Український військово-історичний календар. Жовтень 2016 by Valeriia Talalai

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ЦЕНТР ГУМАНІТАРНИХ ПРОБЛЕМ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ ВІЙСЬКОВО-ІСТОРИЧНИЙ КАЛЕНДАР ЖОВТЕНЬ 2016

Київ-2016

УДК 355.4 (477)“2016” ББК 68.4(Укр) У45 Рекомендовано до друку науковою радою Науково-дослідного центру гуманітарних проблем Збройних Сил України

У4 5

Український військово-історичний календар. Жовтень 2016 / За ред. Н.А. Агаєва / Упорядник В.Р. Мараєв. – К.: НДЦ ГП ЗС України, 2016. – 25 с. УДК 355.4 (477)“2016” ББК 68.4(Укр)

Український військово-історичний календар розроблено з метою поширення військово-історичних знань і відновлення традиції вшанування українських вояків. Календар містить інформацію про події військової історії України, видатних українських військових діячів різних часів, наших сучасників, які стійко боронять незалежність нашої держави.

ЖОВТЕНЬ 1 ЖОВТНЯ День ветерана. Встановлений Указом Президента України Л.Д. Кучми № 1135/2004 від 24 вересня 2004 року. 110 років тому, 1 жовтня 1906 року, у селі Білий Колодязь (нині смт. Вовчанського району Харківської області) народився Олександр Іванович Кравченко – учасник Другої світової війни, полковник, Герой Радянського Союзу. О.І. Кравченко закінчив Старосалтівську сільську школу, працював завідувачем хатою-читальнею. 1928 року був призваний до Червоної Армії, пройшов Харківську військову піхотну школу, курси удосконалення командного складу “Постріл”. Під час Другої світової війни брав участь у бойових діях на ПівденноЗахідному фронті. Восени 1943 року капітан О.І. Кравченко командував 111-м окремим винищувально-протитанковим батальйоном 12-ї армії Південно-Західного фронту. 25 жовтня 1943 року його батальйон переправився через Дніпро неподалік загати Дніпрогесу у Запоріжжі і захопив плацдарм на правому березі, після чого утримував його впродовж 8 діб, допоки не переправилися основні сили радянських військ. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 листопада 1943 року О.І. Кравченку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”. 1954 року у званні полковника О.І. Кравченко вийшов у запас. Мешкав в Одесі, працював у Одеській кіностудії. Помер 4 грудня 1987 року, похований на 2-му Християнському цвинтарі Одеси.

75 років тому, 1 жовтня 1941 року, під час Другої світової війни почалася Харківська оборонна операція військ Південно-Західного фронту, відома також як Перша битва за Харків. На Харків наступала німецька група армій “Південь”, яка мала на мені прорватися на Донбас і далі у напрямку на Кавказ. Безпосередньо місто атакувала 6-а армія генерал-фельдмаршала Вальтера фон Райхенау. Радянські війська отримали наказ захищати Харків, щоб виграти час та забезпечити демонтаж і евакуацію заводів далі на схід СРСР. Значною мірою це завдання вдалося виконати. Німці захопили Харків лише 24 жовтня. Але в окупації залишилося понад 450 тисяч харків’ян. До 100 тисяч радянських солдатів і офіцерів загинули та дістали поранення в боях. Точні втрати німецьких військ невідомі. За своїм людським, промисловим і транзитним потенціалом Харків був одним з найбільших міст, захоплених німцями під час війни. Після його втрати радянськими військами на цій ділянці фронту протягом декількох місяців тривало відносне затишшя.

2 ЖОВТНЯ Міжнародний день проти насилля. Встановлений Організацією Об’єднаних Націй у 2007 році в день народження Магатми Ганді (Могандаса Карамчанда Ганді; 1869 – 1948) – засновника філософії і стратегії ненасилля.

3 ЖОВТНЯ 150 років тому, 3 жовтня 1866 року, у Києві народився Олексій Семенович Галкин – генерал-полковник Армії Української Народної Республіки, військовий міністр УНР. О.С. Галкин закінчив Володимирський Київський кадетський корпус, 2-е військове Костянтинівське училище і Миколаївську академію Генерального штабу в Санкт-Петербурзі. Служив у штабі Варшавського військового округу, 1910 року отримав чин генерал-майора, 1914 року переведений до Генштабу. Під час Першої світової війни 1914 – 1918 років служив черговим генералом штабу армій Північно-Західного і Західного фронтів. 1915 року отримав чин генерал-лейтенанта.

