kalendar-2016-o-a by Viktor Melnyk

Передмова 3

ББК 5г (4Укр-4Він)я2 В 48 Вінниччина медична – 2016 : календар знаменних і пам’ятних дат / уклад. О. А. Юрчишина ; відп. за вип. Н. М. Кравчук. – Вінниця, 2015. – 132 с.

Знаємо стільки, скільки пам’ятаємо Tantum scimus, quantum memoria tenemus Відтворення історії медицини Вінниччини в портретах її діячів – один із напрямків краєзнавчої діяльності наукової бібліотеки ВНМУ ім. М.І. Пирогова. Історія медицини – це, насамперед, літопис життя і діяльності лікарів. Черговий випуск календаря знаменних і пам’ятних дат «Вінниччина медична – 2016» містить стислі біографічні відомості про видатних лікарів-ювілярів 2016 року, які своїм життєвим шляхом та працею, окремими епізодами своєї професійної діяльності пов’язані з Вінниччиною та сприяли розвитку наукової думки, медицини, культури й духовності рідного краю. Життєписи науковців ВНМУ ім. М.І. Пирогова, насамперед, професорів та завідувачів кафедр починаються з їх 50-річчя. Подана також інформація про фахівців суміжних галузей, чия діяльність певним чином сприяла розвитку медичної науки. Календар містить інформацію про ювілеї лікувальних, оздоровчих, навчальних медичних закладів Вінниччини, перелік Всесвітніх днів та професійних свят, пов’язаних з освітньою, медичною та фармацевтичною галузями. Всі матеріали у виданні розміщені у хронологічній послідовності і супроводжуються списком бібліографічних джерел. При підготовці видання використані фонди наукової бібліотеки та архіву ВНМУ ім. М.І. Пирогова, Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім. К.А. Тімірязєва, Вінницької обласної наукової медичної бібліотеки, Державного архіву Вінницької області, інформаційні ресурси мережі Інтернет. Календар не претендує на вичерпність інформації. Всі зауваження, пропозиції, доповнення та уточнення будуть прийняті з вдячністю. Видання розраховане на науковців, студентів, бібліотечних працівників та всіх, хто цікавиться історією медицини краю, університету, становленням медичної освіти і розвитком наукової думки на Вінниччині.

Січень 01.01 – 70 років від дня народження Піскун Раїси Петрівни (01.01.1946, с. Пагурці Хмільницького р-ну Вінницької обл.), біолога, доктора біологічних наук (1992), доцента (1994), професора (1995). Закінчила Бердичівське медичне училище (1962), біологічний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка (1971). Працювала медичною сестрою Бродецької дільничної лікарні (1962-1964). Лаборант (1965-1973), старший лаборант кафедри фармакології (1973-1974), в. о. асистента кафедри біохімії (1974-1975), асистент кафедри гістології (1975-1984), старший викладач кафедри гістології (1984-1993). З 1993 року – завідувач кафедри медичної біології ВНМУ ім. М.І. Пирогова Автор численних винаходів та наукових праць, у т. ч. монографії «Вінборон – лікарський засіб з політропними фармакологічними ефектами» (2007), підручника «Медична біологія» (2004, 2009), багатьох посібників та практикумів. Очолює обласне товариство клітинних біологів, член спеціалізованої вченої ради із захисту кандидатських та докторських дисертацій Тернопільського медичного університету імені І.Я. Горбачевського. Член редакційної ради журналу «Вісник морфології», член правління міжнародної асоціації паразитоценологів. Укладач нових навчальних програм для медичного, фармацевтичного та медико-психологічного факультетів вищих медичних навчальних закладів України III-IV рівнів акредитації, 6

а також навчальних програм і алгоритмів оцінювання. Учасник конференцій і з’їздів з питань методики навчання та виховання майбутніх лікарів, досвідчений лектор і методист. Активно сприяє впровадженню інноваційних технологій у навчальний процес. Напрямки наукової діяльності: прикладна та екологічна морфологія. За особисті заслуги в підготовці висококваліфікованих лікарських кадрів та значні досягнення в розвитку вищої медичної освіти удостоєна почесного звання «Заслужений працівник освіти України» (2007). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2007). Нагороджена медаллю «Ветеран праці», почесними грамотами ВНМУ ім. М.І. Пирогова. Література 1. Баркалова К. Від лаборанта – до завкафедрою / К. Баркалова // Молодий медик. – 2005. – Груд. – С. 7 : фот. 2. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 31, 42, 43, 73, [255 : фот.]. 3. Піскун Раїса Петрівна // Кафедра медичної біології Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова : історичний нарис до 80-річчя створення / під заг. ред. проф. Р. П. Піскун. – Вінниця, 2014. – С. 37–39. 4. Піскун Раїса Петрівна // Кафедрі фармакології ВНМУ– 70 років / уклад. Г. І. Степанюк, Н. І. Іванова. – Вінниця : КонтинентПРИМ, 2007. – С. 82–83, [155: фот.]. 5. Піскун Раїса Петрівна [Електронний ресурс] // Книга педагогічної слави України : присвячується славним педагогам, майстрам освітянської справи : офіційний веб-сайт МО освіти і науки України, Нац. акад. пед. наук України, Ін-т інновац. технологій і змісту освіти. – Текст. дані. – Київ, 2010. – Режим 7

доступу : http://kps-ua.net/2010/vinnicka/piskun-rayisa-petrivna. – Дата доступу : 21.05.2013. – Назва з екрана. 6. Піскун Раїса Петрівна // Науково-освітній потенціал України. Кн. 2. Наукові установи, навчальні заклади, відомі імена в світі і науці / авт.-упоряд. Л. М. Гаврилюк. – Київ, 2012. – С. 228 : фот. 7. Піскун Раїса Петрівна // Науковці України – еліта держави / редкол.: В. П. Шевченко, В. В. Скороход, Ю. Ф. Снєжкін [та ін.] – Київ : Логос Україна, 2014. – Т. 3. – С. 236 : кольор. фот. 8. Піскун Раїса Петрівна // Пикалюк В. С. Професори-морфологи України : довідник / В. С. Пикалюк, А. А. Бабанін, В. В. Кісельов. – Сімферополь, 2010. – С. 86 : фот. 9. Пискун Раиса Петровна // Степанюк Г. И. Винницкая школа фармакологов / Г. И. Степанюк, А. О. Яковлева, Н. И. Иванова ; под. общ. ред. Г. И. Степанюка ; авт. предисл. В. М. Мороз ; ВНМУ им. Н. И. Пирогова. – Винница : Нилан-ЛТД, 2013. – С. 37–44 : фот.

03.01. – 60 років від дня народження Поліщука Володимира Олександровича (03.01.1956, с. Спасів Здолбунівського р-ну Ровенської обл.), працівника культури. Закінчив Київський державний інститут культури, нині Національний університет (1984) за фахом «Культурноосвітня робота», керівник самодіяльного оркестрового колективу. З 1998 року – директор студентського клубу ВНМУ ім. М.І. Пирогова. Засновник ансамблю бального танцю «Натхнення» (1992), засновник і керівник гурту естрадної пісні «Гармонія» (1995), фольклорного ансамблю «Візерунки» (1984) того ж ВНЗ. У 2004 р. нагороджений дипломом ІІ ступеня Федерації профспілок Вінницької обл. 8

За організацію різноманітного та змістовного дозвілля, впровадження новацій в питаннях організаційно-творчої, економічної та адміністративно-господарської діяльності в 2006 р. нагороджений дипломом І ступеня за зайняте І місце у обласному конкурсі на кращого працівника культурно-освітнього закладу Федерації профспілок України в номінації «Кращий керівник культурноосвітнього закладу профспілок» та дипломом переможця Всеукраїнського конкурсу «Кращий культпрацівник закладів культури профспілок України» в 2007-2009 рр. Література 1. Поліщук В. О. Їх вважають професіоналами : [бесіда з В. О. Поліщуком, керівником нар. фольклор. ансамблю «Візерунки» ВНМУ] / В. О. Поліщук // Медицина Вінниччини. – 2005. – Листоп. (№ 11). – С. 4 : фот.

06.01 – 80 років від дня народження Балановського Володимира Петровича (06.01.1936, с. Лісниче Бершадського р-ну Вінниц. обл.), кандидата медичних наук. Закінчив Новоселицьке медичне училище Чернівецької області (1958), Вінницький медичний інститут (1966). Працював у медичних закладах Бершадського та Чечельницького р-нів Вінницької обл. (1966–1984). З 1984 року – директор ДП «Санаторій «Кришталевий палац» Державного управління справами, м. Трускавець. Нагороджений орденами «Знак Пошани», «За заслуги ІІІ ступеня». Заслужений лікар України. 9

Література 1. Балановський В. П. Володимир Балановський, головний лікар санаторію «Кришталевий палац», заслужений лікар України, кандидат медичних наук : «Добро породжує добро» : [бесіда з дир. ДП «Санаторій «Кришталевий палац» Державного Управління Справами, м. Трускавець В. П. Балановським] / В. П. Балановський // Мер. – 2003. – № 4. – С. 62–65 : фот.

10.01 – 120 років від дня народження Шкляра Бориса Соломоновича 28.12.1895(10.01.1896), м. Борисов, Білорусь) – 09.11.1961, м. Вінниця), видатного українського терапевта, засновника Вінницької школи терапевтів, доктора медичних наук (1946), професора (1946). Закінчив Київську державну медичну академію (1921), нині Національний медичний університет імені О.О. Богомольця. Професорський стипендіат. Клінічний ординатор, молодший асистент кафедри факультетської терапії того ж навчального закладу (1921-1925). Учень професора Ф.Г. Яновського. Завідувач лікувального підвідділу Бердичівського окружного відділу охорони здоров’я (1925-1926), завідувач терапевтичного відділення 1-ї радянської лікарні у м. Бердичеві (1926-1934), завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб Вінницького медичного інституту (1934-1941), яку ж він і заснував. Асистент кафедри факультетської терапії Сталінградського медичного інституту (1941). Начальник медичної частини евакошпиталю № 4109 на території Киргизької РСР (1942). Завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб і декан 10

лікувального факультету Івановського медичного інституту (1943-1944). Завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб (1944-1950), завідувач кафедри факультетської терапії (1950-1961), заступник директора з навчальної роботи Вінницького медичного інституту (1945-1946). Був членом Вченої Ради МОЗ УРСР, республіканського правління наукового товариства терапевтів УРСР, головою правління Вінницького обласного наукового товариства терапевтів, членом редколегій журналів «Клиническая медицина», «Врачебное дело». Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1961), медалями «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.» (1945), знаком «Відмінник охорони здоров’я» (1945). Автор численних наукових праць, зокрема, підручника «Диагностика внутренних болезней» (1949), який перевидавався багато разів, 2-х монографій. Поєднував лікувальну роботу з науково-педагогічною й громадською діяльністю. Чудовий лектор, висококваліфікований фахівець, користувався беззаперечним авторитетом серед студентів, співробітників, пацієнтів, безвідмовно надавав допомогу хворим усіх лікувальних закладів Вінниці. У Вінниці на будинку, де мешкав учений (вул. Грушевського, 48) у 2005 р. було відкрито меморіальну дошку (скульптор А. Бурдейний). У Вінницькому національному медичному університеті ім. М.І. Пирогова запроваджено стипендію імені Б.С. Шкляра для найкращих студентів.

Література 1. Архів ВНМУ, спр. № 309, т. 4, арк. 166–262. 2. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 4, 7, 10, 75, 80, 81. 3. Борис Соломонович Шкляр (1896-1961). 100-летию со дня рождения посвящается / ВМУ им. Н. И. Пирогова ; сост. М. С. Гаврик, предисл. Ю. М. Мостового. – Винница, 1996. – 127 с. 4. Зонова І. Лікаря від Бога Бориса Шкляра вшанували вдячні вінничани / І. Зонова // 33-й канал. – 2005. – 30 берез. – С. 5 5. Мельник М. На честь професора-медика відкрито меморіальну дошку / М. Мельник // Місто. – 2005. – 25 берез. – С. 4 : фот. 6. Основные этапы и направления деятельности Винницкого медицинского института им. Н. И. Пирогова : (материалы юбилейной научной конференции ВМИ) / отв. ред. М. П. Рудюк. – Київ : Здоров’я, 1969. – С. 6–7, 10–11, 16, 27, 29, 60, 88–89, 91– 92, 94, 97. 7. Пам’ять про професора : [встановлено меморіальну дошку на фасаді будинку на вулиці Грушевського у Вінниці на честь Б. С. Шкляра] // Вінниччина. – 2005. – 29 берез. : фот. 8. Пустіва В. Борису Шкляру – вченому і педагогу : [у Вінниці відкрито мемор. дошку видатному укр. терапевту, проф. Б. С. Шкляру] // Вінницька газета. – 2005. – 25 берез. 9. Сафронов К. Сердечна подяка скульптору Анатолію Бурдейному : [у Вінниці відкрито мемор. дошку видатному укр. терапевту, проф. Б. С. Шкляру] / К. Сафронов // 33 канал. – 2006. – 15 берез. – С. 28 : фот.

13.01 – 140 років від дня народження Гаккебуша Валентина Михайловича (01.(13).01.1876, м. Могилів Подільської губернії, нині місто Могилів-Подільський Вінницької обл., за ін. даними – 1881, містечко Немирів Подільської губернії, нині місто Вінницької обл. – 12

16.10.1931, м. Київ), відомого психіатра, доктора медицини, професора. Закінчив Московський університет (1904). Працював лікарем. Завідувач кафедри психіатрії Київського медичного інституту, один із організаторів психіатричної клініки і директор Психоневрологічного інституту в Києві, нині Інститут нейрохірургії АМНУ. Опублікував перший посібник з психіатрії та нервових хвороб для фельдшерів. Розробляв питання законодавства про душевнохворих. Разом з Б. Маньковським заснував журнал «Современная психоневрология» (1924). Багато уваги приділяв організації психіатричної допомоги в УРСР, патронажу психічно хворих та трудової терапії. Вивчав атеросклероз судин головного мозку; нервовопсихічні розлади, пов’язані з травмою; проблеми судової психіатрії та організації психіатричної допомоги. Описав симптомокомплекс психічних розладів (хвороба ГаккебушаГейєра-Геймановича). Література 1. Полякова І. М. Гаккебуш Валентин Михайлович / І. М. Полякова // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2006. – Т. 5. – С. 315 : фот.

15.01 – 70 років від дня народження Солєйко Лариси Петрівни (15.01.1946, м. Харків), кандидата медичних наук (1973), доцента (1988), лікаря вищої атестаційної категорії. Закінчила з відзнакою Вінницький 13

медичний інститут (1970). Аспірант кафедри фармакології (1970-1973), асистент кафедри фармакології (1973-1975), асистент кафедри госпітальної терапії № 2 (1975), асистент кафедри (1975-1986), з 1986 - доцент кафедри пропедевтичної терапії, нині – кафедра пропедевтики внутрішньої медицини ВНМУ ім. М.І. Пирогова. З 2009 року – член Європейського товариства кардіологів. Автор численних наукових праць, раціоналізаторських пропозицій. Наукові дослідження в галузі кардіології, ревматології, клінічної фармакології, історії медицини, ін. Лауреат літературно-мистецької премії «Кришталева вишня» (2005), нагороджена Почесною Грамотою Міністерства освіти України. Література 1. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 76–79. 2. Кафедрі фармакології ВНМУ – 70 років / уклад. Г. І. Степанюк, Н. І. Іванова. – Вінниця : Континент-ПРИМ, 2007. – С. 68–69 : фот.

15.01 – 55 років тому (1961) почав функціонувати центральний військовий клінічний санаторій «Хмільник» на Вінниччині. Санаторій спеціалізується на лікуванні захворювань нервової та серцево-судинної систем, гінекологічних захворювань та хвороб опорно-рухового апарату, шкіри; хронічних

захворювань органів дихання, печінки та жовчних шляхів, цукрового діабету першого та другого типу. Література 1. Гольденберг Н. Я. Лечение, реабилитация, отдых на курорте Хмельник / Н. Я. Гольденберг. – Київ, 2000. – С. 37–40.

20.01 – 75 років від дня народження Яковлєвої Ольги Олександрівни (20.01.1941, Львів), фармаколога, доцента (1981), доктора медичних наук (1991), професора (1993). Закінчила з відзнакою Вінницький медичний інститут (1964). Працювала лікарем (1964). Клінічний ординатор кафедри факультетської терапії (1964-1966), в. о. асистента кафедри факультетської терапії Вінницького медичного інституту (1966-1967). Лікар гематологічного відділення ВОКЛ ім. М.І. Пирогова (1967-1968). Лікар-терапевт кардіоревматологічного диспансеру тієї ж лікарні (1968). В. о. асистента, асистент кафедри шпитальної терапії № 1 (1968-1976), асистент (1976-1979), доцент кафедри шпитальної терапії № 2 (1979-1984), доцент кафедри внутрішніх хвороб № 2 (1984-1989), доцент кафедри шпитальної терапії № 1 (1989-1992), доцент курсу клінічної фармакології (1992), професор кафедри шпитальної терапії № 1 (1992-2005). З 1995 р. – завідувач відділу аспірантури, магістратури і клінічної ординатури наукового відділу ВНМУ ім. М.І. Пирогова. Професор кафедри фармакології з курсом клінічної фармакології, завідувач курсу клінічної фармакології (1992-2005). З 2005 року – завідувач кафедри 15

клінічної фармації та клінічної фармакології ВНМУ ім. М.І. Пирогова. Академік Міжнародної академії наук екології та безпеки життєдіяльності (2003). «Золотий» член Європейського респіраторного товариства, член спеціалізованої ради з захисту дисертацій в Одеському національному медичному університеті, Проблемної комісії з клінічної фармакології у НФаУ (Харків), апробаційної дисертаційної ради з хірургічних дисциплін у ВНМУ ім. М.І. Пирогова. Нагороджена дипломом і медаллю Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти, Почесними грамотами МОЗ України (2008), Вінницької облдержадміністрації та обласної Ради (2013). Автор численних наукових праць, багатьох раціоналізаторських пропозицій. Наукові дослідження присвячені проблемам пульмонології, метаболічній корекції хвороб органів дихання та серця, фармакогенетиці. Література 1. До історії курсу клінічної фармакології : (проф. О. О. Яковлєва) // Кафедрі фармакології ВНМУ – 70 років / уклад. Г. І. Степанюк, Н. І. Іванова. – Вінниця : Континент-ПРИМ, 2007. – С. 30–39. 2. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 70, 86–87, 90, [260 : фот.]. 3. Яковлєва О. О. Ольга Яковлєва: «Людина є тим, що вона пізнала» : [проф. О. О. Яковлєва про свій життєвий шлях, наук. діяльність] / О. О. Яковлєва // Вінничанка. – 2013. – № 6. – С. 10– 11 : кольор. іл. 4. Яковлева Ольга Александровна // Степанюк Г. И. Винницкая школа фармакологов / Г. И. Степанюк, А. О. Яковлева, Н. И. Иванова ; под. общ. ред. Г. И. Степанюка ; авт. предисл. В. М. 16

Мороз ; ВНМУ им. Н. И. Пирогова. – Винница : Нилан-ЛТД, 2013. – С. 58–60 : фот. 5. Яковлєва Ольга Олександрівна // Кафедрі фармакології ВНМУ – 70 років / уклад. Г. І. Степанюк, Н. І. Іванова. – Вінниця: Континент-ПРИМ, 2007. – С. 90–91. 6. Яковлєва Ольга Олександрівна // Науково-освітній потенціал України. Кн. 2. Наукові установи, навчальні заклади, відомі імена в світі і науці / авт.-упоряд. Л. М. Гаврилюк. – Київ : Укр. рейтинг, 2012. – С. 274–275 : фот.

21.01 – 160 років від дня народження Демченка Івана Олександровича (21.01.(02.02).1856, с. Росоша, нині Липовецького р-ну Вінницької обл. – ?), лікаря, етнографа. Закінчив медичний факультет Київського університету Св. Володимира у Києві (1883). Працював лікарем у на Черкащині, Вінниччині. Записав та підготував до друку «Українське весілля з голосами». Ця праця побачила світ 1905 р. в Одесі, перевидана 1908 і 1911 рр. Література 1. Демченко Іван // Мала українська музична енциклопедія / опрацював О. Залеський. – Мюнхен : Дніпрова хвиля, 1971. – С. 34. 2. Демченко Іван // Медицина в Україні : біобібліогр. словник. / авт.-упоряд. С. М. Булах, С. Г. Васильєва, Л. П. Долинна ; МОЗ України, Держ. наук. мед. б-ка. – Київ, 2005. – Вип. 2. Друга половина ХІХ століття. Літери А–К. – С. 345. – (Медична біографістика). 3. Подолинний А. М. Демченко Іван Олександрович / А. М. Подолинний // Вінниччина фольклорна : довідник / уклад.: А. М. Подолинний, Т. О. Цвігун. – Вінниця : Книга-Вега, 2004. – С. 24 : фот. 17

4. Подолинний А. М. Демченко Іван Олександрович / А. М. Подолинний // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2007. – Т. 7. – С. 359.

21.01 – 65 років від дня народження Кухаря Івана Давидовича (21.01.1951, с. Кунка Гайсинського р-ну Вінницької обл.), анатома, кандидата медичних наук (1988), старшого наукового співробітника (1991), доктора медичних наук (2003). Закінчив Гайсинське медичне училище (1970), педіатричний факультет Вінницького медичного інституту (1980). Працював фельдшером, лаборантом кафедри шкірних та венеричних хвороб Вінницького медичного інституту (1973). Лікар-інтерн Вінницької міської дитячої лікарні № 1 (1980-1981). Старший лаборант (1981-1982), молодший науковий співробітник (1982-1989), за сумісництвом старший науковий співробітник (19881989), старший науковий співробітник Науково-дослідного центру (1989-2010) і за сумісництвом з 2008 р.– професор кафедри анатомії людини, з 2010 року – професор кафедри анатомії людини ВНМУ ім. М.І. Пирогова. Нагороджений Почесними грамотами. Автор численних праць та раціоналізаторських пропозицій. Напрямки наукових досліджень: функціональна морфологія та генетика розвитку. Література 1. Кухар Іван Давидович // Пикалюк В. С. Професори-морфологи України : довідник / В. С. Пикалюк, А. А. Бабанін, В. В. Кісельов. – Сімферополь, 2010. – С. 61 : фот. 18

22.01 – 50 років від дня народження Гунаса Ігоря Валерійовича (22.01.1966, м. Умань Черкаської обл.), старшого наукового співробітника (1997), доктора медичних наук (1999), професора (2001). Закінчив з відзнакою Вінницький медичний інститут ім. М.І. Пирогова (1989), у якому відтоді й працював: лаборант проблемної лабораторії, лаборант кафедри судової медицини (1989), клінічний ординатор тієї ж кафедри (19891991), стажер-дослідник (1991-1992), старший науковий співробітник (1992-1997), в. о. директора (1997), директор (1998), завідувач науково-дослідного центру ВНМУ ім. М.І. Пирогова (2005-2014). Виконавчий директор Міжнародної академії інтегративної антропології, член анатомічного товариства Німеччини та Нідерландів. Член редакційної колегії журналу «Вісник Вінницького національного університету», відповідальний секретар журналів «Вісник морфології», «Biomedical and Biosocial Anthropology» ВНМУ ім. М.І. Пирогова. Нагороджений Почесною грамотою МОЗ України (2002). Нaпpямки нayкoвих досліджень: функціональна морфологія та антропогенетика розвитку людини, стан здоров’я населення України. Автор численних наукових праць, раціоналізаторських пропозицій. Література 1. Даценко Г. В. Гунас Ігор Валерійович / Г. В. Даценко // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2006. – Т. 6. – С. 637 : фот. 19

2. Гунас Ігор Валерійович // Науково-освітній потенціал України. Кн. 2. Наукові установи, навчальні заклади, відомі імена в світі і науці / авт.-упоряд. Л. М. Гаврилюк. – Київ, 2012. – С. 131 : фот. 3. Гунас Ігор Валерійович // Пикалюк В. С. Професори-морфологи України : довідник / В. С. Пикалюк, А. А. Бабанін, В. В. Кісельов. – Сімферополь, 2010. – С. 30 : фот.

