kuban.in.ua
№ 4 (4), 23–29 квітня 2013 року
Київ–Краснодар
Сучасне мистецтво Кубані: сірники, цвяхи, запальнички і мінімум державної підтримки
Чи придушує Росія українську культуру на Кубані?
До питання про етнічну належність кубанців
Незаймана частина раю на землі
Чи існує сучасне мистецтво на Кубані? З цього приводу і досі точаться суперечки. Одні запевняють, що дошки з цвяхами навряд чи можна назвати мистецтвом, інші – доводять протилежне. Але все ж таки кубанське сучасне мистецтво існує. с. 4
Балачка зникає, молоде покоління не знайоме зі своїм історичним минулим, немає жодної телепрограми, жодних газет, видавництв, котрі б випускали книги українською мовою. Така ситуація зараз склалася на Кубані. с. 3
У лютому 1918 року Законодавча рада краю проголосила Кубанську Народну Республіку, а кілька днів по тому ухвалила резолюцію «Про прилучення Кубані на федеративних умовах до України». Однак об’єднання так і не відбулося. с. 2
Кавказький заповідник є одним з найстаріших і найбільших гірничо-лісових заповідників Європи. Це унікальна збережена часточка недоторканної природи, що нагадує людям про місцини, де всім керує природа... с. 4
Українські ремесла на Кубані не вмруть й не загинуть лами є художнє ковальство, гончарне виробництво, плетіння різних виробів із лози, очерету та рогози. Сергій Бондарев також зазначає: «Сьогодні інтерес туристів до кубанських сувенірів постійно зростає». Воно й не дивно, адже це просто шедеври мистецтва, створені руками простих кубанців.
Фото з особистого архiву Сергiя Бондарева
Ковалі завжди були головними народними майстрами. У кожній кубанській станиці з кінця XIX століття працювало до п'яти ковалень. Тут виготовлялося все необхідне для побуту корінних кубанців – підкови, замки, рогачі, димники для труб, а також предмети інтер'єру. Кубанські ковалі створювали справжні художні шедеври з металу: грати для вікон, дверей, балконів, парадні сходи, огорожі та тощо... Вони навіть вигадали свій оригінальний орнамент і створили в станицях і містах Кубані прекрасний ансамбль мережив з металу. Витвори кубанських ковалів прикрашають архітектурні пам'ятники історичного центру Краснодара, є унікальними пам'ятками народного мистецтва. На початку ХХ століття в Катеринодарі існувало товариство кубанських ковалів, яке видавало спеціальні каталоги художнього кування. До сьогодні збереглися такі традиційні типи орнаменту виробів кубанських ковалів: рослинний (листя, грона, стебла, злаки, квіти), геометричний та зооморфні зображення (птиці, дракони, морські коники). До речі, Сергій Бондарев, який, як уже зазначалося, розповів нам багато цікавого про сучасні традиції народних ремесел Кубані, 2 роки тому був головним організатором виставки «Світ тварин у металі», яка «мала великий суспільний резонанс». Сергій Бондарев
Традиційні ремесла, що сьогодні існують на Кубані, істинно українські. Про це свідчать як історичні дані, так і сучасні кубанці. Корінний кубанець, нащадок представників славного запорізького війська, Сергій Бондарев розповів нам про те, що навіть не знаючи української мови й не розмовляючи «балачкою», цікавиться історією своєї батьківщини, активно займається ко-
вальством та малюванням, а також є організатором цьогорічної виставки народних ремесел Кубані.
Кубанські ремесла козаків Найпопулярнішими сучасними, звичайно ж модернізованими (порівняно із тим, якими вони прийшли на Кубань) ремес-
Ще одним найпопулярнішим видом народної творчості кубанців, як і українців, є гончарство. Найрозповсюджуванішим гончарство було і залишається у тих районах Кубані, де найбільше закладено природою глини, що підходить для створення керамічних виробів. Виготовляються найчастіше прості предмети побуту, назви яких співзвучні з питомо українськими назвами цих же речей: глечики, макітри тощо. А коричнева або темно-зелена рідина, якою зазвичай покривають готові глиняні рукомийники
та інший посуд, називається «поливою». Сьогодні гончарство є майже масовим народним ремеслом кубанців, цьому навчають у школах мистецтв, постійно відбуваються різноманітні виставки, майстер-класи тощо.
Значну частину домашнього начиння – від овочевих кошиків до тинів і господарських будівель жителі Кубані робили з лози. Всілякі корзини, різноманітні тини, ємності для зберігання зерна, кошари плелися з гнучкої, золотистої вербової лози. Та, напевно, все ж перше місце в уявному рейтингу традиційних кубанських ремесел українського походження по праву займає лозоплетіння. Значну частину домашнього начиння – від овочевих кошиків
до тинів і господарських будівель жителі Кубані робили з лози. Всілякі корзини, різноманітні тини, ємності для зберігання зерна, кошари плелися з гнучкої, золотистої вербової лози. Навіть перші прикордонні споруди виготовляли козаки з цього природнього матеріалу. Сьогодні ці традиції ні в якому разі не забуті. Жоден турист, або просто гість, не залишає кубанської землі без сувеніру із лози. Кажуть, люди живуть доти, доки їх пам’ятають. Так само, напевно, і традиції, і культура, і мистецтво. Цю думку чудово підтверджує існування на Кубані українських традицій і досі. Те, що нікому, окрім самих людей, не потрібно збереження цих традицій підтверджує і Сергій Бондарев: «Держава підтримує розвиток народно-художніх ремесел лише на словах, а на практиці дуже важко отримати хоч якість гранди». Та козацька культура жива й поза межами своєї історичної батьківщини, тому шана й дяка таким людям як пан Бондарев та іншим вірним синам України.
Христина БОЛОЦЕНКО
Фото з особистого архiву Сергiя Бондарева
Що ще на Кубані є українським, окрім мови, традицій, людей? Культура, – як основа, внутрішній стрижень будьякого народу. Українська культура прийшла на кубанську землю разом із українським народом, і залишилася там на віки.
