NORL A
Книжки Марії Парр «Вафельне серце» «Тоня Гліммердал»
Марія Парр отримала престижні премії в Норвегії та у світі. Її книжки перекладені багатьма мовами. За книжкою «Вафельне серце» знято фільм.
Марія Парр
п ереклад з норвезької Галини Кирпи малюнки Ошильд Ірґенс
Пік Зубець Маківка
ялинник, що посадив Ґунвальдів дідусь
Скелька
водоспад хатини на гірському пасовиську
міст на пасовисько
альтанка літній хлів
Ґунвальдова садиба
річка Ґліммердал Тонина садиба
Саллі
Казковий Ліс
Шпиль
річка Ґліммердал
«Оздоровчий кемпінг» Гаґена Петер і його мама
перукарня Тео будинки для людей похилого віку
кіоск крамниця
Барквік 11 км місто 63 км
Лист
Якщо ти зійдеш з пароплава і ступиш на пристань, тобі в обличчя відразу війне вітер із долини. Навіть тепер, коли надворі сувора зима, ти його відчуєш. Ось тільки заплющ очі. Вдихни пахощі сосни. І ялини. А тоді вже йди. Тобі треба простувати дорогою прямо, мимо зачиненого кіоска, крамнички і перукарні Тео, а далі чимчикувати вперед уподовж річки. Спочатку буде доволі рівнинна місцевість і кілька будинків. Перед крайнім будинком стоїть екскаватор. На тій садибі мешкає Петер зі своєю мамою. Потім буде все більше й більше снігу та лісу і все менше й менше будинків. Дорога стане наполовину вужча і вдвічі крутіша. Цілком імовірно, що ти навіть засумніваєшся, чи й справді правильно йдеш — чом би й ні, якщо раніше тобі ніколи тут не доводилося бувати. Але сумніватися нема 6
чого. Бо саме тоді, як тебе візьме сумнів, ти побачиш табличку. На ній написано «Ґліммердал». І тоді ти напевно знатимеш, що не помилився. Перше, до чого ти домандруєш після тієї таблички, то це до кемпінга. А тепер послухай гарненько таке: нізащо в світі не додумайся заходити на територію того кемпінга. Якщо ж ти все-таки не втримаєшся, то не приходь сюди і не нарікай, що тебе не застерігали. Клаус Гаґен, власник «Оздоровчого кемпінгу», страшенно не любить, щоб хтось звалювався до нього, мов сніг на голову. Він не має почуття гумору і не любить дітей, а надто. як вони зчиняють галас. Якщо ж діти, стріляючи з рогатки, ненавмисне розбивають шибку в котромусь із будиночків його кемпінгу, то йому ті діти видаються гіршими за нечисту силу (коли вже казати правду, та дитина, що розбила одну із шибок рогаткою. також була не у великому захваті від Клауса Гаґена. Бувало, вона довго лежить вечорами в ліжку й сушить собі голову тим, чи не розбити ще одну). Тож поведися мудро й десятою дорогою обходь «Оздоровчий кемпінг» Клауса Гаґена. А за «Оздоровчим кемпінгом» ти потрапиш у ліс, де сніг нагинатиме гілля майже до твоєї голови. Дехто називає його Казковим Лісом, хоч казкового в ньому небагато. За ним стоїть зелений будинок Саллі. Ти загледиш у вітальні легенький жіночий перманент бузкуватої барви, що промелькне за вазоном квітів на підвіконні. Саллі 7
також тебе загледить. Можеш бути певен — Саллі бачить усе. Якщо ти скрадатимешся проз той зелений будинок, як мишка, в зимовому маскувальному костюмі й не подаватимеш ані звуку, то й тоді вона тебе побачить. Бо Саллі навіть по полудні не спить. Але коли ти щасливо минеш будинок Саллі, то врешті-решт дістанешся до мосту через річку Ґліммердал. Якщо ти перейдеш через той міст на правий берег річки, то дістанешся пагорбом до садиби Ґунвальда. Коли ж ти цього не зробиш, а поберешся пагорбом ліворуч, то вийдеш на садибу, що належить Тоні та її родині. Тут, у підніжжі гір, більше садиб немає. І ось ти вже у Ґліммердалі. Ласкаво просимо.