28.01 – 80 років від дня народження Козлова Володимира Григоровича (28.01.1936, м. Псков, РФ), патологоанатома, кандидата медичних наук (1967), доцента (1976). Закінчив Вінницький медичний інститут (1960). Асистент (1960-1975), аспірант (1961-1964), доцент (1975-1987), в. о. завідувача (1987-1988), завідувач кафедри патологічної анатомії (1988-1994) Вінницького медичного університету. Протягом 1971-1976 рр. перебував у службовій командировці в Замбії. Працював старшим викладачем кафедри патології (завідувачем курсу патологічної анатомії) медичного факультету Замбійського університету, з квітня 1971 р. також – старший прозектор-консультант в університетському навчальному госпіталі (м. Лусака). У 1975 р. був обраний доцентом кафедри патологічної анатомії Вінницького медичного інституту. Протягом 19801984 рр. працював в Афганістані. Був одним із організаторів Кабульського медичного інституту, згодом – радником ректора того ж ВНЗ і керівником групи радянських викладачів-консультантів. В 1994 році виїхав на роботу в Африку, спочатку в Адіс-Абебський університет (Ефіопія), а потім до університету Мої (Кенія). Чудовий 20

лектор, практик-патологоанатом, багато часу приділяв вдосконаленню навчального процесу. Автор численних наукових праць, раціоналізаторських пропозицій. Нагороджений знаком «Відмінник охорони здоров’я», медаллю Афганістану «Вірність». Література 1. Архів ВНМУ, спр. № 1273, т. 2, арк. 69–197. 2. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 62–64. 3. Основные этапы и направления деятельности Винницкого медицинского института им. Н. И. Пирогова : (материалы юбилейной научной конференции ВМИ) / отв. ред. М. П. Рудюк. – Київ : Здоров’я, 1969. – С. 17, 29, 70, 72–73.

Лютий 10.02. – 100 років від дня народження Сочинського Ростислава (10.02.1916, м. Вінниця – 17.09.1985, США), визначного лікаря, громадянина, журналіста, президента Українського Лікарського Товариства Північної Америки (1961-1963), співредактора «Лікарського вісника» та ін. лікарських видань, автора численних медико-популярних статей та есе, член Спілки українських журналістів Америки. Література 1. Помер д-р Р. Сочинський, визначний лікар-громадянин і журналіст // Свобода. – 1985. – 19 верес. – С. 1 : фот. 21

2. Сочинський Ростислав // Пундій П. Українські лікарі : біобібліогр. довід. Кн. 1. Естафета поколінь національного відродження / П. Пундій. – Львів ; Чикаго, 1994. – С. 219–220.

21.02 – 115 років від дня народження Вікторії-Марії Веркентін (21.02.1901, с. Корделівка, нині Калинівського р-ну Вінницької обл. – 02.02.1944, Польща), польського лікаря, науковця, першої жінки-радіолога у відродженій Польщі після 1918 р. В селі Корделівка на Вінниччині на цукровому заводі працював директором її батько, етнічний німець Оттон Веркентін. Мати Алоїза Кіменс була англійкою. У Корделівці сім’я мешкала до 1909 р., а потім переїхала до Києва, де Оттон Веркентін отримав посаду директора банку. У Києві Марія навчалася в гімназії святої Катерини для дівчат лютеранського віросповідання, на будівельному факультеті Київського політехнічного інституту, але залишила його і вступила до медичного інституту. Революційні часи були складними і непевними для родини Веркентінів, тому в липні 1921 року сім’я нелегально перетинає польський кордон і оселяється у Варшаві. Марія продовжує навчання на медичному факультеті Варшавського університету. У 1925 р. отримує диплом лікаря та проходить стажування у професора Вітольда Завадовського у відділенні радіології Уяздовського шпиталю у Варшаві. Стажується також у Відні у фахівця зі світовим ім’ям Гвідо Хольцкнехта, який вважав Марію найкращою серед його учнів. Радіологія була на той час молодою спеціальністю. Марія активно навчається, 22

розширює свої знання, утверджується на цій царині: стажується у Берліні та Лондоні, бере участь у міжнародних з’їздах і конференціях, зокрема, у Парижі (1931), Стокгольмі й Цюріху (1934), Чикаго (1937). Успішно це робити їй допомагало знання англійської, німецької, французької, польської та російської мов. Марія викладала на багатьох курсах з радіології. У 30-х рр. 20 ст. Марія Веркентін була визнаним радіологом, членом багатьох товариств: Варшавського Лікарського; головою правління Польського Радіологічного, завідувала його Варшавським відділенням; однією з ініціаторів створення польського Товариства наукових досліджень з туберкульозу, нині – Польське Респіраторне товариство. У свій час Марія Веркентін – одна з найкращих і найбільш відомих радіодіагностів у світі. Автор понад 30 наукових праць, кожна з яких – наукова перлина. Під час німецької окупації Польщі Марія Веркентін допомагала лікарям-євреям, організовувала допомогу ліками для єврейського гетто, допомагала лікувати поранених військових Армії Крайової. 9 вересня під час покладання квітів на могилу замордованого німцями підхорунжого Анжея Завадовського Марію Веркентін було заарештовано. Згодом її було відправлено в концентраційний табір Аушвіц-Біркенау, більше відомий як Освенцім. У таборі Марія приховала свою спеціальність, оскільки знала, що лікарями СС проводилися досліди щодо стерилізації людей за допомогою рентгенівських променів. Марія працювала медсестрою в амбулаторії, водночас допомагала в’язням: вигадувала для них різні хвороби, аби ті мали хоч якийсь 23

перепочинок від виснажливих робіт. Висипний тиф, на який захворіла Марія у таборі, викликав серйозні ускладнення. Знаючи до яких наслідків це може призвести, Марія вирішила свою долю: під час вечірнього обходу побігла у бік огородження, торкнулася його й загинула… Це сталося 2 лютого 1944 року. Після Другої світової війни Марію Веркентін було посмертно нагороджено Офіцерським Хрестом Ордена Відродження Польщі. Її іменем названо відділення радіології Вольської лікарні, де вона працювала до війни, зал в Інституті радіології Медичної академії у Польщі. Символічна могила Вікторії-Марії Веркентін знаходиться на лютеранському цвинтарі у Варшаві. В 2011 р. в Польщі були проведені численні пам’ятні заходи з нагоди 110-річчя від дня її народження. 7 листопада 2014 р. в селі Корделівка Калинівського району на Вінниччині відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки на честь уродженки села Марії Веркентін. На території Корделівки збереглися старі будинки цукрового заводу. На одному із них ще можна розгледіти рік побудови – 1889. За словами старожилів, в одному із них могла мешкати на той час сім’я директора заводу Оттона Веркентіна – батька славетної землячки. Література 1. Ave Марія! : у Корделівці народилася відома польська лікаркарадіолог Марія Веркентін, чиє життя обірвалося у концентраційному таборі Освенцім // Прапор перемоги. – 2014. – 14 черв. : фот. 2. Збережена пам’ять : [у с. Корделівці на Вінниччині відкрито мемор. дошку на честь відомої польської лікарки-радіолога 24

М. Веркентін] // Прапор перемоги. – 2014. – 14 листоп. : фот. 3. Ciesielska M. Doktor Wiktoria Maria Werkenthin – więźniarka KL Auschwitz-Birkenau numer 64514 / M. Ciesielska // Pneumonologia i Alergologia Polska. – 2012. – T. 80, № 1. – S. 87–90.

22.02 – 110 років від дня народження Деспіллера Олександра Дмитровича (22.02.1906, м. Одеса – 09.09.1988, м. Вінниця), провізора, хіміка, кандидата фармацевтичних наук (1948), доцента (1949). Іспанець за походженням, по материнській лінії О.Д. Деспіллер – правнук віце-адмірала Й.М. Дерибаса, на честь якого названа головна вулиця Одеси. Його дід, О.М. Дерибас, автор книги «Стара Одеса», був директором міської бібліотеки, дружив з письменником О.І. Купріним. О.Д. Деспіллер закінчив Вінницький фармацевтичний інститут (1927). Лаборант, асистент кафедри хімії Вінницького фармацевтичного інституту (1927-1930). Науковий співробітник Одеського НДІ шкірної промисловості (1930-1932), за сумісництвом – викладач хімії в хіміко-технологічному інституті. У зв’язку з закриттям інституту, повернувся до Вінниці, де працював хіміком-дослідником Вінницького суперфосфатного заводу (1933-1934). Працював викладачем мінералогії у Вінницькому фармацевтичному інституті, після реорганізації якого в медичний інститут – асистентом, доцентом кафедри органічної хімії (1934-1941). Учасник Великої Вітчизняної війни: хімік-інструктор 1-ї батареї дивізіону 822-го артилерійського полку (1941-1942), начальник польової хімічної лабораторії 172-ї окремої роти 25

хімічного захисту 38-ї стрілецької дивізії (1942-1943). Командир взводу медико-технічного обслуговування технічної роти (1943-1944), старший лаборант науководослідної хімічної лабораторії хімічного Управління 1-го Українського фронту (1944-1945). Брав участь у боях під Полтавою, Сталінградом, у визволенні Польщі, Чехословаччини, Австрії, Німеччини. У роки війни розробив аналітичний метод дослідження хімічних речовин таємного призначення. Доцент кафедри біохімії (1945-1946), завідувач кафедри загальної хімії (1946-1975) Вінницького медичного інституту, нині – національний університет. Досконало володів французькою, англійською, німецькою й польською мовами. Добре знався на поезії, писав вірші, малював, любив музику. Чудово виконував на фортепіано складні твори Баха, Бетховена, Дебюссі, ін. відомих композиторів. Писав і сам гарні музичні твори, з якими виступав на студентських вечорах. Відмінник охорони здоров’я. Нагороджений медалями «За оборону Сталінграда» (1943), «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.» (1945). Автор численних наукових праць, винаходів та раціоналізаторських пропозицій. Розробив принципово нові напрямки у гідрохімії: «метод рівносторонньої гіперболи», графічний метод вивчення процесів формування природних вод та розчинів; вивчав процеси формування іонного складу вод курорту «Хмільник», річки Аму-Дар’ї, озера Балхаш; аналітичний метод дослідження хімічних речовин військового призначення; один із авторів дешевого й доступного способу визначення pH грунтів. Під час 26

ліквідації аварії на ЧАЕС вніс в урядову комісію цінні пропозиції з питань хімічної дезактивації радіоактивних викидів. Література 1. Архів ВНМУ, спр. № 977, арк. 369–432. 2. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 5. 3. Основные этапы и направления деятельности Винницкого медицинского института им. Н. И. Пирогова : (материалы юбилейной научной конференции ВМИ) / отв. ред. М. П. Рудюк. – Київ : Здоров’я, 1969. – С. 45–46. 4. Сафронов К. Правнук Дерібаса / К. Сафронов // Вінницький альбом. 1999 / упоряд. В. Б. Петров. – Вінниця : Тезис, 2000. – С. 322–326.

Березень 10.03 – 75 років від дня народження Іванова Олександра Никаноровича (10.03.1941, м. Вінниця), кандидата медичних наук (1979), доцента (1984). Закінчив Львівський інститут фізичної культури (1962), Вінницький медичний інститут (1970). Працював викладачем кафедри гімнастики Львівського інституту фізичної культури (1962-1964), тренером з гімнастики спортивного клубу «Стріла» в м. Запоріжжі (1964-1965), в. о. асистента кафедри нормальної фізіології (1970-1972), тренер із спортивної гімнастики кафедри фізичного виховання (1972), асистент кафедри фармакології 27

(1976-1978), асистент (1978-1980), старший викладач кафедри патологічної фізіології (1980-1983), завідувач кафедри фізичного виховання та ЛФК ВНМУ ім. М.І. Пирогова (1972-1976 ; 1983-2011). Багато уваги приділяв удосконаленню матеріально-спортивної бази ВНЗ. Брав участь у будівництві спортивно-оздоровчого табору в с. Степашки, спортивно-оздоровчої бази на березі Ладижинського водосховища, в створенні гімнастичного містечка на стадіоні, спортивно-оздоровчого комплексу в навчальному корпусі № 2. Тренував жіночу команду з волейболу, яка тричі здобула першість на чемпіонатах України серед медичних ВНЗ. Відмінник охорони здоров’я. Майстер спорту (1932). Напрямки наукової діяльності: показники неспецифічного імунітету у спортсменів; оцінка функціонального профілю скелетних м’язів у студентів спринтерів и стаєрів; вивчення статичної та динамічної фізичної працездатності спортсменів; фізичний розвиток і фізична працездатність іноземних студентів, зокрема, в період їх адаптації в умовах Поділля; порівняльна характеристика фізичного розвитку студентів та дослідження стану соматичного здоров’я і фізичної працездатності у студентів молодших курсів Вінницького медичного інституту. Література 1. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 12, 22, 24.

2. Кафедрі фармакології ВНМУ – 70 років / уклад. Г. І. Степанюк, Н. І. Іванова. – Вінниця : Континент-ПРИМ, 2007. – С. 69–70 : фот.

21.03 – 75 років від дня народження Медражевського Афанасія Теофіловича (21.03.1941, с. Баланівка Бершадського р-ну), хорового диригента. Закінчив Вінницький педагогічний інститут (1964), з відзнакою – Вінницьке музичне училище, диригентсько-хоровий відділ Одеської консерваторії. З 1970 р. – керівник хорової капели «Надбужанка» ВНМУ ім. М.І. Пирогова, яка під його керівництвом досягла найвищого професійного рівня. Творчі здобутки капели відзначаються почесними дипломами, грамотами та медалями. З 1971 р. – старший викладач, завідувач відділу хорового диригування Вінницького училища культури і мистецтв ім. М.Д. Леонтовича. З 1993 р. також працює з аматорським народним хором «Дзвін» Вінницького національного технічного університету. Лауреат премії ім. М. Трублаїні та М. Леонтовича. Заслужений працівник культури України (1997). Література 1. Афанасій Медражевський : [про керівника хор. капели «Надбужанка» ВНМУ ім. М. І. Пирогова А. Т. Медражевського] // Сузір’я Бершадських талантів : літ.-мистец. альманах. – Вінниця, 2013. – С. 249 : фот. 2. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 12. 29

24.03. – 90 років від дня народження Братусь Ніни Василівни (24.03.1926, м. Ромни, нині Сумської обл. – 30.09.2002, м. Вінниця), доцента (1959), доктора медичних наук (1966), професора (1966). Навчалася у Київському медичному інституті, закінчила з відзнакою Вінницький медичний інститут (1948). Працювала інспектором сектору лікувально-профілактичної допомоги дітям Вінницького обласного відділу охорони здоров’я (1948-1950), позаштатним ординатором (19501951), дитячим фтизіатром Вінницької дитячої клінічної лікарні № 1 за сумісництвом (1951-1952). Аспірант кафедри нормальної фізіології (1951-1954), асистент (1954-1958), доцент (1958-1964), старший науковий співробітник (19621964), в. о. завідувача (1964-1965), завідувач (1965-1991), професор (1991-2002) кафедри нормальної фізіології ВНМУ ім. М.І. Пирогова. Була членом Всесоюзного та Українського товариств фізіологів, майже 30 років очолювала Вінницьке обласне товариство фізіологів. Брала активну участь у громадському житті, перебуваючи членом різних громадських організацій, депутатом міської ради, членом редколегії журналу «Нейрофізіологія». Учасниця Великої Вітчизняної війни, у 1942-1943 рр. працювала зварювальницею на військовому заводі № 701 (м. Челябінськ). Заслужений діяч науки Української РСР (1984). Нагороджена Почесною грамотою МОЗ України (2001), орденами «Знак пошани» (1971), «Трудового Червоного Прапора» (1981), медалями «За трудову доблесть» (1970), 30

«Ветеран праці», знаками «Відмінник охорони здоров’я», МВССО СРСР «За відмінні успіхи в роботі». Автор близько 200 наукових публікацій, у т. ч. монографій, підручників та методичних посібників, численних раціоналізаторських пропозицій. Вивчала фізіологію нервової системи: електрофізіологічні дослідження діяльності головного мозку, вплив на біоелектричні процеси кори великих півкуль та мозочку інтероцептивної інформації. Література 1. 2.

3. 4. 5. 6.

7. 8. 9.

Архів ВНМУ, спр. № 2813, арк. 23–145. Вінницький медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 10, 44, 48, 51, [243 : фот.]. Ніна Василівна Братусь // Нейрофизиология. – 2002. – Т. 34, № 5. – С. 419. Нович М. Захопленість / М. Нович // Вінницька правда. – 1976. – 20 лют. Нович М. Ніна Василівна Братусь, професор / М. Нович // Вінницька правда. – 1969. – 22 січ. Основные этапы и направления деятельности Винницкого медицинского института им. Н. И. Пирогова : (материалы юбилейной научной конференции ВМИ) / отв. ред. М. П. Рудюк. – Київ : Здоров’я, 1969. – С. 11, 13, 16, 29, 33, 60–61. Пам’яті вчителя // Вісник Вінницького національного медичного університету. – 2006. – Т. 10, № 1. – С. 112–113. Пам’яті Ніни Василівни Братусь : [некролог] // Фізіологічний журнал. – 2002. – Т. 48, № 6. – С. 104 : фот. Процек О. Г. Братусь Ніна Василівна / О. Г. Процек // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2004. – Т. 3. – С. 432 : фот. – Бібліогр. в кінці ст. 31

10. Щупка О. Професор Братусь із Роменського сузір’я / О. Щупка // Ярмарок. – 2014. – 17квіт. (№ 16). – С. 3 : фот. 11. Щупка О. Фундамент медицини / О. Щупка // Вісті Роменщини. – 2014. – 12 квіт. (№ 15). – С. 8 : фот.

25.03 – 110 років від дня народження Ципковського Василя Пантелеймоновича (25.03.1906, м. Харків – 29.03.1976, м. Вінниця), доктора медичних наук (1946), професора (1946). Закінчив медичний технікум у Харкові (1925), 1-й Харківський медичний інститут (1936), навчався екстерном у Харківському юридичному інституті. Працював в 1-му та 2му Харківських медінститутах асистентом, старшим асистентом, з 1936 до 1938 р. – доцентом кафедри судової медицини, за сумісництвом – заступником головного судово-медичного експерта НКЗ УРСР і МАРСР (19361937). Завідувач кафедри судової медицини та криміналістики Львівського медичного інституту за сумісництвом – обласний судово-медичний експерт, (м. Львів, 1940-1941). Завідувач кафедри судової медицини та криміналістики Львівського медичного (1945-1950) та Харківського юридичного інститутів (1941). Завідувач кафедри судової медицини і заступник директора з наукової і навчальної частини Іжевського медичного інституту (19411944), за сумісництвом – нарком охорони здоров’я Удмуртської АРСР (1942-1944). Начальник лікувальносанаторного управління Народного комісаріату юстиції 32

УРСР (1944-1945, Київ). Завідувач кафедри судової медицини Київського інституту удосконалення лікарів (1945), професор Київського медичного інституту (19441945). Завідувач кафедри судової медицини Львівського медичного інституту (1945-1950), за сумісництвом – завідувач кафедри криміналістики і судової медицини Львівського університету (1945-1947), львівський обласний судово-медичний експерт (1945-1950). Завідувач кафедри судової медицини Вінницького медичного інституту (1950– 1972). З 1952 року за сумісництвом – начальник Вінницького обласного бюро судово-медичної експертизи. Декан Вінницького медичного інституту (1952–1953), з 1954 до кінця 1958 року – за сумісництвом. Автор понад 40 наукових праць, серед них – монографія. Напрямки наукових досліджень: опрацювання криміналістичного напрямку в судовій медицині; судово-медична експертиза уражень із різних видів зброї, зокрема, вогнепальної, самопошкоджень у воєнний і мирний час, складних і комбінованих самогубств; дослідження одягу в судовомедичній експертизі трупа; казуїстика судової медицини. Відмінник охорони здоров’я (1945). Нагороджений орденом «Знак Пошани» (1965), медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.» (1946), «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.», «За відмінну службу з охорони громадського порядку», ювілейними медалями. Література 1. Архів ВНМУ, спр. № 833, т. 2, арк. 417–509. 2. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова 33

: матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 7–8, 192, 194. 3. Найда А. Ципковський Василь Пантелеймонович / А. Найда // Зіменковський Б. С. Професори Львівського Національного медичного університету імені Данила Галицького: 1784–2006 / Б. С. Зіменковський, М. Р. Гжегоцький, О. Д. Луцик. – Львів : Наутілус, 2006. – С. 296–297 : фот. 4. Основные этапы и направления деятельности Винницкого медицинского института им. Н. И. Пирогова : (материалы юбилейной научной конференции ВМИ) / отв. ред. М. П. Рудюк. – Київ : Здоров’я, 1969. – С. 11, 16, 29, 78, 126–127, 136. 5. Шаміс Л. Машину подано… / Л. Шаміс // Вінницька правда. – 1968. – 15 черв. (№ 139).

28.03 – 85 років від дня народження Луцюка Миколи Борисовича (28.03.1931, м. Житомир), доцента (1964), доктора медичних наук (1974), професора (1976). Закінчив з відзнакою Львівський медичний інститут (1954). Головний лікар Прісновського р-ну ПівнічноКазахстанської обл. (1954-1958). Аспірант кафедри гігієни харчування Львівського медичного інституту (1958-1961). Молодший науковий співробітник Львівського НДІ мікробіології і епідеміології (1961-1962). Асистент Тернопільського медичного інституту (19621963). Доцент кафедри біохімії (1963-1970), завідувач кафедри органічної хімії Курського медичного інституту (1970-1974). Завідувач кафедри біологічної хімії (19742001), професор (2001- 2009), в. о. завідувача (2009-2011), з 2011 р. – професор кафедри біологічної та загальної хімії ВНМУ ім. М.І. Пирогова. 34

Автор численних наукових праць, винаходів та раціоналізаторських пропозицій. Напрямки наукових досліджень: створення засобів та технологій еферентної терапії на основі нанокремнезему; вітаміни та імунітет; біохімія та імунохімія мікробних полісахаридів; біохімічні аспекти імунітету, ін. Нагороджений медалями «За освоєння цілинних земель» (1958), «За трудову відзнаку» (1957), знаком «Відмінник охорони здоров’я» (1957). Література 1. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 32–33, [252 : фот.] 2. Історія кафедри біологічної та загальної хімії [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://biochem. vsmu.edu.ua /dep/ history.htm. – Дата доступу : 21.05.2013. – Назва з екрана. – Є про Луцюка М. Б.

