Фортеця на Волоському тракті

ББК63.3(4УКР)6 Б81

Що робили голландці в Станіславському концтаборі? Як теща Йосипа Потоцького запобігла російсько-польській війні? Де стояла перша українська церква міста? На ці та інші запитання читач знайде відповіді на сторінках цієї книжки. Вперше під однією обкладинкою зібрані повні авторські версії статей, ілюстровані рідкісними світлинами та Гравюрами.

У книжці використані листівки з колекції Зеновія Жеребецького Фото на обкладинці: військовий суд, котрий знаходився по вул. Національної Гвардії, знесений в червні 2008 р. © Іван Бондарев, 2007 © Видавництво «Лілея-НВ», 2007

ISBN 978-966-668-148-8 (№ 2) 978-966-668-149-5 (серія «Моє місто»)

БРАВИЙ ВОЯКА ІВАН ПИШЕ ІСТОРІЮ СТАНИСЛАВОВА.., Про те, як можуть писати історію вояки, традиція знає немало. Все ж бо почалося ще за давніх часів. З г а д а й м о л и ш е п е р ш о г о воякуісторика Модерної доби, відомого більше як «хрестоматійний» ф і л о с о ф , ба навіть політолог, д е р ж а в о з н а в е ц ь і... ш п и г у н - Нікколо Мак'явеллі. Далі й ш л и інші - д е р ж а в н і м у ж і , т а є м н і ц і с а р с ь к о королівські радники, придворні літописці, партійні б о р з о п и с ц і , президентські біографи etc. Українські терени теж мають чим похвалитися - більшість військової с т а р ш и н и за Козацької ери була освічена, знала мови, звичаї і традиції народу. Чого варті тільки літописи п р о ф е с і й н и х військовиків Української Козацької держави - Грабянки, Величка, Самовидця? З п л и н о м історичного часу хист і талант писати п р о т е , що цікаве, хвилююче, не лише не проминув, ай став д е щ о іншим, особливішим. Вояки-зайди чужих держав на наших землях описували все, відразу захопивши новий простір. Розповідали і про те, і про се. А про історичну пам'ять, генетичне коріння поколінь, сімейні хроніки ч а с т е н ь к о з а б у в а л и . Оспівувати в нас у м і ю т ь геть у с е : від А д а м а і Є в и , які нібито б у л и п р а р о д и ч а м и в і д о м и х і м п е р а т о р с ь к и х д и н а с т і й і д о м і в і як вони могли вплинути на українську державність, аж до перших секретарів і бізнесових босів - безпосередніх творців новітньої історії н а ш о г о народу. Не забували о п и с а т и й ратні з в и т я г и генералів, воєнних чиновників, з а б у в а ю ч и , напевне, що війну і м и р творять звичайні, с м е р т н і л ю д и - від м і с т я н и н а або селянина до в о я к и , я к и й с в о ї м и ч о б і т ь м и с т о п т а в п і в с в і т у з а ту, д а в н о о м р і я н у , перемогу. Людська творчість - штука дивна. Хтось приміряє нагороди інших, попередніх, поколінь, а хтось р о к а м и шукає і знаходить нове, оригінальне, вирішення проблеми. Хтось краде зі старих, пожовклих і запліснявілих р у к о п и с і в і видає «на-гора» нові академічні фоліанти. З

Хтось не с о р о м и т ь с я в и к о р и с т а т и чужу думку, п е р е о д я г т и її в свої н о в і ш а р о в а р и д у м о к , п о ч у в а ю ч и с ь з а в ж д и п о т р і б н и м і «на ч а с і » . На жаль, м а є м о і такі п р и к л а д и у р а - п а т р і о т и ч н о г о к р а є з н а в с т в а . Воно, як на мене, шкодить шляхетній справі найбільше. Це не патріотизм - підкинути читачам новий опус, перелицьований на н о в и й м а н і р , п а т р і о т и з м - ц е б а ж а н н я п о б а ч и т и н о в е світло в с т а р о м у к а г а н ц і І с т о р і ї . Я к ц е с в і т л о в і д н а й т и - в ж е с п р а в а і н ш а . В ц ь о м у світі кожен шукає по-своєму. І, як правило, о т р и м у є т е , що шукає або на що заслуговує. Винесення на г р о м а д с ь к и й о с у д п е р ш о г о випуску серії «Моє м і с т о » - п р а ц і М. Грибовича «Історіяокружного містаСтаниславова в Г а л и ч и н і у 1 8 4 7 році» п о к а з а л о с и т у а ц і ю з а д з е р к а л л я . О д н і ш у к а л и м е г а п р о е к т у , інші - п р о г р а м и m i n i m u m і m a x i m u m . О д н а к д и с к у с і я , яка зав'язалася як гордіїв вузол нашої історичної свідомості, понадто станиславівців-іванофранківців, засвідчила, що почуття любові до рідної землі, малої Батьківщини, д е с ь на к р а ю . С а м е так: на к р а ю бажання знати і читати своїми о ч и м а с в о ю історію. Привабливу і дуже ч а с т е н ь к о з о в с і м ні. Б о с п р а в ж н я л ю б о в д о р і д н о г о м і с т а ч и с е л и щ а - в п о ш у к у і с т и н и , в пізнанні о с о б л и в о с т е й тієї щ о д е н н о с т і , яка була в них і с о т н ю тисяч років тому, і кілька г о д и н після події. С ь о г о д н і , як з а в ж д и на п е р е л о м н и х етапах історії, т р а п л я ю т ь с я п о м і ж н а м и цікаві о с о б и с т о с т і . С е р е д них - м и т ц і , ж у р н а л і с т и , письменники і поети, колекціонери і краєзнавці, коротко і н т е л е к т у а л і с т и . Д о їхніх р я д і в н е р і д к о п о т р а п л я ю т ь і п р е д с т а в н и к и негуманістичного спрямування - п р и р о д о з н а в ц і , хіміки, ф і з и к и й інші. І співіснують вони як окремі корпорації, професійні цехи, богемні ґето. А вояка м і ж т и м и «колами» - з в і с н о річ н е б у д е н н а , цікава і загадкова. П е р е к о н а н и й , що т а к и м є Іван Б о н д а р е в - м о л о д и й і в а н о франківський дослідник, шукач п р и г о д у місцевому краєзнавстві, н а р е ш т і вояка У к р а ї н с ь к о г о війська. В час, коли всесвітня п а в у т и н а і Глобалізація вкупі д о л а ю т ь д е р ж а в н і к о р д о н и і межі с в і д о м о с т і , в е п о х у в с е д о з в о л е н о с т і й у с е з а х о п л и в о с т і , І. Б о н д а р е в р о б и т ь н а б а г а т о б і л ь ш е , аніж й о г о п о к о л і н н я . М і ж н и м и - ц и в і л і з а ц і й н а п р і р в а в к о р о т ш о м у с е н с і ц ь о г о в и с л о в у . І с а м е він н а м а г а є т ь с я п е р е к и н у т и місток зацікавлення над цією уявною прірвою. І. Б о н д а р е в - к р а є з н а в е ц ь і перекладач давніх м і с ь к и х х р о н і к не п р и п и с у є собі псевдослави «головних» і «другорядних» істориків 4

І в а н о - Ф р а н к і в с ь к а . Д о с т а т н ь о бути д о п и т л и в и м і ч е с н и м із с о б о ю і ф а к т а м и , я к и м и о п е р у є ш як д о с л і д н и к . І вік, і о с н о в н и й фах в і й с ь к о в а с п р а в а т у т н е п е р е ш к о д а . Іван п р о с т о ш у к а є і с т и н у в м і с ь к і й історії, в історії С т а н и с л а в о в а - Станіслава - І в а н о - Ф р а н к і в с ь к а . І ц и м п о в н о ю м і р о ю ж и в е я к д о с л і д н и к . Він - а р х е о л о г д а в н і х т е к с т і в і переспівів, історичних містифікацій і т а є м н и ц ь м и н у в ш и н и міста в межиріччі Б и с т р и ц ь . І. Б о н д а р е в ставить гострокутні питання і дає на них не м е н ш об'ємні відповіді. У переважній більшості вже відомих текстів аргументовано пояснює свій вибір і власну думку як старанний краєзнавець. Сьогодні І. Б о н д а р е в презентує свої власні краєзнавчі р о з в і д к и , які з і б р а н о в о к р е м і й к н и ж ц і під н а з в о ю « Ф о р т е ц я на В о л о с ь к о м у тракті». Це - д р у г и й випуск із серії «Моє місто», яка г о л о в н о ю с в о є ю м е т о ю вбачає п о д о л а н н я блудів і с т е р е о т и п і в у міській історії, приклади яких і сьогодні трапляються в працях шанованих авторів. К н и ж к у м о ж н а у м о в н о поділити на дві рівноцінні частини: історико-військово-політичну й персоналістично-біографічну. В першій на вже відомому історичному матеріалі,

вдало

і н т е р п р е т у ю ч и події і ф а к т и , І. Б о н д а р е в п о к а з у є м і с т о в й о г о і с т о р и ч н і й р е т р о с п е к т и в і . З н а ч н о р о з ш и р ю ю ч и к р а є з н а в ч і обрії, а в т о р у лаконічній і ненав'язливій формі розповідає про Станиславів(ідалі...) як цільний військово-адміністративний центр Покуття, його історичну х р о н і к у від з а с н у в а н н я м а г н а т а м и П о т о ц ь к и м и й м а й ж е д о н а ш и х д н і в . Сімейна саґа Потоцьких від Станіслава ч е р е з Андрія й до Й о с и п а - в центрі у в а г и ч а с т и н и другої. її д о п о в н ю т ь т е к с т и п р о Станіслава Познанського, Катерину Косаковську й Антона Прота. Д е щ о осібно лежать рядки про Ф р а н ц і ш е к а Карпінського. В п р е з е н т о в а н и х текстах І. Бондарева ми не п о б а ч и м о надто вже п о ш и р е н о г о міфу про шляхетську солідарність, ш а р м цісарськокоролівської д о б и і нібито б е з х м а р н е життя за часів польських королів, австрійських цісарів, станиславувскіх воєвод, червоних к о м і с а р і в і Гестапівських поплічників, але не в і д ч у є м о і надто в ж е гіперболізованої класової боротьби л ю м п е н а і пролетаріату. Хронотоп, як б а ч и м о , д и с к у с і й н и й , а т о м у т и м і цікавий. Отож б р а в и й в о я к а Іван Б о н д а р е в п и ш е і с т о р і ю С т а н и с л а в о в а . . . У пропонованій книжці молодого історика-краєзнавця п о п у л я р н о - н а у к о в и й підхід до власної історії, хай я к о ю б вона н а м здавалася - польською, австрійською, знову польською, першою 5

совєтською, коротко-українською, нацистською і знову совєтською, а п о т і м д у ж е т р і ш к и у к р а ї н с ь к о ю , о с т а н н ь о ю . Така в ж е і с т о р і я я к т е к с т к у с н и к а м и , кавалками, у р и в к а м и т о щ о . Навчитися її читати «без б р о м у » - о д н е із з а в д а н ь с у ч а с н о ї і с т о р и ч н о ї н а у к и . Тож п о ч н і м о з м а л о г о - ч и т а й м о історію р і д н о г о міста, яка й в и в е д е нас на рівну д о р о г у в л а с н о ї г і д н о с т і з а «діла д а в н і і м и н у л і » , я к і т р е б а з н а т и , пам'ятати і чогось таки вчитися. Іван Монолатій

6

ВІД АВТОРА Спочатку з'явилися статті. Краєзнавчі статті в міських газетах. П е р ш а з них в и й ш л а д р у к о м у «Західному кур'єрі» 12 травня 2 0 0 5 року і була присвячена Станіславові Потоцькому. Потім була «Тюряга», що р о з п о в і д а л а п р о історію колишньої в'язниці «Діброви». І хоча а в т о р с ь к о ю н а з в о ю статті була «Таємниці Діброви», з легкої руки журналістів все т о г о ж «Західного кур'єра» читачам вона відома як «Тюряга». За цю с т а т т ю авторові навіть о г о л о с и л и п о д я к у від к о м а н д у в а н н я ч а с т и н и . З а і р о н і є ю д о л і я с л у ж у у військовій частині, що р о з м і щ у є т ь с я в к о л и ш н і й будові «Діброви». До речі, на деяких вікнах там ще залишилися тюремні ґрати австрійського виробництва. А далі с т а т т і п о ч а л и в и х о д и т и о д н а за о д н о ю ( о с т а н н я - 10 т р а в н я 2 0 0 7 р о к у в т о м у ж «Кур'єрі»). В них р о з п о в і д а л о с ь п р о магнатів Потоцьких, першу українську церкву міста, поета Карпінського і навіть була с п р о б а ідентифікувати с т а р о в и н н у Гравюру. По мірі публікації статей в д о с к о н а л ю в а в с я й а в т о р с ь к и й стиль п о д а ч і м а т е р і а л у . Головні г е р о ї с т а в а л и б і л ь ш ж и в и м и , з в л а с т и в и м и п р о с т и м л ю д я м недоліками та звичками. Найкраще мені це вдалось у розповіді п р о Ф р а н ц і ш е к а К а р п і н с ь к о г о - це взагалі м о я улюблена стаття («Галицький к о р е с п о н д е н т » від 12 ж о в т н я 2006 року). Коли кількість публікацій наблизилася до д е с я т и , в мене в п е р ш е виникла думка видати їх о к р е м о ю книжкою. До цього спонукало декілька факторів: П о - п е р ш е , г а з е т и читають д а л е к о не всі л ю д и . Хоча й к н и ж к и також не купує 100% мешканців міста. Проте на полиці книгарні к н и ж к а м а є н а б а г а т о б і л ь ш е ш а н с і в п о т р а п и т и н а очі п о т е н ц і й н о м у читачеві, аніж стаття на 16-й сторінці п е р і о д и ч н о г о видання, яких д е с я т к и в газетному кіоску. П о - д р у г е , ж и т т я г а з е т и д у ж е к о р о т к е . Після перегляду, а інколи і замість, п р е с у доволі часто в и к о р и с т о в у ю т ь не за п р и з н а ч е н н я м . У них щ о с ь загортають, використовують під пакети для насіння,

7

з а с т е л я ю т ь п і д л о г у під час р е м о н т і в і навіть в и т и р а ю т ь вікна (і не тільки). В і к к н и ж к и н а в п а к и - д о с и т ь т р и в а л и й . Після п р о ч и т а н н я ї ї к л а д у т ь н а полицю книжкової шафи, де вона може провести десятки років без жодної ш к о д и для себе. Книжку м о ж н а подарувати (згадайте: книжка - н а й к р а щ і й п о д а р у н о к ) , а о с ь г а з е т и в нас д а р у в а т и я к о с ь ще не прийнято. В крайньому випадку, я к щ о к н и ж к а В а м не сподобалася, то її м о ж н а п р о д а т и , н а п р и к л а д , у «Букіністі», і т и м с а м и м п о в е р н у т и частину витрачених коштів. І п о - т р е т є ( х о ч а , м о ж е , це й п о - п е р ш е ) , - у к о ж н о ї л ю д и н и є п о т р е б а у в и з н а н н і . В о д н и х це б а ж а н н я п р и х о в а н е , в і н ш и х н а в п а к и я с к р а в о в и р а ж е н е , але н і х т о н е в і д м о в и т ь с я в і д с л а в и т а в і д о м о с т і . Тому бути а в т о р о м к н и ж к и набагато п р е с т и ж н і ш е , ніж т в о р ц е м декількох с т а т е й . Газетних д о п и с у в а ч і в б а г а т о , а п и с ь м е н н и к і в (особливо історичних) набагато менше. Отож. Тепер декілька слів п р о з м і с т к н и ж к и .

Більшість подій

р о з г о р т а є т ь с я у Х\/ІІ-Х\ЛІІ с т о л і т т я х . Тоді м і с т о н а л е ж а л о П о т о ц ь к и м , і т о м у п р е д с т а в н и к и цієї р о д и н и з у с т р і ч а ю т ь с я п р а к т и ч н о в к о ж н о м у н а р и с і . Я не н а м а г а в с я ідеалізувати їх як «лицарів та м у д р и х правителів» чи критикувати з п о з и ц і й «гострої класової боротьби». Я л и ш е о п и с у в а в події, н а в о д и в ф а к т и та п о к а з у в а в т і с н и й з в ' я з о к між політичними п р о ц е с а м и в Європі та історією нашого міста з р о з у м і л о ю м о в о ю . Судити хто мав р а ц і ю , а хто не мав в історії завдання дуже невдячне. Тому з а л и ш м о й о г о іншим. Взагалі я вважаю, що читач с а м здатен з р о б и т и в и с н о в к и з п р о ч и т а н о г о . Відразу хочу зауважити,

що

я

не

з а к л и к а ю до

негайного

п е р е й м е н у в а н н я м і с т а з І в а н о - Ф р а н к і в с ь к а на С т а н и с л а в і в . Я п р о с т о висвітлюю маловідомі с т о р і н к и й о г о історії. Також багато уваги в к н и ж ц і приділено історії міста як фортеці. Тут н а в і т ь м о ж н а н а в е с т и а л е г о р и ч н и й п р и к л а д . Я к в і д о м о , ф о р т е ц я існувала з 1662 по 1809 рік.

Потім оборонні споруди були

з р у й н о в а н і , і з м і с т а - ф о р т е ц і С т а н и с л а в і в п е р е т в о р и в с я на з в и ч а й н е м і с т о . Так о с ь ,

п е р і о д Х І Х - Х Х ст.

порівняно добре вивчений

істориками, збереглося багато документів, спогадів, топографічних п л а н і в , м а п т а с в і т л и н . А т е , щ о с т о с у є т ь с я Х\/ІІ-Х\/ІІІст., з а л и ш а є т ь с я в темряві. Складається враження, що фортечні мури міцно охороняють свої с е к р е т и . З в и ч а й н о , якісь в і д о м о с т і з б е р е г л и с я , але вони р о з п о р о ш е н і п о архівах, м у з е я х , б і б л і о т е к а х т а п р и в а т н и х к о л е к ц і я х . З б і р м а т е р і а л у з а й н я в б а г а т о часу. Географія п о ш у к і в в к л ю ч а л а в с е б е

8

б а г а т о у с т а н о в І в а н о - Ф р а н к і в с ь к а , Л ь в о в а і Т е р н о п о л я . М е н і навіть д о в е л о с ь о п а н у в а т и п о л ь с ь к у м о в у , щ о б з р о з у м і т и к р а є з н а в ц і в XIX с т о л і т т я . П о б і ч н и м р е з у л ь т а т о м цієї п р а ц і с т а л а п о я в а «Історії о к р у ж н о г о м і с т а С т а н и с л а в о в а в Галичині» М . Г р и б о в и ч а , щ о п о б а ч и л а с в і т д о 3 4 5 - ї р і ч н и ц і м і с т а у в и д а в н и ц т в і «Лілея-НВ». Б а г а т о м а т е р і а л у в з я т о з Інтернету, щ о б у л о н е м о ж л и в и м щ е д е с я т ь р о к і в т о м у . Д о речі, це чудовий приклад поєднання технічного проґресу та євроінтеґрації. О с о б л и в у увагу я з в е р т а в на д о б і р і л ю с т р а т и в н о г о матеріалу. П о г о д ь т е с я , н а б а г а т о л е г ш е з р о з у м і т и дії т о г о ч и і н ш о г о і с т о р и ч н о г о п е р с о н а ж а , к о л и п о д и в и ш с я й о м у в о б л и ч ч я . Є навіть ціла наука фізіономіка, але з а р а з ми її не чіпатимемо. Та й взагалі, к р а щ е раз п о б а ч и т и , ніж с і м р а з і в п о ч у т и (чи п р о ч и т а т и ) . Д е я к і п о р т р е т и і ґ р а в ю р и друкуються в п е р ш е в Україні. М о я к н и ж к а не є н а у к о в и м а к а д е м і ч н и м в и д а н н я м , і т о м у я не став утомлювати читача ч и с л е н н и м и з н о с к а м и на літературу чи п р и м і т к а м и . Але це й не суто художня книжка, де фантазія автора відіграє вирішальну роль. Тому це видання містить с п и с о к використаних джерел (досить об'ємний список). Нарешті майже дворічна праця принесла свої плоди. Ф о р т е ц я п о ч а л а в і д к р и в а т и с в о ї т а є м н и ц і . В и х і д цієї к н и ж к и є с в о є р і д н о ю капітуляцією середньовічного Станиславова перед допитливим ч и т а ч е м . Уявіть с о б і , щ о г а р м а т и н а стінах з а м о в к л и , п і д й о м н и й міст о п у щ е н и й , брама ш и р о к о відчинена, Гарнізон вишикуваний на внутрішньому дворі, а комендант у парадному мундирі вручає вам ключі від Ф о р т е ц і н а В о л о с ь к о м у тракті...

9

ФОРТЕЦЯ НА ВОЛОСЬКОМУ ТРАКТІ За с в о ю понад трьохсотрічну історію наше місто було свідком багатьох

визначних

подій.

Літопис

Івано-Франківська

(Станиславова) знає чимало трагічних сторінок. Неодноразово мури

Станіславської

фортеці

бачили

ворогів

різних

н а ц і о н а л ь н о с т е й , в і р о с п о в і д а н ь та і д е о л о г і й . У цій к н и ж ц і а в т о р с п р о б у є р о з п о в і с т и читачеві п р о всі в і й н и , які з а л и ш и л и в і д б и т о к в історії н а ш о г о міста. Як відомо, офіційною д а т о ю заснування міста вважається 7 травня 1662 року, коли польський магнат Андрій П о т о ц ь к и й видає грамоту, в якій надає містові Станиславову самоуправління на о с н о в і м а г д е б у р з ь к о г о п р а в а . Нове місто було р о з т а ш о в а н е біля кордонів - з о д н о г о боку князівство Молдавія, яке було васалом Оттоманської імперії,

з іншого боку - Трансильванія,

або

С е м и г о р о д д я , держава, яка виникла на уламках р о з г р о м л е н о г о турками Угорського королівства. Річ П о с п о л и т а п о с т і й н о в е л а в і й н и з т у р к а м и , к р и м с ь к и м и татарами, Молдавією і Трансильванією. Неважко здогадатись, що театром бойових дій часто виступало Прикарпаття, або як тоді називали цю місцевість поляки - Покуття. Слід т а к о ж з а у в а ж и т и , що через П р и к а р п а т т я п р о х о д и в так з в а н и й В о л о с ь к и й тракт, по якому кримські татари неодноразово здійснювали свої розбійничі набіги. Влітку 1672 р о к у 2 0 0 - т и с я ч н а турецька армія під к е р і в н и ц т в о м султана

Мегмеда

IV

на

прохання

свого

васала

гетьмана

П р а в о б е р е ж н о ї У к р а ї н и П е т р а Д о р о ш е н к а в с т у п и л а н а т е р и т о р і ю Речі П о с п о л и т о ї . За к о р о т к и й час було о к у п о в а н о Поділля, до ніг завойовників

впала міцна

польська фортеця

-

Кам'янець-

Подільський. П і с л я цієї п е р е м о г и о с н о в н і с и л и т у р к і в р у ш и л и н а Л ю б л і н і Львів, а окремі загони кримських татар і козаків Д о р о ш е н к а р о з п о р о ш и л и с ь п о Галичині, г р а б у ю ч и м і с ц е в е н а с е л е н н я .

