Вірмени у Станиславові в XVII - XVIII століттях by Watra

ББК63.3(4УКР)6 Х-68

Вірмени, які масово увійшли до станиславівського середовища в XVII сі. краще, ніж самі поляки, використали ситуацію. І загалом самі ж вірмени використали поляків з їхніми непомірними шляхетськими амбіціями, традиціями і звичаями, звісно, поплатившись за це власними мовою і вірою. Відтоді останні дві цивілізаційні ознаки станиславівських вірмен стали таким собі непотребом, рудиментом. За лояльність до влади й економічне зростання було сплачено велику ціну, яка компенсувалася виникненням християнсько (поляки, вірмени)-юдейського (жиди) конфлікту. А тому минуле станиславівських етнічних спільнот вже в наступні, XIX і XX ст. не існувало відокремлено від подій у міській історії, співіснувало в свідомостімістян із сучасністю, перепліталося з нею. Звідси й ситуація, коли колишні кривди між народами-сусідами ставали каталізатором міжетнічних спалахів і конфліктів.

SSO- річчю з а с н у в а н н я м і с т а п р и с в я ч у є т ь с я Наукова редакція І в а н а М о н о л а т і я Переклад з польської Т а р а с а П р о х а с ь к а Переклад з латинської Х р и с т и н и С е м а н ю к Ілюстрації З е н о в і я Ж є р е б е ц ь к о г о

ISBN

978-966-668-199-0 (№11) 9 7 8 - 9 6 6 - 6 6 8 - 1 4 9 - 5 (серія «Моє місто»)

Іван М о н о л а т і й , 2 0 0 8 . Тарас Прохасько, 2008. Христина Семанюк, 2008. Зеновій Жеребецький, 2008.

ФІКЦІЯ ПОЛЬСЬКО-ВІРМЕНСЬКОГО СТАНИСЛАВОВА В ОПОВІДІ ХОВАНЦЯ На Близькому Сході існує приказка: «В бізнесі здурити грека з м о ж е л и ш е ж и д , а ж и д а - л и ш е вірменин». П р о ц е й н а р о д купців та м а н д р і в н и к і в з К а в к а з у г о в о р и т ь с я , щ о він н а й л і п ш е у с в і т і в м і є р о б и т и бізнесові с п р а в и . Незважаючи на тяжкі о б с т а в и н и і виклики світової історії, вірмени п р о д е м о н с т р у в а л и ф е н о м е н а л ь н у здатність зберігати етнічну ідентичність, мову і культуру в н а й н е с п р и я т л и в і ш и х ситуаціях. П р и с у т н і с т ь в і р м е н н а н а ш и х т е р е н а х с т а н о в и т ь багатовікову, я к щ о не тисячолітню традицію, а перші згадки про вірмен на землях С т а р о к и ї в с ь к о ї д е р ж а в и з н а х о д я т ь у ж е в X I ст. М а с о в е п е р е с е л е н н я в і р м е н д о Г а л и ч и н и п р и п а д а є н а с е р е д и н у X I I I ст., к о л и у 1 2 3 9 р . т а т а р с ь к і о р д и під к е р і в н и ц т в о м х а н а Альп А с л а н а з р у й н у в а л и с т о л и ц ю в і р м е н с ь к о ї д е р ж а в и Ані. Після ц и х п о д і й м а с а втікачів р у ш и л а н а н о в і території, будуючи підвалини для вірменської діаспори. Період с е р е д и н и X I I I - X I V C T . вважається п е р ш о ю хвилею еміграції в і р м е н н а г а л и ц ь к і з е м л і . П е р ш і втікачі д і л и л и с я н а д в і ч а с т и н и - н а ш л я х т у і л и ц а р с т в о , що ш у к а л и с х о в к у і н а й м а л и с ь на в і й с ь к о в у с л у ж б у д о р у с ь к и х к н я з і в . Д р у г а ч а с т и н а - к у п ц і , які р о з п о ч а л и б у д і в н и ц т в о с в о ї х к р а м н и ц ь у д е р ж а в а х н а північ в і д Ч о р н о г о м о р я . З р о к а м и ц я д р у г а г р у п а втікачів-куп ці в п о ч а л а д о м і н у в а т и . Вірменська традиція згадує про освячення у 1 0 9 8 р. церков П р е с в я т о ї Б о г о р о д и ц і і Св. Г р и г о р і я С в я т и т е л я у м і с ц е в о с т і Ілов-Львів. Це і є п е р ш и м м а т е р і а л ь н и м с л і д о м п р и с у т н о с т і в і р м е н у Г а л и ч и н і . Однак п е р ш и м офіційним документом, що це підтверджує, є оздоблена книга, подарована ігуменом вірменського монастиря зі С к е в ж о г о вірменській церкві у Львові, збудованій з к а м е н ю у 1 3 6 3 р. на місці старої, дерев'яної. З а с в і д ч е н н я м и істориків, вірмени у Львові з'явилися набагато раніше п е р ш о ї п и с е м н о ї згадки про це місто. Деякі д о с л і д н и к и д а т у ю т ь п о с е л е н н я в і р м е н п і д В и с о к и м з а м к о м с е р е д и н о ю X I I ст. Кажуть, що напис на м о г и л ь н о м у камені о д н о г о зі з н и щ е н и х в і р м е н с ь к и х ц в и н т а р і в с в і д ч и т ь , щ о в і р м е н х о р о н и л и т у т 1 2 7 7 р., т о б т о

ч е р е з с і м років після т о г о , я к к о р о л ь Д а н и л о п е р е н і с д о Л ь в о в а с т о л и ц ю с в о є ї д е р ж а в и . Хроніки свідчать й про те, що вірмени служили у військових д р у ж и н а х Данила Галицького і Лева Даниловича. Працьовиті й миролюбні, вірмени швидко пристосовувалися до чужинецьких звичаїв, налагоджуючи дружбу з усіма сусідами, тому їх чисельність швидко зростала. Однак і на нових місцях поселень вірмени у с в о є м у внутрішньому житті керувалися власними давніми з а к о н а м и , які п р и в о з и л и і з с о б о ю у в и г л я д і м а н у с к р и п т і в . З а в д я к и в і д с у т н о с т і е т н і ч н и х і р е л і г і й н и х п е р е с л і д у в а н ь та м о ж л и в о с т і р о з в и т к у в і р м е н и п е р е т в о р и л и с я з купців н а з а м о ж н и х м і щ а н . Галицькі в і р м е н и в п і в д е н н о м у та східному напрямках б е з п о с е р е д н ь о т о р г у в а л и в К р и м у , К о н с т а н т и н о п о л і , М а л і й Азії, В і р м е н і ї т а н а п і в н о ч і П е р с і ї . У XIV ст. Л ь в і в п о р я д і з В е н е ц і є ю і А м с т е р д а м о м с т а є о д н і є ю з трьох найбільших вірменських колоній у Європі. На Сході континенту львівська вірменська громада була найчисленнішою, і саме тому 1364 р. Львів став центром Вірмено-Григоріанського є п и с к о п с т в а . Друга хвиля еміграції вірмен до Галичини розпочалася н а п р и к і н ц і XIV ст., п і с л я п о в н о ї в т р а т и н е з а л е ж н о с т і

вірменською

д е р ж а в о ю у 1 3 1 9 - 1 3 7 5 рр. та захоплення турками в 1475 р. Криму. В ц е й час значні г р у п и вірмен п е р е с е л и л и с я в Галичину і с т в о р и л и свої г р о м а д и в містах Тисмениці, Снятині, Станиславові, Бродах, Жовкві, Золочеві. Займалися вони переважно торгівлею східним крамом, р е м е с л о м , імпортом та в и р о б н и ц т в о м д о р о г и х килимів, шпалер, були перекладачами

та

послами,

частина

провадила

сільське

господарство і тваринництво, а з г о д о м вірмени дедалі частіше ставали е к о н о м а м и , р а д н и к а м и . Більшість в і р м е н м е ш к а л а у Л ь в о в і т а К а м ' я н ц і на Поділлі, а м е н ш і г р у п и п р о ж и в а л и в Т и с м е н и ц і , Б р о д а х , Б е р е ж а н а х , Л и с ц я х , С т а н и с л а в о в і ч и Кутах. Від польських королів галицькі вірмени о т р и м а л и право на власний с у д і с а м о в р я д у в а н н я . Тому вони с п р и ч и н и л и с я і до орієнталізації місцевої культури та ф о р м у в а н н я у польської шляхти відповідного естетичного почуття. Відбулось це завдяки імпорту зі С х о д у п р е к р а с н и х килимів, к л е й н о д і в , в и р о б і в з і ш к і р и , н а м е т і в , з б р о ї , упряжі для коней, що служили також і взірцями для місцевих ремісників і умільців. З ч а с о м за різні з а с л у г и п е р е д П о л ь с ь к о ю д е р ж а в о ю (участь у війнах, п о з и к и д л я короля) б а г а т о вірмен було нобілітовано. їхні герби були екзотично-орієнтальними, часто в геральдичному полі р о з м і щ е н і б у л и а р к а , якір т а с л о н .

Щ о б допомагати один одному в чужому для себе середовищі, в і р м е н и о р г а н і з о в у в а л и в л а с н і б р а т с т в а , які м а л и н а м е т і , к р і м моральної та матеріальної підтримки співвітчизників, також організацію ремісницького виробництва і торгових компаній. Вірмени як народ т о р г о в и й мусили зважати на панівний етнос і панівну релігію тієї країни, куди їх занесла доля. Вже 1630 р. вірменський архієпископ Миколай Торосович оголосив про перехід львівських в і р м е н д о унії з р и м о - к а т о л и ц ь к о ю ц е р к в о ю , щ о с п р и ч и н и л о їхню полонізацію. Цікаво, що першість у нелегкій суперечці за Львів поляки в и б о р ю в а л и , як це не д и в н о , не з у к р а ї н ц я м и , а з н і м ц я м и та в і р м е н а м и . Б о н і м ц і , з а в и з н а ч е н н я м і с т о р и к і в Л ь в о в а , б а г а т і і с а м о в п е в н е н і купці та р е м і с н и к и , д о в г о (мабуть, ще з часів останніх галицьких князів) утримували у свої руках головні посади в органах міського самоврядування та

керували

найпрестижнішими

міськими

ремісничими цехами. Саме вірмени завдяки торгівлі східними т о в а р а м и одержували величезні прибутки та р о б и л и Львів т о р г о в и м м о с т о м поміж З а х о д о м і С х о д о м . І тільки після напливу польських колоністів і п о с т у п о в о г о занепаду т р а н з и т н о ї торгівлі багаті львівські міщанські роди німецького та вірменського походження втратили панівні позиції. У Львові с ф о р м у в а л а с я нова міська еліта - вже польська. М о л о д и й патриціат невдовзі зміцнів економічно, а потім і п о л і т и ч н о . В р е ш т і - р е ш т у XV-XVI ст. німці б у л и п о л о н і з о в а н і , а ще р о к і в ч е р е з с т о , п і с л я з г а д а н о ї п о л ь с ь к о - в і р м е н с ь к о ї ц е р к о в н о ї унії, - і вірмени. Я к щ о на початку XVII століття у Л ь в о в і м е ш к а л о п о н а д 2 0 0 0 в і р м е н , то до к і н ц я XVIII ст. їх з а л и ш а л о с я в д е с я т е р о м е н ш е , а в ж е у XX ст. їх м а й ж е не було - з а л и ш и л и с я л и ш е поляки з п о л о н і з о в а н и м и в і р м е н с ь к и м и п р і з в и щ а м и . Н е з в а ж а ю ч и н а ц е , львівські в і р м е н и п о к и що мали ще свої школи, бібліотеки, шпиталі. Вірменський історик і мандрівник С и м е о н Дпір Лехаці писав, що на вірменській дільниці велася п о т у ж н а х а р и т а т и в н а діяльність: у неділю тут не обідали без жебраків, чужоземцям надавали притулок, голодних годували, хворих лікували. Якщо з и м а була д о в г о ю і с у в о р о ю , жебракам роздавали хутряні ш а п к и , кожухи, ч о б о т и . В ж е після д р у г о ї п о л о в и н и XVII ст. в і д б у л а с я т р е т я х в и л я е м і г р а ц і ї м о л д а в с ь к и х , р у м у н с ь к и х т а к р и м с ь к и х в і р м е н , які п е р е с е л и л и с я н а галицькі з е м л і . В Галичині в о н и с т в о р и л и г р о м а д и в Кутах та Г о р о д е н ц і , а ч а с т и н а з н и х п о с е л и л а с я у Л ь в о в і , в я к о м у на т о й ч а с у ж е і с н у в а л а

вірменська громада зі своєю церквою, єпископом, судами та органами самоврядування. Одночасно розпочався процес практично тотальної асиміляції в і р м е н , коли їхні п р а в а зрівняли з п р а в а м и п о л ь с ь к о г о м і щ а н с т в а та коли їхня м о в а п е р е с т а л а звучати на щ о д е н ь . У 1766 р. польський король Станіслав Авґуст Понятовський підтвердив права вірменських громад, а з г о д о м зрівняв вірмен у правах з польськими містянами. Ф а к т и ч н о м і с ц е в и х вірмен м и р н о , але п о с л і д о в н о полонізували. Є д и н и м и г р у п а м и , які н а д а л і р о з м о в л я л и в і р м е н с ь к о ю , б у л и т і , щ о з ' я в и л и с я п і д ч а с п і з н і ш и х м і г р а ц і й з Р у м у н і ї . Н а п р и к і н ц і XIX ст. вірменські колонії остаточно п р и п и н и л и с в о є існування у класичних формах. Прискореними темпами відбувалась асиміляція вірмен з поляками, українцями та румунами. Не тільки і с т о р и ч н і о б с т а в и н и , а й в з а є м н а к о н к у р е н ц і я між в і р м е н а м и з м у ш у в а л а їх і далі п е р е с е л я т и с я в інші міста н а ш о г о к р а ю - до Галича, С н я т и н а , Г о р о д е н к и Д и с м е н и ц і , Кут. До р е ч і , с а м е в Кутах в і р м е н и з б е р і г а л и с в о ю н а ц і о н а л ь н у ідентичність н а й д о в ш е . О ч е в и д н о , тут в о н и , хоч і не мали тісних зв'язків з і с т о р и ч н о ю б а т ь к і в щ и н о ю , жили ізольованішим життям. І на нових місцях поселень вірмени мали с в о ю г р о м а д с ь к у організацію, с у д и л и с я за власним п р а в о м , так званим вірменським статутом. Займалися вони традиційними для себе видами ремесел, такими якткацтво, килимарство, чинбарство, к у ш н і р с т в о . З о к р е м а в о н и п р и в е з л и з собою т а є м н и ц ю в и г о т о в л е н н я сап'яну, виробництвом якого особливо славилася сусідня зі Станиславовом Тисмениця. Залишилися добрі с п о г а д и про вірмен у Якова Головацького, який

ще в XIX ст.

Тисмениця східний

над

народ,

піднесення Лисці,

які

осів

по

Язлівці,

вірменським

часів

містечках Кутах,

лою.

До

молоді

по-українськи.

ощадливістю, здобули

мову

Вони й

хистом... є

об 'єдналися з

шляхетські

свою

звичаї,

віру,

говорять

Вірменин

сьогодні

для

займаються

зберегли Старі

Цей

Русь зокрема,

Вірмени

обличчя.

торговельним

шляхетство,

Галичині.

польську

риси

на

Південної Русі,

сьогодні

побут,

населенням.

запрошений

Снятині...

народний

маєтків у Східній прийняли

княжих

приготуванням

мову,

стриманістю,

обряд».

місто

за

торгівлі,

вірменські, родини,

ще

Тисмениці,

торгівлею, почасти

«За милю від Станиславова на сході лежить

писав:

Вороною,

по-

відзначається Деякі

багатші

власниками

великих

польською почасти

шляхтою, латинський

А Леопольдові Захер-Мазоху галицькі вірмени і вірменки запам'яталися невеличкий ...

Галичини,

Йому здаватиметься,

церковній руках

площі якогось

смаглявий

«Якщо

такими:

образ

то

що

він

села

вірменин

то

як Схід

і Захід простягають

одного

жіночого

доньки

якого

очі

образу

газелі

лежить на

Пальмове

та

листя

гаремні

Як і

чубуком

створити

ярмарок до

багдадському

один є

та

Коломиї.

базарі,

там,

то

на

ударять

по

білявий

одному руки.

ґалерея

очі мешканки

ставали рабинями,

Ніби якась гурія,

захочеться

на

шваб

відчуття подібности проймає його,

бачить,

ними

на

довгим

якогось з

поїде

у Шварцвальді.

короткою файкою в кутику уст,

поряд

комусь

нехай

...

жіночих

Малої Азії з

і він

Немає

тут

портретів

...

того

племені,

щоб робити рабами

своїх господарів.

килимі у білому вбранні та

тюрбані вірменка.

страусові опахала

навіюють

мусульманські мотиви

фантазії...»

У п е р ш і й п о л о в и н і XX ст. в і р м е н о - к а т о л и к і в у Г а л и ч и н і б у л о приблизно 5500 осіб. Вони мали дев'ять парафіяльних церков і 16 к а п л и ц ь . Д о 1 9 3 0 - х років в і р м е н с ь к і м е ш к а н ц і п р и к о р д о н н и х м і с т е ч о к Кути н а д Ч е р е м о ш е м , С н я т и и ч и Ч е р н і в ц і з б е р е г л и с в о ю мову, о б р я д і традиції у відносно незмінній формі.

*** Після Л ь в о в а в і д о м и м о с е р е д к о м вірменської колонізації був і К а м ' я н е ц ь . Щ е в п е р ш і й п о л о в и н і XIII ст. н а П о д і л л і н е д а л е к о в і д м а й б у т н ь о г о м і с т а в і р м е н и з а с н у в а л и с е л о В і р м е н и - В е л и к і , а неподалік - Вірмени-Малі. В 1 6 7 2 - 1 6 9 9 рр., коли турецькі яничари володіли Поділлям, значна частина вірмен покинула місто й переселилася до С т а н и с л а в о в а , Л ь в о в а та і н ш и х м і с т Г а л и ч и н и , а то й в інші з е м л і . Тут вони займалися ремісництвом, торгівлею, різними промислами. Зазвичай вірменські ремісники славилися як виробники предметів

розкошу.

Золототкацтво

XVIII

ст.

пов'язують

н а й п о ш и р е н і ш и м його типом - «персіярством», тобто виготовленням відомих шовкових та золототканих поясів. Ареал виготовлення з о л о т о т к а н и х п о я с і в н а т е р е н а х т о г о ч а с н о ї Речі П о с п о л и т о ї б у в д о с и т ь ш и р о к и й : від С т а н и с л а в о в а н а Сході д о Ґ д а н с ь к а н а З а х о д і т а С л у ц ь к а , Н е с в і ж а на П і в н о ч і ( т о б т о в с у ч а с н і й Б і л о р у с і ) . У XVIII ст. ш о в к о в і золототкані пояси виготовляли у дрібних майстернях ткачів-вірмен у С т а н и с л а в о в і , Б р о д а х , Бучачі, Л а г о д о в і , К у т к о р і . У с е р е д и н і XVIII с т . д о С т а н и с л а в о в а в п о ш у к а х р о б о т и з К о н с т а н т и н о п о л я п р и б у в а л и вірменські ткачі і з а с н о в у в а л и тут

персіярні. Пояси, виготовлені в цих майстернях, позначені в орнаментації

відчутними

впливами

турецького

мистецтва.

Н а й в і д о м і ш и м и т к а ч а м и в і р м е н с ь к о г о п о х о д ж е н н я , які п о ч и н а л и с в о ю мистецьку діяльність у Станиславові, були Домінік М і ш о р о в и ч та Ян Маджарський. Я к с в і д ч а т ь д о к у м е н т и , о к р е м і г р у п и в і р м е н с ь к и х к у п ц і в yXVIII ст. с т в о р и л и спеціальні г о с п о д а р с т в а - фільварки, в яких в и р о щ у в а л и в о л і в , к о р і в , к о н е й і с в и н е й н а п р о д а ж . Так, у 5 0 - 7 0 - х р р . XVIII ст. станиславівські вірмени - купці б р а т и Валетян і Кастан Богдановичі посідали

«власні фільварки,

в яких плодилися і випасалися стада»,

які

згодом продавали іншим купцям, що прибували с ю д и на закупівлю х у д о б и . Так, н а п р и к л а д , у в е р е с н і 1 7 7 9 р. с т а н и с л а в і в с ь к і купці Т е о д о р і Д а в и д Б о г д а н о в и ч і «згідно з к у п е ц ь к и м з в и ч а є м » в и б р а к у в а л и с о б і у ф і л ь в а р к у Б о г д а н о в и ч і в у М о л д а в і ї 1 1 0 ш т у к к о н е й і кляч і п о г н а л и «на продаж». Джерела твердять, що 1761 р. станиславівський вірменський купець Микола Ґайбаб Данікевич ще з іншими співвітчизниками р і д н о г о п о с е л е н н я в к о м п а н і ї ї х а л и з к і н ь м и до С и л е з і ї , а п е р е х о д я ч и Відзіславську комору, платили мито і мусили «документально доводити», щ о й д о т о г о сплачували мито по дорозі. Станиславівський в і р м е н и н к у п е ц ь Б о г д а н А н т о н о в и ч у 1 7 6 2 р. «спродував з Дунаю рибу - білугу і торгував».

