Горна державності by Resonance Foundation

Громадянська освіта через історію ремесел

За підтримки УКРАЇНСЬКОГО КУЛЬТУРНОГО ФОНДУ With support UKRAINIAN CULTURAL FOUNDATION Видання підготовлено за підтримки Українського культурного фонду. Позиція Українського культурного фонду може не збігатись з думкою авторів. The publication was realized with support of Ukrainian Cultural Foundation. The opinion of Ukrainian Cultural Foundation may not coincide with the idea of the authors. ucf.in.ua facebook: https://www.facebook.com/ucf.ua/

Ця публікація видана в рамках проекту “Горна державності. Громадянська освіта для молоді через історію ремесел”, що спрямований на формування громадянських компетентностей молоді через вивчення історії та сучасних практик гончарства в Україні. This publication was prepared within the framework of the project “The Furnace of Statehood. Civic Education for Youth through the History of Crafts”, aimed at shaping civic competencies of young people through the study of the history and modern practices of pottery in Ukraine.

Виконавці проекту: ГО “Не святі горшки ліплять” (Тернопіль) Червоноградський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги (Червоноград) Регіональний благодійний фонд “Резонанс” (Львів) The project is implemented by: “These are not saints who make the pots” NGO (the city of Ternopil) Chervonohrad Local Center for Free Secondary Legal Aid (the city of Chervonohrad) “Resonance” Regional Charity Foundation (the city of Lviv)

Тираж 300 екз. Дизайн та верстка Наталія Шабала Друк ФОП Шабала Ю.Є. Тернопіль. +380673504777

В історії України є чимало прикладів того, як розвиток ремесел сприяв становленню державності та громадянства. Через ремесло набували необхідних знань та навичок, гуртувались перед небезпекою чи при прийнятті рішень, делегували повноваження та довіряли управління громадами. Аналізуючи історію ремесел в Україні, можна відслідкувати ключові моменти формування громад, суспільних відносин: як громадянські компетенції формувались на місцевому рівні, створювались перші об’єднання, формувались цінності свободи творчості та цехової солідарності, поставали економічні відносини на місцевому рівні та з’являлося розуміння необхідності сплати податків, як окремі цехи захищали права. Ремісники та ремісничі цехи мали неабиякий вплив на розвиток економічних відносин, формування правової бази суспільства та культури громадянства, а гончарні артефакти – глиняні печатки, прикраси, посуд, речі домашнього вжитку, елементи зброї можуть багато розповісти про історичні процеси минулого. Цим проектом ми пропонуємо нові формати та інструменти навчання активному громадянству через реалізацію молодіжних практик. Майстри в малих місцевостях є цінним джерелом інформації про історію та сучасний стан розвитку народних ремесел в Україні, особливості функціонування ремісничих цехів у різні епохи становлення державності та відображення історії України в елементах культурної спадщини. Нерідко вони є носіями інформації про процеси, які відбувалися у громадах і впливали на формування громадянського суспільства. Такий підхід є значно цікавішим для молодих людей. Він формує практичне розуміння значення ремесел, а також має значний потенціал для формування громадянських компетентностей: розуміння економічних, правових та політичних механізмів, критичного осмислення зв’язків між подіями на локальному та національному рівнях, розуміння відповідальності за те, що відбувається в громаді та відповідальності за себе.

The history of Ukraine contains numerous examples of how the development of crafts contributed to the formation of statehood and citizenship. Through crafts, people acquired necessary knowledge and skills, rallied in the face of danger or while making decisions, delegated authority, and entrusted community management. While analyzing the history of crafts in Ukraine, we can trace the key moments of community formation, public relations: how civic competencies were shaped at the local level, how the first associations were created, how the values of creative freedom and guild solidarity were formed, how economic relations were established at the local level and there appeared understanding of the need to pay taxes, how individual guilds protected their rights. Artisans and guilds had a great influence on the development of economic relations, the formation of the legal framework of society and the culture of citizenship, and pottery artifacts – clay seals, jewelry, utensils, household items, weapons can tell a lot about historical processes of the past. With this project we suggest new formats and tools for teaching active citizenship through the implementation of youth practices. Craftspeople in small areas are a valuable source of information about the history and current state of development of folk crafts in Ukraine, the peculiarities of the functioning of craft guilds through different eras of statehood and the reflection of Ukrainian history in the elements of cultural heritage. They are often carriers of information about the processes that took place within communities and influenced the formation of the civil society. This approach is much more interesting for young people. It shapes practical understanding of the importance of crafts, and also has significant potential for the civic competencies formation: understanding of economic, legal and political mechanisms, critical understanding of the links between events at local and national levels, understanding the responsibility for what is happening with in the community and being responsible for oneself. Команда “Галіція” під час майстер-класу з гончарства. “Galicia” team during a pottery master class.

Не святі горшки ліплять. І не святі будують державу. Її будують активні креативні відповідальні громадяни. Команда “Нова хвиля” These are not saints who make the pots. And these are not saints who establish the state. These are active creative responsible citizens who establish this state. “The New Wave” team

Розпис Опішнянської кераміки. “Керамолог і Я”

Painting of Opishnyanska ceramics. “Keramologist and I”

Команда “Медобори” розписує тарілки The Medobory team paints the plates

Глина – найдавніший матеріал, який навчилися обробляти люди. У багатьох народів існують міфи та релігійні вірування про те, що людина і весь світ створені з глини. У виробах можна відобразити свої емоції і все те, що відбувається в тобі, а ліплення приносить незабутні враження, які залишаються назавжди. Гончар Василь Бардачевський з Тернопільщини пояснює: “Щоб стати вправним гончарем, потрібно працювати щодня по декілька годин. Це така професія, яка стає стилем життя. Найвищим рівнем є той момент, коли гончар керує глиною, а не глина ним”. У давнину Україну називали “країною глин”. Жоден ярмарок не обходився без гончарів. А самі майстри протягом багатьох століть були і залишаються впливовими людьми у своїх громадах. Традиції гончарства збереглися і донині.

