2022\21\05 № 19 (4983)

2 000000 05173 4 >

Õàé ó âàø ä³ì ïðèõîäÿòü ò³ëüêè äîáð³ íîâèíè! № 19 (4983)

21 травня 2022 року

Ціна 7 гривень

ДЕНЬ ВИШИВАНКИ ВІДЗНАЧАЛИ І ЦИВІЛЬНІ, Й ВІЙСЬКОВІ

ТЕМИ НОМЕРА

БО ЦЕ ЯСКРАВИЙ СИМВОЛ НАШОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ Майже 30 км пішки з дітьми на руках. Як українці рятувалися з-під Ізюма

5 стор.

«У нас для митця – рай» Пішла з життя Наталія Герц

8 стор.

Геній наївного малярства, український Піросмані, жебрак

10 стор.

Історія американської жінки-стрільця Енні Оуклі, яка прославилася влучністю

12 стор.

Щ

ороку в третій четвер травня ми відзначаємо День вишиванки, який покликаний зберегти народні традиції створення та носіння етнічного українського одягу. Але зараз, в умовах повномасштабної війни, яку проти нас розпочала Росія, свято має особливий зміст. Бо вишиванка – це код національної пам’яті українців і яскравий символ державності, вона уособлює вікову боротьбу за власну ідентичність і самобутність. Її носили воїни Київської Русі та запорізькі козаки, а зараз її носять бійці ЗСУ.

128-ма окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада теж привітала всіх українців із Днем вишиванки – колоритними фото (одне з них – поруч). А в Ужгороді з цієї нагоди влаштували благодійний велозаїзд, усі зібрані кошти від якого передадуть на потреби наших Збройних сил. Сподіваємося, ви теж не забули вдягти вишиванку цього дня!

ПОВОЄННЕ ВІДНОВЛЕННЯ: ВІДБУДОВА В ОБМІН НА РЕФОРМИ

Єврокомісія розробила стратегічний план післявоєнного відновлення під назвою «Відбудувати Україну» на сотні мільярдів євро. Восьмисторінковий проєкт отримало в розпорядження німецьке видання Sueddeutsche Zeitung, повідомляє «ЄП». Згідно з проєктом документа, відбудова зруйнованої війною інфраструктури займе понад 10 років, а кошти, виділені на відновлення, будуть пов’язані із суворими умовами, як-от боротьба з корупцією та зусилля українського уряду щодо проведення реформ, які мають наблизити Україну до ЄС. Передбачається, що нова інфраструктура та будинки мають бути спроєктовані так, щоб відповідати кліматичним вимогам. Скільки грошей на все це потрібно, поки не зрозуміло, але збитки від війни вже оцінюють у сотні мільярдів євро. Фінансовий внесок ЄС має надійти з нової програми бюджету ЄС. За її правилами потрібно подати до Єврокомісії плани реформ та інвестицій, а після їх перевірки затверджуються гранти та позики з низькими відсотками, причому

окремі транші прив’язуються до певних проміжних цілей. Реформи та інвестиції, які Київ має пообіцяти за гроші з нової програми, покликані допомогти, серед іншого, подальшій інтеграції української економіки у внутрішній ринок ЄС, покращити бізнес-сере­ довище чи поступово привести українське законодавство у відповідність до права ЄС. Велике значення у плані надається також належному урядуванню, верховенству права, раціональному управлінню фінансами та захисту від корупції і шахрайства. Гроші на план реконструкції, згідно з задумом, надійдуть від міжнародних партнерів, але у стратегічних інтересах ЄС очолити зусилля та взяти на себе більшу частину, пояснює Єврокомісія. Гранти Україні можуть бути покриті за рахунок додаткових платежів держав-членів до бюджету ЄС або через перерозподіл у ме­ жах бюджету. Влада Брюсселя також згадала про можливість використання конфіскованих російських активів для фінансування реконструкції, проте це вважається юридично чутливим питанням.

Триває передплата-2022 на «НЗ»! Знову буде лотерея!

Передплатний індекс 09168 11168 (для підприємств, організацій)

Вартість, грн 1 міс. 3 міс. 6 міс. 7 міс.

23,70 71,10 142,20 165,90 35,20

105,60 211,20

246,40

Вартість приймання передплати в поштовому відділенні: 1 міс. – 5,00 грн; 2 – 3 міс. – 10,00 грн; 4 – 6 міс. – 14 грн; 7 – 12 міс. – 22,00 грн. Через сайт Укрпошти передплату можна оформити з дому. На сайті газети за посиланням www.novzak.uz.ua можна, не виходячи з дому, з картки передплатити електронну версію нашого видання. Для цього на верхній панелі слід вибрати рубрику «ПЕРЕДПЛАТА». Вартість – 15 грн на місяць.

Фото з сайту 128-ї ОГШБ

НЗ-ФАКТИ

Президент підписав указ про продовження дії воєнного стану в Україні на 90 днів, тобто до 23 серпня, та запропонував нові часові рамки проведення загальної мобілізації. Законопроєкт іще має підтримати Верховна Рада. Збірна України на літніх Дефлімпійських іграх здобула 138 медалей (62 золоті, 38 срібних та 38 бронзових) і стала абсолютним переможцем. Це найкращий результат за всю історію виступів вітчизняних дефлімпійців.

Чинна ж стратегія, прийнята у 2010-му, передбачає «стратегічне партнерство» з РФ. Гурт Kalush Orchestra із піснею Stefania приніс Україні перемогу в Євробаченні-2022. Гурт під час виступу закликав урятувати «Азовсталь», а тепер відправиться в тур Європою, щоб зібрати кошти для ЗСУ та офіційних фондів. Якщо війна в Україні затягнеться, то 9 з 10 українців можуть опинитися за межею бідності. Такий прогноз робить ООН.

Рада міністрів ЄС затвердила виділення Україні 4-го траншу допомоги на суму 500 мільйонів євро для закупівлі зброї та інші оборонні потреби.

В опіковому центрі, який д о буд о ву є т ь с я у Л ь во в і , з’явиться перший в Україні банк шкіри: там її зберігатимуть для трансплантації.

Уряд Німеччини надасть 150 мільйонів євро для підтримки України.

В системі Укрпатенту є інформація, що радник голови ОП Олексій Арестович у квітні зареєстрував кілька торговельних марок зі своїм прізвищем. Вони передбачають астрологічне консультування, арттерапію, адміндопомогу щодо запрошень до участі у тендерних процедурах, медичні та ветеринарні послуги, а також у сфері сільського господарства, страхові та фінансові, відеознімання та організацію семінарів, конференцій тощо.

Японія цього тижня уклала кредитну угоду з Україною на 300 мільйонів доларів, а згодом вирішила збільшити суму до 600 млн дол. Кабмін відмовився від держрегулювання цін на бензин та дизель. Україна була змушена витратити 245,1 мільярда гривень (8,3 млрд доларів) на війну з Росією, констатує міністр фінансів. В Україні відновили фіксацію ПДР на дорогах, однак штрафи можуть приходити із запізненням до 2-х місяців. У захопленому Мелітополі українські партизани підірвали російський бронепоїзд із військовими й технікою. Пошкоджено 2 колії. Країни Європи, США, Японія та інші партнери заморозили російського майна на понад $1 трлн, і половину з цього в України є шанс конфіскувати, вважає голова НАЗК. НАТО у новій стратегічній концепції, яка має бути затверджена на саміті в Мадриді 28-30 червня, позначить Росію як «безпосередню загрозу».

Фінляндія та Швеція офіційно подали заявку на членство в НАТО. Туреччина ставить їм палиці в колеса. Ізраїль нарощує видобуток природного газу на шельфі та прагне в найближчі місяці досягти угоди про постачання до Європи. Через брак пального та черги на заправках попит на електрокари, переважно користовані, в Україні виріс у 15 разів. Однак реальні продажі гальмують ціни, які з мінімальних $5 – 6 тисяч змістилися до $8 –10 тис. У Білорусі заборонили продажі роману «1984» Орвелла. Книжка до 1987-го була під табу в СРСР та інших тоталітарних державах Східної Європи.

ЧИТАЙТЕ НАС НА САЙТІ WWW.NOVZAK.UZ.UA

2 ЧАС МІСЦЕВИЙ

№19 (4983)

21 травня 2022 року

НЗ

TT ЗНАКОВІ ПОСТАТІ

TT ПІДТРИМКА

ДО СТОРІЧЧЯ МАЙСТРА СЛОВА ВЛАШТУВАЛИ КОНФЕРЕНЦІЮ

ПОСТРАЖДАЛІЙ ВІД РАКЕТИ ГРОМАДІ

СВЯТО НА ВУЛИЦІ ІВАНА ЧЕНДЕЯ

«В

ними зображує своїх земляків письменник і в інших оповіданнях, нарисах, повістях у збірках «Вітер з полонин» (1958), «Ватри не згасають» (1960), «Чорнокнижник» (1961), «Поєдинок» (1962), «Терен цвіте» (1967), «Коли на ранок благословлялось» (1967), «Зелена Верховина» (1975), «Свалявські зустрічі» (1977), «Теплий дощ» (1979), «Казка білого інею» (1979), «Кринична вода» (1980) та ін. У 1965- му виходить друком роман «Птахи полишають гнізда…», 1989-го – «Скрип колиски». Писав також кіносценарії, перекладав із угорської мови. Нині, в рік його сторіччя, творчість Івана Михайовича вивчають або просто читають усі, хто вміє оцінити й отримати справжню читацьку насолоду від майстерно вибудованої оповіді, від уміння Майстра розкрити найглибші мотиви людської ~~Іван Чендей (ескіз до портрета художника-академіка Володимира поведінки на тлі одвічних Микити). 1975 засад загальнолюдської філософії й моралі. літучителем була народна творУ ці дні століття Майстра стачість – казка, легенда, пісня-коло нагодою для масштабного ломийка. Їх чув від матері, потім наукового й письменницького вичитував у журналі «Наш рідний форуму, на якому про фенокрай». Літературну діяльнсть мен Чендеєвої прози говорили юнак розпочав, навчаючись у академіки Микола Жулинський Хустській гімназії. На час звільМикола Мушинка, науковці нення Закарпаття в 1944-му від Володимир Смоланка, Волонімців був учасником літзбірнидимир Фекета, Оксана Кузьма, ка хустських гімназистів. ГоловЕвеліна Балла, Наталія Ребрик, ною школою для майбутнього Оксана Тиховська… письменника стала праця в Знову ж таки, в рамках ювілею обласній газеті «Закарпатська відбувається уже традиційний правда», до редакції якої прий«Чендей-фест», який залучає у шов у березні-1945. Згодом своє довірливе родинне коло закінчує Ужгородський універталановитих прозаїків, літераситет, Вищі літературні курси турознавців із усієї України та в Москві. інших країн. Величезна заслуга Творчість І. Чендея присвяв організації конкурсу, виданні чена соціальним, духовним і ще не опублікованих творів і моральним проблемам історії щоденникових записів наленашого краю. Новела «Чайки жить доньці письменника Марії летять на Схід» дала назву перЧендей-Трещак та її чоловікові шій, у 1955 р. виданій, книжечці Іванові Трещаку. Це вже йдеться його оповідань. Назва ця сконне просто про вшанування, не денсувала високу символіку просто про конкурс, а про школу віками очікуваного й виборюІвана Чендея. Всі, хто її прохованого закарпатцями єднання дить, маючи найрізноманітніші з братами на сході. У новелі стилістичні уподобання, без через трагедійну велич самосумніву, переймаються найважпожертви батька й сина розкриливішим уроком від Майстра – вається незламність народного бути відповідальним у ставленні духу. Зворушливо й правдиво, до Слова, не допускати фальші. духовно сильними й благородВасиль ГОРВАТ

ся його творчість – це бунт душі проти фальшивого розуму. Вся його творчість – проти перетворення карпатського селянина на люмпен-пролетаріат. Вся його творчість – небесні світила замість свічок, які ставлять Україні її чи не її олігархи». Так казав про Івана Чендея Петро Скунць. Звучить закрасиво і трохи патетично, але Іван Михайлович справді уявляється могутнім столітнім дубом, який виріс і утвердився на карпатському схилі всупереч вітрам, негоді, спробам заглушити його в гущавині чагарників і швидкоростучих міцних дерев. Таким він сприймався у часи написання «Птахів», «Березневого снігу» та інших знакових творів. Уже тоді відчувалося, що ці книжки появилися в українській літературі назавжди – вражаючи вагомістю і красою кожного написаного слова. Уже тоді, 40 років тому, Іван Чендей сприймався оберегом, потужним карпатським деревом, до якого тягнулися всі, хто відчував свій стосунок до літератури, хто обрав свій шлях на ниві українського Слова. Тягнулися до нього талановиті й не дуже, чесні й дволикі. Іван Михайлович не терпів фальші слова, тому міг відверто комусь порадити: література – це не твоє. Хтось, можливо, послухався, хтось образився й починав писати пасквілі й доноси. Але ж що можуть вдіяти доноси з Карпатським Дубом, який могутньо укоренився в рідну землю і здатен вистояти та прихистити інших. Крізь увагу й інтерес читача за багато років пройшло чимало літературних подій і письменників. Багатьох із них ми студіювали в університетах. Деякі відзначалися неймовірною плодовитістю (їхні багатотомники займали цілі полиці книгарень і бібліотек), державними преміями, навіть перекладалися на мови народів «соціалістичного табору», які потрапили під контроль московської біьшовицької політики. Але дивна закономірність – минули два-три покоління, і прізвища цих літераторів канули в читацьку безвість. Натомість на території красного письменства чітко збергають свою присутність ті майстри слова, чиї книжки були у повній блокаді з боку влади, – Ліна Костенко, Валерій Шевчук, Григір Тютюнник, Іван Чендей... Іван Чендей – український письменник, автор сценарію «Тіней забутих предків» – народився 20 травня 1922-го в селищі міського типу Дубове на Тячівщині. Першим його

TT КОРОТКО

«ПРОКРЕМЛІВСЬКІЙ» АГІТАТОРЦІ-ЗАКАРПАТЦІ ОГОЛОСИЛИ ПІДОЗРУ СБУ під процесуальним керівництвом облпрокуратури оголосила про підозру «прокремлівській русинці» із Закарпаття, яка виправдовувала збройну агресію окупанта та дискредитувала ЗСУ. Уродженка нашого краю переїхала до Москви й розпочала активно просувати в публічному просторі антидержавні проросійські наративи. Захисниця кремлівської версії «русинства» особисто брала участь у прямих ефірах політичних ток-шоу на ростелеканалах, а також через мережу створених нею акаунтів у соцмережах сприяла РФ у проведенні спеціальних інформаційних операцій. На переконання слідчих УСБУ в області, вона поширювала матеріали, в яких заперечувала збройну агресію Росії та тимчасову окупацію окремих територій України, інформує пресслужба УСБУ.

ВИКРИЛИ МАСШТАБНИЙ КАНАЛ РОЗПОВСЮДЖЕННЯ НАРКОТИКІВ За процесуального керівництва облпрокуратури організованій групі з семи осіб повідомили про підозру у незаконному придбанні, зберіганні

і збуті наркотичних засобів і психотропних речовин. Підозрювані організували на території Ужгорода та району масштабну схему систематичного збуту канабісу та метамфетаміну. Попередньо придбані заборонені речовини фасували й зберігали як за місцем свого проживання в обласному центрі, так і в орендованих приміщеннях. Встановлено, що фігуранти займалися цим із 2020 року. Правоохоронці провели понад десяток обшуків, вилучили наркотичні засоби й заборонені психотропні речовини, чорнову документацію, мобільні телефони й гроші. Слідство у кримінальному провадженні здійснює СУ ГУНП за оперативного супроводу крайового УСР ДСР Нацполіції, повідомляє пресслужба Закарпатської прокуратури.

$14 000 ЗА ОРГАНІЗАЦІЮ ПЕРЕТИНУ КОРДОНУ За процесуального керівництва Ужгородської окружної прокуратури екскерівнику ЦНАПу однієї з громад Берегівського району повідомили про підозру в організації незаконного переправлення через кордон чоловіків призовного віку. Суд обрав йому запобіжний захід – тримання під вартою з можливістю внесення 198 480 грн застави. За даними слідства, підозрюваний за 14 тисяч доларів США обіцяв ви-

3 МЛН ГРН ВИДІЛИЛИ Бюджет Воловецької селищної територіальної громади, на електропідстанцію якої припав ворожий ракетний удар на початку травня, отримає субвенцію в сумі 3 млн грн. Розпорядження про її виділення підписав голова Закарпатської ОВА Віктор Микита,

йдеться на сайті адміністрації. Із цієї суми для надання матеріальної допомоги потерпілим громадянам, будинки котрих зазнали руйнувань і пошкоджень (66 дворогосподарств), передбачено 2 млн грн, для відновлювальних робіт на об’єктах комунальної власності – 1 млн грн.

TT АКЦІЯ

БЛАГОДІЙНИЙ КОНЦЕРТ НА ПІДТРИМКУ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ Ця благочинна акція проходила в римо-католицькому храмі Святого Яна Капістрана. В ній узяли участь ансамбль скрипалів учнів Виноградівської мистецької школи ім. Бели Бартока, камерний хор викладачів мистецьких шкіл та аматорський народний оркестр народних інструментів Виноградівського міського Будинку культури.