С п о ч а т к у , п р и п р и в е з е н н і , він п л а т и в м и т о на

т е р и т о р і ї М о л д а в і ї , п о т і м на к о р д о н і - п о л я к а м , а п р и в і з ш и , п р о д а в а в , і р е ш т у «далі за к о р д о н в и в о з и т ь » . У 7 0 - х р о к а х XVIII ст. с т а н и с л а в і в с ь к і в і р м е н и з а й м а л и с я т о р г і в л е ю р и б о ю : ї х а л и д о м і с т а Кілії біля Д у н а ю , яке т о д і б у л о під в л а д о ю Т у р е ч ч и н и , к у п у в а л и білугу і «вивозили возами на

продаж». У 7 0 - х р о к а х XVIII ст. в с т а н и с л а в і в с ь к и х в і р м е н с ь к и х а к т а х ч а с т о

й д е т ь с я п р о т о р г і в л ю п о с е л е н ц і в в « У г о р с ь к о м у краї». Н а п р и к л а д , п р о вірменина Криштофа Стефановіча сказано в одному урядовому п р о т о к о л і , що він у п р о д о в ж 2 6 - т и років вів т о р г і в л ю у «різнихіноземних краях». О д н а г р у п а цих купців т о р г у в а л а о д н о о с і б н о . Інші ж, п е р е в а ж н о рідні б р а т и , зав'язували між с о б о ю торговельні спілки з м е т о ю з а к у п і в л і і з б у т у х у д о б и і в і д п о в і д н о д і л и л и с я д о х о д а м и . Так, Б о г д а н і Я н з р о д у С т е п а н а Б о г д а н о в и ч а , «рідні б р а т и » , т р и м а л и м і ж с о б о ю спілку 12 років ( 1 7 6 4 - 1 7 7 6 ) . П о с е л е н ц і М и х а й л о і Валерій з р о д у Х р и с т о ф о р а Б о г д а н о в и ч а , т а к о ж «рідні б р а т и » , - т е ж м а л и між с о б о ю «спілку» м о л д а в с ь к и м и в о л а м и , а ч а с о м в а л а н с ь к и м и в е п р а м и . В самому

Станиславові

«нічим

не

торгували»,

тільки

Молдавії

в и г о д у в а н у у ф і л ь в а р к а х х у д о б у - к о н е й і волів в и в о д и л и «на к о р д о н » , платили до угорської скарбниці м и т о і через «кордон Польщі» т р а н с п о р т у в а л и худобу до Силезії... В л а с н е п р о ці та інші о б с т а в и н и р о з в и т к у вірменської г р о м а д и С т а н и с л а в о в а XVIІ —XVI11 с т . з н а й д е м о в і д о м о с т і в н е в е л и ч к і й к р а є з н а в ч і й с т у д і ї п о л ь с ь к о г о г р о м а д с ь к о г о д і я ч а 1 9 3 0 - х р р . Неслава Хованця. Зауважу, що сучасному українському читачеві слід пам'ятати: автор на власний манір о п и с у є вірменську еміграцію до Станиславова за її т р е т ь о ї х в и л і - п е р е в а ж н о м о л д а в с ь к и х і р у м у н с ь к и х в і р м е н , я к и х дуже скоро асимілювали місцеві поляки. До того ж новоявлені станиславівські вірмени не були с т о в і д с о т к о в и м и чи навіть п ' я т д е с я т и в і д с о т к о в и м и л ю д ь м и д а л е к о г о тоді від Є в р о п и Орієнту. Р а д ш е , ц е б у л и п р е д с т а в н и к и в ж е т о д і н а п і в п о л о н і з о в а н и х р о д і в , які спеціалізувалися головним чином на міському ремеслі і якомусь в и р о б н и ц т в і д л я Речі П о с п о л и т о ї . А н а й г о л о в н і ш е , щ о , б у д у ч и д у ж е спритними у бізнесі, новоприбулі міщани створили серйозну конкуренцію і противагу місцевим ж и д а м . Не треба далеко ходити, щ о б н е р о з у м і т и т а к о ї с и т у а ц і ї в е т н і ч н о м у б і з н е с і - всі «класичні» автори нашого міста (о. Садок Баронч, А. Ш а р л о в с ь к и й ) наввипередки описують історію вірмено-жидівського протистояння, переповідають привілеї вірменським купцям, про утворення окремого магістрату й н а д а н н я м а ґ д е б у р ґ і ї (в ч о м у з а с у м н і в а в с я Ч. Х о в а н е ц ь ) і т. д. В і д о м и й такий історичний сюжет. У 1732 р. ж и д і в с ь к и й кагал С т а н и с л а в о в а с т а н о в и в 1 4 7 0 д у ш . А з а г а л ь н а кількість н а с е л е н н я б у л а 3 3 2 1 мешканець, з о к р е м а 1518 поляків та русинів-українців, 3 3 3 вірмен. Саме з останніми спостерігалося найбільше протистояння жидівської г р о м а д и . Ще 9 травня 1736 р. вірмени написали скаргу до Юзефа Потоцького, звинувачуючи жидів у нахабному захопленні п і д п р и є м н и ц т в а , корчмарства і торгівлі в місті, змушуванні купцівхристиян здавати свої будинки жидам через б о р г и . Ю. Потоцький з і б р а в раду, яка м а л а в и з н а ч и т и , яку п і д п р и є м н и ц ь к у д і я л ь н і с т ь м о ж у т ь п р о в а д и т и ж и д и . Рада знову з а б о р о н и л а їм в и н а й м а т и нерухомість без спеціального дозволу власника міста. їм заборонили також в і д к р и в а т и к о р ч м и т а з а ї ж д ж і д в о р и в б у д и н к а х , які в о н и в и н а й м а л и у в і р м е н . Д о т о г о ж р о з п о р я д ж е н н я м від 2 4 квітня 1 7 4 3 р . в і р м е н а м дозволили збудувати власну церкву саме коштом жидів - спеціальним п о д а т к о м 1 0 0 0 з л о т и х н а рік. А щ о ц е р к в у б у д у в а л и 2 0 р о к і в , т о станиславівські ж и д и виплачували цю суму щороку аж до 1762-го!

Нині важко п о г о д и т и с я з а в т о р о м , що с а м е новопостале місто в межиріччі Бистриць, вдалий протекціонізм родини Потоцьких безпосередньо сприяли розвиткові вірменського життя в Станиславові. П р а в д о п о д і б н і ш е , п р и б у л і м о л д а в с ь к і , р у м у н с ь к і ч и навіть к а м ' я н е ц ь к і в і р м е н и п о ч а л и в и м а г а т и п і д т в е р д ж е н н я їхніх п р а в і п р и в і л е ї в , н а д а н и х польськими королями ще з а д о в г о до появи тих у Станиславові, н е з в а ж а ю ч и н а інші етнічні с п і л ь н о т и . З р о з у м і л о , щ о п і д с т а в и т у т б у л и вагомі - і надання шляхетства, і підкорення римо-католицькій церкві, і повномасштабна

асиміляція

поляками,

інтеґрація

в їхню

« в и с о к о ш л я х е т с ь к у » культуру. І д і я л и т у т в і р м е н и як с п р а в ж н і д і л к и і к о м е р с а н т и , т и м с а м и м с т в о р ю ю ч и прецедент у вже с ф о р м о в а н и х м і ж н а ц і о н а л ь н и х в і д н о с и н а х м і с т а , я с н а річ, ш у к а ю ч и с в о г о м і с ц я п і д с о н ц е м . З в і д с и і така палка р и т о р и к а Ч. Хованця, який за будь-якої н а г о д и у в л а с н и х рядках б а ч и в «велику місію» Речі П о с т о л и т о ї і Потоцьких у вірменській колонізації Покуття. Остання була по суті е к о н о м і ч н о к о н ' ю н к т у р н о ю і запізнілою с п р о б о ю влади з б і л ь ш и т и власні п р и б у т к и , з н а й т и у вірменах н а д і й н о г о с о ю з н и к а - вже б е з власної м о в и , власної культури та ідентичності. Передбачалося, що останні таким чином витіснять станиславівських жидів. Єдине, в чому правий Ч.

Хованець,

збіговиськом відсутністю антагонізмів».

то

це в т о м у ,

різних народів, традицій

мов

що

«мешканці міста

і релігій,

співіснування

виразно

були справжнім відрізняючись...

переповненням

взаємних

О д н а к в і р м е н с ь к а е м і ґ р а ц і я д о С т а н и с л а в о в а , яку він

оспівав, ж о д н и м чином не була прикладом «згуртованої організації і суспільної готовності». На п р е в е л и к и й жаль, у Станиславові міжнаціональне життя і життя міське загалом п р и б л и з н о до п е р ш о ї т р е т и н и XX ст. р о з в и в а л о с я в з а м к н у т и х е т н і ч н и х г р а н и ц я х - ґ е т т о . Існували ґетто жидівські, українські, німецькі, польські і вірменські. Наявність таких с в о є р і д н и х анклавів у с к л а д н ю в а л а і б е з т о г о важку ситуацію з м о ж л и в о г о д о б р о с у с і д с т в а і взаємовпливу культур, с т в о р ю ю ч и т р и в к у міжетнічну к о н к у р е н ц і ю . Тоді і в п о д а л ь ш і с т о л і т т я ця ситуація, б е з п е р е ч н о , відрізняла Станиславів від сусідніх Л ь в о в а , Коломиї і Чернівців. Б а ч и м о , щ о в і р м е н и , які м а с о в о у в і й ш л и д о с т а н и с л а в і в с ь к о г о с е р е д о в и щ а в XVII с т , к р а щ е , ніж с а м і п о л я к и , в и к о р и с т а л и с и т у а ц і ю . І загалом самі ж вірмени використали поляків з їхніми н е п о м і р н и м и шляхетськими амбіціями, традиціями і звичаями, звісно, п о п л а т и в ш и с ь за це власними м о в о ю і вірою. Відтоді останні дві цивілізаційні ознаки станиславівських вірмен стали таким собі

непотребом, рудиментом. За лояльність до влади й економічне з р о с т а н н я було с п л а ч е н о велику ціну,

яка к о м п е н с у в а л а с я

виникненням християнсько (поляки, вірмени)-юдейського (жиди) конфлікту. А т о м у минуле станиславівських етнічних спільнот уже в н а с т у п н і , XIX і X X ст. н е і с н у в а л о в і д о к р е м л е н о в і д п о д і й у м і с ь к і й історії, співіснувало в с в і д о м о с т і містян із с у ч а с н і с т ю , п е р е п л і т а л о с я з нею. Звідси і ситуація, коли колишні кривди між н а р о д а м и с у с і д а м и ставали каталізатором міжетнічних спалахів і конфліктів. Дослідження епохи польського міжвоєння авторства Ч. Хованця і й о г о н е п р и х о в а н е з а х о п л е н н я від п о л ь с ь к о - в і р м е н с ь к о г о с о ю з у XVII—XVIII ст. в н а ш о м у місті м а ю т ь і п о л і т и ч н е п і д ґ р у н т я . С т в е р д ж у ю ч и , що національна асиміляція українського, німецького і жидівського населення Галичини є фікцією, польські шовіністи 1 9 2 0 - 1 9 3 0 - х рр. вбачали своє завдання у втягненні населення окупованих ними західноукраїнських земель у систему польської державності, його поєднанні з ц і є ю с и с т е м о ю , п р и й н а м н і до часу цілковитої д е р ж а в н о ї асиміляції, створенні певного г а р м о н і й н о г о m o d u s vivendi. Чи ж не до ц ь о г о так прагнув а в т о р , п і д к р е с л ю ю ч и «вплив п о л ь с ь к и х (!) в і р м е н н а н а ш е ж и т т я у м и н у л и х с т о л і т т я х » , ч и ж н е ц и м а в т о р у м і л о п р о т и с т а в и в поляків і в і р м е н і н ш и м н а р о д а м , які с т в о р и л и наш Станиславів, - ж и д а м , українцям, німцям? М о ж е , тут і криється великоімперське бажання польської історіографії міжвоєння о с т а т о ч н о а с и м і л ю в а т и н а ц і о н а л ь н і м е н ш и н и (які п о суті б у л и автохтонами на своїй землі) нашого краю, поглинути будь-яку національну індивідуальність українців і жидів? Може, в такий спосіб Ч. Х о в а н е ц ь х о т і в р е т р а н с л ю в а т и т е з у поляків п р о в д а в а н у і ф о р м а л ь н у лояльність т е п е р упосліджених н и м и народів до всієї польщизни? Ц ь о г о ж т а к х о т і л о с я п о л я к а м від у к р а ї н ц і в і ж и д і в у м і ж в о є н н і й П о л ь щ і . Мовляв, якщо будете такими ж, як вони - станиславівські вірмени, т о д і б у д е т е з т и м и ж п р а в а м и , що й ми - р о з ч и н и т е с я в н а ш і й в і т ч и з н і - від м о р я д о м о р я .

...Сто р о к і в т о м у л ь в і в с ь к і ж и д и ж а р т у в а л и : я к щ о с и н ж и д а с т а в поляком, то це ще не означає, що його діти не будуть жидами. Що стосується, наприклад, відомої родини Абрагамовичів, можна констатувати: коли нащадки вірмен почулися поляками, то це ще не означає, що їхні н а щ а д к и не п о ч у ю т ь с я у к р а ї н ц я м и . Н а з и в а ю т ь і промовистий

доказ

гробовець

графа

Абрагамовича

на

Личаківському ц в и н т а р і . В ньому, крім й о г о власників, с п о ч и в а ю т ь ще ч е т в е р о поляків ( с е р е д н и х - О м е л я н Т о р о с е в и ч - п р е д с т а в н и к ще однієї відомої галицької р о д и н и вірменського походження і завзятий о п о н е н т у к р а ї н с ь к и х політиків у Галицькому к р а й о в о м у с е й м і ) , а т а к о ж ш е с т е р о у к р а ї н ц і в , з - п о м і ж я к и х с т а р ш и н а Л е ґ і о н у У С С т а УГА з П о л т а в щ и н и М и х а й л о Г а в р и л к о ( з а г и н у в , о б о р о н я ю ч и П о л ь щ у від б і л ь ш о в и ц ь к о ї н а в а л и ) й о ф і ц е р дивізії «Галичина» й УПА г р а ф Володимир Абрагамович, який п о л і г у б о ю з е н к а в е д и с т а м и . . . Іван

Монолатій

Титульний аркуш рукописного Євангелія вірменського пароха в Станиславові о. Кшиштофа Захновича (ФіТОб р.)

ВІРМЕНИ У СТАНИСЛАВОВІ В ХУИ-ХУПІ СТОЛІТТЯХ В і р м е н с ь к і г р о м а д и в д а в н і й Речі П о с п о л и т і й - це н і б и в і з е р у н ч а с т е східне гаптування, виткане руками поколінь на польському килимі. Бо д е л и ш о с е л я л и с я ц і « с и н и с в я т о г о Георгія» — у Л ь в о в і ч и К а м ' я н ц і , у З а м о с т і , Л у ц ь к у чи у будь-якій н а д д н і с т р о в с ь к і й місцині - в с ю д и з ' я в л я л и с я цілі о а з и а з і й с ь к о г о Ечміадину, с е р е д о в и щ а , щ о відрізнялися від оточення м о в о ю , р е л і г і є ю і культурою, п р а в о м і звичаями. К о л и д и в и м о с я з віддалі століть н а ц ю д и в о в и ж н у р о б о т у б е з д о м н и х прибульців, котрі за с в о є ю т р а д и ц і є ю хотіли с т в о р и т и ностальгійну подобу втраченої батьківщини, то охоплює нас справжній подив. Адже їм вдалося не тільки п р и щ е п и т и п а г о н и своєї культури немов якусь е к з о т и ч н у р о с л и н у на ч о р н о з е м а х Поділля і Русі, але й в п р о д о в ж століть підживляти ці паростки с в о є ю гарячою кров'ю і зміцнювати їх ж и в и л ь н и м и с о к а м и , які п р и н о с и л и з б а т ь к і в щ и н и к а р а в а н и левантійських і ечміадзинських пілігримів. Таким ч и н о м ця культура не з м е р т в і л а у з а м к н у т о м у Гетто, а о т р и м у в а л а с и л и д л я п о ш и р е н н я і здатність розвиватися в чужому оточенні. Сьогодні важко оцінювати вплив польських вірмен на наше життя у минулих століттях, передовсім на звичаї тутешніх шляхти та міщанства. Л и ш дослідження окремих осередків їхнього життя і п а м ' я т о к в і р м е н с т в а , які т а м з а л и ш и л и с я , м о ж е з р о б и т и п р а в д и в и м и такі в и с н о в к и . Б о к о ж н а в і р м е н с ь к а г р о м а д а , о к р і м п е в н и х с п і л ь н и х ознак, витворювала на нашій землі автономну суспільну особливість і у в и р о б л е н н і к у л ь т у р н и х ц і н н о с т е й , і у с п і в ж и т т і з о т о ч е н н я м . А ще к о ж н а з них б у л а а в т о н о м н о ю навіть у з а с т о с у в а н н і в і р м е н с ь к о г о п р а в а і д о т р и м а н н і т р а д и ц і й н и х звичаїв. В л а с н е ця праця досліджує о д и н з таких о с е р е д к і в - с е р е д о в и щ е покутських вірмен, яке заслуговує на о с о б л и в у увагу, оскільки воно відігравало визначальну роль в останньому столітті нашої незалежності п е р е д розділом Польщі. На Покутті вірмени осіли найпізніше. Хоча цей край лежав п р и головному т о р г о в о м у шляхові, який сполучав Львів з гирлом Дунаю, а недалеко було багато вірменських колоній сусідньої Молдавії, й о г о д о в г и й час о м и н а л и заселення і купецькі к а р а в а н и , тому що до 13

п о л о в и н и XVII с т о л і т т я ц е й к р а й б у в д и к и й і м а й ж е б е з л ю д н и й , п о в е н пралісів і недоступних гір, територією безперервних воєн і п р и с т а н о в и щ е м о п р и ш к і в . Щ о й н о у XVI с т о л і т т і в і р м е н с ь к і к у п ц і збудували провізоричні товарні склади у Тисмениці. А 1628 роком д а т у є т ь с я (1) п о с е л е н н я п е р ш и х в і р м е н біля С н я т и н а . Б і л ь ш и й н а п л и в в і р м е н у ц і к р а ї п о ч а в с я н е р а н і ш е , я к у д р у г і й п о л о в и н і XVII с т о л і т т я , коли галицький с т а р о с т а Андрій П о т о ц ь к и й розпочав на Покутті поважну господарсько-колоніальну діяльність, а заснуванням фортеці С т а н и с л а в о в а ( 1 6 6 2 рік) в п л и н у в н а п о л і п ш е н н я у м о в б е з п е к и у Задністров'ї. Тож ч а с о м з а с н у в а н н я С т а н и с л а в о в а д а т у є т ь с я в і р м е н с ь к а колонізація на Покутті. Н а й п е р ш е в о н и о с і л и в с а м о м у Станиславові, т о д і в Л и с ц і ( 1 6 6 9 ) і Т и с м е н и ц і ( 1 6 7 9 ) , на з л а м і с т о л і т ь - у Г о р о д е н ц і й О б е р т и н і , в р е ш т і біля 1 7 1 5 р о к у - в Кутах, в к р и в а ю ч и т а к и м ч и н о м цілий край м е р е ж е ю г р о м а д і колоній (2), що об'єднала давніші семигородські, молдавські і наддністрянські в одну територіальну цілісніть. До Станиславова вони прибули відразу в перші роки після з а с н у в а н н я м і с т а з а в д я к и ініціативі П о т о ц ь к о г о . У т р а д и ц і ї XVI 11 століття утвердилося переконання, що перші вірменські поселенці з'явилися тут зі Сходу. Насправді т о й Схід лежав поруч з польським к о р д о н о м , бо був сусідньою Молдавією. Власне з тамтешніх вірменських громад 1 6 6 3 - 1 6 6 4 років н а з а п р о ш е н н я м г а л и ц ь к о г о с т а р о с т и п р и б у л и п е р ш і р о д и н и купців (3), с л у ш н о п е р е д б а ч а ю ч и , що нове, укріплене потужною фортифікацією місто, обдароване королівськими привілеями самоуправління, ярмарків і торгів, звільнене на двадцять років від усіх податків і п о в и н н о с т е й , ще й р о з м і щ е н е п о р у ч з к о р д о н а м и і т о р г о в е л ь н и м ш л я х о м д о С т а м б у л у , м а є всі у м о в и д л я р о з в и т к у і с т о ї т ь на порозі розквіту. Для проживання і будівництва домів їм виділили частину міста на с х і д від р и н к у , а в п е р е д м і с т і п р о п о н у в а л о с я з а к л а д а т и ф і л ь в а р к и , броварні і солодівні. Засновник міста Андрій Потоцький, керуючись с в о ї м д е в і з о м толерантності, збудував для них д е р е в ' я н и й костел. Вірменська дільниця була розташована по теперішній вулиці А н т о н є в и ч а і н а п е р е х р е с т і з н е ю в у л и ц і В і р м е н с ь к о ї , від р и н к у п р я м о до вірменської церкви (4). Цікавим мало б бути життя тих перших в і р м е н н а тлі н а й д а в н і ш о г о с т а н и с л а в і в с ь к о г о м і щ а н с т в а . М е ш к а н ц і новоствореного міста були тоді справжнім збіговиськом різних н а р о д і в , м о в і р е л і г і й , в и р а з н о в і д р і з н я ю ч и с ь від н а с е л е н н я і н ш и х

Вірменська дільниця Станиславова пограничних міст відсутністю традицій співіснування і переповненням в з а є м н и х антагонізмів (5). Горстка вірменських р о д и н внесла у т о й казан в з і р е ц ь з г у р т о в а н о ї організації і с у с п і л ь н о ї г о т о в н о с т і . Та колонія б у л а н е н а д т о ч и с л е н н а , о с к і л ь к и н е с т в о р и л а хоч я к о ї с ь о к р е м і ш н о с т і , а

цілковито

влилася

до

складу так званої

польської

нації,

зорганізованої за принципами магдебурзького права. Ще й через це м и м а л о щ о з н а є м о п р о п о ч а т к и і с т о р і ї цієї к о л о н і ї . Час п о с е л е н н я вірмен у Станиславові п р и п а д а є на р о к и запеклої с у п е р е ч к и у в і р м е н с ь к і й Ц е р к в і , підлеглій е ч м і д и н с ь к о м у к а т о л и к о с о в і , п р о у н і ю з Р и м о м . Ц я с у п е р е ч к а р о з д і л и л а всіх п о л ь с ь к и х в і р м е н н а д в а т а б о р и і стрясла фундаментами їхнього суспільного життя. Сліди цієї к р и з и м о ж н а з а у в а ж и т и і в н а ш і й м о л о д і й колонії. П р и ц ь о м у в о н и д е щ о висвітлюють її історію. З д е щ и ц і д ж е р е л , котрі з б е р е г л и с я до н а ш о г о часу (6), можна дізнатися, що Андрій Потоцький виступив у цій с у п е р е ч ц і на б о ц і п р и х и л ь н и к і в унії і в с у п е р е ч о б і ц я н о м у принципові релігійної окремішності вірмен у Станиславові розпочав с е р е д них «пропаганду

католицької

віри».

