2018\21\08 № 63 (4774)

Вітаємо з Днем незалежності!

¹63 (4774)

21 серпня 2018 року

ТРЕМБІТИ ПОКЛИКАЛИ НА СИНЕВИР ТИСЯЧІ ТУРИСТІВ ІЗ УСІХ КУТОЧКІВ УКРАЇНИ Й ІЗ-ЗА КОРДОНУ У

неділю, 19 серпня, на Міжгірщині відбувся ХІІІ фестиваль «На Синевир трембіти кличуть». Саме звуки трембіт ознаменували початок грандіозного свята й урочисту ходу до гірського озера. Дорогою всі могли ознайомитися з приблизно двадцятьма композиціями та інсталяціями, якими населені пункти району презентували свій побут, культуру, кухню. Синевир зустрів гостей прекрасною погодою, а частину, зокрема й керівника краю Геннадія Москаля, ще й «підвезли» на бокорі до протилежного берега. Там на головній сцені й почалося дійство, зірковими гостями якого стали учасники культового гурту «ТІК». «Міжгірщина – одне з чудес України, а озеро Синевир – місце особ­ливої краси, яке має почесну місію популяризувати самобутні народні таланти, – наголосив у вітальній промові Геннадій Москаль. – Закарпатці століттями творили свою культуру і славляться унікальною народною творчістю, яку зберегли й пронесли крізь віки. І сьогодні ви маєте змогу доторкнутись до духовних джерел нашого краю». Під звуки виступів творчих колективів області та запрошених зірок тисячі гостей фесту насолоджувалися краєвидами і знайомилися з місцевими традиціями – як культурними, так і гастрономічними. Особливого «вогнику» додали зірки на сцені. «Я вже бував на Закарпатті, але на Синевирі вперше, – зазначив фронтмен гурту «ТІК» Віктор Бронюк. – Надзвичайне місце, куди обов’язково приїду відпочити з сім’єю! І на трембіті робив спроби грати, та поки що успіхами похвалитися не можу.

«НЗ»-ФАКТИ Президент Петро Порошенко підписав закон, який «створить ефективний механізм використання масивів земель с/г призначення та необхідні умови для запобігання рейдерству й стимулювання зрошення земель в Україні». Глава Української держави підписав закон, який дозволяє державном у к о н ц е р н у « Ук р о б о р о н ­ пром» не віддавати борги країні-агресору. Україна посідає п’яте місце у світі за обсягом виробництва меду і є лідером із його виробництва в Європі. У параді до Дня незалежності в Києві братимуть участь, окрім українських військових, делегації з 18 країн.

Однак спробую ще, тим більше, що цей інструмент гармоніює з нашим музичним ансамблем». До слова, Міжгірські й рахівські трембітарі з радістю розповідали про свої музичні інструменти й давали практичні поради всім охочим, як їх опанувати. Однак із першого разу виходило лиш у кожного другого. Вражала цього року і географія туристів. Серед гостей були представники майже всіх областей України, зокрема й

віддалених Донеччини, Харківщини, Запоріжжя, Дніпропетровщини, Одещини, а ще мешканці закордоння – Великобританії, Латвії, Білорусі, Польщі і Румунії. Багато туристів зазначали, що вперше відвідали Синевир, але були й такі, котрі пам’ятають це свято з початку 2000-х. У прес-службі ОДА нагадують, що фестиваль «На Синевир трембіти кличуть» був започаткований Геннадієм Москалем у 2001 році й відроджений у 2016-му.

У РАХОВІ ПІВГОДИННА ПОТУЖНА ЗЛИВА ПІДТОПИЛА 50 ДВОРОГОСПОДАРСТВ І ЗРУЙНУВАЛА МІСТКИ Через потужну зливу, яка накрила Рахів близько 20-ї години в п’ятницю, сімох місцевих мешканців довелося евакуювати з підтопленого будинку. Людей тимчасово поселили в районну лікарню, де вони переночували, а після спаду води повернулися додому. Загалом внаслідок негоди підтопило близько п’ятдесяти приватних обійсть, у десяти з них вода заходила в житлові кімнати. У воді опинилися й кілька десятків автомобілів. На щастя, ніхто з людей не постраждав, руйнувань осель немає. Злива тривала всього півгодини, однак її стрімкі потоки знесли саморобні берегоукріплення з автомобільних покришок. Вони разом із іншими «трофеями» великої води створили штучну загату, через що потік Буркут вийшов із берегів і підтопив цент­р альну частину міста – усього вісім вулиць. Паводкова хвиля підмила також опори мосту через цю річечку на дорозі

Цiна договiрна

Рахів – Косівська Поляна – Кобилецька Поляна. У підсумку бетонне покриття обвалилося,

проїзд транспорту тут неможливий. «Аварійну ділянку можна об’їхати іншими вулицями, тому заблокованих внаслідок обвалу мосту будівель немає, – повідомив на своєму сайті Геннадій Москаль. – Крім того, зливові потоки зруйнували місток до однієї з хат на цій же дорозі, утім, туди можна дістатися через один із сусідніх містків». Русло потоку оперативно взялися розчищати силами

районної Держслужби з надзвичайних ситуацій і технікою Рахівського держлісгоспу. На місці перебував голова Рахівської РДА, контролюючи ситуацію. Протягом ночі вода з цент­ ральної частини Рахова пішла на спад, однак на вулицях залишилося чимало знесеного з гір бруду, поламаних гілок тощо. Тож і рятувальникам, і комунальним службам роботи вистачало. У суботу з Ужгорода та Хуста прибули спецавтомобілі «Scania» та «КамАЗ» для аварійно-відновлювальних робіт і розчистки замулених комунікаційних мереж. «До речі, зруйнований на околиці Рахова місток розташований на вулиці, якою йде урочиста хода під час «Гуцульської бринзи», тож із міськради вже лунають пропозиції скасувати фестиваль, запланований на 2 вересня. Однак Рахівській РДА дано доручення провести відновлювальні роботи в стислі терміни. «Гуцульська бринза» – це найкращий фест Закарпаття, про те, щоб його скасувати, не може бути й мови», – запевняє Г. Москаль.

Генпрокурор Юрій Луценко запевняє, що Петро Порошенко не контролює судову систему в Україні. Державний борг України на червень 2018 року становив 76,3 млрд доларів. Ре г і о н и в и к о р и с та л и менше половини коштів на «Нову українську школу», повідомляє міністр Гри­невич. Зустріч лідерів України, Франції, Німеччини та Росії в «нормандському форматі» може пройти в Парижі, проте дата саміту поки не визначена. Президент Росії Владімір Путін і канцлер Німеччини Ангела Меркель провели переговори в Берліні, зустріч у закритому режимі тривала три години.

ПОГОДА За прогнозами Закарпатського гідрометцентру, по області передбачається: 21 СЕРПНЯ – мінлива хмарність, удень у горах місцями короткочасні дощі, грози. Вітер північно-західний 5 – 10, під час грози подекуди пориви 15 – 20 м/с. Вночі 13 – 18°, вдень 27 – 32°, в горах 15 – 20° тепла.

22 СЕРПНЯ – мінлива хмарність, без істотних опадів. Вітер північний 5 – 10 м/с. Вночі 13 – 18°, вдень 27 – 32°, в горах вночі 10 – 12°, вдень15 – 20° тепла.

23 – 24 СЕРПНЯ – вдень у горах місцями короткочасні дощі, грози. Вночі 13 – 18°, вдень 27 – 32°, в горах місцями 16 – 21° тепла.

ЧИТАЙТЕ НАС НА САЙТІ WWW.NOVZAK.UZ.UA

2 ЧАС МІСЦЕВИЙ Шановні закарпатці!

Двадцять сім років тому українці отримали історичний шанс на свободу – одну з основних життєвих цінностей і устремлінь упродовж тисячолітньої історії. І цей шанс ми не маємо права змарнувати. Проголошення незалежності 24 серпня 1991 року стало логічним завершенням п р о ц е с у в і д н о в л е н н я д е р ж а в н о с т і України. Нині наша країна, попри російську агресію, глобальні виклики та політичні й економічні кризи, йде до повноцінного членства в Європейському Союзі і НАТО. Поруч із Днем незалежності ми вшановуємо й одну з головних національних святинь – Державний Прапор України. Вітаючи вас із цими святами, закликаємо всіх до спільних дій, єднання. Бо тільки разом зможемо вирішити проблеми, побороти негаразди, збудувати успішну країну, якою ми, наші діти та внуки будуть пишатися і гідно в ній жити. Щиро бажаємо вам і вашим родинам здоров’я, щастя та добра. Слава Україні! Голова Закарпатської ОДА Геннадій МОСКАЛЬ

Голова обласної ради Михайло РІВІС

TT БРИФІНГ

ВІДЗНАЧАЛИ 15-РІЧЧЯ СПЛАВУ ТИСОЮ НА БОКОРАХ В ОДА відбувся круглий стіл у рамках відзначення 15-річчя міжнародної наукової експедиції «Сплав на бокорах «Тиса-2003». Роман Офіцинський розповів, що в давні часи з травня по вересень деревина у бокорах долала близько 640 км. Бокор – це очищені стовбури дерев, зв’язаних у плоти, які, у свою чергу, поєднували у своєрідну вервечку. Бокораші (їх було 3–5, інколи й більше) стояли спереду і весламистернами управляли плотом, щоб уникнути мілин та великих валунів. На плавзасобі був майданчик, де розводили ватру, й невеликий курінь. Але у 1954-му це небезпечне

ремесло стало непотрібним. У горах почали з’являтися перші вузькоколійки та важка техніка. Роман Офіцинський розповів, що у 2003-му члени експедиції вирішили повторити цей шлях. Майстра з виготовлення бокора знайшли у Колочаві. Відтак відзняли документальний фільм, який відразу став популярним.

18 серпня ГО «Бокораш» здійснило ювілейний сплав по Тисі, присвячений 15-річчю українсько-угорської експедиції «Тиса-2003» та Дню незалежності України. Учасників нагородили пам’ятними медалями та свідоцтвами. Маріанна ШУТКО

TT ФУТБОЛ

СТАРТУВАЛО ДРУГЕ КОЛО ЧЕМПІОНАТУ КРАЮ 18 серпня стартувало друге коло чемпіонату області з футболу. Всього зіграли три матчі у вищій лізі. Рахівські «Карпати» у рідних стінах не змогли переграти майбутнього учасника аматорського кубка країни – ФК «Вільхівці». Досвідчений ветеран вільхівчан Артур Апіян влучним ударом зі штрафного відкрив рахунок. Правда, ще до завершення тайму карпатівець Іван Микуличинський відновив паритет. Цей результат і став остаточним (у юнаків – 7:1 на користь «Карпат»). Цікавим вийшло протистояння у Виноградові між місцевим «Севлюшем» та «Поляною». Вже на 3-й хвилині хавбек гостей Олександр Міклош ударом метрів із 25 відкрив рахунок. Господарі взялися відповісти за таку зухвалість. Полянці стримували тиск до 31-ї хвилини. Адріан Пуканич пробив, і хоч захисник вибив м’яч із воріт, але за допомогою свого асистента арбітр зарахував взяття воріт. Ще до кінця тайму Михайло Чедрик виводить «Севлюш» уперед. Гостям, які виступають упродовж сезону практично без замін, у другій половині гри не вистало фізичних кондицій грати на рівні. «Севлюш» завдяки старанням Пуканича, Чедрика та Василя Вашкеби, робить результат поєдинку 5:1 (юнаки 9:1). Із впевненої перемоги розпочинає друге коло іршавська «Бужора» на виїзді в Хусті в протистоянні з місцевою «Оболонню». Господарі забили першими, проте іршавчани