10

О д и н з т а к и х з а г о н і в п і д п р о в о д о м Х а л і л ь - Б а ш і , с п а л и в ш и Галич і Т и с м е н и ц ю , у вересні 1672 року підступив під м у р и новозбудованої Станіславської

фортеці.

Татари

спалили

передмістя,

але

штурмувати саму фортецю не наважились. Тим часом великий коронний гетьман Ян Собеський встиг зібрати а р м і ю і 14 жовтня 1672 року в битві під К а л у ш е м р о з б и в т а т а р с ь к у о р д у х а н а С е л і м Ґ і р е я . Було з в і л ь н е н о 2 0 т и с я ч п о л о н е н и х . Гарнізон Станіславівської фортеці брав участь у переслідуванні з а л и ш к і в р о з б и т о г о т а т а р с ь к о г о війська, було з н и щ е н о д е к і л ь к а с о т е н ь в о р о г і в . О с м а н и в і д с т у п и л и н а с х і д , у Бучачі б у в у к л а д е н и й м и р , з а я к и м Поділля в і д х о д и л о до Т у р е ч ч и н и , а П р а в о б е р е ж н а У к р а ї н а на чолі з Петром Д о р о ш е н к о м отримала незалежність. Це було б о й о в е хрещення Станиславова, мешканці якого з честю витримали випробування. До речі, тоді до нашого міста з К а м ' я н ц я переїхало б а г а т о в і р м е н , які втікали від турків. Це с п р и я л о економічному піднесенню міста. Польський с е й м не затвердив умови принизливого Бучацького миру, горда польська шляхта не змогла з м и р и т и с ь з п о р а з к о ю . Обидві сторони готувалися до нової війни.

1 6 7 6 р о к у в е л и к а т у р е ц ь к о - т а т а р с ь к а а р м і я н а чолі з І б р а ґ і м п а ш е ю на прізвисько Шайтан (Диявол) з Кам'янця-Подільського р у ш и л а н а З а х і д н у Україну. Польські ф о р т е ц і Я г е л ь н и ц я , Ч о р т к і в , Бучач падали одна за о д н о ю . Л и ш е під Б е р е ж а н а м и з а в о й о в н и к і в спіткала

Сутичка з татарами 11

невдача - родинну фортецю магнатів Сенявських турки взяти не з м о г л и . Тоді а р м і я в т о р г н е н н я п о в е р т а є н а П о к у т т я . К і н ц е в о ю м е т о ю походу було віддати завойоване Прикарпаття як т у р е ц ь к и й лен м о л д а в с ь к о м у г о с п о д а р е в і Д у ц і . П е р е п р а в и в ш и с ь ч е р е з Д н і с т е р біля Нижнева, величезна турецька армія в перших числах вересня підійшла під Станиславів. Починається облога, яка тривала декілька тижнів. А н д р і я П о т о ц ь к о г о в т о й ч а с у м і с т і не б у л о - він як в о є в о д а к и ї в с ь к и й п е р е б у в а в п р и д в о р і п о л ь с ь к о г о к о р о л я - Я н а III С о б е с ь к о г о , т о г о с а м о г о , що р о з б и в турків 4 роки тому під Калушем. Гарнізоном Станиславівської фортеці керував досвідчений офіцер Ян Камінський. Під захист фортечних мурів зібралось багато м і с ц е в о г о населення з б л и з ь к и х сіл і м і с т е ч о к . Н а с т і н а х пліч-о-пліч с т о я л и п о л ь с ь к і с о л д а т и , українські селяни, вірменські ремісники і єврейські купці - загальна н е б е з п е к а з ' є д н а л а в с і нації П о к у т т я в м і ц н у є д и н у с и л у , я к а з м о г л а д а т и відсіч з а г а р б н и к а м . Усі р о з у м і л и в а ж л и в е з н а ч е н н я С т а н и с л а в о в а - «ключа від Покуття». Я к щ о м і с т о в п а д е , т о в с е П р и к а р п а т т я п е р е й д е під владу Оттоманської Порти і тоді вже Львів буде п р и к о р д о н н и м містом зі всіма наслідками. Д о б р е р о з у м і в ц е і к о р о л ь Я н С о б е с ь к и й . З а к о р о т к и й т е р м і н він зібрав к о р о н н е військо і заклав на Дністрі військовий табір, т и м с а м и м с т в о р и в ш и д л я І б р а ґ і м - п а ш і н е б е з п е к у з тилу. О с т а н н і й з н я в о с а д у з і Станиславова, с п у с т о ш и в ш и східну та південну околиці, і вирушив н а з у с т р і ч п о л ь с ь к о м у к о р о л е в і , с п а л и в ш и п о д о р о з і Галич. Ворожі армії зустрілися п і д Ж у р а в н о м . Битва тривала два тижні, поруч з королем бився власник Станиславова Андрій Потоцький. Зі з в і л ь н е н о г о від о б л о г и м і с т а н а д о п о м о г у п о л я к а м п р и б у в в і й с ь к о в и й загін під к е р і в н и ц т в о м п о л к о в н и к а Яна Д а н н е н м а р к а . Турків у р е ш т і решт змусили відступити. За мужність при обороні міста Варшавський с е й м 1677 року з в і л ь н и в м е ш к а н ц і в С т а н и с л а в о в а від с п л а т и всіх п о д а т к і в , з а винятком королівських. А б о р о т ь б а з т у р к а м и т р и в а л а ще д о в г о . Б у л и і б л и с к у ч і п е р е м о г и поляків, н а п р и к л а д , під В і д н е м у 1683 році, де з а г и н у в с и н Андрія Станіслав П о т о ц ь к и й . Були і невдалі п о х о д и у М о л д а в і ю та р е й д и т а т а р у в і д п о в і д ь . Л и ш е у с а м о м у к і н ц і XVII с т о л і т т я в і й н у б у л о закінчено, Поділля п о в е р н у т о під польський с к і п е т р . Останній раз т а т а р с ь к и й напад на П р и к а р п а т т я відбувся у 1699 році. З т о г о часу вершники із зеленими знаменами із зображенням півмісяця не спустошували наш край.

12

Н а с т а л о XVIII с т о л і т т я , я к е п р и н е с л о і з с о б о ю нові н е б е з - п е к и і

випробування

мешканцям

Станиславова. У 1700 році розпочалась так з в а н а « В е л и к а північна війна», в яку були втягнуті Росія, Д а н і я і П о л ь щ а з о д н о г о б о к у та Ш в е ц і я з і н ш о г о . Скориставшись молодістю нового ш в е д с ь к о г о к о р о л я К а р л а XII ( у 1700 р. йому виповнилося всього 1 8 р о к і в ) , в о л о д а р і сусідніх д е р ж а в хотіли відщипнути для с е б е л а с и й ш м а т о к від ш в е д с ь к о г о п и р о г а . Н а той

час

Швеції

належали

Фінляндія, Прибалтика, сучасна Ленінградська область та землі на півночі Німеччини.

Карл XII

Але все виявилось не так легко, якмріялося. Молодий шведський корольодразу розбивДанію і п р и м у с и в ї ї к о р о л я Ф р і д е р і к а I V в и й т и з в і й н и . П о т і м він з а в д а в нищівної п о р а з к и р о с і я н а м під Н а р в о ю і т и м с а м и м н а д о в г о вивів їх з а к т и в н о ї б о р о т ь б и . Р о з в ' я з а в ш и с о б і р у к и , К а р л XII п р и й н я в с я з а Польщу. К о р о л е м Речі П о с п о л и т о ї н а т о й ч а с б у в с а к с о н с ь к и й к у р ф ю р с т А в ґ у с т II. О б р а н и й у 1 6 9 8 р о ц і , п і с л я с м е р т і С о б е с ь к о г о , в і н н е к о р и с т у в а в с я п о в а г о ю с е р е д польських магнатів, був цілковитою н і к ч е м о ю та ще й б о я г у з о м . Ш в е д и у 1702 р. з а й м а ю т ь В а р ш а в у . М а й ж е вся П о л ь щ а - в р у к а х Карла, я к и й після здобуття Л ь в о в а у 1704 р. в д е р с я в С а к с о н і ю - д і д и ч н е в о л о д і н н я А в г у с т а II. Частина польської шляхти, оточена ш в е д с ь к и м військом, обирає н о в о г о короля - Станіслава Л е щ и н с ь к о г о . Але частина магнатів, яких підтримує Росія, не визнає влади нового монарха.

Розпочалась

г р о м а д я н с ь к а війна між прибічниками Л е щ и н с ь к о г о (Варшавська к о н ф е д е р а ц і я ) й А в г у с т а II ( С а н д о м и р с ь к а к о н ф е д е р а ц і я , я к у о ч о л и в коронний гетьман Адам Миколай Сенявський).

13

Власник Станиславова Йосип Потоцький

був

одружений

на

Вікторії Л е щ и н с ь к і й , д в о ю р і д н і й сестрі

нового

короля.

Це,

звичайно, сприяло його рішенню примкнути до табору Станіслава Лещинського, якому допомагали шведи. Але

військова

фортуна

відвернулась від П о т о ц ь к о г о . 29 жовтня

1706 року під Калішем

російські війська під к е р і в н и ц т в о м Олександра польські

Меншикова

загони

Сенявського

вщент

та

гетьмана розбили

шведський корпус і польських союзників. АдамМиколай Сенявський

Сам

власник

Станиславова потрапив у полон. Після п е р е м о г и

головні сили

російської армії підійшли під Львів і стали на зимові к в а р т и р и . З а г о н и царських військ, козаків гетьмана Мазепи та жовнірів Сенявського ш в и д к о опанували всією Галичиною. Мешканців Станиславова охопила паніка: багато заможних мешканців покинуло місто, учнівська молодь, незважаючи на н а м а г а н н я р е к т о р а Я н а Ф о р т у н а т а К у п і н с ь к о г о з у п и н и т и їх, розбіглася хто куди - Станіславська академія припинила своє існування. Всі чекали біди. І вона не з м у с и л а себе д о в г о чекати. Вже на початку 1707 року польсько-російське військо Адама Миколая Сенявського підійшло до міста і після численних штурмів здобуло фортецю.

Місто було пограбоване і спустошене.

С е н я в с ь к и й з а л и ш и в тут р о с і й с ь к и й г а р н і з о н . С а м о в р я д у в а н н я міста було п р и п и н е н о . Російські війська з а л и ш а л и с ь тут до кінця 1707 року, коли наступ КарлаХІІ з м у с и в їх ш в и д к о відступити. П е р е д відходом до Калуша росіяни примусили магістрат виплатити їм тисячу талерів. Очевидно, що культурне й економічне життя міста на цей період завмерло. У червні 1709 року відбулась знаменита Полтавська битва. А р м і ю ш в е д і в т а к о з а к і в М а з е п и б у л о р о з б и т о . К а р л XII в т і к д о 14

Молдавії й о с е л и в с я у Бендерах, де турки тепло п р и й н я л и й о г о . З г о д о м у Бендери пробився 4-тисячний загін Йосипа Потоцького, я к и й п р о й ш о в з б о я м и аж від п о л ь с ь к о - н і м е ц ь к о г о к о р д о н у . Тим

часом

Лещинський

тікає

за

кордон,

до

Польщі

п о в е р т а є т ь с я А в ґ у с т II, д л я п о л я к і в П і в н і ч н а в і й н а з а к і н ч е н а . А л е Потоцький робить ще одну відчайдушну спробу. Навесні 1712 року невеликий польсько-шведський кавалерійський загін з Молдавії з д і й с н ю є с м і л и в и й р е й д на Покуття. Й о м у навіть вдається з н е н а ц ь к а захопити Станиславів - рідне місто Йосипа Потоцького. На це одразу ж реагує гетьман Сенявський, який відрядив польсько-саксонський з а г і н п і д к е р і в н и ц т в о м г е н е р а л а К а с е н а в е . Цілих 2 т и ж н і к у п к а ш в е д і в г е р о ї ч н о б о р о н и л а місто, відбиваючи всі атаки п р о т и в н и к а . Але с и л и були нерівні. Гарнізон з м у ш е н и й був капітулювати, на місто накладено великі контрибуції. У

1713

році

Потоцький,

розуміючи

всю

безглуздість

п о д а л ь ш о г о о п о р у , м и р и т ь с я з А в ґ у с т о м II і п о в е р т а є т ь с я у с в о є родинне гніздо. Починається енергійна відбудова міста. Засновано єзуїтський колегіум, проходять ярмарки, зростає чисельність населення. В 1 7 3 3 р о ц і п о м и р а є А в ґ у с т II. Р о с і я в и с у в а є с в о ю к а н д и д а т у р у , с и н а п о м е р л о г о - А в ґ у с т а III. Ч а с т и н а п о л ь с ь к о ї ш л я х т и з д о п о м о г о ю Франції знову «витягає із шафи» на історичну арену Станіслава Л е щ и н с ь к о г о (який встиг стати тестем французького короля Людовіка XV). П о ч и н а є т ь с я т а к з в а н а «війна з а п о л ь с ь к и й с п а д о к » . Зрозуміло, що Йосип Потоцький одразу активно підтримав свого родича.

І

знов даремно.

Російські

війська розбили

прихильників Л е щ и н с ь к о г о і посадили на трон «кишенькового» А в ґ у с т а III. Х о ч а о с н о в н і дії в і д б у в а л и с я н а п і в н о ч і П о л ь щ і , б і л я Ґ д а н с ь к а , відділ кавалерії р о с і я н у 1734 році в и р у ш и в на П о к у т т я і заволодів містом, чим завдав йому чималої ш к о д и . П і с л я п о р а з к и П о т о ц ь к и й м и р и т ь с я з А в ґ у с т о м III, в н а с л і д о к чого

отримує

посаду

великого

коронного

гетьмана

-

головнокомандувача збройних сил Польщі. Легкість, з якою росіяни здобули місто, змусило його власників з р о б и т и правильні висновки. Син Й о с и п а - Станіслав, який був досвідченим архітектором, Фортифікаційними

зайнявся реставрацією фортеці.

роботами,

які

почались

у

1734

році,

безпосередньо керував інженер Дальке. Для оборони міста було 15

п р и д б а н о 120 г а р м а т р і з н о г о калібру. На р о з б у д о в у у к р і п л е н ь було витрачено декілька мільйонів злотих. І недаремно. У 1736 році розпочалась російсько-турецька війна. Спочатку б о й о в і дії т о ч и л и с я в К р и м у , п о т і м б о р о т ь б а п е р е к и н у л а с ь у М о л д а в і ю . Річ П о с п о л и т а б у л а н е й т р а л ь н о ю в ц ь о м у к о н ф л і к т і , і тому для поляків було н е п р и є м н о ю несподіванкою, коли російська армія під керівництвом графа Мініха через польське Поділля рушила у Молдавію. Й о с и п Потоцький р а з о м з к о р о н н и м військом ішов паралельно д о р о с і я н , але н а п а с т и н а них н е н а в а ж у в а в с я . Він н е о д н о р а з о в о посилав

російському

фельдмаршалові

протести

проти

перебування іноземної армії на теренах нейтральної д е р ж а в и , яке до цього ж супроводжувалось грабунками місцевого населення. Не з в а ж а ю ч и н а всі з а к л и к и , р о с і я н и п р о д о в ж у в а л и п р о с у в а т и с ь далі. Тоді

Потоцький через дипломатичні

можливість

польсько-турецького

канали

союзу

почав

проти

вивчати

Росії,

але

б о я г у з л и в и й А в ґ у с т III н е н а в а ж и в с я н а ц е . В серпні 1739 року під Ставучанами російська армія розбила турків і захопила Хотинську фортецю.

Відділ кавалерії під

керівництвом царського генерала Костянтина Кантемира, сина к о л и ш н ь о г о г о с п о д а р я Молдавії, здійснив р е й д на Покуття. Були спалені Городенка, Кути, Тисмениця. На початку вересня загін п і д і й ш о в під Станиславів. Існує версія, щ о к о л и с ь к н я з ь К а н т е м и р сидів у Станиславівській в'язниці і тому для нього було питанням п р е с т и ж у з д о б у т и місто і п о м с т и т и с ь к о л и ш н і м к р и в д н и к а м . Але вірогідніше те, що цю операцію Мініх задумав для т о г о , щ о б у т р и м а т и Й о с и п а П о т о ц ь к о г о від с т в о р е н н я анти р о с і й с ь к о ї коаліції, спустошивши його родинне гніздо. При звістці про наближення ворогів, панічний страх охопив місто. Д о п о м о г и чекати було марно, т о м у що польська армія стояла на кордоні з Молдавією, спостерігаючи за Мініхом. Щ о б підняти б о й о в и й дух, отці єзуїти влаштували у с в о є м у костьолі благальне б о г о с л у ж і н н я , потім до них п р и є д н а л и с я й інші ц е р к в и міста. Населення кинулося ремонтувати оборонні споруди. Гарнізоном фортеці керував хоробрий генерал Ґундорф, під чиїм п р о в о д о м з а х и с н и к и міста відбили декілька в о р о ж и х атак. Тим часом у вересні 1739 року австрійці,

союзники росіян,

уклали м и р н и й договір з турками, що з м у с и л о Росію також вийти з 16

війни. Загін Кантемира швидко зняв осаду зі Станиславова і поквапився на з'єднання з г о л о в н и м и с и л а м и . Мешканці міста святкували перемогу. Станіслав Потоцький, пишаючись тим, що його укріплення залишились неприступними, з нагоди чудесного спасіння наказав поставити пам'ятник на г а л и ц ь к о м у п е р е д м і с т і . В и г л я д а в він т а к : н а в и с о к о м у п о с т а м е н т і с т о я л а к а м ' я н а фіґура Б о г о р о д и ц і і з н а п и с о м «С.П.В.С.», щ о означає - Станіслав Потоцький, воєвода с м о л е н с ь к и й . По д р у г и й бік п о с т а м е н т у в и б и т и й рік 1739, а над н и м в и щ е - кілька в е л и к и х г а р м а т н и х куль. Цей п а м ' я т н и к с т о я в по вулиці Галицькій, біля сучасної

крамниці

«Оазис»,

що

навпроти

парку

воїнів-

інтернаціоналістів. Й о г о було з р у й н о в а н о у 50-х роках XX століття недалекою міською владою. Д р у г а п о л о в и н а XVIII с т о л і т т я п р и н е с л а н о в і в и п р о б у в а н н я столиці Покуття. У 1 7 6 3 р . п о м е р к о р о л ь А в ґ у с т III. Р о с і я н и п о с а д и л и н а польський трон колишнього коханця імператриці Катерини II м о л о д о г о шляхтича Станіслава Понятовського.

Частина знаті не

визнала цього вибору, розпочалась г р о м а д я н с ь к а війна. В

липні

1764

Прикарпатті

року

на

формується

Га­

л и ц ь к а к о н ф е д е р а ц і я . На чолі її стало

багато

представників

родини Потоцьких. Допомогу повстанцям власниця рина

надавала

і

Станиславова

Косаковська,

нова Кате­

яка

теж

п о х о д и л а з цієї д и н а с т і ї . Російська імператриця Кате­ рина II відправила а р м і й с ь к и й корпус у Польщу для придушення с м у т и . Відділ р о с і й с ь к о г о війська на чолі з п о л к о в н и к о м

князем

Дашковим з Кам'янця-Подільського

рушив

у

Галичину.

Керівники конфедерації

відсту­

п и л и з Галича до з а х и щ е н і ш о г о Станиславова. Князь М.Дашков 17

7 с е р п н я 1764 року царські війська підійшли до міста і розпочали артилерійський обстріл.

Від вогню завалилася права вежа

є з у ї т с ь к о г о костьолу ( з а р а з це г р е к о - к а т о л и ц ь к а к а т е д р а ) . Після бомбардування здеморалізовані захисники міста капітулювали. Р о с і я н и в в і й ш л и д о м і с т а , р о з з б р о ї л и Г а р н і з о н , с п у с т о ш и л и всі м і с ь к і крамниці та з а п а с и і наклали велику к о н т р и б у ц і ю на мешканців. Чотирьох Потоцьких, керівників конфедерації, взято під арешт з у т р и м а н н я м у С т а н и с л а в і в с ь к і й ф о р т е ц і (їх в и п у с т и л и л и ш е 2 6 вересня під чесне слово більше не воювати).Катерині Косаковській вдалось утекти до Волощини. Росіяни з а л и ш а л и с ь у місті до 5 ж о в т н я 1764 року, після ч о г о р у ш и л и до Л ь в о в а і далі на Варшаву. Станіслав Понятовський був с л а б к и м к о р о л е м , фактично П о л ь щ е ю к е р у в а в р о с і й с ь к и й п о с о л к н я з ь Р є п н і н . З о к р е м а він в и м а г а в від с е й м у в і д н о в л е н н я п р а в «дисидентів» - п р и г н і ч е н о г о поляками

православного

населення

України

та

Білорусії.

Ш о в і н і с т и ч н о н а л а ш т о в а н и й с е й м в і д п о в і в в і д м о в о ю . Тоді к н я з ь Рєпнін, спираючись на російські війська, заарештував керівників сеймової опозиції та вислав їх до Калуги. Це викликало страшенне невдоволення у гонорової польської шляхти. У л ю т о м у 1768 р. в місті Барі, що на Поділлі, н е з а д о в о л е н і польські дворяни створили Барську конфедерацію і підняли п о в с т а н н я п р о т и с л а б к о г о к о р о л я , м а ю ч и н а м е т і з в і л ь н и т и Річ П о с п о л и т у від н а в ' я з л и в о г о і н о з е м н о г о впливу.