Новозбудований

вірменський костел, у к о т р о м у на т о й час ще не було парафіяльного священика, став головним місцем боротьби. Отож Андрій Потоцький, випередивши старання станиславівських ечміадинців, звернувся до львівських отців Театинів, котрі на д о р у ч е н н я р и м с ь к о ї конгрегації провадили справу поєднання, з проханням про душпастирство і 15

приїзд за їх рекомендацією на місце настоятеля вірменського костелу перського с в я щ е н и к а Йосифа, званого Східним. Дня 18 березня 1665 року номінат виїхав зі Львова на станиславівське місце призначення і с в о ю д і я л ь н і с т ь р о з п о ч а в з а п р о в а д ж е н н я м унії, о ч и щ а ю ч и с в я т і к н и г и і в і р м е н с ь к и й о б р я д від у с ь о г о , щ о в і д р і з н я л о й о г о в і д Р и м у . Щ о б и зміцнити заходи нової парафії і п о з б у т и с я матеріальної залежності від «овечок», 2 3 т р а в н я 1 6 6 5 р о к у д і д и ч в с т а н о в и в с п е ц і а л ь н и й ф о н д (7), який п е р е д б а ч а в для с в я щ е н и к а б у д и н о к із с а д о м біля ц е р к в и , ф і л ь в а р о к з п о л е м у К н я г и н и н і , с т а л и й п р и б у т о к 20 з л о т и х к в а р т а л ь н о з м л и н а в У г р и н о в і і с у к н о на ш а т и . Незважаючи однак на цю д о п о м о г у , місія о т ц я Й о с и ф а скінчилася н і ч и м . Так с а м о , я к у Л ь в о в і , К а м ' я н ц і т а і н ш и х містах, с т а н и с л а в і в с ь к а колонія т в е р д о т р и м а л а с я с в о ї х давніх ц е р к о в н и х з в и ч а ї в і з а л и ш а л а с я в і р н а к а т о л и к о с о в і . П р а в д о п о д і б н о і в н а с , як і в і н ш и х м і с ц я х , г р о м а д а не допустила священика до виконання капеланських обов'язків, оскільки у р и м с ь к о м у звіті о т е ц ь Піду с т р и м а н о п и с а в , що у С т а н и с л а в о в і «змін з а п р о в а д и т и н е в д а л о с я » . А щ о о т е ц ь Й о с и ф прибув до міста за з г о д о ю дідича, то спротив, скерований на нього, в ц і л и в і в д і д и ч а . Т о б у в , н а п е в н о , п е р ш и й конфлікт, щ о в и б у х н у в м і ж дідичем і частиною громадян міста. Конфлікт т и м п р и к р і ш и й , що п р и д а л ь ш і й затятості с т о р і н міг б и п і д ш т о в х н у т и н а ш и х вірмен д о виїзду з міста, на що в о н и в п р о д о в ж д в а д ц я т и років так званої «свободи» мали повне право. Тонкощі цього конфлікту нам не відомі. З н а є м о тільки, що через с п р о т и в цілої колонії о т е ц ь Й о с и ф м у с и в покинути місто і церква залишилася без духовної опіки. Однак з часом завдяки розумному тактові Андрія Потоцького, який був зацікавлений у збереженні

вірменського

елементу у

власному

місті,

за

посередництва латинського пробоща отця Білачкевського опір

Вірменіє

удалося з д о л а т и , з а п р о в а д и в ш и бажані зміни в літургії,

о б ' є д н а т и ї х з а р а д и унії щ е п е р е д в е с н о ю 1 6 6 6 р о к у ( 8 ) . Н е з в а ж а ю ч и на

це,

у Львові довший

час зволікали

призначенням

на

Станиславівську парафію, п е р е д а в ш и її у тимчасову адміністрацію ксьондзові з Ялівця. Врешті-решт після кількаразових звертань власника восени 1666 р о к у д о С т а н и с л а в о в а прислали отця Григорія Б а л ь с а м о в и ч а , о д н о г о з н а й д і я л ь н і ш и х п і о н е р і в у н і й н о г о руху. З а в д я к и його дивовижній енергії станиславівські вірмени швидко долучилися д о н о в и х ц е р к о в н и х с т о с у н к і в . І в ж е у квітні 1 6 6 7 р о к у в і з и т а ц і я н а ш о ї парафії, з д і й с н е н а на доручення р и м с ь к о ї конгрегації о т ц е м Анжело Певератті, виявила ситуацію цілком задовільною.

Так, ш и р о к о п о т р а к т о в а н и й в и щ е ц е р к о в н и й е п і з о д є є д и н и м і с т о р и ч н и м д о к а з о м р о з в и т к у станиславівської колонії в п р о д о в ж п е р ш о г о десятиліття її життя. Поза ним ніщо не вказувало на її існування

— так д а л е к о і б е з с л і д н о з н и к л а в о н а у с а м о в р я д у в а н н і

п о л ь с ь к о ї нації. Б і л ь ш е п о м і т н и м и н а ш и х в і р м е н з р о б и л а л и ш в і й н а Речі П о с п о л и т о ї з О т т о м а н с ь к о ю П о р т о ю 1 6 7 2 - 1 6 7 6 років. Н а с а м о м у п о ч а т к у цієї в і й н и т у р к и з а х о п и л и н а й с и л ь н і ш у п о л ь с ь к у т в е р д и н ю н а півдні - Кам'янець. Для тамтешньої вірменської г р о м а д и , яка в п р о д о в ж століть була д р у г и м після Львова о с е р е д к о м вірмен у Польщі, настали важкі часи під я р м о м півмісяця. Не можучи погодитися з важкими

у м о в а м и , все вірменське населення за

в и н я т к о м г о р с т к и неунітів п о к и н у л о у ц е й час К а м ' я н е ц ь к у ф о р т е ц ю . Ч а с т и н а ї х п е р е й ш л а з у с і м м а й н о м а ж д о Польщі, р е ш т а б у л а в и с е л е н а до Румелії і Тракії, з в і д к и щ о й н о після в і й н и з м о г л а п о в е р н у т и с я у м е ж і Речі П о с п о л и т о ї з а п р о т е к ц і є ю к о р о л я С о б е с ь к о г о ( 9 ) . Ця масова еміґрація майже не торкнулася Львова, якому тоді вже загрожував

з а н е п а д . Більшість її с к е р у в а л а с я на Покуття, що так

старанно оминалося попередніми століттями. І як галицький с е й м и к д а в п р и т у л о к с е й м и к о в і к а м ' я н е ц ь к о ї ш л я х т и , так с а м о С т а н и с л а в і в , недавно прославлений відпором сильної турецької армії (вересень 1676-го), гостинно прийняв за свої мури кам'янецьких вірмен. Власне тоді прибули до міста р о д и н и Аміровичів, Богдановичів, Теодоровичів та інші, котрі у н а с т у п н о м у столітті створять ядро станиславівського

Ліворуч будинок, на першому поверсі якого розмішувалася аптека АльбітАміровича

(1877р.) 17

м і щ а н с т в а ( 1 0 ) . Ці п р и б у л ь ц і в и к у п и л и - п е р е в а ж н о у ж и д і в - б у д и н к и , д і л я н к и , ф і л ь в а р к и , а р е ш т а з н и х , не в м і с т и в ш и с ь у ще д о с и т ь м а л і й резиденції київського воєводи, оселилася в недалеких Тисмениці і Л и с ц і , хоч у такий спосіб к о р и с т а ю ч и с ь із т о р г о в е л ь н о г о розквіту Станиславова. Цілком п р и р о д н о , що тісні рамки маґдебурзького п р а в а , я к и м к о л о н і я к е р у в а л а с я д о ц ь о г о часу, н е м о г л и в д о в о л ь н и т и н о в и х п о с е л е н ц і в , з в и к л и х д о в л а с н о г о с а м о в р я д у в а н н я . Т о й , хто хотів б и о т р и м а т и к о р и с т ь від ї х н ь о ї г о с п о д а р с ь к о ї п о т у г и , м у с и в д а р у в а т и ї м т а к і п р а в а , які в о н и м а л и у К а м ' я н ц і . Ц е д о б р е з р о з у м і в А н д р і й П о т о ц ь к и й , котрий у цей час п р и с т у п и в до р о з б у д о в и міста, збільшення кількості й о г о мешканців і г о є н н я завданих в і й н о ю р а н . Тож д н я 1 4 с і ч н я 1 6 7 7 р о к у він о г о л о с и в с п е ц і а л ь н и й п р и в і л е й д л я станиславівських вірмен. «Бажаючи, - читаємо у ньому ( 1 1 ) , - щ о б и моє місто Станиславів... щойно зруйноване у своїх передмістях турецькою потугою, щораз б і л ь ш е м о г л о з р о с т а т и й о з д о б л ю в а т и с я ч е р е з п р и х і д д о н ь о г о ... л ю д е й р і з н о г о с т а н у і нації, о с о б л и в о в і р м е н с ь к о ї , яко л ю д е й купецьких - отож цих (вірменських) прибулих г р о м а д я н бажаю заохотити нижче описаним правом і наданими мною вольностями - щоби вони б е з п е ч н і ш е з а л и ш а л и с я у моїх місцях і м о є м у місті, і не тільки ті, що

Поштівка адресована станиславівським видавцем С.Рутковським власнику аптеки Аміровичу 18

д а в н і ш е тут о с і л и , але й ті, котрі з н о в у п р и х о д я т ь і о с і д а т и будуть, своїм незмінним панським словом та іменем моїх спадкоємців запевняю, що згаданим людям і громадянам збережу зі своїми с п а д к о є м ц я м и даровані м н о ю пункти і статті цілісно і н е п о р у ш н о на вічні часи...» С т а т т і , п р о які з г а д у в а в А н д р і й П о т о ц ь к и й , в и о к р е м и л и в і р м е н з польського права й у т в о р и л и з них а в т о н о м н у с а м о ч и н н у громаду. В о н и з'явилися саме в той час, коли п р и дворі короля Собеського в і р м е н с ь к е п и т а н н я н а б у л о о с о б л и в о г о з н а ч е н н я . Б о т о д і Я н III виступив на сцені міжнародної політики з гігантськими проектами поділу Оттоманської імперії і прагнув д о л у ч и т и до своїх намірів усіх в о р о г і в Туреччини на Б л и з ь к о м у Сході - Індію, П е р с і ю , арабів і А б і с с и н і ю , і навіть д у м а в про відновлення незалежної Вірменії (12). К о р о л ь Я н д о б р е р о з у м і в , щ о ш л я х д о всіх т и х н а р о д і в в е д е с т е ж к а м и в і р м е н с ь к и х т о р г о в и х к а р а в а н і в . Т о ж він д у ж е з а ц і к а в и в с я д о л е ю п о л ь с ь к и х в і р м е н і к а м ' я н е ц ь к и х утікачів, з а л и в ї х п о т о к о м п р и в і л е ї в та н а д а н н я ш л я х е т с т в а . У т а к и х у м о в а х в и н и к н е н н я у С т а н и с л а в о в і найближчій до турецького кордону периферійній фортеці і певним ч и н о м а в а н г а р д о в і к о р о л і в с ь к и х планів - с и л ь н о ї в і р м е н с ь к о ї г р о м а д и д а в а л о п р о с т і р д л я р о з д у м і в . В а р т и й у в а г и т а к и й факт, щ о С о б е с ь к и й квапився як ніколи з п і д т в е р д ж е н н я м прав нашої г р о м а д и в л а с н и м і Речі П о с п о л и т о ї , з а т в е р д и в ш и п р и в і л е ї А н д р і я П о т о ц ь к о г о в ж е ч е р е з кільканадцять тижнів після їх п р о г о л о ш е н н я , на загальному сеймі у В а р ш а в і у квітні 1 6 7 7 року. Такий початок вірменської г р о м а д и у Станиславові. У своєму самоврядуванні станиславівські вірмени керувалися п р и в і л е є м А н д р і я П о т о ц ь к о г о від 14 січня 1 6 6 7 року. Цей акт був т а к и м с о б і ф у н д а м е н т о м ї х н ь о ї а в т о н о м і ї . Він п і д т в е р д ж у в а в в л а с н е нашим вірменам окрему юрисдикцію, зрівнював їхню громаду з г р о м а д о ю польською у правах, обов'язках і повинностях, врешті надавав ї м , зважаючи на особливі професійні умови купців і торговців, нові повноваження, не передбачені привілеями інших націй. Скажімо, судівництво в тому п е р ш о м у привілеї було означене настільки ш и р о к о , що охоплювало с п р а в и не тільки цивільні, але й кримінальні, причому могло користуватися «такою с в о б о д о ю і п р е р о г а т и в о ю , яка є ч и н н о ю у всіх містах К о р о н и польської, де л и ш існує ця нація». Щ о д о р і в н о п р а в н о с т і з н а р о д о м п о л ь с ь к и м , то в о н а п о л я г а л а в участі в і р м е н с ь к о ї г р о м а д и у р о з п о д і л і всіх прибутків м і с т а , п е р е д б а ч е н и х м і с ц е в и м п р и в і л е є м ( 1 3 ) від 7 т р а в н я 1 6 6 2 року, й у т р и м а н н і її п р е д с т а в н и ц т в а з о к р е м о г о ф о н д у на рівні, я к и й н а д а є т ь с я р а д н и к а м ю р и д и к и польської. Далі й ш л о с я про вільне

заняття купецтвом і торгівлею, про сплату дідичеві таких самих податків, я к і польські м і щ а н и , врешті п р о вільну участь вірменських ремісників у міських цехах і їхнє с п р а в е д л и в е п р е д с т а в н и ц т в о у цеховій с т а р ш и н і . Були ще й особливі повноваження для вірмен: звільнення їх від б у д ь - я к о г о м и т а на всіх з е м л я х д і д и ч а А н д р і я Потоцького, повага до вірменських оборудок на станиславівських ярмарках, незважаючи на те, чи вони є г р о м а д я н а м и міста, чи п р и ї ж д ж и м и . Так с а м о с л і д б у л о д е л і к а т н о з а с т о с о в у в а т и щ о д о вірмен закон п р о привласнення м а й н а після смерті без с п а д к о є м ц і в . Крім того, нічим не була о б м е ж е н а вірменська с в о б о д а еміґрації з нашого міста (в польській юридиці йшлося лише про термін до 20-ти років) і ґарантована правова цілісніть вірменської г р о м а д и у випадку поділу міста між кількома в л а с н и к а м и . В с і ці п р и в і л е ї , у х в а л е н і в о с н о в і к о р о л е м С о б е с ь к и м 1 квітня 1 6 7 7 року (14), були підтверджені 10 липня 1678 року актом Андрія П о т о ц ь к о г о в т и х п у н к т а х , які в и к л и к а л и с у м н і в и і м о г л и п р и в е с т и д о конфліктів у випадку зіткнення в з а є м н и х інтересів (15). Роблячи п о р і в н я л ь н и й аналіз ц ь о г о акта, б а ч и м о , щ о н е с т в е р д ж у в а л о с я н і ч о г о н о в о г о . Б о у с в о ї й с у т і він о п и р а в с я н а с т о л і т н і й ж и т т є в и й д о с в і д польських вірмен. На генезі цього акта позначилися давні традиції надсмотрицької громади, принесені кам'янецькими емігрантами, вплив зразків далекої історично, але близької географічно г р о м а д и Л ь в о в а , які а в т о р п р и в і л е ї в п о с т і й н о м а в п е р е д о ч и м а , і п р и к л а д д а л е к о г о географічно, але близького за с и т у а ц і є ю - бо т е ж п р и в а т н а магнатська фортеця Заморських - Замостя. Між іншим, саме на цей приклад найохочіше спирався Андрій Потоцький. Натомість цілковитою новизною було застосування т о г о привілею, встановленого в п е р ш е н а т е р и т о р і ї однієї г р о м а д и , всіх здобутків с а м о у п р а в н и х г р о м а д в і р м е н у П о л ь щ і . Т а к и м ч и н о м , н а тлі р о з г р о м л е н о ї к а м ' я н е ц ь к о ї г р о м а д и , н а тлі г р о м а д и львівської, к о т р а щ о й н о в и б о р о л а собі у затятій суперечці належні права ( 1 6 7 8 - 1 6 8 6 ) (16), С т а н и с л а в і в с т а в н а й п о в н і ш и м в и р а з о м а в т о н о м і ї п о л ь с ь к и х Вірменіє. Характеристичними були тут найсприятливіші у м о в и , коли Андрій Потоцький зобов'язався д о т р и м у в а т и с я в с е б е усіх тих додаткових в о л ь н о с т е й , які т і л ь к и к о л и с ь о т р и м у в а л и в і р м е н и в Речі П о с п о л и т і й . Х а р а к т е р и с т и ч н и м и тому, що давали станиславівським вірменам можливість ще більшої розбудови органів самоуправління. Історики нашого міста стверджують, що той п е р ш и й привілей зорганізував вірменську громаду за магдебурзьким правом (17). Насправді, як ми з н а є м о , не було у н ь о м у м о в и ні п р о це, ні взагалі п р о якісь о р г а н і з а ц і й н і деталі. А н д р і й П о т о ц ь к и й керував ц і л и м п р а в о м

лише загальними постановами, залишаючи зацікавленим самим д о т р и м у в а т и с я суттєвих меж. Щ о д о самої організації, то наші вірмени запровадили її, виходячи з місцевого станиславівського привілею (7 т р а в н я 1 6 6 2 р о к у ) , п р и ч о м у д е я к і з о в н і ш н і ф о р м и у с т р о ю - війт, лавничі, рада, старійшини були перейняті з магдебурзького права. Однак це не було якоюсь станиславівською інновацією, але наслідком столітнього співжиття вірменських формацій у середовищі м а г д е б у р з ь к и х п р а в и л , під час якого с т в о р и л и с я о с о б л и в і ф о р м и вірменської організації. Зовнішньо вони нагадували маґдебурґію, але внутрішнім духом, поняттями і назвою відповідали вірменському законові. Я к о ю була організація с т а н и с л а в і в с ь к и х вірмен і як вони ж и л и у м е ж а х цієї організації, м о ж е м о д і з н а т и с я не з текстів привілеїв і с т а т у т і в , а з ч и с л е н н и х з г а д о к , р о з с и п а н и х с т о р і н к а м и їхніх с у д о в и х к н и г XVII і XVIII с т о л і т ь . Тож с п р о б у й м о у к л а с т и з т и х п о м і т о к кістяк, на якому в п р о д о в ж с т а років р о с л о і розвивалося життя нашої г р о м а д и . Почнімо знизу. В с е вірменське населення (тобто г р о м а д я н с т в о ) , закуте п р а в и л а м и цехів і церковних б р а т с т в , б е з п о с е р е д н ь о виявлялося тільки у п е р ш и х роках існування г р о м а д и . Пізніше воно передало свої права у руки ради сорока мужів, званих К а р с у н а х п а р а м и . Ц я р а д а о с т а т о ч н о с ф о р м у в а л а с я щ о й н о під к і н е ц ь XVII с т о л і т т я . О с к і л ь к и в о н а с к л а д а л а с я з г о с п о д а р с ь к о н а й с и л ь н і ш и х е л е м е н т і в м і щ а н с т в а ( п е р е в а ж н о , а і н о д і й в и н я т к о в о з к у п ц і в ) , то з р о к а м и з а й н я л а п а н і в н е с т а н о в и щ е у нації, п р е д с т а в л я ю ч и ї ї п е р е д міською владою. М о ж н а сказати, що вона була ніби с е й м и к о м «вірменського народу». О с о б л и в о від 1703 року, відколи н а б р а л а чіткіших ф о р м організації, з о с о б л и в о ю н о м е н к л а т у р о ю с т а р ш и н и і старійшин, з упорядкованими місцями і посадами, з власною касою, а п е р е д о в с і м в і д к о л и у х в а л и л а п р о в о д и т и с в о ї сесії р е г у л я р н о , к о ж н и х ш і с т ь т и ж н і в ( 1 8 ) . П е р е д м і с ь к о ю в л а д о ю ц я р а д а у XVIII с т о л і т т і представляла згуртовану п о з и ц і ю цілої г р о м а д и , г о л о с у ю ч и п е р е д о в с і м під час виборів війта і міської р а д и , а також п р и ухваленні права Вілкіжа. А с т о с о в н о спільноти, навпаки, функціонувала як виконавче продовження влади, головно у фінансових питаннях в с т а н о в л е н н я і з б о р у податків і п р и з н а ч е н и х сплат, в и к о р и с т а н н і зібраних коштів, переписові населення, охороні міського порядку і г р о м а д с ь к о ї д о б р о ч и н н о с т і . Н а п е р ш о м у етапі с в о г о існування рада, правдоподібно, сформувалася самостійно. Однак пізніше вона поповнювала свій склад шляхом кооптації, затверджуваної м а г і с т р а т о м . Н о в о п р и й н я т і «браття» м у с и л и с к л а д а т и п р и с я г у « в і д п о в і д н о д о п р а в і статутів». Щ о р о к у з а р і ш е н н я м в і й т а в і д б у в а л и с я