Квітень 05.04. – 75 років від дня народження Степанюка Георгія Івановича (05.04.1941, с. Гордіївка Дзержинського р-ну Житомирської обл.), фармаколога, доктора медичних наук (1990), доцента (1983), професора (1992). Закінчив з відзнакою Одеське медичне училище (1960) та Вінницький медичний інститут ім. М.І. Пирогова (1969). Служив старшим фельдшером полкового медичного пункту (1960-1963) в лавах радянської 35

армії. У ВНМУ ім. М.І. Пирогова: аспірант (1969-1972), асистент (1972-1981), доцент кафедри фармакології (19811986); доцент курсу клінічної фармакології (1986-1987), доцент кафедри фармакології з курсом клінічної фармакології (1987-1991). З 1991 року – професор кафедри фармакології, завідувач кафедри фармакології ВНМУ ім. М.І. Пирогова. Бере активну участь в роботі центральної координаційної ради університету та профільної методичної ради з медико-теоретичних дисциплін, яку очолює з 2005 року. Член спеціалізованої Ради з захисту докторських дисертацій Кишинівського державного університету медицини і фармації ім. Н. Тестеміцану республіки Молдова. З 1992 року – член Державного фармакологічного центру МОЗ України, очолює Вінницьке регіональне відділення ДФЦ. У травні 1986 року на чолі групи викладачів та студентів ВНМУ ім. М.І. Пирогова надавав у зоні відчуження необхідну допомогу постраждалим від аварії на ЧАЕС. Автор понад 400 наукових праць, численних авторських свідоцтв та патентів на винаходи. Співавтор монографій «Вінборон – лікарський засіб з поліфункціональними лікарськими ефектами» (Вінниця, 2007), «Бензофурокаин в терапии хронического генерализированого пародонтита» (Краснодар, 2013), підручника «Фармакологія» (Київ, 2001), навчальних посібників «Фармакологія. Курс лекцій» (1992, 1998, 2005, 2013), «Pharmacology. General prescriptions» (2010), кількох видань методичних рекомендацій з доклінічного вивчення нових лікарських засобів. Є співавтором Програми 36

з фармакології (2004) для студентів медичних факультетів ВНЗ. Напрямки наукових досліджень: пошук фізіологічно активних речовин серед різних класів хімічних сполук, придатних для створення нових, більш ефективних та безпечних лікарських засобів для терапії запальних та ішемічних процесів. Разом із своїм вчителем – професором О.О. Столярчуком розробив та впровадив у практичну охорону здоров’я 2 лікарські препарати: ненаркотичний анальгетик бензофурокаїн та спазмолітик вінборон (таблетовану та ін’єкційну лікарські форми). На основі субстанції вінборону розробив нову лікарську форму препарату «Мазь вінборону». За оригінальні наукові розробки отримав понад 40 авторських свідоцтв та патентів. Нагороджений медаллю «Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС», знаками «Відмінник охорони здоров’я», «Винахідник СРСР», Почесними грамотами Кабінету Міністрів України, Вінницької міської адміністрації, ректорату університету. Література 1. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 70–73, [257 : фот.] 2. Степанюк Георгий Иванович // Степанюк Г. И. Винницкая школа фармакологов / Г. И. Степанюк, А. О. Яковлева, Н. И. Иванова ; под. общ. ред. Г. И. Степанюка ; авт. предисл. В. М. Мороз ; Винниц. НМУ им. Н.И. Пирогова. – Винница : Нилан-ЛТД, 2013. 28–33 : фот.

3. Степанюк Георгій Іванович // Кафедрі фармакології ВНМУ – 70 років / уклад. Г. І. Степанюк, Н. І. Іванова. – Вінниця : Континент-ПРИМ, 2007. – С. 52–54 : фот. 4. Степанюк Георгій Іванович [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.vnmu.edu.ua/ajax/department/6/teacher/1897. – Дата доступу : 11.03.2015. – Назва з екрана.

07.04 – 60 років від дня народження Шапринського Володимира Олександровича (07.04.1956, с. Ольгопіль Чечельницького р-ну Вінницької обл.), хірурга вищої кваліфікаційної категорії, кандидата медичних наук (1987), доктора медичних наук (1999), доцента (1995), професора (2002). Закінчив Вінницький медичний інститут (1980). Лікарінтерн Бершадської ЦРЛ (1980-1981), хірург Піщанської ЦРЛ на Вінниччині (1981-1983), хірург-ординатор вузлової клінічної лікарні станції м. Вінниця (1983-1988). З 1988 р. – у ВНМУ ім. М.І. Пирогова: асистент кафедри факультетської хірургії і хірургії педіатричного факультету (1988–1994), доцент (1994–2001), професор кафедри факультетської хірургії (2001), завідувач кафедри хірургії медичного факультету № 2 (2001-2006), з 2006 р. – завідувач кафедри госпітальної хірургії, нині кафедра хірургії № 1. Досвідчений клініцист з широким діапазоном оперативних втручань, в тому числі – резекційних, органозберігаючих, пластичних і реконструктивних операцій на шлунку і кишківнику, органах гепатобіліарної системи, підшлунковій залозі. Вільно володіє широким 38

спектром діагностичних методик, в тому числі – ендоскопічних. Надає консультативну та лікувальну допомогу жителям Вінницької області по лінії санітарної авіації. Член Вінницького осередку асоціації хірургів України. Автор понад 300 наукових праць, понад 30 винаходів та численних раціоналізаторських пропозицій. Напрямки наукової діяльності: вивчення ранніх післяопераційних абдомінальних ускладнень після екстрених і планових оперативних втручань, комплексне лікування хворих післяопераційним перитонітом і гострою кишковою непрохідністю; математичне прогнозування, діагностика і лікування піддіафрагмальних абсцесів, реконструктивновідновні операції на стравоході, шлунку, товстій кишці, жовчних шляхах, ін. Нагороджений Грамотою Вінницької міської ради (2011). Література 1. Німчук Л. Династія Шапринських – 11 лікарів у трьох поколіннях: славетна родина ескулапів починала свій шлях на Бершадській землі / Л. Німчук // Вінниччина. – 2015. – 15 лип. (№ 54). – С. 9 : фот. 2. Шапринський Володимир Олександрович // Науково-освітній потенціал України. Кн. 2. Наукові установи, навчальні заклади, відомі імена в світі і науці / авт.-упоряд. Л. М. Гаврилюк. – Київ, 2012. – С. 268 : фот.

11.04. – 20 років (1996) відбулося перше засідання творчого об’єднання «Літературна вежа», що діє при науковій бібліотеці ВНМУ ім. М.І. Пирогова. Спочатку це був клуб любителів поезії, який згодом переріс у творче мистецьке об’єднання, яке гуртує талановиту молодь: поетів-початківці, молодих художників, композиторів, музикантів, співаків, танцюристів, рукодільниць. За роки існування «Літературної вежі» її відвідало понад три сотні студентів. Учасники об’єднання беруть участь у різноманітних заходах, що відбуваються у стінах університету та за його межами, літературномузичних і фольклорних вечорах, щорічних Шевченківських читаннях, конкурсах читців «Квітни, мово, зірницями слова», Днях рідної мови, тощо. Традиційними стали вечори, присвячені випускникам «Літературної вежі». Об’єднання сприяє популяризації творів талановитої молоді університету. Зокрема, побачили світ дві збірки поетичних творів викладачів та студентів ВНМУ ім. М.І. Пирогова «На крилах натхнення» (1999, 2011 рр.), які викликали значний інтерес і швидко розійшлися серед університетської спільноти; збірки поезій учасників творчого об’єднання: «Схованки душі» О. Швець (2007) та «Вічність – загадка» Г. Мусаєвої (2014). Беззмінним керівником «Літературної вежі» є Лізановська Л. Ф., автор поетичних збірок «Мелодія золотої осені» (2007), «Троянди від сина» (2014). В роботі 40

об’єднання беруть участь студенти різних національностей, які виявляють інтерес до культури, звичаїв та традицій українського народу, та із задоволенням беруть участь у різноманітних заходах. Література 1. Баркалова К. «Літературній вежі» – десять років / К. Баркалова // Молодий медик. – 2006. – Січ. (№ 1). – С. 4. 2. Зустріч у «Літературній вежі» : [темат. сторінка, присвяч. творчому об-ню, що діє при наук. б-ці ВНМУ] // Медицина Вінниччини. – 2007. – Черв. (№ 5/6). – С. 4 : фот. 3. Кравчук Н. Мандрівка студентськими захопленнями / Н. Кравчук // Бібл. форум України. – 2012. – № 3. – С. 25–27. 4. Лізановська Лілія Федорівна // Вінницький альбом : літературнохудожній альманах. Вип. 2. – Вінниця: Тезис, 2000. – С. 452 : фот. 5. Серед поетів живуть художники та піснярі: за 10 років «Літературна вежа» зібрала всебічно розвинутих студентівмедиків // Молодий медик. – 2006. – Трав. (№ 2). – С. 8.

15.04. – 120 років від дня народження Вартапетова Раффі Аркадійовича (03(15).04.1896, м. Карс, нині Туреччина – 06.10.1955, Вінниця), акушера-гінеколога, доцента (1946), доктора медичних наук (1945), професора (1952). Закінчив Харківський медичний інститут (1923). Працював у Харкові: лікар трудової школи № 29 (19221925), ординатор-гінеколог поліклініки № 11 (1925-1934), асистент і головний лікар акушерсько-гінекологічної клініки Українського НДІ охорони материнства і дитинства (19331939), нині Інститут охорони здоров’я дітей та підлітків 41

АМНУ. Асистент (1939), доцент кафедри акушерства та гінекології 2-го Харківського медичного інституту (19391941). Під час Великої Вітчизняної війни в окупованому Харкові працював в акушерсько-гінекологічній лікарні № 10 (1941-1943). Головний лікар Харківського пологового будинку № 3 (1943-1950), за сумісництвом – завідувач відділу материнства Інституту Охматдит (м. Харків, 19441947) і провідний гінеколог евакошпиталю № 5971. Завідувач гінекологічного відділення Харківського обласного онкологічного диспансеру (1947-1951), завідувач кафедри акушерства та гінекології Вінницького медичного інституту (1951-1955). Нагороджений медалями «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.» (1945), «За доблесну працю» (1946). Наукові праці присвячені актуальним проблемам акушерсько-гінекологічної патології. Література 1. Азбукін В. Раффі Аркадійович Вартапетов / В. Азбукін, С. Барутчев // Педіатрія, акушерство та гінекологія. – 1956. – № 1. 2. Архів ВНМУ, спр. № 151, т. 1, арк. 132–176. 3. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 145, 147. 4. Мазорчук Б. Ф. Вартапетов Раффі Аркадійович / Б. Ф. Мазорчук // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2005. – Т. 4. – С. 88 : фот. – Бібліогр. в кінці ст.

15.04. – 50 років від дня народження Волощук Наталії Іванівни (15.04.1966, м. Вінниця), кандидата медичних наук (1994), доцента (2003), доктора медичних наук (2011), професора (2013). Закінчила з відзнакою Вінницький державний медичний інститут (1989). Працювала лікарінтерном обласної лікарні ім. М.І. Пирогова (1989-1990), цеховим лікарем-терапевтом заводу «Кристал» (1990). Аспірант (1990-1993), асистент (1993-2001), доцент кафедри фармакології (2001-2012), професор (2012-2015), завідувач навчальної частини кафедри фармакології (2004-2014) та завідувач тієї ж кафедри ВНМУ ім. М.І. Пирогова (з 2015 р.). Автор понад 150 наукових праць, 10 патентів на винаходи, 2 інформаційних листів про нововведення в систему охорони здоров’я. Куратор студентського наукового товариства ВНМУ. У 2013 р. була головою ДЕК фармацевтичного факультету ДЗ «Дніпропетровська державна медична академія». З 2014 року є членом спеціалізованої вченої ради К 05.600.05. ВНМУ ім. М.І. Пирогова. Напрямки наукових досліджень: вивчення ролі гідроген сульфіду як модулятора фармакологічного профілю лікарських засобів, впливу препаратів на основі флавоноїдів та фітоестрогенів на фармакокінетику та фармакодинаміку нестероїдних лікарських засобів. Література 1. Волощук Наталія Іванівна [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.vnmu.edu. ua/ajax/department/ 6/teacher /1900. – Дата доступу : 24.12.2015. – Назва з екрана. 43

23.04. – 50 років від дня народження Кулик Людмили Григорівни (23.04.1966, м. Шаргород Вінницької обл.), кандидата медичних наук (1996), доцента (2007), фтизіатра вищої кваліфікаційної категорії. Закінчила з відзнакою Вінницький державний медичний інститут (1989). Лікар-інтерн Вінницького обласного туберкульозного диспансеру (1989-1990), лікар-фтизіатр легеневого туберкульозного відділення № 5 того ж закладу (1990-1991), молодший науковий співробітник науково-дослідного центру (1991-1992), аспірант (1992-1995), асистент (19952005), доцент (2005-2015), в. о. завідувача кафедри фтизіатрії з курсом клінічної імунології ВНМУ ім. М.І. Пирогова (з 2015 р.). Напрямки наукових досліджень: хіміорезистентний туберкульоз, туберкульоз та ВІЛ-інфекція, ускладнення туберкульозу. Література 1. Кулик Людмила Григорівна [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://phthisiatry.at.ua/index/kulik/0-32. – Дата доступу : 24.12.2015. – Назва з екрана.

24.04. – 55 років від дня народження Власенко Марини Володимирівни (24.04.1961, м. Вінниця), ендокринолога вищої атестаційної категорії, доцента (1996), доктора медичних наук (2009), професора (2011). 44

Закінчила з відзнакою Вінницький медичний інститут (1984). Клінічний ординатор (1984-1986), старший лаборант (1986-1987), аспірант (1987-1991), асистент кафедри (19911995), доцент кафедри ендокринології (1995-2001), з 2001 р. – в. о. завідувача, з 2004 р. – завідувач кафедри ендокринології з курсом післядипломної освіти ВНМУ ім. М.І. Пирогова. З 1988 р., – член асоціації ендокринологів Вінницької обл., з 2001 р. – віце-президент асоціації, член президії асоціації ендокринологів України, член редакційної ради «Міжнародного ендокринологічного журналу», член Європейської асоціації діабетологів. Брала активну участь в розробці Протоколів та стандартів лікування ендокринних захворювань, державних програм «Цукровий діабет» і «Йододефіцитні захворювання». У 2001 році ініціювала створення робочої групи із визначення йодозабезпечуваності у Вінницькій обл. й організувала масовий скринінг йододефіциту та визначила захворюваність на патологію щитоподібної залози. Нагороджена орденом «За заслуги ІІІ ступеня» (2012), Почесними грамотами МОЗ України (2008), Вінницької міської ради та облдержадміністрації за професіоналізм у роботі. Автор понад 300-х наукових праць, 3-х монографій, є автором розділів з ендокринології у 2-х підручниках, численних раціоналізаторських пропозицій та винаходів. Література 1. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 103. 45

2. Власенко М. Роби добро, і воно до тебе повернеться : [бесіда з зав. каф. ендокринології ВНМУ ім. М. І. Пирогова М. В. Власенко] / М. Власенко ; [кор.] Л. Уразовська ; фот. І. Яворського // Вінницькі відомості. – 2003. – 11 черв. ( № 23). – С. 6 3. До 50-річчя Марини Володимирівни Власенко – завідуючої кафедри ендокринології Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова // Міжнародний ендокринологічний журнал. – 2011. – № 2. – С. 125.

Травень 05.05 – 95 років від дня народження Когута Михайла Дорофійовича (05.05.1921, с. Боблів, нині Немирівського р-ну Вінницької обл.), терапевта, доктора медичних наук (1970), професора (1975). Закінчив Вінницький медичний інститут (1946). Працював лікарем. Упродовж 1950-1984 рр. – у Київському інституті удосконалення лікарів, очолював кафедру терапії. Учасник Великої Вітчизняної війни. Напрямки наукових досліджень: внутрішні хвороби, гематологія, урологія. Література 1. Гош Р. І. Когут Михайло Дорофійович / Р. І. Гош // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2013. – Т. 13. – С. 591 : фот. – Бібліогр. в кінці ст.

07.05 – 100 років від дня народження Маковської Єлизавети Іванівни (07.05.1916, м. Пирятин Полтавської обл. – 30.06.2003, м. Вінниця), патологоанатома старшого наукового співробітника (1955), доктора медичних наук (1959), професора (1966). Закінчила з відзнакою 1-й Київський медичний інститут (1939). Аспірант кафедри патологічної анатомії 1-го Київського медичного інституту (1939-1941). У роки Великої Вітчизняної війни служила лікаремпатологоанатомом армійської лабораторії № 84 (19411943 рр.) Південно-Західного і Брянського фронтів, начальником центрального лазарету і прозектором табору військовополонених № 130 МВС СРСР (м. Аша Челябінської обл., 1943-1945 рр.), начальником санітарного відділу Управління табору військовополонених МВС СРСР (м. Київ, 1945-1948). Лікар-патологоанатом НДІ ортопедії і травматології (м. Київ, 1948-1951), завідувач патоморфологічною лабораторією і вчений секретар Київського інституту переливання крові (1951-1953). Старший науковий співробітник-патоморфолог (1953-1959), завідувач лабораторії промислового пилу (1959-1960), завідувач лабораторії канцерогенних речовин Інституту гігієни праці й профзахворювань, за сумісництвом – прозектор 2-ї Печерської лікарні (Київ, 1960-1964). Упродовж 1964-1987 рр. – завідувач кафедри патологічної анатомії Вінницького медичного інституту, з 1965 р. за сумісництвом – лікар-патологоанатом Вінницької обласної лікарні ім. Пирогова. Упродовж 1987-1990 рр. – 47

професор кафедри патологічної анатомії Вінницького медичного інституту, нині Національний університет. Автор понад 100 наукових праць, зокрема, однієї монографії, численних раціоналізаторських пропозицій. Була головою Вінницького обласного наукового товариства патологоанатомів. Нагороджена орденом «Знак Пошани», 5-ма медалями, зокрема, «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» (1945). Відмінник охорони здоров’я. Наукові дослідження пов’язані з вивченням патогістологічних змін різних систем організму при дії пестицидів, іонізуючого випромінювання, при експериментальному раку шкіри. Література 1. Архів ВНМУ, спр. № 1188, т. 2, арк. 274–352. 2. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 62, 64, [252 : фот.]. 3. Державна установа «Інститут медицини праці АМН України» : люди та події : 1928-2008 рр. : календар пам’ятних дат / упоряд. Ю. І. Кундієв, Д. В. Варивончик. – Київ : Авіценна, 2008. – С. 29 : фот. 4. Кафедрі фармакології ВНМУ – 70 років / уклад. Г. І. Степанюк, Н. І. Іванова. – Вінниця : Континент-ПРИМ, 2007. – С. 123, 144. 5. Основные этапы и направления деятельности Винницкого медицинского института им. Н. И. Пирогова : (материалы юбилейной научной конференции ВМИ) / отв. ред. М. П. Рудюк. – Київ: Здоров’я, – 1969. – С. 16, 27, 72–73.

09.05. – 65 років від дня народження Кулигіної Валентини Миколаївни (09.05.1951, с. Холмське Арцизького р-ну Одеської обл.) доцента (1999), доктора медичних наук (2004), професора (2005). Закінчила Одеський медичний інститут (1973). Працювала в практичній системі охорони здоров’я. Асистент кафедри терапевтичної стоматології Кримського медичного інституту (1989-1996). Завідувач кафедри терапевтичної стоматології ВНМУ ім. М. І. Пирогова (1996-2014). Зробила значний вклад в становлення та розвиток очолюваної неї кафедри. Автор понад 100 наукових праць, численних винаходів, нововведень. Напрямки наукової діяльності: патогенетичне обґрунтування комплексного лікування та профілактики запальних і деструктивних захворювань червоної кайми губ, лікування захворювань слизової оболонки порожнини рота з застосуванням препаратів декаметоксину, профілактика карієсу зубів у жінок в періоди вагітності й лактації, ін. Література 1. Завідувач кафедри Кулигіна Валентина Миколаївна : доктор медичних наук, професор // Наукові здобутки кафедри стоматологічного факультету : (бібліогр. покажчик) / уклад. Н. М. Струтинська ; відп. за вип. Л. І. Шпукал ; передм. Т. Т. Постоловської. – Вінниця, 2005. – С. 12.

19.05 – 55 років тому (1961) відкрито санаторій «Хмільник» у м. Хмільник. У серпні 2000 р. санаторію було надано статус клінічного. Нині профспілковий санаторій «Хмільник» – потужний лікувально-оздоровчий та реабілітаційний заклад на 750 місць, в якому щорічно оздоровлюється близько 18 тисяч людей, один з найвідоміших бальнеологічних курортів України та Європи. Основним лікувальним фактором курорту є мінеральні радонові води, які унікальні за своїм гідрогеологічним походженням та іонним складом і не мають аналогів серед відомих мінеральних джерел. Література 1. Гольденберг Н. Я. Лечение, реабилитация, отдых на курорте Хмельник / Н. Я. Гольденберг. – Київ, 2000. – С. 33–37. 2. Заменко І. «Хмільник» – обитель цілющого відпочинку / І. Заменко // Дзеркало тижня. – 2010. – 11 черв. (№ 22). – С. 16. 3. Санаторій «Хмільник» = Санаторий «Хмельник» / відп. за вип. П. В. Думін. – Київ, 1998. – 15 с. : кольор. іл. – Текст парал. укр., рос.

20.05. – 50 років від дня народження Очередька Олександра Миколайовича (20.05.1966, м. Тульчин Вінницької обл.), кандидата медичних наук (1995), доцента (2002), доктора медичних наук (2003), професора (2007).

Закінчив з відзнакою Вінницький державний медичний інститут (1989). Клінічний ординатор (1989-1991), старший лаборант (1991), аспірант (1991-1994), асистент (1994-1997), молодший науковий співробітник (1997-1999), асистент (1999-2001), доцент (2001-2006), професор (2006-2010), завідувач кафедри соціальної медицини та організації охорони здоров’я ВНМУ ім. М.І. Пирогова (з 2010 р.). Наукові дослідження: методи соціальної медицини; еволюція соціальної медицини як науки; резерви удосконалення первинної медико-санітарної допомоги сільським мешканцям, ін. Нагороджений Почесною грамотою Вінницької державної адміністрації та обласної Ради (2013). Література 1. Очередько Олександр Миколайович [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.vnmu. edu.ua/ajax/ department/ 10/teacher 937. – Дата доступу : 24.12.2015. – Назва з екрана.

