Тіні / Shadows #1 by pavliuk.natalia

# 1, 2018

Зміст

Content

Тінь письме нник а – A ut h o r ’ s S h a d o w Колонка головного редактора........................ 3

Editor-in-Chief's Column.................................. 3

Віктор Морозов. НА ВЕРХІВЦІ АЙСБЕРГУ.................................................... 5

Victor Morozov. ON THE TOP OF THE ICEBERG........................................................... 5

Стівен Комарницький. ТАМ, ДЕ КВІТНУТЬ АБРИКОСИ.................................................... 13

Stephen Komarnyckyj. WHERE THE APRICOT TREES BLOOM...............................13

«КАГАРЛИК» СІДАЄ У ЛІТАК (интерв'ю з Олегом Шинкаренко).................................... 18

KAHARLYK BOARDING THE PLANE (interview with Oleg Shinkarenko).................18

«КАГАРЛИК» ОЧАМИ ПЕРЕКЛАДАЧА (интерв'ю зі Стівеном Комарницьким).... 26

«KAHARLYK» AS VIEWED BY THE TRANSLATOR (interview with Steve Komarnyckyj)............. 26

Наталія Павлюк. ОДІССЕЯ ОЛЕКСАНДРА САГАЙДАЧНОГО В ЧАСІ ТА ПРОСТОРІ............................... 32

Natalia Pavliuk. THE ODYSSEY OF OLEKSANDR SAHAIDACHNYI IN TIME AND SPACE..................................... 32

Тінь е к спе рт а – Ex p er t ’ s S h a d o w Наталія Павлюк. ФІКСЕР — БІЛЬШЕ, НІЖ ПЕРЕКЛАДАЧ....................................... 35

Natalia Pavliuk. A FIXER IS MORE THAN AN INTERPRETER............................. 35

Анастасія Лахтікова. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТА ПРОБЛЕМИ МЕДИЧНОГО ПЕРЕКЛАДУ В США..........48

Аnastasia Lakhtikova. FOUNDATIONS AND CHALLENGES OF HEALTHCARE INTERPRETING IN THE US.......................... 48

Аля Яцина. МІНІСТРУ – МІНІСТРОВЕ, ДРАГОМАНУ – ДРАГОМАНОВЕ................................... 58

Alya Yatsyna. THE STATE OFFICIAL AND THE INTERPRETER: BRIDGING THE GAP, FILLING THE VOID....................................... 58

ЛОНДОНСЬКА ПОЛІЦІЯ: ХОЛОДНОКРОВНИЙ ПЕРЕКЛАД (интерв'ю з Джоном Маккарті)................ 61

LONDON POLICE: COLD BLOOD INTERPRETING (interview with John McCarthy).....................61

Ж ит т я у т і н і – L i fe i n S h a d o w Єлісей Мороз. ЦИФРОВІ КОЧІВНИКИ-МАНДРІВНИКИ НОВОГО ПОКОЛІННЯ............................................... 67

Yelisei Moroz. DIGITAL NOMADS: REINVENTING TRAVEL................................ 67

Мартін Стейн. ПЕРЕКЛАД ЯК СТИЛЬ ЖИТТЯ........................................................... 72

Martine Steyn. TRANSLATION AS A LIFESTYLE.......................................................72

Головний редактор: Наталія Павлюк

Editor-in-Chief: Natalia Pavliuk

Редактор англомовної версії номеру: СтІвен Комарницький

English version editor: Stephen Komarnyckyj

Редактор україномовної версії номеру: Ілля Данилюк

Ukrainian version editor: Illia Danyliuk

Дизайн номеру: Веніамін Білявський

Design: Veniamin Beliavskyi

Дизайн обкладинки: Ольга Середина

Cover design: Olga Seredina

Коректор української ве0рсії номеру: Валерій Терзі

English version proofreader: Valeri Terzi

Над номером працювали:

Contributors:

Стівен Комарницький (Велика Британія)

Stephen Komarnyckyj (the UK)

Анастасія Лахтикова (США)

Anastasia Lakhntykova (the USA)

Аля Яцина (Україна)

Alya Yatsyna (Ukraine)

Єлісей Мороз (Україна)

Yelisey Moroz (Ukraine)

Мартін Стейн (Південно-Африканська Республіка — Франція)

Martine Steyn (South African Republic — France)

Статті перекладали:

Articles translated by:

Віктор Морозов (авторський переклад)

Viktor Morozov (author’s translation)

Аля Яцина (авторський переклад)

Alya Yatsyna (author’s translation)

Єлісей Мороз (авторський переклад)

Yelisey Moroz (author’s translation)

Віталій Павлюк

Vitalii Pavliuk

Ксенія Кузьменко

Kseniia Kuzmenko

Ірина Степанова

Iryna Stepanova

Ольга Шулянська

Olha Shulanska

Юлія Гальчак

Yulia Galchak

Наталія Павлюк

Natalia Pavliuk

Видавництво «BVL Publishing»

BVL Publishing House

Центр перекладу «English Channel» вул. Хорива, 3а, оф. 221, Київ, 040171 Україна

English Channel LSP 3a, Khoryva, office 221, Kyiv, 04171 Ukraine

Колонка головного Editor-in-Chief's редактора Column Вітаю вас, шановні читачі! Якщо людина раптом не побачить своєї тіні на стіні, вона точно злякається. Так само люди, що розмовляють різними мовами, лякаються, якщо перекладач зникає, не приходить або просто мовчить. Хто такі перекладачі? Ці люди залишаються непомітними, їхнє ім’я друкують дрібним шрифтом у перекладених ними книжках, а іноді й узагалі не вказують під час конференцій, симпозіумів та самітів. Перекладачі спостерігають за життям у всьому його розмаїтті, працюючи в лікарнях, у відділках поліції, на заводах чи на виставках і ярмарках. Подорожуючи різними країнами, вони вивчають психологічні та культурні особливості різних народів, часто не встигаючи побачити пам’ятки архітектури. Вони підписують договори про конфіденційність і зберігають державні та комерційні таємниці краще за будь-кого. Журнал “Тіні” ставить за мету створити платформу для спілкування між перекладачами з різних країн. Тут вони діляться своїм досвідом, спілкуються з авторами художніх творів, сперечаються і відкривають для себе щось нове в професії. Статті в журналі будуть цікавими й читачеві, який не пов’язаний із перекладацтвом – перекладену літературу читають і обговорюють у всьому світі, а цікаві факти про медицину, поліцію чи журналістику можуть розповісти саме перекладачі. Вони працюють у різних

Dear readers! If all of a sudden people cannot see their shadows on the wall they get scared. Similarly, people speaking different languages get scared if an interpreter disappears, does not come or just stops speaking. Who are interpreters and translators? They are professionals whose name is printed in small font in the books they translate, or is not even mentioned during conferences, symposiums and summits? Translators observe life in all its diversity; working in hospitals, police departments, at factories or exhibitions and fairs. Travelling around different counties they learn thoroughly the psychological and cultural features of different nations, while often having no time to see architectural monuments. They sign non-disclosure agreements and keep state and commercial secrets better than anybody else. The purpose of Shadows is to be a platform of communication for translators and interpreters of all countries. Here they can share their experience, talk to authors, dispute and discover something new in their profession. The journal articles are also interesting for the readers who are not involved in any translation work. Translated literature is read and discussed everywhere in the world, and one can learn interesting facts about medicine, police, journalism or other fields from interpreters and translators, for they work in the field without actually belonging to it. They are most often

сферах, здебільшого залишаючись сторонніми спостерігачами, чиї судження є об’єктивними за вимогами професії.

observers whose opinion is as objective as possible, which is one of their main professional requirements.

У цьому номері читайте про переклад класичних художніх творів, про художній переклад як важливий чинник формування іміджу України у світі, спостерігайте за «діалогом» автора та перекладача щодо складнощів перекладу роману. Про роботу перекладачів із журналістами в умовах воєнного конфлікту, про проблеми перекладу в медичних установах США, роль перекладача в розслідуванні злочинів лондонською поліцією, а також про деякі казуси під час перекладу виступів перших осіб держави в Україні можна дізнатися в частині, присвяченій професійному перекладу.

The first issue covers the translation of classical literature and literary translation as an important factor for shaping the image of Ukraine in the world. Here you can follow the “dialogue” between an author and a translator regarding the complexity of translating a novel. The role of interpreters working with journalists in armed conflict zones, the issues of healthcare interpreting in the US, the role of interpreters in crimes investigation at London Metropolitan Police, as well as some curious facts about interpreting state leaders of Ukraine are described in the professional translation section of the journal.

Крім того, ми поспілкуємося про те, як формується спосіб життя під впливом професії. Автори та гості цього номеру – це перекладачі (і не тільки!) з України, США, Великої Британії та Південно-Африканської Республіки.

We are also discussing the lifestyle of translators, which is shaped by the profession. The authors and guests of this issue are translators, interpreters (and not only them!) from Ukraine, the United States, the United Kingdom and South African Republic.

Вітаємо на сторінках нашого міжнародного журналу перекладачів! Чекаємо на відгуки, зауваження та статті.

Welcome to our international journal of translators and interpreters! We look forward to receiving your reviews, comments and articles.

Наталія Павлюк головний редактор

Natalia Pavliuk Editor-in-Chief

Віктор Морозов

Victor Morozov

НА ВЕРХІВЦІ АЙСБЕРГУ

ON THE TOP OF THE ICEBERG

Віктор Морозов, відомий український перекладач, співак і композитор, поділився з нами думками про труднощі перекладу Гемінґвея українською, ми, звісно, не забули про Гаррі Поттера в його 20-річчя і трохи поспілкувалися на загальні перекладацькі теми. Victor Morozov, a well-known Ukrainian translator, singer and composer, revealed to us the difficulties of translating Hemingway into Ukrainian; we of course talked about Harry Potter at the 20th Anniversary of the book, and discussed some general problems of translators.

Тіні/Shadows # 1

Н.П. Ідея цього інтерв’ю в мене виникла після презентації Вашого перекладу «Фієсти…» на Книжковому Арсеналі цього року. Там Ви казали, що попри те, що мова Гемінґвея здається простою, прийом «айсбергу» ускладнює процес перекладу. Який саме епізод роману було найскладніше передати?

N.P. The idea of the interview came to me after the presentation of your translation of «Fiesta « at this year’s Knyzhkovyi Arsenal* book fair, in Kyiv.You mentioned that despite the fact Hemingway’s language seems simple, the «iceberg» method makes the translation complicated. Which episode of the novel was the most difficult to translate?

Віктор Морозов. Мені важко виділити якийсь один окремий епізод, адже весь роман виявився значно складніший для перекладу, ніж я собі уявляв, згадуючи юнацькі враження від знайомства з творами Гемінґвея. Пам’ять зрадливо підсувала мені спогади про лаконічну та стислу манеру його письма, короткі речення, безліч на позір простих розмовних діалогів, тож я був переконаний, що перекладатиметься легко та швидко. Проте не так сталося, як гадалося, бо я не врахував підступної теорії «айсберга», що лежала в основі літературного стилю Гемінґвея, котрий вважав, що письменник, добре ознайомлений з матеріалом, про який пише, може «видаляти» з тексту зайві пояснення, приховуючи від читача підспудне значення описаних подій, що йде тільки на користь твору, а читач це приховане під поверхнею тексту значення відчуватиме підсвідомо (знову ж таки, якщо письменник добре знає, про що пише, бо інакше текст «провалюватиметься», буде сповнений порожнин). Тому то й на позір прості, мінімалістичні діалоги й описи виявилися далеко не такими простими для перекладу, адже треба було постійно морочити собі голову над тим, що мав на увазі автор і що він приховував від читача, для того, щоб адекватно, з правильними смисловими інтонаціями передати його задум.

Victor Morozov. It’s difficult to single out any single episode, because the whole novel turned out to be much trickier to translate than I imagined, recalling my impressions of reading Hemingway’s novels in my youth.

Н.П. Які питання залишилися до тексту оригіналу, що їх хотілося б поставити авторові? Віктор Морозов. Якби я мав нагоду перенестися на машині часу на декілька десятиріч у минуле й зустрітися з автором, я б йому сказав: «Шановний пане Ернесте, я розумію, що Ви хотіли приховати від читача глибинний зміст Вашого твору, але що ж робити в такому разі бідолашним перекладачам? Чи не могли б Ви скласти для нас окрему книжечку, у якій би все це належним чином розтлумачили, бо Вам же добре відомо, з чого складаються 7/8 айсберга, схованого від нас усіх, а ми ж то бачимо тільки ту 1/8 тексту, що стирчить на поверхні? СОС — рятуйте наші перекладацькі душі!»☺)

I remembered the concise style of his writing — short sentences, simple dialogues — so I was convinced that the translation would go quickly and easily. However, it didn’t happen that way at all because I failed take into account the deceptive «iceberg theory,» which was the basis of Hemingway’s literary style. He believed that if a writer of prose knows enough of what he is writing about, he may omit any additional explanations, thereby hiding from the reader the deeper meaning of the story, which only makes the story better. The reader’s subconscious will sense these things, but only if the writer knows his subject well; otherwise there will be «hollow places» in his writing. That’s why deceptively simple, minimalist dialogues and descriptions were far from easy to translate, since it was necessary to constantly speculate about what the author meant and decipher what he had concealed from the reader in order to adequately convey his ideas with their proper underlying connotations. N.P. What questions have not been answered concerning the original text that you would like to ask the author? Victor Morozov. If I had the opportunity to take a time machine a few decades back to the past where I could meet the author, I would say to him: «Dear Mr. Ernest, I understand that you wanted to hide the deepest meaning of your work from the reader, but what are we, poor translators, supposed to do? Could you please write a small secret book for us in which everything is properly explained? Because while you are aware of what makes up the hidden 7/8ths of your iceberg, we only see 1/8th of it — the text that is on the surface! S.O.S. — save our translators’ souls!»☺ I would also ask Hemingway about something not directly related to «Fiesta,» but which undoubtedly

Тінь письменника – Author’s Shadow А ще я б запитав у Гемінґвея про те, що не пов’язане безпосередньо з «Фієстою», але що, безсумнівно, вплинуло на все його подальше життя та творчість: про його досвід перебування поза власним тілом. Це сталося в липні 1918 року, під час 1-ої Світової війни, коли Гемінґвей, водій карети швидкої допомоги, віз шоколад

Я був переконаний, що перекладатиметься легко і швидко. Проте не так сталося, як гадалося, бо я не врахував підступної теорії «айсберга», що лежала в основі літературного стилю Гемінґвея. і сигарети італійським солдатам, що були в шанцях на лінії фронту, і після вибуху, внаслідок якого один солдат загинув, а другий залишився без ніг, Гемінґвей знепритомнів, а згодом описав цей свій стан: «І я помер. Відчув, як моя душа чи що там ще вислизнула з мого тіла, немов шовкова хустинка, яку висмикуєш із кишені. Вона політала довкола, а тоді повернулася назад, і я вже не був мертвий.» Н.П. Як Ви впоралися з проблемою того, що українські слова і речення довші за англійські, бо це є настільки важливим для передання стилю Гемінґвея? Віктор Морозов. З цією проблемою я вже зіштовхувався раніше, коли перекладав або редагував англомовні кінофільми для дубляжу. І якщо в книжці ще можна при потребі вставляти в діалоги довші слова, розтягуючи, так би мовити, речення, то під час перекладу кінодіалогів необхідно дотримуватися оригінального темпоритму, бо інакше вийде незбіг між текстом і рухом губ кіноперсонажа, який вимовляє цей текст на екрані. Цей досвід, мабуть, придався мені і в процесі перекладу лаконічних діалогів Гемінґвея. Н.П. В українській «Фієсті…» герої, які є англійцями, американцями та представниками інших культур, здаються трохи українцями, завдяки мовленню. Таке одомашнення було застосовано навмисно? Віктор Морозов. Я завжди намагаюся певною мірою «одомашнити» мову персонажів

influenced all of his later life and work — his ‘out of body experience.’ It happened in July of 1918, during World War I, when Hemingway, an ambulance driver, was delivering chocolate and cigarettes to Italian soldiers in the trenches near the front lines and an explosion knocked him unconscious, also killing an Italian soldier and blowing off the legs of another. Describing his experience, Hemingway wrote: «I died then. I felt my soul or something coming right out of my body, like you’d pull a silk handkerchief out of a pocket by one corner. It flew

I was convinced that the translation would go quickly and easily. However, it didn’t happen that way at all because I failed take into account the deceptive «iceberg theory», which was the basis of Hemingway’s literary style. all around and then came back and went in again and I wasn’t dead any more.» N.P. How did you cope with the problem of different length of words in English and Ukrainian,

8 твору, який перекладаю, для того, щоби переклад сприймався натурально й органічно українською, а не здавався б сухою й кострубатою калькою з англійської. Але найголовніше тут, звичайно, не передати куті меду та не втратити почуття міри, дотримуватися принципу «золотої середини». Н.П. Ваші переклади «Гаррі Поттера» вже стали хрестоматійними, зараз мої студенти-перекладачі — це те покоління, яке зростало на книжках про Гаррі, вони Ваші великі прихильники, бо вже зараз вони можуть оцінити тонкощі перекладу. Вас багато запитували про переклади «Гаррі Поттера», але ж залишається ще багато питань, наприклад, як Ви працюєте над перекладом власних назв: відразу шукаєте найкращий варіант чи залишаєте це питання невирішеним до кінця книги? Віктор Морозов. Коли я працюю в студії над записом нових пісень, дуже люблю, коли вдається записати пісню з першого ж дубля, адже повторюючи запис знову і знову, можна вдосконалити його технічно, але іноді втрачається безпосередність першої й найавтентичнішої емоції. Так само і в процесі перекладу я найчастіше зупиняюся на тому варіанті перекладу власної назви, який спадає мені на думку відразу, спонтанно й легко, хоч інколи, звичайно ж, доводиться робити нові й нові «дублі»☺, шукаючи найвлучнішого рішення.

В процесі перекладу я найчастіше зупиняюся на тому варіанті перекладу власної назви, який спадає мені на думку відразу, спонтанно й легко. Н.В. Мої діти були дуже схвильовані та здивовані, коли дізналися, що Ви погодились на інтерв’ю, тож ось два запитання від них. Віталій (23 роки): Чому Геґрід розмовляє гуцульською? Віктор Морозов. Не зовсім так, Віталію, — «україномовний» Геґрід розмовляє у мене діалектом, якого насправді немає, сумішшю карпатських говірок — бойківських, гуцульських, покутських тощо. Пояснюю, чому так сталося.

Тіні/Shadows # 1

which is of dramatic importance for rendering Hemingway’s style? Victor Morozov. I encountered this problem before when translating or editing English-language films for dubbing into Ukrainian. You can insert longer words into dialogues in a book, or stretch out sentences, but when translating cinematic dialogues, you have to follow the original length of speech, otherwise there will be a discrepancy between the text and the motion of the lips of the character speaking on the screen. This experience seems to have helped me a lot in translating Hemingway’s concise dialogues. N.P. In the Ukrainian version of Fiesta… the characters, who are representatives of English, American and other cultures, seem to be a bit Ukrainian, thanks to their manner of speaking. Did you use domesticate their language deliberately ? Victor Morozov. To some extent I always try to «localise» the language of the characters so that the translation sounds natural in Ukrainian, and is not just a literal copy of the English original. But the main thing here, of course, is to not overdo it, to find the right balance. N.P. Your translations of Harry Potter are now classical, and now my students at the translation department belong to the generation who have grown up with books about Harry. They are now great fans of yours because they can truly evaluate all the nuances of translation. You have an-

When I’m translating names, I most often choose the one that comes to my mind immediately, spontaneously and easily. swered a lot of questions about Harry Potter but still there are a lot of other, for instance, what is your method of translating Proper Names: do you look for the best variant immediately, or leave it till the end of the book? Victor Morozov. When I’m recording new songs in the studio, I really love it when I can record a song from the first take, because repeating the recording over and over might improve it technically, but sometimes the spontaneity and emotion of the first take is lost. Similarly, when I’m translating names, I most often choose the one that comes to

Тінь письменника – Author’s Shadow

Фото: Гордій Малкович Photo: Hordiy Malkovych

10 Річ у тім, що мова Геґріда в «Поттеріані» вельми своєрідна й дивна, не зовсім зрозуміла, скажімо, дітям у Північній Америці. Тому, перекладаючи «Гаррі Поттера» й розмірковуючи над тим, якою мовою мав би заговорити наш, «український» Геґрід, я пригадав, яке велике враження справила на мене ще в студентські роки книжка поезій Лорки в геніальному перекладі Миколи Лукаша, де поетичний цикл, написаний, якщо не помиляюся, каталонською мовою, Лукаш переклав гуцульською говіркою. Мені відразу здалося, що кошлатий напіввелетень Геґрід мав би народитися в горах, тому я й вигадав для нього характерну «гірську» мову — суміш карпатських говірок. Лєра (14 років): Вам більше подобаються романи про «Гаррі Поттера» чи їх екранізації? Віктор Морозов. Звичайно, Лєро, мені більше подобаються романи, адже жодна, навіть найталановитіша екранізація не в змозі відтворити всіх нюансів і сюжетних ходів роману, до того ж, читаючи роман, можна й самому вільно фантазувати й нічим не обмежувати власну уяву! Н.П. І ще кілька запитань загального характеру. Чи потрібно перекладачам об’єднуватися для вирішення спільних проблем? Віктор Морозов. Звичайно, потрібно, та це, властиво, і відбувається природним чином. Скажімо, перекладачі «Гаррі Поттера» з цілого світу (від Бразилії до Японії) створили своєрідний інтернет-клуб, обмінюючись думками стосовно проблем, які виникали в процесі роботи над текстом, і ділячись порадами. А восени 2009 року ми навіть зустрілися всі разом у Парижі на міжнародній конференції «Діалог між культурами за допомогою перекладів «Гаррі Поттера». Н.П. Чим схожі і чим відрізняються проблеми українських літературних перекладачів та їхніх колег зі Сполучених Штатів? Віктор Морозов. Найбільшою спільною проблемою перекладачів художньої літератури з України та інших країн світу (не тільки США) є належна оплата нелегкої перекладацької праці. Під час паризької конференції перекладачів «Гаррі Поттера» ми навіть думали про створення незалежної перекладацької профспілки для захисту власних прав під гаслом «Перекладачі всіх країн — єднайтеся!»☺ Також мені пригадується інша міжнародна конференція, що проходила в Охриді (Македонія). Це була конференція

Тіні/Shadows # 1

my mind immediately, spontaneously and easily. Although sometimes, of course, additional changes are needed in order to find the best option. N.P. My children were very excited to know that you agreed to the interview, and I suggested that they ask you about something too. So here are their questions. Vit (24) Why does Hegrid speak the Hutsul dialect? Victor Morozov. Not quite, Vitaliy. My «Ukrainian» Hagrid actually speaks with a non-existent dialect, a mixture of Carpathian dialects — Boyko, Hutsul, Pokuttia, etc. I’ll explain why this happened. First of all, Hagrid in the Harry Potter series speaks a peculiar and rather strange language, not entirely understandable, for example, to children in North America. So when I was translating the books and thinking about what kind of language our «Ukrainian» Hagrid should speak, I thought about Lorca’s book of poetry brilliantly translated by Mykola Lukash. One of Lorca’s poems, written, if I’m not mistaken, in Catalan, was translated by Lukash in a Hutsul dialect, and I remembered how much I liked this innovative approach when I was still a student. So I thought that a shaggy half-giant Ukrainian Hagrid would have been born in the Carpathian mountains☺, and I invented a special «mountain» language for him — a mixture of Carpathian dialects. Lera (14): Which do you prefer, Harry Potter novels or films? Victor Morozov. Naturally, Lera, I like the novels more because no film adaptation, even the most talented one, is able to reproduce all the nuances of a novel. Also, when reading a novel, one can freely fantasise, which does not limit a reader’s imagination! N.P. Now can you answer some general questions? Is it necessary for translators to unite to solve common problems? Victor Morozov. Yes, this is absolutely necessary, and, in fact, is already happening. For example, Harry Potter translators from around the world (from Brazil to Japan) created an online community, exchanging views on problems that arise in the process of working on the text, and sharing tips. In the fall of 2009 we even all got together in Paris at an international conference on «Cultural Dialogue through Harry Potter Translations.»

