Українська Кубань №10 by ukr kuban

Чи заблокують соцмережі на Кубані?

Ваше благородство, пані пліснява

Інтернет-життя в Росії стає все менш спокійним і неосяжним. Спочатку там прийняли антипіратський закон і зачистили популярний контент соціальних мереж, тепер планують заблокувати Facebook внаслідок і тернет-скандалу, в центрі якого разом з іншими містами опинився й Краснодар.

На Тамані виявили доволі рідкісне та унікальне явище. Виноград, уражений «благородною пліснявою», зустрічається лише у декількох точках світу. Завдяки знахідці, вже в наступному році в продажу з’явиться частина першого кубанського вина еліт-класу.

2 СТ.

3 СТ.

ВИПУСК №10 (10), 8-14 ЖОВТНЯ 2013РІК

Єйський в’язень досі під слідством Уже більше двох місяців триває слідство з приводу інциденту на Азовському морі, в результаті якого загинуло четверо людей. Олександр Федорович — єдиний рибалка, що вижив, — ще й досі перебуває у Єйську. Йому загрожує 2 роки тюрми за браконьєрство.

Ще не вмерла рисова справа українця на Харлеї

4 СТ. Кубанських козаків зрозуміє лише українець У кубанських козацьких школах не вивчають мову козаків. Викладають їхню історію, проводять зустрічі з отаманами та духівництвом — кують майбутніх військових та попів

а Кубані рис вирощується найпоширенішим у світі способом — на чеках. Так називаються штучно створені заливні поля. На краснодарських фермах рис росте при постійному затопленні, а коли врожай достигає, воду зливають. Спосіб екзотичний для регіону, тому вартість кінцевого продукту мало конкурентна на світовому ринку і вимагає пільг та дотацій з боку держави. Рисівництво вважається затратною справою через великі об’єми води, які використовують у галузі. За системами каналів та водовідвідних конструкцій потрібен постійний догляд. Це вимагає введення спеціальних стандартів їх утримання, обов’язкових для усіх підприємств. Проте за сторічну історію культивування рисових чеків, кубанці навчилися долати труднощі. Виконавчий директор «Южный Рисовый Союз» («Південний Рисовий Союз») Михайло Радченко пояснює газеті «Кубанские новости» («Кубанські новини»): «Зниження тарифів за подачу і відведення води — не єдина міра, необхідна для того,

©ru.wikipedia.org

Герой громадянської війни, українець, Дмитро Жлоба у 20-х роках розпочав лихоманку «білого золота» на Кубані. Площа рисових полів у найкращі часи свого розвитку становила тисячу кілометрів квадратних, а це дорівнює площі Сінгапура і Мальдівів разом узятих. Хоча рис кубанських торгових марок можна знайти на полицях у наших магазинах, галузь переживає не найкращі часи. Дмитро Жлоба, батько рисової справи Кубані

щоб знизити собівартість вирощування кубанського «білого золота». Ми уклали угоду, відповідно до якої союз тепер контролюватиме дотримання режиму зрошення». Але загроза галузі не лише внутрішня. З-за кордону на кубанський рис наступають в’єтнамські конкуренти: через безмитну торгівлю з В’єтнамом рисовий союз забив тривогу ще в грудні минулого року. «Зараз нас включили в робочу групу на переговори з в’єтнамцями. Ми будемо вимагати, щоб з договору про безмитну торгівлю виключили рис. — говорить Михайло Радченко: — Сьогодні наше головне завдання — не тільки збільшити обсяги виробництва кубанського рису, але і зайняти серйозне місце в списку країн-експортерів «білого золота». Цього року через події в Єгипті та Лівії ці країни рис практично не експортували. Очільники рисового союзу швидко оцінили ситуацію і різко збільшили обсяги поставок рису за кордон. Хоча на становище внутрішнього ринку це не вплинуло. У кубанських магазинах його в надлишку, а ціни не «полізли» вниз.

Проблеми рисівництва актуальні на Кубані впродовж століття. Аграрну культуру запропонував вирощувати виходець з Києва, українець, Дмитро Жлоба. У 1918 році він став командиром армії Північнокавказької Радянської Республіки. У мирний час керував меліоративними роботами на Кубані, роз’їжджаючи селами регіону на Харлей-Девідсон. Такий спосіб життя подобався не всім, а особливо — Йосипу Сталіну — далеко не останній людині в Радянському союзі. Тому в 1938 році Дмитра Жлобу було розстріляно, попередньо осудивши за контрабанду. Але на цьому історія «білого золота» не закінчилася. Справа, почата з легкої руки українця, досягла піку в 70-х роках, коли площа рисових чеків складала одну тисячу квадратних кілометрів. Зараз 83% усього російського рису вирощують на Кубані. Де дозрівають інші 17% — загадка. Попри складні часи, які переживає рисова справа, східній екзотиці на землях Кубані бути. У цьому впевнені в рисовому союзі. За «біле золото» тримається бізнес регіону, вітчизняний рис обирають і кубанські домогосподарки. www.kuban.in.ua Тетяна Шелест

5 СТ. На одній хвилі з Kazak FM Найулюбленіша радіостанція кубанців Kazaк FM протягом останніх двох років звеселяє, навчає новому та єднає слухачів із різних міст, станиць і хуторів. Про те, як вона створювалась і чим живе сьогодні, нам охоче розповіла Ольга Ларіна, головний редактор Kazaк FM.

7 СТ.

А Н А Л І Т И К А

До обурених користувачів приєднались також великі інтернет-компанії «Яндекс», «Google», «mail.ru», які вважають закон недосконалим і таким, що суперечить самому призначенню інтернету надавати вільний доступ до інформації. Тим часом, поки громадськість звикала до нововведень і міркувала над тим, як до них пристосуватись, російська влада вирішила взяти під контроль соціальну мережу Facebook. Приводом для цього став інцидент, що трапився 16 вересня, коли на багатьох сторінках ресурсу з’явилася реклама заборонених сумішей для куріння. До повідомлення додавалося посилання на сайт, де, власне, й можна було залишити замовлення на купівлю цілих восьми різновидів наркотиків. Серед міст, де можна було забрати товар, значився й Краснодар. На це миттєво відреагувала Ліберально-демократична партія Росії, яка запропонувала заблокувати на деякий час Facebook у межах країни, а Федеральна служба з контролю над обігом наркотиків заявила про відкриття кримінальної справи проти соцмережі. Це рішення громадськість уже сприйняла позитивно. Денис Карасєв, Чертково: «Розміщення будь-якої реклами + заборонити, починаючи з алкогольної продукції та закінчуючи медичними препаратами.» У компанії Facebook такий прикрий випадок прокоментували як технічний збій. Повертаючись до обговорюваної вище соцмережі «ВКонтакте», можемо припустити, що такі «технічні непо-

Тепер навіть просто прослухати улюблену пісню «ВКонтакте» стає дедалі важче

Чи заблокують соцмережі на Кубані?

