Олена Дуць-Файфер Ягайлоньскій Університет Інститут Східньославяньской Філолоґіі
Умістити достоменніст – в однесіню до, проти, понад, наперекір. Лемківскє ставаня ся в Галициі. Покровительство над моім текстом оддаю двом голосам, котры спричыняют в деакым розумліню перформатывну суть заміщаных гев рефлексий і уваг, односячых ся до присутности взглядом неприсутности. Перший з них то голос Гоміого Бабы: «Повинністю критыка єст вполни усвідамляти сой невыповіджены і нерепрезентуваны версиі минулого, котры навіщают днешніст і взяти за них одповідальніст» 1. Другій натоміст то взата з Кеннета Лайта фраза: - «жыєме днес в часі глубокой культуровой переміны. І треба нам тых, котры підут дале, нарысуют новы мапы і вкажут новы дорогы» 2. Як дослідниця сучасных меншыновых дискурсів прібую найти в галицкым просторі перевиваня ся серед вельох достоменности з менше ци барже чутным голосом тіж того фонічного путика, котрий николи домінуючий ци старчаючо значучий в поліфоніі галицкой обшыри ся не стал. Николи єднак не счез і заєдно глядат выражаючой го текстуальной
і
рытуальной репрезентациі, чым выкликує часто
зачудуваня, недовірюваня, заінтересуваня і шор звідальных знаків. 1. Значыня і означыня Галицкы часы буду пенетрувала під гослом «лемківскій» даде од половины XIX столітя, коли то ставаня ся достоменности, яка з часом явні припише ся до того етноніму, зачынат быти видне і розпознавальне в текстах, якым подля мойого розпознаня і клясифікациі мож приділити окрисліня лемківской літературы3. Перформатывна функция текстів в поступенным ставаню ся
свідомости
лемківского етносу в ничым не одстає од принципу творіня пером більшости народовых отчызн4. Достережыня специфікы даной культурово-ґеоґрафічной обшыри
1
H. Bhabha, Miejsca kultury, пер. T. Dobrogoszcz, Kraków 2010, с. XLIX. Фразу беру з: A. Kronenberg, W stronę delikatniejszego zamieszkiwania Ziemi – geopoetyka Kennetha White’a, http://fraza.univ.rzeszow.pl/teksty_naukowe/KRONENBERGo-geopoetyce%20White%27a-popr.pdf (22.07.2014) 3 H. Duć-Fajfer, Literatura łemkowska w drugiej połowie XIX i na początku XX w., Kraków 2001. 4 Безпосередньо вказал тото Єжы Єдліцкі, пишучы: „ (…) модерны європскы народы сут твором літературы і ідеолоґіі. Будителі, віщуны, пророкы, філолоґы, історикы, творили пером проєкты народовых отчызн з такой материі, яка была ім доступна: языковой, етноґрафічной, історичной і котру 2
романтычныма любителями вандрівок ку народови дало початок підметовости простору, його мешканців і іх культуры в формі окремного, маючого свою назву і специфічны культуровы приметы етноґрафічного быту5. Од што найменше половины XVI столітя серед мешканців карпатскых сел, головні в західній части териториі названой пак Лемковином, гідний процент хлопскых діти знал писати і чытати, а част з них вчыла ся в выжшій системі, головні в богословскых семінариях, на університетскых теолоґічных выділах, часом тіж і де інде6.
Наслідством того в половині XIX ст. маме уж до діла з породиненом зо собом,
творячом
своєрідний
культуровий
модель
групом
інтеліґенциі,
повязаной
походжыньом, діяльністю, жытьом, сентиментом з обшырю, котру етноґрафы і фолклористы означыли як замешкану през Лемків7. Тота група, зложена в головній мірі з грекокатолицкых священників, становила еліты і на окрисленым етепі розвитя соспільства «хлопа і попа» приняла на ся ролю народовых будутели. Рускіст была в Галициі през долгій час катеґорийом барже релґійно-культуровом з міфічном функцийом, як етнічным концептом і аж в половині ХІХ ст. під влияньом вельох дзеркал і вывертаня реальности нарубы тота катеґория зачала формувати ся як контрнаррация, головні до пониманой народово польскости8. В розвитю процесу протиставного двиганя ся ци ставаня народового Русинів мала она функцию ідеолоґічно-культуровой основы, што довело до єй еволюциі з в гідній мірі міфічной катеґориі до своєрідной формы етнічного дискурсу. Важне, але, як ся вказало, не до кінце можливе, было осягніня наррацийной спійности того дискурсу. Серед Галицкых Русинів дішло до розділіня ся концепций достоменности і народовых проґрамів на тій основі формуваных. Част соспільства (бесіда гев, очывидно, о інтеліґенциі) лишыла ся охочо збогачали міфічном уявом, а як треба было, то і літературныма фальсифікатами” (J. Jedlicki, ‘O narodowości kultury’ Res Publica ч. 2, (1987), с. 46-56, гев: с. 52) 5 Першым, котрий схоснувал тото