30.05 – 115 років від дня народження Смолянської Олександри Пилипівни (30.05.1901, м. Симбірськ, нині Ульяновськ – 09.03.1996, РФ), лікаря-терапевта, директора вечірнього виробничого медичного інституту (1933) та стаціонарного Вінницького державного медичного інституту (1934–1937). Закінчила Одеський медичний інститут (1931). У 1929 р. навчаючись у цьому ВНЗ, одночасно працювала директором науково-дослідного інституту Охматдиту (охорони материнства й дитинства). Мешкала у Вінниці 51

з 05.07.1933 р. У 1933 р. її було призначено директором вечірнього виробничого медичного інституту. У 1934 р. стає директором новоствореного стаціонарного Вінницького державного медичного інституту, одночасно працює директором Вінницької клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова. З перших днів роботи інституту розпочалося активне формування студентського контингенту, відбувалася організація роботи викладацького складу та матеріальнотехнічної бази. Багато зусиль для цього доклала О.П. Смолянська. Вона володіла значними організаторськими здібностями, проводила велику роботу по розгортанню кафедр інституту. До 1 грудня 1934 р. дирекції інституту вдалося вийти на запланований рівень – 546 студентів. Зміцніла матеріальна база клінічних кафедр, збагатившись вітчизняною та зарубіжною апаратурою. Поряд із підготовкою лікарів колектив інституту розгорнув значну науково-дослідну роботу. У 1937 р. видано першу збірку наукових праць закладу. Розгорнулись різні форми забезпечення післядипломної освіти працюючих лікарів. В цей час розпочалося будівництво морфологічного корпусу, терапевтичної клініки, житлового будинку для професорів, двох нових гуртожитків на 200 і 150 місць. Велику увагу директор надавала налагодженню матеріально-побутових умов студентів. Більшість із них були забезпечені гуртожитками. Розпочали роботу пральня, майстерня по лагодженню взуття та одягу, було відкрито студентську їдальню. Авторитет директора зростав. Заслуги О.П. Смолянської у справі організації та становлення медичного інституту вагомі. 52

Після арешту її чоловіка, заступника голови облвиконкому, була звільнена з роботи. Арештована 03.10.1937 р. Звинувачена за статтею 54-12 КК УРСР, засуджена як дружина зрадника Батьківщини. За постановою Особливої Наради НКВС СРСР від 27.12.1955 р. ув’язнена на 8 років виправно-трудових робіт. Покарання відбувала в Акмолінському відділенні Карагандинського виправно-трудового табору НКВС суворого режиму в с. Долинське Казахської РСР. З часу прибуття до табору 5 місяців працювала формувальницею цегли. З жовтня 1938 р. – в санчастині завідувачем інфекційного відділення, лікарем та головним лікарем лікарні для ув’язнених та вільнонайманого складу. Рішенням Особливої Наради при НКВС СРСР від 2 лютого 1944 р. була умовно-достроково звільнена з-під варти. В липні 1944 р. прибула в м. Тулу, де працювала лікарем-терапевтом в поліклініці на заводі, а/с № 95, з квітня 1945 р. – завідувачем терапевтичного відділення міської лікарні № 3, одночасно – лікарем-консультантом Центрального міського пологового будинку, районів Тульської області. Реабілітована 29.12.1955 р. Почесна громадянка м. Тули. Заслужений лікар РРФСР. Література 1. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 4. 2. Давидюк А. Доля ректорів Вінницького медуніверситету довоєнних років (1934–1941 рр.) / А. Давидюк // Тези доповідей і повідомлень вісімнадцятої Вінницької обл. іст.-краєзн. конференції, (Вінниця, 3 лют. 1988 р.). – Вінниця, 1998. – С. 79. 53

3. Давидюк А. Доля Смолянських / А. Давидюк // Реабілітовані історією. У 27 т. Кн. 1, розділ 4. Вінницька область. – Вінниця, 2006. – С. 652–657, 661–670 : фот. – Примітки в кінці нарису. 4. Давидюк А. Т. Доля Смолянських / А. Т. Давидюк // Жертви червоного терору. – Вінниця : Континент-ПРИМ, 2001. – С. 56– 65, 70, 72–85. – Бібліогр. в кінці нарису. 5. ДАВО, ф. Р-6023, оп. 4, спр. 4240, 70, [12] арк. 6. Мороз В. М. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : (історія створення, підсумок основних напрямків діяльності, перспективи подальшого розвитку) / В. М. Мороз, О. Г. Процек, Л. П. Смольський // Медична освіта. – 2001. – № 2. – С. 14. 7. Основные этапы и направления деятельности Винницкого медицинского института им. Н. И. Пирогова : (материалы юбилейной научной конференции ВМИ) / отв. ред. М. П. Рудюк. – Київ: Здоров’я, 1969. – С. 6. 8. Пагор В. В. Вінницький медичний інститут: кадри, студентський контингент, матеріальна база (1934–1939 рр.) / В. В. Пагор // Освіта, наука і культура на Поділлі : збірник наукових праць. – Кам’янець-Подільський : Оіюм, 2012. – Т. 19. – С. 124, 127, 129. 9. Смолянська Олександра Пилипівна // Реабілітовані історією. У 27 т. Кн. 4. Вінницька область. – Вінниця, 2012. – С. 675.

Червень 02.06. – 90 років від дня народження Западнюка Віталія Гнатовича (02.06.1926 с. Тростянчик Тростянецького р-ну, нині Вінницької обл. – 20.07.1998, Київ, похований у рідному селі), фармаколога, публіциста, доктора медичних наук (1967), професора (1972). 54

Закінчив Львівський медичний інституту (1950), де й працював до 1963 р. Відтоді – керівник лабораторії геріатричної фармакології (до 1992), провідний науковий співробітник (1992-1998) Інституту геронтології АМНУ (Київ). Учасник Другої світової війни. Автор понад 350 наукових праць, 8 монографій, підручника «Фармакологія з рецептурою», яка витримала чотири перевидання. Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1989). Досліджував вікові особливості дії ліків, протисудомну дію похідних роданіну та тіогідантоїну, виявив взаємозалежність їх хімічної будови, протисудомної активності й токсичності. Розробив низку препаратів для уповільнення процесу старіння. Автор публікацій про видатних земляків, зокрема, виявив і опублікував нові факти з життя академіка Д.К. Заболотного, які замовчувалися або спотворювалися за тоталітарного режиму. Один із засновників вінницького земляцтва у Києві. Література 1. Западнюк Віталій Гнатович // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2010. – Т. 10. – С. 225–226 : фот. 2. Западнюк Віталій Гнатович // Українські лікарі : біобібліогр. довід. Кн. 3. Учасники національно-визвольної боротьби та українського державотворення. Репресовані та реабілітовані лікарі України. – Львів, 2008. – С. 64–66 : фот.

23.06 – 70 років від дня народження Булата Леоніда Мойсейовича (23.06.1946, с. Довжок, Ямпільського р-ну Вінницької обл.), педіатра, доктора медичних наук (1994), доцента (1995), професора (2001). Закінчив Вінницький медичний інститут (1975). Лікар-інтерн, терапевт Літинської центральної районної лікарні на Вінниччині (1975-1976), лікар-педіатр тієї ж лікарні (1976-1977). З 1977 р. – у Вінницькому медичному інституті: клінічний ординатор (1977-1979), асистент (1979-1993), доцент кафедри педіатрії лікувального факультету (19931996), в. о. завідувача кафедри дитячих хвороб лікувального факультету (1996-1997), з 1997 року – завідувач кафедри пропедевтики дитячих захворювань та догляду за хворими дітьми ВНМУ ім. М.І. Пирогова. Автор численних наукових праць, раціоналізаторських пропозицій. Основні напрямки наукових досліджень: діагностика і немедикаментозна терапія органів дихання й травлення у дітей, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС. Нагороджений знаком «Відмінник охорони здоров’я». Фахівець вищої кваліфікаційної категорії. Багато часу приділяє лікувально-педіатричній роботі. Досконало володіє клінічними, інструментальними й лабораторними методами дослідження та лікування дітей. Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Література 1. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 158, 160, [243 : фот.] 2. Лайко Л. І. Булат Леонід Мойсейович / Л. І. Лайко // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2004. – Т. 3. – С. 573 : фот.

27.06 – 85 років від дня народження Сєркової Валентини Костянтинівни (27.06.1931, с. Жуково Дубровського р-ну Брянської обл.), доктора медичних наук (1987), доцента (1977), професора (1989). Закінчила з відзнакою Вінницький медичний інститут (1955). Аспірант (19551958), асистент (1958-1975), доцент кафедри факультетської терапії (1975-1988), професор кафедри внутрішніх хвороб № 1 ВНМУ ім. М. І. Пирогова (1988). Завідувач (1988-2006), з 2006 року – професор кафедри факультетської терапії ВНМУ ім. М.І. Пирогова, нині кафедра внутрішньої медицини № 1. Автор понад 300 наукових праць, раціоналізаторських пропозицій, автор і співавтор 10 монографій, 5 навчальних посібників. Співавтор підручника «Факультетська терапія» (Вінниця, 2005). Член робочої групи із серцевої недостатності Українського товариства кардіології, член центральної методичної комісії при Міністерстві охорони здоров’я України, голова обласного товариства терапевтів, член правління національних товариств терапевтів, кардіологів і нефрологів, очолює профільну терапевтичну комісію в 57

університеті. Створила Вінницьку наукову школу нефрологів. Нагороджена медаллю «За трудову доблесть» (1981), вищою нагородою АМН України – золотою медаллю ім. академіка М.Д. Стражеско (2012), численними Почесними грамотами Міністерства охорони здоров’я України і Міністерства освіти та науки України, Вінницької держадміністрації та обласної Ради, знаками «Відмінник охорони здоров’я», «Відмінник освіти України». Заслужений діяч науки і техніки України (2003). У 2013 р. Указом Президента України В.К. Сєрковій було призначено довічну державну стипендію. Автор понад 300 наукових праць, в т. ч. в зарубіжних виданнях, співавтор 10 монографій. Напрямки наукової діяльності: гіпертонічна хвороба, ішемічна хвороба серця, серцева недостатність, ін. Література 1. Валентина Костянтинівна Сєркова : (до 70-річчя від дня народження) // Український кардіологічний журнал. – 2003. – № 5. – С. 152 : фот. 2. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 10, 81, 82, 84, [258 : фот.]. 3. Гасюк В. Берегиня / В. Гасюк // Вінницька правда. – 1990. – 29 квіт. (№ 100). – С. 6. 4. «Кругла» дата Валентини Сєркової // Вінниччина. – 2003. – 8 лип. – С. 3. 5. Сєркова Валентина Костянтинівна : біобібліогр. покажчик / ВНМУ ім. М. І. Пирогова ; наук. бібліотека ; упоряд. Л. В. Сухарєва, Н. М. Струтинська ; О. Г. Процек. – Вінниця, 2002. – 31 с. 58

6. Основные этапы и направления деятельности Винницкого медицинского института им. Н.И. Пирогова : (материалы юбилейной научной конференции ВМИ) / отв. ред. М. П. Рудюк. – Київ : Здоров’я, 1969. – С. 11, 29, 92. 7. Професор Сєркова: «Треба бути об’єктивним, навіть якщо студент не подобається тобі як людина» : [інтерв’ю проф. кафедри факультет. терапії В. К. Сєркової] / В. К. Сєркова ; спілкувалась В. Родінкова // Молодий медик. – 2001. – № 14. – С. 4.

29.06 – 85 років від дня народження Гайструка Анатолія Никифоровича (29.06.1931, Великі Мошківці Андрушівського р-ну Житомирської обл.), акушера-гінеколога, доцента (1974), доктора медичних наук (1978), професора (1981). Закінчив Житомирське медичне училище (1956). Вінницький медичний інститут (1962). Працював районним акушером-гінекологом Тиврівського району Вінницької обл. (1962-1965). Клінічний ординатор кафедри акушерства і гінекології Львівського медичного інституту (1965-1967). З 1967 р. – У ВНМУ ім. М.І. Пирогова: асистент кафедри акушерства і гінекології (19671974), доцент (1974-1979), професор кафедри акушерства і гінекології педіатричного факультету того ж ВНЗ (1979). Завідувач кафедри акушерства і гінекології факультету удосконалення лікарів (1979-1983), професор кафедри акушерства і гінекології педіатричного факультету (19831984), професор кафедри акушерства і гінекології лікувального факультету (1984-1989), завідувач кафедри 59

акушерства і гінекології № 2 ВНМУ ім. М.І. Пирогова (1989-2009). З 2009 року – професор кафедри акушерства і гінекології № 2 того ж ВНЗ. Володіє технікою всіх оперативних втручань, що застосовуються в акушерськогінекологічній практиці. Автор численних наукових праць та раціоналізаторських пропозицій. Наукові дослідження : клінічна оцінка фетоплацентарної системи, профілактика акушерських ускладнень у жінок з пізнім гестозом та анемією вагітних, вивчення функціонального стану та адаптаційних можливостей системи мати-плацента-плід за умов акушерських та екстрагенітальних патологій з подальшим прогнозуванням перебігу вагітності та пологів. Література 1. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 149–150, 152, [245 : фот.] 2. Основные этапы и направления деятельности Винницкого медицинского института им. Н.И. Пирогова : (материалы юбилейной научной конференции ВМИ) / отв. ред. М. П. Рудюк. – Київ : Здоров’я, 1969. – С. 64. 3. Процек О. Г. Гайструк Анатолій Никифорович/ О. Г. Процек // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2006. – Т. 5. – С. 313–314 : фот. 4. Яворський П. В. Гордість Житомирського Полісся / П. В. Яворський // Пульс-норма. – 2013. – 20 черв. (№ 25). – С. 6.

У червні 2016 р. – 120 років від дня народження Вайнберґа Бориса Григоровича (червень 1896, м. Кілія Бессарабської губернії, нині Одеської обл. – 14.02.1960, м. Одеса), мікробіолога, професора (1936). Закінчив фізико-математичний факультет Новоросійського університету в Одесі (1919), лікувальний факультет Одеського медичного інституту (1925). Працював у санітарно-бактеріологічних лабораторіях у містах Вінниця і Проскурів, нині м. Хмельницький, в Севастопольському бактеріологічному інституті. З 1929 р. – в Одеському медичному інституті. Під час Великої Вітчизняної війни – в Узбецькому інституті епідеміології та мікробіології, завідувач відділу рикетсіозів. Упродовж 1948-1950 рр. – в Одеському фармацевтичному інституті: завідувач кафедри мікробіології. Одночасно з 1936 р. – в Одеському інституті епідеміології та мікробіології, нині Український науково-дослідний протичумний інститут ім. І.І. Мечникова, з перервою: завідувач лабораторії, заступник директора з наукової частини (1937-1959). Вивчав питання анафілаксії і алергології, мінливість бактерій, методи імунізації проти сказу, черевного тифу, дизентерії, а також діагностування вірусних інфекцій. Література 1. Булах С. М. Вайнберґ Борис Григорович / С. М. Булах // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2005. – Т. 4. – С. 22 : фот. – Бібліогр. в кінці ст.

У червні 2016 р. – 130 років від дня народження Тутаєва Григорія Васильовича (1886-?), фармаколога, доцента (1950), професора (1960). Закінчив медичний факультет Харківського університету (1912). Працював терапевтом Олександрівської лікарні у м. Харків, одночасно – асистент кафедри фармакології Харківського університету (1912-1914). У 1914 р. був призваний на військову службу. У 1922 р. повертається до Харкова, де працює спочатку асистентом, згодом доцентом кафедри фармакології Харківського університету. Завідувач кафедри фармакології Харківського психоневрологічного інституту. Працював в Інституті експериментальної ендокринології і органотерапії. З 1935 р. – в Інституті експериментальної фармації. Завідувач кафедри фармакології Вінницького медичного інституту (1944-1962). Автор 80 наукових праць. Проводив дослідження гормональних речовин у зв’язку зі змінами функції центральної нервової системи; впливу мінеральної радонової води курорту «Хмільник» на систему кровопостачання і окисні процеси в тканинах холоднокровних та теплокровних тварин. Вивчав місцеву лікарську флору, зокрема, з ведмежої цибулі (черемші) співробітниками кафедри під керівництвом Г.В. Тутаєва був створений препарат «Урзал» з фітонцидною протизапальною та репаративною діями. Використовувався в хірургії, дерматологічній і акушерсько-гінекологічній практиці. 62

Література 1. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 69. 2. Основные этапы и направления деятельности Винницкого медицинского института им. Н. И. Пирогова : (материалы юбилейной научной конференции ВМИ) / отв. ред. М. П. Рудюк. – Київ : Здоров’я, 1969. – С. 50, 85. 3. Тутаєв Григорій Васильович // Кафедрі фармакології ВНМУ – 70 років / уклад. Г. І. Степанюк, Н. І. Іванова. – Вінниця : Континент-ПРИМ, 2007. – С. 46–47 : фот.

Липень 06.07 – 70 років від дня народження Сандула Петра Пилиповича (06.07.1946, с. Гордіївка Тростянецького району Вінницької області – 24.02.2013, м. Ладижин), голови концерну «Біолік». Працював директором Ладижинського спиртового заводу, заступником генерального директора, генеральним директором державного підприємства «Ензим». Під його керівництвом створено концерн та споруджено у 1994 р. завод з випуску гірких настоянок і цілющих бальзамів, лікарських засобів, які прославили Вінниччину й Україну. Нагороджений Золотою медаллю ВДНГ СРСР, орденом «За трудові досягнення» ІV ступеня. Література 1. Кунашенко Т. Сандул – «Біолік» : [про життєвий шлях голови правління концерну «Біолік» П. Сандула ] / Т. Кунашенко // Ядро 63

інтелігентності. – Вінниця : «Подолія»-К, 2004. – С. 251–256. 2. Не стало батька «Сандуліна» та «Вігора» // Нове місто. – 2013. – 28 лют. – С. 4 : фот. 3. Сандул Петро Пилипович : голова концерну «Біолік» // Золота книга ділової еліти України : презентаційний альманах. У 4 т. Т. 4. – Київ, 2000. – C. 188 : фот.

Серпень 06.08 – 115 років від дня народження Чернова Василя Михайловича (06.08.1901, м. Борисоглєбськ, РФ) доктор медичних наук (1948), професор (1951). Закінчив медичний факультет Воронезького університету (1928). Працював лікарем. Асистент кафедри фізіології Воронезького медичного інституту (1929-1933), науковий співробітник відділу фармакології Ленінградського інституту експериментальної медицини (1933-1936), старший науковий співробітник, завідувач відділу фармакології Московського інституту експериментальної медицини (1936-1941), за сумісництвом асистент кафедри фармакології 1-го Московського медичного інституту (1937-1938). Під час Великої Вітчизняної війни – військовий токсиколог Військовоморського флоту (1941-1945). Завідувач лабораторії Інституту фармакології (м. Москва, 1945-1947), старший науковий співробітник лабораторії Інституту терапії АМН СРСР (1947-1948), старший науковий співробітник Інституту фізіології АМН СРСР (1948), завідувач відділу нормальної і патологічної фізіології Інституту акушерства 64

та гінекології (1948-1953) АМН СРСР, завідувач кафедри фармакології, заступник директора з наукової роботи Кишинівського медичного інституту (1952-1961), проректор із наукової роботи Ставропольського медичного інституту, завідувач кафедри патофізіології (1961-1962) того ж інституту. Завідувач кафедри фармакології Вінницького медичного інституту, нині національний університет, (19621964); завідувач (1965-1971), професор Центральної науково-дослідної лабораторії Львівського медичного інституту (1971-1972). Автор понад 80 наукових праць, серед них 2 монографії. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Напрямки наукових досліджень: токсикологія і фармакотерапія отруєнь технічними рідинами, фізіологія і фармакологія вегетативної нервової системи, вивчення етіопатогенезу та фармакотерапії артеріальної гіпертензії, дослідження фармакологічних властивостей та механізмів дії нових синтетичних лікарських засобів. Література 1. Архів ВНМУ, спр. № 444 , т. 2, арк. 479–508. 2. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 70. 3. Кузьмінов Б. Чєрнов Васілій Михайлович / Б. Кузьмінов, О. Луцик // Зіменковський Б. С. Професори Львівського Національного медичного університету імені Данила Галицького: 1784–2006 / Б. С. Зіменковський, М. Р. Гжегоцький, О. Д. Луцик. – Львів : Наутілус, 2006. – С. 298–299 : фот.

4. Основные этапы и направления деятельности Винницкого медицинского института им. Н. И. Пирогова : (материалы юбилейной научной конференции ВМИ) / отв. ред. М. П. Рудюк. – Київ : Здоров’я, 1969. – С. 85– 86. 5. Чернов Василь Михайлович // Кафедрі фармакології ВНМУ – 70 років / уклад. Г. І. Степанюк, Н. І. Іванова. – Вінниця: Континент-ПРИМ, 2007. – С. 47–48.

08.08 – 140 років від дня народження Дубровського Іоанна Георгійовича (08.08.1876, с. Сазонове Рязанської губернії, нині Рязанської обл., РФ – 15.03.1959, с. Глухівці, нині Козятинського р-ну Вінницької обл.), священика, протоієрея, гомеопата. Закінчив Тамбовську духовну семінарію (1898 р. за ін. даними у 1897 р.) і отримав диплом фельдшера. У тогочасних семінаріях майбутні пастирі, окрім богословської освіти, впродовж 3-х річного фельдшерського курсу, здобували ще й середню медичну освіту. Така практика була введена для того, аби забезпечити провінцію медичними кадрами, котрих на той час бракувало. Був рукоприкладений у сан диякона. Служив в одній з церков Тамбова. У 1900 р. вступив до медичного університету. Достеменно невідомо, у якому вузі навчався священик, але за деякими версіями, це був московський навчальний заклад. На початку ХХ сторіччя разом з дружиною Дубровський переїжджає в Україну, де отримує сан пресвітера та місце служіння – церкву села Глухівці Бердичівського повіту Київської губернії. Живучи на приході, молодий пастир лікує місцеве населення. Відомо, 66

що священик лікував навіть дружину міністра внутрішніх справ Г. Ягоди. Священик лікував різноманітні захворювання: шлункові, нервові, безпліддя, хвороби зору, онкологічні, ін. за допомогою молитви та гомеопатії. За свою лікарську практику отець Іоанн прийняв близько півмільйона хворих. Місцеве керівництво змушене було виділити ділянку землі під аеродром, на який доставляли високопосадових осіб. Коли у 1919-1921 рр. повітових лікарів відкликали на фронт, священик Іоанн самотужки боровся проти епідемії тифу й холери. За лікарську діяльність та ліквідацію епідемії холери й тифу нагороджений Хрестом. У 1932 р. був безпідставно репресований. Заслання перебував у Підмосков’ї, де працював на будівництві міста Електросталь, а пізніше – у притабірній лікарні. Завдяки клопотанню селян с. Глухівці священика у 1936 р. звільнили. У 1952 році протоієрей Іоанн Дубровський отримав орден Святого Володимира та право носіння другого хреста з прикрасами. В 1954 р. отримав офіційний дозвіл Міністерства охорони здоров’я на лікарську діяльність в галузі гомеопатії. До І.Г. Дубровського з усього СРСР приїжджали хворі лікуватися, а лікарі – вивчати гомеопатію Література 1. Гуцол Е. М. Імена в гомеопатії: Іоанн Георгійович Дубровський / Е. М. Гуцол, Л. П. Гуцол // Сучасні напрямки розвитку гомеопатії в Україні : матеріали науково-практичної інтернет-конференції, 26-27 листоп. 2009 р. / за ред. О. І. Тихонова, С. О. Тихонової. – Харків, 2009. – С. 5. 67

2. Давидовський Н. Подільський Агапіт / Н. Давидовський // Одигитрія. – 2011. – Груд. (№ 12). – С. 7 : фот.

09.08 – 65 років від дня народження Войцеховського Валерія Григоровича (09.08.1951, с. Митки Барського р-ну Вінницької обл.), мікробіолога, доктора медичних наук (2004), професора (2004). Закінчив Київський медичний інститут, нині Національний медичний університет (1973), де відтоді й працює: з 2005 р. – професор кафедри мікробіології, вірусології та імунології. З 2006 р. – академік Академії наук вищої освіти України, з 2007 р. – академік Міжнародної академії наук екології, безпеки людини і природи. Нагороджений Почесною грамотою МОН України (2005), Почесною грамотою МОЗ України (2006). Вивчає механізми розвитку та диференціації мікроорганізмів, закономірності спороутворення, аутоіндуктори розвитку, процеси міжклітинної взаємодії, хімічні комунікації у бактерій і систем, які регулюють експресію генів, що відповідають за фактори вірулентності, роль клітин, біополімерів у регуляції розвитку та диференціації мікроорганізмів. Література 1. Войцеховський Валерій Григорович // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2008. – Т. 8. – С. 690 : фот.