17 березня 1918 року О.С. Галкин вступив до Армії УНР. Керував Головним штабом Армії УНР, був членом військової ради при військовому міністрі УНР. За періоду Директорії керував канцелярією військового міністерства, головним мобілізаційно-персональним управлінням здоров’я. Від 25 липня до 24 грудня 1920 року виконував обов’язки військового міністра УНР, отримав ранг генералполковника. Пішов з посади за станом здоров’я. У міжвоєнний час О.С. Галкин мешкав на підконтрольній Польщі території, у маєтку митрополита УГКЦ Андрея Шептицького у селі Посіч (нині Тисменицького району Івано-Франківської області). 1939 року після введення радянських військ був заарештований і ув’язнений у львівській тюрмі. Перед німецьким наступом у червні 1941 року хворого 75-річного генерала вивезли на схід. 3 березня 1942 року він помер на засланні в Астрахані. 110 років тому, 3 жовтня 1906 року, у селі Олексіївка (нині Білокуракинського району Луганської області) народився Михайло Георгійович Григоренко – учасник Другої світової війни, генерал-лейтенант, Герой Радянського Союзу. М.Г. Григоренко закінчив професійну технічну школу в Харкові та Харківський інженерно-будівельний інститут. Залишився читати лекції студентам на кафедрі інституту. Працював на будівництві металургійного заводу в Маріуполі. Від 1936 року став начальником відділу капітального будівництва народного комісаріату середнього машинобудування СРСР. 1940 року керував переобладнанням цехів одного з автомобільних заводів для випуску нових середніх танків Т-34.

У лютому 1941 року М.Г. Григоренка призвали до Червоної Армії. Займався оборонним будівництвом у Прибалтійському військовому окрузі. Надалі продовжував служити в інженерних військах, восени 1944 року у званні полковника був начальником інженерних військ 11-ї гвардійської армії 3-го Білоруського фронту. Керував підготовкою і діями своїх підлеглих, перебував на передовій, одного разу дістав контузію через вибух ворожого снаряду. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 травня 1945 року удостоєний звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”. Після війни М.Г. Григоренко пройшов Вищі курси удосконалення офіцерського складу при Військово-інженерній академії у Москві. Керував побудовою полігону для випробувань атомної зброї, а також будівництвом космодрому Байконур. Керував Головним управлінням спеціального будівництва міністерства оборони СРСР. 1961 року отримав звання генераллейтенанта. У квітні 1971 року вийшов у відставку. Мешкав у Москві. Помер 22 березня 1990 року, похований на Троєкуровському кладовищі.

7 ЖОВТНЯ 190 років тому, 7 жовтня 1826 року, між Російською і Османською імперіями було підписано конвенцію у місті Аккерман (нині БілгородДністровський Одеської області). Аккерманська конвенція затверджувала кордон між двома імперіями по річці Дунай, встановлений ще за Бухарестським мирним договором 1812 року, який зафіксував перемогу Російської імперії у російсько-турецькій війні 1806 – 1812 років. Таким чином, вся територія південної України закріплювалася за Російською імперією. Проте вже через рік турки денонсували цей документ, що призвело до початку російсько-турецької війни 1827 – 1828 років. Остаточно Османська імперія втратила будь-які територіальні надбання в Україні лише 1878 року, за умовами Берлінського конгресу.

8 ЖОВТНЯ 35 років тому, 8 жовтня 1981 року, у місті Ковель Волинської області народився Володимир Петрович Киян – учасник миротворчої місії ООН в Іраку і АТО на сході України, капітан. В.П. Киян отримав професійну військову освіту, служив у 802-му реактивному артилерійському полку. Брав участь у миротворчій операції в Іраку. Від 2004 року мешкав у Львові, працював в аграрному бізнесі. У квітні 2014 року добровольцем пішов на фронт, служив помічником командира батальйону у 80-й окремій десантноштурмовій бригаді. 3 вересня 2015 року під час обстеження берегу річки Сіверський Донець в районі міста Щастя Луганської області натрапив на “розтяжку” з міною. Встиг попередити групу і прикрити собою офіцера Збройних Сил України, але сам загинув від осколкових поранень. Похований у селі Вербка Ковельського району Волинської області. Указом Президента України П.О. Порошенка № 568/2015 від 5 жовтня 2015 року В.П. Киян посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Указом № 1 від 4 червня 2015 року нагороджений відзнакою “Народний Герой України”.

