06
#37 (967) 16-22 жовтня 2019 року
www.nova.te.ua
«Нобелівка» з літератури для Ольги Токарчук:
KULTURA
www.facebook.com/novagazeta
«НОВА Тернопільська газета»
«Із паперу можна зробити все, що завгодно: від якихось побутових дрібничок до мистецьких витворів і навіть… каркаса автомобіля», — переконаний мій співрозмовник. «Озброївшись» ножицями, картоном, клеєм, ювелірною точністю та безграничним терпінням, мешканець Чорткова Віктор Дудяк з паперу здатен створити усе, на що тільки вистачає фантазії. А її, повірте, вистачає на все — і на «хатинку Хобіта» та ляльковий будинок для донечок, і на філігранно точні макети будинків та церков, і на мініатюрні п’ятисантиметрові літачки та фігурки лицарів, і на вишукані прикраси на ялинку та саму паперову ялинку, і навіть на… справжні лицарські обладунки та знаменитий трон із «Гри престолів»!
чи є що святкувати Тернопіллю?
10 жовтня Шведська королівська академія наук оголосила імена відразу двох лауреатів Нобелівської премії з літератури — за 2018 та 2019 рік. Нагадаємо, торік через сексуальний скандал у лавах Академії та розголошення інформації про нагороди було вирішено не присуджувати. Нобелівську премію з літератури за 2018 рік отримала польська письменниця з українським корінням Ольга Токарчук, за 2019 рік — австрійський автор Петер Гандке.
«Паперовий король»… із Чорткова! оля САГАЛЬ
«Паперове» хобі родом із дитинства
57-річна Ольга Токарчук — письменниця досить відома за межами Польщі і неодноразово відзначена престижними нагородами за літературну діяльність. Вона – лауреатка Міжнародної Букерівської премії за 2017 рік, яку отримала за повість «Бігуни». Натомість її роман «Веди свій плуг понад кістками померлих» експерти британської The Guardian визнали однією зі 100 найкращих книжок XXI століття. Вона — "письменниця чудової дотепності, уяви та літературного стилю", одна з тих польських письменників, книжки яких найчастіше перекладають іншими мовами. Права на переклад її творів купили видавництва понад двадцяти країн. Ольга Токарчук добре відома українським книголюбам. Українською перекладені її книжки "Бігуни", "Правік та інші часи", "Мандрівка людей книги", "Гра на багатьох барабанчиках", "Останні історії", "Веди свій плуг понад кістками мертвих". "Книга Якова", яку відзначив Нобелівський комітет, — це перший історичний роман авторки, який може бути особливо цікавий українцям, бо дія відбувається на Поділлі та Галичині у XVIII столітті. Письменниця часто відвідує літературні заходи в Україні: "Книжковий Арсенал", "Букфорум", фестиваль Бруно Шульца у Дрогобичі. Відомий перекладач Остап Сливинський зазначає, що вона дуже любить Україну, завжди відгукується про Україну з надзвичайною теплотою і цікавиться, що в нас перекладають і читають з її романів. За його словами, під час написання роману "Книги Якова" письменниця часто приїздила до Західної України для авторського дослідження, відвідувала Буськ, Рогатин. Ольга Токарчук народилася у 1962 році в Сулехові у родині вихідців з України, нині мешкає у Вроцлаві. На питання про українське коріння сама
письменниця відповідає так: «Мій дідусь народився під Збаражем. Під час війни переселився до Польщі й одружився з моєю бабцею, теж Ольгою. Тепер уявіть собі, яке враження справляє на мене напис на надгробку «Ольга Токарчук»… А взагалі у моїй родині кажуть, що Токарчуки походять з села Токи, що неподалік Тернополя. Минулого року ми організували сімейну зустріч – мій дідусь походить з багатодітної родини, відтак сім’я розкидана по цілому світу. Найбільше родичів живе у Франції. Під час цієї зустрічі не могли добре розповісти одне одному про життя, бо розмовляли трьома мовами – польською, французькою та українською. Нічого дивного – така доля всіх сімей, що війнами були розкидані по різних краях…» А ще письменниця зізналася в одному з інтерв’ю, що вдома у неї стоїть «Кобзар», хоча її знання української обмежене народними піснями. Присудження Нобелівської премії з літератури письменниці Ользі Токарчук у Польщі вважають великим святом національної культури. Шкода, що українській культурі (попри те, що сучасні українські письменники, як от Оксана Забужко та Сергій Жадан «позбирали» чи не усі найпрестижніші європейські літературні премії), наразі нічого святкувати. Агнон Шмуель Йосиф, відомий єврейський письменник, який народився в Бучачі, став лауреатом Нобелівської премії з літератури 1966 року, проте на той час він був громадянином іншої країни. Декількох українців (Іван Франко, Павло Тичина, Микола Бажан, Ольга Мак, Іван Багряний, Улас Самчук, Василь Стус, Олесь Гончар, Михайло Тишкевич, Борис Олійник) було номіновано на здобуття Нобелівської премії, але з різних причин нагороду вони не одержали. Отож, наразі тішитимемося хоча б віддаленою дотичністю до нобелівської лауреатки…
