Путівник сучасним українським кінематографом НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО UKRAINE'S NEW CINEMA Guide

Ц

УДК ХХХ

Електронне видання

Нагайко Т. В. Нове українське кіно. Ukraine’s new cinema / Тетяна Віталіївна Нагайко. – Київ: ІЖ КНУ, 2020. – 191 с.

Сьогодні за кіноіндустрією України цікаво стежити, це завжди калейдоскоп нового глядацького досвіду, самобутніх тем та образів. Цей путівник – гід знаковими стрічками та подіями нового українського кіно: від повнометражних фільмів до авторської анімації, від великих фестивалів до нішевих показів. Книга також переосмислює історію вітчизняного кіно та її зв’язок із сьогоденням, вона стане вашим надійним помічником у дослідженні актуальних процесів, що відбуваються в українському кінематографі.

ISBN XXX

© Т.В. Нагайко, 2020

UKRAINE’S NEW guide CINEMA

By Tetiana Nahaiko Тетяна Нагайко

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ путівник КІНО

КИЇВ 2020

KYIV

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ЗМІСТ

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА

6

НОВА УКРАЇНСЬКА ХВИЛЯ

10

ДОКУМЕНТАЛІСТИКА

36

ПОВНОМЕТРАЖНЕ КІНО

74

АНІМАЦІЯ

112

• 4

КОРОТКИЙ МЕТР

140

РЕСУРСИ

178

UKRAINE’S NEW CINEMA

CONTENT 7

UKRAINIAN NEW WAVE

11

DOCUMENTARY

37

FICTION FILMS

75

ANIMATION

113

SHORT FILMS

141

SOURCES

179

CONTENT

FOREWORD

• 5

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ПЕРЕДМОВА

ПЕРЕДМОВА

З початку свого існування й до сьогодення кіно є надважливим медіумом та засобом впливу на людську свідомість, методом транслювання сенсів й конструювання дискурсів. Синтез літератури, живопису, театру, хореографії та музики, звукового й візуального образу, вимислу й реальності дає йому безмежний простір для взаємодії з глядачем. Понад століття тому людей вражало «прибуття потяга». Минув час, а кінематограф й досі має чим дивувати, епатувати, спонукати до рефлексії. Не дивно, що такий потужний інструмент є ключовим для формування ідентичності кожного народу та країни. Кіно повсякчас є реакцією митця на актуальний стан речей, політичний ландшафт та соціальні зміни. Україна – не є винятком. Вітчизняний кінематограф неодноразово переживав свої злети та падіння в залежності від домінуючого соціально-політичного клімату. Часто це була реакція на зовнішнє, як метод заглиблення у внутрішнє. Пошук власного голосу через протидію утискам. З 2014-го року почалась нова сторінка історії українського кіно. Після Революції Гідності змінилась не лише країна, а й її мистецтво. Зазвучали нові голоси молодих режисерів, на екранах з’явились нетипові, раніше недосліджені історії й самобутні наративи.

• 6

UKRAINE’S NEW CINEMA

FOREWORD

Not surprisingly, such a powerful tool is key to shaping the identity of every nation and country.

Cinema is always an artist’s reaction to the current state of affairs, the political landscape and social change. Ukraine is no exception. Our domestic cinema has repeatedly experienced its ups and downs depending on the dominant socio-political climate. Often it was a reaction to the external, as a method of diving into the internal. It was something like a searching for your own voice through resistance to oppression. In 2014, a new page in the history of Ukrainian cinema began. After the Revolution of Dignity, not only the country but also its art changed. New voices of young directors were heard, atypical, previously unexplored stories and original narratives appeared on the screens.

Today, Ukrainian cinema is extraordinary plots and • 7

FOREWORD

From the beginning of its existence and until nowadays, cinema has been an important medium and instrument of influencing human consciousness, a method of transmitting meanings and constructing discourses. The synthesis of the literature, painting, theater, choreography, music, sound, visual image, fiction and reality gives him boundless space for interaction with the viewer.

More than a century ago, people were amazed by the «arrival of the train». Time has passed, and the cinema still has something to surprise, shock, encourage reflection.

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

Сьогодні українське кіно – це неординарні сюжети й актуальні питання. Розмаїтість художніх засобів, потужні дебюти, нові джерела підтримки, успішні пошуки платформ і аудиторій. Спроби поглянути на себе й світ довкола чесним поглядом: десь з іронією, десь із тугою, а десь із посмішкою.

ПЕРЕДМОВА

Цей путівник – історія про те, «як було» та «як стало», який шлях пройшла індустрія кіно в Україні, аби відродитися на повну. Це гід найбільш знаковими стрічками, подіями й феноменами, що створили образ нової української кінематографії. Їй є що показати й вона шукає свого глядача.

• 8

UKRAINE’S NEW CINEMA

topical issues. A variety of artistic means, powerful debuts, new sources of support, successful searches for platforms and audiences. It’s also an attempt to look at ourselves and the world around with an honest vision: somewhere with irony, somewhere with sadness, and somewhere with a smile.

This guide is a story about «how it was» and «how it changed», what path the film industry in Ukraine has taken to be fully revived. This is a guide to the most iconic films, events and issues that created the image of the new Ukrainian cinema.

It has something to show and it is looking for new audience.

FOREWORD

• 9

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

УКРАЇНСЬКА НОВА ХВИЛЯ

НОВА УКРАЇНСЬКА ХВИЛЯ Українське кіно мало декілька періодів злету. В першу чергу, це двадцяті роки, часи ВУФКУ, або Всеукраїнського фотокіноуправління — інклюзивної та міждисциплінарної платформи, що об’єднала найбільш прогресивних українських інтелектуалів свого часу. Тоді багато уваги приділяли синтетичності кінематографу, а отже й залучали до його створення митців різного штибу. Саме тут дебютував Довженко, творив скульптор Іван Кавалерідзе, Лесь Курбас разом з акторами свого театру «Березіль», поет-футурист Михайль Семенко та його колега Майк Йогансен, класик документального кіно Дзиґа Вертов. В цей час було знято «Землю», «Звенигору» й «Людину з кіноапаратом». ВУФКУ пафосно називали «Українським Голлівудом», інституція викликала міжнародний резонанс і про неї говорили по обидва боки Атлантики. І хоча фотокіноуправління як явище в історії українського мистецтва проіснувало лиш неповні дев’ять років, за цей час на екрани вийшло понад 140 ігрових фільмів, кілька сотень неігрових стрічок, журнали та кінохроніка, сотні плакатів та афіш — зразків візуального конструктивізму. Проте ВУФКУ — історія не лише тріумфів, а й втрат. Всеукраїнське фотокіноуправління було основним конкурентом «Совкіно» — аналогічної • 10

UKRAINE’S NEW CINEMA

UKRAINIAN NEW WAVE

However, VUFKU is a history not only of triumphs but also of losses. Organization was the main competitor of Sovkino, a Moscow’s institution.

• 11

UKRAINIAN NEW WAVE

Ukrainian cinema had several ups and downs in the past. First of all, it is about the twenties - the times of VUFKU, or the All-Ukrainian Photo Cinema Administration - an inclusive and interdisciplinary platform that united the most progressive Ukrainian intellectuals of its time. It was here that Dovzhenko made his debut, sculptor Ivan Kavaleridze created his works, Les Kurbas with the actors of his Berezil Theater made some plays, futurist poet Semenko and his colleague Johansen were working on plots, and also was shot a classic movie of documentary film history - «Man with a movie camera» by Dzyga Vertov. At this time were also made famous «Earth» and «Zvenigora». VUFKU was pathetically called «Ukrainian Hollywood», the institution caused an international resonance and was popular on both sides of the Atlantic. And although VUFKU as a phenomenon in the history of Ukrainian art has existed for less than nine years, during this time were made more than 140 feature films, several hundred non-feature films, magazines and newsreels, hundreds of posters - examples of visual constructivism.

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

УКРАЇНСЬКА НОВА ХВИЛЯ

організації в Москві. Тоталітарна влада не терпіла свободи творчості, що панувала у ВУФКУ, й звинувачувала його фільми у «буржуазному націоналізмі». Згодом організацію ліквідували, створивши замість неї студії, позбавлені незалежності й підпорядковані московській владі. Багатьох митців було репресовано, а виробництво стрічок зупинено. Наступний етап розквіту настав за часів «відлиги», у 60-х роках. Це був час жанру міської прози — фільмів, що досліджували буття пересічного жителя міста, його самотності й внутрішніх протиріч. Яскравий зразок – творчість Кіри Муратової: «Довгі проводи» та «Короткі зустрічі» — кінорозповіді, де центральною темою є особистість та її маленькі драми, а не колектив та партія.

Кадр з фільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова Shot from a movie «Wild Horses ob Fire» by Serhii Parajanov

• 12

UKRAINE’S NEW CINEMA

The totalitarian government did not tolerate the creative freedom that prevailed in VUFKU and accused its films of «bourgeois nationalism.» Later, the organization was liquidated, were created some another studios instead, deprived of independence and subordinated to the Moscow authorities. Many artists were repressed and the production of films stopped.

The next stage of prosperity came during the Khrushchev Thaw, in the 60’s. It was a time of the genre of urban prose - films that explored the life of the average city dwellers, their loneliness and internal contradictions.

• 13

UKRAINIAN NEW WAVE

Кадр з фільму «Земля» Олександра Довженка Shot from a movie Earth by Oleksandr Dovzhenko

УКРАЇНСЬКА НОВА ХВИЛЯ

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

Це було чужорідним для для радянської кон’юнктури. Окрім того, 60-ті — це час, коли сформувався надважливий феномен — «поетичний кінематограф», тобто напрямок образного кіно, що різко відмовилося від соціалістичного реалізму, традиційного для мистецтва СРСР. Воно було алегоричним, досліджувало вічні проблеми життя-смерті, любові-ненависті, добра-зла, тяжіло до метафоричності. Його наративи базувались на слов’янській міфології, українських фольклорних традиціях, ранній творчості Довженка. Ключові постаті поетичного кіно – Сергій Параджанов, що зняв легендарну екранізацію Коцюбинського «Тіні забутих предків», Юрій Іллєнко, Іван Миколайчук та Леонід Осика. Роботи цих митців демонстрували візуальну виразність, сюрреалістичні та етнографічні мотиви. Це був різкий опір культурній політиці СРСР, адже ці стрічки апелювали до унікальності української ідентичності, а не рядянських ідеалів. Звісно, влада не заплющила на це очі. Згодом фільми активно почали забороняти, митців – переслідувати: вже в 1973 Параджанов опинився у в’язниці. Й знову відродження самобутнього українського кінематографу було призупинено. З українським кіно постійно вели боротьбу, починаючи з Довженка, знищуючи спадщину ВУФКУ й аж до ліквідації поетичного кіно як явища. Такою була логіка радянської влади: мовляв, не повинно бути в Україні чогось такого, чого немає в Москві й що не сприяє укріпленню позицій загальноприйнятої радянської системи координат.

• 14

UKRAINE’S NEW CINEMA

A striking example is the work of Kira Muratova: «Long Farewells» and «Short Meetings» - film stories, where the central theme is the individual and his small dramas, rather than the collective and the party, which was not ok to the Soviet government.

Ukrainian cinema was constantly fighting for existence: starting with cases of Dovzhenko, the legacy of VUFKU and up to the liquidation of poetic cinema as a phenomenon. This was the logic of the • 15

UKRAINIAN NEW WAVE

In addition, the 60s were a time when an extremely important phenomenon was formed - «poetic cinema», the type of figurative cinematography, which sharply abandoned the social realism traditional for the art of the USSR. It was allegorical, explored the eternal problems of life-death, lovehate, good-evil, tended to metaphorical things.

Its narratives were based on Slavic mythology, Ukrainian folk traditions, and Dovzhenko’s early works. The key figures of poetic cinema are Serhii Paradjanov, Yuri Ilyenko, Ivan Mykolaychuk and Leonid Osyka. The works of these artists demonstrated visual expressiveness, surreal and ethnographic motifs. This was a sharp resistance to the cultural policy of the USSR, because these movies appealed to the uniqueness of the Ukrainian identity, not Soviet ideals. Of course, the authorities did not close their eyes to this. Later, films were actively banned and artists were persecuted: in 1973, Paradjanov was imprisoned. Once again, the revival was stopped.

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

УКРАЇНСЬКА НОВА ХВИЛЯ

Кожен етап минулого піднесення національного кіномистецтва був зумовлений соціально-політичними настроями, що сколихнули суспільство, й обидва вони були швидко й насильницьки придушені владою. В 90-ті роки був потужний потенціал до іще однієї, чи не найвагомішої хвилі піднесення: загальна атмосфера перебудови, жага змін, що вирувала у повітрі, послаблення цензури, а згодом – довгоочікувана незалежність України. Проте національного відродження у царині кіно тоді так і не відбулось. У країні, яку охопила економічна скрута, культура виявилась «не на часі». В 1998-му році віце-прем’єр Валерій Смолій в інтерв’ю журналу «Кіно-Театр» озвучив невтішну статистику: до 1990-го року пересічний українець відвідував кіно 15 разів на рік, а в 1997-му цей показник вже становив 0,17 відвідувань, виробництво ж нових стрічок скоротилось за цей час аж у 10 разів. Багато стрічок знімались, але до прокату так і не доходили, мандруючи виключно фестивальними показами й нічними ефірами на телебаченні у дні державних свят. Обставини змусили українців на багато років просто втратити звичку ходити до кінотеатрів. Кіно як мистецтво трималось на плечах студентів, чиї роботи мали успіх на зарубіжних подіях, проте вдома їх майже ніхто не бачив. Двадцять років поспіль в Україні в прокат виходило один-два фільми на рік, про які писали тези на кшталт «чергова невдача спіткала українське кіно». Навіть коли кількість і якість національного • 16

UKRAINE’S NEW CINEMA

soviet government: they were assured that there should not be something in Ukraine that does not exist in Moscow and that does not contribute to the strengthening of the generally accepted Soviet coordinate system. Each stage of the past rise of the national cinema was conditioned by the sociopolitical sentiments that shook the society, and all of them were quickly and forcibly suppressed by the authorities.

• 17

UKRAINIAN NEW WAVE

In the 1990s, there was a strong potential for another, perhaps the most important wave of prosperity: the general atmosphere of Perestroika, the thirst for change in the air, the easing of censorship, and later the long-awaited independence of Ukraine. However, the national revival in the field of cinema did not take place then. In a country plagued by economic hardship, culture was «out of time». In 1998, Deputy Prime Minister Yevhen Smoliy in an interview with KinoTeatr magazine voiced disappointing statistics: until 1990, the average Ukrainian visited the cinema 15 times a year, and in 1997 this number was already 0,17 visits, the production of new films decreased during this time by as much as 10 times. Many movies were shot, but never rented, traveling exclusively to festival shows and night broadcasts on television on public holidays. Circumstances have forced Ukrainians to simply lose the habit of going to the cinema for many years. Cinema as art was held on the shoulders of students whose films were successful at foreign festivals, but almost no one saw them at home. For twenty years, one or

УКРАЇНСЬКА НОВА ХВИЛЯ

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

кінематографу стали зростати, довіру глядача повернути було складно. Медійний простір на той час було заповнено іноземним контентом. На великих екранах – здебільшого американським: бойовиками та комедіями. В телеефірах – російським: серіалами й розважальними шоу. Простіше було закупити матеріал з Москви, ніж організувати знімальний процес в Україні, коли індустрія опинилась у розгвинченому стані. Навіть коли стрічки знімались безпосередньо в Києві чи Одесі, до акторського складу входило багацько зірок російської сцени, залучались московські співаки й світські персони. Звісно, глядач до цього звик. Трапилась величезна прірва у розвитку національного кінематографу, вітчизняним митцям просто ніде було себе проявити. Потрібен був дуже сильний поштовх, аби розбурхати ту летаргію, в якій опинилась країна. Й він стався. Революція гідності змінила не лише політичний ландшафт, а й, у першу чергу, людей. Відхід від російсько-орієнтованого вектору руху держави став для багатьох каталізатором розвитку національної свідомості й розуміння своєї ідентичності. Майдан став точкою, після якої народ почав активно оговтуватися від травм радянського тоталітарного минулого та спроб влади Януковича асимілюватись з Росією. Буремні події 2014-го дали суспільству віру у власну державу, відчуття єдності та спільноти, стало зрозумілим: зміни не трапляються самі собою й не прийдуть звідкілясь, за майбутнє треба боротись своїми руками.

• 18

UKRAINE’S NEW CINEMA

two films a year were released in Ukraine, about which journalists were writing things like «another failure of Ukrainian cinema». Even as the quantity and quality of national cinema began to grow, it was difficult to regain the trust of the audience.

Of course, the viewer became used to it. There was a huge gap in the development of national cinema, our artists simply had no places to show themselves.

It took a very strong push to stir up the lethargy in which the country found itself. And it actually happened. The Revolution of Dignity changed not only the political landscape but also, above all, the people. The departure from the Russianoriented vector of state movement has become for many a catalyst for the development of national consciousness and understanding of the true value of their identity. The Maidan became a point after which the people began to actively recover from the traumas of the Soviet totalitarian past and Yanukovych’s attempts to assimilate our country with Russia. The turbulent events of 2014 gave the • 19

UKRAINIAN NEW WAVE

The media space at that time was filled with foreign content. On the big screens - mostly American: action movies and comedies. On TV - in Russian: TV series and entertainment shows. It was easier to buy material from Moscow than to organize the filming process in Ukraine, when the industry was in a state of disrepair. Even when the tapes were shot directly in Kyiv or Odesa, the cast consisted of many stars of the Russian stage, Moscow singers and secular figures were involved.

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

УКРАЇНСЬКА НОВА ХВИЛЯ

На вулицях Києва творилась абсолютно нова сторінка історії, що потребувала артикуляції, масштабного висвітлення. Зарубіжні й вітчизняні ЗМІ інтерпретували події досить суб’єктивно: щось було спотворено, щось залишалось недомовленим, у медійному просторі ширилися фейки й дезінформація, відверті провокації проросійських сил. Зрештою, стало очевидно, що ліпше, ніж самі учасники протестів, про ці події ніхто не розкаже. Кіномистецтво виявилось дієвим медіумом для цієї мети. Особливо – документалістика. Її відвертий, чесний погляд на хронологію подій та глибокі портрети їх безпосередніх дійових осіб стали поштовхом до занурення у тему шляхом кіномови. Вперше за довгий час відбувалось щось настільки значиме, що породило імпульс до препарування реальності, спроб її осмислити й зафіксувати. Згодом також з’явились і зразки авторського, художнього інтерпретування Революції в ігрових стрічках. Документальні роботи об’єднання «Вавилон’13» були показані в Європі й Америці, на Каннському фестивалі прогриміла стрічка Сергія Лозниці «Майдан». Світ зацікавився не лише ситуацією в Україні, а й тим, як її бачать режисери. Ці стрічки стали зброєю в інформаційній війні, способом розказати світу правду. Саме з цього починалось нове українське кіно: з пошуку свого власного голосу, дослідження того життя, що вирує тут і зараз.

• 20

UKRAINE’S NEW CINEMA

society faith in their state and a sense of unity and community. Everyone understood that changes would not happen by itself and wouldn’t come out of anywhere, you have to fight for your future with your own hands.

Especially - documentaries. Its candid, honest look at the chronology of events and deep portraits of their immediate protagonists were the impetus for immersion in the subject through cinematic language. It was the first case in a long time when something so significant was happening that gave impetus to the preparation of reality, attempts to comprehend and capture it. Later, samples of the author’s artistic interpretation of the Revolution in fiction films also appeared. Documentary works of the «Babylon’13» association were shown in Europe and America, and Sergei Loznitsa’s «Maidan» was played at the Cannes Film Festival. The world is interested not only in the situation in Ukraine, but also in how directors see it. These films have become a weapon in the information war, a way to • 21

UKRAINIAN NEW WAVE

A completely new page of history was being created on the streets of Kyiv, which needed articulation and large-scale coverage of the situation. Foreign and domestic media interpreted the events rather subjectively: something was distorted, something remained unsaid, fakes and misinformation spread in the media space, open provocations of proRussian forces. In the end, it became clear that no one would tell about these events better than the protesters themselves. Cinematography has proved to be an effective medium for this purpose.

УКРАЇНСЬКА НОВА ХВИЛЯ

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

Після введення заборон і обмежень на транслювання російського контенту та свідомої відмови від нього значною частиною суспільства, відкрились шлюзи для українських митців. Ефіри й великі екрани треба було заповнювати власним продуктом. Так поступово з’явилось молоде покоління акторів, режисерів та сценаристів. Вагомою зміною стала і переорієнтація на взаємодію із європейськими партнерами для створення спільних кінопроєктів. До 2014-го року українські продакшени нерідко співпрацювали з російськими кінокомпаніями і створювали кіно більш враховуючи інтереси й особливості російської аудиторії, ніж вітчизняної. Проте, останніми роками у копродукції з Францією, Італією та іншими країнами Європи було знято досить багато успішних фільмів. Це і фентезі «Поліна і таємниця кінофабрики», чорна комедія українсько-італійського виробництва «Ізі», документальний хіт «Гірська жінка на війні». Кадр з фільму Babylon’13 «Перша сотня» Shot from a movie «The First Company» by Babylon’13

• 22

UKRAINE’S NEW CINEMA

tell the world the true story. This is where the new Ukrainian cinema began: with the search for its own voice, unborrowed themes, the study of the life that is raging right here and now. After the bans and restrictions on the broadcasting of Russian content and the deliberate rejection of it by a large part of society, gateways were opened for Ukrainian artists.

Broadcasts and big screens had to be filled with their own product. This is how the young generation of actors, directors and screenwriters gradually emerged.

A significant change was the reorientation to interact with European partners to create joint film projects. Until 2014, Ukrainian producers often collaborated with Russian film companies and created films more taking into account the interests and characteristics of the Russian audience than the domestic one. However, in recent years, many successful films have been made in co-production with France, Italy and other European countries.

• 23

UKRAINIAN NEW WAVE

Кадр з фільму «Майдан» Сергія Лозниці Shot from a movie Maidan by Sergei Loznitsa

УКРАЇНСЬКА НОВА ХВИЛЯ

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

Поштовхом до розвитку індустрії стала спільна робота кінематографістів і держави заради майбутнього галузі – новий закон «Про державну підтримку кінематографії в Україні», прийнятий у 2017 році. Можливості держави щодо фінансування виробництва й просування фільмів та телевізійних серіалів зросли, було запроваджено нові механізми підтримки режисерів та посилено захист авторського права в аудіовізуальній сфері. Це перші кроки до формування економічно-ефективної системи, яка має ресурс для розвитку усіх сфер індустрії: кіноосвіти, виробництва, прокату і створення умов для копродукції. В той же час починає свою діяльність і Український культурний фонд, який також системно почав підтримувати концептуалізацію, розробку та продакшен фільмів і телевізійних серіалів. Це був зрілий крок державної політики: країна повинна мати свою модерну культуру. Кіно – річ не дешева, але інвестиції в нього виборюють міжнародний престиж, розвивають національну культуру, підкреслюючи унікальність української ідентичності. Згодом, ще одним джерелом фінансування кіно стали програма ЄС «Креативна Європа» та участь України у програмі Єврімаж, що дали нові можливості для роботи у копродукції з європейськими студіями. Це природньо: якщо зерно регулярно поливати й дати йому простір – воно обов’язково колись проросте — це спрацювало і з українським кінематографом. Нові можливості відкрили двері перед молодими іменами українського кіно. З часів Довженка у Європі так активно не обговорювався • 24

UKRAINE’S NEW CINEMA

This is a fairytale «Polina and the Secret of the Film Factory», a black comedy of Ukrainian-Italian production «Easy», a documentary hit «Mountain Woman at War».