9 ЖОВТНЯ 390 років тому, 9 жовтня 1626 року, відбулася битва під Білою Церквою між польсько-українськими і кримськотатарськими військами. Наприкінці вересня 1626 року до 15 тисяч татар під командуванням Нуреддин-султана вдерлися у межі Речі Посполитої і заклали укріплений табір поблизу Білої Церкви (нині місто Київської області). Вони діяли за узгодженням з королем Швеції Густавом ІІ Адольфом, який вів війну проти Речі Посполитої. Татари постійно здійснювали розбійницькі набіги за здобиччю і ясиром (захопленням полонених).

Проти загарбників виступили до 5 тисяч поляків на чолі з полковником Стефаном Хмелецьким, разом з якими були від 1500 до 6000 козаків на чолі з Гетьманом Михайлом Дорошенком. Об’єднані польсько-українські сили вщент розгромили кримських татар протягом 2-годинної битви, причому відбувалася вона під дощем врукопашну (злива намочила порох і тятиви луків). Загинуло кілька тисяч татар, ще 1200 потрапили у полон. М. Дорошенко відправив королю Речі Посполитої Сигізмунду ІІІ двадцятеро найбільш знатних бранцівтатар. Втрати поляків і українців сягали лише 40 чоловік убитими. Після перемоги під Білою Церквою кримські татари кілька років не тривожили Україну своїми нападами.

10 ЖОВТНЯ 135 років тому, 10 жовтня 1881 року, у місті Жмеринка (нині Вінницької області) народився Микола Йосипович Яшниченко – генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки. М.Й. Яшниченко закінчив Орловський кадетський корпус і 3-є Олександрівське військове училище у Москві. Брав участь у російськояпонській війні 1904 – 1905 років. Під час Першої світової війни командував піхотними полками, був тимчасово виконуючим обов’язки начальника 9-ї піхотної дивізії, отримав чин полковника.

На початку 1918 року офіційно українізував 9-у піхотну дивізію і привів її на Полтавщину на місце довоєнної дислокації. В Армії УНР командував 8-м Запорізьким загоном, брав участь у Першому Зимовому поході 1919 – 1920 років. 28 серпня 1920 року отримав поранення у бою з більшовиками, після одужання був приділений до штабу Запасних військ Армії УНР. 5 жовтня 1920 року підвищений до рангу генерал-хорунжого. В еміграції мешкав у Польщі, доля після 1930-х років невідома. 11 ЖОВТНЯ 30 років тому, 11 жовтня 1986 року, у місті Ґулістан (Узбекистан) народився Михайло Ігорович Шабля – учасник АТО на сході України, капітан. М.І. Шабля закінчив Полтавський обласний ліцей-інтернат для обдарованих дітей із сільської місцевості імені А.С. Макаренка, Полтавський військовий інститут телекомунікацій та інформатизації Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”. Кадровий військовий. Служив на офіцерських посадах у Збройних Силах України з 14 липня 2003 року. Учасник антитерористичної операції на сході України. Отримав бойове хрещення на Савур-Могилі. Відзначився й під час наступу на дебальцівському напрямку: він першим зайшов у населений пункт Логвинове і закріпився на позиції. Заступник командира розвідувальної роти 30-ї окремої гвардійської моторизованої бригади 8-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України, капітан М.І. Шабля загинув 16 березня 2015 року в районі с. Нижнє Лозове Артемівського району Донецької області – під час проведення розвідки на автомобілі УАЗ Михайло та ще три

бійці підірвалися на протитанковій міні. Похований у селі Ковалівка Полтавського району Полтавської області. Указом Президента України П.О. Порошенка № 132/2016 від 8 квітня 2016 року М.І. Шабля посмертно був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. 25 років тому, 11 жовтня 1991 року, Верховна Рада України прийняла Концепцію оборони і будівництва Збройних Сил України. У Концепції передбачалося, що Україна поступово, з урахуванням усіх факторів національної безпеки, реалізуватиме намір стати в майбутньому нейтральною, без’ядерною державою, яка не братиме участі у військових блоках, натомість дотримуватиметься усіх договорів і угод щодо незастосування ядерної зброї. Концепція визначала, що Збройні Сили України складатимуться з трьох видів: Сухопутних військ (Військ наземної оборони), ВійськовоПовітряних Сил і Сил Протиповітряної оборони (Військ повітряної оборони), Військово-Морських Сил У Концепції було визначено повноваження Міністра Оборони України і Головного штабу Збройних Сил України.

