Тренсперсональна психологія by vasyl.k.stadnyk

Кондратьєв Анатолiй Іллiч Хоменко Нiна Олександрiвна

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Київ 2010

УДК 000(00) ББК 000(00)

Кондратьєв А. І., Хоменко Н. О. Трансперсональна психологiя. – К. : -----------, 200 стop. ISBN 000-000-00-00 Цей конспект-пiдручник розраховано на викладачiв та студентiв психологiчних факультетiв Вищих учбових закладiв. Знання, що надаються у цiй збiрцi, дадуть фахiвцевi потужну лiкувальну та духовну зброю задля оздоровлення народу України. Всi практики, що викладенi у цiй книзi, автори перевiрили не тiльки на собi, а й на певнiй кiлькостi людей i вони отримали справжнє духовне та тiлесне зцiлення. Запрошуємо до знань. УДК 000(00) ББК 000(00)

ЗМІСТ Що таке трансперсональна психологiя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5 Духовнi критичнi ситуацiї та глобальна криза . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6 1. Ставлення до смертi . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8 1. 1. Смерть – як природний процес . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8 1. 2. Медитацiя – це смерть . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28 1. 3. Страх смертi . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 31 1. 4. Мистецтво смертi . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 38 1. 5. Прижиттєве очищення вiд негативу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 45 2. Два типи енергетики людини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 48 2. 1. Енергоцентри (вихори) людини Заходу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 49 2. 2. Енергоцентри (чакри) людини Сходу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 51 3. Життя є осягненням Єдностi . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 53 3. 1. Свiдомiсть, iнтелект, намiр, мета… . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 56 3. 2. Базовi структури свiдомостi . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 60 3. 3. Стадiї духовного озкриття . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 61 3. 4. Закони Еволюцiї . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 66 3. 5. Слухай себе . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 67 3. 6. Лезо Окками . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 74 3. 7. Шляхи розвитку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 76 3. 8. Шляхи пiзнання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 79 3. 9. Зцiли свої хвороби . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 82 4. Хто я? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 86 4. 1. Практика «Свiдок» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 88 4. 2. Перегляд – як мистецтво осягнення Єдностi . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 91 4. 3. Зупинити внутрiшнiй дiалог . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 93 4. 4. Медитацiї заспокоєння . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 94 5. Психiка людини та вiруси свiдомостi . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 96 5. 1. Бiологiчнi вiруси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 97 5. 2. Вiруси свiдомостi . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 97 5. 3. Деструктивнi дiї вiрусiв . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 98 5. 4. Розповсюдження психiчних вiрусiв . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 100 5. 5. Типи вiрусiв свiдомостi. Способи боротьби та профiлактика . . . 102 5. 5. 1. Емоцiйнi вiруси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 102 5. 5. 2. Вiруси намiрiв . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 104 5. 5. 3. Вербальнi вiруси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 104 5. 5. 4. Мотивацiйнi вiруси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 108 5. 5. 5. Вiруси залежностi . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 110 5. 5. 6. Колективнi вiруси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 111 5. 5. 7. Вiруси самооцiнки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 112 5. 5. 8. Понятiйнi вiруси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 113 5. 5. 9. Дисоцiативнi вiруси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 115 5. 5. 10. Вiруси сприйняття . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 117 5. 5. 11. Вiруси пам’ятi . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 118 5. 5. 12. Свiтогляднi вiруси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 120 5. 5. 13. Вiруси засобiв масової iнформацiї . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 122 5. 5. 14. Вiруси реклами . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 123 5. 6. Очищення свiдомостi . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 125 5. 7. Зцiлення за допомогою сил природи та вiзуалiзацiї . . . . . . . . . . . . 127 5. 8. Перепрограмування пiдсвiдомостi . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 129

5. 9. Антивiруснi афiрмацiї . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 133 5. 10. Перетворення свiдомостi . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 133 5. 11. Психотехнiки, що знищують вiруси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 135 5. 12. Сонячне очищення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 138 6. Практика холотропного дихання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 142 6. 1. Новi напрямки лiкування та самопiзнання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 142 6. 1. 1. Природа людини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 143 6. 1. 2. Роль духовного досвiду . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 144 6. 1. 3. Модель людської психiки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 145 6. 1. 4. Природа та архiтектура психопатологiї . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 146 6. 1. 5. Природа процесу зцiлення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 146 6. 1. 6. Терапевтичнi процедури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 147 6. 1. 7. Роль терапевта . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 147 6. 1. 8. Роль пацiєнта . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 148 6. 1. 9. Мета терапiї . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 149 6. 1. 10. Природа реальностi . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 149 6. 2. Принципи холотропної терапiї . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 150 6. 2. 1. Розмiрнiсть свiдомостi: нова картографiя психiки людини . 152 6. 2. 2. Сенсорний бар’єр та рiвень бiографiчних спогадiв . . . . . . . . . 152 6. 2. 3. Зустрiч з народженням та смертю: динамiка основних перинатальних матриць . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 153 6. 2. 4. Переживання космiчної єдностi: амнiотичний всесвiт . . . . . 154 6. 2. 5. Переживання космiчного поглинання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 154 6. 2. 6. Переживання безвиходi чи пекла . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 155 6. 2. 7. Переживання боротьби смерть-вiдродження . . . . . . . . . . . . . . 155 6. 2. 8. Переживання смерть-вiдродження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 155 6. 2. 9. Мандрiвка за межами мозку: трансперсональнi мiрностi психiки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 156 6. 2. 10. Архiтектура емоцiйних розладiв . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 159 6. 2. 11. Ефективнi механiзми терапiї та трансформацiї особистостi . . 160 6. 2. 12. Генеральна стратегiя психотерапiї . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 160 6. 2. 13. Новий погляд на реальнiсть та природу людини . . . . . . . . . 161 6. 2. 14. Принципи холотропної терапiї . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 162 6. 2. 15. Очищуюче дихання (пневмокатарсис) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 164 6. 2. 16. Зцiлюючий потенцiал музики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 171 6. 2. 17. Спрямована робота з тiлом . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 176 6. 2. 18. Процедура холотропної терапiї . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 178 6. 2. 19. Пам’ятка для дихаючих . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 183 6. 2. 20. Пам’ятка для помiчникiв (сiтерiв) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 185 7. Тантра – Бiла та Чорна . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 186 7. 1. Любов та дружба – це благо чи омана? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 190 7. 2. Практики Бiлої Татри . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 192 7. 3. Мудрiсть роду . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 194 8. Учитель – мудрець . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 195 9. Духовнiсть та релiгiя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 198 10. Бiбiлографiя . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 199

ЩО ТАКЕ ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ Трансперсональна психологiя є одним iз напрямкiв сучасної психологiї, який почав формуватися як самостiйна область дослiджень наприкiнцi 60-х рокiв ХХ столiття у США. Фундаторами цього напрямку були широко вiдомi психологи, психотерапевти та фiлософи: А. Маслоу, С. Гроф, А. Уотс, Е. Сьютич, М. Мерфi, С. Крипнер та iншi. Трансперсональна психологiя має глибоке корiння в iсторiї культури та релiгiї, у свiтових духовних практиках, котрi є науково обMрунтованими у класичнiй та сучаснiй психологiї. Лiдерами сучасної трансперсональної психологiї є С. Гроф, К. Уїлбер, Ч. Тарт, А. Мiндел, С. Крипнер та iншi, кожен з яких розвиває свiй напрямок дослiджень, методи та школу. Трансперсональна психологiя вивчає свiдомiсть у широкому спектрi її проявiв: множиннiсть станiв свiдомостi, духовну кризу, навколосмертнi переживання, розвиток iнтуїцiї, творчостi, вищi стани свiдомостi, особистiснi ресурси, парапсихологiчнi феномени. Вона _рунтується на цiлiсному баченнi людини у перспективi її духовного зростання, класичну та некласичну фiлософську антропологiю, свiтовi духовнi традицiї, рiзноманiтнi способи самопiзнання та психотерапiї, такi як медитацiя, холотропне дихання, тiлесно-орiєнтована психотерапiя, терапiя мистецтвом, робота зi снобаченнями, активне уявлення, самогiпноз тощо. Прикладне значення трансперсональної психологiї у тому, що вона пропонує новий погляд на психологiчне здоров’я та патологiю – забезпечує iнтегративний, багатоаспектний пiдхiд до людини. Трансперсональнi (надособистiснi) переживання мають дуже потужнi зцiлювальнi можливостi, несуть великий творчий потенцiал естетичного та етичного розвитку. Особливо актуальним є трансперсональний пiдхiд у лiкуваннi наркоманiї та алкоголiзму, у психологiчному оздоровленнi суспiльства.

ДУХОВНІ КРИТИЧНІ СИТУАЦІЇ ТА ГЛОБАЛЬНА КРИЗА

(за С. та К. Гроф)

Сучасна наука накопичила достатньо знань для того, щоб знищити бiльшiсть хвороб, покiнчити з бiднiстю та голодом i вдосталь виробляти безпечну та легко вiдновлювану енергiю. Ми маємо достатньо ресурсiв та сил для того, щоб втiлити у життя найкращi мрiї людства. Але, маючи такий прогрес, сьогоднi ми знаходимося далi, нiж ранiше — вiд щасливого та безтурботного майбутнього. Найбiльшi досягнення науки – атомна енергiя, кiбернетика, освоєння космiчного простору, електронiка, лазери, комп’ютери, хiмiя та бактерiологiя – були спрямованi до вiйськової мети, вивiльнивши з-пiд контролю величезнi руйнiвнi сили. Сотнi мiльйонiв людей помирають вiд голоду та хвороб, котрi можна було б легко перемогти за допомогою мiльярдiв коштiв, якi щорiчно витрачаються на шалену гонку озброєнь. Бiльш того, декiлька найправдоподiбнiших сценарiїв кiнця свiту – вiд поступового за рiзних причин руйнування оточуючого середовища до миттєвого знищення у ядернiй катастрофi – залишає нам сумнiвну перевагу бути першим у iсторiї планети бiологiчним видом, котрий у своєму розвитку дiйшов до здатностi скоїти масовий суїцид та попутно знищити i всi iншi форми життя. З огляду на цю небезпечну ситуацiю життєво необхiдно розпiзнавати корiння глобальної кризи i зробити усе, щоб її уникнути. Бiльшiсть iснуючих пiдходiв до цiєї проблеми з боку держави та iнших соцiальних iнститутiв зосередженi на вiйськових, полiтичних, адмiнiстративних, юридичних та економiчних засадах, що вiдбивають тi стратегiї та позицiї, котрi i створювали кризу, i спрямованi на симптоми, а не на причини i тому дають, у кращому випадку, обмеженi результати. Якщо ми маємо кошти та технологiчнi знання для того, щоб прогодувати населення планети, гарантувати розумний рiвень життя для усiх, перемогти бiльшiсть хвороб, переорiєнтувати промисловiсть на невичерпнi джерела енергiї i запобiгти забрудненню оточуючого середовища, що ж заважає нам зробити цi позитивнi кроки? Вiдповiдь полягає у тому, що всi вищезазначенi тенденцiї розвитку є симптомами однiєї фундаментальної кризи. Врештi-решт, наявнi проблеми не є чисто економiчними, полiтичними чи технологiчними за своєю природою. Всi вони вiдображають емоцiйний, моральний та духовний стан сучасного суспiльства. Серед найдеструктивнiших аспектiв людської психiки видiляються злобна агресивнiсть та нестримне користолюбство. Саме цi сили є вiдповiдальними за неконтрольоване зростання витрат на вiйськовi потреби. Вони також гальмують справедливий розподiл ресурсiв серед iндивiдiв, класiв та нацiй, однаково як i переорiєнтацiю на екологiчнi прiоритети, що є необхiдним для продовження життя на нашiй планетi. Цi руйнiвнi та саморуйнiвнi елементи сучасного людського iснування вiдображають вiдчуження сучасного людства вiд самого себе та вiд духовного життя з його цiнностями. З огляду на вищевикладене, однiєю з небагатьох обнадiйливих та натхненних тенденцiй у сучасному свiтi є вiдродження зацiкавленостi до

давнiх духовних традицiй та мiстичних пошукiв. Люди, котрi пережили потужнi трансформуючi переживання та успiшно використали їх у своєму повсякденному життi, демонструють досить помiтнi змiни цiннiсних та життєвих орiєнтирiв. Цей факт висвiтлює велику перспективу для майбутнього людства, адже вона вказує на рух вiд руйнiвних та саморуйнiвних характеристик особистостi до гармонiйнiших та збалансованiших, що сприяє iндивiдуальному та колективному виживанню. У людей, що пережили процес духовної кризи, проявляється схильнiсть до переоцiнки та поваги усiх форм життя i виникає нове розумiння єдностi всiх речей, яке часто призводить до сильної турботи щодо екологiчних проблем та бiльшої терпимостi до iнших людських сутностей. Турбота про все людське, спiвчуття до всього живого та мислення у категорiях планетарного масштабу поступово захоплюють прiоритет над обмеженими iнтересами окремих iндивiдiв, сiмей, полiтичних партiй та нацiй. Те, що поєднує всiх нас та є для нас загальнолюдським, стає важливiшим, нiж нашi вiдмiнностi, котрi наразi здаються не загрозливими, а примножуючими нашi сили. У проявах духовного розкриття ми можемо спостерiгати противагу нестерпностi, неповаги до життя та морального банкрутства, що є основними причинами глобальної кризи. Саме тому ми маємо надiю, що зростаюча зацiкавленiсть до духовностi а також зростаюче число спонтанних мiстичних переживань вiщує зсув у свiдомостi всього людства, який i допоможе круто змiнити нинiшнiй саморуйнiвний курс. Ми неодноразово спостерiгали, що люди, котрi пережили духовнi кризи, отримували великий виграш вiд стосункiв, що Mрунтуються на пiдтримцi перетворюючого потенцiалу цих станiв. Новi стратегiї також можуть мати сприятливий вплив на їхнє безпосереднє людське оточення – сiм’ю, друзiв та знайомих. Дуже надихає думати, що така дiяльнiсть ще й стає корисною для всього людства, допомагаючи послабити кризу, що загрожує всiм нам.

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

1. СТАВЛЕННЯ ДО СМЕРТІ

А загиблому на полi бою Перуниця дає воду живу попити, І попивши її, йде (той) до Сварги, На конi бiлому. І там Перунько їх зустрiчає, І веде до благ своїх, до палат своїх, І там пробудуть якийсь час вони i дiстануть тiло нове. (Велесова Книга, д. 26)

1. 1. СМЕРТЬ ЯК ПРИРОДНИЙ ПРОЦЕС На тему, котру ми розкриваємо у цiй книзi, сучасний захiдний менталiтет наклав своєрiдне табу. Ще у недалекому минулому на Землi iснували цивiлiзацiї, наприклад, орiйцi Припонтиди, Сумер, давнiй Єгипет чи iндiанцi Мексики – для них ця тема була центральним стрижнем всiєї культури. Зараз, на жаль, цього немає, i це не найкращим чином вiдбилося на станi духовностi людства та його загальному розвитковi. Сучасний рацiональний спосiб Життя базується на зовсiм нейтральному i навiть нiбито байдужому ставленнi людини до проблеми своєї майбутньої Смертi, частiше за все розцiнюючи її як неприємний, але неминучий факт Життя. Бiльшостi сучасних людей властиве вiдсторонення вiд всього того, що пов’язане з їх Смертю чи викликає асоцiацiї з нею через те, що мало яка людина буває готовою до цього природного акту свого Життя i в глибинi Душi боїться його i тому вважає за необхiдне обминати все, що стосується її майбутньої Смертi. Несвiдомо вона вiдганяє вiд себе Думку про кiнець свого Життя, про сумнi обставини, пов’язанi з цим, про матерiальнi та моральнi втрати, якi обов’язково виникають у рiдних та близьких, про незакiнченi справи тощо. Взагалi, це є не тiльки прикметою нашого часу, – людям завжди було властивим уникати розмов про Смерть i навiть слово «померти» намагалися у повсякденному спiлкуваннi замiняти на благозвучнiшi вислови, типу: «вiдiйти до iншого свiту», «пiти до питрiв», «представитися Богу» тощо. Але всi цi тревоги нiяк не пов’язанi з фiзiологiчним поняттям Смертi, до якої прямує все живе, про що пересiчна людина рiдко задумується, а ще менше готується до нормального завершення процесу Життя. Загадка народження та Смертi, виникнення та зникнення завжди володiла думкою людини. Про що б вона не думала, всi її думки обов’язково зводяться до головних проблем Буття. І навiть не звертаючи на них уваги, кожна людина насправдi чiпляється за найменшу можливiсть, яка дозволяє їй принаймнi щось зрозумiти в загадках Життя та Смертi. Бiльша частина людства пiдходить до проблеми Життя та Смертi, використовуючи однаковi методи та категорiї, якими вона оперує у своїх повсякденних справах. Одна з них, вiдповiдно до своїх розумових висновкiв стверджує, що пiсля Смертi немає i не може бути нiякого iснування, друга думає, що i пiсля Смертi людина якось iснує, натомiсть її буття частково нагадує земне iснування, а частково вiдмiнне вiд нього, що воно або повнiстю складається з блаженства та радощiв, або наповнене безперервними муками та стражданнями. Але для деякої частини людства проблеми посмертного iснування не закiнчуються подiбними примiтивними уявленнями, хоча вони не можуть нi

Ставлення до смертi

обMрунтувати, нi пояснити всiєї складностi Життя пiсля Смертi, пробуючи повнiстю пояснити це тiльки завдяки своїй iнтуїцiї. Ідея безсмертя Душi, у розумiннi вiчного Життя людини, була широко розповсюдженою у Європi за дохристиянських часiв, або так званої язичницької античностi, – серед грекiв та етрускiв, саксiв та кельтiв, прусiв та тевтонiв, англiв та слов’ян, а також у 28 племен Пiвнiчної та Пiвденної Америки, у 17 племен Африки, у 10 народностей Австралiї. Ця iдея не просто базувалася на красивих мiтах та легендах, а була частиною свiтогляду цiлих народiв, в основу якого були покладенi свiдоцтва багатьох тисяч людей, що отримали Знання про «посмертне iснування» людини не з чужих вуст, а з власного «посмертного досвiду». Серед цих людей було багато просвiтлених та пророкiв, якi могли твердо заявити не тiльки про свою вiру в Життя пiсля Смертi, але i про свої знання щодо цього. Натомiсть, не приймаючи до уваги багатий iсторичний досвiд та багаточисельнi свiдоцтва, дуже багато людей не хочуть думати про свою Смерть i це тому, що вони або розучилися, або просто не вмiють думати про Бога, адже насправдi нiде в усьому Космосi, з усiма його рiзновидами Форм та Енергiй, немає нiчого, крiм Абсолюта – Всевишнього Бога. Бог – в нас, а ми в Ньому, – i саме в цьому криється уява про «безсмертя людської Душi». Є. П. Блаватська у Таємнiй Доктринi каже: «Одне лише ВИЩЕ Я, Істинне Е О є божественним i саме воно є БОГОМ в людинi». Людина бiльше, нiж безсмертна – вона вiчна, як є вiчним i сам Бог. Жодна частка Матерiї, якою б малою вона не була, нi на мить не могла б зберегти нi своїх внутрiшнiх зв’язкiв, нi зв’язкiв з iншими частками Всесвiту, якби не було Життя, яке б одушевляло її. Дух – це Думка Бога i тому вся Матерiя iснує тiльки для вияву Духу, i сама по собi була б просто безкорисною. І поки у Всесвiтi є хоча б одне Життя, живе i людина – носiй Духу. Поки iснує Бог, iснує i Дух, саме тому людина не може померти. Ця iстина є непорушною скрiзь i у всьому, i виявлена у духовних вченнях та всiх релiгiях як iнформацiя про те, що всяке Життя i всякий Дух походять вiд Бога, а також вiрування про знаходження Бога не тiльки в серцях деяких високодуховних людей, «осяяних Божою благодаттю та силою», а також i в серцi кожної людини. Кожний iндивiдуальний Дух – це або розвтiлена, або майбутня людина. Всi Вищi Сутностi – вiд будь-якого Господа та Зiрки до кожного бога – є колишнiми людьми, хай що i жили багато еонiв тому в iнших Манвантарах i навiть в iнших Сферах Всесвiту. Саме так i нижнi елементалi, вiд напiврозумних до нерозумних, є людьми у майбутньому. Це, у свою чергу, зобов’язує кожну iстинно розумну цивiлiзацiю мати найвищу вiдповiдальнiсть за своє майбутнє. У безсмертi людства криється не тiльки безсмертя нас, нинiшнiх людей, а також багатьох трильярдiв iнших людей – як померлих, так ще i не народжених. Крiм всiх нас та їх, людство має на своїх «хвилях Життя» привести до Звiльнення мiрiади iнших, неземних Життiв, якi не зумiли у процесi своєї Еволюцiї в iнших Свiтах зрозумiти змiст свого космiчного призначення i якi не навчилися добру замiсть зла. Знання (а для релiгiй – вiра) є можливiсть iснування людини i пiсля Смертi пронизує духовнi вчення та всi свiтовi релiгiї, всю свiтову фiлософiю, лiтературу та мистецтво. У бiльшостi випадкiв йдеться про безсмертя Душi, пiд чим розумiють продовження iснування пiсля Смертi особливої «надприродної», «нематерiальної» Сутностi людини. Духовна та кожна з релiгiйних систем дає тлумачення на загадку посмертного людського iснування. Цi вiдповiдi не

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

схожi одна на одну, але в одному питаннi всi вони сходяться: це заперечення Смертi як кiнцевого зникнення iндивiда з Унiверсуму чи Божественного Буття. Всi релiгiї, принаймнi, зводяться до того, що Смерть не є кiнцем, а є лише Перетворенням, пiсля якого Життя людини продовжується, але вже у iншiй формi. Ця iдея доповнюється у бiльшостi релiгiй вченням про «перевтiлення» Душ, тобто про перiодичний прояв на Землi тих самих Душ. Поряд з цiєю Ідеєю iснує також Ідея про «переселення» Душ, тобто переходу «недосконалих» людських Душ пiсля Смертi в тiла тварин. Обидвi вони походять з одного джерела, а саме: з древнього орiйського вчення про загальне повторення, або про вiчне повернення Душ на Землю. «І так речемо славу Богам, як i нашi Отцi, а ми є їхнi сини! І будемо гiднi в чистотi тiлеснiй, як i душi нашi, якi нiколи не вмирають i не завмирають у часi смертi наших тiл» (Велесова книга, д. 26-11) Тут ми не можемо не звернути вашу увагу на те, що кожна з релiгiй з’явилася на свiт спочатку у виглядi духовного вчення для того, щоби стати моральною опорою для людей, вiдкриваючи кожному народовi єдину для всiх Істину у формi, яка є найдоступнiшою для даного рiвня людської Свiдомостi. Але через те, що Ноосфера Землi давно вже роздiлена на двi сфери впливу – демонiчну та божественну, пiсля кожного нового типу духовного вчення, яке вводилося Ієрархiєю Менталу, протилежна сторона надавала своїх «тлумачiв», якi докорiнно перекручували Істину. Завжди знаходився хтось, хто вiдповiдно до наданої йому влади та незалежно вiд рiвня власної духовностi, вважав, що має право по-своєму робити будь-якi iнтерпретацiї того чи iншого положення духовного вчення, перекручуючи його початковi постулати i пiдганяючи його до власних потреб та свого власного свiтосприйняття, творячи релiгiю. Людина i надалi, залежно вiд власної вигоди, дозволяє собi вирiшувати, чому бути iстинним, а чому нi. Саме так i сталося з християнством, яке спотворив так званий апостол Павло. Щоб пересвiдчитися у цьому, досить просто ознайомитися з iсторiєю папства, не кажучи вже про глибшi розвiдки цього питання. Отже, людина, в залежностi вiд власної вигоди, дозволяє собi вирiшувати, що є iстина, а що нi. Звiдси i походить вся нiсенiтниця та жахливi спотворення, якi заважають думаючим людям аналiзувати Розумом та Серцем те чи iнше вчення. Істина має силу переконувати лише як цiле, тому стосовно неї не має бути нiяких застережень, якi потурають людськi слабкостi; нi обмежень, продиктованих неуцтвом та егоїзмом окремих «тлумачiв», з вини яких з безжалiсно «обрiзаного» iстинного вчення до нас дiйшли тiльки куцi молiння та ритуали, що розрахованi на дуже низький рiвень Свiдомостi. Найближчим прикладом нагадаємо вам, що на початку Ідея перевтiлення iснувала i у християнствi. Коли Ісус говорив: «Не вмремо, але змiнимося», – вiн iнформував саме про перевтiлення. Та ж iдея є i в його словах «Надано буде багато матерiв, батькiв, дружин, сестер, братiв». Ну не одночасно ж! Йдеться, як бачите, про ланцюг земних Життiв. У 325 роцi (за хронологiєю Скалiгера та Петавiуса) Нiкейський собор пiдтвердив це вчення. Але вже за три столiття як була пiдтверджена Ідея перевтiлення Душ, про повторне воскресiння в людському тiлi, завдячуючи якiй Божественна Любов та Справедливiсть стають доступними для людського розумiння, в неї стали вмонтовуватися страшнi помилки, брехливi доповнення,

Ставлення до смертi

а з самого вчення були викинутi суттєвi тези та зробленi неуцькi коментарi. Таким чином, з християнського вчення чисто з полiтичних та соцiальних мiркувань випала теорiя перевтiлень. І уже за п’ятсот рокiв пiсля проповiдування Ісусом (у 553 роцi) на Константинопольському Соборi за вимогою iмператора Юстинiана Першого вона була викинута з християнства. Спитаєте, навiщо? А для того, щоб було легше тримати в лабетах неуцтва паству, залякуючи її вiчним Пеклом, що чекає на грiшникiв, i обiцяючи вiчний Рай слухняним прихожанам. Європейська думка Ідею вiчного повернення речей та явищ, на жаль, яка трактується та розумiється зовсiм невiрно багатьма фiлософами, пов’язує з iменем Пiфагора. Гаутама Будда, який практично жив в той самий час як i Пiфагор, також пропагував вчення про вiчне повернення, про «коло Життя», де була чiтко окреслена Ідея вiчного повернення Душ, яка надалi була викривлена неуками-тлумачами та вiльними перекладами древнiх орiйськихiндiйських текстiв. Ісус Христос приймав Ідею циклiчного повернення людських Душ на Землю для проходження своєї Еволюцiї за Істину i не раз розповiдав своїм учням про це вчення. У всiх Євангелiях та Апокрифах перших християн є багато рядкiв, якi говорять про це вчення, але в результатi неправильних чи навiть упереджених перекладiв цих Священних Текстiв iншими мовами, слова Ісуса були викривленi i втратили своє справжнє значення. У Євангелiї вiд Матвiя також написано: «Ісус же рече їм: амiнь глаголю вам, яко ви, йдучи до мене, в ПАКИБУТТІ, коли сяде Син Людський на престолi слави своєї, сядете й ви на двоюнадесяте престолу... ». Слово ПАКИБУТТЯ та аналогiчне йому грецьке слово, яке було використане євангелiстом, може бути перекладене тiльки в розумiннi повторного iснування чи повторного народження. В латинських перекладах слово REGENERATIO спочатку також вiдповiдало повторному народженню, але пiзнiше, через переклад його як «оновлення», воно втратило свiй початковий, iстинний змiст. В юдаїзмi, християнствi та iсламi Ідея про те, що Смерть є тiльки Перетворенням людини та перехiд її Душi з втiленого стану у розвтiлений, пiдтверджує вчення про загальне воскресiння мертвих, вiчному блаженному iснуваннi праведникiв i вiчних муках грiшникiв. Християни, крiм того, вiрять, що Дух Божий втiлений в кожнiй людинi i що кожна людина є божественним втiленням: «Хiба не знаєте, що ви храм Божий i Дух Божий живе в вас?» (Корaн. 3:16). Хоча вчення Ісламу i не має нiчого, що вiдповiдає Ідеї Христа (Аватари) i навiть заперечує її, але сини iсламу роздiляють християнське вчення про Богонатхненних людей – Пророкiв i признають, що людина – це втiлений Дух. Є також деякi неузгодження стосовно методiв, котрi допомагають досягнути досконалостi. Так, бiльшiсть християн та мусульман приймають тезу, що кожний раз, створюючи людину, Бог особисто для нього створює i новий Дух. Але тут треба погодитися, що такий «кiнцевий» Дух, який створюється кожний раз за народження особи, нiяк не може бути безсмертним. Вiдо-Вiстичне Православ’я, як духовна фiлософiя орiйцiв-українцiв, вчить нас, що безсмертний Дух поступово, протягом багатьох тисяч рокiв, у багатьох земних втiленнях, роздiлених мiж собою промiжними станами Свiдомостi у Тонких Свiтах, розвиває та пiзнає свої божественнi якостi. Кiнцева мета

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

всiх земних втiлень Духу – збирання досвiду, який у розвтiленому станi трансформується у рiвнi свiдомостi та духовнi якостi, що дозволяють людинi по-закiнченню досягти наступного щабля свого розвитку – стану Боголюдини, не втративши при цьому iндивiдуальностi. Цi властивостi, що напрацьованi у посмертному iснуваннi, створюють моральну та iнтелектуальну основу для тiєї особи, яка народиться у наступному втiленнi Духу. Стан Духу, який передував людському, насправдi був тваринним, але далеко не в тому примiтивному розумiннi, як пропонував Чарльз Дарвiн. Якщо Душа, яка є безпосереднiм посередником мiж Духом та бiологiчним тiлом людини, в результатi своїх втiлень накопичила мало досвiду, що вiдрiзняє людину вiд високорозвиненої тварини, то сенс її найближчих втiлень не вiдповiдає кiнцевiй метi. Інтелект може бути розкритий тiльки у результатi розвитку Астрального тiла, яке визначає якiсть наших бажань та емоцiй, а також просуває нас до дiї. На цьому етапi пристрастi, просуваючи людину до активiзацiї не тiльки фiзичної, але i розумової дiяльностi, поступово ведуть її до самопiзнання. Довгий ряд втiлень доводить iнтелект до високого рiвня, що дає можливiсть людинi зануритися на нижчу точку свого еволюцiйного кола. Пiсля цього iде пiдйом по висхiднiй спiралi i сенс втiлення Духу змiнюється. Тепер перед нею стоїть завдання з розвитку не стiльки сили iнтелекту, скiльки поглиблення Свiдомостi, розкриття її найдуховнiших здiбностей за рахунок розвитку вищих психо-енергетичних центрiв людини. Спосiб вирiшення цього завдання той же – дiяльнiсть Духу на Земному планi протягом багатьох втiлень, але не за рахунок розвитку пристрастей та почуттiв, а завдяки усвiдомленню необхiдностi iндивiдуальної Еволюцiї. Мiж iншим, саме до цього моменту розвитку Духу вiдноситься i «час Господнiй», коли Свiдомостi, що не спрямованi у духовну Еволюцiю i якi не переросли потрiбного рiвня тваринних пристрастей, «еволюцiйно знищуються», тобто розпорошуються на енерго-iнформацiйнi складовi, повертаючись до початкової точки свого Існування; а Свiдомостям, що вийшли на належний рiвень духовних вiбрацiй (частот), i якi переросли та викорiнили у собi твариннi пристрастi, надається виняткова можливiсть рухатися до вищих рiвнiв творчої дiяльностi у Інших Свiтах. Таким чином, сенс нашого iснування, з точки зору тих фiзичних процесiв, якi вiдбуваються з усiма нашими тiлами, полягає в процесi скидання грубих оболонок, тобто у тому, що ми називаємо «Смертю». Поява витончених почуттiв, пiднесених бажань, глибших та духовнiших роздумiв – все це i є результат сотень i тисяч наших Смертей, якi є вилученням грубiших енергоконструкцiй з наших Астральних та Ментальних тiл. Тi ж, кого ми називаємо Адептами, самi створюють своє духовне тiло, яке дає їм можливiсть за власним бажанням створювати дуже тонкi фiзичнi тiла. Християнська Церква була побудованою не на рiвному мiсцi, а була прямим нащадком рiзних фiлософських систем, що нараховують не одну тисячу рокiв. У першi вiки християнства Ідея багаторазового повернення Душ на Землю була ще вiдомою (Лука 1:13, 7:28, Матв. 17:11, 19:30, 20:8 та iн. ), але у подальшому вона зникає з «християнського мислення» i заноситься у число «найстрашнiшої єресi». Гностики, манихiї (першохристияни) мали знання про Кострубу (Карму), як про закон перевтiлення та розплати у рiзних формах та видах. Крiм того, гностики не робили нiякої рiзницi мiж Зороастром, Гермесом Трисмегистом та Ісусом Христом. Манихiї закликали «досконалих» не дотримуватися будь-яких дiй, якi б сприяли захопленню їх «частинками темряви».

Ставлення до смертi

Крiм того, у гностикiв, манихiїв, так само як i у пiфагорiйцiв та буддистiв була повага до Життя у будь-яких його проявах, що була зумовлена вiрою у переселення Душ. Вiрили в це i мусульманськi мiстики середньовiччя. Можна з впевненiстю сказати, що до VI столiття н. л. знання про перевтiлення Душ було загальносвiтовим вченням. Але за законом Коструби цi потаємнi знання були прихованi вiд широкого загалу вiруючих, чия Свiдомiсть ще не була готовою охопити це вчення в усiх його деталях. Це було зроблене для того, щоб Ідея численних iнкарнацiй не затуляла вiд них кiнцеву Мету – Еволюцiю, духовнiсть Матерiї. Адже Знання про безперервнi iснування та вiдносної нескiнченностi Життя можуть у несвiдомих людей породити апатiю, лiнощi, фаталiзм, безвiлля та малу активнiсть пiд час вирiшення задач самоактуалiзацiї. Якщо на це ще й накласти жорстку систему суспiльного устрою, то вийде класична картина застою людського суспiльства. Тому ми вважаємо, що система вiровчення, що була прийнята у християнствi, на пройденому iсторичному етапi виправдала свою основну Мету. Але на сьогоднiшнiй день сучасне християнство стало серйозним гальмом духовного розвитку людства через свою зацикленiсть на догматизмi, застарiлу обрядовiсть, приниження особи, не розумiння що є духовнiсть, i, як наслiдок, воно має пiти, або повернутися до сучасного-старого Вiдо-Вiстичного (наукового) Православ'я. Треба погодитися також з тим, що воiстину безутiшним було би горе кожної людини за померлими родичами, якби наша Душа не була безсмертною. І що тодi б вартувало наше Життя, якби воно закiнчувалося Смертю, як повним знищенням особистостi? Який сенс був би вiд проявiв чеснот та безкорисливостi, вiд самопожертви в iм’я добра та любовi? Тодi дiйсно мали б рацiю тi, хто спiвають: «На цiм свiтi пий соколе, на тiм свiтi не дадуть, ... мертвi бджоли не гудуть». У вiдповiдностi з юдо-християнським вiровченням про посмертну долю людини, Душа померлого продовжує жити пiсля Смертi i вона пам’ятає все, що було з нею на Землi. Протягом перших двох дiб пiсля Смертi вона насолоджується вiдносною свободою i може у супроводi духiв вiдвiдувати на землi тi мiсця, що були їй особливо дорогими за Життя. Душа померлої людини, яка дуже любила своє тiло, тиняється бiля свого будинку i споглядає процес пiдготовки до поховання i прискiпливо оцiнює всi цi дiї. Вiдразу пiсля поховання, а саме на третiй день, Бог наказує Душi вознестися на Небеса, на шляху до яких вона має пройти мiж безлiч злих духiв, якi перетинають її шлях i звинувачують у рiзних грiхах, що небiжчик наробив за своє Життя. Це випробування називається у християнствi «митарствами». Вiдповiдно до свiдоцтв деяких християнських святих, iснує двадцять кордонiв митарств чи камер. Пройшовши одну з камер, Душа опиняється у владi демонiв наступної камери i так до самого останнього митарства, якщо на одному з цих етапiв її не вiдправлять до Пекла. Успiшно пройшовши через усi митарства та вклонившись Богу, Душа ще протягом 37 днiв мандрує по небеснiй обителi та пекельних сферах, бачить весь жах пекельних мук i ще не знає, де їй прийдеться зупинитися. Тiльки на сороковий день Душа проходить через так званий «приватний Суд» i отримує мiсце свого перебування до Всесвiтнього Судного Дня, який знаменує «Кiнець Свiту», пiсля якого пройде воскресiння Душ з мертвих i кiнцевий осуд всiх невиправних грiшникiв.

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Продовжуючи нашу коротку розповiдь, скажемо, що досить близько до християнських є мусульманськi уявлення про свiт пiсля Смертi, що також базуються на «принципi воздаяння». Один з найбiльших авторитетiв в областi вивчення iсламу Л. Массиньон розглядав суфiзм – одну з течiй iсламу – як розвиток на _рунтi iсламу християнського вчення про реiнкарнацiю в його несторiанському варiантi. Тому суфiї розумiють, що досягнення постiйно змiнного Буття є можливим тiльки завдяки синхроннiй змiнi самого пiзнавця, який є обмеженим у процесi пiзнання власним еволюцiйним рiвнем. Вiдповiдно до мусульманської традицiї, янгол Смертi Азраїл, один з чотирьох головних янголiв (Джебраїл – янгол Одкровення чи Святий Дух, Мисаїл – янгол Покровитель, Ізрафiл – янгол Воскресiння), знає людськi долi, але не знає дату Смертi кожного. Коли цей термiн приходить, з дерева, що росте бiля трону Аллаха, злiтає листок з iменем небiжчика, пiсля чого Азраїл протягом сорока днiв, пересилюючи опiр i прохання мертвого про помилування, має всетаки розлучити Душу людини з її тiлом. Миттєво пiсля Смертi у могилi небiжчика допитують два янголи – Мункар та Накир. Саме тому у мусульман могили викопують просторiшими та ще iз заглибиною на днi, щоб небiжчик мiг сiсти в разi появи янголiв Смертi. Вiрних вони не чiпають, але над невiрними знущаються у термiн, яких Аллах призначив за їх грiхи. В угодний для себе час Аллах знищить все iснуюче на Землi, воскресить всiх мертвих, щоб вершити свiй Суд над людьми. Грiшникiв (до них ставлять всiх невiрних та грiшникiв-мусульман) вiн вкине до Пекла, а всi вiрнi-праведники Аллаха отримають блаженство у райських садах. Варiанти ставлення до Смертi у духовних вченнях та рiзних релiгiях вiдрiзняються суттєво, але суть залишається незмiнною: Смерть – це не зникнення, а лише драматичний (для бiльшостi людей) рубiж на Шляху до нового Життя, це лише змiна способу, яким проявляється наша Свiдомiсть. Смерть є природним процесом, що проходить за встановленими, зрозумiлими та очевидними Законами. ЗАСТЕРЕЖЕННЯ. – Рекомендується всiм людям протягом сорока днiв пiсля смертi близької людини поводитися так, нiбито ця людина є живою i знаходиться серед вас. Далi надається iнформацiя щодо доцiльностi цього застереження. В родоплемiнних вченнях Життя Душi пiсля Смертi людини уявлялося продовженням земного Життя, а деякi народи, наприклад, давнi юдеї, у ІІ столiттi до н. л. ще зовсiм не мали уяви про «безсмертну Душу». У сучасному протестантизмi вiдомi напрямки (адвентизм, єговiзм), якi формально заперечують безсмертя Душi, признаючи безсмертя тiла. Але духовнi вчення та всi без винятку релiгiї зберiгають знання про надприродне продовження iснування «особистостi», тобто Життя пiсля Смертi, що є пов’язаним з Ідеєю «загробного воздаяння». Бiльшiсть поховальних обрядiв рiзних народiв без сумнiвiв вказують на те, що їх учасники сприймають мертвих як все ще живих. Навiть часто приймають запобiжнi заходи, щоб убезпечити себе вiд тих, кого вони ховають. Поховальний обряд має забезпечити спокiй обох сторiн, що розлучаються i упередити подальше втручання мертвих у Життя людей, що залишилися на Землi. Єгипетська книга мертвих, яка була написана жерцями з долини Нiлу, вiдноситься до найдревнiших творiв свiтової лiтератури. Вона створена приблизно за 4266 рокiв до н. л. i репрезентує досить незвичайне зiбрання молитов та приписiв, яких має дотримуватися небiжчик пiсля того, як вiн по-смертi потрапить до «царства тiней». Пiзнiшi версiї «Книги мертвих» були доповненi

Ставлення до смертi

жерцями Гелiополiсу i викарбуванi iєроглiфами на стiнах пiрамiд, розташованих у Сахарi. Єгиптяни, як i бiльшiсть людей, протягом всiєї своєї iсторiї розглядали Смерть як деяку перерву в Життi, але не як його кiнець. Вони вважали, що людина ще за життя має отримати знання про таємнi шляхи трансцендентного (замежового) свiту, якi не дає побутовий досвiд; бiльш того, людина має злитися з вищим проявом цього свiту – iнакше неможливо отримати блаженство у загробному царствi. Для єгиптян був властивий дуалiстичний пiдхiд до загробного Життя, дiапазон якого був дуже широкий: вiд постiйного «мешкання» у своїй усипальницi – спочатку у мумiфiкованому тiлi, а пiсля його розкладання – у скульптурi, що вiдображала небiжчика до «проживання» небiжчика у малюнку чи iншому його зображеннi на стiнах мавзолею чи саркофагу (така участь вiдводилася, в основному, слугам, рабам та багаточисельним дружинам). Давньоєгипетськi захоронення – грандiознi пiрамiди фараонiв – бiльше нiж на декiлька тисячолiть є старiшими за «єгипетську книгу мертвих». Давнi єгиптяни з турботою готували тiла мертвих до майбутнього переходу: їх бальзамували; особистi речi, прикраси, iнструменти i навiть посуд з їжею та напоями, – все це вкладалося у труну-гробницю, щоб людина пiсля Смертi не мала нiяких проблем. Таким чином, будь-який єгиптянин пiсля своєї Смертi ставав подiбним до Осирiса i мав право розраховувати на нове Життя, а гробниця лише допомагала збереженню iндивiдуальностi пiсля Смертi. Вiдмiтимо, що «активне безсмертя» було привiлеєм тiльки фараонiв i для того, щоб його набути, треба було перестати бути людиною. Композицiя посмертного Життя найкраще окреслена у «Книзi Амдуат», яка вiдображає iдею загробного воздаяння, широко вiдому цiнителям єгипетської культури з опису «психостазiї» (зважування Душi) на судi у Осирiса. Але це лише один з аспектiв «книг загробного свiту». Головним є iнше – ототожнювання небiжчика з Великим Богом у Його рiзних iпостасях (Фа-Ра, Осирiс) i тверде знання iмен богiв та демонiв Тонкого Свiту. Ідея активного загробного iснування людини пiсля Смертi знаходить вiдповiднiсть у спорiдненому пам’ятнику свiтової культури – тибетськiй Книзi Мертвих (Бардо-тьодол). Тибетцi, як i єгиптяни, за всiх часiв твердо знають, що Душа людини вiчна, що точно так як i людина знiмає одяг з себе на нiч, так i Душа звiльняється вiд тiла не тiльки пiд час сну, але i в час так званої Смертi. Тибетська книга мертвих вiдображає Життя пiсля Смертi як предмет вiрування схiдних народiв ще за вiсiм столiть до н. л. Цей твiр вчить «мистецтву помирати» i вмiщує справжнi описи рiзних станiв Душi небiжчика пiсля анатомiчної Смертi. В нiй також детально описанi (на рiвнi уявлень того часу) всi стадiї Смертi та iншi мандрiвки Душi. Вiдповiдно до цього лiтературного пам’ятника Тибету, пiсля Смертi людина з’ясовує, що її тiло лишилося на землi i замiнене на iнше, «сяюче тiло», яке має властивостi без перешкод проходити крiзь предмети та стiни, миттєво пересуватися на будь-якi вiдстанi, а також має й iншi чудеснi властивостi. У цьому новому станi всi почуття вiльної Душi є значно загостреними та пiдсиленими, а зустрiч з iншою духовною iстотою чи з «яскравим свiтлом» викликає вiдчуття задоволення та повного спокою. Тим не менше, небiжчика судять i виносять вирок про подальшу його долю, i яка вона буде – поблажливою чи нi, це залежить вiд справ, якi людина вчинила за своє Життя. Для тибетцiв вмерти, без сумнiву, означає народитися знову в iншому Життi. Деякi з тибетських лам, наприклад, перед тим як померти, дуже де-

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

тально описують своїм учням ознаки та обставини їх майбутнього втiлення, за якими учнi зможуть розпiзнати i прийняти їх за нового Життя та новими рисами. Як правило, це завжди пiдтверджується на практицi: дiти, якi були вибранi ламами за вказаними ознаками у якостi нового втiлення їх померлого вчителя, дуже рано починають виявляти неординарнi езотеричнi здiбностi, пам’ятають деталi та нюанси їх попереднього втiлення, iмена учнiв, предмети та речi, що їм подобалися у попередньому Життi. Таким чином, для тибетцiв (як i для давнiх українцiв), проблеми стосовно реальностi майбутнього посмертного iснування людини не iснує: те, що ми називаємо словом «Смерть», є лише змiною способу Життя чи Свiдомостi i в жодному разi не є кiнцем. Вавилоняни також мали уяву про загробне iснування. Вони вiрили у воскресiння мертвих, в суд та воздаяння, тому ховали своїх мерцiв з посудиною, наповненою їжею та напоями. Чоловiкiв ховали зi зброєю та iнструментами їх ремесла, а жiнок – з прикрасами, косметикою, гребенями та предметами побуту. Перси вiрили, що коли Душа залишає тiло, вона проходить над Мiсцем Зборiв, де протягом трьох днiв духи добра та зла борються за володiння Душею небiжчика. Якщо перемагають духи добра, Душа з пiснями проходить до корабля, а в протилежному випадку – в чорну безодню «Темного Царства». Давнi греки також вiрили, що Смерть є тiльки анатомiчним кiнцем людини, а її Душа залишається безсмертною. Але «активно безсмертними» залишаються тiльки боги та герої-напiвбоги, якi заслужили безсмертя подвигами тiла та Духу (Геракл i Орфей, Кастор i Полуск тощо). Орфiзм, що з’явився у VI столiттi до н. л. з його спокутуванням спадкового грiха також стверджував тезу про безсмертя Душi, але вже з бiльшою долею песимiзму. Орфiки, як i пiфагорiйцi, вважали, що абсолютно всi люди несуть покарання за первородний грiх Титанiв, котрi розiрвали та скуштували м’ясо немовляти Дионiса. Але ж вони також стверджували, що люди мають до цього досить спiрнi стосунки, тому що вони є третьою генерацiєю на Землi i створенi з пороху, у який перетворилися Титани, яких Зевс спопелив своїми блискавками. У вiдповiдностi з поглядами орфiкiв, боротьба людини за безсмертя – це боротьба за звiльнення Душi вiд тiлесних пут, що досягається за допомогою рiзних мiстерiй, кiнцевою метою яких було досягнення Катарсису – повного очищення вiд мук земного втiлення i повернення назад на свою справжню духовну батькiвщину. В античнi часи про Життя пiсля Смертi писало багато фiлософiв, лiкарiв, поетiв, вчених, таких як Гален, Дiодор Сицилiйський, Іполит Римський, Геродот, Гермiй, Плотин, Пiндар, Аристотель та багато iнших. Так, Платон учив, що у момент Смертi Душа вiддiляється та iснує надалi незалежно вiд мертвого тiла, i що вона зустрiчається та розмовляє з iншими Душами, як правило, родичами та друзями. У своєму трактатi «Держава» Платон описав, як грецький солдат Ер, котрий загинув у битвi, бачив своє власне тiло, яке приготували до спалення на поховальному вогнищi. Вiн чiтко усвiдомлював свою Душу, коли вона вже вийшла з тiла. Потiм вiн побачив себе у мiстi, де знаходилося провалля, що вело вiд землi до майбутнього Життя. У цьому проваллi Душi всi небiжчики пiсля перших оглядин їх земних справ, скоєних за Життя, зазнавали божественними сутностями допиту та суду. Однi Душi зустрiчав промiнь Свiтла, що висвiтлював їм шлях на Небеса, тодi як iншi вiдправлялися до Пекла. Ер наразi не був засуджений, а був вiдправлений назад у своє бiологiчне тiло. Вiн раптово прийшов до тями на ще незапаленому вогнищi i тому змiг залишити нащадкам своє дивне оповiдання. За цим оповiданням Платон говорить: «Ось чому ми радимо дiйсно дотримуватися вишнього шляху навiть з останнiх сил

Ставлення до смертi

i дотримуватися справедливостi та доброчинностi, нiколи не забуваючи того, що Душа безсмертна i має властивостi переносити як добро, так i зло». Вся iсторiя людської Думки є пошуком вiдповiдi на питання: чи є людське тiло простим сполученням молекул речовини, а чи може людина iснує як дещо реальне? Наука у цьому питаннi завжди дотримувалася першої позицiї. «Дiалектика живого – говорить догмат теоретичної бiологiї – полягає у тому, що бiосфера безсмертна, а iндивiд смертний». Лише тiльки в останнiй час в цьому питаннi з’явилися тенденцiї позитивних змiн (див. Роботи Р. Моудi, Е. Кюблера-Роса, Е. Вамбаха, Д. Стiвенсона та iн. ). Але у фiлософському та свiтосприймальному планi проблема особистого безсмертя давно цiкавила вчених. Їй присвячували свої роботи такi великi представники нашого космiзму, як В. І. Вернадський, О. Л. Чижевський, К. Е. Цiолковський, М. А. Бердяєв та iншi. Уже в глибоку давнину люди намагалися подолати обмеженiсть свого тiла, знаходячи дещо, що не було їх тiлесною оболонкою, хоча дуже було схоже на неї, дещо досконалiше, закiнчене i нетлiнне навiть коли бiологiчне тiло зiтлiло. Отже, сучасна людина є виродженою формою її справжньої сутi, того, чим вона колись була. Саме це є сенсом юдейської iсторiї про грiхопадiння Адама, ця ж сама Ідея ще ранiше виникала i у iндiйських священних книгах Вiдах у виглядi мрiї про Золотий Вiк (Сатья-Югу), який iндуси називають Вiком Істини, коли людина не могла вмерти поки сама того не побажала, коли вона могла не розлучатися зi своїм тiлом стiльки, скiльки сама хотiла, коли Розум її був чистим та сильним. Не було в цьому вiцi нi зла, нi страждань, а теперiшнi часи є лише страшним спотворенням минулої людської досконалостi (Калi-Юга). Але сучасна наука категорично проти такого пiдходу, постiйно вiдстоюючи тезу, що людина є результатом Еволюцiї вiд нижчих форм життя до її вищих форм. Вiдмiтимо, що iндiйськi Вiди мають багато свiдоцтв, якi можуть примирити обидвi точки зору. Вiдповiдно до Вiдичної фiлософiї, весь розвиток проходить циклiчно, хвилеподiбно – пiдйоми iдуть за спадами i навпаки. Еволюцiя неминуче припускає iнволюцiю також; з нiчого неможливо щось створити. Мають мiсце постiйнi суперечки про те, чи є комбiнацiя Матерiї, яка називається бiологiчним тiлом, причиною прояву Енергiї, що називається Духом, Думкою i т. д. , i чи цi останнi роблять тiло явним? Духовнi вчення та всi релiгiї доводять, що Енергiя Божественної Думки проявляється в людському тiлi, але не навпаки. Стверджувати, що Енергiя, яка зветься Душею, є похiдною вiд комбiнацiї молекул тiла, означає «ставити воза попереду коня». Тонка Енергiя не може еволюцiонувати з грубої Матерiї. Досить легко довести, що твердiсть, мiцнiсть чи будь яка якiсть Матерiї є лише результатом руху всiх її частинок. Так, прискорення колоподiбного руху рiдини зробить її твердим тiлом; маса повiтря, закрученого в потужний вихор, також надасть йому властивостi твердого тiла, що у контактi з iншими тiлами може зруйнувати їх, i т. д. Що ж до фiлософiї Життя та Смертi, яка вiдображається у всiх обрядах поховання мерцiв, то вона скрiзь i завжди виходила з переконання, що сама по собi Смерть не є кiнцем, а є тiльки переходом до нового стану, як наступної фази розвитку людини. Першим висновком, що напрошується сам по собi з приведеної iнформацiї, є таким: безсмертя реалiзується не в однiй, а в декiлькох формах. Тут може мати мiсце необмежене продовження Життя людини, його повторне народжен-

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

ня чи вiчне iснування мертвого у формi польової енергетичної структури (точнiше, енерго-iнформацiйного поля), сучасних назв якої є дуже багато, але ми дотримуємося традицiйних – Душа та Дух. Наука про смерть є дуже молодою наукою, але вона вже принесла Свiту нове розумiння процесу помирання i самої Смертi. Науково вже пiдтверджено, що пiсля Смертi якась частина особистостi переходить у новi умови Реальностi i продовжує своє самостiйне та свiдоме iснування. Також науково доведено, що центр Свiдомостi , який iснував у людини до його Смертi, не припиняє своєї дiяльностi i пiсля неї, зберiгаючи досвiд Свiдомостi i є аналогiчним такому, як це трапляється одразу за пробудженням людини пiсля глибокого та довгого сну. І все таки: хто був «слiпий» у цьому питаннi за Життя, той залишиться таким же слiпим i невiгласом i пiсля своєї Смертi. Смерть не зможе нiчого додати до того, що Свiдомiсть людини змогла накопичити пiд час процесу засвоєння нею досвiду даного Життя. Де, в яких вiбрацiях (коливаннях) бiльше всього перебувала Думка людини пiд час її Життя, там i буде перебувати Душа людини пiсля скидання з себе свого бiологiчного тiла. Проблема Смертi, яка має бути для людства основною проблемою, на жаль, завжди була дуже погано поставленою. Навiть слово «Смерть» слугує етикеткою для визначення двох рiзних уявлень, що також викликає велику незрозумiлiсть. Є двi окремi концепцiї, що постiйно плутаються пiд термiном «Смерть»: концепцiя трансформацiї та концепцiя знищення. У розумiннi бiльшостi людей Життя i Смерть – це два вiчних ворога, якi постiйно змагаються мiж собою. Для багатьох людей поняття «Життя» уявляється як Добро, а поняття «Смерть» уявляється як Зло, але вони i уяви не мають, що iстота, яку вони сприймають за мертву, просто знаходиться у станi iншої форми Життя. Цю нову форму Життя створює процес розкладання. Все iснуюче створюється коливаннями певної частоти та амплiтуди. Все, що iснує у цьому Свiтi, створено з атомiв та молекул, що постiйно рухаються. Найменша пiщинка, травинка, чи крапля води складається з молекул, що постiйно рухаються. Людина видима – це маса молекул рiзного типу, якi рухаються з певною для своєї Матерiї швидкiстю. Коли людина, завдячуючи наявностi у собi енергетичних складових, що належать вищим Планам Буття, переходить на автономне iснування та дiяльнiсть своєї Свiдомостi у цих Планах, тодi вона втрачає видимiсть, а потiм поступово i саму можливiсть свого активного iснування на попередньому Планi. Людина боїться Смертi, вона як у судомах чiпляється за Життя, але, разом з тим, немає такої людини, яка б у закутках своєї Душi не носила б таємної вiри у своє безсмертя та таємну надiю на вiчне Життя ТОГО, ЩО залишається пiсля неї, коли вона помре. Як бiльший рiвень досягла у своєму розвитку людина, як вища її Свiдомiсть, так i її вiра в Любов та Добро стає твердiшою, а знання про власне незнищення стає мiцнiшим та об_рунтованiшим. Озираючись на досвiд свого власного Життя, розумна людина побачить, що Смерть є Життям, не кiнцем його, а лише наступною вершиною гори, за якою обов’язково почнеться нове Життя, може навiть краще, а може й гiрше. Все, абсолютно все змiнюється у бiльйонах Всесвiтiв, що утворюють Тiло Всевишнього, Тiло Абсолюту, Тiло Космосу, все, крiм Закону, який установлює Вiчнiсть Утвореного крiзь змiну, що визначає Еволюцiю усього, що слугує Безсмертю Творчого Духу. Всякий прояв Життя неминуче рухається до своєї Смертi, яка, нi, не дає початок новому Життю, але сама є лише продов-

Ставлення до смертi

женням постiйного Існування Свiдомостi. Все, що iснує зараз, Сьогоднi, i все, що буде Завтра, буде iншим у нових формах та у нових справах, у новiй Свiдомостi та у новому Життi, але завжди залишається у своєму новому Завтра також i всiм тим, чим було Вчора. Життя та Смерть – є лише двома сторонами Єдиної Безсмертної Реальностi. Закон Еволюцiї кожного типу Свiдомостi, що втiлюється на Фiзичному Планi, направляє, у вiдповiдностi з «програмою втiлення», Долю кожного з нас до найвищої та усвiдомлюваної мети. Тому кожний такий цикл Душi розписаний поетапно, де Народженню та Смертi, як найвiдповiдальнiшим та найважливiшим вiхам, вiдводяться особливi мiсця. Народження та Смерть – лише пункти, якими весь час рухається Душа то Туди, то Назад. Якщо людина навчиться самостiйно вiдслiдковувати одне за одним свої минулi Життя, вона отримає впевненiсть у тому, що ЦЕЙ НОВИЙ СТАН нiяк не можна назвати знищенням, тому що за своєю насиченiстю посмертне iснування нiяк не гiрше за теперiшнє, а навiть багато в чому перевершує його. Істинне Життя Душi може виникнути лише iз Смертi, яка створена тiльки для того, щоб звiльняти Душу вiд навантаження анатомiчного втiлення, це є подiбним до того, як чуйна матуся допомагає своїй дитинi зняти верхнiй одяг перед тим, як укласти її у тепле лiжечко. Ми iнколи говоримо: «лик Смертi», «подивитися Смертi в обличчя»... . Але Смерть не має персонiфiкацiї, особистостi. Насправдi, вона у певнi життєвi моменти сприймається нами як деяка присутнiсть чогось невизначеного i дуже важливого для нас. Можна сказати, що Смерть нiщо, але й можна сказати, що Смерть – це все; вона завжди приходить до нас у тому виглядi, в якому ми її зображаємо, i стає для нас тим, що ми хочемо в нiй бачити... Кожен бачить Смерть по-своєму: для когось вона беззуба бабця з порожнiми чорними очима, а комусь вона чуйна фея, яка звiльняє вiд мук та страждань та вiдчиняє дорогу у новий Свiт. Людина сама ще за своє Життя створює образ власної Смертi. У нашому видимому Свiтi ми нiколи не вiдмiчаємо нiчого, крiм трансформацiй. Смерть – це перетворювачка Єдиного Життя в областi рiзноманiтностi її Форм. Тiльки здається що вона щось знищує на певному Планi: насправдi вона тiльки трансформує цiнностi цього Плану. Як вдало сказав iндiйський фiлософ Ошо: «Смерть це не спалювання старих грошей без друкування нових, це, швидше, переплавка одних монет у iншi». Щоб дiєвiше змалювати собi процес, який ми називаємо «Смертю», давайте спробуємо розiбратися у тому, що є Життя, тому що межа мiж цими двома поняттями насправдi не є очевидною, як це може здатися декому. Будда казав: «Якщо я зможу з’ясувати що є Смерть, тiльки тодi я зможу з’ясувати що є Життя. І якщо я зможу знати що є i Життя, i Смерть, тодi iснує можливiсть, що я переступлю через них обох i пiзнаю дещо, що знаходиться за межами Життя та Смертi, за межами i першого, i другого». Як краще людина хоче пiзнати глибину речей, щоб пiзнати самого себе, своє «Вище «Я», так бiльше вона починає знаходити рiзнобарв’я та стабiльностi серед коловороту часу, розумiючи, що у Свiтi все рухається, вiчно iснує та змiнюється, що потужнi хвилi, якi безупинно котять Океан всесвiтнього Життя, нiчого не знищують з того, що має тенденцiю до Еволюцiї. Свiт, який будьхто бачить у цей час, є лише нерухомою Формою, яка збережена миттєвiстю Істинного Свiту, що вiчно рухається та вiчно живе, що нiби Океан для свого тимчасового обмеження сам собi створює береги, щоб одразу зруйнувати та

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

створити новi, якщо для цього буде причина чи необхiднiсть. Свiт – це вiдображення Єдиного у Самому Собi. Свiт iстинний – це всесвiтньо необмежений, єдиний, цiлiсний i неподiльний Абсолют, який в кожну мить гаптує вiчно мiнливий вiзерунок Своєї зовнiшностi, той Океан Свiтiв, у якому ми з вами живемо та розвиваємося. Все в цьому Океанi вiчне та iстинне, бо походить вiд Абсолюту – Непорушної Сутностi; i все в цьому Океанi минуще, бо заховане в деяку, хай навiть надтонку, Форму, яка завжди є Ілюзiєю, що скрiзь є рiзною i пiд зовнiшнiм своїм змiнним виглядом зберiгає розлите в нiй Єдине. Ілюзiя – це лише покривало, яке вiчно скидається та вiчно вiдновлюється, це «шкаралупа, що в абстрактну мить Свiдомостi обгортає iстинну та вiчну Природу». Жодна з Форм не iснує вiчно, тому що її немає: мить тому вона була не та, що зараз, i в наступну мить вона знову буде iншою. Форма iснує лише одну мить, що роздiляє минуле та майбутнє. Але ж хiба є мить? Нi минулого, нi майбутнього не iснує, тому мить – це межа мiж двома нiщо. Духовнiй людинi вiдкритi правила Космiчної Гри, в якiй вона вiдчуває себе свiдомим елементом i знає, що Смерть – не згасання чи зникнення, а лише довгоочiкуваний перiод вiдпочинку, що може бути чи довгим, чи коротким, залежно вiд того, яке мiсце вона зумiла посiсти у цiй грi. Людина настiльки смертна, наскiльки Дух її зайнятий метушнею минущого; i настiльки безсмертна, наскiльки її Дух вартий узрiти Вiчнiсть, адже вона є божественною. А божественною вона є настiльки, наскiльки усвiдомлює божественну Природу Духу, крiзь її Душу у нiй знаходиться та потенцiйно належить її Духовi. Вiчним є лише тiльки те, що у самому собi несе своє безсмертя. Кожен з нас є вiчним, владним та живим настiльки, наскiльки є пов’язаним з Абсолютом. Все конкретне, поодиноке, все визначене, нерухоме, все зовнiшнє i сама Форма – все є смертним i людина з одного втiлення у iнше не має про це й гадки. І тому, якщо вона, пiдсилюючи свою власну Ілюзiю, прийнявши Форму за Змiст, за свою справжню Сутнiсть; якщо вона, шукаючи свою тiнь, пройшла мимо Божественного Свiтла, то по смертi справою її Душi буде темрява. Насправдi, Смерть – це виродження в Часi та Просторi, що є наслiдком тенденцiї Матерiї-Духу до iзоляцiї у той час, поки вона знаходиться у проявленому станi. Лише завдячуючи твердому зусиллю нашого Планетарного Логосу, утримуються на Землi всi складовi її Форми i зберiгається будь-який аспект Життя, як iнтегруючий фактор формобудування, а також видаляється неураженою наша життєва Свiдомiсть чи Душа у кiнцi циклу її прояву на Фiзичному Планi пiсля так званої «Смертi». Лише тодi, коли Дух людини палав, якщо вiн жадав Істини, рвався до горiшнього променистої Вiчностi, якщо її Душа купалася у променях духовного тепла i незрiвнянного Кохання, тодi людинi суджено увiйти у Заповiтну Область Свiтла у всеозброєннi безсмертя, у вседосконалостi духовного Кохання, чиє iм’я – Гармонiя Розуму. Смерть та обмеження – це два синонiми. Коли свiдомiсть людини повнiстю сфокусована на своїй анатомiчнiй формi та ототожнена з нею, тодi для її звiльнення вiд Життя Смерть приходить у власнiй формi. Коли ж у процесi Еволюцiї людина починає бiльше розумiти, що вона не є лише форма, тодi її Свiдомiсть поступово переходить до областi трансцендентного та абстрактного, де все бiльше фокусується не на формi, а на своїй власнiй Божественнiй Сутi. Тодi Смерть для неї означає тiльки Звiльнення вiд принципу її обмеження. Життя має багато бiльше сенсу, нiж думають тi, хто вважає його вмiстилищем болю, насилля та Смертi.

Ставлення до смертi

Життя – це безцiнний дарунок; завдяки йому ми можемо приймати участь у дiяльностi та гармонiйному розвитковi Великого Космосу, в якому ми живемо i в якому кожна рiч, видима чи невидима, є його невiд’ємною частиною. Життя – це незнищенна потреба великого Кохання, це бажання iснувати, творити та створювати прекрасне, потреба проявляти себе i свої здiбностi, виробляти та народжувати, пiзнавати тимчасове, iдучи через нього до вiчного, до вершини Існування, до Божественного споглядання. Життя – це прекрасне вiдчуття пiзнання, це можливiсть експериментувати, це ще один крок безсмертного Духу на довгому шляху, що веде до абсолютної сублiмацiї Матерiї. Життя – це плiд Кохання, що народжує Кохання, це непорушна лiмфа, яка виробляє Свiтло, вiдроджує будь-яку рiч, яка живе у злагодi з Великим Космосом. Пiзнати цю велику Істину означає любити i поважати дане Нам Життя i зробити його щасливим та вiльним. Пошук сенсу Життя є обов’язковим атрибутом самого Життя. Вiн виникає серед його конфлiктiв, щоби вирiшувати та направляти його шлях. Через пошук сенсу Життя саме Життя створює себе. Через Життя людини Свiт приходить до самопiзнання i самоперетворення. Як буде опановано сенсом Життя, так це Життя i буде прожите. Життя не може бути опанованим без його внутрiшнього заперечення – Смертi. Всяке визначення пропонує заперечення. Запереченням Життя є Смерть. Думаючи про один бiк Буття, необхiдно в той же час мати на увазi й iнший його бiк. Факт Смертi за визначенням департаменту статистики Життя при ООН має мiсце тодi, коли є «остаточна зупинка всiх життєвих функцiй органiзму», з чим ми не можемо погодитися. Таке визначення є некоректним навiть з точки зору бiолога, який припускає, що Смерть є невiддiльною вiд Життя. Смерть є найважливiшою частиною навiть юного Життя. І в той же час про неї вперто мовчать, що навiть не зустрiти цього слова в термiнологiчному показнику посiбника iз загальної бiологiї. На питання, що є Смерть, бiльшiсть бiологiв дасть вiдповiдь: Смерть – це вiдсутнiсть Життя. Ми стверджуємо, що Смерть – це є стан рiвноваги Космосу, природного стану, до якого прямує будь-яке Життя, якщо його вiдпустити напризволяще. Давньоукраїнське слово «Життя», означає Енергiю (ЖИ), що знаходится у тобi (Жи в тя). Адже для наших пращурiв питання життя i смертi не iснувало, бо вони Вiдали. Грецьке та нiмецьке слово, що означає «Життя», несе у собi змiст «збереження», «продовження». Життя вдало описується ними як «додаткова» якiсть, i з логiчної точки зору саме воно заслуговує на негативне визначення – «вiдсутнiсть Смертi». Смерть є щось таке, у що вiрять всi люди без винятку. Всякий знає, що вона рано чи пiзно прийде. Смерть – один з небагатьох незаперечних фактiв нашого iснування, з питання чого немає нi сперечальникiв, нi невiгласiв. Зазвичай, Смерть людини – це Знак того, що Душа вичерпала наданi їй можливостi для власного прогресу за певних умов та у певному тiлi i що їй необхiдно деякий час для освоєння та закрiплення отриманого в даному Життi i за даних обставин досвiду. Смерть – це запрошення Душi на вiдпочинок, щоб змiцнiти та набратися сил для подальшого руху Шляхом Еволюцiї. Душа у хвилини Смертi випробовує те, що випробовує i приймаючий Посвячення у Сакральнi Таїни: спочатку це блукання навмання, кривий шлях,

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

тривожна i здається безмежно довга хода у темрявi. Перед останньою хвилиною страх досягає крайнього рiвня, що спричиняє появу гусячої шкiри, холодного поту, невимовного жаху та тремтiння у всьому тiлi. Аж ось перед очима помираючого простягається чарiвне бiле Свiтло. Думка веде людину як за Життя, так i пiсля її Смертi. Вона може звiльнити її для високого духовного злету в сяючу височiнь, але вона може також зробити її рабом забобону чи ганебної пристрастi. Наприклад, Душа скнари пiсля Смертi бiологiчного тiла залишається прикованою, нiби пес на ланцюгу, до своїх захованих скарбiв. Щоденно протягом всього свого Життя, думаючи тiльки про збiльшення свого багатства, вiн кував для себе цей невидимий ланцюг, який пiсля Смертi не зникає, а стає ще мiцнiшим. Якщо в години наближення Смертi ви вiдчуваєте, що нiколи не можете бути зруйнованим, що нiщо в Життi не може похитати вашої впевненостi у тому, що є змiстом Життя, то вiдiйдуть усi печалi, страх i сама Смерть стане не страшним кiнцем земного iснування, а лише важливим результатом наступного етапу на вашому Шляху. У земному Життi не буває iншого, досить значущого моменту, хiба що Народження. Кидається у очi, що людина не дуже хоче займатися саме початком та кiнцем свого земного Буття, прагнучи в той же час надати глибокого значення всiм iншим подiям, у тому числi i рiзним дрiб’язкам. Але ж Смерть та Народження так щiльно пов’язанi мiж собою саме тому, що перше є наслiдком другого. Ми вперше знайомимося зi Смертю у момент народження. Мало кому з людей вдається пережити таку небезпечну та страшну мандрiвку, яку вiн мав пiд час проходу десятисантиметрових родових шляхiв. У цей час вiдчуття, що виникають у Свiдомостi дитини, нагадують рiзнi стадiї Смертi. Коли починаються пологи i матка починає виштовхувати дитину з теплого, звичного та безпечного сховища, дитина, природно, чинить опiр. Але на змiну початковому опору i запереченню народження, має прийти покора дитини перед постiйним тиском матки. Дитина може досить суттєво полегшити пологи тiльки коли розслабиться, увiйде у стан вiдчуженостi. В цей час ми насправдi усвiдомлюємо що саме з нами коїться. Спiльним для актiв народження та Смертi є факт роздiлення. У момент народження дитина вперше вiдокремлюється вiд матерi, а з її зростанням цей стан збiльшується i стає ще сильнiшим. Життя – це як брама, з одного боку вхiд, з другого вихiд. Народження – це вхiд, Смерть – це вихiд, i навпаки. Це як дихання; дихання, що є направленим всередину називається вдихом, дихання з середини – видихом. Смерть – це видих, народження – це вдих. Але все це є однакова Життєва Енергiя (ЖИ), та однакова хвиля. Ми всiма методами показуємо вам, що Смерть є лише змiна, котра звiльнює Душу вiд найважчого її ланцюга; що Смерть – це лише народження до широкого Життя, повернення до iстинної оселi Душi пiсля короткого вигнання на Землю, перехiд iз темницi до свободи чистого повiтря; що Смертi немає, є тiльки змiна у формах та умовах Існування Духу. Стан, що має назву «Життя» та стан, що має назву «Смерть» є однаковими; є Життя пiсля Смертi i це Життя має право на iснування. Немає нiчого найприроднiшого у життi, як Смерть, i нiщо не може бути шкiдливим та даремним. Це настiльки очевидно, що треба бути зовсiм непристосованим до Життя, щоб цього не розумiти. Смерть – це повернення додому, повернення до джерела, туди, звiдки ми прийшли: чергова мандрiвка Духу закiнчена. Життя –

Ставлення до смертi

це як мандри до iншої країни, ми у нiй побували, а тепер повертаймося назад додому... Смерть – це зовсiм не «Смерть», а новий початок. Запам’ятайте, – Смерть є найбiльшою з земних Ілюзiй. Просвiтлена людина нiколи не вмирає. Вона знає, що вже вмерала i знає, що Смертi немає. Нехай зовнi все змiнюється i стає iншим, але всерединi Сутнiсть людини залишається сталою. Та сама хвороба i те саме здоров’я. Будгагхоша говорив: «Той, хто не має повного розумiння смертi, хто не усвiдомив глибинного сенсу того факту, що смерть завжди i скрiзь є розклад груп складових, приходить до невiрних висновкiв, як наприклад: «жива iстота вмирає i перероджується у новому тiлi»... Той, хто не має чiткого розумiння про переродження, хто не усвiдомив той факт, що поява складових завжди i скрiзь зумовлює переродження, також приходить до невiрних висновкiв, наприклад: «жива iстота народжена i отримала нове тiло». Народження – це не якийсь окремий момент Життя кожної iстоти, не тiльки фiзiологiчний процес заплiднення та народження, його можна дiйсно розглядати як справжнiй початок нового Життя на Земному Планi, нiж як сам момент народження. Народження веде до Смертi, а Смерть передує народженню. Кожний момент – це Смерть i народження. Смерть знаходиться на службi у народження. Це один процес, який розглядається з двох рiзних кутiв зору. Життя з обох бокiв оточене Смертю. В людинi Смерть i народження не є протилежними, а як два крила птицi доповнюють i допомагають один одному. Смерть просто допомагає статися народженню. Вона постiйно звiльнює територiю так, щоб минуле припинилося, а майбутнє могло статися. Смерть є як початок, так i кiнець, а Життя лише Ілюзiя в промiжку мiж двома Смертями, прохiд, що з’єднує одну Смерть з iншою. Народження – це заплiднення, зародження, яке неупереджено викликається за допомогою вiдчуттiв, що зумовлюють появу та прояви усiх сукупностей Існування, це визначена домiнанта у сферi вiдчуттiв, безупинна матерiалiзацiя i новi кармiчнi пути. Ми саме тому маємо помирати, що колись захотiли народитися (за змiстом: КОАГУЛЮВАТИСЯ, проявитися на Земному Планi). Людина не вмирає; просто Сутнiсть, Дух, що мешкає в нiй, звiльнюється вiд анатомiчного тiла, яке йому було необхiдне для продуктивної «роботи» у отруйному середовищi помешкання, як, наприклад, скафандр космонавтовi. Смерть – це не тiльки певний момент Життя, але й найнеобхiднiший елемент самого Життя. Смерть – це розкладання, припинення, безупиннi змiни психiчних, ментальних та хiмiчних елементiв чи сукупностей, що складають Буття. Спецiалiсти з молекулярної бiологiї володiють зараз витонченими засобами молекулярного зору i з кожним збiльшенням їх зорової сили стає очевидним, що мiж «живою» та «мертвою» Матерiєю немає принципового розмежування. Життя безперервне та вiчне, народження та Смерть – лише епiзоди у ньому. Воно не починається народженням i не закiнчується Смертю. Життя використовує народження i Смерть так, як ви використовуєте вашi двi ноги, як птиця – два крила. Життя – це i не те i не друге, не народження i не Смерть. Воно мiж ними обома. І у кожний момент, коли ви помираєте, ви народжуєтеся знову. Мiж цими постiйними Смертями та народженнями, мiж ними двома є промiжок, що i є Життям. Свiт, у якому ви знаходитеся, є дещо миттєве. Це

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

краплинка роси на кiнчику травинки. У будь-який момент: подих вiтру – i крапля падає, зникаючи назавжди. Життя – це крапля, що скочується з травинки i у будь-який момент може зникнути. Це не те, що станеться колись, у майбутньому: ось прийде якийсь день i ви помрете. Не намагайтеся себе одурити. Народження, старiння та Смерть – це прояви всеохоплюючих законiв iндивiдуального Життя. Це можна зрозумiти тiльки як результат внутрiшнього, глибинного погляду на космiчну послiдовнiсть всiх попереднiх форм свого iснування в процесi глибокої Медитацiї, коли спочатку одне Життя, потiм друге, потiм десяте, соте, попереднi Життя проходять безперервним ланцюгом народжень та Смертей перед оком Пам’ятi Духу. Пiзнати дерево можна за його плодами, тому ваше Дерево Життя не може називатися Життям, адже його плодом є Смерть. Якщо на вашому Деревi Життя ростуть тiльки плоди Смертi, то дерево вас обманює. А якщо дерево дає конкретний плiд, то це показує, що цей плiд i був його сiменем; у протилежному випадку цей плiд не з цього дерева. Якщо Життя своїми плодами має Смерть, то Смерть i має бути його сiменем. Якщо ви думаєте, що народження є початком, то ви помиляєтесь. Перед цим народженням ви вже помирали багато разiв у iнших Життях. Остання Смерть була сiменем цього народження, а потiм знову наступна Смерть буде плодом, який стане сiменем для наступного народження. Істинне Життя Душi може виникнути лише iз Смертi, яка створена тiльки для того, щоб звiльняти Душу вiд тягара земного втiлення, що подiбне до того як чуйна матiр допомагає дитинi зняти верхнiй одяг перед тим, як укласти її у тепле лiжечко. Ми постiйно помираємо i постiйно народжуємося. Людина має помирати у кожний момент i має бути готовою вiдроджуватися знову та знову. Ви помираєте з першого свого дня появи на свiт. Перший ваш подих вже був подихом до Смертi. Просто, для того, щоб вам повнiстю померти, ви маєте чекати сiмдесят, дев’яносто рокiв, але помираєте ви кожну мить. Ви помираєте у кожну мить i народжуєтеся у кожну мить. В iншому випадку, як ви можете продовжувати помирати? Одномоментно ви померли i нiчого не лишилося. Тодi хто ж вмирає знову? Медитацiя дозволяє побачити, як зникають та знову виникають iстоти, безроднi та благороднi, жахливi та вродливi, щасливi та нещаснi, як вони вiдходили та поверталися до цього Життя у вiдповiдностi до своїх дiянь, поки не стали тими, ким стали ви до цiєї митi вашого (та їх також) Життя. Наше Життя – це рiчка, що має за джерело – Народження, а за гирло – Смерть. Оскiльки Народження та Смерть – лише послiдовнi дверi з одного Життя до iншого, то потiк причинно пов’язаних процесiв кожного втiлення є посередником, об’єднуючим рiзнi Життя людини. Фактично, кожний момент є переходом до нової форми Життя, оскiльки в кожну мить дещо старе стає минулим, а дещо нове з’являється чи народжується. Порiвняння потоку Свiдомостi з рiчкою є вiдповiдним тому, що обидва вони – i рiчка, i Свiдомiсть – зовнi здаються незмiнними та цiлiсними, хоча їх складовi елементи постiйно змiнюються. Рiчка, яку я бачу зараз, вже зовсiм не та, що я бачив хвилину назад, тому що жодної краплi попереднього потоку не залишилося у цьому мiсцi. Не кажучи вже про її змiни на всьому шляху плину – в її джерелах, середнiй течiї та гирлi. Таким чином, немає iдентичностi нi у її просторовому, нi у її часовому проявах. Хоча не виникає нiякого сумнiву щодо вiдносного iснування рiчки та її «реальностi», але це не можна розумiти як реальнiсть у матерiальному cенсi.

Ставлення до смертi

Це все – є ставленням матерiального, часового та просторового характеру, що iснують серед безупинно змiнних компонентiв, якi i формують постiйний елемент – рiчку. Точно так створюється Ілюзiя «реально» iснуючої, «незмiнної» особистостi. Наш iнтелект дiлить всi переживання нашого Життя на чисельнi частинки «моментiв», «перiодiв» чи психiчних «станiв», в котрих вiн зацiкавлений, i створює з них той Фiзичний Свiт, який нам здається абсолютно реальним допоки не пiдпаде у нашiй Свiдомостi пiд новий критичний аналiз. Таким чином, наш «реальний свiт» є не що iнше, як результат виборної активностi кожного з нас. Наша Свiдомiсть подiбна до кiнокамери, працює з певним кроком, фiксуючи моментальнi кадри через певнi iнтервали часу. Все, що дiється швидше цього «кроку» – чи не пiддається його фiксацiї i залишається «непомiченим» нами, а чи зливається у загальну картину Життя, створюючи нашу чисто суб’єктивну думку про нього. Це також те, що дiється пiд час нашого сприйняття безперервних штормiв вiбрацiй, що ми називаємо «час», «звук», «свiтло» тощо. Якщо якимсь чином змiнити плин Часу, то послiдовнiсть «моментальних знiмкiв» нашої Свiдомостi також змiниться, в результатi чого «реальна картина нашого Свiту» буде виглядати iнакше. Свiт є винятковим процесом дiї, в якому немає нi застоїв, нi обмежень, i в якому нiщо не iснує саме по собi чи окремо у самому собi. Не iснує нiчого постiйного. Замiсть «свiту мертвих речей» iснує живий Космос, який знаходить свою подобу у Свiдомостi кожного з нас i свiй фокус у кожному атомi, саме так, як i кожна мить має у собi безмежнiсть Часу. У «Дгамападi» говориться: «Всi явища є зумовленими, керованими та створюваними Свiдомiстю». Свiт – це лише те, що навiюється як свiт у нашiй Свiдомостi. Саме тому i Життя, i Смерть – це двi найбiльшi Ілюзiї у нескiнченному Існуваннi Духу. Ілюзiя Смертi iснує тому, що ви прив’язуєтеся до iншої Ілюзiї – Життя. Вiчнiсть, безсмертя i повнота знаходяться не десь далеко у Всесвiтi, а всерединi нас. Але вони недосяжнi для нас до того часу, поки ми не вiдмовимося вiд фантасмагорiї оточуючого Свiту та Ілюзiй, створених нашим маленьким окремим «его». Будда говорив: «Істинно говорю я вам, що всерединi цього тiла, хоча воно i є смертним та невеликим на зрiст, але воно усвiдомлює i надiлене розумом, знаходиться свiт, i зростання його, i зменшування його, i шлях, що веде до вiдходу вiд нього». Наш людський Свiт є лише окремим випадком серед iнших незлiченних Свiтiв, якi змальовують не що iнше, як незлiченнi Ілюзiї нашої власної Свiдомостi, у якiй всi вони iснують як можливiсть нашого досвiду. Коли ж людина починає усвiдомлювати iлюзорнiсть свого власного Свiту i вiдчувати свою незалежнiсть вiд нього, розумiючи, що живе у Свiтi, котрий вiдповiдає «ритму» його Свiдомостi, тодi вона робить перший крок до Вивiльнення вiд цiєї примари i значно пiдвищує «ритм» свого Існування. Йдеться не про протиставлення чи змiну Свiту, чи про створення чогось протилежного та принципово нового йому. Нi, ми говоримо лише про усунення обмежень, що заважають нам бачити дiйснiсть такою, якою вона є. Істинно мудрий той, хто повнiстю розбив усi бар’єри всерединi себе, а не зовнi, хто усвiдомив Реальнiсть, знову ставши її частиною i тому може впливати на неї. Його активнiсть направлена не на самозвеличування, а на вiдтворення Гармонiї, яка є не тiльки в ньому, але ще i випромiнюється у Нескiнченнiсть, де немає нi Смертi, нi Ілюзiй, нi примар цього Свiту.

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Придивiться як помирає пересiчна людина: вона докладає всiх зусиль щоб не померти, вона чiпляється за життя до самого кiнця, вона кричить i плаче вiд страждань та страху i вся труситься. Жах переслiдує її, вона пригнiчена цим жахом i страхом перед неминучим – у її уявi – повне i кiнцеве зникнення з поверхнi Землi, до якої вона прив’язалася своїми хибними цiнностями. Подивiться як помирає Просвiтлена людина: вона помирає неначе iде на своє весiлля. Вона помирає, нiби вiдправляючись у далеку прекрасну мандрiвку, яку вона все життя чекала, про яку вона постiйно мрiяла. Вона знає, що помирає лише тому, що закiнчився земний перiод її навчання. Тепер її прийняли. Вона стала зрiлою i повертається додому зi школи. Вона помирає усвiдомлюючи, що Смертi немає, що i в Життi, i в Смертi є тiльки Абсолют i нiчого немає, крiм Нього. Лик Смертi для Просвiтленого – це обличчя Абсолюту. Смерть для пересiчної людини – це боротьба. Вона пiддається, але лише пiсля боротьби всiма можливими засобами, саме тому вона вiдчуває поразку. Для Просвiтленої людини Смерть означає те, що вона має тiльки вiдпустити себе, тому вона чекає i чекає. Вона чекає, як чекають приходу потяга, а потiм вона вiдходить. Вона вивчила те, що може дати це Життя. Тепер вона готова. Вона не дивиться назад. Коли потяг приходить, вона тiльки входить до вагону i забуває все про свiт, який покинула, тому що вона прямує у великий свiт, у велике Буття – аж до Абсолюту. Ви i народжуєтеся щомоментно; ось чому ви можете знову помирати та знову народжуватися. Життя – це процес Життя-Смертi: одна сторона – народження, друга сторона – Смерть. Це стається щомоментно. Але ви бачите тiльки половину цього. Подивiться, будь ласка, на речi загалом. Природа заповнює всi мислимi сходинки органiзацiї мiж тим, що ми сприймаємо за «мертве», i тим що нами визначається за «живе», i ми не можемо розмежувати цей спектр так, щоб з одного боку було живе, а з другого мертве i маємо сказати: «Життя починається тут». Одна Форма вашого пiзнання Буття помирає лише для того, щоб ви одразу вiдродилися у iншiй Формi; коли одна хвиля зникає, одразу з’являється друга хвиля життя; коли одна квiтка рослини засохла падає на землю, друга квiтка розкривається i рослина продовжує жити. Життя – це зупинка Часу Вiчностi. Смерть – це тимчасова втрата Свiдомостi бiологiчного тiла, але це нiяк не зникнення матерiї. Матерiя (Енергiя) є безсмертною, адже вона не з’являється з нiчого i не перетворюється у нiщо. Прах – це також Матерiя, що перейшла до нової якiстi. Якщо енергетика органiзму виробляється у матерiальнiй субстанцiї клiтини бiомаси, виходить, що вона також матерiальна, як i весь iснуючий Свiт, а це значить, що Душа є вiчною. Чим би, за вашою думкою, не було ваше Життя, воно є лише частиною Смертi. Ми часто буваємо одуренi тим, що думаємо що це i є Життя, а це є лише Смерть, що iде своїм шляхом. Людина тiльки-но народилася, а вже знаходиться на шляху до Смертi. Ким би вона не стала, чого б не досягла, що б не надбала – нiщо не допоможе, вона рухається у напрямку до Смертi. Життя, що неминуче пропонує Смерть, є просто прихованою Смертю, а не Життям; наше Життя – це поступова Смерть. Можна сформулювати ще i так: Життя – це спiвiснування у певному обсязi Простору двох форм Матерiї – бiлкової та польової. Смерть – це послiдовне розшарування тiл людини, це на певний перiод вiд’єднання його бiомаси вiд тонкiшої енергетики. Ви поступово помираєте, продовжуючи думати що ви

Ставлення до смертi

живете, але ви давно вже помираєте. Кожну хвилину ви втрачаєте Життя i накопичуєте Смерть. Смерть не треба шукати, вона вся «тут i зараз». Це найреальнiше та найневидимiше з того, що є у свiтi. Це твердження, як i всi великi вiдкриття, є дуже простим та природним, хоча для бiльшостi воно є зовсiм незрозумiлим, тому що у Свiдомостi цiєї бiльшостi немає нiчого, що вiдповiдало б цьому твердженню i на що можна було б впевнено давати посилання. Для них, повнiстю iнтелектуалiзованих iстот – все, що тут написано, здасться чимось жартiвливим, грою Розуму, жонглюванням словами, коли беруть бiле i говорять чорне, чи коли беруть всю темряву нашого Життя i умовляють нас у протилежному. Нам скажуть: «Можна говорити все, що заманеться, але що це змiнює?» Вiдповiдаємо: ЦЕ змiнює все! У цьому фундаментальному вiдкриттi нiчого не можна зрозумiти, якщо не звiльнитися вiд замутненого неуцтвом iнтелекту, що ховає пiд своїми рiзними iлюзорними покровами ту частину нас самих, яка знає i може розпiзнати Ілюзiю, тому що проходила через процес, що називається «Смерть» вже сотнi та тисячi разiв. Ми всi живемо у якiйсь подобi нескiнченного для нас «концентрацiйного табору» з невидимими стiнами. У цьому «таборi» ми живемо звичним Життям, бачимо звичний для нас свiт, у якому вiдбувається багато «чудесних» вiдкриттiв i феноменiв, одному з яких ми дали назву «Смерть»: це хвороба, це нещасний випадок, це вбивство, це старiсть, це ... . Наше власне невiгластво породило всерединi нас оману про Смерть, залякало нас нею i тепер мiцно тримає нас у своїх пазурах, упиваючись та живлячись цим страхом. Але не хвороби i не старiсть приводять нас до Смертi, – невидимi стiни «концентрацiйного табору» перетворюють в нашiй Свiдомостi у «мертве» все, що насправдi є живим. Задуха «в’язницi», в яку нас всiх насильно заточили, змiнила весь наш стиль Життя i все наше мислення. Вмирання – винятково складна поведiнська система, яку нiяк не можна звести лише до пiдготовки до Смертi. Вона присутня протягом всього Життя органiзму i його складовi навiть можуть слугувати продовженню Життя. Життя – це нескiнченний процес вiдмирання всього, що стало непотрiбним, щоби розчистити мiсце для розвитку нового. Зникнення старого, вiджитого, є безперечною умовою появи нового – того, що прямує до розгортання своїх потенцiй. Натомiсть минуле не просто безслiдно зникає, а зберiгається у видозмiненiй формi, лине до теперiшнього, таким чином людина зберiгає нерозривнiсть свого Існування, стосовно якого Смерть нiяк не може бути кiнцем. У дiтей немає природженої реакцiї на стан Смертi, навпаки, вони поводять себе так, нiби Смертi не iснує зовсiм. Де б вони не жили, вони вперто надiляють усi предмети Життям i здiбнiстю взаємодiяти з ними. Їхня пiдсвiдомiсть ще зберiгає пам’ять про те, що Життя – це безперервний процес, i що Життя – як iснування Свiдомостi – вiдтворюється у всiх рiзновидах Форм оточуючої нас дiйсностi. Розвиток дитячої уяви про Смерть проходить через декiлька, чiтко визначених етапiв. Дiти до п’ятирiчного вiку спочатку зовсiм не розумiють що є Смерть. Вони сприймають все живим. У цьому вiцi дiти сприймають всi речi у нерозривнiй єдностi i не проводять межу мiж «живим» та «неживим». У вiцi вiд п’яти до семи рокiв дiти iдуть на компромiс i починають думати i говорити про смерть як про тимчасовий стан. Пiзнiше пiд жорстким тиском дорослих дiти вiд семи до дев’яти рокiв вiдмовляються вiд своїх дитячих уяв

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

про гармонiю Життя i, як i дорослi, шукають розради у персонiфiкацiї Смертi в образi скелета чи привиду. Жива природа влаштована так, що Життя живиться Життям, тобто Життя пiдтримується Смертю. Перехiд вiд Життя до Смертi практично є невловимим, i, через те що Життя весь час розсовує свої межi, стає зрозумiлим те, що Смерть має рiзнi стадiї, якi є зворотними. Зараз всiма визнано, що iснують рiзнi стадiї Смертi i що клiнiчна Смерть (припинення життєвих функцiй) передує абсолютнiй Смертi (супроводжується руйнуванням клiтин, що виконують цi функцiї). Волосся та нiгтi всеще ростуть, печiнка виробляє глюкозу, а клiтини, що були видобутi за три доби пiсля клiнiчної Смертi, успiшно культивуються. У Смертi немає нi клiнiчної, нi логiчної, нi бiологiчної реальностi, вона iснує як штучне поняття, що має сенс лише у рамках мiжособових стосункiв. Смерть – це не Смерть у нашому звичайному розумiннi: ви – iстиннi – не руйнуєтеся. Руйнується Ілюзiя Смертi, а Життя не можна зруйнувати! Існування, Життя продовжуються завжди, вони вiчнi, а Смерть лише епiзод у них. Вона не проти Життя, вона доповнює його. Це лише зупинка на нiч. Вранцi ви знову продовжите свiй шлях. Процес помирання не обмежується старiстю, а починається разом з початком життєвого циклу, дiє на всьому шляху i проходить через ряд знаних та описуваних стадiй. Життєвий цикл традицiйно визначається як «прогресивна серiя змiн органiзму, яка починається з моменту заплiднення яйцеклiтини i закiнчується моментом його Смертi». Життя є безперервним; ненародженим, вiчним, постiйним, воно не гине зi зникненням тiла, у яке воно одягнене. Людина – це єдина тварина, яка не народжується готовою, яка не народжується замкнутою, яка не народжується як рiч; людина народжується як процес. Її iснування складається зi становлення; це i є її криза. Довготермiнове помирання, наприклад, пiд час захворювання легенiв, призводить до сильного виснаження енергетичних ресурсiв органiзму вже на початкових стадiях, тому мозок має здатнiсть вiдновитися лише за умови дуже короткого перiоду клiнiчної Смертi. Якщо Смерть приходить миттєво, чи в результатi нещасного випадку, енергетичний потенцiал органiзму залишається високим, що забезпечує його здатнiсть до виживання пiсля довготермiнового повного вiдключення мозку. Здатнiсть до вiдновлення пiсля такої зупинки повнiстю залежить вiд попереднього стану метаболiчних процесiв у органiзмi. Таким чином, стан вiдчуженостi i страху, у якому людина заспокоюється i споглядає Тадж-Магал чи згадує попереднє Життя, має велике значення для його наступного виживання. У цьому станi людина, що падає з висоти, має бiльше шансiв уцiлiти пiсля сильної травми чи навiть пiсля клiнiчної Смертi стосовно того, хто весь час кричить i опирається. Таким чином, все що ранiше було сказане на науковому та логiчному _рунтi доводить, що пiсля того, як людина на наших очах померла, вона не зникає безслiдно у Небуття, а лише ставши недоступною для органiв нашого чуттєвого сприйняття, продовжує своє подальше iснування, поступово змiнюючись серед Ілюзiй Тонкого Свiту точно так, як вона до того змiнювалася на iлюзорних шляхах феноменального Свiту.

