Український військово-історичний календар. Серпень 2016 by Valeriia Talalai

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ЦЕНТР ГУМАНІТАРНИХ ПРОБЛЕМ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ ВІЙСЬКОВО-ІСТОРИЧНИЙ КАЛЕНДАР СЕРПЕНЬ 2016

Київ-2016

УДК 355.4 (477)“2016” ББК 68.4(Укр) У45 Рекомендовано до друку науковою радою Науково-дослідного центру гуманітарних проблем Збройних Сил України

У4 5

Український військово-історичний календар. Серпень 2016 / За ред. Н.А. Агаєва / Упорядник В.Р. Мараєв. – К.: НДЦ ГП ЗС України, 2016. – 30 с. УДК 355.4 (477)“2016” ББК 68.4(Укр)

Український військово-історичний календар розроблено з метою поширення військово-історичних знань і відновлення традиції вшанування українських вояків. Календар містить інформацію про події військової історії України, видатних українських військових діячів різних часів, наших сучасників, які стійко боронять незалежність нашої держави.

СЕРПЕНЬ 1 СЕРПНЯ 105 років тому, 1 серпня 1911 року, у селі Нове Село (нині Любачівського повіту Підкарпатського воєводства Польщі) народився Омелян Петрович Грабець – полковник Української повстанської армії, командир групи УПА-Південь. О.П. Грабець закінчив українську чоловічу гімназію у Перемишлі, Празьку політехніку. Був членом скаутської організації “Пласт”, Української військової організації і Організації українських націоналістів. Кілька разів заарештовувався польською поліцією за свою громадсько-політичну діяльність. Влітку 1941 року О.П. Грабець – учасник похідних груп ОУН. 1941-1942 років виконував функції провідника ОУН Рівненщини, організовував втечі радянських військовополонених із німецьких концтаборів. На чолі повстанського загону воював проти німців на Вінниччині. 1943 року О.П. Грабцю було присвоєно звання полковника УПА, він був призначений командиром УПА-Південь. Провів багато успішних боїв проти німецьких окупантів. Зокрема, здійснив напад на Літинську в’язницю, знищив охорону і визволив українських політичних в’язнів. Звільнив полонених із Калинівського табору, яких використовували на будівництві вінницької ставки Гітлера і згодом планували знищити. Наприкінці 1943 року організував повстанський рейд на Західну Україну. 10 червня 1944 року О.П. Грабець загинув у бою з переважаючими силами радянських енкаведистів поблизу села Микулинці Літинського району Вінницької області. Місце поховання досі не встановлено. 2015 року у Вінниці на честь О.П. Грабця назвали вулицю і два провулки.

95 років тому, 1 серпня 1921 року, у селі Новоселівка Друга (нині Ясинуватського району Донецької області) народився Микола Семенович Гуляєв – учасник Другої світової війни, полковник, Герой Радянського Союзу. М.С. Гуляєв закінчив 7 класів школи, працював слюсарем-збиральником. 1938 року призваний до Червоної Армії, пройшов Ворошиловградську військову авіаційну школу пілотів. Під час Другої світової війни брав участь у бойових діях на Брянському, Калінінському, Волховському, Північно-Західному, Степовому, 1-му і 2-му Українських фронтах. До квітня 1945 року заступник командира ескадрильї 80-го гвардійського бомбардувального авіаполку 1-ї гвардійської бомбардувальної авіадивізії 6-го бомбардувального авіакорпусу 2-ї повітряної армії 1-го Українського фронту гвардії старший лейтенант М.С. Гуляєв виконав 163 бойових вильоти на бомбардування противника. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 червня 1945 року його було присвоєно звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”. Після війни М.С. Гуляєв закінчив Військово-повітряну академію, командував авіаполком, отримав звання полковника. Помер 31 березня 1967 року, похований на Комінтернівському кладовищі у Воронежі. 2 СЕРПНЯ 95 років тому, 2 серпня 1921 року, у селі Ходорівці (нині Кам’янець-Подільського району Хмельницької області) народився Борис Андрійович Сугеров – учасник Другої світової війни, старший лейтенант, Герой Радянського Союзу. Б.А. Сугеров закінчив 9 класів школи, працював у колгоспі. 1939 року був призваний до Червоної Армії, пройшов Саратовське танкове училище. Командир роти танків Т-34 зі складу 129-ї окремої танкової бригади 13-їй армії Брянського фронту старший лейтенант Б.А. Сугеров відзначився

у бою за станцію Понирі Курської області 9 лютого 1943 року. Його рота знищила 10 автомашин, 9 танків, 7 протитанкових гармат, 3 розрахунки протитанкових рушниць. У бою танк Б.А. Сугерова був підбитий, а сам він загинув. Похований поблизу станції Ольховатка Понирівського району Курської області. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 вересня 1943 року Б.А. Сугерову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

3 СЕРПНЯ 105 років тому, 3 серпня 1911 року, у селі Євсуг (нині Біловодського району Луганської області) народився Анатолій Петрович Головченко – учасник Другої світової війни, підполковник, Герой Радянського Союзу. А.П. Головченко закінчив 7 класів школи, працював бурильником на шахті. 1933 року був призваний до Червоної Армії, пройшов Одеське військове піхотне училище і офіцерські курси “Постріл”. Станом на початок 1945 року гвардії майор А.П. Головченко командував батальйоном 33-ї гвардійської мотострілецької бригади 9-го гвардійського танкового корпусу 2-ї гвардійської танкової армії 1-го Білоруського фронту. 20 січня 1945 року батальйон оволодів містом БжесцьКуявський, знищивши до 300 ворожих солдатів і офіцерів, захопивши 50 возів із військовим спорядженням, 16 гранатометів і багато іншої зброї. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 лютого 1945 року А.П. Головченко був удостоєний звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”. Після війни А.П. Головченко продовжив службу в армії. 1957 року у званні підполковника вийшов у запас. Працював інженером інституту фізики. Помер 31 березня 1976 року у Києві, похований на Байковому кладовищі.