12 ЖОВТНЯ 95 років тому, 12 жовтня 1921 року, у селі Шилівка (нині Решетилівського району Полтавської області) народився Іван Іванович Арендаренко – учасник Другої світової війни, генерал-майор, Герой Радянського Союзу. І.І. Арендаренко закінчив середню школу, працював у колгоспі. 1941 року був призваний до Червоної Армії, пройшов полкову артилерійську школу у Краматорську. Під час Другої світової війни брав участь у бойових діях на ПівденноЗахідному, Сталінградському, Донському, Центральному, Степовому, 2-му і 1-му Прибалтійських, Ленінградському фронтах. 22 червня 1944 року відзначився у Білорусі,

коли артилерійська батарея під його командуванням знищила 13 кулеметів, зенітну гармату і 2 бронетранспортери противника. Під час відбиття німецької контратаки І.І. Арандаренко особисто знищив кількох солдатів противника. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 липня 1944 року він був удостоєний звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”. Після війни І.І. Арендаренко закінчив Артилерійську академію і Військову артилерійську командну академію в Ленінграді. 1978 року отримав звання генерал-майора, наступного року вийшов у запас. Мешкав у Москві. Помер 16 лютого 2013 року на 92-му році життя, похований на НіколоАрхангельському кладовищі.

14 ЖОВТНЯ День захисника України. Встановлений Указом Президента України П.О. Порошенка № 806/2014 від 14 жовтня 2014 року “з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, військових традицій і звитяг Українського народу, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві та на підтримку ініціативи громадськості”. День захисника України встановлений замість Дня захисника Вітчизни (23 лютого), який відзначався з 1999 року. День створення Української повстанської армії. Встановлений Постановою Української Головної Визвольної Ради від 30 травня 1947 року. З тих часів офіційною датою створення УПА почало вважатися 14 жовтня 1942 року. День Українського козацтва. Встановлений Указом Президента України Л.Д. Кучми № 966/99 від 7 серпня 1999 року “в день свята Покрови Пречистої Богородиці… враховуючи історичне значення і заслуги Українського козацтва у ствердженні української державності та суттєвий внесок у сучасний процес державотворення”. Покрова Пресвятої Богородиці День молитви за всіх полеглих за волю і державність України

30 років тому, 14 жовтня 1986 року, у місті Ківерці Волинської області народився Володимир Володимирович Гринюк – учасник АТО на сході України, капітан, Герой України з врученням ордена “Золота Зірка”. В.В. Гринюк – командир механізованої роти механізованого батальйону 30-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. 10 і 11 лютого 2015 року під час зачистки від проросійських терористів і російських загарбників села Логвинове Бахмутського району Донецької області завдяки сміливості та блискавичним рішучим діям В.В. Гринюка штурмова група захопила частину населеного пункту, при цьому особисто Володимир Гринюк знищив 3 одиниці бронетехніки та до 30 бойовиків. Під час проведення операції отримав поранення, але продовжив керувати зведеним підрозділом. Підпорядкований В.В. Гринюку підрозділ знищив велику кількість бронетехніки та живої сили незаконних збройних формувань. Указом Президента України П.О. Порошенка № 166/2015 від 23 березня 2015 року “за виняткову мужність, героїзм і незламність духу, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України” В.В. Гринюку присвоєно звання Герой України з врученням ордена “Золота Зірка”.

15 ЖОВТНЯ 95 років тому, 15 жовтня 1921 року, у селі Семенівка (нині місто Чернігівської області) народився Василь Васильович Сенько – учасник Другої світової війни, полковник, двічі Герой Радянського Союзу. В.В. Сенько закінчив Новозибківський учительський інститут, працював учителем середньої

школи. 1940 року призваний до Червоної Армії, пройшов Олсуф’євську військову авіаційну школу. Під час Другої світової війни був стрільцембомбардиром, штурманом бомбардувальної авіації. Виконав 430 успішних бойових вильотів на бомбардування військово-промислових об’єктів у глибокому тилу ворогу та його оборонних споруд. Двічі удостоєний звання Героя Радянського Союзу (25 березня 1943 і 29 червня 1945 року). Єдиний в історії радянської авіації штурман – двічі Герой Радянського Союзу. 1952 року В.В. Сенько закінчив Військово-повітряну академію у смт. Моніно Московської області. Викладав у Тамбовському ВВАУЛ імені М. Раскової. 1977 року у званні полковника вийшов у запас. Помер 5 червня 1984 року у Тамбові, похований на Воздвиженському кладовищі.

