Життя
Анна Мукан
Юлія Громило
Марта Лопатнюк
Ірина Рибчак
Олександра Касьянова
Колонка редактора
Вітаю, любі читачі! Хочу з Вами познайомитися. Я новий редактор студентської газети Інституту філології Рибчак Ірина. Навчаюся на 2 курсі спеціальності «українська мова і література та іноземна мова». Мій життєвий девіз: «Безмежна віра та щира усмішка – запорука перемоги». Сподіваюся, що Ви пізнаєте мене зі статей, які писатиме для Вас нова команда газети та я. Упевнена на всі 100 %, що творчість авторів, креативність ідей та палкий ентузіазм відновлять роботу газети ПРО студентів і ДЛЯ студентів. Намагатимуся кожного разу дарувати Вам читання інформації корисної та цікавої. Уже пройшло кілька місяців навчання. Для когось – непомітно, а для когось – це був період нових вражень та емоцій (особливо для першокурсників). Пригадую себе, коли вперше зайшла до нашої alma mater. Почуття гордості, бажання звернути гори та оволодіти всією світовою інформацією просто переповнювало. Тому, першокурснику, твоя доля у твоїх руках. Якщо ти вже зробив свій вибір і почав брати активну участь у житті Інституту філології, то потиснемо один одному руки, а якщо ні, то не сачкуй! Адже цілком можливо, що твоя діяльність та успіх у стінах ІФ стануть запорукою чудової кар’єри в майбутньому. Усе залежить від тебе. Отже, бери до рук палітру життя і нумо розмальовувати буденність вже сьогодні. А почати пропонуємо зі свіжого випуску «Студентського вісника»! Ірина Рибчак
Анастасія Бурутіна Склад редколегії: Г. Ф. Семенюк, С. М. Різник, О. В. Бас-Кононенко, В. Є. Попов, Г. О. Усатенко, О. М. Мацько Ірина, Рибчак, Анастасія Бурутіна, Марта Лопатнюк, Юлія Громило, Анна Мукан, Олександра Касьянова
Газета Інституту філології КНУ Імені Тараса Шевченка бульв. Т. Шевченка, 14, к. 124 тел. (044) 227 11 59 Е-mail: gazeta_if@mail.ru
приїжджого студента
Студент… Дивовижна істота, яка здатна пристосуватись до будь-яких умов, навіть найстрашніших. Із ним зі всіх живих організмів може зрівнятись, напевно, тільки тарган. Але ж мета нашої статті полягає не у проведенні паралелі між студентом і його вірним співмешканцем та єдиною домашньою тваринкою у гуртожитку, а у возвеличенні першого через неймовірну силу волі, витривалість і терплячість. Я впевнена, ще задовго до оголошення результатів вступної кампанії, кожен приїжджий абітурієнт задумувався над тим, що його чекає. З одного боку - нові знайомства, вподобання, безсонні ночі та багато позитиву і цікавих спогадів, які ти, скоріш за все, дізнаєшся зі слів свого майбутнього сусіда по кімнаті, а з іншого – спільна ванна, туалет або ж, гірше того, співмешканець зі звичкою міняти шкарпетки раз на тиждень. І ось із такими думками майбутній студент приїжджає за отриманим запрошенням у визначене місце проживання. Але на шляху до мети кожному довелось пройти, як мінімум, три етапи: 1. Найголовніший: знайти той гуртожиток, що зазначений у запрошенні. 2. Знайти себе у списках, заселених у той гуртожиток, що зазначений у запрошенні, який ти повинен знайти за 1 пунктом. 3. Нарешті, зідхнути із полегшенням тільки тоді, коли ти опинишся у кімнаті гуртожитку, зазначеного у запрошенні, або того, у списках якого ти себе знайдеш за пунктом 2. І ось після проходження усіх випробувань першокурсники Інституту філології опинились чи то у гуртожитку №11, чи то у гуртожитку №17. Цікаво, чи варто їх порівнювати? Ну, по-перше, у обох проживають студенти як першої категорії, так і другої: ті, що готові щоденно стесувати зуби об граніт науки і ті, для яких навчання є перепоною до чогось більшого. Краще ми спитаємо приїжджих першокурсників про їх враження. Мешканка гуртожитку №17 Ліда, 1 курс: «Неймовірно щаслива, що опинилась саме у 17 гуртожитку. Коли пройшла ейфорія, то тільки тоді зрозуміла, що поруч будуть жити зовсім чужі люди. Але вони виявились не поганими, тому тільки час від часу мене турбують думки, яких несподіванок я можу від них чекати».
(зі спогадів)
Мешканець того ж 17 гуртожитку Ілля, 1 курс:
«Я живу у студмістечку, тому завжди в оточенні веселих студентів. Хоч у мови і не бездоганні, але життя тут сповнене пригод, а люди завжди привітні й готові допомогти». Мешканка гуртожиток №11 Ксенія, 1 курс: «Найкращий гуртожиток. По-перше, багато простору як у кімнатах, так і в місцях для занять. По-друге, блочна система, тобто ванна і туалет зразу ж під боком. І, по-третє, легко знайти тихі місця, де можна спокійно повчитись». Мешканець гуртожитку №11 Валерій, 1 курс: «Зразу ж по приїзду на кожному кроці мене очікували сюрпризи. Але найбільшим «чудом» стали сусіди по кімнаті. Взагалі то я не такий вже й чистюля, але на фоні співмешканців моя особа являється просто еталоном охайності». І на завершення хочеться додати те, що на початку навчального року в Актовій залі ІФ заступник директора з виховної роботи Різник Сергій Михайлович на зустрічі з мешканцями наших гуртожитків (№11 та 17) нагадав, що назва їхнього проживання походить від виразу «гуртом жити», і наголосив, що треба бути людяними, адже тут «всі про всіх знають». Тому керуйтесь принципом: «Мої права закінчуються там, де починаються права іншого». Рибчак Ірина, 2 курс,«українська мова і література та іноземна мова»
Рубрика: Правила виживання у гуртожитку 1. Не залишайте продукти в холодильнику без нагляду. Недарма ж студентів називають завжди голодними. 2. Цікавтеся життям сусідів. І якщо їм зараз нудно, запропонуйте спільну розвагу. Не говоріть про них у третій особі у їх присутності. 3. Не соромтеся казати «ні», якщо не хочете щось робити. Не забувайте про такий психологічний прийом: людина тільки тоді згодна виконувати те, що не збиралася робити, коли відчуває за собою право вибору. 4. Поважайте вахтерів, адже вони найдобріші люди у світі. Хто ще згодиться вночі вставати з ліжка, щоб відкрити двері гуртожитку після опівночі? 5. Поєднуйте навчання з відпочинком.
Першокурсник. Самоврядування студентів – досить продуктивна справа, якщо за неї беруться активні та ініціативні. Організація студентського життя відрізняється від шкільного своєю масштабністю, відповідальністю та серйозністю. Це чудово зрозуміли ті небайдужі студенти, які поповнили лави СПІФ, профкому, «Роксоланії» або редакції інститутської газети (до речі, ми чекаємо на творчих і креативних студентів!). Для початку розповімо коротко про кожну організацію.
