Українська Кубань №9 by ukr kuban

Подорожувати сидячи на чужих диванах

KUBANA — музичний півострів свободи

Сьогодні за допомогою інтернету можна не лише спілкуватись, збагачувати свої знання, шопінгувати, але й подорожувати. У всьому світі тенденція економних подорожей каучсерфінгу набирає обертів. Каучсерфінгова «лихоманка» не оминула і Кубань.

Для поціновувачів альтернативної музики й опен-ейрів Кубань стала особливим місцем, адже щоліта протягом останніх п’яти років тут проходить один із найбільш яскравих рокфестивалів Росії — Kubana.

2 СТ.

4 СТ.

ВИПУСК № (9), 1-7 ЖОВТНЯ 2013РІК

Абрау-Дюрсо — російська провінція Шампань У Росії Абрау-Дюрсо називають «батьком російського шампанського». Це знаменита винарня, саме сюди у ХІХ столітті була запрошена група французьких шампаністів для налагодження випуску класичного шампанського.

Лаго-Накі» має спровокувати потужний поштовх в економіці Кубанського краю у найближчі роки. Його відкриття дозволить приймати в республіці 28 тисяч туристів одночасно. Завдяки проекту планується створити 20 тисяч робочих місць, що повністю вирішить проблему безробіття в регіоні. З початком будівництва і до сьогодні вже є відчутні зрушення — побудована автомобільна дорога, лінія електропередач та оновлений газопровід. До кінця року планується завершити ще кілька об’єктів загального користування. Зокрема провести реконструкцію дороги, також побудувати міст і шляхопровід. Загальна вартість цих робіт вже оцінюється в 150 млрд рублів. Близько 20 млрд надає федеральний бюджет і ОАО «Курорты Северного Кавказа» (ОАО «КСК») (ВАТ «Курорти Північного Кавказу» (ВАТ «КПК»)), 132 млрд — інвестори. Щодо самого комплексу, то за даними офіційних ресурсів, у «Лаго-Накі» побудують готелі різного рівня комфортності на 27,7 тис. місць, облаштують гірськолижні схили і траси довжиною 270 км, збудують підйомники загальною пропускною спроможністю близько 130 тис. осіб на годину. Звичайно, буде зведена і вся курортна інфраструктура — ресторани, магазини, розважальні центри. Звучить грандіозно і нереально, але… Тим часом, в Адигеї окремі території, зокрема саме плато Лаго-Накі, ім’ям якого названо курорт, мають статус особливих природних територій, що охороняються законом. Також вони входять до об’єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Західний Кавказ». Представники ЮНЕСКО вже відвідали територію заповідника, на землях якого будується курорт. Тепер, як стверджують представники громадської організації «Экологическая вахта Северного Кавказа» («Екологічна вахта Північного Кавказу»), у разі, якщо Росія не припинить будівництво «Лаго-Накі» — комітет з всесвітньої спадщини може занести «Західний Кавказ» до списку «Спадщина під загрозою». Голова ради директорів ОАО «КСК» (ВАТ «КПК») Ахмед Білалов заявив, що будівництво курорту не відбуватиметься без узгодження з

«Лаго-Накі» міжнародний конфлікт чи «знахідка» для Кубані?

5 СТ. Хвилинка історії: чайні плантації на Кубані Чай — це вже давно не просто напій. Це ціла історія, культура і, якщо бажаєте, релігія. Як стверджують китайські легенди, напій було винайдено ще в 2737 році до н.е. китайським покровителем медицини та землеробства Шень-нунем.

6 СТ. Перша козача школа на Кубані ЮНЕСКО. «У проекті Північно-Кавказького туристичного кластеру є план створення гірськолижного курорту «Лаго-Накі», але є і міжнародні зобов’язання Росії, є федеральне і регіональне законодавство, і ми не маємо наміру його порушувати. Поки не будуть врегульовані всі питання з ЮНЕСКО, в «Лаго-Накі» нічого будуватися не буде» —сказав Ахмед Білалов. ОАО «КСК» (ВАТ «КПК») має намір дотримуватися принципів зеленого будівництва, «застосовувати передові технології в галузі енерго і водозбереження та управління відходами. У перспективі можлива сертифікація будівель по одному з міжнародних стандартів», — зазначили в прес-службі КСК (КПК). Екологічні

погодження не гальмують проектні роботи, наразі компанія приділяє більше уваги територіям, що не підпадають під юрисдикцію ЮНЕСКО. Раніше планувалося, що перша черга «Лаго-Накі» буде готова до сезону 2014-2015 років. До цього часу планували побудувати близько 15% інфраструктурних об’єктів, у тому числі 15 канатних доріг, готелі, апартаменти і котеджі різного рівня комфортності. Втім, як повідомили Interfax – Russia.ru в КСК (КПК), терміни будівництва першої черги, швидше за все, будуть дещо скориговані. А освоєння територій почнуть з тих, у яких немає обмежень щодо їх використання. www.kuban.in.ua Ірина Крохмальова

На Кубані козаки здавна тягнулися до знань. І саме тому і зараз кубанці шанують своїх предків та їх традиції, головною з яких була й традиція освіти.