кладений у мережу безпосередньо самими правовласниками.» Ось тут виникає ще одна, чи не найбільша, проблема, пов’язана з даним законом. Найпростіший і найдоступніший метод для будь-якого поета/музиканта/ художника-аматора поширити свою творчість це викласти її в інтернет. Якщо ж будь-які матеріали без завірених авторських прав на них блокуватимуть, у багатьох просто зникне можливість заявити про себе світові. Таку думку поділяє музикант Євген Солодаренко, Новокубанськ: «Я користуюсь послугами соцмережі «ВКонтакте» виключно заради музики й відео. Так і свою творчість розповсюджую, і просто насолоджуюсь новинками зі світу музики та кіно. Сам факт вилучення матеріалів із соціальної мережі, як на мене, знижує її функціональність і популярність. Для музикантів мого рівня антипіратські законопроекти й видалення контенту це катастрофа. Оскільки найчастіше наші композиції не мають зареєстрованих авторських прав, вони просто видаляються без можливості повернення назад. «ВКонтакте» сьогодні найкраща платформа для реклами творчості молодих виконавців. Через таку боротьбу з «незаконним» наповненням ми можемо втратити багатьох нерозкручених, проте цікавих і талановитих музикантів, інтерес до яких зараз лише зростає.»

Інтернет-життя в Росії стає все менш спокійним і неосяжним. Спочатку там прийняли антипіратський закон і зачистили популярний контент соціальних мереж, тепер планують заблокувати Facebook внаслідок інтернет-скандалу, в центрі якого разом з іншими містами опинився й Краснодар. Про те, чим це може закінчитись і що думають із цього приводу користувачі, далі.

Таку рекламу побачили на своїх сторінках користувачі Facebook

ладки» трапляються і тут. Інакше як пояснити регулярне вилучення зайвих матеріалів, які помічають користувачі? Альона Чистоклєтова, ПриморськоАхтарськ: «Видалення музики й відео «ВКонтакте» — це виконання чинного в

нашій країні закону. Хочуть адміністратори цього чи ні, але вони повинні виконувати вимоги правовласників. Думаю, частково такі дії корисні, але нерідко адміністратори вже перегинають палицю й вилучають контент, призначений для ознайомлення з ним користувачів і ви-

©top.rbc.ru

Катерина Титовець, Майкоп: «Не у всіх є можливість відвідувати кінотеатри, концерти та інші культурні заходи. Тому зробили сайти, де можна хоч щось скачувати безкоштовно. А так це захист невідомо чого та збагачення й без того надто багатих артистів та акторів. Створюють продукт для людей тож нехай він буде доступним. Від того, що не можна буде певний фільм скачати в інтернеті, до кінотеатрів ходити більше не стануть і дорогі диски купувати не будуть.»

очалося все з того, що 1 серпня в Росії набрав чинності закон «Про внесення змін у законодавчі акти Російської Федерації з питань захисту інтелектуальних прав у інформаційно-телекомунікаційних мережах», умови якого передбачають блокування й видалення аудіо- та відеозаписів з інтернет-ресурсів за вимогою правовласника. Самі правовласники (а це музиканти, режисери, продюсери, телеведучі та інші медійні особи, продукт яких популярний в інтернеті) це рішення уряду підтримують, але чи задовольняє такий стан справ користувачів? Галина Єресіна, Краснодар: «Антипіратський закон необхідний для неякісного контенту. Хтось із музикантів сказав: «Лише ті виконавці, які сумніваються у своєму таланті, голосують за введення цього закону». Якщо мені подобається якийсь співак, то я, звичайно, витрачуся на ліцензійний альбом. Те ж і фільмів стосується. Це як данина творчості. І навіть якщо я послухаю чи подивлюся щось в інтернеті, то це тільки додасть творцям популярності, допоможе в розкрутці. Краще так, ніж брати кота в мішку.»

Не кожен законопроект, що виглядає ідеальним на папері, буде так само ідеально втілений на просторах інтернету. Потрібно враховувати не лише права та інтереси впливових правовласників, а й тих, хто за допомогою мережі робить свої перші професійні й творчі кроки. Недосконалість антипіратського закону очевидна, тож для нормального функціонування великої кількості сайтів, і соціальних мереж зокрема, вкрай потрібне внесення корективів і послаблення контролю над авторським контентом в інтернеті. Анастасія Терещенко, Ніна Пручай

www.kuban.in.ua

А Н А Л І Т И К А

©plantandfood.co.nz1

Пліснява вражає не все гроно, а лише деякі його ягоди

Ваше благородство, пані пліснява На Тамані виявили доволі рідкісне та унікальне явище. Виноград, уражений «благородною пліснявою», зустрічається лише у декількох точках світу. Завдяки знахідці, вже в наступному році в продажу з’явиться частина першого кубанського вина еліт-класу.