окрисліня для названя Русинів пілнічно-східніх Мадяр (кульрурово тожсамых з Лемками по пілнічній страні карпат) узнає ся знаного словацкого етноґрафа Яна Чапльовіча. Тоту назву ввюл він в праці Etnografické pozorovania z Uhorska z roku 1820. (пор. M. Sopoliga, ‘Granice i główne cechy kultury Łemków w południowo-wschodniej Słowacji’, в: Łemkowie w historii i kulturze Karpat, ч. I, ред. J. Czajkowski, Rzeszów 1992, с. 249-265, гев: с. 250). В однесіню до галицкой териториі назву Лемкы схоснувал першыраз найправдоподібнійше Йосиф Левицкій в 1831 р. в передмові до свойой языкознавчой Grammatik der ruthenischen oder kleinrussischen sprache in Galizien, Przemyśl 1934 (передмова з 1831 рока). Пізнійше Лемків, іх культуру і язык описували м. ін. Вінцент Поль, Оскар Кольберґ, Денезій Зубрицкій, Ізидор Коперніцкі, Северин Удзєля. 6 H. Duć-Fajfer, ‘Szkolnictwo na Łemkowszczyźnie’, Річник Руской Бурсы 2006 (2006), s. 51-67. Гын тіж подаю джерела і статистыкы, котры потверджают моі тезы. 7 На тему той групы шырше в праці: H. Duć-Fajfer, Literatura łemkowska w drugiej połowie і в статі: H. Duć-Fajfer, ‘Udział Łemków w życiu religijnym, umysłowym, kulturalno-umysłowym Galicji w 2.połowie XIX i na początku XX wieku’, в: Poprzez stulecia – księga pamiątkowa ofiarowana Profesorowi Antoniemu Podrazie w 80. rocznicę Jego urodzin, ред. D. Czerska, Kraków 2000, с. 199-212. 8 Jan Kieniewicz уважат, же „Украіна могла підносити ся до рівня народу лем проти Польщи” (J. Kieniewicz, Ekspansja, kolonializm, cywilizacja, Warszawa 2008, s. 216, пер. цит. О. Д.-Ф. ).
при консерватывным модели шырокой рускости, част зачала творити радикальний украіньскій проґрам, а іщы інча част подала ся в русофільскым напрямі9. Інтеліґенция,
котра
выводила
з
обшыри,
де
рускіст,
окружена
західньославяньскыма культурами (бесіда про Лемковину), мусіла особливі міцно быти плекана і есенцийонувана, жебы сохранити свою окремніст, лишыла ся при єй архаічным, сакрально-міфічным модели.
Вязало ся тото на тот час уж не лем з
опозицийом до польскости, але тіж скоро розвиваючой ся во східній Галициі украіньскости, котру з той позициі узнавано за сеператыстычний проґрам, якій нищит загальноруску міфічну єдніст. Коли украіньскій проґрам стал ся уж ведучий серед східньогалицкой інтеліґенциі (при кінци ХІХ ст.), достережене остало «зацофаня» під тым оглядом територий заселеных през Русинів в Карпатах. Украіньскы народовы діяче зачали прото інтенсивну «усвідомлюючу» акцию, ведену головні за посередництвом грекокатолицкой Церкви. Під конец ХІХ ст., як пише єден з украіньскых авторів: «розпочалась свідома і послідовна українізація клира і парохій (...) на Лемківщині» 10. «Усвідамляно» тіж за посередництвом освітовых ци економічных орґанізаций. Тота акция трафила єднак на великій опір, котрий украіньскы діяче єднозначні окрисляли як «отуманіня москальофільством» 11, або пак як польску маніпуляцию. Справа єднак не была яж так проста. Украіньскым радикалам (навет і днес) тяжко буде достерчы, а тым більше приняти до свідомости творіня ся новой достоменности,
спераючой ся на
просторовым і народным (фолклоровым) вызначнику, котра, закля стане ся паралельным до інчых проґрамом етнічным (на початку ХХ ст.), спочатку буде ся выражала субтильным дискурсом ґеопоетыцкым. 2. Місце в топоґрафічным просторі як катеґория свідомости Діліня простору подля заселяючых го груп/ спільнот/ соспільств/ народів, підперте теориями автохтонства, айтіолоґічныма і етноґенетычныма міфами, служыт, як відомо, завлащаню
простору
і
культурово-етнічным
інтерпретациям.
Накладаня
на
ґеоґрафічний простір сіткы культуровых значынь заєдно потрібує текстуальных 9
На тему народовых рухів в габсбурґскій монархіі, а головні в Галициі в ІІ пол. ХІХ ст. і скорше єст обшырна література; смотр: H. Duć-Fajfer, Literatura łemkowska, розд. I, приписы 50-57, W. Osadczy, Święta Ruś. Rozwój i oddziaływanie idei prawosławia w Galicji, Lublin 2007 (там бібліоґрафія), B. Wójtowicz-Huber, „Ojcowie narodu”. Duchowieństwo greckokatolickie w ruchu narodowym Rusinów Galicyjskich (1967-1918), Warszawa 2008 (там бібліоґрафія). 10 С. Шах, Між Сяном і Дунацем. Спомин. Часть 1, Мюнхен 1960, s. 316. 11 Ю. Тарнович, Ілюстрована історія Лемківщини, Львів 1936.
неґоцияций, управоміцняня достоменности, конкуренциі, выключынь, перенять/ узурпаций, ітп. В однесіню до лемківской спільноты, близко половины
XIX ст.
