Inga Spriņģe
НЕРІВНІСТЬ В ОСВІТІ Що сталося зі школярем , який спалив у класі кактус
Їх матері, піклуючись про їжу, завжди сильно стомлюються і часто виховують дітей одні. Школа могла б стати для таких дітей дорогою можливостей, якби давала не тільки знання, а й мотивувала б їх, виховувала характер. Чи здатні на це латвійські школи? Сонячного дня учні 9 класу Броценскої середньої школи на уроці російської мови навчаються визначати рід слова. «Яке закінчення буде у слові «дідусь» у множині?», – пише на дошці вчителька. Клас за її спиною сміється. Давис*, худорлявий хлопчина в темній куртці Nike, зі щойно постриженим світлим чубчиком влучив гумкою в потилицю однокласника. Він кидає її ще раз і влучає в спину вчительки. Струнка жінка з пишним чорним волоссям і в модних окулярах повертається до класу, ніяковіє, зітхає і повторює питання. Тим часом Давис нарізав чергову порцію шматочків з гумки. До гри підключається ще дехто. Невдовзі вся підлога в класі устелена цими шматочками. Коли Давису це все набридає, він одягає навушники і занурюється в свій планшет. Знайшовши щось смішне, він передає один з навушників однокласнику.
«Давис, негайно зніми», – каже вчителька. Хлопці прикидаються ніби не чують її. Вчителька простягає руку – «Віддай!». «Почекайте, зараз», – відповідає Давис. Через мить він прибирає планшет в кишеню. Сьогодні це вже другий урок російської мови. Давис знайшов домашню роботу – презентацію про російське місто Астрахань (більш, ніж половина класу домашнє завдання не зробили); без дозволу один раз вийшов з класу; підійшов до однокласниці, що сидить в іншому кінці кабінету, щоб запитати про домашнє завдання з іншого предмету; пограв на планшеті в гру. Вчителька розгублена, але в той же час змирилася. Минулої зими вона не витримала. Давис на перерві спалив черговий пухнастий кактус з її колекції, яка стоїть в класі на підвіконні. Вчителька написала протокол. На перерві Давис забрав його зі вчительського столу і викинув в смітник. Вчителька дістала його звідти і віднесла директору. У нього в кабінеті вже лежали подібні протоколи. Через тиждень Давису подзвонили з поліції і запросили на розмову – директор написав скаргу. 16-річний Давис, один, поїхав до поліції, що розташована в семи кілометрах в Салдусі. Матері сказав, що все буде добре. Звичайно ж, це було не так. Поліція порушила справу «за порушення громадського порядку» і наклала штраф в 70 євро. У Латвії відповідальність за адміністративне порушення застосовується з 16 років. Навіть в тому випадку, якщо покараний ще школяр і нічого не заробляє, як Давис. Мати штраф не заплатила – не було грошей. Вона практично одна виховує п'ятьох дітей. Молодшому п'ять років, старшому – вже 20. Вона також не може згадати, чому не поїхала на розгляд справи разом з Дависом. Був передріздвяний час. Щоб заробити побільше, вона в тому місяці на хлібопекарні Lāču відпрацювала майже поспіль 12 нічних змін. За декілька місяців сума штрафу разом з оплатою судового виконавця зросла до 130 євро. Директор школи Егонс Валтерс розповів, що допомогу поліції використовує рідко – це крайній захід. І він, і вчителька російської мови думали, що штраф допоміг, тому що на якийсь час Давис став поводити себе в класі спокійніше. Це тривало недовго. За останні півроку Давис став «королем по зауваженням» – він отримав їх аж 19. Здебільшого з поведінки. «А так жити веселіше», – так він пояснює, чому себе так поводить.