©yuga.ru, фото Володимира Аносова

убань доволі розбещений на вино регіон, клімат і ґрунт створюють комфортні умови для вирощування винограду й утримання виноробень і заводів. Але природа продовжує «п’янити» місцину. Цієї осені на Тамані знайшли гроно винограду, яке вразила «благородна пліснява», та можливо, гнилий продукт так і відправили б на утилізацію, якби цінність плісняви при прийомі винограду не помітив британський консультант, що вже багато років співпрацює з винзаводом «Фанагорія». Саме завдяки «благородній плісняві» вже в найближчі роки Кубань може отримати власний «Сотерн» — ботричне вино, яким захоплюється не тільки Європа, але й увесь світ. Насправді, цьогорічний таманський урожай можна вважати сенсацією, адже виготовлення вина з використанням «благородної плісняви» відбувається лише в деяких особливих місцях по всьому світу. Серед них, наприклад, французькі вина категорії «Сотерн», що виробляються з трьох сортів винограду (Семійон, Совіньон і Мюскадель), славнозвісні угорські вина Токай (з винограду Харшлевель та Фурмінт), а також німецькі й австрійські вина вищої категорії «Бееренауслезе» та «Трокенберенауслезе» (Рислінг, Тамінер, Піно Грі). Особливість «благородної плісняви» (оригінальна назва — «Botrytis cinerea» — пліснявий гриб) полягає у тому, що для її появи потрібний певний збіг кліматичних умов, при якому тепле осіннє повітря стає причиною вологих ранішніх туманів, і зволожені вранці

проходить стадії дозрівання у металічних ємностях та бочках з французького дубу. Чекати потрібно не менше року, а далі — чим довше — тим краще. Перші проби цьогорічного врожайного вина планують отримати вже в наступному році. До того ж, виробники планують віднині слідкувати за врожаями виноградників, щоб більше не пропустити «благородну плісняву» й у разі вдалого повторного ураження поставити виробництво елітного вина на постійну основу, тим самим спробувати створити для кубанських вин можливість конкурувати з європейськими винами вищих категорій. Ось як коментує інновацію кубанського винного світу сомельє Георгій В. (Ростов-на-Дону):

«Про гідність можна буде сказати згодом, але віра у вітчизняне виноробство на даний момент у мене не дуже велика, а точніше майже відсутня. Цьому є ряд причин які тягнуть, як мінімум, ще на одну статтю. На цьому ринку дуже важливим фактором є репутація. А оскільки репутація вин Європи обігнали наші як спринтер лежачий камінь, то відповідь очевидна. За межі Росії «Кубанський Сотерн» не вийде, але думаю, знайде свого споживача і в межах. Про масове виробництво говорити завчасно. Давайте подивимося, що в них вийде цього разу. І, як мінімум, у наступні 3-4 врожаї. Необхідно також розуміти, що в Росії існують два ринки вина. Це «закордонне» і «вітчизняне». Це два абсолютно різних продукти, й у кожного з них є свій споживач. Це як порівнювати локшину швидкого приготування зі спагеті з ресторану італійської кухні. У кожного свій споживач». Дещо віддалено, але все ж зі спільними, до попереднього, рисами коментар бар-менеджера Микити М. (Ейськ): «Вина Кубані, у цілому, із року в рік дають нестабільну якість, тому мало привертають мою увагу». Цікаво також, яку назву матиме вино, яке отримують на кінцевому етапі. Відомо, що Франція має найстарішу та найсуворішу систему правил та законів про вино у світі. Система контролює виробництво вина, ідентифікуючи його за місцем походження. Сотерн — іменований по назві регіону Сотерн, що входить до складу однієї з найвідоміших виноробних областей Франції — Бордо. Згідно французькому законодавству, використовувати найменування Сотерн дозволено п’яти комунам: Barsac (Барсак), Bommes (Бомс), Fargues (Фаргс), Preignac (Преньяк) і власне Sauternes (Сотерн). Аналогічна ситуація відбувається із назвами угорських вин «Токай», адже виробляти вина з назвою «токайські» хочуть здобути право такі країни як Словаччина (аргументуючи це тим, що токайська долина географічно продовжується на території Словаччини) та Італія (намагаючись довести, що технологію виробництва токайських вин до Угорщини завезли італійські переселенці). Але благородні токайські вина Угорщини захищають міжнародні правила, відповідно до яких, таку назву може використовувати тільки та краї-

ягоди встигають просохнути протягом теплого дня. Потрапляючи на ягоду, цвіль проколює шкірку — це дозволяє воді випаровуватися, але ягода не гниє, а перетворюється в родзинки, що наповнені ароматним нектаром. Саме пліснявий гриб підвищує рівень цукру в ягоді. Концентрація кислоти і цукру в уражених гронах відбувається саме за рахунок втрати вологи, і більшого споживання кислоти пліснявою, тим самим понижуючи кислотність у самій ягоді. Саме це пізніше благотворно впливає на смак вин і відрізняє їх від інших. Таманський півострів з трьох сторін омивається водами Чорного і Азовського морів, тому восени холодні потоки повітря з півночі накривають ще теплі

води Азовського моря, створюючи ранкові тумани. Скоріш за все, саме вони у співпраці з високою південною температурою і створили умови для цінного Ботрітіса. Щодо збору, то це один з найскладніших етапів виготовлення елітного вина. Справа в тому, що пліснява найчастіше вражає не все гроно, а лише деякі його ягоди, тому збирати врожай доводиться теж, по ягоді. Дуже часто збір урожаю змушені здійснювати по 10-15 разів. Зібраний, наприклад, з гектару виноградинка врожай зазвичай у 2-3 рази менше від звичайного для приготування білого вина. На Тамані вправно впоралися не тільки зі збором, а й зі стадіями віджимання та очищення, тепер майбутнє вино

©blog.netpeak.ua

Винний завод «ФАНАГОРІЯ». Ще зовсім «юне» елітне вино (з права).

Олексій Дмитрієв – Найкращий сомельє України 2008-го року

4 на, де є населений пункт з відповідною назвою Токай. Словаччина та Італія можуть виробляти вина за ідентичною технологією, але не мають права використовувати слово «токай». На даному етапі «робоча назва» кубанського напою залишається «сотерн». Щодо цього невеликий коментар нам надав юрист Дмитро Б. (Київ): «Правова характеристика винного питання доволі широка, існує дуже багато міжнародних договорів, до того ж, якщо виробники вирішать залишити назву «сотерн», ситуація буде неоднозначною. Загалом, Росія

А Н А Л І Т И К А входить до членства ВТО (Всесвітня торгівельна організація — прим. ред.) з 2012 року та дотримується «Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності» (далі — угода). У даному випадку ми матимемо справу з географічним зазначенням «сотерн». У випадку виникнення конфлікту, ситуація може стати схожою на «перетягування ковдри». При чому, невідомо яка із сторін має більше шансів на успіх при вирішені правового конфлікту. Відповідно до угоди, регламентують дану ситуацію статті 22-24. Основна ідея полягає

