не семья, двое сыновей, которых мы воспитываем в учении и поняла, видела в нём лишь историческую книгу. Хотела наставлении Божьем. И за всё я очень благодарна Господу Иисусу Христу. иметь Библию, но её трудно было тогда найти.

У ВІРНОМУ НАПРЯМКУ ДО ЖИТТЯ!*

араз мені 25 років. Моє дитинство проходило на Волині, у місті Луцьку. Я народився у звичайній сім’ї робітників. З підліткового віку почав цікавитися сенсом людського життя. Читав різні книжки, намагався десь себе реалізувати, застосувати в житті так, щоб мати від того реальне задоволення. Всередині відчував якусь пустку, яку намагався чимось заповнити. Я тоді не знав, що моя душа належить Богові і задоволення для неї я міг знайти лише в Ісусі Христі. Про Бога мені ніхто не свідчив. Школа, в якій я навчався, була недалеко від дому молитви, що по вулиці Вороніхіна. Я часто проходив повз той будинок, але ніколи не спадало на думку зайти всередину. Тоді я мав уяву, що тим, хто відвідує дім молитви, не можна робити багато тих речей, що мені були довподоби, зокрема я тоді вважав (не знаю звідки прийшла та думка), що парафіянам церкви забороняють дивитися телевізор, я з тим погодитися не міг. Хоч тепер розумію, що насправді ніяких заборон немає. Християнин сам обирає, що йому варто робити, а що – ні. Моїм батькам дали грамоту за гарне виховання сина. Я вступив до університету, навчання давалося мені легко, але у моїх пошуках сенсу життя я заходив щораз далі в глухий кут. Мій тато був алкоголіком, мама мала серйозні проблеми зі здоров’ям, я жив у гуртожитку і бачив, як люди фактично не живуть, а мучаться. Я порівнював людину з твариною і приходив до невтішного висновку, що люди живуть, як тварини. Невже я, як та собака, промучуся і помру? Навіть якщо я закінчу університет, що я зможу зробити суттєвого, значущого? Я не міг знайти щось таке справді важливе, чому я міг би присвятити своє життя. Чи не краще взагалі закінчити життя самогубством? Моя душевна криза загострилася настільки, що я покинув навчання в університеті... Потім я змінив кілька місць працевлаштування, але скрізь бачив обман, неправду, несправедливість. Що далі, то більше розчаровувався в житті. Нарешті я почав працювати охоронцем. Мій авторитетний напарник, колишній міліціонер, афганець, також нічого доброго мене не навчив, а лише – красти, курити та пити горілку. Я гадав, що ось піду в армію, буду в

президентських військах (для цього у мене були всі показники), і можливо там реалізую себе. Але через дрібницю (грип) мені дали відстрочку, а коли знову настав час перевірки здоров’я, у мене виявили хворі нирки. Через це мене взагалі не взяли до армії. Я був майже у відчаї. Саме тоді одні «добрі» люди мені запропонували йти в кримінал. І я погодився, бо мені було все одно. Спочатку я відчув певне задоволення від нового способу життя і помилково гадав, що надбав справжніх друзів, які мене завжди захистять, виручать. Але скоро прийшло нове розчарування... Мене спіймали на гарячому і посадили до в’язниці. При затриманні я чинив відчайдушний опір міліціонерам, що було з мого боку дуже нерозумно робити. Я сподівався, що мої друзі мене виручать, але цього не сталося. Мене посадили в найгіршу камеру, де я дуже мерз. Але в тому холодному кам’яному склепі я-таки знайшов для себе втіху: Євангелію, яку почав уважно читати. Раніше я пробував читати цю книгу, але тоді вона мене не зацікавила, а тут стало цікаво читати. Потім в камері попереднього ув’язнення я також продовжив читати Новий Заповіт. Рішуче припиняв наміри співкамерників зі сторінок Святого Письма скручувати цигарки. Я потрапив до Маневицької колонії, де мене помістили серед «блатних», бо згідно моєї статті я чинив опір міліціонеру – це серед в’язнів заслуговувало на пошану. Але я дуже скоро побачив, що ті люди досить брехливі, зухвалі, хитрі. А мені хотілося бути серед чесних людей. І я побачив, що у в’язниці є категорія людей, яких називають віруючими. Мене переконували, щоб я з ними не спілкувався, всіляко їх обмовляли. Але мене чомусь тягло саме до віруючих. Я з ними спілкувався, вже став досить близьким до них, читав багато християнської літератури. Але я не мав покаяння. Хоч я тоді й не знав, що це таке. Одного разу я серйозно захворів, застудив нирки, які й так були хворими. Один брат мені порадив просити в Бога зцілення. Я так і зробив, і Бог зробив диво. Я став здоровим! Слава Богові! Одного разу я працював на пилорамі, сильно молився до Бога і мені спало на думку, що скоро мені прийде посилка від мами з трьома блоками цигарок і мені треба буде їх

знищити. Справді, мені прийшла ця посилка. Я мав певну боротьбу, але все ж таки дістав ті цигарки і почав рвати. Це все відбувалося на очах інших в’язнів, для яких цигарки – валюта, вони ладні рідну матір продати за цигарки. Я знаю, що багатьом людям (навіть після навернення до Бога) дуже важко покинути саме паління тютюну. Потім я намочив порвані цигарки водою і викинув на сміття. Звичайно, для всіх це було шоком, але тоді мені ніхто не став на перешкоді в цьому. Настав час, коли я зрозумів, що означає покаятися перед Богом, що й зробив свідомо одного разу, прийшовши на служіння. Мені в буденні дні ще не можна було відвідувати зібрання, тому я залишився сам, брати пішли до церкви, а всі інші на неофіційний «сходняк». Я ж не пішов. Але за мною прийшли і попросили прийти на ту сходку. Спочатку я відмовився, бо вже прочитав місце Святого Письма, що блаженний той муж, який не ходить на раду нечестивих. Я вже став віруючим і не хотів жити за «поняттями». Прийшов другий посильний, який знову сказав, щоб я прийшов. І тут я згадав: «Не думайте, що вам відповідати…». І я прийшов. Мене поставили в центр гурту (це близько 200 в’язнів) і стали допитувати. Коли я сказав, що став віруючим, вони з цим ще погодилися, але поставили питання руба: чому я порвав три блоки цигарок? Я подумки молився до Бога, і Бог дав мені таке слово: «Ви б дозволили своєму п’ятирічному синові курити цигарки?» Вони сказали – ні. Я сказав, що Ісус їх, як дітей, любить набагато більше, ніж вони – своїх дітей: «І Він би вам не дав цигарок, і я так само не можу цього зробити». Вони від несподіваної відповіді не знали, що зі мною робити, після ще декількох запитань відпустили… Мене достроково звільнили з колонії. Це так Господь зробив, бо я не мав грошей, щоб за це платити. Я одразу прийшов в зібрання, що по вул. Вороніхіна. Прийняв водне хрещення, пережив хрещення Духом Святим. Закінчив курси проповідників. Це було в 2007 році. Я почав трудитися для Господа, як тільки міг. Потім познайомився з одним братом, який закінчив біблійний коледж в Лісосибірську (в Росії). Я бачив, що він дуже благочестивий, гарний проповідник, і я вважав, що в тому місті – найкраща біблійна школа. Я почав

