Методичка by Tanya

ІСТОРІЯ МИСТЕЦТВА СТАРОДАВНЬОГО І СЕРЕДНЬОВІЧНОГО

СХОДУ

Ірина Чмелик ІСТОРІЯ МИСТЕЦТВА СТАРОДАВНЬОГО І СЕРЕДНЬОВІЧНОГО СХОДУ

Івано-Франківськ, 2012

Міністерство освіти і науки України Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника Інститут мистецтв Кафедра дизайну і теорії мистецтва

Історія мистецтва Стародавнього і Середньовічного Сходу

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ТЕОРЕТИЧНИХ І ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ З КУРСУ спеціальність «Дизайн», «Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво», напрям підготовки 0202 – «Мистецтво», ОКР «Бакалавр» 6.020200

УДК ББК Затверджено та рекомендовано до друку Вченою радою Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника Протокол № від

УКЛАДАЧ:

р.

кандидат мистецтвознавства, доцент І.В.Чмелик

РЕЦЕНЗЕНТИ:

доктор мистецтвознавства, професор кафедри дизайну і теорії мистецтва М.Є. Станкевич кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри образотворчого мистецтва Б.В.Бойчук.

Історія мистецтва Стародавнього і Середньовічного Сходу: навчально-методичні рекомендації до теоретичних і практичних занять з курсу для студентів спеціальностей дизайн, образотворче та декоративно-прикладне мистецтво, ОКР бакалавр. –

Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, 2012. - 168 с.

Структура курсу навчальної дисципліни «історія мистецтва» Опис предмета навчальної дисципліни

Курс: Підготовка (бакалаврів)

Напрям, спеціальність, освітньокваліфікаційний рівень

Кількість кредитів, відповідних ECTS: 1,5 Модулів: 2 модуля (ІНДЗ включно)

Шифр та назва напряму 0202 Мистецтво

Змістових модулів: 4 Загальна кількість годин: 54 години Тижневих годин: 2 години

Структура курсу навчальної дисципліни «Історія мистецтва»

Предмет: ІСТОРІЯ МИСТЕЦТВА Характеристика навчальної дисципліни

Обов’язкова Рік підготовки: 1 Семестр: 2 Лекції: 18 годин Шифр та назва Практичні заняття: 4 години спеціальності Самостійна 6.010100 Обробота: разотворче, декоратино-при- 18 годин кладне мистецтВид контролю: во та дизайн залік Освітньокваліфікаційний рівень бакалавр

Примітка: співвідношення кількості годин аудиторних занять та самостійної роботи може становити 50% до 50%, 60% до 40% або 40% до 60% залежно від змісту навчальної дисципліни (курсу).

Історія мистецтва Стародавнього та Середньовічного Сходу є важливою складовою курсу історії світового мистецтва. Викладання такого курсу зумовлене потребою всебічного виховання обдарованої молоді, а цьому сприяє оволодіння к ульт урними здобу тками людства. Підготовка висококваліфікованого фахівця з образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, дизайнера, викладача мистецьких дисциплін не можлива без розуміння і знання загальних закономірностей та історичних етапів розвитку світового мистецтва, вміння розрізняти та характеризувати твори архітектури, скульптури, живопису, декоративно-прикладного мистецтва. Навчально-методичний посібник покликаний для комплексного вивчення багатогранної та цікавої історії мистецтва країн Азії, Близького та Далекого Сходу, народів Доколумбової Америки, відповідно до програми першого курсу з історії мистецтва для студентів спеціальностей образотворче та декоративно-прикладне мистецтво, дизайн (ОКР, бакалавр). Сьогодні виникає потреба у такому курсі, оскільки в сучасному мистецтві та дизайні часто використовуються форми та образи, притаманні саме східній культурі. Однак, зазвичай вони застосовуються поверхнево, без усвідомлення історичних умов, релігійних вірувань, світоглядно-філософських основ і категорій, на яких ґрунтувалось дане мистецтво. Основним змістом навчального курсу «Історія мистецтва країн Стародавнього та Середньовічного Сходу» є розкриття головних етапів розвитку культури та особливостей мистецтва країн, які найчастіше для європейців є невідомими і складними для розуміння, зокрема, через особливості світоглядних, релігійних, історичних та інших факторів. Має місце аналіз основних напрямків та стилів, що сформувались у кожній конкретній країні протягом часу, що вивчається, характеристика видів, жанрів і окремих образотворчих творів. Навчальний посібник присвячений історії мистецтва народів Сходу від найдавніших часів до XVIII ст. Цей історичний період

Вступ

ВСТУП

Вступ 12

охоплює два етапи культури: давню і Середньовічну. Вже в давнину народи Сходу створили значні пам’ятки матеріальної та духовної культури. Їхнім основним досягненням є видатні твори живопису, скульптури, архітектури епохи Середньовіччя. Основною метою курсу є формування в студентів теоретичних знань з історії та типології мистецтва, психології художньої творчості, стильових виявів, оволодіння спеціальною термінологією і методом мистецтвознавчого аналізу. Курс складається з теоретичної і практичної частини. Блок практичних завдань, як правило, пропонується до виконання після блоку теоретичного матеріалу. Однак, за бажанням, практичну роботу можна пропонувати також після вивчення кожної окремої теми. На лекціях студенти вивчають історію розвитку та особливості мистецтва різних країн, ґрунтуючись на географічному районуванні. Зокрема, курс містить такі частини: «Середньовічне мистецтво мусульманських країн Близького і Середнього Сходу», «Мистецтво країн Південної Азії», «Мистецтво Далекого Сходу», «Мистецтво народів Південно-Східної Азії», «Мистецтво народів Доколумбової Америки». В кінці кожної теми подано питання для самоперевірки. Після основної частини пропонується детальний список літератури. Практичні завдання підібрані за темами теоретичного блоку, покликані закріпити отримані на лекціях знання. Теоретичні та практичні заняття розроблені на основі узагальненого автором досвіду проведення занять з курсу «Історія мистецтва» на художньому відділенні Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника. Протягом викладання курсу проводяться чотири бліцтести з вивчених тем. Окремо оцінюється складений студентами словник мистецтвознавчих термінів, а також усна відповідь і контрольна робота, проведена на семінарі. Кожна тема оцінюється за встановленими критеріями. На основі оцінювання кожного етапу ставиться підсумкова залікова оцінка.

Вступ

У результаті вивчення лекційного курсу студент повинен знати: - основні фактори формування та джерела розвитку культури країн Стародавнього і Середньовічного Сходу; - історичні етапи розвитку мистецтва країн Азії та Далекого Сходу; - характерні риси архітектури та мистецтва Індії, Китаю, Японії, мусульманських держав, Південно-Східної Азіїї та Доколумбової Америки; - основні мистецтвознавчі терміни, за допомогою яких аналізуються архітектурні та мистецькі пам’ятки країн, що вивчаються на лекціях; - відмінності у мистецтві країн Азії та мусульманського Сходу, зумовлені релігійними віруваннями; - методику аналізу мистецьких творів та архітектурних споруд країн Стародавнього і Середньовічного Сходу; - види і жанри мистецтва, найбільш розповсюджені у країнах Близького, Середнього та Далекого Сходу. У результаті вивчення лекційного курсу студент повинен вміти: - розрізняти найважливіші пам’ятки архітектури та мистецтва країн Стародавнього і Середньовічного Сходу; - фахово користуватися науковою термінологією з курсу; - аналізувати основні історико-соціальні, світогляднорелігійні, культурні та мистецькі особливості країн Азії та Далекого Сходу; - орієнтуватися у визначених стилістичних особливостях мистецтва тієї чи іншої країни; - здійснювати аналіз конкретних пам’яток архітектури чи творів мистецтва з курсу, що вивчається; - творчо застосовувати здобуті теоретичні знання при вирішенні практичних завдань, у тому числі і з композиції, кольорознавства, дизайну та інших мистецьких дисциплін. Отримані знання і навички сприятимуть оволодінню майбутньою професією і подальшому зростанню професійної майстерності.

Розподіл годин та тематика занять згідно навчального плану Структура лекційного курсу: лекції- 18 годин (І курс 2-й семестр 2 години на тиждень) Структура практичного курсу (4 години)

Розподіл годин та тематика занять згідно навчального плану

СТРУКТУРА ЗАЛІКОВОГО КРЕДИТУ КУРСУ

Лекції

Практич ні заняття

Тема

Самості йну роботу

Кількість годин, відведених на:

Змістовий модуль I. Мистецтво Індії та Китаю Тема 1. Мистецтво Стародавньої Індії. Культури Гараппа і Мохенджо-Даро. Мистецтво Імперії Маур’їв, Кушанської Держави та періоду правління Гуптів. Буддійське мистецтво на о. Шрі-Ланка

Тема 2. Середньовічне мистецтво Індії Ісламської епохи

Тема 3. Архітектура й образотворче Мистецтво Стародавнього Китаю

Тема 4. Мистецтво Середньовічного Китаю . Культура Тибету, Кореї

Змістовий модуль II. Мистецтво Японії, народів Південно-Східної Азії, Близького і Середнього Сходу, Доколумбової Америки Тема 5. Давньояпонське мистецтво. Вплив синтоїзму на формування естетичних уявлень у Стародавній Японії.

Розподіл годин та тематика занять згідно навчального плану

Лекції

Практич ні заняття

Тема

Самості йну роботу

Кількість годин, відведених на:

Тема 6. Мистецтво Середньовіччя в Японії. Розквіт японського саду.

Тема 7. Мистецтво народів Південно-Східної Азії (Бірма, Тайланд, Кампучія, Індонезія, В’єтнам, Лаос).

Тема 8. Середньовічне мистецтво мусульманських країн Близького і Середнього Сходу. Мавританське мистецтво

Тема 9. Культура та мистецтво народів Доколумбової Америки.

Практичні та самостійні заняття

Тема 10. Укладання та ілюстрування словника за темою «Мистецтво країн Азії і Далекого Сходу»

Тема 11. Мистецтво країн Азії і Далекого Сходу

Тема 12. Укладання таблиць за темою «Мистецтво країн Стародавнього і Середньовічного Сходу

Усього годин

4 18

РОЗПОДІЛ БАЛІВ, ЩО ПРИСВОЮЮТЬСЯ СТУДЕНТАМ (поточне оцінювання) Т1

Т2

Т3

Т4

Т5

Т6

Т7

Т8

Т9

Сума

Т10

Т11

Т12

Розподіл годин та тематика занять згідно навчального плану

50 5

ШКАЛА ОЦІНЮВАННЯ: 90–100 балів — відмінно (А); 75–89 балів — добре (ВС); 50–74 балів — задовільно (DE); 35–49 балів — незадовільно з можливістю повторного складання (FX); 1–34 балів — незадовільно з обов’язковим повторним курсом (F). МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: курс лекцій; ІКНМЗД; методичні розробки практичних занять; ілюстративні матеріали.

Лекція 1 Мистецтво Стародавньої Індії. Культури Гараппа і Мохенджо-Даро. Мистецтво Імперії Маур’їв, Кушанської Держави та періоду правління Гуптів. Буддійське мистецтво на о. Шрі-Ланка (2 год.) ПИТАННЯ, ЩО РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ НА ЛЕКЦІЇ

Лекція 1. Мистецтво Стародавньої Індії

Джерела і передумови становлення самобутньої індійської культури, вплив релігійних уявлень на давньоіндійське мистецтво. Мистецькі пам’ятки Гараппи і Могенджо-Даро. Символіка архітектури доби Вед. Буддистське мистецтво Давньої Індії. ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ Географічно цивілізаційний ареал Давньої та Середньовічної Індії значно ширший від кордонів Республіки Індія. Він включає територію сучасних Пакистану, Непалу, Бутану, Бангладеш і частково Афганістану, утворюючи Індійський субконтинент. Спільним етнічним і культурно-історичним процесом з Індією об’єднана територія Шрі-Ланки (о. Цейлон). Традиційно центром зародження і поширення мистецтва Південної Азії є півострів Індостан, із найдавнішим цивілізаційним утворенням – Гараппською культурою, яка процвітала у 2500–1800 рр. до н.е. в долині р.Інду та її притоків. Відкриті тут міста Могенджо-Даро і Гараппа були побудовані за регулярною системою і складалися з двох частин: цитаделі та «нижнього міста». Тут процвітали ремесла, зокрема ткацтво, керамічне виробництво; виготовлення виробів із металу. Зразки скульптури з Гараппи і МогенджоДаро свідчать про високу майстерність обробки каменю та бронзового лиття. Стеатитові печатки, із рельєфними зображеннями реальних і фантастичних тварин, кам’яні лінгами засвідчують формування давньоіндійської іконографії. Саме в скульптурі найяскравіше виявилися риси, що визначають особливості традиційного індійського мистецтва наступ-

Лекція 1. Мистецтво Стародавньої Індії 20

них періодів. Прикладом є стеатитові статуетки жерця, танцівниці і чоловічий торс. Практично не збереглися матеріальні пам’ятки художньої культури Ведичного періоду (XVIII - VI ст. до н.е). Джерелом відомостей про культуру і мистецтво цього часу служать Веди, давні епоси «Магабгарата» і «Рамаяна», які дозволяють відтворити вигляд не збережених споруд, форми яких втілювали уявлення про зв’язок людини і всесвіту. В основі композиції поселення і житла доби Вед була покладена модель космосу і світобудови, магічна діаграма – янтра. Круглі в плані хатини з півсферичними або конічними дахами повторювали форму селища, яке від злих духів захищала огорожа, оточена стежиною для ритуальних процесій, із чотирма, орієнтованими по сторонах світу, різьбленими дерев’яними воротами – символічними виходами у всесвіт. У середині І тис. до н.е. сформувалися великі державні об’єднання: царство Бгаратів і держава Магадга. У цей період зростають міста, планування яких відображало поділ суспільства на варни. Вищою вважалася варна брагманів – жерців брагманізму, священнослужителів культу трьох верховних божеств: Брагми, Індри, Шиви. Розквіт художнього життя Давньої Індії припадає на період правління династії Маур’я (IV–II ст. до н.е.), коли держава об’єдналася, і перетворилася в могутню, багату країну зі зв’язками з Персією, Сирією, Єгиптом, ШріЛанкою і Китаєм. Столиця Маур’їв – Паталіпутра – була прекрасним містом, укріпленим ровом і дерев’яними Сарнатхська «Левина капітель»

Ворота ступи

Лекція 1. Мистецтво Стародавньої Індії 21 Лекція 1. Мистецтво Стародавньої Індії

стінами, з 70 сторожовими баштами і 64 воротами. Серед житлової забудови виділявся дерев’яний палац володаря, оздоблений різьбою та інкрустацією. Судячи з рельєфних зображень і описів, ще величнішим був палац царя Ашоки (273–232 рр. до н.е.), побудований з дерева на кам’яному фундаменті. У період правління Ашоки державною релігією став буддизм, що сприяло бурхливому будівництву кам’яних культових споруд, розвитку скульптури. Пропаганда буддизму, який увібрав у себе давні культи природи, створив складну космогонічну символіку, привела до появи нових форм культових споруд: релікварія – ступи, печерного храму – чайтьї, монастирської споруди – вігара; розвитку принципу синтетичної взаємодії архітектури і скульптури. Одночасно не втрачався зв’язок із попередніми етапами розвитку індійської культури: планування ступи за принципом янтри і відтворення конструкцій дерев’яного прототипу в печерних храмах. За велінням Ашоки в місцях, пов’язаних із діяльністю Будди, і вздовж шляхів прочан ставилися кам’яні та дерев’яні колони – стамбги – із вирізьбленими царськими едиктами, які трактують як образ світового дерева. Найвідомішою є Сарнатхська «Левина капітель». Її зображення надруковане на індійських грошових знаках, а колесо Закону зображене на державному прапорі Індії. Зі 180р. до н.е. до 300р. н.е. в Індостані процвітала могутня Кушанська держава. Релігійна архітектура цього періоду представлена печерними комплексами і ступа-

Лекція 1. Мистецтво Стародавньої Індії

Індійські ступи в Санчі

Лекція 1. Мистецтво Стародавньої Індії

ми (буддистськими і джайнськими). У ступах зберігалися реліквії Будди. Форма ступи походить від давніх надмогильних курганів, символічно втілює структуру Всесвіту, ототожнюється з небосхилом і світовою горою Меру, її купол увінчаний гармікою –«палацом богів» – зі шпилем із нанизаними дисками (чхатравелі) – символами сходження до божественної вершини неба. Парасолі можуть також виступати і знаками особливої пошани, три диски символізують три цінності: Будду, Закон і санґгу (монашу общину). Ступа височіє на круглій або квадратній платформі, її півсфера оперізується доріжкою для ритуального обходу – прадакшинападга. Огорожа з

Лекція 1. Мистецтво Стародавньої Індії 23 Лекція 1. Мистецтво Стародавньої Індії

орієнтованими на сторони світу чотирма воротами – торана – відтворювала ведику давньоіндійських селищ. Класичним зразком індійської ступи є ступа в Санчі (II – І ст. до н.е.). зведена з каменю і цегли. Зображення якшинь у позі трибганґа та якшів на торана свідчить про сформований ідеал індійської жіночої та чоловічої краси. Чайтьї – це печерні храми базилікального типу, інтер’єр яких поділяється двома рядами колон на центральну, найширшу наву, і дві бічні, що призначалися для обходу навколо ступи, розміщеної в апсиді. Склепіння та колони нагадують дерев’яні прототипи. Оздоблений рельєфами фасад прорізаний у верхній

Лекція 1. Мистецтво Стародавньої Індії 24

частині «сонячним вікном», яке освітлює приміщення. З печерних комплексів найбільш вражаючим є храм у Карлі, центральний зал якого має 37 монолітних колон. У перші століття нашої ери в індійській скульптурі та живописі формуються канонічні зображення Будди. Ранньобуддистське мистецтво відображало Будду різними символами. Його присутність передавали слідами босих ніг – буддапада, зображенням колеса долі – дгармачакра, дерева просвітлення – Бодгі, парасолем, тюрбаном. Згодом з’являються нові образи і форми: перші зображення Будди як бога і людини, статуї бодгісатв. Були створені спеціальні посібники зі скульптури із сформульованою іконографією та правилами створення статуй, де детально описані атрибути Будди – лакшани. У Давній Індії існувало декілька шкіл скульптури. Школа Амараваті втілила, поряд з буддистською традицією, ще й деякі елементи давніх культів Південної Індії. Особливо важливе місце відводиться круглим статуям якшів та якшинь у людський зріст – втілення родючості, емблеми захисту і нагадування про світ земних насолод. Такі статуї стали зразком для образів буддистського пантеону, в тому числі будд і бодгісатв. У гандгарській школі помітне поєднання різних традицій. Тут було створено новий іконографічний канон зображення Будди: ідеальний людський образ, прекрасний і мудрий, який перебуває у стані глибокого споглядання, абсолютної душевної гармонії та спокою. Будда сидить на лотосі в позі Печерний комплекс Аджанти

Лекція 1. Мистецтво Стародавньої Індії 25 Лекція 1. Мистецтво Стародавньої Індії

асана, навколо його голови німб, чоло прикрашає урна, сережки вух видовжилися, на голові з’явилася ушніша; «застиглі думки» передає мудра – символічне розташування і жести рук. Будда зображався в монашому одязі – символі аскетизму і подвижництва. У ранній період Будда часто зображався з парою бодгісатв, які швидко перетворилися на самостійні об’єкти для поклоніння, особливо бодгісатва Авалокитешвара з обов’язковими атрибутами: квіткою лотоса в руках і зображенням Будди в короні. Поступово вчення магаяни змінило трактування і самого Будди: Центральним божеством став Будда Вайрочана (Будда Вселенського світла), втілення абсолюту Всесвіту. У матхурській школі особливе значення має світська скульптура. Дуже рано в матхурській скульптурі з’являються зображення Будди. Період переходу до Середньовіччя збігся із розквітом імперії Ґуптів (IV – VI ст.), під владою яких об’єдналася Північна і Центральна Індія. Розвивається витончена міська культура, розквітає драматургія і поезія. Доба Ґуптів – важливий етап у розвитку індійської монументальної скульптури і живопису, що оздоблювали фасади та інтер’єри скельних монастирів. Були створені кращі зразки індійської буддистської скульптури. Унікальною скульптурною пам’яткою є Будда з Сарнатха. Прикладом органічного поєднання різних видів пластичних мистецтв є знаменитий печерний комплекс Аджанти, вирубаний у II ст. до н.е. – VII ст. н.е. у товщі гори вздовж ріки Ваґгори. Ансамбль складається з 29 печер, тут скуль-

Бодгісатва Авалокитешвара Падмапані

Лекція 1. Мистецтво Стародавньої Індії

птура пишно оздоблює фасади, монументальний живопис вкриває стіни і склепіння внутрішніх приміщень. Роль стінописів Аджанти V – VII ст., у формуванні буддистської живописної системи важко переоцінити. У стінописі різноманітні сюжети передають сцени з життя Будди і бодгісатв, ілюструють міфи і джатаки. Майстри втілили свої уявлення про земний і небесний світи: показані міста й урочисті процесії, стада слонів і любовні сцени, битви і походи, бодгісатви й апсари. Найчастіше повторюється зображення юного красеня з короною на голові та квіткою лотоса в руках, який витончено нахилився у позі трибганга. Це бодгісатва Авалокитешвара

Рельєфи Аджанти

ЗАПИТАННЯ: Де знаходиться найбільший печерний храм-чайтья?Що таке ступа? Що таке торана? Коли буддизм став провідною релігією в Індії? Коли сформувались канонічні зображення Будди? Які атрибути Будди ви знаєте?

27 Лекція 1. Мистецтво Стародавньої Індії

Падмапані, обличчя якого наповнене тихим смутком. Традиціоналізм культури, звичаїв і побуту є прикметною особливістю Індії. Багато досягнень давньоіндійської цивілізації увійшли в новий історичний етап – Середньовіччя, стали складовою частиною загальнокультурного фонду індійців.

Лекція 2 Середньовічне мистецтво Індії. Індо-мусульманське мистецтво (2 год.) ПИТАННЯ, ЩО РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ НА ЛЕКЦІЇ Індійська архітектура і скульптура раннього Середньовіччя (VII–IX ст.). Південна- і північноіндійська школи архітектури зрілого Середньовіччя (X–XIII ст.). Храмові комплекси держави Віджаянаґар (XIV–XVI ст.). Ранньомусульманське мистецтво Індії. Мистецтво періоду Великих Моголів.

