165 років від дня народження
28.01.1854 –26.05.1912
Основоположник вітчизняної наукової епідеміології, патолог, мікробіолог, бактеріолог
Матеріал підготувала Горбенко О. В., зав. сектору бібліотеки
Народився В. К. Високович на Поділлі у м. Гайсині. З золотою медаллю закінчив Першу харківську гімназію і вступив до Харківського університету на медичний факультет, який закінчив у 1876 році. З того часу розпочалася його наукова діяльність. У 1884 році В. Високович отримав звання професора Харківського університету , згодом у 1895 – Київського. Праці В. Високовича, дослідника з широким діапазоном наукових інтересів, відкрили нову – експериментальну – еру вітчизняної патології. Сучасники називали вченого «королем патологів». Проведені ним фундаментальні дослідження набули широкого резонансу в європейській науці. У фонді бібліотеки: Медицина в літературі та живописі: альманах / уклад.: Л. П. Солейко, О. В. Солєйко. – Вінниця : Нова книга, 2007. – 256 с. : іл. – Покажч. імен: с. 228-235.
В. К. Високович разом з І. І. Мечниковим створив вчення про ретикулоендотеліальну систему, розробив концепцію сполучної тканини, першим довів провідну роль фібробластів у механізмі її утворення, започаткував учення про імунітет, уславився встановленням явища фагоцитозу (1886). З ім’ям вченого пов’язані найяскравіші сторінки історії бактеріології: поєднуючи розробку проблем цієї нової галузі із загальнопатологічними питаннями, він сприяв її розвитку на основі експериментальної патології.
На результатах дослідницької діяльності В. Високовича базуються досягнення сучасної профілактичної медицини, зокрема низка високоефективних протиепідемічних заходів.
В. К. Високович збагатив мікробіологічну науку дослідженням природи інфекційних захворювань, шляхів поширення збудників хвороб, механізму їхньої патогенної дії, встановив цитотоксичні властивості бактерій, першим визначив роль регіонарних лімфатичних вузлів як бар’єру щодо інфекції.
Вченому належить пріоритет у встановленні мікробної етіології цереброспінального менінгіту (1894). В. Високович спільно з Ф. Яновським описав дерматоміозит як ревматичну хворобу, першим у світі створив модель експериментального ендокардиту (1886), був новатором у терапії багатьох інфекційних недуг.
Результатом відкриття вченим можливості використання суспензій із мертвих мікроорганізмів для вакцинації, стало створення ним вакцини проти чуми (1896), сибірки, черевного тифу (1898). Очолюючи «пастерівські» відділи Харкова та Києва, він на практиці застосував свої експериментальні розробки: першим у Росії та одним із перших в Європі здійснив щеплення проти черевного тифу.
У фонді бібліотеки Життя, присвячене людям : біобібліогр. покажч.: до 160-річчя від дня народж. В. К. Високовича / Нац. наук. мед. б-ка України, Вінниц. НМУ ім. М. І. Пирогова, наук. б-ка ; уклад. Л. Є. Корнілова [та ін.] ; ред. Н. М. Бортнік. – Київ : [б. в.], 2014. – 82 с