Clay is the most ancient material that people learned to process. Many peoples have myths and religious beliefs that the human-being and the world are made of clay. The produced items can reflect your emotions and everything that happens within the person, and sculpting brings unforgettable impressions that are eternal. Vasyl Bardachevskyi, a pot maker from Ternopil region, explains: “To become a skilled pot maker, you need to work several hours a day. This occupation becomes your lifestyle. The highest level is the moment when the pot maker controls the clay, not vice versa“. In ancient times, Ukraine was called “the land of clay.” No fair was held without the pot makers’ presence. For many centuries the craftspeople themselves have been and still remain rather influential people in their communities. The pottery traditions have survived till present.

Гончар Андрій Панарін демонструє роботу з глиною команді “Нова хвиля” Potter Andriy Panarin demonstrates work with clay to the New Wave team

Міське самоврядування і ремісничі цехи як перші профспілки City government and craft guilds as the first trade unions “Країною градів” у давні часи називали Русь. Гради (міста) завжди були центрами ремесла та торгівлі. Саме у міста прийшла європейська система права, відома під назвою «магдебурзьке право». Магдебурзьке право, як правова система міського самоврядування, закріплювало право міських станів – купців, міщан, ремісників, встановлювало порядок обрання і функції органів самоврядування, регулювало торгівлю, опіку, успадкування, визначало покарання за окремі види злочинів. Незалежно від терену свого побутування, це право означало з-поміж іншого і свободу вибору занять у сферах торгівлі та ремесла. Прагматизм і універсальність магдебурзького права, з одного боку, та духовна спорідненість українців з європейською культурою, з другого боку, об’єктивно зумовили його швидке поширення в українських землях у всіх сферах життя. Перше українське місто отримало магдебурзьке право у 1299 році. З ХІV ст. цей процес охопив міста Правобережжя, що пояснюється близькістю до Європи та інфраструктурою населених пунктів, і стає масовим, а згодом окремі його положення переносяться на Лівобережжя. Основним населенням міст були ремісники, у яких було багато спільних інтересів: протистояти конкурентам, захиститися від феодалів, підтримувати один одного. Для цього вони утворювали цехи (об’єднання ремісників однієї спеціальності), часто селилися на одній вулиці, назва якої нерідко походила від назви ремесла. Цех створював свій статут – збірку правил, яких необхідно було дотримуватися, бо це гарантувало рівність всіх. Цехи захищали не тільки професійні інтереси ремісників, а й були частиною самоврядування. Формувалися на виборних основах, а до керівних органів цеху обирали тих, кому довіряли. Ремісники мали реальний вплив на владу в місті, окрім того, дбали про благоустрій, формували загони для оборони, сплачували податки на розвиток міста і держави. Саме з цього починало формуватися почуття колективної відповідальності, почуття солідарності. “Нова Хвиля”

Гордістю цехових майстрів були традиції, які з року в рік передавались молодшому поколінню. Кожен цех тримав у церкві свою хоругву (цеховий прапор). Шевська хоругва мала зображення чобота, на кравецькій були вишиті ножиці, хоругва гончарів містила намальований на прямокутній вставці горщик. Під час похорону майстра церковні дзвони дзвонили “на братство”, ремісники брали з церкви свої хоругви і йшли на подвір’я померлого. Високою честю для ремісника і його родини було те, коли труну з тілом покійного покривали цеховим прапором. “Медобори”

Цехова хоругва з музею Кричевських в Опішні. Guild banner from The Krychevsky Museum in Opishnia.

Rus was called the “Country of grads” in ancient times. Grads (cities) had always been the centers of crafts and trade. These were the cities that were introduced to the European system of law, known as the “Magdeburg rights”. The Magdeburg rights were a legal system of urban self-government which enshrined the law of urban classes – merchants, burghers, artisans, established the procedure for election and functions of self-government, regulated trade, guardianship, inheritance, determined penalties for certain crimes. Regardless of the area of their residence, these rights meant, among other things, the freedom to choose occupations in the fields of trade and crafts. The pragmatic and universal nature of the Magdeburg rights, on the one hand, and the spiritual kinship of Ukrainians with European culture, on the other hand, objectively led to its rapid spread in the Ukrainian lands in all spheres of life. The first Ukrainian city received the Magdeburg rights in 1299. Since the fourteenth century this process had covered the cities of the Right Bank Ukraine, due to its proximity to Europe and the infrastructure of settlements, and became widespread, and later some of its provisions were transferred to the Left Bank Ukraine. The artisans constituted the main population of the cities and had many common interests in resisting competitors, protecting themselves from the feudal lords, and supporting each other. To accomplish that, they formed craft guilds (associations of artisans of the same specialty), often settled on the same street, the name of which often came from the name of the craft. The guild created its own charter – a collection of rules that had to be followed as it guaranteed equality for all. The guilds not only protected the professional interests of artisans, but were also part of selfgovernment. They were formed on an elective basis, and the people they trusted were elected to the governing bodies of the guild. Artisans had a real influence on the authorities in the city. Moreover, they took care of landscaping, formed defense units, paid taxes intended for the development of the city and the state. It was the basis which shaped a sense of collective responsibility and a sense of solidarity. “The New Wave”

The guild craftspeople were mostly proud of the traditions that were passed down year after year to the younger generation. Each guild kept its own banner (guild flag) in the church. The sewing banner had an image of a boot, the tailor’s banner included embroidered scissors, and the pot makers’ banner contained a pot painted on a rectangular. During the artisan’s funeral, the church bells rang for the “brotherhood,” artisans took their banners from the church and went to the backyard of the deceased person. It was a great honor for the artisan and his family when the coffin with the body of the deceased was covered with a guild flag. “Medobory”