неймовірно злагоджено. Кожен тут робить те, що любить, і любить те, що робить. Весь актив профбюро – надзвичайно привітні люди, які готові прийти на допомогу і відповісти на будь-яке запитання. Члени цієї спілки можуть користуватися різноманітними пільгами: відпочивати у санаторії-профілакторії, отримувати проїзні, їздити на екскурсії в різноманітні міста. Я також записалася в актив Профбюро, щоб брати безпосередню участь в організації всіляких заходів».
Анастасія Климчук, 1 курс, «фольклористика, українська мова і література та іноземна мова» «Роксоланія» – це те місце, де я по-новому відчула силу народної пісні. Тут співають душею і серцем. Наш колектив – це велика дружня сім’я, де кожен готовий прийти на допомогу. На мою думку, коли народна творчість розкриває у тобі приховані духовні скарби народу і допомагає відчути особисту причетність до їх відродження – тоді ти справжній роксоланець!». Юлія Науменко, 1 курс «переклад з англійської мови» «Для себе я обрала профбюро. Чому саме його? Після того, як відвідала презентацію цієї організації, усміхалася цілісінький день. Я побачила справжню команду, яка працює
вважаєш, то приєднуйся до наших лав – лав активних, креативних та ініціативних! P. S. Ти ще не встиг віддати своє полум’яне серце і спраглі до праці мізки якійсь із організацій? Тоді редколегія газети Інституту філології запрошує тебе стати одним із її найкращих авторів! Якщо ти маєш хист до журналістики, відчуваєш у собі прихований потенціал колумніста, есеїста чи фотографа, тобі до нас! Чекаємо акул пера щодня в 124 аудиторії! Із собою мати приклади робіт або бути готовим до творчого випробування!
Ірина Рибчак, 2 курс, «українська мова і література та іноземна мова»
якість роботи СПІФу. Від Студпарламенту я очікую можливості зробити життя в університеті та поза ним цікавим та провести час з людьми, які поділяють мої інтереси». Крім вражень першого курсу, ми поцікавилися тим, що ж думають лідери таких різних і водночас схожих у меті (допомогти студентові) організацій про свою роботу? Адже саме вони забезпечують командний дух, чітку організацію та надихають до роботи.
Студентський парламент Інституту філології (СПІФ) – це орган студентського самоврядування в Інституті філології, покликаний захищати думку та права студентів ІФ, а також забезпечувати їхню участь у керуванні Інститутом (більше інформації тут: http://vk.com/ studparlamentif). Студентське профбюро Інституту філології (профком) – це об’єднана організація співробітників і студентів університету. Це єдина в Україні неполітична громадська організація, яка володіє потужною законодавчою базою, що дає змогу розв’язувати різноманітні питання, які можуть виникнути протягом навчання в університеті (більше інформації тут: http://vk.com/profburoif). Народний ансамбль української музики «Роксоланія» Іституту філології, до складу якого входять близько 60 студентів-учасників, в основному спеціальності «фольклористика». Він складає триєдність у своєму бутті: спів, хореографія та музичний супровід. Упродовж 2002 – 2013 рр. «Роксоланія» подорожує та виступає на багатьох концертних майданчиках країн світу (Туреччина, Росія, Японія, Польща, Словаччина, Чехія), збагачуючи власний досвід і відточуючи майстерніть (більше інформації тут: http://vk.com/roksolaniya). У вересні кожна з вищеназваних організацій презентувала себе першачкам і набрала до своїх лав новобранців. Ми провели опитування серед тих, хто став членом студентського самоврядування. Ось найцікавіші враження:
Що я обрав для себе?
Світлана Кузік, голова студентського парламенту Інституту філології «Стара приказка каже: «Якщо ти хочеш, щоб щось було зроблено добре – зроби це сам». Тож, керуючись цим висловом, я прийшла до СПІФ на 1 курсі. Для мене СПІФ – це шанс щось зміни на краще, адже ми самі є рушіями свого життя. Хто, як не ми, знаємо, що потрібно студентам. Тому кожен із нас повинен брати кермо у свої руки, а СПІФ – чудовий шанс це зробити. Крім цього, робота в студпарламенті дала мені можливість усвідомити важливі життєві принципи та розставити пріоритети. Я відчуваю, що роблю щось важливе, і вірю в те, що моя праця не пройде безслідно!» Олена Чайка, 1 курс, «англійська мова і література та переклад» «Я активна, енергійна людина, саме через це обрала профбюро. Мені подобається впливати на студентське життя свого інституту та брати участь у різних заходах, які прикрашають мої сірі будні яскравими кольорами. Також була вражена чудовим ставленням всіх членів профбюро до першокурсників, що також вплинуло на моє рішення. Загалом, я надзвичайно щаслива, що вступила сюди, адже зможу витрачати свій час не лише на навчання, а й на активне громадське життя». Денис Рибченко, 1 курс, «переклад з англійської мови» «Я обрав для себе СПІФ (культурно-мистецький відділ), тому що музика і загалом творчість, організація різноманітних заходів – це моє, я це люблю. Вважаю себе творчою людиною. Записався сюди, щоб якось урізноманітнити життя в університеті». Павло Мороз, 1 курс, «білоруська мова і література та іноземна мова» «Студентський парламент приваблює мене тим, що в ньому чітко розмежовані сфери діяльності центрів, тобто кожен може обрати те, що йому до душі. Незважаючи на це, відділи парламенту дуже тісно кооперуються, що дає змогу познайомитися з новими людьми, дізнатися більше про інші центри та загалом покращити
Оксана Березяк, голова студентського профбюро Інституту філології «Ще в школі я була активістом учнівського самоврядування. Побувавши на презентації профбюро ІФ на першому курсі, я зрозуміла, що з Профкомом моє студентське життя буде насиченим і цікавим, а своєю активною громадською позицією, знаннями й досвідом я зможу зробити його таким для інших. Вступайте до студентської профспілки, будьте активними та ініціативними! І Вам буде, що пригадати після закінчення вишу!» Наталія Пластун, випускниця кафдри фольклористики, співачка, солістка ансамблю «Роксоланія», лауреат Всеукраїнських та Міжнародних пісенних фестивалів і конкурсів «У моєму репертуарі завжди домінує народна пісня. Якось так склалося із самого дитинства. До ансамблю я потрапила за духовним покликом із перших студентських років, далі аспірантських і до сьогодення. Для мене співати, дешифрувати сакральну «книгу символів», відтворювати традиційні обрядодії, науково обґрунтовувати, вивчати та опановувати народну мудрість – це так само як дихати, ходити, пізнавати себе. «Роксоланія» – один великий вулик, який постійно кипить і ніколи не старіє; він має власну душу, і кожна особа важлива: чи то керівник чи простий студент!» Отже, студентське самоврядування в Інституті філології є, і воно не пасивне. Прикро, коли говорять, що ці люди нічого не роблять Якщо ти так
День
першокурсника 10 жовтня в Актовій залі відбувся святковий концерт, приурочений до Дня першокурсника. Ми вкотре переконалися, що студенти ІФ не тільки розумні, старанні, а й творчі та креативні. На концерті виступали різні спеціальності, і тому учасники виконували номери мовою, яку вивчають. Відкрила концерт драйвовим виступом 3 група спеціальності «українська мова і література» піснею Олександра Пономарьова «Сам собі країна» із танцювальним супроводом. Потім глядачі аплодували Маргариті Міневріні (спеціальність «класичні мови»). Не менш феєричним був виступ японістів першого курсу, які в національному вбранні представляли історію Японії. Кореїсти поєднали традиційний танець із сучасним. Студенти іспанської філології виконували пісню мовою, що вивчають, не залишивши нікого байдужим. А першокусники-арабісти пригощали зал традиційними солодощами, виконуючи на сцені мусульманський обряд весілля. Англійська та французька філологія дивували зал вокалом. Не «пасли задніх» фольклористи, виконавши народну пісню із танцювальним супроводом. А літературна творчість, проявивши свою креативність, виконала пісню Макса Барських «Я студент». Концерт пройшов на славу. Наприкінці заходу Голова студентського парламенту ІФ Світлана Кузік вітала перший дебют першокурсників та вручала їм грамоти.
