Український військово-історичний календар. Вересень 2016 by Valeriia Talalai

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ЦЕНТР ГУМАНІТАРНИХ ПРОБЛЕМ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ ВІЙСЬКОВО-ІСТОРИЧНИЙ КАЛЕНДАР ВЕРЕСЕНЬ 2016

Київ-2016

УДК 355.4 (477)“2016” ББК 68.4(Укр) У45 Рекомендовано до друку науковою радою Науково-дослідного центру гуманітарних проблем Збройних Сил України

У4 5

Український військово-історичний календар. Вересень 2016 / За ред. Н.А. Агаєва / Упорядник В.Р. Мараєв. – К.: НДЦ ГП ЗС України, 2016. – 30 с. УДК 355.4 (477)“2016” ББК 68.4(Укр)

Український військово-історичний календар розроблено з метою поширення військово-історичних знань і відновлення традиції вшанування українських вояків. Календар містить інформацію про події військової історії України, видатних українських військових діячів різних часів, наших сучасників, які стійко боронять незалежність нашої держави.

ВЕРЕСЕНЬ 1 ВЕРЕСНЯ 275 років тому, 1 вересня 1741 року, у місті Страсбург (Франція) народився Жан-Бенуа Шерер – французький і німецький історик, автор книги про історію українських козаків. Ж.-Б. Шерер здобув освіту в університетах Страсбурга, Єни і Лейпцигу. Деякий час служив аташе при французькому посольстві у Санкт-Петербурзі. Від 1808 до 1824 року був професором Тюбінгенського університету (Німеччина). У 1788 році написав книгу “Аннали Малоросії, або Історія запорозьких і українських козаків”. Це був перший у західноєвропейській науці загальний огляд географії та історії України. Автор з симпатією писав про українців, прославляв їхню волелюбність, відзначав заслуги українського військового козацтва в захисті європейської цивілізації від руйнівних нападів кочівників. При висвітленні російського панування в Україні симпатії Ж.Б. Шерера виявилися цілком на боці українців. Він зауважував, що між українцями і росіянами споконвіку існує антипатія, яка призводить до нехтування росіянами інтересів і прав України. Також негативно охарактеризував скасування козацької автономії царським урядом наприкінці XVIII століття. Ж.-Б. Шерер помер у 1824 році, ймовірно, у м. Тюбінген. 2 ВЕРЕСНЯ 395 років тому, 2 вересня – 9 жовтня 1621 року, під час польськотурецької війни 1620 – 1621 років відбулася битва під Хотином (нині Чернівецька область). На початку 1621 року турецький султан Осман ІІ розробив план завоювання України, Речі Посполитої і всієї Центральної Європи. Для походу туркам вдалося зібрати, за різними даними, від 200 до 700 тисяч воїнів при 250 гарматах і 4 бойових слонах. Протистояти самотужки такій армаді Річ Посполита не могла, тому звернулася по допомогу до українських козаків, обіцяючи різні права і привілеї.

Козацький Гетьман Петро Сагайдачний зібрав на допомогу полякам понад 40 тисяч козаків. Водночас, європейські країни у цей складний момент не підтримали Польщу. Самі поляки змогли виставити лише трохи більше 30 тисяч військових і кілька десятків гармат.

Бойові дії під стінами Хотинської фортеці на узбережжі Дністра тривали більше місяця, через що цю подію часто називають “Хотинська війна” (таку назву застосовують і щодо усієї польсько-турецької війни 1620 – 1621 років). Козаки щодня робили вилазки до турецького табору, мужньо билися під час ворожих атак. Втративши кілька десятків тисяч чоловік, турки припинили спроби захопити Хотинську фортецю. Їхні плани щодо підкорення Центральної Європи зазнали невдачі. На місці битви було підписано Хотинський мирний договір, за яким кордон між Річчю Посполитою і Османською імперією встановлювався по Дністру. Турки і татари обіцяли не нападати на Україну, а Річ Посполита віддавала туркам Хотинську фортецю і зобов’язувалася припинити козацькі походи на Крим і Туреччину. Українське козацтво було незадоволене такими умовами (до того ж, поляки не дотрималися своїх обіцянок щодо розширення їхніх прав), і вже з 1625 року почали низку повстань проти польської влади. Гетьман Петро Сагайдачний, для якого Хотинська битва стала вершиною військової кар’єри, дістав тяжке поранення в руку отруєною татарською стрілою і через півроку, 20 квітня 1622 року, помер у Києві. Був похований у Києво-Братському Богоявленському монастирі на Подолі.

110 років тому, 2 вересня 1906 року, у селі Пигарівка (нині Середино-Будського району Сумської області) народився Іван Порфирович Корявко – учасник Другої світової війни, генерал-майор інженерних військ, Герой Радянського Союзу. І.П. Корявко закінчив 4 класи школи, працював ковалем, потім на будівництві водосховища у Криму. 1926 року призваний до Червоної Армії, пройшов Ленінградське військово-інженерне училище, Вищі академічні курси при Військовоінженерній академії. 1940 року керував зведенням оборонних споруд на території Прибалтійського особливого військового округу. Під час Другої світової війни брав участь у бойових діях на Північно-Західному, Донському, Сталінградському, Південному, 2-му і 4-му Українських фронтах. У січні 1945 року 23-я моторизована штурмова інженерно-саперна бригада 13-ї армії 1-го Українського фронту під командуванням полковника І.П. Корявка у вкрай складних умовах під постійними авіаційними бомбардуваннями і артобстрілами звела три мости через Одер в районі міста Штайнау (нині Сцинава у Польщі), що дозволило успішно переправити радянські війська. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 6 квітня 1945 року І.П. Корявко був удостоєний звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”. 31 травня 1954 року І.П. Корявку було присвоєно звання генерал-майора інженерних військ. 1958 року він вийшов у відставку. Мешкав у Москві. Помер 14 червня 1980 року, похований на Кунцевському кладовищі.