Антикварні брами, світло у вітражах, стародавні шати католицизму і цілий внутрішній світ у полоні живої музики... Незвична аура костьолу вражає. Храм був переповнений вдячними слухачами. Прийшли не лише вірники римо-католицької церкви, а й усі бажаючі, в тому числі люди, які переїхали до нас із територій, охоплених війною. Василь САДОВИЙ

TT ЗУСТРІЧ

ПОЕТЕСА ПРИЙШЛА

ДО УКРАЇНЦІВ ІЗ ВОЄННИХ ТЕРИТОРІЙ Дитяча письменниця Юлія Драгун відома своєю активною діяльністю, зустрічами у колективах області. Цього разу першими читачами її нової книжки «Ангеликові подарунки» стали мешканці невеличкої будівлі у Виноградові – тимчасово переміщені особи з Краматорська і Слов’янська. Книжка випущена видавництвом «Карпати» й адресована

найменшим. 16 вимушених прибульців зі сходу, переважна більшість яких діти, розмістилися у двох кімнатах – така собі «Рукавичка». Серед гостинців – солодощі, «Соки Драгуна» і, звичайно, збірки Юлії Драгун (їх у поетеси вже 22). А потім лунали вірші і звичайна людська розмова про життя, війну та щоденні клопоти. Василь САДОВИЙ

Багато знаних людей, якими гордиться Срібна Земля, дала світові наша чарівна Верховина. Й серед найдостойніших – ім’я великого Поета Петра Скунця, котрому в ці травневі дні виповнилося би 80. Але вже п’ятнадцять літ минуло з тої сумної днини, коли співець покинув цей неправедний світ, залишивши нам золоте зерно Поезії. Його твори утверджують віру в добро, справедливість, спонукають до боротьби за волю і свободу, що особливо актуально в нинішній час, коли наша Вітчизна відстоює свою незалежність. Вічна Тобі пам’ять, Поете… Андрій Сербайло, голова Товариства верховинців Міжгірщини

готовити для ухилянта документи, які дозволять безперешкодно перетнути кордон в умовах воєнного стану. Минулими вихідними фігуранта затримали в Берегові при одержанні оплати, в нього вилучили ці гроші, а також мобільні телефони та флеш-носії з фотографіями документів потенційних «замовників». Подальше досудове розслідування здійснюють слідчі відділення № 1 Ужгородського райуправління поліції за оперативного супроводу співробітників УСБУ в області, інформує пресслужба Закарпатської прокуратури.

Слідчо-оперативна група провела необхідні першочергові дії, й однією з версій стала та, за якою до крадіжки причетні двоє мешканців Київської області. Чоловіки останнім часом винаймали житло у потерпілого, а перед від’їздом викрали всі заощадження пенсіонера. Правоохоронці з’ясували, що зловмисники вже встигли повернутися додому в Броварський район. Інформацію про них передали колегам із ГУНП Київщини, й ті оперативно затримали 51- та 49-річного підозрюваних. Їх уже транспортували на Закарпаття.

В ДТП НА СВАЛЯВЩИНІ ЗАГИНУЛО ТРОЄ ЛЮДЕЙ

«ЗАБУВ» ЗАДЕКЛАРУВАТИ 26 НОУТБУКІВ

У селі Ганьковиця минулої суботи ввечері 22-річний водій Volkswagen Golf на швидкості виїхав на зустрічну смугу і зіткнувся з вантажівкою Renault. Внаслідок ДТП на місці загинули 18та 19-літня дівчата, які були пасажирками легковика, а його 22-річний водій помер у «швидкій» по дорозі в лікарню. За даними пресслужби патрульної поліції, шофер Volkswagen Golf не вибрав безпечної швидкості руху...

17 травня вночі на МП «Тиса», що на кордоні з Угорщиною, 48-річний водій рейсового автобуса «Мілан – Чернівці», повертаючись із Італії, задекларував лише особисті речі. Втім, досвідчені митники під час перевірки виявили 26 ноутбуків (вартість кожного – близько 32 тис. грн), загорнутих у чорні поліетиленові пакети, частина яких знаходилася серед особистих речей одного з пасажирів, решта – у багажному відсіку автобуса. Вартість товару загалом понад 800 тис. грн, що значно перевищує дозволений мінімум для ввезення без декларування, тож його вилучили до рішення суду, повідомляє пресслужба Закарпатської митниці.

З БУДИНКУ ПЕНСІОНЕРА ВИНЕСЛИ 170 ТИС. ГРИВЕНЬ Нещодавно до поліції звернувся мешканець села Бадалово Берегівського району й повідомив, що з його будинку зникли 170 тисяч гривень.

ЧАС МІСЦЕВИЙ 3

№19 (4983)

21 травня 2022 року

TT РЕЗОНАНС

БРОНЬОВАНА ТЕХНІКА ВДРУЗКИ:

РОЗГРОМ ПОНТОННОЇ РУZZКОЇ ПЕРЕПРАВИ НА ЛУГАНЩИНІ У розгромі понтонної переправи через Сіверський Донець на Луганщині, що набув величезного резонансу, у взаємодії з іншими підрозділами ЗСУ брав участь і 15-й окремий батальйон 128-ї гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Результати ви бачите на фото: десятки одиниць розбитої ворожої броньованої техніки, в тому числі танків та БМП. Понтонні мости знищені, спроба росармії форсувати річку завершилася тотальним фіаско. Окупанти так тікали з-під обстрілу, що залишили справні радіостанції і неушкоджену зброю: автомати, гранатомети, вогнемети. Усе це стало трофеями 128-ї бригади. Опісля ж у іншому бойовому епізоді під натиском нашого вогню росіяни ганебно втекли зі своїх позицій, кинувши практично неушкоджену новітню

БМП-3 з повним боєкомплектом, документи, особисті речі та зброю. Як вказують знайдені папери, раніше тут стояли солдати росармії з військової частини 43057, яка базується в Північній Осетії – Аланії, місто Владікавказ, селище Спутник.

ВИСТАВУ «КОРОЛЬ ЛІР» ПОКАЖУТЬ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ

А ось Ужгородська театральна студія «Provocator» презентує прем’єру «Коломба» за мотивами п’єси найпопулярнішого французького драматурга Жана Ануя. Спершу її готували ужгородці, але потім молодий керівник-режисер Любомир Геляс кинув клич, мовляв, актори-переселенці, на вас чекає сцена. І ті відгукнулися (переважно студенти столичного КНУТКТ ім. М. Карпенка-Карого), прем’єру зробили за місяць – півтора. Ви би бачили очі цих хлопців! Вони щасливі, що задіяні у творчому житті. Тому приходьте підтримати 22 травня о 19:00 (Руська, 3, Будинок культури профспілок). А 27-го о 19-й вони збираються влаштувати благодійний показ для ВПО. Тим часом ужгородський фільмкомісіонер та засновник простору Cinema Space В’ячеслав Єгоров нещодавно взявся за втілення на сцені шекспірівського «Короля Ліра», адаптованого до сьогодення. Гратимуть вимушені пересе-

Трофейна бойова машина піхоти своїм ходом уже доїхала в один із підрозділів Закарпатського легіону й після невеличкого «рестайлингу» битиме своїх колишніх господарів, пише у фейсбуці пресофіцер 128-ї бригади Ярослав Галас. ленці. Місцевий документаліст Дмитро Грешко вже знімає про це фільм. Прем’єра відбудеться 26 травня о 18.00 в Падіюні. Згадаємо й Закарпатський академічний обласний театр ляльок «Бавка», який активно проводить арттерапію для діток переселенців. Тут із сатиричною комедією «Імітація» виступав Київський студентський театр, який через війну перебрався у м. Самбір на Львівщині. Вистави в «Бавці» – кілька разів на тиждень. Закарпатський театр драми та комедії в Хусті нарешті запрошує в неділю, 22 травня о 18-й, на міфологічний фарс «Ікар», який покаже вже згадана «Театральна біржа». Частина коштів піде на підтримку ЗСУ. А Закарпатський академічний облмуздрамтеатр ім. братів Шерегіїв 22 травня о 18-й покаже англійську комедію Б. Томаса «Здрастуйте, я ваша тітонька», всі кошти від якої підуть на лікування потомственної акторки Кароліни Білак, яка зараз госпіталізована. Усі, хто хоче допомогти, можуть перерахувати кошти на картку її матері Лариси Білак за номером Приватбанку 4731 2196 4652 8889. Оксана ШТЕФАНЬО

TT ПРОЦЕС ПІШОВ?

«ЄВРОКАР» У ЧЕРВНІ ПЛАНУЄ ВІДНОВИТИ ВИПУСК АВТОМОБІЛІВ ŠKODA Завод «Єврокар», офіційний дистриб’ютор автомобілів Škoda в Україні, на початку червня відновить роботу автоскладального заводу в Соломонові на Ужгородщині. Про це повідомляє прес­ служба компанії. 8 березня

ЩОРІЧНУ РАЗОВУ ГРОШОВУ ВИПЛАТУ

ВЕТЕРАНИ ТА ЖЕРТВИ НАЦИСТСЬКИХ ПЕРЕСЛІДУВАНЬ ОТРИМАЮТЬ У ЧЕРВНІ

TT МЕЛЬПОМЕНА

В Ужгороді активізувалося театральне життя. Не в останню чергу завдяки те­ атрам із різних міст, які тепер дислокуються в нас, а також студіям, що залучили вимушених переселенців. Згадаю тут київську молодіжну «Театральну біржу», учасники якої з кінця березня тимчасово проживають у Мукачеві та Чинадійові. Творча група осіла в Закарпатському муздрамтеатрі в Ужгороді й щоп’ятниці грає тут вистави, а в інші дні – в Мукачівському. 22 травня о 12-й покажуть дійство «Святий Мартин», а о 17-й – виставу «Князь Корятович». До речі, 50% вартості квитків іде на потреби 128-ї бригади. Натомість Донецький академічний облдрамтеатр із Марі­ уполя, про який ми вже писали в минулому номері, разом із Закарпатським муздрамтеатром приступив до постановки вистави «Іду за край...» про долю Василя Стуса.

TT ЗВЕРНІТЬ УВАГУ

завод тимчасово зупинив виробництво та відвантаження автомобілів у зв’язку з агресією Росії проти України та запровадженням воєнного стану в країні. Хоча в лютому тут випустили 503 транспортні засоби, що в 2,2 раза більше,

Квітучий травень у родині Фрінцків із села Лінці, що на Ужгородщині, багатий на гарні події. 13 травня рідні вітали своїх дорогих батьків – Миколу Степановича й Ганну Юріївну – із золотим весіллям. А 16 травня ювілейний день народження святкувала Ганна Юріївна! Тому в ці благодатні дні прийміть щирі вітання, наші найдорожчі: Спасибі вам, рідні, за ласку й тепло, За людяність вашу, за ваше добро, За те, що в щасливу і скрутну годину Ми можемо серцем схилитись до вас! Хай сили прибудуть, здоров’я зміцніє На щедрі та мирні, многії літа! Дуже любимо і цінуємо! З повагою рідні

ніж роком раніше. Тепер же «Єврокар» відновив приймання замовлень на Škoda, офіційний термін постачання становитиме до 280 днів, проте фактично він залежатиме від кількості замовлень у черзі й може виявитися меншим.

Станом на травень на Закарпатті налічується 6 038 ветеранів та жертв нацистських переслідувань, і щорічну разову грошову допомогу їм виплатять у червні. Усе це – відповідно до постанови №540 від 07.05.2022 р. «Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх

соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», повідомляють у ГУ ПФУ області. Інваліди війни I групи отримають 4 421 грн, II групи – 3 906 грн, III – 3 391 грн; учасники бойових дій – 1 491 грн; воїни, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, – 4421 грн; члени сімей загиблих військових та осіб, що до них прирівнюються, – 966 грн; учасники війни – 612 грн.

TT ЕКСПОЗИЦІЯ

МИТЦІ-ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ПРЕДСТАВИЛИ СВОЇ РОБОТИ В ДИПЛОМАТИЧНІЙ УСТАНОВІ В Генеральному консульстві Угорщини в Ужгороді цього тижня стартувала виставка українських художників-переселенців Маріанни Гончаренко, Андрія Сидоренка та Олександра Жильцова. Їхні імена добре відомі серед поціновувачів мистецтва в Україні, усі троє брали участь у національних та міжнародних експозиціях. Генеральний консул Угорщини в Ужгороді Йожеф Бочкаї відзначив: навіть у страшних снах ніхто не міг би уявити, що після відкриття виставки до 110-річчя з дня народження Гаврила Глюка, який пройшов Другу світову, наступну експозицію доведеться відкривати вже під час іншої війни. Знаний закарпатський митець Аттіла Коприва коротко розповів про кожного з авторів. О. Жильцов – двічі вимушений переселенець, його полотна фігурують на

Фото пресслужби Ужгородської міськради

НЗ

міжнародних платформах. А. Сидоренко – надзвичайно різноплановий, має в доробку і живопис, і графіку, і плакати. М. Гончаренко – художниця, яка творить із особливою душевною експресією, працює в техніці колажу. За бажання роботи з експозиції можна буде придбати.

Талановитого письменника й журналіста, колишнього редактора районної газети «Нове життя» Василя Шкірю сердечно вітаємо з днем народження, який святкує сьогодні, 21 травня. Бажаємо міцного здоров’я, родинного благополуччя, невичерпного творчого натхнення і вдячних читачів. Ніколи не розлучайтеся з оптимізмом і гарним настроєм! Нехай Вас завжди оточують цікаві люди, гідні стати героями майбутніх книжок, а небо над головою буде мирним! Друзі та колеги

Потрібні гроші? Можу купити монети, нагороди, паперові гроші, документи, листівки, давні іграшки, значки, фотоапарати, статуетки, годинники, старовинні речі тощо. Можливий викуп колекції. Досить тримати вдома те, що може принести вам гроші! 097-626-57-79.

ПРОДАЄТЬСЯ цегляний будинок у Іршаві, розташований у центральній частині міста, в тихому мікрорайоні з приватною забудовою. Поблизу – супермаркет, мінімаркети, школа. Збудований на початку 1980-х, 7 років тому поміняна покрівля з жерсті, є нові металопластикові вікна та вхідні двері, сучасна система газового опалення, а в одній із кімнат – ще й кахельна піч. Ділянка – 15 соток, на яких – город, виноградник, сад. Також є літня кухня, гараж, приміщення для домашньої худоби й птиці, погріб для зберігання продуктів. Центральне водопостачання та каналізація, газове опалення, є колодязь. Будинок складається з кухні й семи кімнат (три на

1-му поверсі, чотири – на 2-му), висота стін – 2,75 м, є балкон і лоджія. Загальна площа двох поверхів – 194 кв. м, плюс цокольний (сухий і комфортний), який теж можна переобладнати під житлові приміщення, – 95 кв. м. Загалом – 289 кв. м. Також за будинком на відстані 2 км закріплені 10 соток сільськогосподарської землі на околиці Іршави. Будинок повністю придатний для проживання, всі комунікації працюють, однак за бажанням у ньому можна зробити косметичний ремонт і поміняти старі міжкімнатні двері. Ціна за домовленістю. Тел. (096) 376-51-64 (Ярослав).

4 У ФОКУСІ

№19 (4983)

21 травня 2022 року

TT НЕЗЛАМНІ ДУХОМ

«ВІН ЗУМІВ ЗАЛИШАТИСЯ ПОРЯДНИМ У НЕПОРЯДНОМУ Й НАСКРІЗЬ ЛИЦЕМІРНОМУ РАДЯНСЬКОМУ СВІТІ»

НЗ

TT СВЯТО

У ДЕНЬ МУЗЕЇВ ВЛАШТУВАЛИ Й ВІРТУАЛЬНІ ВИСТАВКИ

ЮРІЙ БАДЗЬО РАЗОМ ІЗ ЛЕВКОМ ЛУК’ЯНЕНКОМ СТАВ ОСТАННІМ ПОЛІТВ’ЯЗНЕМ, ЯКИХ ВИПУСТИЛИ БЕЗ ПОКАЯННЯ

М

инулої неділі в Україні відзначали День пам’яті жертв політичних репресій. До цієї категорії людей можна віднести й закарпатського киянина Юрія Бадзя – українського дисидента, ідеолога національно-визвольного руху, літературознавця і громадськополітичного діяча. Він був автором наукового трактату «Право жити. Україна в складі СРСР, людина в системі тоталітарного соціалізму» – фундаментального дослідження про нерівноправне становище українського народу в Радянському Союзі. Про українського Дон Кіхота розпитуємо в його брата Івана Бадзя.

~~Ю. Бадзьо виступає на мітингу в Києві. Фото з книжки Іллі Шманька «Не зрікаючись любові до України» Васильовичу, ~~Іване яким Ви запам’ятали

брата?

– У моїй пам’яті він залишається активним учасником боротьби за незалежну Україну, відновлення її державності, побудову демократичного, правового суспільства. Кожен мешканець села Копинівці може гордитися своїм земляком. Про Юрія Бадзя багато писали. Наскільки точно автори публікацій передавали риси його характеру?

– Змістовно оцінив ди­ сидента-шістдесятника Юрія Бадзя Володимир Яворівський: «Є створена Вами розумна, поміркована, патріотична політична сила в Україні на ім’я Демократична партія, є створена Вами ідеологія й програма дій української демократії. Вже постала з небуття й жалюгідної вторинності наша Україна, Держава, Мати, Батьківщина». Дуже точно характеризує діяльність Юрка як інтелектуальний подвиг Володимир Кампо, науково-педагогічний працівник, суддя Конституційного суду України у відставці. Іван Хланта, доктор мистецтвознавства, вважає брата зразковим носієм української національної ідеї. Він показував приклад мужності бути українцем у ті часи, коли це жорстоко каралось. Ю. Бадзьо належав до тих не надто численних українців, котрі гідно пройшли обраним шляхом борців за незалежність. Загалом – це цілісна та сильна особистість, яка справді пронесла тюрмами та засланнями Шевченкове: «Караюсь, мучусь, але не каюсь». Особливою серед усіх публікацій є книжка Іллі Шманька «Не зрікаючись любові до України. Життєпис Юрія Бадзя», тому що автор – наш односелець, добре знав родину і життєвий шлях брата. Це дозволило йому об’єктивно описати події, з ним пов’язані. Яке значення Ю. Бадзьо надавав своєму трактату «Право жити. Україна в складі СРСР, людина в системі тота-

~~

~~

в гордій одинокості. В чому його феномен?