09.08 – 80 років від дня народження Палія Гордія Кіндратовича (09.08.1936, с. Лотівка Шепетівського р-ну Хмельницької обл.), доктора медичних наук (1975), доцента (1972), професора (1976). Закінчив Рівненську фельдшерськоакушерську школу (1955), з відзнакою – Чернівецький медичний інститут (1964). Завідувач фельдшерсько-акушерським пунктом (с. Мала Совпа Межиріцького р-ну Рівненської обл. (1955). Служив у Радянській Армії (1955-1958). Старший лаборант (1964-1965), асистент (1965-1970), доцент (1970-1972), в. о. завідувача кафедри (1972), завідувач кафедри мікробіології (1972-1976), вчений секретар Вченої ради Чернівецького медичного інституту (1968-1976). З 1976 р. – завідувач кафедри мікробіології ВНМУ ім. М.І. Пирогова, проректор з науково-педагогічної роботи (міжнародні зв’язки) того ж ВНЗ (1980-2011). З 1994 р. – академік Академії вищої школи України. Заслужений діяч науки і техніки України (1991). Працював членом спеціалізованих рад по захисту докторських дисертацій при Інституті епідеміології та інфекційних хвороб ім. Громашевського АМН України, журналу «Антибиотики и химиотерапия» (м. Москва), Інституту мікробіології та імунології ім. Мечникова АМН України, членом експертної ради з профілактичної медицини ВАК України (2000-2005). Член редакційних рад Державної Фармакопеї України, «Мікробіологічного журналу» НАН України, «Вісника Вінницького 69

національного медичного університету», науковотеоретичного журналу «Загальна патологія та патологічна фізіологія», членом президій Українського наукового товариства мікробіологів, епідеміологів, паразитологів ім. Д.К. Заболотного, Українського мікробіологічного товариства ім. С.М. Вернадського НАН України, головою Вінницької обласної філії наукового товариства мікробіологів, епідеміологів та паразитологів. Автор численних наукових праць, авторських свідоцтв на винаходи, патентів. Зробив значний внесок у розвиток мікробіології, імунології, вірусології. Особливо значущі й визнані в нашій країні та за кордоном його роботи зі створення нових антимікробних препаратів для профілактики й лікування інфекційних захворювань. Від початку діяльності Фармакологічного комітету МОЗ України з 1992 р. до 1996 р. Г.К. Палій очолював експертну комісію з протимікробних, противірусних та фунгістатичних засобів. Багаторічні дослідження Г.К. Палія і його учнів завершились розробкою і впровадженням в медичну практику вітчизняного оригінального лікарського антисептичного препарату декаметоксину, який не має аналогів у світі. Перспективним науковим напрямом вченого стало визначення впливу антисептиків на мікро- та макроорганізми. Багато уваги Г.К. Палій приділяє розробці, вдосконаленню методів мікробіологічного дослідження мікроорганізмів. Заслужений діяч науки і техніки України (1991). Нагороджений ювілейними медалями Д.К. Заболотного, Л.В. Громашевського, Луї Пастера, преміями М.І. Пирогова, 70

фонду «Професіонал», знаками «Відмінник охорони здоров’я», «Винахідник СРСР», бронзовою медаллю ВДНГ СРСР та ін. Література 1. Визначний науковець і педагог. До 60-річчя Г. К. Палія // Інфекційні хвороби. – 1996. – № 4. – С. 59–60 : фот. 2. Відзнака за працю : [про присвоєння проф. Г. К. Палію почесного звання «Заслужений діяч науки і техніки України»] // Молодий медик. – 1991. – 11 жовт. (№ 27) : фот. 3. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 8, 32, 51, [255 : фот.]. 4. Гордій Кіндратович Палій : (до 70-річчя від дня народження) // Вісник Вінницького державного медичного університету. – 2006. – Т. 10, № 2. – С. 316–317 : фот. 5. Гордій Кіндратович Палій : (до 70-річчя від дня народження) // Мікробіологічний журнал. – 2006. – Т. 68, № 6. – С. 68–69 : фот. 6. Гордій Кіндратович Палій : (до 60-річчя від дня народження) // Мікробіологічний журнал. – 1996. – Т. 58, № 6. – С. 92–94 : фот. 7. Гордій Кіндратович Палій : (до 65-річчя від дня народження) // Вісник Вінницького державного медичного університету. – 2001. – Т. 5, № 2. – С. 612–613 : фот. 8. До 75-річчя професора Гордія Кіндратовича Палія // Аннали Мечниковського інституту. – 2011. – № 3. – С. 56–57. 9. Палій Гордій Кіндратович // Імена України 2007 : біографічний енциклопедичний словник / Ін-т гуманітар. досліджень АН України ; уклад.: Л. Г. Андрієнко, С. А. Бакута, І. Д. Зосимович [та ін.]. – Київ : Фенікс, 2007. – С. 380–381. 10. Palіy Gordіy Kіndratovich // Dictionary of International Biography / International Biographical Centre. – 26th ed. – Cambridge (England), 1998. – March/April – Ref. DIB 26/3, CB2 2QP.

11. Рекрут Я. Ліки професора Палія : [про лікувальні препарати, розроблені проф. ВНМУ ім. М.І. Пирогова Г. К. Палієм та його учнями] / Я. Рекрут // Робітнича газета. – 2003. – 7 лют. (№ 19). 12. Сенс оптимізму в мікробіології : біобібліогр. покажч. до 75річчя від дня народж. Палія Гордія Кіндратовича / уклад. Л. В. Сухарєва, Н. М. Кравчук, к.м.н. Н. М. Шевчук ; авт. вступ. ст. акад. АН ВШ України, засл. діяч науки і техніки України, д-р мед. наук, проф. Ю. Л. Волянський ; відп. за вип. Л. І. Шпукал. – Вінниця, 2011. – 75 с., іл. – (Серія «Вчені нашого університету»).

19.08 – 115 років від дня народження Галаєва Дмитра Андрійовича (06.(19).08.1901, м. Вітебськ, Білорусь – ?, Одеса) – кандидат медичних наук (1947), доцент (1946). Закінчив Одеський медичний інститут (1924). Навчаючись, працював препаратором кафедри патологічної фізіології (1921-1924). Служив молодшим лікарем 80-го Ленінградського стрілецького полку (1924-1925). Працював судовомедичним експертом Вітебського окружного відділу охорони здоров’я БРСР (1925-1927), судовим медиком Одеського окружного відділу охорони здоров’я (1927-1929), в. о. асистента (1928-1929), асистентом кафедри судової медицини (1929-1930), асистентом кафедри патологічної анатомії Одеського медичного інституту (1930-1931). Асистент біологічної секції інституту науково-судової експертизи (1931-1932), помічник прозектора 1-ї Одеської клінічної лікарні (1931-1932), за сумісництвом - асистент біостанції Одеського Інституту судової експертизи; судовий 72

лікар морського флоту (1932-1933), асистент кафедри патологічної анатомії Одеського медичного інституту (19331939), асистент кафедри судової медицини Одеського медичного інституту (1939-1941), за сумісництвом – судовомедичний експерт Одеської обласної судово-медичної лабораторії. Під час Великої Вітчизняної війни – в діючій армії: начальник патолого-анатомічної лабораторії 9-ї армії (19411943), головний судово-медичний експерт 9-ї армії, головний судово-медичний експерт Північно-Кавказького фронту (1943); помічник головного судово-медичного експерта 1-го Білоруського фронту (1943-1944), судовомедичний експерт Центральної судово-медичної лабораторії Головного військово-санітарного управління Червоної армії (м. Москва, 1944-1945). В. о. завідувача, завідувач кафедри судової медицини Вінницького медінституту (1945-1950); упродовж 19451948 рр. – обласний судово-медичний експерт за сумісництвом. Завідувач кафедри (1950-1966) та курсу (1966-1968) судової медицини Львівського медичного інституту. Автор близько 30 наукових праць. Нагороджений медалями «За бойові заслуги» (1943), «За оборону Кавказа» (1944), «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.» (1945). Напрямки наукових досліджень: судово-медична експертиза утоплення, отруєнь грибами; вивчення закономірностей гнильних змін трупного матеріалу; патоморфологія щитоподібної залози при наглій смерті.

Література 1. Архів ВНМУ, спр. № 86, Т. 1, арк. 299–316. 2. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 191–192. 3. Найда А. Галаєв Дмітрій Андрєєвіч / А. Найда, О. Луцик // Зіменковський Б. С. Професори Львівського Національного медичного університету імені Данила Галицького: 1784–2006 / Б. С. Зіменковський, М. Р. Гжегоцький, О. Д. Луцик. – Львів : Наутілус, 2006. – С. 52 : фот. 4. Основные этапы и направления деятельности Винницкого медицинского института им. Н. И. Пирогова : (материалы юбилейной научной конференции ВМИ) / отв. ред. М. П. Рудюк. – Київ : Здоров’я, 1969. – С. 126.

23.08 – 15 років тому (2001) створена кафедра внутрішньої медицини медичного факультету № 2 ВНМУ ім. М.І. Пирогова Література 1. Кафедра внутрішньої медицини медичного факультету № 2 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.vnmu. edu.ua /кафедра-внутрішньої-медицини-медичного-факультету-№ 2. – Дата доступу : 21.05.2013. – Назва з екрана.

25.08 – 165 років від дня народження Рішаві Людвіга Альбертовича (25.08.1851, містечко Немирів Подільської губернії, нині райцентр Вінницької обл. – 16.01.1915, м. Одеса), ботаніка, професора. Навчався в Білоцерківській та 74

Немирівській гімназіях. Закінчив Новоросійський університет (1872). З цього ж року – консерватор (хранитель) університетського ботанічного кабінету в Новоросійському університеті, де працював з перервами впродовж 38 років. У 1878 р. захистив дисертацію «До питання про дихання рослин» і здобув ступінь магістра ботаніки. Упродовж 1879-1884 рр. – екстраординарний професор ботаніки Варшавського університету. Після захисту у 1885 році докторської дисертації «До питання про так званий гальванотропізм» до 1893 р. очолював кафедру ботаніки в Новоросійському університеті. Від часу заснування медичного факультету Новоросійського університету викладав підготовлений ним курс ботаніки студентам-медикам. З 1904 р. – заслужений ординарний професор. У 1910-1915 рр. – керівник ботанічної лабораторії Одеських Вищих жіночих курсів. Упродовж 1895-1905 рр. читав науково-популярні лекції, які організовувало Товариство природодослідників (природознавців) в Одесі. Учень і послідовник Л. Ценковського – одного з засновників вітчизняної мікробіології (як ветеринарної, так і медичної). Відомий дослідник морської та прісноводної альгофлори України. Вивчав фізіологію рослин, морфологію та систематику водоростей, грибів. Один з небагатьох українських дослідників симбіотичної природи лишайників. Автор понад 20 наукових праць. Голова Одеського товариства садівництва та попечитель школи садівників (1895-1898). Похований на старому Одеському цвинтарі.

Література 1. Рішаві Людвіг Альбертович (1851-1915) // Медицина в Україні : біобібліогр. словник / авт.-упоряд. С. М. Булах, М. М. Гайдучок, Л. Б. Долинна [та ін.] ; наук. керівник Р. І. Павленко ; Нац. наук. мед. б-ка України. – Київ : СПД Коляда О. П., 2012. – Вип. 2. Друга половина ХІХ – початок ХХ століття. Літери Л-С. – С. 212. – (Медична біографістика).

80 років тому (серпень 1936) засновано кафедру госпітальної терапії, нині кафедра внутрішньої медицини № 2 ВНМУ ім. М.І. Пирогова. Література 1. Кафедра внутрішньої медицини № 2 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.vnmu.edu.ua/2кафедра-внутрішньоїмедицини-2. – Дата доступу : 21.05.2013. – Назва з екрана. 2. Маленький В. П. Основні етапи діяльності кафедри госпітальної терапії № 1 // Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 85–90. 3. Царенко С. О. Лікарня на Замості : нарис з історії медицини Вінниччини / С. О. Царенко, О. В. Солєйко, Л. П. Солейко. – Київ ; Вінниця, 1998. – С. 31.

Вересень 01.09 – 115 років від дня народження Гейнісмана Якова Ісаковича (01.09.1901, Вінниця – 23.07.1960, м. Київ) – лікаррентгенолог. Доктор медичних наук (1949), професор (1951). 76

Закінчив університет (1924) та медичний інститут у Києві (1930). Упродовж 1924–1930 рр. працював в Українському рентгенорадіологічному інституті, нині Інститут медичної радіології АМНУ; завідувач рентгенологічного відділу (1930–1941), завідувач відділу нейрорентгенології (1950–1959) у Київському НДІ нейрохірургії. Військовий лікар (1941–1943); завідувач рентгенологічного відділу клініки нервових хвороб Всесоюзного інституту експериментальної медицини (Москва, 1943–1944); завідувач рентгенологічного відділу Інституту неврології АМН СРСР (Москва, 1944–1950). Наукові дослідження в галузі нейрорентгенології, нейроонкології, нейротравматології, вад розвитку ЦНС. Похований на Лук’янівському цвинтарі у Києві. Література 1. Сергієнко Т. М. Гейнісман Яків Ісакович / Т. М. Сергієнко, В. І. Цимбалюк // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2006. – Т. 5. – С. 438–439. : фот.

01.09 – 110 років від дня народження Стояновського Олександра Федоровича (01.09.1906, с. Єлисеївка Дніпропетровської обл. – ?), гігієніста, доктора медичних наук (1941), професора (1942). Закінчив Харківський медичний інститут (1931). Працював промисловим санітарним лікарем районного відділу охорони здоров’я на Донбасі (1931). Асистент гігієнічного відділу Інституту гігієни праці і профзахворювань у м. Сталіно, нині м. Донецьк (1931-1934), 77

за сумісництвом – асистент кафедри гігієни праці Донецького медичного інституту. Упродовж 1933-1934 рр. – завідувач гігієнічного відділу Інституту охорони праці в м. Ростов-на-Дону (1934-1936), за сумісництвом – асистент кафедри гігієни праці того ж ВНЗ (1935-1940). Старший науковий співробітник Інституту промислової санітарії і гігієни, за сумісництвом – лікар-гігієніст санітарногігієнічної лабораторії (1936-1940) в м. Ростов-на-Дону. Доцент (1940), професор (1942-1943) кафедри загальної гігієни Томського медичного інституту, завідувач кафедри шкільної гігієни того ж ВНЗ (1941-1944). Завідувач кафедри загальної гігієни Північно-Осетинського медичного інституту (м. Орджонікідзе, 1944). Завідувач кафедри загальної гігієни Вінницького медичного інституту (1944–1946). З 1946 р. – завідувач кафедри загальної гігієни Дніпропетровського, згодом – кафедри гігієни Одеського медичного інститутів. Напрямки наукової діяльності: гігієна праці, харчування, ґрунту. Література 1. Архів ВНМУ, спр. № 22 , ч. 2, арк. 179–188, 188 зв., 353. 2. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 54. 3. Основные этапы и направления деятельности Винницкого медицинского института им. Н. И. Пирогова : (материалы юбилейной научной конференции ВМИ) / отв. ред. М. П. Рудюк. – Київ : Здоров’я, 1969. – С. 75.

01.09 – 95 років тому (1921) відкрито Вінницьку профшколу для середнього медичного персоналу, нині медичний коледж ім. акад. Д.К. Заболотного. Вищий навчальний заклад I-II рівня акредитації здійснює підготовку фахівців зі спеціальностей «Лабораторна діагностика», «Фармація», «Лікувальна справа», «Сестринська справа», «Стоматологія ортопедична», «Акушерська справа». Література 1. Андрієвський І. Ю. Майбутніх Амосових, Єлізарових та Федорових плекають у Вінницькому медколеджі / І. Ю. Андрієвський // Вінничанка. – 2013. – № 6. – С. 16–17 : фот. 2. Від училища – до коледжу: тези науково-практичної конференції, (Вінниця, 15-16 грудня 1994 р.) / ред. О. О. Приходський. – Вінниця, 1994. – 41 с. 3. Тарасюк В. С. Вінницький медичний коледж ім. акад. Д. К.Заболотного / В. С. Тарасюк, З. П. Бєлова. – Вінниця, 2001. – 103 с.

01.09 – 80 років тому (1936) відкрито Могилів-Подільське медичне училище, нині коледж – вищий навчальний заклад І рівня акредитації, який готує фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня

«молодший спеціаліст» зі спеціальностей «Лікувальна справа», «Сестринська справа», «Стоматологія», «Акушерська справа». Література 1. Костецька В. Могилів-Подільський медичний коледж – гарант високого професіоналізму / В. Костецька // Вінниччина. – 2011. – 28 жовт. – С. 7 : фот. 2. Могилів-Подільському медичному коледжу – 75 років // Вінниччина медична. – 2011. – Листоп. (№ 15/16). – С. 5. 3. У постійному творчому пошуку // Слово Придністров’я. – 2009. – 5 черв. – С. 6.

01.09 – 50 років тому (1966) відкрито Погребищенське медичне училище, нині коледж. Навчальний заклад І рівня акредитації надає вищу освіту освітньо-кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст» за спеціальностями «Лікувальна справа», «Сестринська справа», «Акушерська справа». Література 1. Гаврилюк О. Надросся скликає романтиків : [про Погребищенський медичний коледж] / О. Гаврилюк ; записав Е. Подільський // Вінничанка. – 2013. – № 10. – С. 18–19 : фот. 2. Подільський Е. Медична цитадель Надросся / Е. Подільський // Нова Вінницька газета. – 2011. – 15 черв. – С. 3 : фот. 3. Трублаєвич О. Тут готують медиків / О. Трублаєвич // Колос. – 2006. – 15 листоп. – С. 2.

10.09 – 85 років від дня народження Шапаренка Павла Пилиповича (10.09.1931, с. Кіндратівка Хотинського р-ну Сумської обл. – 22.02.2008, м. Вінниця), анатома, доцента (1981), доктора медичних наук (1991), професора (1992). Закінчив з відзнакою фельдшерськоакушерську школу в м. Суми (1951), Вінницький медичний інститут (1957). Старший лаборант кафедри нормальної анатомії (1957), аспірант (1957-1960), асистент (1960-1980), доцент (1980-1990), в. о. завідувача (1990-1991), завідувач (1991-2006), професор кафедри нормальної анатомії ВНМУ ім. М.І. Пирогова (2006-2008). Працював заступником декана медичного та педіатричного факультетів того ж ВНЗ. Академік Міжнародної академії інтегративної антропології. Започаткував новий науковий напрямок – вивчення закономірностей соматоі органогенезу людини в процесі її розвитку. Він із групою своїх учнів провів дослідження антропологічного і фізичного розвитку людей різних вікових груп Подільського регіону України. Автор понад 200 наукових праць, зокрема, тритомного підручника з анатомії людини для студентів ВМНЗ, написаного українською мовою, 4-х монографій, 10-ти методичних посібників, численних раціоналізаторських пропозицій. Був членом координаційної ради Міжнародної асоціації морфологів країн СНД, головою Вінницького обласного товариства морфологів, членом редакційної колегії наукового журналу «Вісник морфології», з 1997 р. – відповідальним секретарем наглядової ради Національного 81

музею-садиби М.І. Пирогова. З його ініціативи в університеті була увічнена пам’ять випускників, викладачів, студентів, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни. На їх честь на території університету встановлено обеліск Слави. Література 1. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 36, 38-41, [259 : фот.]. 2. Мороз В. М. Пам’яті професора Шапаренка Павла Пилиповича / В. М. Мороз, Ю. Б. Чайковський, Ю. Й. Гумінський, Г. Я. Костюк // Клінічна анатомія та оперативна хірургія. – 2008. – Т. 7, № 2. – С. 89–90 : фот. 3. Основные этапы и направления деятельности Винницкого медицинского института им. Н. И. Пирогова : (материалы юбилейной научной конференции ВМИ) / отв. ред. М. П. Рудюк. – Київ : Здоров’я, 1969. – С. 11, 22, 29, 56. 4. Павло Пилипович Шапаренко – уважний викладач та Вчитель // Молодий медик. – 2006. – Верес. (№ 4). – С. 6 : фот. 5. Пам’яті товариша, колеги, вчителя : Шапаренко Павло Пилипович // Молодий медик. – 2008. – Лют. (№ 2). – С. 6 : фот. 6. Шапаренко Павло Пилипович : (до 70-річчя з дня народження) // Вісник морфології. – 2001. – Т. 7, № 2. – С. 309 : фот. 7. Шапаренко Павло Пилипович : (до 70-річчя з дня народження) // Вісник Вінницького державного медичного університету. – 2001. – Т. 5, № 2. – С. 614–615 : портр. 8. Щупка О. Професор родом з Кіндратівки / О. Щупка // Медицина і здоров’я. – 2014. – 7 серп. (№ 30/31). – С. 7.

11.09 – 115 років від дня народження Праведникова Сергія Миколайовича (11.09.1901, с. Суходол Бєловського р-ну Курської обл. – 1973, м. Вінниця), доктора медичних наук (1964), професора (1965). Закінчив одонтологічний факультет Харківського медичного інституту (1925) та лікувальний факультет того ж ВНЗ (1931). Працював ординатором клініки щелепно-лицьової хірургії Харківського стоматологічного інституту (19251927), лікарем-стоматологом Томаківської районної лікарні Дніпропетровської обл. і завідувачем стоматологічного відділу Харківської міської лікарні № 2 (1927-1941). Асистент кафедри загальної хірургії Харківської медичного інституту (1932-1937), асистент госпітальної і факультетської кафедр Харківської медичного інституту (1937-1941). Учасник ВВВ. Провідний хірург евакошпиталів 1-го Українського фронту (1943-1945). Майор медичної служби. Доцент кафедри шпитальної хірургії Вінницького медичного інституту (1946-1961), завідувач кафедри хірургічної стоматології Кемеровського медичного інституту (1961-1965). Професор кафедри госпітальної хірургії (курс щелепно-лицьової хірургії) (1965-1968), професор кафедри ортопедії і травматології (курс стоматології) (1968-1973) Вінницького медичного інституту. З 1966 р. – голова правління Вінницького обласного товариства стоматологів. Нагороджений орденом Червоної Зірки (1944), медалями «За перемогу над Німеччиною у Великій 83

Вітчизняній війні 1941–1945 рр.», «За доблесну працю», ювілейними медалями, знаком «Відмінник охорони здоров’я». Наукові праці, винаходи, раціоналізаторські пропозиції в галузі щелепно-лицьової хірургії і стоматології. Розробив нові методи лікування хронічного остеомієліта щелепи, фурункулів і карбункулів обличчя, запропонував нову методику відтворення моделей хронічного остеомієліта щелеп у тварин. Література 1. Архів ВНМУ, спр. № 879, арк. 457–486. 2. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 121–122. 3. Купин И. Низкий поклон : [о Праведникове С. Н.] / И. Купин // Медицинская газета. – 1968. – 14 июня. 4. Основные этапы и направления деятельности Винницкого медицинского института им. Н. И. Пирогова : (материалы юбилейной научной конференции ВМИ) / отв. ред. М. П. Рудюк. – Київ : Здоров’я, 1969. – С. 16, 78, 107–109, 111.

