«Перезавантаження» - Соціально-психологічна допомога ВПО (досвід роботи спеціалістів проекту) by Восток SOS

«Перезавантаження»:

Соціально-психологічна допомога ВПО (досвід роботи спеціалістів проекту) Київ-2016

Зміст Концепція соціально-психологічної допомоги ВПО проекту «Перезавантаження»

Форми роботи та характеристика цільової аудиторії

Психологічні студії

Жіночі клуби

Специфіка роботи з дітьми та підлітками

Література

Додатки

Проект «Перезавантаження» передбачає комплексний соціально-психологічний супровід ВПО в процесі їх адаптації до нових умов життя та інтеграції у місцеву громаду. Аналіз та моніторинг діяльності партнерських організацій при наданні психологічної допомоги ВПО, дозволив спеціалістам благодійного фонду «Восток-SOS» визначити типові ускладнення в ході надання психологічної допомоги ВПО. Це низький рівень культури отримання психологічної допомоги, відсутність розуміння спектру можливостей психологічної допомоги, наявність опору змінам. Тому, в ході реалізації проекту було вирішено використовувати непрямі форми психологічної допомоги ВПО, з метою активізації потреби у вирішенні актуальних психологічних ускладнень та підвищення серед цільової аудиторії рівня психологічної культури. Проект реалізовується у формі соціально-психологічного клубу, який об’єднав ВПО та місцеву громаду. Такі клуби були відкриті в Київській і Луганській областях (м. Київ і м. Сєвєродонецьк). Реалізація проекту надала можливість знизити рівень тривожності ВПО, пов’язаний із ситуацією життєвої невизначеності, та активізувати їх життєдіяльність за рахунок розвитку стресостійкості та підвищення рівня їх самокомпетентності. Психологічна гармонізація сприятиме покращенню якості життя ВПО та їх адаптації до нових життєвих умов. Це, у свою чергу, підвищує загальну якість життя ВПО та активізує виявлення їх громадської позиції. Організація соціально-психологічного супроводу із залученням до заходів клубу представників місцевої громади сприяє соціальній інтеграції ВПО, формуванню соціальної лояльності, що формує об’єктивне сприйняття соціально-політичної ситуації в суспільстві, загалом.

Концепція соціа льно-психологічної допомоги ВПО Військовий конфлікт в Україні набув затяжного характеру, що істотно змінило становище ВПО. Зараз переселенці змушені облаштовувати своє життя на новому місці невизначено тривалий час. Такий формат життя передбачає пошук нових шляхів власного розвитку (можливу зміну професії, орієнтацію при виборі місця проживання не на колишні соціальні та матеріальні досягнення, а на реально існуючі на даний момент можливості, побудову нових соціальних зв’язків). Первинний етап соціальної підтримки ВПО мав формат екстреної допомоги, яка характеризувалася наданням максимально повного комплексу послуг (житло, одяг, медикаменти, продукти харчування, юридичні та соціальні консультації). Надання допомоги в даному форматі на сьогодні сприятиме соціальній інвалідизації ВПО і зниженню загального рівня їх життєвої активності. Дана ситуація може створити умови для формування в Україні особливого пласта громадян з деформованим уявленням про власні можливості, низьким рівнем самореалізації та споживацьким ставленням до сформованої в країні ситуації, що призведе до повного анулювання життєздатності сотень тисяч переселенців.

Зараз існує потреба в більш диференційованій, індивідуально-орієнтованій допомозі ВПО. Первинний етап адаптації до нових життєвих умов завершений, і переселенці по-різному його пройшли. Сьогодні кожен з них потребує специфічних видів соціально-психологічної підтримки, спрямованих на їх подальшу адаптацію та соціальну інтеграцію у нове соціальне середовище та громаду. Оскільки ситуація військового конфлікту для України є новою і немає відпрацьованих технологій реабілітації людей, постраждалих від нього, які б ураховували етно-культурні особливості постраждалих, то виникає необхідність напрацювання нових стратегій і методів соціально-психологічної допомоги. Вони повинні урахувати досить низький рівень психологічної культури ВПО, відсутність мотивації до роботи, наявність опору змінам та небажання приймати реалії сьогодення. Тому доречно використовувати непрямі форми соціально-психологічної роботи з ВПО, які б одночасно сприяли реалізації декількох потреб і не були б вже розрекламованими в суспільстві. Комплексна соціально-психологічна допомога ВПО повинна реалізовуватись у трьох напрямках – адаптація, реабілітація, розвиток. Адаптація спрямована на відновлення безперервності життя ВПО – робота, соціальні зв’язки, соціальна і правова підтримка. Реабілітація орієнтована на роботу з психологічними наслідками вимушеної зміни життєвих умов, отриманих психологічних травм, профілактику віктимності та соціальної інвалідності переселенців. Розвиток орієнтований на навчання навичкам життя в нових життєвих обставинах, розвитку навичок самодопомоги та ефективних копінг-стратегій. Реалізуючи завдання інтеграції ВПО у соціальну громаду доречним є проведення соціально-психологічної роботи сумісно з представниками місцевої громади, які мають схожі потреби та життєві складнощі, але не є ВПО.

Мета: Соціально-психологічна адаптація та інтеграція ВПО в місцеві громади Києва та регіону конфлікту шляхом підвищення культури отримання психологічної допомоги через створення психологічних клубів. Завдання: Створення мережі психологічних клубів. Актуалізація розуміння ВПО необхідності отримання психологічної допомоги шляхом залучення до участі в заходах клубів за певною тематикою, сформованою за потребами цільової аудиторії. Супровід ВПО у психологічній адаптації та соціальній інтеграції у форматі психологічних клубів із залученням до їх заходів представників місцевої громади, які мають схожі соціально-психологічні потреби. Надання індивідуальних психологічних консультацій цільовій аудиторії за запитами. Психотерапія ПТСР.

Форми роботи та х арактеристик а цільової аудиторії Цільовою аудиторією проекту стали чоловіки і жінки, ВПО, від 25 до 45 років, діти ВПО – 85%. Представники місцевої громади – 15%. До роботи залучені чоловіки, жінки та діти ВПО, які мають ознаки дезадаптації. Цільову аудиторію умовно розподілено на чотири категорії. По-перше, це жінки, особливо одинокі матері, багатодітні матері, матері, що працюють. Ця категорія ВПО потребує комплексної соціально-психологічної підтримки, оскільки саме жінки в даній ситуації стикаються зі значним психоемоційним навантаженням. Їм необхідно підтримувати дітей, налагоджувати побут, найчастіше вони переїжджають без чоловіків та вимушені утримувати дітей. Відсутність опори та мінімальної стабільності викликає у жінок підвищену тривожність, страхи, що знижує якість їх життя, блокує їх адаптаційні процеси та негативно впливає на психічній стан їх дітей. По-друге, це діти, які є найбільш вразливою категорією ВПО, оскільки в такій ситуації вони залишаються без підтримки батьків. Увага батьків загалом зосереджена на процесі виживання у нових для них обставинах. А діти залишаються поза увагою в ситуації, коли вони потребують навпаки підвищеної підтримки та турботи батьків. Втрата звичного життєвого середовища, оточення, способу життя є стресом для дитини, до якого вона при належній увазі батьків зможе досить легко пристосуватись. Та, за умови відсутності цієї підтримки, дитина може отримати психологічну травму, не зможе повноцінно вчитись та розвиватись. По-третє, це і жінки, і чоловіки, які мають сім’ю, їм вдалось облаштувати власний побут, влаштувати дітей, але вони мають складнощі зі встановленням нових соціальних контактів, вони відчувають розгубленість, не можуть знайти роботу, на яку очікують, не можуть прийняти зміни в їх соціальному (втрата престижної роботи, кар’єри) та матеріальному (втрата