Збирання лози
2
#історія #аналітика #новини
До питання про етнічну належність кубанців
«Дорогі гості! Мачуха-доля відірвала наших дідів запорожців від материного лона й закинула їх на Кубань. Більше ста літ жили ми тут сиротами по степах, по плавнях, по горах без материного догляду. Царі робили все, щоби вибити з наших голів, із наших душ пам'ять про Україну й любов до Матері. Царі хотіли зробити з нас душогубів, хотіли, щоб ми, коли прийде той слушний час, час визволення України, своїми руками задавили ту волю, щоби ми свої шаблі пополоскали в крові Матері. Не діждались би цього вони ніколи. Не діждались, бо хоча наші душі царі понівечили, та не вбили, і ми діти, руки на Матір не підняли би», – з такими словами у листопаді 1917 року виступив на одному з засідань Кубанської Військової Ради Микола Рябовол.
звана «корінна». Яка ж буде титульною на Кубані? Росіяни? Українці? Хтось третій? Із досвіду багатьох регіонів можна уявити, в яких формах претенденти можуть з’ясовувати стосунки між собою… Створити республіку (нехай і в складі Росії) на території краю – означає вільно чи мимоволі поліпшити умови для розвитку місцевого сепаратизму, дати основу, яку місцеві борці за незалежність зможуть, за наявності умов, наповнити власним змістом.
Об’єднання і сепаратизм на Кубані Тенденції регіонального сепаратизму Кубані мають довге коріння. Ще наприкінці ХХ століття один із координаторів Комітету «Кубань з Україною», правозахисник Іван Макар, наголошував, що існують всі юридичні підстави почати процес повернення Кубані до складу України. «Наприкінці вісімдесятих ми ставили подібне питання. Йшлося про те, щоби повернути землі часів Української Народної Республіки, яка мала кордони з Росією значно східніше існуючих», – зазначав він. А зовсім недавно великого розголосу набула діяльність Всеукраїнського об’єднання «Соборна Україна», що закликає український народ (зокрема й корінних кубанців) єднатися заради відродження та зміцнення нашої держави. Цей рух підтримує і Юрій Шухевич, син Романа Шухевича, легендарного борця за незалежність України. «На сьогодні не всі українські землі увійшли до єдиної соборної держави. Частина з них зараз перебуває за межами кордонів української держави», – прокоментував ідею створення лідер об’єднання «Соборна Україна» Євген Архипов. – «Головна наша мета – підтримка російського населення на Кубані та Ставропіллі – історичних українських землях, і сприяння їм у прагненні приєднатися до української держави».
Мапа: mapsatlas.com.ua
Хто такі «громадяни» Кубані?
Мапу присвячено 90-річчу Великої злуки Саме тоді український уряд офіційно виукраїнці складали більшість населення. А тепер знав право на самостійне існування кубанських на цій території корінних кубанців залишилося козаків. Уже в лютому 1918 року Законодавча зовсім мало. Більшість із них асимільовані, а деякі рада краю проголосила Кубанську Народну Реснавіть були депортовані. Й говорячи про те, що публіку, а кілька днів по тому ухвалила резолюцію все населення українських земель об’єднане в «Про прилучення Кубані на федеративних умовах одній державі зі столицею в Києві, не варто задо України». Однак об’єднання так і не відбулося. бувати про українців на Кубані. Як відомо, Кубань і досі входить до складу сусідньої Росії. За межами України залишилася територія, де, ще на пам’яті старшого покоління,
Кубань багатонаціональна Нині кубанський край – це регіон багатонаціональний і складний. У складі населення пере-
Травневки на Кубані
Кубанці насолодяться
Червоні стрічки не майорітимуть цього року першого травня у Павловському районі Краснодарського краю.
До 140-річчя з дня народження відомого російського композитора Сергія Рахманінова відкривається виставка «Мелодія символів». 25 квітня Краснодарський крайовий художній музей імені Ф. А. Коваленко запрошує насолодитися роботами сучасних кубанських митців.
святкуватимуть після Великодня
Так вирішила адміністрація краю у зв’язку з тим, що свято весни і трудящих припадає на страсний тиждень. Оскільки під час седмиці веселитися не варто, народні вуличні гуляння і традиційний ярмарок переносять на інший день, уже післявеликодній, як зазначив прес-секретар голови району Дмитро Бакулін. До речі, щорічний травневий парад Кубанського козачого війська у Краснодарі було проведено наприкінці квітня з тієї ж причини. «Не має бути так, щоб одні святкували, водночас як інші скорблять», – зауважив архімандрит Трифон.
Порт Сочі розширять шляхом штучного насипу
Фото: arch-sochi.ru
Підрядники Сочі отримали розпорядження глави уряду про розширення морського порту.
Після реконструкції порт стане великим центром пасажирських і круїзних перевезень. Його термінали зможуть приймати лайнери довжиною до 311 метрів і місткістю до 3 тисяч осіб. За повідомленням прес-служби уряду, пасажирообіг порту складе 315 тисяч пасажирів на рік. Про це повідомляє прес-служба Кабінету міністрів. Окрім цього, тут будуть базуватися кораблі прикордонної служби. На штучних земляних насипах спорудять нову будівлю морського вокзалу та митного контролю. Там же розмістять об'єкти портової інфраструктури. Всі роботи передбачається завершити до кінця поточного року. Орієнтовна вартість об'єктів терміналу – 25 мільярдів рублів.
«Мелодіями символів»
Експозиції «Мелодії символів» створені під впливом ідей символізму і стилістики модерну, тематично пов’язані з творчістю Рахманінова. Прес-служба заходу запевнює, що відвідувачі будуть приємно вражені загадковістю репрезентованих робіт. «Кубанські художники вичерпно й образно висловили у своїй творчості художні та естетичні ознаки ідей символізму. Думка про те, «що грають символи», яка несе в собі таємниці і поетичну багатозначність, опинилася в центрі уваги робіт. У самій різнорідності стилістичних передумов кубанських художників укладений філософський сенс. Роботи відрізняються таємничістю, насиченою і складною символікою, особливою смисловою поліфонією», – повідомляють організатори. Друга частина експозиції містить реалістичний живопис: роботи, що відображають символи, мотиви російської культури як особливий стан душі.
На честь художнього керівника Кубанського козачого хору
у Коренівську назвали вулицю
Нещодавно художній керівник і головний диригент всесвітньовідомого Кубанського козачого хору Віктор Захарченко відсвяткував 75-річчя. У зв’язку з ювілеєм маестро вирішив дати концерти перед кубанцями в Краснодарі і станиці Дядьківській Коренівського району − його малій батьківщині. Одним із подарунків для керівника Кубанського козачого хору від міської влади Коренівська стало те, що одну з вулиць у новому мікрорайоні міста було названо на його честь.