Чоботарська, Римарська, Коцарська, Гончарівка... Назви вулиць наших міст зберігають пам’ять про ремісничі осередки Chobotarska, Rymarska, Kotsarska, Honcharivka ... The names of the streets of our cities preserve the memories of craft centers У містечку Товсте на Тернопіллі на момент отримання магдебурзького права вже існували ткацькі, шевські, бондарські та гончарські цехи. Свою продукцію ремісники продавали у довколишніх селах. Цехові майстри тримали високий професійний рівень. Для того, щоб вступити в цех, необхідно було скласти іспит з фаху, наприклад, пошити чоботи чи виткати верету тощо. Оцінювали роботу учня майстри цеху. У 1879 році поміщик Володислав Федорович відкрив при ратуші гончарну школу, усіляко допомагаючи гончарам продовжувати свою роботу. Перші згадки про сокальських гончарів та сокальську кераміку датуються XVI століттям, а вже у 1784 році у Сокалі було зафіксовано 155 ремісників, семеро з яких були гончарами. Апогеєм розвитку гончарного ремесла Червонограда є друга половина XIXст., коли у місті та довкола нього діяло майже 700 осередків. Предмети сокальської кераміки вказують на високий рівень майстерності гончарів, які мали свої усталені форми та способи оздоблення. Для міщан Слобожанщини головним заняттям було ремесло, адже треба було забезпечувати козацьке військо зброєю, возами, колесами, смолою та іншими виробами, необхідними для військових потреб. Гончарство було серед найпоширеніших. Про значимість гончарства у повсякденному житті Слобожанщини свідчить наявність спеціальних кустарно-ремісничих навчальних закладів з підготовки ремісників-гончарів, які були засновані державою – у 1875 році в Новій Водолазі, у 1904 р. – в Слав’янську. Вижниця отримала магдебурзьке право у 1767 році. Не зважаючи не це, наприкінці XVIII ст. місто не мало свого самоврядування, а було підвладне дідичам. Міщани відробляли панщину, сплачували чинш (податки) навіть за тих, за тих, хто покинув місто, відбували інші повинності. Скасування феодальних повинностей стало результатом масових виступів і заворушень. Протягом ХІХ століття Вижниця перетворюється на торгівельне та ремісниче містечко з поширеними ткацтвом, різьбою по дереву, ковальством, вишивкою та гончарством. Розвитку кераміки сприяла наявність багатих покладів пластичних гончарних глин. Археологи свідчать, що на території сучасної Опішні ще в часи неоліту існувало кілька городищ, де активно використовували керамічний посуд. Багаті поклади глин, значний досвід предків, та ще з давнини прокладені торгівельні шляхи призвели до розвитку гончарства, як основного ремесла.

У 1894 році в Опішні була відкрита школа гончарства. Наприкінці 19 – на початку 20 століття в містечку працювали близько 1000 гончарів, продукція яких експортувалася майже на всі континенти світу. Гончарі облаштовували на власних подвір’ях гончарні майстерні, створювалися гончарні цехи, відкривалися артілі, гончарні школи, будувалися заводи. Сьогодні Опішня є осередком сучасного українського гончарства, де у 1986 році був створений Національний музей-заповідник українського гончарства. In the town of Tovste in Ternopil region there already existed weaving, shoemaking, cooperage and pottery guilds at the time the Magdeburg rights were granted to it. Artisans sold their products to nearby villages. The guild craftsmen held a high professional level. In order to enter the guild, it was necessary to pass an exam in the specialty, for example, to sew boots or weave a sack, etc. The craftsmen of the guild evaluated the apprentice’s work. In 1879, Volodyslav Fedorovych, a landowner, opened a pottery school at the town hall, helping pot makers to continue their work. “Гончар”. Національний музейзаповідник українського гончарства. The first mention of Sokal pot makers and Sokal ceramics dates back to the 16th century, and in 1784, 155 artisans Опішня were recorded in Sokal, seven of whom were pot makers. The apogee of the development of pottery in Chervonohrad is “Potter”. National Museum-Reserve the second half of the XIX century, when there were almost 700 craft centers in and around the city. Sokal pottery ceramic of Ukrainian Pottery. Opishnia items indicate a high level of skills of pot makers, who had their own established shapes and methods of decoration. Craft was the main occupation for the burghers of Slobozhanshchyna (Sloboda Ukraine), because it was necessary to provide the Cossack army with weapons, carts, wheels, resin and other products essential to military needs. Pottery was one of the most common crafts. Importance of pottery in the daily life of Slobozhanshchyna was evidenced by the presence of special handicraft and craft educational institutions for the training of pot makers, which were founded by the state – in 1875 Nova Vodolaz, in 1904 – in the city of Slaviansk. Vyzhnytsia received the Magdeburg rights in 1767. Despite this fact, at the end of the XVIII century the city did not have its own self-government, but was subject to lords. The burghers worked serfdom, paid taxes even for those who left the city, and served other duties. The abolition of feudal duties was the result of mass protests and riots. During the 19th century, Vyzhnytsia was transformed into a trading and craft town with widespread weaving, wood carving, blacksmithing, embroidery and pottery. The development of ceramics was facilitated by the presence of rich deposits of plastic pottery clays. Archaeologists testify that there were several settlements within the territory of modern Opishnia in Neolithic times, where ceramic ware was actively used. Rich deposits of clay, significant experience of ancestors, and trade routes paved in ancient times had led to the development of pottery as the main craft. In 1894 a pottery school was opened in Opishnia. In the late 19th – early 20th century, the town employed about 1,000 potters, whose products were exported to almost all continents. Pot makers set up pottery workshops in their own backyards, pottery guilds were established, artels and pottery schools were opened, and factories were built. At present Opishnia is the center of modern Ukrainian pottery. In 1986, the National Museum- Ukrainian Pottery Reserve was established here.

Гончарі Тернопілля робили посуд для щоденного вжитку: гладущики для молока, макітри, миски різних розмірів, банки розмальовані в різні орнаменти. Кольори: біле тло, а орнаменти брунатні, зелені, подекуди сині і жовті, все поливане. Виробляли і кахлі (різновид кераміки, художньодекоративна плитка) на печі і грубки.

Тарілки з традиційним орнаментом Тернопільщини.

На Слобожанщині робили і неполив’яні вироби, і полив’яні. Найбільш поширеними були зелена, жовта, синя та темнокоричнева поливи. Неполив’яний посуд міг прикрашатися. Це були прямі та хвилясті концентричні лінії. В побуті заможних селян та міщан були популярними горщики для квітів. Їх робили гончарі, орієнтуючись на смаки покупців. Дослідники відзначають цікавий факт – квіти в полив’яних горщиках гинули, тому всі прагнули придбати неполив’яні горщики.

Plates with traditional ornaments of Ternopil region.

