українська література та Розвиток мовлення
Уславлення патріотизму українського козацтва в народних думах Українські народні думи відображали події героїчного характеру, підносили ідею патріотизму. У них возвеличувалась звитяжність героїв, борців за незалежність вітчизни. Герої народних дум наділені незвичайною силою, мужністю, розумом, кмітливістю. Таким узагальненим образом захисника рідної землі є козак Голота. Це відважний і дужий воїн, який завжди готовий захищати свій край від ворогів. Він розважливий, впевнений у своїх силах, досвідчений, спритний. Мужній герой Самійло Кішка з однойменної думи п’ятдесят чотири роки пробув у турецькій неволі, але не скорився ворогові, а у слушний час організував повстання козаків і вивів їх додому. У думі «Іван Богун» оспівуються народні герої України, активні учасники національно-визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. Богдан Хмельницький та Іван Богун. Українські народні думи утверджують високу патріотичну свідомість народу, щире співчуття до невільників, вірність батьківщині, поняття совісті та моралі. Славетна героїня Маруся Богуславка (за народною думою «Маруся Богуславка») Справжнім літописом українського життя стали народні думи. Народні співці засвідчили героїчні і трагічні сторінки вітчизняної історії, емоційно і пристрасно оспівали славетних воїнів-козаків, справжніх патріотів своєї землі. Окреме місце посідає «Дума про Марусю Богуславку», яка, на відміну від інших, уславила подвиг жінки. Знаємо з історії, що татари своїми набігами спустошували українські землі, а люд зганяли в полон. Безліч молодих хлопців і дівчат змушені були все життя проводити в неволі. Схожа доля і у Марусі Богуславки. Це не історична особа, а узагальнений образ жінки-полонянки, яка потрапила в неволю і одружилася з турецьким султаном. Та й на чужині не забула вона Україну. Бажає допомогти співвітчизникам визволити їх, на ясні зорі, «на тихі води, у край веселий, у мир хрещений». Сімсот людей завдячують їй своїм порятунком після тридцяти літ неволі. Я дуже співчуваю Марусі Богуславці, тому що вона гірко сумує за Батьківщиною, але волею злої долі «вже потурчилась, побусурменилась». В той
Українська література
твори
У сьомому класі на уроках української літератури вдосконалюються вміння й оцінювати риси літературних героїв, висловлювати власну думку про них, зіставляти двох героїв одного твору для виявлення спільного й відмінного в їхніх характерах, а також авторського ставлення до них; вміння визначати родові й жанрові ознаки твору, що вивчається; давати письмову розгорнуту відповідь на поставлене питання. Учні вчаться визначати ідейно-художню роль елементів сюжету (експозиції, зав’язки, кульмінації, розв’язки) та засобів художньої виразності (тропів) у творі. Особлива увага приділяється характеристиці та порівнянню тематики й проблематики, сюжету різних творів. Як вид письмової роботи у сьомому класі пропонується і написання складного плану характеристики образів, роздуму над проблемами, порушеними у художньому творі. Основним жанром твору у сьомому класі стає твір-роздум. Теми, які пропонуються у сьомому класі, зорієнтовані на розкриття ідейного змісту та проблематики художнього твору, формування навичок самостійного аналізу.
923
Українська література
же час вона розуміє, що все те чужинське «лакомство» — «нещасно». Мені здається, що в цих словах звучить її зневага до самої себе. Я захоплююся мужністю і розумом дівчини, ім’я і подвиг якої увічнено в думі.