вже на 22-й та 31-й хвилинах відповіли влучними ударами Дмитра Жукова та Станіслава Кохана, а довершив перемогу Іван Кинів (юнаки – 0:1). ДЮСШ Тячів вдома приймала концгазівський «Витязь». Господарі на 32-й хв. відкрили рахунок голом Олександра Іванчо, проте вже в другій половині В’ячеслав Ковтан з пенальті зрівняв результат, а на 72-й Едуард Дзьоба вивів концгазівців уперед. Тож 1:2 – ДЮСШ Тячів поступається (юнаки – 1:4). А своєрідне дербі між «Ужгородом» та ФК «Середнє» відбудеться 23 серпня. Також пройшли матчі у першій лізі. Східна зона, 12-й тур: «Карпати» (Дубове) – «Діброва» (Н. Апша) – 6:2 (юнаки – 2:1); «Терново» – «Авангард» (Тересва) – 1:3 (2:2); «Говерла» (Ясіня) – «В. Копаня» – + : - (0:3); «Вікторія» (Б. Церква) – «В. Бичків» – 3:1 (7:1); «Іза» – «Вишково» – 6:0 (4:0). Матч «Беркут» (Бедевля) – «Золотарьово» перенесено на 27 вересня. Західна зона, 14-й тур: «Гірник» (Рокосово) – «Фаворит» (Шишлівці) – 1:0 (1:6); «Невицький замок ОК ДЮСШ Україна» – «Карпати» (В. Коропець) – 1:2 (0:3); «Бобовище» – «Заріччя» – 0:1 (2:0); «Колос» (Ракошино) – «Сільце» – 4:1 (0:2); «Н. Коропець» – «Сокіл» (Кінчеш) – 3:1 (6:0). Матч «Дерцен» – «Колос» (Іванівці) не відбувся через зняття дерценської команди з чемпіонату. Наступні тури чемпіонату пройдуть 25 – 26 серпня. Роман СЕНИШИН

№63 (4774)

21 серпня 2018 року

НЗ

TT ДО СВЯТА

ВОЛОНТЕРИ НА ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ЗАПРОШУЮТЬ НА ФОТО ПАТРІОТА ТА «СОЛОДКИЙ ПРАПОР» Про заходи обласного масштабу, які заплановані до Дня незалежності в Ужгороді, ми вже інформували в суботньому номері. Нагадаємо, родзинкою святкування стане величезна композиція з живих квітів на площі Народній. Щодо іншого – є часові уточнення: концерт в облмуздрамтеатрі 23-го, куди запрошують усіх бажаючих, розпочнеться о 12.30, а «Молитва за Україну» із заслуженим академічним Закарпатським народним хором на пл. Поштовій 24-го – о 6.00. Окрім того, в обласному центрі 21 – 24 серпня запланована низка спортивних турнірів – з шахів, шашок і футболу.

23-го о 12.00 у Закарпатському музеї народної архітектури і побуту відкриють виставку робіт дармштадтських митців. Того ж дня о 19.00 із площі біля облмуздрамтеатру стартує третій «Big city ride». Цього разу просять захопити з собою вишиванку чи щось із українською символікою. У четвер о 20.30 в амфітеатрі виступить Тіна Кароль. А наступного дня о 18-й українці по всьому світу одночасно співатимуть молитву «Боже великий, єдиний» Миколи Лисенка, тож долучиться й Ужгород. Буде і святковий

концерт за участі творчих колективів міста (пл. Театральна). Там же 26-го о 13.00 – обласний турнір «Карпатський ведмідь». А 24 серпня о 19-й в Ужгородському замку співатимуть гурт із Харкова «5’nizza», «Вівєн Морт» та «Гудаки». Рух підтримки закарпатських військових на площі Фенцика біля філармонії 23-го з 10-ї до 19-ї влаштовує фото патріота й безпрограшну лотерею, торжок хендмейду, флешмоб «Вплети стрічку у Прапор України», «Солодкий прапор» (волонтери пригощатимуть тортом) тощо. 24-го програма ідентична, тільки без солодкого. З 17.30 до 19.00 – бульбашковий флешмоб і свято фарб холі «Україна – це я» (знімаємо відеоролик вітань Україні). Мукачево 22 – 24 серпня теж матиме низку спортивних заходів, а власне в День незалежності з 9-ї центральними площами проходитиме вишиванкова хода. З 17.00 до 21.00 – концертна програма за участі творчих колективів міста (двір МДХШ ім. М. Мункачі). У Хусті до свята буде велопробіг вулицями рідного краю.

23 серпня о 18.30 на Майдані Незалежності реєстрація, початок – о 19.00. У Тячеві об 11-й 23 серпня – урочисте підняття Державного

TT ЗНАЙ НАШИХ!

МУКАЧІВСЬКИЙ ХОР ДВА ТИЖНІ ПРОВІВ У ФРАНЦІЇ Хор хлопчиків та юнаків Мукачівської хорової школи під керівництвом Володимира Волонтира побував у Франції на 29-му міжнародному молодіжному фестивалі «Euro­chestries». Це був єдиний хоровий колектив серед симфонічних і камерних оркестрів із Іспанії, Мексики, Канади, Естонії, Росії, Китаю. Виступали в кількох містах – у переповнених церквах XI – XIII ст. і концертних залах. І всюди разом із прапором Євросоюзу гордо майорів український стяг. Сольні концерту хору складалися з двох відділів, де звучала музика українських композиторів-класиків та західноєв-

ропейських, а також обробки український народних пісень, твори В. Волонтира тощо. Незабутні враження залишилися від спільних репетицій і виступів у гала-концертах відкриття й закриття фесту в конгрес-центрі м. Жонзак і спеціально підготовленому амфітеатрі на площі м. Понс, де в урочистій атмосфері з яскравими феєрверками завершилося свято музики. Для багатьох французів приморського краю Шарент-Марітім, що на самому кінці Європи, мукачівський колектив відкривав Україну з її неперевершеними пісенними традиціями й хоровою культурою.

Прапора на площі Незалежності біля будівлі райради та РДА, а об 11.30 на пл. Поштовій розпочнеться виставка декоративноужиткового мистецтва та парад вишиванок. Затим у районному Будинку культури – концертна програма. Також активісти Тячівщини в селі Руське Поле о 9-й організовують урочисте підняття Державного Прапора на 18-метровий флагшток на горі Капона. В Іршаві 23-го о 8.45 відбудеться урочистий мітинг у центрі міста, а також традиційний велопробіг до с. Заріччя, де учасники покладуть квіти до пам’ятника Т. Г. Шевченку. 23 – 26 серпня – молодіжна піша проща до мощей Блаженного Теодора Ромжі. Старт 23-го о 9.00 від Вознесенської церкви. У Рахові святкові заходи розпочнуться 23 серпня о 10-й перед РДА. 23 – 26-го відбудеться гірський веломарафон «Стежками опришків-2018». Стартує велофестиваль дитячими перегонами, які пройдуть 24-го на площі перед РБК, початок реєстрації о 9-й. Того ж дня вперше в Рахові відбудеться велопарад у вишиванках. Старт о 13.00 біля центральної садиби Карпатського біосферного заповідника, фініш – площа перед РБК (протяжність маршруту – 5 км). Оксана НЕВИЦЬКА

У вільний час закарпатці відвідали аквапарк і озеро у Жонзаку, мали екскурсію на завод з виготовлення коньяку і піно «Bertrand», здійснили подорож до міста Ла Рошелл, до берега Атлантичного океану, де споглядали відомий Форт Буаяр. А дорогою додому зупинилися в Парижі. Це була незабутня прогулянка до Ейфелевої вежі, по Єлисейських полях, до оперного театру, Лувру, Собору Паризької Богоматері. Втому знімав спів: звучали «Привітальна» В. Волонтира, «Щедрик» М . Л е о н т о в и ч а , « Гл о р і а » Дж. Верді, гімн фестивалю, які французи зустрічали зацікавленими поглядами і щирими оплесками. Цікавою була й екскурсія в Регензбург у Німеччині, в м. Брук, де громада гостинно прийняла мукачівців. Христина ВОЛОНТИР

TT ІНФРАСТРУКТУРА

ЯК РЕМОНТУЮТЬ ШЛЯХИ Продовжуємо інформувати читачів про ситуацію із упорядкуванням шляхів краю. Так, на Перечинщині завершили капітальний ремонт ділянки дороги обласного значення Перечин – Ворочово, яка була введена в експлуатацію в 1958-му, тож ямковість тут сягала 66 відсотків. На найбільш критичній частині проклали новий суцільний асфальт, на решті шляху провели ямковий ремонт. Джерело фінансування робіт – Дорожній фонд і кошти Перечинської ОТГ. Триває й поточний середній ремонт дороги територіального значення Перечин – Свалява. Зараз бригади працюють на межі між Перечинським і Свалявським районами. «Ремонт почався ще торік, його фінансування планувалося з коштів «дорожнього експерименту» (від перевиконання нашою митницею планових показників), – зазначає Геннадій Мос-

ПЕРЕЧИНЩИНИ

~~Ремонтують дорогу Перечин – Свалява каль. – Однак оскільки митниці настільки підняли плани, що вона не може їх навіть виконати, то робота фінансується з Державного фонду регіонального розвитку і обласного

бюджету. Всього буде встелено суцільним асфальтом 5,5 км покриття. До речі, цю дорогу не ремонтували належним чином із часів здобуття Україною незалежності».

НЗ

ПОДІЇ І ФАКТИ 3

№63 (4774)

21 серпня 2018 року

TT ФУТБОЛ. ДРУГА ЛІГА

«МИНАЙ» ПЕРЕМАГАЄ ЛІДЕРА В РІДНИХ СТІНАХ Фото Тараса Галушки

~~НУРІЄВ (у темній формі) в підкаті під час боротьби за м’яч У 5-му турі чемпіонату України з футболу в другій лізі «Минай» у рідних стінах приймав лідера – «Черкащину-Академію». У поперед­ ньому матчі минайці доволі неочікувано на виїзді поступилися – 2:3 – одному з аутсайдерів – тернопільській «Ниві». Тому в рідних стінах за підтримки майже двох тисяч уболівальників прагнули реабілітуватися. Так у підсумку й сталося. Зі стартових хвилин на поле в складі закарпатської команди вийшов іменитий новобранець Василь Кобін. Підопічні Ігоря Харьковщенка заволоділи ініці-

ативою, однак до голів тривалий час справа не доходила. Лише в завершальній п’ятихвилинці першого тайму Василь Пиняшко змусив оборонців суперника сфолити на собі за 20 метрів до воріт. Стандарт узявся виконувати Анатолій Нурієв, який, схоже, складе конкуренцію визнаному голеодору команди Роберту Гегедошу. Удар Анатолія вийшов точнісінько в дев’ятку – воротар був безсилим. Та голева перевага господарів тривала всього 4 хвилини – швидка атака правим флангом завершилася подачею на протилежний кут воріт, де її ефективно замикає Андрій Сторчоус.

