Естонський досвід реформування середньої освіти by Sweden DSP Ukraine

Інститут Громадянського Суспільства

Навчальна поїздка до ЕСТОНІЇ

Естонський досвід реформування середньої освіти Галина Титиш З моменту здобуття незалежності від Радянського Союзу 26 серпня 1991 року Естонія пройшла довгий шлях у реформуванні своєї системи освіти. Нині це – успішна в освітній сфера країна, чиї учні посідають високі сходинки у рейтингах міжнародних досліджень. Так, наприклад, станом на 2012 рік у рейтингах міжнародного оцінювання школярів PISA Естонія займає найвищі місця з-поміж європейських країн, перегнавши Фінляндію по математиці (Естонія 11-та, тоді як Фінляндія – 12-та) і опинившись на шостій сходинці серед країн світу за знаннями школярів природничих наук. За показником "читацька грамотність" Естонія на 11 місці. В тутешніх учнів також вищі результати у завданнях по креативному вирішенню проблем, йдеться у звіті Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD) по Естонії за 2012 рік. Більше того, маленькі сільські школи у рейтингу PISA показують такі ж високі результати, як і школи в найбільших містах Естонії – Тарту та Таллінні. За даними Організації економічного співробітництва і розвитку (OECD) 1, вплив соціальноекономічного стану дитини на її результати в Естонії значно нижчий, аніж в середньому серед країн OECD: 8,6% проти 14,8%. Естонія може похвалитись і успіхами у вищій освіті й науці: за останні п'ять років кількість публікацій високого рівня (на один мільйон населення) в Естонії перевищувала середній показник ЄС, і лідерство країни в цьому секторі зростає2. У 2014 році в Естонії таких публікацій було 1522, тоді як в середньому в ЄС – 1140. У країні майже вдвічі знизився рівень безробіття серед молоді у віці 15-24 років (від 33% до 15% за останні 5 років), а частка випускників вищих навчальних закладів за профілем STEM – природничі науки, технології, інженерія, математика – перевищувала 24% протягом останніх двох років, що впритул наблизилось до встановленої як ціль на 2020 рік позначки "25%". Звісно, прирівнювати досвід Естонії з ситуацією в Україні не можна: хоч обидві країни здобули незалежність від Радянського Союзу, є численні відмінності як у менталітеті, так і в показниках розміру країни. Для порівняння: територія Естонії – 45.227 квадратних кілометрів, чисельність – 1.313.200 осіб та густота населення – 29 людей на кілометр.

1 2

Education Policy Outlook Estonia (www.oecd.org) дані річного аналізу Міністерства освіти і науки за 2015 рік

Територія України – 603.628 км², чисельність населення – 42 мільйони 708 тисяч (станом на квітень 2016 року), густота населення – 75,3 особи/км² (дані Держкомстату станом на 1 квітня 2014 року). В Естонії до освіти ставляться з великою увагою – тут вона традиційно вважається гарантом успішності й головною рушійною силою розвитку держави. В країні прийнята Стратегія Безперервного Навчання (2014 – 2020 роки). Ця стратегія – один з найважливіших документів, які визначають розвиток усієї сфери освіти, і який є основою для формування відповідної бюджетної бази на період дії Стратегії. Стратегія містить у тому числі індикатори її реалізації, які відстежуються щорічно. На основі Стратегії розробляються програми, що мають прикладний характер. Загалом Естонія – дуже успішна країна за показником "ефективність системи освіти". Як їй це вдалось? На зустрічі з українською делегацією, Канцлер Естонського Міністерства освіти і науки Джанар Холм сказав, що є дві причини їхнього успіху. Перша – широка автономія школам, надана ще в 90-х роках минулого століття, і передача їх в управління місцевій владі. Вчителі мають велику свободу у способах викладання предмету у рамках шкільної програми. "Спершу здавалось, що свободи забагато, але саме це допомогло досягнути того рівня, який є зараз", – каже Холм. Друга причина — повна відкритість інформації. У 2004 році в Естонії з'явилась інформаційна система, яка збирає і систематизує актуальні дані про освіту: починаючи від наповнюваності класів і кількості вчителів, до їхніх зарплат і успішності учнів. Частина з величезного масиву інформації є у відкритому доступі для всіх, відтак кожен з батьків може отримати всю вичерпну інформацію про школу, в яку вони планують віддати дитину. Детальніше про ці причини, а також про проблеми, які не соромляться обговорювати естонці, йтиметься далі.

Контекст Сьогодні в Естонії – 517 шкіл і 140.365 учнів (348 основних шкіл, у яких навчається 119.130 учнів і 169 гімназій, де навчаються 21.235 учнів) Діти йдуть в перший клас у 7 років і навчаються до 17 років. Обов'язкова освіта – з 1 по 9 клас. Після цього школярі вступають або до гімназій (10-12 класи), які готують своїх випускників до вступів у вищі навчальні заклади, або ж обирають напрямок навчання у закладах професійної і технічної освіти. Усі школи і дошкільні заклади належать місцевій владі – муніципалітетам, яких загалом у країні 213. Половина муніципалітетів мають менш як 2 тисячі мешканців. Тож наразі в країні триває реформа місцевого самоврядування по укрупненню таких малих муніципалітетів. Кількість мешканців

Кількість муніципалітетів такою кількістю

Відсоток від з загальної кількості населення

Менше 2 000

119

10,70%

2 001 – 5 000

14,86%

5 001 – 10 000

12,77%

10 001 – 20 000

13,66%

20 001 – 100 000

18,26%

Більше 100 000

1 (Таллінн)

29,75%

Загалом

213

100%

Муніципалітетам пропонують добровільно об'єднатись. Якщо вони це роблять, уряд виділяє їм грант з розрахунку 100 євро на одного мешканця. Але загалом не менше 0,3 мільйонів євро і не більше 0,8 мільйонів. Навіщо це робиться? Як пояснює радник департаменту фінансового менеджменту Міністерства фінансів Естонії Андрус Йогі, якість послуг, які надає своїм мешканцям муніципалітет, напряму залежить від його розміру: щоб утримувати професійний персонал і справлятись з усіма покладеними на нього завданнями, муніципалітет має налічувати хоча б 5.000 мешканців. 3

