Історія міста Станиславова by Watra

ББК63.3(4УКР)6 1-85

Історик і пластун Петро Ісаїв - перший український діаспорний історик Станиславова, з текстів якого довший час черпалася снага до життєвої борні, гоїлися рани душ емігрантів, які таким чином поверталися до Рідної Землі і рідного міста. Для автора як історика Станиславова більше важать не питання походження назви міста, його виникнення чи перші власники, а ті люди і події, які красномовно свідчать про українськість міста в межиріччі Бистриць. Місто Станиславів П. Ісаєва - дуже важливе соціоісторичне і культурне середовище функціонування українців як націїмістян, уже не нації руських селян із станиславівських оболоней, а саме як творців власної історії кінця XIX перших десятиліть XX ст. Адже станиславівські містяни П. Ісаєва усвідомлюють себе частиною великого європейського народу, який насильно роз'єднаний окупаційними режимами.

Підготовка до друку, у п о р я д к у в а н н я і примітки Зеновія Федунківа Наукове редагування тексту Івана Монолатія У виданні використані поштівки та ілюстрації з колекції Зеновія Жеребецького За редакції Ярослава Довгана Верстка Стефанії Шеремети Коректура Алли Журави, Лідії Левицької

С е р і я « М о є місто» д р у к у є т ь с я з а с п р и я н н я : Благодійної культурологічної фундації « Ц и н а м о н о в и й хрущ», п. Юрія Височанського, власника книгарні «Софія» (вул. Незалежності, 9) ТзОВ «Букініст», вул. Незалежності, 19, тел. 75-13-71

ISBN

978-966-668-179-2 ( № 10) 9 7 8 - 9 6 6 - 6 6 8 - 1 4 9 - 5 (серія «Моє місто»)

ІСТОРІЯ СТАНИСЛАВОВА ВІД «БАТЬКА ІСАЇ» ДЗЕРКАЛО-ПРИГАДКА П Р О ТЕ, КИМ МИ Є Коли ви з а п и т а є т е українця поза м е ж а м и рідної країни, як виглядає Україна, то як в и д у м а є т е , яку о т р и м а є т е відповідь? В м е н е , наприклад, п і с л я такого з а п и т а н н я в и р и н е о б р а з н а д п р у т с ь к о г о с е л а з його н и з е н ь к и м и в е р б о в и м и п л о т а м и і в и с о к и м и с о н я ш н и к а м и на м е ж а х к у к у р у д з я н и х полів і о б р и с и о к у т а н и х с и н я в о ю гір на д а л е к о м у горизонті. І н ш и м буде о б р а з у поліщука, інший - у с т е п о в и к а , а ще інший - у верховинця. А л е всі вони - Україна. Кожен з них з н а є таку Україну, де народився, виріс і провів більшість свого життя. І коли він любить цей закуток, цей «загумінок» - він л ю б и т ь у н ь о м у с в о ю Батьківщину, цілу Україну. Х т о с ь к а ж е , що він л ю б и т ь Україну, а л е д е к о м у б і л ь ш е п р и в ' я з а н н я д о с в о г о Пруту ч и Б и с т р и ц і , В о р с к л и чи Д е с н и - це сентиментальна загумінковість, а тому не надто міцне в нього коріння л ю б о в і до с в о є ї Б а т ь к і в щ и н и . Але чи с п а л о в а м на думку, що в с я Україна - це тисячі й тисячі таких «загумінків» - галицьких, в о л и н с ь к и х , подільських, п о л т а в с ь к и х , донбаських, кубанських і всіх інших? Мільйони українців, котрі ж и в у т ь у них, м о ж е , й не оглядали іншої України, крім тієї, я к у б а ч и л и щ о д н я , йдучи до праці чи п о в е р т а ю ч и с ь зі ш к о л и . Це п р а в д а , що «не стільки світа, що в вікні», а л е н а й к р а щ е з н а є м о в л а с н е той світ, котрий щодня б а ч и м о ч е р е з н а ш е вікно. Н а ж а л ь , українська історія свідчить, що свій власний світ дуже часто українці т а к і не могли б а ч и т и з в л а с н и х вікон - в с и л у в і д о м и х політичних о б с т а в и н окупації наших з е м е л ь ч и с л е н н и м и з а й д а м и . В п р о д о в ж століть українські т е р е н и входили до складу різних д е р ж а в . Трагічні політичні к а т а к л і з м и , ж о р с т о к е п р и г н і ч е н н я у к р а ї н с ь к о ї н а ц і о н а л ь н о ї культури і п е р е с л і д у в а н н я її д і я ч і в , х а р а к т е р н і д л я новітньої історії, п р и з в е л и до ш и р о к о м а с ш т а б н о ї еміграції українців. Т а к и м б у в початок д і а с п о р и н а ш о г о народу - р о з с і я н н я в різних країнах народу, вигнаного з Батьківщини чужинцями. Адже українська діаспора функціонувала в у м о в а х б е з д е р ж а в н о с т і і м е т о ю її с т о с о в н о Б а т ь к і в щ и н и було с п р и я т и у т в е р д ж е н н ю н е з а л е ж н о с т і України в с і м а можливими методами і ф о р м а м и . Українську діаспору м о ж н а розділити в часі на такі (до певної міри умовні) групи: трудову - національно ідентифіковану, а л е політично З

п а с и в н у (до неї н а л е ж и т ь п е р ш а х в и л я емігрантів кінця XIX - початку XX ст.; політичну - національно с в і д о м у і політично активну (це друга хвиля емігрантів, що постала між двома світовими війнами); інтелектуальну - змішану: національно свідому і політично активну, а л е п а с и в н у (інтегровану в чуже с е р е д о в и щ е з о з н а к а м и ч а с т к о в о ї а б о повної асиміляції). До неї належить т р е т я хвиля емігрантів (приблизно 1950-1980-ті рр.). К о ж н а з цих груп м а л а с в о ї об'єктивні і с у б ' є к т и в н і п е р е д у м о в и міграції, які і з а п р о г р а м у в а л и її історичну роль с т о с о в н о материкової Батьківщини. Трудова еміграція (будучи практично малоосвіченою і бідною) створила підґрунтя д л я подальшої політичної еміграції, а та с т а л а ґрунтом д л я інтелектуальної, яка с в о є ю ч е р г о ю була ф у н д а м е н т о м д л я незалежної Української д е р ж а в и . О т ж е , с т в о р и в с я н е п е р е р в н и й ланцюг д е р ж а в о т в о р е н н я в ч а с і : трудова еміграція - політична еміграція - інтелектуальна еміграція н е з а л е ж н а Україна. Одначе д у ж е в а ж л и в о проаналізувати еміграцію в просторі. С п і в с т а в л е н н я еміграції в просторі та часі показує, що наша діаспора виконувала щ о н а й м е н ш е два рівновеликі завдання: с т в о р ю в а л а передумови для незалежності України і творила інтелектуальний та духовно-культурний продукт світової цивілізації. І ще один цікавий в и с н о в о к - тяглість, н е п е р е р в н і с т ь , яка с п о с т е р і г а л а с я в ч а с і , з б е р і г а л а с я і в просторі у вигляді б е з п е р е р в н о ї хвилі. Так, я к щ о центром інтелектуальної і творчої думки у міжвоєнний період с т а є у к р а ї н с ь к а діаспора Ч е х о с л о в а ч ч и н и , то в п і с л я в о є н н и й ч а с е с т а ф е т а переходить до української діаспори Австрії і Німеччини, а в п о в о є н н и й ч а с - д о української діаспори С Ш А , К а н а д и і Ф р а н ц і ї . К р и л а т и й вислів Д ж о р д ж а С а н т а я н а «Ті, хто не п а м ' я т а є історії, не з н а т и м у т ь майбутнього» п і д к р е с л ю є головну р о л ь нашої д і а с п о р и трьох попередніх періодів - з б е р е ж е н н я історичної п а м ' я т і українського народу, а з н а ч и т ь її м а й б у т н ь о г о , її н е з а л е ж н о с т і . В і д о м о , що історичне д о с л і д ж е н н я п о ч и н а є т ь с я з д ж е р е л а . Тому перед кожним серйозним дослідником минувшини завжди стоїть п р о б л е м а в и я в л е н н я д ж е р е л . З р о з у м і л о , основний м а с и в документів до історії у к р а ї н с ь к о г о народу з б е р і г а є т ь с я в архівних с х о в и щ а х У к р а ї н и . В о д н о ч а с їхня в е л и к а кількість о с і л а з а м е ж а м и н а ш о ї Б а т ь к і в щ и н и . С е р е д емігрантів б у л о н е м а л о таких, хто з а б и р а в із с о б о ю на чужину матеріали (офіційні документи, л и с т у в а н н я , фамільні п а п е р и ) , що с т о с у в а л и с я н а с а м п е р е д їхніх родин, а л е в о д н о ч а с були д ж е р е л а м и з політичного, економічного, наукового і культурного життя нашого народу. В с е ж и т т я т а м , н а еміграції, українців н е покидала д у м к а , щ о б написати спогади про с в о є ж и т т я , а о с о б л и в о про працю і д о с я г н е н н я в і м ' я України, яку вони о м р і я л и . Ч а с т о , м а б у т ь , у вільні хвилини, вони л

сідали й писали про п е р е ж и т е . Складали записані сторінки паперу до шухляди, а л е до їхнього в и д а н н я ч а с т о не доходило. М и н а л и р о к и , а вони б о я л и с я , що не здійснять с в о ю мрію. Було щораз м е н ш е наснаги. Тому сьогодні не м о ж н а не з а х о п л ю в а т и с я н а ш и м и з е м л я ц т в а м и , товариствами, об'єднаннями, спілками, особливо Центральними Комітетами Рогатинщини, Дрогобиччини, Золочівщини, Бережанщини, Рудківщини та К о м а р н о ю , К о л о м и й с ь к о ї з е м л і , С т а н и с л а в і в щ и н и й інших історичних українських теренів, які далеко поза м е ж а м и своїх рідних з е м е л ь т в о р и л и таку велику, патріотичну і конче потрібну д л я майбутніх поколінь літературу, котру в ж е в майбутньому перечитають, і д і з н а ю т ь с я звідкіль за походженням їхні б а т ь к и , діди та прадіди. Т а к у 1950-1990-х роках з ' я в и л и с я д р у к о м поважні фоліанти історикомемуарних збірників і с т а т е й про недавнє минуле, з яких ми дізналися об'єктивну правду про наші м а л у і велику Батьківщини. О с ь л и ш е д е я к і з н и х : « Н а ш Л ь в і в : Ювілейний збірник 1252-1952 рр.» (1952), «Угнівта Угнівщина. Історико-мемуарний збірник» (1960), «Над П р у т о м у лузі... К о л о м и я в спогадах» (1962), « Т е р е б о в е л ь с ь к а з е м л я : і с т о р и ч н о - м е м у а р н и й збірник» (1968), « Ш л я х а м и золотого Поділля: регіональний збірник Тернопільщини» (1970), « Б у ч а ч і Б у ч а ч ч и н а : і с т о р и ч н о - м е м у а р н и й збірник» (1972), «Дрогобиччина - з е м л я Івана Ф р а н к а » (1973, 1978, 1986, 1997), «Чортківська округа: історичном е м у а р н и й збірник Чортківської округи. Повіти: Чортків, Копичинці, Б о р щ і в , Заліщики» (1974), «Альманах Станиславівської з е м л і . Збірник матеріялів до історії С т а н и с л а в о в а і С т а н и с л а в і в щ и н и » (1975, 1985), «Городенщина: і с т о р и к о - м е м у а р н и й збірник» (1978), « З б а р а ж ч и н а : збірник с п о м и н і в , с т а т т е й і матеріялів» (1980), «Підгаєцька з е м л я : і с т о р и ч н о - м е м у а р н и й збірник» (1980), « Ш л я х а м и золотого Поділля: Тернопільщина і С к а л а т щ и н а » (1983), « З б о р і в щ и н а : над б е р е г а м и Серету, Стрипи і Золотої Л и п и . Історично-мемуарний збірник» (1985), «Надбужанщина: Сокальщина, Радехівщина, Камінеччина, Х о л м щ и н а і Підляшшя» (1986), « К о л о м и я й К о л о м и й щ и н а . Збірник с т а т е й і с п о м и н і в про н е д а в н є м и н у л е » (1988), « Р о г а т и н с ь к а з е м л я » (1989), « С т р и й щ и н а . І с т о р и ч н о - м е м у а р н и й збірник» (1990), « Ж о в к і в щ и н а : історико-мемуарний збірник» (1995), « Б е р е ж а н с ь к а з е м л я : історичном е м у а р н и й збірник» (1998). Ці та інші книжки наші співвітчизники клали на с т о л и українських хат у в с е с в і т н ь о м у р о з п о р о ш е н н і як найцінніший с к а р б . І з а л и ш а л и с в о ї м д і т я м - як т а л і с м а н і заповіт. «В н а с досі не б у л о , чи м а й ж е не б у л о таких книг про о к р е м і наші з е м л і - а різні окупанти у своїх виданнях п р е д с т а в л я л и ці з е м л і як «свої» ( п о л ь с ь к і , німецькі, чи т е п е р «русскі»). З у в а г и на т о т а л ь н е нищення о з н а к українства д в о м а останніми окупантами та події Другої 5

світової війни поставала загроза, що цілий світлий період відродження Західної України між д в о м а війнами - цілий е т а п готування до «другої» дії в и з в о л ь н и х з м а г а н ь - міг п р о п а с т и . Вкінці, книга, як о с ь н а ш а , була потрібна політичній еміграції, як дзеркало-пригадка про т е , хто м и , чого ми тут і які наші з а в д а н н я ; н а ш и м н а щ а д к а м - д л я пізнання, хто в о н и , чиї діти, к и м , за що закута країна їхніх батьків. Історикам - як д ж е р е л о д л я студій», - ч и т а є м о у « П і с л я м о в і » до п е р ш о г о т о м у «Альманаху Станиславівської землі». О т о ж науковці української діаспори і просто наші співвітчизники, які о п и н и л и с я поза м е ж а м и рідного краю не з власної волі, с т в о р и л и багато важливих наукових досліджень на т е м и історії своїх «Україн», що витримали і с п и т ч а с о м . їхньою провідною думкою була така: попередні і м п е р с ь к і наукові традиції ( п е т е р б у р з ь к о - м о с к о в с ь к а , в і д е н с ь к а , в а р ш а в с ь к а ) с п о т в о р ю в а л и а б о навіть з у м и с н е ф а л ь с и ф і к у в а л и с п р а в ж н ю історію українського народу та його державних утворень. Це в с в о ю чергу призводило до деформації історичної пам'яті українців, з а в а ж а л о ї м у с в і д о м и т и с е б е о к р е м о ю н а ц і є ю . Ліквідація таких перекручувань ч е р е з публікацію історико-мемуарних збірників і б у д е почасти означати відновлення історичної справедливості і позитивно вплине на націотворчий процес української спільноти. З а к о н о м і р н о , що праці істориків української д і а с п о р и не д а в а л и п р я м и х і п е р е к о н л и в и х відповідей на з а п и т а н н я про т е , що з н а м и т р а п и л о с я у с о в є т с ь к і ч а с и . В и в ч а т и з а к р и т е с у с п і л ь с т в о б е з архівів б у л о н е м о ж л и в о , а доступу до них зарубіжні науковці не м а л и . К р і м того, д л я о б ' є к т и в н о ї оцінки с о в є т с ь к о г о минулого ї м н е в и с т а ч а л о досвіду ж и т т я в з а к р и т о м у с у с п і л ь с т в і . М о ж н а с к а з а т и навіть так: д и в л я ч и с ь на с о в є т с ь к е м и н у л е , вони впритул його не б а ч и л и . Я к щ о у к р а ї н с ь к а історія в діаспорі р о з в и в а л а с я м е н ш е - б і л ь ш е н о р м а л ь н о , контактуючи зі с в і т о в о ю історією, та насправді історики д і а с п о р и не могли ліквідувати цю і з о л ь о в а н і с т ь української історії, а т и м б і л ь ш е в п и с а т и у к р а ї н с ь к у історію в с в і т о в у т о м у , щ о б у л и істориками д і а с п о р н и м и . Б о л ю д и , позбавлені коріння, н е с п р о м о ж н і об'єктивно оцінювати суспільні я в и щ а , на відміну від тих, хто ж и в и т ь с я благодатним в п л и в о м рідної нації-держави. О т ж е , йдеться про цілком п е в н е с т а в л е н н я до істориків із Заходу, а не тільки про їхню нібито н е д о с т а т н ю о з н а й о м л е н і с т ь з ф о н д а м и місцевих архівів, на яку т а к полюбляють указувати вітчизняні історики. Чи варто нагадувати думку авторитетних науковців, що сьогодні на часі д е щ о інші у я в л е н н я про д о с в і д діаспорних спільнот: гібридність нині п р и й н я т о в и з н а в а т и альтернативою до світу стабільних національних ідентичностей, етнічну і д е н т и ч н і с т ь - а л ь т е р н а т и в о ю до н а ц і о н а л ь н о ї с в і д о м о с т і , а «номадизм», я к у в а ж а ю т ь , поволі руйнує гегемонію нації-держави.

Інколи в и к л и к а є подив, чому, м а ю ч и в закордонні діаспору, ті ж Наддніпрянщина, Чернігівщина, Полтавщина або ж Дніпропетровщина чи З а п о р і ж ж я не с п р о м о г л и с я хоча б за період понад п'ятнадцятилітньої н е з а л е ж н о с т і України видати б о д а й один н а р и с т а м , поза м е ж а м и Б а т ь к і в щ и н и , про свій рідний край... В а ж к о т р а к т у в а т и історію С т а н и с л а в о в а як одну з найголовніших з-поміж регіональної (такої собі «прикарпатської» чи навіть галицької) м и н у в ш и н и , з а р о д ж е н н я і розвиток ж и т т я на теренах сучасного ІваноФ р а н к і в с ь к а , вплітаючи в неї історіософію, гуманістичні з н а н н я , інші духовні цінності. Але ж д л я декого з наших сучасних краєзнавців існує ж а г у ч а п о т р е б а в цьому, хоч з якого боку п о д и в и т и с я . Багато станиславівських істориків й івано-франківських краєзнавців з в е р т а л о с я д о т е м и історії не/рідного м і с т а . Ц е в о н и в п р о д о в ж принаймні с т а п ' я т д е с я т и останніх років с а м о в і д д а н о і плідно н е с л и с в о ю працю на вівтарі їхніх національних історичних наук, наповнену колосальним матеріалом, досвідом і уроками, цінним методологічним і н с т р у м е н т а р і є м . їхні з у с и л л я , в з я т і в к о м п л е к с і , м а ю т ь н е з а м і н н е з н а ч е н н я не тільки д л я о с я г н е н н я м и н у л о г о С т а н и с л а в о в а , а й д л я кращого розуміння сучасності та обріїв майбутнього ІваноФ р а н к і в с ь к а . Бо мало минуле і с у ч а с н е осягнути, головне - вказати на майбутнє. До модерної станиславівської історіографії були залучені не л и ш е окремі о с о б и , групи, що м а т е р і а л і з у в а л и історичну свідомість містян у вигляді з а п и с і в мандрівників, хронік, спогадів, наукових п р а ц ь , матеріалів наукових конференцій, періодичних в и д а н ь , а й наукові у с т а н о в и , інститути, кафедри, т о в а р и с т в а в у ж е незалежній Україні та за її м е ж а м и . В с і вони о т р и м а л и н а л е ж н у оцінку. Не знехтувані й такі ф о р м и історичних у я в л е н ь і з н а н ь , я к у с н а і о б р я д о в о - з в и ч а є в а народна творчість, міфологія, що є ф а н т а с т и ч н о - п о е т и ч н и м в і д о б р а ж е н н я м дійсності нашого м і с т а і с т а в л е н н я м м і с т я н до неї, леґенди,перекази. І о с ь назрів ч а с ще б і л ь ш е приділяти увагу п р а ц я м української д і а с п о р и , в и д а в а т и найкращі з них, р о б и т и з а у в а ж е н н я та відповідні к о м е н т а р і . А д ж е вона на відміну від офіційних с о в є т с ь к и х науковців мала більшу свободу висловлюватися і зробила вагомий внесок в історичне к р а є з н а в с т в о . Д л я істориків метрополії та провінцій тоталітарного С о в є т с ь к о г о С о ю з у цей в к л а д був с в і ж и м с т р у м е н е м , котрий п р о с о ч у в а в с я у затхлу а т м о с ф е р у с о в є т щ и н и . Б о українську к р а є з н а в ч у літературу ще недавно (якихось 20 років тому, а це навіть не краплина з погляду вічності і Кліо) видавали л и ш е з дозволу цензури, а т о м у вона була гладенькою, солідарною, з в и ч н о ю , н е п р и м х л и в о ю і нескандальною, тобто такою, « я к т р е б а » . . . 7

З а з в и ч а й с т в е р д ж у ю т ь , щ о діячі діаспори - з а в ж д и найшанованіші люди с е р е д співвітчизників на своїй історичній Батьківщині. В ж е навіть не дотепно к а з а т и , що кожна л ю д и н а є д и т я м с в о г о часу. Наш сьогоднішній автор Петро Маркіян Ісаїв (1905-1973), у к р а ї н с ь к и й і с т о р и к , журналіст, в и д а в е ц ь , педагог, п л а с т у н , г р о м а д с ь к и й діяч української д і а с п о р и , т е ж не уникнув с в о є ї долі, в н а у к о в о м у а с п е к т і гідно п р е д с т а в и в ї ї н е з а н о т а р і а л ь н и м ч и з а п о т и л и ч н и м м е т о д о м , н а н и з у ю ч и події з а п о д і я м и , ф а к т и з а ф а к т а м и та ф і к с у ю ч и оцінки судців с т а н и с л а в і в с ь к о ї історії. А т а к , як м о ж н а з р о з у м і т и , ч и т а ю ч и його історичну розвідку «Історія м і с т а С т а н и с л а в о в а » , опубліковану в «Альманасі С т а н и с л а в і в с ь к о ї з е м л і » : так б у л о , а т а к м у с и л о було б у т и ; та ч о м у цього не с т а л о с я ? А це в ж е історичний аналіз вищого класу. З в и ч а й н о , м о ж н а д и с к у т у в а т и з н и м та іншими науковцями діаспори, які інколи політизували свої розвідки, допускали неточності аргументів. Проте не м о ж н а з а п е р е ч у в а т и того, що за складних у м о в з ч и с т о ю с о в і с т ю в о н и , з б а г а ч у ю ч и історичну науку, постійно піддавали критиці ф а л ь с и ф і к а т о р і в минулого нашого народу та його історичних міст. З о к р е м а це с т о с у є т ь с я С т а н и с л а в о в а й українського національного ж и т т я в ньому. К о л и з ' я в и в с я д р у к о м п е р ш и й т о м історико-мемуарного збірника «Альманах С т а н и с л а в і в с ь к о ї землі», виданий у діаспорі о б ' є д н а н и м и з у с и л л я м и З е м л я ц т в а Станиславівщини і Центрального Станиславівського Комітету, П. Ісаїв у ж е два роки, як відійшов у З а с в і т и . Відомо, що статті до цього збірника п и с а л и с я в різний ч а с , о с о б л и в о в першій половині 1960-х і до початку 1970-х років, а т о м у цілком м о ж л и в о , що частина авторів так і не побачила на власні очі о ш а т н и й і претензійний (у п о в н о м у розумінні) фоліант у 959 сторінок, я к и й с т а в XXVIII т о м о м відомого «Українського Архіву» Наукового Товариства імені Ш е в ч е н к а . У « П е р е д м о в і » д о в и д а н н я 1975 р . з а з н а ч а л о с я : « В и д а н н я А л ь м а н а х а в и м а г а л о б а г а т о труду, з у с и л ь і к о ш т і в , щ о ї х д а л и Станиславівські З е м л я к и , я к и м і належить за це щира й велика подяка. З а в д а н н я його б у д е с п о в н е н е , я к щ о майбутні історики з н а й д у т ь в А л ь м а н а х у потрібний їм м а т е р і я л д л я наукової історії н а ш о ї З е м л і і я к щ о д л я С т а н и с л а в і в ц і в відкриється в нашій книзі хоч ч а с т и н а їхньої м о л о д о с т и , ї х н ь о г о ж и т т я і їхньої дії н а с л а в у н а ш о ї ш и р ш о ї Б а т ь к і в щ и н и - С о б о р н о ї України». Як відомо з біографії П. І с а є в а , з н а ш и м м і с т о м його п о в ' я з у в а л и роки н а в ч а н н я у С т а н и с л а в і в с ь к і й українській гімназії, а також пластування в курені імені Гетьмана Івана М а з е п и , в яких п р о м и н у л и одні з найцікавіших сторінок ж и т т я . В в а ж а ю т ь , що в поважному віці людина більше свідомо пам'ятає свої дитячі та юнацькі роки, роки змужніння, а роки, коли приходить неминуча старість, з г а д у ю т ь с я д о с и т ь фрагментарно. Д у м а ю , що це й с т а л о 8

певним сигналом для нашого автора - поштовхом розібратися в історії міста, в якому він змужнів і яке прилучило його до освіти й українського громадського життя. Цілком можливо, щ о П . Ісаїв не надто р о з б и р а в с я в тонкощах станиславівської історії, однак щиро хотів її відтворити, к о р и с т у ю ч и с ь історичним досвідом нашого народу і науковими розвідками свого часу. Однак цілком новою тут виступала українськість Станиславова, якої часто і, гадаю, цілком свідомо краєзнавці-неукраїнці уникали, а то й відверто фальсифікували їх. Бо за в и с л о в о м одного з а в т о р і в «Альманаху...» ще на п о ч а т к у XX ст. « у к р а ї н с ь к е ж и т т я в Станиславові було дуже кволе, а людей, що сміли с е б е називати українцями, можна було почислити на пальцях одної руки». Тому д л я П . І с а є в а я к історика С т а н и с л а в о в а б і л ь ш е в а ж а т ь н е питання походження назви міста, його виникнення чи перші власники, а ті л ю д и і події, які к р а с н о м о в н о свідчать про м і с ц е і роль українців в історії м і с т а в межиріччі Б и с т р и ц ь , т а к о г о с о б і « П о к у т с ь к о г о В а в и л о н у » , в я к о м у було в с е - від етнічних менталітетів й своєрідних ґето до о с о б л и в и х станиславівських анекдотів і кухарських приписів. А н а й г о л о в н і ш е - т у т були станиславівські українці. С а м е вони творили н а ш у і с т о р і ю . У розвідці П. І с а є в а п р о ч и т а є м о про С т а н и с л а в і в ф а к т и ч н о від н а д а н н я м і с т о в і н и з к и п р а в і п р и в і л е ї в А н д р і є м П о т о ц ь к и м у 1662 р. й до 27 л и п н я 1944 р. - н о в о ї р о с і й с ь к о більшовицької з а й м а н щ и н и , яка поза с у м н і в о м принесла і закінчення нацистського панування у місті і встановлення совєтської адміністрації, я к а п р о т р и в а л а аж до 1991 р. Поза деякими інформаціями про праісторичні часи станиславівської історії й княжі ч а с и з н а й д е м о тут цікаві відомості про козаків гетьмана Івана М а з е п и в С т а н и с л а в о в і , перебіг « В е с н и народів» 1848 р., перших у к р а ї н с ь к и х послів і с п р а в у с к а с у в а н н я панщини, «Руських стрільців» в С т а н и с л а в о в і , особливості «баденівських виборів» і перші хліборобські с т р а й к и . О п и с у є а в т о р і українське духовне і г р о м а д с ь к е ж и т т я , місце і роль станиславівських єпископів Ю. С а с - К у ї л о в с ь к о г о , пізнішого М и т р о п о л и т а , Слуги Б о ж о г о А. Ш е п т и ц ь к о г о , Б л а ж е н н о г о м у ч е н и к а Г. Х о м и ш и н а , г е н е р а л ь н о г о вікарія о. В. Ф а ц і є в и ч а у релігійному поступі станиславівських містян. Д у ж е в а ж л и в о , що П. Ісаїв не с о р о м и т ь с я п о к а з а т и , я к и м ч и н о м і коли місцеві українці п е р е й ш л и той умовний рубікон передмістя і вступили на територію справжнього, а не уявного Станиславова. С п р и я л и цьому українські церкви й парохії, ш к о л и т а в и д а в н и ц т в а , які с т а н о в и л и о с н о в у у к р а ї н с ь к о г о громадського ж и т т я міста. В а ж л и в о , що тут ми п о б а ч и м о й українські о р г а н і з а ц і ї - від п р о с в і т я н с ь к и х д о п л а с т о в и х , котрі, н е з н а ю ч и про це, г о т у в а л и у к р а ї н с ь к у націю до походу за н е з а л е ж н і с т ю . 9

У к р а є з н а в ч і й концепції П. І с а є в а трикутник « Ц е р к в а - Г р о м а д а Ш к о л а » - найважливіші чинники українського ж и т т я С т а н и с л а в о в а . Д у ж е важливо, що в текстах П. Ісаєва знайдемо об'єктивну і н ф о р м а ц і ю про п р о г о л о ш е н н я і с т а н о в л е н н я д е р ж а в и західних у к р а ї н ц і в - З У Н Р у С т а н и с л а в о в і 1918-1919 pp. До речі, н а ш а новітня д е р ж а в н і с т ь , на ж а л ь , не була т р и в а л а і не проіснувала, як нині модно в в а ж а т и , (на е м і г р а ц і ї ) а ж д о 1923 р . З а т а к о ю л о г і к о ю м о ж н а , наприклад, у я в л я т и , що У Н Р проіснувала аж до 1991 p., коли останній Президент «УНР в Екзилі» (себто на вигнанні) склав свої повноваження п е р е д п е р ш и м П р е з и д е н т о м України. В і д ш у к а є м о у дослідженні історика й розповідь про нелегкі ч а с и д л я українців міста за доби польської з а й м а н щ и н и м і ж в о є н н я . А далі - п е р ш а б і л ь ш о в и ц ь к а , м а д я р с ь к а і н а ц и с т с ь к а окупації, а відтак друга с о в є т с ь к а н е в о л я описані п р а в д и в о , а т о м у й с т р а ш н о . На мій погляд, місто С т а н и с л а в і в П. І с а є в а - д у ж е в а ж л и в е соціоісторичне і культурне с е р е д о в и щ е функціонування українців як нації м і с т я н , у ж е не нації руських с е л я н ізстаниславівських о б о л о н е й , а с а м е як творців власної історії кінця XIX - перших д е с я т и л і т ь XX ст. А д ж е с т а н и с л а в і в с ь к і містяни П . І с а є в а у с в і д о м л ю ю т ь с е б е ч а с т и н о ю великого є в р о п е й с ь к о г о народу, який насильно р о з ' є д н а н и й окупаційними р е ж и м а м и . Ці д у м к и м о ж н а п р о д о в ж у в а т и й далі. А л е не потрібно. Х т о в м і є ч и т а т и над р я д к а м и - той з р о з у м і є . . . З р о з у м і є і п о ш а н у є р о з д у м и «Батька Ісаї», як ч а с т о називали П. Ісаєва його пластуни, і те д з е р к а л о пригадку про т е , ким ми є. О т ж е , сьогодні історик П. Ісаїв п о в е р т а є т ь с я до свого Станиславова і т е п е р і ш н ь о г о І в а н о - Ф р а н к і в с ь к а . Н е з в а ж а ю ч и на т е , що прах його с п о ч и в а є в з а о к е а н с ь к і й далечіні, він - біля прахів с о т е н ь відомих і т и с я ч невідомих українців, котрі б о р о л и с я з а н е з а л е ж н у Українську д е р ж а в у і ч а с т и н о ю яких нині ми є. С ь о г о д н і П. І с а ї в - п е р ш и й український діаспорний історик С т а н и с л а в о в а , з текстів якого д о в ш и й ч а с ч е р п а л и снагу до життєвої борні, гоїлися рани д у ш емігрантів, які т а к и м ч и н о м п о в е р т а л и с я д о Рідної З е м л і . Сьогодні ми ч и т а є м о українську історію Станиславова, яку написав український історикдіаспори. Іван Монолатій