у тому, щоб «не вводити суспільство в оману відповідно географічного походження товару». Дану ситуацію регламентує і «Паризька конвенція про охорону промислової власності», а саме стаття 9-10, суть статей аналогічний вищевказаному в ст. 22-24 угоди. Важливу роль відіграють й інші міжнародні угоди підписані в Російській Федерації. Проблему можна буде вирішити двома шляхами: за домовленістю сторін або в судовому порядку. При чому обидві сторони матимуть достатньо вагоме нормативне підґрунтя для відстоювання своєї по-

зиції. Якщо для даного вина залишить назву «сотерн», автоматично з’являться правові підстави для виникнення суперечки. На те, щоб об’єктивно оцінити смак створеного напою і роботу виноробів, потрібен час. Ще більше часу потрібно для того, щоб з’ясувати справжні можливості реалізації продукції і шанси кубанських вин та, власне, виноробень на конкурентоспроможність з шанованими виробниками, які вже аж занадто довгий час частують світ перевіреними, унікальними винами еліт-класу. www.kuban.in.ua Олександра Останіна

©my-sedovo.narod.ru

©segodnya.ua

Катер берегової охорони Прикордонної служби ФСБ Росії

Олександр Федорович у найманій квартирі у Єйську

країнсько-російські конфлікти на Азовському морі не закінчуються. Але якщо раніше сперечалися, в основному, через кордони та рибу, то зараз все набагато складніше — загинули люди. Нагадаємо, що 17-го липня в результаті зіткнення з катером Прикордонної служби Російської Федерації український моторний човен, на борту якого перебувало п’ятеро осіб, перевернувся. Четверо осіб загинули на місті, їхні тіла було знайдено через кілька днів. Олександра Федо-

ровича із тяжкими травмами доставили до лікарні міста Єйськ. Отямившись, рибак розповів журналістам, що прикордонники спочатку в них стріляли, двічі підрізали, а потім цілеспрямовано пішли на таран. Після зіткнення вони відмовилися витягати потерпілих, які могли бути ще живими, і спокійно чекали на службу МНС. Перебуваючи в реанімації, Олександр під страхом погроз був змушений підписати документи, які йому принесли працівники ФСБ. Прокуратура Краснодарського краю відкрила кримінальну справу проти ро-

сійських прикордонників за фактом порушення правил кораблеводіння. Олександру Федоровичу висунули обвинувачення у браконьєрстві. Російська сторона стверджує, що на місці катастрофи знайдено рибальські сітки з рибою. Проте доказів, що ці сітки належали саме українським рибалкам, немає. Українські чиновники неодноразово зверталися до російської сторони з проханням повернути українського рибалку на Батьківщину, також пропонували провести спільне розслідування, проте ствердної відповіді так і не дочекалися. За останніми даними Департаменту інформаційної політики МЗС України, справа знаходиться на дорозслідуванні і до суду її ще не передавали. А тим часом Олександр змушений жити в російському Єйську в найманій квартирі. Його здоров’я до сих пір під загрозою. Дружина чоловіка Марина усіляко його підтримує, привозить харчі та гроші на квартиру. Вона активно спілкується з журналістами та домагається справедливості. Розповідає, що український консул під час зустрічі дав їй 150$ і сказав, що це все, що може виділити Україна. До слова, цих 150$ вистачить лише на оплату квартири за два тижні. На щастя, трохи допомогли односельчани. Житель села Безіменне Олександр (25 років) так коментує ситуацію: «Я не можу однозначно сказати хто правий, а хто винний у цьому конфлікті. Знаю те, що і всі: це були браконьєри, але дій російських прикордонників я не розділяю. Також знаю, що у нас був організований мітинг на допомогу односельцю, що вижив». Інший земляк потерпілих — Роман (28 років) — розповідає:

«Справді, основний промисел більшості чоловіків села — риболовля, адже роботи немає, от і виживають, хто як може. Однак, навряд чи вони багато заробляють на вилові риби. В Азовському морі її майже не залишилося. Та, навіть, якщо рибалки порушили закон, хіба за таке вбивають?» І справді, хіба за таке вбивають? Проте українська влада чомусь не ставить це запитання Російській прикордонній службі. Міністр закордонних справ України Леонід Кожара спромігся лише на лист до Міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова, в якому висловлює стурбованість щодо дій прикордонників, — зокрема, «певні питання виникають з приводу адекватності застосованих ними заходів». Насправді, питань виникає багато. Зокрема, чому справі про браконьєрство приділяють більше уваги, ніж справі про вбивство? Чому зумисно затягують слідство? Чому російські правоохоронці відмовляються від співпраці з українськими? Чому рідним загиблих не виплачують компенсації? Чому Олександр Федорович не може повернутися додому? У цій справі багато чого незрозумілого. Ясно тільки одне: доки влада обох країн буде закривати на такі проблеми очі, а винні будуть залишатися непокараними, доти будуть гинути люди та продовжуватися міжнародні конфлікти.

Руслана Нагорна

www.kuban.in.ua

А Н А Л І Т И К А

Крокують (марширують) кубанські козаки

ому майбутні козаки не вивчають балачку — діалект української мови, яким ще до 1960-х років розмовляла більшість козацьких сімей на Кубані? У статуті козацької школи бачимо пріоритети: «Школа будує свою діяльність з урахуванням історії козацтва та православної культури, на базі традиційного уявлення козаків про свою духовно-моральну спадщину». Отже, місцева влада та викладацький склад цих шкіл впевнені, що мова предків не входить до духовно-моральної спадщини козацтва. Проти такої позиції педагогів діти не протестують. Учень Козацької школи № 24 у Новоросійську Андрій Алексєєв (18 років) каже: «Мову нам не викладали. Та й навіщо. Який сенс? Не вважаю це за потрібне».