6 ВЕРЕСНЯ 35 років тому, 6 вересня 1981 року, у селі Митки Барського району Вінницької області народився Віталій Петрович Вашеняк – учасник війни на сході України, майор медичної служби. В.П. Вашеняк служив начальником медичної служби 169-го навчального центру Сухопутних військ Збройних Сил України. 2014 року брав участь у бойових діях на Донбасі. Загинув 16 листопада 2014 року в районі села Польове Шахтарського району Донецької області внаслідок наїзду автомобіля на фугас на блок-посту “Гостра Могила”. Похований у рідному селі Митки. Указом Президента України П.О. Порошенка № 270/2015 від 15 травня 2015 року В.П. Вашеняк посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. 9 ВЕРЕСНЯ 120 років тому, 9 вересня 1896 року, у селищі Затишшя (нині Захарівського району Одеської області) народився Павло Михайлович Базилевський – генералхорунжий Армії Української Народної Республіки. П.М. Базилевський закінчив Лубенське вище училище і Чугуївське піхотне юнкерське училище. У 1916 – 1917 роках воював на Південно-Західному фронті, дослужився до чину штабс-капітана. Навесні 1917 року став активним учасником українського військового руху, перевівся до складу 1-го українського козачого полку імені Богдана Хмельницького. Служив в Армії УНР і Української Держави

Гетьмана Павла Скоропадського, брав участь у бойових діях проти більшовиків і білогвардійців, дістав поранення. 1920 року вийшов на еміграцію до Польщі, вже в еміграції отримав звання генерал-хорунжого. 1939 року П.М. Базилевський був заарештований радянською владою і висланий у Сибір. Під час Другої світової війни вступив до Польської армії генерала Владислава Андерса, яка формувалася в СРСР. У її лавах воював проти нацистської Німеччини. Після війни переїхав до Великої Британії, де очолив Союз українських ветеранів і Товариство українських комбатантів. Помер 1981 року. 105 років тому, 9 вересня 1911 року, у селі Глеваха (нині Васильківського району Київської області) народився Микита Федорович Хвоя – учасник радянськояпонського конфлікту на Халхин-Голі і Другої світової війни, полковник, Герой Радянського Союзу. М.Ф. Хвоя закінчив залізничне училище, працював у депо станції КиївПасажирський. 1932 року пройшов авіаційнотехнічну школу, став авіатехніком, згодом льотчиком-штурмовиком. 1939 року під час радянсько-японського конфлікту на річці Халхин-Гол виконав 17 бойових вильотів. Під час Другої світової війни брав участь у бойових діях на Сталінградському, 1-му і 2му Українських фронтах. Літав на штурмовиках і бомбардувальниках Пе-2, Іл-2. До кінця війни гвардії підполковник М.Ф. Хвоя командував 94-м гвардійським штурмовим авіаполком 5-ї гвардійської штурмової авіадивізії 2-го гвардійського штурмового авіакорпусу 2-ї повітряної армії 1-го Українського фронту. Особисто виконував по декілька бойових вильотів на день, а його полк лише під час Берлінської наступальної операції виконав 888 бойових вильотів. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 червня 1945 року М.Ф. Хвоя був удостоєний звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”.

1954 року М.Ф. Хвоя вийшов у запас у званні полковника. Мешкав у місті Вовчанськ Харківської області. Помер 27 жовтня 1988 року, похований у Вовчанську на кладовищі № 1. 60 років тому, 9 вересня 1956 року, у смт. Просяна Покровського району Дніпропетровської області народився Анатолій Павлович Арцебарський – льотчиккосмонавт СРСР, полковник, Герой Радянського Союзу. А.П. Арцебарський закінчив середню школу № 2 у смт. Просяна, Харківське вище військове авіаційне училище льотчиків, факультет літакобудування Ахтубінської філії Московського авіаційного інституту, Академію Генерального штабу міністерства оборони Російської Федерації. Служив льотчиком-інструктором 812-го навчального авіаполку Харківського вищого військового авіаційного училища льотчиків. У 1985 році відібраний для проходження загальнокосмічної підготовки, зарахований до 2-ї групи загону космонавтів. Із 18 травня до 10 жовтня 1991 року виконав космічний політ загальною тривалістю 144 доби 15 годин 21 хвилина 50 секунд у якості командира екіпажу транспортного корабля “Союз ТМ-12” та орбітального комплексу “Мир”. Став 248-ю людиною в космосі, 71-м космонавтом з СРСР. Під час польоту 6 разів виходив у відкритий космічний простір загальною тривалістю 32 години 17 хвилин. Одразу після повернення, 10 жовтня 1991 року Указом Президії Верховної Ради СРСР був удостоєний звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”, а також отримав звання льотчик-космонавт СРСР. Став одним із останніх Героїв Радянського Союзу в історії, оскільки вже у грудні 1991 року СРСР остаточно припинив своє існування. Наразі А.П. Арцебарський мешкає у Москві, працює у банківській сфері.