в и б о р и двох голів р а д и , що називалися м а р ш а л к а м и . В о н и входили до складу магістрату як лунарі (фінансові д е л е г а т и , відомі нам з привілею 1677 року). Один з маршалків був «старшим» і п о ш и р ю в а в с в о ю діяльність с е р е д вірмен, котрі мешкали у місті. Д р у г и й , «молодший», діяв на передмістях (19). Вони розпоряджалися г р о ш и м а , з і б р а н и м и від г р о м а д я н , в і д п о в і д а ю ч и п е р е д м а г і с т р а т о м с в о є ю в л а с н і с т ю з а ї х цілість і п о р а х у н о к . Розумом і справністю стану цілого народу були радники д в а н а д ц я т ь н а й п о в а ж н і ш и х і п о с т і й н и х г р о м а д я н . Під час організації громади 1677 року їх правдоподібно вибрала вся спільнота, керуючись м і с ц е в и м п р и в і л е є м 1662 року, і п р е д с т а в и л а дідичеві через своїх делегатів (20). Надалі, оскільки звання надавалося пожиттєво, д о в и б о р и відбувалися відповідно до їхнього вимирання. Вибори відбувалися таким чином, що карсунахпари подавали м а г і с т р а т о в і кілька кандидатів. А вже з них війт і р а д н и к и в и б и р а л и необхідну кількість ( 2 1 ) . Вірменські к н и г и тільки раз зафіксували т а к и й факт, щ о 1761 р о к у р а д н и к о м б у л о о б р а н о я к о г о с ь карсунахпара, який не був кандидатом, з а п р о п о н о в а н и м р а д о ю с о р о к а мужів ( 2 2 ) . Кількість відданих під час г о л о с у в а н н я п о з н а ч о к кожній особі визначала старшинство обранця (котре було необхідним при черговому іменуванні радників до судів і міського уряду). Кожен о б р а н е ц ь (23), «ставши на коліна, п о к л а в ш и д в а пальці п р а в о ї р у к и н а р о з п ' я т т я , п і д н я в ш и очі д о н е б а , в и к о н у в а в Ю Р А М Е Н Т на зрадництво». Н а чолі р а д н и х с т о я в в і й т ( о д н о ч а с н о він б у в і о ч е в и д н и м г о л о в о ю цілої г р о м а д и - її б а т ь к о м і н а й в и щ и м с у д д е ю ) . За п о с т а н о в а м и п р и в і л е ю 1677 року й о г о слід було о б и р а т и к о ж н о г о року. Однак у XVIII с т о л і т т і с т а л о з в и ч н и м щ о р і ч н е п е р е о б р а н н я т и х в і й т і в , к о т р і здобули загальну довіру. Внаслідок цього деякі з них - Каспар Т у м а н о в и ч , К р и с ш т о ф Я к у б о в и ч , М и к о л а В а р т а н о в и ч т а інші з а й м а л и с в о ю посаду по кільканадцять років (24). Обрання керівника відбувалося дуже урочисто, а день виборів був святом для всього «народу вірменського». Кожного року п р и б л и з н о в середині січня ( Б а р о н ч в в а ж а є , щ о в п о н е д і л о к ч е р е з вісім д н і в після д н я Трьох Ц а р і в , тобто д е с ь 1 січня за с т а р и м с т и л е м ) , хоча сталої д а т и не було, бо її щ о р а з у визначав п о п е р е д н і й війт (25), у с е в і р м е н с т в о з б и р а л о с я с п о ч а т к у в к о с т е л і . Т а м в і д б у в а л а с я у р о ч и с т а С л у ж б а Б о ж а , після ч о г о - під звуки р а т у ш н и х д з в о н і в - п е р е х о д и л и до ратуші. Спільнота збиралася на ринку, а радці й р а д а с о р о к а мужів (маршалки) й ш л и до ратуші, в с в о ю с у д о в у палату. За с т о л о м , на якому с к л а д а л и хрест, привілеї і х о р у г в у нації, засідали п е р ш и й м а р ш а л о к р а д и і міський

п и с а р (26) (від 1729 р о к у (27) м а р ш а л к о в і д о д а л и д л я д о п о м о г и в обчисленні голосів одного з радних). В а т м о с ф е р і цілковитої з о с е р е д ж е н о с т і к о ж е н к а р с у н а х п а р віддавав с в і й г о л о с за к о т р о г о с ь із ч и н н и х радників у р у к и м а р ш а л к а . Після ц ь о г о г о л о с и р а х у в а л и . Р а д н и к а , я к и й н а б р а в н а й б і л ь ш у кількість р и с о к , о г о л о ш у в а л и в і й т о м , о б р а н и м «за н а т х н е н н я м Н а й с в я т і ш о г о Д у х а ї х милістю панами карсунахпарами, всім містом і громадянством». Потім обранець складав присягу, а радники і магістрат затверджували вибір. О д н о г о разу, в р о ц і 1761-му, п р и о б р а н н і К а є т а н а Т е о д о р о в и ч а с т а л о с я так, що ніхто не хотів, щ о б и о б р а н е ц ь складав присягу, бо він є « л ю д и н о ю д о с к о н а л о ю і г і д н о ю д о б р о г о с у м л і н н я , а л е - як з а п и с а н о - с а м е ф е к т вважаючи, що таким чином запровадив би поганий і незаконний звичай майбутнім наступникам, публічно з а п р и с я г с я п е р е д ї х н ь о ю милістю п а н а м и р а д н и к а м и і к а р с у р а х п а р а м и » ( 2 8 ) . С п о ч а т к у акт в и б о р у в і й т а записували о к р е м о і зберігали разом з аркушем відданих голосів у спеціальній книзі. Але ц е й з в и ч а й був з а н е д б а н и й у т р е т ь о м у десятилітті XVIII с т о л і т т я ( 2 9 ) , і від 1 7 2 6 р о к у р о б и л и т і л ь к и ш а б л о н н и й з а п и с у с у д о в и х книгах. О д н а к н е з а в ж д и такі в и б о р и в і д б у в а л и с я в д а л о . М е н і в і д о м о п р о в и п а д о к у 1 7 6 2 р о ц і , коли в и б р а н и й в і й т о м М и к о л а В а р т а н о в и ч н е хотів п р и й н я т и ц ь о г о в и с о к о г о з в а н н я і не в с т у п и в на посаду. В и б о р ц і , о б у р е н і т а к и м у х и л е н н я м від в и к о н а н н я г р о м а д я н с ь к о г о обов'язку, виказали свій гнів у п р о т е с т і , в п и с а н о м у д о м і с ь к и х книг. В р е ш т і е ф е к т с к о р и в с я б а ж а н н ю г р о м а д и і п р и й н я в вибір (ЗО). Гірше було у 1770 році. Тоді д і й ш л о д о р о з д в о є н н я в и б о р у і с е р й о з н о г о з б у р е н н я цілої г р о м а д и ч е р е з повторну номінацію того ж Миколи Вартановича. Отож 12 лютого того р о к у д о к е р і в н и ц т в а в і р м е н с ь к о ї нації п р и й ш л о а ж в о с ь м е р о г р о м а д я н на чолі з Каєтаном Богдановичем. В о н и внесли у р о ч и с т и й м а н і ф е с т п р о т и о б о х карсунахпарських м а р ш а л ків і н о в о о б р а н о г о війта. У н ь о м у й ш л о с я п р о те, щ о , з н е в а ж и в ш и освячені звичаї, в и б о р и війта відбулися у п р и в а т н о м у б у д и н к у м а р ш а л к а , голосів не з б и р а л и , а п р о с т о порахували якісь р и с к и , зроблені о д н і є ю рукою, о г о л о с и в ш и р е з у л ь т а т л и ш е міському писареві. П р и ц ь о м у н е в р а х о в а н и м и з а л и ш и л и с я г о л о с и д е я к и х відсутніх купців, переданих їхніми п р е д с т а в н и к а м и . О д н и м с л о в о м , вони протестували проти «зроблених виборів». Ця справа набула тим б і л ь ш о г о розголосу, що в неї б у л и втягнені найповажніші г р о м а д я н и нації й о с о б а с а м о г о обранця, котрий п е р е д т и м викликав цілковиту довіру. В о н а д і й ш л а навіть д о к е р і в н и ц т в а замку, але з а к і н ч и л а с я в е л и к о ю ганьбою для маніфестантів (31), бо слідство визнало в с ю цю історію надуманою, а її п р и ч и н о ю була давня ворожнеча між р о д и н а м и Вартановичів і Богдановичів.

Війт з р а д н и к а м и були с п р а в ж н ь о ю в е р х о в н о ю в л а д о ю у межах вірменської ю р и с д и к ц і ї . В о н и у т в о р ю в а л и так з в а н и й «уряд» чи магістрат нації і «Суд у п р и в і л е й о в а н о г о в і р м е н с ь к о г о права». Як я в ж е з г а д у в а в , привілей Андрія Потоцького від 14 січня 1677 року о б д а р у в а в в і р м е н с ь к о г о війта ш и р о к и м и п о в н о в а ж е н н я м и у с п р а в а х і ц и в і л ь н и х , і карних. С у д с к л а д а в с я з війта і л а в н и х ( т о б т о р а д н и к і в , котрі п о ч е р г о в о з м і н ю в а л и с я з а с т а р ш и н с т в о м ) . Він м а в д л я с в о ї х п о т р е б о к р е м у палату в р а т у ш і і в л а с н о г о п и с а р я . С у д о в і в и р о к и з а п и с у в а л и до с п е ц і а л ь н о ї к н и г и , після ч о г о а п е л ю в а т и щ о д о п е р е г л я д у с п р а в и м о ж н а б у л о тільки д о в л а с н и к а м і с т а . П р и в і л е й 1 0 л и п н я 1 6 7 8 р о к у Гарантував р о з д і л е н н я компетенцій юридики польської і вірменської таким чином, що відповідач п о в и н е н був з а в ж д и с т а в а т и п е р е д с у д о м тієї нації, д о якої належав позивач (32). Щ о д о справ кримінальних, то життя ш в и д к о п і д к о р е ґ у в а л о п о л о ж е н н я п р и в і л е ю , і о б и д в а с у д и - в і р м е н с ь к и й та польський - з ' є д н а л и с я у спільний т р и б у н а л під керівництвом з а м к о в о г о д е л е г а т а ( 3 3 ) . Н а т о м і с т ь у с п р а в а х ц и в і л ь н и х м е ж і п о в н о в а ж е н ь війта с т а л и з н а ч н о ш и р ш и м и , о с к і л ь к и під ю р и с д и к ц і є ю с т а н и с л а в і в с ь к о г о суду перебували і вірмени з Л и с ц я . Від 1729 року п р и є д н а н а до с т а н и с л а в і в с ь к о ї ю р и д и к и л и с е ц ь к а в і р м е н с ь к а г р о м а д а (34) в п р о д о в ж б а г а т ь о х років т в о р и л а ц і к а в и й п р е ц е д е н т п р а в о в о г о с и м б і о з у д в о х географічно віддалених громад, об'єднаних о д н и м самоврядуванням. Баронч* і Ш а р л о в с ь к и й п о м и л к о в о припускають, ніби с т а н и с л а в і в с ь к і в і р м е н и к е р у в а л и с я м а г д е б у р з ь к и м п р а в о м ( 3 5 ) . Як і в інших громадах, тут діяло с т а р е вірменське право, затверджене статутом Зиґмунта І у 1519 році. Ці закони були є д и н о ю с в я т и н е ю , яка об'єднувала окремі вірменські г р о м а д и в є д и н и й н а р о д і підтримувала відчуття національної о к р е м і ш н о с т і в п р о д о в ж століть, навіть після м о в н о ї і з в и ч а є в о ї п о л о н і з а ц і ї , н а в і т ь п і с л я ц е р к о в н о ї унії з Р и м о м . П р и р о д н о , що аж після т о г о , коли це право п е р е с т а л о існувати, коли й о г о зліквідували д е р ж а в и , котрі р о з д і л и л и між с о б о ю Польщу, вірменська єдність зникла (36) і розчинилася в морі польськості. *«Новоутворений вірменський уряд керувався магдебурзьким правом. Складався він з дванадцяти довічних радних, з яких у п е р ш и й понеділок після октави трьох королів (спеціальне б о г о с л у ж і н н я з в и к о р и с т а н н я м хорового ансамблю. - Наук. ред.) вірменське населення щороку вибирало собі війта. В присутності замкового начальства в ратуші він складав присягу відповідно до магдебурзького права. Часто траплялося так, що раз обраний війт виконував с в о ї о б о в ' я з к и аж до с м е р т і . Офіційні д о к у м е н т и затверджувались печаткою із зображенням книжки, на якій стояв баранчик з прапорцем, перед книжкою - герб «Пилява», а за колом - вірменський напис (Баронч С. Пам'ятки міста Станиславова. - Серія «Моє місто» № 6. - Івано-Франківськ, 2008 р. - С. 25. 24

О к р і м суду, в і й т з р а д н и к а м и б у л и і т а к з в а н и м « У р я д о м міста», а б о м а г і с т р а т о м . Ця влада була зовнішнім п р е д с т а в н и ц т в о м цілої г р о м а д и як перед іншими цаціями (польською і жидівським кагалом), такі перед замковим верховенством та комендантом фортеці. А для ц і л о ї нації ц е й у р я д б у в н а й в и щ о ю а д м і н і с т р а т и в н о ю в л а д о ю . О д н і є ю з н а й в а ж л и в і ш и х с п р а в цієї влади б у л и питання г р о м а д я н с т в а . «Тутешнім с т а н и с л а в і в с ь к и м г р о м а д я н и н о м і м і щ а н и н о м в і р м е н с ь к о ї нації п о в и н е н вважатися т о й , - диктував (37) п р и в і л е й від 10 л и п н я 1 6 7 8 року, - х т о в ж е є н а д і й н о о с і л и м . А я к б и к о т р и й с ь не м і г т а к с к о р о набути н е р у х о м о с т і , а хотів би к о р и с т а т и с я з п р и в і л е ї в ц ь о г о міста, то мусить спочатку скласти обіцянку із зазначенням своєї ю р и с д и к ц і ї , тоді в н е с т и д о міського к о ш т у 5 0 0 з о л о т и х або кількість т о в а р у , в і д п о в і д н о г о ц і й с у м і . Л и ш е п і с л я ц ь о г о він м о ж е в в а ж а т и с я справжнім г р о м а д я н и н о м Станиславова і бути д о п у щ е н и м до міських прерогатив». А щ о п р и в і л е є м 1 6 7 7 р о к у с т а н и с л а в і в с ь к і купці б у л и з в і л ь н е н і в і д б у д ь - я к о г о м и т а і п о д а т к у на всіх м а є т н о с т я х П о т о ц ь к о г о (а у XVIII столітті це було майже все Покуття), то не д и в н о , що вірмени палко с т а р а л и с я з д о б у т и міське г р о м а д я н с т в о . О т р и м а т и й о г о м о ж н а було за порукою двох мешканців міста. Були випадки, коли через брак т а к о г о з а п е в н е н н я ціла р а д а к а р с у н а х п а р і в р а з о м з м а р ш а л к а м и б р а л и на себе відповідальність за моральні чесноти і матеріальну с п р о м о ж н і с т ь п р о х а ч а ( 3 8 ) . У с у д о в и х к н и г а х XVII с т о л і т т я з б е р і г с я т е к с т п р и с я г и , я к о ї в и м а г а л и від н о в и х г р о м а д я н ( 3 9 ) . «Я, М . А., г о в о р и л о с я в о д н о м у з н а й п о к а з о в і ш и х текстів з 1682 року, п р и с я г а ю с я муками Христа Господа Панові Богові, є д и н о м у в своїй Святій Трійці, Й о г о М о ц і Королеві Польському і Його Великості Панові Воєводі краківському (Андрієві Потоцькому), моїм панам м и л о с т и в и м і д о б р о д і я м , що жодної таємниці не с м і ю виносити за межі Королівства і бути п о с л у ш н и м вірменському законові. Поможи мені у цьому, Г о с п о д и » . У XVIII с т о л і т т і т е к с т п р и с я г и б у л о д е щ о з м і н е н о . У своєму першому привілеї Андрій Потоцький призначив на фінансування в і р м е н с ь к о г о магістрату млин під З в і р и н ц е м і п о л я , прилеглі до О п р и ш е в е ц ь . Радники і війт к о р и с т а л и с я ц и м д о с и т ь д о в г о , бо вже у 1 7 2 7 році з н а х о д и м о з г а д к у п р о ці «поля радні», які давали прибуток (40). Однак згодом через те, що полем часто к о р и с т у в а л и с я одні й ті ж о с о б и , відбулося й о г о п р и в л а с н е н н я за ф а к т о м т р и в а л о г о в и к о р и с т а н н я . Так щ о п р о т р а д и ц і ю г р о м а д с ь к о ї власності невдовзі вже не згадували. Бо у 1773 році на запит г у б е р н а т о р а в і р м е н с ь к а у п р а в а в і д п и с а л а ( 4 1 ) : «Хоча п р а в о п р и з н а ч а є н а ш і й нації м л и н і п о л я , а л е т а к о г о не б у л о і н е м а , і н а ц і я у

т о м у не має ніякої частки, тож н е м а де в и п у с т и т и п а с т и н е щ а с н о ї корови». Так у з а г а л ь н о м у в и г л я д а л а с т р у к т у р а о р г а н і з а ц і ї в і р м е н с ь к о ї нації у С т а н и с л а в о в і . У XVII і XVIII с т о л і т т я х в о н а б у л а н а п о в н е н а с у т н і с т ю б а р в и с т о г о в і р м е н с ь к о г о світу, світу, я к и й д о ж и в д о н а ш и х д н і в х і б а с е р е д п о ж о в к л и х а р к у ш і в с у д о в и х книг. Цікавим було життя мешканців вірменської вулиці Станиславова півтора століття тому. Воно з о с е р е д ж у в а л о с я д о в к о л а дерев'яної ц е р к о в ц і , ш к о л и і парафії, з а к о л и с а н и х т и ш е ю в і р м е н с ь к о г о ц в и н т а р я , г о л о с н и м и г о м о н о м в у л и ч н о г о руху, г а м о р о м з а ї з д і в і г а л а с о м ремісничих майстерень, переповнених запахом козячих шкір. Воно з а х о п л ю в а л о к у п е ц ь к і к р а м н и ц і і , в і д б и в а ю ч и с ь л у н о ю від б у д и н к і в ринку, гучно д о н о с и л о с я ч е р е з Т и с м е н и ц ь к у б р а м у на п е р е д м і с т я до Л и с е ц ь к о ї д о р о г и ( у XVII с т о л і т т і в о н а н а з и в а л а с я В і р м е н с ь к о ю , а б о Б р у к о в а н о ю ) , в з д о в ж якої б у л и п о р о з к и д а н і білі с а д и б и б а г а т и х купців, оточені з е л е н н ю і п а х о щ а м и садів та фільварків над Б и с т р и ц е ю . У ц ь о м у житті, п е р е п о в н е н о м у п р и с т р а с т я м и , п о д і л е н о г о , з д а в а л о с я б, чварами, очевидним однак було почуття великої громадської с о л і д а р н о с т і , к о т р е о б ' є д н у в а л о б а г а т и х і б і д н и х у є д и н у р о д и н у зі спільною господарською метою. Ця єдність змушувала найзлиденніших членів г р о м а д и б р а т и с я до якоїсь р о б о т и . А багачів з білих с а д и б б р у к о в а н о ї вулиці з м у ш у в а л а о п і к у в а т и с я с и р о т а м и і мчати під час ч у м и

Вулиця Казимирівська, давні назви Брукована,Лисецька дорога, Вірменська. Тепер - Гетьмана Мазепи 26

із самаритянським порятунком до заражених злидарів, незважаючи на у с в і д о м л е н н я с у с п і л ь н о ї і ієрархічної н е р і в н о с т і . Д и в л я ч и с ь на «класову» піраміду с т а н и с л а в і в с ь к о ї г р о м а д и з відстані століть, можна вирізнити у її основі ремісників, завдяки яким у н а ш о м у місті виникли потужні в и р о б н и ц т в а с а п ' я н у і кушнірські майстерні, що називалися табахарнями. Відповідно до постанов місцевого привілею вірменські сап'янники і кушніри 14 л ю т о г о 1 6 7 8 р о к у о т р и м а л и від у п р а в и м і с т а д о з в і л о р г а н і з у в а т и с я в о к р е м и й цех, я к т о б у л о у Л ь в о в і ( 4 2 ) . Т о ж з а кілька м і с я ц і в п і с л я в и о к р е м л е н н я в і р м е н с ь к и х р е м і с н и к і в з м і с ь к и х цехів в о н и с т в о р и л и в л а с н и й ш е в с ь к и й цех. Кушніри і с а п ' я н н и к и , ш е в ц і і т а б а х о в ц і змішалися з натовпом ключників, чабанів і валкових фірманів, у т в о р и в ш и «загал в і р м е н с ь к о г о н а р о д у » . ї х н і м и п р о в о д и р я м и б у л а горстка крамарів, шинкарів і дрібних роздрібних гендлярів, котрим належали крамнички у ринкових каменицях, склади під ратушею, ш и н к и і з а ї з д и по в у л и ц я х «від р и н к у » і «біля валів». А л е т о н і п о в а г у в с ь о м у ц ь о м у п і в с в і т о в і - г а л а с л и в о м у і б а р в и с т о м у , як я р м а р о к задавали багаті купці і негоціанти з б р у к о в а н о ї вулиці: р о д и н и Аміровичів, Золтанів, Теодоровичів, Вартановичів, Богдановичів. Задавали тон і д а в а л и р о б о т у і зарібок. Бо тільки завдяки їм д р і б н и й гендляр мав свій крам зі сходу, сап'янник - шкіри до в и п р а в и , е к о н о м - п р е д с т а в л е н н я с в о ї х і н т е р е с і в у Ґданську, В р о ц л а в і і Я с с а х , а б і д н и й в і з н и к і ч а б а н - р о б о т у в купецьких валках під час т о р г о в и х е к с п е д и ц і й . Ці купці б у л и п а т р и ц і а т о м с т а н и с л а в і в с ь к о г о м і щ а н с т в а . У ч а с и , п р о які р о з п о в і д а є т ь с я , в ж е н е і с н у в а л о е к з о т и ч н и х к а р а в а н і в , щ о п р о с т у в а л и зі Л ь в о в а через Кам'янець і Я с с и до Стамбулу під о п і к о ю п о с л і в Н а й я с н і ш о ї Речі П о с п о л и т о ї і в л а д о ю к а р а в а н б а ш і н а д ж и т т я м і с м е р т ю . У м о в и з м і н и л и с я після п е р і о д у козацьких повстань, а о с о б л и в о в п е р і о д в і й н з Т у р е ч ч и н о ю н а п р и к і н ц і XVII с т о л і т т я . Тоді виїжджалося до гирла Дунаю, до Адріанополя, до закарпатських країн під п о с т і й н о ю з а г р о з о ю т а т а р с ь к и х н а п а д і в , я с и р у і г р а б у н к у . Я к щ о ї х а л о с я т о в а р и с т в о м , то кінно і з п о в н и м о з б р о є н н я м , як підрозділ в а ж к о ї кавалерії. К о л и ж х т о с ь їхав с а м , т о м у с и в х о в а т и с я , н і б и з л о д і й , я к т о й с т а н и с л а в і в с ь к и й купець, я к и й «так н е б е з п е ч н о з н е в а ж и в в л а с н е з д о р о в ' я , що поїхав через г о р и , я к и м и не ї з д и л и купці, і взяв собі г о р я н , щ о б и в о н и з а в е л и й о г о д о т а к о ї м і с ц е в о с т і , д е б и він м і г почуватися безпечно за себе» (43). В и б и р а ю ч и с ь у дорогу, - о п и с у є вчений Баронч (44), - купець п р о щ а в с я з р о д и ч а м и , р о з д а в а в речі на пам'ять і складав п о ж е р т в и на церкву. Всі плакали, в і д п р о в а д ж у ю ч и й о г о з д о м у . Так, н і б и він і ш о в н а с м е р т ь і н е м а в б і л ь ш е п о в е р н у т и с я . В і р н и й т о в а р и ш кінь віз й о г о у н е в і д о м і с т ь .