8 б е р е з н і цього ж р о к у в Галичині ф о р м у є т ь с я своя П о к у т с ь к а конфедерація, до якої активно п р и м к н у л а Катерина К о с а к о в с ь к а . Для потреб конфедерації полковник Пшелуський (відомий своїм полюванням за к а р п а т с ь к и м и о п р и ш к а м и ) взяв з арсеналу Станиславівської фортеці 5 гармат, 19 б о м б , по бочці п о р о х у і картечі. А вже відома нам Катерина Косаковська передала керівникам конфедерації 300 тисяч злотих. П р о т и п о в с т а н ц і в діяли р о с і й с ь к і війська. 1768 р о к у відділ царських військ підійшов до Станиславова. О б о р о н о ю міста керував ш л я х т и ч Т в о р о в с ь к и й . Він був р о т м і с т р о м п р и в а т н о ї х о р у г в и старости

каньовського Миколи Потоцького (героя багатьох

а н е к д о т і в т а н а р о д н и х п і с е н ь ) . Героїчна о б о р о н а м і с т а т р и в а л а д о с и т ь довго, 18

але

росіянам

вдалося

здобути

фортецю.

Ротмістр

Т в о р о в с ь к и й з невеликим з а г о н о м поляків зумів прорватися через к і л ь ц е о б л о г и . П і з н і ш е він з а г и н у в у б о ю біля С о л о т в и н а . На початку

1769 року царські

війська знову займають

Станиславів і використовують й о г о як військову базу для операцій у Молдавії підчас російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Через негаразди війни вірменське населення тікає з міста і переселяється в Угорщину, що приводить до його економічного занепаду. Російські війська постійно грабують місто, накладають великі контрибуції. У 1 7 7 0 р. тут спалахує епідемія чуми, яку з а н е с л и ворожі війська. Барська конфедерація була р о з г р о м л е н а . Це було з у м о в л е н о т и м , що ц е й рух був л и ш е п а н с ь к и м і ш и р о к о ї п і д т р и м к и у м і с ц е в о г о українського населення не зустрів. П о л ь щ а н а т о й час п е р е ж и в а л а п е р і о д анархії. К о р о л і в с ь к а влада була слабка, а к о р о н н е військо настільки нечисельне, що навіть п р и в а т н і з а г о н и к р у п н и х м а г н а т і в були с и л ь н і ш і від усієї регулярної армії. В п р о д о в ж останніх 30-ти років усі с е й м и були зірвані.

Будь-який дрібний шляхтич своїм «непозвалям» міг

блокувати всю роботу цього законодавчого органу. Іноземні д е р ж а в и п о с т і й н о в т р у ч а л и с ь у в н у т р і ш н і с п р а в и Речі П о с п о л и т о ї . У 1 7 7 2 році відбувся п е р ш и й поділ Польщі між Австрією, Росією та П р у с с і є ю . Галичина відійшла до Австрії. Російські війська неохоче покидали Західну Україну. їх підганяли австрійські генерали Е с т р е г а з і т а Гадік з і с в о ї м и к о р п у с а м и .

25

жовтня

1772

року

австрійські

драгуни

ввійшли

до

Станиславова. Почалась майже півторасотрічна епоха імперського панування. Н а п о ч а т к у XIX с т о л і т т я в с я Є в р о п а б у л а в т я г н е н а у в и р наполеонівських війн. Австрійська монархія була завзятим в о р о г о м Ф р а н ц і ї , п о с т і й н о вела з н е ю війни і п о с т і й н о їх п р о г р а в а л а . У 1 8 0 9 році почалась чергова франко-австрійська війна. На боці Наполеона виступає створене ним Велике князівство Варшавське. З б р о й н и м и силами цього князівства керує маршал Франції Йосип Понятовський - небож останнього короля. Його корпус складався переважно з поляків і зустрічав підтримку з боку місцевого польського населення Галичини. Навесні польські війська під керівництвом Понятовського звільняють від австрійців Львів і п о ч и н а ю т ь наступ по всій Галичині.

19

П о х м у р о г о дня 6 червня 26 кінних стрільців

1-го п о л к у

В а р ш а в с ь к о г о к н я з і в с т в а н а чолі і з с е р ж а н т о м А н т о н о м Ш у м л я н с ь к и м н е с п о д і в а н о з ' я в и л и с ь п е р е д Галицькою б р а м о ю (яка с т о я л а біля с у ч а с н о ї к р а м н и ц і «Тисяча д р і б н и ц ь » . Тут з а г і н р о з д і л и в с я : 12 стрільців подалось ліворуч у з д о в ж фортечних мурів на З а б о л о т с ь к е передмістя (по с у ч а с н і й вулиці Д н і с т р о в с ь к і й ) , а інші ф о р с о в а н и м м а р ш е м увірвались у відкриту браму,

проїхали р и н о к і п о д а л и с ь до

Т и с м е н и ц ь к о ї б р а м и (де з а р а з стоїть г о л о в н и й к о р п у с м е д и ч н о г о університету по вулиці Галицькій). Туту к а з а р м і були р о з т а ш о в а н і 50 а в с т р і й с ь к и х с о л д а т і в п р и к о р д о н н о г о к о р п у с у н а чолі з п о р у ч н и к о м Гатвані. Р о з г у б л е н і а в с т р і й ц і о д р а з у ж з д а л и с в о ї к а р а б і н и , я к и м и т у т же озброїлися польська студентська молодь і люд, що згромадився біля Т и с м е н и ц ь к о ї б р а м и . П о л ь с ь к а к і н н о т а п о п р я м у в а л а далі Т и с м е н и ц ь к и м п е р е д м і с т я м (район теперішньої стометрівки) і, з ' є д н а в ш и с ь із «заболотівською» г р у п о ю , р у ш и л а д о к о р ч м и , д е з а с і л о 5 0 вояків 5 8 - г о п о л к у а в с т р і й с ь к о ї піхоти на чолі з п о л к о в н и к о м М у р м а н о м та ЗО г у с а р і в п о р у ч н и к а М а ґ і я р а . К о р ч м а ця н а л е ж а л а К а е т а н о в і Г о р о д и с ь к о м у з П а ц и к о в а і стояла навпроти єврейського цвинтаря (там, де зараз кінотеатр «Космос»). До корчми підтяглася озброєна гімназійна молодь, і почалася о б л о г а . Гусари б и л и с я на д о р о з і , а піхота с т р і л я л а з в і к о н . З польського боку загинув один стрілець, а в австрійців 2 гусари, після чого поручник Маґіяр з р е ш т о ю своїх людей відступив до Тисмениці на з'єднання з частиною тилової

армії генерала

К ь о с л е р а . Пізніше австрійці відступили ч е р е з Т и с м е н и ц ю і Тлумач на Семигороддя.

З а л и ш и в ш и с ь без п і д т р и м к и гусарів, цісарська піхота, що засіла в корчмі, склала зброю. Місто було захоплене. Окружний староста А н т о н ф о н Л у з а н і всі о к р у ж н і к о м і с а р и втекли у К а р п а т и . Ввечері до Станиславова підійшов ще один польський з б р о й н и й загін і Гарнізон міста збільшився до 400-т чоловік. М е ш к а н ц і радо вітали своїх визволителів-земляків. По всьому місту почалося скидання австрійських орлів і штандартів з урядових будинків. Деякі м і с т я н и навіть н а т я г а л и старі польські м у н д и р и , які х о в а л и у шафах аж з 1772 року. Пізно ввечері була влаштована ілюмінація. За у п о в н о в а ж е н н я м центрального н а р о д н о г о уряду у Львові на чолі м і с ь к о г о й о к р у ж н о г о у р я д у б у л о п о с т а в л е н о в ж е в і д о м о г о н а м Каетана Городиського. Д о с и т ь непогана політична кар'єра для в л а с н и к а к о р ч м и . Та ще й з П а ц и к о в а . В середині липня 1809 року із С е м и г о р о д д я повернулись австрійські війська під керівництвом генерала Марфельда. Поляки в и р і ш и л и з р о б и т и вилазку зі Станиславова, і на б о л о т и с т о м у полі біля с е л а П і д п е ч а р , щ о к о л о Т и с м е н и ц і , в і д б у л а с я б и т в а . П о л ь с ь к и й загін зазнав п о р а з к и : декілька десятків вояків потрапило до австрійського полону, а решта відступило до М и к и т и н е ц ь . Серед полонених були Каетан Городиський та колишній австрійський офіцер Ян К о п и с т и н с ь к и й , я к и й п е р е й ш о в на бік поляків. Після п е р е м о г и п і д П і д п е ч а р а м и ц і с а р ц і о т о ч и л и С т а н и с л а в і в , д е о б о р о н у т р и м а в к о м а н д и р е с к а д р о н у м а й о р Обух. Але під т и с к о м п е р е в а ж н и х с и л в о р о г а п о л я к и ч е р е з С т р и й в і д і й ш л и н а Л ь в і в . У кінці липня 1809 року владу в місті з н о в у перебрали австрійці. Каетана Городиського військовим судом присудили на смерть. К о л и він с т о я в н а Т л у м а ц ь к о м у ц в и н т а р і п е р е д р о з с т р і л ь н о ю командою, раптом прискакав офіцер і заборонив стріляти. В останній час к о м а н д у в а н н я в и р і ш и л о о б м і н я т и Г о р о д и с ь к о г о на полонених австрійських офіцерів. А Яна К о п и с т и н с ь к о г о таки розстріляли. Австрія програла війну 1809 року Франції. За свій нейтралітет Росія о т р и м а л а від Наполеона Тернопільський округ. Станиславів на д е я к и й час став п р и к о р д о н н и м м і с т о м . На в и м о г у Росії починається руйнування башт і фортечних мурів. У 1812 році Наполеон розпочав свій з н а м е н и т и й похід на М о с к в у . А в с т р і я б у л а с о ю з н и ц е ю Ф р а н ц і ї і т а к о ж у з я л а у ч а с т ь у цій війні. Хоча а к т и в н и х б о й о в и х дій на Прикарпатті не т о ч и л о с я , у 21

Станиславові квартирувала 1 -ша бриґада 32-і французької дивізії під керівництвом генерала Д ю р ю т ь є . З а г а л о м , XIX с т о л і т т я м о ж н а в в а ж а т и « з о л о т и м в і к о м » д л я розвитку н а ш о г о міста. Станиславів стрімко розвивався - зростало населення,

місто

промисловість.

розбудовувалося,

Після

почала

1809 року містяни понад

виникати 100 років

в і д п о ч и в а л и від війн. Настало XX століття. На т о й час уся Є в р о п а була р о з к о л о т а на два ворожі табори. З одного боку - Німеччина, Австро-Угорщина і Туреччина, які у т в о р и л и П о т р і й н и й С о ю з . ї м п р о т и д і я в б л о к Росії, Ф р а н ц і ї т а В е л и к о б р и т а н і ї , щ о м а в н а з в у «Антанта» ( ф р а н ц у з ь к о ю «сердечна згода»). У повітрі з а п а х л о п о р о х о м , т о м у 28 л и п н я

1 9 1 4 р. у

Станиславові провели мобілізацію військовозобов'язаних.

1 с е р п н я 1914 р о к у почалася П е р ш а світова війна, і вже 28 числа т о г о ж місяця починається з н а м е н и т а Галицька битва. Прикарпаття стає а р е н о ю ж о р с т о к и х боїв між р о с і й с ь к и м и та а в с т р о - у г о р с ь к и м и військами.

Царська 8-ма армія під к е р і в н и ц т в о м генерала

Брусилова провела Галич-Львівську операцію,

внаслідок чого

з н а ч н а ч а с т и н а Галичини була звільнена від австрійців.

Російський патрульу Станиславові. 1916р.

22

3 вересня 1914 р. до Станиславова входять російські підрозділи «Дністровського загону»,

що вели наступ аж від К а м ' я н ц я -

Подільського. Ц і к а в и м є т о й факт, що п і д час р о с і й с ь к о ї о к у п а ц і ї в місті діяла кухня для бідних, організована А м е р и к а н с ь к и м Ч е р в о н и м Х р е с т о м . Також відкриваються курси російської мови, плануються відкрити р о с і й с ь к у г і м н а з і ю , але з м і н и на фронті з р и в а ю т ь ці п л а н и . В січні 1915 р. а в с т р і й с ь к е к о м а н д у в а н н я р о з п о ч а л о п о т у ж н и й н а с т у п , я к и й у в і й ш о в в і с т о р і ю як «Друга Галицька битва». 7 - м а а в с т р і й с ь к а армія під к о м а н д у в а н н я м генерала Карла фон П а н ц е р Балтина

прорвала

російський

фронт

і

20 лютого

відбила

С т а н и с л а в і в , і навіть з а й н я л а Чернівці, з а х о п и в ш и п р и ц ь о м у 60 тисяч полонених. Але росіяни ш в и д к о оговталися і п е р е й ш л и у к о н т р н а с т у п . Уже 4 б е р е з н я 1915 р. п о в т о р н о було з а й н я т о Станиславів, після ч о г о лінія ф р о н т у стабілізувалась у Карпатах.

4 травня до міста прибув російський письменник О. Серафимович. Він п р а ц ю в а в с а н і т а р о м у л і к у в а л ь н о - х а р ч у в а л ь н о м у з а г о н і ім. П и р о г о в а , я к и й р о з т а ш о в у в а в с я у к о л и ш н ь о м у палаці Потоцьких, де р о с і я н и розгорнули військовий шпиталь. У с в о є м у щоденнику Серафимович з а п и с а в , щ о «весь в о к з а л з а в а л е н и й п о р а н е н и м и » . Кількість п о р а н е н и х була настільки великою, що колишній палац не в з м о з і був їх усіх помістити, тому розгорнуто фронтовий польовий шпиталь у м. Тисмениці, куди згодом і вирушив Серафимович. Тим часом, щоб допомогти своїм невдалим австрійським с о ю з н и к а м , німці зняли з ф р а н ц у з ь к о г о фронту і п е р е к и н у л и в Галичину 11-ту а р м і ю г е н е р а л а Авґуста ф о н М а к е н з е н а . Це був досить досвідчений полководець, який у травні завдав російській армії нищівної поразки під Горлицею. Царські війська відступили аж до Буковини.

8 л и п н я 1915 р. до Станиславова з н о в у входять австрійці. Вони одразу ж розстріляли кілька десятків мешканців міста,

які

співпрацювали з російською владою. Багато людей за симпатію до росіян заарештовано та відправлено у табори Талергоф та Ґмінд, що в А в с т р і ї .

24 січня 1916 р. австрійські ч и н о в н и к и с п р о б у в а л и п р о в е с т и загальну мобілізацію м е ш к а н ц і в міста. Але містяни не бажали п р о л и в а т и с в о ю кров у цій с т р а ш н і й м ' я с о р у б ц і за чужі і н т е р е с и .

23

Явка п р и з о в н и к і в була д у ж е низька. Мобілізація фактично була зірвана. У тому ж році почався відомий «Брусиловський прорив» російські війська під к е р і в н и ц т в о м генерала Олексія Б р у с и л о в а на широкій смузі фронту прорвали оборону австрійців і швидкими т е м п а м и почали просуватися вглиб території ворога.

1 4 с е р п н я 1916 р. до міста ввійшли російські козаки. Теперуже з а а р е ш т о в у в а л и і в і д с и л а л и д о С и б і р у т и х м і с т я н , які с и м п а т и з у в а л и а в с т р і й ц я м . Історія повторювалась. Станиславів о п и н и в с я у п р и ф р о н т о в і й с м у з і - на п а г о р б а х за р і ч к о ю Б и с т р и ц е ю - С о л о т в и н с ь к о ю ( р а й о н сіл Пасічної і З а г в і з д я ) о т а б о р и л и с ь а в с т р і й с ь к і в і й с ь к а . Тут б у л и в с т а н о в л е н і а р т и л е р і й с ь к і батареї, які п е р і о д и ч н о о б с т р і л ю в а л и м і с т о . Ось що згадує свідок тих драматичних подій. «З початком с е р п н я австрійська та німецька армії подалися зі Станиславова та й за містом, на узгір'ї р о з т а б о р и л и с ь на зиму. Саме ж місто попало з н о в у ворожі р у к и . Ц и м р а з о м стало гірше, ніж раніш, бо т е п е р місто л е ж а л о н а б о й о в і й лінії. Н е м о ж н а було б е з п е ч н о в и й т и н а п о д в і р ' я , ані д о саду. С е с т р и м у с и л и м е ш к а т и то в с у т е р е н а х , то - ч а с т і ш е - в п а р т е р і , бо

24

німецька зброя великого калібру обстрілювала місто і наш будинок [ м о н а с т и р В а с и л і я н о к ] . Почалися нові ревізії, найчастіше по півночі, як те було звичаєм у москалів. Часом затрясся будинок аж до ф у н д а м е н т і в , к о л и я к и й с ь в е л и к и й с н а р я д в д а р и в у м у р и . Ані обчислити не м о ж н а , скільки тих кульупало на подвір'я, вириваючи глибокі я м и . Стіни в д о м а х були с к р і з ь продірявлені, дахи - як р е ш е т а , а по в і к о н н и х ш и б а х не було і сліду». Найгірша

обстановка

була

в

центрі

міста.

Там,

біля

В і р м е н с ь к о г о костьолу, зайняла п о з и ц і ю російська артилерійська батарея. Поруч, на верхівці ратуші, був с п о с т е р е ж н и й п у н к т т а сидів коректувальник

артилерійського

вогню.

Звичайно,

німці

намагалися п е р ш за все з н и щ и т и ворожу батарею і тому постійно обстрілювали центральну частину міста. Внаслідок цього дуже п о ш к о д ж е н о ратушу, з р у й н о в а н о багато будинків навколо. Значних пошкоджень

зазнали

Вірменський

костел

та

приміщення

к о л и ш н ь о г о є з у ї т с ь к о г о колегіуму, що на майдані Ш е п т и ц ь к о г о . Через

велику

кількість

поранених

росіяни

розгорнули

військовий шпиталь у приміщенні монастиря сестер Василіянок. Цікаво, що у 1916 р. м е д с е с т р о ю там працювала рідна сестра Л е н і н а - М а р і я Іллінічна Ульянова. П р и ц ь о м у вона не тільки д о п о м а г а л а п о р а н е н и м , але й « п р о в о д и л а р е в о л ю ц і й н у р о б о т у с е р е д солдатів і місцевих мешканців». У л ю т о м у 1 9 1 7 р . в Росії в і д б у л а с я р е в о л ю ц і я , в і д г о л о с и я к о ї д о к о т и л и с ь і д о С т а н и с л а в о в а . В ц е й ч а с у м і с т і с т о я л и в і й с ь к а 8-ї російської армії під керівництвом генерала Лавра Корнилова ( п і з н і ш е він с т а н е л і д е р о м б і л и х с и л п і д ч а с г р о м а д я н с ь к о ї в і й н и ) та комісара Бориса Савінкова (колишнього терориста). Навесні з і н с п е к т о р с ь к о ю поїздкою до Станиславова завітав голова Тимчасового уряду Олександр Керенський. Влітку К о р н и л о в почав наступ на а в с т р і й с ь к і позиції. 7 л и п н я 1917 р. в б о ю під Я м н и ц е ю росіяни з н и щ и л и 26-й а в с т р о - у г о р с ь к и й к о р п у с г е н е р а л а Х о д ф і . Ф р о н т б у л о п р о р в а н о : 9 л и п н я в з я т о Галич, а наступного дня к о з а к и з'явилися на вулицях Калуша. Але н і м е ц ь к и й к о м а н д у в а ч М а к с Гофман ш в и д к о о ц і н и в с и т у а ц і ю . П е р е к и н у в ш и у Галичину р е з е р в и , він 19 л и п н я п е р е й ш о в у к о н т р н а с т у п . Російська армія була з д е м о р а л і з о в а н а , д и с ц и п л і н а с т р і м к о падала, солдати не слухали офіцерів, весь час проводячи на революційних мітингах (робота Марії Ульянової даремно не 25

пропала). У Станиславові почалися грабунки і знущання над місцевим населенням. Евакуювали на схід заводське обладнання, а те, що н е м о ж л и в о було вивезти, безжалісно з н и щ у в а л и . У місті панував хаос. Р о с і й с ь к і с о л д а т и т и л о в и х п і д р о з д і л і в , які повністю втратили залишки дисципліни, крамниці, будинки простих мешканців.

грабували склади,

Почалися ґвалтування,

мародерство, підпалювання домівок. На вулицях лунали постріли - це п'яні в о я к и вбивали тих містян, які н а в а ж у в а л и с ь ч и н и т и о п і р мародерам. Неподалік від міста с т о я в полк уланів, я к и й ц а р с ь к и й у р я д с ф о р м у в а в з поляків. Цей полк не склав п р и с я г и на вірність Тимчасовому урядові.

Керував поляками

полковник Болеслав

М о с ц и ц ь к и й , який підтримував залізну дисципліну і порядок у дорученій йому частині. Саме до полковника М о с ц и ц ь к о г о була с п р я м о в а н а делегація від містян С т а н и с л а в о в а на чолі з б у р г о м і с т р о м А н т о н о м С т и г а р о м . В о н и благали захистити м е ш к а н ц і в міста від звірств п'яної солдатні. У л а н и , н е г а ю ч и часу, в и р у ш и л и д о м і с т а . Ц е б у л о 2 3 л и п н я 1 9 1 7 року.

Після тривалих вуличних боїв п о л ь с ь к а кавалерія вибила

м а р о д е р і в і навела лад у місті. Населення щ и р о вітало мужніх лицарів - уланів з а п р о ш у в а л и до осель, п р и г о щ а л и як д о р о г и х гостей. Н а с т у п н о г о д н я від р о с і й с ь к о г о к о м а н д у в а н н я н а д і й ш о в наказ прикрити

війська,

які,

відступаючи,

ще

зберегли

рештки

б о є з д а т н о с т і , від а в с т р о - н і м е ц ь к о ї піхоти, щ о насідала. П о л к о в н и к М о с ц и ц ь к и й міг би не п і д к о р и т и с ь - в умовах панівної анархії і фронту, що р о з в а л ю в а в с я , це було з в и ч а й н и м я в и щ е м . А л е він б у в с п р а в ж н і м о ф і ц е р о м і в и к о н а в н а к а з . У б о ю під Крихівцями улани 5 годин героїчно с т р и м у в а л и німців, що дало змогу росіянам евакуювати війська з-під Станиславова на с х і д . З а ц е й п о д в и г п о л к о в і п р и с в о є н о п о ч е с н е з в а н н я 1-го п о л к у уланів криховецьких. Пізніше, за панування Польщі, одна з вулиць Станиславова носила ім'я полковника М о с ц и ц ь к о г о (тепер це вулиця Низова, де розташована найстаріша лазня нашого міста). Незабаром місто знову опанували австро-німецькі війська. У б е р е з н і 1918 р о к у Росія в и й ш л а з війни, але н а б л и ж а в с я кінець і Австро-Угорщини.