10 ВЕРЕСНЯ 130 років тому, 10 вересня 1886 року, у Полтавській губернії народився Олександр Володимирович Слива (Сливинський) – начальник Генерального штабу Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського, полковник. О.В. Сливинський закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус, Миколаївське інженерне училище і Миколаївську військову академію у СанктПетербурзі. Служив при штабі Київського військового округу. Під час Першої світової війни став старшим ад’ютантом штабу 10-ї кавалерійської дивізії і 3-го кавалерійського корпусу, штаб-офіцером для доручень при управлінні генерал-квартирмейстера штабу помічника головнокомандувача арміями Румунського фронту. 1915 року був нагороджений Георгіївською зброєю і орденом Св. Георгія IV ступеня за героїзм у боях. 1917 року отримав чин підполковника. Після Лютневої революції 1917 року О.В. Сливинський взяв активну участь в українізації частин російської армії. Увійшов до складу Українського генерального військового комітету під керівництвом Симона Петлюри. На початку 1918 року в умовах початку українсько-радянської війни певний час командував усіма українськими військами. За Гетьманату Павла Скоропадського О.В. Сливинський у травні 1918 року виконував обов’язки військового міністра, а потім очолив Генеральний штаб. Розробив план створення 8-корпусної української армії на базі колишніх Південно-Західного і Румунського фронтів російської армії. Після повалення Гетьманату відмовився служити Директорії УНР, виїхав до Одеси і вступив до білогвардійських Збройних Сил на Півдні Росії, але там перебував у резерві чинів. Із 1920 року мешкав в еміграції на Балканах, працював інженером-будівельником. 1925 року переїхав до Німеччини, 1951 року до Канади. Помер 21 грудня 1953 року у Монреалі.

90 років тому, 10 вересня 1926 року, у селі Верхня Сироватка (нині Сумського району Сумської області) народився Семен Панасович Красій – учасник Другої світової війни, полковник, Герой Радянського Союзу. С.П. Красій закінчив 7 класів школи. 1943 року був призваний до Червоної Армії, став сапером 180-го окремого саперного батальйону 167-ї стрілецької дивізії 51-го стрілецького корпусу 38-ї армії Воронезького фронту. У вересні і жовтні 1943 року червоноармієць С.П. Красій розміновував переправи через Десну і Дніпро. 20 годин поспіль вів розвідку броду на Дніпрі і доставив командуванню важливі дані. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 листопада 1943 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”. Став одним із наймолодших Героїв Радянського Союзу, оскільки на той час йому щойно виповнилося 17 років. У серпні – вересні 1945 року С.П. Красій брав участь у радянськояпонській війні. Після війни пройшов Ленінградське училище військових сполучень, 1950 року закінчив Чернівецький державний університет. 1973 року у званні полковника вийшов у запас. Мешкав у Сумах. Помер 11 лютого 2002 року, похований на Засумському кладовищі. 11 ВЕРЕСНЯ Міжнародний День пам’яті жертв фашизму (друга неділя вересня). Відзначення започатковано у 1962 році. Місяць вересень обрали саме тому, що Друга світова війна почалася у вересні 1939 року і завершилася у вересні 1945 року. День танкістів (друга неділя вересня). Встановлений Указом Президента України Л.Д. Кучми № 922/97 від 29 серпня 1997 року “на підтримку ініціативи ветеранів танкових військ і танкобудівників України, враховуючи бойові заслуги танкістів у роки Другої світової війни, та з метою

виховання воїнів-танкістів Збройних Сил України на кращих традиціях попередніх поколінь”. 30 років тому, 11 вересня 1986 року, у селі Чуків Немирівського району Вінницької області народився Іван Іванович Бенера – учасник війни на сході України, капітан. І.І. Бенера закінчив Вінницьке училище комп’ютерних технологій і Харківський університет військовоповітряних сил. Служив у 204-й бригаді тактичної авіації (Севастополь). Навесні 2014 року після окупації Криму бригада була передислокована до Миколаєва. Тут І.І. Бенера служив інженером відділення експлуатації засобів автоматизації центру автоматизованих засобів управління батальйону зв’язку та радіотехнічного забезпечення військової частини А4515. Восени добровольцем пішов у зону АТО. Загинув 2 грудня 2014 року, потрапивши під мінометний обстріл біля міста Авдіївка Донецької області. Похований у рідному селі Чуків. Указом Президента України П.О. Порошенка № 109/2015 від 26 лютого 2015 року І.І. Бенера посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Також посмертно нагороджений нагрудним знаком “За оборону Донецького аеропорту”. 14 ВЕРЕСНЯ 110 років тому, 14 вересня 1906 року, у селі Морози (нині Кобеляцького району Полтавської області) народився Іван Петрович Шенгур – учасник Другої світової війни, капітан ІІІ рангу, Герой Радянського Союзу. І.П. Шенгур закінчив 7 класів школи, працював у колгоспі. 1928 року призваний до Військовоморського флоту, пройшов курси командного складу.