ВІД УПОРЯДНИКА Н а у к о в о - п у б л і ц и с т и ч н а розвідка д о к т о р а ф і л о с о ф і ї , історика, публіциста, педагога і громадського діяча Петра І с а є в а «Історія міста С т а н и с л а в о в а » написана спеціально для першого тому регіонального збірника «Альманах Станиславівської землі», виданого у 1975 р. у С Ш А . Автор працював над нею впродовж 1965-1970 р. на основі документів власного архіву та матеріалів, зібраних еміґрантами-українцями. Яка ж цінність «Історії міста С т а н и с л а в о в а » і чому о б ' є д н а н н я « М о є місто» р е к о м е н д у в а л о її до друку о к р е м о ю к н и ж к о ю ? В п е р ш у чергу, вагу цієї праці в и з н а ч а є т е , що н а п и с а в її ф а х о в и й історик, я к и й , на відміну від творців подібних праць, розумів хід історичного процесу й роль о с о б и в історії та й з р е ш т о ю в молоді роки с а м б у в приче т ний до т в о р е н н я цієї історії. А в т о р н а м а г а в с я прослідкувати причиннонаслідкові з в ' я з к и і подав усі події в хронологічному порядку. По-друге, в а ж л и в о , щ о П . Ісаїв п и с а в н е сухим раціональним с т и л е м , д е л и ш е н а г р о м а д ж у ю т ь с я історичні події, а ж и в о ю м о в о ю публіциста, т о м у його р о б о т у л е г к о с п р и й м е ч и т а ч б у д ь - я к о г о віку. І т р е т є . Чи не н а й в а ж л и в і ш е т е , що автор подає в о с н о в н о м у історію не русинської м о с к в о ф і л ь с ь к о ї , а української громади, що не р о б и в до нього ніхто. В дослідженні з р о б л е н і в и с н о в к и про т е , що місто з а к л а д е н о на українській етнічній території, а л е , н е з в а ж а ю ч и на всі к а т а к л і з м и і перипетії історії воно було, є і б у д е у к р а ї н с ь к и м м і с т о м . П о - ч е т в е р т е , п е р е в и д а н н я «Альманаху...», я к е г о т у є т ь с я у видавництві « Л і л е я - Н В » , б у д е дороге, а книжечку П. І с а є в а про місто м о ж н а б у д е придбати за помірну ціну. Р а з о м з багатьма факторами, які позитивно характеризують роботу П. Ісаєва, слід відзначити, що автор не м а в можливості с к о р и с т а т и с я потрібними д ж е р е л а м и , які з а л и ш и л и с я на батьківщині, тому м а є місце деяка обмеженість. Але бракджерельноїбази П. Ісаїв сповна компенсував об'єктивністю та оцінкою подій і фактів з позицій історизму. Н а й б і л ь ш е п е р ш о д ж е р е л , наукових с т а т е й , публікацій про Станиславів передав П. Ісаєву колишній редактор газети « С т а н и с л а в і в с ь к і вісті» Іван С т а в н и ч и й . П і д ч а с н а ц и с т с ь к о ї окупації о с т а н н і й з а в і д у в а в в е л и к о ю з б і р н о ю б і б л і о т е к о ю в місті й т о м у з н а й ш о в багато згадок про місто в українських, німецьких і польських 11

д ж е р е л а х - ж у р н а л а х , альманахах, монографіях, часописах. Щ о б вони не потрапили до більшовиків, які такі матеріали нещадно з н и щ у в а л и , він вивіз їх за кордон. О п р а ц ю в а в П. Ісаїв й інші д ж е р е л а , л ю б ' я з н о надані у к р а ї н с ь к о ю д і а с п о р о ю . С а м а в т о р розвідки в описі використаних д ж е р е л з а з н а ч а є , що відомості про основні події він початково брав з популярного польськомовного «Словника географічного к о р о л і в с т в а П о л ь с ь к о г о й інших країв с л о в ' я н с ь к и х » ( В а р ш а в а , 1890-1894). Однак д о п о в н е н ь він з р о б и в так б а г а т о , що з матеріалів «Словника...» м а й ж е нічого не з а л и ш и л о с я . П. І с а ї в про це п и с а в : «Події д о в е д е н о в т о м у «Словнику...» в загальному до 1875 р. Одначе немає т а м потрібних даних про українців - поза з а г а л ь н и м и з г а д к а м и й поза д а н и м и про опришків та походи козаків під С т а н и с л а в і в . Дані про українців б е р у з інших праць. А й до тих подій, які б е р у з того «Словніка...» ( д е в о н и з ' я с о в а н і коротко, е н ц и к л о п е д и ч н и м с п о с о б о м ) , д о д а ю тло, с т а в л ю їх, т а к с к а з а т и б, у ланцюг подій, що відбувалися в дані ч а с и в колишній польській державі перед її поділами, чи згодом в австрійській д е р ж а в і , щ о б т а к и м чином їх к р а щ е висвітлити». Структурно п р а ц я П. І с а є в а п о д і л я є т ь с я на дві ч а с т и н и . У п е р ш і й , щ о о х о п л ю є д о б у Х - Х У І І ст., р о з п о в і д а є т ь с я про історію реґіону, д е виникло місто Станиславів. Автор доводить, що автохтонним н а с е л е н н я м н а т е р и т о р і ї Підгір'я К а р п а т з а в ж д и б у л и у к р а ї н ц і , н а щ а д к и с л о в ' я н с ь к о г о п л е м е н і білих х о р в а т і в . Г о л о в н и м и причинами розвитку Прикарпаття у Х-ХІІст. він в в а ж а є р о з т а ш у в а н н я його на перетині головних т о р г о в е л ь н и х ш л я х і в , ш в и д к е п р и й н я т т я х р и с т и я н с т в а т а п р и є д н а н н я д о К и ї в с ь к о ї д е р ж а в и . А в т о р побіжно р о з п о в і д а є про д і я л ь н і с т ь п е р ш и х г а л и ц ь к и х к н я з і в , п о л ь с ь к у й у г о р с ь к у окупації Г а л и ч и н и , н о в и й а д м і н і с т р а т и в н и й поділ українських з е м е л ь , національно-визвольні з м а г а н н я українців п р о т и і н о з е м н о ї ш л я х т и , в н е с о к українців у б о р о т ь б у з т у р е ц ь к о т а т а р с ь к и м и н а б і г а м и . Та н а й в а ж л и в і ш и м д л я історії міста є відомості про с. К н я г и н и н як про п р а п о с е л е н н я С т а н и с л а в о в а . Тому л и ш е цей підрозділ з п е р ш о ї ч а с т и н и ми в к л ю ч а є м о до нинішнього видання. В другій частині, що охоплює період 1662-1944 рр. і н о с и т ь н а з в у «Історія міста», подано одну з найповніших науково-публіцистичних розвідок про С т а н и с л а в і в - С т а н і с л а в . В л а с н е друга ч а с т и н а р о б о т и П. І с а є в а і є о с н о в о ю к н и ж к и , яку, читачу, Ти т р и м а є ш у руках. В е с ь текст автор розбив на невеликі тематичні параграфи зі своїми з а г о л о в к а м и . Тому ч и т а ч е в і б у д е з р у ч н о в і д ш у к а т и т е , щ о його цікавить. 12

Починається

дослідження

розповіддю про з а с н у в а н н я міста на

терені

колишнього

села

З а б о л о т т я . С е р е д інших складних М І С Т О б у Д І В Н И Х П р О Ц е С І В П. ІСа'ІВ

виділяє

розділення

ської громади

Літературно . Науиовий Місячний

^^шшш^шшш^ш^швшт

станиславів-

на у к р а ї н с ь к о -

з м і с т ,

польську (не польсько-українську) і єврейську, а згодом і вірменську. В кінці XVIII ст. п о с т а є н і м е ц ь к о а в с т р і й с ь к а громада. А з п е р ш о ї т р е т и н и XIX ст. на с а м о с т і й н і с т ь претендує і з г о д о м д о м а г а є т ь с я її йукраїнська громада. Як історик П. Ісаїв добре розумів, що с в о є достойне місце в історії міста м о ж е зайняти тільки та національна о б щ и н а , я к а н е тільки р о з в и в а є економічний потенціал, яка н е л и ш е ™ " ^ ™ дбає

про

свої

товариства

Журнал, який редагував П. ІсОв

організації, а та, яка зафіксувала свої важливі справи й веде повноцінний літопис. Він б е з с у м н і в н о з н а в про історію вірменської громади з праці С. Б а р о н ч а , з н а в про історію німецької громади з праці Л. Ц е к л е р , польської громади - з праць А. Ш а р л о в с ь к о г о і С. Ґ а й к о в с ь к о г о . В умовах тоталітарного р е ж и м у в Україні в 2-й половині XX ст. не могло бути й м о в и про с т в о р е н н я об'єктивної історії української громади. Тому П. Ісаїв акцентує с в о ю увагу на внескові українців у розвиток і розбудову міста. З в и ч а й н о , він не з а б у в а в при цьому правдоподібно подати головні події в місті: турецько-татарські війни, побут у місті іноземних мандрівників, козаків і м о с к о в с ь к и х в і й с ь к . Усі ці події описано

фраґментарно.

Детальна

історія

Станиславова

р о з п о ч и н а є т ь с я з « В е с н и народів» 1848 р. Д о с и т ь ретельно описано й релігійну ситацію в С т а н и с л а в о в і у 2-й половині XIX ст. П. Ісаїв, який свого ч а с у редагував релігійний ч а с о п и с , м а в ч и м а л о матеріалів до цієї т е м и . З о к р е м а д е т а л ь н о о п и с а н о в книжці п р о п о с т а н н я в С т а н и с л а в о в і греко-католицької єпархії, діяльність єпископів Юліана С а с - К у ї л о в с ь к о г о , А н д р е я Шептицького, Григорія Х о м и ш и н а , Івана Л я т и ш е в с ь к о г о і вікарія В а с и л я Ф а ц і є в и ч а , р о з в и т о к і д і я л ь н і с т ь м о н а с т и р і в . Із з а х о п л е н н я м розповідає а в т о р про п о с т а н н я на західноукраїнських з е м л я х у р я д у З У Н Р і д і я л ь н і с т ь її у р я д у в С т а н и с л а в о в і . Ч и м а л о місця відведено у к р а ї н с ь к и м просвітницьким і 13

економічним т о в а р и с т в а м і організаціям, що розгорнули с в о ю діяльність у міжвоєнний період. Ч и м а л о уваги приділено протистоянню польських і українських організацій. У кінці П. Ісаїв р о з п о в і д а є про шкоду, з а в д а н у н а с е л е н н ю і майнові міста п і д ч а с першої радянської і німецької окупацій. Ще одне з а у в а ж е н н я - в «Альманасі Станиславівської землі» ілюстрації до праці П. І с а є в а не п р и в ' я з у в а л и с я до тексту, хоча й були подані в хронологічному порядку. Ч л е н и і с т о р и к о - к р а є з н а в с ь к о г о о б ' є д н а н н я « М о є місто» в и р і ш и л и , що в о к р е м о м у виданні логічніше буде п р и в ' я з а т и старі світлини до тексту та доповнити ілюстративний матеріал н о в и м и ф о т о г р а ф і я м и т а л и с т і в к а м и . Зеновій

Федунків

МІСЦЕВІСТЬ КНЯГИНИНОГО ЗАМКА П е р е д м і с т я С т а н и с л а в о в а Княгинин б у л о , ймовірно, м і с ц е в і с т ю , де в давні ч а с и був з а м о к княгині. У книжці П. В о л о с е н к а «Тисьмениця» написано про це так: «Тодішні землі від Галича до Тисьмениці, а певне і дальші, належали к н я з я м , як на це вказують топоніми, що з б е р е г л и с я досі, як: Княгинин, К н я ж д в і р біля К о л о м и ї і т. п. « П е р е д м і с т я т е п е р і ш н ь о г о С т а н и с л а в о в а , що о т о ч у ю т ь його з з а х о д у , п і в н о ч і і сходу, щ е д о н е д а в н а н о с и л и н а з в у К н і г и н и н (перекручене від с л о в а Княгинин). У Княгинині м а в бути з а м о к княгині, а до нього в е л а широка а л е я , о б с а д ж е н а обабіч л и п а м и , що ч а с т к о в о з б е р е г л и с я й досі наприкінці Липової вулиці. Д л я управління к н я ж и м и м а є т н о с т я м и м у с и в бути призначений б о я р и н , якого н а з и в а л и Кнігиницький. Це і м ' я п о д и б у є м о в історії Т и с ь м е н и ц і , бо при кінці XVIII с т о р і ч ч я Й о в Кнігиницький переїхав з Тисьмениці до М а н я в и ...» «У л і с и тих о к о л и ц ь п р и ї з д и л и князі на л о в и , т о м у т а м (в Т и с ь м е н и ц і , -П. І.) мусіли б у т и і княжі ловецькі замки...» Я к щ о й д е т ь с я про К н я г и н и н , т о н е з н а т и , ч и ц е т і л ь к и з д о г а д П. В о л о с е н к а на основі с а м о ї н а з в и , ч и , м о ж е , в Тисмениці з б е р е г л и с я між л ю д ь м и якісь давні традиції чи п е р е к а з и про місцевість Княгинин. В и щ е н а в е д е н і його с л о в а « м а в бути з а м о к княгині» в к а з у в а л и б на т е , щ о , м о ж е , з б е р і г с я я к и й с ь п е р е к а з . У б у д ь - я к о м у разі його д у м к и д о с и т ь правдоподібні. Тільки щодо а л е ї , о б с а д ж е н о ї л и п а м и , щ о ч а с т к о в о з б е р е г л а с я д о т е п е р , то така а л е я могла бути т в о р о м з н а ч н о пізніших ч а с і в , наприклад, з XVIII с т о л і т т я , коли польські м а г н а т и в л а ш т о в у в а л и гарні парки і н а с а д ж у в а л и д е р е в а обабіч а л е й . М и н е м а є м о ніяких з г а д о к у д ж е р е л а х про с а м у м і с ц е в і с т ь К н і г и н и н 1 т а й о г о о к о л и ц ю , в якій а ж 1662 р . з а с н о в а н о м і с т о С т а н и с л а в і в , однак м а є м о д у ж е б а г а т о історичних звісток про події в Галичині, інколи й про К о л о м и ю , а в подальших століттях і про б л и з ь к у Отинію. Події, що в і д б у в а л и с я в Галичині, п е р е ж и в а л и в тій чи іншій мірі й околиці Кнігинина. Тому й п о д а ю б о д а й короткий п е р е г л я д н а й в а ж л и в і ш и х подій, з у п и н я ю ч и с ь д о в ш е тільки над д е я к и м и з них. 'Село Княгинин уперше згадується в історичних документах у 1427 р. У 1925 р. до складу Станиславова включено приміські села КнягининСело та Княгинин-Колонію.

ЗАСНУВАННЯ МІСТА 2

На території, де засновано місто Станиславів, було село З а б о л о т і в (не м і ш а т и з З а б о л о т о в о м , що є над рікою П р у т о м , біля С н я т и н а ) , в межиріччі С о л о т в и н с ь к о ї і Надвірнянської Б и с т р и ц ь , які недалеко за С т а н и с л а в о в о м з л и в а ю т ь с я в одну річку й у т в о р ю ю т ь правобічну притоку Дністра. З г о д о м був т а м в е л и к и й л о в е ц ь к и й двір. Н а л е ж а л а та м і с ц е в і с т ь у XVII ст. родині Потоцьких, п о л ь с ь к и х магнатів, що в з г а д а н о м у сторіччі м а л и на Покутті великі посілості. П е р ш и м з н а н и м в л а с н и к о м того З а б о л о т т я б у в С т а н и с л а в Р е в е р а П о т о ц ь к и й 3 , к р а к і в с ь к и й в о є в о д а , а в о д н о р а з в е л и к и й коронний гетьман польських військ. С и н о м в и щ е з г а д а н о г о магната С т а н и с л а в а Р е в е р и б у в Андрій н а Потоку П о т о ц ь к и й 4 , краківський каштелян і польський коронний г е т ь м а н . Він п е р е м і н и в с е л о З а б о л о т і в на місто, надаючи м і с ц е в о м у українському й польському населенню магдебурзьке право 1662 року. Н о в е місто Андрій Потоцький н а з в а в « С т а н и с л а в і в » н а ч е с т ь с в о г о с и н а галицького с т а р о с т и С т а н и с л а в а , який пізніше, 1683 р., поліг у війні з т у р к а м и під В і д н е м 5 . Того с а м о г о , т о б т о 1662-го, ( 1 7 в е р е с н я ) о т р и м а л и подібні привілеї є в р е ї , а 15 років з г о д о м , у 1677 і 1678 рр., м а г д е б у р з ь к е право посіли також вірмени. Крім того, надано т. з в . 20-літні «свободи» д л я цехів 6 (вони 20 років не м а л и платити оплат) 1664 року (24 квітня і 4 в е р е с н я ) , які надавано новоприбулим р е м і с н и к а м і в пізніших роках (1672, 1678, 1726 і 1729). Польські королі підтвердили привілеї, надані містові, а с а м е король Я н К а з и м і р ( 1 4 с е р п н я 1663) т а М и х а й л о В и ш н е в е ц ь к и й і Я н III С о б е с ь к и й (у квітні 1677 р.), зрівнявши його у правах з іншими містами. 2 Насправді село називали Заболоття. Свою назву воно отримало від того, що було відділене від Княгинина великим болотом. Перша згадка про Заболоття датується 1435 р. 3 Станислав Р е в е р а Потоцький (1579-1667) займав пост великого коронного гетьмана Польщі, що є сучасним аналогом посади міністра оборони. ••Андрій Потоцький (1628-1691) у 1660-1661 рр. побудував перший замочок на землях Заболоття, домігся надання селові магдебурзького права, а в 1662 р. за проектом інженера з Авіньйону Франциска Корассіні розпочав будівництво шестикутної фортеці з бастіонами. 5 Тіло Станіслава Потоцького було п е р е в е з е н о до Станиславова і поховано у родинному гробівці Потоцьких у колеґіаті. 6 У 1672 р. в Станиславові на 20 років було звільнено від податків кравецький, кушнірський і ткацький цехи, ще через два роки - цех бондарів. У 1678 р. такі ж пільги отримав організований вірменами гарбарний цех для виробництва сап'яну, який користувався великим попитом у Європі.

Також польський с о й м з а б е з п е ч и в містові юридичний с т а т у с , р і в н о р я д н и й з к о р о л і в с ь к и м и м і с т а м и - к о н с т и т у ц і є ю з 14 с і ч н я 1677 р., з приводу з а с н у в а н н я латинської к о л е ґ ї а т и 7 .

ОРГАНІЗАЦІЯ Й ГОСПОДАРСЬКИЙ РОЗВИТОК МІСТА На о с н о в і наданих п р и в і л е ї в у ж е в 1662 р. з о р г а н і з о в а н о дві громади і дві міські у п р а в и , а с а м е одну українсько-польську і другу є в р е й с ь к у , це з н а ч и т ь , що вони м а л и о к р е м о г о с в о г о війта, о к р е м и й м і с ь к и й уряд, о к р е м у міську раду та суди лавників. З г о д о м з о р г а н і з о в а н о ще й т р е т ю міську громаду - вірменську, з о к р е м и м и вищезгаданими установами й урядами8. Р о д и н а Потоцьких в и б у д у в а л а оборонні м у р и , б р а м и , б а ш т у й фортечні рови довкола міста, витративши на це кільканадцять мільйонів тодішніх грошових о д и н и ц ь 9 . У Станиславові скоро розвинулося господарське життя, а с а м е р е м е с л о й торгівля. Згадані свободи д л я цехів стягали до міста л ю д е й , що з а й м а л и с я р е м е с л о м і р о з в и в а л и його

Латинська

Колегіата

7 3а привілеєм Андрія Потоцького від 15 квітня 1669 р. на колеґіату Львівського архиєпископа перетворено місцеву парафіяльну церкву. 8 Привілеї регламентували розселення національних громад на території міста-фортеці. Українці та поляки мешкали в її північно-східній частині, вірмени - у південній, євреї - в західній. Письмовий привілей на заснування в місті вірменської громади й управи видав Андрій Потоцький у 1667 р. Тож насправді другою громадою новозакладеного міста була не єврейська, а вірменська. п е р е б у д о в у Станиславіської фортеці закінчено у 1735 р. Дерев'яні укріплення замінено на муровані. Побудовано кам'яні Галицьку і Тисменицьку в'їзні брами. Рештки фортечної стіни залишилися нині тільки у Фортечному провулку.

Також С т а н и с л а в і в с т а в центром внутрішньої і зовнішньої торгівлі. В С т а н и с л а в о в і в і д б у в а л и с я численні я р м а р к и , і т о м у це місто с к о р о с т а л о т о р г о в е л ь н и м о с е р е д к о м д л я Покуття. Процвітала й з о в н і ш н я т о р г і в л я . Під кінець XVII ст. місто с т а л о о с і д к о м б а г а т и х в і р м е н с ь к и х к у п ц і в , які б у л и т о р г о в е л ь н и м и посередниками між південно-східними і західними сусідніми країнами. В о н и в е л и т о р г і в л ю , з одного боку, з У г о р щ и н о ю , В о л о щ и н о ю і Б а с а р а б і є ю , а з другого боку, з В р о ц п а в о м , В і д н е м , Ґ д а н с ь к о м та Монахіюмом (Мюнхеном)10.

КУЛЬТУРА Станиславів швидко став не тільки господарським, але й культурним центром, однак та культура була великою мірою однобічна, бо польські магнати та дідичі д б а л и найбільше про розвиток польської культури. Релігія. Дідичі б у д у в а л и й в и в і н о в у в а л и л а т и н с ь к і к о с т ь о л и в С т а н и с л а в о в і , хоч б у д у в а л и чи д о п о м а г а л и б у д у в а т и й у к р а ї н с ь к і ц е р к в и , з о к р е м а в сусідніх с е л а х ( б у д у ч и т. з в . к о л я т о р а м и ) , а л е ті ц е р к в и н е б у л и такі б а г а т і , я к л а т и н с ь к і к о с т ь о л и . В і р м е н с ь к і купці п о с т а в и л и с в о ю церкву, а жиди - с в о ю б о ж н и ц ю . Далі з а с н о в а н о д в а л а т и н с ь к і м о н а с т и р і - Тринітарів і Є з у ї т і в ( І с у с о в ц і в ) 1 1 . Освіта. В ж е 1669 року з а к л а д е н о у С т а н и с л а в о в і п о л ь с ь к у т. з в . колонію (філію) краківської Академії, яка проіснувала до 1718р., коли п е р е м і н е н о її на Є з у ї т с ь к у к о л е г і ю 1 2 . Аж до 1773 року в о н а б у л а о с ередко м польської освіти для Покуття, причиняючись до польщення українців, що користали з тієї ш к о л и . Добродійні установи. Були засновані в місті дім для убогих і шпиталь (лікарня), щ о м а л и ч и м а л е з н а ч е н н я .

ВІЙНИ

(

Як д а в н і ш е різні напади й війни д о с я г а л и й П о к у т т я , т а к с а м о не о м и н а л и вони його й після з а с н у в а н н я міста С т а н и с л а в о в а . 10 Перші вірменські купці оселилися в Станиславові у 1663 р. Численною вірменська громада стала після турецьких погромів вірменських колоній підчас польсько-турецької війни 1672-1676 pp. 1 'Ерекція пробоству лапинському видана 10.11.1662 р., ерекція руській церкві - 14.09.1669 p., ерекція вірменській церкві - у квітні 1677 p., ерекція монастиреві тринітаріїв - 24.10.1690. 12 С т а н и с л а в і в с ь к а А к а д е м і я , в в а ж а л а с я філією Краківського Яґеллонського університету. Викладали у ній каноніки і прелати колегіати. В 1718 р. Академія перейшла під патронат єзуїтів і була перетворена на Колегіум.

Коли гетьман Петро Д о р о ш е н к о піддав Україну під опіку Туреччини, то т у р е ц ь к и й с у л т а н згідно зі с в о ї м з о б о в ' я з а н н я м у д о г о в о р і з г е т ь м а н о м Д о р о ш е н к о м р у ш и в з турецьким військом і к о з а к а м и , щ о б відібрати українські з е м л і від Польщі. Тоді українські козаки р а з о м з т у р е ц ь к и м Г а л і л ь - Б а ш е ю дійшли до околиць С т а н и с л а в о в а у в е р е с н і 1672 p., а п е р е д н а п а д о м Г у с с е й н а - Б а ш і Андрій Потоцький м у с и в навіть відступити з міста. 1675 року Андрій Потоцький із с в о ї м в і й с ь к о м побив т а т а р під недалеким К а л у ш е м , а наступного - 1 6 7 6 року, в перших днях в е р е с н я , т у р е ц ь к и й с у л т а н І б р а г і м - Б а ш а , з в а н и й Ш е й т а н о м , підступив під С т а н и с л а в і в , с п а л и в його п е р е д м і с т я і н а м а г а в с я з д о б у т и м і с т о о б л о г о ю . Та в той ч а с п о л ь с ь к и й к о р о л ь Ян III С о б е с ь к и й підійшов з в і й с ь к о м до Ж у р а в н а . Це п р и м у с и л о турків і т а т а р відступити від С т а н и с л а в о в а . Тоді відділ п о л ь с ь к о г о війська із С т а н и с л а в о в а під п р о в о д о м Я н а Д е н н е м а р к а п о с п і ш и в н а допомогу к о р о л е в і . Того с а м о г о , 1676-го, в а р ш а в с ь к и й с о й м д о р у ч и в п о л ь с ь к и м г е т ь м а н а м , щ о б вони м а л и «в о с о б л и в і й опіці С т а н и с л а в і в і Б е р е ж а н и » .

ЧУЖОЗЕМНІ ВІДВІДУВАЧІ Й О П И С И МІСТА 1672 року в С т а н и с л а в о в і б у в Ульріх ф о н В е р д у м , який їхав на Поділля й Україну, щ о б агітувати поміж п о л ь с ь к о ю шляхтою, яка була тоді у війську, за в и б о р о м к н я з я де Льонґвевіль на польського к о р о л я . В е р д у м з а л и ш и в о п и с с т а н у міста після д е с я т и років з ч а с у його заснування. 5 грудня 1673 р. до С т а н и с л а в о в а у в і й ш о в Ян С о б е с ь к и й , у той ч а с гетьман і великий коронний м а р ш а л о к польських військ, який з г о д о м с т а в к о р о л е м . В і т а в його с в я т к о в о дідич на замку, де «на привітання і при охоті дано вогонь зо с т о разів». Ще того ж д н я від'їхав С о б е с ь к и й до К а л у ш а . Т р е б а з г а д а т и щ е о д н о г о г о с т я , б о він з а л и ш и в цінний о п и с С т а н и с л а в о в а . Б у в ним Ф р а н ц и с к Д а л л е р а к , довірений д в о р я н и н короля Я н а III і с е к р е т а р його д р у ж и н и Марії К а з и м и р и . Д а л л е р а к з а т р и м а в с я в С т а н и с л а в о в і 1687 р. Він з а л и ш и в о п и с С т а н и с л а в о в а ф р а н ц у з ь к о ю м о в о ю такого змісту: « М а є він ( С т а н и с л а в і в ) в е л и ч н и й п а л а ц , з б у д о в а н и й гарно й декоративно з каменю.

Ринок, доми,

мешканці й арсенал

в і д з н а ч а ю т ь с я над всі інші міста Р у с и . Н а с е л е н н я с к л а д а є т ь с я з д у ж е

Вулиця Собеського багатих в і р м е н і волохів. Р о б л я ч и в и с н о в о к з одягу чоловіків і жінок, не м е н ш е також з частих я р м а р к і в ,

які

щодо багатства й

різноманітностей товарів не поступалися я р м а р к а м у Львові та В а р ш а в і , можна б н а з в а т и С т а н и с л а в і в с е р ц е м королівства, хоч його околиця зовсім знищена». Тут скажу від с е б е , що вислів в описі «населення с к л а д а є т ь с я з дуже багатих вірмен і волохів» не слід розуміти дослівно. На м о ю думку, а в т о р того о п и с у під ч а с короткого п е р е б у в а н н я в місті з в е р н у в свій зір на тих л ю д е й , що притягали його увагу с в о ї м б а г а т с т в о м , с в о ї м и в и с т а в н и м и к р а м н и ц я м и . Та це не з н а ч и т ь , що тоді не було в місті іншого населення, біднішого, українців, поляків і євреїв, про я к е з н а є м о з інших д ж е р е л . 1691 року п о м е р з а с н о в н и к м і с т а Андрій П о т о ц ь к и й 1 3 . М і с т о п е р е й ш л о у с п а д о к його синові Й о с и ф о в і Потоцькому, д у ж е в п л и в о в о м у м а г н а т о в і . В і н т р и м а в 6000 надвірного в і й с ь к а і м а в б л . 150 000 дукатів річного прибутку. З г о д о м він о т р и м а в д у ж е високу п о с а д у в п о л ь с ь к і й д е р ж а в і . П е р е б у в а в він з д е б і л ь ш о г о у с в о є м у з а м к у в С т а н и с л а в о в і . Б р а в у ч а с т ь у всіх н а й в а ж л и в і ш и х політичних акціях, ч и м в т я г н у в у в и р подій і м і с т о с в о є ї резиденції! ІЗ

Похований Андрій Потоцький у родинному гробівці в колеґіаті.

КОЗАКИ ГЕТЬМАНА І. МАЗЕПИ В СТАНИСЛАВОВІ В 1 7 0 0 - 1 7 2 1 рр. й ш л а т. з в . Північна війна, підчас якої шведський король Карл XII між ін. зайняв велику частину Польщі. Польський король Авґуст II втік до Саксонії, а королем Польщі заходами шведського короля став Станислав Лещинський. Проти нього і п р о т и ш в е д і в вів війну московський цар Петро І. За його д о р у ч е н н я м гетьман Іван М а з е п а зайняв Київщину і Волинь 1704 року, а в 1705 р. 40-тисячна українська

Марка УНР, присвячена Гетьману Івану Мазепі, 1920 р.

козацька армія під проводом гетьмана Мазепи зайняла Львів і цілу Галичину. В 1706-1707 pp. С т а н и с л а в і в т р и м а л и в своїх руках українські к о з а к и і з у п и н и л и в у р я д у в а н н і всі м і с ь к і у п р а в и . Не у р я д у в а л и п р е д с т а в н и к и місцевого с а м о в р я д у в а н н я аж до 1708 р. ' 4

Вулиця Геть мана Мазепи '"Російська армія разом із союзними козацькими полками гетьмана Мазепи взяла владу в Станиславові в свої руки. У 1707 р. містом управляли представники української громади.

ВЛАСНИК СТАНИСЛАВОВА ЯК С О Ю З Н И К ГЕТЬМАНА П. ОРЛИКА И о с и ф Потоцький, власник С т а н и с л а в о в а , був прихильником С т а н и с л а в а Л е щ и н с ь к о г о . Д о цього, м а б у т ь , п р и ч и н и л о с я т е , щ о дружина И о с и ф а - Вікторія була дочкою В а ц л а в а Л е щ и н с ь к о г о , тобто була с т р и є ч н о ю с е с т р о ю С т а н и с л а в а Л е щ и н с ь к о г о , с о ю з н и к а К а р л а XII, а воднораз і гетьмана І. М а з е п и відтоді, як М а з е п а п е р е й ш о в на бік К а р л а XII. К о л и м о с к а л і п е р е м о г л и ш в е д і в під П о л т а в о ю 1709 року і коли К а р л о XII р а з о м з М а з е п о ю п о д а л и с я до Б е н д е р , що б у л и під зверхністю турецького с у л т а н а , тоді п о с п і ш и в до Б е н д е р і в л а с н и к С т а н и с л а в о в а Й о с и ф Потоцький з і с в о ї м надвірним в і й с ь к о м . Як відомо, гетьман І. М а з е п а упокоївся в Бозі 22 в е р е с н я 1709 р. у Бендерах. Українським гетьманом на еміграції було вибрано Пилипа Орлика. Навесні 1711 р. останній вирушив у похід на Правобережну Україну із зорганізованою ним 16-тисячною українською а р м і є ю , з польським відділом Иосифа Потоцького (прихильника С. Лещинського) і з допоміжними татарськими с и л а м и . В л а с н и к С т а н и с л а в о в а вів тоді партизанську війну, поборюючи прихильників короля Августа II. Хоча гетьман Орлик спочатку м а в успіх і дійшов б у в аж під Київ, проте той похід не досяг с в о є ї м е т и , а гетьман відступив із зайнятої території. У з в ' я з к у з т и м прихильник Августа II А д а м С е н я в с ь к и й напав на С т а н и с л а в і в у 1713 р. і здобув його, в з я в заложників та великий викуп' 5 . Того ж р о к у д і й ш л о до з г о д и п о м і ж А в г у с т о м III і И о с и ф о м П о т о ц ь к и м . Відтоді д о в ш и й ч а с , а ж д о 1739 р., не б у л о воєнних дій в околиці С т а н и с л а в о в а . П і с л я с м е р т і А в г у с т а I I Й . П о т о ц ь к и й з н о в у п е р е й ш о в н а бік С. Л е щ и н с ь к о г о і причинився до вибору його на короля. Далі п о ч а л а с я сукцесійна війна, а л е в р е ш т і Й. Потоцький з а м и р и в с я з А в г у с т о м II, і т о й н а й м е н у в а в його в е л и к и м к о р о н н и м г е т ь м а н о м ( 1 7 3 6 р.) і краківським к а ш т е л я н о м (1748 p.).