Тінь письменника – Author’s Shadow технічних перекладачів, на яку мене, як перекладача «Гаррі Поттера», запросили в ролі почесного гостя, оточивши неабиякою увагою, адже, перефразовуючи приказку «Поганий той солдат, який не мріє стати генералом», можна сказати, що «Поганий той технічний перекладач, який не мріє перекладати художні тексти» ☺. І справді, виявилося, що майже всі присутні там технічні перекладачі уявляли себе в душі перекладачами світових художніх бестселерів, проте захоплений блиск у їхніх очах дещо тьмянів, коли заходила мова про оплату праці та з’ясовувалося, що перекладачі нудних і одноманітних технічних текстів заробляють набагато більше, ніж перекладачі художніх творів ☺. Н.П, Багато перекладачів пов’язані з музикою (грають на музичних інструментах, співають, створюють музичні твори, танцюють). Як Ви можете це пояснити? Віктор Морозов. Ось це мені пояснити найлегше ☺, адже людина, так чи інакше пов’язана з музикою, набагато краще може відчути внутрішній темпоритм твору, вловити притаманну цьому твору «мелодію» і, відповідно, зробити переклад таким, щоби його хотілося не просто читати, а наспівувати, мов улюблену пісню! ☺

N.P. What are the problems shared by of Ukrainian and American translators of artistic fiction and what different issues do they have ? Victor Morozov. The greatest common problem of translators of fiction from Ukraine and other countries (not only the United States) is adequate payment for the time and effort involved in translating literary works. During the Paris conference of Harry Potter translators, we even thought of establishing an independent translators’ union to protect our rights under the slogan «Translators of all countries — unite!»☺ I also recall another international conference held in Ohrid (Macedonia). That was a conference of technical translators, to which I (as a translator of Harry Potter) was invited as an honoured guest. There is a saying: «bad is the soldier who does not dream of becoming a general.» In a similar vein, «bad is the technical translator who does not dream of translating fiction»☺. Indeed, it turned out that almost all the technical translators at the conference secretly dreamed of becoming translators of literary global bestsellers. However, the sparks in their eyes quickly faded when it turned out that translators of boring and monotonous technical texts usually earn a lot more than translators of artsy fiction☺.

Stephen Стівен Komarnyckyj Комарницький

WHERE ТАМ, ДЕ THE APRICOT КВІТНУТЬ TREES BLOOM: АБРИКОСИ: Russian — Soft Power and Ukrainian Literature in Translation

Stephen Komarnyckyi, an English poet, translator, publisher and journalist, speculates over the English translations of Ukrainian literature, the importance of such English publications for the country’s image and the global attitude to it.

Російська «м’яка сила» й українська література в перекладі

Англійський поет, перекладач, видавець і публіцист Стівен Комарницький розмірковує над станом української літератури в англійських перекладах, про роль англомовних видань у формуванні іміджу країни та ставлення до неї у світі

Тінь письменника – Author’s Shadow

«There, where the apricot trees cease, there Russia begins.»

«Там, де закінчуються абрикоси, починається Росія».

Liubov Iakymchuk.

Любов Якимчук.

The Ukrainian poet, Liubov Iakymchuk, once noted that apricot trees marked the border between Ukraine’s Donbas and Russia. If you are in East Ukraine in summer it is impossible not to notice them; their fruit falls and explodes on dusty summer pavements. However, the cultivation of apricot trees ceases abruptly at the border. The countries are also separated by two languages, as distinct as their landscapes. However, they share a common ancestor, the kingdom of Rus, with its capital in Kyiv.

Українська поетка Любов Якимчук колись зауважила, що абрикосові дерева позначають кордон поміж українським Донбасом і Росією. Влітку на Східній Україні їх неможливо не помітити: їхні плоди падають і вибухають на запилених літніх тротуарах. Проте, абрикоси різко припиняють вирощувати відразу за кордоном. За мовною ознакою країни розділені так само виразно, як і за ландшафтною. Водночас, обидві країни вважають себе спадкоємицями Русі зі столицею у Києві.

Ukraine was part of the Russian Empire and many Russians still believe that the two countries are one nation. This conception leads some Russians to regard Ukrainian culture with hostility; a blasphemy against Russia. From the 17th Century onwards, Russia tried to strangle the Ukrainian language with bans and restrictions. In 1729, a decree required that all state decrees issued in Ukrainian be rewritten in Russian. The Valuyev circular of 1863 banned publishing secular and religious books, apart from Belles-lettres, in Ukrainian. Its author, the interior minister Pyotr Valuyev, stated that, «the Ukrainian language never existed, does not exist, and shall never exist.» The 1876 Ems Ukaz banned publishing new books and performing plays in Ukrainian. Yet, in spite of legislative strangulation, the language remained like a sea held in check by a levee.

Україна була частиною Російської імперії, і багато росіян досі вважають, що у цих країнах живе один народ. Через таке сприйняття деякі росіяни вороже ставляться до української культури і вважають її протиросійським блюзнірством. Починаючи з XVII сторіччя Росія постійно намагається придушити українську мову за допомогою заборон і обмежень. 1729 року наказом Петра І всі укази, видані українською мовою, вимагалося переписувати російською. Валуєвський циркуляр 1863 року забороняв публікацію українською світських і реліґійних книг, окрім творів, що належали до красного письменства. Автор цього циркуляру, міністр внутрішніх справ Петро Валуєв проголосив: «Української мови не було, немає і бути не може». Емський указ 1876 року забороняв публікацію нових книг і постанову п’єс українською. Утім, попри законодавчі утиски, мова все ще була чимось на кшталт моря, що його стримує дамба.

Ukraine is breaking free of Russian domination; the last statues of Lenin have been toppled, and its literature is booming. The country’s authors were always more daring than their Russian counterparts. The head of Ukrainian Studies at Cambridge, Rory Finnin, points out that many exceptional writers who chose to use Ukrainian could have pursued a career in one of the dominant imperial languages. He notes that to write in Ukrainian was «to defy convention and imperial fashion, often at personal cost; it was to refuse to conform to imperial majorities, often at the expense of wider renown. As Melville would say, they believed that it was better to risk failing in originality than succeeding in imitation.» During the 1920s, the Soviet State fostered Ukrainian culture, albeit within Soviet parameters. The intention was to be perceived by the people as their government. Similar policies were adopted

Сьогодні Україна звільнюється від російського домінування. Останні статуї Леніна вже звалені, а в українській ітературі справжній бум. Українські автори завжди були більш відважними за російських. Голова кафедри українських студій у Кембриджі Рорі Фіннін вказує на таку особливість: багато видатних письменників обрали саме українську мову, хоча могли будувати свою кар’єру й одною з домінантних імперських мов. Він зазначає, що писати українською вже само собою було «рухом всупереч імперській моді й нормам. Цей рух часто відбувався ціною власного комфорту. Автор відмовлявся приймати імперські правила, часто втрачаючи можливість стати широко

14 across the other national republics. However, in Ukraine, where the indigenous language had been outlawed from most public space, the policy became the instrument of a genuine renaissance (Lavrinenko 1959). There was a volcanic eruption in Ukrainian literature in the 1920s which left a body of work that is a vital and neglected part of Europe's literary legacy. Most of the writers died during Stalin’s genocide of Ukraine in the 1930s. Ukrainian literature is undergoing a second renaissance after the Revolution of Dignity in 2014. Yet, even before then, it remained faithful to the experimental spirit noted by Finnin. The Russian translator of Ukrainian literature, Elena Marinicheva,

There was a volcanic eruption in Ukrainian literature in the 1920s which left a body of work that is a vital and neglected part of Europe's literary legacy. Most of the writers died during Stalin’s genocide of Ukraine in the 1930s. У 1920-х стався вулканічний вибух української літератури, після якого залишився цілий масив текстів, що є значущою і знехтуваною частиною літературного спадку Європи. Більшість письменників померла у 1930-х — під час сталінського ґеноциду в Україні.

argues that Ukrainian literature has «advanced further» than Russian. Unfortunately the West has internalised Russia’s view of Ukrainian literature as second rate or artificial. When it comes to translated literature «The (Russian) empire strikes back.» The volume of literature translated into English from both languages reflects the negative perception of Ukraine among English speakers. The statistics published by Literature Across Frontiers show that only 4% of the books published in the United Kingdom are translations from other languages (Donahaye 2013: 3). Their report identifies a number of issues that restrict the volume of translations into English, including «certain

Тіні/Shadows # 1

відомим. Як сказав би Мелвілл, вони вважали за краще бути справжніми та наражатися на ризик, аніж досягти успіху, вдаючи з себе когось іншого». Протягом 1920-х Радянська держава підтримувала українську культуру, хоча й із радянським розумінням «підтримки» у цей період часу. Вони хотіли, щоби люди сприймали їх як свою владу. Схожа стратеґія застосовувалася в інших національних республіках. Проте, саме в Україні, де місцева мова на той час була витіснена з більшої частини публічного простору, така політика спричинила справжній ренесанс (Лавриненко 1959). У 1920-х стався вулканічний вибух української літератури, після якого залишився цілий масив текстів, що є значущою і знехтуваною частиною літературного спадку Європи. Більшість письменників померла у 1930-х — під час сталінського ґеноциду в Україні. Після Революції Гідності 2014 року в українській літературі відбувається друге відродження. Проте, свій потяг до експериментів, помічений Фінніном, вона не втрачала і до революції. Російська перекладачка української літератури Єлєна Марінічєва стверджує, що українська література «просунулася далі» за російську. На жаль, західний світ засвоїв російський погляд на українську літературу як на щось другорядне чи штучне. Коли справа доходить до перекладів, «(Російська) імперія завдає удару у відповідь». Обсяг перекладних текстів англійською віддзеркалює неґативне сприйняття України в англомовному середовищі. «Література поза кордонами» (LAF) опублікувала статистику, за якою тільки 4% книг, що були надруковані у Сполученому Королівстві, були перекладами з інших мов (Donahaye 2013: 3). У їхньому звіті згадано декілька причин, через які зменшуються обсяги перекладу англійською, серед них: «дещо усталене ставлення до інших мов», і «ґлобальне домінування англійської». Їхні дані показують, що російська мова у Великій Британії знаходиться серед п’яти мов, з яких у 2000, 2005 і 2008 роках перекладали найбільше (Donahaye 2012: 28-29). Такої статистики щодо перекладів з української англійською майже немає. Утім, дослідження, що його провела Надія Поліщук зі Львова, показало, що поміж 2000 і 2013 роками на

Тінь письменника – Author’s Shadow entrenched attitudes to other languages», and «the global dominance of English». Their figures indicate that in the UK, Russian was among the five most translated languages in 2000, 2005 and 2008, (Donahaye 2012: 28-29).

Russian soft power has, for many decades, dominated academic and political discourse about Ukraine. If you read English university textbooks from the seventies, Ukrainian is described as a dialect of Russian. Journalists and academics have routinely repeated Russian narratives about Ukraine for many decades Російська «м’яка влада» десятиріччями домінувала в британському академічному та політичному дискурсі щодо України. В англійських університетських підручниках 70-х років українську мову представляють як діалект російської. Журналісти та науковці постійно повторюють російські розповіді про Україну протягом багатьох років. There are almost no statistics available on Ukrainian literature in translation into English. However, a study undertaken by Nadiya Polischuk of Lviv found that there were twenty-one books translated from Ukrainian into English between 2000 and 2013 and published on the European continent (this is defined as Europe, primarily the United Kingdom, excluding Ukraine). The study, however, includes Kurkov's Russian language works which, I believe, should be treated separately, perhaps as «Russian language Ukrainian literature». He accounts for all 16 of the translations and publications in the period up to 2012, and 17 of the translations in total; several of these are repeat publications. In fact, there are only four literary translations from Ukrainian to English published in this period in Europe, and none by an established major publisher. Three of these translations were published by Glagoslav,

європейському континенті з української англійською переклали і видали двадцять одну книгу (під європейським континентом розуміємо Європу, передусім, Велику Британію, і не враховуємо Україну). Утім, це дослідження містить російськомовні книги Куркова. Я вважаю, що їх треба розглядати окремо, можливо, як «російськомовну українську літературу». На нього припадає 16 перекладів і публікацій з цього списку до 2012 року, і 17 загалом. Декілька з них були повторними публікаціями. Насправді, за цей період часу в Європі видали всього чотири переклади з української англійською, і жоден з цих перекладів не вийшов у відомому видавництві. Три з цих чотирьох перекладів видали у Нідерландсько-Британському видавництві «Glagoslav», що спеціалізується на східнослов’янській літературі. Ще одну книгу опублікувало видавництво Зальцбурзького університету «Poetry Salzburg», яке спеціалізується на англомовній поезії в Зальцбурзькому університеті. Отже, якщо подивитися на переклади української літератури, то ситуація повністю повторює картину домінування російської мови у власному медіапросторі України. Поліщук також зазначає, що ситуації у Сполученому Королівстві й у Північній Америці суттєво відрізняються. у Північній Америці працюють декілька кафедр українських студій, завдяки цьому там з’явилося більше української літератури в англійському перекладі, аніж у Великій Британії. Проте, серед цих перекладів немає класичної української поезії, а серед видань, які перелічує пані Поліщук, є одна книга, що її опублікував сам автор. Російська «м’яка влада» десятиріччями домінувала в британському академічному та політичному дискурсі щодо України. В англійських університетських підручниках 70-х років українську мову представляють як діалект російської. Журналісти та науковці постійно повторюють російські розповіді про Україну протягом багатьох років — що схід України розмовляє тільки російською, що просування української мови становить політичну небезпеку (і стверджують, що використання російської мови в Україні — це питання рівності прав). Такий наратив часто пропонують «друзями» і «ворогами» України. Українці та українська

16 a Dutch-British press, specialising in Eastern Slavonic literature, and one was published by Poetry Salzburg, an English language poetry press based at the University of Salzburg. So, even if we look at Ukrainian literature in translation, the situation duplicates the dominance of Russian language within Ukraine's own media space. Polischuk also notes that there are clear differences between the situation in the United Kingdom and on the North American continent. The existence of several Ukrainian studies departments in North America has resulted in a more extensive and representative volume of Ukrainian literature in translation. However, classical Ukrainian poetry is absent from the list, and the modern publications she lists include a self-published volume. Russian soft power has, for many decades, dominated academic and political discourse about Ukraine. If you read English university textbooks from the seventies, Ukrainian is described as a dialect of Russian. Journalists and academics have routinely repeated Russian narratives about Ukraine for many decades — that the East is Russian speaking, that promoting Ukrainian is politically dangerous (and argued that Russian language use in Ukraine was simply an equality issue). These narratives have often been promoted by «friends» as well as «foes» of Ukraine. Ukrainians and their culture often have a negative brand. Ukrainian language literature is marginalised in translation — it is no accident that Ukraine’s most well-known author internationally writes in Russian. The Ukrainian state must be far more active in promoting Ukrainian culture and countering Russia’s influence upon academics, journalists, and publishers. It must work to ensure that the country’s literary cannon is given its rightful place in Europe’s literary heritage. This requires a package of initiatives and developing links with the publishing industry globally. I long to see the day Taras Shevchenko, Olha Kobylianska, Lesia Ukrainka and Pavlo Tychyna are included in the Penguin Classics list. I would love to see a Vasyl Stus prize sponsored by PEN International. A strategy encompassing these kind of initiatives could transform the perception of Ukraine. And let’s be clear — the West’s lack of empathy for Ukrainians has largely been conditioned by Russian soft power. That in turn has helped Putin. I think of the Ukrainian soldiers every day and that puts

Тіні/Shadows # 1

The amputation of Ukrainian literature from the European canon impoverishes us all, silencing several important voices. Ukrainians should note that in the absence of their literature they exist in their portrayal by Russians in the imagination of the West. Відрізування української літератури від європейського канону збіднює всіх нас, заглушує не один важливий голос. Українці мають зрозуміти, що поки української літератури не буде у перекладі, їхній портрет для західних людей писатимуть росіяни. культура часто викликають негативні асоціації. Українськомовна література має маргінальне становище у перекладах — невипадково найбільш визнаний у світі український письменник пише російською мовою. Українська держава має бути набагато активнішою у популяризації української культури та протистоянні російському впливу на науковців, журналістів та видавців. Треба багато працювати, щоби літературний канон України посів належне місце у європейській літературній спадщині. Для цього необхідні численні ініціативи та розвинуті зв’язки зі світовою видавницькою індустрією. Як я бажаю чимскоріш побачити Тараса Шевченка, Ольгу Кобилянську, Лесю Українку та Павла Тичину у списку «Pinguin Classics»! Я щиро прагну стати свідком Премії «PEN International» імені Василя Стуса. Сприйняття України світом можна змінити тільки завдяки загальній стратегії, яка буде включати систему заходів. І скажімо прямо, відсутність співчуття до України здебільшого зумовлена впливом російської «м’якої влади», яка, у свою чергу, грає на руку Путіну. Щодня я думаю про українських солдат, і література відходить на задній план. Україна повинна передусім сказати прямо всій Європі — наша армія воює за вашу свободу, і своєю моральною невизначеністю ви зраджуєте свої ж власні цінності. Захист донецького

Тінь письменника – Author’s Shadow literature in perspective. Ukraine must above all else tell Europe bluntly — our army is fighting for your freedom, and your moral equivocation is a betrayal of your own values. The defence of Donetsk airport was a modern Battle of Thermopylae. The war for the heart and mind of the world must be won and literature has a place here for it shapes people’s imaginations. We need them to see Ukraine for what it is without looking through those tinted Russian glasses. If they only read Russian writers for whom Ukraine was absurd at best or an abomination at worst they will never truly see Ukraine. Equally, they will never see Russia and they will internalise that country’s imperialist narrative. Ukrainian literature is even more important than ever before to a west whose failure to «get» Russia may lead to its own demise. The amputation of Ukrainian literature from the European canon impoverishes us all, silencing several important voices. Ukrainians should note that in the absence of their literature they exist in their portrayal by Russians in the imagination of the West. The image that the West has of Russian culture, as somehow superior to Ukrainian, affects the esteem in which the countries are held. Ukraine is criticised for promoting its own language within Ukraine-Russia can bury numerous cultures under a kind of linguistic asphalt without attracting any condemnation. Ukraine needs to promote its own literature globally or it will always exist in the imagination of other nations as a shadowy Russian province. The legacy of several brave writers who enriched human expression will remain neglected. Literature is a crucial part of how a nation is seen by other nations. When people fall in love with Ukraine’s literature and its culture they will have more empathy with its citizens. It is no exaggeration to say that the Dutch vote against the EU-Ukraine association agreement was due to ignorance and xenophobia. If the names of Shevchenko and Ukrainka were as well known in Amsterdam as those of Dostoevsky and Akhmatova, the result would have been very different. To misquote an England football manager, some people think literature is a matter of life and death but they are wrong. It is far more important than that.

аеропорту став сучасною битвою біля Фермопіл. Війну за розум та серце всього світу потрібно виграти, і література тут має велике значення, тому що вона формує уявлення людей. Нам треба, щоби вони побачили Україну, як вона є, не дивлячись на неї через спотворені Росією окуляри. Якщо вони і далі читатимуть тільки російських письменників, для яких Україна була щонайкраще — абсурдною, і щонайгірше — огидною, вони ніколи не побачать справжньої України. Вона також ніколи не зрозуміють Росію, і сприйматимуть її імперський державний наратив. Українська література зараз потрібна західним країнам як ніколи, тому що нездатність зрозуміти Росію може привести їх до загибелі. Відрізування української літератури від європейського канону збіднює всіх нас, заглушує не один важливий голос. Українці мають зрозуміти, що поки української літератури не буде у перекладі, їхній портрет для західних людей писатимуть росіяни. Картинка, через яку Захід і досі бачить російську культуру як дещо вищу за українську, впливає на оцінку Заходом цих країн. Україну критикують за впровадження української мови на своїй території, а Росія може ховати цілі культури під чимось на кшталт лінґвістичного асфальту, не накликаючи на себе жодних звинувачень. Україна або почне поширювати свою літературу в ґлобальних масштабах, або так і буде існувати в уяві інших народів як невиразна російська провінція. Декілька сміливих письменників, чий спадок збагатив творчий потенціал людства, залишаться у небутті. Література великою мірою визначає те, як народи бачать одне одного. Коли люди почнуть захоплюватися українською літературою і культурою, вони матимуть більше співчуття і до самих українців. Я думаю, можна без перебільшень стверджувати, що нідерландське голосування проти асоціації України з ЄС було спричинене невіглаством і ксенофобією. Якби в Амстердамі знали імена Шевченка й Українки так само добре, як знають імена Достоєвського й Ахматової, результат був би абсолютно іншим. Перефразовуючи одного футбольного тренера з Англії: «Деякі люди вважають, що література — це питання життя та смерті. Я можу вас запевнити, що це набагато важливіше». Перекладач Віталій Павлюк

«КАГАРЛИК» СІДАЄ У ЛІТАК Кожний перекладач насправді хоче дізнатися, що автор думає про переклад. Олег Шинкаренко розповів нам про свій роман «Кагарлик», який вийшов англійською у перекладі Стівена Комарницького, про шлях від публікації статті про роман у «The Guardian» до виходу самого перекладу, про співпрацю з перекладачем, і багато інших речей.

KAHARLYK BOARDING THE PLANE All translators would really like to know what an author thinks about translation. Oleh Shynkarenko told us about his novel Kaharlyk translated into English by Stephen Komarnyckyj, the way from The Guardian article about the novel to the publication of the translation, his cooperation with the translator and many other things. What do you think your reader is like?

Мій ідеальний читач — це я сам, тому в моїх книжок навряд чи може бути більш ніж один читач. Мене дуже дивує, що інші читачі знаходяться взагалі. Коли на презентацію приходять навіть двоє-троє людей, то я сприймаю це, мов диво. Коли ж їх більше, то я часто не можу промовити навіть жодного слова від здивування. У моїх книжках відбито мій досвід, змінений моєю уявою. Це означає, що мій читач має прагнути дізнатися про це більше. На мою думку, це дуже дивне бажання. Якщо б я був своїм читачем, то я б ніколи своїх книжок не читав, а книгарні, де вони продаються, обходив би десятою дорогою. Найдивніше в цьому те, що весь вміст моїх книжок я взяв з реального життя, а отже, мій читач міг би зекономити багато

My perfect reader is me, so my books are unlikely to have more than one reader. I am astonished to know that anybody reads my books. When two or three people come to the presentation of my books I consider it a miracle. When there are more attendees, I am not able to utter a word, I am so astound. My books reflect my experience altered by my imagination. It means that my reader should be eager to know more about it. To my mind, it is quite a strange desire. If I were a reader I would never read my books, and I would never step in the book-shops selling them. The most incredible thing is that I borrowed the content of my books from real life, so my reader could save a lot of time and money just taking the same things from real life. It concerns not only me but also authors in Фото Дмитро Ларін

Кого Ви бачите своїм читачем?

Тінь письменника – Author’s Shadow часу і грошей, якщо б він просто взяв з реального життя те саме, що взяв і я. Власне, це стосується не лише виключно мене, але й усіх письменників взагалі: навіщо ще й читати про те, що хтось десь одного разу спостеріг? У кого виникла ідея перекласти «Кагарлик» англійською мовою? Ідея перекласти роман «Кагарлик» спала мені на думку, коли я побачив у стрічці новин Facebook повідомлення про переклад збірки одного українського поета. Цей переклад вийшов у видавництві Kalyna Language Press, яке належить С’юзі Спейт і перекладачу українського походження Стівену Комарницькому. Я написав їм листа, у якому запропонував перекласти і мій роман, додавши до листа також електронну копію роману. Вони прочитали роман, він їм сподобався, тому вони запропонували мені спільно знайти гроші на його переклад та публікацію. Незабаром ми зібрали невеличку суму на сайті Kickstarter, і книжка вийшла у Великобританії. Газета «The Guardian» ще рік тому надрукувала огляд англійського перекладу Вашого роману. «Книга, яку Олег Шинкаренко друкував невеличкими шматками у Facebook під час протестів на Майдані, щоб уникнути цензури, вперше перекладена англійською мовою». Чи дійсно цензура була основною причиною, чому роман виходив у Facebook?1 На жаль, огляди в іноземній пресі з'явилися ще до того, як Стівен переклав роман англійською. А отже, жоден з оглядачів його насправді не читав. Всіх захопила ідея написання роману у Facebook як ефективного методу протистояння цензурі. Але якщо вдуматися, то опублікувати роман таким чином можна було би, якщо би всі видавництва України відмовилися від його публікації, бо він, наприклад, критикував би Януковича. Але ж я розпочав публікувати роман онлайн, навіть не плануючи його паперову публікацію. Я задумував його як абсолютно аполітичний та далекий від реальності мультимедійний концептуальний проект. Але 1 https://www.theguardian.com/books/2016/jun/27/ dystopian-ukraine-novel-written-on-facebook-duringprotests-gets-english-translation

general: why read about something once observed by somebody else?