У краЇні вранішнього сонця Мріючи роками про країну вранішнього сонця, я була надзвичайно рада отримати можливість пройти літній вишкіл у мовній школі Тенрійського університету. А все завдяки допомозі батьків та зв’язкам рідного КНУ з далекосхідним ВНЗ. Навіть у літаку важко було повірити, що пункт мого призначення – Кансайський аеропорт (найбільший міжнародний аеропорт Японії). Він побудований на штучному острові, а тому враження при посадці таке, ніби літак от-от порине вглиб тихоокеанських вод. Я зрозуміла, що потрапила в Японію, лише побачивши з вікна автобуса, що віз нашу студентську групку до міста Тенрі, роботів, які сумирно грали в футбол на пляжі. Справді, чого можна було чекати від країни з найрозвинутішими технологіями у світі?
Поєднання звичаїв та сучасності Але найбільше захоплення – звичайно ж, від столиці. Неймовірне поєднання сучасного і минулого – це візитівка Токіо. Мене надзвичайно вразила будівля театру кабукі, що в районі Гінза. Збудована в традиційному японському стилі, вона казково виділялася серед височенних офісних будівель. Таке ж незабутнє враження справив і храм Сенсоджі. Його яскраво-червоні «Громові ворота», збудовані більше тисячі років тому, популярні серед туристів, які не можуть піти звідти без фотографії навпроти величезного ліхтаря, прикріпленого до поперечної балки воріт. Під час відвідин країни вранішнього сонця ми встигли випробувати деякі місцеві цікавинки, про які могли лише читати раніше: караоке (з окремою кімнатою для кожної компанії), манга-кісса (кафе, де в меню лише комікси), пурікура (чарівні фотокабінки, де на світлинах усі виходять красунями і красенями). Окрему статтю можна написати про японські туалети і їх класифікацію за способами зливу води. Справді, зайшовши у вбиральню, миттєво розгублюєшся, адже враження таке, наче потрапив на борт космічного корабля: стільки кнопок і ручок, що інколи справжньою головоломкою стає намагання скористатися цим високотехнологічним дивом.
Свято індійської культури в Інституті філології 20 вересня в Актовій залі Жовтого корпусу відбулася неофіційна посвята в студенти першокурсників-індологів. «Мета нинішнього заходу – культурно-пізнавальна. Ми сподіваємося, що завдяки таким зустрічам студенти, особливо першокурсники, зможуть краще познайомитися, відчути себе в колективі й поринути в атмосферу автентичної індійської культури», – зазначив кандидат іст.н., асистент та викладач мови й літератури гінді кафедри Близького Сходу Юрій Ботвінкін. Урочистості й офіційності заходу надала присутність представника Посольства Індії – пані Йоджну Патель, яку запросив на зустріч зі студентами Центр мови гінді та індійської культури. «Мені надзвичайно приємно бачити таке натхнення й бажання українських студентів вивчати
Традиційна їжа
Місто японських сект Надвечір ми приїхали Тенрі. Це місто за японськими мірками невелике. Але і в нього є своя родзинка. Тенрі – центр однієї із новітніх японських сект, заснованої на основі синтоїстських та буддистських вірувань. Для українців слово «секта» має суто негативне значення. Японці ж сприймають таке явище цілком нормально. Гуртожиток, де нас поселили, належав саме їхній громаді, а тому за весь час проживання там ми встигли ознайомитися з особливостями їхнього дещо аскетичного способу життя. О п`ятій годині ранку послідовники Тенрі-кьо вже прокидалися і били в барабани, сповіщаючи про початок нового дня. О дев`ятій годині починалися мовні заняття у найстарішому корпусі Тенрійського університету. Хто добирався на велосипеді, хто пішки, але всі обов`язково під супровід дзижчання цикад. Три години, присв`ячені практиці усного мовлення, вивченню ієрогліфів, граматики, нових слів – і знову палички для їжі в руки! Обідали ми в величезній їдальні, яка, здавалося, була розрахована на всіх жителів міста. Туди приходили і тенріїсти, і викладачі, і школярі. Останні особливо любили спостерігати за нами, гайдзінами (яп. – «іноземець»). Взагалі, японці захоплюються незвичною зовнішністю людей з «Далекого Заходу». Молоді дівчата намагаються бути схожими на європейок, висвітлюючи волосся, одягаючи кольорові лінзи; хлопці ж мріють знайти собі подружку з Європи. Тому школярі не стримували себе, вступали в контакт з нами, махали руками, гукали «Hello!», «How are you?», «Where are you from?».
Нара із найбільшою статуєю Будди у світі
Культурний центр Японії Наступною столицею Японії, яку ми відвідали (а за всю історію цієї острівної країни їх були сотні, до доби Нара зі смертю імператора столиця переїжджала в інше місце), було Кіото. Це місто – культурний центр Японії. Перлиною Кіото вважається Кінкаку-дзі («золотий павільйон»). У центрі комплексу в оточенні п’ятсотрічних сосен над озером розташована витончена споруда з золотими стінами, карнизами та колонами. Дах споруди прикрашає золотий фенікс. Ще одна старовинна пам’ятка, старіша за саме місто Кіото, – монастир Кійомідзу-дера. До нього веде вуличка з десятками сувенірних крамничок. Монастир розташований на узвишші, тому звідти відкривається прекрасний вид на Кіото. Зовсім інший дух у промислового центру регіону Кансай – міста Осака. Його жителі надзвичайно енергійні, непосидючі, веселі і відкриті. Недарма тут розташований один із найбільших парків розваг Японії – Universal Studio Japan, де атракціони зроблені за мотивами відомих голлівудських фільмів. Також в Осаці є величезні магазини електроніки, молодіжний район, де збираються найстильніші хлопці і дівчата. Вражає своїми ліхтарями і вечірній Шінсай-баші – міст, біля якого розташований найбільший торговий центр Осаки. Під мостом пропливають човники – така собі японська Венеція.