7 СТ.

А Н А Л І Т И К А

Подорожувати сидячи на чужих диванах Сьогодні за допомогою Інтернету можна не лише спілкуватись, збагачувати свої знання, шопінгувати, але й подорожувати. У всьому світі тенденція економних подорожей каучсерфінгу набирає обертів. Каучсерфінгова «лихоманка» не оминула і Кубань.

ні сили противників досягали 25 тисяч вершників. На місці меморіалу загинуло більше 600 козаків зі Незамаєвської та Павлівської станиць. Пам’ятний знак планують встановити до річниці битви — 1 березня 2014 р., як повідомляє «Козак FM».

Марія Кот

www.kuban.in.ua

Н О В И Н И

У Краснодарі 1343 людини дають вам можливість зупинитись на їх диванах. У Ростові-на-Дону кількість таких людей аж 1791, у Волгодонську запрошуючих — 96. А найцікавіше, що в курортному місті Сочі свій диван вам запропонують аж 0 каучсерферів, в Апшеронську — 7, в Абінську — 4, а в Єйську — 2. Мабуть, менталітет жителів курортних міст таки трошки відрізняється від городян міст звичайних. Але знайти добрих людей на курортах усе ж можна: у Геленджику їх 56 , 86 — в Анапі, 335 — у Новоросійську. Просто напишіть їм і вони покажуть вам не тільки свій диван і море, а й цікаві та визначні місця. Будьте обережні та уважні, але не забувайте, що добрих людей у світі більше і ви зобов’язані з ними познайомитись! Готуйте чай і пакуйте валізи! www.kuban.in.ua Олександра Останіна

Вшанування пам’яті загиблих кубанських козаків У Ростовській області, на меморіалі Героям Дону, загиблим у Єгорлицькій битві, встановлять пам’ятний знак кубанським козакам. Битва відбулася в лютому-березні 1920 р. між Червоною армією та військами генерала Денікіна. Під час бойових дій було завдано важкої поразки козацькій кінноті білих. Саме під Єгорлицьком відбувся найбільший за всю історію Громадянської війни кінний бій, де загаль-

більше шанс знайти коучера. Пошук відбувається досить легко, Ви можете самі зареєструватися в системі та переконатися в цьому. Забиваєш місто, отримуєш список, з рейтингом та відгуками. Насправді все це дуже цікаво, дає розширити межі світогляду, різні люди, різні життя, характери, міста, але для цього потрібно дуже багато вільного часу, на жаль. Або бути закоренілим хіпі). Гроші потрібні звичайно. І не тільки на квитки. Їсти теж щось потрібно, годувати тебе ніхто не зобов’язаний. Практикувати хотілося б, але потрібні вільні квартирні метри, яких ще, власне у мене, немає. Тому були тільки зустрічі. Адже коучсерфінг — це не тільки пошук «нічліжки», можна знайти людину або компанію у незнайомому місті щоб просто погуляти, подивитися визначні пам’ятки і весело провести час».