Вони прочитали роман, він їм сподобався, тому вони запропонували мені спільно знайти гроші на його переклад та публікацію. Незабаром ми зібрали невеличку суму на сайті Kickstarter, і книжка вийшла у Великобританії. They read the novel and liked it, so they suggested organizing the fund-raising for this translation and publication. Soon we gained a small amount of money on the Kickstarter website, and the book was published in the UK. Whose was an idea of having Kaharlyk translated into English? The idea came to my mind when I read on Facebook about the collection of a Ukrainian poet’s verses translated into English. It was published by Kalyna Language Press owned by Susie Speight and Stephen Komarnyckyj, a translator of Ukrainian origin. I wrote to them proposing to translate my novel, and attached the electronic copy of the book. They read the novel and liked it, so they suggested organizing the fund-raising for this translation and publication. Soon we gained a small amount of money on the Kickstarter website, and the book was published in the UK. There was a review of your book in The Guardian (the UK) saying, «A book that the Ukrainian writer Oleh Shynkarynko published in chunks on Facebook during Maidan square protests in order to avoid censorship has been translated into English for the first time.» Was censorship really the main reason why the novel first appeared on Facebook? Unfortunately, reviews in international media had appeared before the novel was translated into English, so none of the reviewers had really read it. All were excited by the idea that one can

20 медіа потрібні гучні і драматичні, сповнені політичних конфліктів історії. Повідомлення про те, що Олег Шинкаренко написав неймовірно

Я розпочав публікувати роман онлайн, навіть не плануючи його паперову публікацію. Я задумував його як абсолютно аполітичний та далекий від реальності мультимедійний концептуальний проект. геніальний роман мало кого зацікавить. А от новина про те, що український письменник використав Facebook для боротьби із цензурою значно більш привабливіша. Це звучить сенсаційно. У грудні 2012 року, коли я почав писати “Кагарлик” ніхто й не підозрював, що Україну очікують події масштабу Євромайдану. Більше того — про це ніхто не здогадувався навіть у листопаді 2013-го, коли Євромайдан розпочався. Але я закінчив роман у лютому 2014-го, а отже події на Майдані певним чином вплинули на нього. Якщо би революція програла, то публікація роману у Facebook дійсно могла би стати актом боротьби із цензурою.

У грудні 2012 року, коли я почав писати “Кагарлик” ніхто й не підозрював, що Україну очікують події масштабу Євромайдану. Більше того — про це ніхто не здогадувався навіть у листопаді 2013-го, коли Євромайдан розпочався. Але я закінчив роман у лютому 2014-го, а отже події на Майдані певним чином вплинули на нього. Насправді ж я використав Facebook для реклами роману: мені хотілося, щоб про нього дізналися задовго до того, як він буде написаний. Крім того, оскільки я спочатку не планував взагалі публікувати роман, я хотів використати мультимедійні можливості Facebook-у: я писав музику, знімав відео, робив фотографії, бо хотів перетворити роман на мультимедійний

Тіні/Shadows # 1

write a novel on Facebook to oppose censorship successfully. However, it would be reasonable to publish the novel in this way if all the publishers had refused it because it contained some criticism of Yanukovych. On the contrary, when I started posting the novel online I did not even think of its paper publication. I had an idea of exclusively nonpolitical and non-realistic multi-media conceptual project. Still mass-media want some loud and dramatic stories, full of political conflicts. Nobody

When I started posting the novel online I did not even think of its paper publication. I had an idea of exclusively non-political and nonrealistic multi-media conceptual project. can get excited to know that Oleh Shynkarenko has written a really genius novel, while the news that a Ukrainian author used Facebook to fight censorship can attract much more attention. It sounds like a sensation. In December, 2012, when I started writing Kaharlyk, nobody expected Ukraine to have such large-scale events as EuroMaidan. Moreover, nobody could think of it even in November, 2013 when EuroMaidan began. I finished writing the novel in February, 2014, so the Maidan events affected it to some extent. If the revolution had failed, the publication of the novel on Facebook could have been a real act of fighting against censorship.

In December, 2012, when I started writing Kaharlyk, nobody expected Ukraine to have such large-scale events as EuroMaidan. Moreover, nobody could think of it even in November, 2013 when EuroMaidan began. I finished writing the novel in February, 2014, so the Maidan events affected it to some extent. Actually, I used Facebook to promote the novel: I wanted people to know about it long before I finished writing it. Moreover, since I was not planning to have the novel published, I wanted to use the multi-media opportunities Facebook provides: I composed music, filmed videos, took

Тінь письменника – Author’s Shadow

онлайн-проект. Мені вдалося це лише частково: я написав близько 20 музичних фрагментів та зняв два відео. Дуже скоро я зрозумів, що подібний проект потребує цілої команди спеціалістів і, відповідно, значної фінансової підтримки. Автор подібного проекту Олександр Михед десь згадував, що він коштував йому суму, яку я не зароблю і за рік.

photos for the novel to turn into a multi-media project. I was able to do it just partially: I composed about 20 pieces of music and made two videos. Very soon it became clear that such a project required a team of specialists and relevant funding. The author of a similar project, Oleksandr Mykhed, once mentioned the cost of it, and it appeared to exceed my annual income.

Як Ви вважаєте, герої роману в оригіналі та перекладі одні й ті самі чи чимось відрізняються?

Do you think the heroes of the novel are similar or different in your novel and in its translation?

Звісно, вони дуже відрізняються, оскільки роман цілком побудований на специфічних локальних реаліях, які неможливо перекласти англійською мовою. Наприклад, один із персонажів —

They are of course different because the novel is based on specific local realities, which are impossible to translate into English. For example, one of the characters, Mykhailo Kalashnikov, speaks some chimeric dialect based on the online dictionary of the Church Slavonic language. It was translated by means of archaic English words about 1000 years old, not used by modern speakers. It helps to create the effect of something chimeric and archaic but I am not sure if an English reader can have the

Один із персонажів — Михайло Калашніков — розмовляє химерним діалектом, побудуваним на основі онлайн-словника церковнослов'янської мови. Стівен перекладав його, користуючись англійськими словами 1000-річної давнини, які давно вийшли з ужитку. Таким чином дається враження химерності мови та її давньої основи, але я не впевнений, що англійський читач отримає те саме враження від Михайла Калашнікова, що й український. Михайло Калашніков — розмовляє химерним діалектом, побудуваним на основі онлайнсловника церковно-слов'янської мови. Стівен перекладав його, користуючись англійськими словами 1000-річної давнини, які давно вийшли з ужитку. Таким чином дається враження химерності мови та її давньої основи, але я не впевнений, що англійський читач отримає те саме враження від Михайла Калашнікова, що й український. З іншого боку, я нічого не знаю про враження навіть українських читачів. Все це, чесно кажучи, нагадує анекдот про слона та сліпих: кожен з них мацав різні частини слона і розповідав, на що він схожий. Звісно, враження від хобота та від задньої ноги радикально інакші. Судячи з усього прагнення донести до читача

One of the characters, Mykhailo Kalashnikov, speaks some chimeric dialect based on the online dictionary of the Church Slavonic language. It was translated by means of archaic English words about 1000 years old, not used by modern speakers. It helps to create the effect of something chimeric and archaic but I am not sure if an English reader can have the same impression from Mykhailo Kalashnikov as a Ukrainian one. same impression from Mykhailo Kalashnikov as a Ukrainian one. On the other hand, I do not know anything about the Ukrainian readers’ impressions. It is just like in the joke about some blind men and an elephant: each man felt a different part of the elephant body and told what it was like. Sure, the trunk produces an absolutely different impression compared to the hind leg. As far as I can see, the desire to send a message to a reader by means of a text is just a utopia, so you should concentrate on just making the text interesting to read. Though my English language experience is rather limited, I have a feeling that the translator

22 якусь ідею в тексті — це повна утопія, тому варто зосередитись на тому, щоб це просто було цікаво читати. Мій вкрай обмежений досвід англійської мови все ж таки створив у мене враження, що перекладачу вдалося написати на основі мого тексту цілком англійський роман, який схожий на мій “Кагарлик” приблизно так само, як “Vauxhall” схожий на “Запорожець”. Цілком можливо, що переклад вийшов навіть кращим за оригінал — таке іноді трапляється. У романі велике значення має час, а також звуки. Як це відбито у перекладі? Час і звуки після перекладу отримали ще більше математичну форму. Я саме й планував, щоб мій роман часом нагадував підручник з фізики, а перекладач наблизив цю мою мрію трохи ближче до реальності. Ось цей фрагмент про стиль мислення кіборга FRS взагалі став нагадувати вірш англійського концептуаліста: “Мои физические размеры столь незначительны, что вряд ли кто-то обратил бы на меня внимание, валяйся я где-нибудь на столе среди мусора и безделушек. Однако и теперешнее мое положение весьма схоже с вышеописанным, ведь перхоть звезд, среди которой я обретаюсь маловразумительной чешуйкой, ежевечерне вытрясаема на небосвод в прихотливом беспорядке. И кажущаяся их неподвижность вовсе не придает отваги малоопытному наблюдателю. О, вакуум, именно в сравнении с тобою все это шевеление напоминает отвратительно-бесцельную возню микробов! Как прекрасно, что у меня нет ни единой подвижной части, а те, что движутся, строго говоря, мне и не принадлежат. Уже давно создаю я видимость сотрудничества с подвижным ”. Хоча недолік в тому, що він був написаний російською мовою, а у англійської мови немає такої мови-партнера, як російська в української.

Дія відбувається не лише у сюжеті, а й всередині мови. Тому перекладач просто зазначив, що цей фрагмент написаний російською. А навіть якщо би у англійської і була мова-партнер, то це партнерство не могло би повністю співпадати з аналогічним у нас. Це біда будь-якого тексту, де дія відбувається не лише у сюжеті, а й всередині мови.

Тіні/Shadows # 1

succeeded in creating a real English novel based on my text, which resembles Kaharlyk as much as Vauxhall resembles our ZAZ Zaporozhets. It might be that the translation is even better than the original, which sometimes happens. Time and sounds are of great importance in the novel. How is it reflected in the translation? Time and sounds after being translated got shaped even more mathematically. I was planning my novel to resemble a text-book in physics, so the translator almost made my dream come true. This is the episode characterising the cyborg FRS’s way of thinking, which sounds like an English conceptualist’s verse now: “My physical dimensions are so insignificant that hardly anyone would pay me attention if I was lying on table among rubbish and trinkets. My current position is very similar to the one above. Amidst dandruff stars, I am an unconvincing flake. Every night they sprinkle the sky in capricious disorder. Their apparent immobility does not encourage the inexperienced observer. O, vacuum, compared with you this tumult recollects the repellently aimless bustle of microbes! Wonderfully I don’t have a mobile component. Those that do move, strictly speaking, are not mine. For ages I have feigned my cooperation with the mobile elements”. The problem is that the block is written in Russian, and English does not have such a partner language, as Russian for Ukrainian. Therefore, the translator just made a remark that the episode is in Russian. Even if English had such a partner language, this partnership would not be completely similar to ours. It is a problem of any text where the action is found not only within the plot but also within the language.

the action is found not only within the plot but also within the language. Were you asked questions about the novel, while it was being translated? Yes, there were a lot of questions. We emailed regularly: though Steve is observing very closely what is going on in Ukraine, he cannot be here every day, so he was not always aware of some cultural aspects to some extent; for example, it was really

Тінь письменника – Author’s Shadow Чи звертався до Вас Стівен із запитаннями щодо змісту роману під час роботи над перекладом? Запитань було дуже багато. Ми довго переписувалися, бо, хоча Стівен і уважно спостерігає за ситуацією в Україні, він не перебуває тут щоденно, тому деякі частини культурного матеріалу пройшли поза його увагою. Так, дуже складно було перекласти гумористичний епізод про мумію в ліфті, яка тримала в руках газету “Сегодня” із анекдотом від Сергія Сивохо на останній сторінці. Навіть складнішим для перекладу роману “Кагарлик” був вірш “Старый дедушкин смартфон”, який виглядає так: Старый дедушкин sмартфон Мноgо всеgо видел он Много телочек прикольніх и шикарніх пацанов Сколько фотачек на ньом мптришки есть при том Мало держит батарея і єкранчік так себе Но зато он помніт много о єgо такой судьбє Как то встретілі єво позно позно одново Кто біл Nіколай Fторой отвечай пока жівой Відят што то он не знаєт Ну поgуgлі hуj з тобой Дєдушка полєз в смартфон і узнал што іспокон всех вєков он біл наш царь Vсєrосійскій gосударь Ті ш сматрі sучаrа знай і другіх обrазоvай А как встрєтіш gолубово єму яjца отрівай Вот такой біл тєлєфон старій дєдушкін smартфон

hard to translate a humorous episode about the mummy in the lift that was holding the newspaper Sehodnia with the comedian Serhiy Sivokho’s joke on the last page. Even more difficult for the translation of Kaharlyk was the verse Old Grandpa’s Smartphone, which has the following form (see the Ukrainian version): GranДaДy had an old smart Фon MЕny saw Зat telefon, Many gioЛs zaТ Вos so preti Lukshri Дudes ant zo Meni. So many photos and MP3s But a dodgy screen and batteries Oh zat old man recalled a ЛoТt About how one day he was shot It was Nikolai number two Our all Russian Tsar okay So GОoogle and ФFuck You He had been the Tsar eternally So know that bitch and greet Any ozers zat you meet By tТearing off zere his бBollocks. Grandady had an old smart fon Many saw zat telefon.

24 Цей вірш є певною прихованою лінгвістичною історією. В ньому розповідається історія з життя російськомовного українця, який отримав дуже погану освіту, свої знання про світ здобув із неякісних засобів масової інформації, які сформували у нього замість корпусу фактів цілу систему забобонів. Крім того, вірш написаний якимось дуже штучним локальним варіантом російської мови, що зазнав додаткових спотворень через відсутність необхідних букв кириличної абетки: текст викладався кам'яними літерами, які автор знаходив поблизу. Якщо необхідних літер кириличної абетки не було, то він користувався літерами латинської абетки. Разом із Стівеном ми створили багато версій англійського перекладу цього вірша. Я сподіваюсь, що остання версія є трохи ближчою до оригінала.

Я закінчив роман у лютому 2014-го, а отже, події на Майдані певним чином вплинули на нього. Якщо б революція програла, то публікація роману у Facebook дійсно могла би стати актом боротьби із цензурою. Взагалі найбільша складність перекладу з української на будь-яку іншу мову полягає в тому, що у жодної мови світу немає такої мови-партнера, як в української. Можливо, дещо схожий варіант із фламандською мовою у Бельгії. У неї там є два партнери: німецька та французька. І сто років тому в Бельгії їхнє партнерство нагадувало таке саме в сучасній Україні: фламандською у Бельгії було невигідно говорити у певних районах. Які є плани щодо перекладів Ваших творів: якими мовами, у яких країнах? Я сподіваюсь, що наступні переклади вийдуть у Чехії та Польщі, оскільки у мене там багато знайомих перекладачів, які вже мають копії моїх романів та читають їх. У Польщі навіть є одна перекладачка, що переклала половину “Кагарлика” для себе, в якості тренування.

Тіні/Shadows # 1 This verse is a hidden linguistic story. It tells about a Russian-speaking Ukrainian, who is poorly educated and gained his knowledge about the world from some low-quality mass media, so instead of a fact base he obtained a system of prejudice. Moreover, the poem is written in some artificial local version of Russian, deformed because of the lack of necessary letters in Cyrillic: he made the text out of stone letters, scattered on the ground. When he found no Cyrillic letters, he just used Latin ones. We created a lot of versions of the verse in English. I hope the final one is rather close to the original. In general, the greatest difficulty for translation from Ukrainian into any language of the world is that no other language has such a partner language. It might be that the situation about Flemish in Belgium is a bit similar. There are two partner languages there, German and French. A hundred years ago this partnership resembled what we have in today’s Ukraine: it was not reasonable to talk Flemish in some regions of Belgium.

I finished writing the novel in February, 2014, so the Maidan events affected it to some extent. If the revolution had failed, the publication of the novel on Facebook could have been a real act of fighting against censorship. What are the plans for translation of your books: which languages and countries? I hope new translations will be published in Czech Republic and Poland, for I know a lot of translators there, who now have the copies of my novels and are reading them. A translator in Poland has already translated half of Kaharlyk for her to practice. Translated by Natalia Pavliuk

«KAHARLYK» AS «КАГАРЛИК» VIEWED BY THE ОЧАМИ TRANSLATOR ПЕРЕКЛАДАЧА We continue talking about the translation of Oleh Shynkarenko’s Kaharlyk with Steve Komarnyckyj, a creative translator, author and publisher who translated the novel into English. This «dialogue» of the author and the translator is extremely interesting since they view some things through different lenses.

Ми продовжуємо розмову про переклад роману «Кагарлик» Олега Шинкаренка зі Стівеном Комарницьким, літературним перекладачем, поетом і видавцем, який переклав роман англійською мовою. Такий «діалог» між автором і перекладачем є надзвичайно цікавим, тому що на деякі речі вони дивляться по-різному.

You did what seems really impossible for a translator of Oleh Shynkarenko’s Kaharlyk: each section of the translation contains 100 words, as well as the original novel does. Can you reveal how you managed to do it technically, what was the most difficult section?

Ви зробили те, що здавалося неможливим завданням для перекладача роману Олега Шинкаренка «Кагарлик»: кожна секція у перекладі містить точнісінько 100 слів, так само як і оригінал. Розкрийте секрет, як Вам це вдалося зробити технічно, і яка секція була найскладнішою?

I initially made a rough translation of the text which would be more than 100 words long. Then along with our editorial director I would edit the paragraph, ruthlessly hewing away elements of the word for word rendition that were unnecessary in English. In the second paragraph for example two of the sentences in the original text read as follows:

Стів Комарницький. Спочатку я робив чорновий переклад тексту, який містив більш ніж 100 слів. Потім я редагував секцію, безжалісно позбуваючись дослівних еквівалентів, які були недоречними в англійському тексті. У другій секції, наприклад, два речення в оригіналі мали такий вигляд:

Несподівано все прискорюється, і Олена зникає, ніби її підхопило та здуло вітром. Так здуває зі столу паперову фотографію.

This could be rendered crudely as:

Everything accelerates unexpectedly, and Olena disappears as if the wind had seized and wafted her away. As a photograph is blown off a table by the wind.

This works beautifully in the original but can be reduced, by transforming a simile into a metaphor and conflating the second clause of the first sentence with the second sentence. The adjective «paper»

В оригіналі все звучить бездоганно, але у перекладі речення краще скоротити, перетворивши порівняння на метафору і приєднавши другу половину першого речення до

Тінь письменника – Author’s Shadow adds something in Ukrainian and emphasises the photograph’s flimsiness, but seems awkward in English — a language which is shy of adjectives. The sentence then reads: Everything accelerates unexpectedly. Olena is wafted away, a photograph swirls off a table.

I also drew on my considerable knowledge of English literary styles to create a voice for the narrator of Kaharlyk which reflected the original but was also able to reach an international, literary audience. We were able to reduce the volume of words in the translation by adopting numerous similar devices. The trickiest sections were the poems in 26 800 to 26 900 where I had to have some intense discussions with Oleh. These sections mix Latin and Cyrillic with some crazy content which perhaps reflects a Russian nationalist reaction to globalisation wrapped in homophobia and set in a future dystopia. The texts also supposedly were written by characters dragging huge stone letters into position and using the nearest they could find — hence the alphabet salad. The book is beautiful, grotesque and funny all at the same time. I also drew on my considerable knowledge of English literary styles to create a voice for the

другого. Прикметник «паперова» в українському тексті підкреслює, яка нетривка фотографія, але ж в англійській (мові, яка соромиться вживати прикметники) це звучить незграбно. Тож вийшло таке речення: Everything accelerates unexpectedly. Olena is wafted away, a photograph swirls off a table.

Мені довелося притягнути усі свої знання англійського літературного стилю, щоби створити голос оповідача роману «Кагарлик», який би відбивав оригінал, але й щоби його почули прихильники літератури з різних країн. Щоби скоротити кількість слів, довелося застосувати безліч таких прийомів. Найскладнішими виявилися поетичні секції 26 800 та 26 900, через які ми з Олегом багато дискутували. Там перемішуються латиниця і кирилиця, вони божевільні за змістом, що відбиває, можливо, російську націоналістичну реакцію на поширення глобалізації, яка замішана на гомофобії та яка з’являється у реаліях антиутопії. Ці тексти, начебто, створені героями, які перетягли величезні кам’яні букви та склали з них слова, використовуючи ті, що були наявні, і звідси й цей алфавітний вінегрет. Книга написана красиво, гротескно та смішно одночасно… Мені довелося притягнути усі свої знання англійського літературного стилю, щоби створити голос оповідача роману «Кагарлик», який би відбивав оригінал, але й щоби його почули прихильники літератури з різних країн. Роман написаний українською

28 narrator of Kaharlyk which reflected the original but was also able to reach an international, literary audience. The text is written in Ukrainian, though we find a couple of important «characters» speaking Russian. Do you think it is a great loss of the readers of the translation not to have this distinction? Yes and no. I considered using various devices such as giving these characters a regional English or American accent. The problem is this would, while emphasising the linguistic distinction, have dragged in unwanted associations. We don’t want English language readers to be thinking of Wales, for example, while reading a novel which reflects Ukraine’s current, unique realities. These devices often seem forced. I tried to reflect the distinction typographically by using italics and stylistically by providing these characters with a different voice. However, I used a smattering of Chaucerian English to convey Mykhailo’s use of Church Slavonic. This is not an exact equivalent but helps evoke the strange archaism of his language and has no distracting associations. Did you laugh while reading Kaharlyk (I did, a lot to tell the truth, but it was a bitter laugh, because it touches something that really hurts)? Yes of course — I found the Russian army leaflet, the shoot out with the Kyiv mayors, and Mykhailo hilarious. I laughed repeatedly when reading this book. I believe that the humour carries over into English. However, the humour, of course, evokes different responses in different audiences. I cannot imagine how a Ukrainian feels having lived through the Yanukovych presidency and endured Russia’s endless attempts to dominate Ukrainian society. I laughed at the idea of the robot snipers, but I find it hard to be detached when I think of the Snipers Massacre. I am only a diaspora Ukrainian but I have a measure of anger about Russia’s interventions and how they have affected my family. However, most English speakers, unless perhaps they have seen Winter on Fire, will not have any emotional engagement with this image. The book will simply be a wonderfully multi-layered text. The humorous interplay between several layers of reality reminded me of At Swim-Two-Birds — I hope that English readers will eventually see the book as a classic worthy of comparison with Flann O’Brien.

Тіні/Shadows # 1

мовою, але ж у ньому є деякі «персонажі», які розмовляють російською. Чи Ви вважаєте, що читач перекладу багато втратив від того, що не може відчути цього контрасту? Так і ні. Я розглядав різні варіанти та способи перекладу, наприклад, намагався використати різні британські та американські діалекти. Хоча такий прийом міг підкреслити лінгвістичні відмінності, все ж таке мовлення могло викликати небажані асоціації. Ми не хотіли, щоби читачі, чия рідна мова — англійська, згадували Вельс, читаючи роман, який відбиває унікальні реалії сучасної України. Такі прийоми часто виявляються вимушеними. Я намагався відбити відмінності за допомогою типографіки, наприклад, курсиву, а також стилістики, надаючи героям різного звучання. А втім, щоби передати церковнослов’янську, якою розмовляв Михайло, я використав англійську мову Чосера. Це не є прямим еквівалентом, але ж допомагає викликати те саме відчуття чужорідності, яке виникає під час сприйняття будь-якого архаїзму в мові, крім того, не спричиняє небажаних асоціацій. Ви сміялися, коли читали «Кагарлик» (я сміялася багато, але, чесно кажучи, то був гіркий сміх, бо роман торкається того, що болить)? Так, звісно! Для мене листівка російської армії, перестрілка мерів Києва і образ Михайла були дуже смішними. Читаючи книгу, я сміявся коли-не-коли. Я впевнений, що гумор вдалося передати і в англійському перекладі. Однак гумор, звісно, викликає різну реакцію у різних читачів. Я не можу уявити, що саме відчуває українець, який пережив усе, що відбувалося за часів Януковича, і відчув на собі безкінечні спроби Росії встановити своє домінування в українському суспільстві. Я сміявся, коли прочитав у романі про роботів-снайперів, але не можу абстрагуватися від думки про розстріли, які влаштували снайпери на Майдані. Я лише українець із діаспори, але я відчуваю гнів, коли думаю про російське вторгнення і про те, як це вплинуло на мою родину. Хоча більшість тих, хто говорить англійською, крім тих, хто бачив «Зима у вогні», не відчують таких сильних емоцій, прочитавши цей епізод. Для них книга буде просто чудовим багатошаровим текстом. Ця гумористична гра, у яку грають різні шари

Тінь письменника – Author’s Shadow

Did you first read the book and started translating, or did you translated while reading? What is your usual method of translation?