У добу Середньовіччя Індія вступала роз’єднаною на дрібні держави, що постійно воювали. Населення поділялося на касти, найвпливовішою була каста брагманів. Провідною релігією став індуїзм – новобрагманська релігія, що увібрала в себе давньоіндійські ведійсько-брагманські культи. Головними божествами стали Вішну і Шива, з культом яких пов’язане інтенсивне храмове будівництво і зведення численних статуй у храмах. На південному узбережжі, неподалік від Мадраса, у VII ст. було зведено архітектурний комплекс у Магабаліпурамі. Тут майстри з великих валунів вирізали ратхи – колісниці – храми індуїстських богів. З тієї ж скелі вирізьблені фігури священних тварин: слона, лева і бика, пов’язаних із культом Шиви. Ансамбль Магабаліпурама органічно доповнює багатофігурний скельний рельєф Ганґаватарана 9 м висоти, який ілюструє міф про сходження Ґангу на землю. У VIII ст. в Елурі, неподалік Аджанти, як статую, із масиву скелі було вирізьблено грандіозний храм Кайласанатха – символічне втілення гімалайської обителі Шиви. Вкритий білим тиньком храм знаходиться на дні котловану 87-м довжини і 47-м ширини. Він складався з трьох споруд. Восьмиметровий цоколь головного храму оперізують протоми священних левів і слонів, які несуть на своїх спинах багатотонну вагу всього масиву. Одна

Лекція 2. Середньовічне мистецтво Індії

ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

Лекція 2. Середньовічне мистецтво Індії

з основних горельєфних композицій зображає Шиву і Парваті, які спочивають на вершині Кайласи. Найзначнішими печерними храмами є комплекси Елури і острова Елефанта. Дво-, триповерхові зали, висічені у товщі скелі, досягали 40м глибини і були вкриті горельєфними зображеннями богів і міфологічних героїв. Враження надзвичайної внутрішньої сили і космічної могутності справляє монументальний бюст триликого Шиви, (VIII ст.), висота голів якого сягає близько 6 м. Багатоголовість і багаторукість божеств означає щедрість і мінливість природних сил. Центральний лик Шиви показує головну суть бога – вічне буття Шиви, стриману

Багатофігурний скельний рельєф Ганґаватарана

31 Лекція 2. Середньовічне мистецтво Індії

внутрішню космічну силу, величний світовий спокій. Лик справа уособлює непоборну енергію, жорстокість і лють чоловічого аспекту Шиви, безперервне руйнування та відродження світу. Ліве обличчя – Ума-Парваті, дружина й одночасно жіноча іпостась божества – втілення блаженства, спокою і краси. У багатьох храмах Індії особливо популярним став ШиваНатараджа – бронзова скульптура Шиви, який танцює. Зображення, сповнене глибокої символіки, прикметне смисловою повнотою та художньою виразністю. X–XI ст., доба розвиненого Середньовіччя, відзначилася розквітом держави Чолів у Південній Індії, династії

Печерий храмовий комплекс Елури

Лекція 2. Середньовічне мистецтво Індії

Чанделлів у Бунделькханді. Для архітектури характерні грандіозні печерні та наземні храмові комплекси. Буддистські, джайнські чи індуїстські храми практично не відрізняються за архітектурними формами, відмінності є у скульптурному декорі. Храм, другорядні святилища, зали і галереї для молитви, басейни для ритуальних омивань розташовані всередині прямокутного, оточеного стінами двору, територія якого вважалася священною. Вхід оформлений пишними воротами, орієнтованими на схід. Прямокутний у плані храм складається з декількох приміщень, збудованих анфіладою: мантапам – залу для молитви, антарали і ґарбга-гріхи – святилища, виділеного шикхарою.

Шива Натараджа

33 Лекція 2. Середньовічне мистецтво Індії

В архітектурі яскраво проявляються відмінності у храмових спорудах південних і північних районів. Як будівельний матеріал на півночі використовують вапняк, на півдні – пісковик, мармур і граніт. Для Південної Індії характерна шикхара у вигляді стрункої багатоярусної піраміди, завершеної ступікою, для Північної – шикхара параболічних обрисів з амалакою на вершині. Ворота у Північній Індії вирішені як традиційна давньоіндійська торана, у Південній – як висока надбрамна вежа – гопура, шикхара якої увінчувалася кілевидною аркою Сонячного вікна. Однак, як у північному, так і в південному типі споруд втілене загальне для індуїстських уявлень розуміння храму як монумента й уподібнення його священній горі – Меру.

Лекція 2. Середньовічне мистецтво Індії

Найдосконаліші зразки архітектури північного типу – храми Кхаджураго в Центральній Індії та Бгуванешвара в Оріссі – оздоблені великою кількістю фігуративних рельєфів. Найбільша споруда Бгуванешвара – це храм Лінгараджі. Класичним зразком архітектури Орісси є храм бога Сур’я в Конараку (XIII ст.). Колись це була одна з найвищих і найгарніших споруд Індії. 120м шикхара зруйнована, але збереглися рештки величезного залу зібрань. Храм підноситься на високій платформі з рельєфними зображеннями 12 к оліс, що відповідає міфологічним уявленням про колісницю сонця, запряжену гігантськими кіньми. Фігуративні оздоби храму в Конараку знані еротичними

Скульптури храмів Кхаджураго

Храми Кхаджураго

35 Лекція 2. Середньовічне мистецтво Індії

скульптурами любовних пар – мітхун. У X–XI ст. в Бунделькханді досягає розквіту архітектурна школа, основні пам’ятки якої зосередилися в Кхаджураго. Храми порівняно невеликі і компактні, окремі частини споруд розташовані щільно, фасади та інтер’єри оздоблені рельєфами. Оригінальна шикхара. Один із найдавніших таких храмів – храм Кандар’я Магадеви. Фігуративні оздоблення Кхаджураго відомі своїми відвертими еротичними зображеннями. Є також фігури жінок, левів, сцени полювання, сільськогосподарських робіт. Окрему групу утворюють джайнські споруди Західного Ґуджарата і східних областей Раджастхана. Тут у XI–

Лекція 2. Середньовічне мистецтво Індії 36

XII ст. виникли великі храмові комплекси – “міста без мешканців” – на вершинах священних гір, селитися в них не дозволялося навіть ченцям. З посиленням могутності південноіндійських династій Чолів і Пад’їв у їх столицях виникають грандіозні храмові комплексиміста. До храмів додають двори і високі огорожі, будують зали і високі ґопурам, що оформлюють входи у різні двори і культові споруди. Цей період до наших днів визначає характер сакрального мистецтва Південної Індії. Вершиною Середньовічної архітектури Південної Індії є “Великий храм” – Брігадешвара в Танджурі, збудований бл. 1000 р. і присвячений Шиві. Найзначніші пам’ятки XIV–XVI ст. Південної Індії належать до розквіту великої індуської держави Віджаянаґар. Тут життя зосереджувалося в межах грандіозних храмових комплексів, які поступово перетворилися не тільки на культовий, але і на основний центр громадської, політичної та культурної діяльності. До сьогодні там нараховується більше 30 таких ансамблів, найзначнішими з яких є комплекси в Шріранґамі, Чідамбарамі та Рамешварамі. В одному з найбільших комплексів в Шріранґамі є 7 концентричних рядів стін з 21 ґопурам, які втілювали могутність і багатство володаря. Так створювався комплекс, в якому архітектурні об’єми зменшувалися до центру: порівняно невисокий головний храм, прихований у загальній панорамі внутрішніх дворів. У комплексах зростає кількість споруд. Отож, Середньовіччя – яскравий період індуїстського миМінарет КутбМінару

Мінарет КутбМінар

Лекція 2. Середньовічне мистецтво Індії

стецтва, про що свідчать, зокрема, храмові міста Кхаджураго і Бгуванешвар, а також досягнення південноіндійської архітектури і бронзової скульптури. Індо-мусульманське мистецтво. Історія Індії XIII–XV ст. позначена зміною мусульманських династій, наймогутнішою з яких був Делійський султанат. Поширення мусульманства на півночі і заході призвело до кардинальних змін в архітектурі та мистецтві, сприяло поширенню нових типів споруд: мечетей, мавзолеїв, мінаретів, утвердженню площинного орнаменту. Найповніше нові принципи індо-мусульманської архітектури позначилися в Делі. Видатною пам’яткою ранньо-мусульманської архітектури став мінарет КутбМінар (XIII ст.), який входить в ансамбль мечеті Кувватіль-Іслам, і має 73 м висоти. Розвиток мусульманської архітектури Індії можна простежити на прикладі мавзолеїв Гіяс-уд-Діна Туглук-Шага в Делі (початок XIV ст.), Шер-Шага Сура в Сасарамі (XVI ст.) і Ґуль Гумбаз в Біджапурі (XVII ст.). У XVI–XVII ст. Індія об’єдналася під владою Великих Моголів, розгорнулося будівництво міст-фортець (Аґрафорт, Аллагабад), міст-резиденцій (Фатихпур-Сікрі), були створені ансамблі палаців, мечетей, усипальниць. В образному звучанні архітектури велику роль відіграють легкі куполи, витончені декоративні кіоски, стрілчасті та фестончасті арки, мінарети; поєднання червоного пісковику і білого мармуру, інкрустація шляхетним камінням, срібні деталі

Лекція 2. Середньовічне мистецтво Індії 38

та позолота. Казкову розкіш архітектури доповнювали регулярні сади і парки з каналами, водоймами, фонтанами. Парадний імперський стиль сформувався в період правління наймогутнішого представника династії Великих Моголів Акбара. Найповніше уявлення про архітектуру доби дає столиця Фатихпур-Сікрі – Місто Перемоги, побудоване у 1569-1580рр. за регулярною системою, оточене могутніми стінами з червоного пісковику. Головна офіційна споруда – зал прийомів, який стоїть у середині однієї з площ, побудований за вказівками самого Акбара. Вхід грандіозної Соборної мечеті “Буланд Дарваза” (“Ворота Перемоги”) вирішений як тріумфальна арка на честь вдалого походу Акбара в Ґуджарат. У місті розвивалися мистецтва. 1586 р. Акбар виїхав у Пенджаб, більше у резиденцію не повернувся. Життя в місті завмерло, його покинули люди і назвали “кам’яною казкою”. Кам’яні будівлі прекрасно збереглися завдяки сухому і гарячому клімату. Бурхливу будівельну діяльність у XVII ст. розгорнув внук Акбара- Шаг Джаган, з іменем якого пов’язують “мармурову революцію” в індійській архітектурі. Практично зникли кам’яні рельєфи, різьбярі виконували біломармурові ширми, решітки і кенотафи, зростає значення монументального живопису, мозаїки, інкрустації. Вершина цих досягнень – Тадж-Махал – величний пам’ятник кохання, зведений за велінням Шага Джагана для рано померлої дружини Мумтаз у 1631–1647 рр. Основний задум усипальниці Тадж-Махал належить

Аґра-форт

Лекція 2. Середньовічне мистецтво Індії

архітекторові Устаду Мухаммеду Іса Еффенді. Шаг Джаган сам вибрав місце для будівництва неподалік від Аґри на березі ріки Джамуни. Мавзолей підноситься на 7м платформі. По кутах біломармурового цоколя здіймаються 41-м мінарети, увінчані кіосками. Чотири фасади мавзолею однакові і складаються з величезного порталу зі стрілчастою аркою, обрамленого глибокими нішами, розташованими двома ярусами. Такі ж ніші є на зрізаних кутах мавзолею. Увінчує гробницю білий купол з завершенням у вигляді розетки зі стилізованих пелюсток лотоса і 9-м позолоченим шпилем. Купол обрамляють розташовані по кутах чотири баштові павільйони. Центральний восьмигранний зал Тадж-Махала справляє величне враження грандіозними розмірами і багато декорованими інкрустацією самоцвітами. Прекрасно спланований парк із басейнами і фонтанами став невід’ємною частиною цілісного архітектурного комплексу. Найвищого розквіту мистецтво індійської мініатюри досягло в період Моголів. Могольська школа мініатюри була заснована у середині XVI ст. майстрами з Тебріза і Ширазу. 1567 р. Акбар заснував художню майстерню, в якій близько ста індійських художників працювали під керівництвом двох перських мініатюристів. Були проілюстровані “Хамза-наме”, “Магабгарата” і “Рамаяна”. Могольська мініатюра сприйняла індійську художню традицію, в ній почала формуватися іконографія

Лекція 2. Середньовічне мистецтво Індії

індійського епосу. На початку XVII ст. основним жанром Могольської мініатюри став портрет, згодом поширюється анімалістичний жанр. У період правління Шага Джагана особливо популярні були сюжети з придворного, зокрема, гаремного життя. Мініатюра розвивалася також і в інших індійських князівствах, зокрема в Раджастхані, Пенджабі. У XVIII ст. виділяється школа Пахарі, де відобразилися захоплення і любов до усього сущого на землі, радості життя, краси стосунків між людьми. Більшість мініатюр створено на сюжети про Кришну і його улюблену Радгу. У XVII–XVIII ст. завершується Середньовічна доба

Тадж-Махал

Назвіть найбільший скельний храм Індії. Вкажіть відмінності архітектурних форм середньовічних храмів Південної та Північної Індії. Назвіть типове поєднання матеріалів у мусульманській архітектурі Індії. При якому правителі було споруджене місто ФатихпурСікрі? З ім’ям якого правителя пов’язують «мармурову революцію»? Хто є автором Тадж-Махалу? Назвіть характерні риси індійської мініатюри.

41 Лекція 2. Середньовічне мистецтво Індії

індійської культури. Країна вступила в нелегкі часи колоніальної залежності. ЗАПИТАННЯ:

Лекція 3 Архітектура й образотворче мистецтво Стародавнього Китаю (2 год.) ПИТАННЯ, ЩО РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ НА ЛЕКЦІЇ Давньокитайське мистецтво (Культура Яншао, періоду Шан-Інь, Чжаньґо, імперії Цинь, Хань). Мистецтво раннього Середньовіччя, особливості буддистського мистецтва: печерні храмові комплекси.

На території Китаю зародилася одна з найдавніших цивілізацій. Китайську художню культуру характеризує безперервність розвитку і стійкість традицій. Давньокитайська міфотворчість, пов’язана з космогонічними уявленнями, землеробськими культами, поклонінням природі, шануванням предків, вплинула на характер образного мислення китайців, художні особливості мистецьких форм. Попередницею давньокитайської цивілізації є культура Хуншань на північному сході Китаю (V–III тис. до н.е.). Від цього періоду зберігся розписаний посуд, виліплений від руки. Паралельно розвивалася культура Яншао в басейні р.Хуанхе. Кераміка Яншао належить до кращих зразків неолітичного мистецтва, її орнаментальні мотиви підготували розвиток піктографічного письма. У середині III тис. до н.е. з’являється пізньонеолітична культура чорної кераміки Луншань. У II тис. до н.е. утворюється держава Шан-Інь, формується ієрогліфіче письмо, з’являється бронзоливарне виробництво, зароджуються основи містобудування. Відомо про існування «Великого міста Шан», яке стояло на чолі Іньського царства. Рештки столиць свідчать про зародження принципів, характерних для наступних етапів китайської архітектури. Побудовані за регулярним планом поселення оточувалися масивним муром.

Лекція 3. Мистецтво Стародавнього Китаю

ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

Лекція 3. Мистецтво Стародавнього Китаю 44

Серед споруд виділявся палац володаря, розташований у центрі міста на платформі. Зі зростанням значення культу предків і поховальної магії пов’язані кургани, які зводили відповідно до принципів фен-шуй – сприятливого розташування світил, вітру і води. Вкритий травою поховальний пагорб містив підземні зали, оздоблені інкрустаціями і розписами, що відображали уявлення про сили Всесвіту. Входи у поховання охоронялися фігурами напівлюдей-напівхижаків – тотемною сторожею племен. Великими розмірами і багатством оздоблення виділяється царська гробниця в Шані. Держава Шан створила високорозвинену культуру бронзи. Монументальний бронзовий посуд служив для жертвопринесення. Функція оберегу визначила форму шанських бронзових виробів: цзюе, гу, юй, тін. Бронзовим вазам часто надавали зооморфного вигляду. Культовий характер посуду зумовив своєрідну магічно-орнаментальну систему оздоблення, побудовану на поєднанні графічного площинного орнаменту, рельєфних голів тварин та ієрогліфів. Форма і декорування посуду втілювали модель світобудови. Вертикальні ребра і горизонтальні смуги ніби поділяли сторони світу, стихії неба, гір, води і землі. Орнаменти свідчать про встановлення до II тис. до н.е. спільного для всіх видів творчості ряду магічно-орнаментальних символів. Характерне для мистецтва доби Шан поєднання симетрії та асиметрії, фантастичності та реалізму визначило загальКераміка Яншао

Кераміка Луншань

Лекція 3. Мистецтво Стародавнього Китаю

ний характер китайського мистецтва наступних століть. Доба Чжаньґо (V–III ст. до н.е.) – класичний період в історії духовної культури Китаю, коли сформувались основні напрями філософської думки: конфуціанство, даосизм, люїзм і легізм; значну роль продовжують відігравати культи давніх богів. На основі уявлень про дуальні начала Інь-Ян утворюється система символів, абстрактно-умовних знаків. На ґрунті цих учень були сформовані стійкі стилістичні особливості, властиві всім видам китайського мистецтва. У III ст. до н.е. виник перший трактат з архітектури «Чжоулі», де регламентуються принципи ієрархічної структури міста й основи каркасного дерев’яного будівництва. За письмовими джерелами реконструйовано вигляд палацової башти «тай», яка нагадувала шумеро-вавилонські зиккурати. Про виділення в окремий вид мистецтва живопису свідчить віднайдений у похованні біля м. Чанша згорток із зображенням жінки, яку охороняють фенікс і дракон. Тут використані традиційні для китайського живопису матеріали: пензель, туш і шовкова тканина. У художньому ремеслі формуються шовкоткацтво, виробництво лакових предметів. Із зодіакальною символікою пов’язане виготовлення бронзових круглих дзеркал з інкрустованими сріблом і золотом зображеннями тварин та людей. Важливими ритуальними предметами були різьблені нефритові диски «пі» та бронзові дзвони

Лекція 3. Мистецтво Стародавнього Китаю

«чанґ». У цей період змінюється стиль бронзового посуду, який втрачає свій всеохопний космічний характер: поступово спрощуються і форма, й орнаментальний декор. Розквіт художньої культури Давнього Китаю пов’язаний з об’єднанням окремих царств у могутню імперію Цинь (221–207 рр. до н.е.). Правитель Цинь Шихуан провів низку реформ: було уніфіковано і спрощено письмо, встановлені єдині міри довжини, об’єму, ваги, прокладені дороги і канали, що пов’язували провінції зі столицею. Об’єднання країни сприяло розвитку масштабних будівельних робіт. Парадного урочистого вигляду на-

Велика китайська стіна

47 Лекція 3. Мистецтво Стародавнього Китаю

була укріплена столиця Саньян, у центрі її підносився величний палац володаря. За наказом імператора були зруйновані давні стіни між окремими царствами і на півночі для захисту від кочівників виросла грандіозна Велика китайська стіна (Ванлі-чан чен) – сувора глинобитна фортеця з великою кількістю сигнальних башт і піднятою на 10 м висоту дорогою 8 м ширини. Стіна пролягла неприступними і стрімкими схилами гірських хребтів на 750 км. Сьогодні її довжина сягає 5 тис. км. Ідея могутності держави і необмеженої влади володаря втілилась у величезному поховальному комплексі – підземному палаці Цинь Шихуана. Гробниця включала

Лекція 3. Мистецтво Стародавнього Китаю 48

курган з алеєю духів, підземний могильний палац і 11 підземних тунелів, щільно заповнених 6 тис. поховальним ескортом – поліхромними керамічними фігурами воїнів, бойових коней, колісницями, виконаними в натуральну величину. Деякі статуї є першими зразками портретного мистецтва Китаю. Перша імперія Китаю Цинь проіснувала 15 років, але вона заклала основу імперії Хань (206 до н.е. – 220 н.е.), яка стала однією з наймогутніших держав Давнього Світу. До сьогодні китайці називають себе ханьцями. Імперія Хань стала всесвітньо відомим імпортером шовку. Винайдення паперу створило умови для розвитку техніки естампів і виникнення друку. До значних успіхів належить давньокитайське лакове виробництво. Розвитку культу предків і культу імператора сприяла офіційна державна ідеологія – конфуціянство. Мистецтву відведена важлива виховна роль: великого значення набувають так звані дидактичні, розповідні види мистецтва: рельєф і настінний живопис, що ілюструють міфи, історичні легенди. Містобудування грунтувалося на законах геомантії – фен-шуй. Головна магістральна вісь проходила з півночі на південь, ворота і вулиці узгоджувалися з чотирма напрямками світу, фасади будівель були звернені на південь. Основним будівельним матеріалом було дерево. Глиняні моделі садиб, виявлені в похованнях, дозволяють судити про їх конструкцію та планування:

Фігури воїнів гробниці Цинь Шихуана

Лекція 3. Мистецтво Стародавнього Китаю

зустрічаються високі башти, дво- і триповерхові будинки, перекриті багатоярусними дахами, з подвір’ям, оточеним по периметру павільйонами і воротами. Такими ж чіткими за плануванням були гробниці, комплекс яких формували курган, підземні поховальні камери, наземний храм-цитан і алея духів. Кам’яні двері охороняли фігури «вчених» або рельєфні зображення сторожі (тигр, фенікс, дракон, черепаха). Культ предків об’єднав усі види мистецтва в єдиний ансамбль: стіни вкривалися фризами кам’яних рельєфів і настінних розписів; інтер’єри заповнювалися поховальними дарами. Давньокитайська цивілізація заклала основи культурних традицій, які простежуються аж до Нового часу і сучасності. Раннє Середньовіччя (IV–VI ст.) збагатило китайську культуру новим духовним змістом. Мистецтво, продовжуючи розвивати традиції минулого, органічно поєднувало їх із запозиченими формами. Від IV ст. з Індії через Цейлон проникає буддизм. Поширення нової релігії сприяло появі культових ансамблів, ґрунтованих на синтезі архітектури, скульптури, живопису. У всій країні на перетині торгових шляхів, неподалік від великих міст зводять грандіозні скельні монастирі та вежі-пагоди. До VI ст. на території імперії Вей було вже бл. 30 тис. монастирів. Китайська пагода як архітектурний тип сформувалася під впливом індійської ступи і давньокитайської башти-

Лекція 3. Мистецтво Стародавнього Китаю 50

тай. Перші пагоди будувалися з дерева й увінчувалися архітектурним елементом «пань» у вигляді ступи з високим, унизаним дисками шпилем. На початку VI ст. зводять цегляні пагоди. Найдавнішою збереженою є 40-м пагода Сун’юеси на горі Сун, провінція Хенань. Вона єдина в Китаї 12-ти гранна в плані, має 15 ярусів. Вирізані в товщі скелі буддистські монастирські комплекси, такі як Юньґан, Лунмень і Цянфондун, із численними печерами, оздобленими статуями, рельєфами, яскравим живописом, поєднують у неподільне ціле природу і просторові мистецтва. Зразком раннього стилю в мистецтві буддизму є печерний храм Юньґан («Храм захмарної далини») у провінції Шаньсі. Тут бл. 50 печер, у 20-ти з яких збереглися статуї і написи. Багатоярусні фасади печер відтворювали давні китайські архітектурні конструкції. Скульптурна вівтарна група складалася з масивної статичної статуї Будди і двох дещо менших фігур бодгісатв обабіч. Три строго фронтальні фігури в оточенні пломеніючої мандали із зображенням численних будд втілюють уявлення про Будду як трансцендентне і всюдисуще божество. Монументальності 18-метрових статуй Будди протиставлені рельєфи, які заповнюють стіни і стелі гротів. Безмежно повторюється канонізоване зображення «десяти і сотні тисяч будд». Багатошарова буддистська ієрархія втілювалася засобами монументального мистецтва: градації об’ємності Печерний храм Юньґан

Монастирський комплекс Цянфондун

Лекція 3. Мистецтво Стародавнього Китаю

зображення від круглої скульптури до горельєфу, барельєфу й стінопису. Значний скельний ансамбль знаходиться неподалік від Лунменя, у печерах якого художники створили величезні статуї та детальні рельєфи на теми буддистських легенд, які органічно доповнили давньокитайськими міфологічними образами, традиційними зооморфними мотивами, буддистським персонажам надали китайського типу облич. Важливе місце займає монастирський комплекс Цянфондун, який формувався понад тисячу років (366–1368 рр.) і сконцентрував у собі практично всю історію китайського культового середньовічного мистецтва. В його вирішенні важливе місце відведене стінопису. У IV–VI ст. на півдні країни швидко розвивається світський живопис. Створюються трактати про живопис. Картини – це довгі горизонтальні згортки на шовку або папері, які розгорталися тільки для споглядання. Найдавнішими зі збережених є роботи видатного китайського живописця Гу Кай-чжи (344 рр.), який вважається класиком китайського малярства. Він відомий як портретист, пейзажист і майстер сакрального живопису. Найвідоміші твори «Фея ріки Ло» та «Настанови придворним дамам». Уже в період раннього Середньовіччя формується одна з найхарактерніших рис традиційного китайського живопису: синтез літератури, каліграфії та живопи-

Гу Кайчжи «Настанови придворним дамам».

