Газета "Жива Надія" №5-6, 2011

«Бог з великої Своєї милості відродив нас до Живої Надії через воскресіння Ісуса Христа» 1 Петр. 1:3

ЖИВА НАДІЯ

Вересень - грудень 2011 р.

Дорогі читачі! Щиро вітаємо Вас з Різдвом Господа нашого Ісуса Христа!

У

тлумачному словнику позначено, що свято – день радості і торжества. Різдво – саме таке свято – радості і торжества. Першими словами небесних посланників, що звістили пастухів на полях поблизу Віфлеєму про народження Ісуса Христа, були слова саме про радість: «І сказав їм Ангел: «Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім: Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь!» (Лк. 2:10). Дорогий друже, якщо ти не маєш радості у своєму серці, урочистого, святкового настрою у своїй душі, то для тебе є слова ангелів небесних про те, що ця радість буде ВСІМ ЛЮДЯМ. Ти – людина і теж маєш законне право прилучитися до числа радіючих і торжествуючих ангелів. Скористайся цим правом, не слухай тих, хто обманом відвертає тебе від твого повного права на радість, що дає Бог! Хто чи що дає істинну радість людям? Є ті, хто отримують радість виключно від матеріальних благ, тілесного задоволення. Дійсно, і це доставляє певну радість, задоволення. Але головна радість для людини (особливо стверджуючої, що вона пізнала Господа) у тім, що «нині народився вам... Спаситель, що є Христос Господь!» Дорогий християнине, чи маєш ти цю радість у своєму серці? Чи можливо ця радість втрачена і її місце зайняте іншими пріоритетами твого життя? Один християнин у своїй розповіді захоплювався чудесним описом небесного міста, що приготував Господь люблячим Його серцям, які там вулиці – з чистого золота, такого чистого і прозорого, як скло... (Одкр. 21:21). Але він закінчив думку, що не це його радує, а те, що він буде біля Господа Ісуса Христа. І це справді так. Ісус Христос – головна радість християнина, як тут, так і у вічності. Він

Безкоштовна християнська газета

№5-6 (65)

але коли йому відкрився Господь Ісус, він раптом прозрів духовно і зрозумів, що все, до чого він прагнув до цього, марнота: «Але те, що для мене було за надбання, те ради Христа я за втрату вважав» (Флп. 3:7). Отже, дорогий християнине, чи одержав ти цей головний подарунок у своєму житті? Чи є Ісус Христос для тебе головним пріоритетом твоєї радості? Різдво інакше можна назвати днем народження Ісуса. А на день народження вручають імениннику подарунки. Навряд чи ми зможемо подарувати «винуватцю» цього торжества такий подарунок, що відповідає Його званню і положенню. Але згадаймо слова Христа: «Істинно кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили» (Мт. 25:40). Що саме? «Бо Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви. Був нагий і Мене зодягли ви, слабував і Мене ви відвідали, у в’язниці Я був і прийшли ви до Мене» (Мт. 25:35-36). Іншими словами: подбайте про те, щоб допомогти і бути благословенням нужденному, щоб напоїти прагнучого, нагодувати голодного, одягнути нагого, дати притулок бездомному. Ці слова мають не тільки безпосередній фізичний зміст, а особливо відносяться до тих, хто пізнав Христа і саме він (себто християнин) повинен піклуватися про те, щоб ближній одержав духовну їжу та воду, щоб виконати призначення змісту народження Христа: «проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити – головна дорогоцінність, коштовність, надбавши яку, на волю пригноблених» (Лк. 4:18). ти зауважуєш, що все інше тьмяніє перед Христом. Чому Отож, нехай справді радість і торжество свята Різдва апостол Павло сказав, що усе інше вважає за сміття? Тому Христового наповнить наші серця, церкви і домівки. що він пізнав Христа і прагнув ще більше наблизитися до Нього: «Вважаю все за сміття, щоб придбати Христа» (Флп. 3:8). Він був фарисеєм із фарисеїв, у нашому розумінні він був з вищого суспільства, виховувався в кращих його традиціях, мав найвищу освіту того часу,

З Різдвом Христовим! Христос народився! Славімо Його!

РІЗДВО - СВЯТО РАДОСТІ І ТОРЖЕСТВА! Уривки з різдвяних проповідей знаменитих проповідників Євангелія: Іоанн Златоуст (Антіохія, 386 р.): «Сьогодні ми святкуємо день народження Ісуса Христа, нашого Спасителя. Довгий час я бажав побачити цей день і побачити його серед великого зібрання. Я завжди хотів, щоб наші молитовні зібрання відвідувало багато людей, як це ми бачимо зараз. Це моє бажання воістину здійснилося. Те, що за давніх часів бажали й мріяли побачити патріархи, те, що було передвіщено пророками і чого чекали праведники, здійснилося того дня. Бог з’явився на землю в плоті і перебував між людьми. Тому, улюблені, радіймо та веселімося. Хіба Іоанн не затріпотів в утробі матері своєї Єлизавети, коли Марія відвідала її? Ми, однак, сьогодні дивимося не на Марію, а на Самого новонародженого Спасителя. Тому ми повинні набагато більше радіти і в захваті дивитися на цю велику таємницю, що перевершує наше розуміння. Як би ми були здивовані, коли б побачили сонце, що зійшло з небес, яке, рухаючись по землі, щедро розсилало б свої благодатні промені всім живучим! Хіба б це не наповнило тих, хто це бачить, здивуванням? Але ж сонце лише посилає видиме світло. Тепер подивімося й оцінимо, наскільки важливіше те, що Сонце Правди посилає свої оживляючі промені, які проникають через нашу тілесну природу й освітлюють наші душі». Чарльз Сперджен (Лондон, 1866 р.): «Улюблені, наш Господь Ісус Христос прийшов у плоті для того, щоб звільнити людей від кошмару рабського страху, що придушує своїм жахливим впливом усі благородні пориви душі. Він прийшов вигнати сатану. Ангели проголосили добру звістку про прихід Бога, що втілився, і перша ж нота їхньої пісні обіцяла дивні благословіння для усіх, хто прийме Христа. Ангел сказав: «Не бійтеся!», немовби часи страху пройшли і наступили дні надії та радості. «Не бійтеся!». Ці слова були сказані не тільки для пастухів, вони були призначені й для вас, і для мене, для всіх народів, яких досягне Добра Звістка. «Не бійтеся». Нехай Бог не буде для вас джерелом рабського страху! Подібний страх стає небезпечним. Бо завжди рабський страх перед Божеством відчужує людину від її Бога. По

своїй гріховній природі ми вороги Бога, і уява про Бога як про жорстоку, грубу і сувору істоту тільки підливає масла у вогонь нашої ворожнечі з Ним. Ми не можемо любити того, кого ми рабськи боїмося. Не можна змусити дитину висловити свою любов до батька, якщо її маленьке серце наповнене страхом. Якщо син з жахом прислухається до ваших кроків, що наближаються, і внутрішньо напружується при звуці вашого голосу, він не може любити вас. Ви можете підкорятися велетнюлюдожеру, бо ви боїтеся його, але любити його ви не можете. У цьому сатанинський обман: обдурити людину, підсуваючи їй огидний, страшний образ Бога. Сатана прекрасно знає, що людина не може любити те, що наводить на неї жах, тому зображує Бога благодаті безжалісною, черствою істотою, яка нізащо не простить грішника, що кається, і не зжалиться над тим, хто в біді. Але ж ми певно знаємо, що Бог є любов! Якби тільки в людей було достатньо благодаті, щоб побачити цей портрет Бога, цей маленький начерк із єдиним підписом «Бог є любов», тоді б вони охоче стали служити Йому. Коли Святий Дух дає розуму можливість осягти характер Бога, тоді серце не може не полюбити Його. Серця підлих, занепалих, зіпсованих людей тануть під м’якими променями божественної любові, коли світло згори дає їм здатність правильно судити про Бога. Вони починають любити Бога, бо Він перший полюбив їх. Не стійте більше осторонь від Нього! Слово стало Тілом. Бог втілився, щоб бути серед людей, щоб більше не було вогненної перешкоди, що зяяла прірвою між Богом і людиною».

Олександр Мень (Москва, 1990 р.): «Події Різдвяної історії дуже часто пронизані гострими контрастами, і один з контрастів цих подій – це істинний цар і цар облудний. Правдивий цар Христос народжується в печері, цар неправди Ірод панує в палаці. Коли кажуть: жорстокий, як Ірод, не потрібно думати, що мова йде тільки про дітей, яких він перебив у Віфлеємі. Ірод, прозваний Великим, царював з 37 року до н.е. по 4 рік н.е.. Він насильно захопив Іудею. Він не був законним

царем, а прийшов до влади за підтримкою римлян. Характер Ірода, його нескінченні бойні показують нам, що насильство, честолюбство, тиранія не можуть прийняти Доброї Звістки, вони на неї повстають війною. Хто ж загрожує коронованому убивці? Безневинне Дитя... немічне Дитя... на руках у Матері... Така сила таємниці духовної... Бо Бог слабкий у цьому світі, Він прийшов, применшивши Себе. Це надзвичайно важливий момент у християнстві. Бо людина діє насильством, людина нав’язує структури, порядки, ідеї, гасла... А Бог приходить до нас без насильства, Він говорить завжди пошепки. Господь приходить у світ таким чином, щоб людина мала право і волю повернутися до Нього: спиною чи відкритим серцем. І тому Він, Немовлятко на руках. Він – маленьке Дитя, здатне загинути від будьякого вітерця, Він приходить до нас з запитанням, з головним запитанням: «Чи можу Я народитися в тобі, у твоїй душі, у твоєму домі, у твоїй сім’ї, серед твоїх близьких? Чи можу Я прийти до тебе? Чи пустиш ти Мене до себе?» От у чому таємниця Різдва. Тому пригадується в ці дні Йосип, що хотів знайти місце для Дитини, яка повинна була народитися. І ця Дитина сьогодні знову з нами. Ми часто схожі на людей, що жили у Віфлеємі. Напевно, вони бачили стомлену Марію, яка йшла, от-от готова народити, виснаженого Йосипа, але їм було не до них. Так і нам не до Нього, у нас свої турботи, свої проблеми, свій час... А Вічність – ось вона отут стоїть. Безсмертне і прекрасне – те, що ми можемо проґавити, проспати, пропустити. І от, щоб цього не було, приходить до нас свято Різдва. Нам потрібне це свято, щоб ми могли прокинутися і зрозуміти, що є безсмертне, що є прекрасне, що є єдине в нашому житті, що дає їй стрижень, зміст, красу і вічність».

НЕ ЛЕГКОВАЖТЕ СВОЇМ ЖИТТЯМ - ЗВЕРНІТЬСЯ ДО ІСУСА ХРИСТА!

2

«ЖИВА НАДIЯ»

ВЕРЕСЕНЬ - ГРУДЕНЬ 2011 р., №5-6

Что для Вас значит Рождество?

Из 1400 опрошенных респондентов – жителей России (www.superjob.ru) по этому вопросу пропорционально получены такие ответы: РОЖДЕСТВО ЭТО: «Повод задуматься о добром и вечном» – 40% . «Это тайна пришествия в мир Спасителя» – 28% . «Логичное продолжение новогоднего веселья» – 14% . «Затрудняюсь ответить» – 11% . «Другое» – 7% . Ниже прочитайте ответы некоторых людей, что для них значит праздник Рождества, а потом дайте ответ на этот важный вопрос для себя лично:

«Что для вас есть Рождество?» l l l l Вообще-то я не очень воспринимаю религиозные праздники. l Ничего, обычный день, как другие. l Хороший повод встретиться ещё раз с друзьями, посидеть, выпить. l Родился ребёнок – русский папа от души бухает. Родился Иисус – бухает вся Россия. l Ещё один выходной день и это плохо, что так много выходных, очень сильный удар по экономике в нашей стране, понижается работоспособность из-за праздничных пьянок! l Для меня Рождество – это красивая, чистая, правильная сказка. l Рождество в России совершенно нелогичный праздник. Нужно либо присоединиться к остальному христианскому миру, встречать сначала Рож-

дество, потом Новый год, либо… перейти на Юлианский календарь. Нет больше сил наблюдать из года в год плачущих властных фарисеев, опухших от водки, новогоднего обжорства, безделья и распутства, к тому же отделённых от простого народа. l Действительно, Рождество в России совершенно нелогично! Отмечать его конечно же необходимо до Нового Года! И ёлка должна быть рождественской! l Рождество – хороший домашний праздник. Ещё один день побыть с семьёй. l Рождество Христово – чудесный праздник, но мы не всегда достойно его встречаем!.. l Это праздник, вселяющий мир и спокойствие в душу. l Светлый праздник для души. l Рождество – это ожидание чуда. l Не могу назвать себя глубоко верующим человеком, но каждый год вечером 6 января прихожу в храм во время богослужения. Непередаваемые ощущения. l У меня нет детей. Очень хочется, чтобы Рождество принесло желаемое и в мои ясли. l Люблю этот праздник. По крайней мере, он один из тех праздников, что приносит мне радость. l Пусть этот праздник будет поводом задуматься о добром и вечном. l Рождество Христово – один из серьёзнейших христианских праздников,

ЗОЛОТІ ТУФЕЛЬКИ

Оповідання Джона КЕРІ для дітей і дорослих (переклад з англ.)