16 ЖОВТНЯ 110 років тому, 16 жовтня 1906 року, у селі Станіславчик (нині Первомайського району Миколаївської області) народився Денис Андрійович Шелест – учасник Другої світової війни, полковник, Герой Радянського Союзу. Д.А. Шелест закінчив 4 класи школи, працював на будівництві Первомайської ГЕС. Після двох курсів робітфаку у 1927 році призваний до Червоної Армії. Пройшов артилерійське училище у Тбілісі. На посаді помічника начальника штабу 414-го легкоартилерійського полку брав участь у радянськофінській війні 1939 – 1940 років. Під час радянсько-німецької війни брав участь у бойових діях на Північно-Західному, Калінінському, Воронезькому, 1-му і 4-му Українських фронтах. Командир 201-го мінометного полку 12-ї мінометної бригади 38-ї армії 1го Українського фронту майор Д.А. Шелест одним із перших 6 листопада 1943 року увірвався до Києва. Протягом 4 годин його полк відбивав контратаки ворога, беручи участь у вуличних боях і завдавши німцям великих втрат. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 грудня 1943 року Д.А. Шелест був

удостоєний звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”. Після війни Д.А. Шелест закінчив Вищу офіцерську артилерійську школу і Військову академію імені М.В. Фрунзе у Москві. У 1953 році керував штабом Сахалінського морського учбового артилерійського табору Далекосхідного військового округу. У жовтні 1953 року у званні полковника вийшов у запас. Мешкав у Харкові, працював диспетчером на заводі. Помер 1 серпня 1979 року, похований на харківському кладовищі № 2.

18 ЖОВТНЯ 100 років тому, 18 жовтня 1916 року, у селі Шолохове (нині Нікопольського району Дніпропетровської області) народився Павло Андрійович Таран – учасник Другої світової війни, генерал-лейтенант, двічі Герой Радянського Союзу. П.А. Таран закінчив 7 класів середньої школи, працював електриком на Нікопольському металургійному заводі. 1937 року був призваний до Червоної Армії, пройшов Качинську військову авіаційну школу льотчиків. Брав участь у радянському вторгненні в Польщу у вересні 1939 року, радянсько-фінській війні 1939 – 1940 років, війни проти нацистської Німеччини та її союзників 1941 – 1945 років. До кінця війни гвардії підполковник П.А. Таран дослужився до посади командира 240-го гвардійського бомбардувального авіаційного полку. Виконав 386 бойових вильотів. Двічі удостоєний звання Героя Радянського Союзу (20 червня 1942 і 13 березня 1944 року). Після війни П.А. Таран командував бомбардувальними авіаполками і авіадивізіями в Польщі, Україні і Казахстані. 1957 року отримав звання генералмайора авіації, а 1967 року – генерал-лейтенанта авіації. Начальник Управління протиповітряної оборони і авіації Головного оперативного управління Генерального штабу ЗС СРСР. У травні 1979 року вийшов у запас. Мешкав у Москві. Помер 14 вересня 2005 року на 89-му році життя, похований на Троєкуровському кладовищі.

19 ЖОВТНЯ 110 років тому, 19 жовтня 1906 року, у Києві народився Анатолій Іванович Лосєв – учасник Другої світової війни, гвардії генерал-майор, Герой Радянського Союзу. А.І. Лосєв закінчив школу, працював помічником на млині у місті Ніжин. 1924 року був призваний до Червоної Армії, пройшов Київську артилерійську школу, чотири курси Військової електротехнічної академії РСЧА імені С.М. Будьонного, шестимісячні артилерійські Червонопрапорні курси удосконалення командного складу. Від серпня 1939 року командував 306-м легкоартилерійським полком 155-ї стрілецької дивізії Західного особливого військового округу. Учасник радянсько-фінської і радянсько-німецької війни. Із жовтня 1942 року А.І. Лосєв – командир 29-ї стрілецької дивізії 64-ї армії Сталінградського (Воронезького, Степового, 2-го Українського) фронту. 1 березня 1943 року отримав звання генерал-майора. 25 вересня 1943 року дивізія форсувала Дніпро в районі села Бородаївські Хутори Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, захопила і утримала плацдарм на правому березі Дніпра площею 16 квадратних кілометрів. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 жовтня 1943 року комдив А.І. Лосєв був удостоєний звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”. В останні тижні війни командував 27-м гвардійським стрілецьким корпусом 7-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту. Після війни А.І. Лосєв закінчив Вищу військову академію імені К.Є. Ворошилова. Очолив військову кафедру Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка, потім – Київське військове училище імені Робітників червоного Замоскворіччя. У лютому 1956 року вийшов у запас. Мешкав у Києві. Помер 21 вересня 1970 року, похований на Байковому кладовищі.

