2022\18\06 № 23 (4987)

2 000000 05173 4 >

Õàé ó âàø ä³ì ïðèõîäÿòü ò³ëüêè äîáð³ íîâèíè! № 23 (4987)

18 червня 2022 року

Ціна 7 гривень

ЯК УЖГОРОДСЬКА ОРГАНІЗАТОРКА СВЯТ СТАЛА ВОЛОНТЕРКОЮ,

ТЕМИ НОМЕРА

АБО ЯК ВІЙНА ЗМІНЮЄ ДОЛІ ЛЮДЕЙ

У

Як локальна кулінарія та мистецтво допомагають переселенцям забути жахи війни

4 стор.

жгородка Крістіна Доктор – активна інстаграм-блогерка, знана організаторка свят, мама двох донечок. Але на війну пішов її коханий. «Із цього дня все, що робитиму, робитиму з думкою про тебе», – сказала йому, проводжаючи. Так і почалося її волонтерство. Війна все змінила. «Тепер не до свят. Зараз важливі тільки люди, все матеріальне втратило сенс. Я переосмислила своє життя. Як не пафосно звучить, але я вдячна війні, яка мене трусонула, сказала: «Прокинься!», дала зрозуміти, в чому справжні цінності», – резюмує Крістіна. Вона навіть не знає, чи повернеться після нашої перемоги у професію. Можливо…

5 стор.

ТРЕТІЙ «РАМШТАЙН»:

Сама посеред війни: як п’ятнадцятилітня Діана з Харкова втратила сім’ю та знайшла нову родину

6 стор.

«Ми не хотіли жити в іншій країні, нам наша подобається», – кажуть українські біженці в Німеччині

7 стор.

Нашестя слимаків: звідки вони взялися й що робити?

11 стор.

ЩО НАМ ПООБІЦЯЛИ?

15 червня у штабквартирі НАТО в Брюсселі пройшла вже третя зустріч у форматі «Рамштайн» із питань оборони України, в якій взяли участь представники 50 (!) країн. Міністр оборони Олексій Резніков розповів про підсумки цієї зустрічі. У Twitter він написав: «Наші партнери й надалі підтримуватимуть Україну; НАТО має найбільшу єдність у своїй історії; Україна переможе». Він нагадав, що Грузія, Молдова та Еквадор «приєдналися до клубу». Відтак нашій державі нададуть більше озброєння. Зокрема йдеться про 155-міліметрові гармати, HIMARS, Harpoons тощо від США. А також – вертольоти від Словаччини; артилерію від Канади, Польщі та Нідерландів; РСЗВ від Німеччини. «… і ще дещо», – додав Резніков. Експерти підкреслюють, що «Рамштайн-3» пройшов напередодні трьох інших глобальних міжнародних заходів, які

НЗ-ФАКТИ

відбудуться в червні: саміт ЄС (Брюссель, 23 – 24-го), саміт G7 (Баварія, 26 – 28 червня), саміт НАТО (Мадрид, 28 – 30-го). Саме країни, що входять до цих об’єднань, визначають режим і характер фінансової та військової допомоги нашій державі. Щодо «Рамштайн-3», то «домовленість про новий пакет допомоги Україні буде погоджено на саміті в Мадриді, рішення ми приймемо до кінця цього місяця», – зазначив генсек НАТО Столтенберг. Він же підкреслив: «Українці мають перейти від старого радянського обладнання та зброї на сучасне озброєння та технології, й ми їм у цьому допоможемо». Що все ж таки обнадіює…

Триває передплата-2022 на «НЗ»! Знову буде лотерея!

Передплатний індекс 09168 11168 (для підприємств, організацій)

Шановні мешканці міста Ужгород! У зв’язку з підвищенням цін на комунальні послуги за програмою «Теплий дім» проводяться масштабні роботи з техогляду, ремонту та заміни металопластикових вікон та дверей. Пенсіонерам, учасникам бойових дій та багатодітним сім’ям знижка 20%! Консультація та виклик майстра безкоштовна! Звертатися за телефонами: 0961169899, 0997525666, 0939021739 Пільговий період програми обмежений! З піклуванням, адміністрація м. Ужгород

Вартість, грн 1 міс.

3 міс.

23,70 71,10

6 міс.

142,20

35,20

211,20

105,60

Вартість приймання передплати в поштовому відділенні: 1 міс. – 5,00 грн; 2 – 3 міс. – 10,00 грн; 4 – 6 міс. – 14 грн; 7 – 12 міс. – 22,00 грн. Через сайт Укрпошти передплату можна оформити з дому. На сайті газети за посиланням www.novzak.uz.ua можна, не виходячи з дому, з картки передплатити електронну версію нашого видання. Для цього на верхній панелі слід вибрати рубрику «ПЕРЕДПЛАТА». Вартість – 15 грн на місяць.

Сполучені Штати Америки планують щомісяця виділяти Україні по $1,5 млрд для підтримки бюджету. А новий пакет зброї від Сполучених Штатів для ЗСУ буде обсягом $1 млрд. Українське посвідчення водія адаптували до документів ЄС. Старе посвідчення в сервісних центрах МВС можна обміняти на нове, європейського зразка. Європейська комісія погодила фінальний текст спеціальної угоди про лібералізацію перевезень автомобільним транспортом Україна – ЄС. Вона передбачає скасування дозвільної системи на двосторонні та транзитні перевезення для наших перевізників. Лідери Франції, Італії та Німеччини Еммануель Макрон, Маріо Драгі та Олаф Шольц у четвер спецпотягом прибули в Україну. США спільно з європейськими союзниками працюють над вивезенням зерна з України залізничним шляхом, зокрема й будівництвом зерносховищ на українському кордоні.

НАК «Нафтогаз» отримає від ЄБРР позику в 300 мільйонів євро, перші 50 млн з яких спрямують на екстрені закупівлі газу. Фонди зарплат українських держслужбовців зменшилися на 10 – 15%. Росія отримала від експорту викопних енергоносіїв дохід у розмірі 93 мільярди євро за перші 100 днів війни проти України. Глобальний ядерний арсенал збільшиться найближчими роками вперше з часів холодної війни, свідчить дослідження SIPRI. У небезпечному нині Чорному морі з’явилася перша труба газопроводу від нещодавно знайдених родовищ турецької Сакарії. 10 млн кубометрів газу звідси надійдуть уже в 2023-му. Канадський пенсіонер, який зірвав джекпот у 70 мільйонів доларів у національній лотереї, передасть частину коштів на післявоєнну відбудову України.

Цьогоріч абітурієнтам скасували прохідний бар’єр у мінімум 150 балів на ЗНО для вступу на медичні спеціальності.

Британські вчені заявили, що льодовики Антарктики тануть швидше, ніж будьколи за останні 5500 років, за нинішніх темпів їх відступу рівень моря може піднятися на 3,4 метра.

Збитки від російського вторгнення в сільському господарстві України сягнули 4,3 млрд доларів.

Дослідники представили оптичний кабель, який може передавати в 50 разів більше даних, ніж аналоги.

ЧИТАЙТЕ НАС НА САЙТІ WWW.NOVZAK.UZ.UA

2 ЧАС МІСЦЕВИЙ TT ФРОНТОВА ЗАРИСОВКА

ЛІТО, СПЕКА, КВІТУЧИЙ РІПАК І ЗБРОЯ, ЗБРОЯ, ЗБРОЯ...

…Крайня позиція одного з підрозділів 128-ї гірськоштурмової бригади, самий передок. Позиція розташована дуже цікаво. З фронту до росіян – близько півтора кілометра, і тут відносно

спокійно. Відносно, тому що звук обстрілів настільки звичний, наче спів пташок, а на міни й снаряди, що падають за 300 метрів і далі, ніхто не зважає – давно звикли. Зате з флангу росіяни розташовані дуже близько – їхній

спостережний пункт усього за 300 – 400 м. Це в межах досяжності стрілецької зброї, але оскільки рельєф дуже нерівний, вести вогонь із автоматів там неможливо, а для мінометів відстань надто мала. Настільки мала, що в ясну й безвітряну ніч наші бійці чують голоси росіян. Недавно там трапився інцидент – хтось на посту заснув, а інші його за це жорстоко побили. Наші бійці чули, як руzzкій солдат благав: «Ребята, нє бєйтє, я больше нє буду». А інші у відповідь: «Дай єму єщо!» Голоси були п’яні (наші бійці ще дивувалися, бо для них пити на передку – річ немислима) і з явним акцентом – або буряти, або кавказці. На фото – наші хлопці в рідкісні моменти бойового затишшя. Хтось чергує на посту, хтось відпочиває в бліндажі, хтось копає траншею, хтось курить цигарку. Літо, спека, квітучий ріпак, за яким ніхто не доглядає, цвіт акації… І зброя, зброя, зброя… Ярослав ГАЛАС, пресофіцер 128-ї ОГШЗБ

TT ТРАГЕДІЯ

ДВОЄ ДІТЕЙ ЗАГИНУЛИ НА КАР’ЄРІ БІЛЯ СЮРТЕ ЗАГАЛОМ ПОТОНУЛИ ВЖЕ 12 ЛЮДЕЙ У вівторок увечері, о 19.23, до центральної оперативної диспетчерської Закарпатського терцентру екстреної медичної допомоги повідомили про утоплення дитини на кар’єрі поблизу с. Сюрте Ужгородського району. Як інформують у ЗТЦЕМД, на виклик виїхала бригада у складі фельдшера Станіслава Конара та водія Берті Ковача. Вже за кілька хвилин вони примчали до місця події. Останні 500 метрів бігли пішки, оскільки «швидка» не могла пробратися по бездоріжжю. Біля водойми не виявилося жодної людини, а на поверхні обличчям униз

плавало тіло 12-річної дитини… Чоловіки миттю кинулись витягати потопельника. За всіма ознаками хлопчик був мертвим уже тривалий час, однак бригада розпочала реанімаційні дії, понад пів години намагалися повернути його до життя. Але, на жаль, дива не сталося… Як згодом з’ясувалося, тоді ж загинув і 10-літній односелець цього підлітка. Тіло вилучили з кар’єру рятувальники, які згодом прибули на місце події. На офіційній сторінці ДСНС у фейсбуці йдеться, що того трагічного дня в селі Малі Геївці Сюртівської ТГ троє хлопців пішли купатися на піщаний кар’єр.

TT КОРОТКО

ЗА ДОБУ ВИЯВИЛИ 14 УХИЛЯНТІВ

В середу військовослужбовці Мукачівського прикордонного загону припинили кілька спроб незаконного перетину кордону й виявили 14 ухилянтів. Шістьох, які штурмували українсько-румунський рубіж поза пунктами пропуску, затримали завдяки наданій оперативно-розшуковим відділом інформації. Трьох із них «пригальмував» прикордонний наряд відділу «Яблунівка», ще 3-х – «Солотвино». Наразі встановлюють коло осіб, причетних до організації незаконного перетину кордону.

8 чоловіків призовного віку, котрі намагалися перетнути кордон за недійсними документами, виявили на ПП «Косино», «Вилок», «Дзвінкове» та «Дякове». На всіх склали протоколи про адмінправопорушення. Повідомлення щодо ознак ухилення від призову за мобілізацією направили до правоохоронних структур, інформує прес­ служба Мукачівського прикордонного загону.

ВИРАХУВАЛИ ОРГАНІЗАТОРА НЕЗАКОННОГО ПЕРЕПРАВЛЕННЯ ПОТЕНЦІЙНИХ ПРИЗОВНИКІВ Співробітники СБУ встановили, що ним виявився 56-річний закарпатець, працівник однієї з автозаправних станцій. За оперативними даними, чоловік пропонував свої «послуги» клієнтам АЗС. Схему незаконного перетину держкордону особами призовного віку викрили ще у квітні. Зловмисники системно переправляли «клієнтів» поза пунктами пропуску через річку, використовуючи надувний човен. Щоб не попастися, ділки за допомогою тепловізора відстежували пересування прикордонників. Вартість такої послуги фігуранти оцінили у 5 – 6 тис. євро з одного ухилянта. У межах кримінального провадження правоохоронці провели санкціоновані обшуки за місцем проживання 4-х фігурантів і виявили докази, що підтверджують вчинення злочину. Наразі організатору схеми повідомили про підозру за ч.3 ст. 332 ККУ. Заходи з викриття здійснювали оперативники та слідчі УСБУ в області, спільно з Головним оперативно-розшуковим відділом Мукачівського прикордон-

Двоє занурилися у воду, однак раптом старший почав тонути. Товариш поспішив йому на допомогу, та, замість порятунку, й сам потрапив у біду. Третій, молодший брат одного з них, злякався та побіг по допомогу до батьків. Проте коли на берег прибігла рідня та місцеві мешканці, підлітків у полі зору не було… Рятувальники й медики закликають батьків не залишати дітей без нагляду! Цікавтеся, де вони перебувають, та навчайте їх основним правилам безпеки життя. Загалом із початку року на водоймах області загинуло вже 12 чоловік. Тож не легковажте.

№23 (4987)

18 червня 2022 року

НЗ

TT ПОРАХУВАЛИ

КРАЯНИ СПЛАТИЛИ ПОНАД 770 МЛН ГРН ПДФО І 208 МЛН ВІЙСЬКОВОГО ЗБОРУ Протягом травня-2022 року на Закарпатті перерахували до зведеного бюджету 770 млн 373 тис. грн податку на доходи фізичних осіб. У порівнянні з аналогічним періодом минулого року надходження зросли на 307 млн гривень. Із загальної суми майже 206 млн грн сплачено до державного бюджету та понад 564 млн грн – до місцевих скарбниць. Фахівці ГУ ДПС у області нагадують, що суб’єкти господарюван-

ня, які нараховують та виплачують дохід, що підлягає оподаткуванню на користь фізичних осіб, зобов’язані утримати ПДФО та сплатити його до бюджету. Упродовж п’яти місяців краяни також спрямували до казни 207,7 млн грн військового збору – на підвищення обороноздатності України. Порівняно з січнем – травнем минулого року надходження зросли на 50,9 млн грн, або 32,5%, інформують ІЗ ДПС у Закарпатській області.

TT НЕ ПРОПУСТІТЬ

ОСТАННЯ ПРЕМ’ЄРА

ЦЬОГО ТЕАТРАЛЬНОГО СЕЗОНУ Закарпатський академічний облмуздрамтеатр імені братів Шерегіїв знову звертається до безсмертної української класики. Цього разу – до однієї з кращих комедій Марка Кропивницького. Іскрометна сатира на життя в глибинці під символічною назвою «По ревізії» не залишить нікого байдужим, адже ревізії були, є і будуть, поки існує людське суспільство. А значить – виникатимуть і кумедні ситуації, змальовані пером видатного українського драматурга. Пронизана життєвим реалізмом та гумором вистава київського режисера Віталія Семенцова стала помітною подією на сцені нашого театру від часу

постановки у 2008 році. У суботу, 18 червня, о 18.00 на великій сцені зіграють поновлену версію одного з кращих спектаклів «шерегіївців» за українською класикою. Її здійснив заслужений артист України Михайло Фіщенко, увівши до акторського складу кілька нових облич. А юним глядачам цього ж дня о 12.00 покажуть музичну казку Василя Шершуна «Повелитель Чорного лісу». У неділю, 19 червня, на нашій великій сцені свої вистави демонструватиме київська молодіжна «Театральна біржа»: о 12-й на дітлахів чекає відома казка «Пітер Пен і всі-всі-всі», а о 18.00 дорослого глядача розважатимуть «Комедії на всі часи».

TT ФОТОФАКТ

ТАЛІСМАН ПІРОТЕХНІКІВ НАДИХНУВ НА СТРІТАРТ

ного загону й відділом міграційної поліції ГУНП за процесуального керівництва Закарпатської прокуратури, кажуть у пресслужбі УСБУ.

44-РІЧНИЙ «СТУДЕНТ» ХОТІВ ПОТРАПИТИ ДО СЛОВАЧЧИНИ У середу вранці прикордонники Чопського загону зіпсували плани 44-річного жителя Дніпра, який примудрився скоїти на українсько-словацькому кордоні одразу три кримінальні правопорушення. Чоловік хотів виїхати через ПП «Ужгород» і надав пакет документів здобувача освіти за кордоном. Однак при перевірці з’ясувалося, що він придбав їх через соцмережі в невідомої особи. За студентський квиток, договір про зарахування на навчання та довідку про навчання в одному з вишів Польщі заплатив 2800 доларів США. Коли зрозумів, що його аферу викрито, спробував підкупити прикордонників: вклав у паспорт 2700 євро. Інспектор від хабаря відмовилася, псевдостудента затримали. Тепер йому доведеться відповідати за скоєння трьох кримінальних правопорушень – крім двох згаданих світить ще й «ухилення від призову за мобілізацією», повідомляють у пресслужбі ЗРУ Держприкордонслужби.

ПОНАД 2 МЛН ГРН ЗБИТКІВ – НА РОЗМИТНЕННІ АВТОМОБІЛІВ На Закарпатті за це судитимуть групу осіб. Серед обвинувачених – 8 працівників митних постів «Хуст» та керівники двох фірм. Останні виготовляли дублікати товаро-транспортних накладних і техпаспортів ТЗ, вносили неправдиві відомості в документи під час оформлення. У свою чергу митники ігнорували фальсифіковані документи й оформляли імпорт вантажівок, мінімізуючи обов’язкові платежі. У такій «співпраці» зловмисники завдали державі понад 2 млн грн збитків. Торік оперативники Управління стратегічних розслідувань в області разом зі слідчими Головного слідчого управління Нацполіції припинили схему. Наразі досудове розслідування завершили й за погодженням із офісом Генпрокурора скерували обвинувальний акт до суду, інформує прес­ служба ДСР.

Пес-сапер Патрон відтепер на варті і в Ужгороді. Створила його поруч із двома іншими патріотичними стрітартами на стіні стадіону «Авангард» ужгородська художниця Катерина Туз. Ректорат, профспілкова організація, колектив наукової бібліотеки ДВНЗ «Ужгородський національний університет» поділяють біль непоправної втрати та висловлюють сердечне співчуття бібліотекарю Наталії Василівні Лавришин з приводу смерті батька – ГЕРЗАНИЧА Василя Васильовича. Правління Свалявської спілки споживчих товариств висловлює щире співчуття голові правління Полянського сільського споживчого товариства О. Ю. Фізер з приводу тяжкої втрати – смерті матері. Нехай наше співчуття допоможе пережити біль утрати дорогої Вам людини. Підтримуємо Вас у годину скорботи… Колектив Державної екологічної інспекції в Закарпатській об-

Талісман усіх піротехніків привертає увагу містян, тож не змогли пройти повз і наші рятувальники, пишуть на офіційній сторінці ГУ ДСНС у Закарпатській області у фейс­ буці й публікують фото. ласті висловлює щире співчуття Лідії Іванівні Цюбик, завідувачці сектору управління персоналом, із приводу передчасної смерті батька – ФРИГАНА Івана Федоровича. Поділяємо біль непоправної втрати з рідними та близькими покійного. Нехай світла пам’ять про нього назавжди залишиться в серцях. Колектив управління інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Закарпатської обласної військової адміністрації поділяє біль непоправної втрати та висловлює глибоке співчуття начальнику відділу інформаційної політики та видавничої справи Марині Іванівні Чепі-Марковці із приводу тяжкої втрати – смерті батька ЧЕПИ Івана Васильовича.

НЗ

ЧАС МІСЦЕВИЙ 3

№23 (4987)

18 червня 2022 року

TT 128 БРИГАДА В ОБЛИЧЧЯХ

«ІЗ РОСІЯНАМИ НЕМОЖЛИВІ ПЕРЕГОВОРИ, УСІ ДОМОВЛЕНОСТІ ВОНИ ВІРОЛОМНО ПОРУШИЛИ. ЇХ ТРЕБА ВИГАНЯТИ ЗБРОЄЮ»

Я

к там на фронті нашим захисникам? Про це вони самі розповідають у традиційній рубриці «128 бригада в обличчях», яку веде пресофіцер Закарпатського легіону Ярослав Галас.