Ц

е було за чотири дні до Різдва. Святковий настрій опанував, нарешті, і мною. Зібравшись із силами, я вийшов з дому, повний рішучості забезпечити подарунками усіх своїх незліченних рідних і друзів. А зробити це було зовсім непросто. Почати хоча б з того, що я довго не міг знайти місце, куди приткнути машину. Стоянки були забиті вщерть, адже весь Нью-Йорк разом зі мною вийшов на полювання за різдвяними сюрпризами. Усередині магазину було ще гірше. Юрби людей носилися по всіх поверхах, як божевільні, візки, набиті блискучими коробками і пакетами, щохвилини грозили збити мене з ніг. Пройшла година, друга. Мої ноги боліли майже так само сильно, як і моя голова. Я згадував тих, для кого стараюся, і міркував: що будуть робити вони потім із усіма цими купами непотрібних речей? Заради чого я тут мучуся?

— Нажаль, — зітхнув я, уявивши, як образяться ті, кого я залишу без уваги, — подітися рішуче нікуди. Коли підходив до каси, мій кошик був повен вже доверху. Попереду, у черзі, стояло чоловік двадцять, серед них хлопчик у розідраних кросівках і порваній куртці. У руці він тримав кілька пом’ятих доларів. Поруч з ним була дівчинка, треба думати, сестра, кучері якої явно мали потребу в послугах перукаря. Одягнена дівчинка була не краще за брата. Проте, вона була майже щаслива, наспівуючи щось, жахливо фальшивлячи, під стереомузику, що звучала у магазині. У руках дівчинка тримала дуже дбайливо, як найбільший скарб, пару золотавих туфель. Коли діти наблизилися до каси, там щось задзвеніло, застукало:

ОСВЯЧУЄ ВСЕЛЕННУ ВІЧНА РАДІСТЬ* Так тихо-тихо стало на землі, Гойдаються дерева в білих тогах. Знов серце бачить ангела політ, Молитвословить з зіркою до Бога. Сніжисті ружі, лілії, євшан Різдвяно вимальовують морози. Над свічечкою молиться душа, Роняючи на землю вдячні сльози. А світ непевний, світ такий крихкий, Вмивається у хвилях благодаті, І зойком породіллі крізь віки Освячує вселенну вічна радість. Ідуть снігами юні посланці, Предивну тишу сколихнув дзвіночок.

Тримає Діва зіроньку в руці, А в яслах спить народжений Синочок. *** Різдвяні троянди в букеті палають, Дзвіночки пролили на світ голоси, Красуні ялинки гірляндами сяють – Запрошують в свято добра і краси. Молитвенно-чистим і ніжно-родинним Це свято приходить до кожного в дім. Дитятко Ісус йде до серця людини, З небес несучи Свій Божественний німб. А в небо різдвяна молитва хай лине, І в ній — наша віра, надія, любов До Того, Хто з іменем Божого Сина До кожного серця сьогодні ввійшов. *** Зірки посипались додолу,

отнестись к которому надо с верой в Бога в сердце. l Постом и покаянием приготовиться к встрече с родившимся Христом. l Человек хотя бы периодически в праздник Рождества обязан обращать внимание на смысл своего существования, поразмыслить о добре и вечности. Осознать, что он всего-навсего очень маленькая частичка Вселенной. Бог же – вечен! Если он этого не делает – он просто животное, биологический объект, способный лишь к воспроизведению себе подобных. l Второй по значимости для меня праздник после Пасхи. В этот день я испытываю особую радость, радость надежды на спасение, радость оттого, что Господь смиловался над нами, послав нам Иисуса Христа. Очень люблю и жду этот день. l Для меня Рождество – это главное событие в ходе истории всего человечества. Родился Спаситель мира Иисус Христос! И верой Он родился в моём сердце, живёт и возрастает, чего пожелаю каждому человеку на этой планете! l Для меня Рождество – исторический факт, который подтверждает истинность и реальность существования Христа на нашей земле. Событие, которое изменило ход всей земной истории, и об этом свидетельствует даже новое летоисчисление, которое началось с момента Его рождения. И поскольку через это сам Бог пришёл в образе Христа, вместе с Его рождением человечеству был дан шанс примириться вновь с Творцом. l

Я пережила в моей жизни силу

Рождества. Это неповторимая и гениальная идея Бога, прийти на землю, как человек, и так круто изменить нашу судьбу. Рождество – это наш шанс! Не упустите Его! l Рождество для меня в первую очередь – это появление на свет Спасителя для этого мира – Иисуса Христа. И, конечно, это день рождения Иисуса Христа в моём сердце, которое произошло в тот день, когда я покаялась в своих грехах и исповедала Иисуса Христа своим Господом и Спасителем. С этого дня начался отсчёт моей настоящей жизни… l Рождество для меня – самый драгоценный подарок от Бога, как для меня, так и для всего человечества. Рождение Господа – Спасителя в наших сердцах!

Рождество устами детей: l Рождество значит для меня получать подарки! l Подарки, рождественская ёлка и рождение Иисуса! l Нет школьных занятий и я отдыхаю…

l Рождество – это когда мы вспоминаем рождение Иисуса! l Рождество означает для меня, что пришёл Спаситель! l Для меня Рождество – это Вифлеемская звезда, рождение Иисуса, рождественская ёлка и подарки!

l Рождество значит счастье и радость в праздновании рождения Иисуса! l Рождество – значит быть доброжелательным к другим, как Христос добр к каждому человеку!

— З вас шість дев’яносто, — сказала дама-касир. Хлопчик стривожився, розгублено поклав на тарілку свої м’яті гроші і, хвилюючись, вимовив: — Тут три дванадцять. Можна, решту ми принесемо після Різдва?

— Ні, — сухо пролунало у відповідь, — магазин у борг не торгує. Дівчинка, притискаючи туфлі до себе, заплакала, потім заявила: — Але Ісус хотів, щоб ми купили ці туфлі.

— Не реви, — коротко кинув їй брат. Його губи були щільно стиснуті, а очі горіли.

— Підемо звідси. Отут я не витримав і поклав на стійку каси три відсутніх долари. Діти так довго стояли в черзі, і, зрештою свято на носі – нехай повеселяться. Діти завмерли, не вірячи своєму щастю. Касирка пробила чека. Я розплатився за свої покупки і, щоб повернути дітей до життя, запитав з посмішкою: — Чому ви думаєте, що Ісусу потрібні ці туфельки? Відповів хлопчик: — Наша мама хвора. Вчитель у недільній школі сказав, що незабаром вона потрапить на небо. А там, на небі, усе сонячне, золоте. Тож нехай і мама теж буде красивою, коли зустрінеться з Спасителем... Я стояв, забувши про свій кошик, набитий безглуздими подарунками. Мовчав і, щоб не заплакати, намагався не дивитися на золоті туфельки, що дівчинка так само міцно притискала до грудей. Нарешті тихо вимовив: — Так, вона буде красивою.

Цілують Ангели сніги. І заквітчавши душу кволу, І затопивши береги, Благословенна Небесами Велика радість, мов ріка, Тече Господніми світами – В свічках, в молитвах і зірках…

Сніги… Дороги… Мрії сині… Святиться звіздами Різдво. Блаженні ті, що плачуть нині, Прийшов, прийшов на землю БОГ! * Вірші Надії Кметюк (Коломия, Україна) зі збірки “AVE, Маріє!”

(1998 р.).

www.foru.ru/slovo.24819.7.html

«Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!» (Лк. 2:14). Так співали ангели в ніч народження Ісуса. Господь нині шукає твоєї доброї волі, щоб ти, дорогий друже, виявив свою волю до Бога і Його Слова, щоб у твоє серце зійшов Божий мир та спокій, щоб ти надбав живу надію на вічне щасливе майбуття, яке не залежить від обставин, економіки, місця твого перебування, а залежить від твого волевиявлення. Чи ти розділиш нині славу Богові на висоті з ангелами, чи негайно поспішиш до народженого Ісуса (як це зробили пастухи) чи вклонишся Ісусу Христу, як це зробили мудреці зі сходу (Мт. 2:11)? Куди ти спрямуєш свою волю? Якби Христос не народився, то не було б надії для людей, по суті – не було б справжнього Свята, Торжества Життя. Люди б загинули у своїх гріхах і беззаконнях. Бог прийняв на себе людське тіло, щоб донести нам доступною мовою Божу волю, виявити суть Божої Любові, апогей якої був виявлений на хресті Голгофи.

ВЕРЕСЕНЬ - ГРУДЕНЬ 2011 р., №5-6

«ЖИВА НАДIЯ»

3

БОЖI УРОКИ В НАШОМУ ЖИТТІ М

Свідчення Олександра та Наталі Кацьких, м. Харків, тел.: 050-612-12-94, e-maіl: pts07@і.ua

и з чоловіком живемо в Харкові у своєму будинку, намагаємося не тільки відвідувати церкву, але і в міру сил – служити Богу. Виховуємо чотирьох дітей. Господь кожного з нас веде по життю (до сьогоднішнього дня) таким чином, щоб ми навчилися Йому довіряти своє життя, своїх дітей, своїх чоловіків (дружин) – довіряти в усьому. Не сподіватися на свої сили, здоров’я, гроші, знайомства. Особливо виразно це я побачила на прикладі народження наших дітей. Наша сім’я була матеріально добре забезпечена, і ми ґрунтовно підготувалися до моїх перших пологів. Але під час пологів у мене відкрилася сильна кровотеча, і ніякі гроші мені не могли допомогти в той момент – здавалося, смерть неминуча. Тільки завдяки тому, що в ту ніч у чергового лікаря була така ж група крові, як у мене, мені зробили пряме переливання, і я залишилася живою. У нашій родині не було віруючих, але я чомусь вирішила, що нянькою нашій дитині повинна бути тільки віруюча жінка. Ми почали шукати, і з третьої спроби знайшли таку жінку. Нянька мені дуже сподобалася, особливо за свою чесність. Тільки потім я довідалася, що вона з церквою протягом року молилася за нас, але мені нічого ніколи не говорила і навіть до церкви не запрошувала. Одного разу вона попросила в мене прощення за те, що взяла без дозволу в мене краплю зубної пасти. Я була сильно здивована, що за це треба просити прощення (невже не можна промовчати?). Мене здивувала її щирість і чесність. Той час був часом великої плутанини в країні, і ми вели з чоловіком далеко не ангельський спосіб життя, як (утім) і більшість наших друзів. Син був хворобливим, і мені довелося піти з роботи, і необхідності в няньці вже не було. Але я зненацька занедужала дивною хворобою: постійна слабкість, занепад сил, запаморочення, не хотілося підніматися з ліжка. Мені було 25 років. Ми стали шукати вихід і пішли до бабокшептух, у православну церкву. Бабки говорили, що це мене зурочили, священик сказав, що це сатана, але допомогти вони мені не змогли. Тоді я звернулася в лікарню і пройшла обстеження найвищого рівня. Невропатолог припускав по моїх розповідях, що в мене щось з мозком. Після обстеження виявилося, що я цілком здорова, і досвідчений невропатолог призначив мені лікування по моїх скаргах. Коли я прийшла в аптеку купувати призначені лікарем ліки, виявилося, що ці ліки призначають бабусям, у яких повна втрата пам’яті, старечий маразм тощо. Чоловік мені заборонив їх купувати. Останньою краплею було, коли в мене почалися галюцинації. Я серйозно злякалася і зрозуміла, що мені потрібен Бог і мені треба негайно покаятися у своїх гріхах. Хоча мені про це ніхто й не говорив. Мені навіть якось легше стало від такого рішення.

Мій чоловік (а він з родини атеїстів) після такого мого повідомлення ще більше злякався за моє здоров’я. І я пішла до церкви, що відвідувала нянька нашого сина. Ми (чоловік супроводжував мене) потрапили на молитовне зібрання в четвер, враження було неординарним. Наприкінці служіння був заклик до покаяння, я вийшла наперед (чоловік разом зі мною). Коли після молитви я сіла на місце, відчула, що щось змінилося в мені, мені стало якось особливо затишно і добре. Я зрозуміла, що не можу тепер просто так піти і нічого не мати далі у відношенні Бога і церкви. Тому я запитала, що нам робити далі, нам подарували Євангеліє і сказали: читайте – там усе написано про те, що робити далі. «І все?» «Так». Наступного дня я помітила, що почуваю себе прекрасно. Слава нашому Богу! Ми стали відвідувати служіння церкви, але я зрозуміла, що мій чоловік лише формально став віруючим. Але коли через півтора року я знову потрапила в пологовий будинок із другою вагітністю, чоловік потім мені розповів, що коли їхав в автобусі від мене, зрозумів, що надія тільки на Бога, а не на дорогі ліки, що він привіз мені (нам чудесним чином передали їх з-за кордону) і надія не на досвідчених лікарів, що нічого доброго мені не обіцяли. Тільки Бог нам може допомогти! Чоловік прямо в автобусі помолився і довірив мене і дитинку Богові, і в той момент він пережив щире покаяння. Наступного дня я родила, знову була кровотеча, але по милості Божій, лікарі надали необхідну допомогу і знову врятували мене. Родити третю дитину лікар мені категорично забороняв, направляв мене на аборт. Коли ж я сказала, що аборт робити не буду, я надіюся на Бога, він сказав, що мій Бог не встигне мені допомогти, спізниться. Я сказала, що мій Бог ніколи не спізнюється, а робить усе вчасно.

