Українська Кубань №12 by ukr kuban

Повернення до природи: родові маєтки й екопоселення на Кубані

Козак «настукав» витязя, або хто буде панувати світом?

Життя в стилі «еко» впевнено набуває популярності у світі й зокрема на Кубані, де воно втілюється в екологічні поселення та родові маєтки. Що це: нова мода, пошук гармонії чи противага сьогоднішньому стрімкому технічно-економічному розвитку?

От і пройшов легендарний та довгоочікуваний бій українця Володимира Кличка з росіянином Олександром Повєткіним. Засоби масової інформації кишать новинами та плітками про цей поєдинок! І це не дивно, адже справа не в самому бою, а, швидше, у «міжнаціональному праві на панування світом»!

2 С.

3 С.

В И П У С К № 1 2 ( 1 2 ) , 2 2 - 2 8 Ж О В Т Н Я 2 0 1 3 Р.

Баба-Яга виявилася кубанською амазонкою Баба-Яга, Яга Ягішна, Баба Рога, Стара Баба — як тільки не називають стареньку у ступі. Тих, хто досі вважав її лише плодом слов’янського казкарства, чекає розчарування, адже, як доводять археологи, Баба-Яга, не лише існувала, а ще й жила на Кубані.

Магія кубанської цілительки

4 С. «Батька й матір забудеш, а їсти — ніколи». ТОП-5 зі столу традиційної кубанської кухні

У радянські часи вона була популярнішою навіть за Генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва. Важко серед всього пострадянського простору знайти людину, у котрої міфи і реальність перепліталися б настільки щільно.

Пропонуємо вам традиційні страви кубанської кухні, які обов’язково потрібно спробувати, щоб зрозуміти, яка на смак Кубань.

5 С.

она — це Євгенія Ювашевна, відома як Джуна. Перелічити всі офіційні регалії цієї цілительки просто неможливо. Євгенія — і цариця ассирійського народу, і почесний академік 129-ти академій світу, і генералполковник медичної служби. Донька кубанської козачки і емігранта з Ірану народилась у 1949 р. в селі Урмія Краснодарського краю. Після закінчення Ростовського медичного технікуму Джуна переїхала до Москви. Тут вона й отримала славу лікаря, котрий «лікує руками». Без прямого контакту з хворим Джуна могла діагностувати і лікувати складні хвороби, в тому числі й рак. В радянські часи це викликало небувалий ажіотаж навколо її персони. Проводилося безліч дослідів за участю відомих світових вчених, але феномен Джуни так і не змогли розгадати. Дехто вважає, що цілительці відомі давні секрети української магії, що передала їй мати. Але офіційно ця версія не підтверджена. Сама ж Джуна стверджує, що вона лікує без жодної магії. Процес відбувається таким чином: цілителька підносить руки до хворого, водить ними навколо тіла і так встановлює джерело болю. Пацієнти Джуни стверджують, що під час сеансу відчували легке поколювання та тепло. Або, навпаки, — прохолоду. Якщо Джуна проводить руками в горизонтальній площині, то і хвиля поширюється горизонтально. А якщо у вертикальній — хвиля йде зверху вниз або знизу вгору. Свого часу до неї зверталися за допомогою генсек Леонід Брежнєв, художник Ілля Глазунов, акторка Джульєтта Мазіна, кінорежисери Федеріко Фелліні, Андрій Тарковський, співак Володимир Висоцький. Є свідчення того, що перед чарами кубанської цілительки не встояв навіть Роберт де Ніро. Спочатку він був її пацієнтом, а потім почав виявляти до неї неабияку цікавість. «Я любила його як актора. Роберт залицявся до мене. А коли я була в Америці, він прислав до мене свою людину, щоб я на побачення приїхала. Я вийшла і кажу: “Ви що? Нікуди не поїду”. Не можна ж з “бухти-барахти” заміж виходити. Мають бути споріднені душі...» — зізнавалась кубанка. Свататися до Джуни також намагались актор Джон Денвер та астронавт Рассел Швейкарт, але

КУБАНЬ В ОБ’ЄКТИВІ 4 Ольга Бутко, 29 років. Краснодар У гостях Андрія Малахова «Пусть говорят»

безуспішно. Цілителька так і не знайшла своє справжнє кохання. Упродовж останніх років кубанка з головою поринула в науку, працює у власній академії «Джуна», і рідко приймає відвідувачів. Відомо, що це представники вищих щаблів влади, імена яких вона тримає в таємниці. Джуна запатентувала 20 винаходів у галузі медицини, що не мають аналогів у світі. Вони використовуються для лікування та профілактики хвороб в кардіології, урології, гінекології та педіатрії. На сьогодні кубанка працює над приладом, який повинен при-

зупинити старіння, і займається «вирощуванням органів в організмі пацієнтів». Вже зареєстровані факти регенерації нирки, зростання видаленої селезінки, відновлення легенів тощо. Цікаво, що незважаючи на вагомі результати у лікуванні, офіційна медицина пострадянських країн так і не прийняла Джуну і її метод лікування — на відміну від західних медиків, які часто запрошують кубанку до співробітництва. Ірина Крохмальова

www.kuban.in.ua

8 С.