реальності, нагадала мені «At Swim-TwoBirds» — я сподіваюсч, що англійські читачі побачать у цій книзі класику на рівні Фленна о’Браєна.

I read the book first and then began work. I translated from a PDF of the book, which I had open alongside a word file into which I typed my translation. My work is very intuitive. I was taught to read by my father for whom English was a second language. He urged me to read every book I could and I am steeped in English literature. I recast the texts into an English which sounds as if it had been written by an English author. It’s hard to describe this process mechanically because it feels natural and organic. I am like a ventriloquist’s dummy through which the author speaks English.

Ви спочатку прочитали книгу, а потім почали її перекладати, або перекладали, читаючи?

It’s hard to describe this process mechanically because it feels natural and organic. I am like a ventriloquist’s dummy through which the author speaks English. Важко описати процес технічно, тому що я відчуваю його як щось природне й органічне. Я ніби лялька черевомовця, через яку автор говорить англійською. What else would you like to tell about the translation of this book? Translating this book was one of the most challenging but also the most rewarding projects I have undertaken. We funded the work with a project on Kickstarter which allowed us to secure support for the book in advance of publication. However, it required a vast commitment of time. The text itself made huge demands of me and the editor. However, the struggle with its multi-layered narrative and use of different languages enriched my own English language skills. Would you like to translate other books written by Oleh Shynkarenko? Yes! I would love to translate all Oleh’s novels. He is an extremely original author who is hard to characterise. The playfulness with narrative is reminiscent of Flann O’Brien but the unique situation of Ukraine has helped him become a unique voice.

Спочатку я прочитав книгу, а потім вже почав працювати. Я перекладав з pdf-файлу і друкував у ворді, який був відкритий поруч з оригіналом. У своїй роботі я покладаюся на інтуїцію. Читати мене навчив батько, для якого англійська не була рідною мовою. Він спонукав мене читати якомога більше книжок, тому я і зараз живу англійською літературою. Я перетворюю текст так, щоби він мав вигляд, ніби написаний англійським автором. Важко описати процес технічно, тому що я відчуваю його як щось природне й органічне. Я ніби лялька черевомовця, через яку автор говорить англійською. Що ще Ви хотіли б розповісти про переклад цієї книги? Переклад цієї книги виявився найскладнішим і водночас найвдячнішим проектом з усіх, що я втілив у життя. Ми зібрали гроші через Kickstarter, що надало нам фінансову можливість працювати над книгою і готувати її до публікації. Однак цей переклад потребував великих витрат часу. Сам текст був дуже вимогливим і до мене, і до редактора. Але ж ця боротьба з багатошаровою розповіддю та використанням різних мов збагатили мою англійську мову. Ви б хотіли перекласти інші книги Олега Шинкаренка? Так! Я б дуже хотів перекласти всі романи Олега. Він надзвичайно оригінальний письменник, якого складно охарактеризувати. Грайливість його розповіді нагадує Фленна О’Браєна, але унікальна ситуація в Україні надає йому особливого звучання. Україна також є епіцентром того, що для мене є світовим протистоянням між олігархічним популізмом (Путін / Трамп) і самовизначенням народу (Євромайдан / протести у Венесуелі). Цей конфлікт захопив і суспільства, і окремих людей. У романі Олега ця боротьба відтворена більш точно, ніж у творах інших авторів. Я б

30 Equally, Ukraine is the focus of what I see as a global struggle between oligarchic populism (Putin/ Trump) and popular sovereignty (Euromaidan the Venezuelan protestors). This conflict is also occurring within societies and individuals. Oleh’s work captures this struggle more adequately than that of any other author. I would translate all them — Ukraine’s voice is more important than ever. Do you think a translator is a researcher to a great extent? Yes, it is always important to research an author and a text. If you look at the authors of The Executed Renaissance you have to understand the context in which they lived and died. At a more basic level, language is constantly mutating and words drift in and out of use. The aim of all this research is to try to, and in a way, become the author at the moment they wrote the text and to write that text in English. Of all Ukrainian poets, you translated Pavlo Tychyna, why did you choose his poetry? I purchased a book by Pavlo Tychyna from a market stall in Ivano-Frankivsk in 1992. I already knew a little about his work from diaspora publications. The poems were extremely complex but what shone out of the first collection was his rapture with life. I adopted a radically different approach to translating his poetry than I have used elsewhere. I decided to treat the rough translations as first drafts of original English poems. My work was, if you will, a perespiv. I knew that this approach was the most effective way to capture the spirit of the poems and to evoke the same feelings in the English reader (in so far as is possible). I was lambasted by some for my work, but Sean Street, the well-know UK broadcaster and poet, described the texts as a «revelation». They were cited in The Guardian as the best work in an issue of Modern Poetry in Translation, which contained renderings of classical poetry by Seamus Heaney. So I would argue that by translating the poetry as a poet I was able to convey the power of Tychyna more effectively than a conventional translator.

Тіні/Shadows # 1

хотів перекласти всі його твори — український голос зараз важливіший, ніж у будь-які інші часи. Як Ви вважаєте, чи можна назвати перекладача дослідником? Так, завжди важливо дослідити автора та текст. Якщо перекладати авторів «Розстріляного відродження», треба вивчити контекст, у якому вони жили і загинули. Крім того, перекладаючи, треба зважати на те, що мова постійно змінюється і слова уходять до вжитку та виходять з нього. Мета таких досліджень — намагатися перевтілитися в авторів, у тому часі, коли вони створювали текст, і написати такий текст англійською мовою. З усіх українських поетів Ви обрали для перекладу Павла Тичину, чому? Я купив книгу Павла Тичини на книжковому ринку в Івано-Франківську 1992 року. Я вже знав про його твори з видань української діаспори. Його поезія дуже складна, але вже з першої збірки я відчув, як він захоплювався життям. Коли я перекладав його вірші, то застосовував принципово інший підхід, як порівняти з попередніми перекладами. Я вирішив брати за основу чорновий переклад його поезії, а потім робити переспів. Я знав, що цей підхід — найкращий спосіб схопити дух поезії, щоби викликати ті самі почуття в англійського читача (наскільки це взагалі можливо). Дехто мене сильно критикував за ці переклади, але Шон Стріт, відомий британський поет, радіоведучий і професор, назвав ці переклади «виявленням». У «The Guardian» їх назвали найкращими творами сучасної поезії в перекладі, з посиланням на класичну поезію Шеймаза Гіні. Тож я впевнений, що як поет я передав силу Тичини краще, ніж якщо б я робив це як перекладач. Перекладач Наталія Павлюк

Тінь письменника – Author’s Shadow

Одіссея Олександра Сагайдачного в часі та просторі Наталія Павлюк Огляд перекладу роману Олега Шинкаренка «Кагарлик» англійською мовою. Автор перекладу — Стівен Комарницький.

Роман «Кагарлик» Олега Шинкаренка — це справжнє випробування для перекладача. Багатошаровий текст зі складними образами та безліччю алюзій. Щоразу, перечитуючи його, відкриваєш щось нове, помічаєш такі деталі, які відправляють тебе у подорож поміж культурами. Відчуття руху, пересування не залишає під час прочитання роману. Одіссея головного героя Олександра Сагайдачного починається з руху в часі та просторі в пошуках свого минулого, спогадів та коханої дружини і не припиняється навіть після завершення роману. На шляху до своєї мети Сагайдачний пересувається від одного українського міста чи села до іншого, і кожне з них є окремим світом із набором уявлень, упереджень, традицій і навіть богом. Усі небезпеки, що наразі зароджуються або навіть прогресують у нашому світі, отримали в романі сюрреалістичне продовження, яке зараз уже не здається занадто абсурдним, а навпаки — є віддзеркаленням божевілля, що відбувається навколо нас. Аналізуючи переклад роману, складно виділити найважливіші моменти та найбільші труднощі, які випало долати перекладачеві Стіву Комарницькому, бо весь роман є однією великою перекладацькою проблемою: його форма, художні образи та прийоми, українські реалії, власні назви, художнє використання української та російської мов, сучасної та

The Odyssey of Oleksandr Sahaidachnyi in Time and Space Natalia Pavliuk The review of the English translation of Oleh Shynkarenko’s novel Kaharlyk, undertaken by Steve Komarnyckyj.

Kaharlyk, by Oleh Shynkarenko, is a real challenge for a translator. It is a multi-layered text with complicated images and numerous allusions. Each time you read it you can discover something new and trace the details sending you to different cultures. The feeling of motion, a journey, accompanies you while you are reading the book. The main character, called Oleksandr Sahaidachnyi, starts his Odyssey moving in time and space to find his past, his memories and beloved wife, and this journey never finishes, even when the novel ends. On his quest Sahaidachnyi moves from one Ukrainian town or village to another, and each settlement is an individual world with beliefs, prejudices, traditions and even their own Gods. All the dangers that are now emerging or progressing in our world have obtained surrealistic development in the novel (though it does not seem so absurd now but, on the contrary, appear to be a reflection of the madness surrounding us). Analysing the translation of the novel it is hard to single out the most important places or the most difficult challenges the translator, Steve Komarnyckyj, had to deal with, since the whole book is a big translation issue: its form, artistic images and devices, Ukrainian realities, proper names, stylistic use of the Ukrainian and Russian languages, modern and archaic lexis. It was also extremely difficult to preserve the unique

Тінь письменника – Author’s Shadow застарілої лексики. Дуже складно було зберегти неповторну атмосферу альтернативної реальності, рух у часі та просторі, відчуття занепокоєння та постійного пошуку. Для чистоти сприйняття я читала оригінал та переклад із достатньою перервою, щоби перевірити, чи справить на мене переклад таке саме враження за силою та якістю, що й оригінал. Експеримент виявився вдалим, і мене захопив текст, ніби я читала його вперше. Я знову опинилась у тому божевільному мозаїчному світі, що складається зі шматків, надзвичайних за суттю та формою. Філософські міркування та іронічний гумор поєднуються у щось об’ємне та справжнє, і деякі частини хочеться читати знову й знову. Перечитуючи роман в оригіналі та перекладі, я робила нотатки, і порівнюючи їх потім, з’ясувала, що мене найбільше вразили одні й ті самі моменти, що свідчить про високу якість перекладу. На жаль, мою оцінку не можна вважати повністю об’єктивною, тому що я не є носієм англійської мови, знаю українські реалії, переживаю зсередини те, що відбувається в Україні. Але ж досвід вивчення англомовної літератури підказує мені відповіді на деякі питання щодо перекладу саме англійською мовою. Завжди цікаво простежити, які засоби обирає перекладач для вдалого передання влучних висловлень автора. У деяких випадках вдається зберігати всі лексичні засоби, наприклад: «Місто — це не стіни та стелі, а простір, прихований між ними.» – «A city is neither walls nor ceilings, but the space concealed between them.» «Віра занадто абстрактна, щоб її втратити» — « Faith is too abstract to lose.» Іноді перекладач обирає слова, які трохи відрізняються від оригіналу, але краще передають думку та є стилістично більш вдалим вибором саме для мови перекладу. «Але людина зазвичай каже трохи не те, що вона збиралася! … Мова завжди псує наші наміри, саме тому ми затинаємося, декілька разів пояснюємо одне й те саме різними словами, а часто й взагалі не відчуваємо, що нас не розуміють. Але слова — це необхідна перешкода.» — «But people usually say something

atmosphere of the alternative reality, the motion in time and space, the feeling of anxiety and constant search. To have a clear perception, I read the translation after a certain period of time had passed since I had read the original text to see if the translation impressed me as strongly as the original. The experiment was a success; I was absorbed by the text as if I were reading it for the first time. I found myself in the same mosaic world, consisting of pieces, extraordinary by their nature and form. Philosophical speculations and ironic humour are combined into something many-folded and real, and you want to read some of them again and again. Reading the original novel and its translation, I was making notes, and comparing them afterwards, I found out that I was struck by the same pieces, which proves a high quality of translation. Unfortunately, my assessment cannot be considered objective enough, since I am not a native English speaker, and I know Ukrainian reality very well and live through what is going on in Ukraine every day. However, my experience of studying literature written in English provides me with the answers to some questions as for the translation into English. It was interesting to trace which means the translator chose to render the author’s smart sayings. In some cases he managed to preserve all the lexical means, use direct equivalents, e.g, «Місто — це не стіни та стелі, а простір, прихований між ними.» — «A city is neither walls nor ceilings, but the space concealed between them.» «Віра занадто абстрактна, щоб її втратити» — « Faith is too abstract to lose.» Sometimes the translator selected the words that differ from the Ukrainian original but render the idea better and stylistically are a better choice for the translation language. «Але людина зазвичай каже трохи не те, що вона збиралася! … Мова завжди псує наші наміри, саме тому ми затинаємося, декілька разів пояснюємо одне й те саме різними словами, а часто й взагалі не відчуваємо, що нас не розуміють. Але слова — це необхідна

34 a little different from what they plan to say… Language always corrupts our goals, so we reiterate, explaining one and the same thing in different words, often not sensing that others don't understand us. But words are a necessary obstacle.» Реалії України та світу через сто років, включно з «повільними заїздами», де вигравав той кінь, який останнім приходив до фінішу, збройною боротьбою мерів міста Києва за владу, порожнім Києвом, де мешкають приблизно сто людей, чотирма баштами Обухова, кожна зі своїми міфами, а також морфонами, конектомами й розумними супутниками та боєголовками, що мають свою думку і поводяться за власним розсудом, — усе це блискуче зображено перекладачем, який знайшов спосіб зберегти український колорит, використовуючи транслітерацію для перекладу деяких назв, й одночасно зробити цей світ зрозумілим, як мені видається, для представників багатьох інших культур. Перекладач тонко відчув образ часу в романі, де його, здається, можна побачити, до нього доторкнутися, його рух скидається на рух повітря, яке може ледь дихати, а може нестися ураганом. Обмеження формою (100 слів у кожному сегменті тексту) змусили перекладача шукати лаконічні лексико-граматичні засоби, у деяких випадках минулий час у тексті оригіналу перетворюється на теперішній у перекладі, не завжди зрозуміло чому, хоча це додає розповіді певної динаміки. З деякими перекладацькими рішеннями можна посперечатися, але це не означає, що переклад недостатньо точний. Головне, що світ побачив цей сучасний український роман, непересічний і неповторний, створений завдяки майстерності автора. Англійська версія роману успішно написана завдяки перекладачеві, який до кожного слова додав своєї любові до української та англійської мов і культур.

Тіні/Shadows # 1

перешкода.» — «But people usually say something a little different from what they plan to say… Language always corrupts our goals, so we reiterate, explaining one and the same thing in different words, often not sensing that others don't understand us. But words are a necessary obstacle.» The features of Ukraine and the world in 100 year’s time, including «slow races» where the horse that came the last was the winner, armed struggle of mayors of Kyiv for the power in the city where just about 100 people live, four towers of Obukhiv, each with its own myths, as well as morphones, konnektoms, smart satellites and warheads that have their own opinion and act as they like — all these are brilliantly rendered by the translator who found a way to preserve the Ukrainian colouring, using transliteration for some names, and making this world understood, as I feel, to the people of many other cultures. The translator felt finely the image of time in the novel — it seems you can see the time, touch it, its movement resembles the movement of the wind, which can breathe slightly or dash like a hurricane. The form restrictions (100 words in each block of text) made the translator search for some laconic lexical and grammatical means: sometimes the past tenses of the original text turned into the present in the translation, which is hard to explain, though it adds some dynamics to the story. There are some translation decisions that can be discussed but they are still accurate enough. The main thing is that thanks to the translation the world can read this modern Ukrainian novel, unique and extraordinary, created by the author’s talent. The English version is successful thanks to the translator, who put into each word his love for the Ukrainian and English languages and cultures.

ФІКСЕР — БІЛЬШЕ, НІЖ ПЕРЕКЛАДАЧ Наталія Павлюк У перекладацькій діяльності, окрім знання двох мов, потрібно вміти багато інших речей, особливо якщо ти працюєш із журналістами та операторами в зоні високого ризику. Незахищеність перекладача в міжнародному правовому полі, ризики та складнощі професії — все це ми обговорили з перекладачами, а також журналістами, які знають усе про роботу фіксерів

A FIXER IS MORE THAN AN INTERPRETER Natalia Pavliuk An interpreter’s job requires not only the knowledge of two languages but also ability to do many other things, especially while working for journalists and camerapeople in the high rist area. Unprotectedness of interpreters and translators by the international law, risks and difficulties of the profession are the subject of our talk with the interpreters and journalists who know all about fixers.

Тіні/Shadows # 1

Уже понад два роки триває збір підписів під петицією до Організації Об’єднаних Націй про надання захисту перекладачам у всьому світі. Наразі вже є приблизно 44 000 підписів, і бракує 6000 голосів, щоб її було розглянуто в ООН. У петиції зазначено: «Зараз письмові та усні перекладачі не захищені міжнародним законодавством. Нашу професійну категорію не вказано в Женевській Конвенції, і на відміну від журналістів, ми не підпадаємо під дію резолюції».

A petition to the UN has been signed for the protection of translators and interpreters around the world for over two years. It has been signed by nearly 45,000 people, another 5,000 are required for it to be considered by the United Nations. The petition says, «Currently, translators and interpreters are not specifically protected by international legislation. As a professional category, we fall through the cracks in the Geneva Conventions and, unlike journalists, we are not covered by a resolution.»

Petition «Urge the UN to protect translators and interpreters worldwide» https://www.change. org/p/urge-the-un-to-protect-translators-andinterpreters-worldwide

На початку березня 2014 року, у Донецьку з’явилися всі відомі газети, журнали, теле- та радіоканали в особі репортерів і операторів, яким терміново знадобилися перекладачі, які також мали виконувати обов’язки зв’язківців, консультантів, логістів, штурманів, перемовників тощо, тобто бути «фіксерами». Петицію було створено організацією «Red T», яка захищає права перекладачів у місцях підвищеного ризику, а також п’ятьма міжнародними асоціаціями лінгвістів. Перекладач-фіксер — це поняття, яке з’явилося в нашому професійному вжитку чотири роки тому. Тоді, на початку березня 2014 року, у Донецьку з’явилися всі відомі газети, журнали, теле- та радіоканали в особі репортерів і операторів, яким терміново знадобилися перекладачі, які також мали виконувати обов’язки зв’язківців, консультантів, логістів, штурманів, перемовників тощо, тобто бути «фіксерами». Я працювала з журналістами тільки на початку подій, і мої спогади обмежуються тільки штурмами офіційних будівель, фантастично пародійними мітингами та засіданнями, прес-конференцією на конспіративній квартирі Губарєва та зустрічами з безпорадною адміністрацією міста й області. Але багато моїх колег і далі працювали, попри небезпеку й незахищеність.

Іn early March, 2014, Donetsk saw well-known newspapers, magazines, television and radio channels in the person; reporters and cameramen, who urgently needed interpreters. These interpreters had to perform the function of consultants, connectors, transport providers, navigators negotiators etc., that is they had to be fixers. The petition was launched by the Red T, the NGO protecting the rights of translators and interpreters in the sites of high risk, and other five international associations of linguists. The Fixer-interpreter is a notion we started using in our professional speech over four years ago. Then, in early March, 2014, Donetsk saw well-known newspapers, magazines, television and radio channels in the person; reporters and cameramen, who urgently needed interpreters. These interpreters had to perform the function of consultants, connectors, transport providers, navigators negotiators etc., that is they had to be fixers. I was working for The Times journalists at the beginning of all the events, and my memories include the Ukrainian patriots standing face to face with separatists on the squares of the city, the first acts of violence beginning, then the seizures of official buildings and grotesque speeches by the new «leaders», the betrayals of the police, the press-conference at Gubarev’s conspiracy flat and interviews with the helpless city and regional administration.

Тінь експерта – Expert’s Shadow Щоби подати повну картину роботи фіксера у 2014 році, коли хвиля журналістів у Донецькій та Луганській областях була найпотужнішою, я поставила декілька запитань перекладачам, яким випало працювати фіксерами під час розгортання бойових дій. Усі вони добре знаються на своєму ділі, перекладацькій етиці та професійних обов’язках.

Фіксер має бути готовим до агресії та провокацій. Він або вона мають зробити все, щоб журналіст зібрав необхідний матеріал, і водночас уся команда залишилася живою. He fixer needs to be prepared to resist aggression and provocations. They have to do their best for the reporter to have a story and for the whole team to stay alive. Серед них перекладачі англійської мови Євген Лобанов і Сергій Краснощоков, перекладачка французької Марина й перекладач іспанської Ігор Проценко. Н. П. До чого має бути готовим перекладач-фіксер у зоні збройного конфлікту? Євген Лобанов. Крім стандартного набору навичок перекладача, потрібних для роботи в полі, необхідна певна стійкість до стресу. Також слід пам’ятати, що робота має проходити без впливу особистого ставлення перекладача на результат перекладу. Найкращими помічниками в конфліктних ситуаціях є спокій, послідовність та впевненість. Марина. Фіксер має бути готовим до того, що це не просто переклад. Робота журналіста — ставити «незручні» запитання. Саме ви ставитиме ці «незручні» запитання, а також отримуватиме першу реакцію співрозмовника. У перекладача не завжди виникає симпатія до співрозмовника: наприклад, це може бути стара жінка, що нудьгує за минулим, колишній партійний функціонер, який втратив сенс свого існування у 90-ті роки минулого сторіччя й у 2014 році знову знайшов його, а також двохтрьох автоматників-охоронників на додачу,

But some of my friends-colleagues continued working as fixers despite the danger, and being unprotected. To picture the work of fixers in Donetsk and Luhansk regions in 2014, when the wave of journalists was at its height, I talked to the interpreters who worked as fixers when the military action was growing rapidly. They are experts in interpreting, follow the rules of interpreter’s ethics, and know professional duties better than anybody else. They are Yevgen Lobanov, Serhiy Krasnoshchokov, Igor Protsenko and Maryna. What should a fixer be prepared to in the armed conflict zone? Yevhen Lobanov: Apart from a standard set of skills required for conventional field interpreting, a fixer should have a certain degree of stress tolerance. He or she should also be more focused on non-biased results, that is to try to exclude personal involvement. Tranquility, consistency and self-confidence are good qualities in conflict situations. Євген Лобанов Yevhen Lobanov

38 Для перекладача головне — знати мови й пам’ятати, що в кожному перекладі є своя специфіка, і на війні потрібно знати військову термінологію. Працюючи на війні, перекладач має розуміти, що там, куди він їде, стріляють. An interpreter should first of all have a good command of languages and remember that any interpreting job has its own peculiarities, and working in a war you need to know war terminology. Working in a war, an interpreter has to understand that he/she is going to work at a site where they shoot. «революціонер», більше схожий на рецидивіста. Крім того, фіксер має бути готовим до агресії та провокацій. Він або вона мають зробити все, щоб журналіст зібрав необхідний матеріал, і водночас уся команда залишилася живою. Так, наприклад, команда тележурналістів складається з 2–3 людей, яких потрібно постійно тримати в полі зору, тобто перекладаючи для репортера, треба слідкувати за оператором і звукорежисером, бо «мирне» населення не завжди адекватно поводиться: може під дією «зеленого змія» почати душити журналіста або намагатися вкрасти бронежилети й каски (травень 2014 року, Краматорськ). Сергій Краснощоков. Треба усвідомити, що для фіксера на першому плані — роль посередника між репортером і чужим для нього середовищем. Звісно, ми виконуємо письмовий переклад документів, усний під час інтерв’ю та зустрічей, але, крім цього, треба бути готовим розшукувати людей, досліджувати різні події, забезпечувати транспорт і матеріально-технічну базу для журналістів, бути готовим поїхати до будь-якої локації, виконуючи роль штурмана. Крім того, треба працювати в такому самому графіку, що й замовник, а журналісти можуть працювати 24 години на добу, у скаженому ритмі. На відміну від інших видів перекладацької діяльності, ця робота вимагає більших зусиль, витривалості, кмітливості, терпіння й концентрації.