Лікарі, знаючи мою медичну історію, серйозно готувалися до моїх родів, було кілька досвідчених лікарів, заздалегідь була приготовлена донорська кров, але я родила дуже добре, без кровотечі. Мій лікар сказав, що мені тільки Бог допоміг. З четвертим дитинчам було нелегко, але я родила його також благополучно. Слава Господу! *** Ще раніш ми мріяли виїхати до Америки, розуміючи, що в Україні нам робити нема чого (як багато хто так вважають дотепер). Ми з чоловіком оформили потрібні документи, і фактично ніщо не перешкоджало нашому виїзду в США. Але я стала сумніватися. Постало питання: що робити: їхати чи не їхати? Ми вже тоді відвідували церкву, я оголосила про свої сумніви, служитель церкви сказав, що вони будуть молитися про це. Хоча я тоді думала: що тут молитися, коли мені вже зараз треба щось терміново зробити – продавати майно чи ні? Я по натурі була діяльною і не могла довго перебувати в невіданні. Але саме тоді трагічно помер мій улюблений тато, залишилася мама з молодшим братом. Для мене це було великим потрясінням. Потім я раптом довідалася, що мій 20-річний брат – наркоман з великим стажем, який перебував «на краю прірви». Для мене ця звістка взагалі стала шоком. Мама довго приховувала це від мене. І я сказала чоловікові: «Сашко, як же ми виїдемо, а мама з братом?». Ми вирішили залишитися в Україні, і до цього дня не шкодуємо. Богу краще знати, де наше місце. Ми стали в церкві молитися про покаяння мого брата. Він навіть став іноді відвідувати церкву, але не каявся. У чергове воскресіння мій брат приїхав до церкви, він у вестибулі сперечався з молоддю церкви і сказав, що йде геть, тому що йому потрібна доза наркотиків, а не Бог. Я зрозуміла, якщо він зараз піде, він загине, помре. Я нічого не говорила йому, так стояла і пильно дивилася на нього і раптом чітко зрозуміла, що я сильно люблю свого брата, хоча по суті до цього ми були практично чужими людьми, у кожного було своє життя. Я підійшла до нього і зі сльозами сказала: «Андрію, я тебе люблю, не йди!» Я одержала тоді найбільший урок від Бога: Божа любов може усе змінити, а не людська мораль. І він не пішов, мій брат зайшов на богослужіння і покаявся. Уже через тиждень він прийшов до нас додому, став посередині кімнати, читав нам Біблію і проповідував. Був нелегкий шлях до його духовного становлення, але зараз він – проповідник Євангелія, одружений, у нього троє дітей. Слава Богу! Я дякую Богу за все, за весь пройдений шлях з Богом, за всі практичні уроки, що нам з великою любов’ю викладає в школі життя наш небесний учитель – Ісус Христос. Слава Йому! Амінь.

«НЕ Я ШУКАЛА ГОСПОДА, А ВІН ЗНАЙШОВ МЕНЕ…»

Я

Свідчення Марії Явдик, м. Шаргород, Вінниччина.

кщо хто каже, що йому вже занадто пізно звертатися до Бога, то це неправда. Мені скоро виповниться 61 рік, і я дуже вдячна Богові, що Він мене призвав до покаяння хоч в такому віці. Дивлюся на марно прожиті роки і мені шкода, що в юності не звернулася до Бога, а прожила піввіку по-своєму. Пригадую час, коли я була дівчиною і чула від дорослих про віруючих, але тоді нас залякували, щоб ми з такими людьми не спілкувалися, щоб вони не затягли нас, молодих, в свою «страшну секту». Я багато років не задумувалася про вічність, про Бога, жила, як більшість людей, але моя душа спокою не мала, я втомилася жити у гріху, і настав час, коли Бог нарешті достукався до мого знеможеного серця. Як я вдячна Богові, що Він не втомлюється спасати душі від гріха, в якому б віці ці душі не були! Так і в моєму житті настала разюча переміна, коли мої духовні очі відкрилися й оточуючий світ (і людей у ньому) я побачила в іншому вимірі. А насамперед я визнала себе перед святим Богом найпершою грішницею. Усі ті негативні риси характеру, що раніше помічала в інших, я чітко побачила у собі. Раніше я вважала себе розумнішою за інших, правішою (це хтось винуватий, але не я!). Коли ж мою душу освітила правда Божої Євангелії, то побачила, що це саме я була гнівливою, сварливою, гордовитою, зарозумілою. У той час, коли вже Господь турбував моє грішне серце, ми з чоловіком переїхали жити в сусіднє село, у якому в основному жили католики (ми ж традиційно вважали себе православними). Я бачила, як вони біжать до костьолу, я ж вирішила відвідувати православний монастир. Але позитивних змін у собі я не бачила. Могла сперечатися і сваритися з сусідами – то за межу, то за дерева. Думала, навіщо я ходжу до того монастиря, спокутую гріхи, а тоді заробляю нові? А тут ще й чоловік тяжко захворів ногами, що вже й ходити не міг. Я не знала, що Господь пильнує за людьми (і за мною також), бажаючи обставини їхнього життя направити до покаяння. Бог бажає кожного грішника вирвати з лап диявола, Бог посилає Своїх вісників, щоб звістити вістку спасіння. Такий вісник був і в моєму житті.

Ми чекали в конторі соціального забезпечення черги на інвалідний візок для чоловіка. Але не було чути нічого звідти. Одного разу до нас завітав чоловік і запитав, чи нам не потрібен інвалідний візок? Я й досі не знаю, звідки він дізнався про нашу потребу. Після коливання (а раптом це якась пастка?) я все ж дала згоду на візок. Через пару днів той чоловік привіз нам в подарунок той візок. Я запитала, кого ми мусимо дякувати за нього, то він сказав: «Богу дякуйте». Лише тоді я здогадалася, що він віруючий. Я стала задавати запитання (яких в мене накопичилося чимало), він же запитав, чи є в мене Біблія? Я сказала, що десь є. Мені тоді чомусь стало дуже соромно, що ту книгу я лише один раз потримала в руках і кудись запхнула (з очей подалі). «Біблія дасть відповіді на всі ваші запитання, уважно читайте її!» – сказав на прощання той чоловік. Згодом мені подарував нову Біблію зовсім інший чоловік, яку я почала з ентузіазмом читати. Я читала і думала, чому я не живу так, як тут написано? Я почала сумніватися, а може це якась не така Біблія? Я стала все ретельно перевіряти. Зібрала у своїх знайомих різні Біблії: взяла Біблію у католиків, у православних, у євангелістів. Читаю і порівнюю. І на моє здивування: скрізь було написано однаково (дарма що різні видавництва). Я тоді дивувалася: чому ж усі мої знайомі (хто називають себе православними, чи католиками) не живуть так, як написано в Святій Біблії? Тепер я знаю відповідь: тому що (як і я раніше) вони не читають Святе Боже Слово. Я ж не стала випробовувати свою подальшу долю, а стала шукати волі Божої для свого життя. Невдовзі щиро розкаялася за всі свої гріхи перед Богом. Я дуже вдячна Господу за Божий поклик до мого гордого серця, за те, що Він допоміг мені стати на вузеньку стежку спасіння. Я щодень прошу Господа Ісуса Христа, щоб Він підтримував мене Своєю міцною рукою і не допустив мені ані на крок зійти з цієї стежечки спасіння, яка прямує в Святі Небеса.

Слова Ісуса Христа: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Бо ж ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!» (Мт. 11:28-30).

«ЖИВА НАДIЯ»

4

О

ВЕРЕСЕНЬ - ГРУДЕНЬ 2011 р., №5-6

СВІДЧЕННЯ ЛІКАРЯ-ХІРУРГА

дного разу шкільний вчитель мені сказав, що я повинен стати вчителем або лікарем. У раннім дитинстві я вивихнув ногу. Вчасно не пролікували, почалося ускладнення, на все життя залишилася кульгавість. Слова вчителя мали на мене великий вплив. Після школи я поступив до Одеського медичного інституту, який благополучно закінчив і став хірургом. Уся наша сім’я – родина лікарів. Майже тридцять років я пропрацював на одному місці, провів близько п’ятнадцяти тисяч успішних операцій, включаючи найскладніші черепно-мозкові й операції на хребті. Зараз мені 65 років. У своїй роботі я особливо переживаю за хворих дітей, коли їм ставлять неправильний діагноз – тому що сам це пережив у дитинстві. У 90-і роки, коли СРСР розвалився, я був завідуючим хірургічним відділенням (ми обслуговували всю Бессарабію). І саме в той час я серйозно навернувся до віри в живого Бога. Ще раніше увірувала моя мама, потім – моя дружина, діти. Коли я думаю, чому увірував, то насамперед тому, що мій віруючий дідусь молився за мене. Я був однією дитиною в батьків, багато часу провадив саме з дідусем, він мав на мене неабиякий вплив. Коли я увірував, приїхав один брат по вірі й сказав, що через те, що я став віруючим, мене тепер мало хто сприйме в лікарні. У той час перебудови в країні для багатьох співпрацівників через свою принциповість я став перешкодою у здійсненні їхніх планів, які часто йшли в розріз Божим Заповідям. Так і трапилося: мене (як «неблагонадійного») звільнили з займаної посади. Було дуже важко залишитися без роботи, але ми не впали у відчай, стали шукати способи для заробітку (виживати ж якось треба було!). І Бог напоумив нас вирощувати квіти. Ми мали непоганий заробіток. Через якийсь час нам було відкрито Богом, що ми повинні займатися тільки лікарською практикою! Ми не стали противитися Божій вказівці і стали шукати шлях для здійснення цього. Суттєву роль у цьому зіграв один випадок. Одного разу до України з благодійною місією з Німеччини прибув голова спілки бессарабських німців, пастор Кельм. Він упав, при цьому пошкодив руку. Його привезли до районної лікарні в Шабо, мені довелося його оперувати. Через двадцять днів при проходженні контролю в Німеччині, рентген показав, що кістки руки в пастора Кельма складені, як на комп’ютері. Імениті німецькі травматологи дивувалися, слухаючи розповіді пастора, у яких жахливих умовах працюють українські хірурги. І через якийсь час Кельм повернувся в Бессарабію і звернувся до мене з пропозицією про створення лікарні. Бог напоумив нас купити будинок, у якому по благословенню Божому ми відкрили «Бессарабський лікувально-діагностичний центр». У той час практично було

неможливо відкрити приватну клініку. Придбання того будинку – це окреме велике свідчення слави Божої. Якби не Бог – ніяким чином мені не вдалося б його придбати. Тому я вбачаю в тім, що зараз такий центр є і благополучно функціонує – цілком руку Божу. Багато разів ми стояли в глухому куті – то не було грошей, то не було медичного обладнання. Бог чудесним чином дав нам усе необхідне. Пам’ятаю, як ми молилися, щоб Бог дав нам операційний стіл (який же хірург може обійтися без операційного столу?), щоб Бог дав нам хоча б невеликий апарат для рентгена. І отут дзвінок від начальника управління курортами, він чув про нашу потребу і повідомив мені, що один із санаторіїв списав рентген-апарат й устаткування для стерилізації, тому що санаторську поліклініку (5 поверхів!) вони переобладнують під дім відпочинку, і медична апаратура стала зайвою. Ми купили усього за 500 доларів це устаткування. Один такий апарат зараз коштує приблизно 180 тисяч доларів. У нас три таких апарати! Нам безкоштовно з церкви Одеси (куди прийшла гуманітарна допомога з Європи) передали медичні ліжка (вони їх одержали, думали куди їх використати і хтось згадав, що ми організовуємо медичний християнський центр). Господь також нас благословив комп’ютерним томографом, що коштує кілька мільйонів гривень. Якби не Бог допоміг нам, ми звичайно ж ніколи не змогли мати всього цього. Це не наша заслуга, а Бога. Без Нього ми ніхто, порох. Усе в усьому Господь! У нас у центрі 50 працівників, з них – 14 лікарів. Одночасно в нас у клініці знаходиться 50 пацієнтів. До нас звертаються різні люди (з інших районів також), і я бачу, що Господь благословив навіть стіни нашої лікарні. Буває, що поступив хворий увечері, ми залишаємо його до ранку, щоб зробити точний діагноз, а ранком він свідчить, що прекрасно себе почуває. За період роботи нашого центру (з 2001 р.) тут проведений ряд унікальних операцій по складності. Часом доставляли цілком безнадійних хворих. Але не було жодного смертельного результату за увесь час. Ми молимося перед кожною операцією, буває, що Бог відкриває стан того чи іншого хворого. Ми також молимося за хворих. Одна жінка була у вкрай тяжкому стані – як лікар скажу, що в неї не було шансів залишитися в живих. Але моя дочка (лікаранестезіолог) запропонувала їй помолитися, що вона й зробила і більш того – покаялася у своїх гріхах. Ця жінка не тільки видужала, а дотепер жива. Слава Господу! Буває, що в долю секунди Бог дає мудрість, як саме зробити операцію. Ми робимо все можливе від нас, але зціляє Господь! Зцілення – компетенція Божа, не наша.