It was a mature step in public policy: the country must have its own modern culture. Cinema is not a cheap thing, but investing in it wins international prestige, develops national culture, emphasizing the uniqueness of Ukrainian identity. Subsequently, another source of funding for the film was the EU’s Creative Europe program and Ukraine’s participation in the Eurimage program, which provided new opportunities for co-production with European studios.

• 25

UKRAINIAN NEW WAVE

The impetus for the development of the industry was the joint work of cinematographers and the state for the future of the industry - the new law «On state support of cinematography in Ukraine», adopted in 2017. The state’s capacity to finance the production and promotion of films and television series has increased, new mechanisms for supporting directors have been introduced, and copyright protection in the audiovisual sphere has been strengthened. All these are the first steps towards the formation of a cost-effective system that has the resources to develop all areas of the industry: film education, production, rental and creating conditions for co-production. At the same time, the Ukrainian Cultural Foundation began its activities, which also systematically began to support the development and production of films and television series.

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

УКРАЇНСЬКА НОВА ХВИЛЯ

наш кінематограф. Стрічка Мирослава Слабошпицького «Плем’я» стала міжнародною сенсацією, фільм Марисі Нікітюк «Коли падають дерева» був успішно представлений на Берлінському кінофестивалі, повнометражному дебюту Нарімана Алієва «Додому» аплодували стоячи в Каннах, анімація Микити Лиськова «Кохання» зібрала вражаючі десятки нагород на міжнародних конкурсах, а документалка Надії Парфан про виключно українські реалії «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» закупили для свого телебачення японські дистриб’ютори. Всі ці стрічки мали успіх і в національних конкурсах українських кінофестів.

2014-2020 роки загалом є періодом розвитку культури кіноподій. Якщо раніше фестиваль документального кіно про права людини Docudays був виключно нішевим івентом, то після початку війни на Сході тематика правозахисту почала цікавити ширші маси. Документалістика, як засіб поглянути на реальність під збільшуваним склом, в умовах пост-революційного суспільства також набула актуальності. Кількість якісних українських стрічок настільки стрімко зросла, що логічним стало запровадження окремого національного конкурсу. Фестивалі «Молодість» в Києві та «ОМКФ» в Одесі залишились наймасштабнішими кіноподіями країни, що організовують не лише допрем’єрні покази кращого світового авторського кіно, а й знайомлять глядача з не гіршими вітчизняними стрічками. Зокрема, щороку на цих фестивалях можна побачити студентські роботи та дебютні стрічки талановитих авторів-початківців й відкрити для себе нові імена українського кіно.

• 26

UKRAINE’S NEW CINEMA

2014-2020 is generally a period of development of the culture of film events. If before the Docudays Human Rights Documentary Film Festival was an exclusive niche event, after the beginning of the war in the East, the topic of human rights began to interest the masses. Documentary, as a means of looking at reality under the magnifying glass, has also become relevant in a post-revolutionary society. The number of high-quality Ukrainian movies has grown so rapidly that it has become logical to introduce a separate national competition.

The Molodist festival in Kyiv and the OIFF in Odesa have remained the largest film events in the country, organizing not only pre-premiere screenings of • 27

UKRAINIAN NEW WAVE

This is natural: if the grain is watered regularly, it will germinate someday. This rule works with Ukrainian cinema. New opportunities have opened the door for young names in Ukrainian cinema. Since Dovzhenko’s time, our cinema has not been so actively discussed in Europe.

Myroslav Slaboshpytsky’s film «Tribe» became an international sensation, Marysia Nikitiuk’s film «When Trees Fall» was successfully presented at the Berlin Film Festival, Nariman Aliyev’s fulllength debut «Home» was applauded standing in Cannes, Nikita Lyskov’s animation «Love» won a lot of international competitions and Nadia Parfan’s documentary about exclusively Ukrainian realities «Heat Singers» was purchased by Japanese distributors for their television. All these films were successful in national competitions of Ukrainian film festivals.

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

УКРАЇНСЬКА НОВА ХВИЛЯ

Короткий метр та анімація останніми роками також отримали свої власні платформи: фестиваль «Linoleum» та «Kyiv International Short Film Festival», а також формати міні-фестів на кшталт «Довгих ночей короткого метру», «100 фільмів за 100 хвилин», «Анімаційного божевілля» та когорти більш локальних й нішевих подій. Дивитися добірки авторського короткого метру чи тематичні кіно-альманахи час від часу можна в київському музеї сучасного мистецтва Pinchuk Art Centre, галереї Мистецький Арсенал, Центрі Довженка, у Львові – у кінотеатрі «Копернік». З розквітом інтересу до кіно з’явився і простір для розвитку професійної кінокритики, були започатковані премія «Золота Дзиґа», що почала формувати інститут кіно-зірок та церемоній нагородження в Україні, та премія кінокритиків «Кіноколо», що не лише займається оцінкою й промоцією вітчизняних стрічок, а й супроводжується тижнем показів світових прем’єр та класики. Важливим кроком стало і відкриття Музею кіно в київському кіноархіві, що надав історії кіно в Україні певного сталого виміру. Він став місцем обговорень сенсів, які несе у собі кіно як феномен. Тут влаштовують лекції й покази про втрачені вітчизняні стрічки 1920-х та авторське кіно 1990-х, осмислюють його суб’єктність, яку відібрали часи СРСР. Перша виставка музею була присвячена спадщині ВУФКУ. Це цікавий приклад того, як Україна переживає переосмислення радянського досвіду в рамках декомунізаційних процесів. ВУФКУ – явище радянське, але свого тріумфу воно зазнало саме за часів українізації, а залученість українських митців у європейський контекст та • 28

UKRAINE’S NEW CINEMA

With the flourishing of interest in cinema, a space for the development of professional film criticism appeared, the Golden Whirlwind Award was launched, which began to form the institute of film stars and award ceremonies in Ukraine, and the Kinokolo Film Critics Award, which not only evaluates and promotes domestic films but also accompanied by a week of screenings of world premieres and classics.

An important step was the opening of the Museum of Cinema in the Kyiv Film Archive, which gave the history of cinema in Ukraine a certain sustainable dimension. It has become a place of discussion of the meanings of cinema as a phenomenon. It hosts lectures and screenings about the lost domestic films of the 1920s and the author’s cinema of the 1990s and comprehends its subjectivity, which was lost during the Soviet era. The first exhibition here was dedicated to the heritage of VUFKU. • 29

UKRAINIAN NEW WAVE

the world’s best arthouse films, but also introducing viewers some good domestic films. In particular, every year at these festivals you can see student works and debut films of talented young authors and discover new names in Ukrainian cinema.

In recent years, short film and animation have also received their own platforms: Linoleum and Kyiv International Short Film Festival, as well as minifestival formats such as Long Nights of Short Film, 100 Films in 100 Minutes, and Animation Madness.

And also there is a big amount of more local and niche events. From time to time, you can watch selections of the author’s short film or thematic film compilations in the Pinchuk Art Center in Kyiv, the Art Arsenal Gallery, the Dovzhenko Center, and the Copernicus Cinema in Lviv.

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

УКРАЇНСЬКА НОВА ХВИЛЯ

авангардні стрічки режисерів ВУФКУ— сторінка культурної історії, якою сьогодні ми не можемо не пишатись. Це дуже важливий досвід: бачити у кінематографі часів СРСР поруч із пропагандою достойні роботи, які сьогодні весь світ вважає класикою. Говорити про ВУФКУ варто, аби люди розуміли, що в Україні було своє власне прогресивне авангардне мистецтво, з яким хочеться асоціювати культуру свого народу. Проте, на тлі загального прогресу трапляються й великі стрибки назад. Мова йде про закриття культових артгаусних кінотеатрів. Жертвами злочинної ліквідації задля потреб великого бізнесу стали кінотеатри «Україна», «Київ», «Кінопанорама» та багато невеличких кінотеатрів по всій країні, які були значущими культурними осередками для громади. Такий прикрий для спільноти стан речей не міг не спровокувати реакцію опору. В Києві пройшла серія акцій Occupy Kyiv Cinemas на захист великих екранів, що транслюють не лише комерційно-привабливі стрічки під хрускіт поп-корну, а й кіно як мистецтво. Ці події спровокували хвилю пробудження інтересу до авторського кіно й українського артгаусу й наштовхнули режисерку Надію Парфан та її партнера Іллю Гладштейна на заснування двох знакових проєктів: KINO42 та Takflix.

KINO-42 став першим в Україні камерним кінотеатром всього на 42 місця, де принципово не продається кока-кола й не демонструють масове кіно. Розташований у будівлі київського готелю BURSA, це простір для переглядів авторського кіно, обговорень і зустрічей з його творцями. Також тут проводять пітчинги та допрем’єрні закриті покази стрічок вітчизняних режисерів, лекції з теорії кіно.

• 30

UKRAINE’S NEW CINEMA

This is an interesting example of how Ukraine is experiencing a rethinking of the Soviet experience in the framework of decommunization processes.

VUFKU is a Soviet phenomenon, but it triumphed during the times of Ukrainization, and the involvement of Ukrainian artists in the European context and avant-garde films by VUFKU directors is a page of cultural history that we are proud of today.

However, against the background of general progress, there are big leaps back. It’s about closing the cult arthouse cinemas. The victims of criminal liquidation for the needs of big business were the cinemas «Ukraine», «Kyiv», «Kinopanorama» and many small cinemas across the country, which were important cultural centers for the community.

Such an unfortunate state of affairs for the community could not fail to provoke a reaction of resistance. A series of Occupy Kyiv Cinemas actions in defense of big screens took place in Kyiv, broadcasting not only commercially attractive films to the crunch of popcorn but also cinema as art.

These events provoked a wave of interest in auteur cinema and Ukrainian arthouse and prompted director Nadia Parfan and her partner, Ilya Gladstein, to establish two iconic projects: KINO42 and Takflix.

• 31

UKRAINIAN NEW WAVE

This is a very important experience: to see in the cinema of the Soviet era, along with propaganda, worthy works, which today the whole world considers a classic. It is worth talking about VUFKU so that people understand that Ukraine had its own progressive avant-garde art.

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

УКРАЇНСЬКА НОВА ХВИЛЯ

Кінотеатр є досить молодим місцем на мапі столиці, проте робить дуже багато для переосмислення культури перегляду й сприйняття кіно, популяризації стрічок, які зазвичай проходять повз увагу масового глядача. Другий проєкт Надії Парфан – це Takflix, перший стримінговий сервіс українського кіно. Тут можна за невелику плату, що спрямована на підтримку режисерів, переглянути найкращі зразки документального й ігрового кіно України. Його поява стала важливою з двох причин: по-перше, проєкт протидіє піратству шляхом активного обговорення значущості донатів на користь митців й необхідності платити за культурний продукт, по-друге, це чи не єдина можливість побачити сучасне українське кіно для людей, що проживають у селах та містах без фізичних кінотеатрів у будь-який час, не залежно від прокатних термінів. Доступним сервіс є і для іноземців, а отже познайомитись з нашим кінематографом тепер можна не лише в рамках кінофестивалів та кіноклубів. Мітинг проти незаконного закриття кінотеатру «Київ» Protest against the illegal closure of Kyiv Cinema

• 32

UKRAINE’S NEW CINEMA

KINO-42 became the first in Ukraine chamber cinema with only 42 seats where Coca-Cola is not sold and mass cinema is not shown. It is a space for watching arthouse films, discussions and meetings with creators. There are also pitchings and prepremiere closed screenings of films by domestic directors, lectures on film theory and drama. The cinema is a fairly young place on the map of the capital, but it does a lot to rethink the culture of watching movies.

Nadia Parfan’s second project is Takflix, the first online cinema of Ukrainian films. Here you can watch the best examples of documentary and feature films of Ukraine for a small fee, aimed at supporting directors. Its appearance became important for two reasons: first, the project counteracts piracy by actively discussing the importance of donuts in favor of artists and the need to pay for a cultural product, and secondly, it is almost the only opportunity to see modern • 33

UKRAINIAN NEW WAVE

Ілля Гладштейн у своєму артгаус-кінотеатрі KINO-42 Illya Gladstein inside his arthouse cinema KINO-42

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

Говорити про глобальний Ренесанс українського кіно поки що зарано. Проте низка позитивних тенденцій у стані галузі дає право впевнено сказати: ми йдемо в правильному напрямку.

УКРАЇНСЬКА НОВА ХВИЛЯ

Стрічки українських режисерів нині ламають стереотип про дві форми українського експортного культурного продукту: етнокітчу як вияву спрощеної національної ідентичності та теми пост-радянської травми, бідності й маргіналізованості. Вони говорять з глядачем на гострі, актуальні теми, творять самобутні яскраві образи й наративи. Нове українське кіно виходить за рамки локального контексту, його тепло сприймають за кордоном, а отже ми говоримо зі світом однією мовою. Нині нам водночас є чим пишатись і до чого прагнути. Сьогодні за новим кінематографом України цікаво стежити, адже це завжди калейдоскоп нового глядацького досвіду. Зануртесь у нього, не пошкодуєте.

• 34

UKRAINE’S NEW CINEMA

Ukrainian cinema for people, who live in small villages and cities without physical cinemas. The service is also available for foreigners, so it became possible now to discover our cinema not only at film festivals and film clubs.

Today, it is interesting to discover the new cinema of Ukraine, it is always a kaleidoscope of new experience. Immerse yourself right into it, you will not regret it.

• 35

UKRAINIAN NEW WAVE

It is too early to talk about the global renaissance of Ukrainian cinema. However, many positive trends in the state of the industry give the right to say with confidence: we are going in the right direction. Ukrainian directors’ movies are breaking the stereotype of two forms of Ukrainian export cultural product: ethnic-kitsch as a manifestation of a simplified national identity and the themes of post-soviet trauma, poverty and marginalization.

They talk to the audience on sharp, relevant topics, create original vivid images and narratives. New Ukrainian cinema goes beyond the local context, it is warmly perceived abroad, so we speak the same language with the world. Today we have something to be proud of and something to strive for at the same time.

ДОКУМЕНТАЛІСТИКА

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ДОКУМЕНТАЛІСТИКА

• 36

UKRAINE’S NEW CINEMA

DOCUMENTARY

DOCUMENTARY

• 37

ДОКУМЕНТАЛІСТИКА

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

За ранніх часів існування СРСР кіно було «найважливішим з мистецтв», а особливо – документалістика. Це був дієвий інструмент пропагандистської роботи. Документальність у тоталітарному режимі — річ взагалі умовна. Радянська влада здебільшого підтримувала виключно те неігрове кіно, яке сприяло формуванню міфів про ідеалізоване життя пролетаріїв і всезагальне благополуччя Союзу. Нерідко ці «документальні» стрічки були повністю сфабриковані. Яскравим прикоадом є фільми тих часів про безтурботне й заможне життя шахтарів Донецька, що повністю замовчували нелюдські умови праці й реальні проблеми робітників, правда про які вийшла на поверхню лише під час бунтів у дев’яності. Багато років потому про це зніме свій фільм «Какофонія Донбасу» режисер Ігор Мінаєв. В тридцятих роках острівцем свободи було «Товариство друзів українського кіно», яке займалось не лише хронікою, а й експериментальними зйомками. В 60-80-х роках такою спільнотою стала студія «Київнаукфільм». Ключовою фігурою тоді був Фелікс Соболєв – режисер, філософ та візіонер, батько-засновник «Київської школи документалістики», як з часом його почали називати. Студія знімала науково-популярні стрічки нетипової для СРСР тематики: мова тварин і взаємодія людини та біосфери, культура індійських йогів та медитація, криза людського спілкування й самотність у містах, дослідження методів впливу на людський мозок, зафільмовані під саундтрек гурту Kraftwerk. В «Київнаукфільмі», на відміну від решти кіносвіту СРСР, був хоч і маленький, • 38

UKRAINE’S NEW CINEMA

In the 1930s, the island of freedom was the Society of Friends of Ukrainian Cinema, which engaged not only in chronicles but also in experimental filming.

In the 60s and 80s, the Kyivnaukfilm studio became such a community. The key figure at the time was Felix Sobolev, a director, philosopher and the founding father of the Kyiv School of Documentary Studies, as it was eventually called. The studio shot popular science films which were not typical for the USSR: subjects were like animal language and human-biosphere interaction, Indian yoga culture and meditation, the crisis of human communication and loneliness in cities, research on methods of influencing the human brain, filmed under the soundtrack of Kraftwerk. In Kyivnaukfilm, unlike the rest of the film world of the USSR, there was little space for experimentation and creativity. This formed the vector of development of documentary • 39

DOCUMENTARY

In the early days of the USSR, cinema was «the most important of the arts» and especially it’s about the documentary. It was an effective tool of propaganda. The Soviet government, in most cases, supported only non-fiction cinema, which contributed to the formation of myths about the idealized life of the proletariat and the general wellbeing of the Union. Often these «documentaries» were completely fabricated. A striking example is the films of that time about the carefree and prosperous life of Donetsk miners, which completely silenced the inhumane working conditions and real problems of workers, the truth of which came to the surface only during the nineties. Almost a hundred years later, director Ivan Minaev made his film «Cacophony of Donbass» about it.

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ДОКУМЕНТАЛІСТИКА

проте простір для експериментів та творчості. Це сформувало вектор розвитку документалістики в Україні на довгі роки. Основним напрямком тривалий час залишався наукпоп. Важливою роботою була «Невідома Україна» — цикл фільмів, присвячених історії України, створений спадкоємицею студії, Національною кінематикою у 90-х роках. Над серіалом працювали 68 режисерів і 50 операторів й це була чи не перша кіноспроба осмислити свою ідентичність та корені після набуття незалежності. Але справжній бум документалістики в Україні стався у 2014-му. Коли розгорнулись буремні події Майдану й початку війни на Сході, чи не вперше за довгий час сталось щось настільки вагоме, що реальність підкралась надто близько до кожного з нас. Її необхідно було фіксувати й осмислювати. Документалістика не завжди потребує великих фінансових витрат, надважливе кіно можна зафільмувати навіть на телефон. Це зробило її медіумом для вираження політичної чи соціальної позиції. За умов гібридної війни з Росією, документальне кіно набуло функції зброї. У боротьбі з дезінформацією, пропагандою й поширенням фейкових новин воно є ефективнішим, ніж кулі. Це важливо: показати світу й країні правду про людей, що захистили гідність України на Майдані та продовжують боронити її цілісність та суверенність на фронті. Ключовими фільмами є «Переломний момент: війна за демократію в Україні», зафільмований американським документалістом Марком Джонатаном Гаррісом у співпраці з українцем Олесем Саніним, «Майдан» Сергія Лозниці, що демонструвався у Каннах, «Зима у вогні» Євгена • 40

UKRAINE’S NEW CINEMA

in Ukraine for many years. The main areas for a long time remained science pop. An important work was «Unknown Ukraine» - a series of films on the history of Ukraine, created by the heiress of the studio, National Kinematics in the 90s.

The series was directed by 68 directors and 50 cinematographers and was almost the first film attempt to comprehend its identity and roots after independence.

Under the conditions of the hybrid war with Russia, documentary film acquired the function of a weapon. It is more effective than bullets in combating misinformation, propaganda and spreading fake news. This is important: to show the world and the country the truth about the people who defended the dignity of Ukraine on the Maidan and continue to defend its integrity and sovereignty at the front. The key films are «Turning Point: The War for Democracy in Ukraine», filmed by American documentary filmmaker Mark Jonathan Harris in collaboration with Ukrainian Oles Sanin, «Maidan» Loznitsa, shown in Cannes, «Winter on Fire» by Yevhen Afineevsky, shot with the help of Netflix.

• 41

DOCUMENTARY

But the real boom of documentaries in Ukraine occurred in 2014. When the events of Maidan and the beginning of the war in the East began, for the first time in a long time, something so important happened that reality crept too close to each of us. It had to be recorded and comprehended. The documentary does not always require large financial costs, the most important films can be made even on the phone. This made it a medium for expressing a political or social position.

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ДОКУМЕНТАЛІСТИКА

Афінеєвського, знята за сприяння Netflix. Знаковим феноменом часів Рефолюції була робота об’єднання Babylon’13. Це спільнота кінематографістів, що , миттєво зреагувавши на події в Україні, почала їх задокументовувати через призму режисерської рефлексії. Відео титрували англійською й поширювали на безоплатній основі, аби люди в Європі чи Америці могли ознайомитись з об’єктивним поглядом на події. Найголовнішим завданням було зафільмувати перші кроки до становлення активного громадянського суспільства, ключові цінності якого це самоорганізація, солідарність та відстоювання прав людини. Колектив розпочав свою діяльність коротким метром «Prologue», знятим на Михайлівській площі 30 листопада 2013 року. Згодом було створено цикл коротких історій з життя революціонерів та повнометражних документальних фільмів — «Зима, що нас змінила» та «Наша Надія». Фільми вавилонівців стали саме тою художньою формою, що якнайкраще висвітлила події Революції та руху добровольців, що не пустили ворога вглиб країни. Зокрема, чи не найпопулярніший фільм об’єднання – «Перша сотня». Це стрічка, що висвітлює історії людей, що вистояли на Майдані, а перемігши ворога внутрішнього, попрямували на передову, захищати країну від загрози зовнішньої. Також важливою роботою є «Крим, як це було», нині опублікований у вільному доступі. Це історія військовослужбовців, які під час захоплення Криму не зрадили присязі на вірність Україні. Цей фільм – чесна розповідь про окупацію українського Криму, що разюче відрізняється від того, як репрезентує події Росія.

• 42

UKRAINE’S NEW CINEMA

The films of the Babylonians became the art form that best covered the events of the Revolution and the volunteer movement, which did not let the enemy go into the country. In particular, perhaps the most popular film of the association - «The First Hundred». This is a film that covers the stories of people who stood on the Maidan, and after defeating the internal enemy, went to the war, to protect the country from external threats. Another important work is «Crimea as it was», now published in free access. This is the story of servicemen who did not betray their oath of allegiance to Ukraine during the capture of Crimea. This film is an honest story about the occupation of the Ukrainian Crimea, which is strikingly different from how Russian propaganda represents the events.

• 43

DOCUMENTARY

A significant phenomenon of the times of the Revolution was the work of the association «Babylon’13». This is a community of cinematographers who, reacting instantly to the events in Ukraine, began to document them through the prism of directorial reflection. The videos were titled in English and distributed free of charge so that people in Europe or America could get an objective view of the events. The main task was to film the first steps towards the formation of an active civil society, whose key values are selforganization, solidarity and advocacy of human rights. The band started its activity with a short film: «Prologue», shot on Mykhailivska Square on November 30, 2013. Subsequently, a series of short stories from the life of revolutionaries and featurelength documentaries «Winter that changed us» and «Our Hope» were created.

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ДОКУМЕНТАЛІСТИКА

Сучасна українська документалістика активно рефлексує на тему війни та історій людей, що стали її заручниками й зберегли власну ідентичність у нелюдських умовах. Цікавий приклад — українсько-німецька стрічка «Школа №3» Єлизавети Сміт та Георга Жено, що мали успіх на Берлінському кінофестивалі. Це історія дорослішання підлітків з понівеченої війною Миколаївки. Фільм є низкою щирих монологів та кадрів з реального життя молодих людей, чий досвід – це межа між війною та миром, дитинством та дорослим світом. Актуальною є також і тема жінок на війні. Стереотипне мислення часто змушує людей забувати про те, що на фронті оборону тримають не лише чоловіки. Український кінематограф активно висвітлює жіночий досвід бойових дій. В першу чергу це документальний кіноальманах «Невидимий батальйон» — збірка історій реальних жінок-військовослужбовиць, зафільмованих жінками-режисерками. Проєкт було створено з метою протидії усім формам дискримінації у Збройних силах України, надання голосу тим, кого не завжди чують. Іще одним фільмом на цю тему став повнометражний дебют Марії Кондакової «Вона та війна» — історії трьох солдаток, що неочікувано для себе опинились на війні, демонструвався у Європі, викликаючи бурхливі емоції. Тема збройного конфлікту, бойових дій на Сході, історій добровольців – великий сегмент сучасної української документалістики. Це дуже важливо, проговорювати наболіле, не експлуатуючи теми травми. Слухати очевидців та учасників подій, критично осмислювати реальність, а не бути • 44

UKRAINE’S NEW CINEMA

Modern Ukrainian documentaries actively reflect on the theme of war and the stories of people who became its hostages and preserved their own identity in inhumane conditions. An interesting example is the Ukrainian-German film «School №3» by Elizabeth Smith and Georg Zheno, which were successful at the Berlin Film Festival. This is the story of the growing up of teenagers from war-torn Nikolaevka. The film is a series of sincere monologues and real-life shots of young people, whose experience is the boundary between war and peace, childhood and adulthood.