Тобто йдеться не стільки про економію грошей, що направляються з бюджету країни органам місцевого самоврядування, скільки саме про забезпечення якості послуг. Як вже зазначалось, зараз і школи, і гімназії (10-12 роки навчання) належать муніципалітетам. Наразі їх забагато, а в класах недостатня кількість учнів. При цьому якість освіти в 10-12 класах можна гарантувати при наявності хоча б 525 учнів. Не всі муніципалітети мають таку кількість старшокласників у гімназіях. Але вирішити, яку з них закрити, а яку ні – теж не можуть. Тому цю роль на себе взяла держава – вже з 2023 року уся старша школа буде в її управлінні. Наразі уряд за сприяння структурних фондів ЄС будує нові державні гімназії, і вже менш як 7 років в країні залишаться лише вони. Децентралізуй все. Як в Естонії гроші ходять за дитиною, і хто за що відповідає Одразу після розвалу Радянського Союзу в країні не було ані адекватних підручників, ані грошей на освіту, ані розуміння того, як вчити дітей. Тоді уряд прийняв рішення: дати навчальним закладам більше свободи і максимально децентралізувати управління школами – усі повноваження по управлінню середньо-освітніми закладами переходили до місцевих громад. "Логіка була така: якщо грошей мало, треба дати свободу вибору, і школи якось викрутяться. Так і вийшло – усі економили, школи співпрацювали одна з одною і думали, де шукати гроші. Ось ті 60-70 директорів шкіл, які працювали в 90-х роках, тісно спілкуються один з одним і зараз", – каже Гелмер Йогі, який на початку незалежності Естонії сам очолював гімназію. Після цього він двічі був депутатом парламенту і зараз знову освітянин – директор престижної гімназії імені Яана Поска в Тарту, у якій 38% гімназистів – школярі з навколишніх містечок. Гелмер пригадує, що на початку 90-х вчителі теж не знали, як навчати. Відтак почали активно їздити до Фінляндії та Швеції набиратись досвіду. А з часом школи почали конкурувати між собою за кожного учня. Це було пов'язано зі зміною принципів фінансування: якщо раніше гроші на школу виділялись незалежно від того, скільки школярів навчається у закладі, то згодом фінансова субвенція почала вираховуватись з чіткою прив'язкою до кількості учнів. Аби мати змогу виплачувати гроші вчителям, школи мусили мати достатньо школярів, а вчителі – годин роботи. Причому процес відбувався на тлі демографічного спаду: зараз в Естонії на 40% менше учнів, ніж 15 років тому. 4

Основні принципи фінансування системи освіти в Естонії:3 Держава не покриває всі витрати – держава надає цільову фінансову допомогу. Фінансова державна підтримка йде засновнику школи (місцевій владі) – не напряму школі. Муніципалітет розподіляє кошти між своїми школами. Уряд надає гроші на умовах і за чітко визначеними процедурами на необмежену кількість часу. Це дає можливість муніципалітетам порахувати, яку кількість грошей вони отримають впродовж наступних років. У 90-х роках уряд передав школи та дитячі садочки в управління муніципалітетів – сільських (їх тут називають волостями) і міських. Розпочавши реформу, було вирішено, що держава виділяє гроші на зарплату вчителів та підвищення їхньої кваліфікації, шкільні обіди, підручники та роботу дирекції – а все інше місцева влада мала оплачувати із власного бюджету. Це означає, що за комунальні послуги, прибирання в школах, роботу соціальних працівників і психологів муніципалітети виплачують кошти зі своїх загальних (нецільових) доходів. При цьому муніципалітети отримували право повністю розпоряджатись грошима на освіту, закривати-будувати школи і дитячі садки. А самі школи – приймати рішення щодо навчальної програми і прийому на роботу чи звільнення вчителів. На малюнку нижче видно, як розподіляється фінансування шкіл з держбюджету і бюджету муніципалітету.

З презентації заступник генерального секретаря з питань планування у міністерстві освіти і науки Естонії Кадрі Маасік "Фінансування освіти" 3

(Фінансування шкіл в Естонії. Синім кольором відмічений відсоток коштів, які надходять від державної субвенції, червоним – гроші, які доплачують муніципалітети) Держава дає субвенцію на навчання школярів, яку будь-хто може легко вирахувати. З розрахунку на одного учня вона становить: – на зарплату вчителя – 1229 євро – на оплату роботи дирекції – 92 євро – на навчальні матеріали – 57 євро – на навчання та професійний розвиток вчителів і дирекції – 12 євро – на шкільні обіди – 136,5 євро Сума грошей на зарплати вчителям множиться на коефіцієнт від 1 (для великих міст) до 1,95 (для маленьких чи острівних міст і сіл). Цей коефіцієнт використовується у тому числі для того, аби базові школи були розташовані якнайближче до учня. 6

Це таке розділення відповідальності, закріплене законодавчо. Зрештою, муніципалітети витрачають на освіту на 40 і більше відсотків коштів, від того, що дає держава. Але водночас вони є власниками шкільної мережі і можуть повністю нею розпоряджатись. Стандарт освітньої субвенції на ЗП вчителя на одного учня визначено у 1229 євро на основі орієнтовних розрахунків, зроблених і оприлюднених Міністерством освіти. Розрахунки наступні: Розрахунок 1. ЗП вчителя базової школи у залежності від наповнюваності класу. Грошовий грант на оплату праці вчителів вираховується з того, що 1 ставка вчителя – 35 годин на тиждень. Заробітна плата з розрахунку на 1 ставку: (1.149€ (мінімальна ЗП 958+ 20%, які уряд вирішив доплачувати) x 12 місяців x 1,338 (податки для працедавця) ≈ 18448€ Кількість ставок вчителів: 906 (кількість уроків згідно з Державною національною програмою) / 21 (приблизна кількість уроків з розрахунку на 1 вчителя) = 43,1 Співвідношення кількості учнів і вчителів: 640 учнів і більше (у середньому – 24 учні в одному класі, три паралельні класи) / 43,1 (кількість ставок вчителів) = 15,0 Державна дотація на одного учня: 18448 (щорічна фінансова підтримка) / 15,0 (кількість учнів на одного вчителя) ≈ 1229€ Розрахунок 2. ЗП вчителя старшої школи в залежності від наповнюваності класу Грошовий грант на оплату праці вчителів вираховується з того, що 1 ставка вчителя – 35 годин на тиждень. Заробітна плата з розрахунку на 1 ставку: (1149€ (мінімальна ЗП 958+ 20% які уряд вирішив доплачувати) x 12 місяців x 1,338 (податки для працедавця) ≈ 18448€ Кількість ставок вчителів: 672 (кількість уроків згідно з Державною національною програмою, 5 паралельних класів) / 21 (приблизна кількість уроків з розрахунку на 1 вчителя) = 32 7

Співвідношення кількості учнів і вчителів: 480 учнів і більше (в середньому – 32 учні в одному класі, 5 паралельних класи) / 32 (кількість ставок вчителів) = 15,0 Державна дотація на одного учня: 18448 (щорічна фінансова підтримка) / 15,0 (кількість учнів на одного вчителя) ≈ 1229 €

Як вже зазначалось, уся базова освіта, а також дошкільне виховання і гімназії наразі управляються муніципалітетами. Далі – про це дещо детальніше. Дитячі садочки: Дошкільна освіта, як і вся освіта в Естонії з 1 по 12 клас – повністю в сфері управління місцевих громад. Громада зобов'язана забезпечити місце в садку для кожної дитини від 18 місяців до 7 років. Якщо муніципалітет не має такої можливості і не побудував достатньої кількості садочків – він має доплачувати батькам за те, що вони віддали дитину до приватного закладу. У країні молода мама впродовж 18 місяців отримує допомогу по догляду за дитиною у розмірі середньої місячної плати, яку вона мала до народження дитини. Якщо жінка не працювала, то отримає мінімальну заробітну плату – 435 євро.