важають росіяни, на другому місці – козаки-українці, є велика вірменська громада, а також адигейці. Губернатор Краснодару Олександр Ткачов якось заявив: «Кубань – лише для росіян і для козаків!». Зрозуміло, що козаки в цьому випадку також були визначені як російський народ. Але ж усі ми добре знаємо, що козаки кубанські є нащадками козаків запорозьких, тобто є українцями. У будь-якої нині республіки, що нині існує, є титульна нація, тобто та, що дала їй назву, так
Формування території регіону варто простежити вже на фоні російського імперіалізму – час, який скерував хід кубанської історії в руслі війни, примусового переселення, суцільної русифікації. Російська колонізація Кубані і Кавказу почалася в роки правління Катерини Великої. Вихід імперії до Чорного моря, підкорення Кримського ханства та безкінечне протистояння з Туреччиною стояли на першому місці в політичному блокноті Петербурга. Отже, вплив на південних рубежах став ідеєю фікс. Але насамперед трохи передісторії. Як зауважує Дмитро Білий, номінативний термін «Кубань» використовувався для позначення території Ногайського/Кубанського степу. На географічних мапах до середини ХVІІІ ст. Правобережна Кубань позначалась, як територія Tatares de Kuban. Протягом десяти років від входження Правобережної Кубані до складу Російської імперії (1783 р.) до початку масової колонізації цього регіону чорноморськими козаками (1792 р.) його попереднє населення – ногайські татари – були більшою частиною фізично знищені або виселені. Тому для заселення і «європеїзації» регіону чорноморське козацтво виявилося більш, ніж принагідною масою. Можливість убити кілька зайців одним пострілом царат упустити не міг. По-перше, примусове переселення українців з етнічної території дало б тріщини в фундаменті такої своєрідної автономної одиниці. По-друге, безлюдна територія повинна працювати і вкладати прибуток в імперську скарбницю, для чого потрібно було терміново її заселити. По-третє, козацтво розглядалося як найефективніша прикордонна служба з військовими функціями, що забезпечило б захист південних кордонів. У лютому 1784 р. була прийнята постанова про створення Таврійської губернії, до якої увійшли щойно приєднані внаслідок війни з Оттоманською імперією землі Північного Причорномор’я й Таманського півострова. До утвореної Павлом І Новоросійської губернії входить і частина Правобережної Кубані, яка вже на той час була заселена чорноморськими козаками – «Земля Війська Чорноморського». Спочатку територія Чорноморського війська офіційно нале-
Якщо ж поглянути на реальний стан подій, то кубанський регіоналізм можна порівняти з процесами, що відбуваються у східних областях України. Багато хто звик вважати цей регіон проросійським, хоча це не зовсім так. Просто там сформувався специфічний субетнос із українців і росіян. А от у кубанців менталітет помітно відрізняється від середньоросійського. Взяти за приклад хоча би те, що все активніше вживається поняття «громадяни Кубані» замість «мешканці Кубані». Здавалося би нічого особливого, та все ж – хіба є кубанське громадянство? Важко собі уявити, щоби глава регіону звертався до електорату «громадяни Дону» або «громадяни Уралу». Це є свідченням того, що Кубань вже давно позиціонує себе як окреме територіальне й адміністративне утворення, зі своїми особливостями й амбіціями. «Нині на Кубані гостро стоїть проблема самоідентифікації, національної ідентичності. Ось я виростав у станиці й у свої 18 років уже свідомо казав: я – кубанський козак. Не росіянин, не українець, а кубанець. Лише потім, почавши вивчати історію, усвідомив, що це спільний етнос з українцями. Там розмовляють «балачкою» – міс-
Нині кубанський край – це регіон багатонаціональний і складний. У складі населення переважають росіяни, на другому місці – козаки-українці, є велика вірменська громада, а також адигейці. цевою говіркою, вона – українська. Водночас, офіційна мова – російська. Люди знають, що їхні предки з України. Казати, що вони росіяни – не можуть, та й «москалів» там досі недолюблюють. Ця регіональна ідентичність є, бо корінні кубанці мають власну історію, культуру, мову й традиції. Ототожнювати себе з людиною в косоворотці й із балалайкою кубанці не надто прагнуть», – розповідає історик Дмитро Білий із Донецька, кубанець за походженням. А відомий політичний діяч-україніст, лідер організації «Братство» Дмитро Корчинський неодноразово описував проблему міжетнічних відносин на Кубані, закликаючи українців об’єднатися: «Я палкий прихильник федералізму. Статус федеральних земель України мають отримати Придністровська республіка, Кубань, Ставропілля та деякі інші. У екстремізму не буває соціальної бази. У нього є психологічна база. Скрізь, і в Україні так само. Бо екстремізм – це емоційний та інтелектуальний прояв, а не соціальний». Як ми бачимо, основа кубанського сепаратизму вельми різношерста. Було би неправильно все зводити до козацької специфіки чи українського субстрату. Хоча в минулому столітті саме ці два чинники мали значний вплив на кубанських самостійників. Звичайно, багато-хто може заперечити все вищесказане, оперуючи тим, що це лише українська сторона торочить про якусь ідентифікацію і соборність української держави, а насправді кубанці чудово почувають себе і в цупких руках нашої сусідки й зовсім не прагнуть приєднатися до України. Можливо. Але, як кажуть, диму без вогню не буває. Не дарма постійно з’являються нові об’єднання україністів, які прагнуть пізнати свою етнічну належність. А росіянам варто усвідомити, що набуття Кубанню незалежності чи її входження до складу нашої держави є процесом глибоко закономірним. Як вірно зазначив Олексій Широпаєв, відомий російський публіцист і націоналіст, це історична справедливість, із якою необхідно не просто змиритися – її треба зрозуміти і прийняти. Сприйняття України як цілісної держави, справжнього закордону – ось ключ до самопізнання, самокритики і самозвільнення, передумова зародження нової російської ментальності без імперських і антизахідних стереотипів.
Світлана СУРАЙ
Кубань: де вона? Території Української Кубані на сучасній політичній карті заштрихована російським кольором. Як таке дозволила історія, коли московські рамки наклалися на світлини козацького українства, і що це взагалі за етнічно-територіально-культурний регіон – Кубань – пишуть не в кожному підручнику.