The theme of armed conflict, hostilities in the East, stories of volunteers is a large segment of modern Ukrainian documentaries. It is very important to speak about pain without exploiting the topic of the injury. Listen to eyewitnesses and participants in events, critically comprehend reality, not be a • 45

DOCUMENTARY

The topic of women in war is also relevant.

Stereotypical thinking often makes people forget that it is not only men who defend themselves at the battlefield. Ukrainian cinema actively covers women’s combat experience. First of all, it is a documentary film almanac «Invisible Battalion» - a collection of stories of real women soldiers, filmed by women directors. The project was created to talk about all forms of discrimination against women in the armed forces, to give a voice to those who are not always heard. Another film was Maria Kondakova’s full-length debut «She and the War» the story of three woman soldiers who unexpectedly found themselves at war, was shown in Europe, causing stormy emotions.

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ДОКУМЕНТАЛІСТИКА

пасивним спостерігачем. Стрічки подібного спрямування наразі формують патріотичний дискурс, роблять видимими нових героїв. Загалом, сьогодні документалістика в Україні потроху скидає з себе тягар стереотипів та ярликів, набутих за роки існування в радянському та пострадянському вимірі. Зникає уявлення про документальне кіно як виключно просвітницьку, дидактичу форму. Дедалі частіше стрічки знімають не з науково-популярною метою, а з наміром зафіксувати реальність, яку не завжди помічаєш у вирі буденності. Бажання знімати щось монументальне, затьмарюючи прості історії «звичайних» людей, поволі відходить з порядку денного. Нові імена документалістики – це молоді люди, що шукають сюжети не «десь там», а «тут і зараз», почуваючись вільно у своїх творчих пошуках. Велика кількість стрічок нині – це спроба поглянути на наше життя під збільшувальним склом і трохи порефлексувати. Нова креативна документалістика може бути смішною, лякаючою, інтригуючою, будь-якою. І саме це робить її цікавою. До прикладу, стрічка Марії Стоянової «Понад Стіксом» — відсторонений, але чесний погляд на традиції поминальних днів, що ставить глядачеві безліч незручних питань не лише про смерть, а про наше ставлення до неї й вияв його у культурі й ментальності. Подібною за своїм характером є і стрічка «Божествені» Романа Бордуна. Це калейдоскоп образів пересічних українців: бабусь під під’їздами, незнайомців у плацкартних вагонах, диваків напідпитку.

• 46

UKRAINE’S NEW CINEMA

passive observer. This kind of film are currently forming a patriotic discourse, making new heroes visible.

For example, Maria Stoyanova’s film «Over Stacks» is a detached but honest look at the traditions of memorial days, which raises many awkward questions not only about death but also about our attitude to it and its manifestation in culture and mentality. Roman Bordun’s film «Divine» is similar. It is a kaleidoscope of images of ordinary Ukrainians: grandmothers under the porches, strangers in reserved cars, weirdos. It is an attempt to see something beautiful in ordinary people.

• 47

DOCUMENTARY

In general, today documentary filmmaking in Ukraine is gradually shedding the burden of stereotypes and labels acquired over the years of existence in the Soviet and post-Soviet dimensions. The idea of documentary film as an exclusively educational, didactic form disappears.

Increasingly, movies are being shot not for popular science purposes, but to capture a reality that you don’t always notice in the vortex of everyday life. The desire to shoot something monumental, overshadowing the simple stories of «ordinary» people, is slowly moving away from the agenda.

The new names of documentaries are young people who are looking for subjects not «somewhere there» but «here and now», feeling free in their creative search. A lot of tapes today are an attempt to look at our lives under a magnifying glass and reflect a little. New creative documentaries can be funny, scary, intriguing, whatever. And that’s what makes it interesting.

ДОКУМЕНТАЛІСТИКА

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

Комусь може здатися, що режисер висміює своїх співвітчизників, але насправді це спроба побачити щось прекрасне у пересічних жителях великих міст. А певне висвітлення суспільних вад – ніколи не є зайвим. У документальних стрічках це є дзеркалом, спробою діагностики соціуму й пошуку відповідей на питання: як нам стати кращими? Документальні стрічки не часто можна побачити у прокаті, їх аудиторія є суттєво вужчою, ніж у ігрового кіно. Їх успіх вимірюється не кількістю переглядів, а якістю сприйняття глядача. Основними платформами, що дають можливість подивитись краще українське документальне кіно, наразі є фестивалі. В першу чергу, це фестиваль 86, що нині призупинив свою діяльність через організаційні та фінансові труднощі. 86 — міжнародний фестиваль кіно та урбаністики у місті Славутичі, що неподалік Чорнобиля. Сюди приїздять дивитися добірну креативну документалістику, слухати сучасну музику і взаємодіяти з унікальним міським середовищем. Серед інших проєктів команди — освітня майстерня та конкурс молодих документалістів MyStreetFilmsUkraine, серія міні-фестивалів «86: Післямова», дитяча кіномайстерня «Славутичу, я люблю тебе!», кінодистрибуція 86PROKAT та багато інших. Основною ж кіноподією у цій галузі залишається фестиваль Docudays. Нині в Україні чи не найсприятливіший час для документального кіно, а особливо його сегменту, присвяченого правам людини.

• 48

UKRAINE’S NEW CINEMA

And some coverage of social ills is never superfluous. In documentaries, it is a mirror, an attempt to diagnose society and find answers to the question: how can we become better?

Documentary films are not often seen in the box office, their audience is much narrower than in feature films. Their success is not measured by the number of views, but by the quality of the viewer’s perception. Festivals are currently the main platforms for watching better Ukrainian documentaries.

The main film event in this area is the Docudays festival. Today in Ukraine is probably the most favorable time for the documentary film, but a special segment of it, dedicated to the topic of human rights. Under the influence of war and social changes, abstract concepts have previously acquired a very specific meaning for many people.

The struggle for their rights, human values, the fight against discrimination and injustice have become hot topics. The films shown at Docudays raise • 49

DOCUMENTARY

First of all, it is Festival 86, which has now suspended its activities due to organizational and financial difficulties. 86 - is an international film and urbanism festival in Slavutych, near Chornobyl.

People come there to watch selected creative documentaries, listen to modern music and interact with the unique urban environment. Other projects of the team include an educational workshop and competition for young documentarians MyStreetFilmsUkraine, a series of mini-festivals «86: Afterword», children’s film studio «Slavutych, I love you!», film distribution company «86PROKAT» and many others.

ДОКУМЕНТАЛІСТИКА

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

Під впливом війни й соціальних змін раніше абстрактні поняття набули для багатьох людей дуже конкретного значення. Боротьба за свої права, цінність людського життя, боротьба з дискримінацією та несправедливістю стали гострими темами. Фільми, що демонструють на Docudays , актуалізують наболілі питання й привертають увагу до проблем та історій, які ми часто оминаємо у буденному житті. Фестиваль зародився у 2003му році і майже одразу доповнив свою діяльність «мандрівним» форматом – серіями показів стрічок з програми у різних містах України, зокрема тих, де у кінотеатрах майже ніколи не показують документальне кіно. Нині формат фестивалю – це правозахисна програма з лекцій та дискусій, покази короткого та повного метру, окремий національний конкурс, що збирає не менше глядачів, ніж міжнародний. Окрім того, організатори працюють і з інтерактивними форматами – використовують VR або проводять Живу бібліотеку, тобто створюють простір, де «книжками» є реальні люди, стосовно яких існують певні упередження в суспільстві, що можуть бути зруйновані в діалозі віч-на-віч. Щороку Docudays досліджує одну тему, що є актуальною для суспільства, – від прав дітей та підлітків до цифрової безпеки. Важливими є і функція індустріальної платформи фестивалю та проведення пітчингів для молодих режисерів, що можуть дебютувати у рамках події. Іще одним простором для розвитку молодих документалістів є майстерня «Indie Lab», яка проходить щороку під час фестивалю американського кіно «Незалежність». Тут створюється лабораторія • 50

UKRAINE’S NEW CINEMA

pressing issues and draw attention to issues and stories that we often overlook in everyday life. The festival originated in 2003 and almost immediately complemented its activities with a «traveling» format - a series of screenings of films from the program in various cities of Ukraine, including those where cinemas rarely show documentaries.

Today, the format of the festival is a human rights program of lectures and discussions, short and full-length screenings, a separate national competition that gathers no fewer spectators than the international one.

Another space for the development of young documentarians is the «Indie Lab», which is held annually during the American Independence Film Festival. This is a platform where a documentary film laboratory is created, during which participants from different parts of Ukraine work on creating their own short documentaries under the guidance of mentors. Every time at the demonstrations of the final works of the participants there are full halls and sold-outs for the pre-show.

• 51

DOCUMENTARY

Also, the organizers work with interactive formats using VR or conducting a Living Library, creating a space where «books» are real people about whom there are certain prejudices in society that can be destroyed in face-to-face dialogue. Each year, Docudays explores one topic that is relevant to society - from the rights of children and adolescents to digital security. Also important is the function of the festival’s industrial platform and pitching for young directors who can make their debut as part of the event.

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ДОКУМЕНТАЛІСТИКА

документального кіно, під час якої учасники з різних куточків України працюють над створенням власної короткометражної документалістики під керівництвом менторів. Щоразу на показах випускних робіт учасників – повні зали й солд-аути. Нині документалістика в Україні переживає свої найкращі часи й активно розвивається. Поступово зростає дистрибуція у прокаті, а отже й збільшується глядацька аудиторія. Окрім того, стрімко поширюється альтернативна дистрибуція, тобто культура спеціальних показів, кіноклубів та онлайн-показів. Український док почали транслювати телеканали, зокрема суспільний мовник «UA: Перший». Школа українського неігрового кіно зуміла зберегти свої потужні традиції, які нині продовжують майстри та молодь. Останніми роками їх роботи були успішно представлені на престижних фестивалях. Сьогодні кіно про нашу реальність дивляться на Sundance та в Каннах.

• 52

UKRAINE’S NEW CINEMA

Today, the documentary in Ukraine is experiencing its best times and is actively developing. The distribution in the box office is gradually growing, and consequently, the audience is growing.

Besides, alternative distribution is rapidly spreading, it’s a culture of special screenings, movie clubs and online screenings. The Ukrainian doc broadcasts by TV channels, in particular the UA: Culture.

In recent years, works of masters and young directors have been successfully presented at prestigious festivals. Today, movies about our reality and daily life are watched at Sundance and Cannes.

DOCUMENTARY • 53

ДОКУМЕНТАЛІСТИКА

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

УКРАЇНСЬКІ ШЕРИФИ UKRAINIAN SHERIFFS Роман Бондарчук Roman Bondarchuk 2015 Трейлер/trailer:

• 54

UKRAINE’S NEW CINEMA

The Ukrainian sheriffs are 50-year-old Viktor and 44-yearold Volodya, assistant district inspectors in the village of Zburyivka. No one appointed them to these positions, they organized themselves without waiting for instructions from the authorities. When the police and ambulance simply do not come to people because local hospital and police station do not have gasoline, this is the only effective way out. At the same time, men combine the responsibilities of police, psychologists and social workers: they quell family quarrels, look for corpses, save people from snakes, and in winter they check whether elderly people have heaters in houses.

The film was in production for about four years and was not going to be made political. But the war came to Ukraine.

Heroes who simply lived their lives and knew nothing about politics found themselves in a situation where reality crept close. The director quite subtly grasped this transition from a quiet life to tragic changes in society and made a socially sharp.

• 55

DOCUMENTARY

Українські шерифи – це 50-річний Віктор і 44-річний Володя, помічники дільничного інспектора у селі Збур’ївка. Їх на ці посади ніхто не призначав, вони самоорганізувалися, не чекаючи вказівок від влади. Коли міліція та швидка просто не приїздять на виклик, тому що не мають бензину, це єдиний дієвий вихід. Чоловіки поєднують обов’язки міліціонерів, психологів та соціальних працівників: вгамовують сімейні сварки, шукають потопельників, рятуй людей від змій, а взимку перевіряють, чи літні люди запалили вогонь у оселях. Стрічку знімали близько чотирьох років і не збирались робити політичною. Але так сталось, що в Україну прийшла війна, відгомін якої дійшов і до Збур’ївки. Герої, що просто жили своїм життям і нічого не знали про політику, опинились у ситуації, коли реальність підкралась надто близько. Режисер досить тонко ухопив цей перехід від спокійного буття до трагічних змін у суспільстві і зняв соціально-гостре кіно з людським обличчям.

ДОКУМЕНТАЛІСТИКА

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ЛЕНІНОПАД THE FALL OF LENIN Світлана Шимко Svitlana Shymko 2017 Трейлер/trailer:

• 56

UKRAINE’S NEW CINEMA

It’s an absurd and ironic documentary about decommunization processes and farewells to Soviet-era idols. In the plot there is only a remotely mounted chronicle: during a spiritualistic session people summon Lenin’s spirit, the riot-stricken crowd breaks church bells and melts them on the busts of the leaders, and in the following shots - the leaders to the bells. Vladimir Ilyich died in 1924, but like any cult object, he will not be able to rest in peace soon. The pedestals were solemnly installed for him, and now the pedestals are being destroyed. This short film is a puzzle about the posthumous existence of Lenin and communism in general and in Ukraine. The film demonstrates the rise and fall of a culture of worshiping soviet ideologues, whose ghosts still roam Europe.

• 57

DOCUMENTARY

«Ленінопад» – абсурдний та іронічний документальний фільм про декомунізаційні процеси та прощання з ідолами радянських часів. В кадрі – лише відсторонено змонтована хроніка: люди під час спіритичного сеансу викликають дух Леніна, охоплений бунтом натовп ламає церковні дзвони й переплавляє на бюсти вождів, а вже у наступних кадрах – вождів на дзвони. Володимир Ілліч помер ще 1924-го, але як і будь-який об’єкт культу, спочити з миром він зможе ще не скоро. Йому урочисто встановлювали, а тепер не менш урочисто руйнують постаменти. Цей короткий метр – фільмпазл про посмертне існування в Україні Леніна та комунізму в цілому. Фільм демонструє розквіт та занепад культури поклоніння радянським ідеологам, привиди яких досі бродять Європою. У стрічці глядачам підморгує вічність, насміхаючись із «кузні» ікон та нових «правильних» ідей, яких просто не існує, циклічності й вічного повтору людських прагнень до змін устрою.

ДОКУМЕНТАЛІСТИКА

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ЗЕМЛЯ БЛАКИТНА , НІБИ АПЕлЬСИН

THE EARTH IS BLUE AS AN ORANGE Ірина Цілик Iryna Tsilyk 2020 Трейлер/trailer:

• 58

UKRAINE’S NEW CINEMA

Iryna Tsilyk’s film «The Earth is Blue as an Orange» aroused great interest in the audience before the premiere, as it is the first film in the history of the Ukrainian cinema, which won the award for best directing at the American Independent Film Festival Sundance. «Blue Earth…» is an unusual story of a family from the town of Krasnohorivka, a war zone of Donbas.

The story is told by Anna and her 4 children, who manage to find a piece of joy in the shooting of their little movie in the middle of terrible realities, shelling and destroyed houses, the practice of daily hiding in the basement. Annas’ daughter dreams of a film school, so she watches Dzyga Vertov in the evenings and shoots a chronicle of her daily life. This film is about the personal growth of each of the characters in a total absurdity of reality. They don’t even seem to know how big is the therapeutic effect of the filming happens to their family until they get a chance to talk about their feelings, honestly and openly, just by looking into the lens.

• 59

DOCUMENTARY

Фільм Ірини Цілик «Земля блакитна, ніби апельсин» викликав у глядачів величезний інтерес ще до прем’єри, адже це перша стрічка в історії українського кіно, яка отримала нагороду за кращу режисуру на американському фестивалі незалежного кіно Sundance. «Земля блакитна…» — це незвичайна історія сім’ї з містечка у зоні бойових дій Донбасу. Оповідь тут ведеться вустами Ганни та її дітей, яким вдається посеред страшних реалій, обстрілів та зруйнованих будинків, переховувань у підвалі знайти шматочок радості у зйомці свого маленького кіно. Дочка героїні мріє вступити на операторський факультет, тому уся сім’я вечорами дивиться Дзиґу Вертова та знімає хроніку свого щоденного життя. Ця стрічка про дорослішання кожного з персонажів в умовах тотального абсурду дійсності. Герої, здається, навіть не підозрюють, яку терапевтичну дію на них чинять їхні сімейні зйомки, доки не отримують нагоди поговорити про свої почуття, щиро й відверто, дивлячись просто в об’єктив.

ДОКУМЕНТАЛІСТИКА

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

КОЛІР ФАСАДУ: СИНІЙ FACADE COLOR: BLUE Олексій Радинський Oleksiy Radynsky 2019

• 60

UKRAINE’S NEW CINEMA

Florian Yuriev is a modernist architect, artist, violinist, author of his own theory of color and poet. Now he’s 90 years old and he had to master a new skill - the fighting against the arbitrariness of the capital’s building companies. To save his architectural project, a brilliant example of Kyiv modernism «Flying Saucer», from becoming part of another shopping center, Florian launches a campaign against the blasphemy of the city and the destruction of architectural gems for the whims of big money. Blue is the future color of the facade of the «improved» building. Not because it’s part of architectural design, but simply «because it’s the investor’s favorite color.»

As Florian says: «Architecture always reflects social relations.

They are chaotic here».

• 61

DOCUMENTARY

Флоріан Юр’єв – архітектор-модерніст, художник, скрипковий майстер, автор власної теорії кольору і поет. На 90-му році життя йому довелося опанувати нову сферу – боротьбу зі свавіллям столичних забудовників. Щоб врятувати свій авторський архітектурний проєкт, блискучий зразок київського модернізму «Летючу тарілку», від перетворення на частину чергового торговельного центру, Флоріан розпочинає кампанію проти паплюження обличчя міста та руйнування архітектурних перлин заради забаганок товстосумів. Синій – це майбутній колір фасаду «покращеної» у ході будівництва торгового центру «Тарілки». Не тому що це частина архітектурного задуму, а просто «бо це улюблений колір інвестора». Історія з боротьбою за архітектурну спадщину міста триває вже довго й сформувала рух урбаністів та митців Save Kyiv Мodernism. «Архітектура відображає соціальні стосунки. У нас вони хаотичні» – цитата Юр’єва, що якнайкраще характеризує цей фільм.

ДОКУМЕНТАЛІСТИКА

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ЯВНИХ ПРОЯВІВ НЕМАЄ NO OBVIOUS SIGNS Аліна Горлова Alina Gorlova 2017 Трейлер/trailer:

• 62

UKRAINE’S NEW CINEMA

A woman at war is an inconvenient topic for society, and therefore not spoken about. The very possibility of a woman’s presence in the war as an active figure, rather than a victim, is a challenge to stereotypical gender perceptions. That is why few people think about the fact that sometimes it is more difficult for women to return from the war than for men. The protagonist of the film, Oksana, has the rank of major and has been in the war zone for three years. However, she brought not only rewards but also panic attacks, insomnia, depression and terrible memories. From the outside, she is an ordinary person, smiling and calm, so even her colleagues do not always understand the struggle she goes through every day, overcoming the consequences of trauma and stress.

«There are no obvious manifestations» is a verdict that the military often hears in hospitals, where they come for help with psychological traumas. When there are no physical injuries on the body, not only medicine but also society does not want to take their pain seriously.

• 63

DOCUMENTARY

Жінка на війні – тема незручна для суспільства, а тому й невисвітлена. Сама можливість присутності жінки на фронті у ролі ативного діяча, а не жертви — виклик стереотипним гендерним уявленням. Саме тому мало хто задумується над тим, що іноді жінкам складніше повертатись з війни, ніж чоловікам. Протагоністка стрічки Оксана має звання майора, перебувала три роки у зоні бойових дій. Проте звідти вона привезла не лише нагороди, а й панічні атаки, безсоння, депресію та страшні спогади. Ззовні – вона звичайна людина, усміхнена й спокійна, тож навіть колеги не завжди розуміють через яку боротьбу вона проходить щодня, долаючи наслідки травми та стресу. «Явних проявів немає» .це вердикт, який військові часто чують у лікарнях, куди приходять за допомогою, маючи психологічні травми. Коли на тілі немає фізичних ушкоджень, не лише медицина, а й суспільство не бажає сприймати їх біль серйозно. Сотні жінок та чоловіків не проходять процесу реабілітації, назавжди залишаючись віч-на-віч зі своїми проблемами.

ДОКУМЕНТАЛІСТИКА

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ЗАПОВІДНИК «АСКАНІЯ» ASKANIA RESERVE Андрій Литвиненко Andriy Lytvynenko 2018 Трейлер/trailer:

• 64

UKRAINE’S NEW CINEMA

Askania-Nova is the largest biosphere reserve in Ukraine. It was opened in 1898 in the Kherson region and still attracts the attention of tourists and scientists with a unique nature.

Various species of animals and people with very different characters are living here. Victor, the director of the reserve communicates with animals, for a former employee Mykola this place has become a refuge from the dirt and cynicism of the modern world, and a young scientist Pasha counts birds and befriends local rappers until he finds himself on a difficult life choice. Askania has difficulties - it is a non-profit sector, no one has income from nature conservation. Insufficient funding for research, a small staff that cannot cope with trespassers, hunters and illegal logging are daily challenges for those whose nature and importance of ecosystems is not empty. The significance of the reserve during the years of its establishment is still important.

• 65

DOCUMENTARY

«Асканія-Нова» — найбільший біосферний заповідник України. Він відкрився у 1898-му році на Херсонщині й дотепер привертає увагу туристів і науковців унікально збереженою природою степу. Тут уживаються різноманітні види тварин та люди з геть несхожими характерами. Директор заповідника Віктор спілкується зі звірами, для колишнього співробітника Миколи це місце стало прихистком від бруду й цинічності сучасного світу, а молодий вчений Паша рахує птахів та товаришує з місцевими реперами, аж доки не опиняється на порозі непростого життєвого вибору. Як і вся заповідна мережа України, Асканія має труднощі: це неприбуткова сфера, ніхто не має доходів зі збереження природи. Недостатнє фінансування для наукових досліджень, невеликий штат працівників, що не може дати раду порушникам, мисливцям та незаконній вирубці лісів – це щоденні виклики для тих, кому еко-свідомість – не пустий звук. Значення заповідника за роки його існування нікуди не ділось, проте гідної уваги він не отримує.

ДОКУМЕНТАЛІСТИКА

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ТАТО - МАМИН БРАТ MY FATHER IS MY MOTHER’S BROTHER Вадим Ільков Vadym Ilkov 2018 Трейлер/trailer:

• 66

UKRAINE’S NEW CINEMA

It is a touchingly family portrait. The main character is Kyiv artist Tolik Belov. His works regularly appear in the capital’s galleries of contemporary art. Also, he is a participant in the music project «Lyudska Podoba», which creates avant-garde electronic music, a kind of queer-pop. Their texts are about human sexuality and the search for identity. Tolik’s life is bohemian parties and creativity. Everything changes when his sister’s mental state deteriorates sharply. The artist has to become a father to his five-year-old niece. Unexpectedly, he finds himself in a situation where he has to balance between reading fairy tales at night and making provocative performances, playing children’s games and hanging out with his queer friends. We can see here a very honest drama of one unusual family and their sincerity to each other, which varies from scene to scene.