майна) статусі. Ця категорія ВПО потребує значної уваги, оскільки вона знаходиться у групі ризику по розвитку скритої депресивної симптоматики. Четверта категорія – це пенсіонери ВПО. Пенсіонери дуже важко переживають необхідність переїзду, оскільки згідно вікових особливостей більше прив’язуються до місця проживання та звичного соціального оточення. Втрата соціальних зв’язків, спілкування, звичного проводження часу є травматичною для пенсіонерів, тому вони мають потребу у створенні простору, який би замінив їм втрачене середовище. А у зв’язку із наявністю вільного часу, потребою у переусвідомленні власного життя ця категорія ВПО досить мотивована на психологічну роботу у форматі клубів. Отже, робота клубу здійснювалась за такими напрямками: 1. Групи самодопомоги для жінок ВПО в форматі в форматі жіночого клубу «УспішнаЯ». В ході проведення фокус-груп спільно з УВКБ ООН була виявлена потреба жінок ВПО у психологічній підтримці в процесі налагодження міжособистісних стосунків у родині саме у груповій формі. В роботі клубу було 4 тематичних блока: 1) «Ресурси жінки, або чому гарно бути жінкою»; 2) «Материнство. Як встигнути усе та не втратити себе»; 3) «Жінки та чоловіки. Ресурси та складнощі стосунків»; 4) «Жінка – берегиня. Як допомогти собі та родині у складні часи». 2. Психологічні студії «Перезавантаження» для чоловіків та жінок ВПО. Така форма роботи надала можливість за короткий час актуалізувати серед ВПО потребу у вирішенні дезадаптаційних проблем та сформувати стратегії їх вирішення. Тематика психологічних студій: •

Як отримати доступ до своєї сили і впевненості, якщо ти не знаєш, чого очікувати завтра (техніки, що розвивають впевненість у собі, відчуття особистих кордонів);

•

Як почати справлятися з труднощами, коли їх надзвичайно багато (ієрархічність вирішення проблем, сканування життєвої

ситуації, установка тригерів на старт вирішення проблем, нетворкінг); •

Які кроки необхідно зробити, якщо Ви опинилися в конфліктній ситуації (стратегія роботи з конфліктною ситуацією);

•

Як подвоїти особистий дохід за 60 днів, для найманих працівників і підприємців (стратегії збільшення особистого заробітку).

3. Дитячий клуб «ПараЦікавих», в форматі психологічного лялькового театру. Робота психологічного театру проходить у декілька етапів. Спочатку учасниками театру були обрані ігрові лялькові ролі та створені ляльки. Потім був розроблений репертуар театру, спираючись на актуальну проблематику учасників групи та включаючи такі обов’язкові теми – «Діти та війна», «Як дорослішати без образ на батьків», «Хто ти такий». Наступний етап роботи театру – показ вистав. 4. Індивідуальне та групове консультування та психотерапія дітей, чоловіків і жінок ВПО. З цільової аудиторії були виділені клієнти, які потребують індивідуальної роботи з психологом в силу особливостей їх особистості, або у зв’язку з характером психологічної проблематики. Робота проводилась по запитам клієнтів. 5. Психотерапія ПТСР.

Психологічні ст удії Тема 1. Нетворкінг, або корисні знайомства Мета: Сформувати в учасників готовність до знайомства з новими людьми, побудувати стратегію створення нових стосунків. Завдання заняття: 1. актуалізувати в учасників потребу у дружніх стосунках з іншими; 2. ознайомити учасників з алгоритмом нетворкінгу, опрацювати кожен пункт алгоритму нетворкінгу; 3. відпрацювати на практиці діалогову частина алгоритму.

Хід заняття: Вступ: Активізація теми дружби. Знайомство з інформацією про алгоритм нетворкінгу. Основна частина: Вправа «Підготовка до відповіді на питання «Чим займаєтесь?» Мета: Прояснити, яку інформацію про себе учасник готовий розповісти новому знайомому. Сформувати відповідь на питання «Чим займаєтесь?» Опис: Учасники пишуть по одному реченню відповідь на питання: Чим Ви займались у минулому? Чим Ви займаєтеся зараз? Які Ваші плани на майбутнє? Необхідне обладнання: папір, ручка.

Вправа «Як розповідати про свої досягнення». Мета: Навчити презентувати свої досягнення. Опис: Учасники згадують одне зі своїх досягнень і пишуть відповіді на питання, щодо цього досягнення: 1) Опишіть ситуацію; 2) Опишіть проблему; 3) Опишіть дії, які Ви зробили; 4) Опишіть результат, який Ви отримали. Необхідне обладнання: папір, ручка. Вправа «Налаштування на комунікацію». Опис: Учасники промовляють про себе 3 фрази: «Я радий, що я тут. Я радий, що ти тут. Я знаю те, що я знаю» і звертають увагу на зміни в їх позах, міміці, відчуттях у тілі, внутрішніх станах. Вправа «Відпрацювання». Опис: Учасники об’єднуються в групи по 2–3 людини і ведуть діалог, який починається з питання «Чим займаєтесь?», використовуючи свої заготовки. Обговорення результатів роботи. Очікувані результати: Зменшення тривоги, отримають інформацію про застосування алгоритму нетворкінгу, сформують готовність знайомитися і формувати відносини з новими людьми.

Тема 2. Упевненість у собі Мета: Опрацювати стратегію розвитку упевненості в собі, розширити уявлення учасників про вплив упевненості в собі на якість життя людини та засоби розвитку. Завдання заняття: 1. познайомити учасників з алгоритмом упевненості;

2. опрацювати кожен пункт алгоритму впевненості; 3. сфокусувати увагу учасників на ресурсах; 4. розібратися з незавершеними справами.

Хід заняття: Вступ: Міні-лекція «Впевненість у собі. Алгоритм розвитку» Основна частина: Вправа «Посилення зони комфорту». Мета: Прояснити, які джерела задоволення доступні учасникам. Опис: Учасники повинні заповнити таблицю: Джерело отримання задоволення

Які стани я відчуваю

Після завершення вправи обговорити з учасниками результати за такою схемою: 1) що вдалось виявити в ході виконання вправи? 2) що нового Ви дізнались про себе? Вправа «Управління собою». Мета: Визначити сильні сторони учасника. Опис: Учасники повинні виписати по 5 своїх сильних і слабких сторін. Після того, як вони їх виписали, міні-лекція про те, що робити зі своїми сильними і слабкими сторонами. Сильні – розвивати, слабкі – прийняти, а якщо є необхідність в їх трансформації – трансформувати. Необхідне обладнання: папір, ручка.

Вправа «6 питань самому собі, які допоможуть розібратися зі справами». Мета: Визначити, що робити з незавершеними справами. Опис: Учасники повинні заповнити таблицю: О со б и ста сф е ра

сто су н к и

з а р о б i то к

Та к / Н і

незавершена с п ра в а Н а що, з а рад и ч о го ї ї т р е б а з а в е р ш и т и? Чи може в а рто в і дмов ит ись? Чо го м е н і н е в и стач ає?

1. 2. 3.

Мо ї с и л ь н і сто р о н и, які мені до п о м ожут ь?

1. 2. 3. 4. 5.

Кол и я зроблю п е р ш и й к р о к?

« ___» ___________2016 ___:___

«___»___________2016 ___:___

Який перший крок необхідно з д і й с н и т и?

Обговорення результатів роботи. Очікувані результати: Учасники усвідомлюють готовність завершити незакінчені справи, усвідомлюють доступність ресурсних станів.

Тема 3. Захист від конфліктних ситуацій Мета: сформувати в учасників індивідуальну ефективну стратегію поведінки в конфліктній ситуації. Завдання заняття: 1. ознайомити учасників групи з типами реакцій на конфліктну ситуацію; 2. ознайомити учасників з правами особистості; 3. відпрацювати на практиці прийоми асертивної поведінки.