достеречы можна текстуальны пробы достоменностьово-просторовой неґоцияцийной рефлексиі, розвиваючой ся не лем взглядом зовнішніх дискурсів, але тіж, а може головні, в однесіню до власных припорядкувань і звідань, котры родили ся в контексті зміны поля сталости. Коли рускіст, будуча з причыны свого міфічного ядра катрґорийом сильном, есенцийном, стратила свою міц – даючу можніст в гідній мірі безрефлексийных ідентифікаций – периферийны предо вшыткым єй обшыри станули пред конечністю повышеной рефлексиі, посилюваной протиставныма напрямами проєкций і стремлінь. Освоєний уж уклад з двома центрами (польскым і австрийскым) змодифікувал ся з причыны новой конфіґурациі з украіньскістю як центром полудньовой, в тым тіж галицкой рускости. Міфічна рускіст не переформувала ся в політычний рух, прото радикальна політычні украіньскіст выперала єй формуючы модерны народовы стремліня. Нон, штораз сильнійший політычний центр остал занеґуваний през периферию, головні в одкликаню до потенциі, яку творит погранича12. Находиме ся адже в тым місци, котрого свідоме ставаня ся на основі усимволічніня реального простору довершати ся мусіло з прошыбаня конкуренцийных, протиставных, напятых культуровых змістів і тенденций як льокацийний дискурс в однесіню до, проти, понад, наперекір вшыткому, што стремило до завлащыня той териториі власном символіком. 3. Стратеґіі вписуваня ся в простір Основна амбіваленция, яка выокремнила і окрислила прото-лемківскій дискурс, то напятя медже стремліньом до сохраніня старого/сталого культурово-ментального порядку а довершаючыма ся змінами. Корчыня ся катеґориі Русь, єй гыбрыдизация, трансформация, в єй оборонцях выкликала імператыв спасіня/сохраніня. В ідеі Лемківской Руси сконтамінували ся сентыментальны, етноґрафічны, історичны, просторовы чынникы в антицентровій констеляциі, осягуваній в ріжний спосіб: 1. Полемічний (одписуючий, антиколоніяльний, аппріопрітывний) 2. Іронізуючий (дистансуючий, підважаючий, аброґатывний) 3. Мімікруючий (заперечаючий вынятковіт, творячий на свій спосіб новий підмет)
12
Погранича понимам гев найпростійше як перениканя ся на даній териториі ріжных, конкуренцийных до ся культуровых вартости, з чого творит ся нова культурова якіс
Тот третій спосіб треба бы уж однести до ідеі Лемковины, в яку еволювала Лемківска Русь в розвиваючым ся еманципацийным процесі, а установлюючым актом было покликаня в 1911 р.
лемківскоязычного часопису „Лемко”13, што было
мотывуване окремністю Лемковины од решты обшыри Галицкой Руси14. Зосредоточу ся на процесі просторового льокуваня ідеі достоменности, на концептуалізациі етнічного простору, творіню культуровых місц (місц памяти15/ місц етнічных16), будуваню границ, як на окрисленых текстуальных конструкцийноконстытууючых стратеґіях. Установити ся в однесіню до – проти Сутьовым выходным пунктом для текстуальной репрезентациі уетнічненого простору были чысленны історично-етноґрафічны ескізы а тіж языкознавчы описы17, котры возникали під явным влияньом потребы доокрисліня специфікы власной групы, соморозпознаня ся в о д н е с і н ю д о. До чого? На першым місци і найпростійше – до інчых груп і іх достоменностєово-історичной наррациі, через власну контрнаррацию, котра льокацийно-просторовий чынник хоснує до творіня візий автохтонізму (в однесіню нп. до працы польского історика Вацлава Александра Мацєйовского Pierwotne dzieje Polski i Litwy (1846) – бесідуючого о рускым
13
На початку двотыжденник, пак тыжденник лемківскоязычний і лемкоцентричний, котрий был публикуваний в роках 1911-1914 (найперше во Львові, пак в Новым Санчи). 14 Высловлене тото остало безпосередньо в одредакцийных статях заміщеных в першым чыслі того часопису. Чытаме в них: „Уже долгое время раздавались на Лемковщинѣ голоса, требующiе изданiя для этой страны Руси, хотя бы маленькой газеты. Требовали этого многiе лемки, такъ какъ Лемковщина находится въ нѣсколько другихъ условiяхъ, нежели остальные уголки нашей Галицкой Руси. Поэтому многое, что для остальной Галицкой Руси важно - для Лемковщины - безпредметно. Мало того! Русскiй лемковскiй говоръ значительно различается отъ говоровъ, употребляемыхъ въ другихъ частяхъ Руси (...) Этими - именно - обстоятельствами объясняєтся, что принимаемся за изданiе предлежащей газетки „Лемко”, на страницах которой будемъ обсуждать вопросы, относящiеся преимущественно къ Лемковщинѣ, и издавать её будемъ на языкѣ, приближенномъ къ лемковскому говору (...)” (Оть Редакціи, Лемко, nr 1 (1911), с. 1. 15 В пониманю Пєрра Норы (Pierre Norа), то значыт як „кажда материяльна або ідеальна значуча єдиниця, котру воля люди або діяня часу переформувало в символічну частку памятаного спільнотом дідицтва” (Le leux de mémoire, ред. P. Nora, v. I-IV, Paris 1984-1992, гев: v.II, s. 2226, цит. за: K. Kończał, ‘Bliskie spotkania z historią drugiego stopnia’, в: Pamięć zbiorowa jako czynnik integracji i źródło konfliktów, ред. A. Szpociński, Warszawa 2009, с. 207-226, гев: с. 211. 16
Місця етнічны пониманы сут [...] не тілько як ґеоґрафічны рамы етнічных діянь спільнот, кілько як просторовий контекст ріжных рдів реґуляций і практык конструуваня збірных достоменности (‘Wprowadzenie’, в: Społeczne tworzenie miejsc. Globalizacja, etniczność, władza, ред. A. Bukowski, M. Lubaś, J. Nowak, Kraków 2010, с. 27, пер. О. Д.-Ф.). 17 Смотр: H. Duć-Fajfer, ‘Szkice historyczno-etnograficzne, opisy językoznawcze, korespondencje lokalne i inne prace wskazujące na dążność do sprecyzowania specyfiki własnej grupy’, в: тота же, Literatura łemkowska, s. 75-97.