Гу Кайчжи «Фея ріки Ло»

Лекція 3. Мистецтво Стародавнього Китаю

су, синтез слова й образу, де важливими є спільність матеріалів (пензель, туш, папір або шовк). І каліграфія, і живопис повинні передавати «се-і» – втілювати ідею, задум, суть. У картині текст передає зміст, який дозволяє глибше проникнути в суть зображення, і живопис, зберігаючи «присутність слова», уже не повинен детально переповідати сюжет. Сам текст каліграфічний, він гарний, ним приємно милуватися. І, насамкінець, текст – це частина художньої композиції. Найзначнішим каліграфом вважають Ван Си-чжи (303379 рр.), почерк якого справив вплив на усі види образотворчого мистецтва Китаю.

Китайський живопис «се-і»

Вкажіть найдавніші цивілізаційні утворення Китаю. Охарактеризуйте структуру давньокитайського поховання. До якого періоду належить найдавніший китайський живописний згорток? Назвіть імператорабудівничого Великої китайської стіни. Охарактеризуйте містобудівничі принципи доби Цинь. Визначте роль буддизму у формуванні ранньосередньовічної китайської архітектури. Вкажіть найзначніші середньовічні буддистські печерні комплекси. Назвіть твори Гу Кай-чжи. З’ясуйте роль каліграфії в китайському традиційному живописі.

53 Лекція 3. Мистецтво Стародавнього Китаю

ЗАПИТАННЯ

Лекція 4 Мистецтво Середньовічного Китаю. Мистецтво Тибету, Кореї (2 год.) ПИТАННЯ, ЩО РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ НА ЛЕКЦІЇ Мистецтво Китаю доби Тан і Сун. Живопис періоду правління династії Юань. Пізньосередньовічна традиційна архітектура Китаю. Особливості культури Тибету та Кореї.

Високого розвитку Середньовічна культура Китаю досягає в період правління династій Тан (618–907 рр.) і Сун (960–1279 рр.), які утворюють цільний духовний пласт. Могутня Танська держава мала широкі міжнародні зв’язки. Розвивалися і мирно співіснували традиційні релігійно-філософські системи (буддизм, конфуціянство, даосизм) та нові релігії (маніхейство, зороастризм, мусульманство, християнство). Китайські міста стали значними економічними, політичними і культурними центрами, в них розвивалися мистецтва і ремесла. Архітектурі цього періоду властивий дух гармонії, святковості, монументальної величі форм. Танські міста – могутні фортеці, ззовні оточені стінами і ровами, були прямокутними в плані з прямими магістралями. Вони поділялися для захисту від пожеж і набігів на окремі ділянки – фани, обведені стінами. Розміри всіх споруд строго регламентувалися. Палаци і храми зводилися за спільним принципом одноповерхового павільйону дянь: дерев’яний каркас із вкритих лаком стовпів, балок і системи кронштейнів-доуґунів встановлювався на облицьованих каменем глиняних платформах. Характерний образ створювала висока черепична, іноді двоярусна, з широкими виносами покрівля, із зігнутими догори кутами, Урочистий

Лекція 4. Мистецтво Середньовічного Китаю. Мистецтво Тибету, Кореї

ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

Лекція 4. Мистецтво Середньовічного Китаю. Мистецтво Тибету, Кореї 56

образ міста доповнювали цегляні та кам’яні пагоди. Класичним зразком вважається 64-м пагода VIII ст. Таяньта – «Велика пагода диких гусей» (провінція Сінань), побудована з випаленої жовтаво-сірої цегли. 7 ярусів, що поступово зменшуються, підкреслені багатошаровими цегляними кронштейнами. Буддистська монументальна скульптура танського періоду характеризується виваженою пропорційністю, м’якістю пластики, в ній виразно помітна тенденція відтворення національного типу і характеру. Однією з найдосконаліших скульптур є 17-м статуя Будди Локана (Вайрочана), бога космічного світла, що вказує шлях до спасіння. Ця грандіозна фігура монастирського комплексу Лунменя оточена канонізованим почтом святих, послідовників і охоронців. Особливою м’якістю трактування виділяються статуї танських печер Цяньфондуна, виконані з лесової глини, яскраво розфарбовані, одягнені в пишний прозорий одяг. Філософською основою танського живопису є буддизм школи Чань. Пантеїзм вчення Чань спрямовував увагу митця на природу, яка вважалася притулком абсолюту, а споглядання природи – це найкращий шлях пізнання істини. Живописна система Чаньбуддизму поділяється на південну і північну школи. Південнокитайську школу монохромного живопису заснував художник Ван-Вей – видатний живописець, поет, каліграф, музикант і теоретик мистецтва, якого Ван-Вей «Просвіт після снігопаду»

Лі Чжао-дао « Подорожні в горах»

Лекція 4. Мистецтво Середньовічного Китаю. Мистецтво Тибету, Кореї

вважають символом доби тан. Художники південної школи відмовляються від багатобарвної палітри. Природа, набуваючи художньої самоцінності, є єдиним об’єктом зображення. У поезії та живописі Ван Вей утверджував принцип інтимного спілкування з природою. Настрої – переважно сумні та тривожні, засоби – надзвичайно прості. І в структурі вірша, і в композиції живописного згортка Ван Вей започаткував важливий для китайської філософії та естетики принцип єдності протилежностей, діалектику Інь-Ян. Ван Вей склав настанови пейзажного мистецтва «Сокровенні таємниці гір і вод», «Роздуми про пейзажний живопис». Живописну манеру Ван Вея яскраво засвідчують згортки «Просвіт після снігопаду» і «Водоспад». У цей період у традиційному китайському живописі сформувалися два стилі письма: скрупульозно виписаний, ювелірно відточений стиль «гун-бі» («старанний пензель») і вільна, експресивна манера «се-і» («втілення ідеї-суті»). Існували стилі «ламаного пензля» і «розбризкування туші». Поліхромний живопис північної школи Чань-буддизму започаткували батько і син Лі Си-Сюні. Найзначнішим представником є також Лі Чжао-дао. Їхній живопис емоційний, піднесений, декоративний, побудований на поєднанні яскравих барв і золотого контуру. Природа у пейзажному згортку прекрасна не сама по собі, а одухотворена діяльністю і присутністю людини.

Лекція 4. Мистецтво Середньовічного Китаю. Мистецтво Тибету, Кореї 58

Від XI ст., в період династії Сун Китай веде постійні війни з іноземними завойовниками, ці війни в XIII ст. завершилися монгольським пануванням. Військові поразки відобразилися у світовідчутті людей, загострили зацікавлення давньою спадщиною та увагу до рідної природи, в якій приваблювала гармонія, здатність постійно і повністю оновлюватися. В цей час три найважливіші вчення Китаю (конфуціянство, даосизм і буддизм), взаємопроникаючи і доповнюючи себе, утворили нову синкретичну філософську течію – неоконфуціянство. На початку XII ст. було опубліковано трактат «Про форми і методи будівництва» Лі Мін-чжуна, який, узагальнивши досвід попередніх поколінь зодчих, визначив шляхи подальшого розвитку китайської архітектури. Книга встановила будівельний модуль, уніфікувала конструкції, типізувала архітектурні деталі, визначила роль декору. Новітні принципи містобудування найповніше втілилися в новій столиці Ліньані, збудованій на березі озера Сиху. У цей час сформувалися засади побудови пейзажних композицій, які відобразили найважливіші натурфілософські уявлення доби. У столиці Ліньань постали комплекси невеликих інтимних палацових і присадибних садів, які узагальнили усе найтиповіше і наймальовничіше з китайської природи. Кожен парк включав декілька пейзажних композицій, які відділялися Залізна пагода

Китайський живопис шаньшуй

Лекція 4. Мистецтво Середньовічного Китаю. Мистецтво Тибету, Кореї

водоймами, стінами, галереями, павільйонами. Саме місто Ліньань розташоване серед мальовничих зелених гір, мало вільне планування і було перетворене у квітучий сад. Ландшафтна архітектура доби Сун заклала основи для формування паркових ансамблів як в китайському так і в японському мистецтві. У сунській архітектурі різноманітнішими стали типи багатоповерхових палацових і культових споруд, які характеризує ускладнена конструкція, вишуканість форм, багатство декоративного оздоблення. Змінилися і ускладнилися конструкції пагод, де поєднували різні матеріали, як і в декорі. Стрункістю пропорцій і декоративним багатством виділяється 50-м кайфинська Залізна пагода (XI ст.), яка має 13 ярусів, оздоблена орнаментованими керамічними плитами кольору іржі. Найповніше естетичні концепції китайського середньовічного мистецтва втілилися в живописі. 1112 р. в Кайфині було засновано Академію живопису. У цей час було написано понад 50 трактатів з теорії та практики малярства. Особливо розвивається монохромний живопис, який повністю відповідав трактуванню простору як символу безмежності світу. Простір, зображуваний художником, значно ширший, аніж може охопити поглядом людина. Майстри цілеспрямовано використовували так звану розсіяну перспективу, при якій твір поділявся на

Лекція 4. Мистецтво Середньовічного Китаю. Мистецтво Тибету, Кореї

низку планів, зрізів паралельної перспективи. Таким чином, окреслюються два дуальні начала: глибина і площинність. Високий горизонт надавав пейзажам грандіозності, безмежності та майже містичної величі. Повітряну перспективу і глибину створювала тонка тональна градація, яка об’єднувала усі елементи композиції в одне ціле. У IX–X ст. сформувалися основні жанри китайського живопису: шань-шуй (гори-води), женьухуа (зображення людей), хуа-няо (квіти-птахи) і мо-чжу (монохромний бамбук). Ідея єдності світу, принцип «велике в малому» часто втілювалися зображенням невеликої

Ґо Сі «Осінь в долині Жовтої ріки»

61 Лекція 4. Мистецтво Середньовічного Китаю. Мистецтво Тибету, Кореї

та незначної часточки всесвіту: птаха на дереві, бабки на стеблі лотоса, розквітлої сливи-мейхуа. В XI–ХІП ст. грані між жанрами інколи повністю стираються. Один із найзначніших тогочасних митців – член сунської Академії живопису художник Ґо Сі. Відомі його твори «Осінь в долині Жовтої ріки», «Рання весна». Ґо Сі був теоретиком мистецтва – він написав трактат «Про високу суть лісів і полів». Послідовники Чань Му Ці та Лян Кай у живописі прагнули безпосередньо передати життєвість і мінливість образу природи. Їх творчість стала основою для блискучого розвитку японської живописної школи.

Лекція 4. Мистецтво Середньовічного Китаю. Мистецтво Тибету, Кореї 62

Домінантою сунської культури вважається течія веньженьхуа (стиль художників-літераторів), яка відіграла значну роль у розвитку класичного китайського мистецтва. Пейзажний живопис веньженьхуа покликаний втілювати філософську суть явищ. Найповніше принципи малярської системи веньженьхуа втілилися у творчості Мі Фу. Він був видатним каліграфом, живописом почав займатися на схилі літ. Мі Фу писав пейзаж цятками (техніка «прихованого пензля»). Відомі його пейзажі («Затуманена зоря в горах навесні», «Роса і дощ у весняних горах», «Місячне світло на осінньому озері»). У період Сун бурхливо розвивається живописний жанр хуа-няо. Особливо популярні картини, які об’єднують зображення бамбука, сосни, каменя, орхідеї, хризантеми, сливи-мейхуа, нарциса, часто утворюючи сталі тематичні групи, які мали символічний зміст. Кожна пора року пов’язувалася з визначеною квіткою: хризантема – символ осені, дика слива – зими, півонія – весни, лотос – літа. Чимало сунських художників виконували жанрові картини: ігри дітей, сцени придворного життя. У період панування монгольської династії Юань (1280–1368 рр.) у середовищі художників переважали настрої ностальгії, зневіри і смутку. Визначні митці продовжували розвивати традиції школи веньженьхуа. Монохромний живопис досяг небувалої тонкості в

Багряне заборонене місто

Лекція 4. Мистецтво Середньовічного Китаю. Мистецтво Тибету, Кореї

передачі відтінків і глибини настроїв. (творчість Ні Цзаня, Хуан Кун-вана, У Чженя). У період правління династії Мін (1368–1644 рр.) Китай знову став незалежною державою, країна вступила в період економічного і культурного розквіту. Це була доба активних урбаністичних процесів, зведення великих урочистих архітектурних і садово-паркових ансамблів, бурхливого розвитку ремесел і живопису. Була завершена й облицьована каменем Велика китайська стіна, швидко відбудовані імператорські резиденції Нанкін (Південна столиця) і Пекін (Північна столиця). Сучасний Пекін до сьогодні зберігає характер мінської доби. Місто складається з трьох ізольованих стінами прямокутних у плані районів. У центрі розташований комплекс імператорського палацу «Багряне Заборонене місто» («музей Ґуґун»). Його оточує Імператорське місто з розкішними палацовими і парковими ансамблями. Третій ряд стін охоплює територію Внутрішнього міста, на півдні розташоване Зовнішнє місто. Планування Пекіна підпорядковувалося законам символізації простору: фасади усіх основних споруд за принципом фен-шуй зверталися на південь. Пряма 7 км магістраль, яка проходила вздовж центральної осі з півдня на північ, поділяла місто на дві симетричні частини і завершувалася баштами Дзвона і Барабана, які відзначали найважливіші події. Пекін ділився на прямокутну мережу, орієнтовану строго

Лекція 4. Мистецтво Середньовічного Китаю. Мистецтво Тибету, Кореї

за сторонами світу двома поздовжніми і трьома поперечними магістралями, що поєднували симетрично розташовані міські ворота. У Китаї кожний колір мав особливе символічне значення. Для дахів імператорських палаців і визначних буддистських храмів застосовували жовтий колір – символ могутності та знатності. Синім кольором, який асоціювався з миром і спокоєм, подарованими небом, зафарбовувалися дахи Храму неба. Зеленою черепицею вкривали покрівлі резиденцій чиновників, міських башт, паркових альтанок. Стіни, ворота, дерев’яні деталі палаців і храмів вкривалися червоним лаком –

Палац Заборонене місто

65 Лекція 4. Мистецтво Середньовічного Китаю. Мистецтво Тибету, Кореї

символом радості та щастя. Меморіальні споруди і ворота-пайлоу, втілюючи душевний спокій, були білими. Композиційним центром Пекіна є імператорський палац. Заборонене місто – це грандіозний за розмірами (720 тис. кв. м) і прекрасний за плануванням архітектурний ансамбль, який втілив класичні традиції китайського мистецтва. Композиційно він поділяється на дві частини: південну, яка займає дві третини території, де були розташовані офіційні імператорські покої, і північну – приватна резиденція імператора і житлові приміщення родини і слуг. План палацового ансамблю, як і план міста,

Лекція 4. Мистецтво Середньовічного Китаю. Мистецтво Тибету, Кореї 66

відтворював традиційну схему Всесвіту. У комплекс входять ворота і площа Тяньаньмень (Небесного спокою), від яких алея Юйлоу (Імператорська дорога) веде до могутніх П-подібних укріплених воріт Умень. Обабіч Імператорської дороги розташовані храм Предків Таймяо і храм Землі та Злаків. За воротами Умень відкривається площа Тайхемень, оточена палацовими спорудами і каналом. Через канал віялоподібно перекинуто п’ять містків, які підводять до дерев’яних воріт Тайхемень (Ворота вищої гармонії). По центру головного двору розташований головний і найбільший Тронний зал Тайхедянь (Зал вищої гармонії), який призначався для коронування імператора і важливих державних церемоній. Тайхедянь поєднується в цільний комплекс з двома іншими важливими церемонійними павільйонами: Чунхедянь (Палата повної гармонії) і Баохедянь (Палата зберігання гармонії), в яких імператор молився, готуючись до ритуалу жертвопринесення духам предків, і в яких відбувалися державні іспити. Базою трьох споруд є триступінчаста платформа, завдяки якій вони урочисто підняті та виділені як головне ядро ансамблю. Китайські храми цього періоду поділяються на кілька типів. Храми типу «мяо» присвячувалися культу предків або таких видатних діячів, як Конфуцій. У храмах типу «тань», присвячених молитві та жертвопринесенню Храм багатого врожаю

Вівтар Неба

Лекція 4. Мистецтво Середньовічного Китаю. Мистецтво Тибету, Кореї

Землі та Небу, особлива увага надавалася побудові жертовного вівтаря, колористичній символіці споруд. Буддистські храми «фоси» відзначалися двома симетричними обабіч входу баштами – Дзвона і Барабана. Невід’ємною частиною культового ансамблю була пагода, в якій зберігалися реліквії, і декоровані різьблені ворота пайлоу. Низка дворів і павільйонів поступово підводила до центральної споруди ансамблю, яка завжди була вглибині в північній частині. Важливу роль відігравало скульптурне наповнення. Важливе державне значення надавалося спорудженню храмів-тань, найвідомішим з яких є Храм Неба, зведений у 1420–1530 рр. у південній частині Зовнішнього міста Пекіна. Грандіозний ансамбль Храму Неба пов’язаний з давніми релігійними обрядами китайців, які шанували Небо і Землю як покровителів урожаю, займає площу 270 гектарів. У Храмі Неба панує традиційний анфіладний принцип розташування споруд, орієнтація фасадів на південь. Шлях пролягав від входу крізь шеренгу різних за конфігурацією та декором воріт і різьблених арок, зведених вздовж Дороги духів (Лідао). Спочатку відкривається найвища споруда Циняньдянь (Храм багатого врожаю). Простора ротонда увінчана темносиньою триярусною конусоподібною покрівлею з золотим бутоном лотоса на вершині. Наступний – Храм небесної величі, де зберігалися ритуальні таблиці

Лекція 4. Мистецтво Середньовічного Китаю. Мистецтво Тибету, Кореї 68

неба. Це невелика ротонда, увінчана синьою конічною покрівлею, з одним ярусом, оточена широкою круглою в плані стіною. Завершує ансамбль Вівтар Неба, де приносилися жертовні дари духам Неба. За формою це ступінчастий триярусний зрізаний конус, складений з білого мармуру. Велике значення мають оздоби з різьбленими рельєфними зображеннями драконів і феніксів. Упродовж XV–XVII ст. в околицях Пекіна було збудовано ансамбль імператорських поховань, який складався з двох частин: Священної дороги і поховального комплексу. При вході були ворота-пайлоу. Нанизані на одну вісь менші меморіальні ворота підводили до головного емоційного акценту Священної дороги – 800-м Алеї духів, обрамленої обабіч триметровими статуями. Саме поховання також побудоване за анфіладним принципом: храм предків, укріплена башта, могильний пагорб і підземний кам’яний палац. З приходом до влади маньчжурської династії Цин (1644–1911 рр.) почався поступовий спад економічного і частково культурного розвитку країни. Це період переходу до Нового Часу. В середині XVIII ст. цинські правителі відмежували Китай від усього світу, а до середини XIX ст. країна перетворилася в напівколонію. Архітектура другої половини XVII–XIX ст., продовжуючи традиції мінського мистецтва, характеризується багатством декоративних оздоб. Корабель Циняньфан

Вкажіть особливості буддистської монументальної скульптури танського періоду. Охарактеризуйте основні принципи образотворчої системи традиційного китайського живопису. Назвіть родоначальників південно- і північно китайської школи живопису. Вкажіть основні жанри китайського живопису. Які найвизначніші середньовічні споруди Пекіна ви знаєте? Парк Іхеюань

Лекція 4. Мистецтво Середньовічного Китаю. Мистецтво Тибету, Кореї

У XVIII ст. цинські правителі розгорнули широке будівництво заміських імператорських резиденцій, основою для яких були великі старі парки. На особливу увагу заслуговує імператорський палац і парк Іхеюань (Сад безтурботного спокою) на горі Ваньшоу та її околицях. У парку понад 500 споруд. Серед споруд є дерев’яна 728-м галерея Чанлан (Довга галерея). Переходи поєднують її з павільйонами і терасами: «Альтанкою застиглої краси», «Павільйоном, де зупиняються хвилі». До найцікавіших споруд належать: кам’яний корабель Циняньфан, сімнадцятипрогонний білокам’яний міст Чанцяо. Китайці залишили нащадкам багату культурну спадщину. На території Китаю зародилася одна з найдавніших цивілізацій, яка сформувала надзвичайно стійкі художні форми і образи. Китайський середньовічний пейзажний живопис як і архітектура належать до скарбів світового мистецтва. ЗАПИТАННЯ:

Лекція 5 Давньояпонське мистецтво. Вплив синтоїзму на формування естетичних уявлень у Стародавній Японії. (2 год.) ПИТАННЯ, ЩО РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ НА ЛЕКЦІЇ

Водна ізоляція допомагала Японії довший час залишатися невідомою і неприступною. Однак близькість материка дозволила японцям, як вправним мореплавцям, вже в давнину встановити контакти з Китаєм, Кореєю, що збагатило і пришвидшило розвиток власної культури. Від неолітичного періоду Джьомон (VIII тис. до н.е.– IV ст. до н.е.) збереглися ритуальні керамічні вироби. Ліпний посуд обмотували шнуром з трави, який після випалу залишав характерний слід – джьомон (слід шнура). Збереглись також невеликі глиняні фігурки доґу – схематизоване зображення людини або тварини, які втілювали сили природи і виконували функції оберегу. Значною релігійною спадщиною є кола, викладені з каміння з менгіром у центрі. Наступний етап розвитку давньояпонської культури – Яйой (III ст. до н.е.–III ст. н.е.). У середині І тис. до н.е. з Корейського півострова мігрують так звані протояпонські племена, яким вдалося асимілювати давнє населення. Вони вміли вирощувати рис, плавити бронзу, користуватися ткацьким верстатом і гончарним кругом. Ритуально-магічними функціями наділяються бронзові вироби: дзеркала, мечі, дзвони-дотаку. У цей період формується релігійно-міфологічна система синтоїзму. Релігія синто («шлях богів») ґрунтується на гли-