Завоювання Кам'янця турками обірвало старий т о р г о в и й шлях. А після п е р е х о д у каменецьких міщан до н а ш о г о міста весь купецький рух скерувався на Покуття. Станиславів п е р е т в о р и в с я на найважливішу станцію. Немало причинився до цього сам Андрій П о т о ц ь к и й , в о є в о д а к и ї в с ь к и й . Т р и м а ю ч и у с в о ї х р у к а х (як с т а р о с т а г а л и ц ь к и й ) в с ю владу н а З а д н і с т р о в ' ї , він зумів д о б и т и с я т а к о г о послуху, що з м у с и в купців не о м и н а т и С т а н и с л а в і в с ь к о г о тракту ( 4 5 ) . Т а к и м ч и н о м , у ж е у в і с і м д е с я т и х р о к а х XVII с т о л і т т я С т а н и с л а в і в с т а в о с е р е д к о м р о з л о г о ї в і р м е н с ь к о ї т о р г і в л і . В о д и н бік в о н а с я г а л а г и р л а Д у н а ю і з а к а р п а т с ь к и х д е р ж а в , а в і н ш и й - аж до Ґ д а н с ь к а і С и л е з і ї . « Н а й б і л ь ш и м і н а й г а р н і ш и м зі всіх м і с т на П о к у т т і - п и с а в у т о й ч а с (біля 1 6 8 4 р о к у ) ф р а н ц у з ь к и й м а н д р і в н и к д ' А л е р а к (46), - є Станиславів, р о з т а ш о в а н и й с е р е д п р е г а р н о ї рівнини за дві милі від Д н і с т р а й о т о ч е н и й п о т у ж н о ю н о в о ч а с н о ю фортифікацією. У ньому є п и ш н и й палац, прегарно збудований з к а м е н ю . Ринок, б у д и н к и , мешканці й а р с е н а л п е р е в е р ш у ю т ь всі інші міста Червоної Русі. Населяють Станиславів вірмени і волохи (тут автор помилково назвав волохами вірмен, котрі прибули з Молдавії), дуже багаті. Роблячи висновок з одягу чоловіків та жінок, я к і з ч а с т и х я р м а р к і в , які з а б а г а т с т в о м і р о з м а ї т і с т ю т о в а р і в н е поступаються ярмаркам Львова і Варшави, можна було б назвати Станиславів серцем королівства, хоча його околиці цілковито знищені». В і й н а Речі П о с п о л и т о ї з О т т о м а н с ь к о ю П о р т о ю 1 6 8 3 - 1 6 9 9 р о к і в не надто вплинула на розвиток вірменської г р о м а д и в Станиславові. Дійсно, головна т о р г о в а база наших купців о п и н и л а с я на теренах, охоплених війною, а їх торгові шляхи стали д о р о г а м и військових в и п р а в С о б е с ь к о г о . Справді, деякі купецькі каравани і п е р е х о д и худоби не раз ставали ж е р т в о ю татарських нападів. Однак ця війна п о в н і с т ю п р о я в и л а цінність С т а н и с л а в о в а не тільки як ф о р т е ц і , але й осередку, в якому перехрещуються економічно-політичні інтереси Польщі, Туреччини, Волохів і Семигороду, підносячи т и м с а м и м значення осілих тут вірмен. Не б у д е м о навіть згадувати п р о чудесну кон'юнктуру, яка виникла завдяки б е з п е р е р в н о м у п о с т а ч а н н ю королівської армії, котра воювала. Д о с и т ь т о г о , що коли після війни п і д б и в а л и б а л а н с з д о б у т к і в і втрат, т о в и я в и л о с я , щ о в і р м е н с ь к а г р о м а д а з б і л ь ш и л а с я д о кількості 4 6 0 - т и о с і б ( 4 7 ) . Д о к а з о м з р о с т а н н я впливу станиславівської громади с е р е д польського вірменства стало те, що в 1701 році львівський с у ф р а г а н отець Н е р с е с о в и ч (48) визначив наше місто місцем щорічних синодів вірменського духівництва.

Іспит з власної сили й економічної відбірності станиславівські в і р м е н и с к л а л и в ж е у п е р ш о м у д е с я т и л і т т і XVIII с т о л і т т я , п і д ч а с в е л и к о ї в і й н и ш в е д с ь к о г о К а р л а XII з А в ґ у с т о м II і ц а р е м П е т р о м . А що новий власник міста, син Андрія Йозеф Потоцький був на боці ш в е д і в , т о в п р о д о в ж д е с я т и років ( 1 7 0 5 - 1 7 1 5 ) м і с т о п е р е ж и в а л о с а м і л и ш поразки і невдачі - кількаразове нашестя м о с к о в с ь к о г о війська, обтяжливі квартирування й окупації мстивих Сасів, контрибуції і грабунки. Все це обібрало місто до останнього шеляга і д о п р о в а д и л о до значного занепаду. В часи п е р ш о ї московської окупації у 1707 р о ц і , к о л и з а с л о в а м и т о г о ч а с н о г о з а п и с у ( 4 9 ) «всі с т а н и с л а в і в с ь к і м е ш к а н ц і , я к х р и с т и я н и , т а к і ж и д и , ч е р е з н е с т е р п н і в и м о г и , накладені м о с к а л я м и н а С т а н и с л а в і в , всіляко п о к и д а л и місто», п о р і д ш а л а і н а ш а в і р м е н с ь к а г р о м а д а . Б а г а т ш і купці в т е к л и д о Л ь в о в а і К а м ' я н ц я . П о м е р п р о б о щ отець Захнович, і парафія спорожніла настільки, що не було кому вести метрикальні записи і надавати святих таїнств (50). З а л и ш и л и с я с а м а б і д н о т а і г р у п к а р а д н и к і в , яких с т р и м у в а в о б о в ' я з о к у п р а в л і н н я м і с т о м . Н а т о м і с т ь з б і г л и с я с ю д и з ц і л о г о Покуття всі в і р м е н с ь к і втікачі ( 5 1 ) , в и г н а н і г о л о д о м і в і й н о ю з і с в о ї х м і с ц ь . І з з а п и с і в т о г о часу м о ж е м о з н а т и п р о ч и с л е н н і к о н т р и б у ц і ї , які б у л и накладені на громаду. 1707 року вірмени мусили заплатити м о с к о в с ь к о м у війську настільки в е л и к и й викуп, щ о , п о д і л и в ш и с у м у між г р о м а д я н а м и , н а о с о б у п р и п а д а л о 5 0 - 1 0 0 б и т и х талярів, з а л е ж н о від заможності. Щ о б и зібрати накладену контрибуцію, вірменська управа м у с и л а р о з ш у к у в а т и с в о ї х г р о м а д я н , р о з п о р о ш е н и х п о ц і л о м у Покуттю. Ч е р е з д в а р о к и м і с т о , а з н и м і н а ш а нація с т а л и ж е р т в о ю к і л ь к а д е н н о г о грабунку р о з г н у з д а н и х жовнірів. Ш к о д а о б ч и с л ю в а л а с я 8 0 - м а т и с я ч а м и п о л ь с ь к и х злотих. Щ е н е о г о в т а в ш и с ь від ц ь о г о н е щ а с т я , ч е р е з п а р у років з н о в у д о в е л о с я с п л а т и т и м о с к о в с ь к о м у війську д а н и н у в т и с я ч у талярів, не враховуючи вартості забраних стад худоби і коней (52), не беручи до у в а г и втрати д е с я т и відсотків населення через вибухи епідемій у місті. П о п р и все вірменська г р о м а д а п р о д е м о н с т р у в а л а в ті р о к и велику ф і н а н с о в у стійкість і ш в и д к о в і д н о в и л а с в о ї с и л и . Після закінчення в о є н 1716 р о к у с т а н и с л а в і в с ь к і п о л я к и з в е р н у л и с я д о д і д и ч а з п р о х а н н я м з м і н и т и п о п е р е д н і п р о п о р ц і ї р о з п о д і л у податків м і ж о к р е м и м и н а ц і я м и . П о я с н ю в а л и таку п о т р е б у в л а с н и м п о в о є н н и м збіднінням і з б а г а ч е н н я м жидів. В і р м е н и у цій польсько-жидівській с у п е р е ч ц і з б е р е г л и цілковитий н е й т р а л і т е т ( 5 3 ) , н е в и с у в а л и ж о д н и х п р е т е н з і й , взагалі п о г о д и л и с я і з з б е р е ж е н н я м с в о ї х давніх п о д а т к о в и х п о в и н н о с т е й . 1715-1751 роки були періодом чудового розвитку Станиславова. П о м и р и в ш и с ь з А в ґ у с т о м II, Й о с и ф П о т о ц ь к и й п о в е р т а є т ь с я д о с в о є ї резиденції, приступає до розбудови міста і займається розвитком 29

е к о н о м і к и . В ц е й час р е о р г а н і з у є т ь с я м і с ь к а влада, з м і ц н ю є т ь с я самоврядування о к р е м и х націй, цехи повертаються до д а в н ь о г о порядку. Крім того, власник залучив до міста цілий ряд інвестицій. У цілому Задністров'ї за його наказом будують гостинці і д о р о г и , рубають ліси, з а с е л я ю т ь п у с т к и , а й о г о надвірні кавалерійські з а г о н и у т р и м у ю т ь в с ю д и лад, д о л а ю ч и р о з п е р е з а н и й б а н д и т и з м . У т і р о к и спокійної солідної праці вірменське купецтво С т а н и с л а в о в а с я г н у л о в е р ш и н и с в о г о процвітання. На н ь о м у т р и м а л о с я в с е е к о н о м і ч н е ж и т т я Покуття і Ч е р в о н о ї Русі. В о н о с т а л о п о з а к о н к у р е н т н и м п о с е р е д н и к о м між г и р л о м Д у н а ю і м і с т а м и Силезії, Ґданськом і У г о р щ и н о ю . Так с а м о воно було г о л о в н о ю с п о л у ч н о ю л а н к о ю між С х о д о м і З а х о д о м після т о г о , я к в і р м е н и Персії д о м о в и л и с я у 1 7 2 5 р о ц і зі с в о ї м и п о б р а т и м а м и із С т а н и с л а в о в а та Л ь в о в а ( 5 4 ) п р о перевезення азійськихтоварів на ярмарки Лейпцигу. У руках с т а н и с л а в і в с ь к и х в і р м е н з о с е р е д и л а с я п е р е д о в с і м т о р г і в л я х у д о б о ю і кіньми. «У т о й час купці ї з д и л и до Бессарабії, Буджаку, Мультану, н а д Ч о р н е м о р е і д о В а р н и , - п и ш е о д и н з н а в е ц ь т и х с п р а в (55), - шукаючи придатних місцин для випасу худоби, отримували за д о б р у ціну від в о л о д а р і в т и х к р а ї н великі п р о с т о р и , ч а с т о 1 5 0 0 м о р г і в н е т о р к н у т о ї п л у г о м з е м л і . Н а й ч а с т і ш е п л а т и л и 100 дукатів д е р ж а в н о г о податку, а о р е н д у в а л и на 12 років. Там будували д л я с е б е хати, для р о б і т н и к і в к о л и б и , с к у п о в у в а л и к о н і , х у д о б у , т а к о ж кіз і к а р а к у л е в и х овець, випасали їх і віддавали за низькою ціною своїм с и н а м , зятям, економам з метою переведення за кордон». Завдяки цьому ожили о с в е н ц и м с ь к і я р м а р к и п і д Л ю б л і н о м , а їхні с т а д а д о х о д и л и навіть д о Баварії. Але під т и м прекрасним розвитком вищої верстви станиславівського вірменства чаїлися внутрішні перетворення, н е б е з п е ч н і д л я цілої г р о м а д и . Б о с к е р у в а в ш и всі с в о ї з у с и л л я назовні, в і р м е н и п е р е с т а л и зважати на міські с п р а в и і на ч и н н и к и , котрі перед т и м п о в о д и л и с я пасивно с т о с о в н о вірменського народу, а в цих сприятливих для Станиславова роках розпочали економічну експансію. Подолавши слабку і бідну польську націю, в о н и с т а л и з а г р о ж у в а т и в і р м е н а м . О д н и м і з цих е л е м е н т і в б у л а н а ц і я жидівська. В і р м е н и н е д о о ц і н и л и її відразу після північної війни, оголосивши себе поза інтересами польсько-жидівського п р о т и с т о я н н я . Але вже через 20 років вірмени о п и н и л и с я в такій самій ситуації, як колись поляки. Через поширення жидівської експансії на їхні економічні і н т е р е с и і галузі д р і б н о ї торгівлі, шинкарства і ремісництва вони були змушені звернутися за захистом до власника. У травні 1736 року в проханні (56) до Й о с и ф а П о т о ц ь к о г о в о н и н а г о л о ш у в а л и «на п е в н и х т р у д н о щ а х і п р и к р о с т я х ,

ЗО

к о т р і щ о р а з б і л ь ш е п о х о д я т ь від ж и д і в с ь к о ї с и н а г о г и , я к а в п р а в н о з а х о п л ю є в с і л я к у т о р г і в л ю і ш и н к и , які л и ш м о ж е з н а й т и , т а к щ о х р и с т и я н и не мають с п о с о б у рятуватися і здобувати успіх. Також ж и д и р а п т о м взялися до цехових заробітків так, що о д н і з нас змушені їм о р е н д у в а т и свої п р и м і щ е н н я , а інші п р о с т о їх п о к и д а ю т ь , не м а ю ч и з ч о г о ж и т и й у т р и м у в а т и р е м о н т и » . Спеціальна комісія, скерована Потоцьким для інвентаризації, в и з н а л а п р е т е н з і ї Вірменіє ц і л к о м с л у ш н и м и , к о л и в и я в и л о с я , щ о «в цілому місті, окрім двох вірмен, котрі займалися м а л и м і м п о р т о м с а п ' я н у і т у р е ц ь к и х т к а н и н , н е в и я в и л о с я б і л ь ш е їхніх т о р г і в ц і в , о к р і м трьох шинкарів», а 1735 року поляки сплатили 2 9 5 5 злотих 2 г р о ш і податків, вірмени - 5223 злоті 2 гроші, а ж и д и , окрім о р е н д и 5000 злотих, — 1234 злоті 15 грошів, не рахуючи п о г о л о в н о г о та інших оплат. Таким чином, вони виявилися найбільшим м і щ а н с ь к и м е л е м е н т о м . Крім т о г о , комісія в с т а н о в и л а , «що ж и д и з а х о п и л и всі ш и н к и і к р а м н и ц і д о о с т а н н і х ч о р н и х шкір, р о б л я ч и з н и х к о ж у х и і в з у т т я , які в о н и п р о д а ю т ь , щ о у б о г і х р и с т и я н с ь к і ц е х о в і р е м і с н и к и не мають ніякого прибутку і не мають на що сподіватися, хіба щ о с ь жидові з вуса капне». За результатами слідства комісії Й о с и ф П о т о ц ь к и й видав ряд п о с т а н о в ( 5 7 ) , м е т о ю яких б у л о з м і ц н е н н я дрібного вірменського міщанства. Ц и м и постановами він поширив н а в і р м е н д і ю свого д е к р е т у 1 7 1 6 р о к у , я к и й п е р е д т и м з а х и щ а в тільки польську націю, з м е н ш и в вірменські податкові о б о в ' я з к и до с у м и 6 0 0 з л о т и х н а рік, з а б о р о н и в ж и д а м к у п у в а т и у х р и с т и я н м і с ь к у н е р у х о м і с т ь (хіба що за о с о б л и в и м д о з в о л о м д і д и ч а , але навіть у цих придбаних у вірмен будинках ж и д а м не дозволялося відкривати ні г о с п о д , ні ш и н к і в ) . Окремі п о с т а н о в и с т о с у в а л и с я вірменських цехів - ш е в с ь к о г о і к у ш н і р с ь к о г о ( с а п ' я н н о г о ) , які ч е р е з б е з ж а л ь н у к о н к у р е н ц і ю ж и д і в с ь к и х ремісників, що не належали до цехів і не д о т р и м у в а л и с я цехових статутів, перебували у значному занепаді. Ці п о с т а н о в и з а б о р о н я л и ж и д а м під з а г р о з о ю с у в о р о г о п о к а р а н н я з а й м а т и с я роздрібною торгівлею шкірами, виробляти і продавати черевики. Д о з в о л и л и ї м л и ш е о п т о в у т о р г і в л ю ш к і р а м и , які в о н и м а л и п р а в о п р о д а в а т и тільки в і р м е н с ь к и м цехам. Такими радикальними вказівками не вдалося однак поліпшити долі дрібного міщанства, адже головні причини занепаду мали інше походження. До цього занепаду доклалися передовсім т о г о ч а с н а с и т у а ц і я у м і с т а х цілої Речі П о с п о л и т о ї та з а с т а р і л і д о г м и с е р е д н ь о в і ч н о ї ц е х о в о ї о р г а н і з а ц і ї , які в и я в и л и с я

б е з п о р а д н и м и перед н о в и м и течіями ринкової конкуренції. Крім т о г о , д а л и с я в з н а к и в е л и к і п о л і т и ч н і н е щ а с т я , т а к і як, н а п р и к л а д , у 1739 році, що стали с е р й о з н и м п о т р я с і н н я м для всіх вірмен Покуття. Це було п і д ч а с турецько-російської війни 1 7 3 6 - 1 7 3 9 років, яка в и н и к л а в н а с л і д о к в и б о р у к о р о л е м А в ґ у с т а III і у с п і ш н о ї в і й н и польської. Московські війська, бажаючи завдати вирішального у д а р у по с к о н ц е н т р о в а н і й у М о л д а в і ї т у р е ц ь к і й армії, влітку 1 7 3 9 року прийшли територією нейтральної Польщі і вдерлися в н а д д у н а й с ь к і к р а ї . Тоді с т а л о с я т а к е , щ о п о д и в у в а л о ц і л у Є в р о п у , вже п р и з в и ч а є н у до політичного цинізму. В серпні т о г о року від переможного російського війська, що просувалося Молдавією, в і д о к р е м и в с я к і л ь к а н а д ц я т и т и с я ч н и й к о р п у с к о з а к і в . Він у в і р в а в с я на н е й т р а л ь н і з е м л і Речі П о с п о л и т о ї , я к а не о ч і к у в а л а нападу, і заходився нищити їх вогнем і мечем. Весь край заполонила тьма д и к о г о с о л д а т с т в а . «Всі с т а д а в і р м е н і с т а н и с л а в і в с ь к и х , і л и с е ц ь к и х , т о б т о в о л і в і к о н е й з а б р а л и (ті о р д и ) , - п и с а в д і д и ч е в і його уповноважений 7 серпня зі Станиславова (58). Ми цитуємо п е р ш и й лист, який т р а п и в с я , — плач і л е м е н т будуть більші хіба на С т р а ш н о м у суді Господа Б о г а , бо не тільки у них, але й у шляхтичів п о з а б и р а л и с т а д а х у д о б и . І н е т і л ь к и ч е р е з ц і с т а д а всі п о г р а б о в а н і , б о х т о н а В о л о щ и н і ч и у Кутах мав п р и с о б і я к о г о с ь г р о ш а д л я тієї н е щ а с л и в о ї торгівлі в о л а м и , то все стратив... Пан Кантемир, ідучи в г о р и п о л ь с ь к о ю т е р и т о р і є ю , чинив ті грабунки і жахливі е к с ц е с и . Тож н а з а д п о в е р т а в с я з в е л и к и м и с т а д а м и в о л і в , к о р і в , к о н е й , відібраними у купців станиславівських, лисецьких, снятинських, кутських, тисменицьких, бережанських... П е р е п р а в и в ш и їх через Ч е р е м о ш , він р у ш и в д о Городенки». П о п е л ь н и к и , Рожнів, Гринівці, С н я т и н , Кути, М и л у в а н н я , Жидачів, П і д в е р б ц і , Т а т о м и р і в к а , Г о р о д е н к а , Т и с м е н и ц я , Д о л и н а , Тлумач, У с т я , М е д у х а , Т у ч а п и , Ч е р н е л и ц я , Ісаків - у с і ці п о с е л е н н я і м і с т е ч к а с т а л и ж е р т в о ю грабунків і з н и щ е н н я . А разом з н и м и - і вірменські колонії Покуття. З а м и к а ю ч и коло, нападник підійшов до Станиславова і 11 с е р п н я з у п и н и в с я н а д Б и с т р и ц е ю , в и м а г а ю ч и в и д а т и всіх в і р м е н , які зібралися в місті, разом з їхнім м а й н о м і з б е р е ж е н н я м и . Відбитий без труднощів вогнем фортечної артилерії, Кантемир на світанку повернув на Молдавію, залишаючи за с о б о ю плач, трупи і з г а р и щ а . Ц е й н е ч у в а н и й в і с т о р і ї XVIII с т о л і т т я в и п а д о к п о я с н ю в а л и с о б і т и м , що К а н т е м и р хотів п о м с т и т и с я гетьманові Потоцькому за с в о є у в ' я з н е н н я в С т а н и с л а в і в с ь к і й ф о р т е ц і кілька р о к і в т о м у , к о л и він б у в в и г н а н и й т у р к а м и з г о с п о д а р я м о л д а в с ь к о г о і втік на т е р и т о р і ю

Покуття (59). Але насправді це було актом р е п р е с і й М о с к в и п р о т и Й о с и ф а Потоцького за його конфедераційні з м о в и в тилах російської армії. В п р о д о в ж ш і с т д е с я т и р о к і в - з ч а с у К а р л о в и ц ь ці к р а ї не з н а л и т а т а р с ь к и х наскоків, т а к и х ж а х л и в и х у Х У І І столітті. Т о м у л ю д и в і д в и к л и бути о б е р е ж н и м и , тож цей н е с п о д і в а н и й напад застав усіх зненацька і з н и щ и в розквітле е к о н о м і ч н е ж и т т я З а д н і с т р я . Н а й в і д ч у т н і ш о г о у д а р у він з а в д а в п о к у т с ь к и м в і р м е н а м , п о н і в е ч и в ш и п р а ц ю кількох п о к о л і т ь і з а в д а в ш и м а т е р і а л ь н и х втрат, які о б ч и с л ю в а л и с я м і л ь й о н а м и з л о т и х (60). Щ о п р а в д а , н а с т у п н и м и р о к а м и вірменські купці зуміли відшкодувати свої втрати. Вони використали економічну кон'юнктуру, яка склалася у всій Центральній Європі внаслідок великих у с п і ш н и х воєн - силезької і семилітньої, ставши головними постачальниками к о н е й і х у д о б и всіх а р м і й ( 6 1 ) . О д н а к з р о с т а н н я ж и д і в с ь к о ї е к с п а н с і ї у с а м о м у місті н е м е н ш е , ніж н е щ а с т я 1 7 3 9 року, с т а л о г о л о в н о ю п р и ч и н о ю , яка с т р и м у в а л а р о з в и т о к вірменської нації, а в п р и й д е ш н ь о м у майбутньому призвела до її занепаду. В ті р о к и розквіту і п о р а з о к , к о л и С т а н и с л а в і в як р е з и д е н ц і я в е л и к о г о г е т ь м а н а с т а в с л а в н и м у Речі П о с п о л и т і й і в і д о м и м з а в д я к и в і р м е н с ь к и м к у п ц я м у т о р г о в о м у с е р е д о в и щ і цілої Є в р о п и , в н а ш о м у місті розвинулося жваве будівництво, п р и р о д н и й наслідок економічного розвитку. Йосиф Потоцький тоді перебудував свій палац і колеґіатський латинський костел, а над Бистрицею спорудив для своєї коханої д р у ж и н и літній палацик, н а з в а н и й Бельведером. Отці єзуїти вимурували собі костел і славний на цілому Покутті колеґіум. Отці тринітари збудували собі м о н а с т и р і костел. А під наглядом дідичевого сина Станіслава т о д і ш н ь о г о з н а м е н и т о г о в Речі Посполитій військового інженера було здійснено перебудову Станиславівської фортеці вартістю в кільканадцять мільйонів злотих за с и с т е м о ю В а у б а н а . Тож н е м а є н і ч о г о д и в н о г о в т о м у , що і н а ш і вірмени заповзялися вимурувати

Вірменська

церква

навулАнтонєвича (тепер вул.Вірменська) 33

прегарний костел, присвячений ч у д о д і й н о м у о б р а з о в і Найсвітлішої Діви Марії. Будучи виявом їхньої п о б о ж н о с т і , він м а в б и р а з о м з т и м стати доказом їхнього достатку і культури.