осадництві в мушыньскым і ясєльскым округу аж в часах Казиміра Великого
18
). В
творіню концепциі Кірило-Мефодійской місиі серед населіня Бескідів по обох странах карпатского хырбета19 (в однесіню до історичного факту о праві 100 років пізнійшого Хрещыня Польщы і Хрещыня Руси. В приводжыню/ творіню заложытельскых леґенд місцевости (головні місточок – Тылича і Мушыны) в Бескідах по пілнічній і полудньовій страні Карпат. Во вказуваню слідів по церквах в ріжных сусідуючых з рускыма селами місцевостях, в котрых тепер (в ХІХ ст.) сут костелы20 (в однесіню до обовязуючой польской наррациі леґендарно-історично-просторовой). Тым способом творит ся «свій простір», котрий через уставліня ся «в однесню до», што часто тіж значыт «проти» не своіх етнічных вызначників, ма приметы етнічного простору (з основным принципом комунікуваня ріжниц). Його назва і назва його мешканців во спомненых ескізах єст поступенно допрецизовувана. Од ґеоґрафічноадміністратывных названь тыпу: мушыньскій деканат, Мушыньска Домінія, Сандецкій ци Ясєльскій
Бескід
а тіж окрисліня тыпу „тутєйшо-гôрскiй рускiй нарôдъ
Сандецкого округа”21, котры выступуют в прикликуваным уж ескізі (см: прип. 18) Михаіла Криницкого до хоснуваного Алексійом Тороньскым етноніму Русины-Лемкы (в ескізі з такым самым наголовком – см. прип. 19). До териториі буде одношена назва Лемкȏвска Русь, Лемкȏвщина (з часом Лемковина), як хоц бы в чысленных ескізах Владиміра Хыляка22, котрий часто буде іх підписувал псевдонимом Лемко. Лемками тіж послідовні называт своіх краян (уж в 1871 р.)
18
товдышній студент Кыівского
Єст то опозиция з ескізу: М. Kрыницкiй, ‘Историческое состоянiє Намѣстничества Мушынского въ взглядѣ фiзично-политичнôмъ, моральнôмъ, и религiйнôмъ ôтъ основанiя 54 хъ тутъ существуючихъ чисто-рускихъ сѣлъ и двохъ городкôвъ: Мушина и Тыличь, списанноє Михаиломъ Крыницкимъ приходникомъ рускимъ въ Тыличи, въ окрузѣ Сандецкôмъ 1852 года’, Отечествественный Сборникъ повѣстокъ, сказокъ, историческихъ воспоминанiй, господарскихъ и инныхъ общеполезныхъ вѣстей и пр. и пр.”, (Вѣдень), ч. 5-20 (1853). 19 Тоту тезу особливі експонує так Михаіл Криницкій во вказаным ескізі, як і Алексій Тороньскій в знаным ескізі Русины-Лємки (А. Тороньскiй, ‘Русины-Лємки’ w: Зоря Галицкая яко альбумъ на годъ 1860, ред. Б. Дѣдицкій, Львовъ1860, с. 389-428. 20 Такы наррациі являт ся головні в ескізі Михаіла Криницкого, але сут приявны во вшыткых праві лемківскых етноґрафічно-історичных ескізах, котры возникли в ІІ половині XIX ст. 21 М. Kрыницкiй, пр. цит., с. 82. 22 Примірні: В. Хилякъ (Лемко Семко), ‘Изъ крайне-западной Руси. (Рады – Nil novi sub solo)’, Слово, ч. 1, (1869); тот же (Лемко), ‘Отъ Сандецкихъ горъ.(Вопросъ о употребленіи русского языка въ урядђ’, Ibidem, ч. 68; тот же, ‘Свадебныи звычаи у Лемковъ’, Литературный сборникъ издаваемый ГалицкоРусскою Матицею (1871), с. 4-29; тот же (Лемко), ‘Изъ лемківского села (Пансіонъ для лемковскихъ дђвушекъ)’, „Слово”, ч 101 (1872); тот же, ‘Юморъ у Лемковъ (Этнографическiй эскизъ В. Неляха)’, Родимый Листокъ (1880), ч. 12, с. 188-190, ч. 13, с. 203-205, ч 14, с. 219-221; тот же (Лемко), ‘Изъ Лемковщины’, Червоная Русь, ч. 18 (1889); тот же (Лемко), ‘Воды в Выссовой’, там же, ч. 55; тот же (Лемко), ‘Пещера конфедератовъ’, там же, ч. 173; тот же (Лемко), ‘Зъ Лемкôщины (Тихо и глухо вщ Лемкôвщинђ)’, Батькôвщина, ч. 14 (1890); тот же (Лемко), ‘Зъ Лемкôщины (Про порядки въ Устю рускôмъ)’, там же, ч. 19.