Другий тайм знову проходив під диктовку господарів. «Академіки» зробили ставку на гострі контрвипади, така тактика цілком могла себе виправдати, але оборонці «Миная», не дозволили супернику завдати вирішального удару. Розв’язка матчу настала на 77-й хвилині, коли Василь Кобін скинув із кута поля на Максима Гавриленка, той доволі несподівано вирішив пробити в падінні через себе – вийшло ефектно й результативно – 2:1. А завершальну переможну крапку в грі поставив Роберт Смокоровський на 83-й хвилині. Господарі скористалися тим, що суперник пішов великими силами вперед, прагнучи відігратися, й перехопили м’яч, швидко розіграли та вивели Роберта віч-на-віч із кіпером черкащан. Тож упевнена перемога, й «Минай» упритул наближається до лідерів. Турнірна таблиця: «Калуш», «Черкащина-Академія» – по 10 очок; «Минай» – 9; «Чайка» (Петропавлівська Борщагівка), «Нива» (Вінниця), «Буковина» (Чернівці), «Поділля» (Хмельницький) – по 6 ; «Полісся» (Житомир), «Нива» (Тернопіль) – по 5; «Верес» (Рівне) – 1. Наступний матч «Минай» зіграє на виїзді 26 серпня, в неділю, проти явного аутсайдера рівненського «Вереса». Семен МИХАЙЛИК

TT СТРАШНІ КАДРИ

«ЛЕГШЕ ЇХАТИ НА ТОЙ БІК, НІЖ ПОВЕРТАТИ МАТЕРІ СИНА» 16 серпня в ужгородському театрі ляльок «Бавка» презентували документальний фільм «Евакуація 200». Літопис «Чорний тюльпан». Таку назву має гуманітарна місія ВГО «Союз «Народна пам’ять», яку очолює Ярослав Жилкін. Її волонтери шукали тіла загиблих українських вояків у зоні АТО й на непідконтрольній території та повертали матерям. Зустріч розпочав голова закарпатської ГО «Спілка учасників бойових дій «Об’єднані війною» Микола Марчишак, який пройшов Ілловайський котел. Він представив авторку фільму, криворізьку журналістку Вікторію Сімкіну. Жінка працювала разом із режисером та пошуковцем «Чорного тюльпана» Костянтином Сологубом. «Шкода, що окремі кадри про аеропорт у Донецьку, чи як працювали із полоненими, не ввійшли до стрічки. Мені дуже запам’яталося вміння хлопців-пошуковиків, незважаючи на таку важку місію, посміятися над собою. Якось чекали їхнього повернення з непідконтрольної Україні території, то, як тільки приїхали, заявили: «Не переживай, ми памперси вже поміняли» – каже вона Запрошений на показ фільму заступник закарпатського війсь­ Ректорат, профспілкова організація, колектив адміністративно-господарської частини ДВНЗ «УжНУ» глибоко сумують із приводу передчасної смерті завідувача господарством ГУМЕН Марії Юріївни та висловлюють сердечне співчуття родині та близьким покійної. ВВАЖАТИ НЕДІЙСНИМ • втрачений додаток до диплома молодшого спеціаліста по спеціальності «Технологія харчування», виданий Ужгородським комерційним технікумом на прізвище Варга Мальвіна Арпадівна.

кового комісара з 33-річним досвідом служби, учасник АТО Петро Марко зазначив, що вже 5-й рік іде війна, й не проти сепаратистів, а другої найсильнішої у світі армії РФ. Й що Закарпаття вже втратило 100 бійців. «Ми б не вистояли без підтримки людей. Тому всьому народу України, журналістам – спасибі. А також добровольцям, які йшли на той бік за тілами. Ми переможемо, бо за нами правда, бо з нами Бог». Опісля нагородив грамотами вже згаданих Вікторію Сімкіну, Костянтина Сологуба, а також закарпатцівпошуковиків Андрія Пйосу та Олександра Русина. Микола Марчишак, у свою чергу, вручив грамоти від їхньої організації, а також квіти дружинам і матерям хлопців. Олександр Русин зі сцени висловив вдячність Руху підтримки закарпатських військових, волонтери якого фінансово допомагали «Чорному тюльпану». Місія, власне, існувала на пожертви людей. Двогодинний документальний фільм важкий, кадри були зафіксовані на лінії розме­ жування в 2014 – 2015 роках. Це відверті зізнання людей, що там працювали. І про те, як на блокпостах до них «прив’язували» «сепарів», які пильнували їх, як

розкопувати допомагав навіть собака, як молодий водій непрацюючого рефрижератора транспортував 8 тіл і від пережитого зліг у лікарню, як снилося пошуковикам, де потрібно шукати, й знаходили. «Легше їхати на той бік, ніж віддавати матері сина», «Хтось каже, що війна не міняє людину, це брехня…» Це – фрази з фільму. Тут і сприйняття місцевими мешканцями пошуковиків. Одні звинувачували, інші допомагали – як-от дідок, який в себе на городі таємно закопав нашого вояка, щоб, коли приїдуть шукати тіло, могли знайти. А місцева мешканка показувала в полі можливе місцезнаходження й на вухо шептала волонтерам: «Слава Україні». Олександр Русин додав, що надивилися всякого, й, зокрема, те, як біля понівечених тіл українських бійців ополченці ДНР ледь не селфі робили. За роки місії повернули додому майже 700 тіл вояків, виконали 650 виїздів у 105 населених пунктів, подолали кількасот тисяч кілометрів. Нині Збройні сили України самі виконують цю місію, мають сучасні авто й техніку, а тоді – добровольці «Чорного тюльпана», бо – «Хтось же це мусив робити»... Оксана ШТЕФАНЬО

Баранинська (Великолазівська) сільська рада Баранинської (Великолазівської) сільської об’єднаної територіальної громади оголошує про початок процедури розгляду та врахування пропозицій громадськості у проекті детального плану території для розміщення готельно-ресторанного комплексу за межами населеного пункту на території Баранинської (Великолазівської) сільської ради Ужгородського району. Засновник містобудівної документації – Баранинська (Великолазівська) сільська рада. Розробник проекту детального плану – архітектор Сакулич І. І. Місце ознайомлення з проектом детального плану – приміщення Баранинської (Великолазівської) сільської ради. Пропозиції до проекту містобудівної документації приймаються до 21.09.2018 року. Відповідальний за організацію розгляду пропозицій – секретар сільської ради Хома Світлана Іванівна. Презентація та прилюдне експонування проекту відбудеться 25 вересня 2018 року о 10 год. у приміщенні сільської ради.

TT ДО ДНЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

КОЛЬОРАМ ЗАКАРПАТТЯ

ПРИСВЯТИЛИ ФОТОВИСТАВКУ Експозицію , приурочену Дню незалежності України, відкрили в понеділок в атріумі будівлі ОДА. Свої світлини крайові фотохудожники об’єднали під назвою «Закарпаття. Зачаровані кольором». Півсотні робіт представляють вражаючі краєвиди, дивовижну красу лісів, гір і полонин, унікальні дерев’яні церкви та неповторний сакральний живопис. Презентували виставку

директор департаменту культури ОДА Оксана Бабунич та голова Спілки фотохудожників області Володимир Ньорба. Під час урочистого відкриття двоє членів спілки – Василь Боднар та Леонід Закревський – отримали відзнаки від облдержадміністрації. Свої доробки члени спілки в такому форматі експонують вперше. Виставка діятиме до 27 серпня, її можуть оглянути всі бажаючі.

TT АМАТОРСЬКА ЛІГА

ФК «УЖГОРОД» ЗДОБУВАЄ ПЕРШИЙ БАЛ У другому турі чемпіонату України в аматорській лізі наш ФК «Ужгород» на виїзді зустрічався також із дебютантом серед аматорів – острозькою «Коброю». У попередніх двох турах острозька команда поступилася оржівському ОДЕКу та коломийському «Покуттю» і разом із «Ужгородом», який провів на одну гру менше, знаходиться в нижній частині турнірної таблиці. Поєдинок в Острозі проходив за переваги ужгородців, які мали чимало нагод, щоб вразити володіння місцевого клубу, однак Габор Кемень, Олександр Грицкевич та Михайло Дудаш ними не скористалися. Гості ж намагалися використати нечисленні стандарти біля воріт Юрія Славіка, та жодних шансів наш кіпер їм не дав. А наприкінці поєдинку Сергій Машталір міг вирвати перемогу для ужгородців, та

його удару забракло влучності. Тож безголева нічия – 0:0, і ужгородці здобувають перше очко в чемпіонаті. Після третього туру становище команд в турнірній таб­л иці групи 1 є таким: ОДЕК (Оржів, Рівненська обл.)

– 9 очок; ФК «Малинськ» (Рівненська обл.) – 7; «Рочин» (Соснівка, Львівська обл. ), «Покуття» (Коломия, Івано-Франківська обл.) – по 6; «Карпати» (Галич, Івано-Франківська обл.) – 5; «Кристал» (Чортків, Тернопільська обл.) – 3; ФК «Ужгород», «Агрон» (Великогаївська ОТГ, Тернопільська обл. ), ФК «Тернопіль-ДЮСШ», СК «Хмельницький», «Кобра» (Острог, Рівненська обл. ) – по 1. У 4-му турі , який пройде в неділю, 26 серпня, «Ужгород» вдома прийматиме СК «Хмельницький». Семен МИХАЙЛИК

TT КРИМІНАЛ

КОНТРАБАНДНІ СИГАРЕТИ

ВЕЗЛИ ПРИЧЕПОМ ТРАКТОРА У неділю ввечері прикордонники Мукачівського загону запобігли спробі незаконного переміщення до Угорщини великої партії тютюнових виробів. Наряд під час патрулювання неподалік Великої Паладі помітив трактор з причепом, який рухався у бік кордону. При спробі перевірити законність його перебування тут, водій різко розвернувся і вдався до втечі. Військовослужбовці почали наздоганяти втікача та здійснили кілька попереджувальних пострілів угору. Однак тракторист далі рухався на великій швидкості, й зрештою причіп перевернувся у кювет. Сам кермувальник, відче-

пивши його, втік. У причепі та біля нього правоохоронці виявили 36 ящиків сигарет, у яких знаходилося понад 18 тисяч пачок сигарет різних марок. Їх доставили до відділу прикордонної служби «Велика Паладь». Згодом тютюнові вироби передадуть співробітникам ДФС. Пошуки втікача тривають, повідомили з прес-служби Мукачівського прикордонного загону.

TT КОРОТКО

НА ЛАТОРИЦІ ВТОПИЛОСЯ ДВОЄ ЛЮДЕЙ

19 серпня в Латориці втопився чоловік 1975 року народження. Очевидці кажуть, що він зайшов у річку в стані алкогольного сп’яніння. На місце трагедії прибули медики, рятувальники та поліція. На жаль, лікарі тільки констатували смерть. Особу другого потопельника, якого витягли з цієї річки, поки що не встановлено. Відтак з початку року є вже 39 жертв купального сезону. За аналогічний період минулого року в нашій області втопилося 22 людей, інформує «НЗ» У ДСНС України в Закарпатській області. Маріанна ШУТКО

4 АКТУАЛЬНО

№63 (4774)

21 серпня 2018 року

TT ЕКОНОМІКА

ЛІСИСТІСТЬ НАЙВИЩА, ЕКСПОРТ – НАЙНИЖЧИЙ ЗАКАРПАТТЯ НЕ ВИВОЗИТЬ ЛІС ЗА КОРДОН Кабінет Міністрів України доручив Держаудитслужбі, ДФС, Держгеокадастру та Національній поліції перевірити лісові господарства на предмет незаконної вирубки лісу та контрабанди кругляка до ЄС.

СПОЧАТКУ НАСИТИТИ ВНУТРІШНІЙ РИНОК Насамперед наведемо цифри і факти, які зможуть слугувати читачеві ключем до характеристики лісового фонду Закарпаття. Отже, перше: ліси займають 51,2 відсотка території області. Це найвищий показник в Україні. Загальний запас деревини – 211 млн кубометрів!

Друге: площа всіх лісів регіону – 687,9 тисячі гектарів. Із них 588,8 тис. га (або 87,1%) належить двом десяткам підприємств обласного управління лісового і мисливського господарства, яке підпорядковане Держлісагентству, а воно – Мінагрополітики України. Решта лісів – у постійному користуванні Мінекології і природних ресурсів, до якого входять знаменитий Карпатський біосферний заповідник (офіс у Рахові); національні природні парки «Синевир» (Міжгірський район), «Ужанський» (Великоберезнянський), «Зачарований край» (Іршавський). У користуванні Міносвіти – лісництво Закарпатського лісотехнічного коледжу; Міноборони – військове лісництво у Перечинському районі. Плюс – землі запасу. Дуже доречно додати також, що природно-заповідний фонд займає 182,4 тис. га, або 13,9 відсотка території краю.