– Життя мого брата таке багатогранне, сповнене історичною прозорливістю, передчуттям торжества гуманістичних національних ідеалів, що кожен із нас може зробити для себе відкриття: Ю. Бадзьо – це не тільки невід’ємна частина нашого морально-етичного ідеалу, а й документ епохи, за допомогою якого вивчаємо рідну історію. Одержимий ідеєю справжньої волі й незалежності України, він жодним учинком не зрадив своїм переконанням. Задля перемоги української ідеї свідомо обрав тернистий шлях. Феномен Юрка в тому, що він був абсолютно морально безкомпромісним. Він зумів залишатися порядним у непорядному й наскрізь лицемірному радянському світі. Власне за свою порядність і опинився в ув’язненні. Влада спокушала його в часи горбачовської перебудови: «Напиши прохання про помилування – і підеш на

 Довідково. Юрій Бадзьо народився 25 квітня 1936-го в с. Копинівці на Мукачівщині в багатодітній родині. По закінченні філфаку Ужгородського держуніверситету вчителював, потім його призначили директором восьмирічки в рідному районі, був членом бюро райкому ЛКСМУ. Вступив до аспірантури, а після неї в 1964 – 1965 рр. працював молодшим науковим співробітником Інституту літератури імені Тараса Шевченка АН УРСР. Саме тут познайомився зі Світланою Кириченко, вони одружилися, мали сина й доньку. Щоправда, кандидатську дисертацію «Критерій правди в оцінці літературнохудожнього твору» Юрій захистити не зміг – через переслідування. В аспірантський період, на початку 1960-х, він був членом ради першого в Україні неформального об’єднання національно-демократичного напряму – Київського клубу творчої молоді. За участь у Шевченківських вечорах та акції протесту проти політичних арештів під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у серпні-1965 його звільнили з роботи та виключили з КПРС. літарного соціалізму»? Чим ця праця важлива для сьогодення?

– «Право жити» – важлива сторінка політичної та інтелектуальної історії України ХХ століття. Трактат буде корисним кожному, хто прагне зрозуміти складні суспільні процеси в сучасній Україні, становище нашого народу в минулому й нині, його перспективи на шляху утвердження своєї незалежності. Особливо актуальним є приведений у книжці заклик: «Творімо Україну українську, Україну в собі й навколо себе». В останні роки життя брата ми з ним спілкувалися майже щотижня по телефону. Він говорив про намір розпочати роботу над «Правом жити-2», спробувати прослідкувати за тенденціями вирішення зачеплених у трактаті питань суспільного розвитку в умовах незалежної України. Але за наполяганням доньки Богдани, у зв’язку із погіршенням стану здоров’я, відмовився від задуму. Юрій Бадзьо був нонконформістом і висловлював «думки проти течії» за радянського тоталітаризму й у пострадянські часи та нерідко залишався

~~

~~

~~

~~

Впродовж наступного десятиліття побував безробітним, викладачем, коректором, редактором, затим до 1979-го – вантажником. Якраз до цього часу вже підготував працю «Право жити» про колоніальне становище України, рукопис якої (1400 сторінок!) викрали з квартири. Відтак за антирадянську пропаганду того ж року його засудили до семи літ ув’язнення, яке відбував у таборі в Мордовії, та ще п’яти – заслання. Через відмову писати клопотання про звільнення вийшов на волю лише 9 грудня 1988-го. Опісля трудився заввідділом Товариства української мови ім. Т. Шевченка, очолював нацраду Демократичної партії України, був науковим редактором в Інституті філософії НАНУ. Член Спілки письменників України, лауреат премії Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів, автор численних публіцистичних статей, звернень, заяв про українських письменників і літературу, перекладів із німецької мови в періодичних виданнях. Помер 1 вересня 2018-го в Києві. У квітні цього року в Мукачеві на його честь перейменували вулицю Олександра Невського.

волю». Півтори сотні радянських дисидентів такі прохання написали, а Юрко залишився серед одинадцяти тих, хто не погодився. Врешті-решт став, разом із Левком Лук’яненком, останнім політв’язнем, яких випустили без покаяння. У 1979-му Ю. Бадзьо став жертвою судового переслідування за інакомислення, а 1988-го його амністували, проте ганебний судовий вирок у справі Юрія Васильовича залишився без змін. Хіба це справедливо?

– Амністія, по суті, і є фактичним скасуванням судового вироку. В одному з інтерв’ю Юрко згадував, що коли прийшов до І. Світличного, котрий після другого строку таборів був паралізований і не міг говорити, то сказав йому: «Іванку, ми все-таки перемогли. Ми вибороли те, про що мріяли». Починаючи з 1965 р. ваш брат був на примітці в органах держбезпеки, які збирали про нього досьє, в тому числі й через інформаторів. Деякі з останніх нерідко були чесними, але не могли жертвувати кар’єрою і свободою. Чи можна

~~

таких людей засуджувати?

– Важко все ж сказати, що вони були чесними. Один із таких інформаторів, відомий науковець-фізик, зізнався згодом Юркові, що хоче покаятися, бо на вимогу органів держбезпеки давав письмову інформацію про зміст їхніх розмов. Звичайно, таких людей треба засуджувати. Ю. Бадзьо з великим пієтетом ставився до своєї дружини. Як вони змогли зберегти почуття, коли їх на багато років роз’єднала тоталітарна система?

– Юрій Бадзьо і Світлана Кириченко зберегли любов одне до одного завдяки спільності поглядів на політичні процеси, які відбувалися в Україні в 1960 – 1980 роках. Дружина відві­дувала його в таборах, разом із ним виїхала на спецпоселення в Якутію. Очевидно, що Юрій Бадзьо заслужив в українського наро-

ду на добру й довгу пам’ять. Цьому, зокрема, служить згадана книжка Іллі Шманька. А що ще треба зробити?

– «Не зрікаючись любові до України. Життєпис Юрія Бадзя» Іллі Шманька, безумовно, слугуватиме цій справі. Але потрібні й інші кроки в цьому напрямі, зокрема – присвоїти ім’я Юрія Бадзя Копиновецькій гімназії, в якій він навчався і вчителював; назвати на його честь вулиці в Мукачеві (Це вже зроблено.

– Ред.) та Ужгороді. У 2013-му видавництво «Смолоскип» видрукувало спогади Юркової дружини Світлани «Люди не зі страху» про свого чоловіка-дисидента. Цю фундаментальну сагу він намірився, разом із іншими своїми публікаціями, надіслати директорам низки шкіл Мукачівщини. За його дорученням я через Мукачівський райвідділ освіти направив відповідні пакунки керівництву навчальних закладів у селах Кальник, Медведівці, Бобовище, Лохово, Копинівці, Червеньово, але відгукнулися на цю акцію лише освітяни з Копинівців та Медведівців. Юрко був цим прикро вражений. Іван МАКОВІЙЧУК

Цікаві заходи пройшли 18 травня, в Міжнародний день музеїв, в Ужгородському скансені та Закарпатському краєзнавчому музеї ім. Т. Легоцького, й не тільки. Вхід був безкоштовний. Згадаємо тільки найцікавіше. У скансені презентували книжку «Колекція ікон Закарпатського музею народної архітектури та побуту», видану в рамках міжнародного проєкту. Була також «Арттерапія на основі орнаментальної та оберегової символіки», майстерклас із розпису від Оксани Метзгер. Гончарству вчили викладачі та студенти Закарпатської академії мистецтв, а також Андрій Зубенко, вишивці – майстрині Анна Когутка з Ужгорода та Анна Гайдук із Оріховиці, малювання «За мир в Україні» влаштував художник-реставратор скансену Віктор Андріанов. Були й експозиції «Вишиті рушники та фаянсові тарілки», авторських різьблених робіт з фондової збірки музею. Персональну виставку робіт «Весняночка» презентувала Марина Чопей. Можете придбати її картини, 20% коштів піде 128-й бригаді. Натомість в Ужгородському замку ще 16 травня до свята відкрили виставку «Готичні архітектурні елементи замкової церкви св. Юрія». Наступного дня у дворику експозицію «Післясьогодні» влаштував київський скульптор Є. Зігура. Прострелені фігури у весь зріст мовчазно чекають на глядача. А власне 18 травня у краєзнавчому музеї стартувало із виступу заслуженого академічного Закарпатського народного хору, «Кантус» презентував програму «Духовність захистить Україну». А ще відкрили виставки «Життя проти війни», «Поліхромне художнє різьблення» та «Листівка з України». В Закарпатському художньому музеї ім. Й. Бокшая майже всі заходи 19 травня були онлайн, зокрема до 110-ї річниці від дня народження заслуженого діяча мистецтв України Гавриїла. У філіях: меморіальному будинку- музеї Ф. Манайла – «Три невідомі графічні твори», у Коцковому – присвячена 111-й річниці з дня народження народного художника України А. Коцки. Цей музей у фейсбуці повідомив, що вперше за понад 30-річну історію не буде нової виставки на Міжнародний день музеїв, натомість віртуально згадають колишні. До речі, в музеї Бокшая працює мистецька платформа для допомоги ВПО, співпраці з художниками всієї України. А ще – виставки-продажі: творів сучасного мистецтва «Під час війни» авторства вимушених переселенців і членів НСХУ Закарпаття, а накож книжок крайових авторів. Виручені кошти перекажуть для потреб 128-ї ОГШБ. У мукачівському «Паланку» на гостей в цей день чекало 10 музейних виставок. Відкритими були меморіальні кімнати Казинці, Корятовича, експозиція родини Ракоці та інші. Влаштували й безкоштовні екскурсії. Натомість Іршавський історико-краєзнавчий музей 19 травня поповнив колекцію новими експонатами-подарунками. Як повідомив директор, знаний історик і дослідник Андрій Світлинець, мова про ткацький верстат (кросна) та пристрій для сукання кукурудзи від Віри Лисичко, три великокаліберні «патріотичні» гільзи від Михайла Мочана (на фото вгорі), радіолу «Рекорд-314» від Олександра Гелетея; дерев’яну водовагу подарував Сергій Матішинець, пристрій для вивчення азбуки Морзе – Олександр Горзов, фотоальбом учнівського літературного гуртка «Пролісок» та кілька дерев’яних сувенірів – Павел Булеца. Оксана ШТЕФАНЬО

НЗ

ДОЛІ 5

№19 (4983)

21 травня 2022 року

TT З ПЕРШИХ УСТ

МАЙЖЕ 30 КІЛОМЕТРІВ ПІШКИ З ДІТЬМИ НА РУКАХ УКРАЇНЦІ, ЯКІ ВРЯТУВАЛИСЯ З-ПІД ІЗЮМА, РОЗПОВІДАЮТЬ ПРО ПЕРЕЖИТЕ П

ро село Кам’янка, розташоване в Ізюмському районі Харківської області, багато хто, напевно, й не чув. На жаль, помилуватися його чепурними будиночками та місцевим храмом, насолодитися довколишніми краєвидами вдасться не скоро – населений пункт зруйнований російськими окупантами настільки, що навіть місцеві не впізнають рідних вулиць на відео, відзнятих там зараз… Саме з Кам’янки в холод і заметіль довелося тікати родині Снєдкових – мамі з двома синами, а також її сестрі з сім’єю. Те, що пережили ці люди, неможливо слухати без сліз…

ВІСІМ ЛЮДЕЙ І ТРИ ТИЖНІ В ТІСНОМУ ПОГРЕБІ Село Кам’янка розташоване всього за десяток кілометрів від Ізюма – міста, де зараз тривають одні з найзапекліших боїв між ЗСУ та російськими окупантами. Саме тут усе своє життя прожила родина Надії Снєдкової – мами 15-річного Антона та 12-літнього Максима. Зараз жінка з дітьми, сестрою та її сім’єю мешкає в закарпатському пансіонаті, який працює при гімназії в селі Нижній Бистрий на Хустщині. Розпач, що час від часу виникає в очах цієї молодої жінки під час розмови, красномовно показує, що саме їй та її рідним довелося пережити. На перше прохання розповісти про свій шлях до Закарпаття Надія втомлено зітхає: стільки разів повторювала, розказувала, що вже набридло… Проте погоджується поділитися своєю історією ще раз. «Навіть не знаю, з чого починати…. Ми прокинулися в день війни, як завжди – о шостій ранку, і тут же отримали повідомлення про те, що дітей у школу не ведуть. Старший син – йому 15 – почав наполягати, аби поїхати в Ізюм, де він навчається в медучилищі. Проте я чомусь уперлася й кажу: «Нікуди ти не поїдеш! Не дай Боже туди при-

клуб, – веде далі Надія. – У нас самих велика хата була, на чотири кімнати, добротний такий будинок із високими стелями. Під сараєм – погріб. Під час тих обстрілів ми усі заховалися в ньому. Приміщення саме по собі не таке вже й мале – десь, напевно, чотири на чотири метри, батько сам його споруджував. Ми все туди знесли: матраци, ковдри, дитяче ліжечко для сина племінниці, якому всього три з половиною рочки. Навіть із часом «примудрували» якусь грубку, бо сидіти в тому погребі було занадто холодно з дітьми. У хату ж не йшли, бо страшно: навколо все постійно вибухало, літало, уламками від ракет засипало сусідні двори, хати… Старший син навіть шматок тієї ракети підібрав і привіз сюди, на Закарпаття, на пам’ять, каже». Буквально перед виїздом із села родина виходила з погреба лише для того, щоб переодягнутися в щось чисте, набрати дров та розтопити піч. Проте чистого одягу лишалося дедалі менше: прати не мали можливості, тому що воду вимкнули, а йти набирати треба було за пів кілометра. «А як його йти, якщо над головою без кінця літає?» – ставить риторичне питання жінка. Вона резюмує, що хоч погріб, наче, й немаленький, але коли в

~~Розбомблене село. Принтскрин із групи «Кам’янка» летить щось, де я тебе потім шукати буду!?». Опирався, але таки послухався й лишився вдома», – розповідає жінка. За кілька днів із Ізюма до Надії в село перебралася її старша сестра Оля з родиною. «Я казала сестрі, щоб приїжджали всі до нас – це вона з донькою, зятем та маленьким онуком. Бо місто окупантам потрібне, а село їм навіщо? Пройдуть по трасі на Ізюм, село чіпати не будуть взагалі, навряд чи вони тут зупинятимуться…», – пригадує пані Надія свої тодішні міркування й додає, що не так сталося, як гадалося. Дуже скоро почалося пекло – рев літаків, вибухи, пожежі, безперервна стрілянина. «Перша авіабомба вдарила по одній із вулиць, потім полетіли снаряди на школу, поряд із якою розташовані церква та

ньому восьмеро людей сидять день у день три тижні поспіль, то мимоволі ставало тяжко.

ПЕРША СПРОБА ВИБРАТИСЯ З СЕЛА НЕ ВДАЛАСЯ, ТОЖ ВИРІШИЛИ ЙТИ САМІ Виїжджати з окупованого села сестри з родинами вирішили після розмови з сусідкою Вітою. «У нас хороша знайома через город жила, чоловік її в АТО брав участь і в перші дні на війну пішов. Так склалося, що з ним довго зв’язку не було, а потім зателефонував рідним і як почув, що вони ще в Кам’янці, став кричати на них, мовляв, «якого біса ви там ще сидите, тікайте негайно, ви розумієте, що там буде?!». Його дружина нам усе це переказала й запропонувала разом із нею виходити з села, тим

~~Надія Снєдкова із сином Максимом більше, що мали волонтери приїхати. Так ми зважилися на виїзд, хотіли, в першу чергу, врятувати дітей», – розповідає пані Надія. Проте перша спроба вибратися не вдалася: попри домовленості, через інтенсивні обстріли волонтери не наважувалися приїхати за жителями села. Але пекло навколо ставало дедалі нестерпнішим, тож родини вирішили вибиратися з Кам’янки самотужки. «Думали-думали й пішли пішки. Загалом нас було багато: ми восьмеро, сусідка з дитиною, інші люди з села. Хтось швидше йшов, хтось повільніше. Але головне, що ми тікали всією сім’єю. Сестра казала постійно: «Треба триматися разом, тільки триматися, загубитися завжди встигнемо», – пригадує Надія Снєдкова. Спочатку з Кам’янки йшли на Суху Кам’янку, потім вирушили в напрямку Яремівки. Прямували полями, лісами, трохи дорогою. Ховалися, обходили ті чи інші території, але просувалися… «Коли пролітали над головою ракети чи літаки – просто падали на місці на землю, щоб нас не видно, не чути. І так десь п’ять разів», – додає син Надії Максим. Каже, йти було неймовірно важко, бо дув холодний вітер, часом падав сніг, загалом промерзли. До всього, постійно оглядалися й дуже боялися, що місцевість, якою доводилося йти, вже замінована росіянами. Триматися допомагала лише віра в порятунок та підбадьорювання одними інших. Зять сестри весь час ніс на рухах трирічного синочка, і малий жодного разу не заплакав. «У якусь мить Максим у мене ще й сумку забрав, щоб допомогти, бо я вела сестру Олю, яка восени мала поламану спину й ледве-ледве до цього часу відійшла від травми, трохи розходилася, – розповідає Надія. – Вона якось не витримала й каже: «Лиши мене тут». А я відповідаю: «Не для того я тебе звідти витягла, щоб тут залишити…». До Яремівки селяни трохи не дійшли – за кілька кілометрів до села їх підібрав мікроавтобус із волонтерами. «Ви би бачили, як ми всі пхалися в той мікрик! Потім, як доїхали, нас волонтери попросили зробити спільне фото, казали, що стільки людей ніколи в їхній бус не вміщалося… А що тут сказати, страх нас дуже об’єднав, ось і влізли всі». Всі – це 18 осіб. Далі, вже з Яремівки, усі вони переправилися на човнах через річку Сіверський Донець. Перепливали по кілька людей за раз.