У минулому році до зауважень додалося кримінальне покарання. Давис разом з другом вибили в одному будинку вікно і викрали комп'ютер. І цього разу нікого не цікавило, як допомогти хлопцеві. Поліція попросила соціальну службу розробити програму корекції поведінки. Вона полягає в регулярних зустрічах з робітницею служби і заповненні анкети. Поліція запевнила портал Re: Baltica, що Давису призначили громадські роботи, за виконання яких відповідає соціальна служба. Проте, в соцслужбі з'ясувалося: там думали, що за виконанням цих робіт стежить поліція. Щодо штрафу в розмірі 70 євро соціальні працівники дізналися тільки від порталу Re: Baltica. «Не знала, що можна накласти штраф. Знаю, що в школі є правила внутрішнього розпорядку, але про те, що повідомляють далі поліцію і штрафують, не чула», – говорить керівник соціальної служби Броцени Вінета Фрідмане. Хтось відверто, хтось випадково, але більша частина вчителів відзначають, що після закінчення дев'ятого класу хотіли б бачити Дависа в якомусь із найближчих професійно-технічних училищ. І хоча Давис розумний і кмітливий, школі було б легше, якби він в ній більше не навчався. У середній школі Броцени приблизно 400 учнів, і їх кількість збільшується, так як приваблює розміщена поруч льодова арена. Цієї осені навчання в школі почали чотири перші класи, тому за кількість учнів можна не турбуватися.
«Позбутися» проблемних учнів з бідних сімей – таких, як Давис – в Латвії стало тенденцією. Це доводить і стрімке розшарування латвійських шкіл. Десять років тому діти бідних батьків навчалися в 75% шкіл, зараз – в 55%, – свідчать дані міжнародного дослідження освіти PISA. Це означає, що діти з малозабезпечених сімей, чиї батьки не можуть брати активну участь в їх навчанні або дозволити приватні уроки, змушені конкурувати з однолітками, у яких все це є. У свою чергу, потрапити в школу, де велика частина учнів з того ж самого соціального середовища не мотивує до досягнення високих результатів. Тому рівень успішності знижується, – вважає докторант Латвійського університету, а зараз дослідник якості освіти в Бостоні Ілзе Йохансон. Інший шлях для молоді – профшколи. В останні роки багато розповідається про їхню якість, але не було проведено жодного поглибленого дослідження. Дані централізованих іспитів свідчать, що рівень освіти в них нижче, ніж в середніх школах. Замовлене в 2014 році Міністерством освіти і науки дослідження показало – більшість молоді, яка не закінчила школу, у віці від 13 до 18 років навчаються саме в профшколах і живуть саме в малозабезпечених сім'ях, де дітей виховує один з батьків. У порівнянні з основними і середніми школами, число «випавших» дітей з малозабезпечених сімей в профшколах було величезним. В середньому, в одному навчальному закладі з тих, хто кинув школу, четверо дітей були з малозабезпечених сімей, в той час, як в профшколах в три рази більше – 13. Показник буде ще вищим, якщо порівняємо молодь, що живе у неповних сім'ях: у звичайних школах їх, в середньому, четверо, в профшколах – 15. Проведене порталом Re: Baltica протягом року дослідження дозволяє зробити висновок, що одна з головних причин «випадання» проблемних школярів через шкільне сито є відсутність взаєморозуміння між обома сторонами, знаннями або просто байдужістю. Замість того, щоб відповідальні установи співпрацювали і разом допомагали підліткам вирватися зі звичного середовища, їх зазвичай карають і штрафують. Поліцію, що вирішила покарати Дависа, не цікавило, яке матеріальне становище сім'ї неповнолітнього. Поліція про грошовий штраф не проінформувала ні школу, ні Броценську соціальну службу. Судових виконавців не цікавило, чи є у Дависа доходи. У всіх одна відповідь – закон цього не вимагає.