Під час Другої світової війни був командиром мінно-торпедного катерарозвідника на Чорноморському флоті, потім командував загоном торпедних катерів. 16 вересня 1943 року загін торпедних катерів І.П. Шенгура висадив групу автоматників у Новоросійському порту. Протягом 3 годин катери обстрілювали противника. І.П. Шенгур був важко поранений у цьому бою, але не залишив свій пост. Загалом до липня 1944 року він здійснив 265 бойових виходів. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 листопада 1944 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”. 1956 року І.П. Шенгур у званні капітана ІІІ рангу вийшов у запас. Мешкав у Севастополі. Помер 6 березня 1986 року, похований на Алеї Героїв міського кладовища “Кальфа”. 110 років тому, 14 вересня 1906 року, у селі Калюжине (нині Кегичівського району Харківської області) народився Андрій Максимович Волошин – учасник Другої світової війни, полковник, Герой Радянського Союзу. А.М. Волошин закінчив неповну середню школу. 1928 року був призваний до Червоної Армії, пройшов курси командирської перепідготовки, три курси Харківського інженерно-економічного інституту. Під час Другої світової війни брав участь у бойових діях на Південно-Західному, Західному, Воронезькому, Донському, Південному, 4-му, 3-му і 1-му Українських, 1-му і 3-му Білоруських фронтах. Командував 999-м стрілецьким, 295-м гвардійським стрілецьким полком. Під час Білоруської наступальної операції влітку 1944 року полк А.М. Волошина звільнив 85 населених пунктів, знищив близько 1500 солдатів і офіцерів противника, захопив 6 танків і самохідок, 30 гармат і мінометів, понад 80 кулеметів, 25 складів, взяв у полон понад 100 військовиків ворога. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року А.М. Волошин був удостоєний звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”. Після війни А.М. Волошин пройшов Військову академію імені М.В. Фрунзе у Москві, до 1959 року викладав у ній, потім вийшов у запас у званні полковника. Мешкав у Москві. Помер 24 листопада 1974 року, похований на Хімкінському кладовищі.

100 років тому, 14 вересня 1916 року, у селі Корощине (нині Олевського району Житомирської області) народилася Катерина Іванівна Зеленко – учасниця Другої світової війни, старший лейтенант, Герой Радянського Союзу. К.І. Зеленко закінчила 7 класів школи і Воронезький авіаційний технікум, Воронезький аероклуб. За комсомольською путівкою потрапила до 3-ї Оренбурзької військової авіашколи. Після неї служила у 19-й легкій бомбардувальній авіабригаді у Харкові. Учасниця радянсько-фінської війни 1939 – 1940 років (єдина жінкальотчиця). Виконала 8 бойових вильотів на літаку Р-Z, знищила артилерійську батарею і склад боєприпасів противника. У 1941 році К.І. Зеленко була заступником командира 5-ї ескадрильї 135го бомбардувального авіаполку 16-ї змішаної авіадивізії 6-ї армії ПівденноЗахідного фронту. Виконала 40 бойових вильотів на бомбардувальнику Су-2, взяла участь у 12 повітряних боях. 12 вересня 1941 року під час бойового вильоту в районі міста Ромни Сумської області літак К.І. Зеленко був атакований німецькими винищувачами Ме 109. Вона збила один із ворожих літаків, а другий таранила і загинула при цьому, ставши єдиною у світовій історії жінкою, яка здійснила повітряний таран. Була похована у селі Анастасівка Роменського району Сумської області. Посмертно представлена до звання Героя Радянського Союзу, але воно було присвоєно тільки 5 травня 1990 року Указом Президента СРСР Михайла Горбачова.

15 ВЕРЕСНЯ Міжнародний день демократії. Проголошений Генеральною Асамблеєю ООН 13 грудня 2007 року, відзначається щороку 15 вересня на знак підтримки зусиль урядів країн із розвитку і зміцнення демократії.

95 років тому, 15 вересня 1921 року, у селі Буглаї (нині Старосинявського району Хмельницької області) народився Василь Юхимович Ковтун – учасник Другої світової війни, гвардії полковник, Герой Радянського Союзу. В.Ю. Ковтун закінчив 7 класів школи, працював водієм. 1940 року був призваний до Червоної Армії, пройшов курси удосконалення командного складу. Станом на вересень 1943 року гвардії капітан В.Ю. Ковтун командував 10-ю гвардійською окремою розвідротою 12-ї гвардійської стрілецької дивізії 61ї армії Центрального фронту. На чолі розвідгрупи 26 вересня переправився через Дніпро в районі села Глушець Лоївського району Гомельської області Білорусі, пройшов у ворожий тил, зібрав і передав радянському командуванню важливі розвідувальні дані, які сприяли успішній переправі дивізії на цій ділянці. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 січня 1944 року В.Ю. Ковтун був удостоєний звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”. 1954 року В.Ю. Ковтун закінчив Військову академію імені М.В. Фрунзе у Москві. 1975 року у званні гвардії полковника вийшов у запас. Помер у 1997 році у Кишиневі. 40 років тому, 15 вересня 1976 року, народився Олександр Сергійович Трепак – учасник війни на сході України, полковник, Герой України із врученням ордена “Золота Зірка”. О.С. Трепак народився у родині військовослужбовця. Від 2008 року проходив службу у лавах 3-го окремого полку спеціального призначення (Кіровоград, нині Кропивницький). Із квітня 2014 року брав участь у проведенні антитерористичної операції на сході України. 7 червня 2014 року поблизу міста Бахмут група спеціального призначення розпочала операцію з пошуку та евакуації важко пораненого командира Центру забезпечення бронетанковим озброєнням полковника Володимира Чобітка. Олександр Трепак на чолі підгрупи з 8 бійців захопив блокпост сепаратистів на в'їзді у місто та протягом трьох годин утримував його, забезпечивши коридор безпеки для доставки другою підгрупою командира Центру до місця евакуації вертольотом. Під час бою отримав кульове поранення в ногу, але від евакуації