ГА РЯ Ч І

кщо перекладати слово каучсерфінг (від англ. couchsurfing) дослівно — це «пошук кушетки/дивану». Насправді ж каусерфінг — це ніби різновид подорожей, коли ви приїжджаєте до іншої країни чи міста й заселяетесь не в готель, а до квартир або кімнат зовсім незнайомих людей, відплачуючи їм самою лише «вдячністю». А окрім місця ночівлі, хазяї можуть також провести для вас екскурсію, або ж просто розповісти про місця, які варто побачити. Як часто буває, почалось усе доволі випадково. Американець Кейсі Фентон планував свою поїздку до Ісландії і шукав можливості заощадити на проживанні, тому, він надіслав 1500 листів студентам цієї країни з проханням про допомогу. На його великий подив, більшість адресатів відгукнулись і навіть погодились не просто прихистити Кейсі, а й показати йому місто. Відчувши всі переваги такої подорожі Фентон вирішив створити соціальну мережу під назвою «CouchSurfing.com», де хотів допомогти людям подорожувати просто, цікаво, а головне дешево. Спочатку сайт об’єднав близько 100 людей, сьогодні їх 6 мільйонів! Каучсерфінг дає можливість побачити 100 000 міст у різних куточках світу. До речі, CouchSurfing.com, не єдина мережа, що об’єднує каучсерферів, вона лише найпопулярніша, але крім неї існують також www.hospitalityclub.org, www.globalfreeloaders.com. Стати каучсерфером доволі просто, потрібно лише зареєструватись на сайті, обов’язково вказати місце проживання, а також створити свою анкету, чим детальніші будуть ваші анкетні дані, тим більше шансів потрапити в гості до жителів інших країн/міст, або прихистити таких у себе. Гості та господарі можуть лишати відгуки на сторінках один-одного, таким чином можна вберегти себе від нещирих людей і навпаки, потрапити до гостинних та турботливих. Тенденція подібних подорожей не оминула і Кубань. На сьогоднішній день кількість каучсерферів Кубані перевищила 4 000, і це лише статистика ресурсу CouchSurfing.com. Кубанці подорожують, приймають гостей, організовують зустрічі каучсерферів і знаходять нових друзів. Михайло К. з Краснодару розповідає: «Ми з другом вирішили з’їздити погуляти, не пам’ятаю що тоді було, чи то відпустки співпали, чи просто робити було нічого. Згадали про сайт з Коучсерфінгом. Вирішили випробувати локально, не покидаючи меж Батьківщини. Пошуком у кого залишитися зайнявся мій товариш. Чим більше місто — тим

кщо ви — житель Краснодару і щойно придбали велосипед, не спішіть радіти. Адже ще потрібно знайти де їздити і де паркуватися. Парковки в Краснодарі є. Ваш ровер зможе зупинитися біля супермаркетів, університетів, торгових центрів. Ще у 2012 році за дорученням мера Краснодару, Володимира Євланова, був створений оргкомітет, покликаний сприяти розвитку велоспорту міста. Крім того стратегія включала і створення 2 тисяч парковок для велосипедів по всьому місту. За словами мера, велосипедна інфраструктура має охоплювати все місто, у тому числі і другорядні дороги та зелені зони. Всі основні об’єкти міста мають бути пов’язані між собою велосипедною сіткою. Чи втілились обіцянки у життя? «З доріжками справи не дуже, а от кількість парковок помітно збільшилась. 2 тисячі? Ні, не думаю, що така кількість є в наявності», — каже краснодарець Валентин.

А Н А Л І Т И К А

Краснодар на колесах Кожен долучається до здорового способу життя по-своєму: хтось кидає палити, хтось перестає вживати в їжу консерванти, а хтось пересідає на велосипед. Переваг у «коня педального» безліч. Тут і свіже повітря, і зменшення шкоди середовищу, і гарна спортивна форма. Але, на жаль, на краснодарських велосипедистів чекають численні перепони на шляху до здорового способу життя. Чого не вистачає велосипедистам в Краснодарському краї? Чи готовий пересічний житель змінити автомобіль на велодруга? У цьому і спробуємо розібратися.

Якщо з парковками справа рухається, то з доріжками все значно гірше. Жителька Краснодару Олександра Ушакова коментує ситуацію так: «З доріжками взагалі погано! І це дуже обурливо. Поки що я бачила лише одну доріжку — біля готелю «Платан». Дуже хвилює питання: як їздити містом? По дорозі з нашою культурою руху це небезпечно і неприємно. Пішохідними доріжками, знову ж, небезпечно для перехожих і незручно психологічно: всетаки це тротуар».

Битва відбулася в лютому-березні 1920 р. між Червоною армією та військами генерала Денікіна. Під час бойових дій було завдано важкої поразки козацькій кінноті білих. Саме під Єгорлицьком відбувся найбільший за всю історію Громадянської війни кінний бій, де загальні сили противників досягали 25 тисяч вершників.

На місці меморіалу загинуло більше 600 козаків зі Незамаєвської та Павлівської станиць. Пам’ятний знак планують встановити до річниці битви — 1 березня 2014 р., як повідомляє «Козак FM». Марія Кот

www.kuban.in.ua

Аліна Мадей

www.kuban.in.ua

Н О В И Н И

Scorpions і Кубанський козачий хор виступили на закритті форуму «Сочі —2013»

вітрям. Саме для «кататися» переважно і використовують краснодарці вело транспорт. «Велосипеда не маю, але хочу придбати. Взагалі пересідати на велосипед не збираюся. Лише для вечірніх прогулянок», — каже Крістіна Усик, жителька Краснодару. Краснодар має всі шанси стати російським Амстердамом: тут і клімат підходящий, і люди до велосипедних прогулянок схильні. А поки будуються доріжки і парковки, залишається лише побажати краснодарцям безпечної їзди на дорогах і попутного вітру.