• 67

DOCUMENTARY

«Тато —мамин брат» — це зворушливий сімейний портрет. Головний герой – київський художник Толік Бєлов. Його роботи регулярно з’являються у столичних галереях сучасного мистецтва. На додачу, він є учасником музичного проєкту «Людська подоба», що створює авангардну електронну музику, своєрідний квір-поп. Їх тексти – про людську сексуальність та пошуки ідентичності. Життя Толіка – це богемні вечірки та постійна творчість. Все змінюється, коли психічний стан його сестри різко погіршується. Митцю доводиться стати батьком для своєї п’ятирічної племінниці. Несподівано для себе він опиняється у ситуації, коли має балансувати між читанням казок на ніч та провокативними перформансами, дитячими іграми та своїм звичним бурхливим життям. Вражає надзвичайна близькість та довіра головних героїв з режисером. Ми спостерігаємо дуже чесну драму однієї незвичайної сім’ї та їх щирості один до одного, що змінюється від сцени до сцени.

ДОКУМЕНТАЛІСТИКА

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

БУДИНОК «СЛОВО» SLOVO HOUSE Тарас Томенко Taras Tomenko 2017 Трейлер/trailer:

• 68

UKRAINE’S NEW CINEMA

The film immerses the viewer in the atmosphere of Kharkiv in the 20s. Against the background of authentic newsreels, the voices of prominent Ukrainian artists of the time come to life: Semenko, Kurbas, Pidmohylny, Johansen and their mates, who received new homes in a C-shaped house specially built for writers. They read their letters, joke, discuss and have a bohemian life. The film will tell the viewer not texts from school books but stories of real people: who of them drank a lot, who professionally trained dogs, who loved to sunbathe naked on the roof and who was constantly bitten by fleas in his apartment. This movie could have been cute and hilarious but there is a fact we all know now: almost all of these nice and smart people were criminally repressed by the Soviet authorities. None of them knew that the telephones in the house were being tapped and that their art community would soon collapse. These pieces of memory, filmed in a documentary, survived thanks to the efforts of a handful of intellectuals.

• 69

DOCUMENTARY

Стрічка занурює глядача в атмосферу Харкова 20-х років. На тлі автентичної кінохроніки оживають голоси видатних українських митців того часу: Хвильового, Семенка, Курбаса, Підмогильного, Сосюри, Йогансена та їх сусідів, що за ініціативи Сталіна отримали нові домівки у будинку в формі літери «С», спеціально побудованому для письменників. Вони читають свої листи, жартують, дискутують та ведуть бурхливе богемне життя. Стрічка розкаже глядачеві не тексти з підручників, а історії живих людей: хто з них багато пив, хто фахово тренував собак, хто любив голяка засмагати на даху й кого у власній квартирі постійно кусали блохи. Ця стрічка могла б бути зворушливою та веселою, якби не знання того факту, що майже всіх цих людей було злочинно репресовано радянською владою. Ніхто з них не знав, що телефони у будинку прослуховуються й скоро їх мистецька комуна зазнає краху. Це спроба не лише актуалізувати авангардне мистецтво двадцятих, а й проговорити питання репресивності й антигуманності радянської влади до своїх інтелектуальних еліт.

ДОКУМЕНТАЛІСТИКА

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ІСТОРІЯ ЗИМОВОГО САДУ THE WINTER GARDEN’S TALE Семен Мозговий Semen Mozgovy 2017 Трейлер/trailer:

• 70

UKRAINE’S NEW CINEMA

On the screen - the Kyiv pavilion of floriculture, build in soviet times. It is a winter garden. There is a special atmosphere here, even a group of radio aestheticians find here a powerful source of positive energy. Among the palm trees and orchids is its caretaker, old lady Valentina, who has devoted almost her entire life to caring for exotic plants. The management wants to see young faces, and the old woman is asked to leave her workplace. This decision shocks and hurts Valentina because she can’t imagine her life without this job. This film is a certain universal metaphor of the general processes that continue in our society. The author told it through the prism of a very human story and characters that evoke genuine empathy. They can be understood. However, all this is a great metaphor for the legacy of the soviet era, which can not leave the country and allow the new generation to develop their land independently.

• 71

DOCUMENTARY

В зимовому саду радянських часів панує особлива атмосфера, навіть група радіоестезистів знаходить тут потужне джерело позитивної енергії. Серед пальм та орхідей – його хранителька, пенсіонерка Валентина, що майже все життя присвятила догляду за екзотичними рослинами. Проте, час виходу на пенсію невблаганно наближаєтеся. Керівництво хоче бачити молоді обличчя, а стареньку просять скласти свої повноваження. Таке рішення шокує і ранить Валентину, адже вона не уявляє свого життя без цієї роботи. Змінюються пори року, а жінка все ще приходить до саду аби жорстко командувати новим персоналом. Пані Валентина не може покинути це місце, адже, здається, як та рослина, пустила тут своє коріння. Це універсальна метафора загальних процесів, які тривають у нашому суспільстві. Автор показав їх через призму почуттів персонажів, що викликають непідробну емпатію. Їх можна зрозуміти й не хочеться засуджувати. Проте, все це – велика метафора спадщини радянської доби, що ніяк не може покинути простір країни та дати новому поколінню розвиватись незалежно.

ДОКУМЕНТАЛІСТИКА

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

СПІВАЄ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКТЕПЛОКОМУНЕНЕРГО HEAT SINGERS Надія Парфан Nadia Parfan 2019 Трейлер/trailer:

• 72

UKRAINE’S NEW CINEMA

This movie is about common Ukrainian realities. Ivan is the head of the Ivano-Frankiskteplocomunenerho company, which provides heat to citizens’ homes. His opus magnum is a choir in which dispatchers, repairmen, locksmiths, and accountants sing. The leader is proud of the creative success of his colleagues, but work is also important for him.

The heating season makes its adjustments to the choir’s rehearsal schedule. Workers are trying to mend outdated communications while angry citizens storm the company’s phones with their aggressive complaints. High heating bills, barely warm batteries is a classic of urban life in Ukraine.

However, we rarely think, why is the situation so bad.

The director does not give the audience a clear answer. It simply demonstrates the other side of the coin - the lives of communal workers themselves, real people.

• 73

DOCUMENTARY

Ця стрічка – про дуже українські реалії. Іван — очільник профспілки комунального підприємства Івано-Франківськтеплокомуненерго. Його opus magnum — хор, у якому співають диспетчери, ремонтники, слюсарі, бухгалтери. Керівник пишається творчими успіхами своїх колег, проте пам’ятає, що «спочатку людям тепло — а вже потім співати». Опалювальний сезон вносить свої корективи у графік репетицій хору. Робітники намагаються лагодити застарілі комунікації, поки розгнівані містяни штурмують телефони підприємства своїми агресивними скаргами. Високі рахунки за опалення, ледве теплі батареї та комунікативні невдачі між комунальниками та народом — це класика міського життя в Україні. Проте, ми рідко замислюємось, чому ж стан справ настільки поганий? Режисерка не дає глядачам чіткої відповіді. Вона просто демонструє іншу сторону медалі — життя самих комунальників, живих людей, переважно пенсіонерів, які тяжко працюють під звуки лайки обуреної громади. На жаль, їх народні пісні не гріють осель пересічних громадян.

ПОВНОМЕТРАЖНЕ КІНО

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ПОВНОМЕТРАЖНЕ КІНО

• 74

UKRAINE’S NEW CINEMA

FEATURE FILMS

FEATURE FILMS

• 75

ПОВНОМЕТРАЖНЕ КІНО

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

За останні кілька років ми звикли до того, що українське повнометражне кіно активно розвивається. Щороку виходить кілька вітчизняних фільмів, які гримлять на міжнародних фестивалях і бурхливо обговорюються в Україні. Держава підтримує створення патріотичних фільмів, активно спонсорує режисерів і продюсерів. Так було не завжди. За радянських часів зняти повнометражне кіно було складно, адже необхідно було враховувати забаганки влади й відповідність стрічки комуністичній ідеології. Простору для творчих пошуків майже не було. «Земля» Олександра Довженка, «Тіні забутих предків» Параджанова, «Білий птах з чорною ознакою» Юрія Іллєнка та стрічки Кіри Муратової — класика українського кінематографу радянської доби, що стала винятком з правила. Проте після падіння СРСР довгоочікувана Незалежність не принесла потоку нових можливостей для українських кінематографістів. Зйомка повного метру – річ не дешева, а в умовах економічної скрути – тим паче. Кіно – не та сфера мистецтва, де завжди вдається створити щось гідне без підтримки та фінансування. Як і у випадку з будь-яким іншим сегментом індустрії, повнометражне кіно почало розвиватись після 2014-го року. Для порівняння: в 2011-му році в українських кінотеатрах показали лише один фільм українського виробництва, а у 2017-му зняли вже 47 фільмів за часткового фінансування держави. Багато в чому це заслуга нових законів та діяльності тогочасного голови Держкіно, Пилипа Іллєнка, за якого кіно вийшло зі свого застою. Саме в цей час стали прозорими пітчинги, які транслювались у прямому ефірі на YouTube, • 76

UKRAINE’S NEW CINEMA

Over the past few years, we have become used to the fact that Ukrainian feature films are actively developing. Every year several domestic films are released, which have success at international festivals and are popular in Ukraine. The government supports the creation of «patriotic» films, actively sponsors directors and producers, accustoms the audience to the national film product.

It became possible because of the new laws and actions of the head of the State Film Agency, Philip Ilyenko. He made a lot of great things to make the audience of Ukrainian cinema grew rapidly.

• 77

FEATURE FILMS

As with any other industry segment, feature film began to develop after 2014. For comparison: in 2011, only one film was made in Ukraine and shown in cinemas, and in 2017, more than 47 films were shot.

But we can’t say that it always was like this. In soviet times, it was difficult to make a feature film, because it was necessary to follow the communist ideology. There was almost no space for creative searches. Films by Dovzhenko, Parajanov and Muratova was more than an anomaly in such a climate. However, after the fall of the USSR, the long-awaited Independence did not bring a stream of new opportunities for Ukrainian cinematographers. Shooting a full-length movie is not a cheap thing, and especially in times of economic difficulties. Cinema is not an art field where you can always create something worthy without support and funding.

ПОВНОМЕТРАЖНЕ КІНО

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

було знято 173 фільми, аудиторія українського кіно стрімко зросла. З кожним роком зростала й підтримка створення нових робіт — у 2014-му Держкіно отримало 63 мільйони гривень, а в 2019-му — вже 505,9 мільйона. Звісно, це дало свої плоди. В цей час прийшло нове покоління молодих пострадянських режисерів – талановитих та самобутніх. Це Мирослав Слабошпицький, що своїм фільмом «Плем’я», знятим виключно жестовою мовою, розпочав відлік українського сучасного кіно у світі, Роман Бондарчук, Марися Нікітюк. Їх фільми прогриміли на фестивалях у Європі та Україні. Загалом, фестивалі – це дуже важливі платформи для розвитку авторського повнометражного кіно, адже це простір для обміну досвідом, перегляду стрічок, що не дійшли до широкого прокату. В Україні є два великих кінофестивалі, що демонструють ігрове повнометражне кіно: це київська Молодість та одеський ОМКФ. Це події, на які варто приїздити. Саме тут, окрім показів міжнародних хітів, відбуваються прем’єри нового українського кінематографу, проходять зустрічі зі знімальними командами й лекторії. Часто трапляється так, що це єдина можливість подивитись український артгаус, який потім не матиме широкої дистрибуції. Справді, багато стрічок, що мали успіх у міжнародної кіноспільноти, потім складно вихопити у прокаті: поки що артгаус в Україні – явище не масове, тому закуповують його майже виключно кінотеатри міст-мільйонників, що спеціалізуються саме на цьому сегменті кінематографу. Є приводи сподіватись, що скоро ситуація зміниться, адже • 78

UKRAINE’S NEW CINEMA

Every year the support for the creation of new films grew - in 2014 the industry received 63 million hryvnias, and in 2019 - already 505.9 million. Of course, it was worth it.

• 79

FEATURE FILMS

Indeed, many films that have been successful in the international film community are then difficult to snatch: arthouse in Ukraine is not a mass phenomenon. Usually, this kind of movie reflects on the life of ordinary Ukrainians in the new realities, explore the peculiarities of human interaction in the space of the modern world. This is, first of all, the surreal «Volcano» by Roman Bondarchuk, the author of the documentaries «Ukrainian Sheriffs» and «Dixieland». Also, interesting studies of the life of the average human beings are «Falling» by

At this time appeared a new generation of young directors - talented and original. It is Myroslav Slaboshpytsky who made his film “Tribe”, shot only with a sign language, which started the countdown of Ukrainian modern cinema in the world. Roman Bondarchuk, Marysya Nikityuk and Antonio Lukic became new classics. Their films succeed at festivals in Europe and Ukraine. In general, festivals are very important platforms for the development of feature films, because they are a space for exchanging experiences, watching new material that has not been widely distributed. There are two big film festivals in Ukraine: «Molodist» in Kyiv and OIFF in Odesa. These are events that are worth coming to. Here you can see international hits and premieres of the new Ukrainian cinema. Sometimes it is the only opportunity to see some unique arthouse, which will not be widely distributed.

ПОВНОМЕТРАЖНЕ КІНО

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

нині в Україні знімають дедалі більше авторських стрічок для вдумливої аудиторії. Здебільшого, це роботи, що рефлексують на тему життя звичайних українців у нових реаліях, досліджують особливості людської взаємодії в просторі сучасного світу. Це, в першу чергу, сюрреалістичний «Вулкан» Романа Бондарчука, автора документальних стрічок «Українські шерифи» та «Діксіленд». Також, цікавими дослідженнями життя пересічної людини є і «Стрімголов» Марини Степанської – драма про нереалізованість молодих людей та «Герой мого часу» Антоніни Ноябрьової – стрічка про молодого провінціала, що приїздить підкорювати столицю. А чи не найуспішнішою авторською роботою українського прокату останніх років стали «Мої думки тихі» Антоніо Лукіча – комедія, у якій через призму непростих стосунків мами, що намагається вийти заміж за іноземця, та сина-фрілансера, що мріє про роботу в Канаді, висвітлюються більш глибокі теми ідентичності, проблеми міграції та пошуків уявного щастя. Поруч із самобутніми мистецькими стрічками, які є гордістю нового українського кіно та призерами міжнародних фестивалів, за увагу глядача успішно бореться й масова кінематографія. Звісно, вона спрямована не на вибагливу аудиторію зі сформованим кіносмаком, але вона приносить великі доходи індустрії. Це важливо, адже це даватиме ресурс для подальшої продукції й авторського кіно також. Як і в багатьох інших європейських країнах, найуспішнішими стрічками національного прокату стають комедії: «Скажене весілля» Влада Дикого, «DZIDZIO Контрабас» Олега Борщевського, «Секс і нічого особистого» • 80

UKRAINE’S NEW CINEMA

Marina Stepanska - a drama about the alienation of young people and «Hero of my time» by Antonina Noyabrova - a film about a young provincial who comes to conquer the capital. Antonio Lukic’s «My thoughts are silent» is perhaps the most successful Ukrainian film of recent years. It is a comedy in about relationship between a mother trying to marry a foreigner and a freelance son who dreams of working in Canada. This plot became a prism to discover deeper themes of identity, problems of migration and the search for imaginary happiness.

• 81

FEATURE FILMS

Full-length films that are both successful at the Ukrainian box office and do not lose their quality are historical films and films about the war. This is

Along with arthouse movies, which are the pride of the new Ukrainian cinema and winners of international festivals, mass cinematography is successfully fighting for the audience’s attention.

Of course, it is made for the audience with a well-established cinematic taste, but it brings big profits to the industry. This is important because it will provide a resource for further production of intellectual cinema. As in many other European countries, the most successful national films are comedies: «Mad Wedding» by Vlad Dykiy, «DZIDZIO Contrabass» by Oleg Borshchevsky, «Sex and Nothing Personal» by Olga Ryashina and the Ukrainian-Latvian film «Swingers». These films are very interesting to watch from the perspective of amateur sociologist, analyzing why in the postsoviet space people can still be interested in stories based on domestic xenophobia and the exploitation of hyperbolized sexuality.

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ПОВНОМЕТРАЖНЕ КІНО

Ольги Ряшиної та українсько-латвійська стрічка «Свінгери» Андрейса Екіса. Ці стрічки дуже цікаво дивитися очима соціолога, аналізуючи те, чому в пост-радянському просторі людей і досі можна зацікавити сюжетами, побудованими на побутовій ксенофобії та експлуатації гіперболізованої сексуальності. Повнометражні стрічки, які водночас мають успіх в українських касових зборах та не втрачають при цьому своєї якості – це історичне кіно та фільми на тему війни на Сході. Це саме той сегмент масового кінематографу, якого досить довгий час не вистачало українським великим екранам. Історичне кіно продукує і пропонує українцям такі необхідні сенси. Саме воно в авангарді, коли йдеться про осмислення проблематики ідентичності. Для іноземців такі стрічки можуть бути не зовсім зрозумілими, проте в Україні вони стабільно викликають неабиякий інтерес останніми роками. Найбільш помітними є наступні стрічки: «Захар Беркут» — екранізація твору Івана Франка, фільм Олеся Саніна «Поводир» та ко-продукційна стрічка Агнєшки Голанд «Ціна правди», що осмислюють тему Голодомору, історичні драми «Крути 1918» та «Червоний». Попитом користуються і пригодницькі фентезі, що так чи інакше використовують історичні образи чи аспекти традиційної культури. Яскраві приклади — «Пекельна хоругва або козацьке різдво» та «Сторожова застава». Серед жанрових драматичних фільмів на тему збройного конфлікту найпривітнішими є «Кіборги» Ахтема Сеітаблаєва — військова драма про захисників Донецького аеропорту, заснована на документальних свідченнях, що відображає • 82

UKRAINE’S NEW CINEMA

exactly the segment of mass cinema that Ukrainian big screens have lacked for a long time.

Historical cinema produces and offers Ukrainians important concepts, like an issue of identity. For foreigners, such stories may not be entirely clear, but in Ukraine they have consistently aroused great interest in recent years.

«Lethal Kittens» by Volodymyr Tykhy is a unique «patriotic non-politically correct comedy.» The director decided to show the characters imperfect, alive and funny, and their experience - a little comical, because without humor in the war people could go crazy. At the same time, this film reflects on the topic of the military conflict, makes fun of russian propaganda.

• 83

FEATURE FILMS

Now the most popular film about war is Akhtem Seitablaev’s «Cyborgs», a military drama about the defenders of Donetsk airport, based on documentary evidence that reflects the human rather than the technical side of the war. However, Ukrainian directors reflect on war using different genres. For example, a comedy that does not seem to be compatible with such a topic.

The most notable are the following films: «Zahar Berkut», «The Guide», «Mr. Jones», «Kruty 1918» and «Red». Adventure fantasies, which in one way or another use historical images or aspects of traditional culture, are also in demand. Bright examples are «Hell’s banner or Cossack Christmas» and «Watchtower».

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ПОВНОМЕТРАЖНЕ КІНО

людську, а не технічну сторону війни. Проте, українські режисери висвітлюють тему війни, використовуючи різні жанри. Наприклад, комедію, що здавалось би, не сумісна з такою тематикою. «Наші котики» Володимира Тихого – унікальна стрічка, яку автори позиціонують як «патріотичну неполіткоректну комедію». Режисер вирішив показати героїв неідеальними, живими й смішними, а їх досвід – трохи комічним, адже без гумору на війні можна було б збожеволіти. Важливим сегментом сучасного повнометражного кіно є копродукційні стрічки. За останні роки у копродукції з країнами Європи та США було знято велику кількість успішних робіт. Це трагікомічне роуд-муві з домовиною «Ізі» Андреа Маньяні , потужна драма «Січень — березень» Юрія Речинського, екранізація п’єси Павла Арє про жителів Чорнобильської зони відчуженя «Брама» Володимира Тихого, що водночас поєднує містику та гостру соціальну проблематику. Особливої уваги гідний «Донбас» Сергія Лозниці – дуже страшне, але важливе кіно про антиутопію, що стала реальністю на території окупованого Росією Донецька. Фільм отримав приз за режисуру Каннської програми «Особливий погляд», а Україна висунула його на «Оскар» у категорії «Найкращий іншомовний фільм». Повнометражне кіно в Україні сьогодні є дуже різноманітним. За його розвитком цікаво спостерігати, адже в такому калейдоскопі жанрів та тем кожен може знайти ті сюжети, що будуть близькими.

• 84

UKRAINE’S NEW CINEMA

An important segment of the modern industry is co-production films. In recent years, a large number of successful works have been shot in co-production with European countries and the USA. These are the tragicomic road movie «Easy», the powerful drama «January-March», the film adaptation of a play about the inhabitants of the Chornobyl exclusion zone «Gate», which combines mysticism and acute social issues.

It is interesting to watch its development because in such a kaleidoscope of genres and themes, everyone can interesting stories to see.

• 85

FEATURE FILMS

Feature films in Ukraine today are very different.

There are artworks like experimental films, mass comedies, and historical epics.

Sergei Loznitsa’s Donbas deserves special attention, it is a very scary but important film about the dystopian world, which has become a reality on the territory of occupied Donetsk. The director created a film that captures the painful reality of the inhabitants of these territories full of fake news, misinformation and myths about the «Russian peace».

ПОВНОМЕТРАЖНЕ КІНО

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

СТРІМГОЛОВ FALLING Марина Степанська

Maryna Stepanska 2017 Трейлер/trailer:

• 86

UKRAINE’S NEW CINEMA В кадрі – Київ, наші дні. Антон – молодий хлопець, котрий тільки-но вийшов з реабілітаційного центру для алкозалежних. Колись він був талановитим музикантом, а зараз живе з дідусем на окраїні лісу й після поразок, завданих наркотиками та випивкою, не хоче повертатись до колишніх досягнень. Він зустрічає Катю – так само загублену й зневірену у своєму таланті. Колись вона мріяла бути художницею, а зараз – збирає чемодани, аби втекти від негараздів до Берліну з людиною, яку насправді не кохає. Війна та нестабільність країни в цій історії виступають тлом для так само розбурханих душ героїв. Повнометражний дебют Марини Степанської – дуже чесна, пронизлива й журлива драма про покоління 20-літніх, які живуть поруч з нами.

FEATURE FILMS

• 87

Anton is a young man from Kyiv who has just left the rehabilitation center for alcoholics. He used to be a talented musician, but now he lives with his grandfather on the edge of the forest and after the defeats caused by drugs and drinking, he does not want to return to his former achievements. He meets Katya - just as a lost person like him. She once dreamed of being an artist, but now she packs her bags to escape the troubles and move to Berlin with a man she doesn’t love actually. The war and the instability of the country in this story are the backgrounds for the equally agitated souls of the heroes. Maryna Stepanska’s full-length debut is a very honest drama about generations of 20-year-olds who live in modern Ukraine.

ПОВНОМЕТРАЖНЕ КІНО

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ДОНБАС DONBASS Сергій Лозниця

Sergei Loznitsa 2019 Трейлер/trailer:

• 88

UKRAINE’S NEW CINEMA

• 89

FEATURE FILMS

This film about the surreal life of the self-proclaimed republics of Donbas may seem like another episode of the series «Black Mirror». But, unfortunately, the plot of the film is not based on fiction. We can see here filming fake news stories, insulting prisoners, shelling and the prosperity of propaganda. Reality is always scarier than any director’s fantasy. Loznitsa is often attributed to grotesque, but this is an opinion of those who know nothing about the distorted reality of Donbas.

The film has no common plot. This is a collection of stories of various characters resembling the characters of Bosch. The director here is an outside observer and this gives the picture the features of a documentary. This film is about the true realities of the «Russian peace».

