Upp 2016 for web by Maryna Dorosh

УНІВЕРСАЛЬНА ПРОГРАМНА ПОСЛУГА: БАЛАНС ПОТРЕБ СУСПІЛЬСТВА ТА ІНДУСТРІЇ ГО « Тел е к р и т и к а »

Ки ї в

СПЕЦІАЛЬНИЙ

2 01 6

ЗВІТ

Спеціальний звіт

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії. Спеціальний звіт. – К., ГО «Телекритика», 2016. – 34 ст.

А В Т О Р И 2 0 1 6

Мар’яна Закусило Наталія Клітна Лілія Зінченко

Загальна редакція: Наталія Лигачова Діана Дуцик

Дизайн: Яна Добрянська Владислав Захаренко

Верстка: Микола Шиманський

Спеціальний звіт підготовлений громадською організацією «Телекритика» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Повну відповідальність за зміст несе ГО «Телекритика»; висновки й погляди, що були висловлені у звіті, не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

фото: pixabay.com

ГО «Телекритика» проаналізувала стан ринку, провела експертну дискусію на тему реформування універсальної програмної послуги (УПП) та склала «дорожню карту». Документ окреслює основні проблеми й недоліки поточного регулювання УПП, також у ньому вироблено рекомендації різним учасникам медіасфери щодо того, як змінити підходи до регулювання УПП та якими критеріями при цьому керуватися.

(с) ГО «Телекритика», 2016 (с) Яна Добрянська – дизайн

Громадська організація «Телекритика»

зміст Спеціальний звіт

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії

1 розділ

Дорожня кар та

2 розділ

Аналіз проблеми

2 0 1 6

Наталія К літна Універсальна програмна послуга в країнах ЄС Мар’яна Закусило Універсальна програмна послуга в українському законодавстві та в практиці Національної ради

3 розділ

Експер тне обговорення Владис лав Севрюков Григорій Шверк Андрій Мальчевський Ольга Большакова Федір Гречанінов Ігор Коваль Юрій Бойчук Андрій Сайчук Микола Фартушний Ольга Чорна Костянтин Грицак Олег Черниш Олександр Ільяшенко

Громадська організація «Телекритика»

розділ

Д О Р ОЖ Н Я К А Р ТА

2 0 1 6

ДОРОЖНЯ КАРТА

Спеціальний звіт

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії

« Д О Р О Ж Н Я КА РТА » Універсальній програмній послузі (УПП) виповнилося в Україні 10 років. За цей час ї ї визначення в законі залишалося незмінним. Станом на початок 2016 року стало очевидним, що нинішній склад УПП не влаштовує ані провайдерів програмної послуги, ані великих загальнонаціональних мовників, ані нішевих і супутникових мовників. Провайдери послідовно виступають за зменшення складу УПП. Великі телеканали захотіли мати можливість виходити з УПП, щоб починати працювати з провайдерами на комерційних умовах. Нішеві телеканали, які ніколи не входили до УПП, прагнуть рівних умов з гравцями, які входять до УПП. 4

Громадська організація «Телекритика»

розділ

Д О Р ОЖ Н Я К А Р ТА

2 0 1 6

ДОРОЖНЯ КАРТА

Спеціальний звіт

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії

Активна позиція гравців ринку призвела до появи законопроекту № 3504 «Про внесення змін до Закону України “Про телебачення і радіомовлення” (щодо уточнення умов розповсюдження програм телерадіоорганізацій у складі універсальної програмної послуги)», яким пропонується дати можливість приватним мовниками виходити зі складу УПП на окремих територіях, але лише в містах із населенням понад 50 тисяч осіб. До того ж нині в парламенті триває робота над законом «Про аудіовізуальні послуги», який згідно з Угодою про асоціацію з ЄС має бути ухвалено протягом двох років. УПП стане частиною цього документу, але поки що законопроект офіційно не зареєстровано. ГО «Телекритика» проаналізувала стан ринку, провела експертну дискусію на тему реформування універсальної програмної послуги та склала «дорожню карту». Документ окреслює основні проблеми й недоліки поточного регулювання УПП, також у ньому вироблено рекомендації різним учасникам медіасфери щодо того, як змінити підходи до регулювання УПП та якими критеріями при цьому керуватися.

Громадська організація «Телекритика»

розділ

Д О Р ОЖ Н Я К А Р ТА

Проблеми й недоліки поточного регулювання УПП:

● спрямованість УПП на захист інтересів телекомпаній, а не споживачів їхніх послуг; ● незадоволення різних сегментів телевізійного ринку поточним складом УПП; ● неможливість держави реалізувати свій обов’язок з регулювання плати споживачів за користування УПП; ● поширення УПП вик лючно на кабельних та IP T V-провайдерів.

2 0 1 6

ДОРОЖНЯ КАРТА

Спеціальний звіт

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії

Перешкоди на шляху їх вирішення:

● лобістські впливи різних сегментів телевізійного ринку; ● пасивність споживачів і незнання ними своїх прав.

Усім учасникам процесу (законодавцям, телевізійним каналам і групам, провайдерам програмної послуги, національному регулятору, Антимонопольному комітету, споживачам телевізійних послуг):

Рекомендації

● УПП має бути спрямована на захист інтересів споживачів, а не гравців ринку; ● головним критерієм включення телеканалу до УПП має стати суспільна значущість контенту; ● правила УПП мають періодично переглядатися, щоб враховувати нові обставини функціонування телевізійного ринку.

Громадська організація «Телекритика»

розділ

Д О Р ОЖ Н Я К А Р ТА

2 0 1 6

ДОРОЖНЯ КАРТА

Спеціальний звіт

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії

Верховній Раді України та профільному Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики:

● прискорити роботу над реєстрацією та ухваленням законопроекту «Про аудіовізуальні послуги»; ● забезпечити реформування складу УПП у два етапи: - на першому етапі (перехідному) склад УПП має залишатися ширшим; - на другому етапі (після вимкнення аналогового ефірного телебачення) УПП має стати мінімальним, а відносини приватних мовників і провайдерів – перейти в площину договірних; ● розглянути і врахувати такі критерії включення телеканалу до УПП: - суспільний інтерес (цьому критерію відповідає Суспільний мовник), - частка телеперегляду, - фінансування з державного або місцевого бюджету, - наявність контенту, адаптованого для людей з вадами слуху та людей з особливими потребами, - наявність програм мовами національних меншин, - наявність програм певної тематичної спрямованості (наприклад, дитячих, інформаційних, освітніх тощо), - наявність місцевих новин для територіальної громади; ● взяти за основу принцип технологічної нейтральності, згідно з яким УПП має стосуватися всіх видів провайдерів (але можливі винятки по місцевих і регіональних каналах в УПП для DTH та OTT-провайдерів); ● передбачити в законодавстві окреме регулювання провайдерів цифрового наземного телебачення (нині це ТОВ «Зеонбуд»), які фактично є операторами, а не провайдерами цифрових мереж; ● залишити в законодавстві регулювання державою плати за користування УПП, оскільки ціна на УПП має бути мінімальною, та забезпечити ефективні механізми реалізації цього обов’язку; ● розглянути можливість запровадження компенсації соціального навантаження УПП як провайдерам, так і мовникам, чи інших методів стимулювання галузі; ● розглянути можливість запровадження must-offer – зобов’язання мовника надати доступ операторові мережі платного ТБ до певних телерадіоканалів.

Громадська організація «Телекритика»

розділ

Д О Р ОЖ Н Я К А Р ТА

ДОРОЖНЯ КАРТА

Спеціальний звіт

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії

Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення:

● стати майданчиком, який збалансує інтереси різних гравців ринку і споживачів телевізійних послуг; ● з метою захисту прав споживачів посилити контроль за наданням провайдерами УПП для всіх своїх споживачів за мінімальною ціною;

2 0 1 6

● з метою захисту незахищених верств населення стимулювати провайдерів до формування окремих пакетів УПП за мінімальною ціною або за ціною підключення до мережі без подальшої абонплати (такими стимулами можуть бути знижки за ліцензійний збір тощо);

● розглянути можливість змін до Методики розрахунків розмірів ліцензійного збору щодо знижок для провайдерів, які формують окремі пакети УПП за мінімально ціною, та для мовників, які входять до УПП.

Кабінету Міністрів України:

Антимонопольному комітету України:

● з метою захисту прав споживачів телевізійних послуг посилити контроль за ціноутворенням провайдерами плати за користування УПП.

Громадська організація «Телекритика»

розділ

Д О Р ОЖ Н Я К А Р ТА

ДОРОЖНЯ КАРТА

Спеціальний звіт

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії

Провайдерам програмної послуги:

● об’єднатися та посилити саморегуляцію галузі з метою захисту інтересів своїх споживачів і протистояння незаконному втручанню або тиску місцевих органів влади; ● скоригувати свої стратегічні плани, враховуючи можливий перехід на договірні відносини з усіма приватними українськими телеканалами; ● доносити до своїх споживачів інформацію про те, що таке УПП, як вона формується, якою є її ціна;

2 0 1 6

● з метою захисту незахищених верств населення та як вияв соціальної відповідальності свого бізнесу сформувати окремі пакети УПП за мінімальною ціною або за ціною підключення до мережі без подальшої абонплати.

Телевізійним каналам і телевізійним групам:

● об’єднатися та посилити саморегуляцію галузі з метою захисту інтересів телеглядачів, забезпечення їх різноманітним контентом; ● скоригувати свої стратегічні плани, враховуючи можливий перехід на договірні відносини з провайдерами; ● збільшувати обсяги суспільно значущого контенту, програм різної тематичної спрямованості, програм для осіб з особливими потребами; ● розглянути можливість запуску інформаційної кампанії для споживачів про те, що таке УПП, як вона формується, якою є її ціна.

Громадська організація «Телекритика»

розділ

АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

Спеціальний звіт

АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії

2 0 1 6

УНІВЕРСАЛЬНА ПРОГРАМНА ПОСЛУГА В КРАЇНАХ ЄС

Must-carry досі залишається широко використовуваним інструментом державної політики в країнах Європейського союзу. Тому ї ї реформування в Україні насамперед повинно здійснюватися відповідно до європейських стандартів. Якими принципами керуються держави-члени ЄС при формуванні універсальної програмної послуги?