відмовився і протягом двох діб керував відбиттям атак сепаратистів і російських найманців на Центральну артилерійську базу озброєння. Після лікування у шпиталі, з 27 серпня по 3 жовтня 2014 року О.С. Трепак був старшим військовим начальником з оборони території Донецького аеропорту. Здійснював безпосереднє керівництво відбиттям усіх спроб штурму та захоплення аеропорту, під час яких було підбито 8 танків, один танк з незначними пошкодженнями захоплено та евакуйовано, знищено більше 270 та захоплено в полон 6 бойовиків. Особисто організував контр-диверсійну та контр-засадну роботу в околицях аеропорту, що унеможливило спроби бойовиків перекрити шляхи постачання захисникам аеропорту продуктів та боєприпасів. 23 березня 2016 року полковник О.С. Трепак був призначений командиром 3-го окремого полку спеціального призначення оперативного командування “Південь”. Указами Президента України П.О. Порошенка №№ 599/2014 і 754/2014 від 19 липня і 6 жовтня 2014 року О.С. Трепак нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ і ІІ ступеня. Указом Президента України П.О. Порошенка № 74/2015 від 12 лютого 2015 року О.С. Трепаку “За особисту мужність, героїзм та високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові” було присвоєно звання Герой України з врученням ордена “Золота Зірка”. 16 ВЕРЕСНЯ 100 років тому, 16 вересня 1916 року, у селі Марківці (нині Бобровицького району Чернігівської області) народився Петро Наумович Зубко – учасник Другої світової війни, майор, Герой Радянського Союзу. П.Н. Зубко закінчив 7 класів школи і технікум. 1934 року був призваний до Червоної Армії, пройшов Енгельську військову авіаційну школу і Військово-повітряну академію. До квітня 1944 року командував ескадрильєю 951-го штурмового авіаполку 306-ї штурмової авіадивізії 9-го змішаного авіакорпусу 17-ї повітряної армії 3-го Українського фронту. Виконав 120 бойових вильотів на літаках Іл-2

на штурмування бойової техніки і живої сили противника. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 2 серпня 1944 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”. 20 серпня 1944 року під час бойового вильоту літак П.Н. Зубка був підбитий поблизу села Лісне Тарутинського району Одеської області. Пілот спрямував охоплену вогнем машину на ворожу мінометну батарею і повністю знищив її ціною власного життя. 40 років тому, 16 вересня 1976 року, у місті Ковель Волинської області народився Анатолій Вікторович Шилік – учасник війни на сході України, капітан. А.В. Шилік з весни 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України. Командував мінометною батареєю у 51-й окремій механізованій бригаді. Загинув у ніч на 25 серпня 2014 року поблизу смт. Кутейникове Амвросіївського району Донецької області, потрапивши під щільний артилерійський обстріл ворожих військ. Похований у Ковелі. Указом Президента України П.О. Порошенка № 311/2015 від 4 червня 2015 року А.В. Шилік посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. 30 років тому, 16 вересня 1986 року, у селі Велика Хайча Овруцького району Житомирської області народився Василь Миколайович Божок – учасник війни на сході України, старший лейтенант, Герой України із врученням ордена “Золота Зірка”. В.М. Божок 2013 року закінчив Академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного за спеціальністю “Управління діями підрозділів танкових військ”. Служив у 1-й танковій роті 92-ї окремої механізованої бригади. У січні 2015 року із бригадою прибув у зону АТО. Зранку 12 лютого 2015 року командиром механізованого батальйону 128 ОГПБр екіпажу танка № 302, до складу якого входили лейтенант

Божок В.М., військовослужбовець військової служби за контрактом старший солдат Шахмандаров А.З. та військовослужбовець, який був призваний в третю хвилю мобілізації, молодший сержант Лиско В.О., було поставлено завдання: висунутися до селища Логвинове Бахмутського району Донецької області, де останні повинні були надати вогневу підтримку військовослужбовцям 79ї бригади при проведенні зачистки селища. Тож під прикриттям броні та влучного вогню екіпаж танку вибивав терористів, які засіли в навколишніх будинках, після чого останні зазнали важких втрат. Приблизно о 14 годині від командування механізованого батальйону пролунала наступна команда: “Висунутися по трасі Артемівськ – Дебальцеве за селище Логвинове, замаскуватися у лісосмузі та не допустити пересування по ній ворожої техніки”. Отримавши наказ, лейтенант Божок В.М. вирішив помінятися з навідником гармати молодшим сержантом Лиском В.О. місцями в танку та вирушив виконувати поставлене завдання. Виїхавши з ґрунтової дороги на вказану трасу, лейтенант помітив, що з боку міста Вуглегірськ виїхало три танки противника. Від прийняття рішення до пострілу промайнули лічені секунди. Будучи майстром своєї справи, Василь зробив постріл. Від прямого влучання ворожий танк спалахнув, наче коробка з сірниками. Противник не побачив звідки вів вогонь танковий екіпаж лейтенанта Божка В.М. та зосередив свій вогонь по підбитому українському танку, який стояв по другий бік траси. А Василь, сховавшись за двома підбитими бойовими машинами піхоти, які стояли поруч одна з одною продовжував вести прицільний вогонь по ворогу. Від його влучних пострілів був підбитий інший танк противника. Лейтенант влучив останньому у боєкомплект, у результаті вибуху якого башта ворожого танку відлетіла у сторону. Офіцер продовжував вести нерівний бій з бойовиками, діючи за схемою “виїхав, вистрелив, сховався”. В цей час до терористів на підмогу підійшло ще три танки. Але жодний з них не зумів побачити відважний український екіпаж. Один ворожий танк, намагаючись знайти звідки ведеться вогонь, виїхав з ґрунтової дороги на трасу та почав рухатися у бік танкового екіпажу лейтенанта Божка В.М. Переїжджаючи через міст невеличкої річки, він повернувся кормою до екіпажу українського танку. Василь зробив ще один влучний постріл у бік ворога. Танк противника загорівся, втратив керування та звалився з мосту у річку. Побачивши, що боєкомплект майже весь витрачений та механізм заряджання вийшов із ладу, офіцер повернув машину у бік селища Луганське. По дорозі екіпаж підхопив собі на броню ще трьох бійців 79-ї бригади

та продовжив рух до базового табору, який був під контролем українських військ. Подвиг В.М. Божка був високо відзначений Українською державою. Указом Президента України П.О. Порошенка № 366/2015 від 27 червня 2015 року він був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Указом № 583/2015 від 14 жовтня 2015 року В.М. Божку було присвоєно звання Герой України із врученням ордена “Золота Зірка”.