молитися, щоб Господь влаштував так, щоб я зміг поїхати вчитися саме туди… Я працював в Борбині, на ремонті дому молитви, туди приїхав єпископ церкви ХВЄ Іркутської області і запросив нас на ремонт дому молитви в Росію. Ми втрьох поїхали (їхали виключно по вірі). Я молився, щоб Бог за один місяць допоміг нам вчасно закінчити роботу, щоб мені мати час вступити до біблійного коледжу, який був недалеко від нашого місця праці. Так і сталося. Слава Богові! Бо обсяг роботи був величезний, і ми змогли все зробити (фасад дому молитви). Я закінчив біблійний коледж, і куди мене Господь пошле, туди й їду. Зараз труджуся в новому реабілітаційному центрі в Луганську (Україна). Так само проваджу молодіжні зібрання. Планую займатися з молоддю євангелізацією, тюремним служінням. Як Бог далі направить, так і буде. Я звик в усьому слухатися старших братів, приймаючи їхнє слово, як слово від Бога для мене.

Вадим Крот, (для листів: вул. Сагайдачного, 1, кв.

19-А, м. Луцьк). Тел.: 095 42-52-694. * з журналу «Благовісник», №1, 2010 р. (www.blag.org.ua)

«ЖИВА НАДIЯ»

6

М

ОСВОБОЖДЕНИЕ

еня зовут Александр. Мне 44 года. Я родился и сейчас живу в Мариуполе. Член евангельской церкви «Благая весть». Я – бывший военный. Служил в Прибалтике, как раз тогда было время распада СССР. Я перевёлся в западную Украину. Но это меня не спасло. У меня разрушилась семья, я бросил службу и вернулся на родину ни с чем, полностью разбитый. Я вообще человек семейный, люблю домашний уют, не могу долго быть вне семьи, и вот я её потерял, для меня всё стало казаться в чёрном свете. Я устроился работать на завод и хотел обзавестись снова семьёй, потому что первую восстановить было невозможно – бывшая жена вышла замуж за другого. Мне не хотелось снова обжечься, хотелось наверняка. Я делал неоднократные попытки, но ничего не получалось. Стал думать, что вообще нет его – семейного счастья. Нет верности, надёжности, любви. Я стал потихоньку выпивать от этой неустроенности. И так получилось, что именно тогда я познакомился с одной необыкновенной женщиной. Сделаю отступление… *** Книга Библии «Откровение» предупреждает нас о событиях последнего времени. «Блаженны те, которые соблюдают заповеди Его, чтобы иметь им право на древо жизни и войти в город воротами. А вне – псы и чародеи, и любодеи, и убийцы, и идолослужители, и всякий любящий и делающий неправду. Я, Иисус, послал Ангела Моего засвидетельствовать вам сие в церквах» (Откр.22:15). Заметьте – чародеи. Что ж это за люди такие? На Полтавщине, где я сейчас в гостях, бытует мнение, что здесь особенно много чародеев. Но это далеко не так. Такое мнение сложилось из-за того, что эту тему в своих произведениях затронул Гоголь, который стал знаменитым. А эти люди есть везде – и сейчас и много веков назад. Господь делал предупреждение избранному народу, чтобы они не поступали (не жили) так, как прочие народы вокруг: «Когда ты войдёшь в землю, которую даёт тебе Господь Бог твой, тогда не научись делать мерзости, какие делали народы сии: не должен находиться у тебя проводящий сына своего или дочь свою чрез огонь, прорицатель, гадатель, ворожея, чародей, обаятель, вызывающий духов, волшебник и вопрошающий мёртвых; ибо мерзок пред Господом всякий, делающий это, и за сии-то мерзости Господь Бог твой изгоняет их от лица твоего; будь непорочен пред Господом Богом твоим; ибо народы сии, которых ты изгоняешь, слушают гадателей и прорицателей, а тебе не то дал Господь Бог твой» (Втор.18:10-14). Здесь сделан целый перечень колдунов, которые обладают разными уровнями сатанинского знания. Когда распался СССР, появилась свобода не только для хорошего, но и для всякой дьявольщины. Все эти люди стали выползать из подполья, также стала свободно продаваться различная колдовская литература, магия, астрология (и прочее), что способствовало заполнению духовного вакуума в душах людей, голодных духовно. *** Вот эта женщина, с которой я познакомился, была родовой колдуньей, что считалось высшим рангом среди колдунов, она не по книжках училась, а ей было передано от своей бабки. Когда я впервые попал в её квартиру, то был поражён давящей атмосферой вокруг и всякими сатанинскими знаками, развешанными на стенах. Вот я вижу у христиан (к примеру) картины в домах с красивыми цветами или пейзажами и надписями обетований из Слова Божьего, которые несут надежду, свет, то у той женщины везде я видел надписи и изображения целиком противоположные христианским, они несли тьму и ненависть. Когда я задал