дорожнього руху вам розповідатимуть про те, що колись давно хтось винайшов колесо. Якщо уроки балачки для кубанців не цікаві та не потрібні, то яких козаків навчають у козацьких школах? Адміністратор сайту «Просвіта» Павло Єфремов досліджував це питання: «Кубанська балачка завжди вважалася діалектом української мови навіть за радянські часи, коли місцеве населення вже почали записувати «росіянами». Це питання для філологів, і не може бути предметом політичної гри, як це, на жаль, відбувається тепер. Велика кількість учнів цих козачих шкіл або зовсім не має ніякого відношення до України, будучи нащадками переселенців з Росії, або увібрало в себе цю імперсько-мілітаристську

Кубанських козаків зрозуміє лише українець У кубанських козацьких школах не вивчають мову козаків. Викладають їхню історію, проводять зустрічі з отаманами та духівництвом — кують майбутніх військових та попів.

Його думку поділяє В’ячеслав Кіндоп (16 років): «Мову не вчимо. Та я б і не хотів. Навіщо, зараз англійську треба вчити!».

Покладатися лише на душевні пориви у цьому питанні — річ марна. Уже зараз діти не розуміють козацьких пісень та літературні твори. Наталія Балибердіна (16 років) каже: «Мову ми не вивчали і не вивчаємо. Знаю одну пісню про козаків, але її поки прочитаєш, язик зламаєш. Я думаю, українську не вивчають тому, що сучасним жителям це не цікаво. А було б пізнавально». Таку позицію не можна назвати далекоглядною. Не знаючи мови, випускники цих шкіл будуть ким завгодно, але не кубанськими козаками. Андрій, В’ячеслав, Марія та Наталія, як і їхні попередники, матимуть більше шансів стати російськими військовими, священиками або істориками. Саме на цьому роблять акценти у навчальних програмах. Історія понад усе. Це як записатися до школи англійської мови і замість минулого доконаного часу слухати тези про наслідки правління королеви Вікторії. Або у автошколі замість правил

©dikoepole.files.wordpress.com

Але не всі такі категоричні. Учениця Козацької школи №13 у Хадиженську Марія Долженко переконана: «До мови я ставлюся нормально. Чи треба вивчати її у школах — не знаю! Дивлячись, у кого лежить душа».

Минуле кубанських козаків

пропаганду, якої їх навчають у школі та не вважає себе єдиною з Україною». Отже, у козацьких школах навчають не майбутніх козаків, а скоріше за все — «казаков» — набір стереотипів російської влади. Таким «казакам» не потрібно знати балачку, читати твори кубанських

письменників, співати козацьких пісень та з повагою і гордістю передавати спадщину своїх дідів наступним поколінням. А навіщо це «казакам», якщо сенс існування для них — патрулювання містс+таниць та виголошення молитов типу «Боже, царя храні». Кубанські козаки пишаються своєю

історією та балачкою, люблять вважати себе унікальними. Але у козацьких школах не вивчають рідну мову та з великими труднощами розуміють своїх стареньких бабусь. І таке протиріччя їх не турбує. Тетяна Шелест Ілона Фесенко

www.kuban.in.ua

К УЛ ЬТ У РА

Україна на екрані Фестиваль українського кіно в Краснодарі проходить уже втретє. Подія, яка стала традиційною, відбувалася у період з 23 по 29 вересня.

езмінною організаторкою Фестивалю стала Олена Сухачова, керівник методично — видавничого відділу кінотеатру «Кубанькіно», де і відбувався кінопоказ. Під керівництвом Олени проходив і відбір фільмів. Організаторка розповідає про те, що у програму включені фільми і класиків українського кінематографу, і молодих авторів, які ще тільки презентують себе публіці. На відкриття Фестивалю українського кіно, яке відбулося 23 вересня було запрошено Генерального консула України в Ростовіна-Дону Віталія Москаленка, голову Краснодарської крайової громадської організації «Спільнота українців Кубані» Миколу Сергієнка. Не обійшлося і без частки національного колориту — тріо бандуристок, які через музику передали слухачам частинку української культури. Відкриття Фестивалю відвідали і представники діаспори Кубані. Відкривала фестиваль стрічка, що вже встигла стати культовою — «Той, що пройшов крізь вогонь». Фільм Михайла Ільєнка, знятий у 2011 році, підкорив серця не лише співвітчизників. У захваті були і краснодарці. «Фільм дуже хороший. Особливість його в тому, що там всі говорять своїми мовами: українець — українською, росіянин — російською. Це створює певну естетику. Сюжет надзвичайний, він відкриває таємницю бійців. Аналогів цьому фільму точно немає!» — ділиться враженнями Олександра після перегляду. Загалом, у 2013 році у «Кубанькіно» глядачі мали змогу переглянути сім стрічок. Це майже вдвічі менше, ніж у попередні роки. Кожен день транслювався новий фільм. Цього року це «Вавилон ХХ» Івана Миколайчука, «Лебедине озе-

ГА РЯ Ч І

ро. Зона» Юрія Іллєнка, «Голос трави» Наталії Мотузко, «Два в одному» Кіри Муратової, «Аврора» Оксани Байрак, а також класика української літератури «Енеїда», в анімаційній інтерпретації Володимира Дахно. Основним критерієм відбору стрічок було втілення національного характеру, який мали б відчути глядачі за багато кілометрів від України. Підбір кінофільмів виявився вдалим, що і відмічають глядачі: «Загальне враження позитивне. Відмінна добірка фільмів! Найприємніше, що є одна із загальних тем, яка об’єднує спільну історію, — взаєморозуміння. Дуже сподобалося. Сподіваюся на повторення таких тижнів українського кіно у майбутньому», — ділиться Анастасія, жителька Краснодару. За словами організаторів, фільми розраховані на широку аудиторію, але молодь до «Кубанькіно» не дуже поспішає. Однією з вирішальних причин є можливість переглянути фільм вдома. «Дивився «Аврору» Оксани Байрак, щоправда не на фестивалі. Прийти завадила відсутність часу. Та і не бачу у цьому сенсу. Будь який фільм, який мене зацікавить, є в інтернеті. Але кінострічка залишила тільки хороші враження», — розповідає краснодарець Дмитро. У залах виявилося нелюдно, але, якщо вірити позитивним відгукам глядачів, спостерігається не лише тенденція до покращення якості українського кінематографу, а й значне підвищення інтересу до нього не лише вітчизняних глядачів. Залишається лише побажати успіху і натхнення українським режисерам, адже у наступному році на нас знову чекає презентація вітчизняного кінематографу. Аліна Мадей