Сьогодні на території Кубані розташовані два суб'єкта Російської Федерації – Краснодарський край і Республіка Адигея.
«козацька» реформа 1860 р., коли Чорноморське і частина Лінійного козацького війська були об’єднані в єдине Кубанське козацьке військо. Відповідно, Чорноморія була об’єднана з частиною Лівого крила Кавказької лінії та Лівобережною Кубанню (Закубанням) в нову адміністративно-територіальну одиницю – Кубанську область, яка увійшла до Кавказького намісництва.
жить до Ростовського повіту, а потім утворює окремий Фанагорійський повіт. За словами Дмитра Білого, в 1785 р. на Північний Кавказ було розповсюджене загальне положення про губернії. У 1786 р. Кавказька губернія разом із Астраханською увійшла до Кавказького намісництва. Влада намісника в цілому співпадала із повноваженнями губернатора. Павло І в 1796 р. ліквідував Кавказьке намісництво, об’єднавши його з Астраханською губернією. Уже в 1802 р. наказом Олександра І Астраханська губернія знову була розділена на дві – Астраханську і Кавказьку. У 1822 р. Кавказька губернія була перетворена на область, а її центр було переведено у Ставрополь. У 1844 р. знов створене Кавказьке намісництво із центром у Тифлісі, а в 1847 р. Кавказька губернія змінила назву на Ставропольську.
Згодом території були виведені з безпосереднього підпорядкування кавказького намісника і взимку 1860 р. розділені на Кубанську і Терську області та Ставропольську губернію, склад яких зберігався тривалий час. Вже у 1934 р. з Кубанської області та Чорноморської губернії сформувався Азово-Чорноморський край, який через три роки було поділено на Ростовську область і Краснодарський край. До речі, у 1922 р. на території Краснодарського краю було створено Адигейську автономну область.
Приєднання Кавказу тривало більш, ніж півстоліття. Кавказька війна 1857-1864 рр., центрами якої довгі роки були Дагестан і Чечня, завершилася саме на Чорноморському узбережжі. По закінченню Кавказької війни розпочалося влаштування Північного Кавказу. Остаточною ліквідацією Чорноморії як окремої адміністративно-територіальної одиниці стала
Сьогодні на території Кубані розташовані два суб'єкта Російської Федерації – Краснодарський край і Республіка Адигея. Краснодарський край розташований в південній частині ПівнічноКавказького федерального округу. Край омивається двома морями: з південного заходу – Чорним морем, а на північному заході – дрібним Азовським морем; межує з Ростовською областю, Ставропольським краєм, Карачаєво-Черкеською Республікою (які також складають територію Кубані), Грузією (Абхазією), через Керченську протоку – з Україною…
Яна МУРАШКІНА
3
#аналітика #новини
Чи придушує Росія
українську культуру на Кубані? Балачка зникає, молоде покоління не знайоме зі своїм історичним минулим, немає жодної телепрограми, жодних газет, видавництв, котрі б випускали книги українською мовою. Така ситуація зараз склалася на Кубані. Проте російські дослідники продовжують стверджувати, що з української культурою на Кубані все гаразд.
Фото: kubanetnos.ru
боку України, а також нечисленними представниками кубанської інтелігенції. Тобто Росія, до складу якої територіально входить Кубань, не брала жодної участі в спробах надати українській культурі на Кубані друге життя. Зрозуміло, що фінансування швидко закінчилося, і українська культура знову залишилася лише в пам’яті старожилів. «Балачка» на Кубані, фактично, зникає
Точніше, погляди російських дослідників розділилися: деякі з них вважають, що з українською культурою все добре − вона розвивається і ніхто її не знищує, інші ж стверджують, що, дійсно, українська культура поступово зникає, але асиміляція відбувається не російською культурою, а масовою культурою суспільства споживання. Проте є факти, котрі свідчать, що все відбувається зовсім не так, як це хоче показати Росія. Політика СРСР аж ніяк не сприяла розвиткові української культури на Кубані По-перше, цілеспрямована політика керівництва СРСР, започаткована ще в 1930-ті роки, по відношенню до українців: масові депортації до Сибіру і Казахстану, голодомор, процеси колективізації − дала ті результати, на які так сподівалася влада. Культуру і дух народу було майже знищено, а на Кубані ці події ще й стали причиною серйозних змін демографічної ситуації. Кількість українського населення скоротилася на цій території в 15 (!) разів: якщо до подій 1930-х років на Кубані проживало 1,5 млн українців, то зараз лише 114 тисяч. Більше того, якщо в 1925 році на Кубані працювало майже 150 українськомовних шкіл, то зараз нема жодної. У 1920-х роках у краї діяли видавництва, редакції, котрі випускали українськомовні видання, нині ж на Кубані не виходить жодної газети чи журналу українською; немає українського радіо і телебачення. Це стало наслідком політики, спрямованої на знищення всього, що було пов’язане з українською культу-
рою. Російська влада досягла поставленої мети − дух українців було підірвано. Щоб «добити» українців, витравити з них пам’ять про їхню історію і культуру, Київську, Уманську, Поповичівську та Полтавську станиці було позбавлено історичних назв − їх перейменували на Красноартільську, Красноармійську, Кагановичівську та Совєтську. Відповідно до указу ЦК ВКП(б), 1932 року українські прізвища правнуків запорізьких козаків і переселенців з України мали бути змінені на російські (зникли такі прізвища як Півень, Качур, Тесля та інші). Ці факти російські дослідники чомусь завжди замовчують. Відродження української культури на Кубані – силами українців По-друге, на початку 1990-х українці на Кубані все ж таки намагалися відродити українську культуру: було здійснено декілька спроб, котрі врешті-решт виявилися невдалими, організувати українські товариства («Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка», Чорноморську козацьку раду, Кубанське козацьке військо); у краснодарській газеті «Крайові новини» (російською мовою) кілька сторінок були присвячені українській культурі та були надруковані рідної мовою. Державна телерадіокомпанія «Кубань» транслювала програми Національної телекомпанії України (зокрема, було показано дві вистави київського Театру ім. І. Франка – «Украдене щастя» та «Фараони»). Проте навіть ці «краплини в морі», котрі ніяк істотно не змогли б змінити ситуацію з культурою на Кубані, фінансово підтримувалися з