А Н А Л І Т И К А

кологічні села, які будують у віддалених від міст куточках природи, сьогодні як ніколи затребувані. Вони виростають один за одним, життя в них досить детально описується самими мешканцями в інтернеті. Більше того, до екопоселень усе частіше здійснюють екскурсії для тих,

Повернення до природи: родові маєтки й екопоселення на Кубані

Поселення «Сказочный край» святкує Яблучний спас

хто має намір оселитися там згодом. Організатор поїздок із Москви до поселень Кубані Ігор Волобуєв розповів нам про свою роботу. «У 2007 р. я вперше організував поїздку до екопоселень для того, щоб самому знайти місце, де мені сподобається і де я зможу жити. Розмістив оголошення на форумах, і за два тижні зібрав групу

з восьми людей. Протягом п’ятнадцяти днів ми їздили до різних поселень, починаючи з Білгородської області та просуваючись на південь — до Чорного моря. Із того часу я займаюсь проведенням таких екскурсій, завжди знаходяться люди, яким це цікаво. Наступна поїздка запланована на цей тиждень, триватиме вона десять днів, ми заїдемо до поселень «Синегорье-Ведруссия» (Сєверський район), «Живой Родник» (Абінський район), «Возрождение» (Геленджик). Ми ознайомимось із тамтешніми умовами життя, спілкуватимемось із мешканцями екопоселень. Причини переїзду в усіх різні: хтось хоче бути поближче до природи, чистого повітря, води; хтось вбачає в поверненні до своїх витоків спосіб сховатись від надмірного споживацтва; хтось інший, начитавшись казок, продає квартиру в місті й переїздить до глухомані в сподіваннях, що білочки приноситимуть йому горішки, а ведмеді збиратимуть мед.»

Створення екопоселень суспільством сприймається неоднозначно. З одного боку люди розуміють прагнення відійти від нав’язливої системи й почати незалежне від будь-якої влади життя, з іншого — бачимо сумніви: «Це приваблює туристів, — зауважує Олексій (Краснодар). — Усі хочуть деякий час побути на природі, але я не вірю в те, щоб сучасна людина наважувалась так кардинально змінювати зручний спосіб життя.»

Мешканка поселення «Сказочный край» Анна Донатова

Нова хвиля «великого переселення» з міст до неосвоєного лісу почалась із середини 2000-х. Із наростанням політичного й економічного тиску в людях прокидається історично закладене бажання вирватися з-під цивілізаційного гніту на природу. До того ж більшість екопоселенців — вегетаріанці та вегани, захисники природи й прихильники екологічно чистих побутових матеріалів. Представники цієї умовної хвилі відкриті до спілкування й охоче розповідають про свій досвід створення екопоселень. Історією про життя своєї сім’ї в молодому поселенні «Сказочный Край» (Сєверський район) поділилась Анна Донатова: «Із 23 вересня ми живемо у власно-

му будинку — щойно завершили будівництво першого поверху, над другим ще працюємо. Взагалі до нашого маєтку «Радужный кот» переїхали в червні цього року, чотири місяці жили в палатці, поки всі гуртом зводили будинок. До цього переїзду ми з чоловіком готувались цілих сім років — шукали свій куточок, налаштовувались на нове життя морально. Місто залишили з легким серцем — не тому, що не любили його, просто в один момент ми відчули, що не хочемо далі сидіти в оточенні бетонних стін. Родичі й друзі нас підтримали в цьому рішенні, сподіваємось, що колись і вони оселяться біля нас. Із комунікацій у будинку маємо електрику (сонячні батареї), опалення (пічка на дровах) й газову плиту. 3G-інтернет тут ловить добре. Воду беремо зі свердловини. Усе інше з’явиться з часом, хоча вистачає й цього, ми не відчуваємо себе поза цивілізацією. До Краснодара — 45 км, до найближчої станиці, де є школа та магазини, — усього 3 км. Щодо роботи, то ми з чоловіком фрілансери, працюємо через інтернет. У кожного в поселенні на рахунок заробітку свої варіанти: дві сім’ї започаткували власний екобізнес — віджим олії з горіхів, наші найближчі сусіди вже кілька років успішно займаються бджільництвом, інші сусіди освоюють миловаріння, серед нас є і професійний фотограф, який працює на весіллях, і людина, яка заробляє викопуванням криниць, і тренер з йоги, і художниця, і майстер із різьби по дереву. Як бачите, традиційної та нетрадиційної роботи вистачає. Оскільки «Сказочный Край» ще малонаселений, ми хочемо привертати увагу до нього, заохочувати людей переїздити до нас. Тож ми вирішили створити сайт поселення та групу в соціальній мережі. Окрім цього, я веду інтернетщоденник, у якому описую весь процес переїзду сюди та наші будні для тих, хто ще розмірковує над створенням родового маєтку. Мою ініціативу підхопили й інші поселенці.» Те, що сьогодні Кубань особливо активно взялась за створення власних природних маєтків, помітили й у Державній