Ternopil’s pot makers made pots for everyday use: milk jugs, makitras (earthenware pots), bowls of different sizes, jars painted with different ornaments. Colors: white background, and brown-red, green, sometimes blue and yellow ornaments, all glazed. Tiles (a variety of ceramics, artistic and decorative tiles) were also produced for stoves and ovens. Both non-glazed and glazed products were made in Slobozhanshchyna. The most common were green, yellow, blue and dark brown glazing. Unglazed dishes could be decorated. These were straight and wavy concentric lines. Flower pots were popular in the life of wealthy peasants and burghers. They were made by pot makers, who considered the tastes of buyers. Researchers point out an interesting fact – the flowers placed in the glazed pots died, so everyone tried to buy non-glazed pots.

Особливості кераміки Peculiarities of ceramics

Особливі техніки характерні для Червонограда – це майоліка – розпис ангобами (фарбами) – сокальська кераміка та димлена лощена чорна кераміка. Ангоб – фарба, на основі рідкої глини природного кольору або забарвлена пігментом. Наносять на поверхню керамічного сирого (невипалевого) виробу, щоб надати колір, декорувати розписом та зміцнити структуру матеріалу. Гончарні вироби відрізнялися та відрізняються від інших регіонів формою виробу, колористичною гамою та малюнком. Серед виробів – посуд у вигляді сатиричних постатей людей. Родзинкою сокальської кераміки є пташки. Гілки дерев, хвилясті лінії, різна конфігурація квітів та листочків також використовувалися у композиції малюнку. Технологія виготовлення та оздоблення сокальських кахель тотожна з косівською, коломийською та пістинською: біле тло, ритування та розпис зеленим, брунатним і жовтим кольорами. Але є і відмінності, наприклад, різне оздоблення країв кахель – в сокальських кахлях вони оздоблені рівною вузькою смугою зеленого кольору. У творенні композиційних схем у кожному із осередків вдавалися до своїх традиційно вживаних мотивів і елементів геометричного та рослинного характеру. Предмети сокальської кераміки вказують на високий рівень майстерності гончарів, які мали свої усталені форми та способи оздоблення.

Sokal pottery items indicate a high level of skill of potters, who had their own established forms and methods of decoration.

Special techniques characteristic of Chervonohrad are majolica – painting with engobes (paints) – Sokal ceramics and smoky polished black ceramics. Engobe is paint based on liquid clay of natural color or colored with pigments. It is applied to the surface of the ceramic raw (unbaked) item to provide it with color, decorate with painting and strengthen the structure of the material. Pottery items have always differed from the ones in other regions in the shape of the item, color scheme and pattern. Such items included the dishes shaped like satirical figures of people. The highlight of Sokal ceramics are birds. Tree branches, wavy lines, different configurations of flowers and leaves were also used in the composition of the drawing. The technology of making and decorating of Sokal tiles is identical to the tiles made in Kosiv, Kolomyia and Pistyn: white background, engraving and painting in green, brown red and yellow. However, there are also differences, for example, different decoration of the edges of the tiles – on Sokal tiles they are decorated with a smooth narrow green stripe. During the creation of compositional schemes in each of the centres, artisans resorted to their traditional motifs and elements of geometric and plant nature.

Гончарні вироби Буковини мають спільні риси з керамікою Прикарпаття, Поділля, а також Молдови, Румунії та Угорщини. Ремісники займались виробництвом горщиків, мисок, глеків, черпаків тощо. Їхні вироби були дешевими і зручними – це, переважно, був неполив’яний посуд для приготування страв. У Косові у XV ст. почався розвиток ужиткової гуцульської кераміки з димленої чорнолощеної майоліки зі штампованими, тисненими орнаментами, смугами, крапками, кривульками, зубцями. Однак, на початку XIX ст. основою яскравої декоративної системи гуцульської кераміки став ритований (гравійований) розпис. За цією технікою виріб повністю вкривали тонким шаром білої глини, на підсушеному білому тлі писаком гравіювали контур орнаменту, заповнювали його площини коричневим ангобом та перший раз випалювали. Після цього предмет розмальовували керамічними фарбами та вкривали поливою і вдруге випалювали. Косівській кераміці притаманна триколірна гама – жовтий, зелений, коричневий кольори, що є відображенням сприйняття природи – сонця, гір, землі. Важливою і визначальною творчою галуззю косівських гончарів стало виробництво мальованих кахлів. Кахлеві печі косівського виробництва охоче ставили не лише на Гуцульщині, а й у Румунії та Угорщині. Гончарні вироби оздоблювались стилізованими зображеннями квітів, дерев, тварин – коня, оленя, ведмедя, птахів, самих гуцулів – мисливця, вояка, поштаря, музики, святих – найчастіше св. Юрій та св. Миколай. Нерідко на кахлях змальовували цілі побутові сценки. Косівські гончарі були об’єднані у спілку “Гуцульське мистецтво”, яка в подальшому знайшла своє продовження в артілі ім. Т. Г. Шевченка. Згодом Процес ритованого розпису за зразком косівської кахлі також утворилася фабрика “Гуцульщина” та художні майстерні Художнього The process of rhymed painting on the model of Kosiv tile фонду УРСР.

Особливості кераміки Peculiarities of ceramics

Здавна в Опішні із сірої глини робили посуд, в якому готували страви в печі, а із червінки та гончарного глею – миски та інший посуд, ліпили свищики, різні скульптурки. Ангоби робили з кольорових глин, застосовували свинцеву поливу, в яку могли додати кобальт, мідь, марганець. Зараз гончарі користуються сірою гончарною глиною, в ангоби додають фарбники, поливають безсвинцевою поливою, додають мідь, марганець, формують посуд та різні форми на гончарному колі, декорують поверхню виробів мальовкою, фляндрівкою, наліпним декором. Гончарні форми посуду, фігурний посуд, скульптура, іграшка, традиційний опішнянський розпис, колір випаленого черепка, ангобів, полив стали родзинкою кераміки.

Bukovyna pottery has common features with the ceramics of Prykarpattia, Podillia, as well as Moldova, Romania and Hungary. Artisans were engaged in the production of pots, bowls, jars, ladles and more. Their items were cheap and convenient – they were mostly unglazed cooking utensils. The development of applied Hutsul pottery from smoked black-glazed majolica with stamped, embossed ornaments, stripes, dots, curves, and scollops began in Kosiv in the XV century. However, at the beginning of the XIX century, the basis of the bright decorative system of Hutsul pottery was engraved painting. According to this technique, the product was completely covered with a thin layer of white clay, the contour of the ornament was engraved on the dried white background with a scribe, its planes were filled with brown engobe and baked for the first time. After that, the object was painted with ceramic paints and covered with glazing and baked for the second time. Kosiv ceramics is characterized by a tricolor range – yellow, green, brown, which is a reflection of the perception of nature – the sun, the mountains, and the ground. An important and defining creative branch of Kosiv pot makers was the production of painted tiles. Tile stoves made in Kosiv were eagerly installed not only in the Hutsul region, but also in Romania and Hungary. The pottery was decorated with stylized images of flowers, trees, animals – a horse, a deer, a bear, birds, the Hutsuls themselves – a hunter, a soldier, a postman, musicians, saints – most often St. Yuri and St. Nicholas. The household scenes were often painted on the tiles. Kosiv pot makers were united in the “Hutsul art” union, which later transformed into the artel named after Taras Shevchenko. Later, the Hutsulshchyna factory and art workshops of the Art Fund of the Ukrainian SSR were also formed.

Процес розпису опішнянської кераміки. The process of painting Opishnian ceramics.

In Opishnia since ancient times, gray clay had been used to make dishes in which food was prepared in the oven, while bowls and other utensils, as well as whistles and various sculptures had been made of potter’s clay and red clay. Engobes were made of colored clay, using lead glazing to which cobalt, copper, manganese were added. At present pot makers use gray pottery clay, dyes are added to engobes, lead-free glazing is applied, copper and manganese are added, utensils and various forms are shaped on the potter’s wheel, the surface of the products is decorated with painting, flandering (applying engobes), and stucco decorative elements. Pottery forms of utensils, figured ware, sculptures, toys, traditional Opishnia painting, the color of a baked item and engobes as well as glazing have become the features of this type of ceramics.

Репресоване гончарство Repressed pottery Розвиток масового виробництва і політика радянської влади знищила ремесло гончара, зробила цю професію рідкісною. Занепад керамічного виробництва розпочався у другій половині ХІХ століття, коли цехи замінили на мануфактури, а пізніше – на механізовану фабричну індустрію. Поступово руйнувалася професійно-родинна замкнутість, спадкоємність, наступність в передачі професійних знань. Якщо раніше сини обов’язково продовжували справу батьків, то з кінця ХІХ століття звичним явищем став відхід дітей від сімейної справи. Ще одне скорочення гончарного виробництва відбулось на початку ХХ століття внаслідок масової еміграції до Америки. З 30-их років ХХ століття вступила в завершальну фазу державна радянська політика ліквідації самостійного економічного ремісництва, в результаті якої майстрів перетворювали на колгоспне селянство. “Медобори” і “Ґердан” Ремісники, у тому числі й гончарі, неохоче ставали членами кооперативних об’єднань. Це пояснювалося специфікою гончарного ремесла. Кооперація докорінно ламала навички, призводила до втрати індивідуальності, робила гончарство безликим. З початком масової колективізації на межі 1920-х – 1930-х років радянська влада вдалася до більш рішучих і жорстоких репресивних заходів щодо гончарів – противників колективної форми господарювання – “розкуркулення”. Основним приводом для цього було намагання господарювати окремо, не вступати до артілі. Таких гончарів цілеспрямовано обкладали завищеними державними зобов’язаннями, які нереально було виконати. У результаті, “кустаря “звинувачували у ворожому ставленні до держави, проведенні антирадянської агітації, спекуляції, ухиленні від сплати податків. Господарство, досить часто й будинок, частково або повністю розпродували на торгах, сім’я залишалася на вулиці. Самого господаря часто засуджували на кілька років за невиконання “твердих зобов’язань”, позбавляючи виборчих прав. Голодомор 1932–1933 років призвів до загибелі сотень гончарів по всій Україні. Іноді вимирали цілі гончарські родини. Внаслідок репресивних заходів було перервано зв’язок поколінь у гончарстві, знищено традиції, спадковість. Зникла значна частина покоління, яке могло передати культурні цінності, навички роботи, духовну атмосферу ремесла. І лише одинаки-майстри в окремих гончарних осередках, які витримали економічний тиск влади, працювали ще й до початку 1970-х – 1980-х років. “Керамолог і Я”

The development of mass production and the policy of the Soviet government destroyed the pot makers’ craft and made this occupation rare. The decline of ceramic production began in the second half of the nineteenth century, when the guilds were replaced by manufactories, and later – by a mechanized factory industry. Occupational and family circulation, heredity, continuity in the transfer of professional knowledge were gradually destroyed. Before that the sons were obliged to continue working in the same field as their parents. Starting from the end of the XIX century it became a common phenomenon for the children to leave the family business. Another reduction in pottery production occurred in the early twentieth century due to mass emigration to America. In the 1930s, the state Soviet policy of eliminating independent economic handicraft units entered into its final phase, as a result of which artisans were transformed into collective farm peasants. “Medobory" and "Gerdan”

Родзинкою сокальської кераміки є пташки. Гілки дерев, хвилясті лінії, різна конфігурація квітів та листочків також використовувалися у композиції малюнку. The highlight of Sokal ceramics are birds. Tree branches, wavy lines, different configurations of flowers and leaves were also used in the composition of the drawing.

Peasant artisans, including pot makers, were reluctant to become members of cooperative associations. This was due to the specifics of pottery craft. Cooperative associations radically broke skill levels, led to the loss of individuality, made the art of pottery impersonal. At the beginning of mass collectivization at the turn of the 1920’s and 1930’s, the Soviet government resorted to more decisive and brutal repressive measures against pot makers who were the opponents of the collective form of management – “dekulakization”. The main reason for this was the attempt to conduct the production separately and not join an artel. Such pot makers were intentionally taxed with inflated state duties, which were unrealistic to fulfill. As a result, the artisan was accused of hostility to the state, anti-Soviet agitation, speculation, and tax evasion. The farm, often a house as well, were partially or completely sold out, and the family remained homeless. The landlord himself was often sentenced to several years for failing to meet “firm obligations” and deprived of his voting rights. The Holodomor (genocide) in 1932–1933 killed hundreds of pot makers throughout Ukraine. Sometimes the whole pottery families died. As a result of repressive measures, the connection between generations in pottery was broken, traditions and heredity were destroyed. A significant part of the generation that could pass on cultural values, work skills, and the spiritual atmosphere of the craft disappeared. And only a few craftspeople in individual pottery centers, which withstood the economic pressure of the authorities, worked until the early 1970s – 1980s. “Keramologist and I”

Гончарі сьогодення Pot makers of the present “Не святі горшки ліплять”. Не “святі”, а хто ж? Працьовиті, закохані в свою справу, творчі, натхненні та активні майстри. Активні громадяни, що зберігають давнє ремесло, популяризують його, поширюють серед молоді. “Нова Хвиля” “These are not saints who make the pots” Not saints, but who makes them? These are artisans who are hardworking, in love with their work, creative, inspired and active. Active citizens who preserve the ancient craft, promote it, make it known among young people. “New Wave”

“Працювати! Працювати! Працювати! І отримувати постійно від цього задоволення. Кераміка тобі це дає – це вир ідей, можливостей”. Сергій Дутка “Work! Work! Work! And get constant pleasure from it. Ceramics gives it to you – it is a whirlpool of ideas and opportunities”. Serhiy Dutka

“Відродити давно призабуті традиції гончарів Товстого”, – така думка з’явилась у народного майстра Василя Бардачевського, коли навчався у Косівському технікумі народно-художніх промислів на відділі художньої кераміки. Сьогодні він, уже член Національної спілки майстрів народного мистецтва, у Товстому зберігає та продовжує традиції гончарства, користуючись місцевими глинами та ангобами, випалює поливану і чорнодимлену кераміку. Глиняне диво – це про майстерню Василя Бардачевського. У невеликій кімнатці – гончарний круг, а зі стін і полиць на тебе дивляться життєво правдиві і фантастичні, веселі й зажурливі загадкові фігурки, декоративні тарелі та вази, сонцесяйні баранці-куманці та свистунці. Декоруючи посуд, В. Бардачевський дещо відійшов від традиційного розпису кераміки в Товстому – не вводить в композиції мисок ні птахів, ні тварин, ні риб, а тільки будує композиції з рослинно-квіткових узорів. Він цілком відмовився від ритування і описки, якими користувалися попередники ще на початку своєї творчої діяльності. У майстра свій стиль декорування теракотового посуду: розписує його білим ангобом по червоному черепку або наводить смуги різних відтінків глини, а на них видряпує орнаменти. При цьому дно декоративної миски чи тарілки заповнює узорами “квітка”, “дерево життя” чи іншими елементами, а довкола цього композиційного центру дає легкий узор з прямих і хвилястих ліній та крапочок. Горшки традиційно декорує прямими та хвилястими лініями у верхній частині посуду під шийкою, а на пукові розташовує квіткові узори. У Бардачевського немає абсолютно однакових виробів – кожен з них унікальний, зі своїм неповторним орнаментом. “To revive the long-forgotten traditions of the pot makers of Tovste,” this idea was generated by Vasyl Bardachevskyi, the national artisan, when he studied at the Kosiv Technical School of Folk Arts and Crafts at the Department of Art Ceramics. Today, he is already a member of the National Union of Craftspeople of Folk Art, in Tovsty. He preserves and continues the traditions of pottery, using local clays and engobes, bakes glazed and black-smoked pottery. The clay miracle – these words clearly describe Vasyl Bardachevskyi’s workshop. In a small room – the potter’s wheel, while vitally true and fantastic, cheerful and gloomy mysterious figures, decorative plates and vases, sunshine lambs and whistles glare at you from shelves and walls. While decorating dishes, V. Bardachevskyi deviated somewhat from the traditional painting of ceramics in Tovste – he does not introduce birds, animals or fish into the composition of bowls, but only makes compositions of plant and flower patterns. He completely abandoned the engraving and color painting used by his predecessors at the beginning of their creative career. The craftsman has his own style of decorating terracotta utensils: he paints with white engobe on a red pottery item or draws stripes of different shades of clay, and scratches ornaments on them. The bottom of the decorative bowl or plate is filled with patterns of “a flower”, “a tree of life” or other elements, and this compositional center is surrounded with a light pattern of straight and wavy lines and dots. Pots are traditionally decorated with straight and wavy lines at the top of the dish under the neck, and the bulge has floral patterns. Bardachevskyi does not produce identical items – each of them is unique, with its own special ornament.

Гончарі сьогодення Pot makers of the present

Сергій Івашків з Червонограда гончарем став не відразу. Випадково почув розповідь друга про гончарів і вирішив піти і подивитися. “Довгий час я спостерігав, пробував центрувати шматочок глини, – розповідає Сергій. – І коли здавалося, що нічого не виходить, хлопці гончарі мене підбадьорювали та надихали. Думка, що і в мене так вийде, як виходило в майстрів, не покидала мене”. Сергій народився у шахтарському місті, у шахтарській родині, тому змалечку був свідком усіх проблем та протестних акцій, які стосувалися міста та шахтарів зокрема. Він неодноразово брав участь у шахтарських протесних акціях, які відбувалися у місті, адже сам працював на шахті. “Я завжди старався підтримувати різні акції протесту, якщо вони стосувалися порушення прав людей. Помара́нчева револю́ ція , Євромайдан - це такі масштабні акції, до яких я і моя родина долучалися”. Був свідком першого повалення пам’ятника Леніну у серпні 1990р.

Довідка: Саме червоноградські шахтарі поклали початок знаменитому “ленінопаду”, з якого почався відлік української незалежності: пам’ятник Леніну у місті було демонтовано 1 серпня 1990 року на вимоги, які містили політичну та економічну складову, шахтарів та за Рішенням сесії Червоноградської міської ради.

Гончарство стало для Сергія справою життя. Відродження саме димленої лощеної кераміки, сокальської кераміки, яка у вирі історичних подій то зникала, то відроджувалася, має свою історію. Сергій доклав багато зусиль, щоб відроджувати та пропагувати чорну та сокальську кераміку. Має на меті створити автономний осередок майстрів та школу гончарів сокольської та димленої лощеної кераміки.

Serhiy Ivashkiv from Chervonohrad was not a pot maker right from the start. I accidentally heard a friend’s story about pot makers and decided to go and see. “For a long time I watched, tried to center a piece of clay,” says Serhiy. “And when it seemed that nothing was right, the pot makers encouraged and inspired me. The thought that I would succeed as the craftspeople did was always on my mind.“ Serhiy was born in a mining town, in a miner’s family, so as a child he witnessed all the problems and protests that concerned the city and the miners in particular. He took part in many miners’ protests that took place in the city, because he worked at the mine. “I have always tried to support various protests if they concerned human rights violations. The Orange Revolution, Euromaidan are such large-scale actions that my family and I joined.” He witnessed the first demolition of Lenin monument in August 1990.

Reference: It was the Chervonohrad miners who started the famous “Leninopad” (demolition of Lenin monuments), which marked the beginning of Ukrainian independence: the monument to Lenin in the city was demolished on August 1, 1990 at the request of the miners that contained the political and economic issues and according to the decision of Chervonohrad City Council.

Pottery became a lifetime activity for Serhii. The revival of smoky polished pottery, Sokal pottery, which disappeared or revived in the whirlpool of historical events, has its own history. Serhiy puts a lot of efforts into revival and promotion of black and Sokal ceramics. He aims to create an autonomous center of craftspeople and a school for pot makers of Sokal and smoked polished ceramics.

Ремесло гончара не з простих, і, щоб створити красу зі звичайної глини, треба багато працювати, постійно навчатися, опановувати секрети майстерності. Ці секрети ремесла відкриває харківський гончар Андрій Панарін. Його знайомство з гончарством відбулося у 2014 році в Тернополі. Тоді, під час туристичного збору, він вперше побачив гончарне коло. Попрацювати на ньому вдалося тільки вночі, бо вдень від гончарного кола не відходили діти. Магія гончарства захопила, зачарувала. А далі опановував ремесло самостійно. Раніше воно було утаємничене, просто так нікому не демонструвалося, трималося в секреті та передавалося виключно в родині. Сьогодні гончар ділиться своїм досвідом, своїми наробками. Йому вдалося знайти і креслення гончарного кола, і печі для обпалення виробів і, навіть, майстер-класи з гончарних технік. Майстер дотримується традицій гончарства та експериментує з новими техніками, намагається задовольнити потреби нових покупців, замовників. Тож виготовляє світильники, турки для кави та інші речі, які демонструє на гончарних фестивалях та ярмарках, бере участь у конкурсах. А ще пан Андрій відкрив таємницю: “Коли починаєш роботу зі шматком глини, то не завжди уявляєш річ, яка вийде. Буває, що замислюєш одне, а під час роботи виходить інше, вже на гончарному колі народжується виріб. Руки, фантазія та гончарне коло є співавторами”. The craft of pottery is not simple, and to create beauty out of ordinary clay, you need to work hard, study continuously and master the secrets of techniques. These secrets of the craft are revealed by Andriy Panarin, a Kharkiv pot maker. He got acquainted with the art of pottery in 2014 in Ternopil. At that time, during a tourist gathering, he saw a potter’s wheel for the first time. It was possible to work with it only at night, because children were at the potter’s wheel all day long. The magic of pottery captivated and enchanted him. And then he mastered the craft on his own. Previously, it was kept secret, not shown to anyone, and passed on exclusively within the family. Today the pot maker shares his experience, his work. He managed to find drawings of a potter’s wheel, kilns for baking items and even master classes in pottery techniques. The craftsman keeps to the traditions of pottery and experiments with new techniques, trying to meet the needs of new buyers, customers. So he makes lamps, Turkish coffee brewing pots and other things, which he exhibits at pottery festivals and fairs and participates in competitions. Mr. Panarin also revealed the secret: “When you start working with a piece of clay, you don’t always imagine what will come out of it. Sometimes you have one thing in mind, and while you are working on it, you get another item, a product is born on a potter’s wheel. Hands, imagination and a potter’s wheel are co-authors.“

Гончарі сьогодення Pot makers of the present

Опішнянська майстриня Валентина Гармаш розповідає: “Селище живе не тільки гончарством, але своєму розвитку завдячує саме цьому промислу. Все, що я маю сьогодні, це теж завдяки гончарству”. Пані Валентина створила сім’ю в Опішні, працювала на заводах “Керамік” та “Художній керамік”, закохавшись в опішнянські черепки, закінчила художнє училище та облаштувати власну гончарну майстерню, працює майстром навчальної майстерні у Колегіумі мистецтв. У 2015р. стала членом Спілки народних майстрів України. Хоча гончарі і вважаються одноосібниками і свої професійні та творчі знахідки тримають при собі, пані Валентина завжди ділиться своїм досвідом, ідеями, майстерністю.

Valentyna Harmash, a craftswoman from Opishnia, says: “The village lives not only on pottery, but it owes its development to this craft. All I have today is due to the craft of pottery.” Valentyna started a family in Opishnia, worked at the “Ceramics” and “Art Ceramics” factories, fell in love with Opishnia ceramic items, graduated from art school and set up her own pottery workshop, and works as a master at the training workshop at the College of Arts. In 2015 she became a member of the Union of Folk Craftspeople of Ukraine. Although pot makers are considered individuals and keep their professional and creative discoveries to themselves, Valentyna always shares her experience, ideas and skills.

“Я мрію, щоб гончарні осередки, які зараз існують, не зникли з мапи України, а перейняли досвід Опішні і розвивалися самостійно, та за підтримки держави, – говорить пані Валентина. – А ще мрію, щоб мої учні продовжували та розвивали гончарне ремесло”. “My dream is for the pottery centers that exist now not to disappear from the map of Ukraine, but to adopt the experience of Opishnia and develop independently, and with the support of the state, – says Valentyna. – And I dream that my students will continue developing the craft of pottery.”