Лекція 5. Давньояпонське мистецтво

Давньояпонське мистецтво (Періоди Джьомон, Яйой, Кофун). Вплив синтоїзму на культуру Японії. Мистецтво ранньоСередньовічної Японії (Періоди Асука і Нара, Хейан). ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

Ісе

Доґу

Лекція 5. Давньояпонське мистецтво

бокому почутті вдячності силам природи (сонцю, воді, деревам, скелям, звукам і тиші). Людина прагнула очистити себе у спілкуванні з природою. Шанували покровителів землеробства (богів місяця, сонця, грози). Синтоїзм створив власний тип архітектури, мистецтва, ритуалів. У період Яйой зароджується архітектурне мислення. Вперше виявляється любов до природного матеріалу, простої архітектури. Зі складними землеробськими культами пов’язане будівництво ритуальних споруд – масивних комор-кура, перед якими приносилися жертви богам. Прості, прямокутні в плані святилища складалися з кількох однотипних дерев’яних будівель – шьоден,

Торії

73 Лекція 5. Давньояпонське мистецтво

зведених на стовпах, увінчаних масивною покрівлею з кори і оточених відкритими галереями. Мальовничу дорогу до кура – шлях очищення позначали ворота – торії. Класичним втіленням стилю адзекура вважаються сінтоїстські ансамблі Ісе та Ідзумо на о. Хоншю. Ісе Джінгу є святилищем предків імператорської сім’ї та національною святинею. Унікальна дерев’яна споруда Ісе збереглася до наших днів завдяки традиції, згідно з якою давній храм кожних 25 років розбирають і на його місці зводять аналогічний новий. Надалі сінтоїстські святилища продовжували будувати серед лісів, біля озер, вони часто ставали частиною

Лекція 5. Давньояпонське мистецтво 74

буддистських комплексів. У період Кофун (IV–VI ст.) в центрі о. Хоншю утворюється перша японська держава Ямато, в Японію проникають культ предків і даосько-конфуціянські ідеї, що сприяє появі нового типу споруд: імператорських курганів «кофун» у вигляді штучних зелених островів, оточених ровами з водою. Їхня форма поєднує коло і квадрат (знак союзу Сонця і Землі). Найбільше поховання належить імператорові Нінтоку. Для поховальних обрядів характерне застосування глиняних фігурок ханіва. Перші ханіва мали циліндричну форму і оточували центральну частину кургану. Наприкінці IV ст. ханіва отримують антропоморфні риси. Згодом доповнюються зображеннями тварин. Центральний священний простір заповнювався зображеннями птахів, човнів, будинків, які, можливо, символізували перехід душі до місця останнього притулку. Давній період історії розвитку японської культури – це доба формування основних світоглядних концепцій, зародження архітектурних форм і просторового мислення, формування своєрідної пластичної мови. Періоди Асука (552–645 рр.) і Нара (645–794 рр.) – доба раннього Середньовіччя – ознаменовані утворенням могутньої централізованої держави, зміцненню якої сприяв буддизм. У мистецтво Японії увійшли форми й образи буддистської архітектури, Фігурка ханіва

Пагода Хорюджі

Лекція 5. Давньояпонське мистецтво

скульптури і живопису (з Китаю та Кореї), хоча вони значно відрізнялися від материкових прототипів. Перші буддистські монастирі зводилися корейськими і китайськими майстрами. До VI ст. у Японії не було міст: невеликі резиденції правителів після смерті останніх переносилися в інше місце. Буддистські храмові комплекси періоду Асука перетворилися на прообрази перших міських поселень, сприяли формуванню нових для Японії містобудівних ідей. Особливості японської ранньосередньовічної дерев’яної архітектури яскраво простежуються у вирішенні монастиря Хорюджі, заснованого на початку VII ст. неподалік від сучасного міста Нара. Планування монастиря свідчить про характерну рису японізації привнесених зразків: архітектори поєднали канонічну впорядкованість плану з асиметрією вільно згрупованих об’ємів. Комплекс оточений стіною з головним входом – Великими південними воротами (Нандаймон), навпроти них – внутрішні ворота (тюмон). В комплекс входить пагода і Кондо (Золотий зал) . Рання буддистська скульптура привозилася з континенту або її виконували корейські та китайські майстри. Вона призначалася для вівтарів дерев’яних буддистських монастирів. Перші японські зображення Будди VII ст. характеризуються самозаглибленням образів, фронтальністю, скутістю поз, видовженими пропорціями, геометричною лінійністю пластики. Статуї відтворювали канонічні об-

Лекція 5. Давньояпонське мистецтво 76

рази Ньорай (Будди): Якуші-Ньорай (Будда-цілитель), Шяка-Ньорай (Будда Шак’ямуні), Русяна-Ньорай (Будда вселенського світла, Вайрочана). Часто з буддистськими божествами ототожнювалися давні сінтоїстські боги. Будди у вигляді аскетів супроводжувалися зображеннями двох босацу (бодгісатв) і чотирьох Царів-охоронців світу (шітенно), які у строгому ієрархічному порядку розташовувався на сходинах прямокутного центрального вівтаря. Яскравою пам’яткою скульптури цього періоду є вівтар Кондо Хорюджі – бронзову тріаду Шяка-Ньорай виконав 623 р. скульптор Торі. Небагато свідчень збереглося про живопис періоду Асука. Найдавніші зразки – це розписи вівтаря Тамамусі (перша половина VII ст.) зі скарбниці Хорюджі та стінопис Кондо (початок VIII ст.) з того ж монастирського комплексу. Розписи Кондо присвячені зображенню райського саду з Аміда-Ньорай у центрі, в оточенні босацу, апсар і небесних танцівниць. Найвідоміша фігура розписів Босацу Каннон (бодгісатва Авалокитешвара) . У VIII ст. розгорнулося будівництво першої постійної японської столиці Хейджьо (сучасний Нара). Місто побудоване на зразок китайських регулярних столиць: прямокутне у плані, поділене головною магістраллю на західну і східну частини, а мережею вулиць – на квартали. У північній частині був розташований комплекс імператорського палацу, поряд з ним значне місце надавалося буддистським монастирям. ГоловМонастир Тодайджі

Бронзовий Будда Тодайджі

Лекція 5. Давньояпонське мистецтво

ною святинею міста був монастирський комплекс Тодайджі («Великий храм Сходу», 743–752 рр.). До монастиря Тодайджі вела прорубана в лісових хащах алея, яка завершувалася центральними Великими південними воротами; вхід фланкували дві декоративні 100-метрові пагоди. Ансамбль включав велику кількість невеликих храмів і скарбницю Сьосоїн. Основна споруда Тодайджі – Кондо Дайбуцуден («Зал Великого Будди»), призначалася для 16-метрової бронзової статуї Русяна-Ньорай, до сьогодні є найбільшою дерев’яною будівлею світу. Великий Будда Тодайджі був створений, щоб стати символом держави імператора Шьому. Статую відливали два роки, використавши всю мідь країни. Після цього роботи з бронзою в Японії призупинилися на кілька століть. У нарський період з’являється скульптурний портрет, найчастіше зображували монахів і праведників (статуї монахів-буддистів Ґьошіна і Ґанджіна.) Період Хейан (794–1185 рр.) позначений розквітом самобутньої японської культури. Розвивається японська писемність, національні жанри повісті, роману, поезіїтанка. Поетичне сприйняття світу позначилося на стилі архітектури, визначило особливості буддистської пластики і живопису. У 793 р. розпочалося будівництво нової столиці Хейанкьо («Столиця миру і спокою»), сучасний Кіото, в якій пере-

Лекція 5. Давньояпонське мистецтво 78

бував імператорський двір до середини XIX ст. У IX–X ст. поширюється вплив сект езотеричного буддизму Тендай і Шінгон, які проповідували усамітнення. Монастирі зводилися переважно за межами міста у гірській місцевості, в давніх місцях сінтоїстського культу. Споруди розміщувалися вільно, тісно пов’язуючись із ландшафтом. Храми нагадували давні сінтоїстські святилища, навколо них вільно розташовувалися келії монахів, неподалік від комплексу, посеред гір підносилася пагода. Центральне місце у догматах надавалося вченню про Всесвіт, який розглядався як вияв матеріальної та духовної субстанції Будди. Цю космологічну систему в образотворчому мистецтві втілювала мандала. У мандалі світ феноменів зображався серією концентричних квадратів, усередині центрального – зображення восьмипелюсткового червоного лотоса з Буддою в кожній з пелюсток. Завдання віруючого – розглядати частини мандал і за допомогою такої медитації та інших обрядів усвідомлювати постійну присутність Будди в людському житті. Містичні ритуали сект Тендай і Шінґон, в яких буддистські уявлення переплелися з індуїстськими і сінтоїстськими, призвели до бурхливого розвитку японської пластики. У вівтарні композиції увійшли образи божеств, духів, демонів-охоронців, часто багаторуких і багатоголових, що ототожнювалося з багатством, щедрістю природи. Вперше пластичного втілення набули образи давньояПалац Шішінден

Лекція 5. Давньояпонське мистецтво

понських богів. Період Хейан – важливий етап розвитку світської архітектури. Головний вхід у столицю, збудовану за регулярним планом, пролягав через «Монастир для спасіння імператора і захисту держави», який найчастіше називали Тодзі («Великий східний храм»). Центром міського життя був Великий імператорський двір, вирішений як шінден-дзукурі. Повне уявлення про цей тип споруд дає Тронний зал Імператорського палацу Шішінден, зведений на стовпах, вкритий покрівлею з кипарисової ґонти, обрамлений галереями. Внутрішній простір – великий зал без перегородок, який довільно поділявся ширмами, завісами, а завдяки широким підвісним віконницям вільно переходив у навколишній ландшафт. Уявлення про розкіш, комфорт пов’язували з довершеною якістю виконання, гармонією різних порід деревини, а не з поліхромією та вишуканими предметами оздоблення. Південну частину шінден-дзукурі завершував пейзажний сад з озерами, островами, мостами, скелями. Центром саду було штучне озеро з островами, за яким розташовувалися скелі з водоспадом і невисокі штучні пагорби. Сад був картиною для милування і місцем розваг. Він враховував зміни пір року. При дворі панувала атмосфера постійного свята, культ витонченого почуття захоплення. Світовідчуття хейанської знаті грунтувалося на естетичній філософії

АмідаНьорай

Храм Бьодоїн

Лекція 5. Давньояпонське мистецтво

моно-но-аваре («печальна чарівність речей»). Придворні часто виїжджали за місто, щоб помилуватися прекрасними пейзажами. Вони вважали, що в кожному явищі, у кожній речі є особлива краса, прихована чарівність, а завдання людини розкрити її. Від середини IX ст. правила династія Фуджівара. Поширюється віра в «Західний Рай Чистої Землі Аміди-Ньорай». Образ Аміди-Ньорай поряд з мандалою став важливим об’єктом поклоніння. Знать на своїх землях часто будувала амідійські монастирі з сімейними храмами-мавзолеями, брала участь в ефектних театралізованих церемоніях. Храм і мона-

81 Лекція 5. Давньояпонське мистецтво

стир втілювали прекрасний Західний Рай. В головному павільйоні поміж чотирма колонами розташовувалася позолочена, звернена обличчям на захід статуя Аміди, тлом для якої були яскраві розписи перегородок: райські землі зі смарагдовими пагорбами, водоймами, хмарами. Навколо храму простягався прекрасний ландшафтний сад. Одна з визначних пам’яток періоду Фуджівара – храм Бьодоїн біля Хейана. Головна споруда –побудований на острові посеред озера Храм Фенікса, центральна святиня якого – позолочена статуя АмідиНьорай. Стіни Храму вкриті розписами із зображен-

Лекція 5. Давньояпонське мистецтво

нями чотирьох пір року в Раю Чистої Землі, які художник трактує як типовий японський пейзаж. Живопис на японську тематику (Ямато-е) розвивався в горизонтальних оповідних згортках емакі-моно. Характерне для доби поетичне світосприйняття яскраво втілилося в ілюстраціях до роману Мурасакі Шікібу «Ґенджі-моноґатарі» («Повість про принца Ґенджі») художника Фуджівара Такайоші. Отож, у мистецтві раннього Середньовіччя сформувалися самобутні риси, пов’язані зі специфічним укладом японського життя: в архітектурі – тип садиби шіндендзукурі, в живописі –згортки Ямато-е. Саме ці фор-

Фуджівара Такайоші «Повість про принца Ґенджі»

ЗАПИТАННЯ: Назвіть найдавніший період у розвитку японського мистецтва. Яка архітектурна пам’ятка за давньою традицією розбирається кожних двадцять п’ять років? Вкажіть джерела формування ранньосередньовічної японської скульптури. Охарактеризуйте іконографію мандали. Назвіть основні риси японського мистецтва раннього Середньовіччя.

83 Лекція 5. Давньояпонське мистецтво

ми виявилися особливо стійкими і значними в історії японського мистецтва.

Лекція 6 Мистецтво Середньовіччя в Японії. Розквіт японського саду. (2 год.) ПИТАННЯ, ЩО РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ НА ЛЕКЦІЇ Мистецтво Японії зрілого Середньовіччя (Доба Камакура і Муромачі). Мистецтво Японії пізнього Середньовіччя (періоди Момояма і Едо). Особливості архітектури, японського саду, живопису та гравюри укійо-е.

Доба Камакура (1185–1333 рр.) і Муромачі (1333– 1573 рр.) – період зрілого Середньовіччя. До 1868 р. Японією правили військові диктатори-шьогуни. Для культури Камакура характерне звернення до національних основ, посилення інтересу до реальності та історичних подій. Формується самурайський кодекс честі – бушідо («шлях воїна»). Особливості архітектури проявилися у вирішенні дзенських монастирів, які будували на вершинах пагорбів, і були підкреслено строгі. Скромним і функціональним є житло самурая – буке-дзукурі. Інтер’єр поділявся внутрішніми перегородками фусума на окремі функціональні зони. У скульптурі відроджується героїзована монументальність і реалізм доби Нара. Прикладом є 12-метрова бронзова статуя Ньорай в Камакурі. Поступово спрощується іконографія культових зображень. У численних портретах дзенських патріархів і воєначальників майстерно передано характерні портретні риси, розкрито внутрішній світ людини. Найвизначнішими майстрами є батько і син Ункей та Танкей. У портретному живописі художники прагнули створити узагальнено героїзований образ воєначальника. Зраз-

Лекція 6. Мистецтво Середньовіччя в Японії

ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

Фуджівара Таканобу «Портрет Мінамотоно Йорітомо»

Лекція 6. Мистецтво Середньовіччя в Японії

ком камакурського портрета є зображення шьоґуна Мінамото-но Йорітомо, виконаний Фуджівара Таканобу. XIII ст. часто називають «добою живописних згортків». Оповідні згортки найчастіше відтворювали історичні події, військові епопеї. У період Муромачі столиця переноситься в Кіото. Створювалися живописні згортки, будувалися палаци, сади, чайні павільйони. Основна філософсько-естетична доктрина періоду – поняття «бі» (краса). Це ідея єднання з вічною красою природи, створення краси навколо себе. Постійний пошук «бі» навчив японців бачити красу в малому, буденному, відчувати довершеність при-

«Золотий павільйон» Кінкакудзі

87 Лекція 6. Мистецтво Середньовіччя в Японії

родних матеріалів. В архітектурі житла формується стиль шьоїн з опоетизованим трактуванням функціональності та зв’язком з природою. Просторі зали поділялися розсувними перегородками (фусума). Зовнішні перегородки (сьодзі) та відкрита галерея (енгава) поєднували з простором навколишнього саду. В кімнатах влаштовували кабінет на помості перед великим вікном – цуке-шьоїн, ніші токонома (для живописного згортка і символічного букета – ікебана), і токована з полицями. Підлога встелялася солом’яними матами (татамі). Особливості архітектури XIV–XV ст. втілилися в невели-

Лекція 6. Мистецтво Середньовіччя в Японії

ких дерев’яних палацах-храмах, які входили в ансамблі заміських резиденцій. Яскравий приклад –«Золотий павільйон» Кінкакудзі із заміського палацу шьоґуна біля Кіото. Храм стоїть на березі озера й органічно пов’язується з садом доби Хейан. Ще природніше вписується в ландшафт зі скелями і пагорбами «Срібний павільйон» – Ґінкакуджі з палацового комплексу в східній частині Хейана. Своєрідним синтезом різних видів мистецтва виступає чайна церемонія – тя-но-ю (гаряча вода для чаю), зачинателем якої є Мурата Шюко (1422-1052 рр.). Шюко сформулював «Чотири принципи» чайного ритуалу:

Фуджівара Таканобу «Портрет Мінамотоно Йорітомо»

Чайний павільйон

89 Лекція 6. Мистецтво Середньовіччя в Японії

гармонія, повага, очищення, тиша. Етап формалізації чайної церемонії як завершеного ритуалу пов’язують з іменем Сен-но Рікю, який продумав до найменших деталей вирішення саду (тяніва), конструкцію будиночка (тяшіцу), обладнання інтер’єру, вибір посуду. Він визначив «режисуру» всього дійства в просторі та часі. Під впливом пантеїстичного вчення Дзен виникло мистецтво саду – своєрідний вид японської художньої творчості. У період Муромачі мистецтво садів поступово стає складним і змістовним, тісно пов’язаним з архітектурою. Втаємниченими в секрети створення садів були монахи дзен-буддисти.

Кам’яний ліхтар

Лекція 6. Мистецтво Середньовіччя в Японії

Виділяють кілька типів садів: залежно від характеру ґрунту: пейзажний сад з пагорбами (цукіяма) і плоский сад (хіраніва); важливий момент класифікації – сади для прогулянок і для споглядання. У всіх видах і типах саду головними є вода і каміння. Із Китаю японська культура сприйняла філософське уявлення про два полярні дуальні первні всесвіту – Інь і Ян. Ян – це гора, Інь – вода, вони протиставляються, але, водночас, існувати можуть тільки разом, у неподільній єдності. Каміння є основою конструкції, а вода наповнює конструктивну основу динамікою життя. Реальний елемент може замінятися його символом: пісок – умовно

Лекція 6. Мистецтво Середньовіччя в Японії

Сад Дайсен-ін

91 Лекція 6. Мистецтво Середньовіччя в Японії

зображати воду, каміння – гори чи острови. Мистецтво розташування каміння – суте-ісі – вважалося основним у роботі художника. Дуже старанно підбиралися, розташовувалися дерева і кущі. Улюбленими були вічнозелені сосни, кипарисхінокі, бамбук. Приваблювали сакура, персик, клен і бананове дерево. Серед зелені розкидали поодинокі квіти в керамічних горщиках; великими групами садили іриси. У саду ставили кам’яні ліхтарі, які символізували «світло істини, що розганяє морок». Загальновизнаним шедевром ландшафтного мистецтва XVI ст. є сад Дайсен-ін монастиря Дайтокуджі в Кіото. Це так зва-

Лекція 6. Мистецтво Середньовіччя в Японії 92

ний «сухий пейзаж» – зображення в мініатюрі дикої, нестримної стихії із брилами гір, що здіймаються до небес, із бурхливими потоками. Окрему групу утворюють чайні сади – тяніва, влаштування яких підпорядковувалося строгим правилам ритуалу. Мистецтво саду ставило перед художником завдання абстрагування, своєрідної символічної мови, яке привело до появи кара-сань-суй («філософського саду»). Як приклад – сад монастиря Рьоанджі в Кіото, створений на початку XVI ст. У період Муромачі на ґрунті китайського живопису шань-шуй сформувався стиль японських монохромних пейзажних згортків і розписів – сан-суй. Прикладом епічних пейзажів є творчість Джьосецу, Шюбуна, Соамі, Сессон. Розквіт японського монохромного малярства пов’язують з художником Сешшю Тойо-ода. Його роботи 17-метровий «Довгий згорток пейзажів», «Пейзаж у стилі хабоку» («ламана туш»). Добу пізнього Середньовіччя японській культурі поділяють на два етапи – періоди Момояма (1573– 1614 рр.) і Едо (1614–1868 рр.). У кінці XVI ст. в Японії вперше з’являється оборонна архітектура. В її формах, планах і конструктивних особливостях об’єдналися риси і засоби оборонного будівництва, запозичені з Китаю та європейських країн, а також особливості японської житлової дерев’яної архітектури (Палаци Кумамото, Хіконе, Мацумото). ОдСад монастиря Рьоанджі в Кіото

Хакурьоджьо в Хімеджі

Лекція 6. Мистецтво Середньовіччя в Японії

ним з найхарактерніших є «Замок білої чаплі» – Хакурьоджьо в Хімеджі. На початку XVII ст. замки втрачають оборонне значення, їхня архітектура втілює ідею символу багатства, престижу володаря. Основна роль в ансамблі резиденцій надається парадним житловим приміщенням, побудованим у стилі шьоїн. Ідею могутності та влади власника палацу втілювали розкішні розписи, основним сюжетом яких були мотиви вічної природи. Це переважно були композиції із зображенням дерев і квітів, що символізували одну з чотирьох пір року. Розписи XVI ст. були виключно світським мистецтвом. До збережених пам’яток належить шьоїн палацу Ніномараку в замку Нінджьо в Кіото. У живописі Японії до середини XVI ст. існували дві самостійні художні системи зображення природи. Одна з них представлена художниками, які в своїй творчості орієнтувалися на китайський класичний пейзаж сан-суй і дзенський монохромний живопис. Інша продовжувала традиції національного стилістичного напряму Ямато-е, зверталася до джерел оповідних згортків і буддистських храмових розписів XI–XIII ст., до пейзажних ікон і мандала XIII–XIV ст. Найповніше стилістичне спрямування Ямато-е в XVI ст. представлене творами живописної школи родини Тоса. Яскравий поліхромний живопис, позолота, фактура кіриґане і рельєфність тла перетворюють поверхню

Лекція 6. Мистецтво Середньовіччя в Японії 94

фусума чи ширми у коштовну парчу. Синтезувати дві художні системи, китайську та японську, намагалися майстри школи Кано, яким вдалося японізувати пейзаж за допомогою зближення жанру сан-суй з живописом квіти-птахи. Нові художні методи, тенденція до декоративізму зображення сформувалися у творчості Кано Мотонобу, Кано Ейтоку. Шедевр художника – ширма «Кипарис». Найважливішою особливістю живопису Кано Ейтоку та його послідовників Кано Санраку і Кано Міцунобу є звернення до форм монументального живопису. Період Едо, що завершує добу японського Середньовіччя, отримав назву від нової столиці (сьогодні Токіо), характеризується особливим розвитком специфічної міської культури. В XVII–XVIII ст. змінилася вага окремих видів і жанрів мистецтва. В архітектурі Едо простежуються контрастні відмінності між парадним і камерним стилями. У замках, палацах, поховальних храмах шьоґунів (мавзолей Токуґава в Нікко) втілилося прагнення до розкоші, багатства декору і фактур різьбленого дерева, поліхромних лакових поверхонь. Інтимний камерний стиль реалізувався в ансамблях заміських резиденцій та чайних павільйонів. На віллі Кацура (1620-1658) неподалік від Кіото, максимально простими мистецькими засобами (чистота столярної роботи, повна відсутність декору, використання природКано Мотонобу «Пейзаж з водоспадом і лелекою»