100 років тому, 3 серпня 1916 року, у Луганську народився Семен Устинович Кратінов – учасник Другої світової війни, полковник, Герой Радянського Союзу. С.У. Кратінов закінчив робітничий факультет і перший курс Ленінградського індустріального інституту, працював на Ворошиловградському паровозобудівному заводі. 1936 року був призваний до Червоної Армії, пройшов Ворошиловградську військову авіаційну школу пілотів. Станом на кінець лютого 1945 року гвардії капітан С.У. Кратінов командував ескадрильєю 40-го гвардійського винищувального авіаполку 8-ї гвардійської винищувальної авіадивізії 2-ї повітряної армії 1-го Українського фронту. Виконав 312 бойових вильотів, у 64 повітряних боях збив 18 ворожих літаків особисто і ще 3 – у складі групи. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 квітня 1945 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”. 1956 року полковник С.У. Кратінов звільнився у запас. Помер 4 січня 1982 року у Ворошиловграді (Луганську). 100 років тому, 3 серпня 1916 року, у селі Нижнє (нині Попаснянського району Луганської області) народився Микола Дмитрович Міоков – учасник Другої світової війни, полковник, Герой Радянського Союзу. М.Д. Міоков закінчив 7 класів школи і гірничопромислове училище. Працював електрослюсарем на шахтах. 1935 року був призваний до Червоної Армії, пройшов Іркутське військове авіаційне технічне училище. 1939 року брав участь у боях з японцями на річці ХалхінГол. Під час Другої світової війни брав участь у бойових діях на Західному, Воронезькому, 1-му Українському фронтах, у 1943 році закінчив Борисоглібську військову авіаційну школу пілотів. Станом на кінець війни майор М.Д. Міоков командував ескадрильєю 91-го винищувального

авіаполку 256-ї винищувальної авіадивізії 2-ї повітряної армії 1-го Українського фронту. Виконав 226 бойових вильотів, провів 54 повітряні бої, особисто збив 22 літаки противника. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 червня 1945 року удостоєний звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”. 1958 року М.Д. Міоков у званні полковника вийшов у запас. Працював на залізниці. Помер 25 листопада 1987 року у місті Пушкін Ленінградської міської ради, похований на Казанському кладовищі.

5 СЕРПНЯ 75 років тому, 5 серпня 1941 року, під час Другої світової війни розпочалася Одеська оборонна операція військ Окремої Приморської армії і Чорноморського флоту.

На Одесу наступали німецькі війська групи армій “Південь” і 4-а румунська армія (загалом понад 340 тисяч чол.). 8 серпня Одеса була оголошена на облоговому становищі, а 13 серпня противника повністю блокував місто з суші. Незважаючи на те, що радянські війська поступалися чисельністю (від 35 до 86 тисяч оборонців), завдяки постачанню чорноморськими шляхами їм вдавалося успішно відбивати спроби ворожого штурму, навіть завдавати успішних контрударів. Однак на початку жовтня 1941 року оборона Одеси стала все менш доцільною: місто було відрізане від основних сил Південного фронту, німецькі частини на той час уже прорвалися далеко на схід, до Донбасу, зайняли Крим і розпочали облогу Севастополя – основної бази радянського Чорноморського флоту. Тому військове командування прийняло рішення евакуювати захисників Одеси. У період з 1 по 16 жовтня 1941 року морем з Одеси до Севастополя було вивезено 86 тисяч військовослужбовців, 15 тисяч цивільних, 19 танків і бронеавтомобілів, 462 гармати, 1158 автомашин, 3625 коней, 25 тисяч тонн військових вантажів. В результаті 73-денної оборони Одеси вдалося затримати значні сили противника, завдати йому суттєвих втрат і провести вдалу евакуацію своїх сил. Радянські втрати в Одеській операції становили понад 15 тисяч загиблими і понад 25 тисяч пораненими. 75 років тому, 5 серпня 1941 року, у місті Красний Лиман (нині Лиман Донецької області) народився Леонід Денисович Кизим – український радянський космонавт, генерал-полковник авіації, двічі Герой Радянського Союзу. Л.Д. Кизим закінчив середню школу, Чернігівське вище військове училище льотчиків і Військово-повітряну академію імені Ю.О. Гагаріна. Служив у ВПС СРСР. 1965 року був зарахований до загону радянських космонавтів. Перший політ у космос Л.Д. Кизим здійснив 27 жовтня – 10 листопада 1980 року у якості командира корабля “Союз Т-3”. У другому польоті з 8 лютого по 2 жовтня 1984 року командував кораблем “Союз Т-10”. Зробив шість виходів у відкритий космос загальною тривалістю 22 години 50 хвилин. Третій політ у космос виконав у якості

командира корабля “Союз Т-15” від 13 березня до 16 липня 1986 року. Загальна тривалість усіх трьох космічних польотів – 374 дні 17 годин 57 хвилин 42 секунди. Двічі удостоєний звання Героя Радянського Союзу – 10 грудня 1980 і 2 жовтня 1984 року. Від 1992 року Л.Д. Кизим служив заступником командувача військовокосмічними силами міністерства оборони Росії. 15 серпня 2001 року нагороджений українським орденом “За заслуги” ІІІ ступеня. Вийшов у відставку 2001 року у званні генерал-полковника авіації. Помер 14 червня 2010 року, похований на Троєкуровському кладовищі у Москві.