«МИ ГОТОВІ ШВИДКО ОСВОЇТИ НАТОВСЬКУ ЗБРОЮ І ЙТИ В НАСТУП»

Юрій – офіцер, командир підрозділу. «Я торік закінчив Львівську академію сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного, отримав червоний диплом, тому мав право сам вирішувати, де служити. І з усього спектра бригад ЗСУ вибрав 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду. Багато чув про неї, знав, що тут служать справжні професіонали, й не прогадав. Я на війні з початку повномасштабного вторгнення Росії. І хочу сказати, що теорія, яку нам викладали в академії, справджується в бойових умовах на 80 – 90 %. Це дуже високий відсоток, який пояснюється тим, що більшість викладачів мають бойовий досвід із 2014- го і вчать курсантів речей, які їм дійсно знадобляться на передовій. За цей час я двічі був контужений. 24 дні лікувався в госпіталі й знову повернувся у свій підрозділ. Чого нам найбільше не вистачає? Ми добре озброєні,

щоб стримати окупантів, але для контрнаступу необхідна новітня зброя і техніка натовського зразка. Я і мої бійці готові швидко освоїти її і йти в наступ. Бачив росіян у дії. Вони слабкі – п’ють на передовій, сваряться, б’ються між собою. Був випадок, що наші бійці взяли в полон росполковника, бо його броньований автомобіль заблукав і фактично сам прийшов нам у руки. Значить, у них геть погано з картографією й орієнтуванням. Але ворога не слід недооцінювати. Він підступний і чисельно переважає нас. Із росіянами неможливі переговори, усі домовленості, що були раніше досягнуті, вони віроломно порушили. Їх треба зупиняти не переговорами, а виганяти зброєю…

«МИ ЗНИЩИЛИ ВОРОЖИЙ «ГРАД» НА ВІДСТАНІ 18 КМ» Віктор, військовослужбовець реактивного артилерійського дивізіону: «У 128-й служу рік, потрапив сюди одразу після закінчення військового навчального закладу. Минулого року пройшов зону ООС, там реактивні системи залпового вогню (РСЗВ) не застосовувалися. А з вторгненням Росії в кінці лютого ми почали використовувати їх на повну. Працюємо на БМ-21 «Град», бойові виїзди практично щодня, буває й по кілька. Стріляємо ефективно, недавно, наприклад, знищили російську систему «Град». Ми виїхали на позицію, маючи одну ціль, і тут нас обстріляв із «Града» ворог – випустив 10 реактивних снарядів, які лягли поруч без наслідків. Нам поміняли ціль, ми моментально переорієнтували гармату й випустили по ворогу 5 снарядів. Вийшла така собі перестрілка. Ми влучили точно в ціль, є відео

з дрона. Результат – їхня РСЗВ, яка стояла від нас на відстані 18 кілометрів, знищена. Також підірвали склади з боєприпасами, відпрацювали координати від розвідки – гарний був феєрверк. «Гради» – площинна, а не високоточна зброя. Вона накриває снарядами площу, і чим більша відстань, тим більша розсіюваність снарядів. В одиночну ціль із «Града» попасти важко, але ми влучили 5-ма снарядами. Колектив у нас – «збірна» з різних регіонів України: Вінниччини, Закарпаття, Рівненщини, Києва, Запоріжжя… Хлопці до війни були необстріляними, але на бойові дії реагують нормально. Кожен знає, що йому робити. Я сам із Вінниччини, вдома чекають батьки й дівчина. Обов’язково повернуся до них після війни, у тому, що ми переможемо, немає жодних сумнівів».

активної артилерії, строкову службу проходив по іншій спеціальності, але швидко освоїв усі особливості. Щодня в нас бойові виїзди, б’ємо ворога із реактивних систем залпового вогню «Град». Буває, що нас засікають із дрона й теж обстрілюють. Якось снаряди падали за 200 метрів від нашої машини, але все, слава Богу, обійшлося. Я родом із Міжгірщини, тому місцевий степовий ландшафт для мене незвичний, дуже не вистачає гір. Коли ми приїхали сюди в березні, дули сильні вітри, які аж пронизували тіло. Але я швидко адаптувався. Як випадає вільна хвилина, граю на гітарі. Написав уже кілька пісень. У нас у колективі кожен, крім служби, займається й іншими корисними справами. Хтось налаштував «Старлінк» для хорошого інтернет-зв’язку, хтось слідкує за технікою, а я куховарю. Мав стосунок раніше до кейтерингу, тому вмію це

«Я МАВ БІЗНЕС, АЛЕ ЯК ТІЛЬКИ ПОЧАЛАСЯ ВІЙНА, ПІШОВ У ЗСУ» Василь, солдат реактивного артилерійського дивізіону: «Я мобілізований – сам прийшов у військкомат і за кілька днів був у 128-й бригаді. Мав бізнес в Ужгороді, але як тільки почалася війна, не міг всидіти дома, тому сказав дружині, що мушу йти в ЗСУ, а бізнес заморозив. Раніше не мав стосунку до ре-

Сьогодні, 18 червня, гарну напівкруглу дату святкує заступник директора – головний бухгалтер «Новин Закарпаття» Лідія Добей. Щиро вітаємо колегиню з днем народження! Нехай Бог дає міцне здоров’я і щасливу долю на довгі-довгі роки. Хай завжди радують своїми успіхами й досягненнями найдорожчі близькі люди, а в родині панують любов та взаєморозуміння. Мирного неба над головою, оптимістичного настрою, здійснення найзаповітніших мрій і всіляких гараздів! З повагою новинозакарпатці

100 й 75: в одній родині – два ювілеї! У ці дні святкує 75-річчя порядна й добра людина, багаторічний голова обласної організації Спілки архітекторів України, відомий художник, дизайнер, член громадської організації «Закарпатський край» Владислав Йосипович Ганзел із Ужгорода. Творчість ювіляра добре відома в нашому краї. За його проєктами зведено житлові будинки, школи, лікарні, дитячі заклади, храми… Вони служитимуть людям віками, радуватимуть не одне покоління нащадків. Оглядаючись на пройдений життєвий шлях, В. Ганзел дивиться вперед, щоб накреслити плани на майбутнє, намітити висоти, які ще треба підкорити. В історії Закарпаття, мабуть, це перший випадок, коли з 75-літтям іменинника привітала найдорожча людина – 100-річна мама Єлизавета Іванівна Ганзел, котра при світлому розумі і здравії. Вітаю ювілярів із днями народження! Хай Мати Божа вас охороняє! З повагою голова ГО «Закарпатський край» В. Кузьо

робити. Періодично готую закарпатські страви, і хлопці це цінують. Сьогодні, наприклад, робив токан – із кукурудзяної крупи, сиру і шкварок. Вдома чекають дружина й 14-річна донька. Вони часто

питають, коли буде ротація чи відпустка, але я розумію, що спочатку ми маємо перемогти. І знаю, що переможемо, ми тут тільки заради цього».

«ПІД ЧАС ВОРОЖИХ ОБСТРІЛІВ АДРЕНАЛІН АЖ ЗАКИПАЄ»

Сергій, оператор-топогеодезист реактивного артдивізіону: «Я працюю з «Бусоллю» – це універсальний артилерійський прилад для орієнтування гармат та визначення основних напрямків вогню. Реактивні системи залпового вогню стріляють на великі відстані, цілі ми безпосередньо не бачимо, тому орієнтуємо гармати по координатах за допомогою «Бусолі». Робимо це геодезичним методом або по сонцю. Часто бувають нічні бойові виїзди, тоді – по місяцю, а якщо ніч хмарна, то ліхтариком по тій же «Бусолі». За нормативами для орієнтування гармат потрібні 3 хв. 40 секунд, але ми справляємося за дві з половиною хвилини. Моїй роботі не заважають і обстріли. Так, адреналін аж закипає, але справу свою треба робити – чим швидше відстріляємося, тим швидше повернемося в безпечне місце. Я – контрактник, у бригаді півтора року. До того працював у поліції, але вирішив різко змінити профіль і не прогадав – ЗСУ мені більше до вподоби».

TT ЩО МАЄМО?

МАЙЖЕ 11 ТИСЯЧ ГРОМАДЯН

СКОРИСТАЛИСЯ ПОСЛУГАМИ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ В КРАЇ В умовах дії воєнного стану Закарпатська обласна служба зайнятості продовжує працювати у штатному режимі та надавати послуги клієнтам. Так, за період із 24 лютого по 13 червня сюди за допомогою у працевлаштуванні звернулося понад 6 тисяч осіб, серед яких 2 560 – мешканці інших регіонів України, котрі

мусили переїжджати, рятуючись від війни. Всього скористалися послугами СЗ понад 10 970 людей. Упродовж цього періоду за сприяння центрів зайнятості краю працевлаштували 1812 осіб, у тому числі 144 – із тих областей, де ведуться активні бойові дії, інформує Закарпатський ОЦЗ.

TT ПОЩАСТИЛО

ПРОЛЕТІВ УНИЗ 80 МЕТРІВ – І ВИЖИВ! Поки ми в низинній частині Закарпаття знемагаємо від спеки, в горах усе ще не зійшов повністю сніг. І це часом може зіграти злий жарт із мандрівниками. Так, 13 (це ж треба!) червня пообіді 30-річний мешканець смт Ясіня Рахівського району під час проходження туристичного маршруту на полонині Драгобрат поблизу гори Близниця зірвався зі снігового карнизу й полетів донизу метрів 80. Йому пощастило: травмувався, проте залишився живим. Друзі, котрі були поруч, коли це сталося, зателефонували рятувальникам. Ті отримали повідомлення о 15.43, а вже близько п’ятої вечора на спецавтомобілях (в

дорогу вирушили спеціалісти гірських пошуково-рятувальних відділень смт Ясіня та с. Кваси і волонтери) добралися до потерпілого, надали йому домедичну допомогу та транспортували до смт Ясіня,

де чоловіка взяли під опіку фахівці «швидкої», пише на фейсбучній офіційній сторінці ГУ ДСНС у Закарпатській області. «Ось що значить народитися в сорочці», – жартома резюмують.

4 ЛЮДИНА І СУСПІЛЬСТВО TT ГРОМАДСЬКІ ІНІЦІАТИВИ

ЯК ЛОКАЛЬНА КУЛІНАРІЯ ТА МИСТЕЦТВО ДОПОМАГАЮТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦЯМ ЗАБУТИ ЖАХИ ВІЙНИ Анна до війни керувала центром мистецтв у Одесі, а тепер через творчість допомагає переселенцям у Перечині психологічно врівноважитися, позбутися тривоги та повернути емоційні сили. Натомість Ольга з Охтирки знайшла роботу адвокатки й також займається питаннями цієї категорії людей. Обидві жінки підшукали собі заняття у благодійному фонді «Центр громадських ініціатив», який уже понад 20 років діє в Перечині. Якщо донедавна ГО займалася підтримкою розвитку громадських ініціатив, розробкою стратегічних планів, то з 24 лютого завдання кардинально помінялися. «До початку війни ми ніколи не займалися гуманітарною допомогою, підтримкою соціальних речей. Але так сталося, що виникла необхідність забезпечити людям найелементарніше, – каже Елеонора Попадинець, менеджерка з організаційного розвитку «Центру громадських ініціатив». – Збирали, що могли: харчі, якісь подушки, ковдри, постільне. Спочатку від людей, а потім знайшли можливість купити: то газові плити, то холодильники, інші необхідні речі – ліжка, розкладачки. Коли перші базові потреби забезпечили, виникла ідея психологічної підтримки. Її багато хто потребує. Так само, як і юридичної». Так у Центрі почали безкоштовно надавати психологічні та юридичні консультації, проводити майстер-класи з малювання для дорослих і дітей. До 1 травня, за словами пані Елеонори, в тергромаді працювали 14 пунктів із розміщення переселенців. Наразі діє 9, переважно на базі шкіл та садочків. У комунальних закладах мешкає понад пів тисячі людей, котрі втекли від війни.

Одеситку Анну після прибуття в березні на вокзал в Ужгороді волонтери направили до автобуса. Так дівчина потрапила в Перечин. «Спочатку в дитсадок «Теремок» заселили, дуже тепло прийняли, нагодували. Через день я перебралася в готель, вважаючи, що поки здатна платити за проживання, не можу займати чуже безкоштовне місце, – розповідає вона. – В Одесі я була директоркою центру мистецтв та вчила дорослих танцювати. Також працювала в інтернет-академії, викладала інтернет-маркетинг. З останнім поки почекаємо, а творчість треба застосовувати. «Центр громадських ініціатив» опублікував пост із закликом, хто чим може помогти, я відгукнулася, проводжу заняття з малювання для дорослих. Така собі арттерапія. Починали ми й танці, але вони трохи інакше сприймаються – як веселощі. Тому ми їх відклали. Малюючи ж, люди відволікаються від новин як мінімум». Ольга з Охтирки (Сумська область) на момент початку війни з малолітнім сином була в Києві й певний час жила в укритті. Тепер консультує переселенців у Перечині з правових питань. «У мене тут брат, приїхала до родичів. Шукала роботу – я адвокат – і знайшла. Приймаю людей, надаю безкоштовну юридичну допомогу», – пояснює. Наступний напрям – психологічна допомога. Окремо для жінок у форматі зустрічей, окремо – для малечі. «Ми з дітьми відвідали 5 занять. Свій стан адекватно простежити та проаналізувати дуже важко. Ці зустрічі зробили свою справу, витягли зсередини внутрішні переживання, вони вийшли на поверхню. Це допомогло повернутися до життя, – ділиться враженнями переселенка з Києва. – Діти начебто тут гу-

ляють із іншими в безпеці, але все одно якісь фрази випливають, питання, що вказують на глибинні переживання». Ще одна учасниця психологічних зустрічей – із Кривого Рогу. Вона розповідає, що їхали, не знаючи куди, 11 днів. Її з дітьми евакуювали біля Зеленодольська в північну частину, поселили біля аеропорту: «А через 15 хвилин – ракети. Дитина злякалася, ми поїхали далі. Так втомилися. Добралися до Ужгорода, привезли нас волонтери в Перечин, покупалися, лягли на матрац. Богданці якраз 7 років виповнилося. Це був такий щасливий день народження: з кока-колою, і не в підвалі». Жінка приїхала сюди із двома дітьми та онкохворим чоловіком. Старшому сину, дзюдоїсту з олімпійськими досягненнями, запропонували тренуватися в Хорватії. Чоловіка ледве вмовили виїхати з рідного міста. Не хотів покидати його. «Психолог дуже допомагає, особливо мені, – каже жінка.

– Доньку записали у школу онлайн, займається з першим класом. Задала вчителька намалювати Україну, то наш малюнок був таким: український прапор, посередині два байрактари і дві бомби. Звичайно,

внутрішньо батькам дуже важко з цим, особливо в кого проблемні сім’ї. А коли ще війна, і ти не бачиш ні кінця, ні краю… Ми вдячні меру Перечина, він відкритий, приходить. Тут для дітей багато гуртків, які ми не могли дозволити собі вдома. А ще спілкування з місцевими однолітками». Психологічній рівновазі переселенців тут сприяє і серія кулінарних майстер-класів. Їх проводить Андрій Вишняк, голова правління БФ «Центр громадських ініціатив. Учасники і спілкуються, й щось нове дізнаються, і готують, а на завершення – ще й дегустують. «Яйцьова поливка за 5 хвилин та поргоньош – найпростіший яблучний пиріг», – нахвалює він рецепти, які готуватиме, Андрій на терасі місцевого ресторанчика «Реторта». Два десятки учасників зацікавлено слідкують за його гастрономічними маніпуляціями. Культурологічна складова волонтерської допомоги до вподоби усім. Переселенці повинні бачити ресурс, а не лише гуманітарну потребу, кажуть у Центрі. І планують розширювати змістовну допомогу тим українцям, які знайшли прихисток від війни в закарпатському Перечині. Ірина БРЕЗА

№23 (4987)

18 червня 2022 року

НЗ

TT РОЗ’ЯСНЮЄМО

ЯК В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ ПОДАТИ ЗАЯВУ ПРО ПРИЗНАЧЕННЯ ПЕНСІЇ При досягненні 60-ліття й маючи щонайменше 29 років страхового стажу (це необхідний мінімум у 2022-му, з кожним роком додається рік, аж до 2028-го, коли потрібно буде мати 35), особа набуває право на пенсію за віком. У ГУ ПФУ в Закарпатській області пояснюють, що за її призначенням можна звертатися в будь-який час після виникнення такого права на пенсію, але необхідно врахувати кілька моментів.  Якщо заява буде подана протягом трьох місяців із дня досягнення пенсійного віку, пенсію призначать із дня, наступного за днем досягнення такого віку (до прикладу, якщо 60 виповнилося 1 квітня, то тримісячний період подачі заяви триває до 1 липня 2022-го). Якщо звернення за пенсією буде пізніше, ніж через три місяці, її призначать із дати звернення. Заяву про призначення пенсії громадяни можуть подати особисто до будь-якого сервісного центру органу ПФУ, незалежно від місця постійного проживання, – діє екстериторіальний принцип обслуговування. До заяви необхідно додати такі документи: паспорт, ідентифікаційний код, документи про страховий стаж (трудова книжка, диплом про очне навчання, військовий квиток тощо), довідку про заробітну плату за 60 місяців підряд по 30.06.2000 року (за бажанням), реквізити банківського рахунку (якщо обрано спосіб виплати через банк), у разі зміни прізвища – свідоцтво про шлюб, фотографію для пенсійного посвідчення. Подати анкету-заяву на автоматичне призначення пенсії можна дистанційно через особистий електронний кабінет вебпорталу Пенсійного фонду https://portal.pfu.gov.ua/ за допомогою кваліфікованого електронного підпису (КЕП). При формуванні електронної заяви додаються файли сканованих документів, необхідних для призначення пенсії. Результати опрацювання звернення (настання права на призначення пенсії, дата її призначення та розмір) будуть відображені в особистому кабінеті на вебпорталі ПФУ у вкладці «Мої повідомлення».

TT ДО ЮВІЛЕЮ

ПІСЕННИЙ СВІТ ЮРІЯ ЛОМАГИ

ТАЛАНТ ВІД БОГА НЕ ЗАЛИШИВСЯ НЕПОМІЧЕНИМ Той, хто присвятив своє життя культурі, добре знає поета, композитора й диригента Юрія Ломагу із Броду. Він успішно виступав на районних та обласних оглядахконкурсах художньої самодіяльності, брав участь у різних фестивалях, де виразно виділявся з-поміж інших колективів, привертав увагу прискіпливого глядача. Трудова біографія Юрія Васильовича, який народився 8 червня 1942-го, писалася в багатьох населених пунктах Іршавщини. Сходження в пісенний світ розпочалося в рідній Брідській семирічці, після якої успішно навчався в Іршавській середній школі. Потім було Ужгородське державне муз­ училище – диригентсько-хоровий відділ.

– То були часи, коли більшість батьків прагнули бачити своїх дітей учителями, лікарями, інженерами, академіками, професорами, а я обрав невідому для багатьох скромну професію, – із приязною усмішкою каже Ю. Ломага. – То тільки на перший погляд здається, що махати паличкою – дуже просто. А насправді диригент – це людина, яка керує підготовкою твору до виконання, годинами проводить репетиції. І здебільшого в хоровому колективі далеко не професійні співаки,

а звичайні працівники полів і ферм, культурно-освітньої сфери. Але в кожного з них має бути любов до пісні. І головне завдання диригента – відтворити за допомогою керованого ним колективу свої художні наміри, власне розуміння й бачення твору, його інтерпретацію. Він передає свої творчі задуми за допомогою спеціальної системи – мануальної техніки, виразу обличчя, погляду. Отримавши диплом, у 1966- му Юрій Васильович почав працювати в Чорнопотіцькій школі. З перших днів зрозумів, що зробив правильний вибір. Учні тягнулися до пісні, кожен намагався потрапити в колектив, який очолював молодий завзятий педагог. Він організовував і проводив цікаві музичні вечори не тільки в школі, а й у місцевому Будинку культури. Паралельно працював учителем музики в студії Підгірнянської восьмирічки. Із Броду на роботу добирався пішки. А це понад 7 кілометрів. Особливо важко доводилося, коли стежки-дороги засипало снігом. Та тоді втоми не відчував. Й майже не було випадків, щоб запізнився на уроки. Ніколи не скаржився на труднощі. Юрій Васильович проявив себе здібним і талановитим педагогом. Від охочих записатися до студії не було відбою. Він умів

розвинути інтерес до музики. Організував ансамбль народних інструментів, який брав участь у районних та обласних оглядах художньої самодіяльності та неодноразово займав призові місця. У трудовій книжці Ю. Ломаги значиться, що він понад 15 років керував хором радгоспу імені Горького с. Приборжавське. Із гордістю розповідає, що наполеглива клопітка робота й потяг жителів села до творчості дали можливість перерости цьому колективу в ансамбль пісні і танцю. З того часу неодноразово виступали з концертними програмами на різних сценах у межах нашого краю, а також за кордоном. Дотепер згадує гастролі-1980 у колишній Чехословаччині. Їх там прийняли тепло і привітно. Дали кілька концертів, які часто переривалися оплесками. Хоча країна й була соціалістичною, але тут відчувалися європейська культура, набагато вищий рівень життя. У цій сусідній державі самодіяльні артисти чи не вперше відчули смак свободи та демократії. Із великим захопленням виконували закарпатські й українські народні пісні, які часто підхоплювали тамтешні глядачі та співали разом із ними.

