Парламентаризм: реєстр термінів і понять

Інститут законодавства Верховної Ради України

ПАРЛАМЕНТАРИЗМ:

реєстр термінів і понять

Київ 2012

УДК 342.53:001.4](035) ББК 67.400.6я2 П18 Рекомендовано до друку вченою радою Інституту законодавства Верховної Ради України (протокол № 10 від 19.11.2012) За редакцією: О.Л. Копиленка, члена-кореспондента НАН України П18 Парламентаризм: реєстр термінів і понять: довідк. вид. / авт.-упоряд.: О. Л. Копиленко та ін.; Ін-т законодавства Верховної Ради України. — К. : К. І. С., 2012. — 512 с.

ISBN 978-617-684-013-8 «Парламентаризм: реєстр термінів і понять» — наукове довідкове видання, метою якого є представлення максимально широкого термінологічного та пов’язаного з ним інформаційного матеріалу (понад 1800 термінів і дефініцій), що стосується різноманітних аспектів організації та провадження парламентської діяльності в багатьох країнах світу. Зазначений Реєстр являє собою організований за змістовою ознакою список термінів, що позначають базові — як законодавчо унормовані, так і теоретичні – поняття, що стосуються різних аспектів парламентської діяльності, зокрема, інститутів, процедур, повноважень, функцій. Реєстр побудовано у формі розташованих в алфавітному порядку термінів (терміносполучень) з відповідними означеннями (дефініціями та поясненнями). Реєстр розрахований на широке коло користувачів, він може бути корисним парламентарям, науковцям, викладачам, студентам, журналістам, усім, хто переймається проблемами розвитку ідей та принципів парламентаризму — як юридичного, політичного та, зрештою, загальногуманітарного явища. УДК 342.53:001.4](035) ББК 67.400.6я2

Це видання здійснене за сприяння Координатора проектів ОБСЄ в Україні. Координатор проектів ОБСЄ в Україні не несе відповідальності за зміст та погляди, висловлені у цій публікації.

ISBN 978-617-684-013-8

© Копиленко О.Л., Богачов С.В., — ідея видання © Колектив авторів-упорядників, 2012

ПЕРЕДМОВА Як відомо, питання розвитку парламентаризму є невід’ємним чинником будь-якого цивілізованого суспільства. Це повною мірою стосується й України, яка перебуває у стадії вдосконалення парламентських інституцій та процедур. Незважаючи на глибокі корені та добрі історичні традиції українського парламентаризму, говорити про довершеність форм та досконалість інститутів громадянського суспільства зарано. З огляду на це, вагомим є знайомлення із відповідним зарубіжним досвідом, опанування всього масиву юридико-інституційних категорій, що складають змістову базу парламентаризму. Особливої актуальності набуває потреба проведення своєрідної інвентаризації відповідних термінів, їх наукове осмислення та визначення. Сприяти вирішенню цього завдання покликане пропоноване видання. У процесі розвитку парламентаризму його термінологічна основа збагачується новими термінами та поняттями, вдосконалюється за рахунок трансформації й уточнення значення чинних термінологічних одиниць (інтенсивний аспект розвитку), а також за рахунок поповнення новими термінами, що позначають нові поняття (екстенсивний аспект розвитку). Проте, відсутність професійної, базованої рівною мірою на правовому та лінгвістичному підходах уваги до української правової термінологічної системи як такої на практиці призвела до її стагнації та неунормованості. Відповідно, у цьому контексті особливої ваги набуває питання визначення чітких параметрів парламентаризму як суспільного явища, об’єктивізації його методологічних засад та базових складників. Саме цій меті й має слугувати створення Інститутом законодавства Верховної Ради України термінологічно-поняттєвого реєстру з парламентаризму (Парламентаризм: реєстр термінів і понять), який містить понад 1800 термінів і терміносполучень, що є найуживанішими в теорії та практиці парламентаризму. Зазначений реєстр представляє собою організований за змістовою ознакою список термінів, що позначають базові поняття, які стосують3

Передмова

ся різних аспектів парламентської діяльності, зокрема, інститутів, процедур, повноважень, функцій тощо як в національному, так і зарубіжному вимірах. Реєстр побудовано у формі розташованих в алфавітному порядку термінів (терміносполучень) з відповідними визначеннями (дефініціями). Поняття, що позначаються словосполученням, наводяться за ключовим словом. Якщо термін матиме іншомовне походження, за потреби вказуватиметься слово (словосполучення), від якого він походить. У визначенні концептуальних підходів до розкриття змісту термінів використовуються засадничі досягнення української та зарубіжної політико-правової думки. Особливої значимості укладення Реєстру набуває у тому контексті, що він є віддзеркаленням процесів, які відбуваються в українському суспільстві. Пропонований Реєстр вирізняється не лише інформаційним наповненням (якістю та обсягом інформаційного матеріалу), а й перспективою його постійного вдосконалення. Кожен новий термін, терміносполучення, а також нові значення усталених термінів будуть систематично поповнювати Реєстр — шляхом формування нових словникових статей або через трансформацію старих, з урахуванням реалій сьогодення. Швидкий доступ до електронної версії Реєстру в контрольному вигляді забезпечуватиметься через офіційний веб-сайт Інституту законодавства Верховної Ради України (http://instzak.rada.gov.ua). Важливо, що Реєстр складе потужне інформаційне підґрунтя для подальшої наукової та просвітницької діяльності. Розміщені в ньому матеріали становитимуть як методологічну, так і предметну основу для подальших наукових досліджень і слугуватимуть базою для вдосконалення відповідних галузей правової освіти, сприятимуть підвищенню правової культури широких верств населення, поглибленню правової свідомості суспільства в цілому. Попри те, що більшість правових категорій існують не автономно, ізольовано від інших, а перебувають між собою у явних чи прихованих поняттєво та ієрархічно детермінованих зв’язках, відсутність вербалізованих, чітко визначених принципів, форм та матеріальних проявів такої детермінації призводить, зрештою, до порушення основоположного складника принципу верховенства права — юридичної визначеності. Відтак, укладення Реєстру з чітко зафіксованим змістовим наповненням кожного терміна (терміносполучення) сприятиме ясності викладу актів законодавства, прогнозованості законодавчих приписів та наслідків їх виконання, — а, отже, реальному утвердженню верховенства права в Україні.

4

абсентеїзм

—А— аболіція (лат. аbolitio — скасування) — скасування закону або іншого нормативно-правового акта. абревіатура (італ. аbbreviatura, від лат. аbbreviatio — скорочення) — слово, утворене скороченням повного словосполучення: за алфавітною назвою початкових літер цього словосполучення (УНР — уенер, СБУ — есбеу); за його початковими звуками (вуз, ВАК); за складами (Укрводбуд, Мінфін); транслітерацією або транскрипцією іншомовних скорочень (Бі-бі-сі, НАТО). Абревіатура широко використовується у правових актах. аброгація (лат. аbrogatio — скасування) — скасування, анулювання, визнання таким, що втратив чинність, застарілого і прийняття нового закону. Термін запозичений з римського права. Спорідненими з ним є терміни дерогація (втрата чинності окремих норм старого закону), оброгація (внесення змін до тексту старого закону) і суброгація (доповнення до старого закону). Потреба в аброгації того чи іншого закону пов’язана з його практичною неспроможністю, невідповідністю потребам часу, вимогам соціально-політичного розвитку суспільства, держави. абсентеїзм (лат. absens, absentis — відсутній) — уникнення виборцями участі в голосуванні на виборах або на референдумі. Форми А.: аполітична (виборець не йде на вибори через хворобу, від’їзд, віддаленість виборчої дільниці тощо або ж через відсутність інтересу) і політична (виборець використовує свою неучасть у виборах як політичну демонстрацію у випадках, коли його не влаштовують висунуті кандидати, їхні позиції, коли він уважає, що в обстановці, яка склалася, вибори не можуть бути чесними тощо). Найпоширенішою формою такого уникнення є утримання від дій. У сучасних демократичних державах абсентеїзм — широко поширене явище: у голосуванні не беруть участь зазвичай від 20 до 50% виборців (США, Швейцарія, Польща, Росія та деякі інші держави). Високий рівень абсентеїзму на виборах й референдумах може призвести до визнання голосування таким, що не відбулося у зв’язку з неявкою виборців, або до прийняття рішення невеликою частиною виборчого корпусу. Юридичних інструментів подолання абсентеїзму немає. Для протидії абсентеїзму в деяких країнах встановлюють штрафні санкції або іншу юридичну відповідальність виборців (Австрія, Бельгія та деякі інші держави). У низці європейських держав участь у виборах для громадян є обов’язковою (Бельгія, Греція, Люксембург). Однак застосування таких примусових заходів входить у супереч5

абсолютна монархія

ність із принципом вільних виборів і добровільної участі в голосуванні. абсолютна монархія (лат. absolutus — безумовний, необмежений і грецьк. monarchia — єдиновладдя) — форма правління, що характеризується юридичним і фактичним зосередженням усієї повноти державної (законодавчої, виконавчої, судової), а також духовної (релігійної) влади в руках монарха (король, цар, султан, емір, імператор тощо). При цьому принцип поділу влади заперечується. Органи, які функціонують при монархові, мають, зазвичай, тільки дорадчі функції. Для абсолютної монархії типовим є недемократичний політичний режим — тоталітарний або авторитарний. На сьогодні абсолютна монархія зустрічається вкрай рідко (Ватикан, Саудівська Аравія, Оман). абсолютна (проста) більшість — кількість голосів учасників голосування з того чи іншого питання, необхідна для ухвалення рішення, яка дорівнює половині всіх голосів плюс один голос. Абсолютна більшість у деяких випадках необхідна для обрання кандидата на виборну посаду (президента, депутата, мера), якщо це законодавчо закріплено. абсолютне вето (лат. absolutus — необмежений, безумовний і veto- забороняю) — повноваження глави держави відхилити поданий йому на підпис прийнятий парламентом закон, причому таке відхилення є остаточним; парламент не має повноважень подолати абсолютне вето. Право абсолютного вето має монарх у дуалістичних монархіях. Після застосування абсолютного вето у парламенту залишається тільки можливість повторно ініціювати законодавчий процес з того самого питання. Абсолютне вето іноді називається резолютивним. абстрактний конституційний конт­роль — див.: кон­ституційний конт­ роль. абстрактний спосіб викладу норм — узагальнена форма викладу норм права у статті нормативно-правового акта. Має місце у випадку, коли зміст норми відтворюється загальними, абстрактними, не індивідуалізованими визначеннями. аванпроект — попередній, робочий проект закону або іншого правового акта. австралійська система голосування (Australian ballot system) — процедура виборів, відповідно до якої списки всіх кандидатів складаються з державних чиновників. Термін уведений в XIX ст. американськими реформаторами, які бажали змінити вітчизняну практику виборів, коли кожна партія пропонувала власний список кандидатів і передавала його своїм прихильникам.