Іншого варіанта переправи не залишилося, всі мости в окрузі на ту мить були підірвані. У населеному пункті Студенок переночували, а там довелося розділитися – жінки з дітьми, з допомогою волонтерів, поїхали у Краматорськ. Тут тількино сіли в поїзд, як він одразу рушив. А чоловіки залишилися, і вже потім, як зустрілися всі разом знову, розповіли, що

~~Уламок ракети, яку привезли рідного села вихідцям із Кам’янки вчергове пощастило, – після їхнього від’їзду Студенок та околиці почали обстрілювати росіяни. Надія ділиться: в тому шоковому стані, страшенно втомлені, вони навіть не замислювалися, куди йдуть, що їх чекає, де зупинитися. «Ми просто їхали туди, де не стріляють…». Зараз, пригадуючи ту страшну подорож, жінка змальовує ще й такі деталі: «Найголовніше, що ми з дому халати забрали – всі з цього досі дивуються. А ми брали те, що тепле, в що можна було би загорнутися. Та й взагалі, я заскочила в хату речі збирати перед самим виходом із села, а тут над будинком як почало літати… Я від страху аж присіла. Думаю: «Хоч би не пряме попадання!». Підскочила до шафи, стала – й аж розгубилася: «Що його хапати, що брати?.. Вже в потязі згадали, що не взяли жодної фотографії, не здогадалися – і аж розплакалися від жалю, що все там лишилося».

«НА ВІДЕО НЕ ВПІЗНАЄМО НАШЕ СЕЛО, ТАКЕ ВСЕ РОЗБОМБЛЕНЕ» Уже на Закарпатті пані Надії вдалося зв’язатися з двоюрідним братом, який на момент її виходу з села ще там залишався. Спитала, чи раптом не бачив, у якому стані її оселя, чи не звернув увагу. «А що там звертати увагу? Що у дворі, що за двором – вирви, а з хати взагалі три ракети стирчать, не розірвалися. Всередину не заходив, бо було страшно», – розповів він. Надія Снєдкова каже, що група Кам’янки у вайбері ще існує, хтось туди навіть пері-

одично ставить якесь відео. Проте на нього страшно дивитися – у населеному пункті, як пишуть учасники соцмережі, не залишилося жодної цілої будівлі. «Нічого не лишилося, рідні вулиці не впізнаєш. Ось хтось їхав і знімав те відео, а ми дивимося – і не впізнаємо, яка це вулиця. Там немає вже нічого: хати нема… Каменю на камені не лишилося… А якось нам потрапило на очі відео, яке знімали в Кам’янці росіяни. Вони розказували: «Ось тут Україна розбила школу, ось цей клуб – також». Ми так обурилися! Господи, та кому ви то розказуєте, якщо ми там були і все бачили: що літало, звідки, хто бомбив, хто гатив, чим гатив і по чому! Дивишся і не знаєш – чи то плакати, чи сердитися, чи сміятися. Росіянин стоїть перед церквою і розповідає, що її українці спалили, при цьому ще й хреститься… Та щоб у нього рука відвалилася!», – розповідає пані Надія. Що робити тепер далі – жінка не знає. Через її слова про майбутнє прориваються такий розпач, сум, відчай, безнадія, що мороз по шкірі. «Нам пропонували їхати за кордон, але я не хочу! Проте тут ні роботи, ні, як кажуть, нічого. Але як повертатися – теж не знаю. Грошей немає, нічого немає… Хоч би погріб уцілів біля будинку, то на перший час у ньому би жили, а потім уже помалу щось відСнєдкові з будовували...», – ділиться пані Надія. Зараз дві сестри з Харківщини разом із родинами живуть у гуртожитку на базі Нижньобистрівської гімназії. Кажуть, прийняли їх тут дуже тепло, дали дах над головою, годують, допомогли з необхідними речами. Але чи тимчасовий це прихисток, чи на тривалий період – не скаже ніхто. Варто зазначити, що заклад не облаштований для прийому такої кількості дорослих людей та потребує ремонту (востаннє його тут робили в 1994-му) – оновлення бодай душових кімнат, санвузлів, їдальні, кухні тощо. Навіть на перший погляд тут бракує елементарних речей, бо на них ніхто не передбачав коштів – потрібні змішувачі для води, лампи освітлення, ліжка, матраци, ковдри, постільна білизна та багато іншого. Волонтери, серед яких і місцеві жителі, та різноманітні громадські організації, певна річ, постійно долучаються до допомоги закладу. Привезли кілька холодильників, пральну машину, речі першої необхідності, харчі, засоби гігієни, але всього цього мало. Проте вимушені переселенці, котрі потрапляють до гуртожитка гімназії після того, як довелося пожити в спортзалах чи клубах, радіють і таким умовам. Однак кількість людей зростає, потреби збільшуються. Тому всі бажаючі можуть долучитися до підтримки переселенців, які мешкають у гімназії, за допомогою БФ «Майбутнє дітям», на сайті якого знайдете всю необхідну інформацію про допомогу сім’ї Снєдкових та іншим переселенцям. Наталія ПЕТЕРВАРІ, фото авторки, УНІАН

6 ЛЮДИНА І СУСПІЛЬСТВО TT 128 БРИГАДА В ОБЛИЧЧЯХ

«ПЕРЕКВАЛІФІКУВАТИСЯ Й НАВЧИТИСЯ СТРІЛЯТИ З ГАУБИЦЬ М777 МОЖНА Й ЗА ТИЖДЕНЬ-ДВА», – ВВАЖАЮТЬ У ЗАКАРПАТСЬКОМУ ЛЕГІОНІ

П

родовжуємо знайомити вас із фронтовими реаліями 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, так би мовити, з перших уст. Традиційно – за матеріалами постійної фейсбучної рубрики пресофіцера 128-ї ОГШБ Ярослава Галаса.

«МОЛОТИМО РУСНЮ ТАК, ЩО АЖ ПАЗДІРЯ ЛЕТИТЬ!..» Олександр, офіцер артилерійського дивізіону: «Ми зараз працюємо з гарматамигаубицями 152 калібру. Вони ще радянського зразка, але цілком ефективні – б’ємо ними й ворожі колони, й окремі цілі на відстані до 20 кілометрів. В Україну вже надходять із США британські гаубиці М777 калібру 155 мм, які набагато більш високоточні й далекобійні. Чи готові наші хлопці освоїти їх? Так. Звичайно, різниця в експлуатації є. У нас система вимірювання кутів (кутомір) має 6 тисяч поділок, а в них – 6400. Тобто чим більша дальність, тим точніша прицільність. Для артилерійської обслуги працювати

по панорамі 6000 чи 6400 – невелика різниця, вони все швидко освоять. Зате система визначення координат, якою займаються офіцери, зовсім інша. Але це теж не проблема – програмне забезпечення дозволяє нам вираховувати координати по систем і Н АТ О . Тому перекваліфікуватися й навчи-

тися стріляти з гаубиць М777 можна й за тиждень-два. Я про тих артилеристів, котрі добре вміють працювати з нашими гарматами. Якщо вчити з нуля, то, звичайно, треба більше часу. Але освоїмо, тут немає жодних сумнівів – ми готові! Сам я з Великого Бичкова, це Рахівський район, справжня Гуцульщина. Закінчив школу-ліцей в Ужгороді, хіміко-біологічний напрям. Рідні хотіли, щоб став лікарем, а я мріяв бути військовим. Тому вступив не у Львівську політехніку, а в Національну академію сухопутних військ. Ска за в про це батькам уже після вступу, й вони прийняли мій вибір. Зараз служу в 128-й бригаді. Молотимо з хлопцями русню так, що аж паздіря летить!»…

№19 (4983)

21 травня 2022 року

«З БАТЬКОМ І ВОРОГА ЛЕГШЕ БИТИ!» Наступні наші герої – батько й син. Володимир, батько: «Я півтора року служу в 128-й бригаді, контрактник. До того був у інших підрозділах, воюю з руснею з 2014-го, пройшов Дебальцеве. Зі мною старший син, йому 19, теж контрактник і теж півтора року в нашій бригаді. Микола сам захотів у армію. Спочатку думав іти на строкову службу, але я запропонував – давай разом підпишемо контракт. Оскільки ми не командир і підлеглий, служимо в одному підрозділі. Торік обоє були в ООС, тепер тут – приглядаємо один за одним. А вдома, на Тернопільщині, чекають молодші син і донька. Нам тут добре разом, у нас, слава Богу, все гаразд. Микола

НЗ

здібний, усе на льоту хапає. Думаю, він захоче залишитися в армії й після контракту. А я повернуся додому – треба доглядати за старенькою мамою». Микола, син: «Що мені найбільше запам’яталося за ці майже три місяці з початку війни? Мабуть, негода. Коли

йде дощ, тут справжнє болото, а воювати все одно треба – у будь-яку погоду, вдень і вночі. Я призвичаївся до служби ще в зоні ООС. Хоча те, що було, й те, що є зараз, – зовсім різні речі. Але з батьком і ворога легше бити!».

TT ДО ЮВІЛЕЮ

У ТВОРЧОМУ СХОДЖЕННІ ДО НОВИХ ВЕРШИН ЛЮБОВ ДМИТРИШИНА ЗУСТРІЛА 80-РІЧЧЯ

В

же понад тридцять літ українська письменниця із Закарпаття живе і творить у США. Нещодавно вона відзначила гарний ювілей. Членкиня Національної спілки письменників України Любов Дмитришин-Часто побачила світ 9 травня 1942-го в мальовничому гірському селі Крушельниця на львівській Сколівщині. В серці й душі іменинниці – болюща пам’ять-рана: тут у 1943-му німці розстріляли її бабусю та двох рідних братів батька – 18-ти й 20-річного. Мало того, після Другої світової війни вже каральні служби радянських «асвабадітєлєй» кілька сімей із її роду вивезли в Сибір. Як зізнається пані Люба, в неї по батьківській лінії – з дідапрадіда знані на всій Бойківщині майстри-ковалі. А тато Юліан Миколайович мав золоті руки – самотужки звів першу сільську електростанцію!

– Ненька Параска Іванівна – з роду Крушельницьких, генеалогію яких до ХVІ століття дослідив сільський краєзнавець Іван Данів і довів спільний корінь тернопільських братів Крушельницьких, Соломії Крушельницької та ще багатьох знатних вихідців із нашого села, – розповідає ювілярка. Вона закінчила факультет журналістики Львівського державного університету, трудилася в «Закарпатській правді» в Ужгороді. У 1990-му переїхала до США. Там до виходу на пенсію працювала в газеті «Національна трибуна», редагувала журнал «Веселка». Дещо незвично й дивно відбулося моє знайомство з Любою Дмитришин. Це сталося ще в минулому тисячолітті: в 1973 році. Я, тоді учень 9 класу Голятинської середньої школи Міжгірського (нині Хустського) району, з превеликою цікавістю прочитав у «Закарпатській правді» за 5 грудня досить велику статтю в чотири колонки – «Рекітам до зірок близько».

«Високі Рекіти, нові і веселі, з ясними вікнами у підхмар’ї…». Господи, я ще ніколи не читав таку поетичну розповідь про свій Богом і владою забутий населений пункт, у якому радянська влада за десятки років для людей не побудувала нічого, тільки два корівники для колгоспної худоби… Йдуть літа, а той поетично-публіцистичний твір всюди по дорогах життя зі мною як своєрідний журналістський оберіг, талісман, жива поезія мого високого села: «Рекітам до зірок близько». І підпис: Любов Дмитришин. Це дівоче прізвище авторки. Я завжди з особливою любов’ю та увагою вчитувався в її газетні матеріали, а потім уже і в книжки: «Літ осінніх відлуння» (1981 р.) «Родина» (1986 р.), «Ця важка дорога» (1990 р.), «Українська мати» (1995 р.), «Сповідь» (1996 р.), «Вакації з бабунею» (1997 р.) … Там було і є чому повчитися. А потім, у останні роки конаючого СРСР, родині Часто вдалося втекти з цього комуністичного «раю», виїхати в «загниваючі» Сполучені Штати для лікування наймолодшої з трьох донечок Любочки, котрій не могли дати ради вітчизняні ескулапи – від Ужгорода й аж до Москви. Ну, й залишилися «погнити» в тому осоружному капіталістично-імперіалістичному світі. Але як це їм вдалося вирватися із залізних обіймів всемогутнього монстра під назвою СРСР, де все було ніби в ім’я людини і для її блага? Про цю дивовижну епопею йдеться в художньодокументальній повісті Любові Дмитришин «Українська Мати» (Ужгород, 2017. Видання друге, доповнене), яку авторка мені підписала під час своїх недавніх, влітку 2021-го, відвідин рідного міста над Ужем. «Ця книжка для всіх зневірених. Л. Часто», – такий автограф поставила. Це прізвище за чоловіком – теж прекрасним і вдумливим письменником Петром Часто. Крізь призму саме цієї книжки хочеться розповісти про ювілярку і як чудового прозаїка, і як особистість: про її сміливість,

відчайдушність, упертість, любов і стійкість… Це – оповідь про те, як мати й батько рятують свою дитину від смерті. Зізнаюся відверто: давно не читав книжки, від якої котилися б сльози. Як зазначається в анотації, «кожен крок Люби, буквально зримо, був зроблений під Божою опікою. І не розказати людям про це було б гріхом». Відчайдушно шукали рятівний шлях до Америки, бо тільки там на всій планеті Земля таких діточок лікують. І вони його знайшли. Хто шукає, той знаходить, а хто не шукає, той умирає… Шпиталь, де лікувалася Любка Часто, довідавшись, які пекельні дороги довелося здолати батькам, аби переступити поріг цього закладу, взяв на себе оплату за лікування – 50 тисяч доларів США. Мало того, всі медики, причетні до операції, письмово відмовилися від оплати за свої послуги, які становили приблизно таку ж суму. І це – країна дикого капіталізму, як нам десятиліттями втовкмачували в голови. Ось цитата з книжки: – Докторе, наскільки великі шанси на успіх?

– Шанси мінімальні. Але якщо ми не зважимось допомогти Любі, їй більше ніхто не допоможе… Отже, подумайте. На мить звертаюсь серцем до Господа і Цариці Небесної: «Поможіть нам, Сили Небесні, не покидайте нас»…

– Треба молитися і надіятися, – доктор Пернез теж надзвичайно схвильований. До слова, той рятівник професор Пернез має українське коріння.

17 квітня 1991-го. Надскладна унікальна операція пройшла успішно. Цей день став другим днем народження Люби Часто, а США – другою батьківщиною, яка врятувала її руками професорів Пернеза і Кастанеди. Минули роки… Любка вийшла заміж і зараз тішить змучені, але такі неймовірно щасливі серця батька-матері двома прекрас-

ними внучками-школярками Наталією і Самантою… «Бідна Українська Мамо… Завжди в тебе гірка доля. То ти проводжаєш своїх синів у битви, з яких живими не повертаються, то виряджаєш доньок у чужі краї, бо на своїй землі твоїм дітям нема спокійного життя, нема щастя», – з печаллю пекучою, як рана з сіллю, зізнається Любов Часто-Дмитришин – справді Мама з великої літери. Читав я ці болющі слова й перед собою знову й знову бачив мою неньку – матір-героїню, яка дала світові семеро дітей (восьмий помер малятком). Як вона, колгоспна рабиня, овдовівши у сорок сім літ, жила-виживала, щастя-радості не знала, від безвиході, бідності й нужди тихцем плакала-ридала… Вона – теж Мати, у чиєму серці – серця всіх матерів світу. «О наші передчасно посивілі матері, із сапкою в руках, з серпом на плечі та болючою в очах югою. Ви не проходили гімназій, ні вищих, ні нижчих шкіл. Вашою єдиною школою і книгою була книга землі, зерно в землі, сонце над землею, і діти біля персів, і діти біля ніг…, – згадуються тут слова великого українського прозаїка Михайла Стельмаха з його роману «Чотири броди». – Золоте Відродження змалювало людству мадонн. А хто змалював наших босоногих мадонн із сапкою в руках чи серпом на плечі та дитям біля персів, що знали не шовки, а лише нерівне, шорстке полотно…».

Любов Дмитришин по-своєму заповнила цю прогалину, зобразивши в дещо несподіваному ракурсі нескореність, відчайдушність, героїзм української Матері, яка з усіх сил бореться за життя своєї тяжко хворої дитинки-кровинки. Гадається, що за цим твором можна би зняти добротний і цікавий кінофільм. Якось у Києві два роки тому, перед презентацією цього видання у Будинку НСПУ, Любов Дмитришин попросила одну з колегинь прочитати твір. «Ой, та часу нема, усе не встигаю», – одповіла та. Але почавши, як зізналася пізніше, два дні не могла відірватися і два дні проплакала.