Якщо через брак місць у садочках батьки вирішують возити дитину в дитячий заклад в іншому муніципалітеті – їм будуть відшкодовані кошти тим муніципалітетом, у якому мешкають батьки дитини. Відтак на дитячі садки у бюджеті місцевої громади, крім власних грошей, фінансів від держави на навчання вихователів і допомогу з дітьми іммігрантів, є ще один рядок – "бюджети інших муніципалітетів" – ось таких, які не змогли забезпечити дітей місцями у садках. Батьки платять за дитсадок максимум 20% від мінімальної зарплати в країні (тобто 87 євро), а також за їжу. В деяких місцевих громадах немає взагалі ніякої плати для батьків, а в деяких діє система знижок, якщо в садочок ходять двоє і більше дітей. Частка дітей у віці 4-7 років (шкільний вік) у дошкільних навчальних закладах залишається на рівні 90%, йдеться у звіті МОН Естонії за 2015 рік4. Але ціль на 2020 рік – 95%. Абсолютна більшість (96%) сімей, чиї діти відвідують дошкільний заклад, задоволені закладом. 12% відзначили незадоволення доступністю дошкільних закладів, у тому числі 3% тих, які були зовсім незадоволені. Муніципальні школи й гімназії: Навчання з 7 до 17 років в Естонії обов'язкове. Як і в системі дошкільної освіти, муніципалітети відповідальні за навчання дітей у школах і гімназіях. Якщо учень вирішує піти в школу поза межами свого муніципалітету, останній мусить перераховувати гроші за його навчання. Тобто в Естонії у буквальному значенні "гроші ходять за дитиною" – до школи прийдуть гроші з державного фінансування на навчання цієї дитини (субвенція), а також кошти від муніципалітету, з якого дитина пішла. Йдеться про суму 87 євро на одну дитину на місяць. Тут теж все логічно: адже муніципалітет міг би відмовитись приймати "чужу дитину" з іншого муніципалітету, за яку він тепер має доплачувати зі свого бюджету (вже згадані компослуги-психологи-соціальні працівники). Тому була запроваджена така передача грошей від одного муніципалітету до іншого. Зрештою, це призвело до того, що муніципалітети дуже сильно конкурують між собою за кожного учня – інакше вони втрачають не лише субвенцію на цього учня, але й мусять платити іншому муніципалітету. 4

дані річного аналізу Міністерства освіти і науки за 2015 рік

Аби втримати учнів, школи і гімназії намагають залучити найкращих вчителів і запропонувати цікаві курси. Приміром, директор гімназії в Полстамі запровадив у своєму навчальному закладі курс по збору дронів (спільний проект школи, тутешнього Міноборони і NATO) і 3D-моделювання.Таким чином він намагається втримати учнів, аби вони обирали його гімназію, а не йшли вчитись в Тарту чи Таллінн. Приватні школи: Державні (публічні) школи не можуть брати плату за навчання, а от приватні – можуть. При цьому держава виплачує приватним школам такий самий розмір субвенції, як і на одного учня в муніципальній школі. Однак виявилось, що держава за навчання дитини в приватній школі платить більше, ніж в муніципальній. Справа в тому, що чинне законодавство передбачає: приватні школи прирівнюються до муніципальних, а відтак мають отримувати таку ж суму грошей на навчання одного учня, як і публічні. Тоді муніципалітети мали б перераховувати вже згадані 87 євро на 1 дитину на місяць. При цьому вони навіть не можуть давати чи не давати згоду на відкриття приватної школи. Муніципалітети подали до суду на таке рішення парламенту – і суд постановив: гроші в приватні школи за навчання учня мають йти не з бюджету муніципалітету, а з державного. Тому нині Міністерство освіти на навчання одного учня в приватній школі витрачає більше, ніж в публічній – адже крім субвенції на зарплату вчителю-обідпідручники, покриває ще різницю у 87 євро. При цьому, законодавство вимагає, аби місцеві громади робили інвестиції в свої навчальні заклади і дбали про школи. "Якби ми цю систему продовжували, то вона б поступово вбила публічну школу. Дехто казав: "Я просто закрию школу і залишу лише приватні. Держава дає на неї більше грошей, а я витрачатиму гроші платників податків на щось інше", – пригадує заступник генерального секретаря з питань планування у міністерстві освіти і науки Естонії Кадрі Маасік. Тому зараз плануються зміни – муніципалітети зможуть вирішувати, дозволяти відкриття нової приватної школи чи ні (вони мають надіслати свої аргументи до Міносвіти перед тим, як відомство видасть ліцензію школі). 11

Вони також зможуть вирішувати, доплачувати такій школі на покриття операційних коштів зі свого бюджету чи ні. Приватні школи мають перехідний період, аби адаптуватись до нових умов, але вже після 2019 року держава не братиме участь у виплаті ось цих “операційних коштів”. Муніципалітети можуть це робити за бажанням, але не зобов’язані. Втім, загалом приватних шкіл в Естонії небагато – 8,8%. Але щорічно кількість грошей, якій йдуть з держбюджету на приватні школи зростає: якщо у 2014 році це було 7,9 мільйонів євро (з загальної суми субвенції – 215,4), то у 2016 – 11,6 мільйонів (з загальної суми субвенції – 249).

Побачити своїми очима. Як це працює5 Директор Юриської гімназії, в якій навчаються учні з 1 по 12 класи, Марія Тіро проводить екскурсію своєю школою. Ось – невеликі кімнати для чотирьох учнів, де вони можуть заспокоїтись, позайматись з педагогом і повернутись до загального класу. 5

Зі статті автора про поїздку на "Українській правді" 12

Ось – величезний спортивний комплекс з басейнами, залами для занять дзюдо, тенісу, баскетболом і фітнесом. Його можуть відвідувати і звичайні мешканці містечка, сплативши гроші за абонемент – так місцева влада не дає простоювати сучасному комплексу і наповнює свій бюджет. Ось – великі просторі зали, які будь-яка компанія може орендувати у післянавчальний час, забронювавши час на сайті школи. Ось – дитячий майданчик і клас у формі вігваму на вулиці. Їх збудувала неприбуткова організація, заснована колишніми випускниками школи. Загалом вони "нафандрейзили" більше 250 тисяч євро, які йдуть у тому числі на екскурсії для школярів. На території школи тихо. Шкільних дзвінків тут нема – "а навіщо, якщо у всіх дітей є годинники чи планшети?" – та й самих дітей якраз розвіз по домах автобус, орендований муніципалітетом. "Нащо купувати автобуси і платити зарплату водію, якщо ми можемо найняти компанію, яка в певні години відвозитиме дітей по нашому маршруту?" – відповідають на запитання про шкільний автобус у гімназії. Загалом оце "Нащо платити більше?" чути у відповідь на багато наших запитань – місцева влада, яка є власником шкіл, а тому серед іншого робить ремонти в школах, рахує ефективність використання кожного євро. У школі муніципалітету Вімсі, неподалік Таллінну, теж немає шкільного автобусу; їжу привозить кейтерингова агенція, а прибирає в школі – клінінгова компанія. Але в цій школі також є лижна траса і спортивний майданчик – щодня після 3 уроку діти йдуть на фізкультуру на вулицю; а ще – спеціальні кімнати для дітей з особливими потребами та добре обладнані кабінети для трудових навчань. Ну й, звісно, – електронні щоденники, які є у всіх школярів в Естонії. Учитель в ньому робить відмітки для батьків і учнів, роздає домашні завдання і вправи для так званого "дня цифрових технологій" – коли діти виконують завдання онлайн, без присутності у школі. Для обговорень домашніх завдань чи планів, батьки і вчителі створюють чати. Усе це – у зручній онлайновій формі. Тут таки можна попередити вчителя про заплановану відсутність дитини у школі і зробити це може навіть сам учень – просто відмітивши певний день в календарі. Щоправда, якщо таких "запланованих прогулів" буде більше 4 поспіль, батьки отримують про це сповіщення. Звісно, в електронному вигляді. 13