М

БЕРЕЗЕНЬ-ЧЕРВЕНЬ 2010 р., №2-3

посоветовала, чтобы пришёл к ним в церковь, и братья за меня помолятся. Я тогда её не понял и упрекнул, что я (может быть) уже завтра умру, им бы только в их секту Свидетельство Александра Гончаренко, г. Мариуполь. ачеловека затянуть. Я ушёл ей вопросы, зачем ей, красивой молодой женщине, это ни с чем. Я думал, что она мне посоветует сделать какой-то надо, она сказала, чтобы я не вникал в эти вещи, это её ритуал мистический, нечисть меня оставит, и я буду дальше дело. Но она имела не просто атрибуты и амулеты, она жить в своё удовольствие разгульной жизнью. Но Бог не так имела реальную силу. Даже если кто-то на неё смотрел поступает и думает, как мы. Бог хотел поставить точку в моей косо, то с этим человеком могло через пять минут случиться греховной жизни. Мне становилось всё хуже. Не видя другого выхода, я несчастье, к примеру, он падал и ломал ногу. Я поначалу не совсем понял, с кем связался, но когда понял, то хотел снова стал искать ту девушку. Я уже знал её фамилию и уйти от неё по-хорошему, но было поздно. Я увидел, что она район её местожительства в городе. Я ходил от дома к дому попросту губит души людей, с кем имеет общение. У неё в и читал фамилии на табличках домов. И представьте себе: спальне даже был жертвенник для сатанинских ритуалов. нашёл её! Тогда вышли ко мне её бабушка и сёстры, которые Она мне сказала, что я ей предначертан судьбой, или я также были верующими – христианками. Я снова рассказал буду с ней или погибну. Но я понимал, что я точно погибну, о своей проблеме, бабушка меня утешила и сказала, что когда останусь с ней. Но не знал, как от неё отстать. Какая- Иисус Христос мне обязательно поможет. Она предложила то страшная сила тянула меня к ней. По совету знакомых я мне придти на вечернее богослужение их церкви, но меня обратился за помощью к так называемой белой ведьме, враг тогда не пустил. Может, кто думает, что он может легко чтобы меня освободила от этой женщины – чёрной ведьмы. придти в церковь по своей воле, но это очень трудно сделать, Я увидел у её квартиры целую очередь людей, попавших в если (ко всему) твоя воля связана дьяволом. Но всё же я смог придти в церковь на следующее ситуацию, подобную моей. Я ей ничего не рассказывал, рассказывала она. Она сказала, что я влип конкретно, она богослужение. Именно тогда был праздник Троицы. Я посоветовала, чтобы я с миром постарался от неё уйти, а она заметил, что как только я переступил порог дома молитвы, меня постепенно от неё отговорит. Я уже тогда понял, что я как будто в бункер вошёл, все страхи смерти остались за та женщина делает против меня какие-то свои колдовские порогом. Для меня это чувство было странным. Хотя всё ритуалы. Я просился у неё, чтобы она отпустила меня, она вокруг меня раздражало (верующие, песни, молитвы), но не соглашалась, а у меня характер был вспыльчивый, и при чувство безопасности было явно ощутимым. Одна часть выяснении обстоятельств я не сдержался и ударил её. В тот меня порывалась уйти, а другая хотела остаться. В начале момент я увидел лицо не красивой женщины, а дьявола, служения на вопросы одного молодого служителя церкви я обезображенное неимоверной злобой. Она прорычала, что я ответил довольно грубо, послав его куда подальше. Но после теперь покойник. Я понял, что её угрозы не беспочвенны, на служения он снова подошёл ко мне, как будто я его не обидел. следующий день у меня (буквально отовсюду) потекла кровь. Когда я рассказал, что обращался к бабке, чтобы помогла А мне очень хотелось жить. Что же делать? Я по характеру мне снять порчу от женщины-колдуньи, они объяснили мне, никогда не сдавался, и решил бороться. Но не знал, как это что перед Богом и белые, и чёрные колдуньи – одинаково делать правильно, и опять побежал к той «белой» ведьме, служители дьявола. Я тоже об этом подозревал, потому что не понимая, что они все одной бесовской закваски. Она для меня было странным, как та бабка (якобы святая) страшно говорила, что с меня снимает порчу, насланную той женщиной ругалась перед образами святых православной церкви и отправляет на неё. Мне на некоторое время становилось (которыми у неё обвешаны все стены), насылая проклятья на легче, но потом снова начинался кошмар. Я не мог спать ту женщину. по ночам, спал только с включенным светом. Я буквально Братья мне посоветовали отречься от всех тех колдовских ощущал чьё-то постороннее присутствие, слышал разные обрядов, что со мной делали те женщины. Когда братья звуки, у меня мебель двигалась, хлопали двери, по чердаку надо мной молились (я стал для этого на колени), я, конечно, кто-то ходил, в окна и двери кто-то стучал и скрёбся. Я жил ничего толком не понимал. Уже был поздний вечер, и я сказал в постоянном страхе, страхе смерти. Бабка мне сказала, что братьям, что мне надо срочно домой, ибо, когда всходит луна, мне наделано столько всего, что я могу умереть и погибнуть я не могу быть на улице, мне надо быть дома при включенном в любую минуту: и от случайной смерти, и от ножа в спину, и свете. Братья улыбнулись и заверили не волноваться об от болезни, и в автомобильной аварии. Представляете, как я этом, потому что они молились, чтобы все мои страхи ушли боялся. Так продолжалось два месяца, я обратился к врачам, прочь. Иисус меня оградит. Мы ещё долго беседовали. Когда чтобы хотя бы сделали анализ – от чего же я всё-таки умру? я пришёл домой, они научили меня, как нужно молиться, Я сдал все анализы, но врачи ничего не нашли. Я понял, что я попросил Господа Бога меня защитить, потом лёг спать и они не смогут мне помочь. Потом и та бабка сказала, что не впервые за два месяца спокойно спал до утра. Утром я зашёл может мне помочь. Она мне посоветовала обратиться ещё в ванну и получил ещё одно подтверждение помощи Божьей. к одной бабке, сильнее её, в Запорожье. Я понял, что мне Каждое утро у меня в раковине был чёрный паук. А у меня никто не может помочь, мне придётся умереть... с детства брезгливое чувство именно к паукам. Та ведьма об И тогда я вспомнил об одной девушке, которую у нас на заводе называли баптисткой. Я вспомнил, как она просто этом знала и посылала мне эту нечисть, чтобы усилить во мне давала мне ответы на разные духовные вопросы согласно страх смерти. Но в то утро паука не было! И кровь у меня изо Библии. Я тогда не захотел её слушать, мотивируя тем, что рта не пошла! Я понял, что с теми ребятами действительно ещё не нагулялся вдоволь. И вот теперь стал искать встречи пребывает сила Божья! Я снова пошёл в ту церковь. Не скажу, с ней, цепляясь за любую возможность, чтобы спастись от что было очень легко получить полное освобождение от смерти, что явно преследовала меня на каждом шагу. У сатанинских уз, куда я влез, но теперь я полностью свободен. нас город большой и вероятность встречи с той девушкой Уже более 15 лет я служу истинному Богу, Иисусу Христу. Для писем: Церковь «Благая весть», Александру была ничтожной, но, тем не менее, я встретился с ней на следующий день после того, как подумал о ней. Я знаю, что Гончаренко, пер. Брестский, 5, г. Мариуполь, Донецкая это провиденье Божье! Я всё ей рассказал, она так спокойно обл., 87500. Моб. тел.: 067 852 65 31.

