0
1
Зміст Дві лисиці………………………………………….3 Троянда……………………………………………5 Добро та Зло……………………………………….7 "Червона Шапочка" на новий лад……………………………………………..9 Намисто……………………………………….….11 Лисиця та вовк………………………………..13 Про двох братів……………………………… 15 Дивні королівства……………………………17
2
Дві лисиці Жили собі дві лисиці - добра і зла. Добру звали Доу, злу Зоу. Одного разу приходить Зоу до Доу і каже: — Привіт, Доу. Пішли півня спіймаємо. — Ні! — Чому це? — Тому, що це жива істота! — Подумаєш, що ж мені через це тепер голодною залишатися? Неподалік у селі Березівка жили собі котик Мурчик, півник та собака Дружок. Доу знала, що злу лисицю не зможе переконати, тому побігла до кота і розповіла, що зараз прийде Зоу, щоб з'ïсти півника. Справді, Зоу не забарилася. Дружок з Мурчиком ледве встигли заховати півника. Скільки Зоу не шукала - все марно. Вона так зголодніла, що ледь стояла на ногах. Звірі побачили це і запропонували лисиці попити чаю з печивом. Зоу не могла терпіти голод і погодилася. Вона дуже здивувалася такій гостинності, бо до неï ніхто ще ніколи так добре не ставився.
3
Після цього Зоу зрозуміла, що доброю бути набагато краще. Вона більше ніколи не ловила півнів, подружилася з Мурчиком, Дружком та Доу.
Катя Сучко
4
Троянда Колись десь дуже далеко існувала дивна краïна, де зима була надзвичайно холодною, літо зовсім не тепле, восени постійно лили дощі. Саме тому тут ніколи не розцвітали квіти. У цій краïні жила маленька дівчинка, звали ïï Троянда. Вона завжди одягала червоний беретик та зелений костюмчик, була дуже красивою і веселою, любила сонечко, яке останнім часом все рідше з'являлося на небі. Дівчинка дуже сумувала і вирішила піти до небесноï Королеви, бо вітрила, що саме вона запалює сонце. Дівчинка довго блукала небом, аж поки не знайшла сонячний замок. Королева зустріла Троянду. — Чого тобі, дівчинко? — Вибачте, Ваша Величносте, що мені потрібно зробити для того, щоб на небі з'являлося сонечко? Просто воно таке миле і лагідне. Я його дуже люблю. — Справа у тому, що Сонце образилося на людей. Воно думає, що більше ïм не потрібне. — А як же я? Без сонечка я не зможу жити. —Тоді давай спробуємо. Наше величне Сонце дуже любить слухати пісні, тому тобі потрібно вийти на найвищу 5
гору і зкспівати про те, як ти його любиш. Потім повертайся додому і лягай спати. Маленька Троянда так і зробила. Вранці вона прокинулкся від яскравого світла. Дівчинка вийшла на вулицю і побачила, що все навкруги засяяло яскравими кольорами. Сонечко справді повернулося на небо. Але що це? Біля кожноï оселі розцвіли чарівні червоні квіти. Вони були дуже схожими на дівчинку, яка розвеселила Сонце. Люди так і назвали ïх трояндами. Катя Сучко
6
Добро та Зло Жило колись на світі Добро. Люди любили його, поважали, бо воно завжди приходило на допомогу. Але одного разу народилося Зло. Воно росло дуже швидко і шкодило людям. Тоді Добро вирішило зустрітися зі Злом. — Невже тобі так подобається бачити, як люди страждають? - питає Добро. — Зовсім ні, але така моя робота і я нічого не можу вдіяти. — Та це ж погано! Люди всеодно знищать тебе. Швидше навчися творити добро. - Я б з радістю, але не можу, бо немає добра у моєму серці і жодна людина не впускає тепер мене у дім. Краще вже бути знищеним. Наступного дня Зло кудись зникло, його більше ніхто не бачив. А Добро часто заходило до людей в гості, бо воно повинно бути в кожній хаті. Катя Кобзарьова
7
8
Червона Шапочка" на новий лад
"