Хід заняття: Вступ: Міні-лекція про конфлікти. Знайомство зі способами ведення конфліктів. Основна частина: Вправа «Я – творець ситуацій». Мета: Сформувати відповідальність за створення конфліктної ситуації. Опис: Учасники згадують конфліктну ситуацію, в якій вони були задіяні. Учасники описують, як вони створили цю ситуацію. Вправа «Гра в туман». Мета: Навчити тактиці відповіді на критику. Опис: Учасники згадують кілька варіантів критики на свою адресу, записують їх. Учасники знайомляться зі способами відповіді на критику: згода з правдою, згода з дивною, згода в принципі. Учасники об’єднуються в пари, обмінюються своїми записами з критикою один з одним, потім

один говорить, другий відповідає одним із запропонованих способів, до завершення списків. Вправа «Права особистості». Мета: Познайомити учасників з правами особистості. Опис: Учасники знайомляться з переліком прав: 1. Ви маєте право судити про власну поведінку, думки, емоції та брати відповідальність за їх наслідки на себе. 2. Ви маєте право не виправдовуватись і не вибачатись за свою поведінку. 3. Ви маєте право вирішувати, чи повинні Ви брати на себе відповідальність за чужі проблеми. 4. Ви маєте право передумати, змінити свою думку. 5. Ви маєте право робити помилки та відповідати за них. 6. Ви маєте право казати: «Я не знаю». 7. Ви маєте право не залежати від того, як до Вас ставляться інші. 8. Ви маєте право бути нелогічним в прийнятті рішень. 9. Ви маєте право казати: «Я не розумію». 10. Ви маєте право казати: «Мене не турбує...», «Мене не цікавить...» Після чого відбувається обговорення цих прав, а також причин, чому цими правами не в повній мірі користуються учасники. Очікувані результати: Отримають інформацію про варіанти поведінки в конфліктній ситуації.

Тема 4. Збільшення особистого доходу Мета: Сформувати в учасників готовність до покращення власного матеріального стану та надати інформацію про психологічні принципи побудови кар’єри і ведення бізнесу (довіра та принцип «виграв-виграв»). Завдання заняття: 1. ознайомити учасників з тактиками збільшення особистого доходу; 2. опрацювати кожен пункт алгоритму нетворкінгу; 3. відпрацювати на практиці діалогову частина алгоритму.

Хід заняття: Вступ: Актуалізація теми використання ресурсів. Основна частина: Міні-лекція про створення довірливих відносин у діловому середовищі. Вправа «Ознаки довіри». Мета: Конкретизувати зміст поняття «довіра». Опис: Учасники пишуть по три дії, за якими вони розуміють, що вони довіряють у стосунках з іншими людьми, і по три дії, коли не довіряють. Необхідне обладнання: папір, ручка. Міні-лекція про принцип «виграв-виграв». Вправа «Підготовка до переговорів про збільшення зарплати». Мета: Сфокусувати учасника на оптимізації його трудової діяльності.

Опис: Запропонувати учасникам відповісти на питання: 1. Що важливо для Вашого керівника в реалізації цілей підприємства? 2. Які ділові завдання Вам необхідно виконувати, щоб задовольнити потреби керівника? 3. За якими критеріями Вас оцінює керівник? 4. Що Вам необхідно робити, щоб компанія заробляла більше? 5. Які знання і навички Вам необхідні, щоб краще виконувати перераховані вище обов’язки? Обговорити відповіді в групі. Міні-лекція про використання наявних ресурсів (навички, інформація, час, люди) і про використання отриманого завдяки психологічним студіям досвіду для збільшення особистого доходу. Збір зворотного зв’язку. Очікувані результати: Сформоване розуміння того, яким чином можна збільшити особистий дохід.

Жіночі к луби Зустріч 1. Мета: Знайомство та формування довіри в діаді «учасник – учасники», «ведучий – учасники групи». Інформування про цілі та можливості роботи, збір очікувань і потреб групи. Завдання заняття: 1. знайомство учасників; 2. актуалізація потреб учасників групи; 3. первинна діагностика учасників на наявність симптомів «травми війни»; 4. інформування учасників про завдання роботи групи та потенційні можливості участі в групі.

Хід заняття: Знайомство: Спрямовано на зняття первинної тривоги учасників, шляхом представлення кожного учасника та ведучих групи. Тривалість 40– 50 хв. Вправи для знайомства. «Колаж» – ведучий групи пропонує учасникам розповісти про себе протягом 5–7 хвилин, розділивши розповідь на три етапи: 1) Раніше я…; 2) Під час війни я...; 3) Зараз я.... Завдання ведучого підтримувати розповідь учасників, фокусувати увагу учасників на складних моментах розповіді.

«Фотографія» – ведучий пропонує описати учасникам групи одну з найбільш пам’ятних історій, пов’язаних з війною, переїздом, влаштуванням на новому місці. Розповісти історію треба у вигляді опису фотографії, ніби історія була відображена фотографом. Описувати слід досить докладно! Основна частина заняття: Міні-лекція на тему «Я і війна» – 15 хв. Мета: Інформування клієнтів про психоемоційні наслідки війни, переїзду та особливостей адаптації. Групове обговорення теми лекції – 20 хв. Завдання ведучого: 1) сфокусувати увагу учасників на самодіагностиці симптомів травми війни; 2) підкреслити природність наявності окремих симптомів травматизації у більшості ВПО; 3) позначити оборотність наслідків травматизації; 4) поговорити про ресурси, необхідні для подолання наслідків травматизації. В результаті відвідування даного заняття учасники групи зможуть: •

отримати інформацію про психологічні наслідки травми війни;

•

знизити тривожність, обумовлену нерозумінням причин власних емоційних станів;

•

збільшити рівень самокомпетентності;

•

навчитися знижувати тривожність самостійно, у випадку її виникнення знову.

Завершення: Мета: Надати можливість учасникам групи узагальнити отриманий досвід, діагностувати емоційний фон групи і стану окремих учасників, активізувати ресурсний стан учасників.

Завдання ведучого: 1) інформувати учасників про можливу актуалізацію симптоматики травматизації та про способи поводження з цим; 2) позначити учасників, які потребують індивідуальної роботи (за необхідністю); 3) зібрати очікування учасників щодо майбутніх зустрічей; 4) дати можливість учасникам поставити питання. Показники ефективності в роботі: 1) учасники групи обмінюються контактами; 2) словесні позитивні відгуки; 3) можливі негативні відгуки (симптоматика опору), що теж може свідчити про якісно проведену роботу.

Зустріч 2. Життєві ресурси Мета: Розширити уявлення учасників групи про психоемоційні ресурси людини та їх значення в ситуації стресу, діагностика актуального способу реагування на стрес і можливостей використання власних ресурсів для його подолання. Завдання заняття: •

надати інформацію про роль, значення та види психоемоційних ресурсів людини;

•

самодослідження ресурсів учасниками групи;

•

фонова діагностика потреб групи;

•

формування мотивації звернення за психологічною допомогою.