1. 2. МЕДИТАЦIЯ – ЦЕ «СМЕРТЬ» Смерть – як одна з найважливiших подiй людського Існування – є, тому треба заглянути в неї, треба зустрiтися з нею вiч-на-вiч: вiдомо, що якщо ви уникаєте Смертi, то також уникаєте i Життя, тому ваше Життя постiйно буде

Ставлення до смертi

вести вас до Смертi… Запам’ятайте: Смертю нiчого не можна досягнути – досягнення приходять через Життя. Смерть – це лише останнiй вирок. Вона просто ставить остання крапку у Життi. Тодi останнє слово вмираючого i навiть його остання Думка, як вистраждане резюме всього прожитого Життя, стає останнiм вироком. Якщо людина жила у величi любовi, якщо вона насправдi любила, незалежно вiд умов Життя, i якщо все Життя її було палаючим полум’ям Любовi, свiтлом Любовi, тодi Смерть закiнчить роздiл її Життя цим яскраво палаючим полум’ям. Але якщо Смерть закiнчила ваше Життя, яке було досить мiзерним та нiкчемним, що воно було лише надiєю на майбутнє i не принесло нi вам, нi людям жодних свiтлих переживань, то ваша Смерть буде такою ж даремною та безплiдною. Ще раз нагадуємо вам: нiхто нiчого не досягає через Смерть, поки не досяг чогось за Життя. Адже Смерть – це лише маленька мить Життя, останнiй штрих художника, iм’я якому «Життя». А що можна досягнути в одну мить? Смерть – це найголовнiше, що має статися у Життi, це кульмiнацiя. Її треба зрозумiти, тому що Смерть – це мета життя: все живе прямує до Смертi. Поки ви не зрозумiєте що є Смерть, до того часу ви не зрозумiєте i Життя. Таким чином, звертаємо вашу увагу на три моменти, якi завжди треба пам’ятати: Свiдомiсть – у центрi, почуття – на межi, а об’єкти – поза межами. Зараз ви знаходитеся у областi почуттiв. Вiд почуттiв ви можете рухатися будь-куди – чи до об’єкту, чи до центру. Один з найвiдомiших Вчителiв Дзен, Бокадзю сказав, що Нiрвана i Свiт знаходяться на однiй вiдстанi. Щоби досягнути Нiрвани, ви маєте рухатися своєю Свiдомiстю всередину, а для досягнення об’єктiв ви маєте рухатися своєю Свiдомiстю назовнi (що саме i робить бiльшiсть людей, йдучи за почуттєвими та тiлесними бажаннями). Кiнцева мета людини – це смерть всього, що має лише вiдносне Буття: усi матерiальнi цiнностi мають знецiнитися, усi Ідеали знищитися, усi кумири повалитися. Це смерть всього тлiнного в людинi, це смерть всiх егоїстичних бажань, особистих пристрастей, всього низького, що нахиляє людину до землi. Ось чому Смерть є Звiльненням, але цю Смерть ви маєте пережити i залишитися живими; ви маєте вiдчути всю iлюзорнiсть цього Свiту i тодi Смерть для вас стане народженням у нове Життя, – Життя iстинне та безумовне. Це народження i є сприйняттям Космiчної Свiдомостi. Всi людськi шляхи ведуть до цiєї Мети, це i є вiнцем усiх пошукiв закованої Свiдомостi, це є Вища з усiх мiстерiй, трiумф iндивiдуального Духу, який себе ствердив у всьому, який себе пiзнав у всьому, який вiдрiкся вiд усього i який злився зi своїм Джерелом – Осереддям всякого Буття. Народження в цьому Безначальному Буттi – це не є Смерть iндивiдуальної Самосвiдомостi. Стан Свiдомостi, який на сходi називають «Самадхи» (самади) не тiльки не означає знищення чи занурення у безiменну та безсвiдому Нескiнченнiсть, а є повним звiльненням вiд пут, розкриттям всiх можливостей, залученням до Божественного Цiлого як свiдомої особи. Сходження Космiчної Свiдомостi – це перемога над Смертю, це залучення до Істини, до Всесвiтнього Життя та Вiчностi. Вам у вашому Життi завжди потрiбна їжа, пошук якої i змушує вас пересувати свою Свiдомiсть на об’єкти зовнiшнього Свiту; вам життєво необхiдна питна вода, яка за кожнi двi години витягує вашу Свiдомiсть назовнi; вам також потрiбен дах над головою, хоча б для того, щоб сховатися вiд холоду та негоди. Всi цi життєво важливi потреби змушують вас постiйно пiдтримувати зв’язок з навколишнiм свiтом, забуваючи про духовну їжу.

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

І поки у вас не з’являться точно такi ж потреби, якi можна задовольнити тiльки рухом всередину, ви нiколи всередину самих себе рухатися не станете. Якщо є необхiднiсть, то всередину себе рухатися так легко i просто, як це твориться коли ви виходите на вулицю, тобто назовнi. Що це за потреба? Ця потреба пов’язана з духовнiстю. Поки цiєї потреби не буде, ви не станете iстинно духовними. Як створюється ця потреба рухатися всередину? За допомогою якого процесу людина починає усвiдомлювати глибоку потребу, що допомагає їй пiзнавати саму себе? Виходячи з цього, ваша свiдомiсть має пам’ятати три речi. По-перше, – Смерть. Всi життєвi потреби змушують вас рухатися назовнi. Якщо ви хочете рухатися всередину себе, основним дороговказом для вас мусить стати Смерть; iнакше ви не зможете рухатися всередину. Життя дивиться назовнi, у зовнiшнiй Свiт. Поки ви не усвiдомите Смерть, духовне вчення для вас не буде значущим. Якщо ви ще не усвiдомили Смерть, то ви ще не стали людиною: тварина не може усвiдомити Смерть, а людина може, тому що лише людина може створити потребу рухатися всередину себе. Наша Смерть народжується разом з нами; якщо ми з’явилися на свiт, то вже не можемо утекти вiд неї. Смерть прихована в нас одвiчно, наше завдання – це тiльки усвiдомити її. У той момент, як ви повнiстю усвiдомите що можете у будь-який момент померти, що Смерть є невiдворотною, весь ваш Розум почне працювати в iншому вимiрi. Тодi їжа стане для вас тiльки основною необхiднiстю тiла, але не iснування. Були учителi, якi вчили, що єдино вiрним шляхом є самогубство. І це було не тiльки у минулому; навiть зараз є «мислителi», якi стверджують, що все наше Життя є повним абсурдом. Вiдповiдно до цих своїх висновкiв, вони навiюють своїм учням, що нiбито Життя не має нiякого значення i залишається тiльки одне, що має значення у Життi – це наша Смерть. Це хибне вчення! Зiгмунд Фрейд на це також мав власну точку зору. Вiн стверджував, що людина не може бути щасливою, тому що функцiонування людського Розуму генерує страждання; таким чином людинi залишається вибiр бiльшого чи меншого страждання. Вiдсутнiсть страждань не є предметом вибору. Якщо ви певним чином пристосуєте свiй Розум, ви отримаєте менше страждань, i це все. Така перспектива нормальнiй людинi не дуже подобається. Схожi речi стверджують i екзистенцiоналiсти – Сартр, Камю та iн. Через те, що сама природа Життя є страхом, гнiвом, стражданням – Життя нiколи не буде щасливим. Найбiльше, що людина може мати – це смiливо зустрiчати все, що вона несе, i все це без всякої надiї. Ситуацiя нiбито знову є безнадiйною. У часи Будди було багато таких шкiл. Шлях Будди був серединним. Будда казав про «не Смерть, не Життя»: не прив’язанiсть до Життя, не вiдмова вiд нього. Швидше за все, це заперечення має баланс точно посерединi. Розум пересiчної людини говорить їй: «Якщо життя є стражданням, то рухайся у протилежний бiк». Але розум буддиста не такий категоричний: «Життя є страждання, тому що це крайнiсть. Смерть також буде стражданням, тому що це iнша крайнiсть. Вочевидь, щастя знаходиться десь мiж ними; щастя – це рiвновага». Саме тому справжнiй буддист є прикладом врiвноваженостi: вiн живе тiльки посерединi – у мовчаннi, без рухiв, не вибираючи нi того, нi iншого, залишаючись у своєму центрi. Процес вибору – це завжди страждання: чи то Життя, чи то Смертi, якi є двома крайностями одного цiлого. Вибравши одне,

Ставлення до смертi

ви маєте iти проти другого полюсу. Ви не можете вибрати Життя, не вiдмовившись вiд Смертi. Щастя – це лише тимчасова вiдсутнiсть нещастя. Життя – це лише тимчасова вiдсутнiсть Смертi. Усвiдомлення цього також викликає страждання. Щоб ви не вибирали, ви вибираєте за щось i проти чогось. Якщо ви за щось, то ви уже проти чогось: ви не можете бути тiльки «за» i не можете бути тiльки «проти». Коли є «за», тут як тiнь є i «проти». Коли є «проти», має бути i «за» – приховане чи вiдкрите. Коли ви робите вибiр, ви роздiляєте: це добре, а це не добре. Але Життя – це Єднiсть! Ось одна з найфундаментальнiших Істин, яку треба зрозумiти: протилежностi – не є протилежностями. Подивiться глибше i ви вiдчуєте їх як одну Енергiю. Якщо ви вибрали Любов, то ви вибрали i Ненависть. Ненависть властива Любовi, вона прихована у нiй. А ненавидячи того, кого ви любите, ви змушенi будете страждати. ІСТИНА – ПОСЕРЕДИНІ ! Не вибирайте, просто БУДЬТЕ! Це важко, це здається неможливим, а ви спробуйте. За будь-якого випадку, коли є двi можливостi для вибору, треба прагнути бути посерединi, як кажуть люди, покладiться на Волю Божу.

1. 3. СТРАХ СМЕРТI Те, що ми висвiтлюємо нижче, має найнеобхiднiше практичне значення, тому що стосується трьох найнижчих людських тiл, у яких людина переважно поляризована, – Бiологiчному (анатомiчному), Ефiрному та Астральному. Але Ефiрне тiло знаходиться нижче рiвня Свiдомостi i уява про Сили, що дiють в цьому тiлi, зводяться, як правило, до уяви про «життєвiсть» когось чи чогось, чи про вiдсутнiсть цього. Бiологiчне тiло також змушує нас подумати про себе лише тiльки тодi, коли щось не гаразд зi здоров’ям чи iз задоволенням тих чи iнших потреб. Зовсiм iнша справа – Астральне тiло, що є для кожного з нас провiдником нашого життєвого досвiду. Сила та життєвiсть цього емоцiйного та почуттєвого провiдника забезпечує вiдбиток життєвостi i формує досвiд кожної втiленої Душi. Одним з простих проявiв активностi Астрального тiла є СТРАХ ВЗАГАЛІ, i СТРАХ СМЕРТІ, як одне з незлiченних його окремих проявiв. Френсис Бекон якось про це сказав: «Люди бояться смертi, як малi дiти темряви, i як у дiтей цей природний страх пiдсилюється казками, так як i страх смертi». Наш страх перед Смертю, як i перед iншими, навiть набагато меншими життєвими проблемами, постiйно iснує у нашiй пiдсвiдомостi, тому що Смерть залишається для нас найсильнiшим i найпотаємнiшим з усiх переживань до того часу, поки ми не побуваємо у нiй. Загадку Смертi ми розв’язуємо лише пiд час помирання. Страх перед незворотнiстю Смертi має багатощабельний базис, але основними причинами є: – жах перед невiдомим i невизначеним; – жах перед кiнцевим вiдчуженням вiд Фiзичного Плану; – сумнiви щодо свого безсмертя; – небажання розлучатися з усiм, що було дороге серцю i з тими, кого любили чи вiд кого були залежнi; – пiдсвiдомi згадування про насильницькi Смертi у попереднiх Життях; – ототожнення себе зi своїм анатомiчним тiлом i страх втрати його. Багато хто з вас може сприймати все, що написано нижче, як цiкаву казку,

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

нiбито фантазiї на тему про Смерть, але той, хто вже готовий для отримання цих Знань, знайде, принаймнi, те, що шукав протягом усього свого Життя. Отже, – СМЕРТІ НЕМАЄ! Ця наша заява не якась популiстська агiтацiя чи пропаганда того, про що ми не маємо жодної уяви. Вiдповiдно до отриманих знань про свої попереднi Життя, ми можемо з усiєю вiдповiдальнiстю сказати, що те, що люди сприймають як «СМЕРТЬ», є лише черговим етапом входу Душi людини у повнiше та життєздатнiше її Існування. «Бог не є Богом костей мертвої людини, але людини живої. Я говорю вам, люди: людина iде до могили, але вона пiднiметься знову i явить життя, бо кожне життя сокрите з Христом у Бозi, i людина жити, поки живе Бог» (Єванг. Ісусабуде Христа епохи Водолiя, 155:21-23). Ми знаходимося за два кроки вiд Абсолюту. Перший крок – це крок iз цього Свiту. І ще один крок – крок iз наступного Свiту. Смерть – це не кiнець. У наступному Свiтi ми також «смертнi», як i тут. Ми маємо вийти з наступного Свiту так, як i з цього. Але ваш страх перед Смертю завжди iснує в вас i, супроводжуючи вас по Життю, є присутнiм у кожному вашому словi, поглядi, справi. Ви просто звикли до цього вiдчуття i навiть не звертаєте уваги на нього, поки будь-яка стресова ситуацiя не виплесне його на поверхню вашої Свiдомостi i не захлине ним всi iншi емоцiї, iнколи затуманюючи навiть i Розум. Той, хто опирається страховi Смертi у своєму Життi i сильно фокусується на матерiальному, той постiйно зациклюється на цьому iнстинктивному почуттi i тому завжди буде боятися померти. Страх власної Смертi поступово просочиться у кожний аспект його Життя i перетворюється iнколи у фобiю. У шумеро-вавилонському епосi про Гiльгамеша (3 тис. рокiв до н. л. ) герой так оплакує смерть свого товариша: «Я проливав сльози бiля його тiла, маючи надiю що Енкiду встане. Але на сьомий день йому в нiс проникли хробаки, i я зрозумiв, що вiн вже не повернеться, i поховав його. З того часу я не знаю спокою. Тiло мого друга розсипалося на порох i змiшалося iз землею. Я знаю, що i я буду там. Моє тiло також перетвориться на порох та глину. Я боюся смертi... ». Ми боїмося смертi, тому що вона дуже часто на наших очах буває болiсною та нещадимою, кровожерливою та жахливою на вигляд, невмолимою та незговiрливою. Ми також не хочемо думати про Смерть, тому що вона є страхiтливою i незатишною, i все, до чого вона торкається, пов’язане для нас з втратами, а iнодi з дуже важкими. Ми ненавидимо Смерть, тому що вона є обмежуючою силою для нашої Свiдомостi, ворожою Життю, тому що вона забирає вiд нас наше майно, пориває нашi звичнi зв’язки i грубо втручається у нашi плани та перспективи. Ще ми соромимося Смертi, тому що страх перед нею принижує нас перед самим собою i вимагає вiд нас постiйних колосальних витрат сил. Людина, що знає свою Смерть i свiй страх перед нею, не думає про неї, а просто вiдводить у своєму Життi психiчний простiр для себе, як безсмертної Сутностi, з одного боку, i для Смертi, як частини Життя її особистостi, з iншого. Тодi страх починає поступово розсiюватися, поки зовсiм не зникне. Така людина може бiльше насолоджуватися Життям i з меншими втратами переступить через порiг Смертi, коли приплине її час. Людей часто лякає не сама перспектива померти, а те незвiдане, що приховане за самою Смертю. Адже Смерть не мусить нас лякати, тому що ми знаємо з дитинства, що колись обов’язково прийде час i ми мусимо померти. Але ми так влаштованi, що поки не звiдаємо все на собi, не повiримо жодним словам

Ставлення до смертi

та запевненням. Смерть є однiєю з найголовнiших подiй у нашому Життi i для бiльшостi людей є непiзнаною через власнi переживання i цей факт лякає та тривожить нас. Цей загадковий процес супроводжується деякими незвичними для нас явищами, одним з яких є звiльнення вiд обмежень бiологiчного тiла. Насправдi, нiякого страшного процесу роз’єднання не буває, якщо йдеться про примусову чи неочiкувану Смерть. Процес природного помирання характеризується перш за все зникненням всього того, що вже вiджило i вiдслужило свiй термiн. Вмиранням Смерть очищує мiсце для нових явищ Існування, якi мають прийти на замiну нашої звичної уяви про Життя. Смерть фiзичного тiла можна приблизно розглядати як розщеплення бiнару – бiлково-польової сутностi, коли автономiю отримує бiлковий носiй (тiло) та енерго-iнформацiйна структура людини, носiй ментальностi (Душа). Автономiя бiлкового тiла є швидкоплинною – вона розкладається, а посмертна автономiя Душi є залежною вiд характеру Смертi, тобто вiд того, природною вона була чи нi. Природна Смерть – це запрограмоване розщеплення бiнару з закiнченим внутрiшнiм еволюцiйним циклом. Передчасна Смерть – це насильницьке розщеплення, яке також може бути зумовлене старими причинно-кармiчними зв’язками (боргами) людини, чи бути наслiдком отриманих зв’язкiв (боргiв), якi щойно зародилися. Душа еволюцiйно розвинутої людини, яка вiддiлилася вiд анатомiчного тiла у результатi природної Смертi, є енергетично спроможною виконати енергетичний стрибок у новий Тонкий Свiт. Наслiдком будь-якої насильницької, а також передчасної Смертi людини є енергетично неповноцiнна, недiєздатна Душа, яка не може самостiйно перебороти енергетичнi межi мiсцезнаходження. Тому Душi самогубцiв чи жертв нещасного випадку, як правило, «зависають» мiж двома Свiтами у зонi грубих частот (вiбрацiй). Але навiть таке «щастя» мають далеко не всi. Через те, що посмертне iснування такої Душi є можливим лише за умови постiйного енергетичного пiдживлення, то для збереження хоча б вiдносної стабiльностi свого iснування вона мусить постiйно паразитувати на тiй енергетичнiй «нiшi», у якiй сталося насильницьке розщеплення Душi i анатомiчного Тiла, тобто там, де людину застала Смерть. Коли у такої Душi наближується критичний рiвень енерговитрат, вона починає дисонувати у навколишнiй Простiр, що на психологiчному рiвнi вiдчувається живими людьми як невмотивований страх. Люди, якi мають розбалансованi та психiчно нестiйкi енергосистеми у таких випадках починають також генерувати вiбрацiї страху, чим енергетично пiдживлюють такi Душi, якi все бiльше паразитують на своїх жертвах. (Згадайте-но хрести, вiнки та пам’ятники бiля дорiг на мiсцях загибелi вiд нещасних випадкiв). Енергетична неповноцiннiсть Душ самогубцiв, а також жертв нещасних випадкiв i пов’язана з нею нестабiльнiсть, в разi вiдсутностi постiйного зовнiшнього живлення призводить до швидкої їх деградацiї до найнижчих пiдрiвнiв, де вони найчастiше асимiлюються потужнiшими i стабiльнiшими за формою енергоагресорами Антисвiту. Досить сильний страх на початковiй стадiї природного помирання безпосередньо призводить до клiнiчної Смертi. Не дарма люди кажуть: «перелякався до смертi» чи «помер вiд страху». Таке насправдi має мiсце i досить часто. Але ми знаємо, що єдиним неприємним вiдчуттям пiд час цього процесу є лише вiдчуття невiдворотної небезпеки, загрози руйнування, а також вiдчуття, що нагадує електричний шок.

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

У стресових ситуацiях людина, як правило, вiдчуває не страх випробування Смертi як процесу, а страх перед небуттям i, перш за все, небуттям особистостi. Всi реакцiї на страх, – чи-то миша у кiмнатi, чи нiчний кошмар також у бiльшостi визначаються нашим страхом перед власною Смертю. У будь-якому станi страху чи гострої критичної ситуацiї тiло миттєво налаштовується на виживання i звертається за допомогою до сьомого енергетичного вихору (сх. Муладхара-чакри), вивiльняючи накопичений у нiй досвiд Душi з виживання, а також всi тi знання, якi пiдтримують Життя. Бiльшiсть ситуацiй, що є причинами наших страхiв, частiше за все збуджуються реакцiями, якi виникли у рiзних нижнiх центрах, що не поєднанi з енергетикою виживання: це емоцiї та асоцiацiї, iнтуїцiя та уява, спiлкування тощо. Страх частiше за все викликається на пiдсвiдомому рiвнi i частiше за все використовується бiологiчним тiлом для активацiї Свiдомостi. Але мало хто вiдає, що кожний раз, випробовуючи страх, ми навiть не пiдозрюємо, що провокуємо у своєму Життi граничнi психiчнi ситуацiї, якi пiзнiше ще бiльше пiдсилюють в нас це почуття i, таким чином, створюють справжню небезпеку нашому Життю. Людина, яка розумiє суть Смертi, завжди сприймає цей страх за те, чим вiн є насправдi, а саме – за потужну реакцiю органiзму на незвичне або неочiкуване збурення i тим значно ослаблює всi можливi наслiдки цього почуття. Саме тому, бiльшiсть з тих, хто побував у станi клiнiчної смертi по той бiк Буття, хто був на межi Смертi, зберiгають значно бiльше спокою та гiдностi у таких смертельно небезпечних ситуацiях як землетрус, катаклiзми, вiйни та нещаснi випадки. Переживання Смертi дало можливiсть людям пересвiдчитися у власних помилках стосовно неї i тому вони залишаються спокiйними перед небезпекою, у той час, як всi iншi, що не мали цього досвiду, витрачають величезну кiлькiсть Енергiї на те, щоб за будь-яку цiну уникнути Смертi. Бiльшiсть людей все ще розглядають Смерть як окреме, незалежне явище, яке, що б там не було, треба боятися i уникати. Люди бояться не Смертi. Люди, насправдi, бояться втратити власний зв’язок з життям, назавжди полишити звички до свого стилю Життя. Безсумнiвно те, що Смерть повнiстю змiнить вас, що Смерть забере вас у вимiри, про якi ви абсолютно нiчого не знаєте, що Смерть не залишить вас такими, якими ви є тепер. Вона забере ваше тiло, ваш Розум, все, що ви сприймали як себе. Але ви продовжуєте боятися Смертi, тому що ваша Душа зберiгає пам’ять про свої минулi роз’єднання з тiлом, про минулi вiдходи iз Землi. Людина прагне збереження її iндивiдуальної Свiдомостi, але це стає можливим тiльки у момент повного усвiдомлення Істини. А цей момент, як правило, настає у людини дуже пiзно – не тодi, коли вона ще жива, а тодi, коли вже вмирає. Ось чому у багатьох людей, через незрозумiлiсть ними сенсу Життя, пiсля Смертi все починається знову. Душа у новому своєму втiленнi починає проходити протоптаними життєвими шляхами все спочатку, а для людини, для особистостi, що прожила своє земне Життя, на жаль, нової можливостi попробувати переоцiнити все, що було недооцiнене за Життя, вже не буде. Нове Життя Душi вже буде пов’язаним з другою особистiстю, хоча i такою, що має багато спiльного з попередньою, але зовсiм самостiйною вiд неї. Просвiтлена людина нiколи не помирає, тому що вона не тримається за Життя. Вона добровiльно вiдмовилася вiд нього; вона вже є мертвою. Рама, Будда, Пiфагор, Ісус, Сiрко та iншi вiдомi Просвiтленi на перший погляд померли так, як i ви будете вмирати, але це тiльки на перший погляд. У Дгамападi говориться «якщо твоя Душа вiльна, то тобi не обов’язково проходити че-

Ставлення до смертi

рез народження та смерть». Воїстину, Смерть для бiльшостi людей частiше перетворюється в неочiкуване пробудження, – трохи страшне, трохи приємне, сумне чи дуже радiсне. Все у вашiй Смертi, так як i у вашому Життi, залежить цiлком i повнiстю вiд вас самих i вiд того, що ви посiяли у самому собi та Свiтi за час вашого Життя. Треба зрозумiти, що нi в кого не буде другої можливостi «прописатися» в тих чи iнших сферах Тонкого Свiту: до частот (вiбрацiй) якого iз Свiтiв ваша Свiдомiсть зможе «дорости» за Життя, такий рiвень i стане для вас особисто найвищою планкою, на яку ви, як особа що померла на Землi, зможете розраховувати пiсля своєї Смертi. Зовсiм помилково та нерозумно мiркувати про те, що якщо я нiбито i помилився у цьому Життi у чомусь, то зможу надолужити це у наступному. Це дуже небезпечна та страшна помилка! Занотуйте собi: нiякого наступного вашого особистого Життя на Землi, окрiм досягнутого вами рiвня посмертного iснування, до закiнчення нинiшнього еволюцiйного циклу у вас вже нiколи не буде. Лише тодi, коли ви зможете за своє Життя сформувати розвиток астрального та ментального тiл, натомiсть зробивши позитивнi напрацювання для розвитку причинного (каузального) та духовного тiл, лише i тiльки тодi ви зможете розраховувати на те, що у час завершення великого циклу розвитку нинiшнього людства, ви, як iндивiдуальний Дух, зможете продовжити свою Еволюцiю у наступному циклi. Але для цього потрiбно тут, а не пiсля Смертi, досягнути дуже високого рiвня Свiдомостi та Духовностi. У всiх iнших випадках, якщо тiльки вам пiсля Смертi вдасться зберегти особисту iндивiдуальнiсть, вас очiкує Життя в одному iз суспiльств Тонкого Свiту, коливанням (частотам) якого (пiсля повної очистки вiд грубої енергетики) будуть найспiвзвучнiшi вiбрацiї ваших тонких тiл. І навпаки, за деякий час у своєму «загробному Життi» ви почнете старiти i енергетично зсихатися, зменшуючись у розмiрах, допоки не прийде друга, астральна Смерть. Якщо крiм добре розвинутого емоцiйного тiла, та ще i у дiапазонi низьких частот, ви за Життя нiчого бiльше не розвинули у собi, то ви будете змушенi пройти другу Смерть: вас уже нiколи i нiде не буде, ви станете просто частиною матерiалу Астралу, який є основою для втiлення iнших iстот. Ось до такої перспективи ви маєте бути готовi, якщо не зробите вiдповiдних висновкiв i повнiстю, зараз же не змiните все своє Життя у бiк його духовного полюсу. Той, хто посiяв Добро та Любов, обов’язково пожне Добро та Любов пiсля своєї Смертi, i всi його добрi справи наповнять його iстинну особистiсть вiбрацiями Свiтла, що дозволить йому «купатися» в любовi та блаженствi. Запам’ятайте: ви, як особистiсть, будете насправдi вiльною i позбавленою наступної – астральної – Смертi лише тодi, коли ви за своє Життя дiйсно напрацьовували Істину, яка висловлює закони справедливих, миролюбних, сильних та чистих Серцем дiтей Свiтла. Для людей з нерозвиненою Свiдомiстю їх Смерть – це дiйсно сон та забуття, тому що їх Розум ще є недостатньо пробудженим, щоб реагувати за повної Свiдомостi, а комора пам’ятi поки що є порожньою вiд подiй, якi можуть створити пiсля анатомiчної Смертi деяку подiбнiсть Буття. Для середньої добропорядної людини її Смерть буде продовженням життєвого процесу у її Свiдомостi, а також наслiдуванням всiх прижиттєвих iнтересiв та тенденцiй. Свiдомiсть такої людини та її почуття, у розумiннi на-

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

вколишнiх процесiв, залишаються сталими. Вона не вiдчуває нiякої великої рiзницi у своїх станах i частiше всього не усвiдомлює, що пройшла через короткий епiзод власної фiзичної Смертi, яку так боялася. Зовсiм iнша справа – це злi та зацикленi на власному егоїзмi люди, а також злочинцi, убивцi та тi, хто присвятив своє Життя досягненню матерiальних та iнших споживацьких i хтивих благ. У них пiсля Смертi виникає стан так званої «зумовленої енергетичної залежностi вiд Землi». Це означає, що всi, напрацьованi ними зв’язки з усiм земним, їх земна орiєнтацiя на мету, спрямування, бажання та почуття надiйнiше найтовстiшого ланцюга приковують їх до нижнiх шарiв Астралу, що просторово знаходиться дуже близько до поверхнi Землi i тому вони навiть пiсля позбавлення вiд бiологiчного та ефiрного тiл залишаються буквально зануреними у звичне для них земне середовище. Всi їх спроби за будь-яку цiну встановити контакт з Фiзичним Планом нiчого не дають. Через це вони терплять дуже багато страждань. Мiж iншим, схожа посмертна доля чекає i тих чуйних i хороших людей, чия велика власна любов та залипання до залишених на землi людей чи невиконана невiдворотна справа змушує їх перебувати у подiбному станi. Для тих, хто протягом всього Життя прагнув до виконання свого духовного обов’язку i втiленню на Фiзичному Планi високої мети та Ідеї, i пiсля Смертi продовжується аналогiчне служiння, до якого вiн чи вона звикли за Життя. Такi люди ще за Життя у години свого вiдпочинку чи сну напрацювали у Тонкому Свiтi ментальнi поля свого майбутнього активного служiння та вчення. Одразу пiсля Смертi вони постiйно та активно функцiонують у них. Небезпека страху Смертi може створити для кожного з нас бiльшi неприємностi, нiж ви можете чекати. Це є тому що, якщо ви ще за Життя не зумiли звiльнитися вiд цього страху, то у найостаннiший момент вашої Смертi вiн паралiзує все ваше єство, всю вашу Волю i ви, якщо навiть за Життя були не злою i не поганою людиною, увiйдете у процес свого помирання з важкими вiбрацiями, якi пiсля вiдключення вашої Свiдомостi притягнуть вашу Душу в жахливi Сфери нижнього Астралу, де цей страх пiдсилений у сотнi разiв, стане надовго превалювати у вашому посмертному iснуваннi. Всiм треба твердо засвоїти Істину: Посмертне Життя Душi, а також майбутнiй внутрiутробний стан людини та її народження у новому втiленнi, у бiльшостi, якщо не у всьому, визначається якiстю останнього бажання та останньої Думки людини у момент її Смертi. Ми не знаємо, як ще видiлити для вас цю тезу, аби ви змогли звернути на неї свою увагу i прийняти за дороговказ всього свого земного Життя. Справа у тому, що останнє бажання людини достеменно залежить вiд того, яку форму вона придала своїм Думкам, спрямуванням, бажанням, пристрастям, звичкам i, взагалi, всiй справi свого Життя. Останнє бажання буде завжди невимушеним, його не можна собi запланувати, його не можна навiяти, його не можна взяти i пiдiгнати пiд визначений момент свого Життя. У найостаннiшу мить все ваше Життя – без вашого погодження та без вашої участi – вiдiб’ється у вашiй згасаючiй Свiдомостi i пам’ять пiднiме з усiх потаємних куточкiв всi подiї вашого Життя та всi емоцiї, що супроводжували цi подiї. Однi картини проскочать миттєво, тому що не залишили у вашiй Свiдомостi вiдбитку почуттiв, iншi ж знову пiднiмуть забутi емоцiї, викликаючи стосовно них чи то жаль, чи то задоволення, але буде у всьому цьому «кiнi» одна ГОЛОВНА подiя, одна ГОЛОВНА Думка, що ВИЗНАЧАЄ весь сенс вашого Життя. Вмираючий мозок останнiм потужним iмпульсом звiльняється

Ставлення до смертi

вiд пам’ятi i вона дуже детально вiдтворює кожне враження, яке було довiрене їй протягом всього перiоду дiяльностi вашого мозку. Те враження i та Думка, якi були найпотужнiшими, залишають в пам’ятi найяснiший слiд i найпотужнiше враження, котре виштовхує i переживає всi iншi почуття, яким призначено воскреснути чи у «Пеклi», якщо вони вiдповiдають вiбрацiям Пекельних Сфер, чи у «Раю», якщо цi почуття несли у собi альтруїстичну любов та служiння людям. Жодна людина не помирає у зовсiм несвiдомому станi. Навiть у душевнохворого чи у людини, що знаходиться у безглуздому станi, у хвилини смертi з’являється мить повного осяяння, хоча присутнi люди цього можуть навiть не зафiксувати. Людина може здаватися вже мертвою, але ви маєте знати, що вiд останнього удару серця до того часу, поки останнє тепло не покине її анатомiчне тiло, мозок її продовжує працювати, Думати, i за цi короткi секунди Душа встигає побачити все своє Життя. Ось чому дуже важливо до моменту вашої Смертi не тiльки позбавитися страху, але i бути твердо впевненим, що вашi Думки та бажання не затягнуть вас у кошмарне провалля «Планети Смертi». Тому давайте ще раз, детально, розглянемо те, що живить у нашiй Свiдомостi почуття Страху перед Смертю. Як у Життi неможлива рiвнiсть, так i у Смертi неможлива нерiвнiсть. Усвiдомте цю Думку, уважно обдумайте її. Треба затямити, що ваша Смерть є можливою вже у наступний момент. Ви можете навiть не дочитати до кiнця наступне речення, точно так, як можете у наступний момент не закiнчити його. Але чомусь нiхто не висловлює тривоги стосовно власної Смертi. Свiдомо, хитро, але ми уникаємо iнтересу до неї, тому що це породжує страх. Наша Смерть завжди має мiсце у наступному моментi. Свiдомо наблизьте її, щоб ви змогли на нiй сфокусуватися, i саме це фокусування допоможе вам увiйти всередину себе, i таким чином ви створите нову реальнiсть. Людина боїться Смертi. Мудрецi говорять, що Смертi треба подивитися у очi, заглянути у саму її сутнiсть; глибоко заглядаючи у Смерть, ви перемагаєте її i якщо ви заглянули у Смерть, ви стаєте поза Смертю. Якщо ви зможете зробити це, якщо ви зможете зустрiти Смерть, то ви зрозумiєте, що в вас є ДЕЩО, що знаходиться за межами Смертi. Уникаючи Смертi, ви залишаєтеся пiд її володарюванням. Зустрiчаючи смерть вiч-на-вiч, ви перемагаєте її. Як довго ми пов’язуємо себе з кiнцевими речами, так швидше рухаємося до Смертi, тому що замкнутися у нiкчемному своєму iснуваннi – це i є Смерть, справжня Смерть, саме тому i виникає такий страх перед нею. Смерть для пересiчної людини – це завжди невiдоме. Якi б знання про Смерть ми не мали, сама Смерть не може бути загалом нам вiдома. Ми тягнемо руку, щоб ухопити її, але її вже немає. Страх перед Смертю є досить рiзноманiтним. Найсмiливiшi думають, що не вiдають його до того часу, поки на диво не знайдуть його у собi. Страх – це не якась там абстракцiя, вiн не iснує сам по собi, без зв’язку з iншими речами. Страх проявляється лише стосовно чогось. Корiння страху – у пiдMрунтi, у тканинi самої Матерiї, у взаємодiї пар протилежностей – Духу та Матерiї. Страх є, як правило, дiєю чи наслiдком принципу Розуму, ментальної активностi людини. Але справа зовсiм не у тому, що людина має Розум; якби вона правильно використовувала свiй Розум, то вiн мiг би викоренити у собi всi види страху. Джерела страху знаходиться у тому, що має назву «Космiчне Зло», хоча iстинне значення цього є доступним тiльки Посвяченим. Жодна нормальна людина не сприймає Смерть так, як це описано на паперi, якими б загальнодоступними образами та алегорiями не користувалися автори. Як обiйти межу страху перед Смертю, ми не знаємо. Це – чисто iндивiдуальний шлях для кожної людини.

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Смерть для бiльшостi людей, незалежно вiд їх свiтосприйняття, є просто непояснюваним явищем, яке пiдступно залазить до особистого Життя i руйнує всi їхнi плани на майбутнє. Багатьом людям це завжди здається жахливим i невiдомим падiнням у безвiсть, у Свiт, з якого нiхто ще не повертався i про який нiхто нiчого об’єктивного не розповiдав. Допоки людина ототожнює себе з грубою Матерiєю, поки її Свiдомiсть пов’язана з Фiзичним Планом Землi, вони є iдентичними: вона сама i є земля, тому що Свiдомiсть її належить праху, минущому, тобто такому, якого ВЖЕ НЕМАЄ. Тобто, коли її тiло стає безсилим i помирає, людина помирає також, тому що її Свiдомiсть перестає функцiонувати, впадаючи у латентний стан. Це i є те, що бiльшiсть людей називає «Смерть». Зовсiм навпаки це протiкає у духовно пробудженої людини, яка все своє Життя стояла вище грубої Матерiї. Для неї факт народження в тiлi є iдентичним Смертi, тодi як Смерть тiла для неї є пробудженням, воскресiнням, Життям. Страх Смертi можна перебороти тiльки тодi, коли людина зрозумiє, що вона буде Жити доти, доки є хоч одна iскра Життя у Всесвiтi, коли свiдомо може сказати: я – у всьому, я – у всiх, я – все Життя, я – весь Всесвiт! Пiсля прийняття, розумiння та усвiдомлення цього людина нiколи вже нi у цьому, нi у наступних втiленнях не буде мати страху. )

1. 4. МИСТЕЦТВО СМЕРТI За Життя людинi, котра постiйно заглиблена у турботи про хлiб насущний, не вистачає часу для того, щоб колись зупинитися та задуматися про той крах, який неминуче приходить до нас разом зi Смертю i який має покласти кiнець цим диким перегонам за виживання, що називається «Життя». Давнiй латинський вислiв «Memento more» – «пам’ятай про смерть» – втратив, на жаль, свою актуальнiсть для сучасної людини. Але Смерть, як i ранiше, залишається i тепер невiдворотною Істиною. Вона стоїть за нашими спинами i нiхто не може вiд неї врятуватися чи позбавитися її холодного дихання. Тiльки-но ми народилися, як уже є приреченими «на Смерть». Ми все ще залишаємося безсилими перед обличчям Смертi. Ми помираємо як i тварина, у повному незнаннi, не маючи нiякого розумiння про те, куди нас заведе Смерть. Наш страх перед Смертю породжений нашим повним неуцтвом, нашим повним незнанням Істини, яку приховує Смерть. Це вiдбувається через те, що бiльшiсть людей сприймають себе тим зовнiшнiм тiлом, яке вони вже мають i тому думають, що пiсля руйнування свого бiологiчного тiла вони перестають iснувати. Ми ж хочемо вас переконати що це не так, що ви не просто комплект хiмiчних елементiв, якi утворюють анатомiчну оболонку i яка покриває вашу iстину Сутнiсть. Ми – Іскри Життя! Вiчнi, Божественнi Іскри Життя, одягненi у «скафандри» – бiологiчнi тiла, якi дозволяють нам точно та послiдовно дослiджувати Земний Свiт. У цьому – наша робота, це – наше завдання на кожне надане нам Життя. Але ми нiколи не помремо, тому що нiколи не помираємо, адже наше безсмертя є такою ж незбагненною Істиною, як i видима наша Смерть. Ми вiчнi! Коли наш старий одяг зношується, ми його просто викидаємо, чи мiняємо на новий, який бiльше пiдходить для виконання необхiдної роботи. Саме так робить i та Сутнiсть – наша Душа – коли має змiнити сферу своїх дослiджень: зi Свiту Фiзичного перейти до Свiту Тонкого. Цей перехiд, коли просто

Ставлення до смертi

змiнюється одяг Душi, i є тим, що ми сприймаємо як Смерть: старий одяг залишається лежати, покинутий господарем, а новий ми просто не можемо бачити нашими органами зору. Саме тому i створюється уява, що людина померла, що її не стало, хоча насправдi померлий нiкуди не дiвся i продовжує собi жити далi, навiть не хвилюючись за свiй старий «одяг». При цьому, дуже важливо як людина – помираюча – буде себе поводити перед початком i у момент цього переходу з однiєї форми Буття у iншу. Істина завжди проста – це ми досить часто через своє незнання i за рiвнем нашої еволюцiйної незрiлостi робимо її складною та недоступною для розумiння. Так i Смерть – є завжди простою i завжди неповторною. Коли помирав Будда – це була Смерть тiльки Будди; коли помирали iншi Просвiтленi, це знову-таки, була Смерть тiльки iнших Просвiтлених – вся у пахощах, величi i цвiтiннi. Як би це не сприймалося збоку, але у момент Переходу в єдину мить все їх Життя обернулося у полум’я величi. Шлях закiнчився, завдання цього Життя було сумлiнно виконане i тому вони вiдразу повернулися додому до своєї Божественної Домiвки. Такою є Смерть Посвячених. Для бiльшостi освiчених людей, для яких i написана ця книга, їх власна Смерть є лише початком iншого важкого Життя. Тут помираєте, там народжуєтеся, з одних Дверей виходите, а через iншi Дверi знову заходите у нове Життя. Ви знову народжуєтеся на Землi, ви знову обростаєте новою рiднею, у вас з’являються новi звички, iнтереси, прихильностi... Тiльки одне є незмiнним – страждання. Страждання залишаються завжди, поки ви живете у цьому Свiтi. А разом з ними – хвороби, старiсть, немiчнiсть i ... знову Смерть. Так знову i знову, практично у вiчному циклi: народження, хвороби, старiсть i Смерть. Постiйно народжуватися i постiйно помирати – такою є доля бiльшостi людей, яка згодом дасть їм право стати нарiвнi з Буддою. Проблема багатьох людей у тому, що пiсля втiлення на Землi вони вiдразу забувають про те, НАВІЩО вони знову прийшли у цей Свiт i замiсть того, щоб почати потихеньку збирати дорогоцiннi зернятка, вiчнi i цiннi для усiх Свiтiв i заради яких вони тут з’явилися, вони всю енергiю своїх Душ використовують на те, щоб краще виглядати ТУТ, але що зовсiм втрачає свiй змiст ТАМ, куди вони повернуться пiсля Смертi. Саме тому, дуже часто кожний такий «десант» Душi у Земне Життя перетворюється у «неприбуткове», «нерентабельне пiдприємство», яке для багатьох Душ часто закiнчується чи повним «банкрутством», чи частковою втратою того, що так тяжко було нажите у попереднiх втiленнях. «Подiбно до того, як золотих справ майстер, взявши кусок золота, робить з нього iншу, красивiшу форму, так воiстину i “Я”, скинувши з себе це тiло i звiльнивши себе вiд невiгластва, творить нову i красивiшу форму... По закiнченню цiєї роботи воно знову повертається iз того свiту в цей свiт дiї». (Упанiшади). Але Душа приходить на Землю за досвiдом, адже саме вiн може дати людинi повну впевненiсть у рiшеннi тих чи iнших питань, в тому числi i питання Смертi. За допомогою теоретичних знань неможливо здолати страх Смертi. Вiн постiйно буде iти за вами, чатувати, наступати на п’яти, поки ви не навчитеся тому, чим володiють усi Просвiтленi, – мистецтву помирати, поки ви не будете впевненi у тому, що можете перемогти Смерть, коли б вона не прийшла. Тiльки повна впевненiсть рятує вiд страху. Але впевненiсть живиться не тiльки досвiдом, а ще i Знаннями: щоб правильно поводитися у момент Смертi, ви маєте знати усе, що буде з вами. Але поки ви не згадаєте свої ми-

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

нулi Життя, ви нiчого не зможете узнати про Смерть. Ось чому Будда перш за все оживив багато технiк, пов’язаних зi згадуванням попереднiх Життiв. Зупинимося на загальних питаннях, без знання яких ви надалi не зможете зрозумiти про що йдеться. І Будда, i Магавiра, i багато з Просвiтлених використовували для розкриття процесiв, пов’язаних зi Смертю, технiку з назвою «джати смаран» – метод, який дозволяє входити у глибинну пам’ять (пiдсвiдомiсть) i розгледiти у нiй всi минулi Життя i всi втiлення вашої Душi. Це може виглядати як послiдовний перегляд своїх Життiв, а може закинути вас вiдразу на декiлька сотень Життiв назад, навiть до того стану, коли ваша Свiдомiсть перебувала у нижнiх Царствах Природи: тваринному, рослинному чи мiнеральному. Тiльки оволодiвши цiєю технiкою ви зможете творити медитацiю на Смертi. Якщо ви зможете творити медитацiю на Смертi, то ваше Життя отримає iнший сенс, смак, форму та значення. Крiм того, якщо ви вiдчуєте наближення власної Смертi, то у момент Переходу, коли ви будете ставати зовсiм бездiяльним, зможете використати її (Смерть) як унiкальний випадок для найглибшої з ваших Медитацiй. Енергiя, яка звiльнюється з боку зовнiшнього Свiту пiд час виходу Душi з анатомiчного тiла, може бути направлена всередину. Смерть – це Брама, яка виводить Душу з цього поверхневого, буденного та iлюзорного Життя. Смерть – це Брама, через яку можна вийти з нескiнченого циклу втiлень i розiрвати коло народжень та смертей, що вiчно повторюються. Цi Зорянi Ворота, ця Брама знаходиться всерединi вас i якщо ви навчитеся проходити через неї, перебуваючи у повнiй Свiдомостi, ви досягнете iншого Життя, глибокого та вiчного Життя без Смертi. Помирати – це справжнє мистецтво, найвагомiше i найнеобхiднiше для людини, нiж усi iншi; це мистецтво, якому навчившись в одночасся, Душа вже нiколи не забуде i може використовувати його пiд час наступних втiлень. Знання цього мистецтва i є те, що розумiють пiд висловом «перемогти Смерть». Такiй людинi назавжди стане зрозумiлим її благодiйний змiст i вся її визвольна роль. Як тiльки ви почнете себе вiльно та спокiйно вiдчувати зi Смертю, ви досягнете того Життя, яке уже нiколи не перерветься. Для того, щоб навчитися мистецтву помирати, щоби умiти знаходити те, що знаходиться за межами Життя та Смертi, треба навчитися використовувати i Життя, i Смерть. Зараз вам дуже важко, практично не можливо сконцентруватися на переживаннях Смертi, тому що ваш Розум дуже засмiчений зовнiшнiми переживаннями. Постiйно манiпулюючи тими, чи iншими об’єктами, ви весь час забуваєте про самих себе. Навiть помираючи, ви продовжуєте турбуватися про Життя. Ви активнi, тому що ваш Розум постiйно пов’язаний з чимось зовнiшнiм, щось зовнi творить. Умiти контролювати свiй Розум – це завжди дуже важко, тому що вiн завжди чимось збурений, вiчно мандрує, навiть здавалося б у спокiйному своєму станi. Все, що є вiдомим як глибока Медитацiя, можна сприймати за добровiльну Смерть – заглиблення всередину себе, занурення у найпотаємнiшi невiдомi глибини самого себе, коли ви просто тонете в океанi Свiдомостi. Коли ви покинете чисту i яскраву поверхню Розуму i полинете до глибин Свiдомостi, ви дуже швидко вiдчуєте, що починаєте помирати. Це стається з тiєї причини, що ви ототожнюєте поверхню вашого зовнiшнього, видимого всiм Життя iз самим собою – ви стаєте просто хвилями на цiй iлюзорнiй поверхнi. Тому, коли ви по-справжньому пiрнаєте у глибоку медитацiю, ви не просто iдете з поверхнi Життя, а полишаєте себе, а також i все, що належало цiй

Ставлення до смертi

iлюзiї: ваш Розум, ваше минуле, вашу пам’ять... Ось чому здається, що глибока Медитацiя є Смертю. Тiльки якщо померти цiєю добровiльною Смертю, якщо пiти вглиб свого iстинного «Я», ви зможете прийти до реальностi, котра є вiчною. Але досягнути такого стану «недiї» практично неможливо, якщо тiльки не присвятити цьому все своє Життя. «Недiя» означає, що ви повернулися додому, ви нiчого не робите, ви повнiстю бездiяльнi, ви просо Є. Щоб досягнути успiху у кiнцi Життя, ви мусите мати такий стиль iснування, який би допомiг вам досягнути цiєї мети. Іншими словами, щоб володiти мистецтвом Смертi, ви маєте спочатку оволодiти мистецтвом правильного Життя i подбати, перш за все, про глибоку моральну та духовну пiдготовку до завершення свого життєвого шляху. Фiлософ i мудрець Григорiй Савич Сковорода (1722-1794 рр. ), який нiчого не знав нi про Медитацiю, нi про технiку усвiдомленої смертi «джати смаран», так описав необхiднiсть старанної пiдготовки людини до своєї Смертi: «Потребно благовременно заготовiть сєбя вооруженним протiв врага не умствованiями, – они суть не дєйствiтєльни, – но мiрним расположенiєм волi своєй i Волi Творца. Такой душевний мiр приуготавлiваєтся iздалi, тiхо в тайнє сєрдца растьот i усiлiваєтся чувством сдєланого добра по способностям i отношенiям битiя нашего к кругу, занiмаємому нами. Сiє чувство єсть вєнєц жизнi i двєрь бессмєртiя…». Лише тiльки у той момент, коли ви почнете вiдчувати, що це ваше Життя має пiдiйти до завершення i навколо себе ви не будете бачити нiчого, крiм Смертi, коли ваша Смерть, яка здавалася вам такою далекою, стане означеною i коли ви вже не будете у змозi чiплятися за об’єкти зовнiшнього свiту – лише тодi ваш Розум почне вiдчувати потребу рухатися всередину i не дiяти. В такий момент ви вперше почнете усвiдомлювати свою власну присутнiсть. Ваша присутнiсть – це дуже тиха музика, це найтонкiша та найневловимiша рiч у Свiтi. Щоб вiдчути її, ви маєте все припинити, ви маєте бути вiдсутнiм скрiзь. Але вас заповнюють усi види шумiв, тому ви не можете почути цей тихий, маленький голос всерединi самих себе. Припинiть перейматися зовнiшнiми подразниками та дiєю. Тодi уперше ви вiдчуєте цей безмовний звук, цю безмовну музику. Ви покинете цей грубий Свiт i увiйдете у Свiт Тонкий. Дiя є грубою, недiя – тонкою. Ось чому в багатьох технiках пропонується привести своє тiло у такий стан, нiби воно мертве. Це лише означає, що ви маєте бути бездiяльним, як небiжчик. У той час, коли ви медитуєте, дозвольте своєму тiлу увiйти до «Смертi». Хай це буде витвiр вашого розуму, але i це має вам допомогти. Уява не є нереальною – вона також є «реальною». Якщо ви зможете все «реально уявити», то може статися навiть реальна (без лапок) Смерть. Якщо ви умiєте реально уявляти, то ви зможете подiяти i на фiзичнi явища. Уява – є таким самим реальним фактом, як i все iнше у цьому iлюзорному Свiтi. Таким чином, ви просто уявляєте, що ви помираєте, що ви зараз помрете. Замовкнiть i лежiть тихо; вiдчуйте, як вас поглинає Смерть, як ваше тiло стає мертвим. Частота вашого пульсу зменшиться. Частота пульсу є фiзичним поняттям i пiд дiєю вашої уяви цей показник змiнить свої параметри, значить, уява є не просто вигадкою чи фантазiєю Розуму, а чимось бiльшим, тому що її результатом є реальний факт. Поступово ви вiдчуєте, що тiло стає важким, мертвим, свинцевим вантажем. Переконайте себе у тому, що коли ви навiть захочете пiдняти свою руку, то не зможете цього зробити. І тодi навiть якщо ви захочете поворушити рукою, то ви не зможете цього. Це працює ваша уява.

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

У такому станi, коли ви вiдчули, що ваше тiло стало мертвим вантажем, ви легко можете вiддiлити себе вiд усього зовнiшнього свiту. Тепер ви можете стати бездiяльним, тому що ви «померли». Тепер ви можете вiдчути, що все у вас «мертве» i що мiст мiж вами i зовнiшнiм свiтом зруйновано. Тiло є мостом. Якщо тiло мертве, то ви вже нiчого не зможете робити у цьому Свiтi. Будь-яка активнiсть здiйснюється безпосередньо тiлом. Розум може думати про це, але не може нiчого зробити. Ви стаєте безсилим – ви знаходитеся всерединi, а свiт знаходиться зовнi. У цьому станi, коли тiло є мертвим, а мiст зруйнованим, ваша Енергiя почне текти всередину, тому що тепер для неї шлях назовнi є зачиненим та заблокованим, таким чином, ви рухаєтеся всередину. Сприймайте себе, нiби ви стоїте у серцевому центрi; розглядайте зсередини деталi свого тiла. Ви будете мати дуже специфiчнi вiдчуття, коли перший раз зможете подивитися на своє тiло зсередини. Ви бачите тунель i Свiтло в кiнцi нього. Ви втомилися в очiкуваннi, потерпаючи вiд тортур темряви, ваша Свiдомiсть кидається до цього Свiтла, до цього тунелю. Це – найвiдповiдальнiший момент у процесi «свiдомої смертi». Найважче та найважливiше тут – зумiти зберегти контроль Свiдомостi над усiм, що коїться навколо. Якщо ви зможете контролювати Розумом ситуацiї, що змiнюють одна одну, то ви i за реальної Смертi зможете залишатися незалежним вiд реакцiй астрального тiла, якi, як правило, iдуть вам не на користь. Перш за все: будьте центрованими на серцi, обдивляйтеся своє тiло зсередини, рухайтеся. Ви не будете вiдчувати, що ви є тiло. Ви – споглядач, ви той, хто усвiдомлює, хто пильнує, хто споглядає, але не той, за ким спостерiгають. Уперше тiло для вас стає просто одягом; ви є вiдокремленим вiд нього. І ще, ви неочiкувано вiдчуєте, що не можете померти. Це здасться вам дивним – використовуючи метод уяви Смертi прийти до розумiння безсмертя. Ви бачили iнших людей, як тi помирали? Їх тiла ставали мертвими – холодними та не живими тому ви думали, що вони стали мертвими. Тепер ви, завдячуючи Медитацiї на Смертi, можете бачити, що все ваше тiло також лежить мертвим, але ви є живим! Через глибоку Медитацiю ви зможете усвiдомити, що подiбна тiлесна Смерть ще не є вашою остаточною Смертю. Тiло помирає, а ви йдете далi. І якщо ви будете послiдовними у цiй технiцi, то одного разу ви зможете вийти зi свого тiла i подивитися на нього iз зовнi, подивитися на власне мертве тiло, що лежить перед вами. Але поки Життя не стало для вас даремним, ви нiколи не думаєте про те, як рухатися за його межi. Немає необхiдностi входити у деталi Смертi, немає необхiдностi навiть думати про неї. Лише усвiдомлення того, що Смерть iснує, допоможе вам рухатися всередину, допоможе вам бути медитативним. Є три способи стати Просвiтленим: перший – Медитацiя, другий – Любов, третiй – Смерть. Останнiй – найважливiший iз трьох, тому що Смерть є найприроднiшою. Любов може бути, а може не бути. Вона не є неминучою. Мiльйони людей вибирають Життя без Любовi. Вони Живуть, але нiколи не люблять, тому Любов не є чимось необхiдним, її легко можна уникати. А Медитацiя... Ви маєте увiйти у неї, ви маєте докласти зусиль, ви маєте дослiджувати та шукати. Це важко. Дуже мало людей можуть вирушити у цю мандрiвку. Шляхом iстинної, глибокої Медитацiї iдуть лише деякi люди, чиї попереднi втiлення сприяли цьому. Залишається Любов та Смерть. Любов природнiша, тому що вона щось вибудовує у вашому iснуваннi. Навiть Медитацiя не настiльки сприяє цьому. Але якщо люди вiдмовляються у своєму Життi вiд Любовi, то що тодi казати про Медитацiю?

Ставлення до смертi

Залишається Смерть з її неминучiстю. Ви не можете обминути її, ви не можете змiнити її. Вона iснує, вона просто завжди є, як є повiтря, небо, земля. Через неї має пройти кожна людина. Смерть є абсолютною, вiд неї не можна вiдхилитися. Все що ви можете зробити, це прийняти її: чи радiючи закiнченню страждань, чи неохоче, настирливо чiпляючись за Життя. Якщо ви опираєтеся, ви втрачаєте переживання Смертi. Якщо ви iдете радiсно, у вас залишається це переживання. Втратити переживання Смертi означає втратити себе, тому що у Смертi Любов та Медитацiя розквiтають автоматично. Смерть позбуває вас вашого тiла, забирає ваш Розум. Залишаються тiльки свiдчення: це i є iстинна Медитацiя. Смерть забирає всi вашi прихильностi, всi вашi бажання, – коли всi пристрастi та бажання забранi, Енергiя Любовi стає чистою. Смерть просто очищує вашу Любов i вашу медитативнiсть. Ваша Свiдомiсть та ваша Любов омиваються i виходять пiсля цього абсолютно чистими, очищеними в Смертi. Якщо ви йдете радiсно, Смерть може стати вашою ВІЧНІСТЮ. «У тiлi людини перебуває сутнiсть воскресiння з мертвих. Ця сутнiсть, яка оживлена Духом Святим, возносить тiла до вищих планiв, якi людськi очi не можуть бачити». (Єван. Ісуса Христа епохи Водолiя, 178:36). Коли ми помираємо, те, що було силою у Розумi, що – хай навiть пiдсвiдомо – живило роботу Свiдомостi – нашу мету, спрямування, бажання – все це пiсля Смертi не зникає, а продовжує потенцiйно iснувати, щоб потiм знову з’явитися у новому втiленнi. Коли ви зможете бачити змiну багатьох своїх втiлень протягом, скажiмо, одної години глибокої Медитацiї, ви зможете переживати свої народження та Смерть на дуже глибокому рiвнi. Пiзнання цього щомиттєвого народження i смертi Розуму дозволить вам проходити крiзь Ілюзiю щiльностi, яка надає силу СТРАХОВІ СМЕРТІ, тобто боязнi повного i кiнцевого розчинення чи зникнення пiсля позбавлення вiд бiологiчного тiла. Пiд час Медитацiї яскраве бачення безперервного i тривалого процесу, в якому один Розум веде до iншого, приносить глибоке розумiння того факту, що ваше усвiдомлення себе буде продовжуватися i пiсля того, як ваша Свiдомiсть покине непридатне для подальшого використання тiло. Цей безцiнний досвiд дозволить вам пiсля Смертi узнати, що ви ВЖЕ померли i зрозумiти, як продовжує iснувати ваша Свiдомiсть поза анатомiчним тiлом. Як швидше ви усвiдомите, що вже не можете повернутися у своє звичне тiло, так менше сприятливих напрямкiв ви втратите, щоб вибрати правильний напрямок всерединi кармiчних можливостей, що вiдкриваються у посмертному станi Свiдомостi. Бачення цього щомиттєвого народження та Смертi Розуму дозволить вам бачити далi процесу, що називається Смерть. Розумiючи вiдноснiсть Життя, усвiдомлюючи ширший контекст, у якому насправдi iснує те, що ви сприймаєте за самих себе, ви починаєте переживати Смерть свого «Я», починаєте випробовувати зменшення властивостi ототожнювання з попередньою Думкою, як з деякою мiцною i окремою сутнiстю, яку ви ранiше сприймали за своє «Я». Не називаючи слух «моїм слухом», смак – «моїм смаком», процес мислення – «моїм мисленням», а просто признаючи iснування всiх цих властивостей, тодi як кожний такий стан виникає та зникає як продукт попереднiх умов вашого Життя, ви незабаром почнете переживати смерть уяви про самих себе, як про когось, хто живе окремо вiд Потоку Загального Існування. Один Учитель сказав:

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Якщо ви прийшли до мене не для того, щоб померти, вам лiпше iти додому – ви не готовi до практики». «Я перемiг смерть, знехтував нею i повстав; вивiв на свiт безсмертя i намалював на стiнах часу райдугу для синiв людських; i те, що я зробив, всi люди зроблять». (Єван. Ісуса Христа епохи Водолiя, 176:13-14). Коли починається Смерть того, що ми звикли називати «собою», ми глибоко вiдчуваємо, що це окреме «Я», яке проявляється як наша особистiсть, є лише Ілюзiєю нашого вiдстояння один вiд одного, нашої вiдокремленостi вiд речей, вiд спiльного для всiх нас Буття. Цей спiльний душевний стан роздiлення, пригнiчення та страху стає могутньою гальмiвною силою в нашому посмертному Існуваннi, коли ми вступаємо у «чисте» Буття, у процес, який супроводжується iнколи болями – у нашу так звану Смерть. Саме тут перед нами розкривається той очевидний факт, що ми не є тими, ким ЗВИКЛИ бути, що ми насправдi все своє Життя були тими, ким нiколи не хотiли бути. Наше iлюзорне «я» помирає лише пiсля того, як ми перестаємо живити його своїми бажаннями та емоцiями. Лише тодi, коли з нашої Свiдомостi починають спадати марево того, за кого ми себе вважали, ми можемо померти як вiдокремленiсть, щоб пережити єднiсть з УСІМ Існуванням. Наше iлюзорне «я» помирає лише пiсля того, як ми перестаємо живити його своїми бажаннями та емоцiями, так, якби вони були нашими власними; воно помирає пiсля того, коли ми починаємо сприймати їх просто як деякi абстрагованi переживання, що мають мiсце у нашому УЗАГАЛЬНЕНОМУ Розумовi. Завдячуючи цьому, ми отримуємо бiльшу виразнiсть i бiльше розумiння того, хто ми є насправдi i КУДИ переходить наша Свiдомiсть, коли ми «помираємо» i покидаємо своє бiологiчне тiло. Глибинна Медитацiя дозволяє нам бачити весь процес нашого нескiнченного Існування i бачити координати, у яких воно проходить. Те, що нами ранiше сприймалося за реальне, насправдi не є таким. Воно не обов’язково є нереальним, але воно стає перед нами нереальним у тiй мiрi, в якiй ми ранiше уявляли його «реальним». Завдячуючи такiй трансформацiї Свiдомостi, наше сприйняття Смертi та ставлення до неї очевидно змiнюються. Смерть особистостi, «Я» може супроводжуватися страхом перед вивiльненням, перед кроком у невiдоме, у порожнечу, страхом перед думками про те, що нiщо не може врятувати нас i зупинити наше падiння. Цей страх викликаний не признанням Порожнечi вашої особистої Природи – того безкрайнього простору, в якому ми виникаємо, простору, який тiльки i є Істиною. Пiсля Смертi вам бiльше вже не буде потрiбним визначати, хто ви, через те, що тим, ким ви будете ставати у кожну мить вашого посмертного iснування, буде багато реальнiшим нiж тим, ким ви сприймали себе за Життя. Але хто з гiднiстю сприйме цю Смерть свого окремого «Я», той буде ставитися до своєї фiзичної Смертi з повагою i пошаною, сприймаючи її як чудесну можливiсть для переходу з одного Життя до iншого, з одного земного Буття у Буття неземне, космiчне. Кожна Смерть – це можливiсть для духовного стрибка, для прориву Свiдомостi на шляху ще бiльшої iндивiдуалiзацiї у Єдностi. Смерть без зупинки роботи Свiдомостi висвiтлює: все, що людина сприймала за себе i за своє Життя дуже сильно вiдрiзняється вiд того, що повстане перед Душею за порогом процесу смертi. У момент ТАКОЇ Смертi з’являється рiдкiсна можливiсть для Вивiльнення Душi. Це безцiнний дар, який, за розумного та мудрого його використання, може допомогти вам звiльнитися вiд багатьох ваших нерозумних бажань, страхiв та его, даючи можливiсть Свiтлу вашої Душi злитися воєдино зi Свiтлом Абсолютної Істини.

Ставлення до смертi

1. 5. ПРИЖИТТЕВЕ ОЧИЩЕННЯ ВIД НЕГАТИВУ В цьому роздiлi йдеться про те, що пiсля Смертi людини, його Душа зустрiчається з рiзними Архетипами, Думоформами та iншими астросутностями, якi є лише комплектом таких вiбрацiйних коливань, що є характерним для астрального тiла даної конкретної особистостi померлого. Це можуть бути злi та заздрiснi сутностi, що втратили людську подобу, або чуйнi та хорошi люди, що готовi прийти на допомогу i навiть пожертвувати собою: можуть навалюватися жахливi та страшнi iстоти чи зiгрiвати альтруїстичною любов’ю чуйнi та прекраснi феї тощо. Кожна з таких зустрiчей далеко не є випадковою i викликана, перш за все тим, що частотнi коливання померлого, найпотужнiшi за амплiтудою на даний момент у його астральному тiлi, притягують до себе з Астрального Простору аналогiчних за частотами астросутностей, а також обставини, що прискорюють реалiзацiю цих частотних коливань. За законом Компенсацiї, частина грубих частот Душi буде нейтралiзованою вже у першу мить пiсля Смертi, коли перед внутрiшнiм зором померлого пройде все прожите ним Життя i будуть розставленi наголоси на багатьох вчинках, словах i навiть Думках, якi, з точки зору Божественної Моралi, не можна назвати позитивними. Розглядаючи кожний конкретний вчинок, який людина вчинила за Життя, у Астральному тiлi помираючої будуть виникати коливання глибокого жалю та розкаяння за скоєне, сказане чи надумане колись нею, то енергетика даного негативу, що залишилася вiдкладеною у Астральному тiлi на момент здiйснення вчинку, перейде до Астралу, позбавляючи таким чином тiло бажань вiд грубих частотних вiбрацiй. Це i є початок процесу посмертного очищення Душi. Нi збрехати, нi прикинутися тим що каєшся, при цьому неможливо. Як бiльше високодуховної енергiї зумiла накопичити людина за все своє Життя, так i бiльшу кiлькiсть негативної енергiї вона зможе «спалити» та нейтралiзувати пiд час свого першого очищення пiсля Смертi. Все, що не буде нейтралiзоване на «Терезах Сумлiння», буде тим моральним вантажем Душi, тим важким багажем, який надалi визначатиме її мiсце у рiзноманiтнiй i не завжди приємнiй життєдiяльностi Астралу. Але, звернiть увагу, через те, що перед наступним перехiдним перiодом у Еволюцiї людства, Фiзичний План Землi зараз є ареною боротьби людини з демонiчними сутностями Пекельних Сфер, по-простому – Чистилище, процес нейтралiзацiї всього непотребу, що знаходиться в Аурi Душi, ви можете почати вже зараз, не чекаючи, коли Смерть пiдведе вас до «Терезiв Сумлiння». Як це зробити? Ваше очищення можна зробити генiально просто для тих, хто ВЖЕ ГОТОВИЙ, i, разом з тим, надто важко для тих, хто ЩЕ НЕ ЗРІЛИЙ, хто за специфiкою свого втiлення є носiєм зла. Простота запропонованого нами методу прижиттєвого очищення Душi вiд зла базується на тому, що будь-яка реакцiя стосовно вас з боку оточуючих вас людей зумовлена, перш за все, наявнiстю у вашiй Аурi енергiй тої чи iншої якостей. Наприклад, ви їдете у автобусi, у вас гарний настрiй, спокiйний та дружнiй духовний стан, але вас невiдомо з яких причин починають ображати. Що це означає i як сприймати цю несправедливу ситуацiю. Справа у тому, що велику кiлькiсть негативних емоцiй ви зусиллями волi гасите у собi, душите i не даєте їм проявлятися у вашiй поведiнцi. Але це зовсiм не означає, що ви таким чином позбавляєтеся вiд цiєї негативної енергiї. Ви просто на деякий час заганяєте її всередину себе до тих пiр, поки потенцiал цiєї негативної енергiї не накопи-

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

чується до критичного рiвня, коли вже нiхто не може втримати її всерединi i вона проривається назовнi чи безпричинною лайкою, чи образами та звинуваченнями за адресою оточуючих людей, чи просто неблаговидним, а може навiть диким вчинком. Прошу запам’ятати: Ви не можете просто одним своїм зусиллям волi, самостiйно позбавитися навiть вiд маленької частки негативу, що знаходиться всерединi вас i що весь час провокує вас на негативне ставлення навiть до найдорожчих вам людей: дiтей, батькiв, друзiв. Якщо ви на комусь «зiрвали» свою злiсть i лише пiсля цього вiдчули себе НІБИТО з полегшенням, то це зовсiм не означає, що ви вiддали людинi, що попала вам «пiд гарячу руку», весь той негатив, що «сидiв» всерединi вас i вимагав виходу. Зовсiм нi, не забувайте, що Астрал та його Закони буквально пронизують вас i тому, «вистрiливши» у оточуючий Простiр заряд негативної енергiї, ви цим притягнули iз того Простору (методом резонансу) до своєї Аури ще бiльшу кiлькiсть вiбрацiй аналогiчних якостей i замiсть полегшення насправдi значно погiршили свiй, i без того поганий, психiчний стан. Позбавити вас вiд тяжкого та небезпечного психiчного вантажу можуть тiльки iншi люди, для яких цей психiчний вантаж, через їх еволюцiйну недосконалiсть, є звичним i безпечним. Але для цього необхiдно мати ваше бажання, добру волю та органiчну потребу очиститися врештi-решт вiд емоцiйної хвороби, що заразила бацилами негативiзму вашу Душу. Ви маєте чiтко усвiдомлювати, що кожне слово, Думка чи дiя, якими оточуючi люди виявляють свою увагу стосовно вас, є прямим наслiдком дiї на них багаточисельних вiбрацiй вашої Душi. «Що є прощення? Це сплата боргiв. Людина, яка робить зло iншiй людинi, нiколи не буде пробачена, поки не виправить зло. Нiхто не може виправити зло, як тiльки той, хто його створив». (Єванг. Ісуса Христа епохи Водолiя, 13:18-20). Якщо вас безпричинно скривдили у автобусi, чи на роботi, чи вдома, це означає, що частоти вiдповiдної негативної якостi, якi знаходилися у вас в законсервованому станi у енергiях вашого астрального тiла, слугували резонатором чи детонатором, що спровокувало стосовно вас дiї людини, у психiцi якої енергiї даної якостi знаходилися в «станi критичної маси». Принаймнi, той, хто вас скривдив – це є ви, а вiрнiше той негатив, що ви носите у собi, хоча i намагаєтеся приховувати його вiд оточуючих. Вiдповiдно до Закону що подiбне притягується подiбним, якщо на когось вам слiд ображатися, то це на самого себе, тому що якби ви не мали тiєї потенцiйної негативностi, цiєї загальної зараженостi злом, нiхто не змiг би скоїти стосовно вас якоїсь негативної дiї. Але за дивної живучостi нашої низької природи, котра має тваринне начало, ми всi є один для одного носiями всякої психiчної зарази i одною з багатьох метою нашого фiзичного втiлення є поступове очищення вiд негативних вiрусiв, якими ми заразилися, коли були у первiсному станi. Що ж ви маєте робити у подiбних конфлiктних ситуацiях, як себе поводити з кривдниками? Вiдповiдь на це питання дав нам Христос, коли радив: «Не протився злому. Але хто вдарить тебе у праву щоку, поверни до нього i лiву; i хто захоче судитися з тобою i взяти у тебе сорочку, вiддай йому i верхнiй одяг». Незрiла Свiдомiсть не може зрозумiти Істину, що мiститься у цих словах. Але тiльки-но ви усвiдомите, Що хотiв сказати Ісус, ваше Життя зразу змiниться на краще, i ви вже не зможете жити як ранiше: зi злiстю, гарячнiстю, нецензурно розмовляючи та ображаючи iнших. Істина є прихованою у тому,

Ставлення до смертi

що кожна людина, що принижує чи ображає вас – це ви i є. Це є жива персонiфiкацiя тiєї темної сутностi, яку ви так старанно приховуєте вiд оточуючих, постiйно утримуючи її у своєму Розумi, але яка постiйно виривається назовнi, використовуючи для цього будь-яку можливiсть i тим самим стверджує наявнiсть у вас тваринного начала. «Грiх – це падiння людини у трясовину злоби. Хто хоче пiти вiд грiха, той має по своїм слiдам знайти шлях назад з цiєї трясовини злоби. Повертайтеся i очистiть серця вашi Любов’ю та праведнiстю i будете пробаченi» (Єванг. Ісуса Христа епохи Водолiя, 13:15-16). Але проблема знаходиться у тому, що коли пiсля Смертi анатомiчної людини тiлом прояву Душi стає її Астральне тiло, то померлий буквально зiштовхується «вiч-на-вiч» зi своєю тваринною природою, персонiфiкованою у багато Мислесутностей та Архетипiв, i часто отримує вiд них потужнi душевнi страждання. Це спiлкування з подiбними до себе, з точним внутрiшнiм вiдображенням всього найгiршого, що є у вас – злiсть та жорстокiсть, пiдлiсть та спокусливiсть – це i є те страшне Пекло, у яке ведуть дороги тих, що потурають своїм пристрастям. Тому, як тiльки вам вдається в кожнiй людинi, що звалила на вас весь свiй негатив, вгадати самого себе, а точнiше гiршу вашу частину, жахнутися та усоромитися самого себе та поставитися до кривдника так, як би ви хотiли, щоб iншi ставилися до вас, тобто доброзичливо, ввiчливо та з розумiнням, то ви цим розкриєте свою Душу i ту дику, нестриману i страшну iстоту, що нудилася всерединi у вас пiд постiйним контролем вашого Розуму, i котра за Законами Тонкого Свiту буде притягнута до астрального тiла вашого кривдника i його психiчний та кармiчний вантаж значно поважчає. Кожний наш ворог – це благодать, яка послана нам для нашого ж очищення, але тiльки ми за високою стiною власного егоїзму не можемо роздивитися, а значить i оцiнити всiєї цiнностi цього свiдоцтва Любовi до кожного з нас. І як сильнiший цей ворог, так є бiльшою ця Любов, так є кращим свiдоцтво про неї. Кожна зроблена вам злонамiрена дiя, яка вами є зрозумiлою та на яку вами вiдреаговано правильно, є унiкальною можливiстю вже зараз, за Життя, позбавитися вiд тварини, яка принижує вашу Божественну Природу i не дає вашiй Свiдомостi пiднятися до рiвня загальної Любовi до всього творiння. На жаль, ми пiзно починаємо розумiти, а ще пiзнiше починаємо використовувати цю практику для власного блага. Але, як кажуть у народi, починати нiколи не пiзно! Цi знання – ТІЛЬКИ ЛИШЕ для тих, хто ВЖЕ iнтелектуально та духовно готовий їх сприймати; всi iншi нехай зачекають, коли їх Свiдомiсть (у цьому чи наступних Життях) дозрiє до цього: кожна особа може вмiстити у собi стiльки, скiльки вона здатна у собi вмiстити. Це – Закон i з цим нiчого не поробиш: натягуючи його на один бiк, обов’язково оголиш iнший.

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

2. ДВА ТИПИ ЕНЕРГЕТИКИ ЛЮДИНИ Робота Інституту Енiологiї (Ростов на Дону, РФ) з людьми рiзних нацiональностей та рас дала поживний Mрунт – поступово у вчених цього iнституту склалася уява про те, що у людей має мiсце два типа енергетики: схiдний та захiдний. Захiдний, чи європейський (орiйський) тип – енергоiнформацiйний потiк проходить згори донизу вiд Абсолюту через всi рiвнi Інформацiйних Полiв до тiла Планети. Схiдний – вiд Землi енергоiнформацiйний потiк вiдходить до Абсолюту. Анатомiчне тiло людини в обох випадках виконує роль антени, що працює у визначеному енергоiнформацiйному спектрi. Наша планета сама бере участь в енергоiнформацiйному обмiнi Всесвiту: є зони сприятливої енергетики, через якi Земля виконує енергоiнформацiйний «вдих», а також є вiдома велика кiлькiсть так званих патогенних зон, через якi планета «видихає». Енергоiнформацiйний обмiн здiйснюється через рослини, комахи, тварин i людей. Багато хто з людей звертав увагу на те, в який бiк обертається (закручується) вода, коли виходить з ванни до каналiзацiї. Це залежить вiд пiвнiчної, чи пiвденної пiвкулi планети, де знаходиться та ванна. Дуже схожа картина має мiсце i з спiраллю енергоiнформацiйних полiв пiвкуль Землi. Інакше кажучи, будь-який потiк в сторонньому середовищi для збереження свого стiйкого стану має закручуватися. Все це дало пiдстави усвiдомити той факт, що умовний енергоiнформацiйний потiк (канал), котрий пронизує людину, обов’язково має закручуватися. Пiсля проведених експериментiв з маятником енiологи дiйшли висновку: у людей з захiдним типом енергоiнформацiйного обмiну маятник обертався проти ходу, а у схiдних за ходом годинникової стрiлки.

1. Захiдний тип енергетики. 2. Схiдний тип енергетики. 3. Енергетика зазомбованої людини.

Енергоiнформацiйний потiк, вiдповiдно, за аналогiєю з електромагнiтним, повинен мати тi чи iншi площини поляризацiї. Це знову ж таки перевiрялося маятником. У випадку наявної захiдної енергетики маятник спочатку коливався в напрямку площин поляризацiї у вказаному на малюнку порядку: 4 цикли в площинах i 5-й цикл – по колу. При цьому кожен цикл коливань у площинi здорової людини складав рiвно 12 секунд, тобто 12 секунд маятник коливався в однiй площинi, 12 – в другiй, тощо... 12 – колом. Зрозумiло, що п’ять циклiв по 12 секунд у сумi дають 60. За цей час мало мiсце повне сканування та перезапис iнформацiї в Інформацiйних Полях людини через його енергоiнформацiйний канал. Саме так в кiнескопi телевiзора електронний

Два типи енергетики людини

промiнь за певний час рядками пробiгає на екранi, формуючи зображення. Зауважимо також, що у здорової та врiвноваженої людини серце б’ється з середньою частотою 60 ударiв за хвилину. Варто звернути увагу на те, що маятник, описуючи коло (5-й цикл) щодо площин поляризацiї захiдного-орiйського типу енергетики людини, дає у проекцiї сегментну восьмикiнцеву зiрку, тобто Зiрку Господа Ра (Райську Зiрку). Натомiсть стає зрозумiлим чому саме ця Зiрка лягла в основу шестидесятиричної системи обчислення для математикiв та фiзикiв, адже число, що характеризує богiв Пантеону Ра та i самого Ра є 60(за духовною парадигмою давнiх українцiв-орiйцiв) Схиляймо голови перед нашими пращурами за те, що вони знали такi тонкощi природи людини ще тисячi рокiв тому, а ми цi iстини пiзнаємо тiлькино зараз. Поляризацiя схiдного енергоiнформацiйного каналу є зображенням пелюсток квiтки лотоса, а лотос, як вiдомо, є енергетичним символом Сходу. В цьому випадку маятник виписував пелюстки, поступово повертаючись по колу за годинниковою стрiлкою. Часових закономiрностей при цьому не було виявлено. В обох випадках блокування, вiдсутнiсть тiєї чи iншої площини поляризацiї, вказувала на наявнiсть хвороби чи зовнiшньої програми дистанцiйного керування – зомбування.

2. 1. ЕНЕРГОЦЕНТРИ (ВИХОРИ) ЛЮДИНИ ЗАХОДУ Розглянемо як енергоiнформацiйний потiк, обертаючись проти годинникової стрiлки, входить в тiм’я – 1-й енергоцентр (вихор) i далi, проходячи через анатомiчне тiло людини, активує роботу всiх енергоцентрiв (вихорiв). 1-й енергоцентр – вiдповiдає за зв’язок з Інформацiйними Полями (Абсолютом). 2-й – забезпечує роботу мозку i, в першу чергу, вiзуалiзацiю думообразiв, телепатiю тощо. В потиличнiй частинi на тонкому планi знаходяться зони, якi вiдповiдають за продукування гормонiв та ферментiв. Саме в цю область впроваджуються програми зомбування. Іншими словами, 2-й енергоцентр вiдповiдає за недоторканiсть волi iндивiда. За традицiєю цей центр ще називають «Третiм оком» i знаходиться вiн на чолi у мiжбрiв’ї. 3-й – шийна частина (горловий центр). Це вербальний рiвень обмiну iнформацiї та взаємозв’язок мiж спинним мозком та мозком голови. 4-й – серцевий центр. Центр людяностi, моральностi. Крiм того ще несе вiдповiдальнiсть i за газообмiн органiзму. 5-й – «сонячне сплетiння», «центр збирання», центр рiвноваги основних меридiанiв: права рука – лiва нога та лiва рука – права нога. Цей центр вiдповiдає за роботу шлунку, пiдшлункової залози, жовчного мiхура та нирок. 6-й – область пупа. Є центром енергетичного та статевого забезпечення. В анатомiчному планi вiн вiдповiдає за роботу кишкiвника. 7-й – промежина, центр психологiчної рiвноваги. Друге його призначення на анатомiчному планi – вiдповiдати за статевi функцiї. У випадку зовнiшнього зомбування блок дистанцiйного керування проекцiюється на куприк. У схiднiй «енергетицi» це 1-ша чакра. Як видно iз рисункiв, першi сiм енергоцентрiв розташовуються так, як i за схiдною уявою. Тiльки їх рахунок зворотнiй для схiдного типу i прямий для орiйського, європейського типу. Надалi має мiсце радикальна несхожiсть двох

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

типiв енергоiнформацiйного обмiну. Орiйський тип має ще два основних енергоцентри, котрi мають проекцiю на анатомiчний план. 8-й енергоцентр – парний – колiна нiг. 9-й енергоцентр – парний – стопи нiг. Обидва цi енергоцентри несуть вiдповiдальнiсть за взаємозв’язок всього енергоiнформацiйного каркасу з рiдною Землею – деякi резонанснi синхронiзатори. Надалi рiзниця вiд схiдного типу збiльшується – це наявнiсть ще трьох енергоцентрiв, котрi мають проекцiю тiльки на ефiрний план: 10-й, 11-й i 12-й. 10-й енергоцентр, центр що вiдповiдає за смiливiсть людини. 11-й енергоцентр, центр що вiдповiдає за чеснiсть людини. 12-й енергоцентр, центр що вiдповiдає за бездоганнiсть людини. Тобто, призначення цих центрiв говорить само за себе – виховання власного Его в смiливостi, чесностi та бездоганностi. А моральнi якостi завжди були найвище пошанованими орiйцями-русинами-українцями. Енергоiнформацiйний потiк, сприйнятий нашою багатомiрною сутнiстю, перетворюється фiзичним планом (анатомiчним тiлом), котрий є об’ємним резонатором в чотиривимiрному просторi, i передається живому розумному органiзмовi – Планетi Земля. Саме в цьому i є призначення тiєї особи, яку прийнято називати людиною. Але енергоiнформацiйний потiк не повнiстю весь спрямовується до Землi – частина його, виходячи з 9-го центру, повертається назад до 1-го. При цьому утворюється об’ємна багатошарова структура – кокон. 1-й внутрiшнiй шар називається Ефiрним, 2-й – Астральним, 3-й – Ментальним, 4-й – Каузальним, 5-й – Душевним i 6-й –Духовним. Цi шари є повною вiдповiднiстю тiл людини. Тiльки там 1-м тiлом є Анатомiчне тiло i т. д. В разi коли цей людський кокон є «цiлим», жодний негатив до нього проникнути не може. Людина не хворiє, коли всi енергоцентри активно працюють, тобто її iмунна система функцiонує нормально. Адже цiлiсна духовнiсть проекцiюється до ментального плану нашим повноцiнним розумом, котрий, у свою чергу, визначає цiлiснiсть ефiрного плану, далi астрального тощо. Тодi жоден астрально-ментальний деструктор не зможе втiлитися у таку людину (пiдселення, порча чи одержимiсть). На таку людину не дiють чародiйство, магiчнi ритуали, програми зомбування! Вона для цiєї нечистi є прозорою!

Імунний кокон (Аура) орiйця-європейця.

Імунний кокон (Аура) людини Сходу

Два типи енергетики людини

2. 2. ЕНЕРГОЦЕНТРИ (ЧАКРИ) ЛЮДИНИ СХОДУ У людини схiдного типу енергоiнформацiйний канал, як вже говорилося, виходить iз Землi i крiзь неї, через всi рiвнi Інформацiйних Полiв, йде до Абсолюту. Таким чином вiдбувається повний цикл енергоiнформацiйного обмiну. Людина схiдного типу має 7 чакр, причому 1-ша – є входом енергоiнформацiйного каналу iз Землi. Виходячи потiм через 7-му чакру, частина цього каналу, як i в захiдному типi, утворює багатошаровий кокон – iмунне яйце. Але, на вiдмiну вiд захiдного типу, цей кокон, виходячи з 7-ї чакри, входить до 1-ї. Ноги в цьому випадку нiби не захищенi. Такi радикальнi вiдмiни енергетики захiдної та схiдної людини вiдбилися на змiстi їх життя та мислення. Цi вiдмiни також вiднаходяться у фiлософських та духовних поглядах. Захiдний тип – енергоiнформацiйний канал iде згори донизу: Абсолют, далi низхiднi Інформацiйнi поля – Наддуша (Материнська та Зоряна) – Сутнiсне Я – Вище Я – особа (я). Теоретично кожен орiєць може самостiйно спiлкуватися з будь-яким рiвнем Ієрархiї Інформацiйних Полiв, але європейське виховання та релiгiйна заанMажованiсть, на жаль, часто блокують можливiсть такого спiлкування. Для людей сходу головним є конкретний земний вчитель, гуру, лама... Учитель, на свiй власний розсуд, може вiдкрити вихiд учневi до вищих божественних iєрархiв через iнiцiацiю, а може й жорстоко покарати учня: посадити його до ями зi смiттям, бити бамбуковими патиками по п’ятах тощо. Саме вчитель визначає подальшу можливiсть спiлкування його учня з висхiдною божественною Ієрархiєю. Десь там, за цiєю iєрархiєю, знаходиться недосяжний, непiзнаний Абсолют i тiльки вибраним надається можливiсть спiлкуватися з ним, тим, хто потiм донесе цi Всесвiтнi знання до iнших людей Сходу. Рiзнi духовно-фiлософськi погляди Сходу та Заходу вiдображенi в радикальних вiдмiнностях способу життя на iндивiдуальному та загальносоцiальному рiвнях. Схiдний уклад – одвiчно колективна, копiтка, монотонна праця. Написання iєроглiфiв може тягтися декiлька днiв; рабська праця на полях та на сучасних конвеєрах. У вiйську – добре зазомбована орда, безумовне бажання вiддати життя за монарха, пана, гуру... Щоденнi важкi тренування воїнiвмонахiв – не встиг народитися, а вже кричи «Кий-я». Пiд час медитацiї схiдна людина сiдає в позу лотоса або, молячись, стоячи навколiшки, сiдає на п’яти. При цьому здiйснюється заземлення 1-ї (схiдної) чакри i вiдкриття виходу енергоiнформацiйного каналу Землi. Схiдними чолобитними вклоняннями активується 6-та чакра – «третє око». В дохристиянському Православ’ї орiйцi-праукраїнцi нiколи не ставали на колiна, а завжди входили в духовний стан через божественнi почуття, образи, символи, знаки – стоячи: при цьому енергоiнформацiйний канал через парний 9-й центр вiльно нисходить до Землi. Захiдний тип має бiльшу iндивiдуальну самостiйнiсть. Особливо це дуже яскраво вiдображено в українському етносi. І прикладiв цього дуже багато. Всi козаки-характерники були стовiдсотковими iндивiдуалами, практично не пiдкорялися жодному командировi, але все, що вони робили самостiйно, було на користь козацькому братству. Тобто, з огляду на козака-характерника, захiдний тип мислення – це вiльне спiлкування з загальним ментальним планом Планети через усi рiвнi Інформацiйних Полiв. Іншими словами – озарiння.