40 років тому, 19 жовтня 1976 року, у місті Умань Черкаської області народився В’ячеслав Миколайович Барановський – учасник АТО на сході України, капітан. В.М. Барановський закінчив середню школу і Харківський інститут льотчиків ВПС. Отримав звання лейтенанта військового управління тактичного рівня. Від 1997 по 1999 рік служив помічником командира літака 243-го окремого змішаного авіаційного полку (військова частина А2537, м. Львів). Від 1999 до 2007 року був пілотом транспортної авіаційної ескадрильї цієї ж військової частини, військовий льотчик ІІІ класу. Звільнений у запас у 2007 році, працював у приватних структурах. 1 вересня 2014 року В.М. Барановський був мобілізований до лав Збройних Сил України. Командував кулеметним взводом роти вогневої підтримки 41-го окремого мотопіхотного батальйону 1-ї окремої танкової бригади. Загинув під час артилерійського обстрілу з боку терористів і російських окупантів в районі села Старогнатівка Волноваського району Донецької області. Похований на кладовищі “Яцево” у Чернігові. Указом Президента України П.О. Порошенка № 306/2016 від 20 липня 2016 року В.М. Барановський посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

20 ЖОВТНЯ 30 років тому, 20 жовтня 1986 року, у Харкові народився Антон Олександрович Родіонов – учасник АТО на сході України, капітан. А.О. Родіонов служив льотчикомоператором у 7-му окремому полку армійської авіації (нині 12-та окрема бригада армійської авіації). Брав участь в антитерористичній операції на сході України 2014 року. Загинув 20 серпня 2014 року поблизу смт. Георгіївка

Лутугинського району Луганської області в збитому терористами військовому гелікоптері Мі-24. Похований у Харкові. Указом Президента України П.О. Порошенка № 892/2014 від 27 листопада 2014 року А.О. Родіонов посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

21 ЖОВТНЯ 345 років тому, 21 жовтня 1671 року, під час польсько-козацькотатарської війни 1666 – 1671 років, відбулася битва під Кальником (нині село Іллінецького району Вінницької області). Кальник атакували польські війська Яна Собеського (майбутнього короля Речі Посполитої), а захищали козаки під командуванням полковника Яреми Петрановського. На допомогу козакам підійшли кримські татари, але вони були розбиті у відкритому бою поляками. Незважаючи на це, захопити Кальник полякам так і не вдалося і вони були змушені відступити до Брацлава. Наслідком цих подій стало оголошення Османською імперією війни Речі Посполитій: турки виступили на боці козаків, які визнали їх сюзеренітет. 150 років тому, 21 жовтня 1866 року, у селі Дмитрово Полоцького повіту Вітебської губернії (нині Білорусь) народився Йосип Донатович Білевич – генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки і Української Держави. Й.Д. Білевич походив із дворянської римо-католицької родини. Закінчив 1й Московський кадетський корпус, 3-є військове Олександрівське училище у Москві, Офіцерську стрілецьку школу. Брав участь у російсько-японській війні 1904 – 1905 років. Під час Першої світової війни командував 45-м піхотним Азовським полком, 1915 року удостоєний Георгіївської зброї, 1916 року – ордена Св. Георгія IV ступеня. За бойові відзнаки 1917 року отримав чин генерал-майора. Командував бригадою 12-ї піхотної дивізії. Після українізації 1917 року 12-а піхотна дивізія була переформована на 3-ю піхотну дивізію Армії УНР (згодом – Української Держави). Й.Д. Білевич став помічником її начальника. 1919 року прийняв командування над 2-ю запасною бригадою Армії УНР, очолив штаб гарнізону міста Кам’янецьПодільський, де в той час перебували всі основні державні і військові структури УНР. 1920 року Й.Д. Білевич командував навчальним запасним куренем 3-ї

Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. В еміграції мешкав у Польщі. Помер 16 жовтня 1942 року у Кракові.