Тіні/Shadows # 1

Maryna: A fixer should realise that this is not just interpreting. A reporter’s job is to ask «inconvenient» questions. It is you who will ask these «inconvenient» questions and receive the first reaction of the interviewed. The interpreter cannot always like the interviewed: it may be an old woman who longs for the Soviet past, a former communist party official who lost the sense of life in the 1990s and obtained it again in 2014, and two gun-men to protect him in addition, or a «revolutionary man» who looks like a criminal. The fixer needs to be prepared to resist aggression and provocations. They have to do their best for the reporter to have a story and for the whole team to stay alive. Thus, for instance, a television team includes 2-3 people, and you need to keep an eye on them at all times, which means while interpreting for the reporter you have to watch the cameraman and the sound engineer, because «civilians» do not always behave appropriately: being intoxicated they can start strangling a journalist or try to steal body armour and helmets (May, 2014, Kramatorsk). Serhiy Krasnoshchokov: You should realise that the most important function of a fixer is to be an intermediary between reporters and the environment where they are aliens. Sure, we have to translate some documents, interpret interviews and meetings, but apart from that we should be able to find a person, study different events, provide a car with a driver, and spare parts for their equipment. You should be ready to go to any site and be a navigator. You have to work the same hours as

Сергій Краснощоков Serhiy Krasnoshchokov

«Для захисту фіксерів немає міжнародного закону. Якщо журналісти працюють із фіксером неофіційно, ЗМІ не несуть юридичної відповідальності. Якщо фіксери працюють за контрактом у складі «місцевого персоналу» редакції впродовж певного часу, тоді є зобов’язання за контрактом, а також моральна відповідальність, що закріплюється договором страхування. Але, наскільки я знаю, міжнародного законодавства з цього питання немає. Етноні Лойд, журналіст «The Times»

« There is no 'law' as such to protect fixers. They can be hired locally (as you and I worked together) without any legal obligation of the newspaper. Or they may be hired longer term by a newspaper as 'local staff' in which case the paper does have moral obligations, as well as contractual obligations which are usually enshrined by an insurance clause. However, I don't believe any international law exists as such. Anthony Loyd, The Times journalist

Ентоні Лойд

40 Ігор Проценко Igor Protsenko

Ігор Проценко. Для перекладача головне — знати мови й пам’ятати, що в кожному перекладі є своя специфіка, і на війні потрібно знати військову термінологію. Працюючи на війні, перекладач має розуміти, що там, куди він їде, стріляють. Треба знати, що коли з російської сторони починають стріляти з міномета, перше, що треба робити — лягти й повзти. Треба бути готовим, що твою машину зрешетять і не буде чим повертатися на базу, тому в команді має бути досвідчений водій, який довезе вас назад. Крім того, обов’язково треба морально налаштовуватися й поводитися стримано з тими, хто прийшов у твій дім і зламав затишне життя назавжди. Я ніколи не забуду, як працював з іспанським каналом TVE у Слов’янську. Ми брали інтерв’ю в бандита, який був одягнутий в уніформу російської армії з триколором на кітелі. В інтерв’ю він казав те, що ми чули з російських телеканалів, мовляв, прийшов звільняти населення від українців, які чинять насилля. На запитання, чи ви громадянин Росії, він відповів, що він зі Слов’янська, з типовим для росіян центральної частини їхньої

Тіні/Shadows # 1

they do, and it is not easy because journalists can work 24 hours a day at a crazy pace. Compared to other interpretation or translation jobs this one requires more effort, stamina, savvy, patience and concentration. Igor Protsenko: An interpreter should first of all have a good command of languages and remember that any interpreting job has its own peculiarities, and working in a war you need to know war terminology. Working in a war, an interpreter has to understand that he/she is going to work at a site where they shoot. You should know that when the mortars start firing from the Russian side you need to fall on the ground and crawl. You should be prepared for the possibility that your car may be riddled with bullets, and you won't have a vehicle in which to return to the base, so your driver should be experienced enough to take you back. You need to be able to concentrate and behave patiently with those who came to take your home away from you and disrupted the comfortable life you had. I will never forget working for the Spanish television channel TVE in Sloviansk. We were interviewing a bandit wearing the Russian army uniform who was telling us that he had come to liberate the population from Ukrainians and their violence. Asked if he was a citizen of Russia, he replied he was from Sloviansk (Ukraine) with an accent, with vowel reduction, typical of a speaker from central Russia. As a PhD in

Для перекладача головне — знати мови й пам’ятати, що в кожному перекладі є своя специфіка, і на війні потрібно знати військову термінологію. Працюючи на війні, перекладач має розуміти, що там, куди він їде, стріляють. An interpreter should first of all have a good command of languages and remember that any interpreting job has its own peculiarities, and working in a war you need to know war terminology. Working in a war, an interpreter has to understand that he/she is going to work at a site where they shoot.

Тінь експерта – Expert’s Shadow країни редукуванням голосних. Як філолог я добре розумію, що таке редукція голосних і повноголосся. Ніколи російськомовний мешканець України не буде казати: Кнчна нет. Яж с Укр’ны, с СлАвнска. Однак журналіст має здати матеріал, і фіксер має наступити на свої почуття й не виказувати свого ставлення. Н. П. Наскільки перекладач захищений, коли журналісти ризикують? Євген Лобанов. Ризик журналістів можна порівняти з польотом у пасажирському лайнері, який летить над зоною бойових дій на висоті 10 км — начебто все під контролем, але раптово може статися щось надзвичайне, і все відразу закінчиться. У перекладача немає захисту — він не підпадає під дію женевських конвенцій (бо працює неофіційно), він не застрахований, у нього немає практично жодної гарантії. Єдине, на що може розраховувати перекладач, то це на допомогу самих медіа, прикладом може бути випадок із донецьким фіксером-перекладачем для великої медіакорпорації, якого було викрадено влітку 2014 року. Марина. Журналісти завжди ризикують у зоні збройного конфлікту. Якщо журналіст працює в штаті великої редакції, у нього хоча б є страховка, і якщо щось із ним трапиться, його

linguistics, I can easily distinguish between reduced and full vowels. A Russian speaking Ukrainian will never say: Knchna niet. Ya zh s Ukrainy, s Slavnska. However, the journalist must make a story, and the fixer has to hide their feelings and attitude. How much is a fixer protected when journalists take a risk? Yevhen Lobanov: It can be compared with a flight in a liner 10,000 meters above the hostilities when everything seems to be under control and all of a sudden something out of the way happens and this is the end. A fixer has no protection — he or she is not covered by Geneva conventions (more often than not the work is not official), he or she has no insurance and almost zero chance of being rescued. The only thing he or she can rely on is the help of media resources; as an example, the story about a fixer from Donetsk working with a large news corporation who was captured in the summer of 2014. Maryna: Journalists are always at risk in a zone of armed conflict. If a reporter works for a large newspaper or channel they at least have insurance, and their family will get compensation of some hundreds or thousands of euros or dollars if something happens to them. While fixers do not have such an insurance, all they have is daily payment. All I can recommend to fixers is to have an

42 родина отримає матеріальну компенсацію в розмірі декількох сотень тисяч євро або доларів. У перекладача-фіксера такої страховки немає, є тільки добова оплата. А порадити перекладачам можна бронежилет і каску, вони хоча б від дрібних осколків захистять. Сергій Краснощоков. Журналісти, які вже не вперше працюють у зоні воєнного конфлікту, пильнують за безпекою персоналу, деякі редакції надають фіксерам страховку. Але ж фіксер завжди має слідкувати, щоби журналісти (особливо фрилансери, які прагнуть зробити яскраві та ефектні кадри) дотримувалися спеціальних правил та обмежень щодо іноземців і представників ЗМІ, а саме, — щоби журналіст не пхався до зони, де заборонено перебувати, не використовував засоби аудіо- та відеореєстрації, де вони не дозволені, не сходив із дороги на узбіччя, де може бути заміновано, не чіпав залишків боєприпасів, уламків та завалів. Також треба бути готовим до раптової зміни ситуації, початку бойових дій і реагувати на це розумно й обережно, згідно із ситуацією. Ігор Проценко. Журналісти й перекладачі ризикують життям і мають розуміти, на що вони йдуть. Тут кожен сам обирає, це і є моя порада — обирайте самі.

Тіні/Shadows # 1

body armour and a helmet to be at least protected from shrapnel. Serhiy Krasnoshchokov: Journalists who have worked in armed conflicts take care of the personnel’s safety, some media organisations provide fixers with insurance. However, the fixer needs to take care that reporters, especially freelancers who are hunting for bright and impressive shots, keep to the special rules and restrictions prescribed for foreigners and the media. They should keep an eye on the reporters to prevent them wandering into a banned area, using audio — and video recording devices where they are prohibited, stepping over a road border where it could be mined, touching the residuals of ammunition, fragments and heaps. You should also be prepared for abrupt changes in a situation and military action and react reasonably and carefully, according to the state of affairs. Igor Protsenko: Journalists and interpreters risk everything, they risk their lives, and they have to realise what they are involved in. Here each person makes a choice, and my advice is: make this choice yourself. « …we are at risk. Linguists working for the military are kidnapped, tortured and beheaded as traitors; prison camp translators are prosecuted as spies; court

Тінь експерта – Expert’s Shadow «… ми перебуваємо в небезпеці. Військових перекладачів беруть у заручники, піддають тортурам, їм відрізають голови як зрадникам. Перекладачів, які працюють у таборах військовополонених, карають як шпигунів, судові перекладачі отримують погрози своєму життю, фіксерів убивають, коли вони виконують свою роботу, а перекладачів художньої літератури арештовують за зміст перекладених творів.» Petition «Urge the UN to protect translators and interpreters worldwide» https://www.change. org/p/urge-the-un-to-protect-translators-andinterpreters-worldwide Н. П. Де і з ким було найскладніше працювати, які труднощі випало долати? Євген Лобанов. Найскладнішим було працювати під час спілкування з великою кількістю людей, наприклад, на мітингах. На перекладача, бо він вважається своїм, часто виливають багато негативу. Іноді я мав пояснювати людям, що перекладач говорить не сам, а тільки передає те, що говорить клієнт. Дуже часто траплялося перекладати нісенітницю, було складно стримувати своє ставлення до цього й залишатися в режимі тільки транслювання інформації. Траплялося, що клієнт із сумнівом ставився до якості перекладу й перевіряв роботу перекладача, а потім вибачався за недовіру. Марина. Найскладнішим було абстрагуватися, особливо коли перекладала посеред поля, де лежали останки майже 300 людей (катастрофа Боїнга, липень 2014 року), або коли перекладала в моргу, куди привезли трупи солдат, а судмедексперт запідозрив, що в журналістів є гранати (м. Дніпро, березень 2016 року). Фотокореспонденти й радіожурналісти — це ті люди, з якими було найскладніше, тому що вони завжди мають бути на передньому краї. А проте, тарифи за роботу з ними завжди нижчі, ніж у телевізійників, хоча ризик набагато вищий. Вони «адреналійники», їх жене невідомо куди, тому голова у фіксера має залишатися холодною, щоби відфільтровувати нереальні бажання, які загрожують життю. Є ще одна категорія — «ґламурні дурні та дурепи». Це найнебезпечніша категорія, вони потрапляють до зони конфлікту випадково, нічого про це не знають, не вміють

interpreters receive death threats; fixers are persecuted for doing their job; and literary translators are incarcerated for content.» Petition «Urge the UN to protect translators and interpreters worldwide» https://www.change. org/p/urge-the-un-to-protect-translators-andinterpreters-worldwide

Дуже часто траплялося перекладати нісенітницю, було складно стримувати своє ставлення до цього й залишатися в режимі тільки транслювання інформації. It is hard to stay away from personal involvement and cling to an impersonal translation of information when it comes to interpreting utter nonsense. What was the hardest experience? Yevhen Lobanov: I found it most difficult to work in places with a substantial number of people, rallies or meetings for example. Very often an interpreter is mistaken for a client and becomes a target for negative attitudes. Sometimes I had to explain that it’s the client who says the words, but not the interpreter. It is hard to stay away from personal involvement and cling to an impersonal translation of information when it comes to interpreting utter nonsense. It once happened that a doubtful client asked Russian-speaking colleagues about the accuracy of interpreting and to check the fixer’s work, begging pardon then for their mistrust. Maryna: The most difficult task was to distract my mind from certain things, especially when working in a field where the remnants of 300 people were scattered (the Boeing catastrophe, July, 2014), or interpreting in a morgue where soldiers’ bodies are brought, and watching a forensic doctor who suspects that the reporters have brought some grenades (Dnipro, March, 2014). News photographers and radio reporters were the hardest to work with, they need to be at the forefront all the time. Though the rates they pay are always lower than those that television people offer. They are adrenaline addicts, they try to get wherever possible, so the fixer needs to have a cool mind to filter unreal wishes, dangerous to life. There

44 адекватно поводитися. Тут фіксеру доведеться попріти, щоби залишитися живим і витягти свою команду.

Вони «адреналійники», їх жене невідомо куди, тому голова у фіксера має залишатися холодною, щоби відфільтровувати нереальні бажання, які загрожують життю. Є ще одна категорія — «ґламурні дурні та дурепи». Це найнебезпечніша категорія, вони потрапляють до зони конфлікту випадково, нічого про це не знають, не вміють адекватно поводитися.

Тіні/Shadows # 1

is another type of reporter, the «glamorous idiots», who are the most dangerous kind because they occasionally get to the zone of the article, they don’t know anything and can't act adequately. In these circumstances the fixer has to make efforts to stay alive and take the team away from danger.

They are adrenaline addicts, they try to get wherever possible, so the fixer needs to have a cool mind to filter unreal wishes, dangerous to life. There is another type of reporter, the «glamorous idiots», who are the most dangerous kind because they occasionally get to the zone of the article, they don’t know anything and can't act adequately.

Тінь експерта – Expert’s Shadow Сергій Краснощоков. Найскладнішим у роботі виявилося безкінечне очікування в полі, коли з’являться представники ОБСЄ. Ми проводили 6–8 годин на день зі знімальною бригадою в місцях, куди вони мали прибути. Треба враховувати такі ситуації та мати відповідний одяг і запаси води. Було складно адаптуватися до нового режиму, коли вільний час залишався тільки на сон, а також усвідомити всю зону відповідальності, і що від тебе очікують більшого, ніж здавалося спочатку. Ігор Проценко. Найскладнішим у цій роботі для мене був страх, що ті, хто безконтрольно ходить всюди з автоматами, просто почнуть стріляти для розваги, і це не безпідставно. Наприклад, якось «спасители» (рос. «рятувальники») зайшли до автостанції з криком «Все на пол, лицом вниз!» (рос. «Усі на підлогу, обличчям долу!»), змусили всіх лягти на підлогу й почали стріляти над головами людей, водночас непристойно регочучи, потім спокійно роз’їхалися на машинах. Не було жодної гарантії, що не почнуть стріляти у вас. Важко працювати було завжди й зі всіма. На війні, навіть млявій, завжди складно і страшно, ти перекладаєш, і водночас будь-якого моменту ти можеш побачити автомат, спрямований тобі в голову, і почути кулі над головою, звук яких я не забуду ніколи, опинитися в підвалі — все це відбувалось у Краматорську. Кажуть, час лікує, але коли живеш у вигнанні, при цьому не в Парижі, а так далеко, що найкоротший маршрут триває 32 години… залікувати рани важко.

Особливістю українських фіксерів була їхня освіта, високий інтелектуальний рівень, ерудиція, високий рівень перекладацької підготовки та відповідальність. Вони працювали із принципу, не заради грошей «Ідеального фіксера немає, тому що жодна людина не може поєднувати такі суперечливі вміння і якості: мати перекладацькі навички високого ґатунку, знати людей із різних кіл суспільства: від політиків і чиновників до злочинців і бойовиків. Фіксер має вміти переконувати, бути приємним у спілкуванні, винахідливим, ініціативним, легко пристосовуватися

Serhiy Krasnoshchokov: For me, the most difficult thing was the eternal wait for the OSCE representatives to appear. The film crew were waiting for them for 6-8 hours per stay on the site where they were to show up. You should take into account such circumstances and dress appropriately, and have sufficient water in reserve. It was also hard to adapt to the schedule, when you have spare time for sleep only, and realise all the responsibility you bear and the high expectations of the client, more than you could imagine setting up this job. Igor Protsenko: The most difficult part of this job was the fear that those who carry guns uncontrollably can start shooting for fun and with no reason. For instance, on one occasion «saviours» came in the coach station and shouted, «Face down on the floor!» They made everyone lie on the floor and were shooting above people’s heads while laughing evilly. Then they just got into their cars and drove away. Nobody can guarantee they won’t shoot you. It was hard to work with everyone and be everywhere. During a war, even if it is a low-grade war, it is always hard and scary. While interpreting you can have an automatic gun pointed at your head and hear the sound of bullets above your head, a sound I will never forget, and you can be thrown into a basement, which all happened in Kramatorsk. They say time heals but it is hard to have your soul cured if you live in exile, in a place which is far from being like Paris but is so far away that the minimum time it takes you to get to Ukraine is 32 hours.

So the special feature of Ukraine fixers was their education and intellectual sophistication, the particular skill as translators and their commitment. They were doing the job from principal not for the money «The perfect fixer does not exist — no person could contain such contradictory skills… They must have high level of translation skill, they should also be connected to a great variety of people — both politicians and high rank officials, and gangsters and insurgent commanders. The greatest skills of a fixer are powers of persuasion, charm,

46 до ситуації, бути терплячим і вигадливим, щоб у журналіста була можливість зосередитися на матеріалі. Добрий фіксер має відчувати, де може виникнути ризик під час підготування матеріалу, а добрий журналіст має дослухатися до порад фіксера, коли ризик занадто великий. Найкращі фіксери люблять своє діло і сповнені бажання дізнатися, що насправді відбувається, і з ними журналісти працюють краще, ніж самостійно. Особливістю українських фіксерів була їхня освіта, високий інтелектуальний рівень, ерудиція, високий рівень перекладацької підготовки та відповідальність. Вони працювали із принципу, не заради грошей, принаймні, у той період, коли я там був. Для українських фіксерів ця діяльність була новою, і вони навчалися, працюючи, на відміну від їхніх колег в Іраку або Афганістані, де є фіксери з 20-річним досвідом. В Україні в мене була одна з найкращих команд за всю мою кар’єру — перекладач Євген (Лобанов) і водій Артур. Євген дуже відповідальний і відданий ділу, дуже розумний і дуже сміливий. Він враховував обидві сторони конфлікту, що було дуже важливим. Артур теж розумний чоловік, юрист, а ще один мозок у журналістській команді — це рідкість.» Том Коглан, журналіст «The Times» у 2014 р.

Тіні/Shadows # 1

guile, initiative, adaptability and patience to remove the stress involved in getting to where the journalist needs to be and allows the journalist the space to think about the story. A good fixer also has good judgement of the risks involved in the story and a good journalist listens when the fixer thinks that the risks are too great. The greatest fixers love what they do and are obsessed with knowing what is really happening. They bring stories to the journalists and make the journalists better than he or she is on their own. So the special feature of Ukraine fixers was their education and intellectual sophistication, the particular skill as translators and their commitment. They were doing the job from principal not for the money — at least back in the period when I was there. The fixers were all new to the job and learning it as they went. In Iraq there are fixers with 20 years experience, same in Afghanistan. In Ukraine, I had one of the best teams I ever worked with in Yevgeny and our driver Artur. Yevgeny was really committed, really intelligent and really brave. He was also very even handed to both sides of the argument — which is important. Artur was also a clever guy, a lawyer, and a second good brain in a journalist team is rare. « Tom Coghlan, The Times journalist in 2014.

Тінь експерта – Expert’s Shadow

Н. П. Чи Ви відчували, що виконуєте важливу місію, доносите правдиву інформацію до світової спільноти?

Did you feel that you were having a kind of mission of delivering truthful information to the world community?

Євген Лобанов. Безумовно, так. Я би припинив співпрацю з клієнтом, якби події в його/ її викладі істотно спотворювали реальність. Мені пощастило працювати зі справжніми професіоналами. Мене робота приваблювала тим, що ти бачиш, що відбувається сам, без жодної цензури.

Yevhen Lobanov: Definitely yes. I would not work with a client who published distorted information. I was lucky to work with top professionals. I was addicted to the job, because it gave pure information uncut and uncensored.

Марина. Ну, фіксерами стають здебільшого випадково, а правдиву інформацію доносять журналісти, саме вони формулюють конкретні завдання для фіксерів. Сергій Краснощоков. Звісно, завдяки нашій роботі більше людей дізнається про те, що відбувається, але на цьому і все, — таке собі емоційне відлуння тих подій. Насамперед перекладач має керуватися професійною етикою, наше завдання — забезпечити комунікаційний акт, переклавши так, щоби нічого не втратити й не додати зайвого. У журналістів свої моральні та професійні правила, і на жаль, вони не завжди зображають події об’єктивно. Прикро, коли готовий матеріал відрізняється від того, що ти побачив, і від того, як переклав. Це призводить до внутрішнього конфлікту, коли правильно й чемно робиш свою справу й не бачиш належного результату наприкінці. Ігор Проценко. Я особисто високої місії не відчував. А щодо світової спільноти, то мене вразила її реакція на результати роботи групи іспанського каналу ANTENA 3. Журналісти відзняли матеріал так, як було, змонтували фільм, де можна побачити, як вони бігли, а в них стріляли росіяни (їхній висококласний оператор зміг зняти все). Коли фільм вийшов в ефір, їм сказали, що все це неправда, а вони — лицеміри й погналися за дешевою сенсацією. Згодом я давав інтерв’ю одній із центральних газет у Парагваї, і результат був таким самим — «він усе вигадує, ніколи російських солдатів не було в Україні…»

Maryna: Well, you start working as fixer occasionally, while to deliver truthful information is the journalists’ objective, they usually give certain tasks to the fixers. Serhiy Krasnoshchokov: Sure, thanks to our job more people learn about the event but that is just an emotional echo of what is going on. For an interpreter the most important thing is to keep to the professional ethics, our task is to provide a communicative act, translating in such a way that nothing is lost and nothing is added. Journalists keep to their own moral and professional rules, and unfortunately don't always reflect the events objectively. It is very disappointing to see a story which differs from what you saw and translated accurately. It brings you to the inner conflict when you do your job correctly and decently, and don't see an adequate result in the end. Igor Protsenko: I didn't see my job as a mission. Speaking about the world community, I was struck by its reaction to the work of the Spanish channel ANTENA 3. The reporters made a story about how it all happened, made a film where one could see how they were running away from the Russians who were firing at them (their highly professional cameraman managed to film everything). When the film was they shown, they were told it wasn't true, they were hypocritical liars chasing a sensation. I experienced the same later on when I was interviewed by one of the central newspapers in Paraguay, and the reaction was the same, «he is inventing the events, no Russian soldiers have ever been in Ukraine…»

Foundations and challenges of healthcare interpreting in the US

Основні принципи та проблеми медичного перекладу в США

Аnastasia Lakhtikova, Cleveland (US)

Анастасія Лахтікова, Клівленд (США)

Author who delivered lectures and masterclasses for medical interpreters and their trainers for the US Committee for Refugees and Immigrants last year, tells about the challenges of healthcare interpreting in the US, specific characteristics of refugees’ interpreters, skills needed to interpret in the mental healthcare field, dangers and importance of the profession.

Anastasia Lakhtikova, Ph.D. is a former trainer of medical interpreters and their trainers for the US Committee for Refugees and Immigrants.

Автор, яка минулого року проводила лекції та майстер-класи для усних медичних перекладачів та їхніх викладачів у Сполучених Штатах на замовлення Комітету з питань біженців та іммігрантів США, розповідає про проблеми усного перекладу в медичній сфері в США, особливості перекладу в громаді біженців, навички, яких потребують усні перекладачі для роботи в психіатрії, а також небезпеки та важливість професії. Анастасія Лахтікова, доктор філософії, керівник і викладач навчальної програми з медичного перекладу для перекладачів та викладачів перекладу від Комітету з питань біженців та іммігрантів США.

Тінь експерта – Expert’s Shadow Healthcare interpreting is a necessary and yet underappreciated profession in the US. There are large numbers of first-generation emigrants in the country and there are also many people who come from all over the world to seek high quality treatment. However, the profession still under appreciated because the demand for these services in each language fluctuates greatly, so healthcare institutions cannot justify employing in-house interpreters. There are very few full-time interpreting positions in the hospitals, and most them include managerial tasks, such as organising interpreting through external companies in the city and remote interpreting in the country. Although in some cities with a densely situated Hispanic population, like Chicago, healthcare organisations have full-time interpreters, they are still required to undertake other clerical work, such as the translation of documents, travel planning, logistics, paperwork and escorting foreign patients; in addition to them providing language services.