ГА РЯ Ч І

Доріжок для велосипедистів дійсно не вистачає, проте лунають обіцянки закладати їх у проекти новобудов. Замісник керівника управління дорожньо-мостового хазяйства Борис Сухов заявляє про те, що там, де працюють адекватні забудовники, доріжки з’являються. Вони заплановані, скажімо, в новобудовах між Солнєчною і Зіповською, Російською і Московською. Чи вірити обіцянкам про зручні доріжки — особиста справа кожного. З тими доріжками, які все-таки є в наявності, теж не все добре. Добратися з пункту А в пункт В, використовуючи лише велосипедні шляхи, практично неможливо, оскільки вони розміщені не там, де найбільше функціонально потрібні, а там, де зручно кататися і дихати свіжим по-

івострів свободи — а саме так називають селище Янтар (Веселівка) на березі Чорного моря, коли там проходить Kubana — став відкритим для меломанів і просто шукачів пригод із 2009 р. У перші ж три концертні дні захід зібрав близько 8000 відвідувачів і понад півтора десятки українських і російських музичних гуртів. Хоча про те, що фест матиме успіх, усі знали вже від самого дня виникнення ідеї, адже задум належить Іллі Островському, генеральному директору компанії з організації музичних фестивалів Strova-Media, а також продюсеру кількох російських рок-гуртів. Про зародження цієї думки в інтерв’ю одному виданню розповів продюсер заходу Андрій Клюкін: «Ми з Островським вирішили, що добре було б зробити фестиваль на морі, щоб люди заодно й покупатись могли. Заїхали в Янтар і побачили цілковиту розруху. А єдине місце, де отримуєш задоволення від розрухи — це Куба, зокрема окраїни Гавани. Ось нам і захотілося створити маленьку Кубу на Тамані. Навіть назва — Kubana — щось середнє між Кубою, Гаваною та Кубанню». Чим далі йшла справа, тим серйознішою вона ставала. Місце проведення фесту перетворилося на прекрасний туристичний куточок із усіма необхідними для відпочинку зручностями, Kubana набрала розголосу в пресі й інтернеті, але найважливіше те, що до маловідомих вітчизняних гуртів у списку учасників долучились колективи зі світовою славою. Якщо порівнювати перші фестивалі з ювілейним п’ятим, бачимо чималі зміни. Цього року організатори не лише перевезли все дійство до Благовєщенської станиці неподалік від Анапи й розширили стандартну триденну програму до семи днів, а й зібрали найдрайвовіших представників альтернативної музики, серед яких — System of a Down, Bullet For My Valentine, Enter Shikari, Anti-Flag, The Subways та інші. Сюди приїхало близько 200 000 гостей практично з усієї Росії, а також України, Білорусі, Молдови та інших сусідніх країн. Тим же, хто не побував на фестивалі, залишається лише уявляти, наскільки глобальною була Kubana-2013 та яких розмахів чекають від неї надалі. Цікаво те, що фестиваль не обмежується самими лише музичними виступами. Відвідувачам подобається приїздити сюди цілими сім’ями, тому що організатори продумали дозвілля для дітей. Цьогоріч малюків чекала програма, не гірша за осно-

К УЛ ЬТ У РА

KUBANA —

музичний півострів свободи Для поціновувачів альтернативної музики й опен-ейрів Кубань стала особливим місцем, адже щоліта протягом останніх п’яти років тут проходить один із найбільш яскравих рок-фестивалів Росії — Kubana.

Іван Алексєєв (Noize MC) співає для маленьких відвідувачів фестивалю

вну: циркове шоу, майстер-класи відомих музикантів, дитячі концерти від гурту «Приключения Электроников» і молодого тата Noize MC. А для тих дорослих, які не хотіли слухати того чи іншого музиканта і нудилися перед виступом своїх улюбленців, безкоштовно працював кінотеатр і вуличний театр, пропонувалися спортивні розваги, такі як волейбол, футбол, бої в надувних кулях.

Прогнозувати, яким буде фестиваль наступного року, де він пройде та кого запросять організатори, важко. Ілля Островський ще не дав визначених коментарів щодо Kubana-2014: «Незалежно від того, яка доля чекає на фестиваль — буде він продовжуватись чи ні — пройшло п’ять років, ми досягли певних вершин. Це вже нікуди не подінеться з мого життя, це назавжди».