Ро з д і л 1
У я к о м у То н я м а л о н е р о б и т ь с а л ьто н а л и ж а х Цілий лютий у всьому Ґліммердалі панує глибока зимова тиша. Не клекоче річка, бо її скувало кригою. Не щебечуть пташки, бо вони відлетіли на Південь. Навіть не чути овець, бо їх зачинено у хлівах. Усюди тільки білий сніг, чорне гілля і високі, мовчазні гори. Але у цій погідній зимі є одна чорна цята, що ось-ось здійме немало галасу. Та чорна цята сто8
їть біля підніжжя Зубця, лишивши за собою довгу, кривулясту лижню. Цята зветься Тоня Ґліммердал. Вона має тата, який господарює у Ґліммердалі на хуторі, й маму, яка досліджує моря й океани. А ще в Тоні руді, мов лев’яча грива, кучері. На Великдень їй виповниться десять років. Вона хоче святкувати їх так, щоб у горах розляглися виляски. Власник кемпінга Клаус Гаґен, той чоловік, що не любить дітей, загалом не мав би на що нарікати. Адже у всьому Ґліммердалі була тільки одна дитина. А одну дитину навіть Клаус Гаґен мав би витримати. Та ба! Кого-кого, а Тоні Ґліммердал Клаус Гаґен просто не зносить. Щось у ній є таке, що всі його пожильці з першого погляду розуміють: в долині, куди вони прибули, найголовніша персона — Тоня, хоч вони ніколи довго не затримувалися в «Оздоровчому кемпінгу» Клауса Гаґена. На щастя, маленька володарка Ґліммердала занадто гостинна особа. — На твоєму лобі, Тоню, треба було б написати «Ласкаво просимо», — сказала якось тітка Ідун. Узимку сліди від Тониних чобіт і лиж петляють по всьому Ґліммердалі. — Я випускаю її вранці надвір і сподіваюсь, що до вечора вона повернеться, — відповідає тато Сіґурд, коли сусіди, навідуючись до нього, питають, де поділася його донька, адже люди у Ґліммердалі завжди цікаві про все знати. 9
— Шурка-бурка Ґліммердала, — називають вони її. І тепер ось Тоня помаленьку суне по снігу, так що її лижі показують носами на Скельку. Сьогодні п’ятниця, останній день перед зимовими канікулами, і їх зарані відпустили з уроків. Ще зовсімзовсім видно. — Гарна штукенція — зимові канікули, — мимрить собі під ніс Тоня. — Зимові канікули і катання з гір. Спуск зі Скельки крутий. Настільки крутий, що Тоня на тому місці, де вона стоїть, мусить неабияк зібратися духом, але так завжди роблять і тітка Ейр із тіткою Ідун, коли приїздять додому на Великдень. Вони стартують звідси, зі Скельки, зриваючися з місця на шаленій швидкості і здіймаючи за собою снігову завірюху, схожу на весільний вельон. На краю Скельки вони звичайно високо підстрибують і летять чи не до небес. Тітка Ейр навіть робить сальто. — У житті потрібні дві речі, — любить казати тітка Ейр. — Швидкість і впевненість. Яка розумниця ця тітка Ейр, думає Тоня. І поки тітка Ейр навчається в Осло, її небога у всьому намагається виробити в собі швидкість і впевненість. Але є одне тверде правило: воно полягає в тому, що Тоня Ґліммердал ніколи не підстрибує навіть 10
так легенько, як ящірка, коли Ґунвальд не сидить біля свого вікна в кухні й не дивиться на неї у бінокль. По-перше, мало радості стрибати, якщо на тебе ніхто не дивиться, а по-друге, добре, коли є кому зателефонувати до Червоного Хреста на той випадок, як вона не підведеться після приземлення. Ґунвальд живе далекувато від підніжжя Зубця, але в нього сильний бінокль. І ось Тоня махає руками, подаючи сигнал, що вона готова. На цьому з тишею в Ґліммердалі покінчено. — «У скрипаля, у Пера, була собі корова!» — репетує Тоня і рушає вперед. Коли людина стоїть на лижах, то головне співати. Завжди, як Тоня зістрибує зі Скельки, вона співає так голосно, що в западині Піку зсовувається снігова лавина. — «У скрипаля, у Пера, була собі корооооова!» Вона ледь присідає, виставляє вперед руки і нагинає голову, щоб легше було долати силу вітру. — «Він виміняв корооооову на скрипку голосну!» Схил Скельки мовби розростається. Тоня знає: тепер, щоб не померти від страху, треба співати на повну силу. — «ВІН ВИМІНЯВ КОРОВУ НА СКРИПКУ ГОЛОСНУ!» — репетує вона так, що горами Ґліммердала розкочується луна. 11
