ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ №2 by Vladimir Lipkan

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ОБОРОНИ УКРАЇНИ ІМЕНІ ІВАНА ЧЕРНЯХОВСЬКОГО ГЛОБАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ СОЮЗНИЦЬКОГО ЛІДЕРСТВА

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ Рекомендовано до друку Вченою Радою Глобальної організації союзницького лідерства (протокол № 7 від 29 травня 2015 р.)

№2

Київ ФОП О. С. Ліпкан 2015

Організаційний комітет конференції: Голова – доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, заступник начальника НУОУ імені Івана Черняховського з наукової роботи Б.Й. Семон; Члени організаційного комітету: доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, начальник інституту інформаційних технологій О.Ю. Пермяков; кандидат технічних наук, доцент, т.в.о. начальника кафедри застосування інформаційних технологій та інформаційної безпеки Т.М. Дзюба; доктор технічних наук, старший науковий співробітник, професор кафедри застосування інформаційних технологій та інформаційної безпеки Биченок М.М.; кандидат військових наук, начальник науково-іноваційного відділу науково-методичного центру організації наукової і науково-технічної діяльності Курбан В.А.; старший науковий співробітник науково-випробувальної лабораторії науково-іноваційного відділу науково-методичного центру організації наукової і науково-технічної діяльності Бублій В.А.; ад’юнкт кафедри застосування інформаційних технологій та інформаційної безпеки Приймак М.В.; ад’юнкт кафедри застосування інформаційних технологій та інформаційної безпеки Чернега В.М.

Імперативи розвитку цивілізації : Матеріали міжвідомчої науково-практичної конференції «Інформаційна безпека у воєнній сфері. Сучасний стан та перспективи розвитку» (Київ, 31 березня 2015 року). — № 2. — 2015. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2015. — 172 с. У збірнику висвітлюються актуальні проблеми забезпечення інформаційної безпеки України у воєнній сфері та науково-практичні підходи до їх вирішення. Зокрема, розглядаються питання протидії зовнішньому інформаційно-психологічному впливу на населення та особовий склад Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів, висвітлення в світовому інформаційному просторі об’єктивної інформації в інтересах воєнної безпеки та оборони України, забезпечення кібербезпеки та захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах. Для працівників органів державної влади, силових структур, науково-педагогічних та наукових працівників, широкої громадськості. Доповіді, виступи та тези доповідей публікуються в авторській редакції. Організаційний комітет залишає за собою право не розділяти думку авторів.

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

ЗМІСТ ВСТУПНЕ СЛОВО . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11 начальника Національного університету оборони України імені Івана Черняховського заслуженого діяча науки і техніки України, лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки, доктора військових наук, професора, ТЕЛЕЛИМА Василя Максимовича

1. СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ ГІБРИДНИХ ВІЙН РОСІЙСЬКА АГРЕСІЯ ПРОТИ УКРАЇНИ ГІБРИДНА, АЛЕ ЖЕРТВИ СПРАВЖНІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12 Попова Т.В. Заступник міністра інформаційної політики України

СУТНІСТЬ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ ПРОТИ УКРАЇНИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13 Ліпкан В. А. позаштатний консультант комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки та оборони, доктор юридичних наук, доцент

РОЛЬ СИЛ СПЕЦІАЛЬНИХ ОПЕРАЦІЙ В ПРОВЕДЕННІ ГІБРИДНИХ ВІЙН . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16 Галушко С.О. Заступник начальника Управління інформаційних технологій Міністерства оборони України

ІНФОРМАЦІЙНІ VS ОРГАНІЗАЦІЙНІ ВІЙНИ: ТРАНСФОРМАЦІЯ ПАРАДИГМИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18 Компанцева Л.Ф. доктор філологічних наук, професор, Національна академія Служби безпеки України

«АСИМЕТРИЧНА» АБО «ГІБРИДНА» ВІЙНА? (ЩОДО НОВИХ ЗМІСТІВ У КОНЦЕПТАХ ЕПОХИ ПОСТМОДЕРНУ) . . . 21 Цибулькін В.В. кандидат філологічних наук, доцент Керівник Установи синергетичних досліджень «Magisterium»

ЩОДО ОЗНАК ПІДРИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ІНОЗЕМНИХ СПЕЦСЛУЖБ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23 Шлапаченко В.М. кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Науково-організаційний центр Національної академії Служби безпеки України

КОМПОЗИТНА СТРАТЕГІЯ ПРОТИДІЇ МЕРЕЖЕВИМ ТА ГІБРИДНИМ ВИКЛИКАМ СУЧАСНОГО ТЕРОРИЗМУ . . 25 Рижов І.М. доктор юридичних наук, доцент, голова Інституту теророгенезу Глобальної організації союзницького лідерства

ОКРЕМІ ОСОБЛИВОСТІ КОМПЕТЕНТНОСТІ ІНФОРМАЦІЙНОГО АНАЛІТИКА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27 Мандзюк О. А. голова Інституту стратегічних ініціатив Глобальної організації союзницького лідерства, кандидат юридичних наук

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УЧАСТІ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ В АНТИТЕРОРИСТИЧНІЙ ОПЕРАЦІЇ У ДОНЕЦЬКІЙ ТА ЛУГАНСЬКІЙ ОБЛАСТЯХ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32 Сеник Б.М. Начальник Управління преси та інформації Міністерства оборони України

ПРАВИЛА КОРИСТУВАННЯ СОЦІАЛЬНИМИ МЕРЕЖАМИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМИ ЗА ДОСВІДОМ ПРОВІДНИХ КРАЇН СВІТУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35 Грищук Р. В. доктор технічних наук, старший науковий співробітник Завада А. А. кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Житомирський військовий інститут ім. С. П. Корольова

МЕТОДИКА ОЦІНЮВАННЯ РІВНЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ВПЛИВУ НА ОСОБОВИЙ СКЛАД ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ В ХОДІ ПРОВЕДЕННЯ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 38 Кацалап В.О. кандидат військових наук Національний університет оборони України імені Івана Черняховського

РОСІЙСЬКА ПРОПАГАНДА ЩОДО ПИТАННЯ ПРОВЕДЕННЯ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ В УКРАЇНІ В 2014–2015 РОКАХ: ФОРМУВАННЯ ОБРАЗІВ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 43 Куцька О.М. кандидат історичних наук, доцент Академія сухопутних військ імені гетьмана П.Сагайдачного

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ В ПЕРІОД ПРОВЕДЕННЯ МОБІЛІЗАЦІЇ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 44 Матяш О.І. кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Національна академія Служби безпеки України

МЕТОДИКА ПРОГНОЗУВАННЯ ПРОТИПРАВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ДЕРЖАВНОМУ КОРДОНІ ПОЗА ПУНКТАМИ ПРОПУСКУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 46 Онищук С.В. Національна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького

«ПРЕСОВА МОБІЛІЗАЦІЯ» В ПЕРІОД НАЦІОНАЛЬНО‑ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ (1917–1921 РР): ПРОЕКЦІЯ МИНУЛОГО НА СЬОГОДЕННЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 47 Позняков О.П. кандидат філологічних наук, доцент Національний університет оборони України імені Івана Черняховського

СУЧАСНІ ПОГЛЯДИ НА ПРАВИЛА БЕЗПЕКИ ПІД ЧАС ВИКОРИСТАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМИ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНИХ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 49 Феклістов А.О. кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Пєвцов Г.В. доктор технічних наук, професор Лупандін В.А. кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Закіров С.В. кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Харківський університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

ПРОБЛЕМИ ПІДГОТОВКИ ТА ВЕДЕННЯ ДОВГОТРИВАЛИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ КАМПАНІЙ ЗА ДОСВІДОМ ОКУПАЦІЇ КРИМУ ТА АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 50 Яким’як С.В. кандидат військових наук, доцент Національний університет оборони України імені Івана Черняховського

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ ПІД ЧАС ПОДІЙ НА ЄВРОМАЙДАНІ 2013, НА ТЕРИТОРІЇ АР КРИМ ТА СХОДУ УКРАЇНИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 53 Рудник Л. І. консультант Глобальної організації союзницького лідерства, кандидат юридичних наук

3. ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ В МІНІСТЕРСТВІ ОБОРОНИ ТА ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 55 Соколов К.О. Начальник Управління інформаційних технологій Міністерства оборони України

ЩОДО ПОСИЛЕННЯ ЗАХИСТУ НАЦІОНАЛЬНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 57 Биченок М.М. доктор технічних наук, старший науковий співробітник Дзюба Т.М. кандидат технічних наук, доцент Національний університет оборони України імені Івана Черняховського

РОЛЬ СТРАТЕГІЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 59 Баровська А.В. кандидат наук з державного управління Національний інститут стратегічних досліджень

ОСНОВНІ ЗАХОДИ ЩОДО СТВОРЕННЯ МЕРЕЖІ СИТУАЦІЙНИХ ЦЕНТРІВ, ЯК СКЛАДОВОЇ СИСТЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 61 Гудима О.П. кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Шиятий О.Б. Управління інформаційних технологій Міністерства оборони України.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ СПРОТИВ В КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ . . . . . . . . . . 62 Гула Р.В. доктор історичних наук, доцент Щурко О.М. кандидат політичних наук, доцент Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного

МОДЕЛЬ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 63 Гулак Ю.С. кандидат військових наук Національний університет оборони України імені Івана Черняхівського

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 64 Гульков М.О. Національний університет оборони України імені Івана Черняхівського

ЗАСТОСУВАННЯ ДІАЛОГОВОЇ МОДЕЛІ У ВЗАЄМОДІЇ «ВЛАДА — МЕДІА» ЯК АСПЕКТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 65 Коваль І.О. Національний інститут стратегічних досліджень

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

СТРАТЕГУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНОГО ПРОТИСТОЯННЯ З РОСІЙСЬКОЮ ФЕДЕРАЦІЄЮ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 68 Жовтенко Т.Г. кандидат політичних наук Національний інститут стратегічних досліджень

ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ — КЛЮЧОВИЙ ЕЛЕМЕНТ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 70 Івахів О.С. кандидат політичних наук Академія сухопутних військ імені гетьмана П.Сагайдачного

МОДЕЛЬ СИСТЕМИ РЕМОНТУ ТА МЕТРОЛОГІЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ЗАСОБІВ ВИМІРЮВАЛЬНОЇ ТЕХНІКИ ДЛЯ АПАРАТНОГО КОНТРОЛЮ У СФЕРІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 72 Прібилєв Ю.Б. кандидат технічних наук, доцент Національний університет оборони України імені Івана Черняховського

ЩОДО ОКРЕМИХ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИХ ПИТАНЬ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 73 Солодка О.М. кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Національна академія Служби безпеки України

БЕЗПЕКА ІНФОРМАЦІЇ, ЯК СКЛАДОВА ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 75 Толкачов В.С. Національний університет оборони України імені Івана Черняховського

СУЧАСНІ УКРАЇНСЬКІ ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ: АКТУАЛЬНА ПРОБЛЕМАТИКА СЬОГОДЕННЯ . . . . . . . . 76 Фурманчук Д.М. Національний університет оборони України імені Івана Черняховського

ПЛЮРАЛІЗМ ЗАГРОЗ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 82 Максименко Ю.Є. Голова Інституту інформаційного права Глобальної організації союзницького лідерства, кандидат юридичних наук

ЗАХИСТ ПОДАТКОВОЇ ТАЄМНИЦІ ЯК СКЛАДОВА ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 84 Збінський Є. Ф. здобувач Запорізького національного університету

ПРАВОМІРНІСТЬ НАДАННЯ ПОДАТКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ФІЗИЧНУ ОСОБУ НОТАРІУСАМИ . . . . . . . . . . . . . . 85 Політило В. Я. здобувач Запорізького національного університету

РОЛЬ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В МЕХАНІЗМІ ЗАХИСТУ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ . . . . . 86 Собків Я. М. здобувач Національного університету біоресурсів і природокористування України

ПРАВОВИЙ ВИМІР ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ В КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 88 Фатхутдінов В. Г. кандидат юридичних наук, доцент

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

4. ЗАСАДИ КІБЕРБЕЗПЕКОВОЇ ПОЛІТИКИ ПРАКТИКА КОМАНДИ CERT-UA ЩОДО РЕАГУВАННЯ НА КОМП’ЮТЕРНІ ІНЦИДЕНТИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 91 Соколов І.О. Керівник команди CERT-UA Державний центр захисту інформаційно-телекомунікаційних систем Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України

СУЧАСНІ ВИМОГИ ДО ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ ТА ЗАХИСТУ ІНФОРМАЦІЇ З ОБМЕЖЕНИМ ДОСТУПОМ В ОСОБЛИВИЙ ПЕРІОД . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 93 Вдовенко С.Г. Начальник Центрального управління захисту інформації і криптології Генерального штабу Збройних Сил України

КЛАСИФІКАЦІЙНІ ОЗНАКИ ОБ’ЄКТІВ ІНФОРМАЦІЙНО‑МОНІТОРИНГОВИХ СИСТЕМ НА ОСНОВІ МОДЕЛІ OSI 96 Бурба О.І. кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Пасічник О.О. Військова частина А1906

ОБ’ЄДНАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ — ЯК ЗАСІБ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ЇХ ЗАХИЩЕНОСТІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 98 Волинець Д.О. Національна академія Державної прикордонної служби

ПІДХОДИ ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ КРИТИЧНОЇ ЦІННОСТІ ВІРТУАЛЬНОЇ СПІЛЬНОТИ В СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 100 Гумінський Р.В. старший науковий співробітник Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного

ЗАХИСТ ІНФОРМАЦІЇ В КОНТЕКСТІ НАУКОВО‑ТЕХНІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 102 Драчук С.М. кандидат юридичних наук, провідний науковий співробітник Національна академія Служби безпеки України Євдоченко Л.О. кандидат наук з державного управління Український науково-дослідний інститут спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України Хлань В.Г. кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Український науково-дослідний інститут спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України

ОСНОВНІ ЗАГРОЗИ БЕЗПЕЦІ ІНФОРМАЦІЇ У ВІРТУАЛЬНИХ СЕРЕДОВИЩАХ І ХМАРНИХ ПЛАТФОРМАХ . . . 104 Каблуков О.А. Центральний науково-дослідний інститут Збройних Сил України Чернега В.М. Національний університет оборони України імені Івана Черняхівського

РОЗВИТОК ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ У ВОЄННІЙ СФЕРІ . . 106 Курдюк В.Ф. кандидат військових наук, доцент Військова частина А1906

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГАРАНТОЗДАТНОСТІ ВІЙСЬКОВИХ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНИХ МЕРЕЖ НА ОСНОВІ ВИКОРИСТАННЯ ТЕНЗОРНОГО АНАЛІЗУ ПРИ ЇХ МОДЕЛЮВАННІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 108 Лаврут О.О. кандидат технічних наук, доцент Академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Романов О.І. доктор технічних наук, професор Інститут телекомунікаційних систем Національного технічного університету України «КПІ»

ІНТЕРНЕТ ПРОСТІР ЯК ПОЛЕ БИТВИЗА МАСОВУ СВІДОМІСТЬ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 110 Лазар О.І. Військова частина А1906

КОНТЕНТ-МОНІТОРИНГ У СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 111 Міхєєв Ю. І. кандидат технічних наук Чернявський Г. П. кандидат військових наук, доцент Житомирський військовий інститут імені С. П. Корольова

КРИТЕРІЇ РАНГУВАННЯ САЙТІВ У СИСТЕМІ ВИЯВЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 112 Міхєєв Ю. І. кандидат технічних наук Чернявський Г. П. кандидат військових наук, доцент Пінчук О. І. старший науковий співробітник Житомирський військовий інститут імені С. П. Корольова

ВИЗНАЧЕННЯ ЗМІСТОВНОЇ ЧАСТИНИ САЙТУ НА ОСНОВІ ПОШУКОВИХ ЗАПИТІВ ТА КЛЮЧОВИХ ФРАЗ . . . . 112 Чернявський Г.П. кандидат військових наук, доцент Міхєєв Ю.І. кандидат технічних наук Пінчук О.І. Житомирський військовий інститут імені С.П. Корольова

НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ БАЗИ У СФЕРІ БОРОТЬБИ ІЗ КІБЕРЗЛОЧИННІСТЮ У СУЧАСНИХ УМОВАХ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 113 Чернявський Г.П. кандидат військових наук, доцент Пінчук О.І. Житомирський військовий інститут імені С.П. Корольова

ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕФОРМУВАННЯ ВІЙСЬКОВОЇ СФЕРИ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА . . . 114 Чорний В.С. доктор філософських наук, професор Національний університет оборони України імені Івана Черняхівського

ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ КОМПЛЕКСІВ ТЕХНІЧНОГО ЗАХИСТУ ІНФОРМАЦІЇ . . . . . 116 Шатило Я.Л. Національна академія Служби безпеки України

ПІДХІД ДО ЗАХИСТУ СПЕЦІАЛЬНОГО ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 119 Шишка О.Ю. Військова частина А1906

ПРАВОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ В УМОВАХ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ: НАПРЯМИ ТРАНСФОРМАЦІЇ . . . . . . . . . . . . . . . . 120 Кафтя А. А. здобувач Запорізького національного університету

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

5. ІНФОРМАЦІЙНА БОРОТЬБА ПРОБЛЕМИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БОРОТЬБИ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ ТА МОЖЛИВІ ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 123 Левченко О.І. кандидат військових наук, професор Командир військової частини А1906

ОСОБЛИВОСТІ ВЕДЕННЯ БОЙОВИХ ДІЙ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ СЕРЕДОВИЩІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 125 Бобильов В.Є. кандидат військових наук, старший науковий співробітник Національний університет оборони України імені Івана Черняхівського

АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОБЛЕМИ ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕКТРОМАГНІТНОГО СПЕКТРА ЧАСТОТ В АСПЕКТІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БОРОТЬБИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 127 Іщенко Д.А. кандидат технічних наук, доцент Кирилюк В.А. кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Житомирський військовий інститут імені С. П. Корольова

ЗАСОБИ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ ЯК ІНСТРУМЕНТ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІЙН . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 128 Панченко В.М. кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Присяжнюк М.М. кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Навчально-науковий інститут інформаційної безпеки Національної академії Служби безпеки України

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ВПЛИВ ЯК СКЛАДОВА ДОСЯГНЕННЯ ПЕРЕМОГИ У СУЧАСНИХ ВІЙНАХ . . . . . . . . . . . . . . . . . 131 Саєнко І.В. Єфіменко А.Є. Військова академія (м. Одеса)

РАННЄ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-ПРАВОВИХ КОНФЛІКТІВ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 133 Кушнір О. В. радник президента Глобальної організації союзницького лідерства, кандидат юридичних наук

6. ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА ПСИХОТЕХНОЛОГІЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 136 Зеленін В.В. кандидат психологічних наук, доцент доцент Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова

РОЛЬ І МІСЦЕ ЗАХИСТУ ВІД НЕГАТИВНОГО ІНФОРМАЦІЙНО‑ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ У СУЧАСНІЙ ІНФОРМАЦІЙНІЙ ВІЙНІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 139 Грицюк В.М. кандидат історичних наук, доцент Мулява В.Д. кандидат філософських наук, доцент Національний університет оборони України імені Івана Черняхівського

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ЗАХИСТУ ОСОБОВОГО СКЛАДУ ВІЙСЬК (СИЛ) ВІД НЕГАТИВНОГО ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ ТА ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 142 Грилюк С.М. Начальник Соціально-психологічного центру Збройних Сил України

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

ЩОДО ЗАХИСТУ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ ВІД ШКІДЛИВИХ ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ВПЛИВІВ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ З ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ . . 147 В.М. Петрик кандидат наук з державного управління, доцент Інститут спеціального зв’язку та захисту інформації Національного технічного університету України «КПІ»

ДОСВІД ЗАСТОСУВАННЯ ЗАСОБІВ СПЕЦПРОПАГАНДИ ТА ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ НАПОЛЕОНОМ БОНАПАРТОМ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . 150 Канарський Ю.В. Інститут спеціального зв’язку та захисту інформації Національного технічного університету України «КПІ»

РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ ДОСВІДУ ПРОВЕДЕННЯ РОСІЙСЬКОЮ ФЕДЕРАЦІЄЮ ІНФОРМАЦІЙНОПСИХОЛОГІЧНИХ ВІЙН: ВИКЛИКИ ДЛЯ УКРАЇНИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 153 Алещенко В.І. доктор психологічних наук Національний університет оборони України імені Івана Черняхівського

ЗАХИСТ ОСОБОВОГО СКЛАДУ ВІД НЕГАТИВНОГО ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ ПРОТИВНИКА: ЧАСТКОВІ ПОКАЗНИКИ ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 158 Бочаров М.М. Матвієнко І.Г. Національний університет оборони України імені Івана Черняховського

ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЗАХИСТУ ВІД НЕГАТИВНОГО ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ ЗА ДОСВІДОМ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 160 Вилко В.М. кандидат історичних наук, доцент Національний університет оборони України імені Івана Черняховського

СОЦІОЛОГІЯ ЯК ЗБРОЯ ІНФОРМАЦІЙНО‑ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 162 Кобзар А.О. Національний університет оборони України імені Івана Черняховського

МЕДІА ВІРУСИ В ІНТЕРНЕТІ ЯК ЗАГРОЗА НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 164 Манкіш А.А. Інститут спеціального зв’язку та захисту інформації Національного технічного університету України «КПІ»

ІМІДЖ ІНСТИТУТІВ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНИ ЯК СКЛАДОВА ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ: ПСИХОЛОГІЧНИЙ ВИМІР . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 164 Мачикова М.К. Національна академія Служби безпеки України

НАПРЯМИ ТА ПОРЯДОК ІНФОРМАЦІЙНО‑ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПРОТИДІЇ ІНФОРМАЦІЙНИМ ЗАГРОЗАМ МО УКРАЇНИ ТА ЗС УКРАЇНИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 166 Огарок А.П. кандидат технічних наук професор Сірик А.О. Військова частина А1906

КОНЦЕПТУАЛЬНА МОДЕЛЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 167 Колесник В.Т. заступник керівника головного департаменту з питань національної безпеки та оборони Адміністрації Президента України

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

ВСТУПНЕ СЛОВО

начальника Національного університету оборони України імені Івана Черняховського заслуженого діяча науки і техніки України, лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки, доктора військових наук, професора, ТЕЛЕЛИМА Василя Максимовича Шановні учасники та гості конференції ! Щиро вітаю Вас на міжвідомчій науково-практичній конференції «Інформаційна безпека у воєнній сфері. Сучасний стан та перспективи розвитку». Мета нашого зібрання — узагальнення існуючого досвіду та визначення шляхів забезпечення інформаційної безпеки у воєнній сфері. Національний університет оборони України імені Івана Черняховського проблемами забезпечення інформаційної безпеки у воєнній сфері займається постійно. Сьогодні я не можу не згадати провідного вченого університету Рося Анатолія Олександровича, завдячуючи праці якого формувались та розвивались наукові напрями забезпечення інформаційної безпеки держави; підготовки та ведення інформаційної боротьби. Результати численних наукових досліджень університету постійно доповідались керівництву держави та Міністерства оборони України. Однак відповідні рішення, які б могли змінити ситуацію в інформаційній сфері, не прийняті до сих пір. Ситуація, в якій з лютого 2014 року, опинилась наша країна в черговий раз засвідчила відсутність в Україні дієвої системи забезпечення інформаційної безпеки. Так, на той час, Російська Федерація практично панувала в нашому інформаційному просторі, російська пропаганда здійснювалась з наших власних телевізійних каналів та радіостанцій, безперешкодно діяли російські громадські та навіть, політичні, організації, діяльність яких спрямовувалась на роздмухування сепаратизму в окремих регіонах України, стримування нашого руху в Європейський Союз, створення образу меншовартості всього нашого, рідного, українського. Так, в одному Севастополі, на початок 2014 року, постійно діяли 52 подібні організації. Ця діяльність регулярно підкріплювалась значними коштами через величезну кількість різних фондів та, навіть, міждержавних програм. Та що й казати, якщо раніше відповідні державні органи України приймали рішення про офіційну реєстрацію таких політичних партій, як «Русский блок», «Партия политики Путина», громадських організацій типу «Оплот», члени яких сьогодні складають значну чисельність так названого «народного ополчения Донбасса». Проблемні питання забезпечення інформаційної безпеки до кінця не вирішені і в воєнній сфері. Незважаючи на величезну роботу щодо створення Системи забезпечення інформаційної безпеки держави у воєнній сфері, проведену Міністерством оборони України, в якій безпосередню участь приймає наш університет, про завершення цієї роботи говорити ще зарано. Так, до сих пір відсутні законодавчо врегульовані механізми забезпечення інформаційної безпеки України у воєнній сфері, зі значними труднощами триває створення відповідної системи органів, дуже багато питань виникає до підготовки фахівців, які повинні працювати в цій галузі. Важлива роль у процесі вирішення проблемних питань належить вищим військовим навчальним закладам, особливо — Національному університету оборони України імені Івана Черняховського, професорсько-викладацький склад якого вже задіяний у підготовці офіцерів та державних службовців до виконання відповідних завдань в органах військового управління. Шановні учасники конференції ! Керівництвом Міністерства оборони України прийнято рішення провести конференцію протягом одного дня. За планом у нас багато виступаючих, тому час на виступи обмежений. Сподіваюсь почути у ваших доповідях чітке розкриття проблемних питань та обґрунтовані пропозиції щодо їх вирішення. Ці пропозиції будуть включені до рішення конференції, яке я буду доповідати першому заступнику міністра оборони України. Запрошую всіх присутніх до конструктивної, плідної роботи.

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

1. СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ ГІБРИДНИХ ВІЙН РОСІЙСЬКА АГРЕСІЯ ПРОТИ УКРАЇНИ ГІБРИДНА, АЛЕ ЖЕРТВИ СПРАВЖНІ Попова Т.В. Заступник міністра інформаційної політики України Інформаційна війна, яку проводить Росія проти України, у розпалі. Аналізуючи сьогоднішні події на Донбасі, можна з певністю сказати, що геноцид українського народу розпочався з російських ЗМІ. Невипадково терористи на Донбасі спочатку захопили телевежі та місцеві телекомпанії з метою перешкоджання надходженню правдивої інформації про стан у регіоні. Починаючи із кримських подій і по сьогоднішній день український інформаційний простір неодноразово піддавався атакам з боку російських ЗМІ. Росія обрала телеканали та інформагентства як засіб масового ураження населення як російського, так і українського. Як свідчить практика, подібний сценарій Кремль уже вдало застосував в Абхазії, Грузії та Південній Осетії, на черзі — Україна. Російські ЗМІ застосовують проти свого населення і населення прилеглих країн IPSO (інформаційно-психологічні спеціальні операції): нагнітають страхи, розпалюють ворожнечу, навмисне викликають у людей стан ненависті, хаосу та паніки. Нинішня інформаційна модель російських ЗМІ на 90% побудована навколо подій в Україні. Зверніть увагу: на російських каналах новин про саму РФ мінімум, громадян накачують виключно новинами про «безчинства київської хунти». Якщо проаналізувати кількість та повтори пропагандистських сюжетів російських телеканалів із точки зору медіа показників, ми отримаємо майже рівень частоти показу рекламних роликів. Існує пряма залежність між кількістю показів реклами та рівнем продажу рекламованого продукту — чим частіше рекламується продукт, тим більша його доля ринку. Цю формулу успішно використовують і російські ЗМІ. Наразі Донбас залишається у полоні інформаційного вакууму відносно українських ЗМІ та потопає у дезінформації від російського телебачення. Інформаційна ізоляція призвела до кривавих наслідків. Щоденний «інформаційний бруд» російських телеканалів дезінформував регіон і спричинив паніку серед частини жителів Сходу. Підриву довіри до української влади та військових слід завдячувати компрометуючим сюжетам «Россия 24» та «LifeNews». Висока популярність російських телеканалів перетворила Східну Україну і Крим на проблемні зони. Не треба забувати, що чимала кількість українців, особливо російськомовних, роками дивилася російські, а не українські телеканали. Саме тому російським пропагандистам вдалось з легкістю поширити антиукраїнські гасла та ідею «русского мира» саме в цих регіонах, хоча не обійшлося і без спецпризначенців, козаків та кримінальних елементів з РФ. Боротися з антиукраїнською пропагандою було неможливо без відключення російських телеканалів, цей крок був просто необхідний для знешкодження механізму розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Інформація, побудована на сфабрикованих фактах та сугестивних психологічних методах впливу, не є альтернативним відображенням дійсності. Найкращою зброєю проти пропаганди є правда. Наше завдання — сприяти поширенню правдивих фактів та забезпечити вільний доступ журналістам до інформації в зоні АТО та в державних ор-

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

ганах влади. Взявши за основу міжнародні стандарти, Міністерство оборони України вже впровадило систему прес-карт, що дозволило журналістам швидко ідентифікуватися в зоні АТО і перетинати блокпости. Журналісти, які підлягають мобілізації, отримали можливість служити військовими кореспондентами, тобто максимально реалізовувати свій потенціал на фронті. Наступний проект, який повинна впровадити Україна, це так званий «Embedded journalism» — коли іноземний журналіст з досвідом роботи в гарячих точках повністю прикомандировується до військової частини. Він не бере участі в боях, але перебуває на передовій та виконує всі накази командира. Оскільки наші передавачі у Криму та на Донбасі були захоплені, ми зараз намагаємося відновити мовлення шляхом встановлення нових передавачів. В планах відновити мовлення на окупованих територіях з російськомовним контентом. І це лише перші кроки на шляху до створення оперативної інформаційної системи. Робота по протидії російській інформаційній агресії не можлива без підтримки і участі громадськості та журналістів. Цілком доречно було б сформувати робочу групу з представниками громадських організацій, військових, редакторів та випрацювати загальний план. Адже перемога над ворогом можлива лише за умов спільної співпраці.

СУТНІСТЬ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ ПРОТИ УКРАЇНИ Ліпкан В. А. позаштатний консультант комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки та оборони, доктор юридичних наук, доцент Донедавна термін «гібридна війна» знала обмежена кількість осіб, які беруть участь у багатонаціональних навчаннях, а також навчаються відповідно до стандартів НАТО. Україна за 24 роки незалежності не спромоглася ані на теоретичному, ані на практичному рівні створити систему національної безпеки. На жаль як чисельні спроби фахівців теоретиків із безпекових питань достукатися до осіб, які приймають рішення у сфері державного управління, з метою зміни методологічних підходів до пізнання національної безпеки, не мали ніякого результату: впродовж усього періоду незалежності одні й ті самі особи і зараз продовжують писати концепції, стратегії та доктрини. Незважаючи на ментальний та теоретичний колапс ідей даних ортодоксів, вони й досі очолюють важливі державні інституції і фактично й надалі продовжують руйнувати систему національної безпеки, а відтак — продовжують наносити шкоду державі Україна. Невігластво у сфері наукового забезпечення безпекової політики призвело до того, що, починаючи з 90-их років минулого тисячоліття, і донині сфера ухвалення рішень у сфері безпеки є приватизованою невідомою широкому загалу групою осіб, які, впродовж 24 років незалежності, створили усі умови для того, що безпекознавство як наука не отримала свого розвитку. Як наслідок, методологія ухвалення рішень у сфері національної безпеки є не розробленою, що призвело до того, що в Україні під час збройної окупації автономії Криму не було проведено жодного пострілу. Час розста-

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

вить все по своїх місцях і всі зрадники, а також чисельні агенти впливу, які роками формували невірне ставлення до ідентифікації загроз і відповідно вироблення адекватних заходів державної політики національної безпеки будуть виявлені і покарані. Але в межах даної статті, ми звернемо свою увагу саме на гібридні війни. Особливість гібридної війни полягає у тому, що вона суттєво різниться від звичайної війни, де застосування збройних сил виступає обов’язковим та вирішальним компонентом, а також від інформаційних операцій (інформаційних кампаній, інформаційної боротьби тощо). Суть гібридної війни полягає у тому, щоб одна домінантна група управління (альфа група, незалежно від того держава це, чи могутня транснаціональна корпорація, синдикат) підкорила і створила необхідні та достатні умови для підкорення іншої соціальної групи (соціальної системи, громадянського суспільства, держави тощо), при цьому не встановлюючи повного та тотального контролю над суверенітетом та територією, іншими важливими, але не життєво необхідними атрибутами, що супроводжується також капітуляцією збройних сил. Іншими словами, гібридна війна — це цілеспрямований процес встановлення зовнішнього управління альфа суб’єктом над об’єктом управління, встановлення тотального контролю над сферою державного управління, в якому вирішальну роль відіграють інформаційні засоби. Нелінійність або асиметричність як явища є притаманними сучасному суспільству. На жаль розвиток синергетики в Україні не набув системного характеру через заскорузлість, млявість та інертність суб’єктів управління наукою в Україні. Саме тому в науці ще й зараз послуговуються лише системним підходом та поінколи діалектичним методом. Натомість саме синергетика утворює можливості пізнання засад розвитку системи за умов невизначеності параметрів її подальшого функціонування. Відсутність жорсткої кореляції та детермінації вжитих заходів із отриманими результатами є важливою для розуміння сутності динамічного управління. Розвиток інформаційних технологій, інформаційна глобалізація, поєднана із механізмами розвитку інформаційного суспільства, утворюють нові феномени, які апріорі не можуть бути жорстко детермінованими. Один із них — сітьове або мережеве суспільство. У даних суспільствах людина може бути використана як засіб розповсюдження недостовірної та неперевіреної інформації, фактично стати активним суб’єктом розповсюдження чуток та активізації паніки, які є невід’ємним елементом пропаганди. Гібридні війни є іманентним компонентом сучасної політики сильних держав, а відтак дипломатична служба України має обов’язково вивчати не тільки досвід проведення даних війн проти України, а й напрацювати власну наступальну концепцію репутаційного розвитку, в рамках якої окрему увагу приділяти не лише протидії гібридним війнам, а й формуванню засад управління державою в умовах гібридного миру, а також проведенню даного виду війн проти тих суб’єктів управління або міжнародних акторів, які активно загрожують або становлять потенційну загрозу національним інтересам України. Виникає закономірне запитання: а чому гібридна війна розв’язана проти України, чому зараз? Відповідь на це запитання лежить у площині усвідомлення самоідентичності — національної ідентичності. За роки незалежності не було проведено рішучих та дієвих реформ, на керівні посади в сфері державного управління навіть і після Революції гідності 2014 року призначають не за професійними здібностями та компетентністю, а через інші критерії, які не мають нічого спільного із реалізацією державної політики національної безпеки. Ефемерна соціальна стабільність, яка роками нав’язувалась в якості найвищої соціальної цінності, насправді виявилася віртуальною, оскільки отримані внаслідок колапсу СРСР у 1991 році можливості рік за роком Україна втрачала, не маючи рішучості покінчити із радянським минулим, передусім у сфері державного управління. Така нерішучість стала причиною того, що в Україні за допомогою агентів впливу у науковій та блогосфері стали поширюватися різноманітні інтерпретації концепції «failed state», в якій усіляко із застосуванням маніпулятивних технологій, та НЛП об-

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

ґрунтовується неуспішність України, неможливість реалізації нею суверенітету, і фактично готується наукова та теоретична база для доведення факту неспроможності України та української автохтонної нації мати власну незалежну та суверенну соборну державу. Тому будь-які анексії та паради суверенітетів або сепаратизмів трактуються як природна відповідь на неспроможність державної влади України управляти всієї країною, задовольняти національні інтереси, а не потреб окремих осіб з числа олігархату. Гібридна війна довела неспроможність міжнародних безпекових інституцій ефективно протидіяти ній. Маніпулювання із юридичною термінологією при посиланні на Будапештський меморандум, фактично нівелювало роль ГА ООН, демонстрація неефективності застування права вето при голосуванні в ГА ООН, бездіяльність, а інколи зрада чиновників ОБСЄ, в місію яких включені громадяни Росії, доводить необхідність системного вивчення даного феномену, особливо в напряму зміни підходів до діяльності міжнародних безпекових інституцій. Щодо України, то вона не змогла побудувати орієнтовану на власні національні інтереси систему державного управління. Разом із тим, Росія, використовуючи прибутки з продажу енергоносіїв усі роки нарощувала свій військовий потенціал, поєднувала розвиток своєї військової могутності із теоретичним обґрунтування реінтеграції пострадянських республік до нових об’єднань, послуговуючись різними методологічними концепціями: неоєвразійство, панславізм, месіанство, Москва — третій Рим, імперська хвороба. При цьому відверта брехня, провокації, дискредитація органів державної влади України — стали звичайним атрибутом державної політики Росії. Більше того, Росія створила паралельний світ, віртуальну реальність, в якій живуть її громадяни, яка не має нічого спільного із реальністю і подіями в Україні: відомі меми щодо підняття Андріївського прапору флагманом українського флоту Гетьманом Сагайдачним під час анексії Криму, посадження «москаляки на гіляку», розтин хлопця тощо перетворили російські новини на інший паралельний світ, простір якого охоплює лише межі Росії. Натомість цього є достатньо для того, щоб пересічні росіяни вважали, що анексія Криму, це нормально, адже «кримнаш», а війна на сході трактувалася як допомога братньому російськомовному народу, при цьому українські війська, котрі діють на власній території, згідно з українським законодавством, забезпечують національну безпеку через поновлення територіальної цілісності, боротьбу з незаконними збройними та військовими формуваннями, не передбаченими Конституцію України, називають в руських ЗМІ виключно як «українські карателі», владу України «київська хунта». У час, коли Росія стоїть на порозі самознищення, використовуючи надбання революції гідності 2014 року, на уламках деформованого українського суверенітету Росія прагне отримати новий імпульс для відновлення власної імперської та месіанської ідеї. Більше того, реалізація даної ідеї також носить і закамуфльований характер через впровадження в систему державного управління України начебто «опозиціонерів» з Росії, які фактично виступають засланими козачками, і за першого сприятливого випадку розпочнуть свою руйнівну дію на українську державність. Поза це, з усіх відомих руських опозиціонерів відверто проти анексії Криму та війни на сході України виступив лише Б. Нємцов (вже покійний), Г. Каспаров, а також А. Макаревич. Решта ж опозиціонерів, критикуючи режим Путіна, насправді хочуть відродження ідеї панславізму лише із центром не в Москві, а в Києві. Вони не позбавлені імперської хвороби і вірус месіанства дуже міцно роз’їв їм мозок. В рамках даної статті ми не маємо можливості вдаватися у детальний аналіз промов та виступів так званих опозиціонерів, але і Ходорковський і Навальний та інші особи, критикуючи Путіна, не критикують ідею російської імперії, ідею третього Риму, вони визнають необхідність «повернення Криму в лоно Росії», при цьому замовчуючи факти передачі Україною Росії територій, які зараз належать Росії, але були українськими. Отже одним із елементів гібридної війни, а відтак і загрозою національній безпеці є заслання в Україну і отримання українського громадянства опозиціонерами з Росії. Незалежну Україну мають будувати українці — ті хто тут народився, хто тут буде жити, і хоче перетворити Україну на процвіта-

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

ючу, успішну та щасливу державу. Фахівці у вигляді іноземців можуть бути використані в якості радників, але ніяк не в якості державних службовців. Більше того, «біганина від режиму Путіна» насправді має величезний плюс для самого Путіна: він залишається і надалі одноосібним автором і розпорядником концепції розвитку Росії. Оскільки ніхто і ніщо не заважатиме йому. Позбавлення України можливості самостійно вирішувати свою подальшу долю, є одним із концептуальних напрямів заслання опозиціонерів до України. Їхня мета — унеможливити утворення України в якості регіонального лідера, таким чином, знищивши економічно та фінансово основного конкурента та пострадянському просторі Росія перетворюється на одноосібного лідера, перспективи могутності якого навіть важко нині спрогнозувати. Основою для виграшу у гібридній війні є ефективне державне управління, причому в усіх складових національної безпеки, а не лише військовій. Кожний громадянин має пишатися Україною. Ми маємо використати феномен російськомовного українського патріотизму, який має виступати скритим резервом зняття напруги по дузі двомовності, а також налагодження діалогу між різними частинами нашої великої Батьківщини. Глобалізація виступає одним із чинників, який чинить вплив на національну ідентичність, тому її вивчення та ефекти від неї мають бути прогнозовані і мати адекватні алгоритми відповіді. Постулати гібридного миру: • демонстрація єдності в досягненні поставлених цілей; • демонстрація переконаності і дієве доведення незворотності європейського вибору; • Україна — незалежна та самостійна суверенна держава; • Українська нація — автохтонна, історична, політична, інформаційна та безпекова європейська нація, яка самостійно, свідомо та цілеспрямовано, навіть під загрозою війни та знищення державності через власне усвідомлене рішення, здійснила європейський вибір, визнала європейські цінності складовою аксіологічного виміру української національної ідентичності, усвідомила себе частиною європейської спільноти та європейського майбуття; • Україна має власне місце не лише в історії, а й в майбутньому, як самостійна незалежна та ефективна держава; • Україна має перетворитися із об’єкта геополітики в суб’єкт.

РОЛЬ СИЛ СПЕЦІАЛЬНИХ ОПЕРАЦІЙ В ПРОВЕДЕННІ ГІБРИДНИХ ВІЙН Галушко С.О. Заступник начальника Управління інформаційних технологій Міністерства оборони України Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 серпня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо захисту України та зміцнення її обороноздатності» від 24.09.2014 № 744 визначено вимогу щодо прискорення формування Сил спеціальних операцій. На теперішній час існуюча нормативно-правова база, керівні документи Міністерства оборони та Збройних Сил України не дозволяють використовувати повною мірою можливості Сил спеціальних операцій для виконання визначених завдань.

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Нині слід відзначити, що правовідносини, які виникають у сфері діяльності сил спеціальних операцій не врегульовані нормативно-правовими актами. Додатково слід враховувати той факт, що Сили спеціальних операцій, як окремий рід військ, що не входить до складу видів Збройних Сил, не мають аналогів в Україні, їх діяльність пов’язана передусім із забезпеченням національної безпеки шляхом успішного проведення гібридних війн та створенням умов для гібридного миру. Для виконання цього завдання Сили спеціальних операцій мають здійснювати взаємодію з іншими військовими формуваннями та органами спеціального призначення і координувати їх роботу. Отже на практиці вже можна констатувати про формування нового виду правовідносин, який потребує відповідного регулювання. Більше того, ми відстоюємо позицію, згідно з якою правове регулювання діяльності даного окремого роду військ має відбуватись через ухвалення рамкового відповідного закону. Створення Сил спеціальних операцій відповідає національним інтересам України, передусім в частині формування сталих умов для вільного та успішного розвитку нашої держави, відбувається в форматі реалізації безпекової функції держави відповідно до сучасних тенденцій державотворення в епоху інформаційної глобалізації. Більше того, нами було вивчено досвід створення такого роді військ з метою забезпечення національної безпеки в інших країнах зокрема в Республіці Польща (Wojska Specjalne), Сполучених штатах Америки (US Special Operations Command), тощо. Метою законопроекту має стати визначення спроможності Сил спеціальних операцій самостійно або у взаємодії з іншими видами Збройних Сил України виконувати завдання спеціальних операцій щодо утворення сприятливих умов для успішного проведення воєнно-політичних, економічних, інформаційних та інших заходів, які здійснюються керівництвом держави для запобігання і стримування воєнного конфлікту, сприяння виконанню завдань угрупованнями військ (сил) в операціях, а також виконання інших спеціальних завдань щодо реалізації національних інтересів. Вказана мета може бути досягнута шляхом прийняття окремого Закону. У рамках даного Закону визначає призначення, основні завдання та організацію Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, порядок комплектування особовим складом, проходження військової служби, а також заходи їх соціального і правового захисту та відповідальність військовослужбовців. Звичайно, слід відмітити, що правові відносини у сфері національної безпеки регулюються певними нормативними актами, зокрема Законами України: «Про основи національної безпеки України», «Про Збройні Сили України», «Про оборону України», «Про правовий режим воєнного стану», «Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України інших держав», «Про боротьбу з тероризмом», «Про розвідувальні органи України», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а також Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 серпня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо захисту України та зміцнення її обороноздатності». Однак формування нового виду суспільних відносин ще не набуло адекватного відображення в нормативній формі. Ключовими концептами, які в пропонованому нами Законі мають знайти своє відображення, мають стати наступні. Сили спеціальних операцій Збройних Сил України — окремий рід військ Збройних Сил України, що не входить до складу видів Збройних Сил України, призначений для проведення спеціальних операцій (дій) та інформаційних заходів, у тому числі в мирний час та за межами держави. Спеціальна операція — сукупність узгоджених і взаємопов’язаних за метою, завданнями, місцем та часом спеціальних дій військових частин, підрозділів Сил спеціальних операцій, які проводяться за єдиним замислом та планом самостійно або у взаємодії з іншими військовими частинами, підрозділами Збройних Сил, інших військових формувань та органів спеціального призначення, для виконання спеціальних завдань, спрямованих на створення умов для досягнення стратегічних, тактичних та оперативних цілей.

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

Спеціальні дії — організоване застосування визначених сил і засобів військ (сил) у межах спеціальної операції або окремо для виконання спеціальних завдань у визначених зонах (районах) із застосуванням специфічних способів. Інформаційні заходи — сплановані елементарні (поодинокі) цілеспрямовані дії інформаційнопсихологічного, інформаційно-технічного або іншого інформаційного характеру на окремий об’єкт або суб’єкт інформаційної діяльності. Інформаційні заходи здійснюються з метою інформаційнопсихологічного впливу на цільову аудиторію, інформаційно-технічного впливу на інформаційні, телекомунікаційні та інформаційно-телекомунікаційні системи, отримання необхідної інформації (інформаційних ресурсів), захисту інформаційного суверенітету, у тому числі захисту від деструктивного інформаційного впливу противника, створення умов для реалізації національних інформаційних інтересів та ефективного функціонування і розвитку інформаційного середовища України. На наш погляд, розроблення і прийняття даного законопроекту • дозволить: підвищити бойовий потенціал Збройних Сил України за рахунок наявності у їх складі дієвого інструменту для стримування можливої збройної агресії чи збройного конфлікту, а також ефективної протидії і ведення гібридних війн; підвищить можливості держави щодо проведення спеціальних заходів, у тому числі поза межами України з метою реалізації національних інтересів; дозволить досягати воєнно-політичні і воєнно-стратегічні цілі та припиняти конфлікти на ранній стадії виникнення (або спрямовувати його розвиток у бажаному напрямку); • забезпечить: найбільш ефективне використання можливостей Сил спеціальних операцій, а також чіткий та раціональний розподіл їх функцій, завдань та відповідальності; оперативне планування та централізоване управління застосуванням Сил спеціальних операцій.

ІНФОРМАЦІЙНІ VS ОРГАНІЗАЦІЙНІ ВІЙНИ: ТРАНСФОРМАЦІЯ ПАРАДИГМИ Компанцева Л.Ф. доктор філологічних наук, професор, Національна академія Служби безпеки України Організації народжуються, зростають і занепадають. Іноді вони пробуджуються знову, а іноді повністю зникають. Дж. Кімберли, Р. Мілз

Глобалізація сучасних комунікацій, нові виклики державній безпеці зумовили виникнення нового формату війни, що ґрунтується на інформаційні складовій. Для його визначення в науковому та публіцистичному дискурсах застосовуються такі поняття, як неоголошена, інформаційно-психологічна, нестандартна, мережецентрична, гібридна війна. Подібне розмаїття зумовлено актуалізацією різних параметрів цього явища. Неоголошена війна («війна без війни» [5]) — ворожі дії держави, зазвичай (але не обов’язково) із застосуванням військових методів, при яких держава формально не є воюючою стороною. Здійснюється різноманітними способами, у числі яких: економічна блокада, дипломатична ізоляція,

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

політична конфронтація; провокування прикордонних інцидентів і конфліктів; демонстрація сили, нарощування воєнної присутності, загрози силою; розпалювання та підтримка сепаратистських, націоналістичних рухів тощо. Інформаційно-психологічна війна («information and psychological warfire») — один із видів інформаційного протиборства. Поняття виникло у військових колах США [6]. Дослівний переклад цього поняття може звучати і як «інформаційне протиборство», і як «інформаційна, психологічна війна», залежно від контексту конкретного офіційного документа або наукової публікації. Багатозначність перекладу стала причиною поділу сучасних вчених на два табори — прихильників «інформаційного протиборства» та прихильників «інформаційної війни», незважаючи на те, що на мові оригіналу ці поняття, по суті, синонімічні; вони включають в себе весь спектр конфліктних ситуацій в інформаційно-психологічній сфері — від міжособистісних конфліктів до відкритого протистояння соціальних систем. «Нестандартна» війна — військова стратегія, що передбачає застосування не лише мілітаристських ресурсів, але й інформаційних, психологічних методів, що називаються «психологічна війна» або «культурна війна». Стратегію непрямого підходу ще перед другою світовою війною обґрунтував американській військовий стратег Л. Харт [7]. Нестандартна війна містить латентну та відкриту фази. Латентна передбачає розкачування ситуації й підготовку ґрунту для вторгнення військ противника. Мережецентрична (Network-centric Warfare, Network-centric Operations — NCO) — війна, в основу якої покладено принципи стандартизації, уніфікації, комплексного використання новітніх інформаційних технологій, що дозволяє створити єдиний інформаційно-комунікативний простір, таким чином утворюється єдиний ланцюг людей, що приймають рішення, і виконавців. Гібридна війна (hybrid warfare) – військова стратегія, що об’єднує звичайну війну, малу війну, кібервійну. Гібридна війна включає загрози: (1) традиційні; (2) нестандартні; (3) катастрофічний тероризм; і (4) підривні, коли використовуються технології для протидії переваги у військовій силі [8]. Ця парадигма останніми роками поповнилася ще одним визначенням новітньої війни — організаційна. Організаційна війна — військова стратегія, яка передбачає замість традиційних бойових дій захват або знищення контуру управління — найбільш небезпечних для супротивника підсистем. «Не відразу, як це буває у звичайній військовій агресії. А по частинах. І не в плані поетапного територіального захоплення, а у функціональному плані. Сьогодні — це одна знищена функція, завтра — друга. І так до повного зникнення або, вірніше, до тих пір, поки не наступить той поріг, за яким вже можна атакувати систему без побоювання, що вона зможе відстояти свою незалежність чи не втратить здатність до стійкого опору» [4]. Організаційну війну, що призводить до переформатування суспільно-політичної системи (наприклад, «перестройка»), розглядають як консціентальну операцію — добре скоординовані, психологічні за формою, цивілізаційні за змістом та інформаційні за засобами широкомасштабні дії з дезорієнтації супротивника, підміни його ціннісних орієнтирів. В організаційні війні застосовується організаційна зброя — система організаційних (узгоджених за цілями, місцем і часом розвідувальних, пропагандистських, психологічних, інформаційних та інших) впливів на противника, що змушують його рухатися в необхідному для супротивної сторони руслі. У самому загальному сенсі, застосування організаційного зброї відображає історичну тенденцію вдосконалення військового втручання через «самодезорганізацію» та «самодезорієнтацію» супротивника, що має наступні прояви: 1. Застосування комплексу організаційних, пропагандистських, психологічних, інформаційних впливів на систему-ціль, що змушують її рухатися в необхідному для протилежної сторони руслі. 2. Застосування організаційної зброї «непомітно» для традиційних форм експертного спостереження й «незрозуміло» у рамках традиційної логіки контррозвідувальної діяльності.

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

3. Політика супротивника заводиться в стратегічний тупик: вимотується економіка, загальмовується діяльність у сфері безпеки, нівелюється суспільна самосвідомість, спотворюються основи національної культури,створюється «п’ята колона».4. Система перспективних цінностей системи-мішені заміняється базовими конструктами агресора. 5. Результат — у когнітивному парадоксі: добре скоординовані дії приводять до внутрішньополітичного, економічного й психологічного хаосу. Принципи організаційної зброї відомі з давніх часів, але ключовим важелем впливу оргзброя стала саме під час кольорових революцій та інтервенції Росії в Грузії та Україні. Протидія організаційній зброї може бути здійснена за наступними принципами: 1. Необхідно вивчати та використовувати колективний досвід протистояння зовнішнім та внутрішнім деструктивним впливам. 2. «Класичні» форми протистояння організаційній зброї вже категорично не придатні — потрібен підбір адекватних і специфічних засобів, заснованих на сучасних комунікативних технологіях та методах інформаційно-психологічної протидії. 3. Можливості зламу патологічної системи як провідного чинника організаційного зброї розташовані в культурній сфері суспільства. Тому необхідно формувати національну ідею та образ національного героя. 4. Необхідна зміна структурно-управлінського бачення ситуації: з мережевими структурами можуть ефективно боротися лише інші мережеві структури, здатні працювати в тому ж операційному полі, що й їх противники. 5. Оперативно-службові комунікації силових відомств мають формуватися за мережевим принципом. 6. «Перервані комунікації» з громадянським суспільством мають бути відновлені, зворотній зв’язок налагоджений. 7. Необхідний розвиток професійних комунікацій на всіх рівнях державних і силових відомств.

Список використаних джерел 1. Мишин А. Нова погроза: Примус України до геополітичного самогубства / А. Мишин, 2014 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://112.ua/statji/novaya-ugroza-prinuzhdenie-ukrainy-k-geopoliticheskomusamoubiystvu-101087.html 2. Овчинський В. С., Сундієв І.Ю. Організаційна зброя / В. С. Овчинський, І. Ю. Сундієв, 2013 [Електронн ий ресурс]. — Режим доступу : http://sapiens.by/organizacionnoe-oruzhie. 3. Холл Р. Организации: структуры, процессы и результаты / Р. Холл. — М. : РАВНОВЕСИЕ, 2005. — 252 с. 4. Шевякин А.П. Как убили СССР. «Величайшая геополитическая катастрофа» / А.П. Шевякин, 2009 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.tinlib.ru/istorija/kak_ubili_sssr_ velichaishaja_geopoliticheskaja_katastrofa/index.php 5. The Organizational Life Cycle // Kimberly J. R., Miles R. А. (eds). — San Francisco : Jossey-Bass, 1980. — 280 p. 6. Harley I. A. Information Warfare: Implicationsfor Arms Control / I. A. Harley. — Kings College London : ICSA, 1998. – Р. 41–43 7. Hart L. B. H. Strategy The Indirect Approach / L. B.H. Hart. — N.-Y., 1954 [Електронний ресурс].–Режим доступу: http://militera.lib.ru/ science/liddel_hart1/index.html. Hybrid vs. compound war, 2009 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.armedforcesjournal. com/2009/10/4198658

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

«АСИМЕТРИЧНА» АБО «ГІБРИДНА» ВІЙНА? (ЩОДО НОВИХ ЗМІСТІВ У КОНЦЕПТАХ ЕПОХИ ПОСТМОДЕРНУ) Цибулькін В.В. кандидат філологічних наук, доцент Керівник Установи синергетичних досліджень «Magisterium» Одним із чутливих аспектів побудови системи інформаційної безпеки держави є створення відповідної актуальної терміносистеми, спроможної, з одного боку, стати важливим інструментом для професійно зорієнтованих дослідників, а також, з другого, — грамотно вибудовувати тексти для відповідного інформування широких верств вітчизняної громадськості. Так, наприклад, останнім часом все частіше у контекстах зустрічаються словосполучення «асиметрична війна» та «гібридна війна», котрі, як показують результати вибіркового опитування, є незрозумілими не лише для пересічної аудиторії, але й навіть для великої кількості військовослужбовців. Згадане, у свою чергу, має наслідком не лише певні похибки у розумінні пропагандистських текстів, але й в цілому нерозуміння подій, які відбуваються в сучасній Україні. Зрозуміло, що така ситуація наносить шкоди для інформаційної безпеки держави, зокрема через те, що, наприклад, частина учасників чи то «антитерористичної операції (АТО)», чи то «війни» виявляються певним чином інформаційно дезорієнтованими. Отже, виникла актуальність для широкого загалу доступно розтлумачити терміни (та, відповідно, концепти) «асиметрична війна» і «гібридна війна». Тим більше, що Internet-пошукачі дають на перше словосполучення до 20 тис. посилань, а на друге — навіть до 230 тис.! Теорія концепту (Ю. С. Степанов) в інформаційному протиборстві ще потребує окремого наукового інтерпретування. Після аналізу цього поняття, можна дійти висновку про суттєве значення концепту, зокрема у сфері інформаційно-психологічного впливу як на свідомість і підсвідомість конкретної людини, так і певного соціуму (об’єкту маніпулювання) в цілому. Не випадково термін концепт походить від латинського concipere ‘запліднювати’ і означає сталу, історично обґрунтовану, мовленнєво-понятійну ідею, уособлену одиницею комунікації (словом, усталеним словосполученням, фразеологізмом і т. п.). Отже, виходячи із такого розуміння, словосполучення «асиметрична війна» і «гібридна війна» можна вважати окремими концептами, що потребують саме системного аналізу. Водночас, розуміючи, що термін (від лат. terminus ‘межа, кордон’) — логос (звідси — термінологія) може називати у формі слова або словосполучення лише точно і однозначно певне явище, «асиметрична війна» і «гібридна війна», виходячи із різноманітності їх визначень, під поняття термінів поки що не підпадають, залишаючись навіть не позначенням предмету або явища (лексисом, номеном), а поки що досить аморфними сполученнями слів. Про це свідчить аналіз контекстів, у яких ці форми використовуються (достатньо, наприклад, порівняти відповідні тексти у «Вікіпедії»). Для адекватного розуміння концептів «асиметрична війна» і «гібридна війна» необхідно розпочати аналіз з відомих публікацій Дж. Шарпа, котрий зі своїми колегами з Інституту Альберта Ейнштейна (США) першим системно підійшов до нового системного розуміння зміни змістового характеру війни в епоху постмодерну або, за його термінологією, «постмілітаризму» [9]. Як відомо, спостерігаючи процеси вдосконалення накопичення різноманітних знань, виникнення і розвиток «груп впливу» різного типу організації, їх безкомпромісну конкурентну боротьбу в різних сферах, зміну характеру ведення війн тощо, ще напередодні буремного 1914 р. німецький вчений Р. Панвіц (Rudolf Pannwitz) ймовірно першим висловив термін «постмодерн» [синонім — «постіндустріальне суспільство». Див, зокрема: 4–6].

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

У процесі усвідомлення людством реалій ноосфери стає зрозумілим, що значна кількість кризових явищ, не лише соціального (світові війни, асиметричні протистояння країн та соціальних груп, геноцид, економічні депресії тощо), але й природного характеру (зміна клімату, землетруси, катастрофічні зниження або підйоми рівня води тощо), антропогенні. ХХ століття в цьому контексті став «епохою попередження». Але належні висновки у наш час із минулого не були зроблені. Людство минає надзвичайно важливий, критичний період своєї історії — небаченого досі загрозливого для існування цивілізації зростання небезпеки подальшої деградації природи та людської моралі. Ознакою часу став невиправдано асиметричний конфлікт техносфери та біосфери. Фактично асиметрія та гібридність перетворилися на домінанту нашої епохи, що не оминуло й сферу ведення війн. Фактично,зважаючи на згадане вище, мова може йти про війни епохи постмодерну з тією або іншою часткою превалювання «асиметричності» та «гібридності». Концепт «асиметрична війна» (англ. Asymmetric warfare) все більше набуває ознак терміну [див., наприклад: 7, 8, 10, с. 145–150]. Водночас його наявні визначення можна застосовувати до будьяких війн у будь-яку епоху. Показово, що й досі єдиного визначення цьому словосполученню немає, хоча воно використовується у сфері права. Водночас, наприклад, як зрозуміти специфіку такої фрази: «Вид війни, який характеризується істотною різницею у військовій силі або можливостях використання стратегій і тактик сторонами-учасниками»? Або: «Конфлікт, у якому ресурси двох сторін суттєво розрізняються, і під час боротьби суперники намагаються використовувати характерні недоліки один одного» [див.: 1]. До того ж, часто-густо на противагу концепту «асиметрична війна» використовується майже фантастичний «симетрична війна», де, начебто, «дві сторони мають подібну військову силу та ресурси і покладаються на тактики, які в цілому є подібними, відрізняючись лише в деталях і виконання» [див.: 1]. Враховуючи те, що війна у цілому є творче поєднання зусиль різних суб’єктів, що вже за суттю є уособленням асиметрії тактик і стратегій, цікаво було би побачити реальний приклад «симетричної війни», наявність якої визнають подібні дописувачі. Наступним концептом для аналізу є «гібридна війна» (англ. Hybrid warfare). Під цим словосполученням, як правило, розуміють війну «із поєднанням принципово різних типів і способів ведення війни, які скоординовано застосовуються задля досягнення спільних цілей» [2]. Але у такому розумінні кожна реальна війна характеризується різноманітними чинниками. Навіть у часи античності у війнах брали участь і воїни «в уніформі», і так звані «нерегулярні збройні формування», здійснювалися розвідка та контррозвідувальні заходи, інформаційна війна тощо. Отже, не заглиблюючись далі, можна констатувати, що у раціональному розумінні кожну війну можна розглядати як «гібридну», оскільки суцільної однорідності та рівноваги в природі не буває. Не випадково словосполучення «гібридна війна» відсутнє у міжнародно-правових документах, не застосовується у воєнних доктринах і серйозних наукових працях, стаючи поки що популістським штампом. Певним чином, як засвідчує практика перекладу, проблема полягає у тому, що англійські словосполучення «Asymmetric warfare» та «Hybrid warfare» пов’язують зі словом «війна» (англ. war). Наприклад, такі випадки зустрічаються у багатьох країнах, наприклад, німецьке Ein asymmetrischer Krieg або французьке Une guerre asymétrique. Це можна вважати помилкою. Англійське warfare означає «боротьбу», «зіткнення», «боєзіткнення» (одноразове), засоби ведення війни тощо (пор. нім. Asymmetrische Kriegführung, тобто «асиметричне ведення війни»). Отже, мова йде не про сутнісну зміну характеру війни як природно-соціального явища, але, у першу чергу, про трансформацію характеру ведення боротьби. Не випадково у військовій доктрині збройних сил США з терміном warfare пов’язані визначення conventional (тобто «відповідно до попередніх домовленостей») та irregular (фактично війна «без правил», «дика» або «дикунська»). Щодо останньої, в ці межі вписується й такий контекст: «Гібридна війна — сукупність заздалегідь підготовлених і оперативно реалізованих державою дій військового, дипломатичного, інформаційного характеру, спрямованих на досягнення стратегічних цілей. Україна зараз доводиться відчувати всі її «принади» на власній шкурі» [3].

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Роблячи підсумок стислому аналізу концептів «асиметрична війна» та «гібридна війна» пропонується у вітчизняних наукових працях замінити їх терміном «війна епохи постмодерну» [див., наприклад: 5], що, на нашу думку, набагато точніше висвітлює домінуючі асиметрії, гібридність та іррегулярність війн сьогодення (нім. Die neuen Kriege).

Список використаних джерел 1. Асиметрична війна /http://uk.wikipedia.org/wiki/ 2. Гібридна війна /http://uk.wikipedia.org/wiki/ 3. Гібридна війна: як це працює /http://www.csr.org.ua/index.php/uk/ aktsenti-dnya/318-gibridna-vijna-yak-tsepratsyue 4. Философия эпохи постмодерна: Сборник переводов и рефератов. — Минск: ООО «Красикопринт», 1996. — 208 с. 5. Балуев Д. Г. Политика в войне постиндустриальной эпохи // Международные процессы. — 2005. — № 3(9). — С. 18–32. 6. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. — Изд. 2-ое, испр. и доп. — М.: Academia, 2004. — 788 с. 7. Паулюс А., Вашакмадзе М. Ассиметричная война и понятие вооруженного конфликта — попытка разработать концептуальную модель // Международный журнал Красного Креста. — 2009 (март). — Т. 91. — № 873. — С. 127–170. 8. Пфаннер Т. Ассиметричная война с точки зрения гуманитарного права и гуманитарной деятельности // Международный журнал Красного Креста. — 2005 (март). — Т. 87. — № 857. — С. 195–228. 9. Шарп Дж. Общественная оборона. Система вооружения в эпоху постмилитаризма. — Вильнюс: Ин-т Альберта Эйнштейна, 2002. — 233 с. 10. Ясюков М. И. Концепция ассиметричных войн как один из перспективных подходов к анализу войн XXI века // Военно-философский вестник. — 2012–2013. — №№ 6–7. — С. 142–150.

ЩОДО ОЗНАК ПІДРИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ІНОЗЕМНИХ СПЕЦСЛУЖБ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ Шлапаченко В.М. кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Науково-організаційний центр Національної академії Служби безпеки України Останнім часом вищі посадові особи держави неодноразово констатували факт проникнення спецслужб Російської Федерації у всі сфери життєдіяльності України та активне проведення ними підривної діяльності. Яскравим свідченням тому є ситуація в силових відомствах, прокуратурі та податковій адміністрації, керівники яких, по суті, очолювали проведення цієї діяльності, а після Революції гідності повтікали до Росії. Аналіз окремих законодавчих рішень в інформаційній сфері також свідчить про наявність характерних ознак підривної діяльності, що не дивно, оскільки найважливіша інформація стосується сфери оборони країни. Розглянемо це на прикладі нормативно-правового врегулювання статусу службової інформації. Так, Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р., було запроваджено новий вид інформації з обмеженим доступом — службову інформацію, яка, по суті, замінила

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

конфіденційну інформацію, що є власністю держави, залишивши незмінним гриф обмеження доступу «Для службового користування» («ДСК»). Попри те, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» у прикінцевих положеннях передбачав зміни до КК, КУпАП, Закону України про «Контррозвідувальну діяльність» та інших законодавчих актів, проте вкрай необхідних та абсолютно логічних змін, щодо заміни застосованого в законодавстві поняття «конфіденційна інформація, що є власністю держави» на нововведене поняття «службова інформація» з незрозумілих причин законодавцем внесено не було. В подальшому, протягом 2012–2013 р.р. до цього Закону тричі вносилися зміни та доповнення (1 3.04.2012 р., 17.05.2012 р., 14.05.2013 р.) з менш важливих питань, але зазначені необхідні зміни до кримінального та адміністративного законодавства було прийнято лише у березні 2014 р. Несвоєчасне внесення змін до законодавства України щодо визначення службової інформації як предмета злочину (адміністративного правопорушення) майже на три роки позбавило її кримінально-правового захисту (ст. 330 КК), та унеможливило адміністративно-правове реагування СБУ на порушення порядку обліку зберігання та використання документів та інших носіїв інформації, які її містять (ст. 212–5 КУпАП), створивши тим самим реальні передумови до витоку відомостей з грифом «ДСК». У Законі України «Про контррозвідувальну діяльність» (ч. 2 ст. 6) підставами для проведення контррозвідувальних завдань є, зокрема, виконання визначених законом завдань щодо (п.3) контррозвідувального захисту органів державної влади, правоохоронних і розвідувальних органів, охорони державної таємниці. Доповнень щодо службової інформації до цієї статті внесено не було. Отже, протидія розвідувальній діяльності спецслужб іноземних держав щодо відомостей з грифом «для службового користування» до сьогодні не має чітких правових підстав. Відповідно п. 7 ст. 24 Закону України «Про Службу безпеки України» вона, відповідно до своїх основних завдань, зобовязана лише здійснювати контроль за додержанням порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв, що містять службову інформацію, зібрану у процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни. На відміну від державної таємниці, де СБУ визначається спеціально уповноваженим органом у сфері її охорони, щодо службової інформації, такий орган не визначено, а завдання щодо її охорони в законодавстві дотепер не прописані. Водночас, відповідно до п. 31 Постанови Кабінету Міністрів України № 1893 від 27 листопада 1998 р. «Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію» службова інформація (як раніше і конфіденційна інформація, що є власністю держави), за сукупністю може становити державну таємницю. Таким чином, у період з травня 2011 р. по березень 2014 р. було створено реальні передумови до безкарного витоку не лише службової інформації, але, за її сукупністю, й державної таємниці. Зрозуміло, що до таких наслідків могла призвести або вражаюча некомпетентність цілої низки експертів законодавчих та урядових структур та й самих законодавців, або ж результативна діяльність агентів впливу, спрямована на створення законодавчих неузгоджень та прогалин, які сприятли проведенню розвідувальній діяльності спецслужб сусідньої держави, оскільки практично гарантували безкарність дій агентури, яка постачала таку інформацію. Врешті решт законодавчі зміни створили на сьогодні ситуацію, коли з усього масиву документів з грифом «ДСК» не всі з них є службовою інформацією і лише частина службової інформації підлягає кримінально-правовій охороні, хоча відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розголошення будь-якої службової інформації (а не лише відомостей зібраних у процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, які визначено предметом посягань у ст. 330 КК та ст. 212–5 КУпАП) може завдати істотної шкоди інтересам національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку. А відповідно до Постанови

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

КМУ № 1893 сукупність будь-якої службової інформації (а не тільки зібраної у процесі ОРД, КРД, та у сфері оборони країни) може становити державну таємницю. Отже, є очевидним що інформаційне законодавство яке регламентує статус службової інформації і досі потребує нагальних змін, покликаних відновити правовий та контррозвідувальний захист цих відомостей, сприяти посиленню контррозвідувального режиму в державі.

Список використаних джерел 1. Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р. // Голос України. — 2011. — № 24. 2. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 листопада 1998 р. № 1893 «Про затвердження Інструкції про порядок обліку,зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію». 3. Закон України від 26 грудня 2002 р. № 374-IV «Про контррозвідувальну діяльність» // Урядовий курєр. — 2003. — 29 січня. 4. Закон України від 25 березня 1992 р. № 2229-XII «Про Службу безпеки України»//Відомості Верховної Ради України. — 1992.- № 27. — c. 382.

КОМПОЗИТНА СТРАТЕГІЯ ПРОТИДІЇ МЕРЕЖЕВИМ ТА ГІБРИДНИМ ВИКЛИКАМ СУЧАСНОГО ТЕРОРИЗМУ Рижов І.М. доктор юридичних наук, доцент, голова Інституту теророгенезу Глобальної організації союзницького лідерства Сенс терористично-мережевої війни полягає у формуванні громадської думки, продукуванні певних соціальних процесів для того, щоб віртуальне співтовариство стало співучасником формування віртуального страху, за відсутності якого терористична діяльність є малоефективною. Таким чином, суспільство залучається до терористичної діяльності, будучи її учасником. Сьогодні суто військові методи у боротьбі з тероризмом є недостатньо ефективними. Про це свідчить затяжна антитерористична операція на сході країни. Вимогою сьогодення є необхідність адекватної відповіді новим викликам тероризму, яка потребує опанування більш тонких технологічних концептів з використанням інноваційних інформаційних та мережевих технологій. В оцінках технологій сучасного тероризму фахівці дедалі частіше оперують терміном «гібридна» або «компаундна» війна. Дійсно, гібридна війна як військова стратегія, передбачає використання різних дій воєнного, дипломатичного, інформаційного характеру, спрямованих на досягнення стратегічних цілей. Слід відзначити тенденції зміни пріоритетів у виборі стратегій у бік використання невійськових формувань, насамперед задля ускладнення кваліфікації дій агресора з позицій сучасного міжнародного права. Насправді, мабуть, історія не в змозі навести хоча б один приклад «чистої» військової агресії. Війни завжди передбачають використання партизанської та диверсійної тактики. Подекуди, на підготовку лояльних до агресора груп місцевого населення, екстремістських та терористичних рухів витрачається багато часу й коштів, при цьому зв’язок з ними офіційно заперечується. І це є реальністю, від якої нікуди не подінешся.