Що потрібно було робити інакше? Міжнародні дослідники все частіше вказують на роль школи в підтримці таких підлітків, як Давис. Американський журналіст і дослідник Пол Таф пояснив, що школа повинна навчити не тільки знань (рахувати, читати), а й, особливо дітям з малоосвічених, малозабезпечених сімей, потрібно допомогти розвинути особливості характеру, щоб допомогти успішно розвиватися після закінчення школи. Науковці вважають, що вчителі впливають на зниження нерівності в школах приблизно в межах 10-20%, решта створює навколишнє середовище і родина. Однак важливо, щоб в разі необхідності саме школа могла залучити різні служби підтримки. Броценську середню школу портал Re: Baltica вибрав як позитивний приклад, так як школа вже кілька років намагається приймати інноваційні рішення, як допомогти проблемним учням. Однак для цього зроблено занадто мало, так як думки про правильне виховання дітей відрізняються вже в самій школі.
Намагалася бути хорошою мамою Відкинувшись у кріслі за вчительським столом, Давис презентує свою домашню роботу про Астрахань. Він старався, використовував програму. Текст повний помилок, так як хлопець перекладав за допомогою інтернету, коли на вихідних гостював у батька, який живе в будинку з частково проведеною електрикою. Наступною домашню роботу показує відмінниця Карина. Вона її намалювала на картоні. Відчувається рука художниці мами Наталії, так як вона в школі викладає малювання і ретельно стежить за навчанням дочки. Наталія дочку виховує одна і, щоб більше заробити, паралельно працює і в Інтернеті. Карина – приклад того, що бідність – не перешкода для гарних оцінок. Однак часто бідність йде нога в ногу зі стресом, що сильно впливає на професійне зростання дитини і навіть її здоров'я. Проведене на початку дев'яностих років в Каліфорнії дослідження показує: якщо в дитинстві були пережиті різні травми (розлучення батьків, алкогольна або наркотична залежність у родині, фізичне насильство), то ймовірність того, що ці діти будуть палити, виростає удвічі, а що стануть алкоголіками – в сім разів. Або рано почнуть сексуальне життя. Пол Таф пояснює, що пережитий в дитинстві стрес часто виражається у вигляді проблем з дисципліною в школі. Складніше сконцентруватися, всидіти спокійно, заспокоїтися після прикрощів і слідувати вказівкам. Частина з цих
дітей не може адекватно реагувати на провокації одноліток. «Коли тебе захоплює неконтрольований імпульс і негативні емоції, важко вчити алфавіт», – пише Таф. Давис живе у мами, в невеликому будинку в 4 кілометрах від Броцени. Санта (37) – жінка маленького зросту, з темним волоссям зі смаком тонованими червоними пасмами. У Санти – п'ятеро дітей від трьох різних чоловіків і незакінчена освіта, 9 класів. Школа залишилася поза увагою, так як потрібно було доглядати за меншими дітьми своєї матері-алкоголічки. Разом з Сантою їх було десять. Частина потрапила в дитячий будинок. Санта не знає, хто її батько. У віці 15 років вона стала працювати на сусідній кінській фермі. Через рік вже жила з господарем. «Я пішла до багатого чоловіка, де виділилася. Одна з усіх [дітей], хто вибився в житті», –розповідає Санта. Народилися Маріс і Занда. Через кілька років батько дітей знайшов іншу жінку. На ім'я сина Маріса купив будинок в селі, де Санта з дітьми і влаштувалися. Незабаром після цього вона вийшла заміж за іншого чоловіка. Народилися Давис і Кетія. Коли Давису було п'ять років, Санта залишила дітей чоловікові і поїхала працювати до Англії, щоб заробити на ремонт будинку. Чоловік в цей час знайшов іншу жінку і надіслані Сантою гроші витратив. Приїхавши через рік, Санта лікувалася від депресії. Менші діти стали нервовими і плаксивими. Подібні новини зі школи прийшли і про старших. У Санти утворилися нові відносини, які закінчилися тим, що чоловік кинув її в пологовому будинку після появи