ЗНОВУ КОЗАКИ ПІД СТАНИСЛАВОВОМ У 1737-39 pp. М о с к о в щ и н а в е л а війну з Т у р е ч ч и н о ю , в якій б р а л и у ч а с т ь козаки з Гетьманщини і З а п о р і ж ж я . Керівником об'єднаних с и л росіян б у в м о с к о в с ь к и й ф е л ь д м а р ш а л Мюніх, який у 1739 р. переніс " Н а с п р а в д і А. С е н я в с ь к и й захопив С т а н и с л а в і в у 1712 р. після двотижневої облоги. Міському Гарнізонові допомагав о б о р о н я т и с я шведський підрозділ. 22

т е р е н війни до Молдавії. П е р е д т и м Й о с и ф Потоцький вів переговори з Туреччиною через свого довіреного шляхтича Гуровського і з а п р о п о н у в а в Порті с к л а с т и с о ю з і з з а п л а н о в а н о ю к о н ф е д е р а ц і є ю магнатів і шляхти. Мабуть, Мюніх знав про ті переговори і тому ж послав козаків на П о к у т т я , щ о б с п а р а л і з у в а т и ті п л а н и . К о з а к и з а й н я л и по ч е р з і Кути, Городенку, Т и с м е н и ц ю , а далі п о ч а л и ш т у р м у в а т и с т а н и с л а в і в с ь к і укріплення. О д н а ч е п о л ь с ь к а з а л о г а під п р о в о д о м 6 генерала Гундорфа в и с т о я л а і козаки не з д о б у л и м і с т а ' . Того, 1739-го, Мюніх з м о с к о в с ь к и м військом з допомогою козаків переміг турецьку а р м і ю під Х о т и н о м , а з г о д о м Туреччина підписала мир з Росією.

ЧУМА Й О П Р И Ш К И Н а с е л е н н я С т а н и с л а в о в а й околиці з а з н а л о великого н е щ а с т я від с т р а ш н о ї п о ш е с т і - ч у м и , яка п о ш и р ю в а л а с я т а м двічі - 1705 і 1730 років. Я с н о , що тоді ж згинуло багато л ю д е й від тієї с м е р т о н о с н о ї пошесті. В другій половині 1730-х років ( г о л о в н о п і с л я 1735 р.) д і я л и в Станиславівщині опришки, що нападали на д в о р и панів, а також і на купців та інших багатих л ю д е й , а л е ч а с о м і на звичайних с е л я н . Х о ч частина с е л я н у в а ж а л а їх за народних месників кривд, проте польські пани і суди трактували їх як звичайних розбійників і карали опришків криваво. Р о з в и т к о в і о п р и ш к і в с т в а с п р и я л и густі л і с и , б л и з ь к і с т ь гір Карпат, положення Покуття на пограниччі Польської д е р ж а в и , У г о р щ и н и , С е м и г о р о д у й В о л о щ и н и , куди могли тікати о п р и ш к и , а т а к о ж - війни й з а м і ш а н н я в П о л ь с ь к і й д е р ж а в і . П р о в і д н и к а м и на Покутті б у л и : П и с к л и в и й , Пинт, Д о в б у ш , Б а ю р а к , М а р т и н ч у к і ін. В л а с н и к С т а н и с л а в о в а т р и м а в у с в о є м у з а м к у о з б р о є н у міліцію, яка м а л а з а в д а н н я л о в и т и опришків. Ту міліцію н а з и в а л и « с м о л я к и » . Спійманих опришків віддавали до міського суду в С т а н и с л а в о в і , який називано «секвестром». Він в и д а в а в смертні присуди д л я опришків17. Ч е р е з «смоляків» і «секвестри» Станиславів викликав пострах у с і л ь с ь к о г о н а с е л е н н я . ,6 Того ж року на Галицькому передмісті в подяку за охорону Станиславова від руйнувань була встановлена кам'яна десятиметрова фігура Богородиці. ,7 У 1740 р. в Станиславові відбувся суд над опришками В а с и л е м Мельником із с. Шешор на Косівщині і ватагою Федора Палійчука. У 1754 р. на площі біля міської ратуші був страчений ватажок опришків Василь Баюрак.

СТАНИСЛАВІВСЬКИЙ КЛЮЧ ПОСІЛОСТЕЙ За И о с и ф а Потоцького ключ його посілостей був чи не найбільший. Д о нього н а л е ж а л и : м і с т а С т а н и с л а в і в і Л и с е ц ь т а с е л а ( п о д а ю п о а з б у ч н о ) : Д р а г о м и р ч а н и , З а г в і з д я , Іваниківка, Кнігинин, Крехівці, Л и с е ц ь - С т а р и й , М а й д а н , Опришівці, Пасічна, Посіч, Пациків, Р а д ч а , Р и б н е , Стебник, Угринів, Чукалівка. В травні 1751 р. п о м е р И о с и ф П о т о ц ь к и й . Кілька тижнів т р и в а в його похорон, на який прибули, крім родини, видатні державні діячі й маґнати з різних сторін Польської д е р ж а в и 1 8 . С т а н и с л а в і в с ь к и й ключ одідичив с и н п о м е р л о г о С т а н и с л а в , п о з н а н с ь к и й в о є в о д а , далі у 1760 р. - вдова по н ь о м у О л е н а із З а м о й с ь к и х , а ще далі - у 1761 р. її два сини - Вікентій і Ф р а н ц и с к . За якийсь ч а с , перед 1764 р., Катерина з П о т о ц ь к и х К о с с а к о в с ь к а в з я л а від них в о р е н д у цілий с т а н и с л а в і в с ь к и й ключ п о с і л о с т е й , а в 1771 р. викупила його.

МОСКОВСЬКІ ВІЙСЬКА ТРИЧІ В СТАНИСЛАВОВІ Після того, я к у 1763 р. помер польський король Август III С а с ь к и й , у Польщі знову п о ч а л и с я двірцеві інтриги і боротьба, до якої в м і ш а л а с я московська цариця Катерина II, користаючи з тодішньої слабкості Польщі. В той ч а с висунено трьох кандидатів на польського короля. Катерина II хотіла, щоб королем став Станислав Август Понятовський, а д у ж е впли вова в Польщі родина Чарторийських, звана тоді коротко «фамілія», вису нула як кандидата на короля - князя Адама Чарторийського, генерала подільських з е м е л ь . Натомість друга дуже впливова родина - Потоцьких, до якої н а л е ж а л а і тодішня в л а с н и ц я С т а н и с л а в о в а К а т е р и н а Коссаковська, висунула як кандидата наперед сина Августа III - Фрідеріха Августа, а яктой скоро помер, то - Яна Клеменса Браніцького, тодішнього великого коронного гетьмана. Д л я підтримки свого кандидата Потоцькі с т в о р и л и к о н ф е д е р а ц і ю в Галичі в л и п н і 1764 p., а с в о ї с и л и сконцентрували в С т а н и с л а в о в і . Викликані опозицією на допомогу московські війська підступили до Станиславова й почали облогу. Підчас обстрілювання московські гармати знищили вежу Єзуїтського костьолу. Москалі здобули місто ш т у р м о м , а на мешканців міста наклали контрибуцію. Провідники конфедерації Потоцьких потрапили в полон, а дідичка Станиславова втекла на В о л о щ и н у ' 9 . ' 8 Похований Юзеф Потоцький у родинному гробівці в колеґіаті. ,9 Після роззброєння гарнізону російська армія заарештувала чотирьох представників родини Потоцьких. У т р и м у в а л и їх у к а з е м а т а х Станиславівської фортеці. 24

26 в е р е с н я 1764 р. випущено Потоцьких з неволі, а 5 ж о в т н я москалі з а л и ш и л и С т а н и с л а в і в і п о д а л и с я до Л ь в о в а . Подібна ситуація трапилася в Станиславові 4 роки пізніше, тобто 1768 р. Після того, якпредставникРосіїу Польщі Рєпнін заарештував двохпольських єпископів, а також польського гетьмана і його сина, які на с е й м і противилися російським пропозиціям, та накинув Польщі корисні д л я Росії рішення, зорганізовано т. з в . Б а р с ь к у конфедерацію (в місті Барі, 29 лютого 1768), яка поставила собі як головну мету - звільнення Польщі від протекторату Росії. Крім того, та конфедерація була спрямованатакож і п р о т и к о р о л я П о н я т о в с ь к о г о і релігійних д и с и д е н т і в . Б а р с ь к і конфедерати почали з б и р а т и військо, щоб досягти тієї м е т и . До Барської конфедерації приєдналися і Потоцькі разом з власницею С т а н и с л а в о в а . В квітні 1768 р. зорганізовано як одну з філіальних кон федерацій - конфедерацію Галицької землі в Підгайцях-Великих, а її маршалкомставтеребовельськийстаростаМаріян Потоцький. Тоді полк. П ш и л у с ь к и й у з я в зі С т а н и с л а в о в а д л я к о н ф е д е р а т і в 5 гармат, 19 гарматних куль ( б о м б ) , по бочці пороху й картечі. А л е цариця К а т е р и н а II ( 1 7 6 2 - 9 6 ) п о с л а л а до Польщі м о с к о в с ь к е військо д л я п р и д у ш е н н я руху к о н ф е д е р а т і в . М о с к а л і в т ой ч а с двічі зайняли Станиславів20. 1770 року п о ш и р и л а с я в С т а н и с л а в о в і п о ш е с т ь , ч е р е з яку у б о г е н а с е л е н н я р я т у в а л о с я в т е ч е ю в сусідні л і с и 2 1 . З війною з к о н ф е д е р а т а м и ч а с т к о в о б у л о п о в ' я з а н е і п о в с т а н н я г а й д а м а к і в , т . з в . К о л і ї в щ и н а (1768 р.). Б о р о т ь б а к о н ф е д е р а т і в т р и в а л а 4 роки й з а к і н ч и л а с я п е р ш и м поділом Польщі 1772 р., коли Галичину з а й н я л а Австрія.

ПІД АВСТРІЙСЬКИМ ВОЛОДІННЯМ З переходом Галичини до Австрії 1772 р. в цілій Галичині з а в е д е н о а в с т р і й с ь к у а д м і н і с т р а ц і ю . Н а чолі галицької адміністрації б у л и губернатор і радники, яких п р и з н а ч а в уряд. У с ю Галичину поділено на 6, а пізніше на 19 округ, названих за л а т и н с ь к и м в з і р ц е м ц и р к у л а м и . 1786 року додано Буковину як 20-й циркул (таким з а л и ш и л а с я вона аж до 1849 р.). На чолі циркулів був «крайсгавптман», якого н а с е л е н н я , головно п о л ь с ь к е , н а з и в а л о с т а р о с т о ю , б о він м а в подібний о б с я г влади, як давніше гродський с т а р о с т а . Станиславівщина с т а л а одним з тих циркулів і м а л а с в о г о к р а й с г а в п т м а н а . 20

Це сталося у 1768 р. Тоді від епідемії чуми загинуло 1332 особи. Це становило чверть населення Станиславова. 2

В містах з а л и ш и л и с я виборні міські ради, а л е їхніми начальниками с т а л и державні службовці (урядники), звані в більших містах бурмістрами, а в менших - синдиками. Призначено бурмістра і для Станиславова. Суди. На о с н о в і патенту ц і с а р я И о с и ф а II ( 1 7 8 0 - 9 0 ) від 5 квітня 1782 р. з а л и ш е н о ще поміщицький (панський) с у д над с е л я н а м и , а л е з р е ф о р м о в а н о його в т о м у напрямку, що д л я в и к о н а н н я цієї функції пани м а л и складати о к р е м и й іспит. Я к щ о хтось із них не с к л а в іспиту, то мусив утримувати своїм коштом окремого суддю, так званого юстиціарія а б о м а н д а т о р а . П а н и з д е б і л ь ш о г о т р и м а л и мандаторів. Сільські громади мали право вибирати «пленіпотентів», тобто заступників на суді. Д л я містян б у л и окремі міські с у д и . В и щ і с у д и б у л и в окружних містах, а у Л ь в о в і б у в апеляційний с у д . Д л я ш л я х е т с ь к и х цивільних с п р а в , а головно д л я таких, що виникали з посідання з е м н и х дібр, з б е р е ж е н о городські (гродські) і з е м с ь к і с у д и до 1786 р., а далі створено д л я тих с п р а в т. з в . «fora поЬІІіит» (місця шляхетських судів). Австрійський у р я д призначав д е р ж а в н и м и с л у ж б о в ц я м и німців або понімечених чехів. За цісаревої Марії Терезії (1780) у р я д о в о ю м о в о ю була латинська, а за Иосифа 11(1780-90) введено німецьку урядову мову. Суспільні реформи. М а р і я Т е р е з і я п а т е н т о м з 1775 р. н а к а з у в а л а п а н а м п о в о д и т и с я п о - л ю д с ь к и з с е л я н а м и та не в и м а г а т и від них о б о в ' я з к і в понад т е , що було с к а з а н о в інвентарях. У ж е 1772р. почали складати нові маєткові інвентарі, на основі яких у 1775 р. з а в е д е н о так з в . рустикальні податки. А л е не багато панів послухало того заклику, а ті, що п о с л у х а л и , не в ч и н и л и того повністю. Аж И о с и ф II з а к о н о м о б м е ж и в панщину і с к а с у в а в кріпацтво ( з а л е ж н і с т ь с е л я н и н а від панів), наперед частково, а згодом цілковито. Панщину о б м е ж и в він до 30-ти днів на рік, а д а л і у з г а д а н о м у в ж е п а т е н т і від 5 к в і т н я 1782 р. р о з п о р я д и в с я , щ о с е л я н и м а л и право одружуватися б е з д о з в о л у пана й д а в а т и своїх дітей до р е м е с л а а б о до ш к о л и , шукати собі заробітку, д е х т о хотів. У 1785 р. д о р у ч и в ц і с а р с к л а с т и н о в и й к а д а с т р ( п о д а т о к від н е р у х о м о с т е й ) . За 4 роки закінчено його с к л а д е н н я , і тоді, 1789 року, цісар у с т а н о в и в , що 7 0 % прибутків з ґрунту м а л о з а л и ш а т и с я д л я с е л я н и н а , його власника, на прожиток, 1 2 % м а в він с п л а т и т и державі як п о д а т о к , а 18% д і д и ч е в і , п р и ч о м у до тих 1 8 % м а л и в ч и с л я т и згаданих ЗО днів о б о в ' я з к о в о ї панщини та ін. податки, які м а в платити с е л я н и н дідичеві в ж е д о того часу. Податок д л я д е р ж а в и м а в с т я г а т и війт, а не пан, як б у л о до того часу. Р а н і ш е пани б р а л и с о б і 8 0 % прибутків с е л я н и н а , а не 18%. Це було в е л и к е п о л е г ш е н н я д л я с е л я н .

За наступного цісаря - Леопольда (1790-92) наказано адміністрації с т е ж и т и з а т и м , щ о б шляхта н е р о б и л а п е р е п о н т и м с е л я н а м , які хотіли за г р о ш о в и й викуп з в і л ь н и т и с я від п а н щ и з н я н и х 22 о б о в ' я з к і в . О д н а к за наступного ц і с а р я - Ф р а н ц а III ( 1 7 9 2 - 1 8 3 5 ) з о в с і м занедбано вищезгадані р е ф о р м и , корисні для с е л я н . Е к о н о м і ч н е с т а н о в и щ е с е л я н п о г і р ш и л о с я , к о л и 1821 року в с т а н о в л е н о з е м е л ь н и й податок на основі нових інвентарів з 1819 р., в якихзроблено багато помилок при означенні м е ж лісів і місць випасів худоби, ч е р е з щ о п о с т а л о багато судових процесів. Школи. Початкові школи - на основі р о з п о р я д ж е н ь цісаревої Марії Т е р е з и з 1774 і 1777 pp. - д і л и л и с я на 1) п а р а ф і я л ь н і , що б у л и о д н о к л а с н и м и і в них м а л и навчати «рідною м о в о ю » , насправді і н е ю навчали ц е р к о в н о с л о в ' я н с ь к о ю з українською в и м о в о ю ; 2) тривіальні, з в и ч а й н о трикласні, які б у л и по с е л а х і по м е н ш и х містах; 3 ) н о р м а л ь н і , які д е х т о н а з и в а в г о л о в н і , щ о б у л и з в и ч а й н о чотирикласні, по більших містах, в яких н а в ч а л и німецькою м о в о ю . В той ч а с т а к о ж л ь в і в с ь к и й є п и с к о п П е т р о Б і л я н с ь к и й д о р у ч и в , щ о б с в я щ е н и к и с а м і або ч е р е з дяків навчали п и с ь м а (Станиславів належав тоді до Л ь в і в с ь к о ї д і є ц е з і ї ) . В С т а н и с л а в о в і відкрито ті школи пізно, аж після р о з п о р я д ж е н н я , виданого у 1781 p., про з акл аде ння шкіл, де є 9 0 - 1 0 0 дітей шкільного віку. Нормальну школу відкрито в Станиславові у 1784 p., а жіночу школу аж у 1797 р. Також відкрито ще й н о р м а л ь н у жидівську школу. В 1784 р. відкрито в С т а н и с л а в о в і й г і м н а з і ю 2 3 . Гімназії б у л и спочатку 5-класні, починаючи з 1818 р. - 6-класні, а з 1848 р. - 8-класні, і тоді введено іспит зрілості (матуру). М о в а навчання була в них с п е р ш у латинська з допоміжною німецькою, а пізніше - німецька з д о п о м і ж н о ю п о л ь с ь к о ю . С п е р ш у українців у гімназії б у л о , м а б у т ь , мало. А л е в 1784р. вийшло розпорядження, що до духовних семінарій не будуть п р и й м а т и кандидатів, які не м а ю т ь закінченої с е р е д н ь о ї ш к о л и . З того ч а с у с в я щ е н и к и , які з д е б і л ь ш о г о м а л и намір п о с л а т и своїх синів на студії б о г о с л о в ' я , п о с и л а л и їх до гімназії. Відвідували гімназії і с и н и деяких міщан та д е р ж а в н и х чи міських с л у ж б о в ц і в . У ж е 1774-го М а р і я Т е р е з і я з а к л а л а у Відні духовну с е м і н а р і ю д л я католицьких питомців візантійського обряду, названих у ті ч а с и грекок а т о л и к а м и , при церкві с в . В а р в а р и , ч е р е з щ о т у с е м і н а р і ю з в а л и (на "Насправді за імператора Священної римської імперії Франца І (роки життя 1768-1835). У1837 р. на площі Станиславова, названій іменем цісаря Франца (тепер Шептицького), йому було встановлено пам'ятник. "Єзуїтський колегіум був реорганізований у польську державну гімназію в 1784 р.

Конверт і поштовий штемпель Спілки Українських Філателістів Австрії, присвячені 200-річчю заснування греко-католицької семінарії у Відні латинський взірець) « Б а р б а р е у м о м » . Прирівняної"! до ступеня високої ш к о л и - університету. Однак ч и с л о студентів у ній було о б м е ж е н е , бо м о ж н а було прийняти тільки 15-20 питомців з Галичини. Ч е р е з д е с я т ь років, тобто у 1784 p., п е р е в е д е н о ту в и с о к у школу до Л ь в о в а і вона с т а л а г е н е р а л ь н о ю с е м і н а р і є ю , т о б т о у тій школі с т у д і ю в а л и всі питомці. Рівеньтієї школи б у в в и щ и й , як рівень давніших дієцезальних семінарій, ч е р е з що освіта нашого духівництва п о л і п ш и л а с я . Тому-то і Станиславівщина отримала незабаром священиків з високою освітою. Як і давніше, в деяких місцевостях (не всюди) деякі дідичі заповідали інколи і с в я щ е н и к а м відробляти панщину. В 1777 р. австрійський уряд видав заборону виганяти священиків та дяків на панщину, а далі зрівняв у правах греко-католицьке духівництво з л а т и н с ь к и м . У 1782 р. цісар Иосиф II скасував усі ті монастирі, які не вели шкіл чи добродійних закладів (шпиталів, захистів тощо). Зїхнього майна створив цісар т. з в . «релігійний фонд», з якого у р я д почав виплачувати с в я щ е н и к а м місячні пенсії. Тоді то с к а с о в а н о в С т а н и с л а в о в і д в а польські м о н а с т и р і : Є з у ї т і в і Тринітаріїв, а з н а ч н о пізніше, аж у 1799 p., з а м і н е н о колеґіальний к о с т ь о л на п о л ь с ь к и й п а р а ф і я л ь н и й .

Під ч а с поїздки по Галичині цісаря Й о с и ф а II у 1783 р. прибув він і до С т а н и с л а в о в а . В з в ' я з к у з цим з ' ї х а л а с я до міста численна родина Потоцьких, яка велично приймала й пригощала цісаря в станиславівському замку. В книжці «Географія Ґаліції і Л ьодомерії», виданій польською м о в о ю у 1786 p., написано, що в С т а н и с л а в о в і були «гарні д о м и й високі кам'яниці, широкі й бруковані вулиці, багаті крамниці купців і стайні в і р м е н , наповнені кіньми на продаж, та б а г а т о порядних ф а б р и к » ( с т о р . 92). В ж е 6 квітня 1782 р. держава перебрала станиславівський доміньйон (спадковий маєток) на с в о ю власність, одначе тодішня дідичка С т а н и славова Катерина Коссаковська знівелювала ту спробу своїм особистим в п л и в о м у віденському дворі. В 1792 р. вона продала місто Петрові Потоцькому 2 4 , а як він збанкрутував, 24 ч е р в н я 1801 р. місто перейшло у власність державного скарбу, точніше кажучи, у власність вищезгаданого релігійного фонду, в сумі 246 948 злотих польських і 20-ти грошів. Тим ф о н д о м завідувала д е р ж а в а . Аж 1848 р. передано права й прибутки давніх станиславівських дідичів с а м о м у містові. 1807 року ф р а н ц у з ь к и й цісар Наполеон І склав мирний договір з Пруссією й Росією в місті Тильжі, на основі якого з ч а с т и н и польських з е м е л ь створено «Князівство В а р шавське». В 1809 р. Наполеон почав війну з А в с т р і є ю , а К н я з і в с т в о В а р ш а в с ь к е стало його союзником, і п о л ь с ь к е в і й с ь к о в о ю в а л о проти Австрії, щоб відібрати від неї землі, які к о л и с ь н а л е ж а л и до П о л ь щ і , і приєднати їх до Князівства В а р ш а в с ь к о г о . В той ч а с польське військо від імені Наполеона зайняло Люблін, З а м о с т я , Сандомир, Львів, Перемишль, частину Тернопільщини й пішло на Покуття, а 6 червня 1809 р. відділ п о л ь с ь к о г о в і й с ь к а з д о б у в С т а н и с л а в і в . Х о ч польська кіннота зустрілася в бою з австрійським військом на дорозі, що веде зі 2

Т р а ф и н я Катерина Коссаковська продала свою частину маєтку у Станиславові своєму родичеві Проту Потоцькому за два мільйони злотих.

Станиславова доТисмениці, проте польське військо змогло протриматися 25 в Станиславові за його укріпленнями аж до кінця липня того року . П і с л я того, як у ході подальших воєнних дій а в с т р і й с ь к е військо з н о в у з а й н я л о С т а н и с л а в і в , у 1809-1812 рр. розібрано м у р и , б р а м и й б а ш т у та з а с и п а н о рови міста С т а н и с л а в о в а . Після того с е р е д м і с т я з'єдналося з передмістями. М і с т о з а з н а л о декілька стихійних лих: у 1826, 1827 і 1835 рр. виникли великі п о ж е ж і , у 1831 р. нищила н а с е л е н н я холера. П р о т е місто далі р о з в и в а л о с я , бо с т а р а л и с я п р и к р а с и т и й у п о р я д к у в а т и його в п е р ш у чергу д в а а в с т р і й с ь к і с т а р о с т и - Ф р а н ц и с к К р а т т е р 2 6 і К а з и м и р Мільбахер.

«ВЕСНА НАРОДІВ» 1848 р. У ЛЬВОВІ І В СТАНИСЛАВОВІ Н а п о ч а т к у 1848 р о к у п о с и л и в с я р е в о л ю ц і й н и й рух п р о т и а б с о л ю т и з м у володарів. У перших днях с і ч н я з б у н т у в а л и с я італійці проти австрійської влади в Медіолані, далі з кінцем лютого того року п о ч а л а с я р е в о л ю ц і я в Парижі, а 13 б е р е з н я - у Відні. Д в а дні пізніше а в с т р і й с ь к и й цісар Ф е р д и н а н д І проголосив конституцію д л я Австрії. О к р е м і народи почали тоді с т а в и т и с в о ї д о м а г а н н я до австрійського уряду - м а д я р и , чехи, а далі поляки й українці в Галичині. Поляки с т в о р и л и свій політичний провід, а с а м е в Кракові «Комітет Народовий», ау Львові - «Раду Народову», яка висунула свої домагання до австрійського уряду - створити з Галичини о к р е м у адміністративну одиницю з польською у р я д о в о ю м о в о ю в адміністрації, судах і школах, з о к р е м и м с о й м о м і т. ін. Д а л і поляки почали організуват и польську Гвардію у Л ь в о в і і по інших містах. Українці 19 квітня с т в о р и л и «Головну Р у с ь к у Р а д у » у Л ь в о в і , я к а с т а л а п е р ш и м у к р а ї н с ь к и м п о л і т и ч н и м п р о в о д о м у Галичині під а в с т р і й с ь к и м володінням і я к а : 1) видала заклик до українського населення в Галичині та домагалася від австрійського уряду поділити Галичину на дві адміністративні одиниці: східну Галичину з українським характером і західну - з польським; 2) почала видавати політичний ч а с о п и с « З о р я Галицька» ( т и ж н е в и к , п е р ш е ч и с л о з д а т о ю 15 т р а в н я 1848 р.); 25

Насправді у 1809 р. місто дійсно на деякий час захопив польський загін стрільців, який мусив виступити проти Австрії разом з військами Наполеона. Але австрійські війська генерала Марфельда, які незабаром підійшли, завдали полякам нищівної поразки і відновили у Станиславові свою владу. 26 Франциск Краттер - станиславівський окружний староста (18331838). Був ініціатором закладення скверу Краттерівки (відкритий 1827 р.) і вулиці Кратерівки (тепер С. Гординського). За його ініціативи збудовано новий шпиталь, відремонтовано сакральні споруди.

ЗО

3 ) с т в о р и л а по великих містах свої філіальні окружні Р а д и ; 4) вислала представників українців на С л о в ' я н с ь к и й З ' ї з д у П р а з і , що п о ч а в с я 31 т р а в н я т. р.; 5) в з я л а у ч а с т ь у в и б о р а х до парламенту; 6) скликала «З'їзд руських учених» 19 і 26 ж о в т н я т. р.; 7) українські с е л я н и на Підкарпатті створили селянське ополчення; 8) Головна Р у с ь к а Р а д а в ж и л а заходів, щ о б д о в е с т и до зорганізування української військової формації «руських стрільців». У С т а н и с л а в о в і в 1 8 4 8 р. в і д б у л и с я подібні події, як у Львові. Поляки 8 травня створили тут « Р а д у О б в о д о в у » , а далі почали організувати польську Г в а р д і ю під п р о в о д о м М и к о л а я Перше число часопису Б о л о з а Антоневича й Антонія «Зоря Галичини* (архівне фото) Жолубовського. Українці створили Окружну Раду як філію «Головної Руської Ради», і вона д у ж е інтенсивно почала в е с т и вічову і пропаґандивну акцію в Станиславівщині, даючи в цьому приклад іншим окружним радам. На вічах «пояснювано конституцію, поучувано народ про ціль і з а с о б и культурно-освітньої праці, при ч о м у головний натиск покладено на паралізування польської повстанчої агітації між українськими масами» 2 7 . Один делегат «Головної Руської Ради» на в и щ е з г а д а н и й « С л о в ' я н с ь к и й З ' ї з д у Празі» походив зі С т а н и с л а в і в щ и н и , а с а м е О л е к с а З а к л и н с ь к и й , щ о закінчив тоді студії б о г о с л о в ' я . М о ж л и в о його в и д е л е ґ о в а н о тому, що він раніше с т у д і ю в а в п р а в о у Відні і т о м у м у с и в д о б р е з н а т и німецьку мову. З г о д о м він б у в с в я щ е н и к о м у Богородчанах28. Іншими д е л е г а т а м и на той з ' ї з д були Іван Б о р и с и к е в и ч т а о . к р и л о ш а н и н Григорій Г и н и л е в и ч з П е р е м и ш л я . 27 0кружну Раду в Станиславові створено 10 травня 1848 р. До її складу ввійшло 12 представників української інтелігенції і міщанства. гв Олексій Заклинський (1819-1891) - священик, громадсько-політичний і культурно-освітній діяч на Станиславівщині. Автор мемуарів «Записки пароха Старих Богородчан» (Львів, 1890). Ймовірно, похований у с. Старих Богородчанах.

ПЕРШІ ПОСЛИ ІЗ СТАНИСЛАВІВЩИНИ І СПРАВА СКАСУВАННЯ ПАНЩИНИ 5 ч е р в н я 1848 р. проголосив австрійський уряд виборчу ординацію до парламенту, на основі якої з Галичини м а л и в и б р а т и 96 послів, а з Б у к о в и н и - З О , р а з о м 126 ( в т о й ч а с Б у к о в и н а н а л е ж а л а адміністративно до Галичини; аж наступного, 1849 року с т а л а вона о к р е м о ю адміністративною о д и н и ц е ю ) . Н е з а б а р о м в и б р а н о послів, усього 37 українців, с е р е д яких 26 с е л я н , а решту т в о р и л и с в я щ е н и к и і с л у ж б о в ц і . Кілька послів українців в и б р а н о із С т а н и с л а в і в щ и н и , а с е р е д них о . Григорія Ш а ш к е в и ч а 2 9 , п а р о х а з У г р и н о в а , я к и й з г о д о м с т а в речником українських с п р а в в а в с т р і й с ь к о м у уряді, а т а к о ж Івана К а п у щ а к а 3 0 , с е л я н и н а з Ляховець. У ж е п е р е д с к л и к а н н я м п а р л а м е н т у , а с а м е 16 квітня 1848 р., цісар Ф е р д и н а н д І підписав патент «про с к а с у в а н н я всякої р о б о т и з н и й інших підданчих п о в и н н о с т е й в Галичині», а 23 і 24 т о г о м і с я ц я , н а с а м и й В е л и к д е н ь , п р о г о л о ш е н о т о й патент. Ц е в и к л и к а л о в е л и к у р а д і с т ь між у к р а ї н с ь к и м и с е л я н а м и , а в о д н о р а з їхні в д я ч н і с т ь і прихильність до Австрії. З того приводу на галицьких дорогах та роздоріжжях поставлено с в я т к о в о «хрести свободи». О д н а ч е цісар с к а с у в а в тоді панщину тільки в Галичині, а її с к а с у в а н н я в інших краях в и р і ш и в парламент, я к и й с в я т к о в о відкрито 12 л и п н я 1848 р. у В і д н і . Третього д н я нарад почато д и с к у с і ю над с к а с у в а н н я м п а н щ и н и в інших краях Австрії. В тій справі п р о м о в л я л и деякі з українських послів с е л я н , а л е н а й б і л ь ш е в р а ж е н н я в и к л и к а л а п р о м о в а І. К а п у щ а к а з Л я х о в е ц ь . В і н з в е р н у в увагу н а в і д ш к о д у в а н н я п а н а м з а с к а с у в а н н я панщини, бо с а м а панщина в Галичині в ж е була с к а с о в а н а , і с т в е р д и в , щ о : 1. Не п а н а м т р е б а дати в і д ш к о д у в а н н я , а пани повинні д а т и його

"Григорій Шашкевич (1809-1883) - священик, громадсько-політичний діяч. У 1848 р. був головою Окружної Руської Ради в Станиславові, його обирали послом до австрійського парламенту. Працював радником Міністерства освіти (1848-1865) й одночасно завідував департаментом галицького шкільництва. У 1858 р. призначений ректором Духовної Семінарії у Відні. У 1867 р. його обирали послом до галицького сейму. 30 Капущак Іван (1807-1868) - селянин, відомий громадсько-політичний діяч, захисник інтересів українського с е л я н с т в а . Н а р о д и в с я в сім'ї сільського дяка. У 1848 р. був обраний депутатом першого австрійського парламенту, в якому 17 серпня 1648 р. виголосив блискучу промову на захист галицьких селян, що викликала значний резонанс у Європі.