19 ВЕРЕСНЯ 75 років тому, 19 вересня 1941 року, під час Другої світової війни німецькі війська захопили Київ. Захоплення Києва призвело до поразки військ радянського ПівденноЗахідного фронту (командувач генерал-полковник М.П. Кирпонос) у Київській стратегічній оборонній операції, яка тривала з 7 липня до 26 вересня 1941 року. Радянські втрати в операції сягали понад 700 тисяч військовослужбовців, німецькі втрати – понад 100 тисяч. Німецькі окупанти одразу почали терор проти місцевого населення, насамперед євреїв. Вже 29 вересня 1941 року розпочалися масові страти у Бабиному Яру. Загалом за час окупації Києва загинуло від 150 до 200 тисяч мешканців. Окупація тривала з 19 вересня 1941 до 6 листопада 1943 року.

21 ВЕРЕСНЯ Міжнародний день миру. Встановлений резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй № A/RES/36/67 від 30 листопада 1981 року. Рішення про святкування дня миру щороку 21 вересня прийняте спеціальною резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № A/RES/55/282 від 28 вересня 2001 року. Відзначається як день глобального припинення вогню і відмовлення від насильства. Генеральна Асамблея ООН пропонує всім державам і народам дотримуватися припинення воєнних дій цього дня.

95 років тому, 21 вересня 1921 року, у місті Нікополь (нині Дніпропетровської області) народився Іван Олексійович Гончар – учасник Другої світової війни, гвардії старший лейтенант, Герой Радянського Союзу. І.О. Гончар закінчив 7 класів школи, працював на Південнотрубному заводі. 1941 року був призваний до Червоної Армії, пройшов Чугуївську військову авіаційну школу пілотів. Під час Другої світової війни брав участь у бойових діях на Брянському, 1-му Прибалтійському, 3-му Білоруському і 1-му Українському фронтах. За період від червня 1943 до квітня 1945 року виконав 87 бойових вильотів, провів 28 повітряних боїв, у яких збив 16 літаків противника. 20 квітня 1945 року винищувач Як-9 І.О. Гончара був підбитий над Берліном і під час посадки зазнав катастрофи. Пілот загинув. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 червня 1945 року І.О. Гончару посмертно було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

22 ВЕРЕСНЯ День партизанської слави. Встановлений Указом Президента України Л.Д. Кучми № 1020/2001 від 30 жовтня 2001 року “на підтримку ініціативи ветеранів війни та з метою всенародного вшанування подвигу партизанів і підпільників, увічнення їх пам’яті”. 100 років тому, 22 вересня 1916 року, у селищі Цибулів (Монастирищенського району Черкаської області) народився Іван Арсентійович Пахолюк – учасник Другої світової війни, підполковник, Герой Радянського Союзу. І.А. Пахолюк закінчив 8 класів школи і 2 курси зоотехнікуму. 1936 року призваний до Червоної Армії, пройшов Томське артилерійське училище. Під час Другої світової війни брав участь у бойових

діях на Південно-Східному, Сталінградському, Донському, Брянському, Центральному фронтах. 29 вересня 1943 року в районі села Миси Ріпкинського району Чернігівської області гвардії капітан І.А. Пахолюк вогнем свого дивізіону сприяв переправі через Дніпро стрілецьких підрозділів та захопленню плацдарму. Під шквальним артилерійським вогнем дивізіону противник змушений був залишити свої позиції і відступити. Коли радянські підрозділи успішно форсували Дніпро і закріпилися на правому березі, І.А. Пахолюк за стислий термін зумів переправити через річку усі гармати дивізіону і включитися в бій в безпосередній близькості від ворога. Ведучи стрілянину прямим наведенням, дивізіон завдав ворогові відчутний удар і розчистив шлях наступаючим. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 листопада 1943 року І.А. Пахолюк був удостоєний звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”. 1956 року підполковник І.А. Пахолюк вийшов у запас. Мешкав у Сочі, помер 14 липня 1967 року.

23 ВЕРЕСНЯ 365 років тому, 23 – 25 вересня 1651 року, під час Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького проти Речі Посполитої, відбулася битва під Білою Церквою. Після поразки під Берестечком Б. Хмельницький видав універсали про мобілізацію та про спорудження земляних укріплень під Білою Церквою, керувати їх спорудження був призначений полковник Іван Богун. В боях за укріплення жодна зі сторін не могла взяти гору, давалася в знаки чисельна перевага польського війська яка була досягнута за рахунок великої кількості найманців з-за кордону. Також поляки мали перевагу через велику кількість важкої кінноти, але польська армія була нездатна прорвати потужні козацькі укріплення, які козаки обороняли з неймовірною запеклістю. На поміч полякам під Білу Церкву йшли війська Януша Радзивілла, однак вони були зупинені раптовим ударом під Фастовом, який очолив Б. Хмельницький. В свою чергу на поміч козакам прийшли кримськотатарські війська. Тактичні бої на козацьких укріпленнях тривали аж до 23 вересня коли поляки зважилися на вирішальний бій, в якому жодна сторона не здобула перемоги. Битва під Білою Церквою призвела до підписання Білоцерківського мирного договору.