26

Восени того ж року почався невідворотний процес розпаду імперії Габсбурґів. На той час до С т а н и с л а в і в с ь к о г о Гарнізону входили 95-й австрійський піхотний полк, що базувався у казармах по сучасній вулиці Коновальця, 20-й полк крайової о б о р о н и і д и в і з і о н а р т и л е р і ї , які с т о я л и у к о л и ш н і й т ю р м і «Діброва», та 5 8 - й полк піхоти, що квартирував по вулиці 3-го травня (сучасна вулиця Г р у ш е в с ь к о г о , н а в п р о т и Білого будинку). В цих частинах с л у ж и л о дуже багато українців-галичан. ЗО ж о в т н я Українська Національна Рада у Львові з в е р н у л а с я до а в с т р і й с ь к о г о н а м і с н и к а Галичини г р а ф а Гуйна з п р о х а н н я м передати владу українцям. Намісник відмовив. Стало з р о з у м і л о , що а в с т р і й с ь к и й уряд буде передавати владу п о л я к а м . Для з а п о б і г а н н я цьому 1 л и с т о п а д а 1918 року українці піднімають збройне повстання - славетний «Листопадовий зрив». Біля 0 0 г о д и н 1 л и с т о п а д а в к а з а р м а х 9 5 - г о п о л к у п о т а й к и с т а л и піднімати українських вояків. Коли вони тихо, щоб не р о з б у д и т и солдатів інших національностей (зокрема поляків), зібрались у к о р и д о р і , їм видали р у ш н и ц і та по 20 набоїв. Після ц ь о г о всіх направили на двір, де їх уже чекав командир батальйону капітан Л а е р - чех за п о х о д ж е н н я м . Він в и г у к н у в л а м а н о ю у к р а ї н с ь к о ю м о в о ю : «Хлопці, Австрія - н е м а ! Австрія - капут! Тепер є Україна. Слава Україні!» Після ц ь о г о з н я в із ш а п к и а в с т р і й с ь к у к о к а р д у і начепив с и н ь о - ж о в т у ознаку. Під к о м а н д о ю с т а р ш и н у к р а ї н с ь к і вояки захопили склад стрілецької зброї і, крадучись під вікнами будинків, щоб не привертати зайвої уваги мешканців, попрямували д о з а л і з н и ч н о г о в о к з а л у . Б і л я 2-ї г о д и н и н о ч і в о к з а л б е з є д и н о г о пострілу був з а й н я т и й у к р а ї н ц я м и - над й о г о к у п о л о м вивісили жовто-блакитний прапор. Одночасно вояки 20-го полку крайової оборони за дорученням міського штабу повстання зайняли пошту і телеграф. В урядових будинках проводили обшуки, забирали документи, печатки, під варту була взята о щ а д н а каса. Вдень у к р а ї н с ь к а а д м і н і с т р а ц і я з в е р н у л а с я д о всіх м е ш к а н ц і в міста, хто має з б р о ю , скласти її у старостві, що по вулиці Вірменській. Операція із захоплення міста п р о й ш л а блискуче. Поляки були п р и г о л о м ш е н і і не чинили н і я к о г о опору. Станиславів - к р у п н и й вузол з а л і з н и ч н и х шляхів і д р у г е м і с т о в Галичині п е р е й ш о в під 27

владу української адміністрації. Очолили її лікар Янович (той с а м и й , котрий

активно допомагав

у організації

втечі

Мирослава

Січинського), інженер Мирон та судовий радник Кульчицький. Головою міста п р и з н а ч е н о п р о ф е с о р а Павла Ч а й к о в с ь к о г о .

15 л и с т о п а д а українські в о я к и на подвір'ї к а з а р м и , що по вулиці З о с и н і й Волі ( К о н о в а л ь ц я ) , с к л а л и п р и с я г у на вірність н а р о д о в і України. 95-й піхотний полк п е р е й м е н о в а н о на 1 -й стрілецький полк піхоти Української Галицької Армії. Але п о л я к и не могли з м и р и т и с я з у т р а т о ю всієї Галичини. У Л ь в о в і п о ч а л и с ь вуличні бої, і в ж е 22 л и с т о п а д а 1918 р. у р я д щ о й н о створеної Західно-Української Народної Республіки під т и с к о м польських повстанців залишає Львів і евакуюється до Тернополя.

1 січня 1919 р. до С т а н и с л а в о в а п е р е ї ж д ж а є у р я д на чолі з президентом Євгеном Петрушевичем - наше місто стає столицею ЗУНР. Ненависть до поляків і всього польського с е р е д українців на той час була така велика, що січові стрільці навіть р о з б и л и пам'ятник Міцкевичу, який був виготовлений з к а р р а р с ь к о г о мармуру. В квітні д о П о л ь щ і з Ф р а н ц і ї п р и б у л а д о б р е о з б р о є н а 6 0 - т и с я ч н а армія г е н е р а л а Галлера. Ф р а н ц у з и планували с п р я м у в а т и її на

Відділ кінноти на вулицях Станиславова 28

б о р о т ь б у з р о с і й с ь к и м и б і л ь ш о в и к а м и , але польський уряд кинув її п р о т и ЗУНР.

15 травня почався польський наступ на українському фронті. Одночасно з цим с о ю з н а Польщі Румунія висунула ультиматум про передачу їй південно-східної карпатської с м у г и . Після цього румунські війська 24 травня вдерлися на Прикарпаття і вже за кілька днів оволоділи Хриплином. Після

прориву

фронту

уряд

ЗУНР

поспішно

рушив

зі

Станиславова на схід.

24 травня бойовики польської військової організації підняли повстання в місті. їм протидіяла сотня залізничників під п р о в о д о м с о т н и к а Івана Сісяка. В о н а б о р о н и л а з а л і з н и ч н и й в о к з а л , д о к и 2 5 т р а в н я н е в і д б у л а с ь е в а к у а ц і я Д е р ж а в н о г о с е к р е т а р і а т у ЗУНР, п і с л я чого відступила до Бучача. Над містом знову піднявся польський орел. За ті два мирні десятиріччя, що були відпущені історією, було багато зроблено для відновлення міста після жахів в і й н и . З в е д е н і нові б у д и н к и в центрі міста у так з в а н о м у « а м е р и к а н с ь к о м у стилі». В 1928 році почалась відбудова ратуші, яка до цього часу лежала в руїнах. Керував р о б о т а м и і н ж е н е р Треля, і вже у 1932 році ратуша була відбудована в т а к о м у вигляді, в якому збереглася до сьогодні. Також був відновлений пам'ятник Адамові Міцкевичу, який на всяк випадок вирішили відлити в бронзі.

1 в е р е с н я 1939 року гітлерівська Німеччина напала на Польщу. В перші ж дні війни німецька авіація бомбила летовище в Станиславові та знищила залізничний переїзд у Хриплині. Падали фашистські б о м б и і на житлові квартали міста. Польська армія була розбита на заході країни, і командування ухвалило рішення в і д с т у п а т и на схід, щ о б , з а к р і п и в ш и с ь у Галичині та на В о л и н і , чинити опір н і м е ц ь к и м з а г а р б н и к а м . Тому з о в с і м н е с п о д і в а н и м для польських генералів виявилось, коли згідно з таємними статтями пакту

Молотова-Ріббентропа

радянські

війська

перейшли

д е р ж а в н и й к о р д о н Польщі і почали «похід за в и з в о л е н н я Західної України і Білорусії». Розуміючи всю безнадійність подальшої боротьби, польський маршал Едвальд Ридз-Сміґли (який н а р о д и в с я у Бережанах) віддав н а к а з - з Ч е р в о н о ю а р м і є ю в с у т и ч к и не в с т у п а т и і в і д х о д и т и до Румунії чи У г о р щ и н и .

29

18

вересня

зидент

міської

ниславова Ф.

1939

р.

пре­

управи

Ста-

Котлярчук видав

відозву такого змісту: «Мешканці!

Протягом най­

ближчих годин до нашого міста вступлять війська СРСР М е ш к а н ц і ! З а к л и к а ю вас д о с п о к о ю та порядку.

Не вільно

виступати проти армії та влади Радянської. З а к л и к а ю вас не п о к и д а т и праці на підприємствах... Привітаймо російські війська - армію братського слов'янсь­ кого народу, як приятелів. Хай

живе

слов'янська

Ф. Коипярчук: останній президент д р у ж б а ! » . В т о й с а м и й час ч е р е з місто Станисяавова проходила

маршем

польська

10-та б р и г а д а п а н ц е р н а п о л к о в н и к а Станіслава М а ш к а .

Вона

відступала в напрямку у г о р с ь к о г о кордону. За рішенням ревкому місцевим комсомольцям Авґустинові Євчуку і Берлову Ґундерту було доручено ще до приходу радянської армії підняти над ратушею червоний прапор. Юнакам це вдалось з р о б и т и , але п р а п о р п о б а ч и л и відступаючі польські ж о в н і р и , які негайно почали стрілянину. Євчука було застрелено прямо на верхівці ратуші. Ґундерт, втікаючи, кинув камінь у польського офіцера і був у б и т и й на вулиці Галицький. Потім п р а п о р було зірвано. Ввечері до міста ввійшли радянські війська. За два роки радянської влади було зроблено багато наприклад,

відкрито Станіславський

позитивного.

вчительський

Так,

інститут

(попередник сучасного Прикарпатського університету ім. В. Стефаника). Це був п е р ш и й в и щ и й навчальний заклад на Покутті. Відкривались школи, лікарні, бібліотеки, швидко розвивалась промисловість. Та попри все це вже набирав обертів кривавий механізм бездушної машини НКВС. Почались арешти, гоніння ЗО

ц е р к в и , масові репресії, з о к р е м а в місті було з а а р е ш т о в а н о батька Степана Б а н д е р и - Андрія, я к о г о пізніше розстріляли в Києві. Тисячі л ю д е й тільки за п і д о з р о ю про з в ' я з о к з ОУН потрапили за ґрати. Місто зі Станиславова перейменували на Станіслав. Між т и м СРСР та Німеччина готувались до нової війни. На окраїні Станіслава спішно перебудовується військове летовище, т и м ч а с о в о літаки б а з у ю т ь с я на п о л ь о в о м у л е т о в и щ і біля села Б о в ш е в а . В м і с т і с т о ї т ь б а г а т о в і й с ь к о в и х ч а с т и н : ш т а б 12-ї а р м і ї , штаб п р и к о р д о н н о г о округу, 15-та т а н к о в а дивізія та 227-й зенітноартилерійський дивізіон. Р а н к о м 22 червня 1941 р о к у п а с а ж и р с ь к и й потяг С т а н і с л а в С т р и й , що п р о х о д и в через станцію Калуш, був обстріляний н і м е ц ь к и м и літаками. Поранено 4 - х т а загинув о д и н чоловік. Це були перші ж е р т в и с е р е д мешканців Станіслава у новій війні. Н а В о в ч и н е ц ь к и х п а г о р б а х д и с л о к у в а л а с ь 2-га б а т а р е я 2 2 7 - г о зенітного дивізіону, якою командував лейтенант Муравйов. 22 червня це була єдина зенітна частина, яка прикривала місто з п о в і т р я , так як р е ш т а дивізіону н а п е р е д о д н і виїхала на полігон на бойові стрільби. Зенітники вже знали, що почалась війна, і тому були готові, коли над містом з боку сонця з'явилось 9 бомбардувальників «юнкерс88». А р т и л е р и с т и в і д к р и л и в о г о н ь і ї м у д а л о с ь з б и т и 2 в о р о ж і л і т а к и . Німецькі пілоти с т р и б н у л и з п а р а ш у т а м и і п р и з е м л и л и с ь на полі н е п о д а л і к від батареї. Там їх у ж е ч е к а л и р а д я н с ь к і з е н і т н и к и . У п о л о н п о т р а п и л о 5 пілотів, с е р е д я к и х б у л и д в а л е й т е н а н т и . Не встигли вони доїхати до батареї, як з міста вже прибула м а ш и н а з п р а ц і в н и к а м и Н К В С , які з а б р а л и п о л о н е н и х н і м ц і в . В н а с т у п н і 7 д н і в б а т а р е я з б и л а ще 5 літаків в о р о г а . Тим часом німецькі й угорські війська вже далеко обійшли Станіслав з півночі і півдня. Р о з у м і ю ч и , що місто не в т р и м а т и , 29 червня у т ю р м і Н К В С таємно з н и щ у ю т ь багатьох в'язнів, з о к р е м а політичних. їх було р о з с т р і л я н о і п о х о в а н о на подвір'ї управління Н К В С ( з а р а з тут школа № 5 п о вул. Ф р а н к а ) . Щ е більше ж е р т в терору було закопано у Дем'яновому Лазі. Одночасно проводиться евакуація промислових підприємств міста. З о к р е м а до Уфи було в и в е з е н о л о к о м о т и в о р е м о н т н и й завод. ЗО червня командувач Південно-Західним ф р о н т о м віддає наказ військам р о з п о ч а т и відхід у напрямі Ч о р т к і в - Г о р о д о к 31

Проскурів (сучасний Хмельницький). Червона армія залишає Станіслав.

2 л и п н я до м і с т а в х о д я т ь у г о р с ь к і в і й с ь к а , які б у л и с о ю з н и к а м и Гітлера.

7 вересня німецька адміністрація п р и й н я л а від у г о р с ь к о г о в і й с ь к о в о г о к о м а н д у в а н н я владу на т е р и т о р і ї міста і області в о с о б і о к р у ж н о г о старости капітана Альбрехта. Почались масові розстріли євреїв, населення п р и м у с о в о забирали на роботи в Німеччину, були запроваджені продуктові картки. За три роки окупації в міських т а б о р а х с м е р т і з а г и н у л о біля 1 2 7 т и с я ч ч о л о в і к . Б л и з ь к о 1 8 - т и т и с я ч юнаків та дівчат було в и в е з е н о на п р и м у с о в і р о б о т и в Німеччину, звідки повернулись далеко не всі. Більшість навчальних закладів не працювала, закривалися лікарні. Окупанти також перейменували ряд вулиць міста: Ґрюнвальдську - на Г у б е р н а т о р с ь к у , Г о л у х о в с ь к о г о ( Ч о р н о в о л а ) - на Ґ е р і н ґ ш т р а с с е , С а п і ж и н с ь к у (Незалежності) - на Гітлерштрассе. На п і д п р и є м с т в а х запроваджено 10-годинний робочий день.

8 районі вулиці Бельведерської було с т в о р е н о є в р е й с ь к е ґето, яке мало с в о є с а м о в р я д у в а н н я - т. зв. Юденрат. 24 л и п н я 1942 р.

німці п о в і с и л и всіх членів Ю д е н р а т у на акаціях у з д о в ж вулиці Бельведерської. Трупи висіли протягом трьох днів.

23 л ю т о г о 1943 р. ґето було о с т а т о ч н о ліквідоване. За час й о г о існування було з н и щ е н о ЗО тисяч євреїв (за п е р е п и с о м 1931 р. населення міста становило 60 626 чоловік).

14 л и с т о п а д а 1943 р. під час театральної в и с т а в и «Шаріка» у п р и м і щ е н н і сучасної філармонії до залу ввірвалися Гестапівці. Це була акція з ліквідації підпілля ОУН, члени якої були присутні на виставі. О б л а с н и й п р о в і д н и к СБ ОУН В о л о д и м и р Л і в и й з м і г урятуватися ч е р е з вікно. Але б а г а т ь о м це не вдалося. Німці п р о в е л и о б ш у к і з н а й ш л и у залі з б р о ю і Гранати. Було з а а р е ш т о в а н о 140 глядачів. Після т р и д е н н и х д о п и т і в 27-х у к р а ї н с ь к и х патріотів було страчено під с т і н а м и с и н а г о г и . Н е щ о д а в н о по вулиці Страчених у пам'ять загиблих встановлено монумент. Між т и м , на східному фронті після блискучих п е р е м о г у Сталінграді та на Курській дузі радянська армія неухильно просувалася вперед. У ході Чернівецько-Проскурівської операції 23 б е р е з н я 1944 р. був звільнений Чортків.

26 березня радянські танки ввійшли до Городенки. Це були п і д р о з д і л и 1-го у к р а ї н с ь к о г о ф р о н т у , я к и м к о м а н д у в а в в і д о м и й маршал Жуков.

28 б е р е з н я була звільнена К о л о м и я , а н а с т у п н о г о дня Тисмениця.

2 9 б е р е з н я к о м а н д у в а ч 1-ї т а н к о в о ї б р и г а д и г е н е р а л Г о р є л о в поставив завдання командирові роти старшому лейтенантові Сулимі п р о в е с т и розвідку б о є м на Станіслав. Але на околицях міста, в р а й о н і м о с т а , що по вул. Н е з а л е ж н о с т і , на танкістів о б р у ш и в с я шквал в о г н ю . Німці й у г о р ц і , які о б о р о н я л и м і с т о , встигли с т в о р и т и міцну лінію оборони

на його східних околицях.

лейтенанта Сулиму було важко поранено,

Старшого

після чого танки

відступили до Тисмениці. В ході р о з в і д к и з'ясувалося,

що

Тисменицьке ш о с е щільно міноване. В т о й ч а с с у ц і л ь н о ї лінії ф р о н т у н е і с н у в а л о . Р а д я н с ь к і в і й с ь к а так с т р і м к о наступали, що німці не встигали надійно закріпитись. Але Станіслав був дуже важливим м і с т о м , у п е р ш у чергу як к р у п н и й залізничний вузол. Для утримання міста німці перекинули на л е т о в и щ е С т а н і с л а в а д о 1 0 0 л і т а к і в , які п о с т і й н о з д і й с н ю в а л и б о й о в і вильоти. Також підійшло 50 одиниць бронетехніки, 2 дивізіони 33

артилерії і навіть б р о н е п о ї з д . З м е т о ю н е д о п у щ е н н я самовільного відходу н е н а д і й н и х у г о р с ь к и х ч а с т и н п о з а д у їхніх п о з и ц і й був розташований німецький батальйон, озброєний кулеметами, який мав інструкцію відкривати в о г о н ь по тих, хто відступатиме б е з наказу. Радянське командування знало, що на Тисменицькому напрямі в о р о г їх уже чекає. Тому на військовій нараді було ухвалено рішення нанести удар з півдня, з б о к у Чернієва, де не було ніяких о б о р о н н и х споруд. Для раптовості вирішили почати ш т у р м увечері 31 березня, коли стемніє. У рейді братимуть участь 22 танки під к о м а н д о ю м а й о р а Г а в р и ш к а . Ц е б у в 1-й б а т а л ь й о н 1-ї т а н к о в о ї б р и ґ а д и 1-ї т а н к о в о ї а р м і ї 1-го у к р а ї н с ь к о г о ф р о н т у . Ц і к а в и й збіг, але ї м п р о т и д і я л и як н і м е ц ь к і п і д р о з д і л и , так і ч а с т и н и 1 -'(угорської армії. М а й о р Гавришко до війни служив у Станіславі, тому д о б р е знав р о з т а ш у в а н н я вулиць. Був

складений план міста, я к и й ретельно

в и в ч и л и всі о ф і ц е р и , котрі й ш л и в р е й д . Увечері 31 б е р е з н я 1944 р. 22 радянські т а н к и по вулиці З о с и н і й Волі (тепер Коновальця) с т р і м к о ввірвалися в Станіслав. П е р ш и м був т а н к Т - 3 4 лейтенанта Верьовкіна. В місті піднялась стрілянина, почалася

паніка.

Окружний

староста

капітан

Альбрехт

н а п і в о д я г н е н и й вибіг з будинку, сів у м а ш и н у й відбув у н а п р я м к у Стрия. Радянські танкісти, розчавивши гусеницями угорський бронетранспортер, стрімко просувалися до центру міста. На п е р е х р е с т і вул. К о н о в а л ь ц я і Національної гвардії г о л о в н и й т а н к Верьовкіна з н и щ и в ворожу гармату і декількох солдатів противника. Н а р о з ч и щ е н у в у л и ц ю Н а ц і о н а л ь н о ї Гвардії з в е р н у в т а н к с т а р ш о г о лейтенанта Сірика, який, не зустрічаючи опору, пройшов її всю та п о в е р н у в п р а в о р у ч на вул. Голуховського ( Ч о р н о в о л а ) . М о ж л и в о , с а м е цієї м и т і з в ' я з н и ц і « Д і б р о в и » , я к а с т о я л а н е п о д а л і к , і з д і й с н и л и відчайдушну втечу голландські військовополонені. М а ш и н а Сірика стрімко рухалася до центру міста. Одночасно по вул. К о н о в а л ь ц я п р о д о в ж у в а л и наступ т а н к и В е р ь о в к і н а та інших. Тим ч а с о м німці й у г о р ц і вже о г о в т а л и с я від н е с п о д і в а н к и . З т и с м е н и ц ь к о г о напрямку до центру міста були спішно перекинуті резерви. На дахах придорожніх будинків засіли стрільці, озброєні ф а в с т - п а т р о н а м и . Це була грізна реактивна з б р о я п р о т и танків. Але 34

радянські воїни цього не знали. Справа в тому, що в п е р ш е фавстпатрони будуть застосовані в С т а н і с л а в і і с а м е в ц е й д е н ь . Це і с т о р и ч н и й факт. Танк Сірика вже наближався до г о л о в н о г о поштамту. Там, у засідці, його вже чекали 2 ворожі «тигри».

На

причаїлися перехресті

дахах

будинків

фавсники. вул.