924
Розмаїття українських пісень Навчаючись у школі, ми читали твори усної народної творчості. Народні пісні вивчали щороку. А коли в сьомому класі я ознайомилася із ліричними піснями, то ще раз переконалась, що не дарма говорять, що українці — співуча нація. Пісня була моєму народові оберегом усе життя, була найближчим товаришем, допомагала в найтяжчі хвилини лихоліть. Але в кожну епоху життя нашої країни пісні звучали по-різному, відтворюючи історію життя і боротьби нашого народу, їх переживання, мрії, прагнення. Пісня увібрала в себе найніжніші почуття кохання і розлуки, гіркої долі і смутку, радості і печалі, оповідаючи про життя людини. Українські пісні вражають своїм безміром і величчю, своєю тематикою: обрядові, історичні, родинно-побутові, суспільно-побутові, літературного походження. І кожний вид має безліч підвидів. От хоча б взяти обрядові пісні. За жанром вони поділяються на колядки, щедрівки, веснянки, жнивні, русальські, купальські, весільні, голосіння. Усі пісні надзвичайно мелодійні, чарують красою образів, пахнуть весняними дощами, запашними чорнобривцями, духмяним хлібом. Неповторність і незбагненність української пісні лікує душу і серце. Відгук на пісню «Заповіт» (Слова Т. Шевченка, музика Г. Гладкого) На уроці української літератури, вивчаючи поезію Т. Шевченка, учителька дала нам можливість послухати пісню «Заповіт». Вірш Т. Шевченка ми вже знали напам’ять, і от — пісня. Мелодія «Заповіту» пройнята мінором, але в ній немає суму і безнадійності, пов’язаних із думками про смерть. Музика звучить оптимістично, життєстверджуючи. Правда, спочатку повільно і неголосно, але мужньо, без усякого суму. Потім на словах «серед степу широкого» спів посилюється, голоснішає, викликає враження величі і безмежності неозорих українських степів. На словах «на Вкраїні милій» звучання пісні знову спадає, зменшується, і ця фраза звучить тихіше, відчувається безмежна любов до свого краю. Другий куплет співають голосніше, ніж перший, і на словах «як реве ревучий» досягає найбільшої сили. Так композитор передає могутність стихії, непоборного, невгамовного Дніпра. У третьому куплеті мелодія звучить у прискореному темпі, рішуче, з гнівом до ворогів. Останній куплет виконується з глибоким ліризмом і теплом, мрійно і натхненно, з упевненістю в кращій долі свого народу. Пісня «Заповіт» викликала в мене схвилювання. Слухаючи її, я вперше захотів співати за грамзаписом. Я вважаю, що ця одна мелодія Г. Гладкого, полтавського учителя, прославила його навіки. Українське село — жертва кріпаччини (За повістю І. С. Нечуя-Левицького «Микола Джеря») У повісті І. С. Нечуя-Левицького «Микола Джеря» перед читачем постає галерея образів: Микола — головний герой, його батьки, дружина, односельці. Усі вони живуть у кріпацькій неволі, і ця обставина обумовлює їхні
Микола Джеря — борець проти панського гніту (за повістю І. Нечуя-Левицького «Микола Джеря») У повісті «Микола Джеря» зображено суперечності між закріпаченими селянами і поміщиками, засуджено кріпацтво та жорстоку експлуатацію. Іван Франко так сказав про головного героя повісті: «Історія всього українського селянства... написана в однім широкім образі Миколи Джері». Микола — працьовитий, розумний, уміє читати, малювати, грати на скрипці. Одружившись з Нимидорою, починає задумуватися над своєю долею. Йому хочеться працювати не на пана, а на себе і свою родину. Безвихідне становище підштовхнуло Миколу до відкритого протесту, за що був покараний паном. У Миколи запеклося серце, а в душі заворушилася думка помститися за себе, за батька, за Нимидору. Він не кориться поміщикові, бунтує, виступає на захист кріпаків, підбурює односельців не йти жати до пана, мстить осавулу за наклеп. В особі Миколи Джері пан бачить не тільки бунтаря, а й свого особистого ворога. І Микола вирішує тікати з села: «Піду... Бо тяжко мені жити, піду, а панщини таки робити не буду і в москалі не піду». Втеча від поміщика — своєрідний протест проти кріпосницької системи. В образі Миколи втілено риси національного характеру: волелюбність, нескореність, безстрашність. «Микола хоч кріпаком родився,— писав І. Франко,— був, од-
Українська література