95 років тому, 23 вересня 1921 року, у Києві народився Леонід Кирилович Рудий – учасник Другої світової війни, полковник, Герой Радянського Союзу. Л.К. Рудий закінчив 2 курси Нікопольського агролісомеліоративного технікуму, аероклуб і Качинську військову авіаційну школу в Севастополі. Брав участь у Другій світовій війні як льотчик-винищувач 743-го, згодом 347-го винищувального авіаполку. Виконав близько 300 бойових вильотів, провів 95 повітряних боїв, збив 21 літак противника (більшість – на винищувачі Як-9). Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 травня 1946 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”. 1951 року Л.К. Рудий закінчив Військово-повітряну академію, а у 1963 році – економічний факультет Московського державного університету. Вийшов у запас у званні полковника. Мешкав у Москві, помер 2 травня 1995 року.

24 ВЕРЕСНЯ 340 років тому, 24 вересня 1676 року, під час польсько-турецької війни 1672 – 1676 років відбулася битва під Войниловим (нині смт. Калуського району Івано-Франківської області). Польська кіннота під командуванням короля Яна ІІІ Собеського виступила вперед для розвідки турецьких військ, що розташувалися під Станіславом (нині Івано-Франківськ). Під Войниловим кримські татари атакували поляків, але були розбиті. Польське військо відійшло до Журавна, де створило укріплений табір і вступило у вирішальне протистояння з турецько-татарськими загонами. 95 років тому, 24 вересня 1921 року, у місті Харцизьк (нині Донецької області) народився Володимир Федорович Шалімов – учасник Другої світової війни, генерал-майор, Герой Радянського Союзу. В.Ф. Шалімов закінчив 10 класів школи. 1939 року був призваний до Червоної Армії, пройшов Харківське військове авіаційне училище. Служив заступником

начальника штабу 13-го окремого розвідувального авіаполку 13-ї повітряної армії Ленінградського фронту. До середини жовтня 1944 року виконав 187 бойових вильотів на розвідку і фотографування оборонних споруд противника, аеродромів і військ. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 лютого 1945 року удостоєний звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”. 1953 року В.Ф. Шалімов закінчив Військово-повітряну академію. 1979 року у званні генерал-майора авіації вийшов у запас. Мешкав у Москві. Помер 15 червня 2001 року, похований на Троєкуровському кладовищі.

25 ВЕРЕСНЯ 340 років тому, 25 вересня – 14 жовтня 1676 року, під час польськотурецької війни 1672 – 1676 років відбулася Журавненська битва.

Майже три тижні велися запеклі бої між 20-тисячним польським військом короля Яна ІІІ Собеського і 100-тисячним турецько-татарським військом Ібрагіма Шишмана і Селіма Гірея. Полякам вдалося відстояти свій укріплений табір поблизу Журавно (нині смт. Жидачівського району Львівської області), незважаючи на чисельну диспропорцію. В результаті було підписано Журавненський мирний договір, який завершив польсько-турецьку війну в цілому на користь Османської імперії і Кримського ханства.

100 років тому, 25 вересня 1916 року, у місті Карлівка (нині Полтавської області) народився Іван Єлізарович Качалко – учасник Другої світової війни, полковник, Герой Радянського Союзу. І.Є. Качалко закінчив середню школу і школу фабрично-заводського учнівства. 1937 року був призваний до Червоної Армії, пройшов Московське військово-інженерне училище. Брав участь у бойових діях на Сталінградському, Південному, ПівденноЗахідному і 1-му Українському фронтах. Станом на липень 1944 року гвардії капітан І.Є. Качалко командував 77-м окремим штурмовим інженерно-саперним батальйоном 16-ї штурмової інженерно-саперної бригади 3-ї гвардійської армії 1-го Українського фронту. Відзначився під час форсування Вісли 30 липня 1944 року. Під масованим артилерійським і мінометним вогнем противника І.Є. Качалко розосередив свій батальйон і під прикриттям димової завіси почав переправу в районі населеного пункту Аннополь під Сандомиром. Бійці батальйону успішно переправили спочатку стрілецькі частини, а потім полкову артилерію. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 вересня 1944 року І.Є. Качалко був удостоєний звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”. Після війни у 1950 році І.Є. Качалко закінчив Військову академію імені М.В. Фрунзе у Москві. 1973 року у званні полковника вийшов у запас. Мешкав у Москві. Помер 4 листопада 2010 року на 95-му році життя, похований на Преображенському кладовищі.

27 ВЕРЕСНЯ 235 років тому, 27 вересня 1781 року, російський царський уряд ліквідував полково-сотенний устрій Лівобережної Гетьманщини (Війська Запорозького). Ця подія відбулася в рамках російської політики знищення української козацької автономії. Ще раніше за наказом імператриці Катерини ІІ було

скасовано гетьманство (1764), ліквідовано Слобідські козацькі полки (1765) і знищено Запорозьку Січ (1775). Від 1781 року замість полків і сотень на Лівобережжі було запроваджено три намісництва: Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське. Але вже за кілька років на основі намісництв були створені губернії.