В Австралії лікарі шукали

докази божественних зцілень. Сотні докторів-професіоналів з багатьох країн світу зібралися 11-12 червня в Брісбені, Австралія, на 8 Міжнародну Християнську Медичну Конференцію за назвою «Духовність і медицина», щоб досліджувати, чи відбуваються чудеса в наші дні, і якщо це так, то надати медичне обґрунтування їхнього існування, — повідомляє християнський мегапортал Іnvіctory.org з посиланням на Сhrіstіan Тelegraph. Доктор Джейрок Чи, засновник усесвітньої мережі лікарів-християн у вітальному слові наголосив: «Багато людей бажають знайти підтвердження Божих чудес зцілення наших пацієнтів в офіційній медичній документації. Якщо лікарі підтвердять зцілення від різних хвороб, які вилікувати не під силу людині, це відкриє шлях до Бога багатьом грішникам». На конференції були представлені десятки випадків чудесного зцілення. Особливо запам’яталася документально підготовлена доповідь доктора Шона Джорджа з Західної Австралії про випадок зупинки серця, що дійсно був блискучим свідченням воскресіння з мертвих. «Коли медицина не може щось пояснити, тоді лікарі дають цьому назву», — почав доктор Шон. — «Цей випадок був названий «Феномен Лазаря». Те, про що я говорю, відбулося 24 жовтня 2008 року. 39-річний пацієнт поступив зі скаргою на дискомфорт в області груднини. Кров’яний тиск був 130/90». Демонструючи кардіограму пацієнта, доктор Шон Джордж заявив, що кожен кардіолог виявить початок інфаркту міокарда. «Незабаром після цього в пацієнта не було ні пульсу, ні дихання, — продовжив доктор. — Терапевт підтвердив, що в пацієнта була зупинка серця. У таких випадках лікарі використовують дефібрилятор і намагаються запустити знову серце. І саме це зробив терапевт. Дефібрилятор був включений у 13:15 і в 13:44 пацієнт одержав перший шок. Другий шок, третій шок... тринадцятий шок. Але усе ще не було ніякої відповідної реакції. Пацієнт одержав приблизно від 55 до 60 хвилин СЛР (серцево-легеневої реанімації). Прийшов ще один лікар і сказав припинити СЛР. Надання першої допомоги рекомендується зупинити, якщо через перших 20 хвилин немає ніякої відповіді. Причина в тім, якщо мозок не одержує кровопостачання, він не буде працювати правильно. Цей процес починається через 3 хвилини і є незворотнім через 30 хвилин. Через 60 хвилин від початку СЛР приїхала дружина пацієнта. До цього часу пацієнт уже був холодним, посинілим, і його серце не працювало. Його дружина побачила ситуацію, узяла його руку і вимовила дуже просту молитву: «Боже, йому тільки 39 років. Мені – 38. У нас 10-річний син. Мені потрібно чудо». Колеги, це те, що відбулося насправді – незабаром після того, як його дружина відкрила свої очі, у кімнаті відбулося замішання і рух, тому що раптом... «пік, пік, пік»... удари серця відновилися. Друзі, цей пацієнт пробув мертвим 1 годину і 25 хвилин... Звичайно ж, вони його більше не відправляли до моргу, тому що його серце билося». Опісля доктор Шон Джордж попросив колег висловити свій прогноз для цього пацієнта. Усі підтвердили, що неврологічне і мозкове відновлення для такого пацієнта неможливі. «На шостий день він вже ідеально розмовляв, і пам’ять працювала відмінно. Усі неврологічні функції працювали без дефектів. Чи можливо таке? Чи є медичне пояснення цьому? Чи Бог це?» - продовжив лікар свою розповідь. Після короткої паузи Шон Джордж додав: «Пані та панове, цим пацієнтом був я».

Біля лікарні ми розпочали будівництво великого будинку (уже більш року), у якому будуть проходити не тільки богослужіння, але також ми будемо піклуватися про безпритульних дітей, людей без певного місця проживання. Ми маємо своє підсобне господарство, город, це все для того, щоб здешевити перебування хворих у нашій установі. Були часи, коли на нас ополчилися керівники інших медичних установ. Стали розповсюджувати різні брехні, щоб відвернути пацієнтів. Але людей не обдуриш – хто тут був, той розповідав правду своїм знайомим. До нас приїжджали комісії з перевірками, хотіли знищити нашу ліцензію, хотіли зробити нам дозвіл на використання наркотичних засобів, я знав підґрунтя всього цього, тому рішуче відмовився від такої «допомоги». Одного разу була комісія з восьми лікарів, але нічого не змогли зробити. Коли вони виходили ні з чим, головний лікар з ними помахав мені строго й пригрозив, що мене згноїть, що через свої зв’язки він мене запроторить до в’язниці, через півроку мене не буде в живих. Я спокійно відповів, що як буде завгодно Господу, так і буде. Через три місяці в цього лікаря заболів зуб, він прооперував його, але щось відбулося не так, потім він їздив і в Київ, але нічого не допомогло, йому ставало гірше. Я і моя сім’я, довідавшись про його недугу, просили в Бога милості цій людині, але через вісім місяців він помер. Виявилося, у нього був рак нижньої щелепи... Я дивлюся назад і аналізую свою працю і роботу інших лікарів, з якими довелося працювати впродовж багатьох років, то можу сказати одне: лікар-професіонал, який цілком відповідає за свою працю, мусить бути віруючим, він повинен мати прямий зв’язок з Богом, тому що бувають такі моменти, коли тільки Господь може допомогти. У лікувальній практиці нашої клініки було багато випадків, коли явно допомагав Бог. Бувають дуже важкі операції, коли приходилося волати до Господа, щоб Він направив руку, вказав, що саме робити. Бо найменша помилка могла призвести до смерті. Людський організм дуже складний і тільки його Творець досконально знає його устрій. Чому так багато сьогодні неблагополучних операцій, чому деякі пацієнти вмирають чи стають інвалідами? Чи й не тому, що деякі лікарі не вірять у Бога, надіються тільки на свої сили, а ще (на превеликий жаль) халатно відносяться до своєї праці. Найбільш відомі лікарі нашої країни (наприклад, Пирогов, Павлов, Філатов) були щиро віруючими християнами. Відкриття, наукові медичні праці написані також лікарями, що знають Бога. Герасимюк Степан Павлович, вул. Дзержинського, 1, с. Шабо, Білгород-Дністровський р-н, Одещина. www.bldc.od.ua

ВТРАЧЕНА ЛАНКА Прихильники теорії еволюції Дарвіна дотепер шукають скам’янілості перехідних форм організмів, необхідні для її підтвердження. Було знайдено і досліджено багато скам’янілостей, але серед них жодної з ознаками «проміжної ланки» (перехідної форми). Логічно припустити, що таких скам’янілостей (згідно цієї теорії) повинно б бути дуже багато. Але їх немає і бути не може, тому що теорія еволюції – це утопія. Людство жодним чином не зв’язано одним ланцюгом зі світом тварин. Однак для еволюціоністів (і не тільки для них) є добра новина: «відсутня ланка» все-таки існує. Людина – творіння Бога, яка створена за подобою Божою, але вона повстала проти Бога і тим самим розірвала свій зв’язок із Творцем. Наші гріхи стали тією прірвою, що роз’єднують грішну людину і святого Бога. Дотепер люди від релігії в світі не менш винахідливі за еволюціоністів і висувають усілякі теорії возз’єднання людини з Богом. Але є єдино правильний і вірний спосіб для єднання людини з Всевишнім, який запропонував сам Бог (тому що людина сама по собі просто нездатна відновити цей зв’язок). Бог Сам дав нам у руки цю відсутню ланку. Він послав Свого Єдинородного Сина, Ісуса Христа, щоб усунути усі наші гріхи, що відокремлюють нас від Нього. «Бо один Бог і один посередник між Богом та людьми – людина Ісус Христос, що дав себе на викуп за всіх» (1 Тим.

1:5-6). Якщо ми покаємося у своїх гріхах і приймемо прощення, дароване нам через Ісуса Христа, то знайдемо ланку, що зв’язує нас з Богом-Творцем. Завдяки жертві Ісуса Христа немає прірви, що розділяє нас з Богом! Ісус Христос заповнив Собою прірву, що розділяла нас з Богом. Він – міцний та надійний міст, по якому ми можемо піти з вірою по життю і ввійти в Царство Отця Небесного, обіцяне Своїм дітям, відкуплених Кров’ю Ісуса Христа.

ВЕРЕСЕНЬ - ГРУДЕНЬ 2011 р., №5-6

«ЖИВА НАДIЯ» НЕМОЩНЫ ли ВЫ или СИЛЬНЫ?

«Для немощных был как немощный, чтобы приобрести немощных. Для всех я сделался всем, чтобы спасти по крайней мере некоторых» (1Кор.9:22). Эти слова принадлежат ап. Павлу, который имел одну главную цель своей земной жизни: спасать людей (хотя бы некоторых). Относительно определения термина «спасение» сразу замечу, что суть христианства, существования церкви в целом заключается в том, чтобы людям проповедовать Евангелие (в первую очередь – личным примером, а потом словами) и тем самым подводить человека (грешника) к вере в Иисуса Христа, чтобы он обратился в покаянии к Господу Иисусу, как своему личному Спасителю, получил прощение грехов и тем самым обрёл спасение для своей души в плане вечной жизни. Согласно учения Иисуса Христа каждый человек по сути бессмертен – и он предстанет перед Богом. Но суть в том, что участь его пребывания в вечности (по-простому говоря: где ты будешь – в раю или аду) определяется в годы его земной жизни, т. е. каков выбор для этого сделает он сам: примет спасение по вере в Иисуса Христа или же отвергнет его (результат этого выбора виден в его поступках, делах). Итак, относительно термина «спасение» мы сделали весьма краткое (и надеюсь – понятное) определение. Согласно выше приведенной цитаты из первого послания ап. Павла к церкви в Коринфе (9:22) упоминается категория людей, которые обозначены как «немощные». Это не значит, что они обязательно слабы физически, имеется ввиду немощь в вере. Многие задают вопрос: почему так много вер и церквей? Не потому ли также, что существуют разные уровни веры. Хотя вера, которая спасает человека от вечной погибели, по сути одна и эта вера в Иисуса Христа, в Его искупительную жертву и только в Его жертву (Еф. 4:5). Т.е. вера одна, но её уровни разные (сравнение: все христиане, но церкви разные). В чём же разница уровней веры (так называемой немощности того или иного христианина)? Обратимся к первоисточнику веры – Священному Писанию: «Ибо иной уверен, [что можно] есть всё, а немощный ест овощи… Иной отличает день ото дня, а другой судит о всяком дне [равно]» (Рим.14:2,6). Речь идёт о двух вещах: пище и днях (иными словами – соблюдения тех или иных особых дней – религиозных праздников). Весьма немного, чтобы иметь полную картину характеристики немощного в вере. Отсюда множество споров, непониманий и т. д. Но невозможно

Перед своим Господом стоит он, или падает. И будет восставлен, ибо силен Бог восставить его» (Рим.14:3-4). Опять же, если исследовать Писание, мы найдём много мест, где всякое осуждение человека человеком порицается Господом (Мт.7:1, Лк.6:37, 1Кор.4:5). «Не станем же более судить друг друга, а лучше судите о том, как бы не подавать брату Роздуми про віру в Бога [случая к] преткновению или соблазну» (Рим.14:13). Судить полезно только себя самого, в своей совести всё и всех подвести под букву закона, на то есть Дух перед Богом, чтобы исправляться (1Кор.11:31). Святой, который наставит верующего «на всякую истину» 4) «Всякий поступай по удостоверению своего (Иоан.16:13). Именно в этом хромают многие христиане, ума» (Рим.14:5). Замечу, что это не есть оправданием не ищут близости с Богом, а ищут перечень постановлений, нашего плотского (неизменного) состояния, ибо Евангелие обрядов, не понимая, что этот перечень бесконечен призывает «отложить прежний образ жизни ветхого (дьявол его будет расширять постоянно, чтобы верующий человека, истлевающего в обольстительных похотях, не имел покоя, не искал главного, а морочил себе голову а обновиться духом ума вашего и облечься в нового человека, созданного по Богу, в праведности и святости второстепенным). В чём же суть? А главный вопрос веры в отношении. истины» (Еф.4:22). Суета – признак ума плотского, что Немощный ты или сильный, признак здравого учения, коим отрицательно для всякого верующего и может привести к ты хвалишься, в твоём отношении к другому верующему поражению в вере (Еф. 4:17). Именно суета (марнота – (например, представителю другой деноминации). Ап. Павел укр.) захлёстывает современный христианский мир, что отпреподаёт такие пункты отношения (и это относится не чуждает христианина от Бога. Ещё один момент: некоторые христиане ищут оправдания в том, что они пребывают в только к немощным по вере).