— «Паперове» хобі — моє захоплення ще з дитинства, яким зацікавили батьки-архітектори, — розповідає «НОВІЙ…» Віктор Дудяк. — Почалося усе з журналів «Юний технік» і безлічі шматків ватману, а далі пішло-поїхало… Спершу були макети фрегатів, літаків, потягів та локомотивів, далі зі «спортивного інтересу» взявся за паперове «зодчество» і почав виготовляти макети будинків та церков — вдасться чи не вдасться?.. Вдалося, хоча на практиці те, що видавалося простою дитячою забавкою, виявилося куди складнішим. Так, спробуйте-но філігранно вирізати та склеїти сотню-дві дрібних деталей і, повірте, мозолі на руках гарантовані… Паперове моделювання — це складна і копітка робота, яка вимагає точних математичних розрахунків, об’ємно-просторового мислення та художнього бачення. Спершу треба обміряти «оригінал», з якого планую зробити макет, створити креслення та «викрійку» деталей, вирізати їх і поетапно склеїти… Окрім того, потрібно враховувати такі, на перший погляд, непомітні дрібниці, як, наприклад,
товщина картону. Проте захоплює ця робота настільки, що, спробувавши хоч раз, стаєш її «заручником» на все життя. Рідні та друзі спершу дивувалися, мовляв, навіщо тобі ці паперові «забавки», проте, побачивши результати моєї праці, напівжартома-напіввсерйоз «паперовим королем» охрестили… (Сміється, — авт.) Оскільки працював після роботи (пан Віктор за спеціальністю — інженер комп’ютерних систем та мереж, упродовж останніх шести років викладає комп’ютерні науки в Чортківському вищому професійному училищі), перші паперові творіння «будувалися» від кількох місяців до пів року.
лося показати, які фантастичні речі можна творити з простого аркуша паперу власноруч і «заразити» паперовим моделюванням ще когось… Власне, так і відбулося, коли я зі своїми учнями взявся за виготовлення «справжніх» лицарських обладунків і навіть шоломів із гофрокартону. Діти радо підхопили мою ідею і допомагали, як могли: вишукували в
Картонний «Залізний трон» і навіть лицарські обладунки
— Чого я тільки не «набудував» з паперу: один за одним з’явилися майже метрові макети чортківських торгових центрів, макет лемківської церкви в селі Пастуше (до слова, це своє творіння я подарував музею лемківської культури у Монастириськах), церкви у смт. Заводське і навіть макет Чортківського замку, який певний час був у залах музею-їдальні «Пан Чартковський». Мені хоті-
інтернеті моделі та взірці обладунків, допомагали у їх доволі копіткому створенні із кількох етапів. Коли чотири лицарські костюми були готові, ми, «озброївшись» ще й власноруч виготовленими мечами, провели фотосесію в місті і влаштували справжній лицарський турнір «Воїн. Воля крізь віки», присвячений Дню захисника України. Хоча для більшості обладунків та мечів битва стала фатальною, все ж задоволені були всі! (Сміється, — авт.) Моя нова «данина» любові до світу фентезі — картонний «Залізний трон» із популярного серіалу «Гра престолів». Робота ще не повністю завершена, хоча охочих посидіти на троні уже вистачає…
Творчість — справа сімейна
— Власні творчі ідеї я втілюю не лише у себе на роботі, а й вдома, — каже Віктор Дудяк. — Так, для старших донечок Софії та Вероніки змайстрував ляльковий будиночок заввишки у півтора метра, а трирічний син Данилко любить гратися маленькими фігурками лицарів та моделями літачків. П’ятисантиметрові паперові лицарі були настільки крихітними, що, аби склеїти їх деталі докупи, мусив послуговуватися пінцетом, а
моделі літачків не прості, а… мінікопії літаків часів Першої світової, які я створив спеціально для настільної гри «Крила слави». Ми з дітьми часто граємо у різноманітні настільні ігри, і весь «інвентар» до них я творю власноруч. Дружина також творча особистість і любить «почаклувати» над хендмейд-прикрасами, їй особливо добре вдаються витинанки з паперу, а 11-річна Софійка тішить нас успіхами з малювання й танців. Щороку ми прикрашаємо новорічну ялинку власноруч виготовленими паперовими іграшками, робимо мінішопки, а на Великдень усі разом малюємо писанки. Писанкарство — ще одне моє захоплення, із писанкарства я періодично навіть майстер-класи проводжу. Узагалі, творчих ідей у мене ще дуже й дуже багато, і хочу реалізувати їх усіх! Попри те, що «паперове» хобі – не основне моє заняття, це вагома частина мого життя. Я б хотів, аби те, що я роблю руками, з часом перетворилося на справу мого життя. У мене ще дуже багато ідей, і треба часу та рук, аби втілити їх усіх в життя. Бо коли любов до того, що ти робиш, переплітається з високою вимогливістю, уважністю до деталей і ручною роботою, тоді й народжуються справжні шедеври…
Попікнікували
культурно!