Кано Ейтоку ширма «Кипарис»

Оґата Коріна ширма «Іриси»

Лекція 6. Мистецтво Середньовіччя в Японії

них матеріалів) вдалося створити ідеальний приватний світ. Характер цього ансамблю, призначеного для усамітнення, роздумів і прогулянок, сформувався під впливом естетики чайного ритуалу. У декоративному живописі періоду Едо художники цілеспрямовано прагнуть продовжувати японські класичні традиції Ямато-е доби Хейан. Важлива роль у цій галузі належить живописцям кіотської школи Римпа. Хон’амі Коецу заснував неподалік від Кіото мистецько-ремісничу колонію. Він співпрацював з живописцем Таварая Сотацу, Одна з кращих робіт майстра – пара шестистулкових ширм «Мацусіма», ширми «Стежина під плющем». Наприкінці XVII ст. розпочалася творча діяльність братів Огата, Особливо цінувалися твори О. У творчості Корін часто звертався до теми ірисів. Ширми «Іриси», «Червоні та білі квіти сливи». «Земне» життя з його простими радощами було особливо цінним для міщанина XVI–XVII ст. Поняття повсякденного «швидкоплинного світу» – «укійо», яке мало колись релігійний зміст тлінності, ілюзорності світу, наповнилося новим значенням мінливого, зрадливого, повсякденного. Саме цей «безтурботний світ» став основною темою японської жанрової гравюри. Місто Едо було центром розвитку ксилографії. Гравюра була театральною афішею, книжковою ілюстрацією, вітальною поштівкою. Вперше героями

Лекція 6. Мистецтво Середньовіччя в Японії 96

творів стали актори театру Кабукі: гейші, ремісники, торговці. Важливим у житті міста був світ «веселих кварталів», де розташовувалися театри, чайні будиночки, будинки розпусти (Йошівара і Шін-Йошівара). Иошівара стала головною темою літератури, театру, образотворчого мистецтва, і в першу чергу гравюри укійо-е. Поняття укійо набувало все більше еротичного підтексту. У ксилографії особливо популярним стає жанр біджін-ґа («живопис красунь») – ідеалізовані портрети гейш. Майстрами-граверами були Хішікава Моронобу, Судзукі Харунобу, Кацукава Шюнсо. Гравера Кітаґава Утамаро називали «художником жінок». Біджін-ґа Утамаро виконані з бездоганною технічною майстерністю. Художник уміло використовував багатобарвний друк, гравірування дошки, тиснення і срібне чи кольорове тло («Жінка за туалетом»). Ксилографію Утамаро особливо цінують західні колекціонери, вона справила вплив на живопис Тулуз-Лотрека. Одним з найвизначніших японських художників є Кацушіка Хокусай. Творча спадщина майстра дуже велика: близько 30 тис. окремих графічних листів, близько 500 ілюстрованих книг. Сам художник вважав: «...все, що я нарисував до сімдесяти років, не варте уваги». Коли йому було понад сімдесят, Хокусай створив серію «36 видів Фуджі», а пізніше – цикли гравюр «Мости», «Великі квіти», «Подорож водоХішікава Моронобу «Любовна сцена»

Кітаґава Утамаро «Перед дзеркалом»

Лекція 6. Мистецтво Середньовіччя в Японії

спадами країни», альбом «100 видів Фуджі». Хокусай продовжував традиції укійо-е, але його розуміння повсякденності охоплювало увесь світ – це і людина з її почуттями і творчістю, це і природа – одухотворена присутністю людини. Хокусай відродив пейзажний жанр. В нього вперше в японському мистецтві пейзаж перетворився на символ вітчизни. Уславленими є два аркуші серії «36 видів Фуджі»: «В морських хвилях біля Канаґава («Велика хвиля») і «Переможний вітер. Ясний день» («Червона Фуджі»). Художня культура Японії розвивалася у тісному зв’язку з світоглядними, філософськими, естетичними основами китайської культури, однак трактувала їх на базі власної традиції. Одна з її найважливіших особливостей: прагнення гармонії з природою, глибоке емоційне сприйняття її краси. Також художні досягнення Японії справили значний вплив на європейську культуру ХІХ– початку ХХ ст. ЗАПИТАННЯ: Вкажіть основні типи традиційної житлової архітектури Японії. Назвіть «Чотири принципи» тя-но-ю, які сформулював у XV ст. Мурата Шюко. Вкажіть основні типи японських садів. Які зразки оборонних споруд Японії ви можете назвати? Назвіть провідних японських граверів доби Едо. Кацушіка Хокусай «Велика хвиля»

Лекція 7 Мистецтво народів Південно-Східної Азії (Бірма, Тайланд, Кампучія, Індонезія, В’єтнам, Лаос). (2 год.) ПИТАННЯ, ЩО РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ НА ЛЕКЦІЇ Донґшонська цивілізація та її вплив на мистецтво народів Південно-Східної Азії. М’янма (Бірма) (Мистецтво Латинського королівства. Мистецтво XIV–XVIIIст.), Мистецтво тайської держави Сукотаї, держави кгмерів IX– XIIIст., особливості мистецтва Індонезії, В’єтнаму та Лаосу.

Країни Південно-Східної Азії об’єднані спільними етнічними й культурно-історичними процесами. Виникнення на початку першого тисячоліття давніх держав на території Камбоджі, Таїланду, Бірми, на о.Ява супроводжувалося поширенням релігійних і філософських ідей брагманізму і буддизму та індійських художніх традицій. Джерела своєрідних рис мистецтва країн ПівденноСхідної Азії знаходяться в одній з основних цивілізацій Давнього Сходу – Донґшонській, яка сформувалася на початку І тис. до н.е. У культурі донґшонців панувало шанування духів предків. В мистецтві не зустрічаються образи богів і фантастичних істот, а переважають реалістичні зображення людей. Припускають, що в донґшонців існував солярний культ із концентричною моделлю Всесвіту. Основними ритуальними предметами є т.зв. «донґшонські барабани». У II–І ст. до н.е. Донґшонська цивілізація поступово занепадає. З Індії проникають ідеї буддизму та індуїзму з готовими архітектурними і мистецькими формами, які адаптували до традицій релігійно-міфологічних образів культу предків і божеств – духів природи. Однією зі спільних ідей цього регіону стала віра в космологічну роль Меру. В архітектурі це втілилося у специфічному

Лекція 7. Мистецтво народів Південно-Східної Азії

ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

Лекція 7. Мистецтво народів Південно-Східної Азії 100

типі храму-гори (регіональні моделі – кгмерський прасат, тямський калан, яванські чанді). Інша характерна риса – ідентифікація бога з правителем. Мистецтво М’янми. Панівною релігією був буддизм, який співіснував із місцевими релігійними культами. Яскравим був період XI–XIII ст., коли землі були об’єднані в першу державу – Паганське королівство. В цей час формуються характерний бірманський мистецький стиль, писемність і література. Розквіт М’янми відобразився у будівництві столиці Пагана. У середині XI ст. прагнення правителів об’єднати усі поширені в країні вірування: буддизм усіх напрямів, індуїстські культи, місцеві анімістичні вірування, культи поклоніння зміям, планетам, тотемізм, сприяли формуванню своєрідного бірманського буддизму. Значну роль у його утвердженні та поширенні відігравала культова архітектура: дзвоноподібні споруди-ступи, і храми зі статуями Будди в інтер’єрі. Бірманський тип ступи – даґон – складається з трьох елементів: ступінчастої основи, дзвона і «парасольки»-чхатравелі. Планування класичної ступи має аналогію з мандалою, яка відтворює структуру Всесвіту з горою Меру в центрі. В мандалі Меру оточена концентричними кільцями гірських хребтів з чотирма островами, орієнтованими за сторонами світу, океаном, прямокутною огорожею. За цими принципами будували ступи і планували їхнє оточення. Обабіч входів стояли величезні фігури чінте – фантастичШвезиґон

Лекція 7. Мистецтво народів Південно-Східної Азії

них бірманських левів – охоронців священних місць, виконаних із цегли, тинькованих і яскраво розфарбованих. Найбільший храмовий комплекс Паґана – Швезиґон, (1084-1113), 50-м ступа якого була визнана зразком для усіх наступних споруд цього типу. У період Паґан утвердилося три типи храмів: 1. Споруда центричного типу з підкресленими двома осями симетрії. 4 статуї будд стояли навпроти входів, орієнтованих за сторонами світу, і були звернені спинами до масивного стовпа в центрі храму (храм Ананди (1091) біля Паґана, для якого характерним є поєднання скульптури, рельєфів і живопису: статуї Будди, його життя і сцени з джатак). 2. Храм має одну вісь симетрії, один вхід і одну статую Будди. 3. Храми, які призначалися тільки для зберігання реліквій, статуй та індивідуального поклоніння. Такими унікальними є споруди-футляри, увесь внутрішній простір яких заповнюється гігантськими статуями Будди (храм Манухи). У М’янмі сформувалася національна школа культової монументальної скульптури. Статуї Будди яскраво розфарбовані, вкриті позолотою, лаками. Поряд зі святими – зображення тварин, духів-охоронців. Рельєфи в інтер’єрах храмів побудовані за визначеною схемою: у центрі сидить Будда в канонічній позі, навколо – меншими зображені конкретні епізоди, які ілюструють визначений міф. Невід’ємною частиною бірманського мистецтва стали численні статуї будд або їх зображення на стінах (свої заслуги можна збільшити, створивши ще одне

101

Шведаґон (Золотий даґон)

Лекція 7. Мистецтво народів Південно-Східної Азії

102

зображення Будди). В інтер’єрах храмів велику роль відігравав живопис темперою по сухому тиньку на сюжети з життя Будди, джатак, орнамент. Від XIII до XVIII ст. на території М’янми існували невеликі держави з центрами у добре укріплених містах ( Таґунґ, Пеґу, Тенассерім). Тут зводили розкішні королівські палаци, розширювали старі та будували нові храмові комплекси (комплекс Чайтіо), грандіозні ступи, зводили гігантські статуї Будди. Мистецтво різноманітніше, майже казкове і пишно декоративне. Споруди позолочені, розписані яскравими лаками, вкриті різьбленням у тиньку.

Чайпун

103 Лекція 7. Мистецтво народів Південно-Східної Азії

Типовий зразок бірманського стилю є в Ранґуні – одна із найвідоміших пам’яток азіатського мистецтва, зведена над вісьмома золотими волосинами Будди 100-м ступа Шведаґон («Золотий даґон») (XIV–XV ст.) Своєрідною сферою творчості бірманців є зведення в мальовничих місцевостях із кам’яних блоків і цегли гігантських скульптур Будди. Цікава пам’ятка – Чайпун біля Пеґу із зображенням чотирьох 27-м останніх будд, які сидять спиною до масивного пілона. Від періоду правління останньої бірманської династії Конбаунів (XVIII–XIX ст.) збереглося багато пам’яток культового і світського дерев’яного будівництва: зе-

Лекція 7. Мистецтво народів Південно-Східної Азії 104

яти – будинки для відпочинку, тезауни, які зводилися над статуями Будди, над тронними залами, баштами і воротами. Конструктивно – це дах на стовпах. Перекриття утворене ярусною системою дахів, що вінчається чхатравелі. Орна¬ментальне різьблення тезаунів – шедевр декоративного мистецтва Бірми. Таїландське мистецтво поділяють на кілька періодів. Перший – Двараваті, пам’ятки якого створював народ мон (V–X ст.). Згодом територія Таїланду була провінцією Кгмерської імперії. На початку XIII ст. було створено перше незалежне королівство Таї, культура якого успадкувала елементи кгмерської та монської культур. Так з’явилася сучасна тайська нація, із центром в м. Сукотаї. В XIV–XVст. Сукотаї поступово переросло в державу Аютія. У другій половині XVIII ст. Аютію завоювали і зруйнували бірманці. На культуру Таїланду вплив справив буддизм гінаяна, принесений зі Шрі-Ланки. Архітектура практично не збереглася. Цінність становить скульптура: давні групи сюжетів існують у тайському мистецтві до сьогодні. До улюблених належать: сюжет чуда в Сравасті: коли Будда медитував під плащем змія Мучалінди, і момент просвітлення – Будда сидить, торкаючись рукою землі. Скульптори працювали в камені, теракоті, гіпсі. У XIII–XIV ст., в період Сукотаї, під впливом кгмерського мистецтва формується тайська національна архітектура. Збереглися руїни культових споруд (бот, вехан, монКрокуючий Будда

Рельєфи храму-гори Анґор Ват

Лекція 7. Мистецтво народів Південно-Східної Азії

доп). Розвивається будівництво двох типів тайських ступ: чеді та пранг. В архітектурі традиційним є використання цегляних конструкцій, потинькованих ніш і теракотових фігур. Чеді – це дзвоноподібна ступа на ступінчастій багатоярусній основі з рядами ніш, де стояли фігури з теракоти, увінчана конусоподібним шпилем. Башти кгмерів, або пранг, розвивалися за межами основної традиції. Класичним типом чеді є три ступи палацового вата Пра Срісанпет в Аютії (XV–XVI ст.). Найбільшою буддистською святинею Таїланду є 115-м ступа Патомчеді (VI ст.) В образотворчому мистецтві важливе місце займають статуї Будди. В пластиці зростає графічне і лінійне начало. У трактуванні обличчя особливо відчувається зростання умовності та графічності. Найхарактернішим тайським скульптурним образом є т.зв. Будда в стилі Сукотаї (XIII ст.) Він сидить або крокує. Фігура просвітленого Будди набула виразної тайської манери: стилізовані руки і пропорції тіла, пломеніюча ушніша. Образ, в якому вдало поєднано тайський етнографічний тип, самозаглиблення йога і внутрішню силу. Інший унікальний образ у мистецтві Сукотаї – крокуючий Будда, який несе людям своє вчення і символізує повну перемогу буддистського закону. Мистецтво Камбоджі. Найдавнішою державою було царство Фунань, яке населяли кгмери. Перша незалежна держава кгмерів засновується на початку IX ст. Розквіт країни припадає на X–XIII ст. Центром

105

Лекція 7. Мистецтво народів Південно-Східної Азії 106

Камбоджі стає район Анґкора, де виникло вісім столичних міст і більше тисячі монументальних споруд. Анґкор перетворюється на місце перебування видатних учених, архітекторів, скульпторів Індокитаю. Царі кгмерів поклонялися індуїстським богам, підтримували і буддизм, який поєднували з царським культом Девараджі. Релігійні уявлення призвели до утворення архітектурного типу храму-гори, який призначався для зберігання царської лінґи. Храм символізував центр столиці, держави і Всесвіту, був магічним повторенням гори Меру. Зведення такого ансамблю вважалося символом могутності та непереможності держави. Кожен монарх будував собі окремий храм-палац, що привзело до безперервного грандіозного будівництва впродовж 500 років. Величні храми, як правило, зводилися під час правління і перетворювалися в мавзолеї після смерті повелителя. Стіни храму-гори, як і міські укріплення, строго орієнтувалися за сторонами світу. Храмові ворота визначали напрямок головних міських магістралей. Камбоджійські святилища – складна конструкція зі стін, ровів з водою і мостів, які оточували платформу з п’ятьма баштами (центральна найвища), що стояли на ступінчастому цоколі, пов’язаному з ансамблем арковими воротами. Композиція всіх храмів підпорядковувалася ідеї поступового наближення до центрального святилища: символічно втілювала шлях Храм-гора Анґор Ват

Лекція 7. Мистецтво народів Південно-Східної Азії

осягнення божества. Рів із водою символізував великий океан, оточений стіною – містичною стіною скель, яка відділяла океан від гори Меру. Припускають, що мости над каналами символізують райдугу, яку найчастіше зображали як змію. Змії-наги переважно утворюють рисунок балюстради на мостах і на вході в храми. Отже, у храмі була відтворена грандіозна модель Світобудови. Основними елементами архітектурного образу храмівгір були: тераси-стилобати, башти-прасати і галереї. Особливо яскраво символізм культових споруд втілений в архітектурі Бакхенґа – «кам ‘яного календаря», побудованого наприкінці IX ст. Храм не призначався для вшановування культу, а швидше був обителлю царя-бога. Найвищого розвитку тип храму-гори досягає в Анґкор Ваті, побудованому царем Сур’яварманом II в 1113–1150 рр. Анґкор Ват – одна із найбільших культових пам’яток світу — довжина 1500 м, ширина 1300м і висота 65,5м. Головний об’єм становить чотириярусну піраміду, тераси з галереями утворюють внутрішні дворики, які колись заповнювалися водою і слугували басейнами. План головного масиву формує т.зв. перехресну галерею. Перетини позначені лотосоподібними баштами, а центр фіксовано головною баштою ансамблю, яка виділяється розмірами і багатством скульптурного декору. Її склепіння, як і склепіння восьми башт на кутах галерей, колись були вкриті позолоченими металевими пластинами. В головно-

107

Храм-гора Байон

Лекція 7. Мистецтво народів Південно-Східної Азії

108

му святилищі була золота статуя Вішну верхи на гаруді. Весь ансамбль оточено 200-м каналом із сходинками, що спускаються до води, з заходу вела дорога. Анґкор Ват – яскравий приклад органічної єдності архітектури і скульптури. Стіни галерей храму суцільно вкриті кам’яними барельєфами, простір стін між пілястрами заповнювався нішами з горельєфними скульптурами. Сюжети – це сцени з Рамаяни і життя Вішну, розповіді про подвиги Сур’явармана II, батальні сцени, жанрові композиції, зображення святкових процесій. Рельєфи другого ярусу зображають прекрасних апсар. Загальна площа рельєфів – 2 кв. км. Видатні архітектурні пам’ятки були створені в

109 Лекція 7. Мистецтво народів Південно-Східної Азії

період правління послідовника буддизму-махаяни Джаявармана VII (1181–1219 рр.). Він будував лікарні, готелі для пілігримів, святилища, щоб його правління асоціювалося з доброчинністю. Завершив столицю Анґкор Тома, яка була вирішена як цілісний архітектурний комплекс. Центр міста фіксував храм-гора Байон, єдиний у кгмерській архітектурі храм без огорожі, очевидно її функції виконували міські мури. Мистецтво Індонезії. Пам’ятки мистецтва зосереджені на острові Ява. Культура Індонезії тісно пов’язана з Індією, однак її своєрідність – у поєднанні з давніми релігійно-етичними й естетичними уявленнями. Найбільш пишного розквіту мистецтво й архітектура

Лекція 7. Мистецтво народів Південно-Східної Азії 110

досягає в т.зв. центральнояванський період (VII–X ст.), коли на Яві та сусідньому острові Суматра поширюється буддизм магаяни та індуїзм. Для Індонезії характерний тип храму чанді, який служив як буддистським, так і індуїстським святилищем (назва – від імені індійської богині смерті Дурґи-Чанді, що згодом почали трактувати як житло бога, пам’ятник царям, які втілювали великих богів Шиви, Вішну, Будди). По вертикалі чанді виразно поділяються на три яруси: кубічний об’єм на ступінчастому цоколі зі сходами на основних осях, увінчаний пірамідальним ступінчастим перекриттям. Кам’яні стіни поділялися численними горизонтальними антаблементами і поясками. Портали та ніші, обрамлені рельєфами у вигляді пишної гірлянди, яка звисає з пащі чудовиська кала і завершена головами фантастичних істот макара, які втілюють животворну силу природи. Біля входу в святилище віруючого зустрічає сторожа-локапали або дварапали, які охороняють скульптури божеств всередині. Найдавніші з пам’яток – чанді на плато Диєнґ – присвячені богу Шиві, споруджені правителями. Храмичанді розташовувалися групами. Одна із найзначніших буддистських пам’яток – Чанді Севу –організована за принципом мандали. Храм присвячений Будді-Вайрочані і включає 240 святилищ. Найзначнішою архітектурною пам’яткою Індонезії, в якій втілилася ідея храму-гори, є грандіозне святилище БороЧанді Севу

Рельєфи храму Боробудур

Лекція 7. Мистецтво народів Південно-Східної Азії

бодур, побудоване наприкінці VIII – на початку IX ст. на пагорбі посеред мальовничої долини Кеду на о. Ява. Боробудур розпочали будувати як індуїстський храм. Згодом перебудовано для буддистських потреб відповідно до оригінального плану, в якому поєдналися ступа, мандала і храм-гора. Для сучасних буддистів Борободур є місцем медитації, одним з традиційних центрів, який завдяки залам із реліквіями, садам, скульптурі дозволяє наблизитися до Вчення. Це гігантська кам’яна піраміда з п’яти великих багатокутних у плані та трьох низьких круглих терас, увінчана дзвоноподібною ступою. Кожна тераса прорізана по центральних осях сходами й охоплена кільцем дзвоноподібних ступ, яких тут нараховується 72. Стіни і балюстради нижнього ярусу, який символізував сферу земних бажань, вкривають рельєфи зі сценами земного життя Будди. Рельєфи терас середнього ярусу присвячені епізодам життя Будди і джатак, зображенню небесних богів пантеону магаяни, розповідають про діяння віри на довгому шляху до осягнення істини. У кожній ніші статуя Будди в стані медитації. У верхній частині пам ‘ятки на круглих терасах стоять ступи з просверленими отворами, через які віруючий може поглянути на небесного Будду, який сидить всередині, але осягнути його повністю можна тільки внутрішнім зором. На вершині розташована велика закрита ступа – вона порожня, як символ нематеріальності вищої реальності.

111

Лекція 7. Мистецтво народів Південно-Східної Азії

112

Очевидним є поділ усієї композиції на три рівні, що найчастіше трактують як три світи: нижній ярус – це рівень землі, потім іде небесна сфера, верхні круглі тераси символізують «світ без форми». У цьому випадку програму можна прочитати як шлях до абсолюту: приклади достойної поведінки скеровують від земного світу до вищої реальності небесних будд, а від богів – до ірраціональності нірвани. До кінця XV ст. на островах панівним став вплив мусульманської релігії, за винятком острова Балі – анклаву індуїзму до сьогодні. Мистецтво В’єтнаму. Територія сучасного В’єтнаму

Боробудур

113 Лекція 7. Мистецтво народів Південно-Східної Азії

підпорядковувалася Китаю. Могутня незалежна Середньовічна держава в’єтнамців утворюється на поч. XI ст. зі столицею в місті Тханґлаунґ (Ханой). Державною релігією був буддизм, хоча одночасно поширювалося конфуціянство. Упродовж XI–XIV ст. Тханґлаунґ перетворився в значний культурний центр із великою кількістю палаців і храмів. У XII ст. для імператорської родини було побудовано храм Мот кот (Тхієнґ-хиу). Він нагадує витончену і ніжну квітку лотоса посеред ставка. Могутня колона храму символізувала стебло лотоса, а стіни – чотири пелюстки. Загалом, споруда втілювала Будду, який сидить на лотосі посеред моря людських страждань.