6

автономія

автентичне тлумачення — роз’яснення змісту нормативно-правового акта, якщо він суперечливо застосовується або викликає неясності на практиці. Таке тлумачення надає орган державної влади, який видав норму, що тлумачиться. автентичний текст міжнародного договору — текст, зафіксований уповноваженими сторонами після завершення переговорів як остаточно узгоджений і такий, що не підлягає змінам. Міжнародне право передбачає особливу стадію укладання міжнародних договорів — установлення автентичності тексту міжнародного договору (ст. 10 Віденської конвенції про право міжнародних договорів (1969 р.)). Встановлення автентичності здійснюється шляхом підписання ad referendum або парафування представниками держав тексту міжнародного договору. Учасники договору можуть укладати договір з одним автентичним текстом, з автентичними текстами мовами сторін або мовами, якими вони вважають за доцільні. автентичність (грец. істинний, відповідний, справжній, дійсний, правильний) — 1) достовірність, відповідність тексту правового документа оригіналові; 2) точне (адекватне) розкриття, тлумачення дійсного змісту правового акта, ухваленого органом державної влади. автономія (грец. autos — сам і nomos — закон) — право внутрішнього самоврядування, надане конституцією або іншим законодавчим актом окремим територіям, етнічним, культурним, релігійним громадам у складі єдиної держави. Держави по різному підходять до регулювання статусу автономії. Наприклад, засади автономії в Іспанії (Держава Басків, Каталонія, Андалусія та інші) визначені Конституцією Іспанії 1978 р., в Італії статус автономних утворень (Сардинія, Сицилія) детальніше регулюють особливі статути, у Франції — спеціальні закони (як-от, статус Корсики). Розрізняються національно-територіальна та культурно-національна (або ширше — позатериторіальна) автономія. Національно-територіальна автономія слугуватиме засобом пошуку компромісу інтересів, зниження конфліктності у відносинах центру та територій, які мають певні особливості історичного розвитку, етнічного або релігійного складу населення, господарського укладу. Національно-культурна автономія базується на визнанні державою прав внутрішнього керування за етнічними або релігійними групами, організованими як інститути громадянського суспільства. У теперішній час в деяких державах прийняті закони про культурно-національні автономії. Національно-культурна автономія достатньо використовується і в Європі; вона регулюється низкою актів Ради Європи, як-от: Європейська хартія про регіональні мови 1992 р., Рамкова конвенція про захист національних мен7

автономія законодавча (політична)

шин 1995 р. та ін. Таким чином, автономія — це особливе утворення в рамках унітарної держави, яке має внутрішнє самоврядування та статус, який відрізняється від статусу інших адміністративно-територіальних одиниць. автономія законодавча (політична) — коло повноважень адмі­ ністратив­ но-територіальних, національно-територіальних і національно-державних утворень щодо видання своїх законодавчих актів із визначених центральною владою питань. Автономні закони можуть бути скасовані центральними органами, якщо вони суперечать загальнодержавним інтересам. автономія територіальна — форма децентралізації державної влади в унітарній державі на рівні її адміністративно-територіальної одиниці, яка характеризується історичними, географічними, економічними, національно-побутовими та іншими особливостями. До відання автономних адміністративно-територіальних одиниць віднесені певні повноваження, що відображають ці особливості. Надається державою на підставі конституції і законів. Автономна Республіка Крим (АР Крим) — автономна адміністративно-територіальна одиниця України, невідокремна складова частина України. Адміністративний центр, столиця республіки — м. Сімферополь. Представницький орган АР Крим — Верховна Рада (ВР) Автономної Республіки Крим. Урядом АР Крим є Рада міністрів (РМ). Голова РМ призначається на посаду та звільняється з посади ВР республіки за погодженням із Президентом України. Повноваження, порядок формування і діяльності ВР і РМ автономії визначаються Конституцією України та законами України, нормативно-правовими актами ВР АР Крим з питань, віднесених до її компетенції. АР Крим у межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання. Автономія має конституцію, яку приймає ВР республіки та затверджує ВР України не менш як половиною від свого конституційного складу. Нормативно-правові акти ВР та рішення уряду АР Крим не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання. З мотивів невідповідності нормативно-правових актів ВР АР Крим Конституції України та законам України Президент України може зупинити дію цих нормативно-правових актів з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності. автор(и) проекту закону або проекту іншого нормативно-правового акта — особа(особи) (народний депутат України, науковець, фахі8

адміністративна реформа

вець, робоча група тощо), яка(які) за дорученням або з власної ініціативи розробила(розробили) відповідний проект. авторитарний режим (авторитаризм) — політичний устрій суспільства, що являє собою проміжний варіант між демократичним і тоталітарним політичними режимами. За авторитарного режиму державна влада здійснюється однією особою або вузьким колом осіб (правлячою елітою) за мінімальної участі населення. Основні риси такого режиму: політичні права й свободи громадян визнаються в обмеженому обсязі; визнається обмежений політичний плюралізм; вибори хоч проводяться, але мають формальний характер; принцип поділу влади може декларуватися, але фактично він відкидається; державний конт­роль поширюється на неполітичну сферу (культура, мистецтво, релігія, приватне життя). Нерідко встановлення авторитарного режиму є наслідком державного перевороту. аграрне право — комплексна галузь права, яка регулює суспільні відносини, що складаються в процесі виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки, зберігання й реалізації. Нормативною базою аграрного права є аграрне законодавство. Його головні джерела — Конституція України, Земельний кодекс України, закони та інші нормативно-правові акти. Предметом є комплекс тісно пов’язаних між собою аграрних відносин (земельних, майнових, трудових, організаційно-управлінських тощо) у сфері господарської діяльності з вирощування, переробки, зберігання та реалізації сільськогосподарської продукції. адаптація — пристосування чинних національних правових норм до нових міжнародних зобов’язань держави без внесення будь-яких змін до законодавства. Ґрунтується на принципах системно-функціонального та порівняльно-правового пізнання державно-правових явищ. адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу — це поетапне прийняття та впровадження нормативно-правових актів України, розроблених з урахуванням законодавства Європейського Союзу. адвокат народу — див.: омбудсман. адвокатура України — недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому законом України «Про адвокатуру» (2012). Відповідно до ст. 92 Конституції України «Виключно законами України визначаються (...) основи організації та діяльності адвокатури (...)». адміністративна реформа — це вид політико-правової реформи, яка здійснюється у сфері виконавчої влади і стосується як її організацій9

адміністративне право

ної структури, функцій, кадрового забезпечення, так і взаємовідносин з місцевим самоврядуванням. адміністративне право — галузь права, яка регулює суспільні відносини у сфері функціонування виконавчої влади. Нормативною базою адміністративного права в Україні є адміністративне законодавство. Головні джерела — Конституція України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, інші закони та нормативно-правові акти. Метою адміністративного права є забезпечення ефективного функціонування механізму державного управління і порядку в суспільстві. Норми адміністративного права встановлюють і закріплюють: правила формування (створення, реорганізації, ліквідації) органів виконавчої влади, повноваження цих органів та їх посадових осіб; права та обов’язки підприємств, установ і організацій, а також громадян у сфері державного управління; адміністративно-правові санкції до порушників відповідних правил тощо. Предметом адміністративного права є адміністративно-правові відносини. адміністративне правопорушення (адміністративний проступок) — протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи людини, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (1984)). Відповідно до ст. 92 Конституції України: «Виключно законами України визначаються (...) діяння, які є (...) адміністративними (...) правопорушеннями (...)». адміністративний акт — акт органу державного управління, який (на відміну від нормативно-правового акта) встановлює або припиняє конкретне правовідношення, а не загально­обов’яз­кове правило. адміністративно-процесуальне право — галузь права, що складається з правових норм, якими регламентуються процесуальні форми, порядок і методи реалізації матеріальних норм адміністративного права. Норми адміністративно-процесуального права регулюють адміністративний процес. адміністративно-територіальна одиниця — частина єдиної території унітарної або складної держави, що є просторовою основою для організації і діяльності місцевих органів державної влади та самоврядування. адміністративно-територіальний поділ України — система адміністративно-територіальних одиниць країни. Див.: Адміністративно-територіальний устрій України. адміністративно-територіальний устрій України — територіальна організація держави з поділом її на складові частини — адміністратив10

адоптивний закон

но-територіальні одиниці. Відповідно до них функціонує система місцевих органів влади та управління. Визначається Конституцією України. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій (ст. 132 Конституції України). Утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів та міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, пойменування і перейменування населених пунктів і районів належать до повноважень Верховної Ради України (п. 29 ст. 85 Конституції України). Щодо обласного поділу, то він є стабільним, оскільки закріплений у ст. 133 Конституції України і його зміна можлива тільки зі зміною Конституції. Відповідно до ст. 92 Конституції України: «Виключно законами України визначаються (...) територіальний устрій України (...)». Адміністрація Президента України — постійний орган, який утворив Президент України для забезпечення діяльності глави держави. Її основні завдання– організаційне, правове, консультативне, інформаційне та аналітичне забезпечення діяльності Президента України щодо реалізації ним повноважень гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав та свобод людини і громадянина, виконання інших конституційних повноважень глави держави; забезпечення взаємодії Президента України з Верховною Радою України, іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та об’єднаннями громадян; організація підготування та опрацювання проектів указів і розпоряджень Президента України, а також проектів законів, що вносить Президент на розгляд Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи; проведення експертизи законів, які передає Верховна Рада України Президентові України на підпис та оприлюднення тощо. адоптивний закон — у державах англо-американської сім’ї акт парламенту (а частіше інструкція відповідного міністерства, погоджена з парламентом), використовуваний як зразок для розв’язання питань місцевого значення місцевими органами самоврядування. Аналог в інших країнах — модельні закони. Адоптивні закони виконують в основному рекомендаційну функцію: вони покликані допомогти органам нижчого рівня у підготуванні власних нормативних актів.

11

акламація

акламація (лат. acclamatio — крик, вигук) — одностайне голосування з якогось питання в представницькій установі без підрахунку голосів, шляхом вигуків, що свідчать про ухвалення рішення. У парламентській практиці низки країн при висуванні однієї погодженої всіма фракціями безальтернативної кандидатури на посаду в парламентській структурі голосування не проводять, а кандидата вважають вибраним при акламації. У наш час акламація малопоширена. аксіологія права (грец. цінність і слово, вчення) — система теоретичних понять, висновків, концепцій щодо цінності права. Цінність права — це його позитивна значущість (роль) у задоволенні потреб учасників суспільного життя. аксіоми права — судження про право, які не потребують доведення, бо є такими, що маються на увазі самі по собі або їхню істинність підтверджує багатовікова юридична практика. Найважливіші аксіоми права формулють у законах, але використовують у правозастосовній практиці (судом) незалежно від законодавчого закріплення. акт (лат. actus — дія, actum — документ) — письмовий документ, який видає уповноважений суб’єкт права в межах своєї компетенції; спосіб зовнішнього прояву формально обов’язкового правила поведінки акт адміністративний — письмовий документ органу державного управління, який на відміну від нормативно-правового акта встановлює, змінює або припиняє конкретні правовідносини, а не загальне правило. Юридичну силу акта адміністративного визначає те, від якого органу він виходить. акт застосування права — офіційне рішення компетентного органу в конкретній юридичній справі, що містить державно-владне веління, виражене в певній формі й спрямоване на індивідуальне регулювання суспільних відносин. акт індивідуально-конкретний — письмовий документ, розрахований на чітко визначений індивідуальний випадок та адресований конкретно визначеним суб’єктам. Характеризується: поширенням його на конкретну життєву ситуацію (випадок), що визначається необхідністю реалізації нормативного припису загального характеру; наявністю чітко визначеного суб’єкта, якому адресовано акт; визначеністю конкретного змісту прав та обов’язків, що реалізуються чи виконуються завдяки актам індивідуально-конкретним; особливим порядком набуття юридичної сили; можливістю оскарження або опротестування акта визначеними особами та в установленому порядку; одноразовою дією акта, що вичерпується одним випадком; наявністю владної можливості породжувати правові наслідки, створювати, змінювати або припиняти правовідносини, а також суб’єктивні 12

акт нормативно-правовий

права та юридичні обов’язки конкретних осіб. Зміст актів індивідуально-конкретних — визначення та конкретизація обов’язків як передбаченої необхідності діяти вказаним чином, а також вимо­га щодо правильного використання наданих суб’єктивних прав. акт інтерпретаційний — правовий акт, який ухвалює компетентний орган у встановленому порядку і спрямований на роз’яснення положень чин­них юридичних актів, як нормативних, так і індивідуально-конкретних. Має певні особливості: може поширюватись як на невизначену кількість суб’єктів (маючи нормативний загальнообов’язко­вий характер), так і на конкретного суб’єкта (маючи ненормативний характер). Юридичну силу акта інтерпретаційного визначає компетенція суб’єкта, який його ухвалює. Діє протя­гом часу чинності тлумаченого правового акта. Це засіб забезпечення єдності розуміння та застосування норм права. Зазначені акти класифікують за різними критеріями. За суб’єктами прийняття існу­ють акти автентичного тлумачення (їх видає орган, який ухвалив правовий акт, що потре­бує роз’яснення); акти легального тлумачення (ухвалює орган, уповно­ важений на таку діяльність законом в офіційному порядку). За поширенням на суб’єктів виділяють нормативно-правові акти інтерпретаційні зазначеного кола суб’єктів і ненормативні (індивідуально-конкретні) правові акти інтерпретаційні, які ад­ресовані окремим суб’єктам у певній, заздалегідь визначеній ситуації. За формою існують у ви­гляді постанов, інструкцій, наказів, листів, роз’яс­нень. За обсягом тлумачення виокремлюють акти інтерпретаційні буквального тлумачення (зміст повністю збігається з текстом правового припису); розширеного тлумачення (зміст ширший за словесну форму норми) та акти обмеженого тлумачення (зміст вужчий за роз’яснювану норму). акт нормативно-правовий — правовий акт, який ухвалює уповноважений орган держави, орган місцевого самоврядування, безпосередньо народ і встановлює, змінює, конкретизує чи припиняє певну норму права. Акти нормативно-правові перебувають між собою в ієрархічній підпорядкованості, яка і визначає їхню юридичну силу. До актів нормативно-правових належать закони та підзаконні акти (нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних і місцевих органів виконавчої влади, рішення органів місцевого самоврядування тощо). Акт нормативно-правовий відображає волю упов­новаженого суб’єкта права і обов’язковий до виконання. Обов’язковість забезпечує держава, у т. ч. примусовими засобами. Акт має письмову форму закріплен­ня. Виокремлюються специфічні правові акти, які набува13

акт підзаконний

ють нормативно-правового значення (напр., рішення Конституційного Суду України). Див.: норма права. акт підзаконний — нормативно-правовий акт, який ухвалюють компетентні органи на основі законів, відповідно до законів та на їх виконання. Акти підзаконні не повинні суперечити законам. До актів підзаконних належать укази та розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Kабінету Mіністрів України, нормативно-правові акти міністерств і відомств, розпорядження місцевих державних адміністрацій, рішення органів місцевого самоврядування тощо. Акти підзаконні повин­ні відповідати Конституції України та законам України. акт правовий (юридичний) — письмовий документ, ухвалений (виданий) органом державної влади, органом місцевого самоврядування, інститутами прямої демократії, що має офіційний характер і обов’язкову силу, висловлює владні веління і спрямований на регулювання суспільних відносин. Акти правові можуть бути нормативно-правовими та індивідуально-конкретними. Акт про дійсність колоніальних законів 1865 р. (Велика Британія) — правовий акт, ухвалений англійським парламентом, був значною поступкою Великої Британії домініонам, бо передбачав можливість розвитку їхнього національного права. Згідно з документом, акти колоніальних законодавчих органів не можна було визнавати недійсними тільки на тій підставі, що вони суперечили нормам англійського «загального права»; були встановлені дві підстави для визнання таких актів недійсними: якщо вони суперечили актам британського парламенту, дію яких поширено на відповідну колонію, або актам, виданим на їхній основі. Крім того, законодавчі органи колоній дістали право засновувати суди й видавати акти, що регламентують їхню діяльність. Акт про парламент 1911 р. (Велика Британія) — закон про часткову реформу англійського парламенту. Передбачав деяке обмеження законодавчих прав палати лордів. Фінансовий білль (тобто будь-який білль, який, на думку спікера палати громад, стосувався питань оподатковування), ухвалений палатою громад, але не затверджений протягом місяця палатою лордів, представляли королю й з його схвалення ставав законом; нефінансові біллі у випадку їх відхилення палатою лордів ухвалювала палата громад на трьох подальших своїх сесіях, і якщо щоразу їх відхиляла палата лордів, то після цієї процедури їх подавали королю для затвердження, після чого вони ставали законами. За палатою лордів залишалося право відстрочувати ухвалення нефінансового білля на два роки. Встановлювався п’ятирічний строк діяльності парламенту тощо.

14

акти Верховної Ради України

Акт про парламент 1949 р. (Велика Британія) — закон Великої Британії; передбачав, що палата лордів може відстрочити ухвалення нефінансового законопроекту, схваленого палатою громад, тільки на один рік, але за верхньою палатою був збережений статус найвищої апеляційної інстанції стосовно всіх судів Великої Британії та її колоній. Акт про присягу 1673 р. (Велика Британія) — правовий акт, ухвалений англійським парламентом у період реставрації Стюартів. Передбачав чистку державного апарату від осіб, релігійні переконання яких були несумісні з догматами англіканської церкви, тобто від пуритан. Акт про процедуру консолідації законодавства 1949 р. (Велика Британія) — правовий акт, ухвалений англійським парламентом, забороняв піддавати консолідовані закони будь-яким змінам. Акт про розширення повноважень палати лордів 1958 р. (Велика Британія) — закон Великої Британії, що передбачав розширення групи довічно призначуваних монархом перів і запроваджував обов’язок для членів палати лордів парламенту брати участь у її роботі. Акт про самозречення 1654 р. (Велика Британія) — закон, що забороняв членам англійського парламенту обіймати командні пости в армії. Акт про улаштування 1701 р. (Велика Британія) — один з основних конституційних актів Великої Британії, що підтверджував і розвивав положення Білля про права 1689 г. про верховенство парламенту й обмеження прерогатив королівської влади. Акт підтвердив необхідність для кожного спадкоємця англійського престолу «приєднуватися до англіканської церкви» і встановив, що без згоди парламенту монарх не може виїжджати з володінь Англії, Шотландії й Ірландії. Установчі положення цього акта ввійшли в політичну практику багатьох країн світу — інститут контрасигнації (контрасигнатури), верховенство парламенту при імпічменті тощо. Акт проголошення незалежності України (1991) — акт Верховної Ради України від 24.08.1991, яким був визначений новий політико-правовий статус України як незалежної, самостійної, суверенної держави. акти Верховної Ради України — правові акти реалізації компетенції законодавчого органу України. Основні акти Верховної Ради України — закони, постанови, заяви та звернення. Провідне місце належить законам. Питання, які становлять предмет виключного регулювання законами України, визначає Конституція України. Порядок розроблення, ухвалення та оприлюднення цих актів визначає Конституція України, а також Регламент Верховної Ради України. У формі постанови розв’язують питання, віднесені до відання Верховної Ради України, крім визначених ст. 92 Конституції України. Закони і постанови ухвалюють більшістю голосів від конституційного складу 15

акти делегованого законодавства

Верховної Ради, крім випадків, передбачених Основним Законом. Заяви і звернення переважно ухвалюють з різних політичних питань. Акти Верховної Ради України офіційно публікують у «Відомостях Верховної Ради України», газеті «Голос України». акти делегованого законодавства (англ. statutory instruments) — основа делегованого законодавства у Великій Британії. Рамки й характер парламентського конт­ролю над законодавчою діяльністю, яка проводиться на їхній основі, встановлюють парламентські акти. Більшість актів делегованого законодавства ухвалюють або за допомогою негативної процедури (вони набувають чинності, якщо жодна з палат парламенту їх не відхилила), або шляхом стверджувальної процедури (вони не набувають чинності, поки кожна з палат їх не схвалить). Подібні акти, що не потребують обговорення в парламенті, ухвалюють спеціальні комісії обох палат. акти Конституційного Суду України — правові акти єдиного органу конституційної юрисдикції у формі рішень і висновків. Конституційний Суд України ухвалює рішення за результатами розгляду справ щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (ст. 150 Конституції України). Суд може визнати закони та інші правові акти неконституційними повністю чи в окремій частині (ст. 152 Конституції). Конституційний Суд дає висновки у справах з питань: відповідності Конституції чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, яких вносять до Верховної Ради України, щоб дістати згоду на їх обов’язковість, а також висновок щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ст. 151 Конституції). Рішення Конституційного Суду України остаточні й не можуть бути скасовані. акти органів виконавчої влади — правові акти органів виконавчої влади, які видають на підставі й на виконання Конституції та інших законів України і через які реалізуються функції та компетенція цих органів. Акти органів виконавчої влади обов’язкові до виконання всіма, кому вони адресовані. Територіальний масштаб їхньої дії залежить від виду та характеру компетенції відповідного органу. Акти Кабінету Міністрів України як найвищого органу в системі органів виконавчої влади обов’язкові до виконання на всій території країни. Акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади поширюються зазвичай на конкретні органи і службових осіб, а в окре16

актуалізація (правова)

мих випадках — на всіх громадян та юридичних осіб. Акти місцевих державних адміністрацій обов’язкові до виконання у межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць. акти органів державної влади — юридична форма виконання повноважень органами державної влади. Форму актів органів державної влади (закон, постанова, указ, наказ тощо), порядок їх видання і набуття чинності визначає належністю органу, що видає акт, до тієї чи іншої гілки влади та його компетенцією і встановлює Конституція, закони та інші нормативно-правові акти (напр., указ Президента України). акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування — правові акти, що приймають відповідні органи і посадові особи в порядку, передбаченому Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997). Відповідно до ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, ухвалюють рішення, що обов’язкові до виконання на відповідній території. Дія рішень органів місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції чи законам України зупиняється у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду. акти фінансово-планові — акти, які ухвалюють у процесі фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування і які містять конкретні завдання в галузі фінансів на певний період, тобто це плани з мобілізації, розподілу та використання фінансових ресурсів. активне виборче право (право голосу) — право обирати до виборних державних органів й органів місцевого самоврядування, а також право брати участь у референдумі. У більшості держав право голосу мають усі повнолітні громадяни незалежно від статі, роду занять, майнового стану, освіти тощо. Трапляються окремі випадки обмеження цього права: віковий ценз (16 років — у Бразилії, Ірані; 20 років — у Греції, Японії; 21 рік — у Малайзії, Туреччині, Марокко, Болівії тощо), цензи грамотності (Таїланд, Кувейт) і осілості (Естонія, Ботсвана). У деяких державах права голосу не мають військовослужбовці (переважно солдати). У законодавстві деяких країн замість терміна «активне виборче право» вживають термін «загальне виборче право» (або просто « виборче право»). актуалізація (правова) — 1) потреба в правовому регулюванні, що за певних обставин набуває особливого суспільного значення; 2) набуття у визначений період особливого значення певними законами та іншими нормативно-правовими актами чи окремими юридичними нормами.

17

альтернатива

альтернатива (фр. alternative, від лат. alter — один з двох) — необхідність вибору одного з двох (або з кількох) можливих рішень, напрямків, варіантів, осіб, зокрема на виборах. альтернативне подання голосів — процедура подання голосів, яка дає виборцеві змогу виразити свої переваги другого, третього й четвертого порядку, що дозволяє кандидатам і партіям дістати уявлення про рівень своєї популярності й за рахунок цього в ході виборчої кампанії ефективніше впливати на голосування виборців. альтернативний проект закону або іншого нормативно-правового акта — проект зако­ну або іншого нормативно-правового акта, внесений до органу державної вла­ди чи органу місцевого самоврядування або поданий посадовій особі, що ухвалює (санкціонує, затверджує) відповідні правові акти, у встанов­леному порядку суб’єктом законодавчої ініціативи або іншим легітимним суб’єктом поряд з визнаним згідно з законодавчою процедурою основним проектом. альтернативні вибори — обрання до парламенту або будь-якого органу влади з двох або більшого числа конкурентних між собою кандидатів. Альтернативність — один із принципів сучасного виборчого права. альтернативні норми — правові норми, що передбачають варіанти поведінки та варіанти застосування цих норм. При харак­ теристиці структури і видів альтернативних норм розрізняють альтернативні гіпотези, альтернативні диспо­зиції та альтернативні санкції. Альтернативна гі­потеза передбачає кілька обставин, у разі на­стання однієї з яких починає діяти правова норма. Альтернативна диспозиція припускає кілька правил поведінки, що залежить від фактичних обста­вин, пе­редбачених гіпотезою правової норми. Альтернативна санкція передбачає кіль­ка заходів впливу, кожен з яких може бути застосований до особи, що порушила відпо­відну правову норму. Альтернативні норми дають змогу при їх застосуванні оптимально враховувати особ­ливості конкретної правової ситуації. альтинг (ісл. althing) — назва найдавнішого у світі парламенту, заснованого в Ісландії 930 року. На першому ж засіданні після виборів депутатів альтинг розділився на дві палати: верхню (ефрі дейлд — 1/3 членів альтингу) і нижню (нефрі дейлд — 2/3 вибраних депутатів). 1991 року альтинг був перетворений на однопалатний орган. амністія — повне або часткове звільнення від відбування покарання певної категорії осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили (Закон України «Про застосування амністії в Україні» (1996)). В Україні, згідно з Конституцією України (ч. 3 ст. 92), амністію оголошують законом. Закони про амністію 18

англо-американська (англосаксонська) правова сім’я

Верховна Рада України може ухвалювати не часті­ше за один раз протягом календарного року. аналітик робочої групи (з розроблення закону) — особа, яка входить до складу робочої групи з розроблення проекту закону, виконує загальні дослідження об’єкта правового регулювання та його оточення, шукає, зокрема, нестандартні рішення і прецеденти. Методи розв’язання завдань аналітика підтримуються інформаційними технологіями. аналогія (греч. analogia — відповідність, подібність) — у праві: спосіб заповнення прогалин у чинному законодавстві шляхом застосування закону, що регулює подібні суспільні відносини (аналогія закону), або загальних начал і принципів правового регулювання відповідної галузі права або правового інституту (аналогія права). аналогія закону — розв’язання справи на підставі закону, що регулює схожі правовідносини. Застосовують для внесення визначеності при розгляді ситуацій, не врегульованих ні нормами права, ні угодою (договором) сторін. Застосування закону за аналогією допустиме за наявності таких умов: 1) правовідносини не врегульовані безпосередньо нормами права або договором між сторонами; 2) є законодавчий акт, який регулює подібні, близькі за значенням і характером відносини й тому може бути застосований до цього випадку. У кримінальному праві та праві про адміністративні правопорушення аналогія закону не допустима, бо діє непорушний принцип «немає злочину без вказівки на те в законі», що служить гарантією захисту особи від свавілля. аналогія права — рішення на основі загальних начал і сенсу законодавства. У судовій практиці застосовна до правовідносин, що вимагають правового регулювання, але не врегульованих нормами відповідної галузі права. Йдеться насамперед про такі принципи права, як справедливість, гуманізм, рівність перед законом тощо. Застосовується за виняткових обставин, за неможливості застосувати аналогію закону. Це засіб заповнення прогалин у праві. У кримінальному праві та праві про адміністративні правопорушення не застосовна. англо-американська (англосаксонська) правова сім’я — система права, що діє у Великій Британії й у країнах Співдружності. Основні її риси: 1) головним джерелом служить прецедентне право; 2) досить слабкий розвиток кодифікації; 3) архаїчність форм закріплення права (уважаються чинними всі законодавчі акти, починаючи з Великої хартії вольностей 1215 р.); 4) слабкий вплив римського права (звідси — нема поділу права на публічне й приватне, повна свобода заповіту, громіздкість і заплутаність формулювань). Для ан19

анкета

гло-американської правової родини характерний поділ на статутне право (statute law), джерело якого — парламентські акти, і загальне право (common law). анкета — див.: парламентське розслідування. анкетне право — право парламенту проводити розслідування з тих чи тих питань у межах його законодавчо визначеної компетенції. антимонопольне законодавство — сукупність нормативних правових актів, що містять положення щодо попередження, обмеження та припинення діяльності окремої особи, групи людей або держави, що мають виключне право на виробництво, торгівлю чи надання послуг, а також вдаються до недобросовісної конкуренції. Відповідно до Закону України «Про Антимонопольний комітет України» (1993) конт­ роль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції виконує Антимонопольний комітет України. Згідно зі ст. 92 Конституції України: «Виключно законами України визначаються (...) правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання (...)». антиномія — (грец. «супереч­ність у законі») — суперечність між двома нормами одного правового акта, кожна з яких містить положення, визнані як логічно доведені. антитерористична операція — комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на запобігання та припинення злочинних діянь, що мають терористичну мету, а також на звільнення заручників, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичного акта чи іншого злочину, що має терористичну мету. антонімія — засіб законодавчої техніки, взаємовиключення протилежних значень слів. анулювання — (лат. «знищую») — скасування, визнання недійсним будь-якого акта, договору, прав або повноважень. анулювання міжнародного договору — відмова держави від договору у випад­ках, чітко визначених міжнародним правом. Анулювання міжнародного договору — односторонній акт, який не залежить від згоди на припинення дії договору інших його учасників. Апарат Верховної Ради України — державний орган, що виконує організаційне, юридичне, аналітичне, експертне, інформаційне, науковоприкладне, фінансове, матеріально-технічне, соціально-побутове та інше забезпечення діяльності парламенту. Відпо­відно до Конституції України (ст. 88) роботу Апарату організовує Голова Верховної Ради України. До повноважень Верховної Ради України належить призначення на посаду та звільнення з посади керівника Апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та 20

апарат парламенту

структури її Апарату тощо (ст. 85 Конституції України). Див.: Верховна Рада України. апарат держави (лат. apparatus — устаткування) — відносно самостійна система органів виконавчої влади, що забезпечують реалізацію управлінських функцій держави. Складають систему органів (найвищі, центральні, місцеві), реалізовують виконавчо-розпорядчі повноваження, ухвалюють підзаконні нормативно-правові акти. В структуру апарату держави входять система органів державної влади, система органів державного управління, судових органів. апарат органів виконавчої влади — це організаційно поєднана сукупність структурних підрозділів і посад, призначених виконувати консультативні чи обслуговчих функцій щодо виконання відповідними органами закріплених за ними повноважень (компетенції). До особового (персонального) складу апарату органів виконавчої влади належать державні службовці та інші працівники апарату. апарат парламенту — організація державних службовців, які нада­ють наукову, організаційну і технічну допомогу в роботі парламенту в цілому, його палатам, комітетам (комісіям) і парламентарям. Охоплює дві структурні категорії: 1) допоміжні служби колегіальних органів — парламенту в цілому, палат, комітетів (комісій); 2) особистий персонал парламентарів (помічники, референти, секретарі). Зі співробітників допоміжних служб формуються установи парламентів — дослідницькі служби, бібліотеки, архіви тощо. У багатьох парла­ментах існує своя поліційна служба, підпорядкована голові палати. Помічники парламентарів поділяються на законодавчих та адміністративних. Законодавчі помічники займаються аналізом і складенням законопроектів, написанням про­мов і підготовленням документів, що обґрунтовують позицію парламентаря з конк­ретного питання. Адміністративні помічники забезпечують зв’язки парламента­ря з його колегами, виборцями, групами інтересів: профспілками, організаціями підприємців, молодіжними об’єднаннями. Можуть бути також помічники, які спеціалізуються на зв’язках із засобами масової інформації. Вони складають прес-релізи, організовують інтерв’ю, пресконференції, брифінги парламентарів. При парламенті (палаті) в цілому працює спеціальна служба зв’язку із засобами масо­вої інформації, передусім керівників комітетів (комісій) палат, лідерів фракцій. В одних країнах встановлено фіксовану кількість помічників, яких може найняти парламентар, в інших парламентарю виділяють певну грошову суму, в межах якої він може наймати собі необхідний персонал. У деяких країнах (наприклад, в Австрії, Аргентині, Італії) особистих помічників парламентаря наймає фракція, до якої він вхо21

Апелла

дить. Апарат парламентаря часто досить численний. У США, наприклад, роботу 535 парламентарів забезпечують близько 20 тис. осіб. Апелла (грецьк. Apella) — народні збори всіх повноправних громадян, вищий орган державної влади в Спарті. апробація законопроекту — оцінення законопроекту з позиції зрозумілості, можливості реалізації закладених в ньому приписів, можливих ускладнень та побічної дії, які може спричинити його реалізація. апроксимація — див.: гармонізація. артикул — (заст.) стаття закону. асамблея (фр. assemblée — збори) — 1) у деяких державах найвищий орган законодавчої влади (Ангола, Боснія й Герцеговина, Ботсвана). Уперше термін виник у Франції в 1789 р. під час Великої французької революції. Іноді перекладають із французької як «збори» і використовують для позначення палат парламенту або парламенту в цілому. Наприклад, Конституція Франції 1958 р. називає нижню палату парламенту «Національні збори». У багатьох країнах національними зборами називається парламент (Габон, Кенія, Ліван та ін.); 2) засідання, збори, які проводять різні внутрішньодержавні й міжнародні організації. асамблея конституційна (фр. assemblée — зібрання і лат. constitutio — установлення) — одна з організаційних форм розроблення й ухвалення конституції держави. Утворюється шляхом обрання або призначення її членів у спеціально встановленому порядку і діє як тимчасовий орган. Близький до асамблеї конституційної орган — установчі збори. Асамблея народної влади — загальна назва представницьких органів на Кубі. Асамблея Республіки (Assembleia da Repúblika) — однопалатний парламент Португалії. Іноді у вітчизняній літературі називається Зборами Республіки. асигнування (англ. appropriation) — виділення коштів державними чиновниками на певні потреби. Конт­роль парламенту за державними доходами і видатками — важлива умова демократичного правління. Наприклад, Конгрес США повністю конт­ролює розподіл коштів (якщо не вважати рідкісних випадків президентського вето). «асиметрична» федерація — поняття, яке використовують для характеристики моделі федеративного устрою, за якої суб’єкти федерації мають неоднаковий юридичний статус, тобто в одних суб’єктів (членів) більше прав, ніж в інших. У цьому розумінні «асиметричною» федерацією вважають індійську, танзанійську та деякі інші федерації.

22

Аш-шура

асоційована держава (associated state) — поняття, що використовують для позначення асиметричного типу взаємовідносин між державами. При асоційованій державності федерована держава меншою мірою пов’язана з федеративною державою, а в конституції, що оформлює взаємовідносини сторін зазвичай передбачена можливість розриву чинних між ними відносин за спеціально застережених умов. Статус «вільної асоціації» припускає для асоційованої держави внутрішнє самоврядування й певну самостійність у зовнішній політиці. Питання оборони залишаються прерогативою тієї держави, з якою асоціюється відповідна держава. Подібні відносини встановлені між США й деякими тихоокеанськими державами (Федеративними Штатами Мікронезії, Республікою Маршаллових Островів, Республікою Палау). Форма асоційованої держави використовувалася також у взаємовідносинах Великої Британії з деякими її володіннями в Карибському морі (Ангільєю, Антигуа й Барбуда, Гренадою, Сент-Вінсентом і Гренадінами, Сент-Люсією). атомізована партійна система — тип партійної системи, що характеризується наявністю в країні багатьох політичних партій, які не мають значного впливу. За такої партійної системи уряд формується або на основі ши­рокої коаліції партій, або взагалі на позапартійній основі. Найменш ефективна з погляду забезпечення стабільності уряду. Характерна для перехідних суспільств. З часом еволюціонує, зазвичай, до системи поляризованого плюралізму. атрибути держави — офіційні символи держави, що дають уявлення про природу держави й ті цінності, яких вона дотримується. Атрибути держави — державні прапор, герб, гімн. Їх встановлює конституція держави, а їхній докладний опис і порядок використання визначають у спеціальному законі. аудитна комісія — див.: рахункова палата. аутентичне тлумачення закону — тлумачення закону, що дає орган державної влади, який видав відповідний нормативний акт. Автентичне тлумачення закону обов’язкове, тобто воно має нормативний характер для всіх осіб і органів, що застосовують цей акт або норму права. аутентичний текст — текст документа, офіційно визнаний рівнозначним текстові його оригінала. Змістовно та юридично рівнозначний з оригіналом (першоджерелом) переклад документа. Аш-шура — дорадчий принцип, який, згідно з ісламськими державноправовими концепціями сунітського напряму, лежить в основі організації й функціонування ісламської держави. Головна роль у втіленні цього принципу належить релігійним діячам. У низці арабських країн при очільнику держави є дорадчий орган (Катар, ОАЕ, Оман).

23

багатомандатний (плюріномінальний, поліномінальний) виборчий округ

У Катарі Консультативну раду призначає емір, в її функції входить давати поради голові держави, який може ухвалювати закони тільки після консультації з цим органом (ст. 17, 40, 41 Конституції Катару).

—Б— багатомандатний (плюріномінальний, поліномінальний) виборчий округ — див.: виборчий округ. багатомовні міжнародні договори — міжнародні договори, складені у формі різномов­них автентичних текстів. багатопартійна система — цілісне утворення, що формується в політичній системі суспільства на основі усталених зв’язків між політичними партіями, які відрізняються одна від одної програмами, тактикою, внутрішньою струк­турою. Багатопартійна система — один із критеріїв розвиненої політичної системи суспільства, її атрибут. багатопартійний урядовий кабінет — уряд, в якому представлені всі (або основні) партії парламенту. Багатопартійний урядовий кабінет — крайня форма коаліційного уряду. Така форма кабінету перебуває в напружених відносинах з типовою для парламентської демократії диференціацією уряду й опозиції, її частіше розглядають як оптимальну лише на обмежений проміжок часу, наприклад на період воєнних дій і для розв’язання завдань національного масштабу невоєнного характеру (подолання наслідків важкої економічної кризи, природних катастроф або масового голоду тощо). Так, наприклад, у Швейцарії форма багатопартійного урядового кабінету, що складається з представників вільнодумної Радикально-демократичної партії, Соціал-демократичної партії, Християнсько-демократичної народної партії й Швейцарської народної партії, дозволяє розподіляти місця у швейцарській федеральній раді між цими чотирма великими партіями і є ефективним засобом залучення опозиції до конструктивної роботи й узгоджувально-демократичного врегулювання конфліктів. багатопартійність — один з основних конституційних принципів організації політичного життя в сучасних демократичних державах, що виражає загальніший принцип політичного й ідеологічного плюралізму (різноманіття). Юридично принцип багатопартійності означає, що держава визнає й гарантує право громадян об’єднуватися відповідно до своїх політичних поглядів у політичні партії (див. партія політична), рівність усіх політичних партій перед законом, свободу їхньої діяльності. Принцип багатопартійності не виключає права 24

«батоги»

компетентних державних органів у встановленому законом порядку забороняти й розпускати політичні партії, що проповідують національну, расову, релігійну або соціальну нетерпимість, насильницьке або в інший спосіб повалення законних органів державної влади, що порушують конституцію й чинне законодавство. Від юридичної (формальної) багатопартійності слід відрізняти реальну — остання виражається в існуванні в конкретній державі розвиненої й ефективної системи партій, що представляють увесь спектр соціальних і політичних інтересів. Багатопартійність парламенту виражається як принцип формування парламенту, що означає участь різних політичних партій у боротьбі за депутатські мандати, а також як принцип роботи парламенту, що реалізується через створення в парламенті партійних фракцій. багатосторонній міжнародний договір — договір, в якому беруть участь принаймні три учасники — суб’єкти міжнародного права. Бувають з обмеженим числом учасників або ж мають універсальний ха­ рактер. багатоступеневі вибори — див.: непрямі вибори. база даних правової інформації — сукупність правової інформації будь-якого типу, організована з використанням різного роду матеріальних носіїв інформації, зокрема, електронних, за певними правилами (загальні принципи описання, зберігання, маніпулювання даними, комплекс прикладних програм). Див.: інформація правова. «базікання біля каміну» (англ. fireside chat) — у США іронічна назва неформальних радіо- і телевізійних бесід керівників держави чи інших політичних лідерів. Уперше такі бесіди став проводити Президент Ф.Д. Рузвельт у 30-і роки XX ст. Президент Р.Рейган увів практику щотижневих виступів — бесід по радіо. балотування (італ. ballottare — обирати кулями) — в XVIII — XIX ст.ст.: вид голосування шляхом опускання у спеціальну урну чорних і білих куль (балів). Балотування — висування своєї кандидатури на виборах; виступ як претендента на яку-небудь виборну посаду. Часто використовується як синонім слова «голосування». банківське право — сукупність право­вих норм, що регулюють порядок організації та діяльності банків, їхні відносини з клієнтами, а також порядок здійснення ни­ми банківських операцій. Предметом банківського права є суспільні відносини, що виникають у процесі банківської ді­яльності, і порядок здійснення банками різ­них послуг. «батоги» (англ. whips) — партійні організатори, які у Великій Британії, США, Індії та низці інших країн, що сприйняли англосаксонську правову систему, обираються парламентськими фракціями або при25

батьки-засновники

значаються їх лідерами з метою забезпечення партійної дисципліни членів фракцій у парламенті. Стежать за поведінкою парламентарів, їх своєчасною явкою на голосування, інструктують зі складних процедурних питань, роз’яснюють позицію, що її члени фракції мають підтримувати при обговоренні і голосуванні конкретного питання. У Великій Британії фракція урядової партії має «батога», його заступників і молод­ших «батогів», які мають статус міністрів і отримують зарплату за рахунок державного бюджету. Казна оплачує також трьох «батогів» опозиції. Відіграють велику роль у забезпеченні партійної дисципліни парламентарів. Урядові й опозиційні «батоги» можуть домовлятися про те, що у разі вимушеної відсутності члена однієї з фракцій на засіданні палати при голосуванні буде відсутній і депутат з іншої фрак­ції, аби не порушувалося співвідношення голосів між фракціями. батьки-засновники (англ. faunding fathers) — учасники конституційного конвенту, які 1787 р. у Філадельфії розробили та ухвалили Конституцію США. У XX ст. так стали називати найвідоміших із них — Дж. Вашингтона, Дж. Медісона, А. Гамільтона, Б.Франкліна. У загальнішому значенні батьками-засновниками називають авторів конституцій. безпартійний уряд — загальна назва урядів, створених на непартійній основі. Безпартійний уряд створюється за трьох ситуацій: 1) коли в країні взагалі відсутні полі­тичні партії чи вони заборонені і перебувають на нелегальному становищі (абсо­лютні монархії Саудівська Аравія, Оман тощо); 2) коли представлені в парламенті політичні партії не можуть досягти домовленості щодо створення постійно діючої парламентської більшості і формування на її основі уряду. У цьому разі уряд створюється главою держави не з представників партій, а з фахівців відповідних сфер і галузей. Він ще називається діловим, чиновницьким, перехідним або служ­бовим. Такий уряд зазвичай короткочасний і функціонує до обрання нового складу парламенту на позачергових виборах або до вираження йому парламен­том вотуму недовіри; 3) коли уряди створюються воєнними режимами. Утримуючи у своїх руках політичну владу і головні важелі управління, військові формують уряд професіоналів, який вони зобов’язують проводити в життя розроблену ними політику (так було в Аргентині, Бразилії, Нігерії, Чилі та в деяких інших країнах). безпосередні вибори — див.: прямі вибори. безпосередня демократія — див.: демократія. безпосередня дія Конституції (Україна) — одна з властивостей конституції, яка означає, що норми конституції є нормами прямої дії (ст. 8 Конституції України). Вони можуть застосовуватись усіма 26

Білі книги Європейської Комісії

суб’єктами конституційного права безпосередньо, тобто незалежно від наявності або ні будь-яких законодавчих або підзаконних актів, що уточнюють цю норму. Зокрема, суди можуть посилатися на норми конституції для обґрунтування ухвалених рішень. Конституція гарантує звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції. безспірні вибори — порядок проведення виборів у деяких країнах, за якого кандидат на виборну посаду вважається автоматично обраним за відсутно­сті іншого зареєстрованого кандидата. біблійне право — система релігійних норм і морально-етичних засад Біблії. біженці — особи, щодо яких урядом відповідних держав визначено, що вони через обґрунтоване побоювання переслідування на підставі расової належності, віросповідання, громадянства, членства у певній соціальній групі чи політичних поглядів перебувають поза межами країни свого громадянства і не в змозі чи не бажають самі скористатися захистом цієї країни внаслідок зазначених побоювань; або, не маючи громадянства і перебуваючи в результаті таких подій за межами країни свого попереднього звичного проживання, не в змозі чи через вказані побоювання не бажають до неї повертатися. бікамералізм (фр. bicamerism (bicameralism), лат. bi..., від bis — два і лат. camera — кімната) — двопалатна структура вищого законодавчого органу, яка має місце як у федераціях так і в унітарних державах. Є дві форми бікамералізму. Характерною ознакою егалітарного двопалатного парламенту є те, що палати мають однакові повноваження у законодавчій сфері, а уряд підзвітний обом палатам. Другою формою бікамералізму є парламент, палати якого нерівноправні. Нерівноправність палат зумовлена менш представницьким характером верхньої палати, що визначається механізмом формування палат або нерівністю представництва різних верств населення. У двопалатних парламентах нижні палати, як правило, обираються безпосередньо населенням; членами верхніх палат стають внаслідок загальних виборів (Сенат США), через делегування суб’єктами федерації (Бундесрат ФРН), призначення (Сенат Канади), спадкоємне наслідування (Палата лордів Великої Британії) або ж у результаті складної комбінації процедур виборів і призначення (Бельгія). Білі книги Європейської Комісії — документи, які містять пропозиції щодо діяльності Співтовариства. Визначають конкретні напрями політики Євросоюзу. У деяких випадках цим документам передує публікація так званих «Зелених книг», мета яких — започаткувати консультаційний процес на європейському рівні. Якщо Європейська 27

білінгвізм

Рада схвально оцінить «Білі книги», то вони можуть стати програмою дій Євросоюзу у відповідній сфері. білінгвізм (лат. bi — дво(х) та lingua — мова) — використання в державі (у роботі парламентів, виконавчої влади, інших органів) двох мов, що є рівними та мають однаковий державний статус. У цьому випадку особа має право виступати у відповідних органах на зручнішій для нього мові, при цьому забезпечується переклад його виступу на іншу мову, якщо він незрозумілий слухаючим. Використання кількох мов має місце в Бельгії, Швейцарії, низці країн СНД. білль (англ. bill, від лат. bulla — печатка, документ з печаткою) — 1) законопроект, що вноситься на розгляд законодавчого органу Великої Британії, США та низки інших англомовних країн; 2) історична назва деяких офіційних документів (позовні скарги до суду, петиції до парламенту чи на ім’я короля, законопроекти, акти про зняття з посади за певні порушення тощо), а також назва окремих конституційних актів. білль адміністрації (англ. bill — законопроект, закон) — у США назва законопроекту, внесеного до конгресу парламентарем за поданням президента. Найчастіше таким поданням є послання президента конгресу. У президентській республіці глава держави не наділяється правом законодавчої ініціативи, що випливає з вимог притаманного цій формі правління жорсткого поділу влади. Ініціювати розгляд парламентом законопроекту він може лише через парламентарі­в Білль про права 1689 р. (Велика Британія) — (англ. Bill of Rights) один з найважливіших правових актів, що юридично оформили конституційну монархію в Англії, яка встановилася в результаті «Славної революції» 1688 р. Проголошував верховенство парламенту в законодавчій сфері, його виняткову прерогативу щодо запровадження й стягнення податків; установлював, що ніхто, крім парламенту, не має права звільняти з-під дії закону, скасовувати закон або його припиняти, визначати склад і чисельність армії на кожний рік й виділяти кошти на ці цілі. Білль надавав свободу дебатів у парламенті й подання петицій, гарантував часте й регулярне скликання палат парламенту. Білль про права 1791 р. (США) — (англ. Bill of Rights) перші 10 поправок до Конституції США, що містять перелік наданих громадянам і штатам прав і свобод. Ухвалений на вимогу законодавчих зборів штатів. Проголошував свободу слова, преси, мітингів і демонстрацій, віросповідання — у вигляді заборон конгресу США ухвалювати закони, що порушують ці свободи; установлював обов’язок держави забезпечувати охорону особистих прав громадян: недоторканість особи, житла, паперів і майна, а також захист від необґрунтованих обшуків 28

біпартизм (двопартійна система)

і арештів; проголосив право громадян на суд присяжних, заборонив двічі карати за один і той самий злочин, а також дозволив громадянинові не свідчити проти самого себе. Обвинувачуваному було надано право на одержання всієї інформації про характер і привід обвинувачення, а також право на захист. Забороняв накладати надмірні податки, штрафи, жорстокі й незвичайні покарання. За штатами або народом зберігав повноваження, якими не була наділена федерація. більшість — див.: парламентська більшість. більшість голосів — критерій ухвалення колективного рішення. Для ухвалення різного роду рішень законодавчим органом більшість може розраховуватися від загального числа парламентарів, від числа присутніх на засіданні й від числа тих, хто взяв участь у голосуванні. Альтернативою принципу більшості може слугувати тільки принцип консенсусу — обов’язкової згоди всіх повноважних для ухвалення рішення осіб. Розрізняють абсолютну (просту), відносну й кваліфіковану більшість. При проведенні виборів за системи простої (абсолютної) більшості перемагає той кандидат, який набрав понад 50% голосів виборців, що взяли участь у голосуванні (за присутності на виборах понад половини виборців, внесених у списки). За системою відносної більшості перемагає кандидат, що набрав більше голосів супроти інших кандидатів, а межа явки виборців набагато нижче половини виборців, внесених у списки, або взагалі не встановлюється. Правило кваліфікованої більшості означає, що для ухвалення рішення треба здобути число голосів, що значно перевищує 50%-ву оцінку: 2/3, 3/4 тощо. Кваліфікована більшість звичайна необхідна для подолання вето глави держави на ухвалений парламентом закон, при голосуванні, пов’язаному із процедурою імпічменту, при прийнятті поправок до конституції. біпартизм (двопартійна система) (лат. biss — двічі і partis — частина) — партійна система, у якій визначальну роль відіграють дві основні політичні партії, котрі, перемагаючи на виборах, змінюють одна одну при владі. Для біпартизму харак­терні відносна рівновага двох основних партій, які суперничають у боротьбі за владу, значне відставання інших партій, існування сильної опозиції з боку тієї партії, яка зазнала поразки на парламентських виборах. Біпартизм є однією з найефективніших партійних систем. Перемога однієї з двох партій на виборах забезпе­чує однорідну і сталу парламентську більшість. Біпартизм не знає коаліційних криз, за­безпечує стабільність уряду, дозволяючи йому функціонувати протягом усього строку повноважень парламенту. Однак при ньому дві політичні партії фактично монопо29

бланкетна норма

лізують представництво на державному рівні всієї багатоманітності соці­альних інтересів, не дають можливості нормально розвиватись іншим партіям. Типовими прикладами біпартизму є партійні системи Великої Британії і США, де перева­жають, відповідно, Консервативна і Лейбористська, Демократична і Республі­канська партії. бланкетна норма — правова норма, стаття закону, в якій міститься відсилка до іншого джерела права, до іншого регулювання. Така стаття — певний «бланк», який заповнюється іншим законом, джерелом права. Є одним із способів регламентації правової поведінки, окремі елементи якої формулюються у різних нормативно-правових актах. Див.: норма права. бланкетний спосіб викладу норми — різновид співвідношення норми права та статті нормативно-правового акта залежно від способу викладу структурних елементів норми. Передбачає виклад частини норми в одній статті нормативного акта. Що ж до відсутньої частини норми, то робиться посилання на інший нормативний акт. блок (фр. bloc — об’єднання, союз) — об’єднання політичних партій, громадських організацій, груп людей, які домовляються про узгодження дій для досягнення спільних цілей. Блок передбачає, що соціально-політичне угруповання чи держави узгоджують свої дії на засадах рівноправності, або пріоритетності, а то й домінування одного з них, неоднаковості місця й ролі, прав і можливостей учасників союзу. Фракції у законодавчому органі (парламенті) можуть об’єднуватись у блоки для підтримки або відхилення певного закону чи кандидатури на відповідальну посаду, для формування коаліційного уряду тощо. З метою обрання до органів державної влади спільних представників певних політичних сил, груп, верств населення тощо можуть утворюватися виборчі блоки на засадах компромісу між їх учасниками. блоковане голосування — особлива процедура ухвалення законопроекту, установлена ст. 44 Конституції Франції 1958 р. Полягає в тому, що на вимогу уряду палата, що розглядає проект, тобто Національні збори або сенат, повинна висловитися щодо всього проекту або його частини єдиним голосуванням, зберігши тільки ті внесені членами палат поправки, які запропоновані або ухвалені урядом. Блоковане голосування є сильним засобом тиску на палати парламенту. блокування — угода двох або кількох політичних партій і рухів про створення блоку для спільних дій. Процедура блокування регулюється державним законодавством і залежить насамперед від особливостей діючої в країні виборчої системи. Виділяють парламентський блок, урядовий блок.

30

булла

боротьба з тероризмом — діяльність щодо запобігання, виявлення, припинення, мінімізації наслідків терористичної діяльності. Британський інститут міжнародного та порівняльного права (British Institute of International Comparative Law) — незалежна наукова та благодійна організація з фіксованим членством. Розташований у м. Лондон (Велика Британія). Інститут засновано 17 листопада 1958 р. шляхом об’єднання Товариства порівняльного законодавства (Society of Comparative Legislation) й Товариства ім. Г. Гроція (Grotius Society). Основні сфери досліджень Інституту — порівняльне правознавство, міжнародне публічне, міжнародне приватне, європейське право, право країн Британської Співдружності, правові колізії. Головними напрямами досліджень є міжнародне, європейське, порівняльне цивільне процесуальне право. Головним прикладним завданням Британського інституту міжнародного та порівняльного права вважається допомога молодим демократіям та країнам, що розвиваються (насамперед, у рамках Британської Співдружності). Формами здійснення цього є лекції, семінари, дискусійні групи, тренінги для юристів-практиків, навчальні курси, правова допомога під патронатом Юридичної консультаційної служби Британської Співдружності (Commonwealth Legal Advisory Service) тощо. Періодичними виданнями інституту є «Щоквартальник міжнародного та порівняльного права» (International and Comparative Law Quarterly), щодвотижневий «Бюлетень розвитку права» (Bulletin of Legal Developments), щоквартальний інформаційний бюлетень «Newsletter of British Institute of International Comparative Law». В Інституті є бібліотека ім. Г. Гроція. Вона є також депозитарієм документації Ради Європи у сфері захисту прав людини. брифінг (англ. briefing — інструктаж) — інформаційна зустріч офіційних осіб або політичних та громадських діячів з представниками засобів масової інформації (ЗМІ). На брифінгу подається стислий виклад позиції державних органів, політичних партій, об’єднань громадян тощо з питань внутрішньої або зовнішньої політики, тих чи інших важливих подій. Предметом брифінгу можуть бути, зокрема, питання законотворчої діяльності, реалізації чинного законодавства тощо. На відміну від прес-конференції брифінг, як правило, проходить без запитань представників ЗМІ. буквальне (адекватне) тлумачення — розкриття дійсного змісту правової норми як такого, що відповідає буквальному текстові, «букві» закону. булла — (лат. bulla — кулька; середньовіч. лат. — печатка, документ із печаткою) — у середні століття назва імператорського (Золота бул31

Бундесрат

ла 1356 р.) або папського акта. Пізніше — найважливіше послання Папи Римського. Свою назва булла дістала від свинцевої печатки, прикріплюваної до документа на прядив’яному або шовковому шнурі. Бундесрат — (нім. Bundesrat) — федеральний орган, який складається з представників урядів земель ФРН, які їх призначають і відкликають, що фактично є верхньою палатою федерального парламенту ФРН. Бундестаг — (нім. Bundestag) — формально парламент, а фактично тільки нижня палата федерального парламенту ФРН. бюджет державний — план реформування та використання централізованого фонду коштів, необхідних для забезпечення виконання завдань та функцій державної влади. Діє протягом бюджетного періоду. У більшості держав затверджується органом законодавчої влади і має силу закону. Складається з доходів і видатків. Основна частина доходів формується за рахунок податків. Відповідно до ст. 92 Конституції України: «Виключно законами України встановлюються: (...) Державний бюджет України (...)». бюджет місцевого самоврядування — план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень органів місцевого самоврядування (територіальних громад сіл, селищ, міст та їхніх об’єднань). бюджетна ініціатива — право парламентарів вносити зміни до по­ даного урядом проекту державного бюджету. У більшості країн це право істотно обмежується. Так, пропозиції, що передбачають збільшення видатків, приймають до розгляду тоді, коли передбачають рівноцінне зниження видатків у тому самому розділі бюджету, а пропозиції, що передбачають зменшення бюджетних надходжень, взагалі не розглядають без згоди уряду. бюджетна система України — сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права (Бюджетний кодекс України (2010)). До бюджетної системи України належать Державний бюджет, бюджет Автономної Республіки Крим, місцеві бюджети: обласні, міські, районні, районні в містах, сільські та селищні бюджети. Бюджет Автономної Республіки Крим об’єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування автономії. Організація і принципи побудови бюджетної системи України, її структура, взаємозв’язок її окремих ланок, що встановлені правовими нормами, називаються бюджетним устроєм. Бюджетна система України ґрунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності і самостійності всіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України. Від32

бюджетний процес

повідно до ст. 92 Конституції України: «Виключно законами України встановлюються: (...) бюджетна система України (...)». бюджетне право — сукупність правових норм, які регулюють фінансові відносини при визначенні бюджетного устрою, складу доходів і видатків державних та місцевих бюджетів, принципів розподілу доходів і видатків між ланками бюджетної системи держави. Бюджетне право розмежовує бюджетні повноваження між органами законодавчої і виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також встановлює порядок складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів та звітів про їх виконання. Суб’єкти бюджетних правовідносин: держава та адміністративно-територіальні утворення; органи законодавчої та виконавчої влади; органи місцевого самоврядування та їхні виконавчі структури; державні та муніципальні організації. Бюджетні правовідносини виникають тільки на підставі правового акта про бюджет. В Україні це закон про Державний бюджет України та рішення органів місцевого самоврядування, що ухвалюються на один рік. бюджетне управління Конгресу — див.: рахункова палата бюджетний закон — закон, який встановлює бюджет на конкретний період, строки та порядок його дії, основні призначення щодо бюджетних ресурсів та асигнувань. Бюджетний кодекс України — кодифікований нормативно-правовий акт, що визначає правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин, а також відповідальність за порушення бюджетного законодавства. бюджетний процес — передбачена законодавством діяльність відповідних державних органів та органів місцевого самоврядування із складання, розгляду, затвердження і виконання державного та місцевих бюджетів. Бюджетний процес поділяється на п’ять стадій: складання проекту бюджету; його розгляд; затвердження бюджету; виконання бюджету; звітність про виконання бюджету. Основні напрями бюджетної політики України визначаються Верховною Радою України. Організацію складання проектів Державного бюджету України покладено на Кабінет Міністрів України, а місцевих бюджетів — на Раду міністрів Автономної Республіки Крим і виконавчі органи місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 96 Конституції України Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік разом з доповіддю про хід виконання Державного бюджету України поточного року. Порядок розгляду проекту Державного бюджету України Верховною Радою України регулює Регламент Верховної Ради Украї33

бюджетний рік

ни. Верховна Рада України щорічно затверджує Державний бюджет України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин — на інший період (ст. 96 Конституції України). Бюджет Автономної Республіки Крим та інші місцеві бюджети розглядаються і затверджують у порядку, передбаченому Конституцією України, законами України та іншими нормативно-правовими актами. Ці бюджети оприлюднюють у центральних та місцевих засобах масової інформації. Звіт Кабінету Міністрів України про виконання Державного бюджету подається до Верховної Ради України. Регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету мають бути оприлюднені (ст. 95 Конституції України). Місцеві виконавчі органи звітують про виконання місцевих бюджетів перед органами, які затвердили відповідний бюджет. Див.: бюджет державний, бюджетна система України. бюджетний рік (бюджетний період) — час дії бюджету, затвердженого органом законодавчої влади, представницькими органами місцевого самоврядування. Див.: бюджетний процес. бюлетень (фр. bulletin, італ. bolletino, первісно — записка, листок, від пізньолат. bullа, букв. — документ, засвідчений печаткою) — збірник офіційних правових актів, документ для голосування тощо. бюро комісії — керівний орган постійної парламентської комісії в де­ яких країнах. Обирається членами комісії і складається з голови, його заступни­ків і секретарів. Кількісний склад бюро залежить від чисельності комісії. бюро палати — постійно діючий колегіальний орган загальної компетенції палати парламенту в деяких країнах. Іноді називається радою старійшин. До складу бюро палати або ради старійшин звичайно входять голова палати, його заступ­ники, голови постійних комісій, представники партійних фракцій. Бюро палати не є орга­ном керівництва засіданнями палати. На його засіданнях ухвалюються деякі ор­ ганізаційні питання: про дату пленарного засідання, порядок денний, черговість обговорення питань тощо.

—В— валюта України — грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу.

34

Венеціанська комісія

Відповідно до ст. 92 Конституції України: «Виключно законами України встановлюються: (...) статус національної валюти (...)». введення закону в дію — настає після ухвалення закону парламентом і означає початок процесу постійного функціонування закону. Момент введення закону в дію може як збігатися з моментом набуття законом чинності, так і настати пізніше. В Україні умови введення закону в дію визначаються самим законом. Закон, схвалений на всеукраїнському референдумі, набирає чинності з дня оголошення Центральною виборчою комісією результатів всеукраїнського референдуму, окрім випадків, коли дата набрання чинності таким Законом прямо передбачена положенням цього Закону (Закон України «Про всеукраїнський референдум» (2012)). Веймарська конституція 1919 р. — конституція, прийнята в м. Веймарі (Німеччина) в результаті революції у листопаді 1918 року. Згідно з нею Німеччина ставала парламентарною республікою з федеративним державним устроєм і буржуазно-демократичним політичним режимом. Конституція містила перелік основних демократичних прав і свобод. Найвищим законодавчим органом проголошувався рейхстаг (обирався строком на чотири роки); друга палата парламенту — рейхсрат — представляла землі. Президент, що обирався на сім років населенням, міг уводити надзвичайний стан і припиняти дії політичних прав і свобод, якщо вважав, що в країні «серйозно порушені суспільна безпека й порядок або якщо загрожує серйозна небезпека такого порушення»; він мав також право дострокового розпуску рейхстагу. Уряд очолював рейхсканцлер, формально був відповідальним перед рейхстагом. Велика рада — у Франції в період станово-представницької монархії: головний дорадчий орган при королі, створений на базі королівської курії, що складалася з легістів і 24 представників найвищої світської й духовної знаті. Діяла у 1314–1497 рр. У період абсолютизму їй на зміну прийшла державна рада, що складалася з вищої придворної аристократії й «дворянства мантії». Великий народний хурал (Державний великий хурал) — назва однопалатного парламенту Монголії. Великі національні збори — назва однопалатного парламенту Туреччини. До складу Великих національних зборів входять 450 депутатів, обраних шляхом загальних і прямих виборів за пропорційною системою. Строк повноважень Великих національних зборів — п’ять років. Венеціанська комісія (Європейська комісія «За демократію через право») — консультативний орган, що співпрацює з державами-членами Ради Європи (РЄ), іншими зацікавленими державами та міжна35