На

Чорновола

і

Січових стрільців Т-34 с т а р ш о г о лейтенанта Сірика потрапив під перехресний вогонь і спалахнув, немов свічка. Весь екіпаж згорів усередині танка. Інша танкістів,

група що

радянських рухалися

по

Лейтенант

Дмитро

Сірик

Коновальця, теж зазнала великих втрат. Танк л е й т е н а н т а В е р ь о в к і н а , т о г о с а м о г о , щ о п е р ш и й у в і р в а в с я в місто, трохи не д о ї ж д ж а ю ч и до вул. Січових стрільців, був атакований ф а в с т - п а т р о н а м и з даху сусіднього будинку. Від вибуху детонував б о й о в и й запас, башту відірвало і відкинуло до б л и ж н ь о г о б у д и н к у , а с а м т а н к р о з в е р н у л о т а к , щ о він п е р е к р и в д о р о г у і н ш и м . З екіпажу в живих залишився тільки о д и н , якого викинуло з танка в и б у х о в о ю х в и л е ю . В а ж к о п о р а н е н и й , він д о п о в з д о ж и т л о в о г о будинку і постукав. Господиня затягла й о г о до хати, перев'язала рани т а п е р е о д я г л а у ц и в і л ь н и й одяг. В р а н ц і д о о с е л і в в і р в а л и с я ф а ш и с т и , які з а н а к а з о м к о м е н д а н т а п р о ч і с у в а л и б у д и н к и у п о ш у к а х е к і п а ж і в з підбитих танків. Вони витягли п о р а н е н о г о танкіста на вулицю і там застрелили його. З а з н а в ш и в е л и к и х втрат, р а д я н с ь к і в о я к и п о ч а л и в і д с т у п а т и . Залишилось усього шість танків. Вони ш в и д к о відступали в напрямку Чернієва, к о л и німці н а в з д о г і н вислали 9 «тигрів». Щ о б з у п и н и т и п о г о н ю від в і д с т у п а ю ч о ї к о л о н и в і д с т а л и і р о з в е р н у л и с я 2 т а н к и , о д н и м з я к и х к о м а н д у в а в м о л о д ш и й л е й т е н а н т Л а п о ч к а . Ц е був й о г о п е р ш и й в е л и к і й бій. Вмілими діями радянські танкісти підпалили 3 «тигри», 2 з яких б у л о н а р а х у н к у Л а п о ч к и . Німці в і д с т у п и л и .

35

Але тут у небі почувся гул м о т о р і в . Це була г р у п а «юнкерсів», які вилетіли зі Станіславського летовища з м е т о ю з н и щ и т и російські Т-34. На колонну посипалися б о м б и . До Коломиї п о в е р н у л о с ь л и ш е 4 радянські т а н к и . З 22-х. В ж е після війни на кільці по вул. К о н о в а л ь ц я було п о с т а в л е н о пам'ятник-танк воїнам 1 -їтанкової б р и г а д и , які н а м а г а л и с я звільнити місто. У 1969 р. на б у д и н к у №1 по вул. Ч о р н о в о л а , т о б т о біля м і с ц я загибелі танка Сірика, було встановлено меморіальну д о ш к у зі с л о в а м и : «31 б е р е з н я 1 9 4 4 р о к у п і д ч а с г е р о ї ч н о г о р е й д у в м . С т а н і с л а в 1-ї г в а р д і й с ь к о ї т а н к о в о ї б р и г а д и з а г и н у л и с м е р т ю х о р о б р и х Г е р о й Р а д я н с ь к о г о С о ю з у г в . ст. л е й т е н а н т С і р и к Д . І . , гв. л е й т е н а н т Верьовкін Ю . Ф . , гв. с т а р ш и н а К о ч у б е й Д . О . та інші гвардійці танкісти». У 1 9 9 5 р. цю д о ш к у було д е м о н т о в а н о . Ім'я с т а р ш о г о лейтенанта Сірика носить одна з вулиць н а ш о г о м і с т а , а н е щ о д а в н о була щ е й в у л и ц я В е р ь о в к і н а , я к у п е р е й м е н о в а н о н а н е й т р а л ь н у Військову. Ж а л ь . Н а м о ю д у м к у , 1 9 - р і ч н и й х л о п е ц ь , я к и й згорів у танку при спробі визволення нашого міста, вартий того, щоб одна з вулиць називалася його ім'ям. У липні 1944 р. почалась Л ь в і в с ь к о - С а н д о м и р с ь к а наступальна операція Червоної армії. Лінія о б о р о н и німців була п р о р в а н а у багатьох місцях, і вже 26 липня до Станіслава підійшли радянські ч а с т и н и 1-ї Г в а р д і й с ь к о ї а р м і ї . З п і в н і ч н о г о с х о д у н а с т у п а в 3 0 - й с т р і л е ц ь к и й к о р п у с , а з півдня - 18-й Гвардійський к о р п у с . М і с т о о б о р о н я л и 1-ша н і м е ц ь к а п і х о т н а д и в і з і я , 1 6 - т а у г о р с ь к а л е г к о п і х о т н а д и в і з і я і т а н к и 2-ї т а н к о в о ї у г о р с ь к о ї д и в і з і ї . З і с х о д у місто було д о б р е укріплене. В з д о в ж залізничного насипу німці с т в о р и л и потужну лінію о б о р о н и (район с у ч а с н о г о залізничного м о с т у по вул. Незалежності). Пам'ятаючи про прорив радянських танків у березні, було д о б р е у к р і п л е н о і п і в д е н н і р а й о н и . К а м ' я н і будівлі ц е г е л ь н о г о з а в о д у і ватної ф а б р и к и (зараз тут т р и к о т а ж н а фабрика) ф а ш и с т и п е р е т в о р и л и на с п р а в ж н і фортеці. На дахах були укріплені кулеметні гнізда, а угорські танки використовувались як вогневі точки. Головний удар радянське командування планувало нанести з півдня, з боку Крехівців.

36

Перед початком наступу к о м а н д и р 18-го корпусу генерал Афонін по радіо передав, що той командир, чий полк п е р ш и й увійде до міста, стане п е р ш и м комендантом Станіслава.

26 л и п н я 1 9 4 4 р. о 17.30 почалась а р т п і д г о т о в к а . М і н о м е т и і артилерія в і д к р и л и вогонь по ц е г е л ь н о м у заводу. Після т о г о , як вогневі точки противника були знищені, почався штурм міста. Між вулицями Мазепи і Чорновола наступав батальйон капітана П а н и ш е в а . П р а в і ш е , п о в у л и ц і К о н о в а л ь ц я вів н а с т у п б а т а л ь й о н майора Цимбалюка. Обидва батальйони мали зустрітись у районі головного поштамту. В районі парку німці пішли в контратаку й оточили групу П а н и ш е в а . Радянські с о л д а т и з а й н я л и к р у г о в у оборону. План зі з в і л ь н е н н я м і с т а з а т р і щ а в п о ш в а х . Усі ч а с т и н и р о с і я н у ж е б у л и в т я г н у т і в б о й о в і дії, р е з е р в і в н е б у л о . Т о ч н і ш е м а й ж е н е б у л о . В р о з п о р я д ж е н н і командування був тільки в з в о д автоматників м о л о д ш о г о лейтенанта Орєхова - не більше 20-ти чоловік. Саме їм було поставлене завдання в и р у ч и т и о т о ч е н и й у п а р к у батальйон. І вони зробили неможливе. У ж о р с т о к о м у бою їм удалося прорвати кільце оточення і з ' є д н а т и с я з г р у п о ю П а н и ш е в а . При п р о р и в і було з н и щ е н о біля 2 0 - т и ф а ш и с т і в . П о т і м п р о к л а д е н и м « к о р и д о р о м » підійшла м і н о м е т н а рота, яка повела в о г о н ь по гітлерівцях, які засіли на західній окраїні парку. Ті не в и т р и м а л и і почали відступати. Одночасно зі сходу наступали війська 30-го корпусу. Вони здобули Хриплин і тепер повільно просувалися вперед вулицею Незалежності.

Радянський танк Т-34 37

Німецьке командування почало відводити війська у напрямі Калуша. Щ о б п р и к р и т и відхід на північно-західну о к р а ї н у міста було перекинуто 13 угорських танків, яким удалося затримати наступ радянських військ. Тим часом батальйони Панишева і Цимбалюка вийшли у район г о л о в н о г о п о ш т а м т у . Але тут атака з н о в у з а х л и с н у л а с я . На ратуші й на г р е к о - к а т о л и ц ь к і й катедрі німці в с т а н о в и л и к у л е м е т и , які с в о ї м в л у ч н и м в о г н е м п р и м у с и л и з а л я г т и р а д я н с ь к у піхоту. Близько

19.00 автомобіль «додж» з п р и ч е п л е н о ю позаду

г а р м а т о ю п і д в о г н е м п р о т и в н и к а п р о с к о ч и в н а п о ч а т о к вулиці М а з е п и . Командував цим артилерійським розрахунком старший лейтенант Цулукідзе, який розвернув гармату в напрямі ратуші і відкрив вогонь. Після п е р ш о г о ж з а л п у н і м е ц ь к і к у л е м е т и з а м о в ч а л и . Щ е п е р е д ш т у р м о м замполіт батальйону капітан Дадугін (який у ж е з а г и н у в д е с ь у р а й о н і вул. К о н о в а л ь ц я ) н а к а з а в р я д о в о м у Ш а т р о в у п і д н я т и ч е р в о н и й п р а п о р н а н а й в и щ і й будівлі м і с т а . Д л я н а д і й н о с т і Ш а т р о в н а м о т а в п р а п о р н а с в о є тіло, а з в е р х у н а д я г н у в г і м н а с т е р к у . Коли цей солдат побачив чотириповерхову будівлю головної п о ш т и з в и с о к и м к у п о л о м ( С і ч о в и х с т р і л ь ц і в , 1 5 ) , він з р о з у м і в , щ о п р а п о р т р е б а в і ш а т и с а м е тут. Разом із Ш а т р о в и м до с п о р у д и пошти побігло ще т р о є радянських солдатів. Один з них по д о р о з і виламав д о в г у штахетину з д е р е в ' я н о г о паркана. Вже на даху Шатров розгорнув червоне полотнище і, п р и ч е п и в ш и й о г о до штахетини, підняв п р а п о р над к у п о л о м п о ш т и . Перед відступом німці вирішили підірвати ратушу - с и м в о л н а ш о г о міста. В о н и завчасно п р о б у р и л и д і р и в стінах, куди заклали вибухівку. Але радянські війська наступали так ш в и д к о , що ф а ш и с т и встигли підірвати л и ш е південно-західне крило (було відновлено наприкінці 1940-х років). А т и м часом на Калуському ш о с е зібралася велика кількість н і м е ц ь к о - у г о р с ь к о ї техніки, яка відступала. З м е т о ю з н и щ е н н я к о л о н и було піднято 6 ш т у р м о в и к і в на чолі з к о м а н д и р о м полку майором Войтекайтесом.

Радянські льотчики розстрілювали

в о р о ж у техніку з повітря аж д о т и , п о к и не скінчились набої. Втрати гітлерівців були к о л о с а л ь н и м и . Бій з а м і с т о т р и в а в цілу ніч 2 7 л и п н я . З а п е к л и й о п і р н і м ц і в ч и н и л и в районі з а л і з н и ч н о г о вокзалу. Вони вже підірвали о д и н з корпусів л о к о м о т и в о р е м о н т н о г о з а в о д у , але з н и щ и т и п і д п р и є м с т в о п о в н і с т ю 38

їм не вдалося. В районі залізничного д е п о загинули радянські воїни К о р н а ц ь к и й і Степаненко. Робітники заводу поховали їх недалеко від м і с ц я з а г и б е л і , а після в і й н и в с т а н о в и л и п а м ' я т н и к , я к и й м о ж н а д о б р е б а ч и т и з п і ш о х і д н о г о м о с т у ч е р е з з а л і з н и ч н і колії. Ранком 27 липня 1944 року Станіслав було повністю звільнено від ф а ш и с т с ь к и х військ. П р и в и з в о л е н н і н а ш о г о міста з а г и н у л о 5 0 9 радянських солдатів і офіцерів. П е р ш и м комендантом міста став к о м а н д и р 569-го стрілецького полку полковник Ф е д о т о в .

Саме йому підпорядковувались

батальйони Панишевата Цимбалюка. Увечері 27 липня М о с к в а салютувала на честь звільнення Станіслава і Львова двадцятьма а р т и л е р і й с ь к и м и з а л п а м и із 224-х гармат. Р а д я н с ь к о - н і м е ц ь к и й ф р о н т п о к о т и в с я далі на захід, але на землях Прикарпаття знову лунали постріли. Йшла війна, яку довгі роки всіляко замовчувала радянська історіографія. Українська Повстанська Армія кинула виклик тоталітарній радянській системі. Точилася ж о р с т о к а б о р о т ь б а з підрозділами НКВС.

9 в е р е с н я 1944 р. відділ У П А б і л я Станіслава в и с а д и в у повітря в і й с ь к о в и й е ш е л о н . У цій к а т а с т р о ф і з а г и н у в р а д я н с ь к и й г е н е р а л .

23 листопада 1944 р. о 22-й годині група повстанців с и л о ю двох роїв (близько 20-ти чоловік) здійснила відчайдушний напад на б у д и н о к Н К В С , що по вул. Сахарова. З кулеметів було обстріляно в а р т о в и х біля ц е н т р а л ь н о г о входу. О д н о ч а с н о д р у г и й відділ УПА почав о б с т р і л ю в а т и ц е н т р міста з Гранатометів. П р и б у в ш и на місце події, радянські війська не зорієнтувались у т е м р я в і і затіяли стрілянину між с о б о ю . У місті почалась паніка, загинуло декілька десятків радянських солдатів і офіцерів. Між тим повстанці непоміченими зникли з міста, не втративши ж о д н о г о чоловіка. Це був останній бій, с в і д к о м я к о г о стало н а ш е місто. М и н у л и р о к и . Р а н и , завдані б а г а т ь м а в і й н а м и , п о с т у п о в о з а г о ї л и с я . М і с т о д и н а м і ч н о р о з в и в а є т ь с я і п р е к р а с н і ш а є з к о ж н и м р о к о м . Не о д н е п о к о л і н н я і в а н о ф р а н к і в ц і в б а ч и л о війну т і л ь к и в к і н о . І це д о б р е . Вже 16 років над міською ратушею м а й о р и т ь синьо-жовтий д в о к о л о р - прапор миролюбної держави. І т о м у автор щ и р о вірить в те, що цей с у м н и й б о й о в и й літопис уже ніколи не доведеться продовжувати.

39

ТАЄМНИЦЯ СТАРОЇ ГРАВЮРИ Не дивлячись на досить давню історію, наше місто дуже рідко зображали на картинах, аж д о к и не з'явилась фотографія, тобто у 60т і р о к и XIX ст. В с і г р а ф і ч н і з о б р а ж е н н я С т а н и с л а в о в а м и н у л и х с т о л і т ь м о ж н а п е р е р а х у в а т и н а пальцях хіба щ о н е однієї р у к и - ц е д у ж е в е л и к а рідкість. Т о м у м е н е я к д о с л і д н и к а історії м і с т а д у ж е з а ц і к а в и л а с т а р о в и н н а ґравюра, р о з м і щ е н а на о д н о м у з польських сайтів. До речі, ті, хто цікавиться минулим Івано-Франківська, можуть знайти багато к о р и с н о г о для себе за адресою: //republika.pl/stanislawow_kresy. О с о б л и в и й інтерес в и к л и к а ю т ь статті Раймунда П і з а н о в с ь к о г о с п р а в ж н ь о г о з н а в ц я архівних д ж е р е л І в а н о - Ф р а н к і в с ь к а . Так о с ь , у статті п р о п а л а ц П о т о ц ь к и х у С т а н и с л а в о в і була представлена ґравюра, на якій з о б р а ж е н о палац. На п е р ш и й погляд

40

він з д а є т ь с я п о д і б н и м н а о р и ґ і н а л , п е р ш з а в с е ч е р е з д в а н е в е л и к і будиночки по боках. Вони нагадують колишні інфекційне та шкірновенеричне відділення військового шпиталю, який м а й ж е 200 років р о з т а ш о в у в а в с я у п а л а ц о в о м у к о м п л е к с і магнатів Потоцьких. Але при детальному вивченні малюнка з'являються деякі розбіжності: п о - п е р ш е , д в а б у д и н о ч к и п о б о к а х від г о л о в н о г о к о р п у с у о д н о п о в е р х о в і , в т о й ч а с я к їхні с у ч а с н і о р и г і н а л и м а ю т ь п о д в а поверхи. Хоча, звичайно, м о ж н а п р и п у с т и т и , що їх надбудували пізніше; по-друге, відсутня о г о р о ж а , яка є справжньою п р и к р а с о ю палацу. Д о с т а т н ь о з г а д а т и в'їзну б р а м у , яку вінчають ф і г у р и у л и ц а р с ь к и х латах. С к о р і ш е за все о г о р о ж у будували о д н о ч а с н о з п а л а ц о м . Л е г к і а р т и л е р і й с ь к і г а р м а т и , які д о н е д а в н а щ е б у л и в к о п а н і п е р е д б р а м о ю , в і д н о с я т ь с я д о XVIII с т о л і т т я ; по-третє, на Гравюрі головна будівля замку розміщена між б о к о в и м и б у д и н о ч к а м и , в т о й час як хірургічний к о р п у с , який хоч п р и б л и з н о нагадує з о б р а ж е н н я , розташований значно лівіше. Я вже не

кажу

про

найстарішу

частину

палацу

-

триповерховий

т е р а п е в т и ч н и й к о р п у с , щ о с т о ї т ь у л і в о м у куті і я к и й з о в с і м н е показаний на Гравюрі. М і ж т и м , на плані Станиславівської ф о р т е ц і , яку д а т о в а н о 1792 р о к о м , м о ж н а чітко побачити, що головна будівля палацу Потоцьких р о з т а ш о в а н а зліва. Вона з б е р е г л а с я до наших часів, і ще недавно там було вже з г а д а н е вище терапевтичне відділення ш п и т а л ю . Отже, стало з р о з у м і л о , що з о б р а ж е н и й на Гравюрі палац не є колишнім військовим шпиталем, тобто головною р е з и д е н ц і є ю графів Потоцьких у Станиславові. Велику д о п о м о г у при ідентифікації малюнка могло б дати встановлення хоча б приблизної дати й о г о створення чи п р і з в и щ а художника. І о с ь н е щ о д а в н о , б л у к а ю ч и у «павутинні» Інтернету, я в и п а д к о в о натрапив на цей самий малюнок.

А л е він б у в у ж е б е з р о д и н н о г о

г е р б а П о т о ц ь к и х «Пиляви», і що г о л о в н е - був п і д п и с а н и й , а с а м е : Stanisławów, pałac od podjazdy. Rus. N. O r d u . Це було вже щось. Відомо, що Наполеон Орда ( 1 8 0 7 - 1 8 8 3 ) - це п о л ь с ь к и й к о м п о з и т о р і х у д о ж н и к . Він п о д о р о ж у в а в П о л ь щ е ю , Л и т в о ю , Білорусією та Україною і замальовував міста, палаци та руїни з а м к і в , які т р а п л я л и с ь на й о г о шляху.

41

В Україні х у д о ж н и к був двічі у 1 8 6 2 та в 1 8 7 1 - 1 8 7 6 р о к а х . Б а г а т о ч а с у він п р о в і в н а В о л и н і , х о ч а в і д в і д а в і П о д і л л я , Галичину й Київщину. Чи був Наполеон Орда на Прикарпатті? Однозначно сказати важко. Існують його краєвиди Підгірців

і

Олеська,

що

на

Львівщині, та Бережан, що на Тернопільщині. Можливо, що цей м а н д р і в н и к завітав і до нас. Якщо це припустити, то звідси випливає, що малюнок зроблений у п е р і о д з 1 8 6 2 по 1 8 7 6 р о к и . Так Наполеон Орда

який

же

палац

намалював

Наполеон Орда? Г і п о т е з а п е р ш а . Це був літній палац П о т о ц ь к и х , так з в а н и й « Б е л ь в е д е р » ( і н ш і д ж е р е л а н а з и в а ю т ь й о г о щ е «Бліхом» - м о ж л и в о , від б л и з ь к о с т і річці Б и с т р и ц і , де м і щ а н и п р а л и білизну). Палац цей р о з т а ш о в у в а в с я п р и б л и з н о в кінці вулиці Бельведерської, в районі с у ч а с н о ї п с и х і а т р и ч н о ї л і к а р н і . С а м е від н а з в и ц ь о г о п а л а ц и к а і п і ш л а назва вулиці Бельведерської. До речі, д е р е в а на п е р е д н ь о м у плані г р а в ю р и н а г а д у ю т ь акації, яких б а г а т о р о с т е по цій вулиці. Ф р а н ц у з ь к о ю «бельведер» означає «чудовий вид», т о б т о з м і с ц я , де стояв палац, відкривався г а р н и й к р а є в и д міста та околиць. Відомий палац «Бельведер» існує біля Відня, та ще б а г а т о о д н о й м е н н и х п а л а ц і в б у л о с п о р у д ж е н о в Є в р о п і п р о т я г о м XVIII с т о л і т т я . В і д о м о , що у 1732 році в с т а н и с л а в і в с ь к о м у «Бельведері» п о м е р л а д р у ж и н а власника міста - Вікторія Потоцька. В подальшому цей палац майже ніде н е з г а д у є т ь с я , л и ш е С а д о к Б а р о н ч п и ш е , щ о н а початку XIX століття новий власник палацу зрубав і продав столітні дерева, з н и щ и в ч у д о в и й с а д , а на з в і л ь н е н і й п л о щ і п о с і я в . . . ріпу.

Пізніше цей

«винахідливий» землевласник збанкрутував і р о з п р о д а в усе те, що з а л и ш и л о с я в і д к о л и с ь п р е к р а с н о г о л і т н ь о г о палацу. Б і л ь ш е п р о ц ю будівлю звісток немає, і до нашого часу вона не збереглася. Щ о п р а в д а , у 1868 році м а й ж е т р е т и н а С т а н и с л а в о в а з г о р і л а під час великої п о ж е ж і , але до кінця вулиці Бельведерської в о г о н ь не д і й ш о в .