п'ятої, молодшої дитини Ніла. Протягом останніх трьох років мама Дависа живе разом з чоловіком, який працює будівельником в Німеччині. Будинок покинула старша дочка Занда (17), а середню, Кетію (11), за рішенням суду забрав батько, який живе недалеко від Броцени. Друг Санти вдарив її по обличчю. Санта вважає, що дочка усвідомлено його спровокувала, щоб жити у батька, який є поблажливим. «У мене посуд потрібно мити, по кімнаті в тапочках ходити, а там можна в чоботях», – розповідає Санта. Дочка в сирітському суді сказала, що Санта вдома кричить. «Але я один раз скажу, не чує, втретє вже голосніше», – пояснює Санта і зазначає, що в наші дні «дитина тобі може грубити, а ти зовсім нічого не можеш сказати». І Давис розповідає, що свариться з мамою, так як «вона весь час кричить на мене». У Дависа складається відчуття, що мама не оцінює те, що він робить щодня. Давис щоранку на шкільному автобусі відвозить в дитячий сад п'ятирічного братика і після школи забирає. Тому Давис не може брати участь у позакласних зборах. Вдома він миє посуд, протоплює кімнати, так як у Санти
часто немає сил після роботи на хлібопекарні Lāči. Щоб заробити більше, Санта працює в нічні зміни. Іноді відправляється в пекарню за 100 км п'ять ночей поспіль. Отримує близько 500 євро на місяць. Ще 200 євро у вигляді аліментів. З доходів потрібно відняти 110 євро в місяць за лізинг на машину і щомісячну плату в розмірі 75 євро за користуватися комп'ютером, який вона під дуже великі відсотки взяла в ломбарді. Незважаючи на перевтому, Санта вважає, що вона хороша мама. Завжди приходить, коли викликають до школи. Цікавиться оцінками. Водить дітей до кав’ярні, іноді всією сім'єю в великому ліжку дивляться фільми. Вона не розуміє, що припустилася помилок у вихованні дітей.
Соціальна служба запропонувала психологічну допомогу матері Дависа один раз – коли вітчим вдарив дочку, курс психолога був призначений як Кетії, так і Санті. «Минуле підняли, як я з першим чоловіком жила, з другим. Де у нас всі ці проблеми почалися», – згадує Санта і визнає, що психолог трохи допоміг. Порадив більше говорити з дітьми і не сваритися з товаришем в їх присутності. На консультації Санта відправилася в Салдус. У Броцені свій штатний психолог почне працювати тільки з липня цього року. Салдус часто наводять в приклад – для вирішення підліткових проблем самоврядування залучає всю родину.
«З цими людьми треба працювати по-іншому. Не можна просто покликати до кабінету, шльопнути і погрозити пальцем», – розповідає керівник соціальної служби Салдус Іна Бехмане. Вона пояснює: батьки не знають, як виховувати дітей, оскільки самі в дитинстві пережили схоже ставлення. Полс Тафса розповідає, що довіра до світу і здорове сприйняття, у дітей формують близькі стосунки з матір'ю в ранньому дитинстві. Але, «якщо жінці потрібно боротися з бідністю, невпевненістю і страхом, то потрібні надлюдські здібності, щоб дати дитині відчуття безпеки. Якщо мати в дитинстві сама не відчувала почуття безпеки, то їй важче забезпечити його дитині». Вчителям, вибудовуючи відносини з цими учнями, потрібно брати до уваги те, яке середовище їх сформувало. Але, не завжди так відбувається. Професор Бостонського коледжу Роберт Старрат (Robert Starrat) вказує, що шкільну навчальну програму вважають головною. «Послання деяких шкіл – залиште своє особисте і суспільне життя за дверима». Так думає майже половина латвійських вчителів. Опитування шкільних працівників в рамках дослідження, замовленого Міністерством освіти, про передчасне залишення школи, показало, що «навчальні заклади не повинні вирішувати соціальні та економічні проблеми, що виходять за сфери шкільної діяльності». Схожий висновок і в дослідженні викладача ЛУ: «У тих випадках, коли проблеми виникають через поведінку учня, школи намагаються уникнути їх, домагаючись, щоб дитина змінила школу».