14.09. – 60 років від дня народження Фіщенка Володимира Олександровича (14.09.1956, м. Тульчин Вінницької обл.), доктора медичних наук (1993), доцента (1995), професора (2001). Закінчив з відзнакою Вінницький медичний інститут (1979). Лікар-інтерн, ортопедтравматолог Вінницького обласного шпиталю для інвалідів 84

Великої Вітчизняної війни (1979-1980), ортопедтравматолог Вінницької дитячої обласної лікарні (19801981), клінічний ординатор Київського НДІ ортопедії (19811983), аспірант Київського НДІ ортопедії (1984-1985). Асистент кафедри ортопедії і травматології і військовопольової хірургії (1985-1989), асистент кафедри дитячої хірургії педіатричного факультету Вінницького медичного інституту (1989-1990). Докторант Українського НДІ травматології та ортопедії, (1990-1993, м. Київ). Доцент кафедри дитячої хірургії педіатричного факультету (1994), кафедри травматології і ортопедії (1994), в. о. завідувача кафедри травматології, ортопедії і військовопольової хірургії (1994-1995), з 2005 р. – завідувач кафедри травматології, ортопедії і військово-польової хірургії ВНМУ ім. М.І. Пирогова. Автор розділу з травматології і ортопедії для підручника «Загальна хірургія». Постійно надає консультативну допомогу хворим Вінниці й області з різними травмами і захворюваннями опорно-рухового апарату. Здійснює операції ендопротезування кульшового суглоба, коригуючі остеотомії промаксимального відділу стегнової кістки. Автор понад 150 наукових праць. Напрямки наукових досліджень: діагностика і комплексне лікування родового паралічу верхніх кінцівок, діагностика та лікування остеомієліту хребта, профілактика та комплексне лікування хворих з наслідками пологової травми плечового сплетіння, хірургічне лікування вродженої й набутої косорукості.

Література 1. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 165–166, [258 : фот.] 2. Фіщенко Володимир Олександрович [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.vnmu. edu.ua/ajax/ department /46/ teacher/660. – Дата доступу : 20.06.2015. – Назва з екрана.

17.09 – 50 років від дня народження Сарафинюк Лариси Анатоліївни (17.09.1966, м. Вінниця), доцента (2002), старшого наукового співробітника (2004), доктора біологічних наук (2011), професора (2012). Закінчила з відзнакою природничогеографічний факультет Вінницького державного педагогічного інституту (1988). Старший лаборант кафедри анатомії і фізіології Вінницького педагогічного інституту (1988-1995), за сумісництвом – асистент тієї ж кафедри (1991-1992), асистент кафедри анатомії, фізіології та основ медичних знань (1995-1996) того ж ВНЗ. Упродовж 1996-1999 рр. навчалася в цільовій аспірантурі з відривом від виробництва при науководослідному центрі ВНМУ ім. М.І. Пирогова. Старший викладач (1999-2001), з 2001 р. – доцент кафедри анатомії і фізіології ВДПУ ім. М. Коцюбинського та за сумісництвом – старший науковий співробітник, доцент науково-дослідного центру ВНМУ ім. М.І. Пирогова. З 2011 р. – в. о. завідувача, завідувач кафедри фізичного виховання, лікарського контролю й лікувальної фізкультури ВНМУ ім. М.І. Пирогова. 86

Автор понад 150 наукових та навчально-методичних праць, із них 8 навчально-методичних посібників і численних статей у фахових виданнях та 4-х патентів на корисну модель. Література 1. Сарафинюк Лариса Анатоліївна [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.vnmu.edu.ua/ajax/department/11/teacher/1191. – Дата доступу : 21.03.2013. – Назва з екрана.

21.09 – 80 років від дня народження Смольського Леоніда Павловича (21.09.1936, с. Нова Синявка Старосинявського р-ну Хмельницької обл.), анатома, кандидата медичних наук (1970), доцента (1977). Закінчив з відзнакою Вінницький медичний інститут (1960). Працював хірургом Глинської дільничної лікарні Роменського р-ну на Сумщині (1960-1961), хірургом Вінницької міської лікарні № 2 (1961). З 1961 р. – у ВНМУ ім. М.І. Пирогова: в. о. асистента (1961-1964), асистент (1964-1976), доцент кафедри нормальної анатомії (з 1976 р.), заступник декана педіатричного факультету (1977-1980), декан по роботі з іноземними студентами (з 1980 р.), вчений секретар Ради ректорів Вінницького вузівського центру (з 1975 р.). Заступник декана лікувального (медичного факультету № 1) (1987-1994), з 1994 року – заступник декана медичного факультету ВНМУ ім. М.І. Пирогова. Працював заступником редактора газети «Молодий медик», нині її куратор, член редакційно-видавничої групи університету. З ініціативи Л.П. Смольського в університеті 87

проводяться соціологічні дослідження з питань організації навчального процесу та підготовки спеціалістів. Забезпечує постійний контакт колективу університету з засобами масової інформації з метою об’єктивного інформування громадськості про його діяльність. Організатор проведення університетських виставок творчих робіт студентівхудожників, фотолюбителів, вишивальниць, тощо. Автор численних наукових праць та раціоналізаторських пропозицій, співавтор 2-х методичних посібників, двотомного підручника для студентів вищих медичних навчальних закладів «Анатомія людини». Напрямки наукової діяльності: порівняльноанатомічний аспект будови м’язів нижніх кінцівок людини; вплив екстремальних факторів на репродуктивні органи. Заслужений працівник освіти України (2003). Нагороджений знаком «Відмінник охорони здоров’я» (1980), медаллю «Ветеран праці» (1988), Почесними грамотами Міністерства охорони здоров’я та вищої освіти України. Література 1. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 36, 39–41. 2. Вітаємо! : [про присвоєння Л. П. Смольському почесного звання «Заслужений працівник освіти України»] // Подолія. – 2003. – 27 трав. 3. Душа колективу // Вінниччина. – 2003. – 8 лип. – С. 3. 4. Леонід Павлович Смольський: «У мене немає комплексів» : [бесіда з Л. П. Смольським] / Смольський Л. П. // Молодий медик. – 2006. – Верес. (№ 4). – С. 7 : фот. 88

5. Основные этапы и направления деятельности Винницкого медицинского института им. Н. И. Пирогова : (материалы юбилейной научной конференции ВМИ) / отв. ред. М. П. Рудюк. – Київ : Здоров’я, 1969. – С. 56. 6. Смольський Леонід Павлович [Електронний ресурс] // Книга педагогічної слави України : присвячується славним педагогам, майстрам освітянської справи : офіційний веб-сайт МО освіти і науки України, Нац. акад. пед. наук України, Ін-ту інновац. технологій і змісту освіти. – Текст. дані. – Київ, 2010. – Режим доступу : http://kps-ua.net/2010 /vinnicka/smolskij-leonid-pavlovich. – Дата доступу : 21.05.2013. – Назва з екрана.

24.09 – 80 років від дня народження Крись-Пугача Анатолія Павловича (24.09.1936, с. Прислуч Полонського р-ну Хмельницької обл.), дитячого ортопеда-травматолога (1996), доктора медичних наук (1978), професора (1992). Закінчив Вінницький медичний інститут (1960). Працював лікарем. З 1965 р. – в інституті травматології та ортопедії НАМНУ (Київ): вчений секретар (1968-1970), керівник (1980-2007), з 2007 р. – науковий консультант клініки дитячої травматології та ортопедії. Головний дитячий ортопед-травматолог МОЗ України (1980-2005). Вивчає вплив несприятливих чинників довкілля на виникнення та перебіг вроджених і набутих захворювань опорно-рухової системи, проблеми дитячого травматизму, пологових ушкоджень немовлят, дегенеративно-дистрофічні ураження суглобів у дітей і підлітків, системні диспластичні та пухлиноподібні захворювання скелета. 89

Література 1. Гайко Г. В. Крись-Пугач Анатолій Павлович / Г. В. Гайко // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2014. – Т. 15. – С. 492 : фот. 2. Крись-Пугач Анатолій Павлович // Вісник ортопедії, травматології та протезування. – 2011. – № 4. – С. 77–78. 3. Крись-Пугач (Крисюк) Анатолій Павлович // Імена України 2007 : біографічний енциклопедичний словник / Ін-т гуманітар. досліджень АН України ; уклад.: Л. Г. Андрієнко, С. А. Бакута, І. Д. Зосимович [та ін.]. – Київ : Фенікс, 2007. – С. 265–266.

26.09 – 60 років від дня народження Римші Софії Віталіївни (26.09.1956, м. Вінниця), психіатра, доцента (1996), доктора медичних наук (2008), професора (2012). Закінчила з відзнакою Вінницький медичний інститут (1979). Лікар-інтерн (1979-1980), ординатор (1980-1989) обласної психіатричної лікарні ім. А.І. Ющенка, асистент кафедри психіатрії Вінницького медичного інституту (19891995), завідувач кафедри психіатрії та медичної психології (1995-2008), з 2008 р. – завідувач кафедри психіатрії з курсом наркології ВНМУ ім. М.І. Пирогова. Член редколегії міжнародного науково-практичного журналу «Психиатрия, психотерапия и клиническая психология». Дійсний член Нью-Йоркської Академії Наук. Автор понад 200 наукових праць, багатьох раціоналізаторських пропозицій.

Література 1. Клочко В. Л. Вінницька психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка. 1897-1997 : (історичний нарис) : / В. Л. Клочко. – Вінниця, 1997. – С. 87, 94. 2. Римша Софія Віталіївна [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.vnmu. edu.ua/ajax/department/25/ teacher/1472. – Дата доступу: 12.02.2015. 3. Софія Віталіївна Римша: «Суспільство нічого тобі не винне. Ти можеш узяти бажане, змінивши щось у собі» : [бесіда з зав. кафедри психіатрії та медичної психології С. В. Римшею] / Римша С. В. ; спілкувалась В. Родінкова // Молодий медик. – 2000. – Листоп. (№ 9). – С. 6."не

26.09 – 100 років від дня народження Шалковського Івана Григоровича (26.09.1916-10.11.1998), лікаря-хірурга, організатора охорони здоров’я. Закінчив Вінницький медичний інститут (1941). Під час Великої Вітчизняної війни – червоноармієць, начальник санітарної служби партизанського загону. Упродовж 1944-1951 рр. – головний лікар Брацлавської лікарні на Вінниччині. Згодом працював завідувачем Вінницького обласного відділу охорони здоров’я, начальником 4-го Головного управління МОЗ УРСР. Голова Української республіканської ради управління курортами профспілок (1970-1987). Сприяв появі таких славетних курортів, як Трускавець, Моршин, Миргород, Куяльник та багатьох інших. Нагороджений орденом Леніна. На фасаді будинку лікарні у Брацлаві на честь І.Г. Шалковського встановлено меморіальну дошку. 91

Література 1. Післявоєнний прорив : [про І. Г. Шалковського] // Голяченко О. Лікарі Вінниччини. Ч. 2. / О. Голяченко. – Чортків, 1995. – С. 4–5 : фот. 2. Шалковський Іван Григорович (1916-1998) // Засновники та визначні діячі курортів України / за ред. М. В. Лободи. – Київ, 2011. – С. 79 : фот.

Жовтень 17.10 – 55 років від дня народження Власенка Олега Володимировича (17.10.1961, с. Орловець Городищенського р-ну Черкаської обл.), доцента (1996), доктора медичних наук (2013), професора (2015). Закінчив Вінницький медичний інститут (1984). Лікарінтерн Київської обласної лікарні (1984-1985). Лаборант (1985-1987), асистент (1987-1995), аспірант (1989-1992), доцент (1995-2015), з 2015 р. – професор кафедри нормальної фізіології ВНМУ ім. М.І. Пирогова. Заступник декана медичного факультету (2000-2001), з 2001 р. – декан медичного факультету № 2 того ж ВНЗ. Його успішна наукова діяльність у 1994-1996 рр. була відзначена стипендією Кабінету Міністрів України для молодих вчених. Нагороджений Почесною грамотою Міністерства освіти України (1996), Почесними грамотами МОЗ України (2001, 2011), Подякою Вінницької обласної державної адміністрації (1997), знаком «Відмінник освіти України» (1998). 92

Автор численних наукових праць, патентів, нововведень. Співавтор посібника «Фізіологія нервової системи» (Вінниця, 2001). Напрямки наукової діяльності: роль моторних ядер таламусу у здійсненні міжцентральної взаємодії і організації програм автоматизованих рухів, нейронні механізми формування рухових програм в моторній корі щурів, ін. Література 1. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 44, 47, 50. 2. Власенко Олег Володимирович [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.vnmu.edu.ua/ajax/department/21/teacher/492. – Дата доступу : 13.08.2015. – Назва з екрана.

25.10 – 100 років від дня народження Депешка Іларіона Трохимовича, (25.10.1916 с. Пляхова, нині Козятинського р-ну Вінницької обл. – 11.08.1989, м. Харків), провізора, доктора біологічних наук (1973), професора (1976). Закінчив Харківський фармацевтичний інститут (1937). Наукові дослідження присвячені синтезу і спектроскопічному вивченню біологічно активних речовин та лікарських препаратів, похідних фенілгідразину, піразоліну і тіазолу. Література 1. Мікуліна О. І. Депешко Іларіон Трохимович / О. І. Мікуліна, І. М. Перцев // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2006. – Т. 7. – С. 396 : фот. 93

27.10 – 90 років від дня народження Грешила Михайла Сергійовича (27.10.1926, с. Лукашенківське СерединоБудського р-ну, нині Сумської обл.), педіатра, доктора медичних наук (1975), професора (1979). Закінчив Львівський медичний інститут (1951). Працював лікарем. Аспірант Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця (1958-1962). Асистент Донецького медичного інституту ім. М. Горького (1962-1963), лікарпедіатр Львівської обласної дитячої лікарні та міської поліклініки № 10 (м. Львів, 1963-1966). Асистент кафедри дитячих хвороб Вінницького медичного інституту (19661976), доцент (1976-1978), професор кафедри дитячих інфекційних хвороб ВМІ (1978). Завідувач кафедри дитячих хвороб Полтавського медичного інституту (1978-1983). Завідувач (1983-1993), професор (1993–1997) кафедри педіатрії факультету удосконалення лікарів, з 1997 року – професор курсу педіатрії кафедри № 2 терапевтичних дисциплін факультету удосконалення лікарів, з 2007 року – професор кафедри педіатрії факультету післядипломної освіти (м. Хмельницький). Учасник Великої Вітчизняної війни. Брав участь у визволенні від окупантів України та Білорусії. За бойові заслуги та плідну працю удостоєний багатьох урядових нагород. Нагороджений орденом Червоної Зірки (1979), медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.» (1945), багатьма ювілейними медалями, знаком «Участник Великой 94

Отечественной войны» (1970). Автор 4-х поем, героїчної повісті «Подвиг в ім’я життя», автобіографічного роману «Обпаленні війною», понад 150 наукових праць, 15 навчально-методичних посібників та 6 монографій з актуальних питань педіатрії та сімейної медицини. Ідентифікував раніше невідомі у лікарській практиці шуми серця у дітей, виявив атипові форми клінічного прояву сепсису, асоційовану сальмонельозну інфекцію у дітей раннього віку, обґрунтував відновну фазу гемостазу, гемолітико-уремічний синдром, запропонував напрями боротьби з дитячою смертністю. Автор нової класифікації пієлонефриту. Література 1. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 160, 163, 209, [246 : фот.]. 2. Грешило Михайло Сергійович [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://fpo.vnmu.edu. ua/index.php/pediatrik/shtat-kafedri/ 178-greshilo-m-s. – Дата доступу : 21.05.2013. – Назва з екрана. 3. Каблукова О. К. Грешило Михайло Сергійович / О. К. Каблукова // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2006. – Т. 6. – С. 417– 418 : фот. – Бібліогр. в кінці ст. 4. Основные этапы и направления деятельности Винницкого медицинского института им. Н. И. Пирогова : (материалы юбилейной научной конференции ВМИ) / отв. ред. М. П. Рудюк. – Київ : Здоров’я, 1969. – С. 116–117.

31.10 – 70 років від дня народження Шпака Володимира Яковича (31.10.1946, м. Гайсин Вінницької обл.), хірурга, кандидата медичних наук, організатора охорони здоров’я. Закінчив Одеський медичний інститут (1975). Працював лікарем-хірургом у Гайсинській ЦРЛ, Київській міській лікарні № 23, НДІ клінічної та експериментальної хірургії, з 1996 р. – головний лікар того ж інституту. З 1990 р. працює в Міністерстві охорони здоров’я України. З 1996 р. – в Кабінеті Міністрів України. Заступник начальника Управління гуманітарної політики України, завідувач сектору охорони здоров’я. Заслужений лікар України, відмінник охорони здоров’я. Нагороджений медаллю ім. академіка М.Д. Стражеска «За заслуги в охороні здоров’я». Напрямки наукових досліджень: проблеми хірургії, кріомедицини, управління охороною громадського здоров’я. Література 1. Шпак Володимир Якович // Хто є хто на Вінниччині. Видатні земляки : довідково-біографічне видання. – Київ, 2001. – Т. 2. – С. 87 : фот.

20 років тому (жовтень 1996 р.) створена кафедра терапевтичної стоматології ВНМУ ім. М.І. Пирогова. Література 1. Кафедра терапевтичної стоматології [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.vnmu.edu.ua/кафедра-терапевтичноїстоматології#. – Дата доступу : 13.08.2015. – Назва з екрана.

Листопад 05.11. – 85 років від дня народження Барабоя Вілена Абрамовича (05.11.1931, м. Гайсин Вінницької обл.), онколога, доктора медичних наук (1974), професора (1989). Закінчив Київський медичний інститут (1953). Працював головним санітарним лікарем Акмолинської, нині Астанинської обл., (Казахстан, 1953-1957), молодший науковий співробітник (1961-1962), старший науковий співробітник (1962-1971) відділу радіології та біофізики фізіології АН УРСР, старший науковий співробітник (19711989), завідувач лабораторії експериментальної онкології та променевої патології (1989-1999) Київського НДІ рентґено-радіологічного і онкологічного інституту, нині Інститут онкології АМНУ. Виїхав до Німеччини. Лауреат премії імені О. Палладіна АН УРСР (1997), премії імені О. Богомольця НАНУ (1998), Державної премії України в галузі науки і техніки (1999). Досліджує біохімічні та біофізичні механізми променевого ураження і захист від нього; проблеми радіорезистентності пухлин і 97

засобів їх подолання; дію на пухлини гіпертермії та комбінованої терморадіотерапії; спільні риси і особливості радіаційних і нерадіаційних стресів; особливості іонізуючої радіації низької інтенсивності; біологічну та протипроменеву дію рослинних фенольних сполук, вільнорадикальний механізм дії цих сполук. Література 1. Арендаревський Л. Ф. Барабой Вілен Абрамович / Л. Ф. Арендаревський // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2003. – Т. 2. – С. 214 : фот. – Бібліогр. в кінці ст.

08.11. – 100 років від дня народження Сардака Григорія Антоновича (08.11.1916, м. Великий Токмак, нині м. Токмак Запорізької обл. – 20.08.2001), хірурга, доцента (1958), доктора медичних наук (1965), професора (1966). Закінчив Донецький медичний інститут (1940). Працював завідувачем сільської лікарської дільниці в с. Кам’янка на Луганщині. Молодший лікар полку, ординатор хірургічного відділення шпиталю 8-го стрілецького корпусу (1940-1941). Під час оточення 6-ї і 12-ї армій Південно-Західного фронту в серпні 1941 р. пораненим потрапив у полон. Перебував в таборах для військовополонених в містах Умань і Вінниця. Після втечі з полону працював ординатором хірургічного відділення міської лікарні у м. Великий Токмак (1941-1942), головним лікарем і завідувачем хірургічного відділення лікарні в с. Чернігівка Запорізької обл. (1942-1943). 98

У вересні 1943 р. разом з дружиною і донькою був вивезений нацистами до табору на території Польщі. Після втечі мешкали у с. Миклашів Львівської обл. Після держперевірки НКВС працював начальником санітарного відділу управління перевірочно-фільтраційного табору № 0319 НКВД СРСР в Москві (1944-1945). Головний лікар лікарень і завідувач хірургічних відділень у містах Вінники (1945-1953) та Золочів Львівської обл. (1953-1954). Асистент шпитальної хірургічної клініки Станіславського медичного інституту (1954-1957), доцент кафедри факультетської хірургії Івано-Франківського медичного інституту (1957-1965), завідувач кафедри шпитальної хірургії Вінницького медичного інституту (1965-1974), з 1974 р. – факультетської хірургії Тернопільського медичного інституту. Був почесним членом правління Українського республіканського наукового товариства хірургів. Відмінник охорони здоров’я. Нагороджений медалями «За трудову доблесть», «За оборону Києва», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.». Автор понад 150 наукових праць. Зробив суттєвий внесок у розробку питань діагностики, клініки й лікування гострої патології органів грудної та черевної порожнин. Література 1. Архів ВНМУ, спр. № 926, арк. 702–747. 2. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 122. 3. Заблоцький А. Сімсот сердець професора / А. Заблоцький // Комсомольське плем’я. – 1969. – 1 лип. (№ 76). 99

4. Основные этапы и направления деятельности Винницкого медицинского института им. Н. И. Пирогова : (материалы юбилейной научной конференции ВМИ) / отв. ред. М. П. Рудюк. – Київ : Здоров’я, 1969. – С. 13, 16, 109–111, 136. 5. Пам’яті Григорія Антоновича Сардака // Шпитальна хірургія. – 2001. – № 4. – С. 133. 6. Сардак Г. А. Цілющий скальпель : [бесіда з проф. Г. А. Сардаком] / Г. А. Сардак ; кор. В. Прощарук // Вінницька правда. – 1971. – 7 лют. (№ 32).

11.11. – 95 років від дня народження Шеверди Михайла Григоровича (11.11.1921, с. Рогінці Талалаївського р-ну Сумської обл. – 2003), терапевт, доктор медичних наук (1974), доцент (1974), професор (1976). Закінчив Роменську фельдшерськоакушерську школу (1940), з відзнакою – Вінницький медичний інститут (1957). Працював завідувачем фельдшерсько-акушерського пункту у рідному селі (1940). Лаборант (1956-1957), старший лаборант (1957), аспірант (1957-1959), асистент (1959-1973), доцент кафедри факультетської терапії (1973-1975), професор кафедри пропедевтичної терапії (1975-1977). Професор кафедри (1977), завідувач кафедри шпитальної терапії № 2 (1977-1982), завідувач кафедри внутрішніх хвороб № 3 (1982-1988). Завідувач кафедри (1988-1991), професор кафедри шпитальної терапії №2 (1991-2003) ВНМУ ім. М.І. Пирогова. Учасник бойових дій Великої Вітчизняної війни. Старший лейтенант медичної служби. Нагороджений 100

знаком «Відмінник охорони здоров’я» (1972), орденами Червоної Зірки (1944), Вітчизняної війни 2-го ступеня (1945), медалями «За відвагу» (1943), «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.» (1945), «За оборону Сталінграда» (1942), «За взяття Кенігсберга» (1945), «За перемогу над Японією» (1945), багатьма ювілейними медалями. Автор численних наукових праць та раціоналізаторських пропозицій. Напрямки наукових досліджень: діагностика та лікування внутрішніх захворювань. Література 1. Архів ВНМУ, спр. № 2932, т. 2, арк. 1–131. 2. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 10, 75, 81–82, 90–91, [259 : фот.] 3. Основные этапы и направления деятельности Винницкого медицинского института им. Н. И. Пирогова : (материалы юбилейной научной конференции ВМИ) / отв. ред. М. П. Рудюк. – Київ : Здоров’я, 1969. – С. 11, 93. 4. Шеверда Михайло Григорович // Переможці : учасники бойових дій Другої Світової і Великої Вітчизняних воєн, які померли в повоєнний період, та ті, що проживають на території області. Вінницька область. / упоряд. В. Є. Харчук, О. Д. Вершигора, О. Д. Конверський [та ін.]. – Вінниця, 2007. – Т. 1 – С. 174. – (Книга пам’яті України).