– Протягом минулого року заготовлено 1,2 мільйона кубометрів деревини, що майже на 170 тис. м3 менше, ніж у 2016му, коли ця цифра становила 1,3734 млн, – каже заступник начальника ЗОУЛМГ Василь Кий (на фото). – Нинішнього року, за попередніми розрахунками, заготівля не перевищить 1,07 млн кубів. Отже, намітилася тенденція до зменшення рубок. Із загального обсягу заготівлі деревини приблизно одна третина – 330 –350 тис. кубів – це дрова паливні. Практично всі вони реалізуються на внутрішньому ринку. Торік підприємства управління заготовили 460,8 тис. кубометрів паливних дров. Із них населенню продали майже половину – 49 %; бюджетним організаціям – 23 тис. кубів – 5%; решта – іншим суб’єктам господарювання. «Якщо ж брати, експорт?»

– запитую. «Торік реалізовано деревини в круглому вигляді

1,137 млн кубів. Із них на експорт відправлено 1600 кубометрів дров – однометрових і поколотих. Це становить 0,14% усієї заготівлі, – констатує В. Кий. – Протягом першої половини 2018-го всього реалізовано 544,1 тис. кубометрів деревини, а з цієї кількості експортовано 1300 кубиків дров паливних – це 0,2%. Решта споживається на внутрішньому ринку». Зрозуміло, поки що експортна ціна вища, ніж на вітчизняному ринку. Але зважаючи на попит населення і бюджетних установ, лісівники дотримуються саме такого стану справ.

… І РЕТЕЛЬНА ПЕРЕВІРКА КОЖНОГО СЕРТИФІКАТА Закарпатське облуправління лісового і мисливського господарства видає сертифікати про походження деревини для здійснення експортних операцій. Такий порядок діє давно.

– Ми дуже прискіпливо перевіряємо подані документи, які є підставою для видачі сертифіката походження, – каже В. Кий. – Якщо виникає найменший сумнів, то ведеться додаткова ретельна перевірка. Окрім того, діє закон про заборону вивезення за кордон круглих лісоматеріалів – код 4403. І ми його виконуємо. Дозволено тільки однометрові колоті дрова. У масштабах однієї області, будемо сподіватися, названого закону справді дотримуються. Але ж існують, очевидно, певні шпаринки, крізь які вдається «пролізати». Тому уряд недаремно хоче навести державний порядок при експорті лісоматеріалів. Ав т о р у ц ь ог о ма тер іа лу вдалося через свої джерела з’ясувати певні «м’які місця», завдяки яким деяким ділкам таки вдається вивозити за рубіж хорошої якості лісоматеріали в обхід заборони. Отже, насамперед у чинному законодавстві України не передбачено маленьку начебто дрібничку: єдиного електрон­ ного обліку деревини для всіх постійних лісокористувачів. Що це означає? Коли відпускається деревина, то параметри кожної колоди (довжина, діаметр, сорт, порода, сортимент) заносяться в електронну базу даних, на ній прибивається бирка. І ця вся інформація автоматично потрапляє в цент­ ральну базу даних. Тому будьхто, в кого під руками смартфон, набравши номер бирки, зможе отримати відомості, звідки деревина і т. д. Тобто, повний набір «паспортних» даних. Та вся сіль у тому, що електронний облік існує лише в господарствах, які підпорядковані Держлісагенству! А всі інші постійні лісокористувачі з таким обліком «не пов’язані». Тож у них і «руки розв’язані». Закон, як бачимо, дозволяє. Існують певні шпаринки, крізь які вдається «пролізати». То чому б спритним ділкам цим не скористатися і не заробити? Ось така «дрібничка», яка виливається у відому нам ситуацію. Але керівництво прикордонного Закарпаття, через залізничні станції якого ніч-день їдуть товарняки з різною продукцією до країн Євросоюзу, вже кілька років поспіль, образно кажучи, тримає «фронт», через який вагони з лісом не

почувається цілком комфортно», – каже Г. Москаль.

ЗАБОРОНА ЕКСПОРТУ ГРАНУЛ ПЕРЕШКОДЖАЄ ВИРОБНИЦТВУ АЛЬТЕРНАТИВНИХ ВИДІВ ПАЛИВА

мають ані найменшого шансу виїхати за межі українського кордону.

ЯКЩО РЕАЛЬНА, А НЕ ДЕКЛАРАТИВНА БОРОТЬБА З КОНТРАБАНДОЮ ЛІСУ, ТО «АВТОРИ СХЕМИ ДАВНО ВІДОМІ!» Встановлювати тих, хто запровадив схеми контрабанди лісу до країн ЄС, немає сенсу, оскільки вони давно відомі! Так прокоментував голова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль доручення прем’єрміністра України Володимира Гройсмана перевірити лісові господарства на предмет незаконної вирубки лісу та контрабанди кругляка до ЄС. «Ще в 2016 р., щоб поставити край контрабанді українського лісу в Євросоюз, моїм розпорядженням по всіх залізничних станціях Закарпаття були зупинені 200 вагонів із кругляком, – констатує керівник області.

– Цей ліс під виглядом дров держлісгоспи практично з усієї України продавали по 25 євро за кубометр фірмам-посередникам, а ті по 100 – 120 євро перепродували виробникам. Кінцевим отримувачем українського лісу були переважно австрійські деревообробні підприємства, і коли ми зупинили цю злочинну схему, до мене навіть приїжджала сваритися посол Австрії в Україні. У результаті від держлісгоспів із різних

регіонів України ми «нажили» 84 позови, які досі розглядаються в судах різних інстанцій. Нам погрожують штрафами, блокуванням рахунків, Божою карою і т. д. Тобто маємо цілком абсурдну ситуацію – держлісгоспи судяться з обласною державною адміністрацією! А лідером у продукуванні позовів стало Львівське ОУЛМГ. Хочу нагадати, що тодішній голова ДФС Роман Насіров щодня присилав на Закарпаття комісії, які називали моє розпорядження незаконним і давали вказівки митниці пропустити вагони з лісом-кругляком у країни ЄС. Незважаючи на весь цей пресинг, жоден вагон через Закарпаття до Євросоюзу не пройшов». Г. Москаль ще раз надає свою телеграму прем’єрміністру України, датовану 24 червня 2016 року, в якій чітко вказано, хто саме займався цими схемами. Закарпатських держлісгоспів у списку не було й немає з тієї причини, що вони не вивозять ліс за кордон. «Тому якщо зараз оголошується реальна, а не декларативна боротьба з контрабандою лісу, прошу притягнути до відповідальності тих, хто ще з 2016-го завалив нас позовами, а зараз

Голова Закарпатської обласної ради Михайло Рівіс так прокоментував тему: «Крайові депутати звернулися до Верховної Ради України з проханням внести зміни до прийнятого нею 3 липня 2018 року ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо збереження українських лісів та запобігання незаконному вивезенню необроблених лісоматеріалів», який Президент України повернув до парламенту з пропозиціями. Річ у тім, що у прикінцевих положеннях проекту встановлено імперативну норму, за якою «тимчасово, строком на вісім років із дня набрання чинності цим законом, забороняється вивезення за межі митної території України в митному режимі експорту деревини паливної (товарна позиція 4401 згідно з УКТЗЕД)». А до переліку товарів за цим кодом належить деревина паливна у вигляді колод, полін, хмизу, гілок, сучків тощо; деревна тріска або стружка; тирса, тріска, стружка, уламки, відходи деревини та скрап, агломеровані або неагломеровані, у вигляді колод, полін, брикетів, гранул тощо. Тобто під заборону експорту потрапила ціла низка товарів (гранули, пелети, брикети з деревини), які відносять до альтернативних видів палива, розвиток виробництва яких сприятиме енергонезалежності, до чого прагне Україна. Використання та виробництво твердого біопалива на цей час сприяє зниженню забруднення природного середовища, його застосування підтримується на рівні багатьох держав. Тож слід створювати сприятливі умови для розвитку цієї галузі. А заборона експортувати гранули, пелети, брикети з деревини не запобігає нелегальній лісозаготівлі чи контрабанді лісу, а тільки перешкоджає розвитку виробництва альтернативних видів палива в Україні та погіршує умови ведення підприємницької діяльності. Отже депутати облради, підтримуючи саму ідею криміналізації контрабанди «лісоматеріалів необроблених», закликають народних депутатів України замінити в пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» проекту ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо збереження українських лісів та запобігання незаконному вивезенню необроблених лісоматеріалів» слова «товарна позиція 4401 згідно з УКТЗЕД» на «товарна позиція 4401100000», до якої відносять деревину паливну у вигляді колод, полін, сучків, хмизу, гілок тощо. Василь НИТКА

НЗ

TT ІЗ СЕСІЇ

ЗВІТ ЩОДО ЗБЕРЕЖЕННЯ БУДИНКУ ОБЛРАДИ Й ОДА ЯК ПАМ’ЯТКИ АРХІТЕКТУРИ ЗА 2017 РІК СХВАЛЕНО Відповідно до вимог чинного законодавства та на виконання рішення обл­ ради від 7 червня 2018 р. «Про затвердження Порядку обговорення і внесення на розгляд обласної ради обласних (бюджетних) цільових програм, моніторингу та звітності щодо їх виконання», на першому засіданні 12 сесії крайові депутата розглянули низку звітів про результати виконання регіональних програм, у тому числі й Програми фінансової підтримки комунально-експлуатаційного, автотранспортного господарств облдержадміністрації та збереження будинку обласної ради і облдержадміністрації як пам’ятки архітектури на 2017 рік. Як зазначається в документі, на обслуговуванні облради й ОДА є адмінбудівля та автотранспортне господарство. Для їх функціонування необхідні відповідні кошти для утримання, ремонту й обслуговування, придбання обладнання, інструментів, інвентарю, інших витратних матеріалів. За рахунок цієї програми була забезпечена належна робота низьковольтних мереж в адмінбудинку та автотранспортне обслуговування обласної ради та адміністрації, проведено 10 заходів із придбання та утримання обладнання в адмінбудові тощо. Фінансування за рахунок коштів обласного бюджету – 3165 тис. гривень. Усі поставлені торік завдання виконано, інформує пресслужба облради.

ЗАТВЕРДИЛИ КЕРІВНИКА ОБЛМУЗ­ ДРАМТЕАТРУ На останній сесії обл­ ради депутати схвалили рішення «Про затвердження директора – художнього керівника комунального закладу «Закарпатський академічний обласний україн­ ський музично-драматичний театр імені братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв Закарпатської обласної ради». Ще 24 травня був проведений конкурс на заміщення вакантної посади директора – художнього керівника згаданого комунального закладу. Переміг Василь Марюхнич. Відтак він очолив театр уже вдруге. Згідно з вимогами чинного законодавства, керівник органу департаменту зобов’язаний призначити переможця на посаду у визначений термін. «За» це рішення проголосувало 48 депутатів облради. Контроль за його виконанням покладено на заступника голови ОДА та профільну постійну комісію облради з питань освіти, науки, культури, духовності, молодіжної політики, фізкультури і спорту, національних меншин та інформаційної політики, повідомляє прес-служба облради.

НЗ

КарпатАРТ 5

№63 (4774)

21 серпня 2018 року

TT ДОЛЯ

КОРІННЯ В СРІБНІЙ ЗЕМЛІ, А КРОНА – НА ДИКОМУ ПОЛІ

«Б

олдинську осінь» переживають усі поети. У Олександра Пушкіна їх було кілька. Як і в Кобзаря, Ліни Костенко, Василя Симоненка, Бориса Олійника… У закарпатського миколаївця Дмитра Креміня, гадаю, черговий продуктивний період творчого життя попереду. Бо не написані ще найкращі вірші, поеми, нариси (хоч і побачили світ 27 збірок), не всі зірки з неба схоплені (нині він лауреат 9-х престижних літературних премій, в числі яких – Національна ім. Тараса Шевченка). Свого крилатого коня Пегаса осідлав із 14 років, і розпрягати не збирається. Ще в юності дав клятву Музі: «Поезіє! А чи тебе одну терзають човників приватних вістря? І все ж беру найбільшу глибину. От тільки… не забракло би повітря».