Ця стрічка про сюрреалістичне життя самопроголошених республік Донбасу може здатися іще одним епізодом серіалу «Чорне дзеркало». Але, на жаль, сюжет фільму засновано не на вигадці. В кадрі – зйомки фейкових сюжетів новин, наруга над полоненими, обстріли та процвітання російської пропаганди. Реальність завжди страшніша за будь-яку режисерську фантазію. Лозниці часто приписують надмірну гіперболізацію та гротеск, проте так можуть вважати здебільшого ті, хто не знайомий з викривленою антиутопічною реальністю «народних республік». Фільм не має загальної фабули. Це збірка історій різних персонажів, що нагадують героїв Босха. Режисер тут – сторонній спостерігач і це надає картині рис документальності. Ця стрічка про реалії «руского міра», які не є уособленням пропагандистських ідеалів, а обертаються нахабною наругою над правдою та нормалізацією насильства.

ПОВНОМЕТРАЖНЕ КІНО

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

КІБОРГИ CYBORGS Ахтем Сеітаблаєв

Akhtem Seitablaev 2017 Трейлер/trailer:

• 90

UKRAINE’S NEW CINEMA

• 91

FEATURE FILMS

«Cyborgs» is a very patriotic film about war, but it is not a «simple propaganda» and does not idealize its characters to form a certain impression. This is a story about the battles for Donetsk airport. The main characters are very different and have different motivations to be on the battlefield.

This is a story about how completely different people are fighting for the fate of Ukraine: young and mature, conservatives and liberals, those who happened to be there by accident and those who made this choice because they could not do otherwise. «It’s a war. To survive here, you need to think and love a lot» - words from the film, which shows its essence. The film is a series of conversations and reflections on the future of the country and the importance of one’s own identity, the contradictory reality of war. «Cyborgs» is a sample of a film that, in raising political issues, still speaks, first and foremost, to the human souls.

«Кіборги» — дуже патріотичне кіно на тему війни, проте воно не є «плакатним» й не ідеалізує своїх персонажів задля формування певного враження. Це історія про бої за Донецький аеропорт. Головні герої – дуже різні за своїми характерами й мотивацією бійці, яким випала доля його боронити. Це розповідь про те, як за долю України воюють зовсім різні люди: молоді та зрілі, консерватори та ліберали, ті, що опинились на фронті випадково й ті, які свідомо зробили цей вибір, бо інакше – не могли. «Це війна. Щоб тут вижити, треба багато думати і любити», – цитати зі стрічки, яка якнайкраще передає її суть. Фільм – це низка розмов і рефлексії про майбутнє країни та вагомість власної ідентичності, суперечливу реальність війни. «Кіборги» — зразок фільму, що, порушуючи політичні питання, все ж промовляє, в першу чергу, до людського.

ПОВНОМЕТРАЖНЕ КІНО

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ГНІЗДО ГОРЛИЦІ THE NEST OF A TURTLEDOVE Тарас Ткаченко

Taras Tkachenko 2016 Трейлер/trailer:

• 92

UKRAINE’S NEW CINEMA У Дарини була чудова родина — коханий чоловік та донька. Але чоловік втратив роботу, почав пити, донька виросла, грошей стало бракувати. Коли випала нагода виїхати до Італії на заробітки – звісно ж, погодилась. Після тривалої роботи покоївкою у домі старої панянки та її дорослого сина, вона повертається додому, на рідну Буковину. Щиро радіти цьому не дає одна річ: Дарина при надії. Це фільм, що актуалізує проблему трудової міграції українців та реальності, яка очікує на них за кордоном. Проте, він не акцентує увагу на гостроті теми, а досліджує почуття й стан героїв у ситуації, що склалася, аналізує їх дії та їх вибір.

FEATURE FILMS

• 93

Darina had a wonderful family - a beloved husband and daughter. But the man lost his job, started drinking, their daughter grew up, there was a lack of money. When Darina had the opportunity to go to Italy to earn money, of course, she agreed. After a long work as a maid in the house of an old lady and her adult son, she returns home to her native Bukovyna pregnant. This is a film that actualizes the problem of labor migration of Ukrainians and the reality that awaits them abroad. However, it does not focus on the sharpness of the topic, but explores the feelings of the characters in such a situation, explains their actions and their choices.

ПОВНОМЕТРАЖНЕ КІНО

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

НАШІ КОТИКИ LETHAL KITTENS Володимир Тихий

Volodymyr Tukhyy 2019 Трейлер/trailer:

• 94

UKRAINE’S NEW CINEMA

• 95

FEATURE FILMS

Black humor, a Chinese toy that hides death inside and Putin in a matryoshka costume - this is about the Ukrainian politically incorrect comedy «Lethal Kittens. This is a story about three very different volunteers: Lito, Green and the Professor, who have to defend the least prestigious position of the battlefield. All of them are not professional soldiers and everyone has their own reason to be where they are.

This film differs from other films on the topic of war becaus it shows volunteers not idealized, but real. These are living people with their flaws and fears. This film is a wonderful attempt to reflect on the theme of war and its place in the life of each of us, without excessive pathos and with usage of simple words, irony and humor.

Чорний гумор, китайська іграшка, що криє у собі смерть та Путін у костюмі матрьошки – це про українську неполіткоректну комедію «Наші котики або Як ми полюбили лопати в умовах обмеженої антитерористичної операції з тимчасовими елементами військового стану» (так, це повна назва) режисера Володимира Тихого. Це історія про трьох дуже різних добровольців: Літо, Гріна та Професора, котрі мусять боронити найменш престижну позицію. Всі вони – не професійні військові і у кожного своя причина щоб бути там, де вони опинились. Ця стрічка вирізняється з-поміж інших фільмів на тему війни тим, що зображає добровольців не ідеалізовано. Це живі люди зі своїми вадами й недоліками, й вони усвідомлюють, що до еталонних Героїв їм ще далеко. Це кіно — чудова спроба через призму сатири та абсурду відверто й щиро порефлексувати на тему війни та її місця у житті кожного з нас, без зайвого пафосу й простими словами, десь з іронією, а десь із гумором «на межі».

ПОВНОМЕТРАЖНЕ КІНО

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ДОДОМУ EVGE Наріман Алієв

Nariman Aliev 2019 Трейлер/trailer:

• 96

UKRAINE’S NEW CINEMA

• 97

FEATURE FILMS

The beginning of the film, without unnecessary preludes, transports the viewer to the Kyiv morgue. Crimean tatar Mustafa lost his eldest son in the war. The father arrives in the capital, where his two sons went after the annexation of Crimea. He needs to return the youngest son home and bury the eldest in his homeland according to Muslim traditions.

Their path is a metaphor for a deep connection with their land, understanding the significance of traditions and their roots.

This is a road movie about pain, it hurts to watch it. It causes a wave of emotions. The director highlights the awkward topic of the fact that a large ethnic group of Crimean Tatars is insufficiently integrated into Ukrainian processes and feels alien in their country. But this pervasive theme of disunity and communication, which is lacking, is universal. «Evge» - is a view of Ukraine through the eyes of the people who are part of it, but have their own special identity.

Початок фільму, без зайвих прелюдій, переносить глядача у київський морг. У кримського татарина Мустафи на війні гине його старший син. Батько приїздить до столиці, куди його два сини поїхали після анексії Криму, аби повернути молодшого сина додому, а старшого поховати на батьківщині згідно з мусульманськими традиціями. Їх дорога – метафора глибокого зв’язку зі своєю землею, осмислення значущості традицій та свого коріння. Ця стрічка – роуд-муві про біль, дивитись його – боляче. Вона викликає шквал емоцій: від «так просто не може бути» до «хотілося б, щоб так не було». Режисер актуалізує незручну тему того, що велика етнічна група кримських татар недостатньо інтегрована в українські процеси й почувається чужою у своїй країні. Але ця наскрізна тема роз’єднаності та комунікації, якої бракує, – універсальна. «Додому» — погляд на Україну очима народу, що є її частиною, зберігаючи при цьому свою особливу ідентичність. Зрозуміти героїв людям, які ніколи не переживали утисків через національність та депортацію – буде нелегко, але спробувати варто.

ПОВНОМЕТРАЖНЕ КІНО

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

КОЛИ ПАДАЮТЬ ДЕРЕВА WHEN THE TREES FALL Марися Нікітюк

Marysia Nikitiuk 2018 Трейлер/trailer:

• 98

UKRAINE’S NEW CINEMA

• 99

FEATURE FILMS

Teenagers who make love in the swamp, an angry Roma camp avenging the murder of a child, gangster shootings and a very high tension of emotions - this is the full-length debut of writer and screenwriter Marysia Nikitiuk. In the center of the plot is the story of a young girl Larisa and her passionate love for the bandit Shram, which is doomed to tragedy. The background for their drama is the poorness of the Ukrainian village in the 1990s, the death of the Larisa’s father, her mother’s despair and her grandmother’s rejection. The decision to show this story with the pure and innocent eyes of Vitka, Larisa’s fiveyear-old sister, who looks at the darkness but sees beauty in it, adds a special magical realism to the film.

The director chooses the genre of social drama and explores the problem of social condemnation, prejudices and restrictions imposed on the individual by the community through it. The film actively articulates the theme of fears and stereotypes, freedom and non-freedom.

Підлітки, які кохаються у трясовині, розгніваний ромський табір, що мстить за вбивство дитини, бандитські перестрілки й дуже висока напруга емоцій – з цього зроблений повнометражний дебют письменниці й сценаристки Марисі Нікітюк. В центрі сюжету — історія молодої дівчини Лариси й її палкого кохання до бандита Шрама, яке приречене на трагедію. Тлом для їх особистої драми стає розруха українського села дев’яностих, смерть батька героїні, розпач матері й неприйняття бабусі. Особливого магічного реалізму стрічці додає рішення показати цю історію чистими й невинними очима Вітки – п’ятирічної сестрички Лариси, яка дивиться на морок, але бачить у ньому красу. Режисерка обирає жанр гострої соціальної драми й досліджує через неї проблему суспільного осуду, упереджень й обмежень, які накладає на особистість спільнота. Стрічка активно артикулює тему страхів та стереотипів, свободи й несвободи. Це жорстка й незатишна, але відверта драма про надії та їх крах.

ПОВНОМЕТРАЖНЕ КІНО

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

РІВЕНЬ ЧОРНОГО BLACK LEVEL Валентин Васянович

Valentyn Vasyanovych 2017 Трейлер/trailer:

• 100

UKRAINE’S NEW CINEMA

• 101

FEATURE FILMS

It is a silent film that tells the story of a forty-nine-yearold photographer going through a crisis. All his life he shot banal scenes: weddings, children’s holidays and portraits for tombstones. On the eve of his anniversary, he loses everything that had any meaning in his monotonous life: father, lover, cat.

All that remains is a strange hobby - climbing, which the man does at home and in the garage.

This film is about the loss of landmarks and the need to stay strong in times of difficulty. Vasyanovich leaves the audience a wide space for interpretations. The film generates reflections on the themes of creativity and crafts, the search for meaning in the work you do. The complete lack of verbal communication between the characters and the silence in the scenes give the viewer as much space as possible to focus on the main thing and own thoughts about the meaning of the film.

«Рівень чорного» — німа стрічка, яка оповідає історію сорокадев’ятирічного фотографа, що переживає кризу. Все життя він знимкував банальні сюжети: весілля, дитячі свята та портрети для надгробків. Напередодні свого ювілею він втрачає все, що мало хоч якийсь сенс у його одноманітному житті: батька, коханку, кота. Залишається лише дивне хобі – скелелазіння, яким герой займається вдома та в гаражі. Цей фільм про втрату орієнтирів та необхідність рухатись з мертвої точки у моменти скрути. Васянович залишає глядачам широкий простір для інтерпретацій. Стрічка породжує рефлексії на теми творчості й ремесла, пошуку сенсу у справі, якою займаєшся. Повна відсутність вербальної комунікації між героями й тиша в кадрі дають глядачеві якомога більше простору для зосередження на головному й власних роздумів про сенси фільму.

ПОВНОМЕТРАЖНЕ КІНО

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ПЛЕМ’Я THE TRIBE Мирослав Слабошпицький

Myroslav Slaboshpytsky 2014 Трейлер/trailer:

• 102

UKRAINE’S NEW CINEMA

• 103

FEATURE FILMS

This is a milestone film for Ukrainian cinema about a young boy, Serhiy, who arrives at a boarding school for deaf teenagers, where he joins a criminal group and falls in love with a girl, Anya. The Tribe is a very controversial and tough film. He explores the acute social problems that affect not only people with disabilities but also modern society in general: the gangster hierarchy of high school students who take money from juniors, steal from passers-by and in trains, high school girls engaged in prostitution on the road for truckers and teachers, who are their pimps.

The film is special and it became the first full-length work in the world, shot in Ukrainian sign language. The film was presented at more than 100 international film festivals, where it won more than 40 awards.

Це знакова для українського кінематографу стрічка про молодого хлопця Сергія, який прибуває до інтернату для глухих підлітків, де вступає в кримінальне угрупування й закохується в дівчину Аню. «Плем’я» – фільм дуже дискусійний та жорсткий. Він досліджує гострі соціальні проблеми, які стосуються не лише людей з вадами слуху, а й сучасного суспільства в цілому: бандитську ієрархію учнів старших класів, які відбирають гроші в молодших, крадуть у перехожих та у вагонах поїздів, дівчат-старшокласниць, які займаються проституцією на трасі для далекобійників, та вчителів, що за сумісництвом є їх сутенерами. Стрічка особлива тим, що вона стала першою повнометражною роботою у світі, знятою без жодного слова — виключно українською жестовою мовою. Без субтитрів, інтертитрів й закадрових голосів. Фільм було представлено більше ніж на 100 міжнародних кінофестивалях, де він здобув понад 40 нагород. Серед них і Європейський кіноприз, і три нагороди Каннського кінофестивалю.

ПОВНОМЕТРАЖНЕ КІНО

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ІЗІ IZI Андреа Маньяні

Andrea Magnani 2017 Трейлер/trailer:

• 104

UKRAINE’S NEW CINEMA

• 105

FEATURE FILMS

It is a Ukrainian-Italian co-production film. This is a social comedy, or rather a road movie with a coffin. It’s about a former racer Izi. He has prolonged clinical depression. Izy is no longer young, but he still lives with his mother, does not do anything significant, lies on the car-shaped bed and eats. No, he’s not a loser, but something broke in him and he doesn’t know what to do with himself now. His brother tries to get the him out of the state of anabiosis: he asks Izi to take the coffin with the Ukrainian worker Taras to his native village Kamyanka in the Carpathians to bury a body. The character has to overpower himself, get behind the wheel of a hearse and go to a bizarre land, which, in the end, will suit him.

Of course, the road will not be easy. Already at the beginning of the film the car is stolen, so Izi will travel to Ukraine walking with the dead. Along the way, he will come across different people. Eventually, the journey will become therapy and help to find a taste for life.

«Ізі» - українсько-італійська копродукційна стрічка. Це чорна соціальна комедія, якщо точніше – роуд-муві з домовиною. В кадрі — колишній автогонщик Ізі. У нього клінічна депресія, що затягнулась. Ізі вже не молодий, але досі живе з мамою, нічим суттєвим не займається, лежить на ліжку у формі машинки та їсть. Ні, він не невдаха, просто колись у ньому щось зламалось і він не знає що тепер із собою робити. Витягти героя зі стану анабіозу намагається брат: він просить Ізі відвезти труну з українським заробітчанином Тарасом у його рідне село Кам’янка, що в Карпатах. Герою доводиться пересилити себе, сісти за кермо катафалка й вирушити до химерного краю, який, зрештою, йому пасуватиме. Звісно, дорога не буде легкою. Вже на початку стрічки авто крадуть, тож Ізі вирушить мандрувати Україною пішака і з мерцем. На шляху йому траплятимуться різні персонажі, кожен з яких чинитиме свій маленький вплив. Зрештою, подорож стане терапією й допоможе герою віднайти смак до життя.

ПОВНОМЕТРАЖНЕ КІНО

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ВУЛКАН VOLCANO Роман Бондарчук

Roman Bondarchuk 2019 Трейлер/trailer:

• 106

UKRAINE’S NEW CINEMA

• 107

FEATURE FILMS

«Volcano» is a surreal story about a man with the exotic name Lucas. He arrives in the Kherson region with an OSCE mission, but the south of Ukraine is similar to the Wild West from American movies. On the way, the car breaks down in the middle of the road, and later - disappears without a trace with colleagues of Lucas inside. He finds himself alone, distant from any form of civilization. This is where his adventures begin. Lucas meets cynical sheriffs, bandit farmers, a local visionary philosopher with his beautiful daughter.

In the picture, self-irony and an honest look at the people of Kherson are combined with tender love for this region. It is full of special mythology of the region. It’s a classic story of initiation and spiritual rebirth. Lucas is a hero without a past, but in a midlife crisis, who has entered a wild space to find himself.

«Вулкан»— сюрреалістична розповідь про киянина із екзотичним ім’ям Лукас. Він приїздить на Херсонщину з місією ОБСЄ, проте ПівденьУкраїни виявляється подібним до Дикого Заходу. Дорогою автомобіль виходить з ладу посеред дороги, а згодом — разом з колегами зникає безслідно. Герой опиняється один, віддалений від будь-яких форм цивілізації. Тут починаються його пригоди, що навіюють думки про «Мерця» Джима Джармуша. Лукас зустрічає цинічних шерифів, фермерів-бандитів, місцевого візіонера-філософа та його прекрасну дочку. Мандри чужинця в дуже своєрідному краю й стають фабулою стрічки. В картині самоіронія та чесний погляд на мешканців Херсону поєднані з ніжною любов’ю до цього краю, одразу зчитується походження режисера. Окрім оди колориту й дуже особливої міфології краю, цей фільм – класична історія ініціації та духовного переродження. Лукас – герой без минулого, але у кризі середнього віку, який втрапив у простір, де є чужорідним тілом, аби знайти себе справжнього.

ПОВНОМЕТРАЖНЕ КІНО

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

МОЇ ДУМКИ ТИХІ MY THOUGHTS ARE SILENT Антоніо Лукіч

Antonio Lukic 2019 Трейлер/trailer:

• 108

UKRAINE’S NEW CINEMA

• 109

FEATURE FILMS

It is a story about a young freelance sound engineer Vadik. He is a little over twenty, his height - a little over two meters. After a series of setbacks in his profession and personal life, Vadym take a special task - to record the voices of carpathian animals for a game about the global flood. Success will mean moving to Canada. The main problem is to find a very rare duck, which will later become a symbol of the protagonists dreams. Vadym embarks on a journey, and as a driver, he takes his mother with him - a taxi driver who dreams of happiness for his son and a foreigner as a husband for herself. The relationships between mother and son, their misunderstandings - are the main conflict of the plot. The background for this road movie is the beauty of the Carpathians, comic situations with local border guards, the hotel «Twin Peaks» and health resort with old ladies. It is a comedy which ironically tells a story in which there is a whole range of problems: communication failure of generations, labor migration, the search for happiness «somewhere out there» but not in homeland.

«Мої думки тихі» – це історія про молодого звукорежиссера-фрілансера Вадима. Йому трохи за двадцять, його зріст – трохи за два метри. Після низки невдач у професії та особистому житті Вадим отримує особливе завдання – записати голоси закарпатських тварин для гри про всесвітній потоп. Успіх означатиме переїзд на роботу до Канади. Основна морока – відшукати дуже рідкісну качку, рахівського крижня, який згодом стане символом мрій та метань героя. Вадим вирушає в подорож, водієм у нього мама – таксистка, що мріє про щастя для сина й іноземця-чоловіка для себе. Стосунки мами та сина, їх прірва непорозуміння є центральним конфліктом сюжету. Тлом для цього роуд-муві слугуватиме краса Карпат, колорит місцевих прикордонників, готелю «Твін Пікс» та курортів із бабцями.Це комедія із людським обличчям, яка з іронією розповідає історію, в якій є місце цілому спектру проблем: комунікаційної невдачі поколінь, трудової міграції, пошуків щастя «десь там», а не на рідній землі.

ПОВНОМЕТРАЖНЕ КІНО

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

БРАМА THE GATEWAY Володимир Тихий

Volodymyr Tykhyy 2017 Трейлер/trailer:

• 110

UKRAINE’S NEW CINEMA

• 111

FEATURE FILMS

It is a film adaptation of a play by Paul Arie. The action takes place in the Chornobyl exclusion zone, where a very special family is living far from civilization. Grandmother Prisya is a matriarch and a medium, she sometimes eats hallucinogenic mushrooms and talks to mermaids, and during the Second World War, she killed a group of Nazis with her own hands.

She lives with her daughter, who was left by her husband, and who has a mentally ill son. Their surreal life is fueled by the catastrophe that Prisya was about to prevent. The film is full of mythology, but it is a statement on the topic of social stigma.

For the inhabitants of the Chornobyl, their place of living is a stigma that prevents them from integrating into society. The family could not leave the area of radiation pollution and forget about the past, because they were constantly faced with rejection. Even in solitude in the woods, they cannot escape the cruelty and injustice of the world.

«Брама» - екранізація п’єси Павла Ар’є. Дія розгортається у Чорнобильській зоні відчуження, де герої – сім’я, що живе вдалині від цивілізації. Бабуся Пріся – патріарх та медіум, вона іноді ласує галюциногенними грибами та розмовляє з русалками, а у часи Другої світової – вбила когорту фашистів власноруч. З нею живе донька, яку покинув чоловік, з хворобливим сином. Їх сюрреалістичне життя розбурхує катастрофа, яку Пріся навіщувала й якій мусить запобігти. Гнітючий антураж українського Полісся обраний не випадково. Стрічка сповнена містики й міфології, проте лейтмотив стрічки – соціальні стигми. Для жителів Чорнобильської зони їх походження – клеймо, що заважає інтегруватись у соціум. Сім’я не змогла покинути зону радіаційного забруднення й забути про минуле, адже постійно зіштовхувалась із неприйняттям. Навіть усамітнившись у лісах, їм не втекти від жорстокості й несправедливості світу. «Брама» — своєрідний український фільм жахів, який не намагається експлуатувати голлівудські кліше жанру, а створює власну міфологію на основі локальної історії.

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

АНІМАЦІЯ

АНІМАЦІЯ

• 112

UKRAINE’S NEW CINEMA

ANIMATION

ANIMATION

• 113

АНІМАЦІЯ

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

Несправедливо, але анімація – потужний медіанапрям, що за роки свого існування обріс товстим шаром упереджень. Її часто сприймають як «недокінематограф», хоча її винайшли задовго до появи першого ігрового фільму. Найпоширеніший нині стереотип - теза «мультфільми – виключно дитячий розважальний контент». Насправді ж, анімований формат може розповідати будь-які історії та апелювати до різних аудиторій: як дітей, так і дорослих. Він не обмежує автора у виборі інструментарію розкриття теми, надає повну свободу візуалізації. Сьогодні режисери за допомогою мальованих картинок ведуть діалоги не лише про фантастичні світи, а й про реалії світу справжнього: війну, гендерні проблеми, гострі соціальні питання. Основний сучасний тренд в анімації полягає в тому, що вона перестає орієнтуватися виключно на малюків. З кожним роком з’являється все більше серіалів та повнометражних робіт «для дорослих», в яких порушуються теми психології стосунків, політики, екології. Анімація дає можливість приховати жорсткі та незручні речі за сарказмом та гумором, сюрреалістичністю образів. Так болючі теми вже не сприймаються як щось страшне, а, отже, їх стає легше обговорювати. Понад тим, сьогодні режисери анімації не скуті жодними рамками й формальностями. Свій бум переживає анімація як форма мистецтва та експериментальний жанр. Сюжет та чітко прописані персонажі можуть взагалі бути відсутніми у нових мультфільмах. Анімаційні роботи можуть бути будь-якими: абсурдними, абстрактними, смішними, незрозумілими.