Хід заняття: Розминка: Спрямована на активізацію учасників групи, первинну діагностику їх актуальних потреб і розвиток навичок самодіагностики. Тривалість 40-50 хв. Завдання ведучого: 1) активізувати особистісну позицію всіх учасників

групи шляхом фокусування уваги на типових проявах у мові, пантомімі та поведінці учасників групи; 2) підвищити чутливість учасників до власних проявів з метою моніторингу симптоматики травматизації. Вправа «Поверхи». Хід вправи: Ведучий пропонує учасникам описати свій типовий стан після переїзду з дому трьома словами – іменником, прикметником і дієсловом. Інструкція: «Стан людини має завжди три прояви – тілесний, емоційний і когнітивний. Опишіть свій стан, враховуючи кожен з цих проявів, іменником, прикметником і дієсловом. Спробуйте довіритися першим спонтанним реакціям. Наприклад, тіло – дрова, сухе, тліє; емоції – море, брудне, варто; думки – телевізор, зламаний, мовчить». Завдання ведучого в ході вправи: 1. Провести діагностику учасників, звертаючи увагу на: а) наявність повторень в описі своїх станів (може свідчити про фіксацію учасника на чомусь, застрягання і неможливість пережити, прийняти, подолати це); б) спектр або діапазон опису стану (свідчить про емоційну жвавість клієнта, спрощеність в описі емоцій, убогість свідчить про можливі дисоціації); в) наявність прогалин в описі, відсутність цілісності, єдності (говорить або про витіснення, або про відщеплення якоїсь частини своїх переживань). 2. Узагальнити матеріал учасників, давши опис стану, спираючись на зворотній звязок клієнта. Зверніть увагу, що ні в якому разі не можна нав’язувати клієнтові своє розуміння його стану. Ви можете запропонувати своє бачення. Якщо учасник не погоджується попросіть його пояснити його логіку свого стану. 3. Актуалізувати у свідомості учасників групи потребу самодіагностики, моніторингу власних станів з метою розвитку здатності до саморегуляції. Міні-лекція на тему: «Стрес у житті людини. Ресурси або де взяти сили жити....».

Вправа «Моє пікове переживання». Мета: Продемонструвати учасникам значення ресурсних станів і особливості їх впливу на психіку людини. Інструкція: «У житті кожної людини є події, періоди, хвилини, які запам’яталися їй як найщасливіші моменти в житті. Закрийте очі, зробіть глибокий вдих і повільний видих. Згадайте якийсь момент свого життя, де Ви відчували себе особливо добре, щасливо, чарівно, натхненно. Згадайте себе в той момент, період, день, а можливо секунду свого життя. Згадайте, що Ви відчували в цей момент, пориньте в ці почуття, вдихніть їх. Нехай кожна ваша клітинка, відчує цей стан. Замріть на мить і відчуйте цей стан знову, запам’ятайте його». Далі йде обговорення. Кожен учасник розповідає про своє пікове переживання. Поділитися повинні усі! Завдання ведучого: 1) допомогти учаснику сфокусуватися на піковому переживання, замаркувати його метафорою, символом, запахом, тілесним відчуттям, думкою; 2) фіксувати увагу учасників на цілісності та доступності даного переживання в будь-який період свого життя.

Зустріч 3. Діти і війна Мета: Ознайомити учасників групи з особливостями переживання травматичних подій дітьми, навчити способам допомоги дітям. Завдання: 1. Надати інформацію про вплив військового конфлікту на психіку дітей різного віку; 2. Навчити учасників способам первинної діагностики своїх дітей на наявність травми війни; 3. Навчити способам звернення батьків із травмованими дітьми різного віку.

Шерінг – учасникам пропонується розповісти про свій актуальний стан та визначити зону свого інтересу в запропонованій темі заняття. Завдання ведучого: 1) Провести діагностику актуальних потреб групи: в учасників можуть бути якісь більш значущі актуальні стани, які в групі треба позначити та вирішити з учасником, як з цим можна було б обійтися на даному занятті. Або виділити на це час, або запропонувати учаснику щось зробити, або розповісти про своє актуальне переживання групі, або запропонувати учаснику індивідуальну роботу за рамками групи; 2) Виділити учасників, найбільш заряджених темою зустрічі; 3) Створити безпечний простір для роботи учасників, позначивши стан кожного учасника. Міні-лекція на тему: «Діти і війна» – 15–20 хв. Обговорення матеріалу лекції. Дати можливість учасникам групи висловитися з приводу почутого, запитати щось. Вправа «Допоможи мені, мамо!» Інструкція: «Учасникам групи пропонують довільно або за бажанням розділитись на дітей і дорослих, потім «діти» обирають собі дорослих і утворюють пари. Пари сідають один навпроти одного і проробляють наступні завдання: 1) діти розповідають дорослим про себе, скільки їм років, а дорослі слухають; 2) діти звертаються до дорослих із фразою «Мені страшно, допоможи мені, я не розумію що відбувається» трьома різними способами – нейтрально, агресивно, розгублено»; 3) «батьки» слухають і відповідають на всі три варіанти однією фразою «Я тебе чую, я відчуваю, що тобі страшно, я тебе заспокою»! Обговорення вправи: Попросіть учасників відповісти на питання: Що відчували під час вправи? Що хотілося зробити? Які думки були?

Зустріч 4. Сім’я і життєва криза Мета: Надати інформацію про вплив військових подій на сімейні стосунки та навчити способам зниження внутрішньосімейної напруги. Завдання: 1. Надати інформацію про особливості перебігу та прояву кризових ситуацій у сім’ї; 2. Провести моніторинг актуального стану сімей учасників групи; 3. Навчити способам зняття напруги в сім’ї; 4. Мотивувати учасників групи на отримання індивідуальної психологічної допомоги.

Хід заняття: Актуалізація теми зустрічі: Попросіть учасників групи по колу розповісти про свою сім’ю, про те, які в їхній родині були кризи або катаклізми і як сім’я переживала це. Завдання ведучого: 1) підтримувати розповідь кожного учасника; 2) фокусувати увагу учасників на наявних ресурсах сім’ї; 3) виділити учасників, заряджених темою зустрічі. Гра-драматизація «Кола сімейної сили». Інструкція: Одному з учасників групи пропонується розповісти про свою сім’ю більш детально, описавши, як його родина переживала військові події, переїзд, адаптацію на новому місці. Потім учасник обирає на роль членів своєї сім’ї інших учасників групи. Ведучий пропонує розставити в просторі учасників так, щоб це відповідало структурі відносин між членами сім’ї, відображало існуючі альянси в сім’ї (хто кому ближче, хто проти кого дружить).

Міні-лекція на тему «Сім’я в складних життєвих обставинах» – 15 хв. Обговорення: Попросіть розповісти учасників групи про ритуали, що існують у їх сім’ях.

Зустріч 5. Жінка та її місія Мета: Підвищити впевненість учасників групи у власній компетентності та розширити уявлення про свої можливості та обмеження. Завдання: 1. Активізувати жіночність учасниць групи; 2. Проаналізувати індивідуальне розуміння особистого жіночого призначення учасниць; 3. Надати інформацію про психологічну роль жінки.

Хід заняття: Вправа «Моя жінка. Хто вона?» Мета: Усвідомити індивідуальне розуміння власного жіночого призначення. Ведучий пропонує учасницям групи на декілька хвилин зануритись у власні спогади та пригадати історію з життя, коли учасниці відчували себе щасливою жінкою, сповненою сил, задоволеною, впевненою в собі. Це може бути якась ситуація, період в житті або мить. Важливо, щоб відчуття було чітке, яскраве та приємне. Потім учасницям пропонують обрати предмет, який би символічно відображав цей стан. Після цього кожна учасниця, по черзі розповідає про власний спогад через предмет, який вона обрала.