По-третє, почути «балачку» − специфічний говір української мови, котрий залишається чи не єдиною культурною ознакою українців на Кубані − можна лише серед старожилів і то тільки виключно поміж своїх. Молодь же соромиться нею розмовляти, бо «у городі разговарюють і сміються з нас», як написала жителька станиці Старотитарівської Темрюцького району. Молодому поколінню в університетах нав’язується, причому відкрито, думка про те, що балачка − це щось некультурне і неправильне. У школах дітей за те, що на перервах вони «балакають», навіть серйозно карають. Формальна підтримка Росією Про те, як Росія «підтримує і дає розвиватися» українській культурі на Кубані свідчить і той факт, що за 20 років існування «Товариства українців Кубані» влада не виділила жодної копійки на друкування газет чи проведення якихось культурних заходів. За час існування товариство домоглося, щоб влада призначила викладання в одній (!) з кубанських шкіл один раз на тиждень української мови. Урок у цій школі отримав назву «кубанський говір», але його викладання було призупинено дуже швидко. Згодом була заборонена півгодинна радіопрограма, котра записувалася російською мовою, але в ній звучали українські пісні. Микола Сергієнко, голова «Товариства українців на Кубані», стверджує, що за 20 років російська держава підтримала заходи, спрямовані на розвиток української культури, лише декілька разів, проте це тільки формально можна називати підтримкою. Наприклад, у 2007 році Росія «підтримала» молодіжний фестиваль «Українська культура на Кубані», в якому взяли участь 11 колективів, виділивши на його організацію і проведення аж 1000 доларів США (!). Зви-
чайно, якщо б не було фінансування з боку бізнесменів, фестиваль так би і залишився лише мрією. Таке ставлення російської влади до фінансування заходу для молоді яскраво ілюструє те, як сильно можновладці з Росії сприяють розвиткові української культури на території Кубані. «Сьогодні спостерігаємо прогрес…», – Павло Єфремов Щодо стану української культури на Кубані вичерпно розповів Павло Єфремов, один із засновників інтернет-порталу prosvita.ucoz.ru, присвяченого українській культурі на Кубані: «Я не сказав би так жорстко: сучасна російська влада «душить» українську культуру на Кубані, оскільки на сьогодні вона, наша культура, настільки вже покалічена, що ніякої загрози ні для кого не створює. Порівняно з тим, що було в радянські часи, можна, навпаки, відзначити прогрес: зараз скасовано графу національність у паспорті, так що силою нікого вже росіянином не записують, проводяться чисельні фольклорні фестивалі, в тому числі за підтримки адміністрації краю, де звучить українська пісня, де люди ходять одягнуті в українські національні костюми. Також нещодавно було створено радіостанцію «Казак ФМ», де інколи можна почути різні анекдоти та історії з козацького побуту на нашій кубанській «балачці»... Розумієте, все це є, ніхто цього не забороняє, але українська культура все одно перебуває в занепаді − так, фестивалів стало більше, але поруч з цим існує набагато сумніше явище — українська пісня зникає з побуту людей, і це перекриває усі позитивні зрушення. Культура може жити тільки тоді, коли вона відтворюється в ланцюгу поколінь − коли ж цього немає, вона займає місце в музеї. На жаль, саме це й відбувається сьогодні на Кубані. Головна причина цього − те, що люди перестають користуватися рідною мовою в повсякденному житті. Останні 70 років все скрізь тільки на російській мові: навчальні заклади, документація, ЗМІ, висока культура. А після всіх тих катастроф: війн, голоду, масових репресій та переселення людей з інших областей Росії, тут нема навіть в селах того етнічно одно-
Кубань – українська чи московська? Кубанський край − регіон, який чи не найбільше з усіх в Російській Федерації має право на власну історію та майбутнє. Саме такі гасла поширюються на сторінках Інтернет-видань, порталів і не лише. Однак, що ж тоді робитиме Москва без плодючих кубанських земель та курортних містечок?
На одному з сайтів, де викладена стаття з заголовком «Украинские националисты грезят о Кубани», дописувач Сергій UA в полілозі усіх охочих прокоментувати і якимось чином відреагувати на матеріал, так формулює своє ставлення до Росії: «Путин, оставшись на пожизненное правление в Кремле, ведет феодальную РФ к краху и подтверждает несостоятельность РФ, как государство. Киевской государственности грозит восстановление роли центра культуры и политики ВОСТОЧНЫХ СЛАВЯН в составе ЕС и НАТО. Исконные земли РУСИЧЕЙ справедливо будут присоедены законно к Украинским землям на правах потомков Киевской Руси».
Мапа: argumentua.com Кубань − край з українським корінням, просякнутий українською культурою, мовою й традиціями. Заперечити цей факт не може ніхто. Як відомо зі сторінок історії, узбережжя Азовського й Чормного моря було освоєне й заселене саме українськими козаками, які згодом стали кубанськими. У 1917 році відбувся козачий з‘їзд, на якому було ухвалено рішення про створення Кубанської краєвої Ради, що згодом діяла під гаслами «Власть на месте» и «Кубань для кубанцев». Тоді кубанське військо не встигло з’єднатися з військом Центральної Ради. Закінчилося це тим, що більшовики не визнали незалежності Кубані й оголосили їм війну. Самоврядування регіону остаточно було приду-
Серйозність намірів активістів підтверджується й чисельністю груп, що існуюють в соціальних мережах. В одній з них на голосуванні висунуто питання про форму возз’єднання Кубані з Україною, а отже, питання про його потребу закрите з однозначним вердиктом − так!
шено у 1932 році, коли на зміну масовій «українізації» прийшла більш масштабна та жорстка за своїми методами політика «русифікації». Період Кубанської краєвої Ради − це лише невеликий епізод історії для Москви і майже епоха існування Кубанської республіки для кубанців. На форумах активно ведуться дискусії про доцільність приєднання Кубані до України. Аргументів «за» набагато більше та й прихильників цієї ідеї теж. Про це може свідчити, наприклад, опитування, проведене краснодарським сайтом polls.webkrasnodar.ru. Згідно з його результатами в цілому майже 58% опитаних підтримуюють думку про об’єднання Кубані з Україною та їхню єдність.