28 ВЕРЕСНЯ 365 років тому, 28 вересня 1651 року, під час Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького проти Речі Посполитої було підписано Білоцерківський мирний договір. Зважаючи на поразку козацько-татарських військ під Берестечком, умови договору були тяжкими для Війська Запорозького і досить вигідними для Речі Посполитої. Шляхта повертала собі Чернігівське і Брацлавське воєводства, за Військом Запорозьким залишалося тільки Київське воєводство. Чисельність

козацького реєстру скоротилася з 40 до 20 тисяч. Військо Запорозьке позбавлялося права вести зовнішню політику і повинно було розірвати союз із Кримським ханством. Білоцерківський договір мав затвердити Варшавський сейм у березні 1652 року, однак шляхтич Владислав Сіцінський своїм 1-м голосом не дозволив сейму цього зробити. Таким чином, договір не набув чинності і це дало змогу Б. Хмельницькому вже навесні 1652 року продовжувати боротьбу. 100 років тому, 28 вересня 1916 року, у селі Зеленче (нині Дунаєвецького району Хмельницької області) народився Франц Миколайович Рогульський – учасник Другої світової війни, полковник, Герой Радянського Союзу. Ф.М. Рогульський закінчив школу, радіотехнікум у Ленінграді, льотну школу Цивільного повітряного флоту. 1939 року був призваний до Червоної Армії, пройшов військове авіаційне училище льотчиків. Станом на березень 1944 року гвардії капітан Ф.М. Рогульський командував ескадрильєю 19-го гвардійського авіаполку 8-ї гвардійської авіадивізії 2-го гвардійського авіакорпусу Авіації далекої дії СРСР. Виконав 198 бойових вильотів на бомбардування противника. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 серпня 1944 року він був удостоєний звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”. 1961 року у званні полковника Ф.М. Рогульський вийшов у запас. Мешкав в Одесі. Помер 22 серпня 1985 року, похований на Таїровському кладовищі. 29 ВЕРЕСНЯ День пам’яті жертв Бабиного Яру. Цього дня у 1941 році в урочищі Бабин Яр у Києві німецькі окупанти розпочали масові страти єврейського населення. Лише протягом 29 – 30 вересня 1941 року було розстріляно 33 771 людину. Загалом за два роки німецької окупації (1941 – 1943) в Бабиному Яру загинули, за різними даними, від 70 до 200 тисяч людей – мирного населення, радянських військовополонених, підпільників.

Пам’ятник загиблим у Бабиному Яру

150 років тому, 29 вересня 1866 року, у місті Холм (нині Польща) народився Михайло Сергійович Грушевський – видатний український історик, громадський і політичний діяч, голова Української Центральної Ради. М.С. Грушевський закінчив Тифліську гімназію і історичне відділення історико-філологічного факультету Київського університету. Вчився у видатного історика Володимира Антоновича (1834 – 1908). У травні 1894 року захистив магістерську дисертацію “Барське староство. Історичні нариси”. Від 1894 року викладав у Львівському університеті. Від 1897 до 1913 року очолював Наукове товариство імені Т.Г. Шевченка, яке було фактичним зародком української академії наук. У Львові М.С. Грушевський розпочав написання своєї фундаментальної праці “Історія України-Руси” у 10 томах.

Із початком Першої світової війни 1914 року був заарештований у Києві російською владою, оскільки 20 років перед тим працював у Австро-Угорщині. Висланий до Симбірська, потім до Казані. У вересні 1916 року переїхав до Москви. Повернутися на Батьківщину зміг лише із початком революції навесні 1917 року. 20 березня 1917 року новопостала Українська Центральна Рада (УЦР) у Києві обрала М.С. Грушевського своїм головою. Вчений став на чолі процесів державного і національного відродження України. До кінця року УЦР перетворилася з громадської організації на український революційний парламент, що проголосив себе верховною владою в Україні. 22 січня 1918 року IV Універсалом УЦР проголосила повну державну незалежність Української Народної Республіки (УНР). Під керівництвом М.С. Грушевського готувалася Конституція УНР, прийнята 29 квітня 1918 року. Однак того ж дня відбувся гетьманський переворот, УЦР була розпущена, а М.С. Грушевський опинився на нелегальному становищі. 1919 року він виїхав закордон (Прага, Відень). Там написав 6-томну “Історію української літератури”. У березні 1924 року М.С. Грушевський із родиною повернувся до Радянської України, оселився в Києві. Працював професором історії, обирався академіком Всеукраїнської академії наук і АН СРСР. Але з кінця 1929 року радянська влада почала наступ на українські наукові і культурні установи. Переслідувань зазнав і М.С. Грушевський. 1931 року він переїхав до Москви, де був заарештований за “контрреволюційну” діяльність і два роки перебував під слідством. 24 листопада 1934 року М.С. Грушевський помер у Кисловодську після хірургічної операції. Існують версії, що радянські лікарі навмисно призвели до його смерті. Похований М.С. Грушевський на Байковому кладовищі у Києві. 75 років тому, 29 вересня – 4 листопада 1941 року, під час Другої світової війни відбулася Донбаська стратегічна оборонна операція військ

Південного і лівого крила Південно-Західного фронту, відома також як битва в Приазов’ї. Радянські війська налічували понад 500 тисяч чол., але їхнє становище після тяжких поразок і оточень під Уманню і Києвом було дуже складним. До 10 жовтня 1941 року німецькі танкові частини завершили оточення 8-ї і 9-ї радянських армій поблизу м. Осипенко (нині Бердянськ), захопили понад 100 тисяч військовополонених, 212 танків, 672 гармати. 8 жовтня німці взяли Маріуполь, 17 жовтня Таганрог, 25 жовтня Харків, 26 жовтня Сталіно (Донецьк). 4 листопада становище на південному фланзі радянсько-німецького фронту стабілізувалося, противник зупинив своє подальше просування, розпочавши перегрупування військ на зимову кампанію. За винятком Ворошиловградської (Луганської) області, весь Донбас було окуповано німецькими військами.

НАУКОВЕ ВИДАННЯ

УКРАЇНСЬКИЙ ВІЙСЬКОВО-ІСТОРИЧНИЙ КАЛЕНДАР