Надзвичайно смачною була і їжа. Крім популяризованих у нас суші, я встигла спробувати і десятки інших традиційних страв, які заслуговують не меншої уваги іноземців. Найбільшою дивовижею стало традиційне японське морозиво какігорі. Воно виготовлене взагалі без молока – це чистий лід, подрібнений настільки, що складається враження, наче їси сніг, политий сиропом. Здивувало і те, що всюди, – і в традиційному японському барі ізакая, і в ресторані, і в звичайному супермаркеті, і на платній зупинці для велосипедів, сервіс на найвищому рівні. Персонал завжди привітний і ставиться до клієнта з великою повагою і вдячністю за відвідини закладу. Звичайно, було надзвичайно сумно покидати Японію. За три тижні я вже настільки звикла до способу життя японців (навіть сортувати сміття навчилась правильно), до сорокаградусної спеки регіону Кансай, до привітності людей, до теплої тихоокеанської води і медуз пляжу Вакаяма, що повернення в холодну Україну з її шістнадцятьма градусами вище нуля стало для мене невеличким шоком. І звикнути до нашого часового поясу було не легко. Все ж я сподіваюся, що в майбутньому знову випаде шанс відвідати ту далекосхідну країну, яка приховує в собі ще так багато таємниць
Після обіду ми отримували повну свободу для польових досліджень японської культури. Почали зі стародавньої столиці Японії – Нари. Тисячолітні буддійські монастирі і синтоїстські святилища, які належать до світової спадщини Юнеско, є справжньою окрасою Нари. Найвідоміший із них – Тодай-джі з найбільшою статуєю Будди у світі, розташованою у приміщенні. Вражає своєю красою і Коуфуку-джі з прекрасною п`ятиярусною пагодою, датованою XIII ст. н.е. Райським куточком є ставок Сарусава, де живуть сотні черепах і парчевих коропів. Але найбільшою родзинкою міста Нара є те, що крім людей на вулицях можна зустріти і справжніх оленів. Вони – символ міста, теоретично недоторканні тварини, але фактично доторкані і годовані всіма від малого до великого.
«яп
о
с, кур а 2 к т тню атура » а п о р д та Л і літе рекла р а а М пе мов а к нсь
мову гінді. Я з радістю дарую вам любов, яку привезла зі своєї країни», – звернулася до юних індологів пані Йоджна. Екскурс у вивчення мови та культури гінді в Україні зробила асистент кафедри Близького Сходу Катерина Довбня. За тим розпочався «камерний» концерт, у якому взяли участь студенти-індологи Київського та Лінгвістичного університетів. Концерт розпочався гімном Індії у виконанні студентів 1 курсу КНЛУ. Урочистості номеру додав святковий традиційний індійський одяг учасників свята. Індійський національний танець виконали студентки з театру студії «Накшатра» при молодіжному центрі КНУ імені Тараса Шевченка. Він був присвячений богу Ганешу й символізував початок дружніх взаємовідносин між усіма учасниками заходу. Мантру – побажання добробуту всьому живому виконав етно-гурт «Прелеста», а першокурсники-індологи поставили танцювально-вокальний номер у вишиванках. За традицією свято завершилося частуванням – у Центрі мови гінді та індійської культури гості й учасники заходу змогли скуштувати національних індійських ласощів.
Анна Мукан Фото: Анна Юнак
30 і 3 обов’язки студента. З чим вони пов’язані? Авантюризм. Мабуть, ним просто варто жити, адже інакше вам стане такбезрадісно, нудно і сумно, що ви вже не зможете називатися студентом! Студентство — найвеселіший, найбільш зірвиголова прошарок суспільства. І звичайно ж, він має бути найавантюристичнішим! Буфет. Чудове місце, де завжди знайдеться глюкоза для кращої роботи мозку, де можна посидіти та побалакати з одногрупниками, де у черзі за чаєм чи кавою мознайомишся з великою кількістю цікавих людей. Весілля. Недарма Інститут філології називають закладом виховання шляхетних дівиць. А от хлопців, як кажуть, кіт наплакав. Тому обов’язок знайти собі вірного супутника по життю ускладнюється для дівчат. Хлопці, у свою ж чергу, не відчувають недомагання жіночої уваги. Гроші – папірці життя, яких чомусь завжди не вистачає. Зайшов у супермаркет, купив тільки необхідне, а стипендії вже нема… Але мешканцям гуртожитку простіше – завжди знайдеться великодушний сусід, який поділиться останнім шматком хліба із умовою повернення з відсотками!
Їх опановують самостійно або з чиєюсь допомогою. Але найкращими знаннями є ті, що здобуті на власних помилках. Іспит. Забути, який іспит за розкладом у цей день, прийти, налаштувавшись на інший предмет, та все ж не розгубитися, активізувати свої знання і сили (усі, що ви отримали за навчаючись тут), і скласти все хоча б на добре. Не кожному хочеться це відчути, але можливо все ;)
життя на дрібниці. Нам треба встигати все: поспати і повчитися, погуляти і з друзями, і з коханим/коханою, приготувати собі поїсти, поспілкуватися з батьками і запевнити їх, що все добре, не забути про дискотеку і про концерт улюбленого гурту, підготуватися до семінарів і обрати настрій на наступний день. Поцілунки. Ніщо так не надихає, як вони. Не важливо, які вони: дружні, симпатизуючі, чи “закохані”. Поцілунки – це щось містичне, що змушує забути про важкий день, та щось магічне, що наповнює життя новими барвами, яскравими відтінками і новими прагненнями до перемог, внесення у світ прекрасного. Робота. Багато студентів у вільний час шукають заробітку. Столиця диктує свої правила, і не всі батьки можуть їх задовольнити. Дехто просто не хочуть «висіти у батьків на шиї». Робота не лише приносить фінанси, а й учить економити час і правильно й ефективно його проводити, також підвищується стійкість до студентського суперництва. Працювати – це добре, основне – без шкоди для навчання!
Хитрість. Вона теж може полегшити ваше студентське життя. Взагалі вважається, що після навчання для нас уже складно буде знайти завдання, яке неможливо виконати, і це не тому, що всі будуть неймовірно розумними, а через здатність легко виходити із таких от халеп. Безсумнівно, хитрість — необхідна річ. Цезар. І йдеться зовсім не про салат. Мені здається, що кожен студент має бути трішки Юлієм Цезарем, адже саме він умів робити кілька речей одночасно. Навчіться так само, і 24 години на добу цілком достатньо для всіх ваших планів. Чай. Як би сумно не звучало, але для нас потрібно інколи “наїдатися ”цим чудо-напоєм. Справді, трапляється ситуації, коли під рукою просто немає нічого їстівного, окрім чаю, тому... “вмикайте” у собі англійців.
Їжа. 10 днів харчуватися так, як пишуть у підручниках із “Основ здоров’я” для 6 класу: їсти мінімум тричі на день, урізноманітнити свій раціон, забути про макдональдси і піцерії, варити собі супчики і робити корисні салати, не ігнорувати сніданки, і для цього прокидатися на 30 хвилин раніше. Спробуйте, може, вам сподобається і ця звичка залишиться назавжди.
