Співець Поділля 110 років від дня народження Юліуша Словацького
Фото з сайту: https://bitly.su/NGCvNM
В історію світової культури Юліуш Словацький увійшов як геніальний польський поет-романтик, основоположник польської національної драматургії, який своєю творчістю здобув визнання, любов і шану прогресивного людства.
1809 рік… Кременець… Маленька річечка з мальовничою назвою – Іква, що протікає біля підніжжя гори Бони. Цей чудовий краєвид відкривається з вікна будинку, де 4 вересня у родині Саломеї та Евзебіуша Словацьких народився хлопчик, якого нарекли Юліушем.
Батько відомого поета був професором польської літератури та риторики Кременецького ліцею. Мати Саломея – донька управителя господарства Кременецького ліцею Теодора Янушевського. Юліуш був єдиною дитиною від цього шлюбу.
Мати поета Саломеа Словацька. Худ. Б. Клембовський Фото з сайту: https://bit.ly/2ks778K
Вільнюський університет на літографії XIX століття Фото з сайту: https://bit.ly/2lvAmrx
У 1811 році сім’я Словацьких переїхала до Вільно, де батько отримав посаду викладача на кафедрі історії польської літератури Віленського університету. Через три роки, коли Юліуш мав усього п’ять років, Евзебіуш Словацький помер. Мати, Саломея Словацька, вдруге вийшла заміж за професора медицини Августа Бекю. Впродовж 1819–1825 рр. Юліуш Словацький навчався у Віленській гімназії. В рік закінчення гімназії юнак вступив до Віленського університету на факультет етичних і політичних наук, де вивчав юриспруденцію та літературу. Під час навчання Юліуш особливо захоплювався секретами поетики. По закінченні університету він переїжджає до Кременця, де в той час жила його мати. Там Юліуш вивчає англійську мову, читає твори Байрона в оригіналі. Тоді ж таки Словацький остаточно зрозумів, що літературна творчість – його єдине бажання і покликання.
Мати мріяла, що по закінченню університету, син стане успішним чиновником. І у лютому 1825 р. Юліуш переїжджає до Варшави, стає чиновником-практикантом у Державній комісії фінансів. 1825 рік став початком його поетичної творчості. У Варшаві Словацький багато писав. У цих творах Словацький виступає за повну незалежність Польщі. Навесні 1831 p. Словацький переходить на дипломатичну службу, виконує дипломатичне доручення, яке полягає у перевезенні повстанських листів до польських місій у Парижі та Лондоні. В той час до Франції прибували маси польських повстанців, що жили сподіваннями нової революції. Перебуваючи у Лондоні, Словацький захопився В. Шекспіром та продовжив вивчати його творчість і в Парижі. З 1833 до 1835 р. він жив у Женеві, усамітнившись від політичних дискусій і здобувши можливість на самоті переосмислити пережите.
У фонді бібліотеки Словацький Юліуш. Поезії / Юліуш Словацький = Poezje / Slowacki Juliusz : пер. з пол. – Вид. здійснено за сприяння Польського інституту в Києві. – Київ : Б-ка українця, 1999. – 142 с. – (Бібліотека українця). – Текст укр. та пол. мовами.
Словацький – особистість символічна не лише в літературі, а й в історії двох народів. Бо вважав, що має дві батьківщини – Україну і Польщу. Вже живучи поза Україною і в еміграції, куди вимушено потрапив після підтримки польського повстання проти царя, він з великим інтересом вивчав історію України. Його поеми: “Вацлав”, “Ксьондз Марек”, “Ян Казимір”, “Беньовський”, “Срібний сон Саломеї”, “Фантази”, “Балладина”, “Лілла Венеда”, “Пісня козацької дівчини” та інші базуються на українському фольклорі та козацькій історії.
У фонді бібліотеки Словацкий Юлиуш. Беневский : роман : пер. с пол./Ю. Словацкий ; ред. Д. Самойлов. – Москва : Худож. лит., 1973. – 264 с.
Відомий український поет Дмитро Павличко відзначає: “Український патріотизм Словацького може бути справедливо порівнюваний хіба що з патріотизмом Шевченка”.
Гора Бона та Кременецький ліцей. Фото з сайту: https://bit.ly/2lYtDXd
Під оком пам’яті чудове рідне місто Лежить між горами, виблискує і грає З долини вежами, мов золоте намисто; Чарівне, як вночі, вінками вікон сяє, Як сонцю вказує домів перлини білі, Що перенизані смарагдами-садами... Там є гора крута, котра зоветься Бона, Над містом тінь її панує, мов корона; Похмурий замок там, зблизька руїна зрима, Приймає безліч форм, залежно від погоди; Вдень дивиться стрільниць блакитними очима, Вночі нагадує корону та клейноди... Поетична повість“Година думки”
Ще навчаючись у Вільно, щоліта після закінчення навчального року, Юліуш приїжджав з Литви в Україну. Тут він провів своє дитинство, і часто відвідував у 1825–1830 рр. своїх родичів у маєтку Юлінки у Верхівці, відвідував Бар і околиці, подорожував до Тульчина, Умані, Одеси. Чорне море, Дніпро-Славутич , як і інші місця, стануть для нього узагальненим образом “блакитної України”.
Коли б знайшов я десь тебе достойний дар, Його б оддав, не гаячись хвилини. Квіток Софіївки я бачив пишний чар, Блукав квітчастими ланами України.