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

Як відомо, полководці Стародавнього Риму при проведенні своїх військових кампаній широко використовували, поряд з регулярними римськими легіонами, допоміжні іррегулярні загони, складені здебільшого з так званих варварів. У боротьбі за утримання територій Рим широко використовував одних варварів проти інших, нацьковуючи їх один на одного. Звідси, до речі, і відомий принцип «розділяй і володарюй». Будь-яка агресія передбачає певну систему, що включає в себе не тільки чисто військову, а й військово-політичну, економічну та інформаційну складову. Війна припускає також заходи налагодження контакту з населенням захоплених територій та залучення його в ті чи інші допоміжні формування для того, щоб, як мінімум, ці самі території втримати. Кумулятивний ефект від впливу гібридних загроз забезпечується реалізацією комплексу цих заходів. На нашу думку, враховуючи досвід організації та проведення АТО, стратегія протидії новим викликам і загрозам має будуватися на принципах поєднання на рівні системних елементів різних за принципами й змістовним наповненням складових антитерористичних заходів. Зокрема, вбачається наявність таких складових: • військова; • оперативна або спеціальна; • соціально-інформаційна або пропагандистська. Цілком логічно, що потенційними учасниками військової дії мають бути представники військових формувань, оперативної — представники спеціальних підрозділів суб’єктів боротьби з тероризмом, соціально-інформаційної — їхні підрозділи, до компетенції яких віднесено формування та реалізація відповідної інформаційної політики. Одним із перспективних напрямів формування стратегій протидії гібридним викликам може бути розглянута технологія поєднання вищеописаних складових межах єдиного структурного підрозділу (органу). Йдеться про своєрідний композитний стиль (складний, змішаний, що відрізняється поєднанням елементів інших стилів) формування симетричної відповіді. Отже, композитна стратегія — своєрідна суміш системних елементів — спеціальних антитерористичних сил, різних за сутністю, принципами формування впливу на терористичну діяльність, технологіями, але за умови їх поєднання в межах єдиного оперативного підпорядкування для досягнення синергетичного ефекту. Принциповим є використання технологій позиціонування стратегій боротьби з тероризмом, тобто об’єктивно усвідомлений, систематично повторюваний процес сприйняття соціальним середовищем стратегій боротьби з тероризмом (як способу соціального управління в суспільстві), визнаних переважною більшістю населення. У позиціонуванні основний акцент робиться на значенні стратегій, що превалюють над процесами, за допомогою яких вони формуються. При цьому успіх цих стратегій, відповідно і успіх боротьби з тероризмом загалом, визначається не ефективністю планування й організації антитерористичних кампаній, а сприйняттям цих стратегій населенням, у т.ч. потерпілими від тероризму. На наш погляд, позиціонування стратегій боротьби з тероризмом — вельми вагома частина композитної стратегії протидії тероризму. Позитивний досвід реалізації такої стратегії має бути врахований при створенні, наприклад, сил спеціальних операцій — спеціального антитерористичного формування, базовим принципом формування якого має стати саме композитний підхід. На нашу думку, враховуючи досвід організації та проведення АТО, стратегія протидії новим викликам і загрозам має будуватися на принципах поєднання на рівні системних елементів різних за принципами й змістовним наповненням складових антитерористичних заходів. Можна констатувати, що Україна сьогодні має реальний шанс формування й реалізації інноваційних стратегій боротьби з тероризмом та супутніми йому викликами. Мова йде не тільки про формування стратегій протидії незаконним збройним формуванням, диверсійно-розвідувальним та терористичним групам і організаціям, а й урахування їх соціального резонансу, вірніше проведення сві-

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

домої, цілеспрямованої та контрольованої діяльності, у результаті якої з’являються добре продумані, детально розроблені ще до початку формальної реалізації стратегії, які враховують, прогнозують та при необхідності формують за допомогою спеціальних інформаційних операцій не тільки реакцію не тільки місцевого населення, а й думку громадськості, геополітичних гравців, блогосферу та інші елементи інформаційного середовища.

Список використаних джерел 1. Терроризм : определения и сущность : монография / [А.В. Коростыленко, Б.Д. Леонов, И.Н. Рыжов и др.] ; под общ. ред. В.В. Крутова, И.И. Мусиенко, В.А. Глушкова. — К. : Центр уч.-науч. и науч.-практ. изданий НА СБ Украины. 2014. — 192 с. 2. Рижов І.М. Про перспективи вдосконалення стратегій протидії тероризму // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. — Сер. «Юриспруденція». — 2014. — № 9. — (Одеса). — Режим доступу : // www.vestnik-pravo.mgu.od.ua/archive/juspradenc 9/55.pdf 3. Рижов І.М. Стратегії боротьби з тероризмом в умовах урегулювання кризових ситуацій соціального характеру // Підприємництво, господарство і право. — 2012. — № 5. — С. 150–155. 4. Савин Л.В. Сетецентричная и сетевая война. Введение в концепцию. — М. : Евразийское движение, 2011. — 130 с. 5. Levi M. The Prevention Control of Organised Crime in Europe : The Emerging Global Paradigm? // International Key issues in Crime Prevention and Criminal Justice : papers in celebration of 25 years of HEUNI. — Helsinki, 2006. — Р. 92–108.

ОКРЕМІ ОСОБЛИВОСТІ КОМПЕТЕНТНОСТІ ІНФОРМАЦІЙНОГО АНАЛІТИКА Мандзюк О. А. голова Інституту стратегічних ініціатив Глобальної організації союзницького лідерства, кандидат юридичних наук Враховуючи, що сучасний етап розвитку глобального суспільства характеризується активізацією інформаційних війн, зростанням у геометричній прогресії кількості недостовірної інформації, так званих «фейків», досить важливою у професійній діяльності аналітика стає верифікаційна функція. У методології науки верифікація трактується як «перевірка, емпіричне підтвердження або спростування теоретичних положень науки через їх зіставлення з об‘єктом дослідження, даними спостережень та експерименту». На відміну від власне наукових досліджень, аналітик не проводить експериментів і не ставить за мету спростовувати ті чи інші теоретичні положення науки. Йому необхідно в процесі верифікації встановити достовірність, повноту й об‘єктивність даних, що у подальшому будуть оброблятися. Ця робота є досить кропіткою, проте без неї увесь подальший процес може піти зовсім не по тому шляху, призвести до помилкових, безпідставних висновків. Від аналітика тут потребується спостережливість, здатність до порівнянь і співвіднесень, уважність, інтуїція, комунікативні здібності, логічне мислення. На рівні знань та вмінь для проведення верифікації даних необхідно вільно володіти різними видами аналізу: математичним, статистичним, лінгвістичним, соціологічним, психологічним та ін. Повноцінна перевірка достовірності інформації є лише своєрідною прелюдією до функції структурування й систематизації матеріалів. Цей етап є найбільш вагомим для підготовки науково обґрун-

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

тованих прогнозів і рекомендацій. Він передбачає виділення ключових слів (індикаторів, маркерів), структурних елементів, встановлення частотних показників, розподіл значущої інформації за певними кластерами, виділення раніш не відомих даних про об‘єкт, юридичні події і факти. Від аналітика потребується вміння формалізувати, класифікувати і ранжирувати інформацію, встановлювати причинно-наслідкові й системні зв‘язки, у разі необхідності — унаочнювати дані через схеми, діаграми і т.ін. Таким чином, без упорядкування зібраної інформації практично неможливо визначити об‘єктивну ситуацію і роботи будь-які передбачення. Найбільш складною в інформаційно-аналітичній діяльності є функція інтерпретації даних. Фахівцеві необхідно не просто обробити і класифікувати (систематизувати) зібрані матеріали, але і надати науково обґрунтоване трактування тих чи інших фактів, сформулювати характеристику суб‘єктів діяльності або об‘єктів дослідження. Це потребує високого рівня когнітивних здібностей, обізнаності в питаннях права, теорії управління, соціології, історії тощо. В аналітиці важко встановити, який з елементів є більш значущим: діагностика чи прогнозування. Безумовно, без заздалегідь проведеної, ретельно виваженої діагностики прогнозування не дасть належного ефекту, а перетвориться лише на своєрідне «гадання». Проте і без встановлення тенденцій подальшого розвитку подій збір, верифікація й обробка матеріалів мало чого варті. У такий спосіб, функція прогнозування вважається однією з ключових у діяльності аналітика. Виконання цієї функції потребує від фахівця обізнаності у теорії ймовірностей, вміння створювати уявні моделі, алгоритмізувати певні ситуації, використовуючи багатофакторний аналіз як каузатор гіпотетичного розвитку подій. Прогнозування дає підстави для здійснення рекомендаційної функції. Ми виходимо з того, що остаточне рішення приймається певним колегіальним органом або уповноваженою на то особою. Спираючись на результати проведеної роботи, інформаційний аналітик може лише пропонувати найбільш обґрунтований варіант проекту рішення. До його думки можуть дослухатися, але це не означає, що вона буде єдиною і переважною. Тож від вміння аналітика найбільш точно і вдало сформулювати варіант управлінського рішення, застосування переконуючої комунікації залежить і результат усієї попередньої діяльності, а також подальші успіхи чи невдачі тої чи іншої установи або ж громади в цілому.

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

2. ПРАКТИКА ЗДІЙСНЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ЗАХОДІВ В РАЙОНІ АТО ДОСВІД ПІДГОТОВКИ ТА ЗДІЙСНЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ЗАХОДІВ ВІДПОВІДНО ДО КОМПЕТЕНЦІЇ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ ТА МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ В УМОВАХ ПРОВЕДЕННЯ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ Малютина О.В. Начальник Управління інформаційної політики та з питань преси Донецької обласної державної адміністрації У своїй доповіді я хотіла б навести практичний досвід роботи в умовах АТО, а також озвучити деякі проблемні питання, що існують в реалізації інформаційної політики на рівні фронтового регіону. Почну в хронологічному порядку. Перше захоплення будівлі облдержадміністрації сталося 3 березня 2014 року. Перша людина від російської агресії загинула у Донецьку 13 березня 2014 року. Ці дві події перевели роботу пресслужби у режим надзвичайного стану, в якому ми перебуваємо досі. Сьогодні ми на зв’язку з журналістами цілодобово та без вихідних. Ми постійно он-лайн у соцмережах та ніколи не вимикаємо телефони, бо така наша вдача — в Донецькій області завжди щось трапляється і ми маємо оперативно з точки зору інформації на це відреагувати. Із захоплення Донецької обласної державної телерадіокомпанії розпочалась наша медійна війна. Потім була серія захоплень редакцій, захоплення головних редакторів найбільших регіональних друкованих видань, пізніше — ще 2 телерадіокомпанії. В решті решт, донецькі газети друкуються в Києві, програми донецького телебачення робляться в столиці. Але повернуть до роботи Управління. Після остаточного захоплення будівлі ОДА вже через тиждень була заблокована робота офіційного сайту Донецької облдержадміністрації. Сервер було захоплено. Але за нашим проханням колеги нам безкоштовно зробили новий сайт: donpress.com, який з травня по жовтень був єдиним офіційним джерелом влади в Донецькій області. Після президентських виборів, коли вже більшість адмінбудівель у Донецьку була під контролем так званої ДНР, у облдержадміністрації майже два тижні не було зв’язку з тодішнім губернатором. Тоді вже всі боялися публічно виступати в ЗМІ, або просто давати коментарі. Але для мешканців області та журналісті складалося враження — влади в регіоні немає. Колеги зі ЗМІ нам обривали телефони із запитаннями, де губернатор, де влада. А нам доводилось вигадувати якісь інформаційні приводи, якісь міфічні наради та виходити на камери й говорити, що влада в регіоні є, що проводяться зустрічі, ситуація тримається на контролі і таке інше. Чесно кажучі, у нас не було жодних фактич-

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

них підстав таку інформацію надавати, окрім однієї — у надскладний період ми мали забезпечити присутність влади в регіоні. Декілька місяців Донецька ОДА була повністю розірвана — прес-служба з губернатором знаходилась у Маріуполі, а інша частина адміністрації із заступниками — на півночі області, тобто за 350 км. Саме тоді ми запровадили проведення он-лайн прес-конференцій. Мій заступник, який модерував спілкування, знаходився у Маріуполі, а власне спікери — у Слов’янську, Красноармійську та інших містах. Журналістам ми надсилали посилання, за яким вони могли підключитися до трансляції на нашому каналі в YouTube. Там вони у коментарях письмово ставили питання, модератор їх озвучував, а спікер — відповідав. Потім це відео ми розміщували на сайті ОДА, робили розсилку та поширювали у соцмережах. Саме соціальні мережі стали для нас натхненням в роботі. Це і моніторинг тем, які найбільш хвилюють населення, а також джерело оперативної інформації, яка після перевірки — офіційно підтверджувалася і деталізувалася, або спростовувалася. Крім соціальних мереж, ми дуже прискіпливо мониторимо сайти і телеефіри так званої ДНР. Восени ми декілька разів у своїх офіційних повідомленнях, які, як правило, по ЗМІ розходяться без редакторської правки, пробували нейтралізувати негативні штампи, що використовуються ворогом по відношенню до України. Так, у листопаді «ДНР» активно у своїй інформаційній кампанії використовувала термін «карателі». В черговий раз, коли терористи обстріляли українську Авдіївку, ми запустили у мережу офіційне повідомлення про те, що «каратері з ДНР, які не можуть пробачити мешканцям Авдіївки проукраїнської позиції, сьогодні знову обстріляли цей населений пункт». Після цього частота використання терміну «карателі» з боку «ДНР» значно знизилась. Ми робимо такі спроби дезавуівання інтуїтивно. Подекуди вони успішні. Але нам не вистачає досвіду та координації дій. Вже рік йде АТО. Прес-служба Донецької ОДА працює на інформаційній передовій, а подекуди й на справжній передовій, і весь наш досвід — це наша практика: інтуїтивна, на дотик, подекуди — з гумором. Нам не вистачає теоритичних знань, тренінгів. Хочу звернутися до представників центральної влади від інформаційної політики, може тут, в Києві, у міністерських кабінетах зараз розробляється те, що ми пропонували ще півроку тому, і робимо зараз. Ми знаємо як що працює на нашому рівні, готові поділитися і практикою і вміннями. Маю вас запевнити, не всі донецькі однакові:) Але повернемося до роботи Донецької ОДА. За рік війни ми відпрацювали такий алгоритм інформаційних заходів: 1. Постійно мониторимо соціальні мережі, Інтернет простір (виловлюємо бліх), або у разі надзвичайної ситуаціі — уточнюємо інформацію, зясовуваємо подробиці. 2. Якщо інформація підтверджується, — Twitter & Facebook. 3. На офіційний сайт ОДА надаємо більш розширену інформацію з коментарями спеціаліста. 4. І відповідаємо на дзвінки в режимі non-stop, виходимо в теле-радіо ефіри. Приклади: аварія на шахті Засядько; обстріли, в результаті яких загинули люди. Дуже часто своїми повідомленнями про надзвичай події ми випереджаємо запити журналістів з цієї теми. Прес-служба Донецької ОДА уникає коментарів на військову тематику, бо для цього є достатньо спікерів від Збройних Сил України. Наша ділянка на інформаційній ниві — все інше. По найбільш резонансних подіях, внаслідок яких було багато загиблих людей, ми організовуємо термінові коментарі спеціалістів та брифінги керівництва області. Останнім часом ми активно використовуємо Твітер. До речі, кожне друге наше повідомлення у своєму твітері публікує «Українська правда». За півтора місяці у нас стало 600 подписчиков. Так, під час обстрілів Маріуполя і Краматорська у січні та лютому поточного року ми щогодини надавали у ЗМІ оновлену інформацію щодо постраждалих та оперативних дій влади з ліквідації наслідків обстрілів. Проводилися брифінги голови ОДА.

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Однак, ми оперативно реагуємо і на інші події, пов’язані з проведенням АТО. Нещодавня трагедія, що сталася у Костянтинівці, де військова машина збила маленьку дівчинку, також оперативно нами висвітлювалася з позиції реакції влади. Ми одразу проінформували суспільство про те, що сталося, оперативно записали відеокоментар заступника командувача АТО. Увечері, коли в місті почались масові заворушення, до Костянтинівки за дорученням губернатора виїхав його заступник. Він телефоном інформував нас про перебіг подій та власні дії, як представника влади, про що ми одразу робили новини. Прес-конференціЇ голови ОДА області, у разі резонансних подій, ми транслюємо в прямому ефірі на каналі прес-служби в Ютуб, а також на 112 каналі. Це дає змогу її дивитися в тому числі і журналістам, які не змогли приїхати до Краматорська. Найбільший наш показник — 70 глядачів і представників ЗМІ під час прямої трансляції. Можливо, це і не вражаюча цифра, але в тих умовах, що працює прес-служба ОДА, — це дуже не погано. Ще одним, на мій погляд, ефективним інструментом в інформаційному полі є прес-тури. Після звільнення півночі Донецької області у липні та початку відбудови населених пунктів, ми визначили для себе нове інформаційне завдання — сприяти поверненню переселенців у визволені міста та показати всій Україні, що у їх відбудові ми не лише покладаємось на допомогу інших регіонів, а й самі робимо все можливе. Для цього ми провели два прес-тури для журналістів регіональних ЗМІ України. Саме регіональних, бо центральні ЗМІ зробили би лише поверхневі матеріали, а ми хотіли донести до всієї України більш широкий спектр інформації. І для цього найефективніше було залучити саме регіональні ЗМІ. З 19 по 21 серпня та з 4 по 6 вересня ми провели два прес-тури визволеними містами «Донбас — це Україна». Всього до нас приїхали 50 журналістів з Харківської, Запорізької, Миколаївської, Сумської, Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської, Волинської та Вінницької областей. Ми показали їм зруйновані об’єкти, хід їх відбудови. Колеги поспілкувались з внутрішніми переселенцями, які розмістились у нас, в Донецькій області. Були організовані прес-конференції заступників голови ОДА, керівників міст, які були в окупації. Взагалі в умовах, у яких працює Донецька облдержадміністрація, значну актуальність набуває використання інформаційних технологій в роботі зі ЗМІ. Разом з тим, для того, аби впроваджувати хоча б примітивні такі технології, в нас зовсім нічого немає. Але ми живемо та працюємо за принципом «хто хоче — шукає можливість, хто не хоче — шукає причини». Ми створюємо в облдержадміністрації прес-центр. Створюємо його з листопада, бо все збираємо по крупицях. Наприклад, роутер мені та моєму заступникові на наші Дні народження подарували друзі, які знають, що ми хочемо відкрити прес-центр і нічого для цього не маємо. Зараз вже два тижні ми друкуємо банер. Бо друкуємо його безкоштовно. І макет друзі зверстали безкоштовно. Тобто у свій вільний час. Відеокамеру дав нам у користування заступник голови ОДА. Залишилось, щоб добрі люди подарували комп’ютер для трансляцій та світло. Разом з ДКТРУ та регіональним РРПЦ ми знайшли можливість відновити державне телерадіомовлення на території області. До речі, цього тижня в Краматорську відбудеться презентація початку роботи державного телеканалу. Є домовленості з керівництвом Національного радіо щодо запуску спецпроекту «Голос Донбасу» російською мовою. Громадське радіо та радіо24 підтримали ініціативу Донецької ОДА і дають в ефіри новини з Донбасу. У нас нема конфліктних ситуацій з журналістами, як це було в мирний час. Ми об’єдналися заради єдиної мети — повернути Донбас в Україну і повернутися самим додому. Ми маємо багато ідей, як провести ті чи інші інформаційні кампанії, щоб не втратити свідомість тих людей, які живуть на прифронтовій території. Ми знаємо, що ми хочемо і як це зробити безкоштовно. Але! Має бути єдина державна інформаційна стратегія і чітко налагоджена взаємодія всіх гілок влади. І найголовніше — інформаційна сфера має фінансуватися! Бо без грошей ми ніколи не подолаємо російського інформаційного монстра!

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

Я дякую вам за запрошення взяти участь у цій конференції та за виявлену увагу до мого виступу! Хочу запевнити, що прес-служба Донецької облдержадміністрації на своєму рівні продовжує стояти на захисті інформаційних інтересів Української Держави. Сподіваюсь на користь від участі у сьогоднішній зустрічі!

ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УЧАСТІ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ В АНТИТЕРОРИСТИЧНІЙ ОПЕРАЦІЇ У ДОНЕЦЬКІЙ ТА ЛУГАНСЬКІЙ ОБЛАСТЯХ Сеник Б.М. Начальник Управління преси та інформації Міністерства оборони України У 2014–2015 рр. під час проведення в Україні заходів протистояння російській агресії та загрозі сепаратизму, а також етапів часткової мобілізації громадян України для захисту територіальної цілісності та незалежності держави, Міністерство оборони України розгорнуло широку інформаційнороз’яснювальну роботу з метою донесення до суспільства та представників цивільних засобів масової інформації основних заходів, які проводяться в Міноборони та Збройних Силах України з метою виконання цих завдань. З метою протидії інформаційному впливу супротивника, донесення до громадськості офіційної позиції Міністерства оборони України, піднесення іміджу Збройних Сил України та престижу військової служби, у 2014–2015 роках в Міністерстві оборони України підготовлено, направлено до вітчизняних засобів масової інформації та оприлюднено через офіційний веб-портал Міністерства оборони України в мережі Інтернет 5296 інформаційних повідомлень і прес-релізів. Матеріали поширювалися серед вітчизняних та іноземних ЗМІ (близько 500 адресатів). На сьогодні на офіційному веб-порталі Міністерства оборони України розміщено 26 інформаційно-довідкових та роз’яснювальних матеріалів щодо проведення в Україні часткової мобілізації. З 17.11.2014 діє англомовна версія стрічки новин офіційного веб-порталу Міністерства оборони України. На виконання рішення Міністра оборони України від 13.02.2015 року № 2658/з, Управлінням преси та інформації МО України спільно з Головним управлінням зв’язку та інформаційних систем Генерального штабу ЗС України створено та введено в експлуатацію оновлену версію офіційного веб-порталу Міністерства оборони України. В оновленій версії запущена повноцінна англомовна версія офіційного веб-порталу МО України (з англомовними стрічкою новин, тематичними розділами, рубриками тощо). У зв’язку з активним інформуванням громадян України про поточну суспільно-політичну ситуацію на сході України та пов’язаним з цим надзвичайним ростом престижу військової служби у Збройних Силах України, у 2014 році офіційний веб-портал Міністерства оборони України відвідало близько 4 млн. користувачів. Кількість щоденних переглядів порталу склала понад 30 тисяч разів. У першому кварталі 2015 року офіційний веб-портал Міністерства оборони України відвідало близько 1,1 млн. користувачів. Кількість щоденних переглядів порталу складає понад 45,5 тисяч.

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

У зв’язку з активним інформуванням громадян України про поточну суспільно-політичну ситуацію на Сході України та пов’язаним з цим надзвичайним ростом престижу військової служби у Збройних Силах України, вдалося значно підвищити відвідуваність офіційних сторінок Міністерства оборони України у соціальних мережах. З початку антитерористичної операції до представництва Міністерства оборони України у соціальній мережі «Facebook» завітало більше 1,5 млн. користувачів з України, Польщі, Канади, США, Німеччини та Ізраїлю. На щоденне отримання новин від Міноборони підписано 128 тисяч 430 осіб, щодня сторінку відвідують понад 20 тис. користувачів. Кількість переглядів відеоматеріалів каналу Міністерства оборони на Інтернет-ресурсі «Youtube» становить 2 мільйони 128 тисяч 100. На канал підписано 5 560 осіб. На новини сторінки Міністерства оборони України в соціальній мережі «ВКонтакте» підписано 131 750 користувачів (переважна більшість (85%) — молодь віком 18–27 років). Щомісячна кількість відвідувань — більше 100 тис. З початку року активно розвивається сторінка Міністерства оборони в соціальній мережі мікроблогів Twitter. На сьогодні ресурс має близько 12000 читачів, їх кількість стрімко збільшується. На сторінку Міноборони в мережі Google+ підписано 1197 осіб, загальна кількість переглядів — 3 мільйони 665 тисяч 406. Найпопулярніші публікації на сторінках Міністерства оборони України у соціальних мережах охоплюють майже 500-тисячну аудиторію та активно поширюються за допомогою перепостів, коментування читачів, а також публікацій в засобах масової інформації. На канал YouTube ЦТРС МО України підписані більше 25 тисяч користувачів. Кількість переглядів відео з часу початку антитерористичної операції становить понад 5 млн. На сторінках ЦТРС МО України у соціальних мережах «Facebook» та «ВКонтакте» кількість переглядів кожного відео у середньому складає близько 1500. З метою нарощування інформаційно-роз’яснювальної роботи, Міністерство оборони спільно з представниками Ради національної безпеки і оборони України та громадських організацій, у взаємодії з Генеральним штабом Збройних Сил України підготувало цикл із 5 відеороликів та 7 відеокліпів військово-патріотичного спрямування, серед яких: «Підтримай Українську армію», «Єдиний номер 565», «Я служу Україні», «Рівняння на маму», «До Дня Перемоги», «Кожен з нас», «Військова служба в резерві». Зазначені рекламно-агітаційні відеоролики постійно транслювалися в ефірі майже всіх вітчизняних телевізійних каналів, як центральних, так і регіональних. Постійно здійснюється цілодобовий моніторинг центральних та регіональних ЗМІ. Щоденно готуються огляди новин (тричі на добу на 8.00, 13.00 та 21.00) та дайджести газетних матеріалів з оборонної тематики. На виконання рішення Міністра оборони України, з метою об’єктивного та оперативного висвітлення питань діяльності Міністерства оборони України та Збройних Сил України, з 15 грудня 2014 року по теперішній час проводяться щоденні (крім вихідних днів) брифінги речників Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України та прес-центру АТО в Українському кризовому медіа-центрі. Рішенням Міністра оборони України у грудні 2014 року визначений список із 26 речників МО та ГШ ЗС України, які брали участь у медіа-заходах, організованих УПІ МО України. Так, з метою інформування суспільства про заходи реформування і розвитку Збройних Сил України, у 2014 році Управлінням організовано, проведено та забезпечено інформаційне супроводження наступних найважливіших заходів за участю посадових осіб Міністерства оборони та Генерального штабу ЗС України: за участю керівного складу Міністерства оборони та Збройних Сил України: – 57 телерадіопрограм та інтерв’ю вітчизняним ТВ ЗМІ;

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

– 58 брифінгів та прес-конференцій; – 6 інтерв’ю зарубіжним телевізійним ЗМІ; – 13 інтерв’ю вітчизняним друкованим ЗМІ. За участю інших посадових осіб МО та ЗС України: – участь у 18 телерадіопрограмах; – 36 брифінгів та прес-конференцій. У першому кварталі 2015 року, станом на 23.03.2015, Управлінням організовано, проведено та забезпечено інформаційне супроводження наступних найважливіших заходів: за участю керівного складу Міністерства оборони та Збройних Сил України: – 8 брифінгів та прес-конференцій; – 1 інтерв’ю зарубіжним ЗМІ. За участю інших посадових осіб МО та ЗС України: – участь у 25 телерадіопрограмах та інтерв’ю; – 8 брифінгів, прес-конференцій та круглих столів за участю ЗМІ. Відповідна інформаційно-роз’яснювальна робота проводилася також у регіонах. З початку Російською Федерацією воєнної агресії на території України у Міністерстві оборони опрацьовано 2997 журналістських запитів, близько половини з яких — це звернення представників вітчизняних та іноземних ЗМІ щодо відвідування військових частин і установ Збройних Сил України. За результатами сприяння журналістам провідних телевізійних каналів, друкованих видань, інформаційних агенцій та інтернет-видань, в ефірі телеканалів, на шпальтах українських газет і журналів побачили світ понад 3000 позитивних матеріалів (сюжетів, статей, публікацій) щодо діяльності Збройних Сил України. Регіональними медіа-центрами Міністерства оборони України ініційовано та проведено 2242 прес-тури і виїзди представників центральних та регіональних засобів масової інформації до військових частин та установ Міноборони та Збройних Сил України, а також різноманітних інформаційно-медійних акцій, спрямованих на підвищення престижу і привабливості військової служби (у тому числі, 886 брифінгів і прес-конференцій). Забезпечено вихід на регіональних телеканалах 7764 сюжетів щодо діяльності військових частин і установ ЗС України, записано та забезпечено вихід на регіональних радіостанціях 4848 радіопередач, опубліковано в мережі Інтернет 33844 інформаційних повідомлення, забезпечено вихід 5345 матеріалів у військових та регіональних друкованих ЗМІ. Зазначені заходи дали змогу забезпечити своєчасне та об’єктивне інформування громадськості та особового складу Збройних Сил України про розвиток військово-політичної обстановки в районах проведення антитерористичної операції, хід часткової мобілізації та оперативно реагувати на спроби російської пропаганди викривити ситуацію та облити брудом Україну та її Збройні Сили. З метою забезпечення домінування Міністерства оборони України в інформаційному просторі щодо об’єктивного висвітлення подій в зоні проведення антитерористичної операції у східних областях України, оперативного реагування на критичні повідомлення та зміни в інформаційному середовищі, широкого інформування суспільства щодо значення успішного проведення в Україні заходів часткової мобілізації, у 2015 році Міністерство оборони України проводитиме наступні заходи: 1. Широке висвітлення заходів, які проводять військові частині і підрозділи ЗС України в зоні АТО, а також чергових етапів часткової мобілізації через офіційний веб-портал Міністерства оборони України та військові ЗМІ. 2. Інтерв’ю керівного складу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України телеканалам, інтернет-агенціям, друкованим та електронним засобам масової інформації з метою надання детальних роз’яснень щодо поточної ситуації в зоні проведення антитерористичної операції, проведення в Україні часткової мобілізації, матеріально-технічного забезпечення військ та інших, залежно від інформаційної ситуації.

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

3. Брифінги керівного складу Міністерства оборони України та Збройних Сил України, керівників структурних підрозділів Міноборони та Генерального штабу в інформаційних агентствах «Укрінформ», «УНІАН», Українському кризовому медіа-центрі, на інших популярних медіамайданчиках, а також у Міністерстві оборони України. 4. Брифінги у регіонах за участю керівного складу обласних військових комісаріатів спільно з представниками місцевих державних органів виконавчої влади щодо ходу часткової мобілізації та інших актуальних питань. 5. Прес-тури представників ЗМІ до місць розташування військових частин, навчальних центрів Збройних Сил України з метою об’єктивного висвітлення подій. Зважаючи на зазначене, ПРОПОНУЄТЬСЯ: 1. Продовжити практику впровадження різноманітних медіа-проектів, розвитку інтерактивних технологій та збільшення присутності оборонного відомства у соціальних мережах. 2. Поновити в Національному університеті оборони України кафедру з підготовки фахівців в інформаційній сфері. 3. Провести необхідну роботу з метою запровадження спеціальних навчальних курсів для речників Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, курсів для прес-офіцерів з користування комбат-камерою тощо. 4. Забезпечити максимальне сприяння допуску та роботі журналістів у військових частинах, установах та організаціях у випадках отримання екстрених (день у день) запитів від засобів масової інформації.

ПРАВИЛА КОРИСТУВАННЯ СОЦІАЛЬНИМИ МЕРЕЖАМИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМИ ЗА ДОСВІДОМ ПРОВІДНИХ КРАЇН СВІТУ Грищук Р. В. доктор технічних наук, старший науковий співробітник Завада А. А. кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Житомирський військовий інститут ім. С. П. Корольова Аналіз способів ведення останніх військових конфліктів свідчить, що у військовій справі настав новий етап розвитку, коли ефективність сучасних засобів поразки все більше визначається не стільки вогневою міццю, скільки ступенем інформаційного забезпечення. Інформатизація збройних сил (ЗС) стала пріоритетною задачею військово-технічної політики економічно розвинених держав. У змісті військових дій все більше зростає значимість інформаційного протиборства. Перевага у ступені інформованості стає неодмінною умовою перемоги у війні, що переконливо доводить досвід збройних конфліктів і локальних війн сучасності. Зростання ролі інформаційної боротьби стирає межу між війною і миром. ЗС окремих держав знаходяться в постійному інформаційному протиборстві, а військові інформаційні структури і в мирний час вирішують задачі, характерні для війни. Сучасні дослідники традиційно виходять з посилки, що інформаційна війна ніким не оголошувалася і ніколи не припинялася, ведеться приховано і не знає кордонів у просторі й часі. ЗС є невід’ємною складовою суспільства, стрімка інформатизація якого поступово охоплює все більшу кількість країн, у тому числі й Україну. Але становлення інформаційного суспільства не лише

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

дає змогу підвищити його ефективність та успішність, але й надає нових імпульсів традиційним загрозам безпеки держави та створює принципово нові складнощі для системи національної безпеки. В даний час, особливо у зв’язку з проведенням антитерористичної операції на сході України, як ніколи гостро постає питання захисту інформації, інформаційних ресурсів і послуг, систем забезпечення інформаційної безпеки (ІБ) держави і суспільства в цілому. Запобігання можливим загрозам ІБ може бути забезпечене різними заходами й засобами: від створення глибокої, ешелонованої комплексної системи захисту інформації, що складається з фізичних, апаратних, програмних і криптографічних засобів до впровадження філософії свідомого ставлення особового складу до проблеми ІБ та захисту інформації. Одним із важливих питань у сфері забезпечення ІБ є врегулювання порядку використання військовослужбовцями соціальних мереж для унеможливлення витоку інформації з обмеженим доступом та нейтралізації негативного інформаційно-психологічного впливу на особовий склад. Сьогодні у багатьох є профілі у соціальних мережах Facebook, BK, Twitter та ін., де вони діляться з іншими людьми інформацією про власне життя та інші події, завантажуючи фото- та відеоматеріали, розповідаючи інформацію, до якої вони отримали доступ тим чи іншим чином. Для такої структури, як ЗС, це становить значну проблему, оскільки інформація з обмеженим доступом може стати доступною широкому загалу. Такий варіант виходу з ситуації, як повна заборона користування соціальними мережами для військовослужбовців є неефективним, оскільки частіше за все викликає зворотну реакцію. Крім того, соціальні мережі можуть ефективно використовуватись для реабілітації військовослужбовців, підтримання на високому рівні їх морально-бойового духу, популяризації військової служби серед населення та підтримання позитивного іміджу ЗС в цілому. Для того щоб тримати під контролем потік інформації в ЗС країн світу розробляються та впроваджуються правила користування соціальними мережами для військовослужбовців. В роботі проведено аналіз зазначених документів провідних країн світу, зведені результати якого наведені в табл. 1. Таблиця 1 Назва документу

Загальний зміст США Керівництво з використання – роз’яснення для в/с про необхідність соціальних мереж «U.S. Army створення ними власних блогів Social Media Handbook». (мета — підняття престижу та Головна ідея документів — створення позитивного іміджу визначення правил користування ЗС США); соціальними інтернет сервісами – обмін досвідом в/с з кандидатами для військовослужбовців (далі — на проходження служби у лавах в/с) ЗС США та членів їх сімей. ЗС США; – приклади сторінок та блогів, як керівництво для ведення блогів в/с; – приведено перелік заборон по роботі у соціальних інтернет сервісах. «Navy Command Leadership Social – роз’яснення для в/с ВМС правил Media Handbook». використання соціальних мереж при спілкуванні їх з цивільними громадянами та рідними й близькими; – роз’яснення того, що думка яка висловлюється окремим в/с не є офіційною думкою командування ВМС зокрема та ЗС у цілому. Великобританія «Guidance. Social media guidance – приводяться аргументи на for civil servants: October 2014». доцільність використання Головна ідея документів — соціальних мереж у державному визначення правил користування секторі; соціальними інтернет сервісами – стандарти поведінки в соціальних для державних службовців в інтернет сервісах. цілому та в/с зокрема.

Основні заборони – заборона критики керівництва ЗС та начальників усіх рівнів; – заборона на розміщення інформації щодо дислокації та заходів, що плануються; – заборона на розміщення фотографій військових об’єктів та техніки; – заборона на розміщення приватної інформації про товаришів по службі та своїх близьких; – заборона на додавання у друзі своїх начальників з метою додержання субординації. – обмеження кількості та змісту інформації про родину та сім’ю в/с; – налаштування правил з безпеки сторінки або блогу в соціальних інтернет сервісах; – виключення з інформаційного обміну інформації про рух суден, організаційно-штатну структуру, особовий склад кораблів флоту тощо.

– не розповсюджувати інформацію, яка не має «здорового глузду»; – забороняється порушувати Кодекс цивільної служби як під час службового, так і неслужбового користування; – забороняється поширювати інформацію, відносно якої у державного службовця є сумніви; – забороняється поширювати недостовірну, неправдиву та неперевірену інформацію.

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ Назва документу «Guidance For Service Personnel On The Use Of Social Media».

Загальний зміст – правила використання соціальних мереж військовослужбовцями; – стандарти поведінки с соціальних інтернет сервісах членами родин в/с.

Основні заборони – заборона на розповсюдження інформації про передислокацію військ; – заборона на розповсюдження конфіденційної інформації; – заборона оскарження рішень керівництва ЗС та командування; – заборона на використання гео-тегів; – заборона коментування подій у хворобливому стані та стані сп’яніння; – заборона на порушення авторських прав.

Ізраїль – обмеження доступу до ресурсів – заборона використання всіх найбільш соціальних інтернет сервісів для всіх популярних сервісів для спілкування та обміну солдат ізраїльської армії, незалежно інформацією, таких як Facebook, Twitter, від рангу та положення; Instagram та інші; – дозвіл на відправлення електронної – заборона мати акаунти в/с в цих проектах, окрім пошти тільки з офіційного сайту таких категорій як пілоти та офіцери розвідки. ЦАХАЛ. Ним буде заборонено повідомляти про свою причетність до лав ЗС Ізраїлю та розміщувати свої фотографії у військовій формі. Канада – заборону розміщення фотографій у військовій формі. Франція «Кодекс МО Франції, статті – загальні положення документів – заборона на поширення даних про точний L.4121–2 і L.4121–3»; конкретизуються для конкретних час, конкретні географічні назви як уже «Протокол Генерального інтернет сервісів. здійснюваних, так і планованих оперативних штабу ЗС Франції заходів; від 6 грудня 2010 року»; – заборона на використання GPS-геолокації з інструкції для внутрішнього мобільного телефону; користування. – заборона розміщення фотографій, фонові Головна ідея документів — деталі на яких можуть виступати джерелом правила використання соціальних розвідувальної інформації; мереж в/с та членами їх сімей. – заборона на поширення членами сімей в/с інформації про розташування в/с та його повернення (направлення) на маневри в місію; – заборона контакту з невідомими особами. Індія – заборона на заведення акантів в соціальних мережах, або обмеження користування ними. Китай – заборона на реєстрацію в соціальних мережах; – заборона на реєстрацію на онлайн-форумах, заведення знайомств, а також відкриття електронних блогів та коментування в мережі Інтернет. Ірландія «Information Handbook» (для в/с). – регламентуються основи службового – заборона на поширення інформації без Головна ідея документів — та приватного використання попереднього дозволу компетентних органів; визначення правил поширення соцільних інтернет сервісів; – заборона на поширення інформації, яка інформації в медіапросторі. – порядок акредитації соціальних дискредитує ЗС; інтернет сервісів, які представляють – заборона на поширення контенту політичного ЗС в мережі. забарвлення; – заборона на поширення контенту з розкриттям досвіду ЗС. «Кодекс етики у соціальних мережах» (для в/с). Головна ідея документа — правила використання ресурсів соціальних інтернет сервісів, залежно від військового звання.

Таким чином, як висновок можна визначити наступне: 1. У ЗС провідних країн світу приділяється активна увага питанням інформаційної безпеки держави у воєнній сфері, а також тим ризикам, які можуть мати місце у результаті витоку інформації при спілкуванні військовослужбовців через соціальні інтернет сервіси в цілому, та соціальні мережі зокрема. 2. Повне обмеження доступу військовослужбовців ЗС України та членів їх сімей у законодавчому та наказному порядку є недоцільним. Такий підхід може спровокувати зворотну реакцію.

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

3. Найбільш раціонально в умовах, що складуються, розробити ряд інструкцій з доведенням їх змісту під підпис військовослужбовцям та членам їх родин, а також наочних агітаційних матеріалів з подальшим їх поширенням серед військовослужбовців. Крім того, доцільно в межах ЗС організувати постійний моніторинг соціальних інтернет сервісів на предмет розміщення військовослужбовцями та членами їх родин контенту забороненого змісту.

Список використаних джерел 1. Грищук Р. В. Синергія інформаційних та кібернетичних дій / Р. В. Грищук, Ю. Г. Даник // Труди університету. — К. : НУОУ, 2014. — № 6 (127). — С. 132–143. 2. Грищук Р. В. Соціальні мережі як арена інформаційного протиборства / Р. В. Грищук, В. В. Охрімчук // ХХ Всеукр. наук.-практ. конф. [«Проблеми створення, розвитку та застосування високотехнологічних систем спеціального призначення»] (Житомир, 28 лист. 2014 р.). — Житомир : ЖВІ ДУТ, 2014. — Ч І. С. 168–169. 3. Даник Ю. Г. Сучасні мобільні соціальні інтернет сервіси як один з перспективних засобів масової комунікації / Ю. Г. Даник, Р. В. Грищук, О. В. Самчишин // Наук.-практ. конф. [«Актуальні проблеми управління інформаційною безпекою держави»] (Київ, 19 берез. 2015 р.). — К. : Центр. навч., наук. та період. видань НА СБ України, 2015. — С. 232–235. 4. Соціальні мережі як чинник розвитку громадянського суспільства : монографія / О. С. Онищенко, В. М. Горовий, В. І. Попик та ін. — К. : НАН України, 2013. — 220 c. 5. Информационная безопасность государства в военной сфере : науч.-метод. Издание / Н. Н. Быченок, Т. М. Дзюба, А. А. Рось та ін. — К. : НУОУ, 2012. — 264 с. 6. Матвєєва О. В. Віртуальні спільноти в контексті національної та міжнародної безпеки / О. В. Матвєєва // Вісник Маріупольського державного університету. — Маріуполь: МДУ, 2013. — № 6. — С. 85–93. 7. Губанов Д. А. Социальные сети: модели информационного влияния, управления и противоборства / Д. А. Губанов, Д. А. Новиков, А. Г. Чхартишвили ; под. ред. член-корр. РАН Д. А. Новикова. — М. : Изд. физ.-мат. лит., 2010. — 228 с.

МЕТОДИКА ОЦІНЮВАННЯ РІВНЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ВПЛИВУ НА ОСОБОВИЙ СКЛАД ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ В ХОДІ ПРОВЕДЕННЯ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ Кацалап В.О. кандидат військових наук Національний університет оборони України імені Івана Черняховського Забезпечення ефективного управління військами (силами) в ході проведення антитерористичної операції вимагає своєчасного реагування на прояви інформаційного впливу противника, зокрема, інформаційно-психологічного впливу з боку терористів (сепаратистів). Перелік заходів, які проводяться в антитерористичній операції, викладений у законі України «Про боротьбу з тероризмом» [1] та в Указі виконуючого обов’язки Президента України № 405/2014 від 13 квітня 2014 року Про рішення РНБО України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» [2], а розподіл повноважень за напрямками діяльності сектору безпеки і оборони України — у Стратегічному оборонному бюлетені [3]. Аналіз наведених джерел вказує на наявність певних невідповідностей у визначенні елементів протидії інформаційно-психологічному впливу як на терористів, так і країну, яка їх підтримує (зокрема Російську Федерацію) [1].

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Прийняття рішення про локалізацію виявлених інформаційно-психологічного впливу противника принципово відрізняється від обчислення або вибору рішення про рівні загроз інформаційній безпеці у воєнній сфері [2] не тільки відсутністю формальної процедури, але й змістом, яким є прийняття рішення до якого входить переоцінка корисності результату отриманого системою розвідки на підставі внутрішніх критеріїв більш високого рівня, що залежать від ситуації. Ціль ухвалення рішення щодо локалізації інформаційно-психологічного впливу противника складається в досягненні Збройними Силами України деякого бажаного результату — запобігання або зниження можливого ураження об’єктів, а також своїх сил і засобів. Метою доповіді є викладення методики визначення рівня інформаційного впливу на особовий склад Збройних Сил України під час проведення антитерористичної операції, яка на відміну від існуючих дозволяє прийняти остаточне рішення про наявність або відсутність інформаційно-психологічного впливу на особовий склад Збройних Сил України. Як, було показано раніше [3], наміри сепаратистів (терористів) застосувати сили і засоби до проведення бойових дій за часом можуть виявитися раніше, ніж почнуться безпосередні дії [4]. Тому, розрахунки значень рівнів інформаційно-психологічного впливу противника із кількістю проведених ним заходів є як би заключним етапом. Методики визначення рівня інформаційного впливу на особовий склад Збройних Сил України під час проведення антитерористичної операції з боку ймовірного противника (сепаратистів, терористів) ґрунтується на виявленні розходжень станів діяльності Збройних Сил України в зоні проведення антитерористичної операції, що перебуває в районах бойового призначення наших засобів розвідки. Оцінка рівнів інформаційного впливу на особовий склад Збройних Сил України ґрунтується на апріорних знаннях про інформаційно-психологічні дії противника і дані про інформаційні акції, атаки його сил і засобів, що одержані в результаті безпосереднього спостереження за об’єктами розвідки. Для реалізації зазначеного вище підходу до оцінки рівня інформаційного впливу на особовий склад Збройних сил України скористаємося переліком дій, а також заданою сукупністю розвідувальних ознак, які характеризують ці заходи і можуть бути розкриті засобами розвідки, що входять у систему бойового забезпечення [5]. Крім того, будемо враховувати логічні й кількісні характеристики взаємозв’язків між рівнями інформаційних впливів та заходами щодо їх виявлення. При рішенні завдання розпізнавання інформаційних заходів або дій у випадку, коли характер ознак імовірнісний, тобто коли між ознаками й заходами, до яких вони можуть бути віднесені, існують імовірнісні зв’язки, побудова алгоритмів, розпізнавання може бути заснована на результатах теорії статистичних рішень. При повній вихідній апріорній інформації ці результати можуть бути використані безпосередньо. При неповній вихідній інформації алгоритми розпізнавання також можуть бути засновані на результатах теорії статистичних рішень, хоча в цьому випадку ці результати можуть бути використані лише шляхом реалізації процедури навчання або самонавчання. Можливі і інші підходи до рішення завдання розпізнавання. Зокрема після виміру (викриття) кожної чергової ознаки S1; S1S2; S1S2S3. Тоді по певному алгоритмі вирішується завдання розпізнавання на основі даних про наявні до сучасного стану ознаки. При цьому залежно від результатів порівняння отриманого рішення з деякими встановленими заздалегідь границями визначається чергова ознака, або припиняється подальше нагромадження інформації про цей захід. Така процедура рішення завдання розпізнавання зобов’язана своїм виникненням одному з розділів статистики — послідовному аналізу [6]. При виявленні заходів, проведених противником в якості кількісної характеристики ступеня відповідності окремих розвідувальних ознак кожного із заходів з використанням інформаційної міри цих ознак. Кількісно інформаційна міра (VM , S ) розвідувальної ознаки визначається як кількість інформації, j i яка є в ознаці Si (i=1...Nj ) щодо заходу Mj (j=1...M ).

При з використанням виявленні заходів, проведених противником в якості кількісної заходів інформаційної мірицих цих ознак. заходів з інформації, використанням інформаційної ознак. кількість яка є в ознаці Sміри i (i = 1... N j ) щодо заходу M j = ( j = 1...M ) . характеристики ступеня відповідності розвідувальних ознак кожного розвідувальн ої ознаки визначається Кількісно інформаційна міра ої ознаки визначається як із як Кількісно інформаційна міра (VVMокремих M ,jS, S)i розвідувальн P ( M / S ) заходів з використанням інформаційної міри цих ознак. j i ,заходу = N j ) j щодо ( кількість інформації,яка якаєєввознаці ознаці SV iij = 1... заходу Mj = 1(...j M ( ) кількість інформації, S щодо M( jj ==визначається = )1....M ) . як (1) , S= i iM i 1... N ої ознаки Кількісно інформаційна міра VM j , Si розвідувальн P(M j ) PP( M ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015 ( Mj /j S/i S) ,i ) VSMi (i,того, кількість інформації, в ознаці V 1...N щодо MM j = 1виявленні ...M ) .(1) ознаки )i –є імовірність що місце захід де P (M j / Sяка S === j )має j =j (при , заходу (1) M j , Si P(M j) P ( M ) j P ( Mмає S i ) захід M при виявленні ознаки Si ; j / місце того, що де P (M j / S i ) – імовірність , (1) V = M S , ) P((M M j )/ S–i апріорна – імовірність що має місце захід j M j при виявленні (1) ознаки де P jтого, i ймовірність M . P ( M ) j j Si ; j Si ; P/ (SjM/) — ймовірність M j . має рівність M Sj )i )–імовірність –апріорна імовірність того, що M jознаки при виявленні ознаки деP P де (M(Відома того, що має місце західмісце Mj призахід виявленні Si; j i P ( M ) – апріорна ймовірність M . P ( S / M ) P ( M / S ) j j Відома рівність апріорна ймовірність Mj. i j j i S i ; P (Mj ) — (2) =M / S ) P ( S / M ) P ( Відома рівність Відома рівність i P ( Sj ) j P (iM ) i j (2) P( M j ) – апріорна ймовірність M j =. P ( SPi(/SM PP((M M j )/ S i ) i) j) У зв'язку з тим, що при проведенні противником заходів може бути(2) розкрита (2) = Відома рівність У зв'язку з тим, що при проведенні противником заходів може бути розкрита P ( S ) P ( M ) , /важливим елементом розпізнавання є система ознак R n ∈P(S( S1 , S/ 2M ) ,...iS) i ,...PS(nM j j S ), j Si ) важливим елементом розпізнавання є (2) система ознак R n ∈ (S1 , S 2i ,...S i ,... n = системи У зв'язку тим, при проведенні противником заходів може бути ознак розкрита їх Vрозкрита У зв’язку з тим,зінформаційної що прищо проведенні противником може бути обчислення міри ознак з система урахуванням n VM , R M P ( Mзаходів обчислення інформаційноїP ( Sміри системи з j , Rурахуванням їх i) j )ознак R ∈ (S , S , ... S , ... S ), важливим елементом розпізнавання є обчислення інформаційної міри сисважливим елементом розпізнавання є система n 1 2 ознак i nR n ∈ (S 1 , S 2 ,...S i ,...S n ) , взаємозв'язків. взаємозв'язків. зв'язку що при їхпроведенні противником заходів може бути розкрита темиУ ознак (VM , Rз )тим, з урахуванням взаємозв’язків. VM j , Rn з урахуванням їх обчислення міри системи ознак nінформаційної R інформаційна інформаційна дорівнює: Для міра міра дорівнює: Дляj системи системи ознак n ,... Для системи ознак міра дорівнює: n S , важливим елементом розпізнавання є система ознак (ознак ) R nR∈n інформаційна S1 , S 2R,... S i n взаємозв'язків. P ( MPj(ознак /MRnj )/ RVnM)j , Rn з урахуванням(3) їх обчислення інформаційної міри системи = VMVj ,M міра дорівнює: Для системи ознак R n інформаційна Rn , R = (3)43 (3) j n P ( MPj()M ) взаємозв'язків. 43 j P ()Mдорівнює: j / Rn ) міра Для системиVознак =RPV M / S , S ... S n (інформаційна + V + ... + V , j 1 2 i 43 (4) = V M j ,P Rn ( M M/j ,S S1 , S M... SS M+ j ,n 1 / S)2 j , SV n / S1 ... S n −1 M ,R = V + + ... , jV VM j , S i / S1 ...V = j 1 2 i (4) (3)(4) , R M , S M , S / S M , S / S ... S S i −M – кількість інформації, що де j n j 1 j 1 2 j n 1 n − 1 P ( M ) 1 P ( M / R V = j j n P( MVj / S1 , S=2 ...Si −1–) кількість інформації, MP / S1j.../S iS (iM що де j ,S −11 , S 2 ...S i ) 43 P ( M / S , MSj 2 , R... (3) n S i −1 ) = j 1 , S i / S1 ... S i −1 V =V VSM...j ,SS1 )/ S2 P+інформації, ... +j )VM j ,Sn /що , –1 j+кількість ( M (4) M S M , R M , S S ... S i j n j 1 n − 1 P ( M / S , ( MSi j / S1щодо , S 2 ...заходу Si −1M) j j 1якщо відомо, що ознаки S1 ,....S i −1 мали місце; мається вPознаці 2 i = де де — VMщодо кількість інформації, що мається в ознаці Si щозаходу якщо відомо, що ознаки мається в ознаці Sінформації, – + кількість що місце; j , S i / S1 ... S i −1 1 ,....S i −1, мали V = V + V + ... V P ( M / S , S ... S ) M V M j ,показує, Rn M jяку , S1 j додаткову M j , S n /щодо S1 ... S n −1заходу M , містить(4) 1 M j2, S1 / Si −21 інформацію M j , Si / S1 ...j Sякщо j відомо, що ознаки мали місце; ці Si щодо S ,.... S i −1 1 i − 1 VMдоjзаходу показує, яку додаткову якщо що ознаки S1 , ... Sінформацію , мали місце; щодо заходу43 M j , містить M , Sзаходу / S1 ... SiM S відомо, i − 1 j i-1 якщо відомо, що ознаки S1 ,....S i −1 мали місце; S1 ,....Si −1 мається в ознаці щодо заходу розвідувальні , якщо раніше розвідкою були добуті ознаки . PS( M показує, яку признаки додаткову iінформацію j / S1 , S 2 ...Si )щодо заходу M j , містить S1 ,....Si −1 1 ... Si −1 V розвідувальні признаки , якщо раніше розвідкою були добуті ознаки . S показує, яку додаткову інформацію щодо заходу M , містить V = показує, яку додаткову інформацію щодо заходу M , містить розвідувальні приM , S / S ... S j i M j , Sji / Siвипадку, 1 S i −1i −1 – кількість інформації, що деУ тому 1 ... дорівнює якщо додатково внесена ознакою Sji інформація P ( M / S , S ... S ) S ,.... S 1 i − 1 j 1 2 i − 1 S ,....S признаки раніше розвідкою булидобуті добуті ознаки Sрозвідувальні дорівнює У тому якщо внесена ознакою S i .інформація знаки Sвипадку, , якщо раніше розвідкою ознаки S1 , ... Si-1. ознаки i , якщо признаки якщо були раніше розвідкою були добуті . S i ,додатково i M S V V = SSM1i,.... , то ознаку варто вважати його інформаційній мірі, тобто S i ,його M j , Sвнесена SS S −1ознакою щодо заходу якщо відомо, ознаки мали місце; мається вУознаці тому випадку, якщоякщо додатково внесена ознакою інформація дорівнює інформаційній дорівнює випадку, якщо ознакою дорівнює Удодатково тому випадку, додатково i /що 1 ... j , SSiSi −i 1 інформація i iінформація його інформаційній мірі, внесена тобто V M j , Si / S1 ... Si −1 = VM j , Si , то ознаку S i , варто вважати Vйого користування вираження (4) незалежним від ознак показує, якуS додаткову інформацію щодо заходу M містить VSM, jварто M j , Siінформаційній / S1 ... SiV 1,…,S =зручності , товважати ознаку вважати мірі, тобто S i j,, варто −1 M j.,,, Sто /Для S ... Sознаку , SS Vi-1M. Vj ,i-1 i −1 i , варто мірі, тобто незалежним від ознак S1(4) , ... Si-1. = вважати ційній мірі, тобто M j , Si / S1S...1S,…,S Si i то1ознаку i i користування Для зручності вираження незалежним від ознак i −1 приведемо його до наступного S ,....Sвираження (4) . Для зручності користування незалежним від S1,…,Sвиду: i-1розвідкою розвідувальні признаки були добуті ознаки . виду: Sознак i , якщо раніше зручності користування вираження (4) приведемо його до наступного приведемо його до наступного виду: N ,…,S . Для зручності користування вираження (4) від ознакДля S j L 1 i-1 приведемо його доякщо наступного виду: інформація дорівнює У тому випадку, додатково внесена NNознакою S i VM j , Rn j = ∑VML j SLi + ∑VM j Sl (5) го до наступного виду: = V + V (5) V = V + V (5) V i l = 1 = 1 ∑ ∑ ∑ ∑ = , то ознаку , варто вважати його інформаційній мірі, тобтоN j VM j , Si /V S (5) M S M j Si l ,R S1M ...LSjM M j , Si MM Sj Si i,−R1n l =1l =1 ii==11 де i=1…N – число незалежних ознак, що описують захід; M V = V + V (5) j M–j число зручності користування вираження (4) незалежним девід ознак ∑ ∑ j Si M j Sl що описують , RSn 1,…,S i-1.M jДля i=1…N незалежних ознак, захід; M jM j де i=1…N число незалежних ознак, щоописують описують iвиду: lознак, =1 =1 j– дейого i=1…N — число незалежних що Mj захід; j захід; приведемо до наступного j l=1...L – число залежних ознак. L l=1...L –число числогруп групзалежних залежних ознак. N l=1...L — груп ознак. Nj – число незалежних ознак, що описують M j захід; l=1...L – число груп залежних ознак. Перехід відінформаційної інформаційної міри системи ознак до (5) умовної до умовної Перехід від міри системи розвідувальних ознак V = V + ∑Vрозвідувальних ∑ M R M S розвідувальних M S , Перехід від інформаційної міри системи ознак до умовної ймовірності розпізнаi l = 1 = 1 ймовірності розпізнавання заходу здійснюється шляхом перемножування апріорної Перехід від інформаційної міри системи розвідувальних ознак до умовної числоймовірності груп залежних ознак. розпізнавання заходу здійснюється шляхом перемножування апріорної вання заходу здійснюється шляхом перемножування апріорної ймовірності заходу на інформаційну де i=1…N – число незалежних ознак, що описують захід; M ймовірності заходу на інформаційну міру виявлених ознак: j j ймовірності розпізнавання заходу здійснюється шляхом перемножування апріорної від інформаційної міри розвідувальних ознак ознак: до умовної ймовірності заходу насистеми інформаційну виявлених міру виявлених ознак: (6) P(Mj/Rміру n)=P(Mj) VM , R l=1...L – число груп залежних ознак. ймовірності заходу на інформаційну міру виявлених ознак: озпізнавання здійснюється шляхом перемножування апріорної V /R )=P(M ) (6) P(M j n j M , R (6) Перехід від інформаційної міри системи розвідувальних ознак до умовної j n На підставі розглянутоїP(M методики пропонується алгоритм процесу ухвалення V /R )=P(M ) (6) ходу ймовірності на інформаційну міру виявлених ознак: j n j M , R j nзаходу. розпізнавання заходу здійснюється перемножування апріорної рішення про проведення противником тогошляхом або іншого НаНа підставі підставі розглянутої методики пропонується алгоритм ухвалення розглянутої методики пропонується алгоритм процесу ухвалення рішення про провеV /R )=P(M ) (6) процесу P(M ймовірності заходу на інформаційну міру виявлених ознак: j n j Процес ухвалення рішення складається із двох етапів: M j , Rn На підставі розглянутої методики пропонується алгоритм процесу ухвалення рішення проведення противником того або іншого заходу. денняпро противником того або іншого заходу. (6) P(Mj/Rn)=P(M j) VM , R перший етап противником - характеризується використанням детермінованого підходу; рішення про проведення того або іншого заходу. таві розглянутої методики пропонується алгоритм процесу ухвалення Процес ухвалення рішення складається із двох етапів: Процес ухвалення рішення складається із двох етапів: другий етап - імовірнісного. На підставі розглянутої методики пропонується алгоритм процесу ухвалення Процес ухвалення складається із двох етапів: роведення противником того або заходу. перший етап — характеризується використанням підходу; перший етап -рішення характеризується використанням детермінованого Вихідними для іншого імовірнісного підходу є детермінованого апріорні імовірності виявленняпідходу; рішення про проведенняданими противником того або іншого заходу. перший етап характеризується використанням детермінованого підходу; другий етап — імовірнісного. ухвалення рішення складається із двох етапів: при проведенні заходу M – P(S /M ). ознаки S i етап -рішення j етапів: j Процес ухвалення складається із iдвох другий імовірнісного. етап перший етап- -імовірнісного. характеризується використанням детермінованого підходу; етап - другий характеризується використанням детермінованого Детермінований підхід нашому випадкупідходу використається при складанні для виявлення Вихідними даними для уімовірнісного єпідходу; апріорні імовірності j j другий етап - імовірнісного. кожного заходу (якщо це можливо) набору розвідувальних ознак R ={S Вихідними даними для імовірнісного підходу є апріорні імовірності виявлення i }, етап -ознаки імовірнісного. при проведенні заходу M – P(S /M ). S i i j j даними для імовірнісного підходу є апріорні імовірності однозначно визначають даний і /M порівняння цих наборів звиявлення набором ознак при проведенні заходу M j-захід ознаки SiВихідними ми даними для імовірнісного підходу апріорні i j). імовірності виявлення j –є P(S при проведенні заходу M – P(S /M ). ознаки40 ={S }, отриманих на момент ухвалення рішення. RS i i j Детермінований підхід у нашому випадку використається при складанні для n i j j проведенні заходу M – P(S /M ). j j i j Детермінований підхід у нашому випадку використається при складанні j Узаходу випадку підхід якщо Rуn∈нашому R приймається про проведення противником jДетермінований випадку рішення використається при складанні для кожного (якщо це можливо) набору розвідувальних ознак Rдля ={S i }, j j j j гозаходу заходу, у противному виробляється аналіз на основі імовірнісної логіки. R ={Si }, кожного (якщо цевипадку, можливо) набору розвідувальних кожного заходу (якщо це можливо) набору ознак Rдля ={Sознак нований підхід у визначають нашому випадку використається при складанні i },з набором однозначно даний j-захід і розвідувальних порівняння цих наборів ознак

(

)

(

)

j i

j l

j i

j l

i −1

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Вихідними даними для імовірнісного підходу є апріорні імовірності виявлення ознаки Si при проведенні заходу Mj – P(Si / Mj ). Детермінований підхід у нашому випадку використається при складанні для кожного заходу (якщо це можливо) набору розвідувальних ознак Rj={Sij}, однозначно визначають даний j-захід і порівняння цих наборів з набором ознак Rn={Si}, отриманих на момент ухвалення рішення. У випадку якщо Rn ∈ Rj приймається рішення про проведення противником j -го заходу, у противному випадку, виробляється аналіз на основі імовірнісної логіки. По формулі (5) розраховується сумарна інформаційна міра розкритих розвідувальних ознак VM , R , j n потім по формулі (6) розраховується P(Mj/Rn) і рівняється з порогом Gj. P(Mj / Rn) ≥ Gj де Gj — поріг ухвалення рішення про те, 1що j-й захід. − проводиться P

(7)

jj 44 , j=1…M; q≠j... (8) Gj = 1 Величини порогів для кожного виходячи із припустимих значень імовірнос1 −заходу Pjj ⎡ Mвизначаються ⎤ m q≠j... ,(1j=1…M; (8) = тей правильних (Рjj)Gтаj помилкових (Рjq) ∏ рішень 44 − P ) 1 jq ⎥ ⎢ M q 1 = m ⎣ ⎦ ⎡ ⎤ (1=− Pjq )1⎥− Pjj ∏ (8) ⎢ , j=1…M; (8) R n у G Таким чином, системи q≠j... (набору) розвідувальних ознак 1 ⎣ q =1j при Mнадходженні ⎦ ⎡ ⎤ m бути отриманий остаточний висновок про результаті рішення завдання може − ( 1 P ) Таким чином, при надходженні системи jq ⎥ (набору) розвідувальних ознак R n у ⎢∏захід проведений противником або заходів, що упорядкові по q =1 ⎣ ⎦ список можливих результаті рішення завдання може бути отриманий остаточний висновок про убуванню ймовірності P(Mj/Rn). чином,чином, при надходженні (набору) розвідувальних ознак у результаті ознак рішення проведенийТаким противником захід абосистеми список можливих заходів, щоRnупорядкові по R n у Таким при надходженні системи (набору) розвідувальних використається надалі для Значення умовних імовірностей P(M j/Rn) завдання може бути отриманий остаточний висновок про проведений противником захід або список убуванню ймовірності P(Mj/R результаті рішення завдання може бути отриманий остаточний висновок про n). визначення рівнів загроз по інформаційній безпеці у /воєнній сфері. можливих заходів, що упорядкові убуванню ймовірності P(M R ). використається для Значення умовних імовірностей P(M j n заходів, надалі проведений противником західпро абозаходи, список що упорядкові по до j/Rn)можливих Крім того, рішення що проводяться противником, доводять Значення умовних імовірностей P(M /R ) використається надалі для визначення рівнів загроз інj безпеці n визначення рівнівймовірності загроз інформаційній у воєнній сфері. убуванню P(Mj/Rn). командування збройних формаційній безпеці у воєнній сфері.сил для аналізу й ухвалення рішення на проведення Крім того, рішення про заходи, що проводяться доводять до ) доводять використається надалі Значення умовних P(Mj/Rготовності nпротивником, Крім того, рішення про заходи, що проводятьсябойової противником, до командування зброй- для адекватних заходів щодоімовірностей підвищення сил і засобів. командування збройних сил для аналізу й безпеці ухвалення рішення на проведення визначення рівнів інформаційній у воєнній сфері. них сил для аналізу й загроз ухвалення рішення наможна проведення адекватних щодо підвищення бойо- подій Стан загроз противника розглядати якзаходів повну групу неспільних адекватних заходів щодо підвищення бойової готовності сил і засобів. Крім того, рішення про заходи, що проводяться противником, доводять до вої готовності сил і яких засобів. (рівнів), для справедлива рівність: Стан загроз противника можна розглядати якй повну групурішення неспільних командування збройнихможна сил розглядати для аналізу ухвалення на подій проведення Стан загроз противника як повну неспільних подій (рівнів), для яких 3групу (рівнів), для яких справедлива справедлива рівність: P ( α ) = 1 (9) адекватних заходів щодорівність: підвищення бойової готовності сил і засобів. ∑ t 3 α =1 Стан загроз противника можна розглядати як повну групу неспільних (9) подій Pt (α ) = 1 (9) ∑ – імовірність α-го стану (рівня) загрози; де яких Рt(α) (рівнів), для справедлива рівність: α =1 α=1,імовірність 2, 3 – номер рівня загрози ; 3 Рt (α) — α-го стану (рівня) загрози; – імовірність α-го стану (рівня) загрози; де Рдеt(α) (9) ∑ Pt (α ) = 1 t – момент часузагрози визначення загрози. α =1, 2, 3 — номер рівня ; α = 1 α=1, 2, 3 – номер рівня загрози ; Причасу цих умовахзагрози. розрахунок імовірностей рівнів інформаційної безпеки у t — момент визначення t – момент загрози. – імовірність α-го стану (рівня) загрози; де Рчасу t(α) визначення воєнній сфері доцільно робити зрівнів використанням ітераційного по формулі При цих умовах розрахунок імовірностей інформаційної безпеки у воєнній методу сфері доцільно При цих умовах розрахунок імовірностей рівнів інформаційної безпеки у α=1, 2, 3 – номер рівня загрози ; робити з використанням ітераційного методу по формулі (10) [6]: (10) [6]: воєнній сфері робити з використанням методу по формулі t – доцільно момент часу визначення загрози. ітераційного 3 ⎧ ⎫ (10) [6]: α ( / ) P M При цих умовах розрахунок імовірностей рівнів інформаційної безпеки у ∑ j ⎪⎪ ⎪⎪ 3 α =1 воєнній сфері робити з використанням ітераційного по формулі ⋅ 1 − ⎫P(Mметоду Rn ) + ⎧ Pдоцільно t −1 (α ) ⋅ ⎨ P( M j / α ) ⋅ P( MP j (/M j / Rn ) ⎬ α / ) ∑ j 3 ⎪⎪ (10) [6]: ⎪⎪ ⎪ ⎪ ⋅ 1 − P(M j / Rn ) ⎬ Pt −1 (α ) ⋅ ⎨P(M j / α ) ⋅⎪⎩P(M j / Rn ) + α =1 ⎪⎭ 3 ⎧ ⎫ 3 P(M3 / α ) Pt (α ) = ⎪ (10) (10) ⎪ ∑ j ⎪ ⎪ ⎧ ⎫ ⎪ ⎪ ⎪ ⎪ P⎩t −31 (α ) ⋅ ⎨P(M⎪⎪j / α ) ⋅ P(M j / Rn ) + α =1 ∑ P(M⋅j 1/ α−)P(M⎭j / Rn(10) )⎬ Pt (α ) = ⎪⎪ 3 3α =1 + ⋅ − / R ) 1 P ( M / R ) ⎫ ⎪ ∑⎧ Pt −1⎪⎪(α ) ⋅ ⎨P(M j / α ) ⋅ P(∑M j n ⎬ Pj (Mnj / α ) 3 ⎪ 3 α⎪ =1 ⎪ ⎩ ⎭ ⎪ ⎪ =t −1 (α ) ⋅ ⎪⎨P(M j / α ) ⋅⎪⎪P(M j / Rn ) + α =1 P∑ (10) ⋅ 1 − P(M j / Rn ) ⎬ t (α )P ⎪⎭ 3 ⎩ ⎧ ⎫ 3 α =1 ⎪ ⎪ ∑ P( M j /α ) 3 P (α)⎪⎪імовірність α-го рівня, ⎪⎪ розрахована на кроці t-1⎪ ⎪⎭ попередньому α =1 ⎩ ⋅ ⋅ + ⋅ − α α P ( ) P ( M / ) P ( M / R ) 1 P ( M / R ) ∑ ⎨ ⎬ 1 t j j n j n − обчислення; 3 на попередньому 1 Pt-1(α)- α =імовірність ⎪ α-го рівня, розрахована ⎪ кроці 41 Р(Mj/α) -⎪⎩ імовірність проведення супротивником Мj, заходу на α-м рівні ⎪⎭ обчислення; загрози;

[

]

[

]

[

]

[

]

[

]

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

Pt-1 (α) — імовірність α-го рівня, розрахована на попередньому кроці обчислення; Р(Mj /α) — імовірність проведення супротивником Мj, заходу на α-м рівні загрози; Р(Мj /Rn ) — отриманая умовна ймовірність виявлення Мj заходу якщо засобами розвідки розкритий набір Rn ознак. 45 Послідовне та багаторазове рішення завдання визначення рівнів загрози повітряного нападу з - заходи супротивника формулюються таким чином, що кореляційними використанням на кожному кроці усі зростаючого 45 числа виявлених заходів особливо доцільно у визв'язками міжколи ними можнарішення було бсполучене зневажити; падках, ухвалення з певним ризиком. улюються таким чином, що кореляційними - можливе виникнення ситуації при "циклічного нуля" умов: вирішується відомими Формула (10) може бути використана виконанні наступних еважити; методами.– заходи супротивника формулюються таким чином, що кореляційними зв’язками між ними ції "циклічного нуля" можна було бj/α) зневажити; Імовірності Р(Mвирішується можуть відомими бути отримані на підставі наявних в органах – можливе виникнення нуля» вирішується відомимиконфліктів, методами. або розвідки статистичних данихситуації щодо«циклічного досвіду навчань і локальних Імовірності Р(M /α) можуть бути отримані на підставі наявних в органах розвідки бути отримані на підставі наявних в органах реальних заходів по переводу засобів повітряного нападу в підвищені статистичних ступені j даних щодо досвіду навчань і локальних конфліктів, або реальних заходів по переводу досвіду навчань і локальних конфліктів, або бойової готовності, або з використанням імітаційного моделювання. А призасобів їхнійповітряного нападу в підвищені ступені бойової готовності, або з використанням імітаційного моделюобіввідсутності повітряного нападупроведення в підвищені ступені опитування колективу компетентних - шляхом експертного вання. А при їхній відсутності —А шляхом експертного опитування колективу компетентанням імітаційного моделювання. при проведення їхній експертів. них експертів. спертного опитування колективу компетентних Рішення про загрози повітряного на який-небудь може за Рішення проперехід перехід загрози повітряного нападунападу на який-небудь рівень можерівень бути прийняте бути прийняте за критерієм заданого перевищення ймовірності рівня над критерієм заданого перевищення ймовірності цього рівня над імовірностямицього інших рівнів

овітряного нападу на який-небудь рівень може імовірностями інших рівнів ого перевищення ймовірності цього рівня над t(α)≥ П Рt(α*)-P

α∗

(11)(11)

де Пα ∗ – граничне значення ймовірностей. (11) Рt(α*)-Pt(α)≥ де Пα ∗ — граничне значення ймовірностей. Отже, рівень інформаційного впливу на особовий склад Збройних Сил овірностей. Отже, інформаційного впливу на особовийоперації склад Збройних під час провеУкраїни під часрівень проведення антитерористичної може Сил бутиУкраїни визначений в о впливу на особовий склад Збройних Сил дення виявлення антитерористичної операції може бути визначений(сепаратистами, в результаті виявлення проведених прорезультаті проведених противником терористами) тивником (сепаратистами, терористами) інформаційних дій з використанням детерміністської рористичної операції може бути визначений в інформаційних дій з використанням детерміністської або імовірнісної логіки.або імовірнісної логіки. Запропонована методика рівня інформаційного на особовий противником (сепаратистами, терористами) Запропонована методика визначення рівнявизначення інформаційного впливу впливу на особовий склад Збройних Сил України під час проведення антитерористичної операції дозволяє врахувати не ям склад детерміністської або України імовірнісної логіки. Збройних Сил під час проведення антитерористичної операції тільки апріорні знання про дії противника, які є в органах розвідки, але й розрахувати вірогідність ня дозволяє рівня інформаційного впливу на особовий врахувати не тільки апріорні знання про діїознак. противника, які є в ступенем органахвідформування заходів на підставі розкритих розвідувальних У зв’язку з високим час проведення антитерористичної операції розвідки, але й розрахувати формування на підставівпливу розкритих повідальності за прийняте вірогідність рішення граничні значення для заходів рівнів інформаційного на особорнірозвідувальних знаннявий про дії противника, які є в органах ознак. У зв'язку з високим ступенем відповідальності за прийняте склад повинні встановлюватися з використанням великої кількості інформації. Критерії вибору ність формування заходів на підставі розкритих рішення граничні значення для рівнів інформаційного на особовий граничних значень рівнів інформаційного впливу на особовийвпливу склад можуть змінюватисясклад залежно исоким ступенем відповідальності за прийняте умов військово-політичної обстановки. Часовий інтервал аналізу інформаційного розраповиннівідвстановлюватися з використанням великої кількості інформації. впливу Критерії ніввибору інформаційного впливу на особовий склад ховується зі здатності противника створювати відповідними елементами інформаційної інфраструкграничних значень рівнів інформаційного впливу на особовий склад можуть тури середовище із ознаками інформаційно-психологічного впливу на особовий склад Збройних станням великої кількості інформації. Критерії змінюватися залежно від умов військово-політичної обстановки. Часовий інтервал України. формаційного впливу на особовий можуть зі здатності противника створювати аналізуСил інформаційного впливу склад розраховується ьково-політичної обстановки. інформаційної Часовий інтервал відповідними елементами інфраструктури середовище із ознаками Список використаних джерел аховується зі здатності противника створювати інформаційно-психологічного впливу на особовий склад Збройних Сил України. ійної інфраструктури середовище із революция ознаками 1. Балуев Д. Г. Информационная и современные международные отношения: Учебное пособие. — Нижний Новгород: ННГУ, 2000. — 107 с. у на особовий склад Збройних Сил України. Література 2. Бусленко Н. П. Моделирование сложных систем. — М.: Наука, 1978. — 399 с. 1. Балуев Д. Г. І.В., Информационная революция и современные международные 3. Вещицький Кацалап В.О., Рогов П.Д., Бухало Л.В. «Модель визначення джерел загроз інформаційній безпеці у воєнній сфері» // Труди академії. — К. 2009. — № 89. — С. 38–45. Література отношения: Учебное пособие. - Нижний Новгород: ННГУ, 2000. - 107 с. 4. Венцель Е. С. Исследование операций. — М.: Знание, 1976. — 64 с. ная революция и современные международные 2. Бусленко Н.О. П.Інформаційна Моделирование систем. Наука, розвитку 1978. - державності 399 с. // 5. Морозов безпека в сложных умовах сучасного стану- іМ.: перспективи ний Новгород: ННГУ, 2000. 107 с. 3. Вещицький І.В., Кацалап В.О., Рогов П.Д., Бухало Л.В. “Модель визначення Віче. — 2007. — № 12. — Спецвипуск. — С. 23–25. 6. Крюков А.І. Информационная безопасность государства доступу: ниеджерел сложных систем. М.: Наука, 1978. 399 с. загроз інформаційній безпеці у воєнній сфері” в//условиях Трудиглобализации. академії. –—К.Режим 2009. – http//www.rada.kiev.ua. О., № Рогов П.Д., Бухало Л.В. “Модель визначення 89. – С. 38-45. у воєнній сфері” // Е. Труди академії. – К.операций. 2009. – - М.: Знание, 1976. - 64 с. 4. Венцель С. Исследование 5.42 Морозов О. Інформаційна безпека в умовах сучасного стану і перспективи операций. М.: Знание, 1976. - 64 с. розвитку державності // Віче. – 2007. – № 12. – Спецвипуск. – С. 23 – 25. езпека в 6.умовах сучасного стану і перспективи Крюков А.І. Информационная безопасность государства в условиях

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

РОСІЙСЬКА ПРОПАГАНДА ЩОДО ПИТАННЯ ПРОВЕДЕННЯ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ В УКРАЇНІ В 2014–2015 РОКАХ: ФОРМУВАННЯ ОБРАЗІВ Куцька О.М. кандидат історичних наук, доцент Академія сухопутних військ імені гетьмана П.Сагайдачного Росія проти України веде війну нового покоління — гібридну, основною складовою якої є інформаційний вплив на протиборчі сторони та спостерігачів. Основна увага при цьому приділяється формуванню образів учасників подій. Оскільки Росія не могла визнати весь народ України ворогом, їй довелось виокремити певні сегменти у якості таких ворогів. Першим із таких сегментів став український уряд, точніше вузьке коло урядовців та політиків так званої «нелегітимної влади» або «хунти» (як незадовго її почали називати) та невизначені за своїми масштабами «фашисти» або «неонацисти». При цьому, Росія легко могла дозволити собі агресивні слова або дії до української влади та провладних кіл, зберігаючи при цьому дружелюбну риторику до народу України, на порятунок дружби з яким були спрямовані проурядові мітинги всередині російської держави. Протягом розвитку ситуації «фашисти» в засобах масової інформації (ЗМІ) конкретизувались: ворогами стали активісти Майдану, «бандерівці», «Правий сектор» та, як не дивно, українська армія. При цьому активно розвивається тема про те, що на сході України в ході антитерористичної операції (АТО) «київський режим» розкладає «колоду смерті». Оскільки основна лінія російської пропаганди була спрямована проти нової української влади, Збройні Сили України (ЗСУ) подаються як засіб реалізації провладної політики, а їх застосування характеризується російською пропагандою як «каральна акція», з «хаотичними бойовими» діями, які призводять до невиправданих жертв серед мирного населення. Водночас, російські засоби масової інформації звинувачують ЗСУ у застосуванні важкої техніки та заборонених боєприпасів (касетних, фосфорних та хлорних снарядів); жорстокості українських військовослужбовців (обстріли мирного населення, знущання над жінками та дітьми); знищенні інфраструктури та сільськогосподарських угідь Донбасу; мародерстві. З іншого боку, поширювались погляди про те, що українська армія не професійна («програла колишнім шахтарям і трактористам»), деморалізована й не здатна вести бойові дії, а особовий склад не довіряє українському військовому керівництву. Для того, щоб ворог виглядав масштабніше, його необхідно було підтримати ще більшим злом. Власне російські ЗМІ починають вселяти думку про те, що саме європейці та американці винні у кризі та напруженості між ЄС, НАТО та Росією. Більше того, Росія декілька тижнів навесні 2014 року стверджувала, що співробітникам американського приватного агентства наказали керувати гоніннями російськомовного населення. У певних передачах російського телебачення Вашингтон зображується взагалі як «ляльковод» «української хунти», яка усунула від влади попередніх очільників України. Російська пропаганда підкреслювала, що НАТО таким чином взяла лінію на просування своєї інфраструктури на схід та нарощування присутності блоку поблизу російських кордонів. Широко транслюються повідомлення про те, що в Україні присутні чисельні західні військові найманці, серед яких не лише снайпери та підривники, а й спеціалісти з допитів, радіоелектронного прослуховування тощо. Але найбільше західних найманців, на думку російської пропаганди, перебувало в аеропорту Донецька, оскільки він довше всіх втримувався. Як зазначали російські ЗМІ: «Там працюють професіонали, там не лише американці, там розмовляють на різних мовах».