долі. Це справжні трудівники землі, але вони змирилися із неволею і не бачать ніякого виходу. Один із них — Петро Джеря, батько Миколи. «Високий, тонкий» чоловік, «з нужденним блідим лицем та смутними очима...» Глибокі зморшки на щоках, на лобі, грубі руки — все це ніби казало, що йому важко жилося на світі. Скільки він вижав, перемолотив та перевіяв тими руками хліба на панщині за свій довгий вік! Але та важка праця не принесла Джері нічого, окрім мозолів. Безправне становище зломило його волю, позбавило радості в житті. Врешті-решт, старий Джеря помер. Автор робить висновок, що причина тому — непосильна праця і напівголодне існування: «Важка праця виссала з його всю кров. Вся його сила пішла на чужу користь, в чужу кишеню...» Трагічною є і постать Нимидори. Змалечку залишилася вона сиротою, довелося їй зазнати лиха в дядьковій хаті, а потім і в наймах. Після одруження вона розцвіла й була по-справжньому щаслива. Але знову — і тепер назавжди — життя було розтоптане кріпаччиною. Не витримавши наруги пана, її залишає коханий чоловік, батько єдиної донечки. Усі двадцять років чекала на нього, виглядала і вдень і вночі. Після смерті старої Джерихи зосталась у неї одна втіха — донька Любка. Та Нимидору зсушила, зів’ялила нужда. Лиха недоля зістарила її завчасу. Так і не побачивши Миколи, Нимидора померла. «Вмерла безталанною, як і родилась безталанною»,— свідчить автор. Передчасно помер на чужині і Кавун — товариш Миколи. Утікши разом з іншими вербівчанами на сахарні, він знайшов там свою смерть. Змучене нелюдським життям, «все його живоття висохло до решти, до останньої краплі». Фраза автора лаконічна й змістовна: «Петро вмер на чужині між чужими людьми». У своїй повісті І. Нечуй-Левицький доводить, що жертва кріпаччини — все українське село, бо такі суспільні порядки не тільки не дають можливості розвиватися суспільним стосункам, а при корені знищують, руйнують людське життя, нівечать долі. Але надія є. Вогник її пломеніє в нескореній душі Миколи Джері, який усе своє життя нестримно протестує проти панів, заперечує рабство і поневолення.
925
Українська література
нако, з тих людей, котрим ціле життя воля пахне, був з тих здорових натур, що скоріше вломляться, а зігнути не дадуться». «Широко долиною між двома рядами розложистих верб...» (І. Нечуй-Левицький — неперевершений майстер описів природи) Повість «Микола Джеря» називають одним із кращих творів І. С. НечуяЛевицького. І одна з причин такого визнання — неперевершені описи природи. Академік О. Білецький зазначав, що «у нього [Нечуя-Левицького] майже немає творів, куди пейзаж не входив би як обов’язковий елемент». Уже на першій сторінці повісті нас зустрічає Краса: «Серед долини зеленіють розкішні густі та високі верби», скрізь бачиш море садків. Звідусіль, з усіх куточків села плине багатство природи: «село наче в розкішних алеях». Природні барви буяють, полонять око читача: «левади розложисті й зелені», береги «оксамитові», «соняшники жовті», і над усим цим — сонце «несе золоте й срібне марево». Розкішні, соковиті епітети, сміливі, часом несподівані метафори створюють враження, що природа — ще один герой повісті. (Трава й осока «доходять» до самої води, Роставиця «в’ється гадюкою, передражнюючи здорові річки», ховається в дубовому лісі й утікає в Рось. Верби «одступились» од берега, там стара груша «вгніздилася» серед города і соняшники зовсім «заплуталися своїми жовтими головами в гіллі».) На початку повісті перед нами постає небаченої краси природа, молодий гарний парубок, кругловида дівчина, що зачаровує хлопця своїми співами. Але дуже швидко читач відчуває задушливу атмосферу кріпацтва, нестерпний людський біль. На лоні такої краси ще жахливішими здаються всі біди селян, їхні нелюдські страждання. Але природа не залишається байдужою до людського горя. Вона і радіє, і співчуває, і обурюється разом із героями повісті. Як це часто буває в житті, природа набуває у повісті символічного значення. Повернувшись у рідне село після двадцяти років поневірянь, Микола приходить на ті місця, де вперше побачив Нимидору, розшукує стару грушу, пригадує всі подробиці: і кришталеве листя, і жар-птицю, що ніби співала голосом дівчини. Повість завершується, як і розпочинається, дивовижним пейзажем, який зігріває душу і залишає надію на краще. Дослідники свідчать, що «небагато знайдеться письменників, які могли б змагатися з Нечуєм-Левицьким у «почутті природи», в умінні її бачити й описувати. І завдання читача при цьому — вдумливо читати і насолоджуватися красою, розсипаною на сторінках Нечуєвих творів. Характеристика образу Захара Беркута План 1. Захар Беркут — головний герой повісті І. Франка. 2. Портрет. 3. Життєві принципи. 4. Діяльність по зміцненню громадського устрою. 5. Талановитий знахар. 6. Мудрість, розсудливість, чесність героя. 7. Мрії Захара Беркута про майбутнє.