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

З вкоченням в Україну схiдної релiгiї та сьогоднiшнiми захопленнями iдеями Сходу – йогою, схiдними єдиноборствами та рiзними схiдними релiгiйними течiями, на європейця (орiйця, українця) став чинитися потужний енергоiнформацiйний тиск. І все це вiдбулося зовсiм не стихiйно. В бiльшостi випадкiв за всiм цим стояла i стоїть потужна державна пiдтримка. Згадайте-но розрекламований у нас скандал з японською сектою Аум-Сенрiкьо, багатогодиннi розповiдi на радiо та телебаченнi про появу у Європi сект тантра-йоги, прибiчники якої пропагують повну статеву розкутiсть, а точнiше розпусту. У християнських церквах з’явилися схiднi чотки, прихожани почали молитися навколiшки та битися головою об пiдлогу. Та ще й при цьому вони, на схiдний манер, по 40 разiв мають повторювати «Отче наш... » Тож, коли щось в цьому свiтi коїться – це комусь вигiдно. Механiзм цих зомбувань нами розкривається далi у роздiлi «Вiруси свiдомостi». Сьогоднi лiкарi вам можуть розповiсти, що кiлькiсть людей, котрi мають психiчнi розлади, порушення функцiй суглобiв нiг та рук, деформацiю хребта, болi голови – значно зросла i зросла саме через захоплення iдеями Сходу. Чому ж це має мiсце: нiбито високi iдеї кришнаїтiв – приводять до 100%-го зомбування, заняття йогою – до деформацiї скелету? Справа у тому, що енергоiнформацiйний обмiн людей схiдного та захiдного типiв є досить вiдмiнним i без спецiального пiдходу це взаємопроникнення здатне привести тiльки до деструктивних процесiв. То ж просимо не дивуватися, що в українця, котрий займається схiдними єдиноборствами, релiгiйними чи духовними практиками, щось не гаразд iз психiкою, щось не гаразд зi здоров’ям, щось не гаразд у сiм’ї, щось не гаразд у соцiумi – причина цього сьогоднi стає зрозумiлою. Справа у тому, що пiд час iнiцiацiї (пiд’єднання) європейця до Схiдного Егрегора, з енергоiнформацiйної точки зору має мiсце наступне: крiм низхiдного (захiдного) енергоiнформацiйного потоку, «включається» також i висхiдний (схiдний). Це призводить до практично повного розладу в роботi iмунної енергоiнформацiйної оболонки та енергоцентрiв (вихорiв). В першу чергу дестабiлiзується робота 7-го центру, який (див. вище) є центром психiчної рiвноваги. Через «пiдпираючий» знизу схiдний потiк має мiсце блокування хребта. Згодом це приводить до остеахандрозу та болей голови. Програма поступово переходить на анатомiчний план i у хребтi, в кровоноснiй системi, суглобах починають вiдкладатися солi. Не треба забувати, що 7-й енергоцентр знаходиться безпосередньо бiля статевих органiв людини, у чоловiка бiля передмiхурової залози, а у жiнки бiля яєчникiв. Вiдтак, поєднання двох енергопотокiв у цьому енергоцентрi призводить до капсулювання передмiхурової залози (простати) чоловiкiв, i, як наслiдок, до ранньої iмпотенцiї; а у жiнок має мiсце пригнiчення яєчникiв, що призводить до безплiддя.

Життя є осягненням Єдностi

3. ЖИТТЯ Є ОСЯГНЕННЯМ ЄДНОСТІ Все, що людина бачить навколо, може пiзнаватися тiльки тому, що воно вiдокремилося вiд своєї половини, котра залишилася позаду, у невидимому, непроявленому станi. Знання можна осягнути тiльки порiвнюючи двi половини – позитивну та негативну, котрi вiдокремилися одна вiд одної. Поки вони поєднанi, знаходячись одна в однiй, людина нiчого не може пiзнати. Весь видимий свiт пiзнається тiльки тому, що вiн вiдокремився вiд єдностi, в якому Нiщо i Все знаходяться одне в одному, єдностi, котру люди називають Абсолютом, Всевишнiм, Девом, Демiургом, Богом, Логосом, Брамою, Життям, Моносом тощо. Не дарма багатотисячолiтня Риквiда, нам говорить: Істина одна – але люди називають її багатьма iменами. Будь-якi речi навколо нас пiзнаються нами, тому що позитивне нiбито вiдокремлене вiд негативного i ми можемо їх порiвнювати. Наше сприйняття може бути тiльки за умови роздiлення єдностi на двi частини: одну – проявлену, iншу – непроявлену, її вiдображення та додаток, адже вони пiзнаються у порiвняннi. Саме тому мовчання не може iснувати без мови. Коли ми говоримо, негативний бiк слiв – мовчання знаходиться нiбито позаду у непроявленому станi, а коли ми мовчимо, непроявленим залишається позитивна сторона мовчання – мова. Нiщо не може з’явитися та бути пiзнаним, якщо його протилежна, доповнююча половина одночасно не буде присутньою у непроявленому станi. В разi коли проявляється позитивна половина, то непроявленою залишається негативна i навпаки. Вони обидвi є навiки пов’язаними. Їхнє вiдокремлення – це лише видимiсть, адже навiть коли вони випадають з поєднання, вони нiколи не iснують одна без одної. Невiдокремлена абсолютна єднiсть проявляє себе скрiзь i завжди: навiть у цьому уявному вiдокремленнi вона продовжує бути активною у виглядi всюдисущої сили тяжiння мiж позитивною та негативною частинами. І перша, i друга намагаються повернутися до свого початкового стану – абсолютної єдностi, i колись це обов’язково вiдбудеться. Внутрiшня сила, котра присутня у всьому iснуючому i яка веде кожну створену форму до початкового стану, є тим, що ми називаємо Абсолютом. Всi створенi форми, весь видимий свiт навколо нас є подiбним до дерева. Праворуч воно дає позитивний, гарний плiд, лiворуч – негативний, поганий. Але обидва боки належать одному дереву i походять з однiєї єдностi. Добро та зло виникають тiльки за умови роз’єднання, котрi самi по собi не є злим чи добрим. Тiльки за умови роз’єднання стає можливим пiзнання, а це означає, що свiт, який ми пiзнаємо, має складатися з добра i зла. Якби це було не так, його не можливо було б пiзнати i цей свiт зрештою не мiг би iснувати. Творення завжди означає половину цiлого, котра вiдпала вiд єдностi i пiзнається у порiвняннi. Саме тому не можливо знайти та розпiзнати Творця у свiтi створеного, тому що Творець не має своєї половини, з якою його можна порiвняти. А коли не можливо порiвняти, то й годi Його пiзнати. Ми можемо лише бути Ним! Є тiльки одна вiчна сутнiсть, тiльки один Абсолют, i у всьому живому є тiльки одна ця сутнiсть, єдиний Абсолют. Абсолют є неподiльною єднiстю, вiн є скрiзь присутнiм та наповнює собою всесвiт. Всесвiт є живим тiльки тому, що Абсолют оживляє його своєю вiчною сутнiстю. Абсолют є подiбним до дерева життя всесвiту, тому що вiн iснує-живе у всесвiтi. Матерiальний свiт, свiт речовини та форм є подiбним до дерева смертi. Тiло будь-якої людини є плодом на деревi смертi, на деревi пiзнання добра та зла i

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

не має власного життя. Але всерединi людини живе дерево життя, адже сутнiсть людини, iстинне «я» є також маленькою гiлкою на великому божественному деревi життя. Людина живе тiльки тому, що Абсолют iснує в нiй, у її тiлi як iстинне «я», творячи її як живу сутнiсть. Народившись у бiологiчному тiлi людина пiзнається як iстота, її свiдомiсть вiддiляється вiд Абсолюту, iстинної сутностi. Вона вiдпадає вiд початкового стану, в якому у всеохоплюючiй єдностi iснують всi можливостi прояву, включаючи всiх рослин, тварин i людей. Людина стає проявом, створеною формою, i все, чим є вона тут, на земному планi – є тiльки розпiзнана половина єдностi, що складається з добра та зла. А через те, що свiдомiсть людини мiститься у тiлi, то й вона пробуджується у цьому тiлi, тобто її свiдомiсть стає тотожною бiологiчному тiлу. Але бiологiчне тiло є тiльки видимою половиною iстинної сутностi людини, друга половина залишилася у непроявленiй, несвiдомiй частинi твого єства. Поєднавши цi двi половини людина може повернутися до божественної єдностi. Пережити, випробувати цю єднiсть фiзично неможливо, неможливо також зробити ваше невидиме, несвiдоме видимим та фiзичним i поєднати цi двi половини, адже одна свiдомiсть не може одухотворити два тiла. Пережити єднiсть таким шляхом означає смерть тiла, натомiсть цю єднiсть можна пережити знаходячись у тiлi – у станi усвiдомлення! Людина може поглибити свою свiдомiсть, зробивши несвiдому її частину врештi-решт свiдомою, свiдомо випробувавши свою непроявлену, невидиму половину, i таким чином досягнути високого поєднання у своїй свiдомостi. І навiть коли її бiологiчне тiло залишається у видимому свiтi, людина може поєднати свою свiдомiсть зi своїм iстинним «я», вiд якого вона колись вiдпала. І тодi прямо тут, у своєму земному iснуваннi, людина переживає блаженство – стан божественної свiдомостi – i стає Богом! Потяг до цього поєднання є у всьому сотвореному. Кожна свiдомiсть шукає свою половину задля поєднання з нею. Позитивнi – чоловiчi форми шукають негативнi – жiночi форми. Ця тенденцiя позитивної та негативної сили навiть складає основну структуру речовини. Фактично нiякої речовини не може бути без цiєї тенденцiї, адже це i є потяг до стану Абсолюту, i весь свiт побудовано на цьому потяговi до первозданного стану, тобто сам по собi вiн є джерелом всiєї сили у проявленому свiтi. Природа використовує його, проецируючи у бiологiчне тiло, створюючи таким чином в ньому статевий потяг. Доки людина шукає свою половину поза собою, у сотвореному свiтi, вона нiколи не знайде єдностi, просто тому, що вона знаходиться не поза ним, а всерединi, у її несвiдомому! Людина, котра осягнула єднiсть, переходить зi свiту наслiдкiв до свiту причин, iз царства минущого до царства вiчного, зi створеного до творчого, iз царства смертi до царства життя. Вiчного життя. Таким чином людина досягає воскресiння у вiчнiй сутностi. Цей процес, процес осягнення єдностi, може бути досягнутим за допомогою iнiцiацiї – посвячення. Посвячення означає надбання стану поглибленої чи iстинної свiдомостi. Отримуючи свiдомiсть вищого духовного рiвня, людина починає автоматично проводити до свого тiла бiльш високi та глибше проймаючi енергiї. Саме тому людина має пiдвищити рiвень провiдностi нервових каналiв свого тiла. А за вищої, божественної свiдомостi, провiднiсть нервових каналiв має зрости до такого рiвня, щоб витримати цей божественний стан без шкоди для бiологiчного тiла. Пробудження свiдомостi має починатися у сферi прояву, саме тодi людина має проводити до тiла тiльки тi енергiї, що вiдповiдають рiвневi її розвитку,

Життя є осягненням Єдностi

енергiї, котрi не зашкодять нервовим каналам людини i котрi у не пiдготовленої людини мають досить високий опiр. Щоб стати свiдомим на цьому планi, людина має проводити вiбрацiї цього плану до нервiв, а через них до тiла. З моменту народження у бiологiчному тiлi людини живе «безсмертна сутнiсть» i тiло розвиває опiр нервових каналiв, що вiдповiдає середньому рiвневi свiдомостi цiєї сутностi. Цей рiвень свiдомостi коливається вгору-вниз залежно вiд емоцiйного стану у межах октави вiбрацiй, натомiсть коливання не можуть перевершувати межi еластичностi нервiв, iнакше почнеться хвороба чи навiть настане смерть. Вiбрацiї життєвої енергiї абсолютно смертельнi для тих, чия свiдомiсть не досягла необхiдного рiвня: вони випалюють нерви та нервовi центри. Саме тому життєва енергiя з хребта, де вона зосереджена, трансформується у енергiї нижчої вiбрацiї (частоти), вiдповiдно до рiвня свiдомостi людини, i тiльки пiсля цiєї трансформацiї проводиться до тiла. У тварин ця життєва вiбрацiя значно менша, нiж у примiтивної людини, а у останньої значно менша нiж у духовно розвинутої. В разi проведення життєвої енергiї високодуховної людини до тварини чи примiтивної людини, вони одразу помирають. Велика iнiцiацiя означає свiдоме переживання життєвої енергiї та творчих вiбрацiй на кожному планi розвитку iз їхньою первинною частотою, без трансформацiї, з одночасним проведенням їх до нервових каналiв бiологiчного тiла, що вимагає певної провiдностi, для напрацювання якої i є обов’язковими фiзичнi та психiчнi тренування. Це означає, що на психiчному та фiзичному планi треба поступово та обережно пiдготувати i розбудити вiдповiднi нервовi центри та навчитися ними керувати. Допоки людина не зупиняє свого розвитку, поки не починає сприймати себе за «боголюдину», її розвиток продовжується. Може статися тiльки самоблокування, котре нiколи не виникне, якщо людина зберiгає свою внутрiшню гармонiю, зберiгає баланс потокiв серця, волi, розуму… природно, зважаючи на новi якостi та новi структури сутностi. Саме тому треба зрозумiти, що бiологiчний (фiзичний) мозок є тiльки фундаментом, що забезпечує процес мислення. Нейрони мозку не мислять, вони лише розщеплюють речовину фiзичного рiвня на утворюючi його матерiї, а це, у свою чергу, створює необхiдний потенцiал та забезпечення iнших рiвнiв нейронiв. Ефiрнi, астральнi та ментальнi тiла нейронiв утворюють на вiдповiдних рiвнях свої системи – ефiрний, астральний та ментальний рiвнi мозку, котрi також є матерiальними, як i фiзичнi (речовиннi). Процес мислення виникає саме на цих рiвнях як наслiдок циркуляцiї рiзних потокiв енергiї (матерiї) мiж цими рiвнями. Натомiсть, у процесi мислення виникає багато потокiв матерiй як за складом, так i за активнiстю, котрi можуть захоплювати рiзну кiлькiсть рiвнiв мозку людини. І досить часто причиною зупинки розвитку є впевненiсть у тому, що якщо фiзичний мозок має обмежений об’єм, то з нього не можливо «витиснути» бiльше, нiж вiн може дати… Все має своє закiнчення, але… Якщо людина не може змiнити свiй фiзичний об’єм мозку, то що їй заважає змiнити розмiри якiсних структур мозку на iнших рiвнях? Саме це i вiдчиняє дверi для її нескiнченного розвитку. Варто тiльки знати як це робиться i при цьому не порушувати гармонiю на будь-якому з можливих рiвнiв. Людство навiть не пiдозрює про наявнiсть цього величезного потенцiалу. Отже, вiдкриваємо неможливе…

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

3. 1. СВІДОМІСТЬ, ІНТЕЛЕКТ, НАМІР, МЕТА… Перед початком пошуку «ключа» нам варто розiбратися у термiнологiї, яка надасть нам напрямок нашого пошуку. Свiдомiсть – одне з не багатьох фiлософських понять, котре не має сталого визначення. Нижче наводимо деякi з них: Свiдомiсть – є вищою, властивою тiльки людинi формою вiдображення об’єктивної реальностi. Свiдомiсть – є вищою формою психiчного вiдображення i саморегуляцiї. Свiдомiсть – є станом людини зi здоровим глуздом. Свiдомiсть – є здатнiстю адекватно вiдображати явища дiйсностi. Свiдомiсть – є думками та iдеями людини, якi вона має здатнiсть викласти своєю мовою. Свiдомiсть – є станом людини, що дозволяє мати власне «я» i ототожнювати себе з оточуючим свiтом. Свiдомiсть – є результатом роботи мозку людини, величиною не матерiальною, а духовною. Свiдомiсть – є мостом до безмежного океану знань (з вiдами мiст). За визначенням академiка Г. П. Грабового, свiдомiсть – є проекцiєю душi в областi матерiалiзацiї, котра в процесi еволюцiйного розвитку дозволяє адекватно вiдображати реальнiсть свiту в нескiнченних часi та просторi; область зворотної реакцiї на подiю, тобто самоусвiдомлення себе i вiдображення явищ свiту локальним фактором людини, тварини, рослини та iншого будь-якого речовинного об’єкту. Саме через структуру свiдомостi душа взаємодiє з фiзичною реальнiстю. Загалом, свiдомiсть є структурою, що поєднує духовну та фiзичну матерiї. Весь зовнiшнiй свiт побудовано на основi свiдомостi, котра опосередковується мозком, а не зароджується у ньому. Джерело свiдомостi є вiдокремлене матерiєю вiд областi сприйняття. Джерело свiдомостi та область сприйняття варто розглядати як одну з структур свiту. Тобто, змiнюючи свiдомiсть та сприйняття, можна змiнити свiт. Наука розглядає принципи часу як однотипнi елементи свiдомостi, а простiр – як структуру часу. Вiдповiдно, простiр є вторинним стосовно свiдомостi людини i за певної його концентрацiї та розвитку простiр починає пiдкорятися iмпульсам волi людини. Кожний елемент свiдомостi має у собi все, що пов’язане з зовнiшнiм свiтом, у тому числi з елементами свiдомостi iнших сутностей. Виникає запитання: А якою буває свiдомiсть? Свiдомiсть може бути пересiчною, поглибленою та iстинною. Пересiчна свiдомiсть сприймає за реальнiсть опосередкований результат уявлень про свiт тих, хто у ньому живе. За пересiчного стану свiдомостi жодний об’єкт в принципi не може на iнформацiйному рiвнi перетинатися з будьяким зовнiшнiм об’єктом чи з собою, адже область свiдомостi є вiд’єднаною вiд областi сприйняття свiдомостi, а iнтервал реакцiї вiдповiдає окремим дiлянкам часу розумiння. Поглиблена свiдомiсть – є структурою, що дозволяє душi керувати бiологiчним тiлом у вiдповiдностi з принципом нескiнченностi простору та вiчностi за рахунок перетiкання областi свiдомостi у область сприйняття. На цьому етапi структурування свiдомостi свiт сприймається у всiх своїх взаємозв’язках i за певних функцiй виникає можливiсть концентрацiї сигналiв та енергiї зовнiшнього та внутрiшнього свiту. У цьому випадку оптика свiдомостi працює за принципом гравiтацiйної взаємодiї – чим вища концентрацiя, тим точнiшою буде реакцiя простору на iмпульсний вплив. Свiдомiсть

Життя є осягненням Єдностi

цього рiвня усвiдомлює все що коїться i контролює всю ситуацiю як в областi наближених, так i в областi вiддалених подiй. Істинна свiдомiсть – має властивiсть вiдображати всю реальнiсть на кожному своєму сегментi, тобто у кожному сегментi iстинної свiдомостi вся реальнiсть iснує та розвивається одночасно з усiм свiтом та у всiх його проявах. Вона, таким чином, вiдображає всю реальнiсть свiту у будь-яких просторi та часi. За такого стану стає можливим перетинання початкової iнформацiї про об’єкт з розгорненою iнформацiєю про нього, що дає можливiсть впритул пiдступити до вирiшення питання безсмертя. Істинна свiдомiсть є просторово-часовою формою, котра вiдображається у творчiй вiчностi та нескiнченностi. Свiдомiсть – є узагальненою реакцiєю об’єкту на iнформацiйне середовище. Вона, вiдповiдно, виникає тiльки там, де є внутрiшня або зовнiшня iнформацiя. А вищою формою розвитку iнформацiї є душа людини. А вiдтак, свiдомiсть – є структурою, котра поєднує духовну та речовинну матерiї. Таким чином, коло визначень замкнулося i етимологiя слова «свiдомiсть» говорить сама за себе – мiст до знань (з вiдами мiст). Інтелект (вiд лат. intellectus – пiзнання розумiння, розум) – ум, розсудок, здатнiсть людини мислити. Інше поняття iнтелекту визначається досить рiзнорiдно, але у загальному виглядi – це iндивiдуальнi особливостi, якi належать до пiзнавальної сфери, насамперед до мислення, пам’ятi, сприйняття, уваги тощо. Мається на увазi певний рiвень розвитку розумової дiяльностi особистостi, що забезпечує можливiсть здобувати новi знання й ефективно використовувати їх у процесi життєдiяльностi. Основнi критерiї, за якими оцiнюється розвиток iнтелекту, це глибина, узагальненiсть i швидкiсть оволодiння знаннями, володiння способами кодування, перекодування, iнтеграцiї та генералiзацiї почуттєвого досвiду на рiвнi уявлень i понять. У структурi iнтелекту велике значення має мовна дiяльнiсть i особливо внутрiшнє мовлення. Виняткова роль належить спостережливостi, операцiям абстрагування, узагальнення i порiвняння, котрi створюють внутрiшнi умови для поєднання рiзноманiтної iнформацiї про свiт речей i явищ у єдину систему поглядiв, якi визначають моральну позицiю особистостi та сприяють формуванню її спрямованостi, здiбностей та характеру. Намiр – свiдоме прагнення завершити дiю вiдповiдно до намiченої програми, що спрямована на досягнення передбачуваного результату. Особливе функцiональне утворення психiки виникає в результатi формування мети та має передумовою вибiр вiдповiдних засобiв, якими людина збирається досягти поставленої мети. В умовах очiкування здiйснення складових, тривалих, незначних або важких дiй, намiр виступає як момент внутрiшньої пiдготовки до їх виконання. Мета – 1. Усвiдомлений образ передбачуваного бажаного результату, на досягнення якого спрямована дiя людини; заздалегiдь уявлюваний результат свiдомої дiяльностi. Тут мається на увазi свiдомий образ результату; вiн утримується у свiдомостi весь час, поки виконується дiя. Мета завжди свiдома. 2. Мета – психосоцiальна якiсть, що випливає з почуття iнiцiативи, завдяки якiй у людини зростає здатнiсть до цiлеспрямованої поведiнки. Фiзичнi тренування – вправи у комбiнацiї з дихальними практиками та концентрацiї своєї свiдомостi на рiзних частинах власного тiла. Пiсля довгих та наполегливих практик учень робить своє тiло достатньо свiдомим, може ке-

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

рувати всiма його дiлянками та всiма його внутрiшнiми органами, тобто учень перетворює бiологiчне тiло у слухняний iнструмент. Найкращим iнструментом фiзичних тренувань є український характерницький рукопаш – Крiр. У процесi тренувань учень самостiйно та свiдомо проходить сiм навчань-випробувань, котрi пов’язанi з людськими чеснотами: звiльнення вiд хтивостi, гнiвливостi, пихатостi, скупостi, заздрощiв, вразливостi та здатнiсть протистояти зовнiшнiм впливам. Тренування розуму та душi. Урок №1. Керiвник створює для учнiв iлюзiї, котрi вони мають переживати так глибоко, як нiбито цi iлюзiї є реальнiстю. Учень має зберiгати присутнiсть духу незалежно вiд того, що коїться, i завдяки цьому вiн починає орiєнтуватися за будь-яких складних ситуацiй та миттєво приймати правильнi рiшення. Учнi мають за командою та без мислеобразiв випробовувати рiзнi емоцiйнi стани, переживаючи їх з такою силою нiбито дiйсно мали для цього причину. Учнi починають зi свого негативного стану i, рухаючись крок за кроком, доходять до вищого позитивного стану. Наприклад, починали з гнiтючого стану, поступово рухалися до байдужостi, а потiм через неї до радостi i далi до вищого стану щастя. Урок №2. Далi, пiсля довгих практик, досягнувши успiху, учнi навчаються швидко переходити з одного емоцiйного стану до iншого, переживаючи їх один за одним, i робити це так легко, як музикант пробiгає всю гаму вiд нижньої ноти до вищої. Наступний рiвень – це переживання протилежних емоцiйних станiв, одного за iншим без переходу, водночас: вiд глибокого суму до найвищого рiвня веселощiв, або вiд сильного страху до вiдваги. Урок №3. Надалi, учнi навчаються переживати всю шкалу емоцiй, вiд нижнiх до верхнiх. І тiльки навчившись заспокоювати нерви пiсля таких вправ i зберiгаючи їх у спокiйному станi протягом дня, учень допускається до вправ щодо переживання дiаметрально протилежних емоцiй без всякого переходу вiд однiєї до iншої. Всi цi вправи виконуються тiльки пiд керiвництвом учителя. Метою цих вправ є зробити учня незалежними як вiд зовнiшнiх подiй, так i вiд особистих настроїв, тобто надати учневi можливiсть самому визначати свої настрої та пiдтримувати емоцiйну рiвновагу незалежно вiд того, що коїться навколо. Таким чином учень навчається постiйному самоконтролю та присутностi духу. Урок №4. Далi йдуть вправи переживання емоцiйного стану за самого себе, без причин, без уяви ситуацiї, котра могла б викликати поточний настрiй. Пiсля цiєї довгої практики учень вiдкриває, що вiн тiльки уявляє нiбито має причину для суму чи радощiв, i пересвiдчується, що подiї власного життя жодним чином не впливають на нього. Кожний стан усвiдомлення виникає тiльки всерединi нас. Однакова подiя викликає у одного смiх, у iншого сльози, а третього залишає байдужим. І все це тiльки через те, що кожний просто проецирує назовнi свiй власний внутрiшнiй стан, а саме вiн i тiльки вiн, а не тi зовнiшнi подiї, викликає нашу реакцiю. Таким чином учень отримує здатнiсть знаходитися у повнiй емоцiйнiй рiвновазi за будь-яких обставин життя. І ще цi вправи навчають – все, що коїться на землi є тiльки минущi сновидiння (уявнi картини), котрi проецируються нами у часi та просторi. І все це варто сприймати настiльки серйозно, наскiльки це збагачує наш досвiд. Але задля досягнення такої здатностi, треба дуже довго працювати. Треба постiйно тримати себе пiд жорстким самоконтролем, не забуваючись нi на мить, завжди усвiдомлюючи та аналiзуючи кожне

Життя є осягненням Єдностi

почуття, кожну думку, прослiдковуючи їх до конкретного моменту їхньої появи. Ментальнi вправи у концентрацiї. Проводяться iндивiдуально, учителем тiльки пояснюється що є концентрацiя. Учень не може дозволяти думкам блукати безцiльно. Учень має умiти наказати собi сконцентруватися тiльки на поставленiй iдеї, стягнути всi думки до однiєї точки, надавши їм доцентровий напрямок. Для цього учитель надає учневi якусь мантру чи вислiв. Учень має поступово цей вислiв привести до одного звуку (ОМ). Натомiсть концентрацiя не може бути постiйним станом, а є тiльки переходом мiж вiдображеним свiтом та iстотою; тут не можна зупинитися на процесi мислення, бо концентрацiя веде людину назад до себе, i вона стає тiєю рiччю, на якiй концентрується. Думати про щось – означає проецирувати думку назовнi за допомогою iнтелекту, тобто виходити iз себе. Пiд час концентрацiї ми витягуємо це вiдображення (проекцiю) назад i предмет думки стає iдентичним з людиною, тобто створене повертається до творця, i вони поєднуються у досконалому єднаннi. Концентрацiя на деревi (вишня)… Концентрацiя на мовчаннi… Перша фаза концентрацiї: учень направляє свою думку, свою свiдомiсть на об’єкт концентрацiї i пiдшуковує таке визначення, яке найяскравiше та найповнiше вiдображає цей об’єкт. Робота iнтелекту на цьому закiнчується, адже свiдомiсть (з вiдами мiст) – це мiст мiж визначенням та знанням. Знаючи, вам не треба усвiдомлювати, думати – як всезнаючому Абсолютовi. Усвiдомлювати треба тiльки задля поглиблення знань. Друга фаза – це концентрацiя, коли має мiсце перехiд вiд обмiрковування до вiдчування. Ваша свiдомiсть вiдображає назовнi через нервову систему усi ознаки об’єкту, вiдбиваючи (вiддруковуючи) їх на ваших органах вiдчуттiв. Ви кожним нервом, кожною краплею кровi вiдчуваєте ваш об’єкт. Третя фаза – це духовна концентрацiя. Ваша свiдомiсть стає iдентичною з об’єктом концентрацiї. Ви бiльше не думаєте про нього, не вiдчуваєте, ви є вiн! Цей стан називається станом iснування. Усi вашi думки, слова, дiї стають проявами об’єкту вашої концентрацiї. У перших двох фазах учень та об’єкт роздiленi мiж собою, у третiй – поєднуються. Тiло учня насправдi не перетворюється на об’єкт, але у своєму усвiдомленнi вiн переживає цей стан. Уявiть, що ви сидите на березi рiчки i концентруєтеся на водi. Спочатку ви обмiрковуєте, що таке вода, думаєте про її склад, температуру, колiр та iнше, допоки iнтелект не вичерпає всього, що можна знати про воду. Потiм ви заходите до рiчки i вже безпосередньо вiдчуваєте воду, її температуру, плескаєтеся у нiй, пiднiмаючи хвилi. Це друга фаза концентрацiї. За повної концентрацiї приходить такий момент коли ви вже не усвiдомлюєте свого роздiлення з водою, ви вже не є тiлом людини, ви вже є тiлом води. Тут ви вже нiчого не думаєте про воду i не вiдчуваєте її. Це i є стан сутностi – третя фаза концентрацiї. Найважче завдання – концентрацiя на собi! Перша фаза – роздуми про тiло, друга – вiдчуття себе, третя – учень маєте стати тим, що вiн є. Кiнцева мантра – Я є те, що я є. Подивiться-но на людей навколо. Вони, у своїй бiльшостi говорять про любов i постiйно намагаються показати оточуючим, що вони люблячi та чуйнi. Але це тiльки зовнi, це тiльки маски, а як доходить до справи, вони виявляють свiй егоїзм, адже вони є суттю егоїзму. Іншi нiчого не говорять про чуйнiсть, i нiколи не думають, що вони хочуть бути чуйними, але роблять все так, що вони i є суттю чеснот. Людина не думає чим вона є i не вiдчуває цього, вона просто є тим, чим вона є. І їй не треба говорити про це, бо все, що вона думає, го-

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

ворить i робить є вiдображенням того, чим вона є – проявом її власної сутностi. Люди насправдi не є тими, ким вони є. Вони ототожнюють себе зi своїми думками, почуттями та ролями, що грають на цiй землi. Вони «випали» зi своїх iстинних «я» i стали облудниками, людьми, що живуть в уявному свiтi. Тiльки у очах дуже маленьких дiтей можна побачити свiтло iстинного «я». Коли пробуджується iнтелект, дитина починає ототожнювати себе з зовнiшньою особою (его), таким чином вiддаляючись вiд своєї iстинної божественної сутностi. А особа – тiльки маска, через яку велике та iстинне «я» дивиться на свiт. Особа – це тiльки iнструмент для прояву цiєї сутностi. Але люди так ототожнюють себе зi своїми масками, що вже не можуть iснувати без них. Істинне «я» є господарем та паном, а особа є тiльки слугою. Але сини людей зробили з господаря слугу й вiддiлилися вiд своєї iстинної сутностi, загнавши своє iстинне «я» у несвiдоме. Інструментом цього роздiлення є iнтелект, але за допомогою вправ з концентрацiї та намiром стати свiдомим, той самий iнтелект стає iнструментом для лiквiдацiї цього роздiлення та повернення назад, до нашого iстинного «Я».

3. 2. БАЗОВІ СТРУКТУРИ СВІДОМОСТІ

(за Кеном Уїлбером)

Перший рiвень – сенсорно-фiзичнi структури, куди входять матерiальнi компоненти тiла i здатнiсть вiдчувати та сприймати. Пiаже (1896-1980, швейцарський психолог) називає це «сенсомоторним iнтелектом», Ауробiндо – сенсорно-фiзичним, Вiданта –«аннамайя-коша». Другий рiвень – фантазмiчно-емоцiйнi структури. Це емоцiйно-сексуальний рiвень, рiвень iмпульсу, лiбiдо, вiтальних iмпульсiв, бiологiчної енергiї, прани. Одночасно – рiвень образiв, перших ментальних форм. Образи – те, що Арiєтi (1914-1981, iталiйський психолог) називає «фантазмiчним» рiвнем – у дитини починають формуватися у вiцi близько семи мiсяцiв. Третiй рiвень – репрезентуючий розум – Пiаже називає його дооперацiональним. Вiн складається iз символiв, котрi формуються у вiцi вiд двох до чотирьох рокiв, та понять, котрi формуються мiж четвертим та восьмим роками. Четвертий рiвень – розум правила/ролi, формується мiж сьомим та одинадцятим роками; це мислення Пiаже називає конкретно-операцiйним. У буддизмi – мановiджняна. Це є мислення, що має здатнiсть творити конкретнi операцiї на основi сенсорного досвiду. Уїлбер це називає розумом правила/ролi, тому що це є першою структурою, коли починає переважати мислення за певними правилами, нiбито множення чи дiлення, i це є першою структурою, котра може прийняти на себе роль iншого, подивитися на свiт з чужої точки зору. Це є дуже важливою структурою. Пiаже її називає конкретно-операцiйною, тому що, хоча вона i має здатнiсть чинити певнi складнi операцiї, але робить це досить конкретно та буквально. Саме ця структура стверджує, наприклад, що мiти (мiфи) є iстинними у конкретному, буквальному смислi. Це важливо пiдкреслити. П’ятий рiвень, котрий Уїлбер називає формально-рефлексивним, – є першою структурою, котра має здатнiсть не тiльки мислити, але й мислити про те, як це вона робить. Таким чином, це є глибокоiнтроспективною структурою, що має здатнiсть оперувати гiпотезами i випробовувати рiзнi варiанти всупереч емпiричної очевидностi. Пiаже її називає формально-операцiйним мисленням. Як правило, воно формується у пiдлiтковому вiцi i несе вiдповiдальнiсть за зростаюче самоусвiдомлення та iдеалiзм. Ауробiндо його називає логiчним розумом чи «розумiнням». Вiданта – «маномайя-коша».

Життя є осягненням Єдностi

Шостий рiвень – екзистенцiальний, рiвень зорової логiки, логiки, котра не розчленовує, а поєднує, iнтегрує, створює зв’язки. Ауробiндо це називає «вищим розумом», у буддизмi це «манас». Це є високоiнтегративною структурою. Особливо важливим є те, що вона має здатнiсть iнтегрувати розум та тiло у сутнiсть вищого порядку, котру Уїлбер називає «кентавром» – символом єдностi (але не iдентичностi) розуму та тiла. Сьомий рiвень – психiчний, але ця назва не означає тiльки лише певнi психiчнi здiбностi, хоча вони й мають здатнiсть розвиватися на цьому рiвнi. Така назва говорить про те, що це є першим щаблем трансперсонального, духовного, споглядального розвитку. Ауробiндо називає це «просвiтленим розумом». Восьмий рiвень – тонкий, промiжний рiвень духовного розвитку. На ньому виникають багаточисельнi свiтлоноснi, чудеснi, божественнi форми, котрi вiдомi у буддизмi як «їдам», у iндуїзмi –«iштадева» (їх не варто плутати з колективними мiтичними формами третього та четвертого рiвнiв). Це є домiвкою персонального бога та «справжнiх» трансперсональних архетипiв i понадiндивiдуальних форм. «Інтуїтивний розум» у Ауробiндо, «вiджнянамайя-коша» у Вiдантi, «алайя-вiджняна» у буддизмi. Дев’ятий рiвень – каузальний, рiвень «причинностi», чистого, непроявленого джерела всiх iнших, нижчих рiвнiв. Це вже домiвка не персонального бога, а безформної Божественностi чи Первинного Хаосу. «Надрозум» у Ауробiндо, «анандамайя-коша», «блаженне тiло» у Вiдантi. Десятий рiвень – абсолютний Дух, котрий є Основою та Реальнiстю всiх рiвнiв. «Понадрозум» у Ауробiндо, «чиста алайя» у буддизмi, «турiя» у Вiдантi.

3. 3. СТАДІЇ ДУХОВНОГО РОЗКРИТТЯ (за Кеном Уїлбером) Існує чотири основнi стадiї чи фази духовного розкриття людини: переконання, вiра, безпосереднє переживання та стабiльна адаптацiя, тобто ви можете бути переконанi в iснуваннi Духу, вiрувати в Дух, безпосередньо переживати Дух та ставати Духом. 1. Переконання – найперша (i тому найрозповсюдженiша) стадiя духовної орiєнтацiї. Переконання, як правило, виникає на рiвнi розуму, адже для нього потрiбнi образи, символи та поняття. Натомiсть розум у своєму розвитку проходить через декiлька промiжних фаз – магiчну, мiтичну, рацiональну та зоровологiчну, – i кожна з них може бути основою рiзновиду (i стадiї) релiгiйного чи духовного переконання. Магiчне переконання є егоцентричним; у ньому досить часто суб’єкт та об’єкт зливаються, i тому для нього є характерним уявлення, що iдеальна самiсть може корiнним чином впливати на фiзичний свiт та iнших людей завдяки бажанням розуму, – загальновiдомими прикладами є вуду та словесна магiя. Мiтичне переконання (як правило бувають соцiоцентричним/егоцентричним, тому що рiзнi люди мають рiзнi мiти, котрi є взаємовиключними; адже коли Ісус є єдиним рятiвником людства, то до чого тодi Кришна) пов’язує свої духовнi уявлення з одним або декiлькома фiзичними безтiлесними богами чи богинями, котрi мають вищу владу над вчинками людини.

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Рацiональне переконання – на тому рiвнi, на якому розум взагалi вирiшує у щось вiрити, – намагається демiтологiзувати релiгiю i зображувати бога чи богиню не як антропоморфне божество, а як граничну Основу Буття. Ця рацiоналiзацiя досягає кульмiнацiї у зорово-логiчному переконаннi, де наука, наприклад теорiя систем, використовується для пояснення Основи буття як Великої Цiлiсної Системи, Богинi, Еко-Духу, Павутини Життя тощо. Все це є переконанням розуму, якi, як правило, супроводжуються сильними емоцiйними настроями та почуттями; але вони не обов’язково є безпосереднiми переживаннями надрозумових духовних реалiй. Саме тому вони є просто формами трансляцiї: людина може їх дотримуватися без найменшої змiни одномоментного рiвня своєї свiдомостi. Але зi зростанням зрiлостi цього трансляцiйного руху на самiсть бiльше всього впливає безпосереднє виникнення вищих сфер, просте переконання надає мiсце вiрi. 2. Вiра починається, якщо взагалi починається, – коли переконання втрачає свою здатнiсть пiдкоряти. Рано чи пiзно будь-яке розумове переконання – саме тому, що воно є розумовим, а не надрозумовим чи духовним, – починає втрачати свою силу. Наприклад, розумове переконання, що дух є «павутиною життя», поступово втрачає довiру: не важливо, як сильно ви вiрите у «павутину життя», ви однаково вiдчуваєте себе окремим, iзольованим его, притиснутим надiями та страхами. Ви намагаєтеся вiрити ще бiльше; це однаково не допомагає. Просте переконання могло надавати вам рiзновид трансляцiйного змiсту, але не забезпечувало справжньої трансформацiї, i це поступово й хворобливо стає очевидним. (Це могло бути ще гiршим в разi магiчних чи мiтичних переконань, адже вони не тiльки вас не перетворюють, але дуже часто дiють у вашiй свiдомостi як регресивна сила, що тягне вас не до надрацiонального, а вiд нього). Натомiсть за розумовим переконанням у iснування «павутини життя» досить часто стоїть дiйсна, духовна, надрозумова iнтуїцiя, а саме iнтуїтивне почуття Єдностi Життя. Але цю iнтуїцiю практично неможливо зрозумiти допоки свiдомiстю володiє переконання. Адже всi переконання врештi-решт носять розподiльчий та дуалiстичний характер – холiстичнi переконання загалом такi ж дуалiстичнi, як i аналiтичнi, бо i першi, i другi мають змiст тiльки з точки зору своїх протилежностей. Треба не думати про Все, а бути Всiм, а допоки ви тримаєтеся за переконання стосовно Всього, цього нiколи не буде. Простi переконання – це штучне харчування для душi, духовно порожнi калорiї i колись таки вони перестають захоплювати та втiшати. Але у межах мiж вiдмовою вiд переконання, з одного боку, та надбанням безпосереднього досвiду – з другого, людину веде тiльки вiра. Коли переконання в iснуваннi Єдностi бiльше не здатне давати втiху, у людини однаково залишається вiра, що Єднiсть таки iснує i надсилає поклик до неї. І вона має рацiю. Вiра виступає наперед, коли переконання втрачає довiру, адже вiра чує дуже слабкий, але безпосереднiй поклик вищої реальностi – Духу, Бога, Богинi, Єдностi – вищої реальностi, що лежить за межами переконання, бо вона знаходиться поза межами розуму. Вiра стоїть на порозi безпосереднього надрозумового, надрацiонального досвiду. Не маючи догматичного переконання, вона не дає вiдчуття небезпеки; ще не маючи безпосереднього досвiду, вона не дає вiдчуття впевненостi. Таким чином, вiра є нiчийною землею: тисячi запитань, жодних вiдповiдей, вона має тiльки неухильну рiшучiсть вiднайти своє духовне пристанище i, приведена у дiю тiльки власною прихованою iнтуїцiєю, має здатнiсть врештiрешт привести до безпосереднього досвiду.

Життя є осягненням Єдностi

3. Безпосереднiй досвiд дає остаточнi вiдповiдi на важкi запитання, внутрiшнє притаманнi вiрi. Загалом iснують двi фази безпосереднього досвiду: пiковi переживання та стiйкий досвiд. Пiковi переживання бувають досить короткими, але сильними, зазвичай непрощеними, вони мають здатнiсть рiзко змiнювати все життя людини. Це дiйсно «пiковi переживання» вищих надособистiсних, надрозумових потенцiальних рiвнiв власного єства людини. Психiчнi пiковi переживання дозволяють на короткий час доторкнутися до природного мiстицизму (єднiстю грубого свiту); тонкi пiковi переживання є короткочасним контактом з божественним мiстицизмом (єднiстю тонкого свiту); каузальнi пiковi переживання дають швидкоплинну уяву про порожнечу (єднiсть причинного свiту); а недвоїстi пiковi переживання – є вiдбитком Єдностi. І чим вищий рiвень пiкового переживання, тим рiдкiснiшим воно є. Саме тому бiльшiсть переживань «космiчної свiдомостi» дiйсно являють собою лише миттєвий вiдбиток природного мiстицизму чи єдностi грубого рiвня – найнижчої з мiстичних сфер. На жаль, багато людей плутають це з осягненням Єдностi i ця плутанина багато де розповсюджена серед езотерикiв. Зрозумiло, що бiльшiсть людей залишаються на стадiях переконання чи вiри (натомiсть магiчних чи мiтичних). Але часом у деяких людей виникають сильнi переживання дiйсно надособистiсної сфери, i вони, загалом, виводять з рiвноваги, нерiдко на краще, а iнодi на гiрше. Але завжди можна зрозумiти, що вони не просто повторюють переконання, про якi прочитали у книжцi, i не звертаються до простої трансляцiї: вони дiйсно побачили вищу сферу i вже нiколи не будуть такими, якими були. Це не завжди добре, наприклад, хтось, хто знаходиться на конкретно-буквальному мiтичному рiвнi, може отримати пiковi переживання, скажемо, тонкого рiвня, в результатi чого його конкретнi мiти отримують авторитет тонкого, i в результатi починається вiдродження фундаменталiзму: фiгура його приватного бога стає єдиною фiгурою, котра має врятувати весь свiт; така людина навiть готова спалити вас на вогнищi, щоб врятувати вашу душу. Дехто на зорово-логiчному рiвнi може отримати пiковi переживання психiчного рiвня i тодi її «нова екопарадигма» стає єдиною, що може врятувати планету, i такi люди безпроблемно приходять до еко-фашизму, щоб врятувати вас вiд самих вас. Релiгiйний фанатизм подiбного Mатунку практично не можливо перемогти, адже вiн є конгломератом вищої iстини з найнижчими забобонами. Вища iстина часто буває досить справжнiм духовним досвiдом, справжнiм «швидкоплинним» переживанням вищої сфери; але саме через те, що це є досить короткочасним, тимчасовим досвiдом, а не довготермiновим, стiйким, яскравим усвiдомленням, вiн одразу транслюється на нижчий рiвень, де надає впевнену законнiсть навiть найгiршим переконанням. Тодi, як пiковi переживання тривають досить короткий термiн часу – вiд декiлькох хвилин до декiлькох годин – стiйкий досвiд (плато переживань) буває бiльш тривалим, наближуючись до межi остаточного перетворення. Натомiсть пiковi переживання можуть виникати i виникають спонтанно, тодi як для їхньої пiдтримки та перетворення з пiкового до стiйкого досвiду – з короткоплинного змiненого стану до стiйкiшої характеристики – потрiбна досить тривала практика. Хоча практично кожна людина будь-коли та за будь-якого вiку може отримати короткоплинне пiкове переживання, мало кому вiдомi випадки отримання стiйкого досвiду, котрий не став би результатом наполегливої духовної практики. Таким чином, тодi як переконання та вiра є розповсю-

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

дженими видами духовної орiєнтацiї, а пiковi переживання є рiдкiсною, але справжньою формою духовного досвiду, починаючи з цього етапу, на шляху духовного розвитку ми бачимо тiльки тих, хто присвячує себе наполегливiй, важкiй, довготривалiй та глибокiй духовнiй практицi. Подiбно до пiкових переживань, стiйкий досвiд може стосуватися психiчної, тонкої, каузальної чи недвоїстої сфери. 4. Адаптацiя означає просто постiйний стiйкий доступ до певного рiвня свiдомостi. Бiльшiсть людей вже адаптованi до матерiї, тiла та розуму (саме тому ви маєте доступ до всiх трьох з них, практично за першого бажання). І у декого з нас вже були пiковi переживання надособистiсних рiвнiв (психiчного, тонкого, каузального чи недвоїстого). Але за допомогою практики ми можемо еволюцiонувати до стiйкого досвiду (плато переживань) цих вищих сфер, а стiйкий досвiд за подальшої практики може стати постiйною адаптацiєю: постiйним доступом до психiчних, тонких, каузальних та недвоїстих подiй – постiйним доступом до мiстицизму, безформному мiстицизму та iнтегральному мiстицизму – досить легко доступних свiдомостi, як наразi доступнi матерiя, тiло та розум. І це дiйсно проявляється у постiйнiй свiдомостi у всiх трьох станах – пильнування, снобачення та глибокого сну. Тодi стає очевидним той факт, що «те, що не присутнє у глибокому снi без снобачень, не є реальним». Реальне має бути присутнiм у всiх трьох станах, включаючи глибокий сон без сновидiнь, i чисту Свiдомiсть – це єдине, що є присутнiм у всiх трьох. Цей факт стає очевидним, коли ви перебуваєте як чиста, порожня безформна Свiдомiсть, i споглядаєте, як всi три стани виникають, трохи плинуть та вiдходять, тодi як ви залишаєтеся Нерухомим, Незмiнним, Ненародженим, звiльненим до чистої Порожнечi, котра являє собою всi Форми, Єднiсть, що є сяючим Усiм. Таким чином, саме такими є деякi основнi стадiї, через котрi ми, як правило, проходимо у процесi адаптацiї до вищих рiвнiв нашої власної духовної природи: – переконання (магiчнi, мiтичнi, рацiональнi, холiстичнi); – вiра (котра є iнтуїтивним вiдчуттям, але поки що не є безпосереднiм переживанням вищих сфер); – пiкове переживання (психiчного, тонкого, каузального чи недвоїстого рiвня – без будь-якого порядку, адже пiковi переживання бувають, як правило, одноразовими); – стiйкий досвiд (психiчного, тонкого, каузального та недвоїстого – завжди за цим порядком, адже для кожної наступної стадiї, як правило, потрiбно засвоїти попередню); – постiйна адаптацiя (до психiчного, тонкого, каузального та недвоїстого, також за однаковим порядком та причини). Деякi застереження. 1. Ви можете знаходитися на досить високому рiвнi духовного розвитку, натомiсть бути на досить низькому рiвнi у iнших лiнiях (наприклад, глибинне психiчне може розвиватися за повного гальмування фронтального). Ми знаємо людей, котрi мають досить високий духовний розвиток, але залишаються незрiлими у статевих стосунках, емоцiйному зближеннi, фiзичнiй конституцiї тощо. Навiть коли ви маєте постiйний доступ до Єдностi, це не робить вашi м’язи сильнiшими, не обов’язково допомагає вам знайти нову роботу, не допоможе вам познайомитися з дiвчиною i, врештi-решт, не вилiкує ваш невроз. У вас все ще можуть залишатися глибокi поклади тiньового матерiалу, котрi не обов’язково вiдкриваються, коли ви просуваєтеся до вищих стадiй ду-

Життя є осягненням Єдностi

ховної практики чи медитацiї (саме тому, що медитацiя, всупереч розповсюдженiй думцi, у першу чергу не є технiкою розкриття; якби вона була цим, тодi бiльшiсть наших учителiв не потребували б психотерапевтичної допомоги, тодi як насправдi вони в нiй мають потребу не менше iнших людей). Медитацiя у першу чергу призначена не для розкриття затиснутого чи витiсненого несвiдомого, а для створення умов для виникнення вищих сфер, натомiсть нижчi та затисненi сфери залишаються нижчими та затиснутими. Саме тому, навiть коли ви рухаєтеся шляхом свого духовного розвитку, подумайте про те, щоб поєднувати його з доброю психотерапевтичною практикою, адже духовна практика, як правило, не має здатностi адекватно розкривати психодинамiчне несвiдоме. Вона також не тренує певним чином фiзичне (бiологiчне) тiло, отже варто займатися нацiональним бойовим мистецтвом; не тренує вона також i пранiчне тiло – додайте Крiр. Вона є безкорисною i для групової та соцiальної динамiки, отже додайте… Ідея, врештi-решт, полягає у тому, щоб вибрати iнтегральну практику як єдиний здоровий та врiвноважений шлях свого вищого розвитку. 2. Ця iдея є дiйсно важливою, адже будь-яка особистiсно-орiєнтована громадянська релiгiя є прив’язаною до стадiї холiстичних переконань. (холiзм – вихiдне положення про те, що поведiнку можна пояснити тiльки шляхом вивчення iндивiдуумiв як цiлiсних систем). Для виходу за межi цих розумових трансляцiй бiльшостi людей потрiбна дiйсно перетворювальна практика. Найефективнiшою, швидше за все, буде iнтегральна практика. Вона має ставити акценти не тiльки на трансформацiї «я», а й на перетвореннi у всiх чотирьох секторах – чи у Великiй Трiйцi «я», «ми», «воно» – перетворюючi практики для самостi та взаємостосункiв мiж людьми, суспiльством та природою, для змiни не тiльки переконання, а й рiвня свiдомостi. 3. Вище описанi стадiї, для доступу до яких треба витратити близько п’яти рокiв важких практик (а на досягнення найвищої вершини нерiдко втрачається близько тридцяти i бiльше рокiв), хай не лякають початкiвця. Просто почнiть практикувати – п’ять рокiв пролетять як одна мить, але ви сповна пожнете її плодiв. З другого боку, якщо ви слухаєте тих учителiв, котрi нiчого не пропонують, крiм переконань (магiчних, мiтичних, рацiональних чи холiстичних), то просто постарiєте на п’ять рокiв, нiчого не досягнувши i не осягнувши. Холiстичнi переконання є добрими i досить вдалими для сфери розуму. Але духовнiсть лежить у надрозумовiй сферi, понадрозумовiй, понадсвiдомiй сферi i жоднi розумовi трансляцiї не допоможуть вам перевершити свiй розум. І жодна особистiсно-орiєнтована громадянська релiгiя не врятує вас вiд себе самого. Отже, вам варто зайнятися споглядальною, надособистiсною, надрозумовою практикою. Саме тому, якою б важкою не здавалася практика, просто варто її почати. 4. Варто почати з: 4. 1. Дихальних практик – Крiйя-йоги (укр. Крiр). 4. 2. Тантричної вiзуалiзацiї без партнера. 5. Нам треба бути чуйними до себе, це дiйсно так, але нам треба також бути досить наполегливими. Ставтеся до себе зi справжнiм спiвчуттям, а не iдiотським жалем i тому киньте собi виклик, накладiть на себе обов’язок, пiдштовхнiть себе i таким чином почнiть практикувати. 6. В процесi заволодiння вас цими практиками, ви можете щорiчно придiляти декiлька днiв iнтенсивним духовним марафонам (ретритам). Це надасть вам шанс розширити маленькi «пiки» практики, перетворюючи їх на початковi «плато» практики. Дiйсно, роки будуть плинути, але й ви разом з ними будете зрiти, поступово, але наполегливо перевершуючи меншi аспекти себе i

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

вiдкриваючись до бiльших. Прийде день, коли весь цей час вам буде здаватися всього лише сном, тому що це дiйсно сон, вiд якого ви маєте прокинутися. 7. Змiст цього простий: якщо ви дiйсно зацiкавленi у справжнiй перетворювальнiй духовностi, найдiть собi справжнього духовного учителя i почнiть практикувати. Без практики ви нiколи не просунетеся далi стадiї переконання, вiри та спорадичних пiкових переживань. Ви нiколи не еволюцiонуєте до стiйкого досвiду, не кажучи вже про постiйне осягнення. Принаймнi ви зможете залишитися короткочасним вiдвiдувачем територiї свого власного вищого володарювання, туристом до своєї справжньої Самостi.

3. 4. ЗАКОНИ ЕВОЛЮЦIЇ Закон Коструби (Карми). Теорiя реiнкарнацiї, переродження, Коструби є такою давньою, як сама думка, i вона буде, швидше за все, iснувати доти, доки людина має здатнiсть думати. Знання про Кострубу прийшло в середнi вiки до Європи пiд незвичною назвою «трансмiграцiя», тобто переселення душi з одного тiла до iншого. Фiлософи в даному випадку використовують термiн «метапсихоз». Санскритський термiн «пунарджанма» означав «повторне народження». Теорiя переродження (Карни) пропонує просте, симетричне, красиве пояснення речей. Аргументи прибiчникiв теорiї реiнкарнацiї заслуговують на повагу. Закон Коструби означає, що ми страждаємо за свої вади та грiхи, якi коїли в попередньому тiлi чи отримаємо винагороди в наступному тiлi за свої добрi справи у цьому життi. Тобто – що посiєш, те й пожнеш. Теорiя реiнкарнацiї, переродження – це еволюцiя Душi, iнтелектуальна необхiднiсть, неминучий логiчний наслiдок. Це постiйне зростання Вищого Знання, Любовi, Чистоти. Закономiрнiсть реiнкарнацiї. Слово «реiнкарнацiя» складається з трьох частин-слiв: «ре» – повернення; «iн» – до (куди); «карно» – тiло. Отже, це «повернення до тiла». Український переклад цього слова – «перевтiлення». Слово «перевтiлення» не повнiстю передає змiст вчення про переселення душ. Може здатися, що Душа людини пiсля смертi анатомiчного тiла шукає нове мiсце, куди їй подiтися. А назва «повторне народження» конкретно вказує на нове народження людини (сутностi) з уже розвиненою душею в тiлi малюка. За перевтiлення сутностi у дохристиянському Православ’ї «вiдповiдала» богиня Карна. В Древньому Єгиптi iснувало вчення «Метемпсихоз», котре стверджувало, що душа людини пiсля смертi може перейти в тварину чи рослину. Така iдея сьогоднi, як правило, вiдкидається i вважається необMрунтованою. Пiд «повторним народженням» треба розумiти еволюцiйний розвиток душi людини. Душа знову i знову втiлюється на Землi, щоб вдосконалюватися. У Космосi iснують Закони доцiльностi та нескiнченного вдосконалювання. Кожна особа своєю свободою волi розвиває власний iндивiдуальний ланцюг сходжень, тому що за одне життя на Землi неможливо розвинути всеохоплюючу свiдомiсть. Безперервна еволюцiя Духу. Приходить час, коли дух усвiдомлює, що вiн вiчно рухається у Всесвiтi i йому непотрiбнi жоднi докази логiчного розуму. Просто знає – i все! Таке iнтуїтивне знання i є вищою формою ясновiдання. Є

Життя є осягненням Єдностi

люди, якi вважають себе за вiдаючих, котрi «граються» енергiями – сам створив мислеобраз, сам його i знищу чи навпаки – пiдсилю. А до iншої людини, на яку свiй образ iноли кхочуть навiсити – вiн взагалi жодного стосунку не має..! Душi потрiбнi докази перевтiлення не бiльше, нiж доказ свого безсмертя. В потрiбний час вона стає безсмертною i усвiдомлює своє iснування у вiчностi. І коли це стається, то вiдпадають усi сумнiви в безсмертя душi, натомiсть стає помiтним невiгластво цих сумнiвiв. Знання душi про своє безсмертя не є iнтелектуальною догмою, а є непотребуючим доказiв фактом, як-то фiзичний факт нашого дихання. І тодi душа усвiдомлює прожитi столiття, котрi створили її сучасний рух, усвiдомлює те, що мало мiсце в минулому i пiзнає на що направлений її розвиток у майбутньому. Програма втiлення. Програма (iмпринт) вашого втiлення – це духовнi «вiдбитки пальцiв», з якими ви народжуєтеся. Вона вiдбивається на клiтинному рiвнi i взаємодiє з вашою ДНК та бiологiєю. У цей свiт ви приходите з постiйними вродженими атрибутами та характеристиками, а саме: – Астрологiчний знак; – Уроки Коструби (Карми); – Колiр аури; – Життєвi уроки; – Тiлесний тип; – Імунiтет до хвороб; – Лiнiя життя; – Тип особи. На жаль, цю програму змiнити неможливо, але на неї можна впливати потужним духовним iнструментом – регулятором (iмплантом). Цей регулятор стримує дiю програми втiлення. Позитивними та негативними регуляторами (духовними практиками), котрi впливають на програму втiлення, особа може: – Зцiлити своє тiло; – Пiдвищити рiвень iнтелекту; – Надбати мудрiсть та спокiй; – Анулювати (вiдпрацювати) уроки Коструби (Карми) пiсля їх засвоєння; – Досягнути просвiтлення. На вiдмiну вiд програми втiлення, регулятори постiйно змiнюються i слугують для Всесвiту механiзмом надання учителям доступу до вашого «духовного двигуна». Запам’ятайте – такий порядок речей ви самi вибрали перед своїм втiленням на планетi Земля.

3. 5. СЛУХАЙ СЕБЕ Коли змiнюєтеся ви, свiт навколо вас також змiнюється. Варто вам щось зрозумiти нове, вище, нiж ви знали ранiше, як змiнюючись, ви бачите свiт iншими очима i вiн змiнюється за вами. Пересiчна, нерозумiюча, а лише знаюча людина живе у минулому, котрого нiколи не було; у майбутньому, котрого нiколи не буде; i у сьогоденнi, котрого нiде немає. Вона не живе, а iснує, перебуваючи у оточуючому її свiтi. Свiт навколо неї є сталим. «Вiдсутнiсть новин – гарна новина», – кажуть вони. Іншими словами, чим менше вона змiнюється i чим менше вона розумiє, тим краще для неї. «Щастя – це коли вас розумiють». Тобто, коли оточуючi вас люди розвиваються, вас розумiють, а ви не можете зробити нi першого, нi другого.

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Змiнивши себе, ви змiнюєте свою долю, адже коли ви є сталим, то й маєте одну долю. Змiнюючи себе, ви постiйно змiнюєте свою долю. Її вже не можливо передрiкати. Пророк не знає своєї долi. Вашi Вищi сили (янголи-охоронцi тощо), котрi ведуть вас стезею життя та турбуються про вас – це вашi стани, що приходять вам на допомогу з вашого майбутнього. Практично наполовину ви знаходитеся у майбутньому. Інколи мають мiсце тупиковi ситуацiї, котрi нiбито самi собою якось розсмоктуються, знiмаються, зникають. Це означає, що у майбутньому ви не такий, як зараз, i маєте можливiсть наразi надати собi допомогу. В разi коли ви є сталими, то хто тодi вам допоможе? «Якщо не я собi, то хто ж за мене, але якщо тiльки для себе, то навiщо я живу?». Допомагаючи собi, ви допомагаєте iншим працювати i таким чином розвиватися. Вони, у свою чергу, розвиваючись та усвiдомлюючи, своїм прикладом надають вам шанс розвитку та усвiдомлення. Адже ви є втiленням свого розвитку чи вiдсутнiсть його. Кожному з вас надається дуже багато шансiв, можливостей зворотного зв’язку з тим, що ви є, яким ви є насправдi, а не таким, яким ви себе уявляєте. Космос (навколишнiй всесвiт) говорить до вас однiєю iз зрозумiлих вам мов: позитивних впливiв талану, щасливих випадкiв та iнших рiзних «пряникiв» чи невдач, покарань, нещасть та iнших «батогiв», а чи iнформативних впливiв тощо. Існує декiлька способiв донести до вас Космiчну iнформацiю, декiлька рiвнiв мов, що вiдрiзняються досяжнiстю, наочнiстю та жорсткiстю впливу. Найм’якiший з них – це мова iнтуїтивних, енергетичних та iнших не фiзичних станiв. Вони (стани) є сукцесивними, тобто тривалими за часом i їх можна використовувати як оперативний зворотнiй зв'язок. В разi коли ви усвiдомлюєте, що ви маєте зрозумiти на даний момент часу, то цi стани зменшуються чи зовсiм знiмаються. В разi, коли ви неправильно їх розумiєте, то вони пiдсилюються. Вони можуть бути як негативними, так i позитивними, в залежностi вiд розумiння вами мови певної полярностi. Якщо ви не розумiєте того, що ви на даний момент мали б навчитися та зрозумiти, тодi iнформацiя до вас надходить жорсткiшою, але наочнiшою мовою – мовою знакiв та символiв. Знаком та символом може слугувати будь-яка маловiрогiдна, здавалося б випадкова подiя. Випадковою її вважає лише нерозумiючий. Пташка залетiла, горло перехопило, судоми в нозi, дверi рiзко вiдчинилися, щось упало, хтось зателефонував чи прийшов, втрата ключiв вiд квартири, тобто все те, що нiбито є маловiрогiдним. Ця мова є симультантною, тобто одномоментною. З нею не можна працювати у реальному часi. Знаки та символи можна iнтерпретувати тiльки заднiм числом, тобто пiсля здiйснення факту. Якщо ви розумiєте що вони для вас означають, тобто що ви маєте зрозумiти i що вiд вас хочуть вашi Вищi сили, то знаки вже не повторюються. В разi, коли ви не розумiєте, що вони стосуються саме вас, тодi їх повторюють, як правило, до трьох разiв, а надалi, за подальшого вашого нерозумiння, переходять до наступної, бiльш жорсткої мови. Наступною мовою зв’язку Космосу з вами є мова ситуацiй, котрi кояться навколо вас. Вдома, на роботi, у громадських мiсцях, у товариськiй компанiї для вас може бути створена ситуацiя, у якiй кожний присутнiй грає якусь роль. Роль ваших ворогiв, останнiх пройдисвiтiв, наволочi тощо можуть грати досить вихованi люди i навпаки, роль ваших друзiв та близьких можуть грати не найкращi особи вашого оточення. Це вiдображає лише факт вашої можливостi щодо сприйняття ситуацiї, їх розумiння та вашi переваги i цiннiснi критерiї. Ситуацiї також є сукцесивними i можуть використовуватися в реально-

Життя є осягненням Єдностi

му режимi часу, нiбито пом’якшуючись чи зовсiм знiмаючись, коли ви правильно розумiєте що вiд вас хочуть. У тому випадку, коли ситуацiя стає жорсткiшою – це свiдчить про неправильну вашу iнтерпретацiю цiєї ситуацiї i ви не розумiєте що вам нею показують, у чому ви не маєте рацiї. В разi коли цiєї, жорсткiшої та дорожчої для Вищих сил мови не досить, через ваше нерозумiння вони мусять перейти до ще жорсткiших мов. Наступна мова – це мова покарань. Покарання – це негативний вплив на той аспект життя, який для вас має певне значення. Ви самi вибираєте мiсце впливу своїми залежностями, цiнностями та «западаннями» на них. Коли для людини найцiннiшим є її здоров’я, то отримаєте удар по здоров’ю, якщо здоров’я чи стан близьких людей – то дiтей, коханих, батькiв тощо. Коли грошi, то отримаєте удар по коштам чи цiнним предметам, коли службовий стан – то втратите роботу тощо. Удар приходиться завжди туди, де вам це буде очевидним. Ця мова є симультативною, тобто одномоментною i ви обов’язково маєте розiбратися за що ви отримали певне покарання. Коли ви розберетеся у причинах покарання, приймете їх, зрозумiєте i усвiдомите чому i для чого саме вас було покарано, то це покарання знiмається i хвороба, наприклад, вiдходить практично вiдразу – зi швидкiстю вiдновлення вiдповiдної тканини, функцiї тощо. Таким чином можна позбавитися практично вiд будь-яких хвороб як минулого, так i сьогодення. Також знiмаються й iншi покарання, крiм вже зовсiм незворотних – смертi, ампутацiї тощо. Якщо ви видужали i не усвiдомили причини вашої (чи близьких) хвороби, це означає, що ви дарма хворiли i що Вищi сили дарма витратили на вас свої енергетичнi ресурси. Коли ви звертаєтеся за допомогою щодо свого здоров’я до лiкаря, цiлителя, екстрасенса то ви саме йому вiддаєте свiй канал поєднання з Вищими силами. А вiдтак, пiсля декiлькох подiбних «зрад», ваш канал поєднання з Вищими силами «капсулюється» i надалi ви вже не зможете отримати вiд них певнi потрiбнi вам сигнали. Наступна мова – знову ж таки з оперативним зворотним зв’язком, тобто сукцесивна мова прямого тексту (для розумiння). Ви вже не реагуєте на попереднi, тонкiшi мови i до вас вимушено звертаються цiєю, жорсткiшою, але дохiдливою мовою. Якщо ви зрозумiєте те, що вам намагаються показати, то з вами будуть спiлкуватися попереднiми, м’якiшими мовами. Якщо нi – то переходять до наступної мови. Мовою прямого тексту для розумiння надається вам iнформацiя не для запам’ятовування, а для формування свого власного нового розумiння. Той, хто очiкує, що йому нададуть iнформацiю вдруге, не вартий її отримати i вперше. Отже, всi подiї, котрi кояться з вами та з оточуючими вас людьми, ранiше нiбито розрiзненi та випадковi, починають для вас пов’язуватися у певнi осмисленi закономiрнi ланцюжки. Ви вже можете сприймати навколишнiй свiт не за окремими фрагментами чи навiть за прямими наслiдковими зв’язками, а цiлiсними вiдчуттями, ситуацiями, розумiннями, а також за правильною iнтерпретацiєю знакiв-сигналiв, покарань тощо. Коли цього немає i ви продовжуєте падати донизу щаблями мов зв’язку з Вищими силами, тодi вони починають говорити з вами мовою, наступною за мовою прямого тексту для розумiння (сукцесивною – розтягнутою у часi) – мовою прямого тексту для намотування на вус. Ця мова, як i «знаки та сигнали» та «покарання» є симультативною, тобто одномоментною. Наприклад, виходячи з домiвки ви бачите на огорожi великий напис «Ти дебiл». Допоки ви не зрозумiєте, що цей напис стосується саме вас i у чому ви допустили помилку, цей напис так i залишається написаним на дошках тину. В разi коли ви

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

зрозумiли та усвiдомили в чому полягає ваша помилка, то її вже назавтра двiрники зафарбують. Чи iнший приклад: ви ввечерi стоїте бiля телефонної будки, коли вже вулицi практично порожнi, i думаєте: телефонувати чи не телефонувати одному з ваших знайомих задля того, щоб сказати йому все, що про нього думаєте. Аж ось, нiбито нiзвiдки, з’являється п’яна людина (вони дуже легко керованi Вищими силами i можуть вам прямим текстом сказати те, що нiколи б не сказали у тверезому станi). Цей п’яний, проходячи повз вашу будку, рiзко повертається i каже вам: «Зараз як дам по пицi!», демонструючи свiй здоровенний кулак, надалi повертається i йде геть. І тодi все залежатиме вiд вас. Якщо ви зрозумiли, що телефонувати не варто, то п’яна особа бiльше не повертається, якщо нi, тодi вона змушена буде повернутися i в бiльш доступнiй, грубiй формi вказати вам на вашу помилку. Цей етап є дуже важливою вiхою, за котрою починається вже iнша, чужа царина. Першими двома мовами Вищi сили надавали вам iнформацiю безпосередньо. Починаючи з мови ситуацiй вставляються окремi елементи (до 12%) впливiв чужих Вищих сил за повного контролю своїх Вищих сил. Надалi з рiвня «мови покарань» свої Вищi сили розкривають вас для чужих Вищих сил на 25%. Надалi, на рiвнi «прямого тексту для розумiння» має мiсце вашого розкриття на 37%. На рiвнi «прямого тексту для намотування на вус» вплив своїх та чужих Вищих сил є паритетним, тобто 50/50%. Таким чином, свої Вищi сили втрачають «контрольний пакет акцiй» над носiєм i носiй, себто ви, стає перед вибором, кому бути пiдлеглим – своїм чи чужим Вищим силам. Чи є рiзниця – йти зi своїми Вищими силами, а чи з чужими? Рiзниця приблизно така, як жити зi своїми батьками, а чи з чужими – вiтчимом та мачухою. Але коли у сучасному життi буває так, що рiднi батьки iнодi бувають гiрше чужих, то у Духовному свiтi (Космосi), у Вищiй природi – такого бути не може. Спочатку чужi Вищi сили можуть заманювати носiя рiзними принадами та спокусами. З ними легше, простiше, не треба напружувати мiзки, жодної вiдповiдальностi, як це буває тодi, коли особу втягують до бандитського угрупування. А вже потiм, коли людина погоджується i вiдходить вiд власних Вищих сил, чи вони вiдмовляються вiд неї, повернутися назад вже буває досить проблематичним. Надалi власнi Вищi сили все менше i менше можуть допомогти людинi торувати правильний життєвий шлях, натомiсть людинi все важче i важче шукати шлях до своїх Вищих сил i рухатися за своїм призначенням. Чим далi вiд своїх Вищих сил вiдходить людина, тим бiльше вона стає неживою, тобто бiороботом, тим важче їй повернутися на свiй Шлях, Шлях свого призначення, тобто ради чого людина була народженою на Землi i що рано чи пiзно їй прийдеться таки зробити, не у цiй, то у наступнiй iнкарнацiї. Її будуть тримати у колах переродження, колах сансари доти, доки вона не зрозумiє всього того, що мала б зрозумiти i зрозумiти сама. Якщо i ця жорстка, але зрозумiла мова Вищих сил вами не сприймається, то з вами починають спiлкуватися вже чужi Вищi сили мовою прямого тексту для запам’ятовування. Це також сукцесивна мова (коли у вас залишається 36% свободи волi), що, врештi-решт, Mрунтується на використаннi пам’ятi, без розмiрковування, мислення з вашого боку. Девiзом цього навчання є «Повторення – матiр навчання». Якщо у попереднiх, сукцесивних мовах повторення є ганьбою, тобто той, хто очiкує, що йому нададуть iнформацiю вдруге, не вартий її отримати i вперше, то, починаючи з цього рiвня, використовуються, як правило, параметри пам’ятi: швидкiсть та точнiсть запам’ятовування i лю-

Життя є осягненням Єдностi

дина використовується як запам’ятовуючий та вiдтворюючий пристрiй. До його пам’ятi пiд час виховання та надання освiти закладаються знання, навички, умiння та iншi форми програмування суспiльно-iсторичного досвiду та культури. Людинi лише залишається дисциплiновано виконувати закладену в нього програму навчання, котра була складена iншими людьми i у iншому мiсцi, iншому часi i чужою на 64% свободою волi. За сумлiнне виконання закладеної програми людину заохочують, ставлячи їй «вiдмiнно» у школi та унiверситетi, даючи їй атестати, дипломи, звання «доцент», «заслужений дiяч», «батько», «учитель» тощо. Будь-який крок убiк, будь-який прояв власного розумiння свiту i того, що у ньому коїться, сприймається як «зрада» з усiма негативними наслiдками. Безумовно, знаходячись на рiвнi вищих, м’яких мов у царинi своїх Вищих сил, людина також проходить через виховання, освiту, культуру, науку, духовнiсть, мистецтво тощо. Але принагiдно вона навчається сама, за своєї свободи волi i не несе нi перед ким жодних обов’язкiв за своє навчання. Вчителi лише надають їй умови та можливостi навчатися самому без насильства над її власною свободою волi. А коли має мiсце порушення свободи волi, то свої Вищi сили карають учня за це порушення, тобто за порушення дозволених вiдсоткiв втручання чужих Вищих сил до царини своїх Вищих сил. Тiльки людина сама може змiнити свою пiдлеглiсть за своєю свободою волi, таким чином вiдмовляючись вiд власної свободи волi та вiд пiдлеглостi своїм Вищим силам. Чужi Вищi сили – це, як правило, «темнi» Вищi сили. Свої Вищi сили – це, як правило, «свiтлi» Вищi сили. Рiзниця мiж «темними» та «свiтлими» зовсiм не є простою, як здається на перший погляд. Вона є ще простiшою. Як правило пiд «темними» силами розумiють такi, котрi працюють для Зла свiту. «Свiтлими» силами, як правило, називають тi, що працюють на Добро свiту. Це не зовсiм так. Добро та Зло вiдрiзняються тим, що одне породжує iнше. «Як можна позбавитися вiд Зла – лише позбавившись вiд Добра?», – говорять на Сходi. То що є Добром? Це те, що сприяє задоволенню наших потреб. Зло – це те, що цьому протидiє. Позбавитися вiд Зла можна позбавившись вiд потреб. Таким чином зникає i Добро, адже жити треба не за потребами, а за необхiдностями. Те, що дiйсно необхiдно людинi, ви отримаєте практично не напружуючись; те, що ви отримуєте важкою працею, не є вашою необхiднiстю, а є лише потребою. Свої Вищi сили залишають людинi до 88% зароблених нею «коштiв»: енергетичних, сутнiсних, потенцiйних, можливiсних, здатнiсних тощо. Чужi Вищi сили залишають людинi не бiльше 12% зароблених нею «коштiв», енергiї тощо, всi iншi вони вiдбирають собi. Чим бiльше людина вiддає чужим Вищим силам свою свободу волi, тим бiльша частина заробленого дiстається чужим Вищим силам i менше їй та своїм Вищим силам. Свобода волi – це перш за все вiдповiдальнiсть за свої рiшення та за свої дiї. Чужi Вищi сили, залишаючи людину без свободи волi, беруть на себе вiдповiдну частину рiшень та вiдповiдальностi за неї. Якби не ця спокуслива обставина, то нiхто б не вiдмовлявся вiд своїх Вищих сил i не працював би на стороннi, чужi Вищi сили. Натомiсть людина завжди несе повну вiдповiдальнiсть за виконання цих рiшень i за те, що вона колись вiддала свою свободу волi чужим Вищим силам. Свої Вищi сили, залишаючи людинi свободу волi, залишають також їй i прийняття рiшень, i вiдповiдальнiсть за них. Природно, що свої Вищi сили, використовуючи одну з багатьох доступних їм мов, котрi ми розглянули вище, дають зрозумiти в якому напрямку та з якими орiєнтирами рухатися людинi

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

до правильного рiшення. Але це, як правило так, нiбито «пiди туди, не знаю куди, принеси щось, не знаю що». Тобто, вони не перебiгають шлях розвитку людинi, а дають їй до всього дiйти самiй, i навчитися за себе постояти, i приймати правильнi, вiдповiдальнi рiшення. Чужi Вищi сили завжди говорять: «Пiди туди-то, принеси те-то» i людина стає пересiчним слухняним виконавцем їхньої волi, їхнього рiшення, тобто вона стає гвинтиком у великому чужому механiзмi. Це все, на що вона годиться, на що сама себе прирекла. Натомiсть свої Вищi сили все менше i менше можуть бути зрозумiлими пiдопiчною людиною i вона звикає думати лише запрограмованими фразами, шаблонами, догмами, постулатами, цитатами; усiм тим, чому її навчили, а не тим, що вона зрозумiла чи усвiдомила сама. «Не треба думати, з нами той, хто за нас все вирiшить!». Отже, кожна людина має такi Вищi сили, на якi заслуговує. На наступному щаблi мови, ще бiльш жорсткої, з людини роблять «автомата». Це симультативна мова, коли людинi не дають можливостей мислити що робити; вона має лише пiдкорятися розпорядженням, виконувати накази, iнструкцiї, заповiдi, канони. На цьому рiвнi у людини вiдбирається 76% його свободи волi, тобто не вона вирiшує що i як робити. Цiєю мовою, в основному, говорять чужi Вищi сили, натомiсть свої є лише пасивними стороннiми наглядачами, на їхню частину припадає до 24% свободи волi людини. Свої вищi сили ще очiкують вiд носiя повернення до власної царини, до своїх Вищих сил. Тому людина ще знаходиться у такому станi, коли вона знає як треба дiяти (ще є совiсть, сумлiння, мораль тощо), але робить зовсiм iнше, чи сама не знає чому вона так робить (через певнi обставини). Цi певнi обставини, котрi є потужнiшими за нас, творяться чужими Вищими силами спецiально для того, щоб людина не могла робити будь-що за своєю волею та за велiнням своїх Вищих сил. Людина тiльки згодом може iнтерпретувати свою власну поведiнку i проаналiзувати кому це було потрiбно. Це i є мовою тактичних автоматичних програм. На наступному щаблi жорсткостi мови, також сукцесивної, з людини творять «бiоробота». Це є мовою «бiороботiв». Що це означає? Це не означає, що її органiзм синтезується на принципах бiотехнологiй чи бiоенергетики. Це означає, що її свобода волi є практично паралiзованою, як фактор замiщення чужими Вищими силами. Коли на рiвнi мови прямого тексту для запам’ятовування вiд людини вимагається пiдкорення догмам, нормам, заповiтам тощо i свобода волi при цьому зберiгається на 24%, її поважають, до неї прислуховуються пiд час нав’язування якихось постулатiв, то на рiвнi мови бiороботiв її думка стовiдсотково збiгається з програмою, вже нiхто не рахується з її свободою волi, хоча вона ще зберiгається на рiвнi 12%. Це є рiвнем точного, чiткого та безсумнiвного виконання цих догматiв. За допомогою оперативного програмного керування створюється i перевiряється «фанат» вiд релiгiї, науки, мистецтва, iдеологiї, спорту, раси, нацiї, нацiональностi, кварталу, вулицi, будинку та власної непогрiшимостi. Все це є комусь потрiбним. Бiороботи є слухняними, точними, надiйними та безпомилковими. Надалi наступною мовою є мова «кiборгiв», вона також є одномоментною. Таким чином, тiльки згодом людина може зрозумiти чи не зрозумiти, що з нею коїться. «Кiборг» – кiбернетичний органiзм на Вищих планах: ефiрному, астральному, ментальному, це вже зовсiм iнша iстота, нiж пересiчна людина. Чужi Вищi сили переструктурують її пiдсвiдомiсть, надсвiдомiсть тощо. «Кiборги» вже не слiдують записаним чи неписаним догматам, а у своїй бiльшостi порушують їх, а чи їм надаються iншi догмати та постулати, котрi хоча i є нетрадицiйними, але ще бiльш нелюдськими. Вони знають що робити

Життя є осягненням Єдностi

у вiдповiдностi зi старими вiдомими догматами, але не роблять цього. Це тi, хто прикриваються традицiйною релiгiєю, наукою, мистецтвом, полiтикою, iдеологiєю, економiкою, щоб творити свої чорнi нелюдськi справи. Але вони, на вiдмiну вiд наступних мов, ще бачать, знають як робити iнакше, можуть, але не бажають цього, чи хочуть, але вже пiсля того, як вже скоять свої чорнi справи i нiколи не шкодують про скоєне. На цьому щаблi у них ще зберiгається свобода волi на 6%, тобто «як виняток з правила». Можна вважати, що у них взагалi не залишилося свободи волi, адже тi мiзернi залишки свободи волi вони витрачають на тупу гордiсть щодо слiдування однiй поставленiй програмi i вона є такою досконалою, що «кiборгам», на вiдмiну вiд «бiороботiв», не потребується навiть зовнiшнього оперативного допрограмування. Вони вже самi допрограмуються вiдповiдно до самопрограмуючих iнструкцiй. Наступна мова – мова «снайборгiв». Це вже повний вiдхiд вiд старих догм i «снайборги» їх навiть не бачать, не знають i не можуть їх наслiдувати. Для них iснує тiльки «новий порядок», «нова весна» тощо. Хоча все це може бути «добре забутим старим» у iсторiї Землi. Ця мова є сукцесивною, тобто розгорнутою у часi. На цьому етапi людина доводиться до такої кондицiї, що не просто все людське для неї не iснує (як на попередньому етапi «кiборгiв»), а щоб все людське всерединi її чи назовнi викликало б у неї лють, протест, обурення, нетерпимiсть, безкомпромiснiсть тощо. Це, як правило, професiйнi руйнiвники, термiнатори. Їхнi програми та улаштування є настiльки досконалими, що практично не потребують нi зовнiшнього, нi внутрiшнього допрограмування. В разi виникнення якихось завад чи змiнах оточуючих умов, вмикаються додатковi пiдпрограми, аварiйнi блоки пiдсвiдомостi, надсвiдомостi, аж геть до самолiквiдацiї пiд час якихось екстраординарних обставин i неможливостi надалi виконувати закладенi програми дiї та у випадках вимушеної їх змiни. Три останнiх типи iстот у людських тiлах українцi називають нелюдями. Якщо намагатися подумки через них пройти, то не зустрiнеш будь-якого опору, адже вони є внутрiшньо порожнiми (на вiдмiну вiд живих земних форм життя, через котрi подумки пройти або неможливо, або дуже тяжко). Важливо запам’ятати, що цi нелюдi постiйно знаходяться мiж нами i варто навчитися їх розпiзнавати. У таблицi iлюструється викладений матерiал щодо мов впливу Космосу. № Мова впливу на свiдомiсть особи 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Станiв, вiдчуттiв Знакiв, символiв Ситуацiй Покарання Прямого тексту для розумiння Прямого тексту для намотування на вус Прямого тексту для запам’ятовування Людина – автомат Людина – бiоробот Людина – кiборг Людина – снайборг

Час впливу мови

% свободи

Вплив Вищих сил

довготоривала одномоментна довготривала одномоментна

100 94 88 75

СВОЇ СВОЇ СВОЇ СВОЇ+чужi

довготривала

СВОЇ+чужi

одномоментна

СВОЇ+ЧУЖІ

довготривала одномоментна довготривала одномоментна довготривала

36 24 12 6 0

свої+ЧУЖІ свої+ЧУЖІ ЧУЖІ ЧУЖІ ЧУЖІ

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

3. 6. ЛЕЗО ОККАМИ Пам’ять людини не є досконалою. Вона не все запам’ятовує, погано утримує знання, забуває їх i з потугою вiдтворює. Тiльки бiороботи, кiборги та снайборги мають вiдмiнну пам’ять, гордi нею, адже гарна пам’ять на знання – це також гiднiсть, коли немає iншої гiдностi, тобто коли немає розумiння. «Щастя, – вони кажуть, – це коли тебе розумiють». Тебе розумiють, а ти не розумiєш, але знаєш, впевнений у своїх знаннях, обмежених розумiнням. Розумiння у цьому випадку обмежується тими програмами, котрi закладенi в людину чужими Вищими силами. Натомiсть людина має свою думку, свiтобачення, точку зору та є максимально закритою для нового, керуючись примiтивним розумiнням принципу «леза Окками». Цей принцип формується наступним чином: «не створюй собi сутностей числом бiльше необхiдного». На жаль, люди у своїй бiльшостi примiтивно розумiють цей принцип. Якщо людина має надсвiдоме чи пiдсвiдоме число сутностей, яким вона керується у своєму сприйняттi навколишнього свiту i себе також, то вона накладає категорiальну мережу цих принципiв (frame of reference – мережу переваг) на кожне нове, звiдки б воно не з’явилося. Таким чином, все нове оцiнюється зi старих позицiй, з тiєї точки зору, збiгається це нове, чи нi, зi старим. В цьому випадку, коли нове виходить за межi старого, нове або просто загалом вiдкидають через невiдповiднiсть старим догмам, нормам, принципам та певному свiтобаченню, або роблять так, як мiтологiчний Прокруст використовував своє лiжко. Натомiсть залишають вiд нового лише те, що не виходить за межi старих наукових, релiгiйних та iнших догм, а все iнше вiдтинають та викидають нiби непотрiб, отримуючи задоволення вiд виконаного обов’язку щодо збереження старого та вiд того, що це старе залишилося збереженим. Насправдi правильне розумiння принципу Окками складається з точнiстю до навпаки. Коли ви зустрiчаєтеся з чимось новим, то спочатку ви переходите до нової точки зору, нiбито розчиняєтеся у нiй, тобто створюєте нiбито «живе споглядання» за вiдомим ленiнським принципом: «вiд живого споглядання до абстрактного мислення, а вiд нього до практики», котрий чомусь мало хто розумiє. Мати «живе споглядання» не можливо, зберiгаючи стару точку зору, стару категорiальну мережу та систему поглядiв, адже це завжди є «мертвим спогляданням». Живе споглядання – це повна вiдмова вiд старих поглядiв та розчинення себе у новiй реальностi, закохування себе у неї, пiзнання, розумiння та вiдчуття всiх її принад зсередини. Надалi ви починаєте згортати цю зрозумiлу i улюблену вами реальнiсть та зводити її за допомогою «абстрактного мислення» чи iншої категоризацiї до мiнiмально можливої кiлькостi нових принципiв та категорiй. І саме тодi, пiсля максимального згортання до мiнiмально можливого числа принципiв (саме у цьому полягає наслiдування принципу Окками), ви згадуєте, що мали старi принципи та категорiї i починаєте споглядати та оцiнювати їх з точки зору вже нових категорiй. Але i перше, i друге вже є вашим , а не чужим. У випадку, коли числа старих та нових категорiй збiгаються, це означає, що нова реальнiсть не принесла вам нових принципiв. В разi, коли нових категорiй бiльше нiж старих, то їх треба попробувати «дозгорнути» до числа старих. Тодi, коли це не вдається, стару систему категорiй змiнюють на нову, не просто стару доповнюють новими елементами, а загалом переходять на нову. Це означає, що нова реальнiсть принесла вам нове розумiння, нового вас, ви використали той шанс для свого розвитку, котрий вона у собi мiстила саме для вашого розвитку.

Життя є осягненням Єдностi

Пiсля цього ви обов’язково перевiряєте все на практицi, тобто, завжди старi догми та категорiї оцiнюєте з точки зору нових, щойно отриманих, i нiколи не оцiнюєте новi з точки зору старих. Саме цим вiдрiзняється людина з наявним «потенцiалом розвитку» вiд людини з вiдсутнiм «потенцiалом розвитку», тобто тiєї, що вже закiнчила свiй розвиток. Пересiчна людина закiнчує свiй розвиток до 20…25 рокiв, отже складнiсть нових проблем, котрi вона може зрозумiти, закiнчується рiвнем її розумiння, якого вона досягла до 20…25 рокiв. Надалi її розумiння поглиблюється, але обмежується її поглядами, догмами та постулатами того вiку. Пiсля переходу на новi, досконалiшi системи поглядiв людина обов’язково має перевiряти їх на практицi, новiй практицi, котра вiдповiдає новому рiвню розумiння. Тобто принцип Окками Mрунтується на послiдовностi «вiд живого споглядання до абстрактного мислення, а вiд нього до практики», адже тiльки так отримуються новi iстини. Примiтивне розумiння принципу Окками виливається у наступну послiдовнiсть. Знайомство з проблемою починається не з «живого споглядання» реальностi, а з вивчення класикiв, канонiчних авторитетiв, iснуючих принципiв тощо, тобто з приватної обмеженої думки. Надалi робляться вiдповiднi висновки, вибiр власної позицiї всерединi iснуючої старої (наукової тематики, релiгiйних розвiдок, тематики творчостi у мистецтвi тощо). Потiм у рамках дозволеного старого виконуються так званi теоретичнi дослiдження. Таким чином має мiсце перехiд вiд «приватного до приватного», тобто трансдукцiя. Як вiдомо навiть iз законiв пересiчної логiки, трансдукцiя не може привести до iстини i народжує все, що завгодно, але не iстину, особливо за нового рiвня розумiння. З iсторiї науки та релiгiї випливає, що новi iстини та напрямки вiдкриваються там, де має мiсце вiдмова вiд старих догм, i як далi вiд старих догм, так отримуємо бiльший крок чи навiть прорив до нових рiвнiв розумiння. Чим частiше має мiсце переоцiнка попереднiх принципiв та свiтобачення на досконалiшi, тим швидше рухається розвиток як окремої особи, так i людства загалом. До чогось нового можна мати ставлення на рiзних рiвнях довiри: слiпа вiра, вiра, довiра, сумнiви, недовiра, невiр’я. Лише один з перерахованих рiвнiв має на увазi iстину. Слiпа вiра та вiра має на увазi нерозбiрливiсть до iстинностi чи неiстинностi та безумовне прийняття чогось нового, спираючись, наприклад, на авторитетнiсть джерела чи загальне визнання якихось позицiй. Сумнiви, недовiра та невiр’я навпаки, мають на увазi безумовне неприйняття нового на Mрунтi нерозбiрливостi до iстинностi чи неiстинностi нового. Натомiсть критерiєм вiдкидання нового також є неавторитетнiсть джерела або не загальне визнання якихось позицiй. Той, що сумнiвається та недовiряє завжди виправдовує себе тезою: «Якби це було iстинним, воно давно було б вiдомим». Отже, у цьому випадку критерiєм iстинностi є авторитетнiсть чи неавторитетнiсть джерела, загальне визнання чи не визнання позицiй, тобто має мiсце повна суб’єктивнiсть критерiїв iстинностi. (Авторитетнiсть чи загально визнана думка є суб’єктом дiї, а не об’єктом цiєї дiї). Лише об’єктивна практика може бути критерiєм iстинностi. Тiльки одна єдина альтернатива з усiх можливих рiвнiв довiри є входом до нової iстинностi. Такою альтернативою є довiр’я. Тiльки довiр’я вiдрiзняється вiд усiх iнших варiантiв тим, що воно має на увазi перевiрку. Нi слiпа вiра, нi вiра, нi сумнiви, нi недовiр’я, нi невiр’я не мають за мету перевiрку. Хто вiрить – не перевiряє, хто перевiряє – не вiрить. Хто сумнiвається – не перевiряє, хто

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

перевiряє – не сумнiвається. Нiчому не можна вiрити, нi у чому не можна сумнiватися. Всьому новому треба довiряти та перевiряти. Великий духовний дiяч Індiї Свамi Вiвекананда говорив: «вiра та релiгiя – є несумiсними… З релiгiї має бути викинутим усе те, що не можна перевiрити». «Краще не вiрити, нiж не перевiрити, не вiдчути». Вiра та знання суть єдине. У Магабхаратi говориться: «До слiпої темряви йдуть тi, що пошановують незнання, але ще до бiльшої темряву йдуть тi, що пошановують тiльки знання. Розумiння – є єдиним шляхом вiд невiгластва». Натомiсть ви вiрите, що iснують якiсь явища вище вашого рiвня розумiння, вище рiвня вашої практичної перевiрки. Але за словами очевидцiв, яким доступнi вищi нiж вам рiвнi перевiрки i хто там перебував, ви знаєте, що коли ви у своєму розвитку досягнете певного рiвня i пiднiметеся до аналогiчних рiвнiв розумiння та перевiрки, ви також зможете це побачити на власнi очi. Таким чином вiра стає знаннями. Тобто, вiра та знання вiдрiзняються одна вiд одного лише тим, що знання є вiрою на вашому рiвнi вiдображення. Вiра – є знаннями про рiвнi вище вашого рiвня вiдображення. Таким чином, знання та вiра не припускає довiр’я та перевiрки i наступного за ними розумiння, тобто виходу з обiйм невiгластва. У цьому випадку людина втрачає здатнiсть розвиватися i хто бачив її хоча б один раз, знає, якою вона всюди буває: «Коли дивишся на її обличчя, завжди хочеться спати…». Все це є дуже потрiбним чужим Вищим силам, котрi не зацiкавленi у розвитковi своєї пiдопiчної особи, боячись конкуренцiї з її боку i того, що розвинувшись, зрозумiвши та усвiдомивши на кого працює, вона перестане на них працювати, перестане їм безумовно пiдкорятися. Для них вона завжди залишається чужою. Свої Вищi сили завжди зацiкавленi у розвитковi ментальних якостей та свiдомостi своєї пiдопiчної особи. Адже процес розвитку пiдопiчної особи також стимулює i направляє їх власний розвиток i вони нiколи не конкурують один з одним. Для них розвиток пiдопiчної особи – це можливiсть i їхнього власного розвитку. Для них вона завжди залишається своєю.