6 СЕРПНЯ 45 років тому, 6 серпня 1971 року, у місті Олександрія Кіровоградської області народився Олег Борисович Кулигін – учасник війни на сході України, капітан. О.Б. Кулигін закінчив Олександрійське СПТУ № 13 і Криворізький гірничорудний інститут. Від 1995 року проживав у Кіровограді (нині Кропивницький), працював на Інгульській шахті. 2014 року мобілізований до Збройних Сил України, служив начальником інженерної служби у 3-му окремому полку спеціального призначення. Загинув 14 вересня 2014 року у Донецькому аеропорту під час обстрілу бойовиків. Похований на Алеї Слави Ровенського кладовища у Кропивницькому. Указом Президента України П.О. Порошенка № 754/2014 від 6 жовтня 2014 року О.Б. Кулигін посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Також посмертно нагороджений нагрудним знаком “За оборону Донецького аеропорту”.

8 СЕРПНЯ 95 років тому, 8 серпня 1921 року, у селі Пестрівка (нині Велике Аксаково Стерлітамацького району Башкортостану, Росія) народився Іван Олександрович Герасимов – учасник Другої світової війни, генерал армії, Герой України із врученням ордена “Золота Зірка”. І.О. Герасимов закінчив Ульяновське бронетанкове училище, Військову академію бронетанкових і механізованих військ, Військову академію Генштабу ЗС СРСР. Під час Другої світової війни командував танковими частинами на Південному, Південно-Західному, Північно-Кавказькому, Воронезькому, 1-му Українському і 2-му Далекосхідному фронтах. У повоєнний час І.О. Герасимов обіймав такі високі посади, як командувач танкової армії Групи радянських військ у Німеччині, командувач Північної групи військ, командувач військ Київського військового округу, головнокомандувач військ Південно-Західного напрямку. Депутат Верховної Ради СРСР VIII – XI скликань (1971-1991 роки). 1991 року І.О. Герасимов очолив раду Організації ветеранів України. Обирався народним депутатом України IV – VI скликань (2002-2008 роки). Голова редколегії “Книги пам’яті України”. Нагороджений орденами Богдана Хмельницького трьох ступенів, почесною відзнакою Президента України. Указом Президента України Л.Д. Кучми № 1403/99 від 27 жовтня 1999 року генералу армії І.О. Герасимову було присвоєно звання Героя України із врученням ордена “Золота Зірка” із формулюванням “pа мужність і відвагу, виявлені у боротьбі з фашистськими загарбниками під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, визначний особистий внесок у розвиток ветеранського руху в Україні”. І.О. Герасимов помер у Києві 4 червня 2008 року. Похований на Кунцевському кладовищі у Москві.

9 СЕРПНЯ 145 років тому, 9 серпня 1871 року, на Кубані народився Микола Миколайович Ніколіч – генеральний хорунжий Армії Української Народної Республіки і Української Держави. М.М. Ніколіч за походженням кубанський козак. Закінчив Новоросійський університет в Одесі, Київське піхотне юнкерське училище, Олександрівську військово-юридичну академію. Брав участь у російськояпонській війні 1904-1905 років і Першій світовій війні 1914-1918 років, під час якої завідував автомобільною частиною Південно-Західного фронту. 1917 року отримав чин генерал-майора. Наприкінці 1917 року М.М. Ніколіч керував автопанцирним відділом Армії УНР. Від червня до грудня 1918 року – інспектор автомобільних частин Армії Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського. Подальша доля невідома.

10 СЕРПНЯ 100 років тому, 10 серпня 1916 року, у місті Бірзула (нині Подільськ Одеської області) народився Іван Іванович Кобилецький – учасник Другої світової війни, гвардії підполковник, Герой Радянського Союзу. І.І. Кобилецький закінчив 7 класів школи і школу фабрично-заводського учнівства. Працював слюсарем, кочегаром, помічником машиніста на станції Оренбург. 1936 року призваний до Червоної Армії, пройшов Оренбурзьку військову авіаційну школу пілотів. Брав участь у китайсько-японській війні наприкінці 1930-х років. Під час Другої світової війни І.І. Кобилецький брав участь у бойових діях на Південно-Західному, Донському, Центральному, Білоруському і 1-му Білоруському фронтах. Дослужився до заступника командира 53-го гвардійського винищувального авіаполку 1-ї гвардійської винищувальної авіадивізії 16-ї повітряної армії. Виконав 465 бойових вильотів, взяв участь у 94 повітряних боях, збив 15 ворожих літаків особисто і ще 9 у складі групи. Був