Цур тобі пек! Де моя швидкість?! Жах, та ця Скелька весь час росте! Щоб Тоня ніколи не зуміла. Ніколи, ніколи, ніколи не зуміла. Вона ось-ось дійде. Доходить. Тоня заплющує очі. Вже край. Млоїть під грудьми й німіють ноги. — «Старенька люба скрипкоооооооооооооооооооооооо!» Тоня летить. Ніколи досі під час польоту вона не співала «Скрипаля Пера» стільки разів. Хай тобі абищо, майже цілий приспів! Якби вона вміла робити сальто так, як тітка Ейр, то встигла б зробити й тричі поспіль. «Та, на жаль, я ще не вмію робити сальто, — думає Тоня, перебуваючи в повітрі. — Чи, може, все-таки вмію», — думає потім, бо помічає, що її голова опиняється там, де мають бути ноги, а ноги там, де має бути голова. І от після карколомного польоту Тоня плюхається пузом у сніг, мов шоколадна фігурка в кремовий торт. Довкола біло й холодно, а Тоня лежить непорушно й не знає, жива вона чи мертва. Очевидно, Ґунвальдові, що сидить біля кухняного вікна, також цікаво те знати. Тоня не ворушиться, аж поки відчуває, як у неї в грудях б’ється серце. Тоді злегка трясе головою, ніби хоче дізнатися, чи все там на місці. — Може, це й було сальто? — питає вона саму себе. 12
Ро з д і л 2
У я к о м у Ґу н в а л ь д і То н я в е д у т ь мо в у п р о те, я к б ул о к ол ис ь Ґунвальд мешкає у страшенно великому будинку, до того ж у нього є хлів, повен овець, так само, як і в Тониних батьків, хоч ті вівці завжди завдають Ґунвальдові клопоту. Вони то тікають хтознакуди, то здихають, то з’їдають тюльпани у Саллі. На щастя, в Ґунвальда є ще й столярна майстерня. Там він мовби не помічає свого похилого віку й відкладає пенсію на чорний день. Ґунвальдові 74 роки, і він — найкращий Тонин друг. — Це ж треба — дружити з таким старим одоробалом! — каже Тоня, коли їй тяжко на душі. — Та нічого не вдієш, у нашому Ґліммердалі нікудишній вибір. Проте в глибині душі Тоня знає, що Ґунвальд був би їй найкращим другом навіть тоді, якби у всій їхній долині на кожнісінькому кутку жили десятирічні діти. Вона так любить Ґунвальда, що від любові в неї мало не розривається серце. А ще він її хрещений батько. Які мої мама й тато відважні люди, думає Тоня, якщо довірили такому лобуряці, як Ґунвальд, тримати на руках дитину до хреста. Якби він був не в гуморі, то запросто міг би впустити її в церкві просто на підлогу. Важко повірити, але Ґунвальд часом може бути дуже каверзним. Однак мамі й татові заманулося узяти в куми Ґунвальда і нікого іншого. Вони поклали 13
йому в здоровенні руки Тоню Ґліммердал, й відтоді він її ніколи не випускає. — Що б ви, Ґунвальде, без мене робили? — часто питає Тоня. — А вирив би собі яму і відкинув ноги, — відповідає Ґунвальд.
Коли Тоня перепливає на лижах подвір’я, Ґунвальд відхиляє біноклем кухняні шторки й висовує скуйовджену голову на мороз. Достеменно, як той високий, сутулуватий, троль. Замолоду він був ще вищий, але останнім часом його трохи зігнуло. То все через старість, ревматизм і всяку погань, однак він ніколи не звертається до лікаря. Ґунвальд страшенно боїться лікарів. До того ж, коли він запихає під губу пучку жувального тютюну й приставляє до підборіддя скрипку, то стає схожий на жеребця. Скрипка — найкращі ліки, каже Ґунвальд. Навіщо лікарі тим, у кого є скрипки? — То було сальто? — питає Тоня. Ґунвальд пирхає так, що гойдаються шторки. — Якщо це, Тоню Ґліммердал, було сальто, то я лось. Він цікавиться, чи завжди Тоні конче треба падати на голову лише для того, щоб подумали, ніби вона вбилася. Тоня вважає, що треба. На кухні в Ґунвальда у Тоні є свій стілець біля вікна, свій гачок на шапку і своя чашка в шафці. 14
Ґунда, чорно-біла Ґунвальдова кицька, підходить до неї і треться об її ноги. — Уявляєте, почалися зимові канікули! Ви пам’ятаєте, Ґунвальде, як було колись? — Коли це «колись»? — уточняє Ґунвальд, ставлячи перед нею тарілку.