3. 7. ШЛЯХИ РОЗВИТКУ Кожна людина, втiлившись у людському тiлi, отримує можливiсть свого персонального розвитку. Це має мiсце, коли людина працює на межi своєї можливостi i трохи вище. У цьому випадку вона може поглиблювати свої можливостi. В разi, коли людина використовує лише частину своїх здiбностей чи використовує їх не на повну потужнiсть, то вiд втiлення до втiлення цi можливостi знижуються за непотрiбнiстю. Вiдтак має мiсце зменшення можливостей та здатностi вiд досягнутого використовуваного рiвняю. В народi кажуть: «Без роботи плуг iржавiє». Органи без роботи атрофуються, здiбностi – забираються. Знання, навички, умiння – є реалiзованими здiбностями. Здiбностi – є реалiзованими можливостями. Можливостi – є реалiзованими потенцiями. Потенцiї – є реалiзованими нахилами. Нахили – є реалiзованими талантами з iнших, минулих перероджень. Близько 60% життя людини визначають його iншi переродження. Чим бiльше людина використовувала талантiв та нахилiв в минулих чи iнших переродженнях, тим бiльше у неї талантiв у цьому переродженнi. Тi, котрi вона не розвиває, не використовує, у неї атрофуються, використовуються кимсь iншим: егрегором, богом, паразитичними цивiлiзацiями, що iснують за рахунок цих незадiяних потенцiй, нахилiв талантiв тощо. Якщо людина є талановитою, то вона талановита у всьому! Інак-

Життя є осягненням Єдностi

ше кажучи, вона знає цiну своїм талантам i не вiддасть їх за жодне виконання своїх бажань. Вона працює над їхньою реалiзацiєю i нiкому не дозволить паразитувати на незнаннi своїх талантiв. Коли людина є талановитою у чомусь одному, це означає, що вона залишила собi лише один цей талант, адже iншi їй було важко розвивати як у цьому, так i у iнших переродженнях. Іншi таланти вона комусь вiддала практично задарма, за непотрiбнiстю або як сплату за розвиток свого основного таланту. У психологiї це має назву «сублiмацiя», тобто перекид енергiї вiд одних здiбностей до iнших. Варто зауважити, що нормальна сутнiсть не може жертвувати одними своїми талантами на користь iнших. Все має бути гармонiйним. На сходi говорять: «Людина, котра не може стати досконалою на базарi, не стане досконалою нi у пустелi, нi у келiї». Особа, котра шукає особливих умов для розвитку своїх талантiв, може лише однi таланти розвивати за рахунок iнших. Коли є умови для розвитку одних талантiв i вiдсутнi умови для розвитку iнших, це означає, що Вищi сили вважають, що прийшов час вам розвивати саме тi таланти, для котрих створенi умови. Коли ж вiдсутнi тi таланти, умови для розвитку яких створюються Вищими силами, це означає, що варто розiбратися, куди ви подiли цi таланти. Вони могли бути втраченi вами не у цьому, так у iнших переродженнях. Знаходьте їх, повертайте їх, розвивайте їх… Пересiчна людина шукає собi справу для душi. Це означає, що вона шукає те, чого ще не встигла вiддати. Таким чином, вона живе у малюсiнькiй кiмнатцi свого великого будинку, вiддаючи свiй великий будинок у оренду, чи задарма. Кожний має вибирати де йому жити – чи у великому будинковi, а чи у малюсiнькiй кiмнатцi. Це стосується не тiльки людських талантiв, а й її конкретної сутностi. Коли дитина дивиться ляльковий спектакль, їй ляльки здаються живими. Для дитини все що рухається є живим. Але доросла людина розумiє, що все це є неживими ляльками, а живих людей – ляльководiв – не видно. Подiбно, коли пересiчна людина дивиться на iстоти у людськiй подобi, всi вони здаються їй людьми. Посвячена людина розумiє, що Людей в людськiй подобi є дуже мало – лише близько 6%. Всi iншi – 94% – це тварини у людськiй подобi. Цим фактом ми нiкого не хочемо образити, але це дiйсно так. Просто цi тварини у людськiй подобi у попереднiх переродженнях накопичили енергетичнi засоби для отримання людських тiл. Як правило, цi сутностi, що ледве-ледве накопичили деякi засоби на людське тiло, радiють життю, опинившись у ньому. Вони витрачають можливостi людського тiла для розваг та насолод, котрi можуть їм надати цi тiла. Через те, що вони не виправдовують людського призначення, не працюють над собою i не розвиваються, цi твариннi сутностi за своє безтолкове життя не накопичують достатнiх енергозасобiв для отримання людського тiла у наступному переродженнi. Як результат, вони повертаються до звичних їм тваринних тiл. Природно, це стає можливим за умови, що вони накопичили якiсь енергозасоби для отримання «дешевших», бодай тваринних тiл. В iншому випадку сутнiсть взагалi випадає з кола перероджень та реiнкарнацiй за будь-яких видiв матерiалiзацiї. Це буває тодi, коли сутнiсть за своє втiлення витратила енергiї бiльше, нiж могла накопичити, або коли вона кому-небудь вiддала її добровiльно, наприклад, егрегоровi, богу, дияволу тощо, або мусила вiддати у рахунок сплати свої боргiв. Так, наприклад, найфанатичнiшi християни та послiдовники деяких iнших релiгiй не можуть перероджуватися, бо всi свої переродження вони вiддають своїм богам за обiцянi райськi блаженства та iншi «кайфовi речi», якi, за їхньою думкою, вартi багатьох своїх життiв. Адже за життя треба працювати над собою, своїм розвитком, свiтом навколо себе, а там у раю все є, нiчогiсiнько не треба робити, насолоджуйся бездiяльнiстю i лови «кайф».

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Бiльшiсть людей спрямовує себе до отримання щастя та блаженства. «Щастя, – казав Демокрит, – це найспокiйнiше iснування духу». «Мудрiсть у тому, щоб зробити це найспокiйнiше iснування духу незалежним вiд минулих речей». Як правило цю фразу iнтерпретують як «кайф», насолода тощо. Але коли подивитися на цей факт розплющеними очима, то щастя та деградацiя є однаковими станами. Щасливий деградує, деградуючий щасливий. Це можна добре проiлюструвати на прикладi наркоманiв. Наркоман отримує щастя чи найвище задоволення лише за першого прийому наркотику. Вiдтак вiн деградує, отримуючи щастя. Коли людина, що має грошi, викидає їх на вiтер, вона також отримує матерiальне щастя. Коли вона заробляє грошi, вона не є нещасливою, тобто вона поза дихотомiєю «щастя-нещастя». Нещастя – це коли не маєш можливостi бути щасливим, але дуже хочеться ним бути. Та особа, котра розвивається, котра заробляє «космiчнi» чи iншi кошти може бути щасливою, тобто може витратити їх марно, але не хоче такого щастя. Розвиток – це завжди рух догори, щастя – це завжди рух донизу. Розвиток – це реалiзацiя власних талантiв, нахилiв, потенцiй тощо. Щастя – це їхнє витрачання, продаж, розтринькування. Саме тому наркоман, повторно вживаючи наркотики, намагається знову випробувати щастя, яке вiн отримав вiд свого першого вживання. Йому вже немає чим платити за «кайф», вiн вже практично все всерединi себе розтринькав, практично всi свої нереалiзованi можливостi, потенцiї, нахили тощо. Збiльшення доз, частiше приймання, використання сильнiших наркотикiв – це шалена спроба повернути первiсне щастя будь-якими засобами. Платити вже немає чим i людина залазить у борги до тих космiчних сил, котрi постачають їй щастя через наркотики. Тодi вона, в рахунок погашення боргу, вiддає їм або закладає свiй обмiн речовин, хоча вважає навпаки, що наркотики включаються у обмiн речовин. І тодi, коли людина намагається повернути свiй обмiн речовин назад з наркотику, то це призводить до «ломки», тобто до виставлення рахунку космiчними силами, що надають наркотичне щастя. Допоки власнi Вищi сили людини, надаючи йому певнi дотацiї, не перекриють ними його борги, вона буде у станi «ломки» – виставлення рахунку за боргами. Отриманi дотацiї можуть використовуватися для погашення старих боргiв та вiдходу вiд наркотикiв чи для збiльшення цих боргiв шляхом витрачання отриманих засобiв на новi дози наркотикiв. Поки людина може розраховуватися отриманими засобами та закладати всi свої таланти, нахили чи цiлi свої переродження разом iз засобами, котрi надаються як мiнiмальнi початковi умови цих перероджень, вона обслуговується цими хитрими космiчними силами. Коли ж цi засоби вичерпуються, то вони забирають її саму i вона перетворюється на їхню власнiсть без права будь-яких волевиявлень, перероджень i, врештi-решт, будь-яких прав. Вона стає їхнiм рабом, наприклад, рабом божим, рабом любовi, рабом грошей, рабом матерiальнотехнiчної цивiлiзацiї. Космiчнi сили, котрi є складовою антиприродних сил, постачають подiбнi наркотики за будь-яких форм, видiв, упаковок тощо. Є сили, що спецiалiзуються на постачаннi любовi, дружби, дiтей, моди, вiри, вiчностi, блаженства, екстрасенсорики, надздiбностей, влади, грошей, успiху, слави, наукових вiдкриттiв, генiальностi тощо. Всi вони постачають цей «товар» у виглядi особливих наркотикiв, що призводять до деградацiї, тобто до «кайфу» через цi види товару. Кожний вид «товару» є потужним «деградатором» i направлений на певний вид забезпечення людини. А саме, постачаючи цi «товари» та прий-

Життя є осягненням Єдностi

маючи оплату за вiдповiдного виду забезпечення – у виглядi талантiв, потенцiї, енергiї сутнiсного переродження, волi тощо, вони вiдбирають у людини можливiсть скористатися цими видами забезпечення нахилiв i талантiв за їх прямим призначенням – реалiзацiї, розвитку, досконалiстю талантiв, потенцiй тощо. За допомогою подiбних наркотикiв здiйснюється «перехоплення» цих реалiзацiй, розвиток та передчасне витрачання забезпечення, не дочекавшись первинного для них адресату. «Краще пiзно, нiж нiколи» – кажуть їхнi жертви, «кайфуючи» вiд того, що їм не треба «возитися» з реалiзацiєю своїх талантiв, здiбностей. Продав свiй талант за пляшку горiлки чи за космiчнi послуги i немає бiльше проблем. Але може залишитися почуття жалю за згаянi можливостi, що життя пройшло мимо нiбито увi снi…

3. 8. ШЛЯХИ ПІЗНАННЯ Шлях пересiчної людини – це блукання у темрявi одного чи багатьох психополiв (егрегорiв). Кожний егрегор намагається зловити до своєї пастки найбiльше число людей i зробити з них своїх слiпих та слухняних послiдовникiв-рабiв. Кожний подiбний егрегор навiює своїм рабам, що вiн є тiльки одним (немає бога, крiм бога). Кожний егрегор або вiдкидає iншi егрегори, як неiснуючi, або борючись, знищує їх та їхнiх послiдовникiв, тих, хто створює якусь небезпеку для нього. Рабiв уже знищених чи поки що не знищених егрегорiв переманюють на свiй бiк пiд свiй егрегор, а у разi незгоди служити новому егрегоровi, оголошують ворогами, поза законом даного егрегора. Кожний подiбний егрегор очолюється iстотою, яка закiнчила свiй розвиток i оголосила, що вище нього вже нiчого немає. Бог – є кiнцем розвитку, кiнцем мрiй та межею свiту раба, котрий йому слугує. І не є важливим хто цей раб, ким вiн є у iєрархiї, на якому щаблi знаходиться, чи є вiн формальним рабом, а чи рабовласником – фактичним рабом. І для першого, i для другого їхнiй бог – є причиною себе самого, Causa sui, поза перевiрками, поза обговореннями. Кожний бог оточує себе своїми фанатичними послiдовниками, котрi вiрять, що крiм бога та служiння богу нiчого немає. Цi вiдданi є фанатами, що знаходяться «пiд ковпаком» свого бога. Дiйсно, вони нiчогiсiнько, крiм бога та подiбних до себе, не бачать, лише богослухняних, богобоязних або навпаки, боговiдступникiв та богохульникiв. Все, що поза богом, вони називають пеклом, сатаною, дияволом, антихристом тощо. Той ковпак є непроникним та непрозорим. А для того, щоб побачити навколишнiй свiт, треба випiрнути з-пiд ковпака i побачити цей свiт зi сторони вiльного свiту. Де-не-де у цьому вiльному свiтi розкидано ковпаки богiв, пiд якими у добровiльному рабствi нудяться зловленi у пастку люди. Їх вiдловлюють, садять пiд ковпаки i навiюють, що це є найкращим витрачанням часу у цьому свiтi i, вiдбираючи все: душу, розум, розвиток, навзаєм дають обiцянки, надiю, любов та вiру у вiчне блаженство на тому свiтi. Ковпак є пеклом, дверi якого зачиненi зсередини. Людина з рабською сутнiстю намагається потрапити пiд будь-який ковпак i радiє тому, що з цим їй щастить i ще бiльше радiє, коли їй дають якiсь привiлеї чи посади в iєрархiї пiд ковпаком. «Не думай, за тебе все вирiшать…». Система вирiшує за людину. Бог-ковпак, котрому вона вiддала свою долю, звiльняє її вiд свободи волi, вiд вирiшення своєї долi та розвитку. Спецiалiзацiя приносить успiх, але веде до тупика. Бог-ковпак – це не обов’язково формальний релiгiйний бог, це може бути i будь-яка демонiчна сутнiсть (сатана, диявол тощо), i грошi, на котрi моляться i котрим безсловесно слугують сотнi мiльйонiв людей, i матерiальнотехнiчна цивiлiзацiя…

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Матерiальна цивiлiзацiя витискає з людини сили, час, душу, енергiю десяткiв, сотень людських накопичень i вони слухняно жертвують всiм заради неї. Мистецтво, Наука, Релiгiя, Вiйни, Спорт, Секс, Грошi, Наркотики постiйно вимагають все нових та нових жертв. Адже це масове безумство є комусь потрiбним. І зовсiм не для того, щоб надалi каятися, вiддавати борги людям назад, хоча б у виглядi обiцяного вiчного блаженства. За наївнiстю люди вважають, що вони є пануючими, трохи не богоподiбними iстотами, «вiнцем Природи». Вони вiрять, що милосерднi боги не можуть з ними пiдступно дiяти, пообiцявши вiчне блаженство. А реальнi боги оббирають людей «як липку», розчленовують їх на складовi частини i розпродують на космiчних базарах. Кому ребра, кому стегно, кому душу, а кому iнтелект. Саме таким є «вiчне блаженство, «ананда» для розчленованої сутностi, адже їй вже не прийдеться працювати над своїм розвитком, самозвiльненням, самовдосконаленням. І кожний бог працює над тим, щоб отримати цiлу людину, аби усе дiсталося саме йому одному. У доiсторичнi часи людина, народжуючись та приходячи до цього свiту, опинялася у оточеннi багатьох богiв: десяткiв богiв Древньої Грецiї, сотень богiв Слов’ян-орiйцiв, тисяч богiв Древнього Єгипту, десяткiв тисяч богiв Древньої Індiї тощо. Людина мала вирiшувати якого бога шанувати, кому поклонятися, на кого працювати, хто для неї кращий, а хто гiрший. Цей факт вимагав вiд людини глибоких знань про божественний свiт, багатьох роздумiв та певного рiвня розвитку. Один бог – для людей з однiєю звивиною. Тодi не треба вибирати бога, не потрiбно пiзнавати божественний свiт, не треба думати чи це той бог, котрий тобi потрiбен чи тобi ближче зовсiм iнший. Один бог, один цар, один герой i нi про що нiколи не варто думати. Це дуже пiдступний винахiд тих, хто хоче цiлком забрати людину, тiльки собi i нi з ким не дiлитися награбованим. Отже, якi ж iснують шляхи пiзнання навколишнього свiту та буття? Перший шлях – це шлях заперечення когось чи чогось вищого за себе, вище за людину, вище її iнтелекту, вище матерiї. Це шлях пересiчного матерiалiзму, атеїзму, шлях наукового пiдходу. «Ми не мусимо очiкувати милостi вiд природи» – спотворити її наше завдання. Поставити Природу на службу людинi є основною метою Науки. Натомiсть Природа сприймається нижчою вiд людини. Девiз цього шляху: «Людина – цар природи, її вiнець». Все що є ненауковим нiчого не варте. Цей шлях не тiльки не охоплює шляху удосконалення людини вище за власну Природу до рiвня Космiчної природи, а й вiдкидає все, що вище неї. Другий шлях – це шлях релiгiйностi. Не варто плутати з релiгiєю, як науку з наукоподiбнiстю. Це шлях признання iснування чогось бiльшого, нiж людина, вищого за неї, наявностi iдеї, Абсолюту, Абсолютного Розуму, Бога тощо. Тут людина та бог не є спiввимiрними: людина – iстота, грiховна та немiчна, бог – навпаки, творець, демiург, безгрiховний та всемогутнiй. Мiж ними пролягає бездонне провалля. Навiть думка про те, що людина у своєму розвитку може стати врiвень з богом є богохульством, святотатством, кощунством. Істота, тварина не тiльки назавжди залишається твариною, але навiть думати не може як нею перестати бути. Цi системи спираються на вiру, надiю, любов, рабство та страх покарання. «Боятися та каятися» – ось їхнiй девiз, тобто там є тiльки страх божий, послух божий та смирення боже… Результатом цього шляху є вiдсутнiсть iдеї переродження, реiнкарнацiй, адже все дiстається тiльки одному боговi, у тому числi i всi переродження людини. Все, що не вiд бога – є вiд диявола, а чи вiд лукавого. На загал, вiдсутня iдея багаточисельностi богiв. Сюди можна ставити всi Аврамiчнi релiгiї – християнство, iслам, юдаїзм та їхнi похiднi, де бог один. «Немає бога окрiм бога»…

Життя є осягненням Єдностi

Третiй шлях – це шлях з великою кiлькiстю богiв. «Вiра та релiгiя – є несумiсними…» казав Свамi Вiвекананда. «З релiгiї має бути викинутим усе те, що не можна перевiрити». «Краще не вiрити, нiж не перевiрити, не вiдчути». Отже, iснує людина, а над нею багаточисельна когорта богiв рiзного рiвня. Людина може вибрати собi будь-якого бога. Вона, пiднiмаючись щаблями розвитку, може переходити вiд одного бога до iншого. Тут має мiсце iдея досягнення Абсолюту через нижчих богiв до вищих. Але методи розвитку та самовдосконалення людина має шукати сама у своїх переродженнях. Адже тут, як правило, допускається не тiльки iдея розвитку у даному переродженнi, але й iдея розвитку чи деградацiї за рiзними переродженнями, тобто реiнкарнацiї. До цих систем вiдносять iндуїзм, релiгiї давньої Грецiї та Риму, древнього Єгипту та iншi у своїх езотеричних пiдвалинах. Четвертий шлях – це шлях релiгiй, якi мають не тiльки велику кiлькiсть богiв, але й допускають розвиток, досягнення одного бога за iншим, iдеї реiнкарнацiї, але й напрацьованi методи розвитку та шлях переходу вiд богiв одного рiвня до iншого. Сюди можна вiднести Йогу, Індiйську магiю, Пантеїзм, Анiмiзм, релiгiї Давнiх слов’ян, Грецiї, Риму, Майя, Інкiв, Єгипту, Зороастризму у своїх езотеричних пiдвалинах. П’ятий шлях – це шлях нерозривностi богiв, вiдсутнiсть дискретностi. Якщо у попереднiх релiгiях вiд одного рiвня, вiд одного бога до iншого у людини iснувала опора тiльки всерединi неї чи у наступному вищому боговi, то тут, у безперервнiй системi шляху можна вiднайти опору у будь-якiй точцi. Найяскравiшим представником цього шляху є Даосизм. Дао не знає меж, не має границь, але є доступним кожному на будь-якому рiвнi, де б людина не знаходилася. Варто лише його знайти, а потiм, як по вертикальнiй стiнi, повзти по ньому вгору, переходячи вiд одного щабля Дао до наступного. Саме у цьому i є його принципова рiзниця мiж горизонтальним, для бiльшостi недосяжним богом монотеїзму. Тут Бог-Дао є демократичним, доступним i безмежним догори, на вiдмiну вiд обмеженого по вертикалi горизонтального єдиного бога. «Вище Бога нiчого немає», адже саме у цьому i криється його вертикальна обмеженiсть. Сюди також можна поставити i Суфiзм. Шостий шлях – шлях, на якому крiм вертикально безперервної iдеї iснує велика кiлькiсть щаблiв вiдпочинку – богiв. Це, перш за все, Буддизм. Мiльйони богiв Буддизму є поєднаними єдиним безперервним ланцюгом Дхарм. На Дхарми, як i на Дао, можна вийти з будь-якої точки, за будь-якого рiвня розвитку, але, на вiдмiну вiд Дао, на якому немає де вiдпочити чи зорiєнтуватися, у Буддизмi велика кiлькiсть богiв може надати певнi послуги, покровительство та орiєнтири для кожного, хто йде цим шляхом. «Зустрiнеш Будду – убий Будду», – кажуть буддисти. Так, нiбито i християни мали б говорити: «Зустрiнеш Христа – убий Христа», але це для них є недосяжною iстиною. А все, що вище за їхнє розумiння є кощунством. Убити Будду можна лише зустрiвши його у своєму серцi. Але як його там зустрiти? «Хто не досяг чи не намагається досягти досконалостi Будди, той не буддист». Прагненням до досконалостi буддисти замiнюють примiтивнi претензiї багатьох релiгiй на винятковiсть, котра виливається у релiгiйнi вiйни, релiгiйну нетерпимiсть. Сьомий шлях – цей шлях є найскладнiшим, бо не має особливих орiєнтирiв, як безперервних, так i дискретних, це шлях внутрiшньої свободи вiд них та орiєнтацiя на внутрiшнi космiчнi цiнностi. Репрезентантами цього шляху є Вiдо-Вiстичне Православ’я – духовна парадигма орiйцiв-русинiв, Чань-Буддизм, Буддизм ламаїстського (тибетського) напрямку. Восьмий шлях – це найдосконалiший шлях, демократичний, доступний незалежно вiд вiку, статi, раси, освiти, пiдготовки, шлях розвитку у собi Вищої

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Всесвiтньої Природи. Це шлях повернення до рiдних Вищих сил, Пращурiв, котрi розвиваються разом з вами i над вами вiдсутнiй будь-який диктат тощо. Вашi Вищi сили iдуть разом з вами у єдиному горизонтальному колективi, де немає i не може бути конкуренцiї, де немає i не може бути начальникiв та пiдлеглих, адже там вiдсутня будь-яка вертикальна структура пiдпорядкування. Зрештою, є рiзнi рiвнi сутностей, але тi, що стоять вище i є досконалiшими, допомагають пiднятися нижчим. Натомiсть тi, що нижче, завжди мають шанс розвиватися вище, отримуючи цей шанс вiд тих, хто вищий i досконалiший, у тому числi i вiд своїх Вищих сил. Нiхто не зацiкавлений у зниженнi вашого рiвня, адже серед рiвних та вищих набагато цiкавiше творити, розвиватися i вiдпрацьовувати свої недолiки, покидаючи одну вертикальну систему за iншою. Тут вiдсутнi будь-якi зовнiшнi обмеження на розвиток, на вдосконалення, нi для людей, нi для богiв, нi для їхнiх рабiв. Будь-якi обмеження знаходяться тiльки всерединi людини. Тут iснує тiльки творчiсть без паразитизму, утриманства та експлуатацiї. 3. 9. ЗЦІЛИ СВОЇ ХВОРОБИ Кожна людина протягом свого життя була неодноразово хворою. Але якою є природа цих захворювань? Якi механiзми включає органiзм людини пiд час хвороби? І, нарештi, як не захворiти? Цi та iншi питання постiйно виникають у кожної людини. Спочатку давайте визначимо якi основнi типи захворювань iснують, отже: 1. Генетичнi захворювання, тобто тi захворювання, якi людина отримує разом з генами своїх батькiв. 2. Набутi захворювання, якi людина отримала протягом свого нинiшнього життя. 3. Екологiчнi захворювання, пов’язанi з негативною дiєю зовнiшнього екологiчного середовища. 4. Кармiчнi захворювання, тобто принесенi сутнiстю хвороби з попереднiх у це життя. Причини генетичних хвороб є досить простими i залежать тiльки вiд психiчного та фiзичного здоров’я батькiв. Це питання є досить дослiдженим i додаткових пояснень, як правило, не вимагає. Набутi захворювання – це захворювання, пов’язанi, як правило, з ослабленою iмунною системою людини. Сучасна медицина та фармакологiя, якщо вiдкинути їх рекламно-матерiальну сторону, надають досить багато природних засобiв, якi допомагають вилiкуватися вiд набутих хвороб. Екологiчнi захворювання сьогоднi в Українi, пов’язують, як правило, з негативною дiєю Чорнобильської катастрофи 1986 року. Кармiчнi хвороби – це хвороби, якi є зовсiм незрозумiлими для сучасної медицини, а тому вона їх просто вiдкидає. Але вiдомо, як би лiкар не заплющував очi на хворобу, вона є, вона дiє i вона потребує лiкування. Отже, нам варто зупинитися саме на цих, кармiчно зумовлених хворобах. Американський психотерапевт Луїза Хей сформулювала 13 правил цiлiсностi: 1. Кожна людина несе повну вiдповiдальнiсть за всi свої дiї. 2. Кожна наша думка створює наше майбутнє. 3. Вихiдна точка сили – завжди у теперiшньому моментi. 4. Кожна людина страждає вiд почуття вини та почуття ненавистi до себе. 5. Кожна людина думає про себе: «Я нi на що нездатний (нездатна)».

Життя є осягненням Єдностi

6. Все охоплює думка, але ж власну думку можна змiнити. 7. Прихована образа, злоба, критика iнших та себе, почуття вини – є найгiршими для здоров’я емоцiями. 8. Повне звiльнення вiд накопичених образ чи злоби вилiковує навiть рак. 9. Коли ми дiйсно любимо самих себе, наше життя стає прекрасним. 10. Ми маємо звiльнитися вiд минулого та всiх, без винятку, простити (навiть самих себе) 11. Ми маємо навчитися жити сучасним моментом, бути тут i зараз, тобто свiдомим. 12. Прийняття самих себе та схвалення своїх дiй – ключ до справжнього здоров’я. 13. Ми i тiльки ми створюємо так звану «хворобу» у нашому тiлi. Цi правила є унiверсальними для всього людства планети Земля i показують нам, що ми вiдповiдальнi за виникнення у нас будь-якої хвороби, адже всi хвороби лежать у межах нашої власної психiки. Виходячи з того, що всi хвороби є породженням нашої психiки, давайте розглянемо вищезазначенi типи хвороби з точки зору трансперсональної психологiї. 1. Генетичнi захворювання. Кожна людина сама вирiшує чи народитися їй на цiй планетi, в той чи iнший час, в тому чи iншому мiсцi. Ми прийняли рiшення народитися саме тут, щоб пройти через деякi уроки життя, що у свою чергу забезпечить наш подальший духовний розвиток на еволюцiйному шляху. Насправдi ми самi вибрали собi батькiв, а отже i генетичнi хвороби та родову карму. Але зростаючи у бездуховному середовищi, ми, як правило, вказуємо на батькiв пальцем i звинувачуємо їх що вони у всьому виннi. Ми формуємо свої переконання ще у дитинствi, а потiм рухаємося по життю, вiдтворюючи ситуацiї, котрi вiдповiдають нашим переконанням. Озирнiться на пройдений вами шлях i ви побачите, що ви знову i знову вiдтворюєте однакову життєву ситуацiю. В дiйсностi, ви вiдтворюєте цю ситуацiю тiльки тому, що вона вiдбиває саме те, у що ви вiрите. Отже, єдине, що може зцiлити вашi генетичнi захворювання – це ваша думка, яку вам потрiбно свiдомо змiнити, бо ми маємо всi сили, щоб змiнити своє минуле. 2. Набутi хвороби. Людина має зрозумiти, що злоба, критика iнших, почуття вини та страх є рушiями, генераторами наших набутих хвороб. Цей негативний комплекс почуттiв виникає у тих людей, котрi постiйно звинувачують iнших у власних проблемах. Адже, як говорилося ранiше, все, що коїться з вами у вашому життi є вiдбитком ваших власних внутрiшнiх думок. Ми цим не виправдовуємо недоброзичливу поведiнку деяких людей, але нам важливо зрозумiти, що нашi негативнi переконання притягують до нас саме негативнi випадки та хвороби. Злоба, незадоволення та образи, котрi накопичилися за перiод нашого життя, буквально починають з’їдати наше тiло i стають хворобою, що називається рак. Постiйна критика iнших приводить до ревматизму. Почуття вини завжди шукає покарання, а покарання викликає бiль. Страх та напруження, котрi воно породжує, створює виразку шлунку, хворобу нiг, облисiння. Нам варто зрозумiти, що прощення та звiльнення вiд образ та злоби розчинить навiть РАК.

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

3. Екологiчнi захворювання. Екологiчна ситуацiя в нашiй країнi пiсля Чорнобильської катастрофи є не найкращою. Але нам варто зрозумiти, що в нашiй країнi рукотворних Чорнобилiв (техногенних катастроф та забруднень навколишнього середовища) є набагато бiльше i їх наслiдки є набагато згубнiшими. Отже, нам варто перестати знущатися над живим органiзмом Землi i Земля вiдповiсть нам взаємнiстю. 4. Кармiчнi захворювання. Як вiдомо, сутнiсть приходить у цей свiт своїм Триєдиним богом – трьома тiлами: Причинним, Душевним та Духовним. Саме Причинне тiло зберiгає у собi, як той лазерний диск, проблеми, якi ви створили собi у попереднiх життях. І у подальшому, коли ця ваша Трiйця творить анатомiю вашого тiла, почуття, емоцiї та ментал, Причинне тiло нiбито закладає туди тi негативи, котрi ви напрацювали у попередньому життi чи життях. А потiм люди говорять: «І в кого це воно таке пiшло, i батько нiбито порядна людина, i матiр вихована, а воно... » У цьому випадку висновок можна зробити один – людина є неповторною особою i в подальших життях вона, використовуючи наданий батьками бiологiчний «матерiал», вiдтворює тiльки сама себе. Сьогоднi до психологiв звертається дуже багато людей, у котрих виявляються, як правило, саме кармiчнi хвороби. За свiдченням психологiв-ясновидцiв, дiти, що саме зараз приходять у наш свiт – це у своїй бiльшостi сутностi, котрi були убитими пiд час голодомору та репресiй 1933-1937 року та сутностi, котрi виконували злочиннi накази i убивали... Творячи свої тiла, у своє почуттєве (ефiрне) тiло вони програмують страх; у своє емоцiйне (астральне) тiло вони програмують ненависть. І цi програми на рiвнi анатомiчного тiла вiдбиваються у них депресiями, алергiями, хворобою горла (блокування горлового енергоцентру), ураженнями тканини кiсток тощо. Виникає запитання – як виявити цi проблеми, i як їх позбутися. Серед дiтей цi проблеми дуже легко виявити, проводячи аналiз їхнiх малюнкiв. Не вдаючись у деталi, варто акцентувати вашу увагу на те, що дiти у своїх малюнках мають здатнiсть вiдображати весь спектр своїх проблем, закарбованих у ефiрному (почуттєвому) та астральному (емоцiйному) тiлах. Щодо того, як позбутися цих проблем, то тут виникає питання якнайшвидшого їх дiагностування. Отже, якщо батьки вбачають у психiцi дитини якiсь негаразди, їм варто якнайшвидше звернутися до психолога. Надалi все залежить вiд квалiфiкацiї психолога. Якщо психолог вiдкидає саме iснування людської карми, тобто вiдкидає Космiчний Закон Причин та Наслiдкiв, то цей психолог, крiм того, що буде з батькiв збирати данину у виглядi зелених купюр, нiчим вашим дiтям не допоможе. Отже, якнайшвидше батьками будуть виявленi психiчнi вiдхилення у дитини, якщо батьки вiдкинуть тезу: «А, переросте... », то й корекцiя психiки, її зцiлення пройде краще i повнiше i ця дитина зможе у майбутньому зажити повним духовним життям. В iншому разi, не доведи боже, нам варто чекати нових манiякiв. Щодо дорослої людини, то тут виникає iнша проблема. Перш за все ця людина має сама побачити та вiдчути тi вiдхилення, котрi вона має у своїй психiцi. Це i схильнiсть до алкоголю та наркотикiв, це i схильнiсть до знущання над iншими, це i постiйне незадоволення життям та роздратування тощо. Отже, як тiльки доросла людина почне усвiдомлювати свої вiдхилення, вона має не соромлячись звернутися до психолога за порадою. Майте на увазi, iснує багато способiв позбавлення вiд кармiчних проблем, але головною проблемою у цьому позбавленнi є усвiдомлення людини про цi її проблеми та власне бажання їх позбутися.

Життя є осягненням Єдностi

Знайте, ваша точка сили знаходиться саме тут i саме зараз – у вашому менталi. І не є важливим коли ваше мислення стало негативним, коли прийшла хвороба, коли стосунки з оточуючими стали поганими, закiнчилися грошi, з’явилася до себе ненависть: почати свої власнi змiни нiколи не пiзно. До цього моменту ваше життя i ваш досвiд створювалися тими думками, котрi ви утримували в головi, а також тими словами, котрими ви постiйно користувалися. Вам треба усвiдомити, що цей тип мислення належить вашому минулому, цей рубiж ви вже перейшли. Вiд ваших сьогоднiшнiх, щохвилинних думок та слiв залежить те, яким буде наше завтра, пiслязавтра, наступний тиждень, мiсяць, рiк i подальше життя. Точка прикладання сили завжди знаходиться у нинiшньому моментi. Саме зараз – ось коли ви починаєте змiнювати своє життя. Подивiться, яка це вiльна думка. Ви можете почати вiдкидати свої власнi нiсенiтницi. Саме зараз. Навiть ваш малюсiнький крок може стати вирiшальним. А зараз радимо вам з новим розумiнням i новим своїм «Я» пiрнiть у вир життя i перевiрте чи все правильно ви зрозумiли i навчiться тому, до чого ви уже дозрiли. Випробуйте свої сили, свою спроможнiсть там, де ви ще нiколи не пробували: поєднанням Себе з реальним життям, своєю поведiнкою та навчанням з Вищими силами. Ви завжди у цьому свiтi були Космiчним сиротою. Постарайтеся вiднайти всерединi себе ще живу частинку Космiчного Себе i ви повернете в особi Вищих сил свiй Космiчний Батькiвський Дiм. Це не є складним i варте того. Якщо у вас щось одразу не виходить – це не є проблемою. Важливим є ваше розумiння, що жити можна iнакше. Навчатися нiколи не пiзно i нiкому не рано. Саме тому уважно, «не поспiшаючи, але серйозно», крок за кроком попробуйте увiйти у той незнайомий вам свiт, котрий ви вже давно забули багато iнкарнацiй (перероджень) тому. Свiт є живим, непередбачуваним, мiнливим та цiкавим. «Що є вiдомим – воiстину не є цiкавим!». Краще самому один раз спробувати, нiж сто разiв розпитувати. Свiт Істини, вашого розвитку чекає на вас. Якщо ви заслужили i отримали вiд Вищих сил цi Шанси – це означає, що вони ще на вас покладають надiю. Саме вiд вас залежить обманути чи не обманути їхнi сподiвання.

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

4. ХТО Я? (за Кеном Уїлбером) Природа вiдступає перед своїм Богом. Свiтло знаходить своє Помешкання. Це все, що я не перестаю думати, входячи у цей незвичайний простiр. Я рухаюся всередину i догори, всередину i догори, i я взагалi перестав вiдчувати будь-якi тiлеснi вiдчуття. Насправдi я навiть не знаю де є моє тiло i чи є воно у мене. Я знаю тiльки мерехтливi оболонки яскравого блаженства, що мiняють одна одну, натомiсть кожна наступна є м’якiшою, а також мiцнiшою попередньої; яскравiшою, а також тьм’янiшою; iнтенсивнiшою, але невидимiшою. Перш за все я є наповненим. Я наповнений до нескiнченностi у цьому океанi свiтла, я наповнений до нескiнченностi у цьому океанi блаженства. Я не можу навiть подумати про те, щоб чогось хотiти, до чогось прагнути, за щось хапатися. Я не можу вмiстити бiльше, нiж є у менi, наповненому до нескiнченностi. Я знаходжуся за межами самого себе, за межами цього свiту, за межами болю та страждань i «я» самостi, i я знаю, що це є помешканням Бога, i що я знаходжуся у Присутностi Бога. Я поєднаний з Присутнiстю, це є очевидним. Я поєднаний з Богом, це є безсумнiвним. Я поєднаний з Духом, це є даниною. Я не буду знову нi в чому мати злиднiв, адже цей свiтлий туман нескiнченностi наповнений Благодаттю. На краях цiєї любовi-блаженства – лагiднi сльози, як ледве видиме нагадування про те, що я так цього хотiв, так цього жадав, так вiдчайдушно до цього iшов, щоб бути безмежно насиченим всесвiтом, бути наповненим, вiльним та достатнiм. Всi роки, всi життя, шукаючи тiльки цього, шукаючи та страждаючи i просячи тiльки про це. Саме тому лагiднi сльози, нагадуючи менi це, залишаються на кiнцях моєї нескiнченностi. З цього Свiтла та цiєї Любовi виходить все суще – тепер я у цьому впевнений, адже я це бачив очима своє власної душi. І до цього Свiтла, до цiєї Любовi все повернеться – саме зараз я у цьому впевнений, адже я бачив це очима своєї власної душi. І я повернувся з посланням: мир вам, мої брати i сестри – люди; мир вам, мої брати i сестри; i мир вам, мої неживi брати i сестри – бо все є добре, i усе є гаразд, i все суще є упорядкованим. Ми всi походимо вiд одного Свiтла та Любовi – тепер я у цьому впевнений, адже я бачив це очима своєї власної душi. Я не можу точно сказати чи довго я був Свiтлом. Я не можу точно сказати чи довго iснувала Форма. Я не можу точно сказати чи довго я не був нi тим, нi iншим. По той бiк Свiтла – Безодня. По той бiк Любовi – Безодня. Я не можу сказати чи довго... Колись я був каменем, я це пам’ятаю, i поштовхом, ривком, ударом…, я це пам’ятаю. Я блукав у всесвiтi самого себе у дрiмотнiй нестриманостi, i сказати вiдверто, це завжди було кумедно. Колись я був рослиною, потiм твариною, i голодом, i спрагою…, я це пам’ятаю. Я линув до форм своєї пристрастi i геть вiд них. Я блукав гнаний, голодний, помираючий. І сказати вiдверто, це завжди було кумедно.

Хто я?

Якось я прокинувся людською iстотою i пiшов до школи задля свого власного зростання. Спочатку я пошановував себе у формi свого iншого, я пошановував свою власну дрiмотну неповторнiсть. Я рухався до своєї власної улюбленої природи i розглядав себе то з подивом, то з острахом, з нескiнченним тремтiнням проголошуючи ритуальнi молитви, щоб припинити той жах, котрий я навiював собi своїм власним сном. І сказати вiдверто, це завжди було кумедно. Якось я прокинувся людською iстотою у пошуках себе як небесного iншого, у моїй власнiй формi як туманнiй мiтичнiй таїнi, все ще увi снi, але вже на межi пробудження. Я приносив у пожертву аспекти своєї все ще дрiмотної сутностi, щоб приборкати жах, котрий викликали мої власнi сутiнки. Власне, якщо пробудитися одразу, то на цьому все й скiнчиться. І сказати вiдверто, це завжди було кумедно, навiть коли я рiзав себе по-живому. Невдовзi я прокинувся як людська iстота, котра намагаючись бути свiтлом для себе, невиразно вiдчувала слiд того Свiтла, яким я себе уявляю навiть у своїй iншостi. За один великий крок я перестав шукати себе поза собою. За один великий крок я прокинувся до свiдомостi свiтла. За один великий крок я обернувся i почав повертатися всередину, i я мiг вiдчувати, що ця гра старiшає, бо тепер я натрапив на слiд «Я». І сказати вiдверто, це було кумедно, хоча це починало закiнчуватися. А потiм, якось, сидячи на самотi у своїй iншостi, я узрiв кулю Свiтла та Любовi i зрозумiв, що приходить Велике Пробудження. Наступним кроком у школi самого себе я увiйшов до Мене, як цi Свiтло та Любов, i Я був з Я до нескiнченностi. І це я повнiстю розпiзнавав у шепотi дихання, що охоплював увесь простiр, у спалаху свiтла, що охоплював у собi весь час. А потiм за межами всього потойбiчного – Безодня. Дехто назвав би це радикальною Свободою, нескiнченним Звiльненням, повним Визволенням, великим Порятунком, безмежним Буттям. Я не знаю, бо немає нiякого «я», щоб знати, нi в будь-якiй формi, священнiй чи пересiчнiй, i тому маємо тiльки це радикальне Безформ’я, що є власною ознакою себе. Це не блаженство, це не бог, це не любов. Воно не є холiстичним, воно не є богинею i не є чимось взаємопов’язаним. Воно не є нескiнченним, воно не є вiчним, це не якесь поняття, стан чи об’єкт. «Я є Я» – не є свiтлом, не є любов’ю, не є блаженством i не є духом. «Я є Я» не є залежним i не є вiльним, не є у невiданнi i не є у звiльненнi. Але одне варто сказати – де немає цiєї Порожнечi, там є страждання. Все це я пам’ятаю у своїй власнiй школi. Все це я бачив у iсторiї свого власного вiдкриття. Саме про це я спiваю зараз перед аудиторiєю самого себе. Все це я обiцяю й iншим, котрi є формами мого власного сну. Іншi все це також побачать, коли пробудяться вiд своєї iншостi i повернуть свої сплячi сутностi до Пробудження, що завжди iснувало у незворушнiй цiлiсностi, у глибинах того, чим вони себе уявляють. Я не можу точно сказати чи довго я був Свiтлом. Я не можу точно сказати чи довго iснувала Форма. Я не можу точно сказати чи довго я не був нi тим, нi iншим. По той бiк Свiтла – Безодня. По той бiк Любовi – Безодня. Я не можу сказати чи довго.

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Але я знаю, що буду вивiльняти навiть цю Порожнечу i, вiдповiдно, створювати Космос i тому втiлюватися як свiт Форми i, Пильнуючи, входити у дiтей мого власного Усвiдомлення.

4. 1. ПРАКТИКА «СВІДОК» (за Кеном Уїлбером) Я маю тiло, але я не є моїм тiлом. Я можу бачити та вiдчувати своє тiло, а той, що може бачити та вiдчувати, не є iстинним Споглядачем. Моє тiло може бути змореним чи бадьорим, хворим чи здоровим, важким чи легким, напруженим чи спокiйним, але це нiяк не зачiпає моє внутрiшнє «Я», Свiдка. Я маю тiло, але я не є моїм тiлом. Я маю бажання, але я не є моїми бажаннями. Я можу знати про свої бажання, а те, що може бути пiзнаним, не є iстинно Знаючим. Бажання виникають та зникають, линуть через мою свiдомiсть, але вони не зачiпають мого внутрiшнього «Я», Свiдка. Я маю бажання, але я не є моїми бажаннями. Я маю емоцiї, але я не є моїми емоцiями. Я можу вiдчувати чи почувати свої емоцiї, а те, що я вiдчуваю чи почуваю, не є iстинним Вiдчувачем. Емоцiї проходять крiзь мене, але вони не зачiпають мого внутрiшнього «Я», Свiдка. Я маю емоцiї, але я не є моїми емоцiями. Я маю думки, але я не є моїми думками. Я можу знати та розумiти свої думки, а те, що може бути пiзнаним, не є iстинним Пiзнавцем. Думки виникають та зникають, але вони не зачiпають моє внутрiшнє «Я», Свiдка. Я маю думки, але я не є моїми думками. А тепер скажiть собi з усiєю можливою твердiстю: «Я – це те, що залишається, – чиста свiдомiсть, безпристрасний Свiдок цих думок, емоцiй, почуттiв та бажань». Таким чином, поєднуючись з трансперсональним Свiдком, ми починаємо позбавлятися вiд наших особистих проблем, турбот та тривог. Вiдверто кажучи, ми навiть не намагаємося вирiшувати свої проблеми та турботи. Натомiсть єдиним нашим завдання є завжди бути Свiдком своїх тривог, легко усвiдомлюючи їх, не оцiнюючи, не ухиляючись вiд них та не драматизуючи їх, не працюючи над ними та не виправдовуючи їх. А коли виникає якесь почуття чи вiдчуття, ми його просто маємо спостерiгати. Коли виникає ненависть до цього почуття, ми маємо засвiдчити i це. А коли виникає ненависть до ненавистi, ми засвiдчуємо i її. Ми маємо залишатися вiльним вiд вибору Свiдком. Це стає можливим, коли ми розумiємо, що жоднi з цих проблем не складають наше iстинне «Я», Свiдка. Допоки ми прив’язанi до них, ми будемо намагатися, хоча б навiть трiшечки, манiпулювати ними. Кожна дiя щодо вирiшення проблеми тiльки пiдсилює iлюзiю того, що ми i є цiєю конкретною проблемою. Таким чином, намагаючись позбавитися вiд проблеми, ми лише пiдсилюємо її. Замiсть того, щоб боротися з проблемою, ми просто приймаємо щодо неї позицiю безтурботної, вiдчуженої непричетностi. Мiстики та мудрецi люблять уподiбнювати цей стан свiдоцтва з чистим дзеркалом. Ми просто вiдбиваємо будь-якi народженi вiдчуття та думки, не зливаючись та не вiдкидаючи їх, подiбно до дзеркала, котре чiтко та неупереджено вiдбиває все, що перед ним коїться. Древнiй китайський фiлософ Чжуан-Цзи казав: «Досконала людина використовує свiй розум як дзеркало. Воно нiчого не привласнює, нiчого не вiдкидає, воно приймає, але не зберiгає».

Хто я?

Усвiдомивши, що ви не є вашими проблемами, вони перестають вам загрожувати. Навiть коли проблема має мiсце, вона вже не заповнює вашу сутнiсть, тому що ви вже не прив’язанi винятково саме до неї. Ви вже не боретеся з нею i не тiкаєте вiд неї. Ви найрадикальнiшим чином сприймаєте її такою, якою вона є, i дозволяєте їй рухатися своїм шляхом. Вам немає що втрачати та отримувати завдяки її присутностi чи вiдсутностi, адже ви просто споглядаєте, як вона минає вас, як тi хмаринки, що линуть у небi. Таким чином, будь-яка емоцiя, думка, спогад чи переживання, що вас турбують, – це є тим, з чим ви себе винятково ототожнили, i радикальним вирiшенням проблеми щодо турботи є просте роз’єднання з нею. Ви послiдовно дозволяєте вiдiйти всьому, що вас турбує, усвiдомлюючи, що все це не є ви, адже все це не є вашим iстинним «Я». Вiдсутнi будь-якi причини ототожнюватися з всiм цим, чiплятися за це чи дозволяти цьому вас уярмлювати. Засвiдчити цi стани – означає вийти за їхнi межi. Вони вже не зможуть напасти на вас ззаду, бо ви на них дивитеся прямо. Коли ви будете дисциплiновано практикувати цi технiки, стимулюючи вмiщене у них розумiння, то почнете фiксувати фундаментальнi змiни у вiдчуттi «самого себе». Наприклад, ви iнтуїтивно зможете вiдшукати глибоке внутрiшнє вiдчуття свободи, легкостi та вiдсутностi комплексiв. Джерело цього, цей «центр циклону», збереже свою яскраву сталiсть навiть посеред вихорiв турбот та страждань, що обертаються навколо вас. Вiднаходження цього центру свiдчення варто порiвняти з пiрнанням зi смертоносних хвиль поверхнi буремного океану до його спокiйних та безпечних глибин. Можливо, з першого разу вам пощастить лише трiшечки пiрнути пiд його буремнi хвилi, але поступово, за певної наполегливостi, ви зможете отримати здатнiсть спускатися до найбiльших глибин вашої душi i, нерухомо лежачи на океанському днi, дивитися догори, вiдсторонено спостерiгаючи за хаосом на поверхнi, котрий ранiше тримав вас у полонi. Можливо нам пощастить дiйти до цього Mрунтовного прозрiння мiстикiв – що є лише єдине безсмертне «Я», чи Свiдок, загальний у всiх нас та для всiх нас, – ще одним шляхом. Можливо ви, як i бiльшiсть людей, вважаєте, що загалом ви – та сама особа, що була i вчора. Можливо ви також вiдчуваєте, що загалом є тiєю людиною, котрою була й рiк тому. Натомiсть ви все ще здаєтеся собi тим, ким були протягом всього часу, котрий можете пригадати. Сформулюйте iнакше: ви нiколи не пам’ятаєте такого часу, коли ви були самим собою. Інакше кажучи, i вашi вiдчуття сьогоднi є iншими, нiж у минулому. Адже ваше тiло, безумовно, не є таким, яким було рiк тому. Дiйсно, i вашi вiдчуття сьогоднi є iншими, нiж у минулому. Вашi сьогоднiшнi спогади є iншими, нiж десять рокiв тому. Ваш розум, ваше тiло, вашi почуття – все це змiнилося з плином часу. Але щось залишилося незмiнним, i ви це знаєте. Ви вiдчуваєте: дещо залишилося попереднiм. Що це? Саме у цей день рiк тому ви мали iншi турботи та проблеми. Вашi безпосереднi переживання були iншими, iншими були також i вашi думки. Все це сплинуло, але щось таки залишилося. Тепер ми маємо зробити ще один крок уперед. Що було б, якби ви переїхали до iншої країни, де б потрапили до нового оточення з новими друзями, новими враженнями, новими думками? Натомiсть у вас залишилося б Mрунтовне внутрiшнє почуття себе. Бiльш того: що коли ви наразi забудете першi десять, п'ятнадцять чи двадцять рокiв вашого життя? Принаймнi ви будете вiдчувати себе тим «собою», чи не так? Якщо прямо зараз ви на деякий час забудете все своє минуле i просто будете вiдчувати це чисте

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

внутрiшнє «Я», чи дiйсно змiниться щось? Коротко кажучи: всерединi вас дещо iснує, нiбито глибинне внутрiшнє вiдчуття «Я», котре не є нi пам’яттю, нi почуттями, нi конфлiктами, нi вiдчуттями, нi настроєм. Адже все перераховане може змiнюватися, а змiнюючись, iстотно не зачiпати це внутрiшнє вiдчуття «Я». І саме воно є незмiнним з плином часу – саме воно i є надособистiсним Свiдком та Самостю (неповторнiстю). То хiба це незрозумiло, що будь-яка розумна iстота має однакове внутрiшнє «Я». І саме тому загальна кiлькiсть трансцендентних «Я» дорiвнює лише одному. Ми вже прийшли до висновку, що якби ми мали iнше тiло, то вiдчуття «Я» загалом залишилося б однаковим, – але саме так на даний момент вiдчуває себе будь-яка iнша людина. То чи не є розумнiшим визнати, що iснує лише одна свiдомiсть, одне «Я», котре приймає рiзнi риси, рiзнi спогади, рiзнi почуття та вiдчуття. І це стосується не тiльки сьогодення, але й усiх часiв: минулого та майбутнього. Адже ви, без сумнiву, вiдчуваєте (хоча ваша пам'ять, розум та тiло стали iншими), що ви є однаковою людиною, що й двадцять рокiв тому (але не однаковим его, не однаковим тiлом, не однаковим «Я»), хiба ви не можете бути однаковим «Я», що й двiстi рокiв тому. Якщо Самiсть не залежить вiд згадок, розуму та тiла, то яка мiж вами рiзниця? Скажемо словами фiзика Шредiнгера – батька квантової механiки: неможливо уявити, щоб та сукупнiсть знань, почуттiв та можливостей вибору, котру ми називаємо своїм «Я», отримала iснування з нiчого у певний момент нещодавно минулого; швидше за все цi знання, почуття та можливiсть вибору є за своїм змiстом вiчним та незмiнним, а у кiлькiсному планi одним у всiх людях – якщо не в усiх живих iстотах. Нашому iснуванню стiльки рокiв, скiльки й скелям. Протягом тисячолiть чоловiки боролися, а жiнки в муках народжували. Можливо, сто рокiв тому на цьому мiсцi сидiла iнша людина. Як i ти, вона з хвилюванням та сумом дивилася на згасаюче свiтло вечiрнього сонця, що вiдбивалося на заснiжених вершинах гiр. Як i ти, вона була народженою вiд чоловiка та жiнки. Вона вiдчувала бiль i переживала недовгi сполохи щастя саме так, як ти. Чи була вона iншою? Чи це був саме ти? Стоп, скажiмо, це не мiг бути я, адже я не пам’ятаю, що було на той час. Але тодi ми скоїмо велику помилку, ототожнивши свою Самiсть зi згадками, адже ми пересвiдчилися: Самiсть не є згадуванням, а є Свiдком згадування. Мiж iншим, ви, мабуть, не зможете детально згадати все, що було з вами мiсяць тому, але це не ваше «Я». То що з того, що ми не можемо згадати що ж було у минулому столiттi? Натомiсть ви залишаєтеся цiєю трансцендентною Самiстю, i це «Я» – одне у всьому космосi – є також тим «Я», котре прокидається у всякiй новонародженiй iстотi, тим «Я», котре дивилося очами наших пращурiв i буде дивитися очами наших нащадкiв, – воiстину це саме те «Я». Нам здається, що цi «Я» є рiзними лише тому, що ми помилково ототожнюємо глибинну та надособистiсну Самiсть з поверховими та особистiсними згадуваннями, розумом та тiлом, котрi дiйсно є рiзними. Стосовно глибинного (сутнiсного) «Я»…, а дiйсно, що це? Воно не було народженим разом з тiлом i не зникне у момент смертi. Воно не визнає часу i не є пiдвладним його бiдам. Воно не має нi кольору, нi обрисiв, нi форми, але воно вашими очима споглядає всю минущу велич свiту! Це воно бачить сонце, хмаринки, зорi та мiсяць, але саме воно не може бути побаченим. Воно чує спiв пташок, стрекiт коникiв та шум водоспаду, але саме воно не може бути почутим. Воно охоплює поглядом падаючий листок, древню скелю та набрякаючи бруньки на гiлцi дерева, але саме воно не може бути охопленим. Вам не варто намагатися побачити своє трансцендентне «Я» – це просто не

Хто я?

можливо. Чи можуть вашi очi побачити себе? Вам просто треба почати з вiдкидання своїх невiрних ототожнень себе зi своїми згадками, розумом, тiлом, емоцiями та думками. Ця вiдмова не вимагає надлюдських зусиль або складних теоретичних розвiдок. Все, що для цього є необхiдним, – це розумiння одної простої iстини: те, що ти бачиш, не може бути Споглядачем. Все, що ви знаєте про себе, не є вашим «Я», Пiзнавцем, психiчною Самiстю, котру не можна сприйняти, визначити чи зробити якимсь об’єктом. Коли ви контактуєте зi своїм iстинним «Я», ви нiчого не бачите, ви просто вiдчуваєте внутрiшнє поглиблення простору свободи, розкрiпачення, вiдкритiсть. Це означає вiдсутнiсть меж, вiдсутнiсть обмежень, вiдсутнiсть об’єктiв. Буддисти це називають «порожнечею». Істинне «Я» не є предметом, а є абсолютною вiдкритiстю чи порожнечею, вiльною вiд ототожнення з певним об’єктом чи подiєю. Рабство є не чимось iншим, як помилковим ототожненням Споглядача з усiм тим, що можна побачити. А свобода починається з пересiчної вiдмови вiд цiєї помилки. Це є простою i одночасно важкою практикою, але її результатом є надбання свободи у цьому життi, адже трансцендентне «Я» завжди i скрiзь вважалося за Божественний промiнь. Врештi-решт, на глибинному рiвнi це Бог дивиться твоїми очима, слухає твоїми вухами i розмовляє твоєю мовою. Загалом, ось у чому весь змiст вчень усiх святих, мудрецiв та мiстикiв – вiдистiв, даосiв, iндуїстiв, мусульман, буддистiв та всiх iнших: на днi вашої душi прихована душа всього людства, божественна душа, позамежова, та, що веде вiд рабства до звiльнення, вiд сну до пробудження, вiд часу до вiчностi, вiд смертi до безсмертя.

4. 2. ПЕРЕГЛЯД – ЯК МИСТЕЦТВО ОСЯГНЕННЯ ЄДНОСТI Перетворення, що призводять до осягнення людиною Єдностi має статися протягом одного життя, а успiшне вирiшення цього завдання є єдиною справжньою метою, котру має людина, що стала на шлях духовностi. Перегляд – це медитативна практика, котра надає можливiсть повернути енергiї, якi ви витратили у минулому. Життя особи – це нескiнченна нитка, на якiй вона зав’язує вузли з пережитих стресiв. І як бiльше стресiв переживає особа за свiй вiк, так коротшою стає її нитка Життя. Стрес – стан напруженостi – сукупнiсть захисних фiзiологiчних реакцiй, що мають мiсце в органiзмi людини у вiдповiдь на вплив рiзних несприятливих факторiв – холоду, голоду, психiчних та фiзичних травм, опромiнення, крововтрати, iнфекцiї тощо. У найзагальнiшiй квалiфiкацiї – мають мiсце стрес фiзiологiчний та стрес психологiчний. Останнiй подiляється на стрес iнформацiйний та стрес емоцiйний. Емоцiї – це неспецифiчнi, генеративнi реакцiї на зовнiшнi фактори, такi, як стрес, напруження, загроза iснуючому статусу чи життю, тобто на фактори вiдчуження, якi є наслiдком вiдсутностi Єдностi в свiтi людей. Рiвень енергетичної мобiлiзацiї (активацiї) органiзму особи, необхiдний для здiйснювання емоцiями функцiй, забезпечується вегетативною нервовою системою в її взаємодiї зi структурами мозку голови, якi є центральним нервовим субстратом емоцiй. Пiд час переживання емоцiй вiдбуваються змiни в дiяльностi органiв дихання, травлення, серцево-судинної системи, залоз внутрiшньої секрецiї, скелетної та гладкої мускулатури.

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Емоцiйний стрес з’являється в ситуацiях загрози, небезпеки, образи тощо. Натомiсть рiзнi його форми – iмпульсивна, гальмiвна, генералiзована – призводять до змiн у перебiгу психiчних процесiв, емоцiйних зрушень, трансформацiї мотивацiйної структури дiяльностi, порушень рухової та мовної поведiнки. Емоцiї розрiзняються ступенем усвiдомленостi. Конфлiкт мiж усвiдомленими i неусвiдомленими емоцiями найчастiше лежить у пiдMрунттi неврозiв. Невроз (вiд гр. neuron – жила, нерв) – функцiональне нервово-психiчне захворювання, що виникає пiд впливом важких переживань та психiчних перенапружень; основнi неврози – неврастенiя, iстерiя, нав’язливi стани. Невроз та психоз – є розладами психiчної дiяльностi. За Фрейдом, неврози та психози виникають внаслiдок конфлiкту «я» з рiзними пануючими iнстанцiями i суть прояву обурення Воно проти зовнiшнього свiту – прояв його невдоволення або нездатностi пристосуватися до реальної необхiдностi. Невроз не заперечує реальностi, але й не бажає нiчого знати про неї; психоз же заперечує її та намагається змiнити. За Фрейдом, походження неврозiв та психозiв пояснюється конфлiктом та боротьбою статевих потягiв з iнстинктами збереження, конфлiктом мiж вимогами сексуальностi i «я», або ж конфлiктом мiж «я» та Воно. Неврози та психози виникають тому, що «я» не хоче сприйняти могутнього спонукання потягiв, що iснують у Воно, i не хоче сприяти моторнiй реакцiї цього спонукання; або ж це спонукання неприйнятне для даного об’єкту. «я» захищається механiзмом витiснення, витiснене повстає проти цього та, використовуючи шляхи, де «я» не має влади, формує собi замiсне утворення, що нав’язується для «я» шляхом компромiсiв – симптомiв. «я» гадає, що непроханий гiсть загрожує i порушує його Єднiсть, а тому продовжує боротьбу iз симптомами як i з первiсними спонуканнями потягiв, що в результатi дає картину неврозу. Невротик – людина, що знаходиться у станi неврозу; це защемлена особистiсть, яка важко пристосовується до зовнiшнього середовища, реальностi. Домiнантою поведiнки невротика є емоцiйно-iнстинктивнi реакцiї. Згiдно з Фрейдом, це пояснюється переважанням принципу задоволення над принципом реальностi. Образно кажучи, невротик – це людина, яка стоїть у себе ж на шляху до осягнення Єдностi. Таким чином, як бiльше людина за своє життя переживає стресiв, так її мета осягнення Єдностi стає для неї все бiльш нездiйсненною. Отже, навiть сучасна психологiя не заперечує, що стрес, як продуцент емоцiй, призводить до неврозiв, якi у свою чергу вiддаляють людину вiд її мети – осягнення Єдностi. Духовнi люди знали, що неврози карбуються у людськiй пам’ятi, як негативнi енергiї, або як вiдсутнiсть позитивної енергiї. Задля осягнення Єдностi, вони знали практику «перегляду» i використовували її у своєму повсякденному життi. Адже повертаючи втраченi ранiше енергiї, людина вiдновлює своє Ефiрне тiло та коригує Причинне. Переглядаючи свiй зв’язок з минулим, ви притягуєте до себе все те, що ви несвiдомо порозкидали протягом свого життя в тисячах рiзних мiсць. Порядок виконання практики. Скласти список всiх людей, з котрими ви зустрiчалися та мали якусь, хоча б невелику справу.

Хто я?

Знайти мiсце сили, де ви маєте занурюватися у цю практику. Натомiсть це мiсце має бути надiйно захищене, щоб вас нiхто i нiщо не потривожило. Бажано, щоб це мiсце було десь на природi – в лiсi, бiля рiчки, в гаю... В разi, коли ви не можете знайти мiсце сили – проговорiть свiй намiр: – там де я, там i мiсце сили, i проводьте там практику. Сядьте прямо на пiдлозi, землi (напiвлотос) чи стiльцi, заплющiть очi i сконцентруйте свою увагу на перенiссi, нiбито пiднявши на нього очi. Руки тримайте довiльно. Зупинiть розумовий дiалог. Заспокойте своє серце i тiло за допомогою дихальної вправи з 25-ти дихань (5 тактiв за секундомiром – чотири вдихи-видихи на 20% обсягiв легень i п’ятий повний). Вiзуалiзуйте особу, котра стоїть у вашому списку. Вiдновiть у пам’ятi картину подiї, що пов’язана з цiєю особою. Уважно роздивiться ситуацiю, яку ви вiзуалiзували, усвiдомте всi позитивнi та негативнi для вас наслiдки цiєї ситуацiї. Почнiть очищуюче дихання. Рух голови в цьому випадку нагадує вiяло. Вiзуалiзувавши картину подiї (наприклад, кiмнату), очищуйте диханням стiни, стелю, меблi i навiть людей, котрих ви вiзуалiзували. Сформуйте намiр (вголос) ввiбрати-вдихнути всю ту енергiю, котру ви залишили у тiй минулiй подiї, i видихнути всю привнесену енергiю, яку iншi особи нав’язали вам. Починайте вдихати повiтря тримаючи голову прямо, не припиняючи вдих, поступово повертайте голову лiворуч i закiнчiть вдих. Видихати починайте з позицiї голови прямо, поступово видихаючи i повертаючи голову праворуч, закiнчiть видих. Повторюйте багаторазово. Не зупиняйтеся нi на мить, допоки вся вами втрачена у тiй ситуацiї енергiя не наповнить ваше тiло. Ви це вiдчуєте. Не переривайте практику на серединi шляху стосовно конкретної подiї. В разi вимушеної перерви, наступний раз практику почнiть спочатку з тiєї ж подiї. Практикуйте так щоденно. Перегляд вашого життя займе не один день i навiть не один мiсяць. Але це варте того. Закiнчивши перегляд цього свого життя, ваше тiло допоможе перейти до перегляду ваших кармiчних боргiв попереднього життя та роду. Працюйте...

4. 3. ЗУПИНИТИ ВНУТРIШНIЙ ДIАЛОГ Варто знати, що особа, яка навчилася зупиняти свiй внутрiшнiй дiалог, починає бачити енергетичнi волокна Всесвiту. Нижче надаються три варiанти практики, метою якої є зупинка внутрiшнього дiалогу. Порядок виконання практики. Варiант 1. Сядьте прямо на пiдлозi чи землi, схрестивши ноги, заплющiть очi i сконцентруйте свою увагу на перенiссi, нiбито пiднявши на нього очi. Руки тримайте довiльно. Почнiть зв’язне дихання. Вiзуалiзуйте пряму горизонтальну лiнiю, яка нiбито проходить крiзь вашi вуха у просторi.

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

В процесi дихання нахиляйтеся убiк – то лiворуч, то праворуч, вiдчуваючи при цьому, як вас водить по уявнiй прямiй лiнiї, котра проходить крiзь вуха. Звернiть увагу на те, що уявна лiнiя не починає розхитуватися, а залишається iдеально горизонтальною. Розслабте м’язи щелеп, зробiть декiлька жувальних рухiв i тричi проковтнiть слину. Робiть цю вправу доти, доки тiло вам не пiдкаже, що вам вже досить. Майте на увазi, що розхитування з боку в бiк дещо спотворить вашу свiдомiсть, котра за iнших умов спрямована тiльки уперед. При цьому жування та ковтання пересуває енергiю, котра є локалiзованою у головi, у напрямку шлунка, зменшуючи цим навантаження на мозок. Варiант 2. Сядьте прямо на пiдлозi чи землi, схрестивши ноги, заплющiть очi i сконцентруйте свою увагу на перенiссi, нiбито пiднявши на нього очi. Руки тримайте довiльно. Почнiть зв’язне дихання. Видихаючи повiтря подумки повторюємо звук «МУ» до повного заспокоєння. (Звук МУ є протилежним звуку УМ, котрий активує розум). Варiант 3. Сядьте прямо на пiдлозi чи землi, схрестивши ноги, заплющiть очi i сконцентруйте свою увагу на перенiссi, нiбито пiднявши на нього очi. Руки тримайте довiльно. Грайте на своїй дримбi. Використовуйте вуха, знiмаючи цим навантаження з очей. Ми з дня свого народження використовуємо свої очi для того, щоб робити якiсь висновки щодо оточуючого свiту. Духовна людина знає це i прислуховується до звуку дримби. Працюйте...

4. 4. МЕДИТАЦII ЗАСПОКОEННЯ (переспiв (вiчної пам’ятi) поета Бориса Списаренка)

1) Я насолоджуюся медитацiєю у горах Час нiби тече навпаки Сосни вiдкидають зеленi тiнi Бiлi хмари не поспiшаючи пашiють Звiрi народжують звiряток там, де нiщо їх не потурбує Птахи звивають свої гнiзда на високих деревах Все суще пiд сонцем знає, як жити Чому людина не знає цього? Ранiше переховувалася в печерах, пила воду з джерела; Колись i людина практично нi за що не турбувалася. Я заспокоєний. 2) Я насолоджуюся медитацiєю бiля води Яка змиває всi печалi свiту Вона бiжить кудись не повертаючись нiколи Тiльки поет, що так схожий на мене, бачить це Водоростi коливаються у водi

Хто я? Дикi квiти є справжньою досконалiстю Рибка iнколи вистрибне над поверхнею води А недалечко лiниво плавають качки Нiбито камiнь, що стирчить з води Я заспокоєний. 3) Я насолоджуюся медитацiєю серед квiтiв Й дивлюся через них до центру неба І бiле свiтло розкладається на безлiч кольорiв І срiбний мiсяць вiдкидає рухомi тiнi Радiючи, лiтають метелики Жваво спiвають навкруги птахи Про сотнi бажань я забуваю саме зараз Навiть немає бажання шукати найвище щастя Якщо ти маєш воду, випий i вiдчуй Її глибоко у собi, тримаючи чашку у руцi Я заспокоєний. 4) Я насолоджуюся медитацiєю пiд деревами І вiдчуваю у собi радiсть життя весь день Як iнколи я обнiмаю стовбур дуба, а iнколи сосни Моя свiдомiсть є чистiсiнька, як дзеркало Що не вiдає печалi, не вiддзеркалює нiчого А свiт зелений, що одягнутий у листя Нiби панбархатом висить над сiрими горами Буття благословенне, i це своє вiдчуття Я не можу висловити словами! Я заспокоєний.

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

5. ПСИХІКА ЛЮДИНИ ТА ВІРУСИ СВІДОМОСТІ Аналiзуючи стан наукових дослiджень в колишньому СРСР та всiх країнах Заходу, можна побачити дуже дивний збiг щодо ставлення до явищ, котрi протiкають у людини в станi клiнiчної смертi. І це тодi, коли в країнах заходу розумiння душi, правда у релiгiйному аспектi, принципово не вiдкидалося, але це нiбито ставили до понять вiри, релiгiї i не ставили до понять реальностi. Чи не є дивною така єднiсть уявлень у атеїстичному СРСР та релiгiйному Заходi? В питаннi про явища, що мають мiсце пiд час клiнiчної смертi вченi i тут, i там проявляють цiкаву єднiсть думок. Виникає запитання – з чим пов’язана така єднiсть офiцiйних позицiй в досить рiзних соцiальних системах? Табу на цю тему зберiгалося досить довгий час i тут, i там, натомiсть справжнi дослiдники природи постiйно намагалися звертати увагу суспiльства на цей природний феномен. Але цi намагання залишилися «гласом волаючого у пустелi». Офiцiйна версiя лiкарiв, i атеїстiв, i вiруючих є одною – «У станi гiпоксiї (кисневого голоду) мозок людини створює галюцинацiї, щоб людинi полегшити процес смертi…». Гiршого годi придумати. Але саме такою є версiя офiцiйної медицини. На жаль, за термiнологiєю, котра є незрозумiлою абсолютнiй бiльшостi, та за гiпнотичною дiєю наукових регалiй експертiв, приховане повне невiгластво. По-перше, галюцинацiя є неадекватною реакцiєю конкретної людини на оточуючу реальнiсть i, за визначенням не може бути однаковою у великої кiлькостi людей, котрi випробували стан клiнiчної смертi i тисячi рокiв тому, i сьогоднi, не залежно вiд рiвня освiченостi людини, її характеру та вiрувань. Саме це говорить про те, що стан клiнiчної смертi є реальним явищем природи. По-друге, як мозок людини, котрий за визначенням живе тiльки один раз i нiколи до цього не помирав, може знати, якi такi картинки треба створити, щоб людинi було легше та приємнiше помирати? Офiцiйна наука та «суспiльна» думка нiколи не зможе надати вiдповiдь на такi запитання. І саме такi уявлення були i на «комунiстичному» Сходi, i на капiталiстичному Заходi. Виникає запитання – яка причина такої єдностi думок? А причина одна – визнання того, що особа людини, її свiдомiсть, пам'ять, емоцiї знаходяться поза межами її анатомiчного тiла є дуже небезпечним для можновладцiв. Справа у тому, що правляча каста всiма силами сучасної науки намагається запевнити всiх у тому, що у людини крiм анатомiчного (бiологiчного) тiла нiчого бiльше немає. І що не iснує нiяких iнших методiв впливу на людину, як тiльки завдяки фiзичним приладам, випромiнення яких завжди можна вимiряти iншими реальними приладами. І що нiчого iншого не може бути, бо цього не може бути нiколи… Визнання процесiв реальними, якi мають мiсце в людинi у станi клiнiчної смертi, означає визнання того факту, що iснує можливiсть (зомбувати) впливати на iншi рiвнi людини, котрi, врештi-решт, є ще й основними для людини, та отримувати практично повний контроль над людиною i взагалi над усiм соцiумом.

Психiка людини та вiруси свiдомостi

Одним з «найкращих» методiв зомбування людини сьогоднi є впровадження у її психiку вiрусiв свiдомостi. Нижче, з метою убезпечення людини, надається короткий опис негативних впливiв на її розум особливої форми життя – вiрусiв свiдомостi. Йдеться про психiчнi, ментальнi, iнформацiйнi вiруси; вiруси пам’ятi, вiруси, що вражають колективне несвiдоме. Вiрус – це форма життя, що паразитує на iнших життєвих формах. Вiруси свiдомостi є найнебезпечнiшими серед усiх вiрусiв.

5. 1. БIОЛОГIЧНI ВIРУСИ Бiльшiсть органiзмiв, що живуть на Землi, складаються з клiтин i лише вiруси не мають клiтинної будови. Вiруси не можна побачити через мiкроскоп, тому що їх розмiри менше довжини хвилi свiтла. Роздивитися їх можна тiльки за допомогою електронного мiкроскопу. Натомiсть треба прийняти до уваги той факт, що дрiбнi вiруси є рiвними з молекулами бiлка. Бiологiчнi вiруси не мають власного обмiну речовин, тому поза клiтиною вони iснують у виглядi «неживих» часток. Таким чином можна сказати, що вiруси є iнертними кристалами. Попадаючи до клiтини вони знову «оживають». Вiруси не плодяться у штучному середовищi – вони дуже розбiрливi у «харчуваннi». Вони мають паразитувати тiльки на живих клiтинах, i не на будь-яких, а тiльки на особливих. Бiологiчнi вiруси викликають багато захворювань людини: кiр, свинку, полiомiєлiт, сказ, жовту пропасницю, трахому, енцефалiт, деякi онкологiчнi захворювання, СНІД, герпес тощо. В наш час вченi все бiльше схиляються до того, що вiруси є причиною нервових розладiв та психiчних захворювань. Останнi науковi данi дозволяють зробити висновки, що в органiзмi людини вiрус може викликати певнi змiни, а саме у передачi нервових iмпульсiв, що неминуче призводить до психiчних розладiв. Аналiзи показують, що у людей, якi мають нервовi розлади, має мiсце високий рiвень антитiл до вiрусу. Поза тим, вiрус видiляється у багатьох людей, котрi страждають вiд синдрому хронiчної втоми. Шляхи зараження бiологiчними вiрусами є рiзними: через шкiру пiсля укусу комах та клiщiв; через слину та iншi видiлення хворого; через повiтря; разом з їжею; статевим шляхом тощо.

5. 2. ВIРУСИ СВIДОМОСТI В Природi iснує тисячi вiрусiв, але в цьому роздiлi ми розглянемо дiю вiрусiв, що паразитують на людськiй свiдомостi. Характеризуючи найбiльшi групи вiрусiв, можна стверджувати, що вiрус – це певна бiопрограма. Бiльш того, це деструктивна програма, що має високий рiвень самовiдновлюваностi. Копiї вiрусiв можуть бути не схожими на оригiнал, бо вони видозмiнюються в залежностi вiд умов розповсюдження. Паразити свiдомостi реструктурують людський мозок, щоб зробити його найкращим живильним середовищем для свого вiдтворення. Точнiше кажучи, вiруси свiдомостi навiть не розмножуються у нормальному розумiннi цього слова: вони вiдтворюються, мандруючи планами людської свiдомостi, проникаючи у колективне несвiдоме i захоплюючи новi областi для свого iснування. Вiдповiдно до деструктивної програми має мiсце постiйний синтез нових вiрусiв свiдомостi. Кожний вид психiчних вiрусiв бореться за своє iснування, але це не є

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

конкурентною боротьбою: рiзнi типи вiрусiв пiдтримують один одного, часто «iдуть» разом, роздiляючи колективну та iндивiдуальну свiдомiсть на сфери впливу. Вiруси мають свою еволюцiйну iсторiю, котра не залежить вiд еволюцiї органiзмiв, в яких вони розмножуються. В перiоди психiчних катаклiзмiв, а зараз наша країна саме переживає такий перiод, вiруси, зустрiчаючись з людським розумом, починають його захоплювати. Як правило, цi вiруси є продуцентами iнших людей та колективiв, що є ворожими до тих, якi знаходяться у перiодах соцiального збурення. Цi вiруси є внутрiшнiми паразитами i, в разi їх вкорiнення, привносять у свiдомiсть велику кiлькiсть нової iнформацiї деструктивного плану. Всепроникаюча iнформацiя у виглядi запису негативних iмпульсiв постiйно розмножується. Саме цим i визначається швидка еволюцiя вiрусiв як самоiснуючого виду життя. Вони перенаправляють життєвi потоки, направляючи злагоджену роботу людської свiдомостi до хаосу як на соцiальному, так i на клiтинному планах.

5. 3. ДЕСТРУКТИВНI ДІЇ ВIРУСIВ Ідеї, що володiють розумами людей, розповсюджуються за допомогою «транспортних» засобiв, котрi є фiзичними проявами носiїв iнформацiї. Інфiкована iнформацiя знесилює чи повнiстю вiдволiкає увагу людини, частiше всього вона має сексуальну привабливiсть чи характер небезпеки. Люди постiйно iнфiкують один одного лексикою, пiснями, книгами, кiнофiльмами, рекламою, манерами поведiнки. Прикладами впливу культурних iмпульсiв на сприйняття є: складання гармонiйної з блатним ухилом мелодiї; фрази, що вмiщують у себе залякування та сексуальне спрямування; формування сексуально орiєнтованої та агресивної моди; побудова рiзних архiтектурних з фалiчним ухилом будов тощо. Навiть метафiзична саморефлексiя залежить вiд культурної спадщини, що є аналогiчною геновi. Це внутрiшня уява та знання про свiтобудову та про те, що її наповнює. Цiлеспрямовано створенi вiруси постiйно шукають шляхи до психiки людини, обходячи всi iнформацiйнi програми, що мають назви сумлiння, совiсть, мораль, воля тощо. Для проникнення сигналу до пiдкiркової структури мозку вiрус повинен мати певний рiвень iнтенсивностi. Межа, пiсля якої iнформацiя починає надходити до кори великих пiвкуль мозку для аналiзу, називається порогом. Сигнали, що не змогли перейти порiг i надiйти до кори пiвкуль мозку, не вiдкидаються, а сприймаються та обробляються на пiдкiрковому рiвнi, але вже без контролю з боку свiдомостi. Такий вид сприйняття дозволяє органiзму вiдповiдати на сигнали, що надiйшли, так, як вiн не змiг би дати вiдповiдь, якби вони були прийнятi свiдомiстю. В разi, коли свiдомiсть iнфiкована вiрусами, виникає нiбито алергiя на позитивнi установки. За такої форми нетерпимостi вiруси штовхають людину до неадекватної реакцiї на досить звичайнi ситуацiї. Інколи можна побачити паранормальнi форми повного вiдходу до свiту фантазiй та iлюзiй, формування суперцiнної, а iнодi й параноїдальної iдеї, депресивнi прояви ауто-агресивного характеру (аж до самогубства), збурення фанатизму, в тому числi й релiгiйного. Хвороблива свiдомiсть вже не може iснувати без наявностi в нiй психiчних вiрусiв. Цi вiруси живляться негативною енергiєю iнших людей. Саме тому вони дають своїм носiям найбiльшу здiбнiсть – збурювати iнших людей, викликати роздратування, почуття вини, гнiв тощо.

Психiка людини та вiруси свiдомостi

Подiбно до того, що бiологи розглядають життя на нашiй планетi як спосiб iснування бiологiчного органiзму, метапсихологи – спецiалiсти з роботи iз вiрусами свiдомостi – вбачають медiапростiр (iнформацiйний простiр, що створюється засобами масової iнформацiї) як систему, де своїм самостiйним життям живуть iдеї, мiти та легенди. Медiапростiр – це нiби вiртуальне лоно, в якому народжуються новi мислеформи, iдеологiчнi мутанти, релiгiйнi та псевдорелiгiйнi монстри. Розум входить у контакт з медiапростором всякий раз, як вiн контактує з сучасними системами комунiкацiї типу телебачення, iнтернету, друкованих видань, вiдеоiгор, факсимiльного зв’язку, радiореклами, записiв на компакт-дисках та вiдеокасетах. Розповсюдження вiрусiв засобами масової iнформацiї вiдбувається в середовищi медiапростору так, як вiдбувається бiологiчне розповсюдження вiрусiв через людськi тiла у натовпi. Тiльки замiсть мандрiв людським органiзмом вiрус засобiв масової iнформацiї мандрує iнформацiйними каналами медiапростору. Нав’язування полiтичних сюжетiв, якi потужно розповсюджуються засобами масової iнформацiї, дбайливо здобрюють Mрунт задля розповсюдження вiрусiв. Полiтичнi коментарi, що виставляються як турбота за долю нацiї, лише втягують слабкий розум до iнтриг сильних свiту цього, iнфiкуючи його небезпечними хворобами. За термiном дiї вiруси можуть бути короткоiснуючими та тривалоiснуючими. Першi за короткий термiн руйнують енергетичну матрицю людини, другi можуть чинити паразитичний вплив на людину протягом всього її життя. І першi, i другi вiруси спричиняють до кодування пам’ятi людини, що спотворює сприйняття нею реальностi. Ментальна iнфекцiя може бути активною чи бездiяльною. В разi наявностi бездiяльної iнфекцiї господар-вiрусоносiй психiчної зарази не передає її iншим людям. А активнi вiруси змушують вiрусоносiя iнфiкувати iнших людей i людина перетворюється в небезпечного розповсюджувача психоiнфекцiї. Ознаки захворювання часто видно неозброєним оком. Вiрус вражає свiдомiсть жертви i шукає нове поле для своєї дiяльностi. В таких випадках рекомендується негайно перервати контакти з такими людьми: це один з найефективнiших засобiв протидiї психiчним iнфекцiям та епiдемiям. Природа, стихiї та предмети, що оточують людину, впливають на її свiдомiсть i пiдсвiдомiсть, викликаючи деякi згадки, асоцiацiї, думки та стимулюють до певних дiй. Предмети, взаємодiючи iз свiдомiстю людини, утворюють навколо себе нiби психiчне поле, що дiє на її мотиви та вчинки. Системи таких предметiв, в разi їх органiзацiї у часi та просторi, набувають властивостей формувати та направляти поведiнку та думки людини – саме це i є базовим принципом багатьох психотехнологiй. Таким чином, через органiзацiю предметно-речовинно-iнформацiйного середовища стає можливим направляти думки та формувати iнтереси людини. Але не все у цьому середовищi залежить вiд вашої волi. Є досить активнi, саморозповсюджуючi елементи, якi у сучаснiй психологiї отримали назву пси-вiрусiв, або «мемiв». Мемами називаються легкозасвоюванi елементи iнформацiйного поля, якi залишають вiдбиток в людському розумi i сприяють виникненню своїх копiй у менталi iнших людей. Характерний приклад дiї мемiв – мода. Виховання людини соцiальними iнститутами налаштоване на передачу їй базових поведiнкових мемiв для того, щоб вона передала їх далi своїм дiтям. На базових мемах будується стабiльнiсть суспiльства, але при цьому не всi меми є нормальними та сприятливими. Часто буває так, що вони, захоплюючи вашу свiдомiсть, починають

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

формувати вашi думки, розпорошувати увагу, вiдволiкати вiд важливої мети, викликаючи дезорiєнтацiю, стрес чи навiть вiдчай. Характерним прикладом такого несприятливого мема є будь-яка релiгiя. Психiчнi вiруси мають здатнiсть самокопiюватися та саморозповсюджуватися, експлуатуючи свого носiя; можуть змiнювати його поведiнку i контролювати його свiдомiсть. І хоча людина має власну iмунну систему – здоровий глузд, сумлiння, мудрiсть та вiдчуття мiри, але й вони не завжди спрацьовують, тому що є вiруси, котрi уражають навiть сумлiння (совiсть). Саме тому ми нижче надаємо iнструменти, що допоможуть вам обмежити дiю небажаних мемiв.