Мене цікавить, як у тебе справи Броценска школа намагалася допомогти Давиду. У 8 класі він був залучений до проекту «папка». Це була шкільна інновація – у створеній на кожну «проблемну дитину» папці в кінці тижня класний керівник узагальнювала зібрані за поведінку оцінки, аналізуючи довгострокову динаміку розвитку дитини. Ідея схожа на «звітну відомість», яку в своїй середній школі в США ввів випускник Єльського університету Дейвід Левін. В 1999 році у школі, якою він керував, була історія успіху – у випускників із сімей соціального ризику покращилися оцінки так, що школа посіла п'яте місце серед кращих шкіл НьюЙорку. Всі випускники вступили до вузів, але закінчили навчання лише 21% – це хлопці з сильним характером. Левін розумів, що цим дітям важливі не тільки знання, а й формування особистості. Разом з академіками Левін розробив особливу програму, щоб
розвивати сім особливостей характеру – мотивацію, оптимізм, цікавість, соціальну інтелігенцію, самоконтроль, захопленість і подяку. На кожного учня була заведена «звітна відомість». Вчителі фіксували прогрес, а в кінці семестру разом з дитиною та батьками обговорювали і ставили нові цілі. У наступному навчальному році в Броцені систему «папок» не стали продовжувати. Додаткова робота вчителю і до того ж деякі вважали, що це дисциплінує лише на короткий час. У Броценскій середній школі працює група підтримки, яка щотижня зустрічається з дітьми, у яких труднощі з навчанням. До групи входять куратор по навчанню, психолог, соціальний педагог, які обговорюють з дітьми оцінки і встановлюють цілі на наступний тиждень. Авторитет в галузі освіти Джонс Хаті, який проаналізував і узагальнив 800 досліджень про освіту, вважає: саме оцінка прогресу кожного учня протягом року, є головним показником того, наскільки ефективна школа. Якщо зростання немає, то методи школи неефективні. Давису не потрібно ходити в групу підтримки, його оцінки не вважаються поганими. За останні півроку у нього відставання лише по хімії та малюванню. Найважче йому дається хімія. «Вчителька хороша, але я там нічого не розумію». Виправляти оцінки на додаткових заняттях він не приходить. «Вчителька каже, що не можна приходити, якщо нічого не знаєш. Я і не ходжу тому, що мене просто виженуть». У травні у Дависа була велика радість – отримав по хімії «8»! Першою, кому він поспішив розповісти радісну новину, була шкільний соціальний педагог Інга. «Вчителько, ви зустріли Дависа? Він вас всюди шукає», – Інга запам'ятала цей день. «Це було задоволення, найкраща заробітна плата!».
Інга працює з Дависом з листопада 2014 року – ще до того, як директор звернувся до поліції. В школу була запрошена мама Дависа, для обговорення поведінки сина. Тоді було вирішено, що йому потрібно раз на тиждень зустрічатися з соціальним педагогом. «Я йому сказала – тобі потрібно прийти до мене і розповісти, як справи. Мене це цікавить», – розповідає Інга. Їй трохи за 40, теплий голос. Давис приходить частіше, ніж його просили, іноді разом з братиком після дитячого саду. «Йому дуже хочеться уваги. Готовий спілкуватися з усіма», – розповідає Інга. Вона думає, що саме тому Давис може бути грубим на уроках – щоб привернути до себе увагу. Щодо штрафу, накладеного поліцією, Інга дізналася від порталу Re: Baltica. З'ясувалося, що директор подав скаргу в поліцію, не поінформувавши про це Інгу. Йому здалося, що Давис пропускає обов'язкові зустрічі, тому він так суворо вчинив. Пол Тафс пояснює, що підліткам треба, щоб хто-небудь сприймав їх серйозно, вірив в їх здібності і заохочував до покращення досягнень. Це може бути будь-яка людина в школі – класний керівник, вчитель спорту або хтось із технічного персоналу. Важливо, щоб у дитини було відчуття, що в будь-який час можна поспілкуватися і він не відчуває себе перешкодою. «Проблеми поведінки в класі найчастіше вказують на слабкі місця вчителя, так мені одноголосно сказали кращі педагоги», – розповідає журналіст Христина