А якщо зважати на стрімкий зліт фесту, численні запитання та пропозиції глядачів, як краще провести захід і яких виконавців вони хотіли б почути й побачити, не виникає жодних сумнівів — людям Kubana прийшлася до душі і наступного літа, якщо фестивалю бути, на півострів свободи з’їдеться ще більше захоплених відвідувачів. www.kuban.in.ua Анастасія Терещенко

І С Т О Р І Я

брау-Дюрсо — мальовниче село в Краснодарському краї Росії, підпорядковане адміністрації міста Новоросійськ. Правду кажучи, Абрау і Дюрсо — два різних населених пункти: Абрау знаходиться на березі озера, а Дюрсо — поблизу моря в семи кілометрах від Абрау. Дюрсо — маленьке селище, в якому немає ринку, але є кілька магазинів. У Дюрсо невелика смужка галькового пляжу, відокремлена з двох сторін скелями, за якими починається пляж. Насправді, Абрау-Дюрсо зовсім не французька назва, а черкеська. Абрау — це назва озера, яка перекладається як «обрив». А Дюрсо — назва річки, що означає «чотири води», так як вона живиться чотирма джерелами. Існує легенда про походження озера, про черкеських Ромео і Джульєту. Багато-багато століть тому на місці озера розкинувся багатий аул Абрау. По сусідству знаходився аул Дюрсо, в якому жили бідняки. Єдина дочка багатого черкеса з Абрау полюбила бідного пастуха з аулу Дюрсо. Батьки її і чути не хотіли про цю «негідну любов». Одного разу під відкритим небом багатії влаштували бенкет і заради забави стали кидати один одному хлібні коржі. Розгніваний Аллах за осквернення хліба покарав їх — затряслася, загуркотіла земля, аул провалився під землю, і в ту ж мить провал заповнився водою, і на його місці утворилося озеро. Від жахливої загибелі врятувалася лише черкеська красуня, яка в той день утекла в гори до свого пастуха. Коли вона повернулася ввечері й побачила на місці рідного аулу озеро, красуня в розпачі кинулася зі скелі у воду. Але вода не прийняла її, дівчина не потонула, як по дзеркалу побігла вона по гладі озера до протилежного берега. Але й на іншому березі нікого не знайшла, повернулася назад і поспішила до свого пастуха, але він теж зник. Її коханий, побачивши з гори як дівчина кинулася у воду, подумав, що вона втонула. Він кинувся в прірву і розбився на смерть. За переказами, з тих пір черкеска мешкає в лісах на околиці й у повний місяць по воді переходить на інший берег озера, де розкинулося нині красиве селище. Там, де вона пройшла, на воді видно слід — місячна доріжка. Клімат в Абрау-Дюрсо близький до середземноморського. Гірські схили, відкриті щедрому південному сонцю уготували цьому благодатному місцю славу

виноградного краю. Біля озера Абрау розташоване виноробне господарство «Абрау-Дюрсо», а навколо селища і в долині річки Дюрсо розкинулися виноградники. Історія винарні «Абрау-Дюрсо» бере свій початок з 1870 року, коли імператор Олександр ІІ видав указ про створення маєтку Абрау-Дюрсо біля озера Абрау і річки Дюрсо, який належав царській родині. Управління доручено начальнику Чорноморського округу генерал-майору Пиленку, своїм помічником він обрав

агронома Гейдука. Головним садівником призначений випускник Нікітської школи в Криму Млодієвській. Для червоного виноробства Гейдук придбав на околицях Відня 10 тисяч лоз врожайного сорту винограду Португізер, який згодом поширився по Чорноморському узбережжю Кавказу під назвою Бургундський. 874 рік прийнято вважати роком заснування виноградарського господарства в Абрау-Дюрсо. У 1877 році було здійснено перше виноробство в невеликому під-