Наталія Клітна

З а к о н о д а вч і п і д в а л и н и існування must-carry

Наталія Клітна

Україна зробила свій вибір на користь європейських цінностей і взяла на себе зобов’язання перед Радою Європи у сфері розбудови інформаційного суспільства. До важливих зобов’язань у цьому контексті належить забезпечення відповідності нової редакції Закону України «Про телебачення і радіомовлення» стандартам Ради Європи та рекомендаціям її експертів 1.

Громадська організація «Телекритика»

розділ

АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

2 0 1 6

Спеціальний звіт

АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії

Нова редакція Закону про телебачення обговорюється експертним середовищем уже не один рік, і одним із найскладніших питань оновленої редакції документу, з точки зору досягнення балансу потреб суспільства та індустрії, виявилося визначення універсальної програмної послуги (must-carry*, УПП). Незважаючи на конвергенцію та розвиток сучасних цифрових технологій, must-carry досі залишається широко використовуваним інструментом державної політики в країнах Європейського союзу. Правила встановлення must-carry підпадають під юрисдикцію нормативно-правової бази ЄС у галузі електронних комунікацій і постійно перебувають у полі зору та прискіпливої уваги. Європейські стандарти щодо організації must-carry для цілей телерадіомовлення викладено в Директиві про універсальні послуги 2, якою визначається, що держави-члени можуть установлювати зобов’язання з розповсюдження радіо- чи телевізійної трансляції для громадськості. Відповідно до Директиви держави-члени повинні мати законні повноваження встановлювати певні зобов’язання, в разі коли значна кількість кінцевих користувачів таких мереж використовує їх як основний засіб отримання каналів радіо- й телемовлення, та якщо вони є необхідними для досягнення суспільного інтересу. Правила must-carry повинні бути пропорційними, зрозумілими і підлягати періодичному перегляду. Зобов’язання, накладені державою-членом, мають бути обґрунтованими, що означає, у разі необхідності, можливість ухвалення рішень щодо забезпечення пропорційної винагороди. Якщо на основі підрахунку собівартості національні регуляторні органи встановлюють, що на підприємство покладено несправедливий тягар, держави-члени, на вимогу призначеного підприємства, вирішують запровадити механізм компенсації визначеної собівартості на прозорих умовах з державних фондів та/або розділити собівартість зобов’язань щодо універсальної послуги між провайдерами електронних комунікаційних мереж та послуг. Відповідно до Директиви, «такі зобов’язання не розглядатимуться як антиконкурентні per se за умови, що їх застосовуватимуть прозорим, недискримінаційним і нейтральним чином з огляду на конкуренцію та вони не будуть обтяжливими більш ніж це необхідно для такої універсальної послуги, визначеної відповідною державою-членом». Нормативно-правову базу регулювання must-carry у країнах ЄС доповнюють Рішення Європейського Суду щодо розгляду справ про порушення окремими країнами ЄС спеціальних положень Директиви. Останні справи * Must-carry може бути визначено як обов’язок, що покладається державою на мережу оператора телекомунікацій розповсюджувати (тобто зробити доступним для своїх користувачів) певні радіо- та/або телевізійні канали.

пов’язані із заходами, вжитими Європейською Комісією проти Бельгії 2011 року (для ситуації у Брюссельському столичному регіоні, щодо калькуляції тарифів і «несправедливого тягаря» 3) та проти Німеччини 2008 року (для ситуації у землі Нижня Саксонія, щодо принципу пропорційності 4).

Must-car ry та must- of fer у європейській практиці Практику застосування правил must-carry для операторів, провайдерів телекомунікацій і телеканалів у Європі досліджував Жан-Франсуа Фурнемон (Furnémont), партнер-засновник Wagner-Hatfield, незалежної консалтингової фірми у державних справах, політики і регулювання, в травні 2015 року 5. Дослідження проводилося на замовлення Бюро представника ОБСЄ з питань свободи засобів масової інформації, для Уряду Колишньої Югославської Республіки Македонія. У своєму огляді пан Фурнемон зазначив, що останнім часом дотримання балансу сил на аудіовізуальному ринку змінилося. Тому концепцію must-carry, яка раніше полягала в необхідності захисту мовників від зловживання ринковою владою провайдерами або операторами мереж, актуально розглядати разом із обов’язком must-offer*, що покладається на мовників. Це пов’язано з тим, що деякі з мовників виставляли такі обов’язкові умови для провайдерів, які неможливо було виконати. Для умов України до must-offer можна віднести вимогу чинного Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (п. 9 ст. 39) про необов’язковість укладення угоди між провайдером та мовником на використання телепрограм, які входять до складу універсальної програмної послуги. Однак в огляді пана Фурнемона зазначено, що «на відміну від must-carry питання mustoffer не регулюється на рівні ЄС і залишається повністю в компетенції держав-членів, тому що це виходить за рамки нормативної бази в галузі електронних комунікацій, а також за рамки Директиви аудіовізуальних медіа-послуг (AVMSD)». Пан Фурнемон з посиланням на доповідь Європейської аудіовізуальної обсерваторії узагальнив поточні вимоги щодо must-carry та must-offer у країнах ЄС. Результати наведено в таблиці: * Must-offer — це дзеркальне відображення вимог must-carry: а саме зобов’язання мовника надати доступ операторові мережі платного ТБ до певних радіо- та/або телевізійних каналів, які оператор бажає розповсюджувати за допомогою своєї мережі. Як і положення must-carry, must-offer може (але не обов’язково) додатково визначати економічні умови, за яких надаватиметься доступ до каналу (безоплатно, з певною компенсацією тощо).

Громадська організація «Телекритика»

розділ

АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

2 0 1 6

Спеціальний звіт

АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії

Вимоги щодо must-carry і must-offer у країнах ЄС Must-carry cуспільне мовлення

Must-carry інші мовники

Must-offer cуспільне мовлення

Must-offer інші мовники

Австрія

Так

Ні

Бельгія Французька

Так

Так (місцеве ТБ)

Ні

Бельгія Фламандська

Так

Ні

Кіпр

Ні

Чеська Республіка

Так

Так (місцеве ТБ)

Ні

Данія

Так

Ні

Естонія

Так

Ні

Фінляндія

Так

Ні

Франція

Так

Так (місцеве ТБ)

Так

Ні

Німеччина

Так

Ні

Греція

Ні

Угорщина

Так

Так (місцеве ТБ)

Так

Ірландія

Так

Ісландія

Так

Італія

Ні

Так (місцеве ТБ)

Так

Ні

Литва

Так

Ні

Мальта

Так

Польща

Так

Румунія

Так

Ні

Словенія

Так

Ні

Іспанія

Ні

Так

Швейцарія

Так

Ні

Швеція

Так

Ні

Велика Британія

Так

Країна

Джерело даних: Фурнемон Ж.Ф. «Практичний досвід стосовно правил must-carry та must-offer для операторів кабельного ТБ і мовників»

Громадська організація «Телекритика»

розділ

АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

2 0 1 6

Спеціальний звіт

АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії

Загалом, у 20 з 24 відібраних для звіту країн ЄС must-carry є поширеним правилом. У більшості випадків зиск від must-carry отримують суспільні мовники, основною метою діяльності яких є задоволення інформаційних потреб суспільства, а не отримання прибутку, на відміну від приватних мовників. Для сприяння різноманітності пропозицій глядачеві в 13 країнах ЄС правилами mustcarry передбачено можливість включення також і інших мовників. Трапляються навіть випадки включення до must-carry значної кількості закордонних каналів (Швейцарія), що пояснюється відсутністю в державі національних приватних мовників. 10 країн ЄС із наведених у звіті разом із must-carry застосовують обов’язок must-offer. Для країн Європи must-offer стає все більш поширеним поряд із must-carry.

Досвід східноєвропейських країн За типом прийому телевізійного сигналу та кількістю населення найбільш подібною до України є Польща, де кабельним телебаченням охоплено близько 6 млн (40-45%) домогосподарств. Основним джерелом прийому сигналів телеканалів є ефірне ТБ (цифрове, оскільки Польща вчасно перейшла з аналога на цифру), кабель поступається, а IPTV поки розвинене слабо. З 2011 року must-carry в Польщі 6 включає в себе сім телеканалів: два загальнонаціональні телеканали суспільного мовника Telewizja Polska S.A. – TVP1 і TVP2, один регіональний телеканал суспільного мовлення (що також належить Telewizja Polska S.A.), а також чотири загальнонаціональні комерційні мовники, які в минулому володіли ліцензіями на аналогове ефірне мовлення: Polsat, TVN, TV4 і TV Puls.

Нині в Польщі розглядається можливість внесення зміни до законодавства і скорочення кількості телеканалів, які включені до mustcarry з семи до двох каналів суспільного мовлення TVP1 і TVP2 7. Цікавим для України може бути й досвід Латвії. За словами директорки Латвійської асоціації електронних комунікацій Інеси Александрової, до складу must-carry Латвії включено п’ять телеканалів: два канали суспільного мовлення (LTV1 та LTV7) і три комерційних тематичного спрямування. Серед комерційних: RE TV – телеканал, створений регіональними телекомпаніями, Riga 24 – інформаційно-розважальний канал, Sportacentrs – телеканал, що транслює місцеві спортивні заходи. У Латвії правило must-carry охоплює лише кабельні мережі й перший некодований мультиплекс ефірного цифрового мовлення. Оплата за розповсюдження в ефірі двох суспільних мовників здійснюється за рахунок державного бюджету. Решта три канали отримують своєрідну державну субсидію – через державне замовлення на створення певних передач. До DTH-платформи Viasat (оператор супутникового телебачення), який працює в Латвії, mustcarry не застосовується. За даними Латвійської асоціації електронних комунікацій, кабельне телебачення в Латвії охоплює близько 27% домогосподарств, без урахування користувачів послуг IPTV Lattelecom. На думку Інес А лександрової, суспільний інтерес для каналів must-carry Латвії визначається Національною стратегією розвитку ЗМІ. «Згідно з цим док ументом пріоритет у видачі ліцензій на мовлення отримують ті, хто транслює передачі переважно державною мовою та мають більшу частк у власного продукту. Дуже важливою складовою вимог до телекомпанії є прозорість її власника», – зазначила вона.