101

19.11 – 115 років від дня народження Яновського Давида Наумовича (19.11.1901, м. Вінниця – 02.03.1969, м. Київ), гематолога, доктора медичних наук, професора. Працював у Києві, на Вінниччині. Творець Київської школи гематологів. Автор численних праць, 7 монографій з проблем гематології. Зробив вагомий внесок у розвиток морфологічного напрямку в лабораторній діагностиці захворювань системи крові. У роки Великої Вітчизняної війни був головним терапевтом Південно-Західного та 3-го Українського фронтів. Нагороджений орденами Червоного Прапора, Червоної Зірки, Вітчизняної війни 1-го ступеня, багатьма медалями. Література 1. Ганіткевич Я. Історія української медицини в датах та іменах / Я. Ганіткевич. – Львів, 2004. – С. 274. 2. Глузман Д. Ф. Классическое наследие ученого-гематолога : (к 110-летию со дня рождения профессора Д. Н. Яновского) / Д. Ф. Глузман // Лабораторна діагностика. – 2011. – № 4. – С. 72. 3. Кнопов М. Ш. Видный ученый и талантливый гематолог : (к 110летию со дня рождения проф. Д. Н. Яновского) / М. Ш. Кнопов, В. К. Тарануха // Гематология и трансфузиология. – 2011. – Т. 56, № 6. – С. 45–46. 4. Кнопов М. Ш. Д. Н. Яновский – представитель терапевтической школы Н. Д. Стражеско и военно-полевой терапии : (к 100-летию со дня рождения) / М. Ш. Кнопов // Гематология и трансфузиология. – 2001. – № 5. – С. 46 . 5. Кнопов М. Ш. К 90-летию со дня рождения Д. Н. Яновского / Кнопов М. Ш. // Гематология и трансфузиология. – 1991. – Т. 36, № 10. – С. 39–40.

102

21.11 – 95 років від дня народження Вовка Михайла Прокоповича (21.11.1921, с. Війтівка, нині Суворівське Тульчинського р-ну Вінниц. обл. – 13.07.1996, смт Чинадієве Мукачівського р-ну Закарпатської обл.), лікаря, поета. Закінчив Вінницький медичний інститут (1951). Працював лікарем-кардіологом, завідувачем реабілітаційного відділення санаторію «Карпати». Учасник Другої світової війни. Член Національної спілки письменників України з 1995 року. Видав путівник «Санаторій «Карпати» (Ужгород, 1982). Писав переважно гумор і сатиру. Автор збірок «Шелест нив» (1959), «Не туди путівка» (1971), «Золоті пальці» (1979), «Ескулапи і пацієнти (1987), «А ми сміялися і будемо сміятися» (1991), ін. Література 1. Малець Л. Фонендоскоп і… перо // Друг читача. – 1987. – 14 трав. 2. Муляр Я. Влучними стрілами / Я. Муляр // Вінницька правда. – 1971. – 9 лип.

22.11 – 90 років від дня народження Решоткіної Лариси Порфирівни (22.11.1926, м. Нікополь Дніпропетровської обл.), педіатра, доцента (1964), доктора медичних наук (1969), професора (1969). Навчалася у Дніпропетровському медичному інституті, закінчила 103

з відзнакою Чернівецький медичний інститут (1949). Клінічний ординатор кафедри педіатрії Чернівецького медичного інституту (1949-1962), в. о. доцента (1962-1963), доцент (1963-1966), завідувач кафедри педіатрії ІваноФранківського медичного інституту (1966-1973). Завідувач кафедри пропедевтичної і факультетської педіатрії Вінницького медичного інституту (1973-1992), з 1992 р. – професор кафедри педіатрії того ж ВНЗ. Протягом 20042011 рр. – професор кафедри післядипломної освіти за спеціальністю «Загальна практика – сімейна медицина», цикл «Педіатрія». Упродовж багатьох років була консультантом у відділеннях з найбільш важким контингентом хворих: у відділеннях анестезіології та інтенсивної терапії, патології новонароджених і недоношених, патології дітей раннього віку. Зробила вагомий внесок у розвиток вітчизняної неонатологіїї. Наукові дослідження присвячені актуальним питанням педіатрії і неонатології – лікуванню і реабілітації дітей з бронхо-легеневою патологією, лікуванню і виходжуванню недоношених дітей та дітей із затримкою внутрішньоутробного розвитку та ін. Багаторічні наукові і клінічні дослідження знайшли своє відображення у 132-х наукових працях, 2-х монографіях, численних методичних рекомендаціях для педіатрів, а також інформаційних листках та раціоналізаторських пропозиціях. Нагороджена медалями «За трудову відзнаку» (1966), «Ветеран праці» (1985), «За доблесну працю», знаком «Відмінник охорони здоров’я», Почесною грамотою МОЗ УРСР (1984).

104

Література 1. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 154, [256 : фот.]. 2. Лариса Порфирівна Решоткіна // Неонатологія, хірургія та перинатальна медицина. – 2011. – Т. 1, № 2. – С. 168–169. 3. Лариса Порфирівна Решоткіна // Педіатрія, акушерство та гінекологія. – 2012. – Том 74, № 1. – С. 62. 4. Решоткіна Лариса Порфирівна // Вісник Вінницького національного медичного університету. – 2007. – Т. 11, № 1/2. – С. 457 : фот. 5. Решоткіна Лариса Порфиріївна // Современная педиатрия. – 2007. – № 1. – С. 10 6. Руденко В. Сформована крона / В. Руденко // Вінницька правда. – 1986. – 20 листоп.

23.11 – 95 років від дня народження Гнатюка Олександра Івановича (23.11.1921, с. Животівка нині Оратівського р-ну Вінницької обл.), педіатра, доктора медичних наук (1966), професора (1967). Закінчив Харківську фельдшерськоакушерську школу (1940), Харківський медичний інститут (1952), де відтоді й працював: аспірант (1952-1954), асистент (1954-1959), в. о. доцента (1959-1961), старший науковий співробітник кафедри педіатрії Харківського медичного інституту (19621964). В. о. завідувача кафедри педіатрії (1964-1965), завідувач кафедри дитячих хвороб педіатричного факультету (1965-1990), професор, в. о. завідувача кафедри педіатрії № 2 (1990-1991), професор кафедри педіатрії № 2 (1991-2014) ВНМУ ім. М.І. Пирогова. 105

Був головою Вінницького обласного товариства дитячих лікарів. Протягом 1941-1945 рр. – військовий фельдшер на фронтах Великої Вітчизняної війни. У 1979 р. став лауреатом Державної премії УРСР в галузі науки і техніки за підготовку підручника «Дитячі хвороби». Нагороджений орденами Червоної Зірки (1942), Вітчизняної війни ІІ ступеня (1943), Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (2003), медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.» Відмінник охорони здоров’я (1979). Автор численних наукових праць і раціоналізаторських пропозицій. Основні напрямки наукових досліджень: вивчення особливостей перебігу гломерулонефриту та інфекцій сечових шляхів у дітей, розробка питань реабілітації та диспансеризації дітей з захворюваннями органів сечовидільної системи. Література 1. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 11–157, [246 : фот.]. 2. Олександр Іванович Гнатюк : (до 85-річчя від дня народження) // Вісник Вінницького національного медичного університету. – 2007. – Т. 11, № 1/2. – С. 456 : фот. 3. Основные этапы и направления деятельности Винницкого медицинского института им. Н. И. Пирогова : (материалы юбилейной научной конференции ВМИ) / отв. ред. М. П. Рудюк. – Київ : Здоров’я, 1969. – С. 16, 116–117. 4. Площанська Л. Паризька осінь / Л. Площанська // Вінницька правда. – 1981. – 22 листоп. (№ 268). 5. Професору О. І. Гнатюку – 60 років / фот. К. Токар // Молодий медик. – 1981. – 20 листоп. (№ 38) 106

6. Процек О. Г. Гнатюк Олександр Іванович / О. Г. Процек // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2006. – Т. 5. – С. 710 : фот. – Бібліогр. в кінці ст.

25.11. – 200 років від дня народження Рафаловича Артемія Олексійовича (13.(25).11.(1816), м. Могилів Подільської губернії, нині м. Могилів-Подільський Вінницької обл. – 03(15).05.1851, м. Санкт-Петербург), українського лікаря, мандрівника. З 1839 р. – викладач Рішельєвського ліцею в Одесі. У 1846-1848 pp. подорожував країнами Північної Африки та Південно-Західної Азії, де проводив етнографічні, медикогеографічні, епідеміологічні дослідження. Зібрані ним цінні колекції зберігаються в Одеському археологічному музеї. Напрямки наукової діяльності: питання лікування чуми, курортологія та санітарна статистика. Похований на Волковському цвинтарі в Санкт-Петербурзі. Література 1. Васильєв К. К. Нове в біографії А. О. Рафаловича (1816-1851) / К. К. Васильєв // Тези доповідей десятої Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції, 6 верес. 1991 р. – Вінниця, 1991. – С. 43–44. 2. Рафалович Артем Олексійович // Медицина в Україні. XVIII – перша половина XIX ст. Додатковий випуск : біобібліогр. словник / авт.-упоряд. М. М. Гайдучок . – Київ, 2002. – С. 80–81.

107

Грудень 01.12 – 95 років тому (1921) у м. Вінниця відкрито фармацевтичні курси, які згодом переросли у фармацевтичний технікум, потім – у фармацевтичний інститут. Для подальшого розвитку системи охорони здоров’я цього було недостатньо. У 1931 р. на базі лабораторій і кабінетів фармацевтичного інституту, а також лікарні ім. М.І. Пирогова була відкрита філія Всеукраїнського заочного медичного інституту. У 1932 році філія була реорганізована у вечірній виробничий медичний інститут (студенти навчалися паралельно із роботою в лікарнях). Цього ж року у Вінниці свої двері відчинив науково-дослідний інститут сільської гігієни. Всі вищеназвані заклади стали основою для створення Вінницького державного медичного інституту. У 1960 році навчальному закладу було присвоєно ім’я М.І. Пирогова, у 1994 році ВНЗ стає університетом, у 2002 р. йому було надано статус Національного. Література 1. Мороз В. М. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : (історія створення, підсумок основних напрямків діяльності, перспективи подальшого розвитку) / В. М. Мороз, О. Г. Процек, Л. П. Смольський // Медична освіта. – 2001. – № 2. – С. 13–19. 2. Процек Е. Г. История создания Винницкого медицинского института / Е. Г. Процек, В. С. Иванашко, Н. Н. Древа // Асклепий. – 2005. – Т. 8, № 1. – С. 12–24. – Бібліогр. в кінці ст.

108

3. Процек О. Г. Вінницький національний медичний університет ім. М. Пирогова / О. Г. Процек // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2005. – Т. 4. – С. 566 : фот. 4. Процек О. Г. Історія заснування Вінницького медичного інституту / О. Г. Процек, В. С. Іванашко, Н. М. Древа // Вісник Вінницького національного інституту. – 2005. – Т. 9, № 1. – С. 187–195.

90 років тому (1926) у Вінниці функціонувало 6 лікарень, які мали 1234 ліжка. Література 1. Царенко С. О. Лікарня на Замості : нарис з історії медицини Вінниччини / С. О. Царенко, О. В. Солєйко, Л. П. Солейко. – Київ ; Вінниця, 1998. – С. 24.

15.12 – 90 років від дня народження Вовкодава Володимира Петровича (15.12.1926, с. Лозни Летичівського р-ну Хмельницької обл. – 04.03.2012, похований в с. Курилівці Жмеринського рну), медичного працівника, фольклориста, краєзнавця, громадського діяча. Закінчив Вінницьке медичне училище (1959). З 1960 р. працював завідувачем медпункту в с. Кармалюкове Жмеринського району. Репресований за розповсюдження листівок-закликів УПА. Зібрав більше двох тисяч народних пісень, сотні легенд, усмішок, прислів’їв та приказок, загадок, діалектизмів, прізвиськ, топонімічних назв, тощо, які увійшли до збірників «Весільні пісні» (1982), «Народні оповідання» (1983), «Калинова сопілка» (1989), «Український сонник» 109

(1991), ін. Окремо видано фольклорні записи про У. Кармалюка «Останній гайдамака» (2001), «Правда очі коле» (2003). Автор наукових розвідок, краєзнавчих публікацій, зокрема, про визвольний рух на Поділлі у 20-ті рр. 20 ст. Був членом історичного клубу «Холодний Яр», Національної Спілки журналістів України (1996). Лауреат Всеукраїнської премії ім. Павла Чубинського. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (2009). Література 1. Зінєвич О. Десять років таборів і все життя – за Україну / О. Зінєвич // Подолія. – 2007. – 16 січ. 2. Подолинний А. М. Вовкодав Володимир Петрович / А. М. Подолинний // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2005. – Т. 4. – С. 683 : фот.

27.12 – 95 років від дня народження Жученка Петра Григоровича (27.12.1921, с. Дубовець, нині Немирівського р-ну Вінницької обл. – 16.11.2010, м. Вінниця), акушерагінеколога, доцента (1966), доктора медичних наук (1969), професора (1971). Закінчив з відзнакою Вінницький медичний інститут (1949). Працював лікарем. Клінічний ординатор (1952-1954), в. о. асистента кафедри акушерства і гінекології (1954-1964), доцент (1964), в. о. завідувача (1964-1970), завідувач (1970-1990), професор (1991-2008) кафедри акушерства і гінекології № 1 ВНМУ ім. М. І. Пирогова. Автор численних наукових праць та раціоналізаторських пропозицій. Співавтор підручників 110

«Акушерство» (Київ, 1995), «Гінекологія» (Харків, 2003), «Акушерство і гінекологія» (Київ, 2005, т. 1 ; 2007, т. 2). Напрямки наукових досліджень: ранні та пізні гестози вагітних, прогнозування та профілактика основних видів акушерської патології. Автор нових способів профілактики та лікування інфекційних та запальних захворювань у гінекології. Учасник Великої Вітчизняної війни. Нагороджений орденами Вітчизняної війни 2-го ступеня, Червоної Зірки (1945), медалями «За відвагу», «За взяття Кенігсберга», «За визволення Варшави», «За взяття Берліна», За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.» Нагороджений Почесною грамотою МОЗ УРСР (1982). Література 1. Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 49,144–147, 149, [248 : фот.]. 2. Жученко Петро Григорович // Переможці : учасники бойових дій Другої Світової і Великої Вітчизняної воєн, які померли в повоєнний період, та ті, що проживають на території області. Вінницька область. / упоряд. В. Є. Харчук, О. Д. Вершигора, О. Д. Конверський [та ін.]. – Вінниця, 2007. – Т. 1 – С. 75. – (Книга пам’яті України). 3. Основні етапи життя та наукової діяльності професора П. Г. Жученка : (до 80-річчя з дня народження) // Вісник Вінницького державного медичного університету. – 2002. – Т. 6, № 1. – С. 126– 127. 4. Основные этапы и направления деятельности Винницкого медицинского института им. Н. И. Пирогова : (материалы юбилейной научной конференции ВМИ) / отв. ред. М. П. Рудюк. – Київ : Здоров’я, 1969. – С. 13, 16, 28–29, 113–114. 111

5. Професору П. Г. Жученку – 60 років // Молодий медик. – 1981. – 28 груд. (№ 43) : фот. 6. Процек О. Г. Жученко Петро Григорович / О. Г. Процек // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2009. – Т. 9. – С. 705 : фот.

28.12 – 150 років від дня народження Заболотного Данила Кириловича (16(28).12.1866, с. Чоботарка, нині с. Заболотне Крижопільського р-ну Вінницької обл. – 15.12.1929, м. Київ, похований у рідному селі), епідеміолога, мікробіолога, одного із засновників вітчизняної епідеміології, доктора медицини (1908), професора (1898), академіка АН СРСР (1929), академіка Всеукраїнської АН (1922 ; 1928-1929 – президент). Початкову освіту хлопець здобув у гімназії у Нахічевані, де викладав його дядько по материній лінії Макар Сауляк. Згодом переїздить в Одесу, де навчався у Рішельєвській гімназії, а згодом, з 1885 р., – на природничому відділенні фізико-математичного факультету Новоросійського університету. Данило гарно навчався, знав латинь, французьку, англійську, німецькі мови. У 1889 р. його відрахували за участь у студентських заворушеннях та заарештували. Лише через тяжке захворювання юнак уникнув заслання до Сибіру. Після звільнення у 1890 р. Д. Заболотний працював асистентом на першій у Росії та другій у світі Одеській бактеріологічній станції, заснованій І. Мечниковим. Саме тут Данило Кирилович розпочав дослідження в галузі медичної бактеріології. У 1891 р. Д.К. Заболотний екстерном склав державний екзамен 112

за університетський курс, отримав диплом 1го ступеня. За наукову роботу «Мікроби снігу» йому присвоїли ступінь магістра природничих наук. Того ж року Данило Кирилович вступив на третій курс медичного факультету (кафедра загальної патології) Київського університету Св. Володимира. Пам’ятна Тут він навчався упродовж 1891-1894 pp. марка Працював лікарем у Подільській губернії, у 1895-1897 рр. – у Київському військовому шпиталі. У 1898 р. організував у Санкт-Петербурзькому жіночому медичному інституті першу в Росії кафедру бактеріології, очолював її до 1928 р. Водночас у 1919-1923 рр. – ректор Одеського медичного інституту, де у 1920 р. організував першу в світі кафедру епідеміології. У 1924-1928 рр. – професор Військово-медичної академії в м. Ленінград. Засновник (1928) і директор Інституту мікробіології та епідеміології, нині Інститут мікробіології і вірусології ім. Д.К. Заболотного НАНУ в Києві. Співзасновник Міжнародного товариства мікробіологів. Був одним із основоположників епідеміології в СРСР. Учасник та керівник низки експедицій з вивчення чуми в Індію, Аравію, Монголію, Китай, Іран, Забайкалля, Месопотамію, Поволжя, Киргизькі степи, Туркестан, Шотландію, Маньчжурію. Він заклав підґрунтя вчення про осередковість інфекцій та основи профілактичного напрямку в боротьбі з ними. Саме Д.К. Заболотний написав перший підручник з епідеміології, і саме він уперше організував протичумні лабораторії, а з початком Першої світової війни організував протиепідемічне забезпечення 113

військ. Вивчаючи збудник чуми, довів, що його носіями є гризуни, а переносниками – блохи, виявив природні вогнища, описав форми захворювання, шляхи передачі бубонної й легеневої форм, розробляв протичумні вакцини й сироватки. Довів ефективність імунізації у боротьбі з холерою, можливість носіння її збудника здоровими людьми. Досліджував також перебіг сифілісу, газової гангрени, дифтерії, черевного та висипного тифів, дизентерії, малярії, грипу. Його дослідження відіграли ключову роль у ліквідації епідемій цих хвороб у світі. Наражаючи себе на небезпеку, вчений тричі експериментував над собою, випробувавши на собі сироватки при дослідженні холери, чуми, дифтерії. «Його праця – подвиг. Навіть короткий перелік його заслуг завжди вражатиме…», – писав І. Мечников про видатного українського мікробіолога. Автор понад 200 наукових праць. За боротьбу з інфекційними хворобами вченого нагородили французьким орденом Почесного легіону і медалями Інституту Пастера в Парижі. Данило Кирилович був палким прихильником українського національного відродження. Його лекції у 2-х частинах під назвою «Основи загальної мікробіології» стали першим українським посібником з цієї дисципліни. Д.К. Заболотний автор повчальних і глибоко патріотичних «Листів до селян про здоров’я», де відображена вся санітарно-просвітницька робота, рекомендації людям села як зберегти здоров’я. Особливо його турбувала доля жінок, і він рекомендував їм як народити та виростити здорову дитину. Читав лекції, писав 114

вірші, відкривав з’їзди в Україні українською мовою, цитував Т. Шевченка. Намагався врятувати віце-президента ВУАН, літературознавця С. Єфремова та неодмінного секретаря ВУАН, сходознавця А. Кримського, яких заарештували у сфабрикованій справі Спілки визволення України (СВУ). За його наполегливої участі в Україні з’явилося кілька медичних інститутів, один із них у – Вінниці. У 1930 р. в с. Заболотне на Вінниччині створено меморіальний музей академіка. Ім’я Д.К. Заболотного носить Інститут мікробіології і вірусології НАН України, на території якого знаходиться пам’ятник вченому. Національна академія наук України заснувала премію його імені за видатні досягнення в галузі мікробіології, вірусології, епідеміології та зоології, якої автор може удостоїтися лише один раз у житті. Ім’я вченого носить Вінницький медичний коледж. У Вінницькому національному медичному університеті запроваджено стипендію імені Д.К. Заболотного для найкращих студентів. Література 1. Билай В. И. Жизнь, отданная людям : к 100-летию со дня рождения академика Д. К. Заболотного / В. И. Билай. – Київ : Наукова думка, 1966. – 71 с. : ил. – (Научно-популярная литература). 2. Бойчак М. П. Заболотний Данило Кирилович як військовий лікар / М. П. Бойчак // Сучасні інфекції. – 2002. – № 4. – С. 109–114. 3. Данило Кирилович Заболотний : (до 140-річчя від дня народження) // Мікробіологічний журнал. – 2006. – Т. 68, № 5. – С. 3 –11. 115

4. Завьялов А. И. Вклад академика Д. К. Заболотного в развитие венерологии : (к 140-летию со дня рождения и 100-летию открытия первой в России сифилидологической лаборатории) / А. И. Завьялов // Лікарська справа. Врачебное дело. – 2006. – № 8. – С. 106–109. 5. К 140-летию со дня рождения Даниила Кирилловича Заболотного // Журнал микробиологии, эпидемиологии и иммунобиологии. – 2006. – № 6. – С. 109–110. 6. Кнопов М. Ш. Выдающийся эпидемиолог и микробиолог / М. Ш. Кнопов, В. К. Тарануха // Эпидемиология и инфекционные болезни. – 2010. – № 2. – С. 56–58. 7. Коляденко В. Г. Данило Кирилович Заболотний : до 140-річчя від дня народження вченого та 100-річчя відкриття на теренах Російської імперії першої сифілідологічної лабораторії / В. Г. Коляденко, П. М. Недобой // Український журнал дерматології, венерології та косметології. – 2007. – № 2. – С. 87–88. 8. Мацелюх Б.П. Сторінки особової справи Д.К.Заболотного : (до 80-річчя з дня смерті) // Мікробіологічний журнал. – 2009. – № 6. С. 66–70. 9. На війні з епідеміями : сьогодні виповнюється 140 років із дня народження патріарха української епідеміології Данила Заболотного, який присвятив своє життя боротьбі з холерою, чумою та іншими небезпечними інфекційними захворюваннями / підготувала Д. Романець // Україна молода. – 2006. – 28 груд. – С. 12 : фот. 10. Непорада В. П. Академік Д. К. Заболотний – борець за здоров’я людей / В. П. Непорада // Одеський медичний журнал. – 2000. – № 4. – С. 57–59. 11. Остапенко В. Т. Данило Заболотний, вчений і громадянин / В. Т. Остапенко, М. В. Тичинський, Л. Т. Марцінковський. – Вінниця : Південний Буг, 1996. – 48 с. : ил. 12. Скрипаль І. Г. 75 років Пам’яті Данила Кириловича Заболотного / І. Г. Скрипаль // Мікробіологічний журнал. – 2004. – Т. 66, № 5. – С. 90–94. 116

13. Смірнов В. В. Витоки генію Д. К.Заболотного / В. В. Смірнов, І. Г. Скрипаль // Асклепий. – 2003. – Т. 5, № 1. – С. 22–31. 14. Сторінки особової справи Д. К. Заболотного : (до 80-річчя з дня смерті) // Мікробіологічний журнал. – 2009. – Т. 71, № 6. – С. 66–70. 15. Червінчук І. Данило Заболотний власноруч заразився холерою і усиновив... 13 дітей / І. Червінчук // Вінничанка. – 2011. – № 12. – С. 20 16. Шпак В. Дорогами «чорної смерті» : наприкінці минулого року наукове товариство вшанувало 145-річчя українця Данила Заболотного, який переміг чуму / В. Шпак // Урядовий кур’єр. – 2012. – 4 січ. (№ 1). – с. 17 : фот.