1) «Немощного в вере принимайте без споров о вере отцов, в установленных обрядах и традициях церкви, мнениях» (Рим.14:1). Уверен, что это относится не только не вникая в Писание и учение Христа. Такая позиция не к пище и питию, не только к соблюдению христианских оправдывает «удостоверение вашего ума», ибо вера в праздников. Примем главное: удаляйтесь от споров, не Бога – это постоянное искание Бога, движение вперёд, это река, которая течёт, а не стоячее болото. Опасность приводящих к познанию истины. «А если бы кто захотел для верующего не в немощи его веры, а в её плотских спорить, то мы не имеем такого обычая, ни церкви Божии» проявлениях: «Ибо если между вами зависть, споры и (1Кор.11:16). Это уже касается покрывала головы женщинразногласия, то не плотские ли вы?» (1Кор.3:3). «Дела христианок, молящихся в церкви. Тоже не стоит в этом плоти известны; они суть: прелюбодеяние, блуд, нечистота, вопросе «ломать копья». Кто склонен к спорам, тот – непотребство, идолослужение, волшебство, вражда, плотской христианин (1 Кор. 3:3). Споры могут привести к ссоры, зависть, гнев, распри, разногласия, (соблазны), повреждению ума и отчуждению от истины (1 Тим. 6:5). Не ереси, ненависть, убийства, пьянство, бесчинство и тому буду приводить перечень таких «мнений», ибо он велик и не подобное» (Гал. 5:19-21). Вот от чего надо удаляться и приведёт к назиданию в вере. решительно избавляться! Ибо «поступающие так Царствия 2) «Не уничижай!» (Рим. 14:3) Т. е. не смотри свысока Божия не наследуют» (Гал.5:21). Вот давайте хорошенько (не погорджуй, не зневажай, не принижуй – укр.). Опять рассудим, в каком мы состоянии? Только опять же: посудим же, я уверен, что это включает отношения не только в о себе, а не о ближнем. Обратимся к Господу Иисусу Христу, употреблении той или иной пищи. По сути – во всём! Он силен восстановить нас, силен каждому помочь обрести Не насмехайся над верой другого, не показывай своего веру и спасение, вывести из любого тупика, в который превосходства, не хвастай своей духовностью, не блистай заводит враг души человеческой. В Иисусе Христе – выход умом. для каждого человека! Аминь. Геннадий АНДРОСОВ.

3) Не осуждай! «Кто ты, осуждающий чужого раба?

«ЧИ НЕ ХОЧЕТЕ Й ВИ ВІДІЙТИ?»

С

аме таке запитання Ісус Христос задав дванадцятьом апостолам, котрих особисто вибрав для особливої важливої місії. Що саме мав на увазі Ісус? Уточнюю: чи не хочете й ви покинути Мене і піти своїм шляхом, як зробили інші учні? За Христом спочатку ходило багато людей, які воліли стати Його учнями, бо сподівалися отримати в особі Ісуса з Назарету те, що давно бажали. Їм було приємно нічого не робити, а досхочу наїстися з рук Христа (Ін. 6:11-12). Їм приємно було отримувати зцілення від своїх недуг: «А за Ним ішла безліч народу, бо бачили чуда Його, що чинив над недужими» (Ін. 6:2). Народ наївся фізичного хліба, і думав, що так воно буде завжди, але Божественний Учитель розпочав другий урок і став учням говорити про небесний хліб. А мова про ці духовні речі вже не вкладалася в їхній розум, то вони почали нарікати і сказали: «Жорстока це мова! Хто слухати може її?» (Ін. 6:60). Коли ж Христос на ці слова сказав, що дехто з них не вірує і зробив висновок: «Я тому й говорив вам, що до Мене прибути не може ніхто, як не буде йому від Отця дане те», (Ін. 6:65), то «з того часу відпали багато-хто з учнів Його, і не ходили вже з Ним» (Ін. 6:66). Після цього логічно було припустити, що Христос дуже засмутиться, негайно зробить щось, щоб повернути своїх прихильників (принаймні скаже: почекайте, не йдіть голодні, зараз Я зроблю чудо і дам вам вдосталь їжі), але Він не тільки не зупинив їх, а обернувся до дванадцятьох (тих, котрих вибрав по відкриттю від Отця Небесного після важкої нічної молитви на горі – Лк. 6:13) і поставив разюче запитання: «Чи не хочете й ви відійти?» (Ін. 6:67). Якби ті вибрані мали гордість, самолюбство, зарозумілість, пиху, то напевно б також пішли, але «відповів Йому Симон Петро: «До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного. Ми ж увірували та пізнали, що Ти Христос, Син Бога Живого!» (Ін. 6:68-69). Здавалося б після цих слів Христос мусив би похвалити Петра разом з іншими вибраними, але Божественний Учитель відповів їм: «Чи не Дванадцятьох Я вас вибрав? Та один із вас диявол...» (Ін. 6:70).

5

У євангеліста Матвія так само згадуються подібні події, де на запитання Христа за кого вважають Його люди, Петро дав відповідь, що Він – Христос – Син Бога Живого! (Мт. 16:16). То Ісус одразу наголосив, що це не плоть і кров відкрила йому цю істину, а Отець Небесний (Мт.

16:17). ВИСНОВОК: Настільки Христос полюбив грішних людей, що прийняв на Себе людське тіло, добровільно страждав, віддав душу Свою на тортури і смерть заради нашого спасіння. Як Він бажає, щоб всі люди спаслися (тобто увірували в Нього, як Сина Божого – Спасителя людей від вічної загибелі), але… Але настільки Христос цінує нашим волевиявленням, що лише смиренно й лагідно пропонує: «Прийдіть до Мене всі…» Це – по-перше, а по-друге: людина сама по собі не може прийти до Бога, не може увірувати, якщо то не буде їй дано згори, від Бога. Це підводить до думки, щоб людина не гордилася, не величалася, не думала високо за себе, що це вона така розумна чи сильна… Якщо я увірував, то це лише по милості Божій, а я нічим не кращий за інших людей. Той, хто сьогодні п’яним лежить під парканом, чи перебуває у в’язниці за тяжкі злочини, його може підняти й звільнити Господь, а якщо я його принижу, можу опинитися в подібному стані. Все добро від Господа, без Нього не можемо робити нічого доброго! (Ін.

15:5). Слова Христа до 12-тьох апостолів так само нині звучать до тих, хто мають сьогодні відвагу називатися християнами, щоб не думали, що ми будемо легковажити з гріхами, безбоязно піддаватися світським спокусам та пожадливостям, і Христос буде тримати нас: «Чи не хочете й ви відійти? Можете йти, світ широкий…». Але куди він заведе? Лише в погибель. Лише один вузький шлях веде до спасіння і вічного життя: Ісус Христос і Його вічна Євангелія. «До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного!» – промовимо разом з апостолом Петром. «Я був у тому світі, і знаю, як там гірко й незатишно, а я хочу жити, а справжнє життя лише з Тобою, Господи Ісусе!» Петро Українець.

МОЛИТВА ПОКАЯННЯ

Молитва Богові, вимовлена людиною, що усвідомила свою потребу в Спасителі Ісусі Христі і прощенні вчинених гріхів, називається молитвою покаяння. Ця молитва сама по собі не може привести до спасіння, а тільки щире каяття, розуміння своєї гріховності і потреби в спасінні. Тобто, якщо просто повторювати (читати слова молитви), не усвідомлюючи прочитаного, то така «молитва» не є молитвою вгодною Богові. Головним аспектом молитви покаяння є усвідомлення нашої гріховності. Текст з Біблії говорить так: «Немає праведного жодного!» (Римлян, 3:10). У Біблії чітко стверджується, що всі ми згрішили. Усі ми – грішники, що мають потребу в милосерді і прощенні Божому (Титу, 3:5-7), бо через наш гріх ми заслужили вічне покарання (Матвія, 25:46). Таким чином, молитва покаяння – це благання до Бога про помилування замість належного справедливого покарання. Вимовляючи молитву покаяння, ми повідомляємо Богові, що довіряємося Ісусу Христу як своєму Спасителю. Для спасіння не потрібні якісь «магічні» слова. Тільки через віру в смерть і воскресіння Ісуса ми одержуємо спасіння! Якщо Ви розумієте, що згрішили і відчуваєте необхідність у спасінні і прощенні гріхів через Ісуса Христа, то Вам допоможе наступна молитва покаяння, словами якої Ви можете звернутися до Господа: «Отче Небесний! В ім’я Ісуса Христа, Сина Божого, я приходжу до Тебе в молитві, усвідомлюючи всю свою гріховність. Я вірю Твоєму Слову. Я вірю, що Ти приймаєш кожного, хто приходить до Тебе. Господи, будь милостивий нині до мене і прости всі мої гріхи. Я вірю, що Ти залишив Небо і прийшов на цю грішну землю, щоб померти й за мої гріхи. Я приймаю Тебе усім своїм серцем. Ісус Христос, Ти – мій Господь і Спаситель! Візьми моє життя у Свої руки і благослови його. Я не хочу жити колишнім життям. Я хочу належати цілком Тобі, Ісусе! Увійди в моє серце Духом Святим, очисти мене від будьякого гріха. Будь моїм Спасителем і єдиним Пастирем. Керуй надалі моїм життям. Боже, я дякую Тобі за те, що почув мою молитву і прийняв мене нині. В ім’я Отця і Сина, і Духа Святого. Амінь».

6

«ХРИСТИЯНСЬКА СIМ’Я»

ВІД РЕДАКЦІЇ: Незважаючи на значне чергове подорожчання послуг Укрпошти до редакції надходять листи читачів. Тому продовжуємо їх публікацію в рубриці «Християнська сім’я». Як ви здогадалися, ця рубрика складається виключно з редакційних листів. Тому, будь ласка, надсилайте нам ваші прохання, потреби, побажання, критичні зауваження, роздуми тощо. Пріоритет публікацій надається для щирих людей, котрі шукають близькості з Богом, молитовним потребам, також читачам (членам церкви), котрі бажають одружитися. Сучасні способи допоможуть здешевити пересилання вашого листа. Використайте для цього Інтернет, або в крайньому випадку просто потелефонуйте і розкажіть вашу потребу.

До уваги в’язнів! Ваші листи (з проханням опублікувати) будуть друкуватися лише за умови щирої і правдивої оповіді про ваше життя (зокрема про ваше богошукання). Листи з переліком продуктів і речей побуту на декілька сторінок – публікуватися не будуть.

1. Мне 57 л., в 2000 году потеряла работу и квартиру. Вынуждена жить в доме у старых родителей. Отец – вечный пьяница, клянёт

меня с детства, когда он заходит в комнату, я стараюсь оттуда уйти, чтобы не слышать его проклятий. Чтобы выжить, работаю на своей даче, сильно устаю. А ещё нужно помогать сыну-студенту. В 1997 году я делала первые шаги к Богу, и тогда имела сильную веру, когда слышала Слово Божье, а теперь сил нет даже чуть-чуть почитать Библию перед сном. Я чувствую, как мою душу окутал смертный холод, в церкви вижу одни преткновения. Понимаю, что мне надо что-то делать, а сил нет. Замечаю, что в моих делах нет Божьего благословения. Верующие люди светятся верой и жизнью, я же не имею покоя. Я нахожусь как будто в дьявольском капкане. Не знаю, как просить Бога и молиться, чтобы моя жизнь изменилась к лучшему, чтобы я стала нужным человеком. Сейчас же я чувствую себя никому ненужной. И с соседями также в ссоре. Валентина Журба, ул. Вокзальная, 44, г. Таврийск, Херсонская обл., 74988.

2. Ще з дитячих років (скільки себе пам’ятаю) наша сім’я слухала радіопередачу «Жива надія». Я її дуже полюбила, коли мені було 15 років, я написала вірш, який присвятила цій передачі і надіслала до радіостудії. Пройшли

роки і ось цього року на мою адресу почали надходити листи з відгуками на цей вірш. Як виявилося, цей вірш був надрукований в газеті «Жива надія» – у випуску, присвяченому ювілею радіопередачі «Жива надія». Мені дуже сподобалася ця газета, через неї я також отримую Боже благословення. Через газету я знайшла друзів по листуванню. Вкотре переконуюся, що наш Бог – живий і реальний! Мої батьки з дитинства навчали мене любити Бога, молитися Йому і бути слухняною дитиною в сім’ї. Я так жила і не знала, що й у віруючої людини можуть бути випробування в житті. Коли мені виповнилося 14 р., я сильно пошкодила ногу, лікарі сказали, що я не зможу ходити, але Бог виявив мені ласку – через три тижні я пішла своїми ногами. А невдовзі моя мама пережила два тяжких крововиливи. Тоді навіть лікарі визнали, що їй може допомогти лише Бог. Ми молилися і Господь допоміг – мама залишилася з нами. Але після цього прийшло нове горе: від пухлини в мозку померла моя 28-річна сестра. Що тоді пережила наша сім’я – важко описати словами. Я ледь оговталася від тяжкої втрати, як через п’ять місяців після смерті сестри загинула в жахливій автокатастрофі моя найкраща

ПОБЕДА ЖИЗНИ НАД СМЕРТЬЮ С

Свидетельство Анатолия Сизоненко, ул. Ленина, 19, кв. 19, пгт Чкаловское, Чугуевский р-н, Харьковская обл., 63544. Тел. 095-49-23-298.