Жила-була дівчинка, звали ïï Червона Шапочка. Скажете: "А, знаємо-знаємо таку!". Але ні, то була зовсім інша дівчинка. Просто ïй також бабуся подарувала червону шапочку. Хіба ж так не буває? Бабусі взагалі часто дарують шапки сваïм онучкам. Якось зібралася Червона Шапочка в ліс. Звичайно ж, у ліс. Куди ще можуть ходити Червоні Шапочки? Вирішила дівчинка назбирати квітів і подякувати бабусі за шапочку. Як ви вже здогадалися, у лісі вона зустріла Вовка. Але це також був зовсім інший Вовк. Він абсолютно не хотів ïсти Червону Шапочку і бабусю. Справа у тому, що цей Вовк був дуже самотнім. Він подумав, що зможе подружитися з дівчинкою. Разом вони весело бігли стежинками і знайшли галявину, на якій було дуже багато квітів. Вовк запропонував свою допомогу дівчинці. Нові друзі назбирали величезний букет квітів, а найкрасивішу з них Вовк подарував Червоній Шапочці. "Я б з надістю допоміг тобі віднести букет до бабусиноï хатинки, але вона, мабуть, злякається мене і не впустить,"сказав Вовк. — "А я ïй розповім, що ми друзі. Бабуся завжди
9
товаришує з моïми друзями. Я впевнена, що ти ïй сподобаєшся, "- відповіла дівчинка. Вовк був дуже люб'язним з бабусею, тому одразу припав ïй до душі. Бабуся зраділа, що у ïï внучки з'явився такий хороший і вірний товариш. З того часу Вовки більше не ïдять Червоних Шапочок та бабусь. Вони дарують ïм квіти та ходять у гості. Аня Івасенко
10
Намисто В одному місті жила собі дівчинка Оля. Вчора у неї був День народження і хрещена мама подарувала їй дуже красиве намисто. Вирішила Оля похвастатися цим подарунком перед подругами. Дівчата довго не могли відвести очей від прикраси. Кожна намистинка виблискувала на сонці, наче діамант. Подруги також мріяли про такий подарунок. Нарешті Марійка, яка товаришувала з Олею вже давно, наважилася попросити намисто. — Олю, а можна я хоча б один день його поношу? Я берегтиму його, як зіницю ока! — Нізащо, Марійко! Ти ж можеш його розірвати або загубити! Марійка дуже засмутилася і пішла додому. Наступного дня подруги знову зібралися на галявині, щоб поговорити про те, як пройшов день та погратися. Марійка прийшла останньою. У руках вона несла дуже красивого іграшкового ведмедя. Він був таким великим і пухнастим, що дівчата одразу почали його розглядати, забувши про Олине намисто. Олі також закортіло погратися ведмедиком, але вона подумала, що після вчорашнього випадку Марійка навряд чи дозволить їй. 11
— Олю, а чому ти не підходиш ближче, невже тобі не подобається іграшка?- промовила Марійка. — Дуже подобається, але я подумала, що, мабуть, ти не дозволиш мені гратися. —Чому ж? Грайся, якщо хочеш. Ти ж моя найкраща подруга. Олі стало дуже соромно за вчорашній вчинок. Вона зрозуміла, що не можна бути такою жадібною. Ліза Забіяка
12
Лисиця та вовк В одному лісі жили собі по сусідству Вовк та Лисиця. Вовк був хазяйновитим та чесним, а Лисиця жила тільки обманом, була дуже ледачою. Одного разу Лисиця поверталася ні з чим із полювання, аж бачить, що Вовк на ярмарку курку купує. Дочекалася, поки він прийшов додому і почав обід готувати, приходить та й каже: «Ох, який злий час настав! Уявляєш, сусідоньку, спіймала курку сьогодні, не встигла відвернутися, як хтось украв її! Тепер голодною буду. А що там у тебе в казані вариться?» Вовк подумав, що Лисиця не повірить, що він курку на ярмарку купив, скаже, що у неї вкрав. Вирішив, щоб не псувати свою репутацію, пригостити лисицю супом і м’ясом. Лиска все з’їла, вовку майже нічого не залишила та пішла сита додому. Вовчик подумав: «Ну і що, що голодний залишився, головне, що люди не подумають, що я злодій». Наступного дня вирішив Вовк гуску купити на ярмарку. Лисиця вже за ним слідкувала. Приходить вона знову до нього, та й каже: «Сьогодні також якась невдача! Спіймала гуску і хтось вкрав її». Вовк здогадався, на що лиска натякає і пригостив її обідом. Лисиця ледве додому ноги поволокла.