Сильні і вмотивовані вчителі Канцлер Міністерства освіти Естонії Джонар Холм каже, що 87% вчителів не відчувають, що статус професії вчителя високий. "З іншого боку, є дослідження, що інші групи населення вважають, що професія вчителя має такий статус. Але нам важливо, аби вчителі це відчували", – додає він. Чому? Аби підняти престиж професії вчителя і залучити до роботи молодь, яка поки що не дуже охоче обирає собі цю професію. Естонці поставили собі за ціль мати у 2020 році 12,5% вчителів віком до 30 років (зараз таких 10%). Мінімальна заробітна платня у вчителя в Естонії – 958 євро на місяць при навантаженні 35 годин на тиждень; з них 21 – так звана контактна година, тобто безпосередньо урок в класі. Зростання зарплати вчителів6 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 Середня заробітна плата 810 вчителя (в євро)

783

797

812

930

1025 1135

Середня заробітна плата 784 працівника з вищою освітою в країні (в євро)

792

839

887

949

1005 1065

Співвідношення зарплати 103 вчителя до середньої в країні (людини з вищою освітою), %

102

107

Як зазначається у річному звіті Міністерства Естонії за 2015 рік, в країні все більше вчителів працюють з неповним навантаженням. Влаштовуючись на роботу, естонський вчитель підписує зі школою контракт, де зазначається його навантаження та розмір оплати праці. У своїй роботі він має велику свободу вибору програм та посібників, може самостійно придумувати запитання для проміжних контрольних, або ж завантажувати їх з електронної бази тестів EIS. Активний і вмотивований вчитель – одна з цілей "Стратегії безперервного навчання Естонії на 2020 рік". Відтак, крім підвищення престижу професії через 6

дані Міністерства освіти і науки (з презентації аналітика МОН Каді Сербак)

фінансову винагороду праці, передбачається, що вчитель має мати сприятливе середовище для самоаналізу, аби він міг протестувати свої навики і вміння. До того ж з педагогами постійно мають проводити розмови про нове розуміння навчання – де вчитель не просто "вливає" інформацію дитині, але й розвиває її критичне мислення, творчий потенціал та аналітичні здібності. При цьому має ставитись до потреб і потенціалу кожної дитини з увагою і повагою, і оцінювати не лише за кінцевим результатом. Самі вчителі активно беруть участь в програмах обміну, шукають для себе курси підвищення кваліфікації – на це виділяється 1% з зарплатного фонду, який фінансує держава. У естонському МОН передбачають, що вчитель мусить враховувати специфіку кожного класу і кожного учня зокрема, адже всі вони різні. "Не можна навчати точнісінько так само кожен з паралельних класів і вчити так само кожного року. Вчитель має обрати методологічний підхід, враховуючи розвиток учня на попередньому рівні", - кажуть в міністерстві. На запитання, "як ви змінили радянських вчителів", в естонському міністерстві відповідають: "Вони самі захотіли вчити по-новому". Однак крім бажання вчити по-новому, естонські педагоги були змушені міняти підходи до навчання – у 1996 році в країні запровадили зовнішні іспити для учнів. "Аби школярі могли вирішувати тестові завдання, вчителі мали вчити ефективно. Адже за результатами стежили також батьки, які могли забрати дитину зі школи, якщо у неї погані показники. Відтак вчителі самі починали шукати тренінги – вони були вмотивовані вчити інакше", – каже віце-канцлер з питань загальної та професійної освіти Март Лиадметс. Хоча згодом він зізнається, що вчителі досі хочуть лише викладати предмети, тоді як Міносвіти вимагає не лише хороші знання з предмету, але й компетенції. У державній навчальній програмі 2014 року їх вісім – з-поміж них вже згадана цифрова, а також підприємницька, соціальна та громадянська, комунікативна та інші. Крім того, кожна школа розробляє власну програму навчання відповідно до державної. Державні навчальні програми в Естонії були запроваджені у 1996 році, 2002, 2010/2011, 2014 роках. Державну навчальну програму реалізовано в усіх школах, незалежно від шкіл правового статусу, рівня освіти, мови навчання. 15

Структура загальної частини Державної навчальної програми7: 1. Загальні положення 2. Основні цінності 3. Навчально-виховні цілі 4. Трактування навчання і навчальне середовище 5. Компетенції й акценти (в основній школі по ступеням) 6. Організація навчального процесу (сітка годин, наскрізні теми, додаткові можливості для шкіл) 7. Оцінювання, закінчення класу і школи 8. Шкільна навчальна програма 9. Прикладні положення Предметні цикли. Близькі за змістом предмети об'єднані в предметні цикли. Іншими словами, йдеться про "інтегровані курси": мова та література іноземні мови математика природничі науки предмети соціально-економічного циклу мистецтво фізкультура технологія Компетенції в Державних навчальних програмах 2014 року: 1) Ціннісна і культурна 2) Соціальна і громадянська 3) Самовизначення 4) Навчальна 5) Комунікативна 6) Математична, природознавство і технологія 7) Підприємницька 8) Цифрова В реалізації державних навчальних планів мають бути зроблені акценти на інтеграцію, творчість та підприємництво. Ще один секрет успіху. Все прозоро Другий (після децентралізації та широкої автономії школам) секрет успіху Естонії – у відкритості даних про освіту. 7

З презентації віце-канцлера з питань загальної та професійної освіти Марта Лиадметса. 16