Різга, яка чотири роки досліджувала одну школу в Сан-Франциско і недавно опублікувала книгу Mission High. «Якщо дитина створює проблеми в класі, то на це є причини. Іноді це психологічні розлади, але найчастіше це пов'язано з прогалинами вчителя в педагогіці. Можливо, Дависові не вистачало певних знань, можливо, щось незрозуміло в навчальному матеріалі або його просто нецікаво викладають». Давис єдиний, хто пручався гучною поведінкою, поки інші діти (половина з яких не зробила домашнього завдання) протестували в тиші, емоційно та інтелектуально на уроках не брали участь», – каже Інга. У школі є вчителі, з якими у Дависа проблем немає і такі, з якими безперервні конфлікти. Дослідник якості освіти Ілзе Йохансон вважає, що це тому, що «загальна підготовка вчителів в Латвії – слабка. Здається, що особливо слабо вчителі підготовлені розкривати навчальні проблеми, причини яких хвилювання, синдром дефіциту уваги, емоційне або фізичне насильство в родині».
Освіта викладачів Брак знань у вихованні, два роки тому визнали самі викладачі та студенти педагогічних вузів. В результаті – вчителі в більшості випадків реагують вже на наслідки, як в 2012 році зазначили педагоги ЛУ, провівши інше дослідження. Викладання в школах ґрунтується на «покаранні, вилученні привілеїв, написанні пояснювальних, візитах до директора або іншого шкільного фахівця, викликах поліції і сповіщенні батьків». Щоб запропонувати альтернативу, та ж сама дослідницька група ЛУ на гроші ЄС розробила і ввела протягом 2012 – 2014 навчальних років в 25 школах Латвії Програму для підтримки позитивної поведінки. У проекті могла взяти участь будь-яка школа за умови, що ініціативу підтримує директор і 80% вчителів. Вчителі пройшли курс лекцій і раз на місяць дослідники відвідували школу для обговорення прогресу. Через деякий час, вчителі відкрилися, так як на початку боялися зізнатися у своїй безпорадності щодо зміни атмосфери в класі, згадує одна з дослідників, професор ЛУ Лінда Даніела. Головна мета програми – навчити вчителів реагувати на досягнення учнів. «Не тільки сказати – ти молодець, але і пояснити, що саме було зроблено добре», – розповідає Даніела. В даний момент система латвійської освіти має тенденцію звертати увагу на помилки учнів. Дослідники порадили, наприклад, в системі експериментальних класів відзначати не тільки незадовільну роботу, але і позитивні дії. Інформацію
автоматично отримували батьки. «Вчителі пізніше сказали, що не вірили в ефективність даних прийомів, але потім переконалися, що вони працюють», – згадує Даніела. В той же час дослідники допомогли вчителям розробити внутрішні умови, як діяти, якщо в класі є проблеми з дисципліною – чітко визначити роль вчителів, школи та як шукати допомогу за межами навчального закладу. «На початку було двояке відчуття. Вчителі були розгублені і не знали, що можна зробити», – зазначає Даніела. Результати програми були вражаючими. Через рік 79% вчителів, які брали участь в програмі, під час опитування підтвердили, що самі знайшли рішення у випадках порушення дисципліни. У школах, які не брали участі в програмі, це зробили тільки 10%. Більшість педагогів у випадках порушень дисципліни спочатку зверталися до керівництва школи, далі до психолога або соціального педагога і тільки в кінці рішення шукали самі. В даний момент програма закрита в зв'язку припиненням фінансування ЄС. Дослідник освіти Хаті звернув увагу: одних тільки курсів недостатньо, головне – це взаємодія між вчителями. Ефективні регулярні зустрічі і обмін досвідом. На жаль, часто такі зустрічі обмежуються розмовами про навчальний матеріал, оцінки, учнів і рідко – про методи навчання та їх результати. «Здебільшого така співпраця обмежується обміном навчального матеріалу, ситуаціями з навчальної практики та виправданнями, чому в моєму випадку даний метод не працює», – пише експерт. Броценска середня школа в програмі ЛУ не брала участь, тому що не звернула увагу на цю пропозицію. Обласні вчителі можуть вдосконалюватися на курсах, організованих самоврядуванням. У минулому році курси про інновації в школі були проведені для директорів та їхніх заступників. У свою чергу, Вієстурс Рудзітіс пояснив вчителям, що означає бути педагогом – жінкою, а Вієстурс Дулі розповів про емоційну інтелігенцію. «Особливих семінарів про дітей з проблемами дисципліни самоврядування не влаштовувало», – розповідає фахівець з освіти самоврядування Броценского краю Дайла Фрідмане.