Професія медичного перекладача в Сполучених Штатах надзвичайно необхідна, та все ж недооцінена. У країні мешкає велика кількість емігрантів першого покоління, які потребують послуг перекладача, а також до США приїздить багато іноземців, щоб отримати високоякісне лікування. Однак ця професія недооцінена, тому що попит на перекладацькі послуги з кожної мови є дуже нестабільним, тому медичні заклади часто не можуть собі дозволити тримати штатного перекладача. У лікарнях залишилося обмаль посад штатного перекладача, і ті, що є, зазвичай, виконують різну менеджерську роботу, наприклад, винаймають усних перекладачів через підрядників безпосередньо в місті, де розташована лікарня, або віддалений переклад по всій країні. Навіть у тих містах, де мешкає багато іспаномовних громадян — наприклад, у Чикаго, і медичні заклади беруть у штат усних перекладачів, від них однаково вимагають виконувати різну офісну роботу, перекладати документи, опікуватися логістикою, документообігом і супроводжувати іноземних пацієнтів. Лінгвістичні послуги ніби йдуть на додачу.

50 college. Medical institutions recognise this problem and provide a modicum of professional training within their institutions.

If there are no full-time jobs for medical interpreters and college education is not free, the majority of medical interpreters, who work only occasionally, will have to be trained through other venues and not at a college. Medical institutions recognise this problem and provide a modicum of professional training within their institutions. Even though medical interpreting is considered a crucial component in medical care, it is not well remunerated. A person with proper professional training, a university degree in translation and interpreting, can be hired as a full-time manager of language services and be paid a proper salary with benefits. Interpreters who work part-time and are on call have no benefits and are paid the sorry rate of $17-$25/hour. A single person could scrape a living working for $25/hour if they had plenty of work per week, but because the work load is highly irregular one cannot rely on any income whatsoever. Economic problems aside, one should consider the complexity of the crucially important task of the healthcare interpreter. Refugees comprise a significant population of people who use the services of medical interpreters.1 Refugees come to the US in large communities that have survived together in refugee camps, sometimes for decades. They often speak a rare dialect or language, and sometimes this language has no written form, as in case of Wu with its 80 million speakers in Shanghai.2 Due to their adverse living conditions over extended periods of time, refugees often have little education, and their language frequently has not developed to accommodate the technological wonders of modern medicine. In a word, there might be no native terms 1

American Immigration Council, “An Overview of US Refugee Law and Policy” https://www. americanimmigrationcouncil.org/research/overview-usrefugee-law-and-policy

Officially it is a dialect of Mandarin that is actually so divergent that can be considered a separate language.

Тіні/Shadows # 1

для роботи в таких міжнародних організаціях, як ООН та ЄС, а також для перекладу в судах. Медичні перекладачі, що працюють на неповній зайнятості, мають готуватися не в коледжах, а безпосередньо в медичних установах, оскільки освіта не безкоштовна, а вакансій на повну зайнятість для перекладачів майже не залишилося. Керівництво медичних установ усвідомлює ситуацію й намагається забезпечувати базову підготовку фахівців безпосередньо в лікарнях.

Медичні перекладачі, що працюють на неповній зайнятості, мають готуватися не в коледжах, а безпосередньо в медичних установах, оскільки освіта не безкоштовна, а вакансій на повну зайнятість для перекладачів майже не залишилося. Керівництво медичних установ усвідомлює ситуацію й намагається забезпечувати базову підготовку фахівців безпосередньо в лікарнях. Попри те, що медичний переклад вважається важливим складником медичного обслуговування, оплачується він недостатньо високо. Людина з належною професійною підготовкою, дипломом у галузі письмового та усного перекладу може здобути керівну посаду в лінгвістичній компанії та отримувати належну зарплату з повним соціальним пакетом. Гаманець усних перекладачів із неповною зайнятістю, які працюють за викликом і не отримують соціального захисту, щомісяця поповнюється нікчемними 17–25 доларами США за годину. Людина, яка отримує 25 доларів на годину, може виживати, тільки маючи багато роботи щотижня, але ж неможливо покладатися на перекладацьку діяльність як на основне джерело заробітку, якщо навантаження є таким нестабільним. Окрім економічних проблем, треба враховувати також складність і важливість роботи усних перекладачів у медицині. Біженці становлять велику частину населення, яке потребує

Тінь експерта – Expert’s Shadow for the most basic medical notions, as in the case of Nepali, the language spoken by 60,000 of the Bhutanese refugees in the US.

Interpreting jobs are not lucrative, so the interpreters who service these groups most often come from refugee communities, and from younger generations, who grew up in the camps and learned English there or who moved to the US as children. These young people have a really tough job.

2015, 125,000 people in the world received a green card through lottery.3 In 2016, foreign nationals and their families received over 140,000 employmentpreference visas and 230,000 family-sponsored immigrant visas.4 Up until 2016, the US was the country that admitted the greatest number of refugees in the world. The projected numerical ceiling of refugee intake for 2016 was 85,000. Interpreting jobs are not lucrative, so the interpreters who service these groups most often come from refugee communities, and from younger generations, who grew up in the camps and learned English there or who moved to the US as children. These young people have a really tough job. Not only do they have to figure out the profession and the US medical system quickly, acquire professional interpreting skills and get a grip on human physiology that they do not necessarily know in their native language, they also have to bridge a cultural gap for their community so wide that not many would dare to try to do so. There are other fascinating challenges that healthcare interpreters in refugee communities have to face on a daily basis. Some communities are so small and live so closely together that often a young male neighbour and family friend ends up interpreting for an older female neighbour or family friend. In normal situations, the interpreter 3

US Department of State, “DV 2015: Selected Entrants” https://travel.state.gov/content/visas/en/immigrate/ diversity-visa/dv-2015-selected-entrants.html

US Department of State, “Visa Statistics,” https://travel. state.gov/content/visas/en/law-and-policy/statistics. html.

перекладу в лікарнях (1). Біженці приїздили до США великими громадами, які виживали в таборах біженців, часом по декілька десятків років. Вони часто розмовляють рідкісними діалектами або володіють мовою, що не має письмової форми, як у разі з уською та її 80 мільйонами носіїв у Шанхаї (2).

Оскільки усний переклад не є прибутковим, зазвичай перекладачі походять із тієї ж громади. Це представники молодшого покоління, які виросли в таборі біженців і там вивчили англійську, або ж ті, хто приїхав до США ще дитиною. Такі молоді люди виконують непросту роботу. Несприятливі умови життя впливають на освітній рівень, і тому їхня мова часто не відбиває технологічні досягнення сучасної медицини. Одним словом, носії можуть не знайти потрібного відповідника на позначення певного терміну, як у разі з непалі, мовою, якою говорять 60 000 бутанських біженців, що живуть у США. 2015 року 125 000 людей отримали Зелену картку, вигравши лотерею (3). У 2016 році іноземці та їхні сім’ї отримали 140 000 робочих віз і 230 000 імміграційних віз (4). Ще до 2016 року США були країною з найбільшою часткою біженців у світі. Максимальна кількість біженців, яку планували прийняти 2016 року, становила 85 000. Оскільки усний переклад не є прибутковим, зазвичай перекладачі походять із тієї ж громади. Це представники молодшого покоління, які виросли в таборі біженців і там вивчили англійську, або ж ті, хто приїхав до США ще дитиною. Такі молоді люди виконують непросту роботу. Адже вони повинні не тільки ознайомитися з особливостями перекладацької професії, а також медичної системи США у вкрай короткий строк, набути перекладацьких навичок і дізнатися про фізіологію людини (чого вони могли не знати й рідною мовою), вони також мають подолати культурний бар’єр. А іноді такий бар’єр здається настільки нездоланним,

52 should refuse such an appointment for the reason of familiarity with the patient — the patient’s confidentiality is under threat and this can result in a patient’s apprehension that their medical condition is now known to a family friend. The patient may not disclose all the details of their condition or they may not come back for the treatment. And what if the patient is suffering from an ailment, let’s say a form of mental disorder, that is stigmatised in their culture? In this case the patient could even insist there is nothing wrong with them at all and that they made a mistake in coming to see a doctor. This patent will not be upfront about their symptoms and it will be difficult for a doctor to diagnose their condition. The immigrants’ rights as "limited English language users" are protected by several American laws, such as Title VI of the 1964 Civil Right Act (section 601) and various other incentives in the healthcare industry, such as Standards for Culturally and Linguistically Appropriate Services, and certifications. The Civil Rights Act, namely, states, “SEC. 601. No person in the United States shall, on the ground of race, color, or national origin, be excluded from participation in, be denied the benefits of, or be subjected to discrimination under any program or activity receiving Federal financial assistance.”5 This means that if a US institution receives government money for any of its programs or functions, they cannot have rules or regulations that put certain categories of people in a disadvantaged position, where the services

Pub. L. 88–352, title VI, § 601, July 2, 1964, 78 Stat. 252.

Тіні/Shadows # 1

що майже ніхто не наважується через нього «перестрибнути». Проте є й інші складнощі, з якими щодня стикаються медичні перекладачі з таких громад. Деякі спільноти біженців живуть у настільки тісному симбіозі, що юнак, який є сусідом чи другом родини, має перекладати під час лікування літньої сусідки чи знайомої. За всіма правилами, перекладач у такому разі повинен відмовитися від надання послуг, тому що він знайомий із пацієнтом — особиста інформація пацієнта вже не є захищеною, адже друг сім’ї дізнається про результати обстеження. І тому є ризик, що пацієнт не розповідатиме важливі деталі про свій стан або взагалі відмовиться від лікування. А що як людина хворіє на, скажімо, психічне захворювання? Адже в деяких країнах ці розлади сприймаються як ганебні. У такому разі пацієнти можуть сказати, що з ними все гаразд і вони помилково звернулися до лікаря. Хворий може бути невідвертим, розповідаючи про симптоми, і через це лікарю буде складно поставити діагноз. Права іммігрантів як «осіб з обмеженим володінням мови» захищені кількома американськими законами. Серед них Розділ VI Акта про громадянські права США 1964 року (стаття 601) та інші регламенти в медичній сфері, наприклад, Стандарти надання послуг з урахуванням культурних та лінгвістичних особливостей громадян, а також ліцензування. В Акті про громадянські права США стверджується: «Розділ 601. Жодній людині в США, незалежно від раси, кольору шкіри чи національного походження не може бути відмовлено від участі, отриманні пільг чи дискриміновано в межах будь-якої програми чи діяльності, що отримує федеральне фінансування» (5). Іншими словами, якщо програма чи функції певної установи США фінансуються державою, то їм забороняється утискати в правах та регламентаціях будь-які категорії людей, надавати менш якісні послуги або ж обмежувати їх надання. Якщо ж такі правопорушення відбудуться, то заклад може втратити державне фінансування, а його керівникам інкримінують порушення закону.

Тінь експерта – Expert’s Shadow provided to them are of lesser quality or accessibility. If such violations occur, the institution can lose its federal funding and the people responsible for running it can be prosecuted.

An interpreter in a tightly knit ethnic community finds himself or herself in a delicate situation where they have to balance the law of the land with the customs of their community for patient’s benefit. There is another side to this problem that can potentially breach confidentiality. The mandate to preserve a patient’s confidentiality is absolute in the American healthcare system. There is a special law concerning it called the Health Insurance Portability and Accountability Act of 1996, or HIPAA. This law mandates that a patient’s healthcare information remains under the patient’s control. It provides data privacy and security provisions for safeguarding medical information. For example, doctors and interpreters are not allowed to share any diagnosis with the patients’ immediate family without the patient’s oral or signed consent that allows the sharing of this information with specific persons, such as the patient’s child or spouse. Ironically, this law goes against how things work in many traditional cultures. There, the survival of an individual often depends on his or her community knowing about their ailment. How can they help if they don’t know about the disease? In the US it is up to the patient whether they want to share this information or not. An interpreter in a tightly knit ethnic community finds himself or herself in a delicate situation where they have to balance the law of the land with the customs of their community for patient’s benefit. Furthermore, many refugees come to the US after having experienced unspeakable horrors. Many refugees, including adults but more particularly children, require special mental health services. Mental health interpreting is a separate, highly challenging specialisation in healthcare interpreting that is still understudied and underserved. Mental health interpreting requires an understanding of what the doctor is trying to do, so collaboration between the doctor and the interpreter is required.

Є ще одна сторона проблеми, пов’язана з порушенням конфіденційності. Вимога про нерозголошення особистої інформації пацієнта закріплена на законодавчому рівні в системі охорони здоров’я США. У конституції Америки є окремий закон 1996 року про «Конфіденційність із метою захисту інформації про фізичне та психічне здоров’я пацієнтів». Цей закон передбачає, що інформація про стан здоров’я пацієнта залишається під його власним контролем. Він забезпечує конфіденційність даних і таємність медичної інформації. Наприклад, лікарям не дозволено оголошувати діагноз родині пацієнта без його усної чи письмової згоди — спеціального документа, де хворий вказує окремих осіб, яким можна повідомити про результати обстеження (дружина, чоловік, діти).

Отже, перекладачі, які перебувають під тиском своєї етнічної громади, опиняються в пастці, де треба балансувати між законами країни, де вони мешкають, і звичаями своєї громади, щоби допомогти пацієнтові. Але ж річ у тім, що цей закон суперечить правилам, які діють у багатьох культурах, де шанс на одужання залежить того, чи відомо про захворювання громаді. Як вони допоможуть, якщо не знатимуть про хворобу? У США це все залишається на розсуд пацієнта. Отже, перекладачі, які перебувають під тиском своєї етнічної громади, опиняються в пастці, де треба балансувати між законами країни, де вони мешкають, і звичаями своєї громади, щоби допомогти пацієнтові. Крім того, біженцям з інших країн випало пережити невимовні жахи. Багато хто з дорослих, а найбільше діти, потребує медичних послуг, що стосуються психічного здоров’я. Переклад у галузі психіатричної медицини — це надзвичайно складний напрямок, який залишається недостатньо вивченим і забезпеченим. Такий переклад потребує від перекладача максимального розуміння намірів лікаря і встановлення тісного контакту між

Тіні/Shadows # 1

A continuous assignment of the same interpreter to any given patient is required because of the trust which is necessary between the patient and the interpreter-doctor team.6 This does not necessarily mean that the doctor is aware of the need for this collaboration. Doctors have to be educated about the subtleties of health interpreting as much as the interpreters themselves.

лікарем і перекладачем. Для налагодження довіри між пацієнтом з одного боку та лікарем із перекладачем з іншого, (6) вкрай важливо, щоби той самий перекладач постійно був закріплений за пацієнтом. Зовсім не кожний лікар усвідомлює необхідність такої співпраці. Лікарі, як і самі перекладачі, мають розуміти всі нюанси перекладу в психіатрії.

The US Department of Health and Human Services, Office of Minority Health, a federal governmental organisation, also has regulations for inclusive and adequate medical care by creating program National Plan of Action to reduce health disparities between racial and ethnic minorities and by instituting Standards for Culturally and Linguistically Appropriate Services. These standards are “intended to advance health equity, improve quality, and help eliminate health care disparities by providing a blueprint for individuals and health care organisations to implement culturally and linguistically appropriate services.”7

Міністерство охорони здоров’я та соціальних служб США, Управління охорони здоров’я меншин — федеральна урядова організація, що також встановлює правила для всебічної та компетентної медичної допомоги шляхом створення програми Національного плану дій щодо зниження розбіжності рівня здоров’я між расовими та етнічними меншинами та встановлення Стандартів надання послуг з урахуванням культурних та лінгвістичних особливостей громадян. Ці Стандарти «покликані забезпечити рівність медичного обслуговування, покращити якість та допомогти усунути нерівність у медичному обслуговуванні шляхом надання індивідуальних на інституційних настанов для впровадження надання послуг з урахуванням культурних та лінгвістичних особливостей громадян» (7).

An interpreter is the one who understands the doctor’s need to communicate with the patient straightforwardly and openly, and the patient’s limitations, sentiments and apprehensions. Because mental health evaluation is often verbal and long (90 minutes), highly developed interpreting skills are crucial, and sheer physical endurance is a must. The emotional pressure of working with patients who have experienced terrible things and who eventually share these experiences with the psychiatrist is extremely taxing and requires professionalism, compassion and a significant aptitude for emotional endurance.8 Not all medical interpreters can sustain such pressure. Because of the emotional investment in the 6

Fox, Annemarie and Jill Garner, “Interpreting for Survivors of Torture,” in Professionalisation of Interpreting in the Community, International Conference Critical Link 4, May 20 –23, 2004, Stockholm, Sweden.

US Department of Health and Human Services, “Think Cultural Health” https://www.thinkculturalhealth.hhs. gov/clas

Ibid.

Перекладач — це той, хто розуміє потребу лікаря спілкуватися з пацієнтом прямо та відкрито, а також обмеження пацієнтів, їхні почуття та побоювання. Оскільки перевірка стану психічного здоров’я є зазвичай усною та досить тривалою процедурою (90 хвилин), високо розвинені перекладацькі навички й особиста витривалість перекладача є необхідними. Працювати з пацієнтами, які зазнали страшних втрат і діляться проблемами з психіатром, надзвичайно важко, адже цей процес дуже виснажливий, він потребує неабиякого професіоналізму, співчуття та емоційної витривалості (8). Не всі медичні перекладачі спроможні витримати такий ризик. Усний переклад у психіатрії потребує покликання через високий рівень емоційного занурення в справу здоров’я пацієнта. Відповідальність за психічне здоров’я

Тінь експерта – Expert’s Shadow wellbeing of the patient, healthcare interpreting is definitely a calling, and even this seemingly innocuous aspect of the profession can cause additional problems. It is in our human nature to be helpful, particularly if you are already working in the capacity of a helper, a facilitator of communication, and the person who needs help is unwell and helpless. Patients who come to the US from elsewhere are helpless in many ways. First of all, they need medical help; then they are unable to communicate; then it is likely they will come from a culture that is very different from the culture of the US and this means that they self-impose the restrictions of their own culture related to social hierarchy, wealth, and gender. For example, in some cultures women and children may not be able to say anything until being asked. This means they will not answer any questions voluntarily and the doctors will get only the information they have thought to ask about. Foreign medical culture and modern technologies can also be alienating and, frankly, scary for them. All these factors can impede communication between the patient and the doctor.

In some cultures, even harmless chitchatting can create problems by allowing the patient to mistake their interpreter for a friend, who now has near familial obligations to help them and advocate for them. An interpreter is the one who understands the doctor’s need to communicate with the patient straightforwardly and openly, and the patient’s limitations, sentiments and apprehensions. Because the interpreter is in the position of facilitator, in many cases the interpreter is tempted to assume a role that does not belong to him or her; in a word, the interpreter is tempted to become too helpful. Many an interpreter has made the mistake of giving their phone number to the patient, or carrying the patient’s baby, or giving them a ride home, or anticipating the patient’s questions by explaining something instead of letting the patient speak and clarify their own needs, or defending the patient’s rights or sensibilities in the middle of an appointment. In some cultures, even harmless chitchatting can create problems by allowing the patient to mistake

пацієнта вкрай висока, і найменший прояв некомпетентності може стати джерелом додаткових проблем. У природі людини закладена необхідність допомагати іншим, особливо коли твоя робота — допомагати вести спілкування, а людина, яка потребує допомоги — хвора й беззахисна. А пацієнти, що прибувають до США зі всього світу, безпорадні в багатьох аспектах. По-перше, вони потребують медичної допомоги; по-друге, вони не можуть спілкуватися; по-третє, є вірогідність, що їхні культурні традиції дуже відрізняються від американської культури, тож вони керуються у своїх діях обмеженнями, притаманними їхній власній культурі, а саме соціальною ієрархією, статками та гендерними стереотипами. Наприклад, жінкам та дітям із деяких країн не дозволено говорити, поки їх не запитають. Це означатиме, що вони не ставитимуть запитання лікарю, і він отримає лише ту інформацію, про яку запитає пацієнтів. Іноземні технології та медицина можуть здаватися таким пацієнтам відверто чужорідним і, скажемо прямо, лякати їх. Усі згадані чинники неабияк заважають

У спілкуванні з представниками деяких культур навіть невинна бесіда може призвести до проблем, адже пацієнт може подумати, що перекладач є його близьким другом, який уже, мов член родини, має у всьому допомагати пацієнтові та захищати його або її особисті інтереси. діалогу між пацієнтом та лікарем. Перекладач — це той, хто розуміє потребу лікаря спілкуватися з пацієнтом прямо та відкрито, а також обмеження пацієнтів, їхні почуття та побоювання. Саме через те, що перекладач часто виступає як посередник, йому кортить приміряти роль абсолютно не властиву. Одним словом, він стає «занадто корисним». Іноді перекладачі беруть на себе забагато обов’язків: надають особистий номер телефону, носять дитину хворого, підвозять додому, намагаються вгадати запитання пацієнта й надати пояснення замість того, щоби послухати його й дати змогу

56 their interpreter for a friend, who now has near familial obligations to help them and advocate for them. Excessive familiarity may allow the patient to lay a claim on their interpreter’s loyalty and this causes problems because what a foreign-born patient wants and needs in accordance with their own cultural sensibilities and experience may gravely disagree with interpreters’ professional rules of conduct and ethical principles. For example, patients can tell an interpreter things about themselves, such as, “I’m not going to take this stupid medicine,” or “My husband beats me,” and in the same breath ask the interpreter not to tell this to the doctor. IMIA and NCHI ethics require that all communication facilitated by a healthcare interpreter remains transparent. Interpreters simply cannot not interpret what the patients tell them in confidence in the doctor’s office. What do you suppose the patient in the scenario above will think about the interpreter whom he or she thought of as a brother and with whom the information was shared in confidence? How do you think it’s going to affect the doctor’s visit? Well-trained interpreters know how to avoid this and similar situations. They conduct themselves with patients in such a way that the patients understand the rule of transparency during the visit and the fact that their interpreter is a professional on the job, not their buddy. Many an interpreter has been tempted to clarify medical information, for example, a medical procedure with which the patient is not familiar, or even give medical advice or a social services consultation. For example, it would be easy for an interpreter to explain what an ultrasound or cardiogram procedures is, or share their opinion on how well certain medicine works, or help the

Тіні/Shadows # 1

відповісти на питання самостійно, захищають права й почуття пацієнта під час огляду. У спілкуванні з представниками деяких культур навіть невинна бесіда може призвести до проблем, адже пацієнт може подумати, що перекладач є його близьким другом, який уже, мов член родини, має у всьому допомагати пацієнтові та захищати його або її особисті інтереси. Таке близьке спілкування призводить до того, що пацієнти розраховують на особисту відданість перекладача. Це призводить до низки проблем, адже потреби іноземного пацієнта базуються на власній ментальності й культурному досвіді, і цей досвід часто не збігається з професійною етикою перекладача. Наприклад, пацієнт може ділитися проблемами на кшталт: «Не буду я приймати ці дурні ліки», або «мій чоловік мене б’є» й одразу ж попросити не перекладати цього лікарю. Міжнародна асоціація медичних перекладачів та Національна рада з питань усного перекладу в галузі охорони здоров’я вимагають, щоби будь-яке спілкування з перекладачем залишалося максимально прозорим. Іншими словами, перекладач не має права замовчувати інформацію пацієнта під час прийому в кабінеті лікаря. Що ж у цьому разі подумає пацієнт, який вважав перекладача близьким другом і довіряв йому таємниці? Вважаєте, це не вплине на подальше лікування? Проте, досвідчені перекладачі знають, як уникати подібних ситуацій. Вони дають пацієнтам чітко зрозуміти, що в кабінеті лікаря не може бути таємниць, а самі вони насамперед перекладачі, аж ніяк не друзі. Деякі перекладачі власноруч беруться за роз’яснення медичної інформації: розповідають про нові для хворих медичні процедури, консультують їх чи радять різні соціальні послуги. Наприклад, коли перекладач хоче пояснити, як працює УЗД чи кардіограма, поділитися особистими думками про ліки чи допомогти хворому зрозуміти, які препарати можуть викликати алергію. Однак, досвідчений перекладач розуміє, що він не є лікарем, медсестрою, соціальним

Тінь експерта – Expert’s Shadow patient recollect what they might be allergic to. However, trained interpreters know that they are neither a doctor, nurse, social worker, nor a personal friend. Therefore, they are not allowed to jump in and fill the gaps by imparting seemingly relevant information or offering services that have nothing to do with language services. This is both for the patient’s and interpreter’s protection. What interpreters are allowed to do is to ask the relevant professional to clarify, to explain, to repeat, or to provide adequate services. From technical interpreting skills to medical knowledge and the mastery of medical terminology, to diplomatic navigation of cultural subtleties, to emotional endurance, to professional conduct, healthcare interpreters stand out as serving members of their communities, not professionals who are just making a living. One may only hope that community members understand this and appreciate their interpreters accordingly, even if US medical institutions do not entirely do so.