У цій країні більше 10 років існує система електронного врядування. Тут у кожного є ID-картка, вибори проходять онлайн, активно використовуються електронні підписи, а всі системи взаємодіють одна з одною через захищені канали зв'язку (Xroad). Дані про освіту теж відкриті. Естонці можуть подивитись, яка кількість вчителів якої кваліфікації у певній школі, скільки в ній учнів і як багато з них передчасно її покинула, як школа розпоряджається виділеними державою грошима, які підручники обирає і по якій програмі веде навчання. Усе це спростило Міністерству освіти життя. "За останні 10 років я не пам'ятаю, аби школи приходили і жалілись, що їм дають мало грошей на зарплати вчителів. Бо ми дуже швидко можемо сказати: ні, це неправда", – каже Канцлер Естонського міністерства освіти і науки Джанар Холм. За його словами, хоч інформаційна освітня система EHIS з'явилась у 2004 році, повноцінно вона запрацювала лише у 2008-му. Ця база, власником якої є МОН, взаємодіє з понад 20 іншими базами, "підтягуючи" необхідні дані. Ось лише деякі з цієї "хмари" баз: 1. ETIS – Портал наукових досліджень, де збирається інформація про опубліковані вченими статті та дослідження. 2. ÕIS – Спільна інформаційна система для вищих навчальних закладів, через яку реєструються студенти і де можна відстежити навіть їхню успішність. 3. SAIS – Система вступу до вищих навчальних закладів і системи профтехосвіти. Звідси EHIS отримує в електронному режимі дані про бали абітурієнтів, а після проведення вступної кампанії – інформацію про зарахування у виш. 4. EIS – Електронний банк з питань оцінювання для середньої школи. Там можна пройти електронне тестування. Навіть якщо учні пройдуть його на папері, результати у відсканованому вигляді заносяться в цю систему. 5. EKIS – Система управління навчальними закладами, де міститься логістична і практична інформація про навчальну площу і всі фінансові питання. 6. Державний реєстр професійних кваліфікацій. Він стосується закладів профтехосвіти. У цьому реєстрі міститься інформація про присудження професійних кваліфікацій по завершенню ПТУ. 17

EHIS має шість модулів:8 1) документи про освіту 2) учні і студенти 3) викладачі 4) заклади освіти 5) підручники 6) програма – та містить інформацію про: Дошкільне навчання Тривалість загальної середньої освіти Професійно-технічну освіту Вищу освіту Зацікавленість навчанням Рішення комісій у справах неповнолітніх Державні екзаменації Освіту дорослих (з весни-2016) EHIS використовується для: Прийняття рішень у сфері освіти, Державної та міжнародної статистики (UNESCO, OECD, Eurostat), Моніторингу показників стратегії навчання впродовж всього життя, іншого аналізу та досліджень, а також для оцінки якості вищої та профтехосвіти. Школи отримують гроші на основі інформації, отриманій з EHIS, сертифікати про закінчення школи друкуються на основі оцінок і назви програми з цієї бази. "Наступного року ми хочемо взагалі відмовитись від друку сертифікатів, будуть лише електронні дані", – каже керівник департаменту аналітики Міносвіти Ауне Валк. Крім того, дані з EHIS автоматично використовують перевізники при оплаті студентами проїзду у громадському транспорті – електронна картка одразу ідентифікує, що пасажир – саме школяр чи студент. Деякі з позицій в EHIS автоматично агрегуються на сайті Educational Eye (HaridusSilm) і використовуються вчителями, батьками та стейкхолдерами для прийняття рішень щодо певної школи. Умовно кажучи, "видима для громадськості частина" EHIS автоматично збирається на сайті "Educational Eye". В Естонії кажуть, що така відкритість не лише позбавила їх багатьох спекуляцій і здогадок у ЗМІ, які виникали через брак інформації, але й допомогла при впровадженні широкої автономії шкіл. 8

З презентації про EHIS керівника департаменту аналітики Міносвіти Ауне Валк

"Естонська система освіти дуже автономна. Школи можуть приймати багато рішень. У цій дуже автономній системі має бути підзвітність: якщо інформація про діяльність школи відкрита, ця автономія використовується правильно", – коментує Ауне Валк. Як приклад, вона наводить дані про зарплати вчителів. Адже уряд багато разів говорив, що має за мету збільшити зарплати. Однак відстежити, як це насправді відбувається на рівні місцевої влади, можна лише на основі таких об'єктивних даних у системі. Кожного року на оновлення системи Естонія витрачає 300 тисяч євро. Ці кошти йдуть на підтримку існуючих баз і додавання нових модулів. З новинок – окремий модуль по навчанню дорослих. Звісно, дані використовуються для стратегічного планування та аналізу. Наприклад, отримавши показники про зарплати випускників шкіл і вузів з податкової інспекції, в естонському МОН вирахували співвідношення між кваліфікацією мешканця країни і його реальною зарплатою. Мала наповнюваність класів і спроби вирішити проблему. "Еволюція" формули освітньої субвенції Одна з проблем, про які в Естонії постійно говорять, – мала наповнюваність класів і неефективність шкільної мережі. Більшість шкіл були збудовані ще за Радянського Союзу й розраховані на значно більшу кількість учнів. Аби стимулювати муніципалітети об'єднувати школи чи закривати ті, в яких дуже мало учнів, уряд заморозив коефіцієнти, на які множить державну субвенцію (чим менш населена місцевість, де є школа, – там вищий коефіцієнт). Закривши одну школу, для другої залишалося б більше грошей. А відтак – можливостей платити вчителям більше (бо учнів теж у класі буде більше). Але насправді трапляється так, що учні можуть обрати перехід до іншого муніципалітету, а це означає, що така місцева громада втрачає гроші (і субвенцію, і кошти для іншого муніципалітету). Місцева влада цього боїться, тому не дуже поспішає закривати свої школи. Як пояснював радник Міністерства фінансів Естонії Андрус Йогі, "цей стимул для оптимізації мережі не дуже ефективний". Свіжі дані Міністерства фінансів свідчать, що всі трансформації формули, які були направлені на вирівнювання ситуації з чисельністю учнів у класі у розрахунку на одного вчителя, не ефективні – співвідношення кількості учнів на одну ставку вчителя продовжувало зменшуватись, а не збільшуватись. 19

Зараз ця цифра становить 12 учнів на ставку вчителя. Співвідношення "вчительучень" в Естонії менше, аніж у сусідній більш багатій Фінляндії. Відтак естонці задались питанням: що ж не так із формулами фінансування?

Історію зміни естонської формули можна описати коротко ось так: 1998-2000 – гроші оплату праці вчителя йшли напряму з бюджету, оминаючи муніципальні бюджети. 2000– 2001 – вводиться система оплати на основі кількості учнів у класі, а не радянської системи оплати ставок вчителів незалежно від наповнюваності класів. У 2001 – 2007 роках уряд вирішив, що потрібно прибрати цю субвенцію взагалі, і хай місцеві громади платять самі з тих грошей, які у них будуть через збільшення власних доходів (уряд залишав більшу частину податків на місцях). Але в муніципалітетів було дуже мало часу на те, аби впровадити зміни. Крім того, уряд мав прийняти рішення щодо механізмів вирівнювання – адже бюджети і розміри кожного з муніципалітетів різні. 2008-2014 роки. Відтак у 2008 році в Естонії знову повернулись до фінансування зарплат вчителів з освітньої субвенції. 20