– Коли подарувала цю книжку, перше видання 1995 року, незабутньому лауреату Шевченківської премії Петрові Скунцю, – згадує Любов Юліанівна, – він теж плакав, прочитавши її… Цю повість справді треба читати. Тут важко розповідати. Це треба пережити разом із авторкою, пройти пекельні кола, вогонь, воду й мідні труби прогнилої антинародної чиновницько-безбожної системи, яка не мала права на існування. Тому й впала, зникла, як фата моргана, як вранішній туман. Як наголошував Бекон, є книги, які потрібно тільки покуштувати, є такі, які слід проковтнути, і тільки небагато – які треба пережувати і перетравити. Видання «Українська Мати» можна сміливо віднести саме до третьої категорії. На таких книжках треба вчитися боротьбі за своє щастя, за своє право жити на цій грішній Землі… Зараз Любов ДмитришинЧасто – у благословенному творчому путі, у сходженні до нових вершин, звідки видніються і рідні бойківські овиди, і Карпатські верхи, і американські простори, в яких закорінена не тільки її доля та доля її дітей і внуків, а й літературних героїв. Бо все це – в її книжках, які народжуються і визрівають у неспокійній душі талановитої літераторки. Андрій ДУРУНДА, член НСПУ

НЗ

№19 (4983)

21 травня 2022 року

ДЛЯ АБІТУРІЄНТІВ 7

8 ОСОБИСТОСТІ TT ВТРАТА

«У НАС ДЛЯ МИТЦЯ – РАЙ» НА 91-му РОЦІ ПІШЛА В ЗАСВІТИ НАТАЛІЯ ГЕРЦ

М

истецьке Закарпаття цього тижня попрощалося зі світлою людиною, талановитою відомою гобеленницею Наталією Герц. 57 років вона прожила в парі з народним художником України Юрієм Герцом. Його смерть у вересні 2012-го стала для неї справжньою трагедією. Черговою, бо перед тим була й інша… Але ця жінка знайшла в собі сили витримати всі удари долі й залишатися активною, по-філософськи мудрою, життєрадісною, з тонким почуттям гумору. В дуже поважному віці ще ходила на виставки, передплачувала й читала 7 видань, цікавилася всім, що робиться в Україні і світі. 2016-го я готувала матеріал до її 85-ліття й була вражена, наскільки легко пані Наталія оперувала точними датами та прізвищами. Потім ми зрідка зідзвонювалися. Востаннє вона телефонувала буквально кілька тижнів тому, коли вже злягла після інсульту… Хочеться, щоби краяни запам’ятали назавжди цю чудову мисткиню, тож нагадаємо про щасливі й тяжкі моменти її біографії прямою мовою з того інтерв’ю.

ЇЇ БАТЬКО БУВ БІЛОЕМІГРАНТОМ

сусідству, – ділилася Наталія Семенівна. – Він приїхав до місцевого казкаря, почав розпитувати, як справи. Почувши, що вчуся в Москві, каже: «Та що тобі там робити? В нас тепер училище є, де викладачі з європейськими іменами!». Словом, він узяв мої роботи й повіз до Ужгорода. А за три дні надіслав телеграму, що я прийнята в училище прикладного мистецтва на 2-й курс. Так Лінтур мене повернув додому. Мама, звичайно, зраділа. Бо тітки вже повиходили на пенсію, і їм важче було мене утримувати, а вона, вчителька початкових класів, не дуже могла чимось допомогти». Потім, уже дорослою, Наталія Герц мала можливість покинути рідний край назовсім, але не скористалася нею. «Тітка, коли її молодша сестра померла,

Дівоче прізвище Наталії Семенівни – Толстая, тож я цікавилася, чи має стосунок до російських письменників Льва чи Олексія Толстого? На що вона відповіла: «Ні, хоча мої батьки родом із Росії. Тато воював у дивізії Денікіна й 1917-го емігрував спочатку в Туреччину, а затим у Прагу. Чехія охоче приймала таких людей, бо ж тікала інтелігенція, а не якісь босяки. Там він закінчив юридичний факультет Карлового університету й познайомився з мамою, котра приїхала з СРСР до батька-емігранта. Коли побралися, чехи направили їх учителювати на Закарпаття, в Хустський район». Власне там, у Кошельові, вона й народилася, але школу закінчувала в Москві. Чому? «То ціла історія, – розповідала пані Наталія. – Батько мав двох сестер, одна з них була москвичкою й мусила приховувати, що має брата за кордоном. А друга, заслужена вчителька, жила в Удмуртії, дружила з кадебешниками й могла собі дозволити листуватися з нами. Коли під час Другої світової війни в обох діти загинули, вони з’їхалися в Москві. Я ж спершу вчилася в Хусті у гімназії, а в 1945-му то все поламалося, перейшла в 7-й клас у Горінчово. Після його закінчення 2 роки працювала в селі вихователькою в дитсадку – бо мама не мала грошей послати мене в Хуст ~~Робота Наталії Герц у десятирічку. Потім ми списалися з тітками, й вони попропонувала нам переїхати в кликали мене до себе, мовляв, Москву, оформити опікунство утримуватимуть, поки буду над нею. Але чоловік відмовиввчитися. І влітку 1948-го ми ся, аргументуючи: «А що я там поїхали. Я повезла туди свої буду малювати: Кремлівську малюнки, скульптурки з тіста, стіну й космос?». І це правда. глини – дуже любила таким заТам усе сіре, а в нас для митця йматися, але ніякої спеціальної – рай. Манайло навіть вважав: підготовки не мала. Відтак мене ми всі художники завдяки тому, прийняли спершу в дитячу, а що живемо на Закарпатті», – через рік – у середню художню пояснювала. школу в Москві, на скульптурне ВІД СКУЛЬПТУРИ, відділення. До речі, саме в тіток ДО ГОБЕЛЕНІВ я вперше побачила телевізор: І АЛЕРГІЇ ЧЕРЕЗ НИХ ящик великий, а екранчик такий маленький, і зображення геть Та повернемося до її юності. розмите, чорно-біле. Зате чудо В училищі вона обрала відтехніки!». ділення художньої обробки дерева, хоча це не зовсім тиДОДОМУ МАЙБУТНЮ пова жіноча спеціалізація. Але ХУДОЖНИЦЮ скульптура, якою хотіла займаПОВЕРНУВ ЛІНТУР тися, була лише там. «На курсі Два роки дівчина не була вдоз 10-ти чоловік я виявилася ма, але мама дуже захворіла й єдиною дівчиною. Мала підвипопросила навідати її хоч на кащену стипендію, через рік уже нікулах, тому повернулася. «На виконувала якісь замовлення», літо я отримала купу творчих за– згадувала. А до гобеленів, вдань, тож у Горінчові малювала якими уславилася, перейшла дерево, коли позад мене впала пізніше, коли вони з Юрієм Гердовга тінь. Повертаюся – а то цом одружилися. Петро Лінтур, із котрим колись – Я тоді виписувала багато у Хусті ми жили практично по мистецьких журналів, із них ді-

зналася, що в Прибалтиці відроджують гобелени в сучасній інтерпретації – не орнаментальні, а фігуральні. Якраз нашому маленькому сину Сергію принесли в’язані капці з сірої вовни. Я подумала: «Таке добро пропадає на якісь капці. Може, спробувати щось художнє з того виплести?» Розробила технологію й почала з чорно-білих гобеленів. Знайшла людей, які збирали руно. Натуральна овеча шерсть була біла, сіра, руда, коричнева, тож спершу я обходилася без штучних барвників, – розповідала Наталія Семенівна. Забігаючи наперед, зауважимо, що потім саме барвники змусили її покинути творчість. Цитую: «Наприкінці 1990-х заробила алергію – бо сама фарбувала шерсть. Мені ставало все гірше, й чоловік сказав: «Лишися того. Сиди собі дома». Проте відвідувати виставки й стежити за мистецьким життям краю художниця, звісно, не перестала.

ПО ВАЛІЗІ В КОЖНОГО – ОТО Й УСІ ПОЖИТКИ Під час тієї нашої розмови Наталія Семенівна багато говорила про свого чоловіка. Тепло, з якимось світлим смутком у голосі. Вони обоє були студентами училища прикладного мистецтва в Ужгороді, але зблизилися не відразу. «Він був на іншому відділенні, й на 2-му курсі ми навчалися по різних корпусах, тож рідко бачилися. Потім його забрали в армію на 3 роки, а коли повернувся – я вже викладала. Закінчивши з відзнакою училище, спробувала в 1954-му вступати в інститут у Києві, але як доньку емігранта мене завалили. Приїхала в Горінчово засмучена, а за тиждень отримала листа від директора училища, що мене можуть узяти на викладацьку роботу, бо хлопців-педагогів призвали в армію. Я вчила різьбі по дереву молодші курси й жила з нашими студентками на квартирі біля замку. Герца у вересні якраз демобілізували. Якось зустрілися на Капітульній. «Ідемо в кіно?» «Йдемо». А за рік тихо одружилися й поїхали працювати в Хуст», – так переповіла історію початку їхнього спільного життя. На запитання, чи робили весілля, здивовано вигукнула: «Яке весілля? В нас обох мами-вдовиці, у нього валіза й у мене валіза – ото всі пожитки. Розписалися, у «Верховині» пообідали з кумами – й додому в Горінчово». Згадувала пані Наталія й про їхніх іменитих наставників: «У Юрія на живописному викладав і Ерделі, а в мене – Манайло, Свида, Гарапко, Бокшай. Атмосфера в училищі тоді була дуже доброзичлива. Іноді студенти з Верховини приходили на екзамен босі,

№19 (4983)

21 травня 2022 року

й педагоги скидувалися, щоб одягнути їх, придбати взуття. Тяжкий був період. Щоб купити без величезної черги буханку чорного хліба, доводилося вночі розвантажувати машину. Теперішнє покоління не може це уявити». Загалом молодим художникам тоді жил ося нел егк о: «У Хусті в Будинку культури мені місця не знайшлося, тільки чоловікові, тож влаштувалася на меблевій фабриці, роби­ла інтарсії. Затим 3 роки доглядала за сином, заробляв тільки Юрко. Ясно, що тяжко було. Його старший брат Михайло нас підтримував, мама у вихідні продукти з села везла – так поступово й викарабкалися. Спершу для прожиття робили різний ширвжиток на замовлення, в тому числі й портрети вождів, а потім уже, коли ми трохи оперилися, десь із 1958 – 1959-го, чоловік почав їздити в гори малювати, його картини пішли на республіканські виставки. Коли я взялася до гобеленів – вони теж експонувалися, наші роботи купували. Ну, а як стали членами Спілки художників – працювали в художфонді, а там усе дуже добре організовано було».

«ЧОЛОВІКА ХОТІЛИ «ДОТОВКТИ», НАВІТЬ ПАСПОРТ ВІДІБРАЛИ» Цікаво, що Наталія Семенівна стала членом Спілки художників на рік раніше, ніж Ю. Герц. «Бо не хотіли його приймати, клювали, – пояснювала. – Банальна заздрість. Плюс він не погодився стати «стукачем» КДБ. Щоб помститися, Юрія змушували ночами розносити повістки від військкомату – прямо в спальні в нас стояв гучномовець, і через нього викликали… Навіть паспорт у чоловіка відібрали, хотіли «дотовкти». По повістці Юрія на 3 місяці мали забрати на цілину, але ми, фактично, втекли виконувати замовлення у Крим (тоді саме закарпатський художфонд обслуговував півострів). Потім дорогою додому заїхали до Києва – секретарем парткому Спілки художників був наш земляк Романишин, і він допоміг нам потрапити в ЦК. Ми розповіли про все, що тут коїлося, й коли повернулися до Хуста – цькування припинилося, паспорт Юркові повернули». Найщасливішим періодом у їхньому спільному житті Наталія Герц вважала мукачівський: «У Хусті, коли з військкоматом не пройшло, нас запідозрили в сприянні переховуванню єврейського золота (єврей-годинникар жив неподалік і якраз повернувся із в’язниці, куди його запроторили ні за що). Робили обшуки на горищі, але, зрозуміло, нічого не знайшли. Закінчилося все тим, що ми з чоловіком потрапили під скорочення. А в Мукачеві якраз не було членів Спілки художників, нас покликали туди працювати й навіть помешкання пообіцяли. Ми не вірили в таке щастя, але тут зателефонував брат Юри: «Ключі вже в мене, приїжджайте й займайте квартиру!». Там нам і власну майстерню дали – не колективну, як у Хусті, де постійно збиралися тусовки інтелігенції. Але потім по нашій вулиці провели каналізацію й, видно, порушили природний відтік, тож у дощ майстерню на 30 сантиметрів заливала вода. Ясно, що там уже важко було працювати. Якраз у той час на вул. Лермонтова в Ужгороді почали давати майстерні, виділили й нам. Син тоді навчався в університеті, тож почав потроху світло проводити,

НЗ

впорядковувати все. А через 2 роки ми й мукачівську квартиру обміняли на ужгородську».

«ДІЛИТИ БУЛО НІЧОГО, В СІМ’Ї ПАНУВАЛА ДЕМОКРАТІЯ» Під час того інтерв’ю я поцікавилася: «Ви з чоловіком 57 років прожили разом. Не буває сім’ї без конфліктів. Через що виникали суперечки?».

– Ділити нам було нічого, все, що мали, – нажили разом, тож у сім’ї панувала демократія, – абсолютно щиро відповіла моя співрозмовниця. – Сперечатися могли через творчість. Я свої ескізи йому показувала, він мені – свої. Іноді я щось критикувала, він сердився, кожен доводив свою правоту. Але загалом могли пропрацювати цілий день у одній майстерні й слова не промовивши – я з гобеленом біля однієї стіни, він із мольбертом коло другої. Тільки курив так, що до обіду в кімнаті вже зависала блакитна імла (Наталія Семенівна говорила, що Юрій Герц палив років 40, а кинув тільки коли тяжко захворів на пневмонію). Потім казав: «Но всьо, збирайся, йдеме дому!». На запитання, хто довше працював над своїми роботами, чоловік чи вона, пані Наталія пояснювала: «То зовсім різні жанри, порівнювати не можна. Він міг за день картину намалювати, а міг і місяцями її тягнути. Щось не полюбилося – відклав і взявся за іншу. А я, почавши, мусила завершити від першої ниточки до останньої, бо в мене лиш одна рама для гобеленів була». Оскільки на картинах Ю. Герца часто фігурують церкви й празники, я не втрималася, щоб не поцікавитися, чи був він релігійною людиною в житті. Й почула: «Не дуже. Вважав, що з Богом можна спілкуватися напряму, без посередників, і я теж так думаю. А церква для нього була як символ і основа духовності народу». До речі, коли в 1994-му Юрій Герц отримав Шевченківську премію, за словами дружини, від цього мав більше заздрості, ніж популярності. Бо заздрість неодмінно присутня в усіх мистецьких колах. «Мабуть, це певна рушійна сила, – припустила Наталія Семенівна. – Але, попри все, в нас було багато друзівхудожників – і на Закарпатті, і в Києві».

«СИН ПІШОВ НА РОБОТУ Й БІЛЬШЕ НЕ ПОВЕРНУВСЯ» Ми вже згадували, що в долі Наталії Герц трапилася не одна трагедія, і найбільша, яку вони пережили разом із чоловіком, – смерть сина в розквіті сил. «Було важко, дуже важко… Сергій пішов на роботу й не повернувся, – згадувала вона.

– Стався інфаркт – якраз 3 жовтня, на День міста, дороги перекриті… Коли «швидка» таки довезла його до лікарні, медики допомогти вже не могли… Син був фізиком, а в останні роки займався комп’ютерами. У ті часи до нас ринули користовані ПК, сканери, факси, й усе це доводилося ремонтувати, підключати, в тому числі й інтернет, про який тоді мало хто чув. Звідки він цьому навчився – не знаю, але дуже тим зацікавився». І додала: «Якби Сергій жив, точно й мене би змусив освоїти комп’ютер». Це Наталія Семенівна говорила у 85. І я не сумніваюся, що вона впоралася б і з ноутбуком, і з інтернетом. Така вже була – небайдужа, з іскоркою, цікава до всього. Тепер, на 91-му році життя, художниця об’єдналася з найріднішими людьми, чоловіком і сином, у світі, де немає болю і страждань… Вічна їй пам’ять! Мирослава ГАЛАС

НЗ

ДО ВІДОМА 9

№19 (4983)

21 травня 2022 року

Заява про наміри Акціонерне товариство «Українська залізниця» регіональна філія «Львівська залізниця» виробничий структурний підрозділ «Івано-Франківська дистанція електропостачання» повідомляє про намір отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел, що розташовані за адресою: 90600 Закарпатська обл., Рахівський р-н, м. Рахів, вул. Привокзальна б/н. Основним джерелом забруднення є дизельгенератор. У процесі виробничої діяльності в атмосферне повітря виділяються такі забруднюючі речовини: оксиди азоту (оксид та діоксид азоту) в перерахунку на діоксид азоту – 0,004339 т/рік, оксид вуглецю – 0,002731 т/рік, діоксид сірки (діоксид та триоксид) в перерахунку на діоксид сірки – 0,000102 т/рік, речовини у вигляді суспендованих твердих частинок недиференційованих за

складом – 0,000381 т/рік, метан – 0,00004 т/рік, азоту (1) оксид [N2O] – 0,000034 т/ рік, неметанові леткі органічні сполуки (НМЛОС) – 0,000674 т/рік. Сумарні валові викиди становлять – 0,008302 т/рік. Крім того, вуглецю діоксид – 0,995148 т/рік. Планується розробка документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами. Усі викиди – в межах допустимих норм, перевищення санітарних норм на межі санітарно-захисної зони не виявлено. Збір зауважень громадських організацій та окремих громадян з даного питання проводить Рахівська районна державна адміністрація, протягом 30 календарних днів з дати опублікування оголошення за адресою: 90600 Закарпатська область, м. Рахів, вул. Миру, 1, тел.: (03132) 2-51-57, (03132) 2-50-28, еmail: admin@rakhiv-rda. gov.ua.