«МЕНІ ТРИНАДЦЯТИЙ МИНАЛО. Я ПАС ЯГНЯТА ЗА СЕЛОМ» «Щоб зрозуміти поета, – писав Гете, – треба піти в його край». Дмитра Креміня я знаю з юності. Точніше, його духопідйомні вірші, що друкувалися в газеті «Молодь України», де працював. І тільки нещодавно доля звела нас у Миколаєві. Саме тут і з’явилося бажання побувати на малій батьківщині Дмитра Дмитровича. Адже яким могутнім не було б дерево, воно виростало з корінця... З Іршави до села Суха, звідки родом уславлений земляк закарпатців, мене підвозив Іван Попович, колишній керівник райвідділу освіти. Як і Дмитро, навчався в Ужгородському університеті, рік жив із поетом у одній кімнаті в гуртожитку. «Він після лекцій вільний час проводив у колі колег по літературному цеху, – згадує Іван Степанович.

– Нерідко читав свої вірші перед студентами, яким довіряв: гоніння з боку «вірних ленінців» тоді активізувалося. Однак ніколи не виявляв агресії щодо опонентів. На критику реагував спокійно, ховаючи свою іронічну посмішку під вусами: «Ви говоріть, говоріть». Мовляв, як писав поет – «Нам своє робить». … Невдовзі ми вже були в Сухій, що причаїлася між велетенських мальовничих лісистих вершин. «Та замало в селі моїм поля. Тільки гори. Гора на горі». Зупинилися біля двоповерхової школи, де сім років на диво легко й успішно навчався Дмитрик. Ось вона яка, країна знань видатного дітвака, що прославив не лише рідний край, а й країну. «Така, та не така, – уточнює директор восьмирічки Віра Пупена. – Добудоване крило, маємо актовий зал, інші приміщення та обладнання, про які в 1970-х і не мріяли. Навчаємо за новітніми програмами, де, до речі, передбачена сторінка і про уславленого односельця». Ми завітали в народознавчий музей, створений педагогами. Я не здивувався, що у світлиці зберігається чимало матеріалів, присвячених поету. Керівник закладу Ганна Попик після екскурсу висловила бажання односельців поповнити фонд музею, сільську й церковну бібліотеки новими виданнями видатного земляка. Тоді, упевнені, уроки з творчості поета стануть насиченішими, яскравішими. Як незабутні спогади матері Дмитра Дмитровича, збережені сухівцями. «Малим Дмитро ходив із ягнятами, але ніколи не розлучався з книжкою, ховав її у кущах, бо дуже любив читати, – розповідала свого часу Ганна Петрівна. – Потім помітила, що почали його боліти очі. Забороняла, але син настоював на своєму». Тоді, очевидно, у Дмитрика і пробудився бунтарський дух, захотілося забороненого плоду. Та якщо наперекір батькам він, ковтаючи книжку за книжкою, псував свій зір, то пізніше убив не один мільйон нервових клітин улюблених учителів. І по заслузі! Не треба було їм, виконуючи ідіотські вимоги тодішніх партійних клерків, забороняти… малювати Леніна. У нього портрети відбирали, батьків соромили, умовляли напоумити сина, показуючи пальцем догори. А Дмитрик усе малював. Та ще й як! Односельці порівнювали його роботи з книжними портретами й дивом дивувалися – копії. Кажуть, однокласниця на зустрічі випускників зізналася, як ошелешив її якось Дмитро. Вона, сидячи попереду, часто поверталася, щоб списати завдання, а він, давно упоравшись із ним, умить намалював її портрет. А коли йому набридло тиражувати лик вождя, почав вирізати на корі дерев знаменитого розвідника, чим теж неабияк вразив селян...

Вочевидь, Бог не раз поцілував сина простих горян і обдарував його талантами. То що більше любив вівчарик? «Син ляже спати або приляже під яблунею, покладе біля себе ручку й зошит. Аж раптом схопиться і щось пише, пише, пише», – розповідала мама.

ОТЖЕ, AB OVO БУЛО СЛОВО У селі багато хто згадує вірш про «рукавички для своєї любої сестрички», один із перших, надрукованих у Іршавській районній газеті «Нове життя». «Пам’ятаю, зайшов до кабінету хлопчина, представився, поклав на стіл товстий зошит і спитав: «Чи не надрукуєте мої вірші?» – згадує тодішній керівник літстудії «Промінь» районки Іван Гудзоватий. – Надрукували кілька. Дебютант став членом студії, із задоволенням приїздив на заняття з новими доробками. Якось у Сухій ми провели виїзне засідання «Променя», на якому Дмитрик читав свої твори перед односельцями. Потім він ступив на шлях великої поезії, друкувався в обласній, республіканській пресі, в журналах і альманахах. Але ж починав у нас!» …Дорогу до обійстя Креміня покаже будь-хто. В селі, між іншим, знають, що він належить до русинського роду, який із початку XVIII століття славився своєю заможністю й законослухняністю. Пращур Данило Кремінь, зазначається в документах, справно платив подать у королівську казну Угорщини. І було за що: «мав кілька гір, ліси, річки, полонини…» Працелюбність родини підтверджують нині найстарший Дмитро, його два брати та дві сестри. Вони не володіють горами й полонинами, але шановані людьми за сповідування християнських цінностей. …Найменша Людмила поралася на городі, коли прийшли неждані гості. У батьківському домі мешкає з сім’єю, недавно оженила сина. Будинок відремонтований за міськими стандартами, великий та затишний. На подвір’ї – господарські приміщення для худоби, техніки. І, звісно, батьківський колодязь, з якого я смакував джерельну воду. «Ось тут була кімната Дмитрика, стіл, ліжко. А там, за городами в урочищах Ясенова і Брища, він пас худобу, косив траву, ходив по гриби. Пам’ятаю трохи його весілля, красуню-наречену Ольгу, добру і привітну». На спогади Людмила Дмитрівна скупа – молодша за брата майже на двадцять років. А ось Ганні, котра живе окремо, було що розповісти: «Це мені братик присвятив вірш про рукавички, – гордо каже. – Згадую нашу зустріч в Ужгороді 1975 року. Я отримала диплом медика, а Дмитро – філолога. Файно відзначили подію в кафе з друзями. Завжди дивували мене його енциклопедичні знання з літератури та історії. А ще – дивовижна пам’ять на події та імена. Я щиро вдячна йому за турботу в дитинстві, мудрі поради й допомогу протягом життя». Сестри, і це природно, багато добрих слів сказали про улюбленого брата. Не скупилися на компліменти й сухівці. Так вималювався у мене написаний земляками файний портрет Дмитра Креміня – мудрого, оптимістичного; відкритого, толерантного; готового прийти на допомогу, дотепного – то чийсь шедевр процитує, то власний експромт видасть. Одне слово, великого й доступного водночас. Бо велич – це продовження скромності.

«Я С ДЕТСТВА НЕ ЛЮБИЛ ОВАЛ, Я С ДЕТСТВА УГОЛ РИСОВАЛ» Наче скалка в пучці засіла мені в голові думка про ймовірне майбутнє Дмитра Дмитровича, якби доля не

пов’язала його з Ужгородом. Якби десятирічку він закінчував у сусідньому селі, а не в спеціалізованій (математичній) школі-інтернаті для обдарованих. Нині Креміня величають поетом від Бога. А могли б називати художником від Всевишнього, або математиком. Його здібності в цих дисциплінах проявилися ще в дитинстві й розвивалися паралельно. До вступу в університет наставники пророчили йому славні здобутки. Кожен у своїй сфері. Та юнак, щоб не образити учителя, вельми успішно «гриз» точну науку й одночасно бігав на заняття до уславленого майстра пензля Золтана Баконія та в університетську літературну студію ім. Юрія Гойди. А в коло поетів увів його Василь Густі, який нині очолює обласну письменницьку організацію.

– Уявіть, Дмитро, гордість школи, прославив її на всю країну, – зауважує Василь Петрович. – Його малюнки виставлялися на конкурсах, у тому числі на міжнародних. Його поезія, високо оцінена закарпатськими майстрами слова, стає відомою столичним класикам. Десятикласник на зльоті письменників у Києві – як вам таке? Самобутню поезію юного дарування друкують в українських і всесоюзних журналах і альманахах. Вийшовши за стіни школи, студент філологічного факультету потрапив у середовище інтелігентів, кредо яких – вільнодумство, нескореність, свобода. А Дмитро (пам’ятаєте?) «с детства не любил овал… с детства угол рисовал» (Павло Коган). Дух університетської літстудії та ужгородських кав’ярень він переніс до гуртожитку, де готував та ілюстрував збірки самвидава. Що миттєво привернуло увагу «шанувальників» слова в лавах КДБ. Так бунтар Кремінь став побратимом поетів, шельмованих владою: Івана Чендея, Петра Скунця – класиків, на яких трималося творче життя краю. Чи думали вони тоді, що самі будуть відзначені Шевченківською премією, а через кілька років до славного списку лауреатів впишеться ім’я їхнього учня? Як поводиться творча людина, коли її цькують? По-різному. Дмитро, слухаючи критиканів, був на диво толерантним, чим морально добивав опонентів. Мудро вважав, що не варто розсипати бісер перед свинями… Його поезію любили літературні метри, цінували численні шанувальники. Однак зірок без тернів не буває. На так званих «звітах» молодого поета, влаштованих комсомольсько-кадебістськими ура-патріотами, «знавці» слова присікувалися: а що означає цей вираз? А як це тлумачити? Потім шукачі кісток у молоці безапеляційно заявляли: пишеш, Дмитре, незрозуміло й надто складно; рекомендуємо вибратися з багна модернізму. Та хіба цими недолугими «порадами» можна було зламати дух вільнодумця? Не лякало випускника ні відлучення від комсомолу, ні виключення з університету, що зависло над ним Дамокловим мечем. …Повертаючись на Миколаївщину, затамувавши подих, я милувався чарівними краєвидами Закарпаття. Гори й полонини заспокоювали. Я відпочивав душею. Вочевидь, не з такими почут-

тями покидав Срібну Землю Дмитро. Тільки-но він отримав направлення у південну область. По суті, це було висланням у гарячий степ, та, слава Богу, не в Сибір. На Дикому Полі він знайшов свою музу Ольгу та завдяки її крилам долетів до Парнасу. Дмитро творив, як творилося: натхненно, продуктивно, самобутньо. Бо: «Не я пишу – це мною пише Бог». «Його поезія невігласам не по зубах, – зазначає Василь Густі.

– Вона потребує вдумливого, неспішного прочитання». Щоб стати таким, Дмитро з відзнакою закінчив університети великих літературних учителів: Тараса Шевченка, Павла Тичини та Ігоря-Богдана Антонича. У Кобзаря він навчався того, чого вчилися і багато інших майстрів слова. Тичину полюбив і наслідував раннього, не був серед тих, кого «партія веде». «Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі? Кохана спить, кохана спить. Піди збуди, цілуй їй очі». Це Павло Тичина. А ось Дмитро Кремінь: «Тільки ти… А вдвох ми – це родина. Все тобі, що нам дарує Бог. А впаде сльоза, бодай єдина. Ми сльозу поділимо на двох». До Богдана-Ігоря Антонича у Дмитра Креміня особливе, трепетне ставлення. Здається, знаю чому: у них багато спільного. Поетична мова в обох дуже образна, багата на порівняння, епітети – сильні, ясні, соковиті. Обидва почали писати вірші майже в одному віці; закінчили університет відомими вже літераторами; сливе в одному віці підготували першу збірку творів й отримали першу літературну премію. Поети дуже багато читали в дитинстві, крім літератури, мали інші таланти – Дмитро малював, Ігор грав на скрипці. Упевнений, якби лемківський поет не пішов у Вічність двадцятисемирічним, його творчий і життєвий шлях обов’язково перетнувся б із Креміневим. Не судилося… Кремінь, як і Антонич – блискучий перекладач. Їхні твори знають у багатьох країнах світу. А вони донесли до любителів поезії кращі зразки світової класики. Переді мною 20-й випуск чудової, знакової серії «Між Карпатами і Татрами», що видається в Ужгороді. У книжці – вибрані твори словацького лірика Еміла Болеслава Лукача. Прочитав милозвучні вірші в оригіналі та в перекладі Креміня, і з’явилося відчуття, що окремі твори в перекладі кращі за оригінал. Так не буває? …Закарпатці й миколаївці при зустрічах уже не один рік полемізують: чий піїт Дмитро Кремінь? У нас він народився, почав писати, кажуть одні. А в нас пригодився – видав десятки збірок, отримав безліч нагород, став лауреатом, гордо перечать опоненти… А крапку над «і» поставив мудрий Дмитро Кремінь: «Закарпаття – моя колиска. Миколаївщина – зріла доля, Україна ж – усе: і колиска, і труна, мій рай і моя Голгофа». Іван ІЛЛЯШ P.S. Саме сьогодні Дмитро Кремінь відзначає 65-ліття. Письменники Закарпаття щиро вітають свого побратима – золотого співця Срібної Землі і всієї України! Многая і благая літ, дорогий друже!