ейчас мне 48 л. Вспоминаю свою жизнь и могу сказать, что долгие годы я не жил, а прозябал. Когда моя мама умирала на моих руках, я обещал ей стать другим человеком, она только вздохнула «Толя…» и замерла. Моего больного отца забрала племянница, когда он умер, я не был даже на его похоронах, потому что каждый день у меня проходил в безудержной пьянке. Я жил в доме родителей, в Хороле, что достался мне по наследству. Потом родительский дом трудно было и домом-то назвать, он превратился в вонючий притон для таких же, как я сам. Часто в пьяном угаре я брал в руки гармошку и что было силы пел пьяные песни, стараясь отключиться от горькой действительности. Но она не отпускала, а давила непосильным грузом на мою душу. Я был без родителей, без друзей, без ничего, что бы ещё держало меня на этой проклятой земле. Укрываясь грязными лохмотьями в холодном доме, я каждый раз желал, чтобы уже не проснуться. Но просыпался от лютого холода, сковывающего мои больные члены, изуродованные алкоголем. Голод заставлял меня собрать последние силы, и я с неимоверным трудом в летних туфлях шёл к магазину откинуть лопатой снег с дорожки, за что получал буханку хлеба от хозяина магазина. Когда мои ноги обледеневали, и я их уже не чувствовал, я вспоминал, как мама, всё чаще видя меня пьяным, со скорбью говорила мне, что трудно мне будет жить без неё и Бога. Я же тогда чувствовал себя полным жизненных сил и смеясь отвечал ей, что я сильный, здоровый, работу всегда найду, не пропаду. О, как я горько ошибался! Сколько молодых парней думают, что они умнее своих родителей, свысока смотрят на них, и уверены, что их жизнь будет гладкой и полной сплошного удовольствия... Однажды в начале осени я помог одним людям убрать огород, мне дали немного продуктов и денег. В отцовский дом я не мог возвратиться, ибо я не хотел, чтобы однажды соседи, знавшие моих родителей, меня нашли окоченевшим в нём. Поэтому я собрал своё тряпьё в узелок, ушёл загород к водохранилищу, чтобы люди не нашли меня, если я умру… А что умру, знал точно, я шёл туда именно для того, чтобы умереть, потому что ощущал себя никому ненужным и никакой надежды на будущность у меня не было. По пояс в воде я перебрёл к небольшому островку посреди хранилища. На некоторое время он стал для меня домом. Я сделал небольшой шалаш, в котором спал. Еда и спиртное быстро закончились. Остался только кусок соли в кармане моих штанов. Когда я спал, мне снились вкусные блюда, что готовила моя мама. Я просыпался от голода, ловил лягушек и сырыми ел, слегка посыпав солью. А молодой камыш мне напоминал огурцы… Найдя старые ночвы, я сделал своеобразный капкан для ловли птиц. Попадались только воробьи. Я разводил костёр и в банке из-под краски варил тушки воробьёв. Они были горькими, твёрдыми, невкусными, но нужно было что-то есть. Наконец силы меня полностью

ВЕРЕСЕНЬ - ГРУДЕНЬ 2011 р., №5-6

покинули, я еле-еле ползком добирался к берегу, чтобы глотком воды утолить голод. Я лизал соль и пил воду. Грыз кору дуба в прикуску с солью. Я лежал и смотрел на звёздное небо, мама говорила мне: «Вот, сынок, звёздочка твоей сестрички, вот – твоего братика, а вот там – твоего папы, а вот – твоя звёздочка – видишь, как светит!» Но я тогда не знал, что это любящий Христос стремился осветить мою заблудшую душу, чтобы указать путь жизни. Я вспомнил, как мама каждый день молилась обо мне. Я закрыл глаза и сказал: «Господь, забери меня к Себе или пусть я пойду в ад!» И я услышал, как голос с высоты неба и звёзд мне так мягко промолвил: «Иди в церковь!» Я уже думал, что схожу с ума, подогнул ноги и руки, коекак перетерпел ночь, еле дождался утра, и на удивление смог подняться (не знаю, откуда сила взялась). У меня в мозгу звучали лишь одни слова: «Иди в церковь!» И не переставая удивляться я побрёл в город искать церковь. И что замечательно, именно тогда было служение в церкви, хоть я и не знал, какой день. Вонючий, грязный, вшивый я зашёл в церковь и упал на колени… После служения один верующий привёл меня к себе домой, помыл, дал чистую одежду, накормил и уложил спать. Пастырь обещал меня отвезти в реабилитационный христианский центр под Полтавой. На следующий день мы уже ехали туда. Я представлял, что увижу многоэтажное здание с просторными палатами и людей в белых халатах, но мы приехали в маленькое село, окружённое сосновым лесом, с небольшого домика нам навстречу вышли лысые ребята, с сияющими улыбками, они обняли меня и сказали: «Слава Богу, что ты здесь!» Кто-то был мне рад, я залился слезами, как мне не хватало этого в жизни. Три года я пробыл в реабилитационном центре. Господь постепенно укреплял меня в вере. Наконец 14 июля 2007 г. я с волнением принял святое водное крещение – Завет с Богом. Погружаясь в воду я умирал для грешного мира, а родился для новой жизни во Христе. Прямо в воде я поднял руки и сказал: «Господь – я твой сын и принадлежу только Тебе, употребляй Меня в служении во славу Твою!» Вскоре старшие служители реабцентра доверили мне служение в центре. Потом Бог ответил ещё на одну мою молитву – дал мне спутницу жизни, жену Таню. У нас родился сын Тимофей. Сейчас мы живём в своей квартире в посёлке Чкаловское, что на Харьковщине. Я вижу здесь много заблудших душ, погрязших в алкоголе, наркотиках. И я таким был, знаю каково это. Стараюсь им проповедовать об Иисусе Христе, о той истинной и полной свободе, что можно получить чрез веру в Господа. Ни у меня, ни у моей жены нет родственников, только любящий Иисус Христос – утешение наше, пастырь наших душ. Когда я уже собирался умереть, Он дал мне жизнь. Хоть имеем сейчас некоторые материальные затруднения, но с Богом всё преодолеем. Слава Ему за всё!

подруга, якій було всього 23 роки. Був момент, коли у мене не було сил, щоб іти далі по житті. Але Бог дав вихід, який я побачила в щирій молитві до Спасителя. Переконуюся, що лише молитва допоможе пережити всі негаразди життя, допоможе не зламатися від тяжких випробувань. Переконуюся, що лише Господь зрозуміє і підтримає, як ніхто з людей. Бог бачить увесь твій біль і смуток твоєї душі і обов’язково допоможе тобі… За освітою я педагог-філолог, вже два роки працюю журналістом. Особливого досвіду не маю, тому дуже цікавлюся різними виданнями, особливо християнськими. Оксана Гудзь, вул. Польова, 6, с. Бутів, Лановецький р-н, Тернопільщина, 47443.

3. Мне 70 л., 10 лет верующая, член церкви ХВЕ. Господь даёт мне силы быть жизнерадостной, но все равно ощущаю одиночество, а также очень тяжело одной по хозяйству и на огороде. Хотела бы иметь общение с братом, соответственным мне по возрасту и вере, которому также трудно жить одному. Людмила Емельянова, ул. Пролетарская, 46, пос. Белый Колодязь, Волчанский р-н, Харьковская обл., 62540. Тел. 050-72-08-480.

ЧУДЕСНЕ ЗЦІЛЕННЯ

Свідчення В’ячеслава Бандура,

М

тел.: 067-29-51-300, 066-01-65-929.

оя дружина Ірина – щира християнка, я ж довший час свого життя був далекий від Бога. Я не заперечував тому, що вона відвідувала богослужіння однієї з місцевих церков, сам же я й думки не допускав, що настане час, і я сам (без супроводу дружини) прийду до тієї церкви (задовго до початку служіння). У 2005 р. моя дружина завагітніла. Одного ранку їй стало дуже зле. «Швидка допомога» доставила її в лікарню, де їй надали необхідну допомогу. Але їй ставало все гірше, вона вже не могла ходити ногами. Нажаль, дитина була втрачена, а життя дружини було під реальною загрозою смерті. Лікарі не знали, що робити: ні крапельниці, ні обезболюючі ліки – ніщо не допомагало. Їй ставало все гірше. Я стояв біля її ліжка, вона ж лежала пластом, а я не знав, як їй допомогти. Якби знав, хто міг їй допомогти, то заплатив би велику суму грошей, аби дружина встала. Але ні гроші (ніщо інше) не вирішувало проблеми. Я дивився на неї без надії. Раптом Іра сказала, що я можу їй допомогти. Я здивовано подивився на неї. «Сходи до церкви, нехай віруючі помоляться за мене, бо ти сам бачиш: мій стан такий, що ніщо й ніхто, крім Бога, мені не допоможе!» І хоч я тоді Бога не знав, але одразу пішов шукати ту церкву в місті (раніше я там ніколи не був). Я прийшов до дому молитви, коли там ще нікого не було. Почекав, доки прийшов служитель. Я йому пояснив ситуацію з моєю дружиною, членом їхньої церкви. Він обіцяв, що ось зараз буде шоста година (початок богослужіння), і вони одразу будуть молитися за її зцілення. Я не став чекати тієї молитви, а знову поспішив до дружини. Вона лежала без усіляких змін. Я сидів біля неї, обхопивши голову обома руками. Чи я вірив, що ось церква помолиться і дружина встане? Я за це не думав, я просто виконав прохання дружини (можливо її останнє прохання). Пройшло хвилин з двадцять, і раптом дружина рвучко підхопилася з ліжка. Вона сказала, що мовби рій бджіл вилетів з неї. Вона встала на свої ноги і сказала, що добре себе почуває. Лікарі перевірили її стан і наступного дня вона була вже вдома. Слава всемогутньому Богу! Звичайно, скептики можуть припустити, що вона спеціально прикинулася такою хворою, щоб на мене справити враження. Але такі речі неможливо підробити, я знаю свою дружину, я бачив якою вона була до чудесного зцілення і яка разюча зміна пройшла з нею після оздоровлення. Так само лікарі визнавали її тяжкий стан. Після цього я задумався про смисл свого життя і почав робити рішучі кроки віри до Бога. В найближчу неділю я разом з Іриною пішов до церкви, щоб подякувати Богові за її зцілення. До того випадку моєму розуму було закрито Слово Боже, хоч дружина мені казала про Бога, але я мовби нічого не чув. Після чуда зцілення мені реально розвиднилося – я став розуміти Слово Боже! Коли Ісус Христос після Свого воскресіння зайшов до учнів, які сиділи в замкненій кімнаті, то Він навіть не стукав, а чудесно з’явився посеред кімнати, бо знав, що вони навряд чи відчинять двері зі страху перед юдеями, які тоді переслідували учнів Ісуса (Ін. 20:19). Ось таким чудесним чином Господь зайшов й до храмини мого серця, зруйнувавши усі запори й замки. Тож як не служити такому чудесному Богу, Який мене порятував, витягнув з тінистого болота гріха і беззаконня. Я скрізь проповідую Слово Боже, славлю Бога і намагаюся свідчити про живого Господа Ісуса Христа, Який відповідає на молитви народу Свого.

ВЕРЕСЕНЬ - ГРУДЕНЬ 2011 р., №5-6

«ЖИВА НАДIЯ»

7

ЖИТИ Й ТРУДИТИСЯ В ІМ’Я ІСУСА ХРИСТА!

Ми живемо в Україні, але українців по цілому світі дуже багато. Така вже доля нашого багатостраждального народу, і в цьому так само є й суттєвий промисел Божий, щоб українці стали благословенням не тільки для свого краю, а й для інших народів, куди їх поселив Господь. Благословенням тому, що значна частина мігрантів з України – щирі християни, люди, котрі знають живого Бога і служать Йому. Найбільша українська діаспора християн проживає в США, з якою деякі церкви України (особливо її західного регіону) мають тісне спілкування. Після падіння так званої «залізної заслони» стало можливим приїжджати до України братам і сестрам по вірі з Заходу. Так, нещодавно Україну відвідав Микола Лещик, завідуючий місіонерським відділом Першої Української Церкви в Сакраменто (ст. пресвітер А. Гримайло). Він мав зустрічі з членами деяких церков Рівненщини, Полтавщини, Сумщини, Черкащини, Чернігівщини. Ось уривок з його проповіді в одній із церков Полтавщини*.

*з проповіді 24 вересня 2011 р. в церкві «Ковчег» смт Оржиця, Полтавщина.