www.kuban.in.ua

Н О В И Н И

Хліб і видовища для «короля клітки» Стівена Сігала у Краснодарі Актор справжнього чоловічого кіно Стівен Сігал інкогніто відвідав Краснодар. За час його перебування в місті, протягом 3-4 жовтня, він встиг і поспівати, і продемонструвати свої вміння в бойовому мистецтві. Для вечері зі співами актор заздалегідь замовив ресторан італійської кухні «Стефано». Актор приїхав разом із дружиною, сек’юріті та перекладачем. Спеціально до приїзду знаменитості приготували кілька салатів, італійські закуски, стейки з яловичини та овочі на грилі, а з напоїв подружжя обрало яблучний сік. Вечерю доповнював виступ краснодарського музичного дуету. Несподіванкою стало те, що після закінчення трапези голлівудський актор підійшов до виконавців та за допомогою перекладача

пояснив, що воліє заграти на гітарі. І впродовж години він розважав дружину та весь персонал ресторану піснями у стилі кантрі, роковими та блюзовими композиціями. На цьому перебування Стівена Сігала у Краснодарі не завершилося. Наступного дня він провів майстер-клас для початківців і досвідчених каратистів у регіональній організації кьокусін-кан (КРОК). Сігал, який є володарем сьомого дана в айкідо, у розмові з директором КРОКу Олександром Поповим зазначив, що цікавість до столиці Кубані в нього викликали успішні виступи вихованців та інструкторів організації у міжнародних змаганнях. За час майстер-класу Сігал продемонстрував різні прийоми зі свого арсеналу. www.kuban.in.ua Марія Кот

ТОП-5 найвідоміших фільмів, знятих на Кубані Сочинський палац, курортне місто Геленджик, скали неподалік від Туапсе — місця, які є не тільки центрами активного відпочинку на просторах Кубані. У свій час вони стали кіномайданчиками, де знімали легендарні або просто відомі фільми. Далі — ТОП-5 найвідоміших фільмів, знятих на Кубані.

МІСЦЕ 5: «ДІТИ СТЕПУ» «Діти степу» — це міні-серіал режисера Дмитра Черкасова, в якому йдеться про старий дитячий будинок у кубанській станиці. Головними персонажами фільму стали безпритульні діти, які не знають, куди тепер занесе їх життя. Серіал стартував на Першому каналі у 2012 році. Зйомки проходили на просторах Темрюкського району (Краснодарський край). МІСЦЕ 4: «СТАРИК ХОТТАБИЧ» Більша частина зйомок фільму Геннадія Казанського про доброго джина проходила в Сочинському палаці, що був збудований у 30-ті роки. Архітектура цього місця ідеально підходила для відтворення атмосфери Давнього Сходу. Фільм «Старик Хоттабич» отримав грамоту на Міжнародному кінофестивалі у Ванкувері у 1957 році, а також диплом на Міжнародному фестивалі дитячого кіно в Панамі у 1971 році. «Старик Хоттабич» досі залишається одним з кращих дитячих фільмів. МІСЦЕ 3: «ГРОЗОВІ ВОРОТА» Фільм Андрія Малюкова «Грозові ворота», що стартував на Першому каналі в 2006 році, розповідає про Чеченську війну. Фільм знімали за мотивами повісті Олександра Тамонікова «Рота». Щоправда, фільм знімався не на Північному Кавказі, а в курортному місті Геленджик. Декорації, що були збудовані для зйомок, і досі залишаються на своєму місці. Туди навіть водять туристів.

МІСЦЕ 2: «КУБАНСЬКІ КОЗАКИ» «Кубанські козаки» — це фільм відомого радянського режисера Івана Пир’єва («Брати Карамазови», що був номінований на «Оскар», «В шість годин вечора після війни»). Фільм розповідає про кохання двох представників різних кубанських

колгоспів — Галини і Гордія. Зйомки проходили за підтримки радгоспу «Кубань». До речі, назву для фільму придумав сам Сталін після перегляду та, звісно, схвалення. Із «ТОП-1000 (!) лідерів касових зборів СССР» фільм займає 131 місце. МІСЦЕ 1: «ЛАСКАВО ПРОСИМО, АБО СТОРОННІМ ВХІД ЗАБОРОНЕНО» Легендарний фільм Елема Клімова, що розповідає про пригоди піонера Кості Іночкіна, знімався у скелях неподалік від місця Туапсе (Краснодарській край). Цікаво, що «Ласкаво просимо» є дипломною роботою режисера Клімова. У списку «100 найкращих фільмів Росії» за версією користувачів LiveJournal, фільм по праву займає 33 місце. Картину свого часу намагалися заборонити: чомусь цензурі здалось, що портер бабусі Кості Іночкіна, дуже вже схожий на портрет Хрущова. Тим паче, тема кукурудзи у фільмі піднімалась не з кращої сторони. Та все обійшлося, оскільки фільм подивився особисто Хрущов, і «Ласкаво просимо» йому дуже сподобався. Так виглядає ТОП-5 найвідоміших фільмів, знятих на Кубані. Якісь з них відомі більше за інші, але кожен з них заслуговує на увагу. Так чи інакше, мешканцям Кубані є чим пишатись. Кіріл Пазюк

www.kuban.in.ua

І Н Т Е Р В ’ Ю

—

На одній хвилі з Kazaк FM Найулюбленіша радіостанція кубанців Kazaк FM протягом останніх двох років звеселяє, навчає новому та єднає слухачів із різних міст, станиць і хуторів. Про те, як вона створювалась і чим живе сьогодні, нам охоче розповіла Ольга Ларіна, головний редактор Kazaк FM.