6 ОСОБИСТОСТІ

№63 (4774)

21 серпня 2018 року

НЗ

TT ЮВІЛЕЙ

ЙОГО ЖИТТЄВІ СХОДИНКИ

ВАСИЛЮ ХИМИНЦЮ – 70

С

ело Кольчино, що на Мукачівщині, має чимало гідних родів. З-поміж них прагну виокремити рід Химинців. Звісно, до нього належить і відомий культурно-освітній діяч Закарпаття Юліан Химинець (1911–1994), автор багатьох цінних праць. Але сьогодні – мова про визначного вченого, педагога вищої школи, професора Василя Химинця, лауреата Держпремії України в галузі науки і техніки, заслуженого винахідника, доктора фізико-математичних наук.

Він народився 24 серпня 1948 року в с. Кольчино. Де навчався, там чекали на нього успіхи. Так, 1966-го закінчив Мукачівську ЗОШ №2 зі срібною медаллю. Опісля завершив фізичний факультет Ужгородського державного університету, вступив у аспірантуру при кафедрі фізики напівпровідників і воднораз працював у галузі фізико-технологічних досліджень складних склоподібних напівпровідників. Кандидатську дисертацію захистив у 1975 році, а докторську – в 1985-му, коли йому виповнилося заледве 37… Василю Химинцю судилося пройти шлях від лаборанта до професора, завідувача галузевої науково-дослідної лабораторії та кафедри фізичних основ мікроелектроніки фізфаку, начальника науково-дослідного сектору університету. Із кузні часу вимальовується потужний образ ученого, який 1989 року став лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки за розробки й упровадження в практику складних склоподібних халькогенідних напівпровідників у складі авторського колективу. Кажу із «кузні», бо там гартувалася вдача, в основі якої була натхненна праця, в тому числі й суспільно-громадська діяльність. Я це добре знаю, адже нам довелося йти поруч у стінах Закарпатського інституту післядипломної освіти, де В. Химинець від січня 1992-го очолював кафедру педагогіки, психології та теорії управління освітою. І тут він домігся помітних досягнень. Приміром, у галузі педагогіки і методики викладання, – розробки актуальних питань післядипломної педагогічної освіти, вдосконалення навчально-виховного процесу в системі загальноосвітньої та вищої школи. Йому належить вагомий

внесок у створення і впровадження інноваційних педагогічних технологій, вирішення проблем еколого-економічного навчання і виховання, формування творчої особистості в сучасних умовах. Опублікував понад 500 наукових та науково-популярних праць, у т. ч. 34 окремі книжкові видання. А ще Василь Химинець – автор 58 патентів на винаходи, причому 38 із них впроваджено у виробництво. Згадка про це викликає в нього почуття вдячності тодішньому керівнику патентного відділу Івану Зимомрі (1940 – 2016), який спонукав не одного дослідника до аналогічних устремлінь… Що ж, розмаїття зацікавлень – то ознака поступу професора Химинця на різних ділянках. Він, приміром, головний редактор науково-методичного журналу «Освіта Закарпаття» та газети «Слово вчителя», член Національної спілки журналістів України. Доклав багато зусиль у справі розробки кількох концепцій, програм і планів соціально-економічного розвитку нашого краю, а також Стратегії розвитку України на період до 2015 року. Ні, не забути йому тривоги у сполуці з долею РЛС в селі Пістрялово та її закриттям під сплеск бурхливих протестів на зламі 1980-х – початку 1990-х рр. До речі, він високо оцінює досягнення носіїв фізичної та математичної шкіл із Франкового храму науки в Дрогобичі, зокрема професора Василя Бойчука, який 4 червня цього року несподівано пішов із життя, а також Юрія Кишакевича та Івана Хрипти (1941 – 1997)… Найщиріша його радість та, що в’яже з близькими. Для нього справжня винагорода – родина: дружина, сини, внуки. До всіх прикипіла наука. Дух пізнання

~~Василь ХИМИНЕЦЬ кличе до поступу... І перед ведуть батьки. Дружина ювіляра Ольга – кандидат фізико-математичних наук. В 1980-му захистила кандидатську дисертацію з проблем напівпровідникової мікроелектроніки в Чернівецькому державному університеті, а відтак багато років працювала доцентом УжДУ. Слідами батьків пішли й сини. Так, старший, Олексій, блискуче захистив у 1997-му кандидатську дисертацію «Особливості екологічного виховання в школах Закарпаття» в столичному Національному університеті імені Тараса Шевченка. Либонь, не для похвали зазначу, що саме мені судилося бути науковим керівником молодого дослідника й переконатися в його зримих обдаруваннях. Молодшому синові Володимиру вдалося повторити творчий ужинок батька й захистити дві дисертації: 2003-го – кандидатську з проблем сталого розвитку Закарпаття і 2013-го – докторську, присвячену проблематиці вивчення продуктивних сил України. З того ж року В. Химинець – професор кафедри міжнародних економічних відносин факультету міжнародних відносин УжНУ. Сказати би прислів’ям: яблуко від яблуні далеко не падає… Мабуть, за-

кономірно, що слідами бабусі й дідуся пішли внуки. Так, Олексій – нині аспірант і досліджує тему «Адміністративно-правова охорона права інтелектуальної власності у процесі інноваційної освітньої діяльності». А внучка Ганна в 2013-му відзначена дипломом переможця всеукраїнського конкурсу школярів «Космос. Людина. Духовність» у секції «Твої можливості, людино». Нині вона – магістр педагогічного факультету Пряшівського університету в Словаччині. Її доробок позначений співавторством із дідусем – видали солідну монографію «Освіта Ужгорода». Час рікою пливе. А в її хвилях – прожите й пережите, загублене й віднайдене… Та я переконаний: мій побратим завжди із щасливою зорею. Бо дивиться на людей благодатними очима. Мимоволі пригадуються наші спільні виступи на конференціях, поїздки до Києва, Львова, Кишинева. І повсюди він поширював добрі вістки про Срібну Землю, де в селі Довге проживала в 1939 році славна дочка геніального Івана Франка Ганна. Власне, не вивітриться з моєї пам’яті наша спільна участь у експедиції «Франко і Закарпаття», перебування в мальовничих місцинах Довгого, Білок, Лисичова, Кушниці. До слова, ми побували й на могилі Ольги Рішаві (1903 – 1993), що височіє на кушницькому узгір’ї. Там, біля стрункої берізки, Василь Химинець декламував рядки цієї талановитої поетеси в перекладі з німецької Петра Скунця: Що на цій дорозі серце відшукало? Знайдено немало, втрачено немало. …І летять години, і зірки згоряють, і плоди майбутні в далях дозрівають… Так, мені віриться: його серпнева пора ще довго триматиме колос, що наливатиметься щороку добірним зерном. З роси і води! Микола ЗИМОМРЯ

TT СВІТ МИСТЕЦТВА

ОСТАННІЙ ІЗ МОГІКАН КРАЙОВОЇ ШКОЛИ МИСТЕЦТВ ДО 84-РІЧЧЯ ЯНА ПАШКА Ян Пашко (на фото) – один із тих, хто формував крайову школу живопису. Яскравий представник покоління шістдесятників, він зробив вагомий внесок у образотворче мистецтво Закарпаття, України, світу. Незважаючи на поважний вік, продовжує працювати, бере участь у виставках, пленерах. Коло творчих зацікавлень митця дуже широке. Це живопис і графіка, декоративно-прикладне й монументальне мистецтво тощо. Працює в техніках: олійний живопис, темпера, акварель, батік, літографія. Учень Федора Манайла та Ернеста Контратовича, він успішно розвиває їхні принципи, ідеї у своїх роботах. Творчість Яна Пашка нерозривно пов’язана з народною культурою краян. Любов до народного мистецтва, яку прищепив Федір Манайло, не полишає його донині. Недарма після закінчення Ужгородського художнього училища він продовжує навчання на факультеті мистецтвознавства Ленінградської академії мистецтв, а дипломну роботу писав на тему «Народне мистецтво Мараморощини». Донині це одне з най­ ґрунтовніших досліджень, де проаналізовано вишивку, різьбу та кераміку Хустщини. Любов до свого народу, його культури знайшла відображеня в роботах, що об’єднані в серіїї «Народні умільці» та «Етнографія мого краю» і створені в 1970-х.

На полотнах майстер увіковічнив екстер’єри та інтер’єри житла наших предків, їхній повсякденний та святковий одяг, побут, розкрив світогляд. Уже нині вони мають неабияку цінність не тільки для науковціветнографів. Самоусвідомлення автора, його творче зростання

проходило тоді, коли він навчався в Ленінграді, жив у чужому культурному середовищі. Саме це виявило, укріпило й підсилило його любов до рідної культури, до закарпатців, що донині живить і дає наснагу. Вітер перемін буремних 1980-х, коли народжувався

новий політико-економічний устрій, мало позначився на тематиці творів Яна Пашка. Він працює в жанрі пейзажу, натюрморту, портрета, створює роботи на сакральну тематику. Його роботи оригінальні й неповторні, вирізняються на тлі серед інших митців. Його система образотворення найбільш співзвучна із творчістю Юрія Герца та Івана Ілька. І це не дивно, адже вони були учнями і послідовниками Федора Манайла, корифея крайової школи живопису, а ще товаришували й тісно співпрацювали. Образотворчість Яна Пашка базується на гіперболізації, стилізації та міфологізації оточуючого світу, що зближує його з Манайлом. Він репрезентує закарпатське мистецтво, яке ґрунтуєься на народних традиціях. Від початку своєї творчої діяльності майстер не перестає дивувати світ. Щоразу він по-іншому відкриває його для себе й щедро дарує людям власне бачення краси й гармонії. Художник Олександр Мондич, характеризуючи митця, пише: «Його кредо – знання, вивчення, розуміння. У мистецтві він ставить свої завдання, володіє нестримною фантазією, добирає єдино слушну систему зображальності. Але побачене не є дзеркальним відображенням. Натура перевтілюється індивідуальним світосприйняттям художника». А відома поціновувачка мистецтва Анжела Ман вважає, що Ян

Пашко, його роботи – це взагалі унікальне й неповторне явище. До слова, саме вони популяризують творчість Яна Пашка, всіляко його підтримують. Дивлячись на його полотна, ми мимоволі починаємо говорити про те наївне мистецтво, яке реалізовується в народних картинах, ікописі, настінних розписах хат. Але водночас бачимо, що це самодостатнє мистецтво з використанням елементів народного образного мислення. У стилістиці творів Я. Пашка прочитується код української нації. Це самодостатній митецьфілософ, який живе в гармонії з собою і оточуючим світом. Він позитивно, з розумінням і гумором сприймає все, що відбувається довкола. Його незламний оптимізм не має меж. Художник щиро любить людей і вони платять йому тією ж монетою.  Довідково. Народився Ян Пашко 7 серпня 1934-го в Чехословаччині в місті Великі Порічі, Судети. Коли йому було 5 років, втратив батька. Відтоді в пошуках заробітку сім’я переїжджала в різні міста. Довелося трохи жити в Угорщині, спочатку – у Будапешті, а згодом – у Бічке. На Закарпатті родина опинилася 1945-го. Ян закінчив семирічку в Берегові. У 1950–1953 роках навчався в Хустській профтехшколі за фахом червонодеревника. Чотири роки відслужив у лавах радянської армії. З 1958-го до 1964-й навчався в Ужгородському художньому училищі, а затим у Ленінградській академії мистецтв. Закінчивши її, повернувся в Хуст, де живе донині. Володимир МИШАНИЧ

НЗ

У ФОКУСІ 7

№63 (4774)

21 серпня 2018 року

TT ПАМ’ЯТАЄМО

ЗАЛИШИВ ДОБРИЙ СЛІД НА ЗЕМЛІ ПРОФЕСОРУ ВАСИЛЕВІ ІЛЬКУ ВИПОВНИЛОСЯ БИ 90

Л

юдське життя – швидкоплинне, тому треба наполегливо працювати, щоб залишити добрий слід на землі. Так і роблять ті, хто чітко усвідомлює своє покликання. До них належав і доктор історичних наук, професор УжНУ, відомий педагог і адміністратор вищої школи, справжній інтелігент, патріот рідної землі й просто високопорядна людина Василь Ілько. Він заслужив на те, щоб сказати кілька добрих слів до його недожитого 90-річчя.