Заява про наміри Акціонерне товариство «Українська залізниця» регіональна філія «Львівська залізниця» виробничий структурний підрозділ «Мукачівська дистанція колії» повідомляє про намір отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел, що розташовані за адресою: 90212 Закарпатська обл., Берегiвський р-н, смт Батьово, вул. Вошут, 53. Основним джерелом забруднення є піч. У процесі виробничої діяльності в атмосферне повітря виділяються такі забруднюючі речовини: оксиди азоту (оксид та діоксид азоту) в перерахунку на діоксид азоту – 0,001632 т/рік, оксидів вуглецю – 0,024221 т/рік, діоксид сірки (діоксид та триоксид) у перерахунку на діоксид сірки – 0,017584 т/рік, речовини у вигляді суспендованих твердих частинок недиференційованих за складом – 0,027233 т/рік, метан – 0,000092 т/рік, вуглецю діоксид – 3,344307 т/рік, азоту (1) оксид [N2O] – 0,000091 т/рік, неметанові леткі органічні сполуки (НМЛОС) – 0,000565 т/рік, свинець і його сполуки в перерахунку на свинець – 0,000003 т/

рік, ртуть та її сполуки в перерахунку на ртуть – 0,000002 т/рік, хром та його сполуки в перерахунку на триоксид хрому – 0,0000003 т/рік, нікель та його сполуки в перерахунку на нікель – 0,000004 т/рік, мідь та її сполуки у перерахунку на мідь – 0,000004 т/рік, цинк та його сполуки (в перерахунку на цинк) – 0,000006 т/рік, арсен та його сполуки в перерахунку на арсен – 0,000003 т/рік. Сумарні валові викиди становлять – 3,415753 т/рік. Планується розробка документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами. Усі викиди – у межах допустимих норм, перевищення санітарних норм на межі санітарно-захисної зони не виявлено. Збір зауважень громадських організацій та окремих громадян з даного питання проводить Берегівська районна державна адміністрація, протягом 30 календарних днів з дати опублікування оголошення за адресою: 90200 м. Берегово, вул. Мукачівська, 6, тел.: +380314143209, +380314143042, еmail: admin.bereg-rda@ carpathia.gov.ua.

Заява про наміри Акціонерне товариство «Українська залізниця» регіональна філія «Львівська залізниця» виробничий структурний підрозділ «Івано-Франківська дистанція колії» повідомляє про намір отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел, що розташовані за адресою: 90600 Закарпатська обл., Рахівський р-н, м. Рахів, вул. Привокзальна б/н. Основними джерелами забруднення є кузня та піч. У процесі виробничої діяльності в атмосферне повітря виділяються такі забруднюючі речовини: оксиди азоту (оксид та діоксид азоту) у перерахунку на діоксид азоту – 0,005699 т/рік, оксид вуглецю – 0,068193 т/рік, діоксид сірки (діоксид та триоксид) в перерахунку на діоксид сірки – 0,0439 т/рік, речовини у вигляді суспендованих твердих частинок недиференційованих за складом – 0,06817 т/рік, метан – 0,000199 т/рік, азоту (1) оксид [N2O] – 0,000202 т/рік, неметанові леткі органічні сполуки (НМЛОС) – 0,001129 т/рік, свинець і його сполуки в перерахунку на свинець – 0,000008 т/ рік, ртуть та її сполуки в перерахунку на

ртуть – 0,000001 т/рік, хром та його сполуки в перерахунку на триоксид хрому – 0,0000018 т/рік, нікель та його сполуки в перерахунку на нікель – 0,00001 т/рік, мідь та її сполуки у перерерахунку на мідь – 0,000011 т/рік, цинк та його сполуки (у перерахунку на цинк) – 0,000015 т/рік, арсен та його сполуки в перерахунку на арсен – 0,000008 т/рік. Сумарні валові викиди становлять – 0,187563 т/рік. Крім того, вуглецю діоксид – 8,184309 т/рік. Планується розробка документів, у яких обґрунтовуються обсяги викидів, для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами. Усі викиди – у межах допустимих норм, перевищення санітарних норм на межі санітарно-захисної зони не виявлено. Збір зауважень громадських організацій та окремих громадян з даного питання проводить Рахівська районна державна адміністрація, протягом 30 календарних днів з дати опублікування оголошення за адресою: 90600 Закарпатська область, м. Рахів, вул. Миру, 1, тел.: (03132) 2-51-57, (03132) 2-50-28, еmail: admin@rakhiv-rda. gov.ua.

Дата офіційного опублікування в Єдиному реєстрі з оцінки впливу на довкілля (автоматично генерується програмними засобами ведення Єдиного реєстру з оцінки впливу на довкілля, не зазначається суб’єктом господарювання) Реєстраційний номер справи про оцінку пливу на довкілля планованої діяльності – 20211289070 ОГОЛОШЕННЯ про початок громадського обговорення звіту з оцінки впливу на довкілля Повідомляємо про початок громадського обговорення звіту з оцінки впливу на довкілля планованої діяльності, зазначеної в пункті 1 цього оголошення, з метою виявлення, збирання та врахування зауважень і пропозицій громадськості до планованої діяльності.

1. Планована діяльність Планованою діяльністю передбачено спеціальне використання лісових ресурсів у порядку проведення рубок головного користування та рубок формування й оздоровлення лісів. Заготівля деревини здійснюється в межах розрахункової лісосіки, фонду рубок головного користування, та рубок формування та оздоровлення лісів, на підставі спеціального дозволу – лісорубного квитка. Передбачено проведення рубок головного користування в стиглих і перестійних деревостанах, а також санітарних рубок в лісах пошкоджених шкідниками, хворобами чи стихійними явищами. Всі заходи планованої діяльності запроєктовані лісовпорядною організацією під час проведення базового лісовпо-

рядкування та відповідають чинним законам, нормативам та вимогам. Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється на території лісового фонду ДП «Рахівське лісове дослідне господарство», яке включає сім структурних підрозділів (лісництв): Рахівське, Устєріцьке, Щаульське, Білотисянське, Богданське, Говерлянське, Квасівське. Загальна площа земель лісогосподарського призначення складає 38 507,60 га, в т. ч. покрита лісом – 35 358,2 га. Лісові масиви розташовані в межах Рахівського району Закарпатської області.

2. Суб’єкт господарювання ДП «Рахівське лісове дослідне господарство». Код ЄДРПОУ 22114610. Юридична адреса: Україна, 90600 Закарпатська обл., м. Рахів, вул. Богдана Хмельницького, 3. Тел.: +38 (031-32) 23-498. Е-mail: rakhiv.ldg@gmail.com.

3. Уповноважений орган, який забезпечує проведення громадського обговорення Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України. Адреса: 03035 м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 35, Департамент екологічної оцінки та контролю, тел./факс: (044) 206-31-40, (044) 206-31-50. Контактна особа: Котяш Лада Павлівна, заступник директора Департаменту екологічної оцінки та контролю – начальник відділу формування державної політики у сфері екологічного контролю. Е-mail: OVD@mepr.gov.ua.

4. Процедура прийняття рішення про провадження планованої діяльності та орган, який розглядатиме результати оцінки впливу на довкілля

Чопська міська рада оголошує конкурс на заміщення: - вакантної посади головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та звітності Управління освіти, культури, молоді і спорту Чопської міської ради. У конкурсі можуть брати участь громадяни України, які мають вищу освіту за освiтньоквалiфiкацiйним рівнем не нижче спеціаліста відповідної спеціальності, вільно володіють державною мовою та мають навички роботи на комп’ютері, здатні за своїми діловими і моральними якостями, освітнім і професійним рівнем виконувати відповідні посадові обов’язки. Стаж роботи на службі в органах місцевого самоврядування, на посадах державної служби або досвід роботи на керівних посадах підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності не менше 5 років. Документи, що подаються для участі у конкурсі: заява про участь у конкурсі, заповнена особова картка (форми П-2ДС) з відповідними додатками, дві фотокартки розміром 3х4 см, копія документа, який посвідчує особу, копія

довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (кандидата на посаду), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством, копії документів про освіту (підвищення кваліфікації, присвоєння вченого звання, присудження наукового ступеня), копія військового квитка (для військовозобов’язаних), копію документа про повну загальну середню освіту за умови, що такий документ підтверджує вивчення особою української мови як навчального предмета (дисципліни); або копію державного сертифіката про рівень володіння державною мовою, що видається національною комісією зі стандартів державної мови. Додаткова інформація щодо основних функціональних обов’язків, розміру та умов оплати праці надається начальником відділу кадрової роботи за адресою: м. Чоп, вулиця Берег, 2, кабінет № 10 або за телефоном (0312) 71-12-42. Термін, протягом якого приймаються заяви, становить 30 днів із дати опублікування оголошення.

Вважати недійсною втрачену картку водія № ЕХ6683091П000000, строк дії якої закінчується 27.12.2024 року, видану на прізвище Ткач Віктор у Іспанії (TKACH VIKTOR, Spain). Заява про наміри Акціонерне товариство «Українська залізниця» регіональна філія «Львівська залізниця» виробничий структурний підрозділ «Мукачівська дистанція колії» має намір отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел, які розташовані за адресою: 1. ВСП «Мукачівська дистанція колії» РФ «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» (78349 Закарпатська обл., Мукачівський р-н, м. Свалява, вул. Київська, 9Д). Джерелом викиду є твердопаливна піч.

2. ВСП «Мукачівська дистанція колії» РФ «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» (89133 Закарпатська обл., Мукачівський р-н, с. Скотарське, буд. 434). Джерелом викиду є твердопаливна піч.

3. ВСП «Мукачівська дистанція колії» РФ «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» (89611 Закарпатська обл., м. Мукачево, вул. Вокзальна, 11). Джерелом викиду є твердопаливна піч. У процесі виробничої діяльності в атмосферне повітря виділяються такі забруднюючі речовини від відповідних джерел викидів: 1. Оксиди азоту (оксид та діоксид азоту) в перерахунку на діоксид азоту – 0,002843 т/рік, оксидів вуглецю – 0,04162 т/рік, діоксид сірки (діоксид та триоксид) у перерахунку на діоксид сірки – 0,035067 т/рік, речовини у вигляді суспендованих твердих частинок недиференційованих за складом – 0,054026 т/рік, метан – 0,000121 т/рік, вуглецю діоксид – 6,335696 т/рік, азоту (1) оксид [N2O] – 0,000132 т/рік, неметанові леткі органічні сполуки (НМЛОС) – 0,000565 т/рік, свинець і його сполуки в перерахунку на свинець – 0,000006 т/рік, ртуть та її сполуки в перерахунку на ртуть – 0,0000005 т/рік, хром та його сполуки в перерахунку на триоксид хрому – 0,000014 т/рік, нікель та його сполуки в перерахунку на нікель – 0,000008 т/ рік, мідь та її сполуки у перерахунку на мідь – 0,000009 т/рік, цинк та його сполуки (в перерахунку на цинк) – 0,000012 т/рік, арсен та його сполуки в перерахунку на арсен – 0,000006 т/рік. Сумарні валові викиди становлять – 6,470125 т/рік.

2. Оксиди азоту (оксид та діоксид азоту) в перерахунку на діоксид азоту – 0,001586 т/ рік, оксидів вуглецю – 0,023189 т/рік, діоксид сірки (діоксид та триоксид) у перерахунку

Відповідно до законодавства рішенням про провадження планованої діяльності будуть спеціальні дозволи на використання лісових ресурсів – лісорубні квитки, що видаються Закарпатським обласним управлінням лісового та мисливського господарства.

5. Строки, тривалість та порядок громадського обговорення звіту з оцінки впливу на довкілля, включаючи інформацію про час і місце всіх запланованих громадських слухань Тривалість громадського обговорення становить 25 робочих днів (не менше 25, але не більше 35 робочих днів) з моменту офіційного опублікування цього оголошення (зазначається в назві оголошення) та надання громадськості доступу до звіту з оцінки впливу на довкілля та іншої додаткової інформації, визначеної суб’єктом господарювання, що передається для видачі висновку з оцінки впливу на довкілля. Протягом усього строку громадського обговорення громадськість має право подавати будь-які зауваження або пропозиції, які, на її думку, стосуються планованої діяльності, без необхідності їх обґрунтування. Зауваження та пропозиції можуть подаватися в письмовій формі (в тому числі в електронному вигляді) та усно під час громадських слухань із внесенням до протоколу громадських слухань. Пропозиції, надані після встановленого строку, не розглядаються. Тимчасово, на період дії та в межах території карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на

на діоксид сірки – 0,008903 т/рік, речовини у вигляді суспендованих твердих частинок недиференційованих за складом – 0,014274 т/рік, метан – 0,00014 т/рік, вуглецю діоксид – 2,201532 т/рік, азоту (1) оксид [N2O] – 0,000121 т/рік, неметанові леткі органічні сполуки (НМЛОС) – 0,001129 т/рік, свинець і його сполуки в перерахунку на свинець – 0,000002 т/рік, ртуть та її сполуки в перерахунку на ртуть – 0,0000001 т/рік, хром та його сполуки в перерахунку на триоксид хрому – 0,000004 т/рік, нікель та його сполуки в перерахунку на нікель – 0,000002 т/рік, мідь та її сполуки у перерахунку на мідь – 0,000002 т/рік, цинк та його сполуки (у перерахунку на цинк) – 0,000003 т/ рік, арсен та його сполуки в перерахунку на арсен – 0,000002 т/рік. Сумарні валові викиди становлять – 2,250888 т/рік 3. Оксиди азоту (оксид та діоксид азоту) в перерахунку на діоксид азоту – 0,010081 т/ рік, оксидів вуглецю – 0,127014 т/рік, діоксид сірки (діоксид та триоксид) у перерахунку на діоксид сірки – 0,05326 т/рік, речовини у вигляді суспендованих твердих частинок недиференційованих за складом – 0,084619 т/рік, метан – 0,000715 т/рік, вуглецю діоксид – 12,503355 т/рік, азоту (1) оксид [N2O] – 0,000624 т/рік, неметанові леткі органічні сполуки (НМЛОС) – 0,005646 т/ рік, свинець і його сполуки в перерахунку на свинець – 0,000009 т/рік, ртуть та її сполуки в перерахунку на ртуть – 0,0000008 т/рік, хром та його сполуки в перерахунку на триоксид хрому – 0,000021 т/рік, нікель та його сполуки в перерахунку на нікель – 0,000012 т/рік, мідь та її сполуки у перерахунку на мідь – 0,000013 т/рік, цинк та його сполуки (в перерахунку на цинк) – 0,000018 т/рік, арсен та його сполуки в перерахунку на арсен – 0,000009 т/рік. Сумарні валові викиди становлять – 12,785397 т/рік. Усі викиди – у межах допустимих норм, перевищення санітарних норм на межі санітарно-захисної зони не виявлено. Збір зауважень громадських організацій та окремих громадян з даного питання проводить Мукачівська районна державна адміністрація, протягом місяця з дати опублікування оголошення, яка знаходиться за адресою: 89600 Закарпатська обл., м. Мукачево, вул. Штефана Августина, буд. 21, e-mail: mukrda@carpathia. gov.ua.

території України гострої респіраторної хвороби (COVID-19), спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, до повного його скасування та протягом 30 днів з дня скасування карантину, громадські слухання не проводяться і не призначаються на дати, що припадають на цей період.

6. Уповноважений центральний орган або уповноважений територіальний орган, що забезпечує доступ до звіту з оцінки впливу на довкілля та іншої доступної інформації щодо планованої діяльності Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України. Адреса: 03035 м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 35. Департамент екологічної оцінки та контролю, тел./факс: (044) 206-31-40, (044) 206-31-50. Контактна особа: Котяш Лада Павлівна, заступник директора Департаменту екологічної оцінки та контролю – начальник відділу формування державної політики у сфері екологічного контролю. Е-mail: OVD@mepr.gov.ua.

7. Уповноважений центральний орган або уповноважений територіальний орган, до якого надаються зауваження і пропозиції, та строки надання зауважень і пропозицій Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України. Адреса: 03035 м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 35. Департамент екологічної оцінки та контролю, тел./факс: (044) 206-31-40, (044) 206-31-50. Контактна особа: Котяш Лада Павлівна, заступник директора Департаменту екологічної оцінки та контролю – начальник відділу

формування державної політики у сфері екологічного контролю. Е-mail: OVD@mepr.gov.ua. Зауваження і пропозиції приймаються впродовж усього терміну громадського обговорення, зазначеного в абзаці другому пункту 5 цього оголошення.

8. Наявна екологічна інформація щодо планованої діяльності Звіт з оцінки впливу на довкілля планованої діяльності; повідомлення про плановану діяльність.

9. Місце (місця) розміщення звіту з оцінки впливу на довкілля та іншої додаткової інформації (відмінне від приміщення, зазначеного в пункті 6 цього оголошення), а також час, із якого громадськість може ознайомитися з ними Ознайомлення зі змістом звіту ОВД можливе в робочі часи у приміщенні: 1) ДП «Рахівське лісове дослідне господарство»: Україна, 90600 Закарпатська обл., м. Рахів, вул. Богдана Хмельницького, 3.Тел. +38 (031-32) 23-498.

2) Рахівська міська територіальна громада: Україна, 90600 Закарпатська обл., Рахівський р-н, м. Рахів, вул. Миру, буд. 34, тел. +38 (03132) 21572.

3) Богданська сільська територіальна громада: Україна, 90645 Закарпатська обл., Рахівський р-н, с. Богдан, вул. Шевченка, буд. 114, тел. +380 678 827 020.

4) Ясінянська селищна територіальна громада: Україна, 90630 Закарпатська обл., Рахівський р-н, смт Ясіня, вул. Борканюка, буд. 7, тел. +38 (03132) 42013.