Свобода и истина только во Христе!

не сейчас 28 лет. Я приняла Иисуса своим Спасителем, когда мне было 13 лет. Живу в городе Севастополе, хожу в Церковь ХВЕ «Иисус – Господь». Бог избавил меня от суетной жизни, переданной нам от отцов (1 Петр.1:18). Освободил от проклятий и цепей, связывающих мою душу… В детстве бабушка водила меня в православную церковь, мне там нравилось, появлялось желание не грешить, но как только мы возвращались домой, всё было по-прежнему. Дома я была непослушным ребёнком, часто огорчала своих родных. Я очень рано стала искать смысл жизни. Но, к сожалению, искала не там, где нужно. Я пыталась

найти смысл жизни в восточных религиях, учениях. Изучала гороскопы, хиромантию, индуизм, ходила на лекции ясновидения. Это привело меня к тому, что с малых лет меня постоянно во сне мучили кошмары, поэтому я боялась засыпать. У меня появился страх смерти, я часто говорила маме, что не хочу умирать. Расспрашивала бабушку, почему люди умирают, и с ужасом представляла, как это будет происходить со мной. Ещё у меня часто болела голова, и было непонятное состояние депрессии, подавленности, одиночества, ожесточения и отверженности. Моя душа нуждалась в истинном Боге, а я толком не знала, где Его искать… Но однажды я увидела удивительный сон, который до сих

пор помню, хоть это было в раннем детстве. Сначала я увидела жизнь людей, которая была серой, они суетились в пыли, потом я увидела огромную стену. Некоторые из людей пытались по ней взобраться, но им это не удавалось сделать, так как стена была очень высокой. За стеной я увидела райский сад, дом в саду, красивых животных и прекрасных людей, которые там находились. Я стала задавать себе вопрос: где же есть такое чудесное райское место? Но как его найти и кто туда может попасть?.. Когда мне было 12 лет, подруга пригласила меня на служение евангельских христиан. Мне очень понравились христианские песни о Божьей любви, но всё остальное было для меня на тот момент непонятным. Я пыталась читать

Библию, но доходила максимум до 5 главы Евангелия от Матфея. Она словно была закрыта для меня. Через год по молитвам моей мамы (которая на тот момент уверовала во Христа) и других христиан у меня появилось осознание личной нужды во Христе, желание покаяться. Что я и сделала незамедлительно. А во время одной молитвы я отреклась от дьявола, ложных религий, гаданий и всего оккультного, чем занималась раньше. Также Бог сразу меня крестил Духом Святым. Я пережила необыкновенное прикосновение Божье, Его любовь! Со временем из моей жизни стали исчезать кошмарные сны, головная боль, одиночество, депрессия. Появилась радость, любовь к людям, я обрела истинный смысл жизни! Из моей

жизни также ушёл страх смерти, ведь Бог даровал нам во Христе вечную жизнь! (Иоан. 3:15-16, 1 Иоан. 5:13, Рим. 6:23). Элеонора Демедюк, e-mail: elusik_07@inbox.ru

БЕРЕЗЕНЬ-ЧЕРВЕНЬ 2010 р., №2-3

Г

7

РАСКРЫВАЕМ ТАЛАНТЫ!

оворят, что наша жизнь – игра, а мы в ней – актёры. Не очень хочется быть актёром в жизни. Но, к сожалению, в повседневной жизни многим людям приходиться постоянно играть вынужденные роли, попросту говоря – лицемерить друг перед другом. Только лишь в уединённом месте, когда тебя никто не видит и не слышит, ты можешь расслабиться и побыть самим собой. Я даже не подозревала о том, что уже с самого детства учусь «актёрскому мастерству» лжи и лицемерия, когда стала обманывать родителей, учителей, выдавая ложь за правду. А когда начала употреблять наркотик, то невольно преуспела в актёрстве, играя вынужденные роли, изощрённо выдумывая всё новые и новые уловки, чтобы достать очередную дозу героина. Но наркотик очень быстро разрушил меня, как личность, и к 28 годам я уже не была на что-либо пригодна, уже не имела силы чтото выдумывать и изощряться. Когда люди видели меня, бредущую, как тень, по улице, они обходили меня стороной, потому что на моём лице лежала печать смерти: я была законченной наркоманкой. Когда я пыталась кому-то что-то сказать, от меня шарахались, как от заразы. Я много раз пыталась избавиться от наркотиков, но, в конце концов, полностью обессилев от безуспешных попыток что-либо изменить к лучшему, перестала бороться. Я просто-напросто тихо ожидала своей смерти, тем более, что получила от врачей страшный диагноз: ВИЧ. Мне больно было смотреть на свою загубленную наркотиком молодую жизнь, больно было смотреть на близких мне людей, которые страдали не меньше меня. Мама потеряла дочь, брат – сестру, а сын потерял маму. На тот момент смерть для меня была единственным разрешением всех моих проблем. Но так не думала одна девушка. Она посещала отделение наркологии, где я тогда лечилась, и каждый раз говорила мне: «Ты можешь жить другой жизнью. У тебя есть талант!» Я не понимала её слов, потому что страшно и больно было смотреть на подобных мне наркоманов, искусно проявивших свои «таланты» в лицемерии, лжи, воровстве. Та девушка оказалась верующей, христианкой, она имела ввиду совсем другие таланты. Однажды она пригласила меня на акцию церкви «Заря Жизни», посвящённую борьбе с наркоманией, которая проходила в центре города Хмельницкий. Для храбрости я немного приняла «на грудь» спиртного и пошла. И там я увидела бывших наркоманов! На тот момент я знала, что «бывших» не бывает. Их просто не может быть, а если кто-