Завдання ведучого: 1) допомогти учасницям побудувати образ, виокремивши його ключові смислові характеристики; 2) закріпити за допомогою метафор, образів ресурсне самовідчуття жінки; 3) провести діагностику рівня та характеру задоволеності потреб жінок. Міні-лекція на тему «Жіноче призначення» – 10–15 хв. Обговорення матеріалу лекції: Учасницям пропонується висловити своє відношення до почутого, зазначивши те, з чим вони згодні, а з чим ні, що нового вони почули для себе. Ведучому необхідно за результатами обговорення, зробити висновок про те, що існує психологічна природа жінки, яку слід враховувати та реалізовувати свій жіночій потенціал, щоб відчувати себе щасливою. Вправа «Лялька-мотанка». Мета: Знизити рівень тривоги учасниць, гармонізувати власний емоційний стан та підвищити впевненість у собі. Ведучий пропонує учасницям виготовити ляльку – благополучницю з власними посланнями. Важливо надати учасницям простір, чітко розповісти технологію виготовлення, надати матеріали та дати настанову на роботу. В ході виготовлення ляльки ведучі повинні спостерігати за тим, як поводять себе учасниці, в чому виявляють потребу, які обирають кольори для виготовлення ляльок. Виготовлення ляльки займає 30 хвилин, потім іде представлення та обговорення процесу та результатів роботи. Завдання ведучого: 1) виокремити типові для групи прояви; 2) надати інтерпретацію кольорового вибору учасниць, що відображає потреби або актуальні стани; 3) виявити актуальні потреби учасниць, запропонувавши можливі варіанти їх задоволення прямо на групі.

Специфік а роботи з підлітк ами та дітьми Соціально-психологічна робота з підлітками та дітьми проходила у формі Психологічного лялькового театру. Ляльковий театр – це динамічна проективна форма групової роботи, спрямована на опрацювання актуальних психологічних проблем дітей. Це варіант лялькотерапії, спрямованої на вирішення проблем у житті дитини, пов’язаних з перебуванням у школі та значущому віковому середовищі. Вона сприяє успішній адаптації дітей та підлітків у нерідному для них середовищі. Також проект передбачає опосередкований вплив на формування педагогічної компетентності батьків через проведення масових заходів – звітних психологічних вистав, у яких батьки беруть участь як актори, декоратори і т.д. Ляльковий театр надає можливість підвищити спонтанність дітей у виявленні себе, провести діагностику внутрішніх ускладнень дитини, розвинути творчий потенціал, зняти емоційну напругу, підвищити самооцінку. Етапи роботи: 1. Вибір та опрацювання ігрового персонажу. На цьому етапі діти обирають ляльку, якою вони будуть грати. Вона обирається за принципом улюбленого героя, з яким діти асоціюють себе. Після обрання персонажу діти придумують та розповідають історію своєї ляльки за такою схемою: а) Хто вона, звідки, з ким живе, як живе; б) Що любить, що не любить; в) Чого боїться, чого уникає (1-2 заняття). 2. Малювання та виготовлення ляльки. Дітям пропонується намалювати свою ляльку в найбільш типовій ситуації. Для малювання

використовуються фарби, олівці та фломастери. Ніяких обмежень не існує. Для малюнка дітям слід дати 30–40 хвилин. Після цього вони представляють свою ляльку та детально описують її. 3. Придумування казки. Дітям пропонується придумати казку за участю усіх персонажів. Інструкція надається наступна: «Зараз кожен з Вас буде додавати до казки по одному реченню, слід витримувати сюжет казки, можна міняти хід подій, але потрібно включити усіх персонажів». Ведучий не ставить ніяких обмежень, лише фасилітує процес, підтримує спонтанність і творчість дітей. Важливо, щоб наприкінці казка була завершеною та задовольняла всіх учасників. Далі ведучий вголос читає казку, діти слухають, а потім обговорюють за такою схемою: а) відношення до казки; б) про що ця казка; 3) чому вона навчає героїв; 4) що в цій казці потрібно змінити або що додати. 4. Виготовлення ляльок та програвання казки. На цьому етапі діти виготовляють своїх ляльок, використовуючи заготовки. Можна ляльок зробити повністю самостійно. Важливо щоб лялька подобалася дитині. Не існує обмежень, важливо підтримувати спонтанність і творчість дитини. Потім ведучий виступає в ролі режисера-фасилітатора. Казку не потрібно репетирувати, програвати треба відразу після обговорення.

Дод атки НЕТВОРКІНГ Це процес вибудовування мережі своїх контактів з людьми таким чином, щоб охопити якомога більшу кількість людей, які б дізналися про те, чим Ви можете бути корисні людям, і могли дати Вам цінну інформацію або рекомендували Вас при нагоді. Правила нетворкінгу: 1. Робіть перший крок. Скрізь, де Ви опиняєтеся і де обстановка сприяє встановленню нових знайомств, робіть перший крок назустріч іншим людям. Познайомитися можна де завгодно – на світському заході, на діловій конференції, в черзі до каси за квитками, на виставці кішок і так далі. 2. Використовуйте всі доступні способи зв’язку – особисте спілкування, телефон, електронна пошта, соціальні мережі і т.д. У кожному з цих способів є свої правила спілкування. Дотримуйтеся правил, які встановлені соціумом, і Ви зможете налагоджувати контакти ще ефективніше. 3. Завжди будьте готові до знайомства. Носіть із собою достатню кількість візитівок на випадок, якщо Вам трапиться вдале знайомство. Без візитівок у нетворкінгу не обійтися, адже людина, яка багато спілкується з новими людьми, не в змозі запам’ятати всіх і кожного. 4. Підтримуйте зв’язок постійно. При нетворкінгу потрібно постійно, але ненав’язливо нагадувати про себе. Як мінімум, надсилайте всім своїм контактам привітання з важливими подіями в їх житті по електронній пошті або в соціальних мережах. 5. Поширюйте тільки позитивну інформацію. Під час побудови корисних зв’язків намагайтеся говорити тільки про позитивні речі. Позитив завжди викликає прихильність до себе.

6. Не применшуйте важливості жодного зі своїх контактів. Коли контактів багато, проявляти достатню увагу до всіх досить складно. Тому Ви можете вибудовувати певну ієрархію важливості зв’язків, але завжди пам’ятайте про те, що той, хто не настільки важливий сьогодні, через час може виявитися номером один у вашому списку контактів. 7. Не пропускайте жодного заходу, на який Вас запрошують. Це відмінний спосіб відновити та зміцнити знайомства. 8. Підвищуйте свої комунікаційні навички. Людям подобається спілкуватися тільки з тими, хто виявляє до них достатньо уваги та щирого інтересу. 9. Пропонуйте свою допомогу. Нетворкінг – це не гра в одні ворота. Якщо Ви будете з радістю допомагати іншим, то будьте впевнені в тому, що і вони щиро надаватимуть свою допомогу вам. 10. Дбайте про свій імідж. З ростом вашої мережі контактів буде рости та кількість думок про вас. Завжди дбаєте про те, щоб ці думки були позитивні. Підтримка свого іміджу – це одна з основ ефективного нетворкінгу.

КОНФЛІКТИ ТА ЗАСОБИ ЇХ ВИРІШЕННЯ Конфлікт – це складний і багатоплановий соціальний феномен. У ньому беруть участь різні сторони: індивіди, соціальні групи, національно-етнічні спільноти, держави і групи країн, об’єднані тими чи іншими цілями та інтересами. Конфлікти виникають з найрізноманітніших причин і мотивів: психологічних, економічних, політичних, ціннісних, релігійних і т.д. Головну роль у виникненні конфлікту відіграють конфліктогени – слова, дії (або бездіяльність), що сприяють виникненню та розвитку конфлікту. Сам по собі «конфліктоген-одинак» не здатний привести до конфлікту. Для цього повинен виникнути «ланцюжок конфліктогенів» – їх ескалація, тобто коли на конфліктоген на Вашу адресу ми намагаємося відповісти більш сильним конфліктогеном, часто обираючи найсильніший з усіх можливих.

Отримавши на свою адресу конфліктоген, «потерпілий» відповідає «образою на образу», щоб компенсувати свій психологічний програш. При цьому його відповідь повинна бути не слабшою. Тому для повної впевненості вона робиться із «запасом» (важко втриматися від спокуси провчити кривдника). В результаті сила конфліктогенів зростає. Виділяють три основні типи конфліктогенів: •

прагнення до переваги;

•

прояв агресії;

•

прояв егоїзму.