А Н А Л І Т И К А

личко дістав перемогу (і ніхто в цьому не сумнівався), витязь Повєткін тепер не знає кого і винуватити. То хоче дискваліфікувати рефері Луїса Пабона за порушення правил, то хоче взяти реванш, то каже, що: «Удари, звичайно, у Володимира потужні. Можна і потрібно з ним боксувати...» і признає свою поразку. Але річ не в тому! Результат є результат! І вже після нього говорити марно. Але, спробуємо проаналізувати бій, додаючи коментарії глядачів. І так, за декілька тижнів на всіх телеканалах країни, на всіх шпальтах газет, журналів, на «стінах» усіх сайтів була реклама про легендарний бій століття — поєдинок суперважковаговиків! Скільки піару, емоцій, куражу, нестримного очікування! І як пройшло? Кличко 12 раундів «калашматив» Повєткіна! І то на краще, що 12, а не нокаутом у 1-му звалив би витязя! Бо, самі розумієте, ні про що було б говорити. І до того ж, як би було прикро тим, хто придбав квитки на бій в «Олім-

«Обійми» Володимира Кличка з Олександром Повєткіним

пійському» за «шалені бабки». А так 12 раундів спокійно відбилися. Гроші свої отримали: Козак — 75 +%, Витязь –25 % (і незалежно від того, хто кого переможе). І, звісно, у кожного глядача склалося своє враження про бій. Наприклад, британський боксер Тайсон Ф’юрі, назвав бій «обнімашками»! Як дружелюбно звучить, чи не так? Роман Задко (українець, працює в Росії, дивився бій по телевізору) коментує: «Повєткін тільки приймав легендарні удари лівої руки Кличка, а він, у свою чергу, додержувався своєї тактики — тримав суперника на відстані, а коли той атакував — в вони обнімалися. Але по Росії агітація велася, що Повєткін чемпіон і «нагатить» Кличка! Не вийшло».

британський боксер Тайсон Ф’юрі, назвав бій «обнімашками»!

А ось Євгенія та Максим Вовкогони (туристи, які приїхали з Києва в Москву спеціально на бій) сказали, що: думі Росії, яка вже розглядає законопроект «Про родові маєтки». Він передбачає роздачу по 1 га землі кожній сім’ї. При цьому в ньому не піднімаються такі питання, як право на ділянки, що відводитимуться під побудову родових маєтків, та способи їх утримання. Юристи схиляються до того, що законопроект не приймуть, принаймні зараз. У будь-якому випадку закон мало вплине на бажання людей відокремитись,

Козак «настукав» витязя, або хто буде панувати світом? От і пройшов легендарний та довгоочікуваний бій українця Володимира Кличка з росіянином Олександром Повєткіним. Засоби масової інформації кишать новинами та плітками про цей поєдинок! І це не дивно, адже справа не в самому бою, а, швидше, у «міжнаціональному праві на панування світом»! «Цей бій був для нас весільною подорожжю. І це не дивно,що ми його обрали, адже прогнозували щось таке грандіозне! Він був настільки розпіарений, цей бій, що ми очікували бурю емоцій, а то й катарсис відчути! Але так собі посиділи, поаплодували, поусміхалися та й пішли фотографуватися на фоні Кремля. Але Кличко — ото велетень!» Безсумнівно, українці з нетерпінням чекали цієї «битви титанів», а головне, результат битви. Адже саме в такі моменти

якщо вони матимуть таку змогу. Цю думку підтримала Анна, прокоментувавши ситуацію на прикладі «Сказочного Края»: «Землю ми поступово викупаємо у власника — місцевого лісового господарства. Потім розділяємо великі дільниці на гектари та продаємо новим мешканцям за первинною ціою (плюс загальний внесок на викуп спільних земель та інші потреби поселення).

«Ми» — це всі мешканці поселення, над нами не стоїть якийсь керівник. Кожен сам вирішує, де та як облаштовувати своє житло.» Якими б зауваження скептиків не були критичними, а плани фанатів екожиття райдужними, незалежно від місця перебування люди продовжують жити в наш час і в нашій реальності. Тут потрібно і

прокидається патріотизм нашого українського народу. Отже, легендарний бій витязя Повєткіна і козака Кличка отримав свої коментарі, які говорять краще за сам поєдинок. Хай всі знають — Кличко наша гордість, наша сила, і, головне, козак, який «нагатить» кожного, хто буде зазіхати на нашу країну! І нагадаю,що він вкотре відстояв титули чемпіона світу за версіями WBA, WBO, IBF і IBO. Наш чемпіон! Ілона Фесенко

www.kuban.in.ua

працювати, і виховувати й навчати дітей, і так чи інакше взаємодіяти з навколишнім сучасним світом. Життя в екопоселеннях — це не ліки від усіх хвороб і не втеча від цивілізації, а змога гармонійно співіснувати серед живої природи та самореалізуватися. Анастасія Терещенко