с е л я н а м , б о : «коли м и мусіли п р а ц ю в а т и п о т р и , чотири дні, а т о й цілий т и ж д е н ь , а дідич рахував нам т о й тиждень за один законний д е н ь , то - хто тут м а є з а п л а т и т и відшкодування - м и , чи в о н и ? » . 2. Поведінка панів супроти с е л я н була часто нелюдяна. 3. Скасування панщини - це не дарунок панів, за який т р е б а д а т и їм відшкодування, бо до цього п р и м у с и л а їх німецька молодь ( с в о є ю революцією). І. Капущак говорив, хоч ламаною, а л е загальнозрозумілою німецькою мовою, вживаючи сочистих в и с л о в і в . Б у р я оплесків сколихнула п а р л а м е н т о м , коли він ' ^ скінчив с в о ю промову.

Могила Івана Капущака вогородцанськогор-ну

Шргір,я

СЕЛЯНСЬКЕ ОПОЛЧЕННЯ В СТАНИСЛАВІВЩИНІ 1848-49 рр. М а д я р и підняли п о в с т а н н я проти Австрії, б а ж а ю ч и м а т и з о в с і м незалежну с в о ю власну державу. Проти нападів мадярських повстанців почало о з б р о ю в а т и с я н а с е л е н н я сусідніх країв. В и с т у п и л и з б р о й н о південні с л о в ' я н и , а т а к о ж з о р г а н і з о в а н о д о б р о в о л ь ч і відділи на м а д я р с ь к о м у пограниччі в Стирії, Долішній Австрії, Моравії та Істрії. Щ о с ь подібне було й на галицькому Підкарпатті. Напади мадярських повстанців на прикордонні галицькі місцевості п о ч а л и с я в л и с т о п а д і 1848 р., а далі с т а в а л и д е д а л і ч а с т і ш и м и . Б і л ь ш і с т ь регулярного а в с т р і й с ь к о г о війська п о с л а н о до Італії, і т о м у військо не могло з а б е з п е ч и т и охорону Галичини. Тоді а в с т р і й с ь к і «крайсгавптмани» з в е р н у л и с я із закликом до с е л я н Підкарпаття о р г а н і з у в а т и с я у військові відділи. Тому що поляки, мріючи про відбудову незалежної Польщі, сприяли м а д я р с ь к и м повстанцям, а навіть деякі перекрадалися ч е р е з Карпати, щ о б їм допомагати, українські с е л я н и із з а п а л о м о р г а н і з у в а л и с я й озброювались, бажаючи виявити свою вдячність за скасування панщини. Н а п і в в і й с ь к о в і відділи з о р г а н і з о в а н о з у к р а ї н с ь к и х с е л я н в Сяніцькій, Самбірській, Стрийській, Станиславівській та Коломийській

округах. їхнім з а в д а н н я м було спинити натиск мадярських повстанців на Галичину та не д о п у с к а т и , щ о б вони о б ' є д н а л и с я з п о в с т а н ч и м и з а г о н а м и поляків з цього б о к у Карпат. У С т а н и с л а в і в с ь к і й окрузі з о р г а н і з о в а н о тоді 17 810 ополченців. У « З о р і Галицькій» ( ч . 15, 1849) є о п и с с у ч а с н и к а , як виглядало т а к е о п о л ч е н н я . В и н я т к и з нього п о д а є м о с у ч а с н и м и літературною мовою і правописом: « В кожному с е л і , щ о н а л е ж и т ь д о л я н д ш т у р м у (крайової оборони) м у с и т ь бути кожний від 2 0 - 5 0 літ о з б р о є н и й і на поданий з н а к м а є з б и р а т и с я у визначене місце; у кожному селі є один командант, а кілька а б о кільканадцять сіл м а ю т ь с в о г о надкоманданта і т в о р я т ь одну л я н д ш т у р м о в у округу. До округи Богородчани н а л е ж и т ь б і л ь ш е як 10 с і л , що м о ж у т ь п о с т а в и т и б і л ь ш е я к 5 0 0 0 л ю д е й . Нині (17 січня 1849) посходилися вони всі о з б р о є н і в с п и с и й коси та ждуть генерала, що м а є їх п е р е г л я н у т и . Д о с и т ь з н а ч н и й відділ т в о р я т ь міські хлопці... окружний к о м і с а р оповідав, що в горах, на д е л я т и н с ь к о м у гостинці, с т о ї т ь , крім л я н д ш т у р м у , 100 стрільців-гуцулів з г а р м а т о ю , в и л и т о ю нашим Дуткевичем...» З інших описів, пізніших, у «Зорі Галицькій» д о в і д у є м о с я , що кожне с е л о в и с и л а л о до окружного центру одного а б о двох ординарців д л я д о с т а в к и наказів, що в к о ж н о м у селі б у л а в а р т а , я к а п е р е в і р я л а у н е з н а й о м ц і в п а с п о р т и , щ о від с а м о ї границі, від с е л а д о с е л а , р о з с т а в л е н о с т о в п и т р и в о г и , обвиті с м о л о ю т а ж и в и ц е ю . Я к ворог н а б л и ж а в с я , з а п а л ю в а н о с т о в п и , а о з б р о є н і с е л я н и з б и р а л и с я на призначених місцях. Б у л и т а к о ж відділи кінноти. Д е я к і відділи були о з б р о є н і р у ш н и ц я м и , к р е м ' я н и м и крісами т о щ о . Один відділ, що б у в на огляді в Б о г о р о д ч а н а х , м а в г а р м а т у на ж о в т о - с и н і й л а ф е т і , з обслугою, одягнутою в сині кабати з ж о в т и м и вилогами, сірі ш а р а в а р и та баранкові ш а п к и з ж о в т и м и в е р х а м и П і с л я к а п і т у л я ц і ї м а д я р с ь к и х п о в с т а н ц і в 1 3 с е р п н я 1849 р . відділи ополченців с т а л и з а й в і , о д н а ч е їх р о з в ' я з а н о аж пізно в о с е н и 1849 р.

«РУСЬКІ СТРІЛЬЦІ» В СТАНИСЛАВОВІ С е л я н с ь к е о п о л ч е н н я б у л о тільки н а п і в в і й с ь к о в о ю організацією, о д н а ч е з п о ч а т к о м 1849 р. українці п о ч а л и о р г а н і з о в у в а т и у ж е р е г у л я р н и й в і й с ь к о в и й полк руських д о б р о в о л ь ц і в , які ф о р м а л ь н о о т р и м а л и назву «руські стрільці». Організовано їх на допомогу монархії проти угорської революції, однак, м а б у т ь , д у м а л и про них т а к о ж як про національну самооборону.

1 січня 1849 p. Головна Р у с ь к а Р а д а в и д а л а відповідний заклик до нашого н а с е л е н н я в Галичині і р а з о м з інструкціями розіслала його до Окружних Р а д і деканів. У Л ь в о в і почала діяти «Комісія д л я у т в о р е н н я полку д о б р о в о л ь ц і в » , я к а п о д б а л а про л е г а л і з а ц і ю с в о ї х аґенцій к р а є в о ю і ц е н т р а л ь н о ю в л а д о ю . Д н я 10 б е р е з н я 1849 р. цісарська канцелярія в и д а л а р о з п о р я д ж е н н я про д о з в і л о р г а н і з у в а т и т а к и й д о б р о в і л ь н и й курінь та про устійнений «народний однострій» д л я нього. В дні 6 квітня 1849 р. ч и с л о з г о л о ш е н и х д о б р о в о л ь ц і в було 3460. Генеральна команда у Л ь в о в і приділила до майбутнього куреня с т а р ш и н п е р е в а ж н о українців і вислала їх ф о р м у в а т и сотні в окружних м і с т а х - у Бережанах, Коломиї, Станиславові, Стрию і Самборі. З 3460-ти добровольців вибрано тільки 1410 і с т в о р е н о з них курінь із 6-ма с о т н я м и під п р о в о д о м м а й о р а В а т е р ф л і т а . С т а р ш и н с ь к и й к о р п у с т в о р и л и в б і л ь ш о с т і українці. Д л я с т а н и с л а в і в с ь к о ї сотні призначено поручника Родакевича. 6 в е р е с н я 1849 р. курінь вирушив в н а п р я м і К о ш и ц ь , а л е у в о є н н и х о п е р а ц і я х він н е б р а в у ч а с т і , б о м о с к о в с ь к і війська, які поспішили на допомогу Австрії, перемогли мадярських повстанців. Курінь тільки а с и с т у в а в під ч а с виконання миротворчих операцій у краї і в ж е 3 січня 1850 р. б у в на зворотній дорозі з Угорщини. 26 січня 1850 р. « З о р я Галицька» принесла вістку, що курінь р о з в ' я з а н о . Всіх звільнених добровольців з а б р а л и потім п р и м у с о в о до регулярного а в с т р і й с ь к о г о війська (дехто в и с л о в и в думку, що про це подбали політичні противники українців у Галичині).

РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ У КРАЙОВОМУ СЕЙМІ В 1849 р. в е р н у л а с я Австрія знову до а б с о л ю т и з м у , який т р и в а в 10 років (т. з в . ч а с и Б а х а , що б у в міністром внутрішніх с п р а в ) . Аж 20 ж о в т н я 1860 р. надано Австрії конституцію ( ж о в т н е в и й д и п л о м ) , яку трохи з м і н е н о 26 л ю т о г о 1861 р. ( л ю т н е в и й п а т е н т ) , на основі якої в в е д е н о в провінціях Австрії, о т ж е , і в Галичині, крайові с е й м и . В Галичині б у в один с о й м у Л ь в о в і д л я Західної Галичини (з г о л о в н и м м і с т о м К р а к о в о м ) і д л я Східної Г а л и ч и н и . В с і х п о с л і в б у л о 150. Принцип виборів б у в с т а н о в и й , з н а ч и т ь , хто п л а т и в б і л ь ш е податків, ті в и б и р а л и б і л ь ш е ч и с л о своїх представників. Б у л и 4 виборчі курії 31 з 1873 p., з 1896 р. - 5 курій, які с к а с о в а н о аж 1907 р. А що при т о м у Західна Галичина м а л а з д е б і л ь ш о г о п о л ь с ь к е н а с е л е н н я , т о поляки з а в ж д и м а л и п е р е в а ж н у більшість у к р а й о в о м у с е й м і . П і д ч а с перших в и б о р і в зі 150-ти всіх послів українці в и б р а л и 46 п о с л і в , а трьох 3, Курія - назва групи виборців за становим, майновим, національним, або іншим цензом при куріальній системі виборів.

о т р и м а л и як вірилістів, а с а м е - українські є п и с к о п и с т а л и ч л е н а м и с о й м у , б о п е р е б у в а л и н а духовних п о с а д а х , які б е з в и б о р і в Гарантували місце у с е й м і , р а з о м 49 послів. В и б р а н о тоді послів і зі Станиславівщини32.

ПРОВЕДЕННЯ ЗАЛІЗНИЦЬ ЧЕРЕЗ СТАНИСЛАВІВ У 2-й половині XIX століття австрійський у р я д почав розбудовувати залізничні шляхи в Галичині. В 1859 р. з б у д о в а н о залізницю з Кракова до П е р е м и ш л я , а в 1861 р. - з П е р е м и ш л я до Л ь в о в а і т а к с п о л у ч е н о з а л і з н и ц е ю В і д е н ь з і Л ь в о в о м . З г о д о м п р о в е д е н о залізничний шлях з і Л ь в о в а , ч е р е з Галич і Станиславів, К о л о м и ю до Чернівців. Спочатку уряд хотів провести залізницю ч е р е з Тисменицю, де мала бути вузлова залізнична с т а н ц і я , одначе тисменицькі м і щ а н и н е погодилися н а т е . Тоді проведено залізницю ч е р е з С т а н и с л а в і в . 1866 р. з б у д о в а н о залізничну станцію в С т а н и с л а в о в і , яка згодом стала в у з л о в о ю , бо до С т а н и с л а в о в а прокладено підкарпатську залізницю, що вела з Х и р о в а ч е р е з С т р и й до С т а н и с л а в о в а . З г о д о м з б у д о в а н о з а л і з н и ц ю д о Б у ч а ч а т а іншу д о Н а д в і р н о ї - Д е л я т и н а Ворохти, ч е р е з що в С т а н и с л а в о в і п е р е т и н а л о с я 5 залізничних ліній. Це перехрестя залізничних шляхів значно причинилося до розвитку міста33.

Вокзал з боку качії. 1890-і рр. 32 Про українських послів див. статтю І. Сохацького в «Альманасі Станиславівської землі» (Т. 1. - Сідней-Париж-Торонто, 1975. - С. 633-652) 33 Через міста Східної України перші залізниці пройшли значно пізніше. Зокрема через Київ - у 1870 р., через Харків - у 1869 р.

Miano після пожежі, 1868р.

ВЕЛИКА ПОЖЕЖА 1868 Р. І ВІДБУДОВА МІСТА 28 в е р е с н я 1868 р. вибухла в е л и к а п о ж е ж а , яка з н и щ и л а більшу частину міста. Тоді згоріла також с т а р о д а в н я в е л и к а р а т у ш а . Щ о б відбудувати місто, тодішній б у р м і с т р д-р Ігнатій К а м і н с ь к и й с в о ї м и е н е р г і й н и м и з а х о д а м и д о с я г того, щ о м і с т о о т р и м а л о дві великі п о з и ч к и , м і с ь к у й т. з в . л о т е р е й н у . Т а к и м с п о с о б о м м і с т о з і б р а л о б л . мільйона Гульденів (ринських) і с к о р о в і д б у д у в а л о с я 3 4 . К о л и в 1875 р. в місті в л а ш т о в а н о п р о м и с л о в у в и с т а в у , то в ж е не було видно слідів тієї пожежної к а т а с т р о ф и .

ЗАСНУВАННЯ ЄПИСКОПСТВА В СТАНИСЛАВОВІ Територія пізнішого міста С т а н и с л а в о в а з її ц е р к в а м и й п а р а ф і я м и спочатку н а л е ж а л а , ще з княжих часів до П е р е м и с ь к о г о є п и с к о п с т в а , а з г о д о м , п р и б л и з н о від п о л о в и н и XII с т о р і ч ч я , д о Г а л и ц ь к о г о є п и с к о п с т в а , що д е я к и й ч а с було мит рополіє ю - в 1303-1347 та в 1371-1401 рр. (Останній м и т р о п о л и т з того ч а с у Іван (1392-1401) н е м а в п і д т в е р д ж е н н я н а с в о є м у с т а н о в и щ і від ц а р г о р о д с ь к о г о патріарха). Д а л і Галицька м и т р о п о л і я , а то й є п и с к о п с т в о східного обряду п е р е с т а л о існувати. Титул п е р е й н я в київський митрополит і 34 Пожежа знищила 260 будинків, зокрема: ратушу, пошту, вірменську церкву, східну і південну частини міста.

п о ч а в іменувати с е б е м и т р о п о л и т о м « К и ї в с ь к и м , Галицьким і в с і я Р у с и » . В Галичі у п р а в л я в д і є ц е з і є ю т і л ь к и н а м і с н и к к и ї в с ь к о г о м и т р о п о л и т а . А л е в 1375 р . Г а л и ч б у в с т о л и ц е ю л а т и н с ь к о г о а р х и е п и с к о п а , а а р х и е п и с к о п і к о р о л ь не хотіли, щ о б з г а д а н и й н а м і с н и к м е ш к а в у Галичі. Т о м у він п е р е н і с с я до в а с и л і я н с ь к о г о монастиря в Крилосі. Деколи намісниками були архимандрити м о н а с т и р і в . Аж при кінці XV ст. о с і д к о м н а м і с н и к а с т а в Л ь в і в , бо і м е н о в а н о н и м архимандрита Л ь в і в с ь к о г о м о н а с т и р я . С п е р ш у намісника п р и з н а ч а в київський митрополит, погоджуючи кандидата з королем, а згодом митрополит д а в а в намісникові грамоту і духовну владу, а король і м е н у в а в його. Від 1509 р. Ж и ґ м о н т І н а д а в п р а в о іменувати галицьких намісників л а т и н с ь к о м у архиєпископові, я к и й на т о й ч а с п е р е н і с с в і й осідок з Галича до Л ь в о в а . Ч а с т и н у м а є т н о с т е й Галицького є п и с к о п с т в а король п е р е д а в щ е п е р е д т и м латинській архидієцезії. З у в а г и на т е , що намісники не були є п и с к о п а м и , то с в я щ е н и к і в в и с в я ч у в а л и сусідні владики. П і с л я тривалих активних і з у с и л ь н и х заходів л ь в і в с ь к и х м і щ а н і української шляхти король іменував Макарія Тучапського « є п и с к о п о м Г а л и ц ь к и м , Л ь в і в с ь к и м і К а м е н е ц ь к и м » 2 2 ж о в т н я 1539 р., а м и т р о п о л и т в и с в я т и в його на є п и с к о п а 22 лютого 1540 р. Він осів у Львові у С в я т о ю р с ь к о м у монастирі і був с п е р ш у неначе митрополичим намісником («єпископом дворним»). З того ч а с у парохії в околиці пізнішого С т а н и с л а в о в а н а л е ж а л и до львівського єпископства, я к е приняло церковну унію з А п о с т о л ь с ь к о ю С т о л и ц е ю в Римі аж 1700 р. Л ь в і в с ь к е єпископство с т а л о митрополією 1807 року. Львівська митрополія була дуже велика, і тому важко було у п р а в л я т и н е ю . Тому л ь в і в с ь к і м и т р о п о л и т и й інші провідні л ю д и с т а р а л и с я про створення окремого єпископства на ."(території. Історію цих с т а р а н ь в и с в і т л и в о . О л е к с і й З а к л и н с ь к и й , я к и й у ж е п е р е д в и с в я ч е н н я м на с в я щ е н и к а б у в о д н и м з д е л е г а т і в на С л о в ' я н с ь к и й К о н г р е с у Празі. З 1865 р. він б у в парохом у Богородчанах, а далі с т а в п о с л о м до с е й м у з 1870 р. і б у в п о с л о м до п а р л а м е н т у в 1873-79 рр. Про потребу з а с н у в а т и н а ш е є п и с к о п с т в о в С т а н и с л а в о в і говорив він 5 т р а в н я 1879 р. у с в о ї й п р о м о в і в п а р л а м е н т і , яку в м і с т и в у своїх « З а п и с к а х п а р о х а Старих Б о г о р о д ч а н » , (Торонто, 1960). О т ж е , намагання з а с н у в а т и С т а н и с л а в і в с ь к е є п и с к о п с т в о з ' я с у в а в о. О. Заклинський так (подаю т у г у скороченні і доповнюю його відомості за с т а т т е ю з «Нової З о р і » , з 28. IV. 1935): « В ж е в 1790 р. є п и с к о п Б і л я н с ь к и й і Р и л о п р о с и л и ц і с а р я Л е о п о л ь д а II с т в о р и т и г р е к о -

католицьку митрополію, а також т р е т є греко-католицьке є п и с к о п с т в о в східній Галичині. В 1806 р. львівський є п и с к о п Ангелович з в е р н у в с я до цісаря Ф р а н ц а І з т а к о ю с а м о ю п р о с ь б о ю , а л е в и с л о в и в б а ж а н н я , щоб осідком третього є п и с к о п с т в а був С н я т и и а б о Городенка, щ о б до нього належала й територія Буковини, де були греко-католики. Одначе тоді ведено пер его во ри про піднесення львівського є п и с к о п с т в а до митрополії і т о м у те прохання було б е з у с п і ш н е . В 1842 р. відомий п и с ь м е н н и к і п р е ф е к т В а т и к а н с ь к о ї бібліотеки Авґустин Т а й н е р з в е р н у в с я д о тодішнього д е к а н а М а л и н о в с ь к о г о післати йому доповідь про потреби греко-католицького клиру Галичини, щ о б церковна унія могла процвітати. Д е к а н М а л и н о в с ь к и й між різними с п р а в а м и з г а д а в , я к о с о б л и в у конечність, с т в о р е н н я є п и с к о п с т в у С т а н и с л а в о в і і в Тернополі. А л е й ця доповідь б у л а безуспішна. «Головна Руська Рада» обговорила необхідність створення третього греко-католицького єпископства в Галичині на с в о є м у 101 -му засіданні 14 в е р е с н я 1849 р. і в и с л а л а о. п р о т о є р е я М и х а й л а К у з е м с ь к о г о й проф. Є в с т а х і я П р о к о п ч и ц я в депутації до цісаря Ф р а н ц а И о с и ф а І з тією с а м о ю просьбою. Далі львівський митрополит і кардинал Михайло Л е в и ц ь к и й т а п е р е м и с ь к и й є п и с к о п Григорій Я х и м о в и ч в и с л а л и з д а т о ю 18 б е р е з н я 1850 р. нову петицію до цісаря з д о б р е умотивованою просьбою створити єпископство в Станиславові». З г а д а н а петиція м а л а успіх. Д н я 2 8 т р а в н я 1850 р . з ' я в и л о с я рішення цісаря, яким дозволено створити єпископство в Станиславові. На це п о г о д и в с я й А п о с т о л ь с ь к и й Престіл у Р и м і , як це с т в е р д ж е н о в рескриптах австрійського міністерства з 22 в е р е с н я 1850 р. Тим-то й у с т а т у т і к р а й о в о г о ( с е й м у ) від 26 л ю т о г о 1861 р. с к а з а н о , що в і р и л ь н и й г о л о с у с о й м і м а є м а т и т о й , хто б у д е і м е н о в а н и й с т а н и с л а в і в с ь к и м є п и с к о п о м , а д о того ч а с у м а є м а т и т ой голос львівський єпископ-помічник. (Вірилісти - це були п о с л и , що с т а в а л и ч л е н а м и с о й м у не з вибору, а на основі с в о г о с т а н о в и щ а чи у р я д у ) . Львівська митрополича консисторія провізорично розділила дієцезію в с в о є м у ш е м а т и з м і на 1850ріктак, щ о д о Л ь в і в с ь к о ї д і є ц е з і ї м а л о н а л е ж а т и 29 д е к а н а т і в з 870 0 5 7 - м а д у ш а м и , а до Станиславівської д і є ц е з і ї - 20 деканатів з 699 321 -ю д у ш е ю . Той поділ з а л и ш е н о й у ш е м а т и з м а х на наступні роки. Х о ч 1850 року А п о с т о л ь с ь к и й Престіл п о г о д и в с я на з а с н у в а н н я С т а н и с л а в і в с ь к о г о є п и с к о п с т в а , проте Папа тоді щ е н е в и д а в б у л л и про його з а с н у в а н н я . С т а л о с я це 36 років пізніше. М о ж л и в о , що т а к е с п і з н е н н я с п р и ч и н и л и с п р а в а матеріального з а б е з п е ч е н н я нового є п и с к о п с т в а в л а д о ю а б о й інші причини.

ПЕРШИЙ НАШ ЄПИСКОП У СТАНИСЛАВОВ! У зв ' язку з декретом цісаря від 29 січня 1884 року Папа Л ев XI II ( 18781903) з а с н у в а в С т а н и с л а в і в с ь к е є п и с к о п с т в о с в о є ю б у л л о ю від 25 б е р е з н я 1885 р . і п е р ш и м його є п и с к о п о м н а й м е н у в а в о . р е к т о р а д-ра Юліана П е л е ш а . Тодішній львівський митрополит м а в обіцяти, що частину маєтностей львівського єпископства надасть д л я нової дієцезії. Є п и с к о п д-р Юліан П е л е ш у ж е б у в діяльний, поки с т а в є п и с к о п о м . У 1870 році р а з о м з о. С и л ь в е с т р о м С е м б р а т о в и ч е м , тоді професором богослов'я у Львові, який згодом став львівським м и т р о п о л и т о м , він з а с н у в а в б о г о с л о в с ь к и й ж у р н а л « Р у с ь к и й Сіон». З г о д о м о. д-р Юліан П е л е ш б у в парохом церкви С в . В а р в а р и у Відні ( 1 8 7 4 - 8 3 ) та р е к т о р о м В і д е н с ь к о ї центральної духовної семінарії (званої цісарським конвиктом), а також виховником-катехитом цісарського престолонаслідника Р у д о л ь ф а . В той ч а с видано його « Д о г м а т и к у » , підручник д л я середніх шкіл ( Л ь в і в 1 8 7 6 - 7 8 ) , « П а с т и р с ь к е Богословіє» ( В і д е н ь 1875-77) та наукову історію унійної Ц е р к в и німецькою м о в о ю під з а г о л о в к о м «Ceschichte der Union der Ruthenischen Kirche mit Rom», (Відень, T. І і II, 1878 і 1880), яка щ е й досі не втратила с в о г о з н а ч е н н я . П і с л я того, як у 1882 р. м и т р о п о л и т И о с и ф С е м б р а т о в и ч з р е з и ґ н у в а в з митрополичого престолу, о. д-р Ю. П е л е ш б у в о д н и м з кандидатів на митрополита. Митрополитом Папа іменував С и л ь в е с т р а С е м б р а т о в и ч а ( 1 8 8 5 - 9 8 ) , а о. д-р Ю. П е л е ш н е з а б а р о м с т а в Станиславівським єпископом.

Вулиця Пелеша, тепер Академіка Гнатюка

Д н я 10 січня 1886 р. відбулися урочистий в'їзд й інсталяція першого є п и с к о п а в С т а н и с л а в о в і . З тієї нагоди архикнязь Р у д о л ь ф п р и с л а в владиці в дарунок дві пари гарних сивих коней з к а р е т о ю . Владика зорганізував Є п и с к о п с ь к у Капітулу і Консисторію, іменуючи її членів, в и з н а ч и в їхні о б о в ' я з к и і н а м а г а в с я з а б е з п е ч и т и Капітулу юридично й матеріально. В ж е в 1886 р. Капітула п е р е й н я л а завідування катедральною церквою. В 1886 р. п о ч а в виходити « В ь с т н и к ь С т а н и с л а в о в с к о й Епархіи», спочатку неперіодично, а з г о д о м як місячник, і виходив аж до 1939 р. 1886 року архикнязь Р у д о л ь ф , о б ' ї ж д ж а ю ч и Галичину, наніс візит с т а н и с л а в і в с ь к о м у єпископові. В л а д и к а п р а ц ю в а в д б а й л и в о д л я піднесення релігійності вірних у с в о ї й дієцезії. В 1 8 8 7 - 8 9 рр. провів канонічні візитації в ч а с т и н і парохій його дієцезії. Такожу той ч а с , коли ще між українським духівництвом було чимало москвофілів, владика п р о я в и в український н а п р я м . Є п и с к о п Ю. П е л е ш у п р а в л я в цією д і є ц е з і є ю тільки 6 років - до 27 ч е р в н я 1891 р., коли н а й м е н о в а н о його п е р е м и с ь к и м є п и с к о п о м .

Є П И С К О П ЮЛІАН САС-КУЇЛОВСЬКИЙ Другим станиславівським єпископом став Юліан С а с Куїловський (з 22 в е р е с н я 1891-го до ЗО с е р п н я 1899 р.). Ч е р е з свої політичні р е в о люційні в и с т у п и в м о л о д о с т і під ч а с революції в Австрії і в Угорщині в 1 8 4 8 - 4 9 р р . він о п и н и в с я на еміґрації і в р е ш т і п р и б у в до П а р и ж у . В П а р и ж і він з а к і н ч и в теологію в семінарії с в . Сульпіція (1854 р.), п р и й н я в і є р е й с ь к і с в я ч е н н я як місіонер для Сходу, був капеланом С е с т е р Бенедиктинок у П а р и ж і , а далі - а д м і н і с т р а т о р о м , з г о д о м - парохом і д е к а н о м у Р у с ь к о м у Селі Бірчанського деканату, с т а в п а п с ь к и м ш а м б е л а н о м , к р и л о ш а н и н о м П е р е м и с ь к о ї капітули (1882 р.), з г о д о м р е к т о р о м духовної семінарії і к а т е д р а л ь н и м парохом у П е р е м и ш л і , далі - у 1887 р. архипресвітером владики Ю. П е л е ш а в С т а н и с л а в о в і , потім 41

є п и с к о п о м - п о м і ч н и к о м у П е р е м и ш л і ( 1 8 9 0 - 9 1 ) , д е він в л а с т и в о керував дієцезією, бо єпископ І. Ступницький був у ж е с т а р и й і хворий. У 1891 р. є п и с к о п Ю. П е л е ш с т а в п е р е м и с ь к и м є п и с к о п о м , а владику Ю. Куїловського н а й м е н о в а н о на є п и с к о п а у С т а н и с л а в о в і . К о л и новий владика приїхав до С т а н и с л а в о в а , поляки в з я л и у ч а с т ь у його привітанні, бо сподівалися, що він буде податливий на їхній натиск у національно-політичних справах. Учні польських шкіл тримали довгий шпалір - від залізничої станції до катедральної церкви. А л е згодом поляки р о з ч а р у в а л и с я , бо владика не в т р у ч а в с я у політичні с п р а в и і д о т р и м у в а в с я солідарності з українськими національними к о л а м и . В ж е у вересні він видав послання до духівництва і вірних, в якому обговорив обов'язки священиків, а вірних закликав до витривалої молит ви. До кожного розділу послання владика додав відповідну науку для вірних. У 1891 р. в і д б у в с я провінційний с и н о д у Л ь в о в і , в я к о м у в з я л и у ч а с т ь владика Ю. Куїловський і 32 с в я щ е н и к и з його дієцезії. В л а д и к а б у в б і л ь ш о б с е р в а т о р о м синоду, проте у вирішальну хвилину с т а в на захист прав і привілеїв нашої Ц е р к в и . Після синоду він почав візитації у своїй дієцезії, причому з а б о р о н и в вітати його у р о ч и с т о , т о м у ч а с т о в и н и к а л и н е п о р о з у м і н н я , бо с в я щ е н и к и й вірні з в и к л и в і т а т и с в о г о в л а д и к у м а н і ф е с т а ц і й н о , з бандеріями, музикою тощо. З а цього в л а д и к и в і д н о в л е н о станиславівську катедральну церкву. Владика пожертвував на це кільканадцять т и с я ч корон. 1893 року є п и с к о п Ю л і а н Куїловський разом з митрополи том С и л ь в е с т р о м й іншими вла д и к а м и в з я в у ч а с т ь у паломництві до Р и м у з приводу ю в і л е ю П а п и Л е в а XIII і в и г о л о с и в з н а м е н н у п р о м о в у на його ч е с т ь .