верифікація

родними організаціями й органами у сфері утвердження правових гарантій з метою забезпечення демократичних принципів. Засідання Комісії проводяться у Венеції. Діяльність Комісії регулюється її Статутом (переглянутим), затвердженим Резолюцією Комітету Міністрів РЄ (2002)3 від 21 лютого 2002 року. Члени Комісії є незалежними експертами, що здобули міжнародне визнання завдяки своєму досвіду роботи в демократичних інституціях, внеску у розвиток права і політичних наук. Вони призначаються державами-учасницями Розширеної угоди про Венеціанську комісію на чотирирічний строк. До компетенції Комісії належать питання конституційного права, вивчення конституційної ситуації в державах. Її діяльність стосується конституційних принципів і методів, що сприяють ефективності та зміцненню демократичних інституцій, дотриманню принципу верховенства права, основоположних прав і свобод, а також внеску місцевого та регіонального самоврядування у посилення демократії тощо. Комісія, в рамках свого мандату, може надавати висновки на запити Комітету Міністрів РЄ, Парламентської Асамблеї (ПА) РЄ, Конгресу місцевих та регіональних влад Європи, Генерального Секретаря РЄ, держави або міжнародної організації чи органу, що беруть участь у роботі Комісії. Співпрацює з конституційними судами та судами аналогічної юрисдикції. Венеціанська комісія здобула визнання завдяки своєму внеску у процес поширення цінностей європейської конституційної спадщини. Тісне співробітництво комісії з країнами, які потребують її допомоги, в атмосфері взаємної довіри сприяє утвердженню стандартів, що відповідають спільним цінностям, побудованим на дотриманні прав людини, принципах демократії та верховенства права. верифікація (фр. verification — перевірка, від лат. verus — істинний та ficatio, від faсio — роблю) — принцип, що використовується у логіці та методології науки для перевірки істинності, з’ясування достовірності наукових тверджень емпіричними засобами або логічними доказами. У праві — це встановлення істинності і вірогідності, точності та обґрунтованості правових норм у процесі правотворчості та правозастосування. Верифікація має спрямовуватися на з’ясування відповідності правових норм соціальним реаліям, обґрунтованості та результативності державно-правових рішень. Верифікація пов’язана з визначенням показників, умов, критеріїв справедливості, ефективності, цінності, динамізму правових норм. Основними методами ве36

верхня (друга) палата парламенту

рифікації у правовій сфері є соціальний експеримент, експертні оцінки, логічні прийоми. При верифікації норм права здійснюються: перевірка їх точної редакції (повнота, наявність змін і доповнень, визначення системних зв’язків з іншими нормами); багатопланове тлумачення офіційного чинного тексту; оцінка соціальної зумовленості правової норми тощо. Зіставляючи теоретичні та емпіричні дані, експерт робить висновок про істинність правової норми, можливість її реалізації, поліпшення або скасування. верхня (друга) палата парламенту — одна з палат парламенту, що відрізняється від нижньої особливостями обрання, часто строком повноважень і своїми функціями. Верхні палати парламенту часто називаються сенатами. Цілі створення верхньої палати парламенту різні, залежно від форми державного устрою. У федеративних державах вона представляє інтереси суб’єктів федерації, а в унітарних має політичний характер. За загальним правилом, верхня палата парламенту повинна бути стримувальним елементом стосовно нижньої, виконувати роль «палати міркувань». Уперше верхня палата парламенту в унітарній державі з’явилася в Англії (див.: Палата лордів). Верхня палата парламенту відрізняється від нижньої за складом і способом її формування. Низка верхніх палат утворюється шляхом призначення (сенат у Канаді). У деяких країнах лише невелике число членів верхньої палати висувається главою держави. Так, згідно з Конституцією Італії 1947 р., президент країни призначає п’ять сенаторів; членами палати стають усі колишні президенти країни довічно, якщо вони від цього не відмовляться. В Ірландії призначаються 11 сенаторів, в Індії — 12 членів у раду штатів. У Франції сенатори обираються за допомогою муніципальних, департаментських і регіональних радників. У Бельгії за Конституцією 1994 р. частина сенату обирається, а частина призначається радами фламандської, французької й германомовної спільнот, тобто формується непрямими виборами. За загальним правилом верхня палата парламенту менша за чисельністю від нижньої: вона має триваліший строк повноважень, іноді обновляється вроздріб (палата радників у Японії — по половинах що три роки; сенат у Франції — на 1/3 також один раз у три роки). Верхні палати парламенту за обсягом повноважень можна розділити на сильні й слабкі. Сильна палата рівноправна з нижньою палатою; без її схвалення рішення парламенту не може бути ухвалене. Сильна верхня палата часто зустрічається у федеративних державах. Наприклад, Сенат Конгресу США рівноправний з Палатою представників у сфері законодавства. Є випадки, коли палати рівноправні й в унітарних державах.

37

верховенство закону

Наприклад, Палата депутатів і Сенат Італії рівноправні не тільки в законодавчих повноваженнях, але й відносно конт­ролю за діяльністю уряду. Рада Федерації — верхня палата Федеральних зборів РФ належить до «слабких палат». Слабка верхня палата парламенту може лише відстрочити ухвалення рішення нижньої палати, але не може нуліфікувати його. верховенство закону — означає, що закон має вищу юридичну силу стосовно всіх інших нормативно-правових актів. Усі інші нормативноправові акти, а також ненормативні правові акти мають відповідати законові як першоджерелу, не можуть йому суперечити. Підвалиною принципу верховенства закону в Україні є вимога верховенства Конституції держави як Основного Закону. Закони та інші нормативноправові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України). В свою чергу Конституція і закони відповідають принципу верховенства права, який є провідним. Див.: верховенство права. верховенство парламенту — 1) формально абсолютна законодавча компетенція парламенту, його верховенство в законодавчій сфері, яке виражається в тому, що парламент може приймати, змінювати та скасовувати будь-які закони. Має місце в країнах, де нема писаної конституції (Велика Британія, Нова Зеландія); 2) переважання парламенту над виконавчою владою, яке виражається в тому, що призначуваний главою держави уряд повинен користуватися довірою парламенту (нижньої палати), а тому глава держави вимушений призначати главою уряду лідера партії чи коаліції партій, що мають у парламенті (нижній палаті) більшість місць. Реально верховенство парламенту має місце в країнах з парламентарними формами державного правління за умови коаліційного уряду. Однопартійний уряд, що спирається на парламентську більшість, фактично домінує над парламентом. верховенство права — панування права в життєдіяльності громадянського суспільства і функціонуванні держави. Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Зміст і спрямованість діяльності держави та її інститутів визначають права і свободи людини та їх гарантії. Визнання пріоритету права, утвердження і забезпечення прав людини та поваги до них є єдиним реальним критерієм правового характеру законів та правового типу держави. Див.: верховенство закону, юридична визначеність. Верховна Рада Автономної Республіки Крим — представницький орган Автономної Республіки Крим. Здійснює свої повноваження на підставі Конституції України і законів України, Конституції Автономної Республіки Крим і нормативно-правових актів ВР АРК з ме38

Верховна Рада України

тою сприяння реалізації прав та інтересів населення автономії і вирішення питань життєдіяльності регіону. Відповідно до Закону України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим» (1998) ВР АРК складається з 100 депутатів. Строк повноважень ВР АРК — 4 роки. Вона є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її загального складу. Повноваження Ради попереднього скликання припиняються з моменту відкриття першої сесії ВР АРК нового скликання. Повноваження ВР АРК можуть бути припинені Верховною Радою України достроково на підставах і в порядку, визначених Конституцією України. ВР АРК у межах своїх повноважень ухвалює нормативно-правові акти, які є обов’язковими до виконання на території республіки. З питань, що мають нормативно-правовий характер, вона ухвалює постанови, а з питань організаційно-розпорядчого характеру — рішення. Нормативно-правові акти ВР АРК публікують і доводять до відома населення державною мовою та в перекладі на російську і кримськотатарську мови. Верховна Рада України — парламент, єдиний орган законодавчої влади в Україні. Відповідно до Конституції України, складається з 450 народних депутатів України, які обираються на чотири роки. Чергові вибори відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень парламенту, а позачергові призначаються Президентом України і проводяться протягом 60 днів з часу опублікування рішення про дострокове припинення повноважень ВР України. Парламент є правомочним за умови обрання не менше як двох третин його конституційного складу. ВР України працює сесійно. Перша сесія розпочинається не пізніше як на 30-й день після офіційного оголошення результатів виборів. Засідання ВР України можуть проводитися як відкрито, так і закрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від її конституційного складу. Будь-які рішення ВР України ухвалюються лише на її засіданнях, кожен народний депутат має голосувати особисто. Ці та інші процедурні питання регулюються регламентом ВР України. Організаційні функції здійснюють Голова ВР України, Перший заступник та заступник Голови ВР України, які обираються з числа народних депутатів. ВР України утворює комітети, тимчасові спеціальні комісії для підготовки та попереднього розгляду питань і тимчасові слідчі комісії для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес. ВР України ухвалює закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституці39

Верховний Суд України

єю. Зокрема, зміни до Основного Закону мають ухвалювати не менш як дві третини конституційного складу ВР України. До повноважень ВР України належать: внесення змін до Конституції України; призначення всеукраїнського референдуму з питання про зміну території України; ухвалення законів; затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики; затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; надання у встановлений законом строк згоди на обов’язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України тощо. Відповідно до ст. 92 Конституції України: «Виключно законами України визначаються: (...) організація і порядок діяльності Верховної Ради України (...)». Верховний Суд України — найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції України. Діяльність Верховного Суду України регулюється Законом «Про судоустрій України та статус суддів». Верховні народні збори — назва органу законодавчої влади Корей­ської Народно-Демократичної Республіки. Верховні народні збори формують шляхом загальних і прямих виборів строком на п’ять років. За Конституцією КНДР Верховні народні збори — найвищий органом влади в державі. «вестмінстерська модель» — одна з поширених назв парламентської системи правління. Термін походить від назви резиденції англійського парламенту (Вестмінстерське абатство), тому що Велика Британія по праву вважається батьківщиною парламентаризму. Вестмінстерський статут 1931 р. (англ. Statute of Westminster) — своєрідна конституція Британської Співдружності націй. Проголошував, що корона є символом вільного об’єднання членів Співдружності. Статутом було скасовано дію в домініонах Акта про дійсність колоніальних законів 1865 р., встановлено, що будь-які закони, ухвалені парламентами домініонів, не будуть недійсними на тій підставі, що суперечать праву Англії. Парламенти домініонів одержали право скасовувати або змінювати акти парламенту Великої Британії, якщо вони становлять частину права домініонів, тобто домініонам було надане право вирішувати всі питання, які стосуються їхніх внутрішніх справ, самостійно. Англія втрачала право видавати закони для домініонів, за винятком тих випадків, коли «цей домініон просив і погоджувався його [закон] запровадити». Призначення генерал-губернаторів у домініонах здійснювалося за рекомендацією урядів домініонів. Скасовано право Таємної ради Англії ухвалювати апеляції у 40