Д

«ЖИВА НАДIЯ»

то и скажет, что он – «бывший», это будет ложью. Но там я их увидела! И это не было обманом, иллюзией, я хорошо понимала, что «бывшие» говорили правду. От неожиданности я присела на корточки возле самой сцены, чтобы лучше видеть происходящее. Первой на сцену вышла молодая семья. Муж с женой и маленькая, очаровательная, кудрявая девочка. Мужчина взял микрофон и стал рассказывать о том, что был наркоманом, что потерял надежду на другую жизнь и смирился с этим. Смирилась с этим и его жена с дочкой. Но теперь, продолжал мужчина, он живёт другой жизнью, более того: Бог открыл в нём таланты, и он стал играть на гитаре и писать песни… Они всей семьёй спели очень красивую песню, которая тронула меня даже сквозь разум, помутнённый алкоголем. Но по-настоящему я протрезвела, когда на сцену вышла театральная группа, и я увидела маленький спектакль о проблеме наркомании. Сюжет был не просто потрясающим, в этом сюжете я увидела себя. Только мою жизнь в этом спектакле играл другой герой. От неожиданности я даже выронила из рук окурок. Мне стало стыдно курить у сцены, где происходило действие. Я не могла оторвать взгляда от происходящего, вдруг кто-то коснулся моего плеча и сказал: «Ты тоже можешь быть на этой сцене»... На тот момент в это трудно было поверить, но всё случилось именно так, как мне тогда сказали. Если сказать, что это случилось просто чудо, значит сказать не полную правду, это чудо, которое совершил Бог в моей жизни! О, как я благодарна Иисусу Христу, что Он спас меня, простил все мои грехи, принял меня в Свой удел, открыл мне глаза на реальный смысл жизни, сделал новым творением, я получила исцеление своего тела, души и духа, а более всего: Бог доверил мне служение – нести весть Евангелия другим погибающим душам, какой до недавнего времени была я сама. С того памятного вечера моего духовного прозрения уже прошло семь лет. Я благодарю Бога за то, что сейчас очень многие церкви занимаются проблемами наркомании. Наркомания получила, наконец, своё объяснение. Это болезнь не тела, а духа. Мирские врачи стараются излечить человека, зависимого от наркотиков, на уровне тела, но дух наркомании в нём всё равно остаётся, от этого злого духа избавить может только Господь Иисус Христос. *** Хочу немного рассказать о том, как Бог во мне стал раскрывать талант и о нашем необычном служении людям. Однажды я

прочитала объявление о том, что идёт набор актёров в церковный театр, я было подумала, а не пойти ли и мне, но тут же одёрнула себя: «Сиди, Лена. Куда тебе – в актёры? Не забывай, что ты – бывшая наркоманка, не ходи и не смеши людей». К тому же я была невероятно стеснительной. Вот на этом всё и закончилось. Но через некоторое время моя драгоценная наставница, женщина с большим сердцем, Любовь Васильевна Черняева, в доме которой я проходила реабилитацию, мне сказала: — Лена, у нас скоро праздник. Давай сценку покажем?

— О чём? И кто её придумает? — ответила я.

— А пусть сценка будет о нашей жизни. А ты напишешь сценарий! Для меня до сих пор остаётся загадкой, почемуонаобратиласьсэтойпросьбойименно ко мне, но скажу одно: такое доверие меня настолько вдохновило, что я (окрылённая) примчалась домой и за одну ночь написала сценарий. Да ещё в стихах! Строки просто лились из меня рекой. Утром я принесла сценарий в реабцентр. Актёров подобрали тут же – из числа самих реабилитантов. И была наша первая премьера. Мы играли самих себя. Спектакль был о нашей жизни. Я ужасно боялась провала нашей постановки. Мои ноги под-кашивались, когда я выходила на сцену, а руки дрожали. Но когда в конце премьеры я увидела у многих зрителей слёзы на глазах, я поняла: ничто так не касается сердец людей, как сюжеты, основанные на реальной жизни. Люди подходили, поздравляли меня и спрашивали, когда будет следующая постановка? Именно зрители дали мне понять, что я должна заниматься театральным служением. Я стала писать разные сценарии. И юмористические – раскрывающие проблему наркомании и ВИЧ/СПИДа, и трагические – показывающие, к чему эта проблема может привести. Так родился театр, который мы назвали «Возрождение». Никто из нас не был профессионалом. Я не училась искусству режиссуры, ребята не были профессиональными актёрами, но всеми нами двигала идея и желание помогать людям. Наш театр стали приглашать разные организации на акции и концерты. А вскоре меня пригласили на работу в Хмельницкую ассоциацию «Виктория» для организации творческой группы в Шепетовской колонии усиленного

режима № 98. Я с радостью согласилась, но опять же, до конца не верила, что из этого может что-то получиться. Но, слава Богу, эта группа уже существует второй год. Ребята, осуждённые, тоже зажглись идеей помогать раскрывать проблему наркомании и ВИЧ/СПИДа через актёрское творчество. Мы уже поставили в колонии 4 спектакля и 2 пантомимы. У людей меняется мировоззрение, меняется отношение к ВИЧ позитивным людям. Мы показали пантомиму «Толерантность» ко дню памяти людей, умерших от СПИда, после которой никто не смог остаться равнодушным. Скажу вам, что даже молодёжь в состоянии алкогольного опьянения довольно таки трезво реагировала на пантомиму «Преображение», которая длится всего 5 минут, но в ней показана целая жизнь человека, попавшего в наркотическую зависимость. Вот так и живёт наш христианский театр «Возрождение». Может кому-то театральное искусство покажется странным и непонятным в среде христиан, но если это способствует тому, что грешникам открываются глаза на реальный смысл жизни, они обращаются от тьмы к свету, стоит этим заниматься, пусть даже в такой необычной форме – через театр. Это точно не лицемерие. Если это способствует тому, что Богу умножается слава, всё же стоит преуспевать в таком «актёрском мастерстве», умножать талант. Напоследок хочу сказать всем (кто ещё не подозревает о том, что он талантлив): в каждом из вас сокрыт талант! Только когда и как он раскроется, решать только вам в вашем личном отношении с Богом. Елена Борец, ул. Победы 6-А, кв. 42, г. Хмельницкий, индекс: 29019. Моб. тел.: 068 207-24-84.