Головний редактор Kazaк FM Ольга Ларіна

Ра діос танція Kazaк FM розпочала свою роботу зовсім нещодавно — у 2011 році. Кому належить ідея її відкриття: безпосередньо дирекції чи ініціаторами стали самі слухачі? — Така ідея народилася в нашого губернатора. Він зібрав творчу команду, яка й сьогодні працює в нас. Ми з нуля сформували музичну базу виконавців, відібрали ведучих для ефірів, задіяли спеціалістів для історичних рубрик і програм, приправили новий продукт народним гумором і хорошим настроєм, кожен вклав свою душу — і вийшла по-справжньому народна кубанська радіостанція під назвою Kazaк FM. — Чи можна вважати однією з найважливіших задач роботи радіостанції популяризацію та відродження кубанської культури, традицій? Яка головна мета Kazaк FM? — Якщо формат Kazaк FM стає популярним сьогодні, то це лише є доказом того, що він затребуваний зараз. Людям приємно чути з радіоприймача прості, теплі історії в піснях. Коли ж вони, наприклад, слухають рубрику «Ех, як же співають земляки! Знай наших!», то відчувають гордість за таланти, які живуть у наших краях. В ефірі звучить багато пісень кубанських виконавців. Ми залучаємо до співпраці нові творчі колективи Кубані й інших регіонів країни. У них з’являється можливість самореалізації, стимул до творчості. Багато виконавців вперше зазвучали саме на нашому радіо, знайшли свій формат. Відродження кубанської культури? Напевно що так, та й не лише кубанської. Традиції народжувались протягом поколінь, і нам би хотілось, щоб сьогодні вони збереглись, як мінімум, у пам’яті. Ми приділяємо їм багато уваги в наших програмах, у яких можна почути пісні минулого століття, записані в спеціальних експедиціях нашим краєм. Традиції неможливо нав’язати новому поколінню — це історія. Її можна вивчати, пам’ятати, переповідати, продовжувати врешті-решт. А що стосується головної мети радіостанції, вона проста — жити одним життям з нашими слухачами. — В ефірі часто звучать українські народні пісні. Kazaк FM поділяє думку про єдність кубанської й української культур чи все ж акцентує увагу на кубанській самобутності? — Українські пісні грають у нашій рубриці «Пісня для сусіда». Взагалі ж ми не виокремлюємо серед виконавців «наших» і «не наших». Ми були однією країною, маємо спільну народну творчість, яку неможливо розділити. Окрім музики, є анекдоти, героями яких стають і українці, і кубанці. Так що нас єднає не сама лише творчість, а й почуття гумору. — Окрема програма «А ви бачили, шо це?!» присвячена кубанській балачці. Вона популярна серед слухачів? — Якщо ви приїдете до будь-якої кубанської станиці, то, безумовно, почуєте від місцевих мешканців ту саму балачку, про яку йдеться в нашій рубриці. Ми зрозуміли, що програма дуже полюбилася слухачам, коли після року її існування вирішили її закрити. Нашу редакцію засипали листами з проханнями відновити рубрику та навіть із пропозиціями: новими словами на балачці, про значення яких ми не розповіли в попередніх випусках. Листи приходили з усіх куточків краю, із міст також. Більше того — у соціаль-

Слухачі Kazaк FM зшили ковдру-рекорсменку на фестивалі «Знай наших!»

них мережах з’явилась група «Любителі балачки», створена, скоріше за все, молодими користувачами. Зараз вона активно функціонує. Зважаючи на все це, у новому сезоні ми продовжили перекладати й роз’яснювати найцікавіші слова й вислови кубанської балачки для слухачів. — До речі, про соціальні мережі: чи-

мало молоді підписується на групу радіостанції «ВКонтакте». Чим ви привертаєте увагу молодих слухачів? — Нам приємно, що Kazaк FM знає та слухає молодь. Що її приваблює в наших ефірах? Я думаю — настрій. Гуморески, веселі пісні виконавців, які не вписуються у формат інших радіостанцій. Ще однією

радісною несподіванкою для нас було те, що юнь цікавиться історією нашої малої батьківщини, пише нам на електрону пошту щодо теми тієї чи іншої програми. І, звісно, як не згадати про нашу яскраву позаефірну діяльність. Ми влаштовуємо свята для всієї сім’ї. Чи то фестиваль, чи то конкурс — кожен учасник отримує задоволення незалежно від віку. — Як ви вже сказали, Kazaк FM часто спілкується зі своїми прихильниками наживо, організовуючи різноманітні заходи. Розкажіть детальніше про фестиваль, який радіостанція провела в серпні. Чи можна чекати на його продовження наступного року? — На сьогодні фестиваль «Знай наших!» є найбільш масштабним заходом, який провела радіостанція. Гостей свята нараховувалось понад 25 тисяч! Вони змогли взяти участь у встановленні рекорду Росії з пошиття клаптевої ковдри, жартівливих змаганнях, отримати море сюрпризів, а також подивитися й послухати концерт, на якому виступили улюблені колективи Kazaк FM. Сподіваємось, що цей фестиваль стане традиційним і наші слухачі матимуть нагоду відвідати більше свят, на яких ми будемо зустрічатись. Розмову вела Анастасія Терещенко www.kuban.in.ua

П Р И Р ОД А

Судові позови і ремонти

до міської адміністрації вишикувалися буквально на другий день після повені — жителі хотіли дізнатися, де їм ночувати, якщо будинок змило, на яку компенсацію вони можуть розраховувати, де і як відновити власність на житло, якщо документи втрачені».

У липні 2012 року на території Геленджика, Новоросійська і Кримського району Краснодарського краю Росії внаслідок потужних дощів сталася повінь. Найбільше постраждав Кримськ. Чим закінчився Великий Потоп на Кубані — далі.

Початок Великого Потопу

димир Улановський засуджений до 3,5 років колонії. Такий же термін ув’язнення, але умовно, отримала екс-голова Нижньобаканського сільського поселення Ірина Рябченко. Колишнього заступника керівника

дян загрузли в судах, намагаючись довести, що їх оселі можуть розвалитися з хвилини на хвилину. «Українська Кубань» намагалася з’ясувати, чи вдалося мешканцям Кримська через рік після трагедії повернутися до

Для того, щоб переконатися в цьому, досить пройтися вулицями міста. У однієї пари пенсіонерів був хороший будинок із високим ганком. Грошей на капремонт їм вистачило, а будинок навпроти них знесло повністю. Багато мешканців міста вирішили судитися далеко не відразу: спочатку зробили ремонт, потім, коли будинок «сів» і пішли тріщини — ще раз переклеїли шпалери, коли виступила цвіль — знову перефарбували стіни, а на четвертий раз вирішили, що ремонт кожні три місяці їм не по кишені, і стали вимагати нове житло. Юристи впевнені, що потік таких справ ще не закінчений, і на Кримськ чекає нова «паперова хвиля». «Людей до суду приходить по чоловік 40 на день, я бачив у суддів по два, по п’ять ящиків справ» — каже один із місцевих адвокатів.