www.kuban.in.ua

І С Т О Р І Я

е, що Тамань — Батьківщина Баби-Яги, виявилося зовсім недавно, коли в краї вирішили побудувати етнокомлекс «Атамань». «Атамань» мала спокушати туристів козачою станицею в натуральну величину. Кубанські козачі пісні, українська кухня, реальні предмети побуту козаків, хати, кожна з яких демонструє життя тогочасних гончарів, чоботарів, козаків, старшини і навіть отамана. І серед усього цього козачого раю примостилася хатинка Баби-Яги. Баба-Яга, судячи з казок та міфів, — персона неоднозначна. То вона вимагає криваву жертву і переслідує когось у ступі, а от вона вже герою молодильне яблуко презентує. Тому у розробників хатинки Баби-Яги завдання було не з легких: умістити весь алогізм героїні казок в одному місці. Креативники розійшлися не на жарт, і видали на-гора подвір’я «Казкове царство». Біля входу відвідувачів чекає «Ступодром Бабконур» з найсучаснішим транспортом — ступою та мітлою. В хаті, як годиться, чорний кіт, піч та відьомські трави. Є тут і осередок моди — ательє «Страшно красива», де можна приміряти відьомський гардероб. А для тих, хто має нереалізовані мрії — «Сковорода бажань». Посидівши в центрі сковорідки, можна прискорити здійснення найзаповітніших думок. Є тут і дві кадки з живою та мертвою водою. Той, хто зголоднів, завітає у кафе «У чорта на кулічіках», де можна замовити «Мухомори під дівочими сльозами» и «До біса смачне варення». Додає перчинки і те, що розміщене «Казкове царство» на Лисій горі, яка, згідно з легендами, була місцем збору нечисті.

Баба Яга радо зустрічає гостей

Церква і хатина Баби Яги - дивне сусідство на «Атамані»

«Атамань» — далеко не перше місце, куди намагаються «переселити» Бабу-Ягу. До того, як оселитися на Кубані, стара намагалася освоїтися в селі Кукобой, що в Ярославській області. Але в її День народження, влаштований для туристичної заманухи, вона наткнулася на опір православної церкви, що вийшов на державний

рівень. Єпархія православної церкви навіть заяву написала, де вказувалося, що «до бісових капищ прокладено туристичні стежини. Тисячі людей залучають до поклоніння дияволу, причиняючи жахливу шкоду своїм безсмертним душам». «Казкове царство» на «Атамані» — дубль два. Дивно, що православні діячі цього разу не виявили занепокоєння, адже хатина Баби-Яги розташовується недалеко від церкви, яка, як відомо, була в кожному поселенні побожних козаків. Таманська Баба-Яга анітрохи не зла. Злість і підступність казкової героїні була б не на користь казковому туризму,

заради якого і заварювалася уся каша. Оскільки основні відвідувачі чарівного подвір’я — діти, то і образ Баби-Яги відповідний, аби не налякати. Хоча легенда про її появу свідчить якраз про пекельний характер Бабусі. Подейкують, що Баба-Яга — амазонка, що жила на просторах Кубанського краю. Ім’я її — Ягуна або Ягіна. Прототип Баби-Яги вирізнявся безстрашністю і жорстокістю, зокрема вона любила своїх бранців спалювати. Звідси і епізод у казках, де Яга спалює невдачливих полонених у пічці. Кажуть, що хатинка Баби-Яги була у лісах, на Тамані ж не надто лісиста місцевість. Але і на це

археологи знайшли достойну відповідь: колись тут росли густі ліси, населені тваринами. Чи дійсно жила Баба-Яга на просторах Кубанського краю і чи дійсно Тамань — це те саме тридесяте царство за вогняною рікою Смородинкою, де згідно з казками жила казкова героїня? Цього ніхто і ніколи не доведе. Факти завжди можна схилити на свою сторону, закривши очі на невідповідності. Казковий туризм нині у тренді, тому не стане несподіванкою, якщо завтра новою Батьківщиною БабиЯги стане, скажімо, Київ. www.kuban.in.ua Аліна Мадей

Кубанське козацьке військо визнано найкращим серед реєстрових козацьких військ

Цю новину оголосив губернатор Краснодарського краю Олександр Ткачов на зустрічі з представниками військового стану. «Ми йшли до цього дуже довго. Крізь критику, глузування, крізь недовіру, — сказав він. — Ми багато років своїми справами доводили, що козацтво — це не клуб за інтересами». Губернатор зазначив, що від нині козаки

мають офіційний статус держслужбовців, охороняють громадський порядок і отримують за це зарплату. Ще одне нове повноваження козаків — пліч-о-пліч із поліцейськими патрулювати вулиці. «Моє і ваше спільне завдання — зробити так, щоб кубанці могли спокійно ходити вулицями в будь-який час доби, — додав губернатор Ткачов. — Ви і я повинні дати

зрозуміти злочинцям, що безкарно піти з кубанської землі не вийде. І закривати очі на чужі безчинства у Кубані ніхто не буде. Не можна допустити повторення бірюльовських подій у нас». Також Олександр Ткачов сказав, що пишається тим, що живе в епоху відродження Кубанського козачого війська.

ГА РЯ Ч І

Н О В И Н И

Марія Кот

www.kuban.in.ua

Чим багаті, тим і раді

гредієнтами, способом приготування і смаком вони нагадують манти чи пельмені. На розкатане тісто мастять м’ясну начинку, закручують у рулет й нарізають шматочками. Штрумби тушкують у бульйоні, томатному соусі або в звичайній воді.

5. ОВОЧІ

Штрумби - родичі мантів та пельменів

«Батька й матір забудеш, а їсти — ніколи». ТОП-5 зі столу традиційної кубанської кухні

Кубанські овочеві врожаї відрізняються своїм різноманіттям. Тому на столі завжди все те, що й на городі, й навіть більше. Рецептів кубанських страв з овочами не злічити. Овочі подають сирими, жарять, варять, тушкують, роблять з них каші й ікру. Особливої слави набули кубанські соління. З давніх часів і до сьогодні овочі надають козацькому роду вітаміни, сили й енергію, тому трапезу без них кубанці вважають неможливою.