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

Паралельно зі створенням образу ворога, позитивно подаються самопроголошені республіки ДНР та ЛНР. Їх очільників російська пропаганда називає «народний мер», або «народний губернатор», що одразу легітимізує останніх у висловлюваннях і навіть діях. В засобах масової інформації трактується, що на Сході України іде не АТО, а війна з самопроголошеними республіками. Відповідно, українська влада й «ополченці» ДНР та ЛНР — рівноправні сторони конфлікту. Як бачимо, гіперболізація страждань мирних жителів та успіхів проросійських бойовиків створює враження «героїчної боротьби» населення Донбасу проти «київського режиму». Головна теза при цьому: «Народ «Новоросії» має своє власне бачення, це їх земля і вони хочуть бути її господарями». При цьому варто розуміти, що в ефірі російських каналів немає жертв серед найманців і терористів, захоплених ними заручників, мародерства та зруйнованої інфраструктури міст. Проросійські «ополченці» серед вогнища та вибухів будують новий світ, воюють з чудовиськом НАТО та підривають важку техніку «укропів». При чому воюють так звані «мирні мешканці» зброєю і технікою, яку «кинули» частини ЗСУ та Національної гвардії. Поряд із вищезазначеним формується образ того, хто може впоратись з «ворогом». Саме таким «рятівником» позиціонує себе Російська Федерація, яка прагне встановити та захистити «російський світ», у тому числі й на східних територіях України. При цьому, основними аргументами цієї спроможності російські ЗМІ визначають: в теоретичній площині — реклама ядерної доктрини Росії, широке освітлення амбітних планів Кремля щодо нарощування та модернізації класичних збройних сил; в практичній площині — початок біля українського кордону російських військових навчань, «безболісна» для Росії анексія Криму та присутність російських «добровольців» або «військовослужбовців, які взяли відпустку» на сході України. Отже, Росія в питанні подій на сході України створює свою «реальність». Єдине, що можна протиставити такій пропаганді — повна правда з максимальною кількістю фактів та доказів, які повинні репрезентуватись офіційними владними органами нашої держави. Чималу роль при цьому відграє оперативність реакції контрпропагандистських заходів, оскільки саме вони впливають на випередження наступних інформаційних атак.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ В ПЕРІОД ПРОВЕДЕННЯ МОБІЛІЗАЦІЇ Матяш О.І. кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Національна академія Служби безпеки України Згідно із ст.17. Конституції України забезпечення інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу поряд із забезпеченням економічної безпеки та захистом суверенітету і територіальної цілісності України [1]. Охорона державної таємниці важлива складова інформаційної безпеки, особливо в період загострення суспільно-політичної обстановки, появи загрози виникнення міждержавних військових конфліктів. З метою прискорення мобілізації Верховною радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» [2], в якому внесено зміни поряд із іншими законами і до Закону України «Про державну таємницю» [3].

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Цим законом зменшено строки для надання спеціального дозволу на провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею до 10 днів для органів військового управління, військовим частинам, установам і організаціям Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, що відмобілізовуються, доукомплектовуються, заново формуються. Також зменшено строк до одного місяця для перевірки громадян у зв’язку з їх допуском до державної таємниці. А у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану допуск до державної таємниці громадянам України може надаватися у десятиденний термін. Зменшення строків на отримання дозволу на провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею та надання громадянам допуску до державної таємниці пов’язано з необхідністю здійснення чітких рішучих дій для підготовки органів військового управління, військових частин, установ до виконання завдань з забезпечення обороноздатності держави та роботи з секретною інформацією у сфері оборони. Від створення умов для поводження із секретною інформацією у сфері оборони залежить скритність бойового управління, стратегічне та мобілізаційне розгортання військ, а також підготовка та проведення військових операцій. Організація охорони державної таємниці напряму пов’язано із успіхами та перемогами військових формувань та збереженням життя кожного військовослужбовця. Зменшення строків на отримання дозволу та надання громадянам допуску до державної таємниці в період мобілізації дозволяє у стислі строки створювати нові військові частини та укомплектовувати їх особовим складом. Однак це ставить нові завдання перед Службою безпеки України щодо перевірки громадянина у зв’язку з допуском до державної таємниці, а також перед командуванням військових частин щодо створення у стислі терміни умов для проведення робіт з державною таємницею, облаштування сховищ для зберігання секретних документів та інших матеріальних носіїв секретної інформації, які виключають можливість доступу до них сторонніх осіб, гарантують збереження носіїв секретної інформації. Прийняті нововведення містять деякі ризики, які необхідно враховувати, а саме, прискорена перевірка громадянина у зв’язку з допуском до державної таємниці може не повною мірою виявляти чинники, що будуть в подальшому перешкоджати збереженню державної таємниці. Командуванню військових частин необхідно приділяти увагу мобілізованим громадянам, яким надано допуск за прискореною процедурою, та здійснювати: 1) навчанню основам режиму секретності, поводження з секретними відомостями, зберігання секретних документів, виробів та інших матеріальних носіїв секретної інформації, 2) привертання постійної уваги особового складу на збереження таємної інформації, як запоруки збереження власного життя та успішності виконання бойових завдань, 3) періодичного проведення контролю виконання режиму секретності. Шляхом подальшого вдосконалення нормативно-правового та організаційного забезпечення охорони державної таємниці в період проведення мобілізації може стати корінна зміна процедури допуску до державної таємниці, наприклад, залишення на певний період (декілька років) допуску громадянам після припинення діяльності, у зв’язку з якою йому цей допуск було надано. Доцільним вважається щоб ця норма стосувалася демобілізованих військовослужбовців у найближчий період часу для організації у разі необхідності нової хвилі мобілізації.

Список використаних джерел 1. Конституція України. 2. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації»//Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014, № 20–21, ст.746 3. Закон України «Про державну таємницю» // Режим доступу http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/3855–12

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

МЕТОДИКА ПРОГНОЗУВАННЯ ПРОТИПРАВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ДЕРЖАВНОМУ КОРДОНІ ПОЗА ПУНКТАМИ ПРОПУСКУ Онищук С.В. Національна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького Складність прогнозування протиправної діяльності на державному кордоні поза пунктами пропуску обумовлюється великою кількістю факторів, які впливають на здійснення протиправної діяльності. Більшість із цих факторів досить складно оцінити та описати кількісними показниками, разом з тим вони можуть бути описані якісними показниками. Одним із методів вирішення цього завдання є використання математичних моделей на базі апарату нечіткої логіки [1, 2]. В попередніх роботах [3] розроблено математичну модель прогнозу протиправної діяльності на ділянці відповідальності органу охорони державного кордону поза пунктами пропуску з використанням апарату нечіткої логіки. Виникла необхідність в розробці методики прогнозування протиправної діяльності на ділянці відповідальності органу охорони державного кордону поза пунктами пропуску з використанням математичних моделей на базі апарату нечіткої логіки. В роботі представлено алгоритм використання методики прогнозування протиправної діяльності на ділянці відповідальності органу охорони державного кордону поза пунктами пропуску з використанням апарату нечіткої логіки, який включає наступні етапи: 1. Постановка задачі прогнозу. 2. Створення системи нечіткого логічного виводу. 2.1 Вибір вхідних, проміжних та вихідної змінної. Побудова ієрархічного дерева нечіткого логічного виводу. 2.2 Визначення функцій належності вхідних та вихідної змінної, методу дефазифікації. 2.3 Формування бази правил. 2.4 Настроювання моделі. 3. Застосування системи нечіткого логічного виводу. 3.1 Визначення параметрів вхідних змінних. 3.2 Введення вхідних даних в систему нечіткого логічного виводу. Отримання результатів прогнозу. Відповідно пропонуються процедури реалізації етапів алгоритму. Новизна методики полягає в запропонованих автором процедурах настроювання нечіткої моделі із застосуванням імунних алгоритмів оптимізації [4] та визначення параметрів вхідних змінних. Використання цієї методики дає можливість врахування під час прогнозування якісних показників, неточної та приблизної інформації, знань експертів з питань охорони кордону.

Список використаних джерел 1. Митюшкин Ю. И. Soft Computing: идентификация закономерностей нечёткими базами знаний / Ю. И. Митюшкин, Б. И. Мокин, А. П. Ротштейн. — Винница: УНІВЕРСУМ — Вінниця, 2002. — 145 с. 2. Штовба С. Д. Проектирование нечётких систем средствами МАТLAB. / Штовба С. Д. — М.: Горячая линия — Телеком, 2007. –288 с. 3. Онищук С. В. Прогнозування протиправної діяльності на державному кордоні поза пунктами пропуску на основі нечіткої логіки / С. В. Онищук // Збірник наукових праць Харківського університету Повітряних Сил. — 2014. — Вип. 3. — С. 198–202. 4. Искусственные иммунные системы и их применение / под ред. Д. Дасгупты. Пер. с англ. под ред А. А. Романюхи. — М.: ФИЗМАТЛИТ, 2006. — 344 с.

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

«ПРЕСОВА МОБІЛІЗАЦІЯ» В ПЕРІОД НАЦІОНАЛЬНО‑ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ (1917–1921 РР): ПРОЕКЦІЯ МИНУЛОГО НА СЬОГОДЕННЯ Позняков О.П. кандидат філологічних наук, доцент Національний університет оборони України імені Івана Черняховського Історія боротьби за українську державність насичена величними і трагічними подіями. Одна з них вже у минулому, інша відбувається сьогодні, під час проведення антитерористичної операції на сході нашої держави. Кажуть, що історія нічому не навчає. І все ж, історичні аналогії між минулим і сьогоденням у контексті реалізації державної інформаційної політики та інформаційної безпеки примушують замислитися. Очевидно, що тоді і зараз боротьба за розум, людську свідомість, формування суспільної думки громадян відігравала найважливішу роль. Інформаційна зброя була завжди і перемагала скрізь. Тому на рівні держави і збройних сил створювались певні інформаційні структури. Звичайно, це відбувалось тоді, коли українська державність існувала реально, а не номінально, як це було в радянські часи. Зокрема, у період Української Центральної Ради в складі міністерства центрального писаря УНР було сформовано прес-бюро. Під час перебування біля влади гетьмана П.Скоропадського діяло Управління у справах друку. А одним із перших рішень Генерального штабу Української армії (березень 1918 р.) було створення спеціального військового інформаційного органу, яким із середини квітня стало Бюро народного повідомлення. У період Директорії Української Народної Республіки (УНР) відповідним декретом від 30 грудня 1918 р. створено Управління преси та інформації, згодом перейменоване і більш відоме як Міністерство преси й пропаганди УНР. Тоді ж у складі Міністерства виникло Інформаційне бюро армії УНР. У подальшому внаслідок політичної боротьби між різними українськими партіями Міністерство преси й пропаганди УНР та Інформаційне бюро армії УНР були ліквідовані. Проте, замість них при Міністерстві внутрішніх справ УНР організували Державне Бюро пропаганди і преси УНР. Однак цю структуру невдовзі реорганізували. З’явилось Центральне управління у справах преси в Україні, скорочено — «Українпрес». Власну інформаційну структуру мала і Українська Галицька Армія (УГА). При Начальній Команді Галицької Армії (НКГА) була створена і вдало функціонувала Пресова квартира. Дослідники історії української преси, національної військової журналістики вважають наведені інформаційні структури прообразами сучасних державних, військових та правоохоронних інформаційно-медійних структур. Зміст їх діяльності був спрямований на мобілізацію преси — комплекс державних нормативноправових заходів, спрямованих на відповідну організацію масово-інформаційної діяльності в умовах режиму воєнного стану. Впровадження «пресової мобілізації» передбачало концентрацію творчих і націоналізацію видавничих ресурсів, а також централізацію, керування та цензуру над інформаційною діяльністю. Сьогодні на рівні держави розвитком різних аспектів національного інформаційного простору займаються як мінімум три структури. Це Державний комітет телебачення і радіомовлення України,

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення України, новостворене Міністерство інформаційної політики України. Існують відповідні структури зі зв’язків з громадськістю і преси в апараті Адміністрації Президента України, РНБО України, Кабінету Міністрів України, органів місцевого самоврядування тощо. У «силових структурах»: Міністерстві оборони України, Національній гвардії України, Міністерстві внутрішніх справ України, Службі безпеки України, інших відомствах існують власні інформаційні структури. Наприклад, у Міністерстві оборони України виконують відповідні функції Управління преси та інформації (реорганізується в Управління комунікацій та преси) та Управління інформаційних технологій. На рівні Генерального штабу Збройних Сил України створена прес-служба. Розпорядженням Президента України «Про заходи щодо забезпечення інформування громадськості про антитерористичну операцію» від 15 травня 2017 року №862/2014-рп сформована оперативна група з інформування громадськості на чолі з представником від Міністерства оборони України. Далі при штабі АТО був створений і діє до сьогодні прес-центр. До виконання завдань у прес-центрі на ротаційній основі залучають військових журналістів. У сучасних умовах «пресова мобілізація» в Україні відбувається так само непросто, як і на початку ХХ- го століття. Але перемогати на інформаційному фронті архіважливо. Тож у чому проекція минулого на сьогодення ? 1. Ідеологія «третього Риму», «Руського світу», або російського великодержавного шовінізму не нова. Геополітична мета всіх «червоних» і «білих» росіян минулого, особливо росіян-путінців сьогодні, — це «вічна реконкіста» — відвоювання нової імперії. Треба системно через засоби масової комунікації переконувати в тому, що жити в імперії звичайному українцю буде набагато складніше і небезпечніше. Тому головний напрямок зосереджених інформаційних зусиль на рівні держави — ідеологічний. Головний інформаційний фронт — внутрішній. Можливо, варто розповідати про економічні негаразди анексованого Криму, тоді як соціальні проблеми більшості українців вирішуватимуться позитивно. 2. Інформаційний потенціал Росії значно переважає інформресурс України. Так було в минулому і так буде надалі. У жовтні 2010 року тоді ще прем’єр Путін затвердив безпрецедентну державну програму «Інформаційне суспільство (2011–2020 роки)» загальною вартістю 40,6 мільярдів доларів (за курсом 30 руб = 1 дол). Ми на таке не спроможні. Але у нас є величезний потенціал креативної мислячої патріотичної молоді. Чимало проектів інформаційного Майдану під час і після революції Гідності не мали жодних фінансування. Але виявились результативними. 3. Нищівна критика українцями будь-яких державних інформаційних утворень увійшла в національну ментальність. При чому критичні зауваження типові. І час над ними не владний. Наприклад, у доповідній записці невідомого референта преси на ім’я Головного уповноваженого Уряду УНР аналізується низька ефективність діяльності міністерства. Це викликано, на думку автора, насамперед, невдалою «компановкою міністерства з ряду окремих органів, що належали раніше різним міністерствам, з якими вони були органічно зв’язані». Далі, у змістовній доповіді директора департаменту преси на ім’я пана міністра зустрічаємо цікаві рядки. Зокрема, державний службовець переконливо доводить «неприродність з’єднання преси і пропаганди» в межах одного відомства. Він стверджує: «Приєднання ж пропаганди до преси дуже тяжко відбивається на розвитку останньої... Вільна преса, яка стоїть на ґрунті державних інтересів, сама собою веде ту пропаганду, якої від неї хочуть… Треба раз і назавжди відділити пресу від пропаганди». Як не провести аналогію із сучасним дискурсом навколо створення Міністерства інформаційної політики України. На думку журналістського середовища, новостворене міністерство дублює низку функцій і несе загрозу свободі слова в Україні. 4. Реалізація державної інформаційної політики в Міністерстві оборони України і Збройних Силах України потребує подальшої координації і взаємодії між різними органами управління.

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

На сьогодні є ряд військових інформаційних структур (позавідомчих інформаційних організацій), які скоріше конкурують між собою, ніж співпрацюють у цієї сфері. Тому маємо різне бачення і розуміння щодо формування та реалізації єдиної інформаційної політики Міністерства оборони України. Під час ведення бойових дій такий «плюралізм» на руку нашим ворогам. І в цьому ми знову повторюємо помилки Української революції 1917–1921 рр. Для пошуку компромісу можна використати відомий структурно-функціональний підхід з теорії масової комунікації. Він ґрунтується на тому, що кожна інформаційна структура спрямовує свої функції на певну цільову аудиторію та має сили і засоби (творчі і технічні) які здатні вплинути на аудиторію через продукування специфічного контенту.

СУЧАСНІ ПОГЛЯДИ НА ПРАВИЛА БЕЗПЕКИ ПІД ЧАС ВИКОРИСТАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМИ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНИХ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ Феклістов А.О. кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Пєвцов Г.В. доктор технічних наук, професор Лупандін В.А. кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Закіров С.В. кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Харківський університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба Одним з напрямків розвитку сучасних засобів інформаційної боротьби є активне застосування можливостей сучасних телекомунікаційних соціальних мереж для інформаційного впливу на великі аудиторії. Спроможність оперативно та відкрито контактувати із масовою аудиторією несе низку ризиків, пов’язаних з безпекою військовослужбовців, військових колективів та військових операцій, що обумовлює актуальність аналізу основних підходів щодо розробки правил безпеки поведінки військовослужбовців та членів їх родин в телекомунікаційних соціальних мережах. Для визначення основних підходів правил безпеки поведінки військовослужбовців в телекомунікаційних соціальних мережах було проаналізовано «Керівництво по соціальним медіа ЗС США» («U.S. Army Social Media Handbook»), яке було розроблено у 2010 році. Визначені правила безпеки поведінки військовослужбовців в телекомунікаційних соціальних мережах спрямовані на їх використання під час розробки методичних рекомендацій та керівних документів в інтересах ЗС України, організації (проведення) заходів міжнародного співробітництва та оприлюднення їх результатів в електронних засобах масової інформації.

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

ПРОБЛЕМИ ПІДГОТОВКИ ТА ВЕДЕННЯ ДОВГОТРИВАЛИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ КАМПАНІЙ ЗА ДОСВІДОМ ОКУПАЦІЇ КРИМУ ТА АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ Яким’як С.В. кандидат військових наук, доцент Національний університет оборони України імені Івана Черняховського Аналіз подій у період з березня 2014 року по теперішній час засвідчує, що Російською Федерацією за підсумками попередньо проведеної тривалої інформаційної кампанії, а далі й спеціальної операції, було захоплено півострів Крим з двома адміністративно-територіальними одиницями України — Автономною Республікою Крим (далі — АРК) і м. Севастополем. В теперішній час триває спеціальна операція міжвідомчого угруповання сил РФ з дестабілізації обстановки на території усієї України, створення і підтримки так званого «руху опору» у східних та інших областях держави, утворення «буферної зони» і формування умов для повернення України у зону впливу новітньої російської імперії. Вказана спеціальна операція міжвідомчого угруповання сил РФ з дестабілізації обстановки містить як інтегровану складову сукупність інформаційних операцій. Важливо зазначити, що Військово-Морські Сили Збройних Сил України (далі — ВМС ЗС України), основний склад яких базувався в АРК і м. Севастополі, та населення цих адміністративних одиниць стали одним із найважливіших об’єктів інформаційного впливу у планах РФ із захоплення Криму. Це було обумовлено тим, що саме на Командування ВМС ЗС України згідно чинного законодавства покладалось завдання оборони Кримського півострова. Тому досвід, отриманий ВМС ЗС України у ході інформаційної кампанії з боку РФ у період 1991–2014 років, є надзвичайно важливим для визначення проблем з підготовки та ведення довготривалих інформаційних кампаній та шляхів їх розв’язання. В теперішній час, в умовах агресії, що відбувається, необхідно оперативно вивчати та враховувати досвід інформаційної боротьби. Проте, як засвідчує аналіз діяльності органів державного та військового управління, існує протиріччя, яке, з одного боку, полягає у недостатньому рівні ефективності ведення інформаційної боротьби через несвоєчасність узагальнення, вивчення і розповсюдження досвіду, вироблення на його підставі науково обгрунтованих рекомендацій, а, з іншого боку, — у необхідності досягнення високої ефективності інформаційної протидії та інформаційного впливу на противника, населення, світову громадськість та її сегменти. Це протиріччя й обумовлює актуальність даного дослідження. Результати досліджень з питань визначення проблем з підготовки та ведення довготривалих інформаційних кампаній та шляхів їх розв’язання, у сучасних умовах є одним з найважливіших практичних завдань у діяльності органів державного та військового управління, військ (сил), військових навчальних закладів та наукових установ. Це й обумовлює загальну мету дослідження. Розглянемо коротко основні особливості ходу інформаційної війни в Криму у період 1991–2014 рр. До основних наслідків інформаційної кампанії РФ у Криму у період 1991–2014 рр. слід віднести: повне захоплення інформаційного простору, проведене у початковий період; систематична та гнучка робота з використанням необхідних інформаційних технологій та ресурсів щодо формування у населення, тому числі посадових осіб державних структур, проросійської «картини» тієї ситуації, що складалася у Криму; створення сприятливих умов для проведення агресії у 2014 році шляхом перебудови і налаштування свідомості місцевого населення, особового складу силових структур і державних органів вла-

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

ди України, а також населення Росії на необхідні інформаційні моделі (уявлення), їх розповсюдження у регіоні та у світі. Розглянемо основні особливості інформаційної кампанії РФ у Криму у період 1991–2014 рр. Інформаційна війна проти України розпочалась безпосередньо у 1991 році, тобто з початком відокремлення української держави від «єдиного» Радянського Союзу. З того часу ця війна постійно набирала обертів. Слід зазначити, що результати інформаційної війни стали передумовами проведення військової діяльності. Військова складова неоголошеної війни РФ проти України проявилась у кризовій ситуації, спровокованій РФ будівництвом дамби поруч з українським островом Коса Тузла у Керченській протоці у 2003 році, а чітка і повномірна підготовка збройної агресії проти України і, зокрема розробка плану дій, що реалізовується зараз, розпочались, очевидно, із завершенням війни Росії з Грузією у 2008 році. Основними ознаками інформаційної війни, починаючи з 1991 року, були приховані дії з недопущення формування справжньої, проукраїнської влади, проукраїнського інформаційного поля. Водночас, велась й економічна війна, у тому числі в енергетичній, продовольчій, промисловій та інших сферах. Та особливо руйнівною для України стала повномасштабна і безжальна інформаційна війна, мета якої — знищення усього українського, мови, свідомості, культури, особливо, стосовно підростаючого покоління, і нав’язування «російських цінностей». Результати інформаційної війни можна було дуже наочно побачити у Криму уже на початку 1990х рр. За підсумками нав’язаних інформаційних кліше стали нормою побиття і фізична наруга над будь-ким за слова сказані українською мовою у міському транспорті чи на вулиці, мегатонни бруду про Україну, її історію, культуру, сучасне державотворення у засобах масової інформації і публічних виступах на усіх рівнях, відверте і нахабне знущання над військовослужбовцями з емблемами Збройних Сил України. За результатами інформаційної боротьби відбулась перебудова свідомості, яка призвела до знецінення загальноприйнятих моральних норм та традицій, до здійснення нелюдських вчинків, що попирають найдавніші і найфундаментальніші традиції і принципи морського братства. Як приклад цього — ситуація, що склалася з прибуттям українського фрегата «Гетьман П. Сагайдачний» уперше до Севастополя моряки «братнього» флоту, не дозволяючи йому пришвартуватись, рубали сокирою швартові кінці! Все це було в реальності і свідкам цих подій, напевно, ніколи цього не забути. Інформаційна війна була однією з найважливіших складових війни Росії з Україною. Вона, безперечно, вирішально вплинула на перебіг подій у березні 2014 року у Криму. Інформаційна війна та її наслідки стали основним сприятливим чинником і передумовою на початку 2014 року для проведення РФ «безкровного» захоплення українського Криму. Як відомо, за класичною сучасною теорією воєнного конфлікту він розпочинається інформаційною кампанією, що складається із низки цілеспрямованих інформаційних операцій. Далі вона продовжується операціями диверсійно-розвідувальних сил, серед яких є така форма дій, як операція з організації «повстанських» дій і «руху опору». Лише згодом, після проведення вказаних операцій та у випадку потреби можуть проводитись класичні бойові дії, які у сучасних умовах передбачають, зазвичай, сукупність вибіркових високоточних ударів зі знищення об’єктів протиповітряної оборони, пунктів управління державою та військами, найважливіших об’єктів економіки, інфраструктури. Саме така просторово-часова логіка застосування військової сили проглядалась в усіх без виключення збройних зіткненнях, «військових переворотах», воєнних конфліктах останніх десятиріч. Підведемо часткові підсумки. Інформаційна війна у Криму відбувалась у декілька етапів і досягла стратегічних цілей — захоплення інформаційного простору і здійснення панування у ньому, перебудова і налаштування свідомості місцевого населення, особового складу силових структур і державних органів влади України, а також населення Росії на необхідні інформаційні моделі (уявлення), розповсюдження у регіоні та у світі сприятливої інформації для проведення агресії. При цьому однією з найважливіших інформаційних і військово-політичних передумов захоплення Криму стала при-

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

сутність на території півострова військ іноземної держави — РФ. Як відомо, об’єкти Чорноморського флоту РФ розміщувались на величезних за площею територіях по усьому Криму — на узбережжі, у містах, в степу і горах. Справжньою «раковою пухлиною» стало повсюдне і вільне розміщення підприємств, житлових будівель, організацій, середніх шкіл, приналежних до міністерства оборони РФ, філій вищих навчальних закладів РФ і багато іншого. Усі ці обставини стали сприятливими для створення деструктивного для України інформаційного поля та реалізації наступних агресивних дій з боку РФ. Розглядаючи можливості України з реагування на наростаючу загрозу з боку РФ до початку 2014 року у першу чергу необхідно проаналізувати дії вітчизняних органів державного і військового управління. По-перше, виникає запитання: невже факти інформаційної експансії РФ У Криму не були відомі вищому керівництву держави і Збройних Сил та чому вони не були своєчасно враховані у рішеннях у сфері оборони? Як бачиться, у керівництва держави було достатньо достовірної інформації про стан справ та ситуацію, що складалась у Криму. Було відомо усім, у тому числі, військовій розвідці, Службі безпеки України, вищим посадовим особам керівництва нашої держави і Міністерства оборони. Більше того, найбільш свідомі громадяни робили власні спроби розбудити державних мужів і примусити до боротьби. Так, відомий флотський журналіст Микола Савченко ще у 1997 році опублікував книгу «Анатомія неоголошеної війни», яка докладно розкрила усі факти і особливості повзучої «безкровної» російської агресії завдяки технологіям інформаційної війни. Проте, з боку державних та військових органів управління не здійснювалась достатня інформаційно-психологічна протидія. Все це негативно вплинуло на діяльність ВМС ЗС України в умовах окупаційних дій в Криму. У підсумку у період з 27 лютого по 25 березня 2014 року, застосувавши нові способи «нелетального» впливу, російські війська під прикриттям «самооборони Криму» захопили усі державні та військові об’єкти, зокрема військові містечка та військові частини Повітряних Сил та ВМС ЗС України, що розміщувались у Криму. У ВМС ЗС України було захоплено 51 бойовий корабель, катер та судно. Противником було використано раптовість та морально-психологічну неготовність військовослужбовців ЗС України до збройного опору та застосування зброї для захисту військових об’єктів та загалом Кримського півострова. У якості висновків з даного дослідження слід зазначити наступне. 1. Окупація Криму та частини Донецької та Луганської областей є прямим наслідком довготривалої інформаційної кампанії, що ведеться РФ з 1991 року. 2. Для ведення успішної протидії інформаційній кампанії РФ та забезпечення національної безпеки необхідно: у місячний термін завершити розроблення та почати впроваджувати стратегію інформаційної безпеки держави, в якій, зокрема, були б чітко визначені кінцеві (стратегічні) цілі в інформаційній боротьбі з РФ, завдання та способи їх досягнення; протягом 1–2 місяців створити єдиний міжвідомчий орган управління, призначений для стратегічного та поточного планування й управління виконанням заходів забезпечення інформаційної безпеки та обладнати для його роботи відповідний пункт управління у складі єдиного державного центру управління безпекою та обороною України; у двомісячний термін розробити та почати впровадження план інформаційної кампанії як сукупності заходів інформаційної протидії та випереджувальних, наступальних інформаційних операцій, спрямованих на забезпечення інформаційної безпеки України в умовах агресії РФ та повернення окупованих територій.

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ ПІД ЧАС ПОДІЙ НА ЄВРОМАЙДАНІ 2013, НА ТЕРИТОРІЇ АР КРИМ ТА СХОДУ УКРАЇНИ Рудник Л. І. консультант Глобальної організації союзницького лідерства, кандидат юридичних наук Процес реалізації права на доступ до інформації в Україні дещо ускладнюється в силу недостатнього досвіду й системних наукових досліджень. Розроблення та запровадження ефективних заходів, які б, у свою чергу, сприяли реалізації права на доступ до інформації, є не лише особливо актуальним, але й складним. Особливо гостро дана проблема отримала свій прояв під час Євромайдану 2013, подій в АР Крим та на Сході України, коли населенню транслювали декілька разів поспіль одні й ті ж фрагменти бойових дій, коментуючи це постійним протистоянням та періодичною ескалацією конфлікту. Проблематичність правового регулювання відносин при реалізації права на доступ до інформації пов’язана з «розпорошеністю», неструктурованістю й загальною несистемністю норм інформаційного права. Нині, в умовах інформаційної агресії Росії проти України (т.зв. «інформаційна війна»), вкрай актуальною є проблема розробки дієвої інформаційної політики й системи забезпечення інформаційної безпеки України та її складової — кібернетичної безпеки; вирішення проблем щодо державної політики у сфері інформаційного суспільства. Окремо зазначимо негативні наслідки реалізації права на доступ до інформації. Наприклад, кожен пересічний громадянин (як українець, так і іноземець) має можливість дізнатися про кількість Збройних Сил України, «відвідавши» офіційний сайт Міністерства оборони України [1] або ж усім відому Вікіпедію [2]. Те ж саме стосується запровадження за часів президентства В. Ющенка видання так званих Білих книг, у яких визначаються не лише стан і проблеми, а й напрями удосконалення, тобто фактичні напрями розвитку воєнної організації держави. Маючи інформацію про загальну кількість тих чи інших засобів, місце дислокації різних служб, оперативних центрів реагування на надзвичайні ситуації природного, техногенного та антропогенного характеру, можна, за умови застосування методології математичного моделювання, розробити модель дестабілізації тієї чи іншої країни, включаючи різні засоби ведення війни. Так, наприклад, за інформацією фахівців, в АР Крим найбільш дієвими силами швидкого реагування були визнані підрозділи міліції громадської безпеки швидкого реагування «Беркут» [3]. Відтак, ліквідація даного підрозділу наперед унеможливила проведення ефективної політики щодо збереження територіальної цілісності Криму в поєднанні з вдало проведеними інформаційними операціями, а також зрадою більшості особового складу Збройних Сил України (здебільшого місцеві жителі), що й призвело до тимчасової окупації Росією даної території України. І таких прикладів можна наводити безліч. Головна вада сьогоднішньої інформаційної політики полягає в тому, що більшість рішень на державному рівні ухвалюються без урахування наукового доробку, вони не є обґрунтованими, особи, що їх приймають є невідомими, і відповідно наперед неможливо знати їх фаховий рівень та компетентність у прийнятті даних рішень, які здебільшого ухвалюються, ґрунтуючись виключно на досвіді тих чи інших керівників. Яскравим прикладом інформаційної бездарності є формування і друк так званих Білих книг [4, C. 19–21]. У даних прогнозно-індикативних документах зазначалося не лише те, що вже зроблено

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

для ліквідації армії, а й те, що заплановано зробити, тобто фактично — це безкоштовна розвідувально-аналітична доповідь для ефективної та успішної ліквідації державності. Окрім цього, наприклад, зазначимо про єдиний в Україні Центр розмінування Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України, який дислокується на Хмельниччині і призначений для підготовки фахівців з розмінування Збройних Сил та інших силових структур України. Починаючи з березня 2014 року, майже 10 штатних груп Центру розмінування постійно працюють над виявленням, розмінуванням і знищенням мін, снарядів та саморобних вибухових пристроїв у південно-східних районах України та в зоні проведення антитерористичної операції [5]. Отримання доступу до інформації про кількість співробітників та автовибухотехнічної лабораторії МВС уможливлює відведення спеціально створених підрозділів від виконання ними своїх функцій при виникненні реальної загрози, оскільки вони в цей час можуть перебувати в зовсім іншій частині міста за хибним викликом. Тому інформація про кількісний склад вищезазначених та інших подібних органів не повинна належати до публічної, доступ до якої є необмеженим. Ще одним прикладом порушень у вищезазначеній сфері варто відмітити те, що СБУ здійснює розслідування в кримінальному провадженні за фактом публікації в мережі Інтернет конфіденційної інформації про особовий склад десантного батальйону, що дислокується у Чернівцях. Встановлено, що в період з червня по вересень 2014 року невідомі особи за попередньою змовою зібрали й передали іноземній установі, а саме хостинг-провайдеру «Sprinthost», що зареєстрований і розташований в Санкт-Петербурзі Російської Федерації, список особового складу (понад 500 осіб) військової частини, постійне місце дислокації якої — Чернівці. У переданій інформації були зазначені посади, звання, прізвища, ім’я та по батькові осіб, місця знаходження (дислокації) тощо. Вказані відомості мають гриф обмеження доступу «Для службового користування» та містять конфіденційну інформацію у сфері оборони країни, що є власністю держави [6]. Прикладів порушення або перешкоджання реалізації права на доступ до інформації сьогодні можна навести безліч. Щоб правом на доступ до інформації можна було скористатися, у правовій системі потрібно передбачити заходи, які допомагають його реалізувати — наприклад, правила, що зобов’язують тих, хто володіє інформацією, документально її оформлювати, архівувати, вести офіційні реєстри офіційних документів (як конфіденційних, так і відкритих) та зберігати їх у доступних архівах.

Список використаних джерел 1. Міністерство оборони України. Офіційний сайт [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www. mil.gov.ua/ 2. Вікіпедія [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://uk.wikipedia.org 3. Глобальна організація союзницького лідерства [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://goal-int. org/wp-admin/post.php?post=2453&action=edit&message=1 4. Ліпкан В. А. Біла книга: суть та призначення // Адміністративне право в сучасному вимірі : Матеріали IV науково-практичного семінару / [ред. колегія : В. К. Колпаков (голова), О. В. Кузьменко, В. А. Ліпкан, І. Д. Пастух]. — К. : ФОП Ліпкан О. С., 2010. — С. 19 — 21. 5. Хто ми, місія і стратегія // Прозора бюрократія. Особливості застосування Закону України «Про доступ до публічної інформації» [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://access-info.org.ua/hto_mi_misija_ i_strategija 6. СБУ розслідує, хто здав терористам список десантного батальйону у Чернівцях, 24.10.2014 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zik.ua/ua/news/2014/10/24/sbu_rozsliduie_hto_zdav_terorystam_spysok_ desantnogo_batalyonu_u_chernivtsyah_534546

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

3. ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ В МІНІСТЕРСТВІ ОБОРОНИ ТА ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ Соколов К.О. Начальник Управління інформаційних технологій Міністерства оборони України Сьогоднішній характер дій Російської Федерації дозволяє зробити висновок про ведення проти України «гібридної війни», основними складовими якої є інформаційна кампанія (спрямована на розкол українського суспільства, дестабілізацію суспільно-політичної обстановки, дискредитацію та компрометацію «революції гідності» та нової української влади в очах міжнародної спільноти) та спеціальні операції (диверсійно-розвідувальна та по розгортанню рухів опору). Існуючий стан Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів, чинні механізми роботи органів державної влади в сфері оборони не відповідають характеру дій та можливостям Російської Федерації. Так, державна інформаційна політика України не сформована; єдиний координуючий орган з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки відсутній; також відсутня система законодавчих актів, необхідна для регулювання діяльності в інформаційній сфері. Подібна ситуація присутня і в Міністерстві оборони України. Діяльність Міністерства оборони України та Збройних Сил України в інформаційному просторі носить несистематичний, фрагментарний характер; координація роботи відповідних структурних підрозділів відсутня, система активної протидії інформаційним загрозам до теперішнього часу не створена. Більш того, на сьогоднішній день, відсутня координуюча вертикаль структурних підрозділів у системі органів військового управління щодо вирішення питань формування інформаційного простору з метою отримання і використання необхідних для виконання завдань у сфері оборони інформаційних ресурсів як базового процесу забезпечення інформаційної безпеки. Це може бути проілюстроване існуючою системою органів, призначених для забезпечення інформаційної безпеки, протидії інформаційним загрозам та проведення попереджувальних інформаційних заходів в інтересах оборони. Неврахування наведених чинників призвело до відсутності системних інформаційних дій з боку України (особливо на початковому етапі протистояння з Російською Федерацією), спрямованих на протидію російській інформаційній кампанії, запобігання та стримування воєнного конфлікту. Це, в свою чергу, обумовило виникнення проблемних ситуацій, пов’язаних з виконанням завдань оборони держави, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів, зокрема, в антитерористичній операції на Сході України. На сьогодні, Міністерством оборони України проведена значна робота за даним напрямом з представниками НАТО. Одним із результатів даної роботи стали відповідні рекомендації Центру удосконалення майстерності СТРАТКОМ НАТО щодо змісту інформаційних заходів в інтересах антитерористичної операції на Сході України.

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

Однак, реалізація цих та багатьох інших рекомендацій щодо організації та проведення відповідних інформаційних заходів неможлива без формування дієвої Системи забезпечення інформаційної безпеки Міністерства оборони України та Збройних Сил України. Проект такої Системи наведений на Враховуючи різнорідність та масштабність завдань забезпечення інформаційної безпеки, Система повинна мати єдиний координуючий орган. Довідково — основні завдання координуючого органу: розроблення нормативно-правової бази, концепцій та доктринальних положень з питань інформаційної безпеки; взаємодії з Адміністрацією Президента України, Апаратом Ради національної безпеки і оборони України, Кабінетом Міністрів України, центральними органами виконавчої влади, військовими формуваннями, правоохоронними органами держави з питань інформаційної безпеки; узагальнення інформації від складових Системи про інформаційні загрози, вироблення відповідної стратегії щодо їхнього попередження, нейтралізації та усунення наслідків; організації, координації та контролю діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління з питань реалізації інформаційної політики держави; інформатизації та забезпечення інформаційної безпеки Міністерства оборони України і Збройних Сил України; інформаційно-аналітичного забезпечення органів військового управління; підготовки та ведення дій в інформаційному просторі; формування державного замовлення на підготовку фахівців у галузі інформаційної безпеки держави у воєнній сфері та інформаційно-аналітичного забезпечення органів військового управління; стандартизації та сертифікації способів, систем та засобів захисту відкритої, конфеденційної, службової інформації та інформації, що становить державну таємницю в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах Міністерства оборони України та Збройних Сил України; координації наукових досліджень з питань інформаційної політики в галузі оборони, забезпечення інформаційної безпеки держави у воєнній сфері; організації ресурсного забезпечення функціонування Системи; участі у формуванні державного оборонного замовлення щодо розробок та закупівлі інформаційно-телекомунікаційних систем військового призначення, відповідного апаратного та програмного забезпечення, інших видів інформаційної продукції (в тому числі інформаційної продукції для проведення інформаційно-психологічних операцій та операцій в кіберпросторі), використання в інтересах Міністерства оборони України інформаційних ресурсів та об’єктів інформаційної інфраструктури держави. Систему доцільно створити шляхом створення (розвитку) та організації постійної взаємодії підсистем: виявлення, оцінювання та прогнозування розвитку інформаційних загроз, планування та координація заходів інформаційної безпеки; інформування громадськості про діяльність Міністерства оборони України та Збройних Сил України, створення та підвищення позитивного іміджу Збройних Сил України; захисту відкритої, конфіденційної, службової інформації та інформації, що становить державну таємницю; захисту особового складу Збройних Сил України від негативного інформаційно-психологічного впливу та психологічної реабілітації особового складу Збройних Сил України і цивільного населення в зонах (районах) застосування військ (сил); захисту інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем Мініс терства оборони України та Збройних Сил України від кіберзагроз (атак); активних інформаційних дій в національному та світовому інформаційному просторі; організації інформаційної, роз’яснювальної роботи щодо виконання громадянином обов’язків щодо збереження державної таємниці, яка йому довірена або довірялась раніше;

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

наукових досліджень та підготовки фахівців з питань інформаційної безпеки держави у воєнній сфері; ресурсного забезпечення. Відповідно до сьогоднішньої ситуації необхідно негайно вдосконалити підсистему інформування громадськості про діяльність Міністерства оборони України та Збройних Сил України; створити підсистему активних інформаційних дій в національному та світовому інформаційному просторі та узгодити функціонування цих підсистем. Для цього пропонується: зосередження всіх відомчих ресурсів для ведення дій в інформаційному просторі під єдиним органом управління; залучення до проведення заходів інформаційного впливу в інтересах МО України ЗМІ всіх форм власності, незалежних аналітичних та інших структур, ІТ-організацій, громадських організацій, добровільних активістів тощо; вдосконалення організаційно-штатної структури військових частини інформаційно-психологічних операцій щодо набуття ними можливостей проведення випереджувальних інформаційних заходів впливу, у т.ч. на стратегічному рівні. Збільшення їх чисельності та переозброєння на сучасні зразки озброєння та техніки для дій в інформаційному просторі; відкриття окремої бюджетної програми (підпрограми) на проведення заходів інформаційного впливу (на даний час цей напрямок не фінансується). Реалізація запропонованих заходів дозволить мати дієву систему постійного моніторингу інформаційного простору, своєчасного виявлення, оцінювання та прогнозування наслідків загроз інформаційній безпеці, реагування на інформаційні виклики та загрози у сфері оборони, проведення випереджувальних інформаційних дій, спрямованих на запобігання та стримування воєнних конфліктів, реалізацію державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки (відповідно до компетенції Міністерства оборони України).

ЩОДО ПОСИЛЕННЯ ЗАХИСТУ НАЦІОНАЛЬНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ Биченок М.М. доктор технічних наук, старший науковий співробітник Дзюба Т.М. кандидат технічних наук, доцент Національний університет оборони України імені Івана Черняховського В умовах глобальної інформатизації та постійного зростання зовнішніх і внутрішніх інформаційних викликів і загроз провідні країни світу вживають рішучих заходів для посилення захисту національного інформаційного простору шляхом централізації управління у цій сфері. Головною метою є забезпечення на державному рівні системного моніторингу і регулювання інформаційної безпеки всіх державних і недержавних організацій і відомств. Відповідно в цих країнах реалізується низка термінових заходів, зокрема:

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

• формування сучасної політики інформаційної безпеки, включаючи проведення оборонних і наступальних інформаційних операцій; • вдосконалення нормативно-правового забезпечення інформаційної безпеки з урахуванням сучасних вимог; • чіткий розподіл повноважень державних установ на всіх рівнях влади у сфері інформаційної безпеки; • розвиток національних інформаційно-телекомунікаційних мереж, насамперед, підвищення рівня їх захисту від кібератак; • створення ефективної системи виявлення, запобігання і ліквідації наслідків кібератак на основі єдиного координаційного центру. Україна є об’єктом потужних негативних інформаційних впливів з боку низки країн (в першу чергу, РФ), що зумовлено її геополітичним положенням і наявністю зовнішніх інтересів до нашої держави. На сучасному етапі ці впливи проявляються в основному через мас-медіа (іноземні і вітчизняні) у різних сферах національної безпеки, зокрема: у зовнішньополітичній сфері — поширюється недостовірна, неповна та упереджена інформація про Україну, формується світова громадська думка з метою просування власних інтересів, зокрема, для впливу на результати президентських і парламентських виборів в нашій країні; у сфері державної безпеки — відбувається посягання на державний суверенітет та територіальну цілісність України; у воєнній сфері — поширюється неправдива інформація щодо участі України у незаконному розповсюдженні зброї та оборонних технологій з метою витіснення її зі світового ринку зброї, формується негативна суспільна думка про Збройні Сили України; у внутрішньополітичній сфері — поширюється викривлена, недостовірна та упереджена інформація щодо становища в Україні окремих національно-етнічних і релігійно-конфесійних груп, статусу недержавних мов тощо; в економічній сфері — відбувається маніпулювання цінами на енергоносії, здійснюється вплив на політичні рішення щодо створення газотранспортного консорціуму, розробок в авіабудівній галузі та ін.; у соціальній та гуманітарній сферах — поширюється інформація з невластивими українській культурній традиції цінностями і способу життя, культу насильства, зневажливого ставлення до людської і національної гідності з метою загострення соціальних протиріч і зростання напруги в суспільстві; у науково-технологічній сфері — нав’язуються іноземні комп’ютерні засоби і технології та створюються перешкоди для розробки і використання вітчизняних, заохочується виїзд за кордон національних наукових кадрів та суб’єктів права інтелектуальної власності; в екологічній сфері — використовуються екологічні проблеми як засіб тиску на політичне керівництво України з метою висування територіальних претензій. Неадекватне реагування на ці загрози говорить про відсутність в Україні налагодженої, цілісної системи захисту національного інформаційного простору. Серед головних причин кризового стану цієї сфери вирізняються: • владні структури і неурядові організації, що займаються інформаційною діяльністю, розпорошені і неузгоджені в рамках єдиної державної політики інформаційної безпеки; • переважна більшість вітчизняних мас-медіа знаходиться у монопольному володінні фінансово-олігархічних груп, які переслідують власні інтереси і байдужі до загальнодержавних; • законодавче забезпечення інформаційної безпеки держави не відповідає сучасним вимогам захисту національних інтересів від зовнішніх і внутрішніх інформаційних загроз. Для якісного вдосконалення системи захисту національного інформаційного простору необхідно першочергово реалізувати такі завдання:

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

• розробити і впровадити єдину державну політику інформаційної безпеки і відповідно вдосконалити нормативно-правову базу на засадах гармонізації інформаційних прав, свобод і відповідальності людини, суспільства і держави; • визначити в структурі державного управління окремий орган, уповноважений і відповідальний за системний моніторинг і прогнозування зовнішніх і внутрішніх інформаційних загроз, а також координацію численних і розрізнених організацій щодо захисту і протидії цим загрозам; • запровадити суспільне телебачення і радіомовлення для наповнення національного інформаційного простору незаангажованими повідомленнями і аналітичними експертними оцінками актуальних міжнародних і внутрішніх подій; • розробити науково-методичне забезпечення стратегії і тактики ведення інформаційної боротьби за національні інтереси.

РОЛЬ СТРАТЕГІЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ Баровська А.В. кандидат наук з державного управління Національний інститут стратегічних досліджень Сьогодні відповідь на розв’язану Росією «гібридну війну» доводиться шукати не лише Україні, а й іншим державам та міжнародним акторам, що відчувають на собі потужний тиск різного роду інформаційних впливів. На переконання багатьох європейських лідерів, російська пропаганда дестабілізує весь континент [1]. Тривалість, гострота й сила протистояння вимагають застосування комплексних довгострокових засобів протидії та інституалізації такої діяльності. Прем’єр-міністр Великобританії Девід Кемерон (David Cameron) і Генеральний секретар НАТО Йенс Столтенберг (Jens Stoltenberg) під час зустрічі 13 березня 2015 року обговорили необхідність боротьби з тактикою «гібридної війни», яку застосовує Росія в Україні, Молдові і Грузії, особливо щодо поширюваної неправдивої інформацій та відповідних інформаційних кампаній, й дійшли висновку, що «ефективні стратегічні комунікації відіграють головну роль у протидії російській пропаганді» [2]. Про які саме заходи йдеться, стає зрозумілим з Висновків Європейської Ради стосовно міжнародних відносин, що їх було ухвалено на черговому саміті лідерів країн ЄС 19 березня 2015 року: главі європейської дипломатії Фередіці Могеріні (Federica Mogherini) у співпраці з країнами-членами та офіційними структурами ЄС доручено підготувати до червня план дій зі стратегічних комунікацій у відповідь на дезінформаційну діяльність Росії, що продовжується. Створення команди експертів у сфері комунікацій та зв’язків з громадськістю, що будуть готувати пропозиції до цього плану, є першим кроком [3]. Ця група також здійснюватиме моніторинг російських ЗМІ щодо висвітлення конфлікту в Україні, виявлення та перевірку фактів щодо наявності дезінформації та повідомляти про свої висновки країнам ЄС. Експерти працюватимуть на постійній основі та займатимуться також розробленням методів європейської подачі матеріалів через ключові повідомлення, статті, редакційні коментарі, інформаційні листки, інфографіку й активно розробляючи матеріали та програми російською мовою. Адже, за наявними даними, наразі російськомовне населення в країнах ЄС надає перевагу російському

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

телебаченню на противагу місцевому, і європейські лідери, особливо в країнах Балтії, занепокоєні ефективністю використання Москвою ЗМІ для пропагування політики Кремля [4]. Водночас опис запланованих засобів й заходів не вповні прояснює, що є таке стратегічні комунікації. Вислів «стратегічні комунікації» було вперше застосовано Вінце Вітто (Vince Vitto) — головою Цільової групи з поширення керованої інформації Ради з оборонної науки, Пентагон, США — у 2001 році [5, С.1]. Приблизно у середині 2006 р. він почав використовуватися у військово-політичному лексиконі Європи. Відтоді «стратегічні комунікації» як поняття й відповідна діяльність стали складником доктрини, структур і операцій НАТО. Стверджується, що США і НАТО свідомо обрали це досить розпливчасте поняття через його нейтральність і місткість, адже такі поняття, як «інформаційний вплив» і «психологічні операції» надмір асоціюються з маніпулюванням, дезінформацією та експлуатацією. Брак однозначності розуміння поняття «стратегічної комунікації» лише посилюється одночасним застосуванням близьких за змістом понять: «м’яка сила», «стратегічний вплив», «інформаційна війна», «управління сприйняттям», «глобальне залучення» тощо [6]. Наукові та офіційні визначення «стратегічних комунікацій» позначаються різноманітністю, але найбільш повним, на нашу думку, є таке: «У найбільш широкому розумінні стратегічні комунікації є процесом інтеграції досліджень сприйняття аудиторії та зацікавлених сторін (стейкхолдерів) і врахування отриманих результатів під час реалізації політики, планування та операцій на кожному рівні. <…> Стратегічні комунікації — це спрямування за одним вектором множини різних видів діяльності (наприклад, політичний процес, зв’язки з громадськістю, інформаційні операції тощо), кожна з яких справляє вплив на підтримку національних цілей. Стратегічні комунікації по суті означають обмін (тобто під час спілкування) смислами/ідеями на підтримку національних цілей (тобто стратегічно). Для цього процесу слухання є таким саме важливим, як і транслювання» [7]. Різниця в практичних підходах країн-членів Альянсу полягає передусім у віднесенні стратегічних комунікацій або до суто військових функцій, або до інструменту крос-урядової діяльності, а відтак, загальної сили (спроможності) держави. Ми вважаємо, що перший підхід є вузьким та поділяємо другий. Порушене вперше в історії існування Європейського Союзу завдання з формування спроможності у сфері стратегічних комунікацій, на наш погляд, є так само свідченням другого підходу.

Список використаних джерел 1. Capon F. EU to Launch «Mythbusters» Taskforce to Counter Russian Propaganda, 15.03.2015 // Newsweek [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.newsweek.com/eu-launch-mythbusters-taskforcecounter-russian-propaganda-315480 2. Prime Minister meeting with NATO Secretary General, 13 March 2015 : Press release. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу : https://www.gov.uk/government/news/pm-meeting-with-nato-secretary-general-13march-2015 3. European Council Conclusions on external relations, 19 March 2015 : Press release. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.consilium.europa.eu/en/press/press-releases/2015/03/conclusions-russiaukraine-european-council-march-2015/ 4. Reuters: ЕС готовится к пропагандистской войне с Россией. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://obozrevatel.com/politics/45396-poroshenko-hochet-zapustit-v-evrope-alternativnyij-russkoyazyichnyijtelekanal.htm 5. NATO Strategic Communication: More to be Done? / Steve Tatham, Rita Le Page; National Defence Academy of Latvia Center for Security and Strategic Research. — Rīga, 2014 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.academia.edu/6808986/NATO_Strategic_Communication_More_to_be_done 6. Dimitriu G. R. Winning the story war: Strategic communication and the conflict in Afghanistan / G. R. Dimitriu // Public Relations Review. — 2012. — Vol. 38, Issue 2. — P. 195–207. 7. US Department of Defense : Report on Strategic Communication [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.au.af.mil/au/awc/awcgate/ dod/dod_report_strategic_communication_11feb10.pdf

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

ОСНОВНІ ЗАХОДИ ЩОДО СТВОРЕННЯ МЕРЕЖІ СИТУАЦІЙНИХ ЦЕНТРІВ, ЯК СКЛАДОВОЇ СИСТЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ Гудима О.П. кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Шиятий О.Б. Управління інформаційних технологій Міністерства оборони України. На Сході України сьогодні ведеться неоголошена «гібрідна війна», яка за об’ємом залучаємого людського, збройного та матеріального ресурсу відповідає повномасштабним бойовим діям. Особливістю такої війни є широке застосування інформаційної складової. За останній час з боку Російської Федерації значно зросли об’єми інформаційних повідомлень, які направлені на дезінформування, як населення України так і міжнародної спільноти та мають тенденцію до нарощування. На рівні держави здійснюються певні кроки, а саме створено Міністерство інформаційної політики України, на яке покладено завдання щодо формування державної політики в сфері інформаційної безпеки. Одним з шляхів підвищення ефективності роботи центральних органів виконавчої влади в сфері інформаційної безпеки є покращення координації їх спільних зусиль, на що буде зосереджена в перспективі мережа ситуаційних центрів та її елемент Ситуаційний центр Міністерства оборони України. На сьогоднішній день здійснюються заходи з формування нормативно-правового підґрунтя створення мережі ситуаційних центрів, а саме: розробляється Концепція створення Національного ситуаційного центру в Державному космічному агентстві України; відпрацьовується нова редакція Зеленої книги в Національному інституті стратегічних досліджень України при Президентові України; організовується ефективна робота Головного ситуаційного центру країни. 16 січня 2015 року відбулося перше засідання в Головному ситуаційному центрі при РНБО України з питань військово-стратегічного планування за участю Президента України, Прем’єр-міністра України, Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, керівників силових міністерств та відомств, спецслужб; відпрацьовуються пропозиції зі створення ефективної державної системи кризового реагування (мережі ситуаційних центрів центральних органів виконавчої влади) за провідної ролі Ради національної безпеки і оборони України (відповідно до проекту Плану заходів з виконання Програми діяльності КМ України та Стратегії сталого розвитку «Україна — 2020» (Указ Президента від 12.01.2015 № 5/2015 введений в дію з 26.01.2015 «Про Стратегію сталого розвитку «Україна — 2020»).

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

ІНФОРМАЦІЙНИЙ СПРОТИВ В КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ Гула Р.В. доктор історичних наук, доцент Щурко О.М. кандидат політичних наук, доцент Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Глобальний розвиток інформаційної сфери, сучасних інформаційних технологій впливає на політичну, економічну, соціокультурну, оборонну та інші складові процесів розвитку суспільства і держави, а інформаційні ресурси в сучасних умовах стають системоутворюючим чинником їх життєдіяльності. Ефективність системи державного управління національними інформаційними ресурсами та їх захистом визначає, в умовах науково-технічного прогресу та переходу до постіндустріального суспільства, загальний рівень національної безпеки. Вищою формою інформаційного захисту є поняття «інформаційний спротив», яке не має усталеного визначення і може бути трактоване як: – практика досягнення цілей (політичних, економічних, військових) в інформаційному просторі через активну протидію інформаційної агресії противника; – процес створення сегмента інформаційного соціуму, який свідомо відмовляється від співпраці з опонентами через бойкот або символічний протест у глобальному інформаційному просторі (кіберпросторі); – суспільна діяльність індивіда (групи, соціуму), що характеризується альтернативною точкою зору та активною позицією протидії в інформаційному просторі. На нашу думку, інформаційний спротив — це організовані та скоординовані зусилля органів державного управління, державної інформаційно-комунікаційної інфраструктури та частини громадянського суспільства, що спрямовані на активну протидію інформаційній війні та захист національних інтересів в інформаційному просторі. Фундаментальними принципами побудови загальнонаціонального інформаційного спротиву є: – патріотизм — як суспільний моральний принцип активного ставлення до свого народу, що віддзеркалює національну гордість і любов до вітчизни, громадянську відповідальність за її долю, а також емоційне підпорядкування особистістю життя спільним національним інтересам, виявляється у готовності служити Батьківщині й захищати її від ворогів; – націоналізм — принцип мобілізації суспільства на основі абсолютизації національних цінностей в умовах реальної чи умовної зовнішньої загрози на короткочасну перспективу; – інтернаціоналізм — принцип концентрації суспільних та індивідуальних цінностей життя народу з урахуванням «національної» компоненти, на основі чого формується інтегроване нове явище класової, національної та духовної єдності суспільства, націй та етносів; – синергії — принцип здатності сегментів інформаційного громадянського суспільства до самоорганізації в умовах ескалації інформаційної загрози державі та суспільству. Основними завданнями інформаційного спротиву під час ведення інформаційної війни, на нашу думку, є: – проведення систематичних інформаційних контрзаходів, які спрямовані на зрив і нейтралізацію впливу противника в умовах активізації інформаційно-психологічного тиску;

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

– коригування та обмеження принципу свободи слова в інтересах збереження державної таємниці; – максимальне зниження рівня інтенсивності інформаційних атак, обмеження контактів із джерелами дезінформації, використання заходів інформаційно-технічної протидії, блокування поширення інформації противником, організація «інформаційного карантину»; – державне регулювання інформаційної політики в інформаційному просторі; – активна взаємодія із сегментами інформаційного суспільства, які здійснюють патріотичну політику в інформаційному просторі; – активний наступальний характер контрдезінформаційної протидії; – інформаційна блокада районів поширення проявів тероризму, сепаратизму, криміналу, ксенофобії, радикального націоналізму. Формами реалізації завдань захисту національних інтересів в організації інформаційного спротиву є: – створення спеціальних державних інституцій — центрів боротьби з інформаційною агресією; – державна підтримка представників національного сегмента інформаційного простору, які здатні ідентифікувати випадки інформаційної агресії проти держави та розкрити механізм їх створення; – створення курсів спецпропаганди для прискореної підготовки фахівців для інформаційної війни. Система інформаційного захисту розкриває здатність держави та суспільства ефективно протидіяти рівню інформаційних загроз у комплексному використанні інструментарію інформаційно-психологічної, інформаційно-технічної протидії, кібероборони та реалізації на новому якісному рівні синергії держави та суспільства — інформаційному спротиві. Зосередження зусиль на побудові ефективної системи інформаційного захисту є об’єктивно обумовленою потребою часу. Забезпечення інформаційної безпеки, захисту національних інтересів у інформаційному просторі в умовах соціально-політичної нестабільності в Україні набуває надзвичайного значення. Вибір цілей і методів протидії конкретним загрозам та небезпекам у сфері інформаційної безпеки України становить важливу проблему і складову діяльності з реалізації основних напрямів державної політики інформаційної безпеки.

МОДЕЛЬ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ Гулак Ю.С. кандидат військових наук Національний університет оборони України імені Івана Черняхівського Кожна суверенна держава, а Україна не є виключенням, формує власні національні інтереси, які пов’язані з інтересами суспільства і держави в цілому. Масова комп’ютеризація, розвиток новітніх інформаційних технологій зумовили потужний прорив у різних сферах діяльності людства. У сферах оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку України існують відомості, розголошення яких може завдати шкоди її національній безпеці і які через це підлягають охороні державою. У сфері захисту інформації вже сформувалася концепція і структура захисту, але, як свідчить аналіз вітчизняної й закордонної літератури, злочинні дії щодо інформації не тільки не зменшуються, але й мають досить стійку тенденцію до росту.

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

Для боротьби із цією тенденцією необхідна струнка й цілеспрямована модель інформаційної безпеки держави (рис. 1).

Розуміючи

інформаційну

безпеку

держави

як

“стан

захищеності

Розуміючи інформаційну безпеку держави як «стан захищеності інформаційного інформаційного середовища суспільства, що забезпечує її середовища формування, суспільства, що забезпечує її формування, використання й розвиток в інтересах громадян», правовикористання й розвиток в інтересах громадян”, правомірно визначити загрози мірно визначити загрози безпеки інформації, джерела цих загроз, способи їх реалізації й мету, а та- інші безпеки інформації, джерела цих загроз, способи їх реалізації й мету, а також кож інші умови й дії, що порушують безпеку. При цьому, природно, варто розглядати й заходи (споумови й дії, що порушують безпеку. При цьому, природно, варто розглядати й соби) забезпечення безпеки інформації щодо недопущення завдання збитків державі. заходи (способи) забезпечення безпеки інформації щодо недопущення Для аналізу такого значного набору джерел, об’єктів і дій доцільно використовувати методизавдання мозбитків державі. делювання, при яких формується модель реальних ситуацій. При цьому варто враховувати, що мотакого значного набору джерел, і дій доцільно дель неДля копіюєаналізу оригінал, вона простіше. Модель інформаційної безпеки об’єктів держави (рис. 1) загальна використовувати методи моделювання, при яких формується модель реальних та описує: реальні дії з урахуванням їх складності; організовану сукупність засобів, методів і заходів, що забезпечують безпеку держави. ситуацій. Приінформаційну цьому варто враховувати, що модель не копіює оригінал, вона

простіше. Модель інформаційної безпеки держави (рис. 1) загальна та описує: реальні дії з урахуванням їх складності; організовану сукупність засобів, методів і заходів, що забезпечують інформаційну безпеку держави.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ Гульков М.О. Національний університет оборони України Гульков М.О. імені Івана Черняхівського Національний університет оборони України імені Івана Черняхівського

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

Інформаційна безпека суспільства та країни характеризується рівнем її захищеності і, як наслідок, стійкістю основних сфер життєдіяльності (економіки, науки, воєнної справи, суспільної свідоІнформаційна безпека суспільства характеризується рівнем її мості) стосовно небезпечних інформаційних загроз. та країни захищеності як наслідок, стійкістю життєдіяльності Розглядаючи і,інформаційну загрозу, як вплив основних на свідомість,сфер підсвідомість, інформаційні(економіки, ресурси, інфосферу машинно-технічних систем тасвідомості) інші об’єкти інформаційної інфраструктури країни, що науки, воєнної справи, суспільної стосовно небезпечних інформаційних

загроз. Розглядаючи інформаційну загрозу, як вплив на свідомість, підсвідомість, 64 інформаційні ресурси, інфосферу машинно-технічних систем та інші об’єкти інформаційної інфраструктури країни, що нав’язує особистості, суспільству й державі бажану систему цінностей, поглядів, інтересів з метою керування їхньою

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

нав’язує особистості, суспільству й державі бажану систему цінностей, поглядів, інтересів з метою керування їхньою поведінкою й розвитком у бажаному для іншої сторони напрямку. Враховуючи інформаційні загрози на сьогоднішньому етапі необхідно в системі національної безпеки проводити реалізацію національних стратегій (програм) національної безпеки, до яких входять політичні, воєнні, економічні, соціальні й інші стратегії. Їх забезпечення з використанням грамотно сформульованої національної інформаційної політики значною мірою сприяло б досягненню успіху у виконанні завдань політичної, воєнно-політичної, економічної, соціальної та інших сфер державної діяльності. Зокрема, провадження вдалої інформаційної політики може справити істотний вплив на зниження напруженості та розв’язання зовнішньополітичного і воєнного конфліктів. На мій погляд, для формування та реалізації політики інформаційної безпеки, необхідно: використання методів та засобів щодо оцінки інформаційних ризиків для всіх інформаційних ресурсів організації; формування плану обробки ризиків в якому були б визначені відповідні дії щодо відповідальних, ресурсів, пріоритетних напрямів управління інформаційною безпекою; створення бази інцидентів та каталогів загроз; підготовка методик, програм та інструкцій персональних дій працівників в контексті підвищення рівня інформаційної безпеки; визначення динамічного механізму трансформації системи інформаційного захисту у разі виникнення нових загроз; створення механізму визначення ефективності обраних засобів управління інформаційною безпекою; оптимізація звітних документів з метою прийняття управлінських рішень щодо адекватності та ефективності інформаційної безпеки яка впроваджується в конкретному органі управління або відомстві в цілому.