CUDOWNY OBKAZ NAJŚW. M A K J I Vf іч

PANNY Ł A S K A W E J

si (-i 1-, O R H I A S S K I M

STANISŁAWOWIE.

Чудодійний образ пресвятої Діви Марії з вірменської церкви

Завдяки старанням парафі яльного священика отця Якуба Мануґевича справу розпочали 28 т р а в н я 1 7 4 3 року. В п р и с у т н о с т і Йосифа Потоцького було закладено наріжний камінь (62). Будова естетичного і коштовного костелу т р и в а л а двадцять років. Спочатку лише завдяки внескам купців і н е в е л и к и м г р о м а д с ь к и м пожертвам. П і з н і ш е - з допомогою дідича, який 24 червня 1748 року п р и з н а ч и в «на б у д о в у костелу річну ренту 1000 злотих аж до її закінчення» (63). Будову святині з а к і н ч и л и 1 7 6 2 року. З б е р е ж е н и й дотепер і лиш недавно ретельно

в і д н о в л е н и й завдяки с т а р а н н я м о т ц я К о м у с е в и ч а , ц е й костел є ч у д о в о ю п а м ' я т к о ю італійського б а р о к о . На жаль, не з н а є м о імен архітекторів, будівельників і художників, задіяних у будівництві (за винятком Яна Солецького, а в т о р а фресок, невміло відреставрованих після пожежі 1868 р о к у ) . Також н е м а є м о п р а в а д а в а т и й о м у х у д о ж н ь о - а р х і т е к т у р н у оцінку. Однак м о ж н а с т в е р д ж у в а т и , що і в с в о є м у задумі, і в о с т а т о ч н о м у втіленні а в т о р в и я в и в н е а б и я к и й талант. А н а о с о б л и в у у в а г у і с т о р и к і в мистецтва заслуговують численні фігури святих і апостолів, д и в о в и ж н о а р т и с т и ч н о вирізані з д е р е в а . Н е д а р е м н о їх з а р а х о в у ю т ь до н а й к р а щ и х з р а з к і в с к у л ь п т у р и п і з н ь о г о б а р о к о XVII с т о л і т т я у П о л ь щ і . Ц е й к о с т е л , освячений аж через десять років після закінчення архибіскупом Авґустиновичем (64) на честь Непорочного Зачаття Найсвятішої Діви Марії, був останнім виявом с и л и і процвітання вірмен у Станиславові. Поки жив Й о с и ф Потоцький ( п о м е р 1751 року) і д о к и й о г о с и н С т а н і с л а в к е р у в а в м і с т о м ( п о м е р у 1 7 6 0 - м у ) , в і р м е н с ь к а г р о м а д а під їхньою уважною опікою могла спокійно дивитися в майбутнє, незважаючи на внутрішні потрясіння і р о з к о л и . Але коли не стало с т а р а н н и х дідичів, а на місто налетіла віхола н е щ а с т ь , у г р о м а д і 34

п р о я в и л и с я с и м п т о м и занепаду, виносячи назовні те, що нуртувало в ній у ж е д а в н о . Й д е т ь с я п р о к р и з у 1 7 6 4 - 1 7 7 0 р о к і в . Я к і в с я П о л ь щ а , С т а н и с л а в і в о п и н и в с я в пеклі с т р а ж д а н ь р і з н о м а н і т н и х к о н ф е д е р а ц і й галицької шляхти і обтяжливої окупації московських військ. Ця криза торкнулася і п р о с т о г о люду, і купців. Передовсім жиди, яким було затісно в межах своєї екзистенції, поновили давню експансію, користуючись неповнолітністю нових в л а с н и к і в м і с т а . Аж ч е р е з кілька р о к і в , у 1 7 6 9 - м у , о д и н з о п і к у н і в м і с т а Й о с и ф Потоцький зрозумів небезпеку. Для порятунку д р і б н о г о в і р м е н с ь к о г о м і щ а н с т в а він п е р е г л я н у в ( 6 5 ) д е к р е т и 1 7 1 6 і 1 7 3 6 р о к і в , але було вже запізно. Бо тоді вже не було ж о д н о г о вірменського ш и н к а р я , п р о д а в ц я і р е м і с н и к а . Цех с а п ' я н н и к і в , не в и т р и м у ю ч и конкуренції неорганізованих жидівських кушнірів, перенісся до Л и с ц я , а ш е в с ь к и й цех став спільним і після с м е р т і майстрів зник остаточно (66). З давнього дрібного міщанства, о б ' є д н а н о г о в цехи і релігійні б р а т с т в а , з а л и ш и л а с я о б м е ж е н а г р о м а д а чабанів, котрі п р а ц ю в а л и в багатих торговців. Цю ситуацію найвдаліше схарактеризував лист (67) коронного крайчого Йосифа Потоцького. Н е щ а с т я м спільноти нічим не могли зарадити багаті купці, адже й в о н и о п и н и л и с я в с и т у а ц і ї , яка р о з х и т а л а ї х н є і с н у в а н н я . Г р о м а д я н с ь к і революції, галицькі конфедерації 1764, 1767 і 1768 років, окупація Покуття р о с і й с ь к и м и військами та кількарічна окупація ними Станиславівської фортеці занархізували життя Задністров'я і порушили та зруйнували економічно всю вірменську торгівлю. Ба б і л ь ш е , т у р е ц ь к о - р о с і й с ь к а в і й н а , я к а т р и в а л а н а з е м л я х М о л д а в і ї від 1 7 6 8 року, на д о в г і р о к и відрізала н а ш и х купців від їхніх д ж е р е л п р и б у т к у , від г и р л а Д у н а ю . З а т а к и х о б с т а в и н с т а н и с л а в і в с ь к і в і р м е н и мусили шукати нових теренів для діяльності і нових покровителів. З в а ж а ю ч и н а їхні д а в н і т о р г о в і з в ' я з к и з У г о р щ и н о ю , в о н и о т р и м а л и тоді можливість постачати цісарське військо. Як постачальники цісаря під захистом його охоронних грамот і в супроводі угорських гусарів ( 6 8 ) в о н и п о ч и н а ю т ь т о р г у в а т и н а П о к у т т і . Тож к о л и 1 7 6 9 р о к у М а р і я Терезія з а п р о с и л а їх оселятися на землях цісарства (69), багато з них - не м а ю ч и щ і л ь н о г о к о н т а к т у із с п о р о ж н і л о ю ф о р т е ц е ю П о т о ц ь к и х п е р е б р а л о с я з а К а р п а т и . Так щ о в т о м у р о ц і н а Б р у к о в а н і й в у л и ц і з а л и ш и л о с я тільки 1 6 р о д и н . У 1 7 7 0 р о ц і п е р е л і к н е щ а с т ь д о п о в н и л а чума, з а н е с е н а на Покуття р о с і й с ь к и м військом. Чума забрала життя 1332 осіб. С е р е д них було 56 в і р м е н (10 чоловіків, 18 жінок, 28 дітей) (70), велетенський відсоток уже незначної громади. Отак за к о р о т к и й час р о з в а л и л а с я с п р а в а багатьох поколінь. У ц ь о м у в с ь о м у д и в у є в і д с у т н і с т ь хоч я к о ї с ь в і д б і р н о с т і с а м о ї нації. Д и в у є т и м 35

б і л ь ш е , щ о щ е к і л ь к а д е с я т років тому, п і д ч а с в о є н К а р л а - ш в е д с ь к о г о , вірмени проявляли стійкість у часи значно більших випробувань. Коли ж т е п е р з л а м а л а с я їхня ж и т т є в а с и л а , т о п р и ч и н о ю ц ь о г о м а л и б б у т и глибокі перетворення, що відбулися всередині г р о м а д и під впливом д е д а л і б і л ь ш о ї п о л о н і з а ц і ї у XVII с т о л і т т і . В л а с н е ч е р е з н и х в о н и уподібнювалися до оточення і змушували зважати на ті самі чинники, які д о п р о в а л и д о з а н е п а д у в с е м і щ а н с т в о Речі П о с п о л и т о ї . П е р ш и й п о д і л П о л ь щ і , п е р е х і д Ч е р в о н о ї Русі і С т а н и с л а в о в а п і д владу Марії Терезії спочатку здавалися н а ш и м в і р м е н а м с п р а в ж н і м п о р я т у н к о м , б о в и г л я д а в він у п е р ш і р о к и з в и ч а й н о ю з м і н о ю о к у п а н т і в - російського мучителя на цісарського д о б р о ч и н ц я , д а ю ч и до т о г о ж надію на поліпшення економічних стосунків на Покутті. В и я в о м такої надії б у л и відхилення намірів п е р е с е л е н н я за К а р п а т и і часткове повернення емігрантів до Станиславова. Але вірмени не зрозуміли, щ о п р и є д н а н н я Ч е р в о н о ї Русі д о А в с т р і ї з м і н и л о с т р а т е г і ч н о географічне значення Станиславова і позбавило його того п о г р а н и ч н о г о с т а т у с у , я к о м у з а часів Речі П о с п о л и т о ї м і с т о завдячувало своїм економічним розвитком і могутністю. Перші роки під А в с т р і є ю не д о д а л и нічого н о в о г о до історії нашої г р о м а д и за в и н я т к о м с т а т и с т и ч н и х д а н и х , які д а ю т ь м о ж л и в і с т ь з о р і є н т у в а т и с я в е к о н о м і ч н о м у с т а н і в і р м е н с ь к о ї нації ( 7 1 ) . Навіть з б і л ь ш е н н я кількості її г р о м а д я н (72) ні п р о що не свідчить, бо з р о с т а л о н а с е л е н н я всіх н а ц і й . В о н о є д о к а з о м с п о к о ю в країні, а не е к о н о м і ч н о г о в і д р о д ж е н н я в і р м е н . З р е ш т о ю і ця кількість ш в и д к о р о з ч и н и л а с я в с у м і і н ш и х н а ц і й у « п е р е п и с і г а л и ц ь к о г о К о р о л і в с т в а Галичини і П о д о м е р і ї » , к о л и 1 7 8 6 р о к у під ч а с р е о р г а н і з а ц і ї н о в о з а й н я т и х м і с т б у л о з л і к в і д о в а н о всіляке розрізнення окремих націй, згорнуто окремі магістрати і ради, с к а с о в а н о в і р м е н с ь к і с у д і в н и ц т в о і п р а в о ( 7 3 ) . А к о л и не с т а л о «націй» і « п р а в а » , які в и р і з н я л и в і р м е н у п о л ь с ь к о м у м о р і , щ е з л а і н а ш а громада, розчинившись в оточенні, втрачаючи вже у найближчих р о к а х р е ш т к и с в о є ї культури і т р а д и ц і й . З н и к л а суть, з а л и ш и л а с я тільки н а з в а , я к а хар і т е р и з у є р а д ш е о с о б л и в и й т и п п о л я к а , н і ж в и з н а ч а є національну особливість. Так ж и л а в і р м е н с ь к а г р о м а д а в Станиславов!', т а к о ю б у л а її д о л я . Але якщо закони п р и р о д и не дають можливості зникнути атомам безслідно, то т и м б і л ь ш е не м о ж у т ь з г у б и т и с я відлуння духу і культури в і р м е н с ь к и х п о к о л і н ь , які с о т н і років ж и л и і п р а ц ю в а л и на С т а н и с л а в і в с ь к і й з е м л і і в ній л е ж а т ь . В о н и п р о я в л я ю т ь с я у н а ш и х з в и ч а я х , у х а р а к т е р і п о л я к а зі Східної Галичини. В о н и відчуваються в атмосфері теперішньої вулиці Вірменської. З білих будиночків, з б а р о к о в и х мурів костелу, з узорів риз, із кольорових Євангелій лине до нас давня атмосфера вірменства і в о с к р е ш а є в н а ш и х с е р ц я х б а р в и с т и й світ, с в і т н а с т і л ь к и ж и в и й , як і т о й , що пульсував тут століттями. 36

ДОДАТКИ І СПИСОК ДЖЕРЕЛ Додаток 1 Привілей короля Яна

Третього від

квітня

1677року

Й о а н Третій з Б о ж о ї Л а с к и Король Польщі, В е л и к и й Князь Л и т в и , Русі, Пруссії, Мазовії, Самогіції, Лівонії, Волині, Поділля, Підляшшя, Сіверщини, С м о л е н щ и н и і Чернігівщини. - Повідомляємо цією грамотою Н а ш о ю усім загалом і кожному зокрема, к о г о це с т о с у є т ь с я , П р и с у т н о с т і Н а ш і й б у л о п р е д с т а в л е н у а в т е н т и ч н у п е р г а м е н т н у г р а м о т у , цілу і непорушну, польською м о в о ю рукою Вельможного Андрея з Потоку в Станиславові Потоцького, В о є в о д и і Генерала земель Київських писану, що в и д н о за писанням і печаткою, якою скріплено; Ті ж самі п р и п и с и містяться в цьому привілеї Ю р и с д и к ц і ї Вірменської міста Станиславова, що служить громадянам тутешнім чи мешканцям, що с ю д и звідкись прийшли; І благано Нас, щ о б владою Н а ш о ю королівською його (привілей) було схвалено і затверджено, на що ласку виявляємо; Зміст його подано далі таким чином: А н д р е й з Потоку у Станиславові Потоцький, В о є в о д а і Генерал Київський, Галицький, К о л о м и й с ь к и й , Лежайський, В и ш г о р о д с ь к и й староста. В ім'я Господа Амінь, а всім н а щ а д к а м на вічне нагадування; усім з а г а л о м і к о ж н о м у з о к р е м а , кому про це слід знати т е п е р і надалі, д о в о д ж у до відома ц и м л и с т о м мій привілей. Оскільки всі міста і п о с е л е н н я тим б і л ь ш и й р о з в и т о к і р о з б у д о в у о т р и м у ю т ь , ч и м м а с о в і ш е п р и б у в а ю т ь до них для з а м е ш к а н н я і п о с е л е н н я г р о м а д и л ю д е й , бажаючи, отже, а б и м о є місто Станиславів, яке мені з давніх-давен належить і п р и в і л е я м и святої пам'яті їх Королівської М о ц і Яна К а з и м и р а і М и х а ї л а І підтверджене, а недавно турецькою потугою у своїх передмістях зруйноване, мало ще більший розвиток і розбудову завдяки прибуттю до нього людей розмаїтих к о н ф е с і й і н а ц і й , а о с о б л и в о в і р м е н с ь к о ї , які м о г л и б п р и в е с т и с ю д и б а г а т о к у п ц і в , хочу цих прибульців заохотити н и ж ч е о п и с а н и м п р а в о м і наданими м н о ю в о л ь н о с т я м и . Щ о б п о ч у в а л и с я б е з п е ч н о в місті і місці м о є м у не тільки ті, хто з д а в н а тут п о с е л и в с я й осів, але й ті, котрі будуть ще п р и б у в а т и й о с і д а т и , с в о ї м н е з м і н н и м п а н с ь к и м с л о в о м і від імені с в о ї х с п а д к о є м ц і в з а п е в н я ю , що б у д у д о т р и м у в а т и с я с т о с о в н о з г а д у в а н и х тут л ю д е й в і р м е н с ь к о ї нації усіх пунктів і с т а т е й м н о ю н а д а н и х і н и ж ч е о п и с а н и х у цілості і н е п о р у ш н о с т і . З б е р е ж у на вічні ч а с и і спадкоємці мої будуть змушені непорушно д о т р и м у в а т и с я ряду таких положень: П е р е д о в с і м всілякі там с у д и в цивільних і кримінальних справах належать до ю р и с д и к ц і ї війта тієї нації, я к о ю вільно в и б и р а ю т ь с я щ о р о к у , з т а к и м и п р а в а м и і п р е р о г а т и в а м и , я к и м и ця нація к о р и с т у є т ь с я у всій д е р ж а в і Польській (там, де ця нація є ) , з п р а в о м , однак, апеляції до м е н е с а м о г о а б о до о с і б , м н о ю на ці с у д и щ о р о к у д е л е г о в а н і , які з н а ю т ь с в о є п р а в о і п о в н о в а ж е н н я . Так с а м о , як і в і н ш и х м і с т а х в и к о н у є т ь с я ю р и с д и к ц і я цієї нації, а д е к р е т о м м о ї м а б о м о г о н а с т у п н и к а д а р у є т ь с я , п и с а р цієї юрисдикції п о в и н е н записувати свідчення і відповідача, і позивача у справах, які м а ю т ь в н о с и т и с я д о к н и г з а п і д п и с о м м о ї м а б о м о г о н а м і с н и к а . І п р и з н а ч а ю цій юрисдикції окрему судову палату в ратуші, де м а ю т ь п р о в о д и т и свої с у д и . Також до міських прибутків усіх загалом ця нація має належати р а з о м із п о л ь с ь к о ю нацією. А для внесків і витрат має мати свого о к р е м о г о повноважного присяжного, в и б р а н о г о на рік. А що в інших містах, де л и ш і с н у є т о й в і р м е н с ь к и й н а р о д , їхні

ч и н о в н и к и м а ю т ь щ о с ь , н а д а н е їм від Н а й я с н і ш и х К о р о л і в П о л ь с ь к и х і Я с н о в е л ь м о ж н и х Дідичів через своїх консулів, то і я за п р и к л а д о м інших міст ч и н о в н и к а м цієї нації п р и з н а ч а ю м л и н під З в і р и н ц е м на вічне к о р и с т у в а н н я і о б і ц я ю до цього уділити певну ділянку поля. Дозволяю кожному з вірменського народу всілякі п і д п р и є м с т в а і к у п е ц т в а , які л и ш м о ж у т ь с о б і в и г а д а т и д л я г і д н о г о ж и т т я і користі. Також д о з в о л я ю вільно шинкувати різними Гатунками настоянок і трунків без жодної на те перешкоди моїх орендарів. Дозволяю цим правом вірменській нації ш и н к у в а т и н а с т о я н к а м и так с а м о , як надав таке п р а в о ю р и с д и к ц і ї польській. Також кожен м і щ а н и н , що м е ш к а є д о в к о л а ринку, після закінчення пільги м у с и т ь сплачувати податку панові Дідичеві о д и н ч е р в о н и й з л о т и й річно. А ті, хто м е ш к а є у д р у г и х вулицях за р и н к о м , б у д у т ь з м у ш е н і д а в а т и п о л о в и н у з т о г о . Ті, хто віддав такий річний податок, взагалі ніякого більше - то значить д е с я т и н овечих, городніх, с в и н я ч и х , волових, п о р і ж н о г о від х у д о б и , к о н т р и б у ц і й , від яких усіх звільняю і зобов'язую до того моїх спадкоємців - не повинні платити. А в с п р а в а х , що т р а п л я ю т ь с я під час к о ж н о г о я р м а р к у і с т о с у ю т ь с я г о с т е й вірменської нації, п о в и н е н с у д и т и д е л е ґ о в а н и й м н о ю п о в н о в а ж н и й с у д д я . Але й о м у п о в и н е н д о п о м а г а т и війт цієї ж нації, який р а з о м з т и м с у д д е ю буде підписувати рішення заради ґрунтовнішого збереження наданого їм мною права і к р а щ о г о з а о х о ч е н н я купців до м і с т а і тутешніх я р м а р к і в . Щ о б від ч и н н о г о судді п р и й ш л і купці не п о т е р п і л и я к о г о с ь збитку і не уникали тутешніх ярмарків (адже б а г а т о разів т а к е с т а є т ь с я , щ о п о д о р о ж н і л ю д и й д у т ь з і світу, н е с п о д і в а н о п о м е р ш и ) , то якби купцеві цієї нації (не д а й Б о ж е ) д о в е л о с я п о м е р т и в ц ь о м у місті, то т р е б а у р я д о в і тої ж нації о п и с а т и в п р и с у т н о с т і м о г о н а м і с н и к а з а л и ш е н і г р о ш і і речі, п о к л а с т и їх у їхній с у д о в і й палаті до с к р и н і з д в о м а п е ч а т к а м и - з а м к о в о ю і с в о є ю - і т р и м а т и н е д о т о р к а н н и м и рік і ш і с т ь т и ж н і в . А за рік і ш і с т ь т и ж н і в - я к б и до т и х речей померлої особи не зголосився якийсь близький родич і власник речей п о м е р без заповіту - все те м а й н о міський уряд вірменський і замковий має поділити на дві частини. Одну д о д а т и до м о г о скарбу, а д р у г у - згідно з н а с т а н о в о ю обов'язку, якого і мої с п а д к о є м ц і будуть мусити д о т р и м у в а т и с я , - віддати на п о т р е б и міської в і р м е н с ь к о ї нації. А я к щ о т у т е ш н і й м і щ а н и н в і р м е н с ь к о ї нації м а в п о м е р т и б е з д і т н и м , то й о г о м а й н о , за в і д о м а м о г о н а м і с н и к а й у р я д у тієї ж нації, м а ю т ь п о в е р н у т и до м а є т к у г р о м а д и м і с т а , д о т р и м у ю ч и с ь з а п о в і т у - н а які с а м е п о т р е б и . Які привілеї с в і т с ь к о г о з а к о н у не п о х о д и л и б від іх М о ц і Королів, я з о б о в ' я з у ю с я р а з о м із с п а д к о є м ц я м и твердо захищати права заповіту і не д о п у с к а т и ж о д н о г о збитку. З о б о в ' я з у ю с я надати цехам усіх р е м е с е л , до яких визначаться л ю д и цієї нації, ті ж права, котрі надав польській нації, підтверджені к о р о л і в с ь к и м п р а в о м . Постановляю, щ о б и щ о р о к у мали в кожному цехові свого цехмістра, який би м і н я в с я с т а р ш и н с т в о м з п о л ь с ь к и м . О д н а к віск, я к и й н а л е ж и т ь ц е р к в і від ц е х і в , будуть мусити давати в єдності з Римською церквою вже поляки до польської, а вірмени до вірменської. Наслідуючи п р и к л а д міста З а м о с т я , яке звільнене мені д е р ж а в о ю від усіляких м и т і податків Його Королівської М о ц і і Речі П о с п о л и т о ї , я т а к о ж о б і ц я ю , що в м о ї х м і с т а х і селах купці і всі м е ш к а н ц і не повинні сплачувати жодного мита. А якби з плином часу мені або моїм с п а д к о є м ц я м п о д а л и якісь с в о ї п р а в а з і н ш и х міст п о н а д ті, які я н а д а в , то д о з в о л я ю їх долучити, з о б о в ' я з у ю ч и моїх спадкоємців. І якби між н и м и мало б дійти до поділу міста, то юрисдикція вірменська при о д н о м у з них повинна з а л и ш и т и с я без ж о д н о г о поділу. А якби я або мої с п а д к о є м ц і о б о х с т а т е й цього, д а н о г о м н о ю права не д о т р и м а л и с я в цілості чи в н а й м е н ш і й частині, то призначаю собі і своїм спадкоємцям генеральний суд. А що ті, котрі ж и в у т ь на ц ь о м у світі, м а ю т ь с в о б о д у п е р е м і щ е н н я як до ц ь о г о міста п р и х о д и т и , так з нього відходити, то якщо хтось із нації вірменської не сподобає собі цього міста, він м о ж е п р о д а т и свій с т а т о к і, в і д д а в ш и У р я д о в і звичний гонорар, переїхати будь-куди без жодних збитків і с т р и м к у вірменського у р я д у і моїх намісників. Оскільки всі п р а в а в д і д и ч н и х містах надані цій нації різними панами і мають о с о б и с т е підтвердження Його Моці Короля і речі Посполитої, то і я цим своїм панським словом д о д а ю разом зі с в о ї м и с п а д к о є м ц я м и