Катедрапьнийсобор УТЩ

Ц і с а р с ь к и м д е к р е т о м з 13 б е р е з н я 1893 р. з а к р и т о грекокатолицьку генеральну семінарію у Відні і д о з в о л е н о з а с н о в у в а т и дієцезіальні духовні семінарії. Є п и с к о п Ю . К у ї л о в с ь к и й подбав про с к л а д е н н я к о ш т о р и с у б у д о в и духовної семінарії в С т а н и с л а в о в і . Першийдієцезіальний синоду Станиславові владика скликав у

1897 р., а л е в той ч а с він у ж е почав з а н е п а д а т и на здоров'ї. 1898 року Папа іменував його а с и с т е н т о м папського престолу. Рік пізніше цісар іменував його, а Папа підтвердив його номінацію на

львівського

митрополита ЗО с е р п н я 1899 р.

ГРАФ АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ ЯК СТАНИСЛАВІВСЬКИЙ Є П И С К О П Третім с т а н и с л а в і в с ь к и м є п и с копом став о. Андрей Шептицький, монах чину С в . В а с и л і я В е л и к о г о , в той ч а с п р о ф е с о р догматики й моралі в В а с и л і я н с ь к о м у мо настирі в Кристинополі. Папа підтвердив цісарську номінацію 19 ч е р в н я 1899 р. В и с в я ч е н н я А. Шептицького на єпископа відбулося 17 в е р е с н я того ж року у Л ь в о в і , а 20 в е р е с н я відбулася його інсталяція на є пис копа в С т а н и с л а в о в і 3 5 . В ж е в з в ' я з к у з його інсталяцією владика виявив українські національні п е р е к о н а н н я . К о л и тодішній станиславівський староста видрукував з а п р о ш е н н я на інсталяцію владики тільки н і м е ц ь к о ю м о в о ю , в л а д и к а А н д р е й , д о в і д а в ш и с ь про ц е , к а з а в видрукувати з а п р о ш е н н я також українською м о в о ю . К о л и ж згаданий староста з а п р о с и в на прийняття з приводу тієї інсталяції з українців тільки священиків, а нікого із світських людей, то у відповідь на це владика з а п р о с и в від с е б е 9-х світських українців, між н и м и д-ра М и х а й л а Коцюбу, л і к а р я , що б у в т а к о ж д о к т о р о м ф і л о с о ф і ї і п р о ф е с о р о м місцевої учительської семінарії та був діяльний у станиславівській філії «Просвіти». На тому прийнятті владика Андрей Ш е п т и ц ь к и й с к а з а в до князя Санґушка: « К н я з ю , ти також н а ш , і в тобі пливе руська кров». Хоча владика Андрей був станиславівським єпископом дуже коротко, л и ш е рік і чотири місяці, проте д у ж е багато з р о б и в д л я тієї дієцезії. 35 Проживав Андрей Шептицький у єпископському палаці за сучасною адресою вул. Шевченка, 16. (Там проживали й інші єпископи).

Я к с т а н и с л а в і в с ь к и й є п и с к о п граф Андрей Ш е п т и ц ь к и й р о з в и н у в таку діяльність: 1. В и д а в 7 пастирських послань, в яких в и с л о в и в д у ж е цінні і глибокі д у м к и , о б г о в о р ю ю ч и різні ділянки життя під х р и с т и я н с ь к и м оглядом у світлі С в я т о ї Євангелії. (Ці послання р а з о м з п о с л а н н я м , я к е н а п и с а в в л а д и к а 1904 р . в ж е я к л ь в і в с ь к и й м и т р о п о л и т д о в і р н и х станиславівськоїдієцезії з приводу в и с в я ч е н н я владики Г. Х о м и ш и н а на єпископа, видано разом книжкою 1935 р. у Львові. Перевидано знову їх (сім перших послань) р а з о м із шістьма іншими посланнями і великою студією д - р а А н а т о л я М. Б а з и л е в и ч а про твори митрополита Андрея в Торонті 1965 р. під заг. «Твори Слуги Б о ж о г о М и т р . А. Ш е п т и ц ь к о г о » , Т. І. Праці Українського Богословського Наукового Товариства, Т. XV). 2. На початку в е с н и 1900 р. р о з п о ч а в канонічні візитації парохій с в о є ї дієцезії, під ч а с яких гарно проповідував Б о ж е С л о в о і які деколи п е р е т в о р ю в а л и с я н а релігійні м а н і ф е с т а ц і ї . У з в ' я з к у з т и м и візитаціями видав владика с в о є ч е т в е р т е п о с л а н н я «Правдива віра» - до русинів на Б у к о в и н і та п'яте п о с л а н н я «До моїх любих гуцулів», написане гуцульською говіркою. 3. Відвідував м о л о д ь у бурсах, д а в а в стипендії і д о п о м о г и д л я неї та проповідував їй великопісні реколекції. 4. Підготував б у д о в у духовної семінарії, а с а м е - купив сусідню площу, де м а л и з б у д у в а т и семінарійну каплицю, і п о д б а в , щ о б а в с т р і й с ь к и й у р я д п р и з н а ч и в 300 000 корон на б у д о в у тієї семінарії. 5. Відвідував в'язнів у карних закладах, проводив д л я них реколекції, сповідав їх і потішав. Ця практика збереглася в Станиславові до 1939 р. 6. Подарував капітулі с в о ю бібліотеку, приблизно 4000 томів, с е р е д яких цінні с т а р о д р у к и . З г о д о м з а с н у в а в фундацію, відсотки з якої в с у м і 1200 корон п р и з н а ч и в на з б і л ь ш е н н я фондів тієї бібліотеки. 17 грудня 1900 р. Папа Л е в XIII і м е н у в а в владику Ш е п т и ц ь к о г о на галицького митрополита, а 17 січня 1901 р. в і д б у л а с я його інсталяція в церкві С в . Ю р і я у Л ь в о в і .

ГЕНЕРАЛЬНИЙ ВІКАРІЙ о. ВАСИЛЬ ФАЦІЄВИЧ Чотири роки С т а н и с л а в і в с ь к а дієцезія не м а л а в л а д и к и , бо тоді за кандидата на єпископа з м а г а л и с я митрополит Андрей і польські кола, що їх р е п р е з е н т у в а в галицький намісник ц і с а р я , п о л я к . М и т р о п о л и т н а м а г а в с я висвятити на єпископа свого кандидата, тодішнього ректора духовної семінарії у Львові - о. д-ра Григорія Х о м и ш и н а , який допоміг митрополитові р е ф о р м у в а т и й духовно обновити ту семінарію. Натомість польські впливові кола хотіли, щ о б є п и с к о п о м у С т а н и с л а в о в і с т а в м о с к в о ф і л о. М а р т и н Пакіш.

З м а г а н н я і так сказати б, «торги» за кандидатів та заходи в тій справі т р и в а л и довго, а за той ч а с С т а н и с л а в і в с ь к о ю д і є ц е з і є ю в духовних справах у п р а в л я в капітульний вікарій і архипресвітер є п и с к о п с ь к о ї Капітули о . В а с и л ь Ф а ц і є в и ч ; м а є т к о в и м и с п р а в а м и з а в і д у в а в т . з в . адміністратор темпоралій - о. Іван Д а м а с к и н М и к о л а Л и т в и н о в и ч , що був архидияконом є п и с к о п с ь к о ї Капітули. Генеральний вікарій о. В. Ф а ц і є в и ч б у в удівцем і за ц е р к о в н и м п р а в о м не міг с т а т и є п и с к о п о м . У ч а с його у п р а в л і н н я д і є ц е з і є ю п о с т а в л е н о будинок д л я духовної с е м і н а р і ї 3 6 . В 1902 році п о с в я ч е н о наріжний камінь, а 1903 року закінчено будову. С п е р ш у м е ш к а л и в тому будинку с в я щ е н и к и й відбувалися в ньому реколекції. Аж у дні 14 січня 1907 р. відкрито в ньому духовну с е м і н а р і ю , в ж е за владики Григорія Х о м и ш и н а .

ВЛАДИКА ГРИГОРІЙ Х О М И Ш И Н На пропозицію митрополита Андрея цісар Ф р а н ц И о с и ф І іменував ректора Григорія Хомишина станиславівським є п и с к о п о м 16 к в і т н я 1904 р., а митрополит Андрей підтвердив цісарську номінацію 23 квітня того ж року. Три ц е р к о в н і і є р а р х и , а саме митрополит Андрей, п е р е м и с ь к и й владика К о с т я н т и н Чехович і архиепископ вір м е н с ь к о г о о б р я д у И о с и ф Теодорович в и с в я т и л и номіната на єпископа й д о в е р ш и л и його і н с т а л я ц і ї 19 ч е р в н я 1904 р. в Станиславівській катедральній церкві 3 7 . Молодь середніх шкіл утворила шпалір від єпископської палати до катедральної ц е р к в и , коли в л а д и к и - с в я т и т е л і і кандидат на с т а н и с л а в і в с ь к о г о є п и с к о п а й ш л и на інсталяцію. З6

0тець В. Фацієвич є автором історії станиславівських церков «Мъсто Станиславовь і его церкви», що вийшла у шематизмі греко-католицької Станиславівської єпархії у 1902 р. 37 Монастир та другу єпископську резиденцію Григорій Хомишин заклав у Богородчанах.

Делегація української Станиславівської громади під проводом радника Карановича принесла новому владиці в дарунок митру і ж е з л (виготовлені в майстерні Дуткевича біля катедральної церкви). Тодішній ц і с а р с ь к и й н а м і с н и к Галичини - поляк, граф Андрій Потоцький прислав новому владиці в д а р у н о к пару буланих к о н е й . В л а д и к а п р о д а в ті коні, а гроші п р и з н а ч и в на церковні п о т р е б и ( з а і н ф о р м а ц і є ю док т о р а І. В о л я н с ь к о г о ) . С в о ю єпископську діяльність Преосв. Григорій почав з реколекцій для духівництва, я к и м и хотів п е р е в и х о в а т и , з м і ц н и т и духовно й з а о х о т и т и його до ревної душпастирської праці. Далі владика почав проводити канонічні візитації парохій, а при тому д а в а в кількаденні, а інколи й триваліші двотижневі місії для візитованих паро хій, під ч а с яких с а м проповідував з в е л и к и м успіхом і с а м сповідав людей. 1910 року владика в и д а в « П а с т и р с ь к и й л и с т про ч а с т е і щ о д е н н е с в . П р и ч а с т я » , а в 1912 р. о п у б л і к у в а в п р а ц ю « П р о Н а й с в я т і ш у Є в х а р и с т і ю » . В ж е після П е р ш о ї світової війни, в 1920 р. з ' я в и л а с я його в е л и к а праця « Н а б о ж е н с т в о до Н а й с в я т і ш о г о С е р ц я Господа Н а ш о г о Ісуса Х р и с т а » . Є п и с к о п Григорій д о п о в н и в с в о ю капітулу д в о м а , а з г о д о м третім к р и л о ш а н а м и , с в і д о м и м и у к р а ї н ц я м и . Дотогочасні ч л е н и капітули були здебільшого м о с к в о ф і л а м и , за винятком о. Івана Гробельського. В о н и були невдоволені, що владика свідомий українець. Отець митрат В. Ф а ц і є в и ч п е р е в і в с я до іншої дієцезії. 1905 р. владика і м е н у в а в крилошанами о. д-ра Ф р а н ц а Щ е п к о в и ч а , що згодом с т а в п р о ф е с о р о м місцевої Духовної семінарії, і о. Івана Р е д к е в и ч а , з н а м е н и т о г о проповідника, що до того ч а с у був сотрудником у церкві С в . Ю р і я у Л ь в о в і , а в 1910 р. - о. м и т р а т а Івана Г о р д і є в с ь к о г о , відомого діяча на Поділлі. С т а р а н н я м владики у р я д асиґнував фонди на у т р и м а н н я Духовної с е м і н а р і ї . ї ї р е к т о р о м у 1906 р . в л а д и к а п р и з н а ч и в о . Є р е м і ю

Духовна

семінарія

Ломницького, Ч С В В , а її п р о ф е с о р а м и - о. д - р а Т и т а Г а л у щ и н с ь к о г о і о. д-ра А м б р о з і я Р е д к е в и ч а . Питомців п е р ш о г о року (24-х) спроваджено до С т а н и с л а в о в а з Львівської семінарії, а питомці вищих років з а л и ш и л и с я у Л ь в о в і . Д н я 14 січня 1907 р. у р о ч и с т о відкрито Духовну семінарію в С т а н и с л а в о в і . З кожним н о в и м р о к о м п р и б у в а в один рік питомців б і л ь ш е , аж до часу, коли с е м і н а р і я м а л а в ж е чотири роки студій, ч е р е з щ о т р е б а було б і л ь ш е п р о ф е с о р і в . В акад. році 1907/8 п р о ф е с о р а м и семінарії с т а л и : о . д-р Ф р а н ц Щ е п к о в и ч , о . д-р И о с и ф К о ц и л о в с ь к и й , Ч С В В , що б у в одночасно віце-ректором, о. д-р Іван Л я т и ш е в с ь к и й і о. д-р Василь Баран. В акад. році 1908/9 о. Т. Галущинський вступив до м о н а с т и р я отців В а с и л і я н , а в и к л а д а н н я його п р е д м е т а , а с а м е біблійних с т у д і й п е р е й н я л и ч а с т к о в о о. крил, д-р І. Г р о б е л ь с ь к и й і о. д-р В. Б а р а н . Після того, як у 1915 р. російське військо в и в е з л о о. Є. Ломницького Ч С В В як з а л о ж н и к а (він п о м е р на з а с л а н н і в С и м б і р с ь к у в 1916 р.), р е к т о р о м с е м і н а р і ї с т а в о. М и х а й л о В а л ь н и ц ь к и й , а з 15 ч е р в н я 1923 р. - о. д-р Авксентій Б о й ч у к . Таким с п о с о б о м почала здійснюватися мрія владики, щоб виховати нове духівництво під с в о ї м б е з п о с е р е д н і м доглядом, і друга мрія - щ о б у б е з п е ч и т и собі допомогу отців В а с и л і я н , до яких м а в Довір'я і с и м п а т і ю .

Вулиця Петра Скарги, тепер Сестер Васшіянок В ж е тоді владика д б а в про розвиток монаших Чинів і З г р о м а д ж е н ь та д о п о м а г а в їм м а т е р і а л ь н о . Н а п р . , ще в т р а в н і 1900 р. с е с т р и В а с и л і я н к и п е р е й ш л и д о ф у н д а ц і ї і м . інж. О л . О с о с т о в и ч а п р и вул. Заболотівській, яку перейменовано згодом на Петра Скарги, ч. 17,

Шкача

Васшіянок

Готель «Дністер» я к о ю з а в і д у в а л а є п и с к о п с ь к а капітула. В липні 1909 р. капітула п е р е д а л а т о й дім у в л а с н і с т ь с е с т е р В а с и л і я н о к , які з а к л а л и т а м інститут д л я дівчат, а від осені того року почали в е с т и початкову школу й у ч и т е л ь с ь к у семінарію. З д о п о м о г о ю владики С е с т р и в и б у д у в а л и н а тій п л о щ і п р а в е к р и л о н о в о г о б у д и н к у в 1 9 1 1 - 1 9 1 2 р р . , д е п р и м і с т и л и с я м о н а с т и р і ведені н и м и у с т а н о в и . Т о в а р и с т в о Непорочного З а ч а т т я П р е ч и с т о ї Д і в и Марії успішно в е л о д і я л ь н і с т ь під е н е р г і й н и м к е р і в н и ц т в о м о . м и т р а т а І в а н а Гордієвського. В о н о зібрало стільки г р о ш е й , що з а к у п и л о дві площі одну в центрі міста д л я будівництва прибуткового дому, а другу площу під будову нової катедральної церкви при в у л . Третього М а я (це була площа по с п а л е н о м у млині І м е р д а у е р а ) . На першій площі вибудувано один з найкращих великих домів, на розі в у л . Л и п о в о ї і С о б е с ь к о г о , в якому приміщувалися готель, кінозал, крамниці і приватні п о м е ш к а н н я . На будівництво того д о м у в з я т о великі позички, сплачення якихзатяглося аж після Першої світової війни, а л е дім д а в а в і поважні прибутки. С т а н и с л а в і в с ь к е є п и с к о п с т в о не б у л о в и в і н о в а н е в прибуткові з е м е л ь н і посілості. Є п и с к о п д і с т а в а в тільки 20 000 корон щорічно з релігійного ф о н д у , я к и м з а в і д у в а л а д е р ж а в а . Ц е б у л о м а л о д л я Дієцезіальних п о т р е б . Під ч а с т в о р е н н я С т а н и с л а в і в с ь к о ї дієцезії тодішній л ь в і в с ь к и й митрополит обіцяв вивінувати С т а н и с л а в і в с ь к у Дієцезію ч а с т и н о ю своїх великих з е м е л ь н и х дібр. Цього н е с т а л о с я .

П р и б л и з н о 1905 р. митрополит Андрей д а в гроші на з а к у п 4000м о р ґ о в о ї м а є т н о с т і в К о р ш е в і К о л о м и й с ь к о г о повіту, що її м а л и р о з п а р ц е л ю в а т и . П а р ц е л я ц і ю п р о в о д и в о . Тит В о й н а р о в с ь к и й . М и т р о п о л и т Андрей з а п р о п о н у в а в С т а н и с л а в і в с ь к о м у є п и с к о п с т в у 600 морґів д у ж е д о б р о г о лісу, ф і л ь в а р о к з 300 м о р ґ а м и ґрунту, двір з н а л е ж н и м и б у д и н к а м и і 18 морґів саду. Це м а л о б у т и в з а м і н у за половину тієї платні, що єпископ о т р и м у в а в з релігійного фонду, тобто є п и с к о п с т в о м а л о о т р и м у в а т и не 20 000 корон, а тільки 10 000 корон, а з а м і с т ь інших 10 000 корон м а л о о д е р ж у в а т и п р и б у т к и із запропонованого маєтку, які, як оцінювали знавці, набагато п е р е в и щ у в а л и б с у м у в 10 000 корон. При т о м у т р е б а с к а з а т и , що Коршів м а в залізничу станцію і д о б р е залізничне сполучення зі Станиславовом.

ЄПИСКОПСЬКА КАТЕДРАЛЬНА КАПІТУЛА В ж е 1887 р. владика Юліан П е л е ш іменував перших членів капітули, її статут підтвердив Папа Л е в XIII29 січня 1894 р. С к л а д а л а с я капітула з трьох крилошан прелатів (архипресвітер-митрат, архидиякон і к у с т о с ) та трьох соборних к р и л о ш а н (канцлера і двох радників, що були р е ф е р е н т а м и приділених їм с п р а в ) . К р і м т о г о , б у л и ще й почесні крилошани.

Похорон кустоиш Василія Богоноса в Станиславов!

У 1 9 0 2 р. к р и л о ш а н а м и були такі с в я щ е н и к и : 1) о. В а с и л ь Ф а ц і є в и ч - архипресвітер-митрат, н а с т о я т е л ь капітули і капітульний вікарій, що на той ч а с у п р а в л я в дієцезією в духовних справах, а згодом п е р е в і в с я до іншої дієцезії; 2) о. Іван Д а м а с к и н Микола Литвинович - архидиякон, в той ч а с адміністратор темпоралій (маєткових с п р а в ) дієцезії; 3) о. С и м е о н Ткачуник - к у с т о с ; 4) о. С е в е р и н Торонський - канцлер; 5) о. д-р Г р о б е л ь с ь к и й , доктор с в . Б о г о с л о в и , - радник і р е ф е р е н т єпископської консисторії; 6) о. В а с и л ь Б о г о н о с - радник і р е ф е р е н т є п и с к о п с ь к о ї к о н с и с т о р і ї . В л а д и к а Григорій Х о м и ш и н і м е н у в а в крилошанами в 1905 р.: о. Івана Редкевича й о. д-ра Ф р а н ц а Щепковича, а 1910 р. - о. митрата Івана Гордієвського, як це згадано в ж е в и щ е .

УКРАЇНСЬКІ ЦЕРКВИ І ПАРОХІЇ В СТАНИСЛАВОВІ Чужинець, фриґієцьУльріхфон В е р д у м , я к и й б у в у С т а н и с л а в о в і 1672 року, написав у с в о є м у описі міста, що в Станиславові були дві руські церкви, а с а м е - по обох боках Заболотівського передмістя (Станиславів засновано на території с е л а З а б о л о т т я ) . О б р а з и с в . отця М и к о л а я і с в . В а р в а р и з тих церков були в катедральній церкві ще 1902 р., а д з в о н и з тих церков зберігалися в катедральній вежі. Крім того, українці мали с в о ю церкву в середині самого міста, мабуть, церкву Введення в храм Пречистої Д в и Марії, яка була на місці, де пізніше стояла катедральна церква. Згадані церкви на передмісті були дерев'яні, а про первісну церкву в середмісті не знайшов я даних: з чого вона була збудована. Далі в ж е в році з а с н у в а н н я мі ст а, т о б т о 1662 року, в л а с н и к м і с т а Андрій Потоцький в и д а в грамоту з д о з в о л о м будувати нову церкву 3 8 , однак міщани почали її б у д о в у аж 1670 р. на т о м у місці, де п е р е д П е р ш о ю с в і т о в о ю війною б у л а нова синагога, а докінчили її б у д о в у ( ч е р е з б р а к матеріальних з а с о б і в ) аж у 1781 року. Б у л а це ц е р к в а Воскресения Христового. О т ж е , м а є м о вістки про чотири українські церкви в С т а н и с л а в о в і в перших десятиліттях існування міста 3 9 . З д а в н ь о г о ч а с у з б е р е г л и с я з в і с т к и про д е р е в ' я н у ц е р к о в ц ю на передмісті Княгинині, я к а до 1800 р. м а л а свого о к р е м о г о пароха. Останнім її парохом у той ч а с б у в о. Григорій Головінський. Однак при концентрації парохій с к а с о в а н о її, а т у церковцю р а з о м з іконостасом, а л е б е з д з в о н і в , з а к у п и л а г р о м а д а с . Пасічної, д е н а т о й ч а с ц е р к в а згоріла. Але вірні Княгинина збудували згодом с в о ї м коштом капличку, 38

Привілей на закладення церкви видано 1669-го. Вона завалилася у 1815 р. від старості. 39 На початку XVIII ст. в місті були три церкви: Введення (?) у Заболотті, Воскресіння на місці синагоги, Св. Варвари на місці музучилища. Твердження про завершення будови церкви Воскресіння у 1781 р. помилкове. 51

Церква в Княгинині (рис. 3. Соколовського) яку з ч а с о м р о з ш и р е н о . В 1902 р. з б и р а л и гроші на б у д о в у нової мурованої церкви в Княгинині. А т е п е р ще кілька слів про катедральну церкву. На тій території була руська церква в ж е в перших десятиліттях існування міста. А л е з г о д о м п е р е й н я л и ту територію польські ченці є з у ї т и . В о н и з б у д у в а л и на ній костьол Тіла Христового, а такожбудинок, де примістили с в о ю школуа к а д е м і ю . П і с л я с к а с у в а н н я о р д е н у Є з у ї т і в їхній б у д и н о к п е р е д а н о у власність державного наукового фонду з призначенням для гімназійних шкіл, а в костьолі приміщено спочатку військовий маґазин ( с к л а д ) . А ж 1849 р . у р я д в і д с т у п и в т о й к о с т ь о л н а у к р а ї н с ь к у парохіяльну церкву, яка 1885 року с т а л а к а т е д р а л ь н о ю ц е р к в о ю . В 1886 р. почала з а в і д у в а т и н е ю є п и с к о п с ь к а капітула. В о н а в и р і ш и л а відновити церкву в с е р е д и н і к о ш т о м 130 000 корон. її р е с т а в р а ц і я п о ч а л а с я 1898 р. і т р и в а л а кілька наступних років. В л а д и к а Ю. С а с К у ї л о в с ь к и й п о ж е р т в у в а в на неї від с е б е кільканадцять т и с я ч корон. У 1902 р. в С т а н и с л а в о в і було дві ц е р к в и , а с а м е - к а т е д р а л ь н а ц е р к в а В о с к р е с е н н я Х р и с т о в о г о , ц е р к в а в Княгинині та 6 каплиць: у м і с ь к о м у шпиталі, в домі т. з в . інквізитів, у д о м і с т а р ц і в , у домі убогих під у п р а в о ю братів А л ь б е р т а , в діючому інституті під у п р а в о ю С е с т е р В а с и л і я н о к та каплиця В о с к р е с е н н я Х р и с т о в о г о в к а р н о м у домі (у в'язниці), яку н а з и в а л и т а к о ж ц е р к в о ю , де була о к р е м а парохія.

В С т а н и с л а в о в і б у л о в т о й ч а с дві парохії: 1) парохія при катедральній церкві В о с к р е с е н и я Христового, яка мала дві прилучені: а) в и щ е з г а д а н у церкву в Княгинині з в і р н и м и з тієї м і с ц е в о с т і і з вірними з Гірки та Колонії; б) прилучена Княгинин - о б ш а р д в і р с ь к и й ; 2) парохія при цісарсько-королівському карному домі в С т а н и с л а в о в і . К а т е д р а л ь н а парохія м а л а тоді с в о г о пароха і 4-х сотрудників, р а з о м 5 душпастирів, які були катехитами в різних школах і виконували д у ш п а с т и р с ь к і о б о в ' я з к и у в и щ е з г а д а н и х каплицях. Парохія при карному домі м а л а пароха й одного сотрудника. Кількість н а с е л е н н я С т а н и с л а в о в а з а в і р о в и з н а н н я м у 1902 році була така: гр.Парохія:

3900 Катедральна, матірна Кнігинин, Гірка й Колонія 4203 Кнігинин, обшар двірський 106 Парохія при карному домі

вірм. орієнт.

авґсб.

8334

188

7348

гр.-кат. лат.

595

209

еванг.

жид. 13 826

535

5892

- інші вировизнання подано, мабуть, разом вище. - інші віровизнання подано, при катедр. церкві.

мабуть, разом

Разом:

8804 15 682 58 209 188 535 19 718 На всіх 3397 вояків у С т а н и с л а в о в і було 1660 греко-католиків. Коли підсумуємо всі віровизнання, то встановимо кількість населення Станиславова, Княгинина, Гірки й Колонії в 1902 р. на 47 718 д у ш . Укра їнці с т а н о в и л и тоді 19,5% всього н а с е л е н н я (точніше - 19,48%).

ШКОЛИ У СТАНИСЛАВОВІ Народні(початкові) школи. У вищезгаданому«Шематизмі...»на 1902 р. подано, що перший катедральний сотрудник о. Євстахій Ш м е р и к о в с ь к и й б у в катехитом при двох дівочих школах, а с а м е - при школі ім. К о р о л е в и Софії і при школі ім. Гофманової. Б у л и це прилюдні школи, мабуть, повнокласні, з польською м о в о ю навчання, в яких м а л и навчати української мови, якщо була достатня кількість українських дітей. Крім того, совітник і референт єпископської консисторії о. д-р Григорій Л и т в и н о в и ч б у в катехитом у жіночих виділових школах у С т а н и с л а в о в і .

Школа ім. Т. Чацького (ліворуч) В т е м а т и з м і на 1906 р. згадано, що в С т а н и с л а в о в і є чоловічі й жіночі народні ш к о л и , а л е нічого не с к а з а н о про їхніх катехитів. У т е м а т и з м і на 1938 р. ч и с л и т ь с я аж 5 чоловічих початкових шкіл, з яких в 1900-х роках існувало, м а б у т ь , щ о н а й м е н ш е дві, а с а м е школа ім. Пірамовича і школа ім. Чацького. Можливо, що вже й тоді існувала школа ім. Міцкевича. М о ж н а припускати, що в них в ч и л и с я й українські хлопці. В 1906 р. третій катедральний сотрудник о. Є в г е н Ґ і с с о в с ь к и й б у в катехитом в 6-класній чоловічій і 4-класній жіночій школах у КнігининіГірці ( ш е м а т и з м на 1906 рік). У С т а н и с л а в о в і була й українська початкова школа ім. Ш а ш к е в и ч а , а л е н е м а є даних, коли її відкрито. Можна припускати, що вона існувала щ е п е р е д П е р ш о ю с в і т о в о ю війною 4 0 . В березні 1900 р. прибули до С т а н и с л а в о в а С е с т р и В а с и л і я н к и , які відкрили

народну школу при с в о є м у м о н а с т и р і з п о ч а т к о м

н а в ч а л ь н о г о року 1909/10, при в у л . П е т р а С к а р г и , ч. 17. Н а в ч а л и с я у ній учениці у ч и т е л ь с ь к о ї семінарії, що її с е с т р и відкрили т а к о ж того с а м о г о року, а с а м е 1 л и с т о п а д а 1909 р. В грудні 1912 р. та народна ш к о л а дістала право прилюдності. В п е р ш о м у н а в ч а л ь н о м у році 1909/10 м а л а та школа 23 учениці, в д р у г о м у - 3 8 , в т р е т ь о м у - 9 0 , в ч е т в е р т о м у - 136, а в п ' я т о м у (1913/14) - 164. '"'Школа ім. Шашкевича відкрита 1912р .

Цісарсько-королівська реальна школа При карному домі б у л а 2-класна е т а т о в а ш к о л а д л я в'язнів. Б у л а вона, м а б у т ь , на рівні початкової ш к о л и , а л е д л я дорослих. Середні школи. В ш е м а т и з м і дієцезії на 1906 р. згадано такі середні школи вСтаниславові: ц.-к. польська гімназія (майдан Шептицького, 21 4 '), ц.-к. руська гімназія ( в у л . Ш е в ч е н к а , 4 4 ) , ц. к. р е а л ь н а ш к о л а ( б е з к л а с и ч н о ї філології, з і з б і л ь ш е н о ю п р о г р а м о ю з м а т е м а т и к и , закінчення якої д а в а л о право вступу до вищих технічних шкіл - П. І.) (вул. Незалежності, 17)ц. к. учительська семінарія (вул. Шпитальна, 2), п р о м и с л о в а школа ( в у л . Л е п к о г о , 28), а в ш е м а т и з м і на 1902 рік ще з г а д а н о й с т о л я р с ь к у ш к о л у та подано, що д р у г и й к а т е д р а л ь н и й сотрудник о. В о л о д и м и р М и к и ц е й б у в катехитом при трьох школах: при реальній, промисловій і столярській, а совітник і референт єпископ ської консисторії - о. М и х а й л о С е м е н і в б у в п р о ф е с о р о м релігії при Ц. к. гімназії (в 1902 р. ще не було української гімназії в С т а н и с л а в о в і ) . При катедральній церкві було братство с в . отця Миколая, яке утриму вало бурсу д л я учнів середніх шкіл. З матеріалів до цього збірника з н а є м о , що в ж е 1900 року була в Станиславові С е л я н с ь к а бурса по вул. Липовій, ч. 80. М о ж л и в о , що це була одна і та с а м а б у р с а 4 2 . "'Тут і далі - в дужках подано сучасні адреси навчальних закладів (автор локалізації будівель М. Головатий). Це дві різних бурси: С в . Миколая в будинку з нинішньою адресою вул. Чорновола, 9, Селянська - вул. Шевченка, 82.

