32 Реновація Арт-центр «Я Галерея» і Західноукраїнський портал Львівської обласної організації Національної спілки архітекторів України в Центрі архітектури, дизайну та урбаністики «Порохова вежа» з 22 липня до 18 жовтня репрезентували спільний проєкт «Лабіринти ЛКСФ: від тарілки до монументу», що став переможцем конкурсу грантової підтримки Львівської міської ради «Фокус на культуру».
Львівська декоративна кераміка ЛКСФ
культурний феномен, який починаємо розкривати Професійні кадри зростають разом з фабрикою ЛКСФ, або Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика, – найпотужніше радянське виробництво, знане своїми роботами не лише в Україні та у всьому колишньому Союзі, а й за кордоном. Кожен її твір є відображенням духу свого часу й інструментом пізнання минувшини. Окрім історичної цінності, фабричні вироби мають і цінність художню. Фабрика на вулиці Мучній запрацювала у повоєнному 1946 році, коли почалася адаптація Західної України до радянського проєкту. Для утвердження зв’язків між українською і російською культурами на фабриці у 1949 році відливають з бетону скульптуру Пушкіна. Того ж року за ініціативою відомого скульптора і педагога Івана Севери, який задумував створення Академії мистецтв (однак дозволили створити Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва), починає працювати спеціалізований керамічний цех. Кафедра скульптури і кераміки інституту розділяється на дві спеціалізовані кафедри, і з 1953 року в цеху вже працюють її перші випускники-керамісти. Загалом, для місцевих художників фабрика залишалася доброю матеріально-технічною базою упродовж багатьох років.
Від імітації до формування авторського стилю 1956 рік – у керамічних виробах переважає імітація з Полтавщини, Косівщини, ще немає індивідуального авторського підходу. У хрущовські часи художники, можна вважати, мали змогу іти в ногу зі світом: купують мистецькі книжки, збирають власні бібліотеки, обговорюють топові мистецькі ідеї. 1962 рік – на фабриці з’являється новий великий склоцех. До Львова запрошують видатного майстра гутництва Мечислава Павловського. Він впроваджує у виготовленні скловиробів технологію XV–XVI століть – венеційську нитку. Скляні сувеніри ЛКСФ стають дуже якісними і дуже дорогими. Розвивається і керамічний цех – там вже стояло 50 столів. Люди працювали у три зміни. Величезні печі (найбільші на той час у Радянському Союзі) щодня виплавляли 16 тонн скла. «У нас на фабриці згуртувалася творча республіка. Фактично починаючи від побутових речей: кухня, ванна, їжа і так далі – до творчого простору. Ми працювали допізна. Трамваї ходили до першої ночі. А деякі дівчата й хлопці залишалися на цілу ніч», – організатори виставки цитують майстра кераміки, мистецтвознавця Василя Гудака.