Лекція 7. Мистецтво народів Південно-Східної Азії 114

У В’єтнамі в кожній провінції був храм Конфуція. Наприкінці XI ст. неподалік від Тханґлаунґа було побудовано храм літератури на честь Конфуція. Планування храму – декілька невеликих композиційно пов’язаних дворів – типове для культового будівництва В’єтнаму. У цьому ансамблі яскраво виявився характерний для в’єтнамської архітектури тісний зв’язок з природою, вміле поєднання споруд, зелені, водойм. У в’єтнамській Середньовічній архітектурі велику роль відігравали дерев’яні храми-павільйони, які одночасно виконували функцію громадської споруди – дінь. Її основою є дерев’яний каркас, план має Т-подібну форму. Більше приміщення служить залом для зборів, менше – вівтарем із «троном генія». Висока, іноді двоярусна покрівля з великим виносом, затінюючи приміщення, створювала прохолоду. Конструктивні елементи в місцях з’єднань, консолі, які підтримують дах, декоровані крупною майстерною різьбою. У споруді немає зовнішніх стін: вони замінені легкими щитами, розташування яких регулює освітлення залів. Прекрасним зразком є дінь у Дінь-банґу біля Ханоя. Мистецтво Лаосу. Довший час ця територія була залежною від Таїланду. У XVI–XVIII ст. Лаос перетворюється в самостійну державу, поділену на два князівства. В Лаосі практично не зводилося великих кам’яних споруд, розвивалася дерев’яна архітектура. В культовий ансамбль, оточений огорожею, входили вати – центральні споруди Мот кот

комплексів, невеликі каплички-бібліотеки, святилища-тхати, лаоський різновид ступи, зведені з каменю та цегли. Лаоський варіант пагоди ват – це прямокутний зал із трьома навами і портиками на торцевих стінах. Гострокутний черепичний дах з увігнутими схилами має динамічну багатошарову форму. Відзначається багатством декоративного оздоблення, розписами круглою скульптурою (статуї Будди, з бронзи, каменю, глини, лакованого дерева). Класичним прикладом вата є храм С’єнґ-Тхонґ в Луан-Прабані (XVI ст.). Особливої уваги заслуговує башта Тхат-Луанґ - центр паломництва буддистів. Отож, у Середньовічному мистецтві В’єтнаму, Таїланду, Лаосу більш відчутними є китайські впливи, в той час як в Індонезії та Камбоджі активніше засвоювалася індійська культура. Водночас, у художньому розвитку Камбоджі, Таїланду, Лаосу важливу роль відігравала культура кгмерів.

Вкажіть основний ритуальний предмет носіїв Донґшонської культури. Охарактеризуйте бірманський тип ступи. Виявіть роль синтезу мистецтв в образному звучанні інтер’єрів бірманських храмів. Проаналізуйте таїландську іконографію Будди. Вкажіть два типи таїландської ступи. Який храм засвідчує найвищий розвиток мистецтва Камбоджі? Який храм є найзначнішою архітектурною пам’яткою Індонезії? Як називається лаоський варіант пагоди і ступи? Башта Тхат-Луанґ

Лекція 7. Мистецтво народів Південно-Східної Азії

ЗАПИТАННЯ:

115

Лекція 8 Середньовічне мистецтво мусульманських країн Близького і Середнього Сходу. Мавританське мистецтво. (2 год.) ПИТАННЯ, ЩО РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ НА ЛЕКЦІЇ

Лекція 8. Середньовічне мистецтво мусульманських країн

Мистецтво Арабського халіфату (Зародження ісламу і його вплив на формування мистецтва мусульманського Сходу. Мистецтво Дамаського і Багдадського халіфату). Мистецтво зрілого Середньовіччя (Мистецтво держав Північної Африки та Піренейського півострова, Ірану і Середньої Азії IX–XIVст.) Пізньоcередньовічне мистецтво (держава Тімура і Тімуридів, імперія Сефевідів. Османська імперія. Мистецтво мініатюри). ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ Мистецтво Арабського халіфату. Мусульманська культура у першій половині VII ст. формувалась під впливом нової монотеїстичної релігії – мусульманства. У 630-х рр. на Аравійському півострові внаслідок завойовницьких війн була утворена грандіозна держава – Арабський халіфат (632–1258). Релігію і знання сприймали як вияв всемогутності Аллага, як обов’язкову умову істинної віри. Це сприяло швидкому розвитку науки та мистецтва. Релігійні уявлення мали значний вплив на формування своєрідних рис арабського мистецтва. Мусульманська релігія не допускала антропоморфності Бога. Мусульманський художник не прагнув до відтворення земної реальності. Світ істинної, досконалої краси необхідно осягати інтелектуально, духовно. Свій художній вплив мусульманська релігія грунтувала на слові. В період Халіфату разом із мовою Корану – арабською – була засвоєна арабська письмова графіка. Священне слово Корана, вивчене напам’ять, написане в манускриптах, на порталах і стінах споруд, вплетене

117

Кааба в Мецці

Лекція 8. Середньовічне мистецтво мусульманських країн

118

в архітектурний декор, в орнаменти виконувало духовну, образотворчу і декоративну функції. Мусульманська каліграфія відіграє роль приблизно таку, як ікона в християнстві, бо втілює Божественне Слово, відображає діалог Бога і людини. Важлива роль орнаментики. Орнамент має складний символічний, асоціативний та алегоричний зміст. Відчуття ритму, геометрична стилізація та орнаменталізація – ці риси визначають характер мусульманського мистецтва. Формується арабеска, герег. Орнаментальні завитки арабесок, моресок, ісламі поєднувалися з аятами, утворюючи символіку

119 Лекція 8. Середньовічне мистецтво мусульманських країн

дерева життя. Основу естетики мусульманського мистецтва становить поняття «калам». Величезна роль релігії підтверджується широким будівництвом культових споруд: мечетей, мінаретів, мавзолеїв. Джерела культової архітектури – у місцях зародження мусульманства - в Мецці та Медині. Першими мечетями, що стали прототипом арабських культових споруд, були будинки Мухаммеда в Куба і Медині. Згодом Кааба в Мецці оголошена головною святинею. Планування Мекки визначала центральна частина з Каабою, Медини – мечеть Мухаммеда. Специфічними були торгові частини міст.

Мечеть Омеядів

Лекція 8. Середньовічне мистецтво мусульманських країн

120

У період свого правління рід Омеядів з Мекки (661– 750 рр.), переніс столицю халіфату в Дамаск. Основну роль у мистецтві почала відігравати Сирія. На кордонах для захисту зводилися рібати. У VII – на поч. VIII ст. формується архітектурний тип колонної мечеті, яка символічно втілювала дві важливі ідеї мусульманства: ностальгію за раєм і образ істинного Дому Буття. Прикладом є Велика мечеть Омеядів у Дамаску (Сирія), перебудована з християнської базиліки Йоанна Хрестителя. Символом перемоги мусульманства стала Купольна ротонда Куббат ас-Сахра (687-691), третя після Каа-

Куббат асСахра

Мечеть пророка в Медині

121 Лекція 8. Середньовічне мистецтво мусульманських країн

би в Мецці та мечеті Пророка в Медині мусульманська святиня, зведена на вершині Храмової гори Морія в Єрусалимі. Також збереглися резиденції халіфів і придворної знаті, побудовані на окраїнах ( Замок Хірбат аль-Мафджар (Йорданія). У період правління династії Аббасидів (750–1258 рр.) відчутний вплив культури Месопотамії та Персії. Розмах містобудування: ідея міста як символу влади відобразилася в архітектурі нової столиці – Багдада, побудованого у 762-766 рр. на березі ріки Тігр поблизу руїн Вавилона. Ідеально кругле, укріплене місто із чотирма золотими куполами над міськими воротами, орієнтованими по сторо-

Лекція 8. Середньовічне мистецтво мусульманських країн 122

нах світу, з великим Зеленим куполом палацу в центрі, по суті було моделлю Всесвіту. Купол увінчував центр палацу, столиці та всієї імперії, символічно об’єднував мусульман, утверджував безмежну владу правителя, який вважався намісником Аллага. Короткочасною суперницею Багдаду стала резиденція аббасидських халіфів IX ст. Самарра. Тут зводилися мечеті та палаци. Грандіозний палац Джаусак альХакані, руїни найбільшої мечеті світу — Мутаваккіля, яка є типовим зразком колонної мечеті. Спіральний мінарет аль-Мальвія, що входить у комплекс мечеті, побудований за зразком вавилонських зиккуратів. Неподалік від Самарри є Куббат ас-Суляйбія — перший в історії мусульманства мавзолей. Арабський живопис XII–XIIIст. поділяється на сирійську та іракську школи. Сюжетами мініатюр слугували подвиги героїв, битви, бенкети, ліричні сценки. У багдадській школі у XIIIст. започатковано пейзажну мініатюру. Мистецтво мусульманських країн зрілого Середньовіччя У X ст. держава Аббасидів розпадається; виникає кілька незалежних мусульманських династій. Однією з наймогугніших була єгипетська держава Фатимідів. Архітектори успадкували й удосконалили принципи та особливості архітектури попередніх епох. Палаци правителів, оточені глухими стінами, перетворилися на характерний для мусульманського способу життя Мечеть Ібн Тулун

Мінарет мечеті Ібн Тулун

Лекція 8. Середньовічне мистецтво мусульманських країн

тип «прихованої архітектури», яка утворювала закритий світ родини. Образ міста формують соборні мечеті, мінарети, медресе, мавзолеї. Особливе значення в житті та плануванні міста відігравав ринок – сук. Від IX ст. в Єгипті ібн Тулуну вдалося домогтися незалежності від Багдада. В архітектурі поряд із місцевими величезну роль відігравали месопотамські засади будівництва. Про це свідчить вирішення мечеті Ібн Тулуна, (Фустат, 876–879). Фатиміди підпорядкували Північну Африку, Єгипет, Сицилію, частину Аравії, Палестину і Сирію. Значним центром став Каїр заснований 969 р. Були збудовані оборонні споруди, палаци, мечеті, маристани, караван-сараї, лазні, житлові будинки, навчальні заклади. Зокрема, мечеть аль-Азгар – одночасно найдавніший мусульманський університет «Дар аль-Хикма» («Будинок знань»). Наступний етап розвитку мистецтва Середньовічного Єгипту пов’язаний з періодом правління династій Аюбідів і Мамлюків. Архітектори запозичують і посвоєму трактують чотириайванний тип мечеті, що виник в Ірані. Композиційним центром споруди був великий внутрішній двір, оточений з чотирьох сторін стрілчастими айванами. Зовні айванна споруда має високі стіни, над якими підносяться прямокутні портали і великі куполи. Поверхні стін інкрустуються. Класичний приклад – мечеть султана Хасана. У західних областях мусульманського світу формується

123

Соборна мечеть у Кордові

Лекція 8. Середньовічне мистецтво мусульманських країн

124

стилістика мавританського мистецтва. У VII–VIII ст. Магріб – Північна Африка (Туніс, Алжир, Марокко), а також Південна Іспанія увійшли у склад Арабського халіфату. Це сприяло створенню синкретичного, т.зв. мавританського мистецтва, яке ввібрало традиції андалузької культури, засади мистецтва півночі Африки і спадщину мусульманського Сходу. Архітектори створили специфічні типи споруд: касба, завія, кубба. Мечеті відзначаються великою кількістю нав, різноманітними формами арок. Своєрідні арх. конструкції: чотирисхилі пірамідальні дахи, які приховують ажурні або сталактитові куполи, стелі-артесонадо;

125 Лекція 8. Середньовічне мистецтво мусульманських країн

фігурні архівольти; карнизи на різьблених дерев’яних консолях; алфіс. Поверхні внутрішніх дворів та інтер’єрів моделюються мармуром, керамікою, різьбленим стуком і деревом, орнаментальними решітками (мушарабія), вітражами (камаріїя). Розповсюдження набули садовопаркові ансамблі (агведаль) і камерні закриті сади (ріяд) – обов’язкові в палацових комплексах. У IX–X ст. було утворено могутній Кордовський халіфат. Арабська Іспанія перетворилася у найбагатшу країну Європи. Процвітали мистецтва і ремесла, Кордову називали «містом наук». Найграндіознішою пам’яткою є Соборна мечеть у Кордові, настільки пре-

Лекція 8. Середньовічне мистецтво мусульманських країн 126

красна, що християни не зруйнували її, хоча знищили мечеті Севільї, Толедо, Ґранади та інших міст Андалузії. В XI ст. мусульманські володіння Іспанії розпалися на невеликі держави-емірати. У XIII–XV ст. існував Ґранадський емірат. Столиця – Ґранада – прекрасне місто з палацами, мечетями, бібліотеками, навчальними закладами, тут бурхливо розвивалися ремесла і мистецтва. Найяскравіша пам’ятка – палац Альґамбра – цитадель і резиденція емірів. Основні споруди групуються навколо двох великих дворів (Миртового і Левів), формуючи ріяд. У палаці Комарес анфіладою розміщені аванзал, Миртовий двір з басейном, зал де ла Барка і Тронний. Перпендикулярно розташований Палац левів, де проходило приватне життя султана. Кожен із залів має неповторний образ. Тут велику роль відіграє декор і монументальна каліграфія. Комплекси Великої кордовської мечеті, Альґамбри та інших мавританських споруд справили значний вплив на формування стилю мудехар. Культурний розвиток мусульманського Ірану (Персії) X ст. пов’язаний з династією Саманідів (875–999 рр.). Столицею стала Бухара. За цей короткий час сформувався новоперський етнос, розпочалося становлення своєрідного мусульманського мистецтва Ірану. Звідси беруть початок місцеві типи мечеті: чортак-кіоск на заході та айван на сході. У Хорасані (Пн. Ірані) формується тип баштового мавзолею, завершеного шаПалац Альґамбра

Лекція 8. Середньовічне мистецтво мусульманських країн

тровим куполом. Один із шедеврів – Гомбеде-Кабус в долині Ґоргана (1006). Мавзолей побудований у вигляді круглої у плані, злегка звуженої догори 51-метрової башти, накритої конічним куполом. Наступною була Держава Великих Сельджукідів (10401194 рр.). Центрами були міста Ісфаган, Нішапур, Рей, Шираз, – побудовані за типовою схемою. У центрі міста була площа – майдан, яку оточували палац, соборна мечеть і базар. У вирішенні мечетей переважає чотириайванна схема. Сельджуцьке мистецтво сприяло формуванню класичних типів орнаменту: ісламі, банд-е румі, хатаї. Найвідоміша пам’ятка – соборна мечеть у столиці Ісфагані, де поєднано тип мечеті-кіоска з чотириайванним типом мечеті. У Середній Азії в архітектурі формуються типи споруд, що стануть типовими надалі. У самостійний виразний архітектурний об’єм перетворюється портал-пештак, який характеризує значна висота, глибока ніша входу і могутні пілони. Тут утворюється портально-купольний тип споруд, найяскравіше представлений мавзолеями Узгена. У середині XIII ст. утворюється монгольська держава Ільханів. Для управління країною монголи запрошували місцеву перську знать, китайських учених і митців. Розвиваються міста, Тебріза, Марага, Нахічевань. Одна з кращих пам’яток перського будівництва – мавзолеї хана Олджейту в Султанії, висота купола якого 52-м. У цей час у придворних кітабхане розвивається ми-

127

Лекція 8. Середньовічне мистецтво мусульманських країн 128

стецтво мініатюри. У XIII–XIVст. формується тебрізька школа мініатюри. Художники використовують принципи багдадської мініатюри і китайського монохромного живопису Зразками є мініатюри «Джамі аттаваріх» Рашидад-діна і «Шаг-наме» Фірдоусі. У XIV ст. стає відомою ширазька школа перської мініатюри, для якої характерний вплив монументального живопису. Тут були створені 12 пейзажів, що прикрашають «Антологію перської поезії» (1398). Отож, своєрідність національних традицій та культурного розвитку окремих країн привели до формування в XI–XIII ст. локальних шкіл мавританського, перського, сельджуцького і монгольського мистецтва. Пізньоcередньовічне мистецтво країн Близького і Середнього Сходу Кінець XIV–XV ст. стали періодом розквіту держави Тімура і Тімуридів, XVI–XVII ст. – іранської держави Сефевідів і турецької Османської імперії. Це доба грандіозних ансамблів, які справляли приголомшливе враження імперською величчю. Центром ансамблю стала велика відкрита площа – регістан або майдан. Парадний вхід споруди оформляв пештак. Орнаментальний декор візуально дематеріалізував архітектурні конструкції, приховував масивність стін, опор, куполів за допомогою мозаїки, розписів, ліпнини, різьби. В османських містах втіленням ідеї абсолютної влади монарха стала т.зв. «турецька» мечеть. Фірдуосі «Шаг-наме»

Антологія перської поезії

Лекція 8. Середньовічне мистецтво мусульманських країн 129 Лекція 8. Середньовічне мистецтво мусульманських країн

Наприкінці XIV ст. Тімур створив могутню державу на території Середньої Азії зі столицею в Самарканді. Серед пам’яток – мавзолей Тюрабек-ханим в Ургенчі. Велична Соборна мечеть в Самарканді, сьогодні відома як мечеть Бібі-ханим (1399-1404), побудована на честь тріумфального походу Тімура в Індію. Її розкішна архітектура вплинула на будівництво мечетей в інших містах Середньої Азії. Унікальна об’ємно-просторова композиція мавзолею Гур-емір – усипальниці Тімура та його спадкоємців. Архітектура Середньої Азії першої половини XV ст. пов’язана з іменем внука Тімура – Улугбека. Він зібрав у Самарканді кращі наукові сили Сходу, були зведені численні медресе, обсерваторія. Найбільшою була медресе в Самарканді, звернена головним фасадом на центральну площу – Регістан. На початку XVI ст. відбулося об’єднання Ірану в державу Сефевідів. Шаг Аббас сприяв розвитку культури, перебудував Шираз і столицю – Ісфаган. Композиційний центр столиці – комплекс Мейдене-Шаг. З чотирьох сторін грандіозної площі були розташовані: велика шагська мечеть, мечеть Лутфалли, палац Алі-Капу і базари. Перебудовувалися давні мечеті. З палацовою архітектурою поєднується садово-паркове мистецтво, зведене в культ. Прикладом є палац Алі-Капу («Високі ворота») 1326 р. у Малій Азії утворюється Османська держава,

Мечеть Шаг-заде

Лекція 8. Середньовічне мистецтво мусульманських країн

130

яка від XIV і до XVI ст. розгромила Візантію, завоювала значні території, перетворившись на величезну імперію. Це сприяло інтенсивному будівництву, розквіту мистецтва і культури. У розвитку мистецтва велику роль відіграло завоювання Константинополя, який став столицею. Християнські храми перетворені в мечеті. В Стамбулі з’являються нові споруди – культові та світські. У середині XV ст. на площі константинопольського акрополя створюють палацовий комплекс Топ-Капу, який став офіційною резиденцією султанів до XIX ст. Для формування будівельних, конструктивних

Мечеть Сулейманіє

131 Лекція 8. Середньовічне мистецтво мусульманських країн

і об’ємно-просторових особливостей турецької архітектури вагоме значення мав храм Софії Константинопольської, який був перетворений у мечеть «Айя-Софія». По кутах добудували чотири високі мінарети, мозаїки вкрили тиньком, хрест на куполі замінили півмісяцем – символом мусульманства. Він став зразком для османських мечетей, і для інших типів споруд. Найвидатнішим архітектором був Кодж Синан. Найвизначнішими є мечеті Шаг-заде, Сулейманіє в Стамбулі та Селеміє в Едирні. Синан, використовуючи візантійську купольну конструкцію, ство-

Лекція 8. Середньовічне мистецтво мусульманських країн 132

рив величезний неподільний інтер’єр, що відповідав потребам культу і втілив ідею могутності Імперії. Великі прямокутні двори з фонтанами по центру і масивні мінарети доповнюють ансамблі. Декорування інтер’єрів мечетей було надзвичайно багатим. У мечеті Селеміє він відмовився від форм і конструкцій візантійської архітектури. Молитовний зал фланкований по кутах чотирма 70-м мінаретами. У XV - XVI ст. найвищого розвитку досягає мистецтво мініатюри. У XV ст. значним центром мистецтва книги став Герат. У придворній кітабхане працювали уславлені каліграфи і живописці, які створили класичні зразки східної мініатюри. Найвідомішим близькосхідним живописцем вважається Камаледдін Бегзад, автор ілюстрацій до поеми Сааді «Бустан» і до рукопису Шараф-ед-Діна Алі Йєзді «Зафар наме» («Книга перемог Тімура»). Крім того Бегзад – один із найвизначніших портретистів часу. На XVI ст. припадає розквіт тебрізької школи мініатюри. Сюди приїжджали вчені, письменники, каліграфи і живописці. Зокрема, в Тебріз переселився Бегзад, якого шаг Ізмаїл назвав дивом і зразком для мініатюристів. Таким чином, тебрізька школа мініатюри перебувала під впливом гератської школи. Зразком тебрізького живопису є ілюстрації до рукопису «Хамсе» Нізамі, в оздобленні якого брали участь мініатюристи Ага Мірек, Султан Мухаммед, Мір Сеїд Камаледдін Бегзад «Бустан»

Лекція 8. Середньовічне мистецтво мусульманських країн

Алі та ін. Свого найвищого розквіту тебрізька мініатюра досягла у творчості Султана Мухаммеда, якого вважають одним із найвидатніших мініатюристів Сходу. Він був ілюстратором, учителем живопису, керував придворною кітабхане, виконував ескізи для килимів. Видатним художником Ісфаганської школи мініатюри був Риза-йе Аббасі, який очолив придворну школу мистецтв, мав багато учнів і послідовників. У турецькій мініатюрі поєдналися традиції Сходу і Заходу. Стиль турецького живопису XVI ст. найповніше відобразився в мініатюрах рукопису «Історія султана Сулеймана». Одним із найталановитіших турецьких художників є Осман, твори якого є дуже цінним джерелом для вивчення історії, культури, звичаїв і побуту Османської імперії XVI ст. ЗАПИТАННЯ: Охарактеризуйте особливості мусульманського мистецтва. Які типи споруд характерні для мусульманської архітектури? Назвіть головні святині мусульманства. Проаналізуйте особливості айванного типу мечетей. Вкажіть основні риси мистецтва Тимура і Тимуридів. Назвіть провідних художників і архітекторів Османської Імперії. Чим прикметний турецький тип мечеті? Які школи близькосхідної мініатюри ви знаєте? Ілюстрація до «Хамсе» Нізамі

133

Лекція 9 Мистецтво народів Доколумбової Америки. (2 год.) ПИТАННЯ, ЩО РОЗГЛЯДАЮТЬСЯ НА ЛЕКЦІЇ Особливості та основні етапи культури народіів Доколумбової Америки, загальні риси архітектури та образотворчого мистецтва. Культура ольмеків, майя, інків, ацтеків.