3. «ПРАВИЛЬНЕ» САЛО Й ІНШІ ЗАКУСКИ

Бідним на Кубані вважають того, хто сала не має. На традиційному столі цьому продукту відводиться почесне місце. Сало має бути по-козачому «правильним» — ніжнорожевого кольору і обов’язково з м’ясним прошарком. Солять сало у дерев’яних ящиках (щоб уникнути зайвої вологи), щедро посипаючи сіллю, інші приправи у «правильному» салі не визнають. Але не нехтують кубанці й м’ясом, люблять поласувати свининою, птицею, кроликом. М’ясо найчастіше подають у вигляді домашніх ковбас (кров’янок чи ковбиків) і м’ясних рулетів, або ж позиціонують як основну страву.

4. ШТРУМБИ

Рецепт цієї традиційної страви було майже забуто і відновили його, включаючи у повсякденне меню, нещодавно. Штрумби — це невеликі за розміром рулетики з прісного тіста із м’ясною начинкою. За ін-

2. ВАРЕНИКИ

Якщо на столі є «півмісяці» з відвареного тіста з начинкою, то голодними зі столу ніхто не вийде. Найчастіше кубанські вареники готують з вишнею і, звісно ж, з сиром, картоплею, капустою і з тим, з чим забажає фантазія.

1.КУБАНСЬКИЙ БОРЩ

З вишнями, сиром, картоплею, капустою…

Борщ — основна страва кубанської трапези. Говорять, що борщ на Кубані куштують три рази на день, і це у якійсь мірі правдиво. Борщ подають і на святковий, і на буденний стіл, доповнюючи пампушками чи домашнім хлібом, часником. Одного основного рецепту борщу не існує, у кожної

давні часи на Кубані козаки не дуже приділяли увагу своєму раціону. У часи воєнних дій готувати й смакувати козакам було ніколи, тому наїдалися вони в основному прісними коржиками, які вішали у сінях на цвях, щоб не злізаючи з коня вхопити рукою. У походах вони живились кашами, сухарями й сушеною рибою. Пристрасть до риби не вщухла й до сьогодні. Коли ж війни стихли, козаки почали створювати сім’ї, і тоді вже жінкам потрібно було вигадувати як ситно, поживно, корисно й смачно прогодувати сильних козаків. Та з тих самих найдавніших, дідівських часів лишилась традиція — подавати на стіл усього потроху. І годують на Кубані аж поки «очима б їв, та душа не приймає». Тож не сідайте за кубанський стіл, якщо не узрієте на ньому:

Борщ – усьому голова

К УЛ ЬТ У РА

Сало повинно бути «правильним»

родини, у кожної хазяйки свій рецепт приготування, свої секрети, а тому і єдиний неповторний смак. Кажуть, що й наречену кубанські козаки обирають за вмінням готувати борщ. Смак справжнього кубанського борщу залежить не від продуктів, з яких його готують, а скоріше від послідовності їх закладання і часу приготування, іноді від хазяйок можна почути, як вони не варять борщ, а «складають» його. А закріпити ситний обід потрібно узваром, квасом, або ж чимось міцнішим. Все одно п’яним з-за столу ви не підете, адже такий обід здатен «приборкати» найвищий градус. Смачного! P.S.: якщо ви прихильник вишуканості й естетично прискіпливі, захватіть із собою власні виделку й ніж, бо до справжнього традиційного козачого столу виделок і ножів не кладуть, обходяться ложками та руками. www.kuban.in.ua Олександра Останіна

І С Т О Р І Я

онські козаки (донці, донське козаче військо) — це козацька спільнота, що сформувалася на річці Дон у XV-XVII століттях. Розміщувалися донці на окремій автономній території, що називалася Область Війська Донського. Ця історична місцевість займала невеликі частини сучасних Луганської і Донецької областей України та значні території Ростовської, Волгоградської, Воронезької областей і республіки Калмикія в Російській Федерації. Основу війська складали русини, московити, кримські й ногайські татари, що належали до різних соціальних верст. Сучасні російські дослідники ігнорують той факт, що перші підвалини організованого козачого життя на Дону були закладені відомим українським воєнним та політичним діячем XVI століття, волинським магнатом та черкаським старостою, князем Дмитром Вишневецьким. І це не зважаючи на те, що про роль Дмитра Вишневецького в організації Донського війська, писали свого часу найавторитетніші історики як українські (М. Маркевич, Д. Яворницький), так і російські (В. Татищев, М. Карамзін). Історичний факт свідчить про те, що у 1560-му році князь Вишневецький та 5-ти тисячне військо запорізьких козаків вирушили у похід проти Кримського ханства. Козаче військо підійшло до устя Дону та обложило турецьку фортецю Азов. У 70-ти кілометрах від Азова вверх по Дону князь Дмитро заснував козацьке містечко, яке назвав Черкаський городок, на згадку про українські Черкаси. Так само як Запорізька Січ мала перекривати шлях татарам та туркам вверх по Дніпру, Дмитро Байда-Вишневецький – перший організатор запорозького та донського козацтва