Закономірним є інше запитання: «Чому саме зараз так гостро й активно обговорюється тема Кубанського питання?» Пояснити ситуацію можна тим, що нині швидко зростає невдоволеність регіонів Москвою і кубанський край не став винятком. Усі сили та ресурси спрямовуюються на розвиток столиці Російської Федерації у той час, як Кубань відстає у розвитку на 10-15 років − це у ліпшому випадку, оскільки тут не йде мова про кубанські глибинки. Регіональна влада на місцях не має широких повноважень для проведення дієвих реформ, а московська − не має такої потреби. Тут досі діє стара радянська система, в часи якої розбудовувалася Москва, яка була показником рівня життя іноземців для радянських людей. У радянський час побутував навіть такий анекдот: «Де проходить межа між соціалізмом і розвинутим? Відповідь − по московскій кільцевій дорозі. А де проходить межа між розвиненим соціалізмом і комунізмом? − По кремлівській стіні!» З розпадом СРСР змінилася форма державного устрою, а ось політика централізації тільки укріпила позиції. Москва відтягує на себе усі мож-
ливі ресурси, зокрема й кадрові, а в кубанських містечках і селах залишаються тільки ті, хто не має фізичної чи матеріальної можливості їхати до Москви. Алегорично столиця РФ − це капризне вгодоване дитя, що стягнуло ковдру і з матері, і батька, щоб самому закутатися.
На форумах активно ведуться дискусії про доцільність приєднання Кубані до України. Аргументів «за» набагато більше та й прихильників цієї ідеї теж. Якщо говорити про соціальне становище москвичів та немосквичів (адже чомусь сформувався саме такий поділ між росіянами), то різниця, наприклад, у зарплаті може доходити до десятків разів. Ось яскравий приклад прірви між Москвою та Кубанню. В одному з блогів авторка пише про ситуацію, коли москвичі вважають, що зарплата 40 тисяч рублів − це не рівень для 35річної жінки. На противагу їм Краснодарські чиновники вихваляються й обіцяють, що вчителі та вихователі будуть отримувати заробітну плату 43 тисячі рублів уже в 2018 році (!). Про цю ж проблему говорить Ілля, формулюючи своє негативне ставлення до Росії з приводу її політики щодо Кубані: «Москвичі з жиру бісяться, в середньому 5060 тис. руб. на місяць отримують, а на Кубані 30 один з найвищих заробітків. Часто на адресу кубанців надходять насмішки типу «хохлы ваще мрази». А повінь у Кримську? За даними Москви загинуло 250 осіб, а за реальними даними більше 4 тисяч». У зв’язку з вищезазначеним виникає закономірне запитання: «Чому кубанці мають коритися тій владі, яка для них нічого не робить?»
Світлана ТАРНОПОЛЬСЬКА
рідного населення, яке могло якось опиратися русифікації. Занепад культури — це загальне явище, властиве взагалі цьому урбанізованому суспільству споживання, і тут можна багато чого сказати, але на Кубані цьому, крім загальних для всього сучасного суспільства чинників, сприяє ще й те, що люди «відпадають» від своєї мови. Це одразу залишає глибоку прірву, відрубає нас від усього прекрасного, що створили наші предки, від душевного спілкування з ними. Ситуацію могло б покращити введення в програму української мови — але, звісно, що робити цього російська влада не буде. Для чого їй це? Формально у нас в краї українців, коли не помиляюся, 1,5%. Більше того, наявність якогось іншого народу взагалі тільки заважає − однорідною масою керувати легше. З іншого боку, коли б набралася критична маса батьків, які б хотіли, щоб їх діти навчалися українською — влада б проти цього нічого не могла б зробити: зараз не 30-ті роки. Але її нема, цієї маси. Ви можете спитати чому? Я тоді спитаю вас, чому в містах Східної України практично неможливо почути української мови? Чому в Білорусії люди, навіть після того, як відкрилися жахливі злочини куропатських розстрілів, зреклися своєї мови та повісили флагом червону ганчірку, під якою ці розстріли й проводилися? Зараз, як на мене, треба створити можливість доступу для кубанців до незалежної інформації про історію та життя нашого краю. Я підкреслюю слово НЕЗАЛЕЖНОЇ − не українськопатріотичної, не «славно-козацької» − не треба замінювати одну брехню іншою: це тільки відштовхує людей, яким промиває голову імперська пропаганда. Треба просто сказати правду, розповісти про ті сотні тисяч замучених голодом кубанців, про яких більшість населення не знає взагалі нічого − навіть точних цифр не відомо, бо, звісно, за працю над такими питаннями в Росії вас влада по голівці не погладить. Але матеріали є − і повинні бути доведені до людей, і вони зроблять в тисячу разів більше, ніж всі викрики типу: «Кубань − це Україна».
Анастасія ЄРМАКОВА
Козаче військо пройшло вулицями Краснодару
20 квітня тисячі кубанців вийшли на вулиці Краснодару, де відбувся ювілейний 20-ий парад Кубанського козачого війська. Ювілейний парад Кубанського козачого війська присвячений Дню реабілітації кубанського козацтва відбувся у Краснодарі. Хода почалася від Пушкінської площі, де о 10.00 пройшов молебень. О 12.00 розпочалась урочиста частина. Театральною площею пройшло Кубанське козаче військо у костюмах ХІХ ст., чисельністю більше 3 тисяч осіб. На головну площу винесли старовинні регалії, зокрема головну – жалувану грамоту, якою імператриця Катерина закріпила за козаками право оселитися в цих місцях. Кульмінацією заходу стало урочисте представлення освяченого патріархом нового військового прапора. Цього разу в параді вперше взяли участь козаки-військовослужбовці.
Циркова виставка На початку квітня у Краснодарському державному історикоархеологічному музеї-заповіднику імені Є. Д. Феліцина відкрилася виставка «Світ цирку». В експозиції представлено більше тисячі експонатів. Є тут і афіші, і програмки, і фотографії, і буклети, і реквізити, і багаж, і костюми та особисті речі найвідоміших циркових артистів: Карандаша (Михайла Румянцева), Хасанбека Кантемирова, Бориса Едера. Основою виставки стали експонати з колекції заслуженого працівника культури РФ, артиста цирку, режисера, президента міжнародного благодійного фонду «Артист» Бориса Артем'єва. Саме завдяки його особистій любові до циркового мистецтва, прості кубанці сьогодні можуть насолодитися унікальними експонатами цієї виставки. За матеріалами livekuban.ru
4
#культура #природа
Сучасне мистецтво Кубані:
сірники, цвяхи, запальнички і мінімум державної підтримки Чи існує сучасне мистецтво на Кубані? З цього приводу і досі точаться суперечки. Одні запевняють, що дошки з цвяхами навряд чи можна назвати мистецтвом, інші – доводять протилежне. Але думки експертів зводяться до того, що все ж таки кубанське сучасне мистецтво існує. Своєю чергою владні структури не поспішають хоча б мізерно підтримувати розвиток крайового мистецтва, тим самим стимулюючи процвітання комерційних організацій.
«Я дуже задоволений ситуацією з мистецтвом і засмучений ситуацією з культурою в Краснодарському краї. Мистецтво чудове. Складна ситуація з тим, щоб це мистецтво було представлене на виставках, у музеях, щоб воно було привабливим для туристів. Для того, щоб про цей край знали. Ось для цього зроблено мізерно мало. Виставка – тільки початок», – розповів Євген Барабанов, куратор виставки «Міра речей».
«Для мене поп-арт – це не мистецтво. Це просто ангажована масова культура, яка намагається бути мистецтвом. Якщо брати глибинні корені, він виходить з того, що художник висміює білий прапор перед сучасністю. І перед світом споживання художник вибирає найлегший шлях - шлях пасивного сприйняття. На мій погляд, це пряма девальвація мистецтва і оголення художника», – зазначає Денис Куренов, художній критик.
Фото: Федір Обмайкін “Югополис”
Всерйоз про сучасне мистецтво в Краснодарі заговорили рік тому, після виставки під назвою «Міра речей». Тут представили роботи 15 художників різних поколінь і стилів. Художники пропонували глядачеві задуматися, з якими образами, речами і вчинками доводиться мати справу нашим сучасникам. Тут і гра в творця – «Пластична хірургія», і фотографії, що палають як приклад американізації російської кухні. Загалом, вже тоді столичні експерти встигли оцінити сучасне мистецтво місцевих художників.
Ця виставка стала поштовхом для багатьох молодих художників. Тут яскраво про себе заявили представники «Угруповання ЗІП» . Вони досі працюють у напрямку сучасного мистецтва. Декілька разів на місяць знайомлять глядачів зі своїми ідеями, іноді посилаючись на такі відомі імена, як Енді Уорхол і Деміан Херст. Але пропонують і свої ідеї - люди у вигляді сірників, запальничок як символ повстання. Більшість предметів для творчості знаходять у себе вдома або на звалищах міста.
Аргументи на суді могли висловити і сторона обвинувачення, і сторона захисту, а також звичайні глядачі. Найчастіше такий культурний суд виявляється більш ніж демократичним і не виносить жодного вироку. Експерти академічної школи більш критичні у судженнях, коли мова йде про сучасне мистецтво на Кубані.
Влада Кубані навмисно ігнорує проблеми розвитку крайового мистецтва?
«Будь-яке мистецтво має виражати час» – експерти Художники використовують найрізноманітніші матеріали і незвичайні рішення. У мистецтві піднімають важливі теми сучасності, показують її у різних ракурсах. «Будь-яке мистецтво має виражати час. Тепер авангардом називають бризки і плями на полотні. Хтось придумує пісок на полотні, хтось в унітаз встромляє морозиво і видає це за сучасне мистецтво», – зазначив Валентин Папко, завідувач кафедри монументально-декоративного і станкового мистецтва КГУКІ.
Але не тільки виставками відзначилося на Кубані сучасне мистецтво. Тут є й інститут сучасного мистецтва – КІСІ. Його засновник – Групування «ЗІП». У контексті школи проходять виставки та майстер-класи, а іноді і «культурні суди». Наприклад, над «попартом». Протиборчі сторони на суді – художник і критик. Вони висловлюють свої «за» і «проти» в адресу того чи іншого мистецького витвору у цьому стилі. «Поп-арт» показує деякі речі гіпертрофовано, але змінює контекст, розмір, елементи», – розповів Ельдар Ганєєв, художник.
У сучасному мистецтві Кубані є багато зацікавлених. Єдиний мінус – відсутність єдиної платформи для творчих робіт. На Кубані немає спеціальних програм, фінансування творчих поїздок, практично нічого, що сприяло б розвитку художників-початківців. Навіть програма підтримки молодих художників «Дебют» дискредитувала себе скандалом навколо виставки «Сон і реальність». Крайовий виставковий зал демонстрував роботи, пропагуючи тюремну культуру. І видавалося це за «естетичне виховання дітей та молоді». «Сьогодні в краї вже працює понад 40 галерей художників. І просто необхідний майданчик, де ми могли б об'єднати їх, дати можливість для творчого спілкування та розвитку. Нам потрібно вирощувати молоді таланти, відкривати нові імена», – в один голос заявляють молоді творці сучасного кубанського мистецтва.
«Будь-яке мистецтво має виражати час. Тепер авангардом називають бризки і плями на полотні. Хтось придумує пісок на полотні, хтось в унітаз встромляє морозиво і видає це за сучасне мистецтво», – зазначив Валентин Папко «Наявність таких заяв свідчить лише про те, що крайова влада в особі департаменту культури, покликаного доносити до глави регіону ситуацію в культурі, навмисно приховують справжній стан справ», – заявляє Наталя Щурик, член Асоціації мистецтвознавців, старший науковий співробітник ГУК ККВЗІЇ. Згадані вище 40 галерей виключно приватні комерційні структури, що працюють для отримання прибутку. У Краснодарі лише дві художні галереї, які, крім комерційної діяльності, здійснюють просвітницьку роботу. Певно, для вирішення назрілих питань необхідна доробка концепції культурного розвитку, широке громадське обговорення із залученням самих художників, осмислення владою необхідності підтримки сучасного мистецтва Кубані.
Сабіна ПУХКА
Незаймана частина раю на землі Кавказький заповідник є одним з найстаріших і найбільших гірничо-лісових заповідників Європи. Це унікальна збережена часточка недоторканної природи, що нагадує людям про місцини, де всім керує природа, а людина залишається скороминущим гостем, маленькою істотою в цьому величезному світі.
Кавказький заповідник має міжнародне значення як ділянка незайманої природи, що зберегла ландшафти з унікальними флорою і фауною. Гори, ліси і море поєднують у єдиний кругообіг живого світу найкращі здобутки природи. Заповідні землі розташовані на території Краснодарського краю, Республіки Адигея і Карачаєво-Черкеської республіки РФ, дотичні до кордонів Абхазії. Безпосередньо в Сочі (Хоста) у трьох кілометрах від морського узбережжя розташований заповідний тисо-самшитовий гай. Реліктові дольодовикові ліса (301 га), що покривали всю Європу 18-25 млн років тому є дивовижною особливістю цієї місцини. Заповідний тисо-самшитовий гай охороняється ЮНЕСКО і є об'єктом Всесвітньої природної спадщини. Загальна площа заповідної території складає 280 335 га. Давньою і цікавою є історія заповідника. Заснований 12 травня 1924 р., він має набагато давнішу природоохоронну історію. Фактично час встановлення охоронного статусу для цієї території має бути віднесено до 1886 р. – до моменту організації в верхів'ях річок Білої і Лаби Великокнязівської «Кубанського полювання». Це був мисливський заказник площею 522 000 га з великою кількістю єгерів. У 1906 р. рада Кубанського війська постановила розділити орендований для княжого полювання регіон між 135 станицями; термін оренди продовжено лише до 1909 р. Розуміючи, що з ліквідацією заказника розпоч-
Тут зустрічаються представники середземноморської, кавказької, колхидської та європейської флори та фауни, що є ще однією його унікальною особливістю. неться поголовне винищення тварин, Академія наук підняла питання про необхідність створення Кавказького заповідника. Але через різні причини лише у травні 1924 р. був підписаний декрет про створення Кавказького заповідника. Територія заповідника завжди була ласим шматочком для влади, тому за весь період його існування територіальні межі змінювались 12 разів.
Жителі заповідника Сотні видів рослин і тварин можна побачити у Кавказькому заповіднику. Тут мешкає: 89 видів ссавців, 248 птахів, 16 видів плазунів, 9 земноводних, 21 вид риб, 1 круглоротих, більше 100 видів молюсків і близько 10000 видів комах. Найбільшою гордістю Кавказького заповідника є великі ссавці – кавказькі благородні олені, бурі ведмеді, зубри, козулі та рисі. Багато з цих видів тварин знаходяться на межі вимирання, тому працівники заповідника
РЕДАКЦІЯ: Головний редактор – Ганна Коваль
створюють сприятливі умови для їхнього існування і охорону від браконьєрів. Багато тварин заповідника мають обмежене поширення (ендеміки), або є живими свідками минулих геологічних епох (релікти). Особливо багато їх серед безхребетних тварин, а також риб, амфібій і рептилій. Тваринний світ заповідника неоднорідний за своїм походженням. Тут зустрічаються представники середземноморської, кавказької, колхидської та європейської флори та фауни, що є ще однією його унікальною особливістю.
Їхнє життя – природа У заповіднику працює багато небайдужих і захоплених своєю справою фахівців і волонтерів, які бережуть цю частинку природи і створюють свій маленький світ у цьому великому всесвіті. Дружній колектив працівників заповідника веде активне суспільне життя: випускає газету «Кавказ заповедный», проводить екологічні акції і конкурси до яких залучає небайдуже населення («Покормите птиц!», «Сохраним лесную красавицу», «Кавказские первоцветы» та багато інших). Працівники заповідника дбають про їжу для тварин, благоустрій території та організацію туристичних маршрутів. Кавказький заповідник є популярним туристичним маршрутом. Для цінителів природи тут організовано 9 еколого-туристичних маршрутів, один з яких зимовий. Жоден із туристів не лишився невдоволеним від безмежних краєвидів і неповторної природи Кавказького заповідника. Активний від-
АДРЕСА РЕДАКЦІЇ: м. Київ, вул. Щорса 36-а, оф. 507
Більд-редактор, верстальник – Яніна Злебова Дизайнер – Ольга Заднєпрян
Тижневик «Українська Кубань»
Веб-дизайнер – Ольга Носик
Виходить з квітня 2013 року.
Адміністратор соцмереж – Олена Маслєнікова
Віддруковано на базі кафедри видавничої справи та ме-
Редактори: Анна Кирилко, Анастасія Білякова-Бєльська
режених видань Київського національного університету
Журналісти: Христина Болоценко, Анастасія Єрмакова,
культури і мистецтв
Яна Мурашкіна, Катерина Олексіна, Сабіна Пухка, Світ-
Підписано до друку 29.04.2013
лана Сурай, Світлана Тарнопольська
Фото: kgpbz.ru
Місцезнаходження та історія
починок у Кавказькому заповіднику – ДОСТУПНО, ЯКІСНО, КОРИСНО! Відгук про Кавказький заповідник з сайту otzovik.com: lizaerm1998 Россия, Ростов-на-Дону «Достоинства: Наедине с природой! Недостатки: ИХ ПРОСТО НЕТ! Попасть в Кавказский заповедник – это значит попасть в рай на земле!!! Была там три раза. Работая бухгалтером, и проводя целые дни за компьютером, просто на крыльях лечу туда каждый раз!!! Два раза мы с мужем и 10-летней дочкой прошли по маршруту: Псебай – кордон Черноречье – кордон 3 рота – Шахгиреевское ущелье – кордон Умпыр – р. Малая Лаба – перевал Аишха – кордон Пслух – поселок Красная Поля-
нат – город Адлер. Все документы оформляются в Псебае, за нахождение на территории заповедника 100 руб. сутки. На кордоне Черноречье можно оставить машину, стоит это 100 руб. сутки, добраться от Псебая до кордона Черноречье на такси будет стоить вам 1000 руб. От сюда и начинается маршрут. Протяжённость маршрута составляет 65 км. Этот маршрут мало посещаемый туристами, здесь чувствуешь себя на едине с природой, в полном смысле слова!!! На всем протяжении маршрута имеются места для стоянок, где можно разводить костер, ставит палатки. Вода в реках и ручьях чистейшая, так что проблем с водой нет. Грибов, ягод, орехов по маршруту много. Природа здесь просто потрясает своей красотищей, грохотом горных рек и водопадов, сказочными рассветами и утренними туманами, величием горных вершин и красотой девственных лесов, голубыми озерами. От буйства растительности глаза разбегаются. Маршрут красивый и впечатляющий».
Катерина ОЛЕКСІНА
Усі права на матеріали, що містить тижневик «Українська Кубань» захищені відповідно до законодавства України про авторське та суміжні права. Будь-яке запозичення можливе лише за наявності посилання на «Українську Кубань».
З ідеями, побажаннями, пропозиціями звертатися за електронною адресою: kuban.in.ua@gmail.com
kuban.in.ua