Дискотека. Після нічних розваг посеред тижня прийти на всі пари, вдало їх відсидіти, встигнувши написати модульну контрольну роботу і отримавши “п’ятірку” на якомусь семінарі, і потім із чистою совістю йти додому відсипатися. Колись варто відчути ці емоції! Економія. За критерієм економії можна визначити курс, на якому навчається студент. Тільки першокурсник буде у бібліотеці ксерити цілу книгу. Один зошит на три лекції використовує тільки старшокурсник. Жага – чудова риса кожного студента, яка допомагає звершувати великі справи! Жага до самовдосконалення народжує жагу до пізнання, а вона жагу до чогось досконалого… Знання. Чудова річ, яка потрібна кожному й завжди. Різнопланові знання студент здобуває щодня, і не тільки в університеті.
Кохання і зізнання. Мені здається, що обов’язок кожного ІФівця — знати, як сказати 3 найголовніші в житті слова мінімум десятьма мовами. Сказати це за період вашого студенства, чи ні — справа особиста, але не встигнути опанувати цю легку науку — майже гріх. Латинські сентенції. І знову-таки звертаємося до навчання: воно не має пройти повз вас абсолютно. Латина — цікавий та корисний предмет, адже вчити її не важко, до того ж запам’ятайте афоризми, якими можна буде похизуватися у будь-якій компанії. Позитивну або ж навіть приголомшливу реакцію забезпечено! Мотивація. Справді важливо для кожного студента зуміти правильно спонукати себе до дії, щоб все-таки зробити певну справу. Взагалі це те, що має бути “всередині”. Хороша мотивація — і ви обов’язково отримаєте задоволення від роботи. Насолода. Це те, що має супроводжувати студента кожну мить — і після недоспаної ночі, прогуляної пари, вдало написаного модуля, і під час довжелезних черг до банкомату, їжі/кави, у вихідні і будні, під час сесії та на канікулах. Її треба шукати і знаходити завжди і всюди! Оперативність. Студентам у жодному разі не можна витрачати
Сон. Спробуйте виспатися 7 днів поспіль — з понеділка по неділю. Хіба вам не цікаво дізнатися, як це — не мріяти про чудові сновидіння під час лекцій, не спати у вагоні метро, як тільки з’явиться можливість сісти, та й просто не мусити пити каву щоранку, аби хоч трохи відчувати себе “дюраселом”? Таємниця. У нашому майже дівчачому товаристві вона втрачає свою актуальність. Тут все просто: або розповідай її відразу всім подружкам і одногрупницям, хоча... можна і всьому курсу, мабуть... Або просто вдавай німу. А чи складно буде дізнатися щось мегаграндіозне і не розповісти навіть найближчій подружці? Універсальність. Це єдиний спосіб полегшити собі життя, і його варто застосовувати. Використовуєш конспекти із мовознавства і літературознавства майже для всіх предметів, проїзний — як лінійку, мікрохвильовку, будь-які вікна — як дзеркало, банку — як вазу для квітів, власну сумку — як подушку для лекцій. Отже, правило— не ускладнюй! Флірт. Навчаючись у справжньому квітнику, де так багато дівчат, не можна не опанувати науку флірту. Є безліч ситуацій, де його можна застосувати, іпослуговуватися ним іноді в особистих інтересах — зовсім не гріх. Тож стежте за своїми колегами і нотуйте їх прийоми і засоби у цьому чудесному мистецтві.
«Шара, прийди» — основнестудентське гасло на час сесії. Тоді коли ти вже мало не засинаєш за конспектами і підручниками, готуючись до завтрашнього іспиту, опівночі із вікон лунає: «Шара, прийди», і нагадує, що ще не всі методи використані, ще є шанс! Основне — встигнути за цю хвилину викрикнути цю фразу, і можна зі спокійною душею лягати спати. Щастя! Щастя — коли ще досі є стипендія, щастя — коли отримав «передачку» від мами, щастя — коли завтра три лекції і жодного семінару. Його можна відчути скрізь: зрадіти, що у вагоні метро є вільні місця, а ще — коли тобі посміхнувся хлопець в ІФотримати посмішку від якогось хлопця в ІФ (тут скільки дівчат, а він саме мені посміхнувся!) Обов’язок кожного студента — бути щасливим! Юси. Соромно не знати різниці між великим і малим юсами. Не забудьте, що вони можуть бути і йотованими, зумійте їх усі написати — і можете вважати себе істинним студентом-філологом!
Яскравість. Як не крути, а навчання — зовсім не ярмо. Тебе не мають лякати всілякі яті та ямби. І взагалі, якось та й буде. Варто лише завжди намагатися робити все якнайкраще, бо тільки тоді твоє студентське життя буде справді яскравим!
Юлія Громило, 2 курс, «українська мова і література та іноземна мова»
«Давня література відкрила мені своє серце вже на 1-му курсі»
Мабуть, кожен із нас намагався уявити викладачів студентами. Адже так цікаво дізнатися, чи такими вони бачили барви світу, як і ми сьогодні. Підгледіти хоча б на мить, як він чи вона сумлінно готувалися до семінарського тижня або ще цікавіше - проводили дозвілля. Відтепер така подорож у часі стала можливою з газетою «Студентський вісник». І сьогодні під нашим ретроспективним поглядом опинилася завідувач кафедри історії української літератури і шевченкознавства, доктор філологічних наук, професор Сліпушко Оксана Миколаївна.
Пані Оксано, якою Ви себе пам’ятаєте у студентські роки? Найчастіше я себе згадую у бібліотеці ім. М. Максимовича. Коли я була студенткою, ми одразу після пар намагалися туди піти, щоб зайняти місця. Читальний зал був завжди переповнений. Тоді широкого доступу до Інтернету ще не було і ми мусили все домашнє завдання виконувати в бібліотеці. Ще я дуже часто ходила до театру: за студентські роки передивилася весь репертуар театрів ім. І. Франка та ім. Лесі Українки. Зараз я буваю там значно рідше, але обличчя тих саимх акторів навіюють багато спогадів. Під час вступу у Вас були вагання щодо вибору спеціальності чи вишу? Вагань щодо вишу не було, але у мене завжди було два найбільших захоплення: перше – історія, друге – мова та література. Я справді не знала, що саме обрати. Але на справу мого життя вказала сама доля. Я здобула перемогу на Всеукраїнській олімпіаді з української мови і літератури. Коли Ви зрозуміли, що саме давня література – це Ваше покликання? Я це зрозуміла вже на 1-му курсі. Давню літературу в мене викладав професор Василь Яременко, курс складався з трьох семестрів. Уже з перших занять я зрозуміла, що хочу досліджувати лише давню українську літературу. Я пам’ятаю, як Василь Васильович нам казав: «Давня література – це дама дуже примхлива, і вона відкриває своє серце тільки обраним». І я дуже щаслива, що мені давня література відкрила своє серце вже на 1-му курсі. А на 3-му я вже, фактично, визначилася з темою своєї майбутньої кандидатської дисертації. Чи є у Вас захоплення, кардинально відмінне від професійної діяльності? Так, є. Моя особлива любов – йога. Я вже сім років займаюся саме хатха-йогою, отримую від цього дуже велике задоволення. Йога допомагає мені позбуватися втоми як на фізичному, так і на духовному рівні, вона чудово збалансовує та допомагає сконцентруватися. Ви берете активну участь у підготовці до відзначення 200-річчя Т.Шевченка. Чи можуть студенти долучатися до цих заходів і як саме? З ініціативи нашого ректора академіка Леоніда Губерського затверджено План заходів Київського університету з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Значну частину цих заходів організовують органи студентського самоврядування. Зокрема, готується конкурс творчих студентських робіт, читання Шевченкових поезій та ін. Ми чекаємо ініціативи від самих студентів і радо на неї відгукнемося. Участь може взяти кожен бажаючий, до того ж — це можливість спробувати себе у ролі шевченкознавця. Ще хочу сказати про один пункт цього Плану заходів — читання факультативного курсу лекцій «Феномен Тараса Шевченка у культурному і гуманітарному
Свічка пам’яті в Інституті філології
просторі України і світу» вперше в історії університету. Після прослухання курсу студенти-юристи написали реферати. Дуже позитивним є те, що низка рефератів — це надзвичайно цікаві погляди студентів на постать Кобзаря. Вони написані живо, самостійно, по-сучасному.