«Говори зі мною — бо словом
також можна любити…»
Тріо «Мар’яничі» представить новий проєкт у Тернополі Вечір музики, сенсів й чуттєвої лірики чекає на тернополян 25 жовтня в арт-барі «Коза». Усіх небайдужих до хорошої музики та поезії запрошують на «ліниво-ніжний» концерт Тріо «Мар’яничі» та Юрка Іздрика у Тернополі «Говори зі мною». «Говори зі мною» — музично-поетичний проєкт від Тріо «Мар‘яничі». Це поезія Мар’яни Савки, Юрка Іздрика, Грицька Чубая в аранжуванні піаніста Юрія Романіва та гітариста Сергія Гуріна. Це музика, яка розповідає історію людських стосунків, історію кохання, самотності, неможливості порозуміння та пошук діалогу. Тріо «Мар‘яничі» це — Мар’яна Савка — фронтвумен гурту, поетка і видавчиня (концепція, вокал), дримба, тексти і мелодія,
Юрій Романів — музичний керівник гурту (аранжування і клавішні) та Сергій Гурін — акустична гітара, аранжування. Тріо «Мар’яничі» досить молоде, концертує трохи більше, ніж рік. За цей час створило кілька музично-поетичних перформансів та кілька десятків пісень, концертувало у Львові, Києві, Одесі, Тернополі, Дніпрі, Луцьку, Чернігові. Дві пісні на тексти Іздрика «Мар’яничі» вже презентували на виступах в Одесі, Дніпрі та у Львові. Цього разу, крім пісень, буде гримуча суміш гумору та музичної імпровізації. Уже хочете їх почути? Приходьте 25 жовтня о 19:00 в арт-бар "Коза" (Тернопіль, бульвар Тараса Шевченка, 23). Квитки на вході — 100 грн.
Намалювати картину, навчитися грати на музичних інструментах, сплести справжню мотанку, спробувати себе у ролі справжнього «ляльковода», доторкнутися до «живої книги» — себто, поспілкуватися з тернопільськими письменниками, послухати етнобарабани та ханг і подивитися на модне дефіле просто неба, приміряти традиційне вбрання Тернопільщини і навіть… побачити автентичний обряд весілля! Усе це — у неділю, 13 жовтня, на перших «Культурних пікніках» на Театральному майдані Тернополя. Наше місто стало другим після Харкова, до якого завітав фестиваль едьютейнменту (освіти в розвазі) просто неба від місцевих закладів культури, мистецтв, дозвілля та креативних індустрій. «Культурні пікніки» реалізовує в Тернополі
громадська організація «Центр Науки Тернополя» за підтримки програми «Створюємо інноваційний культурний продукт» Українського культурного фонду та за сприяння міського голови Тернополя Сергія Надала. Організатори заходу зазначають, що мета «Культурних пікніків» — показати культуру через розвагу. Серед учасників «Культурних пікніків» – мистецькі школи, видавництва, музеї, заклади вищої освіти, майстри та колективи народної творчості, театральні й естрадні установи, бібліотеки, громадські організації та заклади позашкільної освіти Тернополя. Загалом на Театральному майдані розташували 26 наметів, а охочих долучитися до культури виявилося стільки, що «пікніки» тривали ледь не удвічі довше запланованого часу!