• 114

UKRAINE’S NEW CINEMA

It’s not fair, but the animation is a powerful genre that has gained a thick layer of prejudices over the years. It is often seen as a «non-cinema», although it was invented long before the first film with human actors.

The main modern trend in animation is that it ceases to focus exclusively on kids. Every year there are more and more TV series and feature films «for adults», which touch on the psychology of relationships, politics, ecology. Animation makes it possible to hide hard and awkward things behind sarcasm and humor, surrealistic images. So painful topics are no longer perceived as something scary, and therefore they become easier to talk about.

Moreover, today the directors of animation are not bound by any frameworks and formalities. The animation is experiencing its boom as an art form and an experimental genre. The plot and wellwritten characters may be completely absent in new cartoons. Animation works can be different: absurd, abstract, funny, incomprehensible.

• 115

ANIMATION

The most common stereotype today is the thesis «cartoons - exclusively children’s entertaining content». In fact, the animated format can tell any story and appeal to different audiences: both children and adults. It does not restrict the author in choosing the tools of disclosure of the topic, provides complete freedom of visualization. Today, directors use it to tell stories not only about fantastic worlds but also about the routin of the real world: war, gender issues, social issues.

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

АНІМАЦІЯ

Хороші фільми не з’являються «нізвідки». Українська анімація народилась в Одесі майже століття тому, сформувавши власні традиції та школи. Доля її була буремною. Радянські критики називали анімацію «мистецтвом малих форм», неспроможним породити щось варте уваги. Мовляв, виховне – це несерйозне, фольклорне – загрозливо націоналістичне, а сюрреалістичне й химерне як декадентське, а отже й антинародне. Навіть в казках про тварин влада бачила «ряд тенденцій куркульської ідеології» та забороняла стрічки в прокаті. Лише за часів Відлиги аніматори змогли розправити плечі: Ніна Василенко переосмислила історичні епоси у формі мультфільмів, Алла Грачова створила дитячі історії, пронизані найтоншим психологізмом, Ірина Гурвич – чи не першою досліджувала гендерні питання в традиційному суспільстві за допомогою мультфільмів, Володимир Дахно дав життя серії епізодів з життя козаків, зобразивши їх дотепними народними героями, а Євген Сивокінь – у гострому, гротескному стилі показав радянським глядачам екзистенційні притчі про побутові неврози звичайних людей. Відлуння мотивів творчості класиків присутнє і в сучасних стрічках. Як і сорок років тому, для українських режисерів провідною темою залишається питання національного колориту та фольклорних сюжетів. Особливо це стосується комерційної анімації, що виготовляється «на експорт». Справді вдалим проєктом стала «Мавка. Лісова пісня» – мультфільм, створений за мотивами драми-феєрії Лесі Українки, щедро здобрений • 116

UKRAINE’S NEW CINEMA

Good movies don’t come out of anywhere. Ukrainian animation was born in Odesa almost a century ago, forming its own traditions and schools. Its fate was turbulent. Soviet critics called animation «the art of small forms» incapable of generating anything worth noting. Even in fairytales about animals, the authorities saw «a number of tendencies of kurkul ideology» and banned movies.

Echoes of the motives of the classics are present in modern films. As forty years ago, the leading theme for Ukrainian directors remains the issue of national identiry and folklore plots. This is especially true of commercial animation produced «for export». A really successful film was «Mavka. Forest Song”, a cartoon based on the extravaganza drama by Lesya Ukrainka, generously enriched with images from Slavic mythology. The authors used elements of authentic Ukrainian visual culture in the film, and the exteriors of the film were depicted from real geographical locations of Ukraine. Director Oleksandra Ruban took as a basis the work of the famous poetess about the forest guard Mavka • 117

ANIMATION

Only during the Thaw animators were able to straighten their shoulders: Nina Vasylenko rethought historical epics in the form of cartoons, Alla Grachova created children’s stories imbued with the subtlest psychologism, Irina Gurvych - was almost the first to explore gender issues in a traditional society with cartoons and Eugene Sivokin - was an author of sharp, grotesque existential novels about everyday neuroses of common people and the relationship between them.

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

АНІМАЦІЯ

образами зі слов’янської міфології. Автори використали у стрічці елементи автентичної української візуальної культури, а екстер’єри фільму змалювали з реальних географічних локацій України. Режисерка Олександра Рубан взяла за основу твір видатної поетеси про лісову берегиню Мавку та простого хлопця Лукаша, зробивши акцент не лише на стосунках між персонажами, а й на відносинах людини й природи: велику увагу тут приділили екологічним проблемам – вирубці лісів та зникненню видів флори та фауни, що занесені до Червоної книги. Ще однією успішною фольклорною казкою, права на показ якої закупили понад 20 країн, є «Микита Кожум’яка» Манука Депояна - перший повнометражний анімаційний фільм України. Це історія про маленького хлопчика, чий тато – герой, переможець драконів. Проте малий у батька не вдався. В основі сюжету лежать прості істини про те, що сила не в кулаках, а в кмітливості. Історичне минуле завжди цікавило кінорежисерів. Сміливим прикладом є «Кобзар 2015» анімаційний серіал за мотивами поезії Тараса Шевченка. Перша серія була створена в 2019-му році, в її основі – вірш «За байраком байрак», твір про події XVIII століття. Оскільки автори проєкту - коміксисти, анімація виконана в стилі зомбі-хорору, максимально нетиповому для візуалізації творів Шевченка. «Якщо ми будемо працювати з Шевченком як із кріпаком, то це буде сльозлива шароварщина. А якщо як із Стівеном Кінгом, автором горрорів, то буде зовсім інше ставлення», – коментує своє рішення продюсер серіалу Максим Прасолов.

• 118

UKRAINE’S NEW CINEMA

and a human boy Lukash and emphasized not only the relationship between the characters but also the relationship between man and nature: much attention was paid to environmental issues deforestation and extinction of flora and fauna.

Another successful folk tale, purchased by more than 20 countries, is Manuk Depoyan’s «Mykyta Kozhumyakа», Ukraine’s first full-length animated film. This is a story about the little son of a superhero. The plot is based on simple truths that the power is not in the fists but in intelligence.

Since the authors of the project are comic artists, the animation is made in the style of zombie horror, as unusual as possible for the visualization of Shevchenko’s works. «If we work with Shevchenko as a serf, it will be too boring. And if as with Stephen King, as with the author of horror, it will be a completely different attitude» - says producer Maxym Prasolov.

Arthouse cartoons are also experiencing a renaissance in Ukraine. The creators of such works sometimes abandon the very word «cartoon» in order to avoid stereotypical connotations with something «light, frivolous, childish».

• 119

ANIMATION

Filmmakers have always been interested in the historical past. A bold example is «Kobzar 2015» an animated series based on the poetry of Taras Shevchenko. The first series was created in 2019, based on the poem, a text about the events of the XVIII century.

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

АНІМАЦІЯ

Авторські мультфільми також переживають ренесанс в Україні. Творці таких стрічок іноді відмовляються від самого слова «мультфільм», аби уникнути стереотипних конотацій з чимось «легким, несерйозним, дитячим». Некомерційна анімація це є артгаус, лише у форматі рухомих графічних зображень, його аудиторія зазвичай старша, а теми – більш глибокі. Показами таких фільмів раніше займався російсько-український фестиваль мультиплікації «КРОК», що після подій 2014-го року остаточно обрав Москву для свого подальшого існування. Натомість, з Москви до Києва переїхав LINOLEUM й залишився тут надовго. Це фестиваль медіа-мистецтва та анімації, що має на меті популяризацію незалежної авторської анімації. Організатори влаштовують декілька конкурсних програм, а також покази добірок жахів, еротики, VR, феміністичних стрічок, експериментального відео-арту та іноземних робіт. Для митців тут немає жодих обмежень ні за тематикою, ні за форматом, у програмі є і 2D, і пластилінова, і 3D-анімація, віар та стоп-моушен. Важливою складовою є освітня програма: лекції, воркшопи та панельні дискусії за участі як українських, так і закордонних експертів. Цікавим напрямком розвитку анімації є і візуальні ряди для музичних відео. Гурт Zapaska у 2017-му році отримав гран-прі фестивалю Anibar в Косово за досконалу синхронізацію мелодії та графічного зображення у відеороботі на пісню «Запитайся». Сашко Даниленко намалював графічний варіант відео для пісні «Монах» всесвітньо-відомого етно-колективу DakhaBrakha, розглянувши тему релігії під новим кутом.

• 120

UKRAINE’S NEW CINEMA

Non-commercial animation is really an arthouse, but in the form of moving graphic images, its audience is usually older, and the themes are deeper.

Such films were previously screened by the RussianUkrainian animation festival KROK, which, after the events of 2014, finally chose Moscow for its further existence. Instead, LINOLEUM moved from Moscow to Kyiv and stayed here for a long time.

For artists there are no restrictions on the subject or format, the program has 2D, and plasticine, and 3D animation and stop motion. An important component is an educational program: lectures, workshops and panel discussions with the participation of both Ukrainian and foreign experts.

An interesting direction in the development of animation is the visual series for music videos. In 2017, Zapaska won the Grand Prix of the Anibar Festival in Kosovo for the perfect synchronization of melody and graphics in the video for the song «Ask». Sashko Danylenko drew a graphic version of the video for the song «Monk» by the worldfamous ethnic-group DakhaBrakha, considering the theme of religion from a new angle. And later - he created a work for the Ukrainian rapper alyona alyona - lyric-video for the song «If I Weren’t Me».

• 121

ANIMATION

This is a festival of media art and animation, which aims to promote independent authorial animation.

The organizers make several competition programs, as well as screenings of horror, erotica, VR, feminist films, experimental video art and foreign works.

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

АНІМАЦІЯ

Згодом він створив і роботу для української реперки аlyona alyona – lyric-video для пісні «Якби я була не я». Цей трек став феміністичним маніфестом українських жінок, протестом проти знецінення значущості їх внеску в суспільне життя. Художнику вдалося передати динаміку поезії за допомогою візуальної комунікації. Хоч в Україні поки що й не з’явилось повнометражних анімаційних фільмів для дорослих, за коротким метром стежити вельми цікаво. З’являються молоді автори: Анатолій Лавренишин, Сергій Мельниченко, Микита Лиськов, Дана Кавеліна, творці студій «Червоний собака» й «Novatorfilm» та когорта інших митців. Їх роботи ламають стереотипи про мультиплікацію як другорядний вид кінематографу та розважальний продукт для наймолодших, попутно збираючи нагороди на фестивалях вдома й закордоном.

• 122

UKRAINE’S NEW CINEMA

This track became a feminist manifesto of Ukrainian women, a protest against the devaluation of the importance of their contribution to public life. The artist managed to convey the dynamics of poetry through visual communication.

• 123

ANIMATION

Although there are no full-length animated films for adults in Ukraine yet, it is very interesting to watch the short films. Young authors appear. Its Anatoliy Lavrenyshyn, Serhiy Melnychenko, Dana Kavelina, creators of the Red Dog and Novatorfilm studios and a big amount of other artists. Their work breaks stereotypes about animation as a minor type of cinema and an entertainment product for the youngest while collecting awards at festivals at home and abroad.

АНІМАЦІЯ

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

КОХАННЯ DEEP LOVE Микита Лиськов Mykyta Lyskov 2019 Трейлер/trailer:

• 124

UKRAINE’S NEW CINEMA

This is a surreal fourteen-minute story about the life of the director’s hometown - Dnipro. More precisely, how its inhabitants experience decommunization processes in their city: the environment is transformed, the monuments change, but the climate of people’s consciousness remains unchanged.

The city here is the main character. Nikita Lyskov shows the state of society through a kaleidoscope of odious images: crowded minibusses, fans of peeling sunflower seeds, the invasion of garbage and plastic bags everywhere. No one has any idea what will happen next, what tomorrow will be like and whether it will ever be possible to put things in order here.

While preparing to create the animation, Nikita Lyskov took many pictures of the areas of the Dnipro and recorded the sounds of the city, which can be heard in the finished work.

The work is full of irony and healthy self-criticism, and at the same time is very honesеt.

• 125

ANIMATION

Це сюрреалістична чотирнадцятихвилинна історія про життя рідного для режисера міста Дніпра. А точніше того, як його жителі переживають декомунізаційні процеси в своїй країні: середовище трансформується, змінюються фігури на постаментах, а свідомість людей залишається незмінною. Місто тут є головним героєм. Микита Лиськов показує стан суспільства через калейдоскоп одіозних образів: переповнених маршруток, любителів лузання соняшникових зерен, сміттєвого нашестя й пластикових пакетів повсюди. Ніхто не має гадки, що буде далі, яким буде завтрашній день та чи вдасться тут коли-небудь навести лад. Готуючись до створення анімації, Микита Лиськов багато знимкував спальні райони Дніпра та записував звуки міста, їх можна почути в готовій роботі. Стрічка сповнена іронії та здорової самокритики, а разом з тим є дуже чесною, автор не боїться показувати вади своїх співвітчизників, трансформуючи абсурд реальності в щось комічне та просякнуте дуже своєрідною любов’ю.

АНІМАЦІЯ

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ХАЛАБУДКА HALABUDKA Манук Депоян Manuk Depoyan 2014 Фільм/a movie:

• 126

UKRAINE’S NEW CINEMA

Manuk Depoyan’s «Halabudka» is a sweet and childish, at first glance, story. But its relevance is difficult to underestimate.

But here the author brings to the surface the problem of destruction of historic buildings, which is very acute for Ukraine today. The director tells the story of Halabudka - a house that has become unnecessary in the city of identical concrete high-rises. The main character himself gives a special warmth - he’s an old house with the soul of a small child. Halabudka is looking for own place in a world that has changed beyond recognition. He finds other classic buildings, not at all similar to modern architecture. In the end, he understands: not new, but original and unique houses will always be more interesting than any similar skyscrapers. This tale not only emphasizes the need to have gratitude, respect and memory for the historical and cultural heritage in the urban space but also discovers the value of everything that has a special individuality in times of functionality.

• 127

ANIMATION

«Халабудка» Манука Депояна – мила й дитяча, на перший погляд, історія. Але її актуальність важко недооцінити. Через призму теми унікальності у загальному сенсі, автор виносить на поверхню тему знищення історичних будівель, що є сьогодні дуже гострою для України. Режисер розповідає історію про Халабудку – дім, що став непотрібним у місті однакових бетонних багатоповерхівок. Особливого тепла стрічці надає сам головний герой – старенький будинок, що має характер маленької дитини. Халабудка шукає своє місце у світі, що змінився до непізнаваності. Він знаходить інші самобутні будівлі, не схожі на сучасну архітектуру. Врешті він розуміє: не нові, але оригінальні й неповторні хатки завжди будуть цікавішими, ніж будь-які однотипні хмарочоси. Ця казка не лише наголошує на необхідності мати вдячність, повагу й пам’ять до історичної й культурної спадщини у міському просторі, а й підкреслює цінність усього, що має особливу індивідуальність у часи переваги функціональності та стандартів.

АНІМАЦІЯ

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ПЕТРІВКА-РЕКВІЄМ PETRIVKA-REQUIEM Катерина Возниця Kateryna Voznytsya 2019

• 128

UKRAINE’S NEW CINEMA

This film is about the journey of a completely puzzled and disoriented man in the conditions of transformation of the usual and familiar space that surrounded him for years.

The story represents the author’s thoughts on Ukrainian decommunization through such aspects as memory and loss.

In the short animated film, the creators used authentic archival audio recordings of the Kyiv subway. They still have a voice, which citizens, unfortunately, will never hear in the subway again. When the Petrivka station was renamed Pochayna during the radical removal of all Soviet things from the public space, the Kyiv subway recorded new audio tracks. At the same time, the voice of actor Mykola Petrenko, familiar to many since childhood, simply disappeared. Then it outraged many citizens. But will anyone remember this in ten years?

The director shows her vision of how nostalgia works and how people feel when their small native ecosystem changes beyond recognition.

• 129

ANIMATION

«Петрівка-реквієм» – це подорож абсолютно спантеличеного й дезорієнтованого героя в умовах трансформації звичного й знайомого простору, що роками його оточував. Історія репрезентує роздуми авторки про українську декомунізацію через такі аспекти, як пам’ять та втрата. В короткому анімаційному фільмі творці використали автентичні архівні аудіозаписи Київського метрополітену. В них ще присутній голос, якого містяни, на жаль, вже ніколи не почують в метро. Коли під час радикального прибирання всього радянського з українського простору станцію «Петрівка» перейменували на «Почайну», київський метрополітен записав нові аудіодоріжки. Разом з тим, знайомий багатьом ще з дитинства голос актора Миколи Петренка просто зник. Тоді це обурило багатьох містян. Але чи згадає хтось про це нині чи через десять років? Режисерка показує своє бачення того, як працює ностальгія та що відчувають люди, коли їх маленька рідна екосистема змінюється до непізнаваності.

АНІМАЦІЯ

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

САМА СОБІ ТУТ HERE BY HERSELF Анна Дудко Anna Dudko 2019

• 130

UKRAINE’S NEW CINEMA

Its the debut work of director Anna Dudko, created with the support of the progressive Ukrainian animation studio «Red Dog». This is a good example of how a seemingly simple story about children and made for children can touch on deep topics and be interesting to audiences of all ages. The author notes that the plot is based on personal experiences and childhood memories, but transformed in such a way as to make the narrative universal, able to touch anyone alive.

The film is about a small girl who walks with her mother and pet cat in a snowy winter city. The child jokingly puts his clothes on the cat. Concerned mother, losing vigilance, takes the cat for a daughter and leaves the baby alone in the middle of the city. In complete solitude, the girl experiences a certain spiritual experience. This is a beautiful story about a little human who is left alone with own fears.

• 131

ANIMATION

«Сама собі тут» – дебютна робота режисерки Анни Дудко, створена за підтримки прогресивної української студії анімації «Червоний собака». Це вдалий приклад того, як, здавалось би, проста історія про дітей і для дітей може зачіпати глибокі теми та бути цікавою аудиторії будь-якого віку. Авторка зазначає, що сюжет вигаданий за мотивами особистих переживань і досвідів із дитинства, але трансформований таким чином, аби зробити наратив універсальним. У фільмі йдеться про п’ятирічну дівчинку, яка разом зі своєю мамою та домашнім улюбленцем-котом прогулюються засніженим зимовим містом. Дитина жартома надягає на котика свою одежину. Заклопотана мама, втративши пильність, приймає кота за доньку й залишає малу зовсім одну посеред міста. В суцільній самотності дівчинка переживає певний спіритичний досвід. Це красива історія про маленьку людинку, що залишається наодинці зі своїми страхами, але саме завдяки цьому усвідомлює себе особистістю та частиною великого всесвіту.

АНІМАЦІЯ

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ПУПОВИНА THE CORD Олександр Бубнов Olexandr Bubnov 2018 Фільм/a movie:

• 132

UKRAINE’S NEW CINEMA Автор фільму – відомий режисер, сценарист і аніматор Олександр Бубнов. Свій шлях у анімації починав з культового фільму Давида Черкаського «Острів скарбів», також тривалий час провів у Франції, де працював над серіалами «Talis» і «Pigeon Boy». «Пуповина» ж досліджує болючу тему сліпої любові матері до своєї дитини. Це анімація про те, як сильне почуття може душити й поглинати, коли особисті кордони просто стираються. Світ матері стає зі світом дитини одним неподільним цілим. В центрі сюжету – жінка, що заради сина йде на непотрібні жертви, відмовляється від особистого життя, чекаючи від сина аналогічних дій. Автор досліджує процеси того, як гіперопіка, своєю метою маючи бажання зробити для дитяти якнайкраще, натомість нищить життя, з кожним роком дедалі більше, залишаючи «жертву» назавжди безпорадною.

• 133

ANIMATION

The author of the film is a famous director, screenwriter and animator Alexander Bubnov. He began his career in animation with David Cherkasky’s cult film «Treasure Island», and also spent a long time in France, where he worked on the series «Talis» and «Pigeon Boy». «Сord» explores the painful topic of the blind love of a mother for her child. This is an animation of how a strong feeling can suffocate and absorb when personal boundaries are simply erased. The mother’s world becomes the one with the child’s world. For the sake of love to her son, the woman makes unnecessary sacrifices, gives up her personal life, expecting similar actions from her child.

The author explores the processes of how hyperlove, with the goal of wanting to do the best for the child, instead destroys life, more and more every year, leaving the «victim» helpless forever.

АНІМАЦІЯ

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ВІЙНА, ЩО ЗМІНИЛА РОНДО THE WAR THAT CHANGED RONDO Ольга Гаврилова Olga Gavrylova 2018

• 134

UKRAINE’S NEW CINEMA «Війна, що змінила Рондо» – це анімаційний фільм за мотивом однойменної книги творчої майстерні Art Studio Agrafka. Стрічка репрезентує історію про війну, що не має серця і не розуміє жодної мови, проте не проходить осторонь життів звичайних людей, залишаючи рани. Сюжет не конкретизує реальних місць, персон та подій. Події розгортаються у вигаданому місті Рондо, а герої – це песик, пташка та лампочка, світле й радісне місто яких змінилось з приходом війни. Режисерка зобразила не лише танки й бомби, а й телевізори-вбивці, що символізують інформаційну війну як потужний деструктивний чинник. Ця історія дуже просто зафільмована, проте вона може бути влучним приводом для вдумливої розмови з дітьми про ситуацію, що наразі склалася в Україні.

• 135

ANIMATION

«The War That Changed Rondo» is an animated film based on the book of the same name by the creative studio Agrafka.

The film represents the story of a war that has no heart and no language but ruins the lives of ordinary people, leaving wounds. The plot does not specify real places, countries and persons. The events take place in the fictional city of Rondo, and the heroes are a dog, a bird and a light bulb, whose bright and joyful city has changed with the advent of war.

The director portrayed not only tanks and bombs but also killer TVs, which symbolize the information war as a powerful destructive factor. This story is very simply filmed, but it can be a good reason to talk thoughtfully with children about the current situation in Ukraine.

АНІМАЦІЯ

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

WRAPPED IN PLASTIC WRAPPED IN PLASTIC Володимир Юдашкін Volodymyr Yudashkin 2019 Трейлер/trailer:

• 136

UKRAINE’S NEW CINEMA «Wrapped in plastic» – перший епізод серії мультфільмів на тему еко-несвідомості, що планують зняти автори команди PlasticWood Animation. Головна героїня – лялька Гарбі. Сенс її буття – мати якомога більше речей: одягу, взуття, прикрас. Тільки у мультфільмі, на відміну від реклами, що нав’язує нам такі цінності, все закінчується не блаженним щастям, а страхітливими блуканнями в горах сміття. Гарбі – це символ сучасного консюмеризму. Автори свідомо використали звуки та кінематографічні кліше з фільмів жахів, аби реальність, до якої призводить поклоніння матеріалістичним цінностям та штучній красі, здавалась саме такою страшною, якою є. Збирати та сортувати сміття для декорацій команді допомагають волонтери з організацій «Я за чистий Київ» та «Ukrainian Eco Community». Наступну свою роботу PlasticWood планують присвятити проблемі пластикового засмічення океанів та морів.

• 137

ANIMATION

«Wrapped in plastic» is the first episode of a series of cartoons on the subject of eco-unconsciousness, which the authors of the PlasticWood Animation team plan to shoot.

The main character is a Garbie doll. The meaning of her life is to have as many things as possible: clothes, shoes, jewelry.

But cartoon is not like an advertisements that imposes such values on us, here everything ends not with blissful happiness, but with terrible wanderings in the mountains of garbage.

Garby is a symbol of modern consumerism. The authors deliberately used the sounds and cinematic clichés of horror films to make the reality of worshiping materialistic values and artificial beauty seem as terrible as it is.

