«Хто він, третій? Школярам про третій сектор» by ukrprostir NGO

Видання здійснено в рамках програми малих проектів Матра КАП Посольства Королівства Нідерландів

Школярам про третій сектор. – Запоріжжя: «УкрпПростір», 2009. – 28 с.: іл. Наклад – 1300 примірників. – Микола Колодяжний, Наталя Селюкова – Ганна Афенко

2 При підготовці видання були використані матеріали офіційних сайтів Європейського молодіжного парламенту, організацій «Лікарі без кордонів», «Служба захисту тварин», «Ахалар», «Республіка Мрія», «Дитячі будинки Запоріжжя», «Молодіжна Варта», видання «Розвиток громадянського суспільства в Україні в 2008 році. Плани на майбутнє». Упорядники висловлюють щиру подяку всім організаціям, які надали інформацію для видання.

ЗМІСТ

ЩО ТАКЕ ТРЕТІЙ СЕКТОР? Якщо демократичне суспільство уявити у вигляді кола, то його образно можна поділити на три частини – сектори, кожен із яких певним чином намагається розвивати суспільство. Перший сектор – держава, другий – бізнес (комерційні організації) і третій – некомерційні організації. Держава розглядає суспільство як єдине ціле й опікується всім взагалі в країні, не приділяючи увагу конкретній людині та її потребам. Тобто її хвилюють виплати пенсій усім пенсіонерам, стан доріг, якими їздять усі авто, захист кордонів усієї країни, здоров’я всієї нації тощо. І вона не знає проблем кожного з нас, бо всі ми особливі, як і наші проблеми. Бізнес (комерційні організації) забезпечує потреби окремо кожного громадянина, однак обмінює своє піклування на гроші. Третій сектор – неприбуткові (або їх ще називають «некомерційні» чи «недержавні») організації, які також намагаються змінити на краще життя окремої людини зокрема і суспільства взагалі, проте роблять це не заради прибутку і не заради влади. Ці організації – добровільні об’єднання людей, створені задля спільної діяльності, для вирішення спільних проблем. Однак варто звернути увагу на те, що некомерційні організації – це не безкоштовна робоча сила. Вони можуть надавати певні послуги за гроші, але всі зароблені кошти мають бути спрямовані на діяльність, заради якої вони створені, а не на збагачення. На сьогодні налагоджуються стосунки між трьома секторами, що для України ще кілька років тому було не лише дивно, а й неможливо. Адже суспільство – це свого роду система, що об’єднує людей, а система може працювати тільки в тому разі, якщо всі її складові ефективно співпрацюють, взаємодоповнюють одна одну.

ЧИМ ЗАЙМАЄТЬСЯ ТРЕТІЙ СЕКТОР?

Що ж саме роблять неприбуткові організації? Допомагають у скрутні хвилини, захищають права людини, сприяють творчій реалізації, розвитку особистості, намагаються вирішувати проблеми кожного в суспільстві, розвивати державу. Яким чином організації третього сектора цього досягають? організовують різні заходи для обговорення актуальних проблем і пошуку шляхів їх подолання; проводять тренінги й навчальні семінари з підвищення кваліфікації; влаштовують ознайомлюючі туристичні поїздки містами країни; обмінюються досвідом із вітчизняними і зарубіжними партнерами; проводять конкурси для привернення уваги до певних проблем громади; допомагають організувати дозвілля різних категорій населення; піклуються про стан довкілля; проводять профілактичні заходи щодо захворювань і шкідливих звичок; надають консультації з різних питань, що хвилюють громадян; організовують гуртки за інтересами; навчають бути лідером і впевненою в собі особистістю; сприяють творчому розвитку талановитих людей... ...і так далі. Завдяки всьому цьому вони намагаються допомогти людям, покращити їхнє життя, зробити його цікавішим. Тобто організації третього сектора потрібні, щоб допомагати кожному з нас, задовольняти наші інтереси. Звичайно, можна покласти ці обов’язки на державу. Однак, погодьтеся, було би дивним, якби щоранку вам додому телефонували урядовці і питали, чи все у вас га-

разд, які у вас проблеми. Та й чи все вони могли б зрозуміти? І скільки людей мали б працювати, щоб це зробити, адже населення України – майже 46 мільйонів осіб! Організації третього сектора потрібні владі. У багатьох розвинених країнах, наприклад, закладами, де проживають люди похилого віку, опікуються не державні органи, а виключно громадські та благодійні організації, які самі збирають кошти, закуповують необхідне устаткування, допомогають дідусям і бабусям. Організації третього сектора можуть не лише виконувати частину обов’язків влади (наприклад розвивати культуру чи туризм), а й надати необхідну пораду з того чи іншого питання – для цього при органах влади навіть створюються громадські ради. Не меншу користь від співпраці з третім сектором може отримати і другий сектор – бізнес. Адже більшість тих навчальних програм, тренінгів, які проводять організації третього сектора, стануть у нагоді й бізнесу. Окрім того, бізнес може долучатися до масових заходів, які організовують громадськість, при цьому підвищуючи свій імідж і допомагаючи суспільству. Організації третього сектора потрібні суспільству, по-перше, тому, що вони надають різноманітні послуги безкоштовно або значно дешевше – не кожен у змозі сплатити навчання на курсах, а здобути таких самих знань (адже там працюють віддані своїй справі люди, фахівці) на тренінгах на базі благодійних організацій доступно всім. Подруге, ці невеликі організації надають людям можливість створити власну справу, проявити власну ініціативу, зробити своє життя цікавим і корисним.

ГРОМАДСЬКІ, БЛАГОДІЙНІ

Як до комерційного сектора належать різні види підприємств – заводи, фабрики, крамниці, так і серед некомерційних об’єднань є громадські організації, благодійні фонди, творчі спілки, релігійні організації. Різні об’єднання, які не мають статусу державної організації та не розподіляють прибуток, підпадають під визначення «неприбуткові організації» (у зарубіжних країнах їх ще називають «некомерційними» – Non-Profit Organization – NPO і «неурядовими» – Non-Goverment Organization – NGO). Усі вони мають однакову мету – допомогти, зробити добру справу, досягти змін, бути корисними. У цій книзі ми будемо говорити про громадські й благодійні організації, про ті, які найчастіше відносять до третього сектора, які працюють з людьми незалежно від їхніх політичних поглядів, релігійних переконань, професії. Чим же відрізняються між собою громадські й благодійні організації? Перші створюються людьми, щоб допомагати самим собі, а другі – для допомоги іншим. У громадські організації об’єднуються задля вирішення спільних проблем (інваліди, вкладники банків, національні меншини) або за інтересами (любителі тварин, природи, гравці в шахи, літератори). Вони можуть зібратися й обговорити ті питання, які їх хвилюють. Благодійні організації, як правило, надають допомогу більш широкому колу тих, хто її потребує, не обмежуючись тільки членами організації. Серед діяльності благодійних організацій – боротьба з бідністю, розвиток науки, культури, допомога у профілактиці й запобіганні катастроф.

Якщо ви переймаєтеся проблемами безпритульних тварин і обговорюєте питання, як допомогти їм, то ви вже майже громадська організація. Якщо ж вирішите створити притулок для бідолах – уже благодійна. Батьки збираються побудувати гральний майданчик для своїх дітей біля будинку, у якому мешкають, – це громадська діяльність. А якщо їм спало на думку облаштувати подібним чином і декілька інших дворів – то вже благодійність. Хоча це розподілення досить умовне. Однак при цьому варто пам’ятати, що і громадські, і благодійні організації є некомерційними, а точніше – неприбутковими. Вони не стануть вимагати коштів, виставляти рахунки за свою діяльність, хоча попрости допомогти зусиллями або іншими засобами мають право.

ЯК ПРАЦЮЮТЬ ОРГАНІЗАЦІЇ

Групу людей, об’єднаних спільною громадською діяльністю, які мають спільну мету і спільну назву, уже можна назвати організацією. Особливістю організації третього сектора є те, що будь-яку її дію планують спільно всі учасники організації, також разом розподіляють між собою обов’язки: хтось відповідає за підготовку документів, хтось – за роботу з волонтерами, хтось координує діяльність усієї організації і так далі. Усі важливі рішення в громадських організаціях, як правило, ухвалюються на загальних зборах. Повсякденною ж діяльністю займаються спеціально обрані для цього члени організації, на яких покладається велика відповідальність перед іншими співучасниками. Взаємопорозуміння та врахування думки кожного активіста є дуже важливими для того, щоб громадська організація працювала довго та успішно.

А ЗВІДКИ ГРОШІ? На жаль, сьогодні світ влаштований так, що на ентузіазмі без грошової підтримки мало що можна зробити. Одна справа, коли некомерційна організація вирішила зробити щось, що потребує тільки часу, як, наприклад, проведення розважального або навчального заходу власними силами. Однак якщо є потреба купити обладнання, необхідне для лікування, без матеріальних засобів не обійтись. Де ж тоді беруть кошти некомерційні об’єднання? Одним із напрямів діяльності організацій третього сектора є пошук ресурсів для діяльності, який має назву фандрейзінг (від англ. Fundraising – пошук ресурсів). Де ж шукають ці ресурси? Шляхів багато. Як уже говорилося вище, навіть некомерційні організації можуть заробляти кошти, надаючи певні платні послуги. Уся різниця полягає в тому, що отримані від цього гроші мають бути спрямовані саме на діяльність організації – на допомогу тим, хто її потребує. Деякі організації вдаються до членських внесків, необхідність яких визначають самі члени об’єднання і які є добровільними. Вам доводилося бачити у крамницях скриньки з написом «На допомогу...» окремій дитині або, наприклад, для купівлі якогось украй необхідного обладнання для лікарні? Це – також збір коштів, який часто організовують об’єднання громадян третього сектора. Публікації в газетах, повідомлення по радіо та телебаченню, листівки у транспорті, розсилки електронною поштою із зазначенням мети збору коштів – це шляхи пошуку фінансування для вирішення проблеми окремої людини або групи людей, які потрапили у біду і потребують допомоги.

Благодійні акції, концерти, вистави – це заходи, спрямовані не на отримання прибутку, а на збір коштів для допомоги тим, хто її потребує, на привернення уваги до існуючої проблеми. Ще один і досить поширений шлях пошуку коштів – це звернення до вітчизняних і зарубіжних благодійних організацій – фондів, які також є організаціями третього сектора і мають можливість надавати матеріальну допомогу для розвитку суспільства і подолання його проблем. Такі фонди називають донорами або грантодавцями. Допомога, яку вони надають, відповідно, дістала назву «грант». Ці гранти отримують неприбуткові організації для конкретної діяльності, яка попередньо обговорюється. Гранти – це кошти, надані як благодійна допомога, тобто вони не мають повертатися, однак при цьому можуть бути витрачені тільки на ту діяльність, на яку надавалися. За часом такі програми можуть тривати від одного місяця до кількох років. Фонди існують майже в кожній розвиненій країні – США, Канаді, Німеччині, Польщі та в інших державах. Завдяки такому фонду із Нідерландів (який називається «МАТРА КАП») стало можливим і видати книгу, яку ви тримаєте в руках. Здебільшого кошти з’являються в таких фондах завдяки внескам і податкам мешканців країн. Фонди допомоги є при окремих великих організаціях, як-то ООН, Євросоюз та інші. Подібні гранти надаються і з бюджетів міста, області, держави. Існують і приватні фонди допомоги – Фонд Сороса, Фонд Білла Гейтса та інші. Однак, щоб отримати кошти від будь-якого фонду, потрібно багато чому навчитися, насамперед, підготувати стислі, але логічні описи діяльності, на яку залучаються гроші, й обґрунтувати необхідність у них,

довести ефективність засобів вирішення проблеми, чітко бачити кінцевий результат, переконати, що в змозі його досягти. У фондах збираються конкурсні комісії, які серед пропозицій, що надійшли, обирають найкращі й фінансують їх. Деякі організації залучають гроші бізнесу, який також зацікавлений у здоровому в усіх сенсах суспільстві, безпосередньо. Роблячи добру справу, від якої стане краще всім, організації третього сектора таким чином піклуються і про тих, хто працює в комерційних структурах. Адже вони також мешкають у цьому місті і їм не байдуже, як живуть у ньому люди. Вони також хочуть бачити навколо себе щасливі, впевнені обличчя, працювати з професіоналами у своїй справі, відпочивати у зелених парках, купатися в чистій річці. Тож, гроші на добрі справи завжди знайти можна, однак при цьому варто пам’ятати, що ви відповідальні за кожну отриману копійку.

ВОЛОНТЕРИ Ти йдеш рядами супермаркету. Біля полиць зупинилася жінка похилого віку – вона погано бачить. Вона звертається до тебе з проханням підказати, скільки коштує ось ця коробка цукерок. Ти відповіси їй? Адже це робота консультантів, які отримують за це заробітну платню. Але тобі не складно, чи не так? І ти вже зробив добру справу. І почув слова подяки. Тобто ти вже свого роду волонтер. «Хто?» – запитаєш ти. Волонтер (фр. volontaire – доброволець) – добровільний помічник. Це той, хто добровільно працює на благо суспільства, не отри-

муючи за це грошової винагороди. І робота, природно, – не основна мета. Для кожного волонтерство має свій сенс. Для когось – це добродійність і можливість допомогти людям, для других – самовираження, для третіх – цікавий спосіб проводити свій час, для четвертих – набуття досвіду і навичок роботи в певній сфері, які стануть у пригоді в майбутньому, для п’ятих – можливість змінити своє життя й навколишнє середовище, визнаючи в цьому свою роль. У тебе може бути й своє бачення. Серед волонтерів найчисленішою групою є учні старших класів і середніх спеціальних закладів, студенти вищої школи. Постає питання: чому волонтерська служба набула такої популярності серед молоді, якщо це вимагає від людей витрачати власний вільний час на безкоштовну роботу? Саме тому, що це можливість для молоді познайомитися з активними людьми їх віку, керівниками проектів, встановити важливі для майбутньої кар’єри зв’язки, потоваришувати з однолітками з інших країн та дізнатися про їхній спосіб життя. Крім того, для того щоб знайти цікаву роботу, отримати гарну посаду ще на початку трудової кар’єри, необхідно мати цікаве резюме, досвід роботи. Участь у громадських організаціях у ролі волонтера дає зрозуміти роботодавцю, що ти – активна людина, відповідальна, вмієш

встановлювати контакти, працювати в команді, цікавишся різними сферами суспільного життя. Волонтерами можна працювати не лише в організації свого міста, а й в інших містах і навіть країнах. Існує поняття «міжнародне волонтерство» – це один із найкращих способів пізнати навколишній світ, дізнатися багато цікавого про життя молоді за кордоном, ознайомитися з місцевими звичаями, поринути в міжкультурне середовище, вивчити мову і найголовніше – знайти друзів з різних країн світу. Волонтерами можуть бути також люди старшого віку, пенсіонери та спеціалісти, які безкоштовно надають різні види соціальних послуг.

ЩАСЛИВА ДИТИНА

Ти – вродлива старшокласниця, яка бачить себе в модельному бізнесі або видатною журналісткою, щотижня відвідуєш тренування з шейпінгу, долаєш проблеми першого кохання. Або ти – цілеспрямований страшокласник, який уже почав задумуватися над тим, куди йти вчитися далі, ким бути в майбутньому, у якій сфері працювати, скільки заробляти. І все в тебе складається нібито добре, хоча іноді відчуваєш себе таким нещасливим і самотнім. Усе в житті відносно. У Запоріжжі є дитячий будинок, у якому живуть діти, позбавлені батьківської опіки. У них дещо інші проблеми. Ні, вони також мріють про світле майбутнє, також закохуються, однак самотність для них – це не відчуття, а реальність. Поряд із ними немає батьків, які допоможуть, на яких можна покластися у скрутну хвилину, їм мати не приготує чай з малиною, коли болить горло. Про них піклуються лише вчителі й вихователі. І благодійні й громадські організації. Благодійний фонд «Щаслива дитина» розташований у Запоріжжі і намагається допомагати тим, хто залишився без батьківської уваги, у вирішенні проблем. А їх у цих дітей досить багато. Зважаючи на те, що до таких будинків потрапляють здебільшого діти з неблагополучних сімей і їм доводилося жити в різних умовах, історії їхніх хвороб іноді жахливі. І допомогти їм нема кому. Тому «Щаслива дитина» взяла на себе цей обов’язок і робить усе можливе, щоб знайти кошти на лікування, донорів для переливання крові, щоб дати дитині надію на життя. Може, ця дитина не стане відомою людиною, однак зможе жити. І це життя їй подарують небайдужі до чу-

жого лиха люди – представники третього сектора суспільства. Так, надія може бути тільки на них. У держави, на жаль, таких нещасних дітей багато. Вона опікується ними взагалі – виділяє кошти на те, щоб забезпечити їх найнеобхіднішим – одягом, їжею, дахом, середньою освітою, елементарним лікуванням. Однак, щоб побороти деякі хвороби, потрібні значно більші кошти. І їх надають пересічні громадяни, бізнес-організації, усі небайдужі. Роль благодійного фонду в цьому випадку – привернути увагу населення до проблеми дитини, сприяти пошуку допомоги і спрямувати її саме на певні цілі. Організації третього сектора намагаються вирішувати й інші проблеми дітей, котрі залишилися через якісь причини без батьків. Звичайно, як і всім дітям, їм приємно отримувати подарунки – іграшки, солодощі, красивий одяг. Однак найбільше вони потребують уваги. Тому працівники й волонтери фонду «Щаслива дитина» організовують для них екскурсії, навчальні програми, влаштовують вистави, спортивні змагання, інші розважальні заходи. Адже це не складно. А натомість у відповідь бачать хоч на мить щасливі дитячі очі і відчувають вдячність за свої дії. А це дуже важливо! Лише 10 волонтерів працюють у фонді «Щаслива дитина». Вони дуже різні за віком і за професіями – бухгалтери, програмісти, інженери, лікарі, будівельники, журналісти і навіть службовець американської армії. Їх об’єднує одне – вони не можуть пройти повз дітей, які потребують їхньої допомоги, залишитися байдужими, розуміючи, що можуть щось змінити, подарувати хвилину щастя.

ЛІРИЧНИЙ ПРОСТІР

У нашому житті все менше місця залишається звичайній паперовій книжці. Їй на заміну приходить монітор комп’ютера або екран телевізора. Однак іноді творчій людині так хочеться побачити свій вірш, оповідання у друкованому вигляді. Принести його додому, покласти перед батьками і з гордістю сказати: «Це вам! Від мене». Батьки, звичайно, розхвилюються, здивуються й одразу почнуть перегортати сторінки й читати. Або подарувати свій професійно виданий витвір мистецтва другові зі словами: «Тобі як найкращому другу, з яким я можу поділитися найпотаємнішим». З таких видань, як правило, й починається визнання. А також з’являється впевненість у собі, у своєму таланті. На жаль, на сьогодні все не так просто. Видавництва здебільшого друкують тільки твори авторів, ім’я яких знає майже кожен. А знайти кошти, щоб сплатити видання власного твору, не кожному вдасться. Однак не варто впадати у відчай – краще шукати шляхи до втілення мрії. Можемо, наприклад, згадати про організації третього сектора. Деякі з них переймаються проблемами розвитку культури, духовного відродження нації. Однією з таких організацій у Запоріжжі є «Ліричний простір». Дівчата за власні кошти видають літературнохудожній альманах «Махаон», у якому містяться твори невідомих, але талановитих авторів різного віку з різних куточків не лише України, а й усього російсько- й україномовного світу. Декому здається дивним, що люди витрачають зароблені гроші й сили на те, щоб видати чужі твори. Однак у відповідь вони мають не лише цікавих співрозмовників, вони роблять добру справу – дають можливість людям повірити в себе і втілити в життя мрії. Пригадайте мить, коли здійснювалося ваше бажання!

БРАТИ НАШІ МЕНШІ Зима. Сніг. Мороз. Біля люку лежить собака. Тут дещо тепліше. Поряд четверо маленьких цуценят. Скиглять, голодні й замерзлі. Вони не винні, що народилися на вулиці. Однак їм судилося таке життя. Озирніться навкруги. Це не вигадана картина. Жахлива, але реальна. Не кожен наважиться взяти їх додому. До того ж, врятувати можна одну таку родину, але не всіх. А що буде з іншими? Можливо, дехто з них переживе зиму, декому, сподіваємося, пощастить, і його заберуть добрі люди до хати. А інші? Вони продовжують жити голодними, деяких відстрілюють, пояснюючи це тим, що вони кидаються на людей, є носіями інфекції. Лише одного разу побавчивши жахливу мить, коли вмирає безпритульна тварина, не можна залишитися байдужим. Це ж була жива істота. Громадська організація «Служба захисту тварин» почала працювати в Запоріжжі не так давно. Її активісти намагаються вирішити проблему безпритульних тварин, звертаючись до пересічних громадян, органів влади. Вони знають, що треба робити. Привертають увагу населення через газети, радіо, телебачення, роздають на вулицях листівки, щоб не залишати це питання невирішеним ще на невизначений термін. Адже можна побудувати притулок для цих тварин, де їх будуть годувати, робити щеплення, лікувати. Ви, мабуть, неодноразово бачили в закордонних фільмах такі будинки для тварин, куди приходять люди й обирають собі чотириногого друга. Однак це не одного дня праця, і поки вона триває, члени організації створили сайт, на якому розміщують фотографії кошенят і цуценят, які шукають хазяїна. Адже народжені на вулиці собаки, яким пощастило знайти хазяїна, стають найвірнішими друзями і будуть усе життя вдячні тобі.

ВТІЛИТИ МРІЮ

Мабуть, у кожного з нас є свої мрії, свої великі бажання. Але часто, залишаючись зі своїми бажаннями наодинці, ми так і не наважуємося їх здійснити, бо вони здаються занадто складними і нереальними для однієї людини. Проте, об’єднавшись разом з однодумцями в громадську організацію, можна своїми зусиллями створити власне диво. Як це зробили активісти організації «Ахалар» у місті Чернігові. Об’єднавши свої зусилля, вони наважилися здійснити спільну мрію та зробили досить сміливий крок. Продавши власні квартири, вони придбали занедбану будівлю за містом, де вирішили створити заміську школу – центр розвитку особистості. Три роки вони спільним зусиллями робили ремонт, і у 2006 році відкрили в Чернігові унікальний заклад – Центр неформального розвитку «Територія розвитку». На другому поверсі приміщення постійно мешкають засновники «Ахалару», а на першому знаходяться навчальні зали і навіть власна невеличка кав’ярня. Усіх охочих тут навчають корисним речам – як почати свій бізнес «з нуля», основам комп’ютерної грамотності, англійській мові, дизайну, декоруванню тощо. Для багатьох людей, які опинилися у скрутному становищі, або які не наважуються на якісь серйозні зміни, курс навчання в «Території розвитку» дає поштовх до нового життя. Засновники ж «Ахалару» здобули можливість здійснити своє бажання – розвиватися самим, допомагаючи розвиватися іншим.

МОЛОДЬ НА ВАРТІ Особливе місце серед організацій третього сектора займають молодіжні організації – ті, які створює сама молодь. Сфера їхньої діяльності дуже широка: одні займаються міжнародними навчальними обмінами та стажуванням, другі – допомогою у творчій самореалізації молодих талантів, треті – об’єднують молодь за спільним інтересом до музики чи, скажімо, якогось виду спорту. Є серед молодіжних організацій і такі, які беруться вирішувати достатньо серйозні, «дорослі» питання і досягають у цьому успіху. Наприклад, створена у серпні 2008 року у Бердянську громадська кампанія «Молодіжна Варта». За рік своєї діяльності вона досягла поваги й авторитету не тільки серед молодих людей, а й серед політиків, депутатів, чиновників свого міста. Зовсім молоді активісти «Молодіжної Варти» не побоялися публічно поставити дуже гострі та «незручні» запитання до влади та вимагати таких же публічних відповідей на них. Як, наприклад, про те, як виконують депутати Бердянської міськради свої обіцянки, які вони давали перед виборами. Спочатку така «зухвалість» викликлала певний шок серед місцевих депутатів і чиновників – як це хтось насмілився вимагати у них звітів, та й ще ці «хтось» – зовсім молоді хлопці та дівчата. Але швидко молоді «вартовці» довели, що їхні наміри та підхід до справи дуже серйозні, і сьогодні з ними рахується і вся міська рада, і навіть міський голова. До речі, громадські організації, які пильно стежать за роботою органів влади, публічно повідомляють про виявлені порушення та вимагають їхнього усунення, прийнято називати «watchdog», або дослівно з англійської «сторожовими псами».

БУДЬ ЛІДЕРОМ!

Твої друзі впевнені в собі, завжди в центрі уваги, всього нібито досягають, принаймні тобі так здається. А ти – скромна людина, сумніваєшся у своїх можливостях, не впевнений, що в тебе все заплановане вийде, хоча також, як і друзям, хочеться бути душею компанії. Не переймайся, ти такий не один, і це зовсім не катастрофа, усе можна змінити. До того ж досить швидко. Не так, звичайно, як у казці про Попелюшку, коли гарбуз перетворився на карету після змаху чарівною паличкою. Варто додати деяких зусиль – знайти громадську організацію на зразок школи або клубу лідерів. Наприклад, у Симферополі з 2005 року існує Клуб молодих лідерів, члени якого проводять тренінги з ораторського мистецтва, командної роботи, змін в особистому житті, навчають спілкуватися і переконувати. А потім усі здобуті знання застосовують на практиці через різні заходи власними зусиллями. І подібних організацій досить багато по всій Україні. Вони організовують літні табори, де вчаться бути впевненими у собі, успішними й досягати своїх цілей. «Дипкорпус» – всеукраїнське об'єднання молодих фахівців у галузі міжнародних відносин. Вони проводять конференції, семінари, «круглі столи», он-лайн вікторини та конкурси з актуальних питань, сприяють проведенню наукових досліджень, аналізують і розробляють пропозиції до законодавства. Члени цієї організації вже кілька років поспіль організовують Дні Європи у містах України, коли всі охочі можуть відчути себе в центрі Європи. У такому європейському містечку гості вивчають іноземні мови, розважаються, дізнаються багато нового про європейські держави, куштують страви європейської кухні, беруть участь у конкурсах і виграють тематичні подарунки.

УСПІХ ПО ЄВРОПЕЙСЬКИ Що об’єднує успішних людей будь-якої професії? Лідерство, цілеспрямованість, наявність власної думки та вміння аргументовано її відстоювати. На сьогоднішній день у школах та університетах зазвичай дуже мало уваги приділяється формуванню власного бачення існуючої ситуації у світі та Україні, розробці вирішення різноманітних питань, культурі публічного виступу та ведення дебатів. Але цим питанням важливу увагу приділяє Європейський молодіжний парламент, виховуючи та навчаючи молодих лідерів. Ідеєю проекту є проведення конференцій (сесій) у різних куточках Європи, на яких відбувається всеєвропейське обговорення молодими європейцями (16-20 років) актуальних питань розвитку Європейського союзу. Наразі ЄМП має представництво у 32 країнах Європи. Нещодавно правління організації провело опитування серед своїх членів, поставивши одне запитання: «Що змінилося у вашому житті після вступу в Європейський молодіжний парламент?». Багато старшокласників і студентів відповіли, що завдяки отриманим навичкам та досвіду їм вдавалось аргументовано виступати на іспитах у школі та успішно складати співбесіди як в університет, так і на роботу, робити блискучі доповіді на студентських та наукових конференціях. Велика кількість членів організації звикли до праці в багатонаціональному середовищі та відкрили для себе нові можливості розвитку в міжнародних організаціях та компаніях. Деякі, отримавши унікальний досвід розробки та реалізації проектів, спромоглися розпочати власну справу. Тож, успішними не народжуються – успішними стають.

АКЦЕНТ НА ПРОФЕСІЮ

Інтерв’ю з відомими людьми, завжди бути в курсі того, що і де відбувається, можливість на все місто висловити свої думки... Усе це дає робота журналіста. Вона тебе цікавить? Звичайно, у вашій школі видається стінгазета і ти береш у її підготовці участь. Однак, чи багато людей поза межами школи її бачать? А чи відомі тобі труднощі, з якими стикається працівник справжнього видання щодня? Маша також мріяла бути журналісткою, і ця професія їй здавалася не лише цікавою, а й легкою – побачив, написав – і твоє прізвище на шпальті газети. Дізналася про громадську організацію «Прес-центр «Акцент», яка займається молодіжною журналістикою. Спробувала – вийшло дещо інакше, складніше. Однак усьому можна навчитися – тепер вона пише матеріали для молодіжної газети «Снайпер» і знає, як організована робота в реальних дорослих виданнях, бо газета справжня. Мабуть, щоб бути справжнім журналістом або оволодіти будь-якою іншою професією, не обов’язково чекати, поки мине час навчання у школі, потім у вузі. Можна почати вже сьогодні, до того ж подібним навчанням також займаються громадські організації.

РЕСПУБЛІКА МРІЯ Можливо, ти скажеш, що ще замолодий для такої серйозної діяльності, що ти не визначився з тим, чим хочеш займатися у дорослому житті, однак вважаєш, що, мабуть, у цій громадській діяльності й справді є щось цікаве, принаймні, можна спробувати. Додатковим доводом є й те, що ти, певно, чув, що в розвинутих країнах робота в цьому секторі є досить престижною. Відразу ж заперечиш: в Україні такого ще немає. Однак ми прагнемо до кращого життя, чи не так? У запорізькому навчально-виховному комплексі №19 ще з 2002 року працює дитячо-юнацька організація «Республіка Мрія». До неї входять 10 учнівських класів (з п’ятого по одинадцятий), які називають себе містами, у кожному з них є свій орган самоврядування – мерія. Щороку жителі цих міст обирають президента. Правда ж, дуже нагадує доросле життя? Як ведеться, у кожного міста є своя власна газета, у якій працюють журналісти, фотокореспонденти, є й «всереспубліканське» видання – журнал «Вісник Мрії». Ця дитячо-юнацька країна досить прогресивна і розвинута, тому і їхній журнал виходить як у друкованому вигляді, так і в Інтернеті. Як і в будь-якій державі, у Республіці Мрії життя вирує подіями. Через те, що ця новостворена дитячо-юнацька держава розташована на території міста, яке має певну проблему з екологією, багато зусиль жителі Республіки покладають саме на її вирішення – організовують екологічні марафони, різноманітні фотоконкурси, туристичні походи, екскурсії по Україні. Школярі висаджують дерева, кущі, квіти, – тобто роблять усе, щоб їхнє життя було не лише красивішим, цікавішим, а й корисним. Невже не цікаво? Можливо, саме тобі судилося перетворити свою школу на свою республіку, зробити навчання в школі корисною грою або репетицією дорослого життя?

ОДИН ДОПОМОЖЕ ІНШИМ

Є серед громадських організацій і такі, які допомагають іншим організаціям третього сектора в їхній роботі. Як правило, такими «вчителями» стають ті, що мають успішну історію діяльності, досвід, яким можна поділитися, і що дуже важливе – вміють усе це передавати іншим. До таких організацій належить «Творчий центр Каунтерпарт», який був створений у 1996 році і знаходиться у Києві. «Творчий центр Каунтерпарт» постійно проводить семінари, тренінги, на яких громадські активісти здобувають необхідні знання та навички, що знадобляться їм у роботі – наприклад, як працювати із владою, із засобами масової інформації. Проводив «Творчий центр Каунтерпарт» такі тренінги і для громадських організацій Запорізької області. Найкращі випускники цих занять були запрошені на кілька днів до Києва, де відвідали офіси провідних організацій третього сектора України та головні органи влади нашої держави – Верховну Раду, Кабінет міністрів тощо. Щоб навчання було повноцінним, потрібні і навчальні матеріали. «Творчий центр Каунтерпарт» випускає книги для організацій третього сектора з різних практичних питань. Інша подібна організація – «Інститут громадського лідерства» зі Львова – навчає планувати свою роботу, допомагає у реалізації запланованих заходів. Громадська організація «Тамариск» відкрила в Дніпропетровську громадський медіацентр, у якому проходять прес-конференції, брифінги та інші зустрічі із журналістами представників різних організацій третього сектора міста.

ІНФОРМАЦІЯ, ЩО ЗМІНЮЄ СВІТ НА КРАЩЕ Ти – учень школи, щодня в тебе багато проблем – не встигаєш вивчити фізику, написати твір з літератури, а тут мама просить помити посуд та й ще до крамниці сходити. Друзі вже чекають на дворі, а в тебе стільки проблем. Чи знає про них ще хтось, крім тебе? У кожного в суспільстві свої проблеми, які не менш важливі за твої. Деякі з них може вирішити тільки сама людина, деякі потребують сторонньої допомоги. Але для цього ці сторонні мають знати, що вони комусь потрібні, що на них чекають і покладають надію. Однак що необхідно зробити, щоб донести їм цю інформацію? Зателефонувати, написати листа, сказати при зустрічі. «Хто вам може допомогти?» – спитали матусю, дочка якої потребувала негайного переливання крові. – «Мабуть, жоден, принаймні, я такої людини не знаю». Але безвихідних ситуацій не буває. Поширення інформації про лихо стало передумовою її вирішення. Про проблему почули, і знайшлися люди, готові допомогти. «А як же інакше?! Адже це – чотирирічна дитина», – промовила Яна, яка вирішила стати донором для дівчинки. А якщо б мати мовчала, не поділилася цією інформацією з тими особами, які їй допомогли, що б було з донькою? Є вислів: проблеми не існує, якщо про неї мовчать. Так само важливо говорити й про те, як ці проблеми можна вирішити. Адже не повинна кожна людина вміти все на світі: навряд чи будівельник зможе працювати кухарем

або стати видатним банкіром, займатися журналістикою, а також моделювати одяг. Так само і в третьому секторі: одні організації займаються екологічними проблемами, другі допомагають пенсіонерам, треті розвивають туризм, четверті – культуру, п’яті проводять психологічну роботу з людьми, хворими на СНІД, шості надають юридичні консультації і так далі. І у своїх сферах діяльності вони фахівці. Однак, якщо про них ніхто не знатиме, то як же вони зможуть допомогти. Інформацію про організації варто поширювати, щоб людина, яка потребує підтримки, не відчувала себе наодинці зі своїми проблемами, щоб зрозуміла, що є виходи з її ситуації. Поширенням інформації про діяльність організацій третього сектора, які намагаються вирішувати проблеми суспільства, займається у Запоріжжі громадська організація «УкрПростір». Подавати інформацію можна по-різному: публікувати статті в газетах, в Інтернеті, організовувати заходи, щоб привернути увагу засобів масової інформації (телеканалів, радіостанцій, друкованих видань) не стільки до самих організацій, скільки до проблем суспільства і можливостей їх розв’язати. Ось і займається «УкрПростір» тим, що допомагає третьому сектору організовувати такі заходи, які б не залишилися поза увагою, – презентації, прес-конференції, «круглі столи», форуми. І, повірте, це дуже цікаво! Ця книга – це також поширення інформації про те, що таке «третій сектор» і чим він займається. Власними зусиллями «УкрПростір» створив сайт www.ngo.zp.ua, на якому поширює інформацію і для самих організацій третього сектора про конкурси, цікаві навчальні програми, тренінги, можливості отримати фінансування для подальшої діяльності. Тобто «УкрПростір» створює свого роду інформаційний майданчик, де зустрічаються організації третього сектора і засоби масової інформації, створює простір для пошуку шляхів вирішення проблем суспільства.

***** Ось так коротко ми з вами дізналися про те, що таке третій сектор, чому він так називається і чим займаються організації, які до нього входять. Звичайно, багато інформації в цій книгі є спрощеною. Ми й не намагалися розказати про все детально, ми хотіли дати загальне уявлення про те, що таке третій сектор. Сфер діяльності і самих організацій третього сектора набагато більше, ніж описано в книзі – ми лише навели кілька прикладів. Якщо у вас виникне бажання дізнатися більше – дуже багато інформації про третій сектор є в Інтернеті. Наприклад, можете зайти на сайт новин третього сектора Запоріжжя WWW.NGO.ZP.UA. Ми будемо щиро вдячні за ваші відгуки, побажання та зауваження до книги, які ви можете надсилати на поштову адресу 69005, м. Запоріжжя, вул. Патріотична, 76 Б / 57, або на електронну пошту ukrprostir@gmail.com.

З найкращими побажаннями, Микола Колодяжний, Наталя Селюкова, громадська організація «УкрПростір»