Українське коріння донських козаків Степан Разін

Ще за часів цілковитого самодержавства Російської імперії на значній території України суспільству почала нав’язуватись думка про те, що у донських козаків немає нічого спільного з українськими землями та народом. Така політика імперського панування призвела до того, що навіть деякі сучасні українські науковці повірили в цю пропагандистську ідею. Масові дискусії щодо українського походження донських козаків почали точитися ще в першій половині ХХ століття і тривають донині. Звичайно, позиція російської влади залишилась майже незмінною — вона продовжує твердити про непричетність українців до донського козацтва, тим самим заперечуючи історичні факти. Яка ж насправді історична правда походження донських козаків та якими зв’язками вони поєднані з українцями — у цьому спробувала розібратися «Українська Кубань». Омелян Пугачов

Черкаський городок перекривав їм шлях по Дону. Першим донським отаманом став теж виходець з Черкас Михайло Черкашенін, з якого і розпочинається справжня, не вигадана сучасними міфотворцями, історія Донського козацтва. Залишивши козацьку сторожу на Дону, Дмитро Вишневецький з рештою війська іде на Кубань, і після звитяжних перемог повертається до Москви. Черкаський городок з цього часу стає осередком козачого життя на Дону, а згодом, під іменем Черкаськ+а, столицею всього Війська Донського. Центром донського козацтва він залишається майже 250 років, до 1805-го року, коли отаман Матвій Платов переносить столицю козаків на нове місце, надавши їй, на згадку про стару назву, ім’я Новочеркаськ. Те ж перше поселення, яке заснував князь Дмитро Вишневецький, тепер називається станиця Старочеркаська, і розташована в Аксайському районі Ростовської області. Першими поселенцями Черкаського городка були українські запорізькі козаки, що прийшли у Росію разом з Дмитром Вишневецьким. Вони і стали ядром майбутнього донського козацтва. Але з часом, все більше і більше ширилися лави донських козаків за рахунок російських кріпаків, що втікали з Центральної Росії з-під влади панів. Українська сутність донців все більше розмивалася під впливом російської стихії втікачів, в результаті чого і склався вельми своєрідний донський субетнос російської нації. Під впливом сучасного російського націоналізму, тепер на Дону не дуже полюбляють згадувати Дмитра Вишневецького як засновника донського війська.

І С Т О Р І Я

Область Війська Донського на 1900 рік

Безперечно, Степан Разін та Омелян Пугачов є найвідомішими у світі історичними представниками донського козацтва, «козачим брендом», якщо казати на сучасний лад. Талановиті ватажки народних повстань, завдяки яким Російська держава двічі за сто років знаходилася на межі свого знищення, від імені котрих здригалися могутні московські володарі, котрі змушували тремтіти своїх сусідів. Останнім часом в українських виданнях почали з’являтися публікації про те, що, нібито, Степан Разін і Омелян Пугачов були за своїм походженням українцями. Ці спостереження базуються передусім на тому, що обидва славні козацькі ватажки народилися та зростали в одному і тому ж місці, в станиці Зимовійській на Дону, яка, за твердженнями тогочасних документів, знаходилася на українській етнічній території. Омелян Пугачов народився в станиці Зимовійській на сто років пізніше Степана Разіна, обидва були донськими козаками, але разом з тим і етнічними українцями. Доволі

часто представники українського походження були серед російського козацтва, передусім, серед донських, терських та уральських козаків. Впродовж XVII-XVIII століть між народами-сусідами (українцями, татарами та турками) точилася запекла боротьба за володіння землями в усті Дону. У XVIII столітті до цієї боротьби долучилася і Російська держава, яка дуже зміцніла з приходом царя Петра I, і врешті-решт, саме вона і здобула перемогу у цьому міжнародному протистоянні за узбережжя Азовського моря. Україна рішуче заявляла про своє право на донські землі, Запорізька Січ боролася і з росіянами, і донськими козаками, і турками за те, аби сусіди визнали устя Дону українською козацькою територією. Повернувши до складу Росії Азовське узбережжя, запорожці відразу зіткнулися із зазіханнями донських козаків на ці землі. Не маючи сили підпорядкувати собі устя Дону зброєю, донці вдалися до політики скарг і наклепів, жаліючись перед російським урядом на запорожців та прохаючи Петербург за-

Жеребці-рятівники Допомагати рятувальникам на Олімпіаді буде спеціально навчений кінний загін. Для цього до Кубані привезли 20 скакунів із Хакасії. За словами тренерів, заморські скакуни більш витривалі, спокійні й доброзичливі, на відміну від вітчизняних порід. Їхнім вихованням зараз займаються спеціалісти кінно-кінологічного центру в селищ Ахштир. Знайти потерпілого та транспортувати його з місця, де не проїде звичай-

на техніка, і патрулювати туристичні маршрути — такі завдання очікують молодих вихованців після завершення тренувань. А от проводять їх регулярно. Щоденні навантаження тварини отримують як в манежі, так і в горах. Якщо коні освоять набір спеціальних команд і звикнуть до нових господарів, то вже за два місяці зможуть вирушити у свій перший рейд. www.kuban.in.ua Марія Кот