42

Гіпотеза друга. Це будинок баронської родини Ромашканів, п о б у д о в а н и й у центрі с у ч а с н о г о п а р к у і м . Т. Ш е в ч е н к а . На старій австрійській мапі 1804 року на цьому місці нанесена якась будівля з г о с п о д а р с ь к и м и п р и б у д о в а м и . Ц е й б у д и н о к з б у д у в а л и в к і н ц і XVIII с т о л і т т я в е л и к і з е м л е в л а с н и к и Д а ш о т и . Н а п о ч а т к у XIX с т о л і т т я будинок викупив барон Ромашкан, який зробив його своєю резиденцією. Двір барона розташовувався у центрі колишньої звіринецької діброви, тому в народі його називали просто «Звіринець».

Але

відомий

краєзнавець

Михайло

Головатий

установив, що той будинок, який дійшов до нас, с п о р у д ж е н о у 1842 році, тобто Наполеон Орда й о г о вже застав. Але будівля в парку, в якій р о з м і щ е н о г о л о в н и й офіс ф і р м и «Лис Микита», рішуче відрізняється від з о б р а ж е н о г о на м а л ю н к у палацу. Точніше к а ж у ч и , це два з о в с і м різні б у д и н к и . Г і п о т е з а т р е т я . За ЗО км на схід від В а р ш а в и л е ж и т ь м а л е н ь к е м і с т е ч к о С т а н і с л а в у в , в і д о м е ще з 1 5 2 3 року. І с н у ю т ь д а н і , що в 1750-х роках власник міста - майбутній польський король Станіслав Авґуст Понятовський

розгорнув

там

велике

будівництво.

Палац,

з о б р а ж е н и й на ґравюрі, з б у д о в а н и й у стилі р о к о к о (саме в т а к о м у стилі п о б у д о в а н о з н а м е н и т и й З и м о в и й палац у Санкт-Петербурзі). Ц е й с т и л ь п а н у в а в у а р х і т е к т у р і м а й ж е д о к і н ц я XVIII с т о л і т т я . Н а користь

версії

про

немісцеве

походження

зображення

о п о с е р е д к о в а н о вказує і те, що м а л ю н о к був з н а й д е н и й на б і л о р у с ь к о м у сайті під н а з в о ю : « К о в е н щ и н а , Ж м у д ь , Інфлянти», на якому представлені краєвиди Західної Білорусі, Л и т в и та Польщі. С а м а в т о р с х и л я є т ь с я д о цієї г і п о т е з и і в в а ж а є , щ о з о б р а ж е н и й н а ґравюрі палац розташований у польському Станиславуві. Остаточну відповідь на це запитання міг би дати с а м Наполеон Орда, але й о г о вже не з а п и т а є ш . Ш к о д а .

P.S. М о ж л и в о , н а ц ю з а г а д к у з м о ж у т ь п р о л и т и с в і т л о л ю д и , я к і по дорозі до Варшави проїздили чи проїздитимуть через маленьке селище Станіславув. Дивіться, будь ласка, уважніше по боках.

43

ТАЄМНИЦІ «ДІБРОВИ» В Україні існує б а г а т о в і й с ь к о в и х ч а с т и н , які р о з т а ш о в а н і у в і й с ь к о в и х містечках. Більшість з них п о б у д о в а н а у р а д я н с ь к і часи за т и п о в и м и п р о е к т а м и і не являє с о б о ю ніякої архітектурної та історичної цінності. Це з о в с і м не в і д н о с и т ь с я до будівлі в місті І в а н о - Ф р а н к і в с ь к у по вулиці Ч о р н о в о л а , 119 а, де з а р а з р о з т а ш о в а н а військова частина А1349. Будинок цей має д о в г у і цікаву історію, був с п о с т е р і г а ч е м багатьох визначних подій. Усе почалося в д а л е к о м у 1878 році, к о л и у р я д А в с т р о - У г о р с ь к о ї імперії п р и д б а в у С т а н и с л а в і в с ь к о г о м а г і с т р а т у з е м л ю на о к р а ї н і м і с т а . Раніше т а м був д у б о в и й ліс, д е л ю б и л и п о л ю в а т и в л а с н и к и міста м а ґ н а т и Потоцькі. З ч а с о м ліс п е р е т в о р и в с я на м і с ь к і й парк, я к и й називався Дібровою. Після купівлі з е м л і р о з п о ч а л о с я б у д і в н и ц т в о ... в ' я з н и ц і . А в т о р о м п р о е к т у був н і м е ц ь к и й і н ж е н е р Ю. Б р а у н з а й с . Б у д і в н и ц т в о п р о с у в а л о с я ш в и д к и м и т е м п а м и , і в ж е 1 л и п н я 1883 в і д б у л о с я «урочисте» в і д к р и т т я . В народі нову в'язницю м а й ж е відразу охрестили «Дібровою» через б л и з ь к і с т ь к о л и ш н ь о г о п а р к у П о т о ц ь к и х , я к и й був ч е р е з д о р о г у . Н о в о б у д о в а б у л а н а й б і л ь ш о ю в т о г о ч а с н о м у місті й в і д п о в і д а л а всім в и м о г а м пенітенціарного закладу. В'язничний к о м п л е к с був з б у д о в а н и й у стилі н е о к л а с и ц и з м у і складався з двох будинків для

Внутрішнє подвір'я тюрми 44

о б с л у г и , які були д е щ о в и н е с е н і вперед, контрольно-пропускного пункту і с а м о г о т р и п о в е р х о в о г о в'язничного корпусу у формі букви «Н», о б г о р о д ж е н о г о п ' я т и м е т р о вим муром. Усі б у д і в л і б у л и о б л а д н а н і , ч и не в п е р ш е в імперії, в о д о п р о ­ водом і каналізацією, системою вентиляції та пічним о п а л е н н я м . В ' я з н и ц я була р о з р а х о в а н а н а 1000

чоловік

чоловічої

статі

православного та греко-католицького віросповідань. Було облад­ нано дві каплиці: г р е к о - к а т о л и ц ь к у і православну, а т а к о ж школу. Фактично

тут

відбували

покарання в основному українці.

Граф Андрій Потоцький

Р и м о - к а т о л и к і в , є в р е ї в і ж і н о к , які с к о ї л и з л о ч и н и в С т а н и с л а в о в і , відправляли до львівських в'язниць. Т ю р м а була о б г о р о д ж е н а п ' я т и м е т р о в и м м у р о м . У с е р е д и н і в'язнів охороняла т ю р е м н а с т о р о ж а , а ззовні - спеціальна військова варта. П о т р а п и т и н а в о л ю м о ж н а було, л и ш е п р о й ш о в ш и шість з а л і з н и х б р а м , які д о б р е о х о р о н я л и с ь . О д и н з о х о р о н ц і в , я к о г о з а п и т а л и п р о м о ж л и в і с т ь втечі з в ' я з н и ц і , так відповів на це: « Ш а л е н а д у м к а . В и п у с т и т и в'язня з - з а ш і с т ь о х б р а м ! З д а в а л о с я , с к о р і ш е с о н ц е з і й д е з заходу, ніж ц е с т а н е т ь с я . Т р е б а з н а т и « Д і б р о в у » , я к о ю в е л и ч а є т ь с я г а л и ц ь к и й у р я д , т р е б а з н а т и , я к т а м к о ж н а щ і л и н а в а р т у є т ь с я , я к від с ь о м о ї г о д и н и в е ч о р а д о п'ятої р а н о т и х о , н е м о в у д о м о в и н і , навіть вартові х о д я т ь в с у к н я н и х папучах, щ о б м о ж н а б у л о чути к о ж е н шелест, треба знати д о б р е влаштовані в'язничні входи, щоб уявити собі т р у д н і с т ь , а п р я м о н е м о ж л и в і с т ь втечі з ц ь о г о « д о м у зла». Звичайно, с о н ц е із заходу не зійшло, але втеча таки відбулася. В

1908 році с т а л а с я п о д і я , яка с к о л и х н у л а в с ю Галичину.

Львівський студент М и р о с л а в С і ч и н с ь к и й убив н а м і с н и к а Галичини графа Андрія П о т о ц ь к о г о . Цей граф був в е л и к и м з е м л е в л а с н и к о м у Західній Україні, м а й н о й о г о о ц і н ю в а л о с ь в 140 мільйонів. Походив він з в і д о м о ї д и н а с т і ї П о т о ц ь к и х і я к о с ь на о ф і ц і й н о м у б а н к е т і в Бучачі 45

г р о з и в українцям н о в и м Б е р е с т е ч к о м (це був натяк на те, що в 1651 році його родич коронний гетьман Микола Потоцький розбив українське козацьке військо під п р о в о д о м Богдана Хмельницького в битві під Берестечком). Ставши н а м і с н и к о м Галичини у 1903 році, П о т о ц ь к и й р о з г о р н у в справжній політичний терор проти українського населення. З його мовчазної з г о д и поляки п р о в о д и л и с в о ю антиукраїнську політику, не допускаючи до розвою українське шкільництво й до заснування українського у н і в е р с и т е т у у Л ь в о в і . В л ю т о м у 1908 р о к у п р о х о д и л и в и б о р и до Галицького сейму. В Бучацькому повіті на виборній ділянці виникла сутичка між ж а н д а р м а м и і місцевим населенням, внаслідок якої селянин М а р к о Каганець був з а к о л е н и й б а г н е т о м . Результати виборів були грубо сфальсифіковані, більшість голосів набрали пропольські і п р о р о с і й с ь к і політичні партії (мимоволі випливає аналогія з нашим недалеким минулим). І о с ь у н е д і л ю 12 к в і т н я 1 9 0 8 р о к у на а в д і є н ц і ї в п а л а ц і н а м і с н и к а у Львові Мирослав Січинський трьома пострілами з револьвера поставив крапку на політичній кар'єрі цього ворога українського н а р о д у . «Це в а м з а в и б о р и , з а К а г а н ц я » , - с к а з а в м о л о д и й п а т р і о т ( н а той час й о м у було л и ш е 20 років) і добровільно віддав з б р о ю охороні, яка збіглася на постріли. Все польське населення Австро-Угорської імперії було о б у р е н е , вимагало негайної страти вбивці, з іншого боку Мирослава С і ч и н с ь к о г о захищали українські а д в о к а т и . Але с у д виніс в и р о к с м е р т ь через повішання. Адвокати подали апеляцію, але п р и с я ж н і з н о в у підтвердили свій вирок. Українська інтелігенція писала листи ц і с а р е в і , і навіть в д о в а П о т о ц ь к о г о - Х р и с т и н а , на р у к а х у я к о ї залишилось дев'ятеро дітей, теж просила імператора замінити смертну кару на м'якший вирок убивці с в о г о чоловіка. І чудо сталося. В липні 1909 р о к у цісар Ф р а н ц Й о с и ф з а м і н и в с м е р т н у кару на 20 років ув'язнення.

29 липня 1909 року Січинського з львівської т ю р м и «Бриґідок» переводять до станиславівської т ю р м и «Діброви». Його помістили в к а м е р у на 3-му поверсі в н а й д а л ь ш о м у крилі будівлі, з в і д к и н а й в а ж ч е було втекти. С п і в к а м е р н и к о м й о г о був В а с и л ь Х о м и н , який відбував 20-річне покарання за вбивство. У в'язниці М и р о с л а в не гаяв часу, вивчив а н г л і й с ь к у мову, працював у столярній майстерні. Відвідувати його дозволили раз на 46

два місяці, давали читати к н и ж к и і г а з е т и , щ о п р а в д а , н е всі. Так, наприклад,

Січинському було

заборонено читати «ЛітературноНауковий Вісник». Тим часом українські патріоти г о т у в а л и втечу. Було с т в о р е н о комітет з визволення Мирослава Сочинського,

проводили

збір

к о ш т і в н а втечу. Л и ш е д о к т о р Янович д а в 2 0 0 0 а в с т р і й с ь к и х к р о н (для

порівняння:

коштував

0,22

1

кг

крони,

хліба а

нові

черевики - 20). О д н и м з активних членів

комітету

був

Дмитро

Вітовський - студент юридичного університету, який практикував у Станиславівській

адвокатській

Мирослав Січинський

к о н т о р і ( з г о д о м він с т а н е м і н і с т р о м о б о р о н и ЗУНР, т в о р ц е м Української Галицької Армії). Було встановлено з в ' я з о к з д о з о р ц я м и т ю р м и С е м е н о м П и л и п ч у к о м і В а с и л е м Ч е р е в к о м , які о б і ц я л и д о п о м о г т и . Б л и з ь к о 10-ї г о д и н и в е ч о р а 9 л и с т о п а д а 1 9 1 1 р о к у з б а л к о н а приватного будинку № 27 по вулиці М а т е й к а було подано світловий сиґнал о х о р о н ц я м в'язниці про початок операції. До к а м е р и увійшов сторож Семен Пилипчук і приніс Січинському уніформу австрійського т ю р е м н о г о наглядача. Також утікачеві приклеїли накладні вуса, т о м у що в'язнів п р и м у ш у в а л и г о л и т и с ь , а з в у с а м и могли х о д и т и тільки охоронці. На ліжко кинули с т а р и й одяг і вкрили к о ц о м так, що виглядало на людину, яка спить. Потім Пилипчук і Січинський невпізнаними пройшли через Усі п о с т и і н а р е ш т і в и й ш л и в п а р к . Т а м ї х з у с т р і в Д м и т р о В і т о в с ь к и й , я к и й у той вечір чергував у парку. Він п р о в о д и в утікача до конспіративної к в а р т и р и , де той переодягся у с е л я н с ь к и й одяг, після ц ь о г о вивів на о к о л и ц ю міста, де вже чекав з п і д в о д о ю і к і н ь м и м о л о д и й с е л я н и н М и к о л а Глум. З в і д с и в о н и р у ш и л и д о с е л а В і к т о р о в а , д е він п е р е х о в у в а в с я д е к і л ь к а Днів.

47

Ця втеча набула в е л и к о г о розголосу, було поставлено на н о г и поліцію в Галичині та в у с і й А в с т р і й с ь к і й імперії. Поліція ш у к а л а втікача по всій Є в р о п і , але так і не з м о г л а напасти на слід о р г а н і з а т о р і в утечі. Пізніше Січинського переправили в Чернівці, звідки за п і д р о б л е н и м п а с п о р т о м він, з а ґ р и м о в а н и й під є в р е й с ь к о г о купця, їде п о ї з д о м до Берліну, з в і д т и до Норвегії і н а р е ш т і к о р а б л е м пливе до Сполучених Штатів А м е р и к и , де йому стала в пригоді англійська м о в а , я к у він в и в ч и в у т ю р м і . М и р о с л а в Січинський п р о ж и в д о в г е життя, був а к т и в н и м діячем у к р а ї н с ь к о ї е м і г р а ц і ї в А м е р и ц і . Він п о м е р н а 9 3 - м у р о ц і ж и т т я у лікарні д о м у для п е р е с т а р і л и х у Д е т р о й т і . Ц і к а в и м є т о й факт, що старий згадував про те, що в Станиславівській в'язниці його годували краще. Тим ч а с о м 1 с е р п н я 1914 року почалась П е р ш а світова війна, в я к у в с т у п и л а А в с т р о - У г о р щ и н а . Але в ж е 3 в е р е с н я м і с т о С т а н и с л а в і в зайняли російські війська. В'язниця припинила своє існування. Потім м і с т о ще д е к і л ь к а р а з і в п е р е х о д и л о з р у к в р у к и , і в р е ш т і - р е ш т у 1 9 1 8 році на цій т е р и т о р і ї р о з т а ш о в у в а в с я у к р а ї н і з о в а н и й 20-й полк крайової о б о р о н и австрійської армії.

1 листопада 1918 року відбувся так з в а н и й Л и с т о п а д о в и й зрив - українці вирвали владу з рук помираючої Австрійської монархії. Саме звідси, з військових казарм, за дорученням міського штабу повстання українські військовики зайняли кілька об'єктів у місті, з о к р е м а пошту і телеграф. Владу в місті було захоплено, над к а з а р м а м и замайорів синьо-жовтий п р а п о р . Пізніше цей полк влився до лав Української Галицької Армії. А л е п о л я к и н е з м и р и л и с я з в т р а т о ю м а й ж е всієї З а х і д н о ї У к р а ї н и . Під н а т и с к о м п е р е в а ж а ю ч и х польських військ, д о б р е о з б р о є н и х французами, 25 травня війська ЗУНРбули змушені залишити місто. У приміщенні колишньої «Діброви» поляки обладнали т ю р м у для військовослужбовців, яка існувала до вересня 1939 року, коли радянські війська «звільнили» Західну Україну. Нові г о с п о д а р і о б л а д н а л и в будівлі військові к а з а р м и для Червоної армії. Проіснували вони недовго.

2 л и п н я 1941 р о к у до м і с т а в в і й ш л и у г о р с ь к і війська, які були союзниками

німецько-фашистських загарбників. Вулицю, по якій

стояла в'язниця, було перейменовано у Ґерінґштрассе, а в с а м о м у 48

приміщенні створено Станиславівський концентраційний табір для в і й с ь к о в о - п о л о н е н и х , с к о р о ч е н о - «Сталаґ-371». По зовнішньому периметру табору розміщувалися дерев'яні бараки з радянськими полоненими, а в кам'яниці були розташовані голландці. П е р ш а група голландських військовополонених з'явилася тут влітку 1 9 4 2 року. Ц е б у л и т і , х т о п о т р а п и в у п о л о н н а п о ч а т к у в і й н и , потім після п о р а з к и англійських військ, в яких голландці воювали під Т о б р у к о м . Н а р е ш т і в т р а в н і 1 9 4 2 р о к у німці з а а р е ш т у в а л и всіх офіцерів і у н т е р - о ф і ц е р і в н і д е р л а н д с ь к о ї армії, які п р о ж и в а л и на окупованих територіях. В с ь о г о тут у т р и м у в а л и 1880 офіцерів, 150 курсантів морських і сухопутних військових училищ, 5 генералів. Також тут т р и м а л и найнебезпечніших полонених, так звану групу «Кольдіц», яка є т е м о ю о к р е м о г о д о с л і д ж е н н я . К о р о л і в с т в о Нідерланди підписало Гаазьку к о н в е н ц і ю про військовополонених, тому умови їхнього утримання були більшм е н ш з а д о в і л ь н и м и (на відміну від р а д я н с ь к и х п о л о н е н и х , яких Сталін п о г о л о в н о з а п и с а в у з р а д н и к и ) . У таборі були обладнані д у ш о в а , м у з и ч н и й зал, лазарет, н а д в о р і - великий спортивний майданчик. Старших офіцерів утримували о к р е м о від м о л о д ш и х , у к о м ф о р т н і ш и х у м о в а х . Ч е р е з о р г а н і з а ц і ю Червоного Хреста полонені голландці отримували посилки з дому,

Сталаґ-371. Архівне фото 1943р.

49

їм надавали медичну допомогу. Радянські військовополонені були всього цього позбавлені, їм залишалися лише бараки, обплутані колючим дротом. Голландці м о г л и б і л ь ш - м е н ш вільно п е р е с у в а т и с я по в н у т р і ш н ь о м у п е р и м е т р у , п р а ц ю в а л и на кухні і в п р а л ь н о м у цеху. З б е р е г л и с я ч у д о в і а к в а р е л і , н а п и с а н і к о л и ш н і м и в ' я з н я м и , які м о ж н а п о б а ч и т и в ІваноФ р а н к і в с ь к о м у музеї визвольних з м а г а н ь . На них з о б р а ж е н і види т а б о р у і у різні п о р и року, а т а к о ж г о с п о д а р с ь к і о б ' є к т и . І все ж таки т ю р м а залишалась т ю р м о ю . За всю історію існування т а б о р у б у л о с т в о р е н о т р и с п р о б и втечі, в я к и х б р а л о у ч а с т ь 1 9 чоловік. Одна з них увінчалась успіхом. У березні 1944 року група радянських танкістів здійснила спробу

звільнити

місто.

Танки

дійшли

майже

до

самого

г о л о в п о ш т а м т у , але були з у п и н е н і н і м ц я м и та у г о р ц я м и і з м у ш е н і були відійти з в е л и к и м и втратами. С е р е д о х о р о н и табору сталося замішання, бо радянські танки проїхали по Ґерінґштрассе, всього в я к и х о с ь ста метрів від к о н т р о л ь н о - п р о п у с к н о г о пункту. Ц и м с к о р и с т а л а с я г р у п а військових пілотів, с е р е д яких був м о л о д и й поручик (аналог н а ш о г о с т а р ш о г о лейтенанта) Едвард ван Ґ о т е ґ е м . Полонені ще раніше прорили підкоп під стіною і через нього п р о н и к л и н а с у ч а с н у в у л и ц ю К а р п а т с ь к о ї Січі. Ч е р е з п р и в а т н и й сектор вони вийшли на околиці міста. Непоміченими добралися в о н и д о п е р е п р а в и ч е р е з Д н і с т е р , але т а м ї х з у п и н и в н і м е ц ь к и й патруль. Кара за втечу була в и с о к о ю , і втікачі п р и г о т у в а л и с я до н а й г і р ш о г о . Але тут сталося чудо. Це були не ф а ш и с т и , а п е р е о д я г н е н и й у н і м е ц ь к у ф о р м у відділ УПА під п р о в о д о м х о р у н ж о г о Ч е р н и к а , я к и й вів о б с т е ж е н н я Д н і с т р а . У к р а ї н ц і в і д в е л и р о з г у б л е н и х голландців на с в о ю базу, де їх д о п и т а л и . На військовій н а р а д і ш т а б у В О «Говерла» у х в а л и л и р і ш е н н я п е р е п р о в а д и т и втікачів з а к о р д о н . Під к е р і в н и ц т в о м д о с в і д ч е н и х п р о в і д н и к і в наших утікачів п е р е п р а в и л и через Карпати в Угорщину, і т а м у Будапешті,

в

будинку шведського посольства

голландці

дочекалися кінця війни. Пізніше вони дали інтерв'ю французькому журналістові, а Едвард ван Ґ о т е ґ е м навіть н а п и с а в с п о г а д и « М о я з у с т р і ч з УПА», де з п о в а г о ю в і д г у к у є т ь с я п р о с в о ї х у к р а ї н с ь к и х р я т і в н и к і в . Д о речі, п о т і м він з а й м а в високі п о с а д и у нідерландській армії і закінчив с в о ю військову к а р ' є р у в званні генерал-лейтенанта.