важко поранений. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 травня 1946 року удостоєний звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”. 1948 року гвардії підполковник І.І. Кобилецький вийшов у відставку. Працював слюсарем, старшим майстром, інженером. Помер у Києві 24 липня 1986 року, похований на Лук’янівському військовому кладовищі. 45 років тому, 10 серпня 1971 року, у селі Абрамівка Вишгородського району Київської області народився Олександр Олегович Юрченко – учасник війни на сході України, старший лейтенант. О.О. Юрченко був призваний до лав Збройних Сил України за мобілізацією, командував взводом механізованої роти 72-ї окремої механізованої бригади. Загинув 19 липня 2014 року під час обстрілу з БМ-21 “Град” в районі міста Амвросіївка Донецької області. Похований на Кушугкмському кладовищі Запоріжжя. Указом Президента України П.О. Порошенка № 747/2014 від 29 вересня 2014 року О.О. Юрченко був посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

12 СЕРПНЯ 145 років тому, 12 серпня 1871 року, у Харківській губернії народився Борис Петрович Баженов – генеральний хорунжий Армії Української Держави, український дипломат. Б.П. Баженов закінчив 2-й Московський кадетський корпус, Миколаївське кавалерійське училище і Миколаївську академію Генерального штабу (СанктПетербург). Командував кавалерійськими частинами царської армії. 1913 року отримав чин генерал-майора. Під час Першої світової війни – генералквартирмейстер штабу 6-ї армії, начальник штабу 42-го армійського корпусу. 1918 року Б.П. Баженов вступив на українську службу. У жовтні 1918 року був призначений надзвичайним посланником дипломатичної місії

Української Держави при уряді Королівства Швеція. У Стокгольмі розгорнув активну діяльність зі встановлення тісних відносин між Україною і Швецією, а також налагоджував контакти із представниками країн Антанти. Після приходу до влади Директорії УНР був замінений на посаді дипломатом Костянтином Лоським. Доля після початку 1919 року невідома. 100 років тому, 12 серпня 1916 року, під час Першої світової війни розпочалися бої за гору Лисоня між українськими січовими стрільцями (УСС) і російськими військами. На початку серпня розпочався наступ ПівденноЗахідного Фронту російської армії у сторони Львова, Бродів та Ковеля. Одна із збройних угруповань – 55-та дивізія під командуванням генерала Фляйшмана наступала у сторону Бережан. УСС отримало наказ захистити місто і зупинити ворожий наступ під Потуторами. Головним плацдармом було обрано гору Лисоня за 4 км на південнийсхід від Бережан. Вже на 11 серпня російські війська закріпилися неподалік. Наступного дня відбулися перші зіткнення. Російські частини атакували дві сотні першого куреня УСС. Січові стрільці були змушені відступити. І хоча дві інші сотні сформували другу лінію оборони й ліквідували загрозу подальшого наступу, це не перешкодило австрійському командуванню звинуватити українських бійців у зраді. Їх було відправлено в село Потутори на реорганізацію, а командувач – Антін Варивода подав у відставку. Позиційні зіткнення ворожих сил тривали майже два тижні. 31 серпня російська армія наступає, щоб захопити Бережани. Австро-угорські частини, у

складі яких були й УСС, зупинили їх на Лисоні, але через три дні росіяни проривають оборону. Над підрозділами січових стрільців нависла небезпека. Того ж дня проти наступаючих російських військ було спрямовано дві сотні 1-го куреня УСС. Одна атакувала ворога, але цей порив закінчився невдало. Більшість стрільців і командир Роман Сушко потрапили в російський полон. Інші сотні під командуванням Андрія Мельника та Василя Кучабського вступили в бій на Лисоні й зупинили наступ ворога. Четверта сотня Вячеслава Будзиновського була розгромлена. Весь день тривав бій, у якому полягло десятки старшин та стрільців. Росіяни майже оточили Бережани. У цей час вступив у бій другий курінь УСС, якому вдалося закріпитися на Лисоні. 4 вересня почався контрнаступ. До вечора вдалося відбити всі позиції. У триденних боях українські воїни проявили неабияку мужність. Ще одну спробу прорвати австрійський фронт російські війська зробили 16 вересня. Росіянам вдалося зайти у фланг і тил полку УСС. Січові стрільці відбили атаку, але лінія фронту наближалася безпосередньо до Бережан. Затишшя тривало недовго. Військові події досягли апогею в останні дні вересня 1916 року. 29 числа розпочався третій, найбільш масований наступ росіян у районі Лисоні. Бої тривали майже безперервно три доби. Упродовж перших двох днів російська артилерія вела ураганний обстріл австрійських коаліційних військ на Лисоні та в околицях села Потутори. У другій половині дня 30 вересня російська піхота розпочала наступальну операцію на висоті 327. Росіяни розбили угорський полк і зайняли його позиції, створивши плацдарм для наступу. Далі російські військові частини виходять у долину річки Золота Липа в напрямку села Посухова і, використовуючи зайняті 16 вересня позиції, оточують полк українських січових стрільців, дислокований у селі Потутори. Ціною великих втрат загонам УСС вдалося прорвати кільце оточення і вийти до Бережан. У складі колишнього полку січових стрільців залишилося 17 старшин і 150 стрільців. 55 років тому, 12 серпня 1961 року, у селі Путринці Ізяславського району Хмельницької області народився Олег Петрович Онищук – учасник Афганської війни, старший лейтенант, Герой Радянського Союзу. О.П. Онищук закінчив Ізяславську середню школу № 5 і Київське вище загальновійськове командне училище імені М.В. Фрунзе. Служив у Забайкальському і Туркестанському

військових округах. Із квітня 1987 року – заступник командира 2-ї роти 186-го окремого загону спеціального призначення 22-ї окремої бригади спеціального призначення (обмежений контингент радянських військ у Демократичній Республіці Афганістан). 28 жовтня 1987 року командуванню стало відомо про рух каравану моджахедів із Пакистану. Для його знищення виділили групу “Каспій-724” з 17 розвідників-десантників під командуванням старшого лейтенанта О.П. Онищука. 31 жовтня група О.П. Онищука потрапила в оточення противника поблизу кишлаку Дурі (провінція Забуль). В бою загинули 11 військовослужбовців, у тому числі О.П. Онищук. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 травня 1988 року йому посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Похований у місті Ізяслав Хмельницької області.