Косівський гончар Сергій Дутка займається не лише традиційною керамікою. Випускник інституту декоративно-прикладного мистецтва деякий час працював викладачем художньої кераміки, а зараз працює у своїй майстерні в с. Рожнів Косівського району. Здебільшого працює в техніці «молоченої» кераміки, інколи експериментує з поливами. Те, що виділяє Сергія серед інших майстрів – неабиякий хист до анімалістки. Це яскраво проглядається у роботах майстра. Увагу привертають роботи ящірок на ручках від чашок чи кухлів, його роботи у вигляді динозаврів, яких він називає “Парком догуцульского періоду”. Сергій брав участь у подіях на Майдані. “Якщо говорити про Майдан, про Революцію Гідності, я вважаю, що ми частково досягли своєї мети. Навіть, те, що люди відстояли своє право і після усунення диктаторського режиму відбувся сильний культурний сплеск. Це важко переоцінити. Це було піднесення рівня культурної свідомості людей, самоідентичності. Багато української якісної музики з’явилося, багато уваги почали приділяти культурним, мистецьким проєктам, які репрезентують українську культуру як таку”, – поділився під час зустрічі гончар.

І зараз Сергій готовий долучатися до заходів, спрямованих на захист прав людей, адже вважає, що право вибору, право на вільну думку, на волевиявлення – це основне, що є у людини, те, що варто відстоювати і те, що ніхто не може забрати. Культура, а з нею і кераміка, для Сергія – головне. Багато уваги він приділяє і розвитку культурних проєктів. Займається організацією та проведенням міжнародного пленеру “Золоте горно”. “Приїжджають керамісти з цілої України, з-за кордону, де ми 10 днів разом творимо різні вироби з кераміки, випалюємо їх, спілкуємось, проводимо лекції, піднімаємо якісь цікаві актуальні теми. Основною метою є розвиток косівської кераміки. Так вона вже існує і добре відома, проте я хочу розвивати сучасну косівську кераміку, пробувати додавати щось нове, цікаве, виходити зі своєї зони комфорту”, – ділиться майстер. Serhiy Dutka, a pot maker from Kosiv, is engaged not only in making traditional ceramics. A graduate of the Institute of Applied and Decorative Arts worked for some time as a teacher of artistic ceramics, and now he works in his workshop in the village of Rozhniv, Kosiv district. He mostly works applying the technique of “milked” ceramics, sometimes experimenting with glazing. What makes Serhii stand out is his remarkable flair for the animalist patterns. This is vividly seen in the works of the craftsman. Lizards on the handles of cups or mugs, his works in the shape of dinosaurs, which he calls the “Park of the pre-Hutsul period” draw your attention. Serhiy took part in the events happening at the Maidan. “Speaking of the Maidan, the Revolution of Dignity, I believe that we have partially achieved our goal. The fact that people defended their rights matters and after the overthrow of the dictatorial regime there was a strong cultural surge. It is difficult to overestimate it. It was raising the level of cultural consciousness of people and self-identity. A lot of Ukrainian quality music has appeared, a lot of attention has been paid to cultural and artistic projects that represent Ukrainian culture as a phenomenon,” the pot maker shared his ideas during the meeting. Now Serhiy is ready to join the events aimed at protecting human rights, because he believes that the right of choice, the right of freedom of thought, the right to free will are the main things that a person has, it is something that should be defended and taken away by no one. Culture, along with ceramics, is the main thing for Serhiy. He also pays a lot of attention to the development of cultural projects. He arranges and holds the international plein air painting event “Golden Furnace”. “Ceramists come from all over Ukraine and abroad, there we create different ceramic items together for 10 days, bake these items, communicate, hold lectures, raise some interesting issues. The main goal is the development of Kosiv ceramics. Yes, it already exists and is well known, but I want to develop modern Kosiv ceramics, try to add something new, interesting, leave my comfort zone,” the master shares his ideas.

Команда “Галіція”, Львівщина. Наталія Бабенко, Вероніка Федоряк, Олег Костишин, Олександра Карплюк, Дарія Порицька, Софія Новікова, Яна Солінська. Куратори – Марія Федоряк, Лілія Гудим. "Galicia" team, Lviv region Natalia Babenko, Veronika Fedoryak, Oleh Kostyshyn, Oleksandra Karplyuk, Daria Porytska, Sofia Novikova, Yana Solinska. Curators – Maria Fedoryak, Liliya Hudym. Команда “Нова Хвиля”, Харківщина. Дмитро Пономаренко, Наталія Букач, Ельвіра Ковтун, Таїсія Кісельова, Катерина Отрокова. Куратор Лариса Махарина. “New Wave“ team, Kharkiv region. Dmytro Ponomarenko, Natalia Bukach, Elvira Kovtun, Taisiya Kiselyova, Kateryna Otrokova. Curator Larysa Makharina.

Командиучасники проекту Project teams

Сучасні гончарі збирають, зберігають та розвивають давні традиції цього ремесла. В цьому їх громадянська позиція і значення. Важливо не втратити зв’язок з минулим, бо міцне історичне підґрунтя дозволяє успішно розвиватися державі. “Медобори” Modern pot makers collect, preserve and develop the ancient traditions of this craft. This is their civic position and significance. It is important not to lose touch with the past, because strong historical foundation allows the state to develop successfully. “Medobory”

Команда “Керамолог і Я”, Полтавщина. Денис Бойко, Марія Зінченко, Тетяна Варвинська, Ольга Пиляй, Олег Козак, Тарас Рівчаченко. Куратор Наталія Матвійчук. “Keramologist and I” team, Poltava region. Denys Boyko, Maria Zinchenko, Tetyana Varvynska, Olga Pylyay, Oleg Kozak, Taras Rivchachenko. Curator Natalia Matviychuk.

Команда “Медобори”, Тернопільщина. Аліна Каськів, Марта Джигринюк, Софія Кривенко, Аліна Липка. Куратор Ольга Аксак-Мельничук. “Medobory” team, Ternopil region. Alina Kaskiv, Marta Dzhigryniuk, Sofia Krivenko, Alina Lypka. Curator Olga Aksak-Melnichuk. Команда “Ґердан”, Чернівеччина. Анастасія Мельничук, Софія Ладан, Антоніна Бенько, Кароліна Запара, Галина Єрема, Галина Олійник. Куратор Людмила Мацюк. ”Gerdan” team, Chernivtsi region. Anastasia Melnychuk, Sofia Ladan, Antonina Benko, Karolina Zapara, Halyna Yerema, Halyna Oliynyk. Curator Lyudmila Matsyuk.

ПРОЕКТ “Горна державності. Громадянська освіта для молоді через історію ремесел” 2021 рік