В історії культури народів Доколумбової Америки виділяють декілька періодів. Найбільш плідними були т.зв. класичний період (I–IX ст. н.е.), який характеризувався появою і розвитком ранньокласових держав, які вели нескінченні війни з метою захоплення здобичі і рабів. Серед міст-держав або їх об’єднань виділялися Теотіуакан, Шочікалько, Тахін, Тікаль, Паленке, Копан та ін. Розвивалося ремісниче виробництво. Другий – післякласичний період (X–початок XVI ст.), коли більшість міст-держав припинили своє існування. В цей час сформувалися нові політичні і культурні центри, як найбільші державні утворення з’явилися царство ацтеків з центром в м. Теночтітлан (сучасне Мехіко), рабовласницька деспотична держава інків Тауантінсуйу, майя – тольтекська держава зі столицею Чічен-Іца, а потім Майяпан. У кінці XV–на початку XVI ст. територія Латинської Америки стає об’єктом колоніальної експансії європейських держав. Т.зв. період конкісти продовжився до першої чверті XIX ст., коли виникли національні латиноамериканські держави. У процесі розвитку доколумбової Америки індіанськими народами були накопичені знання з астрономії, математики, медицини, практичні відомості з будівельної техніки, ковальської справи і зварювання металів, географії, метеорології, кліматології, сейсмології та ін. Розвиток цих знань був

Лекція 9. Мистецтво народів Доколумбової Америки

ОСНОВНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

135

Лекція 9. Мистецтво народів Доколумбової Америки 136

тісно пов’язаний з релігійним культом. Календарні системи, системи літочислення були найточнішими з усіх, створених давніми цивілізаціями. Мистецтво народів Доколумбової Америки дістало найповніше вираження в монументальній архітектурі, яка розвивалася на території сучасної Мексики і Центральної Америки, вона мала багато спільних рис. Архітектура і містобудування характеризуються стійкістю типів, уповільненою еволюцією композиційних, декоративних і технічних прийомів. Провідним типом були культові комплекси, які включають ступінчасті піраміди з храмом або вівтарем на верхньому майданчику, храм, палацові споруди для жерців і знаті, палаци для свят, «стадіони», «обсерваторії», а також інженерні й оборонні споруди. Будівлі ставилися на штучних земляних платформах, складалися з сирцевої цегли (адобів), каменю, з використанням примітивного бетону і декоративного облицювання. Кам’яна кладка велася на глиняному розчині або по-сухому, з застосуванням шипів і металевих кріплень. Камінь оброблявся кам’яними або бронзовими знаряддями і транспортувався без допомоги коліс. Перекриття у вигляді фальш-склепіння (з поступовим напуском рядів кам’яної кладки) або дерев’яні забезпечували обмежений внутрішній простір. Часто будівля ділилася на два вузьких приміщення, іноді застоХрам Кецалькоатля

Храм Кецалькоатля. Голова пернатої змії

Лекція 9. Мистецтво народів Доколумбової Америки

совувалися стовпи чи атланти. У композиції використовувалися прості геометричні форми, статичні, симетричні рішення. Традиційним було застосування орнаментики, скульптури і живопису. Планування комплексів і міст мало регулярний характер, вони орієнтувалися за сторонами світу. Великі міста мали мощені вулиці, зовнішній водопровід, оборонні споруди. На території Мексики серед давніх культур важливе значення мала теотіуаканська «культура пірамід». У священному місті Теотіуакані, спланованому з урахуванням математичних та астрономічних знань, знаходилися ступінчасті Піраміда Сонця і Піраміда Місяця, «Храм Кецалькоатля», декорований головами пернатих змій. Найбільшою популярністю користується архітектура майя, яка в класичний період створила на території сучасних Мексики, Гондурасу, Гватемали величні ансамблі Паленке, Тікаль, Копан та ін. В архітектурі майя особливого значення набувають внутрішні простори, а фасади і внутрішні стіни прикрашаються розписами, алебастровими рельєфами і рельєфними ієрогліфічними текстами. У Південній Америці архітектура розвивалася вздовж вузької прибережної смуги на заході і в районі Центральних Анд. Тут вона відзначалася увагою до утилітарної сторони забудови і поширенням інженерних споруд: мощених доріг, мостів, фортець, дамб, водоймищ, каналів, гаваней, акведуків. Кам’яна кладка з гігантських блоків,

137

Лекція 9. Мистецтво народів Доколумбової Америки

138

пізніше з тесаного каменю правильної форми була доведена в гірських районах до віртуозності; у кладці використовувалися бронзові скріплювальні елементи. Широко застосовувалася сирцева цегла. Покрівля робилася з очерету і соломи. Рельєфи і розписи в обробці використовувалися менше. Найважливіші будівлі прикрашалися фризами із золотих пластин. Архітектура Південної Америки відзначалася грандіозністю масштабів, простотою форм і деталей, суворістю вигляду. Її основними центрами були Чан-Чан, Пачакамак, Тіауанако, Куско; важливу роль відігравали міста-фортеці Парамонга, Мачу-Пікчу, Саксауаман та ін.

Коріканча

139 Лекція 9. Мистецтво народів Доколумбової Америки

Вражає своїм багатством Коріканча (храм Сонця) – найважливіше святилище інків, яке складалося з ансамблю кам’яних будівель, оточених стіною. В головному приміщенні храму містився вівтар з золотою фігурою божества. Поруч з храмом розташовувалися святилища Місяця, грому, зірок, райдуги. До нього примикали приміщення для жерців, слуг і т.зв. Золотий сад із золотими і срібними зображеннями рослин, птахів, тварин і людей. Майстерно будували і висячі мости, сплетені з ліан. Давнє мистецтво індіанців відображає світ як активну взаємодію двох начал: життя і смерті. В статуетках, а також у фігурних і розписних посудинах відтворювалися

Лекція 9. Мистецтво народів Доколумбової Америки 140

людські типи у всьому їх різноманітті, включаючи побутові, комічні і патологічні мотиви; зображенням тварин надавалась яскрава життєва виразність. Цивілізація ольмеків вважається першою цивілізацією Мексики, яка виникла в середині II тис. до н.е. і проіснувала бл. тисячі років. Основні центри розташовувалися в прибережній зоні Мексиканської затоки на території сучасних штатів Тобаско і Веракрус. Культурний вплив ольмеків простежується на всій території Центральної Мексики. Нічого не відомо про цей народ. Назва «ольмеки», («люди каучуку») дана сучасними вченими. Характерними рисами «ольмекського стилю» є: зображення особливого типу людської істоти (ягуара-дитини); образ ягуара (у вигляді стилізованих масок); мотив карлика з патологічними вадами; ритуальні центри з певною орієнтацією і плануванням; ритуальні жертви та присвятні схованки, заховані в платформах будівель; дзеркала з полірованого каменю; стелли і вівтарі; колосальні кам’яні голови в шоломах, які вражають свободою пластики, характерністю передачі етнічного типу і людяністю. Міста ольмеків були ритуально-адміністративними центрами. Навколо великих міст знаходилися дрібні поселення. Зараз відомо 10 центрів, найбільші з яких (Трес-Сапотес, Лагуна-де-лос-Серрос, СанЛоренсо і Ла-Вента) розташовані вздовж узбережОльмекський ягуардитина

Статуя людської голови у Ла-Венті

Лекція 9. Мистецтво народів Доколумбової Америки

жя Мексиканської затоки. Вони включали великі церемоніальні комплекси з земляними пірамідами, розгалужену систему іригаційних каналів, міські квартали і некрополі. Планування цих протоміст являло собою масив споруд на платформах, побудованих уздовж осьової дороги, орієнтованої в напрямку південь-північ. Одним з найбільш вивчених центрів ольмеків вважається Ла-Вента – культовий центр на острові в гирлі річки Тонала в штаті Табаско (Мексика). Включає кілька пірамід (висотою до 35 м), земляні насипи, вимощені цінними породами каменю культові майданчики, склепи, церемоніальні схованки, вівтарі, стели та ін. Своєрідні 5 гігантських статуй людських голів з базальту (10-13 т кожна). Знайдено велику кількість дрібної пластики з нефриту, глини. Місто мало чітке архітектурне планування. Міська площа була вимощена ретельно обтесаними і відполірованими брусками зеленого серпентину, скріпленого розчином. У центрі височіла 33-м піраміда, зведена у вигляді гофрованого конуса з десятьма виступами і западинами, її діаметр – 60 м. Майя – цивілізація Центральної Америки, відома завдяки своїй писемності, мистецтву, архітектурі, математичній і астрономічній системам. Більшість її міст досягло піку свого розвитку в класичний період (250–900 рр.н.е.). Мистецтво майя процвітало про-

141

Статуя людської голови у Ла-Венті

Лекція 9. Мистецтво народів Доколумбової Америки

142

тягом приблизно двох з половиною тисячоліть, створило виразні твори дрібної пластики, вражаючий за фантазією орнамент, розвинені і складні композиції історико-побутового та ритуального значення в майстерно виконаних кам’яних рельєфах. Характерними ознаками культури майя є ієрогліфічна писемність, частково розшифрована, наявність досконалого астрономічного календаря, який використовували інші народи Центральної Америки й унікальна кам’яна архітектура (зокрема використання ступеневого т.зв. «фальш склепіння»). Руїни найбільших міст давніх майя знаходяться у пн.

143 Лекція 9. Мистецтво народів Доколумбової Америки

Гватемалі: Тікаля, Копана, Паленке, Яшчілан, ПьедрасНеграс та ін. з їх величними палацами і пірамідами, яскравим образотворчим мистецтвом. Ремісничі промисли у майя були представлені керамічним виробництвом, ткацтвом, виробництвом кам’яних знарядь праці та зброї, прикрас з нефриту, будівництвом. Архітектурний стиль майя представлений або пірамідами, або будівлями, збудованими на пірамідальних пагорбах-платформах. Храми, палаци оточували прямокутні бруковані площі, які слугували центральною одиницею планування в містах майя. Житла будувалися з дерева і глини з дахами з сухого

Лекція 9. Мистецтво народів Доколумбової Америки

144

пальмового листя. Всі житлові будинки стояли на невисоких платформах з каменю. У містах були великі ринки і квартали ремісників. Місцезнаходження будинку визначалося соціальним статусом його мешканців. Однією з найвідоміших пірамід майя є «Храм Написів» з Паленке. У кінці V ст. н.е. відбувається переселення майя у північну частину півострова Юкатан. Міста майя: Паленке, Тікаль, Копан та ін. приходять в повне запустіння. На нових землях виникають нові культурні центри: ЧиченІца, Ушмаль, Каабах. Нові міста майя виглядали набагато величнішими – це були пам’ятники сили і могутності

Храм Кукулькана

145 Лекція 9. Мистецтво народів Доколумбової Америки

нових династій, їх помпезні резиденції. Одним з таких міст був Ушмаль – резиденція правлячої династії Шив. Тікаль був одним з найбільших культурних, політичних і населених центрів майя. У місті Паленке, столиці Баакульского царства, збереглися залишки палацу; «Храм Сонця», «Храм Хреста», «Храм написів» (з барельєфами на стінах і саркофагом у центрі). Всі будівлі багато прикрашені рельєфами зі стуку. На території Чичен-Іци (Мексика) були відкриті великі архітектурні пам’ятки майя-тольтеків: «Храм Кукулькана» – 9-ступінчата піраміда (висота 24 м) з широкими сходами на кожній зі сторін. (У дні

Лекція 9. Мистецтво народів Доколумбової Америки 146

весняного і осіннього рівнодення промені сонця висвітлюють західну балюстраду головних сходів піраміди таким чином, що світло і тінь утворюють зображення семи рівнобедрених трикутників, що становлять тіло 37м змії, яка «повзе» по мірі пересування сонця до власної голови, вирізаної в основі сходів); «Храм воїнів» на 4-ступінчатій піраміді та «Храм ягуара» (обидва з настінними розписами); обсерваторія «Караколь»; 7 «стадіонів» для гри в м’яч. «Велике поле для гри в м’яч» в довжину сягає 135 м. Існують свідчення, що гру супроводжувала певна жорстокість; руїни 4 колонад, що утворюють гігантський прямокутник («Група тисячі колон») та ін. Збереглися статуї божеств з характерною стилізацією пластичних форм, рельєфи, багаті рослинної і геометричної орнаментики, твори дрібної пластики і художніх ремесел. На території комплексу є Священний сенот – природний колодязь глибиною бл. 50 м, призначений для жертвопринесень. Інки — правлячий клан народу кечуа, що мешкав на території сучасного Перу і створив велику централізовану імперію зі столицею у м. Куско в Андах. Історично інками називали лише чоловічу частину клану правителів. Імперія інків існувала короткий час: з 1438 до 1533 р., коли останній правитель інків Атауальпа був задушений іспанцями. Велика кількість здобутків була успадкована від Храм Сонця, Храм Хреста, Храм Написів

Антропоморфна ваза інкв

Лекція 9. Мистецтво народів Доколумбової Америки

попередніх цивілізацій і від підкорених ними народів. Імперія інків простягалась у Пд. Америці з півночі на південь і включала частини територій сучасних Колумбії, Чилі, Перу, Болівії, Еквадору, Аргентини. Самоназва імперії — Тауантінсую (чотири сторони світу об’єднані разом). З Куско у чотири сторони виходили чотири дороги і кожна з них називалась за назвою тієї частини імперії, в яку вона вела. Інки були чудовими ткачами, у них була добре розвинена кераміка та обробка металів, вони володіли мистецтвом муміфікації. У них була розвинена система доріг. Одна з доріг простягається вздовж Тихоокеанського узбережжя Пд. Америки. Деякі дороги проходять на висоті 5 км. Високогірні ділянки дороги інки мостили плоскими каменями, будували кам’яні стіни щоб запобігти падінню зі скель. У деяких місцях вони прорубували скелі, створювали тунелі та круті сходи. Розвинені транспортні шляхи дозволяли інкам швидко переміщати свої війська й будівельні матеріали та передавати інформацію. Будували з канатів підвісні мости, які були єдиним шляхом подолання гірських ущелин та річок. Для допомоги подорожнім розміщувались будинки для відпочинку («тамбо»). У високогір’ях створювали за допомогою стін гірські тераси, щоб збільшити продуктивність сільського господарства. Будували величні споруди з тесаного каменю, не використовуючи цементу. Їх будівлі витриму-

147

Лекція 9. Мистецтво народів Доколумбової Америки

148

вали сильні землетруси. У деяких стінах використані брили гігантських розмірів. Так у стінах фортеці Саксауаман, неподалік від Куско можна знайти камені що важать понад 100 тонн. Найбільше кам’яних пам’яток інків можна знайти у Куско, Мачу-Пікчу та Ольянтайтамбо. Ольянтайтамбо – сучасне місто й археологічна пам’ятка культури інків на півдні Перу. Розташоване на висоті 2792 м над рівнем моря біля річки. Поселення мало трапецієподібне планування з чотирма поздовжніми вулицями, які перетинали сім паралельних вулиць. Ймовірно, в центрі була велика площа, відкрита

Мачу-Пікчу

149 Лекція 9. Мистецтво народів Доколумбової Америки

зі сходу. З інших сторін площа була оточена міськими спорудами. Недобудований в епоху інків Храмовий сектор на Храмовому пагорбі був виконаний з тесаних кам’яних блоків. Основною спорудою сектора є Храм сонця. У Середньому секторі є кілька будівель і фонтанів. Має похоронний сектор. На півдні Кальехона над р.Урубамба знаходиться археологічна пам’ятка інків. Це місце було відокремлено від інших будівель Ольянтайтамбо і оточене террасами. Очевидно, тут розташовувався палац, побудований для імператора Пачакуті. На схилах гір навколо Ольянтайтамбо були зерносховища.

Лекція 9. Мистецтво народів Доколумбової Америки 150

Мачу-Пікчу («стара вершина») – місто, на території Перу на висоті 2450 м над рівнем моря. Його називають «місто серед хмар» або «втрачене місто інків». Можливо, воно було створене як священний гірський притулок великим правителем інків Пачакутеком. У 1532 р. всі його жителі таємничо зникли. Мачу-Пікчу має бл. 200 споруд: храми, резиденції, склади та інші приміщення для суспільних потреб. Тут проживало до 1200 чоловік, які поклонялися богові Сонця Інті й обробляли с/г культури на терасах. Більше ніж на 400 років це місто було забуте. Його виявив американський дослідник Хайрем Бінгхем 1911 р. У 2007 р. удостоєне звання Нового чуда світу. Мачу-Пікчу має чітку структуру. На південному сході розташовано комплекс палацових споруд, з ретельно оброблених каменів. Місто розділене на три сектори. В одному розташовувалися королівська резиденція, будинки знаті та храми. Велика Священна площа відділяла цей район від кварталу простих обивателів, майстерень, крамниць і кладовища, влаштованого в похоронній скелі. Нижче були житла селян. У західній частині підноситься головний храм з вівтарем для жертвопринесень. Напроти нього житловий квартал, щільно забудований двоповерховими будиночками. Від Священної площі по гранітному схилу з терасами, по сходах можна дістатися до вершини скелі, там лежить великий, Інтіуатана

Лекція 9. Мистецтво народів Доколумбової Америки

вирубаний багатокутний камінь «інтіуатана», або «місце, де прив’язано сонце» («інті» означає «сонце», «УАТА» - «прив’язувати»). Масивні підпірні стіни і ступінчасті тераси понад 500 р. тримають місто, не даючи дощам і зсувам знести його зі скельного карниза. Мистецтво ацтеків відрізнялося керамікою, виробами з коштовних каменів і металів, узорним ткацтвом, виробами з пір’я, монументальна творчість була пройнята релігійними ідеями. Важливе значення мала музика – невід’ємний елемент культових обрядів і церемоній. У 1486 р. у столиці ацтеків Теночтітлані був споруджений храм (піраміда), на вершині якого на честь бога сонця і війни Уїцилопочтлі двічі на рік здійснювалися масові людські жертвоприношення (як правило військовополонених). Сцени принесення в жертву полонених зображені у “храмі розписів” культового центру майя Бонампака. Європейська колонізація фактично зруйнувала й знищила індіанські цивілізації, привела до їх забуття. ЗАПИТАННЯ: Проаналізуйте особливості архітектури народів Доколумбової Америки. Чим характеризується культура ольмеків? Назвіть найзначніші міста майя. Чим відоме мистецтво та архітектура майя? Вкажіть особливості культури інків. Де знаходився головний храм ацтеків? Фрагмент настінного розпису в Бонампаці

151

Практичне заняття № 1 Укладання словника за темою «Мистецтво країн Азії і Далекого Сходу» має на меті ознайомлення з основними термінами, які використовуються в архітектурі та образотворчому мистецтві, оскільки ці поняття часто є цілком новими та невідомими студентам. Крім того, деякі поняття студенти ілюструють з метою кращого наочного запам’ятовування.

Без знання специфічної термінології неможливо вивчити мистецтво країн Азії і Далекого Сходу, тому студентам пропонується варіант найбільш часто вживаних термінів з даної тематики. Для кращого засвоєння та вивчення конструктивних характеристик окремих термінів, студентам рекомендується деякі з них проілюструвати в словнику. Нижче подається тлумачення найважливіших термінів. Адзекура (япон. – головна житниця) – в японській арх. – тип сінтоїстського храму, який призначався для культових обрядів, пов’язаних зі збором врожаю. Амалака (санскр. – плід лотоса) – у Середньовічній буддистській арх. Пн. Індії – арх. деталь у вигляді ребристого диска, який увінчує шикхару. Символізує небо. Арабеска (ісп., фр. – арабський) – європейська назва орнаменту арабського Сходу. Побудована повторенням груп мотивів: геометричних фігур, переплетіння ліній, завитків, букв, рослинних, зоо- й антропоморфних форм. Вабі (япон. – сільська простота) – в культурі Японії – етико-естетична концепція ідеалізації скромного побуту і виявлення краси в природних явищах. Естетика В., перетворюючи звичайні дії в ритуал, завдяки якому досягається духовна єдність людини зі світом природи, визначає образ японської архітектури, становить основу монохромного живопису, чайної церемонії, мистецтва садів та ікебани. Веньженьхуа (кит. – живопис освічених людей) –

Практичне заняття № 1

Словник термінів за темою «Мистецтво країн Азії і Далекого Сходу»

153

Практичне заняття № 1 154

один з напрямів китайського живопису, найяскравіше втілення синкретизму живопису, каліграфії, поезії. Вігара (санскр. – хатина, притулок) – 1) скельний буддистський монастир; 2) зал, оточений келіями. Призначається для проживання і зібрань монахів. Гарміка – в буддистській арх. – квадратна у плані надбудова над куполом ступи. Ґопурам (санскр. – надбрамна) – в арх. Індії - висока надбрамна вежа призматичної форми, завершена кілевидною аркою “сонячного вікна”. Оформлює вхід до храму. Дотаку (япон.) – традиційний японський дзвін, культовий предмет синтоїзму. Доугун (кит. – карниз, виступ) – в арх. Китаю, Японії, Кореї – конструктивно-декоративна система поліхромних кронштейнів, які підтримують перекриття. Дянь (кит. – зал) – в арх. Китаю: однозальний, прямокутний у плані павільйон, побудований на кам’яній платформі, увінчаний одно- або двоярусним дахом. Навпроти входу розташовується вівтар або трон імператора. Женьухуа (кит. – зображення людей) – жанр кит. живопису, присвячений різним аспектам життя людини. Поділяється на групи: зображення знатних дам, персонажів даосько-буддистського пантеону, іноземців, репрезентативний та поховальний портрет. Ікебана (япон. – життя квітів) – символічний букет квітів, який звичайно ставився в ніші-токонома. Композиція І. ґрунтувалася на символічній єдності Неба, Землі та Людини, відповідала конкретній порі року, відображала настрій господаря. Ірімоя (япон.) – в япон. арх. – тип даху, який складається з двох ярусів: верхнього стрімкого двосхилого, з двома фронтонами на торцях, і нижнього, пологого шатрового. Караван-сарай (перс. – “вервиця верблюдів” і дім) – в мусульманській арх. – заїжджий двір на шляхах караванної торгівлі. Кара-е (япон. – “китайський живопис”) – напрям живопису Японії, який виник під впливом сунського та юанського живопису Китаю.