13 СЕРПНЯ 105 років тому, 13 серпня 1911 року, у місті Умань (нині Черкаської області) народився Олексій Іванович Радзієвський – учасник Другої світової війни, генерал армії, Герой Радянського Союзу. О.І. Радзієвський закінчив середню школу, працював формувальником на силікатному заводі. Від 1929 року служив у Червоній Армії, пройшов кавалерійську школу, Військову академію імені М.В. Фрунзе, Військову академію Генерального штабу. Командував кавалерійськими частинами у Середньоазіатському військовому окрузі. Під час Другої світової війни О.І. Радзієвський брав участь у бойових діях на Західному, Південно-Західному, 1-му і 2-му Українських, 1-му Білоруському фронтах, обороняв Москву, визволяв Харків, Київ, Житомир,

Умань, Варшаву, штурмував Берлін. Наприкінці війни у званні генераллейтенанта командував 2-ю танковою армією. У повоєнний час О.І. Радзієвський командував Північною групою військ, військами Туркестанського і Одеського військового округу, був начальником бронетанкових і механізованих військ ЗС СРСР, начальником Військової академії імені М.В. Фрунзе. 2 листопада 1972 року присвоєно звання генерала армії. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 лютого 1978 року удостоєний звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”. Помер у Москві 30 серпня 1979 року, похований на Новодівочому кладовищі.

15 СЕРПНЯ 95 років тому, 15 серпня 1921 року, у селі Шельпахівка (нині Христинівського району Черкаської області) народився Андрій Андрійович Гриб – учасник Другої світової війни, полковник, Герой Радянського Союзу. А.А. Гриб закінчив середню школу. 1939 року був призваний до Червоної Армії, пройшов Харківське артилерійське училище. 5 липня 1943 року командир батареї 124-го гвардійського артилерійського полку 52-ї гвардійської стрілецької дивізії 6-ї гвардійської армії Воронезького фронту гвардії капітан А.А. Гриб відзначився під час Курської битви при відбитті атаки танків і піхоти противника в районі хутора Яхонтов Яковлевського району Бєлгородської області. Його батарея знищила шість важких і чотири середні танки, сім автомашин і до трьохсот солдатів і офіцерів ворога. У ході бою противнику вдалося прорватися до спостережного пункту батареї і оточити його. У рукопашній сутичці гвардії капітан А.А. Гриб особисто знищив декілька гітлерівців, вийшов з оточення продовжив керувати батареєю.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 вересня 1943 року А.А. Гриб був удостоєний звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”. Після війни А.А. Гриб закінчив Вищі академічні курси Генерального штабу. 1965 року у званні полковника вийшов у запас. Мешкав у Києві, працював інженером з техніки безпеки на фабриці індивідуального пошиву. Помер 19 липня 2000 року, похований на Берковецькому цвинтарі. 40 років тому, 15 серпня 1976 року, у місті Дрезден (Німеччина) народився Денис В’ячеславович Кисельов – учасник війни на сході України, капітан. Д.В. Кисельов був мобілізований до Збройних Сил України у 2014 році. Служив заступником начальника штабу батальйону 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади. Загинув 18 лютого 2015 року під час виходу українських військ з оточення під Дебальцевим Донецької області. Похований у місті Мукачеве Закарпатської області.Указом Президента України П.О. Порошенка № 270/2015 від 15 травня 2015 року Д.В. Кисельов посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

19 СЕРПНЯ 105 років тому, у селі Федорівка (нині Пологівського району Запорізької області) народився Іван Антонович Тернавський – учасник Другої світової війни, підполковник, Герой Радянського Союзу. І.А. Тернавський закінчив школу і учительські курси, працював піонервожатим. 1933 року був призваний до Червоної Армії, пройшов курси молодших лейтенантів. Станом на серпень 1944 року гвардії майор І.А. Тернавський командував дивізіоном 158-го

гвардійського артилерійського полку 78-ї гвардійської стрілецької дивізії 5-ї гвардійської армії 1-го Українського фронту. 4-22 серпня 1944 року його дивізіон підтримував вогнем дії стрілецьких частин з форсування Віслоки і утримання плацдарму на її західному березі, завдавши противнику великих втрат. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 вересня 1944 року І.А. Тернавський був удостоєний звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”.1956 року І.А. Тернавський у званні підполковника звільнився у запас. Помер 19 січня 1995 року у місті Коростень Житомирської області.