23 листопада Україна відзначала 80-ті роковини голодомору 1932 –1933 років. Інститут філології теж приєднався до вшанування пам’яті жертв геноциду 1932–1933 років. У Жовтому корпусі у поминальні дні було встановлено свічку. Вона символізує вічну пам’ять про невинних жертв штучно створеного голоду 30-их років ХХ століття, чиї імена навічно закарбовані на скрижалях нашої трагічної історії та у палких серцях їхніх нащадків.
Які риси повинен мати студент, щоб досягнути таких наукових успіхів, які маєте Ви? Основна риса — працелюбство. Філологія —спеціальність специфічна, бо потребує не лише працелюбства, а й любові до читання книжок. Другою рисою є, мабуть, наполегливість у досягненні поставленої мети. А третє – цілеспрямованість, бо коли людина бачить перед собою ціль, вона рухається до неї, це її надихає та спонукає до дій. Які можливості відкриває перед студентами кафедра історії української літератури та шевченкознавства? Давня література як наука — неоране поле. І якщо опрацювати хоча б маленьку ділянку цього поля, то вона подарує щедрий врожай. Давня література виходить на нові орбіти і все більше поціновується. У час глобалізації, коли стираються національні межі, люди прагнуть повернутися до своїх витоків. Перед ними постає питання, яке ставив і середньовічний книжник Нестор: «Звідки пішла Руська земля? І хто перший почав у ній княжити?». До того ж, до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка, при кафедрі відкрито Всеукраїнський центр шевченкознавства. Центр розробляє тематику, яка була б цікавою не лише для наших студентів чи України в цілому, а й для світу. Тому поле для досліджень велике, що відкриває перед студентами безліч можливостей для самореалізації. Що б Ви порадили першокурсникам, для яких очікування не збігаються з отриманою реальністю? Філологія — наука універсальна, тому головне — закінчити Інститут філології справжнім фахівцем. За цієї умови проблем з працевлаштуванням не буде. Як Ви вважаєте, спілкування вкладача і студента в соціальних мережах зменшує дистанцію між ними? Певною мірою так. Це лише одна з можливостей комунікативного зв’язку викладача зі студентом і навпаки. Соціальні мережі допомагають бути учасниками спільних подій, а, отже, мати спільні думки, погляди, уподобання; рухатися в одному напрямку. А це, на мою думку, — важливо.
15 листопада в Інституті філології прочитали лекцію, присвячену 80-м роковинам голодомору 1932 –1933 років. Історик, проф. Володимир Сергійчук; літератуторознавці к.філол.н. Михайло Конончук, к.філол.н. Олена Ткаченко та український прозаїк Анатолій Дімаров розповіли про геноцид, відкриваючи таємниці історичного минулого зі спогадів, архівів і літератури.
Історик Володимир Сергійчук «З архівів»:
Голод буває в різних кінцях планети, з різних причин. Голодомор – штучно спланований голод. Геноцид – це знищення нації. У 1932 – 1933 рр. влада свідомо забирала хліб. Люди рятувалися як могли, розпродуючи сімейні реліквії. Це – перша ознака геноциду. Друга ознака – заборона українцям їздити в інші регіони за їжею. В архівах зустрічаємо свідчення про те, що президент Казахстану, навпаки, просив владу інших держав, щоб голодуючих казахів не виганяли із сусідніх країн, а українці про це лише мріяли. Замовчування правди про голодомор – третя ознака геноциду. Влада намагалася приховати існування голодомору на Україні. Наші люди йшли у Румунію, Польщу, тому згодом світ дізнався про голодомор. Українська діаспора хотіла допомогти голодному українському селянину, а уряд свідомо відмовлявся. Це – четверта фізична ознака геноциду. Існують й інші ознаки – переселення в іншомовне середовище українців чи навпаки підселення росіян, щоб розмивати етнос, що називається духовним геноцидом. Ці ознаки – свідомий злочин влади проти українського народу.
Анастасія Бурутіна, 2 курс, «українська мова і література та іноземна мова»
«З власних спогадів»: Літературознавець Михайло Конончук:
«Я родом з Кіровоградщини. Пам’ятаю, грався у «войнушки» і одного разу натрапив на купу хрестів. А мама мені на це сказала: «Сину, то свідчення затемнення українського сонця». Це були поховання голодувальників та людоїдів. Розмови про голодомор у ті часи заборонялися, тому мама мені нічого не розповідала. Значно пізніше я почав викладати у КНУ спецкурс з теми голодомору. Керівництво сумнівалося спочатку, чи ходитимуть студенти. Ходили. Я боявся відбити їм охоту, тому вирішив їздити по Україні, показуючи пам’ятні місця голодомору, на якій розташовано понад 7 тис. пам’ятних знаків».