Для того, щоб в процесі спілкування і взаємодії з іншими людьми уникнути конфліктогенів, слід: 1. Пам’ятати, що будь-яке необережне висловлювання може спровокувати конфлікт (за рахунок ескалації конфліктогенів); 2. Виявляти емпатію до співрозмовника. Для цього потрібно увійти в його становище, уявити, як відгукнуться в його душі ваші слова та вчинки; 3. Виявляти терпиме ставлення до думки і поглядів співрозмовника та приймати несхожість його суджень зі своїми. Щоб зрозуміти сутність конфлікту й ефективно вирішити його, необхідно звернутися до однієї з формул конфлікту: Конфліктна ситуація + інцидент = конфлікт Конфліктна ситуація – це накопичене протиріч, що створюють справжню причину конфлікту; інцидент – це збіг обставин, які є приводом для конфлікту; конфлікт – це відкрите протистояння, яке є наслідком взаємовиключних інтересів і позицій.

Метод Томаса-Кілменна дозволяє створити для кожної людини свій власний стиль вирішення конфлікту. Основні стилі поведінки в конфліктній ситуації пов’язані із загальним джерелом будь-якого конфлікту – розбіжністю інтересів двох і більше сторін. Ваш стиль поведінки в конкретному конфлікті визначається тією мірою, в якій Ви хочете задовольнити власні інтереси (діючи пасивно чи активно) та інтереси іншої сторони (діючи спільно або індивідуально). Найбільш ефективний спосіб ведення конфлікту – це переговори!

УПЕВНЕНІСТЬ У СОБІ. АЛГОРИТМ РОЗВИТКУ Упевненість – це віра у справжнє Я, віра в себе. Упевнені в собі люди завжди мають величезний вплив на інших. Спокійна впевненість здатна створити навколо Вас зону тяжіння, яку завжди безпомилково визначають люди. Тільки внутрішня сила дійсно здатна тримати Вас на плаву в будь-яких обставинах. Упевнені в собі люди швидше за інших досягають

успіху. Вони енергійні, менш залежні від обставин, оскільки вважають за краще формувати їх самі. Упевненість у собі має характерні ознаки: •

легкість в усьому тілі;

•

відчуття внутрішньої сили;

•

невимушеність жестів і поз, граціозність рухів;

•

позитивне сприйняття світу;

•

емоційне забарвлення й образність мови;

•

відчуття власної значущості, гордість;

•

відчуття контролю над ситуацією.

Етапи розвитку упевненості в собі: 1. Почніть цінувати власну індивідуальність. Людина може відчувати себе невпевнено через усвідомлення власної несхожості з іншими, через невідповідність стандартам і загальноприйнятим параметрам. Причиною боязкості та закомплексованості може бути що завгодно – дефект мови, фігура, родима пляма, яскрава особливість зовнішнього вигляду. 2. Виявіть власну унікальність. Кожному з нас необхідно знайти своє місце в житті. І кожен прагне за будь-яку ціну зрозуміти, чим йому належить займатися. 3. Заохочуйте себе за успіх. Винагорода – це стимул для подальшої роботи. Вона повинна бути особисто значуща. 4. Уникайте неконструктивної критики. Кожен з нас стикається із критикою на свою адресу. У невеликих кількостях критика (і самокритика) корисна – вона допомагає людині побачити свої недоліки, рухатися далі та зростати як особистість. Однак слід розрізняти критику обґрунтовану та критику безпідставну, неконструктивну. 5. Реально оцінюйте себе. Спробуйте оцінити себе з урахуванням реального стану речей. Подумайте, що в Вас хорошого, а які у Вас не-

доліки. 6. Не використовуйте суспільну думку як мірило вашого життя. Беззаперечне слідування вимогам суспільства, орієнтація на думку більшості, сліпе підпорядкування цій думці призводять до незадоволеності собою і невпевненості в собі та своїх вчинках.

ПСИХІЧНА ТРАВМА ТА ЇЇ НАСЛІДКИ Травма – це шкода, яка нанесена психічному здоров’ю людини внаслідок посиленої дії стресових факторів або гостро емоційного впливу на психіку. Людина, котра пережила війну, обстріли, бомбардування, насильство поряд із фізичною травмою отримує і душевну. Найбільш травмуючою подією для психіки та душевної рівноваги є загроза смерті. Це може стосуватися самої людини, її близьких, навіть якщо людина стала свідком смерті незнайомця. Особливістю травмуючої події є те, що її практично неможливо передбачити та контролювати. Травмуюча подія робить людину невпевненою, беззахисною, надзвичайно вразливою, вона порушує базове відчуття безпеки. Це ситуація, яка виходить за межи звичного уявлення людини про світ та себе. Глибина психотравми залежить від особливостей травматичної ситуації, індивідуально-психологічних особливостей самої людини, наявності психологічних ресурсів, актуального стану людини на мить травмування. Ознаки травматизації: •

перепади настрою – від апатії та байдужості до роздратування та ярості, неможливість їх контролювати;

•

відчуття провини, сорому, безвиході, туги;

•

замкненість, зменшення кола контактів, відстороненість;

•

порушення концентрації уваги, пам’яті;

•

тривога, страхи.

Фізичні ознаки: •

порушення сну – безсоння, нічні кошмари;

•

лякливість;

•

метушливість;

•

м’язова напруга.

Потрібно шукати допомоги, коли вдома та на роботі розлад, є страх близьких стосунків, людина страждає від тривоги та страху, від спалахів спогадів про травмуючу подію, людина відчуває себе покинутою та уникає спогадів про травмуючу подію. Симптоми травматизації можуть з’явитися відразу після перебування в травматичнії ситуації, а можуть виникнути через певний час.

ПСИХІЧНІ РЕСУРСИ ЛЮДИНИ Людина в доброму дусі чи ні, вірить у себе або переконана, що у неї нічого не вийде, маестро в депресії або в обіймах натхненної музи – все це різні описи наявності або відсутності психологічного ресурсу. Ресурси особистості – це можливості, якими володіє людина, співвіднесення та використання яких приносить ефективні для особистості результати. Подолання – це внутрішні та зовнішні способи регуляції своєї поведінки, які забезпечують доступний рівень і форму вирішення проблеми, зняття напруги у важкій життєвій ситуації. Виділено наступні позиції ставлення до індивідуально-психологічних ресурсів: я все можу; я можу, тому що доводиться; я можу тільки те, що можу, і тому б’юся з усіх сил; а що я можу? Найбільш ефективним є ставлення першого і другого типу. Воно характеризується найбільш повним і гнучким уявленням про себе. Це дозволяє адекватно ситуації оцінювати

свої можливості та робити різні кроки для розширення своїх ресурсів. Типи ставлення людини до соціальних ресурсів: 1. Маніпуляція – використання соціальних ресурсів для отримання односторонньої вигоди. 2. Використання особливостей середовища в якості ресурсів – активність, спрямована на вибудовування відносин із соціальним оточенням, де при певній частці вкладу отримують віддачу, що дає можливість конструктивно і оптимально вирішувати проблеми. 3. Очікування допомоги з боку – перекладання активної ролі у вирішенні проблеми на інших людей. Ставлення до них і себе, як до взаємозамінних ресурсів. Ресурсний стан (або бути в ресурсі) – наявність фізичних, душевних і духовних сил і енергії для вирішення майбутніх завдань. Види ресурсних станів: 1. Фізично ресурсний стан – це виспався, відпочив, фізично бадьора людина; 2. Психологічно ресурсний стан – стан впевненості, бадьорого настрою, коли людина відчуває життєві сили та енергію, здатність виконати завдання. Способи прокачки ресурсного стану: •

Грілка: Душевно зігріти – душевними інтонаціями, теплими словами, вдячністю.