працівником або другом. Тому, не можна втручатися й намагатися повідомити начебто важливу інформацію, пропонуючи будь-які послуги, окрім мовних. Такого краще не робити задля безпеки як пацієнта, так і перекладача. Що перекладачеві можна робити — це просити фахівця роз’яснити, повторити чи забезпечити належне обслуговування пацієнта. Медичні перекладачі насамперед мають володіти навичками перекладу, знати медичну термінологію, вміти тактовно обходити гострі кути міжкультурної комунікації, бути психологічно витривалими, компетентними — вони повинні бути справжніми слугами суспільства, радше ніж просто фахівцямимовниками, які заробляють гроші. Залишається тільки сподіватися, що члени громад зрозуміють це і ставитимуться до перекладачів належним чином, навіть якщо медичні заклади США цього не роблять. Перекладачі Ірина Степанова, Ольга Шулянська

Міністру – міністрове, драгоману – драгоманове Аля Яцина Послідовний переклад як частина протокольного церемоніалу має свої пастки, сюрпризи й секрети. Іноді можна потрапити в зовсім дивну ситуацію. Про таке цікаво почути від людини, яка неодноразово відчула це на власному досвіді. Наявний у мене наразі досвід усного послідовного перекладу для високопосадовців показує таке: ключова особа для перекладача на таких заходах — це голова протокольного відділу відповідної структури. Або персональний асистент. Наявність обох може спростити життя перекладачеві, а може, навпаки, перетворити його на справжній хаос. Поділюся тим, як складалася моя співпраця з ними. Головне, що я зрозуміла про жерців протоколу — це те, що їхня робота набагато більш стресова, ніж наша, перекладацька. Протоколісти мусять виконувати набагато більше завдань за одиницю часу та тримати в голові цілу низку процесів та

The State Official and the Interpreter: Bridging the Gap, Filling the Void Alya Yatsyna Interpreting as a part of protocol has its traps, surprises and secrets. Sometimes one can get into a funny situation. It is extremely interesting to know from a person who has experienced it many times herself.

My current experience of consecutive interpreting for high-rank officials showcases the following: the key contact agent at such events (for the translator) is the head of the protocol department of the corresponding institution. Or the personal assistant. Both, if and when present and available, are very likely to make life easier for the interpreter; also, it is in their power to wreak havoc on him. Let me share briefly what my coordination with these people was like. The most essential thing I have learned about the protocol priests so far: their job is WAY more stressful than ours is. The protocol people have to perform a lot more tasks per unit time and keep track of quite an array of

Тінь експерта – Expert’s Shadow виконавців, адже f**kup будь-якого з учасників заходу — це особистий f**kup протоколіста. Тому не варто розраховувати на увагу з його боку й тим паче на пієтет до своєї праці — теж, безумовно, відповідальної та непростої. Просто не беріть близько до серця, що служба протоколу поводиться трохи грубо: це від загальної втоми та розпорошеності уваги. Після завершення всіх церемоній та заходів, за завершальним бокалом шампанського найчастіше можна побачити цих людей із зовсім іншого боку: вони доброзичливі, цікаві, з добрим почуттям гумору та купою історій штибу off the record. Way off the record.

Проте найголовніше для перекладача на урочистих заходах — не покладатися повністю на службу протоколу та технічну службу й бути готовим до будь-яких несподіванок. Треба мати сміливість діяти, за потреби, не за сценарієм. Головне, що можна — і треба! — вимагати від них напередодні — це сценарій заходу, список учасників та будь-які інші наявні документи. Звісно, ніхто не може гарантувати, що отриманий вами варіант є остаточний і до нього не будуть вносити зміни буквально під час виступів, тобто на ходу. Але хоча б приблизний сценарій зазвичай затверджують, тому не може бути, щоби протоколісту зовсім нічим було поділитися з перекладачем. Не мені вам розповідати, як важливо мати під рукою список імен, регалій та посад, хай навіть він буде й неповним. Проте найголовніше для перекладача на урочистих заходах — не покладатися повністю на службу протоколу та технічну службу й бути готовим до будь-яких несподіванок. Треба мати сміливість діяти, за потреби, не за сценарієм. Наприклад, одного разу охорона категорично відмовлялася пускати мене у двері залу, де мав за п’ять хвилин виступати міністр оборони та голова РНБО, а я мала послідовно перекладати зі сцени для іноземних гостей. Дотелефонуватися до протоколіста не вдалося. Активно рватися повз охорону, наче на відкриття модної виставки без черги, не варто, а спокійно, не панікуючи, сказати, що такий-от високопосадовець очікує на свого перекладача — варто. У будь-якому

processes and duty-holders, because anybody’s fuckup is automatically a protocol fuckup as well. Thus, don’t count on any additional attention, let alone recognition of or deference towards your work (yours is, beyond all doubt, also difficult and responsible). Just take it easy, the protocol department might act a little rough at times: this is due solely to distracted attention and general fatigue. After all, the ceremonies and events are over, at the celebrations you will, most likely, have the chance to discover these people from an entirely different angle: they are warm, interesting, with a good sense of humour and many off the record stories. I mean way off the record.

Even more important for the interpreter at such events is not to rely entirely on the protocol and administrative departments and be ready for emergencies and surprises. You need to have the courage to get off the beaten track. The main thing you can — and should! — demand from them the day before is the game plan: the scenario, draft or blueprint of the upcoming event. Of course, no one can guarantee that the version you get is the final one; changes can be made at any stage, sometimes on the go, during performances and speeches. However, at least a preliminary scenario is always discussed and approved; there is no such thing as “the protocol service cannot help the interpreter at all”. You know better than I do how important it is to have at your disposal the name list, with all the corresponding positions, notes and regalia, even if it is incomplete. Even more important for the interpreter at such events is not to rely entirely on the protocol and administrative departments and be ready for emergencies and surprises. You need to have the courage to get off the beaten track. For instance, once the security officers utterly refused to let me into the hall where the Minister of Defence and the Chairman of the National Security and Defence Council were supposed to speak in five minutes (with my consecutive interpreting, on stage, for the foreign guests to hear). The protocol contact person didn’t pick up her phone. It would be absurd to try to take this fortress by storm, as if I were a desperate art aficionado at a fancy gallery opening. The best strategy is to tell the security, calmly, with dignity

60 разі, свою відсутність у залі завжди можна буде «повісити» на службу протоколу (жартую). Хоч що вам казали перед початком роботи, орієнтуйтеся на поточну ситуацію. Віктор Ющенко одного разу просив для економії часу перекладати йому шляхом «нашіптування», але за десять хвилин зробив паузу та попросив учасників зустрічі перелаштуватися на послідовний переклад, оскільки втомився від формату. Посол Індонезії перед виступом попросив просто на сцені «відрекомендувати його публіці своїми словами». Міністр регіонального розвитку наполягав, щоби «перекладачка неодмінно зняла піджак перед тим, як іти на сцену». У нього, бачте, пунктик щодо того, що людина, яка стоїть під світлом софітів поряд із ним, має бути в білій сорочці. Треба було пояснювати, що сорочка з такого матеріалу, який під променями штучного світла стане майже повністю прозорою, і тоді увага публіки буде прикута аж ніяк не до міністерської промови. Заступник міністра освіти та науки зашпортався на килимках на сходах, що вели до сцени,

Міністр регіонального розвитку наполягав, щоби «перекладачка неодмінно зняла піджак перед тим, як іти на сцену». ... Треба було пояснювати, що сорочка з такого матеріалу, який під променями штучного світла стане майже повністю прозорою. заточився і впав назад, просто мені на руки — досі не знаю, як я втримала чоловіка майже в центнер вагою й не покотилася назад сама. Ото було б видовище. Отже, у підсумку маємо: • не брати близько до серця хаос та неуважність протоколу; • вимагати сценарій і список учасників; • діяти за ситуацією, а не за правилами. І щоразу повторюю собі: ставитися до всього простіше. Почуття гумору — остання інстанція в абсурдному, але прекрасному світі урочистого церемоніалу.

Тіні/Shadows # 1

and respect, that a certain high-rank official is expecting to have his or her interpreter at the event. Anyway, if this strategy fails, you can always blame the protocol guys (joking). Whatever you hear before the actual work begins, keep track of what is going on around you at every moment in time; be constantly aware. Ukraine’s former President, Viktor Yushchenko, once asked me to spare the time and resort to chuchotage, but in ten minutes he made a pause and asked the participants of the meeting to switch to consecutive, because he got tired of the format. The Ambassador of Indonesia, before starting to speak, asked me at the stage to “present” him in my own words”. The Minister of regional development insisted gravely on the interpreter “taking off her jacket before going on stage”. He had a thing about the person standing next to him, you see: that person needed to wear a plain white shirt only. We had to explain that the fabric of the shirt is see-through, and the audience will definitely be distracted for all the wrong reasons, should we follow mister minister’s demand; this is not what he would have wanted for his speech. The deputy minister of education and science almost tripped over the carpet on the stairs on his way to the stage, and fell right into my arms (luckily, I was walking behind, just close enough to catch him). I still have no idea how I kept my balance with 220 pounds

The Minister of regional development insisted gravely on the interpreter “taking off her jacket before going on stage”. ... We had to explain that the fabric of the shirt is see-through. of male weight on my hands, but I did. It could have been a lot messier, I tell you! Let's run through it once again: • don’t take the chaos and the possible mistreatment of the protocol people too seriously; • do demand the scenario of the event and the participant list; • play it by ear! Time after time, I keep telling myself: take it easier. Your sense of humour is your very last outpost in the funky and absurd world of the official ceremonies.

LONDON POLICE: COLD BLOOD INTERPRETING To learn about the police interpreting we talked to John McCarthy (London, the United Kingdom), the expert of legal interpretation who knows everything about our job in the police and in court. He told us when, how and in which manner an interpreter works with investigators and explained some principal terms and notions to ruin misconceptions about the police.

ЛОНДОНСЬКА ПОЛІЦІЯ: ХОЛОДНОКРОВНИЙ ПЕРЕКЛАД Щоби дізнатися про роботу усного перекладача в поліції, ми поспілкувалися з експертом з усного юридичного перекладу Джоном Маккарті (Лондон, Сполучене Королівство), який знає все про нашу роботу в поліції та суді. Він розповів нам про те, коли і як перекладач працює зі слідчими, а також пояснив деякі основні терміни та поняття, щоби зруйнувати неправильне уявлення про поліцію.

Тіні/Shadows # 1

When do the London police need an interpreter?

Коли лондонська поліція потребує перекладача?

An interpreter is required by the police when someone with less than adequate English is arrested under suspicion of involvement in an offence and that person needs to be interviewed. Interpreters are also required to assist in taking statements from witnesses and victims of crimes who cannot express themselves fully in English.

Перекладач необхідний тоді, коли у зв’язку із правопорушенням заарештовують людину і її треба допитати, але вона має недостатнє знання англійської. Перекладачі також допомагають отримати заяви від свідків та жертв злочинів, які не можуть чітко висловлювати свої думки англійською.

The interpreter is independent of the police and must act in a wholly impartial way when performing his/ her duties. The interpreter is in fact working neither for the police nor for the defendant, but simply facilitating meaningful communication between the two parties.

перекладач незалежний від поліції і повинен діяти повністю неупереджено під час виконання своїх обов’язків. По суті, перекладач не працює ні на поліцію, ні на обвинувачуваного, він просто забезпечує змістовне спілкування між двома сторонами.

Who are your clients, police or the suspect? The client is the police force you are working with because it is the police who have contracted you to act as an interpreter and it is from the police budget that you are remunerated for this work. However, the interpreter is independent of the police and must act in a wholly impartial way when performing his/her duties. The interpreter is in fact working neither for the police nor for the defendant, but simply facilitating meaningful communication between the two parties. In the UK the path to the professional interpreting in a legal setting is through passing exams with the Institute of Linguists Educational Trust (IoLET) and obtaining a Diploma in Public Service Interpreting (DPSI) in law option, or a Diploma in Police Interpreting (DPI). (Hlavac, 2013).1 What kinds of crime do you deal with most of the time? Over a period of time any police interpreter will have experience of working with a wide variety of crimes, from the relatively minor, such as shoplifting, to Mayfield, K. (2016). The issues and challenges surrounding interpreter-assisted investigative interviews of victims and witnesses, MA thesis, London Metropolitan University. 1

Хто Ваші клієнти: поліція чи підозрювані? Клієнтом перекладачів є поліцейські підрозділи, з якими вони працюють, тому що поліція укладає з ними угоди щодо надання перекладацьких послуг, і за цю роботу платять із поліцейського бюджету. Однак перекладач незалежний від поліції і повинен діяти повністю неупереджено під час виконання своїх обов’язків. По суті, перекладач не працює ні на поліцію, ні на обвинувачуваного, він просто забезпечує змістовне спілкування між двома сторонами. У Сполученому Королівстві професійний усний перекладач у юридичній галузі має успішно скласти іспити в Інституті лінгвістів (IoLET) й отримати Диплом усного перекладача державного сектору (DPSI) у галузі права, або Диплом усного перекладача поліції (DPI). (Hlavac, 2013). Із якими злочинами Вам випадає працювати найчастіше? З плином часу кожний поліцейський перекладач буде мати досвід роботи з різноманітними правопорушеннями, починаючи від дрібних, як-от магазинні крадіжки, закінчуючи дуже серйозни-

Тінь експерта – Expert’s Shadow

very serious offences like rape and murder. Perhaps the offences which seem most to recur however are those of minor to more serious assaults, particularly assaults occurring in the domestic realm between couples. Can you always be objective and unemotional doing your job? Of course, that is precisely what is required of an effective police interpreter. We are often working under stressful and emotionally charged circumstances, dealing sometimes with very upset and even volatile or mentally ill people. It is therefore of paramount importance, both for the effectiveness of a police enquiry and for the emotional wellbeing of the interpreter, that objectivity and emotional distance are maintained in the carrying out of one's duty. I feel I am able to do this well enough by concentrating on the words being spoken rather than the events or emotions to which they might refer. It is worth mentioning that all cases, even the seemingly minor, simple ones, have elements of interest. I am interested in every case in which I am involved because a case will always involve people,

ми злочинами, як-от зґвалтування та вбивства. Напевно, правопорушення, які найчастіше повторюються – це акти насилля, вони можуть бути як незначними, так і серйозними, особливо це стосується домашнього насилля між парами, що мешкають разом. Вам завжди вдається залишатися об’єктивним під час перекладу? Це саме те, чого вимагають від професійного поліцейського перекладача. Ми часто працюємо в стресових, емоційно насичених умовах, маємо справу з дуже засмученими, навіть неврівноваженими або психічнохворими людьми. Тому для перекладача надзвичайно важливо, як для забезпечення ефективного поліцейського розслідування, так і для нормального емоційного стану самого перекладача, дотримуватися об’єктивності й емоційної відстороненості у виконанні робочих обов’язків. Я відчуваю, що мені вдається добре із цим впоратися, концентруючись на словах, радше ніж на подіях чи емоціях, які вони описують. Треба зазначити, що всі справи, навіть такі, які на перший погляд здаються незначними й

64 personalities, and that is something which I think I will never tire of. Police interpreting, as well as providing an income, can, if the interpreter is paying proper attention, also give one a rich education and valuable life lessons.

I am interested in every case in which I am involved because a case will always involve people, personalities, and that is something which I think I will never tire of. Interpreters’ professional bodies have developed ethical guidelines for interpreters, all based on similar principles:2 competence, accuracy, truthfulness, impartiality, confidentiality, integrity, respect and professionalism. However, the codes are not strictly prescriptive and can be described as a general professional guidance. Nevertheless, the principle of interpreters’ impartiality or neutrality is emphasised in all these codes. In legal interpreting, and in the context of investigative interviewing specifically, interpreters’ impartiality becomes paramount for securing justice. For this reason, interpreters declare their impartiality at the beginning of the assignment, strive to be as unobtrusive as possible, speak in the first grammatical person, and do not offer their personal opinion or advice, aiming at highest level of accuracy in conveying each utterance from one language to another (Goodman-Delahunty et al., 2015). APCI code of conduct point 13 specifically discourages interpreters to take witness statements instead of investigators, even if they are asked to do so: 2 http://www.apciinterpreters.org.uk/apci_interpreters_ code_of_practice.aspx http://www.nrpsi.org.uk/news-posts/NRPSI-WebsiteUsers-update-11.html http://www.college.police.uk/What-we-do/Ethics/Pages/ Code-of-Ethics.aspx

Тіні/Shadows # 1

пересічними, мають щось цікаве. Кожна справа, з якою працюю, цікава для мене, бо кожна з них пов’язана з людьми, особистостями. І це те, від чого я, напевно, ніколи не втомлюся. Переклад у поліції – це не тільки джерело доходу, він надає багатий досвід та цінну життєву науку, якщо перекладач звертає не це увагу.

Кожна справа, з якою працюю, цікава для мене, бо кожна з них пов’язана з людьми, особистостями. І це те, від чого я, напевно, ніколи не втомлюся. Об’єднання професійних перекладачів розробили етичні кодекси усного перекладача, які ґрунтуються на тих самих принципах: компетентність, точність, правдивість, неупередженість, конфіденційність, гідність, повага і професіоналізм. Однак ці кодекси не є суто прескриптивними і є більше загальними професійними рекомендаціями. А втім, принцип неупередженості та нейтрального ставлення підкреслюють усі організації. У юридичному перекладі, а особливо під час проведення допиту, неупередженість перекладача набуває особливого значення для правосуддя. Тому перекладач оголошує про свою неупередженість на початку роботи, про тверді наміри не впливати на зміст, говорити від першої особи однини й не висловлювати особистої думки, не надавати порад, і намагатися якомога точніше передати зміст кожного висловлювання під час перекладу з однієї мови іншою (Goodman-Delahunty et al., 2015). У Кодексі перекладачів Асоціації усних перекладачів у поліції та судах Сполученого Королівства (APCI), п. 13 зазначено, що перекладачам особливо не рекомендовано приймати заяву свідків замість слідчого, навіть якщо їх про це просять: «Члени Асоціації

Тінь експерта – Expert’s Shadow “Members shall not go to a witness´ home or meet a witness elsewhere at the request of a police officer or anyone else to take a statement or for any other purpose unless accompanied by an officer in charge of the case or other police officer”.3

The style is rarely confrontational and never, in my experience, aggressive. What police officers are trained to do is pick up on inconsistencies in a suspect's account, and the police will often not reveal all the information, or evidence, in their possession to the suspect and/or his legal representative. What is the interrogation manner of the Metropolitan police? As for the interrogation manner of Metropolitan police, I can say the following. First of all the questioning of a suspect is always called an interview, never an interrogation (although interestingly in Spanish it translates precisely into that, "interrogatorio", rather than "entrevista" for interview). The style is rarely confrontational and never, in my experience, aggressive. What police officers are trained to do is pick up on inconsistencies in a suspect's account, and the police will often not reveal all the information, or evidence, in their possession to the suspect and/or his legal representative. The information given to a legal representative before an interview is called disclosure, and will generally be the bare bones of the reasons and circumstances of a suspect's arrest. Suspects are often advised to give no comment interviews, particularly when a legal representative is not convinced that his client has much of a defence and/or he is not sure the police have, prior to the interview, revealed all the information they have. The reason for this is that he doesn't want the suspect to say anything that might incriminate him, as it is, after all, for the police to prove his involvement in the crime Mayfield, K. (2016). The issues and challenges surrounding interpreter-assisted investigative interviews of victims and witnesses, MA thesis, London Metropolitan University.

зобов’язуються не відвідувати свідків у них вдома, не зустрічатися з ними будь-де на прохання офіцера поліції або будь-кого для отримання заяви або з будь-якою іншою метою, якщо їх не супроводжує офіцер поліції, який веде справу, або інший офіцер поліції».

Стиль майже не буває конфліктним, і ніколи не є агресивним, судячи з мого досвіду. Поліцейські навчені знаходити невідповідності у свідченнях підозрюваного, а також вони часто не повідомляють підозрюваному і/або його законному представнику про всю інформацію чи докази, якими вони володіють. Як проводить допити лондонська поліція? Щодо манери допитів я можу сказати таке. Насамперед процес поставлення запитань підозрюваному – це «інтерв’ю» («interview»), а не «допит» («interrogation») (хоча цікаво, що іспанською це слово перекладається саме «interrogatorio» («допит»), а не «entrevista» («інтерв’ю»). Стиль майже не буває конфліктним, і ніколи не є агресивним, судячи з мого досвіду. Поліцейські навчені знаходити невідповідності у свідченнях підозрюваного, а також вони часто не повідомляють підозрюваному і/або його законному представнику про всю інформацію чи докази, якими вони володіють. Інформація, надана захисникові перед початком інтерв’ю, називається розкриттям інформації, і, як правило, це сухі причини та обставин арешту підозрюваного. Підозрюваним часто радять давати «інтерв’ю без коментарів», особливо тоді, коли захисник не переконаний, що його клієнт має великі шанси на дієвий захист і/або він не впевнений, що поліція перед інтерв’ю розкрила всю інформацію, яку має. Причиною цього є те, що захисник не хоче, аби підзахисний сказав щось, що може йому зашкодити, адже це може надати поліції докази його причетності до злочину, про який його розпитують, і не

66 he is being questioned about, not for the suspect to prove his innocence. Something that many people who have not had any involvement with the police and legal system fail to understand is that it is not the police who charge a suspect; that job falls to the Crown Prosecution Service (CPS), lawyers acting for the State who will base their decision as to whether there is sufficient evidence to proceed with a prosecution on the evidence presented to them by the police and their assessment of the likelihood of a prosecution resulting in a conviction. The role of the police is to investigate, not to prosecute. An important distinction. Another common misconception is that, in cases of assault, for example, it is the victim who presses charges. Again, this is never the case. A victim may well be a witness in a prosecution case, but it is the CPS which is prosecuting the offender.

Тіні/Shadows # 1

допоможе довести його непричетність. Багато людей, які не мають жодного стосунку до поліції та юриспруденції, не розуміють, що поліція не обвинувачує підозрюваного; це робить Королівська прокуратура (CPS), юристи, які діють від імені держави і які приймають рішення, чи достатніми є докази, надані поліцією, для подальшого судового переслідування, а також оцінюють вірогідність того, що судовий процес може призвести до засудження. Роль поліції – розслідувати, а не засуджувати. Також хибною є думка, що жертва висуває обвинувачення, наприклад, у справах про насилля. Знову ж таки, це зовсім не так. Жертва може бути свідком у справі, але насправді обвинувачення проти правопорушника висуває Королівська прокуратура. Перекладач Ксенія Кузьменко

ЦИФРОВІ КОЧІВНИКИМАНДРІВНИКИ НОВОГО ПОКОЛІННЯ Єлісей Мороз Перекладачі-фрилансери належать до табору цифрових кочівників — вони можуть працювати будь-де, поєднувати роботу і пригоди. Усе, що потрібно, — доступ до інтернету (хоча б вряди-годи). Це дуже привабливо, але є деякі незручності, до яких треба бути готовим, обираючи свободу.

DIGITAL NOMADS: REINVENTING TRAVEL Yelisei Moroz Freelance translators belong to a tribe of digital nomads — they can work anywhere, combine work and adventure. All you need is access to the Internet, at least from time to time. It is very appealing but one should know about some inconveniences while choosing free life.