Ґунвальд прожив на світі стільки, що «колись» може означати що завгодно. — Тоді, як у Ґліммердалі ще не було Клауса Гаґена і ми мали нормальний кемпінг, — відповідає Тоня. А чого ж, Ґунвальд це добре пам’ятає. — На канікулах там завжди стояв страшенний гамір, — згадує він. — Дітей туди привозили паками, — додає Тоня. — Можна було зайти на територію кемпінгу і збирати собі їх, як чорниці. Атож, Ґунвальд пам’ятає. Але потім з’явився цей хмурий, як сич, Клаус Гаґен. 15
Він приїхав, побачив Ґліммердал і замилувався ним. Місцевість здалася Клаусові Гаґену такою дивовижною, що він, недовго думавши, купив увесь кемпінг. У нього водилися гроші. Клаус Гаґен звів там нові будиночки й опорядив усе так красиво, що і Тоня, й усі в Ґліммердалі охнули від захвату. Завершивши ремонт, він знов відкрив кемпінг. У його рекламній брошурі написано: «Оздоровчий кемпінг» Клауса Гаґена — найзатишніший куточок у Норвегії. Тут кожен може знайти тишу і спокій». Спершу Тоні то сподобалося. Приїздило чимало людей, що прагнули тиші й спокою, а хіба є щось приємніше за те, як у гори навідуються гості?! Але потім Тоня почала дивуватися. Та що ж воно таке? Чого сюди ніколи не приїздять діти? Тоня не має звички дуже довго сушити чимось голову, тож одного дня сіла на велосипед, гайнула до Клауса Гаґена й спитала: — Агов, Клаусе, чого у ваш кемпінг ніколи не приїздять діти? — Бо до «Оздоровчого кемпінга» заборонено привозити дітей, — відповів тоді Клаус Гаґен. — Що-о? — перепитала Тоня. — Мої пожильці хочуть послухати плюскіт річки і шум ялин, а не крик і галас, — пояснив Клаус Гаґен і зиркнув на свій годинник. Тоня ошелешено витріщилась на власника кемпінгу: йой, таких жахливих слів, які він щойно ляпнув, вона зроду ще не чула, але саме тоді, коли 16
дівчинка те збагнула, Клаус Гаґен побив свій рекорд, промовивши ще жахливше: — До речі, цей крик і галас тебе також стосуються, Трульте. — Я Тоня, — поправила Тоня. — Атож, Тоня. Якщо твоя ласка, то, може б, ти перестала цілі дні дерти горло? Тоня від подиву колупнулась у вусі. — Ти порушуєш спокій моїх пожильців, коли проїжджаєш на велосипеді й репетуєш, — провадив далі Клаус Гаґен і вичавив із себе щось схоже на чемну усмішку. — Ви хочете, щоб я перестала співати у своїй рідній долині? — спитала Тоня. Аби переконатися, що правильно його зрозуміла. — Своїй рідній, своїй рідній, — роздратовано промимрив Клаус Гаґен. — Я рекламую свій кемпінг як найзатишніше місце в Норвегії і прошу тебе на це зважати. Отут Клаус Гаґен, звичайно, добряче дав маху. Ніхто у світі не може просто так узяти й заборонити малій шурі-бурі Ґліммердала співати. Будьхто міг би йому це сказати. Якби він запитав. — На жаль, не можу, — відповіла Тоня Ґліммердал. Тоді налягла на педалі й поїхала під гору, співаючи таку дзвінку пісню, що маленькі деревця на узбіччі дороги лягли на землю. Після цього Тоня не перестає співати. Якщо казати правду, то вона, мабуть, співає навіть трохи 17
більше, ніж раніше. Особливо, коли проїздить велосипедом проз кемпінг. І Клаус Гаґен, очевидно, дивиться на Тоню, мов на якусь шолудиву тварину. А восени сталося ще гірше, бо тоді Тоня на свою біду розбила з рогатки шибку в кемпінгу. У неї зовсім не було такого наміру. Вона цілилася у флагшток. Коли в нього влучаєш, то виходить надзвичайно красивий звук, окрім того, влучати неймовірно важко. Тоня Ґліммердал також не щоразу влучає, як стріляє по фрагштоках. — Йой, — скрикнула Тоня, коли дзенькнуло скло. Вона чимдуж погнала велосипедом додому і знайшла всі свої заощадження. Гроші лежали в гарненькій дерев’яній скриньці, яку вони з Ґунвальдом змайстрували. Разом зі своїми щонайщирішими вибаченнями вона вручила ту скриньку Клаусові Гаґену. Однак Клаус Гаґен не захотів брати скриньки. Він вийняв із неї гроші, гмикнув і повернув скриньку Тоні. — Навіщо вона мені здалася? — роздратовано спитав він. Як це навіщо? Міг би покласти в неї гроші, він же такий багач, подумала Тоня. Клаус Гаґен чмихнув і зачинив за собою двері. Того дня Тоня втратила надію затоваришувати з Клаусом Гаґеном. Атож, вона втратила Клауса Гаґена цілком: від голови до п’ят. Де це бачено, 18
щоб хтось у цьому світі міг відмовитися від такої скриньки! Вона цілу суботу випалювала паяльником на дерев’яній скриньці двох пташок, щоб оздобити віко. — Він нічого не тямить у мистецтві, — сказав Ґунвальд, коли вона йому все розповіла. — Він ні в чому нічого не тямить! — сердито вигукнула Тоня.