50

З н а б л и ж е н н я м фронту німці евакуювали військових полонених вглиб Н і м е ч ч и н и . П р о п е р е б у в а н н я голландських в'язнів у н а ш о м у місті

дотепер нагадують могили

чотирьох нідерландських офіцерів н а ц в и н т а р і п о в у л и ц і К и ї в с ь к і й , які п о м е р л и від х в о р о б .

27 липня

1944 року місто

звільняє Червона армія, а в 1946 році будівлю к о л и ш н ь о г о т а б о р у передають авіаційній військовій частині. За роки радянської влади було п о б у д о в а н о с п о р т и в н и й зал, солдатську й офіцерську їдальні, котельню, теплицю. Замість пічно­ го встановили парове опалення. В січні 1992 р о к у авіаційний полк складає п р и с я г у на вірність

Генерал Едвард кап Готе 'ем

народові України. Бойовим прапором частини стає синьо-жовтий стяг. У липні 1994 року голландська делеґація, до якої входили колишні в'язні т а їхні д і т и , в с т а н о в и л а п а м ' я т н и й з н а к з ч о р н о г о к а м е н ю , н а якому

українською

та

голландською

мова*ми

написано

«НЕСКОРЕНИМ». У 1997 році авіаційний полк став н а й к р а щ и м полком ВійськовоП о в і т р я н и х с и л У к р а ї н и . Військові пілоти п о л к у двічі д е м о н с т р у в а л и свій вишкіл на повітряних парадах над Х р е щ а т и к о м , п р и с в я ч е н и х річницям незалежності. У 2 0 0 1 р о ц і б у л о п р о в е д е н о к а п і т а л ь н и й р е м о н т будівлі, о н о в л е н о фасади, перекрито дахи, заасфальтовано плац, відреставровано к о н т р о л ь н о - п р о п у с к н и й пункт, я к и й став с п р а в ж н ь о ю о к р а с о ю військового містечка. Цього ж року на базі частини відбувся саміт країн-учасниць ОБСЄ (Організації з б е з п е к и і співробітництва в Європі). Були присутні п р е д с т а в н и к и 2 8 - м и країн-учасниць з Данії, Бельгії, Норвегії, Німеччини, Ф р а н ц і ї і т. д. На летовищі для г о с т е й було влаштоване авіашоу, д е пілоти д е м о н с т р у в а л и ф і г у р и в и с о к о г о пілотажу.

51

15 жовтня 2003 року на базі авіаційного полку і підрозділів забезпечення с ф о р м о в а н о авіаційну винищувальну бриґаду, що відома як військова частина А1349. Воїни-авіатори під вмілим керівництвом командира бриґади полковника А. М. Кривоножка займаються бойовою та гуманітарною п і д г о т о в к о ю , п і д в и щ у ю т ь с в о ю м а й с т е р н і с т ь під час навчальних польотів як вдень, так і вночі. На о з б р о є н н і стоїть сучасна військова техніка - літаки-винищувачі МИГ-29. І п о к и існує ця частина, м о ж н а з у п е в н е н і с т ю с т в е р д ж у в а т и , що повітряному просторові Івано-Франківська, як і значній частині Західної України, нічого не з а г р о ж у є .

Керівний склад авіабригади після проведення польотів 52

ПЕРША УКРАЇНСЬКА ЦЕРКВА В СТАНИСЛАВОВ! Незважаючи на те, що ц е р к в а м н а ш о г о міста присвячено багато публікацій та наукових праць, при їхньому детальному вивченні виявляється багато суперечностей і р о з б і ж н о с т е й . Особливо це с т о с у є т ь с я п е р ш о ї української ц е р к в и С т а н и с л а в о в а - чітко не визначені назва, м і с ц е р о з т а ш у в а н н я та рік з а к л а д е н н я храму. М е т а цієї р о з в і д к и розібратись у хаосі с у п е р е ч л и в и х фактів і с и с т е м а т и з у в а т и розповіді п р о п е р ш у ц е р к в у у к р а ї н с ь к о г о н а с е л е н н я в місті С т а н и с л а в о в і . У своїй к н и ж ц і «Історія І в а н о - Ф р а н к і в с ь к а (Станиславова)» академік Володимир Грабовецький наводить привілей Андрія Потоцького про заснування в нашому місті руської (тобто української)

церкви. Цей документ зберігається у фондах

к р а є з н а в ч о г о м у з е ю і д а т о в а н и й 14 в е р е с н я 1658 р. З к н и ж к и Грабовецького цей документ перекочував до декількох інших праць з історії міста і навіть попав у п і д р у ч н и к для ш к о л я р і в «Мій ІваноФранківськ» 2006 року видання. Між т и м відомо, що Станиславів отримав магдебурзьке право (тобто о т р и м а в статус міста) 7 травня 1662 р. Отже виникає

Обведена колом намапі - церква Святого Воскресіння

53

запитання - як міська церква м о ж е бути заснована раніше с а м о г о міста? Звичайно, можна з р о б и т и припущення, що місто Станиславів засноване раніше офіційної дати. З і н ш о г о б о к у , в і д о м и й п о л ь с ь к и й і с т о р и к XIX с т .

Алоїзій

Шарловський у своїй монографії також згадує цей привілей, посилаючись на

А. Петрушевича, автора «Зведеного Галицько-

Р у с ь к о г о л і т о п и с у » , я к и й п о б а ч и в с в і т у 1 8 7 1 р . Але Ш а р л о в с ь к и й н е бачив оригіналу привілею і тому, відстоюючи с в о ю версію про з а с н у в а н н я м і с т а у 1 6 6 2 р., в з а г а л і с у м н і в а є т ь с я у д о с т о в і р н о с т і ц ь о г о документа. П о п р и це все, п р а ц ю ю ч и у м і с ь к о м у архіві, у газеті «Кур'єр Станиславовський» за 1928 р. я з н а й ш о в статтю к р а є з н а в ц я Ч. Хованця, де т о й о п и с у в а в цей с а м и й привілей, але датував й о г о 1669 р о к о м ! До т о г о ж п р и б л и з н о в ц е й с а м и й час в Інтернеті я з н а й ш о в «Каталог історичної вистави міста Станиславова» за 1 9 2 8 р., д е ц е й п р и в і л е й з н а ч и в с я я к «Елекція Р у с ь к о ї ц е р к в и » в і д 14.ІХ.1669 року, але в д у ж к а х було п о с т а в л е н о з н а к п и т а н н я . В с е це починало інтригувати. Отже виник історичний п а р а д о к с - існує щ о н а й м е н ш е т р и версії щодо одного і того ж документа: 1. За В. Г р а б о в е ц ь к и м - п р и в і л е й в і д 14.IX. 1 6 5 8 р.

2. За Ч. Х о в а н ц е м - п р и в і л е й від 1 4 . I X . 1 6 6 9 р.

3. За А. Ш а р л о в с ь к и м - п р и в і л е й від 1658 р. взагалі був підробкою. Д л я в и р і ш е н н я цієї з а г а д к и я в і д п р а в и в с я у к р а є з н а в ч и й м у з е й , щ о б в л а с н и м и о ч и м а глянути на цей т а є м н и ч и й документ. Там на мене чекали перші відкриття. По-перше, привілей таки існував, був написаний польською м о в о ю , а л е д а т а п р о с т а в л е н а л а т и н о ю і в и г л я д а л а в о н а т а к : MDCLIIX. Як пізніше мені пояснили історики, такої цифри не існує, хоча це н а г а д у є 1 6 6 9 р і к - MDCLXIX. Щ о д о 1 6 5 8 р о к у , т о він в и г л я д а в б и т а к - M D C L V I I I . А л е т о б у л и с у ч а с н і і с т о р и к и і їхні п о г л я д и м о г л и н е з б і г а т и с я з п і з н а н н я м и п и с а р я XVII с т о л і т т я . К р і м т о г о , н а п о л я х м а н у с к р и п т у таки була п р и с у т н я дата 1658, але н а н е с е н а вона олівцем і явно пізніше, м о ж л и в о , в наші часи. По-друге, в грамоті с к а з а н о , що надав її Андрій П о т о ц ь к и й , в о є в о д а К и ї в с ь к и й , с т а р о с т а Галицький і т. д. С п р а в а в тому, що в о є в о д о ю К и ї в с ь к и м П о т о ц ь к и й с т а в л и ш е у 1 6 6 8 р о ц і . Т о б т о він н і я к 54

не

м і г в и д а т и ц е й п р и в і л е й у 1 6 5 8 р., к о л и п р о К и ї в с ь к е в о є в о д с т в о

міг л и ш е м р і я т и . Х о в а н е ц ь з ц ь о г о п р и в о д у навіть п и ш е , щ о , с т а в ш и Київським в о є в о д о ю , Потоцький почав переселяти звідти русинів і д л я з а д о в о л е н н я їхніх п о т р е б д а в д о з в і л н а с п о р у д ж е н н я ц е р к в и . Виникає питання - а навіщо було везти л ю д е й аж з-під Києва, я к щ о варто було л и ш е вийти на передмістя Станиславова і русинів там було не м е н ш е ? Але це мало стосується н а ш о г о питання. По-третє,

воістину сенсаційну знахідку зробив

відомий

к р а є з н а в е ц ь М и х а й л о Г о л о в а т и й . У Л ь в і в с ь к о м у архіві він з н а й ш о в н о м е р г а з е т и « К у р ' є р С т а н и с л а в о в с ь к и й » в і д 2 6 . 0 5 . 1 8 9 5 р., д е містилася к о р о т е н ь к а замітка. Д о з в о л ю собі навести її в с ю : «При закладі ф у н д а м е н т і в під ізраелітську с в я т и н ю м и н у л о г о т и ж н я в и к о п а н о к а м і н ь з у к р а ї н с ь к и м н а п и с о м . Той к а м і н ь в і д д а н о д л я п о д а л ь ш о г о обстеження ксендзу Фацієвичу. З напису слідує, що той камінь закладений 4 травня 1670 року під вибудовану на тім місці церкву Воскресіння». Тепер у с е с т а л о н а свої м і с ц я . О т ж е 1 4 в е р е с н я 1669 р о к у К и ї в с ь к и й воєвода Андрій Потоцький надає привілей на с п о р у д ж е н н я руської ц е р к в и . О с і н ь і з и м у з б и р а л и к о ш т и , а 4 т р а в н я 1670 р о к у з а к л а д а ю т ь перший камінь будови. В грамоті йдеться п р о т е , що церкву дозволено б у д у в а т и н е д а л е к о від п о р т и - т а к н а з и в а л а с ь в і р м е н с ь к а х в і р т к а , щ о містилася між сучасною синагогою та вірменським костелом. Церква була д е р е в ' я н о ю і р о з і б р а н а на початку XIX ст.

При будові цієї синагоги був знайдений закладний камінь 55

Але академік Грабовецький у книжці «Сторінки літопису ІваноФранківського Кафедрального Собору св. Воскресіння» пише, що хоч камінь і було з а к л а д е н о , церква з невідомих п р и ч и н п о б у д о в а н а не була. Це т в е р д ж е н н я л е г к о с п р о с т у в а т и . Д л я цього треба л и ш е п о д и в и т и с ь на м а п и Станиславова 1792 та 1805 років, де праворуч від в і р м е н с ь к о г о костелу д о б р е видно н е в е л и к у церкву. Все це збігається з д а н и м и Шарловського, який повідомляє, що існувала дерев'яна церква, збудована п р и Андрієві Потоцькому в середмісті, п о б л и з у костелу вірменського, яка була розібрана на п о ч а т к у XIX ст. Щ о п р а в д а , він н а з и в а є ї ї ц е р к в о ю с в я т о г о М и к о л а я , а не В о с к р е с і н н я . Імовірно, Ш а р л о в с ь к и й сплутав її з і н ш о ю ц е р к в о ю . С п р а в а в тому, що з а д а н и м и єпархіальної візитації (ревізії) від 1740 року на З а б о л о т с ь к о м у передмісті (тобто за м і с ь к и м и стінами) була д е р е в ' я н а церква св. М и к о л а я , але така стара, що підлягала р у й н у в а н н ю . Й м о в і р н о , щ о ї ї р о з і б р а л и в с е р е д и н і XVIII ст. Крім того, на т о м у ж З а б о л о т с ь к о м у передмісті існувала ще ц е р к в а В в е д е н н я , яка була з б у д о в а н а ще в 1601 р. Але ця ц е р к в а була з в и ч а й н и м сільським х р а м о м Заболоття і до міста ніякого відношення не має. Д л я повноти картини слід згадати, що с в я щ е н и к Ш а н к о в с ь к и й у 1851 році п и с а в у газеті «Зоря Галицька» п р о у к р а ї н с ь к у ц е р к в у «Введення» (Пресвятої Б о г о р о д и ц і ) , що стояла на місті є з у ї т с ь к о г о к о с т е л у ( с у ч а с н а г р е к о - к а т о л и ц ь к а к а т е д р а ) і датував її 1674 р. Але це твердження нічим не підкріплюється, і, навпаки, існує свідчення, що на цьому місці раніше стояв дерев'яний з а м о к Андрія Потоцького. Враховуючи все вищесказане, можна остаточно стверджувати, що той привілей, який зберігається у фондах Івано-Франківського к р а є з н а в ч о г о м у з е ю , справжній і датований 14 вересня 1669 р. Також в і р н и м є те, що з г і д н о з ц и м д о к у м е н т о м у 1670 році було закладено українську православну церкву (в 1700 році вона стала г р е к о к а т о л и ц ь к о ю ) , я к а п р о і с н у в а л а д о п о ч а т к у XIX ст. П і з н і ш е , у 1 8 9 5 р о ц і , на цьому місці була збудована синагога, яка збереглася до наших д н і в з а а д р е с о ю вул. С т р а ч е н и х , 7 . Щ о д о назви церкви, то також м а є м о два варіанти. Ш а р л о в с ь к и й помилково називає її церквою св. Миколая. Між т и м Петрушевич, автор «Зведеного літопису», стверджує, що привілей надавався на с п о р у д ж е н н я церкви Воскресіння. Це підтверджує і о. Фацієвич, який досліджував закладний камінь, знайдений при розкопках 1897 р. До р е ч і , п р а ц я Ш а р л о в с ь к о г о в и й ш л а у 1 8 8 7 р о ц і і т о м у він н е м і г з н а т и п р о ц ю з н а х і д к у . Т о м у є всі п і д с т а в и с т в е р д ж у в а т и , щ о ц е р к в а н о с и л а назву ВОСКРЕСІННЯ.

56

ФРАНЦІШЕК КАРПІНСЬКИЙ У 2006 році виповнилася 365-та річниця з дня народження польського поета Францішека Карпінського. З а р а з це ім'я мало к о м у в і д о м е , а л е н а п р и к і н ц і XVIII століття п о л ь с ь к а м о л о д ь в ч и л а н а пам'ять

його

ліричні

вірші

і

називала К а р п і н с ь к о г о не і н а к ш е як «Поет с е р ц я » . Ж и т т я цієї л ю д и н и не л и ш е

цікаве,

але

й

тісно

пов'язане із нашим містом. Несподіванки

почались з

миті н а р о д ж е н н я х л о п ч и к а . П і з н о ввечері 4 ж о в т н я 1 7 4 1 р о к у д о х а т и дрібного

шляхтича

Андрія

Карпінського, який м е ш к а в у селі

Францішек Карпінський

Голоскові, що біля Отинії, п р и б і г с у с і д п а н К о з л о в с ь к и й . Д у ж е с х в и л ь о в а н и й , він п е р е к а з а в , щ о ч е р е з кілька г о д и н «у гості» до К а р п і н с ь к и х завітає г р о з а П о к у т т я - О л е к с а Довбуш з 12-ма молодцями. М о м е н т був дуже н е з р у ч н и й , так як у д р у ж и н и г о с п о д а р я Розалії в ж е п о ч а л и с ь п о л о г и . П е в н о , А н д р і й К а р п і н с ь к и й м а в я к и й с ь грішок п е р е д о п р и ш к а м и , т о м у що зібрав усі к о ш т о в н о с т і та хутко з н и к у лісі, щ о п р а в д а , н а к а з а в ш и п е р е д ц и м н а к р и т и стіл для «гостей». Коли ч е р е з д е я к и й час пунктуальний Д о в б у ш з 12-ма х л о п ц я м и зайшов до хати, то застав там лише новонародженого хлопчика, молоду маму, в якої від с т р а х у відняло мову, та бабку-повитуху. Ця баба з н о в о н а р о д ж е н и м на руках п р и с т у п и л а до ватажка о п р и ш к і в і сказала: «Ось ця д и т и н а н а р о д и л а с ь г о д и н у тому, з в а ж а й на Б о г а і не р о б и ніякої ш к о д и в д о м і , де т е б е п р и й м а ю т ь як д о б р о г о гостя».

57

Тільки тут Д о в б у ш п о б а ч и в накритий

стіл, де було повно

горілки, с и р у та хліба. О п р и ш к и сіли вечеряти, п о в о д и л и с я чемно і навіть д а л и б а б і 3 з о л о т и х ч е р в і н ц і на к р и ж м у для немовляти. Сам Д о в б у ш попросив матір назвати с и н а О л е к с о ю , після чого хлопці розчинились

у

темряві,

не

зробивши нікому шкоди. Незабаром повернувся щас­ л и в и й батько (з к о ш т о в н о с т я м и ) , і в

його

назвали

присутності

хлопчика

польським

ім'ям

Ф р а н ц і ш е к (або Ф р а н т и ш е к , як кому подобається). Пам'ятник ОлексіДовбушу вПеченіжині

леґендарного

Про візит

ватажка

мати

розповіла синові лише через 5

р о к і в , і т о д і він н а р е ш т і з р о з у м і в , ч о м у с у с і д с ь к і д і т и д р а ж н и л и й о г о Олексою. Коли Францішекові виповнилося 8 років, батько повіз його до Станиславова з м е т о ю віддати на навчання до єзуїтського колегіуму. Це був н а й к р а щ и й (тому що єдиний) навчальний заклад на Покутті, з а с н о в а н и й ще в 1718 році. Як не д и в н о , будівля колеґіуму з б е р е г л а с я до наших часів, і тепер тут - м о р ф о л о г і ч н и й к о р п у с медичного університету, що на майдані Ш е п т и ц ь к о г о . Похмурі м у р и та далеко не доброзичливі вирази облич ченців єзуїтів с п р а в и л и на хлопця таке гнітюче в р а ж е н н я , що він, не д о в г о думаючи, сховався позаду воза, на якому тато від'їздив до рідного Голоскова. Д е с ь на середині з в о р о т н о г о шляху батько несподівано для с е б е побачив с и н о ч к а , та після к о р о т к о ї «педагогічної бесіди» все ж таки доставив сина до місця навчання. На т о й час у колегіумі навчалось б л и з ь к о 400-х студентів. їх навчали поезії, р и т о р и к и , філософії й теології, латинської м о в и та багатьох інших п р е м у д р о с т е й . Найдружніші стосунки майбутній поет м а в з х л о п ц е м на п р і з в и щ е С о с н о в с ь к и й . В о н и п о к л я л и с я у вічній д р у ж б і , я к к а ж у т ь «до г р о б у » . З г і д н о з ц і є ю к л я т в о ю , т о й , х т о п о м р е п е р ш и м , м у с и т ь після с м е р т і з ' я в и т и с ь д р у г о в і й р о з п о в і с т и , як 58

живеться на т о м у світі. Цю клятву з а п и с а л и на картці, скріпили п і д п и с а м и та п о т а й к и сховали під вівтарем у церкві. Не п р о й ш л о і півроку, як С о с н о в с ь к и й р а п т о м п о м е р . Й о г о поховали в колеґіаті (де з а р а з Х у д о ж н і й м у з е й ) , біля р о д о в о ї к р и п т и П о т о ц ь к и х . Вікна кімнати, в якій м е ш к а в Карпінський, якраз виходили на заґратовані в і к о н ц я г р о б н и ц і , і т о м у х л о п е ц ь к о ж н у ніч і з ж а х о м ч е к а в н а с в о г о приятеля з «гарячими н о в и н а м и звідти». Цей жах тривав д о в г о , аж поки Ф р а н ц і ш е к не висповідався своїм н а с т а в н и к а м , і л и ш е після ц ь о г о він п е р е с т а в б о я т и с ь . М а л о т о г о , т е п е р К а р п і н с ь к и й с а м н а в м и с н о ходив уночі біля

підвальних вікон

колеґіати,

але

С о с н о в с ь к и й так і не з ' я в и в с я . В т о й час у навчанні б а г а т о часу п р и д і л я л и п и т а н н я м релігії. Студентам розповідали про життя святих та діяння мучеників церкви. Наслухавшись житій святих пустельників, хлопець украв на кухні 2 х л і б и т а , в з я в ш и т о р б у , втік д о д і б р о в и , щ о б н а д а л і т а м м е ш к а т и і їсти л и ш е жолуді, д а л е к о від м и р с ь к о ї с у є т и . Ця д і б р о в а р о з к и н у л а с ь на місці с у ч а с н о г о п а р к у ім. Т. Ш е в ч е н к а , але була на т о й час значно б і л ь ш о ю , ніж з а р а з . Х л о п ц я ш у к а л и т р и д н і , а на ч е т в е р т и й він повернувся с а м , т о м у що так і не з м і г п р и м у с и т и с е б е їсти жолуді. П р о й ш л о н е т а к в ж е й б а г а т о часу, я к К а р п і н с ь к и й п о ч у в л е ґ е н д у про святого Себастяна, якого язичники простромили стрілами за

Будівля єзуїтського колегіуму. Світлина поч.ХХст.

59

відмову зректися християнства. В голові хлопця одразу ж виник план утекти до п р и к о р д о н н о г о міста Хотина (що в сучасній Ч е р н і в е ц ь к і й о б л а с т і ) , я к и й н а т о й ч а с н а л е ж а в т у р к а м . Т а м він м р і я в на центральній площі облаяти п р о р о к а М а г о м е т а і після цього п р и й н я т и м у ч е н и ц ь к у с м е р т ь , гідну с а м о г о с в я т о г о С е б а с т я н а . Але с п о ч а т к у м а й б у т н і й м у ч е н и к в и р і ш и в с п р о б у в а т и , н а с к і л ь к и він з м о ж е т е р п і т и біль. Ш п и л ь к о ю х л о п е ц ь п р о к о л о в с о б і с т е г н о . Стіни колегіуму з д р и г н у л и с я від с т р а ш е н н о г о крику, на я к и й збіглися м а й ж е всі є з у ї т и т а с т у д е н т и . Після ц ь о г о л а в р и м у ч е н и к а ю н а к а вже не приваблювали. У 1 7 5 1 році Карпінський стає свідком п и ш н о г о похорону власника міста Й о с и п а Потоцького. В п е р ш е хлопець побачив таку кількість л ю д е й , які з'їхапися на п о х о р о н . С а м и х л и ш е є п и с к о п і в було 10, каноніків 6 0 , с в я щ е н и к і в 1 7 0 5 , а с к і л ь к и з і б р а л о с я ш л я х т и , то її н е м о ж л и в о б у л о порахувати. Поминальні урочистості тривали 2 тижні, а найзавзятіші гості пили за упокій п о м е р л о г о гетьмана аж 3 місяці.