валі, примітивним способом у кількості 42 відер. Отримане вино виявилося досить смачним. Вино врожаю наступного року вийшло кращої якості і було дано на пробу наміснику Кавказу, який високо оцінив досягнутий результат. Після цього були завезені нові сорти винограду з Німеччини, Австрії, Франції та Криму. Підйом виробництва вина в АбрауДюрсо починається в 1891 році — з призначенням князя Голіцина управляючим виноробством. Князь побудував підвал на 10 тисяч відер для вина, а пізніше ще п’ять подібних підвалів, в яких було зосереджено виробництво шампанського. Перший розлив вина у пляшки для шампанізації був здійснений під керівництвом французьких фахівців у 1896 році. У грудні 1898 році випущена перша партія шампанського з маркою «Абрау» (25 тисяч пляшок). Обсяг виробництва був невеликим, шампанське поставлялося лише для царського двору і аристократії. Французькі винороби і майстри, що стояли на чолі шампанського виробництва в Абрау-Дюрсо, приховували від російських фахівців технологію приготування шампанського. Але в 1920 році — після встановлення Радянської влади і створення радгоспу — «таємниця» французьких технологів була розгадана, і перший радянський «тираж» ігристого отримав загальне визнання. У 1936 році на Батьківщині радянського ігристого почалася реконструкція. Завдяки цьому в 1939 році тираж перевищив мільйон 400 тисяч пляшок шампанського, набагато зріс випуск високоякісних марочних столових вин. Радянське ігристе завоювало світову популярність, удостоєне на всесвітніх виставках бронзових, срібних і золотих медалей. Історія шампанського Абрау-Дюрсо переривалася лише двічі — під час Другої світової війни і в 1985 році, після всім відомого «сухого закону». Існує чутка, згідно з якою під час війни в озері Абрау було потоплено близько 40 тисяч пляшок шампанського, але немає жодного історичного факту знахідок, хоча б частини цих пляшок на дні озера, враховуючи те, що максимальна глибина озера Абрау всього 10 метрів, ймовірно це лише тільки чиясь чутка. І наостанок ще один цікавий факт: найбільшим популяризатором Абрау-Дюрсо був Михайло Булгаков. Майже в кожному його творі згадується Абрау. Наприклад, у «Майстрі і Маргариті» гроші, що були розкидані Воландом під час виступу, перетворилися в етикетки від Абрау-Дюрсо. www.kuban.in.ua Ніні Пручай

П Р И Р ОД А

аї бувають різних сортів і в них можуть бути різні способи приготування. Наразі чай активно вживають більш ніж 20 країн світу. Цей напій сприятливо впливає на серцевосудинну систему, сечовидільну систему, шлунково-кишковий тракт та на органи дихання. Найрозвинутішими плантаціями в світі вважаються плантації в Китаї, Індії, Індонезії, Японії та Туреччині. Але, як виявилося, кубанцям теж є чим пишатись, а саме плантацією чаю на Солох-Аул, що знаходиться в Краснодарському краї. «Краснодарский чай» — саме так називається самий відомий, суто російській чай. Більш того - він вважається єдиною маркою, що вирощується в Росії. Цьому потрібно завдячувати селу під назвою Солох‑Аул, яке розташоване в горах над Дагомисом (Краснодарський край), розміщеного біля річки Шахе, що знаходиться недалеко від Чорного моря. Якщо вірити експертам, чай, що вирощується на плантаціях Солох-Аулу, за своїм складом та якостями не поступається тому, що проростає в Індії. Все через вигідне розташування, адже не даремно цю плантацію називають найпівнічнішою в світі. Перша чайна плантація на Солох‑Аулі, площею у 1350 м², була посаджена у 1901-му році Іудою Кошманом. Чайні кущі були привезені Кошманом з Чакви (Грузія, нині Аджарія). Грузія, до речі, тривалий час була єдиним місцем, на чиїй землі нормально уживалися кущі, привезені з Китаю або ж Індії. Згодом виявилося, що земля Краснодарського краю також доволі придатна до вирощування чаю. Небагато-немало, але чотири роки знадобилося на те, щоб зібрати перші плоди, які були придатні хоч до споживання. Та вже через рік краснодарський чай став дуже популярним, і створив серйозну конкуренцію для тих, хто привозив товар із-за кордону. Звичайно, продавцям, що привозили свій товар із Грузії, зовсім не подобалось те, як тут розходиться «народний» чай. Кажуть, що Іуді Кошману навіть погрожували спалити рідний дім, якщо він не згорне продажі. Тут ще, дуже невчасно, прийшла революція, і в 1913-му році Кошмана заарештовує поліція, але, як не дивно, йому вдалося відстояти свої плантації. Кошман працював не покладаючи рук, щоб досягти кращих результатів. Його праця була сповна відплачена у 1930-х роках. У цей період плантації починають поширюватися майже по всій території гір Дагомиса. Та і краснодарський чай отримав славу дуже якісного та смачного продукту. Так залишається і по сьогоднішній день, хіба що продажі «Краснодарського чаю» стали трохи меншими. Кубанцям же, які полюбляють чай, залишається пишатися не тільки власною маркою чаю, а й плантацією, яка може конкурувати з плантаціями Індії, що теж виробляють чай. Мати власну плантацію «під рукою» — це багато чого коштує, враховуючи те, що чай один із найпоширеніших продуктів у світі.