5. 4. РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ПСИХIЧНИХ ВIРУСIВ Стратегiєю розповсюдження вiрусiв свiдомостi може бути будь-який спосiб, що стимулює зараження оточуючих людей. Психiчний вiрус характеризується особливим кодом, що мiститься в ньому самому. Цей код є не що iнше, як запис iдеї про створення собi подiбних паразитичних структур. Реалiзувати цю iдею поза людською свiдомiстю вiрус не може, для цього йому потрiбно змусити свiдомiсть працювати на себе, поступово повнiстю пiдкоряючи її собi. Свiдомiсть, ноосфера та iнформацiйне поле для iнформацiйних вiрусiв є живильним середовищем, необхiдним для їх життєдiяльностi. Контакт вiрусу iз свiдомiстю часто призводить до виникнення вiртуального монстра – iнфiкованої свiдомостi. Найпростiшими способами розповсюдження багатьох вiрусiв свiдомостi є непристойнi анекдоти, жарти, чутки, плiтки. Вони з космiчною швидкiстю розповсюджуються засобами iнформацiї. Примiтивний, недолугий гумор заохочує розповсюдження небезпечної iнфекцiї свiдомостi, викликаючи низиннi емоцiї. Численнi непристойнi iсторiї «зiрок» шоу-бiзнесу та полiтикiв, що тиражуються жовтою пресою, є потужним транспортним засобом розповсюдження психiчних вiрусiв. Натомiсть вони демонструють всi основнi властивостi вiрусу: здатнiсть до копiювання, звертання до найнижчих рiвнiв свiдомостi, розмивання природних захисних бар’єрiв органiзму, що протидiють ментальнiй iнфекцiї. Бiльш того, закладена в таке повiдомлення iнформацiя поступово дiє не тiльки на моральнiсть людини, але також i на фiзiологiчнi процеси. Вiруси, що проникають до свiдомостi, викликають вiдхилення у роботi органiзму, перенаправляючи та ослаблюючи його енергетичнi потоки. Схема дiї цих вiрусiв така: адсорбцiя – проникнення вiрусiв до свiдомiстi (кожний вид вiрусiв характеризується своїм власним способом проникнення), далi транскрипцiя – початок реалiзацiї вiрусної iнформацiї, далi трансляцiя – процес переходу вiрусної iнформацiї безпосередньо до свiдомостi, далi реплiкацiя – примноження, далi збирання вiрусних часток i, загалом, вихiд iз свiдомостi нової популяцiї вiрусiв з метою їх подальшого розповсюдження. Кожна людина має властивiсть вiдчувати безпосереднє iснування свого «я»: «Я почуваю, я вiдчуваю, я думаю, я бажаю, я йду, я говорю, я знаю, я дiю...». У психологiї це називається Его-свiдомiстю. Дослiдження майстрами внутрiшньої алхiмiї, що проводилися багато столiть, показали, що Его, як деяке вiртуальне поле, є головними воротами проникнення психiчних вiрусiв. Що таке емоцiї страху, гнiву, гордощiв, щастя, ревнощiв, кохання, суму, амбiтностi? Емоцiї супроводжуються справжнiм замиканням зумовлених мозкових нейропередавачiв. Як можна визначити чи заражена якась емоцiя

100

Психiка людини та вiруси свiдомостi

вiрусом? Як правило, будь-який сильний емоцiйний стрес є свiдоцтвом зараження свiдомостi небезпечною ментальною iнфекцiєю. Не дарма бiльшiсть духовних практик говорять про необхiднiсть виховання своєрiдного емоцiйного невiдчуття: людина має залишатися спокiйною, незворушною за будь-яких ситуацiй. Таким чином блокується емоцiйний канал розповсюдження вiрусiв свiдомостi. Древнi Волхви навчали, що люди на Землi знаходяться для того, щоб виробляти та очищувати емоцiї. Емоцiї можуть коливатися мiж крайнощами: то вони переповненi любов’ю, а то отрутою. Щоденнi психотехнiки та медитативнi практики значно допомагають гармонiзувати емоцiйне поле i позбавитися вiд емоцiйної нестабiльностi, що руйнує iмунну систему. Отруйнi емоцiї iнфiкують свiдомiсть, руйнуючи її внутрiшню гармонiю. Останньою ланкою цього ланцюга є хвороба. Занотуйте собi: будь-яка хвороба – це матерiалiзацiя вiрусiв свiдомостi у анатомiчному тiлi людини. Але вiдгороджуючись вiд будь-яких емоцiй, легко закритися i вiд свiтлих емоцiй, що несуть людинi силу, впевненiсть, вiдчуття щастя та буття. Позитивнi емоцiї викликають появу позитивних думок, творчих iдей, що ведуть до важливих вiдкриттiв. Очищення емоцiйного поля – така ж важлива операцiя, як i очищення бiологiчного тiла. Якщо емоцiйний бруд в’ївся досить глибоко, процес позбавлення вiд наслання може бути досить хворобливим. Розвиток вiрусiв свiдомостi ослаблює iмунну систему людини i провокує розвиток небезпечних емоцiйних порушень. Інфiкування вiрусами досить часто проходить пiд час сну. Коли людина спить, вона стає незахищеною вiд вторгнення чужих сутностей, полiв, що викликають руйнацiю матрицi свiдомостi. Пiд час сну iндивiдуальна свiдомiсть з’єднується з колективною свiдомiстю, яка є подiбною до iнфернальної супермережi, при цьому послаблюються системи контролю свiдомостi i саме цим користуються вiруси. Пробудження можна порiвняти з завантаженням комп’ютера, який ранком починає працювати з тiєю ж пам’яттю та програмним забезпеченням, що були у нього до того, як вiн заснув. Але до пам’ятi за час «режиму сну» могли проникнути небезпечнi вiруси. На щастя, люди мають засоби виявлення вiрусiв свiдомостi та боротьби з ними. Необхiдно зауважити, що виявити цi сутностi досить важко через те, що подiбно до комп’ютерних вiрусiв, вони можуть мандрувати мережею. Ментальну мережу, сферу розуму рiзнi дослiдники називають по рiзному: це й область всесвiтнього розуму, свiт ейдосiв, iнформацiйне поле, ноосфера тощо. Інфiкована свiдомiсть однiєї людини надсилає iнфiковане повiдомлення у всесвiтню мережу. Не сприйняти iнфекцiю легко: як тiльки надiйде iнфiкований файл, просто не треба його вiдкривати та читати його. Тим бiльше не рекомендується «скачувати» iз розумової сфери деструктивнi програми i випробовувати їх на собi. До таких програм можна вiднести всi тi дiї, що направленi на погiршення стану духовностi, тобто тi, що ведуть до духовної, фiзичної та моральної деградацiї. Створюючи належний Mрунт для розповсюдження iнфiкованих програм (а такий Mрунт живиться почуттями заздрощiв, вини, агресiї, ледарства, ревнощiв тощо), людина вже є готовою iнiцiювати та виконувати програму саморуйнування. Не треба думати, що програми саморуйнування особи є простими i їх легко можна розпiзнати та знищити. Вони досить часто є високоiнтелектуальними i мають властивостi до розсилки своїх копiй далi, вiд однiєї особи до iншої. Це значить, що загроза зараження висить над кожним, хто «записаний» у пам’ятi

101

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

iнфiкованої людини: це люди, з якими вона спiлкується, про яких думає, до кого скеровує свої думки, емоцiї, природнi iмпульси. Безпосередньо спiлкуючись чи звертаючись думками до будь-якої людини, носiй ментальної зарази формує та вiдправляє отримувачевi деякi послання, котрi можуть повнiстю зруйнувати бiокомп’ютер отримувача чи його програмне забезпечення. На цьому принципi Mрунтуються всi iдеологiчнi, iнформацiйнi та комп’ютернi вiйни. Найнебезпечнiшим є те, що iнфiкована небезпечним вiрусом свiдомiсть може заразити iнших осiб. Тi, хто про це знає, природно, хвилюються за це. Адже iнколи людина, знаючи те, що є iнфiкованою, не бажає заражати близьких їй людей. Що ж тодi робити? Необхiдно швидко пiдготувати список тих осiб, якi вам є найдорожчими, – цi люди найбiльше схильнi до ментального зараження вiд вас – щоб бути в змозi послати кожнiй своєрiдне попередження. Таке попередження формується у потоцi любовi, свiтла та чистої думки i направляється у напрямку вибраної особи. Вiруси свiдомостi викликають масовi запаморочення розуму, що вiдомi як психiчнi епiдемiї. Такi епiдемiї часто класифiкують як соцiальну пандемiю. Соцiальнi рухи можуть бути змодельованi як побiчнi ефекти iнфекцiйних iдей, що розповсюджуються серед людей. Епiдемiї психiчного божевiлля бувають у будь-якi часи. Найкращими прикладами психiчних епiдемiй, що спровокованi вiрусами свiдомостi є – релiгiйнi вiйни, хвилi суїциду, заколоти, революцiї, панiка тощо. Небезпечними є також i парасуїциднi дiї, що викликаються психiчними вiрусами, коли люди спецiально роблять самокалiцтво. Парасуїциднi дiї провокуються ненавистю, помстою, почуттям самотностi, iзоляцiї, вини, заниженою самооцiнкою. Вони часто носять демонстративний характер, зумовленi iстеричними механiзмами i орiєнтованi на бажання отримати спiвчуття, жалiсть або поблажливiсть. Вiрус – це пакет iнформацiї, яка експлуатує ресурси господаря з метою самокопiювання та передавання себе новим господарям. Бiологiчний вiрус кодує себе в ДНК, глибоко просякає в молекулярну структуру i передається далi – коли вiдбувається обмiн енергетичними потоками (потоки тонкої енергiї, органiчної рiдини, видiлення) мiж рiзними людьми. Структура молекули ДНК має в собi iнформацiю про те, як будувати органiзм. Вiрус свiдомостi кодується в матрицi свiдомостi i передається, коли двоє людей вступають у ментальний, емоцiйний, енергетичний чи вербальний контакт. Цей вiрус кодує себе як думка, iдея, почуття i може передаватися через образ, звук, думку чи речовинне втiлення. Пiд вiрусом треба розумiти деяку структуру, яка використовує зовнiшнi механiзми для власного копiювання та руйнацiї того базису, що прийняв цю структуру. Вiруси (матрицi) свiдомостi iнфiкують людей, задаючи їм руйнiвнi програми життя. У свою чергу, люди сприяють розповсюдженню цих вiрусiв, розширюючи ареали їх знаходження. Людство навiть не вiдає, що стало живильним середовищем для iншої – вiрусної цивiлiзацiї.

5. 5. ТИПИ ВIРУСIВ СВIДОМОСТI. СПОСОБИ БОРОТЬБИ ТА ПРОФIЛАКТИКА Вiруси, що проникають до свiдомостi, можуть бути досить рiзними. У кожнiй вiруснiй структурi є свiй специфiчний комплект деструктивних

102

Психiка людини та вiруси свiдомостi

програм, що якимсь чином можуть вступати у протирiччя зi здоровою поведiнковою моделлю людини. Треба вiдмiтити, що у свiдомостi однiєї особи можуть уживатися психiчнi вiруси рiзних типiв i це дуже ускладнює роботу з їх виявлення та видалення.

5. 5. 1. ЕМОЦIЙНI ВIРУСИ Основними складовими наших емоцiй є нашi почуття, спогади та iнтерпретацiї. Емоцiї виникають на Mрунтi взаємодiї фiзiологiчного збудження, керованого автономною нервовою системою, усвiдомлення його та проявiв їх у поведiнцi особи. Здоровий глузд пiдказує бiльшостi з нас, що ми плачемо тому, що сумуємо; лаємося тому, що вiдчуваємо безпораднiсть; тремтимо тому, що перелякалися. Для знаменитого психолога Вiльяма Джеймса здоровий глузд стосовно емоцiй був повернутий на 180O. За Джеймсом – ми сумуємо тому, що плачемо; сердимося тому, що б’ємося; боїмося тому, що тремтимо. Вiн вважав, що почуття є похiдними вiд реакцiй тiла. Саме тому, що Джеймсу прийшлося боротися з власними переживаннями депресiй та смутками, вiн перевiрив на власному досвiдi iдею, що людина може контролювати емоцiї, роблячи зовнiшнi рухи, якi вiдповiдають будь-якiй емоцiї, що ми хотiли б вiдчути. «Щоб вiдчути радiсть, – радив Джеймс, – сядьте прямо, посмiхнiться i веселим поглядом подивiться навколо себе. Робiть все так, нiби радiсть вже всерединi вас». Дж. Зiнгер, провiвши чисельнi експерименти, довiв факт «зараження» очевидними емоцiями – щастям, гнiвом, роздратуванням, ейфорiєю, вiдразою, сумом тощо. Інколи ми переживаємо деякi емоцiї ще до того, як про них подумаємо. Дослiдження нейрологiчних процесiв показує, як можна пережити емоцiї без знання. Деякi нейроннi ланцюжки, що задiянi в емоцiях, оминають задiянi в процесi мислення областi кори мозку голови. Один з таких ланцюжкiв проходить вiд ока чи вуха через таламус до мигдалини – центру керування емоцiями. Деякi емоцiйнi реакцiї – особливо простi симпатiї, антипатiї та страхи – не охоплюють собою свiдомого обдумування. Ми можемо боятися павука, навiть не знаючи, що вiн нешкiдливий. Комплекснi емоцiї, такi як винуватiсть, щастя, любов, найконтрастнiше виникають з наших iнтерпретацiй та очiкувань. Дуже емоцiйнi люди часто є досить вразливими через свої власнi iнтерпретацiї. Вони персонiфiкують подiї, направляючи їх на себе, та узагальнюють свiй досвiд, вичленяючи окремi подiї iз ряду iнших. Те, коли ми даємо низьку оцiнку – несправедливим iспитам, невдачi, нашiй нездiбностi чи ледарству, – визначає наше самопочуття – роздратоване чи пригнiчене. Якщо ми ставиимо невдачу до нашої нездiбностi, то це руйнує мотивацiю дiй: «Якщо я не маю здiбностей, навiщо тодi прикладати зусилля?». Якщо ми ставимо невдачу до нечесностi, – це нас роздратовує. Емоцiйнi вiруси дiють на стосунки людини в рiзнiй формi до того, як щось коїться в її життi, що вона пiзнає та робить. Тобто, вiрус дiє на переживання, iнтерпретацiї та почуття, що є однiєю з форм вiдображення реальностi. Вiн робить викривленими почуття, викликає стан афекту, створює пригнiчений настрiй, що приводить до емоцiйного виснаження. Як їх розпiзнати? Стосовно тих людей, яких любиш, якось зненацька з’являється ненависть; до друзiв – безпричинний гнiв, скупiсть, завидки. Вас випадково зачепили, а ви лiзете в бiйку, вам показали язик, а ви помираєте вiд смiху...

103

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Викликаний емоцiйними вiрусами душевний стан, може призвести до серйозних психiчних розладiв. З’являється повна, або часткова втрата почуття реальностi, вiртуалiзацiя психiки (створення стiйкої системи iлюзiй, що творить проекцiї на об’єкти, з якими зустрiчається iнфiкований), навернення до асоцiальних форм поведiнки. Зараження даним видом вiрусу. Найнебезпечнiшими вiрусами свiдомостi є тi, що викликають роздратування, гнiв, злiсть, ненависть, страх. Горацiй називав гнiв коротким безглуздям. Злiсть руйнує власне життя. Ненависть, як постiйно стримуваний гнiв, отруює мозок. Гнiв є одним з небезпечних емоцiйних вiрусiв. Бiльшiсть людей признається, що западали до середнього рiвня гнiву принаймнi декiлька разiв на тиждень, а дехто сердився декiлька раз на добу. Гнiв – це спроба змусити iнших робити те, що би ви, залякуючи, хотiли щоб вони зробили. Натомiсть, ви вибираєте цей метод тодi, коли вiдчуваєте власне безсилля. Навiть коли цей метод не стимулює iнших людей до спiвробiтництва, вiн дає вам почуття власної значущостi, наявностi влади. Гнiв є пересiчною реакцiєю, коли дiї iншої людини здаються навмисними, невиправданими i їх можна було б уникнути. Але прикрi ситуацiї, за якi нiкого не варто звинувачувати, – неприємнi запахи, спрага, закоркована дорога, бiль та нудота – також можуть вас розлютити. Інколи стверджують, що спалах лютi є кориснiшим, нiж хронiчний гнiв. Порада «випустити гнiв» припускає, що емоцiйне вираження приводить до емоцiйного звiльнення чи до катарсису. В гiпотезi про катарсис стверджується, що ми зменшуємо гнiв, вивiльнюючи його через агресивнi дiї чи фантазiю. Але дослiдження показали, що у порiвняннi з тими, хто не випустив свiй гнiв, тi, що випустили його, проявляли згодом ще бiльшу ворожiсть. Хоча «спускання пари» i може тимчасово заспокоїти розгнiвану людину, воно може i пiдсилити основну ворожiсть. Спалахи гнiву, дещо заспокоюючи нас, одночасно провокують формування звичок. Способи боротьби та профiлактика. То як же краще керувати гнiвом? Поперше, знизити рiвень фiзiологiчного збудження вiд гнiву за допомогою очiкування. Знайте, що будь-яке емоцiйне збудження охолоне, якщо пройде деякий час. По-друге, старайтеся обходитися з гнiвом таким чином, щоб не бути нi хронiчно розгнiваним через якусь дурницю, нi пасивно похмурим, що є пошуком приводу для гнiву. Не будьте схожими на тих людей, котрi стримують свої почуття стосовно ряду провокацiй, а потiм вкладають весь накопичений гнiв у один iнцидент. Звiльнiться вiд гнiву, зайнявши себе фiзичними вправами, грою на музичних iнструментах, або довiривши свої почуття друговi чи щоденниковi. Вчiться замiщати емоцiї гнiву емоцiями радостi, смiхом, iронiчним ставленням до себе. Для цього рекомендується штучно, за допомогою акторської майстерностi та мiмiки обличчя, увiйти в стан гнiвливостi, а потiм вже за допомогою тiєї ж майстерностi, змiнити свiй стан на радiсний, веселий стан з часткою здорової iронiї та жарту. Безумовно, цю трансформацiйну технiку бажано практикувати наодинцi. Поступово цей механiзм почне дiяти автоматично. В тих ситуацiях, коли ви гнiвалися на когось, ви будете смiятися вiд всього серця, усвiдомлюючи iронiю свого стану. Гнiв iнколи й покращує стан, коли в ньому висловлене засмучення, що веде скорiше до замирення, нiж до помсти.

104

Психiка людини та вiруси свiдомостi

5. 5. 2. ВIРУСИ НАМIРIВ Вiруси намiрiв пов’язанi з установками активацiйного типу, тобто, з думкою людини щось чи десь скоїти. За глибшого розумiння намiри визначають систему сприйняття оточуючого середовища. Керування намiрами починається з вказiвки, що дається самому собi. Ця вказiвка стає всеперетворюючою метапрограмою в той момент, коли у всьому потоцi суб’єктивної свiдомостi пульсує тiльки один iмпульс, коли чаруюча та заплутана гра Его добiгла кiнця, протирiччя розпалися i людина повнiстю вiдкрилася реальностi, зберiгаючи спокiй, просвiтленiсть та безпристраснiсть. В цьому станi стає можливим виконання завдання свого життя, тобто мiсiї. Мало хто розумiє у чому вона складається, але кожен розумiє, що вiн її має. В цю мить iндивiдуальна воля зливається iз загальною, i тому дiя походить вiд нашої реальної цiлiсної природи, незбагненної нами самими. В цьому контекстi дослiдники свiдомостi вiдзначають, що будь-який вiрус, будь-яке втручання iнобуття – це є наш дозвiл, негативний акт нашої волi. І позбавитися вiд нього можна тiльки за рахунок того, з чого й починається: за рахунок дiї волi. Найкраще воля проявляє себе у сприйняттях. Можна навчитися налаштовувати свою волю, направляючи її з точнiстю голки, фокусувати її, як захочеться, i за її допомоги досягати бажаного. Волю та намiри слiд розглядати як енергетичнi аспекти Всесвiту, i тодi стане зрозумiлим, що навiть найзагадковiшi прояви цього свiту зводяться до взаємодiї польових структур та деякої сукупностi резонансних процесiв. Воля – це особлива енергiя, що виникає як результат взаємного налаштування зовнiшнiх та внутрiшнiх еманацiй. Вiдповiдно, єдиної волi не iснує одразу для всiх iстот. Кожна особа має власний, глибоко iнтимний характер взаємостосункiв з унiверсальною енергiєю Всесвiту. Саме робота її свiдомостi визначає ефект зовнiшнього впливу, i це з неочiкуваної сторони висвiтлює парадоксальну тезу про свободу волi за умови загального детермiнiзму буття. Такий пiдхiд вiдкидає традицiйнi релiгiйнi догми, тому що виводить долю зпiд влади морально-етичного кодексу чи жорстких причинно-наслiдкових зв’язкiв. Минуле втрачає своє метафiзичне значення, свою вiддаленнiсть та позамежевiсть (трансцендентнiсть). Це стосується того, що за звичкою називають добром чи грiхом. Їх наявнiсть є реальною, поки вони перебувають у психiчному просторi суб’єкту i впливають на механiзми сприйняття чи реагування. Допоки бiблiйний Адам знаходиться всерединi вас, ви несете вину за т. з. первородний грiх. Якщо всерединi вас свiтло, то в вас не має нiякої темряви. Людина сама, i тiльки сама творить свою долю, використовуючи власнi намiри. Таким чином, людина сама дозволяє вiрусам iнфiкувати її добрi намiри, якi вона має у собi замислюючи якiсь дiї, i тодi мета її дiяльностi стає викривленою. Скоюючи якийсь вчинок, у людини раптом виникає пiдозра: а чи не коїться ця дiя з метою отримання користi, чи заради власного гонору. Тяжкi роздуми заводять людину до тупика i вона втрачає здатнiсть адекватно аналiзувати свої намiри. Вiруснi структури перепрограмують свiдомiсть жертви таким чином, щоб загальнолюдськi норми моралi не заважали їм виконувати деструктивну роботу. Способи боротьби та профiлактика. Вашi намiри приводять Всесвiт до руху. Всесвiт починає текти у напрямку вашого задуму, i тому є дуже важливим розумiти свої конкретнi намiри за будь-якої ситуацiї. Якщо ви абсолютно чiтко бачите свою мету, ваш пiдсвiдомий механiзм успiху допоможе вам дiйти до неї. Коли ви знаєте куди ви маєте прийти, навiть невдача буде слугувати вашому успiховi.

105

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Бiльшiсть людей спiткаються з проблемами, творячи те життя, яке вони бажають, тому що вони чiтко не визначили, куди мають прийти, i не уявили собi, як це буде виглядати, коли вони туди дiйдуть. Успiшнi люди мають успiх, тому що вони в своєму розумi формують чiтку картину того, якими будуть їх кiнцевi результати. Встановлення мети – є нарiжним фактором, котрий буде визначати успiх чи невдачу життя. Ви коли-небудь їхали у вiдрядження, не маючи навiть думки куди їдете? Ви коли-небудь виходили з дому до магазину, не знаючи, де той магазин? Чи їздили ви у вiдпустку, не знаючи куди хочете їхати? Правда цiкаво – нашi вiдпустки мають якусь мету; iгри, в якi ми граємо, мають якусь мету; нашi походи до магазинiв таки мають мету, але, на жаль, ми дуже рiдко формуємо мету для найважливiшої мандрiвки – нашого власного життя. Саме тому почнiть з того, що ви будете приймати рiшення та визначати мету. Навiть вiдсутнiсть рiшення є рiшенням. В нерiшучостi завжди є прихована, пiдсвiдома мета – завжди бути правим. Поки ви не визначилися чого хочете, ви нiколи не будете мати рацiю, нiколи не зробите помилку, i, природно, не будете розчарованi. Ми з дитинства запрограмованi не робити помилок. Коли ми нерiшучi, ми можемо залишатися дiтьми. Безпечнiше бути пасивним, бути дитиною, яка весь час бажає, щоб iнiцiатива походила вiд iнших, але коли ми є такi, ми втрачаємо контроль. Прийняття рiшень завжди в нас щось вiднаходить. Прийняття рiшень завжди говорить людям хто вони є. Таким чином, i прийняття рiшення – це, загалом, є вiдкриттям великої таїни. Якщо ваша мета життя у тому, щоб не вiдкривати хто ви є, то ви завжди будете нерiшучим. Таким чином, змiцнення волi, здатнiсть приймати рiшення i виконувати їх, виконання обiцянок та обов’язкiв, якi ви поклали на себе, визначення мети – є найкращими заходами проти вiрусу намiрiв. Замкнутий цикл намiрiв виникає завжди тодi, коли у вас з’являється бажання щодо якоїсь дiї. При цьому дiя не виконується до кiнця, а у вас вже виникло нове бажання. Це бажання призводить, наприклад, знову до попереднього бажання. Виникає зациклення. Все це коється, як правило, на пiдсвiдомому рiвнi. Такi цикли можуть мати i складнiший вигляд. Основне завдання має бути поставлене – розiмкнути це зациклення. Знаходячись у станi обмiрковування якогось бажання, ви можете вирiшити, що виконаєте його. Натомiсть ви проводите аналiз цього бажання i вирiшуєте щось зробити. При цьому ви повнiстю несете вiдповiдальнiсть за свою дiю. Коли ви починаєте дiяти, ви перестаєте бажати його виконувати, у вас виникає бажання виконати iншi дiї, саме в цьому i є iдея циклу. Як тiльки ви починаєте виконувати одне бажання, у вас виникає iнше бажання, i ви не маєте можливостей повною мiрою виконати задумане. В цьому випадку, коли ви виконуєте перше бажання попри те, що ви вже не хотiли його виконувати, виникає розрив циклу. Для того, щоб мати сили робити ту дiю, яку ви вирiшили, ви маєте спертися на такий принцип – кожна дiя є останньою, тобто вам треба усвiдомити, що ви завжди живете на межi смертi. Нiбито смерть завжди поряд i треба постiйно пам’ятати, що ви смертнi. Одна з помилок пересiчної людини, що вона на Mрунтi якоїсь релiгiї вважає себе безсмертною. При цьому, вона думає, що попереду ще багато часу i тому байдуже, як дiяти: скоїв зараз щось не так, можна потiм зробити те що треба. Для пiдвищення сили намiру треба тодi, коли ви виконуєте якусь дiю, концентруватися на нiй повнiстю, виходячи з

106

Психiка людини та вiруси свiдомостi

принципу, що кожна дiя остання, не думайте про iншi дiї, якi б вам зараз були приємнiшими. Знайте, в iдеалi, дiя виконується тiльки заради виконання дiї, заради виконання намiру, а не для досягнення результату. Якщо дiя твориться заради досягнення результату, тодi ви будете мати на увазi якусь другу наступну дiю, другий стан, стосовно якого ця дiя буде виступати як засiб. Ви не зможете ставитися до неї як до останньої дiї в своєму життi, тому що вона є передостанньою i виконується для того, щоб насолоджуватися якимсь результатом. Необхiдно до процесу будь-якої дiї ставитися як до найважливiшої дiї на даний момент. Терпiння – це умiння нiчого не робити. Цьому треба вчитися, просто так людинi це не дається. Терпiння – це вмiння чекати на необхiдний час реакцiї, на необхiдний час вiдповiдi. Практикуючи таку методику, ви прийдете до того, що ви не виконуєте якусь дiю, а вас «змушують» виконувати цю дiю. Ви нiбито протидiєте зовнiшньому впливу, на який прагнете адекватно реагувати, натомiсть цьому адекватному реагуванню не заважає ваша iндивiдуальна воля. Вже не ви дiєте, а через вас дiє воля провидiння. Реагуючи таким чином на зовнiшнiй вплив, ви стаєте нiбито дзеркалом.

5. 5. 3. ВЕРБАЛЬНI ВIРУСИ Свiт без мови був би свiтом без розумiння, без культур, котрi ми пов’язуємо з мовою. Мова впливає на те, про що ми думаємо, сприймаємо та запам’ятовуємо. Мова визначає спосiб думок. Рiзнi мови приводять до рiзного сприйняття дiйсностi. Саме мова формує основнi засади людини. Натомiсть рiдна мова, мова, яку тобi передали твої пращури, найповнiше формує здобутки людини. Багато з тих, хто володiє двома мовами, говорять, що усвiдомлюють себе по-рiзному в залежностi вiд того, якою мовою користуються. Знайте свою мову i ви будете мати повнiшi знання про свою культуру. Коли мова зникає, свiт втрачає культуру та мислення, котрi прив’язанi до цiєї мови. Заразiть мову чужорiдними словами, словами-паразитами, вiрусами i у вас змiняться мотивацiї, самооцiнка, сприйняття, думки. «Слово – є найсильнiшим наркотиком, яким користується людство», – казав Р. Кiплiнг. Слово – це образ вчинку. Дуже велика частина зла, що розповсюджується у свiтi, походить вiд слiв. Слово – це висвiтлена думка, а думка – це висвiтлене слово. Слова впливають i на те, про що ми думаємо, саме тому пiдбирати їх треба дуже дбайливо. Здатнiсть мови впливати на процес мислення робить накопичення словникового запасу ключовою частиною освiти. А розумiння першоджерел слiв та взаємостосункiв символiв рiзних культур надiляє людину величчю та осяянням. Розширення мови означає розширення здатностi мислення, а збiльшення словникового запасу – вiддається сторицею. Вербальнi вiруси передаються через спiлкування, лiтературу та речi. Вербальнi вiруси мають властивiсть швидко видозмiнюватися у залежностi вiд середовища, а також змiнювати енергетичне спрямування висловлювань. Їх дiя проявляється таким чином – добрi, чуйнi, свiтлi слова, якi говорять один одному рiднi люди, закоханi, друзi, починають якось дратувати, здаватися банальними, надокучують. Те, що ще вчора вислуховували з

107

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

пiднесеним серцем, сьогоднi здається обридлим та нудним. Пiдступнiсть цього виду вiрусiв вбачається у тому, що вони чутливо реагують на найменшi змiни вербально переданої iнформацiї i паразитують за рахунок семантичної енергiї слiв. Інколи видiляється загальна пiдгрупа – комунiкативнi вiруси, що провокують до нездатностi спiлкування людини з оточуючими i штовхають її до усамiтнення. Інфiкована людина сама стає закритою для спiлкування, вона заражається хворобливим педантизмом, пiдозрою та уразливiстю, її все роздратовує, вона не може побудувати змiстовну бесiду. Це є особливо негативним для тих, чиє життя пов’язане з необхiднiстю спiлкуватися, чиї життєвi iнтереси лежать у сферi комунiкацiї. Такий вiрус розвалює сiм’ї, уособлює людей, робить їх чужими один до одного. Людина, що займається бiзнесом, розганяє клiєнтiв, створюючи про себе негативну думку. Один з проявiв паразитiв свiдомостi – це слова-паразити. Бездумно повторюванi лiнгвоодиницi, тим гiрше, коли вони вульгарнi, роблять спiлкування зовсiм неефективним, знищують силу слова, ведуть до iнфляцiї змiсту, програмують на невдачу, втрати та розчарування. Мозок зчитує та копiює у себе нейроiмпульсну картину фрази, вибираючи її як напрямок дiї. Інфiкування в полi вульгарної лексики стає можливим практично миттєво. Про зараження говорять навiть негативнi, принизливi висловлювання про своїх знайомих, друзiв, просто про iнших людей. Навiть жартома сказанi зневажливi та образливi слова про iншу людину готують Mрунт для розвитку мутацiйних вiрусiв. Образливi та вульгарнi слова, висмiювання, передражнювання, пiдкреслювання чиїхось вад, знущання – ось що стимулює до життя цей тип вiрусу. Способи боротьби та профiлактика. Уявiть, що людина, про яку ви говорите, знаходиться поряд. Вiзуалiзуйте, уявiть собi її образ. Нiколи не говорiть про людей погано, а особливо за їх вiдсутностi. Убережiть своїх дiтей вiд спiлкування з людьми, що використовують у спiлкування лайливi та вульгарнi слова. Цi люди є заразними. Не наражайте на небезпеку здоров’я дiтей, особливо у перiод вiд заплiднення до п’яти рокiв. Існує старовинна духовна практика: якщо ви говорите про iнших людей, то уявляйте, що нiбито вони стоять перед вами. Само по собi зникають поганi думки та слова, навiть коли поведiнка тiєї людини, про яку ви говорите, чимось вас не задовольняє. Ця практика є досить результативною в боротьбi з розповсюдженням вiрусiв ментальною мережею. Нiколи не вiдкидайте її. Ви нiколи не можете знати точно, що в даний момент повнiстю звiльнилися вiд вiрусiв свiдомостi. Бiльш того, як i з вiрусами, що мають бiологiчну природу, ви також можете бути iнфiкованим, а вiрус у вас нiяк не проявляється. Але людина, що вступила з вами у контакт, одразу захворiє. Саме тому, щоб врятувати iнших вiд зараження, дотримуйтеся принципiв розумової та мовної гiгiєни. Зберiгайте чистоту своїх думок та висловiв. Використовуйте бiльше красивих слiв, слiв, що мають позитивну силу. Вивчайте ораторське мистецтво, використовуйте думки та вислови фiлософiв, поетичних генiїв тощо. Не брешiть, не скривджуйте нiкого словом. Говорiть з повагою та любов’ю до та про людей. Пам’ятайте, яке слово ви скажете, таке й почуєте, адже за законами тонкого свiту подiбне притягує подiбне.

108

Психiка людини та вiруси свiдомостi

5. 5. 4. МОТИВАЦIЙНI ВIРУСИ Мотивацiя – це активiзацiя та спрямування поведiнки; це сила, що стоїть за необхiднiстю задовольнити нашi потреби та нашi прагнення досягнень. Психолог Г. Мюррей визначив мотивацiю досягнень, як спрямування до виконання поставленого завдання, оволодiти навичками чи iдеями, досягнути намiченої мети прагненням високих результатiв на матерiальному та духовному рiвнях. Люди з високою мотивацiєю досягають величезних успiхiв. Теоретики вважають, що висока мотивацiя досягнень у бiльшостi людей має емоцiйне корiння, тому що вже в дитинствi вони вчаться пов’язувати досягнення з позитивними емоцiями. Високовмотивованi дiти стали такими завдяки тому, що батьки стимулювали їх незалежнiсть, хвалили та винагороджували за успiхи. Вважається, що iснує два види мотивацiй досягнення. Внутрiшня мотивацiя – це бажання бути ефективним i мати деякий вид поведiнки заради себе. Люди з внутрiшньою мотивацiєю творчо ставляться до роботи чи гри, прагнучи отримати задоволення, задовольнити свою зацiкавленiсть, знайти самовираження або вiдчути азарт. Зовнiшня мотивацiя – це прагнення отримати зовнiшнi винагороди та уникнути покарання. Часто безмiрнi зовнiшнiй тиск та стимули можуть пiдiрвати внутрiшнє задоволення. Але чому, навiть за однакового потенцiалу, одна людина має бiльшу мотивацiю до досягнень, нiж iнша? Багато людей навiть не мають рiшучостi жити щасливо, радiсно, успiшно; i це має мiсце тому, що вiруси викривляють мотиви, котрi стимулюють та направляють поведiнку людини. Сьогоднi людина, збираючись змiнити своє життя, говорить собi «стоп, так жити бiльше не можна», а завтра лiниво валяється у лiжку i початок радикальних змiн вiдкладає на невизначений термiн. Мотивацiйнi вiруси приводять до iнтелектуального та емоцiйного застою, лiнощiв, невдач, депресiй. Особистiсне зростання тих, хто пiдпав пiд їх вплив, гальмується, а надалi зовсiм зупиняється. Людина поступово втрачає позитивнi установки, що направляють її дiї. Ідеали, до яких вона ранiше прагнула, розпливаються i зникають як у туманi. Без твердого, позитивного мотиву не може бути нiякої творчої дiяльностi. Таким чином, вiрус, роз’їдаючи Mрунт, на якому стоять прагнення до зростання та самодосконалостi, зiштовхує iнфiковану особу до провалля негативного мислення, бездiяльностi та саморуйнування. Симптоми зараження: нерiшучiсть, безпринципнiсть, вiдсутнiсть волi, схильнiсть до згубних звичок, неулаштування життя, цинiзм, невдачливiсть, пасивне честолюбство. Цей вiрус створює хаос в iєрархiї мотивiв, порушує зв’язок мiж потребою та мотивом. Вiрус створює неадекватну реакцiю на похвалу, нагороду, контроль, примус, признання. Люди, котрi є iнфiкованими цим вiрусом, не можуть поставити собi чiтку мету, у них туманнi мрiї, несформованi iдеали, дуже завищена чи дуже занижена самооцiнка. Вони бояться будь-яких обов’язкiв, швидко обiцяють, але нiколи не виконують. Часто буває, що цей вiрус багаторазово пiдсилює мотивацiю у тих людей, що прагнуть до руйнiвних та негативних дiй, задоволення егоїзму, самолюбства та властолюбства. Заразливий ентузiазм цих людей можна назвати чорною харизмою. Цей вiрус також сильно впливає i на колективну мотивацiю. Дуже часто цi вiруси запускаються навмисно i спрямовано. Древнiй згубний метод «батога та пряника», замаскований пiд новiтнi психологiчнi технологiї, залишається найнадiйнiшим способом керування

109

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

свiдомiстю. Всi керiвники прагнуть зробити своїх пiдлеглих продуктивнiшими та ефективнiшими, ставлячись до них, як до машин. PR– агенцiї розробили пiдступнi технологiї керування суспiльною думкою через манiпуляцiю мотивацiї. Способи боротьби та профiлактика. Думайте над своїм призначенням. Воно вiдображається у ваших мрiях, сновидiннях, прозрiннях. Воно вiдкривається чистому розуму. Тому не затуманюйте розум статевою нестриманiстю, п’янством, «брудною» iнформацiєю. Розвивайте зiбранiсть, але нехай предметом вашої зiбраностi будуть високi iдеї та образи. З вiдкриттям вашого призначення вам вiдкриється мета вашого життя. Мета дає сили, активiзує мотивацiю та захищає вiд манiпуляцiй та вiрусних атак. Пам’ятайте про те, що ваше життя та життя кожної особи є мiсiєю. Мiсiя кожної особи завжди пов’язана з творчiстю, радiстю, достатком та самореалiзацiєю.

5. 5. 5. ВIРУСИ ЗАЛЕЖНОСТІ Коли людина iнфiкується вiрусом залежностi, її розум западає в iлюзiю володiти речами, якi їй нiколи не можуть повнiстю належати. Володiння будьякою рiччю, навiть власним тiлом, обмежене термiном земного життя. Чекання смертi доводить людину, що є iнфiкованою вiрусом залежностi, до жаху та страху. Вона починає мати iнтерес тiльки до малозначущих матерiальних речей. Необхiдно вiдмiтити i такий вид залежностi, коли хвора свiдомiсть прив’язується до установок, стереотипiв, прагнучи слiпо копiювати поведiнку вибраного iдеалу чи iдола. Прикладом крайнiх проявiв психiчної прив’язаностi є люди, що змученi манiєю вдосконалення, якi знущаються над своїм органiзмом безпричинними та невмiлими голодуваннями, якимись вправами, карикатурами на аскетичнi практики. З тими, хто має ненаситний потяг до матерiальних благ, ситуацiя дещо простiша, але й це є досить небезпечна хвороба, що порушує енергетичний баланс органiзму i яка веде до повної психiчної i, як це буває з вiрусами свiдомостi, фiзичної деградацiї. Один з найнебезпечнiших рiзновидiв – вiрус наркотичної залежностi, що викликає вiдчуття в необхiдностi вживання наркотичних препаратiв та iнтоксикантiв. Зараження даним видом вiрусу. Зараження вiрусом залежностi, наприклад, проявляється, коли людина починає тривожитися i залежати вiд того, що мають iншi люди. Дороге сусiдське авто полишить iнфiкованого вiрусом залежностi спокою. Їй починає здаватися, що iншi люди, що живуть набагато краще, прямо чи побiчно обкрадають її, створюють їй рiзнi проблеми, аби завадити її успiховi. І успiх дiйсно зникає: вiрус вносить невдоволення, скупiсть, неврiвноваженiсть, i людина замiсть того, щоб радiсно i свiдомо рухатися шляхом вдачi, щастя та любовi, поступово сповзає у провалля духовних та матерiальних злиднiв. Злоба, мстивiсть, ревнiсть, безжалiснiсть, користолюбство, бажання одразу все мати i нiчого не вiддавати, радiсть вiд невдач iнших – ось симптоми жахливого захворювання, що викликається вiрусом залежностi. Ця хвороба є досить розповсюдженою, може початися ще з дитинства; вона є дуже заразною i вiд неї дуже важко позбавитися. Способи боротьби та профiлактика. Ефективним способом позбавлення вiд вiрусу залежностi є наступна вiзуалiзацiя. Уявiть, як ви поступово починаєте роздавати iншим людям свої власнi речi, починаючи з нецiнних i поступово доходячи до найцiннiших. Отримувачi ваших речей – це вашi друзi, знайомi, родичi, навiть недруги та вороги. Прагнiть точнiше викликати у

110

Психiка людини та вiруси свiдомостi

свiдомостi образ кожної речi, при цьому розглядайте її вiдсторонено. Інколи з деякими речами у людей є якийсь зв’язок, згадки, навiть надiї. Таким чином ця рiч починає вiдбирати життєву енергiю, притягуючи до себе свiдомiсть, зв’язуючи людину по руках та ногах. Не можна ставитися до речей як до чогось бiльшого нiж просто предмети. Позбавтеся вiд фетишизму. Якщо iнфiкована свiдомiсть нашiптує вам, що якась рiч пов’язує вас, наприклад, з мамою, бабусею чи кимсь iншим, то варто задуматися: а чи це справдi так? Змiст життя людини полягає не в накопиченнi речей, а в тому, що вiн принiс у цей свiт i який слiд залишив в душах iнших людей. Чи ви оцiнюєте своє життя, як беззмiстовне життя посередньої людини, нiкчеми, що бореться за iснування, чи як життя великого натхненого творця? Як бiльшою кiлькiстю речей, якими користувався той, кого з вами немає зараз, ви оточите себе, так i сильнiше дiє вiрус залежностi, пiдкидаючи iдею, що цi речi вже нiби-то вашi. Саме цим вiрус i починає свою руйнiвну роботу i з’єднує свiдомiсть з деструктивними установками уявного володiння. Таким чином, вiзуалiзуючи роздавання речей, iдей, поглядiв, емоцiй, звернiть увагу на те, чого вам було найбiльше шкода. Визначивши таку «дорогоцiнну» рiч, пояснiть собi, чому вона викликає такi почуття. Пiсля вiзуалiзацiї роздавання речей корисно буде звернутися до позбавлення вiд ментальних залежностей. Нав’язливi iдеї, що знаходяться у головах людей i вiд яких багато-хто хоче позбавитися, є найкращим середовищем для розповсюдження вiрусiв залежностi. Згадайте, коли у вас вперше з’явилася негативна думка, що наразi перешкоджає вашому нормальному iснуванню. Згадавши момент виникнення її у вашiй головi, уявiть як вона проходить мимо вас i зникає у безкрайньому небi. Думку можна уявити у виглядi променя свiтла, пориву вiтру чи потоку енергiї – значення методу складається в тому, щоб перенаправити рух цiєї думки. Пройшовши мимо, ця думка бiльше не буде турбувати вас нiколи. Навiть якщо вона пiзнiше знову з’явиться, ви зможете пасивно споглядати її проходження мимо своєї свiдомостi, не залишаючи жодного слiду.

5. 5. 6. КОЛЕКТИВНI ВIРУСИ Формування колективних (макро-) вiрусiв (iнколи в метапсихологiї їх називають егрегорними) – складний процес, пов’язаний з нацiональною, конфесiональною, клановою структуризацiєю свiдомостi. Подiбно до Всесвiту, в якому ми знаходимося, поле дiяльностi вiрусiв (можна говорити про цивiлiзацiю вiрусiв) безперервно розширюється, розповсюджується та проявляється як свого роду космос, складений з негативних, деструктивних енергiй. Цей космос спiвiснує з iншими планами буття, якi описанi у Вiдах – священних книгах орiйцiв. Люди є частиною загального Космосу i нашi духовнi шляхи взаємопереплетенi. Високi духовнi вчителi постiйно попереджали про невидимих iстот мiнерального, рослинного свiту – все це вiруси, якi утворюють свою, нi на що не схожу цивiлiзацiю. Завдання цiєї цивiлiзацiї вiрусiв – руйнування. Кожна людина має духовний зв’язок зi своїми пращурами, нацiональними та територiальними Егрегорами. Такий зв’язок вбачає спадковiсть мислення, дiй та думок, бажань i спрямувань, що виникають в головах людей цiєї нацiї, групи, клану. Збiг деяких спрямувань та думок, ментальних злiпкiв – є найнезахищенiша область для утворення колективних вiрусiв. Це можна порiвняти з небезпекою внутрiшньородових, спорiднених шлюбiв, в яких вiрогiднiсть появи дiтей з вродженими спадковими хворобами є дуже

111

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

високою. Саме тому шлюби мiж близькими родичами є забороненими практично у всiх цивiлiзованих державах. Один з щаблiв розвитку колективних вiрусiв та вiрусiв агресiї – вiруси расизму. І хоча вони захищають вiд вiрусiв iншої нацiї, але згодом вони провокують ворожнечу та ксенофобiю. При цьому нацiя починає дегенерувати та зникати. Дiя вiрусiв приводить до того, що представники однiєї групи витонченими способами знищують людей просто за iншу форму черепу, належнiсть до iншої нацiї, iнший тип мислення. Особливо сильнi спалахи колективного вiрусу зафiксовано у 1914, 1917, 1933, 1937, 1940 роках. Зараження макровiрусами. Вiруси, що пов’язанi з долею, мисленням та культурою народiв, найбiльше впливають на поведiнку людини в рамках даного соцiуму. Ерiх Фромм описував специфiчну суспiльну атмосферу, що характеризується тривогою, неспокоєм, шизогенним середовищем, стверджуючи, що вона є заразною i що залишитися нормальним у цьому середовищi практично неможливо. Потужним iнструментом розповсюдження колективних вiрусiв є мистецтво. Йдеться про тi його форми, якi надихають на темнi спрямування. Не дарма iснують вiрусна естетика, живопис, iнспiрована iнфернальними силами демонiчна музика. Якщо заражена макровiрусами людина починає щось творити, вона через своє твориво крiм настрою, переносить ще й вiруси. Це дуже схоже, як хвора грипом людина заходить до автобуса, береться за ручки – i створює прецедент розповсюдження зарази. Способи боротьби та профiлактика. У профiлактицi та дiагностицi вирiшальним є не перша установка стосовно того, хто буде провiдним, а хто супроводжуючим, органiзм чи вiрус: все залежить вiд упевненостi. Потреба володарювати – це простий наслiдок слабкостi та страху. Стефан Цвейг говорив: «Хто володарює, той вiдбирає свободу у iнших, але насамперед – свою душу». Люди, що перебороли вiруси свiдомостi, добиваючись успiхiв на шляху духовного розвитку, говорять, що нiколи не хотiли б повернутися до початкових стосункiв зi свiтом: вони почувають себе чуйнiшими, потужнiшими та впевненiшими. І що найважливiше – вони вiдчувають своє духовне зростання. Таким чином, найкращий спосiб боротьби з макровiрусами – це єднання сердець людей, що об’єдналися не для того, щоб генерувати новi деструктивнi види вiбрацiй, а задля створення благодатного розвитку подiй, якi базуються на всьому доброму та мудрому, що було накопичене нацiєю, етносом, родом протягом вiкiв, i що створює особливу систему, яка Mрунтується на любовi, взаємопiдтримцi та родових стосунках мiж людьми.

5. 5. 7. ВIРУСИ САМООЦIНКИ «Пiзнай себе... », казав Г. С. Сковорода. Ця метапрограма вже тисячi рокiв надихає людей на самодослiдження. Індивiдуальнiсть, Я – є активно дослiджуваними темами психологiї. Щороку з друку виходять новi дослiдження з питань самоповаги, самосвiдомостi, самоосягнення, самосхем, самоуправлiння тощо. Індивiдуальнiсть, як органiзатор думок, почуттiв та дiї, є стрижнем особи. Ми краще запам’ятовуємо iнформацiю, якщо кодуємо її в категорiях свого Я. Прикладом роздумiв про своє Я може слугувати концепцiя про множиннiсть Я. Вашi можливi Я охоплюють уяву про себе такого, яким ви бачите себе у мрiях – багате Я, струнке Я, любе Я, змальовуючи специфiчну мету i даючи енергiю для їх досягнення. В уявi свого Я велике i красиве Я. Вони також охоплюють тi Я, якими ви боїтеся стати – безробiтне Я,

112

Психiка людини та вiруси свiдомостi

алкогольне Я, Я, що погано вчиться тощо. Такi можливi Я вмотивовують нас, значення має саморефлексiя та самооцiнка. Те, що ми вiдчуваємо стосовно себе, також є дуже важливим. Дослiдження пiдтверджують добрий вплив позитивного почуття власної гiдностi, але також акцентують на шкiдливостi гординi. Висока самооцiнка приносить чудовi результати. Люди, якi добре до себе ставляться, проводять менше безсонних ночей, мають бiльший опiр зовнiшньому тиску, не схильнi до вживання наркотикiв є наполегливiшими у розв’язуваннi складних задач життя i просто щасливiшими вiд iнших. Порушення почуття самоприйняття та власної гiдностi є основною причиною нещасть, розчарувань, невдач та вiдчаїв. Низька ступiнь самооцiнки виявляє себе у рiзних формах. Уразливi для депресiй люди можуть вiдчувати, що вони не в змозi реалiзувати свої надiї. Схильнi до тревоги люди часто усвiдомлюють, що вони не в змозi бути тими, ким мають бути. Люди, що негативно ставляться до себе, схильнi також до вразливостi та пiдозрiлостi. Вони будуть мати схильнiсть до приниження iнших. Однi люблять своїх ближнiх, як самих себе, iншi ненавидять своїх ближнiх, як самих себе. Низька самооцiнка робить людей критичними, ущипливими, цинiчними, що у всьому сумнiваються, консервативними у дрiбницях. Саме через це багато з дослiдникiв вважають, що проблеми людства мають мiсце не через надмiрну гординю та самозакоханiсть, а вiд зневаги, неповаги та нелюбовi до себе. Але вражаючим є те, що люди виправдовують свою зневагу до себе. Проаналiзуйте-но свої думки i ви побачите, що: – ви пам’ятаєте i обMрунтовуєте свої дiї, самовиправдовуючи себе; – ви виявляєте свою вiру у точнiсть своїх поглядiв та суджень; – ви переоцiнюєте те, наскiльки добре дiяли б у ситуацiях, в яких бiльшiсть людей поводить себе не найкращим чином; – ви, лiпше повiрите в улесливий опис свого характеру, нiж в правдивий. Вам бiльше подобаються люди, якi приписують вам добрий iмiдж; – ви пiдтримуєте свiй iмiдж переоцiнкою того, наскiльки iншi люди пiдтримують вашу позицiю i приймають вашi слабкостi, i недооцiнкою загальностi ваших позитивних якостей. З другого боку вiрус самооцiнки дiє так, що ви переоцiнюєте себе i зовсiм недооцiнюєте iнших. Таке сприйняття себе є пiдгрунттям рiзних конфлiктiв: вiд звинувачення в подружнiй зрадi iншої сторони до самозвеличеного снобiзму. Переоцiнка себе i презирство iнших – ось що є тiєю погордою, яка веде до саморуйнування. Теофаст писав: «Погорда – це свого роду презирство до всiх iнших, крiм самого себе». Погорда стає перешкодою до iстинної величi, до щастя та процвiтання. Вiруси свiдомостi дiють так, що людина починає мати погорду до своєї сили i до своєї слабкостi, до своїх знань i до свого невiгластва, до своєї чесноти та до своєї розпусти. Погорда пiдштовхує до заздрощiв, нетерпимостi, ворожого ставлення до свiту. Погорда заважає любити i бути любим. Погорда перетворює вдачу на кару. Найстрашнiше – це погорда з обличчям покори. Здорова самооцiнка дає позитивнi результати. Сприймайте себе таким, яким ви є насправдi i вам легше буде сприймати iнших людей.

5. 5. 8. ПОНЯТIЙНI ВIРУСИ Не справжня природа речей, а мислеобрази, визначають вашi дiї та почуття. Ми маємо сталу уяву про себе, оточуючий свiт i людей в ньому, i ми поводимо себе так, нiби ця уява точно вiдображає реальну дiйснiсть, її iстинний змiст. Можна без перебiльшення сказати, що кожний з нас в деякiй мiрi загiпнотизований чи-то уявами, якi некритично сприймалися з iнших джерел,

113

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

чи-то iдеями, якi прийшли в голову i якi, як ми самi себе запевнили, вiдповiдають дiйсностi. Цi негативнi уяви та iдеї, що зараженi вiрусом, з однаковою силою впливають на нашу поведiнку, як i тi, що навiюються об’єктовi гiпнозу професiйним гiпнотизером. Якщо ви вважаєте себе за невдаху, то успiх буде обходити вас. Ви самi себе програмуєте на тривогу, стреси, безсонницю, хвороби, бiднiсть. Саме Ви вибрали забути про те, що Всесвiт забезпечує нас всiм необхiдним для щасливого життя i зараз, i у майбутньому. Життя бiльшостi людей будується на подiбних хибних поняттях та уявленнях про свiт та про себе. Уява про самого себе – це передумова, база, фундамент, на якому Mрунтується наша iндивiдуальнiсть, i вона визначає особливостi нашої поведiнки. Понятiйнi вiруси стимулюють сталiсть цих уяв, зашорення свiтогляду, виникнення жорстких стереотипiв, навiшування ярликiв. Через них практично кожна людина впевнена тiльки у своїй правотi, натомiсть втрачає природну гнучкiсть. Через них ми будуємо свою поведiнку не на конкретних фактах, а на судженнях про цi факти. Цi судження не дозволяють насолоджуватися спiлкуванням з людьми, радiти оточуючiй природi, бо перетворюють життя у постiйний, як замкнуте коло, нудний сон. Не дарма древня мудрiсть говорить: «Не засуджуй... ». Є випадки, коли вiрус навпаки руйнує ключовi стереотипи, установки, переконання та уяви. Вiн руйнує основи свiтосприйняття. Уявiть собi, що вiрус вражає уявлення про цiлiснiсть Всесвiту. Ви можете функцiонувати тiльки тодi, коли оточуєте себе повноцiнними образами, за якими стоїть синхроннiсть чи скоординованiсть сигналiв, що надходять через зiр, слух, дотик, запах та смак. З iншого боку, така скоординованiсть сигналiв беззаперечно пов’язана з iдеєю просторово-часового континуума, закони якого є незмiнними, в iншому ж випадку ваш розум вiдмовиться щось сприймати, чи, отримавши шок, звузиться, а то й зруйнується. Наприклад, ви чiтко бачите та чуєте щось, до чого не можете доторкнутися. Або ви звикли сприймати свiт щiльним, речовинним, аж ось, неочiкувано, вiн вами сприймається як вiбруючий потiк енергiї. В деяких таємних школах мiстерiй майстри спецiально та свiдомо використовують цi вiруси для руйнування сталих уяв та оманливих концепцiй, що заважають учням бачити реальнiсть, а також готуючи їх до просвiтлення. Реальнiсть так вiдрiзняється вiд наших уявлень, що неочiкувана зустрiч з нею приводить до розщеплення, роздвоєностi непiдготовленої свiдомостi. Тiльки тодi, коли звичне для нас оточення, тобто його опис, зруйнований, ми можемо жити у ньому. Але найруйнiвнiшим та розвалюючим всi уяви, поняття та iдеї началом є Смерть. Бiльшостi сучасних людей властиве вiдсторонення вiд всього того, що пов’язане з їх Смертю чи викликає асоцiацiї з нею через те, що мало яка людина буває готовою до цього природного акту свого Життя i в глибинi Душi боїться його i тому вважає за необхiдне обминати все, що стосується її майбутньої Смертi. Несвiдомо вона вiдганяє вiд себе Думку про кiнець свого Життя, про сумнi обставини, пов’язанi з ним, про матерiальнi та моральнi втрати, якi обов’язково виникають у рiдних та близьких, про незакiнченi справи... Дохристиянське Православ’я як духовна парадигма України-Русi вчить нас, що безсмертний Дух поступово, протягом багатьох тисяч рокiв, у багатьох земних втiленнях, роздiлених мiж собою промiжними станами Свiдомостi в Тонких Свiтах, розвиває та пiзнає свої божественнi якостi. Кiнцева мета всiх земних втiлень Духу – збирання досвiду, який у розвтiленому станi трансформується у розумовi здiбностi та духовнi якостi, що дозволяють людинi досягти наступного щабля свого розвитку – стану Боголюдини, не

114

Психiка людини та вiруси свiдомостi

втративши при цьому iндивiдуальностi. Цi властивостi, що напрацьованi у посмертному iснуваннi, створюють моральну та iнтелектуальну основу для тiєї особи, яка народиться у наступному втiленнi Духу на Землi. Крiм того, для багатьох людей, що всiм своїм життям прямували до духовної свободи, Смерть є вчителем. Вона вчить помирати невмираючи, вчить бачити оточуючий свiт таким, яким вiн є. Таємним. Дивним. Омрiяним. Для просвiтленої особи навiть Смерть перетворюється у безсмертя... Понятiйний вiрус поступово блокує здiбнiсть до iнтуїтивного пiзнання оточуючого свiту. Починає домiнувати iнтелектуальне, формально-логiчне мислення. Поступово з’являється схильнiсть до порожнього розумування, резонерства. Але iнтелект, що налаштований на самого себе, на свою власну природу i походження є приреченим, у ньому починають працювати програми самознищення. Саме в цьому i є трагедiя сучасної цивiлiзацiї, де головним є накопичення та обробка iнформацiї, де iнформацiя є i богом, i метою. Але треба усвiдомити, що всi психiчнi вiруси «мешкають» саме в iнформацiйному полi. І тiльки тодi людина може звiльнитися вiд них, коли вийде за межi вiчно неспокiйного розуму, позбавиться вiд виснажливої внутрiшньої балаканини. Подальше розповсюдження цього вiрусу призводить до розколу свiдомостi, який проявляється у дезорганiзованому мисленнi, в розладах вибiрностi уваги, гострому переживаннi iррацiональних iдей, викривленому сприйняттю та неадекватних емоцiй. Цей психiчний розлад називають шизофренiєю, що буквально означає «розщеплення свiдомостi». Як проходить зараження цим вiрусом? Розумiння того, що нашi дiї, почуття та поведiнка – це лише результат наших уявлень та переконань, є важелем, за допомогою якого вiдкривається брама до майстерностi, успiху та щастя. Змiнивши свої власнi переконання, ви зможете змiнити все своє життя. Проаналiзуйте свої уявлення про себе та про оточуючий свiт, свої установки, свої вiрування. Як вони формувалися? Звiдки вони з’явилися? Яку користь чи шкоду вони вам принесли? Чи зробили вони вас щасливими, вiльними? Сформулюйте їх та запишiть. Ви отримаєте кредо, яке визначало ваше життя та вашi вчинки. Його можна визначити як основну метапрограму. Але чому вона принесла стiльки руйнування у ваше життя, стiльки болi? Змiнiть цю метапрограму свого життя, орiєнтуючись на те, щоб ваше життя стало радiсним, творчим, щоб воно приносило щастя вам, людям вашого Роду, України, планети Земля.

5. 5. 9. ДИСОЦIАТИВНI ВIРУСИ Цi вiруси викликають раптову втрату пам’ятi, змiну особистостi, неузгодженiсть думок (переконань), та вчинкiв. У стресових ситуацiях цi вiруси активiзуються, а коли ситуацiя стає занадто стресовою, люди намагаються дисоцiювати себе вiд неї. Їх свiдомiсть вiдмежовується вiд болючих згадок, думок та почуттiв. Багато хто з вас переживав стан нереальностi, вiддiлення вiд власного тiла, змiни обсягiв тiла, споглядання себе зi сторони, нiбито у кiно. Такий стан захищає людину вiд згадок про сильну бiль, яку ця людина мала, наприклад, пiд час аварiї. Лише коли такi випадки стають гострими, страшними, неконтрольованими, це можна вважати за дiю вiрусiв, що призводять до дисоцiативних розладiв. Такий стан може супроводжуватися нездатнiстю згадати подiї, схоже як пiд час сильного алкогольного сп’янiння. В разi сильної дiї вiрусiв починається повна дисоцiацiя свого Я, розщеплення особистостi. У таких людей спостерiгається двi чи бiльше окремих особистостей з зовсiм рiзними манерами, поведiнкою, пристрастями та властивостями характеру. У кожної

115

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

особистостi свiй голос, погляд на свiт, установки, фiзiологiчнi реакцiї. Цi особистостi не є ролями, тому що пiд час дисоцiативного розщеплення втрачається самоiдентифiкацiя. Якщо актор вважає себе за Гамлета поза сценою, то це не майстернiсть, а божевiлля. Пiд час дисоцiативного розщеплення мiняється навiть гострота зору у рiзних особистостей, що є неможливим пiд час акторської симуляцiї. Зараження дисоцiативним вiрусом. Життя надається для щастя, творчостi, любовi... У людей виникає любов, але в область любовi проникають (часто свiдомо направленi iншими) вiруси i це свiтле почуття починає трансформуватися. Люди, нiбито пропагуючи любов, починають ненавидiти своїх близьких, несуть зло, винищують один одного; i вiруси, що штовхають людей до такої поведiнки, живляться саме любовними спрямуваннями. В iсторiї зараження такими вiрусами мало мiсце пiд час Христових походiв, полювання на вiдьом, мiжрелiгiйних воєн та мiжконфесiйної агресивностi. Хто це робить? Особливi вiруси, що проникають у свiтлi емоцiї, почуття, думки, еманацiї, починають ними живитися та їх перекручувати. Творче, Божественне начало трансформується у щось демонiчне, руйнiвне, що негативно впливає на людину i його свiдомiсть, звужуючи її. Це iржа, ментальна, психологiчна iржа, що роз’їдає, розкладає душу людини. Натомiсть психiчне спустошення веде i до фiзичної деградацiї. Думки, мислення втрачають гнучкiсть, виникають нав’язливi стани, приступи агресiї, фобiї. Втрачається почуття гумору, неможливiсть правильного ставлення до травмуючих переживань, пiдвищене навiювання (самозомбування), пiдвищується самозакохана замкнутiсть, що призводить до втрати соцiальної адаптацiї. Способи боротьби та профiлактика. Емоцiйнi вiруси, як правило, передаються у той момент, коли людина знаходиться у станi звуженої свiдомостi – сон, гiпноз, наркотичне сп’янiння, шок, психологiчна травма тощо. В цей момент свiдомiсть втрачає здатнiсть фiльтрувати iнформацiю i вiдбувається запис будь-якої iнформацiї на дуже глибинному рiвнi. Цi вiруси розповсюджуються як спецiально, так i невимушено. Прикладом спецiального розповсюдження емоцiйних вiрусiв є зомбування та кодування свiдомостi, що практикуються з релiгiйною та iдеологiчною метою i якi можна побачити та вiдчути на собi у будь-яких церквах, зборах релiгiйних громад, та у державних виборчих технологiях. Прикладом невимушеного кодування свiдомостi, вiд якого страждають багато людей, є родовi iнформацiйнi травми. Пiд час народження дитини, коли мати вiдчуває бiль, а дитина страх нового життя, записується негативна iнформацiя, яка у подальшому життi може зiграти фатальну роль. Наприклад, в цей час випадково падає скальпель i немовля чує цей звук. Маленький запис цiєї iнформацiї поступово обростає енергетичною оболонкою, яка за багато рокiв стає страшною пухлиною, що роз’їдає тiло та душу. Надалi, почувши дзвiн металу, людина може запустити програми, якi асоцiюються з болем та страхом i якi можуть спровокувати неврознi стани, якi, загалом, перетворюються у живильне середовище для розвитку вiрусiв. Існує широкий спектр древнiх орiйських та схiдних духовних практик, якi розробленi спецiально для того, щоб забезпечити доступ до перинатальних та трансперсональних областей свiдомостi людини. Саме тому, нова модель психiки дуже нагадує древнi уявлення великих мiстичних традицiй. Можна оживити пам’ять тiла на клiтинному рiвнi за допомогою холотропного дихання та медитативних практик i подумки повернутися до моменту свого народження. Пiрнувши у цей процес в станi медитацiї декiлька

116

Психiка людини та вiруси свiдомостi

разiв, людина позбавляється вiд травматичного переживання своєї появи на свiт. Вона нiби-то повертається до стану ембрiона, а свiдомiсть робить стрибок назад до першого свiтосприйняття (передкодованого стану), вибиваючи Mрунт з-пiд вiрусiв. В цей час вiдбувається депрограмування свiдомостi. При цьому знiмається недовiра до оточуючого середовища, почуття вини i страху перед ним. Автори неодноразово проходили практики очищення свiдомостi за допомогою медитацiї та холотропного дихання i можуть сказати про те, що пiсля цих практик людина вiдчуває незмiрне почуття щастя та любовi. Але рекомендуємо цi практики проводити з майстром (терапевтом), тому що в процесi очищення у людини виходить весь негатив i людина в цьому процесi потребує активної допомоги.

5. 5. 10. ВIРУСИ СПРИЙНЯТТЯ Мiльйони подразнень iз зовнiшнього свiту постiйно атакують наше тiло. А у суцiльнiй темрявi нашого внутрiшнього свiту, в ореолi таїни працює наш мозок. Цей факт ставить фундаментальну проблему: як образи оточуючого середовища попадають до мозку? А сучасною мовою її можна сформулювати так: як людина формує свою уяву про оточуюче середовище; таке як вигляд хвиль, шум прибою, запахи моря перетворюються в деякi схеми активних нейронних ланцюгiв? І як iз цiєї живої нейрохiмiї ми створюємо свою усвiдомлену уяву про море та його температуру, про його запах та красу тощо? Щоб вiдобразити картину оточуючого свiту у своєму розумi, ми маємо помiтити фiзичну енергiю у зовнiшньому середовищi i кодувати її у виглядi нервових сигналiв, i цей процес традицiйно називають вiдчуттям. Надалi ми маємо вiдiбрати, органiзувати та iнтерпретувати нашi вiдчуття, i цей процес традицiйно називають сприйняттям. У нашому повсякденному досвiдi вiдчуття та сприйняття зливаються у один нерозривний, суцiльний процес. Ми формуємо сприйняття, покладаючись не тiльки на вiдчуття, що iдуть «догори», тобто до мозку, але й на власний досвiд та iнтуїцiю. У процесi сприйняття де-iнде можуть мати мiсце порушення, починаючи з сенсорних рецепторiв i закiнчуючи перцептивною iнтерпретацiєю. Щомоментно наша свiдомiсть фокусується подiбно до променя лiхтаря на обмеженiй кiлькостi об’єктiв та явищ дiйсностi. Наша свiдома увага є вибiрковою. Те, що в нас визначає, якi саме еманацiї в даний момент сприйняття будуть вiдiбранi, називається каналом свiтогляду; його можна розглядати як властивiсть свiдомостi вiдбирати вiдповiднi еманацiї для забезпечення одночасного сприйняття всiх елементiв, що утворюють в даний момент оточуючий свiт. Незначна змiна каналу свiтогляду тягне за собою вiдкриття нових полiв еманацiй, якi, як правило, люди не сприймають. Мета внутрiшньої алхiмiї – розвиток здiбностi свiдомо змiнювати канал свiтогляду, щоб вийти за межi вузьких рамок пересiчного сприйняття. Хоча навчитися змiнювати канал свiтогляду є непростим завданням, насправдi навiть дуже мала його змiна докорiнно перебудовує життя будь-якої людини, її буття, поведiнку та сприйняття оточуючого свiту. Здатнiсть сприймати еманацiї є властивiстю живих iстот, яку вони вдосконалюють протягом всього свого життя. Це дозволяє їм досягнути особливого типу сприйняття. Розвиваючи сприйняття, кожна людська iстота з моменту свого народження має вдосконалювати свою здатнiсть вiдбирати лише частину всiх доступних до сприйняття людини еманацiй з тим, щоб практично їх використовувати. Без цього еманацiї будуть сприйматися як повний хаос.

117

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Існують цiлi областi нашого буття i багатообразнi здатностi сприйняття, якi забутi нами через обмеження, що були накладенi вихованням в межах сучасної культури. В межах вiдомого розташовується лише незначна частина всiх доступних нам еманацiй. Але у цих межах ми, пересiчнi люди, проводимо все своє життя – тут знаходиться все, що у своєму життi ми сприймаємо як реальнiсть буденного свiту. Все, хто ми є i що ми робимо, знаходиться у межах цiєї частини еманацiй. Невiдоме – це практично нескiнченна частина свiтоутворення, яке для пересiчної людини є недослiдженим. Але кожна людина має можливiсть перелаштувати себе i почати сприймати iншi, що входять до цiєї частини свiтобудови, еманацiї. В сучасному свiтi вiдчуття та сприйняття людей є обмеженими, а це означає, що значна частина Реальностi залишається взагалi недоступною до сприйняття. Те, що нами не сприймається, буквально протинає свiт, iснуючи безпосередньо бiля людини, але нiяк з нею не перетинаючись. Для бiльшостi є очевидним, бачити – значить вiрити. Багато хто з нас також знають, що вiрити – значить бачити. Наш життєвий досвiд, судження та очiкування можуть забезпечити нас деякими стереотипами сприйняття чи схильностями розуму, що значно впливають на те, що ми бачимо. Зараження даним видом вiрусу. Вiруси сприймання порушують адекватнiсть сприймання дiйсностi. Справжнiй масштаб спотворень сенсорної iнформацiї є величезним. Цi спотворення завужують вхiдну iнформацiю, створюють блоки, клiше та стереотипи. Наприклад, сприймаючи людину, ми з’єднуємо воєдино цiлий ряд iзольованих сприймань – ноги, колiр волосся, тембр голосу, запах шкiри тощо, i цим створюємо неподiльну цiлiснiсть. На цьому етапi функцiонування свiдомостi деякий обсяг iнформацiї знищується вiрусами чи витiсняється у пiдсвiдомiсть. Далi вiруси дiють i на оцiнки усвiдомленого сигналу i залишають з усього комплексу зiбраного сприйняття лише окремi параметри. В цьому випадку складнiсть механiзму зумовлена рухливiстю уваги, що, у свою чергу, безпосередньо пов’язане зi змiною мотивацiї. У кожний окремий момент ми свiдомо сприймаємо лише те, що оцiнюємо. Через дiю вiрусiв ми отримуємо iнформацiю досить обрiзану, спаплюжену та викривлену, що всякий образ, котрий був побудований на її базi, страждає явною та багатосторонньою недостатнiстю. Чому ж ця недостатнiсть не охоплюється нашою увагою i, бiльш того, здається зовсiм неочевидною у бiльшостi випадкiв? Механiзм, що з таким успiхом приховує злиденнiсть нашого сприйняття, «вiтцi» НЛП назвали «галюцинуванням». «Галюцинування» стає явним, коли людина, виходячи з власного переконання, починає приписувати людям чи об’єктам такi характеристики та дiї, якi не iснують у реальностi. У таких випадках кажуть: вона бачить те, що хоче бачити. Оточуючим людям iнколи навiть важко зрозумiти, звiдки у таких людей впертiсть та впевненiсть – нам нiяк не вiриться, що вони саме галюцинують, тобто сприймають неiснуюче за реальнiсть. Вiруси, просякаючи у грандiозний механiзм сприйняття, використовують бiльшу частину енергiї iндивiда. Зворотним боком цього процесу, ще енергоємнiшого, є емоцiйне реагування як результат втягування суб’єкту в те, що вiн переживає «галюцинаторний» опис оточуючого свiту, i тут вже можна побачити функцiонування емоцiйних вiрусiв.

5. 5. 11. ВIРУСИ ПАМ’ЯТI Цi вiруси приводять до викривленого розумiння причинно-наслiдкових зв’язкiв, порушення мнемiчних процесiв (вiд грецької мнема – пам’ять), до плутанини уявлень та згадувань. Одна негативна згадка, пiдсилена мнемонiчним вiрусом, може знецiнити тисячi свiтлих, позитивних згадок. Це викликає тотальну образливiсть, роздратованiсть чи паталогiчну

118

Психiка людини та вiруси свiдомостi

невпевненiсть у собi. Інфiкованiй людинi чомусь перестає щастити; хтось нiбито краде його внутрiшнi заслуги. Бiдолаха працює, а результатiв не видно; творить, а його творчiсть нiкому не потрiбна; заробляє грошi i постiйно їх втрачає. Прагнення вдачi та радостi поступово втрачається. Людина поступово занурюється у дрiбнi турботи земного iснування без свiтла та любовi. Деструктивнi iдеї поступово захоплюють її розум. У людини повнiстю порушуються психiчнi та фiзiологiчнi механiзми, що могли б допомогти контролювати процеси запам’ятовування та забування. Образи, що пiднiмаються з глибин пам’ятi, пригнiчують її та вiдбирають життєву енергiю. Вiруси пам’ятi можуть також iнфiкувати великi групи людей, навiть цiлi народи. Суспiльство забуває свою iсторiю, або для манiпуляцiї народом iсторiя спотворюється. «Що таке iсторiя, як не брехня, з якою всi погодилися», – якось закинув Наполеон. А й насправдi, iсторiю нашої Батькiвщини – України нещадно викривлено з метою нав’язування нам не нашої духовностi, нам нав’язують думку, що нiбито у 988 роцi Київську Русь було охрищено, а насправдi т. з. християнство вкотилося до нас у 17 столiттi разом з московським поневоленням, i це все тiльки для того, щоб нас, українцiв зробити рабами, в т. ч. i рабами чужих богiв та енергiй. Мета даного типу вiрусiв – створення не просто пiдлеглої iстоти, а цiлого керованого колективу, що має здатнiсть до самовiдтворення та експансiї. Таким суспiльством людей може стати будь-яка суспiльна формацiя. Коли на сцену виходять вiруси пам’ятi, має мiсце пiдмiна iндивiдуальних програм колективними, i саме таким чином, що люди починають сприймати чужу програму дiй як свою власну. Така iнфiкована група є дуже небезпечним джерелом зарази: практично будь-хто, що попав до цiєї групи ззовнi, рано чи пiзно заражається сам. Саме вiруси перетворюють групу добропорядних людей в некерований, агресивний натовп, здатний зробити будь-якi огиднi дiї. Зараження даним видом вiрусу. Вiруси пам’ятi практично постiйно нападають на людину. Можна сказати, що людина постiйно знаходиться пiд загрозою зараження ними. Варто тiльки зiйти з прямої стежки, i психiчна зараза швидко розповсюджується всiма планами свiдомостi. Саме тому дуже важливим є проведення профiлактичних заходiв, налаштованих на очищення свiдомостi вiд цього рiзновиду вiрусiв. Вiруси пам’ятi викликають також забування отриманої iнформацiї. Початкова стадiя захворювання – це коли людина швидко забуває отриману iнформацiю, забуває речi, окремi слова, стає неуважним i, врештi-решт, зовсiм перестає сприймати прочитане чи почуте. Способи боротьби та профiлактика. Нижче надаємо декiлька технiк боротьби з вiрусом пам’ятi. Цi технiки дiють найефективнiше, коли їх виконує особа, що iнiцiйована у практику природного зцiлювання руками, що зараз має назву «Рейкi». 1. Практика матричного дихання. В разi виникнення загрози зараження, термiново зосередьтеся на своєму диханнi, встановiть спокiйне, глибоке та ритмiчне дихання i повторюйте про себе видихаючи через серцевий енерговихор захисну мантру – ХУМ чи слова, що дають людинi силу – СВІТЛО, ЛЮБОВ тощо. 2. Свiдома стимуляцiя радостi. Згадайте, який має вигляд ваше обличчя, коли ви знаходитеся у радiсному станi духу. Вiдчуйте посмiшку у своїх очах. Усмiшка може бути першим кроком до щастя i дозволить розрядити напружену ситуацiю. Випробуйте цей простий спосiб i щиро усмiхнiться саме зараз. Хiба ви вже не вiдчули себе краще? Жiнкам потрiбно постiйно звертатися до цього найдешевшого косметичного засобу, до усмiшки...

119

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

3. Випрямлення хребетного стовпа. Випрямiться! Напруженi люди постiйно горбляться, нiбито несуть на своїх плечах весь свiтовий вантаж i цим притягують небезпечнi вiруси. Скиньте цей, непотрiбний вам вантаж. Прямий хребет має властивiсть дiяти як посмiшка. Фiзична рiвновага тiла є гарантом емоцiйного балансу. Вiдчуйте потiк свiтла вiд макiвки вашої голови i аж до п’ят. 4. Релаксацiя. Викупайтеся у хвилях розслаблення. Свiдомо пропустiть хвилю розслаблення через усе своє тiло. Уявiть, що ви стоїте пiд водоспадом, який змиває всю вашу напруженiсть. 5. Афiрмацiйна практика. Ствердiть своє iснування у дiйсностi. Сприймайте її такою, якою вона є. Скажiть собi: «Я можу подолати невдачi. Я знайду найкращий спосiб подолати їх саме зараз». 6. Наповнювання добродiйними струменями Космосу. Наповнiть свiй розум свiтлими та чуйними думками. Сядьте на стiлець з прямою спинкою, вiдчуйте на ньому свою вагу i розслабтеся. Вiзуалiзуйте, уявiть собi, що ви дихаєте через сонячне сплетiння. Зробiть декiлька глибоких подихiв, потiм зафiксуйте свою увагу на основi хребта, фiксуючи свої вiдчуття. Перемiстiть свою увагу на тiм’я голови i уявiть собi центр енергiї над тiм’ям голови, на вiдстанi долонi. Вiдчуйте, що цi двi точки (основа хребта та над тiм’ям) пов’язанi мiж собою променем свiтла, що проходить через хребет. Нехай енергiя вiльно циркулює мiж цими двома точками (енергоцентрами). Тепер перемiстiть свою увагу на сонячне сплетiння, вiдчуйте енергiю, що знаходиться у цiй життєво важливiй точцi. Вплив на сонячне сплетiння є однiєю з ефективних практик. Поклавши свою руку на сонячне сплетiння дитини, що плаче, можна її таким чином легко заспокоїти. Передайте їй своєю рукою всю свою любов, ласку, нiжнiсть та тепло. Не притискайте руку, а просто увiйдiть в резонанс з диханням дитини. Такi зцiлювальнi технiки накладання рук є старовинними орiйськимиволхвiвськими практиками.

5. 5. 12. СВIТОГЛЯДНI ВIРУСИ Цей тип вiрусiв викликає бажання до культивацiї та розповсюдження оманливих знань, нездатнiсть до сприйняття високих iстин та до самопiзнання. Вони передаються через систему освiти, що сформована бездарними вчителями, якi вже знаходяться пiд дiєю свiтоглядних вiрусiв. Цi вiруси паразитують у сферi образного та абстрактного мислення, повнiстю паралiзуючи iнтуїцiю людини. Якщо ви почнете говорити з такою людиною про вiчнiсть, про змiст життя, про його мiсiю, то це в неї викличе тiльки цинiчну посмiшку. Представники цього типу вiрусiв iнколи провокують психiчнi хвороби з довгим перiодом iнкубацiї, що iнколи тягнеться декiлька рокiв. Зараження даним типом вiрусу. Зараження свiтоглядними вiрусами проходить наступним чином. Вiруси ослаблюють свiдомiсть i вона не може упоратися з потоком глибинних архетипiв, уламками мiтiв та вiрувань. Вiруси трансформують основнi настанови, порушують баланс вiри та сумнiвiв i не дають можливостей аналiзувати та синтезувати. Із цього хаосу людина вибирає, як правило, те, що пов’язане з реалiзацiєю найпростiших програм виживання, тобто задоволення почуттiв та iнстинктiв. Надалi на Mрунтi цiєї установки вибудовується – чи пропонується вибудувати жертвi самiй – нове вiрування чи логiчна система, котрi є досить прямими та переконливими. Спочатку це проявляється у ентузiазмi чи фанатизмi особи. Рухаючись за

120

Психiка людини та вiруси свiдомостi

цiєю схемою, що має у своїй основi не сприйняття реальностi, а iлюзiю, створену iнформацiйним вiрусом, людина поступово деградує. Наприклад, юдо-християнством пропагується теза про вроджену грiховнiсть, недосконалiсть людської iстоти. Сприйнявши цей постулат, людина занурюється в нудьгу, страх, самозвинувачення. І саме тут релiгiйнi функцiонери показують їй вихiд: для того, щоб якось перебороти цю свою грiховнiсть роби те, що ми тобi кажемо. При цьому ними пропонуються логiчно прямi послiдовностi вчинкiв. Розум не знаходить у їх побудовi нiяких вад i приймається слiдувати за ними, не враховуючи, що теза, на якiй була побудована модель поведiнки, сама по собi хибна та брехлива. Інший напрямок дiї свiтоглядних вiрусiв пов’язаний з розробками нiбито прискореного методу навчання. Ефект «25 кадру» Р. Фiшера – приклад масового зараження вiрусами свiдомостi, якi розповсюджують люди. У 60-тi роки в Америцi проводився експеримент з вклинювання незвичним способом реклами у кiнофiльми. Для досягнення ефекту суцiльного зображення кадри кiнофiльму мають змiнюватися з частотою не менше 20 раз за секунду. У кiно прийнятий стандарт 24 кадр/сек. Горе-дослiдники через кожнi 24 кадри вклеювали у кiнострiчку деякi нерухомi зображення. Людина не усвiдомлює, що бачить вклеєнi кадри, але ця iнформацiя, потрапляючи у пiдсвiдомiсть, обробляється там та згодом впливає на дiї людини. Це дуже потужний засiб навiювання, котрий вiруси свiдомостi використовують сповна. І нiхто не застрахований, що такi експерименти сьогоднi не випробовуються i на українському народовi. Має мiсце й iнша схема дiї свiтоглядних вiрусiв: хибний свiтогляд вмонтовується у свiдомiсть людини. Вiдповiдно, для цього потрiбно сприятливе середовище. Свiтогляд людини має одразу бути готовим до сприйняття деструктивних установок. Така деформацiя свiтосприйняття, наприклад, виробляється в НЛП (нейролiнгвiстичному програмуваннi). Так звана робота у моделi клiєнта – iдеальне середовище для розповсюдження свiтоглядних вiрусiв. Інфiкована людина пiдлаштовується до вибраної жертви, клiєнта, говорить його словами, думає його думками, використовує його метафори i цим викликає несвiдому довiру. Будь-якi манiпуляцiї з людською психiкою, що направленi на досягнення якоїсь малої мети, провокують розповсюдження психiчних вiрусiв. А якщо вибудована цiла теорiя манiпулювання чужою свiдомiстю, що орiєнтована на швидкий продаж товарiв чи iдей (у найширшому розумiннi), та ще й теорiя, що знаходить вiдгук у незрiлих головах, то вона тiльки сприяє все бiльшому iнфiкуванню людства. Способи боротьби та профiлактика. Читайте як можна бiльше книжок високого духовного рiвня: Велесову книгу, Слово о полку Ігоревiм, Вiди, Бхагават Гiту, Даоськi трактати, Суфiйську поезiю, Тибетськi та Буддиськi сутри, Авiстiйськi твори, художню лiтературу духовного спрямування, таку як поезiя Т. Г. Шевченка, Лесi Українки, «Два життя» Конкордiї Антарової тощо. Їх висока поетика та ритм збагачують розум, очищують серце, навчають мудростi. Але не треба створювати свою власну релiгiю, взявши з кожної iснуючої те, що вам найбiльше сподобалося, бо немає релiгiї, вищої за Істину. Спiлкуйтеся з чистими, чесними та свiтлими людьми, з такими, що мають чистий розум, вiдкрите серце та глибоку мудрiсть. Ставте перед собою високi завдання та iдеали, збагачуйте свою свiдомiсть красою та щедрiстю природи, цiнуйте життя у всiх його проявах. Нехай кожна ваша дiя стане медитацiєю. Усвiдомте єднiсть зi своїм народом i завжди шукайте самопiзнання.

121

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

5. 5. 13. ВIРУСИ ЗАСОБIВ МАСОВОI IНФОРМАЦII Вiруси засобiв масової iнформацiї є дуже великим рiзновидом вiрусiв свiдомостi. Вони називаються так за способом розповсюдження у людському середовищi. Цi вiруси мають велику здатнiсть до самовiдтворення у головах людей та у масовiй свiдомостi. Нами ставиться акцент на декiлькох типах вiрусiв: 1. Свiдомо розповсюджуванi вiруси. Вони передаються через рекламу деяких товарiв та послуг, нав’язуваннi участi у непотрiбних людинi заходах (полiтика), нечемнi та недопустимi рекламнi жарти та трюки, що знижують порiг сприйняття. Цi вiруси спецiально розробленi та призначенi саме для розповсюдження саморуйнiвної iдеологiї та моделi поведiнки. Найкращий приклад такого вiрусу – реклама сигарет, пива, що нав’язується за зразок соцiальної поведiнки. 2. Автономно функцiонуючi вiруси, що безсистемно рухаються iнформацiйним простором. Їх нiхто намiрено не запускає, але вони швидко захоплюють та пiдкоряють собi слабку свiдомiсть; атака слiдує за атакою, до того часу, поки ослаблений органiзм не здається. 3. Самовiдновлюючi вiруси, що породжуються безпосередньо якимись подiями. Вони реагують на простий iнтерес людей i розповсюджуються за їх власною згодою, наштовхуючись на соцiальну слабкiсть чи iдеологiчний вакуум духовно ослаблених особистостей. Одна з характерних рис розповсюдження такого виду вiрусiв – величезний ареал їхнього перебування. Не буде перебiльшенням сказати, що їхнiй ареал – вся наша планета. Особлива група вiрусiв засобiв масової iнформацiї – телевiзiйнi. Цi вiруси розповсюджуються по всьому свiту телемережами. Для такого виду переносникiв ментальної зарази не iснує нiяких кордонiв i вони за лiченi секунди можуть переноситися на величезнi вiдстанi, викликаючи свого роду епiдемiї. Вони провокують почуття тривоги, панiки та страху, позбавитися яких iнколи неможливо. Непропорцiйно великi перiоди часу, що втрачається багатьма людьми перед телевiзором, є iдеальною умовою щодо дiї вiрусiв свiдомостi на психiку. Психiчнi епiдемiї вiдображають взаємостосунки мiж людською та вiрусною популяцiєю. Виникнення епiдемiй – це зiштовхування двох цивiлiзацiй, i яка цивiлiзацiя переможе, залежить вiд готовностi людей до сприйняття iнфекцiї. Вiруси свiдомостi нiбито лiтають у повiтрi, за сприятливих умов оволодiваючи розумом i «коректуючи» поведiнку людини. Змiна свiдомостi пiд дiєю вiрусiв реклами стає можливою через поступовi мутацiї. Характернi прояви вiрусiв засобiв масової iнформацiї: емоцiйна нестiйкiсть, схильнiсть до афективних реакцiй, порушення сну, розбалансування системи захисної активностi. Характерний приклад психiчного зараження через телебачення – спецiальний показ деградацiйних моделей поведiнки з метою їх копiювання. Нестiйка юнацька свiдомiсть особливо пiдпадає пiд вiруси суїциду, якi творять їх кумири, герої фiльмiв. Коли в Нiмеччинi було показано шестисерiйний фiльм «Смерть учня», в якому 19-лiтнiй хлопець кидається пiд потяг, протягом 70 днiв пiсля телесерiалу було зареєстровано сплеск спроб суїциду саме у такий спосiб, як у цьому фiльмi. А скiльки молодi залучилися до наркотикiв, мавпуючи iнфiкованих вiрусами свiдомостi рок-спiвакiв! Заглядаючи у майбутнє, нескладно спрогнозувати той час, коли вiрусiв стане так багато, що треба буде говорити про тероризм проти свiдомостi. Людинi необхiдно мати внутрiшнiй, ментальний контроль iнформацiї, який звалюється на неї з телебачення, з газет та книг, з Інтернету. Пiд дiєю вiрусу

122

Психiка людини та вiруси свiдомостi

знижується уява про самоцiннiсть людського життя; на свiдомiсть, непiдготовлену до сприйняття деструктивної iнформацiї, звалюється накопичений багатьма роками iснування масової iндустрiї весь її руйнiвний арсенал. За ментального контролю у вiдповiдь на атаку вiрусiв засобiв масової iнформацiї у свiдомостi запускається механiзм саморефлексiї, i вона перестає пiдкорятися командам психiчних паразитiв.

5. 5. 14. ВIРУСИ РЕКЛАМИ Реклама сама по собi є вербальним зарядом, котрий вже начинено вiрусною «вибухiвкою». Виконуючи чiтке соцiальне замовлення – допомога у продажу якихось товарiв та послуг, – спецiально згрупованi рекламнi звернення прагнуть за найкоротший час створити сильну дiю на свiдомiсть сприймаючої їх людини. Граючи на слабкостях людської психiки, вiруси реклами модулюють свiдомiсть таким чином, що людина, сама того не помiчаючи, починає повторювати рекламнi слогани, цитувати беззмiстовнi веселi фрази, «прикрашаючи» ними свою мову, i що найстрашнiше – починає думати ними, автоматично перевiряючи, чи пiдходить якась нова подiя до рекламного ярлика. Чужi для вiрусiв iдеї одразу вiдкидаються. Реклама є не чим iншим, як iнформацiйним вiрусом, що паразитує на бiосферi планети, викликаючи в нiй незворотнi руйнування. Зараження даним видом вiрусiв. Сучаснi вченнi дослiджують теорiї розповсюдження iдей. Один з найдiєвiших методiв швидкого зараження великих територiй – реалiзацiя деструктивних установок за допомогою реклами. Дiя вiрусiв свiдомостi Mрунтується на копiюваннi заражених iнфiкованих зразкiв, просування їх до людського розуму та паразитування на ньому. Саме через це i має мiсце iнфiкування всього органiзму та змiна моделi поведiнки, народження нових форм ментальної iнфекцiї та подальше її розмноження знову ж таки за допомогою реклами. Технiка сучасної реклами Mрунтується на роботi не з логiчним, а з образним мисленням. Вибудовується запрограмована система образiв, що проникає у свiдомiсть сотень тисяч людей. Ця система змодельована так, що вона нiби перескакує бар’єр логiчного аналiзу та осмислення. Вiрусна iнформацiя, що закладена у рекламi, отримує своє втiлення у свiдомостi глядача, слухача. Коли один вiдеосюжет одночасно дивляться мiльйони людей, то їх свiдомiсть входить у резонанс i виникає особливий рiзновид ментального поля, що пригнiчує iндивiдуальнiсть. Особливо небезпечними є телеперегляди свiтових чемпiонатiв з футболу чи хокею, коли енергiя уваги сотень мiльйонiв уболiвальникiв створює польового монстра, що руйнує психоiмунний та антивiрусний захист. Дiючи разом з вiрусами мислення, вiруси реклами вибудовують власнi ланцюги асоцiацiй, поза якими людина вiдчуває страх та невпевненiсть, i, зрештою, впадає у прострацiю. Вiруси нав’язливої реклами працюють над створенням системи символьних значень, зароджуючи у свiдомостi хибнi асоцiативнi ланцюги, що порушують процес мислення, звужують здоровi думки, смак, нав’язують iншi мету, цiнностi та мотиви. Рекламнi компанiї, як злi шамани, зазомбували все людство. У рекламних роликах є присутнiми таємний ритм, що пiдсилює її дiю на людину. В разi тривалої дiї до людини надсилається потужний заряд деструктивної, негативної енергiї, що викликає розлад внутрiшнiх органiв та гормональної системи. В цьому аспектi є дуже страшними рiзнi рекламнi шоу, типу французького «Ночi жерцiв реклами», що розкладають психоенергетичну

123

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

захисну оболонку людини. У цей час мають мiсце катастрофiчнi змiни енергоiнформацiйних параметрiв оточуючого людину середовища. Способи боротьби та профiлактика. Повнiстю вiдмовтеся вiд перегляду будь-якої реклами. Дивiться, щоб дiти не слухали та не дивилися жодної реклами, бо вони абсолютно не захищенi перед її гiпнотичною дiєю. А на законодавчому рiвнi мусить бути заборонено переривати телефiльми та iншi телепередачi будь-якою рекламою. Пiдступно пiдiбранi примiтивнi полiтичнi гасла, слогани, мелодiї, зображення – все це засоби донесення вiрусiв до людської свiдомостi. Тут є дуже важливим не озиватися на постiйно пiдсунуту наживку. Вiруси не дiють, а деякi навiть помирають, якщо не отримують належного живлення типу копiювання та повторення. Чисто бiологiчний розвиток вiрусу визначається нащадковими рисами реципiєнта. Матриця спадковостi передається за допомогою спецiального коду, який закладено на генному рiвнi. Вiруси реклами проламують цей код, вмонтовуються до геному клiтини i мають здатнiсть дiяти на спадковiсть. Вiрус вбудовується до ядра клiтини i задає свою програму генетичному апаратовi. Теорiя розповсюдження iнформацiйних зразкiв вивчає взаємодiю, вiдтворення та розвиток вiрусiв свiдомостi. В цьому вона ближче до генетики, яка вивчає тi ж речi, тiльки стосовно генiв. Сучаснi вченi б’ють на сполох: виростає поколiння, яке рекламу вважає за частину свого життя, а за вiдсутностi рекламного допiнгу вiдчуває погiршення самопочуття. Еволюцiйна психологiя дослiджує механiзми протiкання ментальних процесiв. Правильне, здорове функцiонування свiдомостi пiдтримує здатнiсть до виживання та вiдтворення людського роду. Вплив психiчних вiрусiв на полiтичнi, нацiональнi, економiчнi, моральнi та iншi проблеми є дуже великим. Чому вiруси прагнуть вiдтворити себе? Таке прагнення є беззаперечним свiдоцтвом бажання жити, а також, що вони є живими органiзмами. Усi вiруси пов’язанi мiж собою, вони постiйно пристосовуються до умов оточуючого середовища, мутують. Можна говорити про цивiлiзацiю вiрусiв, де простi, бiологiчнi вiруси є матерiалiзацiєю вiрусiв, що мають тонку енергетичну природу. Наприклад, ВІЛ-iнфекцiя – це прояв на фiзичному планi ментальних хиб. Не випадково ВІЛ вражає, як правило, наркоманiв, гомосексуалiстiв та проституток. Сучаснi дослiдники нараховують близько 500 хвороб, – вiд грипу до сказу, якi в тiй чи iншiй мiрi викликаються вiрусами. Вiрус, що використовувався для зараження фiзичного тiла, змiшується тут з специфiчним типом свiдомостi, моралi, властивої iнфiкованiй людинi. Коли кiлькiсть психiчних вiрусiв переходить критичну точку, вони трансмутують у бiологiчнi вiруси. Вiрусологiя свiдомостi – це не тiльки стратегiя та тактика виявлення психiчних вiрусiв та боротьба з ними. Це ще й практична фiлософiя, що визначає моральнi та етичнi принципи поведiнки, якi ведуть iндивiда до щасливого повноцiнного життя. Польова структура вiрусiв стала вивчатися нещодавно. Дослiдники рiзних країн просуваються все далi та далi у вивченнi польової цивiлiзацiї вiрусiв, що проявляє себе ворожою до людей. На жаль, вiруснi захворювання, якi колись перенiс iндивiд, можуть вiдгукнутися за декiлька рокiв. Бiльш того, результат хвороби може проявитися навiть не у самого iнфiкованого у минулому, а серед його нащадкiв. Схильнiсть до вiрусних iнфекцiй є наслiдком неповноцiнностi iмунних механiзмiв свiдомостi. Викликана вiрусоiндуктивна патологiя є закономiрним фiналом неправильного способу життя. Пересуваючись у полi свiдомостi людей, вiруси прямують до свого видового безсмертя.