ЗАСТОСУВАННЯ ДІАЛОГОВОЇ МОДЕЛІ У ВЗАЄМОДІЇ «ВЛАДА — МЕДІА» ЯК АСПЕКТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ Коваль І.О. Національний інститут стратегічних досліджень Катастрофа літака Боїнг 777 влітку 2014 р. спричинила хвилю різних публікацій у всьому світі. В умовах «гібридної війни» з Україною Росія вдалася на цьому ґрунті до інформаційної агресії, намагаючись перекласти провину на українську сторону конфлікту. Протистояти цій агресії або принаймні викрити хибність тверджень російської сторони досі намагаються журналісти різних країн [1], проте із самого початку з різних причин [2] їм було обмежено доступ до матеріалів розслідування. Попередній звіт Ради безпеки Нідерландів журналісти отримали у вигляді роздруківки без коментарів з усним зауваженням щодо заборони ставити запитання. Україна, Нідерланди, Бельгія та Австралія 8 серпня домовилися про те, що інформація про розслідування катастрофи буде розголошуватися тільки зі схвалення всіх чотирьох країн. Загальні вади контактів офіційних представників з журналістами змусили останніх робити самостійні висновки, висловлювати сумніви, домислювати, здійснювати самостійні розслідування та робити заяви, які суттєво знижували довіру до офіційного

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

розслідування [3], а також дозволили «повністю нехтувати фактами» заради здійснення ефективного інформаційного тиску [1]. Інформаційні наслідки катастрофи, зокрема, змушують заново осмислити вплив взаємодії «влада — медіа» на інформаційну безпеку, у т.ч. використання прав людини на інформацію з метою справляння на неї інформаційного тиску, та забезпечення безпеки держави загалом. Звідси неодноразове звертання уваги дослідників та практиків на можливості ЗМК завдати шкоди суспільній стабільності1, створювати інформаційні приводи, що можуть спричинити неконструктивні дії, та вимога відповідності діяльності ЗМК національним інтересам. Розвиток сучасного українського суспільства та медіапростору повільно, але перетворює ЗМК з інструмента, повністю контрольованого владою (що наразі найближче відповідає моделі поляризованого плюралізму за Галліном і Манчіні), на самостійну чинність. Крім того, поступово змінюється роль преси, яка вже не тільки висвітлює та оцінює (коментує) політичні події, не тільки стає посередником (каналом, рупором) між владою та суспільством, а й намагається брати безпосередню активну участь у процесах політичної комунікації та вироблення й реалізації політики [4]. На нашу думку, саме ця роль реалізується в двох напрямах: у «коригуванні напрямів розвитку суспільства» та «вирішенні завдань актуалізації відповідної інформації як чинника політичної поведінки громадян та інших суспільних об’єктів» [5]. Однією з основних проблем реалізації за такої ролі ЗМК є їх вплив на формулювання політико-управлінського порядку денного. Наразі перегляд взаємовідносин «влада — медіа», протистояння та взаємозалежність яких у демократичному суспільстві має стале підґрунтя, має відбуватися не просто у напрямі посилення державного регулювання преси, яке стає практично неможливим (з огляду на тенденції надання більшої свободи пресі, обстоювання прав журналістів та захисту медіа) за деякими винятками нормативного обмеження, а про визначення певного формату (моделі) взаємодії «влада — медіа». Визначення такої моделі виводить проблему з пасивного стану розгляду з’ясування відносин «влада — медіа» на рівень задоволення нагальних потреб взаємодії медіа з владою під час ведення «гібридної війни». Аналіз практики взаємодії владних органів та медіа дозволяє виділити такі основні моделі цієї взаємодії: 1) суцільного контролю; 2) обмежувальна; 3) маніпулятивного (договірного) контролю; 4) діалогу за правилами. Модель суцільного контролю ще можна назвати асиметричною відповідно до асиметричності ролей влади і медіа у відносинах. Її застосування негативно впливає на реалізацію інформаційних прав громадян, провокує олігархізацію та припартизацію ЗМК, є протилежним процесам роздержавлення, отже, намаганням економіти державні кошти, й свідчить про неможливості влади налагодити інший тип відносин. Застосування обмежувальної моделі відносин реалізується передусім у формі фізичного уникнення відносин влади з пресою, ігнорування незручних тем, що їх порушують ЗМК, часткового надання інформації, використання опцій «некоментування» та заперечень без пояснень тощо. Втіленням цієї моделі є також часткове забезпечення доступності влади (приклад: забезпечення візуальної доступності Р. Рейгана для преси, але заборона журналістських запитань до нього). Модель маніпулятивного (договірного) контролю застосовується дуже часто у демократичних країнах і ґрунтується на конкуренції незалежної преси та влади. Вона обумовлена прагненням влади Див., напр.: Грицай М. Журналіст у медіавійні: зброєносець чи миротворець? / М. Грицай [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://ua.ejo-online.eu/1799/; Мерджіана Садовіч: Незбалансовані та пропагандистські матеріали можуть загострити ситуацію та призвести до воєнних злочинів [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://osvita. mediasapiens.ua/ethics/standards/merdizhana_sadovich_nezbalansovani_ ta_propagandistski_materiali_mozhut_zagostriti_ situatsiyu_ta_prizvesti_do_voennikh_zlochiniv/

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

набути підтримки власних дій через можливості медіа та прагненням медіа отримати владу в якості джерела оперативної, суспільно значущої інформації. Представники медіа отримують потрібну їм інформацію на «договірних засадах», самостійно контролюючи її поширення та цензоруючи її, аби не обманути довіру тих, хто надає цю інформацію. Прикладами реалізації цієї моделі можуть бути «тіньові зустрічі» з журналістами, які проводив прес-секретар прем’єр-міністра Великобританії, або подібні зустрічі, запроваджені прес-службою американських президентів. У 1961 р. Дж. Кеннеді під час такої зустрічі «умовив» запрошених репортерів не повідомляти про майбутню інтервенцію американців на Кубу. Модель діалогу за правилами (діалогова) передбачає регулярні зустрічі з журналістами, обов’язкове надання інформації з приводу суспільно значущих подій та їх коментування. Причому «якщо зачеплено національні інтереси, з медіа потрібно ділитися нечутливою та відкритою інформацією» [6]. Діалог має бути своєчасним і чесним. За твердженням Д. Рамсфельда, «потрібно сказати те, що ви знаєте, але, ще головніше, те, чого не знаєте <…> Навіть під час кризи медіа та громадськість не пробачають тим, хто навіть з найліпших міркувань каже те, що пізніше виявиться неправдивим» [6]. Прикладом реалізації цієї моделі можуть бути «Розмови з президентом», запроваджені за часів Г. Форда. Реалізація діалогової моделі потребує часу та наполегливості, а також поступового вироблення та дотримання «правил» діалогу, зокрема щодо періодичності, рівня зустрічей, спеціальних причин (умов) обмеження інформації, можливостей оприлюднення джерела тощо. Вона передбачає інтерактивність, а отже, висуває певні вимоги не тільки до представників влади, які принаймні мають говорити «одним голосом», а й до медіаспільноти. Запровадження цієї моделі дозволяє розвивати секторальну взаємодію. Крім того, для влади це уможливлює використання оперативності ЗМК, різних рівнів і способів представлення ними інформації, результатів їх досліджень, наприклад, щодо кола зацікавлених осіб, виявлення латентних інтересів тощо. За кризових часів використання саме цієї моделі дозволяє владі отримати чесну підтримувальну активність медіа. Крім того, запровадження моделі діалогу за правилами відповідає новітньому підходу до розбудови офіційної комунікації, за якого відбувається перехід від суто управління громадською думкою з метою набуття електоральної вигоди до стратегічного менеджменту, який передбачає культивування тривалих відносин [7]. За такого підходу підтримка та діалог стають більш важливими, ніж контроль. Отже, діалогова модель є дієвішою та перспективнішою для розвитку взаємодії «влада-медіа» в демократичних країнах. Проте щоразу вибір конкретної моделі може ґрунтуватися як на закріплених у певній країні, на певному рівні владно-управлінських відносин, традиціях, рівні розвитку комунікативної культури влади тощо засадах, так і обумовлюватися досягненням певної цілі в конкретній ситуації.

Список використаних джерел 1. Here’s The Ridiculous Way Russia’s Propaganda Channel Is Covering The Malaysia Airlines Crash [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.businessinsider.co.id/rt-malaysia-airlines-ukraine-2014–7/#. VREomU50NyV 2. Нидерланды установили, но пока скрывают детали теракта Boeing [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://news.bigmir.net/ukraine/879772-Niderlandi-ystanovili-no-poka-skrivaut-detali-terakta-Boeing 3. Зі звіту щодо збитого Боїнга викреслили важливі дані — ЗМІ Німеччини [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://ua.korrespondent.net/ukraine/3451515-zi-zvitu-schodo-zbytoho-boinha-vykreslyly-vazhlyvidani-zmi-nimechchyny 4. Романов В. Влада та ЗМІ: від конфронтації до конкуренції та співпраці // Запровадження комунікацій у суспільстві / за заг. ред. Н. К. Дніпренко, В. В. Різуна. — К. : ТОВ «Вістка», 2009. — 56 с. — С. 46–49. 5. Пронченко О. С. Взаємодія ЗМІ та влади в контексті реалізації права громадян на інформацію : автореф. дис. … к.п.н., 23.00.02 / О. С. Пронченко. — К. : Нац. академія наук України, Ін-т політичних і етнонаціональних досліджень ім.. І.Ф. Кураса НАН України. — 17 с.

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015 6. Rumsfeld D. Rumsfeld’s Rules: Leadership Lessons in Business, Politics, War, and Life Hardcover — N.Y. : HarperCollins Publishers, 2013. — 352 р. — Р. 140. 7. Canel M. Government Communication: Cases and Challenges / Maria Josе Canel, Karen Sanders. — N.Y., London : Bloomsbury Academic, 2012. –Р. 69.

СТРАТЕГУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНОГО ПРОТИСТОЯННЯ З РОСІЙСЬКОЮ ФЕДЕРАЦІЄЮ Жовтенко Т.Г. кандидат політичних наук Національний інститут стратегічних досліджень Формування безпекової політики України відбувається на основі глибокого аналізу сучасних геополітичних змін у регіоні та світі, які характеризуються закінченням глобальної конфронтації, викликаної ідеологічним протиборством двох світових систем. Проте сьогодні залишаються протиріччя, що пов’язані з розбіжностями національних інтересів, цілей, позицій України на внутрішньому, регіональному та світовому рівнях. Внаслідок економічних прорахунків і затягування реформаторських процесів, сукупності негативних чинників екологічного характеру та специфічних особливостей культурно-історичного розвитку України існує низка викликів, ризиків і загроз щодо досягнення її стратегічних цілей. Однак військово-політична агресія Російської Федерації проти України, яка триває вже більше року, додає безумовної актуальності та нових вимірів до стратегування національної безпеки нашої держави. Національну безпеку розглядають крізь призму загроз, які впливають на її рівень, а також з точки зору загальної теорії систем, за допомогою якої узагальнюється системно-утворююча тріада: безпека–загрози–ризик. Кардинальні зміни системи міжнародних відносин у напрямі кризи багатополярного світу та формування квазібіплоярного геополітичного середовища, спричиненого загарбницькими діями РФ на Півдні та Сході України, а також нарощуванням військово-політичного потенціалу на напрямках стратегічного протистояння з НАТО, значною мірою актуалізують зовнішній контекст національної безпеки нашої держави. Зростає роль суспільної безпеки, у центрі якої стоять інтереси суспільства, а не держави, особливо, коли йдеться про побудову громадянського суспільства. З огляду на традиційні загрози безпеці суспільства ззовні, що призводять до воєнних конфліктів, важливе значення мають і соціальні процеси, що відбуваються в самому суспільстві. Досить часто на них звертають увагу тоді, коли в ньому наближається передкризовий стан. Часто каталізатором такого стану є недосконала інформаційна політика і нехтування інформаційною складовою національної безпеки держави. Важливим для розуміння проблем сучасного забезпечення інформаційної безпеки України є усвідомлення засадничого контексту факторів, що значною мірою призвели до нинішньої ситуації в секторі безпеки. Ці фактори можна структурувати у формі двох груп — внутрішніх та зовнішніх. Внутрішній комплекс характеризується, насамперед, фактором внутріполітичної боротьби в Україні. Тотальний брак ідей та стратегічних візій розвитку держави як основи конкретності політичного середовища держави спричинив до того, що чутливі з точки зору національної безпеки питання

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

державної єдності та зовнішньої політики опинилися у фокусі політичного протистояння та передвиборчих гасел українських політичних партій. Відтак, замість практичного наповнення на рівні цілком конкретних політичних кроків, ці теми були свідомо переведені у площину передвиборчого дискурсу. Це, своєю чергою, спричинило розшарування українського суспільства, та розмивання сприйняття ним цих тем, і уможливило численні спекуляції в їх контексті для отримання додаткової суспільної підтримки на чергових парламентських та/або президентських виборах. Одним із результатів цього стала відсутність адекватної державної політики щодо Криму (в тому числі й в інформаційній, культурній, мовній, інших сферах), а також викривлене сприйняття як Російської Федерації, Сполучених Штатів Америки, так і Європейського Союзу і НАТО. Зовнішні чинники можна розділити на дві групи. Перша — сторонній вплив на внутріполітичні процеси України в умовах надмірного використання проблем державної єдності та зовнішньої політики у внутріполітичній боротьбі. Друга — геополітичні чинники, до яких можна віднести зовнішньополітичні кроки окремих країн, що спираються на геостратегічні візії Заходу (Україна як ключова держава зміцнення позицій європейської та євроатлантичної спільнот) і Сходу (геополітичних планів РФ встановити так званий «Південний пояс безпеки» довкола країн-членів НАТО, який мав включати в себе, окрім Криму, ще й Придністров’я). За активного військово-політичного протистояння України з РФ, фактори обох груп значною мірою впливають на політичне майбутнє нашої держави як елемента архітектури системи міжнародних відносин та міжнародної безпеки, а відтак, повинні вважатися вихідною точкою для формування стратегії інформаційної безпеки в таких умовах. Основною проблемою стратегування в сфері інформаційної безпеки України є відсутність напрямів комплексного інформування суспільства. Оскільки військове протистояння Києва російсько-терористичним групам на Донбасі відбувається у форматі антитерористичної операції, звернемося до відповідного законодавства. Так, для прикладу, чинний Закон України «Про боротьбу з тероризмом» в частині інформаційного забезпечення антитерористичної діяльності (стаття 17) регулює інформаційне поле виключно через заборону поширення певної інформації, яка стосується особливостей діяльності підрозділів, залучених до антитерористичної операції, а також інформації, яка б пропагувала цілі та мотиви самих терористів. Однак жодна з цих норм не дає відповіді на найголовніше питання, яке постає при формулюванні будь-якої адекватної інформаційної стратегії — про що говорити не просто МОЖНА, але й ТРЕБА? Досвід передових країн світу, передусім США, свідчить про те, що такі документи не просто необхідні — держави займаються активним моніторингом їх ефективності, вносячи до них оперативні зімни. Спробуємо сформулювати основі риси, які б спрямовували інформаційні стратегії нашої держави. Отже, для забезпечення хоча б мінімально адекватного інформаційного захисту та створення майбутнього плацдарму для ефективного інформаційного «контрудару», Україні слід системно інформувати власну й світову аудиторію про: 1. Політичний курс, цілі та мотиви державної політики в сфері протидії терористичній загрозі. 2. Громадську підтримку відповідних дій держави. 3. Постійний політичний тиск та спротив діям терористів/терористичної організації. 4. Посилення економічних та інших несилових санкцій проти терористів/терористичної організації. 5. Факти, що сприяють зниженню довіри до керівництва терористів/терористичної організації та їх дискредитації. 6. Факти, що посилюють психологічний вплив військової могутності України та/або багатонаціональних антитерористичних сил. Цей перелік наочно демонструє лише найактуальніші напрями інформаційного забезпечення сучасної політики України в боротьбі з проявами тероризму і сепаратизму. Системна робота над законодавчими та іншими концептуальними документами дозволить сформувати експертно вивірену та професійно орієнтовану стратегію інформаційної боротьби для сучасної України.

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

Результатом домінування впродовж останніх 20 років досить вузького, часто технологічного, розуміння терміну «інформаційна безпека» призвело до майже цілковитого ігнорування інформаційної складової системи національної безпеки на загальноприйнятому в світі гуманітарному рівні. Відтак проблеми захищеності від актів інформаційної та психологічної війни на рівні суспільства та держави довгий час залишалися без належної концептуальної та практичної уваги. Тому системні і комплексні дослідження теоретичного та практичного аспектів забезпечення інформаційної безпеки в її сучасному розумінні є однією з головних передумов створення ефективних, актуальних сучасним викликам і загрозам інформаційних стратегій для дієвого захисту Української Держави.

Список використаних джерел 1. Горбулін В. П., Качинський А. Б. Засади національної безпеки України: Підручник / В. П. Горбулін, А. Б. Качинський. — К.: Інтер-технологія, 2009. — 272 с. 2. Данільян О. Г. Національна безпека України: структура та напрямки реалізації / Данільян О. Г., Дзьобан О. П., Панов М. І. — Харків : Фоліо, 2002. — 285 с. 3. Доповідь Українського форуму «Безпека — 2010» [Електронний ресурс] / Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України. — Режим доступу: http://www.nceai.gov.ua/217.553.0.0.1.0.phtml 4. Жовтенко Т. Г. Інформаційний вимір сучасних військових конфліктів (Іракська кампанія 2003 р.) / Жовтенко Т. Г., Яблонський В. М. // Стратегічні пріоритети. — 2008. — № 4(9). — С.171–176. 5. Жовтенко Т. Г. Как прорвать информационную блокаду / Новое время [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://nv.ua/opinion/zhovtenko/Kak-Ukraine-ne-proigrat-informacionnoe-srazhenie-3631.html 6. Закон України про боротьбу з тероризмом // Голос України. — 2003. — № 77. 7. Чорний В.С. Військова організація України: становлення та перспективи розвитку: монографія / Віталій Сергійович Чорний. — Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2009. — 368 с. 8. Berkowitz B. D. Warfare in Information Age / B. D. Berkowitz // Strategy and force planning Faculty, National Security Decision Making Department, Naval War College / R. M. Lloyd, course director; H. C. Bartlett…(et. al.). — 2nd. — 477 р. 9. GTA 33–01–001 Psychological Operations Leaders Planning Guide. Headquarters, Department Of The Army [Електронний ресурс] // 2005. — November. — Режим доступу: http://www.fas.org/irp/doddir/army/ psyopplan.pdf 10. JP 3–13 Joint Doctrine for Information Operations [Електронний ресурс] // Joint Chiefs of Staff, 2006. — February. — Режим доступу: http://www.iwar.org.uk/iwar/resources/doctrine/jp-3–13.pdf.

ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ — КЛЮЧОВИЙ ЕЛЕМЕНТ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ Івахів О.С. кандидат політичних наук Академія сухопутних військ імені гетьмана П.Сагайдачного Сучасне суспільство характеризується підвищеним значенням інформації. Чисельні політичні, світоглядні, соціальні, економічні процеси нерозривно пов’язані із системою засобів масової інформації.

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

По своїй суті та функціях ЗМІ не можуть ігнорувати значні події чи екстремальні ситуації, тому вони і стають заручниками, але не рідко й інструментом самої системи подачі та висвітлення інформації. І саме тут найбільш виразним прикладом є Російська Федерація. Оскільки ще в 2007 році, ідеолог євразійства та радник президента РФ О.Дугін писав: «…ЗМІ повинні постійно пам’ятати про свої педагогічні задачі… Глядачі не тільки пасивно поглинають інформацію, вони формуються на ній. В цьому аспекті ЗМІ в новій ситуації повинні приділяти особливу увагу психологічному, ідейному та геополітичному просвітництву людей…». І як не прикро, але на нашу думку, російські ЗМІ зі своєю задачею впорались. Щодо інформаційної політики держави, зокрема України, то вона активно взаємодіє з процесом управління інформацією, який в свою чергу є процесом комплексної обробки інформації з метою її практичного використання для здійснення впливу (маніпуляцій) державних інститутів на свідомість й психіку індивіда й суспільства, не виключенням повинна бути і військова сфера. Виходячи з цього концептуальні засади формування державної інформаційної політики є цілісною системою елементів, які визначають стратегічні цілі, принципи, закони, мету, завдання, функції, проблеми, пріоритети, глобальні складові, зв’язки між ними. На думку провідних українських дослідників, стратегічною ціллю державної інформаційної політики нашої держави є формування відкритого інформаційного суспільства на основі розвитку єдиного інформаційного простору цілісної держави та його інтеграція у світовій інформаційний простір з врахуванням національних особливостей та інтересів у забезпеченні інформаційної безпеки на внутрішньодержавному та міжнародному рівнях. Організація інформаційної політики будь-якої держави як правило здійснюється на основі сформованих законів і закономірностей. На сьогоднішній день варто виокремити наступні закони реалізації інформаційної політики, які мають місце в Україні (в залежності від ваги значення): закон взаємозалежності якісного впливу інформаційної сфери на державне управління та регуляторного управлінського впливу державних інститутів на інформаційну політику засобів масової інформації та засобів масової комунікації; закон залежності ефективності інформаційної політики від стану соціально-політичного, економічного, військового та духовного потенціалів держави; закон єдності політичної влади та управління інформаційною політикою. Загалом державна інформаційна політика спрямована на створення необхідного комплексу економічних і соціокультурних умов, організаційно-правових механізмів формування, розвитку, забезпечення й функціонування системи ефективного використання національних інформаційних ресурсів в усіх сферах життя і діяльності громадянина, суспільства й держави для забезпечення їх прав на пошук, передачу та використання інформації в межах правового поля, при чому ЗМІ тут повинні відігравати ключову, а не опосередковану роль. Натомість на сьогоднішній день ефективність системи державного управління національними інформаційними ресурсами (включаючи і ЗМІ) призводить до непоправних збитків суспільству й державі, зокрема і Збройним Силам, та потребує невідкладних рішучих кроків щодо її кардинального переформатування.

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

МОДЕЛЬ СИСТЕМИ РЕМОНТУ ТА МЕТРОЛОГІЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ЗАСОБІВ ВИМІРЮВАЛЬНОЇ ТЕХНІКИ ДЛЯ АПАРАТНОГО КОНТРОЛЮ У СФЕРІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ Прібилєв Ю.Б. кандидат технічних наук, доцент Національний університет оборони України імені Івана Черняховського Апаратний контроль можливих до незаконної реалізації каналів «злиття» службової інформації є досить актуальною задачею у сфері інформаційної безпеки України. Сучасні пристрої та засоби для несанкціонованого запису конфіденціальної інформації побудовані на цифрових технологіях зі застосуванням складних засобів вимірювальної техніки (ЗВТ) — аналізаторів спектру реального часу (RTSA — аналізаторів). У загальному випадку надійність ЗВТ зменшується з ускладненням апаратури. Зростання кількості несправних ЗВТ та обмеження часу на ремонт несправних (пошкоджених) ЗВТ вимагає удосконалення існуючої системи ремонту та відновлення ЗВТ, підвищення оперативності та продуктивності ремонтно-відновлювальних органів, здатних у найкоротші терміни привести ЗВТ в працездатний стан. Зазначені віще RTSA — аналізаторі можуть відремонтовані та метрологічно обслужені у системі ремонту та метрологічного обслуговування (МОб) Збройних Сил України, як ЗВТ військового призначення (ЗВТВП). Поточний ремонт ЗВТВП проводиться безпосередньо у збірних пунктах пошкоджених машин (ЗППМ) силами виїзних метрологічних груп (ВМГ), оснащених пересувними лабораторіями вимірювальної техніки (ПЛВТ) різних типів. Середній ремонт здійснюється силами і засобами ремонтновідновлювальних батальйонів (полків) (РВБ(П)) та регіональних метрологічних військових частин (РМВЧ) та військових метрологічних лабораторій (ВМЛ) видів Збройних Сил України. Найближча до зони АТО РМВЧ — центр військових еталонів у м. Харків. У доповіді досліджується ефективність марковської математичної моделі системи ремонту та МлОб ЗВТВП на основі теорії систем масового обслуговування (СМО), що зобов’язана своїм виникненням практичним завданням, в яких розглядається виконання послідовності однорідних операцій, випадкових по тривалості і часу початку. Запропонована модель системи ремонту та МлОб ЗВТВП як СМО з обмеженим числом каналів і накопичувачем необслужених заявок. Кожен канал обслуговування являє собою ПЛВТ, що працює у складі ЗППМ. На вхід СМО надходить потік заявок на ремонт та МлОб з інтенсивністю λ(t), що відповідає поточному ремонту ЗВТВП. Кожен канал може обслуговувати тільки одну заявку. Ремонт виконується з інтенсивністю µ(t). Потоки заявок і обслуговувань в загальному випадку можуть бути нестаціонарними і неординарними, але марковскими, з відсутністю післядії. Тобто, якщо в даний момент часу t система отримала і виконує заявку з відновлення зразка ЗВТВП, то це не визначає, чи надійде нова заявка в наступний проміжок часу t+∆t, так само це ніяк не впливає на імовірність надходження заявки на відновлення в інший канал системи (іншу ПЛВТ у складі ВМГ). Після ремонту ЗВТВП повертаються в підрозділи та частини для використання за призначенням. Невідремонтовані ЗВТВП залишаються в ЗППМ (накопичувачі) з обмеженою кількістю місць зберігання, де очікують ремонту та МлОб. Розглянута модель СМО з накопичувачем заявок може бути використана для моделювання роботи системи ремонту та МлОб ЗВТВП, як дворівневої системи. Перший рівень — це поточний ремонт

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

ЗВТВП у ЗППМ, який виконується силами виїзних метрологічних груп (ВМГ) у ЗППМ. На другому рівні ремонт пошкоджень ЗВТВП в обсязі середнього і капітального ремонту здійснюється силами і засобами РВБ(П) і РМВЧ та підприємствами промисловості. Особливостями цієї моделі є інші характеристики продуктивності СМО і накопичувача ЗВТВП. Виходом моделі є ймовірність обслуговування заявок на другому рівні ремонту ЗВТВП. Зроблений висновок, що створення багатоканальних систем ремонту та МлОб ЗВТВП з точки зору ефективності ремонту та МлОб ЗВТВП є кращим. Однак багатоканальна система для свого функціонування потребують більш складної інфраструктури, що неминуче призведе до збільшення її вартості і зниження параметрів її живучості (підвищення помітності об’єкта, зниження його мобільності, підвищення уразливості та ін.). Виходячи з цих міркувань в ЗППМ, які знаходяться біля військ, що проймають безпосередню участь у бойових діях і можуть піддаватися вогневому впливу противника, доцільно створювати одноканальні ремонтні підрозділи, що мають достатню продуктивність, високу мобільність і скритність від систем розвідки противника. У РВБ (П), що розташовані в тактичній глибині і безпосередньо не перебувають у бойових порядках військових підрозділів, доцільно використовувати двох- і триканальні структури систем ремонту та МлОб ЗВТВП. Розглянутий підхід до моделювання систем ремонту ЗВТВП на базі моделей масового обслуговування дозволяє здійснити всебічну оцінку виробничих можливостей сил і засобів військового і заводського ремонту ЗВТВП, раціонально спланувати та організувати систему ремонту пошкоджених ЗВТВП, які можуть бути використані також і для ремонту та МлОб RTSA — аналізаторів.

ЩОДО ОКРЕМИХ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИХ ПИТАНЬ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ Солодка О.М. кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Національна академія Служби безпеки України Нагальність вирішення завдань забезпечення інформаційної безпеки України на сучасному етапі, окрім загальних факторів інформатизації, глобалізації, переходу до інформаційного суспільства, насамперед, обумовлена необхідністю протистояти протиправним посяганням на інформаційний простір України, збереження інформаційних ресурсів, захисту населення від негативного інформаційного впливу тощо. Зазначене визначає актуальність тематики обраного дослідження. Всебічний аналіз аспектів інформаційного протистояння в сучасних умовах загалом та інформаційної агресії Росії щодо України зокрема, засвідчив наявність низки проблем організаційно-правового характеру у сфері забезпечення інформаційної безпеки України, а саме: – недосконалість державної політики з питань інформаційної безпеки; – неналежний рівень інформаційного супроводження зовнішньої та внутрішньої політики України; – відомчу автономність державних органів та установ, на які покладено завдання забезпечення інформаційної безпеки України, дублювання їх повноважень та недостатня якість наявної координаційної складової;

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

– відсутність дієвих механізмів експертної оцінки інформаційної продукції, розповсюдження якої створює загрозу інформаційній безпеці людини, суспільства, держави; – відсутність ефективних механізмів залучення громадськості та приватного сектору України до протидії негативним інформаційним впливам, міжнародної співпраці у цій сфері; – наявність законодавчих прогалин у сфері обігу інформації з обмеженим доступом, зокрема відомостей про переміщення та навчання сил АТО. Аналіз чинної законодавчої бази у сфері інформаційної безпеки вказує на те, що на сьогодні в умовах проведення широкомасштабних інформаційних атак на українське суспільство відсутні концептуальні документи у зазначеній сфері, оскільки відповідно до Рішення РНБО України від 28 квітня 2014 року «Про заходи щодо вдосконалення формування та реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки України», введеним в дію Указом Президента № 449/2014 від 01.05.2014 скасовано Доктрину інформаційної безпеки України № 514/2009 від 08.07.2009 року та передбачено розробку низки законодавчих актів, зокрема, Стратегії розвитку інформаційного простору України, Стратегії кібернетичної безпеки України, проекту Закону України про кібернетичну безпеку України. Разом з тим, на сьогодні жодного із зазначених актів не прийнято. Окрім цього, відсутність правового визначення понять у сфері інформаційної безпеки або їх тлумачення з прив’язкою до функцій конкретного органу державної влади (інформаційна політика, інформаційний суверенітет, національні інформаційні ресурси, державні інформаційні ресурси тощо), серед іншого, породжує проблему відомчої автономності державних органів та установ, які уповноважені відповідати за окремі аспекти інформаційної безпеки України. На сьогодні в Україні тими чи іншими аспектами забезпечення інформаційної безпеки займаються різні державні органи та установи, серед яких — Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, Держкомтелерадіо України, Служба безпеки України, Держспецзв’язку України, Служба зовнішньої розвідки України, Міністерство оборони України, МВС України, Міністерство закордонних справ України, Міністерство культури України, Міністерство юстиції України,та інші, діяльність яких часто дублюється та не координується. Аналіз повноважень новоствореного Міністерства інформаційної політики України свідчить про те, що на нього покладаються функції, які надто звужують юридичний зміст поняття «державна інформаційна політики України», не охоплюють усі напрями інформаційної політики визначені національним законодавством (одним із яких є забезпечення інформаційної безпеки) здебільшого, стосуючись виключно сфери діяльності засобів масової інформації, і дублюють повноваження Держкомтелерадіо України. Разом з тим, створення інформаційних військ та Експертної ради з розробки Концепції інформаційної безпеки та з питань інформаційної політики заявлено саме при зазначеному Міністерстві. Але, міністерство за своїм статусом не може координувати лише частину діяльності у визначеній йому сфері, оскільки терміном «міністерство» визначається центральний у державі орган виконавчої влади, який здійснює державне управління в якійсь певні галузі чи сфері життя. У контексті координації функцій забезпечення інформаційної безпеки варто акцентувати на особливому статусі РНБО як суб’єкта інформаційних відносин, оскільки він є єдиним органом, який має повноваження, функції та завдання із координації та контролю діяльності органів виконавчої влади зокрема, центральних органів влади, правоохоронних органів та органів місцевого самоврядування в усіх складових сфери забезпечення національної безпеки і оборони. Окрім цього, при РНБО України існує Міжвідомча комісія з питань інформаційної політики та інформаційної безпеки. До основних її завдань, зокрема, належить аналіз стану і можливих загроз національній безпеці України в інформаційній сфері та узагальнення міжнародного досвіду щодо формування та реалізації інформаційної політики. Як варіант, можливо розглянути розширення повноважень зазначеної структури, в тому числі включення завдання координації.

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

БЕЗПЕКА ІНФОРМАЦІЇ, ЯК СКЛАДОВА ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ Толкачов В.С. Національний університет оборони України імені Івана Черняховського Рішення, які приймаються від голови держави до звичайного громадянина все більш залежать від якості, оперативності та достовірності інформації, що обробляється засобами зв’язку, обчислювальною технікою та інформаційно-телекомунікаційними системами. Внаслідок чого інформаційні ресурси стають основною цінністю для суспільства взагалі й окремої людини зокрема. За таких обставин забезпечення інформаційної безпеки поступово виходить на перший план. Однією із важливих складових інформаційної безпеки (рис. 1) є забезпечення безпечного функціонування інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем (ІТС), а також захист інформації, що циркулює в них. Захист інформації та ІТС є основою забезпечення безпеки інформації.

Рис. 1. Складові інформаційної безпеки Рис. 1. Складові інформаційної безпеки

Безпека

інформації

забезпечується

шляхом

захисту

інформації

від

Безпека інформації забезпечується шляхомосіб, захисту від випадкового або навмисного випадкового або навмисного доступу щоінформації не мають на це права, її здобуття, доступу осіб, що не мають на це права, її здобуття, розкриття, модифікації або руйнування, а також розкриття, модифікації або руйнування, а також захисту ІТС в якій вона циркулює. захисту ІТС в якій вона циркулює. (рис. 2) (рис. З2)вищенаведеного видно, що «безпека інформації» є складовою «інформаційної безпеки», а наявність таких понять як конфіденційність, цілісність та доступність дає можливість їх ототожнювати. Насправді це два різних поняття.

Безпека інформації забезпечується шляхом захисту інформації від випадкового або навмисного доступу осіб, що не мають на це права, її здобуття, розкриття, модифікації або руйнування, а також захисту ІТС в якій вона циркулює. ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015 (рис. 2)

Рис. 2. Складові безпеки інформації

Рис. 2. Складові безпеки інформації З вищенаведеного видно, що “безпека інформації” є складовою “інформаційної безпеки”, а наявність таких понять як конфіденційність, цілісність та доступність дає можливість їх ототожнювати. Насправді це два різних поняття. СУЧАСНІ УКРАЇНСЬКІ ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ:

АКТУАЛЬНА ПРОБЛЕМАТИКА СЬОГОДЕННЯ

Фурманчук Д.М. Національний університет оборони України імені Івана Черняховського Фурманчук Д.М. Національний університет оборони України імені Івана Черняховського

У статті розкриваються різні проблеми сучасних українських засобів масової інформації за останні роки та на сучасному етапі проведення Антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей. Також автор пропонує можливі шляхи вірішення проблем мас-медіа, що виникли. Для того, щоби зрозуміти своє майбутнє, необхідно критично поглянути на минуле та теперішнє. Сьогодні з усіх боків лунають заклики, що «ми програли інформаційну війну», «ми не зможемо нічого змінити», «в нас мало ресурсів» і т.п. Справді, в Україні та регіонах є значні проблеми щодо продукування та розповсюдження продержавницьких контентів, які мають забезпечувати захист національних інтересів, гуртувати населення навколо своєї країни та громади; смислів, які мають давати можливість максимально об’єктивно розуміти та інтерпретувати реальність. Складність і труднощі реального стану і процесу розвитку засобів масової інформації в роки незалежності України досліджували Г. Почепцов, О. Новіков, О. Архипов, В. Піховшек, О. Чекмишев, В. Ганжа: «Після ковтків свободи перших років незалежності мас-медіа України зміцніли, «збугріли», стали впливовими. Ставши впливовими, українські мас-медіа одночасно стали залежними. Мас-медіа йшли вслід творенню різних за політичними інтересами політично-фінансових кіл, «кланів», як їх стали називати пізніше». Водночас, проблема дієвої системи застосування сучасних засобів масової інформації в Україні й досі залишається не дослідженою [1]. Метою статті є розгляд проблем, що склалися у інформаційній сфері України, реальний стан засобів масової інформації в умовах проведення «гібридної» війни, а також можливі шляхи вирішення зазначених проблем. Актуальність проблеми обумовлена тим, що впродовж останніх 23 років незалежності ми мали стару систему інформування населення про політичні, соціальні, гуманітарні та інші процеси, екс-

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

трапольовану на нові умови існування. До чого це призвело? А до того, що основний інструмент об’єктивного інформування та опису реальності — більшість ЗМІ — став інструментом просування та захисту інтересів окремих політичних сил, почав виконувати обслуговуючу функцію по забезпеченню «позитивного іміджу» та «відволікання від важливих проблем», «інформаційного кілерства». Високий рівень залежності засобів масової інформації від «політичної номенклатури», «фінансів» засновників або замовників «необхідної інформації», слабка конкуренція на інформаційному (смисловому) ринку знизила до нуля об’єктивну інтерпретацію дійсності [2]. Українська національна система інформації складається з державних і недержавних телерадіокомпаній і мереж зв’язку, вона недосконала і має багато недоліків. Значним недоліком комунікаційної сфери України є високий рівень утаємниченості й прихованості інформації щодо діяльності її як державних, так і недержавних суб’єктів. В Україні існує практика втручання органів державної влади в інформаційну діяльність засобів масової інформації та тиску на них, використовуються адміністративні, податкові та фінансово-економічні важелі. Економічна ситуація, яка склалася в сучасній Україні, не забезпечує економічної свободи і самостійності засобів масової інформації, розвитку високих інформаційних технологій. У зв’язку з цим засоби масової інформації в нас нерідко залежать не від споживача інформації, а від певних інформаційних планів і владних структур. Ці та інші негативні тенденції призводять до того, що в суспільстві, в його соціальних, економічних і політичних структурах з’явилася недовіра до вітчизняних мас-медіа. Серйозною дилемою українських медіа є співвідношення між національним й регіональним інформаційним простором. Що мається на увазі? По-перше, це відсутність адаптованого національного інформаційного продукту під потреби регіональних споживачів (тобто в ЗМІ подається інформація, що важко декодується через призму певних ціннісних і світоглядних характеристик місцевого населення). По-друге, місцевий інформаційний продукт у певній мірі подає у викривленому вигляді загальнонаціональні смисли, наповнюючи їх власним колоритом й інтерпретацією. По-третє, значний вплив мають інформаційні продукти третьої сторони, що на регіональному рівні задає смисловий порядок денний (дискредитація держави, легітимних політичних інститутів, політиків), просуває власні інтереси, через формування відповідної громадської думки (створення міфів, штучні проблеми), а потім через дії в реальному просторі (штучно ініційовані протести, збройні конфлікти, штучна гуманітарна катастрофа, підрив стабільності в державі). Останні події стали прикладом того, що необхідно нарешті якісно поліпшити взаємозв’язок між силовиками та ЗМІ. Однак проблема тут бачиться більша: складається враження, що у важкий момент влада не спроможна чесно говорити про проблеми і біди, не бажає озвучувати і пояснювати погані новини. Пора б навчитися — адже мова тепер йде не про рейтинги, а про життя солдатів. Останній рік кардинально змінив нашу країну та вітчизняні медіа. За рік українським журналістам довелося на практиці опановувати військову журналістику, контрпропаганду, майстерність викриття фейків та інші раніше не властиві вітчизняним медіа речі. Постає питання: які проблеми в українському медіапросторі виявив останній рік, які сьогодні небезпеки й виклики актуальні для ЗМІ та як їх вирішувати? Залежність від олігархів, недотримання стандартів, відсутність медіаринку, інформаційна війна, недосвідченість — аспекти, що заставляють звернути увагу не тільки всього українського народу, а й світової спільноти. Останній рік був переломним для ЗМІ. І хоча українські медіа виявилися неготовими до тріади Майдан — Крим — Війна, по завершенні всіх подій ми отримаємо зовсім іншу журналістику. Один із професійних викликів — це насправді свобода, яка прийшла до нас дуже несподівано, разом із величезним потоком інформації. І більшість українських інформаційних ресурсів виявилися неготовими працювати з такими обсягами, неготовими до ретельної перевірки джерел та фактів. Через це в ефір потрапляло дуже багато фейків, вкидів, чуток, непідтвердженої інформації. В прин-

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

ципі, зрушення відбуваються, професійна журналістика сформувала необхідний імунітет, навички і почала вчитися ставити необхідні фільтри та працювати за правилами. Щодо іншої професійної проблеми, яка нікуди не зникла — це робота з медіа в державних установах. Вони як були закриті, так і залишилися закритими; немає узгодженої позиції і часто міністри та інші чиновники не готові говорити з журналістами, не вистачає структурності та оперативності в отриманні інформації від тої самої зони АТО. Журналісти дізнаються інформацію з різних джерел, часто випереджаючи інформаційний центр РНБО. Можливо, було би правильно працювати більш системно з керівниками батальйонів та іншими учасниками подій на сході. Робити це централізовано, виважено та оперативно. Професійні проблеми ринку за цей рік не змінилися. Хотілося б нарешті отримати законодавче оформлення Громадського телебачення, що відповідало б європейським правилам. Хотілося б чіткої відповіді на роботу пропагандистської машини російських медіа. Хоча доступ до них намагаються обмежити законодавчо, забороняють, знімають з ефіру, але все одно вплив російської пропаганди на споживача інформації дуже великий, особливо на сході країни. Не вистачає ефективної процедури позбавлення ліцензій і права мовити для не релевантних медіа. Це теж дуже важливо. Українські ЗМІ перебувають на етапі свого становлення. Їхньому прогресу перешкоджають стереотипи, які нав’язувалися десятиліттями — тому їх викорінити дуже важко. Одна справа навчитися розрізняти фейки від нефейків, а інше — позбуватися стереотипів у мові та роботі з інформацією. Основне завдання українських засобів масової інформації зараз — ставати надійним об’єктивним джерелом інформації та позбуватися стереотипних уявлень при висвітленні подій. Але ситуація змінюється. З’являються відносно незалежні ЗМІ, знижується рівень «замовчування» незручної інформації. Позитивна тенденція спостерігається в тому, що Україна є цікавим об’єктом для світу. Українські експерти-медійники мають можливість для інтенсивного діалогу всередині професійної спільноти та із західними колегами. Так у Львові був медіафорум, у Києві була «Тайгер-конференс», на інших професійних заходах постійно постає питання інформаційної війни та опору пропаганді. Цей діалог є дуже добрим, ця проблема постійно повинна рефлексуватися, повинна бути дискусія, результатом якої мають зрештою стати практичні механізми протидії. Не вистачає Україні роботи не лише з внутрішнім ринком медіа, але і з зовнішнім. Треба визнати чесно, що в західних журналістів багато упереджень щодо України і багато стереотипів, за які їм важко вийти. Тут вирішити проблему можна достатньо системно і треба розробляти якісь державні та грантові програми, запрошувати фахівців, стипендіатів з-за кордону, возити їх на схід, в інші регіони, шукати їм цікаві success story (історії успіхів) про українців, організовувати програми для випускників західних університетів, розвивати в Європі спільноту толерантних, дружніх до України людей. Це можуть робити партнерські медіа в різних країнах, громадянські структури. Це завдання не лише для держави. Це завдання для всіх — просування знань про Україну в Європі. На території України не було військових конфліктів, тож перед ЗМІ постала проблема браку професійно підготовлених журналістів із військової тематики. Українські журналісти були змушені з нуля всього вчитися. Багато мас-медіа-людей не відрізняли БМП від БТР, а зараз дуже добре орієнтуються в цих питаннях. На жаль, саме ця необізнаність іноді призводить до помилок, які трапляються і які впливають на загальну картину. Також очевидною є проблема з недостатньою присутністю українських журналістів у зоні АТО. Фотограф Сергій Лойко навіть сказав, що це дуже дивно, коли він, іноземний фотограф, розповідає про те, що відбувається в нашому аеропорту. Це таки дивна ситуація, яка пояснює неготовність й визначає потребою цього навчатися. Негативним явищем є також фіксація на якихось одних подіях, коли ЗМІ приділяли багато уваги спочатку Криму, потім сходу України, але, на жаль, зовсім мало уваги приділяли питанням реформ, корупції у владі чи стану економіки. Зараз треба повертати ці теми в життя й писати не тільки про війну, але й про інші важливі речі, які відбуваються в суспільстві, економіці, політиці.

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Звісно, є питання щодо верифікації інформації. Іноді деякі ЗМІ в гонитві за трафіком можуть використовувати неперевірену інформацію. Наприклад, про рух військової техніки чи про використання того чи іншого виду зброї. Подібні ситуації траплялися неодноразово. Тому, мабуть, слід більше уваги приділяти верифікації інформації, її підтвердженню, пошуку достовірних джерел. Адже ми в інформаційній війні з Росією, тому маємо розуміти, для чого робляться ці інформаційні вкиди і якою може бути реакція на таку інформацію. Позиція тут чітка — необхідно завжди перевіряти інформацію, можемо поставити новину пізніше, але перевірити, знайти підтвердження. Ми не будемо ризикувати, навіть якщо інформація виглядає дуже достовірною, на наш погляд. В умовах війни нам варто покладатися на роботу з джерелами і більше уваги приділяти цьому. Проблема одна — війна. Це та проблема, яка вимагає по-новому поглянути на дотримання балансу, на висвітлення протилежного погляду, на усвідомлення питань людяності і на створення образу ворога. Інформаційна війна в нас триває давним-давно, просто раніше вона не набувала таких форм. Пропаганда теж існувала й раніше, просто зараз вона перенеслась у сферу висвітлення війни. Проблема українських медіа традиційна — в Україні відсутній ринок ЗМІ. На жаль, медіаресурсами як керували, так і керують олігархи. У який бік дивляться олігархи, так канали і працюють. Більше того, телеканали між собою воюють. Тому подекуди дуже важко віднайти там стандарти, коли йде, грубо кажучи, суцільне поливання брудом один одного. Спостерігаючи за українськими ЗМІ, ми весь час бігаємо «трикутником залежності», три вісі якого — це політична залежність, коли влада стає фактично авторитарною й намагається перебрати контроль; це фінансова залежність, коли джинса перемагає; й олігархічна залежність — це залежність медіа від власників. Маятник у нас постійно гойдається між цими трьома залежностями. Зараз він вказує на залежність від власників, які намагаються в такий спосіб стримати інші позиції свого контролю над українською економікою й політикою. Медіа в даному випадку все більше і більше стають інструментами. Сьогодні в цьому ключова проблема. Завдання на майбутнє — позбутися всіх трьох форматів залежності. Як це можна зробити? Очевидно, що в першу чергу нам потрібен адекватний ринок ЗМІ, щоби ЗМІ могли самі заробляти, щоб це було бізнесом. Для цього, напевно, в нас завелика кількість телеканалів, регулятори мають серйозніше працювати в цьому напрямку і пропонувати певні концепції. Відповідно, коли вони стануть бізнесом, потрібно буде подолати проблему залежності від власників і від джинси як формату заробляння грошей без дотримання стандартів на догоду замовнику. Очевидно, коли медіа стануть сильними, вони будуть більше впливати на політику, щоб чинити спротив уже політичній залежності. Це шлях до незалежних медіа, шлях до нормальної країни, і він єдиний, який ми мусимо пройти. Головний виклик сьогодення, який стоїть перед українськими журналістами і всією українською медіаспільнотою — це ситуація, що склалася на Донбасі. А головне — як висвітлювати ці події, як робити так, щоб висвітлення цих подій не зашкодило інтересам Української держави і допомогло нам побороти Російську Федерацію — перемогти в інформаційній війні й не програти бойові дії? Разом з тим, не можна використовувати методи, які використовує проти України Російська Федерація, адже вона вдається до брехні й провокацій і має підтримку серед населення. Брехня в російських ЗМІ знаходить відгук у серцях росіян. Ми маємо протилежну ситуацію. Якби українські ЗМІ почали займатися провокаціями чи пропагандою, то вони одразу би втратили авторитет у суспільстві. Тож іншого виходу немає, крім як висвітлити українцям правду. Серед проблем, із якими ми вперше зіткнулися, є дотримання журналістських стандартів і професійних вимог. Також з’явилася така дилема, як журналістика і пропаганда. Чи має право на існування такий коктейль? Чи все-таки журналісти мають бути тільки журналістами, адже пропаганда ще далі від журналістики, ніж піар [3].

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

Але є ще одна кричуща проблема. Це те, що більшість журналістів, які працюють в умовах війни, не здогадуються про певні обмеження для інформації, яку може зібрати і передавати журналіст у зоні бойових дій. Насправді, оприлюднення деякої інформації, наприклад, про плани військових операцій, точну чисельність військових підрозділів, про рятувальні операції є не просто неетичною, а може зашкодити в реальному житті. Таких обмежень не дуже багато, і якщо виникають сумніви, краще проконсультуватися з більш досвідченими колегами, своєю редакцією або медіаорганізаціями. Інститут масової інформації, проаналізувавши правила для журналістів, що були прикомандировані до американської армії, провівши консультації з досвідченими журналістами-міжнародниками й на цій основі склав перелік із 10 основних обмежень для журналістів при роботі в зоні бойових дій: 1. Імена, обличчя, рідні міста військовослужбовців — тільки за згодою конкретного військовослужбовця. 2. Назви військових об’єктів, конкретні географічні дані з розташування військових підрозділів, або фото чи відео, за якими можна визначити такі місця розташування, — лише за узгодженням із командуванням. 3. Точна чисельність військових підрозділів нижче рівня корпусу, повітряних суден чи іншого обладнання, запасів (наприклад, артилерії, танків, радарів, вантажівок, води тощо). 4. Інформація стосовно майбутніх операцій, а також та, яка викриває відкладені або скасовані операції, інструкції щодо відкриття вогню, інформація щодо ефективності дій супротивника. 5. Фотографії чи відео, що показують рівень безпеки військових об’єктів або таборів. 6. Під час проведення операції — конкретна інформація про пересування своїх військ, тактичні розгортання та диспозиції, які можуть поставити під загрозу оперативну безпеку або життя. 7. Інформація про діяльність зі збору розвідувальних данних, де розкриваються її тактика, технічні методи чи процедури. 8. Не варто фотографувати затриманого або військовополоненого , де показано його впізнаване обличчя, бірка з іменем тощо; не публікувати фото або відео операцій із затриманими або інтерв’ю з ними (окрім організованих прес-службами прес-конференцій). 9. пам’ятайте про чутливість використання імен загиблих чи фотографій, за якими можна визначити загиблого, особливо до повідомлення родичам. 10. У зоні бойових дій заборонено використовувати спалахи та освітлення для відозйомок, особливо в темну пору доби, а також мати журналістам із собою вогнепальну зброю [4]. Ми багато говоримо про відповідальність журналістів, але є і відповідальність чиновників. Дуже важливо, щоби влада зрозуміла, що російську пропаганду ми маємо перемагати перш за все не українською пропагандою, а правдивим і всебічним висвітленням подій у країні. Відсутність правдивої інформації, спірні повідомлення з різних джерел, замовчування, мають прямо протилежний ефект — підсилюють недовіру, стимулюють появу всіляких конспірологічних теорій, що в умовах військової агресії може реально загрожувати безпеці країни. Неприпустимо мовчати годинами й не давати офіційних коментарів, як це було наприклад, після обстрілу Маріуполя, коли в соцмережах і російських ЗМІ встигла поширитися сотня версій. Тому треба не замовчувати інформацію чи занижувати цифри, а перш за все, оперативно реагувати, й навчати як журналістів, так і військових співпрацювати. «Розглядай журналістів як союзників і не бійся!» — девіз для співпраці. Цьогоріч уперше рівень недовіри до медіа впав до 25%, а це значить, що лише чверть населення довіряє журналістам. На жаль, медіа не змогли відповісти на прагнення суспільства до Європи, так і не почавши працювати по-європейськи. Суспільство змінюється, а от медіа — ні. Основна проблема наших ЗМІ — свідоме (або несвідоме) недотримання стандартів. Журналісти дають однобічну, неперевірену інформацію. Часто просто ретранслюють власні джерела, виконують функцію підставок для мікрофонів. Постійні неточності, фейки, пряма брехня — це все призводить до втрати довіри серед населення.

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Щодо комерційного успіху, то в громадського мовника має бути таке завдання. В нього інша дуже важлива функція — обслуговування всіх груп населення, особливо тих, які не мають свого «голосу». Наприклад: роми, «бомжі», ті люди, які хворіють туберкульозом — вони теж мають право голосу і ми маємо їх знати. Так відбувається в усіх демократичних суспільствах. Як висвітлювати війну? Як говорити про жертв цієї війни? Як говорити з тими, хто воює? Як говорити з цивільним населенням? Як говорити з родичами жертв? Як показувати ветеранів? Критикувати чи не критикувати уряд в умовах війни? Як реагувати на прояви російської пропаганди і як відповідати на це все? Звісно, це всі ті питання, на які українська журналістика не готова була відповідати. Ми сприймали це абстрактно. А зараз ці проблеми вже стоять перед нами, і нам потрібно на них відповідати. Немає одного рецепта, який би вирішив усі ці проблеми. Це буде вже зовсім інша журналістика, і вона буде напрацьовуватися методом спроб і помилок. І тільки тоді, коли це вже відбудеться, ми зможемо сказати, як змінилася наша журналістика. Зараз ми тільки на початку цих змін. Головна проблема в тому, що частина українських медіа, працюючи в умовах війни, не має чіткої редакційної політики. Робота багатьох із них викликає чимало запитань. Як в умовах війни дотримуватися того, що ми називаємо балансом, професійними стандартами і професійною етикою? Як працювати з іншою стороною конфлікту, коли вона погрожує тебе вбити? Як не спокуситися взяти в руки зброю? Але є декілька позитивних моментів, наприклад те, що ситуація, в якій зараз працюють вітчизняні медіа, показала: в української аудиторії є запит на важливі, журналістські жанри. Це в першу чергу репортаж. Адже саме репортаж є найзручнішим на сьогодні жанром, щоб розповідати аудиторії про те, що відбувається в країні. Другий позитивний момент у тому, що в Україні, попри всі проблеми, є військова журналістика. Можливо, це не зовсім є підставою для гордості, але, тим не менше, робота українських тележурналістів засвідчує: українська журналістика має свій внутрішній потенціал і в кризових явищах проявляється в дуже позитивних рисах. І третій момент — українські журналісти стали більш відповідальними і, мабуть, рівень їхньої відповідальності зіставний із рівнем їхнього патріотизму. Досконалості не має меж, тому «після..» буде багато роботи. Головне — мир та спокій нашої держави та її громад, які напряму залежать і від відповідальної позиції засобів масової інформації [3].

Список використаних джерел 1. http://ubooks.com.ua/books/0008/inx8.php. 2. http://osvita.mediasapiens.ua/monitoring/regional_newspapers/yak_transformuvavsya_informatsiyniy_prostir_ donbasu. 3. http://www.telekritika.ua/profesija/2014–11–1/100646?theme_page=80&. 4. http://imi.org.ua/analytics/47754 — meja — mij — svobodoyu — slova — ta — zahistom — informatsiji — na — viyni.html. 5. Биченко А. Свобода слова в Україні в оцінках українських громадян // Національна безпека і оборона. — 2002. — № 11. — С. 38 — 41. 6. Занецька О. В. Нові засоби масової комунікації (соціокультурний аспект). — К., 1993. 7. Все про медіа регіонів України / Фонд «Центр «Суспільство» за підтримки МФВ в рамках проекту «Громадська експертиза. Свобода слова». — К, 2000. — 152 с. 8. Жданов І., Якименко Ю. Сутінки свободи слова (свобода слова і політична цензура в Україні в експертних оцінках українських журналістів) // Дзеркало тижня. — 2002. — 7 грудня — № 47. — С. 3. 9. Литвиненко О. Інформаційний простір та його захист: теорія і практика // Віче. — 2000. — № 10. — С. 119–127.

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

ПЛЮРАЛІЗМ ЗАГРОЗ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ Максименко Ю.Є. Голова Інституту інформаційного права Глобальної організації союзницького лідерства, кандидат юридичних наук Революція в науково-технічній сфері призвела до появи нових видів інформаційно-комунікаційних технологій, що стали матеріальним підґрунтям глобалізаційних процесів. Інформатизація усіх сфер життєдіяльності змінила розуміння сутності феномену безпеки, джерел та характер загроз, значення та роль міжнародних інститутів. Становлення інформаційного суспільства має як безсумнівні позитивні, так і певні негативні наслідки. З одного боку, пришвидшилася передача інформації значного обсягу, прискорилась її обробка та впровадження. З іншого — серйозне занепокоєння викликає поширення фактів протизаконного збору і використання інформації, несанкціонованого доступу до інформаційних ресурсів, незаконного копіювання інформації в електронних системах, викрадення інформації з бібліотек, архівів, банків та баз даних, порушення технологій обробки інформації, запуску програм-вірусів, знищення та модифікація даних у інформаційних системах, перехоплення інформації в технічних каналах її витоку, маніпулювання суспільною та індивідуальною свідомістю тощо. Перехід суспільства до інформаційного змінив статус інформації. Наразі, вона може бути як засобом забезпечення безпеки, так, у свою чергу, і загрозою та небезпекою. Згідно з Законом України «Про основи національної безпеки України» загрози національній безпеці — наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України [1]. На сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві в інформаційній сфері є: – прояви обмеження свободи слова та доступу до публічної інформації; – поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії; – комп’ютерна злочинність та комп’ютерний тероризм; – розголошення інформації, яка становить державну таємницю, або іншої інформації з обмеженим доступом, спрямованої на задоволення потреб і забезпечення захисту національних інтересів суспільства і держави; – намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації. Ми розуміємо, що законодавець визначив основні загрози в інформаційній сфері національної безпеки, зважаючи на динамічність та радикальність можливих змін завдяки інтенсивному науково-технічному прогресу, а тому будь-який закон навряд чи зможе або має містити вичерпний перелік таких загроз, щоб дійсно віддзеркалювати проблеми сьогодення. Але вважаємо суттєвим недоліком у цьому законі відсутність такої загрози, як обмеження реалізації прав та свобод людини і громадянина щодо використання, поширення, зберігання інформації, оскільки закріплення такої загрози, як прояв обмеження свободи слова та доступу громадян до публічної інформації не відповідає ст. 34 Конституції України, відповідно до якої кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію, а, отже, значно звужує зміст конституційного права на інформацію. Джерела ж зазначених вище загроз виокремлено в Указі Президента України «Про Стратегію національної безпеки України», серед яких виокремлено недостатній рівень науково-технологічного розвитку, а саме:

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

– недостатній розвиток національної інноваційної системи; – недостатньо ефективне використання науково-технологічного потенціалу, використання іноземних науково-технологічних розробок замість вітчизняних [2]. Навіть поверхневий аналіз зазначеної статті дозволяє констатувати, що законодавцем визначено лише окремі джерела загроз інформаційної безпеки. Отже, відсутність єдиної методології визначення загроз, їх співвідношення між собою, співвідношення загроз та небезпек, обумовлює необхідність розробки цілісної теорії загроз. Дослідження загроз суб’єктивний процес сприйняття певною особою чи соціальною групою тих чи інших факторів через призму власних інтересів і фахового рівня. Одним зі шляхів вирішення зазначених вище проблем є класифікація загроз, оскільки розмаїття загроз дозволяє згрупувати їх у певні групи залежно від відповідного критерію. В основу запропонованої нами класифікації, покладено переважно розробки дослідників, предметом розгляду яких є загрози національної безпеки. А тому, екстраполюючи висновки даних досліджень на інформаційну сферу, можна виокремити такі види загроз інформаційній безпеці, беручи за основу певні критерії: 1) за об’єктами впливу: а) людині; б) суспільству; в) державі; 2) за характером реалізації: а) реальні; б) потенційні; 3) за реальністю реалізації: а) наявні; б) уявні; 4) за характером протікання: а) перманентні; б) дискретні; в) поодинокі; 5) за структурою впливу: а) системні; б) структурні; в) елементні; 6) за повторюваністю вчинення: а) повторювані; б) не повторювані; 7) за сферою походження: а) внутрішні; б) зовнішні; 8) за правовою ознакою: а) загрози протиправного характеру; б) загрози, що проявляються в межах чинного законодавства; 9) за ймовірністю реалізації: а) вірогідні; б) неможливі; в) випадкові; 10) за значенням: а) допустимі; б) недопустимі; 11) за ступенем небезпеки: а) особливо небезпечні; б) небезпечні; 12) за ставленням до них: а) об’єктивні; б) суб’єктивні; 13) за характером спрямування: а) прямі; б) непрямі; 14) за сферами суспільного життя: а) соціально-політичні; б) енергетичні; в) економічні; г) ідеологічні; д) демографічні та ін.; 15) за наслідками: а) цивілізаційні; б) глобальні; в) транснаціональні; г) регіональні; д) національні; е) локальні; є) індивідуальні; 16) за джерелами походження: а) техногенні; б) антропогенні. Дана класифікація не є повною, перелік критеріїв може бути значно збільшений. Нашою метою було показати різноманіття сутності, характеру загроз. Цікаво, що майже рік гібридної війни, де основним засобом виступають інформаційні маніпуляційні засоби, в Україні відсутній концептуальний нормативно-правовий акт, в якому закріплюються основні засади забезпечення інформаційної безпеки. Відсутність такого документа є найбільшою загрозою інформаційній безпеці України, адже відсутня нормативна база протидії основним загрозам. Саме тому вважаємо на часі не створювати нові інформаційні інституції чи реформування старих, а, насамперед, визначити основні засади забезпечення інформаційної безпеки в контексті нових реалій на рівня Доктрини інформаційної безпеки України як системи координат забезпечення інформаційної безпеки.

Список використаних джерел 1. Про основи національної безпеки України: Закон України // Офіційний Вісник України. — 2003. — № 29. — Ст. 1433. 2. Про Стратегію національної безпеки України: Указ Президента України // Офіційний вісник України. — 2007. — № 11. — Ст. 7.

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

ЗАХИСТ ПОДАТКОВОЇ ТАЄМНИЦІ ЯК СКЛАДОВА ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ Збінський Є. Ф. здобувач Запорізького національного університету У ХХІ сторіччі інформаційна тематика стала одним з найбільш популярних напрямів наукового дослідження. Нині є чимало вітчизняних та зарубіжних розвідок, присвячених інформаційним правам і свободам, режиму доступу людини та громадянина до інформації, яка створюється, отримується, використовується органами державної влади різного рівня, а також захисту цих прав, гарантіям їх забезпечення тощо. Однак інформаційна безпека України є системою, що складається не лише з інформаційної безпеки особи (людини, громадянина), інформаційної безпеки суспільства, а й інформаційної безпеки держави. Тому недостатня увага науковців та законотворців до різних аспектів інформаційної безпеки держави детермінує потенційні загрози національним інтересам у інформаційній сфері та як наслідок втрату інформаційного суверенітету країни. Успішне виконання покладених на органи податкової влади завдань та функцій неможливе без отримання, пошуку, зберігання, використання інформації, а також створення адекватного та ефективного механізму її захисту. Одним з елементів такого механізму є інститут таємниці. Адже кожен орган державної влади володіє та розпоряджається такою інформацією, розголошення якої може завдати шкоди здоров’ю, честі, гідності та іншим цінностям громадян, а також інтересам держави. Незважаючи на те, що протягом останніх десятиріч вітчизняне інформаційне законодавство розвивається динамічними темпами, ураховуючи високі міжнародні стандарти у цій сфері, правовий режим лише деяких видів таємниць визначено на рівні законів. Щодо правового режиму податкової таємниці, то це питання не знайшло відповідного дослідження не лише серед науковців, а й серед законотворців. Аналіз нормативно-правових актів у ці й сфері, дозволив діти висновку про відсутність законодавчої дефініції «податкова таємниця». Не менш дискусійним є й механізм захисту такої інформації. Адже нині відсутній уніфікований нормативно-правовий акт, в якому б визначались: 1) поняття та зміст податкової таємниці; 2) обов’язки співробітників податкових органів у сфері забезпечення правового режиму податкової таємниці; 3) порядок розробки документів і матеріалів, що містять податкову таємницю; 3) порядок реєстрації документів і матеріалів, що містять податкову таємницю; 4) порядок приймання та передачі документів та матеріалів, що містять податкову таємницю; 5) порядок оформлення, адресування, пересилки та доставки таємної кореспонденції; 6) правила складання номенклатури справ і журналів обліку, групування виконаних таємних документів у справи; 7) правила використання документів і матеріалів, що містять податкову таємницю; 8) правила знищення документів і матеріалів, що містять податкову таємницю; 9) режим зберігання документів і матеріалів, що містять податкову таємницю; 10) особливості захисту інформації, що містить податкову таємницю, при використанні електронних засобів її обробки, передавання і зберігання та інших матеріальних носіїв інформації; 11) особливості захисту інформації, що містить податкову таємницю, у процесі фінансово-господарської діяльності;

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

12) підстави та зміст відповідальності за втрату документів та матеріалів, що містять податкову таємницю, та за її розголошення. Зважаючи на зазначене вище, вважаємо за необхідне розробити та ухвалити Інструкцію про порядок підготовки, обліку, зберігання та знищення документів, справ, видань і матеріалів, що містять податкову таємницю в податкових органах, де б було закріплено концептуальні засади захисту податкової таємниці.

ПРАВОМІРНІСТЬ НАДАННЯ ПОДАТКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ФІЗИЧНУ ОСОБУ НОТАРІУСАМИ Політило В. Я. здобувач Запорізького національного університету Нині надання відповідей на звернення нотаріусів стосовно надходження до них запитів державної податкової інспекції щодо надання інформації про вступ фізичних осіб у права спадкоємця (обдаровуваного) з обов’язковим зазначенням повних даних про таку особу та даних про майно, отримане за правом спадкування (дарування) здійснюється згідно з вимогами ст. 19 Конституції України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ст. 5 Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року на нотаріусів покладено обов’язок зберігати в таємниці відомості про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов’язки, одержані ним у зв’язку з вчиненням нотаріальних дій [1]. У ст. 8 цього Закону встановлено перелік органів та осіб, на вимогу яких нотаріусом надаються довідки про вчинені нотаріальні дії та інші документи. Так, відповідно до ч. 7 ст. 8 Закону України «Про нотаріат» довідки про суму нотаріально посвідчених договорів, що необхідні виключно для встановлення додержання законодавства з питань оподаткування, надаються нотаріусом протягом 10 робочих днів на обґрунтовану письмову вимогу органів доходів і зборів [1]. Також відповідно до ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право отримувати від нотаріусів за письмовим запитом інформацію про вступ фізичної особи у права спадкоємця з обов’язковим зазначенням повних даних про таку особу та даних про майно, отримане за правом спадкування [2]. Відповідно до ст. 73 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право також звернутися до платників податків та інших суб’єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження [2]. Такий запит підписується керівником (заступником керівника) контролюючого органу і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту. Цією ж статтею Податкового кодексу України передбачено перелік підстав надсилання письмового запиту про подання інформації платнику податків або іншим суб’єктам інформаційних відносин. Окрім того, відповідно до пункту 10 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, за-

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

твердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1245 від 27 грудня 2010 року, у запиті зазначаються: – посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації; – підстави для надіслання запиту; – опис інформації, що запитується, та конкретний перелік документів, що її підтверджують. Однак, у запитах державної податкової інспекції не міститься підстав для надсилання таких запитів нотаріусам, а також посилання на норми закону, відповідно до якої податкова інспекція має право на отримання інформації щодо вступу осіб у права обдаровуваного. З огляду на викладене можемо констатувати, що запити державної податкової інспекції нотаріусам стосовно надання інформації про вступ фізичних осіб у права спадкоємця (обдаровуваного) з обов’язковим зазначенням повних даних про таку особу та даних про майно, отримане за правом спадкування (дарування), які не містять посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації, підстави для надсилання таких запитів нотаріусам, не відповідають вищезазначеним нормам Закону України «Про нотаріат».

Список використаних джерел 1. Про нотаріат : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 13–14, № 15–16. — Ст. 112 2. Податковий кодекс : Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 39. — Ст. 383.

РОЛЬ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В МЕХАНІЗМІ ЗАХИСТУ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ Собків Я. М. здобувач Національного університету біоресурсів і природокористування України З розширенням демократії і зростанням рівня політичної та безпекової культури посилюється тенденція до урізноманітнення громадських об’єднань у соціально-політичному житті, їх впливовості в конкретно-історичних ситуаціях та збільшення напрямів їх діяльності. Громадські організації, поряд з партіями, є важливим компонентом громадянського суспільства, вагомим суб’єктом забезпечення національної безпеки України [1—3]. Серед значної кількості громадських організацій основними можна назвати профспілки, соціально-економічні та соціальнокультурні громадські об’єднання, спілки споживачів, підприємців, творчі спілки, благодійні організації тощо. Такі об’єднання, незважаючи на суттєві відмінності в їх організації і формах діяльності, мають чимало спільних рис, що дозволяє віднести їх до однієї групи: . – їх діяльність не ставить за мету отримання прибутку; – політична діяльність не є їх головною метою (на відміну від політичних партій), хоча в багатьох випадках вони чинять суттєвий вплив на процес прийняття рішень у сфері державного уапврління (як, наприклад, Асоціація міст України; Українська спілка промисловців та підприємців; Федерація незалежних профспілок України, Глобальна організація союзницького лідерства тощо).

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Політична діяльність для громадських організацій є не метою, а лише засобом досягнення певних цілей. Як зазначено в Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання, яке, на наше переконання, також належить до інформаційних прав людини, оскільки, знову ж таки, базуючись на нормах Основного закону нашої держави, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію, яка може носити і релігійний характер. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом із іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Якщо знову ж таки проаналізувати національне законодавство, то положення ст. 35 Конституції України та ст. 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» мають розбіжності при формулюванні одного і того ж права. Дані розбіжності слід усунути шляхом внесення змін до Закону, а саме термін «свобода світогляду і віросповідання», який вживає Конституція, мусить бути введений у Закон замість «свобода совісті», а також гарантування релігійних прав кожному, а не лише громадянам України, оскільки на території нашої держави проживають також іноземці, які можуть бути як і громадянами іншої держави, так і взагалі апатридами. Визначаючи роль релігійних організацій в механізмі захисту інформаційних прав людини, перш за все визначимося з їх сутністю. Релігійні організації — релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Утворюються та діють такі організації відповідно до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і функціонують відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури. На інші організації, утворені за релігійною ознакою, дія цього Закону не поширюється і ця норма, на нашу думку, є прогалиною в законодавстві, яку необхідно заповнити, оскільки питання правового урегулювання діяльності цих організацій залишається відкритим, а це, своєю чергою, може призвести до зловживань з боку осіб, які їх створюватимуть. Також вважаємо, що в діяльності релігійних організацій можна прослідкувати певні порушення вищезазначеного права. З одного боку, дані об’єднання покликані сприяти реалізації права на віросповідання, але, з іншого боку − можемо говорити про використання гіпнотичних властивостей для повернення людини до сповідування тієї чи іншої релігії, постійна реклама по телебаченню, в мережі Інтернет, шикарно оздоблені дорогоцінним камінням та металом церкви, монастирі, які викликають зацікавленість у населення, а серед них і неповнолітні, які, з метою задоволення свого інтересу, мають можливість потрапити в дані приміщення, де їм може бути нав’язано ту чи іншу релігію. Ст. 3 Закону проголошує іншу вагому гарантію: ніхто не має права вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних ними при сповіді віруючих. До 21 червня 2001 року ця стаття була декларативною, оскільки в кримінально-процесуальному кодексі України не було зазначено жодного винятку щодо заборони допиту священників. Але після проведення «малої» судової реформи відповідно до п.1 ч.1 ст. 69 КПК України священнослужителі не можуть бути допитані як свідки з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. містить подібну норму у п.3 ч.1 ст. 51, за якою не підлягають попиту як свідки священнослужителі — про відомості одержані ними на сповіді віруючих. Проте нині чинний цивільний процесуальний кодекс України не містить такої норми. Ще одним із суттєвих недоліків є відсутність у Законі положення про те, що релігійні організації мають право створювати духовні навчальні заклади, а також інші заклади освіти відповідно до законодавства України. Адже релігійні організації виступають суб’єктом забезпечення національної безпеки в інформаційній сфері, формуючи духовну складову, і створюючи умови для ефективного забезпечення енергоінформаційної безпеки.

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

Список використаних джерел 1. Ліпкан В. А. Теоретико-методологічні засади управління у сфері національної безпеки України : [монографія] / Володимир Анатолійович Ліпкан. — К. : Текст, 2005. — 350 с. 2. Ліпкан В. А. Адміністративно-правове регулювання національної безпеки України : [монографія] / Володимир Анатолійович Ліпкан. — К. : Текст, 2008. — 440 с. 3. Ліпкан В. А. Управління системою національної безпеки України / Володимир Анатолійович Ліпкан. — К.: КНТ, 2006. — 68 с.