Кіріл Пазюк

www.kuban.in.ua

Хвилинка історії: чайні плантації на Кубані Чай — це вже давно не просто напій. Це ціла історія, культура і, якщо бажаєте, релігія. Як стверджують китайські легенди, напій було винайдено ще в 2737 році до н.е. китайським покровителем медицини та землеробства Шень-нунем.

А Н А Л І Т И К А

Перша козача школа на Кубані На Кубані козаки здавна тягнулися до знань. І саме тому і зараз кубанці шанують своїх предків та їх традиції, головною з яких була й традиція освіти. Історія козацьких навчальних закладів починається з першої половини ХIХ століття. Нас же цікавить перша козача школа на Кубані, яка працює і сьогодні.

м.

цію репресованих народів», в тому числі й козацтва. В 2005 році школі присвоєно ім’я письменника Анатолія Дмитровича Знам’янського і передана на вічне зберігання парадна козача форма письменника. На сьогодні, у ній навчається близько 400 чоловік, а почали лише з 97 учнів. Фото перших вчителів і зараз знаходиться у шкільному музеї Козачої Слави, що діє при школі. На питання, чим же відрізняється ко-

час роботи, протягом 19 років, у школі встановлені тісні взаємини з Правлінням Кубанського козачого війська, Майкопським відділом ККВ, районним та міським козацькими товариствами, відділом у справах козацтва та комітетом у справах молоді адміністрації Апшеронського району, Православною церквою. Також у школі створено дитяче молодіжне об’єднання « Козачий Спас», яке є органом самоврядування в школі. Школярі піклуються про ветеранів, займаються збором архівних матеріалів для шкільного музею Козачої Слави, беруть участь у творчих та спортивних конкурсах. За активну участь у крайовому фестивалі «Школа: час змін» школа нагороджена Почесною грамотою Департаменту освіти і науки Краснодарського краю. «У школи є свій стрижень, своє обличчя. Ми пишаємося своїми учнями! — говорить Олена Сильверстова. — Адже ми займаємося вдосконаленням взаємодії виховного процесу з етнокультурними особливостями нашого регіону. У цій атмосфері вчаться наші діти, які стають гідними людьми». Цікаво те, що багато випускників козачої школи №13 в м. Хадиженськ продовжують навчання у вищих військових навчальних закладах та духовних семінаріях, це є доказом того, що кубанські козацькі школи мають існувати й продовжувати виховувати справжніх козаків та патріотів. Ілона Фесенко

www.kuban.in.ua

Н О В И Н И

Кубанські фігуристи встановили світовий рекорд результат в історії парного катання після введення нової системи суддівства. Друге місце посіли німці Мейлін Вейде і Даніель Вейде. Третіми стали Наташа Пуріч та Мервін Тран із Канади. Марія Кот

Учениця Наталія Балибердіна (16 років) на прохання прокоментувати своє навчання у козацькій школі відповіла: «Вчимося багато. Поглиблено вчимо історію козацтва. Православ’я також. До того ж до нас часто приходять козаки, отамани — проводять відкриті уроки, розповідають щось цікаве… Узагалі мені подобається тут вчитися». Звісно такі відгуки є доказом того, що дійсно директор школи дбає про своїх учнів. В статуті школи, а саме пункт 1.5., зазначено «Школа будує свою діяльність з урахуванням історії козацтва та православної культури, на базі традиційного уявлення козаків про свою духовно-моральну спадщину». І дійсно, головною направленістю і відмінністю козачої школи від звичайної, є саме етнічне виховання дітей та підлітків на основі історії козацтва Кубані. Директор Олена Сильверстова робить усе, аби розвивати козацьку культуру серед учнів: створені гуртки, секції з козацькою спрямованістю. Також вчителями розроблені відповідні навчальні програми, за якими школярі поглиблено вчать історію козацтва. Також цікавим моментом є те, що за

Краснодар. Учні козачої школи на параді історичних полків Кубанського козачого війська

Чемпіони світу з фігурного катання Максим Траньков і Тетяна Волосожар здобули першість на змаганнях у німецькому місті Оберстдорф. Фігуристи ідеально виконали коротку програму, за що й отримали 81,65 бали. Це найкращий

зача школа від «не козачої», випускниця Марія Долженко (16 років) сказала: «Ну, в школі — жодного вчителя чоловіка ... Чому так? Бо це пов’язано з козацтвом. Адже, в давні часи чоловіки були на полі бою, а жінки займалися просвітою. От і зараз ця традиція існує в нашій школі».

www.kuban.in.ua

ГА РЯ Ч І

ерша козача школа відкрилася в станиці Хадиженськ ще в 1914 році і носить назву «Казачья школа № 13 имени А. Д. Знаменского» (Козача школа № 13 імені А. Д. Знам’янського). Школа на деякий час перестала існувати, і, «відродилася» аж через 80 років — у 1994-ому. Поштовхом став прийнятий закон «Про реабіліта-