Василь Іванович народився 24 серпня 1928 року в мальовничому селі Тересва на Тячівщині у простій селянській родині. Батько був різноробом, бокорашем, неодноразово їздив на заробітки в сусідні країни. Мати вела домашнє господарство та займалася вихованням двох синів. Василь закінчив початкову школу, потім – «горожанку», а у 1949-му – Солотвинську середню школу. В тому ж році став студентом історичного факультету Ужгородського держуніверситету. Тут найбільший вплив на нього мали такі наставники, як Володимир Неточаєв, Федір Потушняк, Микола Лелекач, Юрій Сак, Ірина Дашкевич-Осичнюк та інші. Студент Ілько не тільки добре вчився, а й проявляв неабиякий інтерес до дослідницької праці. Він брав активну участь у роботі наукових гуртків, був головою студентського наукового товариства, неодноразово виступав на конференціях. А починаючи з третього курсу, працював за сумісництвом старшим наукових співробітником обласного архіву. Після закінчення навчання з відзнакою Василь Ілько вступив до аспірантури. Тему наукового дослідження – аграрна історія Закарпаття ХІХ – ХХ століть – обрав ще студентом, працюючи в архіві. В процесі роботи стали в нагоді й знання іноземних мов – угорської, чеської

та словацької. Наполеглива і копітка праця в архівах незабаром стала приносити плоди. У 1957 – 1958 роках у «Наукових записках» Ужгородського університету побачили світ його перші публікації. В них були розкриті основні проблеми досліджуваної теми. Згодом завершив написання кандидатської дисер­тації, яку успішно захистив у листопаді 1960-го в Інституту історії АН УРСР. Однак це не стало для Василя Ілька приводом для заспокоєння. Його тягнуло до незвіданих таємниць історії. І почав досліджувати аграрну історію Закарпаття першої половини ХХ століття. Він поринув у копітку роботу в найбільших архівосховищах колишніх СРСР, УНР і ЧССР. Але справи посувалися досить повільно, багато часу забирала викладацька й адміністративна робота та громадські доручення. І все ж, наш герой ішов до поставленої мети. Про результати наукових пошуків він доповідав на різних наукових форумах, у тому числі на всесоюзних симпозіумах із проблем аграрної історії Східної Європи. Виходили нові книжки – «Закарпатське село на початку ХХ ст.» (1973), «Революційна боротьба селянства Закарпаття в 20 – 30-ті рр. ХХ ст.» (1974). Крім того, він був співавтором низки колективних видань – «Історія селянства Української РСР» (1967), «Торжество історичної

справедливості» (1968), «Шляхом до щастя: нариси історії Закарпаття» (1973) тощо. Логічним науковим підсумком став блискучий захист у жовтні 1984 року докторської дисертації на тему: «Аграрні відносини на Закарпатті в епоху імперіалізму (1900 – 1944 рр.)» Проголошення незалежності України професор Василь Ілько зустрів із надією на вільний розвиток історичної науки. Він звертає свій погляд на вивчення раніше забороненої теми – репресії проти греко-католицької церкви. Крім того, досліджує прорахунки радянської влади в організації колективних господарств, активно працює над історією Тересви, хрестоматією з історії селянства Закарпаття, готує до друку оригінальні джерела… Його ім’я значиться серед співавторів перших двох томів «Нарисів історії Закарпаття» (Ужгород, 1993 – 1995) та першого тому академічного видання «Історії українського селянства» (Київ, 2006). На

превеликий жаль, невблаганна смерть, що наступила 30 січня 2012-го, не дозволила реалізувати багато чого з задуманого. Але його доробок є значним. А найголовніше полягає в тому, що його праці пройшли випробування часом і продовжують зберігати наукову актуальність. Василь Іванович був відомим педагогом і методистом. Спочатку викладав «Основи етнографії» та «Історію первісного суспільства», згодом – «Історію СРСР ХІХ – ХХ ст.», за роки незалежності – «Вступ до спеціальності». Крім того, читав низку спецкурсів. Із перших днів своєї педагогічної роботи прискіпливо готувався до кожної зустрічі зі студентами, завжди використовував додаткову літературу (тут також стало у пригоді знання іноземних мов). Він добре почувався в аудиторії, заохочував активність студентів, підтримував слабших. Завжди був тактовний, у міру суворий, легко знаходив спільну мову з вихованцями. А ще Василь Ілько неодноразово керував музейно-архівною практикою студентів-істориків, яка проходила в різних містах – Москві, Ленінграді; Львові, Одесі, Ужгороді, Берегові; Сегеді, Ніредьгазі; Пряшеві, Кошице, Братиславі; Празі. Дбав і про підготовку науковопедагогічних кадрів. Так, під його керівництвом написали й успішно захистили кандидатські дисертації Ганна Божук, Павло Білак і Микола Олашин. Василь Іванович за­п а­м ’я­ тався як вмілий організатор та адміністратор вищої школи. Тривалий час (1983 – 1992) він очолював кафедру історії СРСР та УРСР, два строки (1974 – 1980) був деканом історичного факультету. На цих посадах проявив свої організаторські здібності – вміння створити

TT ПОРАХУВАЛИ

ПОНАД 156 МІЛЬЙОНІВ ГРИВЕНЬ РІЗНИХ ВИПЛАТ ЗАКАРПАТЦЯМ ЗАБЕЗПЕЧИВ ІЗ ПОЧАТКУ РОКУ ФОНД СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ УКРАЇНИ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Закарпатській області з початку року використало на виплату всіх видів матеріального забезпечення застрахованим особам 156 млн 349,1 тис. грн. Зокрема з тимчасової непрацездатності, включаючи догляд за хворою дитиною, – 86 млн 95,3 тис. грн, вагітності та пологах – 70 млн 532,1 тис. грн та на поховання (крім поховання, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві) – 721,6 тис. гривень. Про це повідомив начальник згаданого управління Ігор Сегляник. За його словами, з 1 січня 2018-го фонд у рекордно короткі строки впровадив реформу надання соціальних послуг, перевівши їх на адресність. Відтак забезпечено лікуванням у реабілітаційних відділеннях санаторно-курортних закладів 472 краян за тристоронніми договорами на суму 6 млн 572,5 тис. гривень. Крім того, фонд здійснював страхові виплати 1192 потерпілим від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань і 122 особам, які мали право на ці виплати – за-

галом на 20 млн 656,8 тис. грн, та надавав медичні й соціальні послуги 111 потерпілим на виробництві за 9 видами допомоги на 1 млн 775,2 тис. гривень. «На сьогодні заборгованості фонду перед застрахованими особами немає. Переконаний, що і в подальшому фінансування буде здійснюватися в терміни, передбачені законодавством України», – зазначив Ігор Сегляник. Він також розповів, що правління фонду нещодавно затвердило низку нововведень у механізмі здійснення виплат за листками про тимчасову непрацездатність. Зокрема з 1 жовтня 2018-го почне діяти нова

форма заяви-розрахунку для надання матеріального забезпечення застрахованим особам та окремих виплат потерпілим на виробництві. Вона об’єднала документи, на підставі яких здійснювалося фінансування страхувальників до реорганізації Фондів соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Зокрема оформлена заяварозрахунок може бути передана роботодавцем і прийнята фондом в електронному вигляді з застосуванням електронного цифрового підпису. Крім того, порядок запроваджує нові під-

ходи до обслуговування страхувальників, дозволить вдосконалити систему фінансування та упередити можливі помилки при визначенні розміру допомоги та страхових виплат. Із цією метою робочі органи виконавчої дирекції фонду здійснюватимуть попередній конт­ роль правильності нарахування виплат та в разі виявлення по­милок надаватимуть рекомендації страхувальнику щодо їх усунення ще до фінансування виплат. Це дозволить уникнути штрафів, які нині можуть накладатися на роботодавця в разі виявлення неправомірного використання коштів Фонду соціального страхування України під час перевірок за фактом вже профінансованих заяв-розрахунків. Також із 1 жовтня набуває чинності система інформування роботодавцем про здійснені виплати застрахованим особам, що має зменшити ризик можливих затримок при компенсації втраченого заробітку за період хвороби (оплата за листками непрацездатності), виплаті допомоги по вагітності та пологах, здійсненні страхових виплат потерпілим на виробництві. З 27 липня набула чинності нова редакція Положення про

колектив однодумців, забезпечити оптимальні умови для навчально-методичної та наукової роботи, рішуче відстоювати інтереси колег тощо. Тому й не дивно, що в 70 – 80-ті роки минулого століття за багатьма показниками істфак був попереду інших факультетів. А ще Василь Ілько був чудовим сім’янином. На початку серпня 1963-го він знайшов своє подружнє щастя в особі лікарки-красуні Емми. Вона стала однодумцем і надійною помічницею свого чоловіка, зробила все можливе, щоб він зміг реалізувати свій науковий потенціал. Подружжя виростило і виховало двох чудових синів. Старший, Ігор, закінчив історичний факультет, захистив кандидатську ди­сертацію, оволодів основними європейськими мовами і живе та працює в Канаді. Молодший, Андрій, здобув фах лікаря, став кандидатом медичних наук, працює доцентом кафедри терапії та сімейної медицини Ужгородського національного університету. Сини створили свої сім’ї, подарували батькам найдорожчий скарб – онуків. Отже, роду Ільків не буде переводу. І це тішить дідуся за межею Вічності. Загальновідомо, час лікує рани. Але це не зовсім так. Коли ми згадуємо про Василя Івановича, серце щемить, і не хочеться вірити, що його немає серед нас. І не буде. Але людина живе до тих пір, поки про неї пам’ятають. Пам’ять про професора Василя Ілька житиме в серцях тисячі студентів, сотні колег, знайомих. Бо він робив людям добро. І це не забувається! Микола ОЛАШИН, Іван ЧАВАРГА, кандидати історичних наук, доценти

комісію (уповноваженого) зі страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності. Орган утворюється на кожному підприємстві, що використовує найману працю, незалежно від форми власності, й приймає рішення про призначення або відмову у призначенні матеріального забезпечення (допомоги по тимчасовій непрацездатності, вагітності та пологах, на поховання). Комісія з соцстрахування створюється при чисельності застрахованих осіб понад 15 працюючих за наймом. Якщо таких менше, на загальних зборах працівників обирається уповноважений із соціального страхування підприємства. Комісія зі страхування кожної установи – ще один орган, окрім фонду, який має не лише обов’язок, а й повноваження здійснювати контроль за правильним нарахуванням і своєчасною виплатою лікарняних. Фонд здійснює фінансування упродовж 10 робочих днів із моменту отримання від роботодавця заяви-розрахунку, лікарняні виплачуються вчасно та в повному обсязі. Але затримки можуть мати індивідуальний характер. Наприклад, із якоїсь причини роботодавець затягнув із подачею заяви-розрахунку. Або, отримавши від фонду кошти, не встиг виплатити їх працівнику в найближчий після дня призначення допомоги строк, установлений для виплати зарплати, як це передбачено законом. Комісія має відслідковувати всі ці процеси та оперативно на них впливати.