20 СЕРПНЯ 105 років тому, 20 серпня 1911 року, у селищі Драбів (нині Черкаської області) народився Віктор Макарович Жагала – учасник Другої світової війни, гвардії полковник, Герой Радянського Союзу. В.М. Жагала отримав неповну середню освіту, працював на Сумсько-Степанівському цукровому заводі. Від 1929 року служив у Червоній Армії, пройшов Сумську артилерійську школу імені М.В. Фрунзе, командний факультет Артилерійської академії імені Ф.Е. Дзержинського. Під час Другої світової війни командував артилерійськими частинами і з’єднаннями. Під час битви за Дніпро В.М. Жагала командував 3-ю гвардійською легкою артилерійською бригадою 1-ї гвардійської артилерійської дивізії прориву 60-ї армії Центрального фронту. В ніч на 3 жовтня 1943 року його бригада переправилася через Дніпро поблизу села Староглибова Козелецького району Чернігівської області і сприяла прориву оборони противника на правому березі річки. У боях за розширення плацдарму з 5 по 7 жовтня 1943 року в районі села Губина Чорнобильського району Київської області відбила 12 контратак противника. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1943 року В.М. Жагала був удостоєний звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”.

У листопаді 1960 року полковник В.М. Жагала вийшов у запас. Помер 18 лютого 1987 року, похований на Радянському кладовищі у Брянську.

95 років тому, 20 серпня 1921 року, у селі Інгуло-Кам’янка (нині Новгородківського району Кіровоградської області) народився Андрій Іванович Труд – учасник Другої світової війни, полковник, Герой Радянського Союзу. А.І. Труд закінчив 7 класів школи. 1940 року добровільно вступив до Червоної Армії, пройшов Качинську військову авіаційну школу. Під час Другої світової війни брав участь у бойових діях на Південному, Північно-Кавказькому, 4-му, 2-му і 1-му Українських фронтах. Здійснив понад 600 бойових вильотів, у повітряних боях збив особисто 26 і в складі групи 1 літак ворога. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 квітня 1944 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”. Після війни А.І. Труд закінчив Військово-повітряну академію, служив у ВПС СРСР на командних посадах. 1972 року у званні полковника вийшов у запас. Помер 27 липня 1999 року у Сумах, похований на Центральному цвинтарі міста. 95 років тому, 20 серпня 1921 року, у селі Нічогівка (нині Козелецького району Чернігівської області) народився Лаврентій Петрович Пономарчук – учасник Другої світової війни, полковник, Герой Радянського Союзу. Л.П. Пономарчук закінчив середню школу. 1940 року був призваний до Червоної Армії, пройшов Київське артилерійське училище. Під час Другої світової війни брав участь у бойових діях на Південно-Захіному, Західному, Брянському, 1-му і 2-му Білоруських фронтах. 14 січня 1945 року командир дивізіону 892-го артилерійського полку 323-ї стрілецької дивізії 33-ї армії 1-го Білоруського фронту майор Л.П. Пономарчук під час прориву оборони противника на лівому березі Вісли поблизу населеного пункту Киянка вогнем дивізіону завдав суттєвих втрат ворогові, чим забезпечив

успішний наступ стрілецького підрозділу. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”. Після війни Л.П. Пономарчук пройшов Ленінградську вищу офіцерську артилерійську школу. 1968 року у званні полковника вийшов у запас. Помер 11 березня 2002 року у місті Дніпропетровськ (нині Дніпро), похований на місцевому Сурсько-Литовському кладовищі.

21 СЕРПНЯ 75 років тому, 21 серпня 1941 року, під час Другої світової війни Українська повстанська армія “Поліська Січ” під проводом Тараса Бульби-Боровця проголосила Олевську республіку.

21 серпня 1941 року війська “Поліської Січі” звільнили від радянських частин містечко Олевськ на Житомирщині. Німці тоді в основному просувалися шосейними шляхами. Поліську котловину вермахт під час свого стрімкого

наступу майже не зачепив. У ній і постала “держава” повстанського отамана. Вона включала Олевський, а також частини суміжних із ним Овруцького, Лугинського і Ємільчинського районів Житомирської області та північно-східну частину Рівненської. В Олевській республіці центральним адміністративним органом стала районна управа (уряд). Її головою Бульба-Боровець призначив свого соратника – полковника Бориса Симоновича. Управа мала відділи безпеки і правопорядку, господарський, земельний, здоров'я, народної освіти, торгівлі та промисловості, військових справ, фінансів і кооперації. Зорганізували міліцію. Відкрили друкарню. Окрім листівок, випускали газету “Гайдамака”, до якої отаман сам писав фейлетони. Планували відкрити театр. “Бульбівці” відновили роботу фарфорового заводу, меблевої фабрики, гончарного виробництва. Разом із кооперативною відновлено приватну власність. На продовольчі товари встановили довоєнні стабільні ціни. Підвищувати їх було заборонено. Грошовими одиницями в республіці були і радянський карбованець, і німецька марка. Засади державного будівництва Олевської республіки виклали в документі “За що бореться Українська повстанська армія”. Ця програма проголошувала боротьбу за рівні права усіх громадян України, свободу думки, слова, віри, чину кожного громадянина незалежно від його національної, релігійної, майнової належності та статі, 8-годинний робочий день. У листопаді 1941 року німецька влада поставила вимогу Тарасу БульбіБоровцю виконувати її розпорядження, зокрема щодо знищення єврейського населення. Повстанський отаман відмовився і розпустив Олевську республіку. Значна частина його воїнів перейшла до партизанської боротьби проти німецьких окупантів. 22 СЕРПНЯ 485 років тому, 22 серпня 1531 року, відбулася битва під Обертином (нині смт. Тлумацького району Івано-Франківської області) між військами Королівства Польського і Молдовського князівства. Битва відбулася під час польсько-молдовського конфлікту за панування на Покутті (східна частина сучасної Івано-Франківської області). Польське військо очолював гетьман Ян Амор Тарнавський (4800 кіннотників, 1200 піхотинців, 12 гармат і табір з возів). Молдовське військо очолював господар Петру Рареш (20 тисяч кіннотників і 50 гармат).