2016 225 років від дня народження Вольфа Фердинанда (ХристіанФердинанд) Богдановича (Бернгардовича) (1791, або середина 1790-х рр., м. Москва – 05.01.1855 (24.12.1854) м. Тобольськ), військового лікаря. У 1822 р. призначений на посаду лікаря при польовому генерал-лікареві 2-ї армії у містечку Тульчин, нині Вінницької обл., одночасно виконував обов’язки старшого лікаря в шпиталі. Член «Союзу благоденства» Тульчинської управи Південного товариства декабристів. Заарештований 1826 року. Засуджений за 2-м розрядом, конфірмований на 20-літню каторгу, згодом термін скоротили до 10 років. На засланні займався медичною практикою. З 1852 р. служив у Тобольській тюремній лікарні. 117

Література 1. Вольф Христіан Фердінанд Богданович (1796-24.12.1854) // Медицина в Україні. XVIII – перша половина XIX ст. Додатковий випуск : біобібліогр. словник / авт.-упоряд. М. М. Гайдучок . – Київ, 2002. – С. 28–29. 2. Лікар-декабрист Ф. Б. Вольф / підготував Л. Маринжа // Здоров’я України. – 2011. – Верес. (№ 17). – С. 84 : портр. 3. Усенко П. Г. Вольф Фердінанд Богданович / П. Г. Усенко // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; НАН України, Інститут історії України. – Київ: Наукова думка, 2003. – С. 630.

185 років від дня народження Яхимовича Феліціана Івановича (1831, м. Тульчин, нині Вінницької обл. – березень 1915), лікаря, бальнеолога. Закінчив із золотою медаллю Немирівську гімназію (1847), з відзнакою медичний факультет університету св. Володимира (1855). Проходив практику в одеських шпиталях, поповнював фахову освіту в Берліні, Відні, Гейдельберзі, Італії. Після повернення додому працював лікарем у с. Вахнівці Бердичівського повіту, нині село Липовецького р-ну Вінницької обл. Брав участь у Січневому повстанні, зокрема, допомагав переховувати поранених повстанців, за що був заарештований і засуджений на безтермінові важкі роботи в Сибіру. У 1869 р. одержав дозвіл повернутися в Україну. Працював в Одесі, де швидко знайшов собі численну клієнтуру (часто лікував безоплатно). Виконував обов’язки головного лікаря місцевого пологового шпиталю, який був створений з його співініціативи. З 1882 р. став директором Павловського притулку для безпорадних немовлят та 118

нужденних породіль і очолював цей заклад 9 років. Нагороджений орденом Св. Станіслава 3-го ступеня «за отлично усердную работу» (1880), орденом Св. Анни 3-го ступеня (1885). Досліджував лікувальні властивості чорноморських лиманів. Відкрив першу оздоровницю на березі Куяльницького лиману (1881). Автор праць «Одеські лимани» (1884), «Лікування туберкульозу суглобів, особливо стегнового суглобу, в Одесі на лимані» (1897). Література 1. Яхимович Феліціан Ян // Відомі поляки в історії Вінниччини : біогр. словник / В. Колесник. – Вінниця : Розвиток, 2007. – С. 896. 2. Стрибульський С. Исторические записки о Немировской гимназии / С. Стрибульський. – Немиров, 1888. – С. 41.

160 років від дня народження Сулими Ксенофонта Платоновича (1856, Подільська губернія – 1924, лікаря, судового медика, доктора медицини (1892). Відіграв суттєву роль у розвитку санітарно-гігієнічного (профілактичного) напряму в медицині. Займався питаннями соціальної гігієни та екології. Вивчав наслідки забруднення водойм фабричними водами і відходами виробництв, розробляв конкретні заходи для їх усунення. Директор департаменту судової експертизи в уряді гетьмана Скоропадського. Автор статей санітарногігієнічної тематики та з питань лікарської етики. Література 1. Назаров В. Ю. Ксенофонт Платонович Сулима : к 150-летию со дня рождения / В. Ю. Назаров, Е. С. Мишин // Судебномедицинская экспертиза. – 2007. – № 1. – С. 44–45. 119

2. Сулима Ксенофонт Платонович (1856-1924) // Медицина в Україні : біобібліогр. слов. / авт.-упоряд. С. М. Булах, М. М. Гайдучок, Л. Б. Долинна [та ін.] ; наук. керівник Р. І. Павленко ; Нац. наук. мед. б-ка України. – Київ : СПД Коляда О. П., 2012. – Вип. 2. Друга половина ХІХ – початок ХХ століття. Літери Л-С. – С. 299–300. – (Медична біографістика).

150 років від дня народження Дорошкевича (Дарашкевича) Леона Людвиговича (1866, Литва – 02.02.1931, м. Вінниця), психіатра, доктора медицини (1892). Закінчив Дерптський університет (1889), працював на кафедрі психіатрії і нервових хвороб того ж закладу. Учень відомого німецького вченого-психіатра Е. Крепеліна. Після захисту докторської дисертації працював ординатором психіатричного відділення Ризької губернської лікарні, у психіатричній лікарні Орловського губернського земства та психіатричній колонії Тверської губернії. З 1898 р. – у Вінницькій психіатричній лікарні: молодший, старший ординатор, завідувач медичною частиною, заступник головного лікаря, з 1929 р. – головний лікар. Співзасновник психоневрологічного технікуму при лікарні (1931). Його активна громадська й лікарська позиція сприяли тому, що саме ця лікарня стала взірцевою серед лікувальних установ такого типу. Вважав, що психіатричні лікарні повинні знаходитися на окремій території, далеко від «заводів, майстерень та інших установ»; праця для хворих є найкращими ліками, а спостереження і вивчення хворого за таких умов є найправильнішими. З метою вивчення проблеми організації трудової терапії душевнохворих перебував у наукових відрядженнях в 120

Австрії, Німеччині та Бельгії. Виступав з ініціативами щодо гуманного ставлення до психічно хворих. Література 1. Клочко В. Л. Вінницька психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка. 1897-1997 : (історичний нарис) / В. Л. Клочко. – Вінниця, 1997. – С. 19–20, 23, 2. Подолинний А. М. Дорошкевич Леон Людвигович / А. М. Подолинний // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2008. – Т. 8. – С. 344.

140 років з часу створення (1876) концерну «Біолік» у м. Ладижин на Вінниччині. Саме тоді на березі річки Сільниці було засновано винокурний завод з виробництва зернового спирту, який став основою сучасного концерну, до складу якого входить концерн «Біолік». На фармацевтичному ринку України підприємство працює з 1996 р. Одним із пріоритетних напрямків розвитку ПАТ «Біолік» є виробництво лікарських засобів на основі рослинної сировини, які прославили Вінниччину й Україну. У практичній діяльності застосовують препарати виробництва ПАТ «Біолік», що містять алкалоїди, серцеві глікозиди, флавоноїди, органічні кислоти тощо. Широко відомі фітобальзами «Вігор», «Фітулвент», гірка настоянка «Бероз», ін. На підприємстві розроблено і впроваджується система забезпечення якості. Концерн удостоєно почесної європейської нагороди «Золота медаль», нагороджено Почесним дипломом 121

лауреата Міжнародного Рейтингу популярності і якості товарів та послуг «Золота Фортуна» і «Кришталевий Ріг Достатку» (2000), в 2001 р. – міжнародним дипломом «Підприємство ХХІ століття» з врученням нагороди «Срібний дельфін» (2001). У 2002 р. за високу якість та конкурентоспроможність лікувального фітобальзаму «Вігор» підприємство нагороджено дипломом загальнонаціонального конкурсу «Вища проба» в номінації «За збереження народних традицій». Література 1. Маніленко П. Краща компанія ХХІ століття : [Міжнародна організація незалежних експертів визнала Ладижинський концерн «Біолік» кращим в світі] / П. Маніленко // Вінницька газета. – 2003. – 6 лют. 2. Медведєва І. Бальзам на душу / І. Медведєва // Ладижинська газета. – 2000. – 21 січ. – С. 1 3. Сандул П. Петро Сандул: «За будь-яких обставин будемо рухатись уперед» : [про трудовий шлях концерну «Біолік»] / П. Сандул // Губернатор. – 2002. – № 12. – С. 98 : фот.

95 років тому (1921) в колишньому маєтку княгині Марії Щербатової в Немирові було створено санаторій «Авангард». Багатопрофільний санаторнокурортний заклад системи профспілок України розмістився у пам’ятці садово-паркового мистецтва ХІХ ст. з дендропарком площею 80 га. Листяні та хвойні дерева створюють унікальний лікувальний мікроклімат. Окрасою 122

санаторію є старовинний палац, в якому розташована лікувально-діагностична база. Санаторій має власне родовище мінеральної радонової води. Сюди приїжджають з хворобами нервової, серцевосудинної, ендокринної систем, органів дихання, опорнорухового апарату, жіночих статевих органів, шкіри, крові та порушень обміну речовин. Застосовуються гірудотерапія, апітерапія, арт-терапія, голкорефлексолікування, гомеопатія. В санаторії діє музей М. Щербатової. Література 1. Василько І. Успішні та відомі вибирають Немирівський «Авангард» / І. Василько // Вінничанка. – 2014. – № 2. – С. 28–29 : фот. 2. Килівник В. С. До історії створення санаторію «Авангард» у м. Немирові: біля витоків / В. С. Килівник // Подільські джерела : альманах / гол. ред. Л. М. Загородня. – Вінниця : ПРАДА АРТ, 2013. – № 5 : Вінниччина медична: під знаком Червоного Хреста. – С. 188–195 : фот. 3. Ладуба Ю. Санаторій «Авангард» – переможець всеукраїнського конкурсу якості / Ю. Ладуба // Медицина Вінниччини. – 2003. – Лют. (№ 2). – С. 3.

85 років тому (1931) була заснована кафедра гістології ВНМУ Література 1. Алмазов И. В. Краткий очерк истории кафедры гистологии и эмбриологии // Основные этапы и направления деятельности Винницкого медицинского института им. Н. И. Пирогова : (материалы юбилейной научной конференции ВМИ) / отв. ред. М. П. Рудюк. – Київ : Здоров’я, 1969. – С. 57–60.

123

80 років тому (1936) були створені кафедри ВНМУ  патологічної фізіології  судової медицини  шпитальної терапії 70 років тому (1946) засновано самодіяльний народний ансамбль танцю «Дружба» ВНМУ ім. М.І. Пирогова. Упродовж 19531994 рр. колектив очолював заслужений працівник культури УРСР, балетмейстер, постановник танців В. Румянцев. З 1994 року керівником ансамблю став А. Рильський. Ансамбль «Дружба» – лауреат республіканських фестивалів самодіяльного мистецтва 6080 років. Колектив брав участь у звітних концертах Вінницької області у м. Києві, в різних містах України, в обласних оглядах художньої самодіяльності. З великим успіхом пройшли концерти в Польщі. У 1971 році колективу було присвоєно звання народного. Нині ансамбль бере активну участь в університетських заходах, студентських конференціях, з’їздах лікарів, симпозіумах. У 2005 р. колектив нагороджений Почесною грамотою Виконавчого комітету Вінницької міської ради за активну участь в культурному житті міста. Дипломант обласного конкурсу хореографічного мистецтва ім. B.I. Румянцева (2000, 2004, 2006), Всеукраїнського фестивалю конкурсу народної хореографії ім. П. Вірського (2002, 2006), Всеукраїнського конкурсу 124

авторських постановок в м. Нова Каховка «Верховинця степова криниця» – І місце (2003), V обласного фестивалю мистецтв національних культур «Подільські барви» (2003), лауреат І Міжнародного дитячо-юнацького фестивалю народної хореографії (2004), лауреат ІV Всеукраїнського фестивалю аматорських колективів культурно-освітніх закладів профспілок (2005), лауреат V та VІ Всеукраїнських фестивалів художніх аматорських колективів (2006-2009). В репертуарі ансамблю понад 30 постановок, де переважають не тільки народні танці, а й хореографічні композиції, картинки, мініатюри, які відзначаються оригінальністю, чітко окресленими характерами персонажів. Ансамбль нагороджений Похвальною грамотою Президії Верховної Ради УРСР, Почесною грамотою Вінницької міської ради за активну участь в культурному житті міста (2005). Література 1. Народний ансамбль танцю «Дружба» // [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://oldsite. vnmu.vn.ua/index.php? option= com_content&task=view&id=147&Itemid=78&limit=1&limitstart=1. – Дата доступу : 21.05.2013. – Назва з екрана.

70 років тому (1946) наказом начальника ПівденноЗахідної залізниці заснована вузлова клінічна лікарня станції Вінниця. Література 1. Вузлова клінічна лікарня станції Вінниця: від ювілею до ювілею … // Вінницька газета. – 2012. – 2 черв. (№ 49). – С. 7– 8 : фот. 125

70 років тому (1946) засновано Вінницький обласний клінічний госпіталь ветеранів війни (до 17.07.2015 – Вінницький обласний клінічний госпіталь для інвалідів Великої Вітчизняної війни) на базі евакогоспіталю № 5965, що розміщувався в лікувальному корпусі Вінницької обласної психіатричної лікарні ім. акад. О.І. Ющенка. У 1983 році госпіталь розташувався в спеціально побудованому 4-х поверховому лікувальному корпусі. В 2001 р. закінчено будівництво реабілітаційного корпусу госпіталю з харчоблоком, столовою та конференцзалою на 250 місць. В госпіталі функціонують відділення анестезіології та реабілітації, фізіотерапевтичне відділення та відділення нетрадиційних методів лікування, кабінети функціональної діагностики, УЗД, ендоскопічний, ЛФК, рентгенівський та клініко-діагностична лабораторія. Щорічно тут оздоровлюється понад 5 тисяч ветеранів війни. На базі обласного клінічного госпіталю створено «Єдине вікно» для звернень учасників АТО. Література 1. Вінницький обласний клінічний госпіталь ветеранів війни [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www. osva.vn.ua /index.php/hospital/17-reabilitatsiya/127-vinnitskij-oblasnij-klinichnijgospital-dlya-invalidiv-velikoji-vitchiznyanoji-vijni – Дата доступу : 21.08.2015. – Назва з екрана.

126

70 років тому (1946) відкрито поліклініку на Старому місті у Вінниці, нині міська клінічна лікарня № 3. До складу лікарні входять: амбулаторно-діагностичне відділення, стаціонарне відділення: терапевтичне, геріатричне, відділення «Міський центр мікрохірургії ока», відділення інтенсивної терапії. Література 1. Кривов’яз О. Л. Змінити імідж лікарні, або рецепт успіху лікарні на Старому місті : [бесіда з голов. лікарем Вінницької клінічної лікарні № 3 О. Л. Кривов’язом] / О. Л. Кривов’яз ; бесіду вела А. Купренюк // Подільська медична газета. – 2009. – 30 січ. (№ 3). – С. 4 : фот.

55 років тому факультет ВНМУ

(1961)

відкрито

педіатричний

Література 1. Наш поступ // Молодий медик. – 2003. – Черв. (№ 22). – С. 1.

50 років тому (1966) відкрито санаторій «Березовий гай» у м. Хмільник Вінницької області. Санаторій спеціалізується на лікуванні захворювань хребта, суглобів, гриж міжхребцевих дисків, захворювань серцево-судинної та нервової систем.

127

Література 1. «Березовий гай» – санаторна перлина курорту Хмільник // 33-й канал. – 2008. – 28 трав. – С. 21. 2. Гольденберг Н. Я. Лечение, реабилитация, отдых на курорте Хмельник / Н. Я. Гольденберг. – Киев, 2000. – С. 43–44. 3. Запрошує «Березовий гай» // Життєві обрії. – 2006. – 7 жовт.

45 років тому (1971) створено кафедру дитячих інфекційних хвороб ВНМУ Література 1. Кириленко В. А. Кафедра дитячих інфекційних хвороб / В. А. Кириленко // Вінницький державний медичний університет ім. М. І. Пирогова : матеріали з історії університету / під ред. В. М. Мороза. – Вінниця, 1994. – С. 162–163.

45 років тому (1971) відкрито лікарню № 4 у Вінниці. Значний ріст міста у повоєнний час, пов’язаний з вступом в дію багатьох промислових підприємств, а також заселення великого житлового масиву «Вишенька» зумовили необхідність побудови нової клінічної лікарні. Перший хворий поступив у хірургічне відділення лікарні 22 березня 1971 року. Література 1. Вінниччина в датах : хронолог. довідник / Вінниц. обл. наук. б-ка ім. К.А. Тімірязєва ; уклад. М. С. Шлеймович ; ред. М. Г. Спиця. – Вінниця, 2000. – С. 38. 2. Рудавка С. І. Вінницька міська клінічна лікарня № 4 / С. І. Рудавка // Тези доповідей десятої Вінницької обласної історикокраєзнавчої конференції, 6 вересня 1991 р. – Вінниця, 1991. – С. 85–86. 128

3. Рудавка С. 4-й міській клінічній лікарні – 20 років / С. Рудавка, О. Приходський // Молодий медик. – 1991. – 5 квіт. (№ 12).

20 років тому (1996) розпорядженням голови Вінницької обласної державної адміністрації до 10-річчя з дня аварії на Чорнобильській АЕС, на базі обласної лікарні № 2 засновано Вінницький обласний спеціалізований клінічний диспансер радіаційного захисту населення. Нині – це провідна установа з надання висококваліфікованої діагностично-лікувальної та консультативної допомоги хворим, постраждалим від Чорнобильської катастрофи та особам, які захворіли внаслідок радіаційного впливу з інших причин. Література 1. Вінницький обласний диспансер радіаційного захисту населення [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://likarni. vn.ua /вінницький-обласний-диспансер-радіа. – Дата доступу : 19.05.2015. – Назва з екрана.

20 років тому (1996) засновано кафедру хірургічної стоматології ВНМУ Література 1. Кафедра хірургічної стоматології [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.vnmu.edu.ua/кафедра-хірургічноїстоматології. – Дата доступу : 19.05.2015. – Назва з екрана. 129

20 років тому (1996) засновано Клуб веселих та кмітливих ВНМУ 15 років тому (2001) реорганізовано медичний факультет, створено на його основі медичних факультетів № 1 і № 2 ВНМУ Література 1. Наш поступ // Молодий медик. – 2003. – Черв. (№ 22). – С. 2.

10 років тому (2006) засновано вокальний ансамбль «Слов’яночка» ВНМУ ім. М.І. Пирогова. Керівник ансамблю – Юрій Ташпеков. Колектив бере активну участь в університетських та в культурно-масових заходах міста. Ансамбль – лауреат обласного конкурсу «Червона рута» (м. Вінниця, 2006, 2014), дипломант ІХ Всеукраїнського фестивалю-конкурсу мистецтв студентів-медиків та працівників лікувальних установ України «Ліра Гіппократа» (м. Київ, 2014). Література 1. Вокальний ансамбль «Слов’яночка» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://phthisiatry.at.ua/index/kulik/0-32. – Дата доступу : 30.11.2015. – Назва з екрана.

130

Всесвітні дні та професійні свята 30 січня 4 лютого 9 лютого 11 лютого 15 лютого 1 березня 6 березня 18 березня 21 березня 24 березня

27 березня 2 квітня 7 квітня 11 квітня 17 квітня 19-29 квітня 23 квітня 25 квітня

28 квітня 5 травня

Всесвітній день допомоги хворим на проказу Всесвітній день боротьби із захворюванням на рак Міжнародний день стоматолога Всесвітній день хворого Всесвітній день онкохворої дитини Всесвітній день імунітету Всесвітній день боротьби з глаукомою Міжнародний день сну Міжнародний день людини з синдромом Дауна Всесвітній день боротьби із захворюванням на туберкульоз День фтизіатра Міжнародний день нефролога Всесвітній день поширення інформації щодо проблеми аутизму Всесвітній день здоров’я Всесвітній день боротьби з хворобою Паркінсона Всесвітній день боротьби з гемофілією Європейський тиждень імунізації Всеукраїнський день психолога Всесвітній день боротьби із захворюванням на малярію Міжнародний день ДНК Всесвітній день охорони праці Всесвітній день акушерки Міжнародний день боротьби за права інвалідів 131

8 травня 12 травня 14 травня 15 травня 17 травня 19 травня 20 травня 21 травня 27 травня 30 травня 31 травня 14 червня 19 червня 25 червня 26 червня 4 липня 25 липня 28 липня 1-7 серпня 6 серпня 8 серпня 9 серпня 13 серпня

Міжнародний день Червоного Хреста і Червоного Півмісяця Всесвітній день медичних сестер Всесвітній день боротьби з артеріальною гіпертонією День пам’яті померлих від СНІДу День пульмонолога Всесвітній день боротьби з гепатитом Всесвітній день травматолога День науки в Україні Міжнародний день розсіяного склерозу Всесвітній день боротьби проти астми і алергії Всесвітній день без тютюну Всесвітній день донора крові День медичного працівника День ВНМУ ім. М.І. Пирогова День винахідника і раціоналізатора Міжнародний день боротьби зі зловживанням наркотичними засобами та їхнім незаконним обігом День судового експерта День зубного техніка Всесвітній день боротьби із захворюванням на гепатит Всесвітній тиждень підтримки грудного вигодовування Міжнародний день «Лікарі світу за мир» Міжнародний день офтальмології День святого Пантелеймона Цілителя Всесвітній день шульги День фізкультурника 132

1 вересня 9 вересня 10 вересня

16 вересня 17 вересня 25 вересня 26 вересня 28 вересня 29 вересня 1 жовтня

2 жовтня 3 жовтня 5 жовтня 6 жовтня 7 жовтня 9 жовтня 10 жовтня 12 жовтня 13 жовтня 15 жовтня

День знань Міжнародний день краси Всесвітній день запобігання самогубствам Всесвітній день надання першої медичної допомоги День фізичної культури і спорту України Всесвітній день боротьби з лімфомами День винахідника і раціоналізатора України День фармацевтичного працівника України Міжнародний день глухонімих Всесвітній день контрацепції Всесвітній день боротьби проти сказу День оториноларинголога Всесвітній день серця Міжнародний день людей похилого віку День ветерана День геронтолога День уролога День працівників освіти Міжнародний день лікаря Всесвітній день вчителя День вчителя Всесвітній день стомованих хворих Всесвітній день посмішки День працівників державної санітарноепідеміологічної служби Всесвітній день психічного здоров’я Всесвітній день боротьби з артритом Всесвітній день зору Міжнародний день білої тростини 133

3 грудня

Всесвітній день анестезіолога-реаніматолога День алерголога Всесвітній день хоспісів та паліативної допомоги Всеукраїнський день боротьби із захворюванням на рак молочної залози Всесвітній день профілактики остеопорозу Міжнародний день боротьби з псоріазом Всесвітній день боротьби з пневмонією Всесвітній день науки Міжнародний день сліпих Всесвітній день боротьби із захворюванням на цукровий діабет Міжнародний день логопеда Міжнародний день відмови від куріння Всесвітній день недоношених дітей Всесвітній день боротьби проти ХОЗЛ Всесвітній день боротьби зі СНІДом День невролога Міжнародний День інвалідів

11 грудня

Всесвітній день хворого на бронхіальну астму

16 жовтня 17 жовтня 20 жовтня

29 жовтня 2 листопада 10 листопада 13 листопада 14 листопада

17 листопада

1 грудня

134