АНІМАЦІЯ

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ПРО МАРКА ЛЬВОВИЧА ТЮЛЬПАНОВА, ЩО РОЗМОВЛЯВ З КВІТАМИ MARK TULIP WHO SPOKE WITH FLOWERS Дана Кавеліна Dana Kavelina 2018 Фільм/a movie:

• 138

UKRAINE’S NEW CINEMA

A controversial puppet cartoon that has sparked many hot discussions on social networks. Some see it as inappropriate anti-militarism, some - the story of an ordinary man facing the war. Anyway, this film forces us to reflect on military conflict, deleting it from the list of taboo topics for controversy.

The main character is an old man from the Luhansk region who just lives his life, loves a garden with flowers, children and grandchildren. He is not interested in politics, he is a passive citizen who does not want to understand the reality of his country. «I don’t understand anything, it’s just a pity for the boys» he says, when the armed conflict begins and his two sons go to war under different flags, his daughter flees to Russia, and he himself leaves home. In fact, the director does not articulate the details of the Russian-Ukrainian war.

However, the film forces us to consider passivity, unwillingness to understand the history, culture and political processes of your contry, as a powerful destructive factor.

• 139

ANIMATION

Контроверсійний ляльковий мультфільм, що розпалив не одну бурхливу дискусію в соціальних мережах. Хтось бачить у ньому недоречний антимілітаризм, хтось – історію простої людини, у життя якої прийшла війна. Герой – старенький чоловік з Луганської області, що просто живе своїм життям, любить сад із квітами, дітей та онуків. Політика його не цікавить, він пасивний громадянин, який не хоче розбиратись у реальності своєї країни. Він не второпав, що сталось у 1991му, а в 2014-му гадав, що «націоналізм – то жанр живопису». «Нічого не розумію, тільки хлопців шкода» – каже він, коли починається збройний конфлікт і два його сини йдуть воювати під різними стягами, донька тікає до Росії, а сам він покидає власний дім. Режисерка фактично ніяк не артикулює подробиці російсько-української війни. Проте стрічка змушує розглянути пасивність, небажання зрозуміти історію, культуру та політичні процеси землі, на якій живеш, як згубний фактор.

КОРОТКИЙ МЕТР

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

КОРОТКИЙ МЕТР

• 140

UKRAINE’S NEW CINEMA

SHORT FILMS

SHORT FILMS

• 141

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

КОРОТКИЙ МЕТР

Короткому метру завжди стереотипно відводили роль «студентської форми». І не безпідставно, адже невисока вартість та нескладний процес зйомки малометражних стрічок роблять їх доступними як для професійних кінематографістів, так і для аматорів. Саме тому короткометражні фільми завжди були і є вільним полем експериментів, необмеженим орієнтирами на комерційний успіх. Але короткий метр – далеко не завжди є режисерським дебютом, знімати фільми саме у такому форматі продовжують навіть класики світової кінематографії, якщо того потребує задум. Історично так склалось, що короткометражкам в Україні довгий час не надавали достатньої уваги. Так, їх демонстрували на фестивалях «Крок», «Молодість», «Відкрита ніч» та ОМКФ. Проте ці покази скоріш нагадували сімейні зустрічі, на які приходили здебільшого друзі, родичі й колеги самих режисерів. Власних фестивалів та тематичних подій вітчизняний короткий метр фактично не мав. Організовувати такі покази було б технічно складно, адже десятки стрічок на аналогових носіях було нелегко відтворювати через нестачу необхідної апаратури. Чи не першими збірками українських коротких фільмів, що вийшли на екрани на початку 2010-х, були альманахи, спродюсовані компанією Артхаус Трафік. Перша з них – «Мудаки. Арабески», що розглядає «мудацтво» як соціальну хворобу, засуджує обивательство, безкультур’я і неуцтво. Друга – «Україно, goodbye», досліджує проблему еміграції. В ній автори коротких скетчів намагаються знайти причину того, що активне українське населення не обирає шлях розбудовування країни власними зусиллями, а просто тікає за кордон у • 142

UKRAINE’S NEW CINEMA

The short length motion pictures have always been stereotypically assigned the role of «student works».

There are reasons for that because the low cost and simple process of shooting short films make them available for both professional filmmakers and amateurs. That is why short films have always been and are a free field of experimentation. However, the short film is not always a director’s debut, even the classics of world cinema industry continue to make films in this format, if the concept requires it.

Almanacs produced by Arthouse Traffic were the first collections of the Ukrainian short film to be released in the early 2010s. The first of them «Assholes. Arabesque», which explores insolence and stupidity as a social disease, condemns vulgarity, rudeness, and ignorance. The second was «Ukraine, Goodbye», which explores the problem of migration. In this short stories the collective of authors tried to find the reason why the active Ukrainian population does not choose the path of building the country by their own efforts, but simply • 143

SHORT FILMS

Historically, short motion pictures in Ukraine have not received enough attention for a long time. Of course, they were demonstrated at the festivals. However, these screenings were kind of family gatherings, which were visited mostly by friends, relatives and colleagues of the directors. In fact, domestic short films did not have their own festivals and thematic events for a long time. It was technically difficult to organize shows like this, because dozens of films on tapes and CDs were not easy to use.

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

КОРОТКИЙ МЕТР

у пошуках ліпшого буття. Метою цих двох проєктів було діагностувати сучасне суспільство, чесно поглянувши на його вади. Це відверте й гостре соціальне кіно, покликане вести мову про наболіле. Знаковим для кінематографістів став 2012 рік, коли Кирило Марікуца, Альона Клішенко та Ольга Левшукова заснували KISFF, або Київський міжнародний фестиваль короткометражних фільмів. Відтоді захід проходить щорічно. З часів появи він виріс у масштабі – нині це п’ять днів показів та панорама з близько 300 фільмів. Демонструється не тільки нове, актуальне кіно, а також ретроспективи, з’явилася секція ЛГБТ-кіно, дитяча програма, національний конкурс, авангардні та експериментальні стрічки, медіа-арт. Формат KISFF є напрочуд зручним для поціновувачів короткого метру. Існує багато ресурсів, на кшталт Vimeo чи Newness, де можна безоплатно переглядати нове кіно, але серед його розмаїття можна загубитися. Для фестивалю здійснюється фаховий кураторський відбір та формування тематичних блоків, аби кожен зміг знайти «своє» кіно та мав доступ до найактуальніших робіт українських та світових майстрів. Засновники фестивалю намагаються працювати не лише у фестивальні дні раз на рік, а й заповнювати програми кінотеатрів коротким метром увесь час. Так на екранах з’явились альманахи «Анімаційне божевілля» та «100 фільмів за 100 хвилин» – формати добірок анімаційного короткого метру та дуже коротких відео робіт, представлених у рамках одного кінопоказу. Також з певною періодичністю в кінотеатрах України можна побачити добірки «Best Erotic Shorts» та «Best Horror Shorts».

• 144

UKRAINE’S NEW CINEMA

goes abroad in search of a better life. The purpose of these two projects was to diagnose modern society by honestly looking at its flaws. It is a sharp social collection of sketches, designed to talk about painful modern problems.

The founders of the festival try not only to work on festival days once a year but also to make cinemas full of short films all the time. Almanacs «Animation Madness» and «100 Films in 100 Minutes» appeared on the screens recently, selections of animated short films and very short video works presented in one film screening. Also with a certain frequency in • 145

SHORT FILMS

The year 2012 was significant for cinematographers, when Kyrylo Marikutsa, Alyona Klishenko and Olga Levshukova founded KISFF, the Kyiv International Short Film Festival. Since then, the event is held annually. It has grown in size and now it is five days of screenings and a panorama of about 300 films.

Not only new, up-to-date cinema is shown, but also retrospectives, a section of LGBT+ cinema, a children’s program, a national competition, avantgarde and experimental films, and media art have appeared there. The KISFF format is surprisingly convenient for connoisseurs of the short films.

There are many resources, such as Vimeo or Newness, where you can watch new movies for free, but you can get lost in all the diversity of movies.

Professional curatorial selection and formation of thematic blocks are carried out for the festival so that everyone could find «their» film program and have access to the most relevant works of Ukrainian and world masters.

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

КОРОТКИЙ МЕТР

Знаковою є і щорічна подія «Відкрита ніч» – фестиваль, покликаний відкривати нові українські імена у галузі кінематографу та телевізійного виробництва. Вона має цікавий формат: понад двадцять років поспіль її організовують просто неба й демонструють «врожай» найкращого нового вітчизняного короткого метру всю ніч. Фестиваль є добрим стартом для початківців, оскільки приймає роботи у будь-яких жанрах і форматах: від ігрового кіно до анімації. Проте головним кіноальманахом українського короткого метру є щорічна збірка «Українська нова хвиля». Це проєкт Центру Довженка, ініційований для того, аби випускати у широкий прокат стрічки молодих кінематографістів, які перебувають у пошуках нових модусів кіномови. Зазвичай це роботи режисерів-дебютантів, про імена яких з часом дізнаються ширші маси, завдяки виходу їх повнометражних робіт. Переглядати короткий метр режисерів, що вже здобули славу як творці великих ігрових та документальних робіт – дуже особливий досвід. Таким чином можна зануритись у творчість режисера якнайглибше, побачити з чого починав той чи той митець, проаналізувати прогрес його творчих шукань. Зазвичай, короткі метри – це чисте мистецтво, теми, що справді цікавлять режисера, бачення автора без орієнтиру на пошук фінансування й комерційні здобутки, зроблене виключно на ентузіазмі. До прикладу, «Повернутися на світанку» – дипломна робота Нарімана Алієва, режисера повнометражної стрічки «Додому». Це історія про • 146

UKRAINE’S NEW CINEMA

the cinemas of Ukraine, you can see compilations of «Best Erotic Shorts» and «Best Horror Shorts».

Also, significant is the annual event «Open Night», a festival designed to open new Ukrainian names in the field of cinema and television production. It has an interesting format: for more than twenty years it has been organized in the open air and demonstrated the «harvest» of the best new domestic short film all night long. The festival is a good start for beginners, as it accepts works in all genres and formats, from feature films to animation.

Watching a short film of directors who have already gained fame as creators of great feature and documentary works is a very special experience. In this way, you can immerse yourself in the director’s work as deeply as possible, see where a particular artist’s career began, analyze the progress of his creative pursuits. Usually, short films are pure art, because it is a good tool to show the author’s vision without a focus on finding funding and commercial achievements.

For example, «Back at Dawn» is a short piece by Nariman Aliev, director of the feature film «Evge».

This is a story about the separation of a father and a son who leaves home. This is one of Nariman’s • 147

SHORT FILMS

However, the main film almanac of the Ukrainian short film is the annual collection «Ukrainian New Wave». This is a project of the Dovzhenko Center, initiated to release the films of young filmmakers.

Usually, these are the works of debutant directors.

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

КОРОТКИЙ МЕТР

розставання батька і сина, який виїжджає з рідного дому. Це одне з перших досліджень Нарімана, присвячене кримськотатарській культурі, що пізніше знайде своє продовження у його повному метрі. Режисера турбує проблема того, що історія, мова й традиції кримських татар не отримують гідної уваги та висвітлення в Україні та в світі, тому для його робіт ця тема – наскрізна, він говорить щиро про те, що йому болить, й що він знає саме з власного досвіду. У коротких метрах Ірини Цілик, письменниці й авторки стрічки «Земля блакитна, ніби апельсин», що стала хітом фестивалю Sundance, можна простежити відгомін традиції поетичного кіно. Її стрічки «Дім» та «Помин» – розповіді маленьких історій про особисте життя персонажів, їх страхи й конфлікти. В них режисерка часто звертається до теми ідентичності й прив’язки до певної території, яку можна назвати своїм домом. Цікавими є і короткі метри Марисі Нікітюк – «Мандрагора» й «Сказ», що й як її повнометражний дебют «Коли падають дерева», досліджують тонкі аспекти людської психології, сексуальності, надривних емоцій у непростих ситуаціях, душевний стан маргіналізованих персонажів, за образами яких криються вразливі душі. Антоніо Лукіч, режисер чи не найуспішнішого фільму авторського українського кінематографу «Мої думки тихі», також починав з коротких метрів. Його стрічка «Хто підставив Кіма Кузіна?» виконана у жанрі комедійного мокьюментарі й розповідає про творення радянських міфів на прикладі історії життя чотирьохмільярдної дитини, народженої в СРСР. Автор водночас висміює певні аспекти радянської ідеології та розповідаєщемливу історію людини, позбавленої вибору, чиє життя було повністю сконструйоване чужими людьми.

• 148

UKRAINE’S NEW CINEMA

first researches on Crimean Tatar culture, which would later be continued in his more mature works.

The director is concerned about the fact that the history, language and traditions of the Crimean Tatars do not receive worthy attention and coverage in Ukraine and in the world, so for his work this topic is the most important, he speaks sincerely about what hurts him and what he knows from own experience.

Antonio Lukic also started with short films.

His movie «Who Framed Kim Kuzin?» is a mockumentary and tells about the creation of soviet myths on the example of the life story of a four billion child born in the USSR. At the same time, the author makes fun of certain aspects of ideologies and tells the story of a man, whose life was completely constructed by strangers.

• 149

SHORT FILMS

In the short films of Iryna Tsilyk, writer and author of the film «The Earth is Blue as an Orange», which became a hit at the Sundance Film Festival, you can trace the echo of the tradition of poetic cinema. Her films «House» and «Commemoration» are stories about the personal lives of the characters, their fears and conflicts. In her works, the director often discovers the topic of identity and attachment to a certain territory, which can be called her home.

Marysia Nikitiuk’s short films «Mandragora» and «Rabies» are also interesting. As well as her feature debut «When the Trees Fall», short stories explore subtle aspects of human psychology, emotions in difficult situations, the state of mind of marginalized characters.

КОРОТКИЙ МЕТР

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

Короткий метр набув особливої популярності останніми роками. Звісно, це можна пояснити зростанням впливу кліпового сприйняття. В сучасному ритмі життя бурхливі потоки інформації, що навалюються на людину, зумовлюють фрагментарність сприйняття, схильність краще зчитувати зорові образи, ніж тексти, та сприймати невеликі обсяги нових даних. Кліпова свідомість вирізняється швидкістю сприйняття образів, тому короткий метр – жанр, що так подобається новому міленіалам. Він дає можливість отримати новий досвід, заощаджуючи час та увагу. Але більш вагомою причиною стала доступність короткого метру: сьогодні його може не лише подивитись, а й зняти пересічна людина, без державної підтримки та додаткового фінансування. Ключовою організацією, що займається розвитком короткометражного кінематографу в Україні, є СУК (Сучасне Українське Кіно). Це об’єднання активних митців, що популяризують роботи молодих вітчизняних режисерів. Саме представники цієї команди організовують серії кінопоказів «Кіносереда» у Будинку кіно та фестиваль «Кіноогляд» – події, що просувають роботи режисерів-дебютантів. З появою нових ініціатив у культурному просторі України, короткий метр потроху «розправив плечі» та отримав платформи для розвитку. В епоху кліпової свідомості малометражне кіно може бути актуальною формою, що не обтяжена вимогами комерціалізації, а тому й має ширший діапазон інструментарію для донесення авторських сенсів до якнайширших аудиторій.

• 150

UKRAINE’S NEW CINEMA

The key organization involved in the development of short cinema in Ukraine is CUC (Contemporary Ukrainian Cinema). It is an association of active artists who promote the works of young domestic directors. This team organize a series of film screenings «Kinosereda» at the House of Cinema in Kyiv and the festival «Kinooglyad» - events that promote the work of debuting directors.

With help of new initiatives in the cultural space of Ukraine, the short length movies gradually «straightened shoulders» and received platforms for development. In the era of clip perception, short films can be a relevant form that is not burdened by the requirements of commercialization, and therefore has a wider range of tools to show the author’s concept to the widest audiences.

• 151

SHORT FILMS

Short films became very popular in recent years.

Of course, this can be explained by the growing influence of clip perception. In the modern rhythm of life, the rapid flows of information that pile on a person cause fragmentary perception, the tendency to perceive visual images better than texts, that’s why the short motion picture is a genre that is so popular with the new young generation. It allows you to gain new experience, saving time and attention.

But a more important reason was the availability of a short meter, today it can not only be watched by common people but also made by the average person, without government support and additional funding.

КОРОТКИЙ МЕТР

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

MIA DONNA MIA DONNA Павло Остріков Pavlo Ostrikov 2018 Трейлер/trailer:

• 152

UKRAINE’S NEW CINEMA «Mia Donna» – історія з нотками магічного реалізму про те, як дружина сприймала свого чоловіка як дитину і він, врешті, перетворився на малюка. У кадрі – Толік та Оксана, їм трішки за сорок і вони переживають кризу своїх стосунків. Власне, «стосунками» їх союз назвати складно: вони вже не мріють і не жартують разом, просто живуть собі, іноді чинячи токсичний вплив одне на одного. Магічною у цій історії є лише метаморфоза Толіка, все інше – до болю реальне: пострадянський ландшафт, зубожілі базари, рутинний побут. Ми щодня бачимо такі пари: вони разом десятиліттями, але взаємозалежність зробила цих людей інфантильними, неспроможними бути окремими особистостями, шлюб та буденщина поглинули їх індивідуальності. Фільм - це спроба показати, як кохання з роками втрачає всю свою романтику та пристрасть і врешті набуває подоби материнської турботи.

• 153

SHORT FILMS

«Mia Donna» is a story with hints of magical realism about how a wife perceived her husband as a child and he eventually turned into a baby. Tolik and Oksana are both in their forties and they are experiencing a crisis in their relationship. In fact, it is difficult to call their union a «relationship»: they no longer dream or joke together, they just live for themselves, sometimes having a toxic effect on each other. Only Tolik’s metamorphosis is magical in this story. Everything else is painfully real: the post-soviet landscape around and the joyless life of the couple. We see couples like this every single day: they have been together for decades, but the relationship has made these people infantile, unable to be separate individuals, marriage have absorbed their individuality. The director’s idea was to show how love loses all its romance and passion over the years and eventually acquires a resemblance to maternal care. The author of the film does not teach anyone and does not try to invent a universal rule on how to keep love in marriage the way you want, he’s leaving this task to the audience.

КОРОТКИЙ МЕТР

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ШТАНГІСТ WEIGHTLIFTER Дмитро Сухолиткий-Собчук Dmytro Sukholytkyy-Sobchuk 2018 Трейлер/trailer:

• 154

UKRAINE’S NEW CINEMA Головний герой «Штангіста» – важкоатлет Петро, що готується до престижного міжнародного чемпіонату. Хлопець не просто максимально зосереджується на тренуваннях, а потроху відтинає від свого життя все, що здатне стати на заваді його спортивним амбіціям. Трагічні події у сім’ї, негаразди у стосунках з коханою дівчиною та буденні побутові ситуації перетворюються на випробування для Петра, виявляючи на які жертви він ладен піти задля перемоги. Протиставляння тілесності та емоційного життя головного героя, взаємовиключення фізичним психологічного – ось головна тема, яку розкриває автор. Стрічка Дмитра Сухолиткого-Собчука на перший погляд може здатися класичною історією про спорт та мотивацію, наполегливість на шляху до перемоги. Насправді ж усе це є лише поверхнею, яка слугує тлом для дослідження всієї глибини внутрішніх протиріч персонажа.

• 155

SHORT FILMS

The main character of «Weightlifter» is sportsman Petro, who is preparing for the prestigious international championship.

The guy does not just focus on training as much as possible, but gradually cuts off from his life everything that can interfere with his sporting ambitions. Tragic events in the family, troubles in the relationship with the beloved girl and daily problems become a test for him, revealing what sacrifices he is willing to make to win. At first glance, this film may seem like a classic story about sports and motivation, perseverance on the way to victory. In fact, all this is just a surface that serves as a background for the study of the full depth of the internal contradictions of the character.

КОРОТКИЙ МЕТР

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ГОЛДЕН ЛАВ GOLDEN LOVE Павло Остріков Pavlo Ostrikov 2016 Фільм/a movie:

• 156

UKRAINE’S NEW CINEMA

This story takes place in a small town where the only replacement of Tinder is an evening of rendezvous for people older than thirty. Not young, but handsome, Victor in his best sweater comes to look for his happiness in a place where Mendelssohn’s march is immediately turned on for the right mood. The shy and trembling Victor immediately becomes a victim of a quiet hunting. But his choice in the final will be unexpected. To feel a tender appreciation for this film, you should go far from the capital city at least once. To see with your own eyes the same parties, the same Victors and women on the verge of a nervous breakdown, who look predatory at the men in the House of Culture. After all, we are all a little lonely. The director in his short films works very filigree with the themes of fear of loneliness, the theme of «little man» and his «little happiness». «Golden Love» is a movie about «little love».

• 157

SHORT FILMS

На екрані – глуха провінція та її єдиний замінник Тіндера, вечір побачень для тих, кому за тридцять. Вже немолодий, але симпатичний Віктор у своєму найкращому светрі приходить шукати свого щастя у місце, де зі сцени театрально проголошують вступну промову й одразу вмикають марш Мендельсона. Так, для настрою. На сором’язливого й трепетного Віктора одразу ж починається тихе полювання. Але його вибір у фіналі буде несподіваним.Для того, аби відчути ніжне замилування цією стрічкою, варто хоч раз побувати за межами столиці. Побачити на свої очі такі ж вечірки, таких само Вікторів та жіночок на межі нервового зриву, що хижо поглядають на чоловіків у Будинку культури. Врешті решт, всі ми трошечки самотні й «людина потребує людини». Режисер у своїх коротких метрах дуже філігранно працює з темами страху самотності, темою «маленької людини» та її «маленького щастя». «Голден лав» – кіно про «маленьке кохання».

КОРОТКИЙ МЕТР

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

БУЗОК LILAC Катерина Горностай Kate Gornostai 2016 Трейлер/trailer:

• 158

UKRAINE’S NEW CINEMA Травень, у Києві цвіте бузок. Після довгої розлуки зустрічаються п’ять подруг. П’ють вино, обговорюють чоловіків, зарплати. Для однієї з них ця зустріч стає особливою, адже напередодні вечірки лікар запідозрив у неї страшний діагноз. Про це знає лише глядач, але не подруги, які невимушено розважаються й насолоджуються компанією одна одної в той час, коли в душі однієї з них розгортається драма. Бузок стає наскрізним символом стрічки. Його цвіт – дуже красивий, проте квітне він – недовго. Як молодість, як життя у цілому. Фільм сповнений елегійного суму й поетичності. Режисерці вдалось показати хімію та інтимність відносин між жінками. Він досліджує межі близькості людських відносин. Треба мати велику сміливість, аби зустрітися віч-на-віч зі своїми страхами, а особливо, коли треба розповісти про них дорогим людям.

• 159

SHORT FILMS

It’s may and lilac blossoms in Kyiv. After a long separation, five girlfriends meet. They drink wine, discuss men, salaries.

For one of them, this meeting becomes special, because on the eve of the party the doctor told her news about a terrible diagnosis. Only the viewer knows about it, but not the friends who casually have fun and enjoy each other’s company at a time when a drama is taking place in the soul of one of them.

Lilac becomes a symbol of the movie. Its flowers is very beautiful, but it does not bloom for long. Like youth, like life in general. The film is full of elegiac sadness and poetry.

The director managed to show the chemistry and intimacy of relationships between women. He explores the limits of the closeness of human relations. You need to have a lot of courage to face your fears, especially when you need to tell your loved ones about them.