Допомога потрібна не тільки вчителям. Хороший приклад – соціальна служба Салдус – батькам пропонується 3 різних програми про виховання дітей. Курси в середньому тривають 2 місяці і затребувані. У групах займаються до 12 осіб. Навчання проводять самі працівники, які пройшли курси в кризовому центрі «Дардедзе». Бехмане припускає, що маленькі громади, як Броцена, подібні курси не можуть собі дозволити. Працівники соціальної служби Салдус їздять по школах, де працюють також з педагогами. «З чим наші працівники найчастіше зустрічаються в школі? З нетерплячістю до дітей – ти знову запізнився!». Соціальна служба Броцени чула про батьківські курси в Салдусі, але самі про подібні курси поки тільки розмірковують. І все ж: навесні вже тричі в громаді проходили збори, де зустрічалися всі відповідальні служби, щоб обговорити конкретні проблеми дітей. Як латвійські, так і міжнародні експерти з освіти зазначають, що напрямок, в якому рухається самоврядування Броцени – правильний. Тільки в поєднанні сил можлива допомога дітям з сімей, які не можуть або не в змозі їх підтримати. Пол Таф зазначає, що типова помилка – все, мовляв, визначає характер людини, нічого не можна змінити. Але дослідження показують, що характер можна змінити. Якщо це не в силах самих батьків, тоді «допомога може надаватися соціальними працівниками, вчителів, лікарів, чиновників, сусідів». У Латвії, принаймні, на даний час, не думають в цьому напрямку. Все, що пов'язано з соціальною підтримкою, залежить від можливостей самоврядування – навчання педагогів, соціальні педагоги, помічники вчителів. У Міністерстві освіти немає інформації, скільки витрачає самоврядування на «підтримуючі функції» сфери освіти. У минулому навчальному році менше ніж у половини латвійських установ освіти був свій соціальний педагог, в половині шкіл – психолог. Жодна з державних установ в Латвії не систематизувала дані, наскільки освічені батьки дітей певних шкіл. OECР – Організація економічного співробітництва і розвитку, чиї дані доступні, радить, з огляду на ці фактори, виділити школам гроші, так як вчити дітей з проблемних сімей може бути набагато дорожче. Наприклад, в Бельгії доплати за навчання такої дитини можуть становити до 15% від шкільного бюджету. Гроші повертаються протягом тривалого періоду, так як освічені громадяни працюють на більш оплачуваних роботах, відповідно, і держава отримує більше податків.
У травні перед випускними іспитами в 9 класі Давис ще не знав, куди піде вчитися далі. Можна йти в якусь професійну школу зі спортивним ухилом, щоб пізніше стати фітнес-тренером. Мама хотіла б, щоб син залишився в середній школі Броцени, інакше нікому водити молодшого сина в дитячий сад. В кінці літа Давис все вирішив. У серпні він вступив в Кандавский сільськогосподарський технікум, щоб стати автомеханіком. * Імена всіх учнів і батьків змінені.