ПРАВОВИЙ ВИМІР ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ В КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ Фатхутдінов В. Г. кандидат юридичних наук, доцент Останнім часом дедалі більше дослідників звертають свою увагу до вивчення різноманітних аспектів безпекової тематики. Це обумовлено все зростаючою роллю безпекових чинників у сучасному житті, їх визначальну роль для ефективного розвитку держави і суспільства, актуалізації безпекової функції держави. Як влучно зазначають визнані на міжнародному рівні фахівці з теорії безпеки, відбувається ренесанс безпеки [1]. У даному контексті відзначимо, що в рамках безпекової тематики лише мала частина досліджень присвячена вивченню громадської безпеки як складової національної. Більше того, проведений нами науковий аналіз джерел дає можливість дійти висновку, що сама громадська безпека розглядається відірвано від національної безпеки, хоча онтологічно дані поняття слід розглядати як ціле та часткове [2–13]. Через що питання про зв’язок громадської та інформаційної безпеки майже не порушується в науковому плані. Розглядаючи систему суспільних відносин, врегульованих нормами права, які спрямовані на забезпечення безпеки особи, громадянського спокою, сприятливих умов для праці і відпочинку громадян, нормального функціонування державних установ, громадських об’єднань, підприємств, установ і організацій, можемо визначити різні напрями законодавчого забезпечення громадської безпеки. Натомість, відсутність законодавчого визначення і конкретизації змісту поняття «громадська безпека» не дають можливості чіткішого визначення основних аспектів її забезпечення. У даному ракурсі виділимо декілька основних напрямів нашого бачення вирішення цієї проблеми. Перший напрям визначено окремими законами України, наприклад, «Про захист прав споживачів» [14]. Закон передбачає захист прав громадян України щодо отримання ними якісного обслуговування та речей і предметів, які закупляються в різних торгівельних установах. В законі прямо не передбачено, що споживачі — громадяни України в разі отримання неякісних послуг або придбання неякісного товару можуть виходити на мітинги та демонстрації або ще гірше самім чинити суд над особами, що надали неякісні послуги або продали неякісний товар. Тобто в даному випадку закон регулює правовідносини, нормального цивілізованого обміну інформацією між особами, які отримали послуги або придбали товар та тими, які надали ці послуги або продали товар і процедури оскарження в разі надання неякісних послуг або відпускання неякісного товару.

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Другий напрям: формування законодавства про громадську безпеку. Здійснений нами аналіз законодавства дозволяє закони України поділити на ті, які безпосередньо спрямовані на забезпечення громадської безпеки та такі, які здійснюють регулювання питань забезпечення громадської безпеки опосередковано. Наприклад, Закон України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» [15] визначає мету здійснення такої охорони та її методи. Згадані заходи здійснюються з метою підтримання нормального функціонування органів державної влади та їх посадових осіб. А відтак УДО забезпечує громадську безпеку. Третій напрям: формування змісту громадської безпеки через аналіз заборонювальних норм. Слід зазначити, що увага законодавців щодо забезпечення громадської безпеки спрямована на діяння громадян, посадових осіб та організацій, які порушують встановлені норми громадської безпеки. Більшість видів адміністративних правопорушень, які посягають на громадську безпеку, виділено в КУпАП [16]. Четвертий напрям: формування змісту громадської безпеки через аналіз норм, порушення державою яких може призвести на зниження рівня громадської безпеки через страйки, мітинги тощо. Тобто незаконна діяльність держави призводить до зниження рівня громадської безпеки. Законодавством України закріплені права громадян, порушення яких, може призвести до невдоволення громадян, виникнення скарг, страйків, мітингів, протестних акцій, навіть до захоплення органів державної влади, підприємств та установ різних форм власності, а також інших моментів, які можуть посягати на громадську безпеку. Перш за все, це нормативні акти, які пов’язані з правом громадян України на працю. До них належать: Кодекс законів України про працю, Закони України «Про охорону праці», «Про оплату праці», «Про відпустки», «Про колективні договори і угоди», та інші нормативні акти. Держава має забезпечувати права громадян у сфері трудових правовідносин, адже їх порушення може призвести як до соціального вибуху і порушень громадської безпеки, так і до інших більш серйозних наслідків. Порушення багатьох статей КУпАП, наприклад, (Ст. 42, 421, 422, 423, 44) безпосередньо впливає на рівень громадської безпеки, життя та здоров’я громадян. У цілому, аналізуючи питання правового виміру громадської безпеки в Україні, доходимо наступних висновків. 1. Незважаючи на катастрофічне погіршення криміногенної ситуації, категорія громадської безпеки в Україні законодавчо не визначена. Тлумачення даного терміну відбувається опосередковано через опис основних ознак, які її складають. Звідси реформування ОВС і взагалі правоохоронної системи зокрема відбувається концептуально невірним шляхом. 2. Рівень і система забезпечення громадської безпеки в країні не відповідають сучасному рівню загроз, натомість нова редакція Стратегії національної безпеки України, також не містить розділів, що стосуються забезпечення громадської безпеки та її впливу на інформаційну безпеку. 3. Загрози, які виникають у сфері громадської безпеки, потрібно детально проаналізувати і на основі такого аналізу підготувати зміни і доповнення до Кодексу України про адміністративні правопорушення. 4. Окрема увага має бути приділена правовому забезпеченню організації забезпечення громадської безпеки, як з боку державних органів, так і з боку недержавних організацій. Окреме важливе місце мають посідати інформацйіні заходи, та проведення інформаційних операцій співробітниками органів державної влади. 5. Постає об’єктивна потреба у вирішенні питань про обмеження використання засобів масової інформації для дестабілізації громадської безпеки та підвищення рівня прозорості всіх заходів, які проводяться з метою відновлення нормального стану громадської безпеки після техногенних та природних катастроф та інші подій, що суттєво підвищить рівень забезпечення громадської безпеки.

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

Список використаних джерел 1. Липкан В., Бондаренко И. Ренессанс безопасности. Негосударственная система безопасности как атрибут государства / Владимир Липкан, Игорь Бондаренко // Российские вести. — 11 февраля 2013. — № 3–4(2107–2108). — С. 2. 2. Фатхутдінов В. Г. Онтологічні питання формування сфери громадської безпеки як складової національної безпеки / В. Г. Фатхутдінов // Малий та середній бізнес. — 2012. — № 4. 3. Пономаренко Г. О. Управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави: адміністративноправові засади: монографія / Харківський національний ун-т внутрішніх справ. — Х. : Видавець ФО-П Вапнярчук Н.М., 2007. — 448 с. — Бібліогр.: с. 404–446. 4. Нижник В. Н., Ситник Г.П., Білоус В. Т. Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку ): Навч. посіб. / За заг. ред. П.В. Мельника, Н.Р. Нижник. — Ірпінь, 2000. — 304 с. 5. Данільян О.Г., Дзьобань О.П., Панов М.І. Національна безпека України: структура та напрямки реалізації: Навч. посіб. — Х.: Фоліо, 2002. — 285 с. 6. Левицька М.Б. Теоретико-правові аспекти забезпечення національної безпеки органами внутрішніх справ України: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.01 / Національна академія внутр. справ. — К., 2002. — 206 с. 7. Максименко Ю. Є. Теоретико-правові засади забезпечення інформаційної безпеки України: автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київський національний ун-т внутрішніх справ. — К., 2007. — 20 с. — 20 с. 8. Пендюра М. М. Національна безпека України в контексті сучасних європейських геополітичних трансформацій: Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київський національний ун-т внутрішніх справ. — К., 2006. — 19 с. 9. Ліпкан В.А. Теорія національної безпеки : [підручник]. — К.: КНТ, 2009. — 631 с. 10. Ліпкан В.А. Безпекознавство: Навчальний посібник. — К.: Вид-во Європ. ун-та, 2003. — 208 с. 11. Ліпкан В.А. Національна безпека і національні інтереси України. — К.: КНТ, 2006. — 68 с. 12. Ліпкан В.А. Управління системою національної безпеки України. — К.: КНТ, 2006. — 68 с. 13. Новицький Г. В. Теоретично-правові основи забезпечення національної безпеки України. — К. : Інтертехнологія, 2008. — 496 с. 14. Про захист прав споживачів: Закон України від 4 червня 1991 року / Відомості Верховної Ради України. — 1991. № 30. — Ст. 380. 15. Про державну охорону органів державної влади та посадових осіб: Закон України від 5 березня 1998 року / Офіційний вісник України. — 1998. № 15. — Ст. 566. 16. Науково-практичний коментар Кодексу України про адміністративні правопорушення / Р.А. Калюжний, А.Т. Комзюк, О.О. Погрібний та ін. — Вид. третє — К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2010. — 684 с.

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

4. ЗАСАДИ КІБЕРБЕЗПЕКОВОЇ ПОЛІТИКИ ПРАКТИКА КОМАНДИ CERT-UA ЩОДО РЕАГУВАННЯ НА КОМП’ЮТЕРНІ ІНЦИДЕНТИ Соколов І.О. Керівник команди CERT-UA Державний центр захисту інформаційно-телекомунікаційних систем Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України На базі ДЦЗ ІТС Держспецзв’язку функціонує команда реагування на комп’ютерні надзвичайні події України CERT-UA (далі — Команда), яку було створено у 2007 році в рамках виконання Закону України 09.01.2007 № 537-V «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства на 2007– 2015 роки» з метою підвищення рівня координації діяльності державних органів щодо виявлення, оцінки і прогнозування загроз інформаційній безпеці, запобігання таким загрозам та забезпечення ліквідації їх наслідків, здійснення міжнародного співробітництва з цих питань (пункт 13 абзац 5). З часу свого створення CERT-UA акредитовано у міжнародних безпекових інституціях (FIRST, IMPACT та ін.) і визнано світовою спільнотою як компетентну українську організацію, що сприяє поліпшенню ситуації у сфері кібербезпеки не лише на національному, а й на міжнародному рівнях. Основною метою діяльності Команди є забезпечення захисту державних інформаційних ресурсів, інформаційних і телекомунікаційних систем від несанкціонованого доступу, неправомірного використання, а також порушень їх конфіденційності, цілісності та доступності. Разом з тим, беручи до уваги транскордонність кіберзагроз, сфера діяльності CERT-UA передбачає вжиття заходів, спрямованих на ліквідацію інцидентів інформаційної безпеки, що виникають в інформаційному (кібер) просторі українського сегменту мережі Інтернет. Крім того, зважаючи на членство в міжнародних інституціях, враховуючи взяті на себе зобов’язання і, усвідомлюючи важливість державно-приватного партнерства у сфері кібербезпеки, CERT-UA надає сприяння в ліквідації загроз українському приватному сектору, а також закордонним державному і приватному секторам. Проте, зважаючи на існуючу нормативну неврегульованість, фактично CERT-UA (уособлюючи Держспецзв’язку) продовжує, у порівнянні з відповідними підрозділами СБ України та МВС України, функціонувати на локальному рівні, що перешкоджає ефективному виконанню покладених на Команду завдань і уповільнює її розвиток, як координатора з питань інформаційної безпеки на державному рівні. Здійснивши аналіз досвіду провідних країн світу та експертів у сфері інформаційної безпеки (в т.ч. НАТО та ЄС), з’ясовано, що для побудови системи кібернетичної безпеки необхідно враховувати такі основні тенденції: – розвиток державно-приватного партнерства; – завоювання довіри у народу щодо об’єктивності, чесності, демократичності та прозорості діяльності, яка здійснюється державою з метою захисту інтересів суспільства і держави від кіберзагроз; – відведення однієї з ключових ролей в системі кібербезпеки держави саме командам швидкого реагування на комп’ютерні інциденти CERT.

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

Перелічені тенденції та врахування негативних стереотипів, що склалися у громадян по відношенню до діяльності правоохоронних органів (іншими словами — відсутність суспільної довіри до них) створюють сприятливі умови для поетапної розбудови саме CERT-UA, як одного з довірених та не заангажованих елементів національної системи протидії кіберзагрозам. Термін «поетапний» в цьому контексті має принципове і дуже важливе значення, адже протягом останніх двох років однією з основних перешкод, які виникають на шляху побудови національної системи кібернетичної безпеки, є неможливість досягнути узгодженої позиції щодо розподілу повноважень і функціональних обов’язків правоохоронних структур, кожна з яких бажала б отримати роль координатора в новостворюваній системі. Отже, поетапність вдосконалення роботи CERT-UA має першочергово передбачати виведення Команди на національний рівень без позиціонування її як державного координатора із зазначених питань (інакше, подібна ситуація одразу викличе супротив з боку правоохоронних органів, що, знову ж таки, лише уповільнить процес вирішення питання по суті). На поточний момент забезпечення діяльності CERT-UA (лише як напряму) здійснюється фахівцями Державного центру захисту інформаційно-телекомунікаційних систем Держспецзв’язку поряд із виконаннями завдань з оцінки стану захищеності державних інформаційних ресурсів та систем. На сьогодні фахівцями CERT-UA розроблено (і продовжує розроблятися) значна кількість автоматизованих систем, серед яких: – система реєстрації комп’ютерних інцидентів; – система аналізу шкідливого програмного забезпечення; – система реактивної протидії DDoS-атакам; – система пасивного моніторингу мережевих загроз; – навчально-методичний клас; – система агрегації і кореляції інформації про комп’ютерні інциденти; – система активного моніторингу загроз; – розподілена система мережевих пасток; – система контролю діяльності бот-мереж; – веб-портал з інтеграцією сервісів. Ефективна протидія кіберзагрозам, що безпосередньо залежить від рівня ефективності експлуатації розроблених систем, потребує значних людських ресурсів із обов’язковою умовою наявності у останніх професійних практичних знань і навичок у сфері, що розглядається (як приклад, станом на 16.09.2014 року кількість уражених шкідливим програмним забезпеченням ІТС лише державних органів складає більше 586 об’єктів з 1523!). Слід зауважити, що з метою кадрового забезпечення фахівцями відділу вживаються заходи щодо завчасної підготовки кандидатів для вступу на службу з числа курсантів ІСЗЗІ. Більш того, у відповідності до кращих практик та досвіду розвинених у сфері кібербезпеки країни світу, відділ, який пропонується створити для виконання завдань CERT-UA, має включати такі напрями (сектори): – сектор оперативного реагування і ліквідації комп’ютерних інцидентів (накопичення і кореляція інформації щодо комп’ютерних інцидентів, контроль діяльності бот-мереж, ідентифікація і блокування джерел атак, ведення бази даних зловмисників (хакерів і хакерських угруповань), взаємодія з компетентними організаціями іноземних країн, правоохоронними органами, провайдерами і операторами телекомунікацій, вивчення хакерського середовища); – сектор комп’ютерно-технічних досліджень (збір цифрових доказів; вивчення і аналіз шкідливого програмного забезпечення, аналіз вірусного коду, зворотня розробка, пошук програмних і апаратних закладок); – сектор розробки, наукових досліджень та аналітики (розробка програмного забезпечення і забезпечення функціонування існуючих систем; вивчення кращих практик з інформаційної без-

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

пеки і їх адаптація для потреб державних та інших органів; аналіз нових видів атак, розробка методик щодо їх ліквідації і мінімізації негативного впливу від реалізації супутніх загроз; моделювання загроз); – навчально-методична лабораторія (підготовка кадрів для потреб підрозділу; проведення вузькоспеціалізованих курсів для фахівців правоохоронних органів та інших фахівців з інформаційної безпеки, в тому числі на платній основі). Завдяки поетапному підходу до участі CERT-UA у питаннях інформаційної безпеки України можливо уникнути протиріч між правоохоронними органами, сконцентруватися на вирішенні завдань по суті і запевнити світову спільноту щодо позитивних зрушень України, як в питаннях демократизації держави і розвитку суспільної довіри до влади, так і в частині, що стосується залучення України, як надійного партнера з протидії реалізації кіберзагроз, на міжнародному рівні. Зараз НАТО бачить CERT-UA у якості одного з ключових об’єктів для надання допомоги з кібербезпеки. Останнім часом CERT-UA бере участь у: – щоденному інформуванні Адміністрації Держспецзв’язку для РНБО про події, що стосуються кіберзахисту; – забезпечені кібербезпеки технічних рішень для проведення важливих для держави подій (вибори Президента, парламентські тощо); – оперативних та слідчих діях силових органів України, які стосуються комп’ютерних злочинів; – міжнародних та українських заходах, присвячених тематиці кібербезпеки; – діалозі з операторами і провайдерами ринку телекомунікацій України щодо безпеки в національному сегменті мережі Інтернет; – висвітленні своєї діяльності на веб-сайті cert.gov.ua, ЗМІ та у соціальних мережах; – реєстрації власної торгової марки, оформленні власних розробок у якості раціоналізаторських пропозицій; – створенні нормативної бази у сфері кібербезпеки та багато іншого.

СУЧАСНІ ВИМОГИ ДО ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ ТА ЗАХИСТУ ІНФОРМАЦІЇ З ОБМЕЖЕНИМ ДОСТУПОМ В ОСОБЛИВИЙ ПЕРІОД Вдовенко С.Г. Начальник Центрального управління захисту інформації і криптології Генерального штабу Збройних Сил України Актуальністю цього виступу є те, що впровадження в усі сфери життєдіяльності особи, суспільства та держави інформаційних технологій зумовило поширення великих масивів інформації в обчислювальних та інформаційних мережах на значних територіях. За відсутності вітчизняних конкурентоспроможних інформаційних технологій надається перевага технічним засобам оброблення інформації та засобам зв’язку іноземного та спільного виробництва, які здебільшого не забезпечують захист інформації. Комунікаційне обладнання іноземного виробництва, яке використовується у мережах зв’язку, передбачає дистанційний доступ до його апаратних та програмних засобів, у тому числі з-за кордону, що створює умови для несанкціонованого впливу на їх функціонування і контролю за організацією зв’язку та змістом повідомлень, які пересилаються. За таких умов створилися

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

можливості витоку інформації, порушення її цілісності та блокування. Витік інформації, яка становить державну та іншу передбачену законом таємницю, службової інформації, — це одна з основних можливих загроз національній безпеці України в інформаційній сфері. Інформаційна безпека є невід‘ємним напрямком розбудови інформаційного суспільства, розвиток якого повинен йти не тільки через нарощування технологічних можливостей здійснення інформаційного обміну, але й через глибоке усвідомлення усіма суб’єктами інформаційних відносин — власниками інформації та її користувачами, виробниками інформаційних технологій і засобів, постачальниками послуг, державою — необхідності здійснення всіх заходів щодо захисту інформаційних ресурсів та забезпечення інформаційної безпеки. В Збройних Сил України протягом 2003–2014 років у Збройних Силах України проводились організаційні заходи по переходу від системи шифрованого зв’язку та режиму секретності, яка залишилась у спадок від збройних сил колишнього СРСР, до системи охорони державної таємниці Збройних Сил України, яка складається з підсистем: режиму секретності та секретного документального забезпечення; захисту інформації (технічного і криптографічного) та підсистеми технічного забезпечення. Свою подальшу доповідь я намагатимуся будувати до зазначених підсистем. Отже, з метою виявлення та блокування каналів витоку інформації в Збройних Силах України заходи з питань охорони державної таємниці та захисту інформації з обмеженим доступом в особливий період організовані у відповідності до чинного законодавства України з урахуванням вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 939 та розділу VI Інструкції з діловодства в Міністерстві оборони України та Генеральному штабі Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 21 листопада 2012 року № 777. Разом з тим, сьогодення вимагає негайного реагування на загрози, які виникають при проведенні Антитерористичних операцій (гібридних війн). Так, в ході першої черги мобілізації Генеральним штабом Збройних Сил України опрацьовано зміни до законодавства України в сфері охорони державної таємниці щодо терміну дії спеціального дозволу на провадження діяльності, пов’язаної з державної таємницею, та строку оформлення громадянам допусків до державної таємниці, а також зміни до ст. 21 Закону України «Про державну таємницю» щодо складу режимно-секретних органів. На даний час існує необхідність внесення окремих змін до законодавства України у сфері охорони державної таємниці. Таких як: вилучення вимоги з переоформлення спеціального дозволу на провадження діяльності, пов’язаної з державної таємницею, у зв’язку зі зміною дійсного найменування військового формування; визначення порядку та терміну здачі в архів секретних справ у разі надання військовій частині нового умовного найменування (польова пошта) та убуття їх в райони виконання завдань за призначенням. Стосовно підсистеми технічного захисту інформації, то на запит Генерального штабу Збройних Сил України до Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України надано роз’яснення стосовно особливостей введення в тимчасову експлуатацію інформаційно-телекомунікаційні систем під час обробки секретної інформації на об’єкті інформаційної діяльності в польових умовах. З метою упорядкування використання інформаційно-телекомунікаційних систем в зоні проведення антитерористичної операції Генеральним штабом Збройних Сил України підготовлено розпорядження першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 19.03.2015 № 33 «Про забезпечення функціонування автоматизованих систем класу «1» в штабі антитерористичної операції та на пунктах управління секторів на території Донецької та Луганської областей». Разом з тим, на сьогодні деякі питання організації захисту інформації інформаційно-телекомунікаційних системах в особливий період залишаються не врегульованими. Виконання вимог щодо

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

обробки інформації з обмеженим доступом в інформаційно-телекомунікаційних системах, які визначені нормативними документами з питань технічного захисту інформації на мирний час, в умовах ведення бойових дій значно ускладнено. Довідково: Штаби та сектори АТО не є юридичними особами, що унеможливлює створення та впровадження комплексних систем захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах. Згідно вимог затвердженої методики перевірки достатності вжитих заходів з відповідності комплексу технічного захисту інформації на об’єкті інформаційної діяльності провести її в районі бойових дій достатньо складно. Також у Міністерстві оборони та Генеральному штабі Збройних Сил України підготовлено наказ Міністра оборони України від 05 січня 2015 року № 6дск «Про затвердження Інструкції про використання мобільних телефонів та інших засобів мобільного зв’язку та передачі інформації». Але у зв’язку з слабкими морально-психологічного стану окремих військовослужбовців так мовити «людський фактор» вимоги цього наказу виконуються халатно, не в повному обсязі, є недостатньо ефективними та створюють передумови до витоку інформації з обмеженим доступом. На низькому рівні, в зв’язку з недофінансування окремих статей також, проблемним питанням залишається забезпечення військових формувань засобами маскування (маскувальні комплекти та маски), що надає можливість противнику із залученням сучасних технічних розвідок розкривати системи управління та оборони військ (сил). Забезпечення скритого управління військами (силами) в ході проведення Антитерористичних операцій організоване з використанням засобів криптографічного захисту інформації (мається на увазі шифрувальна та кодувальна техніка) до окремого батальйону включно. З підрозділами в яких такі засоби не передбачені розробляються документи кодованого зв’язку. Разом з тим, відсутність типових засобів криптографічного захисту інформації, застарілі зразки шифрувальної та кодувальної техніки її знос не дає можливість організувати зв’язок взаємодії з іншими військовими формуваннями. З огляду на зазначене вважається необхідним та доцільним в державі провести такі заходи: 1. Розробити Концепцію розвитку системи охорони державної таємниці (захисту інформації) держави. 2. На підставі Концепції розробити Державну програму розвитку системи охорони державної таємниці, яку затвердити Указом Президента України після розгляду в Раді Національної безпеки і оборони України. Під час розробки Концепції і Державної програми розвитку системи охорони державної таємниці використовувати досвід та напрацювання Збройних Сил України. У Концепції та Державній програмі необхідно передбачити розвиток систем технічного та криптографічного захисту інформації. До виконання завдань із їх розроблення залучити Адміністрацію Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, Генеральний штаб Збройних Сил України, науково-дослідні установи та вищі навчальні заклади, у тому числі військові. 3. Опрацювати питання стосовно покладання завдань з координації робіт міністерств, інших органів виконавчої влади стосовно забезпечення здійснення державної політики в сфері охорони державної таємниці на спеціально уповноважений орган виконавчої влади, який повинен бути безпосередньо підпорядкований Кабінету Міністрів України. 4. Організувати роботу щодо узгодженості норм законів України, Кримінального кодексу України, зокрема Законів України «Про державну таємницю» та «Про оборону України» з питань охорони державної таємниці. 5. Невідкладно вирішити питання стосовно уповноваження Міністерства оборони України (Генерального штабу ЗС України) щодо виконання завдань з надання військовим частинам (установам) Міністерства оборони та Збройних Сил України спеціального дозволу на провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею.

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

Визначити структурний підрозділ в Міністерстві оборони та Збройних Силах України, якому надати права уповноваженого органу у сфері забезпечення охорони державної таємниці щодо впровадження вимог режиму секретності для власних потреб (потреб оборони). 6. Терміново розглянути питання про надання або переоформлення громадянам, які проходять службу в резерві у Збройних Силах України, або призиваються за мобілізацією, допуску до державної таємниці в стислі терміни та у спрощеному порядку.

КЛАСИФІКАЦІЙНІ ОЗНАКИ ОБ’ЄКТІВ ІНФОРМАЦІЙНО‑МОНІТОРИНГОВИХ СИСТЕМ НА ОСНОВІ МОДЕЛІ OSI Бурба О.І. кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Пасічник О.О. Військова частина А1906 За сучасних умов інформаційна складова набуває все більшої ваги і стає одним із найважливіших елементів забезпечення національної безпеки. Інформаційний простір, інформаційні ресурси, інформаційна інфраструктура та інформаційні технології значною мірою впливають на рівень і темпи соціально-економічного, науково-технічного і військового розвитку. Широкомасштабне використання інформаційних технологій у військовій сфері не тільки забезпечило підвищення ефективності застосування бойових систем, а й сприяло появі нових форм і способів ведення бойових дій. На сьогодні провідні країни світу активно впроваджують мережецентричну концепцію організації управління в ході бойових дій. Основною ідеєю «мережецентричної війни» є інтеграція всіх сил і засобів у інформаційному просторі шляхом створення інформаційної системи. А це дає можливість підвищити ефективність взаємодії органів управління різних рівнів та бойового застосування засобів ураження за рахунок їх системної інтеграції з джерелами інформації у інформаційному просторі. При цьому, спостерігається тенденція до використання в якості складових органів управління, систем озброєння та військової техніки широкого класу інформаційних об’єктів: від специфічних видів передачі інформації в телекомунікаційних системах спеціального призначення до соціальних мереж. Використання парадигми мережецентричної війни та різноманіття інформаційних об’єктів, які застосовуються, в тому числі, й силами протиборчої сторони, ставить в ряд актуальних завдання класифікації їх ознак в масштабах відповідної інформаційно-моніторингової системи. З урахуванням цього, в доповіді розглядаються класифікаційні ознаки об’єктів інформаційно-моніторингових систем. Інформаційно-моніторингові об’єкти в цілому та їх елементи можна розглядати як відкриті системи, що взаємодіють між собою. Таке припущення, в свою чергу, дає змогу обґрунтовано використовувати для класифікації і опису моніторингових ознак інформаційних об’єктів базову еталонну модель взаємодії відкритих систем — OSI (Open Systems Interconnection). В такому випадку, застосування моделі OSI з поділом на рівні та за відповідними протоколами, дає змогу запропонувати єдину класифікацію ознак об’єктів інформаційно-моніторингових систем.

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

В цій моделі описані загальні принципи, які регламентують взаємодію відкритих систем. Ці принципи утворюють сім рівнів: 7 — прикладний (Application Layer); 3 — мережевий (Network Layer); 6 — представницький (Presentation Layer); 2 — канальний (Data Link Layer); 5 — сеансовий (Session Layer); 1 — фізичний (Physical Layer). 4 — транспортний (Transport Layer); Телекомунікаційні системи спеціального призначення можуть класифікуватися на основі протоколів фізичного та канального рівнів взаємодії. Особливості протоколів мережевого і транспортного рівнів можуть бути класифікаційними характеристиками інформаційних об’єктів, які використовуються в інформаційно-моніторингових системах, що побудовані на основі мереж. Взаємодія інформаційних об’єктів на сеансовому, представницькому і прикладному рівнях дає змогу класифікувати їх ознаки у випадку їх використання як інформаційного забезпечення автоматизованих систем управління військами. Таким чином, використання викладеного підходу дає змогу використовувати еталонну модель взаємодії відкритих систем в якості основи для класифікації всього спектру ознак об’єктів інформаційно-моніторингових систем.

Список використаних джерел 1. Богданович В.Ю. Концептуальна модель інформаційно-моніторингової системи національної безпеки / В.Ю. Богданович, А.Л. Висідалко // Київ: ДУТ: Сучасний захист інформації, №3, 2013, с.60–66. 2. Богданович В.Ю. Забезпечення безпеки інформаційних процесів безпекового супроводу реалізації національних інтересів / В.Ю. Богданович, А.Л. Висідалко // Київ: ДУТ: Сучасний захист інформації, №3, 2013, с.60–66. 3. Горбулін В. П., Качинський А. Б. Стратегічне планування: вирішення проблем національної безпеки:/ Монографія. — К. :НІСД, 2010. — 288 с. 4. Семенченко А.І. Стратегічне планування у сфері державного управління забезпеченням національної безпеки: Монографія. / А.І. Семенченко. — К., 2007. 5. Богданович В.Ю. Методологічний підхід до автоматизації інформаційно-аналітичних процесів безпекового супроводу реалізації національних інтересів / В.Ю. Богданович, А.Л. Висідалко // Київ: ДУТ: Сучасний захист інформації, №3, 2014, с.81–87. 8. Pricing and Leasing Intelligence [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.idc.com/prodserv/ insights/financial/index.jsp 9. Самохвалов Ю.Я. Предпроектное проектирование автоматизированных систем [Монография] / Ю.Я. Самохвалов, О.И. Бурба — К.: ТриК, 2013. — 295 с. 10. Thomas E. Service-Oriented Architecture (SOA): Concepts, Technology, and Design / E. Thomas Prentice Hall PTR, 2005. 792 с.

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

ОБ’ЄДНАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ — ЯК ЗАСІБ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ЇХ ЗАХИЩЕНОСТІ Волинець Д.О. Національна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана ХмельницькогоПроблема вдосконалення державної інформаційної політики набула сьогодні ваги одного із національних пріоритетів. Якщо розглядати в Україні діяльність щодо захисту інформаційно-телекомунікаційних систем, то наявна нормативна база у сфері захисту інформації відповідає світовим підходам до їх проектування, виробництва, оцінювання та експлуатації. Концепція Національної безпеки України визначає загрози національній безпеці та основні напрями державної політики національної безпеки України щодо інформаційної сфери. Прийняті також документи, які складають нормативну базу в цій сфері. Між тим наявність нормативної бази — це тільки перший крок в напрямку забезпечення належного рівня безпеки держави в цій сфері. Найбільш важливим є реалізація та впровадження необхідних заходів щодо здійснення політики інформаційної безпеки і особливо захисту інформації. Найбільш незахищеною ланкою інформаційної інфраструктури України на сьогодні є мережі передачі даних та канали зв’язку. Це обумовлено тим, що сучасне цифрове телекомунікаційне обладнання, яке впроваджується в мережах зв’язку, передбачає дистанційний доступ до його апаратних та програмних засобів, тобто створює умови для несанкціонованого впливу та контролю за фактом передачі інформації та її змістом. Обов’язковою умовою для забезпечення безпеки зазначених ресурсів є одержання об’єктивної оцінки рівня захищеності інформації в мережах передачі даних, яка може бути одержана шляхом проведення відповідної експертизи. З цих позицій одним з першочергових завдань у сфері забезпечення інформаційної безпеки є створення в державі захищеної мережі передачі інформації, що значно б знизило ймовірність несанкціонованого втручання в функціонування інформаційно-технічних систем державних органів, установ, підприємств і організацій. Можливість та певний досвід побудови такої системи в Україні є, оскільки подібні системи вже довгий час функціонують в державі. До них можна віднести Державну систему урядового зв’язку, систему конфіденційного зв’язку Служби безпеки України, інтегровану інформаційно-телекомунікаційну систему Державної прикордонної служби України, комплекс спеціальних видів зв’язку Міністерства оборони України, системи спеціального зв’язку міністерств та відомств. Використання ефективної шифрувальної техніки гарантованої стійкості, а також обмеження доступу до міжнародних інформаційних мереж є факторами, які суттєво знижують можливості несанкціонованого доступу до вітчизняних мереж. Зазначені проблеми еволюційні, спричинені постійним розвитком процесу інформатизації. Однак існують проблеми, вирішення яких перебуває у соціальній площині. Згідно висновку Ради національної безпеки і оборони, який зроблено на засіданні з питання «Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки України» 19 квітня 2002 р. в інформаційній сфері держави залишається неподоланим розвиток низки загроз, що зумовлено недієвістю численних державних рішень, спрямованих на впорядкування справ у цій сфері. Численні доручення Президента України і рішення Уряду з питань вдосконалення ситуації в інформаційній сфері держави хронічно не виконуються. (розпорядження КМУ від 19 вересня 2007 р. N 754-р «Про схвалення Концепції Державної програми інформаційно-телекомунікаційного забезпечення правоохоронних органів, діяльність яких пов’язана з боротьбою із злочинністю)

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Створювані в рамках Національної програми інформатизації інформаційно-аналітичні системи окремих органів виконавчої влади (типовий комплекс Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій, інформаційно-обчислювальна мережа Генерального штабу Збройних Сил України та інші) реалізуються за відсутності системності, єдиної концепції та моделі інформаційних потоків. [1] Рішення, на нашу думку, полягає у створенні єдиної інформаційної системи правоохоронних органів. Учасники системи взаємодіють між собою, але кожний спеціалізується на вирішенні конкретних завдань відповідно до своєї предметної компетенції. У результаті такої взаємодії учасники доповнюють один одного, внаслідок чого утворюють організаційно-функціональну систему, об’єднану функцією по забезпеченню інформаційної безпеки. Схема єдиної інформаційної системи 117 представлена на рис.1 Центральний банк даних правоохоронних органів

… …

Правоохоронні органи

… Правоохоронні органи

…

Мобільні системи та засоби Рис.1 Схема єдиної інформаційної системи правоохоронних органів

Рис.1 Схема єдиної інформаційної системи правоохоронних органів

Як видно зі схеми, всі суб’єкти взаємодіють із центральним сховищем (банком) даних, що не поЯк видно зі схеми, всі суб’єкти взаємодіють із центральним сховищем требує розгортання(банком) проміжних сховищ на регіональних та місцевих рівнях. Використання єдиної теданих, що не потребує розгортання проміжних сховищ на регіональних та лекомунікаційної складової дасть можливість: місцевих рівнях. Використання єдиної телекомунікаційної складової дасть можливість: – забезпечити надійний захист інформації для всіх правоохоронних структур регіону, міста, тощо; - забезпечити надійний захист інформації для всіх правоохоронних структур – забезпечитирегіону, вдосконалення та модернізацію в інтересах всіх правоохоронних структур регіону; міста, тощо; – зменшити- навантаження на власні транспортні канали. забезпечити вдосконалення та модернізацію в інтересах всіх правоохоронних структур регіону; Використання єдиної інформаційної системи правоохоронних органів в подальшому дасть можзменшити навантаження на власні транспортні канали. ливість сформувати єдиний методологічний підхід щодо формування законодавства з питань інформаційної безпеки, створити механізми координації діяльності правоохоронних органів щодо забезпечення інформаційної безпеки, створити єдину потужну систему підготовки персоналу для забезпечення функціонування та безпеки системи.

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

Список використаних джерел 1. Проблеми застосування в Україні норм інформаційної безпеки НАТО. Аналітична записка. Режим доступу [http://www.db.niss.gov.ua/docs/polmil/1fgs93.htm] 2. Ліпкан В.А., Максименко Ю.Є., Желіховський В.М., Інформаційна безпека України в умовах євроінтеграції, Навчальний посібник. — К.: КНТ, 2006. — 280 с. 118

118

умовах євроінтеграції, Навчальний посібник. —КНТ, К.:280 КНТ, — с. 280 с. умовах євроінтеграції, Навчальний К.: 2006.2006. — 280 умовах євроінтеграції, Навчальний посібник. —посібник. К.: КНТ,— 2006. — умовах євроінтеграції, Навчальний посібник. — К.: КНТ,с.2006. — 280 с. ах євроінтеграції, умовах євроінтеграції, НавчальнийНавчальний посібник. —посібник. К.: КНТ, — 2006. К.: — КНТ, 2802006. с. — 280 с.

11 118 118

118

Гумінський Р.В Гумінський Р.В. Гумінський Р.В. Гумінський Р.В. Гумінський Гумінський Р.В. Р.В. старший науковий співробітни ПІДХОДИ ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ КРИТИЧНОЇ ЦІННОСТІ старший науковий співробітник старший науковий співробітник старший науковий співробітник старший науковий старший співробітник науковий співробітник Академія сухопутних війсь сухопутних військ Академія Академія сухопутних військ ВІРТУАЛЬНОЇ СПІЛЬНОТИ В СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ Академія сухопутних військ Академія сухопутних Академія сухопутних військ військ імені гетьмана Петра Сагайдачног імені гетьмана Петра Сагайдачного імені гетьмана Петра Сагайдачного імені гетьмана Петра Сагайдачного імені гетьмана іменіПетра гетьмана Сагайдачного Петра Сагайдачного Гумінський Р.В.

Щ О Д ВН ИАЗКЧ НРЕ А Ч Е Н К РИ И ТН ИО ЧС ЇН ІО Н Н О СВТ ІН ІУ РА ТЛ УЬ АН ЛО ЬЇНОЇ ІО ДД ХИ О Щ О ДО В И К РО И Ч Н О ЇН Ц Н Т ІЛ ІВ РВ Т ПІЩ ДП Х О О ВД ИИ ЗЩ Н АО Ч ЕО НВЗ Н Я ИН ТН ИЯ ЧН НЯ ЇРТ Ц ІТН ТО ІІЦ ВЦ ІН Р ТС У А Ь О ЇТ ПІДХОДИ Д старший науковий співробітник Д О И З Н А Ч Е Н Н Я К И И Ч Н О Ї І Н О С Т І І Р У А Л Ь НОЇ П І Д Х О Д И ВИ ЩЗО НП Д АО ВЬН И ЗО Н ЯТ АК Ч РВ Е И Н Т И Ч К Р О И ЇИ Ц ТН ІИ Н ЧХ Н Н О О С ЇЬ Ц ІЕ ІИ В Н ІН РА О ТХХ У С А Т ІЛЕВ ЬРІН РО Т У ЇААХЛЬНОЇ ДХОДИПЩ ІДО ХД ОО ДИ С П ІС ЛН ЬЯ НІН О Т ВИ С О Ц ІЕ АТ Л Ь Н И М Е Ж С П І Л Ь Н О Т И В С О Ц І А Л Н Х М Е Р Е Ж А Х С ІЧЛЕ НН И О Ц А Л Ь М Р Ж сухопутних військ СОЦ ПТІІИ ЛЛ Ь О ТЦИ ВЛС Ц ІХ ААЛ Н Х Академія М ЕРЕЖ АХ СПІЛЬНО СТПИІЛВЬСНО А ВН ЬСН ОИ ХІАМ ЕЬО РНЕ И Ж М ХЬЕімені РИ ЕЖ АХ гетьмана Петра Сагайдачного

В 2] роботах [1, для 2] для визначення показника інформаційної загрози процес В Вроботах [1,визначення показника інформаційної загрози процесу В роботах для показника інформаційної загрози процесу роботах [1,2]визначення 2]показника длявизначення визначення показника інформаційної загрози В роботах[1, [1, 2] для визначення показника інформаційної загрози процесу функціонування вір- процесу Вфункціонування роботахВфункціонування [1, роботах 2] для [1, визначення 2] для показника інформаційної інформаційної загрози процесу загрози процесу функціонування віртуальної спільнотиспільноти, використовується цінність віртуально віртуальної спільноти віртуальної віртуальної спільноти використовується цінність віртуальної туальної спільноти використовується цінність віртуальноївикористовується яка враховуєцінність кількість учаснифункціонування віртуальної спільноти використовується цінність віртуальної кціонування функціонування віртуальної віртуальної спільноти спільноти використовується використовується цінність цінність віртуальної віртуальної спільноти, яка враховує кількість учасників таними. зв’язки між ними. враховує кількість учасників та зв’язки між ними. спільноти, враховує кількість учасників таучасників зв’язки між ків спільноти, таяка зв’язки міжяка ними. спільноти, яка враховує кількість та зв’язки між ними. ьноти,спільноти, яка враховує яка кількість враховує учасників кількість учасників та зв’язки та між зв’язки ними. між ними. Ввиді загальному виді показник інформаційної загрози процесу функціонуванн ВВ загальному виді показник інформаційної загрози процесу функціонування В загальному показник інформаційної загрози процесу функціонування В загальному виді показник інформаційної загрози процесу функціонування віртуальної спільзагальному виді показник інформаційної загрози процесу функціонування Ввіртуальної загальному В загальному виді показник виді інформаційної показник інформаційної загрози процесу загрози функціонування процесу функціонування віртуальної спільноти має вигляд: віртуальної має вигляд: ноти має вигляд: спільноти спільноти має вигляд: віртуальної спільноти має вигляд: уальної віртуальної спільноти спільноти має вигляд: має вигляд: (VirtualCom Value munity (VirtualCom ) )) ⎧Value ⎧ Value ) munity munity ⎧ Value(VirtualCom ( VirtualCom munity ⎧ , ,, , ) munity ) munity ⎪ ⎧ Value⎪(VirtualCom ⎧ Value⎪(VirtualCom * * * ⎪ ⎪Value , munity (,VirtualCom ⎪Value (VirtualCom ) )*) munity ⎪ ( ) Value VirtualCom munity ⎪ ⎪ ⎪ ( Value VirtualCom munity * * = ( ) InfTreat VirtualCom munity (VirtualCom ) =)⎨(=VirtualCom InfTreat , , ,, (1) ⎨ ) = (⎨munity InfTreat (VirtualCom munity , ⎪Value ⎪Value ) munity) VirtualCom munity InfTreat ⎨ ( ) Value VirtualCom munity ( ) = ⎨munity)⎪ =munity Value VirtualCom munity reat (VirtualCom InfTreat (VirtualCom munity)(VirtualCom , , ( ) Value VirtualCom munity ⎪1, якщоValue(VirtualCommunity>) 1 > 1 ⎨ ⎪1,⎪якщо , якщо >1 *> 1 (VirtualCom (Value ) (VirtualCom Value VirtualCom munity munity * * ) 1 якщо ⎪⎩,(VirtualCom ⎪1, якщо⎪1Value ⎪1, якщо ⎪ Value munity ( ) VirtualCom munity *) ) Value munity > 1 > 1 ⎩ ⎪ ⎩ Value)(*VirtualCom ⎩ ⎪⎩ ⎪⎩ (VirtualCom (VirtualCom Value Value munity munity)* munity) (1) (1)(1) (1) (1)де де Value Value (VirtualCom munity ) – – спільноти; цінність віртуальної віртуальної спільноти де Value (VirtualCom )цінність де(де VirtualCom ) —munity цінність віртуальної –munity віртуальної спільноти;спільноти; Value (munity VirtualCom ) цінність – цінність цінність віртуальної спільноти; Value Value (VirtualCom munity ) munity ) – цінність – віртуальної віртуальної спільноти; спільноти; де де(VirtualCom * Value (VirtualCom munity )критична – критична цінність віртуальної спільноти, при які Value (VirtualCom )* — критична цінність віртуальної якій цінність віртуальної спільноти, приспільноти, якій реалізуєть*– Value (VirtualCom munity )* munity –* munity критична цінність віртуальної спільноти, при якій при Value ( VirtualCom ) * – критична цінність віртуальної спільноти, при якій e (VirtualCom Value VirtualCom munity ) загроза. munity ) – критична – критична цінність віртуальної цінність віртуальної спільноти,спільноти, при якій при якій ся(інформаційна реалізується інформаційна загроза. реалізується інформаційна реалізується інформаційна загроза. загроза. реалізується інформаційна загроза. ізується реалізується інформаційна інформаційна загроза. загроза. Цінність віртуальної спільноти визначається як: Цінність віртуальної спільноти визначається як:як: Цінність віртуальної спільноти визначається як: Цінність віртуальної спільноти визначається Цінність віртуальної спільноти визначається як: M M Цінність віртуальної Цінність віртуальної спільноти визначається визначається як: як: M спільноти ( Value (VirtualCom munity ) =(MSim Sim ( Thread ) ⋅ card (ThreadMemb ers ) ) ⋅ Value ( VirtualCom munity ) ( Thread ) card (ThreadMemb ersers = ⋅ M M ∑ ( Value(VirtualCom munity ) Sim ( Thread ) card ( ThreadMemb ers = ⋅ ∑ i i ) ) ⋅)i) ⋅ ∑ i(Sim(Thread )i ⋅ card (ThreadMemb i )) ⋅ Value ( VirtualCom munity ) = ∑ i i i 1 = i 1 = (Sim()iThread (Sim e(VirtualCom Value(VirtualCom munity ) = munity ) ⋅ (card Thread (ThreadMemb ) ⋅ card (ThreadMemb ers ) ) ⋅ ers ) ) ⋅ =1=

∑ i =1

i =1

⎛M M ⎞ )⎞)⎞ − , ⎛⋅ Mln ⎞ ⎛ (2) ( Sim (Thread ) ⋅ card (ThreadMemb ers ⎛ (2)(2) ( ) ln Sim ( Thread ) card ( ThreadMemb ers ) ⋅ M ⋅ ln ⎜ ∑ (Sim M ⋅( ⎜ ∑ , ⎜ ) Thread ) card ( ThreadMemb ers ) − ⋅ ∑ i i− ⎟, i i ⎟ i i ⎞(ThreadMemb ⎞ ersi⎟⎠)(2) ⎛ ⎛ , ( ) ln Sim ( Thread ) card − ⋅ ⋅ ⎟ ⎜ ∑ , (2) i i 1 = ⎠ ⎝ i 1 = ⎝ , (2) , (2) ( ( ) ) Thread (ThreadMemb ersi ) ⎟ − ers⎠i ) ⎟ − ⋅ ln⎜ ∑ Sim⎝⋅(ln iThread =1⎜ ∑ Sim i ) ⋅ (card i ) ⋅ card (ThreadMemb ⎠ ⎠ ⎠ ⎝ i =1 M ⎝ i =1 M ⎝Mi =1 M (⋅(Sim −(Sim (Thread (ThreadMemb ers ) −∑ Thread (ThreadMemb ersers M M (Thread ∑i()Sim − ∑ (Sim card (ThreadMemb ers i ) ⋅ card i ) ⋅ card i ) ) )i ) i) ) −Thread (⋅Thread ⋅ card (ThreadMemb i ) ers i) icard =1 ∑i =(1ThreadMemb ) ) − ∑ (Sim(iThread ) ⋅ ( ) card ( ThreadMemb ers =1− ∑ (Sim i i i) i) i =1 i =1де ThreadMemb i = 1 ThreadMemb ers множина – множина учасників і-ї дискусії; – мір де ers (Thread ersers учасників і-ї і-їдискусії; (Sim Thread учасників і-їучасників дискусії; – (Thread міра де ThreadMemb Sim (ThreadSim i )міра i – i– i) – i – множина i )Sim множина дискусії; де –ThreadMemb i учасників i ) – міра де ThreadMemb — множина і-ї дискусії; — міра відповідності ers ers множина – множина учасників учасників і-ї дискусії; і-ї дискусії; – міра – міра де ThreadMemb де Sim ( Thread Sim ) ( Thread ) i i напрямку напрямку i відповідності тематичного напрямку дискусії; –дискусій кількість дискусій відповідності тематичного і-ї і-їі-ї дискусії; M Mi M – –кількість дискусій у у відповідності тематичного і-ї дискусії; Mдискусії; – кількість у дискусій відповідності тематичного напрямку кількість тематичного напрямку і-ї дискусії; M — кількість дискусій у віртуальній спільноті. овідності відповідності тематичного тематичного напрямку напрямку і-ї дискусії; і-ї дискусії; M – кількість M – кількість дискусій дискусій у у віртуальній спільноті. віртуальній спільноті. віртуальній спільноті. В той же час в дослідженнях віртуальній спільноті.[1, 2] не розглянуті підходи щодо визначення критичної цінності віруальній віртуальній спільноті. спільноті. Вв той же час в дослідженнях [1, не 2] розглянуті непідходи розглянуті підходи щодо визначенн Вчас той же час в дослідженнях [1,[1, 2] підходи щодо визначення Втуальної той жеспільноти. дослідженнях [1, 2] не розглянуті щодо визначення В той же час в 2]дослідженнях 2] не розглянуті підходи щодо визначення Вкритичної той же Вчас той в дослідженнях же час в дослідженнях [1, не розглянуті [1, 2] не розглянуті підходи щодо підходи визначення щодо визначення критичної цінності віртуальної спільноти. критичної цінності віртуальної спільноти. цінності віртуальної спільноти. критичної цінності віртуальної спільноти. ичноїкритичної цінності віртуальної цінності віртуальної спільноти. спільноти. Для критичної визначення критичної цінності авторами розглянуті наступні підход Для критичної цінності авторами розглянуті наступні підходи Для визначення цінності авторами розглянуті наступні підходи Длявизначення визначення критичної цінності авторами розглянуті наступні підходи 100 Для визначення Для визначення критичної критичної цінності авторами цінності авторами розглянуті розглянуті наступні підходи наступні підходи щодо її визначення. щодо її визначення. щодо її визначення. щодо її визначення. о її визначення. щодо її визначення. Один із підходів визначення критичної цінності віртуальної спільнот із ізпідходів визначення критичної цінності віртуальної спільноти Один із Один підходів визначення критичної цінності віртуальної спільноти Один підходів визначення критичної цінності віртуальної спільноти Один із Один підходів із підходів визначення визначення критичної критичної цінності віртуальної цінності віртуальної спільноти спільноти заснований на визначенні експертами кількості учасників віртуальної спільноти заснований на визначенні експертами кількості учасників віртуальної спільноти припр M

119 ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

спільноті. спільноті. Для визначення критичної цінності авторами розглянуті наступні підходи щодо її визначення. Таким чином, критична цінність віртуальної спільноти має вигляд: Таким спільноти має вигляд: Один ізчином, підходівкритична визначенняцінність критичної віртуальної цінності * віртуальної спільноти заснований на визначенні Value(*VirtualCommunity) = Memebers( InfTreati ) ⋅ ln(Memebers( InfTreati ) ) − кількості учасників віртуальної спільноти реалізовується і-таi )інформаційна за)− Valueекспертами (VirtualCom munity ) = Memebers ( InfTreat ⋅ ln(якій Memebers ( InfTreat ,( i ) при ,(3) зв’язків гроза, без урахування якості інформаційного наповнення віртуальної спільноти, структури − Memebers ( InfTreat ) i 119 − Memebers( InfTreati ) 119 дискусій у віртуальній спільноті. де Memebers ( InfTreat i ) – критична кількість учасників віртуальної с спільноті. деТаким учасників Memebers ( InfTreatцінність чином, критична віртуальноїкількість спільноти має вигляд: віртуальної спільноти, i ) – критична спільноті. визначеної експертами, при якій реалізується і-та інформаційна заг Таким чином,при критична цінність віртуальної спільноти має вигляд: визначеної якій реалізується і-та інформаційна загроза без Такимекспертами, чином, критична цінність віртуальної спільноти має вигляд: * урахування якості інформаційного наповнення віртуальної спільноти, с ( ) Value ( VirtualCom munity ) = Memebers ( InfTreat ) ⋅ ln Memebers ( InfTreat ) − * урахування якостіmunity інформаційного наповнення віртуальної спільноти, структури i i ( ) Value(VirtualCom ) = Memebers ( InfTreat ) ⋅ ln Memebers ( InfTreat ) − ,,(3) (3) i i зв’язків дискусій у віртуальній спільноті. ,(3) зв’язків дискусій у віртуальній спільноті. − Memebers ( InfTreat ) i є: не завжди точно можна визначити Недоліками підходу −підходу Memebers (даного InfTreat i) Недоліками даного є: не завжди точно можна визначити кількість де Memebers кількість учасників віртуальної спільноти, ( InfTreat учасників віртуальної спільноти, при якій реалізується інформаційна загроз i ) – критична де – критична кількість учасників віртуальної спільноти, Memebers ( InfTreat ) де віртуальної спільноти, критична учасників віртуальної спільноти, учасників якійкількість реалізується інформаційна загроза;визначеної i — при не відображає загальнузагроза картину, щодо інформаційної переваги дестр експертами, при якій і-та інформаційна загроза без експертами, при якій реалізується і-та без урахування якостідеструктивної інформаційного невизначеної відображає загальну щодо реалізується інформаційної переваги визначеної експертами, прикартину, якійінформаційна реалізується і-та інформаційна загроза без віртуальної спільноти, понаповнення відношенню до конкуруючої віртуальної спіль урахування якості інформаційного віртуальної спільноти, структури наповнення віртуальної спільноти, структури зв’язків дискусій у віртуальній спільноті. віртуальної спільноти, по відношенню до конкуруючої віртуальної спільноти, які урахування якості інформаційного наповнення віртуальної спільноти, структури зацікавлені тематикою. зв’язків дискусій у віртуальній спільноті. Недоліками даного підходу є:даною не завжди точно можна визначити кількість учасників віртуальної зацікавлені даною зв’язків дискусій утематикою. віртуальній спільноті. спільноти, Недоліками при якій реалізується інформаційна Перевагою даногозагроза; підходу є те,точно що для прийняття рішення, щодо даного підходу є:для не прийняття завжди можна визначити кількість Перевагою даного підходу є те, що рішення, щодо протидії Недоліками даного підходу є: не завжди точно можна визначити кількість не відображає загальну картину, щодовпливу інформаційної переваги деструктивної віртуальної спільінформаційному деструктивної віртуальної спільноти не учасників віртуальної спільноти, при якій реалізується інформаційна загроза; інформаційному впливу деструктивної віртуальної спільноти не потрібно учасників спільноти, при якій реалізується інформаційна загроза; ноти, повіртуальної відношенню до конкуруючої віртуальної спільноти, які зацікавлені даною тематикою. враховувати додаткові фактори. не відображає загальну картину, щодо інформаційної переваги деструктивної враховувати додаткові фактори. не відображає картину, щодо інформаційної переваги деструктивної Перевагою даногозагальну підходу є те, що для прийняття рішення, протидії інформаційному вплиІншій по підхід, заснований з щодо урахуванням визначення критичної віртуальної спільноти, відношенню до конкуруючої віртуальної спільноти, які підхід, заснований з неурахуванням визначення критичної цінності віртуальної спільноти, по спільноти відношенню до конкуруючої віртуальної спільноти, які вуІншій деструктивної віртуальної потрібно враховувати додаткові фактори. віртуальної спільноти, щодо загальної кількості учасників деструкт зацікавлені даноющодо тематикою. Іншій підхід, заснований з урахуванням визначення критичної цінності віртуальної спільноти, щовіртуальної спільноти, загальної кількості учасників деструктивної та зацікавлені даною тематикою. конкуруючої віртуальних спільнот з урахуванням якості інформ Перевагою даного підходу є те, що для прийняття рішення, щодо протидії до Перевагою загальної кількості учасників деструктивної конкуруючої віртуальних спільнот з урахуванням конкуруючої віртуальних спільнот з та урахуванням якості інформаційного даного підходу є те, що для прийняття рішення, щодо протидії наповнення татаструктури зв’язків дискусій ввіртуальних цихспільноти віртуальних інформаційному впливу деструктивної віртуальної неспільнотах. потрібно якості інформаційного наповнення структури дискусій в цих спільнотах. наповнення та структури зв’язків дискусій взв’язків цих віртуальних спільнотах. інформаційному впливу деструктивної віртуальної спільноти не потрібно Таким чином, критична цінність віртуальної спільноти має вигляд: враховувати додаткові фактори. Таким чином, чином, критична цінність віртуальної спільноти спільноти має вигляд: має вигляд: Таким критична цінність віртуальної враховувати додаткові фактори. N Іншій підхід, N заснований з* урахуванням визначення критичної цінності Іншій підхід, заснований урахуванням критичної цінності Value (VirtualComзmunity ) = ∑Valueвизначення (VirtualCommunity ), (4) Value(VirtualCom munity )* = ∑Value (VirtualCom munity віртуальної спільноти, щодо загальної кількості учасниківi , деструктивної та i), = 1 i віртуальної спільноти, щодо загальної кількості учасників деструктивної та i =1 конкуруючої віртуальних спільнотmunity з урахуванням якості інформаційного де Value – цінність i-тої віртуальної спільно (VirtualCom i ) віртуальної конкуруючої віртуальних спільнот з i-тої урахуванням якості інформаційного де Value(VirtualCom — цінність віртуальної спільноти; N — кількість віртуальденаповнення – цінність i-тої спільноти; N – munity ) i та структури зв’язків дискусій в цих віртуальних спільнотах. кількість віртуальних спільнот, зацікавлених даною тематикою. наповнення та зацікавлених структури зв’язків дискусій в даною цих віртуальних спільнотах. них спільнот, даною тематикою. кількість віртуальних спільнот, зацікавлених тематикою. Таким чином, критична цінність віртуальної спільноти має вигляд:віртуальної с Цінності для віртуальної деструктивної та конкуруючої Таким спільноти має вигляд: Цінностічином, для деструктивної тацінність конкуруючої віртуальної спільноти розраховуємо використовуючи N Цінності для критична деструктивної та конкуруючої віртуальної спільноти N * використовуючи формулу (2). формулу (2). розраховуємо , Value ( VirtualCom munity ) = Value ( VirtualCom munity ) * ∑(VirtualCom i розраховуємо використовуючи формулу (2). коли ,тематикою Value(VirtualCom munity )Недоліками =∑ munity i )є: Недоліками даного підходу є: вValue окремих випадках,підходу даною зацікавлена тільки одна де- даною те i =1 даного в окремих випадках, коли i =1 Недоліками даного підходу є: в окремих випадках, коли даною тематикою структивна віртуальна спільнота, до якої входять одна або декілька дискусій, з невеликою кількістю учасде Value – цінність i-тої віртуальної спільноти; N – (VirtualCom munity зацікавлена тільки віртуальна спільнота, доNякої входять i ) деструктивна де отримуємо –одна цінність i-тої віртуальної спільноти; Value (VirtualCom munity зацікавлена тільки одна деструктивна віртуальна спільнота, до Таким якої входять одна або– i ) показника ників максимальне значення інформаційної загрози. чином, при прийнятті декілька дискусій, з невеликоюданою кількістю учасників отримуємо мак кількість віртуальних спільнот, зацікавлених тематикою. декілька з інформаційному невеликою кількістю учасників отримуємо максимальне кількість віртуальних спільнот, зацікавлених даною тематикою. рішеннядискусій, щодо протидії впливу необхідно враховувати додаткові фактори, а саме: значення показника інформаційної загрози. Таким чином, приспільноти прийнятті Цінності для деструктивної та конкуруючої віртуальної загальну кількість учасників віртуальних спільнот, зацікавлених даною тематикою; значення показника інформаційної загрози. Таким чином, при прийнятті рішення Цінності для деструктивної та конкуруючої віртуальної спільноти щодо протидії інформаційному впливу необхідно враховувати додаткові ф розраховуємо використовуючи формулу (2).враховувати середню інтенсивність публікації повідомлень наповненні дискусій віртуальщодо протидії інформаційному впливу необхідно додаткові фактори, а розраховуємо використовуючи формулу (2). в інформаційному саме: даного підходу є: в окремих випадках, коли даною тематикою Недоліками ної спільноти. саме: Недоліками даного підходу є: в окремих випадках, коли даною тематикою загальну учасників віртуальних спільнот, зацікавлени зацікавлена тільки одна деструктивна віртуальна спільнота, до якої входять одна або Перевагою кількість даного підходу є те, щокількість він віртуальних відображає повнуспільнот, картину інформаційного протиборства загальну учасників даною зацікавлена тільки одна деструктивна віртуальна спільнота, до зацікавлених якої входять одна або тематикою; міждекілька віртуальними спільнотамиз (деструктивна тематикою.максимальне дискусій, невеликоюта конкуруюча), кількістю зацікавлених учасників даною отримуємо тематикою; декілька дискусій, з невеликою кількістю учасників отримуємо максимальне середню інтенсивність публікації повідомлень в інформаційному значенняінтенсивність показника інформаційної загрози. Таким чином, при прийнятті рішення на середню публікації повідомлень в інформаційному наповненні значення показника інформаційної загрози. Таким чином, при прийнятті рішення дискусій віртуальної спільноти. щодо протидії інформаційному впливу необхідно враховувати додаткові фактори, а Список використаних джерел дискусій віртуальної спільноти. щодо протидії інформаційному впливу необхідно враховувати додаткові фактори, а Перевагою даного підходу є функціонування те, що він відображає повну саме: 1. Пелещишинданого А. М. Оцінка інформаційних процесу віртуальних спільпідходу є те, загроз що він відображає повну картину саме:Перевагою нот загальну / А. М. інформаційного Пелещишин, Р. В. Гумінський // матеріали IV міжнародної науково-технічної конференції даною протиборства між віртуальними спільнотами (деструк кількість учасників віртуальних спільнот, зацікавлених інформаційного протиборства між віртуальними (деструктивна та загальну кількість учасників віртуальних спільнотами спільнот, зацікавлених даною «ITSEC-2014»: Безпека інформаційних технологій, 21–24 травня 2014 року, Київ / НАУ. — Київ, 2014 — конкуруюча), зацікавлених даною тематикою. тематикою; С. 26–27. конкуруюча), зацікавлених даною тематикою. тематикою; середню інтенсивність публікації повідомлень наповненні 2. Huminskiy R., Peleshchyshyn A. An assessment of informational threat in вtheінформаційному functioning process of virtual середню інтенсивність публікації повідомлень в інформаційному наповненні community [Electronic resourse]. Cybernetic Letters, 2014. — Mode of access: http://www.cybletter.com. Last Література дискусій віртуальної спільноти. дискусій віртуальної спільноти. access: 2013. — Title from the screen. Література 1. Пелещишин А. М. загроз процесу функці Перевагою є Оцінка те, загроз щоінформаційних він відображає повну картину 1.Перевагою Пелещишин А. М.даного Оцінкапідходу інформаційних процесу функціонування даного підходу є те, що він відображає повну картину інформаційного протиборства між віртуальними спільнотами (деструктивна та інформаційного протиборства між віртуальними спільнотами (деструктивна та конкуруюча), зацікавлених даною тематикою. 101 конкуруюча), зацікавлених даною тематикою. Література

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

ЗАХИСТ ІНФОРМАЦІЇ В КОНТЕКСТІ НАУКОВО‑ТЕХНІЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ Драчук С.М. кандидат юридичних наук, провідний науковий співробітник Національна академія Служби безпеки України Євдоченко Л.О. кандидат наук з державного управління Український науково-дослідний інститут спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України Хлань В.Г. кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Український науково-дослідний інститут спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України У непростих реаліях сьогодення Україна продовжує рух у напряму інтеграції з Європейським Союзом про що свідчить і нещодавнє підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами. Серед визначених указом Президента України від 11.06.1998 № 615/98 «Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу» напрямів європейської інтеграції науково-технічний займає особливе місце, зумовлене потенційною можливістю досягти вагомих успіхів у інтеграційному процесі саме на ньому, що охоплює наукову, технічну і технологічну сфери. Інтеграційний процес на науково-технічному напряму полягає у впровадженні європейських норм і стандартів у науці і техніці, поширенні власних науково-технічних здобутків у ЄС. У цілому такі кроки спрямовані на забезпечення інтеграції України до загальноєвропейського науково-технічного середовища. Здійснення даного завдання передбачає взаємне зняття будь-яких принципових, на відміну від технічних, обмежень на контакти і обміни, на поширення інформації. Особливо важливим є реалізація спільних наукових, технічних та інших проектів, залучення українських вчених та фахівців до загальноєвропейських програм наукових досліджень. Актуальність питання зумовлена також тим, що до вказаного процесу долучаються науково-дослідні, дослідно-конструкторські, виробничі й інші організації різної відомчої належності. Взаємодія при цьому може мати форму: обміну науковими кадрами, конференцій, стажувань, симпозіумів, роботи фахівців (серед яким можуть бути секретоносії) по контрактах за межами держави, а також виконання спільних з іноземцями розробок. При цьому слід враховувати, що іноземною стороною здійснюються активні заходи пов’язані із безперервним моніторингом стану науково-технічної й науково-технологічної бази нашої держави. Також основним напрямом інтеграційного процесу України є адаптація законодавства України до законодавства ЄС, яке полягає у зближенні із сучасною європейською системою права, що має забезпечити розвиток науково-технічної активності громадян України, економічний розвиток держави у рамках ЄС і сприятиме поступовому зростанню добробуту громадян. Адаптація законодавства України передбачає реформування її правової системи та поступове приведення у відповідність із європейськими стандартами і охоплює серед іншого законо-

102

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

давство про інтелектуальну власність, захист прав споживачів, технічні правила і стандарти, які у своїй сукупності так чи інакше пов’язані з проблемами забезпечення інформаційної безпеки у відповідній сфері. Одним з першочергових пріоритетів реалізації Стратегії Сталого розвитку «Україна — 2020», схваленої указом Президента України від 12.012015 № 5/2015 за вектором безпеки є реформа захисту інтелектуальної власності, що має важливе значення для організації і здійснення науково-технічного співробітництва України з іншими державами світу. В межах Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами існує домовленість про обмін думками та інформацією щодо національної та міжнародної практики та політики передачі технологій. Особлива увага при цьому звертається на умови щодо створення сприятливого середовища для передачі технологій у приймаючих державах, а саме — формуванню відповідної законодавчої бази у сфері охорони інтересів власників прав інтелектуальної власності. Насамперед це стосується заходів спрямованих на вирішення окремих проблем щодо запобігання розголошенню чутливої інформації; виробництва зброї, військового спорядження, матеріалів та торгівлею ними; забезпечення власної безпеки, у випадку серйозних внутрішніх безпорядків, які порушують закон і громадський порядок, під час війни або серйозного міжнародного напруження, яке становить загрозу війни, або для виконання взятих на себе зобов’язань з підтримання миру та міжнародної безпеки. Тому для забезпечення інформаційної безпеки у ході науково-технічної інтеграції необхідно зосередитись на вирішенні ряду завдань, обумовлених потребою в адаптації організаційного механізму захисту державної таємниці до змін вітчизняної та іноземної нормативно-правової бази. При цьому відомості у сфері оборони, науки і техніки, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які становлять державну таємницю підлягають охороні державою. Відповідно до Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» виконання визначених законом завдань щодо охорони державної таємниці є однією з підстав для проведення контррозвідувальної діяльності, зокрема, з використанням контррозвідувальних заходів. Натомість, на сьогодні, охорона державної таємниці включає комплекс лише організаційно-правових, інженерно-технічних, криптографічних та оперативно-розшукових заходів, спрямованих на запобігання розголошенню секретної інформації та втратам її матеріальних носіїв. Тож для забезпечення ефективної охорони державної таємниці у науково-технічній сфері та належного виконання Україною взятих на себе міжнародних зобов’язань необхідно внести зміни до Закону України «Про державну таємницю» в частині уточнення визначення терміну «охорона державної таємниці» як то — комплекс організаційно-правових, інженерно-технічних, криптографічних, оперативно-розшукових та контррозвідувальних заходів, спрямованих на запобігання розголошенню секретної інформації та втратам її матеріальних носіїв. Для запобігання можливої шкоди інтересам держави шляхом витоку секретної інформації компетентними органами мають створюватись й застосовуватись відповідні діючі механізми захисту державної таємниці. Вони повинні регулювати, а у деяких випадках обмежувати, в інтересах забезпечення державної безпеки, рух «чутливої» інформації. Зокрема, мають враховуватись особливості підготовки різного роду дозвільних документів організацій, які беруть участь у науково-технічному співробітництві, у тому числі, й експертизи на предмет наявності в спеціальній техніці й технологіях подвійного призначення державної таємниці. Оскільки міжнародне науково-технічне співробітництво багато в чому є способом вирішення воєнних, політичних, економічних та інших загальнодержавних проблем, то завдання забезпечення інформаційної безпеки в сучасних умовах, повинно розглядатись як узагальнююча субстанція на якій здійснюється розв’язання саме цих проблем. Останнє вимагає принципових змін у існуючих підходах до організації системи управління інформаційними ресурсами держави, яка повинне відповідати сучасному рівню розвитку науки і техніки.

103

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

Список використаних джерел 1. Про Стратегію сталого розвитку «Україна — 2020» № 5/2015, 12.01.2015, Указ, Президент України. 2. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони 27.06.2014, Угода, Україна. 3. Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу № 615/98, 11.06.1998, Указ, Президент України. 4. Про державну таємницю № 3855-XII, 21.01.1994, Закон, Верховна Рада України. 5. Про контррозвідувальну діяльність № 374-IV, 26.12.2002, Закон, Верховна Рада України.