Дата народження: 21 листопада Знак зодіаку: Скорпіон Улюблені кольори: чорний та білий Улюблені квіти: орхідеї Улюблена їжа: яблука Улюблена книга: Біблія Улюблений фільм: «Тіні забутих предків» Улюблена пісня: «Гуцулка Ксеня» Улюблена акторка: Моніка Белуччі Улюблений співак: Славко Вакарчук
Таємниці історичного минулого зі спогадів, архівів і літератури Анатолій Дімаров: «Я пережив два геноциди: у 1922 році, народившись, коли на Україні тривав голод, та у дитинстві 32 – 33 рр. Пам’ятаю, матері дали тіста для галушок. Ми з братом, якому було 4 роки, сиділи з обгризеними дерев’яними ложками і чекали, поки приготується та страва. Раптом мене покликали ловити рибу для школи. Я пішов, але з голови не виходили галушки. Повернувшись додому, сів за стіл, чекаючи на жаданий обід. Раптом брат всовує руку у кип’яток, хапає галушку і на двір. Мама за ним. Брат у плач – чи то через крик матері, чи то через ошпарену руку. Ось що робив голодомор із дітьми. Існував на нашій землі й чоловічий геноцид, коли хлопців забирали до війська, не питаючи. Пам’ятаю, що інколи ми йшли на ворога, тримаючи цеглину в руках для захисту. Хіба це не винищення українського народу??? На фронті я був поранений і контужений, а більшість волелюбних хлопців загинули, підірвавшись на міні чи були вбиті в боях». Літературознавець Олена Ткаченко «З літературних текстів»:
В Україні насправді було три голодомори – 1921 – 1922 рр., 1932 – 1933 рр. та 1946 – 1947 рр. Вони проводилися за одним сценарієм, тому ці події є геноцидом. Якби не він, то українців було б близько 100 млн. Тему голодомору було замуровано на багато років. Газети, журнали, книжки, мистецтво – все мовчало, а література – ніколи. Вона має силу живого слова, тому письменники різних епох писали алегорично, натяками, штрихами, але правда при цьому не переставала бути правдою навіть завуальовано. Наприклад, події 1921-1922 рр. висвітлено письменниками «Розстріляного відродження». Микола Зеров у творі «Обри» приховує діяння тодішньої влади під образом обрів – аварів, племен, які поневолювали інших. У вірш Максима Рильського «Я не можу тебе забуть» бачимо портрет виснаженої голодної дитини, яка є жертвою голодомору. Страшне людоїдство змальовує Павло Тичина у «шухлядному» творі «Загупало в двері прикладом...». Тичина не приховує тих подій, а пише так тонко, що читач співчуває божевільній жінці, яка з’їла свою дитину. Унікальним твором є п’єса Миколи Куліша «97». Дивує, що Куліш в радянський час зголошується говорити про голодомор за допомогою наймасовішого виду мистецтва – театру. Дізнатися правду про події 32-33 рр. можна з твору Василя Барки «Жовтий князь. У кожного письменника про винищення українського народу, адже література у ті часи єдина не мовчала про геноцид. Нині завдання молоді не допустити повторення історії, а для цього варто знати своє минуле, історію власного роду і читати літературні твори, аби пізнати події не лише розумом, а й серцем.
Олександра Касьянова та Анна Мукан Фото: Валерій Попов
Тиждень турецької мови в Інституті філології Нині Схід дуже приваблює українців і туризмом, і особливостями культури. Кафедра тюркології Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка на честь 90-річчя від дня проголошення Турецької Республіки організувала тиждень турецької мови, щоб ознайомити студентів-філологів з цією країною. 28 жовтня на відкритті тижня, присвяченого турецькій культурі, в.о. завідувача кафедри тюркології Ірина Покровська разом зі своїми колегами запросили до Турецького центру інформації та досліджень заступника голови спілки бізнесменів ТИІД пана Бурака Пехлівана, генерального директора холдингу «Арти Ятирим» Емре Акинджи, який подарував Турецькому центру свою нову книгу «Мистецтво інвестування в Україну». 29 жовтня в Турецькому центрі інформації та досліджень відбулися літературні читання на тему «Постмодернізм в турецькій літературі».
су змогли власноруч приготувати турецькі страви та поринути у східну атмосферу аромату прянощів та солодкої випічки, до якої гостям пропонували турецьку каву та чай. Від імені всіх учасників майстер-класу турецької кухні висловлюємо подяку Ірині Прушковській за цікаву лекцію з гастрономії та за те, що навчила готувати національні турецькі страви.
Олександра Касьянова Фото: Валерій Попов
Турецький кінематограф очима українських перекладачів
Майстер-клас турецької кухні
Турецька кухня настільки ж дивна і неповторна, як і сама країна. Вона чудово поєднує у собі розмаїття смаків і складників. Це пояснюється як історичними причинами, так і географічним розташуванням – Туреччина знаходиться на перетині Європи, Азії й Аравійського півострова. Сучасна турецька кухня запозичила тільки краще від різних цивілізацій, що існували і розвивалися довгий час на її території, а тому здатна здивувати і задовольнити навіть самий вишуканий і вимогливий смак.
Переконатися у неповторності та розмаїтті смакових інгредієнтів можна було 31 жовтня на майстер-класі турецької кухні у ТЦІТД, який проведено у рамках тижня турецької мови під керівництвом к. філол. н., доцента кафедри тюркології Ірини Прушковської. На майстер-класі були присутні викладачі-сходознавці, колеги із факультету соціології КНУ імені Тараса Шевченка, студенти кафедри тюркології та студенти історичного факультету, які вивчають турецьку мову як іноземну. Меню майстер-класу складалося з 5-ти страв, у яке ввійшли популярний салат – «кисир» (kisir) з овочів та пшенички; тонке тісто, намащене м’ясом та томатом під назвою «лахмаджун» (lahmacun); булочки із сиром, посипані прянощами – «кашарли поча» (kasarli pağaca); цікава холодна закуска із сиром у лаваші під назвою «сігара бьорегі» (sigara böreği) та коржики з горішками, залиті цукровим шербетом «бюльбюль юваш» (bülbül yuvagi) на десерт. Усі учасники майстер-кла-
Одним із найцікавіших заходів тижня стала зустріч студентів із випускниками кафедри — перекладачами турецьких серіалів. Катерина Щепковська та Ольга Попозогло радо відповіли на наші запитання, поділившись враженнями від улюбленої роботи. Як турецькому кінематографу вдалося завоювати
серця глядачів України та світу?
Катя: Турецькі серіали – це феномен сьогодення. Ще в 90-х роках 53 % турецького телепростору було зайнято американськими фільмами та серіалами. Однак через десятиріччя ситуація докорінно змінилася і нині Туреччина диктує умови на кіноринку не лише у своєму регіоні, а й по всьому світу. Цьому є докази. За даними ЗМІ в 2011 році 10 500 годин турецького «мила» переглянуло 150 млн людей у 76 країнах світу. Наші глядачі вже встигли побачити фільми «Величне століття. Роксолана», «Маленькі таємниці», «Милосердя», «Любов і покарання», «Сила», «Симфонію кохання». Чим відрізняється переклад фільму від перекладу
серіалу?
Катя: Серіали перекладати важче, ніж фільми, бо в них багато крупних планів, емоційних сцен і діалогів. Робота перекладачів під дубляж тим паче важка, бо треба не лише перекласти, а й вкласти текст в артикуляцію персонажа, щоб приголосні та голосні збігалися, довжина слів і речень накладалися, зберігалася певна інтонація. У чому особливість дубляжного перекладу фільму? Оля: Є переклади під дубляж, а є – під озвучку. В дубляжі повністю забирається оригінальна звукова доріжка, а в озвучці – переклад накладається на оригінал. Як у «Друзях». Усі турецькі серіали перекладаються під дубляж. Які фільми ви перекладали? Катя: «1000 і одна ніч», «Величне століття», «Симфонія кохання», «Милосердя», «Маленькі таємниці», зараз працюю над серіалами «В чому провина Фатмаґюль», «Асі». Оля: І я теж.