Попередній варіант формули враховував лише коефіцієнт, який відображав, чи це міський чи сільський муніципалітет. Умовно кажучи: якщо це місто з більш 700-5000 учнями, його коефіцієнт був 0,9. Сільський з 351-500 учнями коефіцієнт становив 1,1. Якщо менше 150 учнів – 1,5. Але такий спрощений підхід був не дуже ефективним через різну густоту населення. Візьмімо якийсь муніципалітет, в якому загалом є 181-250 учнів. Усі ці учні можуть бути сконцентровані на невеликій території – або ж навпаки, і потрібно мати 2 школи, аби навчальний заклад був близько до дому дитини. Тому для такого муніципалітету з розосередженою кількістю дітей, потрібен був інший підхід. Який? Тоді була зроблена спроба вираховувати фінансову допомогу у тому числі через доплату за учнів, яких не вистачає. До прикладу, в одному класі – 12 учнів. Аби забезпечити зарплату вчителя, потрібно хоча б 17 учнів (таким був тоді мінімально встановлений поріг ефективності). Виявлялись ось ці "порожні" місця в класі – тобто 5 дітей, які мали в ньому бути, але не були. За цих умовних 5 дітей, яких не було, уряд теж платив кошти. Тобто крім оплати за реальних учнів, він ще доплачував за ці пусті місця в класі. "Ми застосовували різний принцип і ставку мінімальної кількості учнів. Наприклад, для 1-2 класу це 24 учнів. Мінімальний поріг ефективності для інших класів був 17 дітей. Якщо у 7-9 класі було менше 10 учнів у класі, то ми взагалі не надавали цю компенсацію", – розповідає Андрус Йогі, радник Міністерства фінансів Естонії. Також ніякої доплати не отримували муніципалітети, у яких загалом було більше 1000 учнів і гімназії. У 2013 році основі ось цих "пустих місць" були виведені коефіцієнти (від 1 до 1,95), а у 2015 – заморожені. Ідея з замороженими коефіцієнтами полягала в тому, щоб стимулювати місцеві уряди підвищувати ефективність шкільних мереж. Уряд виходив з того, що місцевій владі потрібно забезпечити фінансову стабільність. Але такий підхід виявився неефективним. 21

"Візьмімо малий муніципалітет, в якому є 1 школа. Припустимо, він вирішує її закрити. Уряд каже "дякую за вашу ефективність". І далі цей муніципалітет не отримує субвенції з держави на освіту, податків на доходи фізичних осіб і ще й має платити іншому муніципалітету за навчання "своїх" дітей", – каже Андрус Йогі і підсумовує: "У чому тоді інтерес муніципалітету?" Він наводить інший приклад. У муніципалітету є 2 школи. Він вирішує одну з них закрити. Відстань від цієї школи не покрита гарними дорогами (приміром, 10 км), а до школи в іншому муніципалітеті, де є дорога, може бути 20 км. Тоді батьки швидше за все возитимуть дітей до школи, котра територіально може бути навіть далі. У цьому випадку закриття школи теж не дуже вигідне муніципалітету. Іноді саме такі пояснення є причинами того, що місцеві громад не поспішають закривати свої школи. Андрус також зауважує, що у загальній системі ефективності великі міста відіграють значно більше ролі за малі. Тому постійно змінюючи формулу, здійснюється вплив на маленькі зміни і маленькі міста, тому суттєві зміни не помітні. Ще одним недоліком системи фінансування Андрус називає цільове призначення освітньої субвенції – її не можна використовувати на якісь інші потреби муніципалітету, крім згаданих "зарплата вчителю-обіди-підручники-оплата роботи дирекції школи". На практиці виходить так, що метою цільової субвенції є витратити надані гроші на саме той рядок витрат, який передбачений. Уявімо, що дитині дають гроші на молоко. Та вона не любить молоко. Тому може його купити, але не вип'є, а виллє. Якщо їй дати вибір "молоко чи вода", то половина дітей обере молоко, а інша – воду. Однак у кінцевому результаті ефективність використання коштів буде більшою. "У Європі є тенденція відмовлятись від цільових субвенцій, бо досвід показав, що контроль не допомагає досягти цілей. Кожен може витратити всі гроші і не мати ніякого результату. Тому потрібно дивитись, які цілі досягаються, а не на те, як витрачаються кошти", – додає Анрус Йогі. Але якщо нецільові субвенції є значно кращими варіантом для країни, тоді чому так багато цільових? "Мені здається, що це суто політичний аспект – політики хочуть показати свою стурбованість, мовляв, "ми забезпечуємо безкоштовними обідами". Але навіть якщо держава дає гроші тільки на продукти, робиться акцент на тому, що вона турбується про обіди", – коментує Йогі. 22

Тож в Естонії триває дискусія між міністерством освіти і міністерством фінансів. Рішення приймає МОН, але він отримує багато експертних аналізів і коментарів від Міністерства фінансів. Ці відкриті дискусії, в яких беруть участь Асоціації муніципалітетів і незалежні експерти, дуже важливі для розвитку естонської системи освіти. Навіть розрахунки формули цілком відкриті для всіх – їх можна обговорювати і критикувати. У багатьох країнах вона є доступною для вузького кола експертів та урядовців. Коментар Яна Герчинського, експерта SKL International В Естонії державна субвенція на оплату праці вчителів є цільовою. Логіка цього рішення цілком зрозуміла: нам важко знайти гроші на гідну плату вчителям, і ми не хочемо, аби муніципалітети витрачали їх на дороги. Але ця логіка помилкова, і я тут згоден з Андрусом Йогі. У Польщі основні гроші на освіту не є цільовими, і ми дозволяємо місцевій владі робити навіть дороги – навіть якщо вони їх використовують таким чином, це загалом все ж ефективне використання грошей. Загалом, говорячи про систему освіти Естонії, ми маємо розуміти, що йдеться про дуже успішну у цій сфері державу – їхні учні показують дуже хороші результати в міжнародних рейтингових оцінюваннях. Досить дивно, що вони лише зараз зайнялись відділенням старших класів від базової школи – адже таке відділення є структурною реформою, яку Польща зробила ще наприкінці 90-х років. У Польщі ліцеї та заклади профтехосвіти управляються повітами – за аналогією з Україною це мали б бути, умовно кажучи, нові райони/повіти. У випадку Естонії, яка є невеликою країною розміром з одну з українських областей, їх вирішено передати на рівень держави. Навіщо потрібно передавати старшу школу на рівень області чи повіту? Бо це спрощує перехід вчителів у межах цієї системи: хороший вчитель історії може перейти з ліцею в заклад профтехосвіти й навпаки. Інакше це зробити значно важче: будуть різні органи управління, різні фінансові підходи, різні політики. Це дозволяє також зробити так, аби гімназія і профтехосвіта були в одній будівлі й з одним директором. У Польщі є таких 15 шкіл. В Україні є дуже слабкі й неефективні ПТУ – але вони мають будівлі і землю. Я вважаю, що їх треба використовувати для освіти, адже для старшої школи потрібні будівлі. 23

