Тези доповідей 22-ої науково-теоретичної студентської конференції by www.MNAU.edu.ua

Міністерство аграрної політики України Миколаївський державний аграрний університет Навчально-науковий інститут економіки та управління Обліково-фінансовий факультет

ТЕЗИ ДОПОВІДЕЙ 22-ої науково-теоретичної студентської конференції (16-19 березня 2010 р.)

Зареєстровано в УкрІНТЕІ, посвідчення № 94 від 10.03.2010 р.

Миколаїв-2010

СЕКЦІЯ: «Бухгалтерський облік» ВИВЧЕННЯ РЕЗЕРВІВ ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ Боровська А.О., студентка групи Б4/6 Наук. керівник - асистент Боднар О.А.

Миколаївський державний аграрний університет У даний час на практиці основним критерієм оцінки ефективності виробничих витрат є собівартість продукції. Однак собівартість включає лише частину повних витрат на виробництво продукції. У собівартості затрати живої праці відображаються тільки в розмірі заробітної плати, яка не включає дооцінку праці на суспільство, а затрати минулої праці, уречевленої в засобах виробництва, включаються в собівартість у цінах споживання цих засобів, тобто з дооцінкою праці на суспільство. Крім того, при зміні співвідношення затрат живої і уречевленої праці порушується порівнянність собівартості окремих видів продукції як вимірника витрат виробництва. Чим суттєвіші відмінності у складі витрат, тим більша ймовірність перекручення у собівартості змін повних витрат виробництва. Тому собівартість не завжди правильно відбиває дійсні витрати всієї суспільної праці на виробництво продукції. Існує ряд методичних пропозицій щодо обчислення повних витрат виробництва. Найбільш прийнятними і такими, що дають найбільш точні результати, на наш погляд, є методики, основані на схемі послідовного виділення затрат праці, уречевленої на попередніх стадіях виробництва. Суть схеми полягає у такому. На виробництво продукції витрачаються жива праця і певні засоби виробництва, а на виробництво останніх, у свою чергу, витрачені праця та інші засоби виробництва тощо. Жива праця, витрачена підприємствами на виробництво сільськогосподарської продукції в даному році, за даними поточної статистичної звітності обліковується повністю, а уречевлена сільськогосподарська і несільськогосподарська праця, що обліковується в собівартості тільки у вартісному виразі, переводиться у трудовий вираз таким чином. Витрати на предмети праці сільськогосподарського походження (насіння, корми та ін.), які обліковуються за собівартістю їх виробництва без обліку оцінки праці на суспільство, підрозділяються за структурою витрат попереднього року на дві складові - оплату живої праці та матеріальні витрати. Для оцінки ефективності суспільних витрат і вирішення ряду важливих економічних завдань, поряд з аналізом собівартості, виникає потреба в розрахунку і аналізу повних суспільних витрат виробництва продукції. Оскільки вихідною базою для обліку всієї суспільної праці в сільському господарстві, як і в інших галузях народного господарства, є виробнича калькуляція собівартості продукції, то для розрахунку повних витрат 2

виробництва використовуються статистичні дані про собівартість продукції в першу чергу по країні, регіонах, зонах і групах підприємств. Основними джерелами резервів зниження собівартості сільськогосподарської продукції є: 1) збільшення обсягу її виробництва за рахунок повнішого використання виробничих потужностей підприємства; 2) скорочення витрат на її виробництво за рахунок підвищення рівня продуктивності праці, ощадливого використання сировини, матеріалів, електроенергії, палива, обладнання, запобігання невиробничим витратам тощо. Резерви збільшення виробництва продукції виявляють у процесі аналізу виконання виробничої програми. При збільшенні обсягу виробництва продукції на наявних виробничих потужностях зростають тільки змінні витрати (пряма оплата праці робітників, прямі матеріальні витрати), сума ж постійних витрат, як правило, не змінюється, унаслідок чого знижується собівартість виробів. Резерви скорочення витрат визначають за кожною статтею витрат за рахунок конкретних інноваційних заходів (упровадження нової, прогресивнішої техніки і технології виробництва, поліпшення організації праці тощо), що будуть сприяти економії заробітної плати, сировини, матеріалів, енергії тощо. Економію витрат з оплати праці внаслідок впровадження організаційнотехнічних заходів можна розрахувати, помноживши різницю між трудомісткістю продукції до впровадження і після впровадження відповідних заходів на планований рівень середньогодинної оплати праці і на кількість планової до випуску продукції. Сума економії збільшиться на відсоток відрахувань від фонду оплати праці, включених у собівартість продукції (відрахування соціальні заходи). Резерв скорочення витрат на утримання основних засобів за рахунок реалізації, передачі в довгострокову оренду і списання будівель, машин, обладнання визначають множенням первісної їхньої вартості на норму амортизації. При аналізі витрат та виявленні резервів зниження собівартості треба враховувати, що не всі витрати змінюються пропорційно зміні обсягу виробництва продукції. Залежність між виходом продукції і витратами проявляється в тому, що збільшення виходу продукції зменшує частку умовнопостійних витрат, які припадають на одиницю продукції, а отже, на її собівартість. Таким чином, тільки системний підхід до аналізу собівартості дає змогу визначитись з причинами, що зумовили зміну собівартості як окремих видів продукції, так і по галузях і підприємству в цілому, намітити конкретні заходи її зниження. Література 1. Методичні рекомендації з обліку витрат і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств / за ред.. В.М. Жука та ін.//Облік і фінанси АПК. - 2008. - № 12. - С. 6-60 2. Михайлов О.М. Характеристика методичних підходів щодо формування витрат у сільськогосподарських підприємствах / Михайлов О.М. // Економіка АПК. - 2007.- №2 3

3. Білоусова І. А. Методи обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції / Білоусова І. А. // Бухгалтерський облік і аудит. — 2008. — № 9.

НОРМАТИВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ ЕМІТЕНТІВ ЦІННИХ ПАПЕРІВ В КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА УКРАЇНИ Бузнік А.О., студентка групи Б4/3 Наук. керівник - асистент Пісоченко Т.С.

Миколаївський державний аграрний університет Проблема правового регулювання обліку і фінансової звітності емітентів цінних паперів має особливе значення у зв'язку з їх особливою соціальною значущістю. Господарський кодекс України регламентує обов'язковість складання фінансової звітності всіма суб'єктами господарювання відповідно до вимог законодавства та їх засновницьких документів. Основними аспектами подання фінансової звітності емітентів цінних паперів регулюються антимонопольним законодавством, зокрема Законом України «Про обмеження монополізму і недопущення несумлінної конкуренції», постановою Кабінету Міністрів «Про запровадження механізму запобігання монополізації товарних ринків» та ін. Особливості правового регулювання фінансової звітності відкритих господарських товариств як емітентів цінних паперів знайшли відображення у роботах В.К. Мамутова, Г.Л. Знаменського, О.М. Вінник, В.С. Щербини. Порівняльний аналіз законодавства ЄС і України у сфері подання фінансової звітності для допуску цінних паперів до офіційного лістингу показує, що є низка відмінностей щодо подання лістингових подробиць для одержання допуску акцій до офіційного лістингу на фондовій біржі. Це стосується в першу чергу відомостей про відповідальних за лістингові подробиці та аудит розрахунків. Зокрема законодавством ЄС передбачений обов'язок компаній щодо подання інформації про імена, адреси і зауваження офіційних аудиторів, які здійснювали аудиторську перевірку річних звітів компанії за три попередні фінансові роки відповідно до вимог національного законодавства. В той же час українське законодавство у сфері ринку цінних паперів акцентує увагу тільки на наведенні інформації про аудиторів, які здійснювали аудит звітності підприємства за попередній (звітний) рік. Компанія, акції якої допущені до офіційного лістингу на фондовій біржі, відповідно до ст. 67 Директиви (Директива 2001/34/ЕС Європейського Парламенту і Ради від 28 травня 2001 року про допуск цінних паперів до офіційного лістингу на фондовій біржі і про інформацію, що повинна бути опублікована щодо цих цінних паперів) зобов'язана надати невизначеному колу осіб можливість якнайшвидше ознайомитися з її останніми річними звітами. Це стосується як її власних річних, так і консолідованих річних звітів. У тому випадку, коли в сфері діяльності компанії відбулися істотні зміни, які можуть 4

зробити вплив на вартість акцій, компанія зобов'язана надати додаткову інформацію всім користувачам звітності, включаючи всі фондові біржі, на яких продаються її цінні папери, протягом 9 календарних днів. До вказаних змін належать в першу чергу зміни в правах, що пов'язані з різними категоріями акцій, зміни в структурі. В українському законодавстві для підприємств встановлено дводенний період інформування Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, користувачів звітності про зміни, які можуть відбитися на вартості акцій. Директива містить вимогу про обов'язкову публікацію двох видів звітності: річної і піврічної. Передбачається, що піврічний звіт містить тільки основні дані про фінансовий стан і загальний розвиток діяльності відповідної компанії, тоді як річний звіт містить вичерпну інформацію про фінансовогосподарську діяльність. Піврічний звіт включає цифри і пояснення про діяльність компанії, її прибутки і збитки протягом шестимісячного терміну, зокрема чистий оборот, прибуток і витрати до або після сплати податків і дивідендів. В пояснювальній записці вказуються тенденції розвитку компанії, чинники, які вплинули на діяльність компанії у звітний період. До особливостей подання даних в піврічному звіті можуть бути віднесені такі: можливість подання прогнозних цифр прибутків і збитків за умови, що акції компанії зареєстровані на фондовій біржі тільки однієї країни; обов'язковість наведення у статтях звітності по кожному з показників даних за попередні роки, що дозволить забезпечити можливість порівняння результатів фінансово-господарської діяльності компанії; прогноз розвитку компанії протягом поточного фінансового року. В законодавстві України не передбачена обов'язкова публікація підприємствами піврічного звіту, проте підприємства-емітенти цінних паперів зобов'язані надати піврічний звіт у Державну комісію з цінних паперів і фондовому ринку. Особлива інформація стосується перш за все змін в господарській діяльності, які впливають на вартість цінних паперів і розмір доходу по них. При розкритті цього виду інформації законодавство ЄС особливу увагу приділяє питанням відображення у звітності зміни прав на цінні папери. При цьому поняття прав на цінні папери в законодавстві ЄС відрізняється від поняття прав в українському законодавстві. В Україні ці положення закріплені в антимонопольному законодавстві, яке покладає на акціонерів певні обов'язки, спрямовані на попередження монополізації товарних ринків і забезпечення можливості здійснення контролю з боку антимонопольних органів за станом цих ринків. Так, у випадку, коли фізична або юридична особа придбає безпосередньо або опосередковано, одноразово або за декілька разів акції, що забезпечують її власникові (володільцеві) досягнення чи перевищення 10, 25, 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного господарюючого суб'єкта і якщо сумарна вартість придбання перевищує суму грошового еквіваленту, що дорівнює 600тис. доларів США, а також придбання зазначених пакетів акцій 5

монопольного утворення незалежно від сумарної вартості, акціонер зобов'язаний у місячний термін з моменту придбання пакету акцій зазначених розмірів повідомити про це орган Антимонопольного комітету України. Порівняльний аналіз законодавчого закріплення положень про інформування компаній щодо змін у структурі контрольних пакетів акцій в законодавстві України і ЄС, показує, що кількісні значення при володінні пакетами акцій, що забезпечують право голосу в найвищому органі управління компанією, встановлені в країнах ЄС і Україні, в цілому збігаються з урахуванням того, що Директива ЄС передбачає, що державам-членам не потрібно застосовувати: пороги у 20% або 1/3 голосів, якщо вони застосовують єдиний поріг у 25%; поріг у 2/3, якщо вони застосовують поріг у 75%. В той же час в законодавстві ЄС більш детально регламентується порядок подачі заяви до спеціальних органів про намір придбати певний пакет акцій компанії до моменту їх придбання, а також встановлено більш короткий термін для оприлюднення інформації про придбання акцій. Кількісні критерії, встановлені для операцій купівлі-продажу акцій, і відповідне розкриття цієї інформації у фінансовій звітності тісно пов'язані з юридичним визначенням поняття «право голосу». В законодавстві ЄС дається розширене тлумачення поняття права голосу у порівнянні з українським законодавством. Воно включає сумарне значення прав голосу, які належать: даній особі в акціях компанії; суб'єктам підприємницької діяльності, підконтрольним даній особі; особам, які діють від імені даної особи; третій стороні відповідно до письмової угоди про загальну політику. В українському законодавстві поняття права голосу використовується в більш вузькому значенні як сукупність акцій в статутному фонді, що належать окремій особі, а для віддзеркалення прав інших осіб використовується поняття «контроль». Порівняльний аналіз законодавчих положень Директиви ЄС і положень українського законодавства свідчить, що є також певні відмінності в окремих процедурах подання фінансової звітності для допуску підприємств до лістингу на фондових біржах. Зокрема Директивами ЄС: встановлені підвищені вимоги до аудиту річної звітності компаній і змісту лістингових подробиць для одержання допуску акцій до офіційного лістингу на фондовій біржі; передбачається обов'язкова публікація піврічного звіту компанії; використовується розширене тлумачення поняття "право на голосування". Література 1. Регулювання сфери фінансових послуг у праві Європейського Союзу та перспективи адаптації законодавства в Україні. - Харків: Консум, 2007. - С. 110-450. 2. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» №1201-ХІІ від 18.06.91 р. зі змінами та доповненнями 3. Директива 2001/34/ЕС Європейського Парламенту і Ради від 28 травня 2001 року

БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК ЯК ОСНОВА ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИ ПРИЙНЯТТІ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ Богатий А.Ю., студент Б 4/5 Наук. керівник – асистент Баришевська І.В.

Миколаївський державний аграрний університет За сучасних умов серед провідних функцій бухгалтерського обліку виділяють не тільки аналітичну, інформаційну, контрольну, але й комунікаційну функцію, яка полягає в передачі інформації менеджерам для прийняття управлінських рішень. Саме від якості організації бухгалтерського обліку залежать повнота, достовірність і своєчасність одержуваної інформації, яку використовує управлінська ланка з метою здійснення керівництва певною діяльністю. Світова економіка як динамічна система, що розвивається в реальному масштабі часу, переходить до інформаційного способу виробництва на базі інформаційної структуризації. На цьому етапі розвитку визначальну роль відіграють не масштаби виробництва, а його технологічний рівень. В економічній теорії відбувається визнання й становлення інформаційної парадигми, що потребує конкретного наповнення. Наростання процесів інформатизації всіх форм суспільного виробництва стало реакцією господарських систем на неспроможність існуючих механізмів передавати і використовувати інформацію. Ця проблема посилюється наявністю розлагодженості дій у часі й просторі щодо відображення інформації про факти господарського життя і самим господарським життям. Між тим слід зазначити, що в домінуючій частині випадків ні виконавча дирекція, ні менеджери різних рівнів управління не здійснюють належної послідовної роботи щодо забезпечення надійності системи бухгалтерського обліку та підвищення якості отримуваної інформації щодо фінансових результатів діяльності. Причиною такого незадовільного стану інформаційного забезпечення управлінської ланки суб'єктів господарювання можна вважати неопрацьованість теоретико-методологічних та практичних питань застосування інформації бухгалтерського обліку в процесі прийняття управлінських рішень та відсутність науково обґрунтованих рекомендацій щодо визначення якості організації обліку. Проте теперішній стан розвитку вітчизняної економіки вимагає більш вичерпної їх характеристики і особливо формування оновленої концепції організації системи бухгалтерського обліку, насамперед як інформаційної складової, адекватної сучасним умовам функціонування підприємств. Оскільки бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який регламентується законодавством України, національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та забезпечує необхідною інформацією фахівців усіх рівнів управління за єдиною методологією, створюючи 7

можливість проведення порівняльного аналізу якості обліку й отриманих результатів за певними сферами діяльності підприємства, він має свою специфіку. Головною метою, притаманною тільки бухгалтерському обліку є виробництво необхідної для управління інформації про стан об'єктів, якими управляють та які використовують у практичній діяльності під час планування, контролю, аналізу й регулювання виробничо-господарської діяльності. Володіння достовірною та актуальною інформацією поряд з умінням ефективно застосовувати адекватні методи та засоби її збирання, перетворення і передавання є основою організації ефективної організації діяльності будь-яких підприємств, організацій, установ незалежно від рівня їхньої організаційноправової форми. Тому розробка теоретичних основ інформаційного забезпечення управлінської ланки, яка має важливе значення безпосередньо як для теорії, так і для практики обліку і контролю, має базуватися на виокремленні характеристик (тимчасової, якісної, кількісної) бухгалтерської інформації як організаційної сукупності. Тимчасова характеристика дає змогу прослідкувати період здійснення тих або інших операцій. Якісна характеристика служить мірою розрізнення господарських процесів і об'єктів в якості нормативної бази. Кількісна характеристика являє собою універсальний об'єктивний грошовий вимірник усіх процесів і об'єктів. Таким чином, можна дійти висновку, що бухгалтерський облік - це інформаційна сукупність, яка концентрує в собі інформацію про господарські процеси й об'єкти, що беруть участь у них, яка має єдиний грошовий вимірник і яку реєструють методом подвійного запису, де мірою відмінності процесів і об'єктів є чинна нормативна база. Сучасний бухгалтерський облік є інформаційною базою, на основі якої можлива підготовка різних видів звітності. Так фінансова, податкова, статистична, управлінська звітності, звітність перед державними органами контролю, що використовують грошовий вимірник, базуються на даних бухгалтерського обліку. Отже, побудова бухгалтерського обліку має забезпечувати відносну незалежність організації облікового процесу від будь-якого певного виду звітності, встановлювані принципи й вимоги до організації облікового процесу, а також базові правила бухгалтерського обліку мають забезпечувати господарюючому суб'єкту можливість підготовки різних видів звітності та глибинного розуміння сутності проблем для прийняття ефективних та дієвих управлінських рішень. Перехід від традиційної пасивної констатації фактів господарського життя до активних і ефективно функціонуючих форм накопичення інформації, яка має бути основою для прийняття дієвих управлінських рішень, може бути здійснено за рахунок наступних кроків в процесі формування інформації в бухгалтерському обліку, а саме: забезпечення цілей різних груп користувачів інформації 8

бухгалтерського обліку шляхом здійснення моніторингу їх потреб; погодженість інтересів диференційованих груп користувачів; виявлення можливих засобів ведення бухгалтерського обліку, котрі в змозі забезпечити формування різних видів звітності. Очевидним є те, що організація бухгалтерського обліку має бути покладена в основу формування інформаційного забезпечення управлінської ланки суб'єкта господарювання. Література 1. Ярошинський В.П. «Удосконалення обліку витрат та методика собівартості продукції» / В.П.Ярошинський // Науковий вісник. - 2008. - №66.-С.134-138; 2. Саблук П.Т. «Особливості бухгалтерського обліку на підприємстві» / П.Т.Саблук // Бухгалтерський облік і аудит. - 2008. - №2. - С.34-39. 3. Дем'яненко М.Я. «Удосконалення облікової політики та ведення бухгалтерського обліку» / М.Я.Дем'яненко // Бухгалтерський облік і аудит. - 2008. -№4. -С.45-49.

ФОРМУВАННЯ В БУХГАЛТЕРСЬКОМУ ОБЛІКУ ПЕРВІСНОЇ ВАРТОСТІ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ Рябов А.І., студент групи Б 5/1 Наук. крівник - к.е.н., доцент Дубініна М.В.

Миколаївський державний аграрний університет Основними засобами вважаються матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких становить більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік). Одиницею обліку основних засобів є окремий об’єкт. Окремим об’єктом основних засобів є: закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдями до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з’єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс – певну роботу тільки у складі комплексу, а не самостійно; незавершені капітальні інвестиції; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством. Якщо один об’єкт основних засобів складається з частин (компонентів), які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку окремим об’єктом основних засобів. 9

Підставою для зарахування на баланс основних засобів є акт прийманняпередачі (введення в експлуатацію) основних засобів. Основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю, яка складається з таких витрат: суми, що сплачують постачальникам і підрядникам за устаткування, інструмент, інвентар та інші необоротні активи, за виконані проектновишукувальні і будівельно-монтажні роботи (без непрямих податків); реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних засобів; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (будівництвом) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству); витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів; витрати на транспортування, установку, монтаж, налагодження і пуск основних засобів; інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, у якому вони придатні для використання із запланованою метою. Витрати на сплату відсотків за користування кредитом не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (збудованих) повністю або частково за рахунок позикових коштів. Первісна вартість об’єктів основних засобів, зобов’язання за які визначені загальною сумою, визначається розподілом цієї суми пропорційно до справедливої вартості окремого об’єкта основних засобів. Первісна вартість придбаних (побудованих) за рахунок бюджетних асигнувань основних засобів визначається без суми непрямих податків, яка відображається зменшенням цільового фінансування і цільових надходжень. Первісною вартістю безоплатно отриманих основних засобів є їх справедлива вартість на дату отримання з урахуванням витрат. На справедливу вартість безоплатно отриманих об’єктів основних засобів збільшується сальдо додаткового капіталу. Первісною вартістю основних засобів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість з урахуванням витрат. Погоджена засновниками (учасниками) вартість основних засобів відображається за дебетом рахунку обліку заборгованості засновників (учасників) підприємства за внесками до статутного капіталу в кореспонденції з рахунком обліку статутного капіталу. Одержання об’єктів основних засобів відображається за дебетом рахунку обліку основних засобів і погашенням (зменшенням) заборгованості засновників. Витрати на доставку, установку, монтаж та інші витрати на забезпечення введення в експлуатацію таких основних засобів включаються до їх первісної вартості з відображенням в обліку капітальних інвестицій. 10

Первісною вартістю об’єктів, переведених до основних засобів з оборотних активів, товарів, готової продукції тощо, є їх собівартість, яка визначається згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку 9 “Запаси”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 246, і 16 “Витрати”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318. Первісною вартістю об’єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об’єкт, є залишкова вартість переданого об’єкта основних засобів. Якщо залишкова вартість переданого об’єкта перевищує його справедливу вартість, то первісною вартістю об’єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об’єкт, є справедлива вартість переданого об’єкта з включенням різниці до витрат звітного періоду. Подібними об’єктами вважаються об’єкти, які мають однакове функціональне призначення та однакову справедливу вартість. Для визнання об’єктів, які мають однакове функціональне призначення, подібними різниця між справедливою вартістю об’єктів обміну не повинна перевищувати 10 відсотків. Первісною вартістю об’єкта основних засобів, придбаного в обмін (або частковий обмін) на неподібний об’єкт, є справедлива вартість переданого об’єкта основних засобів, збільшена (зменшена) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що належить до сплати (отримання) за обмінною операцією. Первісна вартість об’єкта основних засобів може змінюватися у разі його поліпшення, часткової ліквідації, переоцінки і зменшення корисності. Первісна вартість основних засобів, оцінених в іноземній валюті, визначається у грошовій одиниці України за курсом Національного банку України в порядку, встановленому Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 21 “Вплив змін валютних курсів”, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 року № 193. Література 1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. № 92 із змінами та доповненнями, внесеними наказами Міністерства фінансів України від 30.11.2000 р. № 304, від 25.11.2002 р. № 989 // Бухгалтерський облік і аудит. – 2002. - № 12. – С. 33-36. 2. Лист від 12.01.2001 р. № 286/7/15-1117 // Податки та бухгалтерський облік. – 2001 р. – № 9. 3. Н. В. Чабанова, Ю. А. Василенко. Бухгалтерський фінансовий облік: Посібник. К.:Видавничий центр «Академія», 2002 р. – 672 с. 4. Бухгалтерський облік і фінансова звітність в Україні : навчальний практичний посібник за ред С. В. Голова – Дніпропетровськ, ТОВ «Баланс Клуб», 2000 р., 768 с. 5. Л. П. Кулаковська, Ю. В. Піча Організація і методика аудиту. К: «Каравела » 2004 р., 568 с.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ МСБО ТА БУХГАЛТЕРЬСКОГО ОБЛІКУ В УКРАЇНІ Адамчук Н.С., студентка групи Б 4/3 Наук. керівник - асистент Пісоченко Т.С.

Миколаївський державний агарний університет Міжнародний бухгалтерський облік протягом багатьох років обслуговував іншу господарську систему, а саме ринкову. Відомо, що в ринковій економіці діяльність підприємств спрямована на отримання прибутку та збагачення власників підприємств, тому і ведення бухгалтерського обліку здійснюється, насамперед, в Інтересах власників підприємств. З отриманням державного суверенітету в Україні розпочались широкомасштабні економічні реформи, основна мета яких полягає в переході від адміністративно-командної системи господарювання до ринкової. Сьогодні в Україні відбувається активний розвиток недержавних форм власності та різних організаційних форм бізнесу. Бухгалтерський облік поступово адаптується до реалій господарювання, чому сприяє його гармонізація з міжнародними стандартами. Питання про необхідність впровадження міжнародної практики ведення бухгалтерського обліку в Україні відповідно до міжнародних стандартів порушувалось на найвищому рівні протягом останніх років неодноразово. Після тривалих обговорень цього питання врешті-решт було прийнято відповідний Закон «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (вступив у дію з 1 січня 1999 року), який значною мірою впорядковує процес ведення бухгалтерського обліку в Україні. Він увібрав у себе досвід та традиції західної практики ведення бухобліку. Питаннями МСБО в Україні займались, як окремі науковці, а саме Олійник О.В., Мельникова О.В, Голов С.Ф., Костюченко В.М., Пархоменко В.М., які досліджували проблеми та перспективи удосконалення бухгалтерського обліку в Україні, так і професійні установи, як, наприклад, Федерація професійних бухгалтерів та аудиторів України (далі ФПБАУ) та Українська консалтингова мережа (далі УКМ). ФПБАУ спромоглась об’єднати зусилля фахівців з бухгалтерського обліку та спрямувати їх на творчу діяльність, а УКМ протягом останніх років здійснює активну пропаганду практики МСБО. На основі міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (далі МСБО) в Україні розроблені й діють національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку (далі П(С)БО). Порівняльний аналіз МСБО та бухгалтерського обліку в Україні наведено в таблиці. Таблиця Порівняльний аналіз МСБО та бухгалтерського обліку в Україні Обєкт порівняння Мета бізнесу Основна мета

МСБО (GAAP) Отримання прибутку Визначити 12

Україна Виконання плану Контроль за процесом

бухгалтерського обліку Методи бухгалтерського обліку

Процедура ведення бухгалтерського обліку

Фінансовий облік

Користувачі фінансової звітності Облік дебіторської заборгованості Облік запасів

Облік основних засобів

прибутковість Інвестованого капіталу та оцінити чисту вартість підприємства Немає єдиного органу, що встановлює правила бухобліку; більш вільний вибір методу обліку

виконання плану та використанням майна

Інвестори, кредитори, менеджери та Ін Обліковуються за чистою вартістю, за винятком резервів по сумних боргах

Органи контролю та податкові Сумнівні борги можуть бути списані на рахунку 88 Балансу

Мінфін встановлює Положення про організацію обліку, форми звітності та порядок ведення обліку Продовж. табл. В основному Бухгалтери мають широкий вибір щодо процедури використовується журнально-ордерна форма обліку; звітність орієнтується обліку; звітність орієнтована на допомогу аналітику на органи статистики та контролю Баланс має наступні Баланс має наступні цілі: класифікація активів відповідно цілі: показати засоби, за допомогою яких були до їхньої ліквідності та придбані активи; показати, можливості виконувати як використовуються активи; зобов’язання; визначити чисту забезпечити зберігання та не вартість бізнесу розкрадання майна

Кілька способів: LIFO, Як правило, FIFO та метод середньої обліковується за середньою собівартості; створюється собівартістю; резерв по резерв по прострочених запасах старих запасах не створюється Обліковуються за Обліковуються по Історичною ціною придбання; Історичній ціні придбання І використовуються кілька можуть переоцінюватись; способів амортизації (прямий використовуються прямий та Ін ); період користування спосіб амортизації та визначається менеджерами накопичення; період використання визначається податковими органами

Облік витрат

Обліковуються за принципом відповідності

Облік виручки

Обліковуються коли товари відвантажені, а послуги надані Включають витрати, які безпосередньо пов’язані з виробництвом

Облік собівартості

Фінансова звітність

Крім облікового, має 13

Хоча І дозволено, проте нарахування витрат не здійснюється Обліковуються за касовим методом, після надходження коштів Перелік витрат визначає Податкова Адміністрація; можуть включати будь-які витрати Має суто обліковий

Екстраординарні події Гудвіл

також монетарний характер Крім основних документів, має багато дотатків Показуються в окремому звіті Капіталізується та амортизується (<5 років)

характер; додатки, як правило, відсутні Не показуються окремо Капіталізується, не амортизується .

Невідповідність вітчизняного бухгалтерського обліку світовій обліковій практиці перешкоджає інтеграції економіки України в світову економічну систему. Тому назріла необхідність суттєво реформувати вітчизняну систему бухгалтерського обліку до умов ринкової економіки. Міжнародні стандарти – це лише орієнтир ведення обліку, який не враховує національні економічні, юридичні й соціальні особливості, тому на цьому етапі основне завдання полягає у створенні й подальшому розвитку національної системи бухгалтерського обліку. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку слід розглядати як один із основних факторів продовження і активізації реформи бухгалтерського обліку в Україні. Розуміння основоположних ідей і суті міжнародних стандартів обліку забезпечить в подальшому коректний підхід до застосування в українській практиці бухгалтерських рішень. Література 1. Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський фінансовий облік: Підр. // Ф.Ф.Бутинець.– Житомир: ЖІТУ, 2007. – С. 489 2. Пушкар М.С. Історія обліку та контролю господарської діяльності. / М.С. Пушкар, Н.В. Гавришко, Р.В. Романів – К.: 2007.– С. 256. 3. Пушкар М.С. Тенденції та закономірності розвитку бухгалтерського обліку в Україні (теоретико-методологічні аспекти): Монографія. // М.С. Пушкар – Тернопіль: Економічна думка, 2006.– С. 90-91. 4. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку 2008: змін. та доповн. / Перекл. з англ. за ред. С.Ф. Голова. – К.: Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів України, 2008. – С. 75-77.

ПЕРЕВАГИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ «ТАРГЕТКОСТИНГ» НА ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ Іванова Н.Є., студентка групи Б 3/5 Наук. керівник – асистент Лесік І.М.

Миколаївський державний аграрний університет Врахування зарубіжного досвіду такого складного процесу як управління витратами в поєднанні з найкращими традиціями вітчизняної обліковоаналітичної практики, дозволить українським підприємствам досягнути оптимального рівня витрат в усіх підсистемах з виконання в них будь-яких робіт. 14

Різноманітні аспекти проблем планування, обліку, аналізу, контролю витрат розглядаються у працях відомих економістів: Бутинця Ф.Ф., Ушакової Н.М., Олініченко К.С., Э. Аткинсон, Р. Бангер, Р. Каплан, М.Янг та багатьох інших. Більшість робіт вітчизняних вчених, пов’язаних з проблемами управління витратами, було в основному присвячено питанням обліку і аналізу фактичного рівня витрат, нормативного обліку, методам формування собівартості одиниці продукції на основі даних бухгалтерського обліку. Така ситуація була наслідком ізольованісті вітчизняної економічної теорії та практики від досягнень вітчизняної науки. В результаті абсолютно новими та практично не адаптованими до національних умов виявились такі сучасні методи управління витратами, як «таргет-костинг», «кайзер-костинг», LCC-аналіз та інші. Раніше традиційні методи управління та обліку витрат повністю себе виправдовували, то нові умови господарювання потребували перегляду (модифікації) існуючої методології управління витратами, що забезпечило б скорочення витрат за умови максимального задоволення споживачі, удосконалення тільки тих властивостей товару, які є цінними для покупця. Ефективне рішення цієї проблеми було запропоновано фахівцями в галузі виробничого менеджменту й обліку Японії, які розробили концепцію управління за цільовою собівартістю – систему «таргет-костинг», яка має англійську назву та японські корені. На шляху її існування – багаторічний досвід (понад чотири десятиліття) застосування у сотні відомих компаній і авторитетна думка провідних спеціалістів в області маркетингу, менеджменту і обліку. Повномасштабного впровадження «таргет-костингу» у промислових корпораціях США відбулося наприкінці 1980-х років, причому за зразок була взята саме японська модель, добре розвинута на тойчас. За статистикою приблизно 80% великих японських компаній, які успішно працюють та мають високу якість і рентабельність продукції, використовують систему «таргеткостингу». На Заході система «таргет-костинг» також поступово завойовує щільне місце, проте більш повільними темпами. Вперше наукового обґрунтування сучасна концепція «таргет-костингу» була розкрита Тоширо Хіромотою у 1988 р., поступово набула значної актуальності, і, в подальшому стала предметом наукових дискусій. Так, окрема група економістів зводить дану концепцію до суто технічної процедури управлінського обліку, тобто трактує її як «цільове калькулювання». Інша група – більш широкоглядна, вкладає в її зміст цілісну систему управління . Взагалі «таргет-костинг» – це цілісна концепція управління, яка підтримує стратегію зниження витрат, реалізує функції планування і виробництва нового товару, превентивного контролю витрат і калькулювання цільової собівартості відповідно до ринкових вимог. Суть цієї концепції полягає у розрахунку собівартості товару, виходячи з завчасно встановленої ціни реалізації, а, отже, наперед, визначеного прибутку. Оскільки ціна визначається через маркетингові дослідження, її можна приймати 15

як фактичну ціну для товару, що реалізується. Для визначення цільової собівартості товару величина прибутку, який підприємство планує отримати, вираховується з очікуваної ціни. До цього залучаються всі учасники виробничого процесу, головним завданням яких є проектування та виготовлення продукту, який має відповідати цільовій собівартості [2]. Запровадження системи «таргет-костинг» на вітчизняних підприємствах дозволить реалізувати такі переваги: можливість інтеграції систем маркетингових досліджень та управлінського обліку; доповнення бюджетування прибутку, формування центрів відповідальності та центрів витрат, стратегії ціноутворення та інших оціночних процедур; можливість імплементного існування даного методу в межах традиційної системами вітчизняного обліку, як елементу, що збільшує та удосконалює можливості останнього. До потенційних проблем, які можуть виникнути при запровадженні даного методу можна віднести: ймовірність конфліктів між різними сторонами, залученими до процесу «таргет-костингу», високу працемісткість робіт, небезпеку запізнення виходу продукту на ринок через збільшення часу розробки. Дещо пізніше на противагу «таргет-костингу» в японських організаціях набула популярності система «кайзен-костинг». Основна відмінність «таргеткостингу» від новоствореної системи полягала у значно більших можливостях першого методу для реалізації змін, оскільки «таргет-костинг» застосовується на більш ранньому життєвому циклі продукту [4, с.562]. Література 1. Грещак М. Г., Коцюба О. С. Управління витратами: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2002. – 131 с. 2. Олініченко К.С. Економічні аспекти еволюції поглядів на управління витратами // Вісник міжнародного Слов’янського університету. – Серія: Економічні науки. – 2007. – №1. – с.29-37. 3. Сопко В., Тринька Л. Таргет-костинг як метод контролю витрат і прибутку // Наукові записки ТНЕУ. – 2006. – №15. – с.207-211. 4. Энтони А. Аткинсон, Раджив Д. Бангер, Роберт С. Каплан, Марк С.Янг Управленченский учет. – М.: Издательський дом «Вильямс», 2000. – 878 с.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ СОЦІАЛЬНИХ ВИТРАТ Вінскевич Т., студентка групи Наук. керівник - асистент Чебан Ю.Ю.

Миколаївський державний аграрний університет Ринкові відносини та побудова в Україні соціально орієнтованої економіки призводить до зростання ролі соціальних цілей, все більшого значення набуває соціальний аспект виробництва й, особливо, інтереси колективу робітників підприємства. Адже рівень соціального розвитку суспільства, багато в чому, залежить від вирішення соціальних проблем на 16

підприємстві. За цих умов раціональна побудова обліку соціальних витрат для забезпечення достовірною та повною інформацією про них та створення ефективної системи контролю є вкрай необхідною. Окремі теоретичні, методичні та практичні проблеми обліку і контролю соціальних витрат досліджували українські вчені М.Т. Білуха, Ф.Ф. Бутинець, А.Г. Загородній, М.В. Олійник, М.С. Пушкар, В.В. Сопко та інші. Соціальними витратами слід вважати вибуття різних видів економічних ресурсів відповідно до законодавчих, соціально-економічних і моральнопсихологічних гарантій і спрямованих на задоволення соціальних потреб фізичних чи юридичних осіб. Вони виступають у вигляді виплати грошових винагород, додаткових виплат на забезпечення потреб персоналу, що здійснюються у відповідності з діючими законами і тарифними угодами, або добровільних соціальних виплат підприємства, так званого соціального пакету, а також у вигляді благодійних внесків на фінансування різного роду соціальних проектів. Необхідність виділення соціальних витрат в окрему облікову категорію обумовлено рядом факторів, а саме: відмінності соціальних витрат від інших витрат підприємства (потребує конкретних способів управління і відповідних підходів до їх обліку); необхідність постійного оперативного управління соціальними витратами підприємства в умовах ринку, з метою їх оптимізації (передбачає формування відповідного інформаційного забезпечення); можливість підприємств самостійно встановлювати значну частину соціальних витрат призводить до необхідності чіткого та ефективного контролю за їх здійсненням (вимагає розроблення чіткої системи обліку); перспективи запровадження системи соціальної звітності (необхідність оцінки соціальних витрат). Соціальні витрати присутні практично у всіх сферах діяльності підприємства і на всіх стадіях операційного процесу, що в свою чергу ускладнює їх класифікацію. До обов’язкових соціальних відносимо: витрати на забезпечення соціальних виплат працівникам, які є законодавчо встановленими (обов‘язкові соціальні виплати працівникам); витрати, у вигляді внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування; витрати на удосконалення умов і охорону праці; інші витрати. До додаткових соціальних видатків відносимо: видатки на забезпечення додаткових соціальних потреб працівників, що виплачуються за рахунок прибутку (додаткові соціальні виплати працівникам); видатки на фінансування соціальних проектів, в тому числі видатки на благодійну діяльність та інші виплати соціального характеру, що здійснюються на користь інших фізичних чи юридичних осіб; видатки на утримання об‘єктів соціальної інфраструктури, що перебувають на балансі підприємств. Сопко В.В., Пархоменко В.М., досліджуючи витрати, поділяли їх на такі, що включаються в собівартість продукції і такі, що не включаються [1, с. 135]. Законодавче регулювання обліку, яке діє сьогодні в Україні, містить багато недоліків з питань обліку соціальних витрат. Зокрема, П(С)БО 16 17

„Витрати” та Інструкція по застосуванню Плану рахунків, дуже мало уваги приділяє питанню соціальних витрат, а саме розглядає їх лише в контексті із заробітною платою та відрахуваннями на соціальні заходи [2, 3]. Так, рахунок 81 „Витрати на оплату праці” передбачає наступні субрахунки: 811 „Виплати за окладами і тарифами”; 812 „Премії та заохочення”; 813 „Компенсаційні виплати”; 814 „Оплата відпусток”; 815 „Оплата іншого невідпрацьованого часу”; 816 „Інші витрати на оплату праці”. При цьому кореспондуючий з ним рахунок 66 „Розрахунки за виплатами працівникам” не містить такої деталізації і передбачає лише три субрахунки – 661 „Розрахунки за заробітною платою”, 662 „Розрахунки з депонентами”, 663 „Інші виплати працівникам”. Іншими словами, формування інформації на рахунку 66 є досить узагальненим і унеможливлює чітке і пряме списання відповідних витрат на субрахунки рахунку 81. Витрати ж на утримання об‘єктів соціальної інфраструктури відносяться до інших витрат операційної діяльності і прямо списуються на фінансовий результат разом з адміністративними і витратами на збут. Вважаємо, що такий підхід, є не зовсім обґрунтованим, оскільки наведені вище витрати мають зовсім іншу економічну сутність і вимагають особливих методів обліку та контролю. Постійні зміни законодавства щодо соціальних виплат працівникам, а також внесків у фонди державного соціального страхування вимагають відповідних оперативних змін у веденні їх обліку. Таким чином, підсумовуючи вищезазначене, зауважимо, що удосконалення системи обліку і контролю соціальних витрат пов‘язане з вирішенням ряду методичних проблем, а саме: орієнтація на задоволення в інформації не лише зовнішніх, але й внутрішніх користувачів; визначення шляхів фінансування соціальних витрат, які б враховували інтереси всіх зацікавлених сторін і давали можливість відслідкувати дані витрати в обліку; уточнення Плану рахунків щодо соціальних витрат; визначення економічних показників, що характеризують перебіг соціальних явищ і процесів на підприємстві, ефективність використання ресурсів на соціальні цілі. Література 1. Сопко В.В., Пархоменко В.Н. Бухгалтерський облік у підприємницькій діяльності. – К.: Техніка, 1993. – 222 с. 2. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарський операцій підприємств і організацій, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 р. № 291 зі змінами і доповненнями. – Режим доступу: http:// www.debetkredit.com.ua. 3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318 // Все про бухгалтерський облік. – 2005. – № 13 (1046). – С. 59.

РОЛЬ ОБЛІКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ В УПРАВЛІННІ АГРАРНИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ Возняк М.І., студентка групи Б 3/2 Наук. керівник – к.е.н., доцент Сіренко Н.М.

Миколаївський державний аграрний університет Будь-яка система обліку потрібна для отримання певного об'єму інформації в тій чи іншій формі. Податковим службам потрібні відомості про нараховані податкові платежі, правильність використання бази обчислення податків, методів їх нарахування, врешті-решт, про їх сплату. Кредиторам потрібна інформація про здатність підприємства виконати узяті на себе фінансові зобов'язання. Значний вклад в дослідження ролі облікової інформації в управлінні підприємствами внесли: Ф.Ф. Бутинець, В.С. Лень, Ю.Я. Литвин, І.М. Лукава, Б.Г. Маслов, І.А. Маслова, Ю.А. Мішин, Л.В. Нападовська, Н.Л. Правдюк. Однак у зв'язку з тим, що інформаційні ресурси знаходяться завжди у русі, проблему визначення місця і ролі обліково-аналітичної інформації для прийняття управлінських рішень потребує постійного вивчення. Керівництво підприємства зацікавлене в своєчасних, коротких і зрозумілих звітах про вартість вкладень, динаміку загальних фінансових показників діяльності підприємства, випуск продукції, поточні суми активів, прибутку. Менеджери, крім майже всього перерахованого, потребують інформації, здатної допомогти їм в ухваленні рішень, контролі за ефективністю процесами відтворення в ході і регулюванні управлінської діяльності. До такої інформації, наприклад, можна віднести ціни продажу, рівень націнки, витрати на виробництво, якість випуску продукції, попит, рентабельність кожного виду товарів, що випускаються підприємством [1]. Інформація бухгалтерського обліку потрібна менеджерам в управлінні господарськими процесами для забезпечення поточних і майбутніх вигод. Так, у процесі постачання використовують інформацію щодо відхилень фактичних даних від планів за показниками: затрати на постачання, кількість запасів на складі, ціни на матеріальні цінності, надходження запасів, відповідність їх якості умовам контрактів. У процесі виробництва для прийняття рішень необхідна інформація про відхилення фактичних даних від планових щодо затрат на виробництво за видами продукції, загальновиробничих витрат, кількості виробленої продукції. У процесі реалізації визначають відхилення фактичних даних від планових за такими показниками як витрати на збут, собівартість реалізованої продукції, ціни на продукцію, обсяги продаж, прибутки від реалізації. Використовуючи ці та інші дані обліку, виявивши наявності відхилень адміністративних та інших витрат від запланованих приймають управлінські рішення. Суттєве місце у прийнятті управлінських рішень належить 19

інформаційним передумовам. Можливості вирішення завдання різко зростають коли планові і бухгалтерські дані виявляються зіставними, а інформація про об'єкти обліку достатньо аналітична [2]. Передумовою використання інформації є її отримання. Саме тому розглядається створення відокремленого від бухгалтерського управлінського обліку, метою якого є надати керівнику або менеджеру облікову інформацію в найзручнішому для нього розрізі. Така інформація повинна бути своєчасною і корисною, для прийняття управлінських рішень, планування, здійснення контролю й оцінювання показників функціонування підприємства та його підрозділів. Таким чином, управлінський облік можна визначити як процес виявлення, вимірювання, накопичення, аналізу, підготовки, інтерпретації та передачі інформації, що використовується управлінською ланкою підприємства для здійснення планування, оцінки, контролю за господарською діяльністю всередині підприємства і прийняття обґрунтованих управлінських рішень, забезпечуючи оптимальне використання ресурсів і контроль за повнотою їх обліку. Іншими словами, управлінський облік — це підсистема обліку, пов'язана із забезпеченням менеджменту підприємства інформацією для використання у плануванні, контрольних діях і в прийнятті управлінських рішень. В основу системи управлінського обліку покладено інформаційну систему, яка використовує вхідну інформацію та відповідні процеси з метою одержання результатів, що відповідають точно визначеним цілям управління. Його інформаційна база використовується всіма функціями управління, в тому числі функціями планування, контролю та оцінки з метою прийняття управлінських рішень [1]. Процес контролю неможливий без використання інформації обліку. По закінченні звітного періоду на основі облікової інформації складаються звіти про виконання бюджету (плану) кожним центром відповідальності, якому здійснюється порівняльний аналіз запланованих та фактично досягнутих результатів. При цьому виявляються небажані розбіжності між фактичними і плановими показниками, визначаються причини цього з метою недопущення їх впливу у майбутньому. Звіти, підготовлені на основі інформації управлінського обліку, з одного боку, дозволяють об'єктивно оцінити діяльність центрів відповідальності, а з іншого – інформують керівництво про те, на яких ділянках не вдалося досягти планових показників. Бюджети та звіти про їх виконання, які готуються на основі інформації управлінського обліку, дають можливість оцінити діяльність менеджменту підприємства. Таким чином, управлінський облік пов'язує обліковий процес з процесом управління, а його основним завданням є забезпечення повною і достовірною інформацією менеджерів різних рівнів управління.

Література 1. Лукава І.М. Місце внутрішньогосподарського (управлінського) обліку в системі управління с.г. підприємством / І.М. Лукава. - Агроінком. - 2006. - №3-4 - С. 23-25. 2. Правдюк Н.Л. Підвищення ролі фінансової облікової інформації в управлінні діяльністю сільськогосподарських підприємств. – Агроінком. - 2005. - №8 - С.7-11.

ОБЛІК АМОРТИЗАЦІЇ В УКРАЇНІ Денисова Н.В., студентка групи Б 4/3 Наук. керівник - асистент Чебан Ю.Ю.

Миколаївський державний аграрний університет Державна амортизаційна політика є важливим інструментом активізації інвестиційної діяльності підприємств в умовах ринкової економіки, тому її розробка та вдосконалення дозволяє стимулювати зростання інвестицій, підвищення ефективності господарювання підприємств. Відповідно виникає потреба у формуванні правильної інформаційної бази обліку щодо амортизаційних відрахувань. Питанням обліку амортизації приділяють свою увагу такі вчені як Ф.Ф. Бутинець, М.Ф. Огійчук, Т. Войтенко та багато інших обліковців. В середньому в Україні зацікавленість у введенні прискореної амортизації висловлюють 19,5 % підприємств, а 63 % висловлюються на підтримку рівномірно прямолінійних методів їх нарахування [1, с. 185]. Обидва методи мають як недоліки, так і переваги. Тому виникає необхідність доопрацювання основних положень П(С)БО 7 «Основні засоби», який був зареєстрований у Міністерстві юстиції 18 травня 2000 року (зі змінами та доповненнями) [4] . Із вад системи амортизації, що міститься у стандарті, перш за все, треба зазначити відмову від нав’язування підприємствам лише прискореної амортизації, бо її використання дає перевагу лише рентабельним підприємствам. Якщо відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підприємства повинні були використовувати лише метод зменшення залишку, або прискореного методу з фіксованими річними нормами амортизації, то зараз підприємствам надано право обирати будь-який метод нарахування амортизації з 5 методів, що рекомендуються стандартом [3]. Перевагами П(С)БО 7 є відмова лише групового обліку нарахування амортизації та відродження пооб’єктного обліку засобів праці 2 та 3 груп. Краще вирішене питання про фінансування витрат на усі види ремонтів за рахунок собівартості продукції, а не за рахунок двох джерел, як це робиться зараз. Проаналізуємо найбільш значні недоліки системи амортизації, що містяться у П(С)БО 7. Багато з них є наслідком недостатнього розуміння теоретичних основ прискореної та неприскореної амортизації. Досить розповсюдженою помилкою є те, що під прискореною амортизацією розуміють 21

будь-який метод розрахунку амортизаційних відрахувань, коли вони прогресивно зменшуються у кожному наступному періоді. За такого підходу прискорена амортизація ототожнюється лише з часткою методів, які вона може виконати: кумулятивний метод, зменшення залишку тощо. Крім того, випускається з виду необхідність розгляду системи амортизації, до якої, крім методу нарахування, входить порядок переоцінки основних фондів та тривалість амортизаційного періоду. При проведенні своєчасних та об’єктивних переоцінок основних фондів прискорену амортизацію можна забезпечити і рівномірним методом, скоротивши при цьому тривалість амортизаційного періоду проти економічно раціонального строку служби засобів праці. З другого боку, за відсутності своєчасної та повної індексації основних фондів в умовах високих темпів інфляції перераховані спеціальні методи прискореної амортизації можуть не забезпечити навіть звичайної, неприскореної амортизації. Для віднесення амортизації до прискореної або неприскореної недостатньо знати лише метод її нарахування, а слід проаналізувати весь комплекс супутніх умов: тривалості амортизаційного періоду, економічно раціональний строк служби засобів праці, порядок переоцінки його вартості, які створюють систему амортизації. Система амортизації, що створена на будьякому з розглянутих методів, за визначених умов може виявитися прискореною, неприскореною або уповільненою. У П(С)БО 7 відсутнє визначення як фіскальної, так і економічної (фактичної) амортизації, не вказано на сферу застосування та мету. Сфера застосування фіскальної амортизації встановлюється діючим законом про оподаткування прибутку підприємств. Через фіскальну амортизацію повинно здійснюватися державне регулювання інвестиційної діяльності та рівня оподаткування прибутку підприємств. Зазначимо, що мета економічної амортизації повинна бути визначена діючими витратами підприємства, що пов’язані з повним відновленням засобів праці, а отже, і собівартістю продукції (послуг). Проводитись економічна амортизація повинна у межах управлінського обліку та лише неприскореними методами. В останньому керівники підприємств повинні обирати норми та правила, що у найбільшій мірі відповідають досягненню поставленої мети. Підкреслимо, що широке використання у світовій практиці наведених у П(С)БО 7 таких методів прискореної амортизації як зменшення залишкової вартості, зменшення залишкової вартості в подвійній нормі, кумулятивній, зовсім не відображають реальні закономірності втрат засобами праці споживчих якостей та вартості. Тому, якщо встановити період амортизації рівним економічно раціональному строку служби засобів праці, то співпадання нарахованих сум нарахованої амортизації з діючими темпами втрат засобів праці споживчої якості та вартості може бути лише випадковим. У рівній мірі це відноситься і до усіх інших відомих методів прискореної амортизації. Прискорена амортизація повинна вирішуватися лише для вперше введених 22

основних засобів, бо у цьому випадку вона в найбільшій мірі стимулює поновлення виробництва від інвестицій. Таким чином, вкрай необхідним є відновлення старої або запровадження нової більш прогресивної методики створення амортизаційного фонду та контроль за його використанням. Література 1. Войтенко Т. Усе про облік витрат на виробничому підприємстві / Войтенко Т., Вороная Н. — Харків : Фактор, 2006. — 266 с. 2. Глазур Н. Усе про облік основних засобів (фондів) / [Глазур Н., Войтенко Т., Піроженко О., Маханько О.] — Харків : Фактор, 2007. — 368 с. 3. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємства» [Електронний ресурс] / Верховна Рада України ; від 22.05.97 р. № 285/97-ВР, зі змінами та доповненнями. — Режим доступу: www.rada.gov.ua. 4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» [Електронний ресурс] : зі змінами та доповненнями / затверджені наказом міністерства фінансів України; від 27.04.00 р. № 114. — Режим доступу : www.rada.gov.ua.

ВИЗНАЧЕННЯ СПРАВЕДЛИВОЇ ВАРТОСТІ БІОЛОГІЧНИХ АКТИВІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ ТА УДОСКОНАЛЕННЯ ЇЇ МЕТОДИКИ Зуб О.М., студентка групи Б 4/6 Наук. керівник – асистент Лугова О.І.

Миколаївський державний аграрний університет Біологічні активи як засоби виробництва сільськогосподарської продукції відграють важливу соціально-економічну роль у забезпеченні розвитку економіки в цілому та аграрного сектора зокрема. Тому розробка та впровадження стандарту, який регулює облік лише активів сільського господарства, є актуальними й обґрунтованими. Разом із тим, як свідчить практика, запроваджені П(С)БО 30 «Біологічні активи» включили нові методологічні засади бухгалтерського обліку та викликали численні труднощі облікової роботи, а також не набули поширення у сільськогосподарських підприємствах країни. Однією з причин цього є недостатнє наукове дослідження та відсутність практичних роз’яснень щодо застосування окремих положень стандарту [1]. Проблемні питання бухгалтерського обліку в сільському господарстві згідно з вимогами П(С)БО 30 «Біологічні активи» в цілому та фінансових результатів зокрема досліджували такі вітчизняні вчені-економісти, як С.Голов, В.Жук, М.Михайлов, В.Моссаковський, М.Огійчук, Л.Сук та ін. Так, М.Огійчук розкрив теоретико-методологічні та практичні аспекти створення й функціонування системи внутрішнього господарського обліку у виробничих підрозділах відповідно до вимог П(С)БО 30. В.Моссаковський висвітив досвід 23

США щодо організації та ведення бухгалтерського обліку активів сільського господарства у фермерських господарствах. Проте незважаючи на значні наукові напрацювання, залишається ще багато питань бухгалтерського обліку в аграрному секторі, які потребують подальшого вивчення й опрацювання. Метою даних тез є дослідження методичних засад визначення фінансових результатів сільськогосподарської діяльності, передбачених П(С)БО 30 «Біологічні активи», та формулювання пропозицій щодо їх удосконалення. Важливою проблемою, яка виникла в процесі практичного впровадження положень П(С)БО 30 «Біологічні активи» є методична неузгодженість з іншими нормативно-правовими актами, які регулюють бухгалтерський облік у сільському господарстві. Зокрема, методика визначення доходів (витрат) від первісного визнання сільськогосподарської продукції, передбачена П(С)БО 30, не узгоджена з методикою формування витрат і калькуляцією собівартості аграрних підприємств, яка регулюється Методичними рекомендаціями з обліку витрат і калькулювання собівартості сільськогосподарської продукції, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 29.12.2006р. №1315. Відповідно до зазначеного стандарту фінансовий результат від первісного визнання біологічних активів та сільськогосподарської продукції визначають на кожну звітну дату, тобто квартал, півріччя та 9 місяців як різницю між справедливою вартістю та витратами, пов’язаними з біологічними перетвореннями таких активів (виробничою собівартості). Згідно з Методичними рекомендаціями виробнича собівартість сільськогосподарської продукції включає прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі та загально виробничі витрати. Прямі витрати безпосередньо відносять на окремий вид продукції, тому обліковці не мають проблем щодо їх визначення на певну дату [2]. Отже, не включення загально виробничих витрат у розрахунок фінансових результатів від первісного визнання біологічних активів та сільськогосподарської продукції на дату проміжної звітності вочевидь зумовлює необґрунтоване завищення прибутку або заниження збитку, що негативно позначається на достовірності облікової інформації і може спричинити прийняття необґрунтованих управлінських рішень. Не менш важливою проблемою є вплив застосування методики визначення фінансових результатів від первісного визнання сільськогосподарської продукції на формування собівартості продукції та біологічних активів, яка може призвести до ускладнення розрахунку показників собівартості продукції, складання фінансової звітності, аналізу, планування та бюджетування в сільськогосподарських підприємствах. У цілому це матиме негативний вплив на ефективність діяльності підприємства. Важливою проблемою є запровадження методики визначення фінансових результатів, отриманих від здійснення сільськогосподарської діяльності в динаміці. Розрахунок фінансового результату за такою методикою є винятковим явищем в системі національного бухгалтерського обліку, що 24

унеможливлює проведення комплексного аналізу не тільки з іншими видами економічної діяльності, а й у динаміці за певний період [3]. Отже, застосування на практиці методики визначення фінансових результатів сільськогосподарської діяльності, яка передбачена П(С)БО 30 «Біологічні активи», зумовила низку юридичних і методологічних проблем, які гальмують запровадження стандарту і ускладнюють облікову роботу на підприємстві. З метою вирішення висвітлених проблем запропоновано внести зміни до П(С)БО 30 «Біологічні активи» в частині визначення фінансових результатів від первісного визнання сільськогосподарської продукції та біологічних активів, а саме визначати доходи (витрати) від первісного визнання лише біологічних активів. Література 1. Гончаренко Н.М. Визначення фінансових результатів сільського господарства / Н.М. Гончаренко// Бухгалтерський облік і аудит. – 2008. - №5. – С.37-42. 2. Моссаковський В.Облік біологічних активі/ В. Моссаковський //Бухгалтерський облік і аудит. - 2007.-№6.-С.17-24 3. Методичні рекомендації з організації обліку біологічних активів і сільськогосподарської продукції за ринковою (справедливою) вартістю/За ред. В.М. Жука//Облік та фінанси АПК.-2008.-№1.-С.5-22.

ОСОБЛИВОСТІ МЕТОДИКИ АНАЛІЗУ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА Кабанова І.С., студентка групи Б 4/6 Наук. керівник – асистент Баришевська І.В.

Миколаївський державний аграрний університет Багаторічний досвід соціально-економічного розвитку розвинутих країн переконливо довів неможливість успішного функціонування підприємства без правильної організації управління дебіторською заборгованістю. Дебіторська заборгованість здатна активно впливати на об'єм і структуру грошової маси, платіжного обороту, швидкість обігу коштів. Різке збільшення дебіторської заборгованості і її частки в поточних активах може свідчити про необачну кредитну політику підприємства стосовно покупців або про збільшення обсягу продажів, або неплатоспроможність і банкрутство частини покупців. З іншого боку, підприємство може скоротити відвантаження продукції, тоді рахунки дебіторів зменшаться. Довготривале неповернення дебіторської заборгованості викликає дефіцит грошових ресурсів, що відповідно здатне знизити фінансову активність підприємства. 25

Керівництво підприємств повинне звернути увагу на проведення детального аналізу дебіторської заборгованості, значення якого зростає в кризових умовах сьогодення. У дослідженні питань методології аналізу дебіторської заборгованості вагомий внесок зробили вчені-науковці: Л.А. Лахтіонова, Г.Г. Кірейцев, П.Ю. Бурякова, М.Д. Білик, Є.В. Мних, В.Т.Хомийчук, К.В. Ізмайлова, С.А. Сороченко М.Огійчук та ін. Проте, на деякі особливості проведення аналізу слід звернути увагу. Аналіз дебіторської заборгованості доцільно проводити в певній послідовності та розпочинати з проведення горизонтального та вертикального аналізу, який покаже вагу складових елементів дебіторської заборгованості та частку дебіторської заборгованості в структурі оборотних активів і балансу. Далі слід розрахувати коефіцієнт відволікання оборотних активів у дебіторську заборгованість, що визначається діленням суми дебіторської заборгованості за товарними операціями на загальний обсяг оборотних активів підприємства. Якщо із року в рік цей коефіцієнт скорочується то це є позитивним в роботі підприємства. Наступний показник - це середній період інкасації дебіторської заборгованості, тобто це відношення середнього розміру дебіторської заборгованості до суми виручки від реалізації продукції. Скорочення показника свідчитиме про позитивні зміни в роботі підприємства. Оберненим до попереднього показника є коефіцієнт оборотності, що обчислюється діленням виручки від реалізації продукції за звітний період до суми дебіторської заборгованості. Даний коефіцієнт використовується при розрахунку періоду погашення дебіторської заборгованості: 360 днів ділимо на оборотність дебіторської заборгованості. Також можна визначити відсоток сумнівної дебіторської заборгованості у загальному обсязі заборгованості. Результати проведеного аналізу використовуються в наступному етапі, який передбачає визначення оптимальної дебіторської заборгованості в майбутньому періоді ( Одз ) за формулою: Одз = ОР *

Кс (Спо + СПП ) * ц 360

(1)

де, ОР - плановий обсяг реалізації продукції з наданням комерційного кредиту; Кс - коефіцієнт співвідношення собівартості і ціни продукції; ц

Спо - середній період обороту дебіторської заборгованості за результатами аналізу минулого періоду; СПП - середній період прострочки платежів за результатами аналізу минулого періоду. 26

Важливим етапом аналізу дебіторської заборгованості є факторний аналіз, спрямований на кількісну оцінку впливу різноманітних чинників на рівень дебіторської заборгованості. В основі факторного аналізу лежить використання методичного прийому, який дозволить виділити вплив кожного чинника на зміну результативного показника. Для оцінки стану дебіторської заборгованості важливо оцінити ймовірність виникнення та розмір безнадійних боргів. Отож, керівники підприємств мають змогу різносторонньо досліджувати обсяг своєї дебіторської заборгованості. Проте, вони в більшості випадків ігнорують проведення її комплексного фінансового аналізу, не розуміючи, яку користь при цьому втрачають. Адже управління дебіторською заборгованістю потребує зваженого наукового підходу. Література 1. Білик М.Д. Управління дебіторською заборгованістю підприємств / М.Д. Білик // Фінанси України. — 2007. — №12. — С.25 2. Демченко К.М. Особливості дебіторської заборгованості / К.М. Демченко// Економіка АПК . — 2009. — № 3. — С.14 3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку «Баланс» затверджене МФУ від 31.03.1999 р

ОБЛІК І КОНТРОЛЬ РОЗРАХУНКІВ ЗА ВИПЛАТАМИ ПРАЦІВНИКАМ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВДОСКОНАЛЕННЯ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМТСВАХ Карнаухова М.О., студентка групи Б 5/4 Наук. керівник – асистент Мельник О.І.

Миколаївський державний аграрний університет Сучасний вітчизняний механізм оплати праці неефективний і потребує вирішення низки проблем через застосування вдосконалених правових засад на макро- і мікроекономічному рівнях, враховуючи державні завдання подальшої активізації соціальної політики. В Україні існує необхідність у радикальних змінах в організації й стимулюванні ефективності праці, оптимізації диференціації доходів працюючих та їх оподаткування, що є обов’язковою передумовою сталого соціально-економічного розвитку. Виходячи з цього цілком закономірною є потреба у своєчасній, об’єктивній і достовірній інформації про розрахунки за виплатами працівникам з погляду кожної із сторін соціально-трудових відносин – держави, роботодавця і найманого працівника. У таких умовах особливої актуальності набуває дослідження теоретичних і прикладних аспектів бухгалтерського обліку й контролю розрахунків за виплатами працівникам. На кожному підприємстві є свій максимальний рівень витрат на оплату 27

праці, при перевищенні якого підприємство просто стає збитковим. З іншої сторони надмірне скорочення витрат на оплату праці призводить до послаблення мотивації працівників, зниженню трудової дисципліни, недобросовісному виконанню персоналом своїх обов’язків і, навіть, відтоку найбільш сумлінних і кваліфікованих працівників. Тому основне завдання обліку і контролю розрахунків підприємства по заробітній платі - знайти оптимальний рівень таких витрат, що забезпечував би і прибутковість підприємства, і достатню мотивацію працівників. В досліджуваному нами СЗАТ ім.Т.Г. Шевченко облік розрахунків за виплатами працівникам організований таким чином, щоб не лише забезпечувати складання фінансової, статистичної та інших видів звітності, а й подавати інформацію про витрати на оплату праці у вигляді, придатному для подальшого аналізу та обґрунтування управлінських рішень. Можна зазначити, що СЗАТ ім. Т.Г.Шевченка Новоодеського району веде належним чином та відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтерський облік та здійснює контроль розрахунків за виплатами працівникам, проте мають місце деякі недоліки. Незважаючи на величезне значення контролю за розрахунками з оплати праці, на підприємстві відсутня ефективна система внутрішнього контролю. Методика здійснення контролю зводиться лише до перевірки розрахунків за виплатами працівникам та відрахувань до відповідних фондів соціального спрямування без врахування соціальної компоненти трудових відносин. Відсутність науково-обґрунтованих підходів до методики зумовлює необхідність її розробки з врахуванням специфіки соціально-трудових відносин. Тому, беручи до уваги, вказані недоліки пропонується створити ефективну систему внутрішнього контролю та управління розрахунків за виплатами працівникам, яка ґрунтуватиметься на розроблених підприємством внутрішніх стандартах і методичних рекомендаціях, які б містили основні методи і прийоми щодо здійснення контролю і забезпечували своєчасність і повноту його здійснення [1]. У СЗАТ ім. Т.Г. Шевченко для розрахунків з працівниками за рахунок основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних виплат формується фонд оплати праці, сума якого в 2009 році склала 1044,1 тис. грн. Основним недоліком розрахунків з оплати праці на СЗАТ ім. Т.Г. Шевченко є відсутність системи преміювання працівників. Відомо, що чим більше оборотність оборотних засобів, тим більша здатність підприємства користуватись власними коштами, формувати прибуток, направляти вільні кошти на придбання нового обладнання, розширення виробництва. Завдяки цьому підприємство могло б збільшити посадові оклади, а також ввести систему преміювання працівників. Варто відзначити, що облік на підприємстві ведеться за комплексною автоматизованою формою бухгалтерського обліку. Автоматизація обробки інформації на сільськогосподарських підприємствах дозволяє підняти рівень організації праці в сфері управління, дає можливість значно зменшити витрати 28

часу на обчислення і розрахунки, створює умови для підвищення продуктивності праці. Автоматизація сприяє впровадженню раціональних форм первинних документів, підвищенню оперативності та достовірності інформації [2]. Але, нажаль, дана форма ведення бухгалтерського обліку в СЗАТ ім. Т.Г.Шевченка використовується не в повному обсязі, що спричинено низьким рівнем підготовки персоналу господарства. Тому для покращення даної ситуації потрібно забезпечити підвищення кваліфікації персоналу для належного використання усіх функцій наявного програмного забезпечення. На сьогодні все ж окремі аспекти теорії та практики обліку й контролю розрахунків за виплатами працівникам залишаються дискусійними, потребують подальших наукових досліджень і розробок у напрямі їх удосконалення. Зокрема, це стосується уточнення понятійного апарату, що неоднозначно трактується різними законодавчо-нормативними актами, питань узгодження методики бухгалтерського обліку розрахунків за виплатами працівникам відповідно до МСФЗ, процедур аналітичного обліку витрат на оплату праці, вдосконалення методики зовнішнього і внутрішнього аудиту розрахунків за виплатами працівникам. Сучасний рівень дослідження наведених вище питань недостатній. Література 1. Шоляк О.Ю. Внутрішньгосподарський контроль розрахунків з оплати праці [електронний ресурс]/ О.Ю. Шоляк// «Наука і освіта 2005». - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Npkntu_e/2009_16_1/stat_16_1/30.pdf. 2. Славкова О.П. Проблеми автоматизації бухгалтерського обліку на сільськогосподарських підприємствах / О.П. Славкова// Бухгалтерський облік і аудит.2002.- № 10.- с. 7-10.

ОБЛІК ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ Коваленко О. М., студентка групи Б 5/4 Наук. керівник – асистент Боднар О. А.

Миколаївський державний аграрний університет Однією з головних умов здійснення виробничої діяльності сільськогосподарськими підприємствами є наявність виробничих запасів у необхідній кількості для виготовлення готової продукції. Актуальною проблемою на сьогодні є раціональне використання таких ресурсів, а також контроль за їх станом, рухом і збереженням. При ефективній організації обліку виробничих запасів будь-яке господарство має змогу детально дослідити власну забезпеченість виробничими запасами та їх залучення у виробничий процес, а також проаналізувати можливі напрямки щодо скорочення витрат на виробництво сільськогосподарської продукції і підвищення рівня рентабельності в цілому за рахунок раціонального використання таких запасів. 29

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси». Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» запаси – активи, які: 1) утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності; 2) перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; 3) утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, а також управління підприємством. Запаси визнаються активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічно вигоди, пов`язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена [2]. Завданнями бухгалтерського обліку виробничих запасів є: 1) правильне і своєчасне оформлення первинних документів господарських операцій, які пов`язані з надходженням, зберіганням і витрачанням виробничих запасів; 2) контроль за своєчасним оприбуткуванням, зберіганням і витрачанням виробничих запасів при виробництві відповідної продукції господарством, а також дотримання встановлених норм витрат; 3) оперативність щодо отримання відповідних даних про наявність і кількість, виробничих запасів, що заходяться на складах і виробничих підрозділах, а також інших місцях зберігання і використання виробничих запасів на підприємстві; 4) виявлення виробничих запасів, які не використовуються в господарстві і які можна використовувати для мобілізації внутрішніх резервів підприємства; 5) контроль за транспортно-заготівельними витратами при придбанні запасів на стороні. Облік виробничих запасів здійснюється на рахунку 20 «Виробничі запаси», а саме за субрахунками: 201 «Сировина і матеріали»; 202 «Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби»; 203 « Паливо»; 204 «Тара і тарні матеріали»; 205 « Будівельні матеріали»; 206 « Матеріали, передані в переробку»; 207 «Запасні частини»; 208 «Матеріали сільськогосподарського призначення»; 209 «Інші матеріали». Оцінка запасів при їх відпуску у виробництво, з виробництва, продажу, а також іншому вибутті здійснюється за методами: 1) ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; 2) середньозваженої собівартості; 3) собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); 4) нормативних затрат; 5) ціни продажу. Документальне оформлення надходження виробничих запасів здійснюється за розрахунковими документами: платіжними вимогами, 30

рахунками-фактурами; товарно-транспортними накладними. Одержання матеріальних цінностей зі складу постачальників, транспортної організації здійснюється за довіреностями, які виписуються на певних осіб бухгалтерією господарства. Облік продукції і матеріалів на складах здійснює матеріально відповідальна особа згідно з правилами їх зберігання. Облік ведуть на картках складського обліку матеріалів, які видаються матеріально відповідальним особам під розписку в реєстрі видачі карток ( також облік можна вести в Книгах складського обліку). Облік бланків суворої звітності матеріально відповідальні особи здійснюють у картках складського обліку за кожним найменуванням за кількістю і номінальною вартістю Основними первинними документами з обліку виробничих запасів є: « Лімітно-забірна картка на отримання матеріальних цінностей» ( форма № ВЗСГ-1); Лімітно-забірна картка на отримання запасних частин» (№ ВЗСГ-2)»; спеціалізована форма «Акт № про використання мінеральних, органічних, і бактеріальних добрив і засобів хімічного захисту рослин» ( форма №ВЗСГ-3); спеціалізована форма « Акт № витрати насіння і садивного матеріалу» ( форма №ВЗСГ-4); « Акт № на списання виробничого та господарського інвентарю ( форма №ВЗСГ-5); «Відомість дефектів на ремонт машини» ( форма № ВЗСГ-6); Товарна накладна ( форма № ВЗСГ-7); Накладна (внутрігосподарського призначення) ( форма № ВЗСГ-8); «Відомість витрати кормів» ( форма № ВЗСГ-9); 2 Книга складського обліку (форма № ВЗСГ-10). Аналітичний облік виробничих запасів здійснюється за відповідними субрахунками рахунка 20 « Виробничі запаси» за кожним видом виробничих запасів із зазначенням відповідної інформації(кількості, найменування, ціни тощо). Для узагальнення інформації про наявність і рух запасів призначено рахунок 20 «Виробничі запаси», за дебетом якого відображають надходження запасів на підприємство, а також їх дооцінку, а за кредитом – їх витрачання на виробництво, уцінку, переробку тощо. Метою аудиту виробничих запасів є підтвердження повноти і достовірності вартості виробничих запасів у фінансовій звітності підприємства, а також підтвердження правильності відображення господарських операцій з ними згідно чинного законодавства. Основними завданнями аудиту виробничих запасів є: 1) встановлення достовірності первинних даних бухгалтерського обліку щодо наявності , стану і руху виробничих запасів на підприємстві; 2) відповідність застосованих принципів обліку чинним законодавчим та нормативним актам, обліковій політиці господарства; 3) правильність відображення залишків виробничих запасів у звітності підприємства. Облік і контроль виробничих запасів має здійснюватися згідно з чинними вимогами законодавства України. Особлива увага при цьому має приділятися відображенню основних принципів ведення бухгалтерського 31

обліку виробничих запасів в обліковій політиці господарства для того , щоб відповідні користувачі даної інформації мали змогу детально дослідити методи і принципи ведення обліку виробничих запасів в господарстві, а також їх відображення у фінансовій звітності підприємства. Література 1.Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996 – XIV ВР від 16. 07 1999р 2. П(С)БО 9 «Запаси», затверджено наказом Міністерства фінансів України № 246 від 20. 10. 1999р. зі змінами і доповненнями.

ОГЛЯД ФОРМУВАННЯ ЦІН НА ПШЕНИЦЮ НА РИНКУ УКРАЇНИ Колесник Г.В., студентка групи Б 4/6 Наук. керівник - асистент Боднар О.А.

Миколаївський державний аграрний університет Мета обрання цієї теми полягала в тому, що на ринках України зернові дуже впали в ціні, де на світових ринках вони піднялися вдвічі, а отже необхідно наголосити на цих проблемах. В Україні офіційно закінчили збирання пшениці. Якщо вірити інформації Міністерства агрополітики, її намолотили 13,4 мільйона тонн. Це не набагато менше, ніж торік. Тоді пшениці зібрали 13,8 мільйона. Різниця справді невелика, і хліба, запевняють в уряді, для внутрішнього споживання вистачить до наступного врожаю. Таку статистику в нинішній посушливий рік, можна вважати досягненням. Незважаючи на оптимістичну ситуацію з врожаєм пшениці і прийнятні для аграріїв ціни на колосові, які майже вдвічі перевищують торішні, хлібороби продавати продовольче зерно державі не поспішають. Очевидно, у господарствах вважають, що воно ще більше виросте у ціні, тому його вигідніше притримати. Закупівлі хлібних культур у засіки країни проходять мляво. Аграрному фонду із запланованих понад 700 тисяч тонн зернових поки що вдалося законтрактувати 61 тисячу. Урядові важливо поповнити стратегічний запас, щоб не дати зростати цінам на хлібобулочні вироби. У цій ситуації абсолютно логічною є ініціатива Кабміну скасувати ПДВ під час імпорту зерна. Цьогорічні жнива показали, що природа не підкоряється законам економіки та політики. Погода у ці скрутні часи виявилася сприятливою для зернових, хоча прогнози експертів були невтішними. В 2008 року врожай був більшим, а купівельна спроможність гривні вищою. Оскільки гривня впала до долара на 70-75%, то продаж зерна на внутрішньому ринку для аграріїв став невигідним. Впливають на ринок і внутрішні чинники. Зокрема, падає попит з боку основних покупців 32

кондитерських та хлібопекарських підприємств, птахофабрик та свиноферм. Як наслідок, з початку липня зерно подешевшало на 12-14%.За словами віцепрезидента Аграрної палати України Петра Ківшика, наразі фуражну пшеницю купують за ціною 800 гривень за тонну, або 91,5 долара США, а продовольчу 900-950 гривень, або 102,9-108,6 долара США. Експерти кажуть, що пшениця третього сорту стає рентабельною, якщо її ціна перевищує 1200 гривень за тонну. Отже, селянам може не вистачити грошей на посівні роботи та виплату позик, яких вони торік набрали на 300 мільйонів гривень. Подейкують через кризу землі в цьому році взагалі можуть пустувати? Але для таких стверджень немає підстав. Восени, ще до кризи, ми засіяли 140 тисяч гектарів озимих. Ярих також планується засіяти не менше ніж торік. Разом посівна площа 2010-го — 580 тисяч гектарів. А також фермери можуть взяти 616 мільйонів гривень пільгового кредиту. Торік — 536 мільйонів. Є певна тривога серед середніх і малих господарств. Бо у них немає майна для застави. Відповідно до останнього звіту міністерства сільського господарства США (USDA), пшениця з Чорноморського регіону, зокрема з України, активно витісняє американське зерно зі світових ринків. Прогнози USDA щодо експорту американської пшениці на 2009-2010 минулих років досить песимістичні - всього 22,45 мільйонів тонн, що буде найменшим результатом з 1971-1972 минулі роки або на 5,2 млн тонн менше 2008-2009 минулих років. Головні причини програшу в конкурентній боротьбі з українською пшеницею - високі закупівельні ціни та великі затрати на логістику при доставці до кінцевого споживача. У даному випадку українські фермери та трейдери знаходяться в кращому становищі. Стрімке зростання виробництва та експорту української пшениці, що почалося з 2006-2007 років в зв'язку з величезними інвестиціями в аграрний сектор, вже зменшили експортний потенціал США з 2007 року на 11,9 млн тонн (2007 - експорт пшениці з США становив 34,3 млн тонн), відзначають експерти AGRICULTURE. Розрахункові перехідні запаси пшениці в США до кінця 20092010 року виростуть на 2,1 млн тонн до 26,6 млн тонн, що вище запасів у 20082009 років на 8,9 млн тонн. Де прогнозовані середньозважені ціни виробника пшениці в США в нинішньому сезоні складуть $ 173 / т - $ 184 / т, що навіть без урахування фрахту значно вище цін з Чорноморського регіону. В результаті, з одного боку, Україна за результатами 2009-2010 років може збільшити експорт пшениці за рахунок витіснення американського і російського зерна зі світових ринків, але з іншого боку внутрішні ціни на пшеницю в Україні залишаться на сьогоднішньому рівні можливе до середини весни. У цілому для сезону 2009-2010 років світові ціни на пшеницю будуть досить низькими. Хоча експортери української пшениці і ячменю виграють за рахунок збільшення обсягів експортних поставок. Отже оцінюючи наші можливості по вирощуванні пшениці, можна сказати, що ми займаємо не одне з останніх місць з поставки пшениці за 33

кордон, а отже за рахунок цього можна поповнювати казну нашої держави, за рахунок реалізації зернових. Література 1. Газета –«Круп’яний дім» - Новини ринку круп //27.01.2010.Режим доступу: http://www.krupdom.com.ua/ua/news_market/news_world 2. Газета –«Голос України» - Ринок зерна //02.08.2009.Режим доступу: http//golos.ua/776ac15 3. Газета -«Газета. Ua» - Леся Межва. «Ціни на пшеницю пішли в гору» //12.03.2009.Режим доступу: http://gazeta.ua/index.php?id=285433&eid=796 4. Газета –«Економічна правда» - Сергій Чигир. «Україна залишиться без власного хліба?» //01.10.2009.Режим доступу: http://www.epravda.com.ua/publications/4ac491b1d68a7/

ЗНАЧЕННЯ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ Кучманич К. О., студентка групи Б 3/5 Наук. керівник - асистент Лесік І.М.

Миколаївський державний аграрний університет У сучасних ринкових умовах підприємства набувають більшої самостійності, а це, у свою чергу, передбачає принципове переосмислення таких функцій управління, як планування, облік, контроль та аналіз. Останнім часом для успішного вирішення проблем, що виникають перед менеджерами вищого та середнього рівнів управління, недостатньо лише інформації бухгалтерського обліку, тому для успішного контролю й управління витратами на виробництво продукції та формування її собівартості важливо впроваджувати управлінський облік. Дослідження питань теорії і практики організації системи управлінського обліку в Україні проводять такі науковці як: П.Й.Атамас, Ф.Ф.Бутинець, З.В.Задорожний, Т.П.Карпова, О.П.Кудря, О.В.Лишиленко, Л.В.Нападовська, Н.М.Малюга, , М.С.Пушкар, В.В.Сопко та інші. Незважаючи на те, що питанням організації управлінського обліку присвячені багато наукових досліджень, і донині існують об'єктивні і суб'єктивні проблеми впровадження його на окремих підприємствах, основними з яких є: відсутність чіткого уявлення про суть, методи, та прийоми управлінського обліку серед вітчизняних економістів; відсутність рекомендацій щодо впровадження управлінського обліку на підприємствах України; відсутність спеціалістів здатних організувати систему управлінського обліку. Досвід свідчить, що на підприємствах України практичне застосування системи управлінського обліку ще не одержало належного поширення. І це стосується не тільки середнього бізнесу, але навіть, найчастіше, великих підприємств[3]. Управлінський облік безперервно вдосконалює планування, проектування, вимірювання і функціонування систем фінансової і не фінансової інформації, який направляє дії менеджменту, мотивує поведінку, підтримує і створює культурні цінності, необхідні для досягнення стратегічних, тактичних і 34

оперативних цілей організації. Призначення управлінського обліку складається, насамперед, у забезпеченні керівництва даними, що дозволяють формувати стратегію розвитку підприємства за основними напрямками його діяльності. Інформація, що надається управлінським обліком, орієнтована на задоволення потреб як стратегічного, так і поточного керування, оптимізацію використання ресурсів, забезпечення оцінки ефективності діяльності підрозділів і окремих менеджерів, підприємства в цілому [1]. В сучасному розумінні у терміні «управлінський облік» все більше наголос робиться на слові «управлінський», оскільки організація і методика цього виду обліку направлена на рішення саме управлінських задач. Виникнення та існування управлінського обліку обумовлені конкретною ціллю - допомогти внутрішнім користувачам приймати більше обґрунтовані рішення. Управлінський облік забезпечує керівників різних рівнів інформацією, яка дає можливості збільшувати капітал його власникам, а робітникам підприємства збільшувати цінність їх матеріального та духовного стану. Традиційні підходи до поняття того, що система обліку повинна включати лише внутрішню інформацію, а діяльність розглядається як одна головна стаття витрат підприємства на сьогоднішній день є неприпустимими [2]. Таким чином, необхідність запровадження управлінського обліку на підприємстві пояснюється тим, що він повинен: - бути корисним під час розроблення стратегії розвитку підприємства; - допомагати керівництву приймати управлінські рішення щодо визначення сегменту ринку, розробки товару, встановлення цін тощо; - контролювати бізнес (розподіл обсягів роботи i ресурсів, рівень запасів, контроль потоку коштів); - допомагати оцінити отримані результати (аналіз витрат, ефективність праці, порівняльний аналіз діяльності); - надавати інформацію в разі відхилення контрольованих показників функціонування підприємства від їх запланованих значень; - привертати увагу керівництва i визначати центри, в яких виникли відхилення, з метою проведення коригування (здійснювати коригувальні дії). Для того щоб дані управлінського обліку формувалися цілеспрямовано, слід чітко визначити склад контрольованих показників за центрами відповідальності, вибрати коефіцієнти та скласти таблиці ключових показників, які забезпечать базу для ефективнішого управління бізнесом. Система управлінського обліку є ефективною, адже вона дозволяє полегшити досягнення цілей організації з найменшими витратами на створення і функціонування самої системи. Виходячи з вище сказаного, можна зробити висновок, що управлінський облік є ефективним інструментом управління, забезпечує підприємство ключовою інформацією для створення конкурентних переваг в ринковому середовищі. Література 1. Атамас П.Й. Управлінський облік: Навч. посібник. - Д.-К., 2006. - 440 с. 35

2.Массаковський В. Про управлінський облік. / Массаковський В. // Бухгалтерський облік і аудит. - 2006. - № 10. 3.Нападовська Л. Управлінський облік: суть, значення і рекомендації по його використанню в практичній діяльності вітчизняних підприємств / Нападовська Л.// Бухгалтерський облік і аудит. - 2005. - № 8-9. - С.50-62.

ОБЛІК І КОНТРОЛЬ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ Лісецька Л.М., студентка групи Б 5/4 Наук. керівник – асистент Марковська Т.С.

Миколаївський державний аграрний університет Будь-яке підприємство незалежно від форми власності має певну кількість основних засобів, за допомогою яких здійснюється виробнича діяльність. Контроль основних засобів починається з перевірки правильності відображення їх в обліку й реальності балансових і звітних даних. Для цього зіставлять наявність основних засобів у балансі з даними синтетичного і аналітичного обліку. Потім перевіряють первинні документи для встановлення законності й доцільності господарських операцій. Основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік) [1]. До основних засобів належить земля, будівлі, споруди, передавальне устаткування, машини і обладнання, транспортні засоби, інструмент, виробничий і господарський інвентар, доросла робоча і продуктивна худоба (крім дрібних тварин), багаторічні насадження та інші основні засоби. До основних засобів не відносять готову продукцію на підприємствах де вона виготовляється, а також товари, які придбані для наступної реалізації [5]. Основні засоби обліковують за об'єктами. Згідно П(С)БО 7 «Основні засоби» визначає, що об’єкт основних засобів – це закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього; конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій; відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно; інший актив, що відповідає визначенню основних засобів, або частина такого активу, що контролюється підприємством [1]. Дані обліку про рух основних засобів та інших необоротних активів, капітальних інвестицій, зносу основних засобів розкриваються в облікових 36

регістрах і фінансовій звітності. Аналітичний облік основних засобів можна вести в інвентарних картках, у книзі обліку основних засобів, інвентаризаційних описах. На кожен об’єкт відкривають окрему картку, вказують назву та призначення об’єкта, його місцезнаходження, коротку характеристику, дані про капітальний ремонт та інші показники. Аналітичний облік витрат на придбання основні засоби (крім худоби) ведуть за видами або групами придбаних об'єктів, за найменуваннями кожного об'єкта. У регістрах обліку - Журналі-ордері № 13 с.-г., Журналі-ордері № 10.2 с.-г. і Відомостях аналітичного обліку до них на підставі первинних і зведених документів накопичується інформація за кредитом рахунків 10 «Основні засоби», 11 «Інші необоротні матеріальні активи», 12 «Нематеріальні активи», 13 «Знос (амортизація) необоротних активів» [3] Завдання контролю і ревізії операцій з основними засобами полягає в тому, щоб перевірити збереження і використання основних засобів їх за даними балансу, правильність аналітичного і синтетичного обліку основних засобів, своєчасність відображення в обліку операцій, пов’язаних із введенням їх в експлуатацію, вибуттям, нарахуванням зносу і амортизації основних засобів. Відповідно до завдань контролю і ревізії операцій з основними засобами визначаються об’єкти, джерела інформації, методи перевірки операцій з основними засобами та порядок узагальнення результатів контролю і ревізії. Об’єкти контролю включають у себе інвентарні об’єкти основних засобів, їх збереження, облік основних засобів, нормування зносу та амортизацію основних засобів. Об’єкти контролю основних засобів обґрунтовуються відповідно до нормативно-законодавчої та облікової інформації, яка використовується у процесі ревізій цих операцій. Під час ревізії перевіряють збереження основних засобів за місцями їх знаходження і використання. Для цього ревізор організовує і проводить вибіркову (в окремих випадках суцільну) перевірку фактичної наявності об’єктів основних засобів, що досягається за допомогою часткової або повної їх інвентаризації. До початку інвентаризації основних засобів потрібно перевірити інвентарні картки (книги, відомості). Перевірка інвентарних карток дає можливість встановити відповідність важливих ознак об’єктів за даними, що відображені в обліку, даним фактичного стану об’єктів основних засобів. Одночасно до початку інвентаризації повинні бути здійснені всі записи в аналітичних облікових реєстрах за рахунком 10 “Основні засоби” на підставі первинних документів про залишки і рух основних засобів [4]. Література 1.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. № 92 (зі змінами та доповненнями). 2. Давидов Г.М. Аудит: підручник. / Г.М. Давидов – К.: Знання, 2004 – 511 с. 3. Бухгалтерський облік на сільськогосподарських підприємствах України/ За заг. ред. А.М. Коваленко. – Дніпропетровськ: ВКК «Баланс – Клуб», 2009. – 736 с. – Укр.. мовою. 37

4.Усач Б.Ф. Контроль і ревізія: Підручник./ Б.Ф. Усач – К.: Знання – Прес, 2002. С.253 5. Сук Л. Облік основних засобів / Л.Сук // Бухгалтерія в сільському господарстві. – 2008. – №3. – С. 12 – 18.

СУТНІСТЬ І ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДИЧНИХ ПРИЙОМІВ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ Рябова М.М., студентка групи Б 5/1 Наук. керівник - к.е.н., доцент Дубініна М.В.

Миколаївський державний аграрний університет Одним з основних методів бухгалтерського обліку є інвентаризація. Інвентаризація- це спосіб виявлення фактичної наявності та стану ціностей на певну дату за допомогою реєстрації вимірювання, зважування і т.д. з подальшим порівнянням отриманих даних із даними бухгалтерських записів. Постановою №241 затверджено типові форми документів, які використовуються під час інвентаризації товарно-матеріальних цінностей Інвентаризація на підприємстві проводиться відповідно до Закону України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” від 16.07.99р., №996 XIV та Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11.08.94 №69 Правильність проведення інвентаризації на сільськогосподарському підприємстві встановлюється вибірковим порівнянням фактичних даних, відображених у інвентаризаційному описі, з обліковими даними. Інвентаризація виробничих запасів здійснюється інвентаризаційною комісією, призначеною наказом керівника підприємства, по місцях зберігання матеріальних цінностей у присутності матеріально відповідальних осіб. Дані інвентаризації кожного виду матеріальних цінностей заносяться в інвентаризаційний опис (ф.-21), який складається в двох примірниках і підписується всіма членами комісії. Один примірник опису залишається у матеріально відповідальної особи, а другий - передається до бухгалтерії. В бухгалтерії фактичні залишки матеріальних цінностей, зафіксовані в описах, звіряють з даними бухгалтерського обліку. Матеріальні цінності, по яких виявлені розходження (залишки, недостача), записують в порівняльну відомість, а матеріально відповідальна особа повинна давати інвентаризаційній комісії письмове пояснення про причини їх виникнення. Свої висновки і пропозиції щодо врегулювання інвентаризаційних різниць комісія оформляє протоколом і подає на затвердження керівнику підприємства. Керівник повинен прийняти рішення про оприбуткування лишків і списання недостач матеріальних цінностей і затвердити 38

протокол у 5-денний строк. У бухгалтерському обліку результати інвентаризації відображають в такому порядку. Залишки виробничих запасів зараховують в доход операційної діяльності записом: Д-т рах. 20 «Виробничі запаси» (відповідний субрахунок) К-т рах. 719 «Інші доходи від операційної діяльності». Вартість недостачі виробничих запасів списується з кредита рахунка 20 «Виробничі запаси» (відповідний субрахунок) на дебет рахунка 947 «Нестачі і втрати від псування цінностей». Недостачі і втрати від псування цінностей з вини матеріально відповідальних осіб відносяться на їх рахунок записом: Д-т рах. 375 «Розрахунки по відшкодуванню завданих збитків» К-т рах. 716 «Відшкодування раніше списаних активів». Якщо на час виявлення недостачі виробничих запасів конкретні винуватці не встановлені, то вартість такої недостачі відображається на забалансовому рахунку 07 «Списані активи», субрахунок 072 «Невідшкодовані нестачі і втрати від псування цінностей». Після встановлення осіб, які повинні відшкодувати витрати, належна до відшкодування сума зараховується до складу дебіторської заборгованості в доход звітного періоду записом: Д-т рах. 375 «Розрахунки по відшкодуванню завданих збитків» К-т рах. 716 «Відшкодування раніше списаних активів». Розмір збитку по недостачі і псуванню матеріальних цінностей, який підлягає відшкодуванню винними особами. визначається відповідно до Закону України «Про визначення розміру збитків, нанесених підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінних каменів і валютних цінностей», затвердженого постановою Верховної Ради України від 06.06.95 № 218, і Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, недостачі (псування) матеріальних цінностей, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.96 №116 (із змінами, внесеними відповідно з Постановами КМУ від 27.08.96 № 1009, від 20.01.97 №34, від 15.12.97 № 1402 Інвентаризація виробничих запасів, як правило, здійснюється в порядку розташування цінностей у даному приміщенні. Під час інвентаризації не можна допускати безладного переходу від одного виду товарно-матеріальних цінностей до іншого. При зберіганні цінностей у різних ізольованих приміщеннях в однієї матеріально відповідальної особи інвентаризація здійснюється послідовно по місцях зберігання. Після перевірки цінностей вхід до приміщення опломбовується і комісія переходить для роботи в наступне приміщення. Товарно-матеріальні цінності зносяться до інвентаризаційного опису по кожному окремому найменуванню і зазначенням номенклатурного номера, виду, групи, артикула, сорту і кількості. 39

Література 1. Н. В. Чабанова, Ю. А. Василенко. Бухгалтерський фінансовий облік: Посібник. К.:Видавничий центр «Академія», 2002 р. – 672 с. 2. Бухгалтерський облік і фінансова звітність в Україні : навчальний практичний посібник за ред С. В. Голова – Дніпропетровськ, ТОВ «Баланс Клуб», 2000 р., 768 с.

НЕОБХІДНІСТЬ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ В УКРАЇНІ У ВІДПОВІДНОСТІ ДО МСФЗ Новак Е. А., студентка групи Б 4/3 Наук. керівник – асистент Пісоченко Т. С.

Миколаївський державний аграрний університет Євроінтеграційний напрям України, залучення вітчизняними підприємствами іноземного капіталу, вихід на іноземні ринки товарів, послуг та цінних паперів, зумовлює необхідність реформування національної системи бухгалтерського обліку (далі - НСБО) у відповідності з Міжнародними стандартами фінансової звітності (далі - МСФЗ). Науковці і практики єдині в тому, що перехід до ринкових умов господарювання зумовлює потребу перегляду теоретичних і практичних положень бухгалтерського обліку щодо складу його об’єктів, а також методики формування й обробки облікової інформації, виходячи з наявного господарюючого механізму. На сьогодні міжнародні стандарти не тільки узагальнюють накопичений досвід різних країн, а й активно впливають на розвиток національних систем бухгалтерського обліку і звітності [2]. У тексті Передмови до МСФЗ Комітетом з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку зазначається, що у кожній країні порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності регулюється місцевими (національними) регулюючими положеннями, які включають стандарти бухгалтерського обліку, ухвалені регуляторними органами та бухгалтерськими організаціями у кожній країні. Міжнародні стандарти мають рекомендаційний характер і не домінують над національними положеннями, які регулюють ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності у певній країні і є невід’ємною частиною національного господарського законодавства про діяльність суб’єктів господарювання. Через це впровадження МСФЗ здійснюється на місцях з метою переконання урядів органів, які встановлюють стандарти і контролюють ринки цінних паперів, а також представників ділових кіл, дотримуватись міжнародних стандартів при складанні фінансових звітів. Результатом цих зусиль є сприяння МСФЗ поліпшенню та гармонізації фінансової звітності в світі. 40

На сьогодні МСФЗ використовуються: — як основа національних вимог до бухгалтерського обліку в багатьох країнах світу; — як міжнародний базовий підхід тими країнами, які розробляють свої власні вимоги; — фондовими біржами та регулюючими органами, які вимагають або дозволяють іноземним емітентам подавати фінансові звіти згідно з МСФЗ; — наднаціональними органами, такими як Європейська комісія; — світовим банком, який вимагає від позичальників подання фінансової звітності згідно з МСФЗ; — дедалі більшою кількістю підприємств. — МСФЗ є відправною точкою для багатьох країн, що розвиваються, які створюють національні стандарти [1]. Кожна країна, яка розвивається і бажає вступити до світової спільноти, створити свою національну систему бухгалтерського обліку, може використати один з двох напрямів реформування облікової системи: прийняти МСФЗ в незмінному варіанті, як свої національні або прийняти свої власні положення, які б не суперечили положенням МСФЗ, але відображали специфіку окремої національної економіки. Відповідно до Закону України „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” і на виконання Програми реформування бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів фінансової звітності, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.98 р. № 1706, наказами Міністерства фінансів України затверджено комплексний пакет з нормативно-методичної бази бухгалтерського обліку, який складає його регламент і включає: 33 положення (стандарти) бухгалтерського обліку; форми фінансової звітності, примітки з додатком до річної фінансової звітності; План рахунків і спрощений План рахунків бухгалтерського обліку з Інструкцією по їх застосуванню; Регістри бухгалтерського обліку і Методичні рекомендації по їх застосуванню; Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів, біологічних активів і запасів, з формування облікової політики й застосування суттєвості; Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку; Інструкцію по інвентаризації тощо. До цього пакету також входять: Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ” зі змінами та доповненнями; Порядок подання фінансової звітності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 р. № 419 [3]. Головним завданням трансформації бухгалтерського обліку згідно з Програмою реформування бухгалтерського обліку було приведення національної системи бухгалтерського обліку і звітності у відповідність до реалій ринкової економіки та МСФЗ. Розпорядженням Кабінету Міністрів України було схвалено Стратегію застосування МСФЗ в Україні від 24.10.2007 р. № 911-р. Метою прийняття даної Стратегії є удосконалення системи 41

бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні з урахуванням вимог міжнародних стандартів та законодавства Європейського Союзу. МСФЗ не передбачають конкретного формату (з набором показників і послідовністю їх розміщення) звітності, проте було визнано доцільним впровадження ПСБО в Україні здійснювати разом із затвердженням формату фінансової звітності. Показники звітності, які випливають з рекомендацій міжнародних стандартів, у максимально можливій формі збігаються з назвою та змістом операцій і рахунків бухгалтерського обліку Плану рахунків бухгалтерського обліку в Україні. Більшість принципів і характеристик, яким має відповідати фінансова звітність, викладено у П(С)БО і сприймаються із розумінням, оскільки вони у повному чи меншому обсязі притаманні сучасній науково-практичній методології – достовірність, послідовність, зіставність, повне висвітлення, періодичність, єдиний грошовий вимірник, обачність, історична (фактична) собівартість, нарахування. Застосування принципу превалювання змісту над формою фактично відображує система позабалансових рахунків бухгалтерського обліку, яку застосовують для обліку майна, що не належить на правах власності цьому підприємству (не контролюється ним) і дані якого не відображуються в балансі підприємства. Принципи підготовки фінансової звітності повинні застосовуватись тільки разом, а не вибірково. Застосування П(С)БО забезпечує вкладення у ці принципи і характеристики більшого змісту і розуміння користувачами, а також гармонізує нашу систему бухгалтерського обліку з МСФЗ [3]. Не менш важливим залишається питання підготовки спеціалістів сфери обліку. Необхідно створити відповідну систему освіти для підготовки кваліфікованих спеціалістів у ВУЗах, а також організувати підвищення кваліфікації бухгалтерів підприємств і організацій. Така необхідність зумовлена змінами законодавства, потребою у повній, неупередженій і достовірній інформації про фінансово-економічний стан господарюючого суб’єкта для керівників, інвесторів і інших зовнішніх і внутрішніх користувачів. Прийняття і використання МСФЗ забезпечує: · зменшення ризику для кредиторів та інвесторів; · зниження витрат кожної країни на розробку власних стандартів; · поглиблення міжнародної кооперації в галузі бухгалтерського обліку; · однозначне розуміння фінансової звітності та зростання довіри до її показників у всьому світі [1]. Отже, як бачимо Міністерством фінансів України і Методологічною радою з бухгалтерського обліку при МФУ було прийнято ряд законодавчих актів, які наближають нашу національну систему бухгалтерського обліку до МСФЗ, але деякі питання залишаються не вирішеними, тому найближчим часом слід чекати внесення змін до уже існуючих нормативних актів і положень бухгалтерського обліку. 42

Література 1. Голов С. Міжнародні стандарти фінансової звітності: вдосконалення та застосування / С. Голов // Бухгалтерський облік і аудит.– 2007. – № 11. – С. 43-58. 2. Нишенко Л. Гармонізація бухгалтерського обліку та фінансової звітності України з міжнародними стандартами / Л. Нишенко // Бухгалтерський облік і аудит. – 2006. – № 5. – С. 6-9. 3. Пархоменко В. Принципи і підходи регулювання та регламентації бухгалтерського обліку / В. Пархоменко // Бухгалтерський облік і аудит. – 2007. – № 11. – С. 3-24.

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ НА ПІДПРИЄМСТВАХ УКРАЇНИ Осадча Т. С., студентка групи Б 3/1 Наук. керівник – к.е.н., доцент Сіренко Н. М.

Миколаївський державний аграрний університет У наш час актуальною проблемою забезпечення ефективної роботи й конкурентоспроможності підприємств є побудова такої системи управлінського обліку, яка надавала б зовнішню і внутрішню інформацію для забезпечення потреб не тільки виробництва, а й маркетингу, керування дослідженнями й іншими функціями бізнесу. Така інформація дає змогу аналізувати діяльність із врахуванням як поточних, так і довгострокових цілей, формувати відомості про ключові фактори успіху: витрати, якість, час тощо. Відтак, дедалі частіше управлінський облік розглядають як стратегічний управлінський облік, що пов'язано, насамперед, з посиленням ролі стратегічного управління в умовах глобальних змін у технологіях і системах управління, яке репрезентує новий етап розвитку управлінського обліку. Поняття «стратегічний управлінський облік» виникло у 80-х роках ХХ століття. Однак, не дивлячись на те, що термін «стратегічний управлінський облік» існує вже понад 30 років, на сьогодні в ділових колах і економічній літературі його визначення не набуло однозначного тлумачення. В результаті проведеного дослідження і вивчення поглядів провідних вітчизняних і іноземних вчених-економістів можливо навести декілька визначень економічного терміну «стратегічний управлінський облік». Так, «стратегічний управлінський облік повинен зосередитися на зовнішніх факторах (таких як прибутковість конкурентів, частка на ринку і т. ін.), тоді як для традиційного обліку характерна зосередженість на внутрішніх процесах і явищах» [1, с. 387] «Стратегічний управлінський облік ( Strategic Managerial Accounting) – це система управлінського обліку, спрямована на прийняття стратегічних (довгострокових) управлінських рішень» [3, с. 508]. Стратегічний управлінський облік повинен відображати відносні фінансові результати, досягнуті бізнесом по відношенню з конкурентами, постачальниками і споживачами . Він здійснюється в два основні етапи. 43

Перший – порівняння розроблених підприємством планів (бюджетів) з реальними можливостями, що створюються діловим середовищем, аналіз розбіжностей між ними. Другий – аналіз можливих варіантів стану підприємства в майбутньому, визначення стратегічних альтернатив. Вилучення зовнішньої інформації, як важливого джерела з управлінського обліку дає право зводити стратегічний управлінський облік до виробничого. Проте вважати традиційний виробничий облік, який дає змогу розраховувати витрати з метою визначення собівартості продукції (робіт, послуг), управлінським, є надто спрощено. Дані виробничого обліку використовуються в стратегічному управлінському, як орієнтир для розрахунку майбутніх прогнозних витрат. Основним елементом стратегічного управлінського обліку визначено стратегічний аналіз, з якого доцільно починати процес визначення конкурентоспроможної стратегії та ключових чинників успіху (якість, час, зниження витрат, обслуговування клієнтів експлуатаційні якості продукту, які сприяють довгостроковій прибутковості ) конкретної компанії [2, с. 35]. Це аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища функціонування підприємства, аналіз сильних та слабких сторін, можливостей і загроз (SWOT-аналіз: Strength, Weakness, Opportunities, Treats -analysis ). До інструментів стратегічного аналізу віднесено формальні моделі, кількісні методи, а також самостійний творчий аналіз, який ґрунтується на специфіці діяльності певного підприємства, аналітичних та інтуїтивних здібностях аналітика. Визначальними напрямками стратегічного управлінського обліку на перспективу є: - аналіз прибутковості конкурентів з метою оцінки наслідків можливого зниження (підвищення) ціни на продукцію; - аналіз прибутковості замовників з метою залучення їх до постійної співпраці. Цей аналіз дає можливість визначити рівень прибутковості роботи з окремим замовником шляхом порівняння витрат на кожного замовника із сумарними надходженнями Досягнення стратегічних переваг можливе за рахунок обліку затрат за видами діяльності. АВС-метод досить корисний фінансовий інструмент в стратегічному управлінні, який передбачає спершу групування накладних витрат за видами діяльності (процесами, операціями), а потім розподіл їх між видами продукції (роботами, послугами), виходячи із потреби останніх у відповідних видах діяльності. Також можливим напрямком, пов’язаним із використанням в управлінському обліку стратегічних питань є концепція стратегічного управління затратами (SCM – strategic Cost Manadement), яка з’явилась досить недавно і в даний час часто використовується провідними консалтинговими фірмами, як рекомендація для практичного використання. Вона є результатом злитт я трьох напрямків стратегічного менеджменту: аналіз ланцюжка створення цінності Майкла Портера, стратегічне позиціонування 44

підприємства згідно з моделю М. Портера , аналіз і управління чинниками, що визначають витрати. З точки зору стратегічного управлінського обліку корисно сприймати організацію (підприємство) як послідовність видів діяльності, спрямованих на створення товару чи послуги. Стратегія із залучення клієнтів (її пропозиція цінностей) залежить від того, як вона встановлює послідовність видів діяльності, що створюють і доставляють товар чи послугу клієнтам , і управляє цим ланцюжком (ланцюжок створення цінності). Вітчизняні автори застосовують варіант перекладу цього терміна як «вартісний ланцюжок» [1,3]. Однак, на нашу думку такий переклад не відображає значимості та унікальності концепціїї ланцюжка створення цінності в стратегічному управлінні, оскільки кожна ланка в цьому ланцюжку повинна вносити більший, у порівняні з витратами на його здійснення, внесок в кінцеву цінність продукту Згідно з моделлю М. Портера, будь яка організація, яка намагається досягнути успіху в обраній сфері діяльності, повинна або виготовляти продукт з найменшими витратами в даній сфері (стратегія лідерства щодо витрат), або втримувати на ринку високу ціну за рахунок формуваня у споживачів особливого ставлення до свого продукту (стратегія диференціації). Лідерство у витратах дає компанії змогу отримувати конкурентні переваги шляхом виготовлення якісної продукції (послуг) зі значно меншими витратами. Зменшеня витрат на продукцію (зазвичай досягають завдяки високій продуктивності в процесі виробництва, нижчим адміністративним витратам і витратам на збут) дає змогу знизити ціни, в свою чергу зиження цін призведе до збільшення частки ринку. Продукт залишається конкурентноспроможним доти, доки він еквівалентний продукту за вищою ціною [ 3, c.509]. Стратегія диференціації - переконання споживачів, що продукт компанії є унікальним, дає можливість їй збільшувати ціну й отримувати конкурентну перевагу у прибутках без суттєвого зниження витрат, але недостатня увага до зниження витрат призведе до втрати наявних переваг [3, с. 509]. Ідея витратоутворювальних чинників у стратегічному управлінні полягає в тому, що при аналізі витрат слід піднятися на більш високий рівень причини виникнення витрат. У цьому випадку існує потенційна можливість того, що прийнявши правильні рішення на верхньому рівні (наприклад, змінивши технологію), керівництво водночас позбавиться великої кількості чинників на нижньому рівні (виробничих чи комерційних носіїв витрат). Слід також пам’ятати,що серйозне стратегічне рішення призводить до великого обсягу інвестиційних витрат. Іншими словами, стратегічне управління витратами - це система управління витратами вищого рівня, той час як традиційний підхід забеспечує більш деталізовані технології управління витратами на виробничий стадії повного життєвого циклу продукту. Запропонована концепція побудови стратегічного управлінського обліку в сучасних умовах на підприємствах України створить передумови для забезпечення прийняття своєчасних управлінських рішень і ефективного 45

реагування на зміни в зовнішньому та внутрішньому функціонування госпрозрахункових відособлених підрозділів.

середовищі

Література 1. Атамас П.Й. Управлінський облік: [Навч. Посібник]. -Д.-К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 440 с. 2. Гвоздьов С.В. Операційні стратегії – стандартні та інноваційні / С.В. Гвоздьов //Києво-Могилянська Бізнес Студія.- 2005.- №11.-C.34-38. 3. Голов С.Ф. Управлінський облік: Підручник.- 3-є вид.- К: Лібра, 2006.- 704 с. 4. Шевчук В.Р. Стратегічний управлінський облік: [Навч. Посібник] / Шевчук В.Р.; за ред. О. М. Ковалюка. – К.: Алерта, 2009. – 176 с.

ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ОПЛАТИ ПРАЦІ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ Павлюк Л.В., студентка групи Б 4/1 Наук. керівник – асистент Сирцева С. В.

Миколаївський державний аграрний університет Нині в Україні здійснюється суттєва реформа системи оплати праці. Хоча дехто вважає, що проблема оплати аграрної праці поступово спрощується і зводиться до процесу розподілу створеного прибутку. Реформа системи оплати праці полягає в тому, щоб перейти від державного нормування заробітної плати до її регулювання на основі домовленості і угод між власниками майна підприємства та найманими працівниками. Такий підхід цілком правий, але оплата праці повинна проводитися на основі ціни робочої сили. Саме остання може враховувати міжгалузеві відмінності в оплаті праці. Проблемою обліку заробітної плати займаються: Ф.Ф. Бутинець, М.Я. Дем’яненко, В.С. Дієсперов, О.В. Лишиленко, А.М. Марочкіна, М.Ф. Огійчук, П.Т. Сук [4] та ін. Питання обліку оплати праці були і залишаються досить актуальними. Бухгалтерський облік оплати праці має великий вплив на трудову дисципліну, правильний облік мобілізує працівників на виконання робіт і пошук резервів підвищення ефективності виробництва. Облік праці і заробітної плати займає одне з центральних місць у всій системі обліку на підприємстві. Заробітна плата є основним джерелом прибутків робітників підприємства. Трудові прибутки робітника визначаються його особистим трудовим внеском з урахуванням кінцевих результатів діяльності підприємства. Вони регулюються податками і максимальними розмірами не обмежуються. Мінімальний розмір оплати праці встановлюється законодавством. Заробітна плата є основним джерелом доходів робітників фірм, підприємств. Праця є необхідною складовою частиною процесу виробництва, споживання та розподілу створеного продукту. 46

Питання оплати праці регулюється Законом України від 24 березня 1995 року № 108/95 «Про оплату праці» [2], Кодексом законів про працю України від 10 грудня 1971 року №322 [3], Законом України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати» від 1 червня 2000 року № 1766 - ІІІ [1] та та іншими законами та постановами. Облік праці та її оплати повинен бути організований таким чином, щоб сприяти підвищення продуктивності праці, зміцненню трудової дисципліни, підвищенню якості виробництва продукції, виконання робіт і послуг. Нарахування, виплату та облік заробітної плати потрібно проводити згідно з чинним законодавством. Бухгалтерський облік оплати праці повинен забезпечити: повне і своєчасне документальне оформлення даних про обсяг затрат праці; правильне нарахування оплати праці кожному працівникові та правильне використання фонду оплати праці; повний і своєчасний розрахунок по оплаті праці з працівниками та своєчасне складання та подання звітності по оплаті праці до органів статистики, фондів соціального страхування та державної податкової інспекції. На підприємстві облік чисельності робітників та службовців, їх заробітної плати повинен бути документальним , достовірним та однаковим у всіх галузях господарювання. Робітники реалізують право на працю шляхом укладання трудового договору на підприємстві у відповідності із Законом України, що конкретизує права та обов’язки робітників , а також оплату за виконану роботу, відрахування у фонди, розрахунок податку на доходи фізичних осіб. У зв’язку з цим на підприємстві організується оперативний та бухгалтерський облік праці та її оплати. Розмір нарахувань та утримань по заробітній платі часто змінюється, а тому бухгалтер має постійно слідкувати за змінами у нормативних документах. Джерелами коштів на оплату праці в сільськогосподарських підприємствах є частина доходу та інші кошти, одержані в результаті їх господарської діяльності. Отже, бухгалтерський облік оплати праці повинен бути організований таким чином, щоб мобілізувати працівників на виконання робіт і пошуку резервів підвищення ефективності виробництва, сприяти підвищенню продуктивності праці. Література 1. Закон України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати» від 1 червня 2000 року № 1766 - ІІІ. 2. Закон України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95. 3. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року №322. 4. Сук Л. Організація обліку праці та її оплати / Л. Сук, П. Сук // Бухгалтерії в сільському господарстві. – 2009. - № 21. – С. 28 – 33.

ОБЛІКОВА ПОЛІТИКА ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ В НАЦІОНАЛЬНИХ СТАНДАРТАХ Прядко І.О., студентка групи Б4/3 Наук. керівник – асистент Пісоченко Т.С.

Миколаївський державний аграрний університе Уніфікація підходів до складання фінансових звітів забезпечується через облікову політику, розроблену для умов підприємства з урахуванням відповідних положень нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку і фінансової звітності, а саме: Закон України „Про бухгалтнрський облук та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99 р. за № 996-ХІV з наступними змінами та доповненнями(далі – Закон України), П(С)БО 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності”, П(С)БО 6 „Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах”, лист Міністерства фінансів України „Про облікову політику” від 21.12.05 р. № 31-34000-10-5/27793. Згідно зі ст. 1 Закону України та п.3П(С)БО 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності” облікова політика – сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності [1, 2]. Принцип єдиного грошового вимірника передбачає, що вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюється в диній грошовій одиниці. згідно зі ст. 5 Закону україни підприємства ведуть бухгалтерський облік і складають фінансову звітність у грошовій одиниці України [1]. Принцип безперервності означає оцінку активів та зобов'язань підприємства, виходячи із припущення, що його діяльність буде тривати далі. Принцип історичної (фактичної) собівартості визначає пріоритетною оцінку активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання. Нормативне регулювання принципу історичної (фактичної) собівартості забезпечується національними стандартами бухгалтерського обліку 7 „Основні засоби”, 8 „Нематеріальні активи”, 9 „Запаси”, 10 „Дебіторська заборгованість”, П(С)БО 11 „Зобов'язання”, П(С)БО 12 „Фінансові інвестиції”, П(С)БО 13 „Фінансові інструменти”, П(С)БО 14 „Оренда”, П(С)БО 27 „Необоротні активи утримані для продажу та припинена діяльність” , 30 „Біологічні активи”, П(С)БО 32 „Інвестиційна нерухомість” у яких, як правило, виділяється окремий розділ або стаття, що висвітлює порядок оцінки активів і зобов'язань при їх визнанні та склад витрат, що формують первісну собівартість. Принцип обачності передбачає застосування у бухгалтерському обліку методів , які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства. Даний принцип регламентує П(С)БО 7 „Основні засоби” П(С)БО 8 „нематеріальні активи”, П(С)БО 9 48

„Запаси”, П(С)БО 10 „Дебіторська заборгованість”, П(С)БО 11 „Зобов'язання”, П(С)БО 12 „Фінансові інвестиції”. Принцип нарахування та відповідності доходів і витрат, за яким визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. Вимоги даного принципу забезпечуються П(С)БО 15 „Доходи”, П(С)БО 16 „Витрати”. Принцип повного висвітлення, згідно з яким фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій та подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її основі. Принцип послідовності передбачає послійне (зроку в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Принцип автономності, згідно з яким кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства. Принцип періодичності припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності, а тому є також організаційним, оскільки обумовлює строки складання звітності. Законом України визначено, що звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік [4, с.16]. Наступними методологічними складовими облікової політики, що використовуються підприємством для складання фінансової звітності, є методи. Метод – це спосіб або система прийомів для досягнення будь-якої мети, для виконання певної операції [4, с.18].Основними методлогічними елементами облікової політики, з допомогою яких формуються показники фінансової звітності є наступні: межа суттєвості; тривалість операційного циклу; методи амортизації основних засобів і нематеріальних активів; методи амортизації інших необоротних матеріальних активів; строк корисного використання основних засобів і нематеріальних активів; методи оцінки вибуття запасів; методи визначення величини резерву сумнівних боргів; методи оцінки активів чи зобов'язань в операціяї пов'язаних сторін. Наступним елементом облікової політики фінансової звітності є процедури. Процедура – офіційно встановлений чи прийнятий за звичаєм порядок, послідовність дій для здійснення або оформлення якихось справ. Найбільш доцільною є наступна послідовність складання фінансової звітності: попередній скоригований баланс; Звіт про фінансові результати (ф.№2); заключний баланс (ф.№1); Звіт про власний капітал (ф.№3); Звіт про рух грошових коштів (ф.№4); Примітки до річної фінансової звітності (Ф.№5); додаток до Приміток до річної фінансової звітності „Інформація за сегментами”(ф.№6). Література 1.Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.99 р. за № 996-ХІV. 49

2. П(С)БО 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності” затвердженого наказом МФУ від 31.03.99 р. за №87. 3.Кучеренко Т. Облікова політика фінансової звітності в національних стандартах //Бухгалтерія в сільському господарстві. – 2009. - № 8[233]. – С. 21-28. 4. Кучеренко Т. Облікова політика фінансової звітності в національних стандартах // Бухгалтерія в сільському господарстві. – 2009. - № 9[234]. – С. 16-25.

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ ЗА ВИПЛАТАМИ ПРАЦІВНИКАМ У СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ Сінченко Д.П., студентка групи Б 5/3 Наук. керівник – асистент Марковська Т.С.

Миколаївський державний аграрний університет Нині в Україні здійснюється суттєва реформа система оплати праці. Хоча дехто вважає, що проблема оплати аграрної праці поступово спрощується і зводиться до процесу розподілу створеного прибутку. Реформа системи оплати праці полягає в тому, щоб перейти від державного нормування заробітної плати до її регулювання на основі домовленості та угод укладених між працівником та роботодавцем. В умовах переходу до ринкової економіки сільськогосподарські підприємства шукають нові моделі оплати праці, а також можливі шляхи удосконалення обліку за виплатами працівникам. Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник чи уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу [1]. Заробітна плата є основним джерелом прибутків робітників сільськогосподарських підприємств. І саме тому облік праці та виплат працівникам займає одне з центральних місць у всій системі обліку. Сільськогосподарські підприємства для обліку оплати праці в рослинництві використовують обліковий лист тракториста–машиніста (механізовані роботи) і обліковий лист праці виконаних робіт. Їх ведуть за кожним трактористом і кожним видом виконаних робіт. Документами для нарахування заробітної плати працівникам тваринництва є розрахунок нарахування оплати праці робітникам тваринництва. Потім суми нарахованої заробітної плати за цими документами згруповуються за двома напрямами: по кожному робітнику сільськогосподарського підприємства та за об’єктами обліку витрат [6]. Витрати праці, суми нарахованих заробітних плат та інші витрати згруповуються в журналах – ордерах і щомісяця узагальнюються у виробничих звітах. Записи в журнали – ордери здійснюють на підставі правдивих документів у міру їх надходження та опрацювання. Однорідні операції групують у допоміжних відомостях, місячні підсумки яких переносять у відповідні журнали – ордери. Записи господарських операцій у цих регістрах здійснюють за шаховим принципом, який полягає в тому, що за один робочий 50

прийом суму господарських операцій записують одночасно по дебету та по кредиту рахунків, які кореспондують. Це дає змогу значно скоротити кількість облікових записів, зменшити обсяг облікової роботи і підвищити якість самого обліку [4]. На рахунку 66 «Розрахунки за виплатами працівникам» ведеться узагальнення інформації про розрахунки за виплатами працівникам. Цей рахунок має такі субрахунки: 661 «Розрахунки за заробітною платою», 662 «Розрахунки з депонентами», 663 «Розрахунки за іншими виплатами» [7]. В наш час, час науково – технічного прогресу система обліку не стоїть на місці, а постійно удосконалюється, постійно щось змінюється. Так, у 2009 році вийшли нові Методичні рекомендації щодо застосування регістрів журнально – ордерної форми обліку для сільськогосподарських підприємств», які було б доцільно використовувати. Але бухгалтери сільськогосподарських підприємств до цих змін відносяться негативно. Адже більшість з них це не молоді люди, у яких за плечима велика практика, і тому вони продовжують працювати за старою схемою. Також доцільно було б до синтетичного рахунку 66 «Розрахунки за виплатами працівникам» можна відкрити такі субрахунки: 661 “Розрахунки за основною заробітною платою», 662 «Розрахунки за додатковою заробітною платою», 663 «Розрахунки за іншими виплатами», 664 «Розрахунки за депонованою заробітною платою», 665 «Розрахунки за виплатою відпускних». Зазначена аналітика до рахунку 66 дасть змогу удосконалити, поглибити облік розрахунків за виплатами працівникам, сприятиме скороченню терміну перевірки, а також матимемо більш детальну інформацію щодо правильності розподілу фонду оплати праці. Виконуючи Наказ Державного комітету статистики України №489, сільськогосподарські підприємства мають використовувати типові форми первинної облікової документації зі статистики праці такі як, "Наказ (розпорядження) про прийняття на роботу", "Особова картка працівника", "Наказ (розпорядження) про надання відпустки", "Наказ (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту)", "Табель обліку використання робочого часу", "Розрахунково-платіжна відомість працівника", "Розрахунковоплатіжна відомість (зведена)" [5]. Реалізація всіх запропонованих заходів, на нашу думку, дозволить покращити облік розрахунків з оплати праці в сільськогосподарських підприємствах. Література 1. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971. №322-VІІІ. 2. Про оплату праці: Закон України від 24.03.95р. №108/95-ВР (зі змінами та доповненнями). 3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 26 «Виплати працівникам» затверджено наказами Міністерства фінансів України від 28.10. 2003 р. № 601 (зі змінами та доповненнями). 4. Методичні рекомендації щодо застосування регістрів журнально-ордерної форми 51

обліку для сільськогосподарських підприємств, затверджені наказом Міністерства аграрної політики України від 4 червня 2009 р. № 390. 5. Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці: Наказ Державного комітету статистики України від 05.12.2008р. №489. 6. Бухгалтерський облік на сільськогосподарських підприємствах: підручник. / [Огійчук М.Ф., Плаксієнко В.Я., Панченко Л.Г. та ін.]; за ред. М.Ф. Огійчука. – [4-тє вид., перероб. і допов.]. – К.: Алерта, 2007. – 979 с.: іл. 7. Бухгалтерський облік на сільськогосподарських підприємствах України/ За заг. ред. А.М. Коваленко. – Дніпропетровськ: ВКК «Баланс – Клуб», 2009. – 736 с. – Укр.. мовою.

ОБЛІКОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ Бондар В. В., студентка групи Б5/1 Наук. керівник – к.е.н., доцент Потриваєва Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет Сучасна фінансова діяльність підприємства є системою форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей [1]. Враховуючи те [2], що сьогодні діяльність підприємства практично неможлива за 100% фінансування власними коштами та у більшості випадків економічно не вигідна, необхідною складовою діяльності підприємства стають фінансові операції. Загальновизнано [1], що основною місією ефективної фінансової діяльності є одержання максимальної економічної вигоди в результаті функціонування підприємства. Реалізації цієї місії сприяють одержання приросту рентабельності власного капіталу, підтримання належного рівня платоспроможності (ліквідності), забезпечення розширеного відтворення внаслідок ефективного використання фінансових ресурсів тощо. Тому закономірно, що облікове забезпечення фінансової діяльності завжди знаходиться у сфері інтересів управлінців. Різні проблеми облікового забезпечення фінансової діяльності в сільському господарстві досліджувалися останніми роками вченими М. Дем’яненком, О. Ґудзь, П. Лайко, Д. Полозенком, П. Саблуком, П. Стецюком, Л. Тулушем і інші. Визначення, яке наведено у вітчизняному законодавстві, досить односторонньо характеризує фінансову діяльність: «діяльність, яка призводить до зміни розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства» [3]. У зарубіжних країнах, зокрема в Росії, дане поняття включає: систему економічного планування, кредитно-фінансову систему, систему управління фінансовими ризиками, систему обліку і звітності, систему податкового планування. Що ж стосується вітчизняної практики, то в основному фінансову діяльність ув’язують з капіталом, яким є «сукупні грошові ресурси, що використовуються на підприємстві» [3]. Тобто, питання обліку зосереджені у площині грошових ресурсів. 52

У сільському господарстві необхідно упорядкувати об’єкти обліку цієї сфери, для формування порівнянності результатів. Тому актуальним завданням для суб’єктів господарювання постало удосконалення форм і методів ведення обліку і надання даних для управління щодо фінансового забезпечення функціонування підприємства, тобто пошук нових ефективних шляхів фінансової діяльності. До операцій фінансової діяльності належать: 1) надходження грошових коштів у результаті фінансової діяльності – грошових коштів від розміщення акцій, у результаті утворення боргових зобов’язань, інші надходження, пов’язані з фінансовою діяльністю – дивіденди, проценти, орендна плата; 2) списання витрат і коштів у результаті фінансової діяльності – погашення позик, сплата дивідендів, інші платежі [4]. Для обліку надходжень передбачено рахунки доходів, отриманих від здійснення фінансових операцій – доходи від участі в капіталі та інші фінансові доходи. Аналітичний облік доходів від участі в капіталі та фінансових доходів ведеться за об'єктами інвестування. Для обліку витрат призначено рахунок 95 «Фінансові витрати». На цьому рахунку ведеться облік витрат на проценти та інших витрат підприємства, пов'язаних із запозиченнями. Під фінансовими витратами розуміють витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями. Регулюються ПСБО 31 «Фінансові витрати» [5], МСБО 23 «Витрати на позики». На сьогодні існують базовий та альтернативний метод обліку фінансових витрат. За базовим методом фінансові витрати у повному обсязі списуються на витрати звітного періоду, в якому вони виникли. Альтернативний метод передбачає капіталізацію фінансових витрат, тобто включення останніх до собівартості кваліфікаційного активу. Кваліфікаційний актив – актив, який потребує суттєвого часу для створення. Деякими дослідниками [1; 2], було виявлено розбіжності між національними та міжнародними стандартами. Так, згідно з МСБО, у складі фінансових доходів також відображається амортизація дисконту (премії) з інвестицій в боргові цінні папери, фінансовий дохід, що пов'язаний з фінансовою (капітальною) орендою, а також прибуток від продажу та дооцінки фінансових інвестицій. Облікове забезпечення фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств лежить в площині вирощення завдання структуризації фінансових доходів і витрат, гармонізації їх складу з міжнародними стандартами та врахування специфіки діяльності сільськогосподарських підприємств. Література 1. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч.-метод. посібн. для самост. вивч. дисц. / За заг. ред. Терещенка О. О. – Київ: КНЕУ, 2006. – 312с. 2. Лисиця В. І., Шкодкіна Ю. М. Проблемні питання обліку фінансових доходів та витрат та шляхи їх вирішення // Сумський державний університет / [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.iconf.org.ua/index.php? option =com_ content &task= view&id =158&Itemid=41 53

3. Укоопспілка. Методичні рекомендації «Методичні рекомендації з аналізу і оцінки фінансового стану підприємств» від 28.07.2006. 4. ПСБО 15 «Дохід», наказ МФУ № 290 від 29.11.99 / [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://zakon1.rada. gov.ua/ cgi-bin/laws/main. cgi?nreg =z0860% 2D99&p= 154500791191400 5. ПСБО 31 «Фінансові витрати», наказ МФУ від 28.04.2006 N 415 / [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgibin//laws/main.cgi?nreg =z0610%2D06&p= 1154467260800345.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ ГРОШОВИХ КОШТІВ Козаченко А.Ю., студентка групи Б5/3 Наук. керівник – к.е.н., доцент Потриваєва Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет Функціонування підприємств у ринкових умовах передбачає безперервний рух грошових коштів, тому їх слід розглядати як важливий ресурс та результат діяльності підприємств. Розрахункові відносини науковці, як правило, вивчають в розрізі форм і способів їх проведення: готівкові, безготівкові (векселем, чеком тощо). З метою виділення в історії бухгалтерського обліку конкретних етапів, які показують як з розвитком держави змінювалися форми розрахунків між суб’єктами господарювання, та яким формам, в який час надавалася перевага в роботі досліджено розвиток форм розрахунків, їх взаємозв’язок з економічними процесами в країні, зміни в бухгалтерському обліку, що відбувалися при цьому, та запропоновано періодизацію форм та способів розрахунків. Результати проведених досліджень свідчать, що сутність готівкових розрахунків визначає сама сутність грошових коштів, яка полягає в їх функції обміну, загальній властивості обмінюватися та мірі вартості. Бутинець Ф.Ф. вважає, що під розрахунками слід розуміти відносини суб’єктів господарювання з приводу зобов’язань та прав, які виникли в процесі діяльності при укладанні договорів з товарними і нетоварними операціями та мають бути погашені у грошовій або іншій формах [1,с.67]. Розрахунки між підприємствами й організаціями – один із необхідних складників розширеного відтворення. Вони опосередковують розподіл і перерозподіл суспільного продукту, перехід його з товарної форми у грошову і навпаки. Розрахунки, за ствердженням Огійчука М.Ф., ґрунтуються на економічній базі кругообігу коштів у процесі виробництва і є суспільним визнання того, що підприємство виконало свої зобов’язання й намічені цілі [2,с.82]. З цим важко не погодитися, оскільки у ході дослідження з’ясовано, що бухгалтерський облік грошових коштів і розрахунків забезпечує зацікавлених користувачів інформацією, яка необхідна для визначення прогнозних сум, часу та коливання руху грошових коштів, для виявлення величини заборгованості та зобов’язань підприємства. Так, за словами Грабової Н.Н., „...облікова 54

інформація дозволяє дати оцінку майна, визначити ринкову вартість заборгованості, власного капіталу та інших фінансових інструментів підприємства...” [3,с.52]. Проведене дослідження економічної сутності та розвитку обліку розрахунків дозволяє оцінити важливість розрахунків, що обґрунтовується наступним: - розрахунки – вагомий інструмент регулювання національної економіки щодо впливу на підвищення платіжної дисципліни, легалізації економічних процесів. Система розрахунків є надзвичайно важливою, завдяки забезпеченню процесу суспільного виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ; - розвиток розрахунків (зокрема безготівкових) тісно переплітається з соціальними та історичними факторами, розвитком банківської системи країни, економічним розвитком, проведенням реформ. Будь-які вагомі зміни в економіці держави викликають зміну форм розрахунків між суб’єктами господарювання та відповідні зміни в обліку розрахунків на підприємствах; - безготівкові розрахунки є прогресивною формою грошового обігу, які органічно поєднали в собі переваги депозитної та готівкової форм грошей. Застосування підприємствами безготівкових розрахунків, як запевняє Ткаченко Н.М., забезпечить зменшення витрат обігу, які пов’язані з готівковими розрахунками; зведення до мінімуму сум грошей, що перебувають в обігу; раціональне використання тимчасово вільних коштів на банківських рахунках для надання кредитів суб’єктам господарювання, які потребують фінансування для подальшого розвитку та функціонування; прискорення власне розрахунків внаслідок запровадження новітніх засобів електронного зв’язку та використання нових кредитних інструментів; посилення контролю за виконанням договірних зобов’язань як одержувачами грошей, так і платниками [5,с.91]. З цією думкою важко не погодитися. Теоретичні основи бухгалтерського обліку грошових коштів не можна розглядати без визначальної бухгалтерської термінології. Так, Огійчук М.Ф., Плаксієнко В.Я. та Панченко Л.Г. зазначають, що готівка (готівкові кошти) — це грошові знаки національної валюти України - банкноти і монети, у тому числі обігові, пам’ятні та ювілейні монети, які є дійсними платіжними засобами [2,с.77]. При цьому до готівкової виручки ними пропонується відносити суму фактично одержаних готівкових коштів від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і позареалізаційні надходження. Разом з тим, Бутинець Ф.Ф., Онищенко Т., Піроженко, О., Пушкар М.С. вважають, що до готівкових розрахунків належать платежі готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов’язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна [1,с.112, 4,с.97, 6,с.123] Для здійснення розрахунків готівкою кожне підприємство повинно мати касу. За ствердженням Грабової Н.Н. та Домбровського В.Н., касою називають 55

приміщення або місце здійснення готівкових розрахунків, а також приймання, видачі, зберігання готівкових коштів, інших цінностей, касових документів. При цьому відповідальність за обладнання каси та забезпечення в ній ефективного зберігання грошей несе керівник підприємства [5, с.88]. В касі підприємства можуть зберігатися наступні цінності: 1. готівка (в національній та іноземній валюті); 2. грошові документи (путівки до будинків відпочинку, санаторіїв; поштові марки; марки державного мита ); 3. бланки суворого обліку (проїзні квитки, трудові книжки та вкладиші до них, власні акції, квитанції подорожніх листів автотранспорту ); 4. цінні папери, придбані у інших підприємств (акції, облігації, векселі). Готівка підприємств може зберігатись в касі тільки в межах ліміту залишку готівки. Ліміт залишку готівки в касі (далі - ліміт каси) - граничний розмір суми готівки, що може залишатися в касі в позаробочий час Вся готівка понад суми встановлених лімітів підприємства повинна здаватись для зарахування на поточний рахунок у порядку та в строки, встановлені і узгоджені з установою банку, в якому відкритий поточний рахунок. У випадку, якщо підприємству ліміт залишку грошей в касі не встановлений, вся наявна в його касі на кінець дня готівка (крім розміру одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян) вважається понадлімітною, і повинна здаватись в банк. Синтетичний облік готівки (рахунок 30 “Каса”) ведеться в журналі ордері 1 і відомості 1.1. Під час організації перевірок грошових розрахунків, за словами Ф.Ф. Бутинця, повинна з’ясовуватися структура підприємства, кількість відкритих поточних рахунків підприємства (підприємця) у банках, наявність у підприємства (підприємця) податкового боргу, результати раніше здійснених перевірок, дотримання ними порядку ведення операцій з готівкою [1, с.73]. При цьому, органи контролю обов’язково беруть участь у проведенні спільних перевірок. Отже, вивчення теоретичних основ обліку грошових коштів, дає підстави зробити висновок про актуальність досліджуваної ділянки облікової роботи для діяльності підприємства, оскільки інформація про грошові кошти суттєво впливає на ефективність процесу управління економічними суб’єктами. Література 1. Бутинець Ф.Ф. Організація бухгалтерського обліку: підручник [для студентів спеціальності 7.050106 „Облік і аудит” вищ. навч. зал.]; / Бутинець Ф.Ф., Войналович О.П., Томашевська І.Л. за ред. Ф.Ф.Бутинця. — [4-е вид.]. — Житомир: ПП „Рута”, 2005. — 528 с. 2. Бухгалтерський облік на сільськогосподарських підприємствах: підручник. / [Огійчук М.Ф., Плаксієнко В.Я., Панченко Л.Г. та ін.] ; за ред. М.Ф. Огійчука. – [2-е вид.]. — К: Вища освіта, 2006. — 800 с. 3. Грабова Н.Н. Бухгалтерський облік у виробничих і торговельних підприємствах: навч. посібник. / Грабова Н.Н., Домбровський В.Н. — К.: А.С.К., 2007. — 623 с. 4. Онищенко Т. Податковий та бухгалтерський облік у сільському господарстві.[2-ге вид.]. / Онищенко Т., Піроженко О. — Х: Фактор, 2005. — 632 с. 56

5. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України: підручник [для вищих навч. закладів]; / Ткаченко Н.М.. – К: А.С.К., 2007. — 770 с. 6. Пушкар М.С. Фінансовий облік: підручник. / Пушкар М.С. — Тернопіль: Картбланш, 2008. — 628 с.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ ЗА ВИПЛАТАМИ ПРАЦІВНИКАМ Ординська А.О., студентка групи Б5/3 Наук. керівник – к.е.н., доцент Потриваєва Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет Питання оплати праці на підприємствах різних форм власності відіграють важливу роль у житті суспільства. Рано чи пізно кожен громадянин на певному етапі стикається з цим питанням. Саме тому надзвичайно важливо слідкувати за змінами в законодавстві про оплату праці. Вивченням даного питання займалося дуже багато науковців. З них можна виділити таких, як Бутинець Ф.Ф., Огійчук М.Ф., Хом’як Р.Л, Ткаченко Н.М., Коблянська О.І., Гура Н.О., Лень В.С. Згідно Закону України «Про оплату праці», Заробітна плата – це винагорода, обчислена зазвичай у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу[2, с. 1]. Бутинець Ф.Ф. дає таке визначення заробітної плати: заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, в грошовому вираженні, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівнику за виконану ним роботу[1, с. 172 ]. За словами Коблянської О.І., заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов’язків) [3, с. 274]. Кожне підприємство самостійно розробляє і встановлює форми та системи оплати праці, розцінки і норми праці, ураховуючи при цьому державні гарантії у сфері оплати праці. Огійчук М.Ф. стверджує, що розмір оплати праці залежить від складності і умов виконуваних робіт, професійно-ділових якостей робітника, результатів його праці і господарської діяльності підприємства і максимальним розміром не обмежується. Дані про систему оплати праці на кожному підприємстві повинні бути вказані у наказі про облікову політику підприємства [4, с. 491]. Питання організації оплати праці належить до компетенції керівництва підприємства. Тому система оплати праці має бути чітко сформульована й визначена у відповідному положенні про систему та умови оплати праці працівників підприємства. У листі Мінпраці України від 20.01.2005 р. №18-23 зазначено, що розроблення штатного розпису на підприємстві має здійснюватися на основі внутрішніх організаційно-нормативних документів та з 57

урахуванням вимог нормативно-правових актів, зокрема Класифікатора професій. У положенні про оплату праці також має бути визначено: 1) форму організації та оплати праці; 2) структуру заробітної плати; 3) порядок перегляду та індексації зарплати; 4) строки та періодичність виплат заробітної плати. Ткаченко Н.М. зазначає, що заробітна плата залежно від характеру виплат поділяється на: основну заробітну плату, додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати[5, с. 533]. Форми і системи оплати праці – перелік певних понять і правил, за допомогою яких встановлюється залежність оплати праці від фактичних результатів (витрат) праці. За словами Бутинця Ф.Ф., на підприємствах застосовуються дві форми оплати праці: відрядна та погодинна [1, с. 174]. Відрядна форма оплати праці має ряд різновидів, які залежать від способу обліку і порядку оплати виготовлюваної продукції, а саме: пряма відрядна, відрядно-прогресивна, відрядно-преміальна, акордна, бригадна. Відрядна система оплати праці стимулює підвищення об'ємних показників діяльності; застосовується переважно на роботах з ручною або машинно-ручною працею. При погодинній оплаті праці розрізняють просту погодинну та погодинно-преміальну форми оплати праці. На сьогоднішній день більшість підприємств не застосовують окремо погодинну чи відрядну форми оплати праці. Зазвичай це змішана форма, при цьому показниками преміювання здебільшого є досягнення або перевиконання завдання, рівень кваліфікації, а також умови праці. Отже, питанням обліку розрахунків за виплатами працівникам в сучасних умовах діяльності суб’єктів господарювання приділяється значну увагу. При цьому, реалізація урядової політики має забезпечити перехід від використання дешевої праці до висококваліфікованою з належною оплатою завдяки: удосконаленню законодавства щодо порядку та критеріїв визначення мінімальної заробітної плати та запровадженню мінімальної погодинної заробітної плати як державного соціального стандарту; забезпечення захисту прав працівників на своєчасне та в повному розмірі отримання заробітної плати, а також погашення заборгованості; істотному зменшенню питомої ваги населення, яке перебуває за межею бідності, та зміцненню позицій середнього класу; залученню необхідних інвестицій у виробництво та людський капітал. Література 1. Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський фінансовий облік: підручник [для студентів спеціальності «Облік і аудит» вищ. навч. закл.];/ За ред.. Ф.Ф. Бутинця. – [6-е вид.]Житомир: ПП «Рута», 2005. – 756 с. 2. Закон України «Про оплату праці» №144/95-ВР від 20.04.1995 3. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?nreg=108%2F95-%E2%F0. 58

4. Коблянська О.І. Фінансовий облік: навч. посібник./ Коблянська О.І. – К: Знання, 2007 – 471 с. 5. Бухгалтерський облік на сільськогосподарських підприємствах: підручник. / [Огійчук М.Ф., Плаксієнко В.Я., Панченко Л.Г. та ін.] ; за ред. М.Ф. Огійчука. – [3-е вид.]. — К: Алерта, 2006. — 878 с. 6. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік, оподаткування і звітність: підручник./ Ткаченко Н.М. – К: Алерта,2006.- 1080 с.

ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІКУ ПДВ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ Колодуб П.Г., студент групи Б 5/4 Наук. керівник – асистент Сирцева С.В.

Миколаївський державний аграрний університет Спеціальний режим оподаткування може обрати сільськогосподарське підприємство, що здійснює підприємницьку діяльність у сфері сільського, лісового господарства та рибальства, починаючи з 01 січня 2009 року. Для отримання права на застосування спеціального режиму оподаткування платник ПДВ – юридична особа (будь-якої форми власності) повинен пройти відповідну реєстрацію суб’єктом спеціального режиму оподаткування в органах податкової служби [2]. При реєстрації суб’єктом спеціального режиму оподаткування такій особі видається Спеціальне свідоцтво, де зазначається виключний перелік видів діяльності, що підпадають під дію статті 8 Закону України «Про податок на додану вартість» [1]. Спеціальний режим оподаткування передбачає, що сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей. Якщо сума податку на додану вартість, сплачена (нарахована) сільськогосподарським підприємством постачальнику на вартість виробничих факторів, перевищує суму податку, нараховану по операціях з поставки сільськогосподарських товарів (послуг), то різниця між такими сумами не підлягає бюджетному відшкодуванню відповідно до пунктів 81.2, 81.3 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" [1]. Починаючи з 01.01.09 спеціальним режимом оподаткування в галузі сільського, лісового господарства та рибальства не передбачається застосування спеціальних рахунків. Залишки коштів, акумульовані на спеціальних рахунках станом на 01.03.2009 року підлягають перерахуванню до бюджету, крім того, спрямуванню до бюджету підлягають також кошти, які до 59

01.03.2009 року не були перераховані на окремий рахунок (незалежно від причин). Платники, які зареєстровані як суб'єкти спеціального режиму оподаткування, повинні забезпечити ведення окремого обліку операцій, пов'язаних із сільськогосподарським виробництвом, та інших операцій. Такими платниками у податковій декларації (скороченій) відображаються лише операції, пов'язані із сільськогосподарським виробництвом, інші операції - у податковій декларації, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом. У спеціальних полях для відміток рядків 0131 - 0133 податкової декларації (скороченої) указується позначка (х) для тих видів діяльності, які здійснює дане сільськогосподарське підприємство. У разі, коли суб'єкт спеціального режиму оподаткування одночасно здійснює декілька видів діяльності (у сфері сільського, лісового господарства чи рибальства), то податкова декларація з ПДВ (скорочена) подається одна, а у спеціальних полях вказується позначка по тому виду діяльності, який є основним для цього платника і, при цьому, до цієї податкової декларації включаються обсяги поставок по всій сільськогосподарській діяльності, по якій застосовується спеціальний режим. У разі якщо товари (послуги), основні фонди, виготовлені та/або придбані, використовуються сільськогосподарським підприємством частково для виготовлення сільськогосподарських товарів (послуг), а частково для інших товарів (послуг), то сума сплаченого (нарахованого) податкового кредиту розподіляється виходячи з частки використання таких товарів (послуг), основних фондів в операціях сільськогосподарського виробництва та відповідно в інших операціях. Строк та порядок подання податкової декларації сільськогосподарського підприємства – суб’єкта спеціального режиму оподаткування – такий, як і для інших платників податку. У разі, якщо питома вага несільськогосподарських товарів (послуг) перевищує 25 відсотків від вартості всіх поставлених суб'єктом спеціального режиму оподаткування товарів (послуг) протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно, то: - на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов'язане визначити податкове зобов'язання з цього податку за наслідками звітного періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку; - таке підприємство вважається платником цього податку на загальних підставах з першого числа місяця, в якому було допущено таке перевищення. Такий підхід багато в чому є виправданим, оскільки економічна історія світу не знає країн, які б розв’язали свої соціальні проблеми, не розвинувши попередньо виробництво благ. Проте програма розвитку сільського господарства та аграрного ринку передбачає удосконалення системи та механізму оподаткування. 60

Література 1. Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. №168/97-ВР.

[Електронний ресурс] — Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi=36118. 2. Наказ ДПА України «Про затвердження Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість» від 01.03.00р. №79.

ЗНАЧЕННЯ ВНУТРІШНЬОГО БУХГАЛТЕРСЬКОГО КОНТРОЛЮ ДЛЯ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА Берестов С.С., студент групи Б4/2, Наук. керівник - асистент Чебан Ю.Ю.

Миколаївський державний аграрний університет Система бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні потребує реформування, запровадження методології розкриття економічної інформації за міжнародними стандартами для забезпечення відкритості, прозорості та зіставності фінансової звітності суб'єктів господарювання. Це пов'язано з якісно новим напрямом розвитку фінансового сектору в Україні, зокрема, з наближенням нашої держави до Європи, а відповідно - західного методу стандартизації, а також - із залученням іноземних інвестицій в економіку, виходом вітчизняних підприємств на міжнародні ринки капіталу. Разом із вдосконаленням системи бухгалтерського обліку постає необхідність і у вдосконаленні контролю системи бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Питанням вдосконалення бухгалтерського обліку, аналізу фінансової звітності, підвищення ефективності внутрішнього контролю присвячені праці таких вчених як С.Ф. Голова, В. В. Сопка, В.Ф. Максимової та інших. Завдяки контролю виявляють як недоліки, так і позитивні сторони в роботі, що реалізують мобілізуючу функцію контролю, тому питання підвищення його ефективності потребує подальшого дослідження і вдосконалення. Важливо забезпечити взаємний контроль між працівниками обліку, який необхідно передбачити під час складання посадових інструкцій, плану документообігу, визначення процесу відображення господарських операцій. Функції контролю між собою взаємозв'язані й у сукупності входять до системи управління. Контроль, як функція управління, тісно зв'язаний з іншими його функціями: плануванням, організацією, обліком, аналізом, регулюванням. У процесі планування бухгалтер-аналітик (бухгалтер, наділений функціями управління) бере участь у розробці перспективних планів шляхом надання інформації для прийняття рішень із питань: які види продукції продавати; на яких ринках; за якими цінами, а також для оцінки пропозицій щодо капіталовкладень. При упорядкуванні калькуляції бухгалтераналітик відіграє одну з головних ролей у підготовці короткострокових планів і 61

відповідає за формування даних про результати минулого періоду, що можуть знадобитися при прогнозуванні показників. Крім того, він установлює процедуру упорядкування калькуляції і графік роботи, координує розробку короткострокових планів усіма підрозділами організації і стежить за тим, щоб ці плани були тісно взаємопогоджені. Потім зводить зазначені плани в загальний фінансовий кошторис всієї організації, який подає для затвердження вищому керівництву. Для здійснення процесу контролю і регулювання використовуються дані управлінського обліку, що зводяться у звіти про досягнуті результати. У цих звітах дається порівняльний аналіз фактичних результатів і запланованих показників для кожного центру відповідальності. Центр відповідальності може бути визначений як сегмент (підрозділ, відділ) підприємства (компанії), очолюваний менеджером, який володіє делегованими повноваженнями і відповідає за результати роботи цього сегмента. Бухгалтеру-аналітику належить значна роль у процесі контролю і регулювання при інформуванні менеджера про випадки відхилень визначених результатів виробництва від планових показників. Іншими словами, бухгалтераналітик допомагає здійснювати процес контролю і регулювання, проводячи оперативний аналіз виробничих результатів і визначаючи слабкі місця виробництва. Даний спосіб управління по відхиленнях звільняє менеджерів від необхідності приділяти час і увагу тим операціям виробничого процесу, що здійснюються відповідно до планів. Крім того, він дає можливість тримати вище керівництво в курсі того, на яких ділянках виробництва не вдасться д о с я г т и п л а н о в и х п о к а з н и к і в . Управлінський облік допомагає здійсненню ділових контактів шляхом організації й удосконалювання ефективної системи обміну інформацією і звітності. Наприклад, плани доводяться до тих менеджерів, що будуть відповідати за їх реалізацію, при цьому вони повинні чітко розуміти, які завдання ставляться перед ними на майбутній бюджетний період. Крім того, інформація, що міститься в бюджеті, може бути корисною для менеджерів різноманітних організаційних підрозділів із погляду організації взаємодії між ними, коли кожний із них знає, у яких умовах буде діяти його компаньйон (вимоги до нього, його потреби, можливі обмеження). Бухгалтерські звіти про виконання кошторисів надають менеджеру важливу інформацію, із якого він може зробити висновки про те, наскільки вдало він здійснює керівництво і які питання потребують детального розгляду за допомогою методу управління по відхиленнях. Одним із основних важелів досягнення міцної фінансової дисципліни на підприємстві, ефективного попередження порушень і недоліків у веденні бухгалтерського обліку, а у кінцевому результаті - ефективного управління підприємством - є запровадження обов'язкового прямого внутрішнього фінансового контролю на підприємствах усіх форм власності та постійного його вдосконалення. 62

Основною метою здійснення прямого внутрішнього фінансового контролю має стати: * забезпечення законності формування та ефективного використання фінансових та матеріальних ресурсів; * вивчення причин та обставин, що призвели до порушень в бухгалтерському обліку; * запобігання прийняттю управлінських рішень, які можуть мати в майбутньому негативні наслідки для об'єкта фінансового контролю й держави; * нагляд за відповідністю об'єкта фінансового контролю прийнятим управлінським рішенням; * аналіз виконання управлінських рішень, дослідження їх впливу на об'єкт фінансового контролю; * прийняття за результатами фінансового контролю управлінських рішень, спрямованих на їх удосконалення. Також суттєвими важелями у вирішенні проблеми якісного бухгалтерського обліку та ефективного управління підприємством є удосконалення системи підготовки та перепідготовки кадрів з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності; покращення матеріальнотехнічного, наукового та інформаційно-аналітичного забезпечення системи державного фінансового контролю; забезпечення фінансової правосвідомості громадян; сприяння підвищенню ефективності економіки; запровадження порядку застосування міжнародних стандартів при складанні фінансової звітності суб'єктами господарювання; перехід на автоматизацію системи бухгалтерського обліку. Саме завдяки належному контролю система бухгалтерського обліку та фінансової звітності може бути надійною гарантією достовірності результатів фінансово-господарської діяльності підприємств для максимального задоволення інформаційних потреб зовнішніх і внутрішніх користувачів, що особливо необхідно для залучення іноземних інвестицій в національну економіку. Література 1. Максімова В.Ф. Контроль і ревізія // В.Ф. Максімова. – Одеса, 2003р. – 334с. 2. Сопко В. Організація бухгалтерського обліку, економічного контролю та аналізу : підручник / В. Сопко, В. Завгородній. – К. : КНЕУ. – 2000. – 260 с.

ЗАЄМОЗВ’ЯЗОК БУХГАЛТЕРСЬКОЇ ІНФОРМАЦІЇ ТА ПРОЦЕСУ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ Боровець О.С., студентка групи Б4/2 Наук. керівник - асистент Чебан Ю.Ю.

Миколаївський державний аграрний університет Управлінський облік - це сукупність методів та процедур, які забезпечують підготовку і надання інформації для планування, контролю і прийняття рішень на різних рівнях управління підприємством, установою, організацією. Необхідність ведення управлінського обліку не визначається жодним законодавчим актом. Тим не менше його роль в управлінні підприємством постійно зростає. Виникнення та етапи розвитку управлінського обліку підтверджують той факт, що на підприємстві він виконує функцію обслуговування інформаційних запитів різних груп користувачів. Питанням ролі та розвитку управлінського обліку приділяють увагу в своїх дослідженнях С.Ф. Голов, Ф.Ф. Бутинець, П.Й. Атамас та інші вчені. Історично роль управлінського обліку була пов'язана з підготовкою різноманітних звітів, що використовувалися для інформаційного забезпечення процесу вибору між конкуруючими альтернативами у процесі прийняття стратегічних, тактичних та поточних управлінських рішень. Взаємодія управлінського і бухгалтерського обліку досягається на основі наступності і комплексного використання первинної інформації, єдності норм і нормативів, а також єдності нормативно-довідкової інформації вцілому, доповнення інформації одного виду обліку даними другого, одноразової фіксації всієї вихідної змінної інформації в первинному обліку, взаємопроникнення методів або їх елементів, наближення облікової інформації до місць прийняття рішень, єдиного підходу до розробки задач управлінського і фінансового обліку виробництва при проектуванні або удосконаленні систем автоматизованого управління виробництвом. На відміну від бухгалтерського обліку, що ведеться відповідно до регламентованих принципів та правил, які встановлюються державними органами у вигляді стандартів, положень, інструкцій тощо i є обов’язковими для виконання, принципи та правила управлінського обліку обираються керівництвом i повинні бути найкориснішими під час прийняття управлінських рішень, що мають забезпечуватися якісною інформацією. Найчастіше для управлінського обліку використовують інформацію, яку формує бухгалтерський облік. Тому досконало і своєчасно оброблена та збережена інформація у бухгалтерському обліку допоможе управлінцю при прийнятті оптимальних рішень. Фінансовий облік охоплює інформацію, яка формується в сфері грошового процесу. В основному він орієнтований на зовнішніх користувачів, але використовується також для внутрішнього управління 64

підприємством. Тому досить часто його називають також зовнішнім обліком. Ведення фінансового обліку, як правило, чітко регламентовано. Результатом фінансового обліку є складання періодичної, обов'язкової звітності, що надається (представляється) підприємством фіскальним державним органам, власникам і іншим зацікавленим користувачам. І управлінський, і фінансовий облік ґрунтуються на єдиній системі збирання, первинної обробки облікової інформації. Зазначену систему називають також "первинним обліком" або "обліком першого поверху". Саме на рівні первинного обліку відбувається реєстрація окремих господарських подій або фіксація певних чинників, пов'язаних з цими подіями. Надалі ця інформація узагальнюється і обробляється у системах управлінського та фінансового обліку відповідно до їх цільового призначення. Оскільки менеджерам часто необхідна термінова інформація, то для прийняття рішень використовуються приблизні оцінки. Вимоги до точності в управлінському обліку послаблені в сторону прискорення отримання інформації. В той час як фінансовий облік базується на точності інформації. Фінансові звіти готуються в основному для зовнішніх користувачів. Інформація, що в них міститься, відображає операції, які вже здійснені, і тому вона піддається перевірці і оцінці надійності. Управлінський облік забезпечує збір і обробку інформації з метою планування, управління і контролю. Користувачі інформації визначають основний зміст кожного виду обліку. Споживачі фінансової інформації - акціонери, кредитори, податкові органи, позабюджетні фонди, органи влади. Це юридичні і фізичні особи, які знаходяться в певних відносинах з підприємством, яке підготувало звіт. Керівники підприємства несуть відповідальність за підготовку фінансових звітів, але самі цією інформацією користуються в обмеженому обсязі. Для порівняння аналітичні звіти, які складаються в бухгалтерії підприємства, використовуються конкретними особами - управлінцями різних рівнів, котрі несуть відповідальність за певну діяльність. Для прикладу, інформація про затрати може бути використана для: визначення собівартості продукції, аналізу собівартості виробів; складання кошторисів проведення майбутніх операцій, складання поточних і оперативних звітів центрів відповідальності з наступною оцінкою результатів роботи; прийняття короткострокових рішень і аналізу кошторисів капітальних вкладень; довгострокового планування діяльності підприємства. Управлінський облік охоплює ті види облікової інформації, які необхідні для управління в межах підприємства. Основна мета управлінського обліку забезпечення інформацією менеджерів підприємства, які відповідальні за конкретні сфери і види діяльності. Норми і правила його ведення встановлюються самим підприємством. Для зовнішніх користувачів інформації фінансові звіти готуються регулярно: щомісячно, щоквартально, щорічно. За підсумками року 65

складають повний фінансовий звіт, менш детальні звіти - за підсумками кварталу, за підсумками місяця - окремі розрахунки (показники). На відміну від фінансового обліку і звітності в управлінському обліку звіти можуть складатися як регулярно так і на запит. Частота подачі інформації залежить від вимог користувача і повинна підготовлюватися в потрібний для нього час. Тому частина інформації збирається і обробляється негайно. Терміни надання інформації користувачам регламентуються в фінансовому обліку і встановлюються адміністрацією для управлінських звітів. Оскільки дані фінансового обліку вимагають вивірки (вивірення, перевірки, звірки) бухгалтерами фінансової бухгалтерії і перевірки зовнішніми аудиторами, то проходить декілька тижнів (при квартальних термінах) або декілька місяців (при річних термінах). До того ж, необхідний час на друкування і розповсюдження звітності. Управлінські звіти можуть складатися щоквартально, щомісячно, щотижня, щоденно, так як містять інформацію, яка вимагає негайних дій. Роль облікової інформація у процесі прийняття управлінських рішень безумовно різна. Так, вона може бути використана для виявлення або ідентифікації проблеми, що потребує вирішення, або визначення припустимих варіантів дій. Однак роль даних управлінського обліку на етапі вимірювання або розрахунку можливого ефекту реалізації кожного варіанту дій є, незаперечно, основною. Звідси випливають специфічні вимоги до управлінського обліку, що повинні відповідати загальносистемним принципам його здійснення. Таким чином, управлінський облік можна розглядати як інформаційну базу підтримки прийняття управлінських рішень. Умовою використання даних обліку є належна його організація з врахуванням поставленої мети та завдань управління, специфіки діяльності конкретного підприємства. Література 1. Управлінський облік / [Дон Р.Хенсен, Меріен М.Моувен, Небіл С. Еліас, Девід У. Сєнков] ; за ред. Дон Р.Хенсен. – [пер. з англ. 5-го канад.вид.]. – К.: Міленіум, 2002. – 974 с.

ВДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ ПРОЦЕСІВ РЕАЛІЗАЦІЇ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ Шатохіна І.Б., студентка групи Б 5/5 Наук. керівник – асистент Мельник О.І.

Миколаївський державний аграрний університет Реалізація продукції підприємства - це, перш за все, відчуження активів, що належать підприємству, шляхом їх продажу з метою відтворення 66

використаних засобів підприємства та отримання прибутку для задоволення різноманітних потреб підприємства та його власників [2]. Процес реалізації у суспільному відтворенні визначається відповідним господарським механізмом, який встановлює умови реалізації та умови розрахунків за продану продукцію, нерідко регулює ціни. За економічним змістом фактичне значення реалізації продукції можна характеризувати як кінцева стадія кругообігу засобів підприємства, яка вказує на завершення процесу виробництва й доведення продукції до споживача. Рух сільськогосподарської продукції і отриманих грошових коштів створює основу економічних відносин між постачальниками, посередниками та покупцями. В умовах посиленої конкуренції i загострення проблем реалiзацiї сільськогосподарської продукції підприємств важливе значення відводиться ринковим дослідженням. Завданням ринкових досліджень i прийнятих на їх пiдставi управлінських рішень є отримання підприємствами високого прибутку та рівня рентабельності, гарантія забезпеченості заробітної платні для їх робiтникiв, ріст обсягів продажу, удосконалення майбутнього виробництва продукції [3]. Оцінка попиту на продукцію має важливе значення для аналізу можливостей ринку, планування маркетингових зусиль i аналізу їхньої ефективності. Достовірний прогноз збуту продукції підприємства дозволить заощаджувати кошти на зберігання, обробку, транспортування продукції для реалізації, забезпечити прийняття раціональних рішень відносно асортименту вирощеної сільськогосподарської продукції, а також вибрати найбільш прийнятну стратегію розвитку підприємства. Досягнення зазначених завдань мождиве за умов використання повної і достовірної інформації бухгалтерського обліку процесів реалдізації. Для дослідження нами було обрано ТОВ «Альянс» Єланецького району. Досліджуване підприємство спеціалізується на вирощувані зернових культур (озима пшениця, ярий ячмінь) та технічних культур (соняшник). Реалізує вирощену продукцію компаніям за укладеним контрктом. Основними партнерами по реалізації сільськогосподарської продукції є ТОВ СП «НІБУЛОН», ТОВ «Зерноторгівельна компанія» та інші. В умовах діяльності підприємства нерідко виникають розбіжності між даними продавця (ТОВ «Альянс») та покупця як за масою (кількістю) відправленою в реалізацію продукції, так і за її якістю саме : - зерно – вологість, чистота; - соняшник – вологість, чистота, олійність тощо. У таких випадках необхідно негайно скласти акт про ці розходження. Слід мати на увазі, що зафіксувати розходження значно легше, ніж встановити причини виникнення їх. Щодо якісних параметрів реалізованої продукції, то зазвичай за даними продавця (ТОВ «Альянс») надто важко встановити, наслідок чого виникнули розбіжності їх, особливо в таких випадках, коли повторні аналізи не виконувалися незалежними лабораторіями. 67

Тому, вважаємо, що необхідно забезпечити фіксування даних у товарнотранспортних накладних, а й ретельний контроль зважування (перерахунку) продукції під час передавання її покупцеві, об’єктивності відбирання зразків для аналізів. Особи, які супроводжують продукцію, - водії, експедитори повинні відповідально ставитися до своїх обов’язків щодо реалізації продукції. У товарно-транспортних накладних немає показника собівартості реалізованої продукції. З позиції фінансового обліку це цілком обґрунтовано насамперед з міркувань комерційної таємниці, адже підприємству не вигідно розкривати перед покупцями інформацію про собівартість своєї продукції. Крім того, метою фінансового обліку є забезпечення складання зовнішньої звітності за тривалі періоди: квартал, рік. Тому тут немає потреби в деталізації інформації про фінансові результати за кожною операцією, оскільки їх узагальнюють за певний звітний період. З позиції управлінського обліку доцільність інформації про собівартість кожної партії реалізованої продукції є очевидною, оскільки лише за умови, що менеджери володіють такими даними, вони можуть активно впливати на формування фінансових результатів за операціями з продажу продукції. Причому йдеться не про виробничу собівартість продукції, відображену у фінансовому обліку за дебетом субрахунка 901 «Собівартість реалізованої готової продукції», а про повну її величину, яка включає відповідну частину витрат на збут, що за методикою фінансового обліку списується без розподілу на дебет рахунка 79 «Фінансові результати» [1]. Адже вигідність чи збитковість окремих партій продукції залежить не тільки від ціни, виробничої собівартості, а й від інших витрат, пов’язаних з реалізацією: витрат на транспортування, відрядження працівників збуту, витрат на оплату праці й комісійні продавцям, ремонт на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, які використовуються для збуту. Не рідко може виникнути ситуація, коли ціна реалізації покриває з надлишком виробничу собівартість одиниці продукції, а загальна виручка є меншою, ніж сумарні повні витрати на партію реалізованої продукції. Таким чином, очевидно, що за кожну партію реалізованої продукції в управлінському обліку треба контролювати не тільки виробничу, а й повну собівартість. Водночас це не означає, що ці дані слід наводити в товарнотранспортних накладних. З міркувань конфіденційності інформації такий реквізит уводити в них не варто, проте перед формуванням партії продукції до відправки доцільно спочатку підрахувати можливі фінансові результати від такої конкретної операції, а вже потім приймати рішення щодо способу виконання конкретного замовлення та реалізацію продукції. Звичайно це ускладнює роботу на підприємстві, оскільки потребує певних додаткових розрахунків, до того ж за кількома варіантами. Практично 68

виконати такі розрахунки за допомогою калькулятора у виробничих умовах не реально. Та все ж на перспективу ТОВ «Альянс» вважаємо за доцільне розробити програмне забезпечення, яке поєднувало б виписування товарно-транспортних накладних із одночасним аналітичним опрацюванням даних, у тому числі й щодо визначення ефективності збуту продукції за кожною окремою партією. Саме за такої організації обліку можливий активний вплив менеджерів на формування фінансових результатів від реалізації, оскільки дає їм можливість вибрати оптимальний варіант з усіх можливих, комбінувати поставки продукції за окремими партіями різним покупцям. Отже, одним із методів покращення обліку реалізації продукції є автоматизація зведеного обліку і складання звітності. Комплекс зведеного обліку і складання звітності включає завдання узагальнення інформації на аналітичних і синтетичних рахунках з подальшим групуванням отриманих даних за одним або кількома рахунками з метою складання звітності й прийняття управлінських рішень. Автоматизована система керування на підприємстві істотно впливає на якість керування об'єктами і дозволяє усунути дублювання потоків інформації, що характеризує виробничо-господарську діяльність керованого об'єкта, якісно змінити утримування і методи виконання функцій керування управлінським персоналом і тим самим різко підвищити оперативність керування об'єктом, удосконалювати організаційну структуру апарата керування і тим самим скоротити навантаження в управлінському персоналі, підвищити загальну культуру керування, установити постійний і безупинний взаємозв'язок даної системи керування з вищестоящої. Головним і вихідним принципом організації автоматизованої системи обліку будь-якого рівня і призначення є автоматизоване однократне сприйняття, фіксування і передача на обробку вихідної інформації, що характеризує ті або інші процеси і явища. В умовах функціонування автоматизованої системи обліку підприємства означає, що вихідна інформація, що виникає в процесі виробничо-господарській діяльності, один раз фіксується, а потім передається на системну машинну обробку. Література 1. Коваленко А.М. Бухгалтерський облік в Україні. Від теорії до практики /Коваленко А.М. – ВКК «Баланс-Клуб». -2007.-Т1-600 с. 2. Огійчук М.Ф. Бухгалтерський облік на сільськогосподарських підприємствах /Огійчук М.Ф., Плаксієнко В.Я. – К.: Алерта.-2007.- 979с. 3. Сук П.Л. Облік виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції в умовах ринку: методологія і практика / П.Л. Сук. – К., 2007. – 654с.

ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ ПОДАТКУ НА ПРИБУТОК У БУХГАЛТЕРСЬКОМУ І ПОДАТКОВОМУ ОБЛІКУ Шевченко Ю.С., студентка групи Б4/2 Наук. керівник – асистент Лугова О.І.

Миколаївський державний аграрний університет В умовах фінансової кризи в Україні зростає заборгованість підприємств, зокрема за податками і зборами. Проте детальний аналіз цієї заборгованості, а звідси і прийняття управлінських рішень утруднюється через відсутність єдиних методологічних підходів щодо дослідження окремих її видів. Важливий внесок у дослідження цих питань зробили такі вчені, як О. Дзера, Ю. Кузмінський, О. Петрук, В. Сопко та ін. Завдяки їхнім дослідженням сформульовані та обґрунтовані основні принципи класифікації зобов'язань підприємства та види заборгованості в контексті бухгалтерського обліку та аудиту. Реформування бухгалтерського обліку стало об'єктивно необхідним, одночасно ще очевиднішими стають розбіжності між бухгалтерською і податковою звітностями. Показники цих звітностей ґрунтуються на тих самих первинних документах, фіксують ті ж самі факти господарського життя підприємства. Однак мета їх різна, і в них використовуються неоднакові методи оцінки активів, зобов'язань, доходів та витрат для цілей оподаткування та у бухгалтерському обліку, що обумовлює відмінності між обліковим (бухгалтерським) та оподатковуваним прибутком. Найбільш значні розбіжності в обліку та звітності стосуються двох об’єктів обліку – витрат і доходів. Це пов’язано з тим, що саме доходи і витрати формують кінцевий результат роботи будь-якого підприємства: з однієї й тієї самої величини доходу, якщо витрат більше, отримують менший прибуток; і навпаки, якщо менше витрат – більший прибуток. Якщо прибуток більший, то з нього має бути сплачений у бюджет більший податок; а якщо прибуток менший, то й податок, що підлягає сплаті в бюджет, буде меншим. За вимогами різних користувачів облікової інформації розроблені різні методики обчислення кінцевого результату роботи підприємства: одна застосовується у системі оподаткування і податковому обліку; інша – у фінансовому, де готується інформація для кредиторів, потенційних інвесторів, власників; третю методику використовують керівники підприємств та підрозділів в управлінському обліку. Отже, первинні бухгалтерські документи, в яких відображені одні й ті самі факти господарської діяльності одного й того самого суб’єкта господарювання, є базою даних для різноманітних інтерпретацій залежно від цілей користувачів. Як відомо, ця різниця буває настільки суттєвою, що в одному обліку (наприклад, у фінансовому) отримують прибуток, тоді як у податковому – збиток. Тобто обидва види обліку потребують складного оформлення та ведення великої кількості спеціальної документації. 70

Отже існування фінансової і податкової звітності вимагає пошуку шляхів наближення бухгалтерських реєстрів і суттєвого зменшення додаткових затрат на ведення обліку. Цього можна досягти якщо: Ø використовувати єдині правила обчислення фінансових результатів для потреб оподаткування; Ø ліквідувати виписку податкових накладних, а використовувати дані бухгалтерського обліку, які накопичуються у вигляді оборотів за рахунками відповідного класу протягом звітного періоду; Ø оподатковуваний прибуток визначати як різницю між виручкою від реалізації продукції (послуг), розрахованою за методом нарахування та її собівартістю; Ø при заповненні податкової декларації необхідно складати спеціальну таблицю, в якій повинен відображатись перехід від бухгалтерських податків до оподатковуваних оборотів. Майже рік проіснували два важливих документи для бухгалтерської роботи, які викликали «дев’ятий вал» суперечок фахівців - це Положення про порядок розрахунку податкових різниць за даними бухгалтерського обліку та Методичні рекомендації про складання регістрів бухгалтерського обліку податкових різниць, валових доходів та валових витрат. Міністерство Фінансів України своїми наказами №30 та №31 від 18.01.2008 р. скасувало зазначені накази, що означає відміну обов’язковості застосування як норм Положення №1316, зокрема обов’язкового розрахунку в системі бухгалтерського обліку суми податку на прибуток, так і форми №7 «Розрахунок податкових різниць за даними бухгалтерського обліку» у складі річної фінансової звітності. Виходом із становища, яке сталося могло би стати прийняття Податкового кодексу, в якому було б чітко зафіксовано, що всі показники для оподаткування базуються на даних бухгалтерського обліку і не вимагають додаткових розрахунків. В першу чергу повинна бути ліквідована подвійність підходу до визначення моменту виникнення доходів і витрат. За деякими проведеними розрахунками, різниця між сумою податків, визначених за даними бухгалтерського обліку, і величиною податку, визначеного відповідно до чинного законодавства незначна. Повністю уникнути розбіжностей, напевно, неможливо. Система оподаткування прибутку завжди матиме закладені в ній певні стимули і регульовані інструменти відповідно до податкової політики, яку проводить держава. Однак, стало очевидним, що різниця між показниками фінансової і податкової звітності може бути значно зменшена. Це істотно спростить саму систему обліку і зробить її прозорішою і менш трудомісткою. Література 1. Квасовський О.Р. Проблеми наукової систематизації принципів оптимального оподаткування. / О.Р. Квасовський // Фінанси України. – 2008. - №12. - С. 101 – 113. 2. Малишків О. Облік податку на прибуток: Бухгалтерський чи податковий? /Олександр Малишків // Бухгалтерський облік і аудит. – 2008. - №3. – С. 43-47. 3. Свідерській Д. Узгодження показників фінансової та податкової звітності з 71

СЕКЦІЯ: «Фінанси» ОСОБЛИВОСТІ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ Ангелова О. С., студентка групи Б4/4 Наук. керівник – асистент Долгоаршинова А.Ю.

Миколаївський державний аграрний університет Головним чинником розвитку системи охорони здоров’я будь-якої країни є показники фінансування та стабільність його джерел. Кожна країна визначає способи їх формування на власний розсуд, ураховуючи політичне та економічне підґрунтя. Держави з великим національним прибутком (США, Велика Британія, Швейцарія тощо) відрізняються більш високими витратами на медичні послуги на душу населення в порівнянні з менш розвиненими країнами (Індія, Єгипет, Мексика тощо). На сьогодні можливо виділити три основні форми фінансування охорони здоров’я: бюджетна (державна), бюджетно-страхова і приватна (приватнопідприємницька). Державна фінансується переважно (до 90%) з бюджетних джерел (системи, що фінансуються за рахунок оподаткування). Оплату медичних послуг проводять з основних прибутків держави. Виділення фінансування на всі послуги розглядається як частина процесу планування загальних урядових витрат. За цією формою фінансуються, наприклад, системи охорони здоров’я Великої Британії, Канади, Ірландії. Бюджетно-страхова фінансується за рахунок цільових внесків підприємців, працівників і субсидій держави (системи соціального страхування). Медичні послуги оплачуються за рахунок внесків до фонду охорони здоров’я. Найпростішим є внесок, що вноситься наймачем і працівником. Внески залежать від платоспроможності, а доступ до послуг залежить від потреби. Медичний фонд, як правило, незалежний від держави, але діє в рамках законодавства. При соціальному страхуванні гарантується право на точно обумовлені види послуг і встановлюються такі частки внесків і на такому рівні, які дають гарантію використання такого права. Фінансування з позабюджетних фондів медичного страхування переважає в Німеччині (78%), Італії (87%), Франції (71%), Швеції (91%), Японії (73%). Приватнопідприємницька модель, що фінансується за рахунок реалізації платних медичних послуг, а також за рахунок коштів добровільного медичного страхування. Населення, що страхується виплачує премію страхувальнику, сума якої визначається очікуваною середньою вартістю послуг, що надаються ним, причому схильні до більшого ризику, платять більше. Пряма оплата послуг пацієнтами не відноситься до страхування. Пацієнти сплачують медичні послуги відповідно до тарифів. Така система діє в таких країнах, як США, Південна Корея, Нідерланди 72

Україна на сьогодні перебуває на стадії впровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування. Відповідні законопроекти за № 1040 від 27 листопада 2007 р., № 1040-1 та № 1040-2 від 25 січня 2008 р. вже розроблені та отримали висновки профільного комітету Верховної Ради України та ГНЕУ Апарату Верховної Ради України. Фінансування системи охорони здоров’я пропонується здійснювати шляхом залучення коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, благодійних організацій, добровільного медичного страхування, особистих коштів громадян та інших джерел у встановленому законом порядку. Особі, яка застрахувалась в системі медичного страхування, видаватиметься свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що є єдиним для всіх видів загальнообов’язкового державного соціального страхування та документом суворої звітності. Визначення загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування недостатньо розмежовує поняття «медичної допомоги» та «медичних послуг». Зокрема, медична (лікувально-профілактична) допомога визначена як «процес і результат діяльності закладів охорони здоров’я та професійних медичних працівників з надання медичних послуг». Водночас медична послуга «є ідентифікованою одиницею процесу надання медичної допомоги і має певну вартість». При цьому зазначення тільки «вартості» ознакою медичних послуг недостатньо виправдане, оскільки діяльність з надання медичної допомоги також вимагає затрат праці та коштів. Потребує конкретизації пропоноване у проекті право на одержання «матеріального забезпечення», оскільки у тексті цей термін не визначено, а у подальшому йдеться про «допомогу» у відповідних випадках. Немає чіткого і системного визначення механізму страхування та отримання медичних послуг. Непрацюючі пенсіонери і інваліди підлягають медичному страхуванню, водночас пропонується, щоб особи, які отримують пенсію, допомогу з відповідних фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, зареєстровані як безробітні (ПФУ, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонд державного соціального страхування України на випадок безробіття) мали право на отримання медичних послуг. Пропонуються також взаємовиключні положення щодо затвердження Переліку медичних послуг, що мають надаватись за цим Законом: у ст. 14 проекту – правлінням Фонду (п. 11), а у ст. 41 – окремим законом. Тобто задля уникнення можливих зловживань доцільною вбачається розробка та затвердження Єдиного класифікатора медичних послуг. Особливістю загальної концепції законопроекту є те, що Фонд загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування не буде виконувати функції, пов’язані зі збором внесків від роботодавців та застрахованих осіб, які збиратимуться одним органом для усіх видів соціального страхування у складі єдиного соціального внеску. На відміну від 73

альтернативних законопроектів, ст. 7 цього законопроекту передбачає добровільну участь громадян, які забезпечують себе роботою самостійно, у медичному страхуванні. СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІНВЕСТУВАННЯ АПК УКРАЇНИ Ангелова О. С., студентка групи Б 4/4 Наук. керівник – асистент Долгоаршинова А.Ю.

Миколаївський державний аграрний університет Інвестиції в агропромисловий комплекс (АПК) України є найбільш привабливим джерелом матеріально-технічного та фінансового забезпечення. Однак їх обсяг та рівень ефективності залишаються вкрай недостатніми через наявність цілої низки чинників: нестабільність політичної ситуації і законодавчої бази, низька інвестиційна привабливість українського агропромислового комплексу для іноземних інвесторів та ін. За підрахунками фахівців Інституту аграрної економіки УААН, потенційне щорічне залучення в АПК іноземних інвестицій може досягти 3 млрд. доларів США. Саме тому дослідження можливостей подальшого залучення інвестицій в агропромисловий комплекс України та їх ефективного використання, а також розробка відповідного механізму реалізації цих можливостей є невідкладними завданнями, які вимагають негайного вирішення. За І півріччя 2009 р. загальні обсяги інвестицій по Україні склали 56,7 % до відповідного періоду минулого року. З початку 2009 р. спостерігається зменшення обсягу освоєних інвестицій в основний капітал майже в усіх регіонах. Лідерами за обсягами зростання освоєних інвестицій у сільське господарство порівняно з відповідним періодом минулого року є: Сумська область (збільшення на 31,5%) та м. Севастополь (більше на 19,4%); майже на рівні минулого року спрацювали Миколаївська, Закарпатська та Одеська області (відповідно 99,8 %, 95,9% та 91,3%); значне зменшення обсягів залучених інвестицій відповідно до аналогічного періоду минулого року спостерігається в Луганській (32,19 %), Житомирській (30,8 %), Хмельницькій (30,3 %), Івано-Франківській (21,5 %) областях та м. Києві (2,4 %). Слід зауважити, що питома вага освоєних інвестицій в основний капітал у сільське господарство України складає 5,9 %, що є дуже низьким показником. Після спаду інвестиційної привабливості компаній агропромислового комплексу в четвертому кварталі 2008 р., кінець поточного року засвідчив деяке відновлення інвестиційних процесів в АПК України. В той же час зараз важко розраховувати на відновлення інвестиційних надходжень на докризовому рівні. По-перше, світовий ринок капіталу не відновився після піка кризи і повністю відновиться нескоро, по-друге, багато інвестиційних фондів мають досвід роботи з українськими компаніями, і розуміють, не лише де їх 74

сильні, але і слабші сторони, і по-третє багато українських власників розраховують на оцінки своїх компанії на до кризовому рівні, а інвестори не готові оцінювати компанії на такому рівні. Для виведення підприємств АПК із інвестиційної кризи та забезпечення помірного або інтенсивного інноваційного розвитку необхідно щорічно забезпечити активний приплив інвестицій і поступальне збільшення їх обсягу, що неможливо без максимального залучення іноземних інвестицій. Зважаючи на те, що існуюча система показників оцінки ефективності інвестицій не в повній мірі відповідає вимогам функціонування ринку та не враховує специфіки проектів в АПК, слід використовувати методи оцінки ефективності інвестиційних проектів з розрахунком системи показників, які враховують економічні інтереси національних товаровиробників, вітчизняних інвесторів та державні інтереси, що виражаються у підтримці та розвитку пріоритетних підгалузей АПК, створенні додаткових робочих місць за проектом та обсязі сплачених податків, передбачених проектом. Таким чином, з метою підвищення ефективності стратегій реального інвестування підприємствам АПК необхідно більше уваги приділяти пріоритетним напрямам політики інвестування підприємств галузі, до яких відносяться: залучення іноземного капіталу, технічне переоснащення, фінансово-кредитна підтримка (державні програми фінансування, банківське кредитування, іпотечні кредити, створення спеціалізованого аграрного банку), лізинг, впровадження механізмів фондового ринку (корпоратизація, акціонування, випуск похідних цінних паперів). Література 1. http://www.minagro.kiev.ua/page/?n=8932 2. Зростання інвестиційної привабливості супроводжуватиметься високими вимогами до аграрних активів. - УКАБ. - 2009. - 3 грудня. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.agribusiness.kiev.ua/ uk/news/ucab/03-12-2009/1259827509/.

РИНОК БАНКІВСЬКОГО СПОЖИВЧОГО КРЕДИТУВАННЯ В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ АртеменкоС. А., студент групи Б 5/1 Наук. керівник - асистент Долгоаршинова А. Ю.

Миколаївський державний аграрний університет На сучасному етапі економічного розвитку важливе місце у пошуку шляхів виходу України з кризового стану займає подальше удосконалення системи кредитування, вироблення зважених підходів до реалізації банківськими установами кредитної політики, формування продуктивної кредитної системи та ефективне управління її ризиками. В останні роки доходи населення України зросли, особливо на фоні темпів розвитку ВВП. Це стало вагомим чинником активізації діяльності банківських установ у сфері 75

споживчого кредитування. Так, в Україні за період 2000 – 2008 років спостерігався бум споживчого кредитування – темпи зростання загального обсягу кредитів сягали 5% на місяць, що зумовило рекордні темпи збільшення прибутків вітчизняних банків. Водночас доволі швидко зростала і прострочена заборгованість за позичками. Як свідчить практика, у деяких банків частка прострочених споживчих кредитів (за винятком іпотечних і кредитів на придбання авто) вже перевищує 10% від їх загального обсягу. Це наочно ілюструє одну з основних проблем банківської діяльності – забезпечення оптимального співвідношення ризику і прибутковості. Крім того, на початок 2009 року внаслідок зменшення тимчасово вільних коштів банків, введення обмежень на кредитування, зростання вартості кредитних ресурсів призвело до уповільнення темпів споживчого кредитування. В Україні частка кредитів населенню становить близько 30% від усіх кредитів, наданих банками; решта 70% – кредити банкам і підприємствам. Для порівняння: у Росії споживчі кредити становлять близько 20% від усіх банківських кредитів, у Польщі – 50%, в Іспанії – 75%, із них майже 70% – іпотечні. Загалом споживче кредитування становлять приблизно 15 млрд. доларів, або 15% від ВВП України, у Росії – 50 млрд. доларів (7% від ВВП). За прогнозами фахівців, оптимальний рівень щорічного зростання обсягів кредитування фізичних осіб мав би становити 15%, хоча, за підрахунками, в Україні цей показник щорічно зростав приблизно на 70%. Проте світова фінансова криза призвела до різкого падіння в різних сферах світової економіки. Так, наприкінці 2008 року в Україні знизились обсяги виробництва, посилились інфляційні ризики, що супроводжувалося девальвацією національної валюти, погіршенням життєвого рівня населення, підвищенням рівня безробіття, а також неплатоспроможністю споживачів. Наприкінці 2008 – початку 2009 року вітчизняні банки зіткнулись з проблемою неповернення населенням отриманих кредитів. За оцінками експертів, в деяких банках частка прострочених споживчих кредитів наприкінці 2008 року перевищила 10% від їх загального обсягу, що стало критичною точкою для ринку банківського споживчого кредитування, саме тому банки підвищили відсоткові ставки за кредитами, що надаються населенню.Для підтримки бажаного життєвого рівня фізичні особи звертаються до декількох споживчих кредитів, що в остаточному підсумку і призводить до надмірної заборгованості й росту банкрутства громадян. І, для того, щоб розширення масштабів кредитування сфери кінцевого споживання сприяло формуванню цивілізованих відносин в економіці країни, доцільно розробити концепцію розвитку споживчого кредитування в Україні в нових економічних умовах. На сьогодні оптимальним варіантом для банків буде утримання частки неповернутих кредитів у прийнятних для них межах, диференціації цінових умов при кредитуванні населення залежно від ступеня їх ризикованості, застосування системи ризик-менеджменту, а також надійних форм фінансового забезпечення, таких як страхування. Повальне згортання програм споживчого кредитування сьогодні пояснюють декількома причинами. По-перше, гостра нестача ресурсів. По-друге, при погіршенні економічної ситуації й збільшення 76

безробіття в країні, банкіри не впевнені, що благополучні зараз позичальники зможуть завтра обслуговувати кредити. Виявлення тенденцій функціонування ринку банківського споживчого кредитування в Україні надає можливість узагальнити можливі наслідки для банківської системи: зниження якості кредитних портфелів та вартості кредитних ресурсів, зменшення прибутковості діяльності банківських установ, обмеження ресурсної бази і уповільнення темпів кредитування, падіння ринкової вартості акцій банківських установ, а також зростання недовіри до банківської системи. Таким чином, необхідно запровадити зважений підхід до реалізації кредитної політики банківськими установами в умовах фінансової кризи. Кредитна діяльність завжди була основною, за рахунок якої банки отримували найбільший прибуток. Вище перераховані ускладнення, що мають бути вирішені за рахунок гнучкого тактичного та стратегічного управління. Основним тактичним завданням для банків є проведення програми лояльності для позичальників фізичних осіб (реструктуризація споживчих кредитів, конвертація їх у гривню, зниження процентної ставки) та відмова від пролонгації позик для корпорацій. Стратегія споживчого кредитування банку, як складова усієї кредитної політики має містити такі складові стратегічного набору: конкурентна стратегія на ринку фінансових ресурсів; маркетингова стратегія у частині цінового сегменту; продуктова стратегія з акцентом на моніторинг продуктового ряду як банківських так і небанківських фінансово-кредитних установ; стратегія ризикменеджменту щодо споживчого сектору кредитування. Література 1. Пернарівський О. Стратегія управління ризиками банківського споживчого кредитування / О. Пернарівський, Н. Венерова // Вісник НБУ. – 2008. – №5. – С.40-43. 2. Савчук В. Проблеми оптимізації управління споживчим кредитуванням комерційних банків / В. Савчук, П. Мазурок, А. Панчук // Банківська справа. – 2009. – № 2. – С. 50 – 55.

ВІДМИВАННЯ ГРОШЕЙ В УКРАЇНІ Кальтя О.В., студентка групи ЗЕД 3/1 Наук. керівник – к.е.н, доцент Бурковська А.В.

Миколаївський державний аграрний університет Поняття "Брудні гроші" і "Відмивання грошей" – терміни, що виникли у США в 30-ті роки XX ст. у зв'язку з прийняттям у країні закону, який забороняв вільний продаж алкогольних напоїв. Одним із негативних наслідків "сухого закону" стала контрабанда алкоголю, доходи від якої вкладалися в розвиток мережі пралень, отримуючи таким чином легальний статус. Відтоді подібного роду операції отримали образну назву "відмивання грошей" [3]. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%80%D1%83%D0%B4%D0%BD%D1%96_%D0%B3 %D1%80%D0%BE%D1%88%D1%96 cite_note.27.27.D0.91.D0.BE.D1.80.D0.B8.D0.BD.D0.B5.D1.86.D1.8C_.D0.A1..27.27_.D0.AF._.D0.9C.D 77

1.96.D0.B6.D0.BD.D0.B0.D1.80.D0.BE.D0.B4.D0.BD.D1.96_.D1.84.D1.96.D0.BD.D0.B0.D0.BD .D1.81.D0.B8:.C2.A0.E2.80.94_.D0.9A._.D0.97.D0.BD.D0.B0.D0.BD.D0.BD.D1.8F_20060#cite_note.27.27.D0.91.D0.BE.D1.80.D0.B8.D0.BD.D0.B5.D1.86.D1.8C_.D0.A1..27.27_.D0.AF._.D0.9C.D 1.96.D0.B6.D0.BD.D0.B0.D1.80.D0.BE.D0.B4.D0.BD.D1.96_.D1.84.D1.96.D0.BD.D0.B0.D0.BD .D1.81.D0.B8:.C2.A0.E2.80.94_.D0.9A._.D0.97.D0.BD.D0.B0.D0.BD.D0.BD.D1.8F_20060Глобалізація світової економіки безумовно впливає на глобальний характер

криміногенних процесів, “тінізацію” економіки і зміцнення її потужного джерела – організовану злочинність. У світі брудні капітали зазвичай заробляють на торгівлі людьми, людськими органами, наркотиками та зброєю. В Україні відмивання грошей пов'язують переважно з торгівлею землею, операціями з нерухомістю та ринком цінних паперів на пред'явника. До основних способів відмивання брудних грошей відносять: вивіз готівкових коштів з країни за допомогою кур’єрів чи приховування їх в багажі, для їхньої наступної репатріації через іноземні банки; багатократне зарахування готівкових коштів на розрахунковий рахунок різними фізичними особами; заключення договорів з приводу купівліпродажу товарів, яких фактично не існує; реєстрацію фіктивних компаній; структурування фінансових операцій. В Україні щорічно відмивається понад 6 млрд грн [5]. З метою перерахування грошових коштів за кордон злочинні угруповання найбільш активно використовують кореспондентські рахунки, відкриті у комерційних банках нашої країни. Дуже швидкими темпами розвивається проблема «фіктивних» фірм: якщо у 1998 році було виявлено 510 таких комерційних структур, що діяли від 3 до 6 місяців, то за 10 місяців 2000 р. – 3,3 тис, а станом на 1 грудня 2009 року виявлено 5,1 тис таких фірм [4]. Для протидії відмиванню брудних грошей в 1989 році згідно рішення «великої сімки» була створена ФАТФ – міжнародна група по протидії відмиванню брудних грошей. Її ключовим документом є рекомендації, які викладені у формі щорічних звітів організації. Одним із напрямків діяльності ФАТФ є визначення так званих некооперативних країн та територій і складання їх переліку, який називають "чорним списком". Хоч включення країни до "чорного списку" і не приводить до застосування санкцій з боку світового співтовариства, однак воно свідчить про ступінь довіри до неї з боку зарубіжних інвесторів. Українське законодавство закріпило ряд базових принципів, визначених «Сорока рекомендаціями ФАТФ», але через зволіканням з прийняттям цих принципів Україна 1 вересня 2001 року була включена до «чорного списку» ФАТФ. Причини щодо включення України були наступні: моніторинг усіх фінансових систем; відсутність законів з приводу регулювання фінансових інститутів; не надання фінансової звітності, щодо підозрілих фінансових операцій; не бажання фінансового сектору допомагати відповідним органам з приводу перешкоджання відмивання брудних грошей; фіктивні компанії; складність визначення власників компаній, їхню особу, тощо; складність визначення керівного складу компаній; участь злочинних угруповань у відмиванні грошей; відсутність законів, які б регулювали обмін інформацією 78

між міжнародними правовими організаціями; небажання приймати адекватні заходи у відповідь на порушення законодавства. Підставою для виключення України з «чорного списку» стало прийняття Верховною Радою України законів України «Про внесення змін до Закону України по запобіганню протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом», «Про внесення змін до Кримінального та Кримінальнопроцесуального кодексу України»; постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення у складі Міністерства фінансів України Державного департаменту фінансового моніторингу», а також затвердженої постановою Кабінету Міністрів України Програми протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом [2]. В Україні створений і постійно діє Координаційний комітет з боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Ці та інші заходи, яких вжили законодавчі та виконавчі гілки влади нашої країни, дали підстави ФАТФ на пленарному засіданні в Парижі в лютому 2003 року скасувати дію додаткових заходів протидії щодо України. Підсумовуючи сказане, слід зазначити, що ситуація, яка склалася в Україні, свідчить про те, що назріла необхідність у створенні дієвого організаційно-правового механізму боротьби з «відмиванням» коштів. Перш за все слід удосконалити законодавчу базу, що регулює дане питання; необхідно провести структурні зміни у органах нагляду і регулювання фінансової діяльності; налагодити зв’язки з громадськістю, проводячи роз’яснювальну роботу. Чим швидше держава зможе не тільки перевести власну економіку на високий нормативно-правовий рівень, а й практично обмежувати економічнонебезпечні, передусім, кримінальні складові «тіньової» економіки, тим більш дієвішою стане боротьба з «відмиванням» коштів. Тільки спільними зусиллями усіх державних, правоохоронних та контролюючих органів ми зможемо протистояти цьому явищу. Література 1. Про заходи щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом / Указ Президента України від 05.03.2004. 2. Про затвердження плану заходів на 2009 рік із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму/ Постанова Кабінету Міністрів України і Національного Банку України від 10.12.2008 №1077. 3.Боринець С. Я. Міжнародні фінанси/ Навч. посібник/ С.Я. Боринець – К.: Знання 2006. – С. 26-43.

4.Жвалюк В. Фінансова злочинність становить велику небезпеку для цивілізованого розвитку економіки держави/ В. Жвалюк./ Консультант. – 2009. – № 48. – С. 1-3. 5. Колдовський М. Навіщо в Україні гроші відмивати?/ М. Колдовський./ Економічна правда. - №23 .– С. 3.

ДОСВІД ДЕРЖАВНОГО ІНВЕСТУВАННЯ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ Гордієнко О.Ю., студентка групи Б4/3 79

Наук. керівник – асистент Долгоаршинова А.Ю.

Миколаївський державний аграрний університет Науково-технологічний розвиток сприяє залученню інвестицій у підприємства, установи, об'єднання, які займаються розробкою нових технологій, методів виробництва або навчання та пошуком нових шляхів діяльності і вдосконалення вже існуючих. Загалом від цього залежить економічне зростання країни. Провідні держави світу у практиці мають такий спосіб фінансування проектів та програм розвитку як державне інвестування, яке здійснюється державними, регіональними органами влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштів, позабюджетних фондів або позикових ресурсів. У розвинутих країнах світу, держава здійснює фінансування переважної більшості фундаментальних наукових досліджень і науково-технічних розробок. Також, дуже поширеним об'єктом фінансування є вкладання значних коштів у венчурні підприємства. Особливого значення в системі державною інвестування мають об'єкти виробничої інфраструктури (транспорт і транспортне господарство, лінії електропередач, засоби передавання та опрацювання інформації тощо). Крім цього значні державні вкладення здійснюються у соціальну сферу (будівництво об'єктів охорони здоров'я, освіти, культури та інше). Після визначення джерел фінансування вибирають інструменти залучення капіталу і визначають тип фінансування. У західних країнах, крім традиційних способів залучення капіталу (акціонування, боргове фінансування, кредитування, оренда тощо), з'явились нові, такі як франчайзинг, лізинг, форфейтинг, венчурне фінансування, селенг та інше. Економічна модель розвитку зарубіжних країн в основному грунтується на економіці знань, що означає здійснення інвестицій в людський капітал. Так, Російська Федерація з 2005 року сформувала національні проекти, де передбачається посилене державне інвестування соціальної сфери. Охорона здоров'я, освіта, доступне житло, розвиток АПК - названі пріоритетними національними проектами, які почнуть виконуватись у першу чергу. Промислово-розвинуті країни світу інвестують значну частку інноваційних процесів. При цьому застосовують адміністративно-відомчу форму державного регулювання інновацій, що передбачає пряме дотаційне фінансування, згідно із законами про сприяння інноваціям, та програмно-цільову форму державного регулювання, що передбачає контрактне фінансування інновацій шляхом державних цільових програм підтримки нововведень, надання фірмам спеціальних кредитних пільг тощо. Невід'ємним елементом ефективного механізму інвестування є система гарантій, яка покликана забезпечувати умови для досягнення кінцевих цілей фінансування, задаючи параметри його окремих ланок. Нею має передбачатися не лише формування страхових резервних фондів на покриття кредитних ризиків, фонду гарантування вкладів населення, інших страхових фондів, які вже нині стають вагомим фактором зміцнення довіри до вітчизняної банківської системи та інших інвестиційних інститутів. Так, потребує 80

коригування діючий у даний час механізм використання іноземних кредитів, залучених під гарантію уряду України, коли право на користування ними надається юридичній особі - резиденту згідно з рішенням Кабінету Міністрів за поданням Валютно-кредитної ради. Тобто всі комерційні ризики щодо повернення іноземних кредитів у разі ненадання уповноваженим урядом банком-агентом зустрічних гарантій відшкодовуються із державного бюджету. Такий порядок збільшує витрати держбюджету і не сприяє підвищенню ефективності інвестиційних рішень. Стосовно вибору стратегічних цілей інвестування доводиться констатувати, що державні економічні програми та концепції не містять системи підпорядкованих цілей (дерева цілей), визначених економічними інтересами держави. Цілі забезпечення державної економічної політики (зокрема, перелік пріоритетних галузей) підміняються в них індикаторами (наприклад, фінансовими), які, по суті, не є самоціллю і повинні лише сигналізувати про відхилення від цілей. Бракує також аналізу відповідності вибраних інструментів державного регулювання економікою заявленим цілям, сумісності окремих засобів регулювання тощо. Інвестиційні процеси, які відбуваються у Франції, мають програмно-орієнтовані ознаки, що означає високу частку державних інвестицій, широкі кредитні та податкові стимули, державні гарантії, скеровані на реалізацію державних інвестиційних планів. При цьому уряд не втручається в діяльність окремих фірм, але водночас сприяє припливу інвестиційну малоприбуткові галузі. Реалізація цього типу інвестиційного процесу вимагає суттєвих бюджетних видатків. У Великобританії діє державна програма надання субсидій підприємствам, згідно з якою підприємці мають можливість відшкодування до 50 % витрат на здійснення інновацій. Отже, інвестиційна політика промислово-розвинених країн світу характеризується двома основними рисами: по-перше, збільшенням обсягу інвестицій у наукомісткі і такі, що визначають науково-технічний прогрес, галузі і виробництва; по-друге, високою питомою вагою капіталовкладень, що спрямовуються на модернізацію і реконструкцію традиційних галузей економіки на основі новітніх досягнень науки і техніки. Література 1. Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. К., “Видавництво Лібра” ТОВ, 1998 – 392 с. 2. Сазонець І.Л., Федорова В.А. Інвестування: міжнародний аспект: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007 – 270 с. 3. Федоренко В.Г. Інвестування: Підручник – К.: Алеута, 2006 – 685 с. 5. Борщ Л.М., Герасимова С.В. Інвестування: теорія і практика: Навчальний посібник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання 2007 – 685 с.

ВПЛИВ ТА НАСЛІДКИ СВІТОВОЇ КРИЗИ НА ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ 81

Гросова Т.Ю., студентка групи Б 4/3 Наук. керівник – асистент Долгоаршинова А.Ю.

Миколаївський державний аграрний університет Однією з головних характеристик сучасної світової економіки є тісний взаємозв’язок економік окремих держав. Міжнародний поділ праці, міжнародна торгівля, туризм, обмін новітніми технологіями, глобалізація фінансових відносин сприяють економічному розвитку як окремої держави, так і всього світового суспільства загалом. Проте інтеграція світової економіки має і певні негативні риси. Однією з них є вплив деструктивних явищ економіки однієї держави на економічну ситуацію в інший. Фінансова криза, яка, як вважають більшість експертів, розпочалася з кризи іпотечного ринку США у 2007 року, поступово поширилась на всю світову економіку. Сьогодні її вплив відчувається у функціонуванні більшості галузей економіки нашої держави. В цих умовах першочерговим завданням, що стоїть перед суспільством, є недопущення поширення кризи на всю економіку України та забезпечення розвитку галузей, які інтегровані в міжнародні фінансово-економічні процеси[1]. Світова економічна криза набирає оберти. Вже цілком серйозно експерти говорять про її нечувані масштаби: в ряді випадків зниження макроекономічних показників, темпів зростання соціальних індикаторів, занепад соціальної сфери, що триває, більше, ніж під час Великої депресії. Основними причинами виникнення світової кризи є: переваги фінансової складової у світовій економіці . Фінансова система практично перестала адекватно відображати стан реальної економіки. Вона потребує негайних реформ, щоб слугувати економіці, а не навпаки, як це відбувається в епоху фінансової глобалізації; відсутність прозорості діяльності найбільших компаній світу; використання кредитних деривативів як засобу синтетичного придбання активів; схема кредитування за плаваючою процентною ставкою. Світова криза вплинула на економічний розвиток України, яка інтегрувала у світову економіку. Для України притаманні такі характерні риси економічної кризи як дефіцитний платіжний баланс, велика залежність від експорту металів і зерна (ринки підвищеної конкуренції) та імпорту капіталу, високих технологій, нафти і газу (ринки заниженої конкуренції); висока концентрація виробництва і капіталу, обмежені можливості щодо децентралізації ризиків; значна соціальна поляризація, відсутність практики і інструментів адресної соціальної політики; невисокий рівень міжнародних резервів НБУ, відсутність накопичених резервних фондів уряду; хиткість політичної системи, її нездатність швидко ї ефективно розв’язувати економічні проблеми; порівняно низька частка малого і середнього бізнесу у ВВП[2]. Тобто, негативні наслідки світової фінансової кризи на економіку України можна розглянути в таких аспектах, як зниження темпів розвитку 82

ринку фінансових послуг в Україні, зниження сукупного попиту населення внаслідок негативних очікувань, що в свою чергу призведе до зниження темпів зростання ВВП, послаблення ділової активності суспільства, скорочення обсягу виробництва кредитно залежними підприємствами, прагнення деяких українських політиків «перекласти» проблеми фінансового ринку на промисловість та населення України загалом. З огляду на основні проблеми економіки України, для усунення цих недоліків необхідно здійснити комплекс заходів, спрямованих на розширення внутрішнього попиту на групу експортних товарів і тим самим посилити внутрішнє виробництво. Для цього достатньо буде започаткувати нові інфраструктурні й житлові будівельні проекти, що фінансуються з бюджету. Зважаючи на ризики виникнення фінансової нестабільності, доцільно переглянути проект держбюджету, збільшивши обсяги капітальних видатків не посилюючи при цьому дефіцит бюджету. Важливо також передбачити створення Стабілізаційного фонду, кошти якого спрямовуватимуться на забезпечення всіх гарантійних зобов’язань держави, що посилить довіру до намірів уряду проводити виважену і збалансовану бюджетну політику. В умовах фінансової кризи стратегічним напрямком діяльності уряду є стимулювання збільшення інвестицій у реальний сектор національної економіки. Для запобігання банківської кризи, Нацбанку України доцільно прийняти низку рішень, які встановлюють принципи рефінансування комерційних банків із проблемами короткострокової ліквідності [3]. Сучасна світова економічна система є надзвичайно вразливою і саме тому проблема розвитку економічної системи, зважаючи на всеохоплюючий характер світової економічної кризи і взаємозалежності країн , є надзвичайно актуальною. І лише реалізація послідовної макроекономічної політики всіма гілками влади допоможе пом’якшити наслідки світової економічної кризи та забезпечити поступовий вихід з неї. Отже, фінансова криза виникла в силу багатьох факторів, найголовнішим з яких, на нашу думку, все ж є диспропорція між фінансовим та промисловим капіталом. Світова економіка отримала залежність від складних фінансових інструментів, недосконалість яких призвела до світової фінансової кризи, вплив якої відчули економіки більшості держав світу. Література 1.Барановський О.І. Сутність і різновиди фінансових криз // Фінанси України. – 2009.- №6. –С.3-13. 2.Багратян Г.А., Кравченко І.С. Світова криза та Україна: проблеми й нові підходи до фінансового регулювання // Фінанси України. – 2009.-№4.-С.33-41. 3.Боднар І.Р. Наслідки фінансової глобалізації для України // Фінанси України. – 2009.- №8. – С.68-75. 83

СУЧАСНИЙ СТАН БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ Алєксєєва А.В., студентка групи ЗЕД 3/2 Наук.керівник – к.е.н. Бурковська А.В.

Миколаївський державний аграрний університет За свідченням істориків перші банківські операції з обміну грошей існували ще за дві тисячі років до нашої ери у Стародавній Греції (IV ст. до н.е.), у Стародавньому Вавилоні (VI ст. до н.е.), у Стародавньому Єгипті та Римі [1]. Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 банк — це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучати як вклади грошові кошти фізичних та юридичних осіб; відкривати і вести банківські рахунки фізичних та юридичних осіб [2]. Банківська система України виявилася не спроможною протистояти викликам кризи. З початку 2009 року спостерігалось зменшення чистих активів на 6,7%, кредитів – на 5,8%, депозитів суб’єктів господарської діяльності – на 18,9%, депозитів населення – на 6,6%. Істотно зросла проблемна заборгованість банків: у 2008 році загальний обсяг проблемних кредитів банків виріс у 2,8 разів, що майже вдвічі пере вищило показник 2007 року, а з початку 2009 року проблемні кредити зросли вже у 2,6 рази. За перше півріччя 2009 року збитки банків становили 14,3 млрд грн, понад половину втрат (9,1 млрд грн) припало на банки І групи. Найбільших збитків зазнали Укрпромбанк (4,6 млрд грн), «Райффайзен Банк Аваль» (1,1 млрд грн), Надра (1,0 млрд грн), Укрсиб банк (0,8 млрд грн), ПУМБ (0,6 млрд грн), ОТП Банк (0,5 млрд грн). Збитки банків виникли через зниження відсоткових доходів, значні відрахування (резерви під проблемні кредити зросли у І півріччі 2009 року майже вшестеро порівняно з аналогічним періодом 2008 року і склали 32 млрд грн), погіршення якості кредитних портфелів, значні адміністративні витрати. Банківська система України визначається високим рівнем концентрації капіталу у І та ІІ группах банків. Станом на 1 липня 2009 року 79,4% капіталу банківської системи зосереджено у банках І і ІІ груп в активах банківського сектору становить 84,2%, вони ж отримали 79,8% усіх збитків. За цих умов для банків ІІІ та ІV груп необхідним є нарощування капіталу, яке можливе шляхом їх реорганізації через злиття чи приєднання, створення банківських об’єднань і входження банків до складу промислово фінансових груп. Активні тенденції скорочення кількості концентрації на цій основі банківського капіталу притаманні нині як розвинутим країнам (зокрема, у США кількість банків зменшилась у понад 1,5 разу в період 1996 –2007 рр.), так і пострадянським. Угоди щодо злиття та поглинання сприяють зростанню розміру власного капіталу банківської системи, збільшенню обсягів активних і пасивних операцій, розширенню спектра послуг. 84

Рейтинг банків України за розміром капіталу, згідно данним Асоціації українських банків: 1.Ощадбанк - 16 447,57 млн грн 2.Укрексімбанк - 13 853,74 млн грн 3.Приватбанк - 10 883,19млн грн 4. УкрСиббанк - 7133,1506 млн грн [3]. В Україні для підтримки банківського сектору здійснюються рекапіталізація банків за рахунок державних коштів, рефінансування банків, запровадження мораторію на дострокове повернення депозитів, цільові валютні аукціони для задоволення потреб клієнтів банків, здійснення валютних інтервенцій на ринку. Проте ці заходи характеризуються непрозорістю та неефективністю, а деякі взагалі суперечать світовій практиці і грубо порушують права людини. Рекапіталізація банків здійснюється надто повільно, заважає відсутність узгоджених дій влади та висока заполітизованість цього процесу. З початку 2010 року суттєво знизилась дохідність депозитів на 1,85% в гривні, 0,99% - по доллорових вкладах, близько 4% у євро - це свідчить про те, що кредитна система відновлюється. Чим менші відсоткові ставки по депозитам, тим менші відсотки на кредити, які видає банк. На думку експертів банки почнуть конкурувати на ринку кредитування вже у другій половині 2010 року, і тоді можно очікувати зниження відсоткових ставок по кредитам. Література 1. Капран В.І. Банківські операції: Навч.посібник для студентів вищих навч.закладів./ Капран В.І., Кривченко М. С., Коваленко О.К., Омельченко С.І. - К.: ЦНЛ.–2006.– 206 с. 2.Закон України «Про банки і банківську діяльність» [електронний ресурс] // Відомості Верховної Ради України.—2001.—№5-6.–Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. 3.Рейтинг АУБ [електронний ресурс] // Інтернет-журнал про банківську справу. — Режим доступу: http://www.prostobankir.com.ua/spravochniki/reytingi_bankov

ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ ВПЛИВУ СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ НА РОЗВИТОК БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ Денисова Н.В., студентка групи Б4/3 Наук. керівник - асистент Долгоаршинова А.Ю.

Миколаївський державний аграрний університет Сьогодні банківська система України переживає складні часи, що зумовлені світовою фінансовою кризою і як наслідок кризою ліквідності вітчизняних банків. Природа всіх економічних криз є абсолютно однаковою, вони виникають унаслідок порушення макроекономічної рівноваги. Очевидно, що подолання кризи пов’язано з встановленням нової макроекономічної рівноваги. 85

Тому актуальним є дослідження загальних тенденцій розвитку банківської системи України з метою визначення пріоритетних напрямків діяльності банків та прогнозів на майбутнє, в умовах викликів світової фінансової кризи. З самого початку, слід зауважити, що розгортання масштабів фінансової глобалізації, які справляють суттєвий вплив на систему міжнародних економічних відносин, трансформують напрями і визначають тенденції розвитку національних економік. Як відомо, фінансова глобалізація є об’єктивним суперечливим процесом, який на певному етапі розвитку міжнародних господарських зв’язків має свої переваги та недоліки стосовно окремих країн. З одного боку, зростаюча інтеграція і концентрація іноземного капіталу, потоки якого різко збільшились за останні роки, його висока мобільність та диверсифікація міжнародних фінансових ресурсів, розширення кредитно-інвестиційної діяльності транснаціональних корпорацій і банків, а також зміни у банківській сфері в цілому створюють передумови для прогресу. З іншого боку, про що свідчить сучасна світова фінансова криза, іноземний капітал таїть у собі потенційну загрозу для національної економіки, оскільки за несприятливих умов він може так же швидко „втекти” з тієї чи іншої країни, як і з’явився в ній [1]. Що стосується України, то вона не є високо інтегрованою до міжнародного фінансового сектора, і світова фінансова криза як зовнішній виклик, не спричинила на її економіку значного негативного впливу. Але, за висновками міжнародних фінансових організацій [3], вона є однією з найбільш уражених світовою фінансовою кризою держав, про що свідчать значні обсяги падіння ВВП та високі темпи інфляції. Найбільшою проблемою у банківській системі України є нестабільність банківської ліквідності, що з самого початку спричинили іноземні інвестори, які в умовах світової фінансової кризи в спішному порядку повернули свої кошти до національних економік з метою їх стабілізації і більшої захищеності. Такі дії іноземних інвесторів, у свою чергу, спровокували вітчизняних корпоративних клієнтів банків, які в короткі терміни конвертували значні фінансові ресурси і вивели їх за кордон. Скорочення ресурсної бази банків зумовлено також і скороченням зовнішніх запозичень та значними виплати за зовнішніми займами, оскільки недостатність ресурсної бази українських банків спричинила їх фінансову залежність від міжнародних ринків капіталів через накопичення боргів. Хоча, на думку експертів таких міжнародних рейтингових агентств, як Standard & Poor's та Fitch, на зниження рівня ліквідності більшою мірою вплинули низький менеджмент ліквідності [2]. Вагомою причиною кризового стану вітчизняних банків є також надмірна їх активність на ринку споживчого та іпотечного кредитування, оскільки криза економіки погіршує соціальне становище населення, пов’язане зі зростанням безробіття, заборгованістю з виплат заробітних плат і їх знеціненням через інфляцію, що постійно збільшує кількість неякісних і проблемних щодо погашення банківських кредитів. 86

На сьогодні світова практика засвідчує те,що кожна держава вже аналізує ефективність запроваджених заходів, але в Україні до цього часу поки що не визначено плану конкретних дій, не розроблено модель поведінки тих чи інших секторів економіки і владних структур в умовах кризи. Виходить, що наша держава лише «наздоганяє» кризу, замість того, щоб завчасно упереджувати вплив її нищівних ударів. Нецільове використання 40 мільярдів гривень, які в порядку рефінансування було надано НБУ комерційним банкам, також не сприяє вирішенню кризових проблем, оскільки вони не були використані для кредитування матеріального виробництва. Частина з них була використана для погашення банківських депозитів, але значною мірою вони були використані банками на придбання іноземної валюти у спекулятивних цілях, що посилило ажіотажний попит на неї і, як наслідок, зростання її курсу, послаблення і дефіцит національної валюти. Отже, Україні та її банківській системі негайно потрібно використати повний арсенал запобіжних заходів, спроможних замортизувати негативний вплив світової фінансової кризи і значною мірою скористатися потенціалом внутрішніх резервів для подолання внутрішніх негараздів [3]. В кінцевому підсумку слід зауважити, що всі фінансові кризи та подолання їх наслідків призводять до структурних змін банківських систем, оскільки банківська сфера є найчутливішою до їх впливу. З іншого боку, банки все-таки найбільш гнучкі структури в умовах ринку, тому вони найшвидше реагують на події, що відбуваються на міжнародних фінансових ринках і покликані виступати. Головний урок, який має винести Україна з нинішньої ситуації, – це своєчасно прогнозувати як зовнішні, так і внутрішні кризові явища, розробляти механізми їх упередження та пом’якшення. Література 1. Новікова О.В. «Світова фінансова криза: шляхи виходу з неї»// Фінанси України, №2 2010 року. 2. Петрик О. «Вплив фінансової економічної кризи на банківську діяльність в Україні»//Вісник НБУ, №2 2010 року. 3. Поляк Н., Вовчак О. «Причини та наслідки впливу світової кризи на сектори економіки України»//Вісник НБУ, №1 2010 року.

РИНОК ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ Коваленко В.В., студент групи Б 4/3 Наук. керівник - асистент Долгоаршинова А.Ю.

Миколаївький державний аграрний університет Ринок фінансових послуг є одним з механізмів забезпечення конкурентоспроможності економіки країни, оскільки розподіл фінансових ресурсів на цьому ринку відбувається на конкурентній основі, що дозволяє 87

спрямувати інвестиційні потоки у найбільш привабливі сегменти економіки і тим самим сприяти економічному зростанню. Об'єктивною підставою функціонування фінансового ринку є неспівпадіння потреби в фінансових ресурсах з наявністю джерел задоволення цієї потреби. Оскільки фінансовий ринок є ринком, де відбувається обмін фінансовими ресурсами, надання кредиту та мобілізація капіталу, то конкуренція на цьому ринку в глобальному та регіональному масштабі полягає в конкуренції щодо залучення світового фінансового капіталу.[1] Залучення інвестицій вимагає існування спеціальних інфраструктур, таких як фондовий ринок, банківська система, які б виконували роль нагромадження та перерозподілу фінансових ресурсів. Те, наскільки ефективно організована діяльність цих інфраструктур у певній країні, в кінцевому випадку і визначає її конкурентоспроможність на ринку фінансових послуг. В сьогоднішній ситуації, коли темп зростання світової економіки, а зокрема, економіки розвинених країн уповільнюється, інвестиції в країни з перехідною економікою, зважаючи на значний потенціал росту такої економіки, є досить привабливими. Проблема українського ринку фінансових послуг полягає у відсутності в нього фінансових ресурсів для забезпечення інвестиційного попиту з боку реального сектору економіки. Відповідно вирішення цієї проблеми передбачає створення умов, які б дозволили додатково залучити внутрішні фінансові ресурси, зокрема, заощадження населення та "тіньовий капітал", до інвестиційної діяльності, а також створити привабливі умови для іноземних інвесторів. Нерозвиненість законодавчої бази, зокрема з питань захисту прав інвесторів та емітентів, ускладнює залучення інвестицій. Перешкодою на цьому шляху є також нерозвиненість страхової справи. Адже страхові установи відіграють вагому роль в інвестиційному процесі, забезпечуючи інвесторам страховий захист від різного виду ризиків. Актуальним є питання лібералізації ринку страхових послуг, оскільки на сьогодні відповідно до закону України "Про страхування" національний страховий ринок захищається від іноземної конкуренції протекціоністськими нормами.[2] Основним напрямами розвитку фондового ринку є: 1. Удосконалення базового спеціального законодавства. 2. Створення дієвої системи розкриття інформації емітентами цінних паперів. 3. Упорядкування і підвищення ефективності інфраструктури фондового ринку. 4. Вжиття заходів для залучення емітентів та інвесторів до взаємодії на організованих фондових ринках. 5. Розвиток інститутів колективного інвестування. 88

Розвиток інфраструктури фінансових ринків вимагає об'єднання зусиль держави та професійних учасників цих ринків з метою забезпечення необхідного ресурсного потенціалу перетворень. Лібералізація функціонування ринків фінансових послуг передбачає створення умов для більшої самостійності та незалежності від держави їх учасників. Особливу увагу необхідно приділити просвітницькій діяльності серед населення України, яка б забезпечила підтримку впроваджуваних заходів населенням, підвищення його інвестиційної активності тощо. Література 1. Учасники фондового ринка : функции, организация деятельности: Справ. Узд/Лысенков Ю.М., Рымарчук А.И., Падь Н.В., Поважный А.С. – К. : Вісник фондового ринку, 2002 р. 2. Ходаковський В.П., Данілов О.Д. – Ринок фінансових послуг. Навчальний посібник – Ірпінь : Академія ДПС Україна, 2001.

ПРОБЛЕМИ КОНСАЛІДАЦІЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ Мацуєва С. В., студентка групи Б4/3 Наук. керівник – асистент Долгоаршинова А.Ю.

Миколаївський державний аграрний університет Концентрація банківського капіталу та забезпечення механізмів підвищення рівня капіталізації банківської системи є актуальним завданнями її подальшого розвитку. Однією із характерних ознак розвитку банківських систем багатьох країн світу є підвищення рівня концентрації банківського капіталу на основі консолідації банків. І хоча в Україні цей процес ще не набув ознак стійкої тенденції, є всі передумови для його розвитку шляхом реорганізації банків на основі реалізації процесів їх злиття, приєднання або перетворення. Загальновизнаним теоретичним підходом до розгляду зазначеної проблеми, підтвердженим багаторічною практикою на прикладі розвинених країн світу, є визнання тісного взаємозв'язку між рівнем концентрації банківського капіталу та рівнем економічного розвитку країни. Відзначимо, що цей зв'язок є взаємозалежним, тобто розвиток економіки стимулює розвиток банківської системи, а остання, в свою чергу, забезпечує розвиток економіки. Виключно важлива роль у забезпеченні високого рівня концентрації капіталу вітчизняних банків належить розгортанню процесу консолі дації, який визначають як "процес, під час якого бізнес одних банків переходить до інших". З організаційно правої точки зору, на відміну від капіталізації, він більш складний, а його характер і форми значною мірою залежать від загальної економічної та політичної ситуації в країні, політики Національного банку, особливостей та перспектив розвитку фінансових ринків, намірів власників банків тощо. 89

Відповідно до статті 26 Закону України „Про банки і банківську діяльність" реорганізація банківських установ може здійснюватися добровільно за рішенням власників або примусово за рішенням Національного банку України шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення чи перетворення. Однак, власне процес консолідації банківської системи відображують лише злиття та приєднання, оскільки саме вони характеризують підвищення рівня концентрації банківського капіталу внаслідок реорганізації. Головними причинами, що стимулюють процеси консолідації вітчизняної банківської системи, на нашу думку, є: необхідність підвищення рівня концентрації капіталу в зв 'язку з розвитком як банківської системи, так і реального сектору та сектору домашніх господарств, які постійно потребують для свого розвитку все більшого й більшого обсягу фінансових ресурсів; посилення конкуренції та нестабільності фінансових ринків, необхідність посилення позицій банку на відповідному сегменті ринку та підвищення рівня прибутковості банківського бізнесу; ускладнення виходу вітчизняних банків на міжнародні ринки капіталу та грошові ринки і підвищення вартості зовнішніх запозичень; законодавче підвищення рівнів мінімального статутного та регулятивного капіталу банків, а також посилення регулятивних вимог з боку Національного банку України, зокрема, забезпечення високого рівня прозорості діяльності банків та стабільності функціонування банківського сектору в цілому; вихід на вітчизняний ринок іноземних банків, які, зазвичай, мають більш високі рівні концентрації капіталу та здатні залучати значні обсяги відносно недорогих ресурсів від своїх материнських структур або на зовнішніх ринках, що посилює конкуренцію в банківському середовищі; недружні поглинання одних банків іншими; підвищення рівнів ризику банківської діяльності, що вимагає значних обсягів резервування коштів, збільшення економічного капіталу та підвищення рівня ліквідності банківських установ. Сучасна нормативно-правова база діяльності вітчизняних банків спрямована на сприяння процесам консолідації банківського сектору шляхом використання всіх форм, апробованих у світовій практиці. Починаючи з 2000р. Національний банк України щорічно реєструє 1-2 випадки злиття або поглинання банків. Консолідація банківської системи та підвищення рівня концентрації банківського капіталу, на нашу думку, дозволять вітчизняним банками: підвищити рівень конкурентоспроможності, спростити вихід вітчизняних банків на внутрішні та світові грошові ринки та ринки капіталу; забезпечити більш високий рівень ліквідності, фінансової стійкості банківських установ та стабільність всієї економічної системи; збільшити обсяги активів, поліпшити їх структуру, розширити спектр банківських послуг та знизити загальні витрати на здійснення банківської діяльності; забезпечити необхідні обсяги капіталу для підтримання банківських інновацій; передбачати та своєчасно запобігати фінансовим ризикам, а також забезпечувати достатній рівень ліквідності банків і банківської системи в цілому. Найбільш вірогідним і ефективним напрямом реорганізації, на наш погляд, найближчим часом має стати злиття та приєднання банківських установ, а також, як 90

засвідчив вітчизняний і зарубіжний досвід, створення банківських корпорацій, банківських і фінансових холдингових груп. Таким чином, проведене дослідження дозволяє зробити висновок, що процеси консолідації, які започатковуються в банківській системі України, знаходяться під постійним контролем Національного банку України. Подальшої розробки потребує обґрунтування конкретних форм і механізмів проведення консолідації банківського капіталу, особливо з використанням нових форм і процедур реорганізації банків, які добре зарекомендувати себе у світовій практиці. Література 1. Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. К., “Видавництво Лібра” ТОВ,1998 – 392 с. 2. Сазонець І.Л., Федорова В.А. Інвестування: міжнародний аспект: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007 – 270 с. 3. Федоренко В.Г. Інвестування: Підручник – К.: Алеута, 2006 – 685 с. 4. Мойсеєнко І.П. Інвестування: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2006 – 490 с. 5. Борщ Л.М., Герасимова С.В. Інвестування: теорія і практика: Навчальний посібник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання 2007 – 685 с. 6. Борщ Л.М. Інвестиції в Україні: стан проблеми і перспективи. – К.: Товариство “Знання”, КОО, 2002 – 318 с.

ОСОБЛИВОСТІ ТА ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ РИНКУ ДЕРЖАВНИХ ЦІННИХ ПАПЕРІВ В УКРАЇНІ Мислицька Н.С., студентка групи Б4/3 Наук. керівник - асистент Долгоаршинова А.Ю.

Миколаївський державний аграрний університет Ринок державних цінних паперів – важливий сегмент економіки будь – якої країни. А б за ринкової системи господарювання державні цінні папери можуть стати дійовим інструментом, здатним позитивно впливати на інвестиційні процеси в країні. З одного боку, за умови спрямування коштів, залучених у результаті випуску державних цінних паперів, на інноваційно – інвестиційні цілі може відбуватися фінансування новітніх пріорітетних проектів, що, у свою чергу, сприятиме забезпеченню економічного зростання держави. З другого, за умови стабільної економічної ситуації в країні державні цінні папери виступають привабливим інвестиційним інструментом, який надає можливість приватним інвесторам тримати кошти в низькоризикових і високоліквідних активах, які приносять стабільний дохід, а великим інституційним інвесторам – збалансовувати свої портфелі. Разом із тим державні цінні папери слугують орієнтиром для визначення дохідності по інших фінансових інстументах. Подальший розвиток вітчизнянного ринку державних цінних паперів має відбуватися не лише за рахунок використання стандартних, простих і звичних 91

видів цінних паперів, а також за рахунок запровадження в обіг прнципово нових цінних паперів для задоволення потреб різноманітних інвесторів. Розвиток так званих базових цінних паперів є важливим елементом ефективного функціонування ринку державних ціних паперів будь – якої країни. Шляхом концентрації нових державних цінних паперів у відносно обмежену кількість типових випусків із стандартними строками обігу держава може керувати ліквідністю цих інструментів, паралельно зменшуючи вартість розміщення. Такі ліквідні випуски ринок використовує як базу для визначення ціни на інші інструменти [1; С72]. Слід зазначити : ситуація в Україні склалася так, що існуючі види державних цінних паперів не задовольняють певною мірою потреби інвесторів. Як свідчать численні дослідження, потенційні інвестиційні можливості населення країни, страхових компаній, пенсійних фондів не використовуються вповні, оскільки кожна з перелічених груп інвесторів має певні особливості функціонування, які визначають різні цілі інвестування. На сучасному етапі розвитку цінних паперів механізм операцій на ньому визначається складною структурою співробітництва його учасників – мережею, утвореною багатьма фінансовими установами. Саме тому М. Кастельс називає сучасну економіку “глобальною мережевою економікою”, оскільки в основі її інфраструктури – глобальні інформаційні мережі, створенні завдяки розвиткові інформаційних технологій [2; С54]. Досить важливим є поділ державних цінних паперів на ринкові та неринкові. Ринкові цінні папери вільно продаються і купуються, а тому є основними при фінансуванні бюджетного дефіциту. А неринкові, навпаки, - не можуть вільно змінювати свого власника і випускаються державою, як правило, з метою залучення окремих інвесторів. Самодостатність фінансового ринку, що яскраво проявилася за останнє десятиріччя, стає основним дестабілізуючим чинником, який сприяє виникненню й поширенню криз на глобальному ринку цінних паперів. Фінансовий капітал, відокремлений від реального сектору економіки, став надзвичайно мобільним, що спричиняє нестабільність фінансової системи. Однак, ця відокремленість умовна, оскільки в постіндустріальній економіці сектор послуг і обробки інформації є невід’ємною частиною матеріального виробництва. На основі вищевикладеного, можна виділити такі заходи щодо запровадження в обіг нових видів державних боргових зобов’язань : 1. Використання механізмів індексації дохідності залежно залежно від рівня інфляції. 2. Створення надійних і захищених довгострокових фінансових інструментів як об’єктів інвестування пенсійних фондів, страхових компаній і подібних до них фінансових інсттуцій. 3. Випуск надійних цінних паперів для залучення заощаджень населення, що перебувають за межами банківської системи. 92

Таким чином, для стимулювання інтересу різноманітних інвесторів до державних цінних паперів при їх розробці потрібно знайти компроміс між бажанням уряду продовжити строк і знизити вартість боргу та недовірою інвесторів до довгострокової економічної політики. На сьогодні без вжиття дійових заходів з боку держави активізація даного ринку неможлива. Удосконалення та розвиток ринку державних цінних паперів України потребують розробки і запровадження цілісної стратегії, яка поєднуватиме завдання вдосконалення нормативно – правового та інституційного забезпечення політики державних запозичень, інструменти радикального підвищення ефективності інвестиційної складової бюджетних видатків [3; С81]. Література 1. Рак. Р.В. Інновації на ринку державних цінних паперів України/ Рак. Р.В. //Фінанси України – 2009, №12; 2. Мошенський С.З. Трансформаційні процеси на світових ринках цінних паперів/Мошенський С.З.//Фінанси України – 2009, №7; 3. Приказюк Н.В., Моташко Т.П. Ринок державних цінних паперів :світовий досвід та вітчизняні реалії./ Приказюк Н.В.//Фінанси України – 2009, №2

ОСОБЛИВОТІ ДОБРОВІЛЬНОГО МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ Бузнік А.О., студентка групи Б4/3 Наук. керівник - асистент Долгоаршинова А.Ю.

Миколаївський державний аграрний університет Більшість країн згодні з тим, що громадяни безпосередньо не повинні сплачувати за лікування, коли вони хворіють. Медичне обслуговування повинне бути безоплатним, якщо в ньому з'являється необхідність. Саме так формується система медичного страхування, чи то обов'язкове державне соціальне страхування чи добровільне медичне страхування, або їх комбінація. Сьогодні в Україні на ринку добровільного медичного страхування працює понад 90 страхових компаній. Українські страховики працюють за правилами “добровільного медичного страхування (безперервне страхування здоров’я)” та “добровільного страхування здоров'я на випадок хвороби”. На підставі цих правилам і формується все розмаїття страхових програм, які пропонуються українським громадянам [1]. Найбільш поширені страхові продукти передбачають у випадку настання страхової події оплату страхової суми або її частини безпосередньо медичній установі. При цьому страховики гарантують вибір медичної установи, контроль якості лікування та оплату лікування, що дає почуття захищеності застрахованій особі. В свою чергу страхові компанії України пропонують приблизно однаковий набір страхових продуктів і програм. Найчастіше це поліси 93

добровільного медичного страхування з програмами надання амбулаторнополіклінічної, стаціонарної, швидкої та/або невідкладної медичної допомоги, реабілітаційної, стоматологічної допомоги. Будь-яка родина в Україні може придбати сімейний поліс і скористатися послугами сімейного лікаря. Існують програми, що охоплюють усі види допомоги або їх комбінації, можна також застрахуватися від грипу, можливих медичних ускладнень після операцій. Поліси передбачають відшкодування витрат на лікування, медикаменти, харчування, будь-які види оперативних втручань, перебування в палатах поліпшеної комфортності. У разі потреби страхові компанії можуть в екстреному порядку доставити в медичний заклад необхідні медикаменти і матеріали, чи зробити передоплату за лікування свого клієнта, щоб медичний заклад самостійно придбав все необхідне [3]. На сьогодні зростає кількість страхових компаній, які займаються медичним страхуванням. При цьому спостерігається значне зниження вартості страхових полісів. Така тенденція радісна для страхувальників, однак викликає занепокоєння страховиків і призводить до зниження якості медичних послуг. Страховики змушені включитися в демпінгову політику тарифів добровільного медичного страхування, але при цьому розуміють, що існує межа, нижче якої тарифи не можуть бути зменшені без ризику втратити професіоналізм і якість надання медичної допомоги. Страховики прагнуть залучити та утримати клієнта різними послугами щодо супроводження медичного поліса. Значна кількість страхових компаній йдуть по шляху створення власних асістанських (диспетчерських) центрів, які координують та контролюють надання медичних послуг. Багато в чому від роботи асістанського центра буде залежати, чи залишиться клієнт задоволений сервісним обслуговуванням страхової компанії, чи відчує він турботу про своє здоров'я і чи продовжить договір страхування на наступний термін. Страхова компанія та асістанський центр завжди пропонує людині найбільш вигідні умови страхування та лікування, і орієнтуються на розумну цінову політику (в залежності від страхового внеску, що заплатила застрахована особа) [4]. З огляду на те що страховий ринок України ще не дає лікувальним установам у достатній кількості заробляти кошти, працівники медичних закладів не вельми зацікавлені в роботі з страховими компаніями. Враховуючи те, що кошти надходять на розрахунковий рахунок лікарні, у наданні послуг застрахованим особам зацікавлене керівництво лікарні — головний лікар, його заступники, завідувачі відділеннями, співробітники бухгалтерії. У зарплату лікаря, середнього і молодшого медичного працівника навряд чи попадають кошти, які перераховує страхова компанія за лікування застрахованого пацієнта. У страхових компаній в теперішній час немає реального механізму впливу на поліпшення якості обслуговування в закладах охорони здоров’я державної і комунальної форми власності. Трохи інша ситуація з приватними клініками, які вже починають орієнтуватися на страхові компанії. При цьому клініки погоджуються на 94

зменшення тарифів на лікування, надають знижки та можливість контролю за лікуванням з боку страхових компаній, пропонують участь у різних програмах медичного страхування. Не секрет, що деякі приватні клініки мають свої членські, дисконтні картки, але при достатньому розвитку системи добровільного медичного страхування вимушені від них відмовлятися, тому що вартість страхового медичного поліса виявляється нижче, ніж вартість придбання членської картки. Таким чином, застрахувавши своє здоров'я в українській страховій компанії, яка серйозно займається добровільним медичним страхуванням, наші співвітчизники мають право розраховувати на своєчасну і кваліфіковану медичну допомогу. РОЛЬ ДЕРЖАВИ У ЗМІЦНЕННІ БЕЗПЕКИ ФУНКЦІОНУВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ В УМОВАХ КРИЗОВОЇ СИТУАЦІЇ Новак Е.А., студентка групи Б4/3 Наук. керівник – асистент Долгоаршинова А. Ю.

Миколаївський державний аграрний університет Сутність державного регулювання банківської системи проявляється через реалізацію функцій, які визначаються суспільством та станом фінансового сектора держави. Від того, наскільки адекватно система державного регулювання реалізуватиме функції координації у банківському секторі залежатиме розвиток банківського бізнесу та подальше економічне зростання у вітчизняній економіці. На сучасному етапі розвитку банківського бізнесу важливо чітко визначити функції, за допомогою яких найефективніше здійснюватиметься державне регулювання банківської системи, віднайти оптимальні варіанти розподілу цих функцій між органами державної влади. У Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» подано розширений перелік функцій державного регулювання ринку фінансових послуг, до складу яких зокрема входить ринок банківських послуг. Законодавець визначає їх наступним чином: проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг; захист інтересів споживачів фінансових послуг; створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг; створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства; забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників; додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства; запобігання монополії та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг; контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг; сприяння інтеграції у європейський та світовий ринки фінансових послуг[1]. 95

Саме наведені функції згідно чинного законодавства визначають мету державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні, його економічну сутність. Беручи до уваги теоретичні розробки існуючих наукових досліджень та законодавчі положення стосовно функцій регулювання банківської системи, на нашу думку, за умови максимального врахування економічної сутності державного регулювання банківської системи доцільно виділити такі його функції: 1. Інституційна (функція формування та розвитку інституційного середовища). Формування інституційного середовища забезпечується діяльністю органів державного регулювання через визначення правил гри для учасників банківського ринку. 2. Регламентуюча (функція регулювання банківської діяльності та реалізації регуляторної політики). Дана функція передбачає здійснення регламентації процесу організації банківського бізнесу, регулювання діяльності банків на кредитному, валютному та фондовому ринках. 3. Соціальна (функція забезпечення соціальної допомоги та захисту прав учасників банківського ринку). 4. Контрольна (функція реалізації державного контролю за діяльністю об’єктів державного регулювання банківського бізнесу). 5. Функція забезпечення безпеки банківського сектора країни. 6. Координаційна (функція налагодження взаємодії між регулюючими органами державної влади). Дана функція набуває вагомого значення при оптимізації процесу регулювання, що в кінцевому результаті веде до підвищення ефективності функціонування банківської системи. 7. Інтеграційна (функція сприяння входженню у світовий банківський ринок). Такому входженню може сприяти адаптація міжнародних принципів та правил ведення банківської діяльності до реалій вітчизняного банківського ринку, використання досвіду провідних країн світу щодо застосування прогресивних форм державного регулювання банківського сектора. А це можливо внаслідок налагодження тісної співпраці з міжнародними організаціями, які здійснюють регулювання міжнародних валютно-кредитних та фінансових відносин, з організаціями, які є форумом для міжурядового обговорення проблем банківського регулювання та нагляду, з організаціями, які забезпечують збір належної інформації та здійснюють статистичні та науководослідні роботи з актуальних питань банківського регулювання. Отже, економічна сутність державного регулювання банківської системи повною мірою здатна проявити себе лише за умови забезпечення належної реалізації наступних функцій: інституційної, регламентуючої, соціальної, контрольної, координуючої, інтеграційної та функції забезпечення безпеки банківського сектора країни. При цьому важливо зауважити, що належна реалізація кожної з названих функцій державного регулювання банківської системи потребує всебічного теоретичного та практичного дослідження. Такі 96

дослідження, на нашу думку, сприятимуть подальшому розвитку системи банківського регулювання, зростанню ефективності банківської системи та забезпечать фінансову стійкість країні. Література 1. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12 липня 2001 р. 2. Суржинський М. Поняття та сутність банківського регулювання та банківського нагляду в Україні / М. Суржинський /Юридичний журнал. – 2004. – № 8. – С. 1–11 3. Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності: Закон України / Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 9. – Ст. 79.

ГРОШОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ Бондарець Ю.О., студентка групи Е3/5 Наук. керівник – к.е.н., доцент Бурковська А.В.

Миколаївський державний аграрний університет З перших днів набуття Україною незалежності одним з найгостріших питань є створення власної грошової системи. Проблема полягає не тільки в тому, що без власної грошової одиниці держава не може вважатись державною, а й у тому, що без власної грошової системи не можна побудувати економіку держави, мати стабільне фінансове становище [3, С. 15]. Серед комплексу заходів щодо оздоровлення і впорядкування грошового обороту особливе місце займають грошові реформи. Вони являють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава з метою оздоровлення грошей чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту стосовно нових соціально-економічних умов чи одне і друге водночас [2,С. 236]. Грошовій реформі має передувати створення власної грошової системи. Без її створення і законодавчого закріплення проведення грошової реформи мало що дасть. Необхідність оздоровлення фінансово-грошової системи посилює актуальність проведення економічних реформ. Економічна політика України 1995 – першої половини 1996 р. забезпечила посилення стабілізаційних процесів в економіці, зокрема: істотно уповільнилась інфляція; було знищено так зване грошове написання, коли пропозиція грошей значно перевищує попит на них; зміцнів та стабілізувався курс національної валюти; уповільнилися темпи зниження промислового виробництва та обсягів валового внутрішнього продукту; зросла активність домогосподарств як суб'єктів економіки; зросли доходи та заощадження населення; поліпшились результати зовнішньоекономічної діяльності. Відповідно до Указу Президента України "Про грошову реформу в Україні" в країні було проведено низку підготовчих заходів. 97

Усі установи банків та підприємств зв'язку були забезпечені готівкою необхідних номіналів (банкнот і монет) для проведення обміну карбованців на гривні, а також нормативними, інструктивними та наочними матеріалами (буклетами та плакатами із зображеннями банкнот і розмінної монети). Проводилася широка роз'яснювальна робота через засоби масової інформації щодо характеру та механізму здійснення грошової реформи. У всіх регіонах України було проведено наради-семінари, куди виїжджали відповідальні працівники Національного банку України. У цілодобовому режимі працювала електронна пошта Національного банку, яка забезпечувала безперебійний зв'язок НБ з комерційними банками та обласними управліннями НБУ. Цілодобово працювали оперативні групи в банках. Отже, банківська система України на кінець дня 1 вересня 1996 р. була готова до проведення грошової реформи [1, С. 255]. Відповідно до Указу Президента України грошова реформа в Україні проводилась з 2 по 16 вересня 1996 р. Початком реформи стало впровадження в обіг гривні, що обмінювалась у співвідношенні 1 гривня за 100000 купонокарбованців. Одночасно відбулось зменшення у тій самій пропорції всіх цінових показників та грошової маси. В результаті нова грошова одиниця виявилася в 100 000 разів сильнішою від попередньої, у стільки ж разів зросли масштаб цін, купівельна спроможність та валютний курс гривні порівняно з купоно-карбованцем. Проте співвідношення між товарною та грошовою масами в обігу не змінилося. Це очевидна ознака грошових реформ, що проводяться шляхом деномінації. Підсумки свідчать про те, що в цілому реформа проходила організовано, якнайзручніше для населення і без значних соціальних конфліктів. За час проведення реформи Національний банк України випустив у готівковий оборот 3132,5 млн. гривень. Випуск гривні здійснювався обміном на карбованці, видаванням коштів на оплату праці, закупку сільськогосподарських продуктів, з вкладів населення, підкріпленням відділень зв'язку, а також іншими видачами[5, С. 235]. До найхарактерніших особливостей грошової реформи належать: багаточинникова зумовленість та багатоцільове спрямування; тривалий період проведення; застосування тимчасових грошей як перехідних та їх гіпервисоке знецінення; створення в ході реформи нового механізму монетарного регулювання; особлива соціальна спрямованість реформи та ін. Головним досягненням було утримання стабільності грошового, споживчого й валютного ринків. Прогнози щодо наслідків реформи, які були розроблені Урядом і Національним банком України, цілком справдилися: вдалося утримати інфляцію у прогнозованих параметрах: 5,7 % – за серпень, 2,0 % – за вересень, 1,5 % – за жовтень;з перших днів реформи Національний банк України підтримував стабільний курс гривні до іноземних валют; проведення реформи прискорило обіг грошей і сприяло поліпшенню стану грошовокредитного ринку України; грошова реформа поліпшила стан фінансово98

грошової системи й створила умови для позитивних соціально-економічних змін [1, С. 257]. Література 1. Івасів Б.С. Гроші та кредит: Підручник / Б.С. Івасів. – Тернопіль: Карт-бланш.– 2000.– 510 с. 2. Савлук М.І. Гроші та кредит: Підручник / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкін та ін.; За заг. ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2002. – 258 с. 3. Василик О.Д. Грошова реформа як метод фінансової стабілізації/ О.Д. Василик // Фінанси України.– 1996.– № 7. 4. Савлук М.І. Гроші та кредит / М. І. Савлук. — К.: Либідь.– 1992. 5. http://www.nbuv.gov.ua/Portal/chem_biol/nvnltu.html

МІЖНАРОДНИЙ РИНОК ГРОШЕЙ ТА КАПІТАЛІВ Сабат В., студентка групи Е 3/5 Наук. керівник - к.е.н., доцент Бурковська А. В. Миколаївський державний аграрний університет Сучасний світовий грошовий ринок характеризується стрімким розвитком процесів глобалізації, інтеграції та універсалізації, поширенням сек'юритизації (тобто заміщення традиційних банківських кредитів емісією цінних паперів), фінансових нововведень (нові фінансові інструменти валютні, процентні, фінансові ф'ючерси та опціони, операції СВОП та ін.). Критерієм їх розмежування можуть бути строки кредитів та їх цільова спрямованість. Кошти, що надаються на тривалий строк, належать до ринку капіталів, а короткострокові кошти - до ринку грошей. Формування сучасного світового ринку позичкових капіталів відбулося на початку 60-х років XX ст. Загалом, ринок грошей та капіталів почав нормально розвиватися лише у 70-80тих роках. До цього в умовах світової економічної кризи, валютних обмежень ринок капіталів був паралізований. Потоки світового капіталу, що з кожним роком зростають, посилюють фінансову конкуренцію між країнами. Ця тенденція тисне на уряди окремих країн, що сприяє зменшенню втручання держави у діяльність суб’єктів на внутрішньому ринку та лібералізації міжнародного руху капіталів. Міжнародний ринок капіталів та грошей - це сукупність кредитнофінансових установ, через які здійснюється рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. До таких установ належать: приватні фірми, банки, насамперед ТНК, фондові біржі, державні та муніципальні органи, міжнародні та регіональні валютно-кредитні та фінансові організації, регіональні банки розвитку та ін. Міжнародний ринок грошей - це сектор фінансового ринку, на якому купуються та продаються короткострокові боргові інструменти (строк погашення яких менший ніж один рік). Інструментами міжнародного ринку 99

грошей є: векселі державної скарбниці, обігові сертифікати банківських депозитів, комерційні папери, банківські акцепти, угоди про зворотний викуп, федеральні резервні фонди, євродолари. Міжнародні ринки грошей розрізняються за територіальною та валютною ознаками. У першому випадку мова йде про національні грошові ринки. Покупцями та продавцями на них є представники з інших країн. Здійснення операцій на них регулюється національним законодавством, а міжнародний характер їх виявляється в тому, що як мінімум одна зі сторін проводить операції в іноземній валюті. Але це не «чисті» міжнародні ринки. Вони є провідними національними грошовими ринками. Такі ринки можуть отримати міжнародне значення лише внаслідок адекватної політики центрального банку. Міжнародний ринок капіталів - це такий ринок, на якому купуються та продаються довгострокові (строк погашення яких більше одного року) боргові зобов'язання та акції. Інструменти ринку капіталів: акції, заставні, облігації, цінні папери урядових установ, споживчі та банківські комерційні позички. Традиційний інструмент на міжнародному ринку капіталів - іноземні облігації. Ці облігації продаються у зарубіжній країні і номіновані у валюті цієї країни. Найбільшим міжнародним ринком грошей та ринком капіталів є євроринок, або євродоларовий, євровалютний ринок. Між традиційними міжнародними фінансовими ринками та євроринками існує певний зв'язок. Якщо міжнародний позичальник бажає отримати велику позику, яка не може бути надана одним кредитором, він може одержати синдиційовані позики на євроринках. Євровалюта — це строковий депозит, що перебуває в банку за межами країни — емітента валюти. Понад 90% євродоларових депозитів є строковими вкладами, причому більше половини з них — сертифікати депозитів зі строками тридцять днів або більше. Загальна сума непогашених євродоларів перевищує 2 трлн дол., що робить ринок євродоларів одним з найважливіших фінансових ринків у світовій економіці. Отже, з вищесказаного можна зробити висновок, що міжнародний ринок грошей та капіталів дуже важливий для економічного розвитку країн. Так як покупцями та продавцями на цих ринках є представники різних країн, то, за допомогою цих ринків встановлюються міжнародні відносини, одні країни співпрацюють з іншими, спостерігається зростання економічних та соціальних відношень цих країн. Створення євроринку сприяло залученню усіх світових капіталів в одне місце. Також це дало змогу брати великі кредити для країн , які це потребують, без забруднень. Якщо міжнародний позичальник бажає отримати велику позику, яка не може бути надана одним кредитором, він може одержати позики на євроринках. На сьогодні спостерігається рух великих капіталів у світі, це спричиняє конкуренцію між країнами. Але це небезпечне явище, бо це може призвести до негативних явищ та процесів. Від розвитку одного ринку залежить розвиток іншого. Ця тенденція має характер відображаєтися на добробуту як всієї країни, так і окремого громадянина.

100

Література 1. Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999р. 2. Указ Президента України "Про грошову реформу в Україні" // Вісник НБУ.-1996.-№5. 3. Гальчинський А. С. Теорія грошей./А.С.Гальчинський - К.: Основи. - 1998. 4. Долан Э. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика./ Э.Долан - М.; Л.– 1991. 5. Лаврушин О.И. Деньги, кредит, банки / О. И. Лаврушин. - М.–1998. 6. Івасів Б.С. Гроші та кредит / Б. С. Івасів.– К.– 1999.

ПРОБЛЕМИ ПОВЕРНЕННЯ ВКЛАДІВ ТА СПОСОБИ ЇХ ВИРІШЕННЯ Шепель Н.Ю., студентка групи Б4\3 Наук. керівник – асистент, Долгоаршинова А.Ю.

Миколаївський державний аграрний університет На сьогодні продовжує залишатися актуальним питання повернення депозитів з банків України. Держава неспроможна законодавчо врегулювати існуючи проблеми на ринку банківських послуг. Нещодавно фінансова ситуація в деяких банках ще ускладнилась, через що НБУ увів у них тимчасову адміністрацію, з часу запровадження якої протягом шести місяців неможливо забрати свій депозит, навіть за рішенням суду. Станом на 09.02.2010 року тимчасові адміністратори знаходяться в: ВАТ КБ "Надра", ПАТ "Західпромбанк", АКБ "Трансбанк", ВАТ Банк "Біг Енергія", ПАТ "Родовід банк", ВАТ КБ "Арма", ВАТ "Селянський комерційний банк", ПАТ КБ "Володимирський", ПАТ "Столиця", ВАТ "Інноваційно-промисловий Банк", ВАТ КБ "Іпобанк", ТОВ "Діалог За станом на 25 січня 2010 року у ВОО "Захисту прав споживачів фінансових послуг" звернулося 5448 чоловік, з яких 55,8% склали жителі Києва і Київської області, відповідно 44,2% - жителі регіонів. Найбільш частими запитами звернень у ВОО є питання бездіяльності "проблемних" кредитних спілок (56,2%) і роботи банківських установ (28,5%). По кредитних спілках основною проблематикою є невиплати вкладів. В результаті проведеного аналізу був складений "чорний список" кредитних спілок, які не виплачують вклади: Тринадцята зарплата, Кингс Кэпитал, Бізнес партнерство, Український фінансовий союз, Християнська злагода, Всеукраїнське кредитне народне товариство, Профит-центр 2004, Фортеця, Флагман, Український фінансовий союз, Спартак, Меотида, Морська кредитна спілка, Патрнер Чернигивщина Перше кредитне товариство, Діалог, Витязьинвест, Акорд, Український кредит, Кредитна спілка пенсіонерів. Велика частина проблемних запитів по банках, торкалася проблем з депозитами, а саме неможливості їх забрати - 78,2. 101

Як показує практика лише 25 % вкладників звертається до фахівця за захистом свого права щодо повернення депозиту. При чому, лише у 18% вкладників мають місце суб’єктивні обставини (хвороба, виплата кредиту, інше). Цивільним кодексом (ст. 536) передбачається сплата відсотків за користування чужими коштами. Обов’язковою умовою отримання цих відсотків є звернення вкладника в банк із заявою про дострокове розірвання депозитного договору або про повернення коштів по закінченні терміну його дії. Від дати отримання заяви банк стає боржником вкладника і зобов’язаний сплатити йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми (ч. 2 ст. 625 ЦКУ). Банк не звільняється від відповідальності за порушення грошових зобов’язань, навіть коли не має можливості їх виконати (ч. 1 ст. 625 ЦКУ). Це означає, що і в період дії постанови №319 банк зобов’язаний сплатити відсотки за користування чужими коштами. Ця норма закону — імперативна, що виключає внесення в депозитний договір умов із відмовою вкладника від компенсації за користування чужими коштами. Якщо такі умови в договорі прописані, то вони можуть бути визнані недійсними. Єдиною причиною повернення банками вкладу без компенсації за користування чужими коштами є відсутність заяви вкладника про дострокове розірвання депозитного договору або про повернення коштів по закінченні терміну його дії. Існує декілька способів повернення депозитів: 1) заміна депозиту на кредит. Такий спосіб має місце, якщо у Вас або у Ваших родичів в одному банку є кредит і депозит. Можна спробувати домовитися про взаємозалік і в різних банках; 2) при закінченні терміну депозитного договору, можна перевести гроші на поточний рахунок. Хоча гроші з картки не знімете, але в магазині розрахуватися можна; Вирішувати спірні питання з банком потрібно не усно, а неодмінно письмово – писати заяви з вимогою повернути вкладені кошти. У разі дострокового зняття тимчасової адміністрації, тобто якщо банк раніше відновить свій фінансовий стан, до виконання насамперед візьмуть письмові заяви. Якщо в банку пропонують продовжити депозит, це можна зробити, але не погоджуватися на шість місяців, а тільки на короткий термін, саме через те, що мораторій можуть зняти достроково. До суду слід подавати відразу позовну заяву про витребування суми депозиту, а не заяву про видачу судового наказу. Література 1. Веб-сайт [Електронний ресурс] /Як примусити банки повернути депозити з компенсацією за користування коштами вкладників? // Режим доступу: http://www.dt.ua/2000/2650/65386/ 102

2. Веб-сайт [Електронний ресурс] /Новини // Режим доступу: http://news.finance.ua/ua/~/1/0/all/2010/02/09/186750 3. Веб-сайт [Електронний ресурс] / Повернення депозитів: юридичне диво чи реальність? // Режим доступу: http://pravosud.kiev.ua/statti_pro_povernennja_depozitiv.html 4. Веб-сайт [Електронний ресурс] / Прес-конференція ВГО Захисту прав споживачів фінансових послуг //Режим доступу: http://b2blogger.com/pressroom/release/51080.html

СИСТЕМА БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ Гончарова І. В., студентка групи Е 3/5 Наук. керівник – к.е.н., доцент Бурковська А. В.

Миколаївський державний аграрний університет Система банківського кредитування - це модель, що відповідає характеру ринкових відносин, тобто добі переходу від централізованих до децентралізованих методів кредитування економічних суб'єктів. Вона охоплює принципи, об'єкти та методи кредитування, механізми надання та погашення позик, а також банківський контроль у процесі кредитування. Важлива умова кредитування - це пріоритетність надання кредитів, яка визначається тільки ефективністю проектів (заходів) кредитування, мірою кредитного ризику та розміром очікуваного банком прибутку. У процесі кредитування рекомендується віддавати перевагу позичальникам, які забезпечують своєчасне та повне виконання договірних зобов'язань і зберігають свої кошти на депозитах та інших рахунках в інвестиційному банку. Обов'язковою умовою кредитування має бути використання власних коштів позичальника у фінансуванні комерційного контракту (цільової програми, технічного проекту). Отже, бажано, щоб позичальник і кредитор брали спільну участь у фінансуванні проекту чи контракту на паритетних засадах, хоч, як правило, банк бере на себе більшу суму (у межах 70-90% вартості контракту чи проекту). Але жоден з виданих кредитів не може перевищувати 25% власних коштів банку, а загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку. Принципи кредитування - це основні положення банківської системи, що визначають процес кредитування. До основних принципів кредитування, яких повинні дотримуватися як кредитори, так і позичальники, належать такі: цільовий принцип, строковий принцип, принципи обов'язкового повернення, оплачування та забезпечення кредиту. Чинна система кредитування залежить не тільки від ресурсів, а й від встановлених НБУ економічних нормативів діяльності комерційних банків та вимог щодо формування обов'язкових, страхових та резервних фондів. Ці нормативи регламентують максимально допустимий обсяг залучених коштів, 103

розмір резервних фондів, граничну суму видачі кредиту, що робить кредитний механізм залежним від ліквідності балансів комерційних банків. Сучасна система кредитування в Україні базується на нових методах та формах кредитування. Нині принципово змінився підхід банків до організації кредитних відносин: відбувся перехід від пооб'єктного кредитування до кредитування суб'єкта, тобто кредитування юридичної або фізичної особи; до уніфікації методів кредитування клієнтів незалежно від їхнього галузевого підпорядкування та форм власності. Зараз кредити беруть участь у процесі приватизації державних організацій та управлінні державним боргом. Склалась система багатоваріантного кредитування, коли позичальники й банки, користуючись своїм правом, вибирають найбільш прийнятну для них форму: кредити, що постійно перебувають в обороті позичальника, або разові, що покривають тимчасовий розрив у платіжному обороті. Система кредитування базується на традиційних загальних принципах, які гарантують повернення банківської позики. В світовій практиці з точки зору забезпеченості повернення позики найбільш надійним рахується заставне право (в тому числі іпотека, застава, поручительства і гарантії), система страхування, що дає можливість банку закріпити свою незалежність і тим самим мінімізувати кредитний ризик. Основна маса кредитів надається банками під забезпечення. Існує кілька способів забезпечення кредитів різними видами майна клієнта або фінансовими зобов’язаннями третьої сторони. Формами забезпечення кредитів можуть бути: застава рухомого чи нерухомого майна, цінні папери, передача контрактів, передача (цесія) дебіторської заборгованості, забезпечення коштовними металами, гарантія й поручництво. Як уже було сказано, за сучасних умов принципово змінився підхід до організації кредитних відносин: відбувся перехід від пооб’єктного до прямого кредитування суб’єктів. Отже, комерційні банки, виходячи з пріоритетів грошово-кредитної політики, власних інтересів та потреб позичальників, можуть застосовувати різні методи кредитування. У світовій банківській практиці найбільш поширеними методами кредитування є кредитна лінія, револьверний кредит, контокорент, овердрафт, які визначають форму позичкового рахунка, порядок видачі та погашення, методи контролю за цільовим використанням позики та засоби регулювання заборгованості. Література 1.

Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р. N 2121-

ІІІ. 2. Сундук А. Банківське кредитування як чинник гарантування інвестиційної безпеки / А. Сундук, Я. Юрін // Вісник НБУ. –2004. –№1. –С.24-25. 3. Денисенко М.П. Гроші та кредит у банківській справі. Навчальний посібник./ М.П. Денисенко –К.: Алерта, 2004. – 478 с. 104

4. Барановський О. Банківська система України: сьогодні і завтра / О. Барановський // Дзеркало тижня. –2003. –№14(439). 5. Шамова І.В. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн./ І.В. Шамова // Електронна версія підручника - http://statarchuk.narod.ru/Download/Books/Credit.rar

АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ЕКСПАНСІЇ ІНОЗЕМНОГО БАНКІВСЬКОГО КАПІТАЛУ В УКРАЇНУ Король Ю.А., студент Наук. керівник - асистент Долгоаршинова А.Ю.

Миколаївський державний аграрний університет Процеси глобалізації світової економіки не могли і не зможуть обминути ні Україну, ні її фінансово-банківську систему, особливо з огляду на відкритість вітчизняної економіки, що більшість позитивних і негативних явищ зовнішнього світу буде "імпортуватися" в нашу країну з відповідними наслідками. Вітчизняна банківська система однією з перших переживає процес прискорення інтеграції шляхом розширення присутності в ній іноземного капіталу. В умовах глобальної інтеграції банківської системи у світовий фінансовий ринок, проблемою є те, що розвинуті країни шукають можливості для ефективного розміщення капіталів, а країни з трансформаційною економікою потребують капіталів для розвитку. Дефіцит капіталу внаслідок недостатніх внутрішніх накопичень є значним. За умови збереження сьогоднішніх темпів економічного розвитку, попри всі законодавчі й інші перепони, іноземці виявлятимуть підвищений інтерес до нашої країни, а отже, і до банківського сектора. І щойно на нашому ринку з’явиться кілька значних іноземних «гравців», це спричинить нову хвилю злиття й поглинання наших банків. Їх стане набагато менше. Західні експерти, котрі спостерігають за українським фінансовим сектором, вважають: банки з капіталом менш як 50 млн. дол. США взагалі не мають перспектив на ринку. Банківська система України сьогодні повністю відкрита для входження іноземного капіталу. Чинне законодавство дає можливість створювати в Україні банки із 100% іноземним капіталом, але з обов’язковою вимогою – це мають бути дочірні банки, що діють у правовому полі України. Капіталізація нашої банківської системи складає 26 млрд. грн. На сьогодні частка іноземного капіталу в банківській системі України досягла 24%, і ці показники щодня зростають. Основними напрямами оптимізації доступу іноземного банківського капіталу мають знайти системне вирішення піл час розробки та реалізації національної стратегії розвитку банківської системи. Однак заходи можна запропонувати та сформулювати у вигляді рекомендацій. 105

По-перше, збільшення частки іноземного капіталу у банківській системі має відбуватися поступово – відповідно до створення сприятливих внутрішніх умов розвитку банківського сектора та підвищення конкурентоспроможності національного банківського капіталу. По-друге, не забувати про зміцнення та подальший розвиток сегмента банків з державним капіталом, які спеціалізуються на забезпеченні стратегічних соціальних, структурних та зовнішньоекономічних завдань економічного зростання (Ощадбанк, Ексімбанк). По-третє, слід запровадити нормативно-організаційну селекцію та моніторинг доступу іноземного банківського капіталу на основі національних пріоритетів розвитку; запровадити заборону на доступ банків з офшорних зон. Таким чином реалізація запропонованих заходів дасть змогу нейтралізувати або принаймні мінімізувати негативні наслідки збільшення частки іноземного капіталу в банківській системі України, і сповна скористатися перевагами такої подальшої розбудови національної економіки, зміцнення грошово-кредитного ринку та загалом фінансової системи України. Література 1.Ліневич Ю.В. Законодавче регулювання доступу та діяльності філій іноземних банків у країнах з перехідною економікою / Ю.В.Ліневич // Актуальні проблеми економіки. – 2005. – №6.-с.23-34. 2.Карбовник А.М. Перспективи розвитку банківських послуг/А.М.Карбовник//Фінанси України.-2007.-№7.-с.44-57

ІПОТЕЧНИЙ КРЕДИТ ТА ПРОБЛЕМИ ЙОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ Безугла Н.С., студентка групи Б 4/3 Наук. керівник – асистент Долгоаршинова А.Ю.

Миколаївський державний аграрний університет Розвиток ринкових відносин обумовив необхідність появи іпотечного кредитування в економіці нашої країни. Іпотечне кредитування розповсюджений в країнах з ринковою економікою ефективний механізм, здатний інтегрувати ринки нерухомості, фінансових послуг, фондовий ринок та ряд суміжних ринків, трансформувати приватні заощадження в інвестиційні ресурси, активізувати споживчий попит, згладжувати кон'юнктурні коливання і стабілізувати ринки, забезпечувати надійність і ліквідність інвестиційних вкладень в реальний сектор економіки, сприяти розв'язанню ряду актуальних соціально-економічних проблем суспільства та стійкому економічному зростанню. Для України розбудова іпотечного ринку є важливим та актуальним завданням на шляху подальшого реформування економіки і створення адекватного сучасним вимогам фінансового ринку з відповідною структурою та 106

інституціональними складовими. При цьому розвиток іпотечного ринку вирішує як економічні проблеми активізації та ефективного використання фінансових ресурсів, так і соціальні завдання щодо залучення різних соціальних верств населення до задоволення своїх потреб через механізм фінансового ринку. Це визначає необхідність розробки і реалізації державної програми забезпечення даних процесів в Україні, їх теоретичне обґрунтування з врахуванням особливостей національної економіки та існуючих загальносвітових тенденцій в розвитку іпотечного кредитування[1]. У сучасному законодавстві різних країн термін «іпотека» використовується для позначення кількох категорій: 1) застави нерухомого майна з метою отримання спеціальної іпотечної позики; 2) іпотечного кредиту, тобто грошової позики, яка надається під заставу нерухомості; 3) заставної або іншого боргового свідоцтва, яке підтверджує право заставотримача щодо забезпечення іпотекою зобов'язання[3]. Існує велика кількість ризиків для кредиторів, які працюватимуть за програмою іпотечного кредитування на вторинному ринку нерухомості. Нині банки фінансують операції іпотечного кредитування переважно за рахунок депозитів фізичних осіб, термін яких не перевищує трьох років, а іпотечні кредити надаються тільки від трьох років. Крім того, конкуренція спонукає підвищувати депозитні процентні ставки. Усе це збільшує процентні ризики та зменшує ліквідність банку. Завищення вартості кредитів, що надаються, значною мірою зумовлюється високою ціною залучених ресурсів; зростання інфляції і зниження ринкової вартості застави; несвоєчасним виконання кредитних зобов'язань; ризиками пов'язаними із правовими і судовими складнощами при відчуженні житла - предмета застави. Українців запевняють, що банки потроху відновлюються після кризи. Перша ознака пожвавлення - початок кредитування фізичних осіб. Фінансові аналітики прогнозують, що масово споживчі кредити банки почнуть видавати вже в липні, а іпотечні - до кінця року. Зниження ставок за іпотекою однозначно різко збільшить попит на житлову нерухомість, вважають фахівці Knight Frank. А враховуючи, що нового житла високого ступеня готовності на ринку стає все менше, підвищення попиту неминуче призведе до зростання цін. Безперечно, ефективну іпотечну систему, на зразок тих, що діють у європейських країнах, важко побудувати за п'ять - десять років, тим більше що становлення іпотечних відносин у цих країнах має 200-річну історію. Варто застосувати у вітчизняній практиці досвід розвитку іпотечного ринку Угорщини, де законодавчо встановлено певні обмеження, зокрема принципи здійснення діяльності;обмеження щодо діяльності; позики вважаються забезпеченими, якщо вони забезпечені нерухомістю або державними гарантіями; вимоги до іпотечних позик ; вимоги до іпотечних цінних паперів. 107

Також, можна збільшити обсяги іпотечних кредитів на будівництво житла шляхом зменшення процентних ставок, подовження терміну кредитування; збільшення розміру кредиту відносно вартості предмета застави; зменшення суми витрат на оформлення кредиту; страхування ризиків; вдосконалення процедури іпотечного кредитування[2]. Отже, попри позитивну динаміку розвитку іпотечного кредитування в Україні визнати його рівень задовільним не можна: впровадження дворівневої моделі використання іпотечного кредитування в Україні відбувається надто повільно. Це, у свою чергу, загострює ризики, притаманні однорівневій моделі іпотечного ринку зокрема, короткострокові джерела фінансування довгострокових іпотечних активів первинних іпотечних кредиторів можуть призвести до ризиків ліквідності іпотечних кредитів, особливо малих і середніх банків, які поступово обмежуватимуть надання іпотечних кредитів; неприйняті для більшості населення умови кредитування, з огляду на високі процентні ставки, не залежать від рівня ставок за депозитами, посилюють вплив кредитного ризику загострюються й ризики, пов'язані із браком на фондовому ринку ліквідних ринкових інструментів. Література 1. Бассова Н. Стан та перспективи розвитку іпотечного кредитування в Україні / Н. Бассова // Економіст. - 2006. - № 9. - С. 36-39. 2. Берегуля О. Іпотечне кредитування як банківська операція: теоретичні основи й умови проведення / О. Берегуля // Вісник Національного банку України. - 2007. - № 10. - С. 46-48. 3. Терещенко Г.М. Особливості іпотечного кредитування: зарубіжний досвід і вітчизняна практика / Г.М. Терещенко, С.М. Яковенко // Фінанси України. - 2008. - № 8. - С. 20-26.

СИСТЕМА ЕЛЕКТРОННИХ ГРОШЕЙ Глухман А.Ю., студентка групи ЗЕД 3/2 Наук. керівник – к.е.н., доцент Данік Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет Останнім часом у всьому світі розвиток платіжних систем характеризується поступовим звуженням сфери використання готівки та паперових платіжних документів, переходом до нових платіжних інструментів і сучасних технологій платежів. Електронні гроші широко залучаються до обігу і стають важливим інструментом фінансової інфраструктури економічно розвинених країн. Cьогодні найпоширенішою формою електронних грошей в Україні є магнітні пластикові картки (МПК), які успішно виконують певні функції грошей,насамперед як засобу платежу. 108

Але, як показує практика, найповніше функцію готівкових грошей виконують смарт-картки, або інакше — інтелектуальні картки, які в майбутньому мають стати частиною повсякденного життя, замінивши кредитні карти з магнітною стрічкою і навіть готівку. Смарт-картки мають вмонтований мікропроцесор, оперативну і постійну пам'ять, що в середньому не перевищує 256 байт, і можуть мати також систему захисту даних. Ці картки виконують різні фінансові призначення, найбільш розповсюджене з яких - використання в якості електронних гаманців. Така картка не лише зберігає дані, як це робить звичайна МПК, а й оперує ними, обробляє їх згідно із заданими правилами. Першим важливим кроком на шляху до електронного грошового обігу стало створення систем електронних міжбанківських платежів (СЕП). Це дозволило відмовитися від поштових і телеграфних авізо, значно збільшити швидкість, якість і надійність виконання платежів, гарантувати безпеку і конфіденційність банківської інформації завдяки засобам багаторівневого програмно-апаратного, технологічного і бухгалтерського контролю, які дають змогу відстежувати проходження платежів і запобігати спробам несанкціонованого доступу. За час свого функціонування СЕП продемонструвала достатній рівень надійності і стійкості проти технічних засобів. Після того, як за допомогою СЕП було розв'язано певні проблеми платежів на міжбанківському рівні, багато комерційних банків України почали створювати і запроваджувати системи типу "клієнт-банк" щоб забезпечити обслуговування клієнтів на сучасному технічному рівні і розширити спектр банківських послуг. Нині за допомогою таких систем комерційні банки обслуговують в окремих регіонах до 30% клієнтів. Наступним етапом в Україні повинно стати використання "електронних грошей" як платіжного засобу для масових споживачів товарів та послуг. Необхідні передумови для цього в країні в основному створені. Нині в Україні вже функціонує кілька запроваджених вітчизняними фірмами платіжних систем із використанням пластикових карток, деякі системи ¾ в процесі впровадження. Передусім необхідно відзначити проект, який реалізовує у місті Славутичі київська фірма INT (Міжнародний центр інформаційних технологій). В цьому проекті за базову вибрана система дебетових карток. У ній використовуються смарт-картки виробництва французької фірми Gemplus з операційною системою PCOS і кристалами фірми Томпсон. Консолідований рахунок ведеться в Градо банку, клієнтом якого є ЧАЕС. За угодою з Градо банком ЧАЕС користується залишками на цьому рахунку як кредитними ресурсами для своєї господарської діяльності. Клієнтам цієї системи нараховуються відсотки на залишки грошей на рахунках. В Ощадбанку та банку "Україна" вже кілька років працюють системи з використанням карток із магнітною смугою. Вони застосовуються переважно у банківських відділеннях і філіалах столиці. Але досі за допомогою цих карток розрахунки в сфері торгівлі та послуг не виконуються. Картка використовується як інструмент доступу до рахунку клієнта і здійснення 109

операцій із терміналів, розташованих у банківських установах (вкладні операції, зняття грошей із рахунка через банкомат або кеш-диспансер, безготівкове перерахування, отримання довідок про стан рахунка). Ощадбанком реалізовано також деякі інші проекти. Наприклад, система розрахунків у Харцизьку Донецької області з використанням карток із магнітною смугою. В результаті запровадження Національної системи в Україні буде створена сучасна інфраструктура (процесингові центри, сервісні центри для обслуговування елементів системи, виробництво основних її компонентів). Провідні комерційні банки стануть емітентами карток, більшість підприємств торгівлі й сфери послуг ¾ учасниками системи,що прийматимуть платежі за допомогою пластикових карток. Буде налагоджено взаємодію із СЕП та основними зарубіжними платіжними системами. Надійний захист від зловживань та інших факторів, які можуть перешкоджати нормальному функціонуванню системи, можливий лише за умови використання смарт-карток і багаторівневої системи захисту інформації, пов'язаної з розрахунками. Захист інформації в системі Цілому забезпечується: наявністю криптографічного захисту всіх операцій (підпису кредитування і дебитування, кодування трансакції, кодування при передачі каналами зв'язку тощо);застосуванням розвиненої системи спеціальних ключів, які контролюються, з одного боку, процесинговим центром, а з другого боку банком-емітентом,забезпечуючи можливість взаємоперевірки. Електроні гроші на сьогоднішній день можуть витіснити готівку і чеки, оскільки вже сьогодні кожна друга покупка в магазині здійснюється з використанням електронних засобів оплати. Література 1. Романенко О.Р. Фінанси/ О. Р. Романенко, С. Я. Огородник, М. С. Зязюн, А. А. Славкова.// Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни. — 2-ге вид., перероб. і доп. / — К.: КНЕУ, 2003. — 387 с.

ДЕРЖАВНИЙ БОРГ УКРАЇНИ І ШЛЯХИ ЙОГО ПОГАШЕННЯ Кальтя О.В., студентка групи ЗЕД 3/1 Наук. керівник – к.е.н., доцент Данік Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет За умов розгортання кризових явищ в Україні і в світі значна роль надається саме державному боргу, який може підірвати економічне зростання країни і негативно впливати на її фінансовий стан та на становище на світовому ринку. Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі веде до формування державного боргу і необхідності чіткої системи управління ним. 110

Державний борг – це сума заборгованості за всіма борговими зобов’язаннями держави, відсотки за нею і невиконані фінансові зобов’язання держави перед суб’єктами економіки. Загальна сума державного боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави, і відсотків за ними, включаючи надані іноземним позичальникам гарантії за кредитами місцевим органам влади і державним підприємствам [2]. Крім того, до державного боргу включаються неоплачені державні замовлення, заборгованість з заробітної плати перед бюджетниками, невідшкодований податок на додану вартість та ін. Станом на 31 грудня 2009 року державний та гарантований державою борг України становив 301512736,92 тис грн або 37759891,92 тис дол США. На початок 2009 року державний борг України становив 211624191,42 тис грн (70,19%) або 26502716,54 тис дол США. Статтею 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» встановлений граничний розмір державного боргу України в сумі 193076747,3 тис грн [1]. Перевищення фактичного обсягу державного боргу над граничним становить 18547444,1 тис грн і спричинене як здійсненням державних запозичень так і зростанням фактичних курсів іноземних валют порівняно із прогнозними, що застосовувались при плануванні державного бюджету. Державний борг поділяється також на внутрішній і зовнішній. Внутрішній борг — це сукупність зобов’язань держави перед резидентами, а зовнішній борг — сукупність зобов’язань держави перед нерезидентами (незалежно від того, в якій національній валюті номіновано зобов’язання). Державний зовнішній борг України становив 120554114,65 тис грн (39,98%) або 15097572,29 тис дол США. Державний внутрішній борг становив 91070076,77 тис грн (30,20%) або 11405144,25 тис дол США. Гарантований борг України становив 89888545,50 тис грн (29,81%) або 11257175,38 тис дол США, в тому числі: гарантований зовнішній борг – 75825702,86 тис грн (25,15%) або 9496017,89 тис дол США; гарантований внутрішній борг – 14062842,64 тис грн (4,66%) або 1761157,49 тис дол США. Протягом 2009 року сума державного та гарантованого державою боргу України збільшилася у гривневому еквіваленті на 112102350,10 тис грн (59,18%) в основному за рахунок випуску облігацій внутрішньої державної позики для збільшення статутних капіталів банків та НАК «Нафтогаз України» (на суму 44 млрд грн) та для поповнення Стабілізаційного фонду (на суму 4,7 млрд грн), отримання другого траншу позики Міжнародного валютного фонду (на суму 36,9), отримання першої програмної позики Світового банку на реабілітацію фінансового сектора (на суму 3,2 млрд грн) та зростання курсів іноземних валют до гривні (на суму 6,0 млрд грн) [3]. Однією з головних характеристик становища боргової залежності країни є відношення суми зовнішнього державного боргу до ВВП. Міжнародний банк реконструкції та розвитку критичним рівнем цього показника вважає 80— 100%. Відношення державного боргу до ВВП на кінець 2008 року складало близько 13,8%, на кінець 2009 року складало 18,9 %. 111

Наявність державного боргу потребує здійснення щорічних відсоткових платежів, які повинні фінансуватись за рахунок податкових надходжень. За стрімкого зростання таких видатків держава повинна або зменшувати видатки на фінансування соціально-економічних програм, або збільшувати свої доходи. У зв’язку з подорожчанням ресурсів на світових ринках капіталу урядом активізовано співпрацю з міжнародними фінансовими організаціями. Зокрема, наприкінці 2008 року укладено угоду з Міжнародним валютним фондом щодо залучення кредиту в розмірі 16,4 млрд дол США для подолання негативних наслідків фінансової кризи. Частина коштів від траншів кредиту Міжнародного валютного фонду спрямована на покриття дефіциту державного бюджету. Крім того, для фінансування дефіциту державного бюджету у 2008 році залучено 0,8 млрд дол США від Світового банку, а у 2009 році залучено у нього 1,25 млрд дол США. Основною причиною активної співпраці з міжнародними фінансовими організаціями є низька вартість їх кредитів та довші строки надання коштів у порівнянні із залученням кредитних ресурсів на ринках капіталу. Здійснення внутрішніх державних запозичень наштовхується на складнощі низького рівня розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів. Уряд наразі здійснює ряд заходів з розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів: запровадження ринкового ціноутворення при розміщенні внутрішніх державних облігацій; розширення сектору інструментів державної позики; створення системи первинних дилерів державних цінних паперів; підвищення прозорості здійснення державних запозичень; розміщення коштів єдиного казначейського рахунку; управління ризиками, які пов’язані з державним боргом. З початку року урядом здійснено випуск облігацій внутрішньої державної позики на суму 20,6 млрд грн, з них 10,5 млрд грн – для рекапіталізації банків і 1,4 млрд грн – для поповнення Стабілізаційного фонду. Література 1. Про Державний бюджет України на 2009 рік. - Закон України вiд 26.12.2008 № 835VI. 2. Юрій С.І. Казначейська система / С.І.Юрій, В.І.Стоян, О.С.Даневич // Підруч.для студ. вищ. навч. закл. – Т.: Карт-бланш. - 2006. – С.89-110. 3. Фінанси. - Навч. Посібник, за ред. В.П.Кудряшова. – Х.: Олді-плюс. - 2002. – С.7692.

ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ФІНАНСУВАННЯ МАЛОГО БІЗНЕСУ Доні К.М., студентка групи ЗЕД 3/1 Наук. керівник – к.е.н., доцент Данік Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет Актуальність обраної теми на сучасному етапі розвитку економіки нашої країни досить значна, адже 75 % підприємців України на перше місце серед проблем малого бізнесу ставлять дефіцит фінансів. Проблема фінансування 112

суб`єктів малого підприємництва полягає в обмеженні доступу до таких джерел залучених фінансових ресурсів, як кошти банківської системи та ринку цінних паперів. Проте однією з найгостріших проблем розвитку малого бізнесу є фінансове забезпечення підприємницької діяльності фінансовими ресурсами. Протягом останніх років заходи Національної програми сприяння розвитку малого підприємства в Україні фінансуються лише на 1,8 млн грн, що, в свою чергу, негативно впливає на фінансування відповідних регіональних програм. Значно впливає на розвиток фінансової системи податкове навантаження на суб’єктів господарювання в Україні, яке є одним з найвищих у світі; обмеженим є власні фінансові ресурси, складним – доступ до банківських кредитів. У зв’язку з цим унеможливлюється комплексне розв’язання проблеми у цій сфері, гальмується інноваційна спрямованість розвитку малого бізнесу. Тому зростає актуальність забезпечення мобільності господарських систем, їх здатності пристосуватися до мінливих ринкових умов. І саме це викликає певний інтерес з боку держави та заохочує її до відповідної протекції, враховуючи можливості часткового розв’язання проблем безробіття, нарощування виробництва товарів народного споживання тощо. Проте, державні регулюючі заходи, спрямовані на стимулювання розвитку малого бізнесу, мають відповідати не лише критерію достатності, а й, насамперед, своєчасності, що відчутно позначається на їх ефективності. Українська дійсність у цьому аспекті характеризується наявністю низки недоліків, спричинених розбалансованістю системи влади [1]. За цих умов потрібно активізувати питання саморегулювання бізнесової діяльності й, таким чином, самовираження суспільної ролі суб’єктів ринку. Пошук власного місця у вирі сучасного українського економічного середовища дасть змогу розв’язати проблему виживання та забезпечення функціонування, що в майбутньому слугуватиме платформою динамічного розвитку. Не останню роль у цьому процесі відіграє вміле користування чинним податковим законодавством, спрямоване на оптимізацію відносин із державою. Так, можна зазначити, що малі підприємства в країні мають певну підтримку, але справжнього підприємницького типу господарювання в малому бізнесі ще не створено. На процеси реальної підприємницької активності населення суттєво впливають, з одного боку, інституційне середовище, механізми державної регуляторної політики в економічній сфері, а з іншого — стан економічної культури, освіти, масової свідомості, що знаходить відображення в громадській думці населення. Слід підкреслити, що для розвитку і процвітання малих підприємств необхідна добре розроблена програма підтримки малого бізнесу з боку держави. Також зазначимо важливі моменти стосовно того, що керівники малих підприємств не звертають уваги на навчання свого персоналу. Більш популярними стають різноманітні курси підвищення кваліфікації та тренінги, менш популярною стала самопідготовка.

113

Але, незважаючи на широкий спектр проблем, який висвітлюються, важливим є конкретизування основних проблем малого бізнесу та зазначення вагомих шляхів їх подолання. Тому слід вирішити першочергові завдання: - виділити головні перешкоди на шляху розвитку підприємницької діяльності; - розглянути основні умови вирішення негативних моментів діяльності малих підприємств. - розкрити значення освіти як важливого чинника усунення існуючих проблем малого підприємництва [2]. Крім зазначених вище завдань, існують ще ті, які повинні виконуватись урядом у галузі фінансування малих підприємств: розширення участі комерційних банків у наданні позик; забезпечення збільшення капіталу, який може бути використано шляхом розвитку конкуренції на ринку надання позик малим підприємствам; зміщення акцентів і раціоналізація державних програм, допомоги малим та середнім підприємствам; сприяння наданню акціонерного капіталу малим підприємствам [3]. У реальній же дійсності, розвиток малого підприємництва стримується і на організаційній стадії — реєстрації, юридичного оформлення підприємства, ліцензування, відкриття рахунку в банку, одержання дозволу на виготовлення печатки підприємства і т. д., і на стадії організації функціонування малого підприємництва — забезпечення устаткуванням, приміщенням, залучення персоналу, безпеки, налагодження відносин з місцевими органами влади, постачальниками сировини, здійснення збуту продукції і т. д. Фінансова допомога малому підприємництву сприятиме не лише його становленню, зокрема появі нових суб'єктів господарювання, а буде спрямована також на забезпечення його фінансової самостійності, на створення сприятливих умов розвитку та зміцнення конкурентоспроможності малого підприємництва на національному та світовому ринку. Література 1. Говорушко Т. Механізм фінансового забезпечення малого підприємництва/ Говорушко Т. // Економіка АПК.- 2008.- №3.- С. 84-90. 2. Мельник В. М. Управління податковими платежами суб'єктів малого бізнесу в Україні: теорія і практика / В. М. Мельник. - // Фінанси України. - 2009. - № 4. - С. 118-119.

ЗНАЧЕННЯ Й ОСНОВИ ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ Залецька М. В., студентка групи Е 3/2 Наук. керівник – к.е.н., доцент Данік Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет Останнім часом у зв'язку з процесом трансформації економіки, що відбувається в Україні, велике значення надається проведенню фінансового аналізу суб'єктів господарювання. 114

У традиційному розумінні фінансовий аналіз є засобом оцінки і прогнозування фінансового стану підприємства на основі його бухгалтерської звітності. Такого роду аналіз може виконуватись як управлінським персоналом підприємства, так і будь-яким зовнішнім аналітиком, оскільки в основному базується на загальнодоступній інформації. Прийнято виділяти два види фінансового аналізу: зовнішній та внутрішній. Внутрішній аналіз проводять працівники підприємства. Інформаційна база такого аналізу значно ширша і включає будь-яку інформацію, що циркулює всередині підприємства і корисна для прийняття управлінських рішень. Зовнішній аналіз здійснюють аналітики, що є для підприємства сторонніми особами, і тому не мають доступу до його внутрішньої інформаційної бази. Зовнішній аналіз менш деталізований і більш формалізований. У процесі фінансового аналізу застосовуються різноманітні прийоми, засоби і моделі. В умовах формування ринкової економіки в Україні проведення зовнішнього і внутрішнього аналізів особливо актуальне, тому нині відбувається формування таких методик після переходу до міжнародного стандарту бухгалтерського обліку. Від мети залежить ступінь деталізації і глибина досліджень по окремих напрямках аналізу. - аналіз майна та джерел його формування; - аналіз структури витрат; - аналіз структури балансу й оборотних коштів; - аналіз ліквідності і фінансової стійкості; - аналіз грошового потоку; - аналіз оборотності; - аналіз прибутковості; - аналіз ефективності діяльності компанії. Основною метою фінансового аналізу є одержання невеликого числа ключових параметрів, що дають об'єктивну і точну картину фінансового стану підприємства і фінансових результатів його діяльності. Для вирішення конкретних завдань фінансового аналізу застосовується цілий ряд спеціальних методів, які дозволяють одержати кількісну оцінку окремих аспектів фінансової діяльності підприємства. Фінансовий аналіз використовує цілий ряд методів як загальнонаукових і загальноекономічних, так і специфічних методів фінансового аналізу. Шість основних методів фінансового аналізу: - горизонтальний аналіз; - вертикальний аналіз; - трендовий аналіз; - метод фінансових коефіцієнтів; - порівняльний аналіз; - факторний аналіз. Фінансовий аналіз підрозділяється на окремі види в залежності від наступних ознак: 115

1. По організаційних формах проведення 2. По обсягу дослідження 3. По об'єкту аналізу 4. По періоду проведення Фінансовий аналіз є частиною загального аналізу господарської діяльності, що складається з двох взаємозалежних розділів: фінансового аналізу і виробничо-управлінського аналізу. Фінансовий аналіз, що ґрунтується на даних тільки бухгалтерської звітності, здобуває характер зовнішнього аналізу, тобто аналізу, проведеного за межами підприємства його зацікавленими контрагентами, чи власниками державними органами. Внутрішньогосподарський (управлінський) фінансовий аналіз використовує як джерело інформації й інші дані системного бухгалтерського обліку, дані про технічну підготовку виробництва, нормативну, планову й іншу інформацію. У залежності від цілей та обсягу аналізу можна виділити наступні види аналізу: - експрес-діагностика підприємства; - оцінка фінансової діяльності підприємства; - підготовка обґрунтування для інвестицій. Основні етапи фінансового аналізу підприємства: 1. Збір і підготовка вхідної інформації 2. Аналітична обробка 3. Аналіз, оцінка і інтерпретація результатів 4. Підготовка висновків і рекомендацій Отже, сучасні методи фінансового аналізу дають можливість здійснювати оцінку підприємств. Головним джерелом фінансового аналізу є інформація бухгалтерської звітності підприємств, обробка якої може сприяти максимізації прибутку підприємства. Фінансовий аналіз вивчає економічний стан фірми і відображає ефективність виробничої діяльності, ліквідності та фінансової усталеності підприємств за допомогою системи показників. Фінансовий аналіз є інструментом контролю ефективності використання розподілених або інвестованих коштів. Література 1. Гриньова В.М. Фінанси Підприємств / В.М. Гриньова, В.О. Коюда // Навч. Посібник. –К.: Знання-Прес. - 2008. - №3. - С. 84-90.

116

ДЕРЖАВНИЙ БОРГ ТА ЙОГО НАСЛІДКИ Колодіна А.В., студентка групи ЗЕД 3/2 Наук. керівник – к.е.н., доцент Данік Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет Держава для фінансування своїх потреб може мобілізовувати фінансові ресурси у формі державного кредиту. Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу. Сума його складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави як внутрішніх, так і зовнішніх, включаючи гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам. Внутрішній державний борг – заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом. Зовнішній державний борг – це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями. Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники заборгованості, а саме: відношення боргу та відношення суми обслуговування боргу до ВВП. Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Величина боргу характеризує стан економіки й фінансів держави, ефективність функціонування її урядових структур. Насьогодні майже кожна держава має певний розмір заборгованості. Різниця лише в тому, що поряд із збільшенням боргу не кожна держава знаходить шляхи для його своєчасного повернення. Існування боргу створює реальні й потенційні проблеми, хоча різні економісти ставляться до них по-своєму. Наявність державного боргу потребує здійснення щорічних відсоткових платежів, які повинні фінансуватися за рахунок податкових надходжень. За стрімкого зростання таких видатків держава повинна або зменшувати видатки на фінансування соціальноекономічних програм, або збільшувати свої доходи. Збільшення доходів бюджету досягається за рахунок встановлення нових податків та інших обов'язкових платежів або додаткових державних позик. Додаткове запозичення потребує додаткових видатків для обслуговування державного боргу. Введення нових податків може підірвати зацікавленість підприємців до бізнесу. Таким чином, існування великого державного боргу може підірвати економічне зростання країни. Якщо приріст витрат відбувається головним чином за рахунок збільшення витрат споживчого характеру, тоді висновок про те, що збільшення боргу перекладає його тягар на майбутні покоління, є справедливим. Але якщо витрати мають інвестиційний характер, спрямовуються, наприклад, на будівництво автострад, портів, гідротехнічних споруд або є інвестиціями в "людський капітал" у системі освіти та охорони здоров'я, тоді державні інвестиції зміцнюють майбутній виробничий потенціал 117

економіки. Отже, в цьому разі виробничі потужності не скорочуватимуться, насамперед зміниться їхня структура на користь збільшення частки державного капіталу та зменшення частки приватного. Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові. Короткострокові – це наслідки бюджетного дефіциту, відомі як проблема “витискання”. Довгострокові – економічні наслідки державного боргу, відомі як “тягар боргу”. Ефект “витискання” виникає через підвищення ринкових процентних ставок, яке трапляється у випадку фінансування бюджетного дефіциту за допомогою випуску державних цінних паперів на відкритому ринку країни . Це призводить до зменшення інвестицій у приватному секторі і частково – до скорочення споживчих витрат. Зростання боргу зменшує виробничі потужності, призначені майбутньому поколінню. Обслуговування зовнішнього боргу потребує передачі частини реального випуску продукції в розпорядження інших країн і, таким чином, може спричинити скорочення національного виробництва в майбутньому. Державний борг, досягаючи загрозливих розмірів, з часом може спровокувати гіперінфляцію або дефолт уряду. За більш сприятливих обставин погашення державної заборгованості вимагатиме підвищення рівня податкового навантаження чи зменшення державних видатків, що негативно позначиться на темпах економічного зростання у середньостроковому періоді. Стрімке нарощування державного боргу призводить до ряду негативних економічних наслідків, зокрема: - гальмування конкурентоспроможного економічного зростання в середньо- та довгостроковій перспективі в результаті негативного впливу зовнішніх боргових виплат на рівень сукупного попиту та виробництва; - переорієнтація фінансів приватного сектора з інвестування реального сектора економіки на операції з державними цінними паперами; - збереження хронічно високих відсоткових ставок, які створюватимуть перешкоди для відновлення інвестиційного процесу і переходу економіки на траєкторію стійкого зростання; - прискорення інфляційних процесів та перерозподіл доходів приватного сектору на користь держави; - погіршення платіжного балансу в результаті стимулюючого впливу нарощування соціальних видатків на імпорт споживчих товарів. Література 1. Степаненко В.О. Проблеми утворення та обслуговування державного внутрішнього боргу / Степаненко В.О., Бондарчук Т.Г. // Фінанси України. - 2005. - №4. – С.45. 2. Василик О.Д. Державні фінанси України: Підручник. / Василик О.Д., Павлюк К.В. // К.: Центр навчальної літератури. - 2003. – 608с. 3. Базилевич В.Д. Державні фінанси. Навчальний посібник / Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. // - К.: Атака. - 2002. - 368 с. 4. Рожко О.Д. Державний борг у забезпеченні економічного зростання / Рожко О.Д. // Фінанси України. – 2003. - № 1. – с.82-87. 118

АНАЛІЗ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ Матолич А.В., студентка групи ЗЕД 3/1 Наук. керівник – к.е.н., доцент Данік Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет Насьогодні більшість вітчизняних сільськогосподарських підприємств перебувають на межі фінансової кризи, причини якої різноманітні: покупці, укладаючи угоди закупівлі не прогнозують свої фінансові можливості; постачальники, попередньо отримавши оплату за продукцію і надання послуг, не виконують своїх зобов'язань; банки затримують розрахунки за наявних коштів клієнтів, затягують строки здійснення платіжних операцій, не забезпечують дисципліни розрахунків. Особливе значення має аналіз і управління дебіторською та кредиторською заборгованостями в умовах інфляції, так як така іммобілізація власного оборотного капіталу стає найбільш невигідною для підприємств, адже більшість з них відчувають гостру нестачу оборотного капіталу. Питання аналізу та управління дебіторською заборгованістю на сільськогосподарських підприємствах сьогодні набули значної актуальності та привертають увагу як науковців, так і практиків. Аналізу та управлінню дебіторської заборгованістю присвячені праці Багрова В.П., Білика М.Д., Дем’яненка М.Д., Кірейцева Г.Г., Крамаренко Г.О., Лахтіонової Л.А., Саблука П.Т., Сука Л.К., Фаріона І.Д., Шеремет О.О., Шиян Д.В., Шморгун Н.П. та ін. Проте аналізу і управлінню дебіторської заборгованості приділено недостатньо уваги, ряд теоретичних та практичних питань на даний момент залишаються дискусійними і потребують подальшого дослідження. Мета дослідження полягає в удосконаленні методики аналізу і управління дебіторською заборгованістю у сільськогосподарських підприємствах для покращення фінансового стану. Дебіторська заборгованість – це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Виникнення дебіторської заборгованості – це об’єктивний процес, який зумовлений існуванням ризиків при проведенні взаєморозрахунків між контрагентами за результатами господарської операції. Інформація щодо дебіторської заборгованості та розкриття її у фінансовій звітності підприємства в бухгалтерському обліку формується згідно з П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» [2]. При цьому враховуються особливості оцінки та розкриття інформації щодо обліку дебіторської заборгованості, які регулюються іншими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Наявність дебіторської заборгованості - нормальна ситуація для будьякого підприємства. Дебіторська заборгованість може бути обумовлена як порушенням фінансової, розрахункової або платіжної дисципліни, так і нормальним процесом господарської діяльності. А в умовах кризи особливо збільшився ризик прострочення і неповернення дебіторської заборгованості. 119

Головна мета управління дебіторською заборгованістю в умовах фінансово-економічної кризи полягає в мінімізації її обсягу та строків інкасації боргу. На основі проведеного аналізу спеціальної економічної літератури можна запропонувати п’ять основних кроків в управлінні дебіторською заборгованістю сільськогосподарських підприємств: 1. Визначення умов надання кредиту під час продажу товарів: його строку і системи знижок. 2. Визначення гарантій, під які надається кредит. Найпростіший спосіб продажу товарів – це так званий відкритий рахунок, коли відповідно до укладеного контракту покупцю виставляють рахунок, який ним визнається. 3. Визначення надійності покупця або ймовірності оплати отриманих ним від фірми товарів. Виконанню цього завдання можуть допомогти значно поширені рейтинги, аналіз оприлюдненої фінансової звітності потенційного покупця. 4. Визначення суми кредиту, що надається кожному конкретному покупцю. У цьому разі, зазвичай, роблять розрахунки, засновані на ймовірності оплати покупцем товару і ймовірності повторення замовлень, чистої приведеної вартості вигод і збитків, отриманих від оплати товару. 5. Рефінансування дебіторської заборгованості, що являє собою систему фінансових операцій, які забезпечують прискорену трансформацію дебіторської заборгованості у грошові активи. Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості, що застосовуються нині, є факторинг, форфейтинг, облік векселів [3]. Крім цього, одним із напрямів управління дебіторською заборгованістю, що сприятиме її зменшенню, має стати посилення контролю за нею через створення на кожному сільськогосподарському підприємстві спеціальних підрозділів. На великих підприємствах це можуть бути управління з проблемної дебіторської заборгованості, а на середніх і малих - спеціальний відділ. Таким чином, запропонована методика управління дебіторською заборгованістю може бути використана на підприємствах різних форм власності та спроможна заздалегідь сигналізувати про напрям змін у фінансовому стані підприємства, а також застерегти будь-який розмір дебіторської заборгованості від інфляції. Література 1. Городянська Л. Особливості організації обліку дебіторської заборгованості на підприємств / Л. Городянська // Бухгалтерський обік і аудит. — 2007.– №6. – С.9 – 16. 2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 „Дебіторська заборгованість”, затв. Міністерством фінансів України від 08.10.99. № 237. 3. Матицина Н. Основні засади регулювання розрахункових відносин /Н. Матицина // Бухгалтерський обік і аудит. — 2006. — №12. — С. 39—42. 4. Костецький Я.І. Економічна діагностика підприємства / Я. Костецький // Інноваційна економіка. – 2009. - №42. – С.99-103.

120

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ СТРАХОВИХ ПОСЛУГ Алексєєва А.В., студентка групи ЗЕД 3/2 Наук. керівник – к.е.н., доцент Данік Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет Страхування як економічна категорія – це утворення за рахунок внесків фізичних та юридичних осіб спеціального фонду коштів та його використання для відшкодування майнових збитків внаслідок стихійних лих та інших випадкових явищ, а також для надання громадянам допомоги у різних ситуаціях в їх житті. Страховий ринок – це особлива сфера грошових відносин, де об’єктом купівлі продажу виступає специфічна послуга і на якому формується попит та пропозиція на цю послугу. Ланки страхування: Страхування підприємницьких ризиків; Страхування відповідальності; Майнове страхування; Особисте страхування; Страхові відшкодування за 2009 рік в порівнянні з 2008 роком зменшились майже на 18 %. Падіння виплат спостерігалось у страхуванні наземного транспорту на 13,11% та страхуванні іншого майна на 26,04%. Водночас, виплати за договорами та особистого страхування зросли на 16,9 % та 16,08 %. Рівень виплат у 2009 році у порівнянні з 2008 роком найбільше зріс зі страхування наземного транспорту з 59,43 % до 70,22 % та особистого страхування з 41,59 % до 50,55 % відповідно. Відбулося зростання рівня виплат зі страхування з 40,32 % до 44,62 %. Глава Держфінпослуг також повідомив, що за дев'ять місяців 2009 року страхові компанії виплатили 9,366 млрд гривень страхових відшкодувань, що на 5,4% менше, ніж за аналогічний період 2008 року. Чисті страхові платежі (без обліку внутрішнього перестрахування) зменшилися на 9,7% з 11,840 млрд гривень до 10,687 млрд гривень. Валові страхові виплати незначно скоротилися - на 2,4% з 5,081 млрд гривень до 4,960 млрд гривень, чисті страхові виплати - на 5,8% з 4,720 млрд гривень до 4,448 млрд гривень. В цілому, фінансова криза вплинула на всіх участників страхового ринку України, як великих, так і не великих компаній. В результаті, окрім скорочення об‘єму зібраних премій, страхові компанії зіштовхнулись з проблемою втрати клієнтів. Найбільше економічна ситуація в країні вплинула на автострахування. Страхові преміїї по цьому виду страхування зменшились на 33%. Причиною став стресовий стан продажу та виробництва легкових автомобілей. Виходячи 121

з цього, в першій половині 2010 року реальні доходи населення не зростатимуть, отже збільшення об‘ємів ринку автострахування не слід очікувати. Під час фінансової кризи вчені світу помітили, що люди почали більше звертати увагу на особистісні відносони, відносини в сім’ї, долгяд за здоров’єм і взагалі люди почали більше приділяти собі уваги. Цей фактор відіграв для розвитку такого виду страхування, як обов’язкове медичне страхування (ОМС). Галузі ОМС вдалося зберігти та забезпечити ріст премій. Цей ринок розвивається з двох причин: 1. ті клієнти, що вже мають поліс медичного страхування, як правило подовжують свій договір. 2. спостерігається ріст цін на медичні послуги та медпрепарати-більше ніж на 50%. Страхові компанії біли вімушенні підняти ціни. Кількість страхових виплат по ОМС різко зросла під час епідемії грипу взимку 2009 року, але не через настання страхових випадків, а через великий ажіотаж створенний навколо цієї проблеми.В цілому на 2010 рік прогнозується ріст кількості застрахованих на 15-20 % в порівнянні з 2009 роком. Щодо очікувань від страхового ринку, то вже навесні 2010 року ринок вийде із застію. Але фінансові аналітики підкреслюють, що „лайфовий” ринок є стабільним і навіть в умовах кризи працює ефективно. Позитивним кроком є прийняття Закону України „Про страхування” котрий полегшує процедуру перестрахування у компаній не резидентів. В 2010 – 2011 роках буде спостерігатися поступове пожвавлення української економіки, що відобразится на рості страхового ринку. Криза буде і далі спонукати страховиків передивлятися умови своїх портфелів, поступово збільшуючи страхові тарифи по не обов’язковим видам страхування, особливо по автострахуванню. Таким чином, із накопичувальних програм у 2010 році буде запропоновано: продукти по додатковому песійному страхуванню та/або накопиченню засобів для майбутнього своїх дітей: оплата навчання, виплата додаткових стипендій, а також вират пов’язаних із вступом у шлюб. Деякі компанії пропонують часткову виплату страхової суми ще до закічення договору. Але в такому випадку доведеться оформлювати договір, як мінімум на 20 років, в іншому випадку немає сенсу. Перша виплата можлива тільки через 10 років страхування, а останні через кожні п’ять років. Пропонуються страхові поліси для дітей з перших днів життя. Загалом такі страховки передбачають не тільки накопичення, а й виплату в разі настння страхового випадку (травми, настання інвалідності). Страхові компанії готуються вивести на ринок нові страхові продукти, які допоможуть їм обмежити фінансові наслідки ризиків втрати ділової репутації. Література 1. Гриньова В.М. Фінанси Підприємств / В.М. Гриньова, В.О. Коюда // Навч. Посібник. –К.: Знання-Прес. - 2008. - №3. - С. 84-90. 122

ФІНАНСОВІ РИЗИКИ 2010: ЯК ПОДБАТИ ПРО ЗАХОДИ БЕЗПЕКИ Оплята В.С., студентка групи ЗЕД 3/1 Наук. керівник – к.е.н., доцент Данік Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет Ризик – це така невизначеність, яка призводить до фінансових втрат. А невизначеність не завжди означає фінансові втрати. Захищаючись від ризику, головне – не «переборщити», інакше захисна стратегія може перетворитись у спекулятивну. Кожна сторона, що входить у ризикову операцію, несе різні ризики. Найпростіший спосіб управління ризиками – цілком позбутись ризиків, тобто перевести ризики у невизначеність. Страхування від ризиків – це спосіб зменшити втрати при настанні несприятливих подій. Тобто сьогодні можна зробити певний страховий внесок, а при настанні страхового випадку, коли ринок буде несприятливим, наші втрати будуть мінімізовані. У арсеналі сучасного фінансиста існує декілька інструментів боротьби з ризиками: такі фінансові інструменти, як опціонні та форвардні контракти, умовні вимоги, записані у контрактах, управління фіксованими і змінними витратами, управління структурою капіталу, страхування і хеджування. Хеджування – це спосіб перерозподілити ризики чи перенести потенційні великі прибутки на покриття потенційних несприятливих станів. Імунізація – захист від зміни процентних ставок нашого інвестиційного портфелю або портфелю тих бізнесів, якими ми управляємо. Криза – найсприятливіший час для купівлі. На жаль, у нас зазвичай все навпаки – відбуваються вимушені продажі. Технологія регулярної оцінки стійкості бізнесу: - використання для оцінки ризиків нестандартного нормального розподілу; - оцінка індивідуального впливу кожного фактору (за ступенем важливості його впливу) на капітал і прибуток компанії; - формування комплексної оцінки і рекомендації зі стратегії, кредитного важеля та резервів. Сьогодні в Україні відбуваються істотні зрушення – девелоперибудівельники пережили ризик нестачі обігових коштів, шалені затримки заробітної плати робітникам і складнощі розрахунку з підрядниками. Сам бізнес полягає в тому, що вони продають управління ризиками замовника. Будівельні проекти зазвичай капіталоємкі та тривалі – що означає вартість ризиків доволі суттєва. Замовники перекладають на страхові компанії ризики якості збудованого об’єкту, вчасного будівництва і ризик ціни будівництва. Тому все більше контрактів укладається в твердій ціні – гривні, де перегляд ціни майже не можливий. 2009 рік підштовхнув страхові компанії до 123

певних рішень, які дозволили надавати більші гарантії замовникам – банківські гарантії, страхування, що підтверджує, що ризики керовані і зменшуються. У 2010 році виграшні позиції завоюють ті компанії, які правильно розроблять HR-стратегію. Менеджери аналізують витрати на адаптацію і оплату праці людей кожної категорії, після чого обирають найменш затратну групу. Якщо подивитись на загальну оптимізацію, то шанси першої групи практично нульові, адже з точки зору затрат, група є нерентабельною для роботи. Шанси експертів є теж невисокими, тому що оплату праці таким працівникам сьогодні забезпечити важко. А спеціалісти з невеликим досвідом роботи, демонструють величезний потенціал і готовність до перенавчання. Інші групи – спеціалісти, експерти та гуру, мають фрагментарний рівень застосування. Головним завданням сьогодні є відбудування корпоративної культури, яка дозволить зробити кожну людину агентом з управління ризиками. Агенти можуть бути на будь-якому рівні компанії. Топ-менеджмент не здатен забезпечити процес управління ризиками так, як це здатна робити ціла команда. Банки, на жаль, як дзеркало української економіки, пережили спочатку величезний попит на кредитних спеціалістів, де система мотивації була побудована не від повернення грошей, а від видачі (максимальні заробітні плати та бонуси). Після чого почались проблеми, і сьогодні найбільшим попитом користуються юристи, які вирішують питання з проблемними позичальниками. Така тенденція – стабільна. Маржа - різниця між ціною, визначеною в біржовому бюлетені, та ціною покупця. Протягом останніх декількох місяців спостерігається одне діалектичне протиріччя – люди та процеси. Є організації, які роблять акцент на процесах, і таким чином намагаються мінімізувати операційні ризики. А інші - більше турбуються про персонал. А інший підхід близький для організацій, які на ринку не можуть добирати маржу, бо вони не такі диференційовані й інноваційні, як підприємницькі організації. Таким компаніям доводиться йти іншим шляхом – роль людини в компанії зводити до гвинтика. Їм потрібні люди, які діють в умовах процесів, а також експерти, які ці процеси описують. Концепція отримання фінансування побудована на дуже простій ідеї, так званій теорії «сигналювання». Ця криза не перша і не остання в нашому житті, а в історії людства їх було вже чимало. Зрозуміло, що різні бізнеси в кожній країні знаходили найдешевші та дієві способи управління ризиками. Нам потрібно звертатись до історії і вивчати досвід західних компаній, які пережили кризу і зв’яли для себе уроки ефективного управління ризиками. Це допоможе нам в майбутньому уникнути нових ризиків, які несуть як фондові, так і реальні ринки. Література 1. Васильєва В.В. Фінансовий ринок / Васильєва В.В., Васильченко О.Р. // Київ: Центр учбової літератури. - 2008. – С. 89-90. 2. Загорський B.C. Фінанси / B.C. Загорський, О.Д. Вовчак, І.Г. Благун, I.P. Чуй // Київ: Знання. - 2008. – С. 113-114. 124

ДЕФІЦИТ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ І МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ НИМ Стефанович О.В., студентка групи ЗЕД 3/2 Наук. керівник – к.е.н., доцент Данік Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет Виникнення бюджетних відносин, і як наслідок брак коштів держави (бюджетного дефіциту) – пов`язане з виникненням власне держави. Державний бюджет – основа фіскальної політики держави, що визначає методи і джерела фінансування бюджету і його використання. Бюджет поповнюється в основному за рахунок податкових надходжень і витрачається на державні потреби. Бюджетні засоби використовуються для: Ÿ державних закупівель із метою збільшення сукупного попиту; Ÿ виплати трансфертних платежів (субсидії, виплати, дотації); Ÿ виробництва суспільних благ ( будівництво лікарень, дорог, охорона навколишнього середовища); Ÿ науково-технічних досліджень і розробок; Ÿ фінансування військових витрат; Ÿ інвестицій в основний капітал. Державний бюджет може бути профіцитним або дефіцитним, коли розмір державних прибутків, відповідно, більше або менше його витрат. Збалансований бюджет практично неможливий через циклічний розвиток економіки. При спаді бюджет дефіцитний, при підйомі – надлишковий. Важливим елементом стратегії макроекономічного управління є зменшення розміру бюджетного дефіциту. Заходи держави з покриття бюджетного дефіциту: Ÿ запозичення в центрального банку ( додаткова емісія грошей), наслідком чого може бути інфляція; Ÿ збільшення внутрішнього боргу ( випуск державних цінних паперів); Ÿ збільшення зовнішнього боргу ( міжнародний кредит). Бюджетний надлишок направляється на погашення цих заборгованостей. Існує три джерела дефіцитного фінансування: 1) внутрішні позички. В цьому випадку уряд виходить на внутрішній грошовий ринок, де розміщує свої цінні папери, тобто продає їх, і за рахунок виручки від такої реалізації отримує необхідні кошти в борг; 2) зовнішні позички. Ці позички можуть надавати уряду міжнародні фінансові організації, іноземні уряди та приватні іноземні фірми; 3) грошово-кредитна емісія. Означає, що Національний банк випускає нові гроші, які не забезпечені зростанням товарної маси, і за допомогою певного кредитного механізму фінансує уряд. Характер фінансування державного сектора і бюджетного дефіциту має різні макроекономічні наслідки. 125

Залучення зовнішніх джерел фінансування бюджетного дефіциту не є безпечним для країни і не може вважатись неінфляційним. Інфляція лише віддаляється до періоду, коли починають зростати затрати по обслуговуванню зовнішнього боргу. Очевидно, що протягом багатьох років Україна в тій чи іншій мірі буде залучати зовнішні кошти. І вже зараз досить значна частина бюджетних витрат спрямовується на обслуговування міжнародних кредитів. Як свідчить досвід розвинутих країн, чим обтяжливіший для держави нагромаджений зовнішній борг, тим істотніше відчувається взаємодія з функціонуванням економіки та її фінансової системи. Управління боргом стає важливим фактором грошової і фінансової політики, її ефективним інструментом. За наявності великого зовнішнього боргу стає проблематичним вирішення завдання зміцнення довіри до національної валюти, протидії інфляції, забезпечення необхідними валютними резервами і досягнення конвертованості національної грошової одиниці. Особливо гостро стоїть питання про можливі несприятливі наслідки у випадку надмірної девальвації національної валюти і збільшення внаслідок цього реального тягара платежів по обслуговуванню зовнішнього боргу. Все це вкрай актуально і для України, що обумовлює необхідність розробки концептуального підходу до пошуку методів обслуговування зовнішнього боргу. Неінфляційні джерела містять в собі: Ÿ внутрішні та зовнішні позики на фінансових ринках: кредити комерційних банків, іноземних урядів та міжнародних організацій; продаж державних цінних паперів комерційним банкам, фірмам та домогосподарствам; Ÿ трансферти – фінансування у вигляді безоплатної допомоги. Існує три концепції регулювання державного бюджету. 1) Збалансування бюджету на щорічній основі. Це означає, що державні витрати повинні вирівнюватися з доходами в межах кожного року. Але така концепція вступає в суперечність зі стабілізаційною функцією фіскальної політики. 2) Збалансування бюджету на циклічній основі.. Згідно з цією концепцією бюджет повинен балансуватися не щорічно, а в межах економічного циклу. Під час падіння виробництва держава, щоб стимулювати економіку, дискреційно зменшує чисті податки і збільшує державні закупки, що спрямовує бюджет до дефіциту. Під час інфляційного зростання, щоб стримати економіку, держава дискреційно підвищує чисті податки і скорочує державні закупки, що спрямовує бюджет до надлишку. Бюджетний надлишок під час інфляційного зростання повинен покривати бюджетний дефіцит під час падіння виробництва і тому в межах економічного циклу бюджет повинен балансуватися. Але досвід показує, що зростання та падіння нееквівалентні між собою за глибиною й тривалістю. Тому в межах економічною циклу гармонії між надлишками і дефіцитами не досягається, що не забезпечує збалансованості державного бюджету. 126

3) Концепція функціональних фінансів. Згідно з даною концепцією бюджетна функція фіскальної політики повинна бути підпорядкована стабілізаційній. Таке співвідношення між стабілізаційною і бюджетною функціями обумовлено тим, що макроекономічна стабілізація є метою фіскальної політики, а державний бюджет – це інструмент її досягнення. КОРИСТЬ І НЕБЕЗПЕКА СПІЛЬНИХ КАРТОК БАНКІВ ТА МАГАЗИНІВ Волкова Н.В., студентка групи ЗЕД 3/3 Наук. керівник – к.е.н., доцент Данік Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет До початку жовтня 2008 року кількість випущених українськими банками платіжних карт впритул наблизилося до кількості населення країни - 45,5 млн карт на 46,2 млн чоловік. Клієнти стають більш вимогливі, їм доводиться обіцяти більше. Одним з найпопулярніших фінансових продуктів залишаються картки, прикрашені логотипами партнерів банків – великих торгових мереж, автозаправок, ресторанів або авіакомпаній. Банкіри називають такі карти кобрендинговими – картами під двома брендами. Рекламована вигода для клієнта – знижки для постійних покупців. Наприклад, Родовід Банк разом з мережею будівельних супермаркетів "Нова Лінія" випускає карту, якою клієнт розплачується в магазині й отримує бонуси. Наприкінці року їх можна обміняти на який-небудь товар цього магазину. В Укрексімбанку власниці картки Lady's Club мають не тільки знижки в багатьох магазинах, ресторанах, салонах краси й медичних центрів, але й постійно беруть участь в акціях і розіграшах призів від партнерів банку. Але ці картки також мають свою небезпеку, якщо володар цієї картки її загубить десь, то можливості її повернути вже немає, до того ж її, можуть викрасти та скористатися без вашого відома. Деякі банки, такі як Правекс і банк, "Фінанси та Кредит", взагалі не випускають карт без знижок у якихось магазинах. Певний клас карт призначений для тих клієнтів, які багато їздять або літають. Укрпромбанк разом з мережею заправлень ANP випускає карту, що дає можливість отримувати знижку на покупку пального в мережі цих АЗС. Перший український міжнародний банк разом з авіакомпанією "Міжнародні авіалінії України" випускає бонусно-платіжну карту Visa Classic Unembossed, Visa Gold і Visa Platinum. Вони дозволяють накопичувати бонусні знижки й обмінювати їх на безкоштовний квиток. Кобрендингові картки банки видають не безкоштовно. Якщо клієнт хоче собі картку, йому потрібно буде оплатити її випуск і річне обслуговування. 127

Ціна відкриття й обслуговування кобрендингових карток Lady's Club, HondaCard від Укрексімбанку становить 100 грн у рік і не відрізняється від ціни оформлення звичайної платіжної картки банку. Кобрендингові картки бувають кредитними, по яких можна зайняти в банку, і дебетовими ( що дозволяють отримувати відсотки за зберігання на ній грошей). Укрексімбанк нараховує по таких картках 2% у гривні, 1% у євро й доларах. У Родовід Банці споконвічно банк видає дебетову карту, а вже за бажанням клієнта на ній установлюється кредитний ліміт у розмірі до 5 тис грн. На залишок по рахунку банк нараховує 1% у будь-якій валюті. Банки і їхні партнери пропонують кобрендингові картки з метою прив'язки клієнта до банку й до якого-небудь магазину. Однак це не заощаджує гроші клієнтів, а навпаки. Розраховуючи на знижки, бонуси й подарунки, власники кобрендингових карт витрачають більше, ніж інші. Це вже перевірений факт, спеціалісти Укрексімбанк банку проводили дослідження: клієнти з такою картою витрачають набагато більше, ніж без неї. Інша небезпека кобрендингових карт - непередбачуваність відносин банкірів і торговців. Сьогодні вони обіцяють знижки, а завтра посваряться, і накопичені клієнтами бонуси так і залишаться віртуальними. Не можна сказати, що кобрендингова програма булла вдало реалізована в Україні. Але ці проекти не закриті вони продовжують розвиватися на українському ринку, і набирати обертів серед покупців. Адже кожен хоче мати бонуси, знижки, та можливість «економити» при купівлі товарів. Література 1. Гриньова В.М. Фінанси Підприємств / В.М. Гриньова, В.О. Коюда // Навч. Посібник. –К.: Знання-Прес. - 2008. - №3. - С. 84-90.

СВІТОВА ВАЛЮТНА БІРЖА Долгополова Д.В., студентка групи Е 3/2 Наук. керівник – к.е.н., доцент Данік Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет Валютний ринок - це сфера економічних відносин, що виявляються при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валютою і цінних паперів в іноземній валюті, а також операцій з інвестування валютного капіталу. На ринку будь-який економічний суб'єкт - виступає лише в якості продавця або покупця. Валютний ринок - своєрідний інструмент узгодження інтересів 128

продавця і покупця валютних цінностей. На світовому валютному ринку здійснюються два види торгових операцій: конверсійна та депозитно-кридитна. Депозитно-кредитні операції – це надання державних, синдикованих (коли коштів одного банку є недостатньо для надання кредиту, в такому разі декілька банків кредитують одного позичальника) та комерційних міжбанківських кредитів у іноземній валюті, а також розміщення валютних ресурсів однієї крайни в бнківських депозитах, облігаціях та цінних паперах іншої країни. Конверсивні операції – це розрахунки між підприємствами із зовнішньоторгових операцій, а також операції зі здійснення іноземних інвестицій, операцій приватних осіб з купівлі-продажу валюти готівкою та переведень. Учасники валютного ринку: 1. центральні банки; 2. комерційні банки найкрупніші: Ø Deutsche Bank (Німеччина) Ø Credit Agricole (Франція) Ø Barclays (Великобританія) Ø JPMorgan Chase (США) Ø The Bank of Tokyo-Mitsubishi UFJ (Японія) Ø UBS (Швейцарія) 3. інвестиційні та страхові компанії, пенсійні фонди та хеджингові фонди (це коли банк бере кошти вкладників, вкладає їх у певний проект, перед цим попрацювавши з аналітиками, після чого відбувається збільшення капіталу, тим самим клієнт отримує свої відсотки); 4. міжнародні корпорації, експортери та імпортери; 5. брокерські компанії та приватні інвестори. Функції центральних банків: емісія грошей; валютна політика; грошово-кредитна. Головні центральні банки на валютному ринку та іх президенти: а) США – фидеральная резервная система (FED) – Бренд Берналгент б) Великобританія – Bank of England (BOE) – Мервин Кинг в) Європейський союз – Європейський центральний банк (ECB) – Жан Клот Трише г) Німеччина – Business Bank (BuBa) – Аликс Вебер д) Швейцарія – Швейцарський національний банк (SNB) – Жан Пьер Рушь е) Японія – банк Джабона (BOJ) – Масари Хаями Основні центри торгівлі: · Сідней · Токіо · Гонконг · Сінгапур · Франкфурт 129

· Цюріх · Париж · Лондон · Нью-Йорк При чому на Лондон припадає 32%, на Нью-Йорк 20%, а на Лондон, Нью-Йорк та Токіо разом близько 70%. Торгівельні сесії валютного ринку (за Київським часом): 1) Азіатська сесія з 01:00 ночі і до 10:00 ранку; 2) Європейська сесія з 09:00 ранку і до 19:00 вечора; 3) Американська сесія з15:00 дня і до 01:00 ночі. Азіатська сесія є відносно спокійною, а ось Американська сесія є найагресивнішою. Найбільший пік операцій встановлюється саме з 15:00 до 19:00 за Київським часом. Домінуючі валюти на фінансовому ринку: USD - 41% EUR - 30% JPY - 12% GBP - 7% CHF - 5% А також CAD, AUB, NZB (разом становлять близько 5%) І також останнім часом проявляється увага німецьким Дойчмаркам. Назва валюти формується з двох частин наприклад у USD перша частина це US – що вказую на назву держави, а D на назву валюти. Також існують валютні пари, вони бувають двох видів: прямі валютні пари (прямі котировки) і зворотні валютні пари (зворотні котировки). До перших відносяться такі як EUR/ USD, GBP /USD, а до других USD/ JPY , USD/ CHF. У першому випадку це вказує на те скільки доларам дорівнює одно євро і скільком доларам дорівнює один фунт. А в другому випадку скільком японським єнам дорівнює один долар, і скільком швейцарським франкам дорівнює один американський долар. Література 1. Гриньова В.М. Фінанси Підприємств / В.М. Гриньова, В.О. Коюда // Навч. Посібник. – К.: Знання-Прес. - 2008. - №3. - С. 84-90.

ІНТЕРНЕТ-ТРЕЙДИНГ НА ФОНДОВОМУ РИНКУ УКРАЇНИ Коростій Н.В., студентка групи ЗЕД 3/3 Наук. керівник – к.е.н., доцент Данік Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет Етап, при якому ми увійшли у нове тисячоліття, характеризується для людства переходом від індустріальної до інформаційної ери. Однією з основних 130

рис в розвитку інформаційного суспільства є прискорений обмін інформацією між його учасниками. Це стало можливим за допомогою інтернету. У розрізі даної теми поняття «інтернет – трейдинг» означає здійснення операцій купівлі-продажу цінних паперів на фондовій біржі за допомогою спеціальної сертифікованої програми, встановленої на Вашому комп'ютері. Назва 'інтернет-трейдинг' почала використовуватись на українському фондовому ринку нещодавно, хоча стала вже досить популярною серед наших інвесторів. В Україні офіційною датою запуску інтернет-трейдингу є 26 березня 2009 року. Інтернет-трейдинг у нас з'явився завдяки фондовому майданчику ВАТ 'Українська біржа', яка запустила його у розквіт фінансової кризи. Ще пів року тому для українського інвестора інвестування в цінні папери через мережу Інтернет здавалось чимось нереальним. Всі операції на фондовому ринку здійснювались у кращому випадку по телефону, а інформація по доступу інвестора до ринку цінних паперів була платною. Сьогодні все змінилось. Тепер завдяки повному переходу на електронний документообіг, а також завдяки автоматизації здійснення операцій на фондовому ринку, інтернет-трейдинг забезпечує найбільш вигідні умови для приватних інвесторів. Доступність і оперативність – є основними критеріями бурхливого розвитку усіх сервісів пов'язаних з інтернетом, а он-лайн торгівля цінними паперами в цьому плані не є виключенням. Після запуску Інтернет-трейдингу значно спростився процес інвестування для приватних осіб. Приватним інвесторам стало простіше спостерігати за коливанням цін на свої цінні папери, вони можуть у будь-який момент увійти до Інтернету і подивитися через віддалений клієнтський термінал, що зараз відбувається на біржі; також вони можуть просто купити або продати папери. Раніше їм для цього потрібно було кожного разу приходити в офіс брокерської контори, підписувати стандартний пакет документів. Зараз вони роблять це лише один раз при підписанні головного договору. Спрощується і прискорюється процес обороту укладення договорів, зростає майже до безмежності кількість операцій, яку інвестор може здійснити за день. Крім того, істотно знижується бар'єр входження на ринок. Якщо до появи інтернет-трейдингу брокерові було не вигідно працювати з інвестором, якщо той володів сумою менш ніж 25 тисяч гривень, то зараз навіть інвестори з 1000-5000 гривень можуть успішно діяти на біржі. Також інтернет-трейдинг дав змогу приватним інвесторам займатись арбітражем – торгувати одночасно на двох фондових біржах і заробляти на різниці в цінах на цінні папери. І що головне – це контроль за ризиками. Механізм ринку заявок гарантує безпеку торгівлі на біржі і для професійних торговців, і приватних осіб. Завдяки обов'язковому 100% депонуванню коштів і цінних паперів на біржі, а також застосуванню механізму електронно-цифрового підпису, інвестор отримує максимальну захищеність і безпеку операцій. Він не зможе продати те, чого у нього немає, і не зможе купити паперів на більшу суму, ніж задепонована на його рахунку. 131

Хоча населення й грає на фондових майданчиках невеликими сумами, проте за дуже стислий термін українські громадяни змогли зайняти серйозну частку ринку. Стрімко збільшується кількість компаній, які відкривають приватним інвесторам доступ до фондових торгів в Інтернеті. Сьогодні на цьому ринку є не менше 19 онлайн-брокерів, хоча ще на початку вересня послуги інтернет-трейдингу надавали тільки сім компаній. Кількість користувачів зазначеною послугою також зростає випереджаючими темпами. Сьогодні їх кількість фахівці оцінюють у півтори тисячі чоловік. При цьому українці мають доступ до обох вітчизняних фондових майданчиків — ПФТС та Української біржі. Виставляючи заявку, клієнт просто зазначає, на якому торговельному майданчику має відбутися угода. Сума вкладень приватних інвесторів дуже серйозно варіюється: від 5 тис. грн. до понад 1 млн. грн. Головними перевагами інтернет-трейдингу є низький рівень затрат, висока тарифна конкурентоспроможність, доступність, висока швидкість проведення операцій. Звичайно, є і недоліки - інституційні ризики, а також відносно слабка захищеність від технічних збоїв і атак хакерів, а також дуже важливим моментом являється те, що українська законодавча база на даний час майже не регламентує використання електронних документів. Тепер для українського інвестора інвестування на ринку цінних паперів стало набагато простішим, доступнішим та дешевшим. Всі ті привілеї, якими раніше могли користуватися лише професійні учасники або дуже великі інвестори, зараз є доступними кожному інвестору, який цього забажає. Література 1.Інформаційний ресурс: http://innovations.com.ua 2.Інформаційний ресурс: http://investcentre.net. 3.Своя гра. Інтернет-трейдинг надав серйозну підтримку фондовому ринку. / Святненко А. Г. //Дзеркало тижня. - 2010. - №2.

КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ Лядова К.В., студентка групи ЗЕД 3/3 Наук. керівник – к.е.н., доцент Данік Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет Внаслідок непослідовності у проведенні та низької ефективності державної науково-технічної та інноваційної політики спостерігається тенденція щодо подальшого відставання України у технологічному розвитку від розвинутих країн світу, зменшується кількість інноваційно-активних підприємств. Метою розвитку національної інноваційної системи є створення умов для підвищення продуктивності праці та конкурентоспроможності вітчизняних 132

товаровиробників шляхом технологічної модернізації національної економіки, підвищення рівня їх інноваційної активності, виробництва інноваційної продукції, застосування передових технологій, методів організації та управління господарською діяльністю для покращення добробуту людини та забезпечення стабільного економічного зростання.. Згідно з рейтингом Всесвітнього економічного форуму, Україна серед 134 країн зайняла у 2009 році у сфері розвитку початкової освіти 37 місце, у сфері розвитку вищої освіти - 45, у сфері формування факторів інноваційного розвитку - 52, за оснащеністю сучасними технологіями - 65, у сфері захисту прав інтелектуальної власності - 114 місце, що свідчить про неефективне використання власного інноваційного потенціалу, перетворення України в державу, яка експортує сировинні ресурси з незначною часткою доданої вартості, та виникнення загрози економічній та національній безпеці. На сьогодні в Україні не визначені основні засади державної політики з питань забезпечення розвитку національної інноваційної системи. Державне регулювання розвитку національної інноваційної системи за такими напрямами, як формування інституційного забезпечення інноваційного розвитку національної економіки, реалізація пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та інноваційної діяльності, програмно-цільове фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності, підтримка підприємницької діяльності у сфері інноваційної діяльності та трансферу технологій, здійснюється неефективно, дії центральних органів виконавчої влади не координуються, має місце дублювання їх функцій. Знижується рівень технологічного та інноваційного потенціалу національної економіки, втрачаються перспективи забезпечення його розширеного відтворення, знижується конкурентоспроможність вітчизняних товаровиробників. Можливі два варіанти розв'язання проблеми. Перший варіант передбачає розвиток національної інноваційної системи шляхом надання першочергової підтримки підсистемі генерації знань з метою збільшення кількості проведених наукових досліджень і розробок. Другий, оптимальний варіант передбачає розвиток національної інноваційної системи шляхом здійснення комплексу заходів щодо збалансованого розвитку усіх підсистем національної інноваційної системи, підтримки інноваційної активності вітчизняних суб'єктів господарювання на всіх стадіях інноваційного процесу, стимулювання попиту на результати наукових досліджень і розробок, кваліфікований персонал, створення сприятливих умов для виробництва інноваційної продукції з високим рівнем доданої вартості. Реалізація напрямів та виконання завдань розвитку національної інноваційної системи, визначених цією Концепцією, дасть змогу до 2025 року: 1.створити умови для провадження ефективної діяльності суб'єктами, які створюють та поширюють нові знання та технології, а також застосовують їх у господарській діяльності; 133

2.збільшити частку інноваційної продукції в прирості валового внутрішнього продукту більше, ніж на 30 % загального обсягу приросту ВВП; 3.забезпечити інтеграцію вітчизняного сектору наукових досліджень і розробок до світового науково-технологічного простору; 4.активізувати залучення об'єктів інтелектуальної власності, матеріальних, фінансових і кадрових ресурсів для забезпечення технологічного розвитку національної економіки; 5.збільшити до 50 % частку інноваційної продукції в обсязі виробництва промислової продукції; 6.підвищити до 60 % частку інноваційно активних підприємств у промисловості та до 30 відсотків частку сектора високотехнологічних виробництв у структурі обробної промисловості; 7.збільшити у 5 - 7 разів обсяг експорту високотехнологічної продукції та технологій. Реалізація Концепції здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, інвестицій підприємств та організацій, грантів міжнародних організацій. Таким чином, інноваційний розвиток має перспективне спрямування, оскільки є всі необхідні передумови та ресурси для його здійснення, необхідно покращувати конкурентоспроможність нашої продукції на зовнішньому ринку,адже це є майбутнє нашої країни. Література 1. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 червня 2009 р. N 680-р «Концепція розвитку національної інноваційної системи» 2. Жилінська О.І. Навчально-методичний комплекс з курсу “Основи науковотехнічної та інноваційної політики”. – К.: РВВ ІМФ, 2001. – 81 с. 3. Йохна М.А. Економіка і організація інноваційної діяльності: Навчальний посібник / Йохна М.А., Стадник В.В. // – К.: Видавничий центр «Академія». - 2005. – 400 с. КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ АПК Баньковська П.В., студентка групи Е 3/5 Наук. керівник – к.е.н., доцент Данік Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет Акумуляція тимчасово вільних коштів та їх перерозподіл здійснюються за допомогою кредиту. Для виникнення кредитних відносин необхідні певні економічно-правові умови: 1) природа кредитної угоди ґрунтується на тимчасовому за позиченні чужої власності й зумовлює необхідність матеріальної відповідальності її учасників за виконання взятих на себе зобов'язань; 2) учасники кредитної угоди повинні бути юридично самостійними особами; 134

3) має відбутися збіг економічних інтересів кредитора й позичальника. На поверхні економічних явищ кредит виступає як передача в тимчасове користування матеріальних цінностей у грошовій чи товарній формі. Кредит — необхідне джерело формування основних і оборотних коштів. Кредит тісно пов'язаний зі збалансованістю економіки (реалізується за допомогою зворотності кредиту), впливає на формування структури виробництва: співвідношення між фондами відшкодування, нагромадження й споживання, вирівнювання норми прибутку. Активній участі кредиту в регулюванні галузевих пропорцій в Україні перешкоджає недостатній рівень розвитку ринкових відносин. Сформований ринок позикових капіталів і кредитна система, рівень демонополізації й децентралізації економіки банківської системи та діяльності банків з кредитування не відповідають ринковим принципам і вимогам часу. Кредит виступає одним із факторів розвитку ринкових відносин. Він є основою концентрації й централізації капіталу. Через процес акціонування державних підприємств і банків кредит сприяє децентралізації економіки. Форми кредиту — це умови відносин і види матеріальних цінностей або видів грошових коштів, що надаються на умовах зворотності й платності. Банківський кредит надається банками та іншими кредитнофінансовими інститутами юридичним особам (промисловим, транспортним, торговим компаніям), населенню, іноземним клієнтам у вигляді грошових позичок. Банківський кредит перевищує розміри комерційного за напрямком, термінами та розміром. Банківський кредит має більш широку сферу застосування. Заміна комерційного векселя банківським робить цей кредит більш еластичним, підвищує його забезпеченість. Різними є також динаміка комерційного й банківського кредиту. Наприклад, обсяг комерційного кредиту залежить від зростання і спаду товарообігу, а попит на банківський кредит в основному визначається станом боргів у різних сферах економіки. Банківський кредит має подвійний характер (може виступати як позика для функціонуючих підприємств або у вигляді позички грошей, тобто як сплата боргу). Кредит — це позиковий капітал банку в грошовій формі, що передається в тимчасове користування на умовах забезпеченості, зворотності, терміновості, платності та цільового характеру. Міцний фінансовий стан сільськогосподарських підприємств є основою їх розвитку та ефективного функціонування. Для переважної більшості господарств основним джерелом фінансування є власні кошти. Друге місце займають кредити комерційних банків. З початку 90-х років високий рівень збитковості сільськогосподарського виробництва зробив аграрний сектор непривабливим для кредитування. Збитковими були 85 % сільськогосподарських підприємств, а в багатьох регіонах країни цей показник становив 90 % і більше. 135

Отже, повернути надані кредити могли щонайбільше 15 % господарств. В умовах високої ймовірності неповернення кредитів процес кредитування сільського господарства був ризикованим бізнесом. Окрім того, збитковість галузі, відсутність ліквідної застави у товаровиробників та недосконалість законодавчих механізмів, які б гарантували повернення кредитів, робили аграрний сектор непривабливим для інвестицій Позитивним зрушенням у державній політиці, починаючи з 2000 року, щодо фінансового забезпечення підприємств АПК було стимулювання грошового кредитування комерційними банками. Для цього було запроваджено часткову компенсацію ставки за кредитами. Завдяки державній підтримці справа із залученням короткострокових кредитів за останні три роки значно покращилася. Головними перешкодами в отриманні кредиту керівники сільськогосподарських підприємств називають відсутність застави та високі відсоткові ставки. Для багатьох підприємців-аграрників суттєвими перешкодами для отримання кредиту є відсутність страхового покриття. Більшість господарств не здійснювали страхування ні своєї виробничої діяльності, ні майна. Господарства, які користуються послугами комерційних банків, більшою мірою схиляються до страхування свого виробництва чи майна. Переважна кількість сільськогосподарських підприємств (дві третини) страхує своє виробництво лише від стихійного лиха і погодних катаклізмів (66%) та від пожежі (23%). Важливим питанням у кредитуванні сільськогосподарського виробництва є рівень повернення наданих кредитів. Головна причина неповернення (або несвоєчасного повернення) кредитів - це відсутність прибутків через проблеми з реалізацією продукції (71%) та високі процентні ставки (53%). По-друге, розвиток системи страхування сільськогосподарського виробництва є необхідною передумовою розвитку кредитування господарств. Література 1. Гриньова В.М. Фінанси Підприємств / В.М. Гриньова, В.О. Коюда // Навч. Посібник. –К.: Знання-Прес. - 2008. - №3. - С. 84-90.

РОЗВИТОК ПОЗАБЮДЖЕТНОГО ФІНАНСУВАННЯ В РЕГУЛЮВАННІ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНИХ ПІДПРИЄМСТВ Сухаревська Д.Д., студентка групи Е 3/4 Наук. керівник – к.е.н., доцент Данік Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет Останнім часом у світовій економіці пройшли значні зміни у виявленні джерел і ресурсів еконормічного розвитку. 136

З іншого боку, вичерпання чинників екстенсивного розвитку обумовлено постійним посилення уваги до пошуку нових шляхів прискорення виробництва, подальшого сучасному стану світової економіки. В Україні інвестиційна інноваційна модель економічного зростання перетворилася на обєктивну необхідність. В країнах де переважним чином розвивається економіка ці завдання вирішувались шляхом створення механізму позабюджетного фінансування інформаційної діяльності. Однією з проблем формування інноваційної моделі розвитку в Україні є відсутність розуміння неможливості вирішення цього завдання шляхом механічного відтворення рівня державного фінансування наукової сфери та іноваційної діяльності у сфері державних підприємств. Неможливо накопичити достатній обсяг коштів за сучасного стану державного бюджетного фінансування. Суттєвою є проблема створення механізму відтворення і розвитку інноваційної діяльності на державних підприємствах за умови встановлення відповідних для ринкової економіки нових взаємозвязків науки, виробництва, ресурсів та іновацій. За аналізом джерел використання позичок та кредитів комерційних банків, фінансовий лізинг насьогодні обмежений високими банківськими ставками. Комерційний Банк в умовах сьогоднішньої нестабільності надає лише короткострокові позики так як фінансування інноваційної діяльності вимагає довгострокового кредитування. Одним із джерел залучення позабюджетних коштів є використання багатоканального інвестування або залучення портфельних інвестицій (це ризикові проекти які використовуються з метою одержання високого прибутку). Аналіз інноваційної діяльності в Україні свідчить, що за останні роки зроблено позитивні кроки до переходу економіки на інноваційні шляхи розвитку. Яка зумовила підвищення якості продукції та її експорту. За статистичними даними підприємства країни у 2009 році експортували інноваційної продукції на 19965,9 млн грн, що на 48% менше за попередні роки. До заходів державного регулювання доцільно віднести системи економічного стимулювання, пільгове оподаткування, пільгове кредитування іноваційної діяльності та тощо. Доцільно визначити и умови венчурного інвестування: це наявність у державного підприємства нового інноваційного проекту, наявність бізнес-плану з висновками, наявність відповідної системи управління, недержавна форма власності, зростання капіталу компанії від реалізації інноваційного проекту на 50%, узгоджений план виходу венчурного інвестора з венчурної компанії (продажа частину бізнесу). Для вкладення інвестицій інвестор вибирає проекти які здатні забезпечити найвищі прибутки на вкладений капітал. 137

На нашу думку найперспективнішим шляхом розвитку позабюджетного фінансування інноваційно-технічних проектів державних підприємств може стати створення нових інноваційно-технічнічних умов як нової форми об’єднання підприємств для використання нових економічних знань. До них можна віднести інформаційні проекти інноваційного характеру у сфері високих технологій. Це можуть бути, наприклад, підприємства на основі сучасних інформаційних систем та інтернет, який може створити спеціалізований віртуальний характер за напрямками економічного розвитку, який може слугувати одним із напрямків розвитку позабюджетного фінансування. Література 1. Гриньова В.М. Фінанси Підприємств / В.М. Гриньова, В.О. Коюда // Навч. Посібник. –К.: Знання-Прес. - 2008. - №3. - С. 84-90.

ВПЛИВ ІНОЗЕМНОГО КАПІТАЛУ НА ЕКОНОМІЧНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ Мінько О.С., студентка групи Е 3/3 Наук. керівник – к.е.н., доцент Данік Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет Залучення України до процесів глобалізації світової економічної та фінансової систем зумовлює перенесення більшості позитивних і негативних явищ зовнішнього світу в українські умови, що матиме відповідні наслідки для розвитку вітчизняної фінансово-банківської сфери. Причинами фінансової кризи у світовому господарстві можна вважати проблеми в американській економіці, що виникли внаслідок різкого скорочення заощаджень, зростання обсягів дешевих кредитів, неадекватного споживання та спекуляцій на ринку ризикованих іпотечних цінних паперів. Головним джерелом фінансування надлишкових витрат у США є кредитування. Щоденний обсяг операцій на світовому валютному ринку, за експертними оцінками, становить майже 2 трлн дол, лише 5-7% їх загальної суми пов’язані з реальною економікою, решта – спекулятивні трансакції. Початок 1970-х років можна вважати рубіконом інституційних змін у сфері міждержавних фінансових відносин. Розвиток фінансових ринків тісно пов'язаний із активністю зовнішньоторговельних операцій: платіжний баланс держави в ідеалі являє собою рівновелике поєднання балансу руху капіталів із торговельним балансом. Постійна картина від’ємного платіжного балансу сигналізує про кризову загрозу фінансовій системі країни. У передкризовий період знижений валютний курс спричиняє підвищений попит на валюту і збільшує обсяг імпорту. 138

Збільшення імпорту зі сповільненням експорту логічно потребує постійних додаткових валютних ресурсів. За таких обставин рух міжнародного спекулятивного капіталу прискорюється і поглиблює негативні тенденції в реальній економіці. Значному подорожчанню кредитних ресурсів у національній валюті сприяє активне зростання іноземної грошової маси, що фактично означає довгострокове кредитування урядів країн-емітентів. Долар США використовується в Україні як міра вартості, навіть незважаючи на доволі стабільний за останні роки валютний курс національної грошової одиниці – гривні. Нинішню кризу не безпідставно називають доларовою, тому що вона була спричинена нагромадженням зайвих доларових активів, що, у свою чергу, спровокувало обвал вартості долара. До 1973 року світову валютну стабільність забезпечувала система фіксованих обмінних курсів, сформована в 1944 році на Бреттон – Вудській конференції. Курс американського долара і курси інших валют були прирівняні до певної частини золота за певною ціною ( 35 дол за унцію золота). Таким чином, на зміну золотовалютній системі, якій були властиві механізми саморегулювання, що не допускали випуску зайвих грошей і виникнення подібних криз, прийшла грошово-кредитна система, яка потребує свідомого регулювання. У доларизованій економіці, в якій одночасно іноземна і національна валюти виконують функції грошей, деформується дія каналів трансмісійного монетарного механізму. Боротьба з доларизацією як фінансово-економічним явищем та її ризиками стає важливим напрямком політики НБУ і необхідною умовою збереження контрольованості монетарної сфери. Поглиблення інтеграції національних економік із формуванням єдиного загальносвітового ринку товарів, послуг, капіталів і робочої сили призводить до зменшення значення національних кордонів, і зовнішні фактори економічного розвитку починають активно впливати не лише на транснаціональний бізнес, а й на національні господарства. Причиною складної ситуації на ринку фінансових послуг України стало неефективне використання іноземного капіталу, який надходив у формі короткострокових кредитів комерційним банкам. Українські комерційні банки повинні виступати посередниками у кредитуванні національної економіки з використанням іноземного капіталу, однак відносини між сторонами мають бути довірчими і довгостроковими, що дозволить формувати власну стратегію розвитку. Сукупність факторів впливу глобалізації на розвиток вітчизняної банківської системи визначає глибинні трансформації у її функціонуванні на національному рівні. Отже, з точки зору можливості проведення ефективної монетарної політики необхідно відстоювати інтереси українських банківських установ, а з позиції підвищення ефективності посередницької ролі банківської системи – 139

стимулювати залучення відносно дешевого іноземного капіталу. Українські комерційні банки повинні виступати посередниками у кредитуванні національної економіки з використанням іноземного капіталу, однак відносини між сторонами мають бути довірчими і довгостроковими, що дозволить українській банківській системі формувати власну стратегію розвитку. Література 1. Диба М.І. Вплив іноземного капіталу на економічні процеси в Україні /Диба М.І., Осадчий Є.С.// Фінанси України. - 2009. - №11. – с. 12.

СТАТУТНИЙ КАПІТАЛ ПІДПРИЄМСТВА

Фоменко Д. С., студентка групи Е 3/2 Наук. керівник – к.е.н., доцент Данік Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет Статутний капітал (інколи вживають ще термін – статутний фонд) це виділені підприємству або залучені ним на засадах, визначеним законодавством, фінансові ресурси у вигляді грошових коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, що закріплені за підприємством на праві власності або повного господарського відання. За рахунок статутного капіталу підприємство формує свої власні (основні та оборотні) кошти.

Основним джерелом господарської діяльності підприємства є статутний фонд, що становить собою сукупність коштів, вкладених у підприємство його власником або власниками. Порядок формування статутного фонду (СФ) або капіталу регулюється законодавством України та установчими документами підприємства. Статутний фонд державних підприємств відображає суму коштів, виділених державою в момент експлуатації підприємства для здійснення його діяльності. У процесі розвитку ринкових відносин в Україні діють такі недержавні організаційно-правові форми господарювання: — акціонерні товариства (АТ) відкритого і закритого типу; товариства з обмеженою (ТОВ), додатковою відповідальністю (ТДВ), повні (ПТ) і командитні (КТ) товариства; — кооперативи. Розмір статутного капіталу підприємства в значній мірі визначає масштаби його виробничо-господарської діяльності, хоч, природно, не існує прямого зв’язку між розмірами статутних капіталів підприємств різних галузей і обсягом виробництва товарів та послуг на них, бо останнє визначається ще й такими факторами, як попит, пропозиція і ціна на товари та послуги, розмір залучених кредитів та інших позикових фінансових ресурсів. Порядок і джерела формування статутних капіталів залежать від типу підприємства і форми власності, на базі якого воно функціонує. В Україні права 140

підприємств різних форм власності та типів закріплені у чинному законодавстві, зокрема в законах України “Про власність”, “Про господарські товариства”. Статутний капітал державного підприємства, що перебуває у загальнодержавній або комунальній державній власності - це сума коштів і вартість матеріальних ресурсів, що безоплатно виділені державою в постійне розпорядження трудового колективу підприємства на правах повного господарчого відання. Чинним законодавством встановлено, що здійснюючи право повного господарчого відання, підприємство володіє, користується, розпоряджається цими ресурсами, чинить по відношенню до них будь-які дії, що не суперечать закону і цілям діяльності підприємства. Розмір статутного капіталу державного підприємства визначається обсягом виробництва товарів і послуг на ньому. Джерелом формування статутного капіталу державного підприємства є кошти, які належать державі. У відповідності з Законом України “Про господарські товариства” акціонерні товариства формують свої статутні капітали за рахунок реалізації акцій шляхом відкритої підписки на них чи купівлі-продажу на біржі капіталу(це стосується відкритих акціонерних товариств), або шляхом розподілу всіх акцій між засновниками без права розповсюдження акцій через відкриту підписку і купівлю-продаж на біржі (у закритих акціонерних товариствах). Таким чином, у закритих акціонерних товариствах 100 відсотків статутного капіталу належать засновникам. Законодавством встановлено, що засновники відкритих акціонерних товариств зобов’язані викупити 25 % всіх акцій, тобто їхня частка в статутному капіталі не може бути нижчою за 25 %. Товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю і повні товариства формують статутні капітали з внесків учасників. Ці внески оцінені в національній валюті, визначають частку учасників у статутному капіталі, причому у товариствах з обмеженою відповідальністю сума внеску кожного з учасників являє собою межу його відповідальності за зобов’язаннями товариства. В товариствах з додатковою відповідальністю і повних товариствах учасники відповідають за їхні борги сумою своїх внесків у статутний капітал, а якщо сума статутного капіталу недостатня для покриття боргів товариства, то додатково ще й майном, що належить кожному учаснику. Статутний капітал виступає невідємною складовою частиною будь-якого товариства чи підприємства. При ознайомленні з формуванням статутного капіталу неюбхідно враховувати організаційно-правову форму підприємства. Статутний капітал відображає двоїстість відносин власності та характеризує як фонд власних коштів підприємства, як юридичної особи, так і фонд вкладів акціонерів, тобто їх власність. Література 1. Гриньова В.М. Фінанси Підприємств / В.М. Гриньова, В.О. Коюда // Навч. Посібник. –К.: Знання-Прес. - 2008. - №3. - С. 84-90. 141

ПОДАТКИ ТА ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ Казакова Н.Є., студентка групи Е 3/2 Наук. керівник – к.е.н., доцент Данік Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет Функціонування інституту податків випливає перш за все з того, що є необхідність примусового відчуження державою частини заново створеної вартості, її концентрації і перерозподілу. Держава зобов'язана оперативно реагувати на зміни економічної ситуації, вносити корективи у податкову систему, бо це є запорукою поступу економіки. Як відомо, податки — одне з основних джерел фінансування всіх напрямків діяльності держави та економічний інструмент реалізації державних пріоритетів. Податки як засіб вилучення й перерозподілу доходів виникли одночасно з державою. В розвитку форм та методів стягнення податків можна виділити три етапи. На першому етапі розвитку, від стародавнього світу до початку середніх віків, держава не мала фінансового апарату для визначення сум податків та їх збирання. Вона лише визначала загальну суму коштів, яку хотіла отримати, а стягнення податків доручала місту чи общині. Дуже часто держава користувалася послугами відкупників. На другому етапі (XVI — початок XIX ст.) у державі виникає мережа установ, у тому числі фінансових, держава при цьому установлює квоту оподаткування, наглядає за процесом стягнення податків, обмежує цей процес більш-менш широкими рамками. Роль відкупників податків у цей період ще дуже велика. На третьому, сучасному, етапі, держава бере у свої руки всі функції визначення податків та їх стягнення, бо правила оподаткування вже відпрацьовані. Регіональні органи влади, місцеві общини відіграють роль помічників держави, маючи певну самостійність. Податки виконують, як відомо, дві функції: фіскальну та регулюючу. Вони взаємопов'язані та взаємозалежні, до речі, друга не перешкоджає першій. У свою чергу регулююча функція складається з розподільчої та стимулюючої. Розподільча — це перерозподіл доходів юридичних та фізичних осіб згідно з прийнятими в суспільстві критеріями доцільності та соціальної справедливості. Стимулююча — реалізується шляхом надання пільг та привілеїв для розвитку в потрібному напрямку. Податки - дуже складна і надзвичайно впливова на всі економічні явища та процеси фінансова категорія. З другого боку, податки - це знаряддя перерозподілу доходів юридичних і фізичних осіб у державі. Насьогодні податки - це найефективніший інструмент впливу на суспільне виробництво, його динаміку і структуру, на розвиток науки і техніки, масштаби соціальних гарантій населенню. Відсутність податків паралізує фінансову систему держави в цілому, робить її недієздатною і в кінцевому підсумку - позбавленою будь-якого сенсу. 142

Історичними передумовами виникнення в суспільстві податків були переважно, перехід від натурального господарства до грошового, зародження й формування інституту держави. Сучасна форма податків є відносно новою, хоча основні елементи механізму оподаткування зародилися ще в давнину. Найбільшого розквіту податки сягають за умов розвинутої ринкової економіки. Вони стають об'єктивним елементом фінансових відносин між державою та юридичними й фізичними особами. Формується завершена модель податкової системи кожної держави. Вона включає методи й об'єкти оподаткування, ставки податків, строки їх сплати, контроль за витрачанням. Податки повинні бути основним інструментом держави для: - регулювання економіки; - стимулювання науково-технічного прогресу; - формування доходів бюджету; - обмеження росту цін та інфляції, тощо. Поєднання в єдиній системі оподаткування різноманітних за об'єктами оподаткування й методами обчислення податків дозволяє державі реалізувати на практиці основні функції податків: фіскальну, регулюючу, розподільчу, стимулюючу, контрольну. Податкова система в кожній країні є основою економічної системи. Жодна держава світу не може існувати без податкової системи, отже податки це плата суспільства за цивілізацію. З розвитком податкових відносин в Україні відбувались зміни принципів побудови та призначення системи оподаткування, які були викладені в новій редакції закону, та передбачають: - стимулювання науково - технічного прогресу; - стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності; - обов'язковість; - рівнозначність і пропорційність; рівність; - соціальну справедливість; - стабільність; - економічну обґрунтованість; - рівномірність сплати; - компетенція;- єдиний підхід; доступність. Загальновідомо, що для ефективного функціонування системи оподаткування обов'язковими є також зручність і простота розрахунку податків, а отже, і легке розуміння платниками. Література 1. Тарасов И. Т. Финансы и налоги / И. Т. Тарасов, А. А. Исаев // Уч. пособие – М.: Статут. – 2004. – с. 559 - 560 2. Азаров М. Я. Все про податки / М. Я. Азаров, В. Д. Кольга, В. А. Онищенко // Довідник – К. : Експерт-Про. – 2000. – с. 490 3.Климко Г. Н. Основи економічної теорії / Г. Н. Климко // ”Вища школа”. – “Знання”. – 1997.

143

МЕТОДИ ПЛАНУВАННЯ ПРИБУТКУ Гончарова І. В., студентка групи Е 3/5 Наук. керівник – к.е.н., доцент Данік Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет Прибуток є одним з найважливіших узагальнюючих показників роботи підприємства. Він характеризує розмір чистого доходу створеного підприємством виробничої діяльності. Разом з тим прибуток є показником якісної роботи підприємства. Прибуток, який є основним фінансовим показником і результатом підприємницької діяльності суб’єктів господарювання, забезпечує потреби у фінансових ресурсах не тільки самих підприємств, а й держави в цілому. Тому для ефективного ведення господарства підприємства в умовах ринку повинні планувати прибуток. Планування прибутку є складовою фінансового планування і найважливішим аспектом фінансово-економічної діяльності підприємств. Вiд достовірності визначеного планового прибутку залежить ефективність господарсько-фінансової діяльності підприємства. Розрахунок планового прибутку має бути економічно обґрунтований, що дасть змогу здійснювати своєчасне і повне фінансування інвестицій, приріст власних оборотних активів, своєчасні розрахунки з бюджетом за податками тощо. Прибуток планується окремо з кожного виду діяльності підприємства: від продажу товарної продукції; іншої продукції та послуг нетоварного характеру; продажу основних фондів, іншого майна і нематеріальних активів; від позареалізаційних доходів і витрат. Методи планування прибутку - способи розрухунків та планування прубутку підприємства. Основними методами планування прибутку від продажу товарної продукції є метод прямого рахунку і аналітичний. Основою розрахунку прибутку є обсяг виробничої програми, який базується на замовленнях споживачів і господарських договорах. Найпоширенішим методом планування прибутку від продажу товарної продукції є метод прямого рахунку. Суть його полягає в тому, що прибуток визначається як різниця між виручкою від продажу товарної продукції (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизів) та її собівартістю. В умовах випуску широкого асортименту продукції та необхідності планування прибутку на рік і перспективу, його розрахунок на відповідний плановий період виконується аналітичним методом. При цьому прибуток розраховується не за кожним видом продукції, що випускається в запланованому році, а за всією порівнюваною і не порівнюваною товарною продукцією. Для визначення загального прибутку від продажу продукції до прибутку від продажу товарної продукції додаються (вираховуються) зміни прибутку в 144

нереалізованих залишках готової продукції на початок і кінець запланованого року. Щоб визначити загальний сукупний прибуток по підприємству в цілому, до прибутку від продажу продукції додаються прибутки від продажу послуг, основних фондів і нематеріальних активів, від операцій з цінними паперами і валютними цінностями, від здачі майна в оренду тощо, а також ураховуються надзвичайні доходи і витрати. При цьому прибуток із зазначених операцій планується, як правило, на основі прогнозів щодо виконання тих чи інших операцій. Прибуток (збиток) від надзвичайних доходів і витрат визначається, як правило, на основі їх аналізу за минулі роки. Так планується прибуток аналітичним методом. Крім розрахунку прибутку методами прямого рахунку і аналітичним, існує ще так званий метод суміщеного розрахунку, що поєднує перший і другий методи. Кінцевою метою діяльності підприємства в ринкових умовах є отримання прибутку. Тому дуже важливо під час стратегічного планування врахувати усі фактори й аспекти подальшого розвитку для повного і обґрунтованого визначення величини прибутку та забезпечення певного рівня прибутковості. Водночас при стратегічному при стратегічному плануванні маємо низку особливостей,специфічних аспектів,які треба враховувати для фінансового забезпечення насамперед сталого розвитку підприємства. Необхідність регулювання результативності діяльності підприємства визначається її значною роллю у розвитку підприємства і гармонійному забезпеченні інтересів його власників, персоналу та держави визначається плануванням прибутку підприємства та рентабельності . Загалом розрахунок оптимальної планової суми прибутку є найважливішим елементом не тільки планування, а й управління підприємницькою діяльністю суб'єктів господарювання. Література 1. Планування діяльності підприємства: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / М. А. Бєлов, Н. М. Євдокимова, В. Є. Москалюк та ін.; За заг. ред. В. Є. Москалюка.// – К.: КНЕУ. - 2002. – 252 с. 2. Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання / О. О. Терещенко// Навч. посіб. -К.:Вид-во КНЕУ. - 2003. – 280 с. 3. Філімоненков О. С. Фінанси підприємств: Навч. посіб. / Філімоненков О. С. //— К: МАУП. - 2003. 4. Мазаракі А.А. Економіка торговельного підприємства. Підручник для вузів /Під ред. проф. Н.М. Ушакової// К.: «Хрещатик». - 2006.

145

ДЕРЖАВНИЙ БОРГ І ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ Бондарець Ю.В., студентка групи Е 3/5 Наук. керівник – к.е.н., доцент Данік Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет Державний кредит є структурним компонентом державних фінансів будьякої країни з розвиненими ринковими відносинами, від його стану залежать найважливіші показники державного бюджету, темпи зростання економіки, місце країни на світовій арені. Доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідками для державних фінансів і грошового обігу країни порівняно з валютними прийомами (наприклад, емісії грошей) балансування доходів і витрат уряду. Це досягається на основі переміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових структур без збільшення сукупного попиту і кількості грошей в обігу. Але варто зазначити, що державний кредит сприяє економічному розвиткові країни, якщо кошти, мобілізовані в бюджет за його допомогою, спрямовуються на фінансування виробничих програм, будівництво нових підприємств, модернізацію і технічну реконструкцію діючих потужностей. Навпаки, економічний розвиток гальмується, якщо кошти, отримані від випуску облігацій державних позик, спрямовуються на погашення і виплату відсотків за попередніми позиками. Державний кредит являє собою доволі специфічну ланку державних фінансів. Це сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади й управління, з одного боку, і фізичними та юридичними особами — з іншого, за яких держава є позичальником, кредитором і гарантом. Державний кредит за своїм економічним змістом невіддільний від державного боргу. Тому для створення надійних засад збереження фінансової стабільності у довгостроковій перспективі та формування умов для координації політики державних запозичень в законодавстві України доцільно чітко зафіксувати обмеження обсягів державного боргу України і позичкового фінансування дефіциту бюджету. Державний кредит за своїм економічним змістом невіддільний від державного боргу. Тому для створення надійних засад збереження фінансової стабільності у довгостроковій перспективі та формування умов для координації політики державних запозичень в законодавстві України доцільно чітко зафіксувати обмеження обсягів державного боргу України і позичкового фінансування дефіциту бюджету. Насьогодні необхідно констатувати, що державний борг є органічною складовою фінансових систем переважної більшості країн світу, дієвим інститутом у механізмі макроекономічного регулювання та інструментом реалізації економічної стратегії держави. 146

В Україні за роки її незалежності формування боргу відбувалося значною мірою під впливом потреб оперативного фінансування поточних бюджетних видатків, що зумовило його структуру та обсяги. Упродовж 2009 року сума державного і гарантованого державою боргу України збільшилася в гривневому еквіваленті на 112 млрд 18,014 млн грн (на 59,14%) – до 301 млрд 428,4 млн грн або 37 млрд 749,33 млн дол. Отже, дефіцит державного бюджету, залучення значного обсягу державних запозичень як з внутрішніх так і з зовнішніх джерел обумовили формування державного боргу в умовах перехідної економіки України. Література 1. Вахненко Т. Взаємодія політики державних запозичень і грошово-кредитної політики у забезпеченні розвитку фінансової системи України / Т. Вахненко // Банківська справа. – 2008. – № 2. – С. 83–94. 2. Козюк В.В. Державний борг України у перехідній економіці: Монографія. – Львів: Світ. - 2000. – 202 с. 3. Зражевська Н.В. Зовнішній державний борг у фінансовій системі України: Монографія: – К.: Світ. - 2006. – 218 с. 4. Василик О.Д., Павлюк К.В. Бюджетна система України: Підручник / Василик О.Д., Павлюк К.В.// К.: Центр навчальної літератури. - 2004. – 544 с. 5. УкрБизнес новости - http://www.ukrbiznes.com/news/business/65558.html

РОЗВИТОК БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ Сабат В.В., студентка групи Е 3/5 Наук. керівник – к.е.н., доцент Данік Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет Бюджетна система України – це об’єднання всіх ланок державного бюджету на єдиних принципах. Правові засади бюджетної системі становлять Конституція України, виданий на її основі Закон “Про бюджетну систему України”, інші законодавчі акти. Економічною основою бюджетної системи України виступає народногосподарський комплекс. Складовими елементами бюджетної системи є її структура, принципи побудови і організація функціонування. Структура бюджетної системи визначається бюджетним устроєм. Бюджетна система України складається з державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів. Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системі України, є зведеним бюджетом України. Бюджет Автономної Республіки Крим об’єднує республік-канський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим. До місцевих бюджетів належать обласні, районні в містах, селищні та сільські бюджети. Бюджет області об’єднує обласний бюджет, бюджети районів і міст обласного підпорядкування. Бюджет району містить районний бюджет, бюджети міст 147

районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. Бюджетний устрій ґрунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності та самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України. Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні, сільські бюджети є самостійними. Державний бюджет – це система грошових відносин, що виникають між державою з однієї сторони та підприємствами, організаціями, установами, населенням з іншої сторони. Бюджет складається з двох взаємопов’язаних частин: доходів і видатків. Бюджет стає важливим інструментом економічної політики, впливаючи на соціально-економічні процеси: ділову активність, зайнятість, ринок споживчих товарів. Кошти державного бюджету України витрачаються лише на цілі та в межах, затверджених Законом про Державний бюджет України. Перевищення доходів над видатками становить надлишок, перевищення видатків над доходами – дефіцит бюджету. При визначенні розміру дефіциту бюджету кредити і позики в джерело доходів не враховуються. Дефіцит бюджету покривається за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних держав та інших фінансових інституцій. У доходах бюджету відображається податкова політика держави, а у видатках – пріоритетні напрямки вкладень коштів. Основні напрямки бюджетної політики визначаються Верховною Радою України в спеціальній постанові, яка має назву бюджетної резолюції. Література 1. Бюджетний кодекс України 2. Буковинський С.А. Шляхи розвитку бюджетної системи України / Буковинський С.А. //Фінанси України. – 2006. - № 5. 3. Василик О.Д. Державні фінанси України. Навч. посібник /Василик О.Д. // К: вища школа. – 2006. – 383с. 4. Єпіфанов А.О., Бюджет України / Єпіфанов А.О., Сало І.В, Дяконова І.І. // Наукова думка. - 2005

СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ З МІЖНАРОДНИМ БАНКОМ РЕКОНСТРУКЦІЇ ТА РОЗВИТКУ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ Грохович П.М., студентка групи Е 3/3 Наук. керівник – к.е.н., доцент Данік Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет Сучасний етап розвитку міжнародних економічних відносин характеризується глобалізацією світового економічного життя, поглибленням інтеграції економік різних країн в світове господарство. В силу об’єктивних економічних процесів для України останнім часом важливим пріоритетом її розвитку є результативне співробітництво з міжнародними інститутами, 148

особливо з міжнародними валютно-фінансовими установами (МВФ, МБРР, ЄБРР, МФК та іншими), які дають можливість використання і оптимальної комбінації такого ресурсу як капітал. Загальну координацію співробітництва України з міжнародними фінансовими організаціями, зокрема з Міжнародним банком реконструкції та розвитку (МБРР) здійснює Міністерство економіки з питань європейської інтеграції України. Членами Міжнародного банку реконструкції і розвитку є 184 держави. Наша країна набула членство в МБРР з вересня 1992 р., вона має 10908 акцій загальною вартістю в 1315,9 млн доларів США і відповідно 1158 голосів, що складає 0,69 % від загальної кількості голосів у банку (для порівняння: у США – 264969 акцій вартістю 31964,5 млн доларів США та 16,39% голосів від їх загальної кількості; у Росії – 44795 акцій вартістю в 5403,8 млн доларів США та 2,78% голосів; у Польщі – 10908 акцій, вартістю 1315,9 млн доларів США. Пріоритетні напрямки співробітництва МБРР з Україною містяться у відповідних Стратегіях допомоги групи Світового банку Україні середньострокових програмах, що визначають обсяг, структуру, загальні принципи діяльності цієї організації в Україні, та затверджуються Радою Директорів Світового банку. Членство в МБРР сприяє доступу до відносно дешевих кредитів, що надаються на пільгових умовах. За весь період співробітництва із Міжнародними фінансовими організаціями Україна за станом на 1 травня 2009 року одержала кредитів на загальну суму понад 11 млрд доларів, у тому числі від Міжнародного валютного фонду - 4,41 млрд доларів, Міжнародного банку реконструкції та розвитку - 4,3 млрд доларів, Міжнародної фінансової корпорації - 470 млн доларів, Чорноморського банку торгівлі й розвитку - 97,5 млн доларів, а також від Європейського банку реконструкції та розвитку близько 2,27 млрд євро. Отже, можна зробити такі висновки: подальше поглиблення співпраці зі Світовим банком, а зокрема з МБРР, є значним плюсом для розвитку економіки країни в цілому, бо це дасть можливість щорічно залучати в економіку України близько 2,5 млрд. доларів США; пріоритетами соціально-економічного розвитку є енергетика і енергозбереження, аграрний сектор, система державного управління, муніципальна сфера, житлово-комунальне господарство і соціальна сфера. Література 1. Міжнародний банк реконструкції та розвитку: держави-члени, акціонерний капітал і розподіл голосів / Єременко О. // Вісник НБУ. - 2005. - № 2. – С. 28-31 2. Постанова Кабінету міністрів України від 20 червня 2006 р. № 844 «Про стратегію співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями (МФО) на 2006-2008 роки».

149

ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ФІНАНСОВОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ Краснощокова С.С., студентка групи Е 3/2 Наук. керівник – к.е.н., доцент Данік Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет У сучасному світі розвиток будь-якої держави значною мірою залежить від її участі в міжнародних відносинах. Цей підхід є цілком зрозумілим, адже як свідчить світовий досвід, економіка жодної країни не спромоглася повноцінно функціонувати, ізолювавши себе від світової економічної системи. Дослідження показують, що лише взаємопроникнення окремих національних економік через механізми іноземних інвестицій, створення спільних підприємств або транснаціональних корпорацій і становлять основу явища, яке ми називаємо глобалізацією світової економіки. Проте найактивніше відбувається фінансова глобалізація, що проявляється у вільному переливанні фінансового капіталу між національними та регіональними ринками капіталу, що призведе до того, що великі потоки іноземного капіталу опиняться на вітчизняному фінансовому ринку. А це може мати неоднозначний вплив на внутрішній фінансовий ринок. Саме тому сьогодні науковці, банкіри, політики все більше уваги приділяють такому явищу як фінансова глобалізація, шукають нові шляхи організації фінансової системи України та надають рекомендації щодо її вдосконалення. Питанням фінансової глобалізації, вивченням різних сторін прояву явища глобалізації присвячено праці таких відомих іноземних науковців, як Дж. Маршал, Ж. Гера, В. Ханкель, Дж. Гелбрейт. Глибокі дослідження економічної та фінансової глобалізації здійснюють в Україні науковці О.Білоус, Д. Лук'яненко , В. Міщенка, В. Захожай, Л.А.Яремко , Л.В.Стукало, Є. Савельєв, З.О. Луцишин, В. Гейця, І.Г. Неделько. Аналізуючи теоретичні надбання та практичні рекомендації наведених економістів стосовно змісту процесу фінансової глобалізації, ми узагальнимо та синтезуємо їх погляди. Отже, в сучасних наукових працях термін фінансова глобалізація зазнає різних інтерпретацій: - фінансова глобалізація є об'єктивним процесом, який відображає сукупність умов розвитку сучасного світового суспільства і, насамперед, науково-технічного і економічного прогресу. Це найбільш складний та розвинений з точки зору інтернаціоналізації процес, що є наслідком поглиблення фінансових зв'язків країн, лібералізації цін та інвестиційних потоків, створення глобальних фінансових груп; - фінансова глобалізація - це вільний та ефективний рух капіталів між країнами й регіонами, функціонування глобального ринку, формування системи наднаціонального регулювання міжнародних фінансів, реалізацію глобальних фінансових стратегій ТНК і транснаціональних банків; - фінансова глобалізація - це посилення взаємозалежності та взаємовпливу країн у сфері фінансових відносин, зростанням ролі міжнародних 150

кредитних відносин, міжнародного руху капіталів, розширенням джерел надходження доходів і розміщення активів у інших країнах. В її основі вільний рух капіталів, валюти, їх переміщення через національні кордони, результатом чого є формування глобальних фінансових ринків і світового фінансового співтовариства; - фінансова глобалізація - це розширення кордонів, меж ринків інвестиційних інструментів, усунення бар'єрів доступу та розширення можливостей вільного залучення до глобального інвестиційного процесу на принципах конкурентної боротьби; - фінансова глобалізація - це інтеграція національних фінансових систем із міжнародними фінансовими ринками та інституціями. Отже, синтезуючи наведені визначення робимо висновок, що надати однозначне визначення процесу фінансової глобалізації - важко, адже це дуже складний процес. Але, в загальному розумінні фінансова глобалізація означає об'єднання національних фінансових ринків з наступним їх перетворенням у єдиний світовий фінансовий простір. Вона забезпечує прискорення темпів інновацій, посилює взаємодію національних економік на базі сучасних інформаційних технологій і принципів регулювання, створює гнучкі ринки праці, товарів, капіталу. РИЗИКИ ДІЯЛЬНОСТІ СТРАХОВИКІВ І ШЛЯХИ ЇХ ЗМЕНШЕННЯ Галабір Г.С., студентка групи ЗЕД 3/3 Наук. керівник – к.е.н., доцент Данік Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет Фінансовий ризик є характерною рисою ринкової економіки і вимагає від страхових компаній наявності ефективних механізмів зниження впливу негативних факторів. Особливої актуальності набуло питання взаємодії із фінансовими ризиками з огляду на ускладнення соціально-економїчних та політичних умов ведення страхової справи. Ці та інші чинники спонукають до науково обґрунтованого підходу до вирішення проблеми негативної дії фінансових ризиків та визначають актуальність теми даного дослідження. Мета даної роботи — це розгляд основних груп ризиків функціонування страхових організацій, а також існуючих механізмів зменшення або нейтралізації їхньої дії. У міжнародній страховій практиці використовуються такі методи оцінки ризику. Найбільш поширені з них метод індивідуальних оцінок, метод середніх величин і метод процентів. Метод індивідуальних оцінок застосовується лише тоді, коли ризик не стосовується лише тоді, коли ризик не можна зіставити з середнім типом ризику. 151

Страховик може зробити лише довільну оцінку, що випливає з його професійної підготовки і досвіду та об'єктивного погляду. Метод середніх величин полягає в тому, що окремі ризикові групи розмежовуються на декілька підгруп, щоб створити аналітичну базу для визначення ризику за ризиковими ознаками. До них відносяться балансова вартість об'єкта страхування, підсумкові виробничі потужності, характер технологічного циклу тощо. При використанні методу процентів береться до уваги, що він виражає собою сукупність скидок і надбавок (накидок) до тієї аналітичної бази, яка зумовлена можливими позитивними й негативними відхиленнями від середнього ризикового типу. Щ скидки або надбавки виражаються в процентах (інколи в промілях) від середнього ризикового типу. В діяльності страховика велике значення прогнозування політики на основі вивчення тенденцій в розвитку ризику. Діяльність страхових організацій зазнає впливу різних ризиків, що в сукупності можуть створювати загрози фінансовій безпеці зазначених фінансових установ. Без належного моніторингу зовнішніх і внутрішніх загроз функціонування страховика опиняється у стані небезпеки, що в кінцевому рахунку призводить до неплатоспроможності і банкрутства компанії. Управління ризиком у страхуванні здійснюється в два етапи. Перший — підготовчий — передбачає порівняння характеристик та ймовірності ризику на основі його аналізу та оцінки. Результатом цього є вирішення питання про те, якою мірою ризик прийнятний для страхування: повністю, частково чи зовсім неприйнятний. Другий етап — вибір конкретних засобів, які можуть вплинути на ризик, зменшивши його або усунувши зовсім. При цьому треба враховувати, що при аналізі ризику аналізуються всі ризикові обставини, які його характеризують. Для більш успішної оцінки виділяються критерії оцінки (групи ризику, кожна з яких включає приблизно однакові за ознаками об'єкти). Зазвичай прагнення до збільшення обсягів надходження страхових премій без достатньої інфраструктурної бази, недотримання принципів оптимального співвідношення між ризикованістю та дохідністю інвестування коштів страхових резервів, переважають над дотриманням нормативів і платоспроможності, встановлених законодавством. Саме тому внутрішні системи попередження настання і нейтралізації ризиків мають бути доповненні системою нагляду в цілому. Оцінка ризику дає можливість віднести конкретний об'єкт до тієї або іншої групи і визначити відповідно до цього ціну страхової послуги. Крім того, оцінка об'єкта необхідна для визначення страхової суми. Оцінюючи ризики, необхідно враховувати, що вони можуть бути як матеріальними, так і моральними.

152

ДОХОДИ В СИСТЕМІ ОБЛІКОВО-АНАЛІТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ Довгопол Н.С., магістрантка Наук. керівник – к.е.н., доцент Данік Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет Реформа бухгалтерського обліку й фінансової звітності визначила нові підходи і вимоги до повноти та якості обліково-аналітичного забезпечення процесу управління діяльністю суб'єктів господарювання. Нині облік і аналіз не повністю задовольняють користувачів інформації. Облік головним чином зорієнтований на складання фінансової та податкової звітності, інформація якої недостатня для управлінського персоналу щодо якісного та своєчасного прийняття рішень, що знижує його результативність. З переходом до ринкової економіки відбулись якісні зрушення в системі економічних відносин, а саме: зміни у підходах до управління виробництвом, розвитку інноваційних процесів, переорієнтація підприємства з оперативних цілей на стратегічні. У зв'язку з цим ставляться задачі, які вимагають формування обліково-аналітичного забезпечення управління діяльністю, адекватного новим умовам. Нині у системі обліково-аналітичного забезпечення існують певні протиріччя. Розглянемо деякі проблемні питання щодо доходів підприємств, бо лише маючи правдиві дані можна прийняти правильне рішення. П(С)БО 15 «Дохід» визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку та розкриття у фінансовій звітності інформації про доходи підприємств усіх форм власності (крім бюджетних установ) [2]. Норми цього Положення поширюються на доходи, які виникають у результаті наступних операцій: реалізація продукції (товарів); надання послуг; цільове фінансування; використання активів іншими сторонами, що приводить до виникнення доходу у вигляді процентів, роялті, дивідендів підприємства. Як бачимо, існують деякі невизначеності стосовно визнання доходів. Наприклад, щодо реалізації товарів в стандарті наведені неоднозначні умови визнання доходу: - передача покупцю ризиків і винагород від володіння продукцією; - ймовірність надходження підприємству економічних вигід, пов'язаних з операцією продажу. Згідно з п. 16 МСБО 18 «Дохід», якщо підприємство передає покупцеві суттєві ризики і винагороди, то дохід може бути визнаним. Тобто залишається незначний ризик володіння, і така операція може вважатися реалізацією, а дохід визнаватися [1]. В п. 8 П(С)БО 15 «Дохід» про незначний ризик мова не йде. Лише сказано, що дохід визнається, коли покупцеві передані «всі» ризики й вигоди, пов'язані з правом власності на продукцію. Тому в разі залишення незначних ризиків за продавцем, дохід може і не 153

Не завжди підприємство може виконати усі умови, зазначені у П(С)БО 15, для визначення в обліку доходів від реалізації у зв'язку з особливостями діяльності та невизначеними обставинами. Таким чином, підприємства кожного разу, залежно від особливостей здійснюваних операцій повинні самостійно обирати метод відображення доходу та окреслювати коли і в якому обсязі визначати дохід від реалізації продукції у звітному періоді. Ці умови повинні бути визначенні в обліковій політиці підприємства. Відносно відображення доходів у фінансовій звітності, то тут також існують певні протиріччя. Так, за П(С)БО 15 не визнаються доходами суми податку на додану вартість, акцизів, інших податків та обов'язкових платежів з обороту, що підлягають сплаті до бюджету й позабюджетних фондів. Однак форма Звіту про фінансові результати за П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати» передбачає застосування валового методу відображення доходу від реалізації, тобто без будь-яких вирахувань із загальної суми доходу. Ця ж схема обліку доходу від реалізації передбачена і чинною Інструкцією № 29-1 [3]. Як свідчить практика, більшість західних підприємств наводять у Звіті про прибутки та збитки лише чистий дохід. Це зумовлено поширеним підходом до відображення реалізації, згідно з яким податки з продажу (в тому числі ПДВ) не відображуються на рахунку «Продаж» (або «Реалізація»). У цьому випадку реалізація продукції (робіт, послуг) відображується записом: Д-т рахунка «Розрахунки з покупцями» (на суму рахунка); К-т рахунка «Продаж» (договірна ціна реалізації); К-т рахунка «Розрахунки з бюджетом» (на суму ПДВ). Тому було б доречно застосувати саме таку методику відображення доходів у вітчизняній практиці, що має ряд переваг: - податки з продажу не є доходом (згідно з МСБО 18 «Дохід» та П(С)БО 15 «Дохід»), тому неправомірно їх відображати у складі доходів; - відображення в бухгалтерському обліку на рахунку «Продаж» («Дохід від реалізації») чистого доходу (виручки) від реалізації підвищує наочність інформації та позбавляє необхідності додаткових вирахувань; - скорочує процедуру обчислення прибутку від операційної діяльності для складання Звіту про фінансові результати. Із проведеного дослідження можна зробити такі висновки: Виконання традиційного обліку як кількісного вимірювання та відображення процесів економічної діяльності повинне доповнюватися оцінкою і аналізом її стану й результатів. Відбувається збільшення впливу факторів і підвищення ступеня невизначеності зовнішнього середовища підприємств у ринкових умовах, що вимагає застосування дієвішого та ефективнішого інструментарію аналітичної роботи на основі системного аналізу, економіко-математичних методів і моделей, математичного програмування. Питання створення діючої системи обліково-аналітичного забезпечення стоїть перед управлінським персоналом. Через недосконалість чинного 154

законодавства потрібно враховувати певні особливості при формуванні облікової політики, а саме методичної складової. Адже вибір її елементів приводить до суттєвих змін, що в свою чергу створює умови для зловживань із боку персоналу підприємств. Нині питання щодо мінімуму впливу облікової політики підприємства на оподаткування залишається відкритим, а це могло б підвищити обсяг та стабільність податкових платежів. Поліпшити можливості планування та прогнозування надходжень у бюджет, а також позитивно позначитися на достовірності фінансової звітності. Література 1. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку 2000 / Пер. з англ. за ред. С.Ф. Голова. -К.: ФПБАУ, 2000. - 1272с. 2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 29.11.99р. № 290. із змінами і доповненнями //Бухгалтерія: ЗбСЗ. - 2003. - № 7. - С.152-154. 3. Інструкція по застосуванню Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств та організацій: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99р. № 291, із змінами та доповненнями // Бухгалтерія: ЗбСЗ. - 2003. - № 7. - С. 21-81.

ЧИ ПОТРІБНО ПДВ В УКРАЇНІ? Цюро В.М., студентка групи ЗЕД 3/3 Наук. керівник – к.е.н., доцент Данік Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет Податок на додану вартість є одним із наймолодших за віком податків. Проте на сьогодні він є основною складовою податкових систем багатьох країн і справляється більше ніж у 100 державах світу. Його широке розповсюдження спричинене такими позитивними рисами: широкою базою оподаткування, нейтральністю щодо платників та об'єктів оподаткування, надійністю та стабільністю надходжень тощо. Проте податок має і багато вад. Зокрема, якщо сума податкового кредиту перевищує суму податкових зобов'язань, то сума такого перевищення підлягає відшкодуванню зі Скарбниці. Саме відшкодування і є однією з „головних болей" багатьох країн, де функціонує податок на додану вартість. Вирішення проблеми відшкодування ПДВ є запорукою успішного функціонування податку на додану вартість. З цієї точки зору можна зробити висновок, що модель ПДВ односторонньої дії запропонована в Проекті Податкового Кодексу Катеринчука є найбільш прийнятної для нашої країни. Стан підприємств-за реєстрова них платників істотно спроститься. Під час операцій між ними ПДВ нараховуватися не буде взагалі, що дозволить зупинити вимивання обігових коштів. Експортер не буде платити вихідний ПДВ під час закупівлі сировини й матеріалів, і не буде, відповідно, потребувати відшкодування. Основним завданням зареєстрованого платника стане стягнення ПДВ при поставках незареєстрованим платникам і негайна передача цього ПДВ в 155

бюджет. Отже, у вище згаданому проекті прослідковується поступове зближення можливостей підприємця і вимог держави. Результатом створення прозорих та єдиних правил ведення господарської діяльності та оподаткування має стати укріплення партнерських відносин між громадянами, суб'єктами господарювання та державою, що призведе до збільшення надходжень до бюджетів усіх рівнів, а також збільшення доходів суб'єктів господарювання та громадян України. ПДВ має велике значення для фіскальної стабільності в країні, яка потребує встановлення стабільного податку, котрий стимулюватиме економічне зростання. Перехідний період в Україні вимагає внесення важливих змін у систему оподаткування. Реформа податкової системи, зокрема встановлення нових, прогресивніших ставок ПДВ має відіграти важливу роль в процесі перетворення нашої економіки в ринково-орієнтовану. Адже, податок на додану вартість: - стимулює зростання приватного підприємництва й забезпечує нейтральність для всіх секторів економіки; - формує правильні стимули для зростання в перехідній економіці, стимулює заощадження й інвестиції; забезпечує значні надходження в державну казну. Саме забезпечення значних надходжень в державну казну, тобто формування значної частини доходів Державного бюджету, є основним орієнтиром для коригування та подальшої політики щодо податку на додану вартість.ПДВ немає стимулюючого значення, дія цього податку проявляється в підвищенні витрат на виробництво продукції та підвищенні цін. ПДВ, що сплачується українськими підприємствами, не підкріплює їх фінансову стійкість на сьогоднішній час не робить пріоритетним розвиток підприємств. ПДВ правомірний лише в тій державі, де високий рівень споживання, де ринок насичений товарами та послугами, і покупцю є із чого вибирати і за що купувати. Для того, щоб ПДВ став універсальним фінансовим інструментом ринкової економіки України, необхідно вдосконалювати механізм оподаткування, виправляти ті недоліки які зараз є у вітчизняному законодавстві з оподаткування ПДВ, оскільки воно не відповідає загальносвітовим стандартам і не враховує специфічних умов переходу України до ринкових відносин. Питання застосування ПДВ потрібно розглядати з точки зору всієї податкової системи, а саме як відношення прямих та непрямих податків. А це вже виходить з економічної ситуації та податкової культури окремої країни. Також зосталися суперечливі питання безпосередньо механізму застосування ПДВ. Оскільки ПДВ включається, в ціни товарів та послуг, остільки він є ціноутворюючим чинником. Якщо ж деякі товари та послуги звільняються від оподаткування, це повинно привести до зниження цін на них. Отже, звільнення від ПДВ має на меті два основних завдання: по-перше, захист інтересів малозабезпечених верств населення (соціально-політичні мотиви) та стимулювання виготовлення окремих видів товарів (робіт, послуг). Роль ПДВ в податковій системі України важко переоцінити. Широка база оподаткування цього універсального акцизу є цінною для фіскальної функції податків. Але щоб конкретний податок, як і податкова система, в цілому, був ефективним не потрібно забувати і про податковий прес, що тисне на платників податку. Тільки завдяки компромісу між максимальною 156

величною залучених податком до бюджету коштів і інтересам платників податок може оптимально виконувати свою місію в фінансовій системі. До цього прагне і Україна,, постійно покращує функціонування ПДВ. КРЕДИТУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ Кудін С. М., студент групи Е 3/2 Наук. керівник – к.е.н., доцент Данік Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет Банківське кредитування аграрних підприємств базується на тих принципах, що и кредитування підприємств інших секторів економіки, але має суттєві особливості. Одні з цих особливостей мають сталий характер (сезонність сільськогосподарського виробництва, підвищена потреба аграрних підприємств в основному капіталі тощо), інші - зумовлені сучасним станом аграрного сектору економіки (незадовільний фінансовий стан більшості підприємств, значний фізичний і моральний знос основних засобів тощо). Аналіз банківського кредитування аграрних підприємств засвідчив доцільність розробки концепції розвитку кредитних відносин в сучасних умовах з метою виявлення необхідних передумов, а також заходів, спрямованих на розвиток таких відносин. Різноманітність передумов розвитку кредитних відносин зумовлює необхідність їх класифікації за суттєвими ознаками, а саме: за природою економічні, правові та шституціині; за характеристикою учасників кредитних відносин - передумови, які створюються: безпосередніми учасниками (позичальниками та кредитодавцями); опосередкованими учасниками (державою, страховими компаніями, фондовими біржами тощо); за рівнем мікроекономічні та макроекономічні. В Україні поки-що немає всіх передумов нормального розвитку кредитних відносин між аграрними підприємствами та банками. В зв'язку з цим необхідно вжити комплекс заходів, спрямованих на створення відсутніх передумов на мікро-та макроекономічному рівнях. До заходів макроекономічного рівня насамперед слід віднести: спрямовані на створення економічних передумов - підтримання стабільності гривні, сприяння зростанню національної економіки та забезпечення міжгалузевого цінового паритету тощо; пов'язані із правовими передумовами, а саме прийняттям пакету законів, які завершать створення нормативно-правової бази розвитку кредитних відносин (Закони України «Про особливості створення та діяльності іпотечних установ», «Про ринок земель»;; такі, що забезпечують шституційні передумови - створення державної системи реєстрації прав на нерухоме майно, заснування іпотечної установи другого рівня, сприяння розвитку страхових компаній та стимулювання державою їх діяльності в аграрному секторі 157

Аналіз існуючих методик оцінки фінансового стану підприємств довів необхідність ширшого охоплення різних сторін цього складного явища та підвищення точності такої оцінки. Це зумовило розробку фінансових коефіцієнтів, структури оборотних активів та покриття поточних і довгострокових зобов язань, а також створення універсальної методики оцінки фінансового стану підприємств та спеціальної методики визначення кредитного рейтингу аграрних підприємств. Результати застосування розроблених методик і використання їх в процесі аналізу фінансового стану господарств та оцінки їх кредитоспроможності довели доцільність використання цих методик підприємствами та банками. Надійна оцінка комерційними банками доцільності кредитування бізнеспроектів, запропонованих потенційними позичальниками, можлива лише у разі застосування системи сучасних прийомів такої оцінки, в тому числі таких, що ґрунтуються на теорії ймовірності. Успішний розвиток банківського кредитування аграрних підприємств потребує системного підходу до створення передумов на мікро- та макроекономічному рівнях: економічних, правових та шституційних. Література 1. Відродження системи мікрокредитування в Україні / Н.С Кручок // Науковий вісник Національного аграрного університету. - 2001. - Вип. 44. - С. 205-208. 2. Моделювання фінансового рейтингу підприємства / Н.С Кручок // Науковий вісник Національного аграрного університету. - 2002. - Вип. 56. - С 152-155. 3. Основні напрями створення кадастрово-реєстраційної системи в Україні, Н.С. Кручок // Землевпорядний вісник. - 2004. - С 11 -14.

ІСТОРІЯ ТА ВИДИ СТРАХУВАННЯ Прокопчук С. І., студентка групи Е 3/2 Наук. керівник – к.е.н., доцент Данік Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет Одні з первинних форм страхування зустрічалися за 2 тис.р. до н. є. в законах вавилонського царя Хаммурапі, які передбачали укладення угоди між учасниками торгового каравану про те, щоб разом зазнавати збитків, від нападу розбійників, пограбування, крадіжки тощо. Страхова взаємодопомога носила тоді характер разових угод про взаємодопомогу в області путньої, мандруючої торгівлі, як сухопутної, так і морської. В області мореплавання угоди про взаємний розподіл збитків від корабельної аварії і інших морських небезпек полягали між корабельникамикупцями на берегах Персидської затоки, у Фінікії і ін. Є відомості про те, що в Стародавній Греції існували угоди купців=піратів що стосуються питань як 158

розподілу доходів від торговий-розбійницьких операцій, так і розподілу втрат від морських небезпек, пов'язаних з цими операціями. У всіх історичних випадках страхування видимим є одна і та ж мета: забезпечення відшкодування збитків від стихійних і інших небезпек кожного з учасників торгового, путнього колективу спільно, за рахунок всіх його членів. Характерна також одна особливість - тут немає ще регулярності платежів, що вносяться до загальної каси. Організація страхового фонду, що виражається в зобов'язаннях відшкодовувати збитки в порядку подальшої розкладки, є якнайдавнішою формою страхування. Надалі страхування набуває більш довершеної форми, тобто воно будуватися на основі регулярних платежів, які приводять до акумуляції (накопиченню) грошових коштів і створення страхового фонду. Перехід цей, звичайно, здійснюється не відразу, і якийсь час обидві ці форми страхування існують паралельно або доповнюючи один одного. Такий характер, мабуть, носили організації постійного професійно-корпоративного типу, відомості про яких сходять до глибокої старизни. У завдання цих організацій входило надання матеріальної допомоги їх членам в нещасних випадках, а у разі смерті - усиротілим сім'ям. В України, страхування зародилося з розвитком чумацтва. Чумачество виникло в 13 столітті і продовжувало грати істотну роль в українській торгівлі аж до появи залізниць. Страховка виконувала функцію захисту від ризику, а не служила засобом збагачення. Звичаями чумацької торгівлі встановлювалося, що, якщо в дорозі в чумака падав віл, то на артільні гроші купувався інший. Що стосується історії уже незалежної України, то перший спеціальний нормативний акт, що регламентує страхування, був прийнятий тільки в 1993р. Навряд чи можна говорити про яку-небудь його істотну роль і піддавати серйозному аналізу, тим більше, це був навіть не закон, а Декрет Кабінету Міністрів " Про страхування ", хоч і мав статус законодавчого акта. Положення урядового Декрету були дуже узагальненими і викликали набагато більше питань, ніж давали відповідей на актуальні питання в роботі починаючих українських страховиків. Правова недосконалість Декрету призвела до того, що на вітчизняному страховому ринку з'явилася маса страхових фірм різного калібру. Відповідно до Декрету, створити подібну фірму було вкрай просто. Для цього всього-на-всього слід було зареєструвати фірму в організаційно-правовій формі хоча б ТОВ, а також внести в статутний фонд 5000 дол. США. При цьому, у випадку настання страхових ризиків цих грошей не вистачило б навіть на те, щоб узяти на себе ризик по страхуванню. Вимоги до резервного страхового фонду були дуже ліберальними і були спрямовані явно не в захист прав споживача. До 1996 р. число страховиків на Україні досягло 800. Правда, їхні сумарні активи ледь дотягали до активів Держстраху УРСР навіть кінця 80-х рр Отже, і довіра з боку громадян до таких страховиків було вкрай низькою. 159

Так і розвивався страховий ринок України в перші роки свого зародження: стихійно, намагаючись перерозподілити залишки радянських страхових фондів, дорватися до державних замовлень і за рахунок цього вижити в умовах вельми сильної конкуренції. Основними проблемами страхового ринку України на сьогодні є його низька капіталізація, велика кількість малих компаній, не здатних повною мірою нести відповідальність по всіх страхових ризиках, відсутність ефективної інфраструктури ринку, висока питома вага перестрахування. Українські страховики поки не готові до вільної конкуренції зі своїми іноземними колегами, а це значить, що держава повинна забезпечити їм певну підтримку. При цьому, зовсім не йдеться про будь-яку матеріальну підтримка у виді пільг, субсидій, преференцій. Держава повинна усього лише створити на страховому ринку цивілізовані" правила гри ", надати максимум свободи учасникам ринку, звузивши підстави державного втручання в страхування в розумних межах. На даний момент в Україні існує обов'язкове страхування та добровільне. Добровільне страхування за деякими видами (особисте, медичне, пенсійне, протипожежне) існує паралельно з обов'язковою формою страхування і доповнює його, створюючи додатковий страховий захист страхувальника. Обов'язкове страхування існує у сфері інтересів не лише окремих страхувальників, а й суспільства загалом, тобто зумовлене суспільною доцільністю. Література 1. Страховий бізнес України - Видавництво"Логос". - 2001. 2. Страхування. Підручник //Керівник авт. кол. і наук. рекон. наук, проф. - К.: КНЕУ. - 1998. - 528 с.

ред.

Осадець,

д-

НАСЛІДКИ СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ В УКРАЇНІ Колодич Ю.С., студентка групи Е 3/2 Наук. керівник – к.е.н., доцент Данік Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет Перші ознаки настання глобальної кризи, що почалась у 2007 році, прогнозували десь на 2020 рік. І це лише частина аналітики - більшість аналітиків передбачали настання кризи у 2050 році. Але всім було зрозуміло, що ця криза настане, бо для цього було багато причин. Кажуть, що добрий фінансовий аналітик - це той, хто вміє знаходити аналогію між різними явищами. А ще кращий фінансовий аналітик - той, хто вміє знаходити аналогії між аналогіями. Варто спробувати знайти аналогії між фінансовими кризами й використати найкращі моделі, які на сьогоднішній 160

день працюють у фінансовому світі для передбачення і вироблення оптимальної поведінки в часи кризи. На сьогоднішній день у цілому світі домінує концепція так званого утилітаризму: всі наші дії в житті спрямовані на те, щоб ми від них отримували задоволення. Це задоволення ми можемо вимірювати різними чинниками, монетарними й немонетарними. Згідно з цією концепцією, чим більше хороших товарів і послуг ми споживаємо - тим краще. Дуже часто трапляється так: одні люди вибирають більш безпечні для себе інвестиції, а інші - менш безпечні. Чим безпечніші інвестиції, тим вужчий діапазон їхньої прибутковості. Відповідно, збільшення середньої прибутковості призводить до більших коливань, тобто більших ризиків. Найбільша небезпека криється в так званих «товстих хвостах», тобто в можливості отримати з маленькою ймовірністю надзвичайно великі збитки. Люди вирішують переглянути свою стратегію і філософію життя тільки тоді, коли настає криза, й типові моделі, які ми використовували в нашому житті до того часу, часто перестають працювати. Для того, щоб убезпечитись від різкого падіння потрібно було створювати певні резерви - відкладати кошти, щоб на момент виникнення проблемної ситуації використати цей запас міцності для індивідуального інвестора. Але напросився висновок: якщо ці гроші ніде не використовувати, то й прибутковості цей капітал не даватиме. Виникли банки Але люди пішли ще далі - вони вигадали новий механізм для того, щоби підтримати своє споживання в несприятливі моменти часу. І людина почала продавати свій потенційний людський капітал, тобто те, що вона може заробити собі в майбутньому. Потреба заощаджувати для людей відпала. Тоді з'явилась ще одна дуже велика небезпека - інформація на ринку є не зовсім правдивою. Оскільки люди найбільше реагують на те, що відбувається з тими, хто їх оточує, вони вважають, що зі своїм інтелектуальним потенціалом можуть жити не гірше за інших. Тому почав розвиватись фондовий ринок, адже банківської прибутковості стало замало. В цей час з'явились інвестиційні банки, тобто банки, які пробивали канали від великих інвесторів до реального бізнесу. На сьогоднішній день у фінансовому світі побутує пояснення, що 50% ціни на фінансовий продукт обґрунтовується формулами і аналітикою, а інші 50% -психологією інвесторів. Якщо з фондового ринку йде величезний капітал на урядові боргові зобов'язання, тоді федеральна резервна система починає понижувати криву прибутковості до 1 - 3%. Тоді великі гравці вже не знали, куди діватись і вирішили придумати новий інструмент, нехай навіть досить ризикований. У той час, як одна частина застав була цілком надійна (постачальники забезпечені), то інша - недостатньо надійна. Щоб зробити її надійнішою, у гру вступили інвестиційні банки, які разом з рейтинговими агентствами клепали їм 161

відповідні рейтинги. Тобто, всі ризики перемістились на ті інвестиційні банки, які страхували. За відсутності інвестиційних проектів інвестори хотіли мати прибутковість на власний капітал не менше 50%, чого можна досягнути лише змішавши власний капітал з позичковим. Чим більше позичкового капіталу ви візьмете під менші відсотки, тим менше потрібно взяти власного. Людська жадібність цих великих інвесторів, які не хотіли інвестувати в 9% чи в 4 -5% на ринку урядового капіталу, спонукала їх до створення нових інструментів. Варто зазначити, що коли змінюється парадигма бачення, вся попередня історія не впливає на хід подій у майбутньому. Тут основну роль відіграє те, чого люди очікують. Для з'ясування цього провелось опитування провідних фінансових менеджерів України про сценарії розвитку подій. За середніми оцінками, падіння в Україні ще триватиме 11 місяців. За його словами Матіаса Хагмана, одного з управлінців Лондонським інвестиційним фондом, єдина стратегія, яка спрацювала - це стратегія слідування тренду. Вона бере зовнішні аспекти ринку і поєднує їх з психологічними явищами. Поки тренд прямує вгору й не немає ознак спадання рівня прибутковості, потрібно продавати. Коли ж тренд стає низхідним, потрібно створювати короткі позиції. Ринок - це живий організм, адже всі наші дії на ринку, спричинені інформацією, яку ми отримуємо в зовнішньому середовищі. Але цей організм має властивість хворіти, тобто спричиняти кризи на фондовому ринку. Це відбувається а рахунок влиття на ринок неправдивої, спотвореної інформації. Вилікувати його можна поставляючи на ринок правдиву інформацію. Використовуючи моделі Міжнародного Валютного Фонду і Світового Банку, найоптимістичнішим сценарієм згідно нашої моделі, падіння ВВП буде на рівні 8 -9%. На його погляд, ситуація в Україні падіння продовжиться, після чого буде плавний вихід з кризи. На жаль, в довгостроковій перспективі криза нас нічому не навчить лише дозволить зробити висновки на короткий проміжок часу. Кризи знову будуть повторюватись. Головне -увійти в наступну кризу набагато мудрішим і мати розроблену стратегію. Як каже китайське прислів'я: поверніть своє обличчя до сонця, і тінь падатиме позаду вас. РОЛЬ КРЕДИТУВАННЯ В ЕКОНОМІЦІ КРАЇНИ Поручник І.І., студентка групи Е 3/2 Наук. керівник – к.е.н., доцент Данік Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет Історія розвитку кредитних відносин у незалежній Україні ще досить коротка. Але складалась вона на базі тих кредитних відносин, які існували в Союзі з його адміністративно-командною системою господарювання. 162

В Україні після розпаду Радянського Союзу кредитні відносини розвивались недостатньо, що негативно вплинуло на розвиток і стан економіки. Кредит - це позичка в грошовій або товарній формі на умовах зворотності, терміновості і платності. Розрізняють два основних типи кредитів - комерційний (фірмовий ) і банківський . Кредити можуть погашатися: водночас; у розстрочку; достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника); з регресією платежів; після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу). Відповідно до Положення НБУ «Про кредитування» банківські кредити за строком користування поділяються на: короткострокові — до одного року; середньострокові — до трьох років; довгострокові — понад три роки. Термін кредиту і нарахування відсотків за користування ним починаються з моменту зарахування коштів на рахунок позичальника. Закінчується цей строк на час повного погашення кредиту та відсотків, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору. Кредит виступає опорою сучасної економіки, невід'ємним елементом економічного розвитку. Його використовують як великі підприємства і об'єднання, так і малі виробничі, сільськогосподарські і торгові структури; як держави, уряду, так і окремі громадяни. Кредит сприяє прискоренню концентрації та централізації капіталу через використання акцій та облігацій, корпоративної форми власності, якій нині належать провідні позиції в системі економічних відносин України. Сьогодні в умовах економічної кризи, що виникла через спотворення супроводжуваного гіперінфляцією суспільного відтворення, кредит починає відігравати значну роль у переорієнтації виробництва на потреби народу — на збільшення випуску товарів народного споживання та обсягу послуг, котрі надаються населенню. Кредитори, що володіють вільними ресурсами, тільки завдяки їх передачі позичальнику, мають можливість отримати від нього додаткові грошові кошти. Кредит, одо надається в грошовій формі, являє собою нові платіжні кошти. Поворотність кредиту - цей принцип виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання позичальником.Платність кредиту - цей принцип виражає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, але і оплати права на їх використання. Економічна суть плати за кредит відбивається в фактичному розподілі додатково отриманої за рахунок його використання прибутку між позичальником і кредитором. Саме банки частіше всього надають позики суб'єктам, які потребують тимчасової фінансової допомоги. За обсягом банківська позика значно більша від позик, що видаються при інших формах кредитування. Державний кредит — сукупність кредитних відносин, у яких, здебільшого, позичальником є держава, а кредиторами — юридичні або фізичні особи. Призначенням державного кредиту є мобілізація державою 163

коштів для фінансування державних видатків, особливо, коли державний бюджет дефіцитний, а також для регулювання економіки. У практиці роботи банків держав із розвинутою ринковою економікою трапляються й інші форми забезпечення кредитів. Наприклад, при наданні кредитів індивідуальним позичальникам як застава приймаються поліси страхування життя, свідоцтво про ощадні вклади, вимоги на виплату заробітної плати, дорогоцінні метали. В залежності від цільового спрямування кредит буває виробничий та споживчий. Переважна частина кредитів використовується у сфері виробництва та реалізації сукупного суспільного продукту і є важливим джерелом формування обігових коштів і основних фондів. Водночас, населення теж одержує значну кредитну допомогу на свої споживчі цілі. Література 1. Гроші та кредит. /М. І. Савчук, А. М. Мороз та інші // Київ-1992

ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ. ФУНКЦІЇ ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖЕРА Кухар В.В., студентка групи Е 3/5 Наук. керівник – к.е.н., доцент Данік Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет Суб'єкти господарювання та кредитні організації здатні ефективно працювати та бути конкурентоспроможними у сучасних ринкових умовах тільки при високому рівні розвитку фінансового менеджменту. Професія фінансового менеджера як спеціаліста з управління фінансами стає все більш популярною та викликає реальний інтерес у керівників фірм та кредитних організацій. Фінансовий менеджмент як самостійна наука сформувався відносно нещодавно. Теорія портфеля, розроблена Г. Марковіцом, та теорія структури капіталу являють собою основу науки і техніки управління фінансами крупних компаній. Прикладна дисципліна фінансовий менеджмент як наука, присвячена методології та техніці управління фінансами крупної компанії, сформувався у рамках сучасної теорії фінансів. В економічно розвинених країнах існує підхід, який обмежує сферу дії фінансового аналізу аналізом ринку капіталів. Згідно з цим підходом, фінансовий менеджер - це спеціаліст по управлінню фінансами крупної компанії, фінансовий аналітик має більш вужчу спеціалізацію, сфера його дії фінансові ринки. Кваліфікаційна характеристика фінансового менеджера пред'являє до нього вимоги в області його теоретичної підготовки та практичних умінь. 164

Кваліфікаційна характеристика складається з двох розділів : «Повинен знати» та «Повинен вміти». Фінансовий менеджер виконує такі функції: планування фінансів, прогнозування, організація, регулювання, стимулювання, координація управління фінансами, контроль, аналіз фінансового стану підприємства. Фінансове планування - планування всіх доходів та напрямків витрат грошових коштів для забезпечення розвитку підприємства; реалізується шляхом складання фінансових планів різного змісту та призначення залежно від задач та об'єктів планування. Прогнозування у фінансовому менеджменті — це розробка на довгострокову перспективу змін фінансового стану об'єкта в цілому та різних його частин. Особливістю прогнозування є альтернативність побудови фінансових показників та параметрів, що визначає варіативність розвитку фінансового стану об'єкта управління на основі виявлених тенденцій. Функція організації полягає в об'єднанні людей, які спільно реалізують фінансову програму на базі певних правил та процедур. Регулювання у фінансовому менеджменті - це вплив на об'єкт управління, за допомогою якого досягається стійкість фінансової системи у разі виникнення відхилень від заданих параметрів. Шляхом стимулювання здійснюється управління розподілом матеріальних і духовних цінностей залежно від кількості та якості затраченої праці. Координація забезпечує єдність відносин об'єкта та суб'єкта управління, апарату управління та окремого робітника Управління фінансами включає управління активами, поточними та основними активами. Контроль - це перевірка організації фінансової роботи, виконання фінансових планів тощо. Функція аналізу фінансового стану полягає у виявленні недоліків та сильних сторін у фінансовій діяльності підприємства. О тж е , д ія л ьн іс т ь ф ін а н с о во г о м е н е д же р а н а с тіл ьк и багатофункціональна, що лише на вивчення теоретичних основ цієї професії витрачаються роки, а щоб стати висококваліфікованим менеджером необхідні довгі роки практики. ФІНАНСОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ Бугайов О.О., студент групи Е 3/5 Наук. керівник – к.е.н., доцент Данік Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет Фінансова система є фундаментальною підвалиною цивілізації. Як і держава, ринок, гроші, власність, релігія вона - ефективне знаряддя 165

здійснення державної політики, спрямованої на забезпечення життєдіяльності суспільства, і насамперед процесів розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту між різними верствами населення, окремими господарськими структурами й територіями; усунення вад ринкових механізмів щодо розміщення ресурсів і забезпечення суспільними благами; заохочення бізнесу, ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці, антициклічне регулювання економіки; підтримання рівня зайнятості; стабілізації економічного стану в державі. Фінансові системи деяких держав можуть відрізнятися за своєю структурою, але у всіх у них є загальна ознака — це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які різняться за методами мобілізації та напрямками використання, однак тісно пов язані між собою, мають прямий і зворотний вплив на соціальні процеси в державі, а також на формування і використання фондів фінансових ресурсів у розрізі окремих линок [6, с.зи]. Основою фінансової системи України є державний бюджет, він є основним джерелом формування і перерозподілу національного багатства країни. Таким чином, на нашу думку, при дослідженні фінансової системи країни, вкрай необхідно розглянути особливості формування доходної частини державного бюджету України. Україна вступає до етапу свого розвитку, який потребуватиме відчутного збільшення абсолютного обсягу бюджетних видатків з метою фінансування цілей реалізації соціальних програм, державного будівництва та соціально-економічного розвитку. Між тим, ця потреба не повинна ототожнюватися з можливістю значного збільшення позичкового фінансування оюджету, особливо - із зовнішніх джерел. провідна роль у фінансовій системі держави належить підсистемі фінансів підприємницьких структур. Тут створюється основна частка валового внутрішнього продукту держави. У підприємницьких структурах зосереджені значні фонди фінансових ресурсів, проте в розрізі окремих підприємств кошти розміщені нерівномірно, тому можливості їх розширення й розвитку неоднакові. Нерівномірність фінансового забезпечення деяких підприємств за рахунок власних ресурсів пов язана як з внутрішніми факторами, так із зовнішніми. Функціонування кожної зі складових фінансової системи держави можливе лише за умов чіткого законодавчого урегулювання їхньої взаємодії та якщо вони доповнюють одна одну. Так, наприклад, при недоліках в організації фінансової діяльності підприємницьких структур, їхньої збитковості зменшуються надходження до бюджетної системи, централізованих позабюджетних фондів, страхових і резервних фондів. Дефіцит бюджету може призвести до зростання інфляції і державного боргу, що негативно позначиться на діяльності всіх учасників фінансового ринку.

166

Література 1. Романенко О.Р. Фінанси/ О. Р. Романенко, С. Я. Огородник, М. С. Зязюн, А. А. Славкова.// Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни. — 2-ге вид., перероб. і доп. / — К.: КНЕУ, 2003. — 387 с.

ДЕРЖАВНИЙ БОРГ І ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ

Бондарець Ю.В., студентка групи Е 3/5 Наук. керівник – к.е.н., доцент Данік Н.В.

Миколаївський державний аграрний університет Державний кредит є структурним компонентом державних фінансів будь-якої країни з розвиненими ринковими відносинами, від його стану залежать найважливіші показники державного бюджету, темпи зростання економіки, місце країни на світовій арені. Доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідками для державних фінансів і грошового обігу країни порівняно з валютними прийомами (наприклад, емісії грошей) балансування доходів і витрат уряду. Це досягається на основі переміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових структур без збільшення сукупного попиту і кількості грошей в обігу. Але варто зазначити, що державний кредит сприяє економічному розвиткові країни, якщо кошти, мобілізовані в бюджет за його допомогою, спрямовуються на фінансування виробничих програм, будівництво нових підприємств, модернізацію і технічну реконструкцію діючих потужностей. Навпаки, економічний розвиток гальмується, якщо кошти, отримані від випуску облігацій державних позик, спрямовуються на погашення і виплату відсотків за попередніми позиками. Державний кредит являє собою доволі специфічну ланку державних фінансів. Це сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади й управління, з одного боку, і фізичними та юридичними особами — з іншого, за яких держава є позичальником, кредитором і гарантом. Державний кредит за своїм економічним змістом невіддільний від державного боргу. Тому для створення надійних засад збереження фінансової стабільності у довгостроковій перспективі та формування умов для координації політики державних запозичень в законодавстві України координації політики державних запозичень в законодавстві України доцільно чітко зафіксувати обмеження обсягів державного боргу України і позичкового фінансування дефіциту бюджету. Державний кредит за своїм економічним змістом невіддільний від державного боргу. Тому для створення надійних засад збереження фінансової стабільності у довгостроковій перспективі та формування умов для 167

координації політики державних запозичень в законодавстві України доцільно чітко зафіксувати обмеження обсягів державного боргу України і позичкового фінансування дефіциту бюджету. Насьогодні необхідно констатувати, що державний борг є органічною складовою фінансових систем переважної більшості країн світу, дієвим інститутом у механізмі макроекономічного регулювання та інструментом реалізації економічної стратегії держави. В Україні за роки її незалежності формування боргу відбувалося значною мірою під впливом потреб оперативного фінансування поточних бюджетних видатків, що зумовило його структуру та обсяги. Упродовж 2009 року сума державного і гарантованого державою боргу України збільшилася в гривневому еквіваленті на 112 млрд 18,014 млн грн (на 59,14%) - до 301 млрд 428,4 млн грн або 37 млрд 749,33 млн дол. Отже, дефіцит державного бюджету, залучення значного обсягу державних запозичень як з внутрішніх так і з зовнішніх джерел обумовили формування державного боргу в умовах перехідної економіки України. Література 1. Вахненко Т. Взаємодія політики державних запозичень і грошовокредитної політики у забезпеченні розвитку фінансової системи України /Т. Вахненко // Банківська справа. - 2008. - № 2. - С. 83-94. 2. Козюк В.В. Державний борг України у перехідній економіці: Монографія. Львів: Світ, 2000. - 202 с. 3. Зражевська Н.В. Зовнішній державний борг у фінансовій системі України: Монографія: - К.: Світ, 2006. -218 с.

168

СЕКЦІЯ: «Фінансово-правові відносини: стан та проблеми» ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ Адамчук Н.С., студентка групи Б4/3 Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний агарний університет Визначення проблем державної служби насамперед пов’язане із становленням нової Української держави, а разом із тим – формуванням самого інституту державної служби. Оскільки основною функцією державної служби є управління, тому від якості її роботи у значній мірі залежить майбутнє нашої держави. Виходячи із положень Конституції України наша держава повинна бути демократичною, правовою, соціальною та підконтрольною народу республікою. Реальним провідником цих ідей в життя повинна бути державна служба. На сьогодні старі методи керівництва відкинуті, однак нові, не дивлячись, що минув значний період від народження держави – не працюють. Саме державні службовці як виконавці завдань держави повинні забезпечити своєму народові дотримання прав і свобод людини та громадянина при цьому не повинні порушувати чинне законодавство та належним чином виконувати свої службові обов’язки. Професійні службовці належать до певної групи населення - осіб найманої праці, зайнятих у сфері управління "виробництвом" управлінських рішень та їх реалізацією в порядку службових завдань. Службовець (і це особливість юридичного статусу) - учасник специфічного правовідношення, оскільки вступає, з одного боку, у трудові правовідносини, пов’язані з особистим професійним становищем, трудовими правами та обов’язками, із самим процесом праці, а з іншого боку - у адміністративно-правові, пов’язані з виконанням вимог служби, управлінських функцій (владовідношення). Як бачимо, службовець - суб’єкт подвійного (парного) правовідношення. Згідно статті 1 Закону України "Про державну службу": Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження". Законодавство передбачає в міру необхідності застосування юридичної відповідальності державних службовців, а саме: дисциплінарної, адміністративної, матеріальної та кримінальної. Протиправне винне невиконання чи неналежне виконання державним службовцем покладених на нього обов'язків (порушення трудової дисципліни), яке не тягне за собою кримінальної відповідальності, прийнято називати посадовою (дисциплінарною) провиною. 169

Дисциплінарна відповідальність — це застосування заходів дисциплінарного впливу в порядку службового підпорядкування за винні порушення правил державної служби, що не підпадають під дію кримінальної відповідальності. Вона визначена на загальних засадах для всіх громадян. Поряд з цим характер професійної діяльності державних службовців передбачає певні особливості регулювання їх відповідальності. Для державних службовців установлено підвищену відповідальність, домірність відповідальності обійманій посаді, санкції, що можуть бути застосовані тільки до них (наприклад: попередження про неповну службову відповідність, затримання присвоєння чергового рангу). Дисциплінарні стягнення можуть накладатися на державного службовця за невиконання або неналежне виконання покладених на нього обов'язків (посадова провина). При цьому необхідно врахувати, що дисциплінарну відповідальність може бути накладено і на тих державних службовців, хто надав інформацію, що спонукала до незаконних дій. Найбільш серйозними посадовими провинами є ті, що призводять до порушення або невиконання законів, указів Президента України, нормативноправових актів Кабінету Міністрів України та рішень судів. Найчастіше посадовими провинами постають порушення порядку реалізації та термінів виконання доручень, встановлення непередбачених законами чи іншими нормативно-правовими актами процедур реалізації прав особи та громадянина, у виконанні норм та доручень не в повному обсязі або перекрученні їх змісту. Видами дисциплінарних стягнень є зауваження, догана, сувора догана, попередження про неповну службову відповідність, звільнення. Дисциплінарну відповідальність треба відрізняти від адміністративної відповідальності. Як правило, державні службовці (посадові особи) є спеціальними суб'єктами адміністративної відповідальності. Підставою для адміністративної відповідальності посадових осіб є порушення загальнообов'язкових правил, передбачених законами України прямої дії, іншими нормативними актами, якщо дотримання цих правил визначено за посадовий обов'язок державного службовця. До державних службовців застосовуються лише два види адміністративних покарань — попередження і штраф, які накладаються суб'єктами функціональної влади (представниками влади, посадовими особами контрольно-наглядових органів). Адміністративна відповідальність застосовується органами або посадовими особами, з якими порушник не пов'язаний відносинами підлеглості по роботі чи по службі (наприклад: суддями, державними інспекторами з охорони праці, інспекторами державної протипожежної служби, головними санітарними лікарями та ін.). Не є суб’єктами адміністративних правопорушень ті працівники державних органів, об’єднань громадян, приватних структур, які виконують суто професійні або технічні обов’язки (службовці функціональні, основний склад). 170

Чинним законодавством також передбачено кримінальну відповідальність посадових осіб за зловживання посадовими повноваженнями, перевищення посадових повноважень, відмову в наданні інформації, присвоєння повноважень посадової особи, незаконну участь у підприємницькій діяльності, одержання хабара, дачу хабара, службовий підлог і халатність. Залежно від характеру цих суспільно небезпечних дій суд призначає різні міри кримінального покарання, у тому числі позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Відповідальність за шкоду (матеріальна відповідальність), заподіяну службовою особою у галузі виконавчо-розпорядчої діяльності, полягає в обов’язковому відшкодуванні збитків державними органами, від імені, за дорученням котрих службова особа вчиняє службові дії. Цей обов’язок державного органу випливає з того, що підбір, професійна підготовка кадрів, наділення службової особи часткою компетенції органу (владне повноваження), функції контролю за її діями, матеріальне стимулювання та ін. Має здійснюватися цим органом, чим і пояснюється обов’язок відповідальності за дії свого представника. Таким чином, в умовах державотворення в Україні, а відповідно й ускладнення завдань та функцій держави, роль і значення державної служби невпинно зростають. Останнім часом законодавчими та виконавчими органами здійснені певні заходи щодо вдосконалення правового регулювання державно-службових відносин та організації державної служби. Прийнято низку законів та законодавчих актів, що регулюють окремі напрямки державно-службової діяльності: про місцеву державну адміністрацію, про Прикордонні війська України, про Прокуратуру України, про Збройні Сили України, про освіту, про міліцію України та ін. Усі вони тією чи іншою мірою стосуються питань організації та проходження державної служби у відповідях державних органах. Закон України «Про державну службу» спрямований на врегулювання суспільних відносин, що охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічна, соціальних умов реалізації громадянами права на державну службу. Література 1. Конституція України. – К., 1996. 2. Кримінальний кодекс України. – К.: Атіка, 2001. – 160 с. 3. Про державну службу. Закон України – 1993. – № 52. (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 11 липня 1995 року, ВВР 1995 р., № 29; від 5 жовтня 1995 р ВВР 1995, № 34; від 22 березня 1996 p., “Голос України" від 6.04.1996 p. // Міжнародні правові акти та законодавство окремих країн про корупцію – К., 1999).

171

ПРОБЛЕМИ ФІНАНСОВО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ КРЕДИТУВАННЯ ОСВІТИ Безугла Н.С., студентка групи Б 4/3 Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет Закон України „Про освіту” у своїй преамбулі характеризує освіту як основу інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави[1]. У період незалежності освіта здобула новий зміст та якісний розвиток. Однак реалії сьогодення вказують, що національна система освіти ще не повною мірою відповідає глобальним економічним і соціальним тенденціям розвитку, вимогам інформаційного суспільства, сучасному стану розвитку вітчизняної економіки та потребує фінансовоправової переорієнтації, включаючи її кредитування. Відповідно до Закону України „Про вищу освіту” одним із принципів, на яких ґрунтується державна політика у сфері освіти, є принцип доступності та конкурсності отримання вищої освіти кожним громадянином України[2]. Одним із шляхів реалізації державної політики у сфері вищої освіти виступає надання цільових та пільгових державних кредитів особам для здобуття вищої освіти. Такі кошти передбачаються залежно від форми власності вузу у відповідних бюджетах (державному, бюджеті АРК, інших місцевих бюджетах) окремим рядком і надаються в порядку, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку надання цільових пільгових кредитів для здобуття вищої освіти” від 16.06.2003 р. № 916[3]. Тенденція останніх років вказує на очевидне зниження фінансування умов зазначеного Порядку, зменшення кількості вищих навчальних закладів, студенти яких можуть розраховувати на отримання вищої освіти за рахунок державного кредитування. Основними проблемами залишаються відсутність спеціалізованого закону, видача кредитів виключно під заставу(квартира, автомобіль), яку більшість молодих людей не може надати, проблема в частині відсутності реального механізму повернення кредитних коштів. З метою подолання цих проблем на розгляді Верховної Ради України перебуває законопроект № 1084 від 30.11.2007 р. „Про кредитування на здобуття вищої освіти”[2]. Законопроектом передбачається запровадження спеціального виду кредиту – освітнього кредиту, а доступність його одержання передбачається забезпечити рядом положень – закріпленням граничного розміру відсотка по кредиту, який затверджується Кабінетом Міністрів України, а також наданням позичальникові відстрочки повернення кредиту до початку активної трудової діяльності та поетапного механізму його погашення. Держава відіграє важливу роль у створенні діючого механізму освітнього кредитування. Так, за рахунок компенсації частини процентної ставки у розмірі облікової ставки НБУ держава зобов’язується зробити кредити на освіту більш 172

доступними і дешевими. Крім того у виняткових випадках держава несе субсидіарну відповідальність перед банком по боргах позичальника. Запропонована у законопроекті схема створена для направлення бюджетних коштів винятково на здешевлення кредиту, а не на його видачу, як це відбувається зараз, що дозволить як мінімум у десять разів збільшити кількість одержувачів державної підтримки. Проект Закону „Про кредитування на здобуття вищої освіти” дозволить створити реальний механізм кредитування освіти; надасть шанс здобути якісну і престижну освіту незабезпеченим категоріям громадян; банкам для роботи зі студентством - в розрізі додаткових гарантій повернення кредитів; ліквідувати корупційні схеми розподілу бюджетних коштів освітнього кредитування. Можливість отримання молодими громадянами України за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти у вищих навчальних закладах за різними формами навчання, незалежно від форм власності навчального закладу, діючого на території України, передбачено статтею 11 Закону України „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”[4]. Умови надання кредитів на освіту не враховують наявність дітей у молодих громадян, які здобувають освіту. Так відповідно до проекту Закону України “Про внесення змін до статті 11 Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” № 0888 від 23.11.2007 р., молоді громадяни, які не мають дітей, сплачують кредит з відсотковою ставкою у розмірі три відсотки річних від суми заборгованості по кредиту. Молоді громадяни, які мають одну дитину, звільняються від сплати відсотків за користування кредитом; молодим громадянам, які мають двох дітей, за рахунок бюджетних коштів, крім того, погашається 25 відсотків суми зобов'язань по кредиту, а молодим громадянам, які мають трьох і більше дітей, - 50 відсотків суми зобов'язань по кредиту. Тому бачимо, що законопроект створює сприятливі умови для здобуття освіти молодими особами, які виховують дітей. Держава, прагнучи підвищувати інтелектуальний рівень своїх громадян, повинна робити тверді кроки у вирішенні проблем фінансово-правового регулювання кредитування освіти, зокрема шляхом прийняття Закону України „Про кредитування на здобуття вищої освіти” та внесенням змін до статті 11 Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”. Література 1. Закон України „Про освіту” // Відомості Верховної Ради УРСР. - - № 34. - Ст. 451. 2. Закон України „Про вищу освіту” // Відомості Верховної Ради України. - 2002.- № 20. - Ст. 134. 3. Проект Закону про кредитування на здобуття вищої освіти № 1084 від 30.11.2007 р. // http://www.rada.gov.ua. 4. Проект Закону про внесення змін до статті 11 Закону України „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” № 0888 від 23.11.2007 р. // http://www.rada.gov.ua. 173

ПОНЯТТЯ ФІНАНСОВО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В ОПОДАТКУВАННІ Бузнік А.О., студентка групи Б4/3 Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет Розв'язання проблеми по з'ясуванню правового статусу фінансовоправової відповідальності має певну історію розробки як в галузі теорії держави і права, так і в галузях адміністративного, та звісно фінансового права. Концептуальні розробки цієї проблеми закладені на фундаменті цілісної та багатогранної теорії податків, запровадженої Д.А. Бекерською, Л.К. Вороновою, П.Т. Гегою, М.П. Кучерявенко, П.С. Пацурківським та їхніми послідовниками. Також враховано результати досліджень різних аспектів сутності фінансово-правової відповідальності в працях М.М. Весельського, О.В. Бакун, В.В. Безугли, P.O. Гаврилюка, С.Т. Кадькаленка, Т.А. Латковської, О.Г. Свєчнікової, А.Г. Пишного, М.О. Перепелиці та деяких інших. 1) Ознаки та поняття фінансово-правової відповідальності платників податків, слід характеризувати через її мету, функції та принципи, які зумовлюють закономірності цього явища, відображаючи всі його аспекти. 2) Останнім часом в юридичній науці постало питання, яке зумовило відсутність єдиної точки зору про існування такого виду юридичної відповідальності як фінансово-правова. Так, деякі автори вважають, що фінансова відповідальність за матеріальним критерієм є різновидом адміністративної відповідальності, оскільки сторони знаходяться в нерівному положенні, однак вона має присутні лише їй специфічні властивості [1]. Інші, навпаки, стверджують, що неприйнятним є само застосування терміну "фінансова відповідальність [2]. 3) Мета фінансово-правової відповідальності платників податків проявляється в загальному та конкретному аспектах. У загальному аспекті мета фінансово-правової відповідальності полягає в захисті інтересів держави в частині планомірного надходження обов'язкових платежів до її централізованих грошових фондів та у формуванні в платників податків податкової сумлінності, щодо необхідності виконання ними податкових зобов'язань у точній відповідності до податкового законодавства. У конкретному аспекті метою фінансово-правової відповідальності платників податків є покарання податковими органами платників податків в кожному конкретному випадку порушення останніми правильності нарахування, повноти та своєчасності сплати податків, зборів та обов'язкових платежів. Проте досягнення мети фінансово-правової відповідальності платників податків, як в загальному, так і в конкретному аспекті можливе лише через розкриття та комплексне втілення в правовому полі принципів та функцій фінансово-правової відповідальності. Фінансово-правова відповідальність ґрунтується на загальних принципах юридичної відповідальності, однак принципи фінансово-правової 174

відповідальності також характеризуються певними особливостями. Так, принцип законності по відношенню до фінансово-правової відповідальності означає передусім застосування податкових санкцій у суворій відповідності до спеціального закону з питань оподаткування, який встановлює порядок нарахування пені та штрафних санкцій. Принцип невідворотності фінансовоправової відповідальності означає, що у випадку скоєння платником податку податкового правопорушення він неминуче повинен зазнати на собі заходів податкової відповідальності. Справедливість покарання означає встановлення його точної міри, адекватної мірі податкового правопорушення. Платник податку згідно чинного законодавства повинен нести фінансово-правову відповідальність тільки за заподіяні виключно ним податкові правопорушення. 4) Принцип юридичної доцільності зводиться до того, що фінансові санкції можуть не застосовуватися, якщо суб'єкт господарювання самостійно виявив порушення (відхилення у своїй діяльності) і заздалегідь повідомив про це уповноважений орган та здійснив усі необхідні дії з тим, щоб локалізувати негативні наслідки. 5) Принцип правової захищеності суб'єктів економічних відносин в тім, що за Конституцією України держава взяла на себе обов'язок підтримувати і гарантувати розвиток ринкових відносин, проголосила рівність усіх форм власності, а також рівні можливості доступу підприємців до матеріальнотехнічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів. Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, не втручаючись у господарську діяльність, а лише здійснюючи контроль у межах та порядку, передбачених нормативно-правовими актами. 6) Однак, ключовим у питанні принципів відповідальності є те, що норми законодавства про відповідальність у сфері оподатковування формуються на базі найважливіших принципів оподатковування, що знайшли чітке законодавче закріплення в Законі України «Про систему оподаткування [3]. 7) Для визначення поняття фінансово-правової відповідальності важливо проаналізувати її функції. Передбачені в теорії держави та права функції юридичної відповідальності, поділяючись на правоохоронні (компенсаційні та каральні) та виховні (загальнопревентивні та спеціальнопревентивні) [4], в повній мірі притаманні фінансово-правовій відповідальності. Адже правоохоронна компенсаційна функція — спрямована на відновлення незаконно порушених прав, на примусове виконання невиконаних обов'язків по сплаті податків, властивих, насамперед майновій відповідальності (відновлення майнового права). Правовостановчі санкції мають абсолютно визначений характер: розмір заподіяної шкоди — несплати податку, може бути точно визначений незалежно від обставин правопорушення. Правоохоронна каральна дія спрямована на покарання державою правопорушника і попередження нових податкових правопорушень. Каральні санкції мають відносно визначений характер, установлюють вищу або нижчу межі покарання (стягнення): його призначення залежить від обставин правопорушення, ступеня провини, 175

характеристики особистості й інших обставин. Виховна загальнопривентивна — направлена на виховання платників податків в дусі поваги до податкових законів, механізму адміністрування податків, а спеціально-превентивна направлена на виховання правопорушника — окремого платника податків. Крім загальних функцій, які притаманні також фінансово-правовій відповідальності виділяють і спеціальні функції. Відтак — це спрямовані дії норм фінансово-правової відповідальності в середині інституту податкового права, як елемента системи фінансового права, що впливає на досягнення визначеного результату. Іншими словами спеціальна функція фінансовоправової відповідальності платників податків — це та роль, яку виконує інститут відповідальності в оподатковуванні, як у правовому, так і в економічному аспекті. Адже сутність оподатковування і податків, зокрема, визначається і залежить від тих функцій, які виконують той або інший податок і система, у цілому, та фінансово-правова відповідальність, як тісний зв'язок між ними [5]. 8) Регулююча функція податків також переплітається з фінансовоправовою відповідальністю, та полягає у застосуванні фінансово-економічних методів впливу держави на інтереси людей, підприємців з метою напрямку їхньої діяльності в потрібному, вигідному суспільству. Усередині цього фінансово-економічного методу виділяється функція податкового регулювання, як складний механізм, що враховує не тільки податковий тиск, але і перспективи того або іншого виду діяльності, рівні прибутковості і т.д. Податкове законодавство з питань відповідальності при податкообкладанні, зорієнтоване на сучасні вимоги по посиленню контролю за повним та своєчасним урахуванням платників і надходженням податків та інших обов'язкових платежів у бюджет. В цьому на нашу думку проявляється співвідношення фінансово-правової відповідальності з контрольною функцією оподаткування, яка виражається у використанні різних методів податкового права для виявлення тенденцій зміни в процесі оподатковування. Ця функція реалізується в ході оподатковування через регламентацію діяльності підлеглих суб'єктів. При здійсненні контрольної функції виявляються і припиняються податкові правопорушення. 9) Враховуючи специфіку податкових правовідносин вбачається доцільним включення в діюче законодавство попереджувально-відновної функції фінансово-правової відповідальності з метою створення умов для зміцнення поваги до податкових законів. Цьому буде сприяти також законодавче закріплення принципу невідворотності покарання за податкові правопорушення. Література 1. Сорокин В.Д. Административно-процессуальное право. — М.: Юрид. Лит-ра.,

2004. — С. 49 2. Юстус О.І. Фінансово-правова відповідальність платників податків — організацій. Автореф. дис. ... канд.. юрид. Наук. — Саратов., 2008. — С. 18 176

3. Про систему оподатковування: Закон України від 25 червня 1991 р. // ВВРУ. —

1991. — № 39. — Ст. 510. 4. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник.- Харьков: Консум; Ун-т внутр. Дел., 2007. — С. 471. 5. Финансовое право. Учебник / Отв. ред. И.Н. Пахомов. — Х.: Одисей, 2008. — С. 138.

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ БЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН Новак Є.А., студентка групи Б4/3 Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л. С.

Миколаївський державний аграрний університет З метою ефективного управління бюджетними коштами, забезпечення законності і недопущення бюджетних правопорушень і злочинів держава організовує контроль за формуванням, розглядом, затвердженням та виконанням бюджетів, що складають бюджетну систему України. У фінансовому праві визначається, що контроль у бюджетному процесі, тобто бюджетний контроль – це вид державного фінансового контролю, що здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу. Вперше в Україні нормативно-правове забезпечення бюджетного контролю введене нормами Бюджетного кодексу України (далі – БК). Проте норми БК не у повному обсязі враховують особливості контрольної діяльності органів державної влади і органів державного фінансового контролю у бюджетному процесі, іноді дублюється і не розкривається сутність і механізм бюджетного контролю. Для встановлення правових підстав здійснення бюджетного контролю прикінцевими положеннями БК пропонується прийняти Закон України «Про державний контроль за дотриманням бюджетного законодавства та про відповідальність за бюджетні правопорушення» (далі – Закон про бюджетний контроль), проект якого тривалий час знаходиться в доопрацюванні [1]. У розробці також тривалий час знаходиться низка інших проектів законів про фінансовий та бюджетний контроль, серед яких проект закону, що визначає необхідність створення спеціалізованих органів бюджетного контролю [2]. Бюджетний устрій України має особливості, що в повному обсязі ще не досліджені в працях вітчизняних юристів. В умовах дестабілізації фінансової системи і бюджетного процесу проблеми організаційно-правового забезпечення бюджетного контролю набувають вкрай актуального значення. У науці фінансового права розглядається концепція державного фінансового контролю, що базується на понятті системності і складається з методологічних, організаційних, нормативно-правових, матеріально-технічних та науковоінформаційних основ. 177

У бюджетному процесі участь законодавчої та виконавчої влади має суттєвий вплив на його організацію. Враховуючи склад учасників бюджетного процесу і його завдання, а також існуючі пропозиції науковців, вважаємо, що є доцільним розглядати систему контролюючих суб’єктів як суб’єктів загальної і спеціальної компетенції. Контроль у бюджетному процесі можливо розглядати, з одного боку, як функцію управління органів законодавчої та виконавчої влади, місцевих органів державної влади (загальний бюджетний контроль), а з іншого боку, – як діяльність державних органів фінансового контролю (спеціалізований бюджетний контроль), що і надасть можливість конкретизувати правовий статус та повноваження контролюючих суб’єктів. Нормативно-правова база бюджетного контролю містить правові норми, що визначають методологію та організацію бюджетного контролю, забезпечують діяльність контролюючих суб’єктів і мають переважне значення у забезпеченні результативності бюджетного контролю [3]. Склад бюджетного законодавства встановлюється ст. 4 БК . У сучасних умовах в Україні діє широке коло нормативно-правових актів, що визначають окремі питання контролю бюджетного процесу. Проте, їх роз’єднаність, а іноді і суперечність, невідповідність вимогам часу, умовам бюджетної діяльності не наближують, а віддаляють від формування правової концепції державного бюджетного контролю. Так, загальна кількість нормативних актів, що визначають окремі положення контрольної діяльності держави у фінансової сфері, що були прийняті тільки протягом 1992-2005 років – 611 (станом на 1 червня 2005 року). Проте кількість нормативно-правових актів не свідчить про задовільний стан організації та ефективності контролю. У 2006 році факти використання коштів Державного бюджету України з порушенням бюджетного законодавства України, які були виявлені Рахунковою палатою склали загальну суму майже 505,3 млн. гривень. У юридичній літературі висловлювалися обґрунтовані пропозиції щодо закріплення в Конституції інститутів бюджетно-податкового контролю, норм, що регулюють бюджетний устрій і бюджетний процес. Конституція України містить основні засади бюджетної політики та контрольні повноваження державних органів влади, державних утворень у бюджетному процесі. Конституція не може і не повинна детально регулювати всі напрямки контрольної діяльності держави, але закріплення у Конституції України загальних основ бюджетного контролю як напрямку державного фінансового контролю, вважаємо доцільним. Встановлення в окремій статі Конституції України загальних положень бюджетного контролю надало б можливості враховувати вимоги бюджетної політики держави шляхом узгодженості інших нормативних актів, що визначають контрольні повноваження суб’єктів, у тому числі, і в бюджетному процесі. Проте при всій значущості конституційних норм, контрольна діяльність у бюджетному процесі регулюється шляхом розвитку конституційних засад у спеціальному законодавстві. Відповідно до БК України на всіх стадіях бюджетного процесу здійснюється фінансовий контроль і аудит та оцінка ефективності використання 178

бюджетних коштів (п. 2 ст. 19 БК). Важливість цієї статті для організації контролю є подвійною: по-перше, стаття встановлює, що контроль за дотриманням бюджетного законодавства є не просто одним з елементів або етапів бюджетного процесу. Контроль повинен здійснюватися безперервно протягом усього бюджетного циклу, на кожному з його етапів. По-друге, у ст. 19 наголошується, що невід’ємною складовою бюджетного процесу є не лише контроль за дотриманням бюджетного законодавства, а й контроль та оцінка ефективності використання бюджетних коштів. Основні положення БК щодо питань державного фінансового контролю викладені у ст. 26 «Аудит і фінансовий контроль», яка визначає: завдання фінансового контролю на всіх стадіях бюджетного процесу та його функції (п. 1); завдання керівника бюджетної установи відповідно до організації внутрішнього фінансового контролю (п. 2); відповідальність розпорядників бюджетних коштів за стан внутрішнього фінансового контролю (п. 3); основні засади зовнішнього контролю та аудиту фінансової та господарської діяльності бюджетних установ з боку Рахункової палати в частині контролю за використанням коштів Державного бюджету України та Головного контрольноревізійного управління України відповідно до його повноважень, визначених законом (далі – ГоловКРУ) (п. 4). Правове забезпечення організаційних засад бюджетного контролю потребує наступного: визначення сутності бюджетного контролю і механізму організації його видів: зовнішнього та внутрішнього (ст. 26 БК); визначення суб’єктів загального і спеціалізованого бюджетного контролю та розмежування їх повноважень (ст. 109-115 БК); визначення методів бюджетного контролю; виправлення контрольних повноважень місцевих органів державної влади у бюджетному процесі; змінення статей, які встановлюють відповідальність за порушення бюджетного законодавства, зокрема право застосування фінансових санкцій для всіх контролюючих суб’єктів (ст. 117 БК). Викладене вище свідчить про необхідність розробки пропозицій щодо перегляду державного фінансового контролю в бюджетному процесі, підготовки концепції бюджетного контролю, внесення змін у Конституцію України і прийняття закону про бюджетний контроль. Спеціальний закон про бюджетний контроль повинен визначати організаційно-правові засади бюджетного контролю, повноваження контролюючих суб’єктів і відповідальність за бюджетні правопорушення. У той же час потрібно переробити існуючі нормативно-правові акти, в яких визначаються окремі положення державного контролю в бюджетному процесі. Доцільно повністю переробити ст. 26 БК України «Аудит та фінансовий контроль», внести зміни у ст. 109-115 БК України з метою усунення дублювання і удосконалення повноважень контролюючих суб’єктів у бюджетному процесі. Запропоновані зміни у законодавстві усунуть неузгодженості в нормативно-правових актах щодо контролю в бюджетному процесі й створять умови для попередження і недопущення фінансових 179

зловживань у бюджетному процесі. В подальшому необхідно зробити відповідний механізм реалізації нормативно-правої бази бюджетного контролю. Література 1. Про державний фінансовий контроль: Проект Закону України № 1131-2 від 9 грудня 2003 року // [Електронний ресурс http //www.rada.kiev.ua]. 2. Про систему державного фінансового контролю в Україні: Проект Закону України № 1131 від 3 черня 2002 року // [Електронний ресурс http //www.rada.kiev.ua]. 3. Головань М. М. Державний фінансовий контроль і його реформування / М. М. Головань // Фінанси України. – 2006. – № 9 – С. 27-34.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ПРАВОПОРУШЕННЯ В ГАЛУЗІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Азаровська Ю.В., студентка групи Б 4/3 Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет Під господарською діяльністю визнається будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, речовій або нематеріальній формах, якщо безпосередня участь такої особи в організації даної діяльність є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю розуміють зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через агента, довірену або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи. Закон від 7 лютого 1991 року „Про підприємництво» проголошує, поряд з іншими принципами, свободу підприємницької діяльністі. Проте ця свобода не може бути безмежною, передусім на користь самим підприємцям і повинна — відповідно до Конституції України — не приносити шкоди інтересам інших громадян, суспільству в цілому та державі. Підприємці мають також організовувати свою діяльність таким способом, щоб не порушувати законних прав і інтересів своїх партнерів. Якби ці положення дотримувалися всіма учасниками підприємницької діяльністі, то інститут юридичної відповідальності виконував би роль потенційного важеля. Та реальність у цьому аспекті виявилася зовсім іншою. Позбавившись тоталітарного режиму та командної економіки, значна кількість громадян, причетних до державного та приватного сектору економіки, м’яко кажучи, недостатньо свідомо поставилася до свого конституційного та законодавчого обов’язку дотримуватися взятих на себе громадських зобов’язань не допускати злочинів та інших правопорушень, своєчасно та в повному обсязі сплачувати податки, компенсувати спричинені збитки тощо. Потреба в легалізації кримінальної господарської діяльності змусила організовані злочинні угруповання йти на встановлення більш тісних контактів з чиновницьким апаратом. Основною метою тиску на владні структури стали: 180

вимагання різноманітних пільг, що надавали можливості отримувати більші прибутки, ухилятися від оподаткування і кримінальної відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності. Усе це робить проблему впливу відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності з попередження цієї злочинності надзвичайно актуальним. Як свідчать статистичні дані, в Україні кількість злочинів економічної спрямованості взагалі та злочинів у сфері господарської діяльності зокрема неухильно щороку зростає. Так, якщо у 2007 р. було зареєстровано 8253 злочини у сфері господарської діяльності, то у 2008 р. – 9590. Темп приросту склав 21,1 %. Переважна частка цих злочинів вчинена в бюджетній сфері, агропромисловому та паливно-енергетичному комплексі, сферах приватизації, банківської та зовнішньоекономічної діяльності, високих технологій та інтелектуальної власності . У цілому в 2007 р. було викрито 43 203 злочини економічної спрямованості, а у 2008 р. – 44 171. Вказані злочини вчинили більш ніж 20 тис. осіб. Приблизно такі ж показники формуються й в поточному 2009 році. Конкретизуючи й доповнюючи норми цивільного права, адміністративноправові акти визначають статус суб’єктів підприємництва, їхні права та обов’язки, механізм регулювання цих прав й обов’язків органами управління (у тому числі з питань захисту прав суб’єктів власності). Зокрема, статтях 12 та 13 Закону України „Про підприємництво» визначають умови здійснення господарської діяльністі, взаємодії підприємців і держави та гарантії захисту їхніх майнових та інших прав з боку держави. Норми адміністративного права, визначаючи сферу свободи соціального індивіда в інтересах суспільства, одночасно створюють і відповідний режим щодо захисту його прав. У межах цього режиму слід розглядати положення глави 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення , в якій закріплено та визначено порядок реалізації права фізичних і юридичних осіб на оскарження й опротестування постанов, рішень адміністративних органів та їхніх посадових осіб, порядок перегляду справ, наслідки скасування постанов тощо.. Загалом, усі законодавчі норми, що приписують, визначають порядок проведення підприємницької чи господарської діяльністі несуть елемент юридичної відповідальності особи правопорушника. Держава та інші суб’єкти господарювання зацікавлені у встановленні чіткого правопорядку та у високій правовій дисципліні. Існування більшості з чинних нині 36 законів, статей VII розділу Кримінального кодексу України було неможливе за часів командноадміністративної економіки. Вони передбачають, зокрема, такі склади злочинів: порушення правил зайняття господарською та банківською діяльністтю стаття 202, зайняття забороненими видами господарської діяльністі стаття 203, фіктивне банкрутство стаття 218, незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків стаття 208 тощо. Особливістю юридичної відповідальності за порушення порядку проведення господарської діяльності та за здійснення заборонених видів господарської діяльності є те, що в разі невиконання своїх обов’язків, 181

суб’єктами правопорушень може бути визнано й державні органи, їхні посадові особи, які відповідають за ефективність порядку створення, реєстрації та організації діяльності приватних чи державних підприємств. За офіційним визнанням, держава в перші роки побудови ринкової економіки занадто довірливо поставилася до використання громадянами конституційного права на власність та приватну господарську діяльность. Значну шкоду розвитку ринкової економіки завдали прогалини та інші недоліки національного законодавства. Так, стаття 7 Закону України „Про власність» передбачає, що власник не відповідає за зобов’язаннями створеної ним юридичної особи, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Це положення не викликає особливих зауважень стосовно державних підприємств, що, як відомо, ще посідають істотне місце серед інших організаційно-правових форм юридичних осіб. Інша справа — юридичні особи, створені фізичними особами у вигляді приватних і сімейних підприємств. Дане положення дозволяє їхнім власникам укладати зобов’язання від імені юридичної особи, а отримані майнові вигоди використовувати в особистих цілях. Задоволення ж вимог кредиторів вкрай ускладнено через відсутність відповідних коштів на рахунках приватних чи сімейних підприємств. Унаслідок цього виникає необхідність законодавчого встановлення відповідальності власників приватних і сімейних підприємств за борги створених ними юридичних осіб. Для наведення порядку держава повинна одночасно посилити правовий контроль як за учасниками господарських зобов’язань, так і за діяльністю контролюючих органів, а також активніше застосовувати заходи адміністративного, цивільно-правового і дисциплінарного впливу та активізувати дії щодо виховання правової свідомості населення. Висновки та пропозиції щодо поліпшення кримінально-правової охорони ізапобігання злочинам у сфері господарської діяльності: 1. Зусилля правоохоронних органів мають бути спрямовані на виявлення і цілеспрямовану протидію найбільш небезпечним формам злочинності у сфері господарської діяльності. 2. Діяльність із запобігання злочинним проявам у сфері господарської діяльності в сучасних умовах доцільно зосередити на вдосконаленні та застосуванні регуляторного законодавства та повному відшкодуванні заподіяних збитків. З урахуванням обмежених можливостей заходів кримінально-правового характеру та побічних негативних наслідків притягнення осіб до кримінальної відповідальності норми кримінального права повинні використовуватися у процесі охорони цих відносин лише як винятковий захід. 3. З метою забезпечення ефективної протидії злочинам у сфері господарської діяльності кримінально-правовими заходами необхідно привести відповідні положення кримінального законодавства у відповідність з приписами цивільного, господарського, фінансового та адміністративного законодавства. 4. Нагальною є потреба активізувати наукові дослідження проблем відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності та запобігання їм, 182

спрямувати ці дослідження на пошук шляхів вдосконалення чинного законодавства про кримінальну відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності, посилення уваги до виявлення колізійних питань, що виникають при застосуванні кримінально-правових норм і норм інших галузей права. Література 1. Конституція України від 28 червня 1996 р. 2. Кодексу України про адміністративні правопорушення – редакція від 02.02.2009 3. „Господарський кодекс України”, Київ: „Кондор”, 2003 р. 4. В.І. Лебеденко, Р.О. Коніжай, „господарське законодавство”, навчальний посібник для дистанційного навчання, Київ: „Університет Україна”,2008р 5. В.С. Щербина „Господарське право”, Київ: „Юрінком-Інтер”, 2008 р.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ВИЗНАННЯ ДОХОДІВ ПІДПРИЄМСТВ НА ЗАКОНОДАВЧОМУ РІВНІ Алєксєєнко Н.М., студентка групи Б 5/2 Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет Однією з найважливіших проблем функціонування сільськогосподарських підприємств України в ринкових умовах є прийняття ефективних управлінських рішень для яких необхідна достовірна інформація про результати діяльності, яка сформована з урахуванням специфіки господарювання підприємств та їх організаційної структури. Насамперед це стосується об'єктивної інформації щодо витрат та доходів, як визначальних складових фінансових результатів. Наявність невирішених проблемних питань, протиріч методологічного характеру, пов’язаних з організацією та методикою формування й відображення доходів у системі бухгалтерського обліку, зумовили необхідність розробки науково обґрунтованих рекомендацій з вирішення цих питань, враховуючи напрацювання вітчизняних і зарубіжних вчених. Провідні фахівці, які займаються практичними аспектами визначення доходів, зокрема Бутинець Ф.Ф., Голов С.Ф., Пархоменко В.М., Швець В.М. акцентують увагу на розв'язанні окремих проблем визнання доходів, дослідженні чинників їх впливу на фінансовий результат, достовірності показників фінансової та податкової звітності. Достовірність формування та облік доходів є основою принципів і правил бухгалтерського обліку, обов'язкове дотримання яких вимагає законодавча база. Методологічні засади формування, використання та обліку доходів регулюються наступними нормативно-законодавчими актами: П(С)БО 15 183

«Дохід», Господарським кодексом України, Законом України «Про податок на додану вартість», Законом України «Про фіксований сільськогосподарський податок», Законом України «Про державну підтримку сільського господарства України», Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій та інструкцією про його застосування, а також іншими нормативними документами. На основі дослідження відомих вітчизняних наукових підходів до визначення і відображення у фінансовій звітності доходів, а також економічних, законодавчих і нормативних інформаційних джерел нами узагальнено і систематизовано концептуальні основи, якісні характеристики, принципи, обмеження, припущення визнання доходів. Насамперед досліджено концептуальні засади щодо визнання доходів, вимоги міжнародних стандартів фінансової звітності, та визначено ступінь відповідності національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку зазначеним вимогам. Одним з аспектів проблеми організації обліку доходів та їх визнання є їх класифікація. Визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку згідно з вимогами положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» за такими групами: а) дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); б) інші операційні доходи; в) фінансові доходи; г) інші доходи; д) надзвичайні доходи. Необхідно наголосити, що в П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати» вказані дещо інші групи доходів. Це означає, що встановлена П(С)БО 15 «Дохід» і П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати» класифікація доходів за групами не збігається. В подальшому доходи відображаються в обліку та звітності згідно з принципом нарахування й відповідності доходів та витрат. Суть його полягає у тому, що доходи і витрати відображаються у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності у момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів. При дослідженні впливу методів облікової політики, облікових оцінок на доходи доведено, що облікова політика сформована адміністрацією підприємства, відкриває можливості для обрання методологічних прийомів, що може радикально змінити фінансовий стан підприємства. Вибір методу амортизації, методу оцінки вибуття запасів, нарахування резерву сумнівних боргів змінює доходи підприємства, а, отже, і фінансовий стан, що відображений в балансі чи у звіті про фінансові результати. Обґрунтовано, що правильне і достовірне визнання доходів в системі бухгалтерського обліку забезпечується через використання загальноприйнятих принципів визнання доходів і їх розподілу за звітними періодами. Література 1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід»: наказ Міністерства фінансів України від 29.11.1999 р., № 290. 2. Муляр В.П. Облік доходів у суб’єктів господарювання в сучасних умовах / В.П. Муляр // Аграрний вісник Причорномор’я, 2009. – №49. – С. 39-44. 184

3. Сухорукова Т. Облік доходів та витрат на підприємствах відповідно до національних стандартів / Т. Сухорукова // Економіка, фінанси, право. – 2005. - №9.-С. 19-21.

НЕПРАВОМІРНЕ ЗБИРАННЯ, РОЗГОЛОШЕННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ВІДОМОСТЕЙ, ЩО Є КОМЕРЦІЙНОЮ ТАЄМНИЦЕЮ Амбросійчук Д.М., студент групи Б4/4 Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет В умовах існуючої конкуренції між суб'єктами господарювання інформація стає цінним об'єктом, оскільки володіння інформацією в ринковій економіці необхідне для конкурентоспроможної господарської діяльності. Проведення економічної реформи в Україні і розвиток підприємництва призвели до значного збільшення обсягів комерційної таємниці суб'єктів господарювання. Саме розвиток підприємництва і конкурентних відносин викликають необхідність правового захисту інформації, розголошення якої може завдати збитків суб'єктам господарювання. Господарський кодекс та Цивільний кодекс України містять низку законодавчих положень, які мають бути розвинуті в законодавстві. Проте чинне законодавство не передбачає спеціальних засобів захисту комерційної таємниці, не визначає конкретного механізму реалізації прав володарів комерційної таємниці. Недоліки створюють труднощі та проблеми для суб’єктів господарювання, що володіють комерційною таємницею, обмежують можливості реалізації та захисту їх права на таку інформацію. Нерозвиненість законодавства стає серйозним стримуючим фактором для розвитку господарської діяльності. Таким чином, зараз існує потреба в удосконаленні чинного законодавства про комерційну таємницю, захист права суб'єктів господарювання на комерційну таємницю та у приведенні його у відповідність з поточними та перспективними вимогами ринкового середовища. Доцільність аналізу питань правового захисту комерційної таємниці підвищується й у зв'язку з перспективами вступу України у Всесвітню торговельну організацію, що висуває вимогу щодо виконання Угоди про комерційне використання інтелектуальної власності TRIPS, зокрема, стосовно комерційної таємниці [1]. Особливим проявом недобросовісної конкуренції є неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці. Відповідно до ст. 505 ЦК комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого 185

характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Згідно з ч. 2 ст. 162 ГК строк правової охорони комерційної таємниці обмежується часом дії сукупності зазначених раніше умов [2]. Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю [3]. Збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, визначеному цивільним законодавством України. До того ж у ст. 164-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення містяться ознаки правопорушень, пов’язаних з недобросовісною конкуренцією, за вчинення яких можуть бути притягнуті вповноважені посадові особи, у тому числі суб’єктів господарювання [4]. Схилянням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання. Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ст. 330, є вчинення його: 1) з корисливих мотивів; 2) повторно; 3) за попередньою змовою групою осіб; 4) спричинення в результаті його вчинення тяжких наслідків для інтересів держави. Як свідчить практика підприємницької діяльності, інформація, котра значною мірою цікавить конкурентів, партнерів, банки, кримінальні структури, що є комерційною таємницею для конкурентів даної фірми та кримінальних структур, можна одержати як законним, так і незаконним способами. Законний, легальний спосіб збору інформації полягає в одержанні її з відкритих джерел користування: засобів масової інформації (статей про фірму), рекламних проспектів фірми, з виставок, прес-конференцій, шляхом направлення офіційних запитів, тощо. Незаконний спосіб одержання інформації про фірму полягає в одержанні з порушенням вимог чинного законодавства інформації, яка не призначена для відкритого користування зовнішніми користувачами, без згоди керівництва фірми, що може призвести до прямих економічних втрат або до упущеної вигоди. Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю (умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи Іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб’єкту господарської діяльності), — караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років [5]. В Україні не створено спеціального законодавства з приводу питань комерційної таємниці; існує лише підзаконний акт (окрім загального законодавства про інформацію) - Постанова Кабінету Міністрів України від 186

9.08.1993 р "Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці"[6]. Закон України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р. забезпечує правовий захист інформації, у тому числі І конфіденційної, яка є відомостями, що ними володіють, користуються або розпоряджаються окремі юридичні чи фізичні особи і які можуть поширюватися лише з дозволу цих осіб [7]. За Законом України "Про державну податкову службу в Україні" від 4 грудня 1990 р. в редакції від 24 грудня 1993 р., працівникам податкових адміністрацій надане право знайомитися з фінансово-господарською діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності і отримувати про цю діяльність необхідну інформацію. Разом з тим на них покладено обов'язок зберігати комерційну та службову таємницю [8]. Аналіз певних джерел інформації правозастосування норм про відповідальність за недобросовісну конкуренцію у формі порушення прав на комерційну таємницю дає негативні результати. Нажаль, відсутність відповідної правозастосовчої практики Антимонопольним комітетом України у відкритому доступі не дозволяє це зробити. З річних звітів АМК України, розміщених на Інтернет-сторінці органу [9], можна встановити, що кількість справ про недобросовісну конкуренцію, розглянутих АМК України, щороку збільшується. Проте, яку частку в цій кількості становлять справи, пов’язані із порушенням прав на комерційну таємницю як формою недобросовісної конкуренції, залишається невідомим. Підсумовуючи викладене, можна зауважити наступне. Запропонований аналіз матеріально- та процесуальноправових засад юридичної відповідальності за недобросовісну конкуренцію у формі порушення прав на комерційну таємницю виявив існування численних проблем у боротьбі з антиконкурентними порушеннями такого виду в Україні. Існуючі нині недоліки формально-юридичного, організаційно-правового та іншого характеру у сфері захисту від недобросовісної конкуренції перешкоджають реалізації функції комерційної таємниці як засобу забезпечення переваг на конкурентному ринку. Література 1. Сляднєва Г.О. Право суб'єкта господарювання на комерційну таємницю та його захист [електронний ресурс] / Сляднєва Г.О. // Інститут економіко-правових досліджень. Донецьк, 2005. – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/130545.html 2. Мачуський В.В., Постульга В.Є. Господарське законодавство [електронний ресурс] / Мачуський В.В., Постульга В.Є. // Навч. посіб. -К.: КНЕУ, 2004. — 275 с. – Режим доступу: http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,99999999/catid,111/id,2426/ 3. Коваль В. Розголошення, схилення до розголошення, неправомірне збирання та використання комерційної таємниці як форми недобросовісної конкуренції // Підприємництво, господарство та право. — 2002. — № 8. — С. 24. 4. Безух О. Захист від недобросовісної конкуренції як інститут конкурентного права // Підприємництво, господарство та право. — 2001. — № 7. — С. 34—35. 5. Постатейний коментар до Кримінального кодексу України [електронний ресурс] // Економіко-правова бібліотека. – Режим доступу: http://www.vuzlib.net/beta3/html/1/9136/9389/ 6. Постанова КМ № 611 від 9 серпня 1993 р. «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» [електронний ресурс]. – Режим доступу: 187

http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=611-93-%EF&pass=4/ UMfPEGznhhFmv.Zi lzK/0YHdloksFggkRbI1c. 7. Закон України "Про інформацію" від 2.10.1992 р. // Закони України. - Т.4.- К., 1996. 8. Законом України "Про державну податкову службу в Україні" від 4 грудня 1990 р. [електронний ресурс] http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=509-12 9. Інтернет-сторінка Антимонопольного комітету України [електронний ресурс]. – Режим доступу: www.amc.gov.ua

ФОРМИ І МЕТОДИ БОРОТЬБИ ДЕРЖАВНИХ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІЗАЦІЙ З ЕКОНОМІЧНОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ ТА ПРАВОПОРУШЕННЯМИ Ангелової О. С., студентки групи Б 4/4 Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет Кожна третя компанія у світі заявила, що стала жертвою економічних злочинів за останні 12 місяців. При цьому міжнародна бізнес-спільнота і так відчуває на собі сильний тиск світової кризи. 43% компаній у світі, що потерпіли від злочинних дій, відзначили збільшення кількості випадків шахрайства за зазначений період, відзначається в п'ятому «Всесвітньому огляді динаміки економічних злочинів» (Global Economic Crime Survey), яке провела фірма PricewaterhouseСoopers (PwС) за участі бізнес-школи INSEAD. В рамках огляду було опитано 3037 респондентів з 54 країн світу, в тому числі 65 представників бізнесу з України. Більше 60% з них – топ-менеджери міжнародних компаній. Результати огляду виявили, що 45% підприємств в Україні зіткнулися з тими або іншими формами економічних злочинів протягом останніх 12 місяців. В ході опитування з'ясувалося, що 40% респондентів з України не проводять або не чули про проведення розслідувань для виявлення шахрайських операцій на своїх підприємствах, а 24% економічних злочинів було виявлено випадково, без підконтрольних керівництву методів. Топ-менеджери українських компаній назвали корупцію та загрозу звільнення в період кризи основними факторами, що сприяють росту економічної злочинності. Хабарництво та розкрадання майна, зазначені у відповідях 59% респондентів, що зіткнулися з шахрайством, є найпоширенішими економічними злочинами. Хабарництво також є найбільш значущим видом економічної злочинності (36% українських респондентів). До інших економічних злочинів, зазначених у відповідях учасників опитування, відносяться незаконне запозичення, маніпуляції з фінансовою звітністю, податкове шахрайство та інші. Серед найменш розповсюджених в Україні видів шахрайства - незаконна торгівля інсайдерською інформацією (7%) і цінові змови (7%). 188

Глобальний економічний спад значно вплинув на українські компанії: 35% опитаних підтверджують збільшення матеріальних збитків від шахрайства протягом останніх 12 місяців, а 48% опитаних вказують на зростання кількості випадків шахрайства. Для 55% українських компаній, що виявили факти шахрайства, втрати від них склали понад 100 000 доларів США. Крім прямих фінансових збитків, компанії також зазнають істотних нефінансових втрат у зв'язку з шахрайством. Такі збитки проявляються в погіршенні робочого клімату,що відзначили 35% українських респондентів, які стали жертвами економічної злочинності; погіршенні відносин компаній з регулюючими органами (35%) і діловими партнерами (28%). Результати опитування свідчать, що економічна злочинність завдає невеликої шкоди репутації та брендам компаній. Більше того, нинішній економічний клімат вплинув і на оцінку ризиків шахрайства: українські компанії оцінюють їх на 51% вище, ніж респонденти всесвітнього огляду, і очікують збільшення ризиків корупції та хабарництва (50% опитаних), розкрадання майна (30%) і порушення ІТ-безпеки (25%). У той же час українські топ-менеджери очікують зниження кількості шахрайських заяв на одержання кредитів і випадків маніпуляцій із фінансовою звітністю. Дослідження показало, що 55% усіх економічних злочинів в Україні виявляють завдяки корпоративним контролям. За останній рік 48% опитаних українських компаній впровадили додаткові процедури перевірки ідентифікаційної інформації клієнтів і постачальників, зміцнили службу внутрішнього аудиту (46%), зробили акцент на дотримання професійної етики (37%), впровадили додаткові процедури, пов'язані з набором і звільненням співробітників (34%), а також переглянули політики в сфері протидії шахрайству (31%). 72% опитаних українських підприємств вважають зовнішні джерела ризиків головною погрозою для компанії, у той час як 53% респондентів глобального опитування фокусуються на внутрішніх джерелах. Основними джерелами зовнішнього шахрайства в Україні були визнані клієнти (33% опитаних), агенти та посередники (19%) і постачальники (14%). Основним джерелом внутрішніх ризиків українські респонденти вважають дії менеджменту середньої ланки (88%). Українські компанії гостро відчувають вплив кризи на рівень економічної злочинності. Дослідження динаміки економічних злочинів, проведене нами в Україні вперше, продемонструвало, що українські компанії ще не виробили цілісного розуміння причин і джерел виникнення економічних злочинів. На даному етапі українські компанії можуть отримати максимальну користь від міжнародного досвіду боротьби з економічною злочинністю. Державна служба боротьби з економічною злочинністю - (ДСБЕЗ) складова частина крим. міліції системи Міністерства внутрішніх справ України. Організована відповідно до пост. КМ України «Про утворення Державної служби боротьби з економічною злочинністю» від 5.VII 1993. Цією ж постановою затв. Положення «Про Державну службу боротьби з економічною 189

злочинністю». Відповідно до нього ДСБЕЗ має трирівневу структуру: а) на рівні МВС України — Головного управління державної служби боротьби з економічною злочинністю, яке здійснює загальне керівництво діяльністю апаратів ДСБЕЗ у країні; б) на рівні гол. управлінь МВС України в АР Крим, м. Києві й Київської області, управлінь в областях, містах, м. Севастополі, управлінь МВС України на залізницях — управління і відділи ДСБЕЗ; в) на рівні відділів (управлінь) внутрішніх справ міст і районів — відділення і групи ДСБЕЗ. процесів в економіці та своєчасне інформування про них органів державної виконавчої влади, виявлення причин і умов, які сприяють вчиненню правопорушень в економіці, та вжиття заходів щодо їх усунення тощо; забезпечення належного збереження товаро-матеріальних цінностей, у першу чергу стратегічної сировини, енергетичних ресурсів, металів, сільськогосп. продукції, продовольства; забезпечення впровадження економічних реформ та цільового використання державних кредитних ресурсів, виділених на фінансування регіональних і галузевих програм; розвиток та вдосконалення взаємовідносин із спорідненими службами іноземних держав у боротьбі з економічною злочинністю; нормотворча діяльність — розробка законопроектів по внесенню змін і доповнень до чинного кримінального, крим.процесуального, а також проектів нових законів, активна участь в опрацюванні законопроектів, розроблених міністерствами і відомствами; висвітлення у ЗМІ стану економічної злочинності та результатів боротьби з нею; вдосконалення форм і методів взаємодії з міністерствами і відомствами у запобіганні і викритті корисливих злочинів в економіці. Відповідно до вказаних завдань ДСБЕЗ займається насамперед викриттям таких корисливих злочинів, як: злочини проти держави (виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів, порушення правил про валютні операції, приховування валютної виручки); злочини проти державної і колективної власності (різні форми розкрадання майна); господарські злочини (різні форми протиправної діяльності у сферах господарської., комерційної. і підприємницької діяльності, якими завдаються матеріальні збитки); посадові злочини (хабарництво та різні форми зловживання посад, становищем, що завдають шкоди державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам громадян, або інтересам суб'єктів підприємницької діяльності). У своїй діяльності ДСБЕЗ керується Конституцією України і законами України, указами Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями КМ України, а також нормативними актами МВС України. Отже, боротьбою з економічною злочинністю в Україні займається Державна служба боротьби з економіною злочинністю, яка підпорядкована Міністерству внутрішніх справ. Література 1. Постанова КМУ від 5 липня 1993 року № 510 Про утворення Державної служби боротьби з економічною злочинністю. 190

ПРАВОВЕ ВИЗНАЧЕННЯ ОРГАНІЗОВАННОЇ ЗЛОЧИННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Білан О.С., студентка групи Б4/1 Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет Актуальність проблеми зростання деструктивного впливу організованої злочинності на всі сфери суспільного життя є нагальною потребою створення кримінально-правових засад протидії цьому соціальне негативному явищу для правоохоронних органів України. Організована злочинність, незважаючи на національні особливості, має визначені подібні риси з закордонною організованою злочинністю. Проблеми, пов’язані з інститутом співучасті у злочині, висвітлені в роботах таких авторів, як Альошин Д., Гуторова Н., Єрмак О., Жаровська Г., Лемешко О., Лизогуб Б., Марчук Е., Мельник М., Орловський Р., Хавронюк М та ін. Метою роботи є дослідження міжнародних кримінально-правових норм в галузі боротьби з організованої злочинністю. Проблемам боротьби з організованою злочинністю вперше вона була усвідомлена і одержала юридичне закріплення на п’ятому Конгресі ООН (Женева, 1975 р.), де було визнано, що злочинність у формі міжнародного бізнесу являє собою більш серйозну погрозу, чим традиційні форми злочинного поводження. Зростаюча погроза організованої злочинності і її дестабілізуючий і розкладницький вплив на фундаментальні соціальні, економічні і політичні інститути являє собою проблему, рішення якої вимагає більш широкого й ефективного міжнародного співробітництва. Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності (15.11.2000 р.) дає визначення терміна «організована злочинність» означає групову діяльність трьох чи більше осіб, що характеризується ієрархічними зв’язками або особистими відносинами, які дають змогу їх ватажкам отримувати прибуток або контролювати території і ринки, внутрішні та зовнішні, за допомогою насильства, залякування чи корупції як для продовження злочинної діяльності, так і для проникнення у легальну економіку. Згідно з Радою ЄС«Про визнання злочином участі в злочинній організації в державах-членах Європейського Союзу» (21.12.1998 р.), злочинна організація має означати структуровану асоціацію, яка: а) існує впродовж періоду часу; б) складається з більш ніж двох осіб; в) діє сплановано з метою вчинення злочинів, що караються позбавленням волі на максимальний термін, принаймні, 4 роки або більш серйозними покараннями, незалежно від того, чи ці злочини є 191

остаточною метою, або вчинені з метою отримання матеріальної вигоди та, де це можливо, протиправного впливу на діяльність органів влади (ч.1 ст.1) [1]. Визначення форм співучасті в кримінальних кодексах європейських держав, країн СНД також відрізняється між собою [2]. Висока суспільна небезпека злочинних формувань визнається незалежно від тяжкості тих чи інших злочинів, для вчинення яких вони створюються. Аналіз сучасних визначень організованої злочинності дозволяє виділити дві її змістовні ознаки: організована злочинна діяльність і спрямування останньої на отримання прибутків та надприбутків. Саме кінцева мета справжньої організованої злочинності залишається незмінною — отримання високих та надвисоких прибутків у самий раціональний спосіб та бажано у короткий строк. Залишаються нез’ясованими, по-перше, достатність підстав для фактичного ототожнення злочину і злочинної діяльності, у тому числі розглядання злочину за діяльність; по-друге, обґрунтованість характеристики стадій вчинення злочину за злочинну діяльність та можливість зведення злочинної діяльності до стадій вчинення злочину і використання поняття «стадії» за замінник поняття «злочинна діяльність». Суттєвою вадою законодавчого вирішення проблеми криміналізації організованої злочинної діяльності є надто ускладнене конструювання кримінально-правових норм (конкретних складів злочинів), якими встановлюється злочинність певних її проявів. В цілому ж проблема криміналізації організованої злочинної діяльності вирішується неповно й безсистемно. Дослідження поняття організованої злочинної діяльності, її форм, форм участі у ній, підстав та меж відповідальності її учасників, специфіки організованих злочинних угруповань є об'єктивною потребою розвитку наукових засад боротьби з організованою злочинністю [3]. В разі встановлення у виявлених злочинах ознак організованої злочинної діяльності, підрозділи кримінального розшуку та БЕЗ мають передавати матеріали, включаючи оперативні, та заведені кримінальні справи про цю діяльність спеціальним підрозділам по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією [4]. На жаль, проблеми подальшого розвитку кримінального законодавства України в напрямку створення правових основ протидії організованої злочинної діяльності залишаються не розв’язаними. Література 1. Хавронюк М.І. Кримінально-правові засоби протидії організованій злочинній діяльності: досвід зарубіжних країн і законодавчі пропозиції для України // Кримінальне право України. –2006. -№ 1. –С.85-87. 2. Крилова Н.Е., Серебреникова А.В. Уголовное право современных зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии): Учебное пособие. - М.: Зерцало, 1997. – C.111 3. Закалюк А. Організована злочинна діяльність: сутність і потреби нормативного визначення //Вісник Академії правових наук України.—2002.—№ 1 (28).—Харків.–C.130-141 192

4. Єфремов С.О. До питання про криміналізацію організованої злочинної діяльності у проекті нового Кримінального кодексу України // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 7. — К., 2000. — С. 398.

ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ПІДПРИЄМСТВ ВІД СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Батіна О.А., студентка групи Б 5/1 Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет Становлення і розвиток ринку в Україні багато в чому базується на удосконаленні форм і методів контролю. При цьому значно зростають практичне формування фінансових результатів, а також інтерес підприємців, бухгалтерів і аудиторів до аналізу особливостей їх функціонування і використання. Проблема теоретичного аспекту контролю, аналізу і бухгалтерського обліку фінансових результатів значною мірою освітлена в періодичній літературі, монографіях і підручниках, насамперед у перекладених виданнях таких авторів, як Фрідман П., Рішар Ж., українських вчених-економістів Білухи М.Т., Бутинця Ф.Ф., Кузьминського В.Н., Мазаракі А.А., Мниха Є.В., Завгороднього О.П., Каленського М.М., Шевчука В.О., Романіва М.В., Поддерьогін А. М., Л. Д. Буряк, Г. Г. Нам, А. М. Павліковський, О. В. Павловська, В. 3. Потій, А. П. Куліш, О. О. Терещенко, Н. П. Шульга, С. А. Булгакова та ін. В періодичні пресі цю тему публікуються статті присвячені проблемам бухгалтерського обліку фінансових результатів таких авторів як Р. Грачова, Н. Харченко, І. Буфатіна. У виробничо-фінансовій діяльності суб'єктів господарювання бере участь велика кількість взаємопов'язаних організаційних, трудових, матеріальних і фінансових факторів. Мета кожного суб'єкта господарювання — якомога ефективніше використати ці фактори. Ефективність використання факторів виробництва, зрештою, виявляється у фінансових результатах діяльності суб'єктів господарювання. Економічний підсумок виробничої діяльності суб'єктів господарювання, що виражається у вартісній (грошовій) формі, є фінансовими результатами. Фінансові результати діяльності підприємств характеризуються такими економічними показниками, як валовий і чистий дохід (витрати), прибуток (збиток). Валовий дохід — загальна сума доходу від усіх видів діяльності, отриманого протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах. Чистий дохід — це частина вартості продукту, яка залишається після відшкодування витрат живої і уречевленої праці. 193

Прибуток є найважливішим показником, який узагальнено характеризує виробничо-фінансову діяльність підприємства. В отриманому прибутку відображається виконання таких важливих якісних показників, як підвищення продуктивності праці, зниження собівартості та підвищення якості продукції, використання виробничих фондів. Прибуток є основним джерелом розширення основних і оборотних фондів, дієвим фактором, який стимулює (шляхом створення та використання фондів економічного стимулювання) до досягнення якомога вищих показників виробництва, джерелом доходів Державного бюджету [1]. Міру прибутковості функціонування підприємства найточніше визначають показники рентабельності. Рентабельність — це якісний вартісний показник, що характеризує рівень віддачі витрат або міру використання наявних ресурсів у процесі виробництва і реалізації товарів, робіт і послуг. Фінансовий стан підприємства - сукупність показників, які відображають наявність, розміщення і використання ресурсів підприємства, реальні і потенційні фінансові можливості підприємства; Оцінку використання інформації для аналізу фінансових результатів підприємства проведено з використанням комплексу методичних прийомів економічного, логічного, системного і структурного аналізу, балансової ув'язки фінансово-економічних показників, графічного зображення. Результати реалізації стосовно кожного виду продукції за фактичними і плановими даними визначають, як господарства виконують план з прибутку, чи всі види реалізованої продукції були прибутковими. Далі по кожному виду продукції обчислюється сума прибутку або збитку, отримана від продажу продукції, а також відхилення цих показників від планових. В роботі розглянуті моделі управління прибутком та впливу факторів на прибуток. Спочатку розраховується вплив зміни ціни, кількості реалізованої продукції або рівня собівартості. Результати розрахунку показують, у якому напрямку треба поглиблювати аналіз, щоб виявити причини, що перешкоджають виконанню плану прибутку по даному виду продукції, або ті, що знижують його можливий розмір. Під час аналізу результатів реалізації продукції визначають окремий вплив факторів, що формують результати реалізації, визначених за допомогою методу деталізації. За рахунок поглибленого аналізу з допомогою деталізації проведене дослідження результатів реалізації продукції, виявлені слабкі місця, на які треба звернути увагу, запропоновані заходи щодо покращення наявної ситуації. За умов нестабільної економічної ситуації в Україні при плануванні витратних та прибуткових показників вагомою умовою є врахування темпу інфляції. 194

Запропонований розрахунок виручки, собівартості та ціни в плановому періоді з урахуванням інфляційного впливу, що дозволяє планувати витрати та прибуток значно точніше і вберегтись від впливу нестабільної ситуації на українському ринку. Література

1. Філімоненков О.С. Фінанси підприємств: навч. Посіб. – 2-ге видання / О.С. Філімоненков – К. : МАУП, 2004 – 328с. 2. Шелудько В.М. Фінансовий менеджмент Підручник. / Шелудько В.М. — К.: Знання, 2006. — 439 с.

ОПЕРАТИВНА САМОСТІЙНІСТЬ ЯК ОДНА ІЗ МЕТОДУ ФІНАНСОВО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАНЯ Берестов С.С., студент групи Б4/2 Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет Одним із важливих критеріїв виокремлення фінансового права як самостійної галузі права, поряд з предметом, традиційно вважається метод правового регулювання відповідного виду суспільних відносин. Одну з ознак методу фінансово-правового регулювання вбачають у тому, що обсяг прав i обов’язків учасників фінансово-правових відносин, як і адміністративних, точно визначається державою, але, на вiдмiну від останніх, учасники фiнансово-правових відносин позбавлені права оперативної самостiйностi : сторони цих відносин не можуть самі вирішувати питання про об'єм своїх прав i обов’язків, оскільки вони точно визначені нормами права. Фінансові правовідносини виникають тільки на основі нормативноправових актів, тому обсяг прав і обов’язків учасників цих відносин, як і в адміністративному праві, точно встановлюється державою, але, на відміну від адміністративних правовідносин, учасники фінансово-правових відносин позбавлені права оперативної самостійності. У радянській, а згодом і в українській юридичній літературі проблема меж оперативної самостійності (адміністративного розсуду) учасників фінансових правовідносин при застосуванні норм фінансового права, по суті, не розглядалась. Право оперативної самостійності у фінансовому праві може реалізовуватися по-різному. По-перше, право оперативної самостійності може виражатися у наданні суб'єкту фінансового права на його розсуд оцінювати юридичні факти. Різновидом права оперативної самостійності можна вважати також надання суб'єкту фінансового права на його розсуд вибирати на основі вільного вибору один із декількох можливих варіантів поведінки, передбачених фінансово-правовою нормою. Так, наприклад, згідно із Законом України “ Про систему оподаткування ” [1] місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), 195

механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами. При цьому податки і збори (обов'язкові платежі), зазначені у пункті 2 частини першої і пунктах 2-4, 13 та 14 частини другої цієї статті, є обов'язковими для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язане запровадження цих податків і зборів. При встановленні ж усіх інших місцевих податків і зборів відповідні місцеві ради керуються власним розсудом з огляду на наявність об’єктів оподаткування і доцільності їх запровадження. Третій різновид права оперативної самостійності полягає у можливості прийняття уповноваженим органом рішення, яке ґрунтується на приписах норм, що регламентують його діяльність, з допомогою загальних формулювань (типу "має право", "встановлює", "визначає" і т.п.), за якими не слідує вичерпний і точний перелік умов, коли він може діяти. Так, відповідно до ст. 47 Бюджетного кодексу України [2] Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Державного бюджету України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету. До четвертого виду права оперативної самостійності можна віднести прийняття уповноваженим органом рішення на основі норм, які містять гнучкі неконкретні поняття і вирази (типу "у випадку необхідності", "у виняткових випадках", "виходячи з потреб", "відповідно до обставин" тощо). Суб'єкт застосування фінансово-правової норми сам з'ясовує зміст і призначення загальних понять. Таким чином, можливість вчиняти дії на власний розсуд обумовлюється самим формулюванням правила норми. Якщо правотворчий орган висловлюється недостатньо зрозуміло, то єдиним практичним виходом із цієї ситуації є розсуд правозастосовного органу. При цьому це зовсім не означає, що суб'єкт застосування абсолютно вільний у своїх діях. Від нього вимагається таке розуміння цих понять, яке має найбільше поширення у цей момент у тій чи іншій сфері фінансової діяльності. Нарешті, п'ятий різновид права оперативної самостійності виражається у наділенні суб'єкта застосування правом виключної компетенції. Уповноважений орган у виняткових випадках на свій розсуд приймає у справі рішення. Наприклад, відповідно до ч.2 ст.3 Бюджетного кодексу України "бюджетний період для всіх бюджетів, передбачених цим Кодексом, складає один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року". Водночас ч.3 ст.3 Кодексу говорить про те, що "відповідно до Конституції України, бюджетний період Державного бюджету України за особливих обставин може бути іншим, ніж передбачено частиною 2 цієї статті". У перелічених та подібних до них випадках компетентний орган у межах наданих йому повноважень винятково на власний розсуд приймає у справі те чи 196

інше рішення. Зацікавлені органи та інші особи не мають матеріального права на обов'язкове задоволення яких-небудь вимог. Надання суб'єктам реалізації фінансово-правових норм права оперативної самостійності має певне позитивне значення, скільки надає їм можливість диференційовано підходити до вирішення конкретних фінансових справ, що дозволяє найбільш оптимально й ефективно втілювати правила норм у життя. Література 1. Закон України "Про систему оподаткування": від 25.06.91р. №1251 /Відомості Верховної Ради. – К.: Парлам. вид-во, 1991р.- №39.- ст.510 із змінами та доповненнями. 2. Бюджетний кодекс України : за станом на 1 груд. 2005 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во, 2006р. – 307 с. - (Бібліотека офіційних видань)

БЮДЖЕТНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ: ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ Боровець О.С., студентка групи Б4/2 Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет Об’єктивною умовою подолання нестабільності національної економіки та складнощів у бюджетній сфері є подальше удосконалення механізму правового регулювання бюджетних відносин. Вирішення цього завдання знаходиться в прямій залежності від правильного розуміння правової природи і особливостей цих суспільних відносин. У загальній теорії права відношення розуміється як опосередкований зв’язок явищ, процесів, предметів та ін. У той же час, досліджувана категорія таким зв’язком не обмежується і являє собою багатосистемне поняття, тому діяльність суспільних суб’єктів відповідає загальним ознакам такої складної форми зв’язку і, будучи врегульованою за допомогою права, за умови відповідності такої поведінки вимогам правових норм, стає правовідношенням. Існування правовідносин обумовлене фактом існування держави і права. Будучи, по суті, специфічним різновидом суспільних відносин, обумовлених розподілом праці у відповідній сфері суспільного життя, правовідношення є «формою, в якій абстрактна норма права набуває своє реальне буття». Бюджетні правовідносини виникають у процесі бюджетної діяльності держави та місцевих самоврядних утворень. Вони проявляються через взаємну кореспонденцію закріплених у правових нормах прав та обов’язків відповідних суб’єктів. У процесі правового регулювання таких суспільних економічних відносин держава визначає їх адекватну юридичну форму Бюджетні правовідносини існують лише в рамках системи “держава–об’єкт” і складають одну з характерних рис змісту бюджетної діяльності держави. Поза правовими відносинами діяльність щодо утворення, розподілу та використанню 197

централізованих державних фінансових ресурсів і фінансових ресурсів місцевого самоврядування неможлива. Бюджетне правовідношення є різновидом правового відношення, тому йому притаманні загальні ознаки всіх правовідносин. Бюджетні правовідносини також носять вольовий характер, оскільки їх виникнення обумовлене вольовими діями окремих суб’єктів і опосередковане інтересами держави. У той же час, визначаючи місце бюджетного правовідношення в системі інших правовідносин, не потрібно забувати, що за сукупністю індивідуальних властивостей, бюджетні правовідносини найбільш подібні до фінансових. Це обумовлено особливим місцем бюджетно-правових норм у системі фінансовоправових норм і випливає із специфіки предмета та методу бюджетноправового регулювання. Тому можна виділити ряд ознак, які характеризують як фінансове, так і бюджетне правовідношення: 1) бюджетно-правові відносини виникають та розвиваються лише в сфері бюджетної діяльності держави та місцевих самоврядних утворень. 2) бюджетне правовідношення є формою реалізації публічного інтересу, оскільки воно виникає на підставі бюджетно-правової норми, яка, в свою чергу, є засобом реалізації інтересів держави, всього суспільства або його окремих груп. 3) бюджетне правовідношення, по суті, є економічним відношенням. Бюджетні правовідносини є юридичною формою вираження та закріплення бюджетних відносин, які також є формою економічних відносин певного виду. 4) бюджетні правовідносини носять переважно грошовий характер. 5) владний характер бюджетного правовідношення обумовлений імперативністю бюджетно-правової норми, виконання якої забезпечується примусом держави. 6) для бюджетно-правових відносин характерний особливий суб’єктний склад: обов’язковою стороною даного правовідношення виступає держава або місцеве самоврядне утворення. 7) бюджетне правовідношення, як і фінансове, в більшості випадків виникає тільки на підставі правового акта про бюджет, а не з ініціативи суб’єктів такого відношення. Проте бюджетне правовідношення за рядом ознак відрізняється від фінансового. Серед них можна виділити такі ознаки: 1) бюджетні правовідносини виникають серед особливого кола суб’єктів, яке відрізняється від суб’єктів інших видів фінансових правовідносин. 2) бюджетні правовідносини носять періодичний характер. Так, тривалість конкретного бюджетного правовідношення не може бути довшою понад один рік, і воно, як правило, припиняється в кінці відповідного бюджетного року. Вбачається слушною думка окремих науковців про наявність такої специфічної особливості бюджетних правовідносин, як їх політична “напруженість” Як властивість, політичний характер бюджетних правовідносин дійсно проявляється на практиці і стає особливо відчутним у період роботи 198

законодавчого органу держави напередодні нового бюджетного року. Політичний характер бюджетного правовідношення обумовлений самою сутністю даного виду суспільних відносин, оскільки в ній містяться суттєві протиріччя між економічною природою бюджетного правовідношення та його політичною формою. Таким чином, бюджетне правовідношення можна визначити як врегульване бюджетно-правовими нормами економічне суспільне відношення, яке виникає між сторонами, наділеними бюджетною компетенцією в процесі реалізації припису бюджетно-правової норми у сфері бюджетної діяльності держави та місцевих самоврядних утворень і направлене на задоволення публічного інтересу. Література 1. Бюджетний кодекс України : за станом на 1 груд. 2005 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К.: Парлам. вид-во, 2006р. – 111 с. - (Бібліотека офіційних видань) 2. Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” : за станом від 12.07.2001р. / Верховна Рада України. – К.: Парлам. вид-во, 2001р.

ПРИХОВУВАННЯ СТІЙКОЇ ФІНАНСОВОЇ НЕСПРОМОЖНОСТІ ТА ФІКТИВНЕ БАНКРУТСТВО Ганзій А.В., студент групи Б4/2 Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л.М.

Миколаївський державний аграрний університет З розвитком в Україні ринкових відносин виникла велика кількість злочинів, які пов’язані з приховуванням стійкої фінансової неспроможності. Відомі також випадки використання банкрутства для ухилення від сплати сум податків та зборів, фінансових санкцій; для неповернення позичок і кредитів, а також ухилення від виконання своїх фінансових зобов’язань. Останнім часом набуло поширення банкрутство підприємств для їх ліквідації з метою уникнення перевірок з боку податкових та інших контролюючих органів. Проблеми фіктивного банкрутства і незаконних дій при банкрутстві у своїх дослідженнях розглядали: Р.Афанасьєв, О.Бірюков, П.Гега, В.Джун, В.Малига, В.Радзивилюк, М.Тітов та інші. Однак пошукам протидії ліквідації підприємств шляхом банкрутства не приділялося достатньої уваги. Приховування стійкої фінансової неспроможності та фіктивне банкрутство – це правопорушення, що за своїм значенням майже протилежні. Якщо в першому випадку суб’єкти підприємницької діяльності надають певним контролюючим органам неправдиву інформацію, що запевняє зацікавлених осіб у процвітанні даного підприємства, то в іншому – інформація носить протилежний характер. Жодна інформація не відповідає дійсності. 199

Виявлені способи ухиляння від сплати податків суб’єктами господарської діяльності свідчать про те, що даний вид злочину набув загрозливих для бюджету країни масштабів. Так, за перше півріччя 2007 року 1028 підприємств України з обсягом реалізації понад 5 млн. грн. за останні півроку застосовували процедуру банкрутства, що встановлено статтями 51, 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон) від 14 травня 1992р. [1]. Їх загальний обсяг реалізації становив за останні шість місяців 189, 6 млрд. грн. Станом на 2008 рік кількість таких підприємств збільшилася майже у 1,5 рази (1530 підприємств) [2]. Відповідно до Закону «умисне приховування громадянином засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності своєї стійкої фінансової неспроможності шляхом подання недостовірних відомостей, якщо це завдало великої матеріальної шкоди кредиторові, карається штрафом від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років» [1]. У випадку фіктивного банкрутства особа порушує чинне законодавство про об’єктивність та достовірність інформації і з самого початку має за мету ошукати державні чи приватні кредитні установи, а також громадян, які довірили свої заощадження. Треба наголосити на тому, що така форма обману держави і громадян є дуже поширеною від початку переходу України до побудови ринкової економіки. Адже саме в умовах успішної конкуренції важливим фактором є отримання прибутку, достовірністю інформації відносно реального стану справ у конкретного суб’єкта господарювання є капітал, який активно використовується на ринку як конкурентами, так і самим власником. Тому правова кваліфікація діяння окремого підприємця та обґрунтування застосування конкретного виду юридичної відповідальності повинні здійснюватися на підставі всебічного аналізу результатів, що очікуються. В цілому, в процесі дослідження підстав та умов застосування правового інституту юридичної відповідальності юридичних і фізичних осіб у сфері підприємництва треба враховувати, що економічні суспільні відносини є базовими, вони впливають на всі інші відносини (моральні, політичні, релігійні тощо). Від економіки залежить стан законності та стан злочинності, а також правосвідомість, трудова дисципліна і т. ін. На даний час 85,7% населення України мають зарплату, нижчу за прожитковий мінімум. У 2002 році ухвалено Закон «Про оплату праці», за яким до 50% заробітку дозволено виплачувати натурою – продукцією підприємства. А це призведе до хвилі нових адміністративних та кримінальних правопорушень, пов’язаних з реалізацією цієї продукції [3].

200

Іноді виникають такі ситуації, коли податкова інспекція не має доступу до документів, які свідчать про правопорушення і тому в період банкрутства до суб’єкта підприємницької діяльності не залучаються штрафні санкції. Об’єктивна можливість таких злочинів закладена в одному з основних принципів підприємницької діяльності – вона здійснюється на власний ризик. Тому приховування реального стану речей на підприємстві не завжди має на меті переслідування злочинних намірів. Метою дослідження є вирішення основних проблем, пов’язаних із протидією фіктивному банкрутству як способу ліквідації підприємства та приховування доказів протиправних діянь, пов’язаних із здійсненням фінансово – господарської діяльності, також розглянуто проблему приховування стійкої фінансової неспроможності на законодавчому рівні та причини їх виникнення. Проте, багато питань й до сьогодні залишаються невирішеними, які потрібно розглядати на державному рівні та запропонувати основні методи боротьби з економічною злочинністю. Література 1. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992р. 2. Семир’янов Д. Банкрутство як спосіб ліквідації підприємства та приховування доказів протиправних діянь: адміністративно – правовий аспект / Семир’янов Д. // Право України . – 2008. №2. – С. 57 – 59. 3. Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995//ВВР. 1995 № 17 СТ.121

РОЛЬ КРИМІНАЛЬНОГО, АДМІНІСТРАТИВНОГО ТА ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ НОРМАЛЬНИХ УМОВ ДЛЯ ЕКОНОМІЧНОГО ЖИТТЯ ДЕРЖАВИ Гордієнко О.Ю., студентка групи Б4/3 Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет Як відомо, кожна галузь права та законодавства має свій чітко визначений предмет регулювання. Із цих предметів нас цікавлять тільки аспекти, що стосуються економіки держави. Адміністративна відповідальність як різновид юридичної відповідальності виникає тільки у сфері тих суспільних відносин, які регулюються адміністративним правом. Що стосується державного управління економікою, то, незважаючи на зменшення частки державного сектору, вплив держави на економічні процеси завжди був і буде необхідною умовою існування самої держави. Забезпечення нормальної роботи всього складного державного управлінського апарату здійснюється різними методами, у тому числі через запровадження адміністративного спонукання, низки видів державного примусу в межах адміністративного законодавства: попередження, штраф, 201

конфіскація предмета адміністративного правопорушення, адміністративний арешт тощо. Зауважимо, що основним завданням органів адміністративного нагляду є забезпечення чіткого виконання визначених спеціальних норм та загальнообов’язкових правил, тобто забезпечення законності в управлінні. Вирішення цього завдання здійснюється через попередження, припинення правопорушень та притягнення винних осіб до відповідальності. Крім цього, органи адміністративного нагляду мають повноваження щодо нормотворчої діяльності в межах покладених на них завдань та функцій. Ураховуючи, що стаття 92 Конституції України визначила тільки цивільно-правову, адміністративну, кримінальну та дисциплінарну відповідальність, засади застосування яких визначаються тільки законами України, зазначена раніше відповідальність у формі «економічних санкцій» випала. Тому не зрозуміло, за якими підставами вона стала активно застосовуватися в підзаконних нормативних актах: указах Президента, постановах Кабінету Міністрів України, постановах Правління Національного банку тощо. Зауважимо, що за станом на початок 2009 року налічувалося понад 30 законодавчих актів, які вказують на можливість застосування фінансових (насправді економічних) санкцій поряд з притягненням до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності. На даний час такий вид державного примусу, як фінансові штрафи, може мати місце в застосуванні і кримінальної, і цивільно-правової, і адміністративної відповідальності. Але в одному випадку штраф є видом неустойки, в іншому — адміністративного стягнення, а в третьому — кримінального покарання. Держава для забезпечення своєї керівної ролі, контролю за станом справ у економічній сфері повинна мати досить всебічно і чітко відпрацьовані правові норми, правовий механізм впливу на юридичних осіб для забезпечення дотримання ними умов господарської діяльності. Конкретні відповіді будуть випливати з положень нового Кодексу України про адміністративні правопорушення. Ринкові суспільні відносини потребують чіткого вирішення питання про розмежування правової відповідальності юридичної особи та особистої відповідальності посадовців, що керують її діяльністю. Перехід до ринкової економіки, розвиток інституту приватної власності суттєво розширили сферу цивільно-правових відносин, привели до різкого зростання питомої ваги відносин власності в суспільних відносинах та кількості суб’єктів господарювання. Відповідно до статті 13 Конституції України на державу покладено завдання забезпечити захист прав усіх суб’єктів права власності й господарювання, їх рівність перед законом. Такий захист здійснюється за допомогою цивільно-правової відповідальності як однієї з форм юридичної відповідальності, суттю якої є 202

застосування встановленого цивільним законодавством заходу примусового впливу (санкції) до порушника цивільних прав та обов’язків. Сфера цивільно-правової відповідальності охоплює суспільні відносини, що виникають між юридичними особами, юридичними особами і громадянами та між громадянами з приводу належності, використання чи переходу засобів виробництва, предметів споживання та інших матеріальних благ від одного власника до іншого. Цей вид економічних відносин вирізняється тим, що має конкретний вольовий характер, є одиничним, що регулює відносини між конкретними особами у зв’язку з економічними актами учасників. Крім того, цивільно-правові відносини охоплюють і суспільні відносини, що виникають у зв’язку з захистом особистих прав громадянина або юридичної особи. Особисті права бувають немайнового (життя, честь, гідність, ім’я) та майнового (право автора на твір, винахід, раціоналізаторську пропозицію) характеру. Разом з тим, цивільний закон надає можливість суб’єктам цивільного права врегульовувати, визначати зміст прав і обов’язків на свій розсуд, зрозуміло, не виходячи за межі закону. У подальшому, щоб економічні відносини були впорядковані, щоб економіка була врегульованою, ці угоди повинні додержуватися сторонами. Це можливо завдяки санкціям цивільноправових норм. Цивільно-правова відповідальність передбачає відшкодування і моральної шкоди, яка полягає в душевних та фізичних стражданнях потерпілого. Розмір відшкодування визначається судом, стягнення накладається в грошовій або іншій матеріальній формі незалежно від відшкодування майнових збитків. Водночас відсутність законодавчого встановлення критеріїв визначення розміру відшкодування моральної шкоди призводить до дискредитування цього аспекту цивільного права, приниження його ролі у виховному процесі громадян, формуванні в них поваги до цивільних угод та зобов’язань. Можна підкреслити, що цивільне право й законодавство регулюють майнові та особисті немайнові відносини між юридичними та фізичними особами на основі визнання рівності сторін способом застосування до правопорушника широкого арсеналу майнових санкцій у межах цивільноправової відповідальності. Цим воно забезпечує необхідний правопорядок, дисципліну, умови дотримання громадянами та юридичними особами взятих на себе майнових відносин. Кримінальна відповідальність як різновид юридичної відповідальності характеризується специфічними ознаками: Кримінальна відповідальність — це особливий елемент у механізмі кримінально-правового регулювання, у межах якого здійснюється реагування держави на вчинений особою злочин. Кримінальна відповідальність породжує несприятливі наслідки для злочинця; іноді вони обмежуються визнанням судом особи винною у вчиненні 203

злочину і тим самим її осудом з боку держави, але переважно такий осуд поєднується з застосуванням конкретного заходу кримінально-правового впливу, передбаченого кримінальним законом. На сьогодні, щоправда, намітилися тенденції законодавчого чи підзаконного регулювання суспільних відносин. Перебудова політичних, економічних, суспільних, тобто всього комплексу відносин, що становлять зміст життя суспільства в Україні, під впливом застарілого соціалістичного державно-бюрократичного механізму сприяла бурхливому сплеску нормотворчої діяльності, прагненню зарегламентувати на законодавчому рівні будь-яку суспільно-економічну діяльність. Але можна передбачати, що ця тенденція не має довгострокової перспективи. Якщо правова свідомість населення підніметься на гідний рівень, то санкції цих законів перестануть застосовувати, закони припинять дію, правова дисципліна регулюватиметься більш м’якими нормами. Література 1.Коржанский М. Й. Кримінальне право і законодавство. Частина особлива. Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. 2. Кримінальне право України. Особлива частина / За ред. Професорів Бажанова М. І., Сташиса В. В., Тація В. Я. — К. — Х.: Юрінком-Інтер — Право, 2002. 3. Кримінальне право України. Особлива частина / За ред. проф. М. І. Бажанова та ін. — К.; Х.: Юрінком-Інтер: Право, 2002. 4. Кримінальний кодекс України. 5.Теорiя держави та права /пiд ред. А.М.Васильєва, М. “Юридична лiтература” , 1983 р.

ПОНЯТТЯ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, ЇЇ ФОРМИ ТА ВИДИ Гросова Т.Ю., студентка групи Б 4/3 Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет Об'єктивні зміни економічного устрою України, які відбулися останнім часом, призвели до кардинального реформування системи правового регулювання економічних відносин. Питанням юридичної відповідальності науковцями завжди приділялась належна увага. Не дивлячись на це, окремі положення залишаються спірними та потребують подальшого наукового дослідження та обґрунтування. Це в першу чергу стосується саме поняття відповідальності, поняття правопорушення і його елементів як підстави відповідальності та деякі інші категорії, пов’язані з відповідальністю. Взагалі, юридична відповідальність — застосування до правопорушника уповноваженою особою передбаченої санкцією юридичної норми міри 204

державного примусу, вираженого у формі позбавлень особистого, майнового або організаційного характеру.[1] Функції юридичної відповідальності – головні напрямки юридичного впливу як на правопорушника, так і на інших осіб, з метою захисту правопорядку і виховання суб’єктів права, що скоїли чи можуть скоїти правопорушення. Аналіз юридичної літератури дозволяє дійти висновку, що виділяються два концептуальних напрямки щодо визначення поняття юридичної відповідальності. Перший напрямок–позитивний (перспективний), тобто, на думку його прихильників, юридична відповідальність – це складова частина соціальної відповідальності, це обов'язок діяти правомірно, відповідальне відношення суб'єктів права до своїх обов'язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей та окремою особою. Ретроспективна юридична відповідальність(негативна) – специфічні правовідносини між державою і правопорушником внаслідок державноправового примусу, що характеризуються засудженням протиправного діяння і суб’єкта правопорушення, покладанням на останнього обов’язку перетерпіти позбавлення і несприятливі наслідки особистого, майнового, організаційного характеру за скоєне правопорушення. [2] Існування різних видів правопорушень передбачає і поділ ретроспективної юридичної відповідальності на самостійні види. Існують різні підстави поділу юридичної відповідальності на види. Залежно від суб’єктів – органів, що накладають юридичну відповідальність, її поділяють на таку, що покладається: а) органами влади; б) виконавчими і розпорядчими органами; в) судовими та іншими юрисдикційними органами. Залежно від суб’єктів правопорушників вона буває: а) індивідуальною; б) колективною. Ознаки ретроспективної юридичної відповідальності: - державно-правовий примус; - негативна реакція держави на правопорушення і суб’єкта, що винний у його скоєнні; - обов’язок правопорушника перетерпіти несприятливі наслідки за свою правову поведінку. При цьому окремі автори вважають, що позитивна і негативна відповідальність – два різні, самостійні явища, які не можуть бути охоплені єдиним поняттям. На їх думку, позитивна відповідальність пов'язана з ретроспективної в тому відношенні, що остання служити одним із засобів попередження правопорушень, але ці поняття відповідальності відрізняються за змістом та цілями. Інші автори дотримуються думки, що аспекти юридичної відповідальності (негативний і позитивний) - це не окремі дві форми 205

відповідальності, а діалектично взаємозв'язані аспекти юридичної відповідальності. Ця позиція зводиться до того, що позитивний аспект властивий відповідальності за вчинене правопорушення у вигляді добровільних дій, наприклад, при добровільному відшкодуванні збитків, тоді як негативний аспект - це відповідальність за правопорушення у примусовому порядку. З урахуванням особливостей юридичної відповідальності у сфері господарювання більш обґрунтованим вбачається підхід, заснований на взаємозв'язку позитивного та негативного аспектів зазначеної відповідальності. Зміст юридичної відповідальності не буває постійним, незмінним. Він залежить від впливу різних факторів об’єктивного та суб’єктивного характеру. Його визначення, наукове дослідження потребують сукупності спеціальних – конкретно-історичного, порівняльно-правового, системного та інших методів і підходів. Зокрема конкретно-історичний підхід передбачає аналіз визначених форм юридичної відповідальності, виникнення яких було обґрунтовано конкретними історичними умовами і які могли бути прийняті конкретним суспільством у певній внутрішній та міжнародній (зовнішній) політичній ситуації. Так, тільки під тиском вимог міжнародних політичних та фінансових структур Україна змушена була скасувати смертну кару, хоч існує достатньо підстав для її використання в сучасний період побудови суверенної держави. Зауважимо, що використання системного аналізу, порівняльно-правового методу дозволяє виявити загальні закономірності розвитку вітчизняного та зарубіжного права, обґрунтувати правомірність, необхідність запровадження тих чи інших змін у позиції держави щодо злочинців та правопорушників. Щодо визначеної юридичної або правової відповідальності за правопорушення необхідно підкреслити, що це — передбачені тільки нормами права обов’язок та право особи зазнавати негативних наслідків своїх діянь, що зашкоджують інтересам держави, суспільства та особам, стосовно яких держава взяла на себе обов’язок захищати і закріпила цей обов’язок у відповідній правовій нормі. Ураховуючи, що вся юридична наука та об’єктивне право розподілені за галузями, юридичну відповідальність можна поділити на такі види: - кримінально-правову; - адміністративно-правову; - цивільно-правову; - дисциплінарну. Загальними для всіх форм юридичної відповідальності є такі її принципи: - відповідальність тільки за протиправну поведінку, а не думки про неї; - відповідальність тільки за наявності вини в діяннях правопорушника; - законність; - справедливість; - доцільність; - невідворотність покарання.[3] 206

Вони ґрунтуються на загальновизнаних принципах створення та розвитку права в цілому, об’єктивного та суб’єктивного права, усього розмаїття юридичних відносин у певній державі та світовому співтоваристві на конкретному історичному етапі їх розвитку. Підводячи підсумок вищевикладеного потрібно зазначити, що здійснюючи правомірну поведінку, суб'єкт вступає у сферу дії права і виявляє свій вибір між різними варіантами вчинків (правових і неправових). Вибір правового варіанта забезпечує йому низку переваг: інші суб'єкти зобов'язані сприяти його діям або не втручатися у них; у випадку невиконання ними своїх обов'язків держава в правовій формі примусу забезпечує відновлення порушеного права і виконання зобов'язаним суб'єктом відповідних обов'язків. Відтак, правомірна поведінка як юридичний факт тягне за собою не просто виникнення правовідносин, а певну дію засобів правового регулювання, спрямовану на гарантування, захист і охорону правової форми реалізації інтересів суб'єкта і суспільства. Ця дія права і держави є лише одним із засобів їх реакції на правомірну поведінку. До інших слід віднести пряме заохочення з боку держави правомірних вчинків. Це стосується як використання суб'єктивних прав, так і виконання обов'язків. Література 1. Шемшученко Ю.С. Відповідальність юридична // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол .: Ю.С. Шемшученко ( відп . ред.) та ін. – К.: «Укр. енцикл .», 1998. - С. 437. 2.Оніщенко Н. Захист прав і свободи людини в Україні / Н. Оніщенко // Право України, 2009.- №4. – С.47-54. 3. Конституція України від 28 червня 1996 р. (за станом на 27.11.2008 г.) // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141. 4. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. (за станом на 14.01.2009 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 2003. 5 .Маліновський, В. Я. Державне управління : навч. посіб. / В. Я. Маліновський. – Луцьк : Вежа, 2000. – 558 с. 6. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник.— К.: Атіка.— 2001. – 177с. 7. Шаповал, В. М. Перспективи розвитку науки конституційного права в Україні / В. М. Шаповал // Право України. – 1996. – № 9. – С. 49 – 53.

ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ ВИПУСКУ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ НЕДОБРОЯКІСНОЇ ПРОДУКЦІЇ Дашевська А.С., студентка групи Б 4/1 Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет Людина, її життя і здоров’я є найвищими соціальними цінностями держави, закріпленими Конституцією України. Майбутнє держави 207

зумовлюється комплексом політичних, економічних, соціальних і правових чинників, що впливають на демографічну ситуацію і стан здоров’я її населення. Аналіз показників захворюваності наших співвітчизників за останнє десятиліття свідчить про те, що за кількісними і якісними характеристиками стан здоров’я населення України став критичним. Це неґативно позначається на розвиткові продуктивних сил, рівні добробуту громадян, загальній економічній і соціальній ситуації в державі.Одним із чинників навколишнього середовища, що неґативно впливають на людину, є неякісні товари, послуги й роботи. Нерідко такий вплив призводить до масових захворювань, отруєнь тощо. Наприклад, за статистичними даними лише в 2008 р. в Україні внаслідок харчових отруєнь настала смерть більше ніж 10 тис. осіб. Тому зрозуміло, що необхідною є протидія розповсюдженню життєвих ресурсів неналежної якості зі застосуванням усього комплексу заходів правового реаґування, зокрема за допомогою кримінально-правових засобів. Основою всіх правопорушень, що пов’язані з випуском чи реалізаціією продукції є отримання додаткового прибутку. Суб’єкт правопорушення свідомо або ненавмисно може порушувати чинне законодавство. Закон допомагає виявити та покарати правопорушників. Діяння, передбачене ст. 147 КК, посягає на систему господарювання, оскільки випуском недоброякісної продукції завдає значної шкоди господарству, що призводить до витрат продукції і праці, заподіює матеріальні збитки і завдає шкоди споживачам недоброякісної продукції. Згідно з ч. З ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Законом України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 р. у редакції від 15 грудня 1993 р. споживачам гарантується якість товарів, якщо вони мають намір придбати їх або замовити, і вони мають право вимагати від продавців товарів інформацію про якість товарів, відповідність товарів вимогам нормативних документів, умовам договору. При виготовленні недоброякісної продукції створюються підпільні виробництва та підприємства, що реалізують цю продукцію на ринок за дешевими цінами. Підприємці приймаючи на роботу працівників не відмічають негативний бік, а лише пізніше починають використовувати їх в своїх незаконних діяннях. Для організації досконалого бізнесу не цінуються та не беруться до уваги партнери, працівники, які несумлінно ставляться до партнерів, споживачів, при цьому використовуючи підступні вчинки. Існує безліч прикладів у міжнародному бізнесі, коли корпорації, фірми, інші юридичні особи ставали банкрутами, зникали з бізнесу тільки внаслідок допущеного ними правопорушення. В умовах функціонування народногосподарського комплексу низька якість продукції негативно позначається не тільки на результатах діяльності 208

підприємства-виготовлювачів, але і завдає значної шкоди споживачам такої продукції. Якість продукції завжди була візитною карткою порядного бізнесмена, а як економічна категорія – умова для успішного бізнесу! На жаль зберегти здоров’я важко, але при допомозі одне одному ми зможемо досягнути позитивного результату. Необхідно застосувати заходи, які будуть спрямовані на максимальний захист населення для збереження здорової нації. Заборонити і встановити норми і прийняти додаткові законодавчонормативні акти, що не дозволять завозити до України недоброякісну продукцію чи продукцію непридатну для споживання. Таким чином, використання мір юридичної відповідальності в механізмі правового регулювання якості продукції сприяє успішній реалізації соціально-економічної політики України. Отже, юридична відповідальність за порушення прав споживачів – громадян та юридичних осіб – унаслідок випуску недоброякісної продукції повинна бути ефективною для отримання хороших результатів. Література 1. Закон України «Про захист прав споживачів» № 1024-12 від 12.05. 1991 року. 2. Конституція України від 28.06.1996 року 3. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 року 4. http://zakon.rada.gov.ua

СТАН ТА ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ ТА МІСЦЕВОМУ РІВНІ Денисова Н.В., студентка групи Б4/3 Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет Система державного фінансового контролю, яка побудована в Україні, не повною мірою забезпечує на належному рівні фінансово-бюджетну дисципліну як в цілому в державі, так і на регіональному рівні зокрема. Це є наслідком низки проблем, які створюють тенденції щодо зростання кількості та обсягів основних фінансових порушень. Основною метою діяльності державного фінансового контролю необхідно визначити забезпечення попередження та недопущення фінансовобюджетних порушень. Проблема полягає в тому, що невизначеність механізму встановлення відповідальності посадових осіб, уповноважених на здійснення державного фінансового контролю на місцевому рівні, створюють умови для значного зниження рівня фінансово-бюджетної дисципліни як в цілому по країні, так і в переважній більшості регіонів [1]. 209

Показники, які характеризують фінансово-бюджетну дисципліну, свідчать про значну кількість та обсяги фінансових порушень, а також тенденції щодо їхнього зростання. Найбільш значними порушеннями фінансово-бюджетної дисципліни в регіонах залишаються: - порушення норм Бюджетного кодексу та іншого бюджетного законодавства; - недотримання порядку та процедур державних закупівель; - порушення порядку розмежування доходів між бюджетами різного рівня, між загальним і спеціальним фондами бюджету [2]. Відсутність з боку органів місцевого самоврядування та виконавчих органів, належного контролю за станом та платою за використання комунального майна, договорами купівлі-продажу землі призводить до значних втрат доходів місцевих бюджетів. На сьогодні, згідно з нормативно-правовою базою у структурі апаратів обласних та районних державних адміністрацій, не передбачено окремого підрозділу, на який би покладалися функції з проведення внутрішнього фінансового контролю. Фактично ж ситуація щодо організації внутрішнього фінансового контролю в регіонах різна: у більшості обласних державних адміністрацій при їх структурних підрозділах діють контрольно-ревізійні відділи; в окремих обладміністраціях функції внутрішнього фінансового контролю здійснюються підрозділами, що діють у складі галузевих управлінь; у деяких з них відповідних підрозділів взагалі не створено [3]. Контроль бюджетного процесу на місцевому рівні може стати реальністю лише за наявності відповідних контролюючих суб’єктів. Найсуттєвішою передумовою функціонування контролюючої системи на місцевому рівні є визначення ініціаторів і виконавців процедур контролю за процесами формування місцевих бюджетів. Зазначені проблеми посилюються незацікавленістю з боку керівників місцевих органів влади у підвищенні дієвості та ефективності фінансового контролю, а також зволіканням процесу розвитку цієї сфери [1]. Крім того, можна виділити недостатній рівень інформування громадськості щодо стану фінансово-бюджетної дисципліни та результатів контрольних заходів на регіональному рівні. Однією з основних причин несформованості цілісної системи можна виділити недосконале законодавство. Необхідно у контексті реформи системи державного управління, що започаткована в Україні, взагалі змінити підходи щодо поняття «контроль» і наблизити його до європейських тлумачень. Система контролю повинна бути спрямована на виправлення порушень та недопущення їх в подальшому. Система фінансового контролю на місцеву рівні повинна мати постійний характер. Побудувати ефективну систему фінансового контролю в Україні, яка б забезпечувала стабільний стан фінансово-бюджетної дисципліни в регіонах, можливо лише за наявності ефективно функціонуючої системи внутрішнього 210

контролю в органах місцевої влади на всіх рівнях (області, міста, села тощо), тобто системи муніципального фінансового контролю [3]. Стабілізації фінансово-бюджетної дисципліни на регіональному і місцевому рівні можливо досягти за умов ефективної державної політики у сфері державного фінансового контролю та розробленого довгострокового плану дій з оздоровлення фінансово-бюджетної сфери, що доцільно викласти у відповідній стратегії розвитку. Розвиток муніципального фінансового контролю як основи забезпечення функціонування важливої складової бюджетної системи місцевих бюджетів повинен стати одним з пріоритетних напрямів такої стратегії. Сучасна модель системи державного фінансового контролю повинна відповідати принципу децентралізації. Виходячи з цього, необхідно будувати систему на базі розвитку внутрішнього управління та контролю на регіональному рівні. Мова йде про створення в органах місцевої влади всіх рівнів системи внутрішнього контролю за витрачанням коштів місцевих бюджетів та комунального майна і системи зовнішнього незалежного контролю на регіональному та місцевому рівнях [4]. Література 1. Головань М.М. Державний фінансовий контроль і його реформування // Фінанси України. – 2009. - №9. – с. 133-140. 2. Іванова І.М. Реформування системи державного фінансового контролю // Фінанси України. – 2010. - №1. – с. 145-150. 3. Піхоцький В.Ф. Удосконалення і розвиток державного фінансового контролю та аудиту за надходженням коштів державного бюджету України та їх використанням // Фінанси України. – 2009. - №3. – с. 75-82. 4. Федосов В.М., Чугунов І.Я. Державний внутрішній фінансовий контроль: стратегія розвитку // Фінанси України. – 2009. - №4. – с. 3-12.

ВЛАСНІСТЬ ТА ЇЇ ФОРМИ ЯК ОСНОВА ІСНУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ ТА ОРГАНІЗОВАЇ ЗЛОЧИННОСТІ Довгоп'ят М. В., студентки групи Б 4/2 Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет Питання права власності є багатоаспектним і багатогранним, тому воно набуло особливої актуальності після проголошення незалежної України. Проте й досі навколо нього ведеться значна частина суперечок вченими економістами та юристами. Найбільший внесок у даний науковий напрямок внесли А.С. Алексеєв, А.І. Віцин, А.В. Венедиктов, А.А. Владимиров, І.П. Голосніченко, С.Т. Гончарук, В.А. Ляпунов, О.І. Нікітенко, З.М. Рахлін, В.Д. Резвих та деякі інші. 211

Варто враховувати, що поняття власності необхідно розглядати у 2-х аспектах – економічному та правовому. З економічної точки зору, власність є історично визначеною системою відносин, які склалися між членами конкретного суспільства з приводу привласнення природних благ, результатів праці та засобів виробництва. Як юридична категорія – це комплекс урегульованих законом суспільних економічних відносин щодо володіння, користування та розпорядження предметами матеріального характеру: природними ресурсами, майном, засобами виробництва та результатів праці. Провідним актом для регулювання права власності є Цивільний кодекс (ЦК), який було прийнято 16 січня 2003 року. ЦК визначив зміст права власності через знамениту «тріаду правомочностей»: «Власникові належать права володіння, користування й розпорядження своїм майном» (ст.317 ЦК) [1]. Право володіння є юридично забезпеченою можливістю фактичного утримання речі у сфері господарювання, фізичного її утримання, можливістю власника впливати на річ; право користування передбачає можливість одержання з речі корисних властивостей для задоволення потреб власника; право розпорядження – це закріплена у нормах права можливість визначити юридичну чи фактичну долю речі. Важливо підкреслити, що відносно кожного елементу зазначеної тріади можливі як злочинні, так і інші протиправні зазіхання, що становлять підстави для застосування різних форм юридичної відповідальності. Варто зауважити, що власність – не лише право, власність накладає обов’язки. Власник несе тягар утримання майна, що йому належить, тобто несе фінансові та інші витрати, пов’язані з підтриманням свого майна у відповідному стані, охороною майна і сплатою податків. Власник несе також ризик випадкового знищення чи пошкодження майна. Відповідно до Конституції України (КУ) існує державна, комунальна та приватна власність, право власності українського народу [2]. Згідно з ст.13 КУ держава забезпечує захист права власності та господарювання, гарантує їм рівність перед законом. Найважливішим цивільно – правовим засобом захисту права власності є віндикація – витребування власником майна з чужого незаконного володіння. Віндикаційний позов – це позов власника про витребування свого майна з чужого незаконного володіння. ЦК прямо дозволяє використовувати своє майно в підприємницькій діяльності (ст. 320 ЦК). Проте недавно стало відомо, що податківці започаткували нову схему відбирання грошей у приватних підприємців на тій підставі, що особисті кошти підприємця, вкладені ним у справу, називаються податківцями «коштами, що не мають джерела походження» з відповідними наслідками у вигляді штрафів та пені. Визначення в законі суб’єктів власності - держави, юридичних та фізичних осіб, а також наявність положення цивільного права про законне і 212

незаконне володіння дають підстави для визначення потенціальних правопорушників та застосування до них санкцій правових норм. Тільки в суверенній Україні стала можливою практика судового розгляду справ про порушення права власності громадян державою. Цивільний закон визначає, що всі юридичні факти, які утворюють правовідносини власності, поділяються на первісні (коли суб’єктивне право власності виникає вперше або незалежно від попередніх власників) та похідні (коли право власності в суб’єкта виникає внаслідок волевиявлення попереднього власника). Це положення важливе для визначення підстав появи багатомільйонних рахунків та майна в незначної кількості громадян України, так званих нових українців. Варто зазначити, що становлення незалежної України супроводжувалось бурхливими змінами у законодавстві, і саме в той момент, більш кмітливі громадяни обійшли закон та підвищили свою фінансову стабільність незаконним шляхом. Деякі факти злочинної діяльності у сфері власності стали навіть публічними. Так, наприкінці 90-х у нашій країні активно примножували свій капітал відомі політики. Склад адміністративних правопорушень, передбачених главою 6 КпАП України, визначений законодавцем стосовно адміністративно караних діянь, що посягають на власність. Власність в цьому значенні розглядається як термін збірний, який характеризує саме комплекс правовідносин, що складаються в результаті правового регулювання різних сфер обігу власності [3]. Література 1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. 2. Конституція України від 28 червня 1996 року. 3. Галунько В.В. Власність, як об’єкт адміністративно-правової охорони // Форум права. -2008. -№ 1. –С.86-91 [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2008-1/08gvvapo.pdf

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЛЕГАЛІЗАЦІЮ (ВІДМИВАННЯ) ГРОШОВИХ КОШТІВ ТА ІНШОГО МАЙНА, ЗДОБУТИХ ЗЛОЧИННИМ ШЛЯХОМ Довгопол В.Л., студентка групи Б 4/1 Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет В останні роки боротьба з легалізацією незаконних доходів все більше здобуває міжнародний і транснаціональний характер. На думку експертів, протягом останніх років в Україні спостерігається стрімкий процес криміналізації зовнішньоекономічної діяльності, економічної 213

діяльності в кредитно-фінансовій системі та в інших сферах. Проблеми «відмивання капіталу» давно стали міжнародними. У 1989 р. з ініціативи «Сімки» була створена Група з розробки фінансових заходів боротьби з відмивання грошей (FATF). У червні 2000 року ця незалежна міжнародна організація, підтримку якої здійснюють уряди 29 країн (у тому числі США, Японії), уперше обнародувала списки 15 держав, що ухиляються від співробітництва у сфері боротьби проти легалізації грошей, отриманих злочинним способом. У листопаді 2001 р. Україна також «удостоїлася честі» бути внесеною в цей чорний список. Згідно з п. 1 статті 209 ККУ «легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом», «вчинення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, здобутих завідомо злочинним шляхом, а також використання зазначених коштів та іншого майна для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності, а також створення організованих груп в Україні чи за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, - караються позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією майна». У п. 2 зазначеної статті вказується, що «ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, - караються позбавленням волі на строк від 7 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3-х років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією майна». Що стосується самого процесу легалізації, тобто відмивання, то моделі, механізми і сфери його численні, різноманітні і мобільні. Арсенал «схем» постійно поповнюється. У центрі схем із незаконного переведення грошей розташовані банки. Одна з таких схем ґрунтується на використанні рахунків, відкритих на підставних осіб чи від імені осіб або організацій, що діють за дорученням інших одержувачів прибутку. Остання категорія охоплює цілу систему агентів з відмивання грошей. Це і посередники, і юристи, і фахівці з фінансової звітності. Сюди ж входять і компанії покриття. В усіх випадках рахунки використовуються для того, щоб спросити переказ нелегальних засобів за кордон. Величезні суми опиняються в західних банках у результаті операцій із експорту сировини, яку поставляють за кордон за свідомо заниженими цінами. Різниця залишається підприємцям. У результаті держава не одержує прибутків, а гроші працюють на економіку чужої країни. Президент України Леонід Кучма видав Указ «Про способи запобігання легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом». В Указі розмежовується первинний і державний контроль. 214

Даний документ припускає створення на основі Міністерства фінансів нової структури, так званої фінансової розвідки – державного комітету фінансового моніторингу. Основне її призначення – проведення контролю фінансових операцій. Державна податкова адміністрація України , у свою чергу, разом із КРУ видали Указ «Про затвердження порядку взаємного інформування органів Державної контрольно-ревізійної служби України й органів Державної податкової служби України про факти фінансових порушень». Отже, відмивання грошей і відплив капіталу не можна зупинити одними гаслами. Для розвитку бізнесу необхідно приймати ліберальні закони й створювати умови, що допомагають йому розвиватися. Але ці закони повинні бути стабільні і повинні діяти. Порушення основних принципів банківської справи, як то охорона банківської інформації, призведе до недовіри клієнта банку й гальмуванню розвитку вітчизняної інфраструктури. Правознавцям важливо звернути увагу, що вітчизняна спільнота ще раз відчула на собі, до яких масштабних міжнародних негараздів може призвести відсутність чітко визначеної законодавством юридичної відповідальності відповідних державних органів та осіб за наслідки своєї діяльності у сфері економіки. Запитання «кому вигідні законодавчі умови, що сприяють «відмиванню» брудних грошей, здобутих злочинним шляхом» має не тільки політичний, але й юридичний аспекти. Література 1. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III. 2. Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом" № 532 від 19 липня 2001 р. 3. Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з приховуванням неоподаткованих доходів, а також відмивання доходів, одержаних незаконним шляхом" № 813/2000 від 22 червня 2000 р. 4. Кримінальне право України. Особлива частина. Підручник. / За ред. М.І. Бажанова, В.В.Стасиша, В.Я.Тація. - К. - X.: Юрінком Інтер -Право, 2001.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕЗАКОННЕ ВИГОТОВЛЕННЯ ТА ЗБУТ ПІДАКЦИЗНИХ ТОВАРІВ Дроздової О. І., студентки гр. Б 4/1 Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет Щороку українська держава та суспільство зазнають великої шкоди від функціонування так званої „тіньової економіки”, одним із сегментів якої є незаконне виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, інших підакцизних товарів. Широке розповсюдження такої незаконної господарської діяльності впливає на макроекономічні процеси й становить велику суспільну небезпеку для економічної безпеки України. 215

Акцизний збір є одним із джерел поповнення Державного бюджету України і держава визнає за ним важливу роль у регулюванні фінансових відносин, тому незаконне виробництво й обіг підакцизних товарів завдає шкоди також державним фінансам. Також незаконне виробництво та обіг незаконно виготовлених підакцизних товарів, в першу чергу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, створює загрозу завдання шкоди життю та здоров’ю споживачів таких товарів. Цій проблемі були присвячені роботи багатьох українських фахівців з кримінального права, серед яких слід назвати П.П. Андрушка, А.Л. Бєлахова, Л.І. Блінову, П.А. Воробея, А.В. Галахову, П.Ф. Грішаніна, Н.О. Гуторову, А.М. Дєлієва, О.О. Дудорова, Г.П. Заіграєва, М.Й. Коржанського, П.Я. Кравченка, Б.М. Леонтьєва, А.Л. Лікаса, М.І. Мельника, Ю.Б. Мельникову, А. Міхітаряна, А.В. Мурашева, В.О. Навроцького, П.Т. Некипєлова, А.М. Ришелюка, Г.Н. Самілика, В.В. Сташиса, Є.Л. Стрельцова, В.Я. Тація, С.В. Трофімова, М.І. Хавронюка та інших авторів. Метою дослідження є визначення юридичних підстав кримінальної відповідальності за незаконне виготовлення, зберігання, збут та транспортування з метою збуту підакцизних товарів. Після отримання незалежності уряд України з тих чи інших причин не забезпечив контроль над цією сферою виробництва, унаслідок цього в державі почався хаос та кримінальний безлад у сфері виробництва та реалізації підакцизних товарів. Не зрозумілим лишається питання, з яких саме причин держава втратила, не забезпечила контроль над цією продукцією, яка швидко реалізовується і оборот якої сягає дуже великих чисел на сьогодні. Хоча одним із пояснень виникнення такої ситуації може бути той факт, що дуже багато років існувала державна монополія. Замість встановлення чіткого адміністративного нагляду, контрольні функції було передано більш ніж двадцяти організаціям, що призвело до відсутності відповідальності винних осіб. На сьогодні Кримінальним кодексом України, а саме статтею 204 передбачена відповідальність за незаконне виготовлення та збут підакцизних товарів. Незаконне придбання з метою збуту або зберігання з цією метою, а також збут чи транспортування з метою збуту незаконно виготовлених алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів, карається штрафом від п'ятисот до тисячі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання для її виготовлення. Незаконне виготовлення алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів, шляхом відкриття підпільних цехів або з використанням обладнання, що забезпечує масове виробництво таких товарів, або вчинене особою, яка раніше була засуджена за цією статтею, - карається штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання для її 216

виготовлення. Незаконне виготовлення товарів, вказаних у частині першій або другій цієї статті, з недоброякісної сировини (матеріалів), що становлять загрозу для життя і здоров'я людей, а так само незаконний збут таких товарів, що призвело до отруєння людей чи інших тяжких наслідків, - карається позбавленням волі від п'яти до десяти років з вилученням та знищенням вироблених товарів та з конфіскацією обладнання для її виготовлення. Про необхідність посилення боротьби з незаконним обігом підакцизних товарів говорять давно і переконливо. І це, передусім, викликано незаперечною актуальністю питання. За різними оцінками, 30–60 % алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що реалізуються в Україні, є незаконно виготовленими, тобто виготовленими без сплати акцизного збору, податків, зборів, інших обов’язкових платежів. Щорічно від споживання недоброякісних алкогольних напоїв гине близько 10 тис чоловік. Водночас законодавство України, що регламентує діяльність у сфері обігу підакцизних товарів, зокрема, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, є досить суперечливим. Результати аналізу податкового законодавства зазначеної сфери свідчать про цілу низку розбіжностей між нормативними актами, які вже давно потребують ревізії та відповідних змін. Зазначене є особливо актуальним з огляду на ті законодавчі ініціативи, які пропонують Президент та Уряд. Незважаючи на досить глибоку наукову розробку проблем кримінальної відповідальності за окремі злочини в сфері господарської діяльності, щодо кримінальної відповідальності за вчинення діянь, передбачених ст. 204 КК, залишається багато дискусійних питань. Підстави кримінальної відповідальності за вчинення цих діянь, зміст ознак складів цих злочинів, їх співвідношення із злочинами, що мають суміжні склади, не є всебічно дослідженими. Відсутні єдині загальновизнані підходи до кваліфікації злочинних діянь за ст. 204 КК, що викликає багато проблем у практиці застосування цієї статті. Література 1. Кримінальний кодекс України за станом на 21 січня 2010 року / Верховна Рада України. — Офіц. Вид. - К. : Парлам. вид-во, 2010. — 207 с. 2.. Мінаєв М.М. Відповідальність за виготовлення, зберігання та збут самогону або інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення // Підприємництво, господарство і право./Міняєв М.М. – 2002. – № 10. – 99-103 с.

217

ШАХРАЙСТВО З ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ДЕРЖАВИ Коваленко В.В., студент групи Б 4/3 Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет Однією з особливостей сучасного етапу соціально-економічного розвитку держави є значна криміналізація економіки, наслідком якої є деефективність фінансового ринку держави в цілому. Проблему кримінально правової характеристики спеціального суб’єкта злочину досліджували вітчизняні та зарубіжні вчені Т.В. Аверьянової, Ю. П. Леніна, А. А. Герцензон, М. Д. Дурманов, В.Устименко та ін. У роботах зазначених авторів дається більш узагальнена характеристика ознак цього елемента складу злочину, але поряд з цим визначення та його характеристика у злочині, передбаченому ст.222 КК України, має свої особливості і, на нашу думку, на достатньому рівні не висвітлена. На сьогодні питання розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами не знайшли достатніх розробок в криміналістичній теорії. Тому виникла необхідність у проведенні наукового дослідження, пов’язаного з проблемами боротьби із шахрайством з фінансовими ресурсами, розробкою його криміналістичної характеристики, побудовою методики розслідування даного виду злочинів і наданні практичних рекомендацій працівникам правоохоронних органів. Відповідно до ст.222 КК України, шахрайство з фінансовими ресурсами розглядається як «надання громадянином-підприємцем або громадянином – засновником (учасником), або службовою особою суб’єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності».[1] У диспозиції ст. 199 КК України передбачено сім альтернативних діянь: виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну або збут. Ввезенням в Україну підробленої національної валюти України, іноземної валюти, державних цінних паперів, білетів державної лотереї слід вважати переміщення винною особою із-за кордону на територію України зазначених предметів. Наявність законодавчого визначення “ввезення в Україну” і відсутність його щодо “вивезення” призводить до різної кваліфікації. До того ж, ураховуючи однакову суспільну небезпечність діянь “ввезення в Україну” та “вивезення за кордон”, автором запропоновано замінити в тексті диспозиції ст. 199 КК України термін “ввезення в Україну” терміном “переміщення через кордон України”, під яким слід розуміти ввезення на територію України і вивезення з її території підробленої грошової одиниці України або іноземної 218

валюти.[2] Збут підроблених грошей, державних цінних паперів або білетів державної лотереї – оплатне або безоплатне їх відчуження: використання як засобу платежу, продаж, розмін підроблених грошей, обмін, дарування, передача в борг або в рахунок покриття боргу, програш в азартних іграх, використання як предмета застави, як подарунку тощо.[3] На підставі аналізу діянь, передбачених ст. 199 КК України, автор зазначає про різний ступінь суспільної небезпечності виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну або збуту підробленої національної чи іноземної валюти, державних цінних паперів, білетів державної лотереї. Визнається більш суспільно-небезпечним саме діяння “виготовлення”, оскільки після його вчинення підробок з’являється можливість виконання інших дій, передбачених ст. 199 КК України. Також виготовлення характеризується складністю та тривалістю процесу, що потребує підготовки та набуття певних навичок. Головне завдання законодавчих служб та контрольних органів - не допустити появи фальшивих грошових знаків і цінних паперів в обігу. Підробка грошей у великих обсягах може підірвати довіру громадян до національної валюти, що відразу ж призведе до інфляції та підвищення вартості іноземних вільно конвертованих валют.[4] Однією з форм ефективного співробітництва на нашу думку необхідно створити спільні поліцейські і банківські бази даних про фінансових шахраїв та фізичних або юридичних осіб, що мають справу з “брудними” грошима. Бази даних з профілями фіктивних фірм, програмне забезпечення, яке б автоматично впізнавало сумнівну операцію і не проводило її, є також ефективними засобами боротьби з фінансовою злочинністю. Література 1. Зозуля Петро Павлович. Кримінально-Правова характеристика суб’єкта шахрайства з фінансовими ресурсами / Зозуля Петро Павлович // Вісник Запорізького юридичного інституту - 2 ’ 2 0 0 9 – С. 171 - 178. 2. Гущесова Т.Г. Актуальні проблеми кваліфікації окремих злочинів у сфері господарської діяльності / Гущесова Т.Г. , Заруцький О. В. // Актуальні проблеми кваліфікації окремих злочинів у сфері господарської діяльності / Наукові записки. Том 53. Юридичні науки– 2006. – С. 164 – 170. 3. Сингаївська І.В. Кримінально-правова та кримінологічна характеристика фальшивомонетництва / Сингаївська І.В. , Романов С.Ю. // Кримінальне право. – 2007. 4. Сингаївська І.В. Щодо питання доцільності існування повторності у ст. 199 КК України // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: Зб. наук. пр. – Харків: Вид-во Харк. нац. ун-ту внутр. справ, 2006. – С.48–50.

219

СТРУКТУРА ТА ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ Колесніченко К.І., студентка групи Б4/1 Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет На сьогодні існує багато проблем щодо вдосконалення організації роботи Верховної Ради та вирішення завдань управління цією складною, динамічною, функціональною системою. У зв'язку з цим існує нагальна необхідність у визначенні організаційного забезпечення їх вирішення. Виступаючи із щорічним посланням до Верховної Ради, Віктор Ющенко запропонував внести зміни до Конституції, які передбачають двопалатний парламент зі скороченням кількості депутатів, самостійність уряду в системі виконавчої влади й збереження прямих виборів глави держави. Президент також висловився за ліквідацію «необмеженої депутатської недоторканності». За словами Заступника Глави Секретаріату Президента України, пропозиція створення двопалатного парламенту виникла при пошуку відповіді на питання, як правильно організувати діяльність публічної влади та уникнути блокування роботи держструктур при загостренні політичного протистояння у Верховній Раді. Говорячи про запропонований двопалатний устрій парламенту, президент зазначив, що він має містити в собі й політичне, і територіальне представництво. Згідно ст. 86 Народної Конституції від Віктора Ющенка Національні Збори України складаються з двох палат – Палати депутатів і Сенату. Загальний склад Палати депутатів – триста народних депутатів, які обираються строком на чотири роки. До загального складу Сенату входять по три сенатори, які обираються строком на шість років в Автономній Республіці Крим, кожній області, місті Києві, в містах, що за статусом прирівняні до області. Кожні два роки відбувається оновлення третини складу обраних сенаторів – обираються по одному сенатору, обраному в Автономній Республіці Крим, кожній області, місті Києві, у містах, прирівняних за статусом до області. До загального складу Сенату входять також сенатори, якими довічно стають після закінчення повноважень Президента України за їх згодою, крім тих, яких було усунено з поста в порядку імпічменту. Нижню палату обиратимуть шляхом прямих виборів за пропорційною системою. Нижня палата повинна мати законодавчу функцію, правом формування уряду й контролю над його діяльністю. Він зауважив, що нездатність сформувати уряд і затвердити його програму має приводити до розпуску нижньої палати та її дострокових виборів. Верхню палату В.Ющенко пропонує обирати в результаті прямих виборів за мажоритарною системою, вона має представляти громади та регіони. Верхня 220

палата матиме повноваження здійснювати кадрові призначення, які не є урядовими, і затверджувати рішення Президента в сфері оборони та безпеки. До верхньої палати повинні входити по три сенатори від кожного регіону. Щодо пропозиції створення двопалатного парламенту Ігор Пукшин, Заступник Глави Секретаріату Президента України, зауважив, що з моменту політичної реформи до парламенту, окрім основного виду діяльності – прийняття законів, перемістилися функції формування уряду та призначення керівників державних інституцій, які не входять до системи виконавчої влади. Стосовно судової реформи Ігор Пукшин наголосив – у чинній Конституції громадянам гарантується право на звернення до суду. «В Європейській конвенції передбачено зовсім інше – гарантовано право на справедливий суд», - зауважив він, додавши, що президентський проект Конституції передбачає, що кожен має право на справедливий суд. Зауважено, що проектом Основного Закону закладаються інші принципи формування суддівського корпусу – добір кадрів на конкурсній основі, а єдиним органом, який притягатиме суддів до відповідальності, буде Вища рада юстиції із наданням їй права призупиняти статус судді у випадку вчинення злочину до завершення розслідування. Внутрішньоуправлінську діяльність Верховної Ради України можна розглядати як різновид державного управління, яке повинно забезпечувати взаємодію апаратів (служб) Верховної Ради України, їх керівників, народних депутатів як єдине ціле з метою забезпечення виконання норм ст. 85 Конституції України. Виділено дві неодмінні умови, яким має відповідати внутрішня організація органу законодавчої влади України: наявність визначених правил, якими він керується під час проведення своїх засідань, організації дебатів, голосування тощо; обов’язкове дотримання встановлених правил всіма учасниками парламентської діяльності. Кваліфікована внутрішньоуправлінська діяльність Верховної Ради України можлива тільки в умовах добре організованої системи, якісних управлінських технологій та комплексності інформаційного забезпечення. Зазначена діяльність безпосередньо пов’язана з організацією управління в результаті якого буде створюватись належний та надійний фундамент для здійснення Верховною Радою головної функції – законотворення. Разом з тим організація діяльності Верховної Ради України ще не в усьому відповідає вимогам часу, а проблема її вдосконалення не отримала належного висвітлення на теоретичному рівні. Література 1.Конституція України: за станом на 28 червня 1996 р./ Верховна Рада України.Офіц.вид.-Х. 2010.-47с. 2.Народна Конституція України: за станом на вересень 2009р.-100 с. 3.Пукшин І. Двопалатний парламент не є ознакою федералізму/ І.Пукшин./Урядовий кур’єр.-2009.-№22.-С.3 221

ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ ПРО ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ ТА ПРИХОВУВАННЯ ВАЛЮТНОЇ ВИРУЧКИ Кондратюк К.В., студент групи Б4/1 Наук.керівник - к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет Юридична відповідальність за порушення правил про здійснення операцій з валютою та її неповернення в нашу державу сягають коренями ще в політичний та економічний устрій радянського союзу.Саме за часів командноадміністративної системи в психології громадян залишилося почуття недовіри,побоювання держави й неспроможність в будь-який момент відмовитися від своїх законів ,поміняти конституційні положенняпро форми власності й знову націоналізувати власність або якось по іншому обібрати населення. Вклади знецінювалисяі загалом громадяни були позбавленніблизько 212 млдр рублів СРСР. На виявлення і неповернення валюти з-за кордону впливає економічна і політична криза.Корупція і організована злочинність є руйнуючими факторами , завдяки яким населення, щоб вкладати капітал в національну економіку, вивозячи його в інші країни і не повертати навіть після здійснення зовнішньоекономічних операцій. Найбільш несприятливим був період 1993р.,адже хвиля вивезення капіталу з України була найбільшою.Таке становище підриває економіку держави,позбавляє її сенсу. Держава активно розробляє правові норми щодо регулювання зовнішньої економіки, про те це зовсім не свідчить про ефективність та стабільність законодавства.До того ж вивезення капіталу за кордон- це інвестування економіки інших держав та прагнення до наживи , прибутку перевищують почуття патріотизму.Основним нормативним актом, що регулює своєчасність розрахунків за експортно-імпортними операціямиє Директива НБУ від 15 травня 1994р., «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті за експортно-імпортними операціями на умовах відстрочків платежів та поставок» .Тільки у 2001 року новий Кримінальний кодекс України визначив кримінальну відповідальність за склад злочинів , передбачених статтею 207 «Ухилення від повернення виручки в іноземній валюті» та статтею 208 «Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків».Основними санкціями є конфіскація коштів, що перебували на закордонних рахунках. В Кодексі України про адміністративні правопорушення, стаття 162 «Порушення правил про валютні операції» гласить: «незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави тягнуть за собою відповідальність у вигляді штрафу від тридцяти до 222

сорока чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією валютних цінностей на користь держави». І якщо сумма штрафу від 510 до 748 гривень, передбачена статтею, для самих мінял не така вже й страшна, то для людей, які вирішпли скористатися їх послугами, може бути досить відчутною. Адже з тексту статті видно, що законодавець не робить розмежувань між обома сторонами валютообмінного процесуОсь лише останні приклади. 27 вересня під час проведення профілактичного відпрацювання вулиць та інших громадських місць Миколаєва співробітниками сектору ДСБЕЗ ММВ УМВС України в Миколаївській області було затримано трьох чоловіків: двох миколаєвців та одного громадянина республіки Бєларусь, які здійснювали незаконні операції з валютою. В першому випадку миколаєвець, 59-річний чоловік на ім'я Григорій пропонував свої послуги з обміну валюти на Центральному автовокзалі міста Миколаєва і у нього правоохоронці вилучили грошові кошти в сумі 17 000 тисяч рублів республіки Білорусії. А в другому випадку були затримані як сам міняйло, 39-річний миколаєвець Дмитро, так і його клієнт-покупець, 19-річний підданий республіки Білорусії на ім'я Олександр. Поблизу ринку «Центральний» в обласному центрі вони якраз уклали обопільно вигідну угоду з обміну валюти, коли їх затримали правоохоронці. «На двох» у них було вилучено 8042 гривень, 140 доларів США, 45 євро, 17 000 тисяч Білоруських рублів та 1500 рублів Російської федерації.На всіх трьох валютних «підпільників» учасників з обміну валюти складені адміністративні матеріали за ст. 162 Кодексу України про адміністративні правопорушення, матеріали направлені на розгляд до суду І такі випадки не поодинокі. Лише з початку року миколаєвськими правоохоронцями за незаконні валютні операції було вилучено на користь держави близько 20 тисяч гивень, 650 доларів США, 50 євро, 17 000 тисяч рублів республіки Білорусь, 1500 рублів Російської федерації. Тобто, «обмінювачі» «розкошелилися» на досить кругленьку суму. І це ще без врахування суми штрафу, яку наклав на них суд після розгляду усіх матеріалів У цілому система правопорушень,повязаних ізнезаконнимм конвертуванням валюти, вивезеннямїї за кордон, незаконним відкритям валютних рахунків за межами України- це прояв давно створеної та добре організованої злочинності.Цясистема активно впливає на основні канали прямування як легального, так і тіньового товарно-грошового капіталу в Україні.Ця проблема тісно повязана з проблемою легалізації грошових коштів та іншогомайна, а саме капіталу здобутого злочинним методом.При прийнятті політичного чи юридичного документу будуть створенні нові для правового захисту прошарків «нових українців» і це стане ясравим прикладом безсилля або небажання держави навести порядок у країні визначеними заходаим юридичної відповідальності. Подальший розвиток системи валютного регулювання й контролю в Україні можливий за умов створення науково обґрунтованої валютної політики, яка повинна базуватися на глибокому й комплексному аналізу 223

зовнішньоекономічної діяльності з урахуванням особливостей розвиновними причинами, які зумовлюють відтік капіталу з України та сприяють приховуванню валютної виручки за кордоном є: недосконалість діючого законодавства; відсутність необхідної нормативної бази з правового регулювання спірних питань на міждержавному рівні; поширення такого явища, як “навмисне” банкрутство; негативна роль бартеру у зовнішньоекономічних відносинах тощо. З метою посилення боротьби з навмисним банкрутством, а також розробки заходів щодо легалізації тіньового капіталу та для підвищення ефективності валютного контролю вважаємо необхідним реорганізувати існуючу систему державних органів контролю та порядок їх взаємодії. З цією метою пропонуємо створити єдиний координаційний орган. Головною функцією якого має бути розробка єдиної загальнодержавної валютної політики та здійснення комплексу заходів у сфері організації контролю й нагляду за дотриманням законодавства України у сфері валютних, експортно-імпортних та інших зовнішньоекономічних операцій. Вважаємо за доцільне створення комплексної методології здійснення контрольно-перевірчої роботи у сфері валютного регулювання, яка повинна базуватися на єдиних принципах та розробку на її основі окремих рекомендацій про проведення перевірок щодо дотримання вимог валютного законодавства за окремими напрямами та суб’єктами підприємницької діяльності Література 1. Закон України “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо порушень правил про валютні операції” від 18.05.2000 р. № 1744ІІІ//Галицькі контракти, №25, - 2000 2. Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 07.05.1996№184/96-ВР 3. Лютенко Т. О. Проблеми валютного регулювання // Економіка. Фінанси. Право. №11, - 2003 4. Рожков С. Новітня валютна історія: кількісний начерк // Голос України. - 1995. - 11 листопада. - С. 8.

УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕЗУЛЬТАТАМИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА Лисиганич В.М., студентка групи Б5/2 Наук. керівник – к.е.н. доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет Можливість досягнення підприємством необхідного рівня рентабельності залежить від багатьох внутрішніх та зовнішніх чинників. Одним з головних внутрішніх чинників виступає якість управління прибутком. Ефективне управління прибутком базується на всебічному аналізі його динаміки, структури, джерел надходження та напрямів розподілу[1]. Дослідження 224

тенденцій змін та факторів впливу, і прийняття на їх базі оперативних дієвих рішень, дає змогу для підвищення прибутковості підприємства. Теорію та методику управління прибутком досліджували чимало вітчизняних та закордонних авторів. Необхідність та методику всебічного та якісного аналізу фінансових результатів підприємств різного профілю обґрунтовували, зокрема, Н.С.Барабаш, І.А.Бланк, Г.О.Кравченко, Є.В.Мних. Що ж стосується сільськогосподарського виробництва, то застосування наукових розробок в сфері управління прибутком в аграрних підприємствах, не є достатньо поширене, що, безумовно, є слабкою стороною поточного планування та управління[2]. На величину прибутку, його динаміку впливають фактори, що як залежать, так і не залежні від зусиль підприємства. Практично поза сферою впливу підприємства знаходяться кон'юнктура ринку, рівень цін на споживані матеріально-сировинні і паливно-енергетичні ресурси, норми амортизаційних відрахувань тощо. Певною мірою залежать від підприємства такі фактори, як рівень цін на реалізовану продукцію і заробітну плату, рівень господарювання, компетентність керівництва і менеджерів, конкурентноздатність продукції, організація виробництва і праці, його продуктивність, стан і ефективність виробничого і фінансового планування[3]. Перераховані фактори впливають на прибуток не прямо, а через обсяг реалізованої продукції і собівартість, тому для з'ясування кінцевого фінансового результату необхідно зіставити вартість обсягу реалізованої продукції і вартість витрат і ресурсів, використовуваних у виробництві. Основні напрямки удосконалювання механізму формування і розподілу фінансових результатів доцільно об'єднати в кілька груп, з врахуванням його внутрішніх і зовнішніх зв'язків у рамках фінансового механізму і системи управління прибутком на досліджень у ДП «ДГ «Зоряне » Миколаївської області. Основні напрямки удосконалення механізму формування фінансових результатів включають: оптимізацію облікової політики підприємства; комплекс заходів, що забезпечують законне і правильне визначення розміру виручки від реалізації продукції, суми податку на додану вартість, сум податків які відносять на фінансові результати, а також розмірів витрат виробництва, що впливає на точність і вірогідність визначення фінансових результатів. Основні напрямки удосконалювання механізму розподілу фінансових результатів включають: оптимізацію системи оподаткування прибутку; розробку такої системи ставок і пільг податку на прибуток, що буде стимулювати використання чистого прибутку підприємства, насамперед, на розвиток і удосконалювання власної виробничої бази; викорінювання непродуктивних витрат і втрат; розробку і реалізацію заходів, спрямованих на подолання кризи неплатежів з метою 225

поступового зниження сум пені і штрафів, що сплачуються в бюджет і позабюджетні фонди; оптимізацію розподілу чистого прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, на фонди споживання і фонди нагромадження; комплекс заходів, що забезпечують доцільне й ефективне використання засобів фондів споживання і нагромадження. Виконання цих пропозицій значно підвищить одержуваний прибуток на підприємстві, що в свою чергу, в перспективі, сприятиме розширеному відтворенню агропромислового виробництва. Література 1. Бланк И.А. Управление прибылью./ Бланк И.А. – К.: “Ника-Центр”, 2008. – 544 с. – (Серия “Библиотека финансового менеджера”; Вып. 5). 2. Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту: Підруч.: Пер. з англ./ Брігхем Є.Ф. – К.:Молодь, 2007. – 1000с.; 3. Сотникова Л.В. О формировании финансовых результатов. /СотниковаЛ.В.- Бух. учет, в Украине 2007, №1

ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА УХИЛЕННЯ ВІД СПЛАТИ ПОДАТКІВ, ЗБОРІВ ТА ІНШИХ ОБОВ’ЯЗКОВИХ ПЛАТЕЖІВ Ломака К.В., студентка групи Б 4/1 Наук. керівник - к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет В сучасних умовах кризи для нормального виконання державою своїх функцій дуже важливим є вчасне надходження до бюджету податкових платежів. Проте на сьогодні в Україні склалася ситуація, за якої спостерігається значна кількість злочинів та інших правопорушень, пов’язаних зі сплатою податків та інших встановлених державою платежів і зборів. Метою дослідження є визначення адміністративної і кримінальної відповідальності юридичних осіб за ухилення від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів. Ухилення від сплати податків та інших обов’язкових платежів призводить до розвитку ряду негативних тенденцій в економіці і соціальній сфері: порушення правил чесної конкуренції, росту корупції, недостатнього фінансування суспільного сектору господарства, відтоку капіталів за кордон тощо. Стаття 67 Конституції України визначила: «Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом» [1], – тобто, сплата податків є конституційним обов’язком кожної фізичної та юридичної особи. І ці податкові правовідносини мають не цивільно-правовий, а публічно-правовий характер і ґрунтуються на владних підпорядкуваннях однієї сторони (громадянина, юридичної особи) іншій (державі). 226

Розуміння податку як публічно-правового обов’язку, що виникає на підставі Конституції України та інших законів, дає змогу стверджувати, що несплата податків або заниження їх суми повинно розумітись як діяння, що здійснюється проти держави. Умови та розміри оподаткування регулюються низкою законів: Закон України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 № 1251-XII, Закон України «Про Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів» від 22.12.1994 № 320/94, Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94та ін. Важливим засобом охорони податкових правовідносин є кримінальна відповідальність порушників, визначена у статті 212 Кримінального кодексу України. Ця стаття передбачає такі види покарань (залежно від розмірів несплати та організації злочину: штраф від трьохсот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; виправні роботи на строк до двох років; обмеження волі на строк до десяти років [2]. Розділ 5 Закону України «Про державну податкову службу України» від 4.12.1990 N 509-XII (зі змінами та доповненнями) визначило податкову міліцію як державний орган, що зобов’язаний вести боротьбу із злочинами, вчиненими у сфері оподаткування, при розслідуванні фактів кримінального ухилення від сплати податків, зборів та обов’язкових платежів, а також порушень податкового та валютного законодавства [3]. Найбільші суми несплачених податків притаманні посередницьким структурам, нафтопереробній промисловості, атомній енергетиці, галузі виготовлення підакцизних товарів (алкогольні напої, тютюнові вироби тощо), значні невиплати податків здійснюються підприємцями за допомогою створення різноманітних благодійних фондів, що за своєю суттю є фіктивними. Також дуже важко від слідкувати нарахування, а відповідно, і сплату податків при готівкових розрахунках та розрахунках між підприємствами за допомогою векселів, зокрема і фіктивних. Проте, звичайно, найбільша кількість злочинів, статистику яких вести важко, здійснюється у тіньовому секторі економіки. За інформацією Юридичного департаменту ДПА України, у січні-вересні 2009 року (станом на 01.10.09) з урахуванням справ, що перейшли з попередніх років, на розгляді у судах різних інстанцій знаходилось 107,3 тис. справ на суму 102,2 млрд. грн., що майже на 3 тис. справ та на 5,3 млрд. грн. більше відповідного періоду 2008 року [4]. Проте, разом з цим, в Україні спостерігається перевиконання графіків сплати податків до бюджету – це пов’язано з кризовими явищами в економіці та тим, що державні органи влади змушують підприємства сплачувати податки, збори та платежі наперед. Проте, зазначимо, що для податкової служби важливе значення має не притягнути до кримінальної відповідальності конкретних осіб, а сприяти вихованню у платника поваги до закону і спонукати до своєчасного і в повному 227

обсязі здійснення розрахунків із держбюджетом за допомогою роз’яснювальної роботи. Таким чином, щоб зменшити масштаби ухилення від податків та уникнення їх сплати, необхідно: – ретельно налаштувати податкове законодавство на потреби забезпечення його прозорості і відвернення податкової дискримінації; – підвищити ймовірність виявлення фактів ухилення, і насамперед шляхом аналізу діяльності посередників; – не збільшувати кількість перевірок і розміри штрафів; – вдосконалювати демократичні інститути; – активізувати боротьбу з корупцією; – контролювати лобіювання законів, положень, інструкцій, що представлятимуть інтереси лише однієї сторони суспільства. Література 1. Конституція України, затверджена Законом України вiд 28.06.1996 № 254к/96-ВР. 2. Кримінальний Кодекс України, затверджений Законом України вiд 05.04.2001 № 2341-III 3. Закон України «Про державну податкову службу України» від 4.12.1990 N 509-XII 4. Прес-служба Дрежавної податкової служби України http://www.sta.gov.ua /control/ uk/ publish/ article.

ПРОВЕДЕННЯ ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ ФІНАНСОВИХ ОПЕРАЦІЙ Мазуренко М.О., студентка групи Б4/3 Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет. Обов’язковий фінансовий моніторинг − це сукупність заходів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу з аналізу інформації щодо фінансових операцій, що надається суб’єктами первинного фінансового моніторингу, а також заходів з перевірки такої інформації відповідно до законодавства України. Внутрішній фінансовий моніторинг − діяльність суб’єктів первинного фінансового моніторингу по виявленню, відповідно до Закону «Про фінансовий моніторинг», фінансових операцій, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу, та інших фінансових операцій, що можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів. Особливістю фінансового моніторингу є те, що він здійснюється на двох взаємопов’язаних рівнях. На першому рівні відбувається виявлення операцій, які підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу та операцій, пов’язаних з легалізацією доходів, шляхом порівняння нормативно закріплених ознак операцій, які підлягають обов’язковому та внутрішньому фінансовому моніторингу, з ознаками операцій, які проводить суб’єкт первинного 228

фінансового моніторингу. А на другому − перевірка вищевказаної інформації про зв’язок фінансових операцій з легалізацією доходів, здобутих злочинним шляхом. Обов’язковий фінансовий моніторинг здійснює Державний комітет фінансового моніторинг.[1] Суб’єктами первинного фінансового моніторингу є: банки, страхові та інші фінансові установи; платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрінгові та клірингові установи; товарні, фондові та інші біржі; професійні учасники ринку цінних паперів; інститути спільного інвестування; гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять будь-які лотереї; підприємства, організації, які здійснюють управління інвестиційними фондами чи недержавними пенсійними фондами; підприємства і об’єднання зв’язку, інші некредитні організації, які здійснюють переказ грошових коштів; інші юридичні особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінансові операції. Крім того, окремі повноваження з фінансового моніторингу мають центральні органи виконавчої влади та Національний банк України, які відповідно до закону виконують функції регулювання та нагляду за діяльністю юридичних осіб, що забезпечують здійснення фінансових операцій. [3] Реєстр фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу (форма N2-ФМ), формується із послідовних записів про фінансову операцію, при цьому кожний запис складається із заповнених бланків форм за відповідними розділами. Усі записи в Реєстрі нумеруються послідовно та мають наскрізну нумерацію. Бланки форм, передбачені розділом ІІІ реєстру, заповнюються для кожного учасника фінансової операції окремо. Правила проведення внутрішнього фінансового моніторингу установи та її відокремлених підрозділів розробляються на виконання вимог статті 5 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» та з урахуванням вимог нормативних актів з питань запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансування тероризму. Правила відображають систему внутрішнього фінансового моніторингу установи, визначають порядок та умови проведення заходів і механізми їх реалізації для запобігання використання установи з метою легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансування тероризму. [2] Відповідальним за організацію виконання вимог законодавства України з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та організацію внутрішньої системи запобігання легалізації (відмиванню) доходів одержаних злочинним шляхом, є керівник установи. Керівник установи призначає (звільняє) працівника, який відповідає за проведення внутрішнього фінансового моніторингу в установі (відокремлених підрозділах), а також затверджує його посадову інструкцію. Керівник установи, з моменту створення або початку діяльності установи (відокремленого підрозділу) але не пізніше моменту здійснення першої фінансової операції, призначає на посаду відповідального працівника установи, 229

а також за поданням керівника відокремленого підрозділу – відповідального працівника відокремленого підрозділу. Відповідальний працівник установи повинен мати повну вищу освіту (спеціаліст або магістр) та досвід роботи в галузі надання фінансових послуг не менше одного року. Аналіз фінансових операцій з метою виявлення таких, що відповідно до законодавства у сфері запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, підлягають фінансовому моніторингу, здійснюється працівниками установи та її відокремлених підрозділів перед їх проведенням, а також у подальшому, в процесі обслуговування клієнта. Фінансова операція підлягає обов’язковому фінансовому моніторингу, якщо сума, на яку вона проводиться, дорівнює чи перевищує 80 000 гривень або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквіваленту 80 000 гривень. Література 1 Закон України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 28.11.2002р., № 249-IV // ВВР України. -2003. -№ 1. – Ст.2. 2. Указ Президента України “Про Положення про Державний комітет фінансового моніторингу України” від 24.12.2004 р., № 1527/2004. 3. Є.В. Павліченко «Класифікація суб’єктів фінансового моніторингу».

ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КОНТРАБАНДУ Марчук Л. М. студент групи Б 4/1 Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет Економічні та соціальні перетворення в нашій державі, активізація зовнішньоекономічних відносин призвели до поширення правопорушень суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності. На жаль, проблему боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил в нашій країні більш детально почали досліджувати тільки останнім часом. Можливо, це пояснюється тим, що боротьбу з контрабандою, в основному здійснюють такі державні органи, як Служба безпеки України та Державна митна служба України. На даний момент проблема боротьби з контрабандою є досить актуальною. Контрабанда як злочин зафіксована досить давно. Історія контрабанди пов’язана з виникненням торгівельно-митних, товарно-грошових відносин. Контрабандою, згідно з ст. 201 КК України є переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчинене у великих розмірах, а також незаконне переміщення різних матеріальних, історичних цінностей та ін.

230

Контрабанда товарів вважається вчиненою у великих розмірах, якщо їх вартість у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Найчастіше контрабандисти використовують такі місця для схову: - спеціально виготовлене сховище; - використанням інших засобів, способів, що утруднюють виявлення предметів; - шляхом надання одним предметам вигляду інших через істотну заміну зовнішніх ознак предметів; - документальне приховування; Історія боротьби митних органів України з контрабандою за часів суверенної держави має дуже багато унікальних випадків, коли здійснювали контрабанду у великих розмірах. Багато злочинів відбувається за домевленістю із співробітниками митних стуктур. Контрабанда — один із найбільш небезпечних економічних злочинів, має підвищену суспільну небезпечність, оскільки посягає на встановлений порядок переміщення через митний кордон матеріальних цінностей і може завдати збитків економіці держави, її кулі, турній спадщині, сприяти розширенню тіньового сектору економі ки, а в окремих випадках поєднуватися з учиненням інших тяжких злочинів. Контрабанда кваліфікується за ознакою великих розмірів у випадку незаконного переміщення через митний кордон товарів, предметів, які вільно обертаються в Україні, якщо їхня загальна вартість тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Переміщення товарів, предметів поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчиненене у значних розмірах, тяне адміністративну відповідальність, передбачену Митним Кодексом України. Для посилення правопорядку в митній галузі Кабінет Міністрів України ухвалив 23 серпня 2002 року постанову № 1240, якою затвердив «Програму протидії контрабанді та захисту внутрішнього ринку на 2002—2005 роки». У разі причетності до скоєння контрабанди та митних правопорушень громадянами і юридичними особами працівників митних органів або Державної служби контролю за переміщення культурних цінностей, до них застосовуються заходи державного примусу, передбачені Кримінальним кодексом України за службові злочини, Кодек сом про Адміністративні правопорушення або дисциплінарна відповідальність. З 1 січня 2003 року в Митній службі України набув чинності Дисциплінарний статут Митної служби України. Можна зробити такі висновки про наслідки впливу контрабанди вцілому на діяльність держави: 1) підривається державна монополія зовнішньої торгівлі, зменшується дохідна частина бюджету; 2) завдаються прямі величезні економічні збитки державі, що послабляє її міжнародне становище, авторитет; 3) контрабанда — один із найнебезпечніших шляхів одержання злочинних нетрудових доходів, що суттєво підриває та деформує процеси нормального 231

функціонування розподільчих суспільних відносин; 4) серйозна загроза суспільній безпеці наших громадян; 5) контрабандне вивезення за кордон валютних цінностей у вигляді золота, срібла, металів платинової групи, природного дорогоцінного каміння підриває валютні та золоті резерви України; 6) значно послаблює економіку України, зміцнює кримінальні угруповання, мафіозні структури; 7) суспільна небезпека контрабанди виявляється також у тому, що вона є основним каналом вивезення за кордон національних культурних цінностей, унікальних творів мистецтва, що мають для нашого народу, світової культури величезне історичне, культурне значення. Література 1. Закон України «Про контрабанду» від 14. 12. 2009 № 108Кримінальний кодекс України

ЕКОНОМІЧНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ТА ЗЛОЧИНИ. ПОНЯТТЯ, КРИТЕРІЇ РОЗМЕЖУВАННЯ, ПІДСТАВИ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ Мацуєва С. В., студентка групи Б4/3 Наук. керівник - к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет Якщо економічні відносини можуть бути упорядковані і стабілізовані завдяки правовим нормам, то небезпека, джерелом якої є соціальні чинники, набуває форми економічного правопорушення. Таким чином, будь-яке відхилення в економічній діяльності однієї (фізичної або юридичної) особи від норм господарчого права є економічним правопорушенням і обертається збитками для іншого суб’єкта господарювання. Отже, економічне правопорушення – це форма прояву економічної небезпеки, яка виявляється як порушення господарчого права і обертається втратами для суб’єктів економічної діяльності. У науковій літературі економічні правопорушення розглядаються як економічні злочини. При цьому не можна не звернути увагу на те, що в законодавчих актах і дослідженнях є різноманітні їх класифікації: за способом здійснення, за ознаками наслідків, за ступенем тяжкості, за сферами економічних відносин, господарювання, виробництва та ін. В той же час у Кримінальному кодексі і деяких наукових дослідженнях економічних злочинів нема дефініції цієї категорії. Навіть, коли даються визначення економічних злочинів, вони обмежуються тільки правопорушеннями проти власності та порядку господарської діяльності і не враховують широке коло інших злочинних дій в сфері економіки. Адже не всі економічні правопорушення мають характер злочину, є і провина. На жаль, сьогодні немає переконливого розмежування економічних правопорушень на провини і злочини. Якщо йдеться про загальне визначення 232

провини і злочину, то згідно зі ст.9 Кодексу про адміністративні правопорушення до останніх відносяться правопорушення, що не тягнуть за собою кримінальної відповідальності, а злочином є суспільно небезпечне вине діяння ( дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину . Економічні правопорушення, в т.ч. провини і злочини, навіть з етимологічної точки зору мають подвійну природу: економічну і правову. Але в наукових дослідженнях цих категорій просто ігноруються висновки економічної науки. З точки зору внутрішнього змісту і наслідків втрат для суб’єкта господарювання критерієм економічної провини та економічного злочину може послугувати, передусім, допорогові і післяпорогові ступені економічної небезпеки скоєного правопорушення. Економічною ознакою економічного злочину є нанесення суб’єкту господарювання втрат, що руйнують його статус і стан, або позбавляють його можливості реалізувати економічну місію (статутні цілі). Наслідком економічного злочину для суб’єкта господарювання є втрати і збитки, що не поновлюються, або створення умов, що роблять неможливою реалізацією місії. Таким чином, основою економічного злочину є виявлення післяпорогової небезпеки. Юридична відповідальність є одним із видів соціальної відповідальності. Так її розглядають усі галузі юридичної науки. Ефективність фінансової діяльності підприємства, як і всієї системи фінансово-кредитного механізму, залежить від ступеня її правової врегульованості та охорони передумов значущої для неї діяльності суб'єктів. При цьому соціальна роль права полягає у збереженні й забезпеченні нормального функціонування фінансово-кредитної системи. Регулювання фінансових відносин здійснюється юридичними нормами, які являють собою загальнообов'язкові правила поведінки, що визначають права й обов'язки осіб у цих відносинах і забезпечуються примусовою силою державної влади. Юридична норма ставить у певні рамки соціально забезпечену можливість поступати відповідно до своїх можливостей та інтересів. Французький мислитель XVIII ст. П. А. Гольбах писав: «Кожна людина вільна, однак суспільство володіє правом позбавити її свободи; свобода перестає бути одним із прав громадянина, якщо він зловживає нею, використовуючи її на шкоду своїм співгромадянам». Підставою для юридичної відповідальності є склад правопорушення, тобто сукупність ознак дії, що характеризують його як правопорушення. Є такі види юридичної відповідальності: дисциплінарна, цивільноправова, матеріальна, адміністративна, кримінальна, конституційна. В умовах загальної економічної кризи перехідного періоду і певної нестабільності та недосконалості правової бази економічних, у тому числі фінансових, відносин в Україні спостерігається високий рівень правопорушень у всіх ланках фінансово-кредитного механізму держави, що призводить до дестабілізації його . роботи, спричиняє матеріальні збитки суб'єктам 233

фінансових правовідносин. Боротьба з цими правопорушеннями ускладнюється труднощами розмежування правопорушень між злочинами, адміністративними проступками і цивільно-правовими деліктами в сфері економічних відносин, особливо у сфері фінансових відносин суб'єктів підприємницької діяльності між собою і з державою. Тут юридична практика дуже часто натрапляє на так звані протиправні дії зі змішаною протиправністю. Крім загальної норми, треба враховувати також зафіксовані в законодавстві та в підзаконних нормативних актах конкретні критерії, за допомогою яких можна відрізнити суміжні проступки і злочини. Для численних протиправних дій у сфері фінансових відносин найзначнішими з таких критеріїв є наявність або відсутність тяжких наслідків, форми вини (умисел або необережність), адміністративна преюдиція (повторне скоєння правопорушення після застосування до даної посадової особи заходів адміністративного впливу), мотивація, мета протиправної дії. При цьому слід пам'ятати, що об'єктом проступку або злочину можуть бути далеко не всі суспільні відносини, а лише ті з них, які охороняються відповідними нормами права. Правопорушення не приводить автоматично до настання відповідальності, а служить лише підставою для притягнення до неї. Підстави настання юридичної відповідальності — це сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність повинною. При цьому новий Кримінальний кодекс України у статті 3 чітко визначає, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Інші закони України про кримінальну відповідальність, які будуть прийняті після набуття чинності цим Кодексом, включатимуться до нього. Унаслідок відсутності в державі рівноваги гілок влади, слабкої судової системи та сильної влади Президента відбувається підміна кримінального закону адміністративними актами, замість кримінальної застосовується адміністративна, і навіть дисциплінарна відповідальність. Постає питання про рівність усіх громадян перед законом та ступінь сприяння такої правової політики зміцненню законності в державі. Уся світова цивілізована спільнота визнає корупцію за злочин, а Україна кваліфікує як адміністративне чи дисциплінарне правопорушення. Отже можна сказати, що фактично, за часи розбудови суверенної держави ніхто з більш-менш впливових посадових осіб державного апарату не притягувався до кримінальної відповідальності. В якій іншій формі юридичної відповідальності було оцінено їхню діяльність, також залишається невідомим. На завершення підкреслимо, що основними критеріями розмежування правопорушень в економічній сфері є їх розподіл за відповідними галузями законодавства, чітке визначення поняття злочину в кримінальному законі та всебічне висвітлення підстав застосування конкретного виду юридичної відповідальності до конкретної особи, що скоїла конкретне правопорушення, 234

передбачене кримінальним, адміністративним, цивільним законами, відомчими дисциплінарними статутами, трудовим законодавством. Література 1.Коржанский М. Й. Кримінальне право і законодавство. Частина особлива. Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. 3. Кримінальне право України. Особлива частина / За ред. Професорів Бажанова М. І., Сташиса В. В., Тація В. Я. — К. — Х.: Юрінком-Інтер — Право, 2002. 3. Кримінальне право України. Особлива частина / За ред. проф. М. І. Бажанова та ін. — К.; Х.: Юрінком-Інтер: Право, 2002. 4. Кримінальний кодекс України. 5.Теорiя держави та права /пiд ред. А.М.Васильєва, М. “Юридична лiтература” , 1983 р.

ДЕРЖАВНІ ВИДАТКИ ЯК ОКРЕМИЙ ФІНАНСОВИЙ ІНСТИТУТ Мельничук І.А., студентка групи Б4/2 Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет Державні видатки – одна з головних складових бюджету України. Їх стабільність забезпечує прогресивний розвиток ринкової економіки в Україні. Раціональне і ефективне регулювання розподілу видатків є об’єктивним чинником розвитку держави. Про актуальність даної теми свідчить і її численне дослідження у публікаціях багатьох відомих вітчизняних та російських економістів, серед яких І.С. Невінчаний, О.Ю. Сова, Башко В.Й., І.Луніна, В.Чернадчук та ін. Розглядаючи сучасний стан бюджетної політики в Україні, головною метою якої є створення умов для тривалого економічного зростання, яке сприяло б конкурентоспроможності національної економіки. З одного боку, збільшення економічних видатків має призводити до розвитку виробництва, збільшення інвестицій і заробітної плати у населення, з другого – де виробництво стає на перешкоді всебічному розвитку людини, приречена на деградацію. Економічний розвиток можливий тільки за умови зміни всієї зміни економічних інституцій, соціальних і економічних відносин. У сучасних економічних умовах людський капітал є одним із головних ресурсів базисом для побудови нової, інформаційної економіки [1]. У Бюджетному кодексі України чітко не розмежовані повноваження між суб’єктами між бюджетних правовідносин і насамперед між органами державної влади та місцевого самоврядування. Тим самим за критерієм функціонального призначення видатків та можливості їх передачі на виконання адміністративно – територіальним одиницям. За загальними правилом для виконання кожної функції держави чи територіальної одиниці має бути відповідне фінансове забезпечення у вигляді видатків бюджету. Чіткий 235

розподіл повноважень між усіма видами органів влади відповідних соціально – територіальних утворень потребує чітко визначених джерел фінансування виконання повноважень цими органами [2]. Розподіл видатків між бюджетами здійснюється відповідно до Закону України «Про бюджетну систему України». Закон катигорично забороняє використання бюджетних коштів для фінансування позабюджетних фондів, які можуть бути утворені за рахунок надходжень від необов’язкових платежів , добровільних внесків фізичних та юридичних осіб, інших не бюджетних джерел. Передача права на здійснення видатків є актуальною як в теоретичному, так і в практичному значені. В теоретичному аспекті вирішення проблеми надасть можливість з’ясувати правову природу як самого права на здійснення видатків, так і процесуальних аспектів передачі такого права іншим суб’єктам бюджетних правовідносин. Бюджетним кодексом України встановлено три види передачі права на здійснення видатків разом із передачею коштів у вигляді між бюджетних трансфертів. Першим видом є передача державою права на здійснення видатків адміністративно – територіальній одиниці. Держава має право передати відповідним органам місцевого самоврядування виконання окремих функцій держави задля максимального наближення надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача за умови відповідної передачі бюджетних ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодержавних податків і зборів або їх частки з державного бюджету України. Другим видом є передача податків на виконання власних повноважень між місцевими бюджетами. Передача права здійснення видатків на виконання власних повноважень є передбачена законодавством можливістю адміністративно – територіальній одиниці передавати виконання власних повноважень іншій адміністративно – територіальній одиниці. Третім видом є передача видатків на виконання делегованих державних повноважень. Делегованими державними повноваженнями є повноваження, що визначаються функціями держави, які можуть бути передані на виконання органам Автономної Республіки Крим та органам місцевого самоврядування. Передача делегованих повноважень здійснюється разом із обов’язковою передачею прав на здійснення відповідних видатків, а також передачею необхідних бюджетних коштів у вигляді між бюджетних трансфертів [3]. Бюджетні видатки на розвиток людського капіталу належать до соціального напрямку та поєднуються із соціальною інфраструктурою. Соціальна сфера є досить складним об’єктом державного регулювання. Основна проблема полягає в тому, щоб знайти кошти для надання соціальної допомоги тим групам населення, які не можуть без неї вижити, та при цьому підтримати на гідному рівні інвестування в людський капітал, без якого не можливе майбутнє будь - якої держави. 236

Отже, можна зробити висновок, що кошти Державного бюджету України витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених Законом «Про державний бюджет України». Між бюджетні правовідносини, в першу чергу, виникають в наслідок передачі права на здійснення видатків характеризується порівневою передачею, тобто від держави до адміністративно – територіальних одиниць, що в свою чергу – до місцевих бюджетів. До державного бюджету України не включаються видатки, які не передбачені законами України. Література 1. Затонацька Т.Г. бюджетні видатки на розвиток людського капіталу // Фінанси України. – 2008р. - №10. – Ст.53-60. 2. Чернадчук В. Передача права на здійснення видатків бюджету // Право України. – 2008 р. - №7. – Ст.58-60. 3. Бюджетний кодекс України // ВВР України. – 2001. - № 37-38. – Ст.189

ПУБЛІЧНО – ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНИХ БАНКІВ В УКРАЇНІ Мисліцька Н.С., студентка групи Б4/3, Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет Останнім часом у наукових виданнях та засобах масової інформації дедалі частіше обговорюється проблема пошуку шляхів подальшого розвитку банківського сектору України. Така прискіплива увага до цієї проблеми пояснюється насамперед майбутнім вступом України до СОТ та її прагненням до тіснішого співробітництва з країнами Євросоюзу. Адже інтеграція України до світових та європейських економічних і політичних структур, безумовно, загострить актуальну на сьогодні проблему витіснення національних банків із внутрішнього ринку потужнішими західними конкурентами. Головне в розумінні сутності банку полягає в тому, що банк – це автономне, незалежне комерційне підприємство, яке є основною ланкою, що постачає народне господарство додатковими грошовими ресурсами. Сучасні банки не тільки торгують грошима, вони водночас є аналітиками ринку. Ринок неминуче висуває банк до основних, ключових сегментів економічного регулювання. На 1 січня 2009 року в Україні фактично діяло 173 банки, в т.ч. 16 банків із 100 – відсотковим іноземним капіталом, їх загальний капітал становив 8,8 млрд євро (12,3 млрд дол. США). Історично завдання та функції державного банку формувались на межі банківської діяльності та фіскальної діяльності, тобто банківської установи та державного казначейства. Діяльність державних банків була спрямована здебільшого на виконання делегованих державою повноважень у сфері здійснення розрахунків, стягнення податків, здійснення публічних видатків, 237

кредитування, а подекуди, здійснення управління державним майном (активами). Отже мета діяльності державного банку первинно мала публічноправову природу. Відносини з приводу реалізації правового статусу державних банків, а також щодо їх створення, реорганізації, ліквідації тощо мають значний фінансово-правовий вплив. Ті ресурси, що складають: статутний капітал державних банків, державні гарантії, прибутки державних банків тощо – є частиною публічних фінансів, що складаються із державних фінансів, а також приватних. Та в силу державних гарантій відповідних операцій, створення відповідних фондів з цією метою – мають особливе суспільне значення і обумовлюють фінансово-правове регулювання. Зважаючи на об’єктивну потребу докладного правового регулювання без винятку усіх відносин, що становлять інститути фінансової системи держави, та ґрунтуючись на усталених підходах до визначення фінансової системи, запропоновано Версалем Н.І. нові критерії визначення фінансової системи держави в конкретний історичний період. А саме: 1) За організаційно-правовою формою: а) Бюджет; б) Позабюджетні державні цільові фонди, а також інші спеціалізовані фонди, що створюються та функціонують за рахунок централізованих фондів коштів або обов’язкових платежів для задоволення та виконання завдань та функцій публічного характеру; в) Фонди державних (муніципальних) фінансових установ та державних (муніципальних) банків; г) Фінанси підприємств; д) Фінанси господарюючих суб’єктів. 2) За матеріальним змістом відносин: а) Фінансування; б) Запозичення; в) Страхування; г) Заощадження. Вартість статутного капіталу, виражена в акціях державного банку є державним майном, що сформувалось за рахунок бюджетних коштів і є відповідною частиною публічних фондів коштів держави. Збільшення розміру статутного капіталу має бути відображено виключно у відповідному законодавчому акті – Законі України “Про Державний бюджет” на відповідний рік. Дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств, включаються до складу доходів Державного бюджету України і переходять у режим державної власності, а не власності банку. Відповідно, лише держава, як законний власник відповідних коштів, може приймати рішення про їх використання. Це відповідає також принципу повноти бюджетної системи. Отже, формування стратегії розвитку ощадної справи в Україні першочерговим завданням у сфері правого регулювання передбачає: 238

а) приведення у відповідність до світових стандартів законодавства про державний борг, враховуючи у структурі державного боргу України боргові зобов’язання гарантовані урядом України перед населенням України; б) юридичне закріплення джерел погашення боргу в частині відновлення заощаджень населення, здійснених свого часу в Ощадному банку СРСР; в) адекватне врегулювання порядку та процедури здійснення виплат за втраченими та знеціненими заощадженнями населення здійсненими в Ощадному банку СРСР. Література 1. Кириченко О. Діяльність інвестиційних банків в Україні: проблеми та перспективи розвитку / О. Кириченко // Банківська справа. – 2008. - №2. – с57. 2. Версаль Н.І. Розвиток системи комерційних банків в Україні та Росії в 2000 – 2006 роках / Н.І. Версаль // Фінанси України. – 2007. - №2.– с.77

ШТУЧНЕ ПІДВИЩЕННЯ І ПІДТРИМАННЯ ВИСОКИХ ЦІН ТА ЗГОВІР ПРО ФІКСАЦІЮ ЦІН Петренко Є.В., студент групи Б 4/1 Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет Сучасна антимонопольно-конкурентна політика в Україні далеко не відповідає вимогам сьогодення і проблема тут не тільки, і не стільки у відсутності кваліфікованих кадрів у цій сфері (хоч і в цьому частково теж), а в недосконалості системи державного управління в цілому. Тому ця проблема вимагає комплексного вирішення. Тобто, необхідне підвищення ефективності антимонопольноконкурентного регулювання може бути досягнуте лише при скороченні масштабів тіньової економіки та корупції, зменшенні кількості державних органів регулювання й контролю за діяльністю монополій, одночасному підвищенні їх відповідальності за прийняті рішення, чіткому розподілі функцій між різними контролюючими структурами, приведенні вітчизняної законодавчої бази у відповідність з нормами міжнародного права. Метою дослідження є аналіз ефективності нормативно-правового забезпечення антимонопольного регулювання в частині протидії встановлення монопольних цін. Аналіз останніх досліджень і публікацій, в тому числі у друкованих засобах масової інформації, засвідчує актуальність цієї проблеми. Загальновідомо, що формування приватних монопольних утворень має низку негативних для держави та суспільства в цілому наслідків, одним з яких є стимулювання необґрунтованого зростання цін, що призводить до зниження рівня життя переважної більшості громадян та подальшого соціального 239

розшарування суспільства, що у кінцевому підсумку підриває соціально-політичну стабільність у державі. За даними Антимонопольного комітету України найбільш монополізованими сферами економіки України є паливно-енергетичний, металургійний та нафтохімічний комплекси, житлове будівництво, переробка сільськогосподарської продукції,оптова торгівля тощо. Забезпечення конкурентних умов на ринку вимагає ефективності антимонопольного регулювання та послідовного впровадження механізмів демонополізації ринків. У даному напрямі великого значення набуває чіткість і конкретність правового регулювання. Для цілей антимонопольного регулювання використовуються кількісні та якісні показники стосовно цін, тарифів, обсягів ринку (виробництва), нормативів якості, стандартів, структури розподілу товарів на ринку, бар'єрів вступу на ринок тощо. Внаслідок відсутності єдиної державної політики щодо антимонопольного регулювання, у тому числі щодо тарифного регулювання, на окремих галузевих ринках, що характеризуються високим рівнем монополізації, формується тенденція щодо необґрунтованого завищення цін. Насамперед, це стосується сфер енергетики, транспортних і житлово-комунальних послуг, інших соціально-чутливих галузей, що загострює загальну соціальну ситуацію в державі. Практика показує, що серед усіх зловживань монопольним становищем на ринку зловживання цінового характеру є домінуючими. Як відомо, визначальною ознакою підприємця-монополіста є його відповідне становище, яке надає йому можливість встановлювати монопольну ціну на товар, і тим самим впливати на інтереси інших підприємців і споживачів. Встановлюючи високі або низькі ціни, монополісти впливають на розвиток економіки. Сьогодні найбільш розповсюдженим явищем стають картельні змови серед найбільших виробників (операторів) в різних галузях економіки. При цьому, найбільш поширеною така практика є у найважливіших секторах економіки і, зокрема, у паливно-енергетичному комплексі і особливо у нафтовій сфері та металургійному комплексі. Спостерігаються подібні явища і у агропромисловому комплексі та будівництві. У розвинутих західних країнах 90% змов підпадають під поняття "навмисний економічний паралелізм". На практиці це означає, що якщо антимонопольний орган бачить, що найбільші оператори ринку підняли ціни, причому приблизно однаково і одночасно, то виноситься рішення про порушення антимонопольного законодавства і притягнення учасників змови до відповідальності. Тобто рішення приймаються на базі економічного аналізу та опосередкованих доказів. Рівень відповідальності порушників - це штрафи на користь держави у У США, наприклад, така компенсація становить потрійну суму понесених збитків (затрат). 240

Суб’єктами антимонопольної політики в Україні є державні органи , які покликані забезпечити процес демонополізації економіки і розвитку конкуренції , серед них: Верховна Рада, Президент України, Кабінет Міністрів України, Антимонопольний комітет та інші. Законодавством також закріплено право робочих колективів та покупців, споживачів продукції контролювати процеси монополізації економіки. Для реалізації поставлених завдань демонополізації економіки, створення та захисту конкурентного середовища, а також запобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства необхідно було створити спеціальний державний орган. Після прийняття Верховною Радою України Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» була розпочата робота з формування кадрового складу нового органу і вже 1 жовтня 1992 р. Верховна Рада призначила Голову Антимонопольного комітету. Закон «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 р. визначив державний статус цього органу, який утворює Верховна Рада України й який покликаний забезпечувати державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захищати законні права й інтереси підприємців і споживачів від його порушень, сприяти розвитку добросовісної конкуренції в усіх сферах економіки. Закон надав Антимонопольному комітету право визначати монополістів, давати обов'язкові для виконання розпорядження з відповідних питань, накладати штрафи, затверджувати нормативні акти у межах своєї компетенції. В останні роки органи Антимонопольного комітету України посилили увагу до захисту конкуренції шляхом виявлення та припинення зловживань монопольним становищем, пов'язаних із спробами неправомірних обмежень конкуренції з боку монопольних утворень. Виявлення та припинення порушень цього виду значного мірою сприяє розвитку підприємництва, вступу нових суб'єктів господарювання на монополізовані ринки. Аналіз робіт, присвячених цій темі, свідчить, що в основному вони стосуються теоретичних та методологічних аспектів демонополізації економіки. Недостатньо висвітлюються питання, пов'язані із практичним застосуванням антимонопольного законодавства, та нові проблеми, що виникають унаслідок формування приватних монополій у різних галузях та регіонах України, а також поширенням практики картельних домовленостей. Отже, нормативно-правове забезпечення діяльності антимонопольного органу в Україні краще, аніж у інших країнах СНД. Зокрема, за рахунок його більш незалежного статусу і надання йому певних повноважень судового органу (у частині щодо прийняття рішення про порушення антимонопольного законодавства та притягнення винних до відповідальності). Однак, як свідчить практика застосування цього законодавства та динаміка і характер його порушень, діяльність Антимонопольного комітету України є недостатньо ефективною, а саме законодавство потребує удосконалення. 241

Література 1. Денисюк О.М. Особливості розвитку економіки України та антимонопольне регулювання/О.М. Денисюк//Економіка. Фінанси. Право. -2005.-№7.-С.3-5. 2. Копиленко О. Проблеми розвитку конкурентного законодавства України/О. Копиленко// Конкуренція. Вісник Антимонопольного комітету України.-2008.-№2.-С.2-4. 3. Куреченко А. Без жесткой антимонопольной политики Украина, как государство, не имеет перспектив/А. Куреченко// Конкуренція. Вісник Антимонопольного комітету України.-2008. -№2.-С.2-5. 4. Медведев А. Особливості становлення та розвитку законодавства про захист економічної конкуренції/А. Медведев//Підприємство, господарство і право.-2008.-№2.-С.1115. 5. Саніахметова Н. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем суб’єкта господарювання/Н. Саніахметова//Підприємство, господарство і право.-2003.-№1.-С.3-5.

ПРИРОДА І ПРИЧИНИ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ Стоянова Ю. А., студентки групи Б 4/1 Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет Корупція є основною загрозою соціально-економічного розвитку суспільства. Вона є не тільки основною причиною бідності країни, але й перешкодою для її подолання. Корупція може загрожувати існуванню нації, оскільки корупційні дії та їх наслідки можуть позначитися на житті наступних поколінь. Серед українських вчених-правознавців, так і серед практиків не існує чіткого визначення поняття корупції. Основні підходи до розуміння корупції можна звести до наступного: корупція розуміється як підкуп-продажність державних службовців; корупція розглядається як зловживання владою або посадовим становищем, здійснене з певних особистих інтересів; корупцію розуміють як використання посадових повноважень, статусу посади, а також її авторитету для задоволення особистого інтересу або інтересів третіх осіб; корупція розглядається як елемент (ознака) організованої злочинності. Вплив корупції на українське суспільство і державу має комплексний та системний характер, зокрема йдеться про соціальні, економічні, владні, політичні, та міжнародні аспекти цього впливу. Корупція впливає на всі сфери економіки України. Її провокує масова «тінізація» економічного сектору України, що, в свою чергу, є економічним підгрунтям корумпованих зв’язків, корупція підриває економічні основи держави, блокує надходження іноземних інвестицій, сприяє зростанню впливу організованих злочинних груп. Важливо виявити причини та обставини, що сприяли бурхливому сплеску таких явищ як корупція то організована злочинність у період побудови ринкової економіки. 242

Розпад тоталітарної держави був поштовхом для створення майже 120 політичних партій і рухів, діяльність яких потребувала фінансово-економічної бази, тому саме в цей час розпочав активну діяльність кримінальний світ, який боровся за розподіл загальнонародної власності, яка залишилась від соціалізму. Структура правоохоронних органів була зруйнована, розкрадання державного майна проходило досить швидко, відбувався розподіл міста на райони, що підпорядковувались конкретним кримінальним авторитетам. Замість боротьби зі злочинністю правоохоронні структури кинулися в бійку за право «надання криші» комерційним структурам. В 1995 році економіка держави на 50-60 % перебувала в тіньовому секторі і протягом 1993-2001 років зросла майже вдвічі. Держава приймала комплекс заходів для боротьби з організованою злочинністю відповідно до адміністративно-розпорядчих та законодавчих актів, але як показав досвід, причина організованої та іншої злочинності полягає в неефективній діяльності судової влади та незастосування юридичної відповідальності в системі всіх державних органів. Ускладнює боротьбу з корупцією і депутатський імунітет, що використовується для корпоративного захисту депутатів. Корупція сьогодні в Україні має особливості, які відрізняють її від корупції в розвинутих країнах: це – корупція кризового типу, тобто основна загроза українській нації, зокрема політичним, економічним, правовим, моральним, культурним засадам її розвитку. До негативних факторів слід віднести послаблення практики призначення покарання судами за справами про хабарництво – переважній більшості засуджених призначається більш м `яке покарання, ніж передбачено ККУ. В людей створюється враження про можливість вирішення питання, отримати бажане, врятувати себе та інших осіб шляхом підкупу службовців, які обіймають державні посади. Протидія корупції потребує не тільки зусиль держави, а і суспільної ініціативи, що передбачає: - забезпечення здійснення ефективного фінансового контролю, зокрема шляхом запровадження обов’язкового проведення незалежного аудиту фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання, інших форм розкриття інформації про їх діяльність; - ініціювання програм правової освіти з питань подолання корупції; - збільшення присутності відповідної реклами в засобах масової інформації; - проведення та опублікування щорічних соціологічних опитувань щодо наявності корупції в державі. Отже, нами було досліджено фактори, які впливають на рівень зростання корупції, яка загрожує національній безпеці та суспільному ладу України, системно і комплексно впливає на формування і діяльність владних і політичних інститутів, підриває довіру громадян до влади, ускладнює відносини України з іноземними партнерами. 243

Політична воля вищого державного керівництва, забезпечення відкритості влади, суспільна підтримка таких дій є обов’язковими та основними умовами протидії корупції; їх відсутність зводить таку протидію нанівець. Дослідивши детально дане питання, можемо виділити основні завдання, які необхідно вирішити у боротьбі з корупцією та хабарництвом: зменшення числа так званих «хабаромістких» функцій державного управління (видача дозволів, ліцензій, довідок тощо); чітке законодавче визначення процедур прийняття управлінських рішень; забезпечення прозорості прийняття рішень за допомогою конкурсів, тендерів тощо; підвищення кримінальної відповідальності за корупційну діяльність та ін. Література 1. Мельник М. Влада і корупція в Україні: хто кого переборе?/Мельник М./ – Національна безпека і оборона, 2000, №5, с. 67-68. 2. Мельник М. Корупція: сутність, поняття, заходи протидії./Мельник М./ – Київ, 2001, с. 113-116. 3. http://www.pravda.com.ua/?20515-e1-new.

ПРОБЛЕМИ І РЕАЛІЇ ІПОТЕЧНОГО КРЕДИТУВАННЯ Тарасюк В.А., студент групи Б 4/2 Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет Об’єктом дослідження являються особливості житлового іпотечного кредитування в Україні, проблеми та перспективи розвитку. На сьогодні багато вітчизняних науковців приділяють увагу проблемам розвитку національного іпотечного ринку. Серед них С.О.Волков, Н.М. Воронова ,Б.М. Карімов, О.І. Кірєєв, В.Є. Новицький. Проте, залишається ціла низка проблем вітчизняного іпотечного ринку, які потребують наукового обґрунтування і розв’язання. Незважаючи на кризову ситуацію, що склалася на зовнішньому і внутрішніх фінансових ринках, іпотечний ринок у перспективі є одним із найдинамічніших сегментів кредитного ринку України. Іпотечне кредитування, з одного боку, стимулює приплив фінансових інвестицій в економіку, сприяє вирішенню житлового питання, а з другого – формуванню кредитних активів на принципах забезпеченості, стабільної прогнозованої дохідності і довгострокового характеру. Це стимулює розвиток даного напряму фінансового ринку як на рівні держави в контексті виконання нею соціальної функції так і на рівні окремих банківських і небанківських фінансових структур, які є учасниками іпотечних відносин. Однією з специфічних особливостей вітчизняного ринку іпотечного кредитування є динамічність і стабільні темпи зростання кредитування під заставу нерухомості. 244

Український іпотечний ринок є відносно молодий, йому притаманний ряд специфічних рис, які визначають його характер і поточні тенденції розвитку. Економічна нестабільність в країні, що супроводжується високими темпами інфляції, затяжні кризові явища на світових фінансових ринках та коливання курсу долара, зміни банківського законодавства спрямовані на подолання зростаючих кредитних ризиків та розривів ліквідності, негативно вплинули на іпотечний бізнес банків. Важливим фактором структури іпотечного ринку України було виділено рівень географічної концентрації, тобто спостерігається значна концентрація іпотечного капіталу в регіонах з високим рівнем ділової активності і промислового потенціалу [1]. Важливим показником розвитку іпотечного ринку є ступінь його валютизації, що відображає співвідношення між іпотечними кредитами, наданими в національній та іноземних валютах. Характерною особливістю українського іпотечного ринку є значний рівень його валютизації, це свідчить про те, що сегмент іпотечного кредитування в нашій країні перебуває в стадії формування. Основними причинами валютизації іпотеки є значний розрив між процентними ставками за кредитами в національній та іноземній валютами; низький рівень довіри населення до національної валюти і звичка обчислювати доходи і витрати в доларах; висока вартість залучених банками гривневих ресурсів, основним джерелом яких є депозити населення. Досліджуючи іпотечний ринок, важливо зрозуміти, які саме типи іпотечних кредитів користується великим попитом у населення. Оскільки іпотека в Україні покликана вирішувати насамперед житлову проблему, продовж останніх трьох років близько 2/3 від загального обсягу наданих іпотечних кредитів становили позики на купівлю житла на вторинному ринку. Основними причинами зменшення обсягів кредитування купівлі житла стали загально криза у банківському секторі України та стагнаційні процеси на ринку нерухомості. Незважаючи на те, що програми іпотечного кредитування пропонують близько 95 банків, характерною рисою цього ринку в Україні є значний рівень його ринкової концентрації [2]. В умовах фінансової кризи актуальним є також аналіз динаміки відсоткових ставок за іпотечними кредитами. Для іпотечного ринку України характерним є використання фіксованого режиму процентних ставок. Останнім часом спостерігається значне подорожчання іпотечних позик у наслідок дефіциту кредитних ресурсів для цілей іпотечного кредитування та зростання вартості їх залучення. Аналіз умов житлового іпотечного кредитування передбачає дослідження термінів надання такими позиками. В Україні строки іпотечного кредитування коливаються в межах від 5 до 30 років, причому найпопулярнішим є 20-річний термін. Проте частіше житлові іпотечні кредити погашаються достроково, протягом 6-8 років [3]. Нинішня криза ліквідності в банківському секторі зумовила дефіцит фінансових ресурсів на ринку іпотечного кредитування. За таких умов важливим є пошук джерел фінансування. Перспективи фінансування таких 245

позик пов’язані з розвитком механізмів рефінансування іпотечних портфелів за допомогою випуску іпотечних облігацій. Основними тенденціями розвитку іпотечного кредитування в Україні є скорочення його обсягів, підвищення рівня відсоткових ставок та розміру обов’язкового першого внеску позичальника, а також сповільнення темпів зростання іпотечного ринку в Україні. Основною причиною є загальна нестабільна макроекономічна ситуація в країні. Високі темпи інфляції, несприятлива кон’юнктура на міжнародних фінансових ринках і зростання вартості залучення ресурсів із-за кордону. Тому саме такі ліквідні фінансові інструменти як єврооблігації, іпотечні облігації, безпосередньо формуватимуть вартість ресурсів для банків, а отже , і рівень процентних ставок за іпотечними кредитами, що визначатиме доступність позик для населення та спроможність банків нарощувати іпотечні портфелі. Література 1.Ковалишин І. Стан і тенденції розвитку національного ринку іпотечного кредитування // вісник НБУ. – 2009 квітень – С.62-66. 2.Аналітичний огляд УНІА за ІІ квартал 2008 року «Житлове іпотечне кредитування в Україні». 3.Аналітичний огляд УНІА за ІІ квартал 2007 року «Житлове іпотечне кредитування в Україні».

ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ РИНКУ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ Федюніна К.В., студентка групи Б 4/1 Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет Формування цивілізованого ринку земель сільськогосподарського призначення вже не один рік є одним з найбільш дискусійних і заполітизованих питань земельної політики в Україні. І хоча переважна частина суспільства та більшість політичних сил визнали неминучість формування такого ринку, однак на сьогодні немає одностайності щодо того, яким він має бути. 19 січня 2010 року на пленарному засідання ВР народні депутати з другої спроби подолали вето Президента України на Закон № 3425 «Про внесення змін до пунктів 14 і 15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо терміну на продаж земельних ділянок» [1]. Законом № 3425 встановлено, що до набрання чинності законами про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року, забороняється внесення права на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств; не допускається: купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення 246

(використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб [2]. Згідно із Законом № 3425 «купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗКУ, запроваджується за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, але не раніше 1 січня 2012 року, визначивши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва» [2]. Також передбачено, що угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення). Незважаючи на мораторій, сільськогосподарські землі залишаються предметом купівлі-продажу. Зокрема, протягом останніх декількох років, за різними даними, продано близько 5 млн. га сільськогосподарські земель, а використання цілої низки способів обходу мораторію (від укладання попереднього договору – до міни земельних ділянок та ін.), на жаль, може збільшили цю статистику [1]. Прихильники відміни мораторію наголошують, що заборона на продаж землі в Україні породжує їх тіньовий обіг за відсутності прозорого ринку, в результаті чого зазнають втрат мешканці сільської місцевості — власники землі, державні і місцеві бюджети, оскільки через тіньові трансакції не передбачається сплата податків і врахувань до державного і місцевого бюджетів, останні також зазнають чималих втрат. До того ж знижується інвестиційна привабливість аграрної економіки через підвищений ризик вкладень; спостерігається недоступність іпотечного кредитування, оскільки немає гарантій повернення кредитів; відсутність цивілізованого ринку землі негативно впливає на орендні відносини в сільському господарстві, оскільки спостерігається значна пропозиція орендодавців землі, що обумовлює низькі ціни оренди і як наслідок – заниження цін на земельні ділянки [3]. На висловлювання щодо можливих негативних наслідків запровадження ринку сільськогосподарських земель (як, наприклад, утворення латифундій латиноамериканського типу з найманими працівниками; заволодіння банками великими ділянками під час переходу заставної землі у власність заставоутримувача тощо) прихильники відміни мораторію, у більшості випадків, називають такі побоювання безпідставними. Так, у країнах світу 247

більшу частину обігових коштів для ведення сільського господарства фермери одержують за рахунок іпотечного кредитування, тоді як в Україні сільгоспвиробники можуть отримати кредитні ресурси лише під заставу ліквідного майна (за умови його наявності) або під заставу майбутнього врожаю. Експерти вважають, що існує нагальна потреба капіталізації землі та включення таким чином в обіг величезного капіталу, що дасть можливість збільшити обсяги кредитування вітчизняного сільського господарства не тільки за рахунок власних ресурсів українських банків, але й за рахунок залучених з-за кордону кредитів [1]. Акумуляції великих ділянок землі у банків можна уникнути, якщо зобов’язати їх продавати протягом певного фіксованого часу землю боржника, отриману внаслідок прострочення платежу або заставних торгів. Для уникнення спекуляцій на ринку землі в багатьох країнах з ринковою економікою, де працює механізм отримання прибутку від швидкого ринкового обігу землі, застосовується принцип більш високого оподаткування на короткострокове володіння і, навпаки, введені низькі податки на доходи при довгостроковому володінні. Досвід зарубіжних країн, на думку прихильників відміни мораторію, знімає побоювання, що селяни масово і за безцінь будуть продавати свої землі – як правило, нові власники лише в окремних випадках продають власні землі сільськогосподарського призначення, здебільшого вони здають їх в оренду. Скасування мораторію за умови прийняття відповідних законів щодо ринку землі в Україні дасть багато позитивних результатів. По-перше, ефективніші власники почнуть менше покладатись на субсидії з державного бюджету. По-друге, запровадження іпотеки на землю сільськогосподарського призначення сприятиме зниженню відсоткових ставок і зробить кредитування доступним для малих та середніх господарів. По-третє, мешканці села, які віддаватимуть перевагу не сільськогосподарського діяльності у сільських районах, зможуть продавати свою землю чи використовувати її як гарантію, отримавши таким чином початковий капітал для інших видів підприємницької діяльності. Варто зазначити, що й на думку прихильників збереження мораторію, саме відсутність законів «Про державний земельний кадастр», «Про ринок землі», «Про державний земельний іпотечний банк» та інших законодавчих і нормативних актів у сфері обігу землі, особливо під час економічної кризи, неминуче призведе до гострого соціального конфлікту між новими власниками засобів виробництва і землевласниками, про що зазначалося також не один рік. Таким чином, в Україні досі не склалися умови для переходу до завершального етапу земельної реформи шляхом впровадження повноцінного ефективного ринку земель сільськогосподарського призначення, який зміг би стати підґрунтям випереджаючого розвитку аграрного комплексу як основи продовольчої безпеки держави. 248

Тому стратегічними пріоритетами держави, спрямованої на формування цивілізованого ринку сільськогосподарських земель в Україні, у найближчі часи повинні бути: проведення інвентаризації земель та її агрохімічне обстеження; розмежування земель державної та комунальної власності; створення дієвої системи державного кадастру та державної реєстрації прав на земельні ділянки; розробка та застосування такої методики оцінки землі, яка б враховувала не лише її природні властивості, а й ринкові фактори та специфіку землі як товару; розробка та впровадження правових механізмів контролю за цільовим використання орендованих земель; розробка та впровадження правових механізмів протидії можливим проявам монополізму на ринку сільськогосподарських земель; розробка та реалізація системи інформаційноосвітніх програм для власників землі щодо існуючого законодавства та їхніх прав і можливостей здійснювати операції з землею; дотримання екологічних вимог, критеріїв, стандартів та обмежень тощо. Література 1. Ковальський Д. Земельне право. 2012 / Д. Ковальський // Юридичний Вісник України. – 23-29 січня 2010. – № 4 (760). – с.14. 2. Закон «Про внесення змін до пунктів 14 і 15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо терміну на продаж земельних ділянок» № 3425 від 19.01.2010. 3. ІРЦ "Реформування земельних відносин в Україні". Мораторій на відчуження земельних часток (паїв) та земель сільськогосподарського призначення суперечить міжнародним зобов’язанням України. 3.11.2009. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.zsu.org.ua/publications/?id=33709

СТАН ВАЛЮТНОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ Ходаковський О.В., студент групи Б4/3 Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет Валютний контроль – це здійснення уповноваженими органами необхідних дій, спрямованих на дотримання фізичними та юридичними особами встановленого законодавством порядку переміщення валюти та валютних цінностей через митний кордон України. Валютний контроль органів та суб’єктів банківської системи посідає домінуюче місце в системі валютного контролю, оскільки основний масив валютних операцій здійснюється саме через уповноважені банки і природно, що саме ці фінансові установи наділені правами агентів валютного контролю за такими операціями. Декрет про систему валютного регулювання визначає, що валютні операції – це операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов’язані з використанням валютних цінностей в 249

міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Функції у сфері валютного контролю в Україні здійснюють: · Національний банк України, який є головним органом валютного контролю; · уповноважені банки; · Державна податкова інспекція України; · Міністерство зв’язку України; · Державний митний комітет України. Національний банк України контролює виконання правил регулювання валютних операцій на території України та забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю. Уповноважені банки (комерційні банки, які офіційно зареєстровані на території України та мають ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій), контролюють проведення через ці банки резидентами і нерезидентами валютних операцій. Суть цього контролю полягає у запобіганні здійсненню незаконних валютних операцій та у своєчасному інформування відповідних державних органів про порушення резидентами та нерезидентами відповідного законодавства. Державна податкова інспекція України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України; Міністерство зв’язку України – за додержанням правил поштових переказів та валютних цінностей через митний кордон України, а Державний митний комітет України – за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України. Валютний контроль органів та суб’єктів банківської системи посідає домінуюче місце в системі валютного контролю, оскільки основний масив валютних операцій здійснюється саме через уповноважені банки і природно, що саме ці фінансові установи наділені правами агентів валютного контролю за такими операціями. Національний банк є головним органом в системі валютного контролю, що в межах повноважень визначених законодавством України здійснює контроль за виконанням валютного законодавства на території України. Виконання функцій валютного контролю Національним банком здійснюється через Департамент валютного контролю та ліцензування, який є самостійним структурним підрозділом центрального апарату Національного банку. До повноважень Департаменту в галузі валютного контролю належать: - участь у розробці, підготовці та розгляді проектів нормативноправових актів з питань валютного контролю; - розробка методології валютного контролю, рекомендацій та вказівок для агентів валютного контролю; 250

- контроль за виконанням уповноваженими банками функцій агентів валютного контролю; - контроль за дотриманням умов виданих ліцензій на право здійснення валютних операцій; - контроль за здійсненням валютних операцій; - валютний контроль за зовнішньоекономічною діяльністю суб’єктів підприємництва; - забезпечення взаємодії з іншими державними органами, на які покладено обов’язки здійснення контролю за дотриманням валютного законодавства в Україні; - здійснення заходів, спрямованих на попередження та усунення порушень валютного законодавства; - надання роз’яснень з питань застосування норм валютного законодавства в сфері контролю. Основними завданнями Департаменту є забезпечення виконання Національним банком державної політики у сфері валютного контролю та ліцензування, встановлення раціональної системи валютного контролю. Однак, рішення щодо реалізації зазначених повноважень Департаменту приймаються Національним банком шляхом прийняття постанов. Література 1. Кравченко Л.М. Організаційно-правові основи здійснення суб’єктами банківської системи валютного контролю [електронний ресурс] / Кравченко Л.М. // Міністерство юстиції України — Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/0/7330. 2. Барановський О.І. Актуальність проблеми функціонування валютних ринків./ Барановський О.І. // Фінанси України. — 2009. — № 4.

ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОСАДОВІ ПРАВОПОРУШЕННЯ Чорната І. В., студентка групи Б4/1 Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет Юридична відповідальність нерозривно пов'язана з державою. Це накладає серйозний відбиток на її зміст. Для того, хто несе юридичну відповідальність, вона складається з того, що державні органи вимагають від даної особи відповіді за скоєний нею проступок, а головне - ця особа повинна нести позбавлення, передбаченні правовими санкціями. Необхідно зазначити, що юридична відповідальність перш за все існує з метою охорони суспільного ладу. Застосування відповідальності завжди характеризується негативними наслідками для правопорушника. Такі наслідки можуть бути психологічними, майновими чи організаційно-правовими 251

Загальну соціальну й політичну спрямованість суспільства, його зміст визначає економіка держави. Методи і засоби, правові важелі регулюють економічні відносини. Від стану економіки держави залежать усі суспільні відносини. Що стосується права, то можна зазначити, що саме воно має великий влив на економіку. Невід’ємний часткою багато чого залежить від населення, яке має безпосередній зв'язок з державним управлінням. Наявність кризових явищ не означає припинення розвитку економіки. Вона набуває якісно нові риси, а суспільство переходить до нового етапу розвитку. В наш час в Україні великими масштабами спостерігається політична криза , яка в першу чергу залежить від соціально – економічного розвитку нашої держави. Тому саме через певні кризові явища, в країні різко зріс ступінь кримінального життя сфер суспільства. Зазначимо, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лиши на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Від реалізації цього принципу значною мірою залежить правильне використання ресурсів держави, своєчасне вирішення соціальних питань, забезпечення реалізації конституційних прав та свободи людини і громадянина. Перевищення влади або посадових повноважень є небезпечним посадовим злочином, що посягає на державні та громадські інтереси, охоронювані законом права й інтереси окремих громадян. Народ обирає кращих людей для призначення їх на відповідні посади керівництва держави ,які будуть захищати інтереси держави і суспільства. Натомість виходить, що дуже часто обрані керівники здійснюють протиправну діяльність. Сьогодні на значну увагу заслуговує питання юридичної відповідальності посадових осіб. Ця проблема особливо гостро постала на практиці, що зумовлено проведенням правової реформи в усіх сферах управління. Посадова особа є спеціальним суб’єктом управлінської діяльності, яку вона організовує, здійснює і водночас контролює виконання встановлених у процесі управління приписів. Ми можемо зазначити, саме посадовими злочинами можна назвати такі злочини, які вчинюють посадові особи. При цьому використовуючи всі надані їм законом права і вповноваження. Приносять шкоду невиконанням своїх обов’язків. Здійснені посадові злочини посягають на державне чи громадське управління. Особливість посадових злочинів виходить з того, що вони проявляються з повноважень, які були надані особі для здійснення своїх обов’язків . Посадовий злочин може виникнути лише за умови, що він був здійснений відповідно до визначених посадових обов’язків. Межі юридичної відповідальності такої групи службовців визначаються службовими повноваженнями, які закріплені у відповідних нормативно252

правових актах. Із розширенням кількості виконуваних управлінських функцій зростає відповідальність за їхнє виконання. Загалом юридична відповідальність посадових осіб є наслідком їхнього недбалого виконання чи невиконання службових повноважень. Посадові особи виступають носіями юридично-владних повноважень. Вони виступають спеціальним суб’єктом усіх видів юридичної відповідальності. Пріоритетним завданням держави, проголошеним Конституцією України є створення належних умов для реалізації та захисту прав і свобод людини і громадянина [1] . Саме головну роль у здійсненні цього завдання виконують посадові особи, оскільки вони наділені юридично-владними повноваженнями і вправі виконувати організаційно-розпорядчі дії. Суспільна сфера вивчення посадових злочинів не має обмежень. Посадові злочини вчинюються у всіх сферах господарської, культурної та громадської діяльності. Загалом збільшення злочинів негативно впливають на державну владу, в значній мірі підривають авторитет, довіру населення, рівень справедливості досить стрімко знижується. Для нашої держави проблема боротьби з посадовими злочинами є гострою проблемою. Визначимо, щоб притягнення до кримінальної відповідальності за посадовий злочин мало успіх, слід в повному обсязі і всебічно досліджувати всі обставини злочину. Необхідний ретельний перегляд судових справ, наявність відповідних доказів, коло повноважень обвинувачених лиць. Література 1. Конституція України . закон «Про внесення змін до Конституції України» 8 грудня 2004 року № 2222-lV. 2. Закон України «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» 11 червня 2009 року №1507-Vl. 3. Кримінальний кодекс України 28 грудня 1960 року

УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ БЮДЖЕТУВАННЯ Шевченко Ю.С., студентка групи Б4/2 Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет На рубежі ХХІ століття після тривалого періоду політики дефіцитного фінансування уряди західних країн продемонстрували здатність вести державне фінансове господарство на засадах, близьких до підприємницької шкали цінностей. Створений у такий спосіб бюджет не тільки відображає у вартісному еквіваленті масштаби державної діяльності, а й водночас обмежує її певною сумою видатків. І сьогодні фінансова думка має вагоме теоретичне значення, а країни з розвиненою ринковою економікою – багату і ефективну практику 253

бюджетного менеджменту, роботи з державним фінансовим господарством. Зважаючи на кризові явища бюджетної системи в Україні вітчизняним фінансистам корисно було б оволодіти більшістю сучасних технологій бюджетування. Аналізом проблем, пов’язаних із реформуванням бюджетної системи займалося дуже багато видатних українських науковців та вчених. Серед них Азаров М.Я., Буковинський С.А., Павлюк К.В., Федоров В.М., Бабич Т.С. та інші. Під бюджетуванням розуміють сукупність технологічних процедур бюджетної роботи з аналітично-розрахункової підготовки бюджетів, кошторисів і програм із допомогою порівняння відносної корисності альтернативних варіантів витрачання бюджетних коштів на конкретні види державної діяльності. У теоретико-методологічному плані бюджетування спирається на теорію практичної корисності, за постулатами якої цінність благ визначається на основі суб’єктивного сприйняття їх корисності та рідкісності для споживачів. На думку одного із фундаторів теорії бюджетування, американського економіста В.О. Кі-молодшого, при формуванні видаткової частини бюджету треба відповісти на головне питання: «На підставі чого приймається рішення виділити Х грошових одиниць для діяльності А замість В?». якщо навіть припустити, що певне відомство витрачає виділені йому бюджетні асигнування з максимальною ефективністю, то залишиться питання: чи потрібне взагалі це відомство, чи не варто перерозподілити кошти на іншу державну діяльність? Починаючи з 60-х років ХХ століття відбувається рішучий перехід до планування бюджету й управління ним на основі аналізу альтернатив. У зв’язку з цим останніми десятиліттями в західних країнах набули поширення програмно-цільові бюджети, відомі також як бюджети пріоритетів. Найбільш інтенсивний розвиток система програмно-цільового управління бюджетом і споріднені з нею технології дістали у США та країнах Західної Європи. Сьогодні програмно-цільове бюджетування використовується багатьма країнами світу. Воно є фінансовою технологією управління бюджетними ресурсами в коротко-та середньостроковій перспективі, яка передбачає розробку й реалізацію бюджетних програм, орієнтованих на кінцевий результат. Головними перевагами програмно-цільового бюджетування над традиційними підходами до бюджетного планування, що склалися в Україні, є: - кількарічне планування видатків, що дає змогу поєднати бюджетні видатки з фіскальним впливом на макроекономічні показники розвитку країни; - підвищення відповідальності міністерств у забезпеченні прозорості системи управління бюджетними програмами, встановлення індикаторів результативності програм і діяльності установи в цілому. Але в Україні сучасні технології бюджетування практично не використовуються. Отож було запроваджено певні зміни, які заручилися 254

підтримкою деяких міжнародних організацій (Міжнародного валютного фонду, Світового банку та ін). Першим кроком реформи стало набрання чинності Бюджетним кодексом України, який урегулював більшість нерозв’язаних питань бюджетної реформи. Проте багато проблем функціонування бюджетної системи залишаються нерозв’язаними. Існує велика необхідність розширення фінансової основи місцевого самоврядування як: важливої складової механізму підвищення добробуту населення; економічного розвитку громад; удосконалення між бюджетних відносин з метою забезпечення справедливого й неупередженого розподілу ресурсів. З метою забезпечення фінансовими ресурсами місцевих органів влади для здійснення їхніх повноважень необхідно розширити перелік власних доходів місцевих бюджетів. Оскільки встановлення розміру ставок плати за торговий патент, фіксованого податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності та єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва – фізичних осіб – згідно із законодавством покладено на органи місцевого самоврядування й вони мають можливість впливати на надходження цих платежів до бюджету. Наступним нерозв’язаним питанням залишилися паспорти бюджетних програм. Згідно з Конституцією та Наказом Міністерства фінансів України від 29.12.2002 № 1098 «Про паспорти бюджетних програм» цей документ має відображати певну інформацію про бюджетну програму та бути основою для її виникнення та оцінки. Та на практиці цей документ є лише описом програми. Він не може бути основою для її виконання, оскільки фінансування відбувається за кодами економічної класифікації в цілому за програмою, без урахування завдань чи напрямів її діяльності, що є структурними елементами програми згідно з Конституцією. Разом із тим для оцінки результативності програми потрібно оцінити рівень виконання кожного із завдань, що в ній поставлені, або напрямів діяльності, але це практично неможливо через відсутність відповідної методики. Тому оцінка програми здійснюється в цілому та здебільшого стосується лише одного фінансового аспекту – дотримання запланованих обсягів видатків. Показники виконання також не аналізуються через відсутність методики такого аналізу й необ’єктивність даних за показниками. Таким чином, ідея із запровадженням паспорта бюджетної програми є вдалою, але не розробленою й невтіленою в життя. Можливо, паспорти бюджетних програм можуть бути трансформовані в аналог угод про бюджетні послуги, як у Великобританії. Вони повинні укладатися на тривалий період і, скажімо, щороку переглядатися на предмет коригування фінансових показників. У такому разі можливе застосування технології бюджетування, які полягатимуть у сприянні послідовному фінансуванню програмних заходів у поєднанні з моніторингом та періодичною оцінкою ходу виконання програм. Звернемо увагу на те, що такі аспекти бюджетування, як структура програм, програмна класифікація, форми бюджетної документації та ін., є технічними аспектами, які зазвичай 255

потребують чимало часу для розробки, адаптації й подальшого використання. А головною системною проблемою, без розв’язання якої неможливо вирішити всі технічні питання, є відсутність в Україні взаємо узгодженої системи стратегічного планування та середньострокового бюджетування. Саме ці ключові компоненти бюджетування залишилися не розробленими й не впровадженими в Україні, хоча передбачені Концепцією. Враховуючи зарубіжний досвід, нам, у першу чергу, необхідно вдосконалити підходи до визначення стратегічних цілей, під які потім будуть розроблятися програми та застосовуватися сучасні технології бюджетування. На особливу увагу заслуговує існуючий механізм державних цільових програм, кількість яких в Україні щороку зростає. У цілик, цільові програми є непоганим інструментом координування діяльності центральних і регіональних органів влади, відповідальних за їх виконання. Але в Україні реалізація таких програм пов’язана з низкою проблем. Для забезпечення включення бюджетної частини цільової програми у структуру бюджетної програми потрібно внести зміни в методику бюджетування. Найпростіше включити цільові програми в бюджетну структуру як підпрограми. (програми другого рівня) міжгалузевих програм. Активне впровадження бюджетування сприятиме зміцненню взаємозв’язку стратегічних цілей розвитку держави й результатів діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та інших учасників бюджетного процесу. Це потребує як запровадження нових сучасних технологій управління державними фінансами, включаючи бюджетування, так і вдосконалення самого бюджетного процесу. Література 1. Буковинський С.А. Концептуальні підходи до формування перспективного бюджетного плану.// Фінанси України. – 2009, - № 3, - С.21-28. 2. Демків О.І. Напрями поглиблення бюджетної реформи в Україні.// Фінанси України. – 2009, - №3, - С.46-55. 3. Федоров В.М., Бабич Т.С. Сутність і проблематика бюджетування: українські реалії.// фінанси України. – 2008, - №1, - С.3-23.

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНИХ ДОХОДІВ Шепель Н.Ю., студентка групи Б4/3 Наук. керівник – к.е.н., доцент Кравчук Л.С.

Миколаївський державний аграрний університет Державні доходи являють собою сукупність надходжень у грошовій формі до державних фондів для подальшого їх використання з метою реалізації завдань і функцій держави. 256

Сукупність фінансових ресурсів Державного бюджету, місцевих бюджетів, Пенсійного фонду України, соціальних фондів, фондів державних підприємств і організацій та частини коштів держави в власності спіль них підприємств складають державні доходи України. Змістом державних доходів є грошові ресурси, які в процесі розподілу і перерозподілу державного доходу надходять державі і використовуються нею. Згідно Бюджетного кодексу України класифікація державних доходів складається з: 1) податкових надходжень; 2) неподаткових надходжень (доходи від власності і підприємницької діяльності, доходи від некомерційного та супутнього продажу, доходи від штрафів та фінансових санкцій, інші неподаткові платежі); 3) доходів від операцій з капіталом; 4) трансфертів. Треба відзначити, що формування цих фондів за рахунок недержавних підприємств, установ, організацій відбувається тільки за умов виконання ними імперативних обов’язків, наприклад, сплати податків відповідно до ст.67 Конституції України. Деяка складність виникає у відношенні існуючих позабюджетних фондів. Якщо до прийняття Бюджетного кодексу України допускалися існування позабюджетних фондів, акумуляція коштів бюджетних установ поза бюджетом, облік їх в установах комерційних банків, то частиною 8 статті 13 Бюджетного кодексу України закріплено норму, відповідно до якої створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається. Важливим інструментом державного регулювання доходів завдяки своїй справедливості та ефективності податкової системи є податок на доходи фізичних осіб. Основні переваги цього податку такі: він узгоджується з принципом платоспроможності; податкові надходження гнучкі; податок не породжує викривлення цін; він є добрим макроекономічним стабілізатором; податковий тягар є для його платників зрозумілим і очевидним; легко вказати джерело цього податку й чітко визначити його розмір. Існує два основних види податкових систем, які застосовують при оподаткуванні особистих доходів: прогресивна і пропорційна. При прогресивному податку середня ставка податку зростає і багаті особи платять у вигляді податку дедалі більшу частку свого доходу. Суть пропорційного податку полягає у тому, що усі індивіди сплачують однакову частку свого доходу. Більшість країн світу використовує прогресивні шкали оподаткування особистих доходів, тобто зі зростанням доходів податкові ставки збільшуються. При оподаткуванні особистих доходів може використовуватися різна кількість ставок. Більшість країн використовують чотири-п’ять ставок податку, хоча може бути лише одна (у випадку пропорційного оподаткування), а у 257

Люксембурзі їх налічується аж 16. У розвинених країнах простежується загальна тенденція до зменшення кількості ставок. Першою з країн, яка запровадила пропорційне оподаткування була Естонія. У 1994 р. у цій країні було запроваджено єдину ставку податку – 26%, – середнє між найвищою та найнижчою ставками. Запровадження пропорційної системи оподаткування доходів суттєво зменшило можливості держави використовувати особисті податки як інструмент перерозподілу доходів. Однак запровадження пропорційної системи не означає, що уряд вже не може використовувати податкову систему для перерозподілу доходів. Застосування неоподатковуваного мінімуму чи податкових пільг може забезпечити певну міру прогресивності податку навіть при пропорційній системі оподаткуванні особистих доходів. Важливе значення має вибір бази оподаткування. Існує два основних підходи до визначення бази оподаткування особистих доходів: глобальний, тобто до всіх доходів особи у сукупності, і шедулярний, тобто окремо за джерелами доходів. До оподатковуваного доходу у різних країнах можуть включати доходи з різних джерел. Найпростішим показником перерозподілу доходів за допомогою податків є частка податків з доходів у ВВП країни. Що більшою є ця частка, то сильніше держава впливає на формування доходів населення. Для прикладу, у розвинених країнах (членах ОЕСР) частка податку на особисті доходи у ВВП становить менше 10% (8,4), хоча тут існують значні відмінності. Так, частка особистих податків у ВВП у Кореї становить лише 3,2%, у Словаччині – 3,3, тоді як у Швеції –15,8, а у Данії – 25,6 %. Питання про рівні і ставки оподаткування, при формуванні доходів держави є актуальним в усіх країнах у всі часи, для всіх урядів. Близько 100 років тому податкові платежі становили менше 5 % доходу середнього громадянина. Сьогодні у деяких країнах цей показник сягає 80 % . Залишається він високим і в Україні. Література 1. Бюджетний кодекс України // ВВР України. –2001. -№ 37-38. 2. Веб-сайт [Електронний ресурс] / Співвідношення бюджетних доходів та надходжень від податків та зборів // Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/20082/08kmozop.pdf 3. Веб-сайт [Електронний ресурс] / Фінансові інструменти державного регулювання доходів населення // Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/freu/2009_19/67_1.pdf

258

СЕКЦІЯ: «Економічний аналіз» ПРОБЛЕМИ ЕКОЛОГОБЕЗПЕЧНОГО РОЗВИТКУ АГРАРНОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ Артеменко С. А., магістр обліково-фінансового факультету Наук. керівник - к.е.н., доцент Вишневська О. М.

Миколаївський державний аграрний університет Аналіз стану навколишнього середовища, його відтворювального потенціалу, чистоти найважливіших природних ресурсів, що визначають ефективність сільськогосподарського виробництва показує, що за останні тридцять років площа еродованих земель зросла майже в 1,5 рази. Вирішення проблеми є комплексним, потребує перебудови характеру і структури землекористування, зміни напряму та структури землеробства з урахуванням еколого-економічних критеріїв і переведення виробництв до моделі сталого розвитку. Проведена оцінка впливу окремих факторів на виробництво сільськогосподарської продукції в галузі рослинництва виявила, що на збільшення виробництва продукції мали вплив сортооновлення, селекція і генетика (+26%); погодні умови (+41%). На зменшення виробництва продукції рослинництва вплинув землевпорядний фактор, в тому числі відсутність обґрунтованої системи землеустрою (стабільність землекористування, оптимізація структури угідь, організація сівозмін, контурно-меліоративна організація територій, організація здійснення землеохоронних заходів) до 40% впливу. Незадовільне використання меліоративних земель, відсутність заходів з охорони земель та підвищення родючості ґрунтів до 8% впливу, управлінський фактор – 31% впливу, який взаємопов’язаний із концентрацією земель у дрібних товаровиробників та відсутністю жорсткого контролю за використанням земель з екологічної точки зору. З метою поліпшення аграрного землекористування, підвищення його ефективності та створення умов для формування конкурентоздатного аграрного виробництва необхідно вжити радикальних заходів щодо оптимізації структури посівних площ з урахуванням екологічних чинників і вимог екологічної безпеки господарювання в аграрній сфері. Зокрема, доцільно ввести більш вагоміші штрафні санкції за перевищення допустимих нормативів рівня інтенсивності використання земель та деградації ґрунтів. Тобто, стратегічним напрямом використання земель сільськогосподарського призначення є еколого-економічна оптимізація встановлення екологічно безпечних й економічно доцільних співвідношень між різними видами сільськогосподарських і природних угідь. Досвід світового розвитку показує, що еколого-економічна проблема є однією з найважливіших. Ідеться про забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства та збереження безпечних для здоров’я людини природно-екологічних умов. Об’єктивно виникає потреба в здійсненні широкомасштабних заходів щодо ефективного розв’язання еколого-економічної проблеми на всіх рівнях 259

управління – національному, регіональному і локальному. Реалізація будь-яких Державних Програм потребує фінансування, через несприятливий вплив кризових явищ статті видатків у 2009 році скорочено в рази. Незмінною є ситуація у 2010 році, саме тому основною складовою подальшого сталого розвитку села на основі екологізації виробництва сільськогосподарської продукції є приорітетним фактором, який надасть можливість отримувати продукцію відповідно до стандартів якості, вимог Світової організації торгівлі та зберегти земельний фонд України для нащадків. При цьому, соціальна відповідальність аграрного бізнесу є питанням етичним і потребує часу для виховання ідей екологізації, прикладом є країни Європейського Союзу. Література 1. Горлачук В.В. Управління землекористуванням / В.В. Горлачук, О.М. Гаркуша, В.Г. В’юн та ін.; за ред. В.В. Горлачука. – Миколаїв: Іліон, 2006 р. – 376 с. 2. Державний комітет України із земельних ресурсів: [Електронний ресурс] — http: // dkzr.gov.ua / 3. Трегобчук В.М. Еколого-економічна реструктуризація та оптимізація регіональних АПК / В.М. Трегобчук // Вісник аграрної науки. – 2006 р. – № 12. – с. 76 – 81. 4. Третяк А.М. Стан та шляхи розвитку земельних відносин і системи землекористування в аграрному комплексі України / А.М. Третяк // Землевпорядний вісник. – 2008 р. – № 6. – с. 4 – 7.

СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БІЗНЕСУ - ОСНОВА ЕТИКИ ПІДПРИЄМЦЯ Бончук М.В., магістр обліково-фінансового факультету Наук. керівник - к.е.н., доцент Вишневська О. М.

Миколаївський державний аграрний університет Проблема втілення етичних засад у господарську діяльність – одна із найскладніших в соціально-економічній теорії. З різних ракурсів цю тему розглядали класики соціальної філософії і етичної думки – Аристотель, Вебер, Гегель, Кант, Платон, Сміт, Сократ, Вебер. Разом з тим ціла низка робіт українських теоретиків досліджують моральні аспекти господарчої діяльності в умовах становлення ринкової трансформації. Сучасна теорія підприємницької діяльності передбачає не лише ефективну організацію праці, але й соціально відповідальні дії. Носіями і виразниками ділової етики є фахівці «продуктивного типу», діяльність яких тісно пов’язана з етично орієнтованим способом життя. Принципово новим для бізнесової етики є вимоги уважного ставлення до позавиробничих складових морального клімату в колективі співробітників («соціальне розширення мандату підприємця»). Ця особливість в бізнес-етиці кореспондує такій тенденції соціального життя, як гуманізація, демократизація, солідаризм, корпоративізм [1]. 260

Принцип соціальної відповідальності бізнесу є стрижневим положенням підприємницької етики. У міжнародному бізнес-середовищі існує думка, що принципи соціальної відповідальності є однією із складових успішної стратегії, що зміцнює імідж і репутацію компанії, приваблює клієнтів та утримує найкращих працівників. Саме завдяки співпраці бізнесу значна частина екологічних, соціальних та демографічних проблем могла б бути успішно вирішеною. Проте основною проблемою є не небажання працювати в даному напрямку, а підміна терміну „соціальна відповідальність” поняттям „благодійність”. Насправді ж, корпоративна соціальна відповідальність (Corporate Social Responsibility) є відкритою і прозорою діловою практикою, що базується на етичних цінностях, повазі до своїх працівників, акціонерів, користувачів і на опіці навколишнім середовищем [2]. Суб’єкту бізнесу слід діяти як добропорядному „корпоративному громадянинові ” і, водночас, як моральній особистості, яка не примушується до етично орієнтованого способу життя виключно вимогами закону або ж міркуваннями здорового глузду. В Україні, на жаль, втілення в практику ведення бізнесу вимог соціально-моральної відповідальності відбувається надто повільно. Незадовільно здійснюється освітня підготовка професіоналів „ділового кола". Соціальна відповідальність виступає як відносно самостійний вид відповідальності, якому притаманні специфічні риси. У широкому розумінні соціального, соціальну відповідальність тлумачать як сукупність різних її видів – економічної, політичної, правової, моральної тощо. У вузькому, суто соціологічному сенсі, йдеться про специфічні характеристики, які віддзеркалюють міру, ступінь прийняття будь-яким соціальним суб'єктом, групою соціально-значущих цілей суспільства, готовність до виконання взаємних прав і обов'язків у процесі спільної діяльності з метою мінімізації можливості нанесення збитку у сталому розвитку як суспільства в цілому, так і окремим спільнотам, особистостям. Це – надання переваги інтересам широких верств населення, навіть коли вони не співпадають з інтересами бізнессередовища. Це широке системне поняття, що передбачає урахування вимог як суспільства в цілому, так і всіх його структурних елементів. Його не можна звести до будь-якого окремого виду відповідальності і воно не є їхньою сукупністю. Література 1. Ткаченко Л. Г. Соціальна відповідальність підприємця у вимірах масової свідомості / Л.Г. Ткаченко // Соціальна перспектива і регіональний розвиток: філософія, політика, соціологія : Збірник наукових праць. – Запоріжжя : ЗНУ, 2006. – № 1. – С. 64-70. 2. Алоні Гаді. Етика бізнесу як соціоморальна праксеологія / Г. Алоні // Мультиверсум. Філософський альманах. – 2005. – № 49. 3. Горчаков Д.П. Відповідальність як категорія політичної науки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.library.ukma.kiev.ua

261

ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ РЕГІОНУ Вишневська Т.В., студентка групи Б 5/3 Наук. керівник - к.е.н., доцент Вишневська О. М.

Миколаївський державний аграрний університет В сільському господарстві спостерігається найнижча тенденція збільшення обсягів інвестування в основний капітал. Основною складовою залишаються ризики. В попередні роки обсяг інвестування зріз в 3,4 рази, в той час як у промисловості – в 2,4 рази, транспорті і зв’язку – в 2,1 рази. Характерно те, що протягом декількох років основною проблемою сільськогосподарських підприємств Миколаївської області була нестача ресурсів навіть для простого відтворення виробничого процесу та підвищення його ефективності. Проте попит на інвестиції значно перевищував пропозицію, що призвело до їх високої вартості, а забезпечувати інвестування виробництва за рахунок власних джерел у змозі була лише невелика кількість прибуткових підприємств. Що свідчить про пряму залежність інвестування від фінансової стійкості підприємства. Стратегічним напрямком подальшого розвитку регіону є активізація інвестиційної діяльності. Це вимагає вдосконалення, а в багатьох випадках кардинальної перебудови управління інвестиційною діяльністю на всіх рівнях. За 2008 р. до області надійшло іноземних інвестицій на суму 151,8 млн дол. (проти 7,2 млн дол. у 2005 р.), переважно у формі грошових внесків. Переважна частка з них (74,8%)- це інвестиції в промисловість, 6,4%-транспорт, 5,6%оптова та роздрібна торгівля, 2,4%- сільське господарство, мисливство та лісове господарство. Серед внутрішніх джерел інвестування переважає така форма, як кредитування комерційними банками. У 2008 році зменшилась до 10,26%, у 2006 році сільськогосподарські підприємства Миколаївщини отримали лише 28,3% від можливого обсягу кредитів комерційних банків юридичним особам. У 2007 р. ця частка скоротилась до 22,5% [1].Більше ніж 90% всіх наданих кредитів сільському господарству області є короткостроковими. Це свідчить про небажання банків ризикувати, надаючи сільськогосподарським підприємствам довгострокові кредити. За даними Головного управління агропромислового розвитку Миколаївської обласної Державної адміністрації в останні роки у результаті здешевлення кредитів в аграрний сектор області вдалося залучити суттєву суму кредитних ресурсів. Цільова програма фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів виявилася ефективною. За порівняно короткий термін її існування вдалося подолати кризовий стан у кредитуванні сільськогосподарського виробництва; збільшити надходження короткострокових кредитів в аграрний сектор; досягти рівня кредитного забезпечення сільськогосподарського виробництва до 60-70% від потреби. Можливість її реалізації залежить від перерозподілу коштів Державного бюджету у 2010-2012 рр. 262

В сучасних умовах державна та регіональна політика повинна бути спрямована на фінансову підтримку галузей агропромислового виробництва. Одним з напрямків підтримки агропромислового виробництва може бути використання державних та регіональних фондів кредитування сезонних розривів, довгострокового кредитування й інвестування. В кредитній інфраструктурі основними формами повинні стати спеціалізовані кредитні підприємства з обслуговування товаровиробників аграрного сектору. Напрями їх діяльності — залучення тимчасово вільних коштів підприємств агропромислового виробництва та населення, видача кредитів, у тому числі пільгових, заставні операції та довгострокова оренда з викупом технічних засобів. Інший напрям – формування фінансовоагропромислових груп з банками та фінансово-розрахунковими центрами. Запровадження таких форм — це шлях до створення локальних кредитних систем, з пільговими умовами надання кредитів їх учасникам. Для більшості господарств регіону придбання нової техніки або модернізація існуючого обладнання лишаються практично нездійсненими. В результаті, продуктивність техніки залишається низькою, а собівартість продукції зростає. Однією з реальних і ефективних форм подолання проблем відсутності інвестиційних коштів є лізинг. Як альтернативний засіб інвестування лізинг прискорює оновлення матеріально-технічної бази, створює конкуренцію у сфері фінансових послуг, посилює безпечність інвестицій в умовах економічної нестабільності. Важливою проблемою залишається визначення ефективності лізингових проектів. Жорсткі умови встановлено законодавством щодо співвідношення (1:5) власних і залучених коштів для лізингу. Цим обмежується число суб’єктів лізингу. Література 1. Іртищева І.О.Фінансово-кредитне забезпечення аграрного сектору: питання теорії і практики / І.О.Іртищева, М.І.Стегней [ монографія]- Миколаїв: Дизайн та поліграфія, 2009.152с. 2. Web-сайт Головного управління статистики у Миколаївській області (www.stat.nk.ukrpack.net )

ПРОБЛЕМИ АУДИТУ В УКРАЇНІ Гебуза А.В., студентка групи Б 3/5 Наук. керівник - асистент Костирко А.Г

Миколаївський державний аграрний університет Проблеми, які існують на сучасному етапі розвитку в Україні дуже гостро стоять в державі. Вони потребують швидкого вирішення, оскільки наша держава розвивається швидкими темпами і просто необхідним є контроль з боку незалежних органів, які б могли надати цілком правдиву, точну та 263

достовірну інформацію про результати діяльності підприємств. Таку функцію на себе взяли аудиторські фірми. У світовій практиці аудит набув значного поширення. Аудит є обов'язковою частиною цивілізованого функціонування ринкової економіки кожної країни. Однак на сучасному етапі розвитку аудиту в Україні постало багато проблем. Першою проблемою є недостатня кількість методичних розробок з аудиторського контролю, які б регулювали діяльність аудиторів України. Недостатність прийомів, методів тягне за собою неточність аудиторського висновку на міжнародному рівні. Також проблемою є недостатня кількість кваліфікованих аудиторських кадрів. Недостатня кількість кваліфікованих кадрів тягне за собою не освоєння ринку аудиторських послуг. Відсутність методичних рекомендацій з питань комп'ютеризації аудиту дуже негативно впливає на швидкість роботи аудитора та на систематизацію даних про клієнтів. Розробка комп’ютерних програм щодо роботи з аудиторською документацією сприятиме зменшенню завантаженості аудитора по документообороту, а також дасть змогу розробити комп’ютеризовану клієнтську базу, яка у випадку необхідності зможе видати інформацію того чи іншого клієнта [1]. Серйозну стурбованість також викликає якість роботи більшості українських аудиторських фірм. Це питання піднімається не лише користувачами аудиторських послуг і державними органами, але й самими аудиторами, які зацікавлені в стабільному розвитку ринку аудиторських послуг, підвищенні престижу аудиторської професії. Не кваліфікованість аудиторів дуже серйозна проблема, яка вимагає швидкого вирішування шляхом підвищення контролю при отриманні сертифікатів аудиторів та збільшення державного контролю при проведенні аудиторської діяльності. Підвищувати податковий тиск не є доцільним, оскільки аудитори сплачують немалу суму при отриманні сертифіката і їх податкове навантаження є досить серйозним. Для вирішення такого роду проблем аудиторські фірми намагаються враховувати рівень професійної компетентності своїх співробітників у вигляді кваліфікаційних вимог, що висуваються до посад, передбачених структурою їх управління. Тому серед фірм, які користуються високим попитом на ринку аудиторських послуг немає у штаті некваліфікованих працівників та тих, які не мають професійного стажу у даній галузі. Поряд з цим обов’язковими умовами якісного проведення аудиту є планування і документування цього процесу. Аудиторською палатою України затверджено вимоги обов’язковості таких елементів організації процесу аудиту, які аудиторські фірми неухильно повинні виконувати, щоб не залишитися без сертифіката на проведення роботи.

264

Поряд з цими недоліками аудит має і свої переваги, які протягом років роботи аудиторів вдосконалюються і стають нормою для кожної аудиторської фірми та аудитора-підприємця: • значна економія державних коштів, які витрачаються на утримання контрольно-ревізійного аппарату. Оплата аудиторських послуг відбувається за рахунок клієнта і не потребує витрат з боку держави; • надходження додаткових коштів до бюджету за рахунок сплати аудиторськими фірмами (аудиторами-підприємцями) податків. Оскільки аудиторські фірми – це юридичні особи, то вони сплачують податки до держави, тим самим збільшуючи надходження державного бюджету; • незалежність, конкурентна боротьба, професіоналізм аудиторів, що сприяє підвищенню якості перевірок. Конкурентність на українському ринку аудиторських послуг є досить високою і тому потрібно бути висококваліфікованим спеціалістом, щоб задовольнять потреби та умови замовників; • можливість вибору аудитора замовником. Це досить позитивне явище, оскільки аудитор не нав’язується державою. Підприємство-замовник може опиратися на поради інших при виборі аудиторської фірми, або ж звертатися до аудитора, який працював на підприємстві і повністю задовольнив вимоги замовника, тобто опиратися на власний досвід [2]. Аудиторські послуги в Україні розвиваються швидкими темпами, хоча і має проблеми у його застосування. На вирішення проблем впливатиме збільшення конкурентів на ринку аудиторських послуг, тобто кількість аудиторів збільшується і тому потрібно мати високу обізнаність у цій сфері, щоб мати постійних клієнтів, які були б задоволені роботою аудитора. Таким чином, питання про необхідність змін в аудиті має винятково позитивний характер. Література 1. Усач Б.Ф. Проблеми розвитку аудиту в Україні/ Б. Усач. – К.: Знання-Прес.,2007.с.217-222. 2. Бондар В.П.. Удосконалення системи організації аудиторської діяльності в Україні/ В.П. Бондар. – К.: КНЕУ., 2008. – с.16-19.

УПРОВАДЖЕННЯ СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ВИРОЩУВАННЯ СОНЯШНИКУ ЯК ШЛЯХ ПІДВИЩЕННЯ ЙОГО РЕНТАБЕЛЬНОСТІ Губар І.О., студент-магістр групи Б5/1 Наук. керівник - к.е.н., асистент Ужва А.М.

Миколаївський державний аграрний університет Насіння соняшнику є культурою, у вирощуванні якої Україна, безперечно, має відносну перевагу. Цінують його насамперед за продуктивність, прибутковість, запашну олію, шрот, насіння. Олійні культури, 265

не тільки забезпечують внутрішні потреби держави , але й завжди були головними чинниками формування експортного потенціалу. Для успішного виробництва олійних культур в Україні є сприятливі грунтово- кліматичні умови та багаторічний досвід. Але, в останні роки у зв’язку з посиленням впливу природно-кліматичних, макро- та мікроекономічних факторів підприємствам стає все складніше виробляти конкурентоспроможну продукцію і успішно її реалізовувати. Тому, однією з умов забезпечення ефективного функціонування підприємств є постійне підвищення конкурентоспроможності виробництва і як наслідок підвищення його рентабельності. Проблеми та перспективи, пов’язані з вирощуванням насіння соняшнику досліджувались у працях багатьох вчених-економістів, серед яких: П.Т.Саблук, В.С.Уланчук, Б.В. Губський, В.І.Осадчук та інші. Проте питання, пов’язані з особливостями вирощування соняшнику, вимагають більш детального опрацювання. Це зумовлює необхідність вивчення сучасного стану вирощування даної культури, підтверджує актуальність теми. Україна- третій у світі , після Аргентини та Росії виробник насіння соняшнику. Сучасний стан ринків соняшнику та соняшникової олії можна характеризувати як досить прибутковий. Проте, все ж існують деякі проблеми, з яких основними є: відсутність нормативно–правової бази щодо стратегії і механізмів розвитку виробництва соняшнику; наявність заборгованості з неповернення ПДВ, що впливає на обмеження експорту олії та соняшнику з України; тенденція до розширення посівних площ під соняшник, що сприяє виснаженню грунтів та зниженню їх родючості та зниження врожайності в середньому до 13 ц/га. Грунтово-кліматичні умови на більшості території чорноземної зони майже повністю відповідають біологічним вимогам культури соняшнику , і ми повинні збирати врожаї на рівні 20-25 ц/га. Але для для цього потрібно впровадити сучасні технології вирощування, а саме : дотримуватись сівозміни, сіяти високоякісне насіння сівалками точного висіву, підтримувати посіви в чистому стані. Важливою ознакою культури землеробства є впровадження науково обгрунтованої сівозміни. Для збільшення врожаю соняшник слід висівати після кращих попередників: озимих зернових, ярих колосових, кукурудзи на зерно й силос, що без додаткових капіталовкладень підвищить продуктивність культури. Важливим є те що соняшник дуже виснажує грунт, а його водний режим відновлюється лише через три-чотири роки. Повторне розміщення культури на полі через три роки призводить до поширення шкідників та хвороб, зниження врожаю до 36 % та погіршення якості насіння. Цю культуру без належного захисту треба висівати на одному й тому самому полі не раніше як через вісім-десять років. Для ефективного функціонування сільськогосподарських підприємств державна політика повинна бути спрямована на пом’якшення несприятливих наслідків функціонування ринку насіння соняшнику та продуктів його переробки, а також на підтримку ринкового механізму.

266

Література 1. Б. Оверченко .Своєчасно та якісно провести висівання соняшнику. Пропозиція 4/07 2. О.В.Калюжна. Перспективи виробництва олійних культур Вісник аграрної науки Причорноморя, Випуск 3, т1, 2007 3. О. Маслак. Ринок соняшнику : втрачені надії. Економіка АПК 2009.

ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ ДЕПРЕСІЙНОГО СТАНУ ЕКОНОМІКИ Денисова Н.В., студентка групи Б 4/3 Наук. керівник - к.е.н., доцент Вишневська О. М.

Миколаївський державний аграрний університет Необхідність здійснення інвестицій у сільськогосподарське виробництво є об’єктивною через специфіку процесу сільськогосподарського виробництва. Обсяг інвестицій у сільське господарство завжди був недостатнім порівняно з потребою. В умовах, що виникли, інвестиційна проблема в сільському господарстві особливо загострилась. Виходячи з обмеженості внутрішніх ресурсів сільськогосподарських підприємств України, найпривабливішим джерелом ресурсного забезпечення сільського господарства тут можуть бути іноземні інвестиції. Незважаючи на певну небезпеку від іноземних інвестицій для економіки країн, що розвиваються, їх залучення – це позитивне явище. Без масштабного залучення іноземного капіталу в формі кредитів, прямих і портфельних інвестицій, неможливі не тільки економічне зростання, а й економічна стабілізація. Суть проблеми на сьогодні полягає в пошуку шляхів підвищення інвестиційної привабливості сільськогосподарських підприємств в умовах кризи. Сьогодні можна стверджувати, що механізм здійснення та використання іноземної допомоги має чимало суттєвих недоліків. Потребують першочергового опрацювання проблеми класифікації іноземних інвестицій; співвідношення між ключовими й пріоритетними секторами програм; методики оцінки ефекту або збитків від іноземних інвестицій. Досі недосконалий механізм одержання і використання іноземних інвестицій, який нагадує радше комплекс проблем, ніж реакцію на них, тому належно не впливає на стабілізацію виробництва та подолання кризи в АПК. Отож, низькі темпи зростання обсягів іноземного інвестування та недостатній рівень його віддачі в АПК в умовах зростання дефіциту ресурсів і зменшення джерел його покриття надалі залишають дослідження проблеми ефективності іноземних інвестицій актуальним [4]. Розвиток інвестиційної діяльності в Україні передбачає вирішення складних завдань, а саме: вдосконалення системи залучення інвестиційних ресурсів, їх раціонального розподілу та використання [3]. Тобто визначальним у цьому комплексному завданні є залучення інвестицій, ефективність якого залежить від рівня інвестиційної привабливості інвестиційних об’єктів. 267

Інвестиційний клімат, стосується, зазвичай, країни в цілому, тому що неабияк пов’язаний із її правовим полем і спеціальним законодавством, хоча й має вплив на інвестиційну привабливість кожного регіону зокрема. Потенційно про користь залучення іноземних інвестицій в економіку України вказують такі факти: – багаті природні ресурси та можливості їх експлуатації; – кваліфікована й дешева робоча сила; – потенційно місткий ринок [2]. Основним чинником, що знижує якість інвестиційного клімату в Україні, є політична нестабільність і відповідна невизначеність та недосконалість законодавчого забезпечення інвестування щодо власне іноземних інвестицій, створення кредитних спілок, концесій, власності на землю, механізмів державного страхування інвестицій, створення страхових фондів. Під інвестиційною привабливістю регіону йдеться про ступінь сприятливості ситуації, що виникає в ньому, щодо інвестицій, які можуть бути зроблені в регіон. Оцінка інвестиційної привабливості ґрунтується на аналізі чинників, що визначають інвестиційний клімат і сприяють економічному зростанню. Миколаївська область є привабливим для інвестування регіоном на півдні України завдяки значному промисловому і науково-технічному потенціалу, вигідному географічному положенню, розвинутій транспортній інфраструктурі, високому освітньому рівню населення, висококваліфікованим трудовим ресурсам, наявності природних багатств, доступності до ринків країн СНД, Європи, Азії й Африки. Найважливіші складові інвестиційної привабливості регіону: рівень розвитку економіки, природні ресурси і стан екології; енергетичні ресурси; якість робочої сили; рівень розвитку і доступність інфраструктури; географічне положення й територіальне наближення до кордонів держави; адміністративні, технічні, інформаційні та інші перешкоди входження на національний ринок. Важливими чинниками привабливості в кожній державі для інвесторів є політична й економічна стабільність, а також, згідно з аналізом світового досвіду, — рівень розвитку ринкового середовища і ринкової інфраструктури, стале правове поле, ступінь стимулювання інвесторів створенням певного податкового клімату та валютного режиму, міра економічної свободи, позиція країни на світових ринках, рівень її міжнародної конкурентоспроможності, розвинута банківська мережа, наявність суб'єктів, котрі повністю відповідальні за ефективність процесу інвестування, приватизація, розумні темпи інфляції, а також розвиненість наукового маркетингового забезпечення інвестиційних процесів [1]. Загалом рівень інвестиційної привабливості галузі, загалом й сільського господарства, для іноземних інвесторів в умовах кризової ситуації залежить від двох основних чинників: дешевизни робочої сили й можливості експортувати продукцію цієї галузі чи просто вивозити її за кордон з метою реалізації на зовнішніх ринках. Пояснюється це низькою купівельною спроможністю на 268

місцевих ринках в умовах кризи та низькою ефективністю функціонування сільськогосподарських (як і всіх інших) підприємств у таких умовах. На рівні підприємства інвестиційну привабливість окреслюють так: економічний стан підприємства, рівень його ліквідності, співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості, платоспроможність, рівень кваліфікації працівників і персоналу, маркетингове середовище, рівень готовності до ефективного сприйняття інвестицій. Для того щоб підприємство змогло отримати інвестиції, йому необхідно довести свою спроможність, засновану на аналізі низки чинників: майнового стану підприємства, матеріального забезпечення інвестицій та кредитів, здатності прибутково функціонувати, правоздатності й дієздатності клієнта [5]. Особливості кризового стану економіки суттєво впливають на розуміння сутності та пріоритетність чинників рівня інвестиційної привабливості сільськогосподарських підприємств, остаточний рівень якої формується в умовах загального інвестиційного клімату в країні та в окремих регіонах, а також, як у жодній іншій галузі, визначається рівнем інвестиційної привабливості галузі загалом. Рівень інвестиційної привабливості сільського господарства в Україні є надзвичайно низьким унаслідок неефективності цієї галузі та незадовільного інвестиційного середовища, що загалом і визначає низький рівень інвестиційної привабливості сільськогосподарських підприємств. Відносну перевагу в залученні іноземних інвестицій у сільськогосподарському секторі економіки України можуть мати підприємства, які, по-перше, функціонують на засадах приватної власності на засоби виробництва та результати функціонування; по-друге, для продукції яких є можливості експортувати або вивозити її за кордон для реалізації на зовнішніх ринках. Література 1. Бражко О. В. Особливості формування оцінки інвестиційної привабливості економіки / О. В. Бражко // Інвестиції : практика та досвід. — 2009. – № 12. – С. 16–20. 2. Гайдуцький А.П. Прямі іноземні інвестиції в аграрному секторі економіки України / А.П. Гайдуцький // Економіка АПК. — 2009. - №12. – с. 91 – 95. 3. Демчук Н. І. Ефективність механізму створення інвестиційного середовища в Україні / Н. І. Демчук //Інвестиції: практика та досвід. — 2009. – № 11. – С. 3–6. 4. Мазур Н. А. проблеми і перспективи інвестицій в АПК України / Н.А. Мазур // Економіка АПК. — 2009. – №11. – с. 73 – 77. 5. Ривак О.С. Інвестиційна діяльність в агропромисловому комплексі України / О.С. Ривак // Актуальні проблеми економіки. — 2010. - №1. – с.12 – 17.

269

ЕТИКА ВЕДЕННЯ БІЗНЕСУ: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ Зарічна Л.А., студентка групи Б 5/1 Наук. керівник - к.е.н., доцент Вишневська О. М.

Миколаївський державний аграрний університет Ділова активність партнерів по бізнесу є важливим аспектом успішності, саме тому, питання етичності бізнесу потребує подальшого опрацювання. Впевненість в партнерах та взаємна повага забезпечують мінімізацію ризиків та зростання фінансового результату співпраці. Моральні питання набувають ваги у веденні бізнес-діяльності через спровоковані нею соціальні потрясіння: поширення корупції, посилення ролі бюрократичних структур, придушення особистої ініціативи, порушення прав власності, присвоєння закритої інформації, недостовірна реклама, комерційний шпіонаж, нечесна інформація, дискримінація за непрофесійними ознаками, отримання вигідних замовлень, монополії. Все це викликає деформацію ринкових відносин, максимізує ризики та неконтрольовані події на агрегованих ринках. Бізнес виявляє готовність до змін, спостерігаємо зростаюче зацікавлення підприємців етичними питаннями. Боротьба за інвестиції у світовому масштабі призводить до зростання ролі інвестиційних фондів, які зацікавлені в додаткових гарантіях повернення власних інвестицій у прибуток. Тому набуває поширення практика створення кодексів етики бізнесу. Такі кодекси, підписані однією компанією чи кількома, не маючи додаткової юридичної сили, можуть означати для інвестора набагато більше ніж десятки законів. Тепер бізнес дуже вразливий до питання свого іміджу. Його формування й утримання передбачає неухильне дотримання засад корпоративної культури та етики бізнесу. Останні гучні скандали довкола бізнес-організацій стосувалися не стільки порушень закону, скільки недотримання принципів етики бізнесу і мали наслідком руйнування загальної довіри, що призводить навіть до банкрутства компаній. Моральні принципи та норми бізнесу діють на світовому (міжнародному), макро- та мікрорівнях [2]. На світовому рівні функціонують принципи і норми, засновані на загальнолюдських цінностях, їх ще називають гіпернормами. Яскравим прикладом цього рівня є “Принципи міжнародного бізнесу”, укладені в 1994 році представниками низки транснаціональних компаній США, країн Європи і Японії. Моральні принципи та норми на світовому рівні передбачають створення суспільних благ і робочих місць, підвищення рівня життя населення; модернізацію технологій, методів виробництва, комунікацій, маркетингу; підвищення довіри до бізнесу; повагу до правових норм і забезпечення рівних можливостей у конкуренції; визнання верховенства етичних норм; сприяння свободи багатосторонньої торгівлі; турботу про довкілля; відмову від протизаконних дій. Макрорівень охоплює норми та принципи у масштабі галузі чи національної економіки. Це постулати, що реалізовуються у вужчих царинах бізнес-діяльності. Вони декларують ідею 270

служіння інтересам народу, потребам національної економіки, створення позитивного іміджу національного товаровиробника, правила “чесної гри” в межах галузі тощо. Щодо мікрорівня, його дія спостерігається в рамках окремих компаній, організацій та їхніх клієнтів. Він ґрунтується на принципах чесності, справедливості, довіри, відсутності дискримінації. Моральні засади регулюють відносини між персоналом й адміністрацією, постачальниками і покупцями, менеджерами й акціонерами. На цьому рівні вирішують і щоденні приватні етичні проблеми у сфері управління людьми. Важливим елементом мікрорівня є засади корпоративної культури. Отже, етика ведення бізнесу полягає не тільки у рівні ділової активності та іміджі товаровиробника, а і в продуманій (оптимізованій) стратегії розвитку з урахуванням платоспроможного попиту населення та тенденцій зміни кон’юнктури ринку. Література 1. Левцун О. Культура підприємництва: [Навчальний посібник] / Левцун О. – К.: Вид. дім “КМ Академія”, 2003. – 316 с. 2. Шпотов Б. Деловая этика и менеджмент [Учебник] / Шпотов Б. – М.: Издательство «Финпресс», 2002. – 210 с. 3. Соціально-економічний розвиток України: [Електронний ресурс] — www.ukrstat.gov.ua.

ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ ЯК ОСНОВА РОЗШИРЕНОГО ВІДТВОРЕННЯ СІЛЬСКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ Іваненко Л.О., студентка групи Б 5/5 Наук. керівник – асистент Костирко А. Г.

Миколаївський державний аграрний університет Одним із основних завдань у сільському господарстві є удосконалення управління виробництвом з урахуванням зростання його масштабів, ускладнення економічних зв’язків, вимог науково-технічного прогресу. Важливе значення для удосконалення системи і методів управління має забезпечення впровадження економічного механізму господарювання, наукове обґрунтування напрямів виробництва, посилення контролю за їх дотриманням, розробка заходів щодо забезпечення високої ефективності виробництва. В ринкових умовах діяльності підприємств зростає роль і значення аналізу фінансових результатів і дещо змінюється методика його проведення. Розвиток ринкових відносин та реформування форм власності в Україні зумовили виникнення нового механізму господарювання та перехід до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Фінансові результати відображаються показниками одержаного прибутку та рівня рентабельності підприємства. Чим більше величина прибутку і вище рівень рентабельності, 271

тим ефективніше функціонує підприємство, тим стійкіший його фінансовий стан. Ситуація, яка склалась в сільському господарстві, потребує негайного вдосконалення системи ведення як бухгалтерського обліку, так і організації незалежного контролю за аналізом фінансових результатів сільськогосподарських підприємств. Це сприяло б обґрунтованості прийняття управлінських рішень, впровадження нових форм та методів господарювання, належної оплати праці працівників та створило б сприятливі умови для вкладання інвестицій в агропромисловий комплекс. Загальний аналіз фінансових результатів діяльності підприємств, згідно з діючою в Україні системою визнання цього результату за НП(С)БО, передбачає аналіз результатів звичайної діяльності і надзвичайних подій. Фінансовий стан багатьох сільськогосподарських підприємств нестабільний, що зумовлює низький рівень доходності, створюючи загрозу продовольчій безпеці держави. Тому покрашення фінансових результатів актуальні для сільськогосподарських підприємств. Мета аналізу фінансових результатів - визначити повноту та якість їх отримання, оцінку динаміки абсолютних і відносних показників, з'ясувати спрямованість, ступінь і частку впливу окремих факторів на зміну прибутку і рентабельності, виявити та оцінити можливі резерви їх зростання. Обравши для дослідження приватне сільськогосподарське виробниче підприємство «Рутенія-М» Кривозерського району, було визначено, що господарство спеціалізується на вирощувані зернових культур. Виробництво максимальної кількості продукції високої якості при мінімальних витрат коштів – головне економічне завдання аграрних підприємств і їх об’єднань. У зв’язку з цим велику увагу при проведенні аналізу необхідно приділяти дослідженню такого показника, як прибуток. Проведені розрахунки дали підставу визначить, що за період 2007 – 2009 роки рівень прибутковості ПСВП «Рутенія-М» Кривоозерського району знизився. Так, прибуток від реалізації ( робіт, послуг) у 2009 році знизилася порівняно з 2007 роком на 17,6 %, а порівняно з 2008 роком – на 41%. Причому у 2007 – 2008 роках господарство отримало чистого прибутку 523,3 тис. грн та 1248 тис. грн відповідно, а вже у 2009 році – збиток у розмірі 739 тис. грн . У зв’язку з визначеним рівень рентабельності продукції знизився у 2009 році порівняно з 2008 роком на 23,7 в. п. Одним із факторів, які вплинули на зниження прибутку стало зростання собівартості реалізованої продукції у 2009 році порівняно з 2007 роком на 55%, а порівняно з 2008 роком – на 3,3% Однією з істотних особливостей сільського господарства є залежність результатів діяльності від природних умов, що досить часто призводить до виникнення надзвичайних доходів і витрат. Най оптимальніші шляхи нарощування фінансових результатів є збільшення кількості обсягів вирощуваної продукції в підприємстві та зменшення собівартості даної продукції та витрат на її виробництво. 272

Головним напрямом збільшення обсягів продукції землеробства є підвищення урожайності сільськогосподарських культур. Для цього господарства здійснюють комплекс заходів щодо підвищення родючості землі, запровадження інтенсивних технологій вирощування культур тощо. Одним із резервів збільшення доходів господарства являється реалізація продукції за найбільш вигідними каналами. Серед дійових факторів зниження витрат на реалізацію продукції є підбір системи маркетингу, яка б забезпечила вибір ринків збуту, обґрунтувала ціну продажу, підвищила ефективність підприємства. Література 1.Особливості формування фінансових результатів сільськогосподарськими підприємствами у звіті про фінансові результати // Науково – практичний журнал «Бухгалтерський облік і аудит» - 2008 - № 10. 2. Удосконалення методики визначення фінансових результатів діяльності сільськогосподарських підприємств // Науково – практичний журнал «Бухгалтерський облік і аудит» - 2009 - № 7 3. Економіка АПК 2008 рік № 8 МОЛОКОПРОДУКТОВИЙ ПІДКОМПЛЕКС, ПРОБЛЕМИ РЕСУРСОЗАБЕЗПЕЧЕННЯ Коверзєва О.Б., студентка групи Б 5/1 Наук. керівник - к.е.н., доцент Вишневська О.М

Миколаївський державний аграрний університет Реформування аграрного сектору економіки призвело до змін не лише форм власності сільськогосподарських товаровиробників, а і відношення людей до праці. У поєднанні із зміною ринкового середовища, це призвело до значних руйнівних процесів, наслідки яких відчутні і зараз. Розподіл майна та землі призвів до вивільнення значної кількості населення сільських території, що призвело до високого рівня безробіття. Саме це спонукало населення звернути свою увагу на розвиток особистого господарства. Значно зросли обсяги валового виробництва продукції рослинництва фермерськими господарствами, продукції рослинництва – особистими селянськими господарствами. Але вимоги ринка спонукають у розвитку застосовувати переважно інтенсивні напрямки, які є капіталоємкими. В свою чергу, переробні підприємства вимагають високої якості продукції, а відповідно вкладання коштів. Враховуючи той факт, що не всі сільськогосподарські підприємства мали можливість щодо збереження існуючої матеріально-технічної бази або відновлення знищеної, виникає значний ряд питань щодо оснащеності товаровиробників для отримання високоякісної та конкурентоспроможної продукції. Особливо гостро питання постає у розвитку тваринництва та 273

підвищення якісних характеристик продукції, особливо в умовах особистих селянських господарства населення. Ратифікування Україною умов Світової організації торгівлі вимагає вирішення питання щодо забезпечення ринку високоякісною сировиною для переробних підприємств, молока, м’яса, яєць. Але зацікавленість особистих селянських господарства населення полягає у отриманні не надприбутків, а певного доходу для здійснення споживчих витрат. Це пов’язане і з тим, що рівень платоспроможності на сільських територіях є занадто низьким і вкладати кошти в якісні характеристики тваринницької продукції не має можливості. Саме це призвело до того, що поголів’я сільськогосподарських тварин за останні два роки в особистих селянських господарствах скоротилося на 30,050,0%. А попит на тваринницьку сировину зріс, що впливає на збільшення імпорту та спонукає використання харчових домішок. Враховуючи все вище зазначене, метою нашого дослідження є обґрунтування складових та факторів впливу на достатність ресурсного потенціалу тваринництва підприємств сільських територій для забезпечення ринку високоякісною та конкурентоспроможною сировиною. Слід зауважити і той факт, що не лише умови Світової організації торгівлі вимагають підвищення якості сировини та кінцевої продукції, а і можливості її експорту у готовому вигляді на ринок Російської Федерації. Події 2007-2008 року, в тому числі заборона експорту молочної продукції з боку Російської Федерації, спонукали проведення перевірок не лише переробних підприємств, а і виробників сировини. А так як, значна кількість поголів’я сільськогосподарських тварин залишається зосередженою в особистих селянських господарствах, досягнути покращення ветеринарних та санітарно-гігієнічних заходів неможливо. Для цього потрібно створювати консультаційні центри, які б діяли для асоціації дрібних виробників молока та м’яса. З цього приводу виникають питання організаційного характеру, вирішення яких полягає не лише у достатності капітальних вкладень, а і зацікавленості населення сільських територій. Майже в кожному регіоні України протягом останніх років намагаються впровадити ефективні дії щодо стабілізації ситуації в галузях тваринництва. Так, у відповідності до рішення Миколаївської обласної ради була затверджена Програма стабілізації та розвитку тваринництва в господарствах усіх форм власності Миколаївської області до 2010 року (далі за текстом Програма). З метою розв’язання проблем, які існують в аграрному секторі економіки України та області, зокрема в галузі тваринництва, на підставі пункту 16 частини першої статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» обласна рада вирішила затвердити Програму стабілізації та розвитку тваринництва в господарствах усіх форм власності, передбачити фінансування Програми у обласному бюджеті на наступні роки, розробити механізм реалізації Програми в господарствах усіх форм власності, затвердити регіональні Програми розвитку у розрізі адміністративних районів області, покласти на постійні комісії обласної ради контроль за виконанням Програми, в 274

тому числі з питань земельних ресурсів, соціального розвитку села і з питань планування, бюджету, фінансів, економічної реформи, приватизації та власності. Значний вплив на зміну ситуації в АПК покладено на державні органи, в тому числі для досягнення мети по забезпеченню раціонального харчування населення високоякісними, екологічно чистими продуктами тваринного походження за доступними цінами. Слід зауважити і той факт, що необхідність оцінки ресурсного потенціалу завжди зв’язана з цілями і задачами підприємства, що можуть мати місце при тих або інших обставинах розвитку товарного ринку, конкуренції, факторів внутрішнього та зовнішнього середовища. Більшість галузей тваринництва мають обмежені ресурси та інвестиційні можливості, саме тому надзвичайно важливим є виявлення перспектив подальшого розвитку через певні етапи вирішення цієї задачі. Програмою визначено два основних етапів стабілізації ситуації в галузі, а саме: перший – протягом 2005-2006 років - передбачається стабілізувати поголів’я всіх видів тварин та птиці, розпочати нарощування валового виробництва молока, м’яса та іншої продукції; другий – протягом 2007-2010 років – прогнозується збільшення виробництва продукції тваринного походження в обсягах, які забезпечують мінімальні норми споживання для всіх груп населення. Враховуючи те, що стратегія є планом, який інтегрує головні цілі організації, її політику та дії в узгоджене ціле, правильно розроблена стратегія дозволяє раціонально використовувати всі види ресурсів. Вона обов’язково повинна враховувати можливі зміни в оточуючому макро- та мікросередовищі, а також конкурентний вплив. Стратегічні рішення визначають загальний напрямок розвитку підприємства і його життєздатність перед прогнозованими, а також не передбачуваними і невідомими на сучасному етапі подіями, які можуть мати місце. Саме фони формулюють реальні задачі для підприємства, визначають межі його діяльності, диктують види та обсяги ресурсів, що залучаються для вирішення задач. Саме стратегічні рішення забезпечують ефективність окремого суб’єкту, а помилки в цих рішеннях мають найбільш важкі наслідки [1]. Саме тому, для забезпечення реалізації стратегії стабілізації та розвитку тваринництва передбачено ряд дієвих заходів, але всі вони повинні реалізовуватися на кожному підприємстві з максимальною віддачею вкладеного капіталу для забезпечення ефективності програми. Література 1. Гавва В.Н. Потенціал підприємства: формування та оцінювання. За ред. Гавва В.Н., Божко Е.А.-Київ-2004.- 221 с. 2. Програма стабілізації та розвитку тваринництва в господарствах усіх форм власності Миколаївської області на 2005-2010 роки. Миколаївська обласна рада. Миколаїв 2004.- 27 с.

275

РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ РЕГІОНУ Куліца А.В., магістр обліково-фінансового факультету Наук. керівник - к.е.н., доцент Вишневська О. М.

Миколаївський державний аграрний університет Ринкове середовище вимагає від сільськогосподарського товаровиробника швидкого реагування на зміни в мікро- та макроекономічному просторі країни. Досвід діяльності більшості підприємств дає підстави стверджувати, що контролювати та впливати на результати своєї діяльності у зовнішньому середовищі керівництво майже не спроможне. Через низку причин сільськогосподарський товаровиробник не має можливості планувати свою діяльність навіть на один рік та бути впевненим, що виробництво та реалізації сільськогосподарської продукції буде прибутковою. В цілому питання відтворення ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств стоїть досить гостро у концепції соціально-економічного розвитку всіх регіонів України. Досвід показує, що через недостатність власних та залучених фінансових ресурсів сільськогосподарський товаровиробник не має можливості вкладати кошти в динамічний розвиток та отримувати швидку віддачу вкладених коштів. Однією із болючих проблем є вдосконалення матеріально-технічної бази. Навіть фінансово стійкі та платоспроможні сільськогосподарські підприємства не оновлюють активну частину основних засобів по 5-10 років. Знос основних засобів перевищує можливий рівень експлуатації машин та механізмів. В деяких підприємствах в цілому знищено машинно-тракторний парк, а польові роботи проводяться найманою технікою. Деякі керівники приймають рішення щодо продажу залишків машинно-тракторного парку через брак коштів на її ремонт та недостатність кадрового забезпечення галузі [1]. Отже, проблема формування ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств потребує вирішення з усіх сторін. Управлінські рішення щодо вибору напрямків зміцнення ресурсного потенціалу повинно проходити при наявності достатніх обсягів грошових надходжень від реалізації всіх видів сільськогосподарської продукції та продукції її переробки, а також можливості залучення коштів з максимальною їх віддачею. Оцінка інвестиційної привабливості аграрних підприємств свідчить, що в більшості випадків кошти інвесторів вкладаються в переробку сільськогосподарської сировини, а не у її виробництво. Так обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку Миколаївської області становить близько 74,0 млн. дол.. США, що в загальному обсязі в Україні становить 1,2%. Одна із найбільших часток іноземного капіталу, більше 64,0%, задіяна в харчовій промисловості та переробці сільськогосподарської продукції. В той же час в аграрний сектор, загальні обсяги виробництва якого складають майже 51,0%, залучено лише 3,6% прямих іноземних інвестицій. Значно скоротилися обсяги 276

інвестування під негативним впливом світової фінансово-економічної кризи. Так, протягом 2009 року обсяги іноземного інвестування скоротилися в окремих галузях народного господарства в 3,0-5,0 разів. На сьогодні зроблено немало для підвищення інвестиційної привабливості сільського господарства, а саме, приватизовано землю, запроваджено вільну оренду землі та майна, введено помірний фіксований податок і низьку орендну плату, а вартість робочої сили є цілком конкурентоспроможною. Але обсяги інвестованого капіталу в аграрний сектор не зростають. Забезпечити зміцнення ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств, вдосконалити напрямки його оцінки необхідно з огляду на фінансові можливості товаровиробників. Одним із напрямків залучення коштів повинні бути резервні фонди підприємств, які можуть бути створені лише при умові зростання прибутковості галузей сільськогосподарського виробництва. Товаровиробник повинен в першу чергу орієнтуватися на власні кошти та можливість використання коштів інвесторів хоча б в переробці сільськогосподарської сировини. А ресурсний потенціал, а саме можливості, ресурси, запаси, засоби, повинні використовуватися у виробничо-господарській діяльності з найбільшою віддачею. При цьому обґрунтованість використання всіх наявних ресурсів повинна проходити у рамках потреби, з огляду на результати аналітичної, виробничої та комунікаційної діяльності персоналу підприємства. Література 1. Краснокутська Н.С. Потенціал підприємства: формування та оцінка / Н.С. Краснокутська [Навчальний посібник] - Київ: Центр навчальної літератури, 2005.-352 с.

ЕТИКА ВЕДЕННЯ БІЗНЕСУ В УМОВАХ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА Куліш Г.С., студентка групи Б 5/2 Наук. керівник - к.е.н., доцент Вишневська О. М.

Миколаївський державний аграрний університет Соціально-економічні перетворення в країні, глобалізація та інтеграція відбуваються досить швидко, а міжнародні економічні зв'язки охопили практично всі країни планети і кожна з них в більшій чи меншій мірі залежить від міжнародного бізнесу. В умовах глобалізації для людства відкриваються не тільки нові, раніше небачені можливості розвитку і якісного росту, але і нові загрози. Трансформаційні процеси в економіці означають зміну інституційних основ функціонування господарської системи, оскільки змінюються правила і норми економічної поведінки людей, їх пріоритети і цінності. Нині в період економічної кризи істотно загострюється конкуренція у бізнес середовищі, 277

боротьба за відстоювання власної репутації, тому для утримання місця на ринку все більша частка виробників усього світу вимушена шукати шляхи, які забезпечують довготривале лояльне ставлення з боку клієнтів, співробітників, інших зацікавлених сторін суспільства. А входження України в інтернаціональний бізнес робить нагальною потребою підприємців і ділових людей освоєння основ ділової етики, адже зростає переконання в тому, що культура бізнес-діяльності з глибоким етичним підґрунтям є важливою передумовою виживання, стабільності й прибутковості компаній. Етика бізнесу як галузь знань сформувалася в 70-х роках XX століття у Сполучених Штатах Америки і в Західній Європі. Наукова спільнота і діловий світ дійшли до висновку, що необхідно підвищити "етичну свідомість" професійних бізнесменів при проведенні ними ділових операцій і "відповідальність корпорацій перед суспільством". Етичні питання привернули особливу уваги у веденні бізнес-діяльності через спровоковані нею соціальні негаразди: посилення ролі бюрократичних структур, поширення корупції, комерційний шпіонаж, порушення прав власності, придушення особистої ініціативи, нечесна інформація, дискримінація за непрофесійними ознаками, отримання вигідних замовлень не на конкурсній основі. Все це унеможливлює ефективне функціонування підприємств, спричиняє викривлення та руйнацію ринкових відносин. Етика бізнесу є складовою етики ділових відносин, яка досліджує особливості функціонування і розвитку моралі у сфері підприємницької, комерційної діяльності, формулює для цієї сфери відповідні рекомендації. Вона являє собою суму морально-етичних правил і традицій, що склались у певному суспільстві і застосовуються як до окремого підприємця, так і до фірми загалом. Якщо для бізнесмена це означає його професійну етику, то для фірми це якийсь «кодекс честі», що лежить в основі її діяльності. До основних принципів етики ведення бізнесу належить насамперед повага до закону, чесність, вірність слову й укладеному договору , надійність, довіра й соціальна відповідальність. Отже, морально-етичні питання відіграють дедалі вагомішу роль у підприємницькій діяльності. В останні десятиліття в Україні зростає увага бізнесменів до етичних питань, що спричинено двома групами чинників: співпраця з міжнародними компаніями потребує вдосконалення етичних норм ведення бізнесу; розвиток бізнесу передбачає реагування на проблеми суспільства, підвищення ролі корпоративної культури, регулювання відносин з працівниками, взаємодії з державними органами, врахування впливу конкуренції на бізнес-поведінку тощо. Дослідники Міжнародної асоціації бізнесу та економіки виділяють наступні фактори, що спричиняють підвищення ролі етичних принципів у веденні бізнесу: спостерігається інтенсивне зростання боротьби за інвестиції, причому у світовому масштабі; розвиток інформаційних технологій робить капітал все більш відкритим для контролю, і тому — все важче стає приховувати інформацію про махінації; бізнес стає набагато вразливішим від 278

свого іміджу; релігійний та культурний плюралізм призводить до руйнування і розмивання уявлення про критерій добра і зла, що саме по собі викликає зацікавлення в цих термінах та їхньому правильному використанні. Етика бізнесменів в Україні – явище складне й суперечливе. Головними причинами проблеми дотримання етики ведення бізнесу є відсутність досвіду в сфері ринкової економіки, традицій та стандартів етики ведення бізнесу, контролю репутації, адже абсолютна більшість бізнесменів не навчалась у бізнес-школах, а самі бізнес-школи ще занадто молоді, без певної бази знань. Крім того існують різні етичні традиції й системи цінностей, бо в українському бізнесі зайняті люди різних національностей, різного соціального походження, віросповідання й різних етичних поглядів. Цікавою є думка Ю. Петруніна, який стверджує, що основна маса підприємців не бажає встановлювати собі етичні межі, оскільки сама держава поки що не створює умови, що робили б "моральний" бізнес вигіднішим за "неморальний". Бізнес має бути моральним не тому, що в усьому необхідно дотримуватися етичних норм. Просто моральний бізнес приносить більший прибуток [1]. Етичний парадокс українського бізнесу полягає в тому, що етичність або неетичність тих чи інших вчинків диктує, насамперед, необхідність вижити в умовах невизначеності, недосконалості й недотримання законів, корупції і хабарництва, байдужості, а найчастіше й утиску з боку держави. Цього вимагає все більш жорстке конкурентне середовище, вплив якого все більше відчувається вітчизняною економікою. У напрямку подальшого розвитку вітчизняного бізнесу необхідно докласти ще дуже багато зусиль для того, щоб продовжити процес євроінтеграції, слід налагодити економічні, культурні, наукові зв’язки з провідними країнами світу. Для цього потрібні кваліфіковані фахівці в діловому міжнародному співробітництві, із знаннями культурних особливостей країн-партнерів, вільним володінням іноземними мовами. Важливою складовою у зовнішньоекономічній діяльності виступає етика бізнесу як нормативна основа глобальної етики. В державі слід впроваджувати комплексні етичні програми, етичні кодекси, навчати етичній поведінці керівників та рядових співробітників, вбудовувати етику як предмет в курси навчання бізнесу та менеджменту на університетському рівні, залучати консультантів-експертів, робити більш доступною інформацію про соціальну поведінку українських підприємств, розвивати законодавчу базу. Література 1. Петрунин Ю. Ю. Этика бизнеса / Ю. Ю. Петрунин. - [3-е изд., перераб. и доп.]. - М. : Дело, 2004. - 400 с. 2. Мамедов С. Бизнес - этика: современные подходы / С. Мамедов. [Електронный ресурс]. - Режим доступа : http://www.reklamaster.com

279

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА Литовченко Л. В., студентка групи Б5/3 Наук. керівник – к. е. н., доцент Костаневич Н. І.

Миколаївський державний аграрний університет Важливим напрямом зростання ефективності сільськогосподарського виробництва є підвищення рівня забезпеченості господарств основними і оборотними фондами та поліпшення їх використання. Із зростанням фондооснащеності сільськогосподарського виробництва відбувається підвищення його ефективності. Тому очевидне значення раціонального використання машинно-тракторного парку, автомобілів, виробничих приміщень і їх обладнання, кормів, насіння, мінеральних добрив та інших засобів виробництва. На рівень ефективності виробництва в господарствах істотно впливають склад виробничих фондів, співвідношення основних виробничих фондів і оборотних засобів, частка технічних засобів в основних виробничих фондах. Підвищення віддачі основних фондів є одним з головних факторів інтенсивного розвитку сільськогосподарського виробництва і зростання його ефективності. У системі заходів зростання економічної ефективності сільськогосподарського виробництва чільне місце займає підвищення якості продукції. Поліпшення якості сільськогосподарської продукції має велике економічне і соціальне значення, воно рівнозначне збільшенню виробництва продукції. Підвищення ефективності виробництва і досягнення більш високих кінцевих результатів нерозривно пов'язані з проблемою якості, розв'язання якої вимагає вдосконалення технології виробництва сільськогосподарської продукції і збільшення потужностей для її переробки і зберігання. За рахунок використання резервів поліпшення якості та збереження виробленої продукції можна на 20-30 % підвищити рівень її споживання, що сприятиме більш повному задоволенню потреб населення в продуктах харчування. Вагомим джерелом підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва є раціональне використання трудових ресурсів і зростання продуктивності праці на основі застосування прогресивних форм її організації та відповідних методів матеріального і морального заохочення працівників у досягненні високих кінцевих результатів. У зв'язку з цим очевидна необхідність переводу всіх господарств та їх виробничих підрозділів на господарський розрахунок, самофінансування і самоуправління. В сучасних умовах лише наукова організація виробництва і праці в змозі створити умови для високоефективного використання трудових ресурсів і всіх елементів сільськогосподарського виробництва. Шляхи підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, які забезпечують подальше збільшення обсягів виробництва продукції і зменшення витрат на її одиницю, передбачають комплекс таких основних 280

заходів: поліпшення використання землі, підвищення її родючості; впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва; поглиблення спеціалізації і концентрації виробництва на основі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції; раціональне використання виробничих фондів і трудових ресурсів; впровадження інтенсивних і ресурсозберігаючих технологій та індустріальних методів виробництва; підвищення якості і збереження виробленої продукції; широке використання прогресивних форм організації виробництва і оплати праці на основі колективного, сімейного і орендного підряду та оренди як прогресивної форми господарювання; розвиток сільськогосподарського виробництва на основі різноманітних форм власності і видів господарювання і створення для них рівних економічних умов, необхідних для самостійної та ініціативної роботи. Зростання продуктивності праці, а отже, й ефективності виробництва на 70-75 % зумовлюється досягненнями технічного прогресу, частка організаційних факторів становить 25-30 %, підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва відбувається в умовах поглиблення спеціалізації і посилення концентрації виробництва на основі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції. СТАН І ПРОБЛЕМИ РИНКУ ЗЕРНОВИРОБНИЦТВА Лялюк Г.В.,студент групи Б 4/4 Наук. Керівник - к.е.н., в.о. доцента Ужва А.М.

Миколаївський державний аграрний університет Зерновий сектор України є стратегічною галуззю економіки держави, що впливає на обсяги та вартість основних видів продовольства для населення країни (зокрема продуктів переробки зерна і продукції тваринництва), формує істотну частку доходів сільськогосподарських виробників, визначає стан і тенденції розвитку сільських територій, формує валютні доходи держави за рахунок експорту. Зернова галузь є базою та джерелом сталого розвитку більшості галузей агропромислового комплексу та основою аграрного експорту. Урожайність зернових в країнах, які є постачальниками зерна на світовий ринок, за оцінками Департаменту сільського господарства США, у 2006 році становила: у Європейському Союзі – 48,7 ц/га, у США– 63,8 ц/га. Тобто, урожайність зерна вУкраїні, у протиріч до усталених тверджень про високу родючість українських ґрунтів, сьогодні поступається урожайності зернових у інших провідних зернових країнах. За підсумками 2008-2009 маркетингового року, Україна стала третьою в світі серед країн-експортерів зерна. Попереду тільки Сполучені Штати Америки та Європейський Союз. Цьому сприяв понад 50-мільйонний урожай 281

зерна. Проте, незважаючи на прогнозоване зменшення валового збору в 2009 році, Україна має наміри зберегти за собою позиції провідного експортера. На початок 2009-2010 МР Україна мала понад 7 млн т перехідних залишків, що разом із прогнозованим обсягом (на рівні 40-43 млн ) дасть змогу забезпечити внутрішні потреби й закріпитися на світовому ринку як потужний експортер, від якого залежатиме збалансованість світової пропозиції та попиту на ринку зерна. З урахуванням прогнозу розвитку світового ринку зерна в подальшому найбільшим попитом користуватимуться продовольча пшениця, ячмінь та кукурудза. Якщо на ячмінь і кукурудзу - основу попиту формують зовнішні споживачі, то на продовольчу пшеницю можлива зростаюча конкуренція вітчизняних переробників, яка може спричинити наявність дефіциту пропозиції на ринку та зростання цін. Виробництво зерна стає все більш залежним від впливів погодних факторів. Проаналізувавши сучасний стан зерновиробництва у Веселинівському районі можна сказати, що валовий збір зерна за останні роки зменшився за рахунок досить морозних та суворих зим. Так в радгоспі «Виноградна долина» за період з 2004 по 2009 роки найбільша урожайність зернових склала у 2004 році – 30,49 ц/га при найменшій площі – 1063 га, а найменша урожайність зернових була у 2007 році – 8,91 ц/га з площею у 1063 га. Сучасний стан вітчизняного зерновиробництва потребує насамперед укріплення його матеріально-технічної бази, яка внаслідок скорочення інвестицій перебуває в застарілому, виснаженому стані, не забезпечує простого відтворення основних засобів. Збереження таких негативних тенденцій в найближчі роки може суттєво погіршити стан аграрного сектору. Матеріальнотехнічне забезпечення зерновиробництва та ефективність праці не відповідають світовим стандартам і потребам галузі. Відсутність достатніх фінансових ресурсів стримує впровадження новітніх технологій, використання високоякісного насіння, обмежує застосування інших ресурсів. Є надія, що успішна діяльність наших зернотрейдерів позитивно позначатиметься й на виробниках зерна, і тоді декларовані наміри громадських організацій про отримання аграріями 80% доходів від продажу зерна зовнішнім покупцям через портові елеватори - стануть реальністю. Державне регулювання ринку зерна не відіграє стимулюючої ролі у виробництві зерна та нездатне ринковими методами ефективно реагувати на впливи світового зернового ринку. Ефективність та прогнозованість державного регулювання ринку зерна є об’єктивною передумовою зростання зернового сектора України. Недостатня системність та неузгодженість законодавства України, а також його вибіркове виконання мають суттєві негативні впливи на стан зерновиробництва та ефективність маркетингу зерна, що призводить до втрат для учасників зернового ринку та економіки вцілому. Скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, що мав набрати чинності 1січня 2008 року, за умови створення 282

дієвого та прозорого ринку, дозволить залучити в зерновий сектор істотні інвестиційні ресурси, але необхідно затвердити ряд законодавчих актів. Ефективне використання таких можливостей та упередження прояву негативних факторів можуть бути реалізованими через комплекс заходів, направлених на удосконалення державного регулювання, сприяння зростанню інвестиційної привабливості та конкурентоспроможності зерновиробництва, стимулювання нарощування обсягів виробництва і підвищення врожайності зерна, якість якого відповідає потребам ринку. Необхідність комплексного удосконалення функціонування ринку зерна, нарощування обсягів виробництва зерна належної якості, створення умов для реалізації експортного потенціалу галузі ґрунтуються на основних державних пріоритетах, зокрема гарантування продовольчої безпеки держави та перетворення аграрного сектора на високоефективний, конкурентоспроможний на внутрішньому та зовнішньому ринках сектор економіки держави. Література 1. Ринок зерна: прогноз на новий урожай / О. Маслак // Пропозиція. – 2009. - № 8. 2. Стан і проблеми зерновиробництва / І.О. Банєва, О.В. Калюжна // Вісник аграрної науки Причорномор’я. – 2008. - №3. – С. 45-50.

ГЕНЕТИЧНО-МОДИФІКОВАНІ ОРГАНІЗМИ: ВИМУШЕНІСТЬ АБО РЕАЛІЇ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ Небосько Н.О., студентка групи Б 4/6 Наук. керівник - к.е.н., доцент Вишневська О. М.

Миколаївський державний аграрний університет В сучасних умовах важливою складовою продовольчої безпеки залишається забезпечення рівня екологізації виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки до вимог Міжнародних та Європейських стандартів якості. Однією із складових вирішення питання є оцінка та обґрунтування можливостей щодо мінімізації використання Генетично модифікованих організмів у виробництві продуктів харчування. Генетично модифіковані організми - це організми. Питання впливу ГМО на навколишнє середовище майже не вивчене. До цих пір до кінця не уявляють собі механізм перенесення генетичних ознак трансгенної рослини на споріднені види за допомогою опилення. Використання даних технологій за межами наукових лабораторій в даний час ставить під загрозу існування природного генофонду, здоров'я людей та екологічну безпеку всіх країн. За останні чотири роки частка генетично модифікованих продуктів на українському ринку зросла до 30%. Відсоток вмісту ГМО в продуктах коливається від 0,5% до 30%. Це продукти і вітчизняного виробництва також. Українські виробники користуються і імпортованою сировиною, яку вони 283

привозять з-за кордону. Також вони використовують генетично модифіковану сою, яку вирощують в Україні Постачальники ГМО-сировини і український бізнес існують у вельми взаємовигідному альянсі - перший розширюють ринок збуту своєї продукції, другий - економлять на сировині та інших витратах. Наприклад, тонна пшениці без використання ГМО коштує $ 300, з ГМО всього $ 40-50! Модифікована соя може коштувати в два-п'ять разів дешевше натуральної. За оцінками експертів, використання ГМ-сировини в ковбасної продукції знижує її собівартість на 25%. Але, не зважаючи на істотну економію на ГМ-сировина, продукція з ГМО в Україні не коштує дешевше, ніж натуральні аналоги, хоча у всьому світі цінова різниця між цими принципово різними видами продуктів є завжди [2]. Отже, біологічну безпеку у сфері здійснення генетично-інженерної діяльності можна розглядати як стан, за якого попереджається виникнення небезпечних для здоров’я людини та навколишнього природного середовища наслідків використання генетично-модифікованих організмів, що обумовлено відсутністю недопустимого ризику. Досягнення такого стану можливе за умови чіткого нормативного визначення правил проведення досліджень генетичномодифікованих організмів, порядку їх використання у закритих та відкритих системах, а також запровадження контролю за їх виконанням, визначення оптимальних рівнів допустимих ризиків, пов’язаних із здійсненням генетичноінженерної діяльності. Правове регулювання забезпечення біо безпеки повинне здійснюватись із урахуванням особливостей притаманних генетично-модифікованим організмам як носіям екологічної небезпеки та генетично-інженерній діяльності як джерелу екологічного ризику. Основна мета такого регулювання – збереження біологічного різноманіття, захист довкілля та людини від впливу потенційно небезпечних наслідків використання генетично-модифікованих організмів – досягається шляхом застосування відповідних засобів різного характеру, важливе місце серед яких посідають саме правові засоби. Література 1. Веб-сайт www.genon.ru

[Електронний

ресурс]

Поисковая

система//

Режим

доступу:

ПРОГНОЗУВАННЯ ЧИСЕЛЬНОСТІ НАСЕЛЕННЯ ВОЗНЕСЕНСЬКОГО РАЙОНУ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Олефіренко А.Ю., студент групи Б 5/1 Наук. керівник - к.е.н., доцент Костаневич Н. І. Миколаївський державний аграрний університет Прогнозування динаміки чисельності та структури населення, чисельності та складу сім’ї, режимів відтворення населення, різних 284

демографічних процесів складає значну частину діяльності міжнародних, державних та неурядових організацій, закладів та наукових інститутів. Одним із факторів, які впливають на соціально-економічний розвиток держави є демографічна ситуація. Демографічні процеси — народжуваність, смертність та міграції — значною мірою залежать від соціально-економічної ситуації і рівня життя населення. Однак гострою соціально-демографічною проблемою є не зменшення самої чисельності населення, як трансформації його вікової структури, а зростання питомої ваги осіб старших вікових груп. Єдиним джерелом зростання чи стабілізації чисельності населення України, задоволення потреб економіки в робочій силі та підтримання необхідного рівня господарського освоєння території стають міграційні процеси. [1] Визначення перспективної чисельності населення є вкрай необхідним для розробки різноманітних державних програм соціально-економічного спрямування, для прогнозних розрахунків розвитку економіки на макрорівні. [2] Найбільш точні розрахунки як загальної чисельності населення, так і окремих вікових груп можна виконати методом пересування вікових груп, використовуючи дані так званих таблиць смертності. Визначення перспективної чисельності населення мають важливе практичне значення при прогнозуванні чисельності та складу територіальних сукупностей людей. Їх суть полягає в можливості врахування при перспективному аналізі зовнішніх для системи чинників і зменшення відносної похибки при прогнозі невеликих за чисельністю територіальних сукупностей людей. [3] Одним із застосовуваних методів визначення перспективної чисельності населення шляхом їхнього прогнозування є метод “пересування віків“. Визначимо перспективну чисельність населення Вознесенського району на кінець 2010 року. Відповідно до цього методу чисельність населення в плановому періоді по кожній віковій групі та у цілому по регіоні необхідно визначити в наступній послідовності : Розрахуємо коефіцієнт дожиття ( Кд), Кд = ( 1000 – У*1000/Чнбі) /1000, де У – число померлих на кожні 1000 чол. населення відповідного віку в базисного році; Чнбі – чисельність населення визначеної вікової групи в базисному році. Міграційний коефіцієнт зміни чисельності вікових груп (Км): Км = ( 1000 ± См*1000/ Чнбі )/1000, де См – сальдо міграції, чол. Коефіцієнт пересування віків (Кв) = Кд*Км . Чисельність вікових груп населення в запланованому періоді Чнзі = Чнбі* Кв Загальна чисельність вікових груп населення в запланованому періоді (Чнз): Чнз = ∑ Чнз. 285

Отже, чисельність населення Вознесенського району на кінець 2010 році буде меншою на 249 чол. внаслідок соціально-економічних факторів, які впливають на коефіцієнт дожиття, що найменший у віковій групі до 9, 50-59, 60 та старше, це свідчить про високу смертність в даному регіоні, та міграційний коефіцієнт зміни свідчить про високу плинність молодого працездатного населення. Тому потрібно розробити заходи державної соціально-економічної стратегії розвитку даного району для покращення ситуації. Література 1. Лібанова Е.М., Макарова О.В., Позняк О.В., Шевчук П.Є., Шишкін В.С. Демографічні перспективи України: 2000-2075 роки // Зайнятість та ринок праці: Міжвід. наук. зб. - К.: РВПС України НАН України. - 1999. – Вип. 11. - С. 126-141. 2. Васильченко В.С. /Управління трудовим потенціалом: Навч. посіб./ В.С. Васильченко, А.М. Гриненко, О.А. Грішнова, Л.П. Керб. – К.: КНЕУ, 2005. – 403 с. 3. Гордієнко П.Л. / Стратегічний аналіз: Навч. посіб./ П.Л.Гордієнко– К.: Алеута, 2006. - 404 с.

СТАН ТА ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА НА ПІДПРИЄМСТВАХ УКРАЇНИ Олійник С.О., студентка групи Б5/3 Наук. керівники – доцент Костаневич Н.І., асистент Саваріна І.П.

Миколаївський державний аграрний університет Зерновий сектор України є стратегічною галуззю економіки держави, що визначає обсяги пропозиції та вартість основних видів продовольства для населення країни, зокрема продуктів переробки зерна і продукції тваринництва, формує істотну частку доходів сільськогосподарських виробників, визначає стан і тенденції розвитку сільських територій, формує валютні доходи держави за рахунок експорту. Зернова галузь є базою та джерелом сталого розвитку більшості галузей агропромислового комплексу та основою аграрного експорту. Однак збільшення обсягів виробництва зерна до 2008 року залишалось однією з найважливіших проблем агропромислового комплексу. За підсумками 2008 року в Україні було зібрано близько 53,3 млн.тонн зерна – це найвищий показник валового збору за останні десять років. Рентабельність вирощування зернових культур збільшилась з 29% у 2007 р. до 34% у 2008 р. Підвищення прибутковості виробництва зерна відбулося, в основному, за рахунок збільшення урожайності в 1,6 рази, що, у свою чергу, не зважаючи на збільшення витрат на 1 га, значно знизило рівень собівартості продукції. 2009 рік є успішним роком для світового ринку зерна. Всього прогнозується зібрати в поточному році близько 2208 млн.тонн зерна. І хоча 286

даний показник є меншим на 3% минулорічного, дана цифра є досить результативною. Український зерновий ринок практично відразу ж відреагував на зміну світової кон'юнктури: з кінця грудня 2008 р. в країні почалося поступове зростання цін на зерно. Згідно даним компанії "Проагро" з 2 по 7 лютого основні зернові подорожчали в Україні на 100 грн./т, а тижнем раніше - на 5060 грн./т. На підвищення економічної ефективності зерна впливають зниження собівартості продукції, затрат праці, а відтак – підвищення рівня рентабельності виробництва зерна. Аналізуючи фактори зниження собівартості продукції, важливо виявити перевиконання чи недовиконання плану та виявляти резерви здешевлення виробництва продукції. До них можна віднести: підвищення урожайності культур, економне використання паливо-мастильних матеріалів, запасних частин тощо. Таким чином, підвищення економічної ефективності виробництва зернових культур – це з однієї сторони, максимальне збільшення виробництва продукції, а з іншої – систематична боротьба за економію. Чим більше виробляється продукції і менше витрачатиметься ресурсів на її одержання, тим ефективніше виробництво і більша сума прибутку в господарстві. Кожне господарство повинно кожен рік розробляти та здійснювати організаційно-економічні та технологічні заходи, які сприяють постійному росту ефективності виробництва зерна. До цих заходів відносять: - якісне планування виробничої діяльності; - науково - обгрунтовану організацію виробництва та керування усіма трудовими процесами; - раціональну оплату праці; - вирощування високопродуктивних культур та сортів; - своєчасне та якісне проведення усього комплексу сільськогосподарських робіт з метою раціонального використання землі, матеріальних та трудових ресурсів; - використання в виробництві високовиробничої техніки, високоякісного насіння, ефективних добрив та заходів захисту рослин; - постійний аналіз виробничої діяльності , внесення змін в сорти та технологічні заходи сільськогосподарських робіт в зв’язку зі змінами кліматичних, економічних та інших умов; - використання в виробництві конкурентноспроможних наукових розробок та досвіду трудової діяльності кращих сільськогосподарських господарств району , області.

287

АЛЬТЕРНАТИВНА ЕНЕРГІЯ: РЕАЛЬНІСТЬ ТА ПЕРСПЕКТИВИ В УКРАЇНІ Саваренюк Н.В., магістр обліково-фінансового факультету Наук. керівник - к.е.н., доцент Вишневська О. М.

Миколаївський державний аграрний університет В ХХІ столітті перед людством постала значна кількість проблем, а саме енергетична, продовольча, фінансова криза, значне забруднення навколишнього середовища, а як наслідок зміна клімату на планеті, в результаті чого відбуваються природні катастрофи з жахливими наслідками, які прогресують значно швидше ніж саме людство. За оцінкою вчених запасів нафти в надрах землі залишилось приблизно на 20-45 років, залежно від темпів розвитку та способів використання даного продукту, у зв’язку з цим виникає багато питань, в тому числі, що буде замінником паливно-мастильних матеріалів. Обмеженість мінерального палива (особливо нафти) та постійне його подорожчання, викид чадного та вуглекислого газу, змушує всі країни шукати та розвивати альтернативні джерела енергії, які б дали змогу зменшити залежність країн від імпортованого палива та значно покращити екологічну ситуацію у світі. До альтернативного палива належить біопаливо, яке включає біодизель, біогаз, біоетанол. Офіційне визначення біопалива — будь-яке паливо мінімум з 80 % вмістом (за об'ємом) матеріалів, отриманих від живих організмів, зібраних в межах десяти років перед виробництвом. Сільськогосподарська продукція, яку вирощують для використання як біопаливо, включає кукурудзу, сою, льон, ріпак, цукровий очерет і пальмову олію. Виготовлення готового продукту - біопалива є набагато вигіднішим для України ніж експорт сировини, в основному в Польщу та Німеччину. Бажання представників аграрного бізнесу отримати дешевше паливо, яке забезпечить зниження затрат на виробництво сільськогосподарської продукції, в результаті чого зменшиться собівартість даної продукції, а отже зросте загальний фінансовий результат, викликало потребу в будівництві заводів по виробництву біопалива. Побудова примітивних установок для виробництва біопалива дала поштовх для спорудження заводів високого технологічного рівня. Для прикладу, один із перспективних заводів високого технологічного рівня є у дослідному господарстві Національного університету біоресурсів та природокористування. Проектом цього заводу передбачено виробляти 3 тис т біодизеля на рік у сировинній зоні площею близько 15-20 тис га. Національний університет біоресурсів та природокористування разом з Могилів-Подільським машинобудівним заводом розробили котли-автомати потужністю 25 та 50 кВт у яких спалюють отримані з соломи ріпаку брикети та гранули. Рентабельність цієї технології при урожайності ріпаку 32 ц/га становить 300% та додатково зменшення викидів двоокису вуглецю в атмосферу на 24%. 288

Україна щорічно споживає близько 200 млн тонн паливно-енергетичних ресурсів, покриває свої потреби в енергоспоживанні приблизно на 53%, імпортуючи 75% необхідного обсягу природного газу та 85% сирої нафти і нафтопродуктів, а для проведення сільськогосподарських робіт за технологічними нормами щороку необхідно близько 2 млн тонн дизельного палива і 620 тис тонн бензину, на виробництво яких використовується приблизно 4,5 млн тонн нафти, в цей же час з 2,8 млн тонн ріпаку вирощеного в Україні, експортується 2,5 млн тонн. У грудні 2006 року Кабмін затвердив Програму розвитку виробництва дизельного біопалива на 2007—2010 роки. Обсяг фінансування даної Програми складає 8 млрд 904,9 млн грн [3]. Враховуючи зростання дефіциту Державного та місцевих бюджетів, в тому числі під негативним впливом кризових явищ, дана програма для України зорієнтована на інвестований капітал. Прикладом є Бразилія, яка має значні обсяги державного фінансування вирощування сировини та виробництва біопалива. Важливим є визначення оптимального розміру посівних площ під вирощування ріпаку, що дозволить покращити сировинну базу та уникнути продовольчої кризи. Відповідно до Програми розвитку ріпаківництва в Україні на 2008-2015 роки було розроблено план по збільшенню посівних площ та валового виробництва ріпаку в розрізі областей України [7]. Реалізація Програми розвитку ріпаківництва можлива лише за умови фінансування всіх передбачених заходів, в обумовлений термін. За недостатності державного фінансування постає питання залучення інвестованого ресурсу, що вимагає значних зусиль у досягненні віддачі вкладеного капіталу для потенційних інвесторів та зацікавленості на всіх рівнях управління в реалізації Програми розвитку ріпаківництва в Україні. Ще однією проблемою, яка значно гальмує розвиток біопаливної галузі є продовольча криза, адже забезпечення людей продовольством стоїть досить гостро не тільки в зонах конфліктів чи стихійного лиха, а й у глобальному вимірі, адже у світі щорічно голодують понад 1 мільярд людей. Література 1. Михайлов Ю. Про науку, освіту, біопаливо та державну політику / Ю. Михайлов // Пропозиція. — 2009. - №7. – С.14-17. 2. Карпенко О. Біодизель: міф чи реальність? або Коли у нас розпочнеться біопаливна ера? / О. Карпенко // Сільські вісті. — 2009. - №63(18349). – С.2-3. 3. Оверченко Б. Перспективи та проблеми виробництва біодизелю в Україні / Б. Оверченко // Пропозиція. — 2009. - №3. – С.110-115. 4. Карпенко О. Заокеанський партнер України / О. Карпенко // Сільські вісті. — 2009. - №110(18396). - С. 2-3. 5. Калетник Г.М. Альтернативна енергетика для суспільства / Г.М. Калетник //Агросвіт. — 2008. - №21. - С.17-23. 6. Калетник Г.М. Перспективи виробництва біодизельного палива в Україні / Г.М. Калетник //Агросвіт. — 2008. - №22. - С.16-19. 7. Соціально-економічний розвиток України [Електронний ресурс]: www.minagro.gov.ua – Міністерство аграрної політики України. 289

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПРОБЛЕМИ ЗЕРНОВИРОБНИЦТВА В ПСП ІМЕНІ “ЩОРСА” ДОМАНІВСЬКОГО РАЙОНУ Савченко С. А., студент групи Б5/3 Наук. керівник – к.е.н., в.о. доцента Ужва А.М.

Миколаївський державний аграрний університет Виробництво зерна є однією з важливих галузей аграрного сектора. Тому на сучасному етапі розвитку сільського господарства важливою задачею є забезпечення належних обсягів виробництва зернових. Рівень розвитку зернового господарства є одним з найважливіших показників економіки нашої держави. Перед галуззю постають важливі задачі щодо збільшення урожайності та покращення якості продукції. Об’єктом дослідження було обрано приватне сільськогосподарське підприємство імені “Щорса” Доманівського району. Дане підприємство є середнім за розміром, площа сільськогосподарських угідь становить 2584 га. Підприємство забезпечене власними трудовими ресурсами, а також сільськогосподарською технікою і транспортними засобами. ПСП імені “Щорса” спеціалізується на вирощуванні продукції рослинництва. Переважну частину в продукції рослинництва займає зерновиробництво (64,5 %) – 1415,00 га . Так у структурі грошової виручки від реалізації переважний відсоток належить продукції зерновиробництва. Обсяг виручки від реалізації зернових має тенденцію до збільшення. Так у 2007 році дохід від реалізації озимої пшениці становив 1803 тис. грн. або (44,16 %) а у 2008 році – 2235,4 – (74,44 %), дохід від реалізації озимого ячменю зріс на 76 тис. грн. (4,16 %) і становив 261 тис. грн. (8,69 %) у 2008 році. Розглянувши обсяг валового збору зернових у динаміці за 2007 і 2008 роки, ми отримали такі показники у 2007 році – 30079 ц., у 2008 році – 47323 ц., у даному випадку спостерігається позитивна тенденція до збільшення валового збору зернових, який збільшився на 17244 ц., у звітному році. Що стосується валового збору по окремих групах зернових то тут найбільше зростання в динаміці спостерігається за озимою пшеницею, так у 2007 році валовий збір становив 27632 ц., у 2008 році він збільшився на 11799 ц., і становив 39431 ц. Проаналізувавши показники ефективності зерновиробництва можна зробити висновок про відсутність переважного збільшення показників у одному періоді у порівнянні з іншим. У 2008році спостерігається зростання таких показників як урожайність, ц / га 33,4; собівартість 1ц. реалізованого зерна грн. 68,6 грн; середня ціна 1ц., - 71,2 грн. Зменшення відбулося у таких показниках як прибуток в розрахунку на 1ц., грн. – 2,6; прибуток на 1 га. грн. – 86,8; рівень рентабельності % - 3,8; рентабельність продаж % - 3,7. Як уже зазначалося раніше, у 2008 році відбулося зростання собівартості продукції. Такі зміни можуть бути пояснені старінням та зношеністю 290

сільськогосподарської техніки, в результаті чого відбуваються перевитрати. Також однією з проблем є порівняно низька врожайність зернових в результаті чого зменшується дохід від реалізації, що в свою чергу впливає на зменшення прибутку та рівня рентабельності. Для зниження собівартості ми пропонуємо здійснити оновлення парку сільськогосподарської техніки, замінивши стару техніку на нову – більш економічну. Для збільшення врожайності можна запропонувати впровадження нових більш ефективних сортів та гібридів зернових культур. Ще одним способом підвищення врожайності є застосування сівозмін. Також одним із способів підвищення врожайності зернових можна запропонувати внесення більш якісних добрив та засобів захисту рослин, що в свою чергу зможе підвищити якість продукції. ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ Смаглій Г.О., студентка групи Б 5/5 Наук. керівник - асистент Костирко А.Г.

Миколаївський державний аграрний університет Економічні негаразди, що супроводжують утворення самостійності України, породили занепад різних галузей економіки, культурної, освітньої та інших сфер життя. Особливо негативно соціально – економічні перетворення в країні позначились на розвитку села та сільського господарства. Як наслідок, знизився й так низький рівень привабливості праці у сільськогосподарських підприємствах, що зумовлює нестачу кваліфікованих кадрів, а, особливо, менеджерських, і ще більше ускладнює кадрову ситуацію у цій галузі економіки. Безумовним фактором забезпечення функціонування будь-якого підприємства є залучення персоналу з певними кількісними, структурними та якісними характеристиками. З розвитком суспільства людський фактор набуває все більшого значення внаслідок зростання загального рівня освіти та культури, а також вимог людей щодо умов життя та праці. Це потребує нових підходів до управління загалом і створення нових важелів управління персоналом зокрема. В сучасних умовах розвитку суспільства дуже важливим аспектом успішної діяльності підприємства є його стратегія щодо системи оплати праці та ефективності використання трудових ресурсів. Сьогодні в сільському господарстві нашої держави найнижчий рівень оплати праці в порівнянні з іншими галузями. У цих умовах актуальність розробки теоретичних і методичних основ стимулювання праці в цьому секторі постійно росте. Виникла необхідність практичного вивчення сучасного стану і рівня оплати праці і визначення шляхів його підвищення, розвитку можливих 291

варіантів удосконалення матеріального стимулювання робітників, спеціалістів й обслуговуючого персоналу. Нами була проведена оцінка ефективності використання трудових ресурсів та рівня оплати праці приватного сільськогосподарського підприємства «Рутенія - М» Кривоозерського району Миколаївської області. За результатами проведеного дослідження було визначено що за період 2007 – 2009 роки у господарстві зменшилась кількість працівників з 61 у 2007 році до 55 у 2009 році. При цьому ефективність використання трудових ресурсів знизилась на 9,8% у 2009 році порівняно з 2007 роком. Аналізуючи своєчасність виплати заробітної плати робітникам і службовцям, слід перевірити, як виконується законодавство у частині компенсації в разі затримок виплати заробітної плати інфляційного знецінення грошей за період затримки і як такі додаткові виплати впливають на обсяг операційних витрат і рентабельність роботи підприємства. Звичайно така ситуація досить негативно впливає на мотивацію праці, яка в свою чергу впливає на зниження продуктивності праці. Для підвищення економічної ефективності трудових ресурсів необхідно підвищувати продуктивність праці, стимулювати працівників для більш ефективної роботи. Основними задачами аналізу використання трудових ресурсів є: оцінка рівня забезпеченості та використання трудових ресурсів, фонду робочого часу, фонду оплати праці при забезпеченні зростання продуктивності праці та ефективного використання кожної людино – години з метою отримання прибутку. Для формування належного ставлення до праці необхідно створювати такі умови, щоб персонал сприймав свою працю як свідому діяльність. Система мотивації повинна розвивати почуття належності до конкретної організації. І основу будь-якої моделі мотивації накладають передусім психологічні аспекти. Для виявлення резервів зростання ефективності використання трудових ресурсів проводять оцінку нормативного та фактичного фонду робочого часу. Визначають вплив факторів та обґрунтування заходи по зниженню не продуктивних витрат робочого часу з урахуванням середньої кількості днів відпрацьованих одним робітникам за звітний період та середньо тривалість робочого дня. Література 1. Економіка АПК 2009 рік № 8 2. Бухгалтерія 2008 рік № 45-С.14 - 20 3. Економіка АПК 2008 рік №1

292

ЕКОЛОГІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА Мішутіна І.М., магістр Наук. керівник – к.е.н., доцент Вишневська О.М.

Миколаївський державний аграрний університет На сьогодні дуже важливе значення має вирішення проблеми екологізації сільськогосподарського виробництва. Екологізація сільськогосподарського виробництва – це впровадження ресурсозберігаючих, енергозберігаючих, малоі безвідходних технологій в переробних галузях, альтернативних систем землеробства з обмеженням використання хімічних засобів для підвищення родючості грунту і захисту рослин, врахування можливостей природи до самовідновлення. Вирішення питань раціонального природокористування висвітлюється у наукових дослідженнях, проведених у Раді по вивченню продуктивних сил НАН України відомими вченими С.І. Дорогунцовим, П.П. Борщевським, Б.М. Данилишиним, Л.Г. Чернюк, Л.В. Дейнеко, В.С. Міщенко, М.А. Хвесиком та іншими. Незважаючи на те, що останнім часом в Україні проведено чимало досліджень з проблем охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів, далеко не всі важливі питання економіки природокористування дістали своє належне розв'язання. Рівень їх вирішення не відповідає сьогоденним вимогам практики народного господарства та управління ним. Метою нашого дослідження є визначення проблем раціонального використання природно-ресурсного потенціалу, упровадження заходів щодо екологізації сільськогосподарського виробництва та шляхів їх вирішення. Екологізація агропромислового виробництва – це засіб подолання як екологічної, так і економічної кризи, тому екологічні проблеми агропромислового комплексу України повинні бути в числі державних пріоритетів. Сільськогосподарське виробництво та інші галузі АПК формують понад 70% продовольчих ресурсів, три чверті роздрібного товаробороту держави, родючі чорноземи держави складають 22% світової площі, отже можуть забезпечити значні валютні надходження. В індустріально розвинених країнах про єдність ресурсозбереження і ресурсовіддачі, поліпшення якості довкілля та економічний прогрес дбають на всіх рівнях агропромислового виробництва. В сучасних умовах екологічна безпека виступає найважливішим фактором формування ринкової економіки, переходу до нової моделі економічного зростання. Без розвиненої екології нема і не може бути розвиненої економіки. На нашу думку, доцільним буде створення єдиної системи регіональноекономічного регулювання і контролю за дотриманням екологічних стандартів, забезпечення якості навколишнього середовища. Слід створити єдиний орган, 293

який ефективно і цілеспрямовано регулюватиме та контролюватиме процеси природокористування, відтворення, збереження, охорони й примноження природних ресурсів, навколишнього середовища загалом, а також реалізацію заходів екологічного призначення у відповідності до чинного законодавства. До компетенції місцевих органів управління мають входити заходи щодо реалізації стратегії охорони довкілля конкретного регіону: введення обмежень на виробничу діяльність, пов’язану із забрудненням навколишнього середовища; встановлення гранично допустимих норм забруднення; створення екологічних фондів; систему оплати за користування природними ресурсами та додатково за ресурси, які вилучаються; державне фінансування заходів з охорони природи; нормування; платежі та штрафи за забруднення довкілля, а також економічні стимули за зниження рівня забруднення, пільгові кредити для реалізації екологічних робіт та впровадження екологічно чистих технологій; пільгове оподаткування підприємств, що впроваджують безвідхідні технології та одержують чисту сільськогосподарську продукцію; право на продаж екологічно чистої продукції за підвищеними цінами. Тільки взаємне узгодження екологічної і економічної концепцій сприятиме формуванню і реалізації еколого-економічної політики на перспективу. Без урахування екологічного фактору не можна вирішувати проблему сталого розвитку економіки країни, в тому числі її продовольчого комплексу. Це вимагає прийняття рішень з екологічної оцінки економічної політики, тобто визначення прямих та непрямих можливих наслідків проектів, оцінка варіантів співвідношень між економічною вигодою і можливою шкодою навколишньому середовищу. Тільки такий підхід дає можливість визначити заходи щодо мінімізації негативних дій і сприяти позитивному впливу економічної політики на навколишнє середовище. Уміле державне регулювання дозволить ліквідувати ті проблеми, які неможливо вирішити завдяки тільки ринковому механізмові. Ринкове трансформування економіки України вимагає не усунення держави з господарського життя, а радикальної модифікації функцій, здійснюваних нею у цій сфері. Екологоорієнтоване функціонування аграрної економіки можливе лише при зміні традиційної економічної поведінки сільськогосподарських товаровиробників, їх відмови від застосування методів та засобів виробництва, які гіпертрофовано поглинають сировинні ресурси і забруднюють навколишнє середовище. Основними природоохоронними заходами мають бути: реконструкція промислових підприємств; утилізація відходів виробництва або перехід на безвідходні та маловідходні технології; будівництво очисних споруд, пило- і газоуловлювачів; рекультивація порушених земель; організація моніторингу, єдиної державної охорони природного середовища та інші заходи. Література 1. Царенко О.М. Економічні основи екологізації розвитку агропромислового виробництва : автореф. дис... д. е.н. 08.07.02 / О.М. Царенко. — К.:ІАЕ, 1999. — 29 с. 294

2. Завгородня Т. Удосконалення інструментів економічного механізму охорони навколишнього природного середовища / Завгородня Т. // Економіка України. — 2000. — № 2. — С. 67—70. 3. Шубравська О. Сталий економічний розвиток: поняття і напрями досліджень / Шубравська О. // Економіка України. — 2005. — №1. — С. 36—42. 4. Суханова Е.Т. Економічні аспекти екологізації розвитку продовольчого комплексу регіону / Суханова Е.Т./За ред. д.е.н. Л.В. Дейнеко. — Ірпінь: УФЕІ, 2002. — 77 с.

ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ПІДПРИЄМСТВІ Щукіна Ю.С., студентка групи ЗЕД 5/3 Наук. керівник – к.е.н., доцент Костаневич Н.І.

Миколаївський державний аграрний університет Міжнародне економічне співробітництво є одним із головних факторів розвитку економіки кожної країни. Зовнішньоекономічна діяльність пов'язана з проведенням різними господарськими суб'єктами ділових операцій на закордонних ринках. Для визначення ефективних напрямів діяльності підприємства у сфері зовнішньоекономічної діяльності потрібен ретельний аналіз її стану. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності – це аналіз звітів між суб’єктами у сфері економіки. Об’єктами аналізу зовнішньоекономічної діяльності стають: · майно та джерела його утворення, що беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності; · господарські процеси, які складаються з сукупності зовнішньоекономічних операцій; · результати зовнішньоекономічної діяльності. Основними завданнями аналізу зовнішньоекономічної діяльності є: · забезпечення керівництва інформацією для прийняття управлінських рішень; · оцінка рівня і якості виконання зобов’язань за контрактами з іноземними партнерами; · характеристика розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємства; · аналіз складу і структури зовнішньоекономічних операцій; · аналіз виручки в зовнішньоекономічній діяльності; · оцінка раціональності використання коштів; · вивчення ефективності зовнішньоекономічної діяльності; Діяльність підприємств в зовнішньоекономічній сфері стає одним з важливих об’єктів економічного аналізу. Такий аналіз дає можливість з’ясувати стан і основні тенденції розвитку світового господарства, кон’юнктуру 295

світового ринку, економіко – правові положення зовнішньоекономічної діяльності, а також визначити пріоритетні напрями активізації цієї діяльності. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності здійснюється в три етапи. На першому етапі проводять аналіз обсягів, динаміки та структури зовнішньоекономічних операцій – здійснюється з метою встановлення змін, що відбулися у товарній структурі експорту/імпорту, у розвитку нових видів експорту/імпорту та його географії, а також дозволяє з’ясувати тенденції розвитку експортно – імпортних операцій у часі та вплив факторів на обсяги експортно – імпортних операцій. На другому етапі проводять аналіз рівня виконання зобов’язань за експортними та імпортними операціями – здійснюється з метою з’ясування причин, що призводять до порушень умов укладених контрактів, своєчасного їх виявлення та уникнення. На третьому етапі здійснюється аналіз ефективності зовнішньоекономічних операцій – для визначення ефективності експортно – імпортних операцій на підприємствах необхідно організувати їх облік так, щоб забезпечити отримання необхідної достовірної інформації про продаж (закупівлю) в абсолютному та натуральному вираженні, а також про витрати і доходи, пов’язані з реалізацією (закупівлею) товарів на зовнішньому ринку в різних розрізах (окремі контракти, підприємства, держави). Що стосується вибору методик аналізу, то це залежить від мети його проведення та проблем, які необхідно вирішити. Для підвищення ефективності управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємств необхідне якісне інформаційне забезпечення економічного аналізу. У свою чергу, повнота і достовірність аналітичної інформації залежить від спільного стану бухгалтерського і податкового обліку. ЗНАЧЕННЯ ЕТИЧНИХ ПРИНЦИПІВ АУДИТУ В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ Юрченко Є., студентка Наук. керівний - асистент Костирко А. Г.

Миколаївський державний аграрний університет Питанням етики в економіці зазвичай не приділяють багато уваги. Вважається, що стандарти моралі та принципи поведінки є об’єктами соціології, а не економіки. Втім, саме діяльність людини, її бачення картини світу, свого місця в ньому, способів самореалізації впливають на результат економічної активності. Діяльність багатьох міжнародних та регіональних компаній наприкінці 2008 року постала перед загрозою припинення внаслідок фінансової кризи. Ланцюг банкрутств, що розпочався ще влітку 2008 року в банківському секторі США та Європи, став передвісником змін на глобальному рівні [2]. Цікавим є той факт, що попередні аудиторські перевірки більшості 296

збанкрутілих компаній не виявили істотних ризиків миттєвого зниження ліквідності та платоспроможності, що стало результатом їх звернення до суду щодо надання захисту від кредиторів (розпочато процедуру банкрутства). Аудит як незалежна форма публічного контролю за діяльністю суб’єктів господарювання переважно в економічній сфері дозволяє багатьом зовнішнім користувачам приймати управлінські рішення щодо інвестування коштів, розширення сфер діяльності, диверсифікації ризиків тощо. В одних випадках така діяльність є легальною, узгодженою із нормами національного та міжнародного законодавства. Однак іноді, управлінський персонал окремих фірм допускає певні неточності у фінансових звітах з метою підвищення котирувань акцій та отримання додаткової винагороди[1]. Особливістю банкрутств 2001-2008 років є те, що вони зростають в усіх без винятку галузях економіки традиційного укладу[2]. Це свідчить про те, що припинення діяльності компаній має спільні риси, а, отже, і спільну причину. Зважаючи на різноплановість технологій, циклів та способів виробництва можна зробити припущення, що основна причина кризи має соціальний характер – зниження рівня етичної відповідальності та моралі. Друге місці у переліку найбільших банкрутств за останнє сторіччя в світовій історії займає енергетична компанія Енрон (Enron Corp.), що була свого часу сьомою за розміром чистих активів компанією в США. Через півроку після банкрутства компанії суд присяжних визнав аудиторську фірму винною у чиненні опору правосуддю, в злочинній змові, спрямованій на укриття результатів аудиторських перевірок. Компанія визнала, що повідомляла завищені показники прибутку. Протягом 15 років аудитори підтверджували стабільний стан компанії, а за чотири дні до банкрутства знищили більшість робочих документів, пов’язаних з перевірками корпорації. Отож, на тлі глобалізації партнери змушені поступатися етичними принципами, сформованими національною релігійною ідентичністю, на користь економічних важелів взаємодії – доходу та прибутку. Проведене дослідження кризи етичних стандартів в аудиті виявило ряд проблем, для вирішення яких необхідно ввести більш жорсткі заходи для порушників етичних стандартів (анулювання сертифікатів, заборона займатися аудиторською діяльністю протягом тривалого періоду часу, обіймати керівні посади в приватно-публічних (акціонерних) компаніях), поглибити межу відповідальності (до кримінальної) за зумисне маніпулювання фінансовою звітністю, аудиторськими висновками. Також необхідно приділяти більше уваги питанням взаємодії аудитора та клієнта на переддоговірному етапі, оскільки саме тоді відбувається первинна оцінка аудитором можливих ризиків суттєвих викривлень, оцінка доцільності проведення аудиту та перевірка загроз етичної поведінки для кожного конкретного випадку. Література 1. Чикунова Е.П. Современное состояние этического регулирования аудита /Е.П Чикунова //Аудитор. – 2003. – № 3. – С. 10-17. 2. Крупнейшие банкротства компаний [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gaap.ru/news/gaap_ifrs/496/ – Заголовок з екрану. 297

СЕКЦІЯ: «Економічна теорія та суспільні науки» ДЕМОГРАФІЧНА КРИЗА В УКРАЇНІ Царюк К.О., студентка групи ЗЕД 2/3 Наук. керівник – к.ф.н., доцент Молчанова О.Б.

Миколаївський державний аграрний університет Сучасне населення України характеризується порушенням його відтворення ,як кількісніх ,так і якісних характеристик .Особливе занепокоєння викликає відсутність ознак демовідтворення, що створює певну небезпеку для держави [1]. Згідно з останніми даними ВООЗ Україна займає останнє місце серед країн Євросоюзу за показником природного приросту населення . Нині , лише за даними офіційної статистики, майже кожна третя дитина з’являється на світ з відхиленнями в стані здоров’я, а 27 із кожної тисячі народжуються з вродженими вадами. Значне навантаження з проблем репродуктивного здоров’я припадає на дітей підліткового віку та молодь. Згідно з прогнозами експертів ВООЗ питання охорони здоров’я дітей та підлітків досягнуть свого апогею в майбутньому десятиріччі. В Україні функціонує 7 центрів репродуктивного здоров’я підлітків (Автономна Республіка Крим, Донецька, Одеська, Львівська, Луганська, Запорізька області та м. Київ). Насильство, травматизм, жорстоке поводження з членами родини, ВІЛ/СНІД та інші інфекції, що передаються статевим шляхом, вагітність у дівчат-підлітків, автомобільні аварії, депресія, бродяжництво - все це може бути безпосередньо пов’язане з наркологічними захворюваннями. Згідно зі статистичними даними ВООЗ вживання заборонених речовин зростає в усьому світі, а наркоманія та алкоголізм стають дедалі молодшими. До проблеми профілактики патології репродуктивної системи дітей підліткового віку Сучасна загальноосвітня школа та репродуктивне здоров’я 35 Найбільш поширеними речовинами, які вживає молодь, є алкоголь, маріхуана, героїн та інші опіати, кокаїн, тютюн та амфетаміни. А синтетичні наркотики, такі як екстазі та інші "клубні наркотики" поряд з алкоголем та штучними препаратами, що містяться в госптоварах, які мають запах, становлять особливу небезпеку для підлітків [2]. До факторів, що формують репродуктивну поведінку молоді, належать негативний вплив порнографії у багатьох інформаційних полях, в тому числі пропаганда сексуального насильства, значне поширення шкідливих звичок. За даними соціологічного дослідження, проведеного в рамках виконання програми “Репродуктивне та статеве здоров’я підлітків” в Україні, українські діти неоднозначно ставляться до алкоголю. Так, більше половини (62%) дітей у віці 12- 14 років і понад 72% дітей і молоді у віці 15-20 років відповіли, що вживають алкоголь. Майже кожен п’ятий підліток почав вживати алкоголь ще у віці до 10 років. 298

Наркотики, за даними цих досліджень, спробували близько 4% дітей вже в 12- 14 років, а віком активної "дегустації" наркотиків є 15-17 років. Саме в цей період близько 60% дітей спробували їх дію на собі. Навіть помірне вживання нікотину (до 10 цигарок на день) спричиняє безпліддя, не виношування , передчасні пологи, народження дитини з малою вагою тощо. На необхідність статевого виховання дітей шкільного віку шляхом поступового впровадження циклу соціальної гігієни в школах наголошував ще на початку минулого століття видатний соціал-гігієніст, демограф, професор С.А. Томілін. Ці питання належать і до функціональних обов’язків медичних працівників дошкільно-шкільних відділень дитячих поліклінік. Загальновизнано, що потрібен комплексний підхід до проблеми освіти підлітків з питань здорового способу життя із залученням засобів масової інформації, школи, сім’ї. Провідне місце у вирішенні цих питань повинна зайняти медична громадськість і в першу чергу фахівці закладів первинної медико-санітарної допомоги. Тільки за жовтень 2006 р. на Україні померло 20 000 чоловік, а всього за останні півтора десятка літ ми втратили понад 5 млн. А ще 15 років тому нас було 52 млн. І якщо відняти 7 млн. заробітчан за кордоном, серед яких 80% жінок репродуктивного віку, то це число ще зменшується до 32 млн. Та ще більше лихо не лише те, що вмирають люди, але й не народжуються в достатній кількості діти. Адже кожна 5-та подружня пара в Україні – бездітна. Україна перебуває в стані загрозливої демографічної кризи зараз і зникнення зі сторінок історії в недалекому майбутньому. То ж враховуючи, скільки наша земля пережила не лише екологічних, а й політичних, економічних, моральних “чорнобилів”, воєнних лихоліть, голодоморів, Україну давно вже пора прилучити до лику Святих земель. Якщо будемо так вимирати, як сьогодні, то до 2012 року українців залишиться близько 37 млн., а до 2050 – біля 26 млн. За останні 80 років населення України збільшилось в 1.5 рази. Водночас були величезні людські втрати в результаті війн, політичних репресій, голодомору 30-х років.. Вперше за багато десятиліть природний приріст населення України став від’ємним, тобто смертність перевищує народжуваність. Причинами цього є екологічна криза, що сталася через неправильну експлуатацію великої кількості «брудних» підприємств, а також радіаційне забруднення в результаті чорнобильської катастрофи. На природний приріст населення впливає також економічна криза – наслідок соціалістичного способу виробництва. Література 1. Демографічна криза в Україні: Проблеми дослідження, витоки, складові, напрямки протидії / НАН України. Інститут економіки; за ред. В. Стешенко.- К., 2001.- 560 с. 2. Хиллебранд Д., Монтейро М. Употребление веществ, вызывающих зависимость, и его пагубность для общества // Наше здоровье.- 2001.- Т. 9.- № 1 .- С. 9-13.

299

ЕМАНСИПАЦІЯ ЖІНКИ В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ Іванова В., студентка групи ЗЕД 2/4 Наук. керівник – к.ф.н., доцент Молчанова О.Б.

Миколаївський державний аграрний університет Стратегія розвитку ХХІ століття спрямована на утвердження основ гендерної рівноваги, гендерної демократії, статевої збалансованості в суспільстві. Без демократичного розвитку особистості як чоловіка, так і жінки неможлива демократизація всіх сфер світобачення. Система волевиявлення обох статей – чоловіків і жінок як рівних у правах та можливостях, що закріплені законодавчо й забезпечені реально у політико-правових принципах, діях, розбудові громадських і державних структур з урахуванням гендерних інтересів має стати основою функціонування суспільства в третьому тисячолітті. Сьогодні, як свідчать підрахунки дослідників, лише 0,2 % жіночого населення України бере участь у роботі жіночих об’єднань. Жінки з високим рівнем освіти, які зайняті переважно у сфері розумової праці і усвідомлюють проблеми гендерної нерівності, сімейного насильства, сексизму суспільних відносин, необхідності виховання у жінок самоповаги та власної гідності, становлять авангард жіночого руху. Прекрасна стать складає 53% населення країни, кiлькiсть жiночих організацій росте, а кiлькiсть жінок в органах влади зменшується. В часи Радянського Союзу тiльки одна жiнка займала пост мiнiстра — Катерина Фурцева. З розвитком в країнi ринкових вiдносин жiнки, як i всi громадяни отримали можливiсть для вiдкриття власної справи. Доля жiнок в загальнiй кiлькостi пiдприємцiв складає 30%. В основному вони зайнятi в малому та середньому бiзнесi. У великому бiзнесi жiнки — рiдкiсть. Становлення жiночого бiзнесу в основному вiдбувається за рахунок iнiцiативи жiнок, а не як результат дiї спецiальних державних програм. Жiночий бiзнес орiєнтований в основному на роздрiбну торгiвлю, медицину, культуру та науку. Соцiологи стверджують, що жiнки у бiзнесi демонструють бiльшу схильнiсть до компромiсiв у взаємодiї з партнерами, бiльше враховують моральнi та етичнi принципи. Але жiнки-пiдприємцi — лише незначна частка працюючих жiнок. Серед найманих працiвникiв показником дискримiнацiї є рiвень заробiтної плати. В цiлому рiвень жiночої заробiтної плати складає 2/3 чоловiчої. Гендерна нерiвнiсть в оплатi працi є прямим порушенням принципу рiвної оплати за рiвну працю. Майже в усiх галузях народного господарства жiнки займають низькооплачуванi посади. Всi цi роки на ринку працi простежується ще одна закономiрнiсть: чоловiки витiсняють жiнок з перспективних добре оплачуваних посад. 300

Принцип гендерної рівності закріплений в Конституції України. Стаття 3 Конституції закріплює рівність чоловiкiв та жінок в усіх сферах життя. Окрім даної норми гендерної рівності торкаються ст.21, 24, 51. Частина третя ст. 24 Конституцiї України, безпосередньо присвячена подоланню дискримiнацiї стосовно жiнок в Українi та наголошує на тому, що рiвнiсть прав жiнок i чоловiкiв забезпечується: наданням жiнкам рiвних з чоловiками можливостей у громадсько-полiтичнiй та культурнiй дiяльностi, у здобуттi освiти та професiйнiй пiдготовцi, у працi та винагородi за неї i так далi. Але вiдповiдно до законодавства лише жiнкам надається можливiсть поєднувати працю з материнством. Законодавчо чоловiки позбавленi такої можливостi. Такий пiдхiд є характерною iлюстрацiєю формального розуміння принципу гендерної рiвностi. Попередній етап політичної генези українського суспільства, який позначився слабкою присутністю жінок у органах законодавчої та виконавчої влади, характеризувався очевидним парадоксом — стиль політики в умовах відсутності «партії жінок» не став більш «мужнім», а навпаки, був малопрогнозованим, непослідовним та екстраверсивним. Поява в Україні іменних передвиборчих блоків iз жінками на чолі, збільшення «жіночих квот» у загальних партійних списках, виникнення партійних брендів iз фемінним профілем, а також політична емансипація сучасної жінки — це об’єктивні тенденції. Вони віддзеркалюють як підвищення загального рівня політичної конкуренції в Україні, так і еволюційний перехід від «екстремальної» до стабільної фази розвитку, з гуманнішими правилами політичної гри. Зміна ідейних акцентів у стратегіях сучасних політичних об’єднань, а також популярність «неполітичних» ідеологій («зелені», захисники прав жінок та дітей) — це, по суті, запит на людиноцентризм, який природно асоціюється із функцією жінки в суспільстві. Із правом на здоров’я, безпеку та освіту, гармонією поміж макро- та мікрокосмом людського існування. Тож жінки в політиці стають усе більш затребуваними й органічними. Треба міняти тип нашої цивілізації, вона повинна бути не чоловічою і не жіночою, а такою, де і чоловік, і жінка, знаючи свої особливості, займають гідне місце. Література 1. 2. 3.

Відомості Верховної Ради України. – 2005. - N 52. - ст.561. День. -2004. - №40 - 5 березня. Ісламова Д. Гендерна рівність в Україні //Поле надії. 2008.

301

ДИТЯЧИЙ ТА ПІДЛІТКОВИЙ СУЇЦИД Зінченко А. С., студентка групи ЗЕД 2/4 Наук. керівник – к.ф.н., доцент Молчанова О.Б.

Миколаївський державний аграрний університет Водночас із хворобами, злочинністю, проституцією, алкоголізмом, самогубство супроводжує людство на всіх етапах його існування,особливе місце в цьому полягає дитячий суїцид. 10 вересня – Всесвітній день запобігання самогубствам . За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, щороку від самогубства переривається життя мільйона людей. Хоч як це парадоксально, в авангарді сумної статистики – громадяни багатих країн. Зокрема, шведи є лідерами за кількістю добровільних утеч з цього світу. Статистика за 2005-2008 роки свідчить, що підлітковий суїцид займає третє місце (після травм та невиліковних хвороб) у підлітковій смертності в Україні. У середньому щороку в Україні зводять рахунки з життям 13-15 тисяч чоловік. Більшості суїцидників від 12 до 17 років. Іноді з життя йдуть навіть діти 5-7 років (у 1996 році було зафіксовано 7 таких випадків). За даними статистики МОЗ України, смертність внаслідок суїцидів в Україні становить 22,5 випадків на 100 тис. населення, з них 0,6 випадків припадає на дітей та підлітків. У дітей до 14 років випадки смертей від навмисного самоушкодження з приблизно однаковою частотою зустрічалися в різних регіонах країни. Разом з тим,за даними за 2008 рік, в Запорізькій (0,17 на 10 тис ), Вінницькій (0,16 на 10 тис ), та Херсонській (0,24 на 10 тис ) областях спостерігалася тенденція до зростання частоти суїцидів.У підлітків 15 – 17 років найбільше суїцидів було скоєно в Кіровоградській (1,57 на 10 тис ), Сумській (1,46 на 10 тис), Чернігівській (1,14 на 10 тис ), Черкаській (1,09 на 10 тис ) областях. Слід відзначити, що підліткові суїциди більше поширені в сільськогосподарських регіонах Центральної України та асоційовані з високим рівнем алкоголізації населення. За даними соціологічних досліджень, один із суїцидальних піків припадає на підлітковий вік. Це поясняюється тим, що через незрілість і відсутність життєвого досвіду навіть незначна конфліктна ситуація здається дитині безвихідною, а тому стає надзвичайно суїцидонебезпечною. Основні причини самогубств лежать у соціально-психологічній сфері: депресія, фрустрація, алкоголізм, наркоманія, безробіття, втрата сенсу життя,професійних перспектив,відсутність грошей і роботи. Саме ці соціальні проблеми дуже поширилися в України в останні роки. Особливо вразливою до соціальних негараздів у суспільстві є молодь,про це свідчить значне зростання кількості самогубств серед молоді. Дуже впливовим чинником самогубств є сімейна дезорганізація. Це: відсутність батька в ранньому дитинстві, недостатність материнської 302

прихильності до дитини, відсутність батьківського авторитету, матріархальний стиль стосунків у сім’ї, гіперавторитарність, холодна байдужість батьків, тілесні покарання дитини. Суїцидальний вплив справляє й розпад сім’ї: розлучення батьків, укладення шлюбу після розлучення. Суїцидальна поведінка підлітка часто є криком про допомогу в разі негараздів у взаємодії підлітків з оточенням, неможливістю самостійно розв’язати проблеми. Підлітковий суїцид – це, дуже часто, прохання про допомогу: зверніть на мене увагу, допоможіть, врятуйте! Основна причина самогубств неповнолітніх - дезадаптація у суспільстві. Щоб попередити зростання рівня суїциду серед молоді,треба проводити систематичну роботу з профілактики суїциду серед підлітків. ВООЗ та Міжнародна асоціація із запобігання самогубствам закликають громадськість до проведення заходів зі зміцнення почуття відповідальності за врятування життів, які можуть бути втрачені внаслідок суїциду. До участі у цих починаннях щороку долучаються освітяни, лікарі, правоохоронці, політики, юристи, а також церква та засоби масової інформації. Література 1.«Ужгород»,газета ужгородської міської ради і виконкому №20(486) квітень,2008 рік. 2.Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик Плюс»,№33(184) 17-23 серпня 2006 року.

«Персонал-

ЗЛОЧИННІСТЬ В УКРАЇНІ Грибкова О.О., студентка гр. ЗЕД 2/3 Наук. керівник – к.ф.н., доцент Молчанова О.Б.

Миколаївський державний аграрний університет Ситуація зі злочинністю в країні є надзвичайно загрозливою та складною. На сьогоднішній день рівень злочинності в Україні зріс до критичної межі. Причинами такої ситуації є фінансово-економічна криза, а також відсутність єдиної антикримінальної програми, за допомогою якої можна було б досить ефективно боротися з корупцією. Злочинність — це, по-перше, правова модель реального, складного, системного і динамічного суспільно небезпечного соціально-правового явища, що має певні ознаки й закономірності розвитку; подруге, — ця модель сама є системою й одночасно моделлю системи суспільно небезпечних вчинків. Як система вона характеризується цілісністю, ієрархічністю й певною структурою; по-третє, — ця модель є системою, з одного боку, злочинів, які вчинені на певній території або в тій чи іншій державі чи регіоні за визначений період часу, з іншого боку, — осіб, які ці злочини скоїли. 303

У наш час закономірний характер злочинності вважається достеменно доведеним. Головною закономірністю злочинності визнано її абсолютне і відносне зростання. Проте це не означає, що злочинність у будь-який відтинок часу завжди лише зростає. В окремі проміжки часу і в окремих регіонах показники злочинності можуть стабілізуватися й навіть зменшитися. Більш того, нині висловлюється припущення щодо циклічності, чи періодичності, таких процесів зростання, стабілізації й зменшення злочинності, що супроводжуються хвилеподібними коливаннями значень кількісних показників злочинності. Але при цьому загальна тенденція злочинності, спрямована на її збільшення, все ж таки зберігається, оскільки після чергових періодів стабілізації та деякого спаду починається таке зростання злочинності, при якому її кількісні показники, як правило, сягають значно більших значень, ніж у попередньому циклі. Аналізуючи стан злочинності за часів незалежності України, від навмисних убивств в Україні загинуло близько 70 тисяч громадян. Кількість заяв і повідомлень про скоєння злочинів з 1992 по 2009 рік становить понад 31 мільйон, при цьому збільшується розрив між кількістю заяв і порушених за ними кримінальних справ. Починаючи з 2006 року кількість заяв збільшилася, кількість порушених справ зменшилася. Це свідчить про серйозну проблему, пов'язану зі штучним управлінням процесами організації боротьби зі злочинністю. Порівняно з Росією, де за кожними трьома заявами порушуються дві кримінальні справи, в Україні ситуація значно гірша. За наведеними даними, 62 відсотки громадян України взагалі не хочуть повідомляти про скоєні проти них злочини і не звертаються в органи внутрішніх справ. Останнім часом різко збільшилася статистика замовних вбивств, розбійних і бандитських нападів, інших тяжких злочинів. Рівень злочинності зараз становить серйозну загрозу як кожному громадянину України, так і державі в цілому. В державі поступово формується п'ята колона з криміналітету, який щільно зрощується з державним апаратом. Злочинність у нинішніх умовах є надзвичайною загрозою для демократичних цінностей і суверенності українського народу. Аналіз динаміки і структури сучасної злочинності дозволяє виділити три основні її тенденції. Перша. Незважаючи на всі коливання динаміки злочинності, безперечно спостерігається загальна тенденція до її збільшення як за абсолютними показниками, так і відносно чисельності населення. І на цьому фоні здаються явно передчасними оптимістичні заяви деяких посадових осіб правоохоронних органів щодо ознак стабілізації і навіть початку перелому у динаміці злочинності, починаючи з 2005 року, фактично кримінальна ситуація продовжує погіршуватися. І якщо вона не знаходить свого адекватного відтворення у статистичних показниках, то це обумовлено низкою обставин: суттєвою лібералізацією покарання і правозастосовної практики в цілому; неповним охопленням органами кримінальної юстиції усього масиву правопорушень (органами досудового слідства розслідується менше третини злочинів, які стали їм відомі); високим 304

рівнем латентності, обумовленої не тільки правовою аномією суспільства, але і корупцією в правоохоронних і судових органах. Друга. Головним плацдармом, на якому розгортаються кримінальні баталії, є економіка. Але виявлення злочинів у цій сфері знаходиться на вкрай низькому рівні. Реальні масштаби злочинності у сфері економіки досягай такого рівня, що вона стала визначати характер і напрямки реалізації реформ не тільки у сфері економіки, а навіть у системі державного будівництва і правоохоронної діяльності. Третя. Українська злочинність вже вийшла за межі національних кордонів і нанесла відчутного удару по престижу країни та її національній безпеці. Власне кажучи, сьогодні країна вже стоїть перед дилемою: або вона капітулює перед натиском організованої злочинності у сфері економіки і буде жити за законами кримінального співтовариства, або знайде в собі сили переломити ситуацію. І в цьому плані потребує суттєвого прояснення питання яку модель розвитку суспільства, що на неї проектується крива криміналізації, ми бажаємо вибрати, наскільки суспільство спроможне реалізувати антикримінальну модель розвитку. Аналізуючи офіційні статистичні джерела, показники соціально-економічного становища країни, можна спрогнозувати, що найближчим часом зменшення рівня злочинності в країні не відбудеться. Причини цього, полягають у недостатній ефективності діяльності правоохоронних органів і всього суспільства щодо запобігання та протидії злочинності в країні, низькому рівні правової культури в цілому. Література 1. Гега П., Доля Л. Криміногенна ситуація в Україні за роки її незалежності / П. Гега // Прокуратура. Людина. Держава. - 2004, № 12. - С. 89. 2. Злочинність у сфері економіки: проблеми прогнозування, планування та координації заходів протидії / За ред. проф. Кальмана О. Г. - Xарків: Вид-во "Новасофт", 2005. - 133 с.

СНІД – МЕДИКО-СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕТИВИ Кошлата Л.В., студентка групи ЗЕД 2/3 Наук. керівник – к.ф.н., доцент Молчанова О.Б.

Миколаївський державний аграрний університет Проблема епідемії ВІЛ/СНІДу продовжує залишатись актуальною як в Україні, так і в цілому світі. Як не прикро, але Україна займає одне з перших місць в Європі за темпами розповсюдження ВІЛ-інфекції. За неофіційними даними, сьогодні в Україні ВІЛ-інфікованими є понад 1% населення країни. СНІД — особливо небезпечна інфекційна хвороба, яка через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування призводить до смерті. Масове розповсюдження цієї хвороби в усьому світі та Україні створює загрозу особистості, громадській та державній безпеці. 305

Розпочавшись з поодиноких випадків інфікування ВІЛ та захворювань на СНІД наприкінці 80-х років минулого століття, пандемія охопила всі країни і континенти. Вивчення причин, що обумовили швидкий розвиток епідемії ВІЛ/СНІД на теренах України, дозволило прийти до висновку, що важливу роль в даному процесі відіграють соціально-економічні передумови, які сприяють негативним проявам в суспільстві, передусім росту наркоманії, комерційного сексу, хвороб, що передаються статевим шляхом. ВІЛ/СНІД являє собою багатогранну, мультисекторальну проблему, і медичні аспекти складають лише певну її частину. Внаслідок високої вартості діагностичних досліджень і лікування ВІЛ-інфекції та СНІДу медична допомога інфікованим хворим досить обмежена. Вірус імунодефіциту людини уражає передусім молоде покоління, що ставить під загрозу національну безпеку кожної країни. ВІЛ-інфекція/СНІД – це головна загроза охорони здоров’я і економічної стабільності. Згідно з даними Об’єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІДу (UNAIDS), з 2004 по 2006 роки кількість ВІЛ-інфікованих у світі збільшилася з 36,9 до 39,5 млн. осіб. Загальна кількість осіб, що інфікувалися у 2006 році склала в 4,3 млн., причому 530 тис. з них діти молодше 15 років. Тільки протягом минулого року хвороба забрала 2,9 млн. життів (з них 380 тис. дітей). Основний тягар епідемії несуть мешканці Африки: вони складають 63% усіх ВІЛ-інфікованих та 72% смертей від СНІДу. Зростання захворюваності відбувається в усіх країнах світу, особливо в Східній та Центральній Азії, а також Східній Європі, де за два останні роки кількість інфікованих збільшилася на 21%. Протягом останніх років Україна є епіцентром епідемії ВІЛ/СНІД у Східній Європі. Станом на 1.09.07 р. в Україні офіційно зареєстровано 116 083 ВІЛ-позитивних осіб, серед них 16 057 дітей, захворіли на СНІД 20 913 осіб, 11 570 осіб померли. Основні групи, що характеризуються високим рівнем ризику зараження ВІЛ-інфекцією, це споживачі ін’єкційних наркотиків, працівники секс-бізнесу, гомосексуалісти, ув’язнені. Під диспансерним наглядом в обласному Центрі профілактики і боротьби зі СНІДом знаходиться 1513 громадян України та 6 іноземців, у тому числі 152 дитини, з яких у 35 діагноз ВІЛ-інфекція підтверджено; 34 хворих на СНІД, серед яких 7 дітей. Протягом 9 місяців 2007 року в області офіційно зареєстровано 258 ВІЛпозитивних громадян України, у тому числі серед вперше зареєстрованих інфікованих в поточному році – 57 серопозитивних дітей. Продовжують реєструватися випадки захворюваності на СНІД. Так, в 2007 році цей діагноз встановлено 59 хворим. У м. Харкові з 1987 по 01.10.2007 р. офіційно зареєстровано 801 ВІЛінфікований, хворих на СНІД – 66, померло 53 особи. Проблема ВІЛ/СНІДу продовжує бути одним з пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров’я населення. 306

Розширення масштабів заходів, які проводяться в Україні щодо протидії, їхня спрямованість та епідеміологічна доцільність, свідчать про увагу держави до проблеми ВІЛ/СНІДу. Об’єднання зусиль усього суспільства, використання позитивного світового досвіду, залучення спонсорів та благодійних організацій, підтримка людей, що вже уражені хворобою і живуть з нею, стануть могутнім імпульсом у широкому громадському русі за здоровий спосіб життя, а відтак у профілактиці ВІЛ/СНІДу. Нагальною потребою є створення міжгалузевих комплексних програм, більш активна пропаганда здорового способу життя населення, зокрема молоді, інформування щодо безпечної сексуальної поведінки, вживання алкоголю та наркотиків. Зусиллями державних і недержавних організацій уже багато зроблено для подолання епідемії ВІЛ/СНІДу. Так, сьогодні в Україні вже стала доступною антиретровірусна терапія (АРВ-терапія), яка хоч і не виліковує від ВІЛінфекції, але значно покращує стан життя ВІЛ-інфікованих на стадії СНІДу. Громадські організації проводять широку роботу щодо зменшення шкоди серед споживачів ін'єкційних наркотиків. І хоча зроблено багато, реалії сьогодення вимагають посилення уваги до проблеми ВІЛ/СНІДу і залучення нових професійних та організаційних ресурсів. Ми повинні зробити все для захисту молоді сьогодні, щоб вона не стала статистикою завтра. Література 1. “Дослідження проблеми ВІЛ/СНІДу А.М. Дащук, зав. кафедри дерматології,венерології і СНІДу, професор, д.м.н. Л.І. Чернікова, доцент 2. Семінар: "Епідемія на перших шпальтах: Висвітлення теми ВІЛ/СНІДу в Україні". – 2005. – 12 жовт.

ПРОБЛЕМА ДИТЯЧОЇ ПРОСТИТУЦІЇ У СОЦІАЛЬНИХ Новіцька Н. М., студентка групи ЗЄД 2/4 Наук. керівник – к.ф.н., доцент Молчанова О.Б.

Миколаївський державний аграрний університет Усі знають, що таке проституція. Вона давно і широко відома як найстаріша професія. За «нескладну роботу» повії платили тяжкими хворобами, раннім старіння і, нерідко, бездітністю. На сьогодні проблема проституції охопила весь світ, зокрема, і нашу країну. Не всі жінки за власним бажанням стають повіями, їх змушує життя. Найчастіше за все у них просто немає іншої можливості заробити гроші, щоб прогодувати родину, або ж навіть прожити. Але ця проблема тягне за собою ще ряд проблем. Більшість повій хворіють на СНІД та є ВіЛ – інфікованими , а деякі регулярно приймають наркотики. 307

Проте ця проблема є актуальною не лише серед жінок. В останні часи проституція почала процвітати серед дітей. Це давно вже не новина. Поглибленим вивченням дитячої проституції займаються в США, Великобританії, Німеччині, навіть у Росії. В Україні боротьба з дитячою проституцією — це лише локальні й періодичні акції. На сьогоднішній день дитяча проституція в Україні дуже поширена. 10% жертв торгівлі людьми складають діти у віці від 13 до 18 років. Половину дітей у транскордонній торгівлі відправляють в сусідні країни, в основному в Росію. На початок 2010 року Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) представив результати дослідження «Комплексна оцінка масштабів продажу дітей, дитячої проституції та порнографії в Україні». Дослідження виявило, що основними групами дітей, які характеризуються підвищеним ризиком постраждати від дитячої проституції, порнографії та торгівлі дітьми є безпритульні, бездоглядні діти, з багатодітних, соціально-деструктивних, неповних, малозабезпечених сімей, діти віком від 13 років і старше. Загальні причини, які обумовлюють поширення дитячої проституції в Україні, наступні: · низький матеріальний статок багатьох родин, що спричиняє втягування дітей до проституції та порнографії; · втрата провідної ролі родини у вихованні дитини; неготовність вчителів, вихователів, соціальних працівників обговорювати «гострі» питання на актуальній для дитини мові; · неадекватність законодавчих ініціатив; недосконалість законодавчої бази; формальне ставлення до проблеми з боку виконавчої влади. Серед дітей виявляють : · Лише 34,4% дітей мають обох батьків. Впродовж останніх трьох місяців лише 11,7% проживали з обома батьками. · Більшість дітей (58,4%) описують свою сім’ю як дуже бідну, де часто немає грошей і їжі, внаслідок чого діти голодують, іноді жебракують і навіть займаються крадіжками. · 31,8% дітей ніде не навчаються. Основна причина, через яку вони не навчаються, - небажання вчитися, відсутність цікавості до навчання (40,5%), 14,8% дітей змушені замість навчання працювати, 11,2% вважають, що краще працювати, ніж навчатися, 8,9% батьки не дозволяють їм вчитися. · Пропозиції щодо дій сексуального характеру поступають дітям із різних джерел, які, в цілому можна згрупувати таким чином: · 1) дорослі родичі, сусіди, знайомі; · 2) незнайомі чоловіки і жінки у різних місцях (на ринку, вокзалі, вулиці, дорозі, зупинці, парадному); · 3) друзі, ровесники, знайомі старшокласники. Злиденне існування, відсутність освіти і батьківської опіки — наріжні камені, на котрих «стоїть» сьогодні дитяча проституція. Набагато частіше, ніж хотілося б, саме батьки розвивають і підтримують роботу своїх дітей на 308

вулицях. За даними ЮНІСЕФ, понад 50% дітей, попри погане ставлення до них батьків, люблять і довіряють їм більше, аніж кому б то було. Тож, коли мама з татом заохочують і підтримують, більш того, це допомагає сім'ї зводити кінці з кінцями, то чому б і ні? Діти вчаться заробляти на хліб проституцією, жебрацтвом і злодійством. І колись вони виростуть. Не потрібно бути психологом, щоб зрозуміти: нормально ставитися до любові, сексу, дружби вони вже не зможуть. Як і не зможуть довіряти тому суспільству, котре зараз мовчазно за ними спостерігає. Література 1 «Комплексна оцінка масштабів продажу дітей, дитячої проституції та порнографії в Україні». - Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) - 1 лютого 2010.

СПЕЦИФІКА СТУДЕНТСЬКОЇ СІМ’Ї Безрук В.С., студентка групи ЗЕД 2/3 Наук. керівник – к.ф.н., доцент Молчанова О.Б.

Миколаївський державний аграрний університет Враховуючи курс, який держави на рішення демографічних проблем, підвищення народжуваності, здоров'я населення, дослідження студентської сім'ї представляє інтерес. Студентська сім’я- це сім’я,в якій подружжя - студенти вищого навчального закладу, тобто однорідна за соціальним становищем чоловіка і дружини. В цій сім’ї подружжю не більше 28 років, а стаж сімейного життя не перевищує 5 років. Діти в студентських сім'ях, як правило, дошкільного віку. Статистика свідчить, що в Україні до віку 25 років шлюб беруть більше 80 % жінок і близько 70 % чоловіків (порівняєте: 20 років тому відповідно 70 % і 60 %).Студенти не є виключенням. Крім того, серед студентів більше половини жінок, і зрозуміле прагнення останніх створити сім'ю в найбільш сприятливі для цього роки. Соціолог Д. М. Чечет справедливо вважає, що перспектива радісних подій сімейного життя, створення «світлих плям» разом з іншими складовими сприяють підтримці високого емоційного, культурного і інтелектуального тонусу життя в шлюбу. У гомогенному студентському браку очікування радісної довгожданої перспективи закінчення ВНЗ має подвійний ефект, оскільки зміна соціального статусу відбудеться в обох членів подружжя. Таким чином, схожість перспективних цілей обумовлює головний момент специфіки студентського шлюбу. За своїм складом студентські сім'ї поділяються на дві великі групи: що мають (60,4 %) і не мають (39,6 %) дітей. Причини, за якими значна частина сімейних студентів утримується від розширення складу своєї сім'ї, в основному об'єктивні: навчання, обмежені житлові умови, матеріальні труднощі, а також труднощі пов'язані з доглядом дитини. 309

Основні проблеми студентської сім'ї: - Житлове питання. Житлову проблему сімейних студентів до певної міри дозволяють вирішувати студентські гуртожитки. - Студентська сім'я живе сьогодні в дуже скрутних матеріальних умовах. Зокрема, маленький бюдже т, яке має в своєму розпорядженні молода сім'я. Аналіз бюджету студентських сімей, проведений латиським соціологом П.П. Звідріньшем, показав, що, не дивлячись на певну матеріальну допомогу батьків, в матеріальному відношенні вони живуть в менш сприятливих умовах, чим сім'ї молодих людей, зайнятих у виробництві. -Конфлікти в молодих сім'ях .Відбувається найчастіше через наявність у молодого подружжя уявлень про сімейне життя, що суперечать один одному. Важливим аспектом даної проблеми є зміна ставлення до студентських сімей з боку батьків, громадських організацій і адміністрацій ВНЗ. Воно стає терпимішим. У багатьох ВНЗ сім'ям надаеться допомога і підтримка: виділяються місця в гуртожитку, видається грошова допомога, створюються індивідуальні умови для поєднання навчання і виховання дітей. Все це до певної міри полегшує життя студентських сімей. Істотну матеріальну допомогу надають і батьки студентів. Проте, матеріальним положенням не задоволені 80 % опитаних студентів, що перебувають у шлюбі. Потреба в збільшенні бюджету сім'ї і пов'язані з цим роботи, значно відвлікають студентів від основного виду їх діяльності - навчання. Таким чином, матеріальні труднощі, в яких перебуває більшісь студентських сімей, зовсім не сприяють успішному навчанню. Була зафіксована і така особливість: сімейне життя, не дивлячись на складнощі побуту і матеріальні утруднення, для значної частини студентів (41,1 % чоловіків і 34,6 % жінок) з'явилася чинником, стимулюючим навчання. Студенти почали навчатися краще вже після того, як одружилися. При спілкуванні студентська сім’я, як правило, часто обговорюють своє навчання, допомогають один одному при підготовці до занять, та під час сесій. Проте існує деяка залежність між результативністю навчання і сімейними чинниками. Один з них - наявність дітей. Так, 18,5 % одружених студентів і 31,2 % заміжніх студенток відзначають, що сімейні справи, складнощі, пов'язані з доглядом за дитиною (якщо їм займатися сумлінно), віднімають багато сил, часу і заважають добре вчитися. Також сімейне життя примушує відчути відповідальність перед сім'єю, університетом, суспільством.Сімейний стан позтивно впливає і на ціннісні орієнтації студента, сприяє розвитку інтелектуальних і соціальних потреб. Проте існує деяка залежність між результативністю навчання і сімейними чинниками. Один з них - наявність дітей. Так, 18,5 % одружених студентів і 31,2 % заміжніх студенток відзначають, що сімейні справи, складнощі, пов'язані з доглядом за дитиною , віднімають багато сил, часу і заважають добре вчитися. 310

Література 1. Панкова Л.М. Человек и семья: философский анализ формирования культуры брачно-семейных отношений. – К.,2003. 2. Онищенко, Г. І. Рольова взаємодія в молодій сім’ї / Г. І. Онищенко, С. М. Хоружий // Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. [за ред. С. Д. Максименка]. – К., 2003. – Т. V, ч. 7. – С. 191-197.

АГРЕСИВНА ПОВЕДІНКА ПІДЛІТКІВ З РОЗЛАДАМИ ОСОБИСТОСТІ Штанько І. О., студентка групи ЗЕД 2/3 Наук. керівник – к.ф.н., доцент Молчанова О.Б.

Миколаївський державний аграрний університет За останнє десятиріччя в усьому світі відзначається збільшення насильницьких дій, які супроводжуються винятковою жорстокістю, вандалізмом і знущанням над людьми. Такі соціально небезпечні прояви, які, звісно, пов’язані з поняттями агресії та агресивності, викликають серйозні занепокоєння. Зростання захворюваності пограничними нервово-психічними розладами, в тому числі особистісними розладами. Провідні позиції у вивченні розладів особистості займають сьогодні дослідження агресивної поведінки у структурі патології, яка розглядається. Агресія – це специфічно орієнтована поведінка, яка спрямована на усунення або подолання всього того, що загрожує фізичній або психічній цілісності живого організму. Неоднозначність і складність агресії пов’язана з багатоваріантністю її складових. Агресивний поведінковий акт – підсумок біологічних (генотип, морфофункціональні утворення, метаболізм, церебротип та ін.), формально-динамічних, психологічних і соціально-психологічних властивостей особистості. Корекція агресивної поведінки, особливо у підлітків, потребує комплексного підходу, метою якого є вплив на різні ланки патогенезу особистісного розладу. Найбільш вивченим на сьогодні є психофармакологічний підхід до лікування неврозів і розладів особистості як у підлітковому, так і у літньому віці, з використанням транквілізаторів, антидепресантів і малих нейролептиків. Однак, як справедливо відзначають багато дослідників, при всій важливості та перспективності застосування медичних засобів їх використання вирішує не стратегічні, а лише тактичні завдання, що визначається переважно психогенною природою декомпенсації особистості. Залишаються не розробленими питання взаємовідносин агресії і тривоги, значення тривоги у виникненні агресії та способах її реалізації при розладах особистості у підлітків; досить не розглянуті питання біохімічних змін в організмі при агресії, значення окремих аналітів у виникненні і проявах 311

агресивності та ворожості у підлітків з різними формами розладів особистості; не розроблені параклінічні прогностичні критерії ризику виникнення підліткової агресивності у структурі особистісних розладів. Вивчення літератури, присвяченої проблемі агресивної поведінки у підлітків з розладами особистості, дозволяє зробити висновки про те, що задача є достатньо актуальною, маловивченою, результати досліджень у більшості випадків розрізнені та вузькоспецифічні, що позбавляє можливості включення їх до загальної гіпотези феномену агресивної поведінки людини, а також розробити адекватні засоби її корекції. Мета роботи – на підставі комплексного клініко-анамнестичного, клінікопсихопатологічного, експериментально-психологічного і клініко-лабораторного аналізу агресивних форм поведінки підлітків з розладами особистості вивчити особливості проявів агресії та їх зв’язок з рівнем тривоги, ворожості, агресивності, типами сімейного виховання і біохімічними показниками для підвищення якості діагностичного процесу та лікувальної допомоги даному контингенту хворих. Для досягнення цієї мети були поставлені наступні задачі: 1. Дослідити соціально-психологічні фактори виникнення і клінічного оформлення агресивної поведінки у підлітків з розладами особистості. 2. Дослідити вплив відеопродукції та комп’ютерної залежності на формування підліткової агресивної поведінки при розладах особистості. 3. Визначити клініко-психопатологічні особливості агресивної поведінки у структурі розладів особистості. 4. Виявити роль особистісної та реактивної тривожності у формуванні агресивних форм поведінки в структурі розладів особистості в підлітковому віці. 5. Визначити основні засоби корекції агресивної поведінки підлітків з розладами особистості. Сучасний підліток може реалізувати свою агресію двома способами: · проявляти відкрито, отримуючи певний життєвий досвід: він або заслуговує авторитет, престиж, чим вдовольняє свій потяг до самореалізації, або зламується; · приховувати й подавляти, бути «слухняною дитиною», при цьому втрачаючи частину енергії, нічого при цьому не досягаючи: потамована енергія може проявитися у вигляді неврозу чи психосоматичного захворювання. Психологічна корекція агресивних форм поведінки проводиться різними методами за такими напрямками: · гра; · виділення зі звичного оточення і поміщення в корекційну групу (якщо встановлений зв'язок між агресивною поведінкою підлітка і його оточенням); · творче самовираження (арт-терапія, малювання, конструювання, музика та інші види творчості); · сублімація агресії в соціальну діяльність (волонтерство, виконання доручення, громадської роботи); 312

· сублімація агресії в спорт: підлітків краще залучати до групових видів спорту, які вимагають навичок співробітництва, а також до агресивних індивідуальних видів спорту, наприклад, боксу, карате і под.; · участь у тренінговій групі з метою формування навичок конструктивної взаємодії і адаптивної поведінки. Література 1. Агрессия детей и подростков/ Под.ред. Н.М.Платоновой. СПб: Речь, 2004. 2. Бреслав Г.Э Психологическая коррекция детской и подростковой агрессивности. Учебное пособие для специалистов и дилетантов.- СПб.: Речь, 2006.

СУСПІЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ АСОЦІАЛЬНИХ ГРАФІТІ Каверіна І. М.,студентка гр. Б 3/1 Наук. керівник – к.ф.н., доцент Молчанова О.Б.

Миколаївський державний аграрний університет Культурне та соціальне значення графіті досліджували і вивчали такі відомі автори як А. Тіел, Ю. Лотман, І.Головаха, К. Юнг, Б. Рибакова, Б. Щепкіна та інші. Останнім часом на стінах багатьох будівель дедалі частіше можна побачити різноманітні за тематикою та стилем виконання написи й малюнки, означуванні в світовій культурі загальним терміном «графіті». Графіті (походить від іт. grafficare – дряпати, дослівно «надряпані») спершу так називали одну з технік настінного малярства. Пізніше цим словом скористалися археологи, використовуючи його як загальний термін на означення всіх видів випадкових написів і малюнків на стінах будинків. Нині це поняття розширило свої межі, під графіті розуміють будь-які неофіційні публічні тексти, разом зі сучасними. Cаме сучасні привертають увагу вчених і журналістів, тому в свідомості людини нашого часу зі словом графіті асоціюється передусім добре відомий їй розпис будинків, прогонів на поверхах, ліфтів, вбиралень тощо. Графіті – явище надзвичайно давнє. Стіни античних і середньовічних міст, що збереглися, були вкриті написами. Одна із найвідоміших колекцій античних графіті знайдена під час розкопок Помпеї. Мешканці Помпеї так само, як і наші сучасники, писали про любов, політику, висловлювали свої симпатії і неприязнь чи просто мережали міські стіни своїми іменами. Графіті Помпеї стали для дослідників свідченням про культуру і побут античності. Археологічні й письмові джерела, що підтверджують російські графіті, також мають давню історію. Перша відома нам згадка про російські графіті в літературі належить до кінця XVIII. Сотні графіті XI-XIII ст. знайдено у Софійських соборах Києва й Новгорода, а також в інших давньоруських храмах. Графіті на церковних стінах мають переважно релігійний зміст: це прохання про допомогу, молитви й хрести, прокляття. 313

Графіті – написи, видряпані на стінах споруд, - явище історичного характеру, власне різним культурам і країнам, кожна з яких має власну історію виникнення та розвиток стилів настінних написів і малюнків – від традиційних діалогів на стінах культових споруд до найсучасніших настінних малюнків, виконаних за допомогою балонів та трафаретів до складного мистецтва «masterpiece» (робота майстра) з використанням багатьох кольорів та стилів у межах одного малюнка, що потребує від виконавця інколи кількох днів для його завершення. Вивчати графіті як явище соціального характеру неможливо поза історичним контекстом і культурними традиціями країни, в якій вони були виконанні й зафіксовані. Графіті – це передусім закодований текст, символіка якого є віддзеркаленням певних подій культурного, політичного чи суспільного життя соціуму, членами якого є його виконавці. Саме контекст розкриває зміст того, про що йдеться в певному графіті, наголошуючи належність одиничного до загального. Символіка графіті – це символіка тотемів і табу, що було відзначено західними дослідниками, які вивчали графіті з точки зору криміналістики та соціальної психології. Якщо витлумачити незрозумілі образи і символи, ми побачимо, що більшість написів і малюнків утворюють дві великі групи. Перша – це графіті, які зображують « заборонені» теми: наркотики, відносини зі школою, поліцією; друга – система підліткових тотемів: музичні напрями й окремі виконавці, неформальні об’єднання, тощо. Таким чином виконавці графіті бажають привернути до себе увагу суспільства « Графіті – мова тих, кого ігнорують. Якщо ваш стиль було запозичено, значить вас почули. Ви отримали те, чого хотіли» [1,c.70], отже, як і століття тому, авторами графіті керує бажання бути почутим, прагнення до спілкування зі світом у формах, які решта бачить переважно як прояв вандалізму. Графіті, як «вислів, зафіксований у просторі в певну мить, є комунікативним актом, незалежно від того, чи є в наявності адресат, до якого він звернений, бо адресат так чи інакше передбачається, навіть у випадку, коли вислів є звичайним самовираженням, виплеском емоцій тощо…»[1,c.67]. Графіті – мистецтво мас, і тому нерідко окремі твори цього жанру є свідченням поведінки людини, яка перебуває під впливом «колективної душі». Цікаво, що графіті своїми образами пробуджують в індивіда « колективну душу», бажання приєднатися до діалогу, посперечатися з анонімним автором або з цілим людством. Колективність графіті сприяє їх нагромадженню, побутуванню та зникненню, оскільки боротьба із графіті – лише складова колективної форми їхнього буття. Розглядаючи основні характеристики графіті, слід окремо спинитися на специфічному характері графіті, на характері анонімності цього роду мистецтва. Окремі графіті, безумовно, мають авторів, але сутність їх полягає в анонімності, відсутності якщо не авторства як такого, то авторських прав. Саме цей момент робить їх привабливим для мас, демократичним видом мистецтва. Анонімні та колективні графіті легше знищити, ніж розмірковувати з приводу причин їх виникнення та ролі й місця, яке вони посідають у 314

культурному та суспільному житті міста та його мешканців. Важко визнати мистецтвом те, чого не розумієш. Наприклад, єдиною функцією графіті «wild style» є дратування, навмисне спантеличування глядача. Але і цей стиль має знаковий код, символіку, мистецькі форми втілення, традиції побутування, тобто всі риси, властиві колективним формам традиційної культури. А призначенням певних стилів є бажання їх авторів спілкуватися лише в межах соціально – замкненого середовища, звертатись до тих, кому зрозумілі традиційні символи даного стилю. Стиль, сам по собі, не надасть серйозного значення продукту графіті, проте це єдине знаряддя, завдяки якому відбувається ефективне донесення певного значення через леттеринг. Стиль - це те, як виражається ідея. Це спосіб творення, форма і основа всього у роботі. Поза тим, це єдиний правдивий голос, що існує у кожному з нас, голос, який так часто ігнорується у намаганні бути "як всі". Форма твого стилю - це форма тебе самого. Стиль - це мистецький еквівалент просвітлення. Це означає знати самого себе. Для тих, хто досягнув стилю, розвиток літер наповнюється новим значенням. Для підлітків графіті є шляхом комунікації із зовнішнім світом, світом дорослих, шляхом самоствердження у власному середовищі. Символіка сучасних графіті віддзеркалює реальний зв'язок сучасної молоді із світом, відображає вплив реальних і віртуальних кумирів і культів на свідомість підлітків, які є основними виконавцями графіті. Формування власної символіки відбувається на підґрунті світових традицій, запозичуваних підлітками. Запозичені образи на більшості міських стінах свідчать про бажання виконавців та їхньої аудиторії показати причетність до традиції іншої культури. Графіті відображають реальні, а не бажані процеси, що відбуваються у свідомості й духовному житті представника певного соціуму. Активізація написання графіті, популярність нових для нашої культури стилів, використання запозичених знаків та символів – унікальне свідчення того, що офіційна культурна замкненість сучасної України, бажання певних кіл шукати зв’язки лише із власним минулим, не впливає на свідомість пересічних українців тотально, завжди залишається «вікно», крізь яке ті, хто бажає, знаходять можливість втекти від культурної замкненості, відчути духовну єдність з представниками інших культур і традицій. «Можливість виплеснути у мистецтві найсильніші пристрасті, які не дістали виходу у повсякденному житті, можливо, і є основою біологічної сфери мистецтва. Наша поведінка процес урівноваження організму із середовищем» [3,c.54]. Агресія, спрямована на стіни, краща за агресію, спрямовану на людину. Між іншим, агресія у графіті не більше, ніж в офіційних засобах інформації – газетах, телебаченні. Як форма побутування низової культури графіті культивують цілу низку традицій певних міських субкультур. Можна заперечувати, що графіті є явищем традиційної культури, знищувати їх, вважаючи виявом антисоціальної поведінки й підліткової агресії, але ігнорувати їх не можна, як не можна ігнорувати існування певної культурної верстви із власною мовою символів, знаковою системою й певними соціальними функціями. 315

Таким чином, світ сучасних графіті – це вияв внутрішнього життя наших сучасників. Це форма побутування традицій субкультури міста, феномен, який існує століттями, незалежно від нашого до нього ставлення. Сучасні графіті, сповнені символікою та атрибутикою традиційного характеру, нерідко виступають візитною карткою молодіжних угрупувань, а тому заслуговують на увагу дослідників різних галузей. Література 1.Головаха Є. Значення сучасних графіті / Є.Головаха // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2004. - № 2. C. 64-77. 2.Виготський Л.С. Мистецтво і життя / Л.С. Виготський // Психологія художнього мистецтва. – Київ. – 2002. – C. 231. 3.Фоменко А. Графіті: після авангарда / А. Форменко // Художній журнал. — 2002. №39. - С. 53-56.

СИНЕРГЕТИКА: НА ШЛЯХУ ДО СИНТЕЗУ Гаркуша Ю. В., студентка групи Б 2/2 Наук. керівник – к.ф.н., доцент Молчанова О.Б.

Миколаївський державний аграрний університет Синергетика – новий напрям сучасної науки, що репрезентує собою природно-науковий напрям розвитку теорії нелінійної динаміки. Синергетика була предметом досліджень таких вчених, як А. Баблоянц, С. Вейнберг, П. Гренсдорф, Р. Грецем, Р. Дефейр, Дж. Кагліоті, М. Курбейд, С. П. Курдюмов, Л. Лугіато, Х. Майнхардт, М. Стайдлер, Дж. М. Т. Томпсон та ін. Більшість авторів розглядають формування синергійного світобачення як парадигмальні трансформації сучасної природно-наукової традиції, що інтерпретуються як нова наукова революція. Розвиток синергетики реалізується в кількох напрямках, тому, відповідно, синергетична дослідницька концепція представлена в кількох різноманітних версіях. Зафіксовано також різноманітні моделі методологічної рефлексії над нею. В основі трактування специфіки синергетичної парадигми лежить особливе відношення до проблеми детермінізму і акцентування уваги на тих процесах, які перебігають в особливому режимі. На рівні самовизначення синергетика констатує себе як концепція нерівномірної динаміки, чи теорія самоорганізації нелінійного динамічного середовища. Це задає нову матрицю бачення об’єкта в якості його складних взаємозв’язків. Фундаментальним критерієм складності в синергетиці виступає показник не статистичного, а динамічного характеру. Саме дослідження нерівноважного стану призвело теорію динамічних систем до відкриття нових фундаментальних властивостей речовини в умовах сильного відхилення від рівноваги. 316

На основі цього синергетика формує свій основоположний тезис. Суть його полягає в тому, що на всіх рівнях структурної організації саме нерівновага є джерелом виникнення порядку. Важливою властивістю синергетичних об’єктів є їх складність. Під складністю синергетика розуміє здатність до самоорганізації, ускладнення своєї просторово-часової структури на макроекономічному рівні через зміни мікроекономічного рівня. Наприклад, класичним емпіричним полем синергетичних досліджень є механіка рідкого середовища, і перш за все нерівноважна гідродинаміка. Одним із найважливіших моментів осмислення в синергетиці є поняття «хаос», акцентування неоднозначності його відношення з ентропією. Так, оцінюючи синергетичну природно-наукову парадигму, Тофлер говорить, що в контексті останньої, ентропонія – це не лише беззупинний рух системи в стані хаосу, а й рух до порядку. Поняття «синергетика» грецького походження, перекладається як «співпраця», «спільні зусилля», «взаємодія». Датою появи науки вважають 1973 р., основоположником – професора Штудгарського університету німецького фізика Германа Хакена. На конференції, присвяченої питанням самоорганізації, вчений виступив з доповіддю, де проголосив заснування ним нової дисципліни. На думку вченого, синергетику можна вважати найбільш розвинутою теорією самоорганізації. Поіншому її можна трактувати, як науку про несподівані явища. Досить часто сучасні вчені називають синергетику «Х-наукою». Предметом вивчення дисципліни є реальна дійсність взаємозв’язків. Одиниця дослідження в синергетиці – система, яка складається з клітин, нейронів, комп’ютерів. Варто зазначити, що певними властивостями наділяється не окремий елемент деякої сукупності, а їх спільні дії, погодженість, когерентність, синхронність. Якщо в традиційному підході опис якостей системи спирається на принцип локалізації, то синергетика, як і квантова механіка, нелокальна. Інший творець синергетики, І. Р. Пригожин акцентує увагу на проблеми незворотності, на можливості в рамках синергетики розглянути, як організовується порядок із хаосу. Саме це явище виступає предметом наукових досліджень вченого. Синергетика дає якісно нове уявлення про хаос: хаос в розглядається як осанні етап розвитку системи, як джерело нового порядку. Основне завдання синергетики полягає в обміні інформацією між науками. Основна ідея синергетики полягає в тому, що світ принципово нелінійний. Тобто великі зусилля, спрямовані на досягнення мети можуть не дати ніякого результату, і навпаки – незначний, але вдало організований (резонансний) вплив на складні системи може виявитись надзвичайно ефективним. Синергетика – це новий світогляд на звичні речі та явища. Вона навчає керуванню складно організованими системами, шлях розвитку яких потрібно 317

зрозуміти. До таких можна віднести соціальні системи. Досить часто прийняті тут рішення не дають позитивних результатів, з’являються негативні наслідки. Синергетика обов’язково вивчає відкриті системи, які здатні обмінюватись інформацією та енергією з навколишнім середовищем. Особливістю відкритих систем є те, що поведінку їх передбачити важко. Синергетика допомагає передбачити і зрозуміти можливі наслідки екологічного, технологічного та ін. характеру. А тому опанування синергетичними концепціями набуває все більшої актуальності. Література 1. Чирков Ю. Еще раз о синергетику/ Ю. Чирков// Знание-Сила. – 2008. – №11, с. 1921 2. Малинецкий Г. Пределы синергетику/ Г. Малинецкий// Знание-Сила. – 2006. - №1, с. 8 -12

ПРОБЛЕМА ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКОМУ ВИМІРІ Нікітіна Р.Є., студентка групи Б2/1 Наук. керівник – к.ф.н., доцент Молчанова О.Б.

Миколаївський державний аграрний університет Проблема штучного інтелекту в науці XXI століття охопила широке коло досліджень, пов’язаних зі створенням штучного аналогу інтелекту людини, розробкою так званого «суперінтелекту»; моделюванням окремих функцій і структур психіки; робототехнікою; впливом існуючих та потенційно можливих систем штучного інтелекту на людину та суспільство тощо. Термін «суперінтелект» було запропоновано для позначення такого етапу розвитку штучного інтелекту, коли він буде характеризуватись самосвідомістю, самостійним цілепокладанням, творчими здібностями. Зокрема, Н. Бостром визначає «суперінтелект» як «інтелект, котрий перевершує кращих представників людського розуму практично в будь-якій сфері». Проблема створення універсального штучного інтелекту від початку є однією з найважливіших у відповідному проблемному полі. Підхід, у межах якого стверджується, що «...людина є дійсно складною матеріальною системою, але системою скінченної складності і дуже обмеженої досконалості і тому доступною імітації» можна вважати досить впливовим у сучасному філософському дискурсі. Велику увагу дослідників привертають сучасні та можливі в майбутньому соціокультурні наслідки впровадження досягнень у галузі штучного інтелекту. Йдеться про застосування його у військових цілях. 318

Взаємодія великої кількості складних комп’ютерних програм може призводити до непередбачуваних розробниками наслідків. Вихід роботів з-під контролю внаслідок програмного збою, комп’ютерного вірусу тощо з подальшим ходом науково-технічного прогресу становитиме собою загрозу існуванню усієї планетарної цивілізації. На спеціальні дослідження заслуговують гуманітарні трансформації. Так, А.С. Наріньяні застерігає нас від майбутнього, «коли віртуальність формованої свідомості eHOMO ( людини зміненої внаслідок розвитку високих технологій) стане для її розсудку і навіть підсвідомості більш близькою та реальною, ніж та конкретна матеріальність, яка залишиться за межами її прямого сприйняття» . Повсюдне поширення інтерактивних форм комп’ютерної віртуалізації призведе до того, що вони стануть не менш шкідливими для суспільства, ніж наркотична залежність. Надалі штучний інтелект радше за все зможе запропонувати потенційну майже тотальну втечу від реальності, що призведе до втрати особистості для суспільства. Усвідомлення «штучності», «несправжньості» отримуваних насолод зведе їх до класу розваг для бідних. Відповіддю на комп’ютерну віртуалізацію стане мода на «присмак реальності», своєрідний «новий романтизм», витоки котрого можна спостерігати вже сьогодні у вигляді діяльності клубів толкієністів, історичного фехтування тощо. Толкієністи проповідують культ міфічних ельфів, гномів та гобітів, зображених у відомій книзі Рональда Толкієна «Володар кілець». На відміну від них, клуб історичного фехтування орієнтований на вітчизняну історію. Окремо винесемо такі психічні проблеми взаємодії із штучним інтелектом, як «зрощення» із майном, антропоморфізація носіїв штучного інтелекту. Останньому не буде потрібна «свідомість», але лише певний набір інтерактивних функцій, аби прийматись великою кількістю людей більш особистісно, ніж домашня тварина. Можна припустити, що навряд чи істота, яка характеризується самосвідомістю і яку можна метафорично розглядати як інший біологічний вид, повномасштабно долучиться до розв’язання проблем людини. Така істота матиме свої проблеми і прагнення. Радше за все вона сама перетвориться для людини на нову глобальну проблему, бо екологічні ніші у перспективі, безумовно, перетнуться, що призведе до своєрідної «конкуренції видів». Потенційні загрози універсального штучного інтелекту привернули увагу спеціалістів, і було запропоновано низку заходів щодо їх відвернення. Зокрема, обговорюється розробка своєрідних правил моралі для універсального штучного інтелекту, які б у майбутньому запобігали конфліктам між ним і людиною. Це відомі «Три закони робототехніки» А. Азімова та ін. Але незмінне застосування таких правил істотою, що самоорганізується, здатна до творчості, є носієм самосвідомості і здатна піддавати рефлексії компоненти своєї свідомості, – є сумнівним з позицій домінуючої нині у галузі методології. 319

Тим не менш, найбільш надійним виглядає припинення розробок у галузі універсального штучного інтелекту. Однак навряд чи це є можливим, тому що дослідження спеціалізованого штучного інтелекту, надають суб’єктам міжнародних відносин великі переваги у конкурентній боротьбі. Крім того невизначеність категорій у сфері штучного інтелекту а також якісно різні трактування потенційних можливостей існуючих напрямів досліджень унеможливлюють чіткі критерії, за якими можна було б накладати обмеження. На сьогодні не запропоновано адекватних заходів щодо потенційних загроз цього напряму науково-технічного прогресу. В той же час, не можна перебільшувати роль технонауки в суспільному бутті та світі в цілому. Як зауважує академік НАН України О.О. Кришталь, «...те, що саме... пізнання врешті-решт не упреться в стіну... ще не факт... вже сьогодні маємо конкретні випадки, коли категорично вдавалося підтвердити нерозв’язність певних задач». Тобто існує ймовірність, що з часом проблема гіпотетичного майбутнього універсального штучного інтелекту буде знята внаслідок нерозв’язності завдання щодо його створення. Література 1. Карпенко В.Є. Проблема штучного інтелекту в сучасній філософії / В.Є. Карпенко // Філософські науки. – 2008. – Вип.2. – С. 159, 163 – 165. 2. Карпенко В.Є. Гіпотетичне майбутнє універсального штучного інтелекту / В.Є. Карпенко // Філософські науки. – 2009. – Вип.1. – С. 60-62.

ГАРМОНІЗАЦІЯ ЕТНІЧНОЇ САМОСВІДОМОСТІ Хоменко А. В., студентка групи Б2/1 Наук. керівник – к.ф.н., доцент Молчанова О.Б.

Миколаївський державний аграрний університет Істина людини – це те, що робить її людиною. Антуан де Сент-Екзюпері Найвагомішою серед ознак етнічної належності, до яких належать знання етнічної мови, фольклору, звичаїв, символіки, історії етносу, його літературних, мистецьких пам’яток вважається етнічна самосвідомість. Етнічна самосвідомість – усвідомлення індивідом своїх етнічних інтересів, почуттів, дій, думок, мотивів, знань і уявлень, установок і спрямувань, що сприймаються особою в процесі її етнізації, тобто – усвідомлення етнофором своєї належності до конкретного етносу. Але головну роль у формуванні етнічної самосвідомості відіграє виховання, а не існування підсвідомої симпатії і відчуття "свого" і "чужого". Дитина не має можливості вибирати собі етнічної належності, її особистість формується у відповідності з установками і традиціями оточуючого етнічного середовища. В одноетнічних сім'ях дитина наслідуванням засвоює мову, культуру, традиції, етнічні і соціальні норми рідного їй етносу. Її етнічна 320

свідомість формується гармонійно, не вступає в протиріччя ні з оточуючими її людьми, ні з власним внутрішнім світом. За таких умов дитина поступово входить у буття етносу. Переважно люди відносять себе до того етносу, до якого належать їхні батьки, в якому етнокультурному середовищі вони виховались і проживають. Складніше етнічне самовизначення нащадків з етнічно змішаних родин. Вибір етнічної традиції у таких випадках залежить від сімейних і культурнопобутових традицій, від домінуючого етнічного оточення, від численності етносу, ролі етносу в суспільно-політичному та ідеологічному житті країни. Тому в нащадків етнічно змішаних сімей етнічна самосвідомість є нестійкою, часом багатозначною. Гармонізація етнічної самосвідомості – це приведення у відповідність одне до одного елементів певної системи, якою у даному випадку розуміється етнічна самосвідомість. Тобто саме взаємна адекватність та взаємодоповнюваність елементів системи визначають її гармонійність, яку ми беремо за взірець, досліджуючи шляхи гармонізації. Якісним характеристикам згармонізованої етносамосвідомості відповідають критерії: 1) позитивна етнічна ідентичність виступає формою соціальної ідентичності та полягає у прийнятті суб’єктом цінностей, норм, моделей поведінки своєї етногрупи. Базою етносамовизначення є певний рівень фізичного, психічного, інтелектуального та духовного розвитку суб’єкта. Досягнення рівня етносамовизначення виступає результатом дії внутрішнього психологічного механізму формування стійкої етнопозиції – готовності представника етнічної спільноти до захисту фундаментальних інтересів свого етносу (таких як збереження мови, культури, довкілля); 2) конструктивне сприйняття історії, що включає знання історичних фактів, формування оцінкового ставлення до історичного факту з позицій загальнолюдських цінностей, етична оцінка, вироблення суб’єктного ставлення до історичних подій минулого та теперішнього через всебічне осмислення даного предмету суб’єктом пізнання; 3) етнічна толерантність, виховання гуманності та толерантності; 4)розуміння акультураційних процесів та потреби діалогічної взаємодії між етносами на основі позиції розуміння взаємозалежності, взаємодоповнюваності моментів

етнокультурної відмінності та єдності народів у загальній історії людства. Виходячи з виділених нами якісних характеристик етнічної самосвідомості, а саме критеріїв гармонізації етносамосвідомості старшокласників, ми виділяємо чотири коефіцієнти, що дозволяють кількісно охарактеризувати досліджуване явище, а саме: коефіцієнт групової солідарності (ГС) – визначає етноафіліативні тенденції: рівень внутрішньогрупової залежності та ступінь задоволеності від членства в групі. Його характеристиками є підпорядкованість індивідуальних цілей груповим, виражена ідентифікація із власною етноспільнотою, сприйняття себе як частини групи, а групи − як продовження себе; 321

– визначає сформованість цілісного конструктивного ставлення до історичних подій; коефіцієнт толерантнісної предиспозиції (ТП) – готовність, схильність суб’єкта до усвідомленого поведінкового акту, дії, вчинку або їх послідовності чи до оцінювання ситуацій, які у сукупності визначають диспозиційну толерантність – терпимість особистості до чужого способу життя, поведінки, вірувань, почуттів, цінностей; коефіцієнт акультураційної включеності (АВ) – визначається інтеріоризацією елементів різних культур, тобто формуванням внутрішніх структур психіки суб’єкта, зумовлених засвоєнням ним елементів культури того етносу, до якого він прилучається. Отже, у сучасному глобалізованому світі пріоритетного значення набуває гуманітарний смисл етнічних, соціальних, культурних цінностей. І саме гармонізація етнічної самосвідомості утворюють духовне підґрунтя самопізнання та самореалізації особистості у мультикультурному світі. коефіцієнт

суб’єктно-конструктивного

сприйняття

історії

(СК)

Література 1.Черепанова С.О. Філософія родознавства./ С.О. Черепанова – К.: Т-во «Знання», КОО, 2008. – 460с. 2. Махній М.О. Етноеволюція: Науково-пізнавальні нариси. - К.: Blox.ua, 2009. – 210 с.

СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ ПРОСТИТУЦІЇ Шиндановіна А.В., студентка групи Б 3/1 Наук. керівник – к.ф.н., доцент Молчанова О.Б.

Миколаївський державний аграрний університет Соціальний аспект проституції характеризується різким падінням суспільної моралі, духовної деградації, що вкрай шкідливо впливає на виховання дітей і молоді. Проституція підриває підвалини суспільного життя, руйнує сім'ю та, зрештою, і саму людину. Як наслідок, зростають жіноча злочинність, смертність, невиліковні захворювання, самогубства та, що найнебезпечніше, - послаблюється генофонд нації. Ось чому аналіз цієї проблеми є дуже важливим на сьогоднішній день. Зазначеному питанню велику увагу приділяли мислителі, учені, діячі культури та мистецтва минулого, і зокрема В. Броннер, М. Гернет, В. Дерюжинський, Є. Дюпуї, Ч. Ламброзо, Ф. Реньо, В. Тарновський, Г. Ферреро, С. Шашков, Ф. Яновський та інші. Вони цікавилися не лише соціально-правовими аспектами виникнення та існування проституції у різні часи та епохи, ставленням влади до неї, можливостями профілактики, але й наводили статистичні дані щодо поширення цього явища у порівнянні із тенденціями зростання злочинності. Розглядаючи проблему проституції в історичному аспекті, можна дійти висновку, що, швидше за все, вона має не набагато меншу історію, ніж саме 322

людство. Ставлення до неї із боку державної влади протягом різних часів і в різних країнах було неоднаковим, а іноді навіть - полярним: від офіційного дозволу до заборони, котра супроводжувалася жорстокими репресіями. Нерідко переслідувалися також клієнти і посередники проституток. Але ні репресивні заходи, ні суспільна мораль не змогли знищити проституцію як соціальне явище, хоча й впливали на динаміку її кількісних показників. Є різні точки зору щодо проституції. Як вважають деякі спеціалісти, це явище є неминучим, тому повинне лише регулюватися державою. Причини й умови проституції часто тотожні причинам та умовам злочинності: низький рівень матеріального забезпечення, безробіття, зростання бездомності, розпад сім'ї, ті особи, котрі виросли в неповних сім'ях або в сім'ях, де було багато жорстокості, і великі злидні. Рівень проституції, що (як і злочинність) є постійним супутником суспільства, передусім, залежить від його морального стану, який сьогодні навряд чи можна визнати задовільним. Очевидні прорахунки в морально-етичному вихованні молоді, стрімке падіння авторитету сім'ї та школи. Повсюдно панує атмосфера вседозволеності, нав'язування еталонів контркультури, основними "цінностями" якої є насилля, тотальний секс і розбещеність, а головними героями - убивці, повії, гангстери, статеві збоченці. Усе це призводить до спотворення уявлень про місце жінки в суспільстві, таких понять, як честь і гідність. Свій внесок у таку пропаганду вносять деякі засоби масової інформації, котрі "ненав'язливо" роз'яснюють, що проституція в усіх її проявах є одним із видів соціально припустимої поведінки. Звичайно, стимулює проституцію і різке розшарування суспільства, поява "скоробагатьків", здатних витрачати на повій великі гроші, а також пасивність правоохоронних органів у боротьбі з цим негативним явищем. Слід також звернути увагу на деякі суспільно небезпечні моменти проституції, виявлені фахівцями: а) у соціальному аспекті: проституція є паразитичною формою існування, котра виражається, насамперед, в ухиленні від праці, тобто формою, яка створює свого роду альтернативний спосіб життя, який не передбачає в якості основної норми трудовий процес (є пов'язаною з алкоголізмом, наркоманією); б) у медичному аспекті: поширення венеричних захворювань і СНІДу; жінки, які займаються проституцією, зрештою втрачають власне здоров'я, не можуть бути повноцінними матерями і, відповідно, не можуть народжувати повноцінних, здорових дітей; в) у морально-психологічному аспекті: проституція неминуче призводить до втрати справжніх природних, біологічних і психологічних людських якостей, до деградації особистості і моральної патології; г) у правовому аспекті: проституція є тісно пов'язаною із такими 323

злочинними діяннями, як крадіжки, розповсюдження порнографії і наркотиків, утримання будинків розпусти, звідництво, залучення до проституції неповнолітніх, хуліганство, зараження венеричними захворюваннями і СШДом. Проблема заняття проституцією та її експлуатації третіми особами уже давно набула міжнародного характеру, але особливо загострилася останнім часом. Вона виявляє тенденцію до неухильного зростання, а її несприятливі наслідки є вкрай загрозливими та багатовимірними. Найжахливішим є те, що проституція із кожним днем омолоджується. До сфери секс-бізнесу залучаються неповнолітні особи. Значну небезпеку становить і те, що організована злочинність намагається контролювати проституцію. Це надає їй можливість "заробляти" великі кошти. Більше того, проституція набуває організованого характеру. Проститутки різних рівнів утворюють замкнуті корпоративні групи. Кожна із таких груп виступає щодо іншого масиву проституток як "мікромонополія" із чітко налагодженою системою ділових, економічних зв'язків, із базовою "фірмою" - працівниками відповідного готелю, ресторану, кемпінгу тощо. Тут створюється система технологічного обслуговування із корисливою спрямованістю проституйованої групи зі своєю спеціалізацією (звідництво, охорона від конкурентів, налагодження контактів із правоохоронними органами), на утримання якої використовується до 75 % усіх доходів проституток. Організована злочинність торгівлею людьми набуває всесвітнього масштабу. Виділяються кілька регіонів світу, до яких організована злочинність пострадянських країн експортує "білих рабинь". Із метою заняття проституцією українські дівчата спочатку виїжджали до Югославії, де рівень життя був помітно вищий, ніж у інших країнах колишнього соціалістичного табору. Пізніше разом із дрібними бізнесменами дівчата "колонізували" Польщу, Чехословаччину і Угорщину. Жінки з України "працюють" також сьогодні в Ізраїлі, Греції, Китаї, Туреччині, Німеччині, Швеції та інших країнах. Жінок, які потрапляють за кордон і залучаються до секс-бізнесу, можна поділити на дві категорії: тих, які цілеспрямовано і добровільно їдуть торгувати своїм тілом, і тих, кого примушують цим займатися. Для втягнення дівчат у заняття проституцією злочинцями усе частіше використовуються наркотичні засоби і психотропні речовини, методи фізичного і психічного впливу, обману, ізоляції, перепродажу, позбавлення засобів для існування. Кримінальне законодавство іноземних держав щодо кримінальної відповідальності за заняття проституцією і злочини, із нею пов'язані, можна умовно поділити на кілька груп. Першу групу становлять кримінальні закони тих держав, де переслідується заняття проституцією, у тому числі й гомосексуальною. Другу групу складають закони держав, якими встановлюється покарання за комерційну експлуатацію осіб, котрі займаються проституцією. І, нарешті, до третьої групи відносяться закони держав, де встановлюється відповідальність осіб, які користуються послугами повій. Сьогодні в Україні майже неможливо встановити реальну кількість осіб, 324

котрі займаються проституцією. Офіційно особу можна назвати повією лише тоді, коли на неї за таке заняття було накладено адміністративне стягнення. За період із 1999 по 2007 рік в Україні найбільшу кількість проституток було зареєстровано у м. Києві, Одеській, Харківській, Закарпатській областях та Автономній Республіці Крим. Зауважимо, що Кримінальним кодексом України 2001 року встановлюється відповідальність за систематичне заняття проституцією або примушування чи втягнення до заняття проституцією (ст. 303). До того ж потрібно враховувати високий рівень латентності, котрий має цей злочин. На жаль, в Україні сьогодні проституція має всі умови для подальшого підпільного поширення. Разом з тим, друга Міжнародна консультація з питань ВІЛ/СНІДу та правах людини, яку було організовано Управлінням Верховного комісара ООН із прав людини запропонувала свій шлях зменшення соціальної небезпеки проституції. Зокрема, державам пропонується декриміналізувати законодавство, яке стосується роботи дорослих осіб у сфері надання сексуальних послуг, не пов'язаних із заподіянням шкоди. Надалі держави мають шляхом упровадження засобів правового регулювання забезпечити дотримання правил гігієни і безпеки із метою захисту працюючих у цій сфері та їх клієнтів, включаючи підтримання безпечної сексуальної поведінки при наданні сексуальних послуг. Тільки у такому випадку з'явиться реальна можливість протидіяти цьому явищу, забезпечити дотримання прав і свобод людини у сексуальній сфері. Реалізація такого підходу у повсякденному житті надасть можливість не лише упорядкувати проституцію, але й, певною мірою, допоможе запобігти процесу нелегальної міграції з боку жінок, котрі прагнуть їхати за кордон, щоб там працювати у будинках розпусти. Варто також врахувати й те, що Міжнародна організація праці офіційно визнала роботу у сексуальній "індустрії" одним із видів праці. Звичайно, правові заходи запобігання проституції повинні здійснюватися у сукупності із соціально-економічними, культурно-освітніми, а також профілактично-роз'яснювальною роботою про шкоду такої діяльності для здоров'я людини, контрпропагандою культу сексу і насильства, вихованням у підростаючого покоління правильного розуміння питань статевих відносин. В Україні ж проблема проституції є вивченою вкрай недостатньо. Адже, починаючи із 30-х років, усі дослідження цього питання у колишньому СРСР було припинено. І лише наприкінці 80-х років проституцію офіційно було визнано соціальним явищем. Та отримані статистичні дані дозволяють виявити тенденцію до зростання із кожним роком кількості осіб, котрі втягуються у заняття проституцією. Збільшується і шкода, яку проституція завдає як державі, так і її окремим громадянам. Дослідження питання про соціальну небезпеку проституції та інших складових елементів секс-бізнесу має суттєве наукове і практичне значення. Правильне його вирішення дозволить знайти оптимальні шляхи протидії цьому 325

явищу, визначити однозначне ставлення до нього в суспільстві, враховуючи масштаби латентної злочинності, реальні загрози фізичному та психічному здоров’ю громадян, а також національні й культурні традиції, моральні та духовні пріоритети і вартості українського народу. Література 1.Іващенко В. Проблема відповідальності за заняття проституцією в законодавстві України / В. Іващенко // Юридичний журнал. - 2005. - № 9. 2.Паніна Н. Молодь України: структура цінностей, соціальне самопочуття та морально - психологічний стан за умов тотальної аномії / Н. Паніна. // Соціологія : теорія, методи, маркетинг. - 2006. - № 4.

УСПІШНИЙ ФАЙНДРЕЙЗИНГ В СОЦІАЛЬНОМУ ПРОЕКТУВАННІ Воєнна К.І., студентка гр. Е 2/3 Наук. керівник - асистент Шпак Д.О.

Спираючись на досвід МОБФ «Індиго» можна виділити наступні дев’ять кроків успішного фандрайзингу: 1) Визначте донорські організації, які відповідають інтересам Вашої благодійницької діяльності. Процес виявлення донора передбачає два кроки. Перший крок націлений на розробку початкового списку 10-15 потенціальних донорів, чиї інтереси відповідають інтересам Вашої організації або Вашого проекту. Другий крок передбачає подальше дослідження, після якого цей список звузиться до 3-4 донорів, з якими Ви можете співпрацювати. 2) Зв’яжіться з донором для отримання їхнього довідника та будь-яких інших матеріалів (річні звіти, інформаційні бюлетені, періодичні видання). Запитуйте матеріали за телефоном, через е-mail, факсом або листом. На даному етапі не слід включати дані про організацію або про стан проекту. Ми впевнені, що найкращими джерелами інформації про фонди та корпоративні донори є видання самих донорів. Після початкового дослідження, якщо Ви залишили потенційного донора у своєму списку, Ви маєте запитати копії його річного звіту та рекомендації щодо заповнення та подання аплікаційних форм. Публікаціями донора можуть бути річні звіти, інформаційні бюлетені, список грантових програм, прес-релізи, рекомендації щодо заповнення та подання аплікаційних форм та інші документи. Багато донорських організацій, зазначених у цьому довіднику, видають річні звіти, часто перекладені однією або двома мовами. Оглядаючи річний звіт звертайте увагу на інформацію, яка допомогла б Вам визначити, чи треба залишити донора у Вашому списку потенційних донорів. Особливу увагу звертайте на встановлені програмні пріоритети, обмеження, географічні пріоритети та інші характеристики. Зі списку грантових програм, який часто включають у річні звіти, також можна отримати цінну інформацію. Список грантових програм вказує на типи організацій, які донор планує підтримувати, та середній розмір їхніх грантів. 3) Прочитайте матеріали, щоб визначити, чи співпадають інтереси донора з діяльністю, яка має фінансуватись. Якщо інтереси не співпадають, зупиніться. Донори завалені недоречними заявками. 4) Деякі донори можуть вимагати попередній лист-запит. Лист-запит – це не просто лист, у якому ви просите про фінансування. Це міні-заявка, як правило, на 2-3 сторінках (повна заявка звичайно містить 10 і більше сторінок). Більшість донорів визначають, що повинен містити лист-запит або заявка. Треба чітко дотримуватись цих інструкцій, включаючи відповіді на запитання. Недотримання цих вимог може призвести до того, що Ваша заявка буде відхилена, незважаючи на всі її переваги. Багато донорських організацій, особливо ті, які надають стипендії або винагороди, самі пропонують заздалегідь надруковані аплікаційні форми, які треба заповнити. 5) Якщо донор не дає інструкцій, тоді лист-запит повинен містити 2-3 сторінки і включати, щонайменше, таку інформацію: скільки грошей Вам потрібно; інформація про організацію, включаючи історію, поточні та виконані програми, з якої потреби Ви звертаєтесь, Ваші піклувальники або директори; короткий опис програми або проекту, який має фінансуватись; бюджет організації та бюджет програми або проекту; копія реєстраційного свідоцтва. 6) Якщо донор не дає інструкцій, заявка має бути детальнішою, ніж 327

лист-запит, і повинна включати: Резюме виконавців проекту; Список головних спонсорів, включаючи інших донорів і компанії; Інші джерела фінансування; Річний звіт; Критерії оцінки успіху проекту. 7) Ваша заявка повинна бути написана зрозумілою і правильною англійською, українською або російською мовами (відповідно до вимог конкретної донорської організації). 8) Не надсилайте того, чого не вимагає донор. У разі, коли донор не наголошує на можливості отримання заявки або листа-запиту факсом або через е-mail, надсилайте їх поштою. Деякі донори мають електронні аплікаційні форми. 9) Якщо Ви отримали грант, чітко дотримуйтесь вимог щодо звіту або оцінки. Недотримання цих вимог може призвести до хибної репутації Вашої організації і Вашої діяльності. Література 1. Розробка та ефективне управління проектом у сфері протидії корупції: роздаткові матеріали тренінгу. – К.: ТЦ «Counterpart». – 2007. – 101 с.

«ЗВІТНІ КАРТКИ» ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ІНСТРУМЕНТ МОНІТОРИНГУ ЯКОСТІ ДЕРЖАВНИХ ТА МОНІЦІПІАЛЬНИХ ПОСЛУГ: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА, РИЗИКИ ТА ПЕРЕШКОДИ Тиха Р.О., студентка гр. Е 2/3 Наук. керівник - асистент Шпак Д.О.

Оскільки звітні картки відображають думку громадськості щодо конкретного питання, їх можна широко розповсюджувати серед громадськості та посадових осіб місцевого рівня. Звітні картки не лише інформують щодо думки громадськості з конкретного питання, але й можуть бути використані для підтримки зміни державної політики на місцевому рівні. Готуючи звітні картки, необхідно забезпечити участь всіх зацікавлених сторін. Звітні картки використовують, коли громадськість намагається зібрати певні дані та / або отримати відповіді на конкретні запитання. Тому звітні картки є корисними, коли громадяни мають щирі наміри використати їх результати, щоб допомогти формулювати політику та планувати діяльність. І нарешті, опитування за системою звітних карток слід проводити регулярно, щоб відслідковувати, як змінюється стан вирішення питання з часом. Процес проведення дослідження з метою розробки звітних карток складається з декількох важливих етапів. Вони включають розробку опитувальника, формування вибірки, співставлення та аналіз даних та підготовку звітних карток [1; с.72]. Виконання цих кроків дає гарантію того, що звітні картки буде підготовлено відповідно до всіх вимог дослідження громадської думки. Добре виконана, чітко структурована звітна картка повинна містити титульну сторінку, короткий виклад матеріалу, подяку, зміст, список таблиць, ілюстрації та / або діаграми, вступний розділ, розділи присвячені методології, аналізу та результатам, висновки, посилання та додатки. Враховуючи досвід МОБФ «Індиго», можна зазначити, що існує декілька ризиків та перешкод, пов’язаних з підготовкою звітних карток. По-перше, підготовка звітних карток вимагає багато часу та ресурсів. Якщо громада не має бажання виділити ці ресурси, всі зусилля можуть виявитися марними. По-друге, оскільки дослідження є досить технічним, для формування вибірки, співставлення та аналізу даних слід залучати спеціалістів. Також важливо забезпечити об’єктивність та нейтральність звітних карток по відношенню до всіх варіантів політики або точок зору. Процес дослідження за методом звітних карток може втратити довіру до себе, і громадяни матимуть менше бажання брати участь у наступних дослідженнях, якщо відчують, що їх участь була використана лише для підтримки якоїсь окремої позиції. Нарешті, очевидним є те, що звітні картки не можна просто покласти на полицю. Результати мають бути використані в громадському житті якомога ширше, щоб забезпечити їх найкраще застосування. Література 1. Розробка та ефективне управління проектом у сфері протидії корупції: роздаткові матеріали тренінгу. – К.: ТЦ «Counterpart». – 2007. – 101 с. 2. Эффективные оценки: оценки, которые улучшили результативность и эффект программ развития: Отчет Всемирного банка. – U.S.A., Washington: Международный банк реконструкции и развития. – 2004. – 32 с.

329

МЕТОД «ФОКУС-ГРУП» У СОЦІАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ: ДОСВІД МОБФ «ІНДИГО» Юськів Ю.О., студентка гр. Е 2/1 Наук. керівник - асистент Шпак Д.О.

Миколаївський державний аграрний університет Миколаївський обласний благодійний фонд «Індиго», зареєстрований як місцева недержавна та некомерційна організація восени 2006 року, сьогодні плідно співпрацює з міжнародними закордонними благодійними організаціями, українськими громадськими та державними установами та має на своєму рахунку більше 20 успішно реалізованих соціальних проектів. Співробітники фонду консультують інші громадські та благодійні організації з питань підготовки соціальних проектів та інноваційної методології збору первинної інформації. Фокус-група (сфокусоване інтерв’ю у групі) — один з методів збору й аналізу інформації в процесі соціальних досліджень. Фокус-група сполучає в собі інтерв’ю, дискусію й бесіду й звичайно проводиться в спеціалізованому або пристосованому для цього приміщенні, ізольованому на час її проведення від зовнішнього середовища [1]. Іншими словами цей метод заключається в запрошенні невеликої групи людей (чия думка по обговорюваному питанню цікаво), відібраних за спеціальними критеріями, на зустріч, під час якої ведучим проводиться дискусія (обговорення) по заздалегідь створеному сценарії фокус-групи. У ході дискусії ведучий (називаний також «модератором») «фокусує» учасників на питаннях, що цікавлять дослідників, з метою одержання від них глибинної інформації на задані теми. Оптимальна кількість учасників цієї малої групи становить 8-10 чоловік, але в кожному разі їх не повинне бути менше 6 або більше 12 чоловік. Інакше одержати достовірну інформацію буде складно – у першому випадку через недолік учасників, у другому через те, що не всі учасники встигнуть висловитися в ході проведення фокус-групи [2]. Працездатність методу фокус-груп укладається в ефекті, створюваною ситуацією групового обговорення. При проведенні індивідуального інтерв’ю існує чітке розмежування на інтерв’юера й респондента, що може дуже сильно вплинути на якість і глибину одержуваної інформації. У груповій дискусії респондент попадає в ситуацію спілкування із собі подібними. У подібній групі простіше знімаються захисні психологічні бар’єри, полегшується вираження емоційних реакцій і швидше виробляється зрозумілий для всіх учасників мова спільного обговорення питань. Головний ефект групового обговорення – їсти можливість зібрати різні точки зору по досліджуваному питанню й оцінити відношення людей до думок, відмінним від них власних. Перед дискусією учасники можуть переглядати ролики політичної реклами, фрагменти публіцистичних передач, газетні статті, макети листівок і 330

щитів зовнішньої реклами (і т.д.), а в ході групового обговорення – виражати своє відношення й думка із приводу побаченого. У такий спосіб можна перевірити правильність вибору концепції й форми рекламних матеріалів, визначити вдалі й невдалі елементи реклами, спрогнозувати вплив на виборців ряду послідовно відібраних рекламних матеріалів і т.п. Розрізняють фокус-групи стандартні, міні фокус-групи, розширені фокус-групи, дві сесійні групи й інші [3]. В цілому, спираючись на досвід МОБФ «Індиго», характеристику методу «фокус-груп» можна подати у вигляді наступної таблиці: Переваги

Недоліки

Інформація контролюється сторонами, зацікавленими в проблемі З’ясування причин, між різними явищами

зв’язків

Суб’єктивність, багато емоцій

Вимагає величезного досвіду модератора

Визначення точки зору на Грозить виникненням конфлікт і позиції в ньому різних конфлікту між учасниками професійних груп Література 1. Розробка та ефективне управління проектом у сфері протидії корупції: роздаткові матеріали тренінгу. – К.: ТЦ «Counterpart». – 2007. – 101 с.

331

СЕКЦІЯ: «Українська мова та культурологія» УКРАЇНСЬКА ВИШИВКА МИКОЛАЇВЩИНИ Суховіч К.С., студентка групи А 1/5 Наук. керівник – асистент Савчук М.П

Миколаївський державний аграрний університет Історія народної вишивки на Україні сягає своїм корінням у глибину віків. Дані археологічних розкопок та свідчення літописців доводять, що вишивання як вид мистецтва на Україні існує з давніх часів. На жаль, пам’ятки української вишивки збереглись лише за останні кілька століть, але й цього достатньо, щоб виявити, що елементи символіки орнаментів української вишивки співпадають з орнаментами, які прикрашали посуд давніх жителів території України доби неоліту, трипільської культури. Вишиванням споконвіку займались жінки, які з покоління в покоління передавали найтиповіші, найяскравіші зразки орнаменту, кольору, вишивальну техніку. Вишивки, передаючи характерні ознаки місцевості, різняться між собою орнаментом, технікою виконання та гамою барв. Протягом багатьох віків безпосередній конкретний зміст символів на вишивках втрачався, але традиції використання їх не зникли. За мотивами орнаменти вишивок поділяються на три групи: геометричні, рослинні, зооморфні й відображають елементи символіки стародавніх вірувань, культів. Вишивкам південних областей України притаманний рослинний орнамент, в основі якого лежить культ поклоніння природі, рослині. Зображуються рослини, які ростуть поряд, узори, що нагадують листя хмелю, є весільною символікою. Символіка винограду також розкриває нам радість і красу створення сім’ї. Вишивки Миколаївщини мають рослинно-геометричний орнамент із стилізованими гронами винограду, цвітом хмелю, ромбами, квадратами. Основні кольори білий, кораловочервоний, трапляється жовтий і голубий. Виконується вишивка хрестиком, знизуванням, гладдю. Вишивкою оздоблювали здебільшого рушники та фіранки. У наш час рушник, вишитий відповідними візерунками символами, є неодмінним атрибутом багатьох обрядів, зустрічають і проводжають дорогих гостей, справляють шлюбні обряди, проводжають у селах в останню путь. Сучасні майстрині Миколаївщини все частіше надають перевагу натуралістичним мотивам квітів, використовуючи друковані взірці, альбоми з малюнками у псевдонародному стилі. Це відриває їх вироби від давніх традицій. Але, хоча й мотиви вишивки далекі від першоджерел головним є те, що сучасна вишивка зберігає свій духовний світ і доводить, що народне мистецтво – це велике надбання нашої культури. Література 1. Українське народознавство: Навч. посібник / За ред. С.П. Павлюка, Г.Й. Горинь, Р.Ф. Кирича. – Львів: Фенікс, 1994. – 608 с. 332

2. Хромлива-Щур Л. Українські народні звичаї в сучасному побуті. – Львів: Фенікс, 1990. – 256 с.

ДІЯЛЬНІСТЬ АМАТОРСЬКОГО «БЕРЕГИНІ» З ВІДНОВЛЕННЯ ТА ТРАДИЦІЙ ТА ОБРЯДІВ

ТВОРЧОГО КОЛЕКТИВУ ЗБЕРЕЖЕННЯ НАРОДНИХ

Сторожук А.М., студентка групи А1/5 Наук. керівник – асистент Савчук М.П

Миколаївський державний аграрний університет Села в Арбузинському районі знаходяться далеко одне від одного. У західній частині району, де тече Південний Буг, розташовані Семенівка, Іванівка, Констянтинівка, Бузьке. У північній частині району зі сходу на захід тече річка Корабельна, яка впадає в Південний Буг. На ній села – Рябоконеве, Воєводське, Благодатне та Оспапівка. А неподалік від Садового та Виноградного починається річка Арбузинка, на якій наймолодше село в районі – Агрономія. Історія Агрономії починається в далекому 1920 році, коли на поміщицьких землях німця-колоніста Окснера був створений радгосп «Червоний залізничник», який відразу ж став важливим осередком вивчення і впровадження агрономічних починань. Звідси пішла його теперішня назва «Агрономія», а потім і назва самого села. У 50-х роках сюди переїхало кілька десятків сімей із західних областей України, Хмельниччини, Черкащини. В 60-70 роках до Агрономії переїхали сім’ї з інших областей України та Молдови. Тому, що агрономійська родина – багатонаціональна. Говорячи про фольклор села, можна сказати, що це надбання загальнонаціональне, тому що його привезли з різних областей України, Росії, Молдови. Збирати та вивчати фольклор села почала жителька села Агрономія Шудра Зінаїда Василівна у 80-х роках. Це вона разом з колективом місцевого дитячого садка вперше показала на сцені Агрономійського будинку культури українські вечорниці, де використала українські народні пісні нашої місцевості. Пізніше вона створила аматорський творчий колектив «Берегині», членами якого стали мешканки нашого села, – берегині народної пісні, народної обрядовості, та народної вишивки. Згадати, відтворити духовне багатство українського народу, передати майстерність, творчу фантазію рукодільниць молодшому поколіню агрономійців – мета аматорського творчого колективу «Берегині». За роки діяльності колективу були проведені виставки вишивальниць села: Брашеван Анни Федорівни, Миронюк Марії Михайлівни, Доценко Валентини Михайлівни, Кимочук Євдокії Федорівни, Сторожук Антоніни 333

Федорівни, Півень Євгенії Трохимівни, Левіцької Людмили Петрівни, Парталоги Октябрини Василівни, Шудри Зінаїди Василівни та багатьох інших. Багато українських народних пісень згадали і відтворили члени аматорського творчого колективу: Півень Євгенія Трохимівна, Полієнко Олександра Іванівна, Миронюк Марія Михайлівна, Перепелиця Катерина Олександрівна, Поза Ганна Федорівна, Левіцька Людмила Петрівна. Всі пісні використовувались в народних обрядах: «Весілля свічки», «Обжинки», «Колодій віщує весну», «Пастуркові тадканки», «Коляда», «Ой на Івана, та й на Купала», «Дівич - вечір», «Розплітання коси», які колектив представляв на районних і обласних фольклорних фестивалях. Традиційно проводяться розширені засідання аматорського творчого колективу «Берегині», які називаються «Золоте коло народної обрядовості», куди запрошуються і жителі старшого покоління, і молодь села, і школярі. Учасники вивчають українські народні пісні, беруть участь у народних обрядах. За вагомий внесок у розвиток української культури, високі творчі досягнення, за збереження та пропагування українських національних традицій в народній пісні, фольклорний ансамбль «Берегині» в 2001 році став лауреатом Всеукраїнського огляду народної творчості. Також колектив був дипломантом третього обласного конкурсу Аматорських театрів імені Е. Зарницької у 2002 році. На базі аматорського колективу був створений молодіжний колектив «Криниченька», котрий посів третє місце в обласному огляду обрядів «Місяцелік». Література 1. Воропай О. Звичаї нашого народу. – К.: Оберіг, 1991. – 356 с. 2. Міщенко М. Хвали зиму після Миколи // Українська культура. – 1991. - № 11. – С. 34-35

ДЖИНИ І ДИЯВОЛИ В ІСЛАМІ Кисса І.П., студент групи Ен 2/1 Наук. керівник – асистент Кунашенко О.В.

Миколаївський державний аграрний університет Іслам є наймолодшою світовою релігією і водночас впливовою ідеологію сучасного світу. Іслам з’являється на початку VII ст. Зазнавши впливу іудаїзму й християнства шляхом прийняття від них низки догматичних та обрядових положень, іслам завдяки простішій та доступнішій догматиці, ритуалу швидко набуває популярності. Нині на планеті нараховується приблизно 900 млн. його послідовників. Джини - це окремий світ, що відрізняється від світу людей чи ангелів. Однак вони володіють деякими характеристиками, спільними з людьми, наприклад здатністю думати і розмірковувати, а також здатністю вибирати між 334

шляхом добра і шляхом зла. Однак вони відрізняються від людей іншими характеристиками, в першу чергу - своїм походженням. Їх називають джиннами, тому що вони приховані від людського ока. Ібн Абдул Барр сказав: «Джини, на думку знавців мови, існують різних видів: 1. Якщо джини згадуються самі по собі, їх називають Джинн (джини); 2. Якщо згадуються джини, що живуть серед людей, вони називаються аамір, множинне число - уммар; 3. Якщо згадуються ті, які протидіють молодим, їх називають аруах , 4. Якщо згадуються злі джини, які протидіють людям, їх називають шайтан в однині (і шайатін в безлічном); 5. Якщо ж вони шкодять ще більше і стають сильними, їх називають іфріт. Види джинів Пророк (нехай благословить його Аллах) сказав: «Існуе три види джинів: одні літають у повітрі, інші є в образах змій і собак, а треті живуть осіло і подорожують». Деякі люди повністю заперечують існування істот, відомих як джини. Інші з язичників стверджують, що джини - це душі планет. Деякі філософи стверджують, що джини - це злі нахили душ людських, так само як ангели - схильності до добра людських душ. Деякі наші сучасники стверджують, що джини - це бактерії і мікроби, що недавно відкриті наукою. Мухаммад аль-Бахи у своєму коментарі до сури «Джини» каже, що джини - це ангели; на його думку, джини і ангели - це одні і ті ж створення, і між ними не існує ніякої різниці. Його аргументом є те, що ангели також невидимі для людей. Крім того, до джинів він зараховує тих, хто ховається від світу людей через їх віри чи невіри, добра чи зла. Відсутність знання про них не є доказ . У Корані і хадісах знаходять численні уривки, які підтверджують існування джинів. Наприклад, Аллах говорить в Корані: Скажи: «Мені було відкрито, що кілька джиннів послухали читання Корану ...» (Сура 72 аят 1) Сатана та Джин Сатана, про якого Аллах згадує в Корані багато разів, - зі світу джинів. На початку свого створіння вклоняються Аллаху. Він жив серед ангелів на небесах; він увійшов в Рай. Але потім він ослухався Аллаха, з гордині, зарозумілості і заздрості відмовившись впасти на коліна перед Адамом. Тому Аллах позбавив його Своєю милістю. Слово «шайтан» в арабській мові служить для позначення будь-якого зарозумілого бунтівника, проте в основному воно використовується для позначення саме одної певної істоти, зарозуміло повставшоі проти свого Господа. 335

Його називають тагут: Ті, що повірили, б'ються на шляху Аллаха, а ті, які не повірили, б'ються на шляху тагута. Тому боріться з помічниками диявола. Воістину, підступи диявола слабкі. (Сура 4 аят 76) Згідно з аль-Акадом, автору книги «Ібліс», слово «Тагут» саме з таким написанням відомо багатьом народам. Його називають Тагутом, тому що він перейшов межі, повстав проти свого Господа і намагався зробити себе самого об'єктом для поклоніння. Сатана втратив будь-яку надію на милість Аллаха, і з цієї причини Аллах назвав його Ібліс. Похідна від того ж кореня арабське слово «алабалас» означає «не містить нічого доброго», а однокорінне «убліс» означає «відчайдушний і втрачений». Більш того, достовірним текстом також підтверждено, що джини не такі, як ангели або люди. Пророк (нехай благословить його Аллах) сказав: «Ангели були створені зі світла, джини - з вогню, а Адам був створений з глини» (наведено в «сахих» Мусліма). Аль-Хасан аль-Басра сказав: «Ібліс не був ангелом навіть мить ока». Ібн Таймійа сказав: «Воістину, Сатана був ангелом на вигляд, але не за своїм походженням або за природою». Чи був Сатана родоначальником джинів або всього лише одним з них? Ми не маємо в своєму розпорядженні ні одним ясним текстом, який стверджував би, що Сатана був початком всіх джинів або ж що він був усього лише одним з них. Останнє більш імовірно з утверж-дення Корану: «Він був одним з джинів ...» (Сура 18 аят 50). Ібн Таймійа дотримується думки, що Сатана був родоначальником всіх джинів, так само як Адам був родоначальником всього людства. Література 1. Черній А.М. Релігієзнавство: Навч. посібник. – К.: «Академівидав», 2005 . – 352 с. 2. Доктор Умар Сулейман аль-Ашкар. Мир джиннов и дьяволов. – М., УММА, 2005. – 284 с.

МОЛОДІЖНІ СУБКУЛЬТУРИ Фабян Р.Т., студент групи А 1/1 Наук. керівник – асистент Савчук М.П.

Миколаївський державний аграрний університет Кожен представник чи носій субкультури приймає норми, цінності, картину світу, стиль життя за зразок свого існування. Але паралельно з цим існують і зовнішні атрибути, які свідчать про приналежність до певного угрупування, як наприклад: жаргон (сленґ), зачіска, одяг, зовнішній вигляд та ін. Наприклад, для хіпі було характерне довге волосся, а для панків – вистрижена голова зі смужкою волосся посередині, яка називається "ірокез". Чи от інша ілюстрація – скінхеди своїм взуттям вважають тільки черевики фірми 336

"Dr. Martins", а байкери не визнають черевиків і воліють навіть влітку ходити в шкіряних чоботях, і бажано з кованою підошвою. Найчастіше субкультури виникають довкола певного центру чи ініціатора, який проповідує певні новації у сфері музичних стилів, способу життя, ставлення до якихось соціальних явищ. Ідейний центр формує цілісну картину світу, ставлення до нього, випрацьовує спеціальні тексти, які набувають статусу культових Молодіжна субкультура – будь-яке об'єднання молоді, що має власні елементи культури, а саме: мову (сленг), символіку (зовнішня атрибутика), традиції, тексти, норми і цінності. Молодіжні субкультури у теоретичній частині практично нічим не відрізняються від опису субкультури загалом. Єдине, що учасниками молодіжних субкультур є в основному молодь, а не хтось інший. Підлітків у субкультурах приваблює в основному можливість спілкуватися з собі подібними, а також зовнішня атрибутика, яка дає можливість демонструвати свою позицію у соціумі. Загалом можна виділити 5 головних характеристик молодіжних субкультур: 1. Специфічний стиль життя і поведінки; 2. Наявність власних норм, цінностей, картини світу, які відповідають вимогам певних соціальних категорій молоді; 3. Протиставлення себе решті суспільства; 4. Зовнішня атрибутика, яка має символічне значення; 5. Ініціативний центр, який генерує тексти. Варто звернути увагу на парадокс молодіжних субкультур: з одного боку вони культивують протест проти суспільства дорослих, його цінностей і авторитетів, а з іншого – покликані сприяти адаптації молоді до цього дорослого суспільства. Найпоширенішими молодіжними субкультурами в Україні є: панки, репери, скінхеди, гопники, готи, емо, хіп-хопери, геймери. Дев’яносто відсотків усіх хто належить до тієї чи іншої субкультури, складає молодь віком від 14 до 20 років. Серед молоді, що належить до певного неформального руху, близько 60% є студенти. Причини для цього найрізноманітніші. Але більшість молодих людей, приїжджаючи навчатися у велике місто з районів помічають місцеву неформальну молодь і бачать в ній щось споріднене, те, що вони давно шукали. Вони «вливаються» в цей неформальний рух, змінюючи стиль життя, погляди, одяг. Сучасні психологи зазначають, що з віком потяг до тієї чи іншої субкультури мине. Неформальний спосіб життя притаманний людям підліткового віку. А належність до тієї чи іншої субкультури – це своєрідний спосіб продемонструвати дорослим свої власні погляди на життя. Тим більше, що підліткам взагалі характерне протиставлення себе дорослим. І тому тінейджери об’єднуються з іншими однодумцями та демонструють те, що у них 337

є власні життєві позиції. Зазвичай бажання належати до певної субкультури з віком зникає. До цього потрібно ставитися лише як до одного з етапів життя. Багато людей упереджено ставляться до представників молодіжних субкультур, зовсім не знаючи, що більшість з них не мають ні найменшого відношення до криміналу, сексуальної розбещеності, сатанизму. А навпаки – це звичайні у спілкуванні підлітки, більшість з яких початківці - музиканти, письменники, художники та досить обдаровані люди. Вони виступають проти деяких чинних правил і для цього збираються в групи, створюючи тим самим свою маленьку систему (зі своїм одягом та законами) на противагу системі великій. Кожен має право бути індивідуальним. І молодіжні організації існували завжди, лише самовиражалися по-різному. Література 1. Левикова С.И. Молодёжная субкультура: Учебное пособие / С.И. Левикова. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2004. – 608 с. 2. Поняття субкультури. Молодіжні субкультури. – Режим доступу: http://www.refine.org.ua/pageid-5286-1.html 3. Карп'як Вадим. Молодіжні субкультури // Спілка української молоді. – Режим доступу: http://www.cym.org/ua/content/subcult1.asp

МІФОЛОГІЯ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ У ФРАЗЕОЛОГІЗМАХ Скорозінська А.В., студентка групи Б 1/1 Наук. керівник – к.п.н. доцент Шарата Н.Г. Миколаївський державний аграрний університет

Стійке сполучення, що являє собою змістову цілісність і відтворюється в процесі мовлення, називається фразеологізмом. Наприклад: покласти зуби на полицю; повісити носа; як рак свисне. Фразеологія як окремий розділ мовознавства інтенсивно розвивалась із початку XX ст. За цей час у ній було поставлено і розв’язано цілий ряд важливих питань, але в сучасному мовознавстві у вченні про фразеологію існує ще багато проблем. Більшість фразеологізмів з'явилося в процесі спостереження за навколишньою дійсністю — історичною, суспільними процесами, виробничою діяльністю й побутом, морально-етичними нормами і родинними стосунками, природним середовищем, тваринним та рослинним світом. Фразеологізми ,спільні для української і російської мов, та фразеологічні відповідники. У скарбниці обох близько споріднених мов багато спільних усталених зворотів. Частина їх прийшла в фразеологію із спільної основи – давньоруської мови, інші з’явилися пізніше як наслідок постійних контактів між братніми мовами. 338

Спільними для обох мов є фразеологізми. створені на праслов’янському мовному ґрунті і поширені в усіх або більшості слов’янських мов (водити за ніс мати зуб; як на долоні),та фразеологічні одиниці давньоруського походження (перемивати кісточки, під гарячу руку). Багаті українська та російські мови на спільні фразеологічні одиниці, засвоєні з давньоруських пам’яток, літописів тощо. Наприклад: лисиці брешуть на щити; ламати списи; мертві сраму не імуть. Широко використовуються в української мові фразеологізми античного походження – старогрецькі, староримські, усталені звороти з західноєвропейських мов – німецької, французької, англійської, італійської та ін. Цікавими для розгляду є фразеологізми міфологічного походження. Відповідно до теми «Міфологія стародавнього світу у фразеологізмах» можемо розглянути такі: «Яблоко раздора» - причина сварки, ворожби. На весіллі Пелея і морської німфи Фетіди богиня «роздора» Еріда за те що її не запросили, кинула серед гостей яблуко с підписом «Найпрекраснішій». За порадою Зевса богині Гера, Афіна, Афродіта закликали Паріса вибрати серед них найпрекраснішу: Гера пообіцяла володіння над світом, Афіну – військову славу, Афродіта – найкращу жінку на землі. Парис вручив яблуко Афродіті, яка допомогла йому вивезти Прекрасну Єлену в Трою, що призвело до Троянської війни. Троянський кінь – подарунок зі злим умислом. Знаменита військова хитрість, завдяки якій греки змогли взяти Трою. В дерев'яному коні побудованому за допомогою Афіни, була схована група воїнів під оголенням Одіссея. Після того як Синон впевнив троянців в тому, що греки здалися і втікли від стін Трої, залишив коня як жертву Афіні. Кінь був пропущений в місто. Вночі наряд вибрався з нього, і доля Трої була вирішена. Тартари, провалитися в Тартари. Тартар – бездна на глубині Землі, яка знаходиться на такому самому віддаленні від її поверхні, як Земля від Неба і створена із Хаосу. Вважаються нижньою частиною «преисподней», в якій почивали Крон та богонаступники. «Танталові муки» – нескінченні страждання, нетерпимі муки від свідомості близькості бажаної цілі і неможливості її досягти. Стоический характер – стійкість, вміння переносити важкі завдання. Стоики – наслідники філософської школи Стоя, основана в Афінах і пізніше в Римі. Вища стоічна мудрість проявлялася в тому, щоб при всіх поворогах долі зберігати витримку, самообладання, залишитися безразличним до болі та смерті, бути вільним до вірувань. Собача спека – дуже сильна спека, надто жаркий час. Вираз пов'язаний з міфом про пастуха Ікаріє. Після загибелі Ікарія, його собаку Меру Діоніс перетворив в сузір’я Великої собаки, а головна зірка сузір’я була названа Сиріусом (старе давньогрецька назва – «пес, собака»). Сіріус був видний в Греції лише в жаркі літні дні і знаходився по відношенню до сонця 339

ближче за останні зірки. Древні греки вважали, що жара виходитиме саме від цієї зірки і саму спекотливу погоду стали називати собачою жарою. Распоясаться, розперезатися – "зовсім розперезатися" – порушити всі кордони пристойності. Вираження пов'язане із звичаєм, по якому жінки, що одружувалися, ткали в дар Афродіті пояси. Пізніше пояс став сприйматися як талісман, що охороняв власника від злих духів, і вираження "розперезатися" стало означати "відкрити себе для доступу нечистій силі". «Пальма першості» – перевага в чому-небудь. У Древній Греції існував звичай нагороджувати переможця в змаганнях пальмовою гілкою, богині перемоги Нікі, що вважалася атрибутом. Отже, як бачимо фразеологія кожної мови – це скарбниця народу, здобуток його мудрості й культури , що містить багатий матеріал про його історію, боротьбу з гнобителями й нападниками. про звичаї, ідеали, мрії й сподівання, а міфологічні фразеологізми яскравий тому приклад. Література 1. Скрипник Л.Г. Фразеологія української мови. – К.: Наукова думка, 1973. 2. Авскентеєв Л.Г. Сучасна українська мова. Фразеологія. – Харків, 1983. 3. Ужченко В.Д. Народження і життя фразеологізму. Вид. Руська школа, 1988.

ЗНАЧЕННЯ ЕТИМОЛОГІЇ. ТРУДНОЩІ ВЖИВАННЯ ВЛАСНИХ НАЗВ Коляда А.Л., студентка групи Б1/1 Наук. керівник – к.п.н., доцент Шарата Н.Г.

Миколаївський державний аграрний університет Наука етимологія (від грецького «еtymon» – «істина» та «logos» – «слово», «вчення») займається вивченням походження слів, зокрема з’ясовує, за якою ознакою називаються предмети, явища, дії. Щодо смислової еволюції, то її часто дуже складно пояснити походження слів. Предметом етимології як розділу мовознавства є вивчення джерел та процесу формування словникового складу мови та реконструкція словникового складу мови давнішого періоду (зазвичай дописемного). Лексика кожної мови має значний фонд слів, зв’язок форми яких зі значенням є незрозумілим для носіїв мови, оскільки структура слова не підлягає поясненню на основі чинних у мові зразків утворення слів. Етимологія визначає коли, в якій мові, за яким словотворчим зразком, на основі якого мовного матеріалу виникло слово, а також, які історичні зміни його первинної форми та значення відбулись. Етимологія характеризується комплексним характером методів дослідження. Основою методики етимології є порівняльно-історичний метод дослідження різних одиниць мови, який спирається на закони фонетичних змін, морфологічні закономірності, закономірності морфологічних змін. 340

Етимологія – складна наука. Гарним етимологом стати важко. Проте навіть далекі від науки люди люблять шукати витоки слова. Під впливом такої народної етимології часто зближуються далекі одне від одного слова. Етимологія тісно пов’язана з діалектологією. Її дані є важливими для вирішення питання про походження багатьох слів літературної мови. Етимологія має важливе значення для розвитку історичної лексикології в цілому і для порівняльно – історичної граматики, для яких етимологія відіграє роль основи й джерела нових матеріалів. Оскільки етимології доступні хронологічні рівні, недосяжні для письмової історії, вона, поряд з археологією, служить найважливішим інструментом вивчення історії людського суспільства. Важливим етапом у розвитку етимології як науки є створення етимологічних словників слов’янських мов, зорієнтованих на реконструкцію та етимологізацію православного лексичного фонду та, які стали основою для виникнення лексикології й лексикографії православної мови. При професійному спілкуванні часто виникають проблеми з «незрозумілим» міжмовним варіюванням слів, які постійно вживаються у діловій сфері. Йдеться про такі варіанти, як Угорщина – Венгрія, Відень – Вена, Німеччина – Германія, або січень – январь, лютий – февраль тощо. Польща (рос. Польша). Українська (як і російська) назва цієї країни з’явилося під впливом давньопольської форми місцевого відмінка однини. Щодо етимології цієї назви, то вона мала в давні часи значення «польова (рівнина) країна», «земля полян». У пізніші часи (ХVII – XVIII століття) Польща мала назву Річ Посполита (рос. Реч Посполитая). Цей варіант – майже точна копія польської назви, що калькує латинське «республіка» – «справа народу». Паралельно з цим уживається форма Польща, а також варіанти Королівство Польське, Коруна Польська. В усній народній творчості, а також у пам’ятках давньоруської мови дуже часто зустрічається ще один варіант назви цієї країни та етносу – Ляхи, Лядська земля. Корні ляд(ь)- і пол.- у різних назвах Польщі мають подібне значення «поле» (пор., наприклад, з українським лядо – «місце в лісі, що заросло сосною», білоруським лядо – «нове місце», діалектним російським ляда – «поле, яке заросло молодим лісом», болгарським леда – «луг у горах», сербохорватським ледина, словенським ледіна, чеським лада – «цілина», польським лад – «материк») Можна сказати, що Лядська земля і Польща (Польська земля) – це дублетні варіанти однієї назви. Тепер вживається лише форма Польща, а варіанти, про які йшлося вище, вважаються історизмами. Сьогодні культура і мова виявилися об’єднаними в царині духовних вартостей кожної людини і всього суспільства, висока ціль яких - повнокровний розвиток рідної мови, протягом якого могла б стабілізуватися й набути авторитетності для мовного загалу її нормативна база. Отже, для того, щоб мати професійну майстерність, широку ерудицію, вміння спілкуватися з колегами та створювати атмосферу доброзичливості й 341

взаєморозуміння потрібно завжди пам’ятати про різноманітні та численні нюанси правильного вживання тих чи інших слів у діловому спілкуванні. Література 1. Булаховський Л.А. Нариси з заг. мовознавства. К., 1955; 2. Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Гол. ред. О.С.Мельничук. – К., 1982. – Т.І. 3. Сучасний тлумачний словник української мови: 65 000 слів / За заг. ред. д-ра філолог. наук, проф. В.В. Дубічинського. - Х.: ШКОЛА, 2006. - 1008 с.

МІЖЕТНІЧНЕ СПІЛКУВАННЯ: ІСТОРІЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ Підвашецький О.П., студент групи Б1/1 Наук. керівник – к.п.н. доцент Шарата Н.Г.

Миколаївський державний аграрний університет Проблематика міжнаціонального (міжетнічного) спілкування – одна з головних тем етносоціологічних досліджень. Під «міжетнічним спілкуванням» розуміють процес обміну інформацією між окремими особистостями та групами, які мають суттєві відмінності, у свою чергу, впливають на характер, форму та результат спілкування. Учасники міжетнічного спілкування вносять у нього свої культурні особливості. Успіх спілкування залежить від розуміння учасниками цих відмінностей. Взаємодія відбувається шляхом обімну, запозичення кращих зразків культури, стереотипів поведінки, а також через прагнення до поширення свого досвіду на інші етнічні групи. Потрібно мати на увазі, що суб’єктом міжетнічного спілкування виступає сама людина з притаманною їй культурою. Кожна людина входить до складу тієї чи іншої суспільної групи, яка також, у свою чергу, володіє певною культурою, що впливає на її поведінку. Кожний учасник міжетнічної культурної комунікації володіє своєю власною системою правил, але ці правила обумовлені його соціокультурною належністю, до якої потрібно віднести не тільки національну (етнічну) культуру, але і культуру всіх груп, у які включений той чи інший індивід, його освіту, виховання, професію, сімейний стан, самосвідомість, матеріальну і духовну культуру, рівень суспільної свідомості тощо. У взаємодії культур на етнічному рівні проявляються дві тенденції: взаємне засвоєння елементів культури – сприяє, взаємному культурному обміну і збагаченню, а також підсилення етнічної самосвідомості. Прагненням до закріплення етнічної специфіки. Взаємне засвоєння елементів культури зближає етнічні групи, сприяє міжетнічним культурним комунікаціям, але це тільки у етносів з численним складом населення, зате у нечисленних відбувається поглинання однією культурою іншої, що гальмує розвиток власної культури. Отже, на основі вищенаведених міркувань можемо зробити висновок, що міжетнічне спілкування є важливою і неодмінною умовою ефективного 342

функціонування суспільства. Формування культури міжетінчного спілкування має забезпечувати стабільне становище кожного члена групи; повагу до людей різних національностей. Література 1. Етнічна психологія: Навч.-метод. посіб. / За ред.. В.Д. Хруща. – Івано-Франківськ, 1994 – 214 с. 2. Етнонаціональний розвиток України. – К., 1993. – 258 с. 3. Слющинський Б.В. Міжкультурна комунікація як феномен сучасної культури // Нова парадигма. – 2004. – Вип. 37. – С. 229-235

ЗНАЧЕННЯ ЕТИМОЛОГІЇ ВЖИВАННЯ НАЗВ МІСЯЦІВ І НАРОДНА АГРОКУЛЬТУРА Сідлак Н.А., студентка групи Б1/1 Наук.керівник – к.п.н. доцент Шарата Н.Г.

Миколаївський державний аграрний університет Становлення українського народного календаря відбувалось протягом тривалого часу. Вирощуючи культурні злаки, випасаючи худобу, український селянин фіксував всі атмосферні зміни з огляду позитивних чи негативних впливів на результати його праці. Оскільки головним заняттям прадавніх українців було хліборобство, наш народний календар з повним правом можна назвати хліборобським, або аграрним календарем. Споконвічна хліборобська праця витворила свій світ уявлень, своє самобутнє розуміння явищ навколишньої дійсності. Усю суму енциклопедичної народної мудрості було зведено до певної системи, що постала у вигляді народного аграрного календаря, який формувався поступово, в міру емпіричного осягнення народом навколишнього середовища. Народний календар до певної міри відтворив світоглядні уявлення українських хліборобів дохристиянської доби, коли регламентація життя зумовлювалась тодішнім язичеським віруванням і пристосувалась до певних календарних подій. Поряд з народним побутував так званий світський (астрономічний) календар, основною одиницею якого був рік, поділений на 12 місяців. Із запровадженням християнства виник ще й церковний календар. Проте для українського селянина основним залишався народний (аграрний), який згодом з’єднався з церковним календарем. Але давні назви місяців залишились незмінними. Розглянемо деякі назви місяців, котрі існували в різних куточках України. Березень. Інші назви: березоль, березозорь, сочень, соковик, протальник, «з гір потоки», заграйярочки, капельник. У слов'ян переважає походження назви цього місяця від берези. Біла береза в цей час уже дає сік. Квітень. Інші назви: цвітень, краснець, снігогін, дзюрчальник, водолій, лукавець. Як бачимо – усі назви походять від тонкої спостережливості наших 343

пращурів, їхньої любові до природи. Квітень – це пробудження лісів, гаїв, цвітіння садків, яким поклонялися українці. Травень. Майже у всіх слов'ян цей місяць названий від «трави». Але існують і деякі інші назви: май, травник, пісенник, місяць-громовик тощо. У деяких районах Росії він ще має назву мур (від «мурава» – трава). В українців є й назва май, проте вона не латинського походження, як у росіян, а давньослов’янського: «май» означає зелень, буяння дерев, трав, квітів. Римляни ж запозичили цю назву в аборигенів завойованої країни: нащадків пеласгів та етрусків, і так само, як і вони, вшановували богиню Майю. На честь богині Майї, яка вважалася матір’ю природи, влаштовували свята й інші нащадки арійців – індійці. Отже, це одна з найдавніших традицій і назв. Червень. Має назви: кресник, червець, ізок, гнилець. «Кресник» означає літній сонцеворот. Походить це слово від «кресати» вогонь, тобто запалювати купальське вогнище. Іноді мовознавці пояснюють назву червень від назви личинки з якої в минулому виготовляли червону фарбу. Але більш переконливими і правдоподібними є пояснення назви від достигання ягід, плодів, квітів, які в цей час червоніють. Липень. Інші назви: липець, сінокіс, косень, грозовик, іллюх. Назва прозора – у цей час цвіте липа, збирають липовий цвіт, який є цілющими ліками від застуди та інших хвороб. Інші назви походять від назв літніх робіт та погодних явищ. Серпень. Майже у всіх слов’ян назви цього місяця пов’язані зі жнивами, серпами (у білорусів – «жнивень»). Інші народні українські назви: копень, гедзень, хлібочол, жнивець, спасівець. У росіян його називають «приберихаприпасиха». Вересень. Означає «вересовий місяць», тобто час збирання вересового меду та винограду. Інші давньоукраїнські назви: сівень, вереснець, ревун, «бабине літо». Жовтень. Місяць жовтого листя. Інші назви: падзерник, костричник, весільних, зазимник. У цей час починають м’яти льон, коноплі, справляють весілля. Листопад. Прозора загальнослов’янська назва, пов’язана з опаданням листя з дерев. Ще звався падолистом, напівзимником. Назва листопада «братчин» вірогідно пов'язана з язичницькими братчинами, які присвячувалися мисливським святам. Грудень. Названий від мерзлих грудок землі, що іноді серед дослідників викликає сумнів. Проте в літописі знаходимо пояснення: «поидоша на колвхъ, а по грудну пути, бо тогда місяць грудень». Інші назви: хмурень, мочавець, солоноворот. У цьому місяці сонце «повертає на літо», тобто дні починають збільшуватися. Січень. Інші назви: тріскун, сніговик, льодовик, про-синець. Остання назва за деякими версіями означає «просити в Богів добра», бо в цей час випадають різдвяні свята. Однак це не відповідає дійсності, оскільки в січні 344

різдвяні свята стали відзначати лише в XX ст. В січні сікли ліс, готували ділянки під поля. Інша гіпотеза – від «мороз січе». Лютий. Названий від лютих морозів, лютих вовків, які в цей час найбільше голодують. Інші народні назви: крутень, зимобор, бокогрій, криводоріг, громник. Остання назва від свята Стрітення (Громниця), коли за народними повір’ями Зима зустрічається з Весною. Отже, як бачимо, усі назви місяців передають одвічний зв'язок українців з природою, сезонною працею хліборобів. Література 1. Воропай О. Звичаї нашого народу – К.: Оберіг, 1991. 2. Скуратівський В.Місяцелік: Український народний календар.-К.,1993

НЕВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ СПІЛКУВАННЯ Мінаєва А.С., студентка групи Б 1/4 Наук. керівник – к.ф.н., доцент Кравченко Т.П.

Миколаївський державний аграрний університет Процес невербального спілкування відбувається завжди у деякій конкретній ситуації, що містить множину факторів, які мають значення для змісту самого спілкування. Будь-який діалог, завжди прив’язаний до конкретних осіб з особливостями їхнього голосу, міміки, до контексту теми розмови тощо. Усі ці умови перетворюють загальну схему спілкування в мовленнєвий акт з участю власних мовних факторів. Саме невербальні знаки зумовлюють найбільшою мірою відмінність між усним і писемним мовленням. Якщо в писемному мовленні є лише один канал інформації (текст), то усне мовлення має два канали інформації: текст (висловлювані слова) та інтонація, міміка, жести тощо. Другий канал є надзвичайно вагомим при спілкуванні. Отже, вивчення процесів вербальної передачі інформації завжди повинне спиратися як на мовні, так і на немовні фактори. Невербальні засоби комунікації вивчає пара лінгвістика – мовознавча дисципліна, що займається вивченням факторів, що супроводжують мовне спілкування та беруть участь у передачі інформації. Коло питань, які обговорюються у межах паралінгвістики, охоплюють всі види кінесики (від жестів до пантоміми), всі види фонації (від мовлення до вокального мистецтва) і всі види спілкування за участі так званого ситуативного тексту. Відбувається зіткнення двох систем: первинної мовної і вторинної паралінгвістичної як функціонально мовної. Усне спілкування широко використовує типізовані фізичні прояви мовця, спрямовані на орієнтацію слухача однозначно сприймати висловлювання. До цих засобів належать насамперед жести і міміка. Антропологи виявили, що людське тіло може приймати до тисячі найрізноманітніших стійких поз, значна частина яких має чітко виражене комунікативне призначення. Міміка та жести підсилюють інформацію, а іноді створюють певний підтекст, навіть 345

антонімічно переосмислюють сказані слова, ілюструючи сентенцію, що мова дана для того, щоб приховувати свої думки. Невербальні засоби комунікації – невід’ємна частина нашого життя. Невербальна комунікація є культурноісторичним і психологічним феноменом, тісно пов’язаним з розвитком і становленням особистості. Отже, система невербальних засобів комунікації є найпростішою і найекономічнішою системою, що усуває зайві формальні засоби та дозволяє досягти однозначності комунікації за умов узагальненого та полісемантичного характеру власне мовних засобів. Література 1. Боєв Б.Ф, Психологія внутрішнього мовлення. К., 1966. 2. Якобсон Р. Да и нет в мимике // Язык и человек: Сб. статей памяти проф. П.С. Кузнецова. Москва, 1970. 3. Корніяка О. Мистецтво Ґречності: Чи вміємо ми себе поводити? К., 1995.

КЛИЧНИЙ ВІДМІНОК Ручинська О.О., студентка групи Б 1/5 Наук. керівник – к.п.н., доц. Михайлюк В.О.

Миколаївський державний аграрний університет Відколи людина навчилася писати, вона вчиться й мовлення; прагне керуватися моральним принципом «культура людини – це культура її мовлення». Українська мова як одна з наймилозвучніших мов світу залишила нам у спадок форму національної своєрідності, самобутності у звертанні до рідних, близьких, колег – форму кличного відмінка, який усували із системи відмінків, ігнорували ним, замінюючи називним, що засвідчувало неповагу до української мови, зневагу до тих, з ким спілкувалися, ділилися життєвим досвідом. Цілком справедливо М. Рильський дорікав тим, хто кличний відмінок замінював формою називного під впливом російської мови, тим, хто нехтує кличним відмінком, невибагливий до свого й чужого мовлення. Поетові прикро було читати звертання «дорогий наш учитель», бо все його українське єство хотіло сказати «дорогий наш учителю». І цілком справедливо поет зауважує: «сахаються у нас також і кличного відмінка, що становить одну з особливостей української мови». Історія виникнення кличного відмінка – дуже давня; форми його засвідчували ще в народній творчості, у творах нашого письменства: «Ой не шуми, луже, зелений байраче». «Ой чого ти, дубе, на яр похилився». Таку форму зберегли імена: Петре, Василю, Ївго, Ганно, Катерино; назви людей: синку, доню, батьку, матінко; назви тварин: коню, вовчику – братику, зозуленько, лисичко – сестричко; назви явищ природи, предметів, які 346

персоніфікуються, до них можна «звертатися»: мово моя солов’їна, краю мій рідний, зоре вечірня тощо. Форма кличного відмінка – дуже органічна для граматичної системи української мови, тому звертаймося грамотно: шановний ювіляре, добродію Максиме, добродійко Галино, пане ректоре. Упродовж багатьох століть українська мова витворила великий арсенал мовних засобів для звертань, здатних задовольняти найвибагливіші естетичні смаки. Саме кличний відмінок є виразником ввічливого ставлення до людини, задовольняє потреби мовця в найрізноманітніших ситуаціях спілкування. Звертаючись до знайомих (незнайомих) осіб, особи у приватній чи офіційній обстановці, використовуйте такі шанобливі форми: Вельмишановні пані та панове! Шановна громадо! Шановне товариство! Шановні колеги! Шановна спільното! Шановні добродії! Шановний добродію! Шановна добродійко! Шановні громадяни! Шановний громадянине! Шановна громадянко! Панове! (Пане! – до чоловіка чи юнака від 18 років; Пані! – до жінки; Панно! – до дівчини до 25 років, якщо вона незаміжня). Товариші! Дорогі друзі! Дорогий друже! У сім’ї: Мамо! Тату! (Батьку!) Діду! Сину! Не забувайте про вживання пестливих слів: Донечко! Синочку! Мамочко! Мамусю! Татку! Таточко! Бабусю! Дідусю! Іваночку! У школі до дітей молодших класів: Діти! Хлопчики! Дівчатка! У старших класах – Друзі! Хлопці! Дівчата! У державній установі звертайтеся на ім’я або ім’я та по батькові: Світлано Григорівно! Галино! Дарино! Юрію Юхимовичу! Збережено кличний відмінок у молитвах, у звертанні до Бога, священнослужителів. Ваше преосвященство! Владико! (до єпископа). Преподобні брати і сестри! – до монахів і черниць. Не треба забувати, що кличний відмінок – це дуже давня ознака нашої мови. Ось тому треба обов’язково додержувати форм цього відмінку і не заміняти його називним, як це часто роблять під російським впливом. Література 1. Михайлюк В.О. Українська мова професійного спілкування: Навчальний посібник. – Миколаїв, 2004. - 417 с. 2. Михайлюк В.О. Словник-довідник уживання кличного відмінка в укр. мові. – Миколаїв, 2009. – 26 с. 3. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: Навч. посібник. - 2-е вид.-К.:Вища школа, 2000. 347

СЕКЦІЯ: «Інформатика» СИСТЕМА ЕЛЕКТРОННОГО ДОКУМЕНТООБІГУ В УКРАЇНІ НА ПРИКЛАДІ СИСТЕМИ «ДІЛО» Адамчук Н.С., студентка групи Б4/3 Наук. керівник - Макарова Л. М.

Миколаївський державний аграрний університет Система автоматизації документообігу або система електронного документообігу (далі - СЕДО) - організаційно-технічна система, що забезпечує процес створення, управління доступом і поширення електронних документів в комп'ютерних мережах, а також забезпечує контроль над потоками документів в організації. Електронний документообіг (ЕДО) — єдиний механізм по роботі з документами, представленими в електронному вигляді, з реалізацією концепції «безпаперового діловодства». Електронний документ (ЕД) — документ, створений за допомогою засобів комп'ютерної обробки інформації, підписаний електронним цифровим підписом (ЕЦП) і збережений на машинному носії у вигляді файлу відповідного формату. Електронний цифровий підпис (ЕЦП) — аналог власноручного підпису, що є засобом захисту інформації та забезпечує можливість контролю цілісності і підтвердження достовірності електронних документів. Основні принципи електронного документообігу · Однократна реєстрація документа, що дозволяє однозначно ідентифікувати документ в будь-якій інсталяції даної системи. · Можливість паралельного виконання операцій, що дозволяє скоротити час руху документів і підвищення оперативності їх виконання. · Безперервність руху документа, що дозволяє ідентифікувати відповідального за виконання документа (завдання) в кожен момент часу життя документа (процесу). · Єдина (або погоджено розподілена) база документної інформації, що дозволяє унеможливити дублювання документів. · Ефективно організована система пошуку документа, що дозволяє знаходити документ, володіючи мінімальною інформацією про нього. · Розвинена система звітності по різних статусах і атрибутах документів, що дозволяє контролювати рух документів по процесах документообігу і приймати управлінські рішення, грунтуючись на даних із звітів. СЕДО дозволяє: оперативно шукати потрібні документи, прискорено обмінюватися інформацією, контролювати процес проходження документа чи завдання, знизити ризик втрати або псування документа, знизити ризик несанкціонованого доступу до даних, знизити вартість збереження документів, 348

нагадувати користувачам про їхні завдання, проводити моніторинг завантаженості персоналу. Серед сучасних СЕДО існують наступні системи: "Євфрат-документообіг", NAUDOC, ISIDA, «БОС-Референт». Однією з найбільш поширених в Україні є система «ДІЛО», розроблена компанією НетКом Текнолоджи (НКТ), яка була створена в 1995 році групою фахівців, що займаються автоматизацією документообігу і контролю виконавчої дисципліни у органах державної влади України, комерційних і державних підприємств. «ДІЛО» успішна застосовується для автоматизації управлінської діяльності у вітчизняних міністерствах і відомствах, територіальних органах влади, на підприємствах різних сфер діяльності. «ДІЛО» підтримує повний життєвий цикл документа в організації: від його первинної реєстрації до списання. Система «ДІЛО» є комплексним промисловим рішенням, що забезпечує автоматизацію процесу діловодства, а також ведення повністю електронного документообігу організації. Система ефективно використовується як у невеликих комерційних компаніях, так і в розподілених холдингових або відомчих структурах. Перша версія системи «ДІЛО» випущена в 1996 році. Сьогодні «ДІЛО» використають більш ніж 1500 компаній, установ, організацій України, Росії, Белорусії та інших країн СНД, а загальне число встановлених робочих місць перевищує 120 000. Шість суб'єктів Російської Федерації реалізують програми автоматизації органів влади всіх рівнів на базі системи «ДІЛО». Система «ДІЛО» - стандартний "коробковий" продукт. Вона без будьяких замовлених доробок вирішує завдання автоматизації діловодства й електронного документообігу більшості організацій. За допомогою гнучкої системи довідників легко може бути встановлена й настроєна фахівцями замовника. Література 1. Бірюков А., Сало І. Удосконалення технології електронного документообігу // Вісн. НБУ. - 1999. - № 4. - С. 29-31. 2. Веб-сайт [Електронний ресурс] / Компанія НетКом технолоджи // Режим доступу: http://www.eos.com.ua 3. Веб-сайт [Електронний ресурс] / сайт Кіровоградського державного педагогічного університету імені Всолодимера Винниченка // Режим доступу: http://www.kspu.kr.ua

349

«ВУГЛЕЦЕВЕ» МАЙБУТНЄ ПРОЦЕСОРІВ Артеменко А.А., студент групи Е 2/1 Наук. керівник - к. т. н., доцент Іхсанов Ш.М.

Миколаївський державний аграрний університет Виробники процесорів і мікросхем постійно зменшують розміри транзисторів з переходом на нові технологічні норми, але на певному етапі напівпровідникова промисловість зіштовхнеться з необхідністю застосовувати інші матеріали замість кремнію, який по досягненню транзисторами певних розмірів просто наткнеться на фізичну межу "мініатюризації". Професор Технологічного інституту в Джорджиї Вальтер де Хеєр (Walter de Heer) розповів про незвичайну альтернативу кремнію, здатну, можливо, перевершити його у швидкості. Цей матеріал — графен, пересічна, на перший погляд, речовина, яку можна знайти в серцевині будь-якого олівця [2]. Теоретичне моделювання показало, що із графена – вуглецю, організованого шарами в атом завтовшки, можна робити транзистори, по своїй швидкодії переважаючі сучасні кремнієві більш ніж у сто разів. Де Хеєр повідомив, що працює над матрицею із графенових транзисторів на одному чипі. І хоча транзистори ще не виправдовують покладених на них очікувань, матриці, виготовлені при участі Лінкольновської лабораторії MIT, уже принесли багато доказів практичності графена для електроніки наступних поколінь. Зацікавленість до графену була викликана спочатку розробками вуглецевих нанотрубок як потенційних спадкоємців кремнію. Вуглецеві нанотрубки, по суті справи, що є аркушами графена, згорнутими в циліндри, мають чудові електронні характеристики, що підходять для електроніки з найвищою продуктивністю. Однак дотепер не знайдене підходящих методів трудомісткого сортування й позиціонування нанотрубок для одержання складних ланцюгів. Працювати із графеном набагато простіше. Через графен електрони проходять практично без опору, виробляючи лише незначне тепло. Більше того, графен і сам по собі є гарним теплопровідником, дозволяючи швидко розсіюватися теплу. Завдяки цим і іншим факторам електроніка на основі графена може працювати на набагато більш високих швидкостях. Якщо кремній застряг у гігагерцевому діапазоні, то із графеном, як затверджує де Хеєр, цілком можливо вийти в терагерцевий, що в тисячі раз більше. Швидкість – не єдина перевага графена. Кремній не втрачає своїх електронних властивостей при розмірах до 10 нанометрів. Фізичні властивості графена залишаються тими ж, а електронні навіть поліпшуються — при розмірах менше одного нанометра [2]. Пристрої, анонсовані де Хеєром, виконані із графена практично по тій же технології, що й сучасні кремнієві мікросхеми. Це робить розробку тим більш привабливою для представників промисловості. Наприклад, роботу де Хеєра 350

фінансувала Intel, а Hewlett-Packard і IBM проводять самостійні дослідження [1]. Розроблена нова технологія дозволила вченим IBM виготовити дослідні зразки транзисторів із графена - це така вуглецева плівка, товщина якої становить усього один атом. Нові графенові транзистори здатні працювати при частоті 100 Ггц, тобто, здатні перемикатися зі швидкістю сто мільярдів раз в одну секунду, що в 10 раз перевищує характеристики кращих кремнієвих транзисторів. Нова технологія виготовлення графенових транзисторів прискорить появу нових високопродуктивних мікросхем, тому що повністю сумісна зі старими технологіями по виробництві напівпровідників. Учені вважають, що приблизно до 2025 року кремній може поступитися місцем графену - матеріалу, що представляє собою шар вуглецю товщиною в один атом. Швидкість – не єдина перевага графена. Кремнієві транзистори втрачають стабільність властивостей при розмірах менш 10 нм, а графеновые транзистори можуть зберігати стабільність властивостей, і навіть поліпшувати їх, при розмірах менш 1 нм. Унікальні електричні характеристики графена роблять його одним з більш перспективних матеріалів при виробництві різної електроніки, дозволяють замінити кремній. Технологія виробництва перших зразків графенових транзисторів була малоефективна й дуже дорога. Хоча транзистори й могли швидко діяти, але значна частина часу й енергії була потрібна на процес одержання графенових плівок, тобто на "розшаровування" вуглецю. Так учені IBM не стали "розшаровувати" вуглець для одержання графенової плівки. Вони вибрали інший шлях - стали вирощувати графенові плівки на підкладці з карбіду кремнію. Графен є одним із самих перспективних матеріалів, притендуючих на заміну кремнію в електроніці, завдяки своїм унікальним електричним характеристикам. Перші зразки графенових транзисторів хоч і володіли високою швидкодією, але технологія виготовлення була дуже дорогою і малоефективною. Головною перепоною було те, що дуже багато часу витрачалось на процес розшаровування вуглеця. За прогнозами вчених необхідно близько 10 років до початку виробництва високопродуктивних комп'ютерів на нових мікропроцесорах із графеновими транзисторами. Література 1. 2.

«Углеродное» будущее электроники http://www.ixbt.com/editorial/carbon.shtml Графеновые транзисторы http://www.infuture.ru/article/286

351

РОЗВИТОК ГЕОГРАФІЧНОЇ ІНФОРМАТИКИ І ГЕОГРАФІЧНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ Багріна М. О., студентка групи Б1/2 Наук. керівник – к.е.н., доцент Андріанова І. К. Миколаївський державний аграрний університет Географія, географічна інформація, просторовий аналіз виявилися необхідними для вирішення багатьох прикладних завдань і проблем сучасного постіндустріального світового співтовариства. Нові завдання сприяли виникненню і залученню нових методів і технічних засобів, що відповідають виклику часу. І такі методи й засоби знайшлися. Наприкінці XX сторіччя математика, астрономія, фізика і хімія, через інформатику, вищу геодезію, електроніку, прикладну космонавтику, озброїли географів новими технічними і методичними засобами швидкого одержання, збереження, переробки, аналізу і передачі величезного обсягу територіально розподіленої інформації [1]. Саме на цій базі дуже швидко розвивається останнім часом нова галузь науки – геоінформатика, що поєднує теорію, методи і традиції класичної картографії і географії з можливостями й апаратом прикладної математики, інформатики і комп'ютерної техніки. Вона з'єднала в собі вирішення необхідних прикладних завдань з можливостями людини, обчислювальної машини і програмних засобів, що обробляють просторову інформацію і передають її споживачам на екран монітора, друкувальний пристрій чи на канали зв'язку. Так спочатку зародилися цифрова картографія й автоматизоване картографування, доповнені згодом іншими численними функціями і можливостями, що в комплексі стало основою ГІС. Сьогодні ГІС поширені в усьому світі і швидко розростаються і вдосконалюються. Обсяги продажів ГІС-продуктів, ГІС-технологій, та ГІСпослуги щорічно збільшуються на 20-30% і досягають декількох мільярдів доларів США в рік [2]. Гіс-системи і Гіс-технології знайшли дуже широке застосування в різноманітних сферах і напрямках територіальної діяльності: кадастрах (земельному, водяному, лісовому, нерухомості і т.д.); містобудуванні і муніципальному керуванні; проектуванні, будівництві, експлуатації об'єктів; геологічних дослідженнях; сільському, лісовому і водяному господарстві; вивченні і прогнозі погоди; охороні здоров'я; природокористуванні і при екологічному моніторингу; торгівлі і маркетингу; бізнесі, керуванні фінансами і банківською справою; плануванні і прогнозуванні; обороні, безпеці і при надзвичайних ситуаціях; науці і політиці.

352

Література 1. Основи геоінформатики. Навчальний посібник для ВНЗ (рек. МОН України).- 2-е вид.Світличний О.О., Плотницький С.В. / За ред. Світличного О.О. Сумы. Унтетская книга 2008-294с. 2. Інформаційні системи та мережеві технології. Навчальний посібник для дистанційного навчання Струтинська О.В.К. Ун-т "Україна"2008-211с.

ТЕХНОЛОГІЯ WІMАХ − ПРИЗНАЧЕННЯ, ХАРАКТЕРИСТИКА ПЕРВАГИ І НЕДОЛІКИ Бойко А.С., студентка групи Е 2/3 Наук. керівник ─ к.п.н., доцент Кірей К.О.

Миколаївський державний аграрний університет WiMах від англ. Worldwide Interoperability for Microwave Access. Літературний переклад такий: «Міжнародна схема взаємодії за допомогою мікрохвиль». WiMах − це технологія або обладнання для широкосмугового бездротового доступу в інтернет, побудованого на базі стандарту IEEE 802.16d або IEEE 802.16е і сертифікованого організацією WiMax Forum. WiMах дозволяє передавати дані по радіоканалу (подібно до мобільного зв’язку) в міських умовах, не дивлячись на забудови, дерева або погодні умови. Передавачі WiMах встановлюються провайдерами в різних районах міста і дозволяють підключитися до Інтернету в межах всієї зони покриття за допомогою комп’ютера або мобільного телефону, що підтримує WiMах. WiMах використовуюється для вирішення наступних завдань: · з'єднання точок доступу Wi-Fi одина із одною та іншими сегментами Інтернету; · забезпечення бездротового широкосмугового доступу як альтернативи виділеним лініям і DSL; · надання високошвидкісних сервісів передачі даних (до 3 Мбіт/с) і телекомунікаційних послуг; · створення точок доступу, не прив'язаних до географічного положення. У загальному вигляді WiMax-мережі складаються з наступних основних частин: базових і абонентських станцій, а також обладнання, що зв’язує базові станції між собою, з постачальником сервісів і з Інтернетом. Структура мереж сімейства стандартів IEEE 802.16 схожа з традиційними GSM мережами (базові станції діють на відстанях до десятків кілометрів, для їх установки не обовязково будувати вежі, допускається установка на дахах будинків за умови прямої видимості між станціями).Між базовими станціями встановлюються з’єднання, що використовують діапазон частот від 10 до 66 ГГц, швидкість обміну даними може досягати 120 Мбіт/c. При цьому, принаймні одна базова станція підключається до мережі провайдера з використанням класичних дротових з’єднань. Чим більше число базових 353

станцій підключено до мереж провайдера, тим вище швидкість передачі даних і надійність мережі в цілому. Для зєднання базової станції з абонентською використовується високочастотний діапазон радіохвиль від 1,5 до 11 ГГц . У ідеальних умовах швидкість обміну даними може досягати 70 Мбіт/с, при цьому не вимагається забезпечення прямої видимості між базовою станцією та приймачем. Іноді, WiMax ототожнюють з Wi-Fi, проте це помилкове припущення. Ці технології спрямовані на вирішення абсолютно різних завдань. WiMax – це система далекої дії, що покриває кілометри простору, яка зазвичай використовує ліцензовані спектри частот (хоча можливо і використання неліцензованих частот) для надання з'єднання із Інтернетом типу «точка-точка» провайдером кінцевому користувачеві. Різні стандарти сімейства 802.16 забезпечують різні види доступу, від мобільного до фіксованого. Wi-Fi − це система більш короткої дії, що зазвичай покриває сотні метрів, яка використовує неліцензовані діапазони частот для забезпечення доступу до мережі. Зазвичай Wi-Fi використовується користувачами для доступу до їх власної локальної мережі, яка може бути не підключена до Інтернету. Технологія WiMax має низку переваг та недоліків. Зазначимо основні з них. Переваги: · технології сімейства 802.16 дозволяють охоплювати нові важкодоступні території; · бездротові технології для багатьох користувачів більш прості у використанні, ніж традиційні дротові канали; · WiMax-мережа проста в розгортанні і по мірі необхідності легко масштабується. Цей фактор виявляється дуже корисним, коли необхідно розгорнути велику мережу в найкоротші терміни. Наприклад, WiMax був використаний для того, щоб надати доступ в мережу тим, хто вижив після цунамі, що сталось у грудні 2004 року в Індонезії. Вся комунікаційна інфраструктура області була виведена з ладу і було потрібно оперативне відновлення послуг зв’язку для всього регіону. Недоліки: · висока вартість обладнання головної станції та абонентського обладнання; · більш низька швидкість у порівнянні з дротовими мережами; · менш безпечний канал обміну даними. Нині технологія WiMax не набула широкого розповсюдження у побудові мереж, що пояснюється вказаними недоліками. Проте, потреба ринку в якісних високошвидкісних бездротових каналах зв’язку дуже велика, особливо це стосується умов міста. Здатність WiMax забезпечувати якісні, високошвидкісні канали зв’язку в умовах відсутності прямої видимості на стандартизованому обладнанні робить його ефективним рішенням проблеми „останньої милі”. Тому, ми вважаємо, що WiMax набуде подальшого розвитку. 354

Література 1. Сергей Гипш. WіMах в Украине [eлектронний ресурс]. − Onliner Digital Lifestyle. − 22.07.2006. − Режим доступу: http://www.onliner.ua/events/companies/wimax_ukraine. 2. Докторович А. Технология WiMAX: текущее состояние [eлектронний ресурс]. − Tom's Hardware Guide Russia. − 04.03.2007. − Режим доступу: http://ermak.cs.nstu.ru/kg_rivs/kg01.htm. 3. WiMax в подробностях [eлектронний ресурс]. − Всегда в сети. − http://worldwide.net.ru/index/0-10.

ОРГАНІЗАЦІЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ ПІДПРИЄМСТВА Бузнік А.О., студентка групи Б4/3 Наук. керівник - Макарова Л.М.

Миколаївський державний аграрний університет В ринкових умовах господарювання автоматизація процесу обліку дає можливість економити підприємству свій час та кошти, а головне своєчасно приймати ефективні управлінські рішення. На ринку програмних продуктів представлено широкий спектр програм по автоматизації бухгалтерського обліку, найпоширенішими з яких і найбільш адаптованими до української системи ведення обліку є програми з системи «1С: Підприємство». В Україні більш широкого розповсюдження набула система «1С: Підприємство 7.7». Проте сьогодні дедалі більшої популярності набуває нова версія цієї системи «1С: Підприємство 8.0» завдяки своїм новим додатковим можливостям. Система програм «1С: Підприємство» призначена для вирішення широкого спектру задач автоматизації обліку, що стоять перед сучасними підприємствами, які динамічно розвиваються. Вона є системою прикладних рішень, побудованих за єдиними принципами і на єдиній технологічній платформі: «1С: Підприємство». Керівник може вибрати рішення, яке відповідає актуальним потребам підприємства і надалі розвиватися по мірі зростання підприємства або розширення задач автоматизації. Важко собі представити одну програму, призначену для масового використовування і задовольняючу при цьому потреби більшості підприємств. При цьому керівнику, з одного боку, необхідне рішення, відповідне специфіці саме його підприємства, але, з іншого боку, він розуміє переваги вживання масового перевіреного продукту. Поєднання цих потреб і забезпечує «1С: Підприємство» як система програм. Програмні продукти системи «1С: Підприємство» можуть бути адаптовані до будь-яких особливостей обліку на конкретному підприємстві. Версія «1С: Підприємство 8.0» представлена: · 1С:Бухгалтерия 8 для Украины · 1С:Бухгалтерия 8 для Украины. Учебная версия · 1С:Предприятие 8. Зарплата и Управление Персоналом для Украины 355

· ·

1С:Предприятие 8. Управление торговлей для Украины 1С:Предприятие 8. Управление торговым предприятием для

Украины 1С:Предприятие 8. CRM ПРОФ для Украины (совместное решение) · 1С:Предприятие 8. Управление автотранспортом для Украины Запущено сервіс завантаження офіційних курсів валют НБУ в програми «1С:Підприємство» через Інтернет. При розробці нової платформи «1С: Підприємство 8.0» був узагальнений багаторічний досвід вживання на російському ринку версії 1С: Підприємство 7.7, проаналізовані міжнародні методики управління підприємством, а також враховані всі побажання партнерів і клієнтів фірми 1С. Система програм, що в результаті зарекомендувала себе, була доповнена рядом нових можливостей, які дозволяють значно розширити спектр прикладних задач, вирішуваних при автоматизації середніх і крупних підприємств. Нова версія системи «1С:Підприємство 8.0» ознаменувала істотний розвиток відомої платформи. Основні напрями розвитку нової версії: підвищення масштабованості роботи системи, включення принципово нових можливостей щодо аналізу та пошуку інформації, підвищення зручності адміністрування системи. Важливо зазначити, що прикладні рішення, розроблені в "1С:Підприємстві 8.0", можуть використовуватися з версією платформи 8.1 без переробки конфігурації. Оскільки нова версія не має істотних відмінностей при роботі з нею, користувачам не треба буде перенавчатися. А ось що зроблено для зручності користувачів: - Перезапуск клієнтської програми. При виникненні критичних помилок, що перешкоджають продовженню роботи користувач може самостійно перезапустити програму. - Створення списків загальних інформаційних баз. - Широка інтеграція з Microsoft Office. Табличний документ, створений у версії 8.1, зможе зберігатися у форматі Excel 97. - Встановлення часу. Можливість встановлення часу, яка раніше була тільки у документів, тепер реалізована для завдань і бізнес-процесів. - Інтерактивне перепроведення документа. Користувач зможе стежити за ходом виконання проведення документа й оцінювати час, що залишився до завершення операції, завдяки інформації про дату і час оброблюваного документа, яка виводиться на панелі стану. - Збереження змін. При завершенні роботи системи «1С:Підприємство 8.1» завжди буде запропоновано зберегти зміни, якщо це не було зроблено під час роботи з програмою. Отже, на даний час існує широкий вибір різних систем автоматизації бухгалтерського обліку. Усі вони знаходять практичне застосування на підприємствах різного розміру, профілю і роду діяльності. При автоматизації варто вибрати необхідну систему автоматизації бухгалтерського обліку, виходячи із задач і наявних ресурсів підприємства. ·

356

Таким чином, можна сказати, що автоматизація бухгалтерського обліку це процес, при якому в результаті перекладу бухгалтерії на комп'ютер підвищується ефективність і поліпшується якість ведення бухгалтерського обліку на підприємстві. Література 1. Веб-сайт фірми «1С» [Електронний ресурс] / Продукты для Украины // Режим доступу: http://www.1c.ru/ukraina/prod-ua.jsp 2. Веб-сайт [Електронний ресурс] / Продукты для Украины // Режим доступу: http://obr.1c.ua/

ПРОЕКТОР LIGHT TOUCH Величко А.О., студентка групи Е 2/1 Наук. керівник - к. т. н., доцент Іхсанов Ш.М.

Миколаївський державний аграрний університет Набридло тягати скрізь із собою ноутбук або менший по габаритах, але не такий мобільний нетбук? Незабаром набирати текст або використовувати Інтернет можна буде в будь-якому місці й на будь-якій доступній поверхні за допомогою революційного мініпроектора, представленого британською компанією Light Blue Optics на виставці CES-2010 у Лас-Вегасі. Проектори, що створюють віртуальну клавіатуру на столі, відомі вже декілька років. На відміну від своїх побратимів він має одну просту і корисну перевагу - здатність перетворювати будь-яку поверхню в сенсорну панель. Light Touch працює під керуванням операційної системи Windows CE і використовує для роботи платформу Adobe Flash Lite 3.1, що на думку Light Blue Optics повинне залучати співтовариство розроблювачів до написання додатків для проектора. Для імітування сенсорного мультитач-екрану використовуються інфрачервоні датчики й голографічна лазерна проекційна технологія, що формує яскраву картинку в форматі WVGA на невеликій від об'єктива відстані [1]. Проектор оснащений Wi-Fi, входами microUSB і microSD (підтримуються карти обсягом до 32 гігабайт), відеовходом і 3.5-мм виходом на навушники. Обладнання також можна підключити до інших мобільних пристроїв, наприклад, до MP3-плеєру, комунікатору та ін. Підтримується формат 800х480, який проектує на поверхню картинку з діагоналлю до 10 дюймів. У корпусі розміром 98x35x165 мм і вагою 400 грамів знайшлося місце для акумулятора, що дозволяє працювати проектору в автономному режимі. Заряду батареї вистачає на дві години. Яскравість одержуваного зображення коливається від 15 люменів для відео до 35 люменів для простого символьного контенту. Проектор доступний поки тільки для партнерів компанії й оптових замовників [2]. Він не продається в роздріб. Так само поки немає інформації про вартість. Компанія Light Blue Optic бачить широку сферу для його 357

застосування - у місцях продажу, кафе, ресторанах, готелях, супермаркетах та інших закладах. І нагадує, що завдяки можливості виходу в Інтернет, проектор Light Touch можна використовувати для організації взаємодії користувачів із соціальними мережами. Література 1 Проектор Light Touch создаёт сенсорный экран на любой поверхности http://www.3dnews.ru/news/proektor_light_touch_sozdasht_sensornii_ekran_na_luboi_poverhnosti 2 Light Touch: мини-проектор, превращающий в сенсорную панель любую плоскую поверхность - http://chip.com.ua/543566.html 3 Проектор Light Touch: любая ровная поверхность превращается в экран http://www.interfax.by/article/57839

ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ Горбатюк А.В., студентка групи Б1/2 Наук. керівник – к.е.н., доцент Андріанова І. К. Миколаївський державний аграрний університет Відповідно до визначення, прийнятого ЮНЕСКО, інформаційна технологія - це комплекс взаємозалежних, наукових, технологічних, інженерних дисциплін, що вивчають методи ефективної організації праці людей, зайнятих опрацюванням і збереженням інформації; обчислювальну техніку і методи організації і взаємодії з людьми і виробничим устаткуванням, практичні додатки, а також пов'язані з усім цим соціальні, економічні і культурні проблеми. Самі інформаційні технології вимагають складної підготовки, великих початкових витрат і наукомісткої техніки. Їхнє введення повинно починатися зі створення математичного забезпечення, формування інформаційних потоків у системах підготовки спеціалістів [1]. Інструментарій інформаційної технології - один або декілька взаємозалежних програмних продуктів для певного типу комп'ютера, технологія роботи в яких дозволяє досягти поставленої користувачем мети. У якості інструментарію можна використовувати такі поширені види програмних продуктів для персонального комп'ютера як текстовий процесор (редактор), настільні видавничі системи, електронні таблиці, системи керування базами даних, електронні записні книжки, електронні календарі, інформаційні системи функціонального призначення (фінансові, бухгалтерські, для маркетингу та ін.), експертні системи і т.д. Одним із засобів керування розвитком інтелекту і підвищення його організованості на сучасному етапі є інформатизація суспільства, що ґрунтується насамперед на розвитку інформаційних комп’ютерних технологій. Значення інформаційної технології величезне - вона формує передній край науково-технічного прогресу, створює інформаційний фундамент розвитку науки і всіх інших технологій. Головними, визначальними стимулами розвитку 358

інформаційної технології, є соціально-економічні потреби суспільства, і саме зараз суспільство як ніколи зацікавлене в якомога швидшій інформатизації та комп'ютеризації всіх без винятку сфер діяльності [2]. Дуже важливою властивістю інформаційної технології є те, що для неї інформація є не тільки продуктом, але і вихідною сировиною. Особлива роль приділяється всьому комплексу інформаційної технології і техніки в структурній перебудові економіки убік наукоємності. Більш того, інформаційна технологія є свого роду перетворювачем всіх інших галузей господарства, як виробничих, так і невиробничих, основним засобом їхньої автоматизації, якісної зміни продукції і, як наслідок, їх переходу частково або цілком у категорію наукомістких. Пов'язаний з цим і працезаощаджувальний характер інформаційної технології, що реалізується, зокрема, у керуванні багатьма видами робіт і технологічних операцій. Безсумнівною перевагою інформаційної технології є те, що вона сама створює засоби для своєї еволюції. Формування системи, що саморозвивається - найважливіший підсумок, досягнутий у сфері інформаційної технології[3]. Таким чином, усі вищевикладені риси інформаційної технології вказують на те, що вона й у майбутньому залишиться самим перспективним видом технології, що допомагає людині впевнено крокувати шляхом прогресу. Література 1. Информационные системы в управлении предприятием. Учебное пособие Матросова Г.А. К. ЄУФІМБ 2007 2. Інтелектуальні системи. Підручник (затв. МОН України) Литвин В.В., Пасічник В.В., Яцишин Ю.В. / За ред. Пасічника В.В. Львів. Новий світ-2000 2008 40 3. Інформаційні системи і технології у фінансах. Навчальний посібник для ВНЗ (рек. МОН України) Чумаков А.Г. К. ЄУФІМБ 2008

АНТИВІРУСНА СИСТЕМА NOD32 Денисова Н.В., студентка групи Б4/3 Наук. керівник - Макарова Л.М.

Миколаївський державний аграрний університет Комп'ютерні віруси набули дуже широкого поширення, і боротьба з ними доставляє рядовому користувачеві великий «головний біль». Тому важливо розуміти способи розповсюдження і характер появи вірусів, і способи боротьби з ними. Ряд розробок доведений до рівня програмних продуктів і широко використовуються користувачами. Комп'ютерний вірус – це, як правило, невелика по розмірах програма, яка може записувати свої копії в комп'ютерні програми, розташовані в файлах, які використовуються, системних областях дисків, драйверах, документах і так далі, причому ці копії зберігають можливість до «розмноження»[1]. 359

Кожен користувач мережі рано чи пізно задає питання щодо безпечного входу в мережу. Звичайно, захиститися на 100% від хакерів і вірусів не вдасться, але більшість атак зловмисників все-таки можна відобразити, використовуючи для цих цілей існуючі методи захисту, до яких можна віднести антивіруси, міжмережеві екрани. Антивірусна система ESET NOD32 призначена для захисту комп'ютера від проникнення шкідливих програм через мережу (локальну або глобальну) і за допомогою електронних носіїв інформації (наприклад flesh, CD-диск), а також для видалення (очищення, “лікування”) вірусів і тому подібних програм з вже зараженого комп'ютера. NOD32 є могутнім антивірусним комплексом для всестороннього захисту призначених для користувача даних. Продукт має ряд переваг, що дозволяють завойовувати все більше прихильників. До таких переваг відносяться: - Eset NOD32 не вимогливий до системних ресурсів, що підтверджують численні нагороди багатьох незалежних тестових компаній; - Eset NOD32 показує високий рівень виявлення вірусів; - має конкуретную ціну щодо інших продуктів такої ж спрямованості. Найчастіше використовуваний для захисту персональних ПК продукт NOD32 Standard. Це одне з кращих рішень по захисту Вашої персональної інформації. Цей комплексний антивірусний продукт забезпечує надійний і ефективний захист не тільки від вірусів, але і від інших погроз, включаючи троянські програми, черв'яки, spyware, adware, phishing-атаки. У рішенні використовується унікальна технологія евристичного аналізу, яку компанія Eset розвиває вже багато років. NOD32 Standard - це рішення, розроблене спеціально для домашніх користувачів. За допомогою NOD32 Standard Ви можете безпечно працювати в інтернеті або приймати електронну пошту[2]. Остання версія ЕSET NOD32 Smart Security 4.0.4670 є перевагою даного антивіруса: низька потреба в ресурах і висока швидкість сканування. NOD32багаторазовий переможець конкурсів по надійності захисту від вірусів та шкідливих програм. Всі компоненти системи настроєні таким чином, що в процесі роботи відбувається автоматична взаємодія між ними, а єдина система управління, дозволить вибрати найбільш оптимальну витрату мережевих ресурсів і режим роботи навіть недосвідченому користувачеві. Цікавою особливістю однієї з підсистем захисту від небажаної пошти є її функція навчання, яка дозволяє легко настроювати дії при виявленні спаму, формувати «чорні» і «білі» списки адрес з локальних адресних книг і на основі витікаючих повідомлень, задавати інші параметри системи фільтрації. Навіть призначений для користувача інтерфейс може працювати в двох режимах: для початківців – основний; і розширений, такий, що дозволяє робити самостійно тонку настройку будь-якого компоненту системи, для досвідчених користувачів. Антивірусна система NOD32 Antivirus 4 складається з декількох модулів або системних компонентів. Основним засобом взаємодії користувача з антивірусом є Центр управління NOD32. Центр управління NOD32 є центральною програмою управління Антивірусною системою NOD32. 360

Основні переваги продукту антивірус Eset NOD32: 1. Превентивний захист у антивірусі NOD32 – технологія ThreatSense забезпечує захист від усіх відомих та більшості невідомих раніше загроз, при цьому не допускаючи помилок у виявленні. 2. Швидкість роботи – ESET NOD32 Антивірус настільки швидкий у роботі, що ви навіть можете не помітити, як пройшов процес сканування. Навіть такі операції, як повне сканування диска проходять у фоновому режимі, у той час як ви працюєте або граєте у комп'ютерні ігри. 3. Мінімальне споживання системних ресурсів – продукти ESET не уповільнюють роботу комп’ютера та використовують всього 35-40 мегабайт оперативної пам'яті – що є значно меншим показником, в порівнянні з іншими антивірусними продуктами. 4. Зручний для вас антивірус — переважна більшість завдань призначається декількома кліками та виконується у фоновому режимі. Покращений графічний інтерфейс та гнучкість налаштування в роботі з повідомленнями роблять процес користування продуктом більш зручнішим, ніж раніше. АMON (Антивірусний МОНІТОР) – резидентна, що виконується в оперативній пам'яті після кожного перезапуску комп'ютера програма перевірки файлів. AMON контролює всі потенційно загрозливі дії на захищених комп'ютерах типу відкриття, виконання, створення або перейменування файлів. Автоматичний запуск AMON при перезапуску комп'ютера фундаментальний захист проти зловмисного коду. Література 1. Коваленко М.М. Комп'ютерні віруси і захист інформації. – К.: Наукова думка, 2009. – 268 с. 2. Веб-сайт [Електронний ресурс] / сайт-російського представника компанії ESET // Режим доступу: www.esetnod32.ru 3. Веб-сайт [Електронний ресурс] / Все для антивірусів // Режим доступу: www.obnovy.org.ua

ОГЛЯД ТА ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУЧАСНИХ ПРОЦЕСОРІВ Жеребцов С.О., студент групи ЗЕД 2/1 Наук. керівник – Руденко Т. В.

Миколаївський державний аграрний університет Центральний процесор (Central processing unit) — функціональна частина ЕОМ, що призначена для інтерпретації команд. Функції · обробка даних по заданій програмі шляхом виконання арифметичних і логічних операцій; · програмне керування роботою пристроїв комп'ютера. 361

Термін "архітектура процесора" відображає основні принципи внутрішньої організації конкретних сімейств процесорів. Наприклад, архітектура процесорів Intel Pentium позначалася як Р5, процесорів Pentium II і Pentium III - Р6, а популярні в недавньому минулому Pentium 4 відносилися до архітектури NetBurst. Після того, як компанія Intel закрила архітектуру Р5 для сторонніх виробників, її основний конкурент - компанія AMD була вимушена розробити власну архітектуру - К7 для процесорів Athlon і Athlon XP, і К8 для Athlon 64. Багатоядерні процесори Найзначнішою подією 2005 року стала поява двоядерних процесорів. До того часу класичні одноядерні CPU певною мірою вичерпали резерви зростання продуктивності за рахунок підвищення робочої частоти. Каменем спотикання стало не тільки дуже високе тепловиділення процесорів, що працюють на високих частотах, але і проблеми з їхньою стабільністю. Отже екстенсивний шлях розвитку процесорів вичерпався, і виробникам довелося освоювати новий, інтенсивний шлях підвищення продуктивності продукції. Піонером на ринку десктопних CPU, як зазвичай, стала компанія Intel, що першою анонсувала двоядерні процесори Intel Pentium D і Intel Extreme Edition. Втім, AMD з Athlon64 X2 відстала від конкурента буквально на лічені дні. Безперечним добутком цих двоядерників першого покоління є їхня повна сумісність з існуючими системними платами. Друге покоління двоядерних процесорів, зокрема, Intel Core 2 Duo, вимагає спеціально розроблених для них чіпсетів і зі старими материнськими платами не працює. На сьогоднішній день для роботи з двоядерними процесорами більш менш оптимізовано в основному професійне ПЗ (включаючи роботу з графікою, аудіо- і відеоданими), тоді як для офісного або домашнього користувача друге процесорне ядро іноді приносить користь, але частіше є мертвим вантажем. Але ринок неухильно рухається у бік мультиядерних систем і оптимізованих паралельних обчислень. Така тенденція буде пануючою найближчими роками, так що частка ПЗ, оптимізованого під декілька ядер, неухильно зростатиме, і дуже скоро може наступити момент, коли багатоядерність стане насущною необхідністю. Внутрішні спільно працюючі пристрої Моделі процесорів включають наступні спільно працюючі пристрої: · Пристрій керування (ПК). Здійснює координацію роботи всіх інших пристроїв, виконує функції керування пристроями, керує обчисленнями в комп'ютері. · Арифметико-логічний пристрій (АЛП). Так називається пристрій для цілочислових операцій. Арифметичні операції, такі як додавання, множення і ділення, а також логічні операції (OR, AND, ASL, ROL і ін.) обробляються за допомогою АЛП. Ці операції складають переважну більшість програмних кодів у більшості програм. Всі операції в АЛП виробляються в регістрах — спеціально відведених комірках АЛП. У процесорі може бути декілька АЛП. Кожен здатний виконувати арифметичні або логічні операції незалежно від 362

інших, що дозволяє виконувати кілька операцій одночасно. Арифметикологічний пристрій виконує арифметичні і логічні дії. Логічні операції поділяються на дві прості операції: «Так» і «Ні» («1» і «0»). Звичайно ці два пристрої виділяються чисто умовно, конструктивно вони не розділені. · AGU (Address Generation Unit) — пристрій генерації адрес. Це пристрій не менш важливий, ніж АЛП, тому що він відповідає за коректну адресацію при завантаженні або збереженні даних. · Математичний співпроцесор (FPU). Процесор може містити кілька математичних співпроцесорів. Кожний з них здатний виконувати, щонайменше, одну операцію з плаваючою крапкою, незалежно від того, що роблять інші АЛП. Метод конвеєрної обробки даних дозволяє одному математичному співпроцесорові виконувати кілька операцій одночасно. Співпроцесор підтримує високоточні обчислення як цілочисельні, так і з плаваючою крапкою, і, крім того, містить набір корисних констант, що прискорюють обчислення. Співпроцесор працює паралельно з центральним процесором, забезпечуючи, таким чином, високу продуктивність. Література 1. Веб-сайт [Електронний ресурс] / Мир мобильной святи // Режим доступу: http://www.smartphone.ua/w_113.html 2. Веб-сайт [Електронний ресурс] / Компьютерные процессоры // Режим доступу: http://www.processor.com.ua

МЕДІАПЛЕЄРИ IPOD Крамаренко О. В., студент Наук. керівник – к.т.н. доцент Іхсанов Ш.М.

Миколаївський державний аграрний університет Своїм корінням iPod відходить до часів, коли Apple почала виходити на ринок програмного забезпечення для персональних цифрових пристроїв. Цифрові фотокамери, камкордери (відеокамери) та органайзери добре продавалися і були головним продуктом на ринках. Проте, Apple сфокусувала свою роботу саме у секторі персональних медіаплеєрів, оскільки на той час вони були «або великими та незграбними, або маленькими та бездіяльними» та із «неймовірно страшним» інтерфейсом користувача. За наказом головного директора компанії Стіва Джобса, головний інженер Джон Рубінштейн зібрав команду конструкторів для створення дизайну iPod, включаючи інженерів технічного забезпечення Тоні Фейделла та Майкла Дьюї, та дизайнера Джонатана Айва. Менше ніж за рік концепт було розроблено, і вже 23 жовтня 2001 року Джобс презентував iPod як сумісний з Макінтошем пристрій з жорстким диском на 5 Гб, який вміщав «1000 пісень у вашій кишені».[2] Назву iPod запропонував вільний копірайтер Віні Чіко, який працював разом з групою спеціалістів Apple, що займалися представленням нового 363

продукту публіці. Коли копірайтер побачив прототип пристрою, то йому спала на думку фраза з фільму Космічна Одіссея 2001 року: «Відчини шлюз, HAL!» (англ. Open the pod bay door, Hal!), яка стосувалася білої рятівної капсули EVA Pod зорельота Discovery One. iPod (укр. айПод) — це торгівельна марка портативних медіаплеєрів компанії Apple Inc., яку було випущено у продаж 23 жовтня 2001 року. Станом на 2008 рік у серії випускається чотири різновиди програвачів: iPod Shuffle без екрану, iPod Nano з підтримкою відео, iPod Classic з жорстким диском та iPod Touch із сенсорним екраном. Іноді до серії iPod зараховують смартфон iPhone, але це суперечливе твердження. Базовими плеєрами у серії були iPod Mini та iPod Photo. Усі плеєри як носій даних використовують флеш-пам'ять, що забезпечує їхній малий розмір. Винятком є iPod Classic, який зберігає інформацію на жорсткому диску. Як багато інших плеєрів, iPod (за винятком iPod Touch) можна використовувати як зовнішній USB-накопичувач. Серія плеєрів iPod підтримує декілька звукових форматів, зокрема MP3, AAC/M4A, Захищений AAC, AIFF, WAV, Apple Lossless та аудіо книги Audible. iPod Photo показував зображення форматів JPEG, BMP, GIF, TIFF, та PNG. Шосте покоління iPod Classic та третє покоління iPod Nano можуть програвати відео форматів MPEG-4 (H.264/MPEG-4 AVC) та відео формати QuickTime з обмеженнями бітрейту. Спочатку програмне забезпечення для плеєрів працювало виключно з Mac OS. Підтримка операційних систем Microsoft Windows з’явилася з другим поколінням плеєрів. На відміну від інших пристроїв у iPod немає підтримки звукового формату Microsoft WMA. Проте, конвертер для цього формату без технічних засобів захисту авторських прав входить до iTunes для Windows. Файли, закодовані у MIDI також не відтворюються програвачем. Але вони також можуть бути перетвореними до таких, що підтримуються за допомогою iTunes. Альтернативні вільні аудіо формати, такі як Ogg Vorbis та FLAC не підтримуються взагалі, лише якщо не встановити на iPod додаткове програмне забезпечення (наприклад, Rockbox).[3] Для обміну даними між плеєром та комп'ютером під операційними системами Windows або MacOS використовується медіа програвач iTunes. Для користувачів, які не використовують програмне забезпечення Apple, існує багато аналогів iTunes, деякі з яких безкоштовні. Ці програми дозволяють синхронізувати музику, відео, фотографії, контакти, календарі, адреси електронної пошти, закладки Інтернет-сторінок та ігри для відповідних моделей плеєрів. Apple працює над унікальним зовнішнім дизайном та зручним інтерфейсом своїх плеєрів більше, аніж над їхніми технічними характеристиками. Станом на вересень 2007 року продано понад 150 млн. копій плеєрів по всьому світу, що робіть iPod найуспішнішим медіаплеєром за всю історію Серія плеєрів iPod підтримує декілька звукових форматів, зокрема MP3, AAC/M4A, Захищений AAC, AIFF, WAV, Apple Lossless та аудіо книги Audible. iPod Photo показував зображення форматів JPEG, BMP, GIF, TIFF, та PNG. 364

Шосте покоління iPod Classic та третє покоління iPod Nano можуть програвати відео форматів MPEG-4 (H.264/MPEG-4 AVC) та відео формати QuickTime з обмеженнями бітрейту. Спочатку програмне забезпечення для плеєрів працювало виключно з Mac OS. Підтримка операційних систем Microsoft Windows з’явилася з другим поколінням плеєрів. На відміну від інших пристроїв у iPod немає підтримки звукового формату Microsoft WMA. Проте, конвертер для цього формату без технічних засобів захисту авторських прав входить до iTunes для Windows. Файли, закодовані у MIDI також не відтворюються програвачем. Але вони також можуть бути перетвореними до таких, що підтримуються за допомогою iTunes. Альтернативні вільні аудіо формати, такі як Ogg Vorbis та FLAC не підтримуються взагалі, лише якщо не встановити на iPod додаткове програмне забезпечення (наприклад, Rockbox).[1] Література 1. Раян Блок Стів Джобс. The beat goes on // Engadget – 2008 №3 2. Ліндер Кохні. Straight Dope on the iPod's Birth // Wired News - 17 жовтня 2006. 3. "2007 Engineer of the Year Finalist Michael Dhuey’s Hardware Knowledge Helps Breathe Life Into iPod, TelePresence" // Design News, 24 вересня 2007.

РОЗВИТОК ІНТЕРНЕТ В УКРАЇНІ Левкова А.С., студент групи А1/5 Наук. керівник - асистент Нєлєпова А.В.

Миколаївський державний аграрний університет Об'єктивною реальністю сьогодення є широке впровадження у сфери життєдіяльності особи, суспільства та держави сучасних інформаційних технологій, розгортання на їх основі локальних і глобальних інформаційних систем та мереж, призначених для прискорення обміну інформацією та доступу до різноманітних інформаційних ресурсів. Розглядаючи рівень розвитку інформаційних технологій і телекомунікацій як один з критеріїв рівня розвитку держави та інструмент інтенсифікації всіх процесів у суспільстві, Україна, як і будь-яка інша країна, зацікавлена у розвитку інформаційної інфраструктури, в тому числі й шляхом використання у всіх сферах господарської діяльності можливостей, що надаються глобальними мережами передачі даних. Інтернет являє собою надзвичайно привабливий засіб комунікації, що може пояснити його безпрецедентний розвиток. Саме Інтернет є однією з ознак переходу суспільства від індустріальної стадії розвитку до інформаційної. У зв'язку із цим виникла необхідність визначення стратегії розвитку української складової мережі Інтернет в Україні, системоутворюючим елементом якої виступає дана Концепція. Концепція розвитку мережі Інтернет в Україні визначає основи державної політики у цій сфері, основні підходи до вирішення питань щодо розвитку мережі Інтернет в Україні та заходи для забезпечення її подальшого розвитку, принципи регулювання та засади діяльності у цій сфері в ринкових 365

умовах, стратегію щодо захисту національного інформаційного середовища в умовах швидкого розвитку та широкого використання Інтернет. Концепцію розвитку мережі Інтернет в Україні як складову Концепції Національної програми інформатизації розроблено на підставах положень Указу Президента України від 31 липня 2000 року № 928 "Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні", а також норм законів України "Про Концепцію Національної програми інформатизації" та "Про Національну програму інформатизації. Концепція містить конкретні заходи та етапи, які мають бути: • реалізовані організаційно шляхом впровадження як правових засад, так і створенням діючої інфраструктури, функціонуючих технологій, об'єктів і суб'єктів Інтернет взаємодії; • деталізовані у Програмі розвитку Інтернет в Україні у вигляді системи взаємопов'язаних соціальних, технологічних та технічних проектів; • закріплені у правовому полі України, яке забезпечить законодавчу основу виконання Програми розвитку Інтернет в Україні [2]. Непрямим поштовхом створення Інтернет став запуск Радянським Союзом у 1957 році першого штучного супутника Землі. На той час уже почалася Холодна війна. Перед американськими вченими Пентагон поставив нелегке завдання: створити комп'ютерну мережу, якою могли б користуватися військові при ядерному нападі на країну. У 1969 році Міністерство оборони США започаткувало розробку проекту, котрий мав на меті створення надійної системи передачі інформації на випадок війни. Агентство передових досліджень США (англ. АRРА) запропонувало розробити для цього комп'ютерну мережу, яка називалася АRРАNET (англ. Advanced Research Projects Agency Neywork — Мережа Агентства передових досліджень). Перший сервер АRРАNET було встановлено 1 вересня 1969 року у Каліфорнійському університеті в Лос-Анжелесі. Комп'ютер «Honeywell 516» мав 12 кілобайт оперативної пам'яті. Протягом 1990-х років Інтернет об'єднав у собі більшість існуючих на той час мереж (хоча деякі, як, наприклад, Фідонет, залишились відособленими). Завдяки відсутності єдиного керуючого центру, а також завдяки відкритості технічних стандартів Інтернету, що автоматично робило мережі незалежними від бізнесу чи уряду, об'єднання виглядало неймовірно привабливим. До 1997 року в Інтернеті нараховувалось близько 10 мільйонів комп'ютерів і було зареєстровано більше мільйона доменних назв. Інтернет став дуже популярним засобом обміну інформацією. Основними завданнями розвитку мережі Інтернет стали створення належних економічних, правових, технічних умов; розширення і вдосконалення об'єктивної політичної, економічної, правової, екологічної, науково-технічної, культурної та іншої інформації про Україну; вдосконалення правового регулювання діяльності суб'єктів інформаційних відносин; забезпечення 366

конституційних прав людини і громадянина на вільне збирання, зберігання, використання та поширення інформації, свободу думки й слова, вільне висловлення своїх поглядів і переконань [1]. Проблемами пошуку інформації в Інтернеті є: інформація в базах даних не індексується ПМ через технічні причини, а отже, вона недосяжна для кінцевого користувача; обмеження реєстрації сайтів з одного домену, що часто встановлюється пошуковими машинами для уникнення спаму. Ще одна проблема появи "прихованої" інформації в Інтернеті полягає в особливостях реіндексування web-сторінок. Однак, перелічені проблеми не є фатальними. На сьогодні в українському сегменті мережі Інтернет зареєстровано 35787 користувачів, 9268 веб-серверів і 16296 зон у домені uа. По кількості користувачів, які підключені до мережі Інтернет, Україна знаходиться на 28 місці у Європі і 45 місці у світі [3]. Література 1. Омельчук В.Ю. Національна бібліографія України: тенденції розвитку, проблеми розробки // Бібл. вісн. — 1995. — N 5. — С. 1-13. 2. Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні: Закон України від 16 січня 2003 року N 433-IV // Відомості Верховної Ради 2003. — N 13. — C. 93 3. C. Гнатюк Розвиток мережі інтернет та онлайн-ресурсів в україні: проблеми і перспективи; http://www.niss.gov.ua/Monitor/April2009/1.htm

СМАРТФОННА РЕВОЛЮЦІЯ Мазур А.К., студентки групи Е2/1 Наук. керівник – к.т.н. доцент Іхсанов Ш.М.

Миколаївський державний аграрний університет В перше смартфон з’явився в 1996 році Nokia 9000 Communicator. Зовні він виглядав як звичайний телефон, а в розкладеному вигляді нагадував ноутбук. Ця модель дала поштовх в розвитку смартфонів. Вже в 2000 році з’явилась система PocketPC, на базі якій були створені КПК. Ключовим устроєм в розвитку індустрії комунікаторів на цьому етапі став Qtek S100 власник компактних розмірів та зручним інтерфейсом. Іншим культовим пристроєм, достатньо відомим і в наш час HTC P3300 Artemis. Цей комунікатор відрізняється від інших наявністю вбудованого модуля, та органа управління – колеса, заміняющого п`ятипозиційну кнопку. Наступним важливим кроком в розвитку комунікаторів став маленький HTC P3450, більше відомий як HTC Touch. Незважаючи на те, що HTC Touch має досить скромну технічну характеристику, він став першою моделлю з інтерфейсом Touch- FLO, оптимізований під управління пальцями. Також він був мініатюрним та досить симпатичним, що дозволило притягти увагу покупців. 367

Велетенським стрибком в розвитку індустрії комунікаторів стала поява Apple iPhone, якому пророчили досить сумне майбутнє. Однак саме цей смартфон довгий час знаходився на першому місці по продажу в світі. Важлива перевага Apple iPhone складалася в тому, що ставка була зроблена на інтуїтивність інтерфейса та повна відмова від управління за допомогою стіл оса. Великі іконки, гарні ефекти вивели роботу на новій рівень. Google давно грає немалу роль в житті багатьох людей. Величезна кількість безкоштовних сервісів, підкупаючи своїми можливостями, зробили цю компанію королевою Інтернету. HTC Hero, працюючій під управлінням Google Android, демонструє можливість зручного пальцевого вода, гарні ефекти, підтримку віджетів. Екрани комунікаторів будуть збільшуватися в розмірах. Можливо іншим направленням розвитку являтиметься влаштування в корпус телефонів портальних проекторів – можливо навіть з особливою клавіатурою, кнопки якої проецируються на поверхню столу. Все це вже існує на ринках – залишилось дочекатися, коли технології дозволять зробити їх більш якісними. Література 1. Смартфонная еволюція // журнал «CHIP».-2010.-№ 2

MICROSOFT OFFICE 2010 Моспаненко О.Ю., студентка групи Б2/8 Наук. керівник – Веселівська Н.В. Миколаївський державний аграрний університет Для возможности создания более мощных приложений новая, значительно доработанная модель событий предоставляет улучшенные средства управления документами. Документы Word 2000 могут содержать объекты ActiveX. Это позволяет создавать мощные документы и формы в Word. Для получения доступа к внешним базам данных используют свойства, объекты и методы ActiveX доступа к данным (ADO). Microsoft Word 2010 предлагает лучшие решения в мире: расширенные функции для создания документов профессионального качества, простой способ совместной работы с людьми и доступ к файлам почти из любого места. Разработанный для предоставления лучших инструментов форматирования документов Word 2010 помогает упорядочивать и писать документы более эффективно. Можно сохранять документы в Интернете и получать к ним доступ, редактировать их и обеспечивать совместную работу с ними почти из любого веб-браузера. Документы остаются доступными, поэтому можно записать лучшие идеи, где бы и когда бы они ни появились. 10 преимуществ MS Office 2010: 1. Усовершенствованные средства поиска и навигации. 368

2.Возможности совместной работы с другими пользователями. 3. Доступ к документам и их совместное использование практически из любого места. 4.Добавление визуальных эффектов в текст. 5.Привлекательные диаграммы. 6.Визуальные эффекты. 7.Усовершенствованное интеллектуальное средство проверки орфографии 8.Общение без барьеров. 9.Вставка снимков экрана в документы. 10.Высокая эффективность работы благодаря улучшенному пользовательскому интерфейсу. Література 1. Бірюков А., Сало І. Удосконалення технології електронного документообігу // Вісн. НБУ. - 1999. - № 4. - С. 29-31.

АВТОМАТИЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО НАВАНТАЖЕННЯ НА КАФЕДРІ ІНФОРМАТИКИ Нікітіна Р., студентка групи Б2/1 Наук. керівни к– Лопушанська В. В.

Миколаївський державний аграрний університет Приєднання України до Болонського процесу гостро поставило питання про забезпечення конкурентоспроможності національної системи вищої освіти на міжнародному рівні та про необхідність подальшого реформування системи вищої освіти на основі поєднання кращих вітчизняних традицій зі світовим досвідом. Вирішення суто освітніх питань неможливе без змін у системі управління в університеті та створення інформаційних систем управління у підрозділах вищих навчальних закладів. Розрахунок навчального навантаження викладачів кафедр у вищих навчальних закладах є складною і актуальною проблемою. Створено безліч інформаційних систем для ВНЗ, різного ступеню складності і реалізації керівних функцій, які цю проблему покликані вирішувати. Наприклад, автоматизована система керування «Вищий навчальний заклад», створена НДІ прикладних інформаційних технологій Кібернетичного центру НАН України, яка складається з декількох підсистем (АС «Деканат», АС «Кафедра»). Але придбання і супровід подібних інформаційних систем вимагає значних коштів, тому кожна кафедра нашого університету вирішує ці проблеми по-своєму. На кафедрі інформатики МДАУ розрахунок проводиться за допомогою табличного процесора MS Excel практично вручну. Виникають труднощі із зведенням загального балансу планованого і розподіленого навантаження. 369

Нами запропоновано матричну модель для розподілу навчального навантаження викладачів кафедри по предметах у табличному процесорі MS Excel. У новій моделі планується розташування назв предметів і загального обсягу навчального навантаження за видами (лекції, практичні, лабораторні роботи і т.д.) по рядках матриці. Дані про викладачів з указуванням ставки розміщено по стовбцях матриці. Норма загального навчального навантаження, яка встановлюється для викладачів кафедри, дорівнює 950 год, норма перераховується автоматично в залежності від загальної планової кількості годин і загальної кількості ставок на кафедрі. Додатковий обсяг навантаження (години, що перевищують ставку, тобто 0,2 та 0,5 ставки) вказується для кожного викладача у окремому стовбці. Загальна таблиця навантаження структурована по кожному з видів учбового навантаження – для денної форми навчання, заочної форми навчання та для виїзних годин (до Мигійського, Вознесенського та Новобузького коледжів). Передбачено контроль за розподіленням навантаження шляхом розрахунку і виділення кольором кількості годин і видів навантаження, що залишилися нерозподіленими. У подальшому планується автоматична видача розрахункових листів навчального навантаження для кожного викладача.

Рис. 1. Матрична модель розрахунку навантаження (у згорнутому вигляді). 370

Розроблена матрична модель розрахунку навчального навантаження може у подальшому увійти до складу інформаційної системи кафедри як базового структурного навчально-наукового підрозділу вищого навчального закладу, і стати основним елементом функціонування такої інформаційної системи. Література 1. Автоматизована система керування «Вищий навчальний заклад». Опис програми. / Електронний ресурс. Режим доступу - http://www.ndipit.com.ua/vuz-ukr

КЛАСИФІКАЦІЯ ПРОГРАМНИХ ПРОДУКТІВ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ Новак Е. А., студентка групи Б 4/3 Наук. керівник – асистент Макарова Л. М.

Миколаївський державний аграрний університет У сучасних умовах інформатизації та автоматизації управління соціальноекономічними процесами, які відбуваються в суспільстві, досить багато уваги приділяється розвитку автоматизованих інформаційних систем бухгалтерського обліку, фінансового аналізу, планування і прогнозування в Україні. На сьогоднішній день єдиної, загальноприйнятої класифікації фінансовоекономічних програм не існує. Проте розвиток і застосування комп’ютерних систем зараз такі, що необхідна комплексна, всеосяжна класифікація, що відповідає вимогам системного аналізу. Вона допомогла б непрофесійному користувачеві правильно орієнтуватися не тільки у виборі того або іншого програмного продукту (далі - ПП), але і в його експлуатації. Особливу цікавість у даному дослідженні викликають бухгалтерські програми через їх різноманітність. Пропоновані на ринку програмні засоби можна розділити за виконуваними функціями на три великі групи: програми, що реалізовують функції фінансового (синтетичного) обліку і формування фінансової звітності; програми, що комплексно реалізовують функції фінансового і управлінського обліку на малому підприємстві; програми, що реалізовують функції окремих ділянок обліку, переважно управлінського (облік основних засобів, облік оплати праці, облік матеріальних цінностей тощо) для середніх і крупних підприємств. В основу різних систем класифікації покладені принципи: групування підприємств (за розмірами, видом діяльності, галузевою приналежністю й ін.); групування завдань за ділянками обліку (основні фонди, журнали обліку, матеріали, заробітна плата й т.д.); групування програмних комплексів за рівнем повноти охоплення управлінських завдань (оперативний облік, бухгалтерський облік і аналіз, прогнозування). Найбільш повною і адекватною є наступна класифікація. 371

1. Міні-бухгалтерія не має інструментів для обліку по окремих ділянках і дозволяє працювати лише з невеликим обсягом облікових операцій . Набір функцій, реалізованих у програмах даного класу, обмежений, вони дозволяють оформляти невеликий набір первинних документів і форм звітності й призначені для бухгалтерій чисельністю 1-3 особи. Перевагами є: невисока вартість; порівняльна простота освоєння й впровадження в порівнянні з іншими, більш складними програмними комплексами; універсальність (їх можна застосовувати на підприємстві будь-якої галузі, будь-якої форми власності). 2. Локальні АРМ Локальні АРМ є підмножиною класу „Комплекси бухгалтерських АРМ”, тому що в них пропонується не комплексна автоматизація. Вони є, як правило, окремими модулями, що дозволяють автоматизувати локальні ділянки обліку. 3. Інтегровані системи бухгалтерського обліку забезпечують ведення обліку по всіх основних ділянках. Характерною рисою цієї групи програм є те, що автоматизований облік складається на основі записів, тією чи іншою мірою інтегруючих облікову інформацію різних розділів обліку. Основу цієї моделі становить проводка, доповнена різною інформацією, необхідною для організації розвиненого аналітичного обліку. Таким чином, інтегрованими системами бухгалтерського обліку можна назвати тільки ті програми, які мають єдину модель подання інформації всіх розділів обліку й поєднують функції їхньої автоматизації в рамках єдиного програмного модуля. Спільна робота різних АРМів забезпечується, як правило, через АРМ головного бухгалтера. Комплекси бухгалтерських АРМ орієнтовані головним чином на бухгалтерії середніх і великих підприємств, де функції між бухгалтерами явно розділені. Характерною рисою комплексу АРМ є модульна структура побудови, тобто робота окремих АРМ може бути організована як на одному комп'ютері, так і на різних машинах, об'єднаних у локальну обчислювальну мережу. Підсистеми зведеного обліку в комплексах бухгалтерських АРМ подібні з міні-бухгалтеріями. Розходження полягає в тому, що в АРМ зведеного обліку обов'язково повинні бути засоби прийому проводок від інших локальних АРМів, які входять у комплекс. Системи обліку міжнародного рівня дозволяють організувати облік і проводити аналіз відповідно до деяких міжнародних стандартів обліку (GААР, IАS). Автоматизація завданнь планування руху фінансових і товарних потоків тією чи іншою мірпою підтримується в деяких програмних продуктах, зокрема „Галактика” та „1С: Підприємство”. Важливим моментом при рішенні завдань управління фінансами є пов’язання планування руху фінансів з іншими видами ресурсів: рівнем і потребами в товароматеріальних запасах, наявністю й завантаженням виробничих потужностей, складських площ, кадрів певної кваліфікації тощо. 372

Література 1. Информационные системы и технологи: приложения в экономике и управлении: Учеб. пособие /Под ред. Ю.Г. Лысенко – Донецк: ООО “ЮгоВосток, ЛТД”, 2004. – Книга 6. – 377 с. 2. Крулькевич М.И., Сынкова Е.М. Информационная деятельность в организациях. – Донецк: Изд-во ДонНУ, 2001. – 176 с. 3. Інформаційні системи на підприємствах: розвиток теорії та практики: Монографія /Левицький С.І., Лепа Р.М., Коваленко Ю.А. та ін. – Донецьк: ООО „ЮгоВосток, ЛТД”, 2007. – 250с. 4. Основи інформаційних систем: Навч. посібник /Ситник В.Ф. та ін. – 2-ге вид.,перероб. і доп. – К.: Вид-во КНЕУ, 2001. – 420с.

ХМАРНІ ОБЧИСЛЕННЯ Олійник О.І., студентка Наук. керівник – к.т.н., доцент Іхсанов Ш. М. Миколаївський державний аграрний університет Історично метафора «хмара» і термін «хмарні обчислення» виникли як природне продовження традиції зображення доступу в Інтернет, що використовується в діаграмах. При цьому хмара на малюнку підкреслює абстрагування від реальної архітектури використовуваної системи. Коли ми відкриваємо посилання в Мережі, то плануємо отримати тільки потрібну інформацію або веб - послуги і нам абсолютно неважливо, як все влаштовано всередині. Тому підключитися до хмар для багатьох означає отримати через браузер доступ до віддалених додатків або даними. За визначенням відомої консалтингової компанії Gartner, хмарні обчислення - це стиль, при якому масштабовані ІТ - ресурси надаються зовнішнім користувачам в якості сервісу за допомогою інтернет - технологій. Однак, і таке визначення є недостатнім повною мірою. Хмара - це навіть не технологія, це підхід, при якому величезна кількість серверів об'єднуються в один потужний обчислювальний механізм з використанням технологій віртуалізації, а ресурси одного сервера підрозділяються на віртуальні машини і застосовуються багатьма користувачами одночасно. Інтерфейс, за допомогою якого працює користувач, дозволяє викликати ресурси в той момент, коли вони необхідні, і закривати, позбавлятися від них, якщо вони не потрібні. Хмарні обчислення об'єднують у собі багато понять, які існували задовго до появи даного терміну. Це і сервіс за запитом, і надання через Інтернет послуг з оплатою за фактом, і grid - обчислення, коли для виконання завдання об'єднуються незалежні комп'ютерні ресурси. Хмарні обчислення дозволяють просто і порівняно недорого використовувати обчислювальні потужності, обладнання та дисковий простір, що існують поза стінами підприємства. Зараз зовсім необов'язково створювати власну ІТ - структуру. Хмарні обчислення виявляються в 2-3 рази дешевше, ніж 373

розробка програм або зміст традиційної ІТ - служби. І це важливо у нинішній економічній ситуації. До переваг хмар відносять також можливість використовувати навантаження потужностей нерівномірно. У бізнес-процесі нерідкі сплески активності, коли ресурси необхідні тільки тимчасово, наприклад протягом рекламної кампанії. У хмарах керівнику не доведеться думати про закупівлю нового обладнання для обробки великого потоку інформації. Підприємство буде продовжувати займатися бізнесом так само, як і раніше: всю небувалу для щоденної рутини навантаження візьмуть на себе потужності системи, розташованої поза організації. Крім того, хмари зовсім виключають таку необхідну процедуру, як обслуговування обладнання. Не потрібно складати ретельний план і забезпечувати працівників тимчасової заміною - цим абсолютно непомітно для корпоративного користувача займається провайдер. Зараз виділяють три головних напрямки хмарних обчислень: Додаток як сервіс (SaaS, Software as a Service); Платформа як сервіс (PaaS, Platform as a Service); Інфраструктура як сервіс (IaaS, Infrastructure as a Service). Література 1. Веб-сайт [Електронний ресурс] / Всё о 3D // Режим доступу: http://sysana.wordpress.com/2009/11/30 2. Веб-сайт [Електронний ресурс] / Системный анализ // Режим доступу: http://www.3dnews.ru/

СУЧАСНІ КОМП'ЮТЕРНІ ТЕХНОЛОГІЇ В НАВЧАННІ Омельяненко Ю., студентка групи Е 1/5 Наук. керівник – Мигович С.М.

Миколаївський державний аграрний університет Вивчення і використання комп'ютерної техніки в учбовому процесі – це найважливіший компонент підготовки до подальшого трудового життя. Останні технічні досягнення часто знаходили застосування в учбовому процесі, і ПК в цьому сенсі не є виключенням. Вже перші досліди застосування ПК в учбовому процесі показали, що використання обчислювальної техніки дозволяє істотно підвищити ефективність процесу навчання, поліпшити облік і оцінку знань, забезпечити можливість індивідуальної допомоги викладача у вирішенні окремих задач, полегшити створення і постановку нових курсів. Застосування обчислювальної техніки в учбовому процесі відкриває нові шляхи в розвитку навиків мислення і уміння вирішувати складні проблеми, надає принципово нові можливості для активізації навчання. ПК дозволяє зробити аудиторні і самостійні заняття більш цікавими, динамічними і переконливими, а величезний потік інформації, що вивчається, легко доступним. 374

Головними перевагами ПК серед інших технічних засобів навчання є гнучкість, можливість настроювання на різні методи і алгоритми навчання, а також індивідуальна реакція на дії кожного окремого учня. При цьому легко і природно реалізується навчання в індивідуальному темпі. Не підлягає сумніву, що у багатьох випадках переваги комп'ютера не заперечні. Час, який раніше витрачався на рутинні операції, що раз по раз повторюються, тепер може бути присвячений важливішим питанням, що вимагають напруги думки і творчого підходу. Будь-які, а тим більше корінні, прогресивні зміни в суспільстві обов'язково викликають потребу вдосконалення існуючих форм навчання, а також появу абсолютно нових форм навчання. Сучасні економічні умови життя практично в будь-якій країні на наший планеті характеризуються необхідністю значної частини студентів всіх форм навчання (денної, вечірньої і заочної) поєднувати навчання з роботою. Крім того, деяка частина населення, позбавлена можливості навчатися безпосередньо у вузі, який вони вибрали для отримання необхідної їм спеціальності. До категорії таких людей відносяться, в першу чергу, інваліди. Не менш актуальна ця проблема для людей, що служать в збройних силах, членів їх сімей, людей, які по сімейних обставинах або інших причинах не можуть відволікатися від місць мешкання. котрих в значній мірі влаштувало б навчання вдома або за місцем роботи. Дана проблема турбувала розуми вчених і раніше. Більше 7 років назад за кордоном з'явилося "дистанційне навчання". Необхідні навчально-методичні матеріали в друкованій, відео, аудіо формі, за бажанням студента, видаються йому на руки або пересилаються, наприклад, за допомогою електронної пошти. Абсолютно очевидно, що використання подібної форми навчання стало можливим, в першу чергу, завдяки досягненням науково-технічного прогресу. Переваги і недоліки комп'ютерних систем Проблеми комп'ютеризації навчання можна розглянути з боку об'єктивних і суб'єктивних чинників. Об'єктивні чинники. До цієї групи проблем можна віднести: 1. недолік необхідного комфорту при роботі з ПК (жорстка прив'язаність до місця, робочої пози і розміру екрану). В даний час це недолік компенсується використанням портативних ПК і застосуванням настільних плоских рідкокристалічних моніторів, але поки що розповсюдження цих технологій перешкоджає їх висока ціна: 2. прихильність до незмінного розміру екрану викликає неможливість естетичного порядку (враження від крупного зображення значно сильніше і яскравіше, ніж від стандартної 14-17 дюймової картинки); Це частково компенсується використанням проекційної техніки, але із-за високої вартості вона також не може стати масовою.

375

3. сприйняття тексту з екрану не дає можливості охопити поглядом всю сторінку повністю, а іноді – навіть рядок, і вимушує при читанні постійно пересувати екран вгору-вниз і управо-вліво; 4. не всіх користувачів влаштовує типовий фон текстового поля (яскраво-білий або густо-синій). Поза сумнівом, перераховані проблеми мають різний вплив на різних людей залежно від їх індивідуально-фізіологічних і особистих якостей. Облік цих якостей ускладнюється тим, що багато аспектів роботи людини з ПК не отримали достатнього наукового розгляду. Однією із важливих для роботи з ПК психологічних проблем являється проблема віку. Річ у тому, що найчастіше люди старшого покоління обережніше відносяться до процесу комп'ютеризації, ніж молодь. Це можна пояснити тим, що у дорослих людей до певного віку формуються звичні методи і форми роботи, які вони не захочуть, а часто і не можуть кардинально Таким чином, комп'ютеризація навчання викликає свої, часом доволі складні психологічні і методологічні проблеми. Щоб очікуваний від неї позитивний ефект був досягнутий, необхідно послідовно створювати якісно інші методики навчання з урахуванням особливостей сприйняття і освоєння людиною нових типів інформації. Ефект появи так званих "комп'ютерних дітей", тобто відірваних від життя і не здібних до повноцінного спілкування молодих людей, вже позначився. Необхідно постійно мати на увазі, що "мегамашина" може не тільки допомагати в навчанні, але і деформувати особу. Література 1. 2. 3.

Бабанський Ю.К. Оптимізація процесу освіти. М., 2007. Іллюшин З.А., Собкин Б.Л. Персональні ЕОМ в учбовому процесі. М., 2002. Растрігин Л. Комп’ютерне навчання і самонавчання. // Інформатика і освіта.

КОМП’ЮТЕРНА СИСТЕМА ВІРТУАЛІЗАЦІЇ МЕРЕЖЕВИХ ПРОЦЕСІВ Підгородецький М.О., студент групи М5/2 Наук.керівник – асистент Борян Л.О.

Миколаївський державний аграрний університет У користувачів рано чи пізно виникає проблема розподілу каналу інформації на декілька комп’ютерів, також інколи нам потрібно експериментувати з новим програмним забезпеченням (випробуючи ми ставимо під загрозу всю операційну систему). Але можна віртуалізувати комп’ютерну мережу завдяки проекту VirtualBox. Ця програма дає можливість віртуалізувати, тобто створити віртуальну систему на своєму фізичному персональному комп’ютері. 376

Офіційний сайт програми VirtualBox - http://www.virtualbox.org, програма безкоштовна, і установлюється майже на всіх відомих операційних системах Windows, Linux, Solaris. Інтерфейс програми дуже добре українізований, русифікований в крайньому випадку можливо завантажити на мові розробника англомовний дистрибутив Ми провели дослідження і навчилися встановлювати віртуальну систему на фізичний комп’ютер і налаштовувати в ній мережу Інтернет, а також пов’язувати декілька комп’ютерів в локальну мережу. Також доцільно налаштовувати безкоштовну систему біллінг TraffPro. Система TraffPro являє собою цілий комплекс рішень, що дозволяють контролювати споживання інтернет-трафіку на підприємстві, отримувати інформаційні звіти з підключенням, обмежувати доступ користувачів до ресурсів зовнішньої мережі портів та адресами, захистити від несанкціонованого доступу в Інтернет і багато іншого. Система TraffPro не вимоглива до ресурсів, проста в установці і обслуговуванні. Ніяких особливих знань для роботи з нею не буде потрібно, тому доступ до даних може мати як системний адміністратор, так і керівник підприємства. Це незамінний інструмент для системного адміністратора, здатний впорядкувати і зробити найбільш ефективною його роботу. Література 1. Колисниченко Д.Н., Аллен Питер В.LINUX: полное руководство. — СПб: Наука и Техника, 2006. — 784 с. 2. Пол Хадсон, Эндрю Хадсон, Билл Болл, Хойт Дафф. Red Hat Linux Fedora 4. Полное руководство . — СПб: Наука и Техника, 2007. — 360 с. 3. Біллінгова система TraffPro[електронний ресурс] Режим доступу: http://traffpro.ru 4. Колисниченко Д.Н. Практическое руководство по Red Hat Linux: Fedora Core и Red Hat Enterprise Linux. — СПб: Наука и Техника, 2009. — 680 с.

ЗАСТОСУВАННЯ ГЕОІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ (ГІС) ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТЕХНОЛОГІЇ «ТОЧНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА» Попач В.В., студент групи М1/3 Наук.керівник – асистент Борян Л.О.

Миколаївський державний аграрний університет Технологія "точне землеробство" (Precision Farming) є інструментом, що забезпечує рішення трьох основних задач, що зумовлюють успіх в умовах сучасного ринку - наявність своєчасної об'єктивної інформації, здатність прийняти вірні управлінські рішення й можливість реалізувати ці рішення на практиці. Рішення цих трьох взаємозалежних задач можливо за рахунок застосування спеціалізованих технічних засобів і програмного забезпечення. 377

Комплекс програмно-апаратних засобів, що забезпечує інформаційноаналітичну підтримку технології "точного землеробства" одержав умовне найменування: географічна інформаційно-аналітична система "Управління сільськогосподарським підприємством"" (ГІАС УСГП) Всі апаратні засоби точного землеробства базуються на GPS навігації вимірів, що виконуються, і реєстрації показань датчиків. Обладнання, що поставляється, працює автономно на тому технічному засобі, на якому воно встановлено. Система паралельного водіння на базі GPS навігації - технічно досконала й економічно вигідна технологія для сучасних сільськогосподарських машин. За допомогою систем супутникової навігації можна їздити і прямолінійно, і криволінійно, головна ідея полягає в тому, щоб звести до мінімуму перекриття й пропуски між сусідніми загонками. За допомогою ґрунтового аналізу встановлюється зміст живильних речовин у ґрунті, необхідних рослині для здорового росту й розвитку. Результати дослідження з найбільш важливих речовин заносяться в спеціалізоване програмне забезпечення, що дозволяє обробити отриманий результат й одержати карту розподілу хімічних елементів у ґрунті. Дана карта використовується при створенні технологічної карти диференційованого внесення, а також для прийняття рішень при розрахунку необхідної кількості добрив і засобів захисту рослин. Застосування датчиків врожаю забезпечує визначення врожайності й вологості зерна з одиниці площі з урахуванням місцеположення комбайна й нерівностей поля. Система може встановлюватися на будь-який комбайн. Аналіз проводиться на комп'ютері за допомогою спеціалізованої програми на базі карти врожайності й розподілу вологості. У процесі експлуатації засобами програмного забезпечення складаються технологічні аплікаційні карти за результатами агрохімдосліджень і карт урожайності полів. Отримана інформація переноситься на бортовий комп'ютер за допомогою чіп-карти. На підставі отриманої аплікаційної карти система забезпечує автоматичне управління дозаторами через мобільний термінал агрегату. Позитивний ефект від впровадження системи: зменшення кількості добрив і хімікатів, що розкидають, і збільшення врожайності. Електронні карти полів дають можливість точно вести планування, облік і контроль всіх сільськогосподарських операцій, оскільки опираються на об'єктивні розміри площ полів, довжину доріг й інших об'єктів, нанесених на неї в процесі створення. У рамках комплексної системи керування сільськогосподарським підприємством електронні карти полів застосовуються для обліку сівозміни, для моніторингу рухливих об'єктів, для організації перевезень, для складання карт врожайності, для дослідження ґрунтів, для статистичного й тематичного аналізу даних, для планування виробничого процесу та ін. Обстеження територій виконується з використанням супутникової системи глобального позиціювання (GPS). 378

Виміри полів можуть бути виконані мобільними системами - ноутбук з підключеним GPS приймачем і спеціальним програмним забезпеченням або дистанційно. Збір інформації для функціонування системи здійснюється в автоматизованому режимі. Апаратні засоби моніторингу забезпечують прийом GPS-сигналів, збір вимірів із установлених датчиків і передачу пакету вимірів по встановлених параметрах на сервер бази даних. Для передачі даних використовується GSM-модем й SIM-карта. Передача здійснюється з використанням GPRS каналу по мережі Internet. Серверний блок забезпечує збір і накопичення інформації про переміщення сільськогосподарської техніки, вимірів із встановлених датчиків і доступ до нього операторів системи з клієнтських робочих місць. На основі даних, що зберігаються на сервері, здійснюється визначення місця розташування техніки й відображення його в спеціалізованому додатку. Для відображення картографічної й звітно-довідкової інформації в середовищі Internet призначений GIS WebServer. Комплексні технології виробництва сільськогосподарської продукції, що одержали назву "точне землеробство", визнані світовою сільськогосподарською наукою як досить ефективні передові технології, що переводять аграрний бізнес на більш високий якісний рівень. Застосування зазначених технологій дозволяє: здійснювати дистанційний контроль роботи господарства, планувати внесення добрив з урахуванням особливостей полів, оперативне відстеження місця розташування техніки, голосовий зв'язок з механізаторами й водіями, дистанційний контроль за витратою ГСМ і станом техніки. Література 1. Барановський О. С., Марченко В. В. Механіко-технологічні засади ефективного застосування пестицидів при обприскуванні [електронний ресурс] //интернет-журнал "Аграрна техніка та обладнання" Режим доступу: http://www.agritech.com.ua/pdf/3/pestecidu.pdf 2. Применение ГИС для обеспечения технологии «точного земледелия» /КБ Панорама Геоинформационные технологи [електронний ресурс] Режим доступу: http://www.gisinfo.ru/item/65.htm

ІP ТЕЛЕФОНІЯ. ПРОГРАМА SKYPE Розкладай М.I., студентка Наук. керівник – к.т.н доцент Іхсанов Ш.М

Миколаївський державний аграрний університет IP-телефонія - це технологія, яка зв'язує воєдино переваги телефонії та Інтернету. До недавнього часу мережі з комутацією каналів (телефонні мережі) і мережі з комутацією пакетів (IP-мережі) існували практично незалежно один від одного і використовувалися для різних цілей. Телефонні мережі 379

використовувалися тільки для передачі голосової інформації, а IP-мережі - для передачі даних. Технологія IP-телефонії об'єднує ці мережі за допомогою пристрою, який називається шлюз або gateway. Шлюз - це пристрій, в який з одного боку вмикаються телефонні лінії, а з іншого боку - IP-мережа (наприклад, Інтернет). Голосовий зв'язок через IP-мережу може здійснюватися різними способами: комп’ютер – комп’ютер, телефон – телефон, комп’ютер – телефон, web – телефон.[1] Skype - безкоштовна IP-телефонія. Це програма, за допомогою якої, Ви можете дзвонити іншим абонентам Skype абсолютно безкоштовно, і навіть влаштовувати конференц дзвінки (до 9 чоловік). Також Ви можете здійснювати відеодзвінки і відправляти повідомлення за допомогою Skype чату. За допомогою програми Skype, Ви також можете телефонувати на міські або мобільні телефони в будь-яку точку світу, просто поповнивши баланс свого рахунку. Існує ряд платних послуг таких як: SkypeOut (дзвінки на телефони), SkypeIn (онлайновый номер), Номер Skype To Go, Відправка SMS. Дзвінки з Skype на традиційні телефони - це відмінний і недорогий спосіб дзвонити на стаціонарні і мобільні телефони прямо з Skype. Існує два способи оплати дзвінків. Перший - це місячна підписка (Безлімітні плани «Країна»,Європа», «Світ»),другий оплата тільки зроблених дзвінків.[3] Системні вимоги Skype: ü ПК на платформі Windows 2000 або XP. (Якщо ви працюєте на Windows 2000, для організації відеозв'язку вам буде потрібно DirectX 9.0.). ü З'єднання з Інтернетом (в ідеалі - широкосмугове з'єднання, GPRS не підтримується для голосового зв'язку, а при супутниковому з'єднанні якість зв'язку варіюється). ü Вбудовані або виносні динаміки і мікрофон. ü Для роботи відеозв'язку вам знадобляться комп'ютер з частотою процесора не нижче 1 ГГц і оперативною пам'яттю не менше 256 МБ і, звичайно ж, веб-камера. ü Для роботи Skype рекомендується процесор з тактовою частотою не нижче 800 МГц, оперативна пам'ять обсягом не менш 256 МБ і 50 МБ вільного місця на жорсткому диску.[2] Література 1. Веб-сайт [Електронний ресурс] / IP-телефония. Обзор технологии.// Режим доступу: http://www.price.od.ua/articles.phtml?id=71 2. Веб-сайт [Електронний ресурс] / Свободная энциклопедия Википедия // Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/Skype 3. Веб-сайт [Електронний ресурс] / Официальный сайт Skype // Режим доступу: http://www.skype.com/intl/ru/

380

КОМ’ЮТЕРНА ГРАФІКА І КІНЕМАТОГРАФІЯ: ЩО СИЛЬНІШЕ Собіна М.А., студентка групи Е 1/3 Наук. керівник – асистент Цисс О.М. Миколаївський державний аграрний університет

Без комп'ютерної графіки сьогодні не обходиться ні поліграфія, ні кіно, ні телебачення, ні реклама, ні освітні програми, і архітектурне проектування у вигляді креслення на ватманському аркуші з рейсшини, рейсфедером, пензлем і ніжним відмиванням - скоро стане милою серцю архаїкою. Завдяки новим графічним програмами не треба робити макетів, можна вписати проектовану будівлю в існуючу забудову і побачити результат у вигляді вже реального об'єкта в об'ємному зображенні, а можна створити і демонстрацію проекту в русі. Тривимірна графіка (3D, 3 Dimensions, рос. 3 вимірювання) - розділ комп'ютерної графіки, сукупність прийомів і інструментів, призначених для зображення об'ємних об'єктів. Найбільше застосовується для створення зображень на площині екрана або листа друкованої продукції в архітектурній візуалізації, кінематографі, телебаченні, комп'ютерні ігри, друкованої продукції, а також у науці та промисловості. Тривимірне зображення на площині відрізняється від двовимірного тим, що включає побудову геометричної проекції тривимірної моделі сцени на площину за допомогою спеціалізованих програм. При цьому модель може як відповідати об'єктам із реального світу, так і бути повністю абстрактною. Програмні пакети, що дозволяють створювати тривимірну графіку дуже різноманітні. Останні роки стійкими лідерами в цій області є комерційні продукти: такі як Autodesk 3ds Max, Maya, Newtek Lightwave, SoftImage XSI і порівняно нові Sidefx Houdini, Rhinoceros 3D, Cinema 4D, modo або ZBrush. Крім того, існують і відкриті продукти, що розповсюджуються вільно, наприклад, пакет Blender (дозволяє і виробництво моделей, і наступний рендеринг), K-3D і Wings3D (тільки створення моделей з можливістю подальшого використання їх іншими програмами). Lightwave 3D - редактор тривимірної графіки компанії Newtek. Останні версії призначені для роботи в середовищі Microsoft Windows і Mac OS X, так само відмінно працює в середовищі Linux під Wine. Blender - пакет для створення тривимірної комп'ютерної графіки, що включає засоби моделювання, анімації, рендерінга, обробки відео, а також створення інтерактивних ігор. Фільм «Аватар» складається на 40% з живої зйомки і на 60% з реалістичної комп'ютерної графіки. Література 1. Веб-сайт [Електронний ресурс] / Останні цікаві новини зі всього світу // Режим доступу: http://cikavo.com/article/ 381

ОПЕРАЦІЙНА СИСТЕМА WINDOWS 7 Ходаковський О.В., студент групи Б4/3 Наук. керівник – Макарова Л.М.

Миколаївський державний аграрний університет Windows 7 - операційна система сімейства Windows NT, що йде за Windows Vista. У лінійці Windows NT система носить номер версії 6.1 (Windows 2000 - 5.0, Windows XP - 5.1, Windows Server 2003 - 5.2, Windows Vista і Windows Server 2008 - 6.0). Редакції і характеристика ОС Windows 7: 1. Windows 7 Starter (початкова версія) - поставляється тільки OEM виробникам комп'ютерів і є такою, що має значно урізані можливості в порівнянні з іншими версіями. 2. Windows 7 Home Basic (домашня базова версія) - призначена для ПК початкового рівня, не підтримує мультисенсорний інтерфейс та підключення до домена. 3. Windows 7 Home Premium (домашня розширена версія) - стандартна система для домашніх комп'ютерів, мультисенсорних екранів, створення груп і приєднання до них. 4. Windows 7 Professional (професійна версія) - виділяється підтримкою емулятора середовища Windows XP, шифруванням файлів EFS, підключенням до домена, підтримкою багатопроцесорності, "даунгрейдом" до молодших версій ОС. 5. Windows 7 Enterprise (корпоративна версія) - є такою, що позиціонується для підприємств великого бізнесу, додані шифрування дисків по алгоритму AES, мережеве кешування Branch Cache, відсутні емулятор режиму XP і додаткові ігри. 6. Windows 7 Ultimate (максимальна версія) - ОС з підтримкою абсолютно усіх можливостей. 64-бітові редакції Professional, Enterprise і Ultimate можуть працювати з об'ємом пам'яті аж до 192 Гб. Нововведення ОС Windows 7: 1. Навігація - тепер значки програм такі ж за розміром, як і кнопка Пуск. При наведенні на них побачите мініатюру, причому в цій мініатюрі відбиватимуться в реальному часі усі процеси. 2. Пошук - можливість зручного пошуку по комп'ютеру прямо з меню Пуск, результати пошуку групуються по приналежності до різних програм, можливість організувати пошук по бібліотеках і домашній групі або шукати в Інтернеті. 3. Гаджети - можуть розташовуватися в будь-якому місці робочого столу, додаткові гаджети можна завантажити з Інтернету. 382

4. Функція Branch Cache - дозволяє понизити затримки у користувачів, що працюють з комп'ютером віддалено, файл доступний по мережі, кешується локально, тому він викачується вже не з віддаленого сервера, а з локального комп'ютера. 5. Функція ReadyBoost - дозволяє використовувати флеш-пам’ять як додаткову кеш-пам'ять для прискорення роботи системи. 6. Windows 7 стала підтримувати псевдоніми для тек на внутрішньому рівні. Інтерфейс і теми: Windows Aero, напівпрозорі вікна, функція Flip і Flip 3D. Додаткова функціональність з'явилася у кнопки Згорнути усі вікна, якщо на неї навести мишку, то усі вікна стануть прозорими. Окрім згортання взагалі усіх вікон можна вибрати одне вікно, а усі інші згорнути. Тепер Провідник має окремий значок в Панелі задач і за замовчанням показує нам бібліотеки користувача (більш розширена форма Мої документи). Мультимедіа: Windows 7 позиціонується як ідеальна система для мультимедійних застосувань. І відповідають за медіачастину передусім дві програми: Windows Media Player 12 і Windows Media Center. Головна особливість оновлених версій програм - підтримка форматів 3GP, AAC, AVCHD, DivX, MOV і Xvid, WMP 12 зможе працювати з бібліотекою iTunes. Безпека: У Windows 7 реалізовано гнучкіше налаштування User Account Control (UAC), проміжні стани між режимами "Повідомляти, тільки при спробах програм внести зміни до комп'ютера" (положення за замовчанням), "Повідомляти, тільки при спробах програм внести зміни до комп'ютера (не затемняти робочий стіл)". Внесені зміни в технологію шифрування BitLocker і додана функція шифрування змінних носіїв BitLocker to go, що дозволяє шифрувати змінні носії, причому навіть за відсутності модуля TPM. Поліпшення торкнулися і брандмауера Windows - повернулася функція повідомлення користувача про блокування програми, яка намагається дістати доступ до мережі. За допомогою групової політики і функції AppLocker можна буде заборонити запуск певних програм. Функція DirectAccess дозволяє встановлювати безпечне з'єднання з сервером у фоновому режимі, на відміну від VPN, якому потрібна участь користувача. Також DirectAccess може застосовувати групові політики до входу користувача в систему. Література 1. Веб-сайт корпорації Майкрософт [Електронний ресурс] / Windows 7 // Режим доступу: http://www.microsoft.com/ukraine/windows/windows-7/ 383

2. Веб-сайт [Електронний ресурс] / gagadget –нескучный сайт о технике // Режим доступу:http://gagadget.com/other/2009-10-13-znakomstvo_s_windows _7_den_vtoroi_windows_aero_i_upravlenie_oknami

«ТАЄМНИЦЯ ТРЕТЬОГО ВИМІРЮВАННЯ» Фомічов О.Ю., студент групи ЗЕД 4/3 Наук. керівник - Волчкова Г.В.

Міколаївський державний аграрний університет Тим фактом, що ми сприймаємо навколишній нас світ в тих вимірюваннях ми зобов'язані наявності у нас двох очей. Кожне око бачить з трохи різної позиції, і, як результат, отримує трохи різне зображення. На основі полученой від очей інформації мозок будує тривимірне зображення. Та ж сама різниця в перспективі дозволяє нам визначати відстань до об'єкту (крім візуального розміру). Тому якою б якісною і фотореалістичною не була картинка на екрані монітора (телевізора, кінотеатру і так далі), вона все одно сприйматиметься плоскою. Вибраний заголовок не цілком точний, оскільки всі технології такого роду існують на сьогоднішній день можна поділити на дві категорії: ті, що створюють ілюзію тривимірності, і ті, що створюють дійсно тривимірне зображення. До перших відносяться стереоскопія, автостереоскопія і шоломи віртуальної реальності, до других – голографія і об'ємні екрани. Стереоскопічні 3D-дисплеи формують окремі зображення для кожного ока. Такий принцип використовується в стереоскопах, відомих ще з початку XIX століття. Автостереоскопічні 3D-дисплеи відтворюють тривимірне зображення без яких-небудь додаткових аксесуарів для очей або голови (таких як стереоочки або шоломи віртуальної реальності). Голографічні 3D-дисплеи імітують просторове розміщення світлових хвиль у такому вигляді, як вони розташовувалися б при віддзеркаленні світла від реального тривимірного об'єкту.Об'ємні дисплеї використовують різні фізичні механізми для показу крапок, що світяться, в межах деякого об'єму. Такі дисплеї замість пікселів оперують вокселами. Об'ємні дисплеї будуються на різних принципах. Наприклад, можуть складатися з безлічі площин, що формують зображення, які розташовані одна над іншою, або плоских панелей, що створюють ефект об'ємності за рахунок свого обертання в просторі. Стереоскопія як така - винахід зовсім не новий, патент на спосіб випуску стереоскопічних фільмів був отриманий одним з піонерів кіноіндустрії Вільямом Фріз-гріном ще в кінці 1890-х, тобто формально відноситься ще до XIX століття, а патент на стереоскопічну камеру був отриманий іншим винахідником, Фредеріком Івом в 1900 році, а перший комерційний показ відбувся в 1922 році. Використовувалася технологія анаглиф – єдина доступна 384

на той момент. Наступні списи розвитку доводилися на 1936 рік, коли була винайдена технологія поляризації, «золоте століття» 3D кінематографа – 19531955 гг, 1960-1979, 1980-1984 роки. Ну і зрозуміло, сьогоднішній бум. Стереокинематограф — демонстраційна система, що імітує наявність третього вимірювання, або що викликає у глядача ілюзію глибини. У основі лежить феномен бінокулярного зору людини. У найближчих 2-3 року ринок як тривимірних фільмів так і устаткування для домашніх кінотеатрів розвиватиметься вибуховими темпами. На 2010 рік запланований релиз більшого числа стереофільмів, (я маю на увазі блокбастери), ніж за останніх 10 років, а на CEBIT – 2010 всі провідні виробники мультимедіа-техніка представили свої напрацювання. Характерний, що більшість оних відносяться до категорії передвиробничих зразків і поступлять в продаж в течії року. Ситуація на комп'ютерному ринку не змінилася – тут продовжує домінувати NVIDIA зі своїм 3D Vision, широке розповсюдження якого обмежує в першу чергу малу кількість доступних моніторів. Література 1. Web-сайт «Элементы» (елементи великої науки), Режим доступу: http://elementy.ru/news/ 2. Web-сайт «Наука и техника», Режим доступу: http://science.compulenta.ru/287423/

ЗАХИСТ ТА ВІДНОВЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ НА ПОРТАТИВНОМУ ПК Шепель Н.Ю., студент групи Б4/3 Наук. керівник, Макарова Л.М.

Миколаївський державний аграрний університет Існує багато загроз втрати інформації на портативному ПК. Для запобігання цього більшість користувачів використовують стандартні засоби. Деякі встановлюють пароль на завантаження комп'ютера в BIOS. Але досить розібрати комп'ютер і на якийсь час вийняти батарейку, щоб скасувати всі встановлені користувачем настроювання, включаючи й пароль. Ще один спосіб захисту - це установка пароля на вхід в Windows. Однак сьогодні існує величезна кількість способів одержати інформацію з такого комп'ютера. Наприклад, зняти жорсткий диск із ноутбука й підключити його до іншого комп'ютера. Інший спосіб захисту інформації - різні програми, що шифрують важливі дані, такі як StrongDisk (Росія), Secret Net 5.0 й ін. Принцип захисту таких продуктів: програма створює захищені диски, які надалі сприймаються операційною системою як звичайні логічні диски. Відмінність: при запису на такий диск інформація відразу ж шифрується, а при читанні - дешифрується. Наступним способом захисту інформації є файлова система із 385

шифруванням (EFS). EFS — це засіб Windows, який дозволяє зберігати інформацію на жорсткому диску в зашифрованому форматі. Однак на думку багатьох експертів дана система шифрування не забезпечує гідного рівня захисту через те, що широка поширеність ОС Windows породила масу способів злому цієї системи. Альтернативний варіант крипто-системи - це PGP (Pretty Good Privacy), що дозволяє шифрувати окремі файли, створювати захищені розділи. До того ж вона дозволяє дуже ефективно шифрувати поштовий обмін, оскільки наявність двох асиметричних ключів (один у відправника, інший в одержувача) гарантує високу криптостійкість. Не варто забувати й про резервування даних - це найдійовіший засіб для відновлення інформації у випадку крадіжки або втрати ноутбука. Треба створити правила та графік резервування та суворо його дотримуватися. Тоді залишиться інформація - найцінніша частина ноутбука. Парольний захист вважається таким, що не відповідає сучасним вимогам інформаційної безпеки. І самою слабкою ланкою тут є користувач, що іноді вибирає занадто прості паролі, однакові для всіх сервісів. А до того ж записує паролі в записну книжку. Позбутися від цього недоліку дозволяють спеціальні пристрої персональні ідентифікатори або токени. Вони представляють собою пристрої призначені для зберігання ключів шифрування, паролів й іншої конфіденційної чи секретної інформації. Для того щоб одержати доступ до всіх цим даних, користувачеві потрібно запам'ятати всього лише пін-код. Причому за його безпеку теж можна не боятися - токени захищені від підбора пароля. На ринку представлено чимало персональних ідентифікаторів, що розрізняються як по технічних можливостях і функціональності, так і за формфактором: 1) смарт-карти; 2) USB-токени; 3) USB-токени з убудованим чипом; 4) ОТР-токени; 5) гібридні токени; 6) програмні токени; 7) біометричні сканери Компанії, що займаються випуском портативних комп'ютерів, не зупиняються на досягнутому. Вони активно ведуть роботи в області розробки засобів захисту інформації та ПК. Література 1. Веб-сайт [Електронний ресурс] / Захист інформації в портативному ПК // Режим доступу: http://www.infobezpeka.com/publications/?id=118 2. Веб-сайт [Електронний ресурс] / StrongDisk Pro: надёжная защита конфиденциальной информации на вашем ПК//Режим доступу: http://www.thg.ru/software/ strongdisk_pro/index.html 3. Веб-сайт [Електронний ресурс] / Обзок рынка средств многофакторной аутентификации // Режим доступу: http://www.compress.ru/article.aspx?id=15848&iid=750

386

ІНДУСТРІЯ СУПЕРКОМП'ЮТЕРІВ Юськів Ю.О., студентка Наук. керівник - к. т. н., доцент Іхсанов Ш.М.

Миколаївський державний аграрний університет Суперкомп'ютери — обчислювальна установка, ЕОМ дрібносерійного або штучного випуску, що багато разів перевершує по обчислювальній потужності комп'ютери, що масово випускаються, коли швидкодія вимірюється в мільйонах/трильйонах операцій в секунду. Суперкомп'ютер - машина, націлена перш за все на масштабні обчислення, а значить на зниження часу виконання складних, як правило, інженерних або наукових розрахунків. Суперкомп'ютери використовуються для вирішення інтенсивних обчисленням завдань, таких як проблеми в області квантової фізики або механічної фізики, прогноз погоди, дослідження клімату(включаючи дослідження відносно глобального потепління), молекулярне моделювання (що обчислює структури і властивості хімічних складів, біологічних макромолекул, полімерів, і кристалів), фізичні моделювання(такі як моделювання літаків, моделювання вибуху ядерної зброї, і дослідження відносно ядерного сплаву) криптоаналіз і т.п. Найчастіше авторство терміну приписується Джорджу Мішелю і Сіднею Фернбачу, які в кінці 60-х років XX ст. працювали в Ліверморській національній лабораторії і компанії CDC. Проте, відомий той факт, що ще в 1920 році газета New York World розповідала про «суперобчислення», що виконуються за допомогою табулятора IBM, зібраного за замовленням Колумбійського університету. Інколи суперкомп'ютери використовуються для роботи з одним-єдиним додатком, що використовує всю память і всі процесори системи; у інших випадках вони забезпечують виконання великого числа всіляких застосувань. Найбільш поширеними програмними засобами суперкомп'ютерів, також як і паралельних або розподілених комп’ютерних систем є інтерфейси програмування додатків (API) на основі MPI і PVM і рішення на базі відкритого програмного забезпечення на зразок Beowulf і openMosix, що дозволяє створювати віртуальні суперкомп'ютери навіть на базі звичайних робочих станцій і персональних комп’ютерів.[1] TOP500 - проект по складанню рейтингу і описів 500 найпотужніших суспільно відомих комп'ютерних систем світу. Цей проект направлений на забезпечення надійної основи для виявлення і відстежування тенденцій в області високопродуктивних обчислень. Починаючи з 1993, найшвидші комп'ютери ранжирують в списку Top500 виходячи з результатів проходження тесту LINPACK. Цей тест вимірює, наскільки швидко комп'ютер вирішує N на N системи лінійних рівнянь Ax = b, що є спільним завданням для машинобудування. Список 500 найпотужніших суперкомп'ютерів світу двічі в рік (червень, листопад) складають і публікують експерти з суперкомп'ютерів 387

Джек Донгарра, Еріх Штромайер і Хорст Саймон і Ханс Мойер. Відповідно до попередньої версії (за червень 2009 року), всі перші п'ять місць займали суперкомп'ютери із США, а на цей раз в першу п'ятірку потрапили Німеччина, Швеція і Індія, залишивши американцям лише два місця в п'ятірці. 1 місце в черговий раз зайняв суперкомп'ютер BlueGene/L System, спільна розробка IBM і Департаменту Енергії (DOE) Національної адміністрації атомної безпеки (NNSA). Розташовується цей суперкомп'ютер в Національній лабораторії DOE Lawrence Livermore в штаті Каліфорнія. BlueGene/L займає 1 місце з 2004 року і його продуктивність на сьогоднішній день досягає 478, 2 TFlop/s (трильйонів операцій в секунду), що на 197,6 TFlop/s більше, ніж півроку тому. Українські суперкомп'ютери в TOP-500 як і раніше відсутні.[2] У НТУУ «Київський політехнічний інститут» на спільному засіданні Комітету ВР України з питань науки і освіти і Консультативної ради з питань інформатизації, 22січня 2008р., відбулася презентація найпотужнішого в Україні суперкомп'ютера, включеного в grid-систему. Суперкомп'ютер складається з двох підсистем. Перша, працююча під управлінням ОС Linux, містить 44 вузли на базі чотирьохядерних CPU Intel Xeon E5440 і 8 ГБ ОЗУ і 78 вузлів на основі двоядерних CPU Intel Xeon 5160 і 4 ГБ ОЗУ. Всі вузли двопроцесорні. Друга підсистема під управлінням ОС Windows Server 2008 HPC включає 16 двопроцесорних вузлів на базі чотирьохядерних CPU Intel Xeon E5440 і 8 ГБ ОЗУ. Пікова продуктивність суперкомп'ютера складає 7 TFLOPS (5,7 TFLOPS на тестових завданнях). Суперкомп'ютер був побудований компанією «Юстар».[3] 25.11.2009 у МДУ імені М.В. Ломоносова відбулася презентація найпотужнішого в СНД і Східній Європі суперкомп’ютера "Ломоносов" продуктивністю 420Тфлопс. З появою суперкомп’ютера "Ломоносов" МДУ став одним з трьох університетів в світі, що володіють обчислювальними системами подібного рівня. "Ломоносов" вивів Росію в лідери світової індустрії високопродуктивних обчислень. Вперше система вітчизняного виробництва опинилася серед перших 15 систем списку Топ500 найпотужніших суперкомп'ютерів cвіту, зайнявши у ньому рекордне 12-е місце, а російська компанія «Т-платформи» увійшла до п'ятірки виробників найбільших обчислювальних систем.[4] Суперкомп'ютери з 100 мільйонами ядер з'являться приблизно в 2018 році.[2] Література 1. Определение понятия суперкомпьютер [електронний ресурс]. Режим доступу: http: //www. itpedia. ru/ index. рhp. 2. Pintel Infider. Небольшой анализ ноябрского ТОР-500 компьютеров [електронний ресурс]. Режим доступу: http: // ru. intel. com. 3. Кирилл Князев. Новый украинский суперкомпьютер [електронний ресурс]. Режим доступу: http: //www. totalmob. net. 4. В МГУ создан самый мощный суперкомпьютер в Восточной Европе [електронний ресурс]. Режим доступу: http: //www.t – platforms. ru / 388

ЗМІСТ СТОР. СЕКЦІЯ «Бухгалтерський облік» Боровська А.О.ВИВЧЕННЯ РЕЗЕРВІВ ЗНИЖЕННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ Бузнік А.О. НОРМАТИВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ ЕМІТЕНТІВ ЦІННИХ ПАПЕРІВ В КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА УКРАЇНИ Богатий А.Ю. БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК ЯК ОСНОВА ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИ ПРИЙНЯТТІ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ Рябов А.І. ФОРМУВАННЯ В БУХГАЛТЕРСЬКОМУ ОБЛІКУ ПЕРВІСНОЇ ВАРТОСТІ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ Адамчук Н.С. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ МСБО ТА БУХГАЛТЕРЬСКОГО ОБЛІКУ В УКРАЇНІ Іванова Н.Є. ПЕРЕВАГИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ «ТАРГЕТ-КОСТИНГ» НА ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ Вінскевич Т. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ СОЦІАЛЬНИХ ВИТРАТ Возняк М.І. РОЛЬ ОБЛІКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ В УПРАВЛІННІ АГРАРНИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ Денисова Н.В. ОБЛІК АМОРТИЗАЦІЇ В УКРАЇНІ Зуб О.М. ВИЗНАЧЕННЯ СПРАВЕДЛИВОЇ ВАРТОСТІ БІОЛОГІЧНИХ АКТИВІВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ ТА УДОСКОНАЛЕННЯ ЇЇ МЕТОДИКИ Кабанова І.С. ОСОБЛИВОСТІ МЕТОДИКИ АНАЛІЗУ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА Карнаухова М.О. ОБЛІК І КОНТРОЛЬ РОЗРАХУНКІВ ЗА ВИПЛАТАМИ ПРАЦІВНИКАМ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВДОСКОНАЛЕННЯ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМТСВАХ Коваленко О. М. ОБЛІК ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ Колесник Г.В. ОГЛЯД ФОРМУВАННЯ ЦІН НА ПШЕНИЦЮ НА РИНКУ УКРАЇНИ Кучманич К. О. ЗНАЧЕННЯ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ Лісецька Л.М. ОБЛІК І КОНТРОЛЬ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ Рябова М.М. СУТНІСТЬ І ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДИЧНИХ ПРИЙОМІВ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ Новак Е. А. НЕОБХІДНІСТЬ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ В УКРАЇНІ У ВІДПОВІДНОСТІ ДО МСФЗ Осадча Т. С. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ НА ПІДПРИЄМСТВАХ УКРАЇНИ Павлюк Л.В. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ОПЛАТИ ПРАЦІ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ Прядко І.О. ОБЛІКОВА ПОЛІТИКА ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ В НАЦІОНАЛЬНИХ СТАНДАРТАХ Сінченко Д.П. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ ЗА ВИПЛАТАМИ ПРАЦІВНИКАМ У СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ

2 4 7 9 12 14 16 19 21 23 25 27 29 32 34 36 38 40 43 46 48 50

Бондар В. В. ОБЛІКОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ Козаченко А.Ю. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ ГРОШОВИХ КОШТІВ Ординська А.О. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ ЗА ВИПЛАТАМИ ПРАЦІВНИКАМ Колодуб П.Г. ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІКУ ПДВ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ Берестов С.С. ЗНАЧЕННЯ ВНУТРІШНЬОГО БУХГАЛТЕРСЬКОГО КОНТРОЛЮ ДЛЯ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОГОСПОДАРСЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА Боровець О.С. ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК БУХГАЛТЕРСЬКОЇ ІНФОРМАЦІЇ ТА ПРОЦЕСУ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ Шатохіна І.Б. ВДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ ПРОЦЕСІВ РЕАЛІЗАЦІЇ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ Шевченко Ю.С. ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ ПОДАТКУ НА ПРИБУТОК У БУХГАЛТЕРСЬКОМУ І ПОДАТКОВОМУ ОБЛІКУ СЕКЦІЯ «Фінанси» Ангелова О.С. ОСОБЛИВОСТІ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ Ангелова О.С. СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІНВЕСТУВАННЯ АПК УКРАЇНИ АртеменкоС. А. РИНОК БАНКІВСЬКОГО СПОЖИВЧОГО КРЕДИТУВАННЯ В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ Кальтя О.В. ВІДМИВАННЯ ГРОШЕЙ В УКРАЇНІ Гордієнко О. Ю ДОСВІД ДЕРЖАВНОГО ІНВЕСТУВАННЯ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ Гросова Т.Ю. ВПЛИВ ТА НАСЛІДКИ СВІТОВОЇ КРИЗИ НА ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ Алєксєєва А.В. СУЧАСНИЙ СТАН БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ Денисова Н.В. ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ ВПЛИВУ СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ НА РОЗВИТОК БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ Коваленко В.В. РИНОК ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ Мацуєва С. В. ПРОБЛЕМИ КОНСАЛІДАЦІЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ Мислицька Н.С. ОСОБЛИВОСТІ ТА ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ РИНКУ ДЕРЖАВНИХ ЦІННИХ ПАПЕРІВ В УКРАЇНІ Бузнік А.О. ОСОБЛИВОТІ ДОБРОВІЛЬНОГО МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ Новак Е.А. РОЛЬ ДЕРЖАВИ У ЗМІЦНЕННІ БЕЗПЕКИ ФУНКЦІОНУВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ В УМОВАХ КРИЗОВОЇ СИТУАЦІЇ Бондарець Ю.О. ГРОШОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ Сабат В. МІЖНАРОДНИЙ РИНОК ГРОШЕЙ ТА КАПІТАЛІВ Шепель Н.Ю. ПРОБЛЕМИ ПОВЕРНЕННЯ ВКЛАДІВ ТА СПОСОБИ ЇХ ВИРІШЕННЯ Гончарова І. В. СИСТЕМА БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ

52 54 57 59 61 64 66 70

72 74 75 77 79 81 84 85 87 89 91 93 95 97 99 101 103

Король Ю.А. АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ЕКСПАНСІЇ ІНОЗЕМНОГО БАНКІВСЬКОГО КАПІТАЛУ В УКРАЇНУ Безугла Н.С. ІПОТЕЧНИЙ КРЕДИТ ТА ПРОБЛЕМИ ЙОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ Глухман А.Ю. СИСТЕМА ЕЛЕКТРОННИХ ГРОШЕЙ Кальтя О.В ДЕРЖАВНИЙ БОРГ УКРАЇНИ І ШЛЯХИ ЙОГО ПОГАШЕННЯ Доні К.М. ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ФІНАНСУВАННЯ МАЛОГО БІЗНЕСУ Залецька М. В. ЗНАЧЕННЯ Й ОСНОВИ ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ Колодіна А.В. ДЕРЖАВНИЙ БОРГ ТА ЙОГО НАСЛІДКИ Матолич А.В. АНАЛІЗ ДЕБІТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ Алексєєва А.В.ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ СТРАХОВИХ ПОСЛУГ Оплята В. С. ФІНАНСОВІ РИЗИКИ 2010: ЯК ПОДБАТИ ПРО ЗАХОДИ БЕЗПЕКИ Стефанович О.В. ДЕФІЦИТ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ І МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ НИМ Волкова Н.В. КОРИСТЬ І НЕБЕЗПЕКА СПІЛЬНИХ КАРТОК БАНКІВ ТА МАГАЗИНІВ Долгополова Д.В.СВІТОВА ВАЛЮТНА БІРЖА Коростій Н.В. ІНТЕРНЕТ-ТРЕЙДИНГ НА ФОНДОВОМУ РИНКУ УКРАЇНИ Лядова К.В. КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ Баньковська П.В. КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ АПК Сухаревська Д.Д. РОЗВИТОК ПОЗАБЮДЖЕТНОГО ФІНАНСУВАННЯ В РЕГУЛЮВАННІ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНИХ ПІДПРИЄМСТВ Мінько О.С. ВПЛИВ ІНОЗЕМНОГО КАПІТАЛУ НА ЕКОНОМІЧНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ Фоменко Д. С. СТАТУТНИЙ КАПІТАЛ ПІДПРИЄМСТВА Казакова Н.Є. ПОДАТКИ ТА ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ Гончарова І.В. МЕТОДИ ПЛАНУВАННЯ ПРИБУТКУ Бондарець Ю.В. ДЕРЖАВНИЙ БОРГ І ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ Сабат В.В РОЗВИТОК БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ Грохович П.М. СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ З МІЖНАРОДНИМ БАНКОМ РЕКОНСТРУКЦІЇ ТА РОЗВИТКУ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ Краснощокова С.С. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ФІНАНСОВОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ Галабір Г.С РИЗИКИ ДІЯЛЬНОСТІ СТРАХОВИКІВ І ШЛЯХИ ЇХ ЗМЕНШЕННЯ Довгопол Н.С. ДОХОДИ В СИСТЕМІ ОБЛІКОВО-АНАЛІТИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ Цюро В.М. ЧИ ПОТРІБНО ПДВ В УКРАЇНІ? Кудін С. М. КРЕДИТУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ Прокопчук С. І. ІСТОРІЯ ТА ВИДИ СТРАХУВАННЯ Колодич Ю.С . НАСЛІДКИ СВІТОВОЇ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ В

105 106 108 110 112 114 116 119 121 123 125 127 128 130 132 134 136 138 140 142 144 146 147 148 150 151 153 155 157 158 160

УКРАЇНІ Поручник І.І. РОЛЬ КРЕДИТУВАННЯ В ЕКОНОМІЦІ КРАЇНИ Кухар В.В. ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ. ФУНКЦІЇ ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖЕРА Бугайов О.О.ФІНАНСОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ Бондарець Ю.В. ДЕРЖАВНИЙ БОРГ ТА ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ СЕКЦІЯ «Фінансово-правові відносини: стан та проблеми» Адамчук Н.С. ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ Безугла Н. С. ПРОБЛЕМИ ФІНАНСОВО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ КРЕДИТУВАННЯ ОСВІТИ Бузнік А.О. ПОНЯТТЯ ФІНАНСОВО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В ОПОДАТКУВАННІ Новак Є.А. АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ БЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН Азаровська Ю.В. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО РАВОПОРУШЕННЯ В ГАЛУЗІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Алєксєєнко Н.М. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ВИЗНАННЯ ДОХОДІВ ПІДПРИЄМСТВ НА ЗАКОНОДАВЧОМУ РІВНІ Амбросійчук Д. М. НЕПРАВОМІРНЕ ЗБИРАННЯ, РОЗГОЛОШЕННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ВІДОМОСТЕЙ, ЩО Є КОМЕРЦІЙНОЮ ТАЄМНИЦЕЮ Ангелової О.С. ФОРМИ І МЕТОДИ БОРОТЬБИ ДЕРЖАВНИХ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІЗАЦІЙ З ЕКОНОМІЧНОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ ТА ПРАВОПОРУШЕННЯМИ Білан О.С. ПРАВОВЕ ВИЗНАЧЕННЯ ОРГАНІЗОВАННОЇ ЗЛОЧИННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Батіна О.А. ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ПІДПРИЄМСТВ ВІД СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Берестов С.С. ОПЕРАТИВНА САМОСТІЙНІСТЬ ЯК ОДНА ІЗ МЕТОДУ ФІНАНСОВО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАНЯ Боровець О.С. БЮДЖЕТНЕ ПРАВОВІДНОШЕННЯ: ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ Ганзій А.В. ПРИХОВУВАННЯ СТІЙКОЇ ФІНАНСОВОЇ НЕСПРОМОЖНОСТІ ТА ФІКТИВНЕ БАНКРУТСТВО Гордієнко О.Ю. РОЛЬ КРИМІНАЛЬНОГО, АДМІНІСТРАТИВНОГО ТА ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ НОРМАЛЬНИХ УМОВ ДЛЯ ЕКОНОМІЧНОГО ЖИТТЯ ДЕРЖАВИ Гросова Т.Ю. ПОНЯТТЯ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, ЇЇ ФОРМИ ТА ВИДИ Дашевська А.С. ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ ВИПУСКУ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ НЕДОБРОЯКІСНОЇ ПРОДУКЦІЇ Денисова Н.В. СТАН ТА ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ ТА МІСЦЕВОМУ РІВНІ Довгоп'ят М. В. ВЛАСНІСТЬ ТА ЇЇ ФОРМИ ЯК ОСНОВА ІСНУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ ТА ОРГАНІЗОВАЇ ЗЛОЧИННОСТІ

162 164 165 167 169 172 174 177 180 183 185 188 191 193 195 197 199 201 204 207 209 211

Довгопол В.Л. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЛЕГАЛІЗАЦІЮ (ВІДМИВАННЯ) ГРОШОВИХ КОШТІВ ТА ІНШОГО МАЙНА, ЗДОБУТИХ ЗЛОЧИННИМ ШЛЯХОМ Дроздової О.І. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕЗАКОННЕ ВИГОТОВЛЕННЯ ТА ЗБУТ ПІДАКЦИЗНИХ ТОВАРІВ Коваленко В.В. ШАХРАЙСТВО З ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ДЕРЖАВИ Колесніченко К.І. СТРУКТУРА ТА ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ Кондратюк К.В. ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ ПРО ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ ТА ПРИХОВУВАННЯ ВАЛЮТНОЇ ВИРУЧКИ Лисиганич В.М. УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕЗУЛЬТАТАМИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА Ломака К.В. ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА УХИЛЕННЯ ВІД СПЛАТИ ПОДАТКІВ, ЗБОРІВ ТА ІНШИХ ОБОВ’ЯЗКОВИХ ПЛАТЕЖІВ Мазуренко М.О. ПРОВЕДЕННЯ ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ ФІНАНСОВИХ ОПЕРАЦІЙ Марчук Л.М. ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КОНТРАБАНДУ Мацуєва С.В. ЕКОНОМІЧНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ ТА ЗЛОЧИНИ. ПОНЯТТЯ, КРИТЕРІЇ РОЗМЕЖУВАННЯ, ПІДСТАВИ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ Мельничук І.А. ДЕРЖАВНІ ВИДАТКИ ЯК ОКРЕМИЙ ФІНАНСОВИЙ ІНСТИТУТ Мисліцька Н.С. ПУБЛІЧНО – ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНИХ БАНКІВ В УКРАЇНІ Петренко Є.В. ШТУЧНЕ ПІДВИЩЕННЯ І ПІДТРИМАННЯ ВИСОКИХ ЦІН ТА ЗГОВІР ПРО ФІКСАЦІЮ ЦІН Стоянова Ю. А. ПРИРОДА І ПРИЧИНИ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ Тарасюк В.А. ПРОБЛЕМИ І РЕАЛІЇ ІПОТЕЧНОГО КРЕДИТУВАННЯ Федюніна К.В.ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ РИНКУ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ Ходаковський О.В. СТАН ВАЛЮТНОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ Чорната І. В. ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОСАДОВІ ПРАВОПОРУШЕННЯ Шевченко Ю.С. УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ БЮДЖЕТУВАННЯ Шепель Н.Ю. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНИХ ДОХОДІВ СЕКЦІЯ: «Економічний аналіз і аудит» Артеменко С. А. ПРОБЛЕМИ ЕКОЛОГОБЕЗПЕЧНОГО РОЗВИТКУ АГРАРНОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ Бончук М.В. СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БІЗНЕСУ ОСНОВА ЕТИКИ ПІДПРИЄМЦЯ Вишневська Т.В. ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ РЕГІОНУ Гебуза А.В. ПРОБЛЕМИ АУДИТУ В УКРАЇНІ Губар І.О. УПРОВАДЖЕННЯ СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ВИРОЩУВАННЯ СОНЯШНИКУ ЯК ШЛЯХ ПІДВИЩЕННЯ ЙОГО РЕНТАБЕЛЬНОСТІ

213 215 218 220 222

224 226 228 230 232

235 237 239 242 244 246 249 251 253 256 259 260 262 263 265

Денисова Н.В. ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ ДЕПРЕСІЙНОГО СТАНУ ЕКОНОМІКИ Зарічна Л.А. ЕТИКА ВЕДЕННЯ БІЗНЕСУ: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ Іваненко Л.О. ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ ЯК ОСНОВА РОЗШИРЕНОГО ВІДТВОРЕННЯ СІЛЬСКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ Коверзєва О.Б. МОЛОКОПРОДУКТОВИЙ ПІДКОМПЛЕКС, ПРОБЛЕМИ РЕСУРСОЗАБЕЗПЕЧЕННЯ Куліца А.В. РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ РЕГІОНУ Куліш Г.С. ЕТИКА ВЕДЕННЯ БІЗНЕСУ В УМОВАХ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА Литовченко Л. В. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА Лялюк Г.В. СТАН І ПРОБЛЕМИ РИНКУ ЗЕРНОВИРОБНИЦТВА Небосько Н.О. ГЕНЕТИЧНО-МОДИФІКОВАНІ ОРГАНІЗМИ: ВИМУШЕНІСТЬ АБО РЕАЛІЇ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ Олефіренко А.Ю. ПРОГНОЗУВАННЯ ЧИСЕЛЬНОСТІ НАСЕЛЕННЯ ВОЗНЕСЕНСЬКОГО РАЙОНУ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Олійник С.О. СТАН ТА ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА НА ПІДПРИЄМСТВАХ УКРАЇНИ Саваренюк Н.В. АЛЬТЕРНАТИВНА ЕНЕРГІЯ: РЕАЛЬНІСТЬ ТА ПЕРСПЕКТИВИ В УКРАЇНІ Савченко С. А. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПРОБЛЕМИ ЗЕРНОВИРОБНИЦТВА В ПСП ІМЕНІ “ЩОРСА” ДОМАНІВСЬКОГО РАЙОНУ Смаглій Г.О. ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ Мішутіна І.М. ЕКОЛОГІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА Щукіна Ю.С. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ПІДПРИЄМСТВІ Юрченко Є. ЗНАЧЕННЯ ЕТИЧНИХ ПРИНЦИПІВ АУДИТУ В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ СЕКЦІЯ: «Економічна теорія та суспільні науки» Царюк К.О. ДЕМОГРАФІЧНА КРИЗА В УКРАЇНІ Іванова В. ЕМАНСИПАЦІЯ ЖІНКИ В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ Зінченко А. С. ДИТЯЧИЙ ТА ПІДЛІТКОВИЙ СУЇЦИД Грибкова О.О. ЗЛОЧИННІСТЬ В УКРАЇНІ Кошлата Л.В. СНІД – МЕДИКО-СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕТИВИ Новіцька Н. М. ПРОБЛЕМА ДИТЯЧОЇ ПРОСТИТУЦІЇ У СОЦІАЛЬНИХ Безрук В.С. СПЕЦИФІКА СТУДЕНТСЬКОЇ СІМ’Ї Штанько І. О. АГРЕСИВНА ПОВЕДІНКА ПІДЛІТКІВ З РОЗЛАДАМИ ОСОБИСТОСТІ Каверіна І. М. СУСПІЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ АСОЦІАЛЬНИХ ГРАФІТІ

267 270 271 273 276 277 280 281 283 285 286 288 290 291 293 295 296

298 300 302 303 305 307 309 310 313

Гаркуша Ю. В. СИНЕРГЕТИКА: НА ШЛЯХУ ДО СИНТЕЗУ Нікітіна Р.Є. ПРОБЛЕМА ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКОМУ ВИМІРІ Хоменко А. В. ГАРМОНІЗАЦІЯ ЕТНІЧНОЇ САМОСВІДОМОСТІ Шиндановіна А.В. СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ ПРОСТИТУЦІЇ Воєнна К.І. УСПІШНИЙ ФАЙНДРЕЙЗИНГ В СОЦІАЛЬНОМУ ПРОЕКТУВАННІ Тиха Р.О. «ЗВІТНІ КАРТКИ» ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ІНСТРУМЕНТ МОНІТОРИНГУ ЯКОСТІ ДЕРЖАВНИХ ТА МОНІЦІПІАЛЬНИХ ПОСЛУГ: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА, РИЗИКИ ТА ПЕРЕШКОДИ Юськів Ю.О. МЕТОД «ФОКУС-ГРУП» У СОЦІАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ:ДОСВІД МОБФ «ІНДИГО» СЕКЦІЯ: «Українська мова та культурологія» Суховіч К.С. УКРАЇНСЬКА ВИШИВКА МИКОЛАЇВЩИНИ Сторожук А.М. ДІЯЛЬНІСТЬ АМАТОРСЬКОГО ТВОРЧОГО КОЛЕКТИВУ «БЕРЕГИНІ» З ВІДНОВЛЕННЯ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ НАРОДНИХ ТРАДИЦІЙ ТА ОБРЯДІВ Кисса І.П. ДЖИНИ І ДИЯВОЛИ В ІСЛАМІ Фабян Р.Т. МОЛОДІЖНІ СУБКУЛЬТУРИ Скорозінська А.В . МІФОЛОГІЯ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ У ФРАЗЕОЛОГІЗМАХ Коляда А.Л. ЗНАЧЕННЯ ЕТИМОЛОГІЇ. ТРУДНОЩІ ВЖИВАННЯ ВЛАСНИХ НАЗВ Підвашецький О.П. МІЖЕТНІЧНЕ СПІЛКУВАННЯ: ІСТОРІЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ Сідлак Н.А. ЗНАЧЕННЯ ЕТИМОЛОГІЇ ВЖИВАННЯ НАЗВ МІСЯЦІВ І НАРОДНА АГРОКУЛЬТУРА Мінаєва А.С. НЕВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ СПІЛКУВАННЯ Ручинська О.О. КЛИЧНИЙ ВІДМІНОК СЕКЦІЯ: «Інформатика» Адамчук Н.С. СИСТЕМА ЕЛЕКТРОННОГО ДОКУМЕНТООБІГУ В УКРАЇНІ НА ПРИКЛАДІ СИСТЕМИ «ДІЛО» Артеменко А.А. «ВУГЛЕЦЕВЕ» МАЙБУТНЄ ПРОЦЕСОРІВ Багріна М. О. РОЗВИТОК ГЕОГРАФІЧНОЇ ІНФОРМАТИКИ І ГЕОГРАФІЧНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ Бойко А.С. ТЕХНОЛОГІЯ WІMАХ − ПРИЗНАЧЕННЯ, ХАРАКТЕРИСТИКА ПЕРВАГИ І НЕДОЛІКИ Бузнік А.О. ОРГАНІЗАЦІЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ ПІДПРИЄМСТВА Величко А.О. ПРОЕКТОР LIGHT TOUCH Горбатюк А.В. ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ Денисова Н.В. АНТИВІРУСНА СИСТЕМА NOD32 Жеребцов С.О.ОГЛЯД ТА ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУЧАСНИХ ПРОЦЕСОРІВ Крамаренко О. В. МЕДІАПЛЕЄРИ IPOD Левкова А.С. РОЗВИТОК ІНТЕРНЕТ В УКРАЇНІ Мазур А.К. СМАРТФОННА РЕВОЛЮЦІЯ Моспан енко О.Ю. MICROSOFT OFFICE 2010 Нікітіна Р. АВТОМАТИЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО НАВАНТАЖЕННЯ НА КАФЕДРІ ІНФОРМАТИКИ

316 318 320 322 326 328

330

332 333 334 336 338 340 342 343 345 346 348 350 352 353 355 357 358 359 361 363 365 367 368 369

Новак Е. А. КЛАСИФІКАЦІЯ ПРОГРАМНИХ ПРОДУКТІВ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ Олійник О.І. ХМАРНІ ОБЧИСЛЕННЯ Омельяненко Ю. СУЧАСНІ КОМП'ЮТЕРНІ ТЕХНОЛОГІЇ В НАВЧАННІ Підгородецький М.О. КОМП’ЮТЕРНА СИСТЕМА ВІРТУАЛІЗАЦІЇ МЕРЕЖЕВИХ ПРОЦЕСІВ Попач В.В. ЗАСТОСУВАННЯ ГЕОІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ (ГІС) ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТЕХНОЛОГІЇ «ТОЧНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА» Розкладай М.I. ІP ТЕЛЕФОНІЯ. ПРОГРАМА SKYPE Собіна М.А. КОМ’ЮТЕРНА ГРАФІКА І ІНЕМАТОГРАФІЯ: ЩО СИЛЬНІШЕ Ходаковський О.В. ОПЕРАЦІЙНА СИСТЕМА WINDOWS 7 Фомічов О.Ю. «ТАЄМНИЦЯ ТРЕТЬОГО ВИМІРЮВАННЯ» Шепель Н.Ю. ЗАХИСТ ТА ВІДНОВЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ НА ПОРТАТИВНОМУ ПК Юськів Ю.О. ІНДУСТРІЯ СУПЕРКОМП'ЮТЕРІВ

371 373 374 376 377 379 381 382 384 385 387