22 серпня 1531 року Петру Рареш послав легку молдовську кінноту атакувати польський табір. Ця атака була відбита. Тоді молдовські гармати почали обстріл табору. У артилерійській дуелі, що відбулася внаслідок цього, польські гармаші виявилися вправнішими та нанесли втрати молдовській артилерії. Після цього третина польської кінноти атакувала ліве крило молдован, що змусило П. Рареша послати туди підкріплення. На правому фланзі залишилися гармати та молдовська піхота. Тоді вся решта польської кінноти вдарила на праве крило молдован і розтрощила його, незважаючи на втрати від гарматного вогню. Захоплені молдовські гармати були розвернуті проти лівого крила війська П. Рареша, що опинилося в оточенні. Після нової польської атаки с двох боків молдовани кинулися тікати. Вони втратили понад 7 тисяч загиблими і 1 тисячу полоненими, а також усі гармати. Поляки втратили вбитими 256 чоловік. Ця перемога закріпила Покуття за Польщею.

23 СЕРПНЯ День Державного Прапора України. Встановлений Указом Президента України Л.Д. Кучми № 987/2004 від 23 серпня 2004 року “на вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України”. 24 СЕРПНЯ День Незалежності України. Цього дня 25 років тому, 24 серпня 1991 року, Верховна Рада Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України. Історію української державності прийнято відраховувати, як правило, з моменту створення Київської Русі в IX столітті. Після занепаду цього державного утворення і розпаду на дрібні князівства, що його супроводжував, в XVII столітті утворюється Козацько-Гетьманська держава, яка проіснувала до кінця XVIII століття, після чого, аж до XX століття, незалежної української держави не існувало. Після революції 1917 року В Україні позначився підйом національного руху, що оформився в ІІІ Універсал Центральної Ради 20 листопада 1917 року і оголосив Українську Народну Республіку – УНР. В Універсалі було оголошено про свободу слова, друку, віросповідання, зборів, страйків, скасування смертної кари. 22 січня 1918 року IV Універсалом Центральної Ради було проголошено повну незалежність УНР. Відмова українського уряду прийняти ультиматум більшовицької Ради Народних Комісарів, в якому вимагалося дозволити їм ввести свої війська на Україну, а також не пропускати на Дон білих офіцерів і козаків, зумовила почалася українсько-більшовицької війни. Військові успіхи більшовиків змусили керівництво УНР закликати на допомогу Німеччину і АвстроУгорщину. З середини лютого 1918 року почався наступ німецьких, австро-угорських і українських військ на територію захоплену більшовиками. До травня того ж року вся Україна була звільнена від більшовицької окупації, однак, по факту опинилася в німецькій. За цим слідувала громадянська війна і низка інтервенцій, які завершилися тільки в 1921 році.

28 грудня 1920 між УРСР і РРФСР був підписаний “Робітничо-селянський союзний договір про військове і господарське співробітництво”, який закріпив залежність УРСР від РРФСР. 30 грудня 1922 року Радянська Україна увійшла до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). Наступний шанс на незалежну українську державу випав лише наприкінці XX століття, після розпаду СРСР. Вперше День незалежності України був відзначений 16 липня 1991 року в пам’ять про те, що рік тому 16 липня 1990 року Верховна рада УРСР прийняла “Декларацію про державний суверенітет України”. Оскільки 24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила “Акт проголошення незалежності України”, який 1 грудня 1991 року підтвердив народ на Всеукраїнському референдумі, виникла потреба змінити дату святкування Дня незалежності України. Тож 20 лютого 1992 року Верховна Рада України ухвалила постанову “Про День незалежності України”, і відтоді це свято відзначається щороку 24 серпня. 25 СЕРПНЯ 15 років тому, 25 серпня 2001 року, у Вінниці було засновано Військово-історичний музей Повітряних Сил Збройних Сил України. Нині експозиція музею налічує понад 40 експонатів військової техніки – літаки, гелікоптери, зенітно-ракетні комплекси і радіолокаційні системи. Колективом музею створено тематичні експозиції “Вінничани – Герой Радянського Союзу”, “43-я ракетна армія та ракетні війська стратегічного призначення”, “Історія створення Військово-Повітряних Сил”, “Історія військ протиповітряної оборони”, “Авіаційна стрілецька зброя з початку реактивної ери”. У тематичних залах представлено моделі авіаційної та радіотехнічної техніки, комплекси зенітних ракетних військ.