19
— Сумне видовище цей наш кемпінг. Жоднісінької дитини на канікулах! — каже Тоня. — Але добре, що ви, Ґунвальде, маєте мене, і вам не доводиться обідати самому. Ґунвальд опускає своє цибате тіло на кухняний стілець так, що тріщать і коліна, й дерево. — Амінь, — мимрить він. Вони наминають смажені фрикадельки, смажене м’ясо й смажені реберця, і Тоня дивується, чого їжа, яку готує Ґунвальд, завжди смачніша за всю іншу їжу на світі. — Знаєш, що там стоїть готове до випробування? — раптом питає Ґунвальд, киваючи головою в бік майстерні, а вже потім починає пережовувати те, що в роті. Тоня поволі кладе виделку на тарілку. — Снігокати? Ро з д і л 3
У якому проходить в и п р о б у в а н н я п е р ш и й с н і г о к а т, а То н і п о г р о ж у ю т ь п о л і ц і є ю Тоня з Ґунвальдом весь час розробляють нові проекти. Але те, над чим вони трудилися цієї зими, перевершило все. Так здається їм обом — Тоні й Ґунвальдові. Вони замахнулися вдоскона20
ЗМІСТ
Ли ст Розділ 1
У якому Тоня мало не робить сальто на лижах…8 Розділ 2
У якому Ґунвальд і Тоня ведуть мову про те, як було колись…13 Розділ 3
У якому проходить випробування перший снігокат, а Тоні погрожують поліцією…20 Розділ 4
У якому Тоня не переймається тим, що каже Клаус Гаґен, а з неба падає пошта…30 Розділ 5
У якому Тоня, тато й чайка Ґейр вечеряють…35 Розділ 6
У якому Тоня вирушає на розвідку і встряє в справдешню бійку…39 Розділ 7
У якому Ґунвальд розповідає про кохання, а Тоня про малюсінького цапка Бороданька…48 Розділ 8
У якому в Тоні з’являється троє нових друзів…58 Розділ 9
У якому завершується другий забіг на снігокаті і Ґунвальд готує казан оленини…68 Розділ 10
У якому Клаус Гаґен розперізується і всі одне одного питають: «Пригадуєш, як Тоня Ґліммердал заїхала на борт катера снігокатом?»…78
Гай д і Розділ 11
У якому Ґунвальд і Тоня переганяють Гладіатора в літній хлів і через кавник стається нещасний випадок…90 Розділ 12
У якому Ґунвальд страшенно боїться лікарні…100 Розділ 13
У якому Тоня читає зелену книжку і Ґунвальд дає їй таємне доручення…104 Розділ 14
У якому в Ґліммердалі з’являється загадкова пані і страшнючий собака…111 Розділ 15
У якому Тоня переживає щось жахливе і заразом страшенно дивується…115 Розділ 16
У якому тато розповідає таке, від чого голова йде обертом…120 Розділ 17
У якому Гайді розповідає про свій жахливий план…127 Розділ 18
У якому життя стає нікчемним і Тоня зустрічає давніх знайомих…134 Розділ 19
У якому Тоня шпигує за тим, хто щезає з-перед очей…145 Розділ 20
У якому Гайді розпочинає масове знищення чайок і Тоня розробляє план…156 Розділ 21
У якому не варто казати вголос про те, що стається…163
Розділ 22
У якому захмелілий старий Нільс розказує правду…172 Розділ 23
Де Гайді з Тонею ведуть позиційну війну, якій не може завадити навіть Клаус Гаґен…178 Розділ 24
У якому Тоня дізнається, чим закінчується книжка, і Гайді багато чого розповідає…184 Розділ 25
У якому Тоня знову бачить старого чоловіка…191
М узи к а Розділ 26
У якому Гайді показує Тоні дещо зовсім неймовірне…200 Розділ 27