ОСНОВНІ ЗАГРОЗИ БЕЗПЕЦІ ІНФОРМАЦІЇ У ВІРТУАЛЬНИХ СЕРЕДОВИЩАХ І ХМАРНИХ ПЛАТФОРМАХ Каблуков О.А. Центральний науково-дослідний інститут Збройних Сил України Чернега В.М. Національний університет оборони України імені Івана Черняхівського На теперішній час одним з перспективних напрямів вдосконалення інформаційно-обчислювальних ресурсів є впровадження технології хмарних обчислень. Для забезпечення узгодженої роботи вузлів обчислювальної мережі, реалізованої на хмарній платформі, використовується спеціалізоване проміжне програмне забезпечення, що забезпечує моніторинг стану устаткування і програм, балансування навантаження, забезпечення ресурсів для вирішення завдання. Одним з головних рішень для згладжування нерівномірності навантаження на обчислювальні ресурси є розміщення рівня серверної віртуалізації між рівнями програмних послуг і апаратним забезпеченням. В умовах віртуалізації балансування навантаження може здійснюватися за допомогою програмного розподілу віртуальних серверів по реальних серверах, перенесення віртуальних серверів відбувається за допомогою живої міграції. Слід визнати, що технологія віртуалізації має безліч переваг, наприклад: зручність управління віртуальним середовищем; висока швидкість розгортання нових серверів; оперативність створення резервних копій, тестування оновлень і нового функціонала на актуальних копіях продуктивних систем і ін. Проте забезпечення безпеки віртуалізації необхідно розглядати як окремий напрям в рамках загальної безпеки ІТ-інфрастуктури, для якого непридатні традиційні для фізичного середовища засоби і методи захисту. У фізичному середовищі немає обмежень на застосування засобів захисту на хосте: мережевий трафік може бути відфільтрований стандартним мережевим устаткуванням, а зловмисний код — виявлений системами запобігання вторгненням і контентной фільтрації. У віртуальному ж середовищі застосування традиційних засобів захисту інформації іноді неможливе або недоцільно. Наприклад, одночасна антивірусна перевірка жорстких дисків декількох віртуальних машин створить значне навантаження на устаткування. Мережевий трафік між віртуальними

104

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

машинами не покидає фізичного сервера, отже, традиційні мережеві засоби захисту інформації його не бачать. Крім того, є додатковий програмний рівень, який також необхідно захищати. Проблемні питання безпеки віртуалізації у вузькому розумінні, а саме: гіпервізор, сервер управління, віртуальні машини, додатків тощо. 1. Гіпервізор — це програма або апаратна схема, що забезпечує або дозволяє одночасне паралельне виконання декількох операційних систем на одному і тому ж хост-компьютере. Компрометація гіпервізора може привести до компрометації всіх його віртуальних машин. Основні класи уязвімостей гіпервізорів на прикладі Vmware vsphere бувають: – переповнення буфера і виклик довільного коду; – підвищення прав користувача всередині віртуальної машини; – відмова в обслуговуванні. Для організації захисту на цьому рівні потрібно: – розробити і формалізувати процеси доступу до гіпервізора і зміни конфігурації; – максимально обмежити доступ до гіпервізора по мережі; – використовувати можливість запуску гіпервізора з флэш-памяти або з незмінного розділу жорсткого диска; – стежити за своєчасною установкою всіх оновлень; – регулярно проводити тести сканерами уязвімостей; – ретельно відстежувати переміщення образів жорстких дисків, підключення зовнішніх накопичувачів і передачу великих об’ємів даних; – ретельно перевіряти сторонній код і особливо контролювати фізичний доступ до устаткування. 2. Консоль або сервер управління (залежно від платформи віртуалізації) — такий же програмний код з доступом до його функцій по мережі, отже, він може містити уразливості, які здатні привести до компрометації всіх віртуальних машин. Для організації захисту на цьому рівні потрібний: – управляти змінами конфігурації (існуючі засоби захисту платформ віртуалізації дозволяють відстежувати зміни настройок і проводити їх перевірку на відповідність різним стандартам); – обмежити доступ по мережі (доступ тільки з певних сегментів мережі або розміщення сервера управління в окремому сегменті); – забезпечити регулярне оновлення; – сканувати уразливості; – організувати моніторинг. 3. Віртуальна машина і додатки. Стандартні засоби захисту не завжди застосовні для віртуальних серверів, проте розвиток платформ віртуалізації показує, що цей недолік стає ще однією перевагою. Для організації захисту на цьому рівні потрібне наступне: – антивірусний захист; – розділення віртуальних машин по зонах довіри; – своєчасне виконання оновлень ПО, періодичні сканування уязвімостей і моніторинг подій інформаційної безпеки; – оновлення засобів захисту. 4. Мережева взаємодія. Дуже часто не враховують той факт, що мережевий трафік між віртуальними машинами, що знаходяться на одному сервері, не покидає цього сервера, і припускають, що системи фільтрації і запобігання вторгненням до платформи віртуалізації досить, щоб захистити всі віртуальні сервери. Організація захисту на цьому рівні складається з декількох складових. – захист мережевого середовища платформи віртуалізації не слабкіший, ніж встановлюється для фізичного середовища;

105

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

– ізоляція віртуальних машин, що відносяться до різних зон довіри; – мережевий захист периметра платформи віртуалізації. 5. Адміністративні привілеї. Достатньо часто впровадження платформи віртуалізації на стадіях планування і розробки архітектури починаються без залучення фахівців з інформаційної безпеки. В результаті нерідко зустрічаються ситуації, коли підрозділи служби захисту державної таємниці не можуть забезпечити захист розгорнених систем. Для організації захисту на цьому рівні потрібно до проектів по впровадженню системи віртуалізації привертати фахівців з інформаційної безпеки, а вимоги по захисту віртуальної інфраструктури обов’язково включати в технічне завдання на зразки, що розробляються. 6. Аудит і звітність. У загальному випадку аудит настройок і аналіз логфайлов платформи віртуалізації стають ще одним завданням адміністраторів платформи віртуалізації, і тут головна рекомендація — дотримувати ті ж принципи розділення повноважень, що і для фізичного середовища. Диверсант з адміністративним доступом до сервера управління при недостатньому контролі настройок і журнальних файлів практично не обмежений в діях. Для організації захисту на цьому рівні потрібно здійснювати аналіз настройок платформи віртуалізації на відповідність прийнятим політикам безпеки. Крім того, необхідно проводити моніторинг подій інформаційної безпеки і кореляцію подій для виявлення потенційно небезпечних дій і, безумовно, враховувати, що проблеми з продуктивністю платформи віртуалізації торкнуться всіх систем, що працюють на ній, тому аналіз завантаженості віртуальних машин і всієї платформи в цілому необхідний для забезпечення її безперервної. Таким чином, виходячи з кількості додатків і компонентів, які повинні бути захищені, до управління захистом платформи віртуалізації потрібно підходити комплексно — неповний захист на одному з рівнів може зробити безглуздим використання решти всіх засобів. Платформи віртуалізації дуже уразливі з погляду безпеки і, крім стандартних потенційно небезпечних місць, мають і свої. Однократне впровадження засобів захисту не принесе позитивних результатів — кількість компонентів, захист яких потрібно забезпечити, дуже велика, а ризики при компрометації всієї платформи дуже значущі.

РОЗВИТОК ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ У ВОЄННІЙ СФЕРІ Курдюк В.Ф. кандидат військових наук, доцент Військова частина А1906 Проблема. Ідеологія ведення війн суттєво змінилася. Зросла роль невоєнних способів досягнення політичних цілей, які за своєю ефективністю значно перебільшують силу зброї. Підтвердженням тому є ситуація в нашій державі, що пов’язана з анексією та окупацією Російською Федерацією Криму і ведення асиметричної збройної боротьби у східних областях. Одною з важливіших складових війн шостого покоління є інформаційне протиборство. Розвідка із традиційного виду забезпечення перетворюється в дуже активнодіючий рід військ і буде становитися однією із складових ударного компоненту високоточних засобів поразки та оборони. Відбувається бурхливий розвиток військової справи. З’являються нові види озброєння, засновані на

106

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

застосуванні інформаційних технологій, які дозволяють вести неконтактні бойові дії. Розвиваються засоби розвідки, автоматизовані системи управління військами та зброєю. Актуальність. Інформаційна інфраструктура держави набуває статусу критичної (життєво важливої для існування держави) з усіма від цього похідними: вона стає об’єктом першого удару і потребує для свого захисту збалансованої державної політики, в тому числі в кіберпросторі. До критичної інформаційної інфраструктури належать, в першу чергу, системи управління, канали зв’язку, навігація, розвідка, системи наведення та інші інформаційні елементи. Розвиток і тісна інтеграція систем розвідки, управління і засобів телекомунікації (в тому числі, перенесення глобальних мереж у космічний простір), бортових електронно-обчислювальних систем зумовлює появу ударних комплексів якісно нового рівня − керованої зброї. Її застосування дозволить в реальному масштабі часу виявлення і вогневе ураження будь-яких об’єктів у будь-якій точці планети при централізованому управлінні як різнорідними засобами розвідки, так різнорідними ударними компонентами на функціональному рівні. Для отримання перемоги в конфлікті не обов’язково (а іноді недоцільно) знищувати угрупування військ, руйнувати економіку держави. Достатньо вивести з ладу фінансову, енергетичну, транспортну системи, паралізувати економіку держави, підкріпити це економічним ембарго, політичною ізоляцією — і держава паралізується, військові формування втрачають боєздатність. Цього можна добитися через дії в комп’ютерних мережах, за допомогою яких здійснюється управління вказаними системами. Для цього використовується інформаційна зброя, яка являє собою сукупність спеціально організованої інформації та інформаційних технологій, що дозволяють цілеспрямовано змінювати (знищувати, перекручувати), копіювати, блокувати інформацію, блокувати системи захисту, обмежувати допуск законних користувачів, здійснювати дезінформацію, руйнувати функціонування носіїв інформації, дезорганізовувати роботу технічних засобів, комп’ютерних систем та інформаційно-обчислювальних мереж, і що застосовується у ході інформаційної боротьби (війни) для досягнення поставлених цілей. Основними функціями, які має виконувати система забезпечення інформаційної безпеки є: створення та забезпечення діяльності державних органів — елементів системи забезпечення інформаційної безпеки України; управління діяльністю системи забезпечення інформаційної безпеки України; здійснення планової та оперативної діяльності щодо забезпечення інформаційної безпеки України; міжнародне співробітництво в сфері інформаційної безпеки. Виконання повного переліку цих функцій є необхідною умовою ефективного функціонування системи забезпечення інформаційної безпеки України. Інформація виконує системоутворюючу функцію, являється стратегічним ресурсом. Так жоден з видів боротьби сам по собі неможливий без великої кількості різнорідної інформації, в процесі обробки якої приймаються рішення. Крім того, саме інформація дозволяє системно підходити до організації комплексної боротьби (тобто боротьби за всіма її видами). На відміну від матеріальних ресурсів інформаційні ресурси невичерпні. Інформація не має вираженої належності до якоїсь із сторін. Відрізняються тільки форми, способи, технології оперування з нею. Також кожна із сторін може оперувати з інформацією, різною за кількісними та якісними показниками. Повністю закрити інформаційні канали неможливо. Передумовою появи та розвитку теорії інформаційної боротьби стали: з одного боку кібернетика, теорія складних систем та системний аналіз, з іншого — розвиток різноманітних інформаційних систем, та технологій. Досягнення інформаційної переваги над противником можливе за рахунок виконання наступного комплексу завдань: цілеспрямоване добування інформації про поточну ситуацію, стан інформаційної безпеки противника, його діяльність, наступальний потенціал, з жорсткими вимогами до її своєчасності, якості, обсягу й темпу відновлення та її оцінка (розвідка, моніторинг, аналіз);

107

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

цілеспрямований і комплексний вплив на систему інформаційної безпеки противника з метою її ослаблення і забезпечення можливості ефективно впливати на інші системи національної безпеки противника (чисто інформаційна боротьба); цілеспрямований і комплексний вплив на свідомість і підсвідомість елементів систем державного та воєнного управління, населення й особового складу противника, на систему цінностей нації противника з метою нав’язування бажаних рішень і керування поведінкою противника (ідеологічна, психологічна боротьба); вплив на світову спільноту з метою підтримки власних дій та засудження дій противника; захист власних інформаційних ресурсів. Висновок. Таким чином, новітні інформаційні технології сьогодні із фактора забезпечення управлінської діяльності перетворюються в системоутворюючий фактор сучасної збройної боротьби. Завдяки їх використанню суттєво поширюється кількість сценаріїв розв’язування і ведення збройних конфліктів з детальним плануванням і прогнозуванням їх наслідків у всіх галузях (політичній, економічній, воєнній тощо). Вони дозволяють досягнути якісно нового етапу розвитку воєнного мистецтва — переходу від управління військами в ході збройного конфлікту до управління конфліктом у цілому.

Список використаних джерел 1. Горбулін В.П. Проблеми захисту інформаційного простору України: монографія / В.П. Горбулін, М.М. Биченок.–К.: Інтертехнологія, 2009, — 136с. 2. Толубко В.Б. Складові інформаційної боротьби. / В.Б. Толубко, А.О. Рось / / Наука і оборона. 2002. — № 1, с. 23–28. 3. Перспективи застосування інформаційних технологій в збройній боротьбі. Аналітичний матеріал кафедри інформатизації штабів. НАОУ. — Київ: 2003, — 20 с. 4. Пермяков О.Ю., Рябцев В. В., Вернер І. Є. Інформаційні технології в збройній боротьбі: тенденції та перспективи використання // Наука і оборона. — 2004. — № 2. — С. 32–41.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГАРАНТОЗДАТНОСТІ ВІЙСЬКОВИХ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНИХ МЕРЕЖ НА ОСНОВІ ВИКОРИСТАННЯ ТЕНЗОРНОГО АНАЛІЗУ ПРИ ЇХ МОДЕЛЮВАННІ Лаврут О.О. кандидат технічних наук, доцент Академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Романов О.І. доктор технічних наук, професор Інститут телекомунікаційних систем Національного технічного університету України «КПІ» Концепції розвитку систем управління збройними силами провідних країн світу однією з головних задач визначають гарантоване управління військами (силами) та зброєю в єдиному інформаційному просторі. В Збройних силах України необхідність створення єдиного інформаційного простору зумовлена появою нових форм і засобів ведення збройної боротьби, впровадженням мере-

108

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

жецентричного управління військами та зброєю, використанням в процесах управління сучасних інформаційних та телекомунікаційних технологій. Мережецентрична концепція ведення бойових дій базується на використанні комп’ютерних систем та мереж [1, 2]. Сучасні засоби зв’язку, апаратура та зброя, системи навігації та наведення мають у своєму складі програмне забезпечення. Тобто, телекомунікаційні мережі військового (критичного) призначення, як елемент системи зв’язку, можна розглядати з точки зору їх гарантоздатності [3, 4] як такі, робота яких може бути порушена не лише за рахунок відмов фізичної природи, а і за рахунок інформаційних та інших впливів. На сьогодні залишаються недостатньо вивченими проблеми оцінювання функціонування військових телекомунікаційних мереж за інтегральними показниками забезпечення гарантоздатності, самовідновлення, реконфігурації архітектури та структури військових телекомунікаційних мереж зокрема в умовах неідеальної надійності її елементів (критичних умовах). Військові телекомунікаційні системи є складним організмом, якість роботи якого залежить від багатьох факторів. Одним із підходів до вивчення таких систем є тензорні моделі і методи аналізу. Тензорний аналіз, завдяки своїм можливостям, є логічним способом опису реальних об’єктів в їх багатоаспектності і протиріччі [5–7]. Використовуючи ідею тензорного аналізу для моделювання процесів функціонування (інформаційного обміну) системи, як складного об’єкту, можливо одночасно враховувати різні параметри системи (структурні і функціональні), зберігаючи цілісність її розгляду. Пропонується підхід до моделювання телекомунікаційних мереж військового (критичного) призначення на основі використання тензорного аналізу. Показано, що використовуючи даний підхід для моделювання процесів функціонування (інформаційного обміну) системи, як складного об’єкту, можливо одночасно враховувати різні параметри системи (структурні і функціональні), зберігаючи цілісність її розгляду. Перехід до рівнянь в новій системі координат виконується за правилами тензорного обчислення. Це дає можливість враховувати при розрахунках довільну кількість параметрів системи, тобто проводити багатопараметричне моделювання. Таким чином, в тензорному аналізі мереж безпосередньо реалізується ієрархічність та блочність опису систем, тобто в рівняння загальної гілки можна «упакувати» різні алгоритми чисельних методів розрахунку [5–7]. Отримані аналітичні вирази пов’язують між собою параметри трафіка, показники якості обслуговування та основні мережні параметри. Це дозволяє забезпечити, насамперед, надання послуг зв’язку гарантованої якості одночасно за кількома показниками QoS вздовж кожного із розрахованих шляхів як при нарощуванні структури (її реорганізації), так і в критичних умовах. Результати розрахунку та імітаційного моделювання підтвердили адекватність запропонованих методів та моделей і доцільність їх реалізації. За допомогою запропонованих моделей вдалося покращити значення багатошляхової затримки в середньому від 21% до 35%.

Список використаних джерел 1. Кондратьев А.Е. Исследования «сетецентрических» концепций в вооруженных силах ведучих зарубежных стран / А.Е. Кондратьев // Зарубежное военное обозрение. — 2010. — № 12. — С. 3–9. 2. Паршин С. Концепции сетецентрического боевого управления ВС США, Великобретании и ОВС НАТО. Общие различия / С. Паршин, Ю. Кожанов // Зарубежное военное обозрение. — 2010. — № 4. — С. 7–18. 3. Харченко В.С. Гарантоспособность и гарантоспособные системы: элементы методологи / В.С. Харченко // Радіоелектронні і комп’ютерні системи.- 2006.- Х.- № 5 (17).- С. 7–19. 4. Игнатов В.А. Оптимальное обеспечение гарантоспособности телекоммуникационных и компьютерных сетей / В.А. Игнатов, Н.Н. Гузий, М.А. Сорая // Вісник НТУУ «КПІ». Інформатика, управління та обчислювальна техніка: Зб. наук. пр. — К.: Век+, — 2011. — № 53. — С. 195–202. 5. Лемешко А.В. Тензорная модель многопутевой маршрутизации агрегированных потоков с резервированием сетевых ресурсов, представлення в пространстве с кривизной / А.В. Лемешко // Праці УНДІРТ. —2004. — № 4 (40). — С. 12–18.

109

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015 6. Лаврут О.О. Тензор — можлива модель опису системи супутникового зв’язку як складного динамічного об’єкту/ О.О. Лаврут, О.Ю. Стрюк, К.О. Польщиков // Системи озброєння і військова техніка.- Х., 2009.Вип. 4(20).- С. 131–134. 7. Лаврут О.О. Метод управління потоками інформації у фрагменті мобільного компоненту перспективної системи зв’язку в надзвичайних ситуаціях, що змінюються / О.О. Лаврут // Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України: науково-технічний журнал. — 2012.– № 1 (7). — С. 94–101.

ІНТЕРНЕТ ПРОСТІР ЯК ПОЛЕ БИТВИЗА МАСОВУ СВІДОМІСТЬ Лазар О.І. Військова частина А1906 Глобальна комп’ютерна мережа Інтернет з розвитком інформаційних та комунікаційних технологій на сьогоднішній день стала унікальним засобом поширення інформації та одним із основних способів проведення інформаційно-психологічного впливу спрямованого на індивідуальну та масову свідомість. Основними об’єктами в Інтернет просторі, на які потрібно звернути увагу, є форуми, блоги та соціальні мережі, тому що саме вони являються основним плацдармом для фахівців інформаційнопсихологічних операцій [1]. Так, співробітниками Служби Безпеки України виявлено близько 600 антиукраїнських груп в соціальних мережах, зокрема в таких як «ВКонтакті» та «Однокласники». Близько 80% подібних груп були створені та адмініструються з території Російської Федерації або так званих терористичних «ДНР» та «ЛНР» [2]. Спотворення сприйняття інформації людьми чи громадськими інститутами, а також спотворення інформації, що циркулює в персональних електронно-обчислювальних машинах та змішаних системах для переорієнтації їх дій в особистих цілях, саме це і є головною ціллю нового виду війни, що зародилася на теренах Інтернет простору [1]. Сьогодні українські реалії демонструють необхідність у професійних підходах до роботи в Інтернет ресурсах. Ці підходи повинні з однієї сторони бути спрямовані на проведення контрзаходів щодо нейтралізації деструктивного інформаційного впливу протилежної (ворожої) держави, а з іншої — на вироблення і втілення нових методів та способів інформаційного впливу на них зі сторони наших спеціальних служб.

Список використаних джерел 1. Поле битви — мережі [Електронний ресурс] / Режим доступу: imenka.in.ua/pole-bytvu-merezhi. 2. СБУ виявила близько 600 антиукраїнських груп в соцмережах [Електронний ресурс] / Режим доступу: tyzden.ua/news/131921.

110

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

КОНТЕНТ-МОНІТОРИНГ У СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ Міхєєв Ю. І. кандидат технічних наук Чернявський Г. П. кандидат військових наук, доцент Житомирський військовий інститут імені С. П. Корольова Створене за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем (ІТС) глобальне інформаційне поле на сьогоднішній день вже охоплює значну частину населення планети. Майже всі події і явища, що трапляються в житті суспільства, знаходять своє відображення в інформаційних повідомленнях, які розміщуються в ІТС. Це створює передумови для вивчення доступного через ІТС суспільства на основі відкритої інформації. Узагальнення отриманої у ході вивчення інформації дає підстави для розробки і коректування стратегії національної безпеки держави. Актуальність питання моніторингу інформаційного простору зумовила розробку і появу цілого ряду комерційних пропозицій з використання інформаційних систем збору новин в ІТС, їх обробки, систематизування за визначеними тематиками та надання споживачу. У матеріалах доповіді наводяться результати аналізу відомих програмних реалізацій систем моніторингу (контент-моніторингу), повідомлень, розміщених у відкритих джерелах інформації. Контент-моніторинг інформаційного простору передбачає безперервний процес вивчення динаміки зміни кількісних та якісних характеристик повідомлень за визначеною тематикою, які стосуються національної безпеки. Аналітична обробка сукупності повідомлень дозволяє оцінити наявні загрози національній безпеці держави та сформувати їх у вигляді звітів, що описують стан справ за визначеною тематикою. Система виявлення небезпек та встановлення рівня загроз національній безпеці держави може бути реалізована у вигляді структури, у якій чітко проглядаються функціонально завершені етапи обробки інформації: первинна, попередня та вторинна. Організаційно первинна обробка складається із підсистеми спостереження за попередньо визначеними ресурсами мережі ІТС та підсистеми забезпечення пошуку за цільовими напрямками. Завданням попередньої обробки є оцінювання та відбір документів із великої кількості, які можуть містити цільову інформацію. Саме даний етап обробки є найбільш складним, оскільки потребує розробки та реалізації алгоритмів класифікації та рангування документів. У доповіді наводяться основні етапи реалізації даних алгоритмів. Вторинна обробка являє собою автоматизований процес аналітичного оцінювання документів експертами визначених категорій. У ході вторинної обробки аналізується зміст як окремого документа, так і зміст сукупності документів за конкретною тематикою. У доповіді наводиться організаційна структура системи контент-моніторингу, надаються пропозиції щодо завдань для окремих її елементів.

111

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

КРИТЕРІЇ РАНГУВАННЯ САЙТІВ У СИСТЕМІ ВИЯВЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ Міхєєв Ю. І. кандидат технічних наук Чернявський Г. П. кандидат військових наук, доцент Пінчук О. І. старший науковий співробітник Житомирський військовий інститут імені С. П. Корольова Пошукові системи є головним засобом організації системи навігації по World Wide Web (WWW). Задача пошуку інформації у WWW радикально ускладнюється за рахунок величезного обсягу інформації в гіпертекстових масивах даних. Для рішення задачі пошуку релевантних сторінок сайтів з множини найважливіших необхідно проводити їх рангування. Проводиться аналіз існуючих технологій рангування сторінок у пошукових системах, основними з яких є: структурного гіпертекстового підходу; лінгвістичного підходу; рейтингу популярності ресурсів та експертного оцінювання ресурсів. У доповіді обґрунтовуються критерії за якими здійснюється рангування сайтів, які враховують характеристики сторінок, пошукову фразу, релевантність пошуковому запиту, метадані сторінки. Пропонується модифікований алгоритм обчислення релевантності сторінок для рангування сайтів з функцією захисту від спаму та врахуванням автоматизованої модерації ресурсів сайтів.

ВИЗНАЧЕННЯ ЗМІСТОВНОЇ ЧАСТИНИ САЙТУ НА ОСНОВІ ПОШУКОВИХ ЗАПИТІВ ТА КЛЮЧОВИХ ФРАЗ Чернявський Г.П. кандидат військових наук, доцент Міхєєв Ю.І. кандидат технічних наук Пінчук О.І. Житомирський військовий інститут імені С.П. Корольова Визначення тематики сайту на основі навігаційного підходу є формування і використання пошукових запитів. Такій метод за навігації системою World Wide Web (WWW) здійснюється за рахунок переходів на сайти з результатів пошуку інформації в інформаційних ресурсах пошуковими системами. Пошукові запити являють собою слова, набір слів, які є ключем до тематики інформаційного ресурсу сайту.

112

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Звичайно тематику сайту задають за схемою: для кожної сторінки сайту формують множину слів, які обумовлюють її тематику. Для WWW ключовим словом вважається одне слово природною мовою (нерозривне словосполучення), або ключова фраза, як сукупність ключових слів з можливими додатковими визначеннями, яка може складатися і з одного ключового слова. В доповіді обґрунтовуються підходи до визначення показників міри цінності та ступеня відповідності пошукових запитів тематиці сайт за ключовою фразою. Пропонуються способи формування розширених пошукових запитів для усунення розбіжності, а саме що ключова фраза притаманна кожної окремої сторінці сайту і може не характеризувати тематику всього сайту в цілому та кластерізації розширених пошукових запитів.

НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ БАЗИ У СФЕРІ БОРОТЬБИ ІЗ КІБЕРЗЛОЧИННІСТЮ У СУЧАСНИХ УМОВАХ Чернявський Г.П. кандидат військових наук, доцент Пінчук О.І. Житомирський військовий інститут імені С.П. Корольова На сьогоднішній день пріоритетним напрямом для керівництва України є організація взаємодії та координація зусиль правоохоронних органів, спецслужб і судових органів, спрямованих на забезпечення заходів з кібернетичного захисту власної інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури та протидію кібернетичним злочинам [1, 2]. Нагальною постає проблема координації діяльності правоохоронних структур та правового унормування зон відповідальності цих відомств, процедур взаємодії та засобів комплексного реагування на загрози кібернетичної безпеці держави. Зважаючи на викладене вище, можна констатувати, що в умовах сьогодення Україна у сфері кібернетичного захисту має нормативні напрацювання. Українське законодавство у цій сфері в цілому відповідає вимогам законодавства розвинутих країн світу. Із аналізу чинного законодавства можна зробити висновки: нормативно-правові документи щодо проблем забезпечення безпеки кібернетичного простору держави не повністю охоплюють весь спектр сучасних загроз кібернетичної безпеці держави; у чинній нормативно-правовій базі відсутні визначення ключових елементів державної інфраструктури саме від кібернетичних атак; термінологічне поле сфери кібернетичної безпеки держави все ще залишається фрагментарним, що унеможливлює формування дієвих нормативно-правових документів із протидії кібернетичним загрозам; відсутні не просто усталені визначення ключових термінів, але й такі, що можуть ефективно застосовуватись у практиці правоохоронної діяльності. Досвід сьогодення потребує проведення таких заходів: організованої взаємодії всіх правоохоронних органів, силових структур і органів державної влади нашої країни;

113

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

впровадження у практику більш ефективних методів своєчасного виявлення передумов виникнення і нейтралізації кібернетичних загроз; розробка єдиного понятійного апарату; розроблення системного підходу в організації аудиту нових технічних і програмних засобів всіх ланок організаційної системи держави; розроблення та подальше корегування законодавчих нормативних і правових норм для захисту національних інтересів України в інформаційному та кібернетичному просторах. У доповіді обґрунтовується предмет і завдання методологічних основ своєчасного виявлення передумов виникнення кібернетичних загроз у системі забезпечення кібернетичної безпеки держави.

Список використаних джерел 1. Закон України «Про основи національної безпеки України» // ВВР. — 2003. — № 39. Із змінами, внесеними згідно із законом № 3200-IV від 15.12.2005 // ВВР. — 2006. — № 14. 2. Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки» // ВВР. — 2007. — № 12.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕФОРМУВАННЯ ВІЙСЬКОВОЇ СФЕРИ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА Чорний В.С. доктор філософських наук, професор Національний університет оборони України імені Івана Черняхівського Як свідчить історична практика, життєво необхідною умовою існування імперій є зовнішня експансія за межі усталених кордонів. Росія не є винятком з цього правила, вона діє за об’єктивними законами, притаманними такого роду утворенням. В наукових колах про це відомо з давніх часів. Проте, як зазначає М.Михальченко, «в Україні вогник теоретичної думки в сфері суспільних наук ледь-ледь жевріє» [1, с. 8]. А в цей час різного роду доморощені «оракули», вочевидь під впливом ззовні, пророкували, що в «України немає ворогів», що «в середньостроковій перспективі Україні нічого не загрожує» тощо. На сьогодні ті ж самі «пророки» доводять, що Україна нездатна протистояти російській експансії, що їй не потрібні чисельні збройні сили, що вирішення проблеми окупованих територій та захисту суверенітету лежить тільки в дипломатичній площині тощо. Проте насправді, про що неодноразово наголошувалося в іноземних та вітчизняних джерелах, присвячених російській агресії, «українській армії не потрібно бути сильнішою за російську для того, щоб перемогти. Вона повинна бути просто достатньо сильною, щоб позбавити Росію можливості постійно перемагати» [2]. Зазначеного (і на це теж звертається увага в численних публікаціях) можна досягти лише за допомогою єдиного способу — негайного реформуванням військової сфери українського суспільства, а конкретніше — сектору безпеки та оборони України. Як відомо з історичної практики, нерідко успішне проведення військової реформи ставало вирішальним чинником у долі окремих країн, як це було, наприклад, з Німеччиною в 1859–1861 рр., коли військова реформа логічно завершила загальнодержавний процес об’єднання країни в єдине ціле, «увійшла у кров і плоть народу» [3, с. 9.].

114

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Головними складовими успіху військової реформи є чітко сформульована мета, детально розроблений реалістичний план (концепція), ретельний розрахунок фінансових та матеріально-технічних затрат і, найголовніше, продумане інформаційне забезпечення. Зазначеній діяльності повинні бути підпорядковані всі кроки парламенту, Президента, уряду та засобів масової інформації. Цей процес повинен бути максимально відкритим, прозорим та зрозумілим українським громадянам. Зважаючи на вищезазначене, для керівництва військовою реформою в Україні пропонується створити постійно діючу, штатну парламентську комісію на весь період проведення реформи. Під її керівництвом необхідно сформувати дві профільні аналітичні групи, які б займалися питаннями інституційного та структурного реформування сектору безпеки та оборони України відповідно. При цьому наголосимо, що усі без винятку елементи сектору безпеки та оборони повинні бути реформовані у річищі модернізації українського суспільства. Найголовнішим напрямом реформування сектору безпеки та оборони повинно стати чітке та однозначне розмежування усіх силових структур України з урахуванням їхніх функцій у системі безпеки та оборони відповідно до запропонованої моделі. У межах кожного з цих сегментів доцільно здійснити уніфікацію всього, що стосується матеріально-технічного забезпечення, підготовки кадрів та проходження служби (державної чи військової) особовим складом. Серед правоохоронних органів необхідно чітко визначитися з їхньою кількістю, структурою та функціями. Вочевидь, для сучасної України в умовах агресії та гострої соціально-економічної кризи не до снаги утримувати таку велику кількість правоохоронних органів2. Наступним елементом сектору безпеки, який вимагає радикального реформування у річищі модернізації українського суспільства, є так звані розвідувальні та контррозвідувальні органи. Ми свідомо не вживаємо поняття «спецслужба», оскільки воно й досі не знайшло застосування в юридичній практиці України. Функціональна «універсальність» СБУ та «вузька спеціалізація» СЗРУ свідчать про те, що процес реального створення спецслужб в Україні невиправдано затягнувся. Безперечно, що наслідки такого недбалого (чи може спланованого?) ставлення до гарантування державної безпеки українське суспільство відчуло під час анексії Криму та подальшої військової агресії на Сході. На жаль, висновки не зроблені навіть тепер, коли ситуація набула критичних ознак. Третім і найважливішим елементом сектору безпеки та оборони України, який необхідно терміново реформувати, є Збройні Сили України — військова організація держави, призначена для гарантування військової безпеки та оборони України всіма наявними в неї засобами та виконання зобов’язань держави перед регіональною і світовою спільнотою щодо підтримання міжнародної безпеки. Структура Збройних Сил України повинна бути детермінована їхньою природою, певною субординацією ієрархічних рівнів, метою та завданнями керівництва ними і загалом репрезентувати низку сумісних компонентів, пов’язаних між собою за принципом підлеглості. Відповідно до цього пропонується у складі Збройних Сил мати Українську армію (Сухопутні війська, Повітряні Сили, роди і спеціальні війська), Військово-Морські Сили та Національну гвардію України (війська територіальної і цивільної оборони) [4, с. 295–298]. Територіально Збройні Сили України повинні бути зведені у три-чотири оперативні командування (військові округи) з чисельністю не менше 80 тис. осіб у кожному. У складі Військово-Морських Сил України необхідно створити два флоти та декілька річкових флотилій. Така дислокація Збройних Сил України дасть можливість створити глибоко ешелоновану оборону на усіх напрямах ймовірного удару будь-якого противника, використовуючи особливості рельєфу місцевості та водних ресурсів нашої держави. Кардинального перегляду повинна зазнати й система комплектування Збройних Сил України. Її необхідно здійснювати на засадах загального військового обов’язку з елементами добровільноконтрактної служби (змішана система комплектування) та екстериторіального принципу. Особливу Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» їх понад десяток.

115

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

увагу необхідно звернути на відновлення у Збройних Силах України інституту сержантів та прапорщиків. Чисельність Збройних Сил України пропонується встановити на рівні 450–550 тис. осіб (0,7– 0,8 % від населення країни). Загалом військова служба громадян України повинна тривати з 14 до 65 років і поділятися на чотири види: допризовну (з 14 років), дійсну (строкова з 18 до 30 років для ЗС України і з 18 до 35 років для НГУ), добровільно-контрактну, альтернативну, у резерві (до п’яти років після проходження дійсної військової служби) та запасі (до 65 років). Принагідно зазначимо, що військова служба повинна бути тісно пов’язаною з державною. Для цього необхідно законодавчо закріпити заборону балотуватися на виборні посади та працювати в системі державних органів влади громадян України чоловічої статі, які не проходили служби в інтересах оборони держави [5, с. 26–37]. Крім того, у секторі безпеки та оборони слід відновити діяльність військових судів, запровадити військову адвокатуру та військову поліцію. Також необхідно кардинально переглянути існуючі підходи до органів по роботі з особовим складом, зробивши наголос на психологічне, релігійне та інформаційно-пропагандистське забезпечення. Таким чином, вдало проведена реформа сектору безпеки та оборони стане надійною запорукою ефективного гарантування суверенітету та територіальної цілісності нашої держави. Реалії часу вимагають від українського соціуму та військово-політичного керівництва швидкої реакції та надзвичайних зусиль з розбудови існуючих Збройних Сил, здатних відновити суверенітет над анексованими та загарбаними територіями і в подальшому реалізувати концепцію побудови Великої України.

Список використаних джерел 1. Михальченко Н.И. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы? / Николай Иванович Михальченко. — К.: Институт социологии НАНУ, 2001. — 440 с. 2. Мотыль А. Foreign Policy: Украина достаточно сильна, чтобы остановить Путина / Александр Мотыль // Foreign Policy — Украина. — 2015. — 5 марта. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www. charter97.org/ru/news/2015/3/5/142178/. 3. Леер Г.А. Публичные лекции о войне 1870 года между Францией и Германией до Седана включительно / Генрих Антонович Леер.– СПб., 1875. — 289 с. 4. Чорний В.С. Військова організація України: становлення та перспективи розвитку: монографія / Віталій Сергійович Чорний. — Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2009. — 368 с. 5. Чорний В.С. Методологічні засади концепції реформування Збройних Сил України / Віталій Сергійович Чорний. — К.: ТОВ «Міжнар. фін. агенція», 1998. — 42 с.

ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ КОМПЛЕКСІВ ТЕХНІЧНОГО ЗАХИСТУ ІНФОРМАЦІЇ Шатило Я.Л. Національна академія Служби безпеки України В умовах глобалізації та зростаючої конкурентної боротьби інформаційні системи розвиваються неймовірними темпами, перетворюються на розподілені системи з безліччю об’єктів із різноманітними інформаційними потоками. Наслідком ускладнення інформаційних систем є зростання множини факторів, що впливають на інформаційну безпеку. Разом із цим постійно зростають погрози несанкціонованого доступу до інформації, порушення її цілісності та конфіденційності. Все це при-

116

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

зводить до того, що забезпечення захисту інформаційного ресурсу на сучасному етапі стає найбільш пріоритетною задачею для переважної більшості служб інформаційної безпеки як державних установ так і комерційних організацій. Різні аспекти цього процесу набувають все більшої актуальності. Дослідження проблеми виявлення і локалізації потенційно небезпечних джерел радіовипромінювання та побудови комплексів технічного захисту інформації не набули завершеного характеру, тому необхідно розробляти нові та удосконалювати існуючі методи підвищення функціонування комплексів технічного захисту інформації. Вирішити цю проблему допомагають: 1. Аналіз можливостей існуючих комплексів ТЗІ у рішенні задач виявлення та обробки небезпечних сигналів. Для вирішення цього питання проведено порівняльний аналіз фізичної природи носіїв інформації та можливості їх використання в якості каналів витоку інформації. Розглянуті фізичні принципи існування прямих і побічних носіїв інформації, що утворюють систему інформаційного обміну. Показано, що прямі носії інформації породжують чисельні побічні носії, в результаті чого виникає можливість проникнення нелігітимних отримувачів інформації (зловмисників) у систему інформаційного обміну. Побічні носії можуть стати причиною витоку інформації, але не можуть використовуватись зловмисником для знищення, спотворення чи фальсифікації інформації. Проведена класифікація каналів витоку інформації. Розроблено перелік необхідних дій для виявлення побічних електромагнітних випромінювань і наводок засобами автоматизованого радіомоніторингу. Щоб адекватно протистояти загрозам безпеці інформаційного середовища, а також для виявлення електромагнітних випромінювань, виявлення і локалізації потенційно небезпечних джерел радіовипромінювань необхідно: – створити базу даних сигналів з характеристиками випромінювання; – поповнювати її при виявленні нових випромінювань, відсутніх в базі даних, і визначати ступінь їх небезпеки для об’єкта, який захищений; – проводити панорамний спектральний аналіз ефіру; – пеленгувати джерела радіовипромінювань з будь-якими видами модуляції за кутом місця та азимутом; – визначати місцезнаходження стаціонарних і мобільних джерел радіовипромінювання; – записувати радіосигнали разом із службовими параметрами з можливістю подальшого аналізу. 2. Методи для побудови вдосконалених моделей фізичних процесів (полів) у комплексах технічного захисту інформації для виявлення, аналізу та обробки небезпечних сигналів у межах припустимих похибок за заданий час. Запропоновані методи моделювання фізичних процесів на основі одновимірних змiщених диференціальних перетворень нелінійних крайових задач для рішення задач виявлення небезпечних сигналів у комплексах ТЗІ, а саме: – методи моделювання фізичних процесів, які використовують одновимірні змiщенi диференціальні перетворення нелінійних крайових задач з лінійними та нелінійними граничними умовами для рішення задач виявлення небезпечних сигналів при радіомоніторингу за заданий час у межах припустимої похибки, які простіші системо-аналогового методу, заснованого на двовимірних диференціальних перетвореннях, що значно розширює клас вирішуваних задач, а отже і можливості виявлення небезпечних сигналів у комплексах ТЗІ; крім того, методи не мають методологічної похибки відображення математичної моделі фізичного процесу в область відображень; – метод балансу диференціальних спектрів, запропонований для моделювання фізичних процесів, який зводить граничну задачу для рівнянь в частинних похідних до більш простої задачі інтегрування системи звичайних диференціальних рівнянь, яка може бути вирішена одновимірними зміщеними диференціальними перетвореннями або числовими

117

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

методами, що при заданій похибці підвищує точність виявлення небезпечного сигналу у комплексах ТЗІ. 3. Для підвищення ефективності функціювання комплексів ТЗІ, окрім розробки нових моделей програмно-аппаратного забезпечення пропонується удосконалити процедуру оцінки місцеполо139 ження джерела небезпечного сигналу і виявлення каналів витоку інформації, та удосконалити 139 139 методи аналізу та обробки небезпечних сигналів засобами технічного захисту інформації. 139 характеристик, після чого можна починати наступний етап – уточнення характеристик, після чого чого можна починати починати наступний наступний етап уточнення характеристик, після можна етап –– уточнення Гарантоване виявлення та ідентифікація небезпечних сигналів можливі при виконанні умов, що частотних границь сигналу з джерела небезпечних сигналів і просторової селекції ктеристик, після чого можна починати наступний етап – уточнення частотних границь сигналу з джерела небезпечних сигналів і просторової селекції визначають інформаційний, і просторовий аспекти прийому сигналів, які у частотних границь сигналуенергетичний, з джерелачасовий небезпечних сигналів і просторової селекції джерела, що породжує даний сигнал. отних границь сигналу з джерела небезпечних сигналів і просторової селекції першому наближенні незалежні один від одного і окремо впливають на структуру і технічні характеджерела, що породжує даний сигнал. джерела, що породжує даний сигнал. Отже, пропонується поетапна процедура оцінки місцеположення джерела ела, що породжує даний сигнал. ристики пристроїв виявлення радіосигналів. Отже, пропонується поетапна процедура процедура оцінки оцінки місцеположення місцеположення джерела джерела Отже, пропонується поетапна сигналу. Отже,небезпечного пропонується поетапна процедура оцінки місцеположення джерела Сигнал вважається небезпечного сигналу.виявленим, якщо визначена хоча б одна з його характеристик, після чого небезпечного сигналу. Етап1. По відліках енергетичного спектру випадкового вхідного процесу, можна починати уточнення частотних границь сигналу з джерела небезпечних зпечного сигналу. Етап1. По Понаступний відлікахетап — енергетичного спектру випадкового вхідного процесу, Етап1. відліках енергетичного спектру випадкового вхідного процесу, сигналів і просторової селекції джерела, що породжує даний сигнал. спостережуваного в сигнальному каналі, розраховується оцінка інтенсивності шуму. Етап1. По відліках енергетичного спектру випадкового вхідного процесу, спостережуваноговвсигнальному сигнальномуканалі, каналі,розраховується розраховуєтьсяоцінка оцінкаінтенсивності інтенсивностішуму. шуму. спостережуваного Отже, пропонується поетапна процедура оцінки місцеположення джерела небезпечного сигналу. 2. У сигнальному і опорному каналах проводиться виявлення вузькотережуваногоЕтап в сигнальному каналі, розраховується оцінка інтенсивності шуму. Етап 2. УУ сигнальному сигнальному опорному каналахвхідного проводиться виявлення вузькоЕтап і і опорному каналах проводиться вузькоЕтап 1. 2. По відліках енергетичного спектру випадкового процесу,виявлення спостережуваного в сигналів у смузі частот одночасного аналізу. Етап полосних 2. У сигнальному і опорному каналах проводиться виявлення вузькополосних сигналів у смузі частот одночасного аналізу. полосних сигналів у смузі частот одночасного аналізу. сигнальному каналі, розраховується оцінка інтенсивності шуму. Для кожного із аналізу. виявлених у сигнальному каналі сигналів сних сигналівЕтап3. у смузі частот одночасного Етап3. Для кожного кожного виявлених сигнальному каналі сигналів сигналів Етап3. Для ізізканалах виявлених уу виявлення сигнальному каналі сигналів Етап 2. У сигнальному і опорному проводиться вузько-полосних у розраховується оцінка відмінності у спостережуваній інтенсивності по відношенню Етап3. Для кожного із виявлених у сигнальному каналі сигналів розраховується оцінкавідмінності відмінності спостережуванійінтенсивності інтенсивностіпо повідношенню відношенню смузі частот одночасного аналізу. розраховується оцінка ууспостережуваній до опорного каналу. аховується оцінка відмінності у спостережуваній інтенсивності по відношенню Етап 3. Для кожного із виявлених у сигнальному каналі сигналів розраховується оцінка відміндоопорного опорногоканалу. каналу. до у відповідності iзiз Етап4. Визначається клас джерела небезпечних сигналів ξ порного каналу. ності у спостережуваній інтенсивності по відношенню до опорного каналу. ξξm уувідповідності відповідностіiз Етап4. Визначається класджерела джерела небезпечних сигналів Етап4. Визначається клас небезпечних сигналів mm відповідності iз Етап4. Визначається клас джерела небезпечних сигналів Етап 4. Визначається клас джерела небезпечних сигналів ξ m уу відповідності iз правилом: правилом:

илом:

правилом: правилом:

при ΔРс контр,,, при пор2,,, Рс>>>ΔΔΔпор2 ⎧⎧⎪⎧SSSконтр Рс контр при ΔΔ пор2 ⎧ Sконтрξ, mпри ⎪⎨⎪невизначений, Δ Рс > Δпор2 , при = Δ < ΔPс Pс пор1 пор2, невизначений, при ξ = Δ Pс<<<ΔΔΔпор2, ξmm= ⎨⎨невизначений, при Δпор1 ⎪ пор1<<ΔΔ пор2, при ξm = ⎨невизначений, Δ < Δ Pс < Δ ⎪ при S Δ Pс < Δ , пор1 пор2, зовн пор1 ⎪ при ΔΔPс Pс<<ΔΔпор1 ⎪⎩⎩SSзовн при ,, пор1 ⎪⎩ Sзовн при ⎩Δ Pсзовн < Δпор1, де джерелонебезпечного небезпечногосигналу, сигналу,приналежного приналежногозоні зоніконтролю; контролю; де SSконтр ––джерело

де S контр джерело небезпечного сигналу, приналежного зоні контролю; – джерело небезпечного сигналу, приналежного зоні контролю; де контр — небезпечного сигналу, приналежного зоні контролю; де S контр – джерело – віддалені джерела радіовипромінювань; S зовн — віддалені джерела радіовипромінювань; віддалені джерела радіовипромінювань; джерела радіовипромінювань; SSзовн зовн ––віддалені P спостережувальна інтенсивність виявлених сигналів; сигналів; джерела радіовипромінювань; S зовн – віддалені ––спостережувальна інтенсивність виявлених PPсс — спостережувальна інтенсивність виявлених сигналів; інтенсивність виявлених сигналів; P∆P с с– спостережувальна і ∆P — використовувані пороги, які можуть у кожному конкретному випадку коректувапор1 пор2 ΔΔPP іі Δ P – використовувані пороги, які можуть уу кожному конкретному інтенсивність виявлених сигналів; Pс – спостережувальна пор 1 пор 2 Δ P – використовувані пороги, які можуть кожному конкретному Δ P і Δ P – використовувані пороги, які можуть у кожному конкретному пор1 пор 2 області контролю та розміщення приймальних антен. пор пор 2властивостей ΔPпор1 випадку і Δтись Pпорз2 урахуванням – 1коректуватись використовувані пороги, які можуть у кожному конкретному з урахуванням властивостей області контролю та Побудовані та проаналізовані варіанти залежності кількості відліків області від відстаней між антенамита випадку коректуватись урахуванням властивостей області контролю та випадку коректуватись зз урахуванням властивостей контролю розміщення приймальних антен. дку коректуватись з урахуванням властивостей області контролю та (сигнальною та опорною), заданого значення ймовірності правильного виявлення сигналу від часу розміщенняприймальних приймальнихантен. антен. розміщення Побудовані та проаналізовані варіанти залежності кількості відліків від аналізу і кількості сканувань приймача, кількості відліків від вибору параметрів комплексу і наявносіщення приймальних антен. Побудовані та та проаналізовані проаналізовані варіанти залежності кількості відліків від Побудовані варіанти залежності кількості відліків від ті екрануючої перешкоди. відстаней між антенами (сигнальною та опорною), заданого значення ймовірності Побудовані та проаналізовані варіанти залежності кількості відліків від відстаней між між антенами антенами (сигнальною (сигнальною та та опорною), опорною), заданого заданого значення значення ймовірності ймовірності відстаней Для підвищення точності визначення місцеположення джерела небезпечного сигналуприймача, доцільно правильного виявлення сигналу від часу аналізу і кількості сканувань аней між антенами (сигнальною та опорною), заданого значення ймовірності правильного виявлення сигналу від часу аналізу і кількості сканувань приймача, правильного виявлення сигналу від часу аналізу і кількості сканувань приймача, проводитивідліків декілька сеансів прийому. Від сеансуі до сеансу когерентність кожному із каналів не збевід параметрів комплексу і у наявності екрануючої ильногокількості виявлення сигналу відвибору часу аналізу кількості сканувань приймача, кількості відліків від вибору параметрів комплексу наявності екрануючої кількості від вибору параметрів комплексу і і наявності екрануючої рігається.відліків Але між каналами когерентність у кожному із сеансів зберігається, оскільки на обидві анперешкоди. ості відліків від вибору параметрів комплексу і наявності екрануючої перешкоди. перешкоди. тени надходить один і той самий сигнал. Для підвищення точності визначення місцеположення джерела небезпечного шкоди. Дляпідвищення підвищення точностікомплексу визначення місцеположення джерела небезпечного Показано, що при використанні радіомоніторингу параметри порогу виявлення і кільДля точності визначення місцеположення джерела небезпечного сигналу доцільно проводити декілька сеансів прийому. Від сеансу до сеансу Для підвищення точності визначення місцеположення джерела небезпечного кості відліків можутьпроводити встановлюватись незалежно від умовприйому. розміщення сигналу доцільно проводити декілька декілька сеансів прийому. об’єкта. Від сеансу сеансу до до сеансу сеансу сигналу доцільно сеансів Від когерентність у кожному із каналів не зберігається. Але між каналами когерентність алу доцільно проводити декілька сеансів прийому. Від сеансу до сеансу У загальнійуупостановці задача ідентифікації небезпечних сигналів відканалами джерел небезпечних сигнакогерентність кожному каналів незберігається. зберігається. Алеміж між каналами когерентність когерентність кожному ізізканалів не Але когерентність уу кожному із сеансів зберігається, оскільки на обидві антени надходить один той рентність у кожному із каналів не зберігається. Але між каналами когерентність лів зводиться до побудови вирішуючого правила виявлення на фоні перешкод сигналів з апріорно кожномуізізсеансів сеансівзберігається, зберігається,оскільки оскількина наобидві обидвіантени антенинадходить надходитьодин одинііітой той у кожному невідомими параметрами.оскільки Вона призводить до оптимального приймача радіометричного типу, який сигнал. жному самий із сеансів зберігається, на обидві антени надходить один і той самийсигнал. сигнал. самий енергетичні параметри сигналу. У роботікомплексу показано, що квазіоптимальне рішенняпараметри дозволяє Показано, що при використанні радіомоніторингу й сигнал. аналізує Показано, що при використанні комплексу радіомоніторингу параметри Показано, що при використанні комплексу радіомоніторингу параметри обмежитись приймальними антенами, розміщеними у захищуваномупараметри приміщенні та поза ним, порогу виявлення іі кількості відліків можуть встановлюватись незалежно від умов Показано, що придвома використанні комплексу радіомоніторингу порогу виявлення кількості відліків можуть встановлюватись незалежно від умов порогу виявлення і кількості відліків можуть встановлюватись незалежно від умов це дозволяє з певною ймовірністю зробити висновок про просторове розміщення джерела сигналу розміщення об’єкта. гу виявлення і кількості відліків можуть встановлюватись незалежно від умов розміщення об’єкта. приміщення. розміщення об’єкта. відносно захищуваного УУ загальній постановці задача ідентифікації небезпечних сигналів від джерел іщення об’єкта. загальнійпостановці постановцізадача задачаідентифікації ідентифікаціїнебезпечних небезпечнихсигналів сигналіввід відджерел джерел У загальній небезпечних сигналів зводиться до побудови вирішуючого правила виявлення на У загальній постановці задача ідентифікації небезпечних сигналів від джерел небезпечних сигналів зводиться зводиться до до побудови побудови вирішуючого вирішуючого правила правила виявлення виявлення на на небезпечних сигналів 118 перешкод сигналів з апріорно невідомими параметрами. Вона призводить до зпечнихфоні сигналів зводиться до побудови вирішуючого правила виявлення на фоніперешкод перешкодсигналів сигналівззапріорно апріорноневідомими невідомимипараметрами. параметрами.Вона Вонапризводить призводитьдо до фоні оптимального приймача радіометричного типу, який аналізує енергетичні параметри перешкод сигналів з апріорно невідомими параметрами. Вона призводить до оптимальногоприймача приймачарадіометричного радіометричноготипу, типу,який якийаналізує аналізуєенергетичні енергетичніпараметри параметри оптимального

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Для підвищення ефективності аналізу та обробки пропонується удосконалення методів прискореної обробки небезпечних сигналів, а саме: – прискорений метод аналізу небезпечних сигналів на основі визначення кореляційної функції при обробці небезпечного сигналу у комплексі радіомоніторингу за рахунок використання адаптивної затримки сигналів, що на відміну від найбільш відомого мультиплікативного методу кореляціонного аналізу визначення функції дозволяє спростити і скоротити час його обробки на комп`ютері; – прискорений метод аналізу небезпечних сигналів на основі виділення стохастичного базісу дискретного аргументу при обробці небезпечного сигналу за рахунок представлення в функції послідовності її парних екстремумів. Це дозволяє, на відміну від класичних методів, обробку нестаціонарних процесів, що особливо важливо для ефективного функціонування засобів радiомонiторингу та скорочення часу обробки небезпечного сигналу на комп`ютері. Таким чином, у цілому, за рахунок розроблених та удосконалених методів можливо значно підвищити ефективність функціонування комплексів технічного захисту інформації при виявленні, аналізу та обробці небезпечних сигналів у каналах несанкціонованого витоку конфіденційної інформації.

Список використаних джерел 1. Рембовский А.М. Радиомониторинг — задачи, методы, средства / А.М. Рембовский, А.В. Ашихмин, В.А.Козьмин.: Под ред. А.М.Рембовского. 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Горячая линия — Телеком, 2010. — 624 с. 2. Хорошко В.А. Выявление информационных сигналов / Хорошко В.А., Шатило Я.Л. // Інформаційна безпека № 1(7), 2012 — С. 43–47. 3. Хорошко В.А. Ускоренный метод анализа опасных сигналов в радиомониторинге / В.А. Хорошко, Я.Л. Шатило // Інформаційна безпека № 2, 2013 — С. 170–177. 4. Баранов П.Є. Розрахунки динамічних процесів, що відбуваються в системах інформації / П.Є.Баранов, О.О.Тіскіна, В.О. Хорошко // Інформаційна безпека. № 2, 2011. — С. 130–137. 5. Тихонов А.Н. Уравнения математической физики. / А.Н. Тихонов, А.А.Самарский. — М. Наука, 1972. 6. Михайлов В.П. Дифференциальные уравнения в частных производных. / М.: Наука, 1976. 7. Бриль В.М. Модель типових загроз в інформаційних системах обробки даних / Бриль В.М. // Захист інформації, № 3, 2001. — С. 31–33. 8. Баранов В.Л. Моделювання фізичних процесів в інформаційній безпеці / В.Л. Баранов, М.В. Капустян, Р.М. Костюченко, В.О. Хорошко. — К.: Вид. ДУІКТ, 2009. — 175 с.

ПІДХІД ДО ЗАХИСТУ СПЕЦІАЛЬНОГО ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ Шишка О.Ю. Військова частина А1906 Сучасний стан розвитку озброєння і військової техніки супроводжується активним використанням засобів електронної обчислювальної техніки та спеціального програмного забезпечення (далі — СПЗ). Такий підхід вимагає забезпечення двох основних факторів [1]. По-перше, необхідно здійснювати захист апаратної складової таких засобів. На практиці, це завдання виконується шляхом оцінки стану захищеності можливих каналів витоку інформації, що регламентується чинними нормативно-правових актів у сфері технічного захисту інформації. По-друге, необхідно забезпечувати

119

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

захист файлів даних, що зберігаються на носіях інформації такого ПЕОМ програмного забезпечення. На практиці, це завдання виконується шляхом встановлення антивірусних програм. При цьому, питання захисту СПЗ, яке функціонує у воєнній сфері, вимагає розроблення і впровадження нових технологій захисту інформації, а саме захисту вихідних файлів програм. Під час використання СПЗ у воєнній сфері існує ймовірність протиправних дій з боку сторонніх осіб. Діяльність зловмисника при цьому доцільно розглядати як сукупність таких дій: отримання вихідного файлу СПЗ; отримання вихідного коду СПЗ шляхом декомпіляції; аналіз вихідного коду; синтез алгоритму роботи СПЗ на основі його вихідного коду. Усвідомлення сторонньою особою алгоритму роботи СПЗ, яке функціонує у воєнній сфері, має наслідком зниження рівня інформаційної безпеки держави. Таким чином, актуальним є завдання унеможливлення декомпіляції СПЗ, яке використовується у військовій сфері. Для виконання поставленого завдання можуть бути використані програми-обфускатори [2–4]. Варто зазначити, що на сьогодні існує значна кількість програм, які виконують функції обфускації вихідного коду програм. Однак, варто звернути увагу на ту платформу, яку використовує СПЗ. Наприклад, для СПЗ, які працюють під управління програмної платформи .NET, активного використання набув програмний продукт .NET Reactor. Для платформи Java — Allatori Java Obfuscator. Таким чином, розробники програмного забезпечення мають використовувати програми-обфускатори, Такий підхід дозволить забезпечити захист СПЗ та алгоритми, які покладені в його основу.

Список використаних джерел 1. Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах». 2. B. Barak, O. Goldreich, R. Impagliazzo, S. Rudich, A. Sahai, S. Vadhan, K. Yang. On the (Im)possibility of Obfuscating Programs. LNCS, 2001, 2139, pp. 1–18. 3. J. MacDonald. On Program Security and Obfuscation. 1998. 4. C. Wang, J. Davidson, J. Hill, J. Knight. Protection of Software-based Survivability Mechanisms. Department of Computer Science, University of Virginia, 2001.

ПРАВОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ В УМОВАХ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ: НАПРЯМИ ТРАНСФОРМАЦІЇ Кафтя А. А. здобувач Запорізького національного університету Сучасне розуміння правової системи обумовлене складним та тривалим періодом її формування і розвитку. На кожному етапі становлення правової науки розуміння поняття, функцій, структури правової системи було різним, що обумовлено плюралізмом факторів, які впливають на правову систему. Нині трансформація вітчизняної правової системи здійснюється на тлі низки факторів відповідно до основних тенденцій правового розвитку суспільства. Серед таких детермінант впливу на правову систему слід виокремити демократизацію, гуманізацію, глобалізацію тощо. Адже з проголошенням незалежності України та ухваленням Конституції України, де задекларовано, що «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава», «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю», «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності

120

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

держави», «Держава відповідає перед людиною за свою діяльність», «Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави» [1], змінились координати розвитку вітчизняної правової системи. Не менш значного впливу на становлення правової системи України має й науково-технічний прогрес. Динамічне та інтенсивне впровадження інформаційно-телекомунікаційних технологій та засобів зв’язку в усі сфери суспільства та держави детермінувало перегляду їх значення та ролі в розвитку правової системи України. Однак дослідження трансформації правової системи України в умовах інформатизації у вітчизняній юридичній доктрині є недостатньо розробленим. Тим більше дана тематика лежить в площині таких юридичних наук як теорія держави та права, юридична компаративістика, інформаційне право тощо. У рамках перших двох наук досліджуються загальнотеоретичні та методологічна засади правової системи. Інформатизація, її наслідки, особливості є, насамперед, предметом розгляду фахівців інформаційного права. Процес реформування правової системи — складний та багатофункціональний, потребує глибокого наукового аналізу правової дійсності, всебічного пізнання основних закономірностей функціонування сучасних правових світу, подальшого розвитку теорії правової системи [2, с. 3]. У правничій літературі часто-густо дослідниками застосовується поняття «інформатизація». Поряд з ним не менш розповсюдженими є інші поняття: «комп’ютерізація», «електронізація», «медіатизація», «інтелектуалізація» тощо. Здебільшого оперування цими поняттями здійснюється без їх трактування, зважаючи на нібито зрозуміле змістове навантаження. Однак аналіз наукової літератури у даному контексті дозволяє констатувати про їх недостатню розробленість та дискусійність тлумачення. Слід зауважити, що, крім дефініції поняття «інформатизація», у вітчизняному законодавстві інші поняття не знайшли законодавчого закріплення. Однак їх розрізнення має важливу роль, адже вказує на конкретний етап формування та становлення інформаційного суспільства. Слід також зауважити, що інформатизація в кожній країні має відмінності, що сприяє виокремленню інформаційно розвинених, слаборозвинених чи інформаційно нерозвинених країн. Крім того, інформатизація навіть у межах однієї країни може здійснюватись неоднаково в певних сферах життєдіяльності суспільства чи держави, чи певних регіонах. З урахуванням зазначеного пропонуємо таке визначення поняття «інформатизація» — це процес впровадження інформаційно-телекомунікаційних технологій та засобів зв’язку в основні сфери життєдіяльності суспільства та функціонування держави з метою реалізації національних інтересів. «Історико-порівняльний аналіз проходження інформатизації в Україні показав, що за роки незалежності Україна не змогла скористатися позитивними визначальними факторами суспільного розвитку, забезпечити скорочення розриву з промислово-розвинутими країнами у сфері інформатизації економіки і суспільства, не сформувала й не втілила в життя політику пріоритетного науково-технологічного поступу і, як наслідок, відсутність послідовної державної політики в Україні, спрямованої на розбудову інформаційного суспільства і суспільства, побудованого на знаннях. 82 місце зі 104 країн світу за важливістю для уряду цього напряму, призвело до спонтанного розвитку лише окремих фрагментів початкової стадії інформатизації країни, якою є «медіатизація» (створення системи телекомунікацій та систем зв’язку)» [3, с. 19]. Здебільшого в наукових колах виділяють такі елементи правової системи: суб’єкти права; система права; система законодавства; правові принципи; правова культура; правова свідомість; юридичні установи; юридична техніка; юридичні терміни; правова політика; правотворчість; правореалізація; правовідносини; юридична практика. Інформатизація правової системи України детермінувала трансформацію, насамперед, таких її елементів як система права, система законодавства, правова культура, правова свідомість, юридичні установи, юридична техніка, юридичні терміни, правова політика. Зважаючи на те, що структурні

121

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

елементи правової системи України перебувають у діалектичному зв’язку та є взаємопов’язаними, вважаємо актуальним напрямом наукового дослідження осмислення впливу цього процесу на інші структурні елементи вітчизняної правової системи.

Список використаних джерел 1. Конституція України // Відомості Верховної Ради. — 1996. — № 30. — Ст. 14. 2. Правові системи сучасності. Глобалізація. Демократизм. Розивток / В. С. Журавський, О. В. Зайчук, О. Л. Копиленко, Н. М. Оніщенко; За заг. ред. В. С. Журавського. — К. : Юрінком Інтер, 2003. — 296 с. 3. Бєляков К. І. Організаційно-правове та наукове забезпечення інформатизації в Україні : проблеми теорії та практики: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес ; фінансове право ; інформаційне право» / К. І. Бєляков. — К., 2009. — 41 с.

122

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

5. ІНФОРМАЦІЙНА БОРОТЬБА ПРОБЛЕМИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БОРОТЬБИ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ ТА МОЖЛИВІ ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ Левченко О.І. кандидат військових наук, професор Командир військової частини А1906 Аналіз російського інформаційного впливу свідчить, що в останнє десятиліття у більшості випадків антиукраїнські інформаційні заходи Росії досягали поставленої мети. Навіть зараз, коли до інформаційного протиборства з Росією активно долучилася патріотично налаштована частина громадянського суспільства, приватні видання, журналісти, блогери, ми ще програємо в цьому протиборстві через неготовність в першу чергу профільних державних структур до виконання завдань в умовах війни. Не готовими до активного протиборства виявилися і сили інформаційно-психологічної протидії та кібернетичного захисту Збройних Сил України. Незважаючи на те, що всі органи і підрозділи за цим напрямом та їх особовий склад в цілому сумлінно виконували поставлені завдання та обов’язки, ефективної протидії реальним інформаційним загрозам, тим більш ведення активних наступальних дій, в інформаційному просторі проти держави-противника організовано не було. Проведений аналіз показав, що основними проблемами, які не дають змоги вести ефективну інформаційну боротьбу у ЗС України є такі. Головною проблемою і першопричиною, на наше переконання, слід вважати фактичну відсутність у ЗС України, як і в державі в цілому, дієвої системи інформаційної безпеки, яка б забезпечувала ведення ефективної інформаційної боротьби, а саме — не тільки виявлення та аналіз інформаційних загроз, а й, що надзвичайно важливо, адекватну обстановці протидію цим загрозам. Однім з можливих шляхів вирішення цієї проблеми може бути створення загальнодержавної системи інформаційної безпеки, а, фактично, в умовах війни — системи інформаційної боротьби. Чому треба спочатку формувати таку систему на державному рівні, а не у ЗС України? Тому, що ЗС України не можуть самотужки вести інформаційну боротьбу без залучення можливостей інших силових структур та профільних органів виконавчої влади, таких як Міністерство інформаційної політики, МЗС, Міністерство оборони, Державний комітет з телебачення і радіомовлення, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації та інших. Але таке залучення можливе лише в рамках чітко організованої взаємодії між названими суб’єктами, для чого необхідно об’єднати їх в систему на чолі з органом, який і буде організовувати таку взаємодію. Сьогодні потрібно дивитись правді у вічі. Той рівень взаємодії, який зараз є, наприклад, між Міністерством оборони і Міністерством інформаційної політики, засновується більше на взаємному бажанні щось робити, на особистих стосунках між керівниками відомств, однак проблему це не вирішить. Друга важлива проблема, по суті, випливає з першої. Досі не визначений єдиний центральний управлінський орган у ЗС України, який би керував інформаційною боротьбою, скеровував би діяльність усіх органів управління і підрозділів, що залучаються до ведення цієї боротьби.

123

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

Така проблема існує і на вищому рівні — у державі не створено управлінський орган, який би визначав і ставив конкретні завдання та координував діяльність усіх підрозділів СІБ з виявлення інформаційних загроз і протидії їм. Наслідком цього є несистемність і неузгодженість дій всіх суб’єктів національної інформаційної безпеки та відсутність їх відповідальності за незадовільний кінцевий результат роботи. На моє тверде переконання, шлях вирішення цієї проблеми — це формування у складі РНБО України, як органу державної влади, що наділений високими повноваженнями і достатніми важелями впливу, на основі існуючої в РНБО Служби з питань інформаційної безпеки Комітету інформаційної безпеки (робоча назва, можливо — Управління) як керівного, планувального і координаційного органу системи. Цей Комітет має забезпечити ретельне планування інформаційних операцій та акцій, високий ступінь її координованості та інтегрованості на найвищому рівні, безпосередню узгодженість інформаційних заходів з політичними, дипломатичними та військовими заходами. Він же має сформувати Систему інформаційної безпеки держави та всю вертикаль її управління. При цьому на новостворене Міністерство інформаційної політики може бути покладена роль основного виконавчого органу системи, який має визначати державну інформаційну політику і впроваджувати її як через державні, так і недержавні суб’єкти, що формують інформаційний простір в Україні, а також брати безпосередню участь в інформаційній боротьбі проти агресора. З державницького підходу буде доцільним включити до складу цього Міністерства і ряд профільних органів, як, наприклад, Державний комітет з телебачення і радіомовлення, що дасть змогу уникнути дублювання функцій та розпорошення зусиль, сконцентрувавши виконавчу владу за напрямом впровадження державної інформаційної політики в одному місці, що вкрай необхідно в умовах війни. У Збройних Силах України головний орган управління інформаційною боротьбою логічно було б мати у Генеральному штабі ЗС України, на який покладати планування, постановку завдань, узгодження всіх заходів не тільки в межах Збройних Сил України, а й з іншими суб’єктами загальнодержавної системи інформаційної безпеки, організацією застосування сил і засобів інформаційної боротьби та керівництво проведенням інформаційних акцій та операцій. Узагальнений зарубіжний досвід свідчить саме на користь такого підходу, адже до проведення зазначених операцій залучаються не тільки штатні сили психологічних операцій, а й авіація, артилерія, підрозділи РЕБ, військові медійні ресурси, а також органи державної влади, зокрема МЗС, спеціальні служби, державні і недержавні ЗМІ тощо. Цілком логічним є те, що повноцінно організувати застосування зазначених сил у ПсО може лише Генеральний штаб. Разом з тим, рік, що минув від початку російської агресії, показав, що існуючий у Генеральному штабі ЗС України підрозділ не спромігся організувати на потрібному рівні виконання перелічених завдань. Водночас більшість цих завдань перебрав на себе і намагався виконувати підрозділ МО України, показавши при цьому певні позитивні результати. Тому в ситуації, що склалася нині, вважаю за найбільш доцільне підтримати тих, хто вже результативно пройшов значну частину шляху — з формування системи інформаційної боротьби, а не гаяти безцінній в умовах війни час на формування нових структур та їх тривале доведення до потрібного рівня керівництва системою. Третя проблема, яка не дає змоги вести ефективну інформаційну боротьбу — це низька ефективність існуючих підрозділів ІпСО. Головною причиною цього є, знову ж таки, відсутність за всі роки їхнього існування єдиного керівництва над ними. Напевне, така ж ситуація склалась і в інших силових структурах. Отже, у Збройних Силах України, в Національній гвардії, в СБУ, інших визначених структурах мають бути належним чином підготовлені спеціалізовані підрозділи для ведення оборонних і активних наступальних інформаційно-психологічних та кібернетичних дій в інформаційному просторі. Для сприяння заходам інформаційної боротьби та забезпечення проведення державної інформаційної політики необхідно також сформувати відповідні підрозділи за цим напрямом діяльнос-

124

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

ті у складі профільних міністерств і відомств, чим і буде досягнута мета формування структури СІБ держави. Іншими проблемами, які потребують обов’язкового вирішення, є: непристосованість законодавчої бази з питань інформаційної політики, інформаційної безпеки, інформаційної боротьби до умов війни як на державному рівні, так і у Збройних Силах України; відсутність загальноприйнятого у державі понятійного апарату, через що всі спеціалісти в інформаційній сфері використовують наявні терміни на власний розсуд, вкладають в них власне тлумачення, що часто викликає непорозуміння між фахівцями. На практиці це унеможливлює однозначне розуміння виду і масштабів антиукраїнських інформаційних заходів або заходів протидії. Що пропонується робити? Для використання зараз (поки що не розроблено загальнодержавний понятійний апарат) пропоную користуватися тим, який розроблено в минулому році групою фахівців на чолі з науковцями ЦВСД НАОУ і вже затверджено як військовий стандарт «Інформаційна безпека держави у воєнній сфері. Терміни та визначення». Крім того, пропоную фахівцям інформаційної боротьби, які організовують заходи протидії, використовувати систему форм ведення інформаційної боротьби, що розроблена автором і вже багато років використовується у воєнному відомстві, показавши свою дієвість практичність. Отже, на сьогодні як у державі, так і у ЗС України маємо лише окремі розрізнені сегменти інформаційної боротьби, які ще слабо пов’язані між собою, що дає змогу вести ефективну інформаційну боротьбу з противником. Вихід з цього складного становища вбачається у невідкладному створенні загальнонаціональної Системи інформаційної безпеки та, як її складової підсистеми, — системи інформаційної боротьби Збройних Сил України, завдяки чому можна буде централізувати управління та об’єднати всі зусилля на боротьбу з ворогом.

ОСОБЛИВОСТІ ВЕДЕННЯ БОЙОВИХ ДІЙ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ СЕРЕДОВИЩІ Бобильов В.Є. кандидат військових наук, старший науковий співробітник Національний університет оборони України імені Івана Черняхівського Бурхливий розвиток наприкінці ХХ і початку ХХI століття інформаційних технологій, широка інформатизація суспільства і безпосередньо збройних сил провідних країн світу значно змінили характер, методи і способи діяльності державних, урядових політичних і економічних структур, вплинули на соціальні взаємозв’язки, характер, форми і способи ведення бойових дій, сформували нові інформаційні загрози та виклики. Фундаментальна зміна характеру, форм і способів ведення бойових дій вимагає розробки більш гнучкої стратегії застосування, будівництва та організації управління збройними силами, розробки доктрини ведення інформаційного протиборства, інформаційних операцій забезпечення інформаційної безпеки України та її Збройних сил. Метою даної статті є розгляд основних особливостей ведення бойових дій у інформаційному середовищі.

125

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

У Першій світовій війні бойові дії велися в основному у двох середовищах — в наземному і морському. У Другій світовій війні до них додалося трете середовище — повітряне. ХХ століття стало століттям радіо. Радіозв’язок став основою управління збройних сил. Він зробив управління військами (силами) більш гнучким і оперативним, а війська — маневренішими, але більш уразливими. Разом з тим виникла перша реальна інформаційна загроза. Можливість радіоперехоплення і придушення перешкодами засобів радіозв’язку, радіолокації і радіонавігації приводила до розкриття задумів і намірів командування. Ведення радіо- і радіотехнічної розвідок (РРТР) дало можливість випереджати супротивника у прийнятті рішень. Але при цьому радіоелектронні засоби демаскували війська і їх пункти управління. По суті, боротьба у інформаційному середовищі у Другій світовій війні вже велася, але сама інформація, видобута РРТР, ще не носила характер стратегічного ресурсу. «Війна в ефірі», як її тоді називали, ще не була всеосяжною і часто носила лише епізодичний характер. У чому ж суть особливостей ведення бойових дій у інформаційному середовищі? Щоб зрозуміти суть, характер, роль і значення ведення бойових дій у інформаційному середовищі, необхідно оцінити ступінь загрози, пов’язаної з їх появою, треба розглянути більш детально особливості, що відрізняють їх від інших бойових дій. До таких особливостей інформаційного середовища та ведення в ньому бойових дій можна віднести, зокрема, відсутність чітких меж під час ведення бою (операції) (по території, часу, простору). Інформаційне середовище ведення бойових дій (ІСБД) може одночасно охоплювати не лише локальні, а й глобальні райони ведення бойових дій (своїх і противника) і життєво важливі території та об’єкти державного значення протиборчих сторін про що свідчить досвід проведення анти терористичної операції на сході України. Для ІСБД не існує державних кордонів і закритих територій. ІСБД може мати локальний, глобальний характер, або той чи інший одночасно, що підтверджується веденням, так званої, гібридної війни проти України з боку Російської Федерації. ІСБД властиві висока анонімність і скритність дій, труднощі виявлення автора і використовуваних ним коштів. Бойові дії у інформаційному середовищі можуть: – впливати (іноді вирішально) на ефективність та успішність ведення бойових дій в інших середовищах; – передувати бойовим діям у інших середовищах, вестися одночасно з бойовими діями у інших середовищах або після їх завершення, а також бути спонуканням до початку, продовження, припинення бойових дій або відмови противника від своїх намірів; – забезпечити досягнення і утримання інформаційної переваги над противником, підвищити їх ефективність, скорочувати втрати і забезпечувати успішність завершення бою (операції); – створювати сприятливі умови для досягнення як військових, так і політичних цілей своєю стороною, надаючи когнітивний вплив на особовий склад збройних сил та осіб, що беруть участь у підготовці та прийнятті рішень. Бойові дії в інформаційному середовищі скорочують часовий цикл підготовки і прийняття рішень на ведення бойових дій і забезпечують можливість упередження противника в прийнятті рішень; підвищують оперативність виконання окремих бойових завдань та операції в цілому. Бойові дії у інформаційному середовищі не мають аналогій з історичним оперативно-стратегічним та оперативно-тактичним досвідом ведення бойових дій на землі, у повітрі і на морі. За поглядами військових фахівців США і НАТО, бойові дії в інформаційному середовищі, що позбавляють можливості використання 50 і більше відсотків інформаційних систем і комп’ютерних мереж під час ведення бою (операції), є умовою, що спонукає до початку або продовження ведення бойових дій. Таким чином, можна сказати, що особливості самого інформаційного середовища, бойових дій у ньому та їх вплив на всі інші середовища протиборства сторін набувають все більшого впливу і

126

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

масштабу, які надають глобального впливу не тільки на ефективність бою (операції) збройних сил, а й на військово-політичне керівництво сторін, стан економіки і політику, оскільки у проведенні інформаційних операцій можуть брати участь не тільки війська (сили) збройних сил, але і війська (сили) інших силових структур і цивільні засоби масової інформації протиборчих сторін. Протиборство у інформаційній сфері стало носити багато профільний характер суспільно-економічних, військово-політичних і державних відносин. Її метою стало не лише підвищення ефективності бойових дій шляхом завоювання інформаційної переваги, але і завоювання всебічної загальної переваги над потенційним противником, щоб забезпечити свої економічні, політичні, а якщо необхідно, то і військові цілі. Тому створення у Збройних Силах України спеціального кібернетичного командування та підпорядкованих йому кібернетичних підрозділів надасть можливість вдосконалити стратегію ведення бойових дій у інформаційному середовищі, що підвищить бойову міць Збройних Сил України.

АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОБЛЕМИ ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕКТРОМАГНІТНОГО СПЕКТРА ЧАСТОТ В АСПЕКТІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БОРОТЬБИ Іщенко Д.А. кандидат технічних наук, доцент Кирилюк В.А. кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Житомирський військовий інститут імені С. П. Корольова До основних факторів, що обумовлюють актуальність проблеми ефективного використання радіочастотного ресурсу і всього електромагнітного спектру частот (ЕМСЧ) в інтересах досягнення переваги в інформаційної боротьбі можна віднести: 1. Використання ЕМСЧ є визначальним фактором побудови сучасних технологій добування інформації, її оброблення, передавання, зберігання, інтерпретації, актуалізації тощо, взагалі — інформаційні технології, які отримали революційний розвиток та широке проникнення у в цивільні і військові сфери діяльності людей, в створення нової техніки і в здійснення управлінських функцій, отримали властивості подвійних технологій. 2. Інформатизація військової справи з використанням електромагнітного спектру привела до зростання кількості систем, бойової техніки і зброї, що використовують електронну техніку, апаратуру і вузли автоматизовані системи розвідки і засоби бойового управління військами (силами), озброєнням і спеціальною технікою, в тому числі працюючих в єдиному інформаційному просторі у реальному масштабі часу. 3. Насиченість підрозділів й частин військ системами, бойової технікою і зброєю, що ґрунтується на використанні ЕМСЧ, привело до підвищення, з одного боку, їх ефективності, а з іншого — збільшення уразливості. 4. Зростання ролі сил й засобів розвідки, подавлення, захисту, електромагнітної зброї тощо, потребує розгляду проблеми бойового застосування формувань військ, які мають на озброєнні високотехнологічні інформаційні засоби.

127

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

5. Необхідність недопущення зниження ефективності й підвищення уразливості сучасних високотехнологічних бойових систем обумовлює потрібність забезпечення електромагнітної сумісності. 6. Підвищення ймовірності посилення боротьби за права на використання ЕМСЧ та утруднення його використання противником у наслідок нестачі кількості робочих частот і високої щільності ЕМСЧ, що обумовлені розширенням меж використання електромагнітного спектру, який за належністю є екстериторіальним — не належить жодній державі та використовується кожною державою на власний розсуд або відповідно до міжнародних угод. 7. Противником, що здійснює впливи на наші національні інтереси, розробляються види зброї, застосування якої пов’язано з використанням ЕМСЧ, до якої необхідно віднести якісно нові засоби РЕБ, побудовані за принципом засобів і зброї спрямованої енергії, інформаційну зброю, а також засоби проведення операцій у кібернетичному просторі. На сьогоднішній день одним з шляхів вирішення вказаної проблеми використання ЕМСЧ розглядаються інтеграція і синхронізація використання всіх електронно-зв’язаних і електронновзаємозв’язаних сил, засобів, систем і об’єктів. Управління радіочастотним ресурсом в ході операції з єдиного органу (оперативного органу командування або штабу формування) дозволяє оптимізувати управління ЕМСЧ і ведення не лише РЕБ, але і проведення інформаційних операцій, що значно підвищує вірогідність успішного проведення операції в найкоротші терміни з мінімальними втратами, а також рішення бойових завдань.

ЗАСОБИ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ ЯК ІНСТРУМЕНТ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІЙН Панченко В.М. кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Присяжнюк М.М. кандидат технічних наук, старший науковий співробітник Навчально-науковий інститут інформаційної безпеки Національної академії Служби безпеки України У постіндустріальному суспільстві засоби масової комунікації (ЗМК) набувають визначальної ролі в управлінні суспільством: саме мас-медіа є безпосередніми носіями та розповсюджувачами знання і політично значимої інформації. Масові комунікації стали невід’ємною складовою сучасної політичної системи суспільства, яка використовує спеціальні засоби інформаційного обміну для встановлення та підтримки постійних зв’язків як на рівні індивідів, так і суспільств в цілому. Поширення електронних засобів зв’язку, нової інформаційної техніки, цифрового телебачення, відеотехніки ставить сучасну людину в залежність від насиченої комунікаційної мережі. Аудіовізуальна комунікація є нині сталим фактором життя суспільства, а світ, який створюється нею, претендує на реальність, спроможну конкурувати з дійсністю. Глобальна інформатизація змінює, насамперед, моральні, культурні, екологічні, правові, політичні аспекти життєдіяльності суспільства, справляє як позитивний, так і негативний вплив на формування культури особистості [1]. ЗМК можуть мати як позитивний, так і негативний вплив на людину та суспільство в цілому. Демократичне суспільство змушене балансувати між двома (як мінімум) крайнощами: з одного бо-

128

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

ку, без свободи слова не має демократії, з іншого — існує небезпека використання свободи слова для маніпулювання масовою свідомістю. Маніпулювання масовою свідомістю служить ключовим елементом інформаційних війн (ІВ) та спеціальних інформаційних операцій (СІО), що проводяться з використанням методів пропаганди, дезінформування, диверсифікації громадської думки, психологічного тиску і поширення чуток. Саме через ЗМК відбувається прихований вплив на суспільство та формування у нього потрібного світосприйняття. Під ЗМК у даному дослідженні будемо розуміти соціальні мережі, блоги, форуми та інші ресурси мережі Інтернет, які дозволяють обмінюватись повідомленнями з міліонною аудиторію, впливати на неї, залучати до різноманітних подій. У даний час будь-який конфлікт має своє відображення в глобальній інформаційній мережі Інтернет, і часто від образу в цьому віртуальному «дзеркалі» залежить кінцевий результат міждержавного протиборства. Активне залучення у віртуальне середовище багатомільйонної аудиторії, формування громадської думки і маніпулювання нею дозволяє глобально впливати на процеси конкуруючих сторін. Зміна оцінок, позицій окремих людей, від думки яких залежить якість прийнятих рішень, може створити умови для точкового управління різного роду подіями. Боротьба в інформаційній сфері за думки людей відкриває нове поле арени сучасного протиборства. Якщо телебачення — малокаліберна зброя, що пробиває інформаційну броню старшого покоління, то Інтернет — аналог крупнокаліберної зброї, націленої на потужну оборону молодого покоління [2]. Варто зазначити, що українська інтернет-аудиторія в кінці 2013 р. становила 17,5 млн. користувачів, що на 1,5 млн. більше, ніж у 2012 р. за розрахунками дослідницької компанії Gemius Ukraine. У лютому 2014 р. –вже 18 млн., а у кінці 2014 р. — перебільшила 20 млн. [3]. При цьому посилюються темпи зростання частки користувачів Інтернету в невеликих містах і селах, а також серед людей старшого віку. Останнім часом Інтернет суттєво посилив свої позиції як засобу для самоорганізації громадян. Інформація — найбільша цінність у наш час, а легкодоступна інформація, якраз, розміщена в соціальних мережах. Проте соціальні мережі Інтернету вже успішно використовуються проти її учасників. Фактично, сьогодні тривають нескінченні ІВ. Оскільки суспільство, в період соціальних, а особливо військових конфліктів більше потребує об’єктивної та всебічної інформації, мільйони людей приковують себе до екранів телевізора та моніторів комп’ютерів. Велика кількість споживачів отримує інформацію з інтернет-медіа. Наприклад, у грудні 2013 року, під час протистоянь у Києві, активність в Twitter з хештегом #євромайдан сягнула позначки 2500 твіт/год. Виникає ефект інформаційної бомби, завдяки якому аудиторія робить поспішні висновки, оперуючи неповною та недостовірною інформацією. Інтернет, поряд з корисною інформацією, часто стає джерелом поширення фейків, середовищем для інформаційних викидів тощо. Прикладом цього є розповсюдження провокуючої інформації під час заворушень у Харкові в березні 2014 року в Twitter, де з’явилися масові повідомлення-близнюки такого вмісту: «Кто в Харькове? Мой твиттер взорвался твитами из России и Крыма на тему перестрелки #Харьков#Украина#война». Ці багаточисельні повідомлення були розміщені одночасно від імені різних користувачів та опубліковані, навіть, за деякий час до активізації протистоянь. Аналогічним прикладом є події на Сході країни, де твіт «Прорывающейся в Славянск украинской бронетехникой управляют иностранцы» з’явився на сторінці «Новости Украины» за хештегом #СБУ #АТО#Україна#РФ#кремль#путин#война#Славянск #терроризм. Більш вишуканим прикладом є дії МЗС РФ у березні 2014 року, проведені задля завуальованого привертання уваги до певної тематики. Так в офіційному Твітер-аккаунті МЗС Росії з’явився запис: «Просьба на ФБ и твиттер сдержанно одобрить грамотный анализ [link] (+ упоминание @местнГазет и @властей в конце твита)», до якої прикріплено посилання на статтю німецької газети Der Spiegel «Конфликт с Россией: роковая ошибка киевского правительства». За пів години після появи твіта, його видалили, але кілька десятків йо-

129

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

го ретвітів ще довго можна було знайти в пошукових системах та соціальних мережах. За зізнанням представника самого МЗС РФ така дія була одним з нехитрих способів поширити необхідний матеріал. «Трохи конспірології і вас підмітять», — йдеться в пояснені на сайті відомства [4]. Часто в Інтернеті з’являється аналіз правдивості та об’єктивності певної інформації. Так Естонський сайт Examiner.com опублікував 60 фактів найбільшої брехні Росії про Україну. Наприклад, в соціальній мережі «Однокласники» запостили фотографію 10-річної дівчинки з коментарем: «Расскажи мне свидомый за что твоя армия убила эту девочку 19.06.2014 в Славянске? Распространите этот призыв, поставив «класс», пусть это фото увидит весь мир! В этом нет ничего классного, но это единственный способ в одноклассниках распространить информацию!» Насправді, це було фото дівчинки, загиблої від обвалу балкона в санаторії «Юність» у 2013 році. Стаття з назвою «Военные ранили мальчика с георгиевской ленточкой» та прикріплене фото пораненого на сайті «БК Новости. Омск» висвітлює жорстокі картини поводження військових з дітьми. Об’єктивний аналіз показав, що саме це фото було опубліковано в квітні 2013 року на сайті «Мир ислама», де в результаті обстрілу міста Сирії Алеппо загинуло дев’ять дітей. Подібні статті та пости, які підкріплюються жахливими хештегами та фото-відео матеріалами, знаходять місце як у соціальних мережах, так і в контенті російських ЗМІ з метою ефективного психологічного впливу [6]. Останні події показують використання соціальних мереж для організації провокацій. Так, за словами радника голови Служби безпеки України Маркіяна Лубківського, військові Національної гвардії, які прийшли на страйк до Адміністрації Президента вимагати демобілізації, стали жертвами російських спецслужб, робота з якими проводилася через соціальну мережу «ВКонтакті», групи «Сопротивление Новороссии», «Антимайдан», «Жизнь солдата», «ДМБ Солдаты», в яких солдат призивали виступати проти «бандеровского произвола» [7]. Ще однією технологією інформаційної війни є боти (спеціальні програми), які «вкидають» у мережу інформацію, з чітко визначеним зафарбуванням. Такі програми створюють фіктивних користувачів, які не мають жодної активності в своєму профілі, але виявляють гіперактивність у вибраних віртуальних аудиторіях. Вони залишають спам у коментарях до статей тощо. Саме боти підтримують градус зацікавленості та є генераторами чуток. Таким чином, сьогодні ЗМК відіграють значну роль у формуванні суспільної думки. ЗМК, з одного боку, акумулюють досвід і волю мільйонів, а з іншого — впливають не лише на свідомість, а й на вчинки та групові дії людей. Шляхом поширення тенденційної, неповної або упередженої інформації про Україну та політичні процеси на її теренах відбувається вплив на зовнішню та внутрішню політику нашої держави. Активне залучення до інформаційного середовища багатомільйонної аудиторії, формування громадської думки і маніпулювання нею дозволяє глобально впливати на процеси конкуруючих сторін. Зміна оцінок, позицій окремих людей, що приймають рішення, може створити умови для управління подіями. З метою протидії використанню засобів масової комунікації як інструменту інформаційних війн, пропонуємо: 1. Запровадити механізм самоцензури ЗМК спільно з представниками масмедіа та інститутів сектору безпеки і оборони. 2. Налагодити співпрацю з представниками української діаспори за кордоном та іноземними ЗМІ для розповсюдження об’єктивної інформації про події в Україні та спростування дезінформації стосовно цих подій. 3. Створити (визначити) єдиний державний координуючий орган з контролю та державного регулювання сфери інформаційної безпеки. 4. Забезпечити проведення єдиної інформаційної політики та формування єдиного інформаційного простору на території держави.

130

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

5. З метою захисту людини та суспільства від маніпулятивного впливу підвищувати рівень правової свідомості та культури, що дозволить формувати громадську позицію на достовірних фактах.

Список використаних джерел 1. Українське суспільство: 10 років незалежності (соціологічний моніторинг та коментар науковців) / За ред. В. М. Ворони та М. О. Шульги — К., 2001. 2. Гамаліна К. А. Актуальні проблеми управління інформаційною безпекою держави : збірник матеріалів науково-практичної конференції, (м. Київ, 20 березня 2014р.) : у 2 ч. Ч. 2.- К. : Центр навч.-наук. та наук.практ. вид. 3. «Gemius» : Інтернет аудиторія України [Електронний ресурс] — Режим доступу : http://www.gemius.com. ua/1435/internet-auditorija-ukrainy-fevral-2014.html. 4. «Lenta.ru» : МИД РФ объяснил «конспирологический» твит в своем микроблоге [Електронний ресурс] — Режим доступу : http://lenta.ru/news/2014. 5. «AIN.UA» : Как распознать ботов, фейки и «выбросы» в социальной сети [Електронний ресурс] — Режим доступу : http://lenta.ru/news/2014 /03/04/midofficial/?keepThis=true&TB_iframe=true&height=650&wid th=850. 6. «Інформаційне агентство Уніан» : СБУ: Протесты срочников организовало 18-е управление ФСБ [Електронний ресурс] — Режим доступу : http://www.unian.net/politics/996108-sbu-protestyisrochnikov-organizovalo-18-e-upravlenie-fsb.html. 7. «Україна Online» : В Facebook зафиксирован еще один факт работы российских пропагандистских служб [Електронний ресурс] — Режим доступу : http://ukr-online.com/doings/5370-v-facebook-zafiksirovan-escheodin-fakt-raboty-rossiyskih-propagandistskih-sluzhb-skriny.html.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ВПЛИВ ЯК СКЛАДОВА ДОСЯГНЕННЯ ПЕРЕМОГИ У СУЧАСНИХ ВІЙНАХ Саєнко І.В. Єфіменко А.Є. Військова академія (м. Одеса) Історія воєн і військового мистецтва свідчить про те, що результат збройних конфліктів залежить від двох чинників: матеріального і морального. Моральний передбачає використання засобів і методів ведення пропаганди: радіо, листівок, поширення чуток та інші канали заради зміни їх поглядів, думок, ціннісних орієнтацій, настроїв, установок, стереотипів поведінки. Як зазначають експерти, в сучасній війні використовується найстрашніша зброя — «зброя, що вражає свідомість». Зрозуміло, в масовому плані базову роботу по ураженню свідомості в даний час виконують засоби масової інформації та комунікації. За допомогою інформації можна впливати на людей і їх світогляд. Ці засоби поєднують невисокий рівень витрат і високу ефективність їх застосування. Для інформаційної зброї не потрібно створення складних структур і немає необхідності перетинати кордони. Інформаційний вплив (політичного, військового, економічного, дипломатичного і психологічного характеру) спрямований на конкретні групи населення і військовослужбовців противника з метою впровадження в їх свідомість необхідних ідеологічних і соціальних устано-

131

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

вок, формує помилкові стереотипи поведінки, трансформує в потрібному напрямку їх настрої, почуття, волю, схиляє до відмови від бойових дій, зрадництва, здавання в полон, або дезертирства. Психологічній обробці піддаються і власні війська з метою підняття бойового духу, а також формування у них образу визволителів, носіїв демократичних цінностей тощо. У системі національної безпеки держав місце і роль інформаційної боротьби постійно зростають. Провідні країни світу, насамперед США, Франція, Німеччина, Японія, велика Британія, що володіють могутнім інформаційним потенціалом, постійно нарощують його на науковій основі і при високій культурі управління. Висловлюється при цьому думка, що інформаційні операції повинні бути «вмонтовані» в мережецентричну систему ведення війни. Всім прийдешнім конфліктам, соціальним потрясінням і суспільним змінам буде передувати масована інформаційна підготовка за допомогою Інтернету. У результаті в комунікаційному протистоянні перемагає не той, хто говорить правду, а той, кому вдалося показати глядачам більше захоплюючий «інформаційний серіал» і гранично чітко обґрунтувати свою позицію. Так, на початковому етапі війна на Донбасі велася руками збройних угруповань так званих ДНР і ЛНР, а московська пропаганда подавала їх як результат «волевиявлення населення Донбасу». Продовжувало працювати телебачення, чиє мовлення забезпечувалося українською стороною, але українські канали були вимкнені. Транслювалися лише російські канали, які були «зброєю масового ураження». «Це найдивовижніший інформаційний бліцкриг, який ми будь-коли бачили в історії інформаційних війн», — сказав Філіп Брідлав, головнокомандувач об’єднаних збройних сил НАТО в Європі про масштаби російської інформаційної війни проти України. Питання просування та закріплення українських національних інтересів за межами власної держави має неабияке науково-прикладне значення, насамперед, з точки зору дослідження механізмів державного управління та розробки науково обґрунтованої стратегії та тактики забезпечення національної інформаційної безпеки. З позиції оборонного будівництва необхідно створення особливого роду військ, які б могли запобігати застосуванню консцієнтальної зброї (від лат. conscientia — свідомість) або, при необхідності, використовувати таку зброю. У складі ЗС України є органи управління, військові частини, інфраструктура, які при мінімальних затратах можуть бути спрямовані на формування Сил спеціальних операцій (ССпО), щоб дозволило вже в найближчий час їх створити на сучасному рівні. З урахуванням зазначеного серед основних завдань ССпО Збройних Сил України визначено: у мирний час — проведення заходів інформаційного протиборства, у т.ч. у кібернетичному просторі щодо забезпечення інформаційної безпеки у воєнній сфері; в особливий період, а також в умовах введення правового режиму надзвичайного стану (у випадках, визначених законодавством України) — проведення спеціальних заходів щодо знищення важливих державних і військових об’єктів, інформаційно-психологічного та кібернетичного впливу на війська і населення противника. Проблема забезпечення єдиної інформаційної політики держави потребує невідкладного перегляду та впорядкування, спрямована на захист національних інтересів та забезпечення національної безпеки. Важливим фактором є те, що ми не маємо часу на довготривалі роздуми та дискусії.

132

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

РАННЄ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-ПРАВОВИХ КОНФЛІКТІВ Кушнір О. В. радник президента Глобальної організації союзницького лідерства, кандидат юридичних наук Вся діяльність з попередження інформаційно-правових конфліктів є одним із конкретних виразів людської здатності узагальнювати наявні теоретичні та емпіричні дані і на їх основі прогнозувати майбутнє. Сучасні дослідники проблем розвитку інформаційного суспільства справедливо зазначають на ту обставину, що якщо споконвіку йшлося про наземний простір, потім додали повітряний і морський, то тепер йдеться про включення віртуального простору, нове геополітичне протистояння — інформаційну інфраструктуру [1, с. 181]. Підкреслимо, що інформаційно-правові конфлікти є необхідною умовою розвитку інформаційного суспільства. Весь процес його розвитку складається з конфліктів і консенсусів, злагоди і протиборства. Вперше поняття «інформаційно-правовий конфлікт» введено у науковий обіг представниками наукової школи В. А. Ліпкана [2, 3], де його включено до переліку загроз інформаційній безпеці. Якщо згуртувати думки вітчизняних учених, конфлікт — це боротьба, протидія, суперечність, зіткнення (особистостей, інтересів, сил, позицій, поглядів) через несумісність, протистояння, протилежність... (точність формулювання різниться залежно від конкретного автора); процес розвитку взаємодії; процес розвитку відносин; система стосунків..., що залежить від відмінностей між суб’єктами — учасниками конфлікту (від розбіжностей інтересів, цінностей, видів діяльності). Аналіз, порівняння й зіставлення визначень конфлікту науковців дали змогу уточнити суть цього поняття як процесу спілкування [4]. Слід зазначити, що інформаційно-правовий конфлікт за своєю сутністю є одним з видів інформаційної взаємодії, суб’єктами й учасниками якого виступають окремі суб’єкти інформаційних правовідносин (далі СІП) чи їх групи. Однак, конфліктна інформаційна взаємодія передбачає протиборство сторін, тобто дії, спрямовані один проти одного. Нижче подамо власну модель інформаційно-правового конфлікту. Отже, інформаційно-правовий конфлікт — це відкрите протиборство, зіткнення двох і більше суб’єктів чи учасників інформаційної взаємодії, причинами якого є несумісні потреби, інтереси і цінності в інформаційній сфері. Інформаційно-правовий конфлікт є складним і динамічним багатовимірним явищем, яке з розвитком інформаційного суспільства зберігає тенденцію до ускладнення, оновлення структури, чинників, які його породжують. До того ж, відносно форми соціальної діяльності, яка має місце між суб’єктами інформаційноправового конфлікту, однією з його форм є категорія «конфронтація», яка в іншій інтерпретації може бути означена як гостра форма протистояння у окресленій сфері. При цьому таке протистояння має носити відкритий характер, який виникає, коли суб’єкти усвідомлюють, що між ними існує протиріччя, яке фактично блокує їх подальшу нормальну співпрацю. Натомість, попередження інформаційно-правових конфліктів — це широка сфера діяльності, в якій використовується багато різних методик, що можуть працювати на різних рівнях і з широким спектром різноманітних вхідних даних. Ми переконані, що попередження інформаційно-правового

133

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

Модель інформаційно-правового конфлікту

конфлікту полягає у впливі на його елементи (учасників, мотиви поведінки, об’єкти, сили та засоби) до того, як виникне реальне протистояння. Попри негативне забарвлення існування інформаційно-правового конфлікту, він здійснює і позитивні функції: 1) виявляє назрілі проблеми в інформаційно-правовій сфері; 2) стимулює виправлення існуючих в інформаційно-правовому середовищі недоліків. Прогнозування і попередження інформаційно-правових конфліктів є одним з основних завдань управлінської діяльності з регулювання протиріч, що виникають в інформаційно-правовому середовищі. Прогнозування інформаційно-правових конфліктів — це доказове припущення можливості їх виникнення та розвитку. Попередження інформаційно-правових конфліктів — це організація життєдіяльності інформаційного суспільства, яка мінімізує виникнення протиріч між його суб’єктами. Зрозуміло, що набагато легше попередити конфлікт, ніж його розв’язати, тому профілактика інформаційно-правових конфліктів є не менш важливою, ніж уміння їх конструктивно вирішувати. Діяльність з профілактики конфліктів охоплює такі основні напрями: 1) створення необхідних умов для мінімізації їх кількості та вирішення неконфліктними засобами; 2) оптимізація умов існування суб’єктів інформаційного суспільства; 3) ліквідація причин інформаційно-правових конфліктів; 4) блокування окремих факторів виникнення інформаційно-правових конфліктів. Зазначимо, що міжнародні організації та країни-партнери на даний час не спроможні в повній мірі допомогти нашій державі при виникненні конфліктів інформаційного характеру, незважаючи на різного роду зобов’язання і договори. Це пояснюється, головним чином, тим, що вплив на конфлікт

134

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

третьої сили на його ранній, а тим більше латентній стадії є досить проблематичним. З одного боку, такий вплив є необхідним, логічним й більш продуктивним, аніж бездіяльне спостереження за перебігом подій. Але з іншого боку, конфлікт часто розглядається як справа двох сторін, і з позиції невтручання у справи інших держав нав’язування певного рішення або примушування сторін до певної поведінки є неправомірним й неетичним. Відтак, втручання в конфлікт, а попередження також можна віднести до однієї з форм втручання, можливе тільки тоді, коли ситуація виходить за рамки двох сторін і стає більш масштабною, торкаючись інтересів інших сторін. Нині науковцями висунена цікава ідея щодо необхідності створення національної системи раннього попередження конфліктів (СРПК)[5]. Вони зазначають, що створення такої системи уможливить: • проведення безперервного моніторингу ситуації в інших країнах (особливо тих, які мають спільний кордон з Україною) з метою виявлення заходів, що спрямовані на підготовку до можливих агресивних дій; • оперативно вживати заходи щодо розгортання сил оборони держави на потенційно небезпечних напрямах; • застосовувати політичні методи впливу для врегулювання ситуації навколо можливого конфлікту; • здійснювати розвиток власних показників у сферах, що відстають від аналогічних показників потенційного противника. Проблемою раннього попередження конфліктів у світі займається ряд організацій, на базі яких розгорнуті широкомасштабні програми. Серед них основними є: робоче об’єднання з вивчення проблем війни (AKUF); модель імітації конфлікту (KOSIMO); Стокгольмський міжнародний інститут по дослідженню миру (SIPRI); тематичні складові війни (ICOW); міждисциплінарна дослідницька програма з першопричин порушення прав людини (PIOOM); міжнародна група з попередження криз (ICG); Human Rights Watch; раннє виявлення напруженості та пошук фактів (FAST); модель «Майбутнє загальної взаємозалежності» та ін. Загалом відомі моделі раннього попередження можна розділити на три категорії: причинні, прогнозні і загальні [5]. Деякі моделі зосереджують свою увагу на слабкості держав, інші — на різних формах політичного насильства, таких як громадянська війна, війна на етнічному підґрунті, тероризм, політицид; деякі моделі фокусуються на змінах у формі правління держави, в той час як інші спрямовані на більш складніші форми політичної нестабільності та враховують насильство на політичній основі, державні перевороти, різкі зміни форми правління, повалення центральної влади, провал держави тощо Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що СРПК на даний час активно використовуються у світі у форматі як державних організацій, так і недержавних. А тому нами підтримується ця ідея й ми переконані у можливості запровадження її в т.ч. в інформаційній сфері України.

Список використаних джерел 1. Дзьобань О. П. Інформаційне насильство та безпека : світоглядно-правові аспекти : [монографія] / О. П. Дзобань, В. Г. Пилипчик ; за заг. ред. В. Г. Пилипчука. — Х. : Майдан, 2011. — 244 с. 2. Ліпкан В.А. Консолідація інформаційного законодавства України : [моногр.] / В. А. Ліпкан, М. І. Дімчогло / за заг. ред. В. А. Ліпкана. — К. : ФОП О. С. Ліпкан, 2014. — 444 с. 3. Кір’ян В. О. Правові засади розвитку інформаційного суспільства в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.07 «адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / Кір’ян Вікторія Олександрівна — Київ, 2013. — 253 с. 4. Конфлікти в державному управлінні та шляхи їх вирішення: Автореф. дис... канд. наук з держ. упр.: 25.00.01 / Н.П. Довгань ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. — К., 2006. — 20 с. 5. Литвиненко О. І., Литвиненко Н.І. Аналіз сучасних підходів до вирішення проблем раннього попередження конфліктів // Сучасні інформаційні технології у сфері безпеки та оборони. 2014. № 3. Київ. С. 96–101

135

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

6. ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА ПСИХОТЕХНОЛОГІЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ Зеленін В.В. кандидат психологічних наук, доцент доцент Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова Рівні інформаційно-пропагандистської війни: глобальний рівень, міжнаціональний рівень, міжгруповий рівень (консолідація, сепарація), міжособистісний рівень (само презентація, побутові контакти), внутрішньо-особистісний рівень (внутрішні конфлікти, самоідентичність). Базові нейролінгвістичні психотехнології: модальний вплив, масова емпатія, робота зі станами, фрейминг та рефрейминг, асоціація/дисоціація, лінія часу, мета-програми. Психотехнології впливу на масову свідомість: субмодальності, шкалювання, долання (створення) фобій, вирішення (актуалізація) інформаційних конфліктів, внесення змін у минуле, швидка зміна переконань, перебудова системи цінностей, переривання логічного ланцюга суспільної думки. Сугестивний вплив на суспільне несвідоме: масовий гіпноз, переконуючий вплив (навіювання), мілтон-модель, пропагандистські метафори, бренд-легенди (історії успіху), утилізація спадщини, політичний міфодизайн. Канали застосування психотехнологій інформаційної боротьби: преса, телебачення; кінопропаганда (хроніка, художні фільми); інтернет: форуми, соціальні мережі, вірусна реклама (фотожаби, шаржі, фейки, троллінг тощо); неформальна комунікація (анекдоти, чутки, плітки, байки тощо); «культурний фольклор» (вірші, пісні, графіті та ін.); ритуали та церемонії (масові заходи, обряди тощо). Розглянемо психотехнології інформаційної війни на прикладі масового гіпнозу. Люди постійно марять — вторять реальність, у якій живуть. Ми народжуємося, живемо й помираємо в етнокультурному розчині старовинного та модернового фольклору: міфів, легенд, чуток, творів мистецтва, містифікацій, шоу, рекламних кампаній, розповідей наших рідних і близьких, офіційних і напівофіційних варіантів історії своєї держави і світу. І все це хтось створив, докинувши у спільну «страву» свою дещицю креативу. Видатний дослідник психології творчості Міхай Чіксентміхаї вважає, що ключовою компетентністю Бога можна вважати здатність Творити Реальність. А більшість народів світу у власній міфології часто називають Бога Творцем. Якщо ж вважати, що Бог створив людину за своїми образом і подобою1, то в контексті інформаційно-пропагандистської війни ми припускаємо, що колективне несвідоме перманентно творить (вигадує) правду, яку вважає дійсністю. Ця правда виникає як взаємоузгодження (синергія) індивідуальних марень і може бути символічно представлена як аналогія всесвітньої мережі Інтернет. У цій мережі так само є певні локальні групові мережі (нації, етноси, субкультури, майндстріми, тусовки тощо), але вони як групи в соціальній мережі поєднуються за інтересами, реалізуючи природне бажання людини належати до якоїсь спільноти. У ситуації миру (принаймні відносного) ці групи більш-менш спокійно співіснують, сепаруючись одна від одної. А коли актуалізується інформаційно-пропагандистська війна, ці групи починають

136

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

переструктуровуватися за ознаками ідеологічної приналежності та намагаються шляхом побутової пропаганди перетягти до своїх лав якомога більше прибічників. Ключове завдання пропагандиста-практика — ненав’язливо (приховано) керувати цим процесом, координувати ці групи, підсилювати їх «вкиданням» високоякісних продуктів впливу, підспудним навчанням і підштовхуванням (провокацією) найбільш талановитих членів групи творити «набої» інформаційно-пропагандистської війни. Головне — пам’ятайте, ви маєте навіювати замасковано: залучати, спрямовувати, підбурювати і навчати, але ні в якому разі не робити все за них. Із людей треба виховувати відданих адептів, щоб вони все придумали і зробили самі. Це надихає до творчості та сприяє політичному залученню. Саме для цього призначений масовий гіпноз в інформаційно-пропагандистській війні. Гіпноз — змінений стан свідомості, що поєднує в собі ознаки одночасного неспання, сну і сну зі сновидіннями. Гіпнотичний транс дозволяє співіснувати одночасно взаємовиключним станам свідомості. Індивідуальний гіпнотичний транс — це один із трьох нормальних станів: сон, свідомий стан, транс. А масовий гіпноз відрізняється лише тим, що люди тут знаходяться в колективному трансі. Для цього застосовуються ритмізовані дії, світлові та шумові ефекти, колективне співання та ін. Людська історія і культура мають безліч прикладів колективного трансу: тубільські (шаманські) церемонії й ритуали; поганські й релігійні свята; групові молитви й медитації. XX століття через творення різних форматів ЗМІ, мультимедіа та засобів зв’язку надало людству можливості створювати колективний транс величезного масштабу. Масштабні шоу поп-зірок, політичні виборчі кампанії, грандіозні мітинги і ходи, потужні рекламні кампанії торгових марок — усе це занурює підсвідоме людей у світи, яких насправді не існує: країна «Мальборо», хіпі-ідеали «Бітлз», світ «Пепсі-Коли», «американська мрія», «європейська співдружність», «русский мир» тощо. Яскравим прикладом побічних продуктів інформаційно-пропагандистських війн, що їх протягом останніх 23-х років вела Російська Федерація на територіях колишнього СРСР, є колективне несвідоме мешканців «неіснуючих країн»: Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія, а тепер іще дивне новоутворення, яке так і не може визначитися, чи то це Новоросія, чи то «ЛуганДон». Адже ці люди вірять, що живуть у країнах, які не визнані ООН та більшістю країн світу. Інтернет-простір та комп’ютерні ігри додали віртуальному трансу такої колосальної сили, що зараз уже масовий транс остаточно переважає над двома іншими базовими станами людей: сном та неспанням. Різні мобільні пристрої, девайси і гаджети вже ніколи не залишають людину сам-на сам. Тому сьогодні для наведення масового гіпнозу пропаганда використовує не лише безпосередні активні та інтерактивні формати: збирання натовпів, що обробляються за допомогою звукових, світових, аромоксамитових і кінетичних (Vakog+Аd) технологій та спец-ефектів НЛП. Можна діяти й дистанційно — через технічні прилади наводити транс прямо там, де людина зараз перебуває. Двома ключовими властивостями гіпнозу, які так необхідні пропагандистові, є: • готовність повірити в будь-що — у трансовому стані ми некритично ставимося до можливості неможливого та поєднання непоєднуваного; • надшвидке навчання — у загіпнотизованому стані люди вчаться миттєво, переймаючи все, як діти, адже всі обмежуючі переконання відносно здібностей і можливостей засвоїти щось, тут просто відсутні. Сучасна інформаційно-пропагандистська війна — це війна, перед усім, культурна, така собі своєрідна культурна революція, що перепрописує уявлення про реальність та спонукає колективне несвідоме перейти в інше метафоричне поле. Для цього пропагандист має шляхом навіювання спровокувати масове несвідоме творчо наситити всі п’ять рівнів інформаційного простору історіями-метафорами певного ідеологічного спрямування. І це мають бути всі жанри: анекдоти, епос, притчі, легенди, символи, вірші, пісні, кінофільми, ритуали, церемонії, можливо навіть меморіали, алюзії до певних історичних подій тощо.

137

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

І всі ці історії, анекдоти й ідіоми повинні містити в собі одну фундаментальну якість: у них мають бути символічно показані важливі поради або повчальні повідомлення відносно якої-небудь специфічної проблеми, коли герой метафори стикається з якоюсь проблемою і якимсь чином або долає її, або терпить поразку. Спосіб, за допомогою якого той герой вирішує свою проблему, може в аналогічній ситуації давати можливе рішення і для людей, на яких спрямований пропагандистський вплив. Якщо якийсь конфлікт, що описується в даній історії, нагадує масам аналогічний випадок із актуальних подій їхнього теперішнього життя, така метафора стає для мас значимим орієнтиром політичної поведінки. Тоді маси вірусно підхоплюють стратегію, отриману з історії як спосіб вирішення нагальної ситуації. Наприклад, сьогодні вже не можна достеменно з’ясувати, хто і як запустив на Євромайдані історичні метафори козацького самоменеджменту, але самоорганізація сотнями, привітання та називання одне одного «побратимами» вже стало невід’ємною традицією. Так само апеляція до сформованих іще радянською пропагандою підсвідомих страхів російськомовного населення перед міфічними «бандерівцями» дала російській пропаганді змогу демонізувати «Правий сектор» й інспірувати сепаратистські настрої на південному сході України та в Криму. І те, і друге було зроблено так, що люди безсумнівно вважають, що це вони самі обрали таку політичну позицію. Володимир Михайлович Бехтерєв у книзі «Навіювання та його роль у суспільному житті» з цього приводу писав: «Навіювання.. <> є не що інше, як дія однієї особистості на іншу шляхом безпосереднього щеплення ідеї, відчуття, емоції й інших психофізичних станів без участі активної уваги особи, що піддається навіюванню». Пропагандист має «вкинути» в інформаційний простір такі ідеї, образи та зразки поведінки, що будуть відразу підхоплені. Це початкує ефект соціального зараження, наслідування, одержимості, максимальним проявом якого стає масовий психоз. Масовий психоз — це своєрідна психічна епідемія, в основі якої лежать наслідування та навіюваність. Масовий психоз вражає колектив, групу людей або натовп, унаслідок чого люди втрачають свідому здатність до тверезого судження і нормальний спосіб оцінювати ситуацію, що робить їх одержимими. Можна констатувати, що державна пропагандистська машина Російської Федерації станом на кінець квітня — початок травня 2014 року включила творчу активність проросійських народних мас утворення (фольклор) шовіністично-антиукраїнських метафор, які спонукають ополченців на сході України вести бойові дії проти регулярних військ ВСУ та Національної гвардії. Українських військових називають «карателями», активно творяться міфи про звірства «нацистської гвардії», створюються чутки-страшилки про події на Євромайдані, в Одесі, ідеалізують життя «кримчан» тощо. Нині, протягом червня-липня 2014 року актуальним питанням постає нагальна необхідність створення великого репертуару метафор, що могли б швидко й остаточно дискредитувати керівництво та вояків так званих Донецької народної республіки (ДНР) і Луганської народної республіки (ЛНР), а також епічно героїзувати наших вояків. Досі не створено жодного «легендарного» міфу, жодна перемога українських сил не набула в інформаційному просторі рівня повчального прикладу для наслідування. Жодна жахлива поразка, зокрема, знищення літака з 49-ма нашими військовими не набула рівня справжньої національної трагедії. Простих фактологічних репортажів, які подавала в червні-липні з місць подій прес-служба ВСУ та Міністерства оборони України, вкрай недостатньо, адже ці матеріали адресовані суспільній свідомості й аж ніяк не сприяють творчості колективного несвідомого для прискорення перемоги в Антитерористичній операції (АТО). Варто зазначити, що з середини липня ситуація дещо змінилася: «сухі» дані в зведеннях АТО доповнилися їдкими коментарями та жорсткими метафорами. Після трагедії зі збиттям малайзійського Боїнга-777, коли світові ЗМІ нарешті схаменулися й розгорнули масовану інформаційну атаку на РФ, стилістика подачі матеріалів в українських ЗМІ також стала іншою. Почали з’являтися більш-менш якісні програми та репортажі з місця подій. Проте їм усе одно поки що далеко до епічної міфологізації, легендизації, яка могла б зрівнятися принаймні з могутністю радянської пропаганди часів Другої світової війни.

138

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Де наші українські люди-легенди: мересьєви, гастелло, матросови? Нації конче потрібні міфологізовані епічні герої-сучасники!! «Небесної сотні» недостатньо. До мирних жертв-мучеників («христів») мають додатися бійці («геракли») та вожді («прометеї»). Адже поки що героїзм наших вояків залишається поза символічним простором інформаційно-пропагандистської війни. А більшість узагалі вмирають невідомими солдатами — статистикою втрат. Колективне несвідоме українців поки що чекає на сильні історії. І якщо потужним творчим керівництвом не займуться вітчизняні й проукраїнські пропагандисти, це вправно зробить за нас, і (точно!) не на нашу користь, ворог. Тоді на Україну чекає чергова нищівна поразка в інформаційному просторі навіть у разі військової перемоги у просторі реальної дійсності.

РОЛЬ І МІСЦЕ ЗАХИСТУ ВІД НЕГАТИВНОГО ІНФОРМАЦІЙНО‑ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ У СУЧАСНІЙ ІНФОРМАЦІЙНІЙ ВІЙНІ Грицюк В.М. кандидат історичних наук, доцент Мулява В.Д. кандидат філософських наук, доцент Національний університет оборони України імені Івана Черняхівського Проблема в тому, що більшість як теоретиків, так і практиків інформаційної війни розуміють її як агресивний, наступальний інформаційний вплив на війська та населення противника і на технічні системи управління військами та зброєю. Але будь яка війна — це не тільки наступ, а й оборона, захист позицій… . При цьому, якщо в інформаційній війні захист технічних системи управління та зброєю ще якось означений та організований, то захист своїх військ і населення від агресії негативного інформаційнопсихологічного впливу (ЗНВ) до сих пір на задвірках теорії і практики цієї війни. Хоча відсутність такого захисту спричинила розвал СРСР, поразку військ РФ в Чечні 1996 року, перемогу США в Іраку, Афганістані, колізії українських Майданів, гострі проблеми українських військ (сил) в АТО.. Пропонується таке визначення захисту від негативного інформаційно-психологічного впливу — це комплекс погоджених за завданнями, місцем та часом заходів, що проводяться у мирний і воєнний час органами державного та військового управління всіх рівнів, з метою прогнозування, запобігання, зриву та нейтралізації намагань будь-яких сил дезінформувати та деморалізувати особовий склад наших військ (сил), дезорганізувати його бойову діяльність. Аналіз поточної нормативно — правової бази інформаційної політики та інформаційної безпеки (Закони України: «Про основи національної безпеки», «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу)», «Про радіо і телебачення», «Про інформаційні агентства», «Про правовий режим надзвичайного стану». Укази Президента України: «Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки», «Про невідкладні заходи щодо впорядкування системи здійснення державної інформаційної політики та удосконалення державного регулювання інформаційних відносин» , «Про Доктрину інформаційної безпеки» «Про но-

139

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

ву редакцію Стратегії національної безпеки України«) показав, що в них у прямій постановці питання захисту військ і населення від негативного інформаційно-психологічного впливу (ІПВ) не розглядаються ( а тому і не вирішуються). Лише в Законі України «Про правовий режим воєнного стану» (який стає все більш актуальним) лише означені наступні заходи такого захисту:  заборона діяльності політичних партій, громадських організацій, якщо вона загрожує суверенітету, національній безпеці;  здійснення контролю за роботою підприємств зв’язку, поліграфічних підприємств, видавництв, телерадіоорганізацій;  використання місцевих радіостанцій, телевізійних центрів та друкарень для військових потреб і проведення роз’яснювальної роботи серед військ і населення;  регулювання роботи цивільних телерадіоцентрів;  заборона роботи аматорських приймально-передавальних радіостанцій особистого та колективного користування та передачу інформації через комп’ютерні мережі;  вилучення у підприємств, установ і організацій , окремих громадян радіо передавального обладнання, телевізійної, відео та аудіоапаратури, комп’ютерів тощо [1]. Але механізму реалізації означених вище заходів до сих пір немає. А ці проблеми вже зараз гостро стоять перед Міністерством оборони та Генеральним штабом в зоні АТО. На превеликий жаль, ЗМІ «ДНР» та «ЛНР» довгий час дуже ефективно працювали ( та і зараз працюють) на державному ресурсі. Тому пропонуємо комплексний підхід щодо формування в Україні системи захисту від негативного інформаційно-психологічного впливу. Насамперед, треба визначити основні завдання та напрями формування цієї системи. На нашу думку, до основних завдань такого захисту відносяться наступні:  визначення факторів бойової та суспільно-політичної обстановки, які можуть бути використані противником для ІПВ на наші війська;  виявлення сил і засобів інформаційно-психологічних операцій (ІПсО) противника, встановлення їх можливостей та порядку застосування, вживання заходів щодо силового припинення їхньої діяльності (вогневе ураження, електронне придушення...);  аналіз та узагальнення змісту, форм, способів та прийомів ІПВ противника;  прогнозування можливих наслідків негативного ІПВ на особовий склад та населення;  роз’яснення мети, завдань та технологій ІПсО противника;  нейтралізація діяльності інформаційних агенцій, органів ІПсО противника через контрпропагандистські акції у ЗМІ країни, Інтернеті та органах військового управління;  попередження (припинення) розповсюдження негативної інформації через безперервне інформування, своєчасне знищення дезінформаційних матеріалів противника, обмеження індивідуального використання радіоприймачів, організацію контролю за використанням радіозасобів;  організація взаємодії (співробітництва) з питань проведення заходів захисту від негативного ІПВ з органами державної влади та місцевого самоврядування, з відповідними структурами ДКПС, МВС, СБУ... . До основних напрямів формування системи захисту від негативного інформаційно-психологічного впливу доцільно віднести:  розробка нормативно-правової бази та Концепції державної системи ЗНВ;  створення підрозділу ЗНВ у Комітеті інформаційної безпеки при РНБОУ;  формування державної системи підготовки кадрів усіх рівнів у сфері інформаційної безпеки, серед яких окремо фахівців з проблем ЗНВ;  розробка структури управління силами та засобами ЗНВ;

140

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

 відпрацювання системи взаємодії з питань ЗНВ органів військового управління, силових структур держави, органів влади, громадських організацій;  вдосконалення моніторингу інформаційного простору, виявлення ознак проведення спеціальних ІПсО проти України;  формування інформаційного ресурсу об’єктів інформаційно-психологічного впливу та механізмів доступу до нього;  підготовка наказу МО України щодо основних завдань, складу сил і засобів, організації, підготовки та проведення ЗНВ у ЗС України;  інтегрування державної та військової системи підготовки фахівців з інформаційно-психологічного впливу та ЗНВ. Разом з основними завданнями та напрямами необхідно також знати та подолати такі основні проблеми формування системи захисту: • використання не узгоджених з сучасним міжнародним законодавством колишніх, ще радянських інформаційних, стандартів; • відсутність системи отримання та спеціального аналізу інформації, що ускладнює прийняття адекватних рішень; • недостатнє організаційне забезпечення, відсутність належної підготовки кадрів в інформаційній сфері ; • відсутність державних правових актів, що регламентують форми, способи та прийоми впливу на психіку і психологію людей; • відсутність нормативно — правової бази щодо взаємодії силових відомств та державних структур в інтересах ЗНВ; • відсутність механізму реалізації повноважень Генерального Штабу ЗС України щодо проведення заходів ЗНВ в ході операцій (бойових дій). Дуже важливо також наголосити на суб’єктах (силах) цієї системи, тобто визначити людей та органи, які мають здійснювати організацію та виконання заходів захисту від негативного інформаційно-психологічного впливу. Зараз цю важливу функцію в ініціативно-патріотичному порядку взяли на себе деякі українські та закордонні ЗМІ. Але цього, виходячи з наведених завдань захисту, занадто мало — одні журналісти та пропагандисти не зможуть ефективно захистити війська і населення від витончених засобів сучасної інформаційної війни. Головними суб’єктами системи ЗНВ мають стати: 1. Органи державної влади та місцевого самоврядування (РНБО, Адміністрація Президента, Міністерства транспорту і зв’язку, соціальної політики, МВС, СБУ.., Держкомітети РТБ, ДКПС.., обласні та районні державні адміністрації, представництва провладних громадсько-політичних сил в регіоні застосування військ (сил)....) 2. Відповідні структури Міністерства оборони, Генерального Штабу, видів ЗС України (Головні управління: розвідки, роботи з особовим складом, зв’язку та інформ. систем, Управління інформаційної боротьби, управління ІПсО ОКП ГШ, центри ІПсО.., управління прес-служби МО, прес-центри видів Збройних Сил; військові ЗМІ, центральні та регіональні медіа-центри...) 3. Командири, штаби, органи та фахівців по роботі з особовим складом всіх рівнів. 4. Відповідні сили та засоби начальників родів військ і служб (авіація, РВіА, РТР, РЕБ, .... ) На завершення треба ще раз акцентувати увагу на необхідності виокремити з визначення сутності, завдань та всього змісту інформаційної боротьби (війни) проблему захисту від негативного інформаційно-психологічного впливу як її окрему, надзвичайно важливу складову.

Список використаних джерел 1. Закон України 06.04.2000 р. № 1647-ІІІ «Про правовий режим воєнного стану»

141

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ЗАХИСТУ ОСОБОВОГО СКЛАДУ ВІЙСЬК (СИЛ) ВІД НЕГАТИВНОГО ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ ТА ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ Грилюк С.М. Начальник Соціально-психологічного центру Збройних Сил України Зазначені питання завжди було, є і залишається досить актуальним, особливо в сучасній інформаційній війні, коли перемога у боротьбі досягається перевагою у впливі на свідомість. Інформаційно-психологічна протидія — це складова інформаційно-психологічної боротьби, спрямована на власну аудиторію, яка одночасно є мішенню для пропаганди (психологічних операцій) противника, з метою нейтралізації або зведення до мінімуму ефекту від його інформаційно-психологічного впливу. Вона включає комплекс заходів, спрямованих на захист певної системи світоглядних орієнтирів, настанов, стереотипів, на основі яких ґрунтується належний морально-психологічний стан військ. На сьогодні у науковому світі остаточно ще не визначені єдині методологічні основи організації протидії інформаційно-психологічному впливу противника Одні вчені поділяють усі методи протидії за їх спрямованістю на методи, які спрямовані на зміну психіки військовослужбовців, і на такі, що спрямовані на зміну об’єктивної реальності, умов діяльності військовослужбовців. Інші вчені умовно поділяють всі заходи протидії на профілактичні (випереджувальні) заходи і заходи з нейтралізації негативного інформаційно-психологічного впливу противника та умов бойової обстановки. Разом з тим відомо, що однією з характерних світових тенденцій є випереджальний розвиток форм, способів, технологій і методик впливу на свідомість (підсвідомість), психологію й психічний стан людини в порівнянні з організацією протидії негативним, деструктивним психологічним впливом, інформаційно-психологічним захистом особистості і суспільства в цілому. Це особливо необхідно враховувати при підготовці підрозділів і частин Збройних Сил України до виконання завдань за призначенням в зоні антитерористичної операції. Найбільший негативний вплив на морально-психологічний стан особового складу при виконанні бойових завдань здійснюють такі фактори, як: небезпека, дискомфорт, недостача їжі, відсутність бойового досвіду, негативне ставлення до цілей війни (збройного конфлікту), незадоволеність діями командування. Відповідно, на цих явищах противник спекулює в ході інформаційно-психологічного впливу на військовослужбовців. У зв’язку з цим, необхідно прогнозувати фактори бойової, соціально-політичної та психологічної обстановки, які можуть бути використані противником, виявляти групи окремих військовослужбовців, які в найбільшій мірі можуть піддаватися деморалізації та психологічному впливу противника, організовувати роботу з ними. Профілактичні заходи щодо захисту особового складу від негативного інформаційно-психологічного впливу являють собою широкий спектр організаційних, суспільно-політичних, соціальноекономічних, спеціальних і інших заходів органів державного і воєнного управління, спрямованих на досягнення морально-психологічної переваги, нейтралізації негативного інформаційного впливу. З метою профілактики негативного інформаційно-психологічного впливу в бойовій обстановці на оперативно-тактичному рівні особлива увага звертається на роз’ясненні військовослужбовцям суспільно-політичної і бойової обстановки в районі виконання завдань за призначенням, істинних цілей, завдань, тематики, форм, методів психологічних операцій.

142

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Позитивний ефект дає ознайомлення військовослужбовців з конкретними фактами, що свідчать про найрізноманітніші прийоми, методи і наслідки інформаційно-психологічного впливу протиборчих сторін. Так, наприклад, розвиткові негативних реакцій в поведінці військовослужбовців можна запобігти, завчасно попередивши їх про можливість використання противником нових, невідомих до цього часу форм і способів впливу, застосування ним психотропних, адіо засобі засобів і т.ін. Роз’яснення військовослужбовцям можливих форм і способів інформаційно-психологічного впливу противника, а також з боку сил психологічних операцій зумовлює надійне перекриття каналів цього впливу на особовий склад. Важливо тримати під постійним контролем людей, чия діяльність пов’язана з прийомом і передачею інформації. Для підвищення психологічної стійкості особового складу доцільно виявляти лідерів, створювати неформальні групи військовослужбовців, які б формували відповідні стереотипи про армію противника, були б носіями високого морально-психологічного стану. Створення зазначених груп слід здійснювати завчасно, ще в ході психологічного відбору при формуванні підрозділу. При виконанні завдань в оперативному районі може виникнути необхідність призначення у кожному підрозділі відповідальних осіб, в частинах — спеціальних команд по збору і знищенню агітаційно-пропагандистських матеріалів противника. Листівки вважаються найбільш ефективним засобом психологічного впливу на людей, тому закриття цього каналу впливу на військовослужбовців дозволить значно знизити ефективність психологічного впливу на особовий склад. Особлива увага командирів, заступників по роботі з особовим складом, військових психологів повинна приділятися вивченню змісту, тез та аргументів друкованої та телерадіомовної пропаганди противника, а також аналізу можливого негативного психологічного впливу на військовослужбовців з помітною нервово-психічною нестійкістю, високою «недовірливістю» і тривожністю, які в складних ситуаціях нерідко стають індукторами паніки. Головною метою захисту особового складу від негативного інформаційно-психологічного впливу противника є досягнення інформаційно-психологічної переваги над ним. Це можливо завдяки виконанню наступних завдань: 1. Визначенням факторів бойової, суспільно-політичної обстановки, які можуть бути використані противником для інформаційно-психологічного впливу на особовий склад. 2. Організацією перегляду і прослуховуванням теле — і радіопередач, мережі Інтернет, з метою визначення об’єктів, характеру і спрямованості інформаційно-психологічної операції. 3. Своєчасним виявленням сил і засобів інформаційно-психологічних операцій, їх бойових можливостей, порядку застосування. 4. Нейтралізацією діяльності інформаційних установ через випереджувальне правдиве поширення у вітчизняних засобах масової інформації, мережах Інтернет, рішення щодо застосування Збройних Сил. Роз’ясненням військовослужбовцям мети, завдань, форм і методів психологічних операцій, можливостей їх технічних засобів. 5. Безперервним і доцільним інформуванням особового складу, своєчасним знищенням листівок та інших аудіо засобів матеріалів. Виходячи із завдань захисту особового складу від негативного інформаційно-психологічного впливу командири, штаби, офіцери структур по роботі з особовим складом організовують, і проводять з військовослужбовцями підрозділу відповідні заходи інформаційно-психологічної протидії: Перш за все, визначаються морально-ціннісні установки особового складу і фактори бойової, соціально-політичної та психологічної обстановки, які можуть бути використані для інформаційнопсихологічного впливу на особовий склад підрозділу. По-друге, вивчаються сили та засоби ведення інформаційно-психологічних операцій противника (гучномовні станції, теле- і радіостанції і т.д.) і негайно вживаються заходи, щодо їх приглушення, знищення або подавлення.

143

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

По-третє, своєчасно інформується особовий склад. Він знайомиться з методами дій сил і засобів інформаційно-психологічних операцій противника при необхідності нейтралізуються канали розповсюдження чуток дезінформації. По-четверте, своєчасно збираються і знищуються агітаційно-пропагандистські матеріали противника, обмежується індивідуальне використання, теле- і радіоприймальних засобів. По-п’яте, організовується робота з військовослужбовцями, які схильні до панічних настроїв, стресів, забезпечується висока пильність, здійснюється суворий контроль за використанням аудіо засобів. По-шосте, організовується взаємодія з питань проведення заходів протидії інформаційно-психологічному впливу з керівництвом правоохоронних органів та інших військових формувань України в зоні відповідальності, державними та місцевими органами влади, громадськими організаціями в регіоні. На цей час відповідно до завдань, визначених підпунктом 5 пункту 11 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28.08.2014 «Про невідкладні заходи щодо захисту України та зміцнення її боєздатності» Головним управлінням по роботі з особовим складом Збройних Сил України, в межах компетенції, здійснюється: щоденна підготовка та доведення до військ електронних версій інформаційних бюлетенів, про основні події та ситуацію в державі і світі з метою підвищення оперативності інформаційного забезпечення діяльності Збройних Сил України (в частині доведення до особового складу інформації); підготовка та доведення до військ інформаційного вісника контрпропагандистського змісту, який спрямовано на спростування деструктивної інформації російської пропагандистської машини з метою протидії інформаційно-психологічного впливу на особовий склад Збройних Сил України з боку Російської Федерації; Довідково. Станом на 30.03.2015 підготовлено та доведено до військ (сил) 392 інформаційних бюлетенів 209 інформаційних вісників. Підготовка здійснюється щоденно із розеткою в 350 адресатів АСУ «Дніпро « та 90 адрес Інтернет. Розповсюдження агітаційних брошур «Украина любит свой Донбасс, Донбасс любит свою Украину» та «21 рукотворный миф кремлевской пропаганды» на окупованих територіях Луганської та Донецької областях; Довідково. Виготовлено 24 000 прим. Брошури «Украина любит свой Донбасс, Донбасс любит свою Украину» та 10 000 прим. Брошури «21 рукотворный миф кремлевской пропаганды « розповсюдження комплекту плакатів «Захистимо Україну разом!»; Довідково. Надруковано 25 комплектів загальним накладом 500 плакатів. Комплект складається з 20 плакатів виготовлення та розповсюдження пам’яток учасникам антитерористичної операції (17000 прим.) Крім цього, у взаємодії з Управлінням комунікацій та преси Міністерства оборони України, органами державної влади та місцевого самоврядування, шляхом поширення у ЗМІ інформації відповідного патріотичного спрямування, забезпечується: піднесення іміджу військовослужбовців Збройних Сил України, які беруть участь в антитерористичній операції, а також загальне шанування населенням героїв АТО, зокрема, тих, хто отримав поранення на полі бою; формування у суспільстві позитивного ставлення до проявів громадянами України героїзму та військової звитяги в ході бойових дій як невід’ємного чиннику захисту своїх родин, рідної землі, збереження територіальної цілісності та суверенітету України. Довідково. Станом на 26.01.2015 з облдержадміністраціями, органами місцевого самоврядування та засобами масової інформації за місцем народження героїв АТО опубліковано 895 тематичних матеріалів у друкованих ЗМІ, знято 22 відеофільма, 881 телевізійних сюжетів, 56 відеороликів, 8 телевізійних проектів, 28 спец-репортажі, 31 радіорепортажів.

144

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Стосовно питань психологічного забезпечення то практично з перших днів початку АТО на сході України гостро постало питання в належній організації заходів психологічного супроводу ведення бойових дій та психологічного відновлення особового складу. Гостро відчувався брак підготовлених фахівців, а також досвіду організації такої роботи у бойових умовах. У квітні — травні 2014 року робочими групами Генерального штабу Збройних Сил України широко вивчався досвід організації відповідної роботи у військових частинах. На початку червня було організовано інструкторсько-методичне заняття з залученням заступниками командирів по роботі з особовим складом, офіцерів-психологів, фахівців Національного університету оборони України, Харківського університету Повітряних Сил імені І.Кожедуба, Військова академія Сухопутних військ (м. Одеса), Асоціації фахівців подолання кризових станів України, Асоціації психодрами України, Інституту психології імені Г. Костюка HAH на якому було розглянуті проблемні питання та визначені основні напрямки роботи з особовим складом, який знаходиться у кризовому психоемоційному стані. Після заняття було сформовано 24 позаштатні групи психологічного забезпечення (наказ начальника Генерального штабу — Головнокомандувача Про створення позаштатних груп психологічного забезпечення), які розпочали свою роботу у військових частинах підрозділи яких виконують завдання в АТО. Крім того було створено декілька груп до яких увійшли офіцери по роботі з особовим складом, офіцери-психологи, які навчали особовий склад частин формам і методам роботи щодо розблокування руху колон, роботи з натовпом, надання першої психологічної допомоги, організовувалась роботи з військовослужбовцями, які мають ознаки гострих реакцій на стрес (панічний страх). Під час роботи у військових частинах основна увага приділялась командирам підрозділів (офіцерському та сержантському складу) щодо надання психологічної допомоги та навчання їх формам і методам психологічної роботи з особовим складом. Здійснювалась робота з військовими колективами щодо зняття загальної напруги, підвищеної агресивності, прояви недовіри та проводилась індивідуальна психологічна допомога (консультування). Особовий склад, як правило, гостро реагував на елементи обстрілів з різноманітних систем, а також гостро реагували на факти поранення або загибель товаришів по службі. В середньому роботу груп планувалась на 7–12 діб, що давало змогу у підрозділах провести корекцію свідомості особового складу, надати першу психологічну допомогу, навички самодопомоги та психорегуляції. Але розгортання самих подій призводило до залучення для участі в АТО більшої кількості особового складу. З метою залучення вищесказаних фахівців було укладена угода, відповідна підготовка та відправлення для здійснення психологічної роботи у підрозділи Збройних Сил України. Як правило на початковому етапі командири (начальники) не розуміли місце психологів у виконанні відповідних заходів, що негативно впливало на постановку завдань та роботі психологів у підрозділах. Згодом після відпрацювання відповідних алгоритмів та завдань, практичного виконання психологами обов’язків ситуація змінилася. Загалом з червня 2014 року по березень 2015 року у військових частинах, які виконують завдання в зоні АТО, а також у районах відновлення відпрацювало понад 350 груп психологічного забезпечення кількістю близько 850 осіб. Практично кожна з груп, яка працювала надавала звіти здійсненої роботи через Соціально-психологічного центру.Загалом робота здійснювалась по 3 напрямках: 1. На передовій та блокпостах. 2. В базових таборах у зоні АТО. 3. У районах відновлення боєздатності. Також була організована та здійсненна психологічна робота у військових шпиталях із залучення військових психологів, психологів-волонтерів Асоціації фахівців подолання кризових станів України, Асоціації психодрами України, наукових установ та навчальних закладів. Робота здійснюється на постійній основі, фахівці постійно проходять підготовку щодо особливостей роботи з пораненими військовослужбовцями, особливо з тими хто втратив кінцівки або мають інші каліцтва та мають ускладнення під час проходження лікування.

145

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

Також військовими психологами здійснювалась психологічна робота з військовослужбовцями, які захоплені в полон. Особливості роботи були обговорені з іншими представниками груп. На даний час продовжується здійснення психологічного супроводу даної категорії військовослужбовців з метою спостереження динаміки реагування психіки на стресовий фактор та надання відповідної психологічної допомоги із залученням медичних представників (психіатрів, наркологів, рефлексотерапевтів). Великий обсяг роботи здійснювалась щодо надання психологічної допомоги членам сімей військовослужбовців, особливо сім’ям, військовослужбовці яких загинули під час виконання завдань за призначенням. Здійснювався психологічний супровід під час ритуалу поховання військовослужбовців. Протягом липня — серпня місяця відпрацьовувалась Програма відновлення особового складу на базі військових частин AI 126, В3038. Дана програма була впроваджена в роботу та для здійснення заходів надавалась іншим групам психологічного забезпечення та офіцерам по роботі з особовим складом військових частин. На даний час до військ доведено Тимчасову інструкцію з організації психологічного супроводження та психологічного відновлення військовослужбовців. На початку вересня місяця 2014 року гостро постала проблема ротації та здійснення заходів відновлення особового складу (психологічного відновлення), що загострило психоемоційний стан особового складу у зв’язку з чим виросла потреба у збільшені кількості позаштатних груп психологічного забезпечення, а також збільшення організацій, які надавали для роботи своїх фахівців. З метою підготовки фахівців, які можуть проводити заходи відновлення з особовим складом були проведені триденні семінарські заняття по регіонам України та визначено ще понад 100 військовослужбовців, які спроможні виконувати відповідну роботу. До проведення занять залучались представники різних установ та організацій, які мають найбільший досвід в організації та проведенні заходів психологічної допомоги. Розпорядженням першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України офіцери груп були передані в підпорядкування командувачам видів та родів військ. На даний час вищезазначені групи здійснюють заходи психологічного супроводу особового складу у навчальних закладах під час четвертої хвилі мобілізації та в місцях відновлення боєздатності підрозділами. З метою оперативного реагування на зміни морально-психологічного стану особового складу, а також негайного надання психологічної допомоги підрозділів, які потрапили під обстріл, оточення тощо, рішенням начальника Генерального штабу — Головнокомандувача в підпорядкування керівників секторів були визначені позаштатні групи психологічного забезпечення, які здійснюють психологічну роботу на постійній основі. На даний час такі групи перебувають у кожному секторі. У разі загострення ситуації, за координацією штабу АТО у відповідні підрозділи можуть направлятись додаткові групи. Відповідно до рішення начальника Генерального штабу — Головнокомандувача в жовтні місяці розпочалась робота щодо створення психологічної служби у Збройних Сил України. З метою виконання рішення було відпрацьовано наказ начальника Генерального штабу — Головнокомандувача від 04.12.2014 № 317 Про затвердження положення про психологічну службу Збройних Сил України. Крім того було внесено зміни у відповідні накази, що стосувалося структур по роботі з особовим складом з метою ведення окремих підрозділів та посад офіцерів і працівників Збройних Сил України психологічної служби Збройних Сил України. На даний час здійснюється формування психологічної служби. З метою передачі досвіду організації заходів психологічної роботи представника Соціальнопсихологічного центру у взаємодії з Асоціацією психологів України, представниками інституту психології ім. Костюка найбільш підготовленими спеціалістами які приймали участь у психологічній роботі в АТО проводились заняття з офіцерами на посади структур по роботі з особовим складом, які

146

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

були призвані за мобілізацією та проходили до підготовку на курсах підвищення кваліфікації. Крім того приймали участь у проведені занять з курсантами ВІКНУ, ВА СВ (м. Одеса). З метою належної організації професійно — психологічного відбору особового складу було організовано взаємодію з Українським науково-методичним центром практичної психології та соціальної роботи з метою залучення фахівців психологів системи освіти для проведення вищезазначених заходів. На даний час у відповідних заходів приймають участь 442 цивільних психолога. На сьогодні здійснюються організаційні заходи щодо проведення психологічної реабілітації на базі центрів реабілітації держаної служби сім’ї дітей та молоді із залученням фахівців системи освіти. Відповідно до рішення МОЗ 29 шпиталів ветеранів Великої Вітчизняної війни визначені центрами для проведення психологічної реабілітації військовослужбовців, які приймали участь в АТО. Здійснюємо координацію з даними закладами з метою направлення військовослужбовців, які цього потребують. На 20.03.15 в вищезазначених закладах проходять психологічну реабілітацію 1800 військовослужбовців. Загалом, на мій погляд, питаннями реабілітації учасників наша держава буде приділяти значну увагу та ресурс ще на протязі наступних 10 років.

ЩОДО ЗАХИСТУ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ ВІД ШКІДЛИВИХ ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ВПЛИВІВ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ З ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ В.М. Петрик кандидат наук з державного управління, доцент Інститут спеціального зв’язку та захисту інформації Національного технічного університету України «КПІ» 1. Щодо реформування навчального процесу вищих та навчальних закладах для підготовки фахівців із захисту інформаційного простору У зв’язку з викладеним нагальною є необхідність розробки в нашій державі відповідної навчальної літератури (посібники, підручники), методичних розробок (програми навчальних курсів) для підготовки висококваліфікованих фахівців (державних службовців, політологів, правознавців, соціологів, психологів, журналістів, представників силових відомств)3. Тому пропонується для підготовки фахівців з інформаційної безпеки впроваджувати у навчальний процес відповідних вищих навчальних закладів навчальний курс «Інформаційної безпека держави». Перелік знань: базові поняття щодо інформаційної безпеки держави, суспільства і особи; види та сучасні технології інформаційних впливів; сутність форми і види інформаційного протиборства; етапи, ознаки, суб’єкти та методи проведення спеціальних інформаційних операцій; завдання, об’єкти посягань, форми проведення інформаційної війни; На сьогодні підготовлено до друку в Інституті спеціального зв’язку та захисту інформації НТУУ «КПІ» підручник «Інформаційної безпека держави» (у двох томах). Довідки за т. 067–246–29–10.

147

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

історію і особливості сучасного стану інформаційно-психологічного протиборства; склад злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин, систем та комп`ютерних мереж і мереж електрозв`язку; особливості впливу на інформаційний простір України засобів масової інформації та неурядових організацій; сучасні піар-технології як механізм впливу на інформаційну сферу нашої держави; духовно-релігійну складову національної безпеки України; інформаційні аспекти економічного протиборства та тероризму; нормативно-правове регулювання забезпечення інформаційної безпеки України; державну систему забезпечення інформаційної безпеки України та суб’єкти, які її утворюють. Перелік вмінь: узагальнювати теоретичні уявлення щодо сутності інформаційної безпеки; виявляти існуючі та потенційні загрози національній безпеці України в інформаційній сфері; виявляти приховані та шкідливі інформаційно-психологічні впливи; здійснювати порівняльний аналіз форм, методів, засобів та технологій проведення інформаційних війн, акцій інформаційного впливу та спеціальних інформаційних операцій; здійснювати прогнози щодо можливих небезпек інформаційному простору держави; надати кримінологічну характеристику злочинам у сфері використання електронно-обчислювальних машин, систем та комп`ютерних мереж і мереж електрозв`язку; виявляти ступінь впливу на національну безпеку ЗМІ, громадських та релігійних організацій; використовувати світовий досвід щодо забезпечення інформаційної безпеки його творчого впровадження на українських теренах; аналізувати сучасний стан нормативного регулювання та державної системи забезпечення інформаційної безпеки нашої держави, а також розробляти пропозиції щодо їх вдосконалення; проводити аналітичні дослідження у сфері інформаційної безпеки України; використовувати піар-технології для захисту національної безпеки в інформаційній сфері. Цей навчальний курс є базовим з інформаційно-психологічної безпеки, який доцільно вводити у всі ВНЗ і обов’язково гуманітарної спрямованості. Після його закінчення пропонується тим вищим навчальним закладам, які готують фахівців із забезпечення інформаційної безпеки, читання курсів з теорії комунікації: «Сугестивні технології маніпулятивного впливу», «Іміджелогія у секторі безпеки», «Піар у секторі безпеки» або навчальної дисципліни «Забезпечення інформаційної безпеки держави». Цей навчальний курс (144 аудиторних годин) викладається в Інституті спеціального зв’язку та захисту інформації НТУУ «КПІ» для підготовки фахівців підготовці фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» за напрямом 6.170103 «Управління інформаційною безпекою». Для фахівців з напряму підготовки «Управління інформаційною безпекою» після навчальної дисципліни «Інформаційна безпека держави» читається дисципліна «Забезпечення інформаційної безпеки держави» (від 72 до 126 аудиторних годин, в залежності від вибору ВНЗ). Перелік знань: 1. Концептуальні засади забезпечення інформаційної безпеки держави. 2. Особливості забезпечення інформаційної безпеки США. 3. Особливості забезпечення інформаційної безпеки РФ. 4. Особливості забезпечення інформаційної безпеки ФРН. 5. Особливості забезпечення інформаційної безпеки Великої Британії. 6. Особливості забезпечення інформаційної безпеки Франції. 7. Піар-технології у забезпеченні сектору безпеки. 8. Іміджбілдінг для забезпечення сектору безпеки. 9. Нормативно-правове регулювання інформаційної безпеки України. 10. Функції системи забезпечення інформаційної безпеки України.