до п р и в і л е ї в ю р и с д и к ц і ї п о л ь с ь к о ї від к о р о л я Й о г о М о ц і с в я т о ї пам'яті Яна Казимира і Михаїла Першого цей свій привілей, якого разом з дружиною обіцяю дотримуватися замковими актами. Для цього заради більшої віри і певності я наказав притиснути печатку поруч з підписом власною рукою. Відбувалося у Станиславівськім замку дня 14 місяця січня року Божого 1677. Андрей Потоцький, Воєвода Київський, Анна Потоцька. Отже, М и , Йоан Третій Король Польщі, беручи до уваги попередньо згадану грамоту клопотанням В е л ь м о ж н о г о В о є в о д и і Генерала Київського про її схвалення, в в а ж а є м о , щ о ц ю г р а м о т у с л і д у х в а л и т и й у т в е р д и т и я к таку, щ о с п і в з в у ч н а з а к о н о в і за всіма пунктами, клаузулами, у м о в а м и і зобов'язаннями; а відповідно с х в а л ю є м о і підтверджуємо, постановляючи цією г р а м о т о ю , що п о п е р е д н я г р а м о т а м у с и т ь п о с і д а т и с и л у й міць вічної і н е п о р у ш н о ї т в е р д и н і ; а для більшої вірогідності цю грамоту, підписану Нашою рукою, скріпити підвісною королівською печаткою постановляємо. Дано у Варшаві на Генеральному Королівському Сеймі дня п е р ш о г о місяця квітня року Б о ж о г о 1677. А Н а ш о г о р о к у Правління і так далі. Підтвердження прав, яке служить Юрисдикції Вірменській Міста Станиславова. Йоан Король.

Додаток 2 Відповідь вірменської місько! ради на Директором Угорської губернії дня 2

питання, листопада

поставлені Паном 1773 року

1. Як називається тутешній ключ, як н а з и в а є т ь с я місто і скільки в н ь о м у д о м і в українсько-польських, а скільки вірменських? 2. До якої парафії належить ц е й ключ? 3. Хто є власником і за яким п р а в о м в о л о д а р ю є чи орендує, чи через заставу, чи спадково? 4. Це місто чи містечко? 5. Якщо г р о м а д я н и є п і д д а н и м и , то Короля чи дідича? 6. Скільки місто має б у р г о м і с т р і в , радних і яким п р а в о м к о р и с т у ю т ь с я цивільним і кримінальним? 7. До якого належать замку? 8. Якими полями володіють? 9 . Які в о д и м а є м і с т о ? 10. Скільки цехів? 1 1 . Чим торгують, з чого живуть і звідки беруть поживу? Д о 1-го. Т е п е р м і с т о н а з и в а є т ь с я С т а н и с л а в і в , а щ о б у л о п е р е д т и м , м а є з н а т и українсько-польська нація. Тепер ключ Станиславівський. Вірменських домів з г о с п о д а р е м є 38, домів удів і сиріт - 12. Порожніх вірменських д о м і в (деякі вже зайняті ж и д а м и , я к щ о в о н и заплатили за ґрунт) є 19. До 2-го. Парафія також Станиславівська. Належимо до своєї духовної парафії, оскільки м а є м о свій костел. А Станиславів належить до землі Галицької. До 3-го. Теперішньою власницею є Ясновельможна Коссаковська, каштелянова Камінська. До 4-го. Станиславів є тепер містом, а як називався перед т и м , то не знаємо, оскільки наші поселенці були запрошені с ю д и зі Сходу. До 5-го. Наша вірменська нація визнана вільним н а р о д о м , а не підданими. С у д и м о с я за с в о ї м з а к о н о м із вольністю апеляції. М а є м о на це п р а в о і від власників, і від короля. І м а є м о п р а в о вільно п е р е м і щ а т и с я . До 6 - г о . В н а ш о м у м а г і с т р а т і є 12 р а д н и х , а т р и н а д ц я т и й війт. В о н и м а ю т ь право судити цивільні справи, а щодо кримінальних, то засідають обидва м а г і с т р а т и в п р и с у т н о с т і п р е д с т а в н и к а від власника, а власник п і д т в е р д ж у є . До 7-го. Це місто належить Галицькому замкові. До 8-го. Наша вірменська нація не має ж о д н о г о поля і ніякими полями не к о р и с т у є т ь с я , нічого не сіє. Навіть н е м а де в и п а с т и н е щ а с н о ї к о р о в и . До 9-го. В о д и з обох боків міста небагато, а недалеко Б и с т р и ц я .

До 10-го. Цехів було колись д в а , але т е п е р вже о д и н п е р е н і с с я до Л и с ц я , а д р у г и й розпався, коли померли майстри. До 11 -го. А с в о ю торгівлю нація вірменська тут не веде, тож з а р о б л я є м о з р и з и к о м д л я ж и т т я у чужих краях, тут в к л а д а є м о в г о с п о д а р с т в о к о ш т и із з а р о б л е н о г о , а у б о г і живуть з того, що обслуговують. Р. Б. Ще п р а в о м призначені н а ш і й нації м л и н і поля, але т о г о ніколи не було і т е п е р нема, і н а ш а нація не має в тому жодної частки, тож узагалі н е м а де випустити пасти нещасну корову. Підписав війт Валеріан-Роско Богданович Друковано за відповіддю, з б е р е ж е н о ю в книзі вірменського суду 1 7 6 1 - 1 7 7 9 років у архівній збірці окружного суду Станиславова.

Додаток З Повний

перелік

тутешніх

громадян

купців

вірменської нації

Згідно з наказом керівництва губернії надати прізвища і торгові заняття кожного, хто т о р г у є с а м о с т і й н о чи п р о в а д и т ь спільну фірму, з н а ш о г о уряду за війтівства Йозефа Торосовича подається до новозміненого Львівського суду а в т е н т и ч н и й с п и с о к з п е ч а т к о ю д н я 21 квітня 1776 року Б о ж о г о т а к о г о змісту: Богдан і Ян де Стефан Богдановичі, рідні б р а т и , вже 12 років у т р и м у ю т ь спілку щ о д о волоських волів, віденських товарів, а щ о р о к у після п р о в е д е н о г о порахунку р о з р а х о в у ю т ь с я між с о б о ю й у к л а д а ю т ь н о в у спілку на н а с т у п н и й рік. О б м і н у із з а г р а н и ч н и м и к у п ц я м и не м а ю т ь і торгівлі в інших краях д е р ж а в и не ведуть; у ч а с т ю к о г о с ь о д н о г о без в і д о м а д р у г о г о в інших спілках не цікавляться і в таких випадках не відповідають один за одного. Ґжеґож К р е ч о н о в и ч кілька років т о р г у є в о л о с ь к и м и в о л а м и б е з спільників, зв'язків із з а г р а н и ч н и м и к у п ц я м и не м а є і не п р о в а д и т ь торгівлі в чужих землях. Каєтан Теодорович провадить с а м власну торгівлю волами, тобто з В о л о щ и н и веде транзитом через кордон до Силезії, сплачуючи на кордоні мито до скарбу Й о г о Цісарсько-Королівської М о ц і . Тепер має у стайнях коней на спілку з теперішнім н а ш и м станиславівським війтом Й о з е ф о м Т е о д о р о в и ч е м . Спілка закінчиться після продажу коней. Має в Угорщині спілку з тамтешнім громадянином Антонієм Гайвазовичем, а зі с в о ї м з я т е м м а є т р о х и віденських товарів у к р а м н и ц і , а ч а с о м привозить на продаж кільканадцять бочок вина. Ця спілка теж невдовзі закінчиться. Заорендував на власну о с о б у маленьке село, д а в ш и за нього певну суму, але тепер у ж е д у ж е з а в и н и в і й о г о в и г а н я ю т ь з в і д т и к р е д и т о р и . Ж і н к а п р о ніякі й о г о с п р а в и нічого не знає і до торгівлі не залучена. Міхал і Валеріан де Х р и с т о ф Богдановичі, рідні б р а т и , спілка між н и м и щ о д о волоських волів, а п р и нагоді і мультанських с в и н е й , ч и н н а вже кільканадцять років. Після закінчення к о ж н о г о року в з а є м н о р о з р а х о в у ю т ь с я , і я к щ о хочуть, то знову укладають спілку. Х у д о б у ведуть т р а н з и т о м ч е р е з к о р д о н і П о л ь щ у до Силезії, с п л а ч у ю ч и від неї м и т о д о с к а р б у Й о г о Ц і с а р с ь к о - К о р о л і в с ь к о ї М о ц і . Тут н і ч и м н е т о р г у ю т ь , а на В о л о щ и н і с п л а ч у ю т ь п о д а т о к від х у д о б и і к о н е й . У ч а с т ю о д н о г о п о м и м о д о з в о л у д р у г о г о в інших спілках не цікавляться і в таких в и п а д к а х не в і д п о в і д а ю т ь один за одного. Також із з а к о р д о н н и м и купцями не мають жодної векселевої к о р е с п о н д е н ц і ї . їхні ж і н к и п р о їхні с п р а в и нічого не з н а ю т ь і до торгівлі не залучені. Й о з е ф Т о р о с о в и ч від с в о г о імені с к у п о в у є к о н е й на великі с у м и , від ч о г о на кордоні платить мито до скарбу Його Цісарсько-Королівської Моці. Коней тримає в стайні на цій с т о р о н і і п р о д а є їх на ярмарках. А що не п р о д а в , то відводить д л я збуту за кордон. А тут не веде ж о д н о ї торгівлі. А в г у с т и н Т о р о с о в и ч , від с в о г о імені с к у п и в ш и н а В о л о щ и н і кільканадцять к о н е й , т р и м а є їх на стайнях на цій с т о р о н і , від чого платить до с к а р б у Й о г о ЦісарськоК о р о л і в с ь к о ї М о ц і . Н е п р о д а н у р е ш т у в і д в о д и т ь з а к о р д о н д л я з б у т у . Тут н е м а є ніякої торгівлі. Й о г о жінка не знає п р о ж о д н у й о г о справу. М и к о л а й Янович Цивадзох тут не веде жодної торгівлі, але на Волощині, с к у п и в ш и від с в о г о імені кільканадцять к о н е й і з а п л а т и в ш и з них до с к а р б у Й Ц К М , п р о д а є ї х н а я р м а р к а х . Тут н е п р о в а д и т ь ніякої т о р г і в л і .

Каєтан і Богдан де Л а з а р Богдановичі, рідні б р а т и , спілка між н и м и д і й с н а кільканадцять років, щ о р о к у вони розраховуються, я к щ о їм подобається, то відразу у к л а д а ю т ь н о в у спілку. З а й м а ю т ь с я п р и н ц и п о в о в о л о с ь к и м и в о л а м и , яких в е д у т ь т р а н з и т о м д о С и л е з і ї , с п л а ч у ю ч и м и т о д о с к а р б у Й Ц К М . Тут н е м а ю т ь ж о д н о ї торгівлі, у ч а с т ю о д н о г о без д о з в о л у д р у г о г о в інших спілках не цікавляться і в таких випадках не відповідають о д и н за одного. Якуб Антонович Болоз п р и в о з и т ь з турецького Д у н а ю осетрину. Часом с а м , а часом через компаньйона Хутлюбея Тисменицького. Мито сплачує на кордоні до с к а р б у Й Ц К М , о с е т р и н у п р о д а є в нас, а непродане вивозить за к о р д о н . Спілка з п о с е р е д н и к о м закінчується після збуту о с е т р и н и . Каєтан Донікевич і Якуб Аксентович не мають тут жодної торгівлі, тільки для спільного торгу їдуть до турецького Дунаю по осетрину з позиченими на купівлю г р і ш м и , з чого платять на кордоні до скарбу Його Цісарсько-Королівської Моці. Спілка між н и м и т р и в а є до часу в и п р о д а ж у с в о г о . Та о с е т р и н а п р о д а є т ь с я і в н а ш о м у краю, і в інших містах. Богдан Антонович Болоз торгує осетриною, привезеною з Дунаю. Наперед сплачує мито турецьке і волоське, а на кордоні платить до скарбу Й Ц К М . Ця о с е т р и н а п р о д а є т ь с я н а н а ш о м у б о ц і . А н е п р о д а н е він в и в о з и т ь з а к о р д о н і т о д і мусить постачати нею королівські комори. Трохи своїм коштом, а трохи з комісійних, отриманих на цю оборудку. Богдан Кречонович Сутор тут не торгує, тільки на В о л о щ и н і кількадесятьма клячами і кіньми спільно з лисецьким г р о м а д я н и н о м Каєтаном Агопсовичем. їхня спілка має закінчитися після п р о д а ж у турецьких коней. Від власного імені ввозить осетрину з турецького Дунаю, сплачує на кордоні мито до скарбу ЙЦКМ, продає о с е т р и н у в різних містах на цьому боці кордону. Захарія де Золтан Апкарович тут не має жодної торгівлі, тільки з турецького Д у н а ю п р и в о з и т ь рік з а р о к о м о с е т р и н у , п л а т и т ь з а неї м и т о д о с к а р б у Й Ц К М і п р о д а є її в різних містах на цій стороні кордону. Т е о д о р і Б е р н а р д де Д а в и д Б о г д а н о в и ч і , рідні б р а т и , тут не м а ю т ь і не в е д у т ь жодної торгівлі, тільки утримують спільно стада в Угорщині, за що платять к о м п е н с а ц і ю . Ця спілка чинна до цього року, але якщо с п о д о б а є т ь с я , будуть далі вести цю справу. її чинністю, однак, один перед одним не зобов'язується. Ґ ж е ґ о ж А н т о н і й о в и ч Т ш и ш е л я г т о р г у є т и м и к і н ь м и , які с а м к у п и в н а В о л о щ и н і . А р е ш т а тутешніх г р о м а д я н з а л и ш и л а с я без ніякої торгівлі. Ж и в у т ь тільки з а в д я к и н а з в а н и м к у п ц я м , які в и к о р и с т о в у ю т ь їх д л я різних своїх послуг. Й о з е ф Т о р о с о в и ч , війт нації вірменської у Станиславов!. Друкується за звітом, з б е р е ж е н и м у книзі вірменського с у д у за 1 7 6 1 - 1 7 7 9 р о к и у архіві о к р у ж н о г о суду Станиславова.

Додаток 4 Список

війтів

вірменської

нації у

Станиславов/'

1679 Аксентій Лазарович - 1 6 8 1 - 1 6 8 4 Ґжеґож Ромашкевич - 1685 Аксентій Л а з а р е в и ч - 1 6 8 7 - 1 6 8 8 Каспар Туманович - 1689 Якуб Гжегорович - 1 6 9 0 - 1 6 9 6 К а с п а р Т у м а н о в и ч - 1 6 9 7 - 1 6 9 8 Т е о д о р Б о г д а н о в и ч - 1699 С а м у е л ь Ісая Ґ ж е ґ о р о в и ч - 1700 Донік Антонович - 1701 Теодор Богданович - 1702 Донік Антонович - 1 7 0 3 1705 Захарія Р о м а ш к е в и ч - 1 7 0 6 - 1 7 0 9 Ісая Ґ ж е ґ о р о в и ч - 1 7 1 0 - 1 7 1 6 не в і д о м о 1 7 1 7 К р и ш т о ф Ц е т в а р л о в и ч - 1 7 1 9 К р и ш т о ф Якубович - 1 7 2 0 - 1 7 2 2 не в і д о м о 1 7 2 3 - 1 7 2 9 Криштоф Якубович - 1 7 3 0 - 1 7 3 5 не відомо - 1 7 3 6 - 1 7 3 9 К р и ш т о ф Якубович - 1740 Вартан Міколаєвич - 1741-1745 Міхал Амірович - 1 7 4 6 - 1 7 4 8 К р и ш т о ф Якубович - 1 7 4 9 - 1 7 5 0 Миколай Вартанович - 1 7 5 1 - 1 7 5 2 Міхал Амірович - 1 7 5 3 - 1 7 5 9 Миколай Вартанович - 1760 Ґжеґож Теодорович - 1761 Каєтан Теодорович - 1762-1766 Миколай Вартанович - 1767-1768 Авґустин Торосевич 1769-1770 Миколай Вартанович - 1771-1772 Йозеф Торосевич - 1773 ВалеріанРоско Богданович - 1 7 7 4 - 1 7 7 5 Миколай Вартанович - 1776 Йозеф Торосевич 1777 Богдан Стефанович Камінчанин - 1778-1786 Деодат-Христоф Богданович.

ПРИМІТКИ Ця книжка о п и р а є т ь с я на архівні матеріали, п е р е д о в с і м на судові книги — так з в а н і «Акти у п р и в і л е й о в а н о г о в і р м е н с ь к о г о п р а в а у С т а н и с л а в о в і »

років 1 6 8 1 -

1689 ( у бібліотеці Оссолінських рукопис 1359), 1 6 9 2 - 1 7 0 2 (рукопис Оссолінеуму ( Д а л і - р у к . Ос.) 1 5 9 0 ) , 1 7 0 3 - 1 7 0 9 ( р у к о п и с О с с о л і н е у м у 1 3 6 0 ) , 1 7 2 3 - 1 7 2 7 (рук. О с . 1361),

1 7 2 7 - 1 7 2 9 (Рук. Ос. 1 3 6 2 ) . 1 7 3 6 - 1 7 4 2 (рук. О с . 1 3 6 3 ) , 1 7 4 2 - 1 7 5 3 ( в архіві

міста С т а н и с л а в о в а ) , 1 7 6 1 - 1 7 7 9 ( в архіві о к р у ж н о г о суду в Станиславові). Окрім т о г о , ц и т у ю т ь с я так звані «Чорні книги», т о б т о кримінальні с п р а в и польськов і р м е н с ь к о с у д у в С т а н и с л а в о в і з 1 7 0 3 - 1 7 2 3 (рук. Ос. 1350), 1 7 3 8 - 1 7 5 1 (рук. Ос. 1351), 1 7 5 1 - 1 7 8 0 (в архіві міста С т а н и с л а в о в а ) років. Враховано

матеріал

актів

замку

землі

Галича

(в

так

званім

Архіві

Б е р н а р д и н с ь к і м у Л ь в о в і ) , архів в і р м е н с ь к о ї парафії у С т а н и с л а в о в і , де п о р у ч з метриками хрещень (1703-1783) і книгами записів померлих (1715-1827) міститься багатий рукописний матеріал і польський, і вірменський, про який згадує Фр. М а к л е р під час с в о є ї «вірменської» п о д о р о ж і 1925 року (див. й о г о «Rapport sur une mission scientifique en Galicie et a Bukovine» y Revue d e s Etudes A r m é n i e n n e s Vol. VII f a s c . 1 P a r i s 1 9 2 7 str. 1 - 1 6 0 ) . П р и в і л е ї н а ц і ї з б е р і г а ю т ь с я в а р х і в і м і с т а С т а н и с л а в о в а в к о п і я х к і н ц я XVIII століття і невідомі, за винятком о д н о г о , ні Барончеві, ні Ш а р л о в с ь к о м у . Публікую їх у п е р ш е за т е к с т о м , з б е р е ж е н и м у галицьких актах. Оригінал о д н о г о з привілеїв д и п л о м к о р о л я Я н а III м е н і в д а л о с я в і д н а й т и у б і б л і о т е ц і

у Львові. Загальне тло

вірменське відтворене за важливими творами Баронча, Бальзера, Громницького, Лозинського, Захарієсевича, Лехіцького і Януса. Окремі моменти історичного розвитку Станиславова п о д а ю на підставі висновків власних досліджень, зібраних у книжці «Станиславіе, історія покутської фортеці 1 6 6 2 - 1 8 1 2 років», яка власне друкується. Особливу сердечну подяку висловлюю священикові Кан.