•

Зараження: Підбадьорити – власною бадьорістю, живими інтонаціями, енергійними формулюваннями, вірою в успіх. При необхідності сказати: «Що розсівся?! Працювати!» Іноді налякати, розсердити, використовувати тонусні негативні емоції.

•

Унітаз: Допомогти виговоритися, звільнитися від страхів або інших переживань, що заважають.

•

Погладжування: Підвищити віру в себе – похвали і компліменти. «Ти молодець», «Чудово виглядаєш!», «У тебе все вийде!»

•

Ділова підтримка: Допомогти освоїти необхідні вміння, просто зрозуміло пояснити, підтримати в перших спробах, відзначити успіхи.

ДІТИ ТА ВІЙНА Діти та підлітки відрізняються від дорослих і в їх відношенні до ситуацій, що володіють руйнівним, травматичним потенціалом. У своєму житті вони стикаються з подіями менш масштабними, ніж війна, але при цьому навіть ці події мають виражене негативне значення для їх психічного розвитку та психологічного благополуччя. Причому, чим молодша дитина, тим важчою і більш непереборною може виявитися для неї будь-яка життєва ситуація. У дитини чи підлітка внутрішніх ресурсів для подолання негативних наслідків таких ситуацій часто виявляється недостатньо. Актуальний рівень розвитку психіки дитини не дозволяє ефективно відповісти на виклики, які робить життя. До таких специфічних рис дитячого населення, що відрізняє його від дорослого контингенту в умовах травматичних ситуацій, можна віднести: 1. недостатність фізичних, інтелектуальних, емоційних і особистісних ресурсів дитини; 2. підвищену вразливість психіки дитини; 3. підвищену залежність дитини від дорослої людини. Розвитком психопатологічної симптоматики в процесі переживання травматичних подій є наступна картина: слідом за травматичним стресом (симптоми травматичного стресу спостерігаються протягом 2-х днів) можлива поява гострого стресового розладу (ГСР), тривалість якого коливається від 2-х днів до 1 місяця. Якщо симптоми ГСР не зникають, то через 1 місяць можливе визначення посттравматичного стресового розладу (ПТСР), і в якості віддалених наслідків ПТСР можлива діагностика

хронічних змін особистості після переживання психотравмуючої ситуації (для постановки діагнозу симптоми хронічного особистісного розладу повинні спостерігатися протягом 2-х років ). Симптоми ГСР і ПТСР включають три основні групи: нав’язливе вторгнення травматичного досвіду, збудження, уникнення. Критерії посттравматичного стресу включають в себе загальні з дорослими і специфічні для дитячого населення прояви: 1. Дитина чи доросла особа була учасником або свідком травмуючої події та відчувала інтенсивний страх, безпорадність чи жах. Емоційні реакції страху та безпорадності у дітей можуть супроводжуватися дезорганізацією поведінки з ознаками ажитації або агресивності (критерій А). 2. До загальних ознак травматичного стресу у дітей і дорослих відносять повторне переживання травматичної події у формі повторюваних спогадів про подію, що мимоволі спливають у свідомості, кошмарних сновидінь, що повторюються, в повторюваних діях і почуттях, обманах сприйняття, пережитих під час травматичної події. Специфіка симптомів повторних переживань у дітей полягає в тому, що пережиті травматичні події знаходять вихід у дитячих іграх і малюнках. Сюжети дитячих ігор і малюнків відображають зміст травмуючих подій. Особливістю ігрових дій у цьому випадку є те, що гра носить повторюваний, одноманітний, монотонний характер без елементів розвитку і катарсису. 3. У дітей і дорослих можливі інтенсивні негативні переживання, що супроводжуються фізіологічною активністю при зіткненні з ситуацією, що нагадує про травматичну подію. У дітей можуть з’явитися страхи, опосередковано пов’язані з травматичними подіями, що здаються дорослим невмотивованими. 4. У дітей і дорослих можливі реакції уникнення всього, що може бути пов’язано з травмою (уникнення думок, розмов, місць, людей, колишніх видів діяльності – тобто того, що здатне нагадати про травматичну подію в минулому). У дітей і дорослих може спостерігатися блокування загальної здатності до реагування, феномен заціпенін-

ня, застигання – поведінкові прояви, які не спостерігаються до травми. Діти можуть на тривалий час втратити придбані раніше навички. Наприклад, дитина, яка опанувала мову, перестає розмовляти, втрачає набуті раніше навички охайності. Можуть виникати відчуття відокремлення, відчуженості від інших дорослих і дітей, виникає зміна часової перспективи: діти не можуть уявити собі найближче майбутнє, не бачать себе у віддаленій перспективі дорослими (критерій С). 5. У дітей і дорослих можуть спостерігатися порушення звичної діяльності, зниження інтересу до раніше обраних речей і занять. У дітей можуть спостерігатися проблеми в навчанні, виникати конфліктні ситуації в школі і в середовищі однолітків (критерій Е). У дитини розвиток посттравматичного стресу проходить 5 фаз: 1. фаза тривоги – негайна реакція на подію, частіше проявляється в тривожній, ажитованій поведінці; 2. фаза заперечення – тут можливий прояв таких симптомів, як психогенна амнезія, порушення сну (переривчастий сон, безсоння), рухове розгальмування, імпульсивність, психосоматичні розлади; 3. фаза нав’язливості – для цієї фази характерні підвищена фізіологічна й емоційна збудливість, порушення сну, емоційна лабільність; 4. фаза опрацювання – в ній дитина може частково або повністю усвідомити причини того, що сталося, прийняти неминучість втрат; 5. фаза завершення – етап відродження до життя. На цьому етапі з’являється інтерес до життя, здатність будувати плани на майбутнє. Чинники, що підтримують – це дорослі або діти, організації, соціальні інститути, події, які сприяють нормальному психічному розвитку всупереч факторам ризику. Факт залежності дитини від дорослого може виступати в ролі фактора, що підтримує, в разі, якщо дорослий проявляє турботу й увагу по відношенню до дитини в небезпечній для неї ситуації.

СІМ’Я У СКЛАДНИХ ЖИТТЄВИХ ОБСТАВИНАХ Криза – порушення стану рівноваги системи, різкий, крутий перелом у чому-небудь, важкий перехідний стан, гостре ускладнення в чому-небудь. Сімейна криза – стан сімейної системи, що характеризується порушенням гомеостатичних процесів, які призводять до фрустрації звичних способів функціонування сім’ї та неможливості впоратися з новою ситуацією, використовуючи старі моделі поведінки. У родинній кризі можна виділити дві потенційні лінії подальшого розвитку сім’ї: 1. Деструктивна, що веде до порушення сімейних відносин і містить небезпеку для їх існування; 2. Конструктивна, що містить у собі потенційну можливість переходу сім’ї на новий рівень функціонування. Можна виявити такі прояви сімейної кризи: 1. Прояв сімейної кризи на індивідуальному рівні: •

Підвищена тривожність, зниження рівня задоволеності шлюбом, відчуття незрозумілості, безвиході і марності, відчуття обмеження своїх можливостей, член сім’ї перестає займати суб’єктну позицію, йому починає здаватися, що щось відбувається «з ним» – тобто поза ним, а значить, і зміни повинні відбутися не з ним, а з іншими. В такому випадку він щиро починає думати, що саме зміна ставлення або поведінки іншого члена сім’ї призведе до поліпшення ситуації;

•

Закритість для нового досвіду і в той же час надія на «чудесне повернення світу», не пов’язане із власними змінами;

•

поява надцінних ідей у деяких членів сім’ї.