“Його душа сюди летіла. Тут мешкала його мама, він любив цей край, і це видно з його листів.” Тамара Сеніна, директор обласного літературномеморіального музею Юліуша Словацького Наполеон Орда, Замкова гора (Бона) Фото з сайту: https://bit.ly/2jZyPcG
Справжній скарб – збережені 142 листи Юліуша Словацького до матері, які він писав з паризької еміграції. Під час вимушеного перебування в еміграції, він ніколи не полишав думку про рідний край. Листи на «давню» батьківщину, Україну, линуть звідусіль – з Парижа, Женеви, Дрездена до далекого Кременця: „Кохана мамо!.. Чи з твоїх вікон завжди видно Замкову гору – оцю гору, до якої я не раз пристосовував думку Сенкевича, що „вона переслідує людей, як сумління“.
Якщо там будеш, душе моя мила, Хоч з променя повернена до тіла, – Мою журбу ти спом’янеш в тім краї. Вона, мов ангел золотий, ширяє, А часом лине, як орел крилатий, І знов сіда на скелях спочивати Легке повітря, мов цілющу воду, Там лив з грудей я рідному народу строфи з незакінченої поеми „Король Дух”, переклад Єви Нарубіної.
«Дивно мені, моя мамо, що я бачив стільки міст світу, в моїй пам'яті і флорентійські вулиці, швейцарські краєвиди, і дрезденські палаци, а я колись буду тихенько лежати на скромному цвинтарі в Кременці, під тінню черешеньки, яка отіняє гроб моєї дорогої бабуні. От якби так було...!», – писав в одному з таких листів Юліуш. Не сталося… 40-річний Словацький помер в еміграції. Згодом його прах перенесли з Монмартру в крипту Національних пророків Краківського замку, поряд із прахом Міцкевича. Могила матері Ю. Словацького в Кременці. Фото Володимира Панченка
Душевним болем для Юліуша стала
відірваність від свого коріння, від землі і від матері: „Я так далеко і не можу, як колись прилетіти до Кременця, вночі відкрити вашу фіртку, збудити дідуня, протягом хвилини удавати злодія, який вривається в дім, а вранці бути зустрінутим маминими слізьми. Щоб я дав за таку хвилину!.." – пише Словацький у листі до матері.
“Славне, рідне місто дзвіницями стриміє З долини, вкритої блакитним небом ясним. Чарівне, з мли нічної оком полиск сіє, Хизується на сонці стін білявим пасмом, Смарагдами садів, як перлами, прошите. Узимку ллється з криги місиво розмите, Впадає у круті зигзаги вулиць з гамом. Гора стоїть там: Бона хрещена по йменню, Вища від інших – місту, слугуючи тінню; Старий, похмурий замок, котрий час затримав, Приймає різні кшталти, ламаний хмар виром, Удень бійниць блакитних дивиться очима, Вночі, немов корона з траурним покривом…” поема „Година роздумів”, Женева переклад Олександри Лук’яненко.
Альфонс Бішбуа. Вид на Кременець. XIX століття Фото з сайту: https://bitly.su/QQFOFK
Кременець був єдиним місцем на світі, де його, перейнята тугою за батьківщиною, боляща душа могла б зазнати спокою і щастя. Іван Франко назвав Словацького “співцем Поділля”, бо Юліуш вважав його частиною “своєї Вітчизни давньої”. Згадки про мешканців Поділля –“добрі і приємні, яких мало на світі” є в його найкращих творах.
Загальний вигляд Кременця. Невідомий автор «Tygodnik ilustrowany», nr 361, 1866, s.88 Фото з сайту: https://castles.com.ua/kre.html
Якщо колись у тій моїй країні, Де котить Іква хвилі по долині, Де пасма гір блакитніють під мроком, А місто дзвонить над шумким потоком, Де запахуще від конвалій поле Біжить на скелі під хати й стодоли, Як будеш там, душе мойого тіла, Хоч би ти в плоть з проміння прилетіла, Побачиш мою тугу, що на скалах, Мов янгол золотий, незгасний спалах, Стоїть, і часом місто облітає, А потім знов епічне, стоїть і сяє... Повітря, що тебе там зцілить, знаю, Я лив з грудей своїх для свого краю...
У фонді бібліотеки Словацкий Ю. Избранное : пер. с пол. / Ю. Словацкий. – Москва : Худож. лит., 1984. – 264 с.
Не може недоля мене пригнобити. Я маю дорогу второвану й гожу. Дорога ця – жити – страждати – творити, І так я роблю, більш зробити не можу.
Герб Словацьких
Юліуш Словацький
Портрет Юліуша Словацького. Автор Ю. Пеньонжек. 1927р. Фото з сайту: https://bitly.su/LxdAx
“Поляк Юліуш Словацький, як і шотландець Верне, і ірландець Мур, і англічанин Діккенс, і француз Віктор Гюго, і німець Гейне та Ленау, і росіяни Пушкін та Лермонтов, і наш Т. Шевченко та інші належать до історичних постатей ХІХ ст. Вони не можливі в жоднім попереднім віці і характерні власне тим, що виявили в своїм житті масу основних прикмет, кожен своєї нації, а їх поезія була невідлучною частиною їх духовної істоти, виразом їх життя, їх індивідуальним твором в більшій сильнішій мірі, ніж це було можливе коли-небудь давніше”. Іван Франко
Використані джерела Юліуш Словацький [Електронний ресурс] // Вікіпедія : вільна енциклопедія. – Режим доступу: https://bitly.su/miO4paM (дата звернення: 22.07.2019), вільний. – Назва з екрана. Кульчинський Олесь «Де котить Іква хвилі свої сині…» [Електронний ресурс] // ЛітАкцент – світ сучасної літератури. – Режим доступу: https://bit.ly/2ks778K (дата звернення: 22.07.2019), вільний. – Назва з екрана. Словацький Юліуш. Біографія [Електронний ресурс] // УкрЛіб – Ukrainian Library (українська бібліотека) – Режим доступу: https://bit.ly/2khOxjK (дата звернення: 22.07.2019), вільний. – Назва з екрана.