68 Пустеля розкинулася піщаними барханами до самого горизонту. Неквапливі верблюди, мляві погоничі в просторих білих балахонах і нещадне пекуче сонце. Саме така картина спадає на думку, коли чуєш слово «кочівник». Сучасні цифрові кочівники мало чим схожі на своїх попередників. Це нове покоління незалежних людей, які поєднують віддалену роботу або бізнес в інтернеті з мандруванням світом. Часто вони подорожують з одним наплічником, у якому лише ноутбук, невелика фотокамера й пара футболок. Це не туристи, не авантюристи й не бродяги. Це цілком заможні люди, які вважають своєю домівкою весь світ. Вони проводять деякий час на одному місці, а потім знову вирушають у мандри. Місяць — у Берліні, місяць — у Порто, три місяці — на Пхукеті, місяць — у Стамбулі й півроку — у Львові. Такими можуть бути плани цифрового кочівника на рік. Як заробляти гроші в подорожах? Варіантів кілька: можна попросити свого роботодавця дати вам змогу вам працювати віддалено, стати фрилансером або побудувати власний онлайнбізнес. Якщо ваш керівник дозволить вам не з’являтися в офісі й водночас продовжуватиме справно вам платити, вважайте, що вам неймовірно пощастило. Якщо ні, доведеться напружитися й ризикнути фінансовою стабільністю заради мрії. Але що ж робити з часом, якого завжди бракує? Якщо ви працюєте в офісі, ви вже могли помітити, що робота схильна займати весь відведений на неї, час. Ви також могли помітити, що продуктивно працювати всі вісім годин в офісі практично неможливо. Погані новини — так працює весь світ. Добрі новини — дедалі більше людей розуміють,

Тіні/Shadows # 1

A caravan moving through the sand dunes stretching as far as the eye can see, lazy camels, sleepy cameleers in white robes, and scorching desert sun. That is what comes to mind when we hear the word ‘nomad.’ Modern digital nomads look nothing like their predecessors. They are a new generation of independent people who combine remote work or online business and travel. Often, the only thing they have is a backpack that contains a laptop, a small camera, and a couple of T-shirts. Digital nomads are not tourists. Neither are they adventurers nor vagabonds. They are quite well-off people who believe the world is their oyster. They spend some time in one place and then head off to another location on the globe. One month in Berlin, two weeks in Porto, three months in Phuket, one month in Istanbul and two seasons in Lviv — that is how the usual itinerary of a digital nomad might look. So how can one earn money while travelling? There are several options: you can work remotely in a company, become a freelancer or build your own online business. If your boss says you are not required to show up at the office to work, but continues to send you paychecks, you have hit the jackpot. If that is not the case, you may have to invest some effort and put your financial stability at risk to pursue your dream. But where do they find time for this entire «work and travel» concept? If you work 9 to 5, you may already know that your job tends to occupy all the time you have scheduled for it. You may also know that it is almost impossible to work effectively for eight hours straight. The bad news is that this is how the entire world rolls. The good news is that an increasing number of people understand that more is not better. The Pareto law says that 80% of the results come from 20% of the efforts. This means that three hours of productive work during travel are more than enough to accomplish your daily tasks without the need to spend half of your life staring out of the office window in dismay. In fact, studies show that working a lot is harmful to your health. Money is a thing of the past. Time and freedom are the new attributes of rich people. Besides, by changing the working environment you can achieve surprising

Життя у тіні – Life in Shadow що більше — не означає краще. Закон Парето говорить — 20 % зусиль дають 80 % результату. Це означає, що за три години продуктивної роботи в подорожі цілком реально зробити стільки ж, скільки й за вісім годин в офісі, і потім спокійно насолоджуватися новими враженнями. Ба більше, дослідження показують, що багато працювати просто шкідливо для здоров’я. Гроші йдуть у минуле. Час і свобода — ось нові символи багатства.

productivity gains. At different times, the author of this article had to work in a hotel lobby facing the Indian Ocean in Tanzania, behind a bar in an apartment overlooking the Montenegrin mountains, in a tiny hotel room in Chernivtsi, and in a wooden

Крім того, змінивши робоче середовище, ви зможете досягти неймовірної продуктивності. Автору цієї статті випало працювати на терасі готелю на березі Індійського океану в Танзанії, за стійкою бару, у квартирі з панорамним краєвидом на гори в Чорногорії, у крихітному готельному номері в Чернівцях і в дерев’яній хатині в карпатському селі, а цю статтю було написано на підвіконні в коворкінгу на центральній площі Львова. Коли ви самі обираєте, де і скільки працювати, ви встигаєте зробити більше й бережете своє здоров’я та душевний спокій. Нащо ж позбавляти себе комфорту постійного житла, і чому деяким людям бракує

Автору цієї статті випало працювати на терасі готелю на березі Індійського океану в Танзанії, за стійкою бару, у квартирі з панорамним краєвидом на гори в Чорногорії, у крихітному готельному номері в Чернівцях і в дерев’яній хатині в карпатському селі.

cabin in a Carpathian village. Even this article was written on a window sill in a co-working space in downtown Lviv. When it is you who chooses when, where and how much to work, you can do more,

At different times, the author of this article had to work in a hotel lobby facing the Indian Ocean in Tanzania, behind a bar in an apartment overlooking the Montenegrin mountains, in a tiny hotel room in Chernivtsi, and in a wooden cabin in a Carpathian village.

чотирьох тижнів відпустки на рік? Кочівники подорожують не заради подорожі як такої. Вони подорожують заради досвіду й хочуть пізнати щось нове, що подарує їм миті щастя, яких ми всі так прагнемо. Переїзд до нової країни не туристом, а практично місцевим жителем не порівняти ні з чим.

save your health, and have the peace of mind that you have never had before.

Багато хто вважає, що подорожі вимагають багато грошей. Це правда й неправда одночасно. Що менше часу ви проводите в подорожі, то більше грошей вам потрібно. За два тижні

So, why do digital nomads refuse to enjoy the comfort of permanent accommodation and discard the whole four-week-per-year-vacation idea? Nomads do not travel for the sake of travel. They

70 відпустки «білий комірець» може витратити на переліт в екзотичну країну й готель «все включено» більше грошей, ніж бюджетний мандрівник за три місяці подорожей. Якщо ви зробите подорожі частиною свого життя, то інколи зможете подорожувати майже зовсім без грошей. Цілком реально автостопом дістатися з України, наприклад, до Малайзії, зупиняючись у добрих людей або ночуючи в наметі. Інша річ, що така пригода не всім до душі. Зазвичай, кочівники зупиняються в кожній країні на кілька місяців. Житло в цьому разі часто можна знайти за цінами довгострокової оренди. Та й ціни на продукти в магазинах у всьому світі відрізняються не дуже сильно. Крім того, багато грошей кочівники економлять на одязі, побутовій техніці та інших речах, якими ми звикли оточувати себе заради комфорту.

Ви можете поїхати в будьяку країну світу, провести там скільки завгодно часу й робити все, що забажаєте. Зайнятися серфінгом на Балі або валятися на пляжі в Таїланді, поїхати в експедицію Африкою або вирушити у велоподорож Перуанськими Андами. Є й істотні недоліки такого способу життя. Іноді свободи буває забагато. З одного боку, ви можете поїхати в будь-яку країну світу, провести там скільки завгодно часу й робити все, що забажаєте. Зайнятися серфінгом на Балі або валятися на

Тіні/Shadows # 1 seek experiences and are keen to learn new things. This gives them those fleeting moments of happiness that we all aspire to have in our lives. The experience of moving to a new country, not as a tourist but rather as a local is unparalleled.

Many believe that travel requires a lot of money; it is true and false at the same time. The less time you spend on a trip, the more money you need. A white collar worker can spend the same amount of money for a flight to an exotic country and allinclusive hotel during a two week vacation than a budget nomad during three months of travel. If you are a full-time traveller, sometimes you can avoid spending any money at all, like the guy who hitchhiked from Croatia to Australia and slept on the couches of strangers he met on his way. Such an adventure, however, is not for everybody. Usually, digital nomads stay in each country for several months and find an apartment for short-term rent. Food prices in grocery stores all around the world are more or less the same. Nomads rarely buy clothes, household appliances and other things that are desirable for more comfort, so that is a huge money saver as well.

You can go to any country in the world, spend as much time there as you want, and do whatever you want. Having the choice to surf in Bali or lie on a beach in Thailand, go to an expedition to Africa or bike through Peruvian Andes can sound amazing. The nomadic lifestyle, great as it is, does have its disadvantages. Sometimes, freedom is overwhelming. You can go to any country in the

Життя у тіні – Life in Shadow пляжі в Таїланді, поїхати в експедицію Африкою або вирушити у велоподорож Перуанськими Андами. З іншого, хоч як парадоксально це не звучить, величезний вибір робить людину нещасною. Так уже влаштований наш мозок. Крім того, що більше речей ви возите із собою, то важче вам переїжджати з місця на місце. Тому якщо ви хочете, щоби всі ваші речі вмістилися в один наплічник, який можна взяти із собою на борт літака, ви маєте по-справжньому осягнути філософію мінімалізму й багато від чого відмовитися.

Тому дайте собі відповідь на прості питання: «Чому я хочу подорожувати, і чи зможу я поставити під сумнів свій звичний спосіб життя?». Але якщо ви все ж таки здолаєте свій страх перед невідомим і зважитеся відправитися в мандрівку, у світі побільшає на одну вільну людину. Перш ніж витратити останні гроші на квиток в один бік, треба зрозуміти, що подорожі — це лише засіб, а не мета, і переїзд до іншої країни не вирішить ваших проблем. Ви просто привезете їх із собою на нове місце. Якщо для роботи вам потрібен офіс, керівник і фіксований графік, тоді слід глибоко замислитися над тим, чи варто взагалі ставати цифровим кочівником. Тому дайте собі відповідь на прості питання: «Чому я хочу подорожувати, і чи зможу я поставити під сумнів свій звичний спосіб життя?». Але якщо ви все ж таки здолаєте свій страх перед невідомим і зважитеся відправитися в мандрівку, у світі побільшає на одну вільну людину.

world, spend as much time there as you want, and do whatever you want. Having the choice to surf in Bali or lie on a beach in Thailand, go to an expedition to Africa or bike through Peruvian Andes can sound amazing. But, as counterintuitive as it sounds, huge choice can easily make a person unhappy. This is how our brains work and we can do nothing about it. Also, the more stuff you carry with you, the harder it is for you to move around. Fitting all the things you own into a backpack means that a lot of sacrifices have to be made and you must truly embrace the minimalist philosophy.

Try to answer these simple questions: «Why do you want to become a digital nomad, and are you ready to challenge your entire lifestyle to do that?» But in the end, if you manage to overcome your fear of the unknown and decide to go on a lifelong journey, the world will see the birth of yet another free person. Before quitting your job and spending all your savings on a fancy laptop and a one-way ticket to Sri Lanka you should understand that travel is not a silver bullet and a simple relocation to another country will not solve your problems. You will just bring them with you to a new place. If you need an office, a manager, and a fixed schedule to be able to work effectively, then nomading might not be your thing. Try to answer these simple questions: «Why do you want to become a digital nomad, and are you ready to challenge your entire lifestyle to do that?» But in the end, if you manage to overcome your fear of the unknown and decide to go on a lifelong journey, the world will see the birth of yet another free person.

Translation as a lifestyle from Paris to Cape Town

Martine Steyn

Cape Town, South African Republic

Мартін Стейн

Кейптаун, Південноафриканська Республіка

Переклад як стиль життя від Парижа до Кейптауна

Тіні/Shadows # 1

Життя у тіні – Life in Shadow

Martine Steyn is a charming lady who lives in Cape Town and visits Paris several times a year. She feels comfortable living in her native city and having all her clients in France, thousands of miles away. This is all possible thanks to the freelance life style of a translator.

Мартін Стейн – чарівна дівчина, яка живе в Кейптауні й відвідує Париж декілька разів на рік. Вона добре почувається, мешкаючи у своєму рідному місті й маючи всіх клієнтів у Франції, за декілька тисяч кілометрів від її домівки. Це можливо тільки завдяки її вільному стилю життя перекладачки-фрилансера.

74 When asked to describe my experience working as “a translator in South Africa”, I wondered whether I was truly qualified to respond. On the one hand, I am a born and bred South African working as a freelance translator and copywriter in Cape Town, so I would seem to match the profile. But on the other hand, I have spent nine years building my career in France, returning to my native country nearly three years ago with a well-established client base abroad, for which I continue to work every day. Wouldn’t the lack of South African clients detract from my credibility as a translator in South Africa  — or is that a situation that applies to most freelance translators?

The nature of my work means that I was able to seamlessly transfer my business from France to South Africa, and my working methods are still exactly the same. The nature of my work means that I was able to seamlessly transfer my business from France to South Africa, and my working methods are still exactly the same: as long as “load-shedding” doesn’t interfere (city-wide power interruptions when the electricity demand is too high), a reliable Internet connection and the right equipment are all I need. There is currently no time difference between the two countries, so fortunately there are no tricky 2 a.m. deadlines to meet.

Тіні/Shadows # 1

Коли мене попросили розповісти про мій досвід «південноафриканської перекладки», я почала сумніватися, чи відповідаю я такому визначенню. Із одного боку, я народилася і виросла в Південній Африці, працюю фрилансером-перекладачем і копірайтером у Кейптауні, тому, здавалося б, я підходжу. Але, з іншого боку, упродовж дев’яти років я будувала кар’єру у Франції і, повернувшись на батьківщину майже три роки тому, вже мала напрацьовану базу закордонних клієнтів, з якими й зараз працюю щодня. Чи можу я взагалі розповідати про південноафриканських перекладачів, не маючи тут замовлень? Чи ця ситуація є типовою для більшості позаштатних перекладачів?

Мені дійсно було легко перенести свій бізнес із Франції до Південної Африки, причому мій стиль роботи залишився незмінним. Мені дійсно було легко перенести свій бізнес із Франції до Південної Африки, причому мій стиль роботи залишився незмінним. Хоча іноді за об’єктивних обставин я працюю менше (складно працювати за комп’ютером, коли через занадто високий попит на електроенергію у всьому місті вимикають світло), а надійне під'єднання до інтернету й необхідне обладнання  — це все, що мені потрібно. Наразі між ПАР та Францією немає різниці в часі, тож, на щастя, у мене немає дедлайнів до 2-ї години ночі. Але ви можете запитати, навіщо повертатися до Південної Африки, якщо я продовжую працювати із французькими клієнтами? Чи не доречніше було б нікуди не переїжджати? У вік цифрових технологій немає особливої потреби перебувати в тому ж регіоні, що й ваші клієнти. Окрім того, що вся моя сім’я живе поруч зі мною, що є очевидною перевагою, мене приваблює сам образ

Життя у тіні – Life in Shadow

життя в Кейптауні. Я мешкаю в Сі-Пойнті, уздовж Атлантичного узбережжя. Іноді я прокидаюся о 6-й ранку, щоби закінчити роботу до полудня і вчасно відправити замовлення. Після цього я виходжу на неквапливу пробіжку уздовж набережної та

But, why return to South Africa if I continue to work for clients in France? Wouldn’t it have made more sense to stay put?

Іноді я прокидаюся о 6-й ранку, щоби закінчити роботу до полудня і вчасно відправити замовлення. Після цього я виходжу на неквапливу пробіжку уздовж набережної та вдихаю підбадьорливе морське повітря .

Some mornings I get up at 6 a.m. to finish a late-morning deadline. Once that is done, I can head out for a leisurely run along the Sea Point promenade, breathing in the invigorating ocean air. Well, working in the digital era means there is very little need to be located in the same region as your clients. And apart from the obvious advantage of being near my family, the lifestyle in Cape Town is very appealing. I live in Sea Point, along the Atlantic Seaboard. Some mornings I get up at 6 a.m. to finish a late-morning deadline. Once that is done, I can head out for a leisurely run along the Sea Point promenade, breathing in the invigorating ocean air, accompanied mainly by pram-pushing mothers,

вдихаю підбадьорливе морське повітря разом із матусями, які підштовхують дитячі візочки, літніми парами або туристами із селфіпалицями. (Жителі Кейптауна є активною спільнотою, але більшість із них займаються фізичними вправами до 8-ї години ранку, принаймні, ті, що не є фрилансерами!). Якщо мені заманеться подивитися на інший пейзаж, то я вирушаю до Столової гори та ЛайонсХед, що розташовані за 10 хвилин їзди. Там є безліч пішохідних маршрутів.

76 retired couples, or tourists bearing selfie sticks. (Capetonians are an active bunch, but most of them get their exercise before 8 a.m., at least the nonfreelancers!). If I feel like a change of scenery, Table Mountain and Lion’s Head are a 10-minute drive away, both with many hiking routes.

And although some people may find the prospect to be lonely or monotonous, I think they fail to take into account the amount of work going on inside a translator’s head

When I left Cape Town for Strasbourg at the fresh age of 21, after receiving a scholarship from the French government to complete a Master’s degree in translation, my lecturer at Stellenbosch University asked, “How fond are you of sunshine?” She knew Strasbourg to be a cold, grey city, especially since I would arrive shortly before winter. The truth was, I

Тіні/Shadows # 1

Коли я, молода 21-річна дівчина, переїхала з Кейптауна до Страсбурга, щойно отримавши стипендію французького уряду на здобуття ступеня магістра з перекладу, викладачка Стелленбозького університету запитала мене: «Ви дуже любите сонце?». Вона знала, що Страсбург  — це холодне сіре місто, особливо наприкінці осені, коли я мала туди переїхати. Правду кажучи, я не знала, як відповісти, адже я звикла лише до сонячної погоди!

І хоча декому таке існування здається самотнім або одноманітним, я гадаю, що вони просто не враховують обсягу роботи, який відбувається в голові в перекладача Під час навчання в Страсбурзі я працювала в Парижі, і мене відразу захопило життя великого міста  — я відвідувала ресторани, магазини та концерти, і в мене не виникало жодної думки

Життя у тіні – Life in Shadow

didn’t know  — sunshine was all I was used to! Studying in Strasbourg, and working in Paris, I was initially overwhelmed by the extensive cultural activities, restaurants, shops, cinemas and musical concerts on offer, and hardly gave any thought to the sea, mountains or sunshine. The Christmas markets were magical. But over the years, I began to feel oppressed by the lack of space, polluted air and, generally, feeling like a foreigner (even after becoming a naturalised French citizen). And I must admit, the lack of sunshine was proving to be difficult. But the grass is always greener: returning to South Africa, people here struggled to understand my decision: why would anyone leave Paris? Isn’t it the most beautiful city in the world? What about the lack of safety and political insecurity in South Africa? Surely you would have a better future in Europe? Granted, those issues were not my main concerns. I missed my home country and simply wanted to return to my roots. In terms of working space, I left behind a happy setup in Paris: living in a 30m2 apartment in the Marais district, working from home was not ideal. I soon found office space that I shared with five journalists. It was within cycling distance from my apartment (competing with buses and taxis for space on the road ensured I was wide awake when arriving at the office every morning). Shared office space is a great solution if you find working from home to be a lonely or cramped exercise. But in Cape Town I’m quite happy to work from home. Here, I can afford a much bigger apartment with a separate study and balcony, so it never feels like the walls are closing in on me. And although some people may find the prospect to be lonely or monotonous, I think they fail to take into account the amount of work going on inside a translator’s head: there’s little time to feel lonely when you’re agonising over a turn of phrase or consumed in researching a new topic.

...з роками у мене з’явилося відчуття пригніченості через брак простору та забруднене повітря, і, зрештою, я взагалі стала відчувати себе чужоземкою (навіть після того, як отримала громадянство Франції). Мушу визнати, що відсутність сонця, як виявилося, не так легко пережити.

про море, гори або сонце. Різдвяні ринки були просто чарівними. Але з роками в мене з’явилося відчуття пригніченості через брак простору та забруднене повітря, і, зрештою, я взагалі почала

Тіні/Shadows # 1

почуватися чужоземкою (навіть після того, як отримала громадянство Франції). Мушу визнати, що брак сонця, як виявилося, не так легко пережити. Однак добре там, де нас нема: коли я повернулася до Південної Африки, люди намагалися зрозуміти моє рішення. Як можна залишити Париж? Хіба це не найкрасивіше місто у світі? Але ж у Південній Африці небезпечно та політична ситуація нестабільна! Звичайно, у Європі ти мала б кращі перспективи! Визнаю, ці питання не дуже мене турбували. Я сумувала за своєю батьківщиною і просто хотіла повернутися до своїх коренів. Якщо ж говорити про умови роботи, то в Парижі в мене все було налаштовано: розміри квартири в районі Маре, де я жила, становили 30 м², тому вдома важко було організувати ідеальні робочі умови. Незабаром я знайшла офісне приміщення, яке винаймала разом із п’ятьма журналістами. До офісу я могла їздити велосипедом (щоранку, змагаючись за простір на дорозі з автобусами та таксі, я позбавлялася залишків сну ще до початку роботи). Винаймати з кимось разом офісне приміщення є чудовим рішенням, якщо, працюючи вдома, ви почуваєтеся надто самотнім або затиснутим у просторі. Але в Кейптауні я залюбки працюю вдома. Тут я можу дозволити собі набагато більшу квартиру з окремим кабінетом і балконом, тому ніколи не відчуваю, як навколо мене стискаються стіни. І хоча декому таке існування здається самотнім або одноманітним, я гадаю, що вони просто не враховують обсягу роботи, який відбувається в голові в перекладача: у нас немає часу на те, щоби відчувати себе самотніми, коли ми мучимося над добиранням вдалого еквівалента або дослідженням нової теми. Однак я помітила, що наявність сім’ї теж створює певні труднощі, особливо якщо ви перекладач із вільним графіком роботи, а всі інші члени родини  — юристи, які виступають у суді або працюють за фіксованим графіком. Тож коли собаку потрібно терміново відвезти до ветеринара, або в когось проблеми з машиною, або інші труднощі, які потрібно терміново вирішити, усі згадують, що в мене надзвичайно гнучкий графік! Не завжди легко пояснити, що мої дедлайни не є простою

Життя у тіні – Life in Shadow I have discovered, however, that having family nearby comes with its own challenges, especially being the only freelance translator among a group of lawyers who need to appear in court or clock in at the office: whenever the dog needs to be taken to the vet urgently, or someone is having car trouble, or some errand needs tending to, my schedule is always understood to be the most flexible one! It’s not always easy to explain that my deadlines are not mere formalities. The best thing about my work is that I have two homes, two cultures. I return to Paris about three times a year, always with great excitement. One of my clients is a French bank based in La Défense, and I spend February and March every year working on-site on the translation of their Registration Document (an extensive report covering all aspects of the bank’s operations over the last year). Apart from financial translation, I do a lot of copywriting in a very different field… fashion. This requires me to attend briefing sessions at the client’s offices every season (a leading French fashion house), when the new collection is presented. These opportunities to travel to Paris always feel like a holiday  — I love being back in a French working environment, enjoying all the things I loved about the city, and catching up with old friends. Isn’t that the essence of freelance translation, after all  — broadening your horizons and shaping your own lifestyle?

формальністю. Найкращим у моїй роботі є те, що я маю дві домівки і дві культури. Я літаю до Парижа приблизно тричі на рік і щоразу сповнена почуттів. Одним із моїх клієнтів є французький банк, розташований у районі Ла-Дефанс, і щороку в лютому та березні я працюю в їхньому офісі над перекладом річного звіту, так званого «Реєстраційного документа» (великий за обсягом документ, що містить усі аспекти діяльності банку за рік). Окрім фінансового перекладу, я також пишу багато текстів у зовсім іншій сфері… у світі моди. Тому кожного сезону я мушу брати участь у брифінгах в одному з провідних французьких будинків моди, коли представляють нову колекцію. Цю можливість їздити до Парижа я завжди сприймаю, як свято. Мені подобається повертатися до французької робочої атмосфери, насолоджуватися всіма речами, які я так люблю в цьому місті, та зустрічатися зі старими друзями. Хіба не в цьому основна перевага фрилансу  — мати можливість розширювати світогляд та формувати свій власний стиль життя? Перекладачі Наталія Павлюк, Юлія Гальчак

Читайте у наступному номері — Read in the next Issue Тінь письме н н и к а – A ut h o r ’ s S h a d o w Поправка-22: Олена Фешовець створює українського капітана Йоссаріана (Україна). Catch 22: Olena Feshovets creating a Ukrainian Captain Yossarian (Україна). Maxim Tarnawsky: the interview about the translators of Ukrainian Literature Journal (Canada) Розмова з Максимом Тарнавським про перекладачів журналу «Ukrainian Literature» (Канада)

Н е з а х ищ е н і — U np ro t ec t e d Жертви церкви: Уільям Тіндейл та іншi перекладачі Біблії. Victims of Church: William Tyndail and other Bible translators.

Микола Лукаш: Дон Кіхот перекладу (Україна).

Mykola Lukash: Don Quixote of Translation (Україна).

Інтерв’ю з Анною Чесановською: кого підтримав французький суд? (О. Шинкаренко) Interview with Anna Chesanovska: who is supported by the French Court? (O. Shynkarenko)

Тінь е к спер т а – Ex p e r t ’ s S h a d o w Максим Козуб: інтерв’ю з одним з найкращих експертів синхронного перекладу (Україна) Maxym Kozub: the interview with one of the leading experts of conference interpreting (Ukraine) Ethics of Medical Translation: How Far You Can Get Involved (Elina Foinska, Austria) Етика медичного перекладу: наскільки можна пропускати через себе емоції та турботи пацієнтів та лікарів (Еліна Фоінська, Австрія)

Жит т я у т і н і – L i fe i n S h a d o w Inga Michaeli’s Wander Words: translating, travelling and creating (Israel) “Wander Words” Інги Міхаелі: поєднуючи переклад, подорожі і творчість (Ізраїль) Аля Яцина. Переклад на колесах: як побачити світ, працюючи усним перекладачем (Україна). Interpreting on the Run: How to See the World on an Interpreter’s Business Trip (Ukraine).