2. Прояв сімейної кризи на мікросистемному рівні: •

Зменшення або збільшення психологічної дистанції між членами сім’ї (крайні варіанти – симбіотичне злиття та роз’єднаність);

•

Зміни рольової структури сімейної системи (поява дисфункціональних ролей, жорсткий, нерівномірний розподіл ролей, «провал» ролі, патологізація ролей); порушення ієрархії (боротьба за владу, перевернута ієрархія); виникнення сімейних конфліктів; зростання негативних емоцій і критики; наростання почуття загальної незадоволеності відносинами в сім’ї; виявлення розбіжності в поглядах; виникнення мовчазного протесту, сварки і докори, відчуття брехні у членів сім’ї; руйнування деяких усталених цінностей сім’ї, порушення традицій і ритуалів; неефективність старих сімейних норм і правил під час відсутності нових; дефіцит правил.

3. Прояв сімейної кризи на мегасистемному рівні: Соціальна ізоляція сім’ї; соціальна дезадаптація сім’ї; конфлікти із соціальним оточенням. У кризовій ситуації може відбуватися блокування актуальних потреб членів сім’ї, що, в свою чергу, може стати причиною появи симптому у одного з них – найчастіше у дитини. Остання стає носієм симптому, який дозволяє підтримувати старі, сформовані взаємини між членами сім’ї. Особливості переживання кризи обумовлені «нормативними фільтрами» – це сукупність норм, правил, установок, рольових позицій, уявлень, характерних для даної сім’ї. Як пережити кризу: 1) У будь-якій ситуації спробуйте поставити себе на місце свого партнера; 2) Відмовтесь від жорсткої критики; 3) Надавайте собі та партнеру можливість побути на самоті – видохнути; 4) Встановіть нові сімейні правила; 5) Звертайтеся за підтримкою до старших членів родини.

МІССІЯ ЖІНКИ Найбільша гідність жінок – емоційність. Жінкам властиві перепади настрою (а чоловікам – перепади активності та пасивності з перевагою в бік пасивності). Темперамент жінок частіше сангвінічний (тобто жінки оптимістичні, веселі, діяльні та життєрадісні) або меланхолійний (сумні, пасивні, мляві). В цілому жінкам властиві рухливість, бурхливий прояв почуттів і часта зміна настрою. Слабка стать гостріше реагує на все: заохочення і покарання, конфлікти і неприємності, чужу біду і суперечки з коханим, проблеми з дітьми і з супутником життя, хоч той часом і поводиться як бездушний, бездушна колода. У жінок переважає особисте ставлення до подій – вони все приймають близько до серця, співпереживають і співчувають. Їм, на відміну від чоловіків, до всього є діло, причому, це не проста цікавість, як вважають багато чоловіків, а бажання допомогти, взяти посильну участь. Фантазія й уява у жінок розвинені набагато сильніше, ніж у чоловіків. Представникам сильної статі і в голову не прийде те, що може нафантазувати жінка. Завдяки власній уяві жінки можуть успішно реалізувати себе у творчості та багатьох професіях, де потрібен політ думки. Обличчя жінки набагато виразніше. За дуже короткий час на ньому можуть відбитися десятки відтінків найрізноманітніших емоцій. Жінка здатна до швидкого перевтілення, тому вона набагато краще за чоловіків пристосовується до мінливих ситуацій зокрема і до життя взагалі. Міжособистісні відносини жінки сприймають набагато тонше, ніж чоловіки. Жінка набагато більш уважна до людей взагалі і до свого чоловіка зокрема. Вона помічає нюанси та відтінки переживань, вміє читати по обличчю, тонко вловлює настрій. Від неї не сховається, що коханий засмучений, пригнічений, незвично мовчазний, і вона починає розпитувати. Однак, таємничого чоловіка це часом дратує – він не хоче розповідати про свої проблеми, відмовчується або навіть огризається, хоча жінка готова розділити з ним усі його прикрості.

Інтуїція у жінок розвинена набагато краще. Вона заснована не тільки на передчутті, але і на здатності бути спостережливою в дрібницях, а вже скласти з деталей майбутню картину жінки вміють. Швидкість сприйняття і рухливість психічних процесів у жінок вище, ніж у чоловіків. Вони краще рахують, швидше читають і запам’ятовують. Враження жінок здебільшого пов’язані зі сприйняттям мови – вони вважають за краще слухати (а чоловіки – бачити). Мова жінок більш складна і граматично правильна, ніж у чоловіків; у слабкої статі більше здібностей до іноземних мов.

Призначення жінки: 1. Наповнювати стосунки з чоловіком та дітьми теплом, різноманітними емоціями – це надає можливість знімати напругу в родині. 2. Встановлювати духовні орієнтири – це сприяє розвитку членів родини. 3. Облаштовувати побут, «вити гніздо». 4. Надихати чоловіка. 5. Вчити дітей любові. 6. Запускати зміни у світі.

ЛІТЕРАТУРА 1. Знаков В.В. Понимание воинами-интернационалистами

ситуаций насилия и унижения человеческого достоинства // Психол. журн. 1989. Т. 10. 4. С. 113-124.

2. Знаков В. В. Психологические причины непонимания «аф-

ганцев» в межпичностном общении // Психол. журн. 1990. Т. Ns4. С. 99-108.

3. Знаков В. В. Психологическое исследование стереотипов

понимания личности участников войны в Афганистане // Вопр. психологии. 1990. Na4. С. 108-116.

4. Солдатенков Н. Война, которую не могут забыть // Аргумен-

ты и факты. №28,1991.

5. Тарабрина Н. В , Лаэебная Е. О. Синдром посттравмати-

ческих стрессовых нарушений: современное состояние и проблемы // Психол. журн. 1992. №2. С. 14-29

6. Скурат Г. Г. Детский психологический театр: развивающая

работа с детьми и подростками. Речь, 2007.

7. Кипнис М. Драмотерапия. Театр как инструмент решения

конфликтов и способ самовыражения. — М.: Ось-89, 2002.

8. Лебедева Л.Д. Практика арт-терапии: подходы, диагностика,

система занятий. — СПб.: Речь, 2003.

9. Пезешкиан Н. Торговец и попугай. Восточные истории и пси-

хотерапия. — М.: Генезис, 2004 (Позитивная психотерапия).

10. Санджвеладзе, Н. Травма и психологическая помощь / Н.

Санджвеладзе, З. Беберашвили, Д. Джавахишвили [и др.]. — М. : Смысл : ЧеРо, 2005. — 180 с.

11. Тарабрина, Н. В. Практикум по психологии посттравматиче-

ского стресса / Н. В. Тарабрина. — СПб. : Питер, 2001. — 272 с.

12. Б. Колодзин Как примириться с «призраками прошлого». –

Как жить после психической травмы – 2007.

13. Питер Левин, Энн Фредерик Пробуждение тигра – исцеле-

ние травмы. – 2004.

Публікація стала можливою в рамках ініціативи «Перезавантаження»: сприяння психологічній адаптації та соціальній інтеграції ВПО в Київській та Луганській областях», яка реалізується за підтримки Програми Розвитку ООН в Україні (в межах Проекту «Швидке реагування на соціальні та економічні проблеми внутрішньо переміщених осіб в Україні» ) та Уряду Японії Проект «Швидке реагування на соціальні та економічні проблеми внутрішньо переміщених осіб в Україні» реалізується ПРООН за фінансової підтримки Уряду Японії і в партнерстві з Урядом України, регіональною та місцевою владою. Редакційна колегія: Світлана Тарабанова – координатор гуманітарного напрямку «Восток-СОС», соціальний педагог, Тетяна Пашко – психологпсихотерапевт «Восток-СОС», Ірина Веровська – психолог-психотерапевт «Восток-СОС», Олексій Берднік – психолог «Восток-СОС». Контакти психологічної служби «Восток-СОС»: (050) 623-58-46, (050) 531-33-44, (095) 425-65-55, (099) 608-09-29 Адреса для листування: а/с 180, Київ, 04080 Сайт «Восток-COC» www.vostok-sos.org Електрона адреса: info@vostok-sos.org

w w w.v o s t o k- s o s.o rg