Досвід європейських країн зі складною нормативноправовою базою Жан-Франсуа Фурнемон у своєму огляді, який ми цитували вище, наводить приклади регулювання must-carry та/або mustoffer у кількох країнах зі складною нормативною базою регулювання. Серед них – дві країни з домінуванням кабельного типу прийому телебачення (Бельгія, Швейцарія) та дві – з наявністю вимог щодо must-carry та must-offer для громадських та інших мовників (Ісландія, Ірландія). Європейський досвід демонструє різноманітність регуляторних підходів у визначенні must-carr y. Головною є лише вимога їх відповідності критеріям і принципам, які встановлено Директивою про універсальні послуги. Далі ми проаналізуємо ці критерії на прикладі наведених в огляді пана Фурнемона країн.

Громадська організація «Телекритика»

розділ

АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

2 0 1 6

Спеціальний звіт

АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії

Узагальнення нормативної бази деяких країн ЄС Франкомовний регіон Бельгії

Фламандський регіон Бельгії

Швейцарія

Ісландія

Ірландія

Так

Must-carry для приватних мовників

Так, але лише в теорії

Національні приватні мовники відсутні

Так

Must-carry для місцевих мовників

Так (по 1 каналу на місцевість)

Так

Ні

Так, якщо мережі належить більше 25% ринку

Так, якщо обслуговує більше 100 домогосподарств

Так, якщо обслуговує певну частку користувачів

Так, якщо обслуговує значну частину користувачів

Ні

Так, якщо мережі належить більше 25% ринку

Так, але не такі жорсткі, як для КАТБ та IPTV

Так, якщо обслуговує певну частку користувачів

Так, якщо обслуговує значну частину користувачів

Must-carry в мережах IPTV

Так, якщо мережі належить більше 25% ринку

Так, якщо обслуговує більше 100 домогосподарств

Так, якщо обслуговує певну частку користувачів

Так, якщо обслуговує значну частину користувачів

Must-carry в супутникових мережах

Так, якщо мережі належить більше 25% ринку, але лише в теорії

Так, якщо мережі належить більше 25% ринку

Ні

Так, якщо обслуговує певну частку користувачів

Так, якщо обслуговує значну частину користувачів

Must-offer для громадських мовників

Ні

Так

Must-offer для приватних мовників

Ні

Так

Must-offer для місцевих мовників

Так

Ні

Так

Ні

Так, але лише по відношенню до місцевих мовників

Так

Так, часткове

Must-carry для громадських мовників

Must-carry для інших видів мовників Must-carry в мережах кабельного ТБ

Must-carry в ефірних мережах

Регулювання видатків на розповсюдження

Громадська організація «Телекритика»

розділ

АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

1. В и з н ач е н н я с у с п і л ь н о г о інтересу

Спеціальний звіт

АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії

При визначенні суспільного інтересу має значення мета діяльності телекомпаній: must-carry завжди стосується громадських мовників. Якщо до must-carry включено приватних мовників, то «це повинно пояснюватись інтересами громадськості, при цьому вони повинні бути чітко обговорені», – зазначає у висновках до звіту пан Фурнемон.

2 0 1 6

Франкомовний регіон Бельгії

До must-carry входять громадські та місцеві мовники. Теоретично до must-carry можуть бути включені і приватні мовники, але за умови укладення ними з урядом конвенції, згідно з якою вони: ● приділятимуть частину ефірного часу культурній спадщині регіону; ● щодня виділятимуть певну частину ефірного часу для прем’єрних програм; ● щодня випускатимуть щонайменше один випуск новин; ● інвестуватимуть не менше 24% прибутку у виробництво місцевої аудіовізуальної продукції; ● колектив телекомпанії становитиме не більше 60 осіб. Втім, з огляду на ці жорсткі вимоги, досі жоден приватний мовник не скористався такою нагодою.

Фламандський регіон Бельгії

Крім громадських і місцевих мовників, за рекомендацією регуляторного органу до must-carry можуть бути включені інші мовники за таких умов: ● трансляція повної новинної програми, яку випускає власна редакційна команда, що складається переважно з професійних журналістів; ● показ різноманітного та мультикультурного контенту (інформаційних і культурних програм), у тому числі певний відсоток (визначений урядом) програм голландською мовою; ● субтитрування певного відсотка (визначеного урядом) програм для осіб з вадами слуху. Втім, досі жоден несуспільний мовник не увійшов до mustcarry.

Швейцарія

До громадських мовників у складі must-carry додаються ліцензовані мовники, що уклали з урядом конвенцію, тобто місцеві мовники на відповідних територіях (по одному каналу на регіон), а також – у проводових мережах – закордонні мовники, «зважаючи на їхню освітню та культурну цінність і внесок у свободу думки». Іноземні мовники в must-carry мають також відповідати низці умов: ● мовити однією з національних мов Швейцарії; ● приділяти значну увагу соціальному, політичному, економічному, культурному та освітньому аспектам; ● відводити значну частку ефірного часу під витвори кіномистецтва;

Громадська організація «Телекритика»

розділ

АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

● виконувати просвітницьку місію;

2 0 1 6

Спеціальний звіт

АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії

● включати до структури мовлення програми для молоді, людей похилого віку та осіб із вадами органів сприйняття; ● регулярно транслювати передачі вітчизняного виробництва або присвячені Швейцарії. У перелік must-carry для проводових мереж можна також додати канал за запитом відповідного мовника «на певний період» і «на певній території», якщо: ● програмна послуга значно впливає на виконання умов мандату згідно з Конституцією; ● мовлення виконується провайдером телекомунікаційних послуг за рахунок наявних потужностей та фінансів.

Ісландія

За даними пана Фурнемона, вимоги must-carry встановлює уряд країни. «Всі мовники, що підпадають під юрисдикцію Ісландії, за винятком телемагазинів, входять до переліку must-carry. Але, якщо кількість таких каналів займає більше третини потужностей мережі, пріоритет надається громадському мовленню та каналам із більшою аудиторією».

Ірландія

В Ірландії до must-carry входять два канали суспільного мовлення, суспільний телеканал, що мовить ірландською мовою, парламентський телеканал і канал ірландських фільмів. Також до must-carry включені два приватні мовники, що уклали угоду з регуляторним органом. Відповідно до цих угод приватні мовники зобов’язані: ● висвітлювати події, що цікавлять і хвилюють суспільство, враховувати необхідність підтримання миру та порозуміння на всій території острова Ірландія; гарантувати, що контент каналів відображатиме різноманітні культурні аспекти населення острова Ірландія, та з повагою ставитись до тих аспектів, що відрізняють культуру острова, насамперед до ірландської мови; ● підтримувати демократичні цінності відповідно до Конституції, особливо право на свободу слова; ● визнавати необхідність інформування громадськості та розуміння цінностей і традицій інших країн, передусім інших країн-членів; ● включати до структури достатню кількість випусків новин та програм, присвячених поточним подіям.

2 . В и з н ач е н н я з н ач н о ї к і л ь к о с т і к о р и с т у в ач і в Визначення мереж, котрих стосуватимуться вимоги mustcarry, має ґрунтуватися на дотриманні вимоги Директиви про значну кількість кінцевих користувачів, що послуговуються цими мережами як основним засобом отримання каналів радіой телемовлення. На практиці національні критерії дотримання цього принципу Директиви можуть відрізнятися.

Франкомовний регіон Бельгії

Оператори кабельного ТБ були майже монополістами, але останнім часом ринок платного ТБ змінився за рахунок появи технології IPTV, тому наразі вимоги must-carry стосуються операторів проводових мереж (кабельних та IPTV). «Ця “біль-

Громадська організація «Телекритика»

розділ

АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

шість” визначається профільним органом влади (CSA), згідно з вимогами котрого must-carry стосується всіх мереж із ринковою часткою більшою за 25%. Щороку CSA оцінює поточну ситуацію на ринку й вирішує, які мережі виконуватимуть вимоги must-carry».

Спеціальний звіт

АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії

До ефірних частот must-carry не має відношення. До супутникових платформ вимоги теоретичні, з урахуванням гегемонії операторів кабельного ТБ та IPTV. У Фламандському регіоні Бельгії вимоги must-carr y обов’язкові для виконання мережами, «котрі є основним засобом отримання радіо- і телевізійних трансляцій для більшості кінцевих користувачів». «Ця “більшість” визначається кожні три роки урядом відповідно до рекомендацій регуляторного органу влади (VRM). Як і у Франкомовному регіоні, основним критерієм відбору є частка ринк у мережі, що повинна бути більшою за 25%».

Швейцарія

Must-carry у Швейцарії для різних мереж відрізняються (проводових – кабельних і IPTV – та ефірних). «Вимоги до проводових мереж є більш жорсткими, а ось супутникових платформ mustcarry взагалі не стосуються. Але вимоги must-carry є обов’язковими для кабельних мереж, котрі обслуговують щонайменше 100 домогосподарств».

Ісландія

В Ісландії вимоги must-carry стосуються всіх мереж, тому що «значна частина користувачів у країні чи певному регіоні використовує певні електронні комунікаційні мережі для доступу до телевізійних сигналів».

Ірландія

Кількість визначається урядом відповідно до рекомендацій регуляторного органу і стосується операторів мереж, котрі використовуються в якості основного способу отримання телевізійних програм.

2 0 1 6

Фламандський регіон Бельгії

3. Видатки на розповсюдження Видатки на розпов сюдження програм must-car r y дов олі час то регулюються повніс тю або час тков о. При регулюв анні видатків на розпов сюдження необхідно враховув ати кількіс ть телекана лів, що входять до переліку must-car r y, та якіс ть пос луг. Ж ан-Франсуа Фурнемон ра дить уникати ризику виникнення фінансов ого тягаря, враховуючи, що такий тягар може бути перенесений на кінцев ого спожив ача при з більшенні в артос ті пос луг операторів телекомунікацій.

4 . Об ґр у н т о в а н і с т ь і пропорційність Вимоги must-carr y повинні бути обґрунтованими та пропорційними. У Швейцарії кількість каналів у переліку mustcarr y не має перевищувати 30. Ісландія обмежила кількість каналів must-carr y через потужність мережі: «Якщо кількість каналів must-carr y займає понад третину потужностей мережі, пріоритет надається громадському мовникові та каналам із більшою аудиторією».

Громадська організація «Телекритика»

розділ

АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

Спеціальний звіт

АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії

Висновки Загалом, європейська практика свідчить про те, що необачно буде враховувати думку представників лише одного сегменту телевізійного ринку: мовників чи провайдерів. Сьогодні деякі вітчизняні мовники, відчувши свою ринкову перевагу, хочуть відмовитися від втручання держави в їхні стосунки з операторами, провайдерами телекомунікацій. Інші мовники, навпаки, прагнуть потрапити до must-carry. Кабельники ж виступають за те, щоб must-carry не була надмірною. При цьому всі ці позиції завжди можуть змінитися відповідно до кон’юнктури ринку. У такому випадку універсальна програмна послуга в подальшому може стати постійним джерелом суперечок між мовниками, провайдерами і регулятором.

2 0 1 6

Враховуючи те, що кількість кабельних домогосподарств України не забезпечує доступом до сигналу телерадіокомпаній переважну більшість користувачів (лише близько 35%), з огляду на бурхливий розвиток новітніх технологій ОТТ й IPTV, найбільш збалансованою моделлю must-carry для України може вважатися включення до її складу лише суспільного, державного мовлення та телепрограм мовників, які фінансуються з бюджетів місцевих територіальних громад. Такий обов’язок варто встановити до всіх провайдерів, незалежно від технології розповсюдження.

Цифрові технології змінюють традиційний світ медіа, і головним у визначенні must-carry повинно стати не забезпечення ринкових ризиків окремих груп інформаційних суб’єктів, а саме захист інтересів держави і надання пріоритету суспільному інтересу. ●

Перелік посилань: 1. Резолюція 1466 (2005) ПАРЄ «Про виконання обов’язків та зобов’язань Україною» від 5 жовтня 2005 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/994_611 2. Директива 2002/22/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 7 березня 2002 р. про універсальні послуги та права користувачів стосовно електронних мереж зв’язку і послуг // http://www.nkrzi.gov.ua/images/ upload /58/19/6ad521f49a3af8c4642834474a790eac.pdf 3. InfoCuria – Case-law of the Court of Justice. C-222/08 – Commission v Belgium // http://curia.europa.eu/ juris/liste.jsf?language=en&num=C-222%2F08 4. InfoCuria – Case-law of the Court of Justice. C-336/07 – Kabel Deutschland Vertrieb und Service // http://curia. europa.eu/juris/liste.jsf?language=en&num=C-336/07 5. «Практичний досвід стосовно правил must-carry та must-offer для операторів кабельного ТБ і мовників» // http://www.osce.org/fom/162736?download=true 6. Pęk Małgorzata. Poland: New Regime of Must-carry / Must-offer // IRIS Legal Observations of the European Audiovisual Observatory. – IRIS 2011-10:1/35. – http://merlin.obs.coe.int/iris/2011/10/article35.en.html 7. Dziadul Chris. Poland eyes must-carry change // Broadband TV News. – 7 квітня 2015 р. – http://www. broadbandtvnews.com/2015/04/07/poland-eyes-must-carry-change/

Громадська організація «Телекритика»

розділ

АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

Спеціальний звіт

АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії

УНІВЕРСАЛЬНА ПРОГРАМНА П О С Л У ГА

2 0 1 6

В УКРАЇНСЬКОМУ

ЗАКОНОДАВСТВІ ТА В П РА КТИ Ц І НАЦІОНАЛЬНОЇ РАДИ У січні 2016 року виповнилося 10 років існуванню універсальної програмної послуги в Україні. Як регулюється УПП українським законодавством і Нацрадою, які зміни відбулися за цей час і що потрібно змінити далі?

Мар’яна Закусило

Поява УПП

Мар’яна Закусило

Термін «універсальна програмна послуга» (УПП) з’явився в законі «Про телебачення та радіомовлення» у 2006 році 1 й відтоді незмінний 2 і сформульований таким чином: «універсальна програмна послуга – обов’язкове забезпечення абонентам можливості перегляду пакета програм у складі програм телерадіоорганізацій, які відповідно до ліцензій здійснюють наземне ефірне мовлення на території розташування відповідної багатоканальної телемережі, за винятком випадків застосування абонентами індивідуальних приймальних приладів або систем».

Громадська організація «Телекритика»

розділ

АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

2 0 1 6

Спеціальний звіт

АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії

Обставини появи УПП та її законодавче визначення були обумовлені інтересами великих ефірних мовників, які хотіли гарантованого і безкоштовного потрапляння в кабельні мережі. Адже до запровадження УПП великі загальнонаціональні канали змушені були оплачувати кабельним операторам поширення в їхніх мережах, а крім того провайдери з власної ініціативи (наприклад, якщо не досягли згоди щодо фінансових умов) чи під тиском органів влади могли в будь-який момент видалити канал зі своєї мережі, таким чином звузивши аудиторію мовника. «Давайте згадаємо, звідки з’явилася УПП. 2006 рік – шалені платежі мовників провайдерам, у тому числі “Волі-кабель”», – пригадала на одному з тематичних круглих столів керівник Центру адвокації та лобіювання Незалежної асоціації телерадіомовників Ольга Большакова. Гравці ринку називають автором ідеї УПП в чинній редакції закону Сергія Созановського – на той час члена правління, а згодом і голову правління телеканалу «Інтер». Таким чином, з 2006 року до УПП увійшли ефірні аналогові телеканали – як загальнонаціональні, так і регіональні й місцеві. У кожному населеному пункті склад УПП відрізнявся – залежно від кількості доступних в ефірі мовників. У великих містах це близько двох десятків телеканалів, у глухих райцентрах – два-три. Тоді ж Національна рада з питань телебачення і радіомовлення прирівняла до рівня універсальної програмної послуги новостворений супутниковий парламентський телеканал «Рада», зобов’язуючи своїми рішеннями провайдерів включати «Раду» до обов’язкового пакету каналів. Президент компанії «Воля» Сергій Бойко стверджує, що вже тоді, у 2006-му, в зацікавлених осіб виникла ідея створити монопольного провайдера (згодом це вилилося в появу «Зеонбуду»), якому всі мовники мали б платити за розповсюдження сигналу. Натомість мовникам пообіцяли, що вони не будуть платити іншим провайдерам і гарантовано потраплять в їхні пакети.

Зміни складу УПП за рішенням Нацради У 2012 році відбулося розширення УПП, хоча закон залишався незмінним. 11 липня 2012 року Нацрада рішенням № 1033 додатково включила до УПП телеканали, які отримали ліцензії на цифрове мовлення в стандарті DVB-T2 в чотирьох мультиплексах «Зеонбуду». Але через півтора місяці, 29 серпня 2012 року, регулятор скасував це рішення і затвердив рішенням № 1260 новий документ – «Правила формування програмної послуги в пакетах програм провайдера програмної послуги». У ньому йшлося, що провайдери мають формувати програмну послугу відповідно до Плану розвитку націо-

нального телерадіоінформаційного простору, що до УПП мають входити всі телеканали, які здійснюють наземне ефірне мовлення, і що в перехідний період від аналогового до цифрового мовлення склад УПП включає програми телерадіоорганізацій, які здійснюють аналогове та/або цифрове мовлення. При цьому ніякого громадського обговорення проекту Правил формування програмної послуги, як це передбачає процедура ухвалення регуляторних актів, не було. Незважаючи на це, 24 вересня 2012 року Міністерство юстиції зареєструвало цей документ, хоча кабельники та супутникові канали просили цього не робити, вважаючи ухвалені Нацрадою нововведення дискримінаційними. Як приймалося рішення Нацради № 1260, детально аналізував на порталі ГО «Телекритика» медіаюрист Юрій Крайняк 3, 4, 5. Таким чином, усі цифрові телеканали стали обов’язковими для ретрансляції в мережах провайдерів, а склад УПП в кожному місті збільшився щонайменше до 32 каналів. На додачу до цифрових каналів до УПП продовжували входити й аналогові телеканали, які не отримали цифрових ліцензій. Тобто, приміром, в Одесі УПП налічувала 42 телеканали. У Нацраді не приховували, що УПП розширювалося в інтересах мовників, які за рік до того виграли цифровий конкурс на місця в мультиплексах, провайдером яких стала компанія «Зеонбуд». Для них це мало стати своєрідною компенсацією за кабальні умови розповсюдження в мережі «Зеонбуду» з його величезними тарифами. Розширена УПП діяла понад два роки. Новий склад Нацради, зважаючи на неодноразові звернення індустрії, вирішив переглянути це питання. І 6 листопада 2014 року скасував рішення № 1260 про затвердження Правил формування програмної послуги. Нове рішення набуло чинності з 1 січня 2015 року. 22 січня 2015 року регулятор додатково розтлумачив, що до УПП входять лише ефірні аналогові телеканали.

Інші вимоги законодавства щодо УПП Крім самого терміну «універсальна програмна послуга» закон «Про телебачення і радіомовлення» містить ще деякі вимоги до неї. Відповідно до статті 39, провайдер зобов’язаний забезпечити всім абонентам можливість отримання програм УПП та включити такі програми до всіх пакетів програм. Тобто фактично окремий пакет УПП не вимагається. З іншого боку, розмір плати за користування УПП підлягає державному регулюванню, тоді як абонплату за різні пакети програм та інші послуги провайдери визначають самостійно. Яким чином держава може регулювати УПП, яка не надається окремим пакетом, а входить до пакетів інших програм – це велике питання.

Громадська організація «Телекритика»

розділ

АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

2 0 1 6

Спеціальний звіт

АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії

На практиці відбувається формування провайдерами так званих «соціальних пакетів», до яких крім УПП входить ще низка українських каналів. Такі пакети провайдерами мають надаватися за найменшою ціною, а Антимонопольний комітет України часом висловлює свої застереження щодо необґрунтованого підвищення тарифів на «соціальний пакет». В історії АМКУ було кілька справ щодо тарифів компанії «Воля-кабель». У 2008 році відомство навіть оштрафувало «Волю-кабель» і два пов’язані з нею підприємства за завищені ціни. Втім, «Воля» оскаржила ці рішення АМКУ та за два роки судових розглядів у трьох інстанціях відбилася від штрафу. Цей процес довів, що тарифи провайдерів насправді відрегулювати неможливо. До речі, зараз найменший пакет «Волі» в Києві, який налічує 56 каналів, коштує 52,9 грн на місяць.

Га л у з е в і і д е ї з м і н и складу УПП У 2015 році активними прихильниками зміни УПП стали великі телеканали, які раніше лобіювали нинішній склад послуги. Зокрема, за реформування УПП виступила медіагрупа StarLightMedia 6, яка вирішила перейти до нової моделі відносин із провайдерами. Вона почала укладати угоди з провайдерами (хоча для розповсюдження УПП провайдер не зобов’язаний укладати договори з мовниками), щоб почати стягувати з них плату за свій контент. Для провайдерів-першопрохідців (незалежно від розміру їхньої абонентської бази) StarLightMedia встановила ціну в розмірі 1 тис. грн на місяць за пакет зі своїх шести каналів (СТБ, ICTV, Новий канал, М1, М2, QTV). У подальшому StarLightMedia планує запровадити диференційовані ціни для провайдерів – залежно від кількості абонентів. Але для цього потрібні зміни до законодавства, які змінять склад УПП. Інакше бачення складу УПП має Національна рада з питань телебачення і радіомовлення. Регулятор наразі в цьому питанні найбільше враховує точки зору індустрії провайдерів та Незалежної асоціації телерадіомовників, яка об’єднує місцевих і регіональних мовників. Тож Нацрада запропонувала 7 залишити в УПП телеканали Національної суспільної телерадіокомпанії України, державні телеканали, а також ефірні телеканали місцевої категорії мовлення, канали мовлення громад.

З а к о н о д а вч і п р о п о з и ц і ї зміни УПП 23 листопада 2015 року народні депутати Вікторія Сюмар, Богдан Онуфрик і Сергій Висоцький зареєстрували 8 законопроект № 3504 9 «Про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (щодо уточнення умов розповсюдження програм

телерадіоорганізацій у складі універсальної програмної послуги)». Вони запропонували, щоб до УПП входили як ефірні аналогові, так і цифрові телеканали, але водночас приватні мовники за бажанням могли бути вилучені зі складу УПП на певній території. Відповідно до законопроекту, якщо приватний мовник не хоче входити до УПП на певній території, він має подати відповідну заяву до Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, яка має протягом 15 днів її розглянути та розмістити на своєму сайті інформацію й повідомити провайдерів про виключення телеканалу зі складу УПП. Провайдери протягом 10 днів з дати направлення Нацрадою повідомлення зобов’язані виключити телеканали з пакету програм УПП. Якщо провайдер продовжує ретранслювати телеканал, виключений зі складу УПП, його ліцензію може бути анульовано в судовому порядку за поданням Нацради. Цей законопроект став наслідком лобістських впливів двох різних груп телевізійного ринку. З одного боку – StarLightMedia, чиї наміри перейти до договірних відносин із провайдерами втілилися в запозиченій з американського досвіду ідеї можливості виходу приватних мовників з УПП. З іншого боку – цифрових ефірних телеканалів, до числа яких долучився і канал «Еспресо», пов’язаний з народним депутатом Миколою Княжицьким («Еспресо» потрапив до мультиплексу «Зеонбуду», придбавши компанію з цифровою ліцензією «Голдберрі»). При цьому в законодавчих пропозиціях були абсолютно не враховані міркування іншої частини ринку – провайдерів програмної послуги, які багато років поспіль обстоювали зменшення складу УПП до найвужчого кола – суспільних і державних мовників. Асоціації платного телебачення назвали 10 законопроект № 3504 лобістським на користь телевізійних груп. 18 січня 2016 року автори законопроекту № 3504 «Про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (щодо уточнення умов розповсюдження програм телерадіоорганізацій у складі універсальної програмної послуги)» подали до Верховної Ради змінений текст законопроекту замість зареєстрованого раніше 11. Вони запропонували, щоб УПП поширювалася тільки на кабельні мережі та включала в себе канали Національної суспільної телерадіокомпанії України, парламентський телеканал «Рада», місцеві та регіональні канали, які технічно приймаються на території розташування відповідної мережі (тобто не лише ефірні), канали мовлення громад, а також приватні аналогові ефірні телеканали з можливістю їх виключення зі складу УПП на певній території. При цьому виключення приватної телерадіоорганізації з УПП можливе лише в містах, населення яких становить 50 тис. і більше осіб. Але незмінною в тексті законопроекту залишилася процедура виключення приватного мовника зі складу УПП за його заявою до Нацради.

Громадська організація «Телекритика»

розділ

АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

2 0 1 6

Спеціальний звіт

АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії

Цей варіант законопроекту позбувся лобістського впливу цифрових мовників, але продовжував відображати інтереси StarLightMedia, хоча й обмежив їхні можливості виходу з УПП великими містами. Також тут були враховані інтереси регіональних і місцевих мовників і, певною мірою, провайдерів з маленьких міст, які, в разі ухвалення закону, не повинні будуть укладати з великими мовниками угоди й починати платити їм за контент. Така ж редакція пропонується і законопроекті «Про аудіовізуальні послуги», який наприкінці січня 2016 року представив своїй Громадській раді парламентський Комітет з питань свободи слова та інформаційної політики. Єдина відмінність – що послуга називається «універсальна аудіовізуальна послуга» (УАП), а не «універсальна програмна послуга». З огляду на те, що кінцевою датою використання аналогового телебачення в Україні має стати 30 червня 2017 року (принаймні, такі строки містяться в проекті змін до Плану використання радіочастотного ресурсу), після цієї дати УАП, якщо закон буде ухвалено в поточній редакції, міститиме суспільні канали, «Раду», місцеві та регіональні і канали мовлення громад. Станом на кінець березня 2016 року Громадська рада при Комітеті опрацьовує текст законопроекту «Про аудіовізуальні послуги» та збирає правки і пропозиції галузі й громад-

ськості. Консенсусу щодо УАП в Громадській раді немає. Підтримку знайшла лише теза, що УАП має включати програми суспільного мовлення та програми, мовлення яких забезпечується державою (на перехідному етапі). Законопроект «Про аудіовізуальні послуги», на відміну від чинної редакції закону «Про телебачення і радіомовлення», не містить норм про державне регулювання абонплати за УАП, тобто не гарантує для споживача доступ до послуги за найменшою ціною. Крім того, УАП не поширюється на таких постачальників аудіовізуальних послуг, які стрімко розвиваються в Україні, як супутникові платформи, OTT й IPTV-мережі. Така редакція УАП нівелює ідею універсальності та доступності для всіх категорій споживачів мінімальної гарантованої державою аудіовізуальної послуги. А якщо в Україні так і не вдасться побудувати мережу цифрового наземного мовлення, яка охопить 95% населення, то саме інші види провайдерів (постачальників аудіовізуальних послуг) забезпечуватимуть доступ населення до інформації. Тому в законі «Про аудіовізуальні послуги», який є головною медійною реформою України на найближчі роки, необхідно виписати норми про УАП таким чином, щоб вона виконувала місію, закладену в неї європейською практикою, – задоволення насамперед інтересів споживачів, а не гравців певних сегментів телевізійного ринку. ●

Перелік посилань: 1. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення»» // http:// zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3317-15 2. Закон України «Про телебачення і радіомовлення» // http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3759-12 3. Крайняк Ю. Расширение УПП: мифы дома на Прорезной // «Телекритика». – 24 вересня 2012 р. – http:// www.telekritika.ua/nacrada/2012-09-24/75319 4. Крайняк Ю. Как проталкивалось решение о расширении УПП // «Телекритика». – 19 жовтня 2012 р. – http://www.telekritika.ua/pravo/2012-10-19/76059 5. Крайняк Ю. Принудительное расширение УПП за счет цифровых каналов: как с этим бороться? // «Телекритика». – 20 вересня 2013 р. – http://www. telekritika.ua/pravo/2013-09-20/86006 6. Федор Гречанинов, StarLightMedia: «Нужно изменить закон об универсальной программной услуге…» // MediaSapiens. – 20 жовтня 2015 р. – http:// osvita.mediasapiens.ua/tv_radio/1411981046/fedor_ grechaninov_starlightmedia_nuzhno_izmenit_zakon_ ob_universalnoy_programmnoy_usluge/ 7. Нацрада пропонує залишити в УПП суспільні, державні та місцеві телеканали // MediaSapiens. – 21 грудня 2015 р. – http://osvita.mediasapiens.ua/

tv_radio/1411981046/natsrada_proponue_zalishiti_v_ upp_suspilni_derzhavni_ta_mistsevi_telekanali/ 8. У Раді пропонують змінити принцип формування універсальної програмної послуги // MediaSapiens. – 24 листопада 2015 р. – http:// osvita.mediasapiens.ua/media_law/law/u_radi_ proponuyut_zminiti_printsip_formuvannya_ universalnoi_programnoi_poslugi/ 9. Проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (щодо уточнення умов розповсюдження програм телерадіоорганізацій у складі універсальної програмної послуги)» // http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/ webproc4_1?pf3511=57168 10. Асоціації платного ТБ виступають проти проекту Сюмар-Онуфрика-Висоцького щодо зміни універсальної програмної послуги // MediaSapiens. – 2 грудня 2015 р. – http://osvita.mediasapiens. ua/tv_radio/1411981046/asotsiatsii_platnogo_tb_ vistupayut_proti_proektu_syumaronufrikavisotskogo_ schodo_zmini_universalnoi_programnoi_poslugi/ 11. Депутати замінили свій законопроект про універсальну програмну послугу // MediaSapiens. – 18 січня 2016 р. – http://osvita.mediasapiens.ua/media_ law/law/deputati_zaminili_sviy_zakonoproekt_pro_ universalnu_programnu_poslugu/

Громадська організація «Телекритика»

розділ

ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА

2 0 1 6

ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА

Спеціальний звіт

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії

22 січня 2016 року громадська організація «Телекритика» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні провела експертний круглий стіл «Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії». Учасники заходу шукали відповіді на запитання, якими мають бути критерії формування складу універсальної програмної послуги (УПП); чи має бути УПП обов’язковою для всіх видів провайдерів; потрібно чи не потрібно кодувати на супутнику канали, що входять до УПП; якою має бути вартість пакетів УПП. Експерти дійшли згоди, що головним критерієм включення телеканалу до УПП має бути суспільна значущість контенту. На думку більшості, суспільний інтерес становлять насамперед програми суспільного мовника, оскільки його завдання – інформувати суспільство. Іншими критеріями суспільного інтересу можуть бути частка телеперегляду, фінансування з державного або місцевого бюджету, наявність контенту, адаптованого для людей з вадами зору, програм мовами нацменшин, програм певної тематичної спрямованості, місцевих новин для територіальної громади. Загалом більшість експертів зійшлися на думці, що реформування складу УПП в Україні має відбуватися в два етапи. На першому, перехідному, етапі склад УПП доцільно залишити широким: суспільні телеканали, державні телеканали, ефірні аналогові регіональні та місцеві телеканали (у тому числі – мовлення громад, яке фінансується з місцевих бюджетів), а також ефірні аналогові загальнонаціональні телеканали, які за бажанням можуть виходити зі складу УПП. Громадська організація «Телекритика»

розділ

ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА

2 0 1 6

ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА

Спеціальний звіт

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії

На другому етапі – після вимкнення в Україні ефірного аналогового мовлення та переходу на ефірне цифрове ТБ – склад УПП має стати мінімальним: суспільні телеканали, державні телеканали (наприклад, «Рада»), канали мовлення громад. А відносини приватних мовників і провайдерів програмної послуги мають перейти в площину договірних відносин. Експерти висловилися за технологічну нейтральність і наявність УПП для всіх видів провайдерів (нині УПП поширюється тільки на кабельних та IPTV-провайдерів і не поширюється на DTH, DVB-T2 та інші ефірні технології, OTT-мережі). Втім, склад УПП для DTH та OTT-провайдерів не має включати місцевих і регіональних телеканалів, оскільки ці провайдери отримують загальнонаціональні ліцензії. Питання DVB-T2-провайдера «Зеонбуду» має бути вирішено внесенням змін до закону, згідно з якими «Зеонбуд» має стати не провайдером, а оператором багатоканальних цифрових ефірних телемереж. Частина учасників круглого столу вважає, що держава не має втручатися в регулювання вартості пакетів УПП (згідно з чинним законом «Про телебачення і радіомовлення» розмір абонплати за користування УПП підлягає державному регулюванню), оскільки бізнес сам має врегулювати це питання. Втім, частина експертів висловилася за те, що ціна на УПП має бути мінімальною, а ї ї формування має відбуватися на базі граничної норми рентабельності або на базі мінімальної зарплати. Також більшість фахівців вважають недоцільним врегульовувати на державному рівні питання обов’язкового кодування або ж заборони кодування на супутнику телеканалів, що входять до УПП. Цей аспект, наголосили вони, залежить від відносин телеканалів з правовласниками контенту.

Громадська організація «Телекритика»

розділ

ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА

2 0 1 6

ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА

Спеціальний звіт

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії

Владислав СЕВРЮКОВ народний депутат, колишній член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення:

изначення УПП (або УАП – універсальна аудіовізуальна послуга) в новому законодавстві України: це перелік програм, який постачальники аудіовізуальної послуги повинні забезпечити всім без винятку абонентам за мінімальною ціною. Що має входити до УПП: 1. Програми Національної суспільної телерадіокомпанії України (ТБ та радіо). Не потребує обговорення, загальносвітова практика. 2. Програми, створення та мовлення яких забезпечуєть-

ся державою. Так само. Маємо на увазі канал «Рада», можливі канали Міноборони та ін. 3. Програми ефірного мовлення регіональної та місцевої категорії мовлення, мовлення громад. Вважаю що необхідно підтримати місцевих мовників, яким може виявитись дуже дорого зайти в усі кабельні та інтернет-мережі регіону. Тим паче, що існує тенденція створення кабельними операторами власних телеканалів, і вони можуть принципово не включати інші місцеві канали у свої мережі. 4. Одна програма загаль-

нонаціональної категорії мовлення за визначенням Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Ця норма дозволить державі підтримати телеканали, які не мають високого рейтингу, але є суспільно необхідними. Це може бути канал з вивчення англійської мови у 2016 році. Або канал культурного, соціального, спортивного напрямку. Якщо збережеться тенденція визначати рік, присвячений чомусь, наприклад здоровому способу життя, то це може бути спортивний канал. ●

Гр и г о р і й ШВЕРК народний депутат, колишній член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення:

к мінімум, УПП не має бути більшою за той перелік, який пропонує Владислав Севрюков. З моєї точки зору, дискутабельна ситуація щодо місцевих каналів. Чи всі місцеві канали, які є на території кабельної мережі, мають входити до УПП? Я би мав на увазі, що в УПП обов’язково повинні бути мовники громад (телерадіоорганізації, які утримуються за рахунок місцевих бюджетів). І я би подискутував щодо наявності в УПП інших місцевих мовників.

Щодо вартості: я не вважаю за необхідне, щоби держава втручалась у визначення ціни на будь-які послуги. Я вважаю, що це ринкова історія, і нехай ринок вирішує, скільки повинна коштувати ця послуга для споживача. Щодо обов’язковості УПП для різних видів провайдерів. Наскільки я розумію, мова йде, в першу чергу, про «Зеонбуд». Тому потрібно вирішити питання, щоб «Зеонбуд» перестав бути провайдером програмної

послуги, а став оператором багатоканальної цифрової мережі, й після цього зникнуть винятки щодо УПП для різних видів провайдерів. Водночас слід розуміти, що якщо це ОТТ-мережа і вона працює на всю країну, то, можливо, для ОТТ треба залишити в УПП тільки загальнонаціональні канали, а місцевих каналів туди не включати. Тобто можуть бути якісь відмінності, але УПП має бути для кожного провайдера з будь-якою технологією. ●

Громадська організація «Телекритика»

розділ

ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА

2 0 1 6

ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА

Спеціальний звіт

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії

Андрій МАЛЬЧЕВСЬКИЙ д и р е кт о р д е п а р та м е н т у д и с тр и бу ц і ї та р о з в и т к у м е р е ж і м о в л е н н я гр у п и « 1 + 1 м е д і а » :

законопроекті № 3504 в УПП передбачається включити мовників місцевої та регіо нальної категорії, які технічно приймаються на території розташування мережі. І якщо в преамбулі написано про ефірний тип прийому для загальнонаціональних каналів, то в разі місцевих і регіональних цього немає й виходить, що всі канали, які мають ліцензію на мовлення лише в кабельній мережі, потрапляють в УПП. А оскільки ресурс кабельних мереж є обмеженим, то для різних регіонів буде низка проблем. Наприклад, в Одесі близько 20 місцевих кабельних каналів, і якщо зобов’язати кабельного оператора, то в нього на 40 каналах мережі буде УПП і через обмеженість ресурсу він не зможе надати збалансований пакет програм для своїх абонентів. Тому в законопроекті має бути єдиний підхід для загальнонаціональних та місцевих/регіональних каналів: в УПП – канали, які мають ліцензії Національної ради на мовлення в ефірному аналогу. В ідеалі, якщо ми говоримо про європейський досвід must carry, то в УПП мають бути громадські та державні канали (наприклад, «Культура», «Рада», можливий телеканал Міністерства оборони). А ле зараз в Україні перехідний період (ефірне ТБ переходить з аналога на цифру), коли необхідно бути гнучкими. Також необхідно враховувати інформаційну безпеку країни і важливість доступу до інформації. Тому до повного переходу на цифрове мовлення

можна залишити в УПП ефірні канали за заявковим принципом. Щодо кодування на супутнику каналів, які входять в УПП. До кодуванні ми, швидше за все, скоро прийдемо. Але наразі вважаємо, що з точки зору інформаційної безпеки кодування є не найкращим варіантом. Щодо вартості УПП і наявності окремого пакета УПП. Колись кабельний провайдер був зобов’язаний фільтрами в аналоговій мережі відокремлювати УПП від усього пакету. Але це вимагало додаткових витрат на купівлю таких фільтрів. Відповідно, провайдери самі на свій розсуд надавали єдиний базовий пакет. Ціна пакету регулювалося ринком, залежала від рівня конкуренції, але були знижки для населення, яке не має можливості оплачувати повну вартість пакету (для пенсіонерів, ветеранів, малозабезпечених сімей тощо). При ціноутворенні потрібно пам’ятати, що провайдер несе серйозні витрати, купує обладнання, вартість якого в більшості випадків прив’язана до курсу долара. Нинішній ARPU ринку платного телебачення не передбачає щасливого майбутнього в нашій галузі. Але й абонент не завжди може платити ту вартість, яка рентабельна для провайдера. Тому потрібно знаходити компроміс. Має бути збалансований рух уперед з урахуванням інтересів усіх учасників ринку, в тому числі й абонентів. ●

Громадська організація «Телекритика»

розділ

ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА

2 0 1 6

ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА

Спеціальний звіт

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії

О л ь га БОЛЬШАКОВА керівник Центру адвокації та лобіювання Незалежної асоціації телерадіомовників:

хочу ще раз нагадати, чому регіональні та місцеві мовники в УПП. Тому що регіональні та місцеві канали висвітлюють дії місцевої влади, яку ніколи не тішить об’єктивне чи опозиційне висвітлення. Отож, коли місцева влада не задоволена місцевим або регіональним каналом, перше, що вона робить, – намагається вичавити його з кабельних мереж. Кабельники йдуть на вимоги місцевої влади, тому що вони повністю залежать від неї. Досі єдине, що захищало місцеві канали в місцевих кабельних мережах, – це УПП. Хто ще крім місцевих і регіональних каналів повинен бути в УПП? Суспільне мовлення – зрозуміло, тут питань немає. Державні телеканали – зрозуміло, хоча я вважаю, що їх не повинно бути, це нонсенс у нашій країні. Громадські телерадіоорганізації на місцях – так, безумовно, але після того, як буде врегульовано в новому законі поняття «мовлення громад». На сьогоднішній момент це по суті комунальні компанії. Чим вони кращі державних? Та нічим. Їх потрібно реформувати. Я вважаю, що також в УПП мають бути хоча б кілька загальнонаціональних комерційних телеканалів, окрім громадських. На сьогоднішній момент це «Інтер» і «1+1», які повинні отримати якісь пільги від держави за те, щоб їхній продукт залишався безкоштовним і доступним усім. Адже УПП існує не для захисту компаній, а для захисту доступу до інформації громадян, у яких повинен бути якийсь мінімальний плюралізм (дві-три телекомпанії в кожній категорії мовлення). З приводу кодування на супутнику – я вважаю, що це не те питання, яке має регулювати держава. Держава має бути зацікавлена, щоб її канали були доступними максимальній кількості споживачів. Якщо канал сам (через обмеження з авторських і суміжних прав або через свою господарську діяльність) розуміє, що йому потрібно закодувати свій сигнал, то ОК – це його рішення і його право. Але примушувати телеканал кодувати свій сигнал – це дивно. Якщо ми закодуємо насильницьким шляхом усі українські канали, які є в УПП, ми збільшимо частку перегляду російських каналів на супутнику. Щодо вартості УПП: я б ішла тим шляхом, який я запропонувала для «Зеонбуду». УПП придумана для глядачів, які повинні отримати доступ до неї за розумною ціною. Я вважаю, що потрібно відштовхуватися від граничної норми рентабельності. Так, для кабельних мереж це складно, провайдери будуть порушувати, ухилятися. А ле неможливо встановити тверду ціну в суспільстві, де постійна криза в економіці, постійні стрибки курсів валют, інфляція, її потрібно буде перераховувати щороку. ●

Громадська організація «Телекритика»

розділ

ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА

2 0 1 6

ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА

Спеціальний звіт

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії

Федір ГРЕЧАНІНОВ д и р е кт о р з і с трат е г і ч н о го р о з в и т к у Sta r L i g h t M e d i a :

думаю, що неправильно просто перейняти європейський досвід і обмежитися суспільним або державним мовником. Адже якщо ми подивимося на британський телеринок, то всі канали ВВС займають відсотків 40 телеперегляду, чого не скажеш про всі наявні українські державні та громадські канали, яких не вистачить для забезпечення інформаційної потреби людей. На мою думку, щоб зрозуміти, що таке суспільно важливий, потрібно враховувати показники телеперегляду. Мені здається дивним говорити, що суспільне значення телеканалу з часткою 8% менше, ніж суспільне значення державного каналу з часткою 1,2% або 0,8%. Сьогодні приватні телеканали набагато більш суспільно значущі, ніж іще не народжене суспільне телебачення, ніж регіональні мовники і державні телеканали. Тому якщо сьогодні обмежити УПП державними, суспільними та регіональними телеканалами – ви приберете з УПП те, що становить собою суспільне значення. В Україні, принаймні на першому етапі, має бути більше каналів в УПП, ніж у світі. Тому що в нас такий ринок – у нас і каналів у відкритому доступі більше, ніж у світі. На першому етапі реформ небезпечно робити так, щоб в УПП були канали, які забезпечать менше 60% телеперегляду. Якщо ми говоримо про європейський і світовий досвід, важливо дивитися на ситуацію в цілому, а не вибірково. У багатьох країнах світу в законодавстві є поняття retransmission fee – плата за ретрансмісію. Це та плата, яку оператори кабельного телебачення (або іншого платного телебачення) здійснюють на користь національних каналів за те, що ці канали знаходяться в мережі. Напевно, ми як держава, суспільство, індустрія ще не готові до того, щоб держава зобов’язувала кабельників платити національним телеканалам. Але я думаю, що в законі необхідно передбачити можливість договірного механізму телеканалів з провайдерами про плату. У законопроекті № 3504 саме така можливість і з’являється. Щодо кодування на супутнику. Ми за те, щоб супутник був закодований. При цьому я згоден з колегами, які говорять, що це не повинно бути законодавчо закріпленим зобов’язанням – це повинно бути рішення кожного телеканалу та кожної медіагрупи. Щодо ціноутворення. Я вірю у вільне ціноутворення й думаю, що проблеми можуть виникати тільки в тих місцях, де недостатня конкуренція. Тому що на тих ринках і в тих містах, де існує конкуренція, є інша проблема – їх не треба обмежувати у верхній ціні, вони один одного вбивають демпінгом. Щодо запропонованої Ольгою Большакової схеми визначення граничної норми рентабельності, то складність полягає в тому, що немає жодного органу, який здатний у поточному режимі мінливих цін провести аудит декількох сотень провайдерів. Це неможливо технічно, на жаль. ●

Громадська організація «Телекритика»

розділ

ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА

2 0 1 6

ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА

Спеціальний звіт

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії

Ігор КОВАЛЬ

д и р е кт о р І н д ус тр і а л ь н о го т ел е в і з і й н о го к о м і т е т у :

нас, в ІТК, сформувалася єдина позиція щодо законопроекту № 3504: ми підтримуємо в цілому все, крім окремого порядку УПП для міст 50 тис.–. Більшість міст 50 тис.+ розташовані в східній частині країни, і різний підхід УПП для великих і малих міст створюватиме викривлену з точки зору соціального навантаження ситуацію в різних регіонах країни. Також зазвичай оператор працює на велике місто 50 тис.+ та його передмістя, які знаходяться в зоні 50 тис.–. Але не в усіх операторів є можливість встановлювати різні пакети для учасників однієї мережі.

Щодо стратегічної перспективи реформування УПП. При вдалому збігу обставин більшість аналогового мовлення припинить своє існування в кінці цього року (ми не говоримо про повне відключення, ми говоримо хоча б про якусь активізацію процесу). Нинішня версія законопроекту передбачає, що канали цифрової платформи в УПП будуть відсутні, якщо Нацрада не перегляне своє рішення. Таким чином, після переходу в цифру в УПП залишаються виключно суспільні мовники, місцеві мовники й те, що залишиться від телеканалу «Рада». Щодо кодування – це відносини правовласника і мовни-

ка, питання абсолютно не має ніякого відношення до держави. Коли ти змушуєш мовника кодуватися – це значить, що всі куплені раніше права на велику сферу поширення можна викинути. Коли навпаки – ти змушуєш канал мовити там, де в нього прав узагалі немає. І щодо вартості – це питання ринкове. Якщо в складі УПП в результаті залишиться тільки суспільне телебачення, телеканал «Рада» і набір регіональних каналів, то повинна бути компенсація за поширення суспільного мовлення, а в іншому це питання повинен вирішувати ринок. ●

Юрій БОЙЧУК

технічний директор Національної телекомпанії України:

вважаю, що в універсальній послузі має бути суспільне мовлення, державне мовлення. Дуже цікава думка була про регіональні телеканали, які фінансуються місцевими бюджетами – наприклад, міською або обласною радою. Мені здається, що з технічно-

го боку виділяти УПП як окремий пакет буде складно. Тому потрібно забезпечити присутність УПП в усіх пакетах. Це буде простіше вирішити. Щодо вартості, то мені особисто хотілося б, щоб це було безкоштовно. Але я розумію, що не буває безкоштовних речей. Це має бути мінімальна вартість. При-

сутності УПП в усіх видів провайдерів – це можливо, і цього треба домагатися. А от кодування на супутнику – це дійсно прерогатива відносин між правовласником і телеканалом, вони самі мають вирішувати, чи потрібно кодувати. ●

Громадська організація «Телекритика»

розділ

ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА

2 0 1 6

ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА

Спеціальний звіт

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії

Андрій САЙЧУК ч л е н п р о гра м н о ї ра д и ГО « Гр о м а д с ь к е Т Б » :

ене здивувало, чому саме ефірні каналі можуть бути в універсальній програмній послузі. CNN, наприклад, має ефірне мовлення? Напевно, ні. А це лідер довіри глядачів у Сполучених Штатах, і це лідер ринку у своєму сегменті. У мене запитання: а в Одесі потрібні 20 своїх каналів? Чи є серед них хоч один прибутковий? Мабуть, ні. І це ключовий фактор. Чи повинні ми давати баланс думок у даному випадку, щоб ці 20 каналів критикували владу, і наскільки вони будуть справлятися з цим? Вони будуть представляти точку зору свого власника – це абсолютно очевидно.

А як власник позиціонує себе до місцевої влади – це вже інше питання. Те саме стосується й ідеї надати статусу суспільно значущих тільки двом каналам, бо вони лідери ринку. Як можна давати преференції лідерам ринку? Це що, бізнес? Хто буде балансувати між позиціями двох людей, яких ми називаємо олігархами, оскільки їхній бізнес побудований на впливах на державу, в тому числі завдяки цим телеканалам? «Інтер», «України», «Плюси» – ці телеканали працюють собі в збиток і можуть собі це дозволити через їхню позицію і реальний демпінг

на ринку телевізійної реклами, і це не дає можливості іншим каналам подавати незалежну точку зору. Підтримувати їх преференціями в УПП – це абсолютний нонсенс. Які статутні завдання телеканалу «Інтер»? Отримання прибутку. Які статутні завдання Суспільного? Досягнення певних суспільних цінностей, які не завжди конвертуються в гроші. Що може вважатися суспільно значущими каналами? Там, де держава може підтримати певні суспільні цінності. Суспільні цінності не вимірюються кількістю переглядів. Бо інакше б у праймі транслювали тільки бої Кличка і порно. Мені здається, що держава точно має підтримати Суспільне в цьому пакеті, і я навіть не бачу, що ще там має бути. Можливо, телеканал «Рада», хоча його статус теж спірний. У Канаді, наприклад, парламентський канал фінансується кабельними мовниками. Тобто це фактично недержавний канал. Тож тут мають бути якісь інші підходи. ●

Микола ФА Р Т У Ш Н И Й експерт Інституту електронних комунікацій, колишній член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення:

кщо ми звернемося до канонічного визначення УПП – це своєрідний соціальний пакет, це мінімальна послуга за мінімальну ціну. І в такому разі в УПП мають входити суспільні телеканали і канали, представлені на місцевому рівні. Все решта – це бізнес. Існує й інша точка зору, вона висловлена в законопро-

екті № 3504. У такому випадку в УПП мають бути всі ефірні канали, які мовлять у населеному пункті, незалежно від того, яким чином вони в цей ефір потрапили. Все решта – один суспільно значущий канал, два, п’ять – призводить до зловживань, до адміністративного режиму тощо. Особисто

мені

ближчою

є позиція, коли УПП складається лише з громадських каналів, неприбуткових. А ле якщо переважатиме точка зору включити в УПП всі канали, тоді, напевно, мають рацію автори законопроекту – потрібно дати можливість вийти з УПП. А ле також потрібно дати можливість телеканалу повернутися назад в УПП. ●

Громадська організація «Телекритика»

розділ

ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА

2 0 1 6

ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА

Спеціальний звіт

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії

О л ь га ЧОРНА д и р е кт о р з п ра в о в и х п и та н ь а с о ц і а ц і ї « Ук р т ел е м е р е ж а » :