Будинок колишньої української гі чназії Д е р ж а в н у гімназію з українською м о в о ю навчання в Станиславові від крито у 1905 р. В той ч а с поява нових середніх шкіл вимагала окремого рішення крайового сойму у Л ь в о в і , де українські посли мусили виборювати кожну нову українську гімназію. М у с и л и боротися вони й за с т в о р е н н я у к р а ї н с ь к о ї гімназії в Станиславові. Під ч а с змагань за неї на т е р е н і с о й м у п р о м о в л я в за її заснування, між іншим, і митрополит Андрей Ш е п т и ц ь к и й на засіданні с е й м о в о ї комісії. Першим і довголітнім д и р е к т о р о м цієї нової гімназії с т а в д-р Микола Сабат, а новий будинок д л я неї при в у л . Л и п о в і й 4 4 з б у д о в а н о в 1907/8 рр. 1 л и с т о п а д а 1909 р. С е с т р и В а с и л і я н к и відкрили українську приватну вчительську семінарію (тільки п е р ш и й к у р с - к л а с ) у домі фундації ім. Інж. Ол. Осостовича при вул. Заболотівській, яку згодом перейменовано на вул. Петра Микола Сабат Скарги, ч. 17. Д в а місяці перед т и м

відкрили вони початкову школу, а в ж е від року 1900-го започаткували вони інститут д л я дівчат. З кожним навчальним роком в учительській семінарії прибував один курс (клас) більше, так що в навч. році 1912/13 вони м а л и в ж е всі чотири к у р с и , в яких було р а з о м 139 у ч е н и ц ь . Д и р е к т о р а м и тієї семінарії до Першої світової війни були Михайло В а ш к е в и ч (1909-1911/12), Теодор Грицак (1912/13) і о. Іван Сатурський (1913/14). Навчали в ній учителі місцевих шкіл, а інколи й самі монахині. З допомогою владики Григорія Хомишина Сестри Василіянки збудували в 1911-1912 рр. одне крило нового будинку д л я м о н а с т и р я , до якого перенесли монастир, семінарію й інститут. З г р о м а д ж е н н я С е с т е р Василіянок з в ' я з а н е з інститутом для дівчат, а до розвитку їхнього м о н а с т и р я і їхніх шкіл п р и ч и н и л а с я фундація інж. О л . О с о с т о в и ч а . « Т о в а р и с т в о Р у с ь к и х П а н ь » у С т а н и с л а в о в і п е р е д 1900 р . у т р и м у в а л о інститут д л я дівчат при в у л . К а з и м и р і в с ь к і й . У б е р е з н і 1900 р. прибули до С т а н и с л а в о в а С е с т р и В а с и л і я н к и , щ о б перейняти у п р а в у того інституту. С п е р ш у м е ш к а л и С е с т р и в інституті при К а з и м и р і в с ь к і й вулиці. О д н а ч е в ж е в травні 1900 р. « Т о в а р и с т в о Р у с ь к и х П а н ь » в и н а й н я л о д л я С е с т е р і д л я і н с т и т у т у дім ф у н д а ц і ї ім. інж. О л е к с а н д р а О с о с т о в и ч а при в у л . З а б о л о т і в с ь к і й . Тією фунда цією завідувала є п и с к о п с ь к а капітула нашої Ц е р к в и . О д н а к між « Т о в а р и с т в о м Р у с ь к и х П а н ь » , щ о б у л о в л а с н и к о м інституту, і м і ж м о н а х и н я м и в и н и к л и н е п о р о з у м і н н я , ч е р е з щ о т о в а р и с т в о відібрало в нихуправу інституту, а с а м інститут п е р е н е с л о до іншого дому. С е с т р и з а л и ш и л и с я у фундаційному д о м і , а р а з о м з ними з а л и ш и л о с я 18 дівчат з перенесеного інституту, д л я яких С е с т р и відкрили новий інститут у фундаційному домі під н а з в о ю «Інститут Марії». В липні 1909 р. є п и с к о п с ь к а капітула п е р е д а л а їм т ой дім у власність ( в у л . В а с и л і я н о к , 17).

УКРАЇНСЬКЕ ГРОМАДСЬКЕ ЖИТТЯ ДО ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ 1877 року з а х о д а м и п р о ф . Є в г е н а Ж е л е х і в с ь к о г о (пом.1885) в Станиславові з а с н о в а н о філію «Просвіти». Є . Ж е л е х і в с ь к и й був у ч н е м Ф. Міклошича, потім п р а ц ю в а в п р о ф е с о р о м гімназій у П е р е м и ш л і , а з г о д о м - у С т а н и с л а в о в і . Тут він о п р а ц ю в а в « М а л о р у с ь к о - н і м е ц ь к и й с л о в а р » , т. І-ІІ, Л ь в і в , 1 8 8 2 - 8 6 (II т о м д о п о в н и в і в и д а в С о ф р о н Недільський). Цей словник склав Є. Желехівський фонетичним п р а в о п и с о м і ц и м він п р и ч и н и в с я до в в е д е н н я того п р а в о п и с у в Галичині і на Буковині ( п р а в о п и с з в а н и й «желехівка»).

Довголітнім членом Виділу ( У п р а в и ) С т а н и с л а в і в с ь к о ї філії «Просвіти» б у в доктор медичних наук і доктор філософії М и х а й л о Коцюба, професор місцевої учительської семінарії. З г о д о м він с т а в в і з и т а т о р о м шкіл Л ь в і в с ь к о ї Шкільної Ради, перевівся до Л ь в о в а , був ч л е н о м Головного В и ділу «Просвіти», провідником і р е ч ником економічної діяльності «Про світи» (головою економічної комісії та редактором «Господарської Бібліотеки») і б у в н а й м е н о в а н и й її почесним членом. У 1 9 1 0 - 1 9 1 2 рр. г о л о в о ю С т а н и с л а в і в с ь к о ї філії «Просвіти» був д-р В о л о д и м и р , „ Володимир Янович

Я н о в и ч , місцевий лікар, визначний „. .. .' „ громадський і філантропіинии діяч та просвітній організатор Станиславівщини 4 3 . Він був також головою цієї філії і після Першої світової війни та с т а в почесним членом «Просвіти». У 1884 р. з а с н о в а н о «Товариство Р у с ь к и х Ж е н щ и н » під п р о в о д о м Наталії К о б р и н с ь к о ї . П і с л я П е р ш о ї с в і т о в о ї війни ц е т о в а р и с т в о п е р е й м е н о в а н о на « С о ю з Українок» 4 4 . В і д о м о , щ о в 1863 р . с т у д е н т и у н і в е р с и т е т у з а к л а л и п е р ш у т а є м н у «Громаду» у Л ь в о в і на взірець київської «Громади». О р г а н і з а т о р о м таких г р о м а д б у в Д а н и л о Т а н я к е в и ч , щ о пізніше с т а в діяльним с в я щ е н и к о м . Він з а к л а д а в громади в середніх школах. М а є м о звістку, що таку т а є м н у г р о м а д у з а с н о в а н о і в С т а н и с л а в о в і . В С т а н и с л а в о в і 1894 р. з а с н о в а н о хорове т о в а р и с т в о «Боян». Його першим головою був Ромуальд Зарицький, видавець музичного к а л е н д а р я , що провадив музичну школу, яку 1921/22 п е р е й м е н о в а н о н а В и щ и й М у з и ч н и й Інститут ім. М . Л и с е н к а . Було в Станиславові т а к о ж т - в о «Бесіда», а після 1900 р. і «Народний комітет», я к и й готував і п р о в о д и в українські політичні акції, з о к р е м а здійснював підготовку корисних д л я українців виборів послів до с о й м у у Л ь в о в і і до п а р л а м е н т у у Відні. г

43 Ф а к т и ч н о В. Янович був головою філії «Просвіти» від 1904 р. до російської депортації в Симбірськ 1915 р. " П е р ш е з а с і д а н н я жіночого т о в а р и с т в а відбулося в будинку по вул. Ринок, 6.

Січове свято в Станиславові Б у л о з а с н о в а н е в С т а н и с л а в о в і т а к о ж руханкове т о в а р и с т в о 4 5 «Сокіл», яке мало свій дім. По селах С т а н и с л а в і в щ и н и були поширені пожежно-руханкові т о в а р и с т в а д л я молоді «Січ». П е р ш е т а к е т - в о заснував адвокат д-р Кирило Трильовський у селі Заваллі наСнятинщині в 1900 р. Д о б р е р о з в и в а л о с я т - в о «Січ» в о д н о м у з н а ц і о н а л ь н о найсвідоміших сіл на Станиславівщині, а с а м е - у Викторові, засноване, мабуть, у 1907-1908 рр., а далі в селі П о б е р е ж ж і , з а с н о в а н е 1908 р., в Ляцькім і ін. Окрім того, діяли «Січі» м а й ж е в кожному селі судового повіту Товмач і в судовому повіті Тисмениця, засновані т а м , починаючи від 1907 р. В о н и в л а ш т о в у в а л и повітові Січові ф е с т и н и в Товмачі, Станиславові, Коломиї і Городенці. В українській державній гімназії в Станиславові проф. Григорій Кичун заснував пластовий відділ у навч. році 1911/12. Проф. Г. Кичун у з я в у ч а с т ь У з'їзді впорядників і опікунів пластових відділів, що відбувся у Львові в днях 6-8 квітня 1913 р. У вересні того року той пластовий відділ м а в б л . 80-ти пластунів. Багато пластунів, а також членів «Соколів» і «Січей» зголосилиося у 1913-14 рр. до «Українських Січових Стрільців». Після Першої світової війни були в Станиславові «Народна Торгівля» та, мабуть, і «Сільський Господар». Можна припускати, що їх засновано в ж е правдоподібно п е р е д П е р ш о ю с в і т о в о ю війною. 5

Руханкове товариство - гімнастичне товариство.

ДВІ ПОЛІТИЧНІ ПОДІЇ НА СТАНИСЛАВІВЩИНІ З політичного життя С т а н и с л а в і в щ и н и т р е б а згадати т. з в . Баденівські в и б о р и і хліборобські с т р а й к и . К а з и м и р Бадені, польський граф і політик, був намісником Галичини в 1 8 8 8 - 9 5 , а о п і с л я п р е м ' є р о м і міністром внутрішніх с п р а в Австрії в 1 8 9 5 - 9 7 p p . З а д о р у ч е н н я м а в с т р і й с ь к о г о у р я д у він д о в і в д о ч а с т к о в о г о п о р о з у м і н н я з у к р а ї н ц я м и в Галичині в з а м і н на незначні поступки д л я них(т. з в . «нова е р а » ) , а л е п і д т и с к о м польської шляхти з м і н и в с в о ю політику. В ж е в 1895 р. в і д б у л и с я в и б о р и до галицького с о й м у при великих з л о в ж и в а н н я х адміністрації, ч е р е з щ о українці з м о г л и в и б р а т и із 150-ти тільки 14 с в о ї х п о с л і в ( н е р а х у ю ч и москвофілів). Ще гіршими були вибори до парламенту в 1897 р. Тоді з а с т о с о в а н о антиукраїнський злочинний т е р о р жандармерії, а т о й війська, ч е р е з що дійшло до к р о в о п р о л и т т я . В б и т о тоді 8-х українців, 29 поранено і близько 800 заарештовано. Одним з убитих був селянин Петро С т а с ю к у Ч е р н і є в і , н е д а л е к о м у с е л і від С т а н и с л а в о в а . К р і м того, в Ч е р н і є в і б у л о т о д і ( 2 7 л ю т о г о 1897 р.) 5 с е л я н р а н е н и х і д е я к е ч и с л о арештованих 4 6 . І н ш и м и г о л о с н и м и подіями б у л и хліборобські с т р а й к и . Польські дідичі д а в а л и д о с и т ь н и з ь к у з а п л а т н ю с е л я н а м , з д е б і л ь ш о г о б е з з е м е л ь н и м а б о м а л о з е м е л ь н и м , я к и х біда п р и н е в о л ю в а л а з а р о б л я т и на польських полях. Українські партії, з о к р е м а Р а д и к а л ь н а партія, підтримували с т р а й к о в и й рух. Найбільших розмірів н а б р а л и х л і б о р о б с ь к і с т р а й к и 1902 року. В о н и о х о п и л и в п е р ш у ч е р г у східні округи галицького Поділля і Покуття. В них у з я л о у ч а с т ь близько 200 000 сільських робітників.

ПІД ЧАС ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ( 1 9 1 4 - 1 9 1 8 ) 2 8 л и п н я 1914 р . А в с т р о - У г о р щ и н а о г о л о с и л а в і й н у С е р б і ї , 1 с е р п н я - Німеччина Росії, 3 с е р п н я - Німеччина Ф р а н ц і ї , 4 с е р п н я Англія Німеччині, а 6 с е р п н я - А в с т р о - У г о р щ и н а Росії. Так п о ч а л а с я П е р ш а світова війна. Ч а с т и н а а в с т р о - п о л ь с ь к о ї адміністрації в Галичині, що б у л а під п р о в о д о м н а м і с н и к а п о л я к а д-ра В і т о в т а К о р и т о в с ь к о г о , с т в о р и л а

Петро Стасюк (1852, с. Черніїв біля Станиславова - 1897) - кандидат у депутати, убитий поліцією під час виборів до австрійського парламенту.

і п о ш и р и л а в а в с т р о - у г о р с ь к о м у війську міф про т е , що не тільки м о с к в о ф і л и , а л е й у к р а ї н ц і с п р и я ю т ь Р о с і ї і є її п р и х и л ь н и к а м и й зрадниками Австро-Угорщини. Як ж а н д а р м е р і я , так і військо з а а р е ш т у в а л и багато українців, а військо, головно м а д я р с ь к е , карало с м е р т ю б е з суду деяких українців унаслідок доносів про шпигунство. Заарештованих вивозили до таборів відокремлення головно в Талергофі у Стирії47, а також в Ґнасі, Драгутині ( М о равія), Естергамі, Ґмюнді, Оберголлябруні, Енценсдорфі і Терезені. В д о к у м е н т а х чи в літературі м о ж н а з н а й т и д е я к і імена із Станиславівщини, як, напр., а р е ш т у в а л и й в и в е з л и до табору о. О. Грегоровича (зі С т а н и с л а в о в а ) , о. Луку Карвацького з Кудинова, о. Миколу Винницького - пароха Галича 12-13 в е р е с н я 1914 р. у Микуличині у в ' я з н е н о шкільного інспектора зі С т а н и с л а в о в а , нотаря Л е в а Гузара з Галича, о. Йосипа Скаліша з К р а с і є в а (коло М о н а с т и р и с ь к ) і інших українців. В о н и м а л и б у т и з а л о ж н и к а м и до того часу, поки т а м п е р е б у в а т и м е одна військова бригада. Але в тій бригаді був резервовий лейтенант д-р Степан С м а л ь С т о ц ь к и й , п р о ф е с о р у н і в е р с и т е т у в Чернівцях, я к и й п о р у ч и в с я за лояльність чотирьох арештованих, утому числі за Гузара і Навроцького. Тих чотирьох в и п у щ е н о , а інших тримали три дні, доки бригада не відійшла з Микуличина. Після відступу м о с к о в с ь к о г о війська 1915 року місто Товмач коло Станиславова зайняв один австрій ський військовий підрозділ. Старшина того відділу м а в список «зрадників», що їхтреба арештувати, між якими були й два брати - Іван і П е т р о Б у р і й зі С л о б і д к и під Товмачем, що раніше допомагали о р г а н і з у в а т и легіон У к р а ї н с ь к и х Січових С т р і л ь ц і в . О б о х їх м а л и повісити. В ж е навіть в и г о т о в и л и шибениці. Аж рабин Ціфф, що добре знав братів, заступився за них перед с т а р ш и н о ю , і й о м у в д а л о с я їх урятувати. 7

Д-р Степан Смаль-Стоцький

Адміністративний район Австрії Штирія. 61

Р о с і й с ь к а окупаційна влада почала організовувати с в о є шкільництво, н а м а г а ю ч и с ь в п р о в а д ж у в а т и російську м о в у н а в ч а н н я . Д л я тієї м е т и відкрили курси московської м о в и д л я майбутніх учителів у великих містах Галичини. Тоді відкрито такий курс і в С т а н и с л а в о в і . Окрім того, російська адміністрація почала підготовку до відкриття м о с к о в с ь к и х гімназій у Л ь в о в і і в С т а н и с л а в о в і , одначе д а л ь ш і воєнні події п е р е ш к о д и л и цьому. 2 т р а в н я 1915р. армія ф е л ь д м а р ш а л а Августина ф о н М а к е н с е н а 4 8 прорвала російський фронт на відтинку Горлиці-Тарнів (Західна Гали чина), почала о ф е н з и в у 4 9 ідо кінця ч е р в н я вигнала московські війська з Галичини аж по річку С е р е т (лівобічну притоку Д н і с т р а ) , хоч з г о д о м ще в 1915 р. москалі відсунули фронт до річки С т р и п и . Підросійською о к у п а ц і є ю з а л и ш и л о с я тільки 8 повітів, б л и з ь к о д о ріки З б р у ч а . М о с к а л і , відступаючи, в и в е з л и багато н а ш и х л ю д е й , однихяк в'язнів, інших як з а л о ж н и к і в . Ті, що втекли п е р е д м о с к а л я м и , п о в е р н у л и с я т е п е р додому. Після повернення австрійського війська й адміністрації с т а в л е н н я до українців поліпшилося. В 1915-1916 навч. році українські школи в С т а н и с л а в о в і відновили с в о ю д і я л ь н і с т ь , т а н е з а б а р о м С т а н и с л а в і в п о т р а п и в під д р у г у російську окупацію. 4 л и п н я 1916 р. російські війська під п р о в о д о м

Руїни в Станиславові після Першої світової війни ""Правильно - Маккензен. 49 Офензива - наступ.

г е н е р а л а О л е к с і я Б р у с и л о в а почали о ф е н з и в у , яка т р и в а л а до 13 с е р п н я того року. В т о м у часі вони просунули ф р о н т а х до с е р е д у щ о ї З о л о т о ї Л и п и й до С о л о т в и н с ь к о ї Б и с т р и ц і , а на В о л и н і - по річку Стохід. Т а к и м ч и н о м С т а н и с л а в і в у д р у г е п о т р а п и в під р о с і й с ь к у окупацію, і то в п і д ф р о н т о в у смугу, бо ф р о н т проходив над С о л о т в и н с ь к о ю Б и с т р и ц е ю . Під ч а с м о с к о в с ь к о ї о ф е н з и в и К е р е н с ь к о г о , щ о п о ч а л а с я 1 л и п н я 1917 p., п р о р в а л и с я б у л и московські війська аж до К а л у ш а , а л е з г о д о м а в с т р о - у г о р с ь к е військо відібрало ту т е р и т о р і ю і відсунуло ф р о н т у східному н а п р я м і , в и з в о л и в ш и Станиславівщину. Гучний відгомін поміж галицькими у к р а ї н ц я м и викликали революційні події на Наддніпрянській Україні в 1917 і 1918 рр. З о к р е м а с т в о р е н н я 17 б е р е з н я 1917 р. Української Центральної Р а д и в К и є в і , великі маніфестації, з'їзди й конгреси, проголошення трьох Універсалів Ц е н т р а л ь н о ї Р а д и : І ( 2 3 ч е р в н я 1 9 1 7 р . ) , II ( 1 6 л и п н я 1917 p.), і III ( 2 0 л и с т о п а д а 1917 p.), в і й н а з б о л ь ш е в и к а м и , п р о г о л о ш е н н я незалежності Української д е р ж а в и в ІУУніверсапі, датованому 22 січня 1 9 1 8 р . , с к л а д е н н я Б е р е с т е й с ь к о г о м и р у 9 лютого 1918 р., в я к о м у центральні д е р ж а в и в и з н а л и Українську Народну Республіку, та в и г н а н н я б о л ь ш е в и к і в з У к р а ї н и з д о п о м о г о ю в і й с ь к тих д е р ж а в . З приводу Б е р е с т е й с ь к о г о м и р у відбулися українські маніфестації в деяких містах Галичини, в т і м і в С т а н и с л а в о в і .

Маніфестація

в Станисіавові

СТВОРЕННЯ ЗАХЩНО-УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ А тим ч а с о м Австро-Угорщина хилилася

до

упадку.

Перед

б а ч а ю ч и , що за владу в Галичині доведеться боротися з поляками, гурт

українських

військових

старшин створив у Львові таємний «Центральний

Військовий

К о м і т е т » , я к и й м а в підготувати встановлення української дер жавної влади у Східній Галичині. 1 6 ж о в т н я 1918 р . з ' я в и в с я Д-рІванМакух

м а н і ф е с т ц і с а р я К а р л а І, в я к о м у з а з н а ч а л о с я , що «Австрія по

волі своїх народів м а є с т а т и с о ю з н о ю д е р ж а в о ю , в якій кожне п л е м ' я т в о р и т ь свій в л а с н и й організм на о б л а с т і , яку воно з а с е л я є » . 18 і 19 ж о в т н я 1918 р. У к р а ї н с ь к а Н а ц і о н а л ь н а Р а д а в и р і ш и л а у к о н с т и т у ю в а т и у к р а ї н с ь к у т е р и т о р і ю , щ о б у л а під австро-угорським володінням, як Українську державу. В ж е п е р е д 1 л и с т о п а д а с т в о р е н о в містах Повітові Національні Р а д и . В останніх днях п е р е д тією д а т о ю Ц е н т р а л ь н и й В і й с ь к о в и й К о м і т е т в и с л а в своїх к у р ' є р і в ( п е р е в а ж н о студентів) д о повітових центрів Галичини з у к р а ї н с ь к и м н а с е л е н н я м , щоб вони підготували п е р е б р а н н я влади в українські руки. До С т а н и с л а в о в а привіз відносний наказ д-р Іван Макух 5 0 , адвокат з Т о в м а ч а . П е р е д 1 л и с т о п а д а він б у в у Л ь в о в і . Ц е н т р а л ь н и й В і й с ь к о в и й Комітет д о р у ч и в йому виїхати негайно до Т о в м а ч а й по дорозі передати в Станиславові наказ місцевому українському проводові п е р е й н я т и владу.

Макух Іван (1872-1946) - діяч Української Радикальної партії, посол до галицького сейму (1908-1918), член національної Ради ЗУНР, державний секретар праці і відбудови, з січня 1919 р. - державний секретар внутрішніх справ.

УКРАЇНСЬКА АДМІНІСТРАЦІЯ В СТАНИСЛАВОВІ Повітові Національні Ради перейняли владу й призначили повітових комісарів. Також створено н а р о д н у міліцію і перебрано д е р ж а в н е майно. В С т а н и с л а в о в і повітовим комісаром став місцевий адвокат і посол до австрійського парламентув 1907-1918рр. д-р Л е в Б а ч и н с ь к и й , його з а с т у п н и к о м місцевий радник суду Клим Кульчицький, а секретарем д-рОл. Надраґа. Водночасд-рЛ. Б а чинський був заступником голови Д-р Лев Бачинський Української Національної Ради, а від початку січня 1919 р. став заступником президентаУНРта її Виділу і брав активну у ч а с т ь у їхній праці.

ПЕРСОНАЛЬНИЙ СКЛАД МІСЬКОГО УРЯДУ Міський уряд Станиславова м а в такий персональний склад: посадник міста - проф. гімназії Павло Чайківський; харчовий уряд - проф. Михайло Лаврів; начальник дирекції шляхів - інж. Іван Мирон (з січня він с т а в Д е р ж а в н и м С е к р е т а р е м тієї ділянки); санітарний ш е ф - д-р Володимир Я н о в и ч , м і с ц е в и й лікар і г р о м а д с ь к и й д і я ч ; шкільний інспектор проф. ГнатПавлюх; прилюдна безпека - у ч и т е л ь Іван Спободяник; справи с е л я н с т в а - війт Чернієва Королюк і війт Радчі Остап'як. Командантом поліції б у в пор. Степан Калинович. У С т а н и с л а в о в і було тоді 3 сотні (300 людей) жандармерії, а їхнім командантом був пор. В а щ у к .

ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА В СТАНИСЛАВІВЩИНІ Українська Національна Р а д а у Л ь в о в і Ю л и с т о п а д а 1918р.створила виконавчу владу Західно-Української Народної Р е с п у б л і к и - Р а д у Д е р ж а в н и х С е к р е т а р і в (міністрів), за д е н ь до того іменовано полк. Д м и т р а Вітовського С е к р е т а р е м Військових С п р а в . Р о з п о р я д ж е н н я м від 13 л и с т о п а д а 1918 р. поділив він Галичину й у к р а ї н с ь к у ч а с т и н у

Буковини на три військові області: Львівську, С т а н и с л а в і в с ь к у і Тернопільську, а кожній з них мали підлягати по чотири військові округи. Станиславівська область мала округи: Станиславів (повіти Станиславів, Богородчани, Надвірна, Т о в м а ч ) , С т р и й , К о л о м и я і Чернівці. О т ж е , в С т а н и с л а в о в і була Окружна і Повітова Військові К о м а н д и . С п е р ш у мобілізовано до війська чоловіків-українців різних річників, а на основі р о з п о р я д ж е н ь від 15 листопада від 18-го до 35-го року ж и т т я . В С т а н и с л а в о в і була О к р у ж н а В і й с ь к о в а К о м а н д а , яку о ч о л ю в а в Теодор Р о ж а н к о в с ь к и й , колишній посол до галицького с о й м у і перший командант леґіону Українських Січових Стрільців, а т а к о ж Повітова В і й с ь к о в а К о м а н д а , я к о ю к е р у в а в сотник Р у с и н . К о м а н д а н т о м міста був хорунжий Гаморак. Військова залога в Станиславові нараховувала б л и з ь к о 1000 стрільців. О к р у ж н а команда в С т а н и с л а в о в і с ф о р м у в а л а д в а коші 5 ' на б а з і колишніх 58 і 20 полків піхоти, що їх н а з в а н о 1-им і 2-им п і ш и м и п о л к а м и . Крім цих полків, у С т а н и с л а в о в і с т о я в ще кіш У С С ( к о м . сот. Богдан Гарасимів), який як один з перших відгукнувся на заклик фронту й в и с л а в під Л ь в і в один курінь У С С , що з б і л ь ш и в стан Леґіону У С С до сили 3 куренів.. .Піші полки вислали на фронт три курені. У Станиславові б у л и щ е р о з т а ш о в а н і такі з а п а с н і ч а с т и н и : кінний з а п а с н и й полк, г а р м а т н и й з а п а с н и й полк, з в і д о м н и й полк (зі с т а р ш и н с ь к о ю і підстаршинською школами для вишколу зв'язківців),52 залізничний, с т а р ш и н с ь к а школа артилерії. Інший автор подав, що за Австрії в Станиславові був 8-й полкуланів. ( О л . Ганицький: «Кіннота У. Г. Армії», т а м ж е , стор. 205). З цього м о ж н а з дог аду ват ися , що вищезгаданий кінний запасний полк постав на базі 8-го полку уланів 5 3 . В і д ще одного автора д о в і д у є м о с я , що на у к р а ї н с ь к о - п о л ь с ь к о м у фронті б о р о л а с я 3-тя б а т е р і я 1-го г а р м а т н о г о полку, я к а б у л а зі С т а н и с л а в о в а . ( Я р о с л а в Курилюк: «1-ий гарматний полкУГА», т а м ж е , с т о р . 182). Докладніше про це написав тодішній поручник Тимотей Мацьків, пізніше д-р права й суддя, у своїй статті «3-ий гарматний полк УГА» в книзі «УГА», т. II, стор. 9 1 - 9 4 . 3 його інформації д о в і д у є м о с я , що п е р ш а станиславівська батарея виїхала 23 листопада 1918 р. під командою чет. Т Мацьковадля оборони галицької столиці, брала участь в боях на фронті та стала основою 3-го гарматного полку. З г о д о м , в січні 1919р. прибула на фронт зі Станиславова інша б а т а р е я , під командою Ю. Ш е п а р о в и ч а . 5,

К і ш у збройних силах УГА - формація для поповнення військових частин, курінь - аналог батальйону. "Старшинська школа - офіцерська, підстаршинська - сержантська. 53 Улани - вид легкої кавалерії.

В о н а згодом дістала назву б а т а р е я ч . З . Це, видно.та с а м а б а т а р е я , про я к у з г а д а в Я . Курилюк. Обидві батареї брали участь у подальших боях. Під кінець т р а в н я 1919р. в С т а н и с л а в о в і створено ще о д н у б а т а р е ю з однорічних курсантів с т а р ш и н с ь к о ї гарматної ш к о л и . Про цю школу д о к л а д н і ш е н а п и с а в хор. С т е п а н Т у л ю к - К у л ь ч и ц ь к и й у с т а т т і «Старшинські школи Г. А.», в якій о к р е м и й розділ п р и с в я т и в тій школі. ( « У Г А » , т . IV, с т о р . 2 6 8 - 2 7 0 ) . З а с н о в а н о ц ю ш к о л у п р и С т а н и с л а в і в с ь к о м у коші гарматного полку, а в другій половині грудня п р и з н а ч е н о д л я школи к а с а р н і 5 4 кол. а в с т р і й с ь к о г о полку польової артилерії. П р а в и л ь н е навчання в тій школі відбувалося з 10 січня до 15 т р а в н я 1919 р. О д н и м з її і н с т р у к т о р і в з б е р е з н я 1919 р. б у в в и щ е з г а д а н и й Т. Мацьків. Ч е р е з відступ і евакуацію не було кінцевого і с п и т у і с в і д о ц т в у тій ш к о л і . П е р е д в і д с т у п о м із С т а н и с л а в о в а пор. Т. Мацьків з однорічних курсантів тієї школи у т в о р и в б а т а р е ю , складену з чотирьох легких польових гармат. Цей підрозділ відійшов ч е р е з Нижнів до Чорткова. Далі включено його до 3-ї Б е р е ж а н с ь к о ї бригади, а с а м е д о З - г о гарматного полку як б а т а р е ю ч. 4. Вона в з я л а участь у бою, о б о р о н я ю ч и Ягольницю, а далі і в Чортківській о ф е н з и в і . З неповного с п и с к у кандидатів тієї с т а р ш и н с ь к о ї школи артилерії в С т а н и с л а в о в ! ( т а м ж е , с т о р . 269-270) б а ч и м о , що в ній с е р е д інших н а в ч а л и с я т е п е р і ш н і й р е д а к т о р «Енциклопедії у к р а ї н о з н а в с т в а » д-р В о л о д и м и р Кубійович, лікар у Н ь ю - Й о р к у д-р Богдан М а к а р у ш к а , в і д о м и й з г о д о м п р о ф . м а т е м а т и к и М и р о н З а р и ц ь к и й т а інші.

ВІЙСЬКОВІ ЛІКАРІ І ЛІКАРНІ Одним з членів Державної Р а д и з д о р о в ' я , яку організував Д е р ж а в н и й Секретаріат Внутрішніх С п р а в у л ю т о м у 1919р., був лікар Ґ у с т а в Д о б р у ц ь к и й , директор ш п и т а л ю в С т а н и с л а в о в і . Л і к а р е м д л я військової округи С т а н и с л а в і в б у в д-р О с и п П р и й м а . В і й с ь к о в і лікарні д і л и л и с я на польові, з а п а с н і й окружні. Останні о б с л у г о в у в а л и Гарнізони і р о з в а н т а ж у в а л и польові і з а п а с н і лікарні у випадку їхнього п е р е п о в н е н н я . У С т а н и с л а в о в і б у л и дві військові лікарні55. К о м а н д а н т о м першої був д-р О с и п М а л а н ю к , другої д-рТеофіль Бардах. Лікарями у них були: д-р Осип Прийма, д-р Микола К о з а к , д - р М и к о л а Д и к и й ( п о м е р від в и с и п н о г о т и ф у ) , д - р К о с і д-р М о н д ш т а й н . С е р е д с е р е д н ь о г о м е д п е р с о н а л у б у л и : Л е о н т і й М а к с и м о н ь к о , Н. Полотнюківна і С е л я н с ь к а . 64

Тобто австрійські артилерійські казарми, що розташовувалися по сучасній вулиці Коновальця. Зараз там військова кафедра ІФНТУНГ. 65 0дна з них на території колишнього палацу Потоцьких, донедавна була військовим шпиталем.

Stani»lau — Stanisławów

Dyrekcya koleją — Eisenbahn Direktion

Державний Секретаріат ЗУНРу, 1919 р-

СТОЛИЦЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ В ж е 1 л и с т о п а д а 1918 р. у Л ь в о в і п о ч а л и с я бої між українським військом і польськими боївками. Згодом львівські поляки дістали більшу допомогу від поляків з польських з е м е л ь і українські війська залишили Львів уночі з 21 на 22 листопада 1918 р. У зв'язку з львівськими б о я м и провід уряду Української держави переніс свій осідок наперед до Тер нополя, а під кінець грудня того року, за порадою д-ра Івана Макуха, в т о й час секретаря (міністра) публічних робіт, до Станиславова, розташованого посередині краю і який м а в залізничі сполучення в різні сторони. Пропозиціютакого перенесення поставила також Окружна Військова Команда в Коломиї до Секретаріату Військових справ. Уже під кінець грудня 1918р. Д е р ж а в н и й Секретаріат перенесено до Станиславова і приміщено в будинку дирекції залізниць, що м а в багато просторих кімнат. Тоді приїхав до Станиславова і президент Української Національної Р а д и - д-р Є в г е н П е т р у ш е в и ч , який з ж о в т н я 1918 р. п е р е б у в а в у Відні. З січня 1919 р. почала свої наради Українська Національна Р а д а , що с к л а д а л а с я з колишніх парламентарних і соймових послів та з новообраних делегатів від усіх повітів. Наради відбувалися в одному з найкращих будинків у С т а н и с л а в о в і , який з б у д у в а л а наша с т а н и с л а в і в с ь к а дієцезія і в якому б у л и тоді готель і кінотеатр «Австрія». Готель за української влади н а з в а н о «Одеса» (на розі вулиць Липової і С о б е с ь к о г о ) 5 6 . ^ З а р а з - готель «Дністер».

З с і ч н я 1919 р. У к р а ї н с ь к а Національна Рада схвалила в а ж л и в и й з історичного погляду з а к о н про О б ' є д н а н н я З а х і д н о української Республіки з Укра їнською Народною Р е с п у б л і к о ю . Наступного д н я , тобто 4 січня, Українська Національна Рада іменувала новий Державний Секретаріат. Його головою ( п р е м ' є р о м ) с т а в д-р Сидір Голубович. Деякі секретарі з а л и ш и л и с я ті с а м і , а д е я к и м змінено їхній ресорт (ділянку їхньої діяльності). Тоді змінено р е с о р т і Іванові Макухові: він став Державним с е к р е т а р е м Внутрішніх с п р а в . Р е ф е р е н т о м релігійних с п р а в при Д е р ж а в н о м у С е к р е таріаті О с в і т и н е з а б а р о м с т а в Г п

Д-р Іван Лятишевськии

ґ о.д-рІванЛятишевськии,утоичас професор місцевої Духовної Семінарії, а з 1930 р. - єпископ-помічник. Н е з а б а р о м поїхала д о К и є в а галицька д е л е г а ц і я , щ о с к л а д а л а с я з 65-ти осіб ( г а л и ч а н , буковинців і двох з а к а р п а т ц і в ) , під п р о в о д о м заступника голови Української Національної Р е с п у б л і к и д-ра Л е в а Бачинського, керівника Секретаріату Закордонних с п р а в д-ра Лонґина Цегельського і с е к р е т а р я судівництва Й о с и п а Бурачинського. 22 січня 1919 р. відбулося урочисте проголошення об'єднання обох українських держав (зі з б е р е ж е н н я м автономії д л я З У Н Р ) на Софійській площі в К и є в і : «Од нині во єдино з л и в а ю т ь с я століттями відірвані одна від одної ч а с т и н и єдиної України». П і с л я п о в о р о т у галицької делегації з К и є в а н а й б л и ж ч о ї неділі відбулися урочистості в С т а н и с л а в о в і . П р е о с в . Григорій Х о м и ш и н відслужив а р х и є р е й с ь к у Б о ж е с т в е н н у Літургію в катедральній церкві в присутності представників У Н Р а д и , уряду та членів делегації до К и є в а . З а к і н ч и л а с я в о н а г і м н о м « М н о г а я літа» д л я о б ' є д н а н о г о народу. Н а вулицях С т а н и с л а в о в а в і д б у в с я в і й с ь к о в и й п а р а д . З ч а с у п р о г о л о ш е н н я того о б ' є д н а н н я західні українські з е м л і названо: «Західна О б л а с т ь Української Народної Республіки» ( -О.У.Н.Р.). Д л я тієї О б л а с т і за д е р ж а в н и й герб п р и й н я т о т р и з у б з а м і с т ь дотогочасного л е в а .

Конверт і поштовий штемпель, присвячені 100-річчю від дня народження СтепанаКлочурака

ВІЙСЬКОВА ДОПОМОГА ДЛЯ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ З інших подій, що в і д б у л и с я тоді в С т а н и с л а в о в і , т р е б а з г а д а т и в і й с ь к о в і е к с п е д и ц і ї з К о л о м и ї і зі С т а н и с л а в о в а й С т р и я до К а р п а т с ь к о ї України, з в а н о ї в т о й ч а с «Підкарпатська Р у с ь » . У к р а ї н с ь к а Н а ц і о н а л ь н а Р а д а як К о н с т и т у а н т а 19 ж о в т н я 1918 р. проголосила, що до Української держави м а є належати й К а р п а т с ь к а У к р а ї н а . В ж е н а з б о р и цієї К о н с т и т у а н т и відомі у к р а ї н с ь к і з а к а р п а т с ь к і діячі в и с л а л и л и с т а , в я к о м у з а я в и л и п р о с в о ю солідарність з національними з м а г а н н я м и галичан. Створені у найважливіших центрах Карпатської України, а с а м е в Л ю б о в н і на С п и ш і , у С в а л я в і і в М а р м о р с ь к о м у С и г о т і « Н а р о д н і Р а д и » з а д е к л а р у в а л и необхідність о б ' є д н а н н я із З У Н Р в л и с т о п а д і і в г р у д н і 1918 р. С в о ї б а ж а н н я в тій с п р а в і в и с л о в и л и й емігранти із З а к а р п а т т я в С Ш А , з а я в л я ю ч и щ е п е р е д т и м с в о ю прихильність д о такої злуки н а с в о є м у з'їзді в Гомстеті 23 л и п н я 1918 р. А л е з г о д о м Тома М а с а р и к , пізніший п р е з и д е н т Ч С Р , провів між н и м и с и л ь н у агітацію і б і л ь ш і с т ь делегатів з а я в и л а про необхідність п р и є д н а н н я З а к а р п а т т я до ЧехоС л о в а ч ч и н и - на з'їзді в Скрентоні 19 л и с т о п а д а 1918 р.

А л е в п е р ш и х днях с і ч н я 1919 р. д е л е г а т и К а р п а т с ь к о ї У к р а ї н и прибули до С т а н и с л а в о в а й з р о б и л и з а я в и про з ' є д н а н н я З а к а р п а т т я з З У Н Р . А В с е н а р о д н і З б о р и Угорських Українців у Хусті (420 д е л е г а т і в ) в и р і ш и л и 2 1 с і ч н я 1919 « з ' є д и н е н н я . . . з С о б о р н о ю Україною» т а прохали, « щ о б у к р а ї н с ь к е в і й с ь к о о б с а д и л о к о м і т а т и , заселені українцями...» Ці з б о р и в и с л а л и делегацію до С т а н и с л а в о в а під п р о в о д о м С т е п а н а К л о ч у р а к а , про п р и й н я т т я я к о ї т одішній Д е р ж а в н и й С е к р е т а р Внутрішніх с п р а в д-р Макух, п и с а в т а к е : « З в е л и к и м е н т у з і я з м о м прийняла Українська Національна Р а д а делегатів, л ю д е й молодих і енергійних, та в п р о в а д и л а їх на с в о є з а с і д а н н я . Тут вітали делегацію президія і представники поодиноких фракцій. Невимовна радість панувала тоді в серцях усіх, хто переживав ці великі хвилини єднання. Р і ш е н н я . . . в Х у с т і . . . і у р о ч и с т е передання того рішення... - ц е була відповідь на рішення в Скрентоні... П о с т а н о в у Національної Р а д и в Хусті п р и є д н а т и с я до ЗахідньоУкраїнської Народної Республіки Українська Національна Рада прийняла одноголосно...» Д е р ж а в н и й Секретаріат, з в ' я з а н и й війною проти поляків, не міг вислати багато війська на З а к а р п а т т я . Л и ш е перед З б о р а м и в Хусті нечисленні експедиції вирушили в першій половині січня 1919 р. з Коло миї, Станиславова та С т р и я . Експедиція з Коломиї вирушила 7 січня. Очевидно, на залізничій станції в Делятині до неї долучилася експедиція зі Станиславова. Того с а м о г о дня ця експедиція з а й н я л а Ясіню, п е ремогла мадярів під Раховом 17 січня і зайняла Сигіт, але мусила врешті відступити з великими втратами - перед м а д я р с ь к и м и й румунськими військами. Друга експедиція спочатку зайняла Мукачів, але була змушена відступити з втратами перед численнішими угорськими підрозділами.

УХВАЛЕННЯ ЗАКОНІВ У СТАНИСЛАВОВІ Українська Національна Р а д а у С т а н и с л а в о в і ухвалила низку важливих законів. Уже у Львові ухвалено основний закон про самостійність з е м е л ь , що були під австро-угорською владою, а т а к о ж з а к о н и про т и м ч а с о в у а д м і н і с т р а ц і ю д е р ж а в и т а про т и м ч а с о в у організацію судів, а в С т а н и с л а в о в і ухвалено, крім згаданого з а к о н у про об'єднання обох українських д е р ж а в та постанови про приєднання Закарпаття, ще закони про доповнювальний статут Національної Р а д и , про її В и д і л , про н е з а й м а н і с т ь її ч л е н і в , про с п о с і б о г о л о ш е н н я

законів і р о з п о р я д ж е н ь , про м о в у д е р ж а в н и х у с т а н о в , про о с н о в и шкільництва, про г р о м а д я н с т в о й громадські права та о б о в ' я з к и , про 8-годинний р о б о ч и й д е н ь та врешті два найдовші закони, а с а м е про з е м е л ь н у р е ф о р м у (ухвалений 14 квітня) і про в и б о р и до с о й м у ( у х в а л е н и й 15 квітня). Слід з а з н а ч и т и , щ о проект двох найважливіших законів, а с а м е закону

про

об'єднання

обох

українських держав з 3 січня і з а к о н у про з е м е л ь н у р е ф о р м у опрацював місцевий, станиславівський адвокат д-р Л е в Бачинський, у той час заступ ни к п резидента Колишній готель «Австрія», в якому працювала Національна Рада ЗУНР)<

Української Національної Р а д и і її оидіЛу Виділу.

СТАНИСЛАВІВСЬКА ПРЕСА ЗА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ У з в ' я з к у з т и м , що Станиславів б у в столицею Української д е р ж а в и , з ' я в л я л а с я в ньому численна українська преса, періодична й неперіодична. С п и с о к тих ч а с о п и с і в подав д-р І. Макух: Періодичними б у л и : «Република» - у р я д о в и й щоденник Д е р ж а в н о г о Секретаріату; « Н о в е Ж и т т я » - щоденник; « С т р і л е ц ь » - ч а с о п и с д л я в і й с ь к а , в и х о д и в тричі на т и ж д е н ь ; редактори: поет В. П а ч о в с ь к и й , а потім - д-р О с и п Н а з а р у к .

Відозва часів ЗУНРу (архівне фото)

«Републиканець» - революційно-демократичний тижневик, часопис «Селянсько-Робітничого Союзу»; « В о л я » - ч а с о п и с Української С о ц і а л - Д е м о к р а т и ч н о ї Партії; «Народ» - т и ж н е в и к , а з г о д о м щоденник Української Радикальної Партії, що його р е д а г у в а в журналіст М и к о л а Б а л и ц ь к и й . Неперіодичні ч а с о п и с и : «Вістник законів і розпорядків д е р ж а в н и х З О У Н Р » ; «Вістник Д е р ж а в н о г о Секретаріяту Військових С п р а в » ; « Р е п у б л и к а н с ь к и й Самоохотник» - гумористичний літогра ф о в а н и й журнал У С С . « С т а н и с л а в і в с ь к и й Голос» - ч а с о п и с Повітової Національної Р а д и в С т а н и с л а в о в і , з ' я в л я в с я двічі на т и ж д е н ь

ШКОЛИ Й ЗАЛІЗНИЦІ Український у р я д з м і н и в усі польські середні школи на українські і з р о б и в д е р ж а в н и м и всі українські приватні школи. Національні м е н ш о с т і могли відкривати с в о ї школи під у м о в о ю , що їхні учителі складуть присягу на вірність Українській д е р ж а в і . Д л я їхніх гімназій п р и з н а ч е н о по чотири міста. П о л я к и не с к о р и с т а л и з цього і гімназій не м а л и . В С т а н и с л а в о в і відкрито є в р е й с ь к у (і в трьох інших містах) та німецьку гімназії.

Німецька гімназія

Г о т у в а л о с я в і д к р и т т я рільничих, р е м і с н и ч и х і ф а х о в и х ш к і л . У ч е р в н і 1919 р. м а л и п о ч а т и р о б о т у у н і в е р с и т е т с ь к і ф і л о с о ф с ь к і і правничі к у р с и в С т а н и с л а в о в і , щ о б д а т и з м о г у закінчити студії т и м с т у д е н т а м , щ о в ж е почали н а в ч а н н я н а тих ф а к у л ь т е т а х . При Д е р ж а в н о м у Секретаріаті Внутрішніх с п р а в у Станиславові від крито ш к о л у д е р ж а в н о ї жандармерії, в якій в і д б у в а л и с я т а к о ж курси для поліційних підстарший, що їх іменовано після закінчення тих курсів поліційними ч о т а р я м и . З а л і з н и ц і м а л и великі труднощі, в т о м у числі й у С т а н и с л а в о в і в листопаді і грудні 1918 р., а ч а с т к о в о ще й у січні 1919 р., бо тоді сотні т и с я ч війська і полонених н а м а г а л и с я п о в е р н у т и с я до своїх країн і переїздили - одні зі сходу на захід чи південний захід, а другі навпаки, в протилежному напрямі. При тому полонені в деяких містах поширили п о ш е с т і і н е д у г и . Ч а с т и н а з них, я к , н а п р . , в Т е р н о п о л і , м у с и л а з а л и ш и т и с я д л я в и д у ж а н н я по шпиталях, і б а г а т о з них п о м е р л о .

ЕВАКУАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО УРЯДУ І ПОЛЬСЬКА ОКУПАЦІЯ Після того, як Ф р а н ц і я допомогла п о л я к а м створити під п р о в о д о м ген. Й. Галлера стотисячну, добре озброєну й добре споряджену армію, і коли ця а р м і я п о в е р н у л а с в о ї б а г н е т и не проти б о л ь ш е в и к і в , а започаткувала наступ проти Української Галицької Армії, у р я д З О У Н Р , українські урядові установи і військові з ' є д н а н н я м у с и л и покидати не тільки галицьке Поділля, але й Станиславівта Покуття. 24травня 1919 р. с о ю з н і з п о л я к а м и румуни п о ч а л и з а й м а т и Покуття і за кілька днів підійшли до Хриплина під С т а н и с л а в о в о м . 25 т р а в н я 1919 р. відбулася евакуація Д е р ж а в н о г о Секретаріату і державних у с т а н о в зі С т а н и с л а в о в а в напрямі на Б у ч а ч . В і й с ь к о в і ч а с т и н и не в с т и г л и в и в е з т и д е р ж а в н е м а й н о . Д е щ о з того м а й н а потрапило в людські руки, а д е щ о з а б р а л а польська влада. Н е з а б а р о м польське військо зайняло Станиславів, і подальша українсько-польська і б о л ь ш е в и ц ь к а війни включно зі с л а в е т н о ю Чортківською о ф е н з и в о ю проти поляків відбулися поза територією С т а н и с л а в і в щ и н и 5 7 . Після того, як У р я д У Н Р с к л а в договір з П о л ь щ е ю 22 квітня 1920 р., і після спільного польсько-українського походу на К и ї в б і л ь ш о в и к и відсунули фронт аж по лінію В а р ш а в а - З а м о с т я - Л ь в і в . У з в ' я з к у з цим дивізія У д о в и ч е н к а 10 с е р п н я 1920 р. п е р е й ш л а на п р а в и й б е р е г Дністра, щ о б о б о р о н я т и лінії цієї ріки. Тоді у С т а н и с л а в о в і була одна з " Н а с п р а в д і владу в Станиславові захопила Польська організація військова. Найзапекліші бої відбувалися в районі залізничного вокзалу.

команд Армії У Н Р і українські вояки знов з ' я в и л и с я у Станиславівщині, яка одначе була в ж е під п о л ь с ь к о ю владою. З у с т а н о в л е н н я м на українських з е м л я х польської адміністрації С т а н и с л а в і в щ и н а п е р е ж и в а л а те с а м е , ідо й інші з е м л і під П о л ь щ е ю . А р е ш т и , п е р е с л і д у в а н н я , в и с и л к а д о концентраційних т а б о р і в в Д о м б ' ю і Тухолі, ш т р а ф и , військові карні експедиції с т а в а л и дедалі д о ш к у л ь н і ш и м и . П р о я в а м и у к р а ї н с ь к о ї б о р о т ь б и с т а л и : віднова читалень «Просвіти», збирання збіжжя для потреб таємного у к р а ї н с ь к о г о у н і в е р с и т е т у у Л ь в о в і , дії У В О , б о й к о т д е р ж а в н о г о п е р е п и с у н а с е л е н н я 1921 р. і бранки до війська 1922 р. та виборів до с о й м у й сенату. В и б о р и б о й к о т у в а л и с я ч е р е з т е , що Антанта ще не з г о д и л а с я була на о с т а т о ч н е , а тільки на т и м ч а с о в е прилучення тих з е м е л ь до П о л ь щ і . Це с т а л о с я аж 15 б е р е з н я 1923 р. Далі наступили такі події, як б о р о т ь б а зі с о в є т о ф і л ь с т в о м , акція «Рідної Ш к о л и » , р о з в и т о к нашої кооперації, с о й м о в і в и б о р и 1935 р. т о щ о . Тут я з у п и н ю с я над р о з в и т к о м нашої церкви, наших шкіл, т о в а р и с т в та кооперації в С т а н и с л а в о в і чи й у С т а н и с л а в і в щ и н і поміж д в о м а світовими війнами.

ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ Станиславівська єпархія під проводом владики Григорія Х о м и ш и н а п р о д о в ж у в а л а в с е б і ч н о р о з в и в а т и с я . С а м в л а д и к а вів ш и р о к у архипастирську діяльність, в л а ш т о в у ю ч и численні місії д л я вірних і реколекції д л я с в я щ е н и к і в .

ТМ5

Каплиця й монастир оо. Редемпториапів

Ректором Духовної Семінарії у 1923 р. став о. д-р Авксентій Бойчук і був ним аж до 1939 р. В 1938 р. настоятелями були: віце-ректор- о. д-р В а с и л ь Василик; п р е ф е к т - о . Степан Вапрович; духовник-о. Симеон Лукач. Професорами Богословського Ліцею ім. Івана Золотоустого в 1938 р. були: П р е о с в . д-р Іван Л я т и ш е в с ь к и й (з 1907 р.), П р е о с в . д-р Николай Ч а р н е ц ь к и й , о. д-р В а с и л ь Б а р а н (з 1907 р.), о. д-р Авксентій Б о й ч у к (професор з 1928 р.), о. Семеон Лукач, о. д-р В а с и л ь Василик, о. д-р Я р о слав Б і л е н ь к и й , о . д-р Ісидор Л у б , Ч С В В , о . С т е п а н В а п р о в и ч . Р а н і ш е був п р о ф е с о р о м о. д-р Яків М е д в е ц ь к и й , одначе в 1935 р. він б у в призначений адміністратором Л е м к і в щ и н и . Ч и с л о п и т о м ц і в у 1935 р. б у л о 92 ( с е р е д н і х на 1 - м у році - 27; на 2-му році - 26; на 3-му - 24, на 4-му - 15). Крім того, 6 питомців із Станиславівськоїдієцезії студіювало в Папській Семінарії с в . Й о с а ф а т а в Р и м і , а один с в я щ е н и к студіював у Мюнхені.

МОНАШІ Ч И Н И В 1920-х р о к а х в л а д и к а Г р и г о р і й Х о м и ш и н с п р о в а д и в д о С т а н и с л а в о в а монахів Чину Н а й с в я т і ш о г о І з б а в и т е л я ( в с к о р о ч е н н і Ч Н І ) , з в а н и х т а к о ж Р е д е м п т о р и с т и . В л а д и к а н а д а в ї м парохію н а п е р е д м і с т і Гірка та п о б у д у в а в к а п л и ц ю й п р и м і щ е н н я д л я них по вул. Ґолуховського. Є п и с к о п Григорій д б а в про розвиток монаших чинів не тільки в С т а н и с л а в о в і , а л е і в інших місцевостях с в о є ї дієцезії. За ф і н а н с о в о ю

допомогою владики побудовано дім С е с т е р Служебниць в Микуличині (в горах Карпатах). Про розвиток монаших чинів у дієцезії за часів владицтва К и р Григорія к р а с н о м о в н о говорять з б і л ь ш е н н я кількості монастирів. П е р е д в и с в я ч е н н я м у 1904 р. Г. Х о м и ш и н а на є п и с к о п а в цілій дієцезії були тільки один чоловічий і ч о т и р и жіночі м о н а с т и р і , а с а м е : м о н а с т и р Отців В а с и л і я н в Б у ч а ч і , 3 монастирі С е с т е р С л у ж е б н и ц ь , ( у С т а н и с л а в о в і , Погоні т а К у д р и н ц я х ) . Б у л а о д н а захоронка С е с т е р С л у ж е б н и ц ь у Самолусках. У 1 9 3 5 р. в цілій дієцезії в ж е було 7 чоловічих монастирів: шість Отців В а с и л і я н (у Б у ч а ч і , М и хайлівці, Погоні, Улашківцях, З а в а л л і і в С т а н и с л а в о в і - К о л о н і ї ) т а о д и н м о н а с т и р Отців Р е д е м п т о р и с т і в у С т а н и с л а в о в і ; 34 жіночі монастирі: д в а монастирі С е с т е р В а с и л і я н о к ( С т а н и с л а в і в і Кудринці), 26 домів з г р о м а д ж е н н я С е с т е р С л у ж е б н и ц ь , які в е л и сиротинці і захоронки, а д в а їхні д о м и в е л и приватні народні школи (в Б о р щ е в і та в Глубічку), З д о м и З г р о м а д ж е н н я П р е с в я т о ї Родини і в и щ е з г а д а н и й дім С е с т е р М и л о с е р д я с в . Вінкентія і П а в л а , що у т р и м у в а в я с л а д л я немовлят. На початкоу 1930 р. станиславівським єпископом-помічником с т а в П р е о с в . Іван Л я т и ш е в с ь к и й . Н а р о д и в с я він 17 в е р е с н я 1879 р. в ремісничій родині в Богородчанах, з відзнакою закінчив гімназію у Станиславові. У Львові та Відні студіював б о г о с л о в ' я та історію Церкви й с т а в д о к т о р о м Б о г о с л о в ' я . 20 ж о в т н я 1907 р. в и с в я ч е н о його на с в я щ е н и к а , і т о г о ж р о к у с т а в він п р е ф е к т о м т а п р о ф е с о р о м Станиславівської Духовної Семінарії. За української влади був р е ф е р е н т о м релігійних с п р а в при Д е р ж а в н о м у Секретаріаті Освіти в Станиславові (1919). Далі був референтом і совітником консисторії і я к и й с ь ч а с катехитом у р е а л ь н і й г і м н а з і ї . В 1927 р. іменовано його к р и л о ш а н и н о м , а 24 листопада 1929 р. станиславівським єпископомп о м і ч н и к о м , 19 с і ч н я 1930 р. архипресвітером капітули і г е н е р а л ь н и м вікарієм, а 26 с і ч н я 1930 р . в и с в я ч е н о й о г о н а єпископа. На терені дієцезії діяло багато церковних і релігійних т о в а р и с т в . К р і м з г а д а н и х п о п е р е д н ь о , між ними б у л и :

« А п о с т о л ь с т в о М о л и т в и » , в 1935 р. м а л о 220 канонічно встановлених т о в а р и с т в , а багато було ще в стадії з а с н у в а н н я . Т-во ім. Івана М и л о с т и в о г о , з а с н о в а н е з добродійною м е т о ю ще перед Першою світовою війною, розвивало с в о ю діяльність у С т а н и с л а в о в і , Коломиї, Снятині і в Заліщиках. Д л я п о ш и р е н н я К а т о л и ц ь к о ї Акції у 1934 р . б у л о з а с н о в а н е т о в а р и с т в о « С к а л а » . Г о л о в н и м з а в д а н н я м цього т о в а р и с т в а б у л о з а с н у в а н н я ч и т а л е н ь і бібліотек при парохіях.

СТАНИСЛАВІВСЬКА ДІЄЦЕЗІЯ І КОНСИСТОРІЯ В статті «Станиславівська Дієцезія в 1935 році», написаній на основі ш е м а т и з м у на 1935 р. і вміщеній у «Новій Зорі», ч. 3 1 , 1 9 3 5 р., подано такі статистичні дані: В 1935 р., а й м о в і р н і ш е у 1934 р. ( б о с т а т и с т и ч н у інформацію подано, м а б у т ь , ще з попереднього року) в С т а н и с л а в і в с ь к і й дієцезії було: вірних - 1 035 214; деканатів - 20; парохій - 4 1 9 ; церков - 812, в т о м у 419 матірних і 393 дочірніх; крім того, 72 каплиці; с в я щ е н и к і в : 292 парохи, 127 з а в і д а т е л і в , 71 с о т р у д н и к , 17 е к с п о н о в а н и х ( ц е з н а ч и т ь , м а б у т ь : сотрудникі, в призначених д л я о к р е м и х м і с ц е в о с т е й - П. І.) і 29 катехитів; в т о м у числі 254 одружені, 55 вдівців, 190 б е з ж е н н и х , а крім того, ще 22 с в я щ е н и к и - м о н а х и ; р а з о м усіх с в я щ е н и к і в було 520. Під ч а с П е р ш о ї світової війни не б у л о і м е н у в а н ь к р и л о ш а н . Аж у 1925 р . і м е н у в а в в л а д и к а Г р и г о р і й к р и л о ш а н а м и о . д - р а Я к о в а Медвецького і о. Д м и т р а Стека, який був крилошанином до листопада 1931 р. подальші іменування були такі: - о. д-р Іван Л я т и ш е в с ь к и й , що з г о д о м с т а в є п и с к о п о м - п о м і ч н и к о м ; 1929 - о. д-р Авксентій Б о й ч у к ; 1 9 3 0 - о . Р о м а н Л о б о д и ч ; 1 9 3 5 - 0 . І в а н Л у ц и к ; 1 9 3 7 - о . д-р В а с и л ь Василик. У 1938 р. ч л е н а м и к а п і т у л и б у л и : а) к р и л о ш а н и п р е л а т и : 1) П р е о с в . І в а н Л я т и ш е в с ь к и й , е п и с к о п - п о м і ч н и к , а р х и п р е с в і т е р і г е н е р а л ь н и й вікарій; 2) д-р Авксентій Б о й ч у к , архидиякон з 1937 р.; місце кустоса було вільне; б) соборні к р и л о ш а н и : 1) о. Р о м а н Л о б о д и ч , 2 ) о . Іван Л у ц и к і 3 ) о . д-р В а с и л ь В а с и л и к . К р і м т о г о , було 8 почесних крилошан. Канцлером Єпископської Консисторії б у в о. Т е о д о р П а л и в о д а , а її с о в і т н и к о м й р е ф е р е н т а м и б у л и в с і вищеперераховані крилошани, а також ще о. Ю с т и н Гірняк, о. М и к о л а С а л і і о. М и х а й л о Г а н у ш е в с ь к и й .

НАШІ ПАРОХІЇ 1938 року б у л и в С т а н и с л а в о в і три греко-католицькі парохії: 1. Парохія при катедральній церкві В о с к р е с е н и я Господа Н а ш о г о Ісуса Х р и с т а . Ця парохія м а л а тоді п а р о х а о . крил. І в а н а Л у ц и к а і т р ь о х сотрудників - отців Р о м а н а В и н н и ч у к а , Івана Палагіцького і М и х а й л а Я р о с л а в а С а л е в и ч а . Ц я парохія м а л а прилучену церкву с в . И о с и ф а в С т а н и с л а в о в і - Г і р ц і . Крім того, Отці Р е д е м п т о р и с т и вели д у ш п а с т и р с ь к у працю у с в о ї й каплиці при в у л . Ґолуховського. 2. Парохія при церкві Покрови Матері Божої у Кнігинині-місті, с а м о стійна е к с п о з и т у р а . З а в і д а т е л ь - о. Й о с и ф К а з и м и р С а в р а ш . 3. Парохія при церкві Х р и с т а Ц а р я у Станиславові-Колонії ( М а й з л і ) , яку в е л и Отці В а с и л і я н и . З а в і д а т е л ь - о. Й о с и п Л у ч и н с ь к и й , Ч С В В , а с о т р у д н и к - о . Григорій Б а л а г у р а к , Ч С В В . В « Ш е м а т и з м і . . . на Р і к Б о ж и й 1938» подані такі ч и с л а г р е к о католиків у тих парохіях: 1 . К а т е д р а л ь н а парохія: А) матірна церква 6386 Б ) Прилучена церква 3268 2. Кнігинин-місто 3268 3. Станиславів-Колонія 3006 Разом: 15 928 Я к щ о в з я т и до уваги с а м е місто Станиславів, тобто приблизно с а м у катедральну парохію р а з о м з прилученою церквою на Гірці, то було в ній у 1938 р. 9654 греко-католики.

Катедральна церква Святого Воскресіння

Школа сестер Уршулянок

НАРОДНІ І СЕРЕДНІ ШКОЛИ В 1938 р. б у л и в С т а н и с л а в о в і такі початкові ш к о л и (подаю їх за « Ш е м а т и з м о м ... на Рік Б о ж и й 1938»): A) Приватні школи з українською м о в о ю навчання (в дужках подано прізвище отця катехита кожної ш к о л и ) : 1 . Ш к о л а С е с т е р В а с и л і я н о к , тільки д л я дівчат, при в у л . П е т р а Скарги, ч. 17 5 8 ( з а р а з вул. В а с и л і я н о к , 17) ( з а м і с т ь катехита монахиня С е с т р а Й о с и п а Ісопенко, Ч С В В ) . 2. Ш к о л а ім. О. М а р к і я н а Ш а ш к е в и ч а « Р і д н а Школа», мішана, тобто д л я хлопців і дівчат ( о . М и х а й л о М е н ц і н с ь к и й ) ; цю школу з а к р и л а польська влада на деякий ч а с у навч. році 1931/32. (вул. Грушевського, 16 - у дворі). Б) Приватна школа С е с т е р Уршулянок з польською м о в о ю навчання Для дівчат (український к а т е х и т о . Й о с и п С а в р а ш ) ( в у л . Ф р а н к а , 14). B) Публічні ш к о л и з п о л ь с ь к о ю м о в о ю н а в ч а н н я , в яких в ч и л и с я й українські діти: 1. Ш к о л а ім. П і р а м о в и ч а для хлопців (о. Атанасій Тимків) ( в у л . М а т е й к а , 34). 2 . Ш к о л а ім. Ч а ц ь к о г о д л я хлопців ( о . Ю л і я н В а л ь н и ц ь к и й ) ( в у л . Ш е в ч е н к а , 32). 3. Ш к о л а ім. А. Міцкевича для хлопців (той с а м и й ) ( в у л . Г р у ш е в с ь к о г о , 5). 58 Сучасну адресу навчальних закладів див. у дужках (автор локалізації М. Головатий).

4. (вул. 5. 6. 7. (вул.

Школа ім. К а з и м и р а Великого (о. Атанасій Тимків) Новгородська, 15). Школа ім. Алойзогодля хлопців (той самий) (вул. Вовчинецька, 103). Ш к о л а ім. Е. П л а т е р д л я дівчат (о. А. Тимків) ( в у л . М а т е й к а , 34). Ш к о л а ім. К о р о л е в и Софії для дівчат (о. Ю. В а л ь н и ц ь к и й ) Гординського, 10).

8. Ш к о л а ім. К о р о л е в и Ядвіґи (той с а м и й ) ( в у л . Грушевського, 16). 9. Ш к о л а Гофманової (о. А. Тимків) ( в у л . Ш о п е н а , 1). 10. Ш к о л а ім. Конопніцької (той с а м и й ) ( в у л . Ф р а н к а , 33). 1 1 . Ш к о л а ім. С в . С т а н и с л а в а , мішана - хлопці і дівчата (той с а м и й ) в у л . Шухевичів, буд. н е м а ) . 12. Ш к о л а і м . с в . Й о с а ф а т а , м і ш а н а ( о . Ю . В а л ь н и ц ь к и й ) в у л . Н е з а л е ж н о с т і , 207). М а б у т ь , усі школи були ш к о л а м и третього с т у п е н я , ц е з н . , що вони мали щ о н а й м е н ш е 5 або більше вчителів. У Княгинині-місті була 7-класна утраквістична школа, де релігії н а в ч а в м і с ц е в и й з а в і д а т е л ь парохії ( в у л . Шкільна, 5). Фахові школи з польською мовою навчання: 1. Державна школа деревного промислу (о. Йосип С а в р а ш ) ( в у л . Л е п к о г о , 28). 2. П р и в а т н а п р о м и с л о в а жіноча школа (о. д-р Б і л е н ь к и й ) ( в у л . Ш е в ч е н к а , 57). Гімназії і загальноосвітні ліцеї: А) 3 українською м о в о ю н а в ч а н н я :

Школа Клементины Гофманової

1. Д е р ж а в н а чоловіча гімназія і ліцей IV ( о . В о л . Л у к а М и к и т ю к ) ( в у л . Ш е в ч е н к а , 44) 2. Приватна жіноча гімназія і ліцей С е с т е р В а с и л і я н о к , перемінені з колишньої учительської семінарії (о. Микола Остап'як) ( в у л . В а с и л і я н о к , 17). 3. Приватна жіноча гімназія і ліцей «Рідна Ш к о л а » (о. Іван Горняткевич) ( в у л . Ш е в ч е н к а , 82). Б) 3 п о л ь с ь к о ю м о в о ю н а в ч а н н я : 1. Д е р ж а в н а ч о л о в і ч а г і м н а з і я і л і ц е й , I, II і III ( о . І в а н С л е з ю к ) ( в у л . М а з е п и , 20, м а й д а н Ш е п т и ц ь к о г о , 2 1 , в у л . Н е з а л е ж н о с т і , 17). 2 . Д е р ж а в н а жіноча гімназія ім. О . С к а р б о в с ь к о г о ( т о й с а м и й ) ( в у л . Д н і с т р о в с ь к а , 28). 3. Д е р ж а в н а коедукаційна купецька гімназія ( о . Іван Б л а в а ц ь к и й ) ( в у л . Ш е в ч е н к а , 57). 4 . П р и в а т н а жіноча гімназія С е с т е р У р ш у л я н о к ( о . Й . С а в р а ш ) ( в у л . Ф р а н к а , 14). 5. П р и в а т н а жіноча гімназія ім. Е. О ж е ш к о ( в у л . М а з е п и , 10). К р і м т о г о , б у л и щ е д в а педагогічні ліцеї з п о л ь с ь к о ю м о в о ю н а в ч а н н я , що їх с т в о р е н о з а м і с т ь колишніх семінарій, а с а м е : 1 . Д е р ж а в н и й ч о л о в і ч и й п е д а г о г і ч н и й л і ц е й ( о . Іван С л е з ю к ) (вул. Ш п и т а л ь н а , 2). 2. Державний жіночий ( в у л . Ф р а н к а , 33).

педагогічний ліцей

(той самий)

Крім тих шкіл, була в Станиславові ще й приватна українська музична школа, яку в е л о Х о р о в е т о в а р и с т в о « Б о я н » . У 1921/22 н а в ч . р.

і ШтШШШШШШШШВШШшШ

Державний

чоловічий

педагогічний ліцей

п е р е т в о р е н о її на В и щ и й М у з и ч н и й Інститут ім. М. Л и с е н к а , філія у С т а н и с л а в о в і , директором якого б у в О. З а л е с ь к и й . (Постійної а д р е с и не м а в ) . У С т а н и с л а в о в і була українська б у р с а д л я хлопців середніх шкіл і українська реміснича б у р с а .

КУЛЬТУРНО-ОСВІТНІ Й ВИХОВНІ ТОВАРИСТВА Ш и р о к у культурно-освітню й виховну діяльність розгорнули між д в о м а с в і т о в и м и війнами на терені С т а н и с л а в о в а і С т а н и с л а в і в щ и н и «Просвіта», «Рідна Ш к о л а » , « С о ю з Українок», «Пласт». К р і м названих, діяли т а к о ж т о в а р и с т в а «Сокіл», «Січ» і з г о д о м «Луги», «Каменярі». Т-во «Сокіл» м а л о свій будинок при в у л . Третього М а я із з а л а м и д л я гімнастичних в п р а в і в и с т а в 5 9 . В і д н о в л е н е п і с л я 1920 р . т о в а р и с т в о «Січ» п о л ь с ь к а в л а д а р о з п у с т и л а у 1924 р. З а м і с т ь нього з ініціативи діячів Української Радикальної Партії Р о м а н а Д а ш к е в и ч а й О с т а п а П а в л о в а в 1925 р. з а с н о в а н е руханково-спортове т - в о «Луг», я к е м а л о напіввійськове з а б а р в л е н н я (однострої, військова муштра, стрільба т о щ о ) . Спочатку «Луг» б у в під в п л и в о м Р а д и к а л ь н о ї Партії, пізніше У Р С П , проти чого в и с т у п и в Р. Д а ш к е в и ч , що д о в е л о до розколу в «Лузі» у 1927 р. Одні

Будинок «Просвіти» 'Зараз будинок по вул. Грушевського належить товариству «Просвіта».

відділи пішли за Р. Д а ш к е в и ч е м , інші з а л и ш и л и с ь під в п л и в о м У Р С П . З у в а г и на т е , що існування двох організацій під однією н а з в о ю б у л о незручне й викликало недоречності, У Р С П з а с н у в а л а нову організацію молоді «Каменярі», в якій виховували молодь в дусі Радикальної Партії.

ЕКОНОМІЧНІ УСТАНОВИ С к о р о п і с л я П е р ш о ї с в і т о в о ї війни п о ч а л а с в о ю п р а ц ю ф і л і я « С і л ь с ь к о г о Г о с п о д а р я » в С т а н и с л а в о в і під п р о в о д о м о. Й. Р а ковського. її с е к р е т а р е м б у в інж. Іван Ш е п а р о в и ч , який з г о д о м с т а в довголітнім г о л о в о ю тієї філії. У ж е в 1922 р. в С т а н и с л а в о в і о р г а н і з о в а н о П о в і т о в и й С о ю з К о о п е р а т и в , що його з а с н о в н и к о м і головним д и р е к т о р о м був Юліан Ш е п а р о в и ч . О д н а к у 1925 р. п е р е в і в с я він на працю до Ц е н т р о с о ю з у у Л ь в о в і . В 1930-х роках цей С о ю з п е р е т в о р е н о на О к р у ж н и й С о ю з К о о п е р а т и в ( О С К ) , який охоплював українські кооперативи в повітах Станиславів, Товмач і Надвірна («Маслосоюз» м а в окремі об'єднання). О С К б у в о б ' є д н а н н я м к о о п е р а т и в д л я закупки і збуту з б і ж ж я , худоби т о щ о . П р и б л и з н о біля 1935 р. О С К у С т а н и с л а в о в і о б ' є д н а в 162 к о о п е р а т и в и д л я загального закупу і збуту. К о л и в 1932 р. п о с л а б л а діяльність О С К у С т а н и с л а в о в і , то його Надзірна Р а д а с п р о в а д и л а з Ч е х о - С л о в а ч ч и н и інж. Іллю С е м ' я н ч у к а , який закінчив економічні студії віПолітехніці в Празі і з а л и ш и в с я на фаховій праці в ЧСР. Він в и я в и в с е б е здібним адміністратором. Привів с т а н и с л а в і в с ь к и й О С К до ладу, керував н и м до Другої світової війни. Д е я к и й ч а с г о л о в а м и О С К б у л и : М . Ш в а л ю к т а інж. В . Дутка. С т а н и с л а в і в с ь к и й О С К був одним з тих економічних о б ' є д н а н ь , що з б у в а л и н а й б і л ь ш е т о в а р і в , з о к р е м а він п е р е д у в а в у з б у т і тваринництва, худоби на м ' я с о , о с о б л и в о його філії в Товмачі й Отинії 1937 р. с т а н и с л а в і в с ь к и й О С К з б у в 883 тонни з б і ж ж я вартості 218 853 тодішніх польських злотих. Уже перед П е р ш о ю світовою війною була в Станиславові одна к р а м ниця « М а с л о с о ю з у » для дрібного продажу. Про з а с н у в а н н я Крайового Молочарського С о ю з у в С т а н и с л а в о в і подав відомості д - р І . В и т а н о в и ч . П і с л я П е р ш о ї с в і т о в о ї війни в з я л и с я з а ц ю с п р а в у О. Л и с і інж. Андрій Палій, що в ч и л и с я м о л о ч а р с т в а в Ч С Р і звідти приїхали до С т а н и с л а в о в а в 1923 р. А. Палій з г о в о р и в с я з п р о в о д о м с т а н и с л а в і в с ь к о г о «Сільського Господаря» (голова о. Й. Р а к о в с ь к и й , заступник І. Ш е п а р о в и ч ) , і р а з о м , б е з згоди Централі, з а с н у в а л и філію К р а й о в о г о М о л о ч а р с ь к о г о С о ю з у в С т а н и с л а в о в і . Далі н а п и с а в про це д-р І. В и т а н о в и ч так:

«До її у п р а в и в в і й ш л и : інж. А. Палій, інж. І. О с т а п ' я к і с е л я н и н з В і к т о р о в а під Г а л и ч е м , Ф е д і р Глум. Головою Надзірної Р а д и с т а в у ч и т е л ь гімназії, проф. Данило Д ж е р д ж . В и к л и к а л и вони з Рудеччини д о С т а н и с л а в о в а й А. Мудрика, і от головно ці т р и , підготовані до діла, - А. Палій, А. М у д р и к і О. Л и с - перші р о з п л я н у в а л и й поділили між с е б е організаційну працю. Мудрик і Л и с ходили пішки від с е л а до с е л а , організували молочарні, вчили селян модерного молочарства... А. Палій с т а в т о р г о в е л ь н и м р е ф е р е н т о м і бігав по крамницях... та п р о д а в а в м а с л о , що його д о с т а в и л и до « С о ю з у » М у д р и к і Лис...» А л е в б е р е з н і 1924 р . н а З а г а л ь н и х з б о р а х К р а й о в о г о М о л о ч а р с ь к о г о С о ю з у в С т р и ю всіх їх трьох в и б р а л и до нової у п р а в и Централі і вони виїхали зі С т а н и с л а в о в а , а в проводі станиславівської м о л о ч а р с ь к о ї філії з а л и ш и л и с я інж. М. Х о м и ш и н ІТ. Котик. У 1 9 3 9 р. в С т а н и с л а в о в і в ж е було 6 к р а м н и ц ь « М а с л о с о ю з у » . Б у л и в С т а н и с л а в о в і і кредитові к о о п е р а т и в и , а с а м е « К р е д и т о в а Кооператива» й «Українська Міщанська К а с а » , тобто такі, що позичали гроші. В 1937 році в с т а н и с л а в і в с ь к о м у повіті б у л о р а з о м 20 кредитових кооператив різних видів. Б у в у Станиславові і т. з в . «Українбанк», що належав до найсильніших фінансово (всіхУкраїнбанків б у л о 113). В 1936 р. інж. Атанас Мілянич - у порозумінні з С о ю з о м Українських Купців і П р о м и с л о в ц і в - з а с н у в а в «Промбанк» у Л ь в о в і , а один з його відділів був у С т а н и с л а в о в і .

ПІД П Е Р Ш О Ю Б О Л Ь Ш Е В И Ц Ь К О Ю ОКУПАЦІЄЮ 1 в е р е с н я 1939 р. почалася Друга світова війна. Німеччина в д е р л а с я в Польщу. На Станиславівщині німці б о м б у в а л и з літаків л е т о в и щ е на Д і б р о в і і з н и щ и л и з а л і з н и ч н і п е р е х р е с т я в Х р и п л и н і . О д н а к до С т а н и с л а в о в а п р и й ш л и не німецькі, а б о л ь ш е в и ц ь к і війська, бо на о с н о в і договору з німцями б о л ь ш е в и к и 17 в е р е с н я почали з а й м а т и західноукраїнські і білоруські з е м л і та з а й н я л и їх по Б у г і С я н . Б о л ь ш е в и к и в с т а н о в и л и с в о ю адміністрацію, п р и с и л а ю ч и багато своїх урядовців з У С С Р , с в о ю поліцію Н К В С , почали п р и с т о с о в у в а т и шкільництво до с в о є ї с и с т е м и , у с у в а ю ч и н а в ч а н н я релігії, м о л и т в и й релігійні о б р а з и зі шкіл. В о н и з а к р и л и всі українські політичні партії і національні у с т а н о в и , всі релігійні і національні видавництва. П о ч а л и в и д а в а т и с в о ї ч а с о п и с и і книжки, що п р о п а г у в а л и а т е ї з м , комунізм і матеріалізм. Тільки подекуди підпільно діяла Організація Українських Націоналістів.

Б о л ь ш е в и к и з а а р е ш т у в а л и й в и с л а л и в глибину С С С Р численних українських активних громадян. Правда, деякі з них утекли за кордон, у п е р ш у чергу на території, зайняті н і м ц я м и . Х о ч у той ч а с вони ще не в е л и повної б о р о т ь б и з Ц е р к в о ю , п р о т е в ж е й тоді у в ' я з н ю в а л и священиків, часто викликали їх на допити, націоналізували всі церковні п о с і л о с т і , а то й ч а с т и н у кімнат у парохіяльних д о м а х . У ж е тоді накладали вони на парохії великі податки, щ о б таким ч и н о м з н и щ и т и їх. Т а к о ж н а к л а д а л и в е л и к і п о д а т к и н а с е л я н , щ о б з м у с и т и ї х в п и с у в а т и с я до «колхозів». Б о л ь ш е в и к и з а б р а л и д л я своїх потреб будинок Духовної Семінарії і частину єпископської палати в Станиславові60. В єпископській канцелярії в с е поперевертали й перемішали, ачастину архіву знищили. Кілька разів викликали вони владику Григорія на допити, п о с и л а ю ч и по нього а в т о . В той ч а с владика д а в великі п о в н о в а ж е н н я о т ц я м д е к а н а м і з їхньою д о п о м о г о ю полагоджував поточні с п р а в и . П і д ч а с п е р ш о ї б о л ь ш е в и ц ь к о ї окупації72-літній владика Григорій виголосив с а м усі ЗО травневих проповідей у катедральній церкві, а в д е н ь с в я т а Б о ж о г о Тіла в і д б у в с я у р о ч и с т и й похід з Н а й с в я т і ш и м и Т а й н а м и , я к и й п р о й ш о в в у л и ц я м и міста С т а н и с л а в о в а . Б о л ь ш е в и к и н е в і д в а ж и л и с я розігнати цю процесію.

ПІД МАДЯРСЬКОЮ Й НІМЕЦЬКОЮ ОКУПАЦІЯМИ 22 ч е р в н я 1941 р. німці р о з п о ч а л и війну з С С С Р б е з попереднього її о г о л о ш е н н я . Покуття, в т о м у числі С т а н и с л а в і в щ и н у , як німецькі с о ю з н и к и з а й н я л и м а д я р с ь к і війська. ЗО ч е р в н я 1941 р. О р г а н і з а ц і я У к р а ї н с ь к и х Н а ц і о н а л і с т і в під п р о в о д о м С т е п а н а Б а н д е р и п р о г о л о с и л а із л ь в і в с ь к о ї радіостанції відновлення Української Д е р ж а в и . У з в ' я з к у з цим О У Н с т в о р и л а у Л ь в о в і т и м ч а с о в е у к р а ї н с ь к е п р а в л і н н я під п р о в о д о м Я р о с л а в а Стецька. При м а д я р с ь к о м у війську, я к е з а й н я л о С т а н и с л а в і в щ и н у , н е б у л о представників ОУН. У Станиславові українське громадянство організувало українську обласну управу під проводом кооперативного діяча Іллі С е м ' я н ч у к а . При співпраці з м а д я р с ь к и м військом праця тієї у п р а в и й ш л а гладко. С т в о р е н и й у Львові Український К р а є в и й Комітет організував сітку с в о ї х клітин, а с а м е п о б і л ь ш и х м і с ц е в о с т я х У к р а ї н с ь к і О к р у ж н і К о м і т е т и , по м е н ш и х м і с ц е в о с т я х Д е л е ґ а т у р и Українського Комітету, а по селах Мужів Довір'я. Зорганізовано таку сітку й у Станиславівщині. 60

Там розмістилися регулярні частини радянської армії.

Головою УОКомітету в Станиславові був проф. Микола Лепкий. Посадником міста С т а н и с л а в о в а с т а в гімназійний п р о ф е с о р Іван Ґ о л е м б й о в с ь к и й . Як у міських, так і в державних у с т а н о в а х б у л о б а г а т о українців, а л е б у л и й поляки. Організовано також і українську поліцію, до якої належали тільки деякі с п р а в и .

Проф. Микола Лепкий

В той ч а с значно а к т и в і з у в а в с я розвиток українського шкіль ництва. Де налічувалося хоча б 40 українських дітей, т а м можна було відкрити школу з українською м о в о ю н а в ч а н н я , а де б у л о в початковій школі б о д а й 20 дітей, там українська мова була предметом навчання. Те саме в і д н о с и л о с я до польських дітей і польської м о в и . В початковій школі

було багато труднощів: брак учителів, виїзди вчителів, щ о б придбати харчі, відсутність о п а л е н н я , а з г о д о м - від 1943 р. і дії партизанів. Працю в е л а українська гімназія. У 1 9 4 1 / 4 2 рр. З січня 1942 р., крім нормальних класів, вона м а л а ще 5 паралельних, т. з в . перевідних класів, р а з о м усіх 513 учнів, с е р е д яких 400 хлопців і 11Здівчат. Гімназія б у л а 8 - к л а с н а , з н а в ч а н н я м грецької м о в и . Д і я л а й т о р г о в е л ь н а с е р е д н я школа. У О К організував також кілька професійних шкіл, багато дитячих садків, д б а в про б у р с и , д о п о м о г и д л я учнів т о щ о . У к р а ї н с ь к и й К р а є в и й К о м і т е т м а в різні відділи, в т о м у ч и с л і і Шкільний Відділ з р е ф е р е н т а м и д л я окремих ділянок, а при Окружних Комітетах розгорнули діяльність р е ф е р е н т и , в т о м у числі й р е ф е р е н т шкільних с п р а в , який зі с в о ї м и п о м і ч н и к а м и м а в д б а т и про організацію і в е д е н н я дитячих садків по містах і селах, про вишкіл і призначення виховательок дитячих садків й опікувався також б у р с а м и д л я молоді. Д л я б у р с У О К д а в а в велику допомогу т а п р и з н а ч а в с т и пендії. Цю працю вів У О К і в С т а н и с л а в о в і . Х о ч а с п р а в а п р о ф е с і й н о г о ш к і л ь н и ц т в а н а л е ж а л а д о шкільної в л а д и , однак У О К , згл. його шкільний р е ф е р е н т д о п о м а г а в о р г а н і з у в а т и ті ш к о л и , бо в т о м у н а п р я м і б у л и в е л и к і т р у д н о щ і . Н а й в а ж ч е було з н а й т и фахових учителів чи інструкторів (їм не оплачувалося вчити в школі), підшукати приміщення, потрібні верстати 88

чи м а ш и н и т о щ о . З в и ч а й н о організував такі ш к о л и У О К й початково у т р и м у в а в їх, а після налагодження праці в них п е р е д а в а в шкільній владі. А л е й після того У О К далі ф і н а н с о в о д о п о м а г а в у ч и т е л я м чи інструкторам, щ о б вони не покинули ш к о л и . Між і н ш и м , у н а в ч . році 1941/42 проведено у С т а н и с л а в о в і курси д л я підвищення кваліфікації учительок професійних жіночих шкіл. Курси відвідували 52 вчительки. В і д о м о с т і про у к р а ї н с ь к е шкільництво в т о й ч а с подав я тут за м о є ю не друкованою ще працею «Історія українського шкільництва в Генеральній Губернії в шкільних роках 1939/40-1944/45». В і д о м о с т і про с т а н и с л а в і в с ь к е шкільництво того ч а с у о п р а ц ь о в а н о в тій праці на о с н о в і звітів Ш к і л ь н о г о Відділу при У Ц К у Л ь в о в і , що вів с в о ю діяльність під п р о в о д о м п р о ф . З е н о н а З е л е н о г о , я к и й с к л а в ті звіти. З приходом німців почали в і д н о в л ю в а т и с в о ю працю і читальні « П р о с в і т и » , які з г о д о м згідно з п р а в и л ь н и к о м У к р а ї н с ь к о г о Центрального Комітету перемінено на Українські Освітні Товариства (УОТ), що підлягали керманичеві культурної праці в У Ц К - Михайлові Кушніреві. В травні 1943 р. з ініціативи й заходами УОТ в ш а н о в а н о в Станиславові композитора Дениса Січинського ф е с т и в а л е м української пісні за участі с т а н и с л а в і в с ь к и х хорів « Б о я н а » і «Думки» та хорів з Дрогобича, Коломиї і двох хорів зі Л ь в о в а («Бояна» й « С у р м и » ) 6 ' . Д і я л а також й організація молоді, під керівництвом Відділу Молоді при У Ц К , яка в 1943 р. м а л а н а з в у Виховні С п і л ь н о т и Української Молоді і яка в е л а с в о ю працю з д е б і л ь ш о г о за з р а з к а м и «Пласту». Ця

Похід дивізійників в Станиславові, 11.07.1943 р6,

23 травня 1943 р. на могилі Д. Січинського встановлено пам'ятник роботи скульптора М. Зорія.

організація н а й б і л ь ш е б у л а п о ш и р е н а між шкільною м о л о д д ю по містах, а л е починала розгортати с в о ю діяльність також по селах. Д е я к а ч а с т и н а тієї молоді б р а л а у ч а с т ь у таборах, що їх у л а ш т о в у в а л а та організація. В С У М видавали у Л ь в о в і свій журнал «Дорога» (насправді в и д а в а л о його є д и н е д о з в о л е н е владою Українське В и д а в н и ц т в о , а організація чи р а д ш е Відділ Молоді У Ц К редагував його). В а ж к и м т я г а р е м д л я н а с е л е н н я за німців були отримання харчів на 62 картки (малої кількості), здача контингентів збіжжя й інших харчів для влади, примусова новінізація визначеної кількості л ю д е й на роботу в Німеччину. А в 1943 р. долучили до того ще й масові а р е ш т и і розстріли.

ПІД М О С К О В С Ь К О Ю ОКУПАЦІЄЮ У висліді н і м е ц ь к о - б о л ь ш е в и ц ь к о ї війни війська С С С Р з а й н я л и місто Станиславів дня 27 липня 1944 р. П о ч а л а с я друга большевицька окупація західноукраїнських з е м е л ь . Н а с т а л и с у м н і , важкі, похмурі, с т р а ш н і , просто трагічні ч а с и , під безбожницьким, жорстоким большевицько-московським режимом. В е л и к а ч а с т и н а свідомих і активних українців п о д а л а с я на захід, на еміґрацію. Ті, що з а л и ш и л и с я , м у с и л и жити під в а ж к и м т е р о р о м , у страху перед а р е ш т а м и , в и в о з а м и , з н и щ е н н я м - в а т м о с ф е р і насильного в с т а н о в л ю в а н н я комуністичної рабської с и с т е м и . Б у л а з н и щ е н а українська Греко-Католицька Церква. Зліквідовано всі українські національні, громадські і культурноосвітні організації. П р о т е українство, українська національна свідомість і патріотизм з а л и ш и л и с я ж и в и м и . Д о к а з о м цього м о ж у т ь бути численні суди над українськими діячами культури й українською молоддю С т а н и с л а в о в а і С т а н и с л а в і в щ и н и , що в і д б у в а ю т ь с я т а м останніми р о к а м и .

Континґент - регламентована норма продподатку для потреб армії.

П Р О АВТОРА П Е Т Р О МАРКІЯНІСАЇВ (1905-1973) Український історик, журналіст, видавець, педагог, пластун, гро мадський діяч української діаспори. Народився 26 січня 1905 р. в с. Ліс ках на Коломийщині в сім'ї грекокатолицького священика о.Івана Ісаєва і Ольги Филипів. Батько був парохом с. Лісок, а згодом - у с . Крихівцях по близу Станиславова. Закінчив українську гімназію у Станиславові. В 1923/1924 навчальному році був курінним «11 -го Пластового Куреня імені Гетьмана Івана Мазепи». В 1925-1931 р. вивчав історію і філософію у Львівському університеті. Під час навчання редагував пластовий журнал-місячник «Молоде життя» (1927-1929). Був одним з організаторів Товариства українських студентівкатоликів «Обнова», яке очолив 1930 р. 1931 р. здобув ступінь магістра філософії за дослідження «Канонічний процес поляків з хрестоносцями». / Після закінчення університету вчителював у гімназіях Львова, редагував літературно-науковий журнал-місячник «Дзвони» та писав популярні праці на історичні т е м и . Одна з них - «Українські визвольні змагання» опублікована 1930 р. За редакторства П. Ісаєва у «Дзвонах» активно друкувалися знані богослови, мислителі, науковці і літературні критики Микола Конрад, Гавриїл Костельник, Йосип Сліпий, Микола Чубатий, Володимир Залозецький, Василь Кучабський, Микола Гнатишак, Євген Юлій П е л е н с ь к и й , Костянтин Чехович. Ж у р н а л виробив власну консервативно-ідеалістичну культурологічну та суспільно-філософську концепції, зокрема, спираючись на історіософські праці В ' я ч е с л а в а Липинського, згуртував Гроно провідних тогочасних письменників: В а с и л я Пачовського, Уляну Кравченко, Наталену Королеву, Катрю Гриневичеву, Уласа Самчука, Юрія Липу, Оксану Лятуринську. В 1939-1941 рр. викладав в українській державній гімназії в Ярославі, одночасно виконуючи обов'язки шкільного референта Українського допомогового комітету. Згодом став керівником шкільного відділу в Українському Центральному Комітеті у Кракові, редагував журнал «Українська школа» (1942-1943). У 1945-1949 рр. (з однорічною перервою) викладав в українській т а б о р о в і й гімназії у Німеччині. 1947 р. на основі дисертаційного 91

дослідження «Історія українського шкільництва у Генеральній губернії» отримав ступінь доктора філософії Українського Вільного Університету в Мюнхені. У тому ж навчальному закладі в 1947-1948 рр. викладав історію. Був редактором журналу «Українська школа» (1947-1948), дописував до тижневика «Християнський Голос» у Мюнхені. Від 1949 р. - у США, де редагував тижневик «Шлях» (1949-1963). В ч и т е л ю в а в у суботній школі у к р а ї н о з н а в с т в а та в Українському Католицькому Університеті (1962-1968), у парафіяльній школі с в . о. Миколая (1965-1966). Був керівником Українського педагогічного інституту в Організаційній с и с т е м і Шкільної ради Українського Конгресового Комітету Америки та Учительської громади. Стараннями П. І с а є в а і Шкільної ради 1966 р. у Нью-Йорку було опубліковано «Історію України» Івана Крип'якевича, яку він відредагував, доповнив і додав примітки. За багатолітню наукову й громадську працю обраний почесним професором історії України Українського Католицького Університету імені Климента Папи у Римі. Дійсний член Наукового Товариства імені Шевченка, Українського Історичного Товариства, Американського історичного товариства та Американської історичної асоціації. Станичний УПС у м. Філадельфії. Член Третього Куреня УПС «Лісові Чорти». Автор досліджень: «Пласт на Великій Україні» (1927); «Берестейська Унія» (1946); «Звідки Русь-Україна прийняла християнство» (1952); « Ф л о р е н т і й с ь к а Унія» (1956); « М е м о р а н д у м Митрополита Андрея Шептицького до урядів центральних держав з 15 серпня 1914 р.» (1968); « В а ж л и в і с т ь Б е р е с т е й с ь к о ї Унії в історії України» (1970); «Історія Перемиського єпископства східнього обряду» (1970), «Роля Візантії в упадку української державности» (1974); «Причини упадку української держави в княжі і козацькі часи» (1975) та ін. Помер 23 лютого 1973 р. у м. Філадельфії, США. Зеновій Федунків

ЗМІСТ Історія Станиславова «Батька Ісаї» - дзеркало-пригадка про те, ким ми є ... З Від упорядника

Місцевість княгининого замка

Заснування міста

Організація й господарський розвиток міста

Культура

Війни

Чужоземні відвідувачі й описи міста

Козаки гетьмана І. Мазепи в Станиславові

Власник Станиславова як союзник гетьмана П. Орлика

Знову козаки під Станиславовом

Чума й опришки

Станиславівський ключ посілостей

Московські війська тричі в Станиславові

Під австрійським володінням

«Весна народів» 1848 р. у Львові і в Станиславові

ЗО

Перші посли із Станиславівщини і справа скасування панщини

Селянське ополчення в Станиславівщині 1848-49 рр

«Руські стрільці» в Станиславові

Репрезентація у крайовому сеймі

Проведення залізниць через Станиславів

Велика пожежа 1868 р. і відбудова міста

Заснування єпископства в Станиславові

Перший наш єпископ у Станиславові

Єпископ Юліан Сас-Куїловський

Граф Андрей Шептицький як станиславівський єпископ

Генеральний вікарій о. Василь Фацієвич

Владика Григорій Хомишин

^°

Єпископська катедральна капнула

^и

Українські церкви і парохії в Станиславові

Школи у Станиславові

Українське громадське життя до Першої світової війни

Дві політичні події на Станиславівщині

Під час Першої світової війни (1914-1918)

Створення Західно-Української Держави

Українська адміністрація в Станиславові

Персональний склад міського уряду

Організація українського війська в Станиславівщині

Військові лікарі і лікарні

Столиця Української держави

Військова допомога для Карпатської України

Ухвалення законів у Станиславові

Станиславівська преса за Української держави

Школи й залізниці

Евакуація українського уряду і польська окупація

Церковне життя

Монаші чини

Станиславівська дієцезія і консисторія

Наші парохії

Народні і середні школи

Культурно-освітні й виховні товариства

Економічні установи

Під першою большевицькою окупацією

Під мадярською й німецькою окупаціями

Під московською окупацією

Про автора

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА КУЛЬТУРОЛОГІЧНА БЛАГОДІЙНА ФУНДАЦІЯ «ЦИНАМОНОВИЙ ХРУЩ»

В Україні існує ч и м а л о різного роду інституцій, які м а ю т ь на меті підтримку та р о з в и т о к культурно-мистецьких проектів у к л а с и ч н о м у «шароварному», «калиново-солов'їному» ф о р м а т і . М и в в а ж а є м о , щ о такий ф о р м а т у м и с т е ц т в і й культурі « м а є право м а т и місце». І т о м у хай він собі ж и в е і процвітає. І « п а с е т ь с я » , де м о ж е . Фундація «Цинамоновий Хрущ» м а є на меті: • П і д т р и м к у низки культурно-мистецьких некомерційних «сучасноформатних» (у тому числі постмодерних) проектів (літературних, дослідницьких, імпрез, театральних, візуальних, « м і ф о т в о р ч и х » і т. п.), які с п р и я т и м у т ь п о д о л а н н ю « с и н д р о м у культурно-мистецької провінційності України» в Європі та формуванню питомо урбаністичного (міського) українського соціальнокультурного с е р е д о в и щ а . • З а с н у в а н н я всеукраїнських мистецьких премій з а н е з а л е ж н у інтелектуальну позицію «Золотий Цинамоновий Хрущ», «Актуальний Хрущ», «Ґламурний Хрущ» д л я різних н а п р я м к і в у с у ч а с н о м у мистецтві та жартівливої відзнаки «Хрущ, який не гуде» д л я тих, хто «войовниче» не т о л е р у є с у ч а с н і постмодерні ф о р м а т и в мистецтві. • « З а х р у щ е н н я » У к р а ї н и , п о ч а т к о м якого с т а н е з а х р у щ е н н я Івано-Франківська. Д л я нас Х Р У Щ - ц е С И М В О Л , частина нашої назви. Ц И Н А М О Н О В И Й Х Р У Щ - це Україна в її є в р о п е й с ь к о м у прагненні. А З А Х Р У Щ Е Н Н Я - ц е п о ч а т о к а к т у т в о р е н н я , поки щ о в « о к р е м о взятому» Станіславі (Івано-Франківську), тому найсучаснішому українському урбаністичному соціально-культурному с е р е д о в и щ і , про я к е м о в и л о с я в и щ е .