Що зараз робить Естонія? Використовує гроші Євросоюзу, будує 15 державних гімназій і таким чином створює конкуренцію між муніципальними і державними гімназіями. Але це не рівноправна конкуренція – гроші ЄС йдуть лише в державні заклади. До того ж, всі знають, що за пару років (у 2023-му) муніципальних гімназій не буде. Тому ані хороші вчителі, але мотивовані розумні учні не обиратимуть муніципальні гімназії – а надаватимуть переваги державним. Важливо, що в Естонії часто змінювали Державну національну програму. Нинішня прийнята в 2014 році, при цьому кожні 6-8 років вони повертались і питали себе: чого ми вчимо і чого хочемо досягнути? Крім того, в Естонії кілька разів змінювали формулу обчислення освітньої субвенції, розуміючи, що ідеальної формули не існує, і вона завжди є теперішнім вирішенням існуючої проблеми. Їхні формули йдуть в бік простоти. Якщо раніше її розуміли кілька людей в Мінфіні, то зараз усе можна показати на трьох слайдах. А якщо формула проста – всі помилки і негативні наслідки можна легко виявити. Естонія – країна, яку можна описати як "data rich country", тобто багата на дані про освіту. Тоді як Україна – "data poor country", тобто бідна на дані про освіту. Важливо не лише те, що в Естонії збирають ці дані і вони доступні, а й те, що ці дані систематизовано і їх можна використовувати для аналізу стратегій і прийняття рішень. В Україні дані про освіту збираються в такій формі, що МОН знає лише дані по областях, а по районах – ні. Крім того, в Естонії є багато автономії шкіл, а навчальні програми спрощені. Усі дані про школу доступні. Естонцям вдалось підняти заробітну плату вчителів на 40% впродовж останніх 4 років. Частково це пов'язано з новими грошима в системі – коштами з європейських фондів. Але більшою мірою тим, що вони навчились всюди шукати неефективні видатки на освіту і виключати їх. Прикладом цього були витрати шкіл на післядипломну освіту вчителів. Раніше передбачалось, що ця сума має становити 3% від зарплатного фонду вчителів. Але місцеве самоврядування їх використовувало як резервні кошти. Це непогано – мати резерв, але не дуже ефективно. Тому в Естонії вирішили, що витрати на підвищення кваліфікації вчителів становитимуть 1% від зарплатного фонду, а інші 2% підуть на зарплати. 24

В Україні точок неефективності – дуже багато, починаючи з дуже маленьких і неефективних сільських шкіл. Досвід Естонії показує, що ці маленькі кроки можуть за якийсь час привезти до великих змін. Коментар Павла Хобзея, заступника Міністра освіти і науки України Ми теж плануємо відділення старшої школи від базової, як це роблять естонці. Наші зміни зафіксовані у проекті закону "Про освіту". Естонські школи мають дуже багато автономії у тому, як вони викладають предмети і будують свої навчальні програми. Це вражає. Насправді в Україні парадокс полягає у тому, що у нас люди бояться. У нас не заперечуються ці речі – автономія роботи вчителя, та й самих шкіл. Навчальні плани так – ми не даємо вибору, їх треба міняти, це інша історія. Але щодо структури шкіл – у нас теж різні з відмінною кількістю класів (є гімназії, ліцеї). Але часто ми цими свободами не користуємось. Те ж стосується свободи вчителя на уроках. Їм ніхто не забороняє діяти творчо – але вчителям простіше просто взяти підручник і вчити по ньому. Ми не контролюємо, що вчитель робить у класі, тому насправді вчителю ніхто не заважає. Хоча таку свободу на уроці можна легалізувати. Якщо вчителі хочуть зробити експеримент – будь ласка, ми завжди це підтримуємо. Просто одиниці хочуть це робити, бо це пов'язано з відповідальністю. В Естонії підтримується вивчення предмету за наскрізними інтегрованими темами – це важче, ніж просто йти по предметно. Однак завжди є вибір, яким чином вчити. Цікаво, що в Естонії теж вирішили заморозити коефіцієнти на фінансування шкіл. Ми теж про це думали. Адже нині як виходить? Якщо ти закриваєш школу, то отримуєш менше грошей. Тому стимулу оптимізувати свою шкільну мережу немає. Однак за допомогою «заморожених» коефіцієнтів це можна зробити. Перший Державний Стандарт в Естонії був прийнятий у 1996 році. Останній – у 2014-му. Цікаво, що вони обрали групу людей – не політиків! – яким довіряє суспільство. Ці люди сформували Наглядову Раду, яка переглядає стандарти, розроблені експертами в робочих групах, і радить, що варто поправити, "додати чи забрати" з програми.

Так значно легше комунікувати із суспільством і впроваджувати нововведення – рівень довіри до такого Стандарту вищий. В Естонії навчальний план пронизаний питаннями цінностей. Вони про цінності говорять більше, ніж про компетентності. Важливо, аби вчителі теж поділяли ці цінності. Нам розповідали про проект "цікава школа", у рамках якого було влаштовано ряд дискусій з вчителями, батьками, експертами щодо того, як варто викладати, аби було цікаво вчитись. Однак будь-які новації у цій сфері потребують фінансових вливань. Без грошей нові навчальні плани і стандарти не можна реалізувати, казали нам естонські колеги. І це страшенний виклик для нас. Адже Естонія витрачає на освіту 6-7% ВВП. У нас зараз – 5,2%. Але в Україні ВВП на душу населення низьке, тому тут справа не у відсотках, а в номінальній вартості. І потрібно думати, як впроваджувати реформу в таких умовах. Замість висновків, або Що варто взяти на замітку з естонського досвіду Естонія давно зрозуміла: щоб бути конкурентоздатною у сучасному світі, потрібно робити ставку на освіту. "Розумні й мотивовані люди" – це не красивий слоган якоїсь передвиборчої кампанії, а цілком реальні цілі, які ставить перед собою естонський уряд. Звідси – і постійні експерименти зі способами фінансування освіти, і намагання зрозуміти усі точки неефективності й звести їх до мінімуму. Якось в розмові зі мною естонський професор Тартуського університету та відомий вчений-інтелектуал Юло Вооглайд сказав, що рішення щодо змін треба не лише приймати – їх треба "робити". Англійською це звучить точніше – "make decision" (робити рішення). Естонці якраз пішли ось цим шляхом – "робити рішення". І це корисний досвід для України, яка постійно відкладає реформи, побоюючись зробити якийсь неправильний крок. Натомість варто шукати "робочі рішення", які можуть бути якнайкращими у тій ситуації, яка є зараз, – і втілювати їх. Але давайте розберемо на маленькі пазли те, що робили естонці. 1. Вони максимально все децентралізували і при цьому впровадили інформаційну систему, у якій "прозоро все". 26