Університету, Матвій Астряб, котрого ескіз Кôлька слôвъ о лемкôвскôй бесѣдѣ23 єст проявом модерной свідомости і радикальной етнічной поставы. Уміщыня в однесіню до і проти єст єдным з основных і найпростійшых. Як знатя, мож гев схоснувати нарядя, язык, фіґуры, дискурсивны формы, теориі запожычены од тых, в однесіню до і проти котрым ся уміщат. Старчыт дати ім власны знакы, значыня, символізациі, часто створити лем неґатыв. Єст то реляция бінарна і есенциялізуюча. Дуже тяжше ульокувати ся п о н а д. Зєднати етнос вертикальні – понад Тот
тып
будуваня
етнічного
простору
понимам
як
конечніст
ідеового,
концептуального будуваня над даякым ґрунтом, ядром, основом, котру легко мож окрислити в візуально-фактоґрафіным вымірі, як дану в виді натурального, з земльом повязаного засобу. Тот ґрунт вызначений єст, як правило, окрисленым тыпом пейзажу, топоґрафічным уформуваньом простору, але тіж льокацийом сел і характером народной культуры, стисло повязаной з природныма условіями жытя і ґаздуваня. На дискурсивным
рівни хоснуваны сут они до формуваня катеґориі корінности,
натывности і мают великє неґоцияцийне значыня, головні в однесіню до спільнот, котрым одмавлят ся права до істориі. Описы фолклористів заполнили тоту корінніст вшыткыма параметрами конечныма до установліня terra nostra, котры треба было лем схоснувати до власной наррациі, згідно з добрі знаном з романтычного засобу «народовой скарбниці» реториком. Треба єднак памятати, же што для шляхты могло быти захоплююче з высокости паньского капризу, з цілым історичным і ментальным ґрунтом «натурального» клясового дистансу, то для інтеліґента з соспільного авансу, котрий мусіл тот засіб/ основу розпознати і нарацийні затвердити як власний капітал для достоменности (ци як зове Бордє, символічний капітал), повязане то было з конечністю переборотя шору апорий, амбіваленций, заполніня тріснінь і доконаня переміны наданых вартости. Як представникы галицко-руской інтеліґенциі (што было єдиным спійным през цілий галицкій перийод самоокрисліньом) лемківскы еліты могли брати участ в шыршым «мы» зовнішнім до польскости і то ґенеральні не спричыняло амбіваленциі, было просте до означыня і сопоставліня мы - они24. Натоміст зовнішніст до
23
М. Астрябъ, ‘Кôлька слôвъ о лемкôвскôй бесѣдѣ’, Учитель, ч. 43-52 (1871), Львовъ. Хоц, очывидно, не бракує в лемківскій літературі творів, котры односят ся до зложеных родинных, приятельскы, сусідскых реляций в ситуациі, коли патрийотычны поставы Русинів повязаны были з 24
украіньскости вымагала гідного заужыня, ци заперечыня катеґориі «мы». Шырока рускіст, ци загальнорускіст не могла становити базы выключаючой украіньскіст. Тото могло стати ся лем в опертю о ядро, корін, котрий правом власности/ выключности елімінувал бы інчых з права хоснуватели, то значыт о народний простір, специфічний лем на окрисленій, ограниченій териториі. Єднак для інтеліґенциі тот простір был з принципу зовнішній. Гев, як раз, довершыти ся мусіл нон початок ідеового конструуваня понад. Тексты XIX-вічной лемківской літературы сут явным свідоцтвом дискурсивного труду лучыня в символічне «мы» того, што могло установити суть достоменности через одповідню інтерпретацию, узнаковліня, надданя етнічных сенсів. Достерігаме наступуючы по собі крокы, котры мож бы окрислити як стратеґію редукциі чужости. В сутьовым ескізі Алексія Тороньского Русины-Лємкы, веде ся гра о узнаня, кым в однесіню до «нас» (галицко-руской інтеліґенциі) сут сесы Лемкы – описаны через автора - корінны жытелі Бескідів, котры жыют в выкликуючий пошану спосіб, творячы своєрідну, богату культуру. Придає ся ім окрисліня „народъ по вѣрѣ, обычаямъ и бесѣдѣ намъ соплємнный, о которомъ мы однакъ вєсьма мало знаємъ”25. Загальні ціліст ескізу выріжнят ся шором клясифікацийных амбіваленций. Лемкы сут такы самы, як і інчы Русины: „Лемки, якъ весь народъ рускїй, суть весьма пѣвчїи”26, але: „Беседа Лемкôвъ єсть испорчена руска”27. З другой страны одріжнят ся іх од інчых рускых груп, выокремнят як цілком оддільну групу: „Лемки, оуже якъ горняки, должны своимъкороткимъ, легкимъ одѣнїєм отъ Подолянъ розличатися; но они отъ прочихъ горнякôвъ одеждою розличают ся”28. Хоц Тороньскій писал о Лемках з великым сентиментом і подивом для іх примет характеру особистого і соспільного, зазначаючы, же провюл серед того народу найщестливійшы хвилі, підкрислюючы, же „и она малая вѣтвъ народа руского не чуждавшаяся никогда своего корєня, оуваженїя достойна”29, то його думка о гіршій, зопсутій рускости, остала схоснувана і утырвалена як основна для його поглядів. Гыбрыдніт лемківской культуры, котра спричынила тезу Тороньского, насиляла ся і выкликувала понятя «зопсутого языка, культуры» в однесіню до уявного моделю вылучаючом ізоляцийом як єдиным способом освободжыня ся од польской домінациі. Пор. А. Полянскій, ‘Двѣ силы’, в: тот же, Избранныя сочиненія, Москва, 1916, с. 121-167. 25 A Тороньскій, пр. цит., с. 389. 26 Там же, с. 404. 27 Там же, с. 423. 28 Там же, с. 418. 29 Там же, с. 428.