В

ітаю вас, дорогі брати та сестри, любов’ю Господа нашого Ісуса Христа. Мир вам! Я щиро вдячний Богові і всім братам та сестрам, членам нашої церкви в Сакраменто, що благословили мене в дорогу – відвідати дорогих нашому серцю дітей Божих в Україні. Україна – велика країна, і мені потрібно дуже багато часу, щоб відвідати усіх тих друзів, з якими ми маємо спілкування, за кого молимося і кому допомагаємо. Буквально місяць тому я повернувся з поїздки до Канади, де мав чудові зустрічі з нашими братамислов’янами. Моя тітка в 1937 р. виїхала з України саме до Канади, тому мені особливо хотілося там побувати. А ще хотілося побачити ті місця, де багато років жив і трудився уродженець ваших місць, брат Іван Зінчик, якого тут усі знають як проповідника по радіо, по радіопередачі «Жива надія». У Лондоні (не плутаймо з Лондоном у Великобританії – ред.) мені розповідали за цього трударя – скільки він потрудився для свого народу! Лише Бог знає. Я знаю, що дуже багато людей прийшли до віри в Бога саме через цю радіопередачу. Вона звучала на території СРСР ще в ті роки, коли тут усіляко забороняли проповідь Слова Божого і саме ця програма була єдиним джерелом, в якому спрагнені серця могли черпати живу воду. Зараз часи змінилися, слава Господу! Бог широко відкрив двері для проповіді Євангелії і в Україні. Скільки наших братів, що поселилися в далекому краї, щиро молилися Богові, щоб цей час свободи настав для їхньої батьківщини! І він настав. Скільки віруючих, живучи далеко за кордоном від України, розуміючи труднощі, що переживають їхні брати по вірі в Україні, жертвують для них своїм часом, здоров’ям, фінансами! Вони стали великим благословенням для України – хоч були за тисячі кілометрів від неї. Чи не був у тому промисел Божий?! Вони служили собою для когось! Я дякую Богові за Україну, саме тут я робив перші кроки до Бога. Мовби це було недавно, а вже 37 років по милості Божій я проповідую Євангеліє. Я народився і зростав на Рівненщині, дякую моїм старшим братамнаставникам, які направляли мене до щирого служіння

К

Микола ЛЕЩИК

Богові. Я став проповідувати Євангелію, їздити по містах і селах з проповіддю Слова Божого. Особливо пам’ятні і дорогоцінні спогади про Черкащину, де я в молодості працював бригадиром по будівництву мосту через стрімку річку в селі Чаплинка, Лисянського р-ну. Тоді була критична ситуація і керівництво вирішувало: кого саме надіслати побудувати того моста, бо треба було до посівної вкластися з будівництвом. І вони згадали про бригаду віруючих. Бо ті – п’яниці, ті – недобросовісні, то хто ж краще зможе зробити? Кому ж можна довірити ще таку серйозну державну справу, як не “штундам” (нас тоді так називали атеїсти)? Вирішили, що краще, ніж християни, ніхто не побудує, тільки попередили нас, як приїде високе начальство перевіряти роботу, то щоб ми не казали, що віруючі, а вони нас до нагороди приставлять. Наша відповідь була рішучою й однозначною: «Ми віру в Бога не міняємо на ордени, ви краще нам заплатіть як слід, а грамотами та нагородами втішайтеся самі!» Господь там нас рясно благословив, і міст був побудований вчасно. Керівництво навіть нас не контролювало, бо довіряли. І Бог поклав мені на серце побудувати в тому селі Божий храм, бо я бачив там у цьому потребу. Мене підтримали керівники колгоспу і жителі села. Я привіз з Західної України рано навесні бригаду з 16-ьох віруючих братів. Я не буду зараз згадувати усі ті труднощі, яких було чимало під час будівництва, але до осені з Божою поміччю ми побудували для усього села чудовий храм. Усі трудилися безкоштовно! Ніхто й копійки не взяв за свою працю. Невіруючі жителі села казали, що ми не зможемо нічого тут побудувати, але то казали люди, а Ісус Христос казав інакше: «Я побудую церкву Мою, і ворота пекельні її не здолають!» (Мт.16:18). Приїжджали районні начальники, сказали, що в них ніде такого гарного будинку немає. День відкриття дому молитви став престольним святом для усього села. Сьогодні там є чудова церква, сподіваюся відвідати її нині… В Америці брати з нашої церкви довірили мені служіння на місіонерському полі, і я розумію високу відповідальність за довірене служіння, і мені особливо хочеться зробити щось добре для України, для братівмісіонерів, що тут трудяться. Я побачив: скільки тут є нужденних людей, як матеріально, а особливо – духовно. Якщо я живу краще, ніж мої земляки, тож чи не повинен вболівати за них? Я намагаюся й інших спонукувати, щоб вони приймали участь у цій благородній місії. Дехто тут каже, що то Америка допомагає Україні. Таке твердження

безпідставне. Просто так склалося, що в Америці живуть щирі українці, які люблять Україну, які й дітей навчають не лише української мови (у мене всі дев’ятеро дітей говорять щирою українською мовою), а головне: навчають любити свій нарід, жертвувати на благо ближньому, нужденному. Ми живемо в Америці, але ми ніколи не будемо американцями, ми – українці. Але де б ми не жили, головне не в цьому, а в тому, чи ми є щирими християнами, дітьми Божими? Чи керуємося ми в своєму житті волею Божою, чи нашими тілесними пожаданнями? Ось що повинно турбувати кожного віруючого, де б він не жив і ким би не був! У місті Сакраменто, де я живу нині, велика кількість слов’янських церков, є церкви, що мають по дві тисячі членів. У нашій Першій Українській Церкві понад 500 членів. І вони моляться за Україну, допомагають, хто чим може. Ми всі можемо щось робити для Господа, де б ми не проживали, тож не будьмо байдужими до праці на ниві Божій. Будьмо жертовними для Бога, для праці Божої. Якби Зінчик не жертвував, чи було б таке благовістя по радіо стільки десятків років? Можливо хтось нарікає на економічну скруту. Дорогі мої, ви не були, наприклад, в Мексиці, яка знаходиться поряд Америки, то там люди живуть набагато бідніше. Тому коли у вашій хаті є хліб, то ви не є бідні. Не нарікайте на Бога. Хочу дякувати Богу, що ми маємо все необхідне на прожиття і благочестя. А найголовніше – ми не є бідні, бо знаємо істинного Бога, Який нас назвав Своїми дітьми! Що може бути більш значущим у цьому житті, ніж бути й називатися дітьми Всевишнього Отця Небесного?! Чи не бідні справді ті, що мають усього вдосталь (маєтків, автомобілів, грошей, людської слави), але не мають головного: живої віри й живої надії, не мають спасіння, спокою для своєї душі, ті, які ще не прийняли Божу любов і гадки не мають – яка вона? Нині двері благодаті відкриті для всіх людей, хто ж увійде в спасіння? Господь бажає, щоб усі люди спаслися, і дав цей час тиші в Україні, щоб усім її жителям донести Добру Звістку про спасіння в Ісусі Христі. У домі мого батька збиралася церква в часи жорстокого гоніння християн від атеїстичної влади, я разом з батьками дещо пережив, і тому сьогодні (бачачи таку свободу для проповіді Євангелії, коли не приходять представники влади і не накладають величезних штрафів тільки за те, що в домі віруючі зібралися просто помолитися) нам варто трудитися для Бога і дякувати Йому. Сьогодні наших рідних не заарештовують і не відправляють до Сибіру, в табори. А скільки моїх ровесників залишилося без батьків, бо їх забрали в тюрму за віру в Бога! Тож якщо ми нині знехтуємо часом свободи, яку Бог дав, чи ж не будемо відповідальні перед Богом за це? Куди ми використали дорогоцінний час: на марноту, чи на діло Боже? Життя швидко минає, і я мовби нещодавно був молодий, а вже сивина повністю вкрила голову. І знову ж таки: якщо я зміг щось доброго зробити для людей, то це не моя заслуга – уся слава належить виключно Богові! Якби не Боже благословення, де б я був, і що б зробив? Дорогі друзі, як важливо у наших кроках віри до Бога не просто покаятися перед Богом, увірувати в Ісуса Христа, а важливо – встигнути вповні потрудитися для Господа та Божої слави. Нехай у цьому кожного з нас поблагословить Господь. Амінь.

«БЛАЖЕННІШЕ ВІДДАВАТИ, НІЖ БРАТИ!»

ожен християнин, який народжений духовно від Бога, добре знає цю Заповідь Ісуса Христа і тому має велике бажання йти і проповідувати Євангелію іншим людям – і словом, і ділом. Серед тих, хто йдуть на ниву Божу (приймають участь у місіонерських поїздках), є й молодь з нашої української церкви міста Кортланда (штат Нью-Йорк). Однією з перших наших місіонерських поїздок (у 2007 р.) була подорож до Аргентини, де головною нашою ціллю було будівництво церкви у селі, яке знаходиться у пустинній місцевості. Коли ми прилетіли в Buenos Aires, автобусом далі поїхали далеко на південь. Зупинились у домі одного місцевого священика, в якого дружина родом з України. Окрім будови, у нас була євангелізаційна праця з місцевими дітьми. У 2010 році багато молоді з нашої церкви взяли участь у поїздці до Гаїті. Ця поїздка стала великою школою для всіх її учасників, тому що ми всі зрозуміли, що значить бачити руку Божу в своєму житті. Було багато небезпечних моментів. Зокрема саме під час нашої поїздки в Гаїті, там відбувся всім відомий землетрус, під час якого загинуло багато людей. Бог чудесним чином зберіг життя всіх учасників нашої місії, хоч ми були в різних місцях. Після землетрусу Бог послав до нас чоловіка, який щасливо вивів нас з Гаїті. Бог показує, що Він всемогутній в контролі всякої ситуації, Він пильнує за своїми вибраними та береже їх за будь-яких складних обставин життя. Цього року, в серпні-місяці, відбулась ще одна місіонерська поїздка молоді нашої церкви до Африки, в країну Кенію, місто Кітале. До речі, зазначу, що у цьому місті є постійні місіонери з України (від християнської місії з Тернополя «Серце Допомоги»). Нашою ціллю була спільна праця з українськими місіонерами. В місті Кітале організовується медична клініка, де є можливість надати медичну допомогу бідним і

хворим людям і одночасно засвідчити їм про Христа та показати їм ділом, що клініка існує лише завдяки тому, що Ісус Христос дбає про них, і Бог вклав Свою любов у наші серця до бідних людей. Також ми працювали у сирітському будинку, де підготовляли кімнати, щоб прийняти туди більше дітей, які залишилися сиротами. У Кенії дуже багато праці на ниві Божій у багатьох напрямках: фізичної, медичної і також духовної праці. Хочу сказати, що всяка праця на ниві Божій, в ім’я Господа Ісуса Христа (фізична чи духовна) приносить мені велику радість і задоволення, які не зрівняти ні з чим тілесним. Я вірю, що ще багато буде праці для християн, які готові іти й робити те, що Бог хоче і чекає від кожного персонально. Вважаю, що слов’янам, які проживають в Америці, випала дуже Фото з сайту ТМІ «Серце Допомоги» благословенна частина: давати іншим в ім’я Ісуса Христа те, що ми отримали особисто від Отця нашого Небесного.

Peter Leshkiv, Cortland, NY.

«ЖИВА НАДIЯ»

8 УВАГА!

Слухайте християнську радіопередачу

«ЖИВА НАДІЯ»

щотижня, у понеділок, з 21 год. 30 хв. на першому каналі Українського Національного Радiо. Листи на радіопередачу надсилайте за адресою: Ненсi Іванівна Зiнчик, радіопередача «Жива Надiя», вул. Григорія Онискевича, 3, м. Київ, 03115, Україна. www.thewaytogod.org Пропонуємо Вам відвідати богослужіння християн в Полтавській області, що відбуваються ЩОНЕДІЛІ: смт. Білики Кобеляцького рну: з 1000, вул. Пристанційна, дім молитви; с. Березова Рудка Пирятинського р-ну: з 10-00, вул. Куйбишева, церква «Свята Трійця»; м. Гадяч: з 1000, вул. Вокзальна, 1А, дім молитви; м. Глобине: з 1000 та 1700, вул. Четверикова, 5, дім молитви; м. Глобине: з 10-00 і 18-00, вул. З. Космодем’янської, 5, дім молитви; м. Градизьк: з 14-00, вул. Проектна, 23, церква «Христа Спасителя»; м. Гребінка: з 1400, вул. Жовтнева, 52, церква «Жива Надія»; смт. Диканька: з 1400, РБК; м. Зіньків: з 1500, вул. Гоголя, 33, церква «Віфанія»; смт. Котельва: з 17-00, вул. Жовтнева, 208; м. Кременчук: з 900, вул. Маршала Жукова, 104, церква «Віфанія»; с. Кротенки Полтавського р-ну: з 14-00, вул. Центральна, церква «Голгофа»; м. Лохвиця: з 10-00, актова зала будинку дитячої та юнацької творчості; м. Лубни: з 1000, вул. Драгоманова, 33, церква «Ковчег»; смт Машівка: з 1000, вул. Нестерця, 8, Церква Христа Спасителя; м. Миргород: з 1000, вул. Гоголя, 159, церква «Жива Надія»; с. Новаки Лубенського р-ну: з 1500, приміщення колишньої школи, церква «Ковчег»; смт Нові Санжари: з 14-00, вул. Ветеринарна, 2, дім молитви; с. Оболонь Семенівського р-ну: з 1000, вул. Котляревського, 9А; с. Олександрівка Гребінківського р-ну: з 10-00, вул. Леніна, 40, церква «Ковчег»; м. Оржиця: з 900, вул. Леніна, 87, дім молитви, церква «Ковчег»; м. Полтава: з 1000, бульвар Б. Хмельницького, 19, (Зуп. «Вавілова»), церква «Нове Життя»; м. Пирятин: з 900, пл. Борців Революції, 16, церква «Жива Надія»; cмт Решетилівка: з 1000, вул. Горького, 105А, дім молитви; смт Семенівка: з 1300, вул. Чапаєва, 6, дім молитви; c. Ульяновка Гребінківського рну: з 900, церква «Ковчег»; м. Хорол: з 1300, вул. Крилова, 16, дім молитви; смт Чутове: з 10-00, вул. Комсомольська, 45, церква «Голос Спасителя»; м. Чорнухи: з 1000, вул. Сковороди, 11; дім молитви; смт Шишаки: з 1000, вул. Корніліча, 27, дім молитви.