– За допомогою хорового співу, – каже Юрій Васильович, – я пропагував народну манеру співу, твори українських композиторів минулого й сучасного,

~~Ансамбль пісні і танцю «Приборжавська долина» обробки наших народних пісень. Водночас пропонував свої оригінальні композиції. Талант Ю. Ломаги не залишився непоміченим. У 1993-му його призначили директором Ільницької дитячої школи мистецтв. Заклад відкрили на базі Великораковецької музшколи. Новий очільник доклав чимало зусиль для створення належної матеріально-освітньої бази, оскільки там, крім приміщення, нічого не було. За його керівництва ДШМ відігравала велику роль у популяризації музичного мистецтва. 2007-го йому присвоїли почесне звання «Заслужений працівник культури». Юрію Ломазі вдалося зробити чимало. Тому, аби залишити про себе спогади, кілька років тому взявся за написання книжки, яку назвав «Краю рідний».

Його вірші, до речі, нерідко друкувалися й на сторінках районної газети «Нове життя». До багатьох автор подав власний музичний супровід. Завдяки тому, що в збірнику є і тексти, й ноти, шанувальники його творчості мають можливість виконувати ці твори самостійно. Поезіями Юрія Васильовича вже давно зацікавилися і співаки, й композитори. Є надія, що його пісні ще довго лунатимуть на теренах нашого краю і тішитимуть своєю мелодійністю наші серця. На свою долю він ніколи не нарікав. Разом із дружиною Магдалиною Іванівною, яка вже десятки літ є його надійною супутницею і опорою, виростили сина Юрія і доньку Марину. Вже мають п’ятеро онуків. Із вісімдесятиріччям Вас, Юрію Васильовичу! Василь ШКІРЯ

НЗ

ТАКІ РЕАЛІЇ 5

№23 (4987)

18 червня 2022 року

TT НАШІ ІНТЕРВ’Ю

ЯК УЖГОРОДСЬКА ОРГАНІЗАТОРКА СВЯТ СТАЛА ВОЛОНТЕРКОЮ, АБО ЯК ВІЙНА ЗМІНЮЄ ДОЛІ ЛЮДЕЙ жгородка Крістіна Доктор – активна інстаграм-блоУ герка, знана організаторка свят, мама двох донечок. Із старшою, школяркою Домінікою, ми раніше подавали

інтерв’ю, оскільки вона видала вже два фантазійні романи. Тепер вирішили зробити матеріал із мамою про те, як війна змінила її життя, про переоцінку цінностей, волонтерські історії та віру в перемогу й любов. На зустріч у редакцію прийшла з молодшою донькою Амелією, котра одразу почала знайомити зі своїми друзями-іграшками – левеням, дельфіном і тигром. А ще зауважила, що їй завтра виповниться 7 років. У Крістіни помічаю оригінальну сумочку, де всесвітньо відомий «Поцілунок» Клімта, але перемальований на український манер – наш вояк обіймає й цілує кохану у вінку. Й сумка не на плечі, а жінка її ніби обіймає.

«МІЙ КОХАНИЙ ПІШОВ НА ВІЙНУ» До щему в серці. Роз­ ~– ~Сумка кажеш? зроблена на замов-

лення. Коли побачила картину в інтернеті, то очманіла, настільки асоціювалася зі мною. Виставила її в інстаграм, мовляв, дивіться, яка схожа на мене. Племінник, виявилося, знає авторку – дівчина зі Львова, із якою колись зустрічався. Я списалася з нею, попросила дозволу, чи можна використати її картину. Дала згоду, потім у себе в інстаграмі художниця написала: «Я знайшла ту саму дівчину з моєї роботи». Я замовила сумку, тепер це моя реліквія. Дуже гарна реліквія. До речі, як ти долучилася до волонтерства?

– Зараз плакати буду. Мій коханий пішов на війну (в очах з’являються сльози – Авт.). Сам пішов. Нині не я одна, що чекає коханого з війни. Знала, що він піде, навіть не йшлося про те, щоб відмовляла чи не пускала. Але сказала йому, коли йшов: «Із цього дня все, що робитиму, робитиму з думкою про тебе». Так і почалося моє волонтерство. Просто сидіти не могла, з розуму би зійшла. Я дуже емоційна, енергійна, мені кудись потрібно цю енергію витрачати. Прийшла в Рух підтримки закарпатських військових. Перші два дні плела сітки, сердечка вирізала, відео знімала. Але це здавалося трохи нудним, мене це не заспокоювало. Тоді в різних супермаркетах волонтерила, поки не облюбувала «Дастор». Там найбільше людей, такий рух, я це люблю. Консерви ви підписувати почали?

– Це я придумала. Були на зміні, написали якось «Любимо вас», «Ви найкращі», я сфоткала своєму Сергієві. Написала, якби ця консервна баночка тобі до рук хоча б раз потрапила. Бо ми ж у різні бригади по всій Україні надсилаємо. Вирішила, що буду доти підписувати, поки йому не попадеться. І що ти думаєш? Попалася. От що таке сила думки. Листа також написала – і йому, і хлопцям, як ми в них віримо, як любимо.

~~

~~

«НАШ МАРІУПОЛЬ» тебе точно чимало іс­ ~~Уторій із волонтерства. Я свої вже записала.

– Їх багато. Особливо з перших днів повномасштабного вторгнення, коли люди приходили просто поговорити. Історія, яка вразила до сліз. Підійшли два хлопчаки років 7-8. Ми ж продаємо всякі дрібниці – патріотичні брелоки, значки, наліпки. Питають, що тут таке. Кажемо, що допомагаємо військовим. Один засунув руки в кишеню, звідти витягнув купюри «одиничками», може, мав загалом 16 гривень – і в скриньку. Дитина йшла у маркет, мабуть, мама дала на булочку. Ми розплакалися, похвалили. Казав, що теж буде служити в ЗСУ. Бабусі – завжди особливі історії.

– У нас теж. Підійшла бабуля, ну така, що ледве ходить, років 80. Тягне візочок-сумку. Стала, спина болить. Принесла варення. «Що вони там їдять на війні?!

~~

Може, до каші собі поставлять, щоб їм солодко було. Тепер не сезон, я потім ще принесу», – каже. Я її запам’ятала. Після церкви в неділю приходить. Коли якесь свято в храмі, то там пригощання, в кульочок поставить 5-6 печивок – і несе хлопцям. А раз принесла жменю стіків із цукром. Я цю бабулю так люблю, так її обіймаю, що вона говорить: «Уже день недарма пройшов». А якось дідусь підходив: «Бачу, сигарети хлопцям треба. Я не курю, но в мене син курить. Він минулого разу лишив у мене пачку». І що думаєте? Приніс пачку, де бракувало 2 цигарки. Така пом’ята. Я її відправила на склад. Хлопцям головне покурити, а не зовнішній вигляд. Більше допомагають чо­ ловіки чи жінки?

– Десь порівну. Якось у перші тижні вторгнення один чоловік привіз два повні візки. Там було все коробками – снікерси, сигарети, мівіна. Хотіли щось подарувати з нашої патріотичної продукції, просто дякував. Дівчинка після нього підходить і вибачається, що тільки з одною пастою зубною. Мовляв, цей чоловік перед нею на касі стояв, набрав десь на 20 тисяч гривень. Я її обняла і сказала, що це не кожен може собі дозволити, але те, що вона принесла пасту, – класно. «Якщо кожен принесе щось одне зі списку необхідного, то в нас до вечора буде гора», – заспокоїла. В людей десь є відчуття провини. Даю список, то думають, що треба все купити. Ні, одне, снікерса досить. Це улюблена їжа на війні – в кишеню поставив, і все. А ще стіки кавові. Запив і закусив. Ситий і енергія. Іноземці підходять. Я завжди веселю напарницю Марусю, що це її «клієнти». Вона така справжня українська жінка. Мої ж – чоловіки в костюмчиках. Громадянин Ізраїлю підійшов, потім покликав жінку, далі друга. Накупили стільки майок із патріотичними принтами. Знайомі фіглюють, що я – «рекет». Хоч снікерс, але принести треба. Вимушені переселенці як реагують?

– Я не знаю, де шукають негативні історії про переселенців?! У мене тільки позитив. Є в нас один, якого ми між собою з Марусею називаємо «Маріуполь». Молодий високий хлопчина, у шльопках, майці. Він десь поряд живе й приходить у «Дастор», ніби до себе додому. Причому по кілька разів на день. Він такий вже наш – наш Маріуполь. Ми звернули на нього увагу, бо завжди кидає в нашу скриньку то 500 гривень, а іноді й 1000. І все біжить. Я йому кажу, візьміть собі майку, ви ж накидали тут не на одну. Не хоче: «Якщо комусь потрібно буде, то подаруйте». Це такий був день, що казка. Підходить військовий, питає про майки. І мені так незручно, ми ж ці майки продаємо, щоб військовим допомагати, й коштують 500 гривень. Військовий пішов за покупками, а я згадала слова Маріуполя. Караулю вояка, розповідаю, мовляв, вибирайте розмір, колір, принт. Вибрав із кораблем. Якраз їхав на фронт, переселенець, йому тут вручили повістку. «Даруємо. Це вам буде оберіг там, згадуйте

~~

~~

нас», – кажу. Розплакався… А тут іде наш Маріуполь знову, ще сигарети тягне. Я до нього, мовляв, ви не уявляєте, яку добру справу зробили. Йому було приємно. Я зізналася, як ми його між собою називаємо, й нарешті дізналася ім’я – Костя.

ЗБИРАЄШ ЖИТТЯ В ОДНУ ВАЛІЗУ

Бачила, що й Амелія до­ ~– ~Тато помагала. завіз. Швидко зорієн-

тувалася, що робити. Схопила списки зі всім необхідним, людей доганяла, в теліжку клала. Від неї списки брали всі (Тут до розмови долучається Амелія: «Я роздавала папірці. Шоколадку отримала, а в перший день заробила лизалку»). Була ще раз, вдяглися однаково, знудилася після 2-х годин, із охоронцями балакала. Бачать її поруч, то й батьки з дітьми підходять, ми ж маємо дитячі майки. «Ой у лузі…» мама купувала дівчинці. Мала одразу вдягла. Я спитала, чи знає цю пісню. Як почала співати, весь «Дастор» слухав (Амелія теж починає співати. – Авт.). Добре, що долучаєш до волонтерства. А якою була реакція доньок 24 лютого? Твоя?

– В перший день війни я зібрала дітям валізи, що в разі чого, відвезу їх до мами (Ольга Скакандій, закарпатська художниця.

– Авт.) в Угорщину. Щодо мене, то й мови не було, аби я виїхала. Хоча мама досі так і не зрозуміла цього. А куди їх везти? Ми ж у себе вдома, нам тікати нема куди. Якби була загроза, то, звісно, я б їх відвезла. Так-от, кажу Домініці: збери свої речі. Ти знаєш, скільки в неї книжок. А донька: «Боже, так дивно дивитися, коли ти збираєш все своє життя в одну валізу. От тепер розумієш, що для тебе справді важливо, а з чим можеш попрощатися назавжди». Я ж усе понесла в підвал, він у нас справжній бункер. Ми туди ходимо під час повітряних тривог. Знаєш, що я взяла в першу чергу? Наше з Сергієм фото в рамочці, щоб не розбилося. Я подарувала йому на День Валентина. Ми часто говоримо з Домінікою на філософські теми. Вона сказала про війну: «Це повинна бути трансформація людства, мають бути жертви. Для Всесвіту – це краплина, це шлях до нового людства». Я з нею згідна, так і є, і буде, але якою ціною…

~~

В ЛІКАРНЮ ДО ПОРАНЕНИХ – З УСМІШКОЮ

Ти ж і поранених прові­ ~– ~Якось дуєш… хлопці підходили, мали

перебинтовані кінцівки. То ми одразу: «Ви випадково не військові?» «Так, у лікарні тепер». «Ми до вас прийдемо, замовляйте, що б ви хотіли?» – цікавлюся. Якраз в той день для поранених свіжі йогурти, полуницю на склад нам привезли в коробочках. То нащо чекати, одразу в лікарню відвезли. І в коридорі чуємо: «Дивися, прийшли». Ми говорили з хлопцями, і ти знаєш, вони такі заряджені, уже б поверталися. Навіть той, що без руки. У них таке почуття гумору, вони на позитиві. Уже тричі в лікарню ходила, зазвичай на вихідні. Але це не для слабонервних. Маруся каже: «Я ревіти буду». Я: «Не смій». Ти розумієш, що перша хвилина, коли захо-

диш у палату, вирішальна. Вони лежать, штирі в ногах, хтось без кінцівок. Якщо в тебе на обличчі буде хоча би проблиск страху, жаху чи співчуття – краще виходь одразу. Треба зразу з усмішкою: «Привіт, хлопці. Що ви? Як ви?» Завжди весело, так що й із сусідніх палат кличуть. До одного зайшли, принесли фрукти-солодощі. «Та я щось солодке не їм. Давайте я вас пригощу», – пропонує хлопчина років із 20, як виявилося, з Полтави. «А що б ви хотіли?, – цікавлюся. – А, знаю, вам би сала?!». В нього аж очі загорілися. Купили чорний свіжий хліб, цибульку, сало. Вчора з Олею несли фрукти, з нами пішла 11-річна дівчинка. Кожному написала листа

та приносили. Тоді виростають крила. Не знаю, чи я допомагаю людям, чи вони мені. Скоріше останнє. Це вже як доза, як наркотик. Знову ж таки, коли через ситуацію ми не чергували в супермаркетах кілька днів, то в мене було відчуття, як у перші дні війни, – спустошення, ніби покинута дитина на вокзалі. Невідомість лякала, перші дні був страх. Ми вийшли на чергування в «Дастор» після кількох днів перерви: порожньо, ні стола, ні вішалки. Заряджала Марусю: «Ми як стартанем, так далі й піде». Охоронці принесли стіл, розкладаємося. Важко починати з нуля – коробки пусті, скринька теж. О, бачу йде Маріуполь, я його в оборот: «Ви немісцевий, напевно, не знаєте, що в нас сталося». Даю список і прошу хоча б щось купити, «у вас легка рука». Він привіз два повні візочки, слава йому і подяка. Це був внесок. Іноді те, що ти випромінюєш, те й отримуєш. Часом мене накриває. Тоді зачиняюся в кімнаті, щоб ніхто не бачив, як я плачу. Навіть діти. Сама собі лікар: ніхто не бачить – значить, цього не було. Ми сильні. Погодься, люди звикають до війни…

– Тепер здається, що менше люди цікавляться, менше дають чи купують. Але коли приходжу на зміну, то вони завжди є. «Марусю, зараз люди будуть. Я іду», – кажу. Дійсно, проходить час, і ти втягуєшся. Бачу, що люди звикають до війни. Це найстрашніше. Я й сама звикла. Вважаю нормальним, коли ти розумієш, що війна триває, оцінюєш ситуацію, що можеш зробити для перемоги, – і робиш це. А коли робиш вигляд, що війни нема і це тебе не стосується, таке я засуджую. Війна десь показала, хто є хто.

– І це добре. Тому що тепер можеш обирати, хто йде з тобою далі, хто твоя людина по життю, а хто ні. В мене теж багато людей відпало, і не через сварку, а через різні погляди. Тепер бачиш, хто тобі близький по духу, а хто просто знаходився поруч, бо були спільні інтереси. Я дякую Богу. Тебе змінила війна?

~~

на папері формату А-4, вручала. Хлопці кажуть так: «Це те, що найбільше нас тримає на фронті». Малюнки і листи їм гріють душу, дають силу, натхнення, віру в те, заради кого й чого вони на війні – заради майбутнього наших дітей. Вони роблять велику роботу там, а ми тут. Десь бачила відео: солдат знімає, як їсть борщ. І каже: «Мамо, якщо ти десь побачиш солдата, нагодуй його. Бо сьогодні мене нагодувала чиясь мама». Ця фраза мене так торкнула. Я ставлюся до хлопців тут так, як хотіла би, щоб там ставилися до мого коханого. Як він, до речі?

~~

~– ~Тримається. Я теж звикла. ~~ Щодня телефонує двічі – вранці – Я завжди була публічною і ввечері. Питаю, як ніч пройшла, – іноді спокійно, іноді обстріли. У 63-й бригаді. В Мукачеві їх збирали, відправили у Львів на навчання. Нині розумію, що він після війни буде іншим, я теж змінююся з ним, цей період війни проходжу із ним разом. Але в правильному розумінні цього слова. Бо в перші тижні я, як і всі жінки, ревіла так, що все, кінець. І зрозуміла, що так йому не допоможу. Я для того, щоб давати йому віру, силу, захист. Почала молитися. Й це рятувало його. Розкажу, здавалося би, трохи містичну історію. Якось палила у дворі непотріб, на мені загорівся одяг. Не знаю, як це сталося, я ж доросла людина. Я могла загинути. Домініка допомогла. Я написала Сергію, тільки через деякий час він зізнався, що в той день їхнє авто обстріляли, він дивом залишився живим.

«ТЕПЕР ВАЖЛИВІ ТІЛЬКИ ЛЮДИ, ВСЕ МАТЕРІАЛЬНЕ ВТРАТИЛО СЕНС»

для тебе ~– ~ЯВолонтерство – це? не можу сказати, що все

життя рвалася допомагати людям. Такі реалії, чесно кажу. Волонтерство дає натхнення, наповнення. Це щораз спілкування, десь усмішка, десь підтримка, запитання. Коли сталася та епопея з Рухом (Обшуки, кримінальне провадження. – Авт.), то люди цікавилися, співчували й обов’язково щось купували

людиною, мені хотілося тусовок, гучних компаній, днів народжень із вау-ефектом. Я у цій сфері працюю. Тепер мені цього не хочеться. Це не так важливо. Це просто декорація – є, то й добре, а нема, то й нема. Тепер важливі тільки люди, все матеріальне втратило сенс. Я переосмислила своє життя. Як не пафосно звучить, але я вдячна війні, яка мене трусонула, сказала: прокинься. Дала зрозуміти, в чому справжні цінності. Раніше не помічала дрібниць. Тепер таке щастя сидіти, пити капучіно і слухати спів пташок. Там хлопці й дівчата чують свист куль. А є зараз такі, що в пе­ ріод війни замовляють свята?

– Нема, завтра у малої день народження. Я влаштую вдома свято, бо це діти, а вони не повинні страждати через війну. Зроблю декорації до гавайської вечірки. Але не буде, як раніше: колись я жила цими деталями, вирізала би ті листочки ночами. Зараз це таке пусте… Амелія запросить до себе друзів, яких не бачила через війну вже 3 місяці, в школу ж не ходили. Побачаться, обнімуться, і це будуть такі емоції. Ось що головне. Це насправді важливо. Я навіть не знаю, чи повернуся у професію. Можливо. А може, навпаки, з перемогою мені захочеться акцентувати на цьому, святкувати, радіти… Оксана ШТЕФАНЬО Фото авторки

~~

6 ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ

№23 (4987)

18 червня 2022 року

НЗ

TT ДОЛІ

САМА ПОСЕРЕД ВІЙНИ: ЯК П’ЯТНАДЦЯТИЛІТНЯ ДІАНА З ХАРКОВА ВТРАТИЛА СІМ’Ю ТА ЗНАЙШЛА НОВУ РОДИНУ

15

-річна харків’янка Діана Кіясь після смерті дідусяопікуна ще на початку повномасштабного вторгнення Росії залишилася сама. Однак дівчинці вдалося знайти нову родину та евакуюватися з нею від бомбардувань на Закарпаття. УНІАН зустрівся з ними, щоб розповісти їхню історію.