10 ЦІКАВИЙ СВІТ

№19 (4983)

21 травня 2022 року

НЗ

TT ДАТА ТИЖНЯ

ГЕНІЙ НАЇВНОГО МАЛЯРСТВА, УКРАЇНСЬКИЙ ПІРОСМАНІ, ЖЕБРАК... ЦЕ ВСЕ – ПРО НИКИФОРА ДРОВНЯКА К

артини Никифора Дровняка порівнюють із найкращими зразками українського примітивізму XVI – XIX ст.

– безіменними авторами «Козака Мамая», ікон і побутових портретів, малюнків на склі. Він – один із небагатьох майстрів наїву, який став знаменитим ще за життя.

БУВ НЕЗГРАБНИМ, ЙОГО ЧАСТО БИЛИ ДІТИ 21 травня 1895-го в містечку Криниця (Польща), де українці тоді становили понад 90% населення, бездомна глухоніма і трохи причемлена жебрачка, яка працювала прислугою в санаторії-пансіонаті, Євдокія Дровняк народила сина. Охрестили його Єпіфаном на честь св. Єпіфанія, якого церква вшановує 25 травня. Але через екзотичність того ймення немовля стали кликати Никифором. Хлопчик погано чув, не міг чітко говорити, дефект мовного апарату передався спадково по материнській лінії. «Часто кажуть, що Никифор був глухонімим. Це не так. Він чув, але говорити не міг, бо мав аномалію – язик приріс до піднебіння. Через це його мовлення було специфічним: схоже на гарчання чи сичання. Хрипів незрозумілі слова. Ходив, як Чарлі Чаплін. Можливо, мав зламану ногу, яка погано зрослась, або ж одна нога була коротша за іншу, – розповідає письменник Михайло Слабошпицький. – Я чув версію, начебто його батько був якимось заїжджим відомим польським художником і хист до малювання передався йому генетично. Але такого бути не могло, бо матір походила з абсолютних низів, працювала прибиральницею і не була красунею, щоб хтось на неї спокусився». Шкільна наука давалася Никифору важко. Її довелося полишити. Навчився хіба що писати друкованими літерами, трохи читати та рахувати. А ще малювати – спочатку грифелем на дошці, згодом олівцем на клаптиках паперу. І малював ціле життя від ранку до вечора, ніколи не повторюючись. Вважав це своєю основною працею, позаяк до іншої не був здатний через слабке здоров’я. День у день брав свою дерев’яну валізку, у якій тримав приладдя, і мандрував містом. Розкладав свою переносну майстерню й брався до роботи. Найбільш ранні твори датуються періодом до 1920 року. Мистецтвознавці відзначають, що вони є свідченням наполегливості Дровняка. Сліди від гумки та виправлення демонструють, як Никифор крок за кроком опановував, наприклад, лінійну перспективу. Коли закінчував роботу, акуратно складав малюнки, переважно аквареллю на клаптиках паперу чи картону, до своєї валізи. Щоправда, деякі продавав за копійки чи просто віддавав тим, хто був до нього доброзичливим. Через бідність йому доводилося економити, тому часто малював з обох боків паперу. Никифор жив самітником і ні з ким особливо не зближувався, але любив час од часу пускатися поїздом у мандри, був навіть у Львові. Його «академією» стали старовинні іконостаси лемківських церков. Малював пейзажі, часто з архі­тектурним стафажем у вигляді церков, криницьких вілл, залізничних станцій, віадуків, урбаністичні композиції з хмарочосами, картини з криницького побуту, вигадані композиції з автопортретами, де зображував себе то маля­ром, то духовною особою. Криничани іронічно прозвали Никифора Матейком. Так ім’я знаменитого краківського митця стало його прізвиськом. Навіть почав підписувати свої малюнки: «Нікіфор Матейко, Артиста Маляж, Криніца Всі». А взагалі

Дровняк відомий щонайменше під 17-ма іменами. Наприклад, «Никифор з Криниці», «Никифор Криницький», «Ян Криницький», «Матейко з Криниці», «Майстер з Криниці», «Лемко Никифор». Він був страшенно незграбним. Низького зросту. Його часто били діти.

ЦІННИМИ КАРТИНАМИ РОЗПАЛЮВАЛИ ПІЧ Під час Першої світової війни помирає Євдокія Дровняк, залишивши синові скриню зі «скарбом» та свою фотографію, яку художник беріг усе життя. Одна з його тодішніх робіт має назву: «Нікого немає поряд з Никифором». Через те, що не вмів налагодити контакт із оточенням, його сприймали за дурника й глузували. Відомо, що талановиті особистості часто є безпорадними, особливо в скрутну годину. Але Дровняк жебрати не пішов. Односельці годували та доглядали його, за це «платив» своїми іконками. Нерідко люди не могли осягнути всю цінність картин, для них ті образки були звичайним папером, яким добре розпалювати піч. Никифор мовчки це споглядав. У нього була вічна проблема – на чому малювати. Брав викинутий картон, коробки

другу виставку, що проходила в червні-липні у львівському Будинку архітекторів. Але життя Дровняка не змінилося.

ТРИ РАЗИ ДОЛАВ ПО 300 КІЛОМЕТРІВ ПІШКИ Почалася Друга світова війна, про Никифора забули. Під час горезвісної акції «Вісла» в 1947-му йому довелося розділити долю всіх лемків Польщі. Маляр, який так захоплено зображував навколишній світ, доповнюючи образ природи неіснуючими, часто фантастичними деталями, з любов’ю малював церкву, святих або ж себе в образі святого, не міг уявити, що настануть часи, коли ікони, хоругви, священні книги будуть викидати з церков, а самі храми почнуть нищити. Що тисячі людей силоміць відірвуть від споконвічної землі тільки за те, що вони не тієї віри та на­ціо­нальності.

їжу, або дрібку грошей, лише щоб прожити». Завдяки зусиллям польського поета Константина Ільдефонса Гальчинського, який під час війни надав Дровнякові притулок і подбав про публікацію статей про нього, той знову стає знаним. У грудні-1949 у Варшаві відкрили персональну «Виставку художніх робіт Яна Нікіфора з Криниці». Однак найбільшого розголосу набула експозиція в Парижі 1959-го в галереї Diny Vierny. Картини художника експонувалися в Італії, Бельгії, Англії, Швейцарії, США, Бразилії, Ізраїлі, Югославії, Чехословаччині, багатьох містах Польщі, але перші 4 виставки зробили Никифора знаменитим і принесли йому світове визнання. Він дістає замовлення; придбати його роботи мають за честь відомі європейські галереї; щоб познайомитися з ним, до Криниці їдуть безліч шанувальників, які розкуповують картини Дровняка ще мокрими. Критики порівнювали митця-примітивіста з Анрі Руссо з Франції, який довгий час був культурною сенсацією Парижа. І самого Никифора вже не впізнати: капелюх, краватка, костюм модного крою з дорогого матерілу... На численних фотографіях цієї пори художник видається не схожим на самого себе. Але очі майже скрізь однакові – сумні. Він був і залишився самотнім. І лише на фото з дітьми усміхався.

ЗА МАЛЮНОК – ВІД 500 ДО 1000 ДОЛАРІВ

з-під цигарок. Таких акварельок намалював десятки тисяч, більшість із них, на жаль, знищена. Загадка, звідки в людини майже неграмотної, з порушенням мови – взявся неповторний талант. Як і видатний грузинський примітивіст Ніко Піросмані, Никифор у своїх образах відтворював те, що йому бракувало в житті. Мистецтво для нього стало своєрідним способом утечі від реальності.

УСЕ ЗМІНИВ ВИПАДОК Якось до Криниці приїхав львівський художник Роман Турин. Познайомившись із роботами Дровняка, він був вражений, зібрав близько 200 творів Никифора й віддав до паризької галереї Leon Marseille на виставку українських, французьких та італійських художників, влаштовану в листопаді-1932 Українським народним музеєм ім. Т. Шевченка. Гірку долю Дровняка змінив випадок – його визнали як яскравого представника наївного малярства. Творчістю митця зацікавився польський художник Єжи Вольф. 1938-го він опублікував у часописі Arkady нарис «Маляр наївного реалізму в Польщі. Никифор». Того ж року у Львові в щомісячнику «Українське юнацтво» (видавався Католицькою акцією української молоді «Орли») надруковано відгук на

Пригадували односельці, як їх вивозили визволителі до колгоспного гетто, як Никифор утік від рядянців, повернувся до свого села. 1946-го поляки оголосили його шпигуном і під посиленим конвоєм повезли до міста, бо влада вважала, що малюнки глухонімого – то карта наступу вояків УПА на Польщу. Ні чогось зрозуміти, ні захиститися Дровняк не міг, але його врятувало диво. Тричі його висилали до Щецина, а він, долаючи пішки 300 кілометрів, повертався до рідної землі. Тепер у нього з’явився друг: пес Гавка. Голод і холод спричинили сухоти, згодом додалася астма. І ось уже сесія депутатів міської ради Криниць розглядає питання про виселення Дровняка. Спочатку зачитуються скарги на бездомного каліку: він усюди гуляє, мочиться на клумби, має відкриту форму туберкульозу. Отже, псує вигляд курортного містечка. Та двоє лікарів відстояли неборака. Коли вкотре не вдалося Никифора переселити, вирішили змінити національність. Придумали йому ім’я Ян, прізвище дали Никифор. Він, як і раніше, жив і працював. Самотній, бідний, його роботи майже ніхто не купував. Збереглася навіть ілюстрована записка, у якій художник просив за свої картини «шматочок полотна або

«У 1952-му відбулася величезна чистка фондосховищ. Твори релігійного характеру, «ідеологічно шкідливі», роботи художників, які виїхали за кордон, – загалом кілька тисяч творів – перевели в спецфонд і знищили. Є ті списки, але 200 творів Дровняка там не значаться. Їх доля невідома. Цілком можливо, що хтось їх просто привласнив», – резюмує мистецтвознавець Іван Терещак. Зважаючи на те, що ціна за невеликий малюнок Никифора з міським пейзажем розміром 20 на 30 см сьогодні на одному з інтернет-аукціонів коштує від 500 до понад 1 000 доларів, версія звучить правдоподібно. «У Никифора було таке відчуття, що він має місію і своїми картинами повчає. На одній із них є напис «Никифор научає», де він у строях святого. На його роботах – багато архітектури, дуже любив малювати храми, але оригінально. Наприклад, є храм, прив’язаний мотузкою до неба. Він писав життя не у формі самого життя, а як відчував», – розповідає Слабошпицький.

1962 року Никифору потрібна була закордонна віза. Місцева влада видала таку довідку: «Никифор Криницький, народився 1 січня 1895 р. в Криниці, з родини Яна і Ксенії Криницьких». Ще донедавна митця називали Никифором Криницьким. Лише 2003-го Мушинський суд (Польща) постановив, що Никифор Криницький і Єпіфаній Дровняк – одна й та ж особа, про що свідчить метрика (№ 35/1895) Єпіфанія (прозваного Никифором) Дровняка, виписана отцем Миколою Коропасьом, парохом греко-католицької церкви в Криниці. «Никифор не переймався своєю популярністю й жодного разу не був на своїх виставках. Після війни йому допомогли вступити до Краківської академії мистецтв, однак він провчився там заледве два роки»,

– розповідає Іван Терещак. Набагато більше художника тішив факт належності до гільдії жебраків. «У нього була офіційна посвідка від міської адміністрації, що він – жебрак. У місті була ціла гільдія жебраків, з баронами і зборами. Вечорами вони наймали не просто якусь кнайпу, а ресторан. Никифор туди приходив, і йому надзвичайно подобалось, що його допущено до патриціату. Навіть давав туди невеликі гроші, які кидали за картини. Це було ще тоді, коли він не став дуже відомим», – розповідає Слабошпицький. Коли професор Олександр Яцковський запитав Дровняка: «Навіщо ти малюєш?», то почув у відповідь: «Щоб люди знали, що є як рай, так і пекло. Щоб знали…». Найбільш відомі серії художника під загальною назвою «Молитовник». Є відомості, що ще навчаюсь у церковно-приходській школі, Єпіфаній намалював для себе буквар-молитовник, в якому були 172 малюнки з сюжетами з Нового і Старого Завіту. Також є сотні картин, що розповідають про життя українських лемків та їхньої батьківщини. Уже знаний, Никифор не мав власного помешкання. Притулок йому надав греко-католицький священник Павло Гриняк. Переселяючись до Радянської України, він залишив художникові ключі від свого дому, де той жив до 1947-го, потому кілька років винаймав помешкання у Стефанії Криницької. Заповітною мрією Дровняка був власний дім, на будівництво якого заощадив понад 300 тисяч злотих. Але не судилося.

«НАЙСВЯТІШИЙ НИКИФОР» Восени-1968 Никифор їде до містечка Фолюш, де в місцевому санаторії лікується від туберкульозу. Тепер він малює менше. Лікарі забороняють користуватися фарбами, тож рисує олівцем чорно-білі образи святих, храми, зображує себе то в єпископській митрі, то в оточенні святих, то на піднебесній хмаринці, то біля церкви у святковому багатому вбранні. А недуга прогресує. 10 жовтня 1968-го Никифор-Єпіфаній Дровняк пішов із життя. Одну з останніх картин він підписав «Найсвятіший Никифор». Та не варто думати, що геніальний художник мав «зіркову хворобу». В останні роки він, ніби відчуваючи свою смерть, став частіше вдаватися до релігійних сюжетів, а образи святих, серед яких малював і себе, стали повсякденними героями його полотен. Таким чином, як пояснюють мистецтвознавці, Дровняк намагався «заслужити місце» на іншому світі, в який він, як ревний християнин, свято вірив. Будучи неписьменним, безмовним спостерігачем, створював феноменальні полотна, в яких реальність виходила за межі. Його гроші та майно перейшли до держави, картини стали власністю музею в м. Новий Санч. Доробок Єпіфанія Дровняка становить понад 30 тисяч акварелей та рисунків, що зберігаються в багатьох музеях світу і приватних колекціях. Його творчість добре знана в Україні та за її межами; про нього написані книжки; знято кінофільми; у новосанчівському музеї постійно діє виставка творів; споруджено два пам’ятники – в Криниці та Львові; його ім’я зустрічаємо в грунтовній «Історії українського мистецтва», англомовній «Світовій енциклопедії наївного мистецтва», багатьох інших. Підготувала Оксана НАНАШІ

НЗ

АНТИСТРЕС 11

№19 (4983)

21 травня 2022 року

TT ЛІКНЕП

ЧОМУ МОРСЬКУ СІЛЬ ВВАЖАЮТЬ УНІВЕРСАЛЬНОЮ? У сучасному світі морська сіль застосовується не лише для лікування низки захворювань, а й як чудове добриво для поліпшення плодоношення й боротьби з хворобами в саду та на городі. Чим морська сіль корисна для людини? Вона здатна: • прискорювати обмінні процеси в організмі й виводити зайву рідину; • посилювати кровообіг і відновлювати клітини шкіри, тому часто застосовується в косметології; • сприяє зниженню запальних процесів, знеболює і знімає спазми, тож придатна для лікування захворювань суглобів, гаймориту, радикуліту, мастопатії, пародонтозу і навіть кон’юнктивіту;

• сприятливо діє на нервову систему – її часто застосовують для усунення стресу (здатна виробляти основні антистресові гормони мелатонін і серотонін); • часто використовується при лікуванні низки шкірних недуг; • зміцнює імунітет; • тепла ванна на основі морської солі здатна прибрати втому і негативну енергетику, швидко відновлюючи фізичні та душевні сили. Чи використовують морську сіль як добриво? Досвідчені садівники радять використовувати морську сіль

TT НА ЗАМІТКУ

ЕФЕКТИВНИЙ СПОСІБ Троянди наріжте на живці довжиною приблизно 20 см. Видаліть зайве листя, залиште буквально 2-3 листочки зверху. Знизу гострим канцелярським ножем зробіть зріз із одного й іншого боку, ніби загострюючи один кінець. Це додатково простимулює пагінець нарощувати коріння. У пластикових пляшках на дні виконайте отвори паяльником або будь-яким іншим зручним інструментом для відтоку зайвої води. Насипте в пляшки пісок. Через шийку вставте в нього живці. В одну 5-літрову пляшку їх поміститься приблизно 4. Добре пролийте водою.

для вирішення деяких проблем. Ось перелік. Поліпшення врожайності буряка і моркви. Для цього проводять сольову підгодівлю, однак лише тоді, коли на рослині вже сформувалося не менше 7-8 листків. Готують розчин із розрахунку 50 г морської солі на 10 літрів води. Заливають в ямки на відстані 7 – 10 см від коренеплодів буряка. Таким же способом підгодувують моркву. В цьому випадку беруть 10 – 15 г на 10 л води. Для позбавлення від цибулевої гнилі. Першим сигналом цієї проблеми послужать мошки, які з’являться над цибулею. Найчастіше це відбувається в першій половині червня. Тоді готують розчин із розрахунку 200 г морської солі на 10 літрів води. Обробляють на висоті 5 – 7 см від рослини. Підживлення дерев. Такій обробці піддається земля біля ягідних чагарників і фруктових дерев. Це дає можливість збільшення плодоношення і насичення смаку. Зазвичай підгодівлю проводять в останній осінній місяць (або після сходу снігу навесні), обсипаючи великою кількістю морської солі навколо стовбурів.

УКОРІНЕННЯ ТРОЯНД

Щільно закрийте кришку й поставте троянди на постійне місце. Має бути світло, але без прямих сонячних променів та без протягів. Вийшли мініпарнички для живців. У міру випаровування вологи (залежно від погодних умов) підливайте воду, але не перестарайтеся. Через 10 днів троянда випустить перші нові листочки. А через місяць живці можна дістати з пляшки, розрізавши її, і перевірити корінці. За дотриман-

TT ЗАГАДКА

ня всіх умов (температура, світло, своєчасний полив), троянди добре вкорінюються, їх можна висаджувати на постійне місце.