Практичне заняття № 1

Кондо (япон. – Золотий зал) – в арх. Японії – головний храм буддистського монастиря, в якому зберігаються реліквії. Виділяється розмірами, високою платформою та багатоярусним дахом із дзвіночками на кутах. Лакшани (санскр.) – обов’язкові атрибути Будди, наприклад, виступ на голові (ушніша), мудра рук і пальців, відзнака між бровами (урна) та ін. Лан (кит.) – тип китайської дерев’яної паркової галереї на кам’яному цоколі, з черепичною покрівлею на стовпах. Л. часто поєднують окремі паркові павільйони. Мандала (давньоінд. – коло, диск) – в буддизмі, ламаїзмі – один з найважливіших сакральних символів, космограма структури світу, геометрична схема ієрархії божест-венного пантеону у вигляді кола, вписаного у квадрат, всередині кола розташовується система квадратів і трикутників. За системою М. будується схема храмового комплексу, план міста, вівтар. У XIII ст. в Японії формується тип пейзажної М., яка зображає на пейзажному тлі святилище як символ буддистського чи синтоїстського божества. Мечеть (від араб, масджид – місце для поклонів) – мусульманська культова споруда, призначена для молитви. М. для щоденної молитви називають “масджид”, для соборної молитви у п’ятницю – “джамі”. Мінарет (від араб. – вежа) – у мусульманській арх. – башта, призначена для муедзина, який закликає вірних на молитву в мечеть. Мімбар (араб. – трибуна, кафедра) – кафедра для публічного читання Корану і проповідей. Встановлюється праворуч від міхраба. Часто декорується. Міхраб (араб. – місце боротьби) – священна арка або екседра у мечетях, яка визначає киблу – напрям на Мекку, куди необхідно повертати обличчя під час молитви. Мо-чжу (кит.) – жанр китайського живопису, монохромне зображення бамбука. Мудра (санскр. – знак, символ) – у буддистському мистецтві розташування і жести рук або пальців, які мають символічний зміст, розкривають ідейний зміст образів. Пагода (португальськ.) – у буддистській арх. –

155

Практичне заняття № 1 156

багатоярусна меморіальна башта-релікварій. П. має непарну кількість ярусів. П. зводилися неподалік монастирів, на перетині торгових шляхів, в ознаменування важливих подій, пов’язаних з буддизмом. Пайлоу – в арх. Китаю – різьблені орнаментовані тріумфальні ворота. Зводилися при вході в архітектурний ансамбль на честь правителів, героїв, видатних подій. Ратха (давньоінд. – колісниця) – у ритуальних церемоніях Пд. Індії – візок, на якому везуть зображення божества. В індуїстській арх. – монолітний кам’яний храм-вівтар. Сабі (япон. – прихована краса, патина часу) – у Середньовічній Японії – естетична категорія, яка визначає ідеалістичний синтез вишуканості та простоти. У мистецтві С. виявляється як асоціативність, недомовленість, система натяків, розкриття яких вимагає від глядача внутрішнього, самозаглибленого споглядання. Стамбга (санскр. )– буддистські або індуїстські пам’ятні колони, увінчані капітеллю із символічними скульптурними зображеннями. Ступа (санскр. – маківка, пагорб) – у буддистській арх. – культова півсферична споруда. Ранні С. зводилися для реліквій Будди, пізні – меморіальні споруди побудовані в ознаменування визначних подій, пов’язаних з буддизмом. Ототожнюється з небосхилом, символічно втілює струк-туру Всесвіту – мандалу. Найважливіші елементи: анда – тіло ступи; гарміка – квадратна тераса, яка оточує центральний шпиль з парасолями або дисками чхатравелі; торана – четверо воріт, розташованих в огорожі – ведиці. Тай (кит.) – в арх. Китаю – тип дерев’яної альтанки на високому кам’яному цоколі. Торана (давньоінд.) – в будцистській арх.– кам’яні ворота у ведиці ступи. Торії (япон.) – в арх. Японії – священні ворота перед входом на територію сінтоїстського святилища. Існує декілька типів. Тяніва (япон. – чайний сад) – в арх. Японії сад, який входить в ансамбль чайного будинка. Втілює естетику сабі Тяшіцу (япон. – чайний будинок) – в арх. Японії –

Практичне заняття № 1

оточений садом павільйон для проведення чайної церемонії (Тя-но-ю). Обов’язкова структура побудована на модулі татамі, вирішення стін, вікон, токономи та ікебани втілюють естетичну концепцію сабі. Укійо-е (япон. – картини повсякденного життя) – напрям японського мист., який характеризується зацікавленням побутом і звичаями міщан. Відтворення сюжетів з життя ремісників, торгівців, сцен театру “Кабукі”, портретів акторів, гейш, пейзажі. Ушніша – виступ на голові Будди, що втілює вищий ступінь його знань і мудрості. Фен-шуй (кит. – “вітер-вода”) – давньокит. магічна система планування міст, парків, споруд відповідно до сприятливого розташування світил, гір, рік, напрямками вітрів. Фусума (япон.) – в японській арх. – розсувні внутрішні перегородки. Ханіва (япон. – глиняне коло) – тип давньояпонської поховальної керамічної пластики. Хуа-няо (кит. – “квіти-птахи”) – один із жанрів живопису і ДУМ Китаю: мотиви квітів, птахів, рослин, плодів, комах, каміння. Твори часто трактуються як відображення рис людського характеру, символічно втілених квітами, рослинами, порами року. Чайтья (санок.) – буддистська культова споруда базилікального типу, скельний храм. Шань-шуй (кит. – “гори-води”) – жанр пейзажу у китайському живописі. Шикхара – в культовій арх. Індії – башта буддистського або індуїстського храму. Шьоджі (япон.) – в японській арх. – розсувні зовнішні перегородки. Ямато-е (япон. – “японський живопис”) – напрям живопису Японії, який сформувався в IX ст. і характеризується сюжетами з національної літератури та історії. Янтра (санскр.) – в індуїзмі – магічна діаграма, яка втілює принцип побудови Всесвіту у вигляді геометричної схеми із вписаними у квадрат концентричними колами заповненими трикутниками. Я. є основою планування міст і культових ансамблів.

157

Практичне заняття № 2

«Мистецтво країн Азії і Далекого Сходу» Проходить у вигляді семінару, де закріплюються знання здобуті на лекціях. План заняття відповідає плану лекційного курсу. Для систематизації та конкретизації знань з кожної теми студенти пишуть бліц-тести. Також їм пропонується виконати таблиці-схеми в якості самостійної роботи, де хронологічно вписуються найважливіші події і мистецькі пам’ятки країн Азії і Далекого Сходу .

159

Рекомендована література з теми «Мистецтво країн Азії і Далекого Сходу»

1. Виноградова Н. А., Николаева Н. С. Искусство стран Дальнего Востока / Н.А.Виноградова, Н.С.Николаева. – М.: Искусство, 1979. –372 с.: илл. 2. Всеобщая история архитектуры: в 12 т. / Н.В.Баранов, А.В.Бунин, В.В.Большаков и др. – Т.9. – М.:Стройиздат, 1973. – 740с .: илл. 3. Всеобщая история искусств: в 6 т. / под общей ред. Б.В. Веймарна и Ю.Д.Колпинского. – Т. 1, 2. – М.: Искусство, 1961. 4. Изобразительное искусство Китая: Альбом / Сост.и авт. вступит. Статьи О.Глухарева. – М.: Изогиз, 1956. – 148 с.:илл. 5. Искусство Китая: Альбом/ Авт.-сост. Виноградова Н.А. – М.: Изобразительное искусство, 1988. – 54 с.:илл. 6. Искусство стран и народов мира. Краткая художественная знциклопедия в 5 т. – Т.2. – М.: Советская Энциклопедия, 1965. – 653 с. 7. Ислам: Энциклопедический словарь / под. ред Л.В. Негря. – М.: Наука, 1991. – 316 с. 8. Ито Н., Миягава Т, Мазда Т., Есидзава Т. История японского искусства / Н.Ито, Т.Миягава, Т.Мазда, Т.Есидзава. – М.: Прогресс, 1965. – 291с.: илл. 9. Моде Х. Малая история искусств. Искусство Южной и Юго-Восточной Азии / Х .Моде. – М.: Искусство, 1978. – 357с. 10. Традиционное искусство Востока. Терминологический словарь / Н.А.Виноградова, Т.П.Каптерев, Т.Х.Стародуб. – М.: Эллис Лак, 1997. – 360 с.: илл. 11. Тюляев С. Искусство Индии. Архитектура, изобразительное искусство, художественное ремесло / С. Й. Тюляев. – М.: Наука, 1968. – 186 с.: илл.

Рекомендована література

ОБОВ‘ЯЗКОВА ЛІТЕРАТУРА:

161

Рекомендована література

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:

162

1. Альбедиль М. Ф. Протоиндийская цивилизация. Очерки культуры / М. Ф.Альбедиль. – М.: Наука, 1994. – 275с. 2. Адамова А., Гюзальян Л. Миниатюры рукописи позмы «Шагнаме» 1333 года / А.Адамова, Л.Гюзальян. – Л.: Искусство, 1985. – 181с. 3. Ашрафян К. Дели: история и культура / К. Ашрафян. – М.: Наука, 1987. – 263 с.: илл. 4. Белецкий П. Китайское искусство: Очерки / П. Белецкий. – К.: Гос изд изобр исск и муз лит УСРР, 1956. – 253с. 5. Берзин Э. Юго-Восточная Азия с древнейших времен до XIII века / Ю Берзин. – М.: Восточная литература, 1995. – 349 с. 6. Берндт Ю. Лики Японии / Пер.с немецкого / Ю.Берндт. – М.: Наука, 1988. – 304 с.: илл. 7. Большаков О. Средневековый город Ближнего Востока. VII–середина XIIIв. Социально-экономические отношения/ О. Большаков. – М.: Восточная литература РАН, 2001. – 344 c., илл. 8. Бретаницкий Л., Веймарн Б. Искусство Азербайджана IV–XVIII вв. Очерки истории и теории изобразительных искусств / Л.Бретаницкий, Б.Веймарн. – М.: Искусство, 1976. – 272с.:илл. 9. Бретаницкий Л. Художественное наследие Переднего Востока епохи феодализма: Избр. тр. / Л. Бретаницкий [Авт. вступ. ст. Б. В. Веймарн]. – М.: Сов. Художник, 1988. – 251с. : илл. 10. Бродский В. Японское классическое искусство: Живопись. Графика. Очерки / В. Бродский. – М.: Искусство, 1969. – 288с.: илл. 11. Буддизм и культурно-психологические традиции народов Востока. – Новосибирск: Наука, 1990. – 216с. 12. Буркхардт Т. Сакральное искусство Востока и Запада. Принципы и методы / Т.Буркхардт / Пер. с англ. Н.П.Локман, М. Алетейа. – М.: Искусство, 1999. – 216 с.: илл. 13. Бэшем А. Чудо, которым была Индия. / А.Бэшем / Пер. с англ. Г.М. Бонгард-Левин. – М.: Наука, 1977. – 616 с.: илл. 14. Веймарн Б. Искусство арабских стран и Ирана

Рекомендована література

VII–XVII веков / Б.Веймарн. – М.: Искусство, 1974. – 188 с.: илл. 15. Вернадский Г. Монголы и Русь / Г. Вернадский / Пер. с англ. Е.П. Беренштейна, Б.Л. Губмана, О.В. Строгановой. – Тверь – М.: Леан – Аграф, 1999. – 480 с. 16. Виноградова Н. А. Китайская пейзажная живопись / Н. А. Виноградова. – М.: Искусство, 1972. – 160 с.: илл. 17. Виноградова Н. А. Средневековый Китай. Пекин как художественное целое // Художественные модели мироздания: В 2 т. / Н. А. Виноградова. – Т. 1. – М.: Искусство, 1997. 18. Ганевская З., Карпова Н. Искусство Индии / З.Ганевская, Н.Карпова.– М.: Сорек, 1992. – 48с. 19. Глухарева О. Н. Искусство Кореи с древнейших време до конца XIX в./ О. Н. Глухарева – М.: Искусство, 1982. – 256 с.: илл. 20. Гожева Н., Сорокина Г., Шустова Т. Искусство Индокитая / Н.Гожева, Г.Сорокина, Т.Шустова. – М.: Союзрекламкультура, 1991. – 48 с. 21. Го Жо-Сюй. Записки о живописи: что видел и слышал / Го Жо-Сюй., пер. с кит. и комментарий К.Ф. Самосюк. – М.: Наука, 1978. – 240 с. 22. Грек Т. Альбом индийских и персидских миниатюр / Т.Грек. – М.: Искусство, 1962. 23. Гусєва Н.Р. Индуизм/ Н.Р.Гусєва. – М.: Наука, 1977. – 327 с. 24. Древние цивилизации / Под ред. Бонгард-Левина Г. – М.: Мысль, 1989. – 479 с. 25. Жемчужины китайской живописи: Раздел первый. Вертикальные свитки. -Шанхай, [Б.м.и.], 1955. – 170с.: илл. 26. Жемчужины китайской живописи: Раздел второй. Горизонтальные свитки. – Шанхай [Б.м.и.], 1955. – 178с. : илл. 27. Жемчужины китайской живописи: Раздел третий. Альбомы. – Шанхай [Б.м.и.], 1955. – 178с.: илл. 28. Завадская Е. В. Эстетические проблемы живописи старого Китая/ Е.В.Завадская. – М.: Искусство, 1975. – 440 с.: илл. 29. Завадская Е.В. Мудрое вдохновение Ми Фу (10521107)/ Е.В.Завадская. – М.: Наука, 1983. – 200 с.

163

Рекомендована література 164

30. Ислам и проблемы межцивилизационных взаимодействий / Отв. редакторы С.Х.Кямилев, И.М.Смилянская. – М., 1994. 31. Искусство Индии: Сб. статей. – М.: ГРВЛ, 1969. – 221с. 32. Искусство Индонезии / Авт. сост. П. Рябинкин.– М.: Искусство, 1959. – 41 с. 33. Искусство Камбоджи / Авт. сост. Н. М.Рыбакова. – М.: Изобразительное искусство, 1977. – 216 с.: илл. 34. Каневская Н. Искусство Кореи/ Н.Каневская. – М.: Искусство, 1990. 35. Каневская Н. Искусство Японии/ Н.Каневская. – М.: Искусство, 1990. 36. Каптерева Т. Искусство Испании. Очерки: Средние Века.– Эпоха Возрождения / Т.Каптерева. – М.: Изобразительное искусство, 1989. – 388 с.:илл. 37. Климович Л. Книга о Коране, его происхождении и мифологии/ Л. И. Климович. – М.: Политическая литература, 1986. – 270 с.: илл. 38. Конрад Н. Очерки истории культуры средневековой Японии VII–XVI вв./ Н.Конрад. – М.: Искусство, 1980. – 143с. 39. Корейское классическое искусство: Сб. ст. – М.: Искусство, 1972. – 175 с. 40. Королевство Марокко: Справ. –М.: Главная редакция восточной литературы , 1991. – 271с. 41. Короцкая А. Сокровища индийского искусства / А.Короцкая. – М.: Искусство, 1966. – 384с.: илл. 42. Косамби Д. Культура и цивилизация Древней Индии: Исторический очерк/ Д.Косамби / Пер.с англ. Гракова-Свиридова М.Б.Ред.и пред.Гусева Н.Р . – М.: Прогресс, 1968. – 216 с.:илл. 43. Кочешков Н. Народноє искусство монголов/ Н.Кочешков. – М.: Наука ГРВЛ , 1973. – 200с.: илл. 44. Кохан М. Искусство Вьетнама/ М.Кохан. – М.: Союзрекламкультура, 1991. – 48с.: илл. 45. Крачковский И. Коран/ И.Крачковский (перевод). – М.: Совместное советско-финское предприятие ИКПА, 1990. – 512 с. 46. Культура древней Индии. – М.: Искусство, 1975.

Рекомендована література

47. Культура и искусство Индии и стран Дальнего Востока Сборник статей отдела Востока Государственного Эрмитажа / Под ред. Е.И. Лубо-Лесниченко. – Л.: Аврора, 1975. – 134 с.: илл. 48. Луния Б. История индийской культуры с древних веков до наших дней/ Б.Луния. – М.: Изд-во иностранной литературы, 1960. – 567 с.: илл. 49. Мак-Ніл В. Піднесення Заходу. Історія людського суспільства/ В.Мак-Ніл. – К., 2002. – 1112с. 50. Мец А. Мусульманський ренессанс/ А.Мец. – М.: Наука, 1973. – 475 с. 51. Мещеряков А. Древняя Япония: буддизм и синтоизм. Проблема синкретизма/ А.Мещеряков. – М.:Наука, 1987. – 192 с. 52. Миллер Ю. ИскусствоТурции/ Ю.Миллер. – М.: Искусство, 1986. 53. Михайлова И. Средневековый Багдад. Некоторые аспекты социальной и политической истории города в середине X–середине XIII в/ И.Б.Михайлова. – М.:Наука, 1990. – 157 с. 54. Муриан И. Искусство Индонезии с древнейших времен до конца XV века/ И.Ф.Муриан. – М.: Искусство, 1981. – 240 с.: илл. 55. Николаева Н. Декоративное искусство Японии/ Н. Николаева. – М.: Искусство, 1972. – 122 с.: илл. 56. Николаева Н. Декоративные росписи Японии XVI–XVIII вв.: От Кано Эйтоку до Огата Корина / Н.С.Николаева. – М.: Искусство, 1989. 232 с. 20. Николаева Н. Художественная культура Японии XVI столетия/ Н.С.Николаева. – М.: Искусство, 1986. – 240 с. 57. Николаева Н. Художник, поет, философ Ма Юань и его время/ Н. Николаева. – М.: Искусство, 1987. 58. Ожегова Н. Искусство Бирмы. Альбом/ Н. Ожегова. – М.: Искусство, 1979. – 192 с.: илл. 59. Османов М. Коран/ М.Османов /Пер. с арабского и комментарий М.-Н.О. Османова. – М.: Изд-во Ладомир, 1995. – 582с. 60. Очерки истории арабской культуры V–XVвв./ Отв. ред. О.Г. Большаков. – М.: Наука, 1982. – 440 с.

165

Рекомендована література 166

61. Пострелова Т. Академия живописи в Китае в X–XIII вв./ Т.А. Пострелова. – М.: Наука, 1976. – 240 с.: илл. 62. Премудрий Коран. / Пер. Я. Полотнюк. // Всесвіт. – 1990. – №6. – C.90-129. 63. Прокофьев О. Искусство Индии (III тыс. До н. э.– XIX в.)/ О.Прокофьев. – М.: Искусство, 1964. – 232 с., илл. 64. Пугаченкова Г. Искусство Бактрии эпохи Кушан/ Г.Пугаченкова. – М.: Искусство, 1979. – 247 с.: илл. 65. Пугаченкова Г. Искусство Туркменистана: Очерк с древнейших времен до 1917 г./ Г.Пугаченкова. – М.: Искусство, 1967. – 326с.: илл. 66. Пугаченкова Г., Галеркина О. Миниатюры Средней Азии в избранных образцах (Из советских и зарубежных собраний)/ Г.Пугаченкова, О.Галеркина. – М.: Искусство,1979. – 208с.: илл. 67. Раллев А. История архитектуры развивающихся стран/ А.Раллев. – К.: Вища школа, 1986. – 248 с.: илл. 68. Ремпель Л. Искусство Среднего Востока/ Л.Ремпель.– М.: Совет. Художник, 1978. – 288 с.: илл. 69. Роули Дж. Принципы китайской живописи/ Дж.Роули. – М.: Наука, 1989. – 160 с.: илл. 70. Рубель В. Історія Середньовічного Сходу: Тематична хрестоматія / В.Рубель. – К.: Либідь, 2002. – 624 с. 71. Рубель В. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність/ В.Рубель. – К.: Аквілон-Прес, 1997. – 256 с. 72. Сазонова Н. Искусство Ирана/ Н.Сазонова. – М.: РА СОРЕК, 1994.– 47 с.: илл. 73. Самосюк К.Ф. Го Си/ К.Ф.Самосюк. – Л.:Искусство, 1978. – 102 с.: илл. 74. Сердюк Е. Японская театральная гравюра XVII–XIX веков/ Е.Сердюк. – М.: Искусство, 1990. – 191 с.: илл. 75. Слово о живописи из Сада с горчичное зерно / Пер. и коммент. Е.В. Завадской. – М.: Наука, 1969. – 519 с.: илл. 76. Соколов-Ремизов С. Литература. Каллиграфия. Живопись: к проблеме синтеза искусств в художественной культуре Дальнего Востока/ С.Соколов-Ремизов. Отв. Ред. Ермакова . – М.: Наука, 1985. – 310с. 77. Соловьев В. Магомет. Его жизнь и религиозное

Студентам також пропонується ознайомитися з інтернет-ресурсом з тематики «Історія мистецтва Стародавнього і Середньовічного Сходу».

Рекомендована література

учение/ В.Соловьев. – С.-Пб., 1992. 78. Ставинский Б. Искусство Средней Азии/ Б.Ставинский. – М.: Искусство, 1974. 79. Стзнли-Бейкер Д. Искусство Японии/ Д.СтзнлиБейкер. – М.: Слово, 2002. – 240 с. 80. Тюляев С. Искусство Индии: III тыс. до н.э.–VII в. н.э./ С.Тюляев.– М.: Искусство, 1988. – 260с.: илл. 81. Тюляев С., Бонгард-Левин Г. Искусство Шри Ланка: Древний и средневековый период / С.Тюляев, Г.Бонгард-Левин. – М.: Искусство, 1974. – 205 с.: илл. 82. Федоренко Н. Краски времени. Черты японского искусства/ Н.Федоренко. – М.: Искусство, 1972. – 144 с. 83. Фишер Р. Искусство буддизма / Р.Фишер. – М.:Слово, 2001. – 224с.: илл. 84. Фролов Д. Семантика мотива камня в Коране. // Семантика образа в литературах Востока/ Д.Фролов. – М.: Искусство, 1998. 85. Хмельницкий С. Между арабами и тюрками. Раннеисламская архитектура Средней Азии IX–X ст./ С.Хмельницкий. – Берлин-Рига: Gamajun, 1992. – 343 с. 86. Цултем Н.-О. Искусство Монголии с древнейших времен до начала XX века/ Н.-О.Цултем. – М.: Искусство, 1982. 87. Чань-буддизм и культурно-психологические традиции в средневековом Китае. – Новосибирск: Наука, 1989. – 272 с. 88. Шукуров Ш. Искусство и тайна/ Ш. Шукуров. – С.- Пб.: Алетейя, 1999. – 248 с. 89. Шукуров Ш. Искусство средневекового Ирана (Формирование принципов изобразительности)/ Ш. Шукуров. – М.: Наука, 1989. – 246с.: илл. 90. Шукуров Ш. Образ храма/ Ш. Шукуров. – М.: Прогресс-Традиция, 2002. – 496 с. 91. Эстетика Бытия и зстетика текста в культурах средневекового Востока. – М.: Наука, 1995. – 285 с.

167

ЗМІСТ Структура курсу навчальної дисципліни «Історія мистецтва» ............................................................................... 7 Вступ ....................................................................................... 9 Розподіл годин та тематика занять згідно навчального плану ....................................................................................... 13 Теоретична частина Лекція 1. Мистецтво Стародавньої Індії. Буддійське мистецтво на о. Шрі-Ланка .............................................. 17 Лекція 2. Середньовічне мистецтво Індії. Мистецтво Ісламської епохи .................................................................. 27 Лекція 3. Архітектура й образотворче мистецтво Стародавнього Китаю ........................................................ 41 Лекція 4. Мистецтво Середньовічного Китаю. Мистецтво Тибету, Кореї ................................................... 53 Лекція 5. Давньояпонське мистецтво. Вплив синтоїзму на формування естетичних уявлень у Стародавній Японії ...................................................................................... 69 Лекція 6. Мистецтво Середньовіччя в Японії. Розквіт японського саду ................................................................... 83 Лекція 7. Мистецтво народів Південно-Східної Азії (Бірма, Тайланд, Кампучія, Індонезія, В’єтнам, Лаос) ................... 97 Лекція 8. Середньовічне мистецтво мусульманських країн Близького і Середнього Сходу. Мавританське мистецтво ............................................................................ 115 Лекція 9. Мистецтво народів Доколумбової Америки .............................................................................. 133 Практична частина Практичне заняття 1. Укладання та ілюстрування словника за темою «Мистецтво країн Азії і Далекого Сходу» .................................................................................. 151 Практичне заняття 2. Мистецтво країн Азії і Далекого Сходу ................................................................................... 157 Рекомендована література ......................................... 159

169

Навчальне видання

Ірина Василівна Чмелик Історія мистецтва Стародавнього і Середньовічного Сходу Навчально-методичні рекомендації

Дизайн, комп’ютерна верстка - Таня Загайкевич

Підписано до друку . Формат 84х108/32 Папір . Гарнітура «Ukrainian Futuris». Друк . Наклад .