КОРОТКИЙ МЕТР

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ВІДДАЛІК AWAY Катерина Горностай Kate Gornostai 2015 Трейлер/trailer:

• 160

UKRAINE’S NEW CINEMA У кадрі – два красивих молодих обличчя на простирадлах. Більше нічого й не потрібно, коли розповідаєш історію подружжя, яке вперше зіткнулося з кризою своїх стосунків. Закоханість та пристрасть – минули, настала буденщина в одній квартирі з батьками. Жити монотонно, без постійного допінгу емоцій та почуттів – не легко. Режисерка дуже тонко зобразила психологізм, інтимність, відвертість своїх молодих героїв. Кілька хвилин діалогів без жодної активної дії розповідають історію кохання та його неясного майбутнього, що хоч раз у житті була близька чи не кожному. Попри формат короткого метру й мінімуму використаних художніх засобів ми спостерігаємо цілісну й завершену драму. Адже коли закінчується романтика, настає час вирішуват: як бути далі. Проблема несказаності важливого та загалом труднощів комунікації у парі – тема дослідження цієї стрічки.

• 161

SHORT FILMS

In this motion picture there are only two beautiful young faces on sheets. You don’t need anything more when you tell the story of a couple who faced a crisis in their relationship for the very first time. Love and passion - passed away, there is only a routine of living in a small flat with parents. It is not easy to live monotonously, without constant doping of emotions and feelings. The director portrayed psychologism, intimacy, the openness of her young characters. A few minutes of dialogue without any active action tell the story of love and its uncertain future, which at least once in a lifetime happens to everyone.

Despite the format of the short film and the minimum of used tools, it is a nice drama. After all, when the romance ends, it’s time to decide how to live. The problem of the feelings which were left unspoken and the difficulties of communication between partners is the topic of Kate Gornostai’s research.

КОРОТКИЙ МЕТР

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ЕКЗАРХ EXARCH Надія Парфан і Марія Стоянова Nadia Parfan and Maria Stoianova 2015 Фільм/a movie:

• 162

UKRAINE’S NEW CINEMA

«Jesus died for all people, not for everyone except LGBT people» is a quote you don’t expect to hear from an orthodox priest. However, it comes from the lips of a young exarch who decided to leave the Kiev-Pechersk Lavra, where there was no more place for love and acceptance. «Exarch» is a story of a man who combines human rights activities and a sincere faith. The character of the film supports HIV-positive people and goes with them to the hospitals in his free time. On his walls, next to children’s drawings, medical atlases. Every day he prays with members of the LGBT community outside the church because no special places are required for a true communication with God. The background for the film is the protests of orthodox people on the streets of Kyiv who protests against the European integration of Ukraine. The authors of the film focus on the following topic: why does the church discriminate LGBT people and forget about the main concepts of Christian morals?

• 163

SHORT FILMS

«Ісус помер для всіх людей, а не для всіх, окрім ЛГБТ»- - цитата, яку не очікуєш почути від православного священнослужителя. Проте вона звучить з вуст молодого екзарха, що вирішив покинути Києво-Печерську Лавру, де стало надто мало місця для любові й прийняття. «Екзарх» - історія людини, яка поєднує правозахисну діяльність та щиру віру. Герой стрічки займається підтримкою ВІЛ-інфікованих, у вільний час супроводжує їх до лікарні. На його стінах, поруч з дитячими малюнками, медичні атласи. Він молиться з представниками ЛГБТ-спільноти за межами церкви, адже для справжнього спілкування з Богом не потрібні особливі умови. Тлом для дії фільму стають протести православних вірян на вулицях Києва проти євроінтеграції України. Авторки фільму акцентують увагу на тому, чому суспільство, вважаючи себе праведними прихожанами, забуває про любов до ближнього? Чому офіційна православна церква відмовляє ЛГБТ-персонам та ВІЛ-інфікованим у праві бути християнами, а гомофобне суспільство змушує приховувати свою орієнтацію та статус?

КОРОТКИЙ МЕТР

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

АННА ANNA Декель Бренсон Dekel Brenson 2019 Трейлер/trailer:

• 164

UKRAINE’S NEW CINEMA

«Anna» is a short film co-produced by Israel, Ukraine and the United Kingdom, directed by Dekel Berenson. Anna is a single mother in a crisis of middle age. She lives in a small industrial town in eastern Ukraine, where the war is going on. She’s living in poverty and works at a meat factory. Of course, she dreams of a better life. Not only for herself but also for her teenage daughter. She finds an advertisement of a party, which is organized for foreigners looking for wives in Ukraine. Anna takes this opportunity as the last chance for a better life. At the party, the naive woman meets a harsh reality: discrimination and hidden intentions of American husbands. This is a film that successfully reflects on the state of hopelessness of unmarried women in a society where social success depends on marital status.

• 165

SHORT FILMS

«Анна» — короткометражний фільм 2019 року спільного виробництва Ізраїлю, України та Великої Британії, зрежисований Декелем Беренсоном. Анна — мати-одиначка у кризі середнього віку. Вона живе у маленькому промисловому місті на сході України, де триває війна. Працює на м’ясопереробному комбінаті та мешкає в старій квартирі. Звісно, вона мріє про краще життя. Не лише для себе, а й для своєї доньки-підлітка. Героїні трапляється реклама вечірки, яку влаштовують для іноземців, що шукають в Україні свою любов. Анна хапається за цю нагоду як за останній шанс на краще життя й вперше за багато років «виходить в люди». На вечірці наївну жінку зустрічає жорстка реальність: дискримінація та приховані наміри американських наречених. Це стрічка, що вдало відображає стан безнадії незаміжніх жінок у суспільстві, де соціальний успіх залежить від сімейного стану. У фокусі – не лише гендерний аспект, а й дослідження загального стану безвиході людей, чиї казки так ніколи і не стали реальністю.

КОРОТКИЙ МЕТР

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

В РАДОСТІ Й ТІЛЬКИ В РАДОСТІ IN JOY AND ONLY IN JOY Марина Рощина Maryna Roshchyna 2018

• 166

UKRAINE’S NEW CINEMA

Maryna Roshchyna’s film is the life story of a single mother.

The main character is Katya, a young woman who has a child, but she has not yet fully experienced her own process of growing up. She goes to nightclubs, meets a young guy but she is not ready to admit to her lover that she has a son. Their love can live «in joy and only in joy», and the collision with a real life becomes a catastrophe to their relationship.

Katya is faced with a choice between the joys of youth, personal life and responsibilities to her child. The director shows the whole way of changing Katya’s emotions and perception when the girl realizes that her son is not a burden for her, but the dearest person with whom she is ready to be not only in joy, but also in times of hardship. The film covers the full range of difficulties, contradictions and challenges women face on the difficult path of motherhood.

• 167

SHORT FILMS

Стрічка Марини Рощиної – це історія життя матері-одиначки. Головна героїня – Катя, молода жінка, що має дитину, але сама ще не зовсім пережила свій власний процес дорослішання. Вона ходить до нічних клубів, зустрічається з хлопцем й навіть влаштовує жартівливе «весілля» у гучній компанії, але зізнатись коханому в тому, що має сина – не готова. Їхня любов здатна жити «в радості й тільки в радості», а зіткнення з реальним життям стає для неї ударом. Катя опиняється перед вибором між радощами молодості, особистим життям і відповідальністю перед власною дитиною. Режисерка показує весь шлях зміни емоцій та сприйняття Каті, коли дівчина усвідомлює, що син для неї не тягар, а найрідніша людина, з якою вона готова бути не лише у радості, а й у часи скрути. Це кіно про бентеги звичайних людей, адже ситуація, коли матір виховує дитину зовсім сама, без будь-якої підтримки, є досить поширеною. Стрічка висвітлює весь спектр труднощів, протиріч та викликів, що постають перед жінками на непростому шляху материнства.

КОРОТКИЙ МЕТР

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

КРОВ’ЯНКА BLOOD SAUSAGE Аркадій Непиталюк Arkadiy Nepytaliuk 2016 Фільм/a movie:

• 168

UKRAINE’S NEW CINEMA

«Pork blood, liver, eggs. And it’s all in the gut «- this is how characters of this film describe the blood sausage, a traditional Ukrainian dish. It was this sausage that became the catalyst for a family catastrophe in Arkady Nepytalyuk’s film. The protagonist comes to the village with his girlfriend to introduce her to his parents. But relatives do not even suspect that the son’s chosen one is Jewish, so she won’t be delighted with the meat dish. Of course, the truth will be told, and parents will not be able to accept it easily. The film was the director’s debut and it’s based on a story from his own life. It was important for the director to tell a true story about village people, without idealizing. An honest look at the pain points is the first step to healing. The film shows the Ukrainian village not as a «cradle of traditions» from classical literature, but a sketch of real life in which, there are prejudices, mistrust, and xenophobia.

• 169

SHORT FILMS

«Свиняча кров, сало, печінка, яйця. І всьо то в кишці» - так описує кров’янку, традиційну українську страву, мати головного героя стрічки. Саме ця ковбаса стала каталізатором однієї сімейної катастрофи у фільмі Аркадія Непиталюка. Головний герой приїздить зі своєю нареченою до села, аби познайомити кохану з батьками. Але рідні навіть не підозрюють, що синова обраниця - єврейка, тож навряд чи буде у захваті від м’ясного частування, приготовленого спеціально до її прибуття. Звісно, правда буде озвучена, а батькам не вдасться з цим легко примиритись. Стрічка стала дебютною для режисера й він не приховує, що в основу її лягла історія з його власного життя. Саме тому автор вказує на помилки й недоліки суспільства не з осуду, а з любові до нього. Режисерові було важливо розповісти правдиву історію про свій народ, не прикрашаючи й не окультурюючи його рис, аби вказати на їх абсурдність й архаїчність. Чесний погляд на больові точки – перший крок до зцілення. Фільм показує українське село не як ідеалізовану «колиску традицій» із творів класичної літератури, а етюд з реального життя, в якому, окрім гармонії, існують і упередження, і недовіра, і побутова ксенофобія.

КОРОТКИЙ МЕТР

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ЧОРНОГОРА BLACK MOUNTAIN Тарас Дронь Taras Dron 2016 Фільм/a movie:

• 170

UKRAINE’S NEW CINEMA «Чорногора» - це камерна історія, знята на тлі Карпат про те, як маленький хлопчик чекає на повернення любого батька, який поїхав на заробітки до Польщі. Мати не наважується сказати синові, що батько не збирається повертатись, і ця травматична для хлопця нестача візуалізується в батьковому автомобілі, який стоїть непотрібним на подвір’ї. Знята на плівку, це дуже красива картина, в центрі якої – символ. Вона розглядає виїзд українців на заробітки до інших країн через новий кут бачення – очима дитини. Так трапляється часто: один з батьків, шукаючи кращої долі за кордоном, руйнує власну сім’ю.

• 171

SHORT FILMS

«Chornohora» is a story shot on the background of the Carpathians. It is about a little boy who is waiting for the arrival of his father from Poland, where he started to work. The mother does not dare to tell her son that the father is not going to come back. The father’s old car, which stays abandoned in the yard, is a symbol of a child’s hope.

«Chornohora» is shot on analog film, it is a very beautiful picture. It also exposes a huge problem of Ukrainian society, practice of going to work in other countries. Its a common story when the one of the parents, looking for a better life abroad, destroys his own family, staying forever far from home.

КОРОТКИЙ МЕТР

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ВИПУСК’97 GRADUATION’97 Павло Остріков Pavlo Ostrikov 2016 Трейлер/trailer:

• 172

UKRAINE’S NEW CINEMA У роботі «Випуск 97» Остріков зображує маргінала-одинака, непримітного чоловіка середнього віку, що ремонтує старі телевізори. Його життя – сіре та одноманітне. Але одного дня на базарі герой зустрічає свою колишню однокласницю. Багато років тому Роман був у неї закоханий, проте після випуску ніхто про дівчину не чув. Герой запрошує жінку до себе в гості, аби за келихом вина згадати минуле, але події розгортаються не зовсім так, як можна було б очікувати. Режисер, не зважаючи на трагікомічний сюжетний твіст, вдало змальовує типажі двох пересічних людей, чиї долі не склались, мрії не здійснились, а майбутнє – не обіцяє нічого доброго. Все, що у них є, – це один вечір та спогади про молодість.

• 173

SHORT FILMS

Ostrikov’s movie portrays a lone margin, an inconspicuous middle-aged man who earns money for a living by repairing old TVs. His life is gray and monotonous. But one day he meets his former classmate. Many years ago, he was in love with her, but after graduation, no one heard about the girl. The protagonist invites a woman to visit him for a glass of wine to remember the past, but the events do not unfold exactly as you might expect. The director, despite the tragicomic plot twist, successfully shows the story of two ordinary people, whose destinies crashed, dreams did not come true, and the future does not promise anything good. All they have is one evening and memories of their youth.

КОРОТКИЙ МЕТР

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ЦВЯХ NAIL Філіп Сотниченко Philip Sotnychenko 2016

• 174

UKRAINE’S NEW CINEMA Фільм-мокьюментарі, що збентежив свого часу глядачів великих українських кінофестивалів. Стрічка має лише 35 секунд документального відео, але здається, що весь фільм є реальністю однієї київської родини 90-х. У кадрі – зворушлива сімейна хроніка, зафільмована понад 20 років тому. Родина збирається за столом, аби провести онуку Валентину з матір’ю і вітчимом до Швейцарії. Сім’я емігрує у пошуках кращого майбутнього за межами Радянського союзу. Онука Валентина – талановита музикантка. Її диплом за участь у престижному конкурсі прибивають цвяхом до стіни старої квартири як символ віри у світле майбутнє. Через багато років Валентина приїздить до Києва, аби навідатись до батьківської оселі. Та чи справдились ідилічні надії тих людей, що колись зібрались у ній за одним столом? Режисер змальовує історію одвічного протиставлення очікувань та реальності, що не завжди є втіленням наших бажань.

• 175

SHORT FILMS

The film has only 35 seconds of documentary video, but it seems that the whole movie is a filmed reality of one Kyiv family of the 90s. It is a touching family chronicle, which starts more than 20 years ago. The family meets to celebrate moving to Switzerland of granddaughter Valentina with her mother and stepfather. The family emigrated in search of a better future outside the Soviet Union. Valentina is a talented musician. Her diploma for participating in a prestigious competition is nailed to the wall of an old apartment as a symbol of hope in a bright future. Many years later, Valentina came to Kyiv to visit her parents’ house. But did the idyllic hopes of those people who once gathered together come true?

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

РЕСУРСИ

РЕСУРСИ

• 176

UKRAINE’S NEW CINEMA

SOURCES

SOURCES

• 177

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ЩО ЧИТАТИ?

MOVIEGRAM Це молоде та сучасне україномовне медіа про авторське кіно. Тут пишуть тексти не лише про світову класику та міжнародні хіти, а й дуже часто про перли вітчизняного виробництва. Сайт: moviegram.com.ua

РЕСУРСИ

VERTIGO Онлайн-видання, що пише про масовий кінематограф просто й без пафосу. У фокусі редакції завжди присутні українські новинки. Сайт: vertigo.com.ua

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО Блог, що присвячений саме сучасному кінематографу України, від комедій для широких мас до короткометражних робіт молодих режисерів. Сайт: www.cinema.in.ua

ЖУРНАЛ «КІНО-ТЕАТР» Видання, що має довгу історію. Сьогодні це місце класичної критики та експертних думок щодо світового й українського кінематографу. Сайт: ktm.ukma.edu.ua

• 178

UKRAINE’S NEW CINEMA

WHAT TO READ? MOVIEGRAM It is a young and modern Ukrainian-language media about arthouse cinematography. Here journalists and critics write texts not only about world classics and international hits but also about pearls of domestic production.

Website: moviegram.com.ua VERTIGO

Website: vertigo.com.ua New Ukrainian Cinema - a blog dedicated to modern Ukrainian cinema, from comedies for the masses to short films by young directors.

Website: www.cinema.in.ua

KINO-TEATR This is a cult magazine with a long history. Today it is a place of classical criticism and expert opinions on world and Ukrainian cinema.

Website: ktm.ukma.edu.ua • 179

SOURCES

It is an online media that specializes in mass cinema and writes texts without pathos. Ukrainian new movies are also always in the focus of the editorial office.

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ДЕТЕКТОР МЕДІА Онлайн платформа, що активно моніторить стан усієї медійної індустрії України. Кіно – не виняток. Автори видання регулярно публікують конструктивну критику українських стрічок, інтерв’ю з митцями та статистичні дані галузі. Сайт: www.detector.media

РЕСУРСИ

LB.UA Видання, що висвітлює широкий спектр тем та має дуже потужну рубрику експертної кінокритики, інтерв’ю з українськими режисерами та спецпроєкти, присвячені авторському, короткометражному та документальному кіно України. Сайт: www.ukr.lb.ua

• 180

UKRAINE’S NEW CINEMA

DETECTOR MEDIA It’s an online platform that actively monitors the state of the entire inefficient industry in Ukraine and also the cinematography. The authors of the publications regularly publish constructive criticism of Ukrainian films, interviews with artists and industry statistics.

Website: www.detector.media

LB.UA

Website: www.ukr.lb.ua

• 181

SOURCES

It is a lifestyle media that covers a wide range of topics and has a very powerful section of expert film criticism, interviews with Ukrainian directors and special projects dedicated to the short and documentary films of Ukraine.

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ДЕ ДИВИТИСЬ? КІНОФЕСТИВАЛЬ «МОЛОДІСТЬ» Один з найбільших кінофорумів Східної Європи. Фестиваль є платформою для розвитку молодого професійного кіно. Окрім показу міжнародних хітів авторського кіно, конкурсна програма представляє повнометражні фільми дебютантів, а також українські короткометражні стрічки та студентські роботи. Сайт: www.molodist.com РЕСУРСИ

ОДЕСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ КІНОФЕСТИВАЛЬ Велика подія, яка щорічно проходить у кінематографічній столиці України – Одесі. Фестиваль популяризує якісне інтелектуальне кіно серед українських глядачів та підтримує розвиток вітчизняної індустрії. ОМКФ – це ексклюзивні прем’єри фільмів та майстер-класи від провідних світових кіномитців. Сайт: www.oiff.com.ua

ФЕСТИВАЛЬ «DOCUDAYS» Цей фестиваль кіно про права людини - головна подія на тему документалістики та правозахисту в Україні. Фестиваль відбувається щороку впродовж останнього тижня березня в Києві. Після завершення команда Docudays презентує найкращі фільми в регіонах України в межах Мандрівного фестивалю. Сайт: www.docudays.ua • 182

UKRAINE’S NEW CINEMA

WHERE TO WATCH? MOLODIST FILM FESTIVAL It’s one of the largest film forums in Eastern Europe. The festival is a platform for the development of young professional cinema. In addition to showing international hits of auteur cinema, the competition program presents feature films of debutants, as well as Ukrainian short films and student works.

Website: www.molodist.com SOURCES

ODESA INTERNATIONAL FILM FESTIVAL А big event that takes place annually in the cinematic capital of Ukraine - Odesa. The festival promotes high-quality intellectual cinema among Ukrainian spectators and supports the development of the domestic industry. OIFF are exclusive film premieres and masterclasses from the world’s leading filmmakers.

Website: www.oiff.com.ua

DOCUDAYS FESTIVAL It’s a global event on documentary and human rights in Ukraine. The festival takes place annually during the last week of March in Kyiv.

After the completion, Docudays UA presents the best films in the regions of Ukraine within the Traveling Festival.

Website: www.docudays.ua • 183

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

ФЕСТИВАЛЬ АНІМАЦІЇ LINOLEUM Майданчик для розвитку актуальної анімації та медіа-мистецтва. Програма фестивалю – це конкурсні програми, майстер-класи та лекції. Подія просуває в Україні незалежну авторську анімацію, експериментальні роботи та відеоарт. Сайт: www.linoleumfest.com

ФЕСТИВАЛЬ КОРОТКОГО МЕТРУ KISFF

РЕСУРСИ

Щорічна кіноподія, що показує українським глядачам найкращі зразки міжнародного та вітчизняного короткого метру. Фестиваль руйнує стереотип про короткий метр як аматорський вид кінематографу. Сайт: www. kisff.org

KINO42 Камерний кінозал у будівлі готелю Bursa. У ньому всього 42 місця та немає поп-корну, проте завжди проходять зустрічі з режисерами, обговорення і покази українського й зарубіжного артгаусу та документалістики. Сторінка у Фейсбуці: @kino42kyiv

КІНОТЕАТР ЖОВТЕНЬ Найбільший кінотеатр України, що активно додає до свого репертуару масових фільмів нове українське авторське кіно. Також це місце проведення кінофестивалів, спеціальних показів та Тижня кінокритики. Сайт: www.zhovten-kino.kiev.ua • 184

UKRAINE’S NEW CINEMA

LINOLEUM ANIMATION FESTIVAL It is a platform for the development of new animation and media art. The festival program includes competition programs, workshops and lectures. The event promotes independent animation, experimental works and video art in Ukraine.

Website: www.linoleumfest.com

THE KISFF FILM FESTIVAL

Website: www. kisff.org

KINO42 An arthouse cinema in the Bursa Hotel building. It has only 42 seats and no popcorn, but there are always meetings with directors, discussions and screenings of Ukrainian and foreign art house and documentaries.

Facebook: @kino42kyiv

ZHOVTEN CINEMA The largest cinema in Ukraine, which actively adds new Ukrainian arthouse cinema to its repertoire of mass films. It is also the venue for film festivals and special screenings.

Website: www.zhovten-kino.kiev.ua • 185

SOURCES

It’s an annual event that shows Ukrainian audiences the best examples of international and domestic short films. The festival breaks the stereotype of the short film as an amateur form of cinema.

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

КІНОТЕАТР ЛІРА Маленький кінотеатр, що був створений спеціально для показів українського кінематографу. Тут завжди можна переглянути новинки вітчизняного прокату, ретроспективи та роботи українських режисерів, що вже не представлені у широкому прокаті. Сторінка у Фейсбуці: @lirakinoteatr

РЕСУРСИ

TAKFLIX Перший онлайн-кінотеатр українського кіно. Це платформа, що дозволяє за невелику плату дивитись нове авторське та документальне кіно України людям з усього світу. Це ресурс особливо цінний українцям, що живуть у маленьких містах, де артгаус та креативна документалістика не з’являються на екранах кінотеатрів. Сайт: www.takflix.com

OLL.TV Сервіс, що працює за підпискою та дозволяє переглядати онлайн не лише популярні зарубіжні стрічки, а й українську класику та молодий кінематограф. Сайт: www.oll.tv/uk

• 186

UKRAINE’S NEW CINEMA

LIRA CINEMA A small cinema created especially for screenings of Ukrainian films. Here you can always see novelties of domestic distribution, retrospectives and works of Ukrainian directors, which are no longer widely available.

Facebook: @lirakinoteatr

TAKFLIX

Website: www.takflix.com

OLL.TV It’s a subscription streaming service that allows you to watch online not only popular foreign films but also Ukrainian classics and cinema of young directors.

Website: www.oll.tv

• 187

SOURCES

It’s the first online cinema of Ukraininian art movies.

This is a platform that allows people from all over the world to watch new Ukrainian arthouse and documentary films for a small fee. This resource is especially valuable for Ukrainians living in small towns, where arthouse and creative documentaries do not appear on the screens of cinemas.

Електронне видання з паралельним текстом

Нагайко Тетяна Віталіївна

НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО UKRAINE’S NEW CINEMA

Дизайн, верстка Нагайко Т.В. Редактор Нагайко Т.В. Коректор Клічак В.Й. Формат: А5 Гарнітура: Namu tanyanagayko@gmail.com

Сьогодні за кіноіндустрією України цікаво стежити, це завжди калейдоскоп нового глядацького досвіду, самобутніх тем та образів. Цей путівник – гід знаковими стрічками та подіями сучасного українського кіно: від повнометражних фільмів до авторської анімації, від великих фестивалів до нішевих показів. Зануртесь в нове українське кіно. Ви не пошкодуєте!

Today it is very interesting to discover the Ukrainian film industry, it is always a kaleidoscope of new cinematic experience, original topics and strong narratives. This book is a guide to important films and events of new Ukrainian cinema: feature films and arthouse animation, big festivals and special screenings. Embark on an adventure, take a look at our young cinematography. You will not regret it!