ДВА ТИЖНІ В МЕТРО НА КРИЖАНІЙ ПІДЛОЗІ Вранці 24 лютого Діана, як зазвичай, збиралася до школи. Дівчинка встає о 5-й, щоб встигнути доїхати на іншу половину міста. Але того ранку, прокинувшись, вона почула вибухи. Перша думка – хтось салют запускає. Проте коли вийшла з хати й почула нові вибухи, зрозуміла, що таки щось недобре. Повернулася додому і прочитала страшні новини… Вона сиділа в будинку десь тиждень, кудись виходити боялася. Коли все ж вибралася, побачила на вулиці військових, які наказували збирати речі та йти в метро – ховатися. Там, мовляв, безпечно. Дівчина вагалася, хоча страх пробирав до кісток. Невпевненості додавав і той факт, що через дорогу від її будинку розташовувалася військова частина, а ще за декілька кварталів – інститут танкових військ. Коли почалися бомбардування тієї частини міста, в якій вона жила, її дідусеві-опікунові стало погано, його госпіталізували, й Діана залишилася вдома сама. «Якось мені тоді довго не хотілося спати, а десь о другій ночі почали бомбардувати військову частину. Я пам’ятаю, як ці снаряди полетіли, а всі уламки – в наш дім, у мою кімнату. Штукатурка посипалася, світло почало блимати, в мене за секунди – повен рот пилу… Я дуже злякалась і побігла до сусідів, які живуть в іншій половині нашого будинку. Вони крикнули: «На підлогу!», і тут же щось прилетіло в покрівлю… Було надзвичайно страшно! І так само було, коли бомбили танкове училище: виглядаєш у вікно, а там низько-низько літаки літають, вибухи, рев, гул, і всюди ця заграва…», – розповідає про пережите дівчинка. Наступного ранку додому повернувся її дідусь, хоча й був дуже слабким. Як виявилося, він просто втік із реанімації. Це, звісно, не покращило його стан: удома в літнього чоловіка зупинилося серце, й дівчинка втратила єдиного опікуна. Дзвінки Діани до родичів з проханням про допомогу нічого не дали, охочих взяти її до себе не виявилося, найкращими помічниками в цій страшній ситуації виявилися сусіди – практично чужі люди, які більше допомогли, ніж рідні... Діані не залишалося нічого іншого, як іти в метро й ховатися там. Дівчинка зізнається, що безперервно трусилася, страх сковував думки, здавалося, що психіка похитнулася… В харківському метрополітені вона провела близько двох

тижнів. Дні злилися в одну безперервну лінію страху. Основні спогади – брак свіжого повітря через погану вентиляцію, холодна і тверда підлога, на якій без матраців, на якомусь рядні, доводилося спати. Харчувалися в кімнатці персоналу, на вулицю виходили вкрай рідко. Рятувало те, що приїжджали волонтери і привозили їжу – гарячі супи, свіже молоко, сир, сметану, речі першої необхідності. За якийсь час, пригадує Діана, люди в метро почали хворіти, в багатьох піднялася температура, хтось кашляв, хтось блював. Серед тих, хто ховався в метро, знаходилася й медсестра, але вона не знала, як допомогти всім. Та й нічим було, адже аптеки на поверхні довкола виявилися порожніми, тож із ліків недужим лишилося вживати хіба гарячий чай…

«САША, ПОДИВИСЯ, ВОНА НАША!» Діана також захворіла, і в такому стані – з температурою під 40 градусів – її знайшла та забрала до себе родина Шаповал. «У мене двоє діток. Одну дитину мені подарувала війна», – розповідає жителька смт Солоницівка Харківської області Анна Шаповал. Спочатку її рідного населеного пункту війна не зачепила. Пані Анні зателефонували з соцслужби й повідомили про дівчинку, яка залишилася сиротою. «Ми були в списку людей, які хочуть узяти дитину під опіку. В один із днів уже після початку війни нам зателефонували і сказали про сімох діток. Ми погодились, але їх усе ж вивезли з Харківщини. І ось телефонують уже вдруге й розповідають про 15-річну Діану, про те, що вона лишилася сиротою – без дідуся-опікуна – і вже дуже довгий час перебуває в бомбосховищі. При цьому ніхто з рідних її не хоче забрати. Тому спитали, чи не хочемо взяти її до себе», – пригадує Анна. Жінка погодилася відразу, без роздумів, але почула, що дівчинка боїться йти в нову сім’ю. Тоді Аня взяла у працівників служби опіки номер телефону Діани й вирішила, що спробує поговорити з нею сама. «Переписувались якийсь час, а потім домовилися так: ми з чоловіком приїдемо один раз, вона на нас подивиться, ми – на неї, тоді й вирішимо. Приїжджаєм, а тут виходить дівчинка – руденька така, замучена, хвора, з температурою високою... Я глянула на неї й кажу чоловікові: «Саша, подивися, вона наша!». Отак ми одразу обійнялися і забрали її до себе. Вона в нас дуже класнюча! Розцвітала, як

ПРОДАЄТЬСЯ цегляний будинок у Іршаві, розташований у центральній частині міста, в тихому мікрорайоні з приватною забудовою. Поблизу – супермаркет, мінімаркети, школа. Збудований на початку 1980-х, 7 років тому поміняна покрівля з жерсті, є нові металопластикові вікна та вхідні двері, сучасна система газового опалення, а в одній із кімнат – ще й кахельна піч. Ділянка – 15 соток, на яких – город, виноградник, сад. Також є літня кухня, гараж, приміщення для домашньої худоби й птиці, погріб для зберігання продуктів. Центральне водопостачання та каналізація, газове опалення, є колодязь.

квітонька. Ми їй всі допомагали, знаходили ліки, підтримували. Нам допомагали всі сусіди. Вона спочатку мовчала, а потім почала говорити…», – розповідає пані Анна. Своєю чергою Діана зізнається, що до Ані та її чоловіка спершу поставилася з пересторогою: «…Я взагалі до людей ставлюся з недовірою, бо поганого бачила більше, ніж доброго». Але в мить знайомства з родиною Шаповал страх та безперспективність перебування самої в метро таки підштовхнули її ухвалити рішення – піти в цю сім’ю: «Ані я спочатку казала, що не хочу нікуди, але потім якось повірила, подумала, що все ж краще буде з ними, ніж у метро...». Анна Шаповал ділиться враженнями, наскільки чуйними виявилися працівниці служби опіки Харкова, котрі вийшли на роботу, попри обстріли, страх та паніку, щоб оформити Діані документи бодай на тимчасову опіку й передати її в родину, щоб дитина не лишилася сама посеред війни. Коли Діану забрали до нової родини, з’явилися й родичі, яким до того вона була не потрібна. «Почали казати, що в них постраждав дім, і просили віддати їм наш. Сусіди стали на захист майна Діани, чужих не впустили. Тітки й дядьки телефонували, погрожували, щоб віддала документи на дім... Я поїхала з Анею і забрала їх та ще деякі особисті речі, тож тепер усе в мене», – розповідає дівчинка. Саме далекі родичі, як запевняє Діана, забрали довідку про смерть дідуся, а без неї переоформити будинок на дівчинку не можна. Та все ж на руках у неї всі документи на право власності, й по завершенні війни вона зможе вибороти своє право на майно.

ДІВЧИНКУ, НАД ЯКОЮ СІМ’Я ВЗЯЛА ОПІКУ, НЕ ПУСТИЛИ ЗА КОРДОН Саме в час, коли родина Шаповал забрала Діану, почалися обстріли й тієї території, де вони проживали. Тож одного разу чоловік сказав Ані збирати дітей і рятувати їх, виїжджати з області. Вона планувала їхати до Берліна. З Харкова до українськопольського кордону жінка з дворічним сином та вже дорослою донькою діставалася за допомогою евакуаційного потяга. 4 квітня вони вже були на кордоні з Польщею, але потрапити в Європу не вдалося: прикордонники відмовилися випускати Діану з України. Тож родина майже вночі повернулася до Львова в пошуках житла. «Нам допомогла бабуся років за 70, яка знайшла місце, де лишитися на ніч – в якійсь лабораторії. Там була пані Ольга, дуже добра жінка, вона нас зустріла, обігріла, нагодувала…

Дуже гарно до нас усі ставилися», – ділиться спогадами Анна. Наступного дня вона звернулася до Служби опіки у Львові з проханням допомогти. Але у відповідь почула страшні для себе фрази: «Мені сказали, щоб я виїжджала з сином за кордон, а Діану залишала й не турбувалася, її заберуть у табір. А я їм кажу: «Ви що? Це моя дитина! Я її нікому не віддам!». Так із дітьми залишилася в Україні. Думали, куди і як їхати, коли в пригоді стала допомога від мами Ані. «Мама моя залишилася на окупованій території, але ще до війни вона мені передала коробочку, в якій олівчиком були написані імена далеких родичів із села Монастирець на Закарпатті. Пакуючи речі, я довго думала, брати ту коробочку чи ні, а потім таки сказала Діані, щоб пакувала», – каже жінка. Одразу вийти на зв’язок із рідними не вдалося, тож Анна Шаповал із дітьми на якийсь час оселилася в приміщенні Нижньобистрівської гімназії, розташованої на території Горінчівської тергромади на Закарпатті. Вирішила: спершу треба дати дітям теплу їжу, ліжка та дах над головою, а вже потім шукатиме родичів.

«СЕЛО ЗГУРТУВАЛОСЯ В ТЯЖКИЙ ЧАС» Поки Аня з дітьми в безпеці, там, на Харківщині, залишився її чоловік, близькі, друзі. Молода жінка каже: багато хто зі знайомих на війні, а загалом із рідного населеного пункту виїхали практично всі родини з дітьми. Батьки Анни залишилися в Печенізькому районі, їхнє село окупували в перший день війни – одразу були підірвані дамби навколо, вибратися з нього нікому не вдалося. Через село на Харків пройшли сотні російських танків. «Мама розказувала, що спочатку, в перші дні окупації, дуже страшно було: росіяни їздили селом, стріляли по покрівлях, у будинки залазили, багато техніки вкрали. А тато розповідав, як із моїм братом усе ж вирішили організувати посівну, хоч і боялися щодня, аби встигати до комендантської години. Казав, що закінчується дизпальне, то думали всім селом, як сіяти будуть. Якщо треба, запевняв, то будемо вручну працювати, тільки би посіяти…», – розповідає Анна. Жінка з гордістю переказує розповіді рідних про те, як усе село згуртувалося в тяжкий час. «Їм приносили російські пакун-

Будинок складається з кухні й семи кімнат (три на 1-му поверсі, чотири – на 2-му), висота стін – 2,75 м, є балкон і лоджія. Загальна площа двох поверхів – 194 кв. м, плюс цокольний (сухий і комфортний), який теж можна переобладнати під житлові приміщення, – 95 кв. м. Загалом – 289 кв. м. Також за будинком на відстані 2 км закріплені 10 соток сільськогосподарської землі на околиці Іршави. Будинок повністю придатний для проживання, всі комунікації працюють, однак за бажанням у ньому можна зробити косметичний ремонт і поміняти старі міжкімнатні двері. Ціна за домовленістю. Тел.

(096) 376-51-64 (Ярослав).

ки – не брали люди. Ніхто не брав! Так вирішили! Натомість своїм ділилися: ріже хтось порося – м’ясо всім, є сир – роздають, хтось пече діткам печиво – ділиться. Але при цьому домовилися, що ворогу нічого не дадуть: не спілкувалися з окупантами, не допомагали їм, не годували! Вони всі вирішили, що якщо їх уб’ють, то вб’ють, але допомагати окупантам не будуть». Село батьків Ані досі під окупацією, і те, що там коїться – гірше за пекло, адже на тому напрямку тривають тяжкі бої (Так було на момент публікації матеріалу в УНІАН, однак зараз, судячи з карти бойових дій у мережі, Печенізький район Збройні сили України вже звільнили. – Ред.)

«НА ЗАКАРПАТТІ ДОБРЕ, АЛЕ ДОДОМУ ПОВЕРНЕМОСЯ…» Певний час Анна Шаповал з донькою та синочком жили в пансіонаті Нижньобистрівської гімназії на Закарпатті – закладі, який приймає зараз близько сотні таких самих переселенців, як і родина з Харківщини. Спершу тут доводилося вкрай сутужно, бо приміщення не були пристосовані для прийому такої кількості людей. Та зрештою зусиллями волонтерів та благодійного фонду «Майбутнє – дітям», який опікується закладом, побут і харчування переселенців вдалося покращити. А згодом Аня переїхала в село Монастирець до родичів. На запитання, яким бачить своє майбутнє, 15-річна Діана впевнено каже, що закінчить школу і продовжить навчання: «Я випускниця 9-го класу. Планувала вивчати готельно-ресторанний бізнес. Але стовідсотково ще не вирішила. Головне – що в мене є голова, а далі вирішуватиму, куди саме йти навчатися». За словами Ані, її дім під Харковом цілий, чоловік чекає на повернення дружини та діток. Тому, як тільки ЗСУ виженуть окупантів із околиць та стане безпечно, родина повернеться додому. «Знаєте, я дуже хотіла дівчинку, – додає насамкінець Аня. – Ось тепер маю – золоту таку! Кажуть, складно, перехідний вік, 15 років… А мені не страшно, бо ми всі такі були. Виросте, вивчиться, заміж видамо, дочекаємося онуків… Усе в нас буде добре, аби лише війна закінчилася!». Наталія ПЕТЕРВАРІ, УНІАН ПРОДАМ цегляний, 2-поверховий 5-кімнатний житловий будинок з господарськими прибудовами та земельною ділянкою, площею 5 соток. Є мансарда, придатна для проживання, сарай, дроварня, фруктові дерева, своя котельня, Ужгород, р-н Будинку побуту. Можна під бізнес. Ціна за домовленістю. Тел. 099 647 04 82, Ілля Михайлович.

НЗ

ВІДВЕРТО 7

№23 (4987)

18 червня 2022 року

TT ІЗ ЗАРУБІЖЖЯ

«МИ НЕ ХОТІЛИ ЖИТИ В ІНШІЙ КРАЇНІ, НАМ НАША ПОДОБАЄТЬСЯ», – КАЖУТЬ УКРАЇНСЬКІ БІЖЕНЦІ В НІМЕЧЧИНІ лютого для всіх українців, і зокрема тих, котрі були 24 змушені покинути власні домівки й тікати в інші відносно безпечні українські міста або навіть країни, – день,

який вони не забудуть ніколи. Нині мова про тих, хто тікав до Німеччини, аби врятувати життя – своє та рідних… Про тих, хто дуже мріє опинитися вдома, в Україні, та тих, для кого вимушений виїзд за кордон – старт життя в іншій державі. Авторка цих рядків застала складний для України період за межами кордону, в німецькому містечку Хайнсберг, де тимчасово мешкає з сім’єю вже кілька років. Тут після 24 лютого часто доводиться спілкуватися з нашими земляками, котрі часом розгублені, збентежені та засмучені. Чи не кожен каже: «Хочу додому». Тут для них усе чуже, й попри всебічну допомогу небайдужих, зізнаються: «Ми не хотіли жити в іншій країні, нам наша подобається».

КІЛЬКА НОЧЕЙ ІЗ ДІТЬМИ В ХОЛОДНОМУ ПІДВАЛІ ОДЕСИ Тетяну Тувиченко зустріли на дитячому майданчику. Вона з Одеси. У маленьке містечко Німеччини привезла своїх синів – Данила та Артема. Через кілька хвилин після знайомства плаче: там, вдома, залишилися рідні, улюблена робота вчительки географії та друзі – її й дітей. Пощастило, якщо можна так сказати, адже тут уже впродовж шести років працює на заробітках її чоловік. Він і забрав сім’ю подалі від війни майже одразу. Хоча жінка спочатку не вірила, що поїде з власної країни в один момент, відкладала валізу з речами в очікуванні повідомлення, що все це скоро буде позаду і зможуть повернутися до звичного життя. Тобто в цьому випадку війна об’єднала сім’ю, а не навпаки, як це трапляється здебільшого, коли чоловіки залишаються в Україні, а жінки покидають її, аби діти були в безпеці. Але на очах Тетяни

~~Авторка із донькою сльози. Бо її вигнали з власної країни чужинці-окупанти. Переживає за рідних у Одесі, з якими вона завжди на зв’язку. Під час чергової повітряної тривоги в додатку її телефона благає заклопотаних батьків не ігнорувати сигналів, а ховатися в укриття. Згадує, як кілька ночей поспіль спали з дітьми в темному холодному підвалі. Вікторія Матвіїва з Миколаєва приїхала в Німеччину з маленьким сином та чоловіком (встигли до оголошення військового стану). Дорога виявилася довгою та виснажливою. При першій нашій зустрічі дівчина була чітко переконана, що з Німеччини вже не поїдуть, бо за кордоном буцімто краще життя. Та під час нашої з нею нещодавньої розмови, через 3 місяці перебування тут, зізналася: її впевненість розвіялась, а бажання поїхати додому, в рідний Миколаїв, стало ще сильнішим. Каже, чоловік важко працює, вона ж почувається чужою, не знаючи мови. В Україні залишилося все життя Вікторії, а від ворога рідну країну боронить і

її батько. Коли він виходить на зв’язок, то завжди підбадьорює доньку. Часто, переважно жартуючи, розповідає про чергове знищення їхнім підрозділом «порції окупантів».

300 БЕЗКОШТОВНИХ ХВИЛИН В УКРАЇНУ Коли українці приїздили до Німеччини в перший місяцьпівтора після вторгнення Росії, то мали можливість безоплатно користуватися громадським транспортом, просто показавши документ. З початку літа цю пільгу відмінили. Але як альтернатива, та й не лише для українців, а для всіх охочих, з’явився місячний абонемент усього за 9 євро. Він іменний і діє майже на весь громадський транспорт. Щодо зв’язку, то як мінімум один оператор у Німеччині дає змогу українцям безкоштовно отримати мобільну картку та спілкуватися з рідними й мати інтернет на телефоні безоплатно. Деякі наші співвітчизники розповідають, що в таборі для біженців їм видавали картки й попереджали, що вони діятимуть упродовж місяця. Але навіть через три працюють так само. Як ми з’ясували на офіційному сайті оператора, Deutsche Telekom надав близько 400 000 SIMкарт для українських біженців. Акція підтримки діятиме до 30 червня. Є недорога альтернатива – підключення до тарифу Magenta Mobil Prepaid Ukraine (ціна пакета послуг – 9,95 євро на 4 тижні). Це й безкоштовні дзвінки на всі німецькі мережі, й 300 безкоштовних хвилин в Україну (наступні коштуватимуть по 22 євроценти за хвилину, а смс – 0,07 €), 10 GB інтернету. При підключенні до цього тарифу компанія дарує ще й 100 GB інтернету для початку.

КВАРТПЛАТУ ОПЛАЧУЄ ДЕРЖАВА А що робить держава? Щомісяця українцям, які втекли від війни в Німеччину, виділяють кошти. Дорослим – 330 євро, на дітей від 240 до 280, в залежності від віку. Також допомагають із житлом. Деякі спочатку живуть у таборі для біженців, дехто знаходить сім’ї, які бажають прийняти українців у власних оселях і мешкають у них. Є й такі, котрі згуртувалися по кілька сімей (5 – 6 людей), зокрема мами, бабусі, дідусі та діти, в окремих квартирах. Якщо біженці знаходять житло самостійно, то його оплачує держава (близько 500 євро на місяць). Пенсіонерка Ольга приїхала в Німеччину майже одразу після повномасштабного вторгнення й каже, що їй дуже пощастило з привітними німцями, які пригріли її. Вони допомагають із перекладами, переконують, аби нічим не переймалася й почувалася в них як удома. Та жін-

~~Українські страви готують у Хюкельхофені ка має проблеми зі здоров’ям, і для неї великим викликом стало відвідати лікаря, аби їй допоміг. Система надання медичних послуг для українських біженців поки не відпрацьована, для того, аби піти до лікаря, потрібно отримати відповідний документ із міської ради. Потім обходити фахівців, які можуть її прийняти. Більшість не беруть нових пацієнтів, тож часто доводиться їздити до потрібного спеціаліста в інше місто. Я вирішила допомогти Ользі, разом навідувалися в мерію, а опісля обійшли кількох медиків, аби записати українку на прийом. І попри наше «В жінки дуже сильний різкий біль», нам змогли призначити зустріч із лікарем лише… через тиждень. Пенсіонерка важко ходить, і пів дня в пошуках меддопомоги стало для неї чималим випробуванням. Наразі ми підшуковуємо для Ольги сімейного лікаря – вони в нашому та сусідніх містечках більше не мають змоги приймати нових пацієнтів.