926
Захар Беркут — мудрий ватажок тухольської громади (за повістю І. Франка «Захар Беркут») Іван Франко — великий український письменник. Ідея спільності, гідного людини життя народу була для нього настільки близькою, що знайшла відгук у його художніх творах. Із найбільшою силою прозвучала вона в істо-
Захар Беркут Іван Франко всім своїм життям засвідчив, що любов до Батьківщини має проявлятися не у порожніх балачках, а в щоденній ненастанній праці. Таким був наш геній, таким є і головний герой його найкращої повісті — «Захар Беркут». Ми бачимо Захара Беркута уже дев’яностолітнім старцем, «сивим голубом», поважним вождем гірської громади. «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази». Як прожив своє життя Беркут? Чим заслужив повагу своєї і сусідських громад? Відповіддю можуть стати його слова: «Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим». Громада — ось що було найголовнішим у його житті. Бажаючи принести їй користь, ще змолоду задумав він навчитися лікувати рани і досяг свого. Повернувся Захар зі своєї чотирирічної подорожі іншою людиною: не тільки набув цінних знань лікарських, а ще й життєвого досвіду. Спостережливість і розум допомогли йому осягнути, що тільки громадська єдність врятує простих селян від рабства боярського і князівського. Талановитий ватажок розвиває зв’язки із сусідніми селами, дбає про дружні стосунки і практичну користь. Через це його поважають і йдуть за порадою люди з ближніх сіл. Захар — батько вісьмох синів, він виховав достойну зміну. Усі вони шановані люди, гідні свого вітця. У найважчих випробуваннях Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь. Він дає завдання громаді не відбити, а розбити монголів. І сам бере в цьому найактивнішу участь. Адже саме його осінила рятівна думка про затоплення монголів водами гірського потоку. Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір — важити користь громади і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар чинить за велінням обов’язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль. Не згоджується він і на брехню: «Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров’ю». У своєму передсмертному слові Захар Беркут передбачає, що ця біда — не остання. Він висловлює надію на кращі часи, коли люди пригадають давні порядки, відновлять їх, і то стане запорукою щасливого життя.
Українська література
ричній повісті «Захар Беркут». В образі головного героя уособлюється ідея Франкового твору. У ньому втілені міць, сила, мудрість народу. Високий на зріст, строгий лицем, Захар Беркут, «...незважаючи на глибоку старість іще сильний і кремезний». Його основним життєвим покликанням є праця на користь народу. Навіть у похилому віці Захар бере активну участь у житті громади, допомагає своїм досвідом, лікарськими знаннями. Своє життя він присвячує боротьбі за збереження єдності людей. Перед смертю Захар Беркут бачить перемогу справи, якій віддав усі свої пориви і сили. Переконливістю, життєвою мудрістю сповнені його виступи перед тухольською громадою. Слова свого він дотримує завжди. Він із гордістю говорить: «Беркути додержують слова навіть ворогові і зрадникові». Навіть помираючи, він думає про майбутнє свого народу. Він закликає їх триматися разом, незламно стояти один за одного, щоб ніяка ворожа сила не змогла їх перемогти. Я захоплююсь образом Захара Беркута, в якому втілено народну мудрість, патріотизм, відданість народній справі.
927