брати від українців багаті рибою та сіллю території. Починається повільне заселення запорізьких земель російськими кріпаками та різними народами, що втікали на російську Україну від гніту турків — болгарами, греками, сербами. Взаємовідносини поміж донцями та запорожцями гіршали з кожним роком. Про колишнє бойове побратимство ніхто вже й не згадував. Російський уряд відверто підтримував донських козаків, вбачаючи в них етнічних росіян, на відміну від українців-запоріжців. Між тим боротьба за сіль та рибу дійшла вже до збройних сутичок, перетворивши донських та запорізьких козаків на запеклих ворогів. Довелося уряду втручатися в цей конфлікт, котрий, звичайно, знову ж керувався власними інтересами. Згідно з Сенатським указом 1746-го року кордон між двома козацькими республіками встановлювався по р. Кальміус (в межах сучасної Донецької області, там де Маріуполь). Таким чином територія колишньої Єланецької паланки Запорізької Січі (зараз частина Донецької області, неподалік

від кордону з Росією) та залишки Азова й Таганрога віддавалися донським козакам. Так Донське козаче військо за рахунок запоріжців отримало вихід до Азовського моря. Ще у XIX столітті донські козаки добре пам’ятали, що їхніми предками були запорожці, а Запорізька Січ — колискою Донського козацтва, що вони звалися «черкасами» за назвою своєї першої столиці. Спочатку донські козаки оберігали свої українські традиції, мову та звичаї, але згодом, за рахунок значної частини російських селян, що втікали на Дон від кріпацтва та «козачилися» тут, донці стали дуже зрусифікованими. Хоч і дотепер вони зберігають у своїй ментальності деякі українські риси, та все ж поступово перетворилися на субетнос російської нації, яким є і дотепер. Значну роль у відчуженні донських козаків від їхнього українського начала зіграла, звичайно, російська влада. Адже відомо, що до XVIII століття донські козаки, як і запорізькі, зберігали свою незалежність, протистояли зазіханням не тільки турків й татар, але й московських поневолювачів. Однак, знищивши українське козацтво на Запоріжжі та Гетьманщині, російська влада зберегла козацьку організацію на Дону, перетворивши колишніх борців за волю на своїх вірних слуг і налаштувавши їх проти своїх кровних предків. Тому не дивно, що після повалення царату, українське селянство Донського краю виступило на боці російських більшовиків проти донського козацтва, і серед місцевих червоних командирів було багато людей з українськими прізвищами. Але перемога радянської влади призвела до загибелі і тих і інших. Спочатку більшовики розправлялися з місцевими козаками, винищуючи їх як «контрреволюційну силу», та віддаючи козацькі землі в руки їх справжніх власників — українських селян, але давши працьовитому селянству трохи піднятися у своєму економічному становищі, винищували і їх, як «куркулів» та «сільську буржуазію». В результаті на Дону зникло і повноцінне козацтво, зникло і українське життя. Місце і тих і інших зайняли переселенці з Центральної Росії та Кавказького регіону. У сучасній Російській Федерації нібито відроджується козацьке життя, але тепер козаками можуть стати всі, хто народилися на донській землі, не дивлячись на те, ким були і де жили їхні предки за часів імперії. Організоване ж українське життя переслідується на сучасній Донщині як і скрізь у Росії. Проте серед сучасних донських козаків багато людей з українськими прізвищами, що вкотре історично підтверджує українське походження донського козацтва. www.kuban.in.ua Ірина Ченчевик

ГА РЯ Ч І

Н О В И Н И

Боснія та Герцеговина чекає на кубанців без візи

21 жовтня, набула чинності угода, згідно з якою віза в Боснію та Герцеговину більше не потрібна. Жителі Кубані зможуть відвідати країну тільки за закордонним паспортом. www.kuban.in.ua Марія Кот

І Н Т Е Р В ’ Ю

ГА РЯ Ч І

КУБАНЬ В ОБ’ЄКТИВІ 4 Ольга Бутко, 29 років. Краснодар

—

Професійно фотографую з початку 2012 року — це порівняно короткий час, але мені важливо, що я зробила за цей час і які результати отримую зараз. Мені подобається вдосконалювати свої знання, вміння, техніку. Можна роками працювати у фотосалоні, фотографуючи на паспорт, натискати лише на кнопку, не замислюючись про тих, хто сидить навпроти, або ж розвиватися у своєму власному напрямку щодня. — З чого почалось ваше захоплення фотографією? — Працювала над створенням та просуванням сайтів у Краснодарі та в Москві. Після повернення до Краснодару був період пошуку нової роботи, і саме тоді я вирішила зайнятися фотографією. Причому не для себе, фотографуючи метеликів, а для інших — хотілося щоб фотографії подобалися іншим — дуже приємно, коли твої роботи дбайливо зберігаються роками, в фоторамочках, фотокнигах і навіть на фотополотнах! Знати, що люди цінують мій час, роботу, творчість, відповідно винагороджуючи грошима — удвічі приємніше. У результаті я не стала шукати іншу роботу. Фотографія — моя основна професія. — Чому саме фотомистецтво? — Чому я вирішила зайнятися саме фотографією... Я довго думала, яке заняття мені приносить найбільше задоволення та яке з них може приносити прибуток. Сучасна фотографія — це симбіоз нових технологій, комп’ютерного мистецтва і художнього смаку. Комп’ютери і творчість — це те, що я люблю, це те, що поєднується у фотографії. Стали в нагоді як заняття в художній школі в дитинстві, так і факультет прикладної математики. Наприкінці першого року заняття фотографією я закінчила курси візажу, що також допомагає у фотографії — як перед фотосесією, так і в процесі обробки фотографій. Візаж — теж одне із улюблених занять. — Де ви черпаєте натхнення для своїх робіт? — Натхнення та ідеї обумовлені бажанням творити, діяти, працювати. Головне — щось нове, чого у мене ще не було. Остання така унікальна для мене робота — фотосесія із сухими фарбами. Дуже цікавий процес і, звичайно, результат. Деякі ідеї пропонують і самі клієнти. Я радію, коли трапляються люди, які бажають чогось нового. — Чи є у вас улюблені місця для зйомок? — Для мене улюблені місця ті, де я ще не бувала. Більше люблю природу та чудесні вінтажні інтер’єри з красивим природним освітленням. Тому і подобається Кубань, оскільки надає все необхідне для творчості:

Ольга Бутко

Н О В И Н И

Краснодарські акробати повернулись із чемпіонату Європи не з порожніми руками Краснодарські спортсмени привезли дві медалі з чемпіонату Європи зі спортивної акробатики, який проходив у португаль-

ському місті Одівелаш. Загалом Кубань на змаганнях представляли 11 спортсменів — жіноча трійка та дві чоловічі четвірки.

Серед дівчат «золото» чемпіонату здобули Аксинья Нагибина, Вікторія Кравченко

за декілька хвилин чи годин їзди можна знайти все, що потрібно — річки, озера, моря, ліси і поля. Дуже подобається захід сонця. — Що найбільше подобається фотографувати? — Люблю фотографувати людей — дівчат, закохані пари, сім’ї, дітей і майбутніх мам в їх очікуванні. Тому для мене найпрекрасніша фотокартина — це почуття на тлі гарної природи. — Чи є у вас якісь власні прийоми, фішки? — Напевно те, що я не тільки фотографую та роблю візаж, але й знімаю невеликі відео-історії — це і є моя «фішка». Мені подобається, коли у відео є сюжет і певний сценарій, коли його хочеться переглядати знову й знову, а не покласти на поличку та забути. Це різноманітні історії знайомства, побачення, історія пропозиції вийти заміж, сімейні та дитячі художні історії. А що стосується фотографії — я дотримуюся думки, що найкраща фотографія та, що з роками буде мати цінність. У мене класичні та романтичні фотографії. — У вас є улюблені фотографи? — У мене немає конкретних улюблених фотографів. Я часто цікавлюся творчістю інших, і в роботах кожного знаходжу те, що подобається і не подобається. У кожного свій стиль, який проявляється як у самих фотографіях, так і в їх обробці. Дуже надихають оригінальні ідеї, вони спонукають створити теж щось унікальне. — Часто виникають труднощі в роботі з моделями? З дітьми, мабуть, не просто працювати? — Труднощі з моделями виникали лише спочатку і полягали в різних баченнях готових фотографій. Тому побажання майбутнім клієнтам фотографів: спочатку перегляньте їх роботи. Якщо це ваше, і ви хочете фото в такому ж стилі, то не буде ніяких труднощів. Найбільша помилка — звертатися до фотографа з проханням зробити так, як у іншого фотографа. Дитяча зйомка дійсно дуже відрізняється від інших видів зйомки. Для мене вона цінна перш за все емоціями дітей — найчистішими, щирими. Цього не завжди легко добитися за короткий період часу. І тим цінніша дитяча фотографія. При цьому, велику роль відіграють мами — вони незамінні помічниці. — Ви цікавитеся історією Кубанського краю? Вам подобається тут жити? — На жаль, історією не займаюся. Я напевно із тих людей, які більше цікавляться майбутнім нашого Краснодарського краю. (Так і чую слова свого вчителя з історії «Народ, що забув своє минуле, не має майбутнього»). Я кілька років жила в Москві, тому можу з упевненістю сказати, що на Кубані жити просто відмінно, а в Москві — відмінно працювати. Бесіду вела www.kuban.in.ua Руслана Нагорна та Дар’я Чебуланка. Працює зі спортсменками Ірина Скрябіна, заслужений тренер Росії. Друге місце за акробатками з Великобританії, а третє у жіночої трійки з Білорусії. Кубанські хлопці Юрій Почитальнов, Даниїл Стеценко, В’ячеслав Тронєв і Дмитрій Рогожин завоювали «срібло». Тренують акробатів Аслан і Тимур Жане, поки що без звання. Перше місце серед чоловіків здобула четвірка з Великобританії, а «бронза» — у команди з України. www.kuban.in.ua Марія Кот

Н А Д Н ОМ Е Р ОМ П РА Ц Ю ВА Л И : Головний редактор — Олена Грозна Редактори: Олена Куєвда і Анастасія Фасцова Журналісти — Ірина Крохмальова, Анастасія Терещенко, Аліна Мадей, Ірина Ченчевик, Ілона Фесенко, Олександра Останіна, Руслана Нагорна, Марія Кот. Верстка: Наталка Кальба