124

Психiка людини та вiруси свiдомостi

Вiруси свiдомостi є особливою життєвою формою. Вони живляться мисленням людства, його думками, iдеями, емоцiями, а вiдтак видозмiнюються та розмножуються. З терапевтичної точки зору, початковi стадiї зараження психiчними вiрусами треба розумiти як варiант межового психопатологiчного стану, що поєднує у собi риси неврозу та манiякальнодепресивного синдрому.

5. 6. ОЧИЩЕННЯ СВIДОМОСТI Виявивши у себе наявнiсть психiчних вiрусiв, важливо не впадати у панiку та депресiю. Пiд час пожежi, аварiї, катастрофи чи стихiйного лиха першими гинуть тi, хто пiддався панiцi. Ключ до здоров’я та зцiлення Душi знаходиться всерединi самої людини, котра має здатнiсть керувати процесом врегулювання життєвих потокiв свого тiла. Зараження психiчними вiрусами є захворюванням, що вимагає термiнового психотерапевтичного втручання. Вiруси свiдомостi, що досить активно розмножуються, виявляються досить швидко, тому що ознаки ментального забруднення стають очевидними щоб їх iгнорувати. Зцiлення душi та тiла – це такий процес, коли ви стаєте на шлях Любовi. Існують простi i досить ефективнi для використання технiки очищення органiзму та врiвноваження життєвих потокiв. Цi технiки є результатом iнформацiйного вiдбору, який проводився протягом тисячолiть людьми, що належали до рiзних шарiв суспiльства та жили у рiзних кутках планети. Почнемо з iдеї про керування енергiями. Вивчаючи рiзнi старовиннi книжки та трактати, звертає на себе увагу одна рiч: просвiтленi у метафiзичному вiдношеннi люди придiляли велику увагу роботi з рiзними типами енергiй та керуванню ними за допомогою свiтла, любовi та добра. Коли ми направляємо у зовнiшнє середовище енергетичнi iмпульси, має мiсце цiкава явище: цi iмпульси викликають у цьому середовищi змiни вiдповiдно до наших намiрiв. Будь-якi думки чи почуття можуть насправдi впливати на iнших людей та подiї – вiзуально, ментально чи духовно через iдеї, роздуми чи медитативнi звернення. Найважливiшим є те, що у навколишнє середовище треба направляти тiльки гарнi та чистi думки, не говорячи вже про те, що треба робити тiльки позитивнi вчинки. Будь-яка особа, що створює за допомогою своєї свiдомостi власний iнформацiйний простiр, моделює ситуацiї, якi у майбутньому обов’язково мають статися. Якщо ми, наприклад, направляємо на iнших людей свою любов, ми одразу будемо втягнутi загальним полем любовi, яке буде постачати нам потужнi енергiї, що нададуть нам сили перемогти будь-якi хвороби. Як результат такого «пiдключення», людина починає вiдчувати горiшнiй захист, турботу за себе з боку Всесвiту, Космосу тощо. Той, хто випромiнює iз себе якусь енергiю, сам стає персонiфiкацiєю цiєї енергiї, її безпосереднiм проявом. Тут, безумовно, краще ототожнювати себе з Любов’ю. Тепер зупинимося на тому, де, коли та як краще надсилати енергiї в оточуюче середовище. Найдiть таке мiсце, де ви зможете бути наодинцi протягом 30-45 секунд декiлька раз на день (почнiть з одного разу). Навiть дворазовi щоденнi вправи можуть змiнити ваше життя на краще! Таким чином, ви направляєтеся у це мiсце i робите наступне: зосередьтеся, пiднiмiть руки догори над головою i подумки очистiть свою свiдомiсть вiд негативу, наповнiть її свiтлими та чистими думками. Потiм поступово опускайте руки донизу – так виконується символiчний ритуал очищення свiдомостi. Насправдi, при цьому має мiсце i фiзичне очищення органiзму. Наступна вправа. Поставте руки в сторони, нiби хочете когось обняти.

125

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Зосередьтеся на свiтлiй думцi, намагайтеся зрозумiти її внутрiшнiй таємний змiст. Вiдчуйте енергетичнi поля, що оточують цю думку, направляйте поля ближче до свого тiла за допомогою розставлених рук. Починайте поступово крутити руками, направляючи свiтлу енергiю у все тiло. Тепер накладiть одну руку на сонячне сплетiння, утримуйте її там 10-15 секунд. Вiдчуйте любов до себе. Цю вправу корисно виконувати у ваннiй кiмнатi перед купанням, при цьому додатково включаються очищаючi механiзми водної стихiї. Творячи цей нескладний ритуал, ви свiдомо очищуєте себе i своє енергетичне оточення. Майте на увазi – виконуючи декiлька раз на день наданi вправи, буквально за три днi ви побачите, як починає змiнюватися ваше життя. Енергетичне очищення полiпшує кожне тiло (рiвень) життя людини: бiологiчне, почуттєве, емоцiйне, ментальне, причинне та душевне. Найкращий ефект має мiсце тодi, коли ви наповнюєте себе любов’ю та ставитеся до оточуючих вас людей також з любов’ю. Ви побачите, що бiльшiсть людей почнуть ставитися до вас iнакше. Вони почнуть повертати вам те свiтло, яке ви послали до них. Це перший крок до чуйностi, до стосункiв поєднання з усiма живими iстотами планети. Найдiть точку мiж минулим та майбутнiм. Якщо ви схильнi роздумувати стосовно того, що б ви робили у минулому, та що б могли зробити, то ви дуже прив’язанi до минулого i ця залежнiсть є у вас хворобливою. Якщо ж ви живете тiльки думками про майбутнє, то ви налаштованi на майбутнє i втрачаєте зв’язок з сучаснiстю. Вам треба знайти золоту середину, жити «тут i зараз». Фiксуючи свою свiдомiсть на минулому чи майбутньому, бiльшiсть людей втрачає момент, коли вони можуть реально змiнити своє iснування, зцiлитися духовно та фiзично. Для виконання ритуалу зцiлення немає iншого часу нiж ЗАРАЗ. Робiть те, що вам подобається робити – i так часто, як тiльки можете. Ви є Людина – прекрасне вiдображення Божественного Джерела, Його найкращий витвiр. Ось вам одна вправа, що пов’язана iз сакральною геометрiєю, що дозволяє врiвноважити праву та лiву пiвкулi мозку. На мить заплющiть очi i покладiть на верхнiй край вiк вказiвнi пальцi. При цьому ви побачите рiзнi кольори чи форми. Зведiть цi форми разом, у центр духовного бачення – мiжбрiв’я. Зосередьтеся на образах, що виникли перед вашим внутрiшнiм зором. Як тiльки вiзуальнi образи будуть збалансованi, дивiться на них ще деякий час. Ви побачите нiби стiну, що наближається до вас. Це демонстрацiя того, як ваш розум отримує iнформацiю. Продовжуйте дивитися на цю стiну, ви почнете бачити рiзнi шари цiєї стiни, iнформацiя стане голографiчною. Це i є сакральна геометрiя Вашої свiдомостi.

5. 7. ЗЦIЛЕННЯ ЗА ДОПОМОГОЮ СИЛ ПРИРОДИ ТА ВIЗУАЛIЗАЦII Багато людей мають природне бажання проводити бiльше часу на природi. В усi часи нашi пращури асоцiювали природу, сонце та землю iз здоров’ям. Кожний куточок природи має свою iсторiю i характеризується своїми вiбрацiями. Життя наповнене енергiєю, яка є доступною для зцiлення. Навiть деякi некрасивi iстоти, подiбнi до комах, також несуть цiлющi енергiї. Згадайте, як ви сидiли на лавцi чи травi у садку та слухали навколишню природу, як ви пiднiмалися у гори i при цьому сприймали музику Всесвiту. Якщо ви здатнi до налаштування на вiбрацiї навколишнього середовища, то ви розумiєте – все, що оточує вас характеризується наявнiстю цiлющих

126

Психiка людини та вiруси свiдомостi

енергiй. Ваш настрiй також залежить вiд оточуючого середовища, тому що пiд час слухання має мiсце обмiн енергiями, розумiння спiвбесiдника. Не варто кудись їхати, щоб насолоджуватися природою. Невеличка квiточка кульбабки у трiщинi асфальту має для душi величезне значення. Комашка, що випадково залетiла у вiкно, є красивою та безцiнною iстотою для вас. Пiсок морського берега вiбрує для вас iз цiлющою частотою енергiї океану та Землi. Сонячне свiтло дає життя, мiсяць та зорi вiдвертають сум. Важливим та дiєвим засобом в боротьбi з вiрусами свiдомостi є очищення природними, чистими стихiями. Напишiть свого вiрша та присвятiть його Сонцю чи квiтцi. Найдiть чудернацький камiнь бiля рiчки i проспiвайте йому пiсню. Цi речi є божественними знаками, що надсилаються для зцiлення вашої душi. Вкладiть їх у своє серце i нехай вони передадуть вам енергiї здоров’я та кохання. Мати зв’язок зi своїм серцем є дуже важливим: «якщо покласти пальцi на голову, потилицю, руки, ноги, – скрiзь зустрiнемо серце, тому що його судини проходять через усi члени», – говориться у папiрусi Еберса. Спробуйте медитувати на сонячне свiтло, доторкнiться до Мiсяця пiд час творчої вiзуалiзацiї i почуйте його голос. Подякуйте джмелю за його роботу, не зривайте квiтку з метою додати краси своєму життю – ви й так здатнi отримати насолоду вiд природи та увiбрати у себе всi її живильнi соки. Коли святi особи впадали у екстаз, навколо них розповсюджувався аромат квiтiв. Вiзуалiзуйте, що ваш духовний авторитет, з яким ви бажаєте з’єднатися, саме зараз знаходиться перед вами. Це може бути Козак Мамай, Великий Волхв – Рама, Кришна, Будда, Ісус Радомир, Заратустра чи будь-хто з Великих учителiв людства. Вiдчуйте любов, яку Учителi надсилають вам. Створiть духовний зв’язок зi своїм духовним наставником; вiн буде таким сильним, якої сили почуття любовi ви маєте. Ця вправа вимагає 15 – 30 хвилин. Виберiть момент, коли вас нiщо не турбує. Знiмiть всi прикраси, включно з обручками та годинником. Запалiть свiчку, нехай цей вогонь буде вам репрезентантом вашого духовного вчителя, якого ви вiзуалiзували перед собою. Дивiться на полум’я i вiддавайте йому всi свої старi почуття, думки та програми. Символiчно спалюйте їх на жертовному вогнi. Нехай все, що заважало вам жити здоровим життям, зникне у полум’ї. Ви можете це проговорити пошепки. Пам’ятайте про свiй намiр очиститися. Багато людей з параноїдальною впертiстю чiпляються за згадки про цiнний подарунок, який вони колись отримали, про перший автомобiль, про першу квартиру, перше своє досягнення, яке колись мали, про найбiльший свiй успiх. Вони тримаються за всi цi подiї та почуття з минулого, використовуючи їх, щоб судити про те, що мають зараз. Вiдпустiть спогади, що притягують вас як магнiт до минулого, зберiгайте їх як дорогоцiнну картину, але не тримайте у пам’ятi її вартiсть. Коли ви вiдпускаєте позитивнi згадки на волю, ви отримуєте ще бiльше мудростi, знань та радощiв вiд цих подiй. Наступний крок – позбавитися вiд щоденних, не радiсних i не гiрких спогадiв, якi є просто буденними та нi до чого вас не зобов’язують. Ваше Его втримує у свiдомостi подiї, згадки та емоцiї, якi вам, як правило, не потрiбнi. Внутрiшнiй iнформацiйний простiр засмiчується надлишковою iнформацiєю. Деякi люди довго роздумують над долями зовсiм чужих їм осiб – випадкових знайомих, полiтикiв, акторiв чи навiть неiснуючих персонажiв. Проблеми iнших поступово стають проблемами тих, хто за них думає. Таким чином, має мiсце потужний витiк життєвої енергiї у бiк вампiричних сутностей, вiрусiв свiдомостi.

127

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Пiдсвiдомiсть особи користується енергiєю всього органiзму. З її допомогою можна притягувати нових людей та новi ситуацiї, але разом з тим, в разi спрямування у неправильному напрямку, потужна енергiя людського органiзму може витягти з цього органiзму останнi сили. Одним з найважливiших моментiв волхiвської медицини свiдомостi та самореалiзацiї є те, щоб за допомогою власної пiдсвiдомостi створювати нову реальнiсть. Поводьте себе так, щоб усi вашi проблеми були для вас зрозумiлими. Коли ви опиняєтеся у ситуацiях, в яких вiдчуваєте приплив емоцiйних хвиль, термiново зупинiть потiк власних думок, вiдсторонiться вiд них i споглядайте те, що вами пiдсвiдомо створюється. Тодi ви бiльше не будете подiбними до жертви; ви почнете розумiти, що ви – творець, перед яким стоїть вибiр стосовно спрямування енергiї. У бiльшостi випадкiв ваш вибiр не має давати енергiю ситуацiям, породженим будь-якими проблемами. Споглядайте своє життя нiбито вiдстороненим поглядом. Така голографiчна точка зору дає справжнє розумiння свободи вчинку i дозволяє створити те, що ви забажаєте. Ви маєте вiдректися вiд старого мислення, яке енергiйно дiє на вас. Френсiс Бекон писав, що розум має великий вплив на тiло, i в цьому часто лежить причина хвороби. Ви можете моделювати ситуацiї, що нiбито випадково кояться з вами, можете заранi знати, що буде з вами надалi. Енергiя творення стає доступною вам. Існує ефективна технiка, що пов’язана з використанням енергiї снiв. Протягом трьох вечорiв пiдряд, перед сном, заплющiть очi, вiзуалiзуйте сцени власного життя, що збурили у вас сильну емоцiйну реакцiю. Це можна порiвняти з «прокручуванням» картин життя за секунди до власної смертi. Перша з цих сцен – це випадок, котрий дiйсно мав мiсце у вашому життi. Друга картина – уява емоцiйної реакцiї на той випадок. Третя картина – показує ваше емоцiйне вiдчуття, коли ви зараз згадуєте той самий випадок. Визначiть, чи маєте ви таку ж емоцiйну реакцiю на цей випадок, як i колись. Тепер трохи змiнiть у своїй уявi реальний випадок, трохи пiдретушувавши його. Подивiться, як змiниться у вашiй уявi емоцiйна реакцiя на нього тодi i тепер. Кожний раз перед сном подумки «прокручуйте» у своїй уявi цей випадок, потроху змiнюючи реальнi подiї. Поступово ви побачите, що можете реально керувати своїми емоцiями, направляти енергiю реагування у потрiбному вам напрямку. Як правило, внутрiшня частина енергiї згадування людини прихована вiд користування, вона захована десь мiж свiдомими згадками. Коли ви силою волi звiльнюєте внутрiшнi енергетичнi ресурси, ви таким чином починаєте впливати на енергетичну потужнiсть свого органiзму. Перемiщення енергiї, вивiльнення деяких шарiв потужних коливань – є швидким шляхом до досягнення iнших вимiрiв свiдомостi. Коли ви напрацюєте можливiсть керувати потоком думок, ви при цьому зможете рухатися рiзними рiвнями свiдомостi. Ви почнете моделювати собi майбутнє. Багато людей можуть навести приклади спонтанного пiроскопiчного бачення майбутнiх подiй: варто тiльки про щось подумати, як це насправдi збувається! Миттєве усвiдомлення майбутнiх подiй є вiбрацiєю, що циркулює у вищих вимiрах. Вiдомо, що минуле та майбутнє iснує в Тонкому свiтi одночасно. За допомогою сили думок ми можемо рухатися в iншi вимiри i бачити майбутнi подiї, а також можемо впливати на них. Але для того, щоб ви могли оперувати майбутнiми подiями, треба мати високий рiвень духовного розвитку. Чи готова людина прийняти на себе вiдповiдальнiсть за наслiдки миттєвого створення майбутнiх ситуацiй? Чи може вона бути вiдповiдальною перед

128

Психiка людини та вiруси свiдомостi

собою та перед Всесвiтом, в разi якщо її думка та почуття змiнять фiзичну дiйснiсть? Щоб бути готовим до таких потужних творчих навичок, треба розумiти, що ви повиннi мати величезну любов та бути чуйним до всього живого. Якщо ви ще не готовi прийняти на себе цей великий вантаж, Вищi сили не пустять вас через порiг духовного свiту до того часу, допоки ваша свiдомiсть не буде обдарована любов’ю. Що сталося б, якби саме зараз ви стали в тисячу раз сильнiшими? Як би ви використали свою потужнiсть? Чи забезпечили б ви собi та iншим безпечне iснування? Якщо не розумiти, що кожна людина є творцем свого духовного та фiзичного здоров’я, цього здоров’я нiколи не досягнути. Вивчати, як користуватися законами iєрархiї стихiй, можна все життя, точно так, як i взаємодiю що iснує мiж землею, водою, повiтрям, та вогнем. Свiтотворення є абсолютно досконалим i саме ми створюємо ситуацiї, що допомагають нам зцiлити тiло та душу.

5. 8. ПЕРЕПРОГРАМУВАННЯ ПIДСВIДОМОСТI Пiд час позбавлення вiд вiрусiв свiдомостi, ви обов’язково маєте робити двi речi: позбавлятися вiд старих, нездорових та небажаних установок i змiнювати їх на шляхетнi та творчi. Це має проходити у вас на рiвнi пiдсвiдомостi. Пiдсвiдомiсть – це мiсце, де зберiгаються усi програми людської поведiнки, життєвi цiнностi; саме звiдсiля керується функцiями органiзму. Свiдомiсть, як мiсце Вiд-знань є критичним фактором, бо вона оцiнює, робить аналiз, погоджується чи не погоджується з тим, що зберiгається у пiдсвiдомостi. Свiдомiсть невiгласа пiд впливом вiрусiв постiйно помиляється i надсилає у пiдсвiдомiсть хворобливi та деструктивнi установки. Ця негативна iнформацiя стає частиною життя i саме вона формує людину. Пiдсвiдомiсть можна порiвняти з теплицею, де можуть рости як троянди, так i отруйнi рослини. За допомогою прополювання бур’янiв та культивування культурних паросткiв у своїй свiдомостi людина допомагає сама собi залишатися здоровою, щасливою та сильною. Багато хто знаходиться у полонi нав’язливих iдей типу схуднути, кинути палити, знайти нiбито вигiдну роботу, стати кращими гравцями у карти чи чудовими ораторами (ви вже самi можете визначити, якi типи вiрусiв провокують такi думки). Цi спрямування формуються у людини на рiвнi свiдомостi. Результати цих спрямувань є досить обмеженi та вбогi. Що з того, що людина на деякий час справдi схудне чи навчиться картярським прийомам? Як це наблизить її до просвiтлення, свободи, духовностi? В цьому випадку має мiсце зомбування свiдомостi i, як наслiдок, приводить до порушення захисних механiзмiв пiдсвiдомостi, в якiй починають домiнувати вiруси духовної слiпоти та моральної деградацiї. Бiльш того, життєвi проблеми, конфлiкти з керiвництвом, стрес, сприйняття тiльки чужих думок, страх, почуття винуватостi – викликають алергiю, роздратування, невпевненiсть та депресiю. Досягнутi важкою працею результати не приносять нiякого спокою. Тiльки спрямована робота зi свiдомiстю та пiдсвiдомiстю, зцiлення їх вiд руйнiвних програм може дарувати справжнє щастя та блаженство, не викликаючи жодних алергiчних реакцiй на оточуючу дiйснiсть. Ми на 100% можемо створювати своє власне буття. Ми творимо його за допомогою сили думки, слiв та почуттiв. Коли ми ускладнюємо думки та

129

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

почуття, дiйснiсть отримує новi обриси. Корисно пам’ятати, що фiзична дiйснiсть у вiдповiдностi з багатьма доктринами, як духовними, так i науковими, є iлюзiєю. Всi нашi унiкальнi думки та почуття щодо життя витiкають з вiри у вiдносну дiйснiсть. З кожною новою думкою ми кожний раз її знову творимо. Розумiючи, що дiйснiсть є проекцiєю думок, слiв та почуттiв, людина починає усвiдомлювати, що вона починається та закiнчується у межах її самої. Таким чином, зовсiм природно витiкає вимога щодо контролю за власними думками, почуттями та вчинками. У сьогоденнi люди досягли неабиякого успiху щодо мистецтва надавання належної форми думкам та словам, творячи їх оптимiстичними. Але цього успiху часто-густо не досить, тому що вiдсутня компонента почуття, бо почуттями керувати набагато важче. Шляхом свiдомої дiї можна вплинути на генетичний код, змiнити його i тим самим вирiшити бiльшiсть проблем з власним здоров’ям. Генетичний код характеризує та визначає структурний алгоритм роботи всього органiзму, проекцiя якого формує параметри конкретної свiдомостi з усiма її психофiзичними особливостями: рiвень самоусвiдомлення, набiр площинних стереотипних реакцiй та варiант їх компонування, стан фiзiологiї. Таким чином, генетичний код визначає рiвень адекватностi сприйняття оточуючого середовища конкретною особою i, вiдповiдно, рiвень ефективностi її життєвої стратегiї. Вiдповiдне коректування структурного алгоритму дозволяє знизити вiрогiднiсть помилки роботи людського органiзму, що проявляється розвитком важких захворювань. Ми легко створюємо власну дiйснiсть у межах своєї свiдомостi. Але, свiдомiсть є тiльки одним аспектом нашого «Я». Існує величезний шар метасвiдомостi – це цiлий свiт, мандрiвка яким є захоплююче цiкава. У цьому свiтi є iнформацiя про багато людських життiв, про долi народiв, про влаштування Всесвiту. В iдеалi, кожна людина свiдомо вибрала б собi дiйснiсть, яку бажає мати. Таке бажання йде до пiдсвiдомостi через уяву та почуття. Пiдсвiдомiсть тодi вибирає необхiдну дiйснiсть та матерiалiзує її на фiзичному планi як гру свiтла. Ця гра поєднується з мiстерiєю сонячного свiтла, найважливiшого фактору пiдтримки життя на Землi (тому у всiх духовних практиках поклонiнню Сонцю придiляється велика увага: багато т. з. язичникiв пов’язували Сонце з Господом Ра). При цьому пiдсвiдомiсть є досить послiдовною. Якщо ви проводите чiтку лiнiю втiлення бажаної реальностi, вона точно вiдтворює її у вiдповiдностi з вашими бажаннями. Такий цикл багато релiгiйних конфесiй, не розумiючи його сутi, називають як цикл вiри – людина нiбито вiрить у життя i тим його творить. Найкраще, щоб зрозумiти цей аспект творення дiйсностi, це порiвняти себе з комп’ютером. На початку життя ви маєте деяку запрограмованiсть поведiнки, що визначається досвiдом. Це програмування пiдтримується на пiдсвiдомому рiвнi. Наприклад, дитина, якiй рано починають щось забороняти, розвиває систему вiри -програму, яка говорить йому: любити небезпечно. Пiдсвiдомiсть буде працювати у вiдповiдностi з цiєю програмою, тому що вона є вiдповiдальною за виживання у соцiумi. Ця програма буде дiяти до того часу, поки її не змiнять, або удосконалять. Можливо, у деяких випадках таке програмування є виправданим для дитини, але вже для 30рiчної людини, що хоче знайти любов у життi, воно є деструктивним. Установки, якi є закрiпленими у пiдсвiдомостi, створюють моделi

130

Психiка людини та вiруси свiдомостi

поведiнки, що невпинно змiцнюють вiру. Багато програм закладаються дитинi ще тодi, коли вона не вмiє говорити. Кожний жест батькiв щодо дитини є перепрограмуванням (чи пiдтвердженням вже закладеної програми) його вчинкiв безпосередньо на рiвнi пiдсвiдомостi. Дiйснiсть, як ми вже казали, створюється за допомогою думок, слiв та почуттiв. Почуттями керувати найважче. Бiльшiсть наших емоцiйних образiв поведiнки – програм закрiплено у пiдсвiдомостi. Пiдсвiдомiсть не розумiє жодної людської мови, бо вона оперує символами, метафорами, образами та почуттями. Саме тому просто словами великого успiху у перепрограмуваннi свiдомостi не досягти. Той самий механiзм працює i стосовно захворювань, сприйняття яких програмується на рiвнi пiдсвiдомостi. Тут стає необхiдною повна змiна пiдсвiдомої програми, яку можна зробити, використовуючи методи роботи з вiрусами свiдомостi та практики Кармiчного зцiлення. За допомогою медитацiї, що з’єднує Душу iз Всесвiтом, з силою життя, можна подiяти на пiдсвiдомiсть i зрозумiти мову своєї власної свiдомостi. Практикуючи керовану мандрiвку до пiдсвiдомих сфер, при цьому використовуючи деякi образи та метафори, ви можете змiнити ментальну програму свого розуму. Зразки поведiнки та життя, що були навiянi iндивiду деструктивними вiрусами, таким чином можуть бути змiненi. На початку зовсiм не обов’язково добре знати технiку вiзуалiзацiї: головне – вiдчути її дух. Для цього можна викликати деякi емоцiйнi стани, якi прояснюють мову роботи з пiдсвiдомiстю. Мистецтво вiзуалiзацiї – це мова натхнення, мова вашої Душi. Це життєвий ключ до персонального руху вперед, до царства фiзичного та ментального здоров’я. Свiдомiсть – це тип енергiї. Інфiкована свiдомiсть – забруднена чи направлена у неправильному напрямку енергiя. Все наше життя є частинкою однiєї енергетичної матрицi. Це значить, що всi люди мають загальноiсторичний досвiд та загальнi потреби, незалежно вiд того, як вони його чи їх висловлюють. Здоров’я у цьому аспектi розумiється як архетип буття. Архетипи здоров’я багато чого пояснюють у людськiй поведiнцi; вони знаходяться всюди – вiд телебачення до буденної мови. Що найкраще, то це те, що архетип ментального здоров’я є доступним всiм людям, але не всi до нього звертаються. Сам цей архетип поєднаний з моделями здорової поведiнки, деякими високими взiрцями iснування, унiверсальними шаблонами буття. Цей унiверсальний шаблон доступний до практичного застосування. На його Mрунтi ви моделюєте не тiльки свою поведiнку, але i власним прикладом ведете за собою людей. Унiверсальний шаблон здоров’я – це проект всього вашого життя. Все, що ви можете i хочете вилiкувати, iснує в унiверсальному шаблонi. Кожна частина унiверсального шаблону здоров’я має власну частоту. Вiн складається з любовi, досконалого здоров’я, достатку та свiтла. Нижче наводиться медитацiя, що iлюструє, як працювати з унiверсальним шаблоном здоров’я i використовувати енергiї зцiлення. Ляжте або сядьте, прийнявши невимушену позу, руки та ноги не перехрещуйте. Заплющiть очi, розслабтеся. Розслаблення треба починати з пальцiв нiг, поступово пiднiмаючись вище. На загал, нехай розслабиться ваш розум, якщо в голову приходять стороннi думки, треба їх рiшуче вiдкидати. Для цього просто не треба концентруватися на своїх думках i вони швидко перестануть вас турбувати. Тепер попросiть допомоги у свого духовного заступника. Ви не маєте

131

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

бачити, чути, вiдчувати чи навiть знати його вiдповiдь. Просто просiть допомоги i нiчого бiльш того. Пiсля цього розслабтеся. Ви можете пересвiдчитися, що сталися змiни, можете зафiксувати миттєво надбану енергiю, а можете не вiдчути нiчого. В останньому випадку не варто хвилюватися: розумiння прийде разом з практикою. Тепер вiзуалiзуйте унiверсальний шаблон психiчного здоров’я. Вiн є зiтканим з ваших устремлiнь та бажань перебороти захворювання та функцiональнi хиби свiдомостi. Виберiть найактуальнiшу для вас проблему, потiм другу за значенням, i так далi... Не треба надто багато думати за себе, але разом з тим, не треба свiдомо пропускати досить серйознi порушення роботи свiдомостi, вважаючи їх не важливими. Інформацiя про стан свiдомостi має бути максимально об’єктивною i вона насправдi може бути такою, адже постачаєте ви її сам собi. Вiдтворивши взiрець матрицi свiдомостi, почнiть вiзуалiзувати нормалiзацiю її роботи. Дехто пiд час вiзуалiзацiї унiверсального шаблону спить, тодi зцiлення проходить увi снi. Коли ви вiдчуваєте, що медитацiя закiнчується, не забувайте подякувати Вищi Сили за допомогу. Поступово розплющiть очi, будьте обережними i не робiть рiзких рухiв, бо можете вiдчути запаморочення голови. В цих медитацiях ви працюєте з енергiями дуже високих коливань i повернення до нормального стану може зайняти певний час. В кожний момент життя ви постiйно створюєте себе. Фактично з кожним диханням ви перелаштовуєте енергетичну матрицю свiдомостi, притягуючи до неї вiруси, чи позбавляючись вiд них. Цей процес твориться за допомогою ваших думок, емоцiй та переконань. Усi думки, почуття та ставлення є енергiями, вони нiби пензлик, фарби та полотно нашого життя. Ми є митцями, котрi творять справжнi шедеври. Кожна людина є справжнiм енергетичним джерелом. Пiд час медитацiї це джерело вливається до океану Космосу. Всесвiт iснує всерединi нас. Кожна людина може мати свiй власний шлях розумiння та висловлення своєї богоподiбностi, але цей шлях знаходиться всерединi її самої. Пiд час медитацiї на саму себе людина вiзуалiзує Всесвiт всерединi себе. Це можна порiвняти хiба що з поглядом у зоряне небо. Існує нескiнченна кiлькiсть зiрок, деякi з них ми бачимо, деякi нi, але всi вони «там». Бiльшi чи яскравiшi краще видно i вони знайомiшi нам. Як ви бiльше концентруєтеся на якiйсь зiрцi, то вона вочевидь стає частиною вас. Те, що ви бажаєте побачити чи дослiдити, також стає для вас iстинним. Можна порiвняти зорi з органами тiла чи особами. Одна зоря може бути вами, iнша – вашою мамою. Одну з зiрок можна пов’язати з Козаком Мамаєм, а другу з Буддою (Пробудженим). Коли ви вiдчуваєте потiк у собi, ви можете направити його на вибранi вами зорi i приймати вiд них енергiю. При цьому має мiсце єднання з бажаними енергетичними сутностями. Сприйнявши зiркову енергiю, направите її тепер всередину своєї свiдомостi.

5. 9. АНТИВIРУСНI АФIРМАЦII Антивiруснi афiрмацiї, тобто утвердження, мають велику енергетичну силу, що очищує свiдомiсть вiд вiрусiв; повторюйте їх: 1. Саме сьогоднi я не хвилююся. 2. Саме сьогоднi я не боюся. 3. Саме сьогоднi я духовно зростаю. 4. Я завжди з чемнiстю ставлюся до лiтнiх та мудрих. 5. Я обожнюю все живе на свiтi.

132

Психiка людини та вiруси свiдомостi 6. Я сумлiнно заробляю собi на хлiб. 7. Я слiдую за Золотим Правилом – роби так, як хотiв би, щоб робили менi...

У вiдповiдностi до Заповiтiв дохристиянського Православ’я ви самi можете сформувати сприятливу для себе позитивну афiрмацiю.

5. 10. ПЕРЕТВОРЕННЯ СВIДОМОСТI Сучасне життя має так багато хаосу та невiгластва, що чиста молитва та медитацiя творять надiйне сховище вiд духовного убозтва. В молитовнiй практицi дуже важливими є намiри. Для того, щоб визначити намiри, необхiдно приймати до уваги не тiльки бажання, а й думки, слова та справи. Молитва у християн сьогоднi не є таїною, хоча якщо виходити з аналiзу кореня цього слова ми бачимо, що вона пов’язана з такими поняттями як маляр, малювати, мольберт, молот Тора (зброя величезної сили), молоко. А мольба – це не жебракування подань, а пiдлеглiсть волi жерця, волi бога, яка здiйснюється за допомогою слiв. Моля використовувала волю слiв у досягненнi найпершої божественної мети – безсмертя. Не випадково слово молодiсть (у старовину молодiсть = моля+дасть, тобто те, що дається словом) свiдчить про утримання вiчної молодостi за допомогою слова. Чистих видiв молiння у християн не збереглося, але ми можемо бачити залишки наказового способу у такiй вiдомiй молитвi, як «Отче наш» (єгипетська молитва слiпого). Молитва доручала богам конкретнi дiйства чи конкретнi функцiї: «Хай святиться iм’я твоє; хай прийде царство твоє; хай буде воля твоя»... Але молитва, це перш за все, процес, що пов’язаний з подякою. Великi Мiстики проживають свої життя, постiйно дякуючи Вищим Силам. В цьому аспектi життя треба розумiти як акт подяки. Вам колись приходилося отримувати таке величезне почуття радостi, що навiть хотiлося волати? Якщо ви хоч раз випробуєте таке почуття радостi, все ваше життя наповниться свiтлом вдячностi. Подяка – це подив серця, здатнiсть дивуватися простим життєвим речам i сприймати їх з радiстю. Якщо ви дякуєте iншим людям, вони також обдарують вас своєю вдячнiстю. Як бiльше вдячностi живе у вашому серцi, так бiльше можливостей у життi ви будете отримувати, так здоровiше буде ваша Душа i, вiдповiдно, анатомiчне тiло. Життя з вдячнiстю у серцi i є справжньою молитвою. Ось невеличка вправа для усвiдомлення сили подяки. Виберiть кого-небудь чи що-небудь за об’єкт подяки. Це має бути якась людина, якiй ви вдячнi вiд всього серця, або якийсь перiод вашого життя, за який ви щиро вдячнi богам. Нехай почуття подяки, любовi та радостi вийде за межi вашої свiдомостi. Вiзуалiзуйте його нiби якесь творче начало, злившись з яким все навколо починає перетворюватися. Центр цього начала – у вашому серцi; воно розповсюджується i на iнших людей та iншi речi вашого життя. Почуття вдячностi є дуже iнтенсивним, i тому бiльшiсть людей не може його втримати у собi досить довго. Воно виходить за межi людської iстоти i яскравим свiтлом перетворює душi оточуючих людей. Дехто не зможе зрозумiти чому ви всмiхаєтеся та перебуваєте в такому доброму настрої. Вони просто не навченi жити у райському саду подяки; широтою своєї душi допоможiть їм. ДУХОВНІСТЬ – ЦЕ, ПЕРШ ЗА ВСЕ, ПРИЙНЯТТЯ, РОЗУМІННЯ ТА УСВІДОМЛЕННЯ БОЖЕСТВЕННИХ ЗАКОНІВ ВСЕСВІТУ!

133

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Всесвiт може дарувати натхнення, радiсть, безпеку, мир та здоров’я. Нижче наводимо метод для пiдсилення вашої духовностi. Заспокойтеся, слухайте себе, замiсть того, щоб шукати пораду в iнших, довiртеся своїй iнтуїцiї. Кожен день починайте з концентрацiї на своєму Я. Яке воно? Де воно знаходиться? Хто є той, що хоче його пiзнати? Що то за дзеркало, в якому вiддзеркалюється ваше Я? Витратьте на виконання цiєї вправи не менше 15 хвилин. Подумайте про те, що ви маєте зробити у цей день. Поговорiть з дзеркалом своєї душi. Роздумуйте, дякуйте. Закiнчивши свiй день, саме так, як i почали, концентруйтеся на своєму Я. Дослiдiть цей день, на все звертайте увагу, усьому радiйте, усьому дивуйтеся. Бо все є завжди нове... Спитайте у себе: «Як можна щось робити краще?» Вiдсвяткуйте перемогу своїх сил, позначте вдалi моменти, коли ви протягом дня виглядали найкраще. У Дхаммападi говориться: «Якщо хтось у борнi втисяче перемiг тисячу людей, а iнший перемiг тiльки себе одного, то саме той останнiй – найбiльший переможець». Ви завжди маєте виконувати всi обiцянки. Якщо ви не впевненi у собi, краще не обiцяти. Будьте вiдвертими iз собою; коли ви навчитеся довiряти собi, iншi також вам повiрять. Вибачайте собi та iншим. Ви не можете любити всiх людей, особливо якщо хтось зробив щось дуже погане, але ви маєте вибачати їм. Вибачення – перший крок до духовного зростання, але воно має iти вiд серця. Вибачаючи iнших, ви видаляєте зi свого життя гнiв, ганьбу, вину, страх i розчищаєте мiсце для волi, любовi, радощiв, щастя, успiху, миру та здоров’я. І вибачивши комусь, бiльше не думайте про це; життя швидкоплинне. Коли на вас звалилися неприємностi, швидко прямуйте до водоймища – рiчки, озера, моря, океану. Дозвольте водi змити весь енергетичний бруд, i через воду вилийте всю свою любов до Природи, до Космосу, до Землi. Просiть про допомогу у речей, що вас оточують; говорiть з ними, як ви говорите з оточуючими вас людьми. Скажiть дереву чи скелi: «Хочу бути сильним як ти». Якщо ви вiдчуваєте потребу в духовнiй допомозi, щоб перемогти хворобу, звертайтеся до Природи. Це древня волхiвська практика i вона з успiхом працює! Навчiться вiдрiзняти слова внутрiшнього голосу, Его та Духу. Внутрiшнiй голос, як правило, дає iнформацiю про хиби та обмеження. Саме вiн може найчастiше iнфiкуватися вiрусами свiдомостi. Це – параноїдальний голос, який говорить вам про те, що думають чи говорять про вас iншi. Дух – тихий голос, що виводить вас за обмежену дiйснiсть i веде до духовного свiту. Вiдпустiть усi страхи та хвилювання. Пам’ятайте, що з вами усе добре, усе правильно, все рухається за планом. Завжди очiкуйте кращого i воно до вас прийде. Ще одна ранкова вправа, що готує для вас щасливий початок дня. Коли ви прокинулись, полежiть трохи у лiжку. Насолоджуйтеся ранковим повiтрям, нiжними сонячними променями, танцюючими на стiнах тiнями, спiвом пташок. Вiдчуйте життя, що плине у вашому тiлi. Звернiть увагу на дихання, пульсацiю кровi у кiнчиках пальцiв, руках та ногах. Не поспiшаючи встаньте з лiжка, споглядаючи стан тiла пiд час переходу з горизонтального у вертикальне положення. Випрямiться без напруження у м’язах. Вiдчуйте свої ноги на землi чи пiдлозi. Зробiть крок, вiдчуваючи тиск нiг на землю чи пiдлогу. Звернiть увагу на речi, що зустрiнуться вам на початку нового дня, дайте волю кожному почуттєвi.

134

Психiка людини та вiруси свiдомостi

Розвиток стосункiв з богами-символами забезпечує людинi моральну пiдтримку, смiливiсть, надiю та вiру у зцiлення свiдомостi. Тодi має мiсце активацiя iндивiдуальної програми вiдновлення здоров’я. Інфiкована людина починає розумiти, що вона не одна у Всесвiтi i що вона має вище джерело керування та пiдтримки, до якого вона може звертатися у будь-який час.

5. 11. ПСИХОТЕХНIКИ, ЩО ЗНИЩУЮТЬ ВIРУСИ Важко, а навiть неможливо дати унiверсальний рецепт для зцiлення вiд усiх типiв психiчних вiрусiв, але iснують загальнi принципи профiлактичних заходiв. Mрунтуючись на цих принципах, можна виявити загальнi тенденцiї здорового психiчного життя. Одним з Mрунтовних принципiв є слово, логос. Слово – найкращий очищувач органiзму, але разом з тим i переносник iнфекцiї. Через слово можна передати будь-якi вiруси. Енергiя iнформацiї породжує вiрус. Словом наносять удар по просторово-часовому континууму i з’являється чорна дiрка, звiдки починає витiкати енергiя вiрусу. Бажання затримати iнфiкування вiрусами свiдомостi вiдрiзняється вiд запобiгання зараження просто вiрусом, наприклад, грипом. Багато людей чули про переваги такої затримки, але вони, на жаль, не здатнi постiйно виконувати запропонованi вправи. Описуванi практики iстотно допомагають у цьому, завдячуючи цим практикам можна позбавитися вiд безпосереднього контакту з вiрусами свiдомостi i повнiстю вiдгородитися вiд їх нездорового впливу. Спочатку варто убезпечити себе вiд всiх можливих причин iнфiкування. По-перше, усуньте будь-якi анатомiчнi причини, це потребує медичного, територiального нагляду та проведення вiдповiдної експертизи вашого оточення. По-друге, звернiть увагу на стан вашого здоров’я, чи все у вас добре? Чи не маєте ви хронiчних напружень, чи спокiйна ваша нервова система, чи не маєте ви ненормальних емоцiйних реакцiй на пересiчне збурення? Надалi необхiдно поступово напрацьовувати iмунiтет до iнформацiйної iнфекцiї. Розглянемо психологiчнi проблеми, як пересiчну причину iнфiкування вiрусами свiдомостi. Чи хвилюєтеся ви в разi необхiдностi приймати якесь рiшення? Чи вiдчуваєте ви небезпеку, чи неадекватну реакцiю пiд час якоїсь дiї? Може ви чимось потривоженi? Чи не пригнiчуєте свої обурення та образи стосовно близьких вам людей? Чи може ви незадоволенi несправедливим до вас ставленням? Пригнiченi почуття надають широку дорогу до зараження вiрусами. Звернiть увагу також на те, чи напружене ваше тiло, особливо шия, губи та плечi бiльшу частину дня. Приймiть за правило спiлкуватися тiльки з ментально здоровими людьми. Такi люди можуть допомогти нормалiзувати роботу свiдомостi, навчать розслаблятися та надiлять вас своєю живильною енергiєю. Вивчайте методи боротьби з вiрусами свiдомостi, постiйно експериментуючи у цьому напрямку. Навчiться пересувати енергiю по своєму тiлу, насолоджуйтеся чистотою свiдомостi, щасливою чистотою свiдомостi. Що можна порiвняти з цiєю насолодою? Використовуйте цю енергiю i входьте у стан поглибленої свiдомостi.

135

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Вправи, що наводяться у цьому роздiлi, допомагають дослiджувати та контактувати з вiрусними формами життя, що є вiдмiнними за якiстю, тиском та тоном. Дослiдження нових форм буття, що є вiдмiнними вiд звичних, вiдкриває новий безмежний свiт – психiчний, емоцiйний, духовний. Контакт з цивiлiзацiєю вiрусiв – це танок, що не дає погаснути божественному полум’ю, роблячи його яскравим та сильним, але вступати у цей контакт треба дуже обережно! Людинi, яка вiдчуває, що є iнфiкованою тим чи iншим вiрусом свiдомостi, треба звернути пильну увагу на фiзичнi та психологiчнi процеси, що протiкають у її тiлi. Головне, це навчитися любити i цiнувати себе, iнших людей, оточуючий свiт. Звернiть увагу на те, де саме ви обмежуєте себе, втрачаєте контакт з близькими вам людьми, що заважає вашому досягненню радостi життя. Можливо, що вашi думки зосередженi на демонiчних iдеях? Звернiться до мистецтва творчої афiрмацiї: наповнiться позитивними ствердженнями, якi можуть бути для вас надзвичайно ефективними. Наприклад: «Я вчуся любити, вiдчувати; я насолоджуюся та пробуджуюся!» Вiдчуйте безпеку та спокiй. Вiдомо два основних методи досягнення радостi буття, в процесi яких має мiсце позбавлення вiд вiрусiв свiдомостi. Перший метод Mрунтується на досягненнi максимальної iнтенсивностi сприйняття позитивних подiй оточуючого життя за допомогою духовного збудження (екстазу) та напруженостi, в той час як другий пов’язаний з глибоким розслабленням та спогляданням стану свого ментального здоров’я нiбито збоку. Рекомендується перемежовувати цi два рiзних методи i не зациклюватися на якомусь одному. Існує цiкава методика роботи з вiрусами свiдомостi, базисом якої є iдея, що людська свiдомiсть сполучується з фiзичним органiзмом. Кожна точка на тiлi має точну вiдповiднiсть у полi свiдомостi. Кожний квадратний сантиметр тiла має достатнiй потенцiал, щоб позбавитися вiд iнфiкування небезпечним вiрусом. Тобто, впливаючи фiзичними способами на точки тiла, можна очистити поле свiдомостi. Як це зробити? Треба просто повнiстю зосередитися на тiй точцi тiла, якої саме зараз торкаються вашi руки, i ототожнити цю точку з якоюсь функцiєю свiдомостi. Наприклад, у аспектi емоцiй: визначiть у станi медитацiї, який ваш орган пов’язаний з якимсь емоцiйним станом, краще спiвiснуює з iснуючою у вас негативною емоцiєю. Органiзм людини має свою власну мову. Знання цiєї мови допомагає знайти шлях до позбавлення вiд вiрусiв свiдомостi. Органи тiла надають вам купу iнформацiї цiєю мовою. Холоднi ноги є свiдченням страху, що переживає людина. Людина з проблемами сечовидiлення є постiйно принижена; енурез – це знак самообмеження. Захворювання шкiри показують роздратованiсть та мстивiсть. Проблеми з шиєю є свiдоцтвом ненавистi до якоїсь людини. Захворювання плечей – показник дуже важкого вантажу, що несе людина. Проблеми з ногами – показник нерозумiння людиною простих речей, i т. д. «Граматика» мови людського тiла та топографiчна мапа його свiдомостi складалася Великими Волхвами протягом столiть – дивiться скорочену

136

Психiка людини та вiруси свiдомостi

таблицю нижче. У таблицi наведено приблизну вiдповiднiсть областей тiла та емоцiйних станiв. Людське тiло з давнiх-давен подiляється на областi, що межують iз розташованими на ньому енергетичними центрами – вихорами (за схiдною традицiєю «чакрами»). №

Область тiла – мiсцезнаходження

1. Тiм’я голови.

(восьмикiнцева зiрка – корона, що обертається проти годинникової стрiлки)

Енергоцентри (сх. чакри)

Емоцiйнi та психiчнi розлади

Ра-вихор Схильнiсть до нещасних випадкiв, тяжке (сх. Сахасрара) життя, залежнiсть вiд iнших, проблеми з самоiдентифiкацiєю, порушення почуття єдностi з «Я» Див-вихор (сх. Аджна)

Залежнiсть вiд чужої думки, депресiї, iстерiя, нездатнiсть любити

3. Горлове сплетiння,

Дад-вихор (сх. Вишудха)

Бажання брехати, заляканiсть, гнiвливiсть, манiакально-депресивний психоз, одержимiсть, порушення сну

4. Область серця – мiж

Свар-вихор (сх. Анахата)

Нелюбов до себе, вiдчуття iзольованостi, саморуйнiвна поведiнка, суїцид

Пан-вихор (сх. Манiпура)

Нездатнiсть висловитися, логорея, погана слухова пам’ять

2. Мiжбрiв’я – «Третє око»

горлова впадина

сосками грудей

5. Сонячне сплетiння 6. Два пальцi нижче

пупка, пiдшлункове сплетiння

7. Криж, промежина 8.

Колiна нiг

9. Ступнi нiг

Сест-вихор Хвороблива залежнiсть, несприйняття (сх. Свадхистана) реальностi, нездатнiсть зосередитися, погана зорова пам’ять Семеж-вихор Легковiр’я, порушення пам’ятi, (сх. Муладхара) роздвоєння особистостi Вiста-вихор Дев-вихор

Нещаднiсть характеру, непоступливiсть, впертiсть Вiдiрванiсть, неприйняття своєї сiм’ї, родини, країни

Торкайтеся руками вiдповiдних мiсць на тiлi з великою нiжнiстю, концентруючи увагу на областi, у якi бажаєте надiслати енергiю здоров’я. Рухайтеся поступово, м’яко експериментуючи з рiзним тиском та тонами. Це дасть можливiсть вiдчути енергiю iз силою, що буде поступово збiльшуватися – i вся триєдина iстота (тiло-розум-дух) дасть бажану реакцiю. Якщо ви маєте проблеми iз балансуванням емоцiйного стану, то рекомендується наступна вправа: 1. Знайдiть тихе мiсце, де вас нiхто не потурбує протягом 15-20 хвилин.

137

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Вiдключiть телефон. Знiмiть взуття, ляжте, нехай ваша спина прийме найкомфортнiше положення. За наявностi проблем зi спиною на неї краще не лягати; пiдiгнiть ноги i сядьте на них, прийнявши комфортну позу. Якщо лежачи ви не маєте комфорту, допускається сидiти у тiй позi, яка вам допомагає розслабитися. 2. Заплющiть очi. Звернiть увагу щоб руки та ноги не були перехрещенi. Якщо ви сидите, то ноги мають стояти на пiдлозi. Глибоко вдихнiть через нiс i спрямуйте повiтря вниз живота. Поступово видихайте через рот. Повторiть цю вправу тричi. 3. Почнiть вiзуалiзувати себе, своє тiло. Налаштуйте чiтке зображення. 4. Побачте внутрiшнiм оком свiтло, що виступає над головою на вiдстанi вашої долонi. Трохи потренувавшись, ви зможете вiзуалiзувати органи тiла свiтла – голову, шию, плечi, руки. 5. Поступово пересувайте тiло свiтла вгору, над головою, поки ноги свiтла не будуть на сiм сантиметрiв вище вашої фiзичної голови. 6. Тепер швидко повернiть тiло свiтла у анатомiчне. Вiзуалiзуйте його рух назад, звертаючи увагу на нормальну роботу усiх органiв. 7. Продовжуйте вiзуалiзувати свiтловi ноги, що проходять мимо грудей, талiї, стегон, колiн – до повного поєднання з фiзичним тiлом. 8. Коли ступнi свiтла повернуться до фiзичних, iнша частина тiла свiтла вже буде знаходитися в межах анатомiчного тiла. Прослiдкуйте, щоб пальцi свiтла збiгалися з анатомiчними, руки свiтла з анатомiчними руками, i т. д. 9. Над головою вiзуалiзуйте круглий отвiр, через який виходило i поверталося тiло свiтла. Зараз цей отвiр буде зачинений, тому що тiло свiтла повернулося до своїх початкових меж. Тепер починається дуже важливий момент. Продивiться внутрiшнiм зором все тiло i звернiть увагу, чи немає десь на ньому подiбних незачинених отворiв, через якi може витiкати свiтловий образ того чи iншого органу. Через такий отвiр може проникнути небезпечний вiрус. Якщо ви такi отвори знайдете, силою думки закрийте їх. Багато хвороб свiдомостi розвиваються через енергетичну незахищенiсть органiзму, дозволяючи виходити частинам тiла свiтла iз меж анатомiчного тiла, причому цей вихiд є без намiру у станi медитацiї, спонтанний. Крайнi рiвнi подiбної запущеностi характеризуються на фiзичному планi омертвiнням кiнцiвок, паралiчами, коли якийсь орган перестає дiяти. 10. Тепер поступово розплющiть очi i повернiться до фiзичного свiту. З незвички ви можете вiдчути деяку зморенiсть, але проведена медитацiя i робота з образами власного тiла дасть розумiння змiсту функцiонування органiв та спосiб керування ним. Пiсля регулярних вправ за деяких час ви вiдчуєте себе в кращiй ментальнiй та фiзичнiй формi i почнете сприймати енергетику власного органiзму. В iдеалi таку вправу рекомендується виконувати спочатку 2 – 3 рази на день. За деякий час, приблизно за мiсяць, частоту можна зменшити. Навчившись керувати власним тiлом свiтла, а через нього i свiдомiстю, з профiлактичною метою можна звертатися до неї раз на два тижнi.

5. 12. СОНЯЧНЕ ОЧИЩЕННЯ Гелiопсихологiя (наука, що вивчає вплив Сонця на життя людини) стверджує, що цикл сонячної активностi визначає такi речi, як частоту розлучень, спалахи серiйних вбивств, ефективнiсть реклами. Дослiдження

138

Психiка людини та вiруси свiдомостi

показують, що 11-рiчний цикл сонячної активностi безпосередньо пов’язаний зi спалахами загальної смертностi (голод, убивства, суїцид, хвороби). Багато прикмет рiзних народiв у давнину пов’язувалося саме з Сонцем, його положенням на небi, плямами тощо. Сучасна наука довела, що абсолютна бiльшiсть фiзико-хiмiчних процесiв та колективних реакцiй живих органiзмiв на Землi зумовленi впливом сонячної радiацiї. Синхроннi змiни кривої кiлькостi плям на Сонцi визначають реакцiї поведiнки людей та їх мiжособовi стосунки. Існують особливi вiруси, що живуть на Сонцi i переносяться на Землю через сонячну радiацiю. Вони змiнюють нервово-психiчний тонус особи i порушують нестiйку психiчну рiвновагу багатьох людей, схиляючи їх до деструктивних вчинкiв. Якщо спiвставити дати революцiй, хрестових походiв, вiйн та психiчних епiдемiй з астрономiчними даними, що вiдображають стан Сонця, то має мiсце досить чiтка тенденцiя. Сонце саме по собi не є вбивцею: воно може тiльки стимулювати смерть фiзично та духовно знесиленого органiзму. Інфiкована людина вже не сприймає Сонце як джерело живильної енергiї; воно є для неї страшною зброєю, що загрожує її життю. Пiсля сонячних спалахiв, як правило, гинуть люди з неврiвноваженою нервовою системою та захворюваннями мозку. Надалi, за 3 – 5 днiв пiсля сонячних вивержень пiдвищується смертнiсть серед людей з хворобами кровообiгу, а також рiзко пiдвищується число самовбивств. Як вберегтися вiд смертельного впливу Сонця i використати його енергiю на благо? Концентруючись на Сонцi, налаштовуючи себе на сонячнi хвилi, люди стають цiлiсними iстотами. Свiтло є початковою їжею Всесвiту. Сила Сонця заживляти рани була визнана людиною багато тисяч рокiв тому. Без сонячних променiв нашi тiла старiли б та помирали набагато швидше; усе життя на нашiй планетi без Сонця досить швидко б скiнчилося. Бiологiчнi подiї органiзму напряму пов’язанi з сонячною активнiстю. Сонячнi променi вмiщують у собi повний спектр кольорiв, i тiльки деякi з них є видимими для людського ока. У терапiї рослинних форм та дослiджень Едуарда Баха вiдомо, що роса, котра була опромiнена сонячним свiтлом, ефективнiше дiє на органiзм людини нiж проста роса. У гностикiв кожний сонячний промiнь є справжньою силою. Щоб пiдтримувати добре здоров’я, нашi тiла мають живитися та використовувати необхiдну кiлькiсть сонячного свiтла. Тiло людини живиться сонячним свiтлом через очi та шкiру. В тантричнiй алхiмiї сперма є згущеним сонячним свiтлом. У Індiї часто говорять, що якщо ви робите тiльки одну асану в день, це має бути поклонiнню Сонцю. Служiння Сонцю особливо пiдходить для тих, у кого немає часу для виконання складних ритуалiв. Гелiоцентричне розумiння свiту створює живу єднiсть мiж рiзними аспектами життя. Сонце – це не просто гiгантська зiрка, скупчення матерiї, внутрiшнiй устрiй якої транслює нам свiтло та енергiю, воно є розумною Сутнiстю. Все у Всесвiтi є живим, одушевленим та одухотвореним; у всьому приховано великий розум, що проявляється в iстотах i речах наскiльки дозволяє рiвень розвитку їх органiзмiв. Видима сонячна сфера – це фiзичне тiло iстоти, яку ми називаємо Сонцем. За ним стоїть високорозумна Сутнiсть, єдиною метою якої є щедре озарiння

139

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

космосу життєтворчими енергiями через свiтло iдей та любовi. Сонце, як високорозумна iстота, вiдповiдає на духовне спрямування людини. Внутрiшнє споглядання та дарунок шани Сонцю – є прекрасною практикою вiдичної медицини. У Риквiдi говориться, що Сонце це душа того, що рухається i того, що не рухається. Таким чином, Сонце – це нескiнченний резервуар усiх форм життя нашої планети. Виконуючи профiлактичнi заходи щодо психiчних вiрусiв, Сонце пошановують як символ здоров’я та безсмертя. Нижче наводиться потужний захисний ритуал пошанування Сонцю, який слугує для концентрацiї енергiй зцiлення, отримання психiчного захисту та благополуччя. Цей ритуал нашi пращури завжди виконували у днi пiдготовки до заходiв, присвячених богинi Купайлi, що проводилися (i мають проводитися сьогоднi) щорiчно в нiч з 24 на 25 червня. Пiд час пошанування Сонцю вiддається повага як зовнiшньому, так i внутрiшньому свiтилу, творчiй силi життя у Всесвiтi, що перебуває всерединi та зовнi людського тiла. Енергiя Сонця – це свiтло, що розкладається на сiм основних складових променiв: червоний, помаранчевий, жовтий, зелений, блакитний, синiй, фiолетовий. Великi Православнi Волхви володiли таїною керування спектральною енергiєю. Вони стверджували, що прийде той час, коли людство перестане використовувати дерево та вугiлля i буде спiвпрацювати винятково з сонячним промiнням. Древнi мудрецi ставилися до Сонця як до особливої живої iстоти. Сучаснi люди, як правило, вiдкидають таке ставлення, розглядаючи його як примiтивне поклонiння, але через цей принизливий ярлик вони не бачать всiєї глибини прозрiння посвящених стосовно Сонця. Дарунок шани (даршан), Сонцю готує все тiло до сприйняття живильної енергiї Космосу i очищує свiдомiсть вiд паразитiв. Безпосередньо перед виконанням ритуалу даршану Сонцю корисно виконати нижченаведену вправу. Зранку на сходi Сонця уважно роздивiться перший промiнь, перехопiть його. Весь день залежить вiд цього першого променя – i успiх, i натхнення, i просвiтлення. У той момент, коли ви налаштуєте прямий зв’язок з Сонцем, ви вiдчуєте, що ваша особа має у собi його частину. Якщо ви обмiняєтесь космiчною енергiю, що iде вiд Сонця, то зможете черпати звiдти невичерпну силу та красу. Ви будете купатися у променистiй енергiї Сонця. Важливою частиною науки волхвiв є єднання з Сонцем саме на сходi, що вимагає вiдповiдної розумової пiдготовки. Ствердивши мир у серцi, можна зiбрати свої енергiї воєдино i перенестися на Сонце. Це перенесення може бути завдяки такому факту, що на тонких планах буття ми вже перебуваємо у повноцiнному контактi з сонячною сутнiстю. Пiд час медитацiї, коли ви бажаєте зв’язатися з вищим розумом, вiзуалiзуйте живий, сяючий центр, з якого виходить Вища сила. З цього центру витiкають променi свiтла, що розповсюджуються у всiх напрямках, i що живлять всiх живих iстот. Всi Великi майстри та посвященi концентруються на цьому центрi, направляючи до нього свої думки. Щоб звiльнитися вiд обмеженостi свiдомостi, треба перевести думки з повсякденних проблем на високi думи. Сонячна сутнiсть охопить всю вашу iстоту i наповнить її божественним свiтлом. Якщо вказаний спосiб єднання з

140

Психiка людини та вiруси свiдомостi

сонячною енергiєю стане звичним, ви зможете поступово почати усвiдомлювати свої iстинi потреби, а також розумiти рiвнi, помилки та причини рiзних захворювань. Якщо цю методику богопiзнання закласти в основу життя, надбати терпiння та любов, якi допоможуть поглибити свiдомiсть та злитися з безмежнiстю, то ви зможете досягти всього, чого побажаєте. Всерединi кожної людини знаходиться дуже тонкий елемент, який також знаходиться i в Сонцi. Ця частина людини, що живе всерединi Сонця, є вищою природою людини. Болгарськi духiвники (Динов, Айванхов) рекомендують просту та ефективну технiку «Чаша Граля». На сходi вiтайте Сонце як улюблену сутнiсть. Потiм поступово пiднiмiть руки над собою. Уявiть, що ви тримаєте велику чашу дiаметром близько метра. Вiзуалiзуйте, як вона наповнюється сонячним миром. І пiсля наповнення подумки вилийте цю чашу на себе. Потiм знову пiднiмiть її i вилийте на своїх рiдних, близьких, на все людство. Дякуйте Сонцю i вчiться щедростi у Сонця. Якщо примружити очi та «подивитися» зранку на Сонце, то можна внутрiшнiм оком побачити його центральну точку. Вона є Духом Сонця. Кожний раз, коли ви будете звертатися до Сонця, треба дивитися на нього з побажаннями доброти та любовi; таким чином ви зможете наблизитися до центру радостi та щастя. Свiдомiсть поступово наблизиться до цiєї духовної сфери, i вся ваша особа надбає свiтло, мир, волю та життєву енергiю. Одного разу ви вiдчуєте, що мiж вами i Сонцем циркулюють особливi хвилi, якi створюють у фiзичному свiтi усi видимi форми, барви та вiбрацiї, очищуючи навколишнє середовище i наповнюючи його живильною енергiєю. За книгою А. І. Конратьєв, С. В. Горелишев, «Крiр – бойове мистецтво українських характерникiв», Захiд-Схiд, Київ, 2009.

141

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

6. ПРАКТИКА ХОЛОТРОПНОГО ДИХАННЯ (за Станiславом Грофом) Сьогоднi велике число людей, залучених до процесу особистiсної трансформацiї, западають у епiзоди духовної кризи, коли процес зростання та змiни стає хаотичним та поглинаючим. На жаль, сучасна психiатрiя плутає такi епiзоди з психiчними захворюваннями i використовує для їх лiкування стандартнi психiатричнi процедури та лiки. Але iснує i альтернативний пiдхiд, котрий розглядає таку кризу як найкращу можливiсть для зцiлення.

6. 1. НОВІ НАПРЯМКИ ЛІКУВАННЯ ТА САМОПІЗНАННЯ Використання незвичайних станiв свiдомостi з ритуальною, релiгiйною та лiкувальною метою можна прослiдкувати у найглибшi вiки, на зорi людства. Деякi наскельнi зображення у печерах з очевиднiстю пiдтверджують iснування шаманських ритуалiв, котрi охоплювали стан трансу. Протягом всiєї iсторiї людства зцiлення проводилося таким чином, що або цiлитель, або його пацiєнт, або одразу обоє знаходилися у змiненому станi свiдомостi. При цьому використовувалися рiзнi методики: барабанний бiй, спiви, танцi, дихальнi вправи, медитацiя, соцiальна та сенсорна iзоляцiя та психоделiчнi рослини. У шаманських ритуалах, церемонiях зцiлення, церемонiях переходу та мiстерiях смертi i воскресiння цi методики використовувалися в рiзних комбiнацiя. У вiдповiдностi з довгоiснуючою традицiєю використання незвичайних станiв як основного засобу зцiлення i трансформацiї, виняткове використання вербальних методiв є досить новим i, вiдповiдно, обмежується тiльки сучасною захiдною культурою. У першiй половинi нашого столiття психiатри та психологи дiйшли до дивного i досить нестiйкого, на наш погляд, висновку, що фрейдиський психоаналiз та бiхевiоризм є вищим й iстинно науковим способом пiдходу до людської психiки. У цьому контекстi зцiлювальнi практики древнiх та туземних культур були викинутi на звалище iсторiї як продукти забобонiв та магiчного мислення. Але ситуацiя зазнала докорiнних змiн у 50-х роках ХХ столiття, коли клiнiчнi та лабораторнi дослiдження галюциногенiв викликали глибоку зацiкавленiсть щодо незвичного стану свiдомостi. Систематичне вивчення дiї психоделiчних рослин, сенсорної iзоляцiї та перевантажень, бiологiчного зворотного зв’язку, позбавлення сну, гiпнозу, рiзних медитативних процедур, акустичного та оптичного керування, волi мозку та кiнестетичних пристосувань типу «вiдьминої колиски» та обертаючого лiжка – з повною очевиднiстю довели, що цiлителi за будь-якої епохи мали у своєму арсеналi потужнiшi методи, нiж вербальна тактика захiдних психiатрiв та психологiв. Усвiдомлення цього факту потягло за собою необхiднiсть теоретичного переосмислення ефективностi древнiх i туземних методiв зцiлення для того, щоб поєднати їх iз захiдним науковим мисленням. У цiй статтi на Mрунтi 30-рiчного досвiду клiнiчного вивчення незвичайних станiв свiдомостi (особливо тих, що були викликанi психоделiчними речовинами та холотропною дихальною технiкою – методика, що не передбачає використання лiкарських речовин, а поєднує дiю гiпервентиляцiї

142

Практика холотропного дихання

та музики) коротко описуються тi змiни, котрi мають бути внесенi до теорiї i практики захiдної психотерапiї, щоб вiднайти у нiй мiсце спостереженням, охоплюючим «холотропнi стани свiдомостi» (термiнологiя Грофа). Це є стани, що викликанi рiзними методиками, тими, що згадувалися вище, чи тi, що мають коїться «спонтанно» у повсякденному життi. В деяких останнiх станах можна вiднайти певний «спусковий механiзм»: пологи, важка втрата, Mвалтування, екстремальнi ситуацiї типу вiйни тощо. А у iнших неможливо вiднайти фактор, котрий би однозначно сприймався як спусковий механiзм. «Проста маячня», котра може бути викликана рiзними токсичними, iнфекцiйними та iншими факторами, асоцiюється з втратою орiєнтацiї, тягне за собою погiршення iнтелектуального функцiонування; за нею, як правило, наступає амнезiя. Жодна з цих характеристик не є типовою для «холотропних станiв». Термiн «холотропний», котрий використовується, ставлячи акцент на одному з незвичайних станiв свiдомостi, а також на експериментальну форму методики глибокого самопiзнання, розробленою мною (Станiславом Грофом) та моєю дружиною Христиною, створено вiд грецьких слiв холос (цiлий) та тропос (рух у напрямку до). Його буквальний переклад: «прагнення до цiлiсностi» чи «рух до цiлiсного буття». Цей термiн протиставляється термiну «хiлотропний» вiд грецького хiло (матерiя) та тропос (рух у напрямку до). Буквальний переклад цього термiну: «орiєнтований на матерiю» i ним можна позначати пересiчний, повсякденний стан свiдомостi. Холотропнi принципи, що описанi нижче, стосуються непростих станiв свiдомостi особливого типу. Вiдмiнностi мiж холотропною моделлю та традицiйними уявленнями у психiатрiї є радикальними, досить iстотними i стосуються практично всiх аспектiв психотерапевтичної теорiї та практики: 1. природи людини; 2. ролi духовного досвiду у життi людини; 3. моделi людської психiки; 4. походження, природи та архiтектури психопатологiї; 5. природи процесу зцiлення; 6. терапевтичних процедур; 7. ролi терапевта; 8. ролi пацiєнта; 9. мети терапiї; 10. природи реальностi.

6. 1. 1. ПРИРОДА ЛЮДИНИ Традицiйна модель механiстичної науки Традицiйна захiдна наука описує людину як ньютонiвський об’єкт, як високорозвинуту тварину та як мислячу бiологiчну машину. Межi людського органiзму абсолютнi i збiгаються з поверхнею шкiри; люди розглядаються як «его у капсулi шкiри».

Холотропна модель i нова парадигма мислення Образ людини, що описаний традицiйною наукою, обмежується фiзичними характеристиками i є неповним. Повнiша та адекватнiша модель уявляє людину iстотою з парадоксальною природою, що охоплює два взаємодоповнюючi аспекти:

143

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

Комунiкацiя та отримання iнформацiї вимагають участi сенсорних органiв та вiдомих видiв енергiї. Розумова дiяльнiсть складається у перекомбiнуваннi попередньої сенсорної iнформацiї, що зберiгається у пам’ятi. Зберiгання у пам’ятi твориться на основi матерiального субстрату – клiтин мозку та ланцюгiв генiв. Данi, що стосуються хiлотропної моделi, являють собою основу для розумiння людини.

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

ньютонiвський об’єкт та бiологiчна машина (нескiнченне поле свiдомостi, що виходить за межi тривимiрного простору, лiнiйного часу та причинно-наслiдкових зв’язкiв, хiлотропнiсть/холотропнiсть). За холотропним уявленням, кожна людина врештi-решт є спiввимiрною зi своєю цiлiснiстю буття, адже абсолютних меж мiж ними не iснує. За цiєю моделлю для комунiкацiї та отримання iнформацiї не потрiбнi сенсорнi канали та вiдомi види енергiї. Пам'ять може iснувати i без матерiального субстрату. Механiстична наука пропонує односторонню та «когноцентричну» модель – вона є обмеженою даними хiлотропних спостережень та iгнорує холотропну область та данi, отриманi пiд час вивчення незвичайних станiв свiдомостi.

6. 1. 2. РОЛЬ ДУХОВНОГО ДОСВІДУ Традицiйна модель механiстичної науки

Традицiйна наука не бачить рiзницi мiж догматизмом, моралiзмом та ритуалiзмом, що є властивими основним релiгiям, та емпiричним духовним досвiдом, що є властивим мiстичним течiям. Традицiйна наука розглядає будь-яку форму духовного досвiду як несумiсну з науковим свiтоглядом та iнтерпретує її у термiнах примiтивних забобонiв, магiчного мислення, невирiшених проблем дитинства (регресiя до висхiдного нарцисизму та дитячої всемогутностi, проекцiя дитячих образiв батькiвських фiгур до трансцендентальної областi, жага «океанiчного вiдчуття», типового для ембрiонального стану тощо) чи сильної психопатологiї. Психiатрiя не бачить рiзницi мiж мiстичними та психотичними станами.

144

Холотропна модель i нова парадигма мислення Варто провести чiтке розмежування мiж основними релiгiями та їх мiстичними вiдгалуженнями. Істинний духовний досвiд є природним проявом людської душi, вiд додає до тканини реальностi новий, надзвичайно критичний вимiр. Істинний духовний досвiд є емпiричним, прагматичним, мiстичним та унiверсальним. Вiн є логiчним продовженням автентичної iнформацiї про себе та всесвiт, отриманої у холотропному станi свiдомостi. Зусилля, направленi на те, щоб звести трансперсональний досвiд до регресивних станiв, призводять до серйозного нерозумiння (передтрансова помилка – визначення Кена Уїлберга). Мiж iстинно духовним досвiдом, зрозумiлим таким чином, та iстинною, правильно зрозумiлою наукою не може бути конфлiкту, за приклад можна назвати великих вчених-мiстикiв А. Ейнштейна, Н. Бора, Е. Шредiнгера, Т.де Шардена тощо). Якщо мiж наукою та релiгiєю має мiсце конфлiкт, то це, швидше за все, фальшива релiгiя та фальшива наука, тобто обидвi розумiються досить невiрно. Релiгiя може охоплювати духовне начало, а може i не охоплювати його: це залежить вiд того, чи створює вона умови та чи пропонує вона спосiб для безпосереднього духовного досвiду. Істинний духовний досвiд, загалом, в релiгiї може бути вiдсутнiм; мало того, релiгiя може слугувати серйозною перепоною щодо його досягнення.

Практика холотропного дихання

6. 1. 3. МОДЕЛЬ ЛЮДСЬКОЇ ПСИХІКИ. Традицiйна модель механiстичної науки

Свiдомiсть є продуктом мозку та нейрофiзiологiчних процесiв в ньому. Матерiальний свiт у тому виглядi, в якому вiн сприймається iндивiдом з моменту народження, є могутнiм джерелом, з якого черпається психiчний змiст. Новонароджений – це «tabula rasa». Концепцiя, яка враховує постнатальнi спогади iндивiда та фрейдiвське несвiдоме, вважається достатнiм та адекватним способом пояснення психiчних феноменiв, що властивi iндивiдам, якi не страждають органiчною патологiєю. Все, що не вписується у цю концепцiю, викликано якоюсь патологiєю (хвороба з вiдомою чи невiдомою етiологiєю). Розглядаючи психотичнi феномени, бiологiчний напрямок, як правило, вiдкидає бiографiчнi фактори i вважає за основну причину анатомiчнi, фiзiологiчнi чи бiохiмiчнi змiни органiзму. Психологiчний напрямок намагається пояснити природу та змiст психотичного досвiду раннiми постнатальними травмами.

Холотропна модель i нова парадигма мислення

Серйознi сумнiви стосовно того, що свiдомiсть є продуктом мозку, були висвiтленi вже у роботах традицiйного напрямку. Вiдповiдно з холотропною моделлю свiдомiсть опосередковується мозком, але не зароджується у ньому. Вона є рiвноправним партнером матерiї, являючи основний атрибут буття. За будь-що їй належить вирiшальна роль у науковому дослiдженнi свiту, навiть у таких «фiзичних» науках, як фiзика, хiмiя, астрономiя чи мiнералогiя. Всi цi науки говорять не про матерiю, а про людський досвiд, пов'язаний iз специфiчними аспектами матерiї. Строго кажучи, не iснує як таких об’єктiв, а лише iнформацiя про об’єкти чи досвiд, з якого ми виводимо iснування об’єктiв (Григорi Бейтсон). Чи iснують об’єкти у тiй формi, в якiй ми їх сприймаємо, – це є складним фiлософським поки що невирiшеним запитанням (феномени i ноумени Еммануїла Канта). Холотропна модель свiдомостi вважає можливим екстрасенсорний доступ до будь-якого боку iснування. Вiдтак, будь-яка людина є спiввимiрною з усiм всесвiтом, її iсторiя – це iсторiя космосу та буття. Крiм iндивiдуального несвiдомого Фрейда, є ще колективне несвiдоме Юнга. Працюючи з холотропною моделлю, варто значно розширити картографiю людської психiки. До неї буде входити не тiльки бiографiчний рiвень (чи рiвень спогадiв), а також i перинатальна сфера, що пов’язана з народженням, смертю та трансперсональною областю переживань. Таким чином, ця картографiя буде охоплювати весь спектр людського досвiду. Працюючи з холотропною моделлю, треба мати чи «велику iсторiю», котра охоплює все, чи взагалi не мати «нiякої iсторiї»; будь-яка «коротка iсторiя» є поганою та звироднiлою (Реб Андерсон). Взагалi можна працювати досить ефективно, не маючи теоретичної концепцiї (Лео Зефф, Чарлi Роунсавiль). З позицiї феноменологiї важливо вiддати належне всьому спектровi людського досвiду, це не означає, що змiсту цього досвiду варто буквально вiрити (приклад: боротьба Фрейда з об’єктивною реальнiстю iсторiй про сексуальне розбещення; фотографiчне програвання спогадiв, пов’язаних з народженням; автентичнiсть та iсторична об’єктивнiсть спогадiв про минулi життя; iснування духовних наставникiв, невтiлених сутностей, божеств та демонiв тощо). Будь-якi данi можна iнтерпретувати бiльше нiж одним способом.

145

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

6. 1. 4. ПРИРОДА ТА АРХІТЕКТОНIКА ПСИХОПАТОЛОГІЇ Традицiйна модель механiстичної науки

Завдяки специфiчному iсторичному розвитку психiатрiя перетворилася на медичну дисциплiну. Вона використовує медичну модель, поняття захворювання та жорстку систему дiагностичної класифiкацiї. Психiатри досить вiльно використовують термiн «психiчне» чи «емоцiйне захворювання» i називають психози «хворобами з невiдомою етiологiєю». Як правило, час появи симптомiв пов’язують з початком патологiчного процесу, хоча йому можуть передувати конституцiйнi фактори, особистiсна схильнiсть i травми, перенесенi у дитинствi. З практичною метою iнтенсивнiсть симптомiв береться за показник важкостi захворювання; пом’якшення симптомiв розглядається як «покращення», а їх iнтенсифiкацiя – як симптоми клiнiчного «погiршення».

Холотропна модель i нова парадигма мислення Спостереження, проведенi пiд час холотропної терапiї, показують, що пiдхiд, котрий використовує поняття захворювання, дiагнозу та алопатичного лiкування, не годиться для вирiшення багатьох психiатричних проблем, що за своєю природою не є органiчними чи неврологiчними. Кожна людина має у собi (в латентнiй формi) цiлий ряд енергетичних та емоцiйних блокiв i спогадiв, котрi перешкоджають повноцiнному фiзiологiчному та психологiчному функцiонуванню. Поява емоцiйних та психосоматичних симптомiв означає початок зцiлення, перетворення особистостi, духовне звiльнення, радикальне вирiшення iснуючих проблем та еволюцiю свiдомостi. Таким чином, наявнiсть симптомiв говорить про наявнiсть проблеми, але також i про можливiсть її вирiшення. Вони сигналiзують про слабку ланку у системi захисту, вказуючи на ту точку, у якiй процес зцiлення стає помiтним; i саме тому симптоми варто пiдтримувати, а не утискати (цей принцип лежить у основi гомеопатiї). Істинною проблемою є однобiчна iдентифiкацiя з холотропним аспектом своєї натури та довготривалим систематичним вiдкиданням холотропоної розмiрностi. Пiд час практичної роботи у рамках холотропної моделi симптоми перетворюються у потiк переживань i ним поглинаються. Переживання, як правило, мають багаторiвневу структуру, що має бiографiчний, перинатальний i трансперсональний шари. Інтенсивнiсть симптомiв висвiтлює не важкiсть патологiчного процесу, а глибину та швидкiсть зцiлення та трансформацiї особистостi.

6. 1. 5. ПРИРОДА ПРОЦЕСУ ЗЦІЛЕННЯ Традицiйна модель механiстичної науки

Будь-який органiзм несе у собi гомеостатичнi та зцiлювальнi здiбностi, але пiд час паталогiчного процесу вони не дiють. Щоб боротися з захворюванням i зробити можливим полiпшення, необхiдно та бажано активне втручання терапевта, котрий використовує алопатичнi лiки. У психiатрiї таке втручання бiльш за все видно в

146

Холотропна модель i нова парадигма мислення

Навiть у захворюваннях з яскраво вираженою органiчною природою гомеостатичнi та бiоенергетичнi сили органiзму та психiки вiдiграють вирiшальну роль. Їм варто придiляти найбiльшу увагу шляхом використання рiзних форм енергетичного лiкування, наприклад, гомеопатiї, перебалансування енергiї через акупунктуру, зняття бiоенергетичної блокади у тiлi тощо. У випадку психогенних порушень симптоми є проявом не хвороби, а вiдновлюючого та трансформуючого процесу зцiлення. Незвичний стан свiдомостi активує спонтанну зцiлюючу силу, котра має глибоку

Практика холотропного дихання

бiологiчнiй терапiї, але у прихованiй формi воно пронизує навiть найненав’язливi психотерапевтичнi методи.

внутрiшню мудрiсть. Варто цей факт признати та допомагати процесу зцiлення. Активне втручання до завад на шляху розвитку симптомiв є недоречним та протипоказаним.

6. 1. 6. ТЕРАПЕВТИЧНІ ПРОЦЕДУРИ Холотропна модель i нова парадигма мислення

Традицiйна модель механiстичної науки

У органiчних пiдходах використовуються бiологiчнi методи терапiї; у минулому це були психохiрургiя, електрошок, iнсулiнова блокада тощо. Наразi на перший план вийшли психофармакологiчнi засоби. Зняття симптомiв розглядається як покращення. У класичнiй психiатрiї та психологiї в основному використовується вербальна психотерапiя (метод вiльних асоцiацiй, iнтерв’ю, руйнування стереотипiв). Пiдкреслюється рацiональнiсть та когнiтивний пiдхiд. Концептуальна модель є теоретично обмеженою постнатальною бiографiєю та iндивiдуальним несвiдомим, а практично такими терапевтичними механiзмами, як спогади чи реконструкцiя минулого, iнтелектуальне та емоцiйне озарiння, аналiз переносу, ефект iнтерпретацiї, руйнування звичних стереотипiв тощо. Реагувати рекомендується тiльки пiд час емоцiйних травматичних неврозiв.

Холотропна терапiя (ХТ) – є експериментальною дисциплiною; всi обговорення проводяться до сеансiв, щоб пiдготувати пацiєнта до майбутнього переживання, i пiсля сеансу, щоб допомогти йому iнтегрувати новий досвiд. ХТ працює з непересiчними станами свiдомостi i, таким чином, є продовженням древнiх традицiй. Шаманiзм, духовне зцiлення, зцiлення через транс, ритуали переходу, мiстерiї смертi та вiдродження та подiбнi процедури завжди вмикають змiнений стан свiдомостi – чи людини, або її цiлителя, чи iнiцiатора, або обох разом. Це вiдкриває доступ до потужних трансбiографiчних (тих, що виходять за межi життя iндивiда) терапевтичних механiзмiв, що функцiонують на перинатальному i трансперсональному рiвнях психiки.

6. 1. 7. РОЛЬ ТЕРАПЕВТА Традицiйна модель механiстичної науки

Терапевт є активним агентом, що визначає весь терапевтичний процес завдяки своєї пiдготовки, що озброїла його необхiдними знаннями та навичками, котрi дозволяють йому розумно та умiло втручатися у захворювання. Пацiєнт не має необхiдних ресурсiв для боротьби з хворобою i вiн є цiлком залежним вiд терапевта. Бiологiчнi методи (лоботомiя, шокова терапiя, фармакологiчна терапiя) не вимага-

Холотропна модель i нова парадигма мислення

Термiн «терапевт» використовується у висхiдному грецькому значеннi: «людина, що допомагає у процесi зцiлення», i зовсiм не означає людину, яка може надати вiдповiдi на усi запитання та «привести хворого до ладу». Терапевт є товаришем, котрий спiвчуває та розумно допомагає природному процесу зцiлення, полегшує та пiдтримує його з повною довiрою до пацiєнта, навiть коли йому не завжди зрозумiло що коїться. Юнг бачив роль терапевта у тому, щоб допомогти встановити дiалектичний зв'язок мiж Его та Я (чи колективним несвiдомим), саме в цьому є одвiчна мудрiсть, що керує процесом зцiлення.

147

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ють вiд пацiєнта iншого, крiм зворотного зв’язку. За використання психотерапевтичних методiв пацiєнт приймає в них участь, але головною дiйовою особою є терапевт. У крайнiх випадках йдеться про конкретнi поради та керiвництво, а у ненав’язливих випадках – контроль над усiм процесом шляхом регулювання часу сеансiв, правил поведiнки пiд час сеансiв (не випендрюватися тощо), часу та способу iнтерпретацiї, аналiзу переносу i утискання контрпереносу та пiдтримання всього процесу за деякою концепцiєю (фрейдистський, юнгiянський, бiохевiористський). У фрейдистськiй терапiї перенос розглядається як бажаний феномен, життєво важливий для успiшного завершення лiкування. У академiчнiй психiатрiї проходження курсу та наявнiсть практики психотерапевта вважається за адекватну пiдготовку для того, щоб братися за вирiшення емоцiйних проблем. Концентрацiя на самопiзнаннi та саморозумiннi не є обов’язковою, i навiть тодi, коли вони мають мiсце, то обмежуються поверхневим вербальним пiдходом.

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Терапевт створює пiдтримуючий контекст та пропонує метод активацiї психiки, але нiчого не робить химерного та не вимагає вiри у результат всiєї операцiї. Методи холотропної терапiї є досить простими, їх можна вивчити за короткий час. Істинна компетентнiсть терапевта складається в умiннi бути довiрчо присутнiм пiд час потужного трансформуючого процесу iншої особи, щоб не коїлося залишатися спокiйним, та надавати впевненостi пацiєнтовi. Вiн не втручається до процесу i не iнтерпретує, а тiльки полегшує його. Терапевт нiколи не закiнчує своє навчання, вiн завжди навчається, адже кожна люди зцiлюються не однаково i завжди може мати мiсце щось жодного разу не описане нове. У холотропнiй терапiї не надається жодних спецiальних iнструкцiй стосовно дихання, для сеансiв не пропонується жодних програм i не надається жодних вказiвок стосовно входження до рiзних станiв (повторне народження, батькiвська регресiя до попереднього життя тощо). Терапевт працює з тим, що виникає спонтанно, само по собi. Ось що говорив Френсис Воган: «Трансперсональний терапевт визначається за контекстом (готовнiстю сприйняти весь спектр людського досвiду), а не за змiстом терапевтичної роботи. На першiй стадiї холотропного сеансу практично все Mрунтується на диханнi (пневмокатарсис); друга стадiя передбачає взаємодiю: вона поєднує експресивну та звiльнюючу роботу тiла з аналiтичною пiдтримкою та обмiном переживань з помiчником». Особливу увагу придiляють iнтерналiзацiї досвiду. Може статися змiшування внутрiшнього процесу iз зовнiшнiм свiтом (перенос), але це є не бажаним. Перенос розглядається не як бажаний процес, а як опiр. Весь процес є самообмежуваний; варто пiдтримувати пацiєнта доти, доки гештальт не закiнчено. Помiчник, котрий полегшує процес, заранi не обмежує час сеансу i не намагається закiнчити його допоки вiн сам не досягне природного закiнчення.

6. 1. 8. РОЛЬ ПАЦІЄНТА Традицiйна модель механiстичної науки

Пацiєнт розглядається як пасивний об’єкт, що цiлком залежить вiд компетентностi терапевта. Це видно особливо за бiологiчних методiв терапiї

148

Холотропна модель i нова парадигма мислення

Пацiєнт розглядається як iстинне джерело зцiлення i його стимулюють до розвитку у собi почуття керування собою та незалежностi вiд помiчника. Врештi-решт, саме вiн i є справжнiм експертом, адже саме вiн має без-

Практика холотропного дихання

(iдеал – психiатричне втручання типу психохiрургiї), але цей погляд має мiсце навiть за найненав’язливiших психотерапевтичних методiв. Терапевт – це експерт, котрий пояснює клiєнтовi, що у дiйсностi означають його переживання та поведiнка, терапевт набагато краще розумiє проблему, нiж пацiєнт. Мало хто усвiдомлює, що розумiння проблеми та характер втручання є далеко не безумовними i щонайбiльше залежать вiд парадигми; у рiзних школах рiвень усвiдомлення цього факту є рiзним.

посереднiй доступ до власних переживань. Терапевт забезпечує пiдтримуючий контекст, пропонує методику, котра викликає холотропний стан, розумно спiвробiтничає з пацiєнтом, полегшуючи його спонтанне зцiлення та процес трансформацiї, i на час перебування iндивiда у незвичайному станi свiдомостi слугує йому дороговказом реальностi. Індивiд емпiрично з’ясовує, що означають його симптоми, звiльнюється вiд них через переживання та iнтегрування матерiалу, що лежить у їх основi, i надає експерту свої результати та вiдкриття. Пацiєнт практично постiйно випереджає терапевта у частковому, але не у загальному розумiннi процесу.

6. 1. 9. МЕТА ТАРАПІЇ Традицiйна модель механiстичної науки

Метою терапiї є полегшення емоцiйного та психосоматичного дискомфорту чи повне зникнення симптомiв, покращення мiжособистiсних стосункiв i можливе позитивне переформатування особистостi. Інколи використовуються додатковi критерiї, такi, як пiдвищення на службi, переїзд у кращу квартиру чи район, – все це вказує на певнi успiхи, досягнутi терапевтом. Фундаментальнi суспiльнi цiнностi та провiдна фiлософiя захiдної культури повнiстю сприймаються та досить рiдко пiддаються сумнiву.

Холотропна модель i нова парадигма мислення

Ефективна та радикальна терапiя є неможливою без глибокої трансформацiї особистостi, що тягне за собою вiдкриття духовного досвiду, замiну фундаментальних цiнностей i становлення фiлософiї та поведiнки, котрi абсолютно вiдрiзняються вiд тих, що є провiдними у пануючiй культурi. Виникаючий духовний досвiд не стосується певного типу, вiн є мiстичним та унiверсальним за своєю природою. Нова шкала цiнностей не нав’язується терапевтом, а формується природним чином пiд час процесу зцiлення. Вона охоплює почуття планетарної єдностi, екологiчну стурбованiсть та жагу служiння. Важливим є не вiдсутнiсть симптомiв, а ставлення до них та здатнiсть конструктивно працювати з ними (iдея Юнга про активний дiалог з несвiдомим через символи). Постiйне виявлення симптомiв є бiльш драматичним, нiж у традицiйнiй терапiї, але на перший план виходять такi проблеми, як плiдна життєва стратегiя, самопiзнання, трансформацiя особистостi, духовнi та фiлософськi пошуки i фiлософiя свiдомостi.