2 5 к в і т н я 1 7 5 4 р о к у Ф р а н ц і ш е к п о б а ч и в н а м а й д а н і біля р а т у ш і п е р ш у публічну страту л ю д и н и . Цього дня виконували с м е р т н и й вирок о п р и ш к о в і Василеві Баюраку, о д н о м у з тих 12-ти хлопців Д о в б у ш а , які з а в і т а л и д о о с е л і К а р п і н с ь к и х 1 3 р о к і в т о м у . О с т а н н і м б а ж а н н я м Б а ю р а к а б у л о в з я т и с о п і л к у , н а я к і й він « в и г р а в а в с у м н і гірські мелодії». Не з о в с і м р о з у м н и й батько п р о т и с н у в с я із с и н о м крізь натовп аж у перші ряди, тому 13-річний хлопець д о б р е бачив, як кат с о к и р о ю відрубав опришку обидві руки по лікті, відтяв мертве

після

чого

голову.

Вже

тіло

було

четвертоване. Але

життя

про­

д о в ж у в а л о с ь . Учні б у л и ще

дітьми,

люблять

а

діти

бавитися.

В о н и р о з б и в а л и вікна в домах

єврейських

мешканців,

а також

закидали через вікна Страта Баюрака. Мал.М. Ткаченка 60

к о л е г і у м у на в у л и ц ю

гаманець на мотузці. Коли перехожий нахилявся, щоб його підняти, гаманець ш в и д к о втягували назад під д р у ж н и й регіт студентів. Разом з тим між учнями нерідко траплялися ж о р с т о к і бійки, коли в діло йшли п а л к и , к а м і н н я і н а в і т ь п і с о к ( в очі п р о т и в н и к о в і ) . Як не дивно, ці милі розваги не заважали Карпінському д о б р е вчитися. Навіть с а м д и р е к т о р колегіуму пан Н а д і є в с ь к и й не раз хвалив студента за вірші, я к и й той декламував крізь с о н уночі. Саме в Станиславові зустрів Ф р а н ц і ш е к с в о є перше кохання. Ним виявилась М а р ' я н а Бросселівна, донька с а к с о н с ь к о г о капітана, кругла с и р о т а . П і д х о д и л о до з а в е р ш е н н я навчання у к о л е г і у м і , і п е р е д ю н а к о м постала дилема: одружуватись або продовжувати навчання. Суворий п р а г м а т и з м п е р е м і г почуття, але потім у своїх віршах К а р п і н с ь к и й неодноразово оспівував цю дівчину під псевдонімом Юстина. Після з а к і н ч е н н я к о л е г і у м у в 1758 р о ц і ю н а к в с т у п а є д о Л ь в і в с ь к о ї єзуїтської Академії, тієї самої, де с в о г о часу вчився

Богдан

Хмельницький. У 1765 році К а р п і н с ь к и й завдяки с в о є м у талантові і старанності у навчанні з д о б у в а є д и п л о м д о к т о р а філософії та вільних наук. О д н о ч а с н о він з а к о х у є т ь с я у д р у ж и н у м а г н а т а П о н і н с ь к о г о , я к а незабаром стала д р у г о ю Юстиною. У 1 7 7 0 - 1 7 7 1 р о к а х він р а з о м і з с в о ї м з а м о ж н і ш и м т о в а р и ш е м князем П у з и н о ю ж и в е у Відні, де п р о в о д и т ь час, вивчаючи іноземні м о в и т а с л у х а ю ч и л е к ц і ї в і д о м и х п р о ф е с о р і в з п р и р о д н и ч и х наук. Ц я п о д о р о ж урятувала К а р п і н с ь к о г о від жахів г р о м а д я н с ь к о ї війни, яка т о ч и л а с ь у т о й ч а с в Галичині і в і д о м а як Б а р с ь к а к о н ф е д е р а ц і я . П і с л я п о в е р н е н н я н а б а т ь к і в щ и н у й о г о « Ю с т и н а II» п о т а й к и в і д чоловіка купує коханцеві село Вербівці, а д е щ о пізніше Ж а б о к р у к и . Так Ф р а н ц і ш е к с т а в п о м і щ и к о м . С п о ч а т к у з н ь о г о с м і я л и с я в с і сусіди, так як К а р п і н с ь к и й був д у ж е мало о б і з н а н и й у сільському г о с п о д а р с т в і . Навіть слово «мало обізнаний» д у ж е г о л о с н о с к а з а н о , він в з а г а л і н е м а в у я в и п р о г о с п о д а р ю в а н н я . А л е н о в и й з е м л е в л а с н и к читав багато к н и ж о к і не цурався п и т а т и с ь у с е л я н , я к щ о ч о г о с ь не розумів. Незабаром у нього склалися чудові с т о с у н к и з селянами, що спричинило певний економічний прогрес в о к р е м о взятому п р и в а т н о м у володінні. В цей час поет з н а й о м и т ь с я із с т а р о с т о ю Каньовським М и к о л о ю Потоцьким, який за кількістю та змістом складених про нього анекдотів може сміливо конкурувати із сучасним поручником Ржевським.

61

Але галицька провінція не п р и в а б л ю є м о л о д о г о й а м б і ц і й н о г о п о е т а . Він м р і є п р о п і д к о р е н н я с т о л и ц і . П р и б л и з н о в т о й с а м и й ч а с Карпінський починає писати вірші. У 1780 році Ф р а н ц і ш е к з а в е р ш и в поетичну збірку

під назвою

«Забавки в і р ш е м та п р и к л а д и звичаїв», яку п р и с в я т и в впливовому князеві Адаму Казимирові

Чарторийському.

Зацікавлений і

задоволений князь запросив поета до себе на службу як секретаря. М р і я з д і й с н и л а с ь , Ф р а н ц і ш е к п е р е ї ж д ж а є д о В а р ш а в и - с т о л и ц і Речі Посполитої. Матеріальне становище поета різко поліпшилося, що одразу ж відбилось на творчості - один за о д н и м виходять т р и т о м и віршів. Князь Ч а р т о р и й с ь к и й п о з м і н н о м е ш к а в то у В а р ш а в і , то у р о д о в о м у м а є т к у в Пулавах. Н е р і д к о й о г о з а п р о ш у в а л и на у р о ч и с т і банкети до короля Станіслава Авґуста Понятовського. Зі своїм ш е ф о м там нерідко бував і н е п р и м і т н и й секретар. Карпінський був ш о к о в а н и й р о з п у с т о ю , п р о д а ж н і с т ю і к о р у п ц і є ю , які панували п р и к о р о л і в с ь к о м у д в о р і . Не ліпші п о р я д к и були і в д о м і магнатів Чарторийських. Вихований на засадах моралі й елементарної п о р я д н о с т і в є з у ї т с ь к о м у колегіумі, К а р п і н с ь к и й не міг м и р и т и с я з р о з п у с т о ю магнатської верхівки, чим викликав конфлікт і відставку у к н я з я А д а м а . Р о з л ю ч е н и й К а р п і н с ь к и й їде д о д о м у 1 7 8 3 р . т а п и ш е вірш «Повернення до села». Освічений чоловік зіткнувся з п р о б л е м о ю гострої нестачі коштів. Він п о х о д и в з д р і б н о ї ш л я х т и . Батько й о г о не володів в е л и к и м и м а є т к а м и , які д а в а л и б з м о г у п р и с т о й н о і с н у в а т и . Тому, щ о б я к о с ь прогодуватись, Карпінський наймається Гувернером у заможні магнатські родини. П о н е в і р я в ш и с ь у п о ш у к а х р о б о т и п о Галичині, п о е т з н а х о д и т ь м і с ц е Г у в е р н е р а у к н я з і в С а н ґ у ш к і в . У 1 7 8 9 р о ц і він п и ш е с а т и р и ч н у к о м е д і ю «Чинш», в я к і й в и с м і ю є н е д а л е к и х м а г н а т і в . У н а с л і д о к ц ь о г о Карпінський знову шукає роботи. В

1 7 9 0 р о ц і він з в е л и к и м и т р у д н о щ а м и в л а ш т о в у є т ь с я

Гувернером до литовських магнатів Радзивілів. Поет з а й м а є т ь с я вихованням хлопчика Домініка (1786-1813), який з г о д о м стане н а п о л е о н і в с ь к и м г е н е р а л о м і п о м р е від р а н , о т р и м а н и х у битві з н і м ц я м и . Д я д ь к о м цього хлопчика був князь Кароль Радзивіл на п р і з в и с ь к о «Пане К о х а н к у » . Я к щ о М и к о л у П о т о ц ь к о г о м о ж н а в в а ж а т и 62

аналогом поручника Ржевського, то

Кароля

Радзивіла

^>

сміливо

можна порівнювати з бароном Мюнґавзеном. міри,

Б р е х а в він б е з

навіть стверджував,

що

листується з Руссо та В о л ь т е р о м . Коли ж й о м у с к а з а л и , що ті д а в н о померли, Радзивіл не р о з г у б и в с я і відповів, що, мабуть, л и с т и на пошті завалялись. З травня 1791 року відбулося проголошення польської Консти­ туції. С х в и л ь о в а н и й п о е т о д р а з у ж с к л а в о д у н а ч е с т ь цієї з н а м е н н о ї події. Але м а г н а т с ь к а в е р х і в к а сприйняла конституцію не зовсім гаряче - навіть н а в п а к и .

Пам'ятний знак у Голоскові

Погляди матері маленького князя Д о м і н і к а - Софії на виховання с и н а д у ж е р о з б і г а л и с ь з поглядами на це К а р п і н с ь к о г о . У липні 1792 року через конфлікт із С о ф і є ю п о е т а з в і л ь н я ю т ь від о б о в ' я з к і в г у в е р н е р а і п р о с я т ь з а л и ш и т и п а л а ц у Вільні. Ц я с к а н д а л ь н а історія н а з а в ж д и з а к р и л а п е р е д н и м д в е р і д о м і в о к великої шляхти, і поет з м у ш е н и й вести життя с к р о м н о г о о р е н д а р я . Він д о м і г с я 5 0 - р і ч н о ї о р е н д и с е л а К р а с н и к а , щ о в Б і л о в е з ь к і й П у щ і , т а зайнявся г о с п о д а р ю в а н н я м . Справи пішли так д о б р е , що за 20 років К а р п і н с ь к и й н а с к л а д а в 130 0 0 0 з л о т и х . Х о ч а п о е т у ж е й н е вів т а к о г о б у р х л и в о г о г р о м а д с ь к о г о ж и т т я , все ж т а к и у 1 8 0 0 р о ц і він с т а є а к т и в н и м ч л е н о м Т о в а р и с т в а п р и я т е л і в науки. В 1818 р о ц і Ф р а н ц і ш е к к у п у є с е л о Х о р о в ч и щ и н біля В о в к о в и с ь к а , д е п и ш е с п о г а д и , які п р о с л а в л я т ь й о г о ім'я н е м е н ш е , ніж вірші. К а р п і н с ь к и й ніколи не був о д р у ж е н и й , не мав власних д і т е й , але п о р у ч з н и м ж и л и ч и с л е н н і р о д и ч і , які с к р а ш у в а л и с у м н у с т а р і с т ь . Рано та ввечері поет ішов з гітарою до костьолу, де с л а б к и м г о л о с о м співав власні релігійні в і р ш і . Під к і н е ц ь ж и т т я він у п а в в а п а т і ю , не хотів н і к о г о б а ч и т и т а т и х о п о м е р І б в е р е с н я 1825 р о к у н а 8 4 - м у р о ц і ж и т т я . М а є т о к він з а п о в і в о н у к о в і с в о є ї с е с т р и Ф р а н ц і ш е к о в і К о з е р о в с ь к о м у .

63

Похований Ф. К а р п і н с ь к и й н а цвинтарі в Личковичах, що в Білорусі. На м о г и л і була з р о б л е н а епітафія з в і р ш а « П о в е р н е н н я до села» - «Ось м і й дім убогий». У н а ш о м у місті про поета не забули. Й о г о ім'я за Австрії та Польщі н о с и л а сучасна вулиця Галицька (точніше її п о ч а т о к ) . У 1988 році на стіні м о р ф о л о г і ч н о г о корпусу медінституту відкрили меморіальну таблицю, де перелічені відомі випускники колишнього колегіуму, який пізніше перетворили на німецьку гімназію. С е р е д таких відомих імен, як Вагилевич, М о г и л ь н и ц ь к и й , Терлецький, є прізвище і Францішека Карпінського. В 2 0 0 1 році на б а т ь к і в щ и н і п о е т а , в селі Голоскові, в і д з н а ч и л и 360-ту р і ч н и ц ю з й о г о н а р о д ж е н н я . Була п р и с у т н я численна делегація з Польщі. На т о м у місті, де колись стояв б у д и н о к батьків Ф р а н ц і ш е к а , в с т а н о в л е н о п а м ' я т н и й з н а к з н а п и с о м «На в ш а н у в а н н я пам'яті

великого

поета епохи

просвітництва

ФРАНЦІШЕКА

КАРПІНСЬКОГО (4.10.1741 - 16.9.1825). Колишні і нинішні мешканці П о к у т т я та с п і в в і т ч и з н и к и з П о л ь щ і » .

64

СТАНІСЛАВ ПОТОЦЬКИЙ 7 травня

мешканці

Івано-

Франківська святкують день міста. Цього

року

нашому

містові

в и п о в н и л о с я 3 5 6 років. Але тільки 46 років місто називається ІваноФранківськом.

З

часу

свого

заснування місто носило назву Станиславів

(Станіславів,

або

Станіславув). На честь к о г о було назване місто? П р о ц е з а р а з м а л о х т о з н а є , навіть в і с т о р и ч н і й літературі сказано лише, що засновник міста польський Потоцький,

маґнат заклавши

Андрій місто-

фортецю, назвав його на честь

Станіслав Потоцький

с в о г о с и н а - Станіслава. Але к и м був т о й шляхтич, як с к л а л о с я ж и т т я того, чиє ім'я носило наше місто 300 років? Д л я більшості м е ш к а н ц і в ц е л и ш а є т ь с я н е в і д о м и м . Щ о б п р о я с н и т и ц ю «білу п л я м у » в н а ш і й історії і п о в е р н у т и с у с п і л ь с т в у з а б у т е і м ' я , с п р о б у й м о п і д н я т и з г л и б и н и віків б і о г р а ф і ю С т а н і с л а в а П о т о ц ь к о г о . Приблизно в 1660 році в родині польського маґната Андрія Потоцького і його дружини Анни з Рисінських народився первісток, якого назвали на честь діда - великого гетьмана к о р о н н о г о Станіслава Ревери П о т о ц ь к о г о . Слід відзначити, що це був ф а к т и ч н о міністр о б о р о н и і г о л о в н о к о м а н д у ю ч и й в і й с ь к а м и , т о б т о д р у г а о с о б а після короля. Батько Станіслава - Андрій на той час обіймав посаду с т а р о с т и Галицького, т о б т о й о м у п і д п о р я д к о в у в а в с я ґ а р н і з о н Галицької ф о р т е ц і , він з б и р а в п о д а т к и і з д і й с н ю в а в к о р о л і в с ь к у владу на П р и к а р п а т т і ( т а к и й с о б і а н а л о г г о л о в и р а й д е р ж а д м і н і с т р а ц і ї ) . Н а т о й час Г а л и ц ь к и й з а м о к

65

утратив честь називатися н е п р и с т у п н и м . Його декілька разів з а х о п л ю в а л и в о р о г и , й у к р і п л е н н я ф о р т е ц і д у ж е п о т е р п і л и від ц ь о г о . Тому с т а р о с т а А н д р і й П о т о ц ь к и й у х в а л ю є р і ш е н н я п о б у д у в а т и н о в у фортецю, яка за своїми інженерними в л а с т и в о с т я м и відповідала б с у ч а с н и м в и м о г а м фортифікації. К р і м т о г о , це була б й о г о власна ф о р т е ц я , н а відміну від д е р ж а в н о г о Г а л и ц ь к о г о з а м к у . На початку 1660-х років починається зведення нового містафортеці у межиріччі двох Бистриць. У 1672 році, проїжджаючи П р и к а р п а т т я м , н і м е ц ь к и й д и п л о м а т Ульріх ф о н В е р д у м т а к о п и с а в н о в е м і с т о в с в о є м у « Щ о д е н н и к у » : «Це м і с т о в с ь о г о д е с я т ь р о к і в т о м у н а г о л о м у ґрунті н а н о в о з б у д у в а в к и ї в с ь к и й в о є в о д а А н д р і й П о т о ц ь к и й і

назвав

ім'ям

свого

єдиного

сина

Станіслава,

зараз

дванадцятирічного юнака». Станіслав був с т а р ш и м с и н о м графа Андрія (у 1673 році в нього з ' я в и в с я брат Й о с и п ) . Батько не жалів коштів на освіту первістка. У 1669 році в Станіславі при місцевій колеґіаті відкрито «Академію», яка вважалась філією Яґеллонського університету в Кракові. М о л о д и й граф стає о д н и м з п е р ш и х учнів цього навчального закладу. Студентів вчили географії, історії, філософії, р и т о р и к и , теології.

Чудесне спасіння.молодогоПотоцького.Гравюра 1б79р66

По закінченні а к а д е м і ї в 1 6 7 7 році Станіслав отримує посаду К о л о м и й с ь к о г о старости. Того ж року батько відправляє сина в наукову подорож Є в р о п о ю . Через У г о р щ и н у м о л о д и й шляхтич їде в Італію,

відвідує Р и м , де на

кількасотлітньому отримує

І н о к е н т і я XI. польському святого

ювілеї

авдієнцію Папа

у

міста папи

подарував

посланцеві

мощі

Вінцента та дав своє

благословення.

Саркофаг св. Вінцента

П і с л я Італії п о с о л ь с т в о п о д а л о с я д о Ф р а н ц і і , а п о т і м д о Ф л а н д р і ї ( т е р и т о р і я с у ч а с н о ї Б е л ь г і ї ) . Тут з і С т а н і с л а в о м т р а п и в с я ц і к а в и й в и п а д о к . П о л я к и п л и л и н а к о р а б л і , і 2 7 л и п н я 1 6 7 8 р о к у біля Б р ю с с е л ю з н е о б е р е ж н о с т і хтось запалив порох, стався вибух. Корабель розлетівся на ш м а т к и , вся к о м а н д а і п а с а ж и р и з а г и н у л и , л и ш е Станіслава р а з о м з м о щ а м и святого Вінцента вибуховою хвилею викинуло на кам'яний острів, звідки його н е у ш к о д ж е н и м підібрали фламандські рибалки. Батько, отримавши звістку про цей трагічний випадок, негайно вислав до Фландрії гроші і слуг для свого сина. М о л о д и й шляхтич тим часом був б а ж а н и м г о с т е м у а р и с т о к р а т и ч н и х салонах Б р ю с с е л я - всі д и в у в а л и с я з ч у д е с н о г о с п а с і н н я ю н а к а . Але він не тільки п и в і гуляв на вечірках, але й ц і к а в и в с я к у л ь т у р н и м ж и т т я м Західної Є в р о п и . Наприклад, Станіслав привіз із подорожі декілька картин фламандських майстрів. Ці полотна прикрашали покої палацу Потоцьких до 1801 року, коли місто п е р е й ш л о у власність держави. О д н а з цих к а р т и н з б е р е г л а с я до н а ш о г о часу й е к с п о н у є т ь с я у Х у д о ж н ь о м у м у з е ї - ц е «Віз з с і н о м » н е в і д о м о г о ф л а м а н д с ь к о г о художника. До речі, це найстаріша картина на світську тематику в н а ш о м у місті. За радянських часів цю к а р т и н у планували відправити на е к с п е р т и з у в Ермітаж для встановлення авторства, але цього не відбулося. Сподіватимемося, що експертизу проведуть сучасні м и с т е ц т в о з н а в ц і і тоді з ' я с у є т ь с я , що в н а ш о м у місті з б е р і г а є т ь с я р о б о т а Я к о б а Р е й с д а л а а б о Яна в а н д е р Г е й д е н а . Х т о з н а .

67

Але п о в е р н е м о с я до графа Станіслава. По поверненні д о д о м у в 1 6 7 9 р о ц і він п о д а р у в а в м о щ і с в я т о г о колеґіаті, д е в о н и б у л и з а к л а д е н і з в е л и к о ю у р о ч и с т і с т ю . Тоді ж с в я т и й В і н ц е н т б у в п р о г о л о ш е н и й п а т р о н о м міста. Того с а м о г о року Станіслав о т р и м у є від к о р о л я п о с а д у Галицького с т а р о с т и і в і й с ь к о в и й чин к о р о л і в с ь к о г о р о т м і с т р а . Після т о г о м о л о д и й г р а ф двічі б у в п о с л о м н а в і л ь н и х ш л я х е т с ь к и х с е й м а х , п е р е б у в а в п р и д в о р і к о р о л я Я н а III С о б е с ь к о г о . Станіслав

Потоцький

подавав великі

надії.

Згодом

він

замінив би батька на посаді воєводи Київського, став би г е т ь м а н о м , з ч а с о м м о ж л и в о обійняв би н а й в и щ у п о с а д у в Речі Посполитій - каштеляна Краківського (всього цього згодом д о с я г н у в й о г о м о л о д ш и й б р а т Й о с и п ) . Але д о л я р о з п о р я д и л а с ь інакше. У 1683 році величезна турецька армія в 3 0 0 тисяч вояків під керівництвом великого візира Оттоманської Порти Кара-Мустафи вдерлася в Австрію і взяла в облогу Відень. Священна Римська імперія опинилася на порозі катастрофи. До польського короля імператор Леопольд І відправив делегацію н а чолі з а п о с т о л ь с ь к и м н у н ