CAT.NO.144-032
SCALE 1:144
радянський стратегічний бомбардувальник
Мясіщєв 3MC
soviet strategic bomber Myasishchev «Bison B»
Стратегічний бомбардувальник 3М — модифікація М-4 із збільшеною дальністю польоту. Двигуни АМ-3А замінили на ВД-7, зменшивши на 25% витрату пального, та збільшивши на 26% тягу. Аеродинамічні якості літака виросли за рахунок встановлення нового крила із збільшеним размахом і горизонтального оперення з покращеними характеристиками без поперечного V і переставним стабілізатором.
Створення першого дослідного літака завершилася на початку осені 1955. У зв'язку із затримкою двигунів ВД-7 випробування вирішили проводити з двигунами АМ-3А. 27 березня 1956 року відбувся перший політ. Потім випробування проводили з двома двигунами ВД-7 і двома АМ-3А через сумніви у надійності роботи ВД-7. Завершили випробування вже з двигунами ВД-7. Під час випробувань під крилом літака встановлювалися додаткові підвісні баки, загальною ємністю 13 000 л, максимальна вага при цьому досягала 202 000 кг. Серійний випуск літаків 3М почався ще до завершення випробувань. Під час випробувань жодна машина не була втрачена. 1959 року на бомбардувальнику 3М встановили 12 світових рекордів висоти вантажопідйомності.
Чергова модифікація літака ОКБ В.М. Мясіщєва вийшла у зв'язку із постановою уряду СРСР де вимагалося створити літак-ракетоносець на базі літака 3М. На ньому встановили сучасніше обладнання, покращили аеродинаміку літака. Зовнішньо він відрізнявся подовженою, загостреною носовою частиною фюзеляжу із штангою в конці, що покращило аеродинаміку. Силова установка складалася із чотирьох більш економних двигунів ВД-7Б. Після спільних випробувань було прийнято рішення про заміну в серійному виробництві літака 3М літаком 3МД.
Всього було побудовано 90 літаків 3М всіх модифікацій, включаючи дослідні. На початку 1970-х в міжнародних відносинах наступив період розрядки, і був заключений договір про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь. Брежнєв пообіцяв новому президенту США, що переробить 20 стратегічних бомбардувальників 3М в літаки-заправники, які вже будуть не в стані наносити ядерні удари. З цих бортів були зняти штанги дозаправлення і все бомбардувальне озброєння.
У першій половині 1980-х закінчилася модернізація Ту-95КМ у варіант Ту-95К-22, також на озброєння почали поступати нові ракетоносці Ту-95МС та Ту-160. Застарілі модифікації Ту-16, Ту-22 і Ту-95 почали виводити з експлуатації та списувати. Під цю кампанію попали і останні бомбардувальники 3М.
The Myasishchev M-3 reporting name Bison was a four-engined strategic bomber designed by Vladimir Mikhailovich Myasishchev and manufactured by the Soviet Union in the 1950s to provide a Long RangeAviation bomber capable of attacking targets in NorthAmerica.
With the advancement of Western jet bombers like the B-47 Stratojet and Vickers Valiant, Vladimir Mikhailovich Myasishchev was directed to construct a strategichesky dalny bombardirovshchik (SDB), "strategic long-range bomber") in spring of 1951. The first M-4 (Bison-A) prototype flew on 20 January 1953, and was handed over to state acceptance trials in March 1954, with production beginning later that year. It entered service in 1955, with 34 being built including two prototypes. The M-4 was made mostly of aircraft aluminum alloys with some steel and magnesium components. It had wings swept at 35degrees and powered initially by four MikulinAM-3Aengines with a maximum thrust of 85.8 kN (8,750 kgp; 19,290 lbf), but later upgraded to RD-3M-500 turbojets with a maximum thrust of 93.2 kN (9,500 kgp; 20,940 lbf).There were 18 bladder fuel tanks in the fuselage and wings, providing a total fuel capacity of 123,600 liters (32,610 US gallons); this gave the aircraft a range of 9,500 km (5,900 mi), although this fell short of the 12,000 km (7,500 mi) range initially specified. It had a payload of 24 tonnes (26.4 tons) in various configurations. Defensive armament consisted of sixAM-23 23 mm cannons with a rate of fire of 1,250 rpm each in a manned twin tail turret with 400 rounds per gun and two twin remote controlled turrets in the top and bottom fuselage with 300 rounds per gun each.The aircraft had a crew of eight: a navigator/bombardier in the nose; pilot and copilot in the cockpit; radar operator/navigator, flight engineer/gunner, radio operator/gunner, and dorsal turret gunner in a compartment behind the cockpit; and a tail gunner
While the M-4 had less range than theTupolevTu-95, it had greater speed and payload, sufficient advantages to continue improving on the design. In 1954, approval was granted for a redesign of the M-4, which flew on 27 March 1956 and began state trials in early 1958.The 3M "Bison-B" was powered by four Dobrynin RD-7 turbojets, which had the same thrust as the RD-3M but were 25% more fuel efficient; a nose inflight refueling probe was also added to further increase range.The center fuselage was considerably redesigned to reduce weight and improve aerodynamics, and the wings were updated with a wider span and area. 74 Bison-Bs would be built.
From the outset when the M-4's range shortfall became apparent, Myasishchev began investigating inflight refueling. In 1955, the second production aircraft was modified to a hose-&-drogue tanker configuration and the first production aircraft was fitted with an IFR probe above the nose, with two more converted for trials the following year. From the late 1950s, the M-4 fleet was converted to the tanker configuration through the fit of a hose-drum unit (HDU) and fuel tanks in the bomb bay and removal of all defensive armament. Similar conversions were performed to the 3M fleet in the 1970s and 1980s, the 3MS-1 "Bison-B"
becoming the "3MS-2" tanker and the 3MN-1 becoming the "3MN-2" tanker
In the early 1960s, the 'Bison-C', with a specialized search radar, was introduced. By this time, many of the original M-4s had been converted to M-4-2 fuel tankers for aerial refueling. Later, 3Ms were converted to 3MS-2 and 3MN-2 tankers as well. Neither the M-4 nor the 3M ever saw combat, and none were ever converted for low-altitude attack, as manyAmerican B-52s were, nor were any ever exported to the Soviet Union's allies.
Production of the Bison aircraft stopped in 1963, by which time 93 of them had been built.The last aircraft, an M-4-2 fuel tanker, was withdrawn from service in 1994.