«чыстой» центральной рускости. Інакше остали розписаны дистансы і оціны, коли текстуальна репрезентация приближыла ся до народного коріня біоґрафічноемоцийном деклярацийом нарратора-автора. Ескіз Кôлька слôвъ о лемковскôй бесѣдѣ, котрий возник предо вшыткым як полеміка з тезами Тороньского, што правда, дале операт ся на дистансі інтеліґент (тот, котрий облюк ногавкы, сукні) – хлоп (орач), але критыка ослаблят позицию того першого, рішучо підносячы вартіст і достоінство того другого. Влияня народництва ци хлопоманьства дозволюют видіти і деклярувати корінну рускіст гев на місци, де жыют «тутышні/ нашы/ Русины». ми ся видитъ, же намъ, што въ сукняхъ, можь бы лѣпше цѣнити нашихъ бѣдолакôвъ плугатарей, якъ мы ихъ цѣниме: намъ бы не ганьбити ихъ за ихъ звычаи и за ихъ бесѣду, але имъ дякувати, же хоцъ они все працювали бôльше на другихъ, якъ на себе, а не забывали нигда своей ôтцевской стрѣхи и своей материнской бесвды, працували-же завсе - а-завсе добрѣ и чесно, были добрыми и чесними 30 Руснаками и не зганьбили нигда доброго и чесного руского свого мена .
Нарушена Тороньскым якіст найважнійшого (як вірили за Гердером XIX-вічны конструкторе народовых отчызн) прояву духа народу – языка, в Астрябовым тексті зыскала аксийолоґічну інтерпретацию. В конфронтациі, што значуче, з узнаныма уж рускыма языками – мало і великорускым, лемківска бесіда отримує самодільний статус з надвартістю архаічности, то значыт, з так важном для культурного оцінюваня первобытністю і долгым тырваньом. Поменшыня
дистансу
інтелґент
-
хлоп
зыскує
наступны
стадиі
в
автобіоґрафічных творах Миколая Малиняка, автора, котрий безпосередньо выводил ся з бідной хлопской родины в Камянній. Барз щыро прикликує він проведены в худобній лемківскій хыжи дітинячы рокы і вшыткы пізнійшы наступства хлопского походжыня. Підкрислят він, же лем в тій хыжи провюл найщестливійшы хвилі свого жытя, а коли уж пішол до шкіл, зачало ся його терпліня, высмівуваня його походжыня, понижаня. Барз критычні односит ся до інтеліґенциі, головні до священьства, але не лем. Критыкує тіж церковны інституциі, обычайніст, несправедливіст, облуду, яка пошырена єст серед єрархів. В ефекті тых приближынь доходит до ситуациі, коли в етнонімічным называню фунґуют паралельні два окрисліня Русин і Лемко і оба можут быти хоснуваны так до інтеліґента, як і до хлопа. Територия, называна в текстах Лемківском Русю/ Лемкȏвщином заселена єст реалістычні вказуваным соспільством зложеным з хлопів, священника і його родины, дяка, дяко-учытеля ци учытеля, корчмаря (подля правила Жыда), парох циґаньскых родин. Єст оно уструктуруване, получене спільнотовыма 30
М. Астрябъ, ‘Кôлька слôвъ о лемковскôй бесѣдѣ’, ч 51, с. 202.