22 ЖОВТНЯ 95 років тому, 22 жовтня 1921 року, у селі Писарівка (нині Новосанжарського району Полтавської області) народився Віктор Петрович Науменко – учасник Другої світової війни, генерал-майор, Герой Радянського Союзу. В.П. Науменко закінчив 10 класів школи. 1938 року був призваний до Червоної Армії, пройшов Бакинське піхотне училище, курси перепідготовки командного складу при Саратовському танковому училищі. Командир 3-го танкового батальйону 20-ї танкової бригади 11-го окремого танкового корпусу 1-го Білоруського фронту капітан В.П. Науменко відзначився у боях за звільнення Польщі восени 1944 року і на початку 1945 року. Його танкісти знищили 67 танків і самохідних гармат, 43 гармати, 82 міномети, понад 150 кулеметних гнізд, 132 автомашини і тягачі, 142 хури з різним вантажем, 2 паровози, 3 військових ешелони, понад 1600 солдатів і офіцерів противника, ще 290 захопили в полон. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 лютого 1945 року В.П. Науменко удостоєний звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”. Після війни В.П. Науменко продовжив службу у бронетанкових частинах. Був начальником відділу у Генштабі ЗС СРСР. 1976 року у званні генералмайора вийшов у запас. Помер 19 вересня 2006 року у Москві.

24 ЖОВТНЯ День Організації Об’єднаних Націй. 70 років тому, 24 жовтня 1945 року, набрав чинності Статут ООН. За рішенням 2-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН (резолюція № 168), щороку з 1948 року 24 жовтня відзначається День Організації Об’єднаних Націй.

115 років тому, 24 жовтня 1901 року, у селі Денисів (нині Козівського району Тернопільської області) народився Михайло Теодорович Шарик – підстаршина авіації Української Галицької армії і Армії Української Народної Республіки, військовий мемуарист. М.Т. Шарик закінчив ґрунтовну домашню освіту. Вже у 13-річному віці під час Першої світової війни був мобілізований візником до російської армії, яка відступала з Карпат. Після 14 місяців у лавах російського війська М.Т. Шарик зумів втекти додому. 3 листопада 1918 року, коли йому щойно виповнилося 17, записався добровольцем до Української Галицької армії. Спочатку служив кулеметником 1-го Подільського полку імені Симона Петлюри, а потім авіатором-кулеметником у 1-й бойовій літунській (авіаційній) сотні УГА. Воював проти поляків у Східній Галичині, проти більшовиків і білогвардійців на Поділлі. 1920 року разом із групою українських авіаторів виїхав до Варшави, де проходив перепідготовку на новій авіатехніці, яку надала Польща для Армії УНР. Брав участь у бойових діях про Червоної Армії аж до відступу Армії УНР за Збруч у листопаді 1920 року. У 1920-х роках М.Т. Шарик мешкав у селі Почапинці на Тернопільщині, зазнавав переслідувань з боку польської влади. Вступив до лав Української військової організації, яку очолював полковник Євген Коновалець. 1926 року був змушений емігрувати до Канади. Там брав активну участь у політичному житті, керував крайовою управою Українського національного об’єднання (націоналістичної організації). Автор цінних спогадів про добу Української революції 1917 – 1921 років та життя української еміграції: “Діти війни” (у трьох томах), “З віддалі 50 літ”, “Важкими шляхами

Канади”. Здобув популярність і як поет, випустивши збірку “Розсипані перли”. Помер М.Т. Шарик 20 жовтня 1979 року в у місті Сент-Кетерінс (провінція Онтаріо, Канада). На Батьківщині у рідному селі Денисів у 1992 році йому встановили пам’ятник (скульптор І. Сонсядло).

25 ЖОВТНЯ Міжнародний день боротьби жінок за мир. Проголошений рішенням Міжнародної демократичної федерації жінок з 1980 року. 110 років тому, 25 жовтня 1906 року, у селі Шупики (нині Богуславського району Київської області) народився Дмитро Платонович Онупрієнко – учасник Другої світової війни, генерал-лейтенант, Герой Радянського Союзу. Д.П. Онупрієнко закінчив середню школу, 1925 року був призваний до лав Червоної Армії. Пройшов Київське військове піхотне училище, Військову академію імені М.В. Фрунзе у Москві. У грудні 1942 року отримав звання генералмайора. У 1943 році генерал-майор Д.П. Онупрієнко служив начальником штабу 2-ї танкової армії, потім командиром 6-ї гвардійської стрілецької дивізії. 30 вересня 1943 року вміло організував форсування Дніпра і Прип’яті на північ від Києва, що дозволило військам успішно оволодіти плацдармом на правому березі і закріпитися на ньому. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 жовтня 1943 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”. Наприкінці війни Д.П. Онупрієнко командував 24-м стрілецьким корпусом 13-ї армії. 1945 року отримав звання генерал-лейтенанта. Після війни продовжував командувати стрілецькими з’єднаннями у Прикарпатському, Закавказькому і Далекосхідному військових округах. 1957 року вийшов у відставку. Мешкав у Москві. Помер 22 листопада 1977 року, похований на Кунцевському кладовищі.

26 ЖОВТНЯ 110 років тому, 26 жовтня 1906 року, у місті Маріуполь (нині Донецької області) народився Дмитро Якимович Нестеренко – учасник Другої світової війни, гвардії полковник, Герой Радянського Союзу. Д.Я. Нестеренко закінчив початкову школу, працював вантажником. 1928 року призваний до Червоної Армії, пройшов школу молодших авіаційних спеціалістів і курс льотної підготовки. Учасник Другої світової війни від серпня 1941 року. Командир ескадрильї 820-го штурмового авіаполку 292-ї штурмової авіадивізії 1-го штурмового авіакорпусу 5-ї повітряної армії Степового фронту капітан Д.Я. Нестеренко станом на жовтень 1943 року виконав 77 бойових вильотів на штурмування живої сили і бойової техніки противника, у повітряних боях збив 2 літаки ворога. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 лютого 1944 року удостоєний звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка”. У подальшому гвардії майор Д.Я. Нестеренко командував 140-м гвардійським штурмовим авіаполком. Після війни продовжив службу у ВПС і дослужився до звання гвардії полковника. Помер 28 травня 1953 року.

27 ЖОВТНЯ 340 років тому, 27 жовтня 1676 року, було підписано Журавненський мирний договір, який завершив польсько-турецьку війну 1672 – 1676 років. Договір, укладений у містечку Журавно (нині смт. Жидачівського району Львівської області), загалом був більш вигідним для Османської імперії. У складі цієї держави залишалось українське Поділля, а Правобережна Україна визнавалася козацькою територією під управлінням Гетьманів – васалів турецького султана. З іншого боку, Річ Посполита домоглася скасування щорічної данини в сумі 22 тисячі злотих, яку вона виплачувала Османській імперії за умовами Бучацького мирного договору 1672 року.

Сейм Речі Посполитої не ратифікував Журавненський мирний договір, що призвело до нової війни проти Османської імперії вже у 1683 – 1699 роках, але цього разу вона завершилася на користь поляків завдяки союзу із низкою християнських країн Європи.

28 ЖОВТНЯ День визволення України від фашистських загарбників. Встановлений Указом Президента України В.А. Ющенка № 836/2009 від 20 жовтня 2009 року “з метою всенародного відзначення визволення України від фашистських загарбників, вшанування героїчного подвигу і жертовності Українського народу у Другій світовій війні”. Цього дня 71 рік тому, 28 жовтня 1944 року, війська 1-го і 4-го Українських фронтів під час Східнокарпатської (Карпатсько-Ужгородської) наступальної операції завершили визволення найзахіднішого регіону України – Закарпаття – від військ Німеччини та її союзників.

29 ЖОВТНЯ 150 років тому, 29 жовтня 1866 року, у Мінську народився Лука Лукич Кондратович – активний діяч українського військового руху у 1917 році, член Української Центральної Ради, генерал-майор. Л.Л. Кондратович закінчив Псковський кадетський корпус, 3-є військове Олександрівське училище у Москві і Миколаївську академію Генерального штабу у СанктПетербурзі. Учасник російськояпонської війни 1904 – 1905 років. 1913 року отримав чин генералмайора. Під час Першої світової війни був начальником Ташкентського

військового училища, начальником штабу 23-го армійського корпусу, командувачем 1-ї піхотної дивізії. Після Лютневої революції 1917 року Л.Л. Кондратович – делегат 1-го і 2го Всеукраїнських військових з’їздів у Києві. Обраний до складу Українського військового генерального комітету і Української Центральної Ради. Рішуче наполягав на потребі створення професійної української армії, але соціалістична більшість УЦР вважала за краще формувати збройні сили на засадах народної міліції. Це рішення не виправдало себе в умовах більшовицької агресії кінця 1917 – початку 1918 років. У 1918 році Л.Л. Кондратович керував Туркестанською військовою організацією, готував антирадянське повстання у Ташкенті. За деякими даними, протягом 1918 – 1919 років командував військами Білоруської Народної Республіки, а потім у лавах польської армії був начальником 1-ї БілоруськоЛитовської дивізії. Подальша доля невідома.

Наукове видання

УКРАЇНСЬКИЙ ВІЙСЬКОВО-ІСТОРИЧНИЙ КАЛЕНДАР ЖОВТЕНЬ 2016