6. 1. 10. ПРИРОДА РЕАЛЬНОСТІ Традицiйна модель механiстичної науки

Холотропна модель i нова парадигма мислення

Історiя всесвiту – це Всесвiт – це безмежно складний пристрiй, у розiсторiя матерiї, що не- витку якого космiчний розум має вирiшальний факвпинно розвивається. тор. Свiдомiсть – це похiдний продукт матерiального

149

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

Життя, свiдомiсть та творчий розум є бiчними продуктами цього процесу. Всесвiт є гiгантською механiстичною системою, керованою причинно-наслiдковими закономiрностями i наявними природними законами. Вiн є доступним розумовi людини.

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

космосу, але висхiдний атрибут iснування i є вплетеним у тканину космосу. Предметний свiт холотропонї свiдомостi – є лише одною з багатьох емпiричних областей. Теорiя холотропної терапiї встановлює мости мiж рiзними науковими дисциплiнами (що належать до нової парадигми, а не до традицiйної механiстичної науки), натомiсть розглядає будь-яку теоретичну конструкцiю як одвiчно вiдносну i, на загал, довiльну. Феноменологiя та зцiлююча сила особистiсних переживань самi по собi вартi поваги i їх не треба змiшувати з проблемами онтологiчної достовiрностi та переконань (наприклад, переживання попереднiх реiнкарнацiй є цiкавими незалежно вiд того, чи дiйсно iндивiдуальна свiдомiсть продовжує своє iснування пiсля бiологiчної смертi).

6. 2. ПРИНЦИПИ ХОЛОТРОПНОЇ ТЕРАПІЇ Принципи холотропної терапiї є дуже простими. Пацiєнту пропонується прийняти комфортну позу (наприклад: лягти, сiсти, обпертися тощо), заплющити очi та сфокусувати увагу на диханнi i фiзичних вiдчуттях, почавши дихати сильнiше та частiше стосовно звичного ритму дихання. Попередньо пацiєнт проходить психологiчну пiдготовку, котра складається з того, що йому пояснюється необхiднiсть пiдтримки аналiтичної активностi пiд час сеансу, прийняття будь-яких переживань з повною довiрою та без будь-яких оцiнок. Для цього також рекомендується утримуватися вiд використання технiки реагування чи будь-яких намагань втручання i впливу на переживання, що виникають. Основне ставлення має бути аналогiчним тому, що рекомендується у деяких практиках буддiйської медитацiї (свiдок) – просто спостерiгати переживання, реєструвати та не утримувати їх, а дати їм вiдiйти. За деякий час пiсля початку сеансу, тривалiсть якого для рiзних людей є рiзною, людина починає зазнавати сильних емоцiйних переживань i розвивати стереотипнi патерни м’язового захисту. Впродовж активного дихання емоцiйне та фiзичне напруження зростає до моменту спонтанного розслаблення та вивiльнення. Як правило, фiзичне напруження спостерiгається у областях енергетичних (психiчних) центрiв (чакри Кундалiнi). Цi напруження проявляються у формi оперiзуючого тиску чи навiть болiв у головi чи очах, стискування горла та щелеп, тiсноти у грудях, стискування живота та нижньої частини тiла. Постiйно спостерiгаються попутно виникаючi напруження в руках та ногах, в долонях та стопах, шиї, плечах, крижах. Це, загалом, конспективний варiант опису. У практичнiй роботi учасники сеансiв демонструють не увесь вказаний спектр, а iндивiдуальнi патерни розподiлу напружень, в яких однi областi напруженi дуже сильно, а iншi залишаються поза цими патернами. В традицiйнiй терапiї, котра знаходиться пiд впливом медичної моделi, реакцiя на гiпервентиляцiю, наприклад, «карпопедальний спазм» – скорочення м’язiв рук та нiг, – розглядається як вимушена фiзiологiчна реакцiя на швидке, iнтенсивне дихання i визначається як «синдром гiпервентиляцiї». Вiн асоцiюється з аурою тревоги i в простiй практицi знiмається транквiлiзаторами, внутрiшньовенним вливанням кальцiю, диханням у полiетиленовий па-

150

Практика холотропного дихання

кет, коли виникає невимушений напад у невротичних i особливо у iстеричних хворих. Використання гiпервентиляцiї для терапiї та самоаналiзу вiдкидає традицiйний пiдхiд. В усiх групах, в яких нам прийшлося працювати, завжди були люди, котрi реагували на гiпервентиляцiю прогресуючою релаксацiєю, вiдчуттям розширення (виходи за звичнi межi) та вiзуалiзацiєю дуже красивого свiтла. Вони закiнчували сеанс глибокими трансцендентальними переживаннями космiчної єдностi. Для тих, у кого виникали фiзичнi напруження та важкi емоцiї, продовження сеансу прискореного дихання закiнчувалося характерним станом вивiльнення, котрий змiнювався глибокою релаксацiєю, умиротворенням та спокоєм. Досить часто сеанс завершувався глибоким мiстичним станом, котрий мiг досить довго благотворно впливати та мати велике значення для того, хто його пережив. Парадоксально, але рутинне, репресивне ставлення традицiйної психiатрiї до спонтанної гiпервентиляцiї потенцiйно перешкоджає терапевтичному процесу у пацiєнтiв невротикiв. Пiд час гiпервентиляцiї, тодi коли емоцiйнi i фiзичнi напруження збiльшуються та вивiльняються, людина може мати рiзнi сильнi переживання, що детально буде описано нижче. Можна повторно пережити бiографiчно значимi епiзоди дитинства, юнацтва тощо; зiткнутися з рiзними аспектами спогадiв, пов’язаних з бiологiчним народженням; випробувати глибоке переживання зустрiчi зi смертю чи зiткнутися з рiзного роду трансперсональними явищами. В холотропнiй терапiї вплив гiпервентиляї може бути додатково пiдсиленим використанням спецiальної музики чи iнших варiантiв звукової технологiї, розроблених рiзними культурами з метою змiни стану свiдомостi. Групова практика також є одним iз способiв iнтенсифiкацiї впливу, коли учасники сеансiв мiняються ролями – помiчники стають пацiєнтами i, вiдповiдно, навпаки. За iдеального варiанту активне дихання само по собi призводить до вивiльнення всього матерiалу несвiдомого, котрий виринає на поверхню (стає доступним). Якщо сеанс закiнчується, а остаточнi напруження та неприємнi емоцiї ще залишаються, то є можливiсть облегшити вивiльнення методом фокусування (направленої) роботи з тiлом, котрий я (С. Гроф) вперше розробив для кiнцевих перiодiв психоделiчних сеансiв. Основний принцип роботи на цьому етапi зводиться до того, щоб спонукати пацiєнта стати пiдлеглим всiм виникаючим емоцiям, вiдчуттям та фiзичним проявам енергiї, та вiднайти вiдповiдний спосiб висловити їх через звуки, гримаси, пози та рухи, не намагаючись оцiнювати чи аналiзувати те, що коїться. Натомiсть функцiя пацiєнта складається у тому, щоб рухатися за цим енергетичним потоком i стимулювати його максимальнi зовнiшнi прояви. Ця робота продовжується доти, доки пацiєнт не отримає вивiльнення та релаксацiю. Нове розумiння психологiї, психопатологiї та психотерапiї, що виникає на базi практичної роботи з психоделiками та холотропної терапiї, охоплює п’ять розгорнутих категорiй. 1. Розмiннiсть психiки та картографiя внутрiшнього простору; 2. Архiтектура психопатологiї; 3. Ефективнiсть механiзмiв терапiї трансформацiї особистостi; 4. Стратегiя терапiї та самоаналiзу; 5. Свiдомiсть матерiї та природа реальностi.

151

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

6. 2. 1. РОЗМІРНІСТЬ СВІДОМОСТІ: НОВА КАРТОГРАФІЯ ПСИХІКИ ЛЮДИНИ Для психiатрiї та психотерапiї найкращим результатом психоделiчного дослiдження та холотропної терапiї став iстотно новий образ психiки людини. Хоча я в основному користуюся даними, отриманими вiд моїх власних дослiджень, висновки, що виходять з них, безпосередньо прикладенi до iнших областей знань про людину, таким як юнгiанська психологiя, антропологiя, вивчення свiдомостi лабораторними методами i танатологiя, котрi накопичили спостереження, несумiсними з механiстичним баченням свiту. Всебiчне обговорення нової картографiї психiки, що Mрунтується на поглибленiй практичнiй роботi, виходить за рамки цього викладення, тому я надам конспективну характеристику основних роздiлiв, пiдкреслюючи розумiння психопатологiї та психотерапiї. Традицiйно прийнятий рiвень бiографiчних спогадiв нова картографiя доповнює перинатальною областю психiки, котра зосереджена на смертi та народженнi, та трансперсональною сферою, котра спiввiдноситься з широким спектром переживань, що традицiйно розглядаються як релiгiйнi, духовнi, окультнi та мiстичнi. З огляду на те, що несвiдоме має складний багаторiвневий та багатовимiрний голографiчний склад, воно є недiлимим у досвiдi континуумом. Будь-яка спроба чiткого роздiлення та лiнiйного опису, необхiдного з дидактичною метою, призводить до певного рiвня штучностi та спрощення.

6. 2. 2. СЕНСОРНИЙ БАР’ЄР ТА РІВЕНЬ БІОГРАФІЧНИХ СПОГАДІВ Методи, що надають доступ до несвiдомого, у першу чергу прагнуть активiзувати органи вiдчуттiв. Як результат i несвiдоме прагне перш за все активiзувати чуттєвi органи. Саме тому для багатьох людей аналiз глибинних шарiв психiки розпочинається з неспецифiчних чуттєвих переживань, таких як вiзуалiзацiя основних кольорiв та геометричних узорiв, розрiзнення звукiв дзвонiв та гудкiв, тактильних вiдчуттiв у рiзних частинах тiла, а також вiдчуття запахiв та смакiв. Всi вони є абстрактними, не мають жодного глибокого символiчного змiсту та є малозначущими; через сенсорний бар’єр має перестрибнути той, хто починає мандрiвку до глибин своєї психiки. Продовженням процесу є наступна найлегкодосяжнiша область – рiвень бiографiчних спогадiв та iндивiдуальне несвiдоме. Хоча явища, що належать цiй категорiї, мають прямий та серйозний стосунок до обговорення, описувати їх детально немає необхiдностi. І ось чому: бiльша частина традицiйних пiдходiв психотерапiї обмежувалася саме цим рiвнем психiки. Лiтература, котра присвячується нюансам психодинамiки бiографiчного рiвня має дуже великий обсяг. На жаль, рiзнi школи вступають у протирiччя одна з iншою i не мають згоди з приводу того, що вважати за значимi фактори психiки, чому зростає психопатологiя i як проводити ефективну психотерапiю. Переживання, що стосуються цiєї областi, охоплюють рiзнi бiографiчнi подiї та обставини життя людини вiд народження до сучасностi. На цьому рiвнi самоаналiзу всi невирiшенi конфлiкти, витiсненi спогади (що залишилися не iнтегрованими), той чи iнший неповний психологiчний гештальт може виникнути з несвiдомого i стати змiстом переживань. Цей матерiал, що виявився у практичнiй роботi, у значнiй мiрi узгоджується з теорiєю Фрейда чи якоюсь з неї похiдною. Натомiсть є двi основнi рiзницi. Глибока психотерапевтична робота дозволяє не тiльки згадати та реконструю-

152

Практика холотропного дихання

вати бiографiчний матерiал, але фактично знову його пережити. Переживання охоплює не тiльки емоцiї, але й фiзичнi вiдчуття, зоровi вiдчуття здобутого матерiалу несвiдомого, що сприймаються не тiльки зором, але й iншими чуттєвими органами. При цьому фiксується повна вiкова регресiя до тiєї стадiї розвитку, коли цi подiї мали мiсце. Інша iстотна рiзниця вербального методу психотерапiї вiд практичного складається в оцiнцi ролi прямої фiзичної травматизацiї у життi пацiєнта. У традицiйнiй психiатрiї, психологiї та психотерапiї виняткове значення надається психологiчним травмам. Фiзичнi травми не розглядаються як фактори, що можуть напряму впливати на психологiчний розвиток людини i приймати участь у психогенезi емоцiйних та психосоматичних розладiв. Це є протилежним тому, що ми спостерiгаємо в глибокiй практичнiй роботi, коли спогади про фiзичнi травми є трохи не першорядно значимими. У психоделiчнiй роботi, холотропнiй терапiї та iнших варiантах практичної роботи з використанням методiв сильного впливу пiд час повторного проживання деяких обставин життя найтиповiшими є ситуацiї утоплення, значення котрих переважає все, що стосується простих психотравм. Остаточнi емоцiї та фiзичнi вiдчуття, пов’язанi з ситуацiями небезпечними для життя чи цiлiсностi органiзму, як з’ясовується, грають iстотну роль у розвитку рiзних форм психопатологiї, що поки ще не сприймається академiчною наукою. Переживання серйозної фiзичної травматизацiї являють собою природний перехiд вiд бiографiчного рiвня до наступної за ним областi, основним змiстом якої є явище народження та смертi. Цi переживання охоплюють подiї постнатального життя i, вiдповiдно, є бiографiчними за своєю природою. Але той факт, що вони пiдводять людину близько до смертi i викликають дискомфорт та бiль, поєднує їх з родовою травмою. Стає зрозумiлим, що спогади про хвороби та травми, що пов’язанi з серйозними завадами дихання, такими, як пневмонiя, дифтерiя, коклюш чи утоплення, стають надзвичайно значущими.

6. 2. 3. ЗУСТРІЧ З НАРОДЖЕННЯМ ТА СМЕРТЮ: ДИНАМІКА ОСНОВНИХ ПЕРИНАТАЛЬНИХ МАТРИЦЬ Найхарактернiший аспект переживань, що виникає на цьому рiвнi психiки, проявляється як фокусування на фiзичнiй та емоцiйнiй болi, хворобi та одряхлiннi, старiннi, помираннi i смертi. Усвiдомлення смертi знаходить своє висвiтлення не тiльки у есхатологiчному змiстi мислення та образах помираючих людей i тварин, тiл що розкладаються, трупiв скелетiв, цвинтарiв, поховань, але також i у глибоких переживаннях зустрiчi зi смертю, бiологiчнi та емоцiйнi складовi якої є досить реальними та переконливими. Глибинна конфронтацiя зi смертю, що є характерною для цього досвiду, щiльно переплетена багатьма рiзноманiтними явищами, якi очевидно стосуються процесу бiологiчного народження. Переживаючи агонiю та помирання, людина одночасно випробовує стан напруженої боротьби за можливiсть бути народженим i (чи) народжувати. Натомiсть велику кiлькiсть фiзiологiчних та поведiнкових манiфестацiй цих переживань можна розглядати як природнi похiднi родового процесу. Вiдтак, досить природною є iдентифiкацiя з плодом та переживання рiзних сторiн бiологiчного народження, що супроводжується досить специфiчними деталями, переконливiсть яких можна легко довести. Складова смертi всерединi цих переживань може бути проявленою як одночасна чи дискретна iдентифiкацiя з хворобою, агонiєю чи помиранням людини. Хоча весь спектр

153

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

зафiксованого досвiду не можна звести тiльки до повторного проживання процесу бiологiчного народження, все таки родова травма, як виявляється, є ядром переживань цього рiвня несвiдомого. Саме тому я називаю його перинатальним переживанням. Термiн «перинатальний» складено з греко-латинських слiв, де пери – означає «навколо», а корiнь наталiс – «пов’язаний з народженням». Вiн широко використовується у медицинi для описування процесiв, що безпосередньо передують народженню, пов’язаних з ним чи йдуть пiсля народження; так медичнi тексти говорять про перинатальну кровотечу, iнфекцiї чи мозковi травми. На вiдмiну вiд традицiйного використання цього термiну у акушерствi, я позначаю ним вiдповiднi переживання. Зв’язок з бiологiчним народженням та перинатальними переживаннями, про якi тут йдеться, є досить глибоким та специфiчним. Це дозволяє використати клiнiчнi стадiї процесу народження пiд час побудови концептуальної моделi, котра допомагає нам розумiти динамiку перинатального рiвня несвiдомого i навiть робити прогнози стосовно процесу смертi-вiдродження для рiзних людей. Переживання смертi та вiдродження, що вiдображають перинатальний рiвень несвiдомого, є рiзноманiтними та складними. Послiдовнiсть їх появи стосовно рiзних стадiй та граней процесу бiологiчного народження, як правило, є змiшаною чи асоцiюється з рiзними трансперсональними переживаннями мiтологiчного, мiстичного, архетиповго, iсторичного, соцiополiтичного, антропологiчного чи фiлогенетичного характеру. Вони проявляються завдяки п’яти характерних патернiв чи констеляцiї. Мiж цими тематичними кластерами та клiнiчними стадiями процесу народження проглядається глибокий зв’язок.

6. 2. 4. ПЕРЕЖИВАННЯ КОСМІЧНОЇ ЄДНОСТІ: АМНІОТИЧНИЙ ВСЕСВІТ

Вiдомо, що це дуже важливе перинатальне переживання пов’язане з первинним союзом з матiр’ю, зi стадiєю утробного iснування, коли мати та дитина створюють симбiотичну єднiсть. Таким чином, якщо не виникають негативнi впливи, то умови дитини є близькими до оптимальних, що забезпечують безпеку та безперервне задоволення її потреб. Основнi якостi цього переживання є: подолання суб’єктивно-об’єктивної дихотомiї, сильний позитивний афект (переживання спокою та океанiчного екстазу), почуття святостi, незворушностi, посвячення, трансцендентальностi простору та часу, а також багатство прозрiнь космiчної спiввiдносностi. Специфiчний змiст цього досвiду висвiтлюється у ситуацiях, для яких є характерною вiдсутнiсть меж та завад, наприклад, таких, як iдентифiкацiя з океаном, водяними формами життя чи мiжзоряним простором. Сюди також вiдносяться образи природи, що вiзуалiзуються у її найкращих проявах (Природа-Матiр), архетиповi видiння неба та раю. Тут варто вiдмiтити, що тiльки епiзоди безтурботного ембрiонального життя супроводжуються такого виду переживаннями. Хвилювання утробного iснування асоцiюються з образами, що висвiтлюють пiдводну небезпеку, забруднення, прояв недоброзичливостi, а також пiдступнiсть демонiв рiзних культур.

6. 2. 5. ПЕРЕЖИВАННЯ КОСМІЧНОГО ПОГЛИНАННЯ Цей патерн пов’язаний з переживаннями, що виникають, як уявляється, на початку процесу народження, коли гармонiя, що iснувала до цього, починає руйнуватися. Спочатку руйнування викликаються тривожними хiмiчними сигналами, надалi механiчним скороченням м’язiв матки. Ця ситуацiя суб’єктивно переживається як загроза вiтальної безпеки. Виникаюча

154

Практика холотропного дихання

пригнiчуюча тревога призводить до появи параноїчних форм мислення та сприйняття. Інтенсифiкацiя цього стану, як правило, закiнчується переживанням гiгантської вирви чи вихору, котрi безжалiсно всмоктують людину та її свiт до свого центру. Типовою варiацiєю цiєї теми є переживання ковтання людини якоюсь архитиповою твариною, потрапляння до щупалець восьминога чи заплутування у павутинi гiгантського павука. Менш драматичною формою цiєї теми є спускання до пiдземних (нижчих) свiтiв чи зустрiч з демонiчними iстотами.

6. 2. 6. ПЕРЕЖИВАННЯ БЕЗВИХОДІ ЧИ ПЕКЛА Цей досвiд логiчно вiдповiдає розвинутiй першiй клiнiчнiй стадiї родового процесу. У цей час плiд випробовує перiодичнi стискання, що викликаються маточними спазмами, тому що шийка матки є закритою i виходу з неї немає. Людина вiдчуває себе нiбито застряглою, замкненою, у пастцi, у кошмарному свiтi замкнутого простору i повнiстю втрачає зв’язок з лiнiйним часом. Ситуацiя переживається надзвичайно нестерпною, нескiнченною та безнадiйною. Саме тому природно, що люди, котрi її переживають, часто iдентифiкують себе з в’язнями темниць чи концтаборiв, жертвами iнквiзицiї, мешканцями клоак для душевнохворих чи з грiшниками у пеклi, а чи архетиповими фiгурами засуджених на вiчнi муки. На фонi глибокої екзистенцiональної кризи, котра супроводжує цю стадiю, iснування здається беззмiстовним фарсом чи театром абсурду.

6. 2. 7. ПЕРЕЖИВАННЯ БОРОТЬБИ СМЕРТЬ-ВІДРОДЖЕННЯ Бiльшiсть аспектiв переживань цiєї матрицi може бути осмисленим за спiвставлення їх з другою клiнiчною стадiєю процесу народження. На цiй стадiї маточнi спазми продовжуються, але шийка тепер вже вiдкрита i плiд може поступово рухатися родовими каналами. Це вимагає надзвичайних зусиль у боротьбi за виживання, подолання механiчного тиску, нестачi кисню (аноксiї) та задухи. На останнiх фазах народження плiд може випробовувати безпосереднiй контакт з бiологiчними матерiалами родового процесу, такими як кров, слиз, сеча та фекалiї. З точки зору досвiду цей патерн є дуже багатогранним та розгалуженим. Крiм фактичного реалiстичного переживання рiзних аспектiв боротьби у родових каналах, вiн охоплює широкий спектр рiзних явищ, тематично пов’язаних з таким досвiдом. Вони мають у собi анатомiчнi, фiзiологiчнi та бiохiмiчнi аспекти родового процесу. Найважливiшими з них є елементи титанiчної боротьби, садомазохiськi переживання, iнтенсивне сексуальне напруження, демонiчнi епiзоди, скатологiчнi сцени та зустрiч з вогнем. Все це має мiсце у контекстi боротьби смерть-вiдродження. Характернi сцени охоплюють мiтологiчнi битви грандiозних масштабiв з янголами та демонами, богами та титанами, сценами розлютованої природи, кривавими революцiями та вiйнами; також з’являються образи порнографiчного змiсту та збоченої сексуальностi, насилля, сатанинських оргiй, вiдьомських шабашiв, розп’ять та ритуальних жертвоприношень.

6. 2. 8. ПЕРЕЖИВАННЯ СМЕРТЬ-ВІДРОДЖЕННЯ За своїм змiстом, ця перинатальна матриця пов’язана з клiнiчною стадiєю родового процесу – фактичним народженням дитини. На цiй фiнальнiй стадiї агонiзуючий процес родової боротьби завершується; проштовхування крiзь ро-

155

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

довi канали досягає своєї кульмiнацiї та найвищого больового порогу, напруження та сексуальне збудження змiнюються неочiкуваними полегшенням та релаксацiєю. Пiсля обрiзання пуповини фiзичне вiдмежування вiд матерi завершується i дитина починає своє нове життя анатомiчно незалежною iстотою. Так само як i у iнших матрицях, однi з тих, що стосуються цих переживань є точним повторенням бiологiчних подiй процесу народження, iншi – акушерського втручання. Символiчним дублiкатом останньої стадiї народження є переживання смертi-вiдродження. Парадоксально, але саме за цим феноменальним звiльненням слiдує переживання очiкуваної катастрофи грандiозного масштабу. Досить часто це призводить до того, що людина рiшучо вiдмовляється вiд подальшої роботи. Коли її вдається продовжити, то виникають переживання, основним змiстом яких є анiгiляцiя на всiх мислимих рiвнях – фiзичне знищення, емоцiйна катастрофа, iнтелектуальна поразка, моральне банкрутство, засудження на вiчнi муки. Таке переживання «смертi его», як здається, допомагає миттєвому та безжалiсному руйнуванню всiх умовних зв’язкiв у життi людини. Досвiд тотальної анiгiляцiї i «попадання до космiчного дна» миттєво змiнюється видiннями яскравого слiпучого бiлого чи золотистого свiтла незбагненної краси. Це може супроводжуватися появою божественних архетипових iстот, райдужного спектру, складних узорiв тощо. Натомiсть людина переживає глибокi почуття емоцiйного та духовного вивiльнення, спокутування та свого врятування. Вона вивiльняється вiд тревоги, турботи, депресiї та вини, вiдчуває себе очищеною та полегшеною. Це супроводжується потоком позитивних емоцiй стосовно себе, iнших людей, життя загалом. Свiт здається прекрасним та безпечним, а вiдтак радiсть буття iстотно збiльшується.

6. 2. 9. МАНДРІВКА ЗА МЕЖАМИ МОЗКУ: ТРАНСПЕРСОНАЛЬНІ МІРНОСТІ ПСИХІКИ Послiдовнiсть переживань смертi та вiдродження у практичнiй роботi, як правило, вiдкриває вихiд до трансбiографiчної областi психiки людини, котру варто називати трансперсональною. Перинатальний рiвень несвiдомого є промiжним (граничним) мiж бiографiчною та трансперсональною областями, чи мiж iндивiдуальним та колективним несвiдомим. У бiльшостi випадкiв трансперсональний досвiд передує драматичнiй зустрiчi з народженням та смертю. Але можуть бути також i альтернативнi випадки; iнколи вдається пробитися до безпосередньо трансперсональних елементiв та сюжетiв, оминувши конфронтацiю на перинатальному рiвнi. Загальним знаменником цiєї групи багатогранних та розгалужених переживань є вiдчуття виходу свiдомостi за звичнi межi его, часу та простору. За пересiчних чи «нормальних» станiв свiдомостi ми вiдчуваємо себе нiбито iснуючими у межах фiзичного тiла (образу тiла) i наше сприйняття оточуючого простору є обмеженим фiзичними та фiзiологiчними можливостями органiв вiдчуттiв. Як внутрiшнє, так i зовнiшнє наше сприйняття є обмеженим звичними межами часу та простору. За пересiчних умов ми за допомогою наших органiв вiдчуттiв активно переживаємо тiльки тi подiї, що мають мiсце саме у цей момент в оточуючому середовищi. Ми можемо згадати минуле та заглянути у майбутнє чи створювати їх у своїй уявi, але минуле та майбутнє є недоступними для безпосереднього досвiду. За трансперсональних переживань, що спостерiгаються на сеансах психоделiчної терапiї, у процесi самоаналiзу методами нефармакологiчних впливiв

156

Практика холотропного дихання

чи тих, що протiкають спонтанно, стає можливим, як нам здається, виходити за межi наданих обмежень. Переживання цього роду можна роздiлити на три великi категорiї. До першої належать тi з них, котрi пов’язанi з виходом за межi лiнiйного часу та iнтерпретуються учасниками сеансiв як iсторична регресiя дослiдження бiологiчного, культурного та духовного минулого, чи як iсторична прогресiя заглядання у майбутнє. До другої категорiї ставлять переживання, що перш за все характеризуються виходом за простi межi простору, але не часу. Третя категорiя характеризується досвiдом, що торкається таких областей, котрi у захiднiй культурi не вважаються за об’єктивну реальнiсть. За незвичайного стану свiдомостi багато людей переживають досить конкретнi та реалiстичнi епiзоди, котрi вони визначають як утробнi та ембрiональнi спогади. У цих станах бувають випадки, коли на рiвнi клiтинної свiдомостi має мiсце повна iдентифiкацiя зi спермою та яйцеклiтиною на момент заплiднення. Інколи подiї iсторичної регресiї заходять навiть глибше i людина з певною достовiрнiстю переживає (згадує) подiї з життя своїх пращурiв чи навiть такi, що зберiгаються у iнформацiйних банках расового чи колективного несвiдомого. Є випадки, коли зустрiчаються повiдомлення про переживання, що пов’язанi з iдентифiкацiєю з рiзними представниками тваринного свiту, еволюцiйного родоводу чи епiзоди життя попереднiх втiлень. Трансперсональний досвiд, що охоплює подолання просторових обмежень, наводить на думку про те, що межi мiж людиною та iншим унiверсумом не є фiксованими та абсолютними. За певних умов стає можливою просторова iдентифiкацiя з будь-яким об’єктом унiверсуму, охоплюючи весь космос. Сюди ж ставляться переживання злиття з iншою людиною та створення «подвiйної єдностi» чи прийняття образу iншої особи; налаштування на свiдомiсть специфiчної групи людей чи поглиблення власної свiдомостi до таких меж, що отримується можливiсть охопити все людство. Аналогiчним чином людина може вийти за межi специфiчних людських переживань та iдентифiкувати себе з тваринами, рослинами, процесами та об’єктами неорганiчного свiту. Загалом, iнколи людина може переживати стан цiлої бiосфери, нашої планети чи навiть матерiального всесвiту. У великiй групi трансперсональних переживань поглиблення свiдомостi, як уявляється, виходить за межi сприйнятого вiдчуттями свiту звичного сприйняття просторово-часового континуума. Сюди ставлять багаточисельнi образи архетипових персонажiв та сюжетiв, зустрiч з божествами i демонами рiзних культур та складнi мiтологiчнi епiзоди. Образи (видiння) абстрактних архетипових патернiв, iнтуїтивне розумiння унiверсальних символiв (таких, як хрест, iнь-ян, свастика, пентаграми чи шестикiнцева зiрка), переживання меридiанiв та потоку енергiї «Чи» вiдповiдно до описiв китайської медицини чи пiдйом змiєподiбної енергiї (Кундалiнi) та активiзацiя рiзних центрiв психiчної енергiї чи чакр – все це є додатковими прикладами явищ цiєї категорiї. Рухаючись далi, свiдомiсть людини може iдентифiкуватися з космiчною свiдомiстю чи Унiверсальним розумом. Межею переживань є iдентифiкацiя з Надкосмiчним чи Метакосмiчним Вакуумом, таємничою початковою Порожнечею i Нiщо, котре усвiдомлює саме себе i охоплює все суще у зародковiй (гермiнативнiй) та потенцiйнiй формi. Трансперсональнi переживання мають багато незвичних форм, котрi руйнують найфундаментальнiшi постулати матерiалiстичної науки та механiстичного бачення свiту. Дослiдники, котрi серйозно вивчали та (чи) переживали цi дивнi явища, почали розумiти, що намагання традицiйної психiатрiї вiдкинути їх як невпорядковану фантасмагорiю, генеровану паталогiчними процесами мозку, є необMрунтованими та неадекватними. Будь-яке неуперед-

157

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

жене вивчення трансперсональної сфери психiки має прийти до висновку, що всi очевиднi тут явища є викликом ньютонокартезiанськiй парадигмi захiдної науки. Хоча трансперсональнi переживання виникають у процесi глибинного дослiдження психiки, їх неможливо пояснити просто як внутрiшньопсихiчнi явища у їх звичайному розумiннi. З одного боку вони утворюють безперервний, наданий досвiдом континуум, що охоплює переживання бiографiчних та перинатальних подiй; з iншого боку є безпосередньо доступними без посередництва органiв вiдчуттiв, джерел iнформацiї, безумовно зовнiшнiх стосовно установлених дiапазонiв особистостi. Самозвiти людей, що пережили епiзоди ембрiонального iснування, моменти заплiднення, елементи свiдомостi на рiвнi клiтин, тканин та органiв, показуються найточнiшими медичними проникненнями до анатомiчного, фiзiологiчного та бiохiмiчного аспектiв пов’язаних з ними процесiв. Аналогiчними є переживання родової та расової пам’ятi, а також спогади колективного несвiдомого за Юнгом, спогади про минулi iнкарнацiї, часто вiдтворюються специфiчнi деталi архiтектури, костюмiв, зброї, мистецтва, соцiальної структури та релiгiйної практики вiдповiдних перiодiв, а iнколи й конкретнi iсторичнi подiї. Люди, що пережили фiлогенетичнi зв’язки чи iдентифiкацiї з iснуючими формами життя, не тiльки вiднайшли свiй досвiд досить переконливим та автентичним, але у процесi цiєї роботи зумiли також глибоко проникнути до психологiї тварин, етологiї, зрозумiти деякi їхнi специфiчнi звички та непересiчнi репродуктивнi цикли. Спостерiгалися випадки, коли цi переживання супроводжувалися архаїчним м’язовим збудженням, не характерним для людських iстот, а iнколи навiть складним комплексом рухiв, що зображували шлюбний танець. Тi, кому прийшлося пережити епiзоди iдентифiкацiї з рослинами чи їх частинами, неодноразово свiдчили про свої дивнi прозрiння, що стосувалися таких ботанiчних процесiв, як проростання зерен, фотосинтез у листках, роль ауксину (речовини росту) у процесi зростання, водно-солевий обмiн у кореневiй системi чи запилення. Для переживань щодо iдентифiкацiї з неживою матерiєю чи неорганiчними процесами – океанiчною водою, вогнем, блискавкою, вулканiчною дiяльнiстю, торнадо, золотом, дiамантами, гранiтом i навiть з зiрками, галактиками, атомами та молекулами, однаково властивими є почуття переконання та впевненостi. Є ще й друга група цiкавих трансперсональних явищ, котрi можна не тiльки валiдизувати, але й вивчати експериментально. Йдеться про телепатiю, психодiагностику, яснобачення, ясночуття, передбачення, психометрiю, досвiд позатiлесних станiв, мандрiвок у станi яснобачення та iнших форм екстрасенсорного сприйняття. Саме ця група трансперсональних явищ неодноразово обговорювалася у академiчних колах, але, на жаль, з сильною негативною упередженiстю. За широкого погляду на стан речей, немає сенсу видiляти так званi паранормальнi явища у особливу категорiю. Хоча багато iнших типiв трансперсонального досвiду, як правило, дають можливiсть отримати iнформацiю завдяки екстрасенсорики, чiткi межi мiж психологiєю та парапсихологiєю зникають чи стають досить спiрними, якщо iснування трансперсональних областей признається та допускається. Фiлософський виклик щодо цiєї групи спостереження є страшним вже сам по собi, посилюється ще й тим, що за незвичних станiв свiдомостi трансперсональнi переживання, вiдповiдно вiдбиваючи матерiальний свiт, знаходяться на однаковому континуумi та ще й глибоко пов’язанi з iншими проявами, змiст

158

Практика холотропного дихання

яких, вiдповiдно до поглядiв захiдної культури, не є об’єктивною реальнiстю. Вiдповiдно варто згадати архетипи Юнга – свiт божеств, демонiв, напiвбогiв та складних мiтологiчних, легендарних та казкових проявiв. Вже цi переживання можуть нести нову iнформацiю стосовно релiгiйних символiв, фольклорних та мiтологiчних структур рiзних культур, про якi людинi, що отримувала такий досвiд, ранiше нiчого не було вiдомо. Трансперсональнi переживання займають дуже специфiчне становище у картографiї психiки людини. Колективний – аналiтичний рiвень та iндивiдуальне несвiдоме є бiографiчними за своєю природою. Перинатальна динамiка, як уявляється, є промiжною чи граничною мiж персональним та трансперсональним рiвнями; це вiдображається у її глибокому зв’язку з народженням та смертю – початком та кiнцем iснування людини. Трансперсональнi явища розкривають зв’язки мiж iндивiдуальнiстю та космосом, що поки ще знаходяться за межами розумiння. Все, що ми можемо зараз сказати, зводиться до того, що десь у процесi перинатального розгортання вiдбувається щось, що за своїми дивними якостями нагадує лист Мебiуса, у якому глибока саморозвiдка iндивiдуального несвiдомого виявляється процесом випадкових подiй, котрi кояться у масштабах цiлого космосу, охоплюючи те, що краще за все назвати космiчною свiдомiстю чи надсвiдомим розумом. Розширена картографiя, що наведена вище, має вирiшальне значення для будь-якого серйозного пiдходу до таких явищ, як психоделiчний стан, шаманiзм, релiгiя, мiстицизм, ритуали переходу, мiтологiя, парапсихологiя, танатологiя та психози. Цей матерiал є цiкавим не просто за академiчного плану, але перш за все за практичного змiсту, адже вiн охоплює глибокi iмплiкацiї, революцiонiзуючи розумiння психопатологiї та пропонує такi новi терапевтичнi можливостi, котрi навiть не снилися традицiйнiй психiатрiї. Про це йдеться нижче.

6. 2. 10. АРХІТЕКТОНIКА ЕМОЦІЙНИХ РОЗЛАДІВ Загалом, архiтектура психопатологiї, що проявляється у практичнiй роботi, є надзвичайно складною та заплутаною у порiвняннi з тим, що можуть запропонувати будь-якi сучаснi теорiї. У вiдповiдностi з останнiми спостереженнями дуже небагато емоцiйних та психосоматичних синдромiв, якщо вони мають мiсце, можуть бути поясненi тiльки виходячи з динамiки iндивiдуального несвiдомого. Багато клiнiчних проблем Mрунтуються на перинатальному рiвнi несвiдомого. Змiстовно вони пов’язанi з родовою травмою та страхом смертi i їхнє вивiльнення вимагає конфронтацiї з процесом смертi-вiдродження. У багатьох випадках динамiчна геометрiя емоцiйних, психосоматичних та мiжособистiсних проблем прямує далi цих меж; вони є пов’язаними з трансперсональними матрицями. Досить часто психопатологiчний синдром являє собою складну багаторiвневу структуру, що пов’язана за змiстом з усiма основними областями психiки – бiографiчної, перинатальної та трансперсональної. Щоб ефективно працювати з проблемами такого роду, психотерапевт має бути готовим їх признати та умiти їм протистояти на будь-яких рiвнях. Це вимагає великої гнучкостi та свободи вiд концептуальної ортодоксiї. З цих позицiй психотерапевтичнi школи, що не визнають трансбiографiчних джерел психопатологiї, мають досить штучнi та неадекватнi моделi психiки. Їхня терапевтична ефективнiсть є серйозно обмеженою тiєю обставиною, що вони не використовують потужний механiзм оздоровлення та трансформацiї особистостi, що знаходиться на перинатальному та трасперсональному рiвнях.

159

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

6. 2. 11. ЕФЕКТИВНІ МЕХАНІЗМИ ТЕРАПІЇ ТА ТРАНСФОРМАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ У вiдповiдностi з методологiєю традицiйних шкiл психотерапiї, виникнення емоцiйних, психосоматичних та трансперсональних проблем ставиться до постнатальних бiографiчних подiй. В результатi рiзнi терапевтичнi процедури, що охоплюють манiпуляцiю бiографiчним матерiалом з життя людини, розглядаються як досить адекватнi. З цього випливає схильнiсть переважно до вербальних методiв роботи, таким, як вiльнi асоцiацiї, бесiди з пацiєнтом тощо. Але досить часто буває, коли пiсля декiлькох рокiв психотерапiї пацiєнт здатен розiбратися у складних поясненнях своїх проблем (мовою постнатальної динамiки), натомiсть терапевтичнi змiни є мiнiмальними. Практична робота показує, що динамiчна структура психогенних симптомiв охоплює винятково потужнi емоцiйнi та фiзичнi енергiї. Саме тому будь-яка спроба серйозно вплинути на них є досить проблематичною. Вимагається терапевтичний контекст, що забезпечує та пiдсилює безпосереднiй досвiд задля отримання помiтних результатiв за досить короткий термiн. Крiм того, маючи на увазi багаторiвневий характер психогенних симптомiв, концептуальнi межi лiкаря мають охоплювати перинатальний та трансперсональний рiвнi психiки, без яких терапевтична робота не може бути, загалом, ефективною. Якщо процес практичної терапiї фокусується на бiографiчному рiвнi, то його результати iнколи є неповними, коли не пропрацьовуються незакiнченi гештальти серйозних фiзичних травм. Безпосереднi та довготермiновi ефекти драматизуються з процесом заглиблення самоаналiзу, досягаючи меж народження та смертi. Клаустрофобiя та iншi типи станiв тревоги, депресiя, суїциднi тенденцiї, алкоголiзм, наркоманiя, астма, мiгрень, садомазохiськi нахили та багато iнших проблем можуть бути глибоко пропрацьованими за допомогою переживань перинатального характеру. Але за тих випадкiв, коли проблеми сягають трансперсональної сфери, загальний результат неможливо отримати доти, доки людина не погодиться на специфiчнi переживання трансперсонального досвiду. Натомiсть можна отримати iнтенсивнi переживання попереднiх iнкарнацiй, сюжети расового та колективного несвiдомого, а також багато iнших тем. Необхiдною умовою успiху запропонованої терапiї є вiдкритiсть i довiра терапевта та пацiєнта один до одного.

6. 2. 12. ГЕНРАЛЬНА СТРАТЕГІЯ ПСИХОТЕРАПІЇ Рiзнi школи психотерапiї кардинально вiдрiзняються одна вiд iншої розумiнням природи та функцiонування психiки людини, iнтерпретацiєю походження та динамiки психогенних симптомiв, а також настановами стосовно успiшної стратегiї та технiки психотерапiї. Таке фундаментальне розходження поглядiв з основних питань є однiєю з причин того, що психотерапiя не має статусу наукової процедури. Спостереження, отриманi у процесi практичної роботи, пiдтримують iдею, котру вперше висунув Карл Густав Юнг. Психiка має величезний потенцiал самооздоровлення, а джерелом автономних зцiлювальних сил є колективне несвiдоме. Звiдси завдання лiкаря полягає у тому, щоб допомогти досягнути глибинних шарiв психiки, не займаючись рацiональним розглядом проблем з використанням будь-яких специфiчних методiв змiни психiчної ситуацiї людини за ранiше вибраним планом. Зцiлення є результатом дiалектичної взаємодiї свiдомостi з iндивiдуальним та колективним несвiдомим.

160

Практика холотропного дихання

Технiка психотерапiї, розроблена на основi сучасних дослiджень свiдомостi, Mрунтується у першу чергу на безпосередньому переживаннi як вихiдному трансформуючому засобi. Вербальнi варiанти використовуються на стадiї пiдготовки, а далi – по закiнченню сеансу, щоб пiдсилити iнтеграцiю переживань. Терапевт формує робоче русло, створює доброзичливий робочий клiмат та пропонує технiку, котра активiзує несвiдоме за допомогою дихання, музики, медитацiї чи iнших засобiв. За таких умов наявнi симптоми пiдсилюються i з латентного стану переходять у проявлене, стаючи доступними свiдомостi. Завдання терапевта полягає у тому, щоб сприяти такому спонтанному прояву, повнiстю довiряючи цьому автономному оздоровчому процесу. Натомiсть симптоми заблокованi енергiєю та гранично конденсованим досвiдом. І тут симптом є не тiльки проблемою, але рiвно i можливiстю. Коли вивiльняється енергiя, симптом трансформується в усвiдомлюване переживання i завдяки цьому може бути вiдпрацьованим. Дуже важливим є те, щоб терапевт допомагав мимовiльному розкриттю, не втручаючись до процесу та специфiки переживань, який би характер вони не отримували – бiографiчний, перинатальний чи трансперсональний. Терапевт має пiдтримувати процес i за тих випадкiв, коли вiн не розумiє того, що коїться, чи з цим зустрiчається вперше. Замiсть того, щоб iнтерпретувати виникаючий матерiал термiнами закритої теоретичної системи, що має мiсце у психоаналiзi та аналогiчних пiдходах, терапевт стає супутником, котрий кожний сеанс пiзнає щось нове.

6. 2. 13. НОВИЙ ПОГЛЯД НА РЕАЛЬНІСТЬ ТА ПРИРОДУ ЛЮДИНИ Бiльшiсть спостережень з практики холотропної та психоделiчної терапiї є зовсiм несумiсними з картезiансько-ньютонiвською парадигмою науки i є серйозним викликом механiстичнiй моделi свiту. Особливо наявнiсть трансперсональних переживань та їх динамiка, котрi вимагають негайного корiнного перегляду свiтової моделi, що була створена класичною наукою. Вже неможливо вважати свiдомiсть за епiфеномен матерiї та бiчний продукт фiзiологiчних процесiв мозку. Завдяки останнiм даним свiдомiсть є первинним атрибутом буття, вплетеним у матерiю феноменологiчного свiту. Психiка людини не є результатом бiографiчних подiй її життя, а є адекватним проявом всього унiверсаму i всього буття. Існування та характер трансперсональних переживань руйнують деякi основнi твердження механiстичної науки. Варто назвати такi, як вiдноснiсть всiх iснуючих меж, не локальнiсть зв’язкiв у Всесвiтi, комунiкацiї за допомогою невiдомих засобiв та каналiв, памя’ть без матерiального субстрату, нелiнiйнiсть часу чи свiдомiсть, що є асоцiйованою з усiма живими органiзмами (охоплюючи нижнiх тварин, рослини, одноклiтиннi органiзми та вiруси) i навiть з неорганiчною матерiєю. Бiльшiсть трансперсональних переживань охоплюють подiї з областi мiкрокосма та макрокосма, котрi не можуть бути виявленi за допомогою органiв вiдчуттiв, чи подiї, що стосуються перiоду до виникнення сонячної системи, пов’язанi з формуванням планети Земля, появою живих органiзмiв, розвитком центральної нервової системи та появою людини розумної (homo sapiens). А це, безумовно, означає, що у кожнiй людинi незрозумiлим чином зберiгається iнформацiя щодо всього свiту чи всього життя, що людина має потенцiйну здатнiсть контактувати з кожною частиною цього розмаїття буття

161

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

i являє собою нiбито цiлiсну космiчну структуру, хоча кожна є всього лише нескiнченно малою її частиною, окремою та малозначущою сутнiстю. Спостереження, що описанi у цiй статтi, вступають у протирiччя з механiстичною наукою, але вони не можуть бути успiшно спiввiднесенi з пiонерськими розробками рiзних наукових дисциплiн, котрi можна назвати початком нової парадигми. Серед цих дисциплiн та iдей, котрi внесли серйозний вклад до змiн наукового свiтобачення, можна назвати квантово-релятивiську теорiю, теорiю Д.Бома, голографiчну модель Карла Прибрама, кiбернетику, теорiю iнформацiї та систем, теорiю морфологiчного резонансу Шелдрейка, дослiдження дисоцiативних структур, порядок завдяки флуктуацiй Пригожина та теорiю процесу Артура Янга. Все вищевикладене припускає, що сучаснi дослiдження свiдомостi мають бути звiльненi вiд концептуальних обмежень механiстичної науки (що стала серйозною перешкодою щодо розвитку iдей) та довiряти логiцi цього дослiдження. Таким чином, стає зрозумiлим, що винаходи в галузi свiдомостi є незалежним та серйозним карбом у формуваннi нової парадигми та наукового свiтогляду у майбутньому.

6. 2. 14. ПРИНЦИПИ ХОЛОТРОПНОЇ ТЕРАПІЇ Холотропна стратегiя психотерапiї є важливою та ефективною альтернативою традицiйним пiдходам глибинної психологiї, яка акцентує вербальний обмiн мiж терапевтом та людиною, котра звертається до нього за допомогою. Термiн «холотропний» означає «направлений на вiдновлення цiлiсностi» чи «рух до цiлiсностi» (вiд грец. «холос» – цiльний та «тропос» – рух у напрямку). Основна фiлософська передумова такої стратегiї будується на тому, що кожна людина нашої культури функцiонує набагато нижче своїх реальних потенцiальних можливостей та здiбностей, i таке збiднення має мiсце тому, що iндивiд iдентифiкує себе тiльки з одним аспектом свого буття – фiзичним тiлом та егом. Ця хибна iдентифiкацiя призводить до позбавленої автентичностi нездоровому та неповному, збiдненому способу життя, стимулює розвиток емоцiйних та психосоматичних розладiв психологiчного характеру. Розвиток симптомiв дистресу, котрi не мають органiчного походження, можна розглядати як показник того, що особа, котра спирається на помилковi передумови, досягла критичного моменту, коли стає очевидним, що попереднiй спосiб життя не тiльки «не працює», але вже є неспроможним. Це може завдавати шкоди таким життєвим справам, як шлюб та секс, професiйна дiяльнiсть, рiзного роду спрямування та цiлi, чи може бути одночасно проявлене у всiх напрямках життя, роблячи там свою руйнiвну справу. Тривалiсть та глибина такої проблеми цiлком спiввiдносяться (корелюють) з розвитком психотичних явищ. Виникаюча, врештi-решт, ситуацiя виявляється кризовою чи навiть критичною, але одночасно й дуже плiдною, що приховує великi можливостi. Висвiтленi симптоми вiдображають намагання органiзму вивiльнитися вiд застарiлих стресiв i травм та повернутися до природного функцiонування. Вiдтак всi цi прояви напевне характеризують процес виявлення iстинної особистостi i тiєї розмiрностi буття, котра пов’язує людину з усiм космосом та розмiрює з усiм розмаїттям iснування. Якщо умови є сприятливими, цей процес має радикальний результат – вивiльнення проблем, психосоматичне зцiлення та еволюцiю свiдомостi. І, вiдповiдно, його можна вважати винятково благотворною, спонтанно проявленою, оздоровчою дiяльнiстю органiзму, котру треба повсякчас стимулювати та пiдтримувати, а не затискати. Таке ро-

162

Практика холотропного дихання

зумiння природи психопатологiї є основним кредо холотропоної терапiї. Основна мета методiв практичної психотерапiї полягає у активацiї несвiдомого, вивiльнення енергiї, що «застрягла» у емоцiйних та психосоматичних симптомах, та перетвореннi стацiонарного балансу енергiї, охопленої потоком досвiду (переживань). Холотропна терапiя сприяє активацiї несвiдомого, виявляючи такий потужний вплив, що викликає неординарний стан свiдомостi. Цей принцип, котрий є досить новим для захiдної терапiї, використовувався столiттями i навiть тисячолiттями у контекстi шаманських процедур, зцiлювальних церемонiй аборигенiв, у ритуалах переходу (трансценденцiї), на зiбраннях рiзних екстатичних сект, у древнiх мiстерiях смертi-вiдродження. У психотерапiях, котрi використовували методи потужних впливiв на стан свiдомостi, прийоми сучасної академiчної психiатрiї з їх персоналiстичною та бiографiчною орiєнтацiєю є недостатнiми та неадекватними. У процесi практичної роботи уже на перших сеансах стає очевидним, що джерела психопатологiї знаходяться далеко за межами подiй раннього дитинства та iндивiдуального несвiдомого. А використання вузьких (недостатнiх) бiографiчних моделей у поєднаннi з варiантами практичних методiв з необхiднiстю призводить до концептуальних обмежень, протидiї та протилежних результатiв. Практична терапевтична робота розкриває – за межами традицiйних бiографiчних причин симптоматики – глибокi зв’язки з безумовно трансбiографiчними областями психiки, такими, як досвiд глибокого переживання смертi, народження чи вiдродження (явища, котрi я називаю перинатальними), а також весь спектр трансiндивiдуальних та архетипових переживань (котрi я називаю трансперсональною феноменологiєю). І таким чином, успiшне лiкування не може бути обмеженим роботою над бiографiчними аспектами; картографiя психiки, що використовується у терапевтичних пiдходах подiбного роду, вiдповiдно, має виходити за межi бiографiчного рiвня iндивiдуального несвiдомого i охоплювати перинатальнi та трансперсональнi областi. Наразi можна сформулювати основнi принципи холотропної терапiї. Її головне кредо складається у визнаннi потенцiалу незвичайних станiв свiдомостi, що мають здатнiсть до трансформацiї i еволюцiї та оздоровчого впливу. Оскiльки за цих станiв свiдомостi людська психiка, як уявляється, має здатнiсть до спонтанної зцiлювальної активностi, холотропна терапiя використовує методи активацiї психiки та iндуцiювання незвичайних станiв свiдомостi. Це, як правило, призводить до змiн динамiчної рiвноваги висхiдних симптомiв, що трансформуються у потiк незвичайних переживань, зникаючих у цьому процесi. Завдання терапевта зводиться до того, щоб пiдтримувати процес практичної роботи, повнiстю довiряючи його оздоровчiй природi i не роблячи жодних дiй щодо втручання у нього. Дуже важливо, щоб терапевт сприяв розвитковi цього процесу, навiть коли вiн iнколи його не розумiє. Деякi переживання, незважаючи на потужну трансформуючу силу, можуть i не мати жодного специфiчного змiсту, вони можуть виразитися iнтенсивно проявленими емоцiями чи фiзичним напруженням, котрi змiнюються глибоким полегшенням та релаксацiєю. Досить часто iнсайт та специфiчний змiст виникають пiзнiше чи навiть на подальших сеансах. За одних випадкiв вивiльнення (результат) проявляється на бiографiчному рiвнi, за iнших – у перинатальному матерiалi чи у темах трансперсональних переживань. Інколи драматично плинний зцiлювальний процес та трансформацiя особистостi, котрi супроводжуються розтягнутими у часi результатами, асоцiюються з досвiдом, що не пiддається рацiональному розумiнню.

163

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

За останнi роки моя дружина Христина та я розробляли дiєвий нефармакологiчний метод, котрий ми назвали цiлiсною iнтеграцiєю чи холотропною терапiєю. Як говорилося вище, холотропна терапiя є пiдходом, що охоплює безлiч рiзних варiантiв: шаманськi процедури, зцiлювальнi церемонiї аборигенiв, трансовi танцi бушменiв кунг та iнших груп, ритуали переходу, психоделiчну терапiю, певнi форми гiпнозу та iншi психотерапевтичнi методи i рiзнi технiки духовного розвитку. Менi б хотiлося зберегти термiн «холотропна терапiя» для розробленої нами процедури, котра охоплює контрольоване дихання, музику та рiзнi форми використання звуку, а також фокусовану роботу з тiлом. Нижче буде описано цей процес.

6. 2. 15. ОЧИЩУЮЧЕ ДИХАННЯ (ПНЕВМОКАТАРСИС) Столiттями було вiдомо той факт, що за допомогою дихання, котре регулюється рiзними способами, стає можливим впливати на стан свiдомостi. Процедури, що використовувалися з цiєю метою у давнiх культурах Сходу, досить широко варiювалися – вiд активного втручання у дихальний процес, до витончених методiв духовних практик. Наприклад, практикували форму хрищення, котра складалася у зануреннi людини пiд воду таким чином, що вона нiбито тонула i тим переживала смерть та вiдродження за нею. У iнших групах неофiти наближалися до переживання смертi, задихаючись вiд диму, чи в результатi перехоплення дихання затисканням сонної артерiї. Глибокi змiни у свiдомостi можуть бути викликанi змiною частоти дихання – гiпервентиляцiєю i, навпаки, уповiльненням, а також комбiнацiєю цих прийомiв. Квалiфiковано розробленi методи iндукцiй такого типу можна вiднайти у древньоiндiйськiй науцi про дихання – пранаямi. Специфiчнi прийоми, що охоплюють iнтенсивне дихання чи його затримку, є частиною вправ Кундалiнi-йоги, Сидха-йоги, тибетської Ваджраяни, суфiйських практик, бiрманського буддизму, даоської медитацiї (давньоукраїнського Крiру – авт) тощо. Бiльш витонченi методи, що акцентують певну змiну процесу усвiдомлення, а не респiраторну динамiку, займають особливе мiсце у практицi Сiто Дзен-буддизму, а також у деяких варiантах даоської та християнської практик. Опосередковано ритм дихання також пiдлягає глибокому впливу у процесi ритуальних дiй, таких, наприклад, як балiйський мавп’ячий гiмн, горлова музика ескiмосiв чи суфiйський урочистий спiв. На семiнарах в Есаленському iнститутi (Калiфорнiя), котрi були розрахованi на довготривалу роботу протягом мiсяця, ми проводили експерименти з рiзними прийомами змiни дихання, що були взятi як з духовних практик, так i з процедур практичної психотерапiї гуманiстичної психологiї. Ми прийшли до висновку, що специфiчна технiка дихання має менше значення, нiж процедура пришвидшеного дихання у поєднаннi з повною концентрацiєю та усвiдомленням внутрiшнього процесу. Основна стратегiя холотропної терапiї зводиться до того, щоб довiряти мудростi свого власного тiла. І, вiдповiдно, головна рекомендацiя полягає у тому, щоб прислухатися до внутрiшнiх голосiв органiзму, рухатися за ними, а не за штучними концептуальними схемами. Багатьма прикладами ми можемо пiдтвердити правильнiсть спостережень Вiльгельма Райха стосовно того, що психологiчний опiр та захист використовують механiзми обмеження дихання. Респiрацiя – є автономною функцiєю, але й на неї можна впливати власною волею; пришвидшення ритму дихання та пiдсилення його ефективностi сприяє вивiльненню та прояву матерiалу

164

Практика холотропного дихання

несвiдомого (i надсвiдомого). Не бувши свiдком чи учасником практичної роботи, важко повiрити одним лише теоретичним розробкам, котрi проголошують мiць та дiєвiсть такого методу. Характер та напрямок практичної роботи з використанням гiпервентиляцiї залежать вiд iндивiдуальних особливостей i тут можуть бути описанi тiльки найзагальнiшi та статистично значимi варiанти. Інколи тривалiсть гiпервентиляцiї пiдсилює релаксацiю, вiдчуття поглиблення свiдомостi та комфорту, викликає свiтловi видiння. Мають мiсце сильнi переживання, пов’язанi з неповторним почуттям любовi та єдностi з усiма людьми, природою, Космосом, Богом. Такого роду переживання мають виняткову зцiлюючу силу, їх варто стимулювати та допомагати їх розвитку; це має бути обговорено заздалегiдь на попередньому етапi. Виявляється дуже дивним той факт, що велика кiлькiсть людей захiдної культури пiд впливом жорсткої християнської етики чи за iнших причин не можуть сприйняти екстатичнi переживання без страждань та важкої роботи. Можливо, це пов’язано з почуттям не вартостi такого досвiду i виникаючим завдяки цьому почуттям вини. Якщо це вдається пояснити i людина сприймає такi переживання, то сеанс з початку i до кiнця проходить без будь-яких втручань з боку терапевта i стає винятково благотворним та продуктивним. Зi зростанням кiлькостi таких сеансiв вiрогiднiсть такого позитивного протiкання збiльшується. Але у бiльшостi випадкiв гiпервентиляцiя спочатку викликає досить драматичнi наслiдки у формi iнтенсивних емоцiйних та психосоматичних проявiв. Перед тим, як розпочати обговорення дихальної терапiї, менi варто коротко зупинитися на тих помилкових уявленнях стосовно гiпервентиляцiї, котрi вкоренилися у медичнiй моделi Заходу. У пiдручниках по фiзiологiї дихання так званий «синдром гiпервентиляцiї» описується як стандартна та обов’язкова фiзiологiчна вiдповiдь на прискорене дихання. Сюди перш за все ставлять знаменитий «карпопедальний спазм» – довiльне посмикування руками та ногами. Симптоми «синдрому гiпервентиляцiї», як правило, розвиваються у патологiчному контекстi i пояснюються мовою бiохiмiчних змiн у складi кровi, таких як збiльшення лужностi та зниження йонiзацiї кальцiю. Добре вiдомим є той факт, що деякi пацiєнти, котрi страждають психiчними захворюваннями, мають схильнiсть до розвитку форм гiпервентиляцiї з драматичними, емоцiйними та психосоматичними проявами; це є дуже характерним для хворих на iстерiю. Як правило, пiд час прояву ознак гiпервентиляцiї починають давати транквiлiзатори, робити внутрiвенне вливання кальцiю, накладати на обличчя паперовий пакет, щоб попередити зменшення двоокису вуглецю у легенях. Ми провели дихальнi сеанси з сотнями людей i дiйшли висновку, що таке розумiння гiпервентиляцї є неправильним. Існують люди, у котрих навiть пiсля тривалих сеансiв не розвивається класичний «синдром гiпервентиляцiї»; навпаки, вони вiдчувають зростаючу релаксацiю, iнтенсивнi сексуальнi почуття i навiть мiстичнi переживання. У деяких з них з’являються напруження у рiзних частинах тiла, але характер цих напружень дуже вiдрiзняється вiд «карпопедального спазму». Бiльш того, тривала гiпервентиляцiя не тiльки не викликає прогресуючого зростання напруженостi, але призводить до критичної кульмiнацiї, котра змiнюється глибокою релаксацiєю, характер цiєї послiдовностi можна порiвняти з оргазмом. На додаток до цього у повторних холотропних сеансах загальна кiлькiсть м’язового напруження та драматичних емоцiй, як правило, знижується. Все, що має мiсце у цьому процесi, можна iнтерпретувати як намагання органiзму вiдреагувати на змiну бiохiмiчної

165

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

ситуацiї завдяки винесення на поверхню в досить стереотипнiй формi рiзних застарiлих, глибоко прихованих напружень та вивiльнення вiд них завдяки периферiйної розрядки. Це, як правило, виконується двома способами. Перший з них має форму катарсиса та вiдреагування, що охоплює тремор, посмикування, драматичнi рухи тiлом, покашлювання, перехоплення дихання, блювотнi рефлекси, крики та iншi звуковi прояви чи пiдсилення дiї автономної нервової системи. Цей механiзм є досить вiдомим в традицiйнiй психiатрiї з робiт З. Фрейда та Д. Брейєра, що були присвяченi дослiдженню iстерiї. Вiн використовується у традицiйнiй психiатрiї пiд час лiкування травматичних та емоцiйних неврозiв, а також у новiй експериментальнiй психiатрiї, такiй як неорайхiанська практика, гештальт-практика та первинна терапiя. Другий механiзм – принцип досить новий у психiатрiї та психотерапiї i, як уявляється, є ефективнiшим та цiкавiшим нiж перший. У цьому випадку глибокi напруження проявляються у формi тривалих скорочень та довготермiнових спазмiв. Пiдтримуючи таке м’язове напруження протягом тривалого часу, органiзм витрачає велику кiлькiсть накопиченої енергiї i, вивiльняючись вiд нього, полегшує своє функцiонування. Цi обидва механiзми мають аналоги у психологiї спорту, де, як це добре вiдомо, можна виконувати роботу та тренувати м’язи двома способами – iзотонiчним та iзометричним. Вiдповiдно до визначень, у процесi iзотонiчних вправ м’язове напруження залишається постiйним, тодi як змiнюється довжина м’язiв, а iзометричнi вправи характеризуються змiнами м’язових напружень, натомiсть довжина м’язiв залишається незмiнною. Гарним прикладом iзотонiчної активностi є бокс, а iзометричної – штанга. Незважаючи на iснуючi розбiжностi, цi обидва механiзми мають багато спiльного i у холотропнiй терапiї ефективно доповнюють один одного. Типовим результатом холотропного сеансу є глибоке емоцiйне вивiльнення та фiзична релаксацiя; Багато людей розповiдали нам про те, що саме ця технiка допомогла їм випробувати найглибшу релаксацiю. Таким чином, тривала гiпервентиляцiя є винятково потужним та дiєвим засобом зняття стресу i надає емоцiйне й психосоматичне оздоровлення. Спонтаннi випадки гiпервентиляцiї у людей, що страждають психiчними захворюваннями, можна, вiдповiдно, розглядати як намагання до самолiкування. Аналогiчне розумiння знаходимо i у лiтературi, що описує технiку духовного розвитку, наприклад Кундалiнi-йогу, де прояви подiбного носять назву «крiйя» (давньоукр. Крiр). З цього витiкає наступний висновок – спонтанну гiпервентиляцiю треба пiдтримувати повсякчас, а не затискати її. Характер та протiкання холотропного сеансу залежить вiд iндивiдуальних особливостей людини i вони змiнюються у процесi сеансу. Як висвiтлювалося вище, iнколи сеанс може протiкати з початку i до кiнця без будь-яких емоцiйних чи психосоматичних збоїв. Але у бiльшостi випадкiв все починається з досить драматичного досвiду, котрий з часом iндивiдуально значущого, змiнюється сильними емоцiями та розвитком стереотипних патернiв, м’язових напружень. Емоцiйнi прояви, що спостерiгаються у цьому контекстi, мають широкий спектр; найтиповiшi з них – є гнiв та агресiя, турбота, печаль та депресiя, почуття нещастя, приниженостi, вини та нiкчемностi. Фiзичнi прояви охоплюють крiм м’язових напружень також i болi голови та болi у рiзних частинах тiла, перехоплене дихання, нудоту та блювоту, задуху, пiдвищене слиновидiлення, потiння, сексуальнi вiдчуття та рiзноманiтнi моторнi рухи.

166

Практика холотропного дихання

Зустрiчаються люди, котрi залишаються зовсiм спокiйними, практично нерухомими, вони можуть випробовувати дуже глибокi переживання i стороннiм спостерiгачам здається, що з ними нiчого не коїться, а чи вони просто сплять. Іншi люди стають дуже збудженими та демонструють пiдвищену моторну активнiсть. Їх трясе, перекачує з боку на бiк, вони приймають утробнi пози, поводять себе нiбито малюки, що воюють у родових каналах, чи виглядають та дiють як новонародженi малюки. Також досить часто можна спостерiгати рухи, що нагадують повзання, плавання, копання тощо. Не рiдкiсними є й на диво рафiнованi рухи, складнi, специфiчнi та багатограннi. Можна бачити дивнi анiмалiстичнi рухи, що iмiтують змiїв, пташок та iнших представникiв цього свiту, котрi супроводжуються вiдповiдними звуками. Інколи люди довiльно приймають рiзнi йогiчнi пози та рухи (асани та мудри), з якими вони ранiше не були знайомi. Інколи автоматичнi рухи та звуки виливаються у форму ритуальних танцiв чи символiчних актiв рiзних культур – шаманського зцiлення, явайських танцiв, балiйських мавп’ячих гiмнiв, японського театру Кабукi чи спiлкування мовами, що нагадують зiбрання п’ятидесятникiв. У певних частинах тiла пiд час дихального сеансу розвиваються фiзичнi напруження. Вони не є простими фiзiологiчними реакцiями на гiпервентиляцiю, а являють собою складнi психосоматичнi структури, що залежать вiд iндивiдуальних особливостей i мають, як правило, специфiчний психологiчний змiст, характерний для даної людини. Інколи вони є пiдсиленим варiантом звичних напружень та болi, проявлених у виглядi хронiчних проблем чи у формi симптомiв, що виникають у моменти емоцiйних чи фiзичних стресiв, втомленостi, пiд час безсоння, слабкостi, що викликана хворобою, вживанням алкоголю чи палiнням Mанджi. У цих випадках їх можна розглядати як реактивацiю старих проблем, що виникли у дитинствi, пубертатну чи в результатi важкого емоцiйного стресу. Незалежно вiд того, чи пiзнає людина у цих фiзичних проявах специфiчнi подiї своєї бiографiї, їх варто розглянути у планi психологiчного значення чи змiсту. Нижче я розгляну найхарактернiшi областi тiла, що є схильними до фiзичних напружень у процесi дихання i розгляну їх найзагальнiшi психологiчнi зв’язки. Тут важливо знову пiдкреслити статистичний характер огляду, що Mрунтується на результатах спостережень у великiй групi учасникiв з великою кiлькiстю сеансiв. На специфiчних сеансах можуть виникати дуже iндивiдуалiзованi прояви, iнколи досить обмеженого спектру. Якщо в руках та ногах розвивається спазм («карпопедальний спазм» за традицiйною термiнологiєю), це свiдчить про наявнiсть глибокого конфлiкту мiж сильним бажанням до здiйснення певної дiї i однакової тенденцiї стримування (гальмування) цiєї дiї. Таким чином виникаюча динамiчна рiвновага є одночасною активацiєю згинаючих та розгинаючих м’язiв однакової iнтенсивностi. Люди, що випробовують такi спазми, постiйно сповiщають про те, що протягом всього свого життя чи, загалом, бiльшої його частини, вони вiдчували затиснуту агресивнiсть, стримували бажання вдарити когось чи мали незадоволенi сексуальнi потяги. Інколи хвороби такого типу є нездiйсненими творчими iмпульсами, такими, наприклад, як малювання, письмо, танцi, гра на музичних iнструментах, якесь ремесло чи зцiлювальна практика (мануальний варiант). Такий пiдхiд дозволяє проникнути до сутi конфлiкту, що породжує цi напруження, їх бiографiчний чи кармiчний змiст. Як правило, процес, що досягнув кульмiнацiйної точки напруження, змiнюється глибокою релаксацiєю i вiдчуттям руйнування перешкоди, що заважала вiльної циркуляцiї

167

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

енергiї у руках. Багато рокiв ми неодноразово спостерiгали цю дивну змiну, коли суб’єктивнi вiдчуття руйнування перешкод супроводжувалися iнтенсивним вивiльненням затиснутих iмпульсiв, що лежали в основi спазму. Люди, що пережили це, вiдкривали у собi рiзноманiтнi творчi здiбностi i досягали неабияких висот у малюваннi, вiршуваннi, танцях, ремеслi чи зцiленнi. Іншим важливим джерелом м’язових напружень є спогади про перенесенi у минулому операцiї чи травми. У перiоди, коли людина випробовувала бiль, вона мала затискати, iнколи надовго, емоцiйнi i фiзичнi реакцiї на бiль. І коли травма була залiкована тiльки анатомiчно i неiнтегрована емоцiйно, вона залишалася як незавершений гештальт. Саме тому травми фiзичного характеру небезпечнi серйозними психологiчними проблемами i, навпаки, їх пропрацювання на терапевтичних сеансах може сприяти емоцiйному та психосоматичному оздоровленню. Напруження м’язiв нiг має однакову динамiчну структуру, тiльки менш складнiшу, це вiдображає той факт, що роль нiг у життi людини є простiшою ролi рук. Багато проблем, що сюди вiдносяться, пов’язанi з використанням нiг та стоп як iнструментом агресiї, особливо у раннi перiоди життя. Напруження та спазми у стегнах та сiдницях часто асоцiюються з сексуальним захистом (обороною), страхами та гальмуваннями, особливо у жiнок. Архаїчна анатомiчна назва одного м’язу стегна фактично звучить як «хранитель цнотливостi». Багато напружень м’язiв нiг можуть бути спiввiднесеними з фiзичними травмами. На глибшому рiвнi динамiчнi конфлiкти, що викликають напруження м’язiв кiнцiвок та багатьох iнших частин тiла, є пов’язаними з «гiдравлiчними» обставинами бiологiчного народження. На цьому етапi процесу пологiв дитина, часто протягом багатьох годин, знаходиться у ситуацiї, що пов’язанi з жахом, тревогою, болем та задухою. Це викликає потужне нейронне стимулювання, котре не отримує периферичного виходу, адже дитина не може дихати, кричати, рухатися чи рятуватися з цiєї ситуацiї. Заблокована енергiя, що накопичується у органiзмi, у рiвнiй мiрi зберiгається у м’язах, котрi згинаються та розгинаються. Якщо цей динамiчний конфлiкт виходить назовнi для розв’язання (iз запiзненням у часi), вiн протiкає у виглядi iнтенсивних та часто больових спазмiв. Інколи можна прослiдкувати глибшi причини напружень у руках та ногах у сферi трансперсональних переживань, iнколи пов’язаних з рiзними спогадами попереднiх життiв. Цiкаво вiдмiтити, що багато напружень в iнших частинах тiла спостерiгаються у тих мiсцях, котрi тантрична система називає центрами психiчної енергiї «тонкого тiла» – чакрами. У цьому немає нiчого дивного, адже прийоми холотропної терапiї є аналогiчними вправам, що використовуються у тантричнiй традицiї, котра надає диханню великого значення. Енергетичне блокування в областi тiменi голови та чола (багатопелюсткового лотосу для людей сходу, або восьмикiнцевої зiрки для орiйцiв – авт), як правило, проявляється у виглядi болючого стискання нiбито стальним обручем, що охоплює голову. Цей факт є характерним для людей, що страждають болями голови, котрi викликанi напруженнями, тиском чи мiгренями. Частiше всього ця проблема з достатньою очевиднiстю спiввiдноситься зi спогадами бiологiчного народження i на цьому етапi, коли чутлива, м’яка головка плоду виштовхується у тазовий отвiр величезними зусиллями скорочення матки. Інколи можна побачити зв’язок зi спогадами про травми голови у контекстi переживань поточного життя чи попереднiх народжень. Блокування у областi «мiжбрiвного центру» проявляється пiд час дихального сеансу у формi iнтенсивних напружень чи навiть болi навколо очей, iнко-

168

Практика холотропного дихання

ли у поєднаннi з вiбрацiєю вiк. Це досить часто зустрiчається серед людей, котрi у повсякденному життi мають проблеми iз зором. Деякi з них, наприклад, такi, як певнi форми мiопiї, можуть виникати у результатi хронiчного напруження м’язiв очей. Коли у терапевтичному сеансi це напруження знiмається, то приходить значне покращення зору, якщо людина ще є молодою i змiни, котрi вона мала, ще не стали органiчними i, як наслiдок, незворотними. Бiографiчний матерiал, що лежить в основi подiбних проблем, як правило, є пов’язаним з ситуацiями раннього дитинства, коли дитина могла бачити сцени, котрi вона не хотiли чи не була готова бачити, чи такi, котрi її лякали. Класичним прикладом такого роду є приклад з дитинства, що пройшло у сiм’ї алкоголикiв, з щоденними приголомшливими та гнiтючими подiями чи зi знаменитими фрейдиськими сценами, коли дитина мусила бути свiдком сексуальної поведiнки дорослих. Рiдше спостерiгається зв’язок зi спогадами про травми очей, особливо про тi, що виникали у кармiчному контекстi. Область горлового центру є мiсцем серйозного блокування у багатьох людей i робота з ним має свої особливостi, про якi мова пiде нижче. Пiд час дихального сеансу тут спостерiгаються м’язовi напруження навколо рота, особливо у м’язах щелеп, тонiчний спазм щелепних м’язiв, стискання горла та вiдчуття задухи. Найхарактернiшим бiографiчним матерiалом, що асоцiюється з цiєю проблемою, охоплює травматичнi спогади про ситуацiї, пов’язанi з нестачею кисню. Сюди ставлять дитячу пневмонiю, коклюш, дифтерiю, припинення дихання через попадання у дихальне горло стороннiх предметiв чи знаходження пiд водою тривалий час, а також задушливi напади, що були викликанi насиллям. Конфлiкти навколо сильної оральної агресiї можуть також викликати проблеми у цiй областi. Тут може бути емоцiйна депресiя та оральна фрустрацiя незадовiльного вiдходу, болючi хiрургiчнi втручання у область рота, зiву, глотки та гортанi. Зубна бiль, грубi ставлення дантиста, використання сильних розчинiв дезинфiкуючих рiдин, неквалiфiковане видалення мигдалин також створює проблеми у цiй областi. Але частiше всього оральна агресiя, спазм м’язiв щелеп та задуха можуть бути пов’язаними з бiологiчним народженням, рiзного роду його ускладнень чи з iнкубацiєю та з iншими втручаннями, що могли мати мiсце одразу пiсля народження. Іншими джерелами проблем у цiй царинi є переживання минулого життя, пов’язанi з природною чи насильницькою задухою. На тонкiшому рiвнi можна також побачити серйознi конфлiкти, що стосуються вербальної агресiї. За крайнiх проявiв затиснутий (витiснений) оральний гнiв може призвести до заїкання. Далi слiдує «серцевий центр», котрий традицiйно пов’язують з почуттям любовi, спiвчуття та духовного народження. Людина, що має серйозний блок у цьому мiсцi буде випробовувати протягом дихального сеансу сильне стискання грудної клiтини, що iнколи супроводжується станом дискомфорту в областi серця. Також може виникнути вiдчуття стального обруча, який щiльно стягує ребра. Ця проблема, як правило, пов’язана зi спогадами ситуацiї, в якiй вiльний емоцiйний обмiн мiж людиною та її оточенням став неможливим. У одних людей це пов’язано з труднощами емоцiйної самовiддачi чи самовираження, у iнших – з нездатнiстю сприймати емоцiйнi стосунки чи з першим та другим разом. Якщо у процесi сеансiв ця перепона руйнується, людина неочiкувано вiдчуває себе заповненою любов’ю та свiтлом, переживає почуття блаженства та емоцiйної свободи. Вона також може вiдчувати теплi почуття до оточуючих, iнколи навiть стороннiх людей. Виникає почуття вiльного потоку емоцiй та енергiї, що супроводжується почуттями спiвпричетностi та

169

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

спiвпереживання. Також може виникнути шанобливе ставлення до тварин, природи, до всього космосу. Дехто в цьому контекстi говорять про те, що до якогось моменту вони жили нiбито у скляному цилiндрi чи пiд непроникною плiвкою, що вiддiляли їх вiд зовнiшнього свiту. Переживання, що пов’язанi з розкриттям серцевого енергоцентру, несуть винятково потужну силу та глибоко впливають на життя людини. Цей досвiд описується як духовне чи мiстичне переживання. Блокування у «центрi сонячного сплетiння» проявляється протягом дихального сеансу у виглядi напружень, спазму та болiв навколо пупкової областi. Як правило, це пов’язано з боротьбою за виживання, з самоствердженням, конкуренцiєю та специфiчними проблемами, що стосуються свого образу та самооцiнки. Вони охоплюють незбалансованiсть мiж почуттям приниженостi, неадекватностi, дитячої неспроможностi, з одного боку, та грандiозними компенсаторними фантазiями, нереалiстичними амбiцiями та автократичними проявами – з iншого. Така комбiнацiя почуття нiкчемностi з прагненням влади є фокусом психологiї особистостi Альфреда Адлера. Тут можна прослiдкувати зв’язок з бiографiчними подiями, в яких безпека, задоволення та виживання опинилися пiд серйозною загрозою. Але найзагальнiше джерело цих проблем можна вiднайти у травмi бiологiчного народження, особливо за ситуацiй, що торкаються «образ» пуповини, таких, як стискання, надмiрне розтягування чи безжалiсне її вiдрiзання у момент роздiлення з матiр’ю. Також досить часто зустрiчаються зв’язки цiєї царини з травматичними спогадами попереднього життя. «Сексуальний центр» знаходиться нижче пупка. Блокування у цiй областi призводить пiд час сеансiв до iнтенсивного сексуального збудження, рiзних генiальних i тазових спазмiв та болiв. Як видно з назви цього енергоцентру, основнi проблеми, що породжуються блокуванням у цiй областi, носять сексуальний характер. Вони охоплюють травматичнi психосексуальнi спогади, котрi сприяли появi таких проблем, як iмпотенцiя, фригiднiсть, сатириазис та нiмфоманiя, садомазохiськi тенденцiї, а також болючi менструальнi спазми. І тут також мають мiсце бiльш глибокi зв’язки з бiологiчним народженням та з архетипами i подiями попереднього життя. І, врештi-решт, «кореневий центр», що знаходиться у промежинi i має певнi анальнi зв’язки. Блокування у цiй областi асоцiюється з анальними спазмами, болями та турботами, що виникають через втрату контролю за анальним сфiнктером (нетримання газiв чи дефекацiя). Типовий бiографiчний матерiал, котрий намагається бути проявленим у цьому контекстi, охоплює дитячi колiки, болючi клiзми та грубе залучення до туалету. Це є особливо характерним для людей, що занадто обов’язковi, котрi мають латентнi чи явнi гомосексуальнi нахили, наджорстку систему захисту та перебiльшений страх втрати контролю. Серед iнших причин можна також вiдмiтити спастичний колiт, пронос чи запор, пiдвищене роздратування товстої кишки, виразковi колiти, а на тонкiшому рiвнi серйознi труднощi з умiнням мати справу з грошима (умiння бути практичним). Крiм напруження у кiнцiвках та рiзних областях вищезазначених енергоцентрiв, додатковi спазми та блокування можуть виникати в областi шиї, живота, у довгих м’язах хребта, у крижах та сiдницях. Вони з’являються незалежно чи у комбiнацiї з заблокованими iндивiдуальними енергоцентрами i асоцiюються з подiями бiографiчного, перинатального та трансперсонального характеру.

170

Практика холотропного дихання

На жаль С. Гроф не розглядає ще два енергоцентри, котрi притаманнi європейцям-орiйцям (на колiнах та ступнях нiг). Варто вивчити самим це питання i мати це на увазi пiд час виконання дихальних практик (зауваження авторiв збiрки). У процесi типового дихального сеансу напруження та блокування пiдсилюються та сильнiше проявляються. Довготривале дихання допомагає динамiчному розвитку, досягненню кульмiнацiйної точки процесу з наступним вивiльненням. Це має мiсце завжди, не залежно вiд характеру та «мiсцезнаходження» проблеми; лише одним винятком може бути горловий енергоцентр. Тут iнколи буває таке, що iнтенсифiкацiя проблеми викликає горловий спазм, котрий заважає подальшому диханню. За таких випадкiв людинi пропонується скористатися технiкою вiдреагування, котра допомагає звiльнити горло та продовжити дихальний сеанс. Рекомендується робити все, що саме прагне проявити себе – це можуть бути рiзного роду вокалiзацiї, кашель, посмикування чи гримаси. Пропонується пiдсилити цi всi прояви i продовжувати доти, допоки дихання не стане вiльним, пiсля чого воно (дихання) повертається до технiки гiпервентиляцiї. Якщо процес дихання не закiнчується повним вивiльненням, терапевт використовує прийоми вiдреагування, побудованi на принципах аналогiчних тим, що використовуються у роботi з респiраторним блокуванням, котрi будуть описанi нижче, коли буде йтися про заключний етап сеансiв.

6. 2. 16. ЗЦІЛЮЮЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ МУЗИКИ У холотропнiй терапiї використання гiпервентиляцiї для iндукцiї неординарних станiв свiдомостi з оздоровчою метою супроводжується спецiально пiдiбраною музикою. Саме так, як i дихання, деякi форми звукового впливу використовувалися столiттями як потужний засiб змiни стану свiдомостi. Ще за старих часiв монотонний бiй барабанiв та спiви були основним iнструментом шаманiв у рiзних частинах свiту. Багато культур незахiдного регiону досить незалежно одна вiд одної розробили свої барабаннi ритми, що творили, вiдповiдно до лабораторних дослiджень, сильний вплив на мозкову дiяльнiсть людини. У антропологiчних архiвах культури можна знайти багаточисельнi приклади iндуцiювання станiв трансу завдяки iнструментальної музики, монотонних пiсень i танцiв. У багатьох культурах звукова технiка у контекстi складних церемонiй використовувалася винятково з оздоровчою метою. Оздоровчi ритуали племенi навахо, що виконувалися пiд керiвництвом талановитих спiвакiв, можна порiвняти зi сценарiями вагнерiвських опер. Екстатичний трансовий танок бушменських племен африканської пустелi Калахарi має потужну оздоровчу силу, що засвiдчено у декiлькох антропологiчних фiльмах. Оздоровчий потенцiал синкретичних релiгiйних ритуалiв Карибського регiону та Пiвденної Африки, таких, як кубинська «Сантерiя» чи бразильська «Умбада», визнається багатьма, маючими захiдну освiту, професiоналами цих країн. У захiдних традицiях можна знайти очевиднi приклади емоцiйного та психосоматичного зцiлення, що має мiсце пiд час зiбрання ексцентричних християнських сект, якi використовують музику, пiснi i танцi, наприклад, такi, як «Заклинач змiй» чи «Люди Святого Духу», а також на релiгiйних пильнуваннях «вiдродженцiв» та «п’ятидесятникiв». У багатьох духовних традицiях розробленi прийоми звукового впливу, iндуцiюючi не тiльки стани трансу, але й тi, що мають набагато специфiчнiший вплив на свiдомiсть. Сюди, перш за все, ставлять тiбетськi багатоголосi спiви,

171

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

священнi спiви рiзних суфiйських орденiв, iндуськi бажани та киртани i особливо давнє мистецтво нада-йоги, чи способу поєднання через звук. Індiйськi вчення постулюють специфiчний зв’язок мiж звуками певних вiбрацiй та енергоцентрами людини. Систематично використовуючи це знання, можна впливати на стан свiдомостi у бажаному та прогнозному напрямку. Нижче надається декiлька прикладiв iнтенсивного використання музики з ритуальною, оздоровчою та духовною метою. Ми систематично використовували музику у програмах психоделiчної терапiї у Психiатричному дослiдницькому центрi Мериленда у Балтиморi i вiднайшли її надзвичайний психотерапевтичний потенцiал. Нам уявляється, що гарна музика має особливу цiннiсть за незвичайних станiв свiдомостi, де вона виконує декiлька функцiй. Вона допомагає вiднайти (мобiлiзувати) старi забутi емоцiї та виразити їх, а також пiдсилити та поглибити процес i, крiм того, вона надає змiст всьому контексту переживань, робить його значущим. Тривалий музичний потiк створює несучу хвилю, котра допомагає людинi рухатися крiзь труднощi переживаного досвiду, переборювати психологiчний захист, змирятися та вивiльнятися. Мистецьке використання музичних творiв пiдсилює можливостi появи специфiчного змiсту, такого, як агресiя, емоцiйний чи фiзичний бiль, сексуальнi чи чуттєвi вiдчуття, родове борiння, екстатичне задоволення чи океанiчна атмосфера утробного стану. У роботi з групами голосна динамiчна музика має додаткову функцiю, котра складається у тому, щоб приглушити звуки, що йдуть вiд учасникiв групової роботи на рiзних стадiях процесу i поєднати їх в єдину художню форму. Елен Бонi, музичний терапевт i член нашої бригади в Мерилендському психiатричному дослiдницькому центрi, котра одною з перших визнавала величезнi терапевтичнi можливостi музичного впливу, у процесi її власного психоделiчного дослiдження розробила програму не медикаментозного лiкування, яку назвала «Керованi образи музичного впливу». Щоб використовувати музику як каталiзатор процесiв глибинного самоаналiзу та у практичнiй роботi, варто навчитися слухати її та ставитися до неї по-новому. У захiднiй культурi часто музика використовується як звуковий фон, з яким ми практично не спiввiдносимося, як це часто буває на вечiрках, у магазинi тощо. Інший варiант, набагато специфiчнiший та витонченiший – це дисциплiнований та iнтелектуалiзований стиль традицiйних концертних залiв. Динамiчно спрощений спосiб використання музики у рок-концертах значно бiльше вiдповiдає використанню музики у холотропнiй терапiї, але вiн дуже екстравертований i йому не вистачає важливого елементу – сконцентрованої, тривалої iнтроспекцiї. У холотропнiй психоделiчнiй терапiї дуже важливим є повна покора музичному потоку, треба дозволити йому резонувати у всьому вашому тiлi та реагувати на нього у безпосереднiй спонтаннiй манерi. Цей резонанс охопить прояви, що є немислимими для концертного залу, де навiть тихi сльози чи кашель можуть стати джерелом незручностi. У терапiї людина може дати волю всьому, що виникає пiд дiєю музики, – крику чи гучному смiху, будь-яким звукам, що пiднiмаються на поверхню, чи то дитяче белькотiння, чи тваринний гук, шаманський спiв чи говорiння невiдомими мовами, дивнi гримаси чи ритмiчне вертiння окремими частинами тiла, iнтенсивна вiбрацiя чи тiлеснi вигинання. Дуже важливо зупиняти будь-яку iнтелектуальну активнiсть, пов’язану iз звуками музики, включно з бажанням вгадати композитора чи спiвставляти музику з якоюсь культурою, порiвнювати з iншим музичним

172

Практика холотропного дихання

твором, вiдомим слухачевi, оцiнювати виконання чи критикувати технiчну якiсть запису чи музичного устаткування. Треба дозволити музицi впливати на психiку та тiло спонтанним чином i тодi музика стає дуже потужним iнструментом iндуцiювання та пiдтримки незвичайного стану свiдомостi. Музика, що використовується з цiєю метою, мусить мати високу технiчну якiсть та необхiдну потужнiсть, щоб вести людину за собою. Комбiнацiя музики з гiпервентиляцiєю призводить до взаємного збагачення прийомiв i сприяє досягненню впливу дивної сили. В разi коли терапевту вiдомий змiст переживань, вiн може пiдiбрати музику, що вiдповiдає специфiцi досвiду. Якщо пояснення учасника сеансу та рухи тiла показують на те, що переживання мають сильне сексуальне забарвлення, музика має бути чуттєвою та еротичною. Як приклад можна назвати «Шахерезаду» Римського-Корсакова, сцени з «Тангейзера» (Гора Венери) та «Тристана й Ізольди» (Смерть Ізольди) Вагнера, з «Ромео та Джульєтти» (сцена кохання) Прокоф’єва. Аналогiчним чином агресивнi переживання визначають вибiр динамiчної музики, такої, як послiдовно змiнюючий один одного потужний барабанний дрiб та примiтивнi людськi голоси з ритуалiв аборигенiв чи шаманських камлань, сцени Марса з «Планет» Хольста чи драматичнi епiзоди з опер Вагнера. Епiзоди океанiчного екстазу, почуття космiчного єднання чи почуття повної, всеохоплюючої любовi вимагають такої музики, котра могла б вiдповiдати цим емоцiям та станам свiдомостi. Інколи ситуацiя буває бiльш специфiчною. Якщо людина розповiдає про переживання, пов’язанi з iншими культурами, наприклад, згадує минуле життя у Америцi, Індiї чи Японiї, терапевту варто вибирати музику, що є характерною для цих культур. Інколи дуже ефективними є природнi звуки, наприклад, пiснi горбатих китiв, голоси вовкiв, звуки комах, такi як спiв цвiркуна чи гудiння бджiл, спiв пташок, шум води у рiчцi чи звуки припливу. Принципи використання музики у холотропнiй терапiї є аналогiчними тим, котрi я щойно описав для психоделiчної терапiї. Основна рiзниця складається у тому, що незвичнi стани свiдомостi, якi досягаються у холотропнiй терапiї, є результатом намiреного зусилля людини, а не ефектом хiмiчного впливу. Крiм того, тривалiсть впливу залежить вiд здатностi пiдтримувати гiпервентиляцiю та вiд музичної дiї; вона не є автоматичним наслiдком. Ми також з’ясували, що iнколи буває корисним починати з музики, котра провокує та веде за собою, сприяючи виникненню незвичайних станiв свiдомостi. У бiльшостi сеансiв холотропної терапiї варто використовувати дiєвiшу музику, яка бiльш емоцiйно навантажена у порiвняннi з тiєю, що пiдходить до сеансiв психоделiчної терапiї. Що стосується специфiчного вибору музики, то тут я б хотiв пiдкреслити тiльки головнi принципи, що Mрунтуються на нашому досвiдi. Кожний терапевт i його бригада врештi-решт випрацьовує свiй список музичних творiв для рiзних стадiй психотерапевтичних сеансiв та для деяких специфiчних ситуацiй. Основним правилом є чутлива вiдповiднiсть фазi, iнтенсивностi та змiсту переживань, без нав’язування будь-якого певного патерну. Це узгоджується з основною фiлософiєю холотропної терапiї i, загалом, з глибокою повагою мудростi колективного несвiдомого, автономностi та спонтанностi оздоровчого процесу. Як правило, перевагу варто вiддавати високохудожнiй музицi, натомiсть маловiдомiй, тiй що не має конкретного змiсту. Варто вiдкидати пiснi та iншi вокальнi твори, в котрих вербальний контекст має специфiчне звертання чи охоплює якусь певну тему. Використовуючи вокальнi композицiї, варто виби-

173

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

рати тi, котрi виконуються незнайомою слухачам мовою, щоб людський голос сприймався як неспецифiчний стимул. За такою причиною варто уникати творiв, що можуть викликати характернi iнтелектуальнi асоцiацiї. Так, шлюбнi маршi Вагнерiвського «Лоенгрiна» чи Мендельсонiвського «Сну в лiтню нiч» одразу створять шлюбну атмосферу для бiльшостi слухачiв; натомiсть увертюра до опери Бiзе «Кармен» викликає образи арени, тореадора та сцени бою бикiв, а знаменитi меси чи ораторiї активують згадки, пов’язанi з християнською церквою та релiгiйними спогадами. Специфiчнi асоцiацiї рiзних музичних творiв природно варiюються вiд культури до культури i вiд нацiї до нацiї. Наприклад, у бiльшостi європейцiв лiтнього вiку прелюдiї Лiста активують згадки про другу свiтову вiйну, адже цей твiр використовувався нацисткою пропагандою як музична iнтродукцiя до щоденних новин, що передавалися через встановленi у окупованих нiмцями мiстах гучномовцi. Основне заперечення проти використання музики у холотропних та психоделiчних сеансах складається у тому, що музика створює сильний структурований вплив на переживання, навiть коли ми намагаємося не створювати явного програмування i стараємося пристосувати її до характеру переживання. Це особливо помiтно, коли холотропна терапiя проводиться у великих групах. За таких випадкiв найкраще, що може зробити терапевт, це просто спостерiгати ситуацiю у кiмнатi та використовувати статистичнi принципи: вибирати музику вiдповiдно до домiнуючої атмосфери. Але тодi вибрана музика для деяких учасникiв групи буде неоптимальною. Отже, небезпека програмування, пов’язаного з певною музикою, є не настiльки серйозною як це здається. Можливiсть манiпулювання та керування переживаннями людини у незвичайних станах свiдомостi має досить визначенi межi. Якщо людина знаходиться у досить важкому емоцiйному станi, будь-яка музика, в тому числi й натхненна, буде сприйматися як спотворена i звучати як поховальна. І навпаки, у перiод глибокого екстатичного переживання людина з ентузiазмом сприймає будь-який музичний твiр, вiдчуваючи його вiдповiдним i цiкавим для себе. Тiльки у iнтервалi мiж цими двома крайнощами музика дiйсно має здатнiсть ефективно формувати переживання. Але й тодi, коли музика формує певну атмосферу чи емоцiйний тон, людина опрацьовує її досить iндивiдуально. Тодi виникають ситуацiї, аналогiчнi тiй, яку я опишу нижче через можливiсть програмування сеансiв у процесi пiдготовки та вербального iнструктажу, що мають мiсце перед початком сеансiв. Все, що людина здатна зробити з вхiдною iнформацiєю, – це не бiльше нiж рефлексiя його власного банку пам’ятi та динамiки несвiдомого. Це стає очевидним, коли приходиться порiвнювати широкий дiапазон реакцiї на однаковий музичний твiр серед великої групи слухачiв. Якою б не була роль музики у структуруваннi iндивiдуальних переживань, всi вони будуть зберiгати глибокий особистiсний змiст i всi вони будуть мати зцiлювальний та трансформуючий вплив. У систематичнiй роботi методом холотропної терапiї варто починати з консервативнiших образiв, поступово переходячи до музичних варiантiв, що потужно впливають на стан свiдомостi; це особливо стосується тiєї музики, яку створено iншими культурами та духовними традицiями спецiально для процедур змiни свiдомостi та зцiлення. Терапевтичний потенцiал музики є досить дивним i ця галузь є вiдкритою для майбутнiх дослiджень.