«Гідрометеоцентр знав, що станеться, за дві доби до цього, — каже Василь Квашук, заступник міністра з надзвичайних ситуацій України».

Таким чином Судом Краснодарського краю Росії була відкрита кримінальна справа за фактом недбальства під час повені. Колишній голова Кримського району Василь Крутько засуджений до шести років колонії-поселення, екс-мер Кримська Воло-

«Перші компенсації отримали всі постраждалі, разові, по 10 тисяч рублів (близько 2 488 гривень) на людину, дісталися 60 тисячам жителів, ще 34 тисячі отримали по 150 тисяч рублів (близько 37 321 гривень) на купівлю майна».

«У кожного жителя своя історія. Хтось вирішив піти до суду, хтось зробив ремонт на гроші держави. Однакових обставин тут майже немає», — підсумувала ситуацію редактор «Електрон -ТВ» Лариса Сафронова.

Можливо, таким чином влада намагалася відхреститися від своєї причетності до Великого Потопу на Кубані? Адже очевидці трагедії запевняли, що проблема була не лише у надмірній кількості опадів, а і в несправності водовідвідної системи, що спричинило переповнення водосховища. Вода просто переливалася через верх дамби.

«Керівництво водосховища про все знало. У мене в знайомої сусід — міліціонер, його попередили і він забрав свою сім’ю з міста. Чому нікого більше не попередили? У нас сусідка загинула просто у своїй квартирі», — розповіла очевидиця.

5 лютого 2013 року губернатор Краснодарського краю Олександр Ткачов звітував перед Володимиром Путіним:

Але все не так просто. Постраждала 56-річна Валентина Кизим — одна з тих, хто судиться. Після повені вона майже рік прожила в літній кухні (такий окремий будиночок є майже в кожному дворі). Будинок Валентини зі зруйнованими стінами комісія визнала непридатним для життя, але її родина так і не отримала сертифікат.

ік тому із шостого на сьоме липня, на території Кримська випало п’ять місячних норм опадів. Постраждало 34 тисячі людей із яких (за словами влади) лише 171 смерть. Але насправді ніхто остаточно так і не назвав точну кількість померлих, так як за словами очевидців жертв було набагато більше. Наприклад, місцева телерадіокомпанія «Електрон» повідомляла, що тільки у один із моргів привезли 400 трупів. Лихо почалося вночі, через що люди тонули практично у своїх будинках цілими сім’ями. Деякі будинки були затоплені та зруйновані повністю. Мешканці міста втратили все нажите за життя майно та господарство. Коли все ж почалася евакуація, людей похилого віку виносили на руках. Медики почали масово робити всім щеплення від гепатиту А, дизентерії та черевного тифу, адже через сильний потік води були розмиті кладовища. Мертві тіла виносило водяним потоком прямо на змиті вулиці міста. Волонтери почали з’їжджатися на допомогу практично з усіх куточків Росії, а небайдужі люди, що не могли приїхати, перераховували кошти, допомагали теплими речами, милом, рушниками, але і російська влада не забарилась. Речі першої необхідності відразу почали привозити із позначкою «Единая Россия». Як було з’ясовано згодом, всю гуманітарну допомогу при в’їзді до зони лиха попередньо маркували. Люди були обурені тим, що їхнє горе заполітизували і піарилися за допомогою смертей їхніх рідних та близьких людей. Про ситуацію розповідає у своєму ЖЖ блогер ibigdan: «Журналісти зв’язалися із співвласницею миловарного підприємства в Кропоткіні: «Нам надійшла інформація про те, що відправлений нами з Кропоткіна в Кримськ гуманітарний вантаж (1 тонна мила) маркували наклейками з символікою. «Единая Россия». Пояснили це тим, що ніякий гуманітарний вантаж не пропускають в місто без маркування», — розповіла акціонер компанії.»

Валентина Кизим

Кримського райуправління із запобігання надзвичайним ситуаціям Віктора Жданова суд засудив до 4,5 років колонії-поселення. Жданову також інкримінували шахрайство при виплаті компенсацій. Чим закінчився Великий Потоп на Кубані? Постраждалі визнають, що влада проробила «величезну роботу», щоб відновити напівзруйноване місто. Проте сотні горо-

звичного їм життя. Після страшної повені жителі Кримська панічно боялися «другої хвилі», і якщо раптом з’являлися чутки, що «йде вода» стрімголов бігли до центру міста. За словами головного редактора кримської газети «Електрон -ТВ » Лариси Сафроновой, «друга хвиля» дійсно прийшла. «Місто захлеснула паперова хвиля, не менш сильна, — пояснила вона. Черги

Ще в Кримську і в навколишніх селищах повісили сирени, які можуть працювати при вимкненому електропостачанні. На берегах річки Адагум встановили датчики рівня води, що оповіщають при спрацьовуванні підрозділи МНС. Працівники соціальних служб розподілили між собою адреси «малорухливих громадян». У районі є ще близько 40 машин із сиренами — це поліцейські машини, автомобілі швидкої допомоги. Кримськ пережив страшне горе, люди втратили все, але не зважаючи на стихійний страх, що сколихнув їхнє маленьке містечко, мародерство, заполітизованість і смерть, вони не здалися. Нехай повільно, але все ж будівництво, соціальні виплати та нескінченні обіцянки чиновників тривають. Сподіватимемося, що другого Великого Потопу Кубані пережити не доведе www.kuban.in.ua Юлія Каранковська

Н А Д Н ОМ Е Р ОМ П РА Ц Ю ВА Л И : Головний редактор — Альона Грозна Журналісти — Тетяна Шелест, Анастасія Терещенко, Ніна Пручай, Олександра Останіна, Руслана Нагорна, Ілона Фесенко, Аліна Мадей, Кіріл Пазюк, Марія Кот, Юлія Каранковська Верстка: Наталка Кальба