148

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

11. Іноземний та вітчизняний досвід щодо підготовки із інформаційної безпеки держави. Перелік вмінь: 1. Використовувати світовий досвід щодо забезпечення інформаційної безпеки для його творчого впровадження на українських теренах. 2. Аналізувати сучасний стан нормативного регулювання та державної системи забезпечення інформаційної безпеки нашої держави, а також розробляти пропозиції щодо їх вдосконалення. 3. Проводити аналітичні дослідження у сфері забезпечення інформаційної безпеки України. 4. Використовувати піар-технології та іміджбілдінг для захисту національної безпеки в інформаційній сфері. 2. Щодо підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації фахівців з інформаційної безпеки держави Вважаємо за доцільне організувати 2–3 тижневі курси перепідготовки і підвищення кваліфікації (на базі Інституту спеціального зв’язку та захисту інформації НТУУ «КПІ») для: силових та інших державних структур, що задіяні у захисті інформаційного простору викладачів вищих навчальних закладів, які задіяні у підготовці відповідних фахівців. Викликає занепокоєння проект Постанови Кабінету Міністрів України, яким передбачається руйнування системи підготовки фахівців з управління інформаційною безпекою. Як зазначалося вище, знання і вміння цих фахівців дозволяють ефективно займатися діяльністю з виявлення шкідливих інформаційно-психологічних впливів, виявлення загроз і небезпек національній безпеці України в інформаційній сфері, а також проведення аналітичних досліджень у сфері інформаційної безпеки України. Проект передбачає ліквідацію галузі знань 1701 «Інформаційна безпека» взагалі і зокрема напряму підготовки 6.170103 «Управління інформаційною безпекою». Згідно цього проекту постанови, «Інформаційна безпека» повинна стати спеціальністю 125 належить до галузі знань 12 «Інформаційно-комунікаційні технології». Необхідно терміново внести зміни у цей проект для збереження підготовки фахівців з управління інформаційною безпекою. 3. Щодо реформування навчального процесу вищих та середніх навчальних закладах для захисту від шкідливих інформаційно-психологічних впливів Для захисту від шкідливих інформаційно-психологічних впливів можливим і необхідним введення до навчальних планів підготовки усіх фахівців із вищою освітою обов’язкової (нормативної) навчальної дисципліни «Соціально-психологічні основи інформаційної безпеки»4. Для його провадження у навчальний процес розроблено навчальний посібник5 На другому етапі — введення відповідних програм навчання у школах та інших середніх закладах освіти. Для формування критичного мислення у дітей та надбання ними навичок розпізнавання прихованих ІПВ потрібно вдосконалити структуру й зміст навчальної дисципліни «Безпека життєдіяльності». Вдосконалення доцільно проводити шляхом скорочення часу на викладання загальновідомих небезпек та доповнення предмета «Безпека життєдіяльності» розглядом таких питань: – визначення маніпулювання та його рівнів; – технології маніпуляцій у міжособистих відносинах; – технології масових маніпуляцій; – особливості маніпулювання через ЗМІ; Навчальна програма та робоча програма кредитного модулю навчальної дисципліни «Соціально-психологічні основи інформаційної безпеки» розроблено Інститутом спеціального зв’язку та захисту інформації НТУУ «КПІ» для розсилки зацікавленим особам. Довідки за т. 067–246–29–10. 5 Інформаційно-психологічне протиборство (еволюція та сучасність): Навч. посібник. — К.: ПАТ «Віпол», 2013. — 248 с. Довідки за т. 067–246–29–10. 4

149

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

– особливості маніпулювання за допомогою реклами; – сутність ІПВ; – загрози людині, суспільству та державі від деструктивних ІПВ; – проведення інформаційно-психологічно протиборства в історії людства; – чорний піар та «брудні» технології як механізм ІПВ; – закономірності формування та поведінки натовпу; – реалізація технологій маніпулювання свідомістю та правила протидії їм. Для вдосконалення викладання навчальної дисципліни «Безпека життєдіяльності» необхідно розробити, видати та впровадити у навчальний процес шкіл, ліцеїв і гімназій курс лекцій з безпеки життєдіяльності «Соціально-психологічні основи інформаційної безпеки». З метою підвищення якості викладання навчальної дисципліни «Безпека життєдіяльності» доцільно проводити курси перепідготовки викладачів з обов’язковим вивченням зазначено вище навчального курсу «Соціальнопсихологічні основи інформаційної безпеки». Навчальний курс «Соціально-психологічні основи інформаційної безпеки» для підвищення кваліфікації викладачів з «Безпеки життєдіяльності» у школах, ліцеях і гімназіях доцільно проводити на базі на базі Інституту спеціального зв’язку та захисту інформації НТУУ «КПІ». 4. Щодо внесення змін до Закону України «Про Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації» Потрібно внести доповнення до Закону України «Про Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації», які б розширили повноваження ДССЗЗІ, а саме: проводити моніторинг мережі Інтернет з метою виявлення прихованих інформаційно-психологічних впливів на шкоду інтересам України; проводити аналітичні дослідження у сфері інформаційної безпеки України; приймати участь в акціях інформаційно-технічного та інформаційно-психологічно впливу на користь інтересам України; використовувати піар-технології в мережі Інтернет для захисту національної безпеки в інформаційній сфері.

ДОСВІД ЗАСТОСУВАННЯ ЗАСОБІВ СПЕЦПРОПАГАНДИ ТА ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ НАПОЛЕОНОМ БОНАПАРТОМ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ВІЙНИ Канарський Ю.В. Інститут спеціального зв’язку та захисту інформації Національного технічного університету України «КПІ» Активний розвиток інформаційно-психологічного протиборства на міжнародному рівні пов’язаний із воєнними діями французів, які в досягненні перемоги над ворогом значну роль відводили цьому фактору. На початку XIX ст. у французьких підрозділах логістики з’явилась перша у військовій хронології штатна структура психологічної боротьби. Такою установою можна назвати дру-

150

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

карню армії Наполеона, що супроводжувала його штаб майже у всіх кампаніях. Сам Бонапарт надзвичайно уважно ставився до питань організації ІПсВ на противника і вороже населення. Пропаганда періоду революції зосереджувалась на ідеалах самої революції, на боротьбі ідеологічного характеру. Пропаганда періоду Консульства в Першій імперії возвеличувала лише одну людину — Наполеона Бонапарта і створену ним державу. Творити таку легенду було необхідно для проведення успішної політики та отримання підтримки французького народу. Заслуговує на особливу увагу вклад Наполеона Бонапарта у розвиток теорії і практики інформаційно–психологічного впливу. На першому етапі Наполеон вибрав для себе роль «полководця революції». Розширюючи кордони Французької імперії, він придумував слушні приводи для пояснення необхідності вторгнення на території інших країн. Головними матеріалами інформаційно–психологічного впливу у французьких військах були військові бюлетені або накази. Адресатами були не тільки війська, але й широкі верстви населення як у французькому тилу, так і на окупованих територіях. У Наполеона був значний досвід використання печатного слова як ефективної зброї в одержанні перемоги над противником. Його методи інформаційного впливу та керування пресою не раз сприяли досягненню політичних, військових і власних цілей. Піднявшись на гребені Великої французької революції, яка привела в рух глибинні пласти населення, збудила енергію й самосвідомість народних мас, Наполеон розумів, що і в цьому плані умови ведення воєн докорінно змінилися передусім тому, що в політичному житті зросло значення морального духу народу й армії. І як жоден інший полководець минулого, Наполеон підпорядкував воєнностратегічним цілям буквально всі доступні тоді способи приборкання громадської думки. Особливо активними були зусилля пропагандистського апарату Наполеона щодо тих країн, із якими йшла війна або які належало ще завоювати. Підвладна йому європейська преса багато найважливіших подій замовчувала зовсім, натомість рясніючи повідомленнями, які перебільшували успіхи французів і спотворювали реальний стан справ у ворожому таборі. Деколи це були явні фальсифікації, інспіровані самим імператором. За його ж наказом у сусідніх країнах поширювалися тисячі памфлетів, брошур, листівок, а у «Великій армії» в кожній кампанії регулярно видавалися офіційні бюлетені — першоджерела військово-політичної інформації, які активно розповсюджувалися. І все це мало на меті підняти дух військ, деморалізувати й подавити противника, заплутати його неправдивими новинами, прихилити до себе мирних жителів, вселити їм уявлення про велич французької армії і таким чином ще до завершення військових дій прокласти шлях до перемоги. При відсутності можливості експлуатувати визвольні чи націоналістичні ідеї, Наполеон прагнув впливати на вищий ешелон влади противника поєднанням обіцянок і погроз, дозуючи їх відповідно до обстановки й характеру аудиторії. Наполеон уважав, що всією повнотою інформації про найзагальніші відомості щодо подій, які відбуваються в країні, мають володіти лише представники вищих ешелонів влади — сам Бонапарт і порівняно невелике коло еліти. На його думку, правильно зрозуміти цю інформацію і розпорядитися нею можуть лише вони, а необмежена свобода преси призведе до жахливих наслідків. Імператор Франції наголошував, що видавничу справу необхідно контролювати й направляти, без цього глави держав приречені на невдачу. Він розгортає консолідуючу пропаганду, тобто використовує всі методи ідеологічного впливу і контролю для закріплення особистої диктатури й військових завоювань; створює розгалужену, добре організовану поліцейсько-цензурну мережу, яка повинна обмежувати поширення інформації. Наполеон уважав, що для широкої публіки інформацію необхідно ретельно просіювати. Але робити це треба так, щоб створити в народу певні стереотипи, в основному соціально-політичного характеру, що виправдовують чинний режим. У рамках цих стереотипів і формувалося мислення народу, відбувався його соціально-політичний розвиток. Наполеон диференційовано підходив до впливу друку на громадську думку усередині країни і за рубежем. У Франції він зовсім вилучив із сфери обговорення всю внутрішню й зовнішню політику і вважав великою милістю дозвіл певним органам преси, що уціліли при ньому, поміщати коротень-

151

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

кі, суто інформаційні замітки політичного характеру. Провідне місце в офіційній пропаганді займало прославляння великого полководця. Недостатньо було, резонно відзначав Ж.Тюлар, перемогти при Монтенотті, Лоді чи Кастільйоні, потрібно було також переконати всіх у важливості цих перемог. У створенні культу Наполеона використовувалися всі засоби, починаючи від преси і закінчуючи театральними постановками. У зовнішньополітичній пропаганді, розрахованій не лише на Францію, але й у цілому на Європу, він прагнув сформувати громадську думку, сприятливу для своєї держави. Відразу після приходу до влади Наполеон зробив низку багатообіцяючих заяв щодо найшвидшого припинення воєн. Для Наполеона було дуже важливо, щоб у суспільстві вважали порушником миру перед кожною війною не його, а противника. Велику увагу Наполеон приділяв удосконаленню прийомів дезінформування, уведення в оману зовнішнього ворога стосовно своїх задумів. Досить часті були його накази, щоб преса заплутувала ворога неправдивими вістями. Наполеон став абсолютним новатором та основоположником нових інструментів ведення війни, які виявились достатньо ефективними. Наполеонівська технологія поєднання військових дій та інформаційної війни може бути сповна повчальною для сучасних практиків. Завдяки Бонапарту подальшого стрімкого розвитку набули такі напрями ІПсП, як: обґрунтування причин розв’язання агресії, дискредитація керівництва противника, внесення розколу в його лави, фальсифікація історичних подій. З’явилися технічні можливості вести друковану пропаганду шляхом видання та доведення до об’єкта впливу памфлетів, маніфестів, відозв, звернень, листів, інформаційних листівок. Застосовується метод відпуску військовополонених із пропагандистськими цілями. Заходи ІПсП стали узгоджуватися з бойовими завданнями збройних сил. І хоча до цього періоду не було створено жодного спеціального військово-пропагандистського органу, ІПсВ уже став частиною воєнного мистецтва. Науковий і технічний прогрес сприяє розвитку технічних засобів ІПсП. Із формуванням держави як органу управління суспільством виникає й розвивається ІПсВ на свідомість особи, за допомогою якого людство вирішує безліч проблем без застосування збройної боротьби. Культ особистості Наполеона був не менший ніж у Сталіна. Народ любив його, захоплювався ним. Бонапарт приділяв величезну увагу пропаганді своєї величності, могутності армії та справедливості проведення війн. Також, важливим фактором спецпропаганди апарату Бонапарта можна вважати широку дискредитацію своїх ворогів. В викладі французької преси всі його зовнішні і внутрішні противники виглядали нікчемними та недостойними особистостями. Бонапарт не обмежувався друкованою пропагандою. Був розроблений цілий церемоніал парадів і фестивалів. Кожну неділю в палаці Тюільри в Парижі проводився огляд гвардійських загонів за участю самого Наполеона і великої кількості жителів не лише Парижа, а й усієї Франції. Пропаганда апарату Наполеона не залишила осторонь і мистецтво. За особистим наказом Бонапарта, найкращі художники Франції і Європи писали портрети Наполеона, його маршалів і генералів. Портретами видатних полководців «Гранд Арме» прикрашались всі імператорські резиденції. Ідеологічна пропаганда Наполеона переконувала французів у ідеї особливої місії Франції і непереможності імперської армії. Жителі твердо вірили у фантастичне представлення світу, яке сіяв ідеологічний апарат Наполеона. Наполеон чітко визначив головні цілі пропаганди. Якщо революціонери пропагували цінності і ідеали революції, то Бонапарт одразу ж поставив в центр пропаганди себе, а адресатом зробив свою армію — пізніше, «Велику Армію», «Гранд Арме». Наполеон використав жорсткий інструмент пропаганди, а саме цинічну експлуатацію матеріальних потреб. Армія Наполеона відчувала потребу у провіанті (була голодною), не мала достатнього матеріального забезпечення. Рушіями перемоги стали: сміливий французький дух, блискучий полководець та невелика кількість зброї. Як виявилось, цього було достатньо для досягнення успіху. У європейських кампаніях 1804–1807 років надзвичайно ефективно використовувалась така форма ІПсВ, як розповсюдження фальшивих друкованих грошей із метою порушення системи ма-

152

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

теріального забезпечення німецьких та австрійських військ Наполеон інтенсивно використовував не лише економічні та військові ресурси підвладних йому європейських країн, але й можливості їхньої преси. Блискучі якості полководця, лідера й організатора у військових і державних справах, воля і влада, а також розуміння ролі друку й засобів публіцистики, які він уміло застосовував на всіх етапах своєї діяльності, дозволили йому досягти успіху у впливі на суспільну думку. Численні письмові вказівки міністрові поліції й інших служб, які 48 залишилися в архіві Наполеона, свідчили про те, що він часто звертався до такого способу інформаційно–психологічного впливу як інспірування в пресі. Інспірування — це передача ЗМІ версій з політичними оцінками подій або намірів сторін зі спонуканням (прихованим або відкритим) читачів до дій, що відповідають інтересам джерела Через дипломатичні та приватні канали й регулярні видання були поширені чутки про підкупність генералів російської армії німецького походження Барклая де Толлі, Вітгенштейна, Тотлебена. У результаті усунення скомпрометованих генералів та старших офіцерів від командування на період розслідування було суттєво послаблено управління військами, на що вказує багато дослідників цього періоду. Піднявшись на гребені Великої французької революції, яка привела в рух глибинні пласти населення, збудила енергію й самосвідомість народних мас, Наполеон розумів, що і в цьому плані умови ведення воєн докорінно змінилися передусім тому, що в політичному житті зросло значення морального духу народу й армії. І як жоден інший полководець минулого, Наполеон підпорядкував воєнностратегічним цілям буквально всі доступні тоді способи приборкання громадської думки. Наполеон зумів вперше ефективно використати інструменти інформаційної війни у поєднанні з економічною та військовою складовою для досягнення поставленої мети. Тобто дав поштовх розвитку новому етапу розвитку міжнародних конфліктів.

РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ ДОСВІДУ ПРОВЕДЕННЯ РОСІЙСЬКОЮ ФЕДЕРАЦІЄЮ ІНФОРМАЦІЙНОПСИХОЛОГІЧНИХ ВІЙН: ВИКЛИКИ ДЛЯ УКРАЇНИ Алещенко В.І. доктор психологічних наук Національний університет оборони України імені Івана Черняхівського Аналізується досвід проведення інформаційно-психологічних операцій у збройних конфліктах Російською Федерацією. Наголошується, що сусідня держава приділяє надзвичайно велику увагу розвитку форм та методів їх ведення, в тому числі і проти України. Акцентовано увагу на практику використання класичних ЗМІ, інтернет-ЗМІ та соціальних мереж у розгортанні таких операцій. Подано попередній аналіз ефективності протидії з боку України цим операціям, сформульовано рекомендації. Постановка проблеми. Війна на сході України дає підстави стверджувати, що Російська Федерація(РФ) доволі активно реалізує власну концепцію інформаційно-психологічного протиборства з метою досягнення своїх геополітичних цілей в сучасному світі. У цьому контексті аналіз досвіду проведення інформаційно-психологічних операцій сусідньої держави у збройних конфліктах, в тому числі і проти України, вироблення шляхів ефективного захисту від її негативного інформаційно-психологічного впливу, є надзвичайно актуальним.

153

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблематиці інформаційно-психологічним війнам як в зарубіжній, так і в українській історіографії присвячено чимало літератури. Серед робіт українських авторів на особливу увагу заслуговують публікації М.М. Биченка, В.М. Богуша, В.Н. Вілка, Т.М. Дзюби, С.Я. Жука, Б.А. Кормича, В.О. Косевцова, О.В.Литвиненка, Є.А. Макаренка, Г.Н Перепелиці, Г.Г. Почепцова, А.О. Рося, В.В. Остроухова, О.В. Сосніна, В.М.Телелима, В. О. Хорошка, в яких досліджено підходи до вирішення проблеми інформаційної безпеки держави або окремих її складників, у тому числі у воєнній сфері. Між тим системно досвід проведення інформаційно-психологічних операцій РФ у збройних конфліктах та локальних війнах другої половини ХХ — початку ХХІ ст. не розглядався, не кажучи вже про те, що вітчизняні психологи взагалі залишали поза професійним інтересом цю сферу [1,10,15,17]. Мета статті. Здійснити ретроспективний аналіз досвіду проведення РФ інформаційно-психологічних операцій у локальних війнах та збройних конфліктах другої половини ХХ — початку ХХІ ст.., визначити проблемні питання та шляхи їх вирішення. Виклад основного матеріалу. Термін «інформаційно-психологічна війна»(ІПВ) позначений у словнику військових кіл США. Дослівний переклад цього терміна («information and psychological warfire») з англійської — може звучати і як «інформаційне протиборство», і як «інформаційна, психологічна війна», залежно від контексту конкретного офіційного документа або наукової публікації[8,11,17]. У радянський період відомою науковою працею з зазначеної проблематики є надрукована «Воєнвидав» у 1984 році монографія Волкогонова Д. А. «Психологічна війна: підривні дії імперіалізму в сфері суспільної свідомості» [2]. Після розпаду Радянського Союзу проблема формування концептуальних основ стратегії і тактики її реалізації у сфері глобального і регіонального інформаційно-психологічного протиборства постійно знаходилася у центрі уваги фахівців Російської Федерації. З зазначеної тематики написана значна кількість наукових і фахових публікацій. Однією із перших публікацій у масових тиражах з цієї тематики в РФ стали роботи Д. С. Черешкіна, Г. Л. Смоляна и В. Н. Цигічко, зокрема їх публікації в пресі «Зброя, котра може бути загрозливішою ядерної» («Независимая газета» від 18.11.1995 р.), Пізніше — стаття М.Делаграмматика «Останній солдат суперімперії або кому небхідна кібервійна» («Литературная Россия» від 26.04.1996 р.). Слід зазначити, що однією із перших помітних російських наукових праць став навчальний посібник із геополітики О. Дугіна «Основы геополитики. Геополитическое будущее России», видане у 1997 році при сприянні кафедри «Стратегії» Військової академії Генерального Штабу РФ та Центру спеціальних метастратегічних досліджень Росії, котрий викликав великі дискусії у наукових колах, особливо в державах СНД. Далі при сприянні Комітету з безпеки держдуми РФ і секції «військово-технічні проблеми» Російської інженерної академії у 1999 році вийшла публікація наукової праці С.П. Расторгуєва «Информационная война», де автором були розкриті основні аспекти проблеми «інформаційної війни», показана її історія, сучасний стан розробленості проблеми та її перспективи, введені в науковий обіг основні визначення, сформульовані ключові завдання, котрі мають бути невідкладно вирішені для підготовки умов розробки конкретної тактики і стратегії інформаційного впливу, а також представлено низку важливих оригінальних результатів з теорії інформаційної зброї. Ґрунтовно явище сучасної інформаційної війни дослідив у своїй монографії «Государственная информационная политика в особых условиях» російський науковець, випускник Академії ФСБ А.В. Манойло [12]. У монографії представлена розроблена автором концепція інформаційного протиборства й державної інформаційної політики в умовах загрози використання іноземними державами арсеналу сил, засобів і методів інформаційно-психологічної війни в політичних цілях. У цій концепції інформаційно-психологічна війна розглядається як інструмент політичного впливу й засіб досягнення політичних цілей. Показаний новий підхід до визначення внутрішньої структури психологічних операцій як комбінації основних її елементів — дезінформування, лобіювання, маніпулювання, шантажу й управління кризами. Автор так визначає статус нової війни: «Информационнопсихологическая война […] в настоящее время представляет собой наиболее социально опасную

154

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

форму […] противоборства, осуществляемого насильственными средствами и способами воздействия на информационно-психологическую сферу противника с целью решения стратегических задач»[11,12]. У 2003 році логічним завершенням досліджень порушеної проблеми стало видання російськими дослідниками Манойлом А.В., Петренком О. І., Фроловим Д. Б. монографії «Государственная информационная политика в условиях информационно-психологической войны». Авторами розроблена нова концепція інформаційно-психологічної війни, як інструмент досягнення політичних цілей [8,13]. Проте на думку російського визнаного фахівця із інформаційного протиборства А.В. Манойла саме інформаційно-психологічні операції володіють найбільшою вражаючою дією і становлять особливу соціальну небезпеку. Отже, російські військові експерти та науковці вже тривалий час і досить глибоко розробляють тему інформаційних та інформаційно-психологічних воєн. Головні ознаки ІПВ — насильницьке викривлення інформаційно-комунікативного простору об’єкту впливу; як правило, прихованість механізму впливу (особливо в мирний час); використання психофізіології людини для досягнення мети інформаційно-психологічного впливу. При веденні ІПВ супротивник розглядається як система. При цьому ІПВ — це безперервна черга інформаційнопсихологічних операцій. Основним об’єктом впливу в цій війні є не противник, а населення, що «визволяється». Завдання і метод такої війни — спонукання громадян до зради власній державі та підтримки агресора. Також задіються всі засоби для формування бажаної для загарбника картини подій у сприйнятті міжнародної громадськості. Нестандартність такої війни полягає у неофіційному залученні державою-агресором недержавних виконавців — «ввічливих чоловічків», «добровольців», які, по суті, є банальними найманцями та місцевими запроданцями. Вони не зв’язані міжнародним правом, а просто виконують «брудну роботу». От і сьогодні в нашої держави діє розгалужена агентура спецслужб РФ, російські диверсанти та найманці. А Росія постачає їм зброю та нових бойовиків, веде обстріли наших позицій зі своєї території. У неоголошеній, так званій «гібрідній війні» проти України вона активно застосовує методи інформаційно-психологічної війни, прагнучи зруйнувати моральний стан військовослужбовців та цивільного населення нашої держави. Слід зазначити, що першу чеченську війну 1996 року Росія програла саме через слабкість організації інформаційно-психологічних операцій. Саме використання застарілих «пропагандистських технологій» дало негативний результат, що призвело до поразки Росії на власній території. Повний програш в інформаційному плані змусили її врахувати негативний досвід, зробити якісні корективи в питаннях інформаційно-психологічної діяльності [15]. Друга чеченська кампанія в інформаційному аспекті мала цілком новий якісний формат як в частині, що стосується роботи з власними військами та населенням, так і впливу на противника. Безпосередньо психологічна робота у військах була спрямована на формування в особового складу психологічної стійкості та готовності до ведення бойових дій, зниження психогенних втрат, здійснення психологічної допомогти та проведення заходів психологічної реабілітації [19]. Крім того, важливим аспектом успіху було те, що федеральна влада змінила акценти інформаційної політики з російської аудиторії на західну. Активно використовувалася західна риторика боротьби з тероризмом. Конкретні матеріали про звірства чеченців, передусім проти громадян західних країн. Росія намагалася домогтись постійного випередження в інформаційному протистоянні, одночасно використовуючи у власній пропаганді досвід західних країн у вирішенні курдської, баскської, корсиканської, іракської проблем тощо. Інформаційно-пропагандиські заходи із захисту військ та населення супроводжували усі етапи операції та проводились з такою метою: підтримка авторитету збройних сил Російської Федерації; формування суспільної думки в підтримку дій об’єднаного угруповання військ; інформування про

155

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

повну згоду та взаєморозуміння місцевих органів влади, населення та силових структур, які беруть участь в операції; демонстрація бажання не допустити від’єднання Чечні від Росії; забезпечення захисту в інформаційній сфері, зокрема і виявлення потенційних загроз та вразливих точок у власній системі зв’язку, підтримка інформаційної безпеки; інформування населення Дагестану та Чечні про ті заходи соціального, гуманітарного, громадянського захисту, які мають бути прийняті урядом Російської Федерації після закінчення бойових дій. Загалом під час військового протистояння на Північному Кавказі інформаційна війна велась активно як однією, так і іншою стороною. Різниця полягає лише в інтенсивності, можливостях та масштабах дій. Російська Федерація «виграла« другу чеченську війну якраз завдяки умілому веденню інформаційної війни і програла першу, через невдале використання наявних засобів інформаційного впливу. Чеченці ж завдяки умінню швидше аналізувати оперативну обстановку та обирати найдієвіші методи змогли дискредитувати діяльність федеральних військ на початку конфлікту. Ще одним показовим прикладом інформаційно-психологічного впливу є проведення РФ під час грузинсько-російського конфлікту 2008 року спеціальної інформаційної операції з використанням глобальної мережі Інтернет. Російський сегмент всесвітньої глобальної мережі (користувачі Інтернету називають його «Рунет») розвивається вкрай динамічно. Тому його користувачі оперативно отримували і поширювали інформацію з регіону конфлікту. Завдяки великому обсягові непросто було відслідковувати процес її часткового приховування або невірного подання. Крім того, здійснювалися хакерські атаки на деякі інформаційні ресурси Грузії, що фактично послабило дії грузинської сторони в інформаційній площині конфлікту. Інформаційні заходи стали невід’ємною частиною політики держави. У цьому сенсі Росія не тільки випередила розвинені європейські країни, а й стала суперничати в питаннях інформаційного впливу зі США та Китаєм. Бюджет міжнародної інформаційної агенції «Russia today» у 2014 році сягнув 400 млн. крб. У листопаді 2014 року вона запустила новий бренд — мультимедійну групу Sputnik, яка буде повністю орієнтована на зарубіжну аудиторію. Sputnik буде вести сайти і віщати із своїх студій на місцевих частотах у 34 країнах, 30 мовами, у тому числі і російською. Зараз ця робота координується на державному рівні помічником президента РФ. У збройних силах ці функції покладено на першого заступника начальника Генерального штабу ЗС Росії. Воєнні дії проти України супроводжуються масованими інформаційно-психологічними операціями та кіберопераціями. Намагання Російської Федерації провести кампанію із введенням збройних сил до АР Крим супроводжувалось діями, які мали всі ознаки підготовленої та продуманої за цілями, заходами та наслідками інформаційно-психологічної спецоперації, скерованої в першу чергу на російську аудиторію, а вже потім — на українську та західну.[1,14] Об’єктами інформаційного впливу були визначені: – аудиторія об’єкта нападу — в цьому випадку України (для формування точки зору про справедливість рішень РФ і планів російського керівництва); – внутрішня аудиторія Росії та аудиторії підтримуючих її держав (для демонстрації впевненості дій російського керівництва і формування у населення думки щодо підтримки рішень Кремля); – зовнішня аудиторія (для створення інформаційних умов позитивного сприйняття політики Росії). Ключовими завданнями цієї спецоперації було: деморалізація населення України; деморалізація особового складу збройних сил та силових відомств, а також спонукування їх до державної зради й переходу на бік супротивної сторони; формування у громадян Росії та України викривленого «медіабачення» подій, що відбуваються, а не їх дійсних причин та наслідків; створення вигляду масової підтримки дій РФ з боку населення Південно-Східних регіонів України;

156

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

психологічна підтримка українських прихильників радикального зближення регіонів Сходу й Півдня України з РФ. Зазначені завдання реалізувались через майже повний спектр каналів комунікацій, до яких передусім слід віднести: традиційні ЗМІ; електронні ЗМІ (телебачення); інтернет ЗМІ; соціальні мережі. При цьому використовувалися усі методи інформаційно-психологічної боротьби — від розміщення тенденційною інформації та напівправди до неприхованої неправди («фейку»). Крім того, були використані і більш традиційні заходи, що мали посилити вплив зазначених каналів на населення (як російське, так і українське), зокрема — перешкоджання діяльності ЗМІ на Кримському півострові, спроби припинення функціонування мережі Інтернет. Також використовувались механізми блокування веб-ресурсів, що активно спростовували (могли спростовувати) неправдиві повідомлення. Зокрема на виконання вимог Роскомнадзору в соцмережі «В контакте» було заблоковано сторінки «Правого сектору» (начебто за розміщення заклику до Доку Умарова розпочати терористичну активність у Росії та «Євромайдану». Показово, що Російською Федерацією майже не використовувались спроби масштабних хакерських атак (в т.ч. — DdoS-атак), хоча під час конфліктів із Естонією (2007) та Грузією (2008) вони більш ніж активно застосовувались. Висновки. Проведений аналіз досвіду інформаційно-психологічних операцій РФ свідчить, що вони стали невід’ємною частиною її політики. У цьому сенсі вона не тільки випередила розвинені європейські країни, а й стала суперничати в питаннях інформаційного впливу зі США та Китаєм. Ця робота координується на державному рівні. Сьогоднішні реалії в Україні — бойові дії на Сході України, їхня колосальна інформаційно-психологічна та військова підтримка з боку Кремля наочно демонструють зацікавленість Москви в розпалюванні конфлікту. Паралельно з боями, вибухами, захопленням полонених ведуться інші дії, які на думку стародавнього китайського стратега Сунь-Цзи, набагато важливіші від вогневого і силового впливу на противника. Захист населення та військ (сил) нашої держави від негативного інформаційно-психологічного впливу може здійснюватись лише цільоспрямованим використанням всіх наявних сил і можливостей держави. Досвід, накопичений спеціалістами у цій галузі, повинен знайти своє практичне застосування в ході проведення АТО, вийти на рівень, який здатний протистояти сучасним інформаційно-психологічним викликам. Напрямком подальших досліджень може бути розроблення Концепції інформаційно-психологічної безпеки України, а також рекомендацій щодо запобігання інформаційно-психологичного впливу противника.

Список використаних джерел 1. Аналітична записка «Щодо інформаційно-психологічної складової агресії Російської Федерації проти України (за результатами подій 1–2 березня 2014 року)». http://www.niss.gov.ua/articles/1476/ 2. Волкогонов Д. А. Психологическая война: Подрывные действия империализма в области общественного сознания. — 2-е изд., доп. — М.: Воениздат, 1984. — 320 с. 3. Грачев Г.В. Информационно-психологические операции во внутриполитической борьбе в России в современных условиях, М.: 1999 4. Гусаров В’ячеслав. Сили інформаційних операцій Росії: яким має бути відповідь України? http://atocrimea. ukrinform.ua/ua/publication/ informacijni-operaciji-rosiji-jakoju-maje-buti-vidpovid-ukrajini. 5. Директива МО США TS3600.I «Информационная война» от 21 декабря 1992 г.; 6. Игнатов А., генеральный директор информационно-аналитического агентства при Управлении делами Президента РФ. Стратегія «глобализационного лидерства» для Росії /Независимая газета. — 2000 р. — 07.09. 7. Крысько В.Г. Секреты психологической войны (цели, задачи, методы, формы, опыт) / Под общ. ред. А.Е. Тараса. — Минск: Харвест, 1999. — 448 с.

157

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015 8. Кузьменко А. М. Інформаційно-психологічна війна епохи глобалізації (Частина 10. Доктринальний підхід Російської Федерації) «Юридичний журнал» №10/2008 http://www.justinian.com.ua/ article.php?id=2930 9. Лайнбарджер П. Психологическая война. — М.: Воениздат, 1962. — 350 с. 10. Литвиненко О.В. Спеціальні інформаційні операції та пропагандистські кампанії. — К.: ВКФ «Сатсанга», 2000. 11. Манойло А.В., Информационно-психологическая война: факторы, определяющие формат современного вооруженного конфликта. — Киев: Материалы V Международной научно-практической конференции «Информационные технологии и безопасность», вып. №8, 2005 г., с. 73–80. 12. Манойло А.В. Государственная информационная политика в особых условиях.Монография. М.: МИФИ, 2003. — 388 с. 13. Манойло А. В., Петренко А. И., Фролов Д. Б. Государственная информационная политика в условиях информационно-психологической войны, — 2-е изд., стереотип. — М.: Горячая линия. Телеком, 2006. — 541 с. 14. Парубій А. В. Війна Росії проти України і світу. «Українська правда» 06 серпня 2014. Постійне посилання: http://www.pravda.com.ua/ articles/2014/08/6/7034046/ 15. Перепелица Г. Н. Военно-политический конфликт. Проблемы теории и социальной практики // Нац. ин-т страт. исслед.- Киев, 1996.- 229 с. 16. Петрик В.М., Остроухов В.В., Штоквиш О.А. та ін. Сучасні технології та засоби маніпулювання свідомістю, ведення інформаційних війн і спеціальних інформаційних операцій: Навчальний посібник / За ред. В.М.Петрика. — К.: Росава, 2006. 17. Почепцов Г.Г. Психологические войны. М.: «Рефл-Бук», 1999. 18. Толубко В.Б., Рось А.О. Складові інформаційної боротьби // Наука і оборона. — 2002. — № 2. — С. 23–28. 19. Ткачук П.П., Черник П.П. Діяльність структур інформаційно-психологічних операцій (на прикладі воєнної операції в Іраку) // Україна на рубежі ХХІ ст.: суспільно-політичні трансформації — це геополітичні виклики сучасності: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції, присвяченої 14-річчю незалежності України. — Львів. — 2005. — 8 жовтня. — С.69–84. 20. Фролов Д.Б., Воронцова Л.В. Информационное противоборство: история и современное состояние. — М.: Горячая линия — Телеком, 2004. Information Warfare: Implications for Arms Control. Kings College London, ICSA. UK, 1998.

ЗАХИСТ ОСОБОВОГО СКЛАДУ ВІД НЕГАТИВНОГО ІНФОРМАЦІЙНОПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ ПРОТИВНИКА: ЧАСТКОВІ ПОКАЗНИКИ ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ Бочаров М.М. Матвієнко І.Г. Національний університет оборони України імені Івана Черняховського На рівні особового складу, який залучений до виконання завдань антитерористичної операції (АТО), негативний інформаційно-психологічний вплив (ІПВ) противника визначається сукупністю неоднорідних фактів про екстремальні події (війна, голод, злочини тощо), які блокують свідомість військовослужбовця, заважають об’єктивно приймати рішення. Зміст інформації можливо поділити за наступними напрямами: викривлення інформації від перших осіб держави, керівництва ЗС України; викривлення положення суспільства в історичному процесі, економічному стані, відношенні до інших країн світу;

158

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

трансформація моральних цінностей. До основних чинників, які впливають на організацію процесів захисту особового складу від негативного ІПВ противника (далі — захисту) можливо віднести наступні: недієздатність систем захисту особового складу тактичних підрозділів від ІПВ противника, його інформаційної та психологічної підтримки; відсутність методик оперативного контролю та прогнозування морально-психологічного стану (МПС) особового складу; не формалізована відповідно до особливостей АТО змістовна частина термінових донесень; відсутність прикладних розрахункових методик з оцінювання ефективності окремих завдань морально-психологічного забезпечення; неузгоджені функціональні завдання органів по роботі з особовим складом різних ланок управління; як наслідок, системний збір інформації не здійснювався. Завдання цілеспрямованого впливу на свідомість та психіку особового складу об’єднуються комплексом заходів морально-психологічного забезпечення (МПЗ). Кожна складова МПЗ має свій багаторівневий управлінський цикл, етапи якого нерозривно пов’язані між собою. Аналіз підходів до оцінки ефективності виокремлює, як найбільш придатну, теорію організації та її методологічні положення: системний підхід, функціональний аналіз, кореспонденцію зв’язків тощо. Час виконання завдань — головний показник ефективності організаційних систем. Отже, математичне сподівання тривалості виконання елементарних робіт за допомогою методів мережевого планування надає можливість прогнозування ефективності виконання спланованих заходів. Здатність до своєчасного визначення (прогнозування) негативних факторів військових (бойових) дій, рівня МПС військових колективів залежить від рівня формалізації методик, та інформатизації процесів збору та обробки інформації в інтересах захисту. Автоматизація процесів управління визначається можливостями програмного забезпечення, обчислювальних засобів та оперативного персоналу. Рівень формалізації (інформатизації) процесів збору та обробки інформації в інтересах захисту; рівень структурованості завдань захисту та показників їхнього виконання у бойових наказах (розпорядженнях з МПЗ), відповідних настановах також надає можливість прогнозування ефективності виконання спланованих заходів. Таким чином, на організаційному рівні пропонується враховувати такі часткові показники: математичне сподівання тривалості виконання елементарних робіт, рівень формалізації (інформатизації) процесів збору та обробки інформації в інтересах захисту; рівень структурованості завдань та показників їхнього виконання у бойових наказах (розпорядженнях з МПЗ), відповідних настановах; рівень навченості фахівців по роботі з особовим складом та інших службових осіб до виконання заходів захисту.

159

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЗАХИСТУ ВІД НЕГАТИВНОГО ІНФОРМАЦІЙНОПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ ЗА ДОСВІДОМ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ Вилко В.М. кандидат історичних наук, доцент Національний університет оборони України імені Івана Черняховського За своїм змістом захист від негативного інформаційно-психологічного впливу противника являє собою інформаційно-психологічний вплив на власну аудиторію (що одночасно є і об’єктом інформаційно-психологічного впливу противника), який спрямований на захист певної системи уявлень, настанов, стереотипів тощо, які складають основу морально-психологічного стану військ і від яких залежить боєготовність частин та підрозділів, здатність особового складу до ведення активних бойових дій. Проблематикою інформаційно-психологічних впливів та їх практичного використання займались провідні вітчизняні вчені та науковці: В. Говоруха, В. Домарєв, О. Литвиненко, В. Остроухов, В. Петрик, Г. Перепелиця, Г. Почепцов, О. Старіш, В. Толубко, В. Вилко, В. Мулява та інші. У Росії відповідному напрямку досліджень присвячені роботи В. Лисичкіна, І. Панаріна, В. Прилуцького, С. Расторгуєва, Л. Шелепіна та інших, а в далекому зарубіжжі — П. Дракера, Д. Рісмана, Т. Рона, Д. Тапскотта, Е. Тоффлера, Х. Шрадера та інших авторів. Разом з тим, у вітчизняній науці не визначені єдині концептуальні погляди на проблему захисту від негативного ІПВ, який розглядається нашими фахівцями лише у контексті інформаційної безпеки держави. Сьогодні, на жаль, це питання не стало окремим предметом фундаментальних досліджень, а відповідно дуже мало практичних розробок з боку вітчизняних науковців і практиків. У вітчизняній науковій літературі досить фрагментарно розглянуті питання інформаційно-психологічних воєн та відповідної зброї, не повністю висвітлена науково-методична база досліджень у цій галузі, що певною мірою можна пояснити забороною оприлюднення даних про розробку та застосування вказаних новітніх технологій. Це є одним із факторів, що обумовлює якнайскоріше вирішення актуальних проблем моральнопсихологічного забезпечення з питань організації та здійснення ефективного захисту від негативного інформаційно-психологічного впливу противника в умовах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Вдосконалення системи інформаційного забезпечення особового складу Збройних Сил — це визначальний шлях до ефективності захисту від негативного інформаційно-психологічного впливу противника. Розробка теоретико-методологічних основ захисту від негативного інформаційно-психологічного впливу противника — це другий основний шлях його вдосконалення. Підготовка фахівців з питань теорії і практики захисту від негативного інформаційно-психологічного впливу противника — ще один шлях досягнення його ефективності. Необхідно значно посилити увагу питанням захисту від негативного інформаційно-психологічного впливу противника під час проведення тренувань та навчань перед відправкою особового складу з зону проведення АТО. Оцінка інформаційної обстановки — наступна невід’ємна складова ефективного захисту від негативного інформаційно-психологічного впливу противника.

160

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Розробка та постачання у війська нових ТЗВ — важлива умова ефективності захисту від негативного інформаційно-психологічного впливу противника. ТЗВ та пропаганди, якими забезпечені органи по роботі з особовим складом, в більшості своїй фізично та морально застаріли. Тому вкрай важливо прискорити розробку, випуск та забезпечення військ новою технікою та засобами для здійснення захисту від негативного інформаційно-психологічного впливу противника; створити єдину автоматизовану систему з питань збору, узагальнення і розповсюдження інформації стосовно захисту від негативного інформаційно-психологічного впливу противника; забезпечити війська технікою для оперативного тиражування інформації стосовно захисту від негативного інформаційно-психологічного впливу противника та необхідних контрпропагандистських матеріалів. Формування єдиного підходу до вивчення морально-психологічного стану (МПС) своїх військ та ефективне використання отриманих результатів — ще один шлях вдосконалення захисту від негативного інформаційно-психологічного впливу противника. Постійне вивчення та узагальнення передового досвіду захисту від негативного інформаційно-психологічного впливу противника при проведенні АТО та в інших сучасних збройних конфліктах — також важливий шлях вдосконалення системи захисту від негативного інформаційно-психологічного впливу противника. Виходячи з реалій сьогодення виникає потреба публікації в пресі матеріалів з захисту від негативного інформаційно-психологічного впливу противника. Здійснення заходів планування та організації захисту від негативного інформаційно-психологічного впливу противника своїх військ та населення в зоні проведення АТО під єдиним керівництвом — важливий аспект ефективності захисту від негативного інформаційно-психологічного впливу противника. На сьогодні це завдання покладено як на органи по роботі з особовим складом, так і на органи розвідки. Це значно ускладнює діяльність, тому що в першу чергу страждає оперативність реагування на зміни у швидкоплинній обстановці. Ця робота повинна здійснюватись за єдиним замислом і планом під єдиним керівництвом. Ефективність заходів, що проводяться, також значною мірою буде залежати від рівня взаємодії між Головним управлінням по роботі з особовим складом та ГУР ГШ ЗСУ. Тому, на наш погляд, було б доцільно зосередити організацію та ведення ІПсО та заходів інформаційно-психологічної протидії під єдиним керівництвом. Певним виходом із ситуації, що склалася на даний час, можна вважати створення на період проведення АТО оперативних груп в кожному секторі. Такі оперативні групи повинні мати у своєму складі до трьох відділень: збору, аналізу інформації та загального планування; організації захисту від негативного інформаційно-психологічного впливу противника; ІПВ на війська та населення противника. До роботи у оперативних групах доцільно було б залучити представників необхідних родів військ та служб, ІВФ та ПрО, цивільних фахівців, що значно покращить якість та дієвість заходів захисту від негативного інформаційно-психологічного впливу противника. Отже, успішне вирішення завдань захисту від негативного інформаційно-психологічного впливу противника в проведення АТО залежить від вмілого планування, організації та управління силами та засобами, що є в розпорядженні командирів військових частин та підрозділів. Цілеспрямованість зусиль захисту від негативного інформаційно-психологічного впливу противника буде цілком залежати від уміння командирів, штабів інших посадових осіб визначати мету, основні завдання та оптимальні заходи захисту. Загальний алгоритм діяльності посадових осіб військової частини щодо організації захисту від негативного інформаційно-психологічного впливу противника передбачає ряд послідовних та взаємопов’язаних дій: прогнозування (виявлення ) ознак ведення ІПВ противником; аналіз СПО в районі дій; визначення можливостей сил та засобів ПсО противника; визначення мети та завдань захисту від ІПВ противника; визначення першочергових заходів захисту; вироблення замислу захисту; доповідь пропозицій щодо організації захисту; прийняття рішення щодо організації захисту; планування заходів захисту; постановка завдань підлеглим щодо організації захисту; розгортання

161

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

наявних сил та засобів захисту; організація взаємодії в інтересах захисту; контроль та надання допомоги з питань організації захисту; корекція (уточнення) завдань захисту. Таким чином, захист від негативного інформаційно-психологічного впливу противника як складова морально-психологічного забезпечення бойових дій повинен здійснюватись впродовж всього періоду проведення АТО, безперервно і комплексно, з урахуванням психологічних закономірностей сприйняття людиною інформації. Ефективність захисту від негативного інформаційно-психологічного впливу противника залежить від скоординованої, своєчасно спланованої та організованої діяльності керівництва МО та ГШ ЗС України, штабу АТО, штабів секторів, органів по роботі з особовим складом у тісній взаємодії з відповідними органами інших військових формувань та правоохоронних органів, органами державної влади та місцевого самоврядування.

СОЦІОЛОГІЯ ЯК ЗБРОЯ ІНФОРМАЦІЙНО‑ПСИХОЛОГІЧНОГО ВПЛИВУ Кобзар А.О. Національний університет оборони України імені Івана Черняховського Російсько-український конфлікт змушує по-новому оцінити роль соціально-гуманітарного знання у підготовці та ведені так званої комбінованої війни. Фактично Україна перетворилася на полігон для випробування Російською стороною ідей та принципів війни нового типу — «гібридної». На певних етапах її підготовки та розгортання агресор використовував соціальних експертів (соціологи, соціальні психологи, військові політологи) для побудови підривних соціальних технологій (ПСТ), що використовуються безпосередньо на театрі воєнних дій та в тилу супротивника. Україна інтелектуально не була готова своєчасно відреагувати на виклики комбінованої війни, це мало негативні наслідки у вигляді втрати Криму та допущення сепаратистських анклавів на Донбасі. Соціальні процеси та явища не є безпосередньо предметом військово-технічних дисциплін, і тут конче потрібно залучати соціологів, соціальних психологів, політологів для планування дій у відповідь на загрози комбінованої війни. Цілком очевидно, що в останні роки російське керівництво залучило спеціалістів соціально-гуманітарної сфери для вирішення власних стратегічних завдань. Можемо припустити, що вони формулювалися у двох взаємопов’язаних площинах: знайти рецепт протидії так званим «кольоровим революціям», що особливо турбує російського диктатора та його оточення, а також розробити соціальну (соціально-психологічну) складову комбінованої війни, яка була в повній міри випробувана в подіях 2014–2015 років. У відкритому друку є певні матеріали щодо першого питання. Звичайно, доробки Генерального штабу ЗС РФ по другому питанню не оголошуються [1]. Що саме розробляє агресор, який планує використовувати проти країни-жертви, спираючись на соціальні знання та відповідних спеціалістів? Підривні соціальні технології передбачають маніпулювання свідомістю та поведінкою мас людей для досягнення певних цілей, що забезпечують загальний успіх у війні. Мова іде про масовидні процеси, коли до політичних антиурядових виступів залучаються певні прошарки населення, що на перших етапах діють як «мирні» протестанти чи

162

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

активісти. Отже, соціальна технологія — це попереднє конструювання, планування та організація акцій, в яких приймає участь місцеве населення, і яке фактично перетворюється на знаряддя або «м’яку» зброю в руках агресора. На першому етапі ведеться скрита і доволі копітка робота з розробки загального сценарію війни; штучно створюється або стимулюється на території супротивника «п’ята колона» (особлива увага надається роботі з місцевими елітами, бізнесменами, політичними партіями та референтними групами, які мають вплив на громадську думку регіону); проробляється зміст підривних соціальних технологій. Цей етап триває кілька років, і в цей період вже ведеться ідеологічна та психологічна підготовка власного населення, аби упевнити пересічного мешканця, що майбутні агресивні дії мають усі підстави та у разі втілення у життя будуть відповідати і його власним інтересам. У випадку з підготовки Росією вторгнення в Україну агресор мав прекрасні можливості для тривалого розповсюдження масової друкованої продукції, радіо- та телезомбування не тільки власних громадян, але і населення країни-жертви. Власне Росія мала прекрасні обставини для формування «п’ятої колони» та ведення інформаційної, агітаційної та пропагандистської роботи. Українські уряди майже нічого не робили для ведення контрпропаганди, захисту інформаційного простору, нейтралізації негативного інформаційно-психологічного впливу на населення України зі сторони Російської Федерації та руйнування «п’ятої колони» у зародку, що створювало майже ідеальні умови для наступного розгортання підривних соціальних технологій у час «Ч». Огляд суспільно-політичних подій. які мали місце на у 2014–2015 роках дозволяє виокремити наступні ПСТ. що були застосовані проти України: організація антиурядових масових виступів з багатократним посиленням змісту подій засобами масової інформації та пропаганди агресора, технологія вивішування російського триколору (очевидно, замислено як тест на сприйняття населенням образу Росії та можливу окупацію); перетворення «мирних» протестів, різного роду подій на Україні на можливі обставини (шляхи, завдання) для досягнення загальних цілей війни. Для проведення цієї роботи використовуються як державні так і недержавні органи, організації, рухи тощо. Звичайно, немає сумніву в тому, що управління ними здійснюється з одного центру про що в черговий раз нагадав виступ В.Путіна на колегії ФСБ [2]. Активні контрзаходи по відношенню до «м’якої сили» з високою вірогідністю можуть зупинити агресора і попередити безпосередні військові дії. Підривні соціальні технології, які складають «м’яку» силу, фахівців соціально-гуманітарного профілю мають різні критичні точки та вразливі місця, їх можна руйнувати та попереджувати (бажано ще у зародку) спроби агресора розгорнути у власних цілях масовидні соціальні процеси на території країни-жертви. Важливу роль грає «інтелектуальна дуель», як відповідь гуманітарного профілю на плани агресора. Найбільш цінним внеском соціологів у перемогу є науково-обґрунтований багато альтернативний комплекс заходів, які направлені на нейтралізацію підривних соціальних технологій у різних їх варіаціях. Наразі соціологи мусять досконало вивчити досвід подій 2014–2015 років, розробити систему показників, яка б стосувалася громадських настроїв та присутності на території «п’ятої колони», і здійснювати відповідний загальнонаціональний моніторинг; нарешті, головне — виробити концепцію контрзаходів на спроби розгортання ПСТ у майбутньому. Україна має необхідну кількість фахівців соціально-гуманітарного профілю, але досі вони широко не залучалися до вирішення найбільш критичних проблем існування нації та держави. Важливим загальнодержавним завданням є мобілізація наукового потенціалу, і в першу чергу здібних соціологів, соціальних психологів, політологів для надання нового поштовху в розвитку досліджень, організації роботи та виконання конкретних замовлень в галузях соціології, соціальної психології національної безпеки та військової психології і соціології.

163

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

Список використаних джерел 1. Рущенко І. Я., Вплив на свідомість / І. Я. Рущенко // Оборонний вісник. — 2014. — № 7. − С. 28–32. 2. Грицик Ю. Війна по-новому/Юрій Грицик//Експрес.–2015.– 9 квітня.

МЕДІА ВІРУСИ В ІНТЕРНЕТІ ЯК ЗАГРОЗА НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ Манкіш А.А. Інститут спеціального зв’язку та захисту інформації Національного технічного університету України «КПІ» На даний час Інтернет все активніше і масштабніше використовується в інтересах інформаційного впливу. Він надає широкі можливості в плані надання впливу на формування громадської думки, прийняття політичних, економічних і військових рішень, впливу на інформаційні ресурси противника і поширення спеціально підготовленої інформації (дезінформації). В даному рефераті я буду розглядати медіа вірус як медіа подію, що викликає прямо чи опосередковано певні зміни в житті суспільства. Буду давати йому характеристику , перечислюючи його види та оболонки в яких він може існувати. В Інтернеті найпоширенішою формою медіа вірусу є мем. Мем (англ. meme) — одиниця культурної інформації. Мемом може вважатися будь-яка ідея, символ, манера, чи спосіб дії, усвідомлено чи неусвідомлено передані від людини до людини за допомогою мови, письма, відео, ритуалів, жестів і т. д. Завдяки емоційним складовим, апеляціями до несвідомого, необов’язковості логічного осмислення, інформаційні патерни медіавірусів активно впроваджуються в свідомість представників масової аудиторії, формуючи їх погляди і поведінкові реакції. Вже зараз потенціал медіа вірусів є достатнім, аби з їх допомогою влаштувати повномасштабний соціальний катаклізм, загальнонаціональну акцію, організувати громадський або політичний рух тощо. Це зумовлює необхідність проаналізувати і оцінити динаміку, напрямки й тенденції даних процесів в Україні в контексті глобального розвитку соціальних мереж, дослідити глобальні громадсько-політичні рухи у соціальних мережах за рахунок медіа вірусів та їх вплив на політичні процеси сучасності.

ІМІДЖ ІНСТИТУТІВ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНИ ЯК СКЛАДОВА ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ: ПСИХОЛОГІЧНИЙ ВИМІР Мачикова М.К. Національна академія Служби безпеки України Виклики інформаційній безпеці передбачають консолідацію зусиль держави та її силових відомств, оскільки мають глобальний характер. Імідж інститутів сектору безпеки та оборони у таких умовах набуває статусу пабліцитного капіталу — позиціонує національній та світовій спільноті місце й роль силових відомств у забезпеченні державної безпеки.

164

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Багато наукових праць присвячено проблемам створення іміджу державних інститутів та організацій взагалі (дослідження А. Зверницева, О. Панасюка, Г. Почепцова, М. Толімова тощо). Проте питання розбудови іміджу силових відомств країни як гаранта забезпечення верховенства закону і права почали активно розглядатися саме у 21 столітті, відзначеному співпрацею держав світу у подоланні глобальних викликів безпеці. Крім того, події в Україні 2014–2015 років актуалізували необхідність розбудови іміджу інститутів сектору безпеки та їх фахівців, що викликають довіру та повагу суспільства. Серед напрямів дослідження іміджу сектору безпеки вважаємо за можливе виокремити наступні: іміджбілдинг в галузі безпеки та оборони (Л. Компанцева, О. Потеряхін, О. Холод, В. Шедяков); технології формування іміджу інститутів Військової організації України (В. Алещенко, В. Молдавчук, Л. Пелепейченко, М.Товма, С. Нестеренко, С.Череватий, С. Якимець, В. Чорний); іміджбілдинг силових відомств в Інтернеті (В. Рябцев), комунікативні технології формування іміджу фахівців силових відомств (І. Лісичкіна, В. Посмітна, Л. Пелепейченко). Останніми роками виокремлюються галузеві дослідження розбудови іміджу [1–3]: принципи формування іміджу фахівців Національної гвардії України розглядають І. Лісичкіна, Л. Пелепейченко, Державної прикордонної служби України — С. Якимець, С. Череватий; Служби безпеки України (Л.Компанцева, О. Штоквіш). Отже, можна констатувати, що в Україні складається напрям іміджевих досліджень силових відомств На тлі існуючих подій в країні створення та підтримання ефективного іміджу силових структур стає як ніколи актуальним. Зміни, що відбулися за останні 2 роки наклали свій відбиток на сприйняття сутності правоохоронних відомств. На початку 2014 року громадська думка щодо діяльності силового блоку країни мала переважно негативну складову. З початком активної фази антитерористичної операції відбулися суттєві зміни в іміджі силових структур України. У суспільній свідомості починає формуватися образ героїчної, патріотичної, професійної структури, що захищає інтереси українського народу. Однак формування необхідного стійкого позитивного іміджу все ще залишається актуальним. Вважаємо, що впливовими психологічними технологіями формування іміджу силових відомств є наступні: а) формування іміджу герою — військовослужбовця; б) зміна асоціативних рядів, що визначають сприйняття силових відомств у масовій свідомості; в) позиціонування в інформаційному просторі позитивних новин щодо діяльності силових відомств. Крім того, слід дотримуватися низки вимог щодо подання в Інтернеті інформації з місць воєнних конфліктів, які все більше стають предметом обговорення фахівців у сфері медіа психології [4]. Серед найбільш значущих принципів роботи з інформацією зазначимо наступні: не обманюйте, ви втрачаєте довіру; можна говорити не всю правду, але брехати все одно не можна; найнебезпечніше для журналіста — це узагальнення; громадської думки на війні немає; не маніпулюйте; не вірте нікому апріорі та не звинувачуйте нікого бездоказово; є ситуації, коли хочеться видавати бажане за дійсне, це спокуса, не піддавайтеся цьому; не називайте нікого військовими злочинцями, військові злочини розслідуються десятиліттями; намагайтеся зрозуміти мотивацію людей, які йдуть воювати; навіть журналістська етика вторинна, первинне — це людське життя. Отже, іміджбілдинг у сфері безпеки та оборони — нова сфера психологічно-комунікативної діяльності силових відомств. Формування іміджу силових відомств та їх фахівців в сучасний період набуває статусу інформаційно-психологічної зброї, оскільки образотворчість має серйозний сугестивний потенціал, впливає на соціально-психологічне життя як окремої людини, так й нації в цілому.

Список використаних джерел 1. Молдавчук В. Чинники іміджу та антиіміджу в діяльності сил охорони правопорядку / В. Молдавчук, Л. Пелепейченко, М. Товма // Збірник наукових праць.– Х. : Військ. ін-т ВВ МВС України, 2004. — Вип. 1–2. — 116 с. 2. Посмітна В. В. Когнітивні та прагматичні особливості мовного впливу у військовому дискурсі: дис….. канд.філолог. наук/ В. В. Посмітна. — Харків,2012. –200 с.

165

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015 3. Розбудова іміджу інститутів сектору безпеки України: viribus unitis [колект. монографія]. — К.; Женева; Луганськ: Янтар, 2013–340 с. 4. Человек как субъект и объект медиапсихологии. — М.: МГУ имени М.В.Ломоносова / Ин-т человека; Изд-во Московского университета, 2011. — 824 с.

НАПРЯМИ ТА ПОРЯДОК ІНФОРМАЦІЙНО‑ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПРОТИДІЇ ІНФОРМАЦІЙНИМ ЗАГРОЗАМ МО УКРАЇНИ ТА ЗС УКРАЇНИ Огарок А.П. кандидат технічних наук професор Сірик А.О. Військова частина А1906 В умовах ведення потужного деструктивного інформаційно-психологічного впливу (ІПсВ) на особовий склад МО та ЗС України з боку Росії сили й засоби інформаційно-психологічної протидії МО та ЗС України виявилися не в повній мірі готовими до адекватного інформаційного протиборства. Однією з головних причин такого стану є фактична відсутність, як у державі в цілому так її Збройних Силах, надійної системи інформаційної безпеки (СІБ), яка б здійснювала не тільки виявлення і аналіз інформаційних загроз національній безпеці (НБ), у тому числі й у воєнній сфері, але й, що надзвичайно важливо, забезпечувала адекватну протидію цим загрозам. Поряд з цим не менш важливою причиною незадовільного стану такої протидії є відсутність у ЗС України професійно підготовлених спеціалізованих підрозділів постійного ведення активних наступальних інформаційнопсихологічних дій в інформаційному просторі. Заходи інформаційно-психологічної протидії інформаційним загрозам, перш за все, повинні бути спрямовані на прогнозування, профілактику та зрив такого ІПсВ, нейтралізацію намагань протиборчої сторони дезінформувати та деморалізувати особовий склад Збройних Сил України. Головними напрямами в організації такої протидії негативному ІПсВ на МО і ЗС України мають бути: спростування неправдивої (упереджувальної) інформації стосовно діяльності МО та ЗС України через Управління преси та інформації МО України; забезпечення цілодобового моніторингу інформаційного простору з метою визначення об’єктів, характеру та спрямованості ІПсВ на особовий склад МО і ЗС України, його мети і можливих наслідків; організація безперервного бойового та суспільно-політичного інформування особового складу МО та ЗС України, роз’яснення мети, завдань, форм та методів інформаційних операцій (акцій) противника, можливостей їх технічних засобів. Психологічно доцільне інформування особового складу для упередження (припинення) поширення неправдивих чуток, міфів; своєчасне знищення інформаційно-пропагандистських матеріалів противника; постійний контроль за використанням співробітниками особистих засобів комунікацій (телефони, планшети тощо) з можливістю їх вилучення у разі загрози поширення впливу, організація жорсткого контролю за використанням радіозасобів в підрозділах зв’язку; організація взаємодії з питань проведення заходів протидії ІПсВ противника із суб’єктами забезпечення інформаційної безпеки на державному рівні.

166

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Порядок проведення заходів протидії негативному ІПсВ противника має включати: виявлення основних джерел негативного ІПсВ; визначення основного змісту, тез та аргументів офіційної пропаганди, технологій, форм і способів діяльності під час проведення інформаційних операцій (акцій); оцінювання морально-психологічного стану з’єднань, військових частин МО України і ЗС України; уточнення та усунення факторів бойової, морально-психологічної обстановки, які активно використовуються противником для дезінформації й деморалізації особового складу МО та ЗС України; прогнозування можливого розвитку бойових дій, сценарію інформаційних операцій (акцій) противника; постійне здійснення організаційних, упереджувальних (контрпропагандистських) та силових заходів протидії ІПсВ противника.

Список використаних джерел 1. Горбулін В. П. Проблеми захисту інформаційного простору України: монографія / В. П. Горбулін, М. М. Биченок // Ін-т пробл. нац. безпеки. — К.: Інтертехнологія, 2009. — 136 с. 2. Жарков Я.М. Інформаційно-психологічний вплив на Україну: моніторинг, аналіз, оцінка // Інформаційна безпека людини, суспільства, держави. — 2009. — № 1.– С. 65–70. 3. Радковець ЮІ. Погляди на створення системи інформаційної безпеки України та її Збройних Сил / Ю.І.Радковець, О.В.Левченко, О.М.Косогов // Наука і оборона. — 2014. — №1. — С. 38–42.

КОНЦЕПТУАЛЬНА МОДЕЛЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ Колесник В.Т. заступник керівника головного департаменту з питань національної безпеки та оборони Адміністрації Президента України Революція гідності відкрила перед Україною суттєві нові можливості для побудови нової системи державного управління, заснованої на пріоритеті забезпечення національних інтересів на основі українських національних цінностей. Сучасний рівень державного управління не відповідає новим тенденціям, він коріниться передусім на застарілій системі управлінських координат, застосуванні лінійних методів управління, зокрема і ведення війни. Такі тенденції як гібридні війни, асиметричні загрози, інформаційно-психологічні операції, діяльність рухів опору, сепаратизм на науковому рівні вивчаються недостатньо, як наслідок в Україні досі не існує жодної державної інституції щодо реалізації державної політики у гібридному середовищі. Росія окупувала частину території України — Автономну Республіку Крим і місто Севастополь, розв’язала воєнну агресію на Сході України та намагається зруйнувати єдність демократичного світу передусім за рахунок використання нових комунікативних технологій, лобіювання власних інтересів через розвинену агентурну мережу, а також із використанням значного військового потенціалу. Безкарне застосування сили на міжнародній арені стало наслідком неспроможності світових безпекових інституцій дати гідну та адекватну відповідь на виклики сучасності, передусім на гібридні війни. На мій погляд така ситуація стала можливою через неефективність функціонування системи державного управління.

167

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

Безпосередньо у безпековому середовищі відбулися незворотні зміни, які певним чином детермінують і звернення до концептуальної зміни безпекової парадигми. Постулати свого бачення викладу нижче. Ключовим концептом виступає безперечно національна безпека, під якою я розумію систему забезпечення державного управління країною, з метою створення умов здатності суспільної системи країни забезпечити високий рівень життєдіяльності нації та її конкурентні спроможності у взаємовідносинах із зовнішнім світом для надійного існування та прогресивного розвитку. Концептуальною відмінністю мого бачення від сталої націобезпекової парадигми є те, що національна безпека мною трактується як система забезпечення ефективного державного управління. Основою національної безпеки України виступає національний інтерес, який становить сукупність внутрішніх та зовнішніх потреб держави в забезпеченості захищеності та прогресивного розвитку особистості, суспільства та держави. Національний інтерес виступає дороговказом державного управління, відповідно джерелом національних інтересів держави — є український народ. Наголошу на тій обставині, що рівень безпеки нації унеможливлює створення загрози для нереалізації національних інтересів. Таким чином об’єктивні потреби нації як внутрішнє ціле соціального утворення в єдності всіх його властивостей, становлячи субстрат національних інтересів, не можуть бути принесені в угоду тим чи іншим політичним партіям, угрупованням або змінені через тиск іноземних держав або транснаціональних корпорацій. Базовим і парадигмальним моментом побудови нової теорії безпеки і відповідного безпекового законодавства і керованих безпекових відносин я пропоную визнати тріаду: національні інтереси — загрози національним інтересам — державне управління. Відповідно до основних характеристик національної безпеки держави я включаю: • рівень безробіття; • рівень росту споживчих цін; • рівень державного внутрішнього та зовнішнього боргу у відсотковому співвідношенні до валового внутрішнього продукту; • рівень забезпеченості ресурсами: освіти, охорони здоров’я, культури, науки в відсотковому співвідношенні до валового внутрішнього продукту; • рівень забезпеченості кадровим потенціалом в усіх сферах народного господарства та сфері державного управління. Ключовим постулатом мого бачення виступає те, що по суті система національної безпеки — система державного управління, адже будь-які загрози спрямовані на дестабілізацію системи державного управління у тій чи іншій сфері життєдіяльності. Відтак, національні інтереси досягаються через здійснення державного управління. При цьому переконаний у тому, що безпека поглинає оборону, тому можу підтримати тих дослідників, які зазначають на необхідність зміни назви РНБОУ на РНБ — Рада національної безпеки. Адже оборона становить лише одну зі сфер національної безпеки, а у більш абстрактному плані лише одну зі сфер життєдіяльності, в якій реалізується державне управління. Основними засобами національної безпеки України є: захист — гарантія безпеки об’єктам національної безпеки, цілеспрямована діяльність державних інституцій по забезпеченню цієї гарантії; охорона — комплекс дій, цілеспрямована діяльність суб’єктів забезпечення національної безпеки з недопущення протиправних впливів на об’єкти національної безпеки;

168

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА У ВОЄННІЙ СФЕРІ. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

оборона — система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави, щодо підготовки до збройного захисту та захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Відповідно, не звужуючи і не обмежуючи безпеку виключно чи то захистом, чи то охороною, чи то обороною зауважу не необхідності легітимації положення про те, що Україна має суверенне право на використання та застосування превентивних заходів щодо реалізації своїх національних інтересів в будьякій точці планети. Глобалізація передбачає стирання кордонів, тому таке стирання має відбуватись не в однобічному порядку, коли Україна за 24 роки свого існування ніяк не перетвориться на суб’єкта геополітики, і все ще перебуває в стадії керованого об’єкта, а й в напрямі формування України як впливової регіональної держави. Із цією метою розвиток суверенної України передбачає реалізацію національних інтересів поза географічними кордонами держави і не обмежується лише територією України. Основними цілями державної політики національної безпеки є: • створення умов для прогресивного та прогнозованого розвитку національних інтересів; • відновлення відповідно до національних інтересів через ефективне використання державного управління територіальної цілісності України, гарантування мирного майбутнього України як суверенної і незалежної, соборної, демократичної, соціальної, правової держави; • утвердження прав і свобод людини і громадянина, забезпечення нової якості соціального, економічного і гуманітарного розвитку, забезпечення інтеграції України до Європейського Союзу та формування умов для вступу в колективні системи безпеки, які гарантуватимуть реалізацію національних інтересів України. Якісно оновлена державна політика має бути спрямована на створення умов для гарантованої реалізації національних інтересів в усіх сферах життєдіяльності, комплексне реформування системи національної безпеки як засобу ефективного державного управління. Нестабільність глобальної системи безпеки, а також міжнародних безпекових інституцій, недієвість норм міжнародного права, застосування гібридних війн — це далеко не всі, але найбільш суттєві тенденції, які визначають сучасний зміст безпекового середовища, і відповідно чинять суттєвий вплив на систему державного управління. Політика національної безпеки має ґрунтуватись на необхідності реалізації національних інтересів, з урахуванням норм і принципів міжнародного права. Україна має забезпечити такий рівень державного управління, за якого вона буде здатна захистити свої фундаментальні цінності, визначені Конституцією та законами України, — незалежність, територіальну цілісність і суверенітет, гідність, демократію, людину, її права і свободи, верховенство права, забезпечення добробуту, мир та безпеку. На цьому шляху, з метою ефективного правового забезпечення державного управління має бути розроблена ієрархічна модель нормативно-правових актів, що регулюють безпекові відносини: • концепція національної безпеки — документ стратегічного рівня, включає основні загрози, небезпеки і заходи щодо їх запобігання, вона створюється за участю вищих органів влади із застосуванням провідних науково-дослідних установ країни на тривалу перспективу, вона включає наступні основні напрями: державно-правовий, геополітичний, інформаційний, соціальний, економічний, фінансовий, воєнний, екологічний та ін.; • доктрина національної безпеки — документ тактичного рівня, який складається з основоположних доктринальних документів, таких як: державно-правова, геополітична, інформаційна соціальна, економічна, фінансова, воєнна, екологічна та ін., які розробляються відповідно до визначених у Концепції національної безпеки пріоритетних національних інтересів та ключових сфер життєдіяльності. Дані документи розробляються відповідними профільними міністерствами на розвиток Концепції національної безпеки за координуючої ролі Ради національної безпеки; • стратегія національної безпеки — документ оперативного рівня, в якому визначається пріоритетні напрями реалізації національних інтересів на конкретно визначений період із зазна-

169

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ № 2/2015

ченням кількісних та якісних показників, які має досягнути система державного управління. Стратегія ґрунтується не на адаптації держави до існуючих умов, а виходячи із розробленої цільової моделі її перспективного розвитку, яка спирається на динамічну систему кількісних та якісних індикативних показників прогресивного розвитку; • різноманітні плани, програми та інші документи короткочасної дії, в яких регламентується визначені конкретні проблеми, засоби їх вирішення та визначені термін та відповідальні особи. Дія даної системи нормативно-правових актів має бути спрямована на реалізацію до 2020 року визначених пріоритетів державної політики національної безпеки, а також Стратегією сталого розвитку «Україна — 2020», схваленою Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5, які в цілому закладають міцний фундамент для реалізації українських національних інтересів у тривалій довгостроковій перспективі.

170

Навчально-наукове видання

ІМПЕРАТИВИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛІЗАЦІЇ Матеріали міжвідомчої науково-практичної конференції «Інформаційна безпека у воєнній сфері. Сучасний стан та перспективи розвитку» (Київ, 31 березня 2015 року)

№2 Голова редакційної колегії В.А.Ліпкан Відповідальний за випуск О.С.Ліпкан Художній редактор О.Г. Новіков Редактор О. О. Машкова Комп’ютерне верстання Д. Лепешин

Підписано до друку 11.06.2015 р. Формат 60х84/8. Папір офсетний. Гарнітура HeliosCond. Умов.друк.арк. 19,53. Наклад 500 прим. Зам. № 15-043. Видавець ФОП Ліпкан Олена Сергіївна 03058, Київ, вул. М.Донця, 23, б, кв. 33 Тел.: +38 044 4040 483 E-mail: book@market-ua.com., сайт: www.book.market-ua.com. Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 3535 від 27.07.09.

______________________________________________________________________________________________________________ Виготівник ТОВ «Дорадо-Друк» 09000, м.Сквира, вул. Щорса, 7 http://doradoalliance.com/ Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру ДК № 2600 від 01.09.2006 р.