174

Практика холотропного дихання

Серед можливостей, що у холотропнiй терапiї мають систематично дослiджуватися, варто видiлити використання «бiлого шуму». Декiлька рокiв тому я провiв попередню роботу в цьому напрямку у сеансах психоделiчної терапiї, результати якої були досить цiкавими. Використання «бiлого шуму» вiдкидає можливiсть програмування переживань за допомогою музики, адже вiн (бiлий шум) складається з випадкових акустичних символiв, що не мають специфiчних узорiв. У психоделiчних сеансах бiльшiсть учасникiв iлюзорно трансформують такi монотоннi звуки у музичне звучання. Ця музика потiм сприймається як вiдповiдна, адже вона виникає там, де i всi переживання, – у психiцi людини. І коли це так, то аналогiчнi явища ми можемо спостерiгати i у сеансах холотропоної терапiї. Іншою цiкавою областю наступних дослiджень є вплив звукiв специфiчної частоти на психiку та тiло людини. Пiонерська робота у цьому напрямку була виконана Валерi Хантом у лабораторних умовах. Ця робота є сучасним варiантом системи, вiдомої у Індiї як нада-йога, чи йога звукiв. Її головною передумовою є той факт, що iснує глибинний звя’зок мiж вiбрацiями рiзних частот та активнiстю центрiв психiчної енергiї (чакрами). Вважається, що у майбутньому результати цих дослiджень будуть включенi до роботи методом холотропної терапiї. Але поки що найперспективнiшi можливостi розвитку холотропної терапiї лежать у областi холофонiчних звукiв, яка наразi розвивається прискореними темпами. Перспективи цього розвитку настiльки вражаючi та широкi, що заслуговують спецiальної розвiдки. Винахiдником методу холофонiчного звучання є iталiйський дослiдник Хьюго Цукареллi. Ще у ранньому дитинствi вiн зацiкавився проблемами, пов’язаними зi здатнiстю рiзних органiзмiв до локалiзацiї звукiв пiд час звукового сприйняття. Результатом скрупульозних дослiджень та аналiзу механiзмiв, за допомогою яких рiзнi види у процесi еволюцiйного розвитку навчилися безпомилково iдентифiкувати джерело звуку, став висновок, що iснуючi моделi слуху не пояснюють важливих властивостей акустичного сприйняття людини. Традицiйне пояснення здатностi до локалiзацiї звукiв Mрунтується на порiвняннi iнтенсивностi звукiв, що сприймаються вухом з лiвого та правого боку. Вивчаючи еволюцiю цього механiзму, ми знаходимо, що тварини, голова яких жорстко прив’язана до тiла, наприклад крокодили, для локалiзацiї звукiв мають рухатися усiм тiлом, а там, де досить руху головою (наприклад птахи), органiзм використовує для звукової локалiзацiї саме цi рухи. Ссавцi у своїй бiльшостi замiняють рухи головою на рухи вухами. Той факт, що людина має здатнiсть локалiзувати джерело звуку не рухаючи головою чи вухами, дозволяє обMрунтовано вважати, що порiвняння iнтенсивностi акустичного сигналу з боку правого чи лiвого вуха не є механiзмом, вiдповiдальним за здатнiсть акустичного сприйняття у людини. Бiльш того, навiть тi люди, слухове сприйняття яких порушене з того чи iншого боку, зберiгають здатнiсть до локалiзацiї звукiв. Щоб адекватно пояснити цю специфiку просторового слуху, варто постулювати, що акустичне сприйняття людини Mрунтується на голографiчних принципах, а за цим iде припущення, що людське вухо є не тiльки приймачем, а також i передавачем. Копiюючи цей механiзм у процесi звукового запису, Цукареллi розробив технологiю холофонiчного звучання. Холофонiчнi записи мають надприроднi можливостi виробляти звукову реальнiсть з усiма її просторовими властивостями до такого рiвня, що цi звуки практично не можливо вiдрiзнити вiд реаль-

175

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

но iснуючих у тривимiрному свiтi. Крiм того, слухання холофонiчних записiв стимулює iншi вiдчуття, створюючи синтетичний ефект – вiдповiдне сприйняття у iнших сенсорних областях. Так, звук ножиць над головою викликає досить реальнi вiдчуття стрижки волосся, гудiння електрофену – вiдчуття гарячого струменю повiтря, що роздуває волосся; звук запаленого сiрника супроводжується чiтким запахом сiрки; голос жiнки, котра шепче у чиєсь вухо, змушує вiдчути її подих. Холофонiчне звучання має глибокий практичний та теоретичний змiст, котрий може бути реалiзованим у рiзних галузях життя людей – вiд радикального розумiння патологiї слуху до всiляких використань у психiатрiї, психологiї та психотерапiї, мистецтвi, релiгiї i фiлософiї та iнших галузях. Можливостi його використання у контекстi холотропоної терапiї є винятково багатообiцяючими. Особливий iнтерес є до холотропних записiв музичних творiв, нацiлених на змiну стану свiдомостi, таких як балiйськi трансовi танцi, шаманськi ритуали, суфiйська музика та пiснi, музика та барабанний акомпанемент уйчольської церемонiї «пейоте», пiснi перуанських айяхуаскерос тощо.

6. 2. 17. СПРЯМОВАНА РОБОТА З ТІЛОМ Останнiй компонент холотропної терапiї – безпосередня робота з тiлом – використовується тiльки тодi, коли виникає необхiднiсть. Багато сеансiв протiкають досить рiвно i не потребують втручання. У деяких з них гiпервентиляцiя не викликає жодних важких емоцiй чи неприємних фiзичних проявiв, а, навпаки, сприяє прогресивнiй релаксацiї та виникненню вiдчуттiв екстатичного характеру. Зустрiчаються сеанси, в яких має розвиток емоцiйний психосоматичний дистрес, але продовження зосередженого дихання автоматично призводить до благополучного вивiльнення та позитивної iнтеграцiї. Ситуацiй, в яких з’являється необхiднiсть спрямованої роботи з тiлом на початкових стадiях холотропних сеансiв, є порiвняно небагато. Найважливiшi з них надавалися вище, сюди ставлять випадки, коли основна блокада знаходиться у областi горла i досягає рiвня, що перешкоджає подальшому процесу дихання. За таких обставин стає необхiдним провести роботу методом вiдреагування, якщо iнтенсивнiсть реакцiї – спазм, фiзичний бiль чи тревога досягають такого рiвня, що людина не може або не хоче продовжувати сеанс; такий дискомфорт необхiдно усунути. За рiдкiсних випадкiв до процедури вiдреагування корисно звертатися, коли людина турбує помiчника (сiтера) чи iнших учасникiв сеансу, якщо вона перезбуджена чи дуже глибоко втягнута до поточних переживань. Але основним показником необхiдностi спрямованої роботи з тiлом є ситуацiя на останнiх стадiях сеансу (через пiвтори-двi години), коли дихання та музика не принесли повного вивiльнення. За цих випадкiв терапевт має разом з пацiєнтом з’ясувати остаточний дискомфорт та побачити його природу. Така робота є бажаною, адже вона допомагає кращому вивiльненню та iнтеграцiї, але є добровiльною – її не можна нав’язувати. Ми завжди запитуємо чи вона потрiбна, а чи все залишити як є, тобто без втручання. Основний принцип роботи на заключному етапi холотропних сеансiв складається у тому, щоб сфокусувати увагу на фiзичних дискомфортах, пов’язаних з емоцiйним дистресом, керуючись тiлом (його вказiвками). Незалежно вiд характеру та локалiзацiї проблеми, пропонується пiдсилити симптом (наприклад, напрягти м’язи шиї i зайняти положення, що загострює бiль у шиї та го-

176

Практика холотропного дихання

ловi, якщо блокування у тазовiй областi, то варто пiдняти таз та напрягти м’язи живота та сiдниць, якщо необхiдно – пiдсилити напруження у кiнцiвках). Цi напруження рекомендується пiдтримувати як можна довше, не заважаючи iншим частинам тiла проявити себе так, як їм потрiбно у данiй ситуацiї. Цi прояви можуть бути навiть пiдсиленi спецiальним втручанням терапевта, направленим на iнтенсифiкацiю симптому. Сюди входять масаж чи натискання на область, котра є напруженою чи больовою, перешкоджання до потягування, розправлення тощо. Серед реакцiй, що виникають у такiй ситуацiї, можуть бути такi, як сильне тремтiння, гримаси, кашель, задуха, блювота, посмикування та якiсь звуки, викрикування та дитяче белькотання, мовлення iншими мовами, шаманськi спiви тощо. Це необхiдно пiдтримувати та продовжувати доти, доки емоцiйний та психосоматичний дискомфорт не зникне i людина не вiдчує себе розслабленою та заспокоєною. Іншим важливим аспектом роботи з тiлом у холотропнiй терапiї є пiдбадьорливий фiзичний контакт. І хоча, з точки зору традицiйного психоаналiтично орiєнтованого терапевта, це може здатися небажаним чи спiрним, зрештою такий контакт є могутнiм та ефективним засобом, особливо значущим для тих людей, котрi в дитинствi страждали вiд важкої емоцiйної депривацiї. Емоцiйнi травми, що грають важливу роль у розвитку психопатологiї, дiляться на двi великi категорiї: користуючись юридичною термiнологiєю, можна сказати, що однi кояться «за замовленням», а iншi «через помилку». Їхня природа є досить рiзною i вимагає рiзних терапевтичних пiдходiв. До першої категорiї ставляться спогади про ситуацiї, що викликали важкий фiзичний бiль чи сильнi негативнi емоцiї, такi як страх, сором, збентеження, вiдчай, вiдраза тощо. До цього також ставляться спогади, пов’язанi з фiзичною наругою, больовими травмами чи медичними втручаннями, дискомфорти, що викликанi дитячими хворобами, сексуальною наругою чи схожими обставинами. Травматичнi спогади подiбного типу можуть порiвнюватися з чужорiдними структурами у психiцi. Друга категорiя травм охоплює ситуацiї, в яких малюк чи дитина у рiзнi перiоди свого життя не вiдчувала себе з батьками чи з оточуючими її людьми у безпецi i не мала почуття задоволення. Особливу роль тут виграють так званi «анаклiтичнi» потреби (вiд грец. – спиратися, покладатися, притулятися). Сюди ставлять потребу у харчуваннi, симбiотичному контактi з матiр’ю, задоволення потреби у турботi, ласцi, лелiяннi. Коли цi потреби не задовольняються, у психiцi залишається незаповнений вакуум. Людина може висловлювати гнiв та фрустрацiю, але вони не заповнюють утворену порожнечу. Єдиний спосiб, котрий може запропонувати психотерапевт – це регресiя до рiвня початкової травми. Використання фiзичного контакту у терапiї вимагає бездоганностi та виконання основних етичних правил. Зрозумiло, що просячи чи пропонуючи фiзичний контакт, йдеться тiльки про терапевтичну ситуацiю, що не має жодних iнших мотивiв. Сюди ставляться не тiльки сексуальнi бажання, котрi потрiбно розглядати у першу чергу. На наших семiнарських заняттях ми неодноразово зустрiчалися з ситуацiями, в яких жiнки з незадоволеними материнськими потребами намагалися обняти всiх учасникiв групових занять у найнепiдходящий момент, наприклад тодi, коли у вiдповiдностi зi спогадами минулих життiв один з них був великим африканським вождем, iнший – воїном-вiкiнгом чи римським солдатом, що приймав участь у вiйськовому походi.

177

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Можливiсть фiзичного контакту варто обговорити та прояснити до початку сеансу. Терапевт може використати фiзичний контакт, коли людина явно знаходиться у глибокiй регресiї, виглядає безпомiчною та вразливою. Типовими ситуацiями такого роду є повторне проживання епiзодiв емоцiйної депривацiї чи перiоди повторного проживання бiологiчного народження. Нам уявляється, що використовувати фiзичний контакт треба досить обережно, легенько доторкаючись до чола чи руки людини. Якщо це не викликає протесту i сприймається з ентузiазмом, то такий контакт можна пiдсилити, iнколи навiть до контакту всього тiла. У нашiй власнiй роботi проблема фiзичного контакту є значно спрощеною, адже ми завжди працювали у групi. Ми знайшли, що груповий контекст надає досить нову мiрнiсть терапевтичному процесу. Найочевиднiшою перевагою був економiчний фактор; це виразилося у тому, що групi до 20 осiб за допомогою двох досвiдчених терапевтiв вдається виконати оздоровчу роботу з iнтенсивним трансформуючим досвiдом за короткий перiод, який дорiвнює трьом сеансам класичного психоаналiзу. Крiм того, груповi сеанси холотропної терапiї значно ефективнiшi, нiж iндивiдуальнi. Вони нiбито допомагають створити сильне енергетичне поле, що дiє каталiзатором терапевтичного процесу. Дуже цiкавим аспектом колективної роботи є синхронiзованiсть (за Юнгом) рiзних подiй, котрi спостерiгаються у групi мiж терапевтами та пацiєнтами, мiж тими, хто «переживає» сеанс, мiж всiма його учасниками та елементами зовнiшнього свiту. Мають мiсце й iншi переваги групової роботи – її вплив на помiчникiв пацiєнтiв (сiтерiв). У вiдповiдностi з правилами, кожен пацiєнт сам вибирає собi партнера по роботi. У процесi сеансiв всi учасники мiняються ролями i виступають вiдповiдно то в ролi помiчника (сiтера), то у ролi пацiєнта. Робота в ролi помiчника дуже часто глибоко впливає на нього. Право надавати допомогу iншiй людинi пiд час його переживань, якi є досить персональними i навiть iнтимними, стає подiєю, котру варто цiнувати. Спосiб вибору партнера часто стає психологiчно значущим i може мати у собi також «синхронiстичнi» фактори. Дуже часто взаємодiя двох партнерiв охоплює елементи незвичної додатковостi чи антагонiзму; це може мати особливе значення та стати додатковим емоцiйним навчанням. Коли холотропнi сеанси проводяться систематично, партнери можуть змiнюватися, якщо вони не задовольняють один одного чи хтось має схильнiсть до когось iншого.

6. 2. 18. ПРОЦЕДУРА ХОЛОТРОПНОЇ ТЕРАПІЇ Закiнчивши опис основних елементiв холотропної терапiї – використання гiпервентиляцiї, музики та роботи з тiлом, – я переходжу до обговорення терапевтичної процедури нашої практики. Принципи холотропної терапiї є досить простими. У перiод пiдготовки до сеансiв пацiєнтiв ознайомлюють з розгорнутою картографiєю психiки, що охоплює рiвень бiографiчних спогадiв, елементи процесу смертi-народження та спектр трансперсональних переживань. Пояснюється та пiдкреслюється, що всi цi переживання є абсолютно нормальними i що вони вiдбуваються у всiх групах випадкової вибiрки серед «нормальних» iндивiдiв. У психотерапiї, що Mрунтується на вербальному методi, опiр має форму емоцiйного та психосоматичного захисту, як було показано Вiльгельмом Райхом у його концепцiї «м’язової бронi» (панциру). Нова емпiрична технiка, яка є досить ефективною у подоланнi емоцiйних та психосоматичних блокад, зустрiчається з новою формою захисту (згiдно нашого

178

Практика холотропного дихання

досвiду) когнiтивного чи фiлософського характеру. Цi методи вiдкривають доступ до тих областей досвiду, який немає вiдповiдного концептуального оформлення у нашiй культурi. З огляду на те, що такi форми досвiду, як перинатальнi та трансперсональнi переживання, створюють значний трансформуючий та оздоровчий вплив, унiфiкований представник захiдної культури прагне боротися з ним та опирається їм, тому що вони здаються йому дивними, ексцентричними та паталогiчними. Саме тому пiдготовчий етап є дуже важливою частиною терапевтичного процесу. У минулому ми iнколи зустрiчалися з ситуацiєю, коли учасники з традицiйною науковою пiдготовкою заперечували проти пiдготовчого етапу, боячись «iндокринацiї» та фактичного iндуцiювання переживань, що могли бути у процесi сеансу. Згiдно мого досвiду, небезпека такої «iндокринацiї» є мiнiмальною. У першi роки психоделiчної дослiдницької роботи я постiйно спостерiгав, як мої пацiєнти спонтанно i без будь-якого програмування починали рухатися в бiк перинатальних та трансперсональних областей ще задовго до того, як я розробив вищезгадану картографiю несвiдомого. Ми також неодноразово спостерiгали перинатальнi та трансперсональнi переживання, що мали мiсце у психоделiчних та холотропних сеансах навiть тодi, коли вони проводилися без вiдповiдної чи будь-якої пiдготовки. Саме тому не виникає сумнiвiв у тому, що вони є дiйсними проявами психiки i що вони виникали без будь-якого програмування. Варто розглянути ще один дуже важливий факт: протягом пiдготовчого перiоду учасники сеансiв знайомляться практично з усiм спектром можливих переживань i деякi з них можуть мати значиму особистiсну мотивацiю. І навпаки, якщо не проводити такого ознайомлення, не розставивши наголосiв та не зробивши вiдповiдних попереджень, то виникаючi переживання можуть не принести бажаних результатiв i стати перепоною, адже наша культура має сформовану потужну протидiю щодо подiбних переживань. Іншою важливою частиною пiдготовки є формальна (методична) сторона процесу. Учасникiв просять залишатися у розслабленому станi до кiнця сеансу, з заплющеними очима та сфокусованою увагою на емоцiйних та психосоматичних процесах, що iндуцiюються диханням та музикою, пiдкоряючись їм з повною довiрою та без обговорення. У цьому контекстi не варто звертатися до вiдреагування чи iнших механiзмiв змiни процесу переживань, а чи впливу на них. Головне ставлення до того, що вiдбувається, є аналогiчним практицi деяких варiантiв буддiйської медитацiї – варто просто спостерiгати появу переживань, вiдмiчати та вiдпускати їх. Пiдготовка також охоплює обговорення деяких важливих правил наступної процедури та принципiв роботи з тiлом, про якi говорилося ранiше. Коли обговорення всiх вищезгаданих пунктiв закiнчене, терапевт може розпочати планування сеансу. Кiмната для його проведення має бути добре iзольованою вiд будь-яких зовнiшнiх впливiв i такою, у якiй можлива повна свобода самовираження, перш за все голосно кричати, коли така необхiднiсть виникає. На пiдлозi – м’яке покриття чи мати та багато подушок з м’якого матерiалу. Кiмната мусить мати можливiсть затемнюватися. Також необхiдно мати достатню кiлькiсть гiгiєнiчних пакетiв чи полiетиленових мiшкiв для тих, у кого проявиться слиновидiлення чи блювотний рефлекс. Всiм учасникам рекомендується мати комфортний одяг, бажано спортивного стилю. Варто познiмати з себе все, що може заважати процесу дихання: окуляри та контактнi лiнзи, штучнi зуби, важкi сережки, браслети та ланцюжки, предмети жiночої бiлизни, пояси, годинники. До початку сеансу варто обгово-

179

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

рити можливi протипоказання. Мають мiсце такi випадки, що не є протипоказаннями, але вимагають деяких запобiжних заходiв. Все це треба знати до початку сеансу холотропної терапiї. Характерними для даного методу можуть бути переживання, що мають драматичне забарвлення i супроводжуються емоцiйним та фiзичним стресом. Саме тому потрiбно видiлити всiх людей з кардiоваскулярними проблемами, для яких такi ситуацiї є небезпечними; сюди ставлять людей, у анамнезi яких були серцевi напади, кардiохiрургiя, церебральнi крововиливи, злоякiсна гiпертонiя, прогресуючий атеросклероз чи артерiальнi аневризми. Видiляють також людей, що мали хiрургiчне втручання i не зовсiм загоєнi рани. Іншим важливим протипоказанням є вагiтнiсть, особливо на пiзнiх стадiях. Плацента є тiєю частиною тiла, яка в результатi гiпервентиляцiї наражається на вазоконстрикцiю. Наслiдком цього є погiршення кровопостачання плоду; крiм того, жiнки, що повторно проживають своє народження на сеансах холотропної терапiї, одночасно зазнають потужне скорочення матки та вiдчуття початку процесу пологiв. Таким чином вони можуть роздвоюватися мiж бажанням рухатися головою вперед, як плiд родовими каналами, та бажаннями до абдомiнального процесу за допомогою нiг у положеннi породiллi. Ми неодноразово спостерiгали, як у жiнок пiд дiєю подiбних потужних сеансiв починалася менструальна кровотеча посеред циклу. Погiршення кровопостачання у поєднаннi з скороченням матки загрожує вагiтностi i може призвести до викидня. До протипоказань ставлять також i епiлепсiю. У медицинi гiпервентиляцiя є засобом пiдсилення епiлептичних хвиль мозку задля дiагностичної мети. Теоретично прискорене дихання має, вiдповiдно, викликати напад у осiб з епiлепсiєю у анамнезi. Протягом всiх рокiв роботи нашого семiнару ми мали шiсть осiб, що страждали епiлепсiєю, i всi вони прийняли рiшення щодо участi у процедурi дихання, адже для людини, що знаходиться у розслабленому станi, небезпека виникнення нападу є мiнiмальною, а за необхiдностi сiтер допоможе захистити язика. Найбiльша небезпека епiлептичного нападу пов’язана з перебуванням у водi, за кермом чи на висотi, i тут найнебезпечнiшим є наслiдки, а не напад. У жодного з пацiєнтiв, що приймали участь у наших сеансах, дихальнi вправи не викликали нападу. Декiлька осiб iнформували нас про те, що переживання, вiдповiдно до їх вiдчуття, призвели до значного скорочення напружень у органiзмi, що, у свою чергу, зменшило ризик виникнення нападу. Але епiлепсiя у анамнезi вимагає обережностi, бо зберiгає можливiсть, хоча й маловiрогiдну, появи ускладнення, що називається епiлептичним статусом (постiйне протiкання нападу), що є дуже серйозним i вимагає медичного втручання. І остання умова, те що є протипоказанням чи вимагає обережностi, диктується здоровим глуздом. Участь у сеансах вимагає дещо вiд органiзму: люди з серйозними захворюваннями не можуть допускатися в перiод загострення хвороби. Ця умова є обов’язковою для хвороб iнфекцiйного характеру; адже кашель, слиновидiлення чи блювота, що має мiсце пiд час практичної роботи, є небезпечними для сiтерiв. Багато людей пiд час дихальних сеансiв iнтенсивно рухаються, iнколи з великою амплiтудою. І вiдповiдно, велика увага вимагається до тих, котрi страждають звичним вивихом колiна чи плеча, а чи патологiчною ламкiстю костей, адже iнтенсивнi рухи можуть призвести до травми чи викликати ускладнення. Саме тому сiтер має заздалегiдь знати проблеми, щоб захистити людину вiд рухiв та поз, котрi їй небезпечнi.

180

Практика холотропного дихання

Варто починати сеанси холотропної терапiї з короткої медитацiї та релаксацiї. Ми завжди просимо учасникiв прийняти положення, коли руки лежать вздовж тiла долонями вгору, а ноги трохи розсунутi. Це є фiзичний вираз основного ставлення до практичної роботи – вiдкритiсть, сприйняття та готовнiсть до роботи. Перехрещенi руки та ноги показують опiр та замкнутiсть. Якщо учасник сеансу знайомий з технiкою релаксацiї, котра ранiше була для нього ефективною, йому дозволяється скористатися нею. Терапевт може керувати релаксацiєю, послiдовно фокусуючись на рiзних частинах тiла, починаючи зi стоп, i рухаючись поступово догори через литки, стегна, сiдницi, короткi м’язи спини, довгi м’язи спини, грудну клiтину, плечi, руки та долонi, горло та шию, щелепи та м’язи обличчя, до чола i, нарештi, до черепа. Протягом цiєї процедури лежачий пацiєнт намагається послiдовно розслабити названi частини тiла. Тi областi, котрi дiйсно розслабленi, бiльше не створюють жодних проблем i на них легко безпосередньо впливати. За iнтенсивного м’язового напруження вплив неможливий. За цього випадку варто у першу чергу довести напруження до екстремального, затримати його на деякий час, а потiм ослабити. Деяким людям допомагають керованi образи, що охоплюють елементи океану, хвилi, форми акватичного життя, такi як медузи чи ламiнарiї, а чи красивi природнi пейзажi, що асоцiюються з приємними спогадами безтурботностi та задоволення. Кожний терапевт, як правило, використовує свою власну методику iнструктування, iнколи користуючись деякими модифiкацiями та варiантами стосовно осiб учасникiв. Якщо сеанси повторюються, попереднiй iнструктаж може бути скорочений, адже учасники стають досвiдченiшими. Пiсля повного розслаблення тiла до того рiвня, який дозволяють обставини, варто заспокоїти розум та створити оптимальне ставлення до роботи. На цьому етапi ми пропонуємо сфокусувати увагу на тому, що коїться «тут» i «зараз». Варто вiдкинути всi спогади про минуле – все, що стосується попереднього досвiду самоаналiзу методом холотропної терапiї чи iншими методами; вiд усього, що можна було почути вiд iнших учасникiв стосовно процедури сеансiв, i навiть вiд iнформацiї, що стосується пiдготовки до сеансу, натомiсть не забуваючи про специфiчнi iнструкцiї. Однаково варто перестати думати про наступний сеанс, особливо мислити про будь-якi програми, що пов’язанi з ним. Ми не радимо приходити на сеанс з якимись конкретними iдеями, що задають теми наступного досвiду, котрий хотiлося б пережити чи оминути. Характер холотропної терапiї, а також психоделiчної терапiї є специфiчним саме тому, що у процесi роботи на кожному сеансi автоматично вiдбирається матерiал, що є емоцiйно найрелевантнiшим даному моменту, i у наступних сеансах з’являються теми та запитання, послiдовнiсть яких є оптимальною для оздоровчої процедури. Найкраща стратегiя є такою, що допомагає зупинити аналiтичний процес та пiдкоритися з повною довiрою мудростi тiла та процесам несвiдомого i надсвiдомого. Одночасно до паралельної процедури втягується i сiтер (або сiтери, коли це групова робота). Сiтеру також варто звiльнити свiдомiсть вiд будь-якого регресу у минуле, вiд фантазiй стосовно майбутнього i не будувати жодних очiкувань чи планiв щодо сеансу. Систематична робота терапевтом у холотропнiй терапiї вимагає не тiльки напрацювання особистого досвiду у перiод пiдготовки, але й постiйного усвiдомлення процесу свого власного розвитку та додаткової роботи iз собою.

181

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Характер емоцiйного вiдгуку на рiзнi аспекти процесу, котрий терапевт спостерiгає у свого пацiєнта, є найкращим барометром, що показує йому на те, що у його власнiй психiцi вимагає уваги та практичної роботи. Важливо зрозумiти, що холотропна робота уявляє собою вiдкритий процес – можуть виникати новi запитання та проблеми, з якими терапевт ранiше не зустрiчався i про якi нiчого не чув. Саме тому – пiдготовка терапевта є безперервним процесом – вона нiколи не закiнчується, її не можна розглядати як довершений факт; холотропна терапiя – це постiйне навчання, а не закрита система обмежених iдей та правил. Прикiнцевим роздiлом вступу по закiнченню фiзичної релаксацiї та ментальної пiдготовки «переживаючого» i сiтера охоплюється специфiчними порадами, що стосуються практичної роботи. Тут пропонується сфокусувати увагу на диханнi, вiдчути його природний ритм, не намагаючись спочатку його змiнити. Щоб полегшити завдання, корисно вiзуалiзувати дихання у виглядi променю свiтла, що пересувається вздовж тiла донизу у напрямку тазової областi, до нiг, ступнiв та назад. Можна уявляти, що така мандрiвка вздовж тiла, догори та донизу, створює вiдчуття вiдкритого простору та наповнює кожну клiтину тiла бiлим свiтлом. Надалi пропонується збiльшити частоту дихального ритму, зробити дихання повнiшим та ефективнiшим стосовно звичайного. Особливостi – частота та глибина, дихання через рот та нiс, за допомогою м’язiв грудей чи дiафрагми – визначаються самими учасниками, їх iнтуїцiєю. Пiсля того, як дихальний ритм значно пiдвищиться, терапевт готує свого пiдопiчного до початку музичного впливу, пропонуючи пiдкоритися музицi, дихальному ритму та будь-якому переживанню, котре може виникнути, не аналiзуючи його, не втручаючись, покладаючись на нього з повним довiр’ям. В iдеалi, холотропнi сеанси вимагають мiнiмального втручання з боку сiтера. Основна їх роль зводиться до того, щоб спостерiгати за процесом i слiдкувати за тим, щоб пiдтримувався певний ритм дихання, швидший та ефективнiший за звичайний. Швидкiсть дихання, його глибина та стиль змiнюються вiд людини до людини та вiд сеансу до сеансу. Терапевт та переживаючий (чи партнери по групi) мають попередньо умовитися стосовно рiвня та характеру втручання. Це є особливо важливим на початкових стадiях, коли людина ще не має достатнього досвiду i тiльки розробляє свiй власний стиль. Однi новачки намагаються детальнiше з’ясувати, що їм може дати запропонований метод i просять сiтера слiдкувати за правильнiстю їхнього дихання i не давати їм вiдволiкатися. Іншi просять надати їм час «для розминки» та можливiсть наслiдувати своєму власному ритмовi. Інколи людина не хоче, щоб до неї доторкалися чи якось втручалися у той процес, що з ним коїться. Все це треба приймати до уваги. Інколи люди забувають про гiпервентиляцiю чи пiрнають у свої переживання i затримують дихання. Якщо терапевт хоче нагадати їм про те, що дихання має бути ефективним, – це треба робити не вербально, а легким торканням плеча, грудей чи живота. Натомiсть розмови не заохочуються, винятком можуть бути лише окремi слова чи простi речення. У холотропнiй терапiї пiдкреслюються, акцентуються глибокi емоцiйнi та психосоматичнi переживання. Розумiння, концептуалiзацiя та вербальне спiлкування створює серйозне втручання у протiкання дихального процесу. Саме тому, всi розмови варто закiнчити до початку гiпервентиляцiї, на етапi пiдготовчого перiоду та вiдновити пiсля, пiд час обговорення сеансу.

182

Практика холотропного дихання

У бiльшостi випадкiв холотропний досвiд вiдповiдає органiстичнiй кривiй з поступовим наростанням емоцiйних та фiзичних проявiв, кульмiнацiєю та досить неочiкуваним вивiльненням. Коли переживання досягають цього поворотного моменту, втручання терапевта є непотрiбними, щоб не порушити протiкання власного ритму процесу. У цей час дихання може бути загальмованим – два-три цикли на хвилину. Інколи на серединi сеансу людина може потрапити до такої областi, котра є несумiсною з пiдсиленим чи прискореним диханням, наприклад у випадку iдентифiкацiї з ембрiоном або рибою. За такої ситуацiї сiтер не мусить наполягати на гiпервентиляцiї. Загалом, за будь-яких обставин втручання може носити тiльки характер м’якого нагадування, а не прямої вимоги, i як тiльки сiтер зрозумiв, що його звернення почуте, йому варто довiрити пацiєнтовi приймати наступнi рiшення. Ситуацiї, що вимагають втручання у дихальний процес вже були описанi вище. Серед них – вiдреагування пiд час виникнення респiраторних блокад, зниження надмiрних емоцiйних чи фiзичних проявiв, а також випадки, коли потрiбно оберiгати пацiєнта. В основному завдання сiтера зводиться до того, щоб надавати пiдтримку, захист та увагу. Сюди входить пiдкладання подушок, якщо людина сильно б’ється, попередження пересування в бiк сусiди, втручання у випадку небезпечного наближення пацiєнтiв один до одного, надання допомоги пiд час нудоти чи блювоти, якщо потрiбнi гiгiєнiчнi пакети, серветки чи вода. Терапевтичний результат сеансу є зворотно пропорцiйний кiлькостi втручань; найпродуктивнiшими можуть бути переживання, коли пацiєнт працював без будь-якої допомоги. Бiльшiсть традицiйних психотерапевтичних методiв розглядають терапевта як активного помiчника, котрий коригує психiку пацiєнта у необхiдному напрямку, котрий визначається теорiєю школи до якої вiн належить. Спецiалiсти, котрi готувалися у традицiйних школах, можуть мати труднощi у ролi терапевта холотропної терапiї, емфатичний змiст якої полягає у спонтанному оздоровчому потенцiалi, що мiститься у самiй психiцi.

6. 2. 19. ПАМ’ЯТКА ДЛЯ ДИХАЮЧИХ Прийдiть до залу завчасно, щоб без поспiху пiдготувати мiсце, зосередитися та заспокоїтися. Час, що вказано у розкладi, це час початку процесу дихання. Надiньте комфортний, просторий одяг i познiмайте все, що стримує чи може вас поранити (пояси, бюстгальтери, прикраси тощо). Якщо ви носите контактнi лiнзи, їх також потрiбно зняти. Якщо ви маєте дихати сьогоднi, то вам треба їсти досить легко чи зовсiм не їсти. Вiдвiдайте туалет перед сесiєю. Якщо вам захочеться до туалету пiд час дихання, не соромтеся. Краще вiдвiдати його, нiж мати проблеми через переповнений сечовий мiхур. Якщо ви маєте сумнiв щодо вибору партнера, спитайте у себе чи це найкращий варiант в данiй ситуацiї, чи вiдчуваєте ви безпеку з цiєю людиною? Не йдiть з зали пiд час сесiї. Приймiть внутрiшнє зобов’язання бути присутнiм на всьому семiнарi (включаючи всi дихальнi сесiї та обговорення процесу в групi) для того, щоб мати цiлiсний, не фрагментарний досвiд та надавати один одному пiдтримку. Дихайте глибоко та у прискореному темпi протягом години. Дихання є важливим каталiзатором незвичних станiв свiдомостi. Заплющте очi, зосередьтеся на внутрiшнiх переживаннях. Залишайтеся у позицiї лежачи на спинi – позi вiдкритостi. Бажання спертися на руки, сiсти чи встати може бути способом контролю переживання чи шляхом втечi вiд нього. Якщо ви виконали свiй процес, постарайтеся повернутися у висхiдну позу, як тiльки будете готовими до цього.

183

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Укладiть угоду з партнером, що охоплює наступнi пункти: – яким чином нагадувати вам про дихання; – який спосiб тiлесного контакту є найкращим для вас; – яка пiдтримка необхiдна вам вiд партнера; – якi є особливостi вашого прояву у сесiї; – умовтеся про сигнали невербального спiлкування; – яким чином ви проiнформуєте свого партнера, що варто перестати нагадувати вам про дихання, якщо це нагадування заважає вашому переживанню; – як ви попередите свого партнера про те, що ви хочете. Уникайте розмов, поважайте переживання iнших учасникiв. Розмови виводять людей з незвичного стану, тому що вони асоцiюються з пересiчною свiдомiстю. Зберiгаючи мовчанку протягом всього дня, ви перебуваєте у медитативному настрої. Попросiть про допомогу, якщо вiдчуваєте сильнi блоки, бiль чи напруження у тiлi i продовження процесу дихання не надає полегшення. Це можна робити у будь-який момент пiд час сесiї. Знайте, що ви завжди володiєте ситуацiєю. Якщо ви хочете, щоб з вами перестали працювати, скажiть слово «Стоп» i будь-якi дiї будуть зупиненi. Якщо ви звернули увагу на те, що захопленi своїми думками, спрямуйте увагу на тiло i зосередьтеся на диханнi чи музицi. Якщо ви вiдчули, що займаєтеся аналiзом музичного твору, дозвольте вiбрацiям музики проникнути до вашого тiла i сфокусуйтеся на процесi дихання. Якщо у вас виникає сильна емоцiя (наприклад, гнiв, роздратування тощо) i причиною цiєї емоцiї, як вам здається, є подiї у залi (наприклад, вам не подобається музика тощо) перемiстiть увагу на себе i на вiдчуття у своєму тiлi. Замiсть того, щоб вiдволiкатися на щось зовнiшнє i займатися нескiнченними емоцiйними проецируваннями, краще увiйдiть у контакт з енергiями переживань, виразiть їх та звiльнiться вiд них. Не програмуйте переживань, нехай те, що виникає, буде спонтанним актом, неочiкуваним для вас – вiльним танком тiла, енергiї, думки. Будьте досконалим актором: опинiться у ролi, в переживаннi, але будьте також понад роллю, поза всяким переживанням. Ви вирiшуєте коли закiнчити дихання, i нiхто за вас. Як правило, сесiя приходить до свого природного завершення протягом 1,5…2,5 год. Музика продовжується доти, поки всi не закiнчать роботу, тому не варто очiкувати її закiнчення. Не варто починати нову дихальну сесiю наприкiнцi сесiї. Робота тодi складається не у тому, щоб вiднаходити новi проблеми, а у тому, щоб завершити будь-який матерiал, котрий виринув на поверхню i потребує iнтеграцiї. Перед тим, як пiти з залу, покличте терапевта для того, щоб пересвiдчитися чи все у вас гаразд. Ця перевiрка є необхiдною, щоб зрозумiти, чи потрiбна пацiєнтовi подальша робота i чи вiдчуває вiн завершенiсть переживань. Ви можете розповiдати про свiй досвiд все, що вважаєте за потрiбне. Розповiдаючи, не займайтеся аналiзом, а перебувайте у енергiях пройденого процесу. Утримуйтеся вiд аналiзу та оцiнок процесiв iнших пацiєнтiв. Сон – це продовження iнтеграцiї проявлених переживань. Будьте уважними до його послань. У наступнi днi знайдiть час для малювання, споглядання, ведення щоденника та для роботи зi сновидiннями.

184

Практика холотропного дихання

6. 2. 20. ПАМ’ЯТКА ДЛЯ ПОМІЧНИКІВ (СІТЕРІВ) Прийдiть до залу завчасно, щоб без метушнi пiдготувати мiсце, зосередитися та заспокоїтися. Час за розкладом, це час початку процесу дихання. Укладiть угоду з дихаючим, обсудiть його побажання та звички. Зведiть до мiнiмуму перемовини пiд час дихання, адже це може заважати дихаючому перебувати у своєму процесi. Зосередьте на дихаючому всю свою увагу, знаходьтеся поряд з його головою i не вiдволiкайтеся на процеси у залi. Не пiрнайте у свiй власний процес. Дихаючий потребує повної уваги та присутностi сiтера i може бути дуже чутливим через брак цiєї уваги. Перебувайте з дихаючим у одному переживальному просторi, контролюйте цей простiр, але не втручайтеся у нього. Якщо дихаючий спокiйний, вам легше вiдчувати його, знаходячись також у станi спокою. Якщо дихаючий активний, iнколи легше вiдчути його стан, легко рухаючись з однаковим ритмом. Охороняйте простiр переживань дихаючого. Захищайте його вiд активностi iнших дихаючих чи будь-яких виникаючих завад та ризикiв. Не пiддавайтеся спокусi використати свої знання з досвiду рiзних духовних традицiй для допомоги дихаючим. Прикладом такої допомоги може бути «очищення аури», використання кристалiв тощо. Не залишайте дихаючих одних. Якщо вам потрiбно до туалету, покличте на допомогу одного з терапевтiв (ведучих). Будьте уважними до будь-якого уразливого мiсця на тiлi дихаючого та iнформуйте ведучого, коли вiн працює з вашим дихаючим, про наявнiсть таких мiсць. Допоможiть дихаючому, якщо вiн вас про щось просить. Якщо дихаючому потрiбно до туалету, проведiть його до дверей туалету i назад. Допоможiть йому витертися рушником, принесiть склянку води. Будьте готовими надати будь-яку допомогу. Якщо у вас виникли запитання щодо процесу, пiднiмiть руку, щоб покликати ведучого. Прослiдкуйте, щоб ваш дихаючий перед тим, як покинути зал пiсля закiнчення процесу, був оглянутий ведучим. Пiсля закiнчення процесу, упорядкуйте ваше мiсце в залi для дихання.

185

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

7. ТАНТРА – БІЛА ТА ЧОРНА Інтимне життя має величезне значення в життi людини, але тiльки ним одним неможливо пояснити глибину та багатство почуттiв чоловiка до жiнки. Фiзiологiчно будь-яка жiнка та будь-який чоловiк є сумiсними i теоретично мають можливiсть зародити нове життя. Але чомусь з десяткiв знайомих та мiльйонiв незнайомих жiнок чоловiк вибирає саме свою єдину кохану, ту, котрiй присвячує вiршi та пiснi, тiльки вiд появи якої завмирає серце i спiває душа. Таке одним iнстинктом самця пояснити неможливо. Почуття кохання мiж чоловiком та жiнкою є набагато ширшим за фiзiологiчний потяг, як є незрiвнянним океан з краплею води. То, що то є – кохання? Давайте розглянемо це дивовижне явище природи. Анатомiя кохання – не є кощунством, як дехто може подумати, а є необхiднiстю, що дозволяє нам глибше зрозумiти себе та тих, хто поряд з нами. Важливо зрозумiти, що взаємодiя мiж чоловiком та жiнкою передовсiм проявляється на рiвнi їх тонких сутностей. Перед тим, як продовжити цю розвiдку, варто звернути увагу на той факт, що чоловiча та жiноча сутностi якiсно вiдрiзняються одна вiд одної i, за наявностi повної гармонiї, доповнюють одна одну, створюючи одну цiлiсну систему. За повної гармонiї мiж чоловiчою та жiночою сутностями виникає активний взаємообмiн енергiями (якостями). Таким чином чоловiк отримує вiд жiнки якостi, котрих вiн не має i не може мати через певну структуру чоловiчої сутностi, але без яких є неможливим його подальший розвиток. Натомiсть жiнка також отримує вiд чоловiка якостi, котрих вона не має i не може мати через певну структуру жiночої сутностi, але без яких також є неможливим її подальший розвиток. У станi гармонiї чоловiк та жiнка доповнюють один одного, як двi половинки одного цiлого, натомiсть мiж їхнiми сутностями на всiх рiвнях має мiсце активний взаємообмiн якостями (енергiями), котрi супроводжуються неповторними вiдчуттями, що мають назву кохання. В китайськiй фiлософiї цю гармонiю називають рiвновагою мiж Інь та Ян… За наявностi повної гармонiї мiж чоловiком та жiнкою потоки енергiй (первинних матерiй), що пройшли через структури чоловiчої сутностi, крiм того проходять i через жiночу сутнiсть, створюючи додаткове насичення структур жiночої сутностi. Вiдповiдно, потоки енергiй (первинних матерiй), що пройшли через структури жiночої сутностi, створюють додаткове насичення структур чоловiчої сутностi. Таким чином, за наявностi гармонiї мiж чоловiком та жiнкою обоє отримують один вiд одного додатковi потенцiали i, крiм того, має мiсце обмiн якостями (енергiями) мiж чоловiчою та жiночою сутностями, без чого еволюцiйний розвиток кожного стає неможливим. Задля пiдняття на наступний еволюцiйний щабель сутнiсть мусить мати якостi як чоловiчого, так i жiночого начал, що й має мiсце за iнтимного контакту коханих i носить назву Бiлої Тантри. Бiла Тантра є можливою тiльки мiж двома особами, коли мiж чоловiком та жiнкою має мiсце повна гармонiя (взаємне духовне кохання). Такий статевий контакт не завжди має мiсце через те, що не кожному вдається знайти свою «половинку». Натомiсть за будь-якого статевого контакту має мiсце обмiн якостями (енергiями), але рiвень цього обмiну є досить низьким i залежить вiд мети та морального рiвня сторiн.

186

Тантра – Бiла та Чорна

Через незбалансованiсть статевих партнерiв, один з партнерiв втрачає бiльше якостей, нiж отримує. За таких умов має мiсце статевий вампiризм, котрий може носити епiзодичний характер, пов’язаний з тим, що один з партнерiв є тимчасово ослабленим через якусь хворобу, нервовий стрес тощо. Пiд час такого статевого контакту вiдсутнi будь-якi погiршення стану здоров’я статевого партнера, як не шкодить iншому донорська кров. Зовсiм iнша ситуацiя складається тодi, коли статевий вампiризм носить постiйний характер. В цьому випадку статевий донор отримує фiзичне виснаження, котре дуже часто провокує розвиток рiзних хвороб i, за деяких умов, може стати причиною навiть смертi. Статевим вампiром можуть бути як жiнки так i чоловiки. Статевий вампiризм може носити характер як свiдомої, так i несвiдомої дiї. У випадку свiдомого статевого вампiризму має мiсце Чорна Тантра. Чорна Тантра Mрунтується на вiдкачуваннi життєвої сили у статевого партнера за допомогою спецiального кодування останнього пiд час статевого контакту, коли особа є максимально вiдкритою. Досить тiльки одноразового кодування, щоб життєва сила вiд донора безперервно надходила до статевого вампiра, незалежно вiд того чи мають мiсце наступнi статевi контакти, чи нi i на якiй вiдстанi вони знаходяться один вiд одного. За звичай, Mрунтуючись на принципах подiбного кодування, «чорними магами» створюється багаторiвнева тантрична пiрамiда. Тантричний лiдер пропагує своїм жертвам принципи вiльного кохання (free love) i навчає своїх вiдданих способам подiбного кодування. Вiдтак цi вiдданi пiдключають до тантричного братства нових борцiв за вiльне кохання i навчають їх тим самим справам. Кiлькiсть пiдключених до тантричної пiрамiди росте в геометричнiй прогресiї i створюється своєрiдна iєрархiя, в якiй життєва сила акумулюється на кожному рiвнi i надходить до наступного. А вiдтак, тантричний лiдер збирає величезний потенцiал життєвої сили. Зазвичай, цей потенцiал використовується задля керування масами людей з тiєю чи iншою метою за допомогою впливу на поведiнку людей через їхню пiдсвiдомiсть (зомбування).

* * *

Чорна Тантра, як iнструмент накопичення потенцiалу для наступного впливу на поведiнку людей, використовується протягом багатотисячолiтньої iсторiї людства, вiд глибокої древностi i до сьогодення. Тантричнi обряди, для виконання яких вождi племен засновували та формували вiдповiднi звичаї i традицiї, були дуже розповсюдженими на початкових фазах розвитку цивiлiзацiї. У вiдповiдностi з ними вождь мав офiцiйне право на статевий контакт з усiма жiнками, що належали контрольованому ним племенi. І це пояснюється не тiльки збоченням вождiв, але єдиною для них можливiстю утримувати усiх чоловiкiв у покорi. Справа у тому, що кожна жiнка, пiсля статевого контакту з вождем, ставала дружиною чи статевим партнером одного або декiлькох чоловiкiв цього племенi. На загал, вождь збирав потенцiал, котрий був йому необхiдним задля утримання своєї влади над своїми одноплемiнниками. Що найцiкавiше, саме тантричнi обряди на примiтивнiй стадiї розвитку цивiлiзацiї дозволяли вождям керувати своїм племенем, без чого плем’я не змогло б вижити та зберегтися у мiжплемiнних протиборствах та вiйнах. У цiй боротьбi виживало те плем’я, на чолi якого був сильний лiдер, котрий умiв об’єднати всiх одноплемiнникiв в єдиний органiзм, ввiвши все плем’я до стану надорганiзму (егрегору). В разi коли вождевi пощастило ввести все

187

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

плем’я до стану надорганiзму, тобто перетворити натовп у органiзовану систему, в нiй кожен воїн бився за iнтереси свого племенi, навiть нехтуючи своїм життям. Це стає можливим тiльки за повного гальмування iнстинкту самозбереження, котрий є одним з найпотужнiших iнстинктiв у всiх живих органiзмiв, включаючи й людину. На свiдоме гальмування iнстинкту самозбереження є здатними люди з високим рiвнем морального та духовного розвитку, котрих, на жаль, дуже мало. Для всiх iнших гамування iнстинкту самозбереження проявляється тiльки у станi надорганiзму. Таким чином, вождем племенi ставав той, хто мав достатнiй потенцiал задля створення якiсного стану надорганiзму для своїх одноплемiнникiв. Тантричнi обряди у своєму первозданному виглядi досить довго зберiгалися серед багатьох народiв i були вiдомими як право першої шлюбної ночi, коли вождь або пан мав офiцiйне право на статевий контакт з усiма молодими дружинами своїх пiдданих, таким чином пiдкоряючи їх своєму контролю. Але такий, нiбито дикий за своїм змiстом звичай, мав пiд собою реальний Mрунт. Варто звернути увагу на той факт, що тантричний спосiб органiзацiї зграї (прайду) мав мiсце практично у всiх стадних тварин, до класу яких ставиться i людина. Тому й людина на початковiй фазi свого еволюцiйного розвитку пiдкорялася потужним iнстинктам дикої природи. Отже, тантричнi обряди були неминучими на початкових етапах цивiлiзацiї, що дозволило людинi, як виду, зберегтися i примножитися. З розвитком цивiлiзацiї в людинi з’явилися i почали розвиватися духовнi начала i, як наслiдок, з’явилися новi способи керування свiдомiстю людей, народжувалися релiгiї, котрi пiдкоряли i об’єднували людей вже на духовному Mрунтi. Натомiсть первiснi способи, такi як Чорна Тантра, одразу не зникали, а, залежно вiд ситуацiї, пристосовувалися до нових умов та видозмiнювалися. Необхiднiсть використання нових способiв керування свiдомiстю людей пояснюється саме появою та розвитком духовного начала людини. З розвитком сiм’ї та власностi тантричнi обряди почали зустрiчати неприйняття з боку людей племенi, хоча у деяких племен Африки та Пiвденної Америки, у цiлого ряду острiвних племен, котрi довго знаходилися поза межею впливу загальносвiтової хвилi еволюцiйного розвитку, вони збереглися i до сьогоднi. Отже, зростання неприйняття людьми тантричних обрядiв зробило невiдворотною появу та розвиток релiгiй. Нове завжди приходить на мiсце старому, застарiлому. Тантричнi обряди, що процвiтали близько 30 тисяч рокiв, вже не вiдповiдали реалiям дiйсностi – конкретному еволюцiйному етаповi розвитку людської цивiлiзацiї. Саме тому близько 10 тисяч рокiв тому на Землю прийшла Ера Релiгiй. Це не означає, що релiгiй у тiй чи iншiй формi не iснувало ранiше. Це тiльки означає, що у первiсну епоху людство мало якiсно iнший ступiнь розвитку i, вiдповiдно, принципи саморегулювання були такими, котрi знаходилися у гармонiї даної фази. Зародки релiгiй чекали свого зоряного часу i, коли цей час прийшов, дуже швидко викристалiзувалися i перейняли естафету на черговому витку еволюцiйного розвитку людства. Поява релiгiй є невiдворотною та необхiдною на певному етапi розвитку розумного суспiльства. Питання тiльки у тому, яку естафету перейняла релiгiя у попередньої системи органiзацiї суспiльства?! З огляду на вищевикладене, згадаймо, що тантрична система виникла як необхiднiсть, що дозволяла вождевi збирати необхiдний потенцiал задля контролю над племенем в станi надорганiзму, без якого плем’я за критичних си-

188

Тантра – Бiла та Чорна

туацiй не могло вижити. Саме тому релiгiйна система, що замiнила тантричну, виконувала аналогiчну роль – збирання потенцiалу, необхiдного для виконання контролю над свiдомiстю народу i введення його до стану надорганiзму за критичних моментiв iсторiї. Саме тому нацiональнi релiгiї на певному етапi розвитку людської цивiлiзацiї виконують об’єднуючу роль для кожного народу i дають йому можливiсть та шанс на виживання у боротьбi за мiсце пiд сонцем. Виникає запитання – яким чином релiгiя виконує свою роль у боротьбi за виживання конкретного народу чи племенi?! У випадку тантричної пiрамiди – кодування пiд час статевого контакту створювало можливiсть для накопичення необхiдного потенцiалу лiдером, котрий забезпечував можливiсть контролю та керування на племiнному рiвнi, без чого плем’я не мало шансiв вижити. Натомiсть варто звернути увагу на той факт, що чисельнiсть кожного конкретного племенi у бiльшостi випадкiв не сягала великої кiлькостi. І саме цей факт дозволяв вождевi племенi, за певного рiвня жорсткостi та агресивностi, створити необхiдну тантричну пiрамiду. З розвитком цивiлiзацiї, спорiдненi племена об’єднувалися у народи, чисельнiсть яких швидко зростала, i тантричний спосiб психологiчного контролю над одноплемiнниками для лiдерiв ставав практично неможливим. Вождь мiг його використовувати тiльки у своєму близькому оточеннi, що дозволяло йому пiдкоряти собi тiльки своїх найближчих соратникiв, без яких керування великою кiлькiстю людей було неможливим, але якi, за будь-якої можливостi, були не проти зайняти його мiсце. Саме тому винайти новий спосiб психологiчного контролю над свiдомiстю людей було життєво необхiдним. Племена, котрi не змогли вiднайти новий спосiб психологiчного контролю мас, були або знищенi, або поглинутi iншими племенами. Психологiчний контроль, що є негативним за своїм змiстом явищем за нормальних умов життя людської популяцiї, за критичних умов ставав необхiдним та єдиним засобом, який дозволяв зберегти бiльшу частину цiєї популяцiї. Цей феномен позитивностi у екстремальних ситуацiях, за принципово негативного явища психологiчного контролю, проявлявся тiльки на початкових етапах розвитку цивiлiзацiї. І цей парадокс пояснюється досить просто, – низький рiвень розвитку iндивiдуальної свiдомостi кожної людини не дозволяв розумiти суспiльнi потреби: iнстинкт самозбереження був сильнiшим за слабкий голос розуму. На загал, кожний думав тiльки за свiй порятунок, що призводило до загибелi як його, так i своїх одноплемiнникiв. За низького рiвня духовного розвитку людина не може, та й не бажає розумiти, чому для рятування сусiдiв саме вона, а не хтось iнший, має жертвувати або ризикувати своїм життям? А це означає тiльки одне – загинуть усi. Навiть якщо якась людина i виживала за певної ситуацiї, вона була приреченою у важкiй борнi насамотi з дикою природою. Людина є колективною iстотою, а це означає, що тiльки за колективного протистояння дикiй природi вона може зберегтися як вид. Саме тому таке негативне явище, як психологiчний контроль, стає неминучим злом, що дозволяє вижити людинi в її борнi зi стихiями природи та варварством її подiбним. Використання психологiчної зброї вождями та лiдерами дозволяло вводити маси у стан надрганiзму, за якого повнiстю або частково гамувався iнстинкт самозбереження i цiною загибелi частини, рятувалося цiле. Проблема та порушення законiв природи з’являється тодi, коли цi лiдери та вождi використовують психологiчну зброю зi своєю власною метою, заради

189

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

збереження своєї влади чи власного збагачення. Як вiдомо, в старi часи мiсця для будiвництва храмiв вибиралися не випадково. Цими мiсцями були точки на земнiй поверхнi – позитивнi геомагнiтнi зони, котрi мають мiнiмальну товщину якiсних бар’єрiв мiж планетарними рiвнями. Геометричнi форми храмiв також мали велике значення, виконуючи функцiю вбираючих лiнз (сателiтарних антен) для потокiв первинних енергiй. Як наслiдок, храми ставали прекрасним мiсцем та iнструментом для збирання людського потенцiалу та створювали належнi умови для кодування людей та пiд’єднання їх до єдиної психосистеми (Егрегору). Релiгiйнi ритуали та молитви, котрi вводили людину до трансу, робили цей процес ще легшим та ефективнiшим. Повторюючи молитви, людина сама перетворювала свою власну психосистему, налаштовуючи її на загальну. «Вiвцi» самi збиралися у отари i з покорою очiкували своїх «пастухiв». Залишається тiльки одне запитання, хто був цими «пастухами» i куди вони вели своїх слухняних «овець»? Моральна та духовна чистота одних «пастухiв» рятувала цiлi народи вiд зникнення i приводила їх до вершини духовного розвитку; порочнiсть iнших заглиблювала народи у темряву та невiгластво, iнколи ставлячи їх на межу самознищення та виродження.

7. 1. ЛЮБОВ ТА ДРУЖБА – ЦЕ БЛАГО ЧИ ОМАНА? Бiльшiсть людей мешканцiв Землi iнколи задумуються чи є справжня любов, а чи її немає; чи є справжня дружба, а чи її немає. І нiхто не задумується над тим питанням, а що людина втрачає, користуючись благами любовi та дружби, чим вона жертвує ради отриманих принад, бiльш того, вони є дуже спокусливими, як спокусливими є всi «пастки для дуракiв». Всi цi принади насправдi не вартi i сотої частки того, чим жертвує людина. У кожної людини у Космосi i Земля не виняток, є його «пара», його «половинка». У чоловiчої сутностi парою є сутнiсть жiноча i навпаки. Двi такi «половинки» складають одне цiле, у них спiльнi на двох Вищi сили, їхнi «Вищi Я» походять з одного духовного джерела та знаходятся на одному енергоiнформацiйному рiвнi. Пiд час їх зустрiчi та злиттi в одне цiле мають мiсце особливi процеси, нiбито «заплiднення» один одного та зародження нового життя, нового цiлого. Говорячи умовно, це i є «iстинна любов», яка українською мовою називається коханням. У коханнi повнiстю вiдсутнi егоїзм, ревнощi, страх втрати один одного, адже вони назавжди залишаються один в одному. «Істинна любов, або кохання – говорив А. Екзюперi – це коли закоханi дивляться не один на одного, а в одному напрямку». Це союз для роботи, для виконання своєї мiсiї, для реалiзацiї себе та законiв Всесвiту усерединi себе. Тут немає i не може бути мiсця «балдежу – деградацiї». Це не розтринькування потенцiй – це повернення та реалiзацiя старих та накопичення нових потенцiй задля реалiзацiї їх у наступних життях. Справа у тому, що зустрiч з половинкою потрiбно заслужити у Вищих сил, треба до неї дорости. Якщо ви не знаєте рiзницi мiж коханням та любов’ю, якщо ви не знаєте рiзницi мiж парою та звичайною влюбливiстю – це означає, що вам ще зарано зустрiчати свою половинку. Ви її просто не пiзнаєте, не зможете вiдрiзнити вiд звичайної примiтивної любовi, а коли навiть пiзнаєте, то не будете знати що з нею робити. Ви будете себе поводити як з предметом звичайної, навiяної якимось егрегором, любовi. Саме для того, щоб не допустити людину до його половинки i «придумана» любов. Вона iснує як перехват, як

190

Тантра – Бiла та Чорна

зваблення, спокуса для навчання тих, хто шукає свiй шлях, свою половинку. Любов треба пройти як етап навчання i вийти з iншого боку, в жодному разi не застрягаючи у нiй. Це i є пастка. Треба знайти у собi сили i подолати її спокусу, зрозумiвши її єство. А єство любовi дуже просте… Багато поколiнь недосвiдчених людей вирiшували проблему, що то є любов, але до вирiшення цiєї проблеми так i не прийшли. Це й не дивно, адже пiзнати її єство, її складовi можна тiльки пройшовши через неї, навчившись її викликати до себе у iнших, у себе до iнших та до будь-яких явищ зовнiшнього свiту i вийти з iншого боку любовi. Любов, як би це не здалося дивним, складається з двох складових: захоплення та жалю. Але це не є механiчне поєднання цих складових. Любов складається з них, як вода складається з кисню та водню, не зводячи до властивостей обох у певних їх спiввiдношеннях. Але коли у водi не вистачає водню, вона перетворюється на кисень i навпаки. Аналогiчно i любов, за браком компоненти жалю перетворюється на захват, захоплення, обожнювання, так само як i за браком захвату вона вироджується до жалю, шкодування. У нашому Всесвiтi є два космiчнi Егрегори, що «постачають» любов на Землю. Один з них постачає так звану «нержавiючу» першу любов чи любов з першого погляду. Як вiдомо, «перша любов не iржавiє», «постачальник» це гарантує. Вiн постачає i гарантує тримiсячну любов, першу, палку, запальну, всеохоплюючу. Натомiсть «постачальник» вiдбирає певну кiлькiсть енергетичного еквiваленту зi «споживачiв» цiєї любовi. Інший космiчний Егрегор «постачає» землянам довготривалу, трирiчну, сильну, спокiйну, вдумливу любов, котра, як правило, закiнчується шлюбом. Але, коли людина не укладає угоду на рiвнi пiдсвiдомостi з «постачальником», що постачає тривале сiмейне життя, то шлюб за трирiчний гарантований термiн, як правило, розпадається чи формально, а чи фактично. Люди пiсля цього вiдчувають, що вони є чужими один одному i не мають нiчого спiльного. Саме тому максимум розлучень припадає чи на термiн спiльного життя – один рiк (якщо обслуговував перший постачальник), чи на три роки (якщо обслуговував постачальник сiмейної любовi). «Постачальник» сiмейної любовi також вiдбирає певну кiлькiсть енергетичного еквiваленту зi «споживачiв» цiєї любовi, а крiм того ще й деякi таланти та нахили. З метою перехоплення «половинки» людини обидва егрегори, що постачають любов на Землю, репрезентують її задовго до термiну появи «пари». Крiм того, любов надається i тим, хто не заслуговує «половинки» взагалi, тобто вони можуть бути задоволенi любов’ю i застрягти у нiй назавжди. Справа у тому, що (за багатьма духовними джерелами) iстинна любов, або кохання не може з’явитися у людини ранiше 27-рiчного вiку, тому що ранiше людина ще не готова до об’єднання зi своєю «половинкою», не пройшла так звану «школу любовi». Все, що зустрiчається людинi до 27-рiчного вiку є простою «перехватною» любов’ю, яка не має жодного стосунку до кохання. Натомiсть егрегори, що постачають землянам любов, забезпечують, як мiнiмум, виконання декiлькох функцiй. По-перше, вона є сильнодiючим засобом активiзацiї багатьох до того сплячих функцiй, здiбностей, потенцiй та талантiв, тобто людина може знайти у собi невiдомi їй свої таланти i почати їх розвивати чи експлуатувати. По-друге, людина отримує здатнiсть перетворити розквiтаючi таланти та здатностi у незвичнi, досить неочiкуванi форми та прояви. По-третє, з’являється здатнiсть роздiляти творчих природних людей

191

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

з тими, хто симулює, прикидається за таких, є слабким на природному шляху i не має здатностi до роботи, тобто виконує санiтарну функцiю. По-четверте, з’являється спосiб пiдвищувати рiвень боєздатностi, роботоздатностi та розвитку людини, що є якiсною школою та психотренiнгом для духу, душi i тiла та iнших складових людини. Тобто той, хто пройшов через школу любовi є добре нею озброєним, може її використовувати як зброю i знаходитися над нею. Отже, та людина, що отримала та реалiзувала всi вищезазначенi функцiї по класу любовi, отримує допуск до iстинної любовi, до кохання i, таким чином, до своєї половинки. Та, що не витримала iспитiв любовi залишається на наступний курс, тобто повертається в зону дiї любовi до тих пiр, допоки не досягне зрiлостi, або допоки у неї не закiнчаться всi «енергетичнi кошти». А та людина, що пройшла всю череду iспитiв любовi, «допускається» до своєї половинки та отримує часткову енергокомпенсацiю, їй вiдшкодовуються понесенi на любов затрати. Але найголовнiше, що вона разом зi своєю половинкою отримує можливiсть напрацювати ще бiльше духовного капiталу, тобто створити надiйний енергозапас на наступнi життя. Аналогiчним чином влаштованi етапи проходження людини через космiчну школу дружби. Дружба, як i любов є для людини як iспитом-школою, так i пасткою, перехватом для носiїв антиприродних паразитичних структур. Та людина, що пройшла всю школу iспитiв дружбою, допускається до своїх попутникiв. У кожної людини є два попутника – один своєї статi, iнший – протилежної. Це не «половинка», адже у попутникiв рiзнi з половинками функцiї. Попутники – це нiбито iстиннi друзi людини на вiдмiну вiд перехватних товаришiв. Так само, як любовi бувають рiзнi, а половинка одна, так i друзi багато, а попутникiв тiльки двоє. Взаємодiючи з попутником своєї чи протилежної статi вiн сприймається нiбито безстатевим, тобто найкращим другом, i нiколи як особа, скажiмо, протилежної статi. Таким чином, якщо хтось у вас викликає зацiкавленiсть як юнак або дiвчина, це означає, що вiн (вона) не є вашими попутниками. За iнформацiєю рiзних езотеричних шкiл, попутники у вас можуть з’явитися тiльки пiсля 17-рiчного вiку. Попутники – це завжди комплементарнi, доповнюючи вас люди, тобто вони мають такi якостi та здiбностi, котрих у вас на момент зустрiчi не було, i навпаки. Взаємодiючи один з одним, ви взаємозбагачуєтеся i стаєте не просто досконалими, а отримуєте статус особи. Не дарма старовинний орiйський постулат гласить: «Немає друзiв, немає ворогiв – є тiльки учителi один одному».

7. 2. ПРАКТИКИ БІЛОЇ ТАНТРИ В процесi статевого поєднання з своєю «парою» (в позицiї сидячи обличчями один до одного, або в будь-якiй iншiй звичнiй позицiї) кожний з партнерiв бачить себе та свого партнера як бога чи богиню, янгола чи бодхисаттву, будду чи святого – того, що слугує символом вашої найвищої чи глибинної природи. Пам’ятайте, ви маєте дуже iнтенсивно i дуже яскраво вiзуалiзувати себе та свого партнера у виглядi прозорих сяючих божеств, злитих у статевому коханнi. Але – головною передумовою початку тантричних практик є визначення напрямку енергоiнформацiйного вектора сутностi. Нагадуємо, що коли сутнiсть має енергоiнформацiйний вектор спрямова-

192

Тантра – Бiла та Чорна

ний згори донизу (вiд Абсолюта до Землi) з обертанням проти годинникової стрiлки – вона є носiєм орiйської, європейської енергетики. І навпаки, сутнiсть з енергоiнформацiйним вектором, спрямованим знизу догори i обертанням за годинниковою стрiлкою є азiйської, схiдної енергетики. Варто зауважити, що через сучасне спонтанне втiлення сутностей у земнi тiла, виявляється до 15% сутностей, що мають бiлi-орiйськi тiла та схiдну (висхiдну) енергетику. Крiм того, має мiсце перекид роду сутностей, тобто сутнiсть з жiночою програмою втiлюється у чоловiче тiло i навпаки. Визначення напрямку енергоiнформацiйного вектору сутностi проводять загальновiдомими методами – за допомогою рамки чи маятника. 1. Партнери: вiн – азiйський, вона – орiйський типи (яб-юм, або ануттаратантра йога). Щойно у партнерiв виникає статеве збудження, вони починають координувати його з диханням: вдихаючи, обидва уявляють, як дихання-Свiтло входить у тiм’яний енергоцентр партнершi, проходить стовбуром хребта вниз до її центру Життя (кундалiнi) (в цей момент чоловiча та жiноча точки Життя мають бути поєднанi); видихаючи, обидва уявляють, що Дихання-Життя проходить стовбуром хребта партнера i виходить до Свiтла через тiм’я партнера. Процес продовжується до божественного оргазму. Таким чином ви утворюють велике коло нисходження-сходження енергiї, що дає реальний поштовх до пiдняття енергiї кундалiнi i, як наслiдок, потужного духовного зростання. 2 Партнери: вона – азiйський, вiн – орiйський типи. Щойно у партнерiв виникає статеве збудження, вони починають координувати його з диханням: вдихаючи, обидва уявляють, як дихання-Свiтло входить у тiм’яний енергоцентр партнера, проходить стовбуром хребта вниз до його центру Життя (кундалiнi) (в цей момент чоловiча та жiноча точки Життя мають бути поєднанi); видихаючи, обидва уявляють, що Дихання-Життя проходить стовбуром хребта партнершi i виходить до Свiтла через тiм’я партнершi. Процес продовжується до божественного оргазму. Таким чином вони утворюють велике коло нисходження-сходження енергiї, що дає реальний поштовх до пiдняття енергiї кундалiнi i, як наслiдок, потужного духовного зростання. 3. Партнери: вiн та вона мають орiйський чи азiйськi типи енергетики. Щойно у партнерiв виникає статеве збудження, вони починають координувати його з диханням: вдихаючи, обидва уявляють розкручування та поступовий синхронний пiдйом енергiї кундалiнi (дихання-Життя) хребтом догори з їхнього загального (поєднаного) 7-го енергоцентра. Партнери синхронiзують дихання i поступово (вiзуалiзуючи) попарно поєднують кожний з енергоцентрiв, пупок, сонячне сплетiння, серцевi, горловi, мiжбрiв’я i так аж до тiм’яного. Тiм’я голови орiйця має енергетичну проекцiю восьмикiнцевої зiрки. Поєднавши двi орiйськi зiрки у шiснадцятикiнцеву (шiснадцятипелюстковий лотос) партнери у своєму божественному оргазмi зливаються з Абсолютом. Рiзниця мiж орiйським чи азiйським типами полягає тiльки у тому, що орiйський тип, через рух статевих енергiй ПРОТИ напрямку власних енергоiнформацiйних векторiв, надає людям орiйського типу довготривалiший та якiснiший оргазм. Пам’ятайте, ця тантрична практика принесе вам найвищий результат тодi i тiльки тодi, коли ви будете її практикувати зi своєю духовною «половинкою». Шукайте її.

193

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

7. 3. МУДРІСТЬ РОДУ Нашi пращури знали про наявнiсть так званої природної телегонiї – це коли всi дiти є подiбними до першого статевого партнера матерi. Це явище i досi широко використовують селекцiонери у своїй практицi. Вперше на це явище звернули увагу в ХІХ ст., коли пробували схрестити кобилу iз зеброю. І навiть пiсля того, як кобила не заплiднилася, в подальшому вона приносила потомство iз зебровидними ознаками. Саме тому в українцiв для продовження роду було важливо одружуватися на цнотливих дiвчатах, адже та молодичка, яка не мала цноти, народжувала дiтей з роду свого першого статевого партнера. Тобто, з якого б роду у неї не був наступний партнер, вона завжди народжуватиме дiтей, що належатимуть роду її першого статевого партнера. Ось чому за звичаєм на Русi, а потiм в Українi дiвчина, що втратила цноту до шлюбу, практично вже нiколи не могла одружитися. Перший статевий акт, тобто акт любовi та творення – це така ж важлива подiя в життi iндивiда, як i акт народження людини, тому що жiночому органiзмовi в цей момент передається творча енергоздатнiсть чоловiчого органiзму, що визначає всю її подальшу долю. І як вища ця творча здатнiсть, так i вищий рiвень любовi та творення набуває жiнка. Наприклад, якщо першим статевим партнером жiнки був чоловiк з божественною iскрою та коханням у серцi, то вона буде народжувати дiтей з цiєю iскрою, якi б чоловiки надалi у неї не були. А якщо перший чоловiк крiм тваринних iнстинктiв нiчого не мав, то жiнка буде народжувати дiтей тiльки з тваринними iнстинктами, навiть якщо в її життi будуть надалi боги, дiти все одно будуть нелюдами. Тобто, статевий партнер залишав в енергетицi жiнки свої енергетичнi мiнi-матрицi. І як бiльше статевих партнерiв мала жiночка, так бiльше енергетичних чоловiчих мiнi-матриць знаходилося в її енергетицi. Те, що жiнка є носiєм властивостей своїх статевих партнерiв ми можемо побачити у своєму життi за жiнками, яким у життi не пощастило з першим чоловiком. Якщо перший чоловiк у неї був п’яниця, то всi наступнi, як правило, також стають п’яницями. Треба акцентувати на тому, що i для парубка (чоловiка) перший статевий акт має не менше значення, нiж для жiнки, тому що вiд неї йому також передається творча енергоздатнiсть (енергетичнi мiнi-матрицi), яка є необхiдною для оволодiння чарiвними властивостями органiзму. І чоловiк також у подальших статевих контактах є передавачем жiночих властивостей. Це ми можемо бачити у життi тих чоловiкiв, у яких перша дружина була «гулящою», i з якою йому прийшлося розiрвати шлюб. Наступнiй його дружинi передадуться тi ж якостi i з нею йому також прийдеться розлучитися, ремствуючи на всю гулящу жiночу стать. Таким чином, для роду не менше значення мала i цнотливiсть парубкiв. Дошлюбнi стосунки з доступною жiночкою приводили до того, що парубку передавалися властивостi її першого статевого партнера i бiльш того, вiд цього парубка у подальшому в дiтей втiлювалися душi померлих з роду першого статевого партнера тої жiночки. Не дарма, старi люди як жiночу, так i чоловiчу дошлюбну цнотливiсть називали мудрiстю роду.

194

Учитель – мудрець

8. УЧИТЕЛЬ – МУДРЕЦЬ (за Кеном Уїлбi) Бiльшiсть людей, котрi знаходяться у пошуках духовного учителя, уявляють його особою з повною вiдсутнiстю его, тобто неегоїстичною. Одна з багатьох причин труднощiв, котрi викликає у нас поняття «неегоїстичнiсть», є у тому, що люди хочуть щоб неегоїстичнi мудрецi вiдповiдали їхнiм уявленням про «святiсть» чи «духовнiсть», котрi, як правило, означають повну вiдсутнiсть тiлесних бажань та постiйну наявнiсть милої посмiшки. Люди бажають, щоб святi обходилися без всього того, що загалом турбує їх – грошей, харчiв, сексу, взаємостосункiв, бажань, – вони хочуть, щоб «неегоїстичнi мудрецi» були вищими за все це. Навчаючi голови без тiла – ось що вони хотiли б бачити. Вони вважають, що релiгiя просто позбавляє вiд усього: основних iнстинктiв, потягiв та стосункiв, i тому вони звертаються до релiгiї не за порадою як їм натхненно жити, а за тим, як ховатися вiд такого життя, утискувати та вiдкидати його, рятуватися вiд нього. Інакше кажучи, пересiчна людина хоче, щоб духовний мудрець був «менш нiж людиною», з повнiстю вiдкинутими всiма пiкантними, складними, пульсуючими бажаннями, потягами та силами, котрi рухають бiльшiстю людських iстот. У мудрецiв ми очiкуємо побачити вiдсутнiсть всього того, що є рушiєм нас самих! Ми хотiли б, щоб мудрецiв не торкалося все те, що нас лякає, збиває з пантелику, мордує та заводить у безвихiдь. І саме цю вiдсутнiсть, цю пустоту, цю менш нiж людянiсть ми розумiємо як «неегоїстичнiсть». Але «неегоїстичнiсть» не означає «менш нiж особистiсть», тобто безособистiсть, вона означає «бiльше нiж особистiсть», – усi нормальнi особистiснi якостi плюс деякi надособистiснi. Подумайте про великих воїнiв, святих та мудрецiв – Раму, Буса-Божа, Атилу, Будду, Христоса, Падмасамбхаву. Вони були не боягузливими слабаками, а енергiйними вождями та iнiцiаторами рiшучих дiй – вiд знищення племенi Раввани до пiдкорення цiлих країн. Зi свiтом вони розмовляли його мовою, а не з якимось неземним благочестям; багато хто з них розпочинали масовi соцiальнi революцiї, котрi тривали тисячолiттями. І вони це робили не тому, що ховалися вiд фiзичних, емоцiйних та ментальних вимiрiв людяностi та его – своїми провiдниками, а тому, що використовували їх з такою напругою та силою, котрi потрясали свiт аж до його основ. Немає сумнiву, що всi вони мали доступ до душi (глибинному психiчному) та духу (безформної Самостi) – першоджерелу їх сили, – але вони вiддавали цю силу на досягнення конкретних результатiв саме тому, що могли ефективно використовувати нижчi вимiри, через якi вони могли говорити всiм зрозумiлою мовою. Цi великi вождi та iнiцiатори не були «маленькими его»; вони швидше були «великими его» саме тому, що его, як «функцiональний провiдник грубої сфери» може iснувати й iснує поряд з душею (провiдником тонкого) та Самiстю (провiдником каузального). Направляючи свiй вплив на грубу сферу, великi вчителi робили це за допомогою свого его, адже саме его є функцiональним провiдником цiєї сфери. Натомiсть вони не ототожнювалися тiльки зi своїм его (це було б нарцисизмом), просто їхнi его були пiдключенi до Космiчного джерела. Великi гої, йоги, святi та мудрецi досягали так багато саме тому, що

195

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

вони були не наляканими маленькими блазнями, а великими его, пiдключеними до динамiчної Основи та Мети самого Космосу, пiдтримуючими контакт зi своєю власною вищою Самiстю, усвiдомлюючи чисту Атьму (чисте «Я-Я», сутнiсне Я), котре поєднане з Всевишнiм; вони розтуляли роти, i свiт завмирав, падав навколiшки i зустрiчав свого сяючого Бога. Свята Тереза була великим споглядачем? Так, i свята Тереза була тiєю жiнкою, яка змогла реформувати всю католицьку монахську традицiю. Подумайте про це. Бус-Бож та Атила переформатували весь словянський свiт. Гаутама Будда потряс Індiю аж до її основ. Румi, Плотин, Бодхiхарма, Лєдi Цог’ял, Лао-Цзи, Платон – цi чоловiки та жiнки розпочинали революцiї в грубiй сферi, котрi тривали сотнi, iнколи тисячi рокiв – на таке не можуть претендувати нi Маркс, нi Ленiн, нi Мао-Цзедун, нi Джеферсон. І вони це робили не тому, що вiдкидали все тiлесне. Нi, вони були монументальними, прекрасними, божественними, великими его, пiд’єднаними до глибинного психiчного, напряму пов’язаними з Богом. Є деяка своя iстина в поняття «перевершення его»; воно означає не руйнування его, а пiд’єднання його до чогось бiльшого (як казали схiднi мудрецi, у вiдносному свiтi атьма реальне; у абсолютному не реальнi нi атьма, нi неатьма. Таким чином, нi у першому, нi у другому випадках неатьма не є правильним описом реальностi). Маленьке его не зникає; воно залишається у якостi функцiонального центру дiяльностi у конвенцiальнiй сферi. Як вже акцентувалося, звiльнитися вiд цього его – означає стати психотиком, а не мудрецем. Саме тому «перевершення его» у дiйсностi означає перевищення та пiд’єднання его до глибинної та вищої цiлiсностi, спочатку до душi, чи глибинного психiчного, потiм до Свiдка, чи споконвiчної Самостi, а надалi – разом з усiма поєднаними один до одного та пiд’єднаними попереднiми стадiями – до осяяння Єдностi. І це означає, що ми не позбавляємося маленького его, а швидше за все з ентузiазмом живемо у ньому, використовуючи його як необхiдний провiдник, через який надходять вищi iстини. Душа та Дух охоплюють тiло, емоцiї та розум, не знищуючи їх. Тобто, его не є завадою для Духу, а є осяяним проявом Духу. Всi форми не вiдрiзняються вiд Порожнечi, у тому числi й его. Немає жодної необхiдностi позбавлятися вiд его, потрiбно жити ним з надлишком. Коли ототожнення переноситься з его на Космос, его помiчає, що iндивiдуальний Атьма в дiйсностi не вiдрiзняється вiд Абсолюту. Безумовно, велика Самiсть – це не маленьке его, i так, як ви поглинутi своїм егом, вам необхiдно бути поглинутим смертю та трансценденцiєю. Нарцисизм – це просто ситуацiя, коли его людини є ще не досить зрiлим, щоб охопити весь Космос, i тому вона намагається бути центром Космосу. Але ми не хочемо, щоб нашi мудрецi мали високе его; ми навiть не хочемо, щоб вони врештi-решт мали будь-який проявлений вимiр. Кожний раз, коли мудрець проявляє людськi якостi – стосовно грошей, їжi, сексу, взаємостосункiв, – ми буваємо шокованими, враженими, бо ми збираємося загалом рятуватися вiд життя, а не жити ним, i мудрець, котрий живе справжнiм життям, нас нiбито ображає. Ми хочемо пiти вiд цього, ми хочемо сходження, хочемо позбавлення, i мудрець, котрий живе життям зi смаком до горiшньої межi, ловить кожний потiк життя i ширяє на ньому до кiнця, – такий мудрець нас глибоко лякає, адже це означає, що й ми також маємо жити повним життям на всiх рiвнях, а не просто рятуватися вiд нього у хмарах яскравого ефiру. Ми не хочемо, щоб у наших мудрецiв були тiла, его, потяги, життєва сила, секс,

196

Учитель – мудрець

грошi, взаємостосунки чи взагалi життя, адже все це нас постiйно гнобить и ми хочемо вивiльнення. Ми не хочемо балансувати у потоках життя, ми хочемо щоб цi потоки зникли. Ми хочемо захмарної духовностi. Для того, щоб показати зворотне, iснують iнтегральнi мудрецi, тобто не двоїстi мудрецi. Цi мудрецi, котрих прийнято називати «тантристами», наголошують на тому, що життя варто перевершувати, живучи ним. Вони стверджують, що можна досягти позбавлення у залученнi, вiднайти нiрвану посеред Самсари, вiднайти вивiльнення у повному занурюваннi. Вони з повним усвiдомленням входять до дев’яти пекельних кiл, бо бiльше нiде не вiднайти дев’ять сфер раю. Їм нiщо не є чужим, бо немає нiчого, що не було б Єднiстю. У дiйсностi вся суть складається у тому, щоб досить природно почуватися з тiлом та його бажаннями, розумом та його iдеями, духом та його порадами. Сприймати їх усi сповна, однаково та одночасно, бо всi вони являють собою подих Єдностi. Жити у бажаннях i споглядати їх гру; заглиблюватися у iдеї i вбачати їх блиск; тонути у Дусi i прокидатися до блаженства, для котрого немає назви у часi. І тiло, i розум, i дух все однаково зануренi у всеохоплююче усвiдомлення – основу всього сущого. У спокої ночi чути шепiт Богинi. У яскравостi дня лунає голос Бога. Життя пульсує, розум уявляє, емоцiї вiбрують, думки блукають. Всi ми є нескiнченним рухом Єдностi, котра вiчно грає своїми символами, тихо шепоче всiм хто має бажання почути: хiба це не ти? Коли гримить грiм, хiба ти не чуєш своєї неповторностi? Коли спалахує блискавка, хiба ти не бачиш своєї неперевершеностi? Коли небом спокiйно линуть хмаринки, хiба це не твоє власне безмежне Буття подає тобi знак?

197

Анатолiй Кондратьєв, Нiна Хоменко

ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

8. ДУХОВНІСТЬ ТА РЕЛІГІЯ Невмiння вiдрiзнити духовнiсть вiд релiгiї є найголовнiшим джерелом неправильного розумiння взаємозв’язку науки та релiгiї. Духовнiсть базується на прямих переживаннях незвичайних вимiрiв реальностi i необов’язково вимагає, щоб контакт з божественним мав мiсце у певному примiщеннi чи через офiцiйно призначену особу. Натомiсть йдеться про особливi стосунки мiж iндивiдом та космосом i за змiстом є особистою, приватною справою. Мiстики Mрунтують свої переконання на емпiричних свiдоцтвах. Їм не потрiбнi церкви та храми: середовище, в якому вони переживають священнi вимiри реальностi, охоплюючи свого бога, – це є їх тiло та природа, а замiсть попа їм потрiбна пiдтримка групи однодумцiв чи керiвництво учителя, котрий має бiльший досвiд щодо внутрiшнiх мандрiвок, нiж вони. Колискою усiх великих релiгiй були перiодичнi переживання їх фундаторiв, пророкiв, святих i навiть пересiчних вiруючих. Всi духовнi твори (Вiди, Упанiшади, Буддiйський, Палiйський канони, Коран, Бiблiя, Книга Мормонiв тощо) Mрунтуються на безпосереднiх особистих одкровеннях. Коли релiгiя стає формалiзованою, вона, як правило, втрачає зв'язок з духовним джерелом i перетворюється у свiтський iнститут, що експлуатує духовнi потреби людини, не задовiльняючи їх. Замiсть цього вона створює iєрархiчну систему, котра зосереджується на перегонах за владою, контролем, полiтикою, грошима, власнiстю та iншими мирськими iнтересами Органiзована релiгiя є статуйованою груповою дiяльнiстю, що вiдбувається у певному мiсцi (церквi чи храмi) i охоплює систему призначених служителiв, i тут не є важливим, чи мали вони особистi переживання духовних реальностей, а чи нi. Релiгiйна iєрархiя, боячись, що її члени отримають незалежнiсть i їх неможливо буде контролювати, активно очорнює та придушує їх духовнi переживання. За таких обставин дiйсне духовне життя має мiсце тiльки у мiстичних гiлках, монахських орденах та екстатичних системах, що входять в ту чи iншу релiгiю. Безсумнiвно, що догми органiзованих релiгiй докорiнно суперечать науцi, незалежно вiд того, чи використовує остання ньютоно-картезiанську модель, а чи Mрунтується на новiй парадигмi. Натомiсть стосовно духовних переживань ситуацiя дуже вiдрiзняється. За останнi двадцять п’ять рокiв систематичне вивчення цих переживань стало «нарiжним каменем» особливої дисциплiни, що має назву «трансперсональна психологiя». Духовнi переживання, як i будь-який аспект реальностi, можуть науково вивчатися, їх можливо детально дослiдити.

198

БІБЛІОГРАФІЯ С. Гроф. Практика холотропоного дыхания. Трансперсональна психотерапия, – М.: Breath, 2000. С. Гроф. Величайшее путешествие. Сознание и тайна смерти. – М.: АСТ, 2007. К. Гроф. Жажда целостности. Наркомания и духовный путь. – М.: АСЕ, 2003. К. и С. Гроф. Духовный кризис. Когда преображение личности становится кризисом. – М.: АСТ, 2003. К. Уилбер. Один вкус. Дневники Кена Уилбера. –М.: АСТ, 2004. К. Уилбер. Благодать и стойкость. Духовность и исцеление и истории жизни и смерти Трейи Киллам Уилбер. – М.: Открытый мир, 2008. А. Миндел. Сидя в огне. Преобразование Больших групп через конфликт и разнообразие. – М.: АСТ, 2004. Л. Хей. Исцели свою жизнь, свое тело. Сила внутри нас. Каунас. Ritas, 1996. Д. Стайн. Кармическое исцеление. – К.: София, 2004. С. Лайт. Вирусы сознания. С. Петербург. Святослав, 2003. Д. Еникеева. Популярные основы психиатрии. – К.: Сталкер, 1997. Евангелие Иисуса Христа епохи Водолея. – С.-Петербург: Общество Ведической культуры, 1998. С. Цвелев. Странствие души. – Д.: Сталкер, 1998. Н. Левашов. Сущность и разум, 2 тома. – К.: Русь. 2008. Н. Левашов. Зеркало моей душт. К. Русь. 2008. В. Шапар. Сучасний тлумачний психологiчний словник. –Харкiв: Прапор, 2005. О. Винославська та iн. Психологiя. – К.: ІНКОС, 2005. Ю. Трофiмов та iн. Психологiя. – К.: Либiдь, 2005. О. Киричук та iн. Основи психологiї. – К.: Либiдь, 2005. А. Кондратьєв. Вiдо-Вiстичне Православ’я Русi-України. – К.: Русь, 2003. А. Кондратьєв, С. Горелишев. Крiр – бойове мистецтво українських характерникiв. – К.: Схiд-Захiд, 2009.

199