повязанями, розпознаюче ся в окрисленым символічным універсум. Такій простір, будучий ефектом вертикального будуваня достоменности над ґрунтом, особливі ярко і симптоматычні знакуваний специфіком етнічных місц, явит ся головні в повістях, оповіданях, новелях Владиміра Хыляка, Алексія Тороньского, Петра Поляньского Поставити на своім – льокуваня наперекір завлащыню Найбарже симптоматычний і послідовні значучий здає ся спосіб льокуваня достоменности н а п е р е к і р, котрий в самій уж семантыці слова передає штоси, што єст незгідне з принятым порядком, не рахуюче ся, не зважаюче на дотеперішній стан, будуче проти чомуси. Наремніст бінарной контры (котру легко ослабити, про очывидне пануваня, владаня пожыченымя ньом нарядями), внутрішнє споюваня і конструуваня етнічного простору, то крокы
основні потрібны, есенциялізиуючы. Єднак не они
рішыли в головній мірі о чутности/нечутности, тырваню, продолжаню, своєрідній впертости лемківского голосу. То специфічний униковий дискурс – спричынений і спричыняючий льокуваня наперекір, творит модальніст слабу, надшарпнену, але тырвалу і вперту, на якій буде ся операл лемківскій етос тырваня, основний в літературі той спільноты. Будучы своєрідном гыбрыдом, ма він вынятковы стратеґічны можливости, вказаны през Бабу. Гыбрыдніст репрезентує двозначне переображыня дискримінуваного підмету в переражаючий зовнішній обєкт параноічной клясифікациі: єст вызваньом в однесіню до чысленных присутности і образів авторитету31.
В тій стратеґіі, котру послідовні называм льокуваньом наперекір, гыбрыдніст дозвалят скольонізованому підметови зыскати «самопознаня, котре бере до увагы власний статус в колонізацийным процесі»32. XIX –вічны лемківскы писателі, предо вшыткым найзнаменитший з них, Владимір Хыляк, з великом свідомістю і доступном завдякы ній пародистычном можливістю, «низко кланяючы ся», брали участ в грі домінацийных знакувань, жебы довершыти переміщыня значынь, котры спричынят трісніня, в якє легко буде міг вдерти ся сміх, іронія, часом і высміваня. Прикличме характерний урывок наррациі Хыляка, котрий прібує умістити в поли рускости, здомінываной през украіньскіст, репрезентацию
лемківскости - мнимо
етноґрафічну ци просторову – то значыт таку, котра єст акцептувальна, але завдякы 31
H. Bhabha, пр. цит, с. 112. (пер. О. Д-Ф.) D. Skurczewski, ‘Hybrydy w polsko-ukraińskim tyglu’, в: тот же, Teoria – literatura – dyskurs. Pejzaż postkolonialny, Lublin 2013, с. 247-287, гев: с. 267. 32
достоменностьовій рефлексиі
зыскуючу вартіст етнічного місця. Знаменитым
прикладом може гев быти ескіз Свадебныи звычаи у Лемкȏвъ. Уж на вступі нарратор сам себе оввинят в буд-якости, котрой проявом єст громаджыня і публикуваня так марной якости материялу, як наголовковы весільны звычаі Лемків. Рішыл ся єднак, намовлений приятельом,
опубликувати іх, хоц зна, же не ма в них тілько
інтересуючого драматызму, што в надбужаньскых весілях, поетыцкого настрою, котрым захоплюют дівкы Украіны, же народний ґеній Лемків не лем погорджат принципами поетыкы, але і мусит рытм і поєдны выражыня пожычати од сусідів Словаків, же підбескідска бесіда, про свою неправильну ґраматычну будову і наголос, звучыт паскудні і неприємні. Автор тым способом допасовує ся до депрецийонуючых суджынь, до домінуючого думаня, котре послідовні виділо лемківскій простір як гірший, повторює іх і мнимо принимат як очывидны. Я дальше знаю, що по причинѣ наведенныхъ недостаткȏвъ, чтенiе «свадебныхъ звычаевъ у Лемкȏвъ» будетъ немилосердно нудное, но противъ всѣхъ возможныхъ упрековъ и недовольствiй изъ стороны почтеннѣйшыхъ читателей, вооружился я уже напередъ стоичною равнодушностiю33.
Єст то знаменита ілюстрация оного «наперекір». Наперекір планній якости і так вводжу свою підметовіст до дискурсу, котрий хоче єй выключыти як недорівнуючу інчым. Хыляка видіти мож як мастера оной гры в наслідуваня, позоруваня, а тым самым переміщаня значынь. Цілю єст гев підкопаня авторитету, котрий єст мнимо наслідуваний, але тріснинова іронізация спричынят освободжыня підпорядкуваного спід його влады, а тым самым дає можніст незалежного ставаня ци ставаня ся «наперекір». Лемківскій світ з творів Хыляка, то світ парадоксу понижыня, котре приберат вартіст возвышыня. В тым його слабіст-міц. Не можна підважыти, занегувати, ци зневолити світ, котрий сам достосовує ся до тых позиций, то значыт, з власной волі стає ся гыбрыдний (амбівалентний, самоперечучий), а прото вільний. Возме цитат тым разом з позициі чысло єден в каноні лемківской клясикы Шыбеничного Верху34. Во введіню автор/нарратор, бесідуючы з чытательом (галицкорускым інтеліґентом з „выжшым смаком“, льокуваным деси посеред „подільскых болот“) симптоматычні достосовує ся до його смаків і вартости: Ты навѣрно, любезнѣйшій читатель, не посѣтилъ подбескидских странъ. Не дивуюсь тому, ибо, если бы та закутина русской земли отличалась изящною красотою природы или необыкновеннымъ явленіемъ физическимъ, навѣрно не укрылась бы она предъ пристрастнымъ 33
Лемко Семко, ‘Свадебныи звычаи у Лемкȏвъ’, с. 5. Iеронимъ Анонимъ (В. Хилякъ), ‘Шыбеничний Верхъ’, в: тот же, Повѣсти и разсказы т. I, Львовъ, 1882. 34
любопытствомъ сплиноватого Англичанина – и ты, читая панегирикъ въ заграничныхъ часописяхъ, не выдержалъ бы, чтобы съ чужинцями не отдати признательность природою украшеной землѣ русской. Но на несчастье такъ не есть. Нужденная Лемковщина не имѣетъ ничего, чѣмъ бы могла принадити къ себѣ якого туриста; окрестность всюда стереотипна, гора и лѣсъ, лѣсъ и гора, а одна и другая однообразны. И села, между ними положенныи, почту ничѣмъ не розличаются, Всюда тѣ же хаты однообразныи, тягнущіися вздолжь потока, всюда церковця деревяна, съ трема червоными куполами, одна управа полева, овесъ рѣдонькій, картофля низенькая, луги скупенькіи... Понимаешь, что переходити подобную страну одному – страшно скучится, и што мнѣ пріятный былъ бы товарищ въ дорозѣ. Прото не вмѣни мнѣ во зло, если я тебе, любезнѣйшій читатель, умильно въ сопутники приглашаю35.
