120 років від дня народження
Вітте Микола Карлович 1899 - 1969
Фізіолог, доктор медичних наук, професор
Микола Карлович Вітте – народився 14 травня 1899 у Черкасах Київської губернії у сім’ї вантажного візника. У 1918 році закінчив Київське реальне училище. З грудня 1919 до квітня 1920 року служив писарем евакошпиталю у Києві. Київське реальне училище , varjag-2007.livejournal.com
У серпні – листопаді 1920 року – заступник коменданта Лисогірського форту Київського Окружного Військово-інженерного управління. У серпні 1920 – листопаді 1921 року пройшов „чистку партії”. У листопаді 1920 року вступив до Київського медичного інституту й закінчив його у липні 1925 року, після чого був зарахований аспірантом кафедри гігієни праці цього ж інституту. Одночасно з липня 1925 до березня 1931 року працював завідувачем фізіологічної лабораторії Київського Інституту організації праці у сільському господарстві Наркомзема та з вересня 1926 року до вересня 1930 року – асистентом кафедри гігієни праці Київського медичного інституту.
З вересня 1931 року до вересня 1936 року працював асистентом кафедри фізіології цього ж інституту. Водночас з квітня 1932 до червня 1941 був завідувачем відділу фізіології Інституту гігієни праці й профзахворювань. Протягом 1938 –1940 років – виконувач обов’язків доцента кафедри фізіології Київського стоматологічного інституту. З початком Великої Вітчизняної війни з червня 1941 до серпня 1943 року керував санвідділом армії, брав участь у санітарному забезпеченні операцій Сталінградської битви.
У 1943 році був нагороджений орденом Червоної Зірки та медаллю „За оборону Сталинграда”. Після поранення працював доцентом кафедри гігієни праці до серпня 1944 року у м. Чкалові, куди був евакуйований Харківський медичний інститут. З серпня 1944 до червня 1946 року був директором Київського інституту гігієни праці. У липні 1946 року призначений завідувачем кафедри фізіології Київського стоматологічного інституту, де працював до серпня 1953 року та за сумісництвом – завідувачем відділу фізіології Інституту гігієни праці до вересня 1952 року.
Упродовж 1953 -1961років завідував кафедрою нормальної фізіології Вінницького медичного інституту та був заступником директора з навчально-наукової роботи. Брав активну участь у житті інституту, міста, області, країни: • З 1946 року – член Правління Українського товариства фізіологів. • У вересні 1956 року представлений у члени-кореспонденти АН УРСР з нормальної фізіології. • У 1958-1961 роках обраний депутатом Міської ради, був головою Вченої Ради інституту. • У 1959 році брав участь у нараді Головної держсанінспекції СРСР з питань спецодягу для робітників промисловості. • У 1961 році переведений до Міністерства охорони здоров’я УРСР, за сумісництвом керував відділом фізіології Інституту гігієни праці, де працював до самої смерті. Автор монографій: „Учение И. П. Павлова о высшей нервной деятельности” та „Тепловой обмен человека и его гигиеническое значение”. Наукові праці присвячені питанням фізіології та гігієни праці в промисловості й сільському господарстві. Вніс значний вклад у вивчення проблеми теплообміну людини в умовах високої температури.