26 СЕРПНЯ 345 років тому, 26 серпня 1671 року, під час польсько-козацькотатарської війни 1666 – 1671 років відбулася битва під Брацлавом (нині смт. Немирівського району Вінницької області). Сили поляків під командуванням коронного гетьмана Яна Собеського (майбутнього короля Речі Посполитої) нараховували 6 тисяч кінноти і драгунів і 6 гармат. Татарсько-козацькі війська налічували близько 6 тисяч татар і 2 тисяч козаків. Поляки здобули рішучу перемогу, татари втратили до 500 воїнів. Це спонукало турецького султана Мехмеда IV проголосити війну Речі Посполитій і наступного року ввести свою велику армію до України. 90 років тому, 26 серпня 1926 року, у селі Наталівка (нині Новоград-Волинського району Житомирської області) народився Микола Абрамович Козачок – учасник Другої світової війни, підполковник (полковник запасу), Герой Радянського Союзу. М.А. Козачок закінчив 9 класів школи, працював у колгоспі. У лютому 1944 року після визволення Житомирщини призваний до Червоної Армії. Воював на 1-му Українському і 1-му Білоруському фронтах, був поранений. 15 січня 1945 року навідник протитанкової рушниці 177-го гвардійського стрілецького полку 60-ї гвардійської стрілецької дивізії 5-ї ударної армії 1-го Білоруського фронту гвардії червоноармієць М.А. Козачок біля населеного пункту Мале Боже (Польща) зірвав контрнаступ противника, підбивши три самохідні артилерійські установки і знищивши 9 німецьких солдат. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 лютого 1945 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”. Після війни М.А. Козачок закінчив Військово-морське училище зв’язку і Харківське військове авіатехнічне училище. 1976 року у званні підполковника вийшов у запас. 2000 року йому було присвоєно звання полковника запасу. Помер 28 вересня 2008 року у місті Єйськ Краснодарського краю, похований на міському цвинтарі.

27 СЕРПНЯ 135 років тому, 27 серпня 1881 року, народився Микола Іванович Чернілівський-Сокол – контр-адмірал, начальник штабу Чорноморського флоту Української Держави. М.І. Чернілівський-Сокол із золотою медаллю закінчив Морський кадетський корпус, у чині мічмана був призначений ревізором на крейсер “Варяг”. 9 лютого 1904 року взяв участь у знаменитому морському бою поблизу Чемульпо, з якого почалася російсько-японська війна 1904-1905 років. За виявлений героїзм нагороджений орденом Св. Георгія IV ступеня. Під час Першої світової війни М.І. Чернілівський-Сокол – старший офіцер крейсера “Кагул” і командир есмінця “Дерзкий”, брав участь у військових операціях на Чорному морі, нагороджений Георгіївською зброєю, отримав чин капітана І рангу. У 1917 році підтримував процеси українізації на Чорноморському флоті. За Гетьманату Павла Скоропадського отримав звання контр-адмірала і був призначений начальником штабу Чорноморського флоту. Після падіння Гетьманату перебував у Білому русі, 1920 року командував Сибірською флотилією. Підтримував контакти з українським рухом Зеленого Клину. Емігрував до Китаю, де й помер 26 листопада 1936 року.

28 СЕРПНЯ 110 років тому, 28 серпня 1906 року, у Києві народився Борис Цезаревич Урланіс – видатний історик, демограф, автор праць з історії військових втрат. Б.Ц. Урланіс закінчив комерційне училище у Москві, статистичне відділення факультету суспільних наук Московського державного університету. Працював професором цього університету, Всесоюзного державного інституту кінематографії, співробітником Інституту економіки АН СРСР. У роки сталінських репресій переслідувався за “космополітизм”. Автор наукових монографій “Війни і

народонаселення Європи”, “Історія військових втрат”, у яких зібрав і проаналізував дані про втрати у військових конфліктах кількох останніх століть. Помер 14 липня 1981 року у Москві.

29 СЕРПНЯ 95 років тому, 29 серпня 1921 року, у селищі Дібрівка (нині Золотоніського району Черкаської області) народився Василь Іванович Рибалко – учасник Другої світової війни, майор, Герой Радянського Союзу. В.І. Рибалко закінчив середню школу, працював на будівництві залізничної станції. 1943 року був призваний до Червоної Армії. Командував мінометним розрахунком 861-го стрілецького полку 294-ї стрілецької дивізії 52-ї армії 2-го Українського фронту.В боях за визволення Черкаської і Вінницької областей В.І. Рибалко особисто знищив 14 ворожих солдат і офіцерів, виніс на собі з-під обстрілу пораненого командира. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 вересня 1944 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”. Після війни В.І. Рибалко закінчив Харківське танкове училище. 1946 року вийшов у запас, згодом отримав звання майора запасу. Помер 20 травня 2005 року у Черкасах, похований на почесній алеї міського кладовища.

31 СЕРПНЯ 135 років тому, 31 серпня 1881 року, у Баку народився Іван Володимирович ОмеляновичПавленко – генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки, молодший брат видатного українського воєначальника Михайла ОмеляновичаПавленка. І.В. Омелянович-Павленко закінчив Сибірський кадетський корпус, Костянтинівське артилерійське

училище і Офіцерську кавалерійську школу. Брав участь у російсько-японській війні 1904-1905 років і Першій світовій війні 1914-1918 років. Полковник, нагороджений Георгіївською зброєю і орденом Св. Георгія IV ступеня. У 1918-1919 роках І.В. Омелянович-Павленко командував групою “Наварія” у складі Української Галицької армії, брав участь у битві за Львів. Влітку 1919 року служив інспектором кавалерії Армії УНР. 1920 року організував і очолив Окрему кінну дивізію, з якою успішно воював проти більшовиків. Після поразки Української революції 1917-1921 років емігрував до Польщі, Чехо-Словаччини, Німеччини, США. Помер 8 вересня 1962 року у Чикаго, похований на українському православному цвинтарі у Саут-БаундБруку, штат Нью-Джерсі.

Наукове видання

УКРАЇНСЬКИЙ ВІЙСЬКОВО-ІСТОРИЧНИЙ КАЛЕНДАР СЕРПЕНЬ 2016