авайте не плутати бізнес і соціальне навантаження, яка має бути закладено в УПП. Як тільки ми будемо розглядати УПП як соціальну складову в певній сфері бізнесу, то відразу відпадуть питання, пов’язані з тим, чи бути там регіональним чи не бути, а чи можна зайти і вийти. Ні – не можна ні зайти, ні вийти. Якщо це соціальне навантаження, то воно має бути однаковим для всіх громадян цієї країни, незалежно від того, проживають вони в населеному пункті з чисельністю населення до 50 тисяч або понад 50 тисяч. Якщо говорити про регіональні канали в УПП, я вважаю, що це повинні бути тільки канали, фінансовані коштом місцевого бюджету. Тому що регіональні канали, а тим паче місцеві – це, частіше за все, майданчики для місцевих князьків, з яких доноситься потрібна їм інформація. Суспільне мовлення, державне мовлення і регіональне мовлення, яке фінансується за рахунок місцевих бюджетів – цього буде достатньо, щоб універсальна програмна послуга виконала свою соціальну функцію і не заважала бізнесу як провайдерів, так і телеканалів. Приємно чути, що практично всі учасники дискусії зійшлися на тому, що вартість УПП – це сфера, яку бізнес повинен відрегулювати самостійно, і розглядати роль держави тут недоречно. Рішення проблеми обов’язковості УПП для різних технологічних типів провайдерів має носити комплексний характер. Якщо ми в новому законі зможемо таким суб’єктам господарювання, як «Зеонбуд», дати правильне визначення і позначити їхню сферу діяльності окремими нормами, то тоді все встане на свої місця. Озвучені Владиславом Севрюкова критерії УПП – це пропозиція, яка має право на існування в перехідний період, поки існує аналогове ефірне ТБ. Можливо, учасники ринку у вигляді копромісу готові в перехідний період бути присутніми в УПП. Інше питання в тому, як вони будуть там присутні – платно чи безкоштовно. ●

Громадська організація «Телекритика»

розділ

ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА

2 0 1 6

ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА

Спеціальний звіт

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії

Костянтин ГРИЦАК д и р е кт о р а с о ц і а ц і ї « Тел е к о м у н і к а ц і й н а п а л ата Ук ра ї н и » :

аконом можна зобов’язати провайдера транслювати і сто каналів, але тоді провайдери змушені будуть поставити питання про справедливу компенсацію своїх витрат. Це не погроза чи попередження, але якщо сценарій буде розвиватися таким чином, що за рахунок провайдерів комерційні структури захочуть вирішувати свої проблеми, ми будемо відстоювати свої права аж до судового захисту. Ні в кого з присутніх не викликає заперечення те, що в УПП мають бути соціально значущі програми. А для того, щоб їх визначити, у новому законі слід прописати критерії: наприклад, наявність сурдоперекладу, наявність мов національних меншин, висвітлення європейських питань (зараз тренд на європейську інтеграцію). У принципі, експертним середовищем ці критерії нескладно виробити. Мені імпонує те, про що говорить Ольга Большакова щодо місцевих мовників. І тут не стільки питання в захисті опозиційних каналів. Від місцевої влади страждають і локальні провайдери, тому наявність у них місцевих каналів, можливо, зняла б гостроту відносин на місцевому рівні. Тобто, крім громадських каналів в УПП можуть бути присутніми в тому чи іншому вигляді локальні мовники. Щодо технологічної нейтральності – це ключовий принцип, з якого ми повинні виходити. Для ОТТ, IPTV, кабеля, ефіру, супутника не повинно бути ніяких винятків, з одного боку. А з іншого боку – не повинні телеканали страждати від того, що вони супутникові, ефірні, цифрові або ще якісь. Послуга повинна бути універсальною – тобто, влаштовувати всіх учасників цієї дискусії. Щодо кодування питання трохи ширше. Чомусь ідеться про кодування на супутнику, але я поставив би питання і про кодування в інтернеті й у цифрі. Якщо ми говоримо про рівні умови та чесну конкуренцію, то всі канали повинні знаходитися в рівних умовах і кодування має бути присутнім або відсутнім на супутнику, в мережі «Зеонбуду», на інших платформах. Щодо плати за УПП, швидше за все, доцільно зберегти існуючу формулу. Але якщо ставити питання про вартість УПП, то знову необхідно говорити про справедливу компенсацію тих витрат, які несе провайдер за поширення того чи іншого сигналу. І щодо перспективи. Припустимо, якийсь канал вийде з УПП, далі постане питання оплати. А раптом оператор не домовитися з правовласником? Тоді постраждають абоненти, провайдери, телекомпанії – це буде ще більше зло. Давайте думати, обговорювати ці питання між індустріями, а вже потім виносити в парламентський зал компромісний законопроект. ●

Громадська організація «Телекритика»

розділ

ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА

2 0 1 6

ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА

Спеціальний звіт

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії

Олег ЧЕРНИШ ч л е н Н а ц і о н а л ь н о ї ра д и з п и та н ь т ел е бач е н н я і ра д і о м о в л е н н я :

аконопроект № 3504 (і перший, і другий варіанти) дуже дружній до мовників і дискримінаційний до провайдерів. Завжди між провайдерами й мовниками йшла дискусія, хто кому повинен платити. І в ці стосунки втручається держава, яка стає на сторону мовників. Я згоден, щоб ми запозичили американський закон 90-х років, за яким кожен мовник може на три роки задекларувати своє право входити або не входити до УПП, але без прив’язки до якоїсь певної території. Хто, на мій погляд, повинен входити до складу УПП? Реальний варіант наступний: два канали суспільного мовлення, які передбачаються законом; канали, які поки що є державними (наприклад, «Рада»); канали територіальних громад (таке визначення з’явиться в наступному законі). А ідеальний варіант УПП, як на мене, наступний. Ми будемо переходити до цифрового ефірного мовлення. Зараз у «Зеонбуду» є 142 передавачі (було 166), які транслюють програми низки телекомпаній, їхнє покриття не є достатнім. Водночас Концерн РРТ подав до нас заявку на прорахунок частот для мультиплексу, який охопить 440 передавачів. Не всім телекомпаніям вигідно виконувати цю соціально значиму місію, оплачувати послуги з доставки цифрового сигналу в населенні пункти з населенням менше 50 тис. осіб. Тому ті компанії, які потраплять у мультиплекс Концерну РРТ (МХ-4), повинні, на мій погляд, отримати компенсацію – увійти до УПП. Тобто УПП має складати 10-15

каналів з цього мультиплексу, куди увійдуть два телеканали і три радіоканали суспільного мовлення, а також, можливо, найрейтинговіші приватні телеканали, за які люди голосують переглядом. І щоб саме цим каналам було дозволено займатися рекламою, а на інших каналах ми її обмежили. Стосовно обов’язковості УПП для різних видів провайдерів – вважаю, що для всіх провайдерів повинна бути визначена універсальна програмна послуга, крім ОТТ й DTH, куди просто нереально включити місцевих мовників. Для ОТТ й DTH-провайдерів УПП має включати тільки загальнонаціональні телеканали. Щодо кодування каналів на супутнику – вважаю, що умовах інформаційної війни це недоцільно, адже тоді на супутнику відкритими залишаться тільки російські канали. Кодування не повинно бути предметом регулювання держави. Це питання стосунків правовласників контенту і телеканалів: якщо телекомпанії отримали право на мовлення на всю територію покриття супутника, якщо в мейджора немає претензій і компанія хоче здійснювати мовлення у відкритому режимі – вона може це здійснювати. У подальшому впровадження кодування обов’язково відбудеться, тому що потрібно переходити до інших видів монетизації діяльності і мовників, і провайдерів. Щодо вартості пакетів УПП. Ми розглядали це питання в робочій групі з регулювання провайдерів і дійшли висновку, що держава не має цю проблему зачіпати. ●

Громадська організація «Телекритика»

розділ

ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА

2 0 1 6

ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА

Спеціальний звіт

Універсальна програмна послуга: баланс потреб суспільства та індустрії

Олександр ІЛЬЯШЕНКО ч л е н Н а ц і о н а л ь н о ї ра д и з п и та н ь т ел е бач е н н я і ра д і о м о в л е н н я :

отрібно визначитися з метою, яку ми намагаємося досягти, встановлюючи УПП. Коли ми говоримо про УПП, ми повинні мати на увазі, що бачимо перед собою абсолютно малозабезпеченого громадянина, який не може заплатити за розважальні канали. І я прихильник того, що УПП має бути мінімальною, і ми повинні переслідувати тут одну мету – надання мінімуму інформації для людини, яка не може дозволити собі нічого більшого. Тому в УПП має бути суспільне телебачення як некомерційне, і в жодному разі в УПП не повинен входити жоден комерційний канал, щоб не отримувати преференцій перед іншими каналами. Я за те, щоб в УПП були суспільні телеканали – два або три, скільки буде. З приводу державного телебачення – я не проти каналу «Рада», і, може, ще якихось нових державних каналів. Але я за те, що якщо держава хоче просувати свої телеканали в кабельних мережах, вона має надавати компенсацію кабельним операторам за те, що вони ці канали показуватимуть. У якому вигляді це буде – це окрема розмова. Я б також розглядав і прив’язував до вирішення УПП і питання «Зеонбуду». Якщо на сьогоднішній момент це питання все-таки зрушити з мертвої точки й домогтися хоча б того, щоб в одному мультиплексі покриття складало реальних 95-100% населення, і паралельно забезпечити всіх малозабезпечених тюнерами, то питання УПП відпаде сам собою. Що стосується оплати: я не можу відповісти на питання, чи зможуть кабельні оператори формувати окремий пакет для УПП. Чи буде кабельний оператор тягнути до малозабезпеченого пенсіонера свої мережі, щоб безкоштовно показати йому чотири канали УПП? Водночас я не віддавав би на відкуп кабельним операторам формування вартості УПП, тому що тоді УПП може коштувати і 250 гривень, а в пенсіонера таких грошей немає. Можливо, вартість УПП треба прив’язати до мінімальної заробітної плати. З приводу кодування каналів на супутнику. Якщо ми будемо обмежувати УПП тільки суспільними та державними каналами, які апріорі не повинні бути закодованими й повинні бути у відкритому вигляді, то питання про супутник взагалі не стоїть. ●

Громадська організація «Телекритика»