МЕДОВІ ВИХІДНІ

БУЛИ В УЖГОРОДІ ЗАВДЯКИ ЯРМАРКУ

T

радиційний солодкий фест біля «Совиного гнізда» в Ужгороді проходить уже ввосьме. Організовує його Асоціація пасічників Закарпаття. Цьогоріч, за словами її керівника Володимира Ляха, на свято приїхали півтора десятка бджолярів, які пропонували різні види меду та продукцію з нього.

Рік заснування 1990 Головний редактор

Мирослава ГАЛАС АДРЕСА РЕДАКЦІЇ 88000 м. Ужгород, вул. Руська, 13 (2й поверх)  Email: NOVZAK@GMAIL.COM Рекламний відділ: REKLAMANOVZAK@GMAIL.COM Веб.: WWW.NOVZAK.UZ.UA

 Телефон: 36284  Тел./факси: 35300  заступник головного редактора –

Усі охочі могли придбати липовий, трав’яний, акацієвий, гірський мед та прополіс, віск, маточне молоко, пилок. А ще – скуштувати медовухи, медового квасу й

пряників. На фестивалі розгорнули оригінальну фотозону з бджілками, виставили оглядовий вулик. Представили також різну агропродукцію: сири, бринзу, ковбаси

тощо. Працювала й локація Руху підтримки закарпатських військових. Продаючи сувеніри та смаколики, волонтери за 3 дні заробили для вояків 2672 грн, Є 100 – внесок однієї Вікторії. Офіційне відкриття фесту, присвяченого Медовому та Яблучному Спасу, відбулося в другий день його роботи. Гостей розважали своїми виступами вихованці Падіюну.

У ПРОЖИТИХ РОКАХ Жителі Черни на Виноградівщині добре знають цю жінку, бо нещодавно їй виповнилося 90. Довгожительку тут шанують за чесність і порядність. Вона завжди була акуратна при виконанні будь-якої роботи, доброзичливо ставиться до всіх, а на подвір’ї в неї завжди цвітуть квіти. Особливо полюбляє чорнобривці, бо вони відлякують усяку нечистоту від оселі, наголошує старенька. Марія Іванівна Росоха народилася в багатодітній сім’ї Симковичів, котрі постійно дотримувалися моральних принципів Марамороських православних монастирів, і ревно берегла всі приписи цього церковного руху. Ще в XVII ст. за це їхні предки вимушені були поселитися на узбіччі села біля підніжжя гори Банищі – бо ж більшість населення в Затисянському регіоні тоді спокійно сприйняла рішення Ужгородської унії. Та рід Симковичів стояв на своєму і не хотів миритися з нею, відтак більш ніж на 300 років став небажаним у сільському товаристві. Із покоління в покоління передавали слова нотаря Нялобського замку, який сказав їхньому прапрадідові, коли той купував землю під будинок: купуй, небораку, бо ти не будеш мати спокійного і файного життя через віру. Спершу важко доводилося сім’ї на новому місці посеред лісу, відірвано від односельчан. Та втіху для себе ро-

дина знаходила в щоденній молитві. Саме цей рід зумів зберегти цікаві стародавні рукописи, книги монахів і навіть частину архіву Марамороських православних церков XVI ст., які передали до Горбківського скиту, а звідти їх вивіз схиієромонах Венедикт у безпечне місце, на Афонську гору в Грецію. У 30-х роках минулого століття саме він відкрив православний скит у селі Горбки, що біля Королева, де провів аскетичне життя. Але в 1961-му комуністична влада закрила й зруйнувала цей острівець Марамороського православ’я на Виноградівщині. Контакти зі схиієромонахом цього скиту позитивно впливали на рідних Марії Росохи. Майже всі вони щиро підтримували православний рух, який знову масово почав відроджуватися на Затисянщині на початку ХХ ст. Але відродити його у своєму селі так, як це відбулося у сусідній Новоселиці, не змогли. Можливо, за таку вірність Всевишній наділив духовним талантом онука нашої іменинниці – Івана Лабатія, який ще зі шкільної парти канікули проводив у Грушівському монастирі, а як став дорослим, то був висвячений у диякони. Тепер служить Богові на Житомирщині. Марія Іванівна все життя провела в рідній Черні. Тут працювала в колгоспі, а потім на різних роботах, навіть кухарем у дитсадочку. Зі своїм чоловіком Андрі-

TT ФОТОФАКТ

На зупинці «пл. Корятовича» в Ужгороді запрацювало електронне табло прогнозування часу фактичного прибуття автобусів. Функціонування такого ж відновили на автобусній зупинці «Культосвітнє училище», ще одне установили біля готелю «Ужгород». У режимі реального часу пасажири можуть бачити на табло, коли автобус прибуде на зупинку. Крім того, можна скористатися безкоштовним Wi-Fi та «зарядкою» для телефону. На зупинках ведеться цілодобове відеоспостереження.

Ну, а в завершальний день свята, у неділю, до всього іншого, свої таланти демонстрували творчі колективи Ужгородщини, на малечу чекала розважальна анімація. Особливо тішилися туристи, яких, попри спеку, в Ужгороді чимало. Кажуть, раді, що зможуть повезти додому не тільки справжній мед, а й вино. Оксана НЕВИЦЬКА

ФАЙНІ СПРАВИ БУЛИ

~~Марія РОСОХА єм Васильовичем виховали трьох дітей – сина та двох доньок, котрі давно мають свої сім’ї. Старенька радіє за них і не натішиться онуками. Годинами може розповідати цікаві історії, казки, перекази, що побутують у їхньому селі. Дуже полюбляє співати, особливо коломийки. В її пам’яті назбиралося їх на цілу книжку. Ювілярка освоїла всі тонкощі та таємниці місцевої кухні й дотримується їх і сьогодні. В її щоденному раціоні лише народна їжа: токан, начанка, голубці із кукурудзяної крупи, чир тощо. М’ясо вживає дуже рідко. «Воно тупить пам’ять», – пояснює старенька. Крім соняшникової олії не використовує ніяких жирів. Щоб їжа була корисна, постійно

додавала всілякі прянощі, що росли на городі: петрушку, базилік, чабрик, м’яту. Всьому цьому навчила своїх доньок, які стали неперевершеними в приготуванні традиційної Чернянської начанки та голубців із кукурудзяної каші. Син освоїв тонкощі будівельної майстерності, якими володів батько, бо той постійно їздив на заробітки. Попри фізичні недуги, які охопили нашу іменинницю, старенька не втрачає оптимізму. Через несвоєчасне звернення до лікарів, нещодавно втратила зір, але при розмові з нею не скажеш, що не бачить. Треба жити в тих обставинах, які є, наголошує. Ще в 1935 році хворіла на тиф. Ні родичі, ні сусіди й не думали, що переборе страшну недугу, яка в ті часи вкорочувала життя багатьом односельчанам. Її батько звернувся до схиієромонаха Венедикта, і той узявся лікувати дитину. Давав пити якісь трав’яні вари і постійно молився над нею. Через три дні дівчинка вже гралася на подвір’ї. Саме тоді до цього духовного наставника в Горбківський скит потягнулися люди. Навіть із Румунії приходили селяни, нелегально переходячи кордон. Марія Росоха не скаржиться на минуле, бо в житті й файні справи завжди були. Про них охоче розповідає онукам та правнукам. Саме ці спогади й надають їй сили та енергії нині. Василь ІВАШКО с. Черна

З УСПІХОМ У ІТАЛІЇ Танцювальний колектив «Кольори Карпат» та ансамбль народних інструментів «Маки» Ужгородського коледжу культури і мистецтв повернувся з цікавого творчого відрядження на Апеннінський півострів. Розпочалося воно з виступу на фестивалі в заснованій священними друідами Сузі. Цей відомий сьогодні гірськолижний курорт в Котських Альпах називають воротами до Італії. Для наших колективів так і було. В Сузі отримали й перший у своїй подорожі диплом. Затишні альпійські долини, середньовічні замки, феодальні резиденції – сам подих історії, відомої зі шкільних підручників, супроводжував студентів від сцени до сцени.

відповідальний секретар: 37094

 ВІДДІЛИ культури, освіти і науки: 613752 новин: 35381 реклами та комерції: 35261 бухгалтерії: 35261 Реєстраційне свідоцтво Зт 124 від 6 серпня 1997 р. Наш індекс – 61168. Номер набрано й зверстано в комп’ютерному центрі редакції газети «Новини Закарпаття». Видрукувано у ПрАТ «Видавництво «Закарпаття», 88006 м. Ужгород, вул. Гагаріна, 421. Тираж 1201 примірник. Замовлення №344. Офсетний друк. Умов. друк. арк. 1. Підписано до друку 20.08.2018 р. о 18.00.  Відповідальність за достовірність і зміст реклами несе рекламодавець. Розрахунковий рахунок редакції: р/р 26004500049297 МФО 300614, код ОКПО – 20443975 в ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» м. Ужгород.

тають в и ч с а жня н 000 читачі Щотие 100 майж Газета виходить у вівторок та суботу

Вітаємо!

23 серпня гарний день народження святкує наша люба мама Юстина Сметана в селі Теребля на Тячівщині. Ми дуже любимо Тебе і з роками наша любов не міліє. Хай добрий Ангел береже Тебе від смутку й печалі, а Господь Бог дарує здоров’я і щастя. Бо Ти народилася в благодатну пору, коли сади повні квітів. Тож нехай і Твоє життя буде закосичене. І що не квітка – то добре побажання на многая і благая літ. З найкращими побажаннями: донька Світлана і син Сергій, зять Микола і невістка Маріанна, внуки Ольга, Оленка, Любомирчик

СміЙмОся!

Коли Сара сказала: «Ізю, ти найкращий!» – він зрозумів, що десь таки було змагання…

ВИСТУПИЛИ ЗАКАРПАТЦІ

Далі були виступи у Джавої, фестиваль у Рубіані в Колабрії. Погода, що не балує цього літа Італію, не змогла завадити яскравому виступу закарпатських танцюристів. Є в Італії невеличке містечко Петіна, розташоване на східних схилах гір Алберні. Воно відоме тим, що неподалік збудована одна з найбільших астрономічних обсерваторій Європи Ареста-ді-Петіна. Тут щороку проводять колоритне свято свого покровителя св. Онофріо, екзотичний фест дикої полуниці, різноманітні веселі змагання. Та особливе місце серед культурних подій регіону займає міжнародний фестиваль фольклору «A Spiga Rossa». Цього року він відбувся вже 48-й раз. Вечір був наповнений піснями й

танцями зі всього світу. У Петіні зібралася поважна публіка, що розуміється на фольклорі. Україну представляли колективи Ужгородського коледжу. Вони змусили глядачів загорітися ритмами народних танців, емоційно відгукнутися на запальний виступ. Це були відомі артисти Румунії, Чехії, Нової Зеландії, Італії, Мартініки, Мексики. Запам’ятаються нашим студентам сценічні майданчики та тепла зустріч публіки в затишних Летіно, Базілічі, Кальвелло, Аулетті. Ця поїздка засвідчила теплі творчі зв’язки коледжу з європейськими культурними колами, сприяла зміцненню іміджу України як країни, де знають і цінують народне мистецтво.