Комусієвичеві,

вірменському парохові у Станиславові, за можливість доступу до збірок вірменської церкви, докторові К. Дес. Лоґесу зі Львова за д о п о м о г у у віднайденні д и п л о м а короля Собеського, реставраторові Б. Янусові зі Львова за ряд бібліографічних вказівок і за п е р е к л а д вступу з вірменської к н и ж к и П ш и з г і а н ц а . 1. Х а р а к т е р и с т и к а П о к у т т я і Галицької з е м л і у Л о з и н с ь к о г о « П р а в о м і л е в о м » ( Л ь в і в 1 9 0 4 ) , с т о р . 3 8 6 . Д и в . т а к о ж м о ю с т а т т ю «Як в и н и к а в С т а н и с л а в і е » у « К у р ' є р і С т а н и с л а в і в с ь к і м » за 1 9 2 8 рік. П р о Т и с м е н и ц ю і С н я т и и д и в . у Б а р о н ч а « Н а р и с історії вірмен» (Тернопіль, 1896), с т о р . 165, 172. 2. Про вірменську колонізацію на Покутті в т о м у ж творі Б а р о н ч а с т о р . 167, 154, 172,84,163,100. 3. Баронч, ц и т о в а н и й твір, с т о р . 167. Його ж «Пам'ятки міста Станиславова» (Львів, 1858), с т о р . 46. Д и в . вірменський о п и с п о д о р о ж і до Польщі отця Пшизгіанца «Dzanabarhortutium і Lehasdan» (Венеція, 1830), стор. 119, згідно з яким вірмени п р и б у л и аж з Ані. 4. Д а л ь ш и й в і д р і з о к вулиці В і р м е н с ь к о ї від ц е р к в и до в у л и ц і 3 Т р а в н я ( н и н і Грушевського) утворився

щ о й н о н а п о ч а т к у XIX с т о л і т т я . Д о т о г о т а м п р о х о д и л и

фортифікації і була «вірменська хвіртка».

Крім того, вулицею Вірменською

Тисменицького передмістя називалася вулиця Казимирівська (нині Мазепи), к о л и ш н я Б р у к о в а н а , д е в і д к і н ц я XVII с т о л і т т я с е л и л и с я б а г а т і в і р м е н с ь к і к у п ц і . 5 . Д и в . с т а т т ю «Як в и н и к а в С т а н и с л а в і в » у « К у р ' є р і С т а н и с л а в і в с ь к і м » з а

1928

рік. 6. Деталі звіту отця Підо п р о діяльність львівських театинів о п у б л і к о в а н и й у «Історичних джерелах» Павінського, том 2 (Варшава, 1876), стор. 3 1 , 35, 47, 53, 83. 7. Фундаційний акт у Баронча «Пам'ятки міста Станиславова», стор. 26. 8 . Щ е п е р е д с м е р т ю отця К л е м е н т а Галана ( п о м е р 1 4 т р а в н я

1876 року),

«Історичні джерела», том 2, стор. 45. 9. З г і д н о з Б а р о н ч е м К а м ' я н е ц ь т о д і п о к и н у л а 121 р о д и н а . Д и в . «Нарис історії», с т о р . 97. Див. й о г о ж « Ж и т т є п и с и славних вірмен» (Львів, 1856), с т о р . 100. Також Г р о м н и ц ь к о г о «Вірмени у Польщі» ( В а р ш а в а 1889), стор. 7 1 . 10. Баронч « Ж и т т є п и с и вірмен» с т о р . 87, 3 3 1 . 1 1 . Опублікував Баронч у «Пам'ятках міста Станиславова», с т о р . 30. Див. також додаток 1. 12. Баронч «Собеський і вірмени», стаття у Л і т е р а т у р н о м у щ о д е н н и к у (Львів, 1 8 5 4 ) . Д и в . Г р о м н и ц ь к и й , с т о р . 6 6 . Д и в . Х о в а н е ц ь « З і с т о р і ї п о л і т и к и Я н а III н а Б л и з ь к о м у Сході» у «Квартальнику і с т о р и ч н о м у » , т о м 4 0 - й з р о к у 1 9 2 6 . 13. Баронч «Пам'ятки міста Станиславова», с т о р . 1 5 . 14. Д и в . д о д а т о к 1. 15. Д и в . д о д а т о к 1. 1 6 . Л о з и н с ь к и й « Л ь в і в с ь к і п а т р и ц і ї і м і щ а н с т в о у XVI і XVII с т о л і т т я х » ( Л ь в і в , 1902), стор. 302. Громницький, стор. 63. 17. Так в в а ж а є Б а р о н ч у « П а м ' я т к а х м і с т а С т а н и с л а в о в а » , с т о р . 3 5 , і в « Н а р и с і історії», стор. 1 6 7 - 1 6 8 , і за н и м некритично подає Ш а р л о в с ь к и й у «Історичногеографічному огляді Станиславова» (Станиславів, 1887), стор. 59. 18. Текст 12-ти с т а т е й ц ь о г о с т а т у т у від 29 січня 1 7 0 3 р о к у п о д а в Б а р о н ч у «Пам'ятках міста Станиславова», с т о р . 66. 19. Про Карсунахпарів див. численні згадки в цитованих судових книгах; рукописи О с с о л і н е у м у 1360, с т о р . 28 - рук. Ос. 1 3 6 1 , с т о р . 3 6 5 , 4 3 7 - рук. О с . 1 3 6 2 , с т о р . 2, рук. Ос. 1363, с т о р . 9 2 - 9 3 , 1 7 0 , 4 9 0 - Архів міста Станиславова, р у к о п и с и 10-ти у з а п и с а х від 3 л и п н я 1743 - р у к о п и с и о к р у ж н о г о с у д у в С т а н и с л а в о в і , а р к у ш

467.

2 0 . Д и в . у Б а р о н ч е в и х «Пам'ятках м і с т а С т а н и с л а в о в а » , с т о р . 13. 2 1 . Д и в . рук. Ос. 1 3 6 3 , с т о р . 2, 2 0 7 - 2 0 8 - рук. арх. м. С т а н . 10 у з а п и с а х від 12 т р а в н я 1 7 4 4 та від 10 б е р е з н я 1748 - рук. арх. О к р у ж н о г о суду, а р к у ш 4 0 7 . 2 2 . З а п и с від 24 січня 1761 у с у д о в і й книзі о к р у ж н о г о суду. 2 3 . Рук. О с . 1 3 6 3 , с т о р . 2 0 8 . 2 4 . Д и в . с п и с о к вірменських війтів, п о д а н и й у д о д а т к у 4. 25.

Порівняння

дат

почергових

виборів

не

може

показати

нам

якусь

з а к о н о м і р н і с т ь . Так в в а ж а є Б а р о н ч у « Н а р и с і історії», с т о р . 1 6 8 . 26.

Процедуру

виборів

війтів

обов'язковий

ритуал

при

цьому

найхарактеристичніше визначив маніфест Богдановича і товариства, внесений до судових книг 12 лютого 1770 р. 2 7 . Рук. О с . 1 3 6 2 , с т о р . 1 9 2 . 2 8 . К н и г а в і р м е н с ь к о г о п р а в о с у д д я 161 року, з а п и с від 21 с і ч н я . 2 9 . Рук. О с . 1 3 6 1 , с т о р . 3 3 7 . Акт в и б о р і в від 1 4 січня 1 7 0 9 року, п і д ш и т и й д о с у д о в и х к н и г т о г о часу, д а є н а м м о ж л и в і с т ь о г л я д а т и с а м у техніку п р о ц е д у р и . Ц е чотиристорінковий аркуш, на якому вміщено кількадесят прізвищ Карсунахпарів на чолі з р а д н и м и . Біля п р і з в и щ а к о ж н о г о р а д н о г о з а н о т о в а н а р и с к а м и кількість відданих за нього голосів. Д и в . рук. Ос. 1360, с т о р . 436. В и б о р и о п и с у ю за з г а д к а м и , р о з п о р о ш е н и м и в різних судових книгах. 3 0 . Текст п р о т е с т у т а к и й : «Діялося в місті Станиславові д н я 15 січня року 1762. М и , ціле м і с т о і ціла г р о м а д а в і р м е н с ь к о ї нації, з г і д н о зі з в и ч а є м і в и д а н и м д а в н о

пактом, щоби з Найсвятішим духом і правом вибирати, вибрали собі війтом вельми п о в а ж н о г о М и к о л а я В а р т а н о в и ч а і в и з н а л и , щ о б и він б у в в і й т о м . Але він не захотів п р и й н я т и цих обов'язків і - як то п р и й н я т о - п р и й т и до уряду. Ми д у ж е п р о т е с т у є м о с у п р о т и н ь о г о . Бо т р и ч і п о с и л а л и з у р я д у по н ь о г о , а він ніяк не хотів п р и й т и . Тому протестуємо і маніфестуємо, зберігаючи за с о б о ю таке здорове право. Ян Стефанович Маршалек і підписи». Книги вірменського правосуддя 1761-1779, аркуш 162. 3 1 . М а н і ф е с т від 12 л ю т о г о і

відповідь В а р т а н о в и ч а від 14 л ю т о г о 1770 р. у

книгах вірменського правосуддя 1761-1779, стор. 4 6 7 - 4 7 0 . 32. Див. додаток 1. 33. У судових книгах

в і с і м д е с я т и х р о к і в XVII с т о л і т т я в ж е г о д і в і д н а й т и

кримінальні процеси. 3 4 . Рук. О с . 1 3 6 2 , с т о р . 1 9 1 - 1 9 2 . 3 5 . Баронч «Нарис історії», с т о р . 167, і Ш а р л о в с ь к и й , с т о р . 5 9 . 36. Ці зауваження порівняй із з а у в а ж е н н я м и Л о з и н с ь к о г о у

«Патріотизмі»,

стор. 276-277. 37. Додаток 1. 38. Див. факт поруки Ради Карсунахпарів за двох братів Ханадоровичів 21 квітня 1703 року в рук. Ос. 1360, с т о р . 28. 3 9 . Рук. О с . 1 3 5 9 , с т о р . 3 6 . Тут д о д а є м о т е к с т п р и с я г и Я н а Б о г д а н о в и ч а від 2 8 січня 1701

року: «Присягаюся Господові Богові В с е м о г у т н ь о м у у Трійці Святій

єдиному, що хочу бути вірним м і щ а н и н о м , покірним панові війтові, пановам р а д н и м і ц ь о м у м і с т о в і як т е п е р , так і п і з н і ш е , в д е н ь і вночі, а в а ж л и в і д л я м і с т а громадські таємниці обіцяю нікому не розголошувати. А якби хтось мав щ о с ь супроти Пана Війта,

панів Радних або міста всупереч п р а в д и , тому не хочу

д о п о м а г а т и , тільки його упосліджувати і р о б и т и те, що було би к о р и с н и м Містові і правді. А т о м у , хто щ о с ь н а г о в о р ю в а т и м е п о г а н о г о на уряд, я - як вірний м і щ а н и н - м а ю с у п е р е ч и т и . А я к б и т о г о н е міг, т о д і р о з п о в і в б и п р о в с е у р я д о в і . Д о п о м о ж і т ь мені у цьому, Господе Боже і

н е в и н н і с т р а ж д а н н я Х р и с т а Царя». Рук. О с . 1 5 9 0 ,

аркуш 899. 4 0 . Рук. О с . 1 3 6 2 , с т о р . 2 6 . 4 1 . Див. додаток 2. 42. Текст у Баронча «Пам'ятки міста Станиславова», с т о р . 36 4 3 . Рук. О с . 1 3 5 9 , с т о р . 2 9 4 4 4 . Б а р о н ч «Нарис історії вірмен», с т о р . 2 6 5 . 45. Див. Універсали Андрія П о т о ц ь к о г о від 24 квітня,

15 в е р е с н я 1669 р. у

замкових галицьких актах 166, 8 8 6 - 167, 1 3 5 4 - 1 3 5 5 . А також універсал Йозефа П о т о ц ь к о г о від 2 6 л ю т о г о 1 7 3 7 р о к у (Рук. О с . 1 3 6 3 , с т о р . 9 9 ) 4 6 . D ' А І е у г а с « L e s A n e c d o t e s d e Р о ї о д п е » ( A m s t e r d a m , 1 6 9 9 ) , т . 2 , str. 2 5 5 . 47. Пораховано

1704 року на вірменському синоді. Див.

Баронч «Пам'ятки»

стор. 66. 48. На візитації парафії Станиславівської з н а г о д и посвячення вірменської ц е р к в и 17 червня 1700 року. Баронч «Пам'ятки», с т о р . 6 5 . 49. Цитує

Баронч

у «Пам'ятках міста Станиславова», стор. 70, на підставі

міських львівських актів від 11 л и п н я 1 7 0 7 року. 50. Див. запис у книзі х р е щ е н ь латинської станиславівської парафії з року 1 7 0 7 . Рук. 1 , с т о р . 2 0 1 . Т а к о ж з а п и с з р о к у 1 7 1 8 у 2 - й к н и з і м е т р и к х р е щ е н ь п а р а ф і ї вірменської, стор. 24. 5 1 . Д р у г а книга х р е щ е н ь вірменської парафії, стор. 8. 5 2 . П р о к о н т р и б у ц і ї 1707 р о к у д и в . рук. Ос. 1360, с т о р . 3 5 0 , 5 7 , 5 8 , 6 8 , 6 9 . Перелік в т р а т від г р а б у н к у в л и п н і 1 7 0 9 р о к у в з а м к о в и х актах г а л и ц ь к и х , т. 2 0 4 , с т о р . 4 0 7 - 4 2 1 . Контрибуції 1716 у Б а р о н ч е в о м у «Нарисі історії», с т о р . 168. Також с к а р г а с е й м и к а г а л и ц ь к о г о в актах замку Галицького від 18 травня

1716.

Про

грабунки стад худоби див. лист Йозефа Потоцького до Сенявського зі Станиславова від 2 9 ч е р в н я 1716 р о к у (рук. Ч а р т о р и й с ь к и х 5 9 2 0 , н о м е р 3 1 , 147). 5 3 . Д е к р е т з а м к о в о ї комісії під к е р і в н и ц т в о м п а н а Бені від 2 б е р е з н я 1716 р о к у в рук. Ос. 1363, с т о р . 73 5 4 . Г р о м н и ц ь к и й , с т о р . 106 5 5 . У « С т а т и с т и ч н о м у щ о р і ч н и к у п р о м и с л у і т о р г і в л і к р а ю » ( Л ь в і в , 1 8 8 5 ) , рік 2 - й , з о ш и т 1-й, с т о р . 7 ( ц и т у є т ь с я з а Ш а р л о в с ь к и м , с т о р . 6 1 ) . 56.

З м і с т п р о х а н н я від 9 т р а в н я 1 7 3 6 року в рук. Ос. 1 3 6 3 , с т о р . 7 3 . Д е к р е т

з а м к о в о ї комісії під к е р і в н и ц т в о м П о к у т и н с ь к о г о від 25 ч е р в н я

1736 року (там

само, стор. 73-82). 57. Там само. В и п и с к а с п р а в с т о с о в н о сап'янного цеху в Барончевих «Пам'ятках Станиславова», стор. 89. 5 8 . Л и с т К р и в о к у л ь с ь к о г о д о Й о з е ф а П о т о ц ь к о г о в Нук. Ч а р т о р и й с ь к и х 2 1 3 , номер 128. Див. численні листи у тому ж рукописі. А передовсім лист Йозефа П о т о ц ь к о г о д о р о с і й с ь к о г о ф е л ь д м а р ш а л а М ю н і х а від с е р п н я 1738 року (там с а м о , н о м е р 149) 5 9 . Р у к о п и с и б і б л і о т е к и Я ґ е л о н с ь к и х 1 1 9 , 1-ша ч а с т и н а , с т о р . 2 7 , 3 3 60. У паперах Бені (бурштинські архіви, збережені в Оссолінеумі) зберігається в е л и к а пачка актів і рахунків, у к о т р и х д е т а л ь н о пораховані втрати н а с е л е н н я Покуття. 6 1 . До таких «валкових купців» н а л е ж а л и п е р е д о в с і м С у л т а н и і Богдановичі (Баронч «Нарис історії», с т о р . 169). Щ о д о пізніших років, д и в . Ш а р л о в с ь к и й , с т о р . 157,300. 62. У паперах вірменського костелу зберігається такий напис, зроблений на в у г і л ь н о м у к а м е н і : «D. О . M . S a n c t i s s i m a e G e n e t r i c i Ter B e a t a e C e l s . E x c e l l . I l l m u s J o s e p h u s P o t o c k i P a l . G e n . Terr. K i j o v i a e S u p r . E x e r c . R . D u x A u s p i c i i s , A r m i s , C o n s i l u i Ter. F e l i x B e n e d i c e n t e P e r i l u s t r i A n t o n i o M a ł a c h o w s k i S t a n i s l a o p o l i e n s i s C o l l e g i a t a e C a n o n i c o Lapidem, U r b e m , A n i m u m deponuit ad Plantas Virgineas 28 Mensis Mai A. Dni 1743». 6 3 . Текст у Баронча «Пам'ятки міста

Станиславова», стор.

105. - Оригінал,

скріплений п а п е р о в о ю печаткою, зберігається в архівах вірменської парафії. 64. Дату посвячення увічнює тодішня таблиця, вмурована над бічним входом костелу. її т е к с т п о д а є Б а р о н ч у «Пам'ятках м і с т а С т а н и с л а в о в а » , с т о р . 163, і з помилками

Пшигіянц.

65. У травні 1769. Див. книги вірменського правосуддя 1 7 6 1 - 1 7 7 9 років, аркуші 448-453. 66. Див. додаток 2. 67. Лист королівського

крайчого зі Львова

12 січня

1769

року в

книзі

вірменського правосуддя 1761-1779, аркуш 432. 68. Див. книгу вірменського правосуддя 1 7 6 1 - 1 7 7 9 років, а р к у ш 458. 69. Баронч «Пам'ятки міста Станиславова», стор. 169. 70. Див. «Інвентар міста Станиславова...

при мужах урядових квартальних і

канальних с п и с а н и й і в е р и ф і к о в а н и й в році Б о ж о м у 1770» (рук. Ос. 2 8 2 6 ) , о п и с и лютої зарази залишилися у записах цитованої судової книги, аркуш 480. 7 1 . Д и в . д о д а т к и 2 і 3. 7 2 . 1773 року в місті було 38 г о с п о д а р с ь к и х вірменських д о м і в , домів удів і с и р і т - 12, д о м і в порожніх а б о відданих ж и д а м - 19 (додаток 2 ) . 1776 року в місті було заледве 20 заможних вірмен станиславівських

дібр

налічує

(додаток 3). А вже вірменських

родин

1793 у

року інвентар

середмісті,

Т и с м е н и ц ь к о м у передмісті, п'ять на Галицькому. Разом - 102 р о д и н и (інвентар в архіві міста Станиславова), що за підрахунками Ш а р л о в с ь к о г о (стор. 163) с т а н о в и л о 5 1 0 о с і б . Так, я к з а н а й к р а щ и х ч а с і в г р о м а д и . 73. Ш а р л о в с ь к и й , стор. 152.

Житлова кам'яниця (арх. Ф.Януш) та будинок пошти (арх.Ян Кудельський) - власність родини Хованців

Готель «Уніон» та друкарня власність родини Хованців. Перший п'ятиповерховий будинок у місті (арх. Ф. Януш). 46

ЧЕСЛАВ ХОВАНЕЦЬ ПОЛЬСЬКИЙ ІСТОРИК СТАНИСЛАВІВСЬКИХ ВІРМЕН 1880 року до Станиславова з Тарнова приїхав 18-річний друкарсь кий челядник Станіслав Хованець, якому судилося стати засновником династії Хованців у нашому місті. Свою діяльність він розпочав у друкарні українця І. Данкевича. Працював успішно і вже 1883 року став керівником закладу. В 1886-му Фото з анкети для закордонного одружився з донькою І. Данкевича Сабіною. Невдовзі з допомогою тестя паспорта, 1928р. організував власну друкарню. Вже на d K y лл ст ' - вона вважалася найкращою в місті. Подружжя Хованців мало чотирьох синів: Вацлава (1887-1985) правника й економіста, бургомістра у 1924-35 роках, Тадеуша (1897-1940) вника к 1одР' ДРУ арні, Неслава (1899-1968) - історика і Владислава (1901інжене а іоі ~ Р - Вони продовжили справу батька, який передчасно помер 1910-го. Протягом 1909-13 років Хованці побудували великий комплекс кам'яниць з нинішніми адресами: вул. Незалежності, 4 (її орендував готель «Уніон»), Д. Вітовського, 19 (житловий), Січових стрільців, 15 (орендував поштамт). У підвалах будинку по вул. Незалежності власники розмістили новітню друкарню. Родина перед Першою світовою війною була другою в місті за рівнем заможності. Коли брати надмірно захоплювалися полонізаторством, українська преса намагалася нагадати, що в їхніх жилах тече й українська кров, щоправда, без особливого успіху. Ч. Хованець підготував низку публікацій, пов'язаних з історією Станиславівщини. 1928 року він з групою однодумців організував відому Історичну виставку міста Станиславова, опрацював її каталог. З його ініціативи в місті 1929-го на базі матеріалів виставки створили Покутський музей, який, у свою чергу, став основою нинішнього обласного краєзнавчого музею. Високу оцінку тогочасних польських істориків одержала книжка «Вірмени у Станиславові в XVII—XVIII століттях», яку в українському перекладі ми пропонуємо увазі читачів. Ч. Хованець 1931 року виїхав до Парижа, де працював хранителем фондів Польської бібліотеки. Під час Другої світової війни він воювавускладі польської армії у Франції, разом з військом побував у Англії. Після війни відбудовував Польську бібліотеку в Парижі, директором якої був до смерті. Похований у секторі для заслужених діячів на польському цвинтарі під Парижем. Михайло

Головатий

Реконструкція печатки уряду вірменської громади в Станиславові

Вірмени у Станиславові в XVIІ-XVI11 с т о л і т т я х За

редакції

Верстка Коректура

Ярослава Стефанії Лідії

Довгана

Шєремети Левицькоі

Підписано до друку 31.10.2008 р. Ф о р м а т 60x84/16. Гарнітура «Ргадтайса». Умови, друк. арк. 2,79.

ISBN

978-966-668-199-0 (№11) 9 7 8 - 9 6 6 - 6 6 8 - 1 4 9 - 5 (серія «Моє місто»)