TT ВАРТО ЗНАТИ

НАВІЩО ПОЛИВАТИ ОГІРКИ

АРОМАТНИЙ ПЕЧІНКОВОИЙ ПАШТЕТ Інгредієнти: 200 г печінки курячої (очищена від жилок і плівок); 100 г вершкового масла; 50 г молока; 2 ч. л. коньяку; 4-5 шт. чорносливу (можна не використовувати або замінити на 50 г яблук, буде теж дуже смачно); сіль – на свій смак. Приготування: курячу печінку, молоко, коньяк, чорнослив, сіль і розтоплене вершкове масло перебити блендером до однорідної консистенції. Вилити суміш у форму. Поставити її в ємність із окропом і відправити в розігріту до 160° духовку на 45 хвилин. Потім охолодити до кімнатної температури та залити зверху розтопленим вершковим маслом. Поставити в холодильник до повного охолодження.

4

3

1

2

5

1

2

4 >3

3 >4

5

1

5

2

4

3 >1

1 >2 >3

5 >4

2

5

>

TT РЕЦЕПТ

йоду і 1 ст. л. нашатирю. Використовується для позакореневої обробки, під час цвітіння і появи зав’язей. Молоко й сечовина. 2 л молока змішати з 50 г сечовини й додати 10 крапель йоду. Використовується для кореневого підживлення з розрахунку 0,5 літра добавки на корінь 1 раз на сезон. Від кореневої гнилі. Найпростіший спосіб – це змішати з 10 л води 1 л нежирного молока. Добавка вноситься під корінь із розрахунку 0,5 літра на рослину.

Відповіді на завдання минулого номера  До загадок 1. Якщо ви відповіли 15, то помилились. Оскільки за 3 дні 3 курки знесли 3 яйця, то 1 курка несе 1 яйце за три дні. Отже, за 15 днів вона знесе 5 яєць, а 15 курей за 15 днів знесуть 75 яєць.

2. Принцеса сказала лицарям помінятись кіньми.  До прихованих чисел 1. Правильна відповідь: 145. Вирішується все за такою формулою: c=2a-b.

2х5-7=3, 2х20-30=10, 2х95-45=145.

2. Правильна відповідь: 27. 16+27=43; 11+25=36; 29+х= 56; Таким чином, х=56-29=27.

>

внести 10 крапель йоду. Перед поливом добриво розбавляють водою у співвідношенні 1:10 з розрахунку 1 літр на корінь. Молоко і нашатир. 2 л молока змішати з 10 краплями

МОЛОКОМ

Фермер найняв працівника, щоб той викопав йому колодязь, і пообіцяв, що щодня платитиме золотом. Працівник сказав, що на це у нього піде рівно сім днів і почне він із понеділка. Золото у фермера було у вигляді зливка, від якого планував щодня відпилювати по 1/7. Однак, коли він подивився на інструмент, яким збирався розпилювати золото, фермер зрозумів, що зможе зробити лише два розрізи. Як виконати умови договору?

>

Молоко – це незамінний продукт не тільки для зростання дітей, а й для підвищення врожаю огірків. Городники запевняють, що з такою підгодівлею зеленці ростуть як на дріжджах, до того ж така добавка вберігає посадки від кореневої гнилі та насичує ґрунт поживними елементами. Розчини для поливу огірків бувають різні. Молоко і дріжджі. 2 літри теплого молока змішати з 2 ложками цукру і дріжджів, перемішати та дати настоятися 3-4 години. Після цього залишиться

Знайдіть приховані речі

TT ПОРАДИ

ДИВО-ДОБРИВО ДЛЯ ПОЛУНИЦІ

Садівники розповіли про простий спосіб поліпшити смак і суттєво збільшити урожай полуниці. Для цього необхідне добриво, приготування якого не складе особливих труднощів. Обов’язково перед початком цвітіння навколо кущів полуниці треба прибрати всі зайві рослини, листя та бур’яни, а також розпушити ґрунт. Один із найважливіших компонентів диво-добрива – калій, який змусить полуницю плодоносити та покращить її смак. Також ягода стане великою і червоною. Потрібно взяти 1 столову ложку калієвої селітри на 10 л води, для посилення ефекту досвідчені дачники радять додати в розчин 3 ст. л. нашатирного спирту. Після обрізки зайвих рослин та бур’янів і застосування добрива, необхідно провести мульчування ґрунту під кущами. Поверхневе покриття захистить і поліпшить властивості полуниці.

Сторінку підготували Оксана Нанаші та В’ячеслав Стрібнєв

«Я НЕ БОЮСЯ ЛЮБИТИ ЧОЛОВІКА. Я ТАКОЖ НЕ БОЮСЯ ЙОГО ЗАСТРЕЛИТИ»

ІСТОРІЯ ЖІНКИ-СТРІЛЬЦЯ ЕННІ ОУКЛІ, ЯКА ПРОСЛАВИЛАСЯ СВОЄЮ ВЛУЧНІСТЮ червні далекого 1906 року після У успішних гастролей європейськими столицями до Ужгорода завітав

знаменитий у всьому світі Вільям Фредерік Коді на прізвисько Баффало Білл зі своїм грандіозним шоу «Дикий Захід». Сенсаційне видовище, в якому взяли участь близько 1300 людей та тварин, відтворювало картини життя ковбоїв та індіанців Америки. Шалений захват викликали в ужгородців виступи неперевершеної жінки-стрільця Енні Оуклі.

СТАВИТИ КАПКАНИ НАВЧИЛАСЯ, НЕ МАЮЧИ СЕМИ, У 8 УМІЛА СТРІЛЯТИ

«Моя мати неабияк жахнулася, коли я почала стріляти, й намагалася втримати мене в школі, але я тікала і йшла стріляти перепелів у ліс або прикрашала свої сукні вінками з польових квітів», – пригадувала Енні Оуклі. Її справжнє ім’я – Фібі Енн Мозес. Народилacя 13 серпня 1860-го в штaті Oгaйo. Батько, учасник війни 1812 року, на момент народження шостої донечки мав уже 61 і помер від пневмонії через переохолодження, коли дівчинці виповнилося 6 літ. Згодом мати вийшла заміж удруге, але й вітчим невдовзі пішов із життя. В сім’ї настали голодні часи. Через бідність Енні відвідувала школу нерегулярно, хоча пізніше в дитинстві й у дорослому віці продовжила навчання. Щоб трішки поліпшити їхнє життя, мати віддала 9-річну Енні та її сестру в лазарет округу Дарк. Вони перебували під опікою тамтешнього наглядача та його дружини, котра вчила їх шити й прибирати. Невдовзі Енні передали до місцевої родини, в якій дівчинка за 50 центів на тиждень мала допомагати доглядати за немовлям. Насправді ж подружжя потребувало дорослої служниці, яка би помпувала воду, готувала їжу. Таким чином Мозес провела близько двох літ практично в рабстві, зазнаючи психічного та фізичного насильства. Якось хазяйка вигнала її босу на мороз як покарання за те, що задрімала за штопанням. Енні називала господарів «вовками» й навіть згодом у автобіографії не розкрила їхніх імен. Через 2 роки дівчинка повернулася до матері. Щоб допомогти родині й вижити самій, вирішила спробувати полювати в лісі. Ставити капкани вона навчилася, ще не маючи семи, а у 8 уже вміла стріляти. Тож тепер узяла стару татову рушницю й із першого ж полювання повернулася зі здобиччю. Вона щодня ходила до лісу й за рік так натренувалася, що почала приносити здобич із надлишком. Тоді Енні вирішила продавати дичину. Місцевий ресторан за вигідну ціну погодився купувати в неї оленів та індичок. Справи в сім’ї налагодилися. За кілька років юнці, котрій на той час виповнилося всього 15, удалося відкласти грошей і викупити за 200 доларів родинну ферму, яку заклала мама. Незабаром про вправну мисливицю знала вся округа. «А де ж твої сукні й сережки?» – сміялися з неї дівчата. «Ось моя найкраща прикраса!» – гордо відповідала Енні, показуючи рушницю. Якось у Цинциннаті на День подяки влаштували шоу-змагання зі стрільби.

Батіг, канчук

Участь у ньому брав і найкращий мандрівний стрілок Сполучених Штатів Френк Батлер. Енні Оуклі не могла пропустити нагоди це побачити. Під кінець виступу красень Батлер запросив бажаючих помірятися з ним майстерністю. Він пообіцяв тому, хто виграє, нагороду в 100 доларів, що на ті часи було значною сумою. Френк із легкістю переміг із десяток чоловіків. Аж тут на майданчик із мішенями вийшла гарненька струнка Енні. Глядачі зустріли її сміхом, а найголосніше сміявся Батлер. Але недовго, бо на 25-й мішені дівчина обіграла його. «Давай мій виграш!» – спокійно заявила. «Оце жінка!» – захоплено вигукнув Френк. І відразу зробив їй пропозицію руки й серця. Енні він теж дуже сподобався, тож вона, не відразу, як годиться чемній дівчині, але погодилася. За рік одружилися й деякий час жили в Цинциннаті.

ЗІРКА «ДИКОГО ЗАХОДУ» У 1882-му партнер Френка захворів і не міг виступати. Енні посіла його місце, тримаючи предмети, по яких стріляли. Після цього почали професійно працювати разом. А 1885-го приєдналися до мандрівного шоу «Дикий Захід» Баффало Білла. Тоді ж Енні взяла собі сценічний псевдонім Оуклі. Так називався міський район, в якому вони жили. Деякі біографи вважають, що це ім’я вона запозичила в чоловіка, який заплатив їй за проїзд у потягу, коли була ще дитиною. «Навіть до коронованої королеви не ставилися з більшою пошаною, ніж ті щирі західні хлопці до мене… І довгих 17 років я була для них сестричкою, з якою вони ділилися своїми радісними й сумними новинами з дому», – писала у спогадах Енні. Дуже скоро Оуклі стала справжньою зіркою шоу. Вона перевершила в майстерності свого чоловіка, і Френк працював її менеджером та асистентом. Стрілецька майстерність жінки щоразу викликала захват у глядачів. Вона прострілювала яблуко на голові свого чоловіка, робила дірку в зображенні серця на тузі червів, збивала корки з пляшок, кулею задувала полум’я свічки і стріляла задки, дивлячись у невелике дзеркало. З відстані 30 метрів із рушниці 22-го калібру

Велика хвиля Найпростіша

Тюрбан

Сплетене волосся

Франц. хуліган

Сірий папуга

Аніс

АДРЕСА РЕДАКЦІЇ 88000 м. Ужгород, вул. Руська, 13 (2й поверх)  Email: NOVZAK@GMAIL.COM Рекламний відділ: REKLAMANOVZAK@GMAIL.COM Веб: WWW. NOVZAK.UZ.UA

 Тел.: (098)265-43-80 (У робочі дні з 8.00 до 17.00). Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого ЗМІ ЗТ №715/307 ПР від 11.01.2019 р. Наш індекс – 61168. Номер набрано й зверстано в комп’ютерному центрі ТОВ “Редакція газети “Новини Закарпаття”. Видрукувано в поліграфічному видавництві «A-Прінт» ТОВ «Дім», 46010 м. Тернопіль, вул. Текстильна, 28. Тираж 8000 примірників. Замовлення №851. Офсетний друк. Умов. друк. арк. 3. Підписано до друку 19.05.2022 р. о 15.00.  Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець. Матеріали, що друкуються на рекламній основі, беруться в рамку або маркуються відповідною рубрикою. Розрахунковий рахунок редакції: р/р UA363006140000026000500334100 код ЄДРПОУ – 20443975 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» м. Ужгород.

Нас читають у всіх районах Закарпаття!

СміЙмОся РаЗоМ!

Хочете мати шикарну фігуру? Щоразу перед їдою відтискаєтеся від підлоги 30 разів. Ефект приголом­шливий! Руки тремтять – до рота багато не донесете.

Ознака

Жувальна гумка Шафран

Вовняна тканина









































– Можна мені трохи соусу чилі?

– Вибачте, це японський ресторан.

– Мозьна міні тльохі сьоусю цілі?

2122-й рік...

– Перепрошую, а як вас звати?

– Стефанія Джавелінівна.

– І хто ж вас так назвав?

– Дід Байрактар і баба Лендліза.

Швагер

Шанець

Життя коротке. Не витрачайте його марно. Проводьте якнайбільше часу в інтернеті, сперечаючись із незнайомцями...

Соло в опері

Пташеня орла

– Чом ся все щи не жениш?

– Чекам принцесу на білуй мітлі...

Дешеве паливо

Повстанська армія



Моня телефонує в Одесу: – Фімо, що там у вас робиться?

– Та, росія трішки воює з НАТО...

– Ну і що, є втрати?

– Так є... Росія втратила кількасот літаків і гелікоптерів, тисячі танків, БМП, кілька кораблів, різної там зброї, чимало народу...

– А що НАТО?

– Не повіриш, НАТО ще не приїхало...

Збитки, втрати

Водойма для риби «Залізний птах»

Головний редактор

Мирослава ГАЛАС

– Я прийшов, щоб просити руки вашої дочки...

– От хитрун! Забирайте всю!

Част. трав’янистої рослини

Схід у мореплавців

Індійський князь

Порядок життя

Рік заснування 1990

Єден дуже старий чоловік рішив, ош поділить усьо своє добро межи трьома синами.

– Но нич собі! – повів четвертий син.

Віслюк

Головна складова повітря Дерев’яні черевики

Початок дня

Божество страху

Деспот. правитель

Слоган, лозунг Військовий командир

Ракун, полоскун

Початок твору Подарунок Бескид, верх

Розчинник

Смужки волосся над очима

Решето

Кличка песика

Прізвище

Військ. підрозділ Річка в Іспанії

Швидкий старов. танець

Дослідник НЛО

Після завершення гастролів Оуклі повернулася до Сполучених Штатів. Навіть вийшовши на пенсію продовжувала вести активне життя: ходила на полювання, ловила рибу, твердо вірила в те, що жінки повинні проводити час на свіжому повітрі, займаючись улюбленою справою, а не просто сидячи вдома. Енні відкрила стрілкову школу для жінок і навчила поводженню зі зброєю понад 15 тисяч учениць, бо вважала таке вміння дієвим засобом самозахисту. «Я хотіла би, щоб кожна жінка вміла поводитися зі зброєю так само природно, як вони вміють поводитися з немовлятами», – казала. «Я не боюся любити чоловіка. Я також не боюся його застрелити», – теж її слова. У 1922-му на змаганнях в Північній Кароліні 62-літня Оуклі вразила всі 100 поставлених мішеней із відстані 16 ярдів (15 метрів). Того ж року подружжя потрапило в автомобільну аварію, внаслідок якої Енні довелося носити ортопедичний апарат на правій нозі. У 1924-му вона знову повернулася до звичної діяльності. Померла 3 листопада 1926-го від анемії. Похована в Грінвіллі, штат Огайо. Батлер був дуже пригнічений відходом дружини, засумував і помер через 18 днів після неї. Звістка про її смерть облетіла весь світ і засмутила всі Сполучені Штати. У пам’ять про Енні Оуклі зняли мюзикл, два фільми та написано низку книжок про історію її життя. Вона й дотепер залишається незмінною іконою розширення прав і можливостей жінок. «Цільтеся у високу позначку, і ви влучите. Ні, не за першим разом, не за другим і, може, не за третім. Але продовжуйте прицілюватися та продовжуйте стріляти, адже лише практика зробить вас досконалим. Урешті-решт ви потрапите в яблучко успіху», – таку настанову залишила нам Енні Оуклі.

Ельба в Чехії

Держак шаблі Канва художнього твору

У ПАМ’ЯТЬ ПРО НЕЇ – МЮЗИКЛ, ДВА ФІЛЬМИ ТА НИЗКА КНИЖОК

Сталева заготовка Твір для сцени

Вигляд Тропічний плід

Ім’я

Енні розривала на шматки гральну карту й робила в ній ще кілька дірок, перш ніж та падала на землю. У Великій Британії Оуклі виступала для королеви Вікторії, в Італії – для короля Умберто I, у Франції – для президента Марі Франсуа Саді Карно. На прохання недавно коронованого кайзера Німецької імперії Вільгельма II вона пострілом збила попіл із його сигари. Ніщо не могло зупинити Енні, навіть травма. У 1901-му вона потрапила в залізничну катастрофу. Була тимчасово паралізованою, перенесла 5 операцій і змогла відновитися. У 1902 році Оуклі покинула шоу Баффало Білла й почала виступати в написаній для неї виставі «The Western Girl» («Західна дівчина»). Її героїня Ненсі Беррі майстерно використовувала пістолет, гвинтівку й мотузку, щоб перехитрити групу злочинців. Енні була однією з найбільш високооплачуваних виконавиць шоу «Дикий Захід». Вона не вагаючись ділилася багатством зі своєю родиною, робила щедрі пожертви на нужденних дітей, допомагала збирати гроші для Червоного Хреста.

Õàé ó âàø ä³ì ïðèõîäÿòü ò³ëüêè äîáð³ íîâèíè!

А Н Д Е А Ф А Б У Е О Ф С А Б О П Л Ж А К О Ш Г

Б Ж И Ч Д Ж Е О Л А І Ц Е І Т О А Н

В И Д Г А Р О А Л М А С А М Е Л І Н А О Г Г К О С А Е Р А З О С Т А К Р И У П А У С П А

С Т Е Б Л О О Р Б І Т

Л Я Б А Р А Б Р О А В С Д И В Р А О А Р І Я Т Ш К И С А Н И К Т Р О Н

Є О Н О К О О Т У П К Р Л Я А О Д А

Сторінку підготувала О. ЮРКОВЕЦЬКА