Запрошуємо:

ВЕРЕСЕНЬ - ГРУДЕНЬ 2011 р., №5-6

Християнська радіопередача «Жива надія»

продовжує лунати в оселях України!

Б

агато наших читачів не лише знайомі з християнською радіопередачею «Жива надія» (яка вже багато років лунає на території України), а й завдяки проповідям Слова Божого, що транслюються через цю програму, познайомилися з Господом Ісусом Христом і зробили перші кроки до пізнання Божої правди. Цієї осені виповнилося десять років відколи «Жива Надія» виходить в ефір без її засновника, пастора Івана Зінчика (хоч його проповіді подеколи транслюються в аудіо-записах, які збереглися в архіві програми). Нижче читайте звернення до слухачів Ненсі Зінчик, доньки пастора Івана Зінчика і продовжувача справи, яку свого часу Господь доручив йому виконувати. *** Дорогі друзі, я вдячна Богові за можливість, що Бог нам дарував: продовжувати радіопередачу «Жива надія». Я знаю, що мій тато був би дуже радий, що ми продовжуємо проповідувати Слово Боже по всій Україні. Євангелія має силу докорінно змінювати життя кожної людини, яка в покаянні звертається в молитві до Господа Ісуса

Христа. Радіопередача «Жива надія» для мене – це, насамперед, значна відповідальність перед Богом за довірену мені справу проповіді Євангелії по радіо. Я вдячна Богові за привілей мати участь у такому важливому служінні. Я дуже радію, коли отримую листи від радіослухачів, що пишуть нам, як Бог оздоровив, укріпив або змінив на краще життя. Я дуже вдячна нашим радіослухачам за кожен лист, що ми отримали! Я отримую значне підкріплення в вірі через ваші відповіді. Я також щиро вдячна Богові за жертводавців (за вашу довіру і фінансову підтримку), завдяки чому може далі продовжуватися ця передача. Через офіс радіопередачі в Києві ми розсилаємо багато Євангелій, Біблій, іншої літератури, касет і СD з проповідями Слова Божого і християнськими піснями, через що слухачі і читачі отримують значну духовну підтримку. Я знаю, що Богові приємно, що таким чином ми дбаємо за людські душі. Коли Христос був на землі, то Він шукав одну загублену овечку. Зі свого боку ми також бажаємо нікого не обминути, а підкріпити кожну особу, яка звертається до нас за духовною

ІСУС ХРИСТОС – НАЙКРАЩИЙ ДРУГ! Свідчення Надії Петрової, вул. Кошового, 17, с. Прибузьке, Жовтневий р-н, Миколаївщина, 57280. Миру Божого, любові і рясного Божого благословення бажаю усім друзям, працівникам радіопередачі та газети в новому році. Особисто бажаю сестрі Ненсі донести труд вашого батька до кінця. Читаючи свідчення брата Івана Зінчика в його книжечці «Якщо не Бог, то хто ж?», відповідаєш своєму серцю: так, тільки Бог зберіг нам брата Зінчика, тільки Божа милість оберігала його в ті тяжкі часи в неволі. Бо тільки Господь знав наперед – скільки радості, скільки спасенних душ будуть надбані для Бога через проповіді Івана Зінчика по радіо. Так само милість Божа була і є і в моєму багатостраждальному житті. Мені зараз лише 46 років, а я вже удова, бо чоловік помер через те, що все життя пиячив. Не раз і не два Господь стукав до його серця, але горілка затьмарила його розум, і ворог через цю горілку так і не пустив його до покаяння. Він помер не на ліжку, а по дорозі до хати, в довідці про смерть лікарі написали: токсична дія самогону. Я нині думаю, що не страшно померти, а страшно померти без покаяння, не примирившись з Богом. Я дуже прошу вас, щоб в радіопередачі більше ставили касет, Увага: Редакція отримує листи з проханнями надсилати газету «Жива надія» по вказаних вами адресах своїм невіруючим знайомим, родичам. У зв’язку з неодноразовими претензіями від таких абонентів, редакція має прохання до читачів, які вболівають за духовний стан ближніх: будь-ласка, особисто надсилайте їм газету, що отримуєте від нас. Дякуємо за розуміння. Прохання до християн: Ми з радістю чекаємо ваші листи! Власне ця газета існує завдяки вашим листам, які періодично друкуються в газеті. Будь-ласка, надсилайте до редакції газети ваші свідчення, статті, роздуми, побажання, оповідання, вірші тощо. Краще в електронному вигляді – на електронну адресу. Якщо ж такої можливості нема, то пишіть звичайним листом (укр. чи рос. мовою – на ваш вибір). Так само ви би могли дуже допомогти, якщо б надіслали до редакції газети ексклюзивні свідчення членів вашої церкви (чи гостей) в аудіо- чи відео- форматі для подальшого редакційного опрацювання і публікації в християнських виданнях. Дякуємо за співпрацю. Важливо! Якщо ви надіслали листа до газети, то ваш лист може бути опублікований в газеті (з редакційною правкою) і з вашою адресою. Хіба що ви в листі вкажете, щоб не друкувати лист чи адресу.

Якщо Ви бажаєте отримувати газету поштою, то (попередньо!) надішліть до редакції газети (Андросову Г. М., вул. Колгоспна, 44, м. Миргород, Полтавська обл., 37600) грошовий електронний переказ (через поштове відділення), або поштові марки в конверті — для покриття витрат з пересилки газети. Так само ви можете перерахувати кошти через філію банку на картковий рахунок: Приват-Банк - картка № 6762 4620 5305 3135; (обов’язково перевірте, щоб набраний вами номер картки в банкоматі був на прізвище Андросова). Ви можете замовити один чи декілька екземплярів, або ж посилку 100 чи більше екз. (вкажіть кількість в графі «поштове повідомлення»). Мінімальна вартість одного відправлення газети (1 екз.) звичайною поштою складає 2,50 гр. Ціна відправлення залежить від ваги листа чи бандеролі. Якщо ви замовляєте декілька сотень екз. газет, прохання компенсувати витрати з друку газети (в середньому друк 1 екз. газети кошт. 0-29 гр.) Так само кожен бажаючий може отримати газету «Жива Надія» в електронному варіанті (починаючи з випуску №1, 2009 р). Якщо Ви хочете отримати газету на Ваш е-мейл, надішліть листа за адресою: giva.nadiya@gmail.com Любі читачі, ця газета друкується лише завдяки Вашим добровільним пожертвам! Якщо Ви вважаєте, що це видання корисне для читачів, наближає їх до пізнання Божої правди, то візьміть у цьому служінні посильну участь своїми коштами, пам’ятаючи слова Євангелії: «Кожен нехай дає, як постановив у серці своєму, не з жалем і не з примусу, бо Бог любить того, хто дає охоче» (2 Кор. 9:7).

допомогою. Доки Бог дарує нам сприятливий час і можливість, я заохочую вас зробити все, що тільки можемо, щоб ще більше людей пізнали нашого чудового Бога і Спасителя Ісуса Христа. Мій тато часто повторював, що на землі немає нічого важливішого, як перебувати в мирі з Богом і робити все те, що Він повелів нам чинити тут, на землі згідно Його волі, переданої нам на сторінках Святої Євангелії. Все, що ми маємо тут, ми скоро залишимо, тому ми мусимо пам’ятати, що тільки те, що ми зробили для Бога, воно завжди з нами буде. Дякуємо Богу, що доки ми тут, то ми маємо нагоду показати, донести і передати цю любов іншим людям, якою Господь Духом Святим наповнив наші серця. Бог любить нас такою любов’ю, що за кожного з нас віддав Свого Сина Єдинородного, щоб спасти нас від погибелі і дати життя вічне. О, це наш чудовий Бог! Як Його не любити і не хотіти служити Йому?! Знову дякую вам за «Живу надію», за вашу участь у цьому служінні. З любов’ю та повагою, Ненсі Зінчик.

молитов, де брат Зінчик звертається і закликає до покаяння людей, що пиячать. Вони не тільки грішать, а й знищують своє здоров’я, отруюють життя своїх рідних, знущаються з домашніх: дітей, жінки. В таких домах немає миру, спокою і любові. Такі сім’ї – нещасні. Такою нещасною сім’єю була й моя. Мало того, що чоловік безпробудно пиячив, а ще, будучи напідпитку, ставав буйним, часто знущався і бив мене. О, як я бажаю, щоб хоч одна душа сказала рішуче «Ні!» цьому зеленому змієві. Зупиніться, доки не пізно! Горілка несе смерть і вічну загибель! Якщо ви щиро прикличете на поміч Ісуса Христа, то ця поміч неодмінно прийде. Можливо ворог нашіптує, що вам вже занадто пізно, що ви – пропащі і нікому непотрібні. Не вірте дияволу! Ісус любить вас і пропонує Життя. Прийміть спасіння з Христових люблячих рук, припадіть з вірою до ніг Христа. Ці святі руки і ноги пробивали римськими цвяхами, щоб ти не був вже алкоголіком, а мав щасливе життя з вірою в своєму серці, щоб твоя сім’я (твоя жінка, діти) були щасливими. Не проміняй Ісуса Христа на пляшку смердючого самогону! Коли в 20-річному віці я виходила заміж, то ще не була віруючою, хоч і не відкидала віри в Бога. Але Бог вів мене через роки мого життя до духовного прозріння. Після перших пологів (народження сина) я пролежала в лікарні цілий місяць, прикутою до ліжка. Лікарям не було до мене діла. Я лежала на спині, кожен рух спричиняв мені неймовірний біль. Я писала записки мамі, щоб вона мене звідти забрала, мама плакала і не знала, що робити. Я не вірила, що Бог мене почує (ніхто мене не наставляв у вірі, і Євангелію я ніколи не читала), але повернулася до стіни (наскільки змогла) і весь свій біль з рясними сльозами вилила невидимому і невідомому Богові. Я не знала, чи Бог почув мене, але в годині 4-5 ранку в палату зайшов молодий чоловік-лікар високого зросту. Я запам’ятала його очі, що світилися добротою та любов’ю. Він сказав: «Не бійся, ти будеш ходити!», а черговому лікареві в пологовому відділенні докорив і попросив принести два простирадла, якими зв’язав мене в тому місці, де був розрив. Дівчата по кімнаті запитували мене, хто то був, але я не знала. Тепер я знаю, що то Бог послав Свого ангела на поміч мені. Ходити я починала, як мала дитина, крок за кроком. Потім у мене народилося ще двоє дівчаток. Роки йшли, я дедалі частіше зверталася до Бога в молитвах, особливо в час скорботи та горя. Бог тричі мене врозумляв через сни. По милості Божій в 30-річному віці я покаялася, знайшла своє щастя і любов у ніг Спасителя Ісуса Христа. Хто схоче зі мною спілкуватися, то мій моб. тел. такий: 095-52-93-411.

УВАГА! Якщо Ви маєте доступ до мережі Інтернет, то Ви можете прочитати газету «Жива Надія» в електронному варіанті (всі

ЖИВА НАДIЯ вересень - грудень 2011 р., №5-6

Газета (християнського змісту) друкується за рахунок добровільних пожертвувань і розповсюджується безкоштовно. Засновник газети: Церква християн віри Євангельської «Жива Надія», м. Миргород, Полтавська обл. Реєстраційне свідоцтво: ПЛ №386 від 20. 11. 2000. Віддруковано: ТОВ Вид. «Миргород», Зам. № 2702. Тираж 30 000 екз.

Редактор: Андросов Г. М. Тел.: 050-2813256; 067-1050282.

Email: giva.nadiya@gmail.com

випуски з 2009 р. в кольорі) на сайті: www.lifeinjesus.info (розділ: Преса) або ж на сайті: www.poltavaseminary.org.ua

*

*

*

*

*

Адреса редакції: Геннадій Миколайович Андросов, вул. Колгоспна, 44, м. Миргород, Полтавська обл., 37600, Україна  Ukraine. ***

Відповідальність за зміст надрукованого матеріалу несуть автори статей. Редакція залишає за собою право на редагування та скорочення тексту. Будьякі надіслані матеріали не рецензуються і не повертаються. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети. Думка редакції не завжди співпадає з думками авторів публікацій. Передрук статей та іншої інформації з обов’язковим посиланням на «Живу Надію».