Чи вистачає вам знань, отриманих в інституті, щоб одразу братися за таку складну роботу?
Катя: Для тюркологів дубляж — це зовсім нова сфера. Але якщо говорити про Університет, то і 4-х років достатньо. Це мають бути роки сумлінної роботи та самодисципліни. Без цього нічого не вийде. Оля: Насамперед це багаторічна практика — я працювала на міжнародних виставках перекладачем, спілкувалася з носіями мови, дивилася фільми мовою оригіналу. Як змінюються часові рамки виконання роботи з
досвідом?
- Оля: Це залежить лише від серіалу. Наприклад, «Маленькі таємниці» було важко перекладати, бо там багато сленгу, вуличних розмов. - Катя: Чи не єдине моє відкриття для полегшення роботи – це можливість автоправки у Microsoft Word, за допомогою якої я не прописую кожен раз ім’я героя.
Проба пера Бути почутим
У 20 років мало кому щастить розкритися. Прикро читати Леоніда Кисельова, Василя Симоненка, Надю Курбатову, бо прочитуються не тільки їхні вірші, але й можливість більшого. Коли поет замовкає раптово - поезія не встигає відкритися, тому її радше не читають, а вгадують. Люди один одному радять берегти своє тіло непотрібне як ситуація що склалася лише для того, аби не переривати можливість поезії. Для життя потрібен хліб. Всі ми не раз чули про його сакральність - від зерна, посадженого мозолистими руками в землю, стає рослиною, далі - борошном, далі - потрапляє на наші столи. Ми знаємо, як важко працювати із хлібом - вирощувати пшеницю, навчати людей, які не мають до цього хисту, долати заздрість - заради того, аби решт врешті-решт зібрати зерно. Так він з’являється - м’який буханець, корисний і навіть смачний. Людина є хліб. Одні - хліб. Зерно, яке саджають у землю. Пагони, що проростають з неї. Рослина, якій зсікають голову, яку мелють жорнами на біле і пухке борошно. Тісто виглинене, тепле, в’язке, що не відпускає руки, що тримає в собі, затягує. Одні - хліб - свіжий, святий, потрібний. Інші - теж хліб. Зерно, що одне із зерен. Рослини - прим’яті ногою чи колесом, бо мусить бути так, бо як інакше без втрат доглянути рослини. Недобре борошно. Хліб, що лежить і черствіє, бо невчасний - наприклад, принесений додому перед подорожами. Для життя людині потрібна вода. Вода глибока і швидка, щоб гасила вогонь, який був теплом, а став нищівним променем, щоб підживлювала посаджені у пустелі зерна, з яких скоро буде хліб, щоб ховала у глибині обличчя, які більше несила пам’ятати, які нема причин більше пам ‘ ятати. І тому намагаюся бути хорошим хлібом. Вчуся ставлення до життя. Вчуся не кричати, не кидати каміння і не рвати рослини, коли нарешті стає тоскно, коли більш за все хочеться кричати, кидати каміння і виривати рослини з коренем. Не любіть, щоб комусь було так тоскно. Ніколи так не любіть.
Олена Герасим’юк, 2 курс магістратури, «літературна творчість» «Бути почутим».
«Добрий день» чи «Доброго дня»? У літературній мові усталилися дві форми. Вживання цих зворотів залежить від того, що має на увазі мовець. Якщо людина ставить собі за мету побажати іншій особі доброго ранку, доброго дня чи доброго вечора, то вона вживає цю форму як привітання-побажання. Цей вираз має давню традицію в українській мові, бо раніше він звучав: «Бажаю доброго Вам дня». З історичним розвитком ця форма стала синтетичною, бо спрацював закон економії мовних зусиль. До того ж, сьогодні ми навіть не замислюємося, що цей мовний зворот є неповним за формальним критерієм, але змістова наповненість його залишилася сталою. Форми «Добрий ранок», «Добрий день», «Добрий вечір» містять лише констатацію факту, тому люди їх вживають лише для привітання. Існують ще форми «Добридень», «Добраніч», які є синтетичними і вживається паралельно з аналітичними. Однією з причин вживання «констатуючих» форм може бути прагматичність сучасного життя. Що стосується думки про те, що краще вживати «Доброго ранку», але «Добрий день» та «Добрий вечір», то вона є хибна. Ця позиція породжена на основі часового критерію. Прихильники такого погляду вбачають форми «Доброго дня» та «Доброго вечора» недоцільними, бо побажати особі хорошого дня о п’ятій годині вечора не доречно (теж саме стосується і форми «Доброго вечора»). Але українці за своєю ментальністю не прив’язані до часового чинника, як, наприклад, іспанці чи італійці, які чітко розмежовують триєдність ранку-дня-вечору, що відображається граматичними показниками. Отже, форми «Добрий день» та «Доброго дня» існують паралельно, але їхнє вживання залежить від того, який смисл запрограмований у мовця. Кафедра сучасної української мови Інституту філології вважає, що форми «Доброго ранку», «Доброго дня» та «Доброго вечора» мають доброзичливіший відтінок.
Олександра Касьянова
Проба пера
І дощ не дощ, а за вікном порошить І дощ не дощ, а за вікном порошить. І не весна, а тільки щось на кшталт. Сніжинки шле зимовий листоноша, Немов листи, до рукавиць і пальт. Мовляв, ви як? Чого іще надворі? Уже весна в моїм календарі. На вас чекають шафи і комори Каштанчиком від молі нагорі. І вішаки свої сутулі плечі Розпрямили і вже висять сумирно. Хороші пальта! Та хіба це ґречно — Спізнитися до друзів на гостину? На цьому все. Не докоряю більше. Чекаю лист від великодніх свят. А з мене йдуть вірші, і не найгірші — Не сніг уже, а журавлі летять
***
Тиша бігає по стінах У солом’янім брилю, Ти первинна, наче глина, Із якої я ліплю. Барва неба темно-синя, Під вікном гудуть коти, Я м’який, немов каміння, Із якого ліпиш ти. Клен тягнув корінням силу, Вперто, наче Ланселот, На мольберт зими акрилу Зеленавого, і от, — Квітень. Чути гуркіт грому, Теплим пахне борозна, Сто віків все по-старому: Я і ти, і знов весна.
Яніна Дияк, 4 курс, «літературна творчість»
Зневірилась з часом Зневірилась з часом, без сили для подиху, Мов птиця в міцних кандалах, В комоді твоєї душі, серед мотлоху, Любов на старих вішаках. Вона припорошена пилом та інеєм, Бо серце не гріє твоє. Залякана болем, затьмарена відчаєм Іде в потойбічне фойє. Вона вже готова на складених крилах Летіти в безодню, на смерть, Розбитись на гострих ненависті брилах, Без тями упасти на твердь. Душі ти дозволиш загинути в повісті, Зійти на смертельний вівтар... Повчання в листах від тверезої совісті, Назад повертає поштар. Для нас, таких різних, настало прощання, Моя ж бо душа ще жива: Мені, щоб зігрітись, потрібне кохання, Тобі ж вистачає й шарфа.
Анастасія Гудзь, 1 курс, «українська мова і література та іноземна мова»