Зас наперекір вшыткому реченому ци повтореному за домінуючым дискурсом, автор/нарратор втягує тот дискурс (думаня, котре ма право голосу) в світ свій (неє што до того вантпливости), котрий по такым вступі, маючым довести до (само)зниячыня, (само)деґрадациі, може без консеквенций ставати попри кождій «пысі», не творячы єй підозрінь ци страху перед силовом деструкцийом. Анулювана в тот спосіб влада освободжат простір перед завлащыньом, домінацийом зовнішнього центру. Інчы текстуальны стратеґіі ставаня ся наперекір хоснує, головні в своіх Карпатскых Новеллях36 Петро Поляньскій. Його новелі можут быти узнаны за взірцьову реалізацию постуляту постколоніяльного знесіня домінациі колонізатора, котрий (постулят) раіт выстерігати ся яркых госел, простых катеґорий, пояснюючых міфів, єднозначных історичных нарраций37. Переведены на пару західньоєвропскых языків Новелі Поляньского описуют карпатскій культуровий простір не хоснуючы етнічных, етноґрафічных, народовых понять, заглублюючы ся в своєрідным аісторизмі,
безчасовости,
незакваліфікваного
што
простору.
чынит
Єдиным
неможливым хоснуваным
підважыня
такого
просторово-культуровым
понятьом єст окрисліня „карпатскій“, што для автрора значыт рідний: Передаючи читателямъ новелли изъ жизни народа въ Карпатахъ, я яко уроженецъ тыхъ-же Карпатъ, не могу не зазначити на тôмъ мѣстци одного всегда такъ пожелаємого явленія, состоящого въ томъ, що народъ той въ противоположности до зникающой вообще у иныхъ народовъ національной типовости, задержалъ до тепер прелесть своєй незатронутой еще типовой отдѣльности; уважаючи же дальше головнѣйшою основою новеллистики, сюжетъ поднятый изъ народа въ котромнебудъ изъ его слоевъ, я томужь моему отечественному карпатскому народу посвящаю послѣдующіи въ обохъ томахъ новелли и новелетты38.
Іван Франко, стараючы ся підважыти голос, котрий выражат себе спільнотового безклясифікацийні, написал, же Поляньскій “про Карпати, їх місцевости і жильців
35
Там же, с. 1. П. Поляньскій, Карпатскіи Новелли, т. I-II, Lepzig 1988. 37 М. Павлишин, ‘Що перетворюється у «Рекреаціях» Юрія Андруховича’, Сучасність, ч. 12 (1993), с. 115-128 (особливі 116-117). 38 Предисловіе в: П. Поляньскій, Карпатскіи Новелли, т. I, вступна сторона, не означена чыслом. 36
виявляє просто фанатастичну незнайомість, мішаючи презабавно лемківщину, мадярщину і румунщину при характеристиці прим., гуцульського села”39. Критыка односит ся в гев парадоксальні до того, же в тексті бракує такых елементів, котры давали бы можніст підважыти тоты етнічны катеґориі. 4. Новы мапы? Завершаючы, поставлю звіданя, ци лемківска наррация, можлива до выіманя в літературным дискурсі, може быти узнана за «невыповіджены і нерепрезентуваны версиі минулого, котры навіщают днешніст?» Думам, же і в тій основній квестиі добрі можна заграти тезом гыбрыдности. Лемківскій дискурс, глубоко гыбрыдний, не был/
не єст молчаньом або браком
репрезентациі. Має він репрезентацийне продолжыня од половины XIX ст. до днес. Был/ єст натоміт в великій мірі нечутий. Сеса гыбридніст высмыкуюча ся владі домінуючых голосів, єдночано спричыняла глухіст на тото, што не єст властиві закваліфікуване. Треба чутливых ух, котры зімяют звукы споза узнаного реєстру значынь, ух наставленых на поліфонію. Напотканя такыма ухами лемківского «наперекір» може принести «нарысуваня новых мап», лем, як думам, не ґеополітычных а ґеопоетыцкых.
39
І. Франко, Нарис історії українсько-руської лїтератури до 1890 р. , Львів, 1910, с. 312.