1914 рік. Перші вчителі першої козачої школи на Кубані

І С Т О Р І Я

Синди на Кубані «Коли пропливаєш Боспор, будуть синди, вище їх — меоти, скіфи», — так писав давньогрецький історик Гелланік Мітеленський, що жив у V ст. до н.е. Як зазначалося в одній із статей, синди вважаються одним з численних меотських племен. Нині історики стверджують, що це був самостійний народ. На сьогодні проходять археологічні розкопки, які заповнять білі плями в історії Синдики, але дещо можна розповісти.

опубліковано нове дослідження австрійського вченого П. Кречмера під назвою «Індійці на Кубані». Користуючись тими самими джерелами, вчений дійшов подібних висновків свого попередника. Синдика виникла на території південної частини сучасного Таманського півострова, а також на прилеглому до нього узбережжі Чорного моря, аж до

Пауль Кречмер

индів більшість вченихкавказознавців відносять до кавказької мовної групи й зараховуючи їх до меотів, що населяли в давнину басейн річки Кубані. Німецький географ Карл Ріттер встановив зв’язок між індійцями і синдами (індами). Він вважав, що це за-

лишки одного з п’яти арійських народів, що пішли в Індію. Через сторіччя було

Анапи, на місці якої була розташована Синдська гавань — одине з найбільших

міст Синдики. Столицею Синдської держави було нинішнє Семибратнє городище або Лабріс, де в V-IV ст. до н. е. були поховані царі й вельможі. Це пояснює знаходження поблизу містечка величезних курганів з багатими похованнями. Синди мали досить високий рівень соціально-економічного розвитку. Основою господарства було орне землеробство й скотарство, в містах розвивалися ремесло та торгівля. Кліматичні умови й сусідство античних колоній сприяли по-

жави призвела до приєднання Синдики в середині IV ст. до н. е. до Боспору. З цього часу Синдика втратила свою незалежність і стала складовою частиною Боспорського держави, якою правили намісники. Хоч ця держава згодом зникла, проте по собі залишила легенду про скарби. Існує переказ, в якому є згадка про золотого коня. Він був створений синдами у часи до появи тут греків. Нібито він був предметом поклоніння, талісманом та заступником. Далі у ле-

ширенню виноградарства й виноробства. Істотне місце в господарському житті синдів займало рибальство, що мало значення регулярного промислу. Міста стали центрами ремесла й торгівлі. Вигідне географічне положення на березі зручної бухти сприяло швидкому зростанню міста й напливу греків. Іншими містами на території історичної Синдики були Фанагорія, Гермоннаса, Патрах, Тірамба, Корокондама. До V століття до н. е. у синдів склалися основи державності. Вони карбували власні гроші зі срібла, з написом «синдон». Синдика стала першою державою на Північному Кавказі, яка самостійно випускала гроші в обіг, випустивши три серії срібних монет. Синди вирізнялися крайньою войовничістю. Їхнє озброєння складалось з коротких мечів і легких списів. Головними ворогами історик Геродот називає скіфів. Вони збирали з місцевих жителів данину і забирали їх у полон. Активна політика Боспорської дер-

генді розповідається, коли з боку Криму, рушило могутнє вороже військо, то синди стали йти за Кавказький хребет, захопивши з собою святиню. Коли стало ясно, що відірватися від переслідувачів з таким «тягарем» навряд чи вдасться, і частина племені залишилася щоб сховати коня десь в ущелинах Навагір. Свою святиню вони встигли заховати, але військо їх наздогнало й знищило. За легендою, ночами серед ущелин передгір’їв Кавказу досі чути іржання коня, покинутого своїм народом. Загадкова легенда, чи не так? Але ніяких документальних свідчень того, що у синдів був золотий кінь — немає. Про те є свідчення того, що вони поклонялися золотому бику. Його зображення навіть карбувалося на монетах, знайдених у Синдській гавані. Але, поклоніння поклонінням, та чи був золотий кінь або золотий бик залишається поки що лише легендою. www.kuban.in.ua Ніні Пручай

Н А Д Н ОМ Е Р ОМ П РА Ц Ю ВА Л И : Головний редактор — Альона Грозна Журналісти — Ірина Крохмальова, Олександра Останіна, Аліна Мадей, Ніна Пручай, Анастасія Терещенко, Кіріл Пазюк, Ілона Фесенко, Марія Кот Верстка: Тетяна Шелест і Наталка Кальба