У якому в чайки Ґейр з’являється чаїний палац, а Ґунвальд повертається додому…207 Розділ 28
У якому тітка Ейр робить на лижах сальто, Тоня мало не робить на лижах сальто, і Уле робить на лижах щось схоже на сальто…215 Розділ 29
У якому Тоні виповнюється десять років, вона отримує здоровенний ящик і придумує щось гарне…224 Розділ 30
У якому Ґунвальдові дають найважливіший у його житті номер телефону…231 Розділ 31
У якому всі, за винятком Уле, йдуть до церкви…236 Розділ 32
У якому дві скрипки грають разом…244
Марія Парр
Трілле певен, що сусідка Лена Лід — його найкращий друг. Але він не певен, чи й Лена Лід вважає його своїм найкращим другом. У цій книжці йдеться про пригоди двох дев’ятирічних неймовірних вигадьків. Вони півроку наминають смачні вафлі, а потім бавляться в другу світову війну, виступають в ролі вуличних музикантів, вирушають зганяти овець і влаштовують Ноїв ковчег. Але одного дня все зненацька обривається. Надзвичайно зворушлива, щемливотепла повість.
Тоня Ґліммердал — єдина дитина в Ґліммердалі. Такого жвавого дівчиська тут давно не було. Найкращий Тонин друг — непривітний Ґунвальд, якому 74 роки, і знають вони одне одного, як облуплених. Та чи справді це так? Коли Ґунвальд потрапляє в лікарню з переламом шийки стегна, Тоні відкривається його величезна таємниця, що навіки може зруйнувати затишне життя в Ґліммердалі. Поки весна воює зі снігом і змушує гори сяяти, а річку клекотіти, маленька шура-бура Ґліммердала із усіх сил прагне, щоб її найкращий у світі друг Ґунвальд був щасливий і знову почав грати на скрипці. Головний її девіз — спритність і впевненість! Повість «Тоня Ґліммердал» отримала високі відзнаки у Норвегії та за кордоном. Для молодшого шкільного віку. Цю книжку виготовлено на якісному книжковому папері, який знижує контрастність і полегшує читання
Марія Парр
Тоня Ґліммердал серія «Пригодницька бібліотека» Переклад: Галина Кирпа Ілюстрації: Ошильд Ірґенс Редактор: Наталя Брискіна Коректор: Тетяна Марцінко © «Видавництво «Теза». Текст, ілюстрації, оформлення, оформлення серії, 2012. Перекладено за виданням: Maria Parr. Tonje Glimmerdal. © Det Norske Samlaget, 2009. ISBN 978-82-521-7403-8 (нор.). Переклад здійснено за підтримки фонду NORLA. Norwegian edition published by Det Norske Samlaget, Oslo. Published by agreement with Hagen Agency, Oslo.
ББК 84.4УКР6-4 УДК 821.161.2-3 Авт. знак. П18 251 стор. 84х108/32 Ум. друк. арк. 4,0 ІSВN 978-966-421-144-1 (видання в серії «Пригодницька бібліотека», «Теза») ІSВN 978-966-8317-36-1 (серія «Пригодницька бібліотека», «Теза»)
У роботі над книжкою стали в нагоді словники на сайті r2u.org.ua
Видавництво «Теза» входить до «Книгоспілки» tezza.libra.in.ua
ПП «Видавництво «Тезис». Свідоцтво про внесення до Державного реєстру видавців ДК №632 від 12.10.2001 р. А/с 3164, м. Вінниця, Україна, 21027
www.teza.in.ua відділ збуту: zbut@teza.in.ua тел. 0432 655-755 Друк блоку і палітурні роботи ДП «ДКФ» 21100, м. Вінниця, вул. 600-річчя, 19. Надруковано з готових позитивів у 2012 році. Зам. 12-063 — тираж 1000 прим.