На фото: с. Елена (справа) с подругой, что свидетельствовала ей об Иисусе.

ВЧАСНА ПЕРЕОЦІНКА ЦІННОСТЕЙ

о кожного з нас (рано чи пізно) прийде час, коли ми підемо в вічність. І від кожного з нас залежить: якою буде ця вічність. Мені 35 років, вже 12 років – віруючий. Здавалося, у мене було мовби все нормально, але потрібно було статися одній надзвичайній події, яка допомогла мені зробити переоцінку цінностей і обновити своє християнське життя. Два тижні тому я заповнював акумулятор кислотою і сталося непередбачуване: кислота вибухнула і сильним струменем вдарила мені в обличчя. Особливо сильно постраждали очі – я навіть не встиг їх закрити. Деякий час я переживав страшенний ріжучий біль – в десятки разів сильніший, ніж від «зайчиків», отриманих від зварювальних робіт. Коли я навпомацки добирався до будинку, щоб промити водою очі, за ці хвилини переді мною

промайнуло все життя, згадалися усі мої неблаговидні вчинки останніх місяців: куди я дивився очима (не туди, куди слід дивитися). Я щиро каявся і просив Бога залишити мені зір. Особливо я переживав за те, як же зможу тепер бачити ноти (я ж музикант)? За той час, поки я не міг нічого бачити, я зрозумів, який же це дорогоцінний дар Божий – зір! Справді, як тяжко тим людям, що не можуть бачити. Коли я приїхав вночі до лікарні, то медсестра запитала мене, чи я бачу щось? Я сказав, що бачу. Коли ж вона почула про те, що зі мною сталося і побачила моє обличчя, сильне почервоніння на очах, вона не повірила. Але я сказав, що Бог явив мені милість, що я бачу очима. Медсестра стенула плечима, закапала мої очі, і я поїхав додому. Залишок ночі спав напрочуд спокійно, як дитина. Вранці дружина радила показатися лікарю, але я сказав,

що мене Бог зцілив, і я нікуди не буду вже звертатися. Практично цей опік для мене пройшов безслідно: не залишилося ні опіків, ні шрамів, ні почервоніння. Тепер я інколи молюся й кажу Господу: якщо раптом я охолону в служінні Богові, в ревності по Богу, то нехай тряхне мене, якщо потрібно, тільки (якщо можливо) не так боляче, як у випадку з кислотою. «Ходіть, і вернімось до Господа, бо Він пошматував і нас вилікує, ударив і нас перев’яже! Оживить він нас до двох день, а третього дня нас поставить, і будемо жити ми перед обличчям Його» (Ос. 6:1-2). Після цього випадку я став більш відповідальніше відноситися до свого служіння в церкві, ніколи не пропускаю зібрання без поважних причин, з’явилася ревність по ділі Божому, я іншими очима споглянув навколо себе і тепер добре розумію місце

Святого Письма: «Одного прошу я від Господа, буду жадати того, щоб я міг пробувати в Господньому домі по всі дні свого життя, щоб я міг оглядати Господню приємність і в храмі Його пробувати!» (Пс. 25:4).

Християнський магазин «Біблія поштою в кожен дім» пропонує широкий вибір християнської літератури, аудіота відео- продукції, біблії укр. та рос. мовами, вітальні листівки укр. мовою, а також маємо широкий вибір різноманітної сувенірної продукції, шарфиків та газових хустинок. Детальна інформація за тел.: +38 067 7869642 (м. Київ); +38 097 3884308 (м. Кузнецовськ); +38 0432539271 (м. Вінниця).

E-mail: jiva_voda@rambler.ru

www.djerelo.co.ua

УВАГА!

Юрій Сокуренко, пров. Спортивний, №8, м. Світловодськ, Кіровоградщина. Тел.: (05236) 2-39-75.

Якщо ви маєте доступ до мережі Інтернет, то Ви можете прочитати газету «Жива Надія» в електронному варіанті (всі випуски з 2009 р. в кольорі) на сайті: www.lifeinjesus.info (розділ: Преса) або на сайті: www.poltavaseminary.org.ua

«ЖИВА НАДIЯ»

8 УВАГА!

Слухайте християнську радіопередачу

«ЖИВА НАДІЯ»

щотижня, у понеділок, з 21 год. 30 хв. на першому каналі Українського Національного Радiо. Листи на радіопередачу надсилайте за адресою: Ненсi Іванівна Зiнчик, радіопередача «Жива Надiя», вул. Григорія Онискевича, 3, м. Київ, 03115, Україна. Пропонуємо Вам відвідати богослужіння християн в Полтавській області, що відбуваються ЩОНЕДІЛІ: смт. Білики Кобеляцького рну: з 1000, вул. Пристанційна, дім молитви; с. Березова Рудка Пирятинського р-ну: з 10-00, вул. Куйбишева, церква «Свята Трійця»; м. Гадяч: з 1000, вул. Вокзальна, 1А, дім молитви; м. Глобине: з 1000 та 1700, вул. Четверикова, 5, дім молитви; м. Глобине: з 10-00 і 18-00, вул. З. Космодем’янської, 5, дім молитви; м. Градизьк: з 14-00, вул. Проектна, 23, церква «Христа Спасителя»; м. Гребінка: з 1400, вул. Жовтнева, 52, церква «Жива Надія»; смт. Диканька: з 1600, РБК; м. Зіньків: з 1500, вул. Гоголя, 33, церква «Віфанія»; смт. Котельва: з 17-00, вул. Жовтнева, 208; м. Кременчук: з 900, вул. Маршала Жукова, 104, церква «Віфанія»; с. Кротенки Полтавського р-ну: з 14-00, вул. Центральна, церква «Голгофа»; м. Лубни: з 1000, вул. Драгоманова, 33, церква «Ковчег»; смт Машівка: з 1000, вул. Нестерця, 8, Церква Христа Спасителя; м. Миргород: з 1000, вул. Гоголя, 159, церква «Жива Надія»; с. Новаки Лубенського р-ну: з 1500, приміщення колишньої школи, церква «Ковчег»; смт Нові Санжари: з 15-00, вул. Комсомольська, 21, приміщення колишньої їдальні фабрики «Полтавчанка»; с. Оболонь Семенівського р-ну: з 1000, вул. Котляревського, 9А; с. Олександрівка Гребінківського р-ну: з 10-00, вул. Леніна, 40, церква «Ковчег»; м. Оржиця: з 900, вул. Леніна, 87, дім молитви; м. Полтава: з 1000, бульвар Б. Хмельницького, 19, (Зуп. «Вавілова»), церква «Нове Життя»; м. Пирятин: з 900, пл. Борців Революції, 16, церква «Жива Надія»; cмт Решетилівка: з 1100, вул. Горького, 105А. дім молитви; смт Семенівка: з 1300, вул. Чапаєва, 6, дім молитви; c. Ульяновка Гребінківського рну: з 900, церква «Ковчег»; м. Хорол: з 1300, вул. Крилова, 16, дім молитви; смт Чутове: з 10-00, вул. Комсомольська, 45, церква «Голос Спасителя»;