У ЦЕРКВАХ ДЛЯ УКРАЇНЦІВ Є КІМНАТИ ДЛЯ ЗУСТРІЧЕЙ Благодійні організації також не залишаються осторонь і допомагають українцям. Зокрема «Тафель» – організація, яка жертвує продукти харчування. Спочатку, коли, приміром, у нашому містечку було не так багато біженців, великий пакет із різною їжею та напоями виділяли двічі на тиждень. Зараз – один раз. У середньому тут продуктів на суму 50 – 70 євро. Багато зелені, мука, хліб та булочки, чаї, кава, ковбаси та сир, йогурти, соки, дитяче харчування. Також у членів «Тафелю» (бо ж членство там одобрюють чи навпаки працівники міських рад) є можливість взяти безкоштовно або дешево придбати одяг, предмети побуту, меблі. Двічі на тиждень у «Тафелі» безкоштовно викладають німецьку мову для українців. «Карітас» – ще одна організація, де можуть знайти допомогу й наші співвітчизники. Магазин із одягом та взуттям, рушниками, постільною білизною та іграшками відчинений усього двічі на тиждень по кілька годин. Але всі, хто має потребу, за малі гроші придбає тут майже все необхідне. Для українців, які відвідують цей заклад уперше, – все безкоштовно. Потім потрібно платити, але суми доволі символічні. Я спілкувалася із працівниками магазину, відчула щире співчуття та обізнаність у тому, що чинять російські окупанти на нашій українській землі. Путіна засуджують, а наших людей щиро підтримують та співпереживають. «Червоний хрест» – місце, де біженці, окрім вивчення мови, отримання допомоги в заповненні різних бланків, анкет тощо, можуть проводити зустрічі для обміну інформацією, спілкування за чашкою чаю чи кави, або просто щоб діти погралися

разом. Знаковою була нещодавня зустріч у «Червоному хресті» з приготуванням обіду та частуванням: дружно українці разом із волонтерами ліпили вареники, обговорювали буденне та те, що наболіло. Деякі зі сльозами на очах розповідали власні історії втечі від війни, про страх та переживання за рідних, котрі залишилися в містах, куди й зараз прилітають ракети. Організатори зазначили, що наступного разу, а це буде незабаром, планують випікати з вимушеними переселенками хліб. Церкви різних конфесій у Німеччині також організовують для українців щотижневі кількагодинні зустрічі за кавою в спеціально відведених кімнатах, а також надають можливість помолитися за мир в Україні та в усьому світі. Чи не біля кожного храму на інформаційному стенді висить афіша із закликом до миру та висловленням підтримки українському народу. В тутешніх церквах можна придбати та запалити свічку з українською символікою, кольорами стягу.

ВХІД У МУЗЕЇ ВІЛЬНИЙ Щодо дозвілля, то в Німеччині для біженців вільний вхід у музеї, розважальні парки та басейни. Українці безоплатно відвідують школи та дитячі садочки. Також, поки не отримали медичну страхову картку, вони можуть звернутися в міську раду за випискою для конкретного фахівця. Ліки, здебільшого за рецептом, також аптеки видають безкоштовно. Наші співвітчизники можуть перевірити зір та за потреби взяти собі окуляри в деяких спеціалізованих магазинах. Дуже приємно бачити на центральних площах великих міст Німеччини, як на підтримку та з солідарності майорить прапор України. Приміром, у Дюссельдорфі чи Аахені мало не в кожній вітрині магазину та вікнах вивішені жовто-блакитні стяги. Траплялися й випадки, коли на вхідних дверях ресторану забороняли вхід росіянам – такий супротив був здебільшого в перший місяць повномаштабного вторгнення Росії в Україну. В музеях та церквах нам давали брошури німецькою та українською мовами. Мене приємно вразило те, що в одному з музеїв Дюссельдорфа на центральній стіні великими жовто-блакитними літерами написано Stop the war («Зупинити війну»), а на першому поверсі приміщення, де експонуються роботи всесвітньо відомих митців ХІХ – ХХ століття та сьогодення, влаштували простір для українців та тих, хто хоче їх підтримати. Далі текст на стенді: «З огляду на невиправданий і жорстокий напад Росії на Україну, в ці складні часи Мистецьке об’єднання Північного Рейну – Вестфалії відкрило в музеї місце зустрічі та спілкування. Щосуботи з 11.00 до 18.00 у просторі солідарності відвідувачі різного віку

можуть взяти участь у майстеркласах і в такий спосіб, разом і креативно, висловитися проти дій російських військових». До слова, 28 травня у Дюссельдорфі відзначали День України. Тут біженцям допомагають і самі ж українці, котрі кілька років або вже давно мешкають у Німеччині. Хтось волонтерить, інші – проводять екскурсії в музеях українською чи навіть викладають маленьким українцям рідну мову далеко від дому. Приміром, Ганна Філіпюк мешкає тут понад три роки. Після масового приїзду співвітчизників вирішила спробувати себе в ролі викладачки української та німецької мов для молодших класів, які сформували спеціально для наших біженців у школах країни. Звісно, що Ганну перевірили на знання німецької, роблять певні вказівки по роботі саме в німецьких школах. Адже тут, зі слів українки, вони не будують дружбу між учителем та учнем, а мають чітку субординацію. Щодо дітей, із якими проводить заняття Ганна, то, каже, є дуже налякані. Зокрема ті, котрі, тікаючи з України, бачили на власні очі жахіття, яке принесла війна.

ЗАВЖДИ ЗНАЙДУТЬСЯ НЕЗАДОВОЛЕНІ Стосовно недоліків, бо ж не без цього, то українці жаліються, що змушені вистоювати кількагодинні черги за грошовою допомогою для біженців, часто наражаються на відсутність бажання пояснювати щось тим, хто не розуміє мови, в чергах за продуктами харчування. Непоодинокі випадки, коли наші отримували прострочені продукти. Траплялося й таке, що українці не змогли знайти спільну мову з тими, з ким доводиться жити в одній оселі. Ну й, звісно, є незручність комунікації, бо більшість не знає німецької, а ще половина з них – англійської, якою володіють багато німців. А моє особисте спостереження та неприємний осад на душі – це незнання та небажання чималої кількості українців розмовляти рідною мовою. Часом навіть здається, що поруч росіяни. Бо не лише мова, а й ментальність деяких із них говорить про те, що люди навіть після того, як були в епіцентрі страшних подій, не усвідомлюють, чому варто спілкуватися українською. Чому слід ламати стереотипи та пропагандистські шаблони, які їм нав’язував «російський телевізор» доволі довгий період часу. Хоча прогрес спостерігається, дехто намагається переключатися в ході спілкування на українську. Як, приміром, Ольга з Харкова. Вона зізнається, що її маленький син ще в Україні відмовився ходити в дитячий садочок, де говорили українською, бо нічого не розумів. Адже вдома – лише російська. Ольга жінка доволі принципова, але зі мною доволі швидко переходить на недосконалу, проте дуже старанну українську мову. Зрозумійте нарешті: мова має значення. І перемога за нами. Анастасія НОЖКА Фото авторки P.S. від редакції. Нещодавно наша працівниця поверталася з Німеччини в Ужгород автобусом із пересадками. Салон був забитий російськомовними українцями, які їхали додому. Спілкуючись поміж собою, жінки скаржилися, мовляв, «нє так там хорошо, как многіє думают. Разве пражівйош за 300 – 400 євро?! А манікюр, а педікюр?! Нас єщо і туалєт за сабой драить заставляли!». На жаль, і таке буває...

8 ЦІКАВИЙ СВІТ

№23 (4987)

18 червня 2022 року

TT ДАТА ТИЖНЯ

«НАЙВАЖЛИВІШІ – СИН І ПІСНІ ПРО КОХАННЯ», – КАЗАЛА ВІДОМА ХАРКІВ’ЯНКА КЛАВДІЯ ШУЛЬЖЕНКО наменита співачка та кіноактриса, лауреат безлічі З нагород Клавдія Шульженко в роки Другої світової війни дала понад 500 концертів для солдатів на фронті.

Багаторазово виїжджала на найнебезпечніші ділянки, не боячись німецьких снайперів та артобстрілів. Якось урятувала цілий клас: учителька з 23 учнями опинилася на лінії фронту, сховалися в окопі й через дим та пальбу навколо втратили орієнтири – здавалося, звідусіль лунає німецька мова. І раптом почули пісню Шульженко. Школярі рушили на її голос та вийшли до радянських окопів... Вона рекомендувала жінкам не вступати в компартію, бо там «втрачають жіночність», ворогувала з міністром культури СРСР Оленою Фурцевою, але подобалася Брежнєву, маніакально любила прибирати в квартирі та пшеничну кашу й мала бурхливе особисте життя. Померла 17 червня 1984-го.

ВПЕРШЕ МАМА НЕ ЛАЯЛА ЗА СУКНЮ Клавдія Шульженко народилася 24 березня-1906 в Харкові. За іншою версією – в селі Гущівка Чигиринського повіту (нині це Черкащина), однак документи свідчать на користь першого варіанта. Батько працював бухгалтером Головуправління залізниці й чудово виконував українські народні пісні. Клава із самого дитинства – теж. Закінчила початкову школу й вступила до Харківської приватної жіночої гімназії. Навчалася нотам та співам у професора Харківської консерваторії, а з 1923-го стала артисткою Харківського театру драми під керівництвом Миколи Синельникова. На його запитання, що вміє, рішуче відповіла: «Співати, танцювати й декламувати!». Круглолиця дівчина з кісками «кошичком» у ошатному маминому таємно взятому платті зачарувала великого режисера. Вона заспівала, щосили змахуючи руками, аби бути схожою на свою улюблену актрису Надію Плевицьку. Талант та безпосередність зробили свою справу – у трупу її взяли. І мама вперше не лаяла за сукню. Синельников на репетиціях намагався розкрити творчу індивідуальність, у постановки включав спеціальні музичні номери у її виконанні. Шульженко мала грати пісню, як виставу, розкривати драматургію. Сценічний дебют Клавдії був у 17 років, мала роль Абігайль у виставі «Склянка води» Е. Скріба. Відзначилася, зігравши продавщицю морозива Машеньку Фунтикову у виставі «Умовно вбитий». Знялася в кінофільмі М. Авербаха «Хто твій друг?» у ролі Віри й багатьох інших. У 1925-му перейшла до Червонозаводського театру ім. Раковського, який працював у Народному домі в Харкові. Тут познайомилася з актором, автором естрадних мініатюр та сценаріїв Євгеном Брейтігамом. Було поставлено 95 вистав. Переломним моментом у творчій біографії Шульженко стали гастролі знаменитої співачки Лідії Ліпковської, яка приїхала з концертом до Харкова. Клавдія набралася сміливості, прийшла в готель до зірки й попросила послухати її пісні. Й Лідія порадила молодій колезі змінити репертуар на лірику. Згодом Шульженко почала виступати з народними українськими, російськими, іспанськими, латиноамериканськими піснями – вони на хвилі пропаганди дружби народів цілком влаштовували більшовицький уряд із політичних аспектів. Ну а публіка в них чула слова про кохання, дружбу й молодість. Критики лаяли її за відверту мелодраматичність, та шанувальники за це ж любили.

1936-го зробила перші грамофонні записи. Пише багато платівок, які зміталися з прилавків. Оголошення про початок війни застало співачку на гастролях у

Єревані. Їй запропонували виїхати в еміграцію, але відмовилася: стала солісткою фронтового джаз-ансамблю. За перший рік ленінградської блокади дала 500 концертів.

ЧОЛОВІК ВІДВОЮВАВ ЇЇ З ПІСТОЛЕТОМ Її перший чоловік, одеський куплетист Володимир Кораллі, з яким виступали у воєнні роки, багато вклав у становлення Шульженко як артистки, яка зрештою набула величезної популярності й за кордоном. Їхній легендарний сміливий дует разом із іншими учасниками в 1940 – 1945 рр. постійно виїжджав на передову для концертів. Коли одного разу над ними летів німецький бомбардувальник, Клавдія стрибнула на валізу зі своїми сценічними сукнями та закричала: «Тільки не сукні!». Вони познайомилися на гастролях у Києві. В поїзді пили вино, Володимир поцілував її, а дівчина не розсердилася. Вона відразу сподобалася гумористу, та й її зацікавив: був випещеним красенем із хриплуватим тенорком, умів ладнати з жінками. Однак під час розмови чоловік побачив у Клави обручку – виявилося, вона вже була заручена з поетом із Харкова Іваном Григор’євим і навіть запросила Кораллі на своє весілля. Той погодився лише з однією умовою: якщо сам буде нареченим. Є свідчення, що він приїхав і відбив у Григор’єва дівчину, буквально погрожуючи йому пістолетом. Через деякий час Володимир і Клавдія справді одружилися. В один із днів Другої світової вона відвідала шпиталь із важко пораненими танкістами, які отримали сильні опіки. Серед них був Іван Григор’єв. Тільки-но побачилися, як через секунду він помер, промовивши «Кунечка»… Та спільне життя Кораллі й Шульженко почалося зі скандалу. Перед весіллям він (справжнє прізвище Кемпер) повіз наречену до Одеси знайомитись із сім’єю, але його мама виступила категорично проти Клавдії, тож молоді одружилися в Харкові. З часом виявилося, що в чоловіка досить важкий характер: у люті міг кидатися стільцями, здирати скатертину зі столу, трощити в будинку все, що траплялося під руку. Після двох років подружнього життя в пари народився син. Вони продовжували працювати, гастролювати. Здається, в особистому плані настав повний штиль. У цей час Шульженко готує виступ на конкурс «Артисти естради» разом із джаз-оркестром Скоморовського. Довгі репетиції, відпрацювання задумів. Один із учасників оркестру, Ілля Жак, закохався в неї. Він пише для Клавдії кілька пісень. Хтось одразу пустив чутки, що в них роман. Говорили, що Кораллі навіть погрожував дружині відвезти сина до Одеси, якщо не припинить стосунки з піаністом. Однак чоловік теж зраджував: мав стосунки з танцівницею, фліртував із іншими жінками. Сім’я часто скандалила. Клавдія якось сказала, що не змогла би співати про кохання, якби сама не любила. Й пізніше зізналася, що саме Жак був її головним коханням. Почалися сталінські репресії. Родину Шульженко – Кораллі

вони оминули, хоч пара ніколи не писала доповідних та не підписувала колективних скарг. У цей час Володимир усе менше виступає: його сатиричні номери стають небезпечними, можна набалакати зайвого, та й популярність згасає в порівнянні з новою хвилею артистів на кшталт Аркадія Райкіна. До речі, Клавдія Іванівна дружила з ним усе життя. А в неї, навпаки, популярність лише зростає: дає все більше концертів, записує платівки та організовує свій джаз-оркестр, додавши до нього театру.

1956-го пара розлучається. Ігор, син подружжя, пізніше скаже, що вони просто втомилися від сварок та одне від одного. Кораллі розмінює одну кімнату їхньої спільної квартири, і жінка переїжджає до комуналки. Звернення до влади не допомагає. Міністр культури СРСР Олена Фурцева, яка колись цінувала співачку, пізніше образилася, що Шульженко пішла, не захотівши годинами чекати на неї в приймальні ба навіть увірвалася до кабінету зі словами: «Мадам, ви погано виховані!», й накликала на артистку опалу. Клавдію не запрошують виступати на концерти, не виділяють квартиру. На неї обрушився шквал злісних статей. Вона дуже любила комфорт, але їй завжди його не вистачало, згадував її син. Мусила жити в комуналці, де сусіди ненавиділи її й забороняли співати, нескінченно тряслася в запорошених поїздах далекого прямування…

ТАЄМНИЧИЙ «Г. Є.» Якось увечері Шульженко виїхала на концерт, але раптом почула, як загальмував автомобіль: її улюблений пес потрапив під колеса, коли проводжав господарку. Того вечора вона не виступала, а згодом зовсім замовкла на цілий рік. Не співала, не говорила через небезпечну для артиста хворобу – незмикання голосових зв’язок. Поступово недуга відступала. Вона відновлюється в санаторії й там випадково знайомиться з режисером-документалістом Григорієм Єпіфановим. Виявилося, що він постійно ходив на її концерти, дарував квіти і на кожне 8 Березня надсилав листівки, підписані «Г. Є.», які отримувала 17 років. Коли від’їжджав із санаторію, Шульженко попросила підкинути і її. Тут почалася сильна гроза. «Або залишайтеся, або йдіть», – сказала жінка. І він залишився на 8 років. Георгію на цей момент було 38, а Клавдії – 51. Але чоловік завжди казав, що почувається старшим, вона здається йому дівчинкою, яку треба оберігати й захищати. Жінка ревно стежила за собою: дотримувалася суворої дієти, виснажувала себе фізичними вправами, випробувала всі засоби тогочасної косметології, креми і маски, бо різниця в 12 років усе ж відчувалася. Та незважаючи на пересуди за спиною, пара була дуже щаслива. Він дбайливо збирав листи та телеграми, які надсилала йому з гастрольних поїздок. «Сьогодні співала тільки для тебе, мій рідний, коханий Жорж! Ти увійшов у моє життя, коли воно втратило для мене сенс та інтерес. Ти вдихнув у мене життя. 21 липня 1956 року, коли ми зустрілися, великий день для мене, день мого другого народження для кохання. Скільки мені залишилося – все твоє», – писала в одному з листів. Але незабаром вона починає ревнувати молодшого чоловіка, та й той дивиться «наліво». Вони розійшлися. «Не можу пояснити, що це було за наслання, – згадує співачка. – Ясно одне, розпещена була, самозакохана... Але... за все треба платити». Актриса присвятила

Георгію пісню. А він так більше й не одружився, як і Кораллі.

ЛИШЕ СМЕРТЬ СИНА СТАЛІНА ВРЯТУВАЛА ЇЇ ВІД РОЗПРАВИ 31 грудня-1945 разом зі своєю подругою Шульженко збиралася на зустріч Нового року до знайомих. Раптом пролунав телефонний дзвінок. Коли зняла слухавку, почула: «Говорить Василь Сталін. Ми хочемо запросити вас на вечірку зустріти Новий рік». «Але до свята залишилося лише кілька годин! – відповіла Клавдія. – Я вже дала слово своїм друзям, що буду в них. Потрібно було попереджати заздалегідь». «Отже, ви не прийдете?» – почула зловісні нотки в його голосі. Секунду завагалася, а потім твердо промовила: «Не приїду». І повісила слухавку. Коли розповіла подрузі, та з жахом сплеснула руками: «Що ж тепер буде?». Проте нічого страшного не сталося. Цього разу син вождя виявився не злопам’ятним. Та пройшов час, і Шульженко знову відмовилася співати на новорічному концерті перед Сталіним. Напередодні їй зателефонували і сказали, що має виступати в Кремлі. Відповіла, що їй надто пізно повідомили і вже має плани на цей вечір. Лише швидка смерть сина вождя врятувала її від покарання. Клавдія завжди знала собі ціну. «Я стала епохою в нашій культурі», – якось сказала своєму концертмейстеру. Той заперечив, що такий висновок має зробити народ. «Народ може забути», – сумно відповіла. У її будинку завжди було багато гостей, яких щедро частувала. При цьому продукти купувала лише на ринку, не бажаючи прохати про дефіцити та принижуватися перед директорами столичних магазинів. А ще вона досконало володіла французькою мовою, чудово зналася на живописі. Якось їй принесли газету, де були надруковані відповіді митців на одне запитання: «Що для вас є найважливішим у житті?» Діячі говорили переважно пафосно. Співачка відкинула газету: «Якби мені поставили таке запитання, я відповіла би коротко: «Син Гоша і мої пісні про кохання».

ПУГАЧОВА ЗАЛИШАЛА ГРОШІ ПІД СЕРВЕТКОЮ Шульженко ніколи не економила й багато витрачала на концертний одяг та парфуми. При цьому не мала свого автомобіля. Була першою артисткою в Союзі, яка вийшла на сцену в брючному костюмі. Французький несесер із парфумерією їй удалося зберегти навіть під час німецьких бомбардувань. Син розповідав: «Приїхавши якось у відрядження до Ленінграда, Леонід Брежнєв побачив афішу: «Клавдія Шульженко. Сольний концерт у Літньому театрі» і зайшов послухати. «Особливо мені сподобалася пісня, виконуючи яку рвете якийсь папірець. Ви не могли б заспівати для мене?» – сказав тоді генсек. Йшлося про пісню «Записка». Згодом, коли Брежнєву в Новоросійську вручали «Золоту Зірку», маму знову попросили виступити для нього. Летіли туди літаком, разом із його охороною. Урочистості влаштовували на стадіоні, після чого всіх запросили на великий бенкет. У приватній бесіді Леонід Ілліч запитав, чи немає в мами якихось прохань до нього. Отже, попро-

НЗ

сила. По-перше, міністр культури Фурцева з усіх пенсій, можливих для митців, надала їй найменшу – 180 рублів, що було несправедливо. І по-друге, просила виділити квартиру. Адже стояла в черзі на житло у висотному будинку, але Фурцева власноруч викреслила її з цього списку. Звичайно, сам Брежнєв цими справами не займався, але його помічник виконав усі прохання». Якось до Катерини Іванівни зайшов товариш. Вона покликала його на обід і дістала з серванта порцеляну та столове срібло. На його запитання: «Що за свято?» відповіла: «Речі для нас чи ми для речей?». Коли її улюблених цукерок «Чорнослив у шоколаді» не було в магазині, співачка поїхала з концертом на кондитерську фабрику. Та вона буквально бідує на заході життя. Від Шульженко йде костюмерка. Її піаніст Борис Мандрус дедалі частіше акомпанує іншим артистам, розспівуватися доводиться вдома під платівки. В останні роки страждала на склероз, довго хворіла. Пенсії не вистачало, в хід пішли дорогоцінні речі. За звичкою вона бездумно витрачала гроші, тож іноді не мала за що купити продукти. Син жив окремо, часто не знав про проблеми матері. Її делікатно підтримували друзі. Вахтанг Кікабідзе дарував французьку косметику, Алла Пугачова привозила гроші. Вона залишала купюри під серветкою на кухні, закладала в схованки. Літня співачка завжди дивувалася, як могла забути, що не все витратила, звинувачувала склероз. Але вже могла дотягнути до пенсії. Згодом син артистки розповідав, що Алла Борисівна була єдиною, кому вдавалося провернути такий трюк: горда мати відмовлялася від матеріальної допомоги друзів. Але молодша подруга, яка називає Шульженко своєю сценічною хресною, примудрялася вмовити її прийняти й подарунки у вигляді речей. Найбільшою мрією Клавдії Іванівни була подорож до Франції, хотіла відвідати могилу легендарної Едіт Піаф, з якою її порівнювали. Але не випустили… До неї іноді приходив перший чоловік Володимир, та ці зустрічі тривали рівно пів години, тому що «більше я тебе не винесу». Георгій теж підтримував її.

ПРОЩАННЯ ЗІ СЦЕНОЮ Але відхід зі сцени Клавдії Шульженко вдався. У 1976-му на останньому ювілейному концерті до її 70-річчя виконувала свої найкращі пісні воєнних років і на замовлення слухачів із залу. Для концерту модельєр В’ячеслав Зайцев подарував артистці колекцію з трьох суконь: романтичну сіру, жіночну блакитну, сліпучу червону. «Іти треба гарно, це як у п’єсі – останній акорд. Він особливо запам’ятовується». Вона трималася королевою і співала чудово. Зал слухав, заворожений. Телеоператори дуже часто направляли камери туди, де сидів статний Єпіфанов. Перед концертом вона зателефонувала йому: «Ну, привіт, Жорже. Сподіваюся побачити тебе сьогодні, як завжди, в першому ряду. Якщо я тебе не побачу...» – Клавдія Іванівна не змогла договорити, розхвилювалася. Георгій прийшов і сидів, як колись, обличчя світилося щастям… Потім стверджував, що наступні роки вони залишалися близькими до самої смерті колишньої дружини, й це були 8 найщасливіших років його життя. Перед смертю Клавдія Шульженко впала в кому, яка тривала два тижні. Її ховали в дощовий день. Тієї миті, коли труну стали опускати в могилу, раптом з’явилося сонце, ніби теж вирішило попрощатися... Підготувала Оксана НАНАШІ

НЗ

У ФОКУСІ 9

№23 (4987)

18 червня 2022 року

TT ДО СЕЗОНУ

ПОЧИНАЄТЬСЯ, ЯК ГРИП, АЛЕ НАБАГАТО ПІДСТУПНІШЕ ЩО ТРЕБА ЗНАТИ ПРО ЛЕПТОСПІРОЗ? На Закарпатті торік було зареєстровано 19 випадків лептоспірозу, причому рівень захворюваності в нас у 5 разів вищий, ніж у середньому по Україні: 1,52 на 100 тисяч населення проти 0,29. В тому числі 2021-го в області троє людей померли через цю недугу. За 5 місяців поточного року, як і за аналогічний період минулого, лептоспіроз у нас не фіксували. Але досвід показує, що влітку краяни активніше контактують із природою – хтось відпочиває, а хтось – працює, і тут на них чатує підступна зараза. Отже, варто нагадати про потенційні ризики та способи профілактики.

ЗОНИ РИЗИКУ – ВОДОЙМИ Й ХАРЧІ Лептоспіроз – особливо небезпечна інфекція з важким перебігом, що вражає судини, печінку, інші внутрішні органи. Збудник може атакувати як людей, так і тварин. Серед останніх хворіють велика та дрібна рогата худоба, собаки, кішки, пушні звірі, а також дикі ссавці, зокрема гризуни. Висока зараженість відмічається серед «хатніх» щурів та мишей. Слід пам’ятати, що у тварин недуга може протікати й безсимптомно, але при цьому вони будуть джерелом інфекції. Якщо Дата офіційного опублікування в Єдиному реєстрі з оцінки впливу на довкілля (автоматично генерується програмними засобами ведення Єдиного реєстру з оцінки впливу на довкілля, не зазначається суб’єктом господарювання) Реєстраційний номер справи про оцінку впливу на довкілля планованої діяльності (автоматично генерується програмними засобами ведення Єдиного реєстру з оцінки впливу на довкілля, для паперової версії зазначається суб’єктом господарювання) ПОВІДОМЛЕННЯ про плановану діяльність, яка підлягає оцінці впливу на довкілля ТОВ «ТЯЧІВСЬКА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ»…ЄДРПОУ 43935677 інформує про намір провадити плановану діяльність та оцінку її впливу на довкілля 1. Інформація про суб’єкта господарювання 90570, Закарпатська обл., Тячівський р-н, с. Грушово, вул. Центральна, буд. 31, тел. +380(67)310-35-32, E-mail: varga.83@ukr.net.

2. Планована діяльність, її характеристика, технічні альтернативи Планована діяльність передбачає проведення розчистки русла р.Тиса в районі ПЗ277 – ПЗ278 в с. Грушово Тячівського району Закарпатської області шляхом видалення твердих річкових та деревинносміттєвих наносів і направлена на збільшення пропускної спроможності русла та заплави з метою створення стійкого в плані русла задля забезпечення безаварійного пропуску паводків (льодоходу), а також зниження гідравлічного навантаження на правий берег, припинення процесу берегової ерозії, стабілізації берегової лінії, попередження підтоплення, затоплення територій житлового та земельного фондів прилеглих населених пунктів. Технічна альтернатива 1. Виконання робіт із розчистки планується проводити механізованим способом (екскаватором та бульдозером) на ділянці загальною довжиною 700 м. Технічна альтернатива 2. Розглянута альтернатива розчистки методом гідромеханізації (земснаряд або гідродинамічний насос). Враховуючи гідрологічну характеристику та параметри р. Тиса застосування зазначеного методу недоцільне.

3. Місце провадження планованої діяльності, територіальні альтернативи Територіальна альтернатива 1. На території с. Грушово, Тересвянської селищної територіальної громади Тячівського району Закарпатської області. Територіальна альтернатива 2: не розглядається, оскільки плануються роботи для захисту від підтоплення територій с. Грушово, Тересвянської селищної територіальної громади Тячівського району Закарпатської області.

4. Соціально-економічний вплив планованої діяльності Внаслідок проходження багаторічних паводків та повеней в руслі р. Тиса утворюються острови та побічні з твердих річкових та деревинно-сміттєвих наносів створюючи тим самим затори, які зменшують пропускну спроможність русла та змінюють траєкторію русла. Реалізація планованої діяльності шляхом розчистки русла р. Тиса від річкових наносів на визначеній ділянці суттєво вплине на зменшення навантаження на правий берег, припинить процес берегової ерозії та забезпечить стабілізацію берегової лінії, підвищить ступінь захисту від шкідливої дії паводкових вод, попередить підтоплення,

ж симптоматика виражена, то спостерігаються відмова від їжі, в’ялість, пригнічення, підвищення температури, блювота, пронос (іноді з кров’ю), болючість м’язів, що проявляється хиткістю ходи чи навіть втратою здатності до пересування, кон’юнктивіт тощо. Збудник лептоспірозу виділяється з організму хворої тварини з сечею, кров’ю, іншими рідинами. У довкіллі він добре зберігається у вологих місцях, воді відкритих водоймищ, колодязів, продуктах харчування тощо. Зараження людини відбувається через ушкоджену шкіру або ж шлунково-кишковий тракт. Відповідно, можуть реалізовуватися різні механізми інфікування:  при контакті з зараженою водою під час купання, риболовлі, сільськогосподарських робіт на луках, рисових чеках тощо;  при вживанні інфікованої води для пиття;  при споживанні заражених продуктів харчування.

закарпатців і, на жаль, часто воно закінчується летально. Однією з причин цього є пізнє звернення за медичною допомогою. Пам’ятайте: лептоспіроз дуже небезпечний, оскільки вражає печінку та нирки, що може призвести до смерті. Тому дуже важливо при появі перших пі­ дозрілих симптомів негайно звернутися до лікаря. Тільки вчасно розпочата терапія може зберегти життя! При тяжкому перебігу летальне завершення ймовірне вже через 5 днів від початку недуги. У хворого на лептоспіроз кожен втрачений день зменшує шанси на виживання, тому не тягніть час і не легковажте!

Початок захворювання людини найчастіше нагадує грип: підвищення температури, кон’юнктивіт, болі в м’язах. Особливо характерні – в литкових, та ще в попереку. Пізніше може до-

даватися жовтяниця, потемніння сечі, зменшення її кількості. Інкубаційний період недуги (період від моменту зараження до появи перших ознак) становить 1 – 2 тижні. Зазвичай починається все гостро: температура підстрибує до 39 – 39,5°C і в наступні 6 – 10 днів тримається на високому рівні. Втім, можливі значні її коливання, іноді бачимо «двогорбий» характер температурної кривої. З першого дня хвороби виражені сильна загальна слабкість, головний біль, вищезгаданий біль у м’язах. Зовнішній вигляд людини з діагнозом «лептоспіроз має такі типові ознаки: почервоніння обличчя та склер, лихоманковий блиск очей, кон’юнктивіт, на слизових губ та носа можливі герпетичні висипання. В окремих пацієнтів імовірна поява жовтяниці. При тяжкій формі на фоні інтенсивної жовтяниці з’являються великі крововиливи, розвивається глибоке ураження нирок із можливим ускладненням уремією. За результатами багаторічного аналізу, проведеного фахівцями відділення особливо небезпечних інфекцій ДУ «Закарпатський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України», встановлено, що майже вся територія нашого краю є ензоотичною з лептоспірозу. Це – найбільш поширене природно-вогнищеве інфекційне захворювання серед

затоплення територій житлового та земельного фондів прилеглих населених пунктів. Вагомий соціально-економічний вплив від провадження планованої діяльності матиме довготривалу перспективу та покращить умови проживання мешканців, забезпечить ефективний захист території та населення від шкідливої дії паводкових вод, підвищить ефективність та екологічну безпеку водокористування.

5. Загальні технічні характеристики, в тому числі параметри планованої діяльності (потужність, довжина, площа, обсяг виробництва тощо) Відновлення пропускної спроможності р. Тиса біля с. Грушово, Тересвянської селищної територіальної громади Тячівського району планується виконати на визначеній ділянці шляхом видалення твердих річкових та деревинно-сміттєвих наносів і направлена на збільшення пропускної спроможності русла та заплави з метою створення стійкого в плані русла задля забезпечення безаварійного пропуску паводків (льодоходу), а також зниження гідравлічного навантаження на правий берег, припинення процесу берегової ерозії, стабілізації берегової лінії, попередження підтоплення, затоплення територій житлового та земельного фондів прилеглих населених пунктів. Заходи зазначеної планованої діяльності передбачають: 1. Підготовчі культуртехнічні роботи, а саме зрізка та корчування дикорослого чагарника на ділянці №1 загальною площею 1,5 га.

2. Основні роботи з відновлення пропускної спроможності русла на визначеній ділянці загальною довжиною 700 м полягають у виконанні розчистки русла від твердих річкових та деревинно-сміттєвих наносів загальною кількістю 22946 м3 та плануванні площ при розчистці 24143 м2.

6. Екологічні та інші обмеження планованої діяльності за альтернативами Екологічні та інші обмеження планованої діяльності передбачають дотримання вимог Водного Кодексу України та Земельного Кодексу України. Враховуються гідрологічні розрахунки, екологічні, санітарно-гігієнічні, протипожежні обмеження згідно з чинними нормативними документами. Щодо технічної альтернативи 1. Дотримання обмежень прибережної захисної смуги р. Тиса. Екологічні та інші обмеження планової діяльності встановлюються згідно з чинним законодавством України. Режим господарської діяльності в межах прибережної захисної смуги та правовому режимі зони санітарної охорони водних об’єктів. Забороняється проводити всі види механізованих робіт у період заборони на вилов риби (нерест), строки заборони на вилов риби в період нересту встановлюються щорічно органами рибоохорони. Не допускається потрапляння паливо-мастильних матеріалів у воду, а також на ґрунти. Відходи, які будуть утворюватися в процесі виконання робіт, будуть локалізовані з наступним централізованим вивезенням. Щодо технічної альтернативи 2: не розглядається.

7. Необхідна еколого-інженерна підготовка і захист території за альтернативами Щодо технічної альтернативи 1. Еколого-інженерна підготовка для планованої діяльності передбачає: - польове обстеження; - інженерно-геодезичні вишукування; - виготовлення проєктнокошторисної документації; - розроблення звіту з оцінки впливу на навколишнє середовище; - доставку необхідних землерийних механізмів та матеріалів;- розміщення інвен-

тарних тимчасових приміщень, необхідних для ведення робіт. Захист території передбачає: - дотримання технології, що передбачена проєктом при розчистці русла й заплави водного об’єкта та інших запроєктованих заходів;- виконання робіт проводиться з врахуванням вимог по збереженню навколишнього середовища;- охорона землі від забруднення відходами при виконанні руслоочисних робіт; - охорона вод (у т. ч. ґрунтових і поверхневих). Щодо технічної альтернативи 2: не розглядається. Щодо територіальної альтернативи 1: заходи по еколого-інженерній підготовці і захисту території будуть виконуватися на визначеній ділянці русла р. Тиса на території с. Грушово, Тересвянської селищної територіальної громади Тячівського району Закарпатської області. Щодо технічної альтернативи 2: не розглядається.

8. Сфера, джерела та види можливого впливу на довкілля Щодо технічної альтернативи 1 На період проведення робіт: – соціальне середовище – покращиться за рахунок запобіганню підтоплення, затоплення територій житлового та земельного фондів прилеглих населених пунктів; – техногенне середовище – вплив відсутній; – повітряне середовище – тимчасовий вплив на повітряне середовище при роботі двигунів внутрішнього згоряння автотранспорту та спецтехніки в період проведення робіт із розчистки русла та заплави буде нетривалим, концентрації забруднюючих речовин не будуть перевищувати нормативні показники; – водне середовище – скаламучення поверхневих вод при розчистці русла та заплави не відбудеться, так як руслоочисні роботи будуть виконуватися технікою в заплаві р. Тиса вище урізу води. З метою запобігання та мінімалізації забруднення води буде забезпечено відмінний стан будівельної і транспортної техніки; – геологічне середовище – структурних і екологічних змін у геологічному середовищі не відбудеться; – ґрунти – відсутній.

– рослинний світ і тваринний світ – у процесі розчистки русла р. Тиси – незначний. Визначена ділянка буде очищена від наносів твердого стоку та деревинно-сміттєвих наносів, що не матиме суттєвих негативних наслідків для місцевої екосистеми, а навпаки підвищить стійкість русла та правого берега і припинить процес берегової ерозії. При виконанні робіт передбачається врахування сезонних та біологічних особливостей життєдіяльності водних живих ресурсів – обов’язкове припинення робіт на нерестовий період. Компенсація збитків, завданих іхтіофауні р. Тиса внаслідок проведення робіт у руслах, буде проведена в комплексному підході. У першу чергу, зазначається два основних напрями: відшкодування збитків або зариблення р. Тиса молоддю основних видів риб після завершення руслоочисних робіт. Щодо технічної альтернативи 2: не розглядається. Щодо територіальної альтернативи 1: аналогічні, як для технічної альтернативи 1 пункту 3 цього повідомлення. Вплив на соціальне середовище – відсутній. Щодо територіальної альтернативи 2: не розглядається.

9. Належність планованої діяльності до першої чи другої категорії видів діяльності та об’єктів, які можуть мати

значний вплив на довкілля та підлягають оцінці впливу на довкілля (зазначити відповідний пункт і частину статті 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля») Планована діяльність належить до другої категорії видів планованої діяльності, які можуть мати значний вплив на довкілля та підлягають оцінці впливу на довкілля (пункт 10.7, частина 3 стаття 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля»).

10. Наявність підстав для здійснення оцінки транскордонного впливу на довкілля (в тому числі наявність значного негативного транскордонного впливу на довкілля та перелік держав, довкілля яких може зазнати значного негативного транскордонного впливу (зачеплених держав) Підстави для здійснення оцінки транскордонного впливу на довкілля відсутні.

11. Планований обсяг досліджень та рівень деталізації інформації, що підлягає включенню до звіту з оцінки впливу на довкілля Планований обсяг досліджень та рівень деталізації інформації, що підлягає включенню до звіту з ОВД у відповідності із ст. 6 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля».

12. Процедура оцінки впливу на довкілля та можливості для участі в ній громадськості Планована суб’єктом господарювання діяльність може мати вплив на довкілля, отже, підлягає оцінці впливу на довкілля відповідно до Закону України «Про оцінку впливу на довкілля». Оцінка впливу на довкілля – це процедура, що передбачає: – підготовку суб’єктом господарювання звіту з оцінки впливу на довкілля; – проведення громадського обговорення планованої діяльності; – аналіз уповноваженим органом звіту з оцінки впливу на довкілля, будь-якої додаткової інформації, яку надає суб’єкт господарювання, а також інформації, отриманої від громадськості під час громадського обговорення, під час здійснення процедури оцінки транскордонного впливу, іншої інформації; – надання уповноваженим органом мотивованого висновку з оцінки впливу на довкілля, що враховує результати аналізу, передбаченого абзацом п’ятим цього пункту; – врахування висновку з оцінки впливу на довкілля в рішенні про провадження планованої діяльності, зазначеного в пункті 14 цього повідомлення. У висновку з оцінки впливу на довкілля уповноважений орган, виходячи з оцінки впливу на довкілля планованої діяльності, визначає допустимість чи обґрунтовує недопустимість провадження планованої діяльності та визначає екологічні умови її провадження. Забороняється розпочинати провадження планованої діяльності без оцінки впливу на довкілля та отримання рішення про провадження планованої діяльності. Процедура оцінки впливу на довкілля передбачає право і можливості громадськості для участі в такій процедурі, зокрема на стадії обговорення обсягу досліджень та рівня деталізації інформації, що підлягає включенню до звіту з оцінки впливу на довкілля, а також на стадії розгляду уповноваженим органом поданого суб’єктом господарювання звіту з оцінки впливу на довкілля. На стадії громадського обговорення звіту з оцінки впливу на довкілля протягом щонайменше 25 робочих днів громадськос-

БОЛІ В ЛИТКАХ ТА ПОПЕРЕКУ – ХАРАКТЕРНИЙ СИГНАЛ

ЯК УБЕЗПЕЧИТИСЯ ВІД ПРОБЛЕМИ? Профілактичні заходи при лептоспірозі спрямовані, перш за все, на боротьбу з синантропними гризунами (мишами, щурами). Необхідні проведення дератизаційних заходів, охорона джерел водопостачання і продуктів харчування від забруднення їхніми виділеннями, використання захисного одягу під час робіт у несприятливих умовах, догляду за хворими тваринами, проведення ветеринарно-санітарних робіт. Щоб убезпечити себе та близьких від інфекції, слід дотри-

муватись таких правил.  Не вживайте для пиття некип’ячену воду з відкритих водоймищ, неперевірених джерел.  Уникайте купання у водоймах, на яких відсутні обладнані пляжі. Особливо це стосується тих, де вода стояча, береги зарослі кущами або ж які використовуються для водопою сільськогосподарських тварин.  Захищайте джерела питної води та продукти харчування від доступу гризунів. Проводьте регулярне їх знищення в житлових приміщеннях та місцях утримання худоби.  Дотримуйтеся правил особистої гігієни при догляді за тваринами – регулярно мийте руки, не вживайте в цей час їжу, не паліть.  Не їжте немиті овочі та фрукти. Валентина ЖИГАН, заввідділення особливо небезпечних інфекцій ДУ «Закарпатський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України» ті надається можливість надавати будь-які зауваження і пропозиції до звіту з оцінки впливу на довкілля та планованої діяльності, а також взяти участь у громадських слуханнях. Детальніше про процедуру громадського обговорення; звіту з оцінки впливу на довкілля буде повідомлено в оголошенні про початок громадського обговорення. Тимчасово, на період дії та в межах території карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби (COVID-19), спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, до повного його скасування та протягом 30 днів із дня скасування карантину, громадські слухання не проводяться і не призначаються на дати, що припадають на цей період, про що зазначається в оголошенні про початок громадського обговорення звіту з оцінки впливу на довкілля.

13. Громадське обговорення обсягу досліджень та рівня деталізації інформації, що підлягає включенню до звіту з оцінки впливу на довкілля Протягом 20 робочих днів із дня оприлюднення цього повідомлення на офіційному веб-сайті уповноваженого органу громадськість має право надати уповноваженому органу, зазначеному в пункті 15 цього повідомлення, зауваження і пропозиції до планованої діяльності, обсягу досліджень та рівня деталізації інформації, що підлягає включенню до звіту з оцінки впливу на довкілля. Надаючи такі зауваженні і пропозиції, вкажіть реєстраційний номер справи про оцінку впливу на довкілля планованої діяльності в Єдиному реєстрі з оцінки впливу на довкілля (зазначений на початку цього повідомлення). Це значно спростить процес реєстрації та розгляду Ваших зауважень і пропозицій. У разі отримання таких зауважень і пропозицій громадськості вони будуть розміщені в Єдиному реєстрі з оцінки впливу на довкілля та передані суб’єкту господарювання (протягом трьох робочих днів із дня їх отримання). Особи, що надають зауваження і пропозиції, своїм підписом засвідчують свою згоду на обробку їх персональних даних. Суб’єкт господарювання під час підготовки звіту з оцінки впливу на довкілля зобов’язаний врахувати повністю, врахувати частково або обґрунтовано відхилити зауваження і пропозиції громадськості, надані в процесі громадського обговорення обсягу досліджень та рівня деталізації інформації, що підлягає включенню до звіту з оцінки впливу на довкілля. Детальна інформація про це включається до звіту з оцінки впливу на довкілля.

14. Рішення про провадження планованої діяльності Відповідно до законодавства рішенням про провадження даної планованої діяльності буде: Погодження Державного Агентства водних ресурсів України (вид рішення відповідно до частини першої статті 11, Закону України «Про оцінку впливу на довкілля»).

15. Всі зауваження і пропозиції громадськості до планованої діяльності, обсягу досліджень та рівня деталізації інформації, що підлягає включенню до звіту з оцінки впливу на довкілля, необхідно надсилати до Департаменту екології та природних ресурсів Закарпатської обласної державної адміністрації, адреса: 88008, м. Ужгород, пл. Народна, 4, тел./ факс (0312) 61-67-01, E-mail: central@ ecozakarpat.gov.ua, контактна особа: Урись Ігор Омелянович.

10 АСПЕКТИ

№23 (4987)

18 червня 2022 року

TT ТІКАЮЧИ ВІД ВІЙНИ

40 ДНІВ У ПІДВАЛІ, ПОЇЗД НА УЖГОРОД ТА ІНШІ ІСТОРІЇ ПОРЯТУНКУ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ, ЯКІ ЗУПИНИЛИСЯ В ПЕРЕЧИНІ

У

садках та школах Перечинської тергромади ще з початку повномасштабної війни оселилися переселенці. Тих, хто рятувався від вибухів, руйнувань, окупації, тут понад 4 тисячі. Частина людей повертається, здебільшого на Київщину, решта чекає закінчення війни чи навіть планує залишитися у Перечині назавжди. Тетяна – з Ворзеля, з чоловіком із інвалідністю третій місяць мешкає в кабінеті хімії. Тут, як і в інших приміщеннях школи, облаштували затишні «номери». З відкритих вікон чути спів пташок та життя містечка, а всередині – свій побут, спілкування, сподівання та хвилювання. «Як вам тут?» – цікавлюся. «Прекрасно. Вдома працювала садівником у санаторії. На посаді залишилась, але чи буде він далі функціонувати... Тут шукали роботу, нічого не знайшли. Зверталися в Центр зайнятості, сказали там про «Лавандову гору»… Отримали дві тисячі допомоги».

– Як потрапили в Перечин?

– Ой, приїхали на залізничний вокзал у Києві. Потім тільки з четвертої спроби сіли на поїзд до Львова. Там жах якийсь був. Ці всі палатки, брудно, холодно… Словом, Львів не дуже прийняв. Спочатку думали на Польщу, але нас попередили, що нема місць. У тунелі холодному постояли, в зали не пускають, хоч вони були напівпусті. І тут оголошують поїзд на Ужгород, ну ми й сіли. Звернулися на гарячу лінію, сказали, що там уже місць нема, але є Перечин і Мукачево. Ми Мукачево проїжджали, то вирішили далі. Тому Перечин. І не жалію. Але не залишимося, ні. Додому, додому! На вході до наступного кабінету нас зустрічає білий песик. А також Алла з Ірпеня й Ольга з Бучі, які приїхали сюди 11 березня. До 24 лютого жили мирним життям. Друга працювала у фітнес-клубі і якраз шукала нову роботу, але не встигла. Перша у військовому шпиталі була молодшою медсестрою.

Алла розповідає: «Просиділи під бомбардуваннями. 12 днів в Ірпені, а вони (Ольга й Кирило) з Бучі, то 14. Потім уже мер сказав, що можна всім тікати. І ми почали евакуюватися. До Романівки, а там – через річку. Потім були кулеметні черги, тричі по нас стріляли, но, слава Богу, не вбили. А перед цим 8 людей загинуло».

– Чи пам’ятаєте ви 24 число?

– Канєшно. Я сиділа до трьох ночі, дивилася в телефоні, чи буде війна, а потом заснула. Вранці мені з роботи телефонують і кажуть: «Що ви ще там спите? Уже війна почалась». У нас там у Гостомелі аеропорт, і ми почали чути ці вибухи, коли вже десант спустився. Ми жили в Ірпені. Якраз у епіцентрі, біля моста, що підривали. А вони – у Бучі, при самій дорозі, де чеченці й орки були... І літаки літали, й військовий шпиталь хотіли спочатку взривать, а потім, видно, переплутали новий комплекс – там у нас такі будинки нові, построєні в стилі під старовину, то вони, може, подумали, що то шпиталь, і по ньому лупанули. І то все почалося. Вибухи, бомбардування... Дуже страшно. Ольга вибралася з Бучі, коли оголосили «зелений коридор»: «9 березня мали прийти автобуси, щоб евакуювати людей, а за ними дозволили колоною їхати своїми автівками. Але окупанти не пропустили автобуси, й на свій страх і ризик ті машини поїхали самі. До київського

Хто із піратів першим дістанеться до карти із скарбами?

вокзалу добиралися, мабуть, 7 годин. Через блокпости російські проходили. Ну і, слава Богу, все добре. Здається, всі добралися». Далі був евакуаційний потяг до Ужгорода, пригадує Алла: «У мене тут сестра в Ужгороді жила, але ми не до неї, а тільки щоб сюди приїхати, аби їй не заважать, щоб десь розселитися. Нам на вокзалі зразу таке місце надали, то ми тут – іще й чоловік мій, і Ольгині батьки. Чоловік влаштувався тимчасово в лікарню працювати. Він не придатний до військової служби, бо після хвороби, в Ужгороді ще його прооперували. Отакі справи. Дякуємо місцевим, що нас прихистили. Дуже добре до нас ставляться, все є: і їжа, і вода, і попрати».

– Будинки у вас цілі залишилися?

– Наш будинок, на диво, вцілів. Але вікна всі розбиті й балкон відвалився на другому поверсі. Навпроти гаражі, то там усе спалено, і будинки ті, і школа перед нами. Хочемо вже додому вертатися, але нема ні води, ні газу. Оце тільки зараз підключили електрику і вже потрохи воду пробивають. Газові труби ще лагодять. Людмила 40 днів із мамою (83 роки) провела в підвалі шко-

ли у Попасній. Через три дні, як вдалося евакуюватися, мама померла, не витримала... А її донька опинилася в Перечині. «За нами (Попасною) – Первомайське, це вже ЛНР, а між нами хвилин 20 їзди автобусом.

Яка із гусениць унікальна?

Наше місто прифронтове, там траса проходить ростовська. Якось із 2014 до 2022-го жили: стріляли з того боку і в будинки попадали. У нас жарко було в будь-який час. Ми на окраїні жили й там наші хлопці (українські військові), техніка. Почали стріляти ще наприкінці січня, – згадує жінка. – Потім затихли.

31 січня сильно стали стріляти. Біля нашого будинку школа, ми в 2014-му там у підвалі були. Тепер теж туди всі бігли, бо в нашому домі вода, він у нас «Титанік» називається, 30 років простояв і ще стоятиме. Але дав тріщину. То ми у підвал пішли ще 1 лютого. Холод, три тижні ні світла, ні води. У школі вода була, балонами носили. Потім люди до нас почали з усього міста приходити. З парковки, заводу продтоварів біжать, розказують: трупи лежать і у дворі, й на асфальті. Лікарня горить, всі будинки горять, це жах, що було. І вбиті прямо на дорозі. Нікому убирати».

– Як ви жили у підвалі?

– Волонтери пельмені привозили, пожежники борщ давали. Хлопці під кулями суп варили. Дві цеглини, решітка і дрова. Навпроти нашого будинку ракета попала в багатоповерхівку. Дах упав. По краях під’їзду є, а всередині нема. Моя мама не хотіла їхати. Мовляв, «Дім стоїть – нікуди не їду». «Навіщо він тобі, – відповідаю. – Вікон уже немає, стінка під ними лопнула». Мама відмовилася. А потім уже й холодно стало, то погодилася. Нас волонтери, які доставляли гуманітарку, ледве вивезли в Бахмут. Привезли в гуртожиток 12 березня. А 15-го мами не стало... 17-го нас перевезли до Краматорська, приїхала в Київ, а звідти вже далі. В Ужгороді на вокзалі підійшла до віконця. Люди зібралися, і нас привезли сюди. Тут борщі дають і супи, добре годують. Нові знайомства завела». Киянка Людмила з мамою Ганною Хорень та племінником Тімуром у Перечині понад два місяці. Як тут опинилися?

НЗ

«Не гадали навіть, приїхали військові, нас привезли на київський вокзал. Прибуває поїзд на Ужгород, летимо з мамою. Ніхто нас не бере, але тут поліція каже: ми проведемо вас під дулами автоматів, щоб пустили. В Ужгороді нас нагодували й запропонували зареєструватися. Сказали, що в Перечин відправлять, так ми сюди й приїхали. З маршрутки кинули речі, зареєструвалися, нас знову нагодували. Все нормально. Ходили на Хресний шлях, у церкву, по місту. Яка у вас магнолія гарна цвіте, а сакура! Ми дитину нафотографували всюди, де мож-

на», – каже Людмила. А її мама додає: «З якою душею нас прийняли, дали все необхідне! Я буду вдячна цим людям, скільки житиму, що нас у такий тяжкий час не лишили без нічого. Дуже боляче все це. Мені 70, я це все довіку пам’ятатиму». Людмила свою подяку оформила у віршованій формі. Писала, каже, всю ніч. Жінки збираються до Києва: треба повертатися на роботу, щоб якісь фінанси були. Богдану Плавайко, заві­ дувачку філії Перечинської школи початкового ліцею, мешканці притулку називають феєю. Жінка тут із ранку до вечора. «Ми людей із 10 березня почали приймати, – розповідає.

– Загалом понад 300 осіб, найбільше було 140, зараз – 110. Як справлялися? Поступово. Було морально важко. Бо треба кожну історію вислухати й прожити. Добре, що ми вдома, можемо комусь допомогти. Коли бачиш маму, яка мусить бігти від війни та спати на підлозі… У мене двоє діток. Найбільше підтримує міська влада: харчами ми забезпечені. Волонтери багато чим допомагали. Праску принесли, чайники. Ми днями робили анкетування, й зі 110 осіб 10 написали, що планують залишиться на постійне проживання у Перечинській ТГ. Інші – до закінчення війни. Десь 20 планують протягом місяця повернутися додому, бронюють квитки. Київські вже збираються, переважно з Харкова лишилися й зі східних областей». Ірина БРЕЗА

Відповіді на завдання минулого номера  До загадок 1. У даному випадку неможливо знайти бажану середню швидкість. Проста арифметика покаже, що навіть за швидкості 90км/год. чи будь-якій іншій результат не відповідатиме умовам завдання.

2. Давайте порівняємо початковий периметр із довжиною дроту. Початковий периметр дорівнює 2πr (два радіуси, помножені на число Пі), тоді як довжина дроту – 2π(новий r) (два нові радіуси, помножені на число Пі). Різниця між ними становить приблизно 1,6м. Невисока людина запросто пройде під таким дротом у повний зріст, а ось вищим доведеться зігнутися.

3. Наступне рівняння відображає всі періоди життя Діофанта: 1/6x + 1/12x + 1/7x + 5 + 1/2x + 4 = x. Діофант прожив 84 роки (x=84).

4. Це завдання можна вирішити декількома способами, але мені найбільше подобається найпростіший. Ця ситуація (коли годинна та хвилинна стрілки збігаються) повторюється 11 разів кожні 12 годин. Неважко здогадатися, що позначка 1/11 кола циферблата знаходиться на момент часу 1:05:27,273, тобто секундна стрілка стоятиме на позначці 27,273 сек. Кут між годинниковою та секундною стрілкою у такому разі становитиме 131 градус.

НЗ

ҐАЗДИНЬКА 11

№23 (4987)

18 червня 2022 року

TT ЗАПИТУВАЛИ – ВІДПОВІДАЄМО

НАШЕСТЯ СЛИМАКІВ:

ЗВІДКИ ВОНИ ВЗЯЛИСЯ Й ЩО РОБИТИ? слизні зникнуть, запевняють ті, хто так робив. Досить дієвим заходом є і встановлення пасток із використанням пива або водного розчину дріжджів і меду. Слимаків дуже приваблює такий запах. Отже, заглибте ємність (наприклад, обрізану пластикову пляшку) в землю таким чином, щоб краї були на рівні землі, налийте туди вибрану речовину. Молюски підповзуть поласувати, впадуть всередину, а вибратися з посуду не зможуть. Кожні 2 – 4 дні перевіряйте пастки, звільняйте від шкідників і знову наповнюйте.

Д

о редакції зателефонував наш постійний читач із Доробратова 83-літній Василь Герасимович і розповів, що вже минулого року в селі з’явилося багато слимаків (ті, що без «хатинок»-черепашок), а цьогоріч їх стало ще більше. «Уже з’їли всю полуницю, та й іншу городину нищать. Це справжнє нашестя. Напишіть у газеті, як їх позбутися», – попросив. І хоча на цю тему коротка публікація в нас уже була, повернемося до цієї актуальної теми ще раз.

ДОПОМОЖУТЬ КУРИ, КАЧКИ І… КРОПИВА Звісно, слизні в нас були й раніше, але роз’яснення фахівців у інтернеті свідчать, що, скоріш за все, йдеться не про про «доморощеного», а про іспанського слимака. Цього чужорідного шкідника, поширеного в більшості країн Європи, в Україні фіксують із 2007-го, й відтоді, оскільки наш клімат його цілком влаштовує, він поступово нарощував популяцію та розповзся практично по всій державі. Він дійсно небезпечний – їсть майже будь-які рослини (хоча найбільше полюбляє виноград, полуницю, капусту, перець, картоплю, моркву та буряк), швидко розмножується і здатний цілком знищити врожай, квітник або газон, ба навіть становить загрозу для природних екосистем. До речі, очільниця відділу прогнозування, фітосанітарної діагностики та аналізу ризиків ГУ Держпродспоживслужби у Львівській області Тетяна Данілкова в інтерв’ю zaxid.net зауважила, що безпосередньо вперше було відмічено іспанського слимака на Закарпатті – припускають, що його завезли з розсадою: яйця потрапили з ґрунтом. За іншою версією – вони пробралися сюди на колесах машин. «Природні вороги, слід зазначити, в нього відсутні, на жаль, на нашій території, цей слимак під час дотику виділяє велику кількість слизу, який токсичний для більшості птахів і домашніх тварин – за винятком качок і курей, які можуть його поїдати», – каже пані Тетяна. Вона ж розповіла, що в Австралії, куди цей шкідник теж

був завезений, із ним борються якраз за допомогою свійських пернатих. Один фермер, скажімо, на 20 гектарів свого поля випускає від 20 до 30 особин качок та курей, і цього достатньо для досить ефективного контролю чисельності слимаків. На присадибних ділянках можна застосувати й досвід Великої Британії – там між грядками для захисту врожаю розкладають кропиву, якої в нас теж удосталь. Або (цим методом користуються також Франція й Німеччина) в міжряддях серед основних культур висівають такі рослини, як розмарин, шавлія, настурція, часник, лаванда вузьколиста. Вони відлякують слизнів своїми ефірними оліями, їм такий запах не подобається, тож повзуть на інші ділянки. А ось гавайські вчені запропонували боротися зі слимаками за допомогою кофеїну: стверджують що достатньо обробки 1-або 2- відсотковим розчином. Наші блогери натомість спробували просто посипати грядки висушеним «жмихом» кави з кавоварки. Кажуть, допомагає, особливо в поєднанні з іншими засобами впливу. Знову-таки, завдяки аромату.

ПРИРОДНІ МЕТОДИ БОРОТЬБИ – ВСЕ Ж КРАЩИЙ ВАРІАНТ Узагалі-то фахівці пропонують багато способів боротьби зі слимаками, проте найчастіше це все ж природні методи, бо для знищення шкідників хімічними заходами потрібна висока концентрація токсичних препа-

TT САД І ГОРОД

ЯК ОТРИМАТИ ХОРОШИЙ УРОЖАЙ СМАЧНИХ ПОМІДОРІВ? Виростити смачні і здорові помідори – завдання нелегке. Це чутливі до захворювань і вимогливі до догляду рослини. Для них важливо, щоб ґрунт був плідним, тоді будуть стійкими до недуг і температурних перепадів. Саме тому підготовкою грядки займаються з осені, а вносять перегній уже навесні. Томатам рекомендується додавати калійні й фосфорні добрива, які висипають на поверхню ґрунту і перекопують. Якщо ґрунт кислий, то в нього краще вносити

вапно. Також можна використовувати вапно й компост. Такі підгодівлі дозволяють рослинам краще плодоносити й рости швидше. Мінеральні підгодівлі слід додавати під час зав’язі й утворення плодів.

TT РЕЦЕПТ

КУРЯЧА ГРУДКА В ГЛАЗУРІ Інгредієнти: 3 курячі грудки; сіль і перець; 60 г борошна (1/4 склянки); 3,5 ст. л. вершкового масла або 2,5 ст. л. олії; 4-5 зубчиків часнику; 1,5 ст. л. яблучного оцту; 1 ст. л. соєвого соусу; 90 мл (1/3 склянки) меду. Приготування: грудки надрізати хрест-навхрест, посолити і поперчити.

ЯКІ Є АЛЬТЕРНАТИВИ? ратів, а це – потенційна загроза людині, домашнім тваринам та рослинам. Тим більше, що зараз уже й урожай збираємо. Тому акцентуємося саме на таких методах. Варто знати, що вдень слимаки ховаються у верхньому шарі ґрунту, іноді навіть на глибині до 1 м, де під’їдають коріння. А з настанням темряви вилазять на поверхню в пошуках «вітамінів». Для їх розмноження необхідні підвищена вологість та висока температура повітря. Яйця відкладають восени (одна особина – до 400 штук, причому вони гермафродити, їм пари не потрібно), ховаючи у тріщини або вологі укриття. Нове покоління з’являється у травні. Тому бур’яни, часті поливи, велика кількість залишених на полі рослинних решток сприяють розмноженню шкідника. Водночас на основі цього можна готувати пастки-укриття. Шматки фанери, картону або мішковини, купки бур’янів чи бадилля потрібно розмістити на доріжках рівномірно на відстані 3 – 5 м один від одного. Залишається регулярно (вдень у вологу погоду, особливо після дощу, і вранці по росі, коли молюски активно повзають та харчуються) переглядати ці місця і вручну, але обов’язково

На самому початку краще уникати таких добрив. Перед висадкою розсади кожну лунку рекомендується полити таким розчином: 10 г дріжджів розводять у 10 літрах води. У деревному попелі міститься багато калію. Його необхідно всипати по 100 г на кожну лунку. Потім присипають родючим ґрунтом, а попелом посипають землю навколо томатів. Також можна вносити лушпиння цибулі – це дозволяє захищати помідори від шкідників і хвороб, зміцнює імунітет та активує ріст. У яєчній шкаралупі багато корисних речовин. Її також можна подрібнити і всипати в лунки під час висадки розсади.

Обваляти в борошні. На сковороді розігріти 3 ст. л. масла або 2 ст. л. олії на вибір. Підсмажити курочку до золотистої скоринки (3-4 хвилини з кожного боку). Вогонь зменшити, покласти в центр масло, що залишилося (0,5 ст. л.), а також дрібно порізаний часник. Влити мед, соєвий соус, яблучний оцет. Розподілити по всій сковороді. Уварювати близько 1-2 хвилин до карамелізації. В процесі курочку повертати, щоб вона з усіх боків була в глазурі. Готову страву можна присипати дрібно порізаною зеленою цибулею.

в рукавицях, особливо якщо ви алергік, збирати слимаків. Потім їх можна згодувати курям, качкам, а якщо їх немає – знищити в міцному сольовому розчині чи окропом. Інший варіант – створення захисних смуг і канавок. Їх роблять із матеріалу, що ускладнює пересування слимаків, – хвої, піску, тирси, гальки – завширшки 15 – 30 см навколо грядок із рослинами. Дещо з цього можна використовувати і як мульчу. Для смуг підійде також вапно гідратне, мелений суперфосфат, однак у вологу погоду їх ефективність низька: слимаки легко очищаються від їдких частинок завдяки рясному слизовиділенню. З цієї ж серії – народні методи на зразок посипання городу попелом, махоркою, тютюном. Радять також гострий червоний або чорний мелений перець – прямо на листя й ґрунт. Можна обробити поверхню ще однією сумішшю, вкрай неприємною для черевець слимаків. Для цього деревний попіл, пісок, товчену яєчну шкаралупу або вапно (що маєте) беруть у рівних пропорціях і посипають доріжки перед вечірнім променадом шкідників. Якщо використовувати цей спосіб хоча б раз на тиждень – через місяць

Так, звісно, є і хімічні препарати – на основі метадельгіду. Але це досить токсична сполука, яка, по-перше, забруднює довкілля, а по-друге, може потрапити на очі дітям, її можуть з’їсти кури тощо. Тому використовувати їх потрібно дуже обережно. Словом, зареєстрованих препаратів не так і багато, якщо ви вирішили все ж удатися до хімії – просто кажіть у магазині: «Мені потрібно щось проти молюсків». Нині час дефіцитів, дуже перебирати не зможете. Існують і засоби електричного контролю слимаків – самоклеючі стрічки, обідки, покриття, які зроблені з міді. Контакт із нею дає слимакам електричний шок, тому вони не перетинають мідну перешкоду. Не варто нехтувати й біо­ методами. Наприклад, паразитична нематода Phasmarhabditishermaphrodit є біологічним «вбивцею» слимаків та равликів. Ну, й насамкінець: у боротьбі зі слимаками, як і з усякого роду окупантами, потрібно згуртуватися й діяти разом. Бо якщо ви будете нищити слизнів, а сусіди – ні, то на їхніх ділянках вони й далі розмножуватимуться і знову й знову повзтимуть до вас. Тому домовляйтеся й боріться з ними спільними зусиллями!

TT ТЕСТ

ЩО ПЕРШИМ КИНУЛОСЯ В ОЧІ? ЦЕ РОЗКРИЄ ВАШІ ПРИХОВАНІ РИСИ Погляньте на це зображення і скажіть, що першим кинулося вам у очі. Нічого аналізувати не потрібно. Просто дайте швидку відповідь. І можете ознайомитися з розшифровкою результатів.

ВИ БАЧИТЕ ДІВЧИНУ Ваші сильні сторони – це впевненість у собі, контроль емоцій, обдумані вчинки. Як правило, не любите афішувати особисте життя. Також вашою рисою є висока вимогливість до партнера. Ви дуже ретельно їх вибираєте і робите так не спеціально, не помічаючи цього. Самооцінка, зазвичай, дуже висока, через що нерідко виникають труднощі у стосунках. Найбільший плюс характеру – цілеспрямованість. Ви ніколи не звертаєте з наміченого шляху та домагаєтеся своєї мети, що дозволяє досягти небувалих висот.

ЛЕБІДЬ, ЯКИЙ ЗЛІТАЄ Ви дуже потайливі, але це тільки підкреслює неординарність. Зазвичай людям, щоб вивчити вас, необхідно докласти чимало зусиль. Вам притаманне загострене почуття справедливості. Любите доводити свою правоту, наводячи все більше доказів. Також дуже вимогливі до себе. Це правило поширюється й на супутників. Ви не любите, коли вас контролюють або заганяють у рамки. Такі особистості не сприймають зайвої уваги й терпіти не можуть, коли їх обговорюють за спиною.

ЗАРОСТІ ОЧЕРЕТУ Цей варіант зазвичай бачать люди з хорошою уявою, сміливі, першовідкривачі. Ви не боїтеся ризикувати, прагнете все спробувати й перевірити в цьому житті. Такий підхід допомагає досягати найкращих результатів. Вам притаманна висока воля. Для вас немає перешкод і нікому не вдасться збити вас зі шляху. Ви дуже товариські, легко вступаєте в контакт, отже, вас оточує багато друзів. Та й узагалі не любите самотність. А ще завжди раді допомогти, при цьому не очікуючи нічого у відповідь.

Багнет Тіло забитої тварини

Задишка Східна столиця

Батько роду людського

Лососева риба

Нас читають у всіх районах Закарпаття!

Якщо добре вгледітися в картину, то на задньому плані можна побачити два згорнуті прапори – синьо-жовтий та червоно-чорний. Один із козаків тримає на колінах 4-струнну домру, яка, на відміну 3-струнної російської, була музичним інструментом запорожців. На столі лежить колода карт. Колись саме карти врятували загін козаків від нападу татар і турків – вони всю ніч грали з ними в карти. Поруч із колодою сидить оголений до пояса козак, і це теж не просто так. Він – роздавач карт і, за традицією запорожців, мав роздягтися, аби не викликати підозр і не мати де сховати карту. ВВАЖАЛОСЯ, ЩО ПОЛОТНО РЄПІНА ПРИНОСИТЬ НЕВДАЧУ

СміЙмОся РаЗоМ!

У жодному фільмі-катастрофі не гине Москва. Париж гине практично завжди, Лондон – часто, Вашингтон – регулярно, а Москва – ніколи. Це тому, що фільм-катастрофа має лякати глядача, а не радувати.

Сторінку підготувала Оксана ЮРКОВЕЦЬКА















































Віддам у добрі руки колорадського жука. Їсть прекрасно.

– Што не кажіть, куме, айбо собака – то майліпший друг чоловіка. Вчора случайно закрив’им у гаражови свою Анцю із нашим псом, а коли одкрив, як думаєте, ко ми ся бульше радував?

Найімовірніше, це просто плітки заздрісників художника. Але, як пишуть дослідники освітнього порталу «Вуса Гоголя», «за дивним збігом обставин, багато друзів та знайомих Рєпіна, що позували для історичного полотна, невдовзі почали зазнавати тяжких ударів долі. Незабаром картину нарекли проклятою, та й сам митець почав вірити в містичний рок своєї творчості. Існує легенда, згідно з якою Рєпін, побоюючись за життя свого сина, який позував для образу козачка, прибрав його з картини». КАРТИНУ ПРИДБАВ РОСІЙСЬКИЙ ЦАР ОЛЕКСАНДР III Причому за шалені на той час гроші – 35 тис. рублів. Сталося це через рік після офіційного представлення картини – у 1892-му. Спочатку Рєпіна сильно критикували, але з кожною виставкою, на якій він представляв «Запорожців», – від Угорщини, Німеччини до Швеції та Америки, – полотно здобувало дедалі ширшу популярність, викликало ажіотаж та цікавість публіки. У царській колекції картина знаходилася до 1917 року. Після жовтневого перевороту її віддали в російський музей Санкт-Петербурга. Віримо, що цей шедевр нашого Рєпіна незабаром повернеться в Україну. На рідну землю художника, який її написав, і батьківщину козаків, які є її героями.



– Коханий, а ти пам’ятаєш, коли перший раз мене побачив?

–Звичайно, кицюню. Був чудовий сонячний день і ніщо не віщувало біди...

Якщо слідкувати за своїм здоров’ям, то будеш знати, куди воно пішло... Крим. Порожній пляж.

– А гдє люді?

– Не сезон.

– А кагда сєзон?

– Сезон буде в червні.

– Так сєйчас же іюнь!

– Так я ж і кажу. Зараз іюнь, а сезон буде в червні! Цитати великих людей: «Файний чоловік поганий воздух у собі тримати не буде. Дідо».

– Фімо, я чув, ви вчора були в театрі?

– Таки так.

– І що вам там сподобалося?

– Ой! Найбільше мені сподобалося, коли в кінці роздавали пальто. Я взяв два!

– Йой, фатьове, мамка вас так файно прибрала! Єднакі костюмчики! Ви ачий близнята?

– Паніко, не морочте голову! Покажіть права і техпаспорт! Редакція не має можливості відповідати на листи й друкує тільки ті, які вважає цікавими для загалу. Гонорари авторам не виплачуються.

Прибережний вітер

р/р UA363006140000026000500334100 код ОКПО – 20443975 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» м. Ужгород.

О

Положення тіла Ритм руху

Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого ЗМІ ЗТ №715/307 ПР від 11.01.2019 р. Наш індекс – 61168. Номер набрано й зверстано в комп’ютерному центрі ТОВ “Редакція газети “Новини Закарпаття”. Видрукувано в поліграфічному видавництві «A-Прінт» ТОВ «Дім», 46010 м. Тернопіль, вул. Текстильна, 28. Тираж 8000 примірників. Замовлення №1060. Офсетний друк. Умов. друк. арк. 3. Підписано до друку 16.06.2022 р. о 15.00.  Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець. Матеріали, що друкуються на рекламній основі, беруться в рамку або маркуються відповідною рубрикою. Розрахунковий рахунок редакції:

Т А К Т

Троси для кріплення щогл

(У робочі дні з 8.00 до 17.00).

Л А Т И

Свобода

Муз. твір

 Тел.: (098)265-43-80.

Ф Л А М І Н Г О

Насіння злаків

Розглядаючи персонажів полотна, важко повірити, що їхніми прототипами стали дуже серйозні, інтеліЙого гентні люди. Проте це так. Зачистить стільна Розповімо про деяких із сажотпромова рус них. Чоловік у червоній Розділ шапці з довгими вусами – Корану це викладач малювальної Після школи Імператорського війни товариства заохоченШия Споряня мистецтв поляк Ян дження рицаря Гармонія Францевич Ціоглінский. Молодий красень у кругВечір із лій чорній шапці – барон танцями Григорій Ікскуль-Гільденбандт, камерпаж при царЯра ському дворі, троюрідний злакова племінник композитора культура Миколи Глінки. Козак із Будинок перев’язаною головою священ– грек Микола Кузнєцов, ника засновник Одеського літературно-артистичного товариства. Він уособлює образ синів Тараса Бульби. Тарас Бульба – це Варення Перегній професор Петербурзької консерваторії Олександр Рубець. Грав на бандурі й зібрав тисячі народних пісень. Запорожець у чорСірий ній шапці – колекціонер пес та меценат Василь ТарВулкан в новський (молодший). Японії Йому належав маєток Качанівка, де жив Рєпін. Там художник змальовував шаблю Хмельницького,

АДРЕСА РЕДАКЦІЇ 88000 м. Ужгород, вул. Руська, 13 (2й поверх)  Email: NOVZAK@GMAIL.COM Рекламний відділ: REKLAMANOVZAK@GMAIL.COM Веб: WWW. NOVZAK.UZ.UA

Е З О П

Основа

У ХІХ ст. митці й науковці частенько збиралися на салонні посиденьки, де обговорювали щось актуальне і,

«Чортовий народ! Ніхто на світі не відчував так глибоко свободи, рівності та братерства. На все життя Запоріжжя залишилося вільним, нічому не підкорилося!», – писав Ілля Репін під враженням від розмов та зустрічей із нащадками українських козаків. Він часто подорожував Україною, збираючи інформацію та артефакти звитяжної запорозької історії. Старанно замальовував побачене: типажі, одяг, побут, створив окремий альбом ескізів «Малоросійські типи». Літературний журнал «Північ» у 1886 році без попередження опублікував окремі ескізи й один із них назвав «Хохол». Обурений Рєпін написав і граверу, й редактору лист, у якому заборонив їм робити передруки без узгоджень, а головне, – давати зневажливі назви не лише своїм творам, а й українському народу. Художник працював над картиною з 1880-го по 1890-й, інколи писав «запоєм», інколи робив тривалі паузи в роботі. КОЗАКИ НА КАРТИНІ НАПИСАНІ З ВІДОМИХ ЛЮДЕЙ ТОГО ЧАСУ

Головний редактор

Мирослава ГАЛАС

Р

Батько байки

Колись татари і яничари, а згодом рускій мір прагнули знищити не лише українську землю, а й культуру. Серед іншого привласнили собі росіяни й живописця Іллю Рєпіна, називаючи його «російським художником українського походження». Ілля Юхимович народився на Харківщині, в Чугуєві, й усе життя почувався українцем, підтримував українське. За першої ж можливості оселився у Фінляндії й залишився там після жовтневого перевороту, не бажаючи жити в совєтській росії. Він розписав багато українських церков, написав безліч портретів видатних українців (у тому числі – Шевченка), з багатьма з них товаришував, зокрема з актором, режисером і драматургом Марком Кропивницьким, художником і педагогом Олександром Мурашком та Дмитром Яворницьким. Саме останній – відомий історик, науковець, дослідник історії українського козацтва – й зіграв вирішальну роль у появі картини про запорожців. ІДЕЯ КАРТИНИ З’ЯВИЛАСЯ В РЄПІНА ПІСЛЯ ВЕЧІРКИ

посланні, але воно викликало захват у всіх присутніх. А в Рєпіна виникла ідея відтворити волелюбний, авантюрний дух козаків у картині. НА НАПИСАННЯ ПОЛОТНА ПІШЛО 10 РОКІВ

Рік заснування 1990

К

Легендарний полк

Фактично, це розширена версія славнозвісної фрази нашого прикордонника Романа Грибова про «рускій воєнний корабль». ЗАГАРБНИКИ ЗЕМЕЛЬ І НЕ ТІЛЬКИ

часом, заборонене. На таку вечірку в 1880-му й запросив Рєпіна Яворницький. Там він зачитав цікаву знахідку археолога й фольклориста Якова Новицького – вищенаведений лист запорожців. Достеменно не відомо, чи дійсно козаки відправили його султану чи лише відвели душу в такому

Д М И М Б А А Р Я Н Т У Р К

За переказами, лист, який ліг у основу сюжету картини, написав у 1676 році отаман Іван Сірко з кошем Запорозь­ ким у відповідь на ультиматум султана Османської імперії Мехмеда IV. Той вимагав: «Я, султан і владика Блискучої Порти, син Мухаммеда, брат Сонця і Місяця, внук і намісник Бога на землі, володар царств Македонського, Вавілонського, Єрусалимського, Великого і Малого Єгипту, цар над царями, володар над володарями, винятковий лицар, ніким не переможний воїн, невідступний хранитель гробу Ісуса Христа, попечитель самого Бога, надія і втіха мусульман, великий захисник християн, повеліваю вам, запорозькі козаки, здатися мені добровільно і без жодного опору, й мене вашими нападами не змушувати перейматись». Дуже нагадує абсурдні вимоги денацифікації та демілітаризації сучасного лідера рашистів. Козаки, як відомо, слів у посланні до султана не добирали: «Ти – шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш та самого люципера секретар. Який ти в чорта лицар, коли голою сракою їжака не вб’єш? Чорт висирає, а твоє вiйсько пожирає. Не будеш, сучий ти сину, синів християнських під собою мати. Твого війська ми не боїмося, землею і водою будемо битися з тобою, рас­ пройоб твою мати. Вавилонський ти кухар, македонський колесник, єрусалимський броварник, александрійський козолуп. Великого і Малого Єгипту свинар, вірменська свиня, татарський сагайдак, кам’янецький кат, подолянський злодіюка, самого гаспида внук і всього світу і підсвіту блазень, а нашого Бога дурень, свиняча морда, кобиляча срака, різницька собака, нехрещений лоб, хай

би взяв тебе чорт! Отак тобі козаки відказали, плюгавче! Невгоден єси матері вірних християн! Числа не знаєм, бо календаря не маєм, місяць на небі, год у книзі, а день такий у нас, як у вас, поцілуй за те ось куди нас! Пiдписали Кошовий отаман Іван Сірко зо всiм кошем Запорожськiм».

Т

З

намените полотно, на якому запорозькі козаки пишуть листа турецькому султану, актуальне, як ніколи. Наші захисники, котрі зараз боронять Україну від рашизму, демонструють усі козацькі чесноти: не просто мужність, безстрашність, кмітливість, а й почуття гумору, життєлюбство й таку ж зухвалу авантюрність у відповідях «султану» нашого часу – путлеру. ЯКИЙ ДОБРИДЕНЬ, ТАКИЙ І БУВАЙ ЗДОРОВ

Õàé ó âàø ä³ì ïðèõîäÿòü ò³ëüêè äîáð³ íîâèíè!

О С У А Р З А О В О В Ж Е С А С И О

КАРТИНА-СИМВОЛ ХУДОЖНИКА ІЛЛІ РЄПІНА

гетьманські універсали, клейноди, особисті речі Мазепи, Полуботка, Розумовського. Беззубий козак Голота – це Нікішка, кучер Тарновського. Вічно хмільного слугу художник змалював під час переправи на поромі через Дніпро. Отаман Іван Сірко – це київський, подільський і волинський генерал-губернатор Михайло Драгомиров. Автор «Підручника тактики», герой байок, він походив із давнього козацького роду і підтримував українську культуру. Як пишуть мистецтвознавці, очі Сірка Рєпін малював із портрета Тараса Шевченка. Лисина запорожця належить ватажку дворянства Катеринославської губернії та обергофмейстеру Георгію Алексєєву. Спершу він погодився позувати, але дізнавшись, що потрібна лише його м’ясиста потилиця, ображено відмовився. Тоді Рєпін змалював його крадькома, поки той розглядав колекцію монет. Алексєєв упізнав себе лише після презентації картини. Кажуть, образився на Рєпіна ще більше. Писар – це знаменитий і зазвичай серйозний історик Дмитро Яворницький, головний консультант і товариш Рєпіна. За переказами, щоб розвеселити його для картини, художник дав йому гортати журнал із карикатурами. А напівголий козак із картами – це вчитель народної школи Костянтин Бєлоновський. ЦІКАВІ ТА СИМВОЛІЧНІ ДЕТАЛІ

Т У К Б А Е Р Н И О З А П Д У Ш А С Т М И О К І

«ЗАПОРОЖЦІ ПИШУТЬ ЛИСТ ТУРЕЦЬКОМУ СУЛТАНУ» –