Тобто у них була реальна інформація про ситуацію (необхідна передумова для прийняття рішення), засоби (свої кошти і гроші з фондів ЄС) та розуміння способів досягнення цілей. 2. Додайте сюди довготривале, впродовж десятиліть, і стійке бажання змін і розуміння важливості освіти. Не диплома як непотрібного фетишу, з яким потім можна працювати в таксі чи магазині – а саме знань і вмінь, які допомагають в реалізації усіх талантів. 3. Естонці зрозуміли і важливість вчителів і директорів шкіл у реформі системи освіти. Вооглайд казав мені, що "в Україні письменники, художники, філософи, авторитетні люди повинні якось розкрити те, що майбутнє визначає вчитель. Інакше народ залишається без майбутнього". Він також наводив приклад Південної Кореї, де зарплата вчителів прирівнюється до зарплати вищих чиновників. Якщо чиновники хочуть собі підвищити зарплату, вони повинні підвищити її для всіх вчителів. 4. В Естонії схожі наміри – постійні розмови про підвищення заробітної платні саме на 120% від суми, яку щомісяця отримує людина з вищою освітою в країні. Заробітна плата вчителя в Естонії вже зараз вища, аніж в сусідній Польщі чи Латвії. Але естонці не зупиняються на цьому – і говорять про подальше збільшення фінансування на освіту й підвищення зарплат. 5. При цьому, учителі справді мають неймовірну свободу у своїй роботі. В Україні, як пояснює заступник Міністра освіти і науки України, така свобода теж є. Але її ніяк не легалізовано, тому теоретично вчитель може викладати урок так, як собі забажає, однак на практиці він робить це виключно за неякісними підручниками і у чіткому зв'язку із зарегульованими програмами. В Естонії навчальні програми спрощені, вчитель не зобов'язаний писати щоразу плану уроку і постійно звітувати. Його обов'язок – дати дитині знання. "Якщо вчитель захоче вивчати комах в зоопарку, а не за підручниками, він зможе так зробити?" – якось спитала я директора Юриської гімназії Марію Тіро. Перш ніж відповісти на запитання, вона затримала погляд на мені, ніби намагаючись зрозуміти, з якого минулого часового проміжку я до неї потрапила, – і тоді відповіла: "Звісно. Вчитель може вчити будь-як, аби лише навчити". В Україні, як пояснює Хобзей, така свобода є в силу безконтрольності – все одно ніхто не зможе перевірити, що вчитель робить щодня за закритими дверима. 27

Але по факту, залякані вчителі вчать не менш заляканих дітей. До речі, щодо контролю. Як показує досвід Естонії, із її цільовим призначенням грошей на освіту – намагання чітко відстежити, на що йдуть гроші, не завжди є ефективним: навіть у некорумпованій Естонії можна знайти цілком легальні способи витрачання таких грошей неефективно. Приміром, "підвищенням кваліфікації вчителів" можна назвати якусь вечірку, яка буде елементом тімбілдінгу у школі. Естонці теж наробили чимало помилок – чого варте лише відділення старшої школи, яке проводиться лише зараз, хоча це – структурна реформа, яка мала б бути проведена ще на початку 2000-х. 6. Але при цьому, вони не бояться про всі ці помилки говорити. Публікувати формули і бути готовими почути критику. Публікувати аналіз ситуації і бути готовим почути рекомендації. Адже кінцева ціль – розумні й вмотивовані люди. Додаток 1. Ключові показники Системи безперервного навчання-2020 Ціль на 2020 Стартові рік показники 1

Участі дорослих в освіті

Частка дорослих (25-64) без Не більше 25 30,3 % (2012 рік) спеціальної і професійної освіти %

Частка молоді віком від 18-24 Менше 9% років з низьким рівнем освіти, які не навчаються

Відсоток учнів з навичками на високому рівні: а) навички читання

20 %

функціонального 10%

б) математична грамотність

16%

в) грамотність у природничих 14,4% науках

12,9 % (2012 рік)

10,5 % (2012 рік)

8,4% (2012) 14,6% (2012) 12,8% (2012)

Зайнятість людей віком 20-34 Не менше 82% 73,9% (2012) роки, які закінчили навчання 1-3 роки тому

Відсоток людей віком 16-74 80% років, які володіють інформаційно-комунікативними технологіями

65% (2012)

Середня зарплата вчителів Більше 1,0 загальноосвітніх шкіл у порівнянні із середньою заробітною платою працівників з вищою освітою в Естонії

0,64 (2011)

Для реалізації концепції і досягнення спільної мети поставлено 5 стратегічних цілей: 1. Змінене розуміння навчання. Навчання як таке, що підтримує особистісний і соціальний розвиток кожного учня, розвиток вміння вчитися. Творчі навички і винахідливість мають бути впроваджені на всіх рівнях і видах освіти. У всіх навчальних програмах в країні зазначалась важливість пов'язування у навчальному процесі старих і нових знань. Але стратегія зазначає, що потрібно направити зусилля на впровадження цих вимог. Адже вчитель у ХХІ столітті є не лише джерелом знань, але й творцем зв'язків і соціальних установок. Його задача – розвиток в учня критичного і творчого мислення, винахідливості й роботі в команді, уміння аналізувати, висловлювати свої думки письмово й усно. В підпункті "зміна принципів оцінки знань" йдеться про те, що основна увага має приділятись тому, аби планка ставилась на таку висоту, яку учень може осилити. Відтак сама оцінка є показником того, чи він правильно обрав цілі, розпланував способи й засоби їх досягнення. Результати оцінювання шкіл розглядаються в динаміці: сильні отримують визнання, а слабкі – відповідну допомогу. Тому естонці поставили собі за ціль розробити і впровадити методику, яка дозволила б при складанні державних іспитів також оцінювати ключові компетенції (підприємницька, соціальна та громадянська, комунікативна та інші) та навики з вирішення проблем. 29

Поставлено за ціль сформувати систему навчання вчителів і директорів загальноосвітніх шкіл таким чином, аби вони могли створити навчальне середовище, де звертається увага на розвиток і формування потенціалу кожної дитини. 2. Компетентні й вмотивовані викладачі та директори шкіл. Вчитель і директор навчального закладу відіграють головну роль у втіленні в життя запланованих змін. Оплата роботи вчителя і директора школи має відповідати вимогам, які перед ними ставляться. Тому ціль – робота в школі має стати першочерговим вибором для найкращих. Стратегія визначає, що від директора залежить формування шкільної культури і навчального середовища, а саме – чи він цінує, мотивує і підтримує учнів, чи ні, підтримує розвиток вчителів, чи ні. Відтак естонський МОН запланував запуск програми підготовки молодої зміни директорів шкіл, а також систему незалежної атестації керівників шкіл. 3. Узгодженість між можливостями навчання протягом усього життя й потребами ринку праці. Якісні й гнучкі можливості навчання і консультації з питань кар'єри впродовж всього життя мають збільшити кількість людей з професійною кваліфікацією у всіх вікових групах і регіонах Естонії. Для цього кілька міністерств у співпраці з працедавцями вводять систему регулярного й системного моніторингу, прогнозування і зворотного зв'язку стосовно потреб ринку. Крім того, стратегія передбачає підвищення ефективності організації практики, популяризацію предметів природничого і математичного циклу. 4. Цифрова революція у безперервному навчанні. У навчанні цілеспрямовано й продуктивно мають застосовуватись сучасні цифрові технології, покращитись ІКТ-компетенції всього населення, а також доступ до цифрової інфраструктури. А ще: забезпечення цифрових навчальних матеріалів, які допомагають досягненню цілей навчальних програм. 5. Рівні можливості для безперервного навчання і зростання участі в навчанні. Упродовж всього життя кожній зацікавленій особі мають бути створені рівні можливості для навчання. 30

Тут прописується у тому числі забезпечення всіх дітей гнучкими можливостями навчання не менш як за рік до школи – аби батьки були впевнені, що дитина готова до школи. Для цього має бути достатня кількість місць в дитячих садках. А тим, хто менш конкурентний у нинішній ситуації (через незнання естонської, приміром), держава має надати можливість отримати кваліфікацію, аби вони могли себе реалізувати якнайкраще.