Запрошуємо:

БЕРЕЗЕНЬ-ЧЕРВЕНЬ 2010 р., №2-3

Ознака останнього часу: руйнація інституту сім’ї

М

ій син, учень 6 класу, підійшов до мене з проханням знайти й надрукувати матеріали про «Запобігання насильству проти дітей». Іншим разом моя донька, дев’ятикласниця, заявила про якусь річ, що вона має право і ми, батьки, зобов’язані це зробити… Донедавна я гадав, що це лише в сучасній Америці (або модерній Європі) можуть запросто забрати дітей у батьків, якщо діти поскаржилися в певну службу про насильство над ними батьків, потім я прочитав статтю, що в Росії також намагаються запровадити окремим законодавчим органом державної влади інституцію з захисту прав дітей проти батьків. Ось тепер вже й в Україні почалося… Отже, давайте вникнемо в суть цього: добре це чи погано? *** Одразу хочу нагадати, що ідеї демократії, до якої ми так прагнемо, були породжені християнами. Свобода людини, як цілісної особистості, свобода совісті, засобів масової інформації несе звільнення пригнобленим і дає людям можливість реалізації даних їй Богом талантів. Але минули століття і все це призвело до крайнощів (перекручення ідеї демократії) у суспільстві, а саме: ідеї демократії стали засобом нав’язування та пропаганди гомосексуалізму та розпусного способу життя. Зауважте, ті ж самі Сполучені Штати Америки засновувалися на засадах християнських (біблійних) цінностей, але сьогоднішній стан моралі у суспільстві США аж ніяк не відповідає вченню Христа. Якщо Христос проповідував свободу, то грішні люди схильні все перекручувати, пропагуючи виключно свободу для гріха, для тілесних пожадливостей. Зазвичай будь-яка єресь, псевдо-християнське вчення виникає тоді, коли люди, прикриваючись релігією (навіть Біблією!), беруть лише окремі цитати вчення Христа та апостолів. Наприклад, проповідують свободу, але по суті їхня «свобода» виливається у свободу для грішної плоті, свободи для тілесних пожадливостей, а Христос казав про свободу для духу, натомість попереджував, щоб наша свобода не стала свободою для тіла. Апостол Павло так само попереджує про це: «Бо ви, браття, на волю покликані, але щоб ваша воля не стала приводом догоджати ті-

лу!» (Гал.5:13). *** Повернімося до початку. Що ж по суті криється в ідеї «запобігання насильству проти дітей»? Подивімося на інші країни (США, Європу), де ці ідеї багато років широко втілювалися в життя. Може треба прислухатися до народної мудрості і все ж таки повчитися на помилках інших і самим не робити те ж саме? Взагалі я дивуюся, як країни пострадянського простору сліпо копіюють все найгірше з модерного Заходу, водночас на всі заставки (на рівні влади) лаючи устрій тих самих США (особливо це видно по Росії). Переконуєшся в правдивості Христового вчення: «Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас…» (Мт. 7:1-2), тобто: осуджуєш іншого, а робиш те ж саме… Здавалося, це непогано втілити ідею запобігання насильству проти дітей, але до чого це призведе (не «можливо призведе», а «обов’язково призведе»)? Цю ідею називають ЮЮ (ювенальною юстицією). Лобісти ювенальної юстиції переконують владу про необхідність докорінних реформ в області захисту прав неповнолітніх, але практично ніколи не доходять до прояснення пропонованих ними заходів і особливо їхніх наслідків. Ювенальна юстиція проголошує принцип пріоритетності прав дитини. Тобто, права дітей ставляться понад правами дорослих. На практиці це означає, що діти мають право подавати на батьків (і взагалі – на дорослих) до суду. А суд, керуючись принципом пріоритетності прав дитини, стає на її захист. Розбираючи конфліктні ситуації, суд вірить насамперед дитині і намагається всіляко відгородити її від батьків – «правопорушників». Така практика існує вже в багатьох країнах, і скрізь, де це є, чимало є свідчень того, що діти дуже однобоко тлумачать свої права, у чому їм допомагають спеціальні органи влади. Узагалі, якщо батьки потрапляють у поле зору ювенальної юстиції, то, як правило, виступають у ролі обвинувачуваних. Довести свою правоту (в більшості випадків) їм не вдається, оскільки права дітей ставляться над правами дорослих і тлумачаться в ліберальному ключі. Відповідно, батьки вже не можуть відгородити власних дітей від впливу деструктивної мас-культури, оскільки розбещуючі журнали для підлітків, книги, фільми, комп’ютерні ігри і т. п. продаються і рекламуються вільно, і батьківська заборона буде витлумачена як порушення права дитини на одержання інформації та права на

дозвілля. Вибір сексуальної орієнтації підлітками в ліберальній парадигмі Європи також уже навіть не оскаржується, тому батьки не можуть зробити заяву проти пропаганди гомосексуалізму в підлітковому середовищі. Наркоманія з точки зору ЮЮ теж трактується як не найкращий, але все ж таки припустимий «альтернативний стиль життя». В Англії батьки вже не можуть (як засіб покарання) позбавити дітей кишенькових грошей, оскільки законом передбачена деяка обов’язкова сума, яку вони зобов’язані давати дітям. На Заході в багатьох країнах уже введена законодавча заборона на будьяке фізичне покарання, аж до необразливого ляпасу. Біблія усе менше вміщається у свідомість європейців. Слово Боже засуджує жорстокість, але при цьому каже: «Хто стримує різку свою, той ненавидить сина свого, хто ж кохає його, той шукає для нього картання» (Прит.

13:25), а також: «Різка й поука премудрість дають, а дитина, залишена тільки собі (сама на себе, без застороги), засоромлює матір свою» (Прит. 29:15). Не дивно, що дедалі більше підлітків-європейців приносять сором своїм батькам. Діти, позбавлені батьківського авторитету і, як наслідок, батьки не мають суттєвого впливу на виховання своїх дітей. Вони можуть лише з боку спостерігати, як їхні діти пізнають «принадності» підліткової наркоманії, раннього сексу і навіть гомосексуалізму. У російське законодавство про сім’ю уже внесене поняття: «дитина в небезпечній ситуації». Справді, дитина в нинішньому суспільстві в досить небезпечній ситуації, але ювенальне трактування даного поняття дозволяє підвести під нього практично 100% наших дітей, підводячи в розряд небезпеки зовсім не те, що б насправді варто вважати небезпечними явищами. Бідність, скрутні житлові умови, втрата батьками роботи, розлучення, конфлікти в сім’ї, залишення дитини без нагляду (наприклад, у США дітей до 13 років за законом не можна залишати вдома самих навіть на незначний час, інакше можна позбутися батьківських прав) і багато чого іншого може послужити підставою для вилучення дітей з сім’ї. Даними законопроектами (які нині в Росії запущені, як пробні, в 20 регіонах) ставляться під загрозу незалежність родини, її право самостійно вирішувати питання сімейного життя, право батьків визначати пріоритети виховання та устрою сімейного життя, традиційні взаємини між батьками та дітьми, що

зазвичай витікають з підпорядкування молодших старшим. Можливість неконтрольованого втручання різноманітних державних структур у справи кожної окремої сім’ї та обмеження природного права батьків на виховання дитини в обраній ними системі цінностей ведуть до розмиття функцій сім’ї, її природного права на незалежний та саморегулюючий устрій, нівелюють конституційні принципи «Закону про сім’ю». Якщо ідея ЮЮ буде втілена в Росії та Україні, можна з упевненістю прогнозувати різке погіршення взаємин між батьками та дітьми й обвальне руйнування інституту сім’ї. Чи не про це попереджав нас Господь, кажучи про останній час: «І повстануть діти на батьків» (Мт. 10:21)? «Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи. Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні…» (2 Тим. 3:1-2). Нещодавно в США закінчився процес над родиною емігрантів Козлових, старші діти яких зателефонували до відповідної служби ЮЮ і поскаржилися на батьків за те, що ті не погодилися з їхнім фривольним способом життя.

Кожен з батьків одержав по 7 років і 3 місяці тюремного ув’язнення. Від матері забрали навіть грудну донечку. Я не кажу про ті помилки, яких припустилися батьки Козлови щодо американського законодавства, але цей жахливий факт стався і зауважте – не в батьків-наркоманів чи алкоголіків, а в порівняно нормальних батьків, які, нажаль, не могли повірити, що таке може статися з ними і повелися досить самовпевнено щодо американського законодавства. Певно, вони не зрозуміли, що опинилися в США, а не в Україні. Але з уведенням ювенальної юстиції таке стане можливим і в нас. Наразі на цю тему ведеться суспільна дискусія, і від кожного з нас залежить, що в майбутньому буде з нами, нашими сім’ями, церквами, та й країною в цілому. Адже, що не кажи, а діти – наше майбутнє. І не забуваймо, що лише здорові, міцні сім’ї можуть бути надійним оплотом держави. Давайте краще забувати звичну українську приказку: «Моя хата скраю». У сучасному суспільстві все так тісно переплетено й пов’язано, що навіть якщо ми будемо закривати очі й вуха, однаково це нас торкнеться (а швидше – боляче вдарить). Петро Українець

Якщо Ви бажаєте отримувати г­а зету поштою, то (попередньо!) надішліть до редакції газети (Андросову Г. М., вул. Колгоспна, 44, м. Миргород, Полтавська обл., 37600) грошовий електронний переказ (через поштове відділення), або поштові марки в конверті — для покриття витрат з пересилки газети. Ви можете замовити 1 чи 5 екз., або ж посилку до 120 екз. (вкажіть кількість в графі «поштове повідомлення»). Мінімальна вартість одного відправлення газети поштою складає 2,00 гр. Так само кожен бажаючий може отримати газету «Жива Надія» в електронному варіанті (починаючи з випуску №1, 2009 р). Якщо Ви хочете отримати газету на Ваш е-мейл, надішліть листа за адресою: giva-nadiya@yandex.ru або giva.nadiya@gmail.com

Любі читачі, ця газета друкується лише завдяки Вашим добровільним пожертвам! Якщо Ви вважаєте, що це видання корисне для читачів, наближає їх до пізнання Божої правди, то візьміть у цьому служінні посильну участь своїми коштами, пам’ятаючи слова Євангелії: «Кожен нехай дає, як постановив у серці своєму, не з жалем і не з примусу, бо Бог любить того, хто дає охоче» (2 Кор. 9:7).

ЖИВА НАДIЯ (березень-червень 2010 р., №2-3)

Газета (християнського спрямування) друкується за рахунок добровільних пожертвувань і розповсюджується безкоштовно Засновник газети  Церква християн віри Євангельської «Жива Надія», м. Миргород, Полтавська обл., вул. Гоголя, 159. Реєстраційне свідоцтво  ПЛ №386 від 20. 11. 2000. Віддруковано  ТОВ Вид. «Миргород», вул. Кашинського, 21, м. Миргород. Зам. № 577 Тираж 20 000 екз. Відповідальність за зміст надрукованого матеріалу несуть автори статей.

Редакція залишає за собою право на редагування та скорочення тексту. Будьякі отримані редакцією матеріали не рецензуються і не повертаються. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети. Думка редакції не завжди співпадає з думками авторів публікацій. Передрук статей та іншої інформації з обов’язковим посиланням на газету «Жива Надія». Редактор: Андросов Г. М. Тел. редактора: +3 8 050 2813256; +3 8 067 1050282; +3 8 (05355) 48556 Email: givanadiya@yandex.ru Адреса редакції: Геннадій Миколайович Андросов, вул. Колгоспна, 44, м. Миргород, Полтавська обл., 37600, Україна  Ukraine