13
Вранці вовк знову пішов на ярмарок, аж бачить, що Лиска за деревами ховається і за ним підглядає. Здогадався про все і вирішив її перехитрити. Купив Вовк найбільшу качку і трохи пшона, та попрямував додому. Вдома швидко качку заховав, а пшоно висипав у казан і поставив варитися. Приходить Лисиця і знову свою історію розказує. Мовляв, так і так, спіймала качку, а хтось поцупив її. «Ну що ж, - каже Вовк, - сідай за стіл, я і сьогодні тебе пригощу. Не гоже голодною ходити». Лисиці вже дуже хотілося качечки скуштувати, аж бачить, несе Вовк миску із пшоняною кашею, та й каже: «Вибач, Лиско, але м’яса сьогодні немає, та й масла також. Доведеться нам суху кашу їсти, але для голодного це також смачно». Лисиця покрутила носом, розізлилася, та й пішла. Більше не ходила вона до Вовка обідати, а він зварив собі качечку на вечерю і смакував нею радий, що лисицю перехитрив. Ліза Забіяка
14
Про двох братів Колись давно жили два брати. Одного звали Панас, іншого - Тарас. Вони ніколи не сварилися, навіть працювали разом. Брати дуже полюбляли природу, щодня ходили годувати хлібом пташок. Вони ж віддячували хлопцям чудовим співом. Одного разу Тарас захворів і не прийшов на роботу, його вже хотіли звільнити, але Панас заступився за брата, бо дуже любив його. Проте друг Олег скористався моментом і звів наклеп на Тараса, бо дуже хотів зайняти його місце на роботі. Коли брат одужав і прийшов працювати, його не впустили навіть на поріг. Тарас навіть не міг подумати, що це все через людину, яка видавала себе за друга. Але Панас настільки любив брата, що не міг спокійно на все дивитися. Він знав, що брат дуже гордий і не піде проситися знову на роботу. Тоді Панас вирішив також звільнитися. Вони разом швидко знайшли іншу роботу та далі насолоджувалися життям, адже немає на світі нічого кращого і міцнішого, ніж дружба рідних людей. Аня Івасенко
15
16
Дивні королівства Десь на світі, там, де гори, Народилось таке горе: Новий цар престол посів — Всім він битися велів. В того царя був ще син, Ім’я його — Аллан Дін. Ім’я страшного царя всі знали, Джафаром його прозивали. Був він строгий дуже-дуже І до всіх він був байдужим. За горами, за лісами Інший був палац з царями Та такий пригожий — Всі там були милі й гожі. Царював там цар Ордон, З ним ще жив і пес Барон. 17
А в Ордона була дочка, Та така товста, як квочка. Середуща Ронда, звісно, Худорлявая, мов тріска. А найменша Кіра — Всі країни примирила. Бо таку красиву панну, Мудру дівчину і знану, Хоч в найгіршу сукню одягнути, Все одно ніколи не забути. Розв’язалась війна грізна, Билась кожна ця країна. Джафар і Ордон наказали, Щоб з гармат швидше стріляли. Але якось під час бійки Вийшли сестри погулять всі трійко. Раптом бачать – принц стоїть, Найкрасивіший за шість століть. Він навколо оглядався 18
Та у Кіру закохався. Підійшов, шляхетно привітався, А сестри подумали: «Навіщо він здався». Та Кіра усміхнулась мило, Аж раптом почалася злива. Аллан Дін і каже дівчині: «Ходи до нас перепочинеш». Кіра погодилась і вони пішли, Але навіть до воріт не дійшли. Джафар наказав їх схопити Та у в’язницю темную закрити. Аллан Дін говорить батьку : «Не сварися, А з тим, що я її люблю, змирися.» Так день в полоні принц провів, А потім батьку відповів: «Відпусти Кіру, вона невинна, У цьому лиш моя провина» Що за радість у царстві, ніхто не знає, То принц весілля своє гуляє. 19
З Кірою вони одружились, А сім’ї швидко помирились. А як будеш ти мати везіння, То також потрапиш на їхнє весілля. Крізь ріки, гори і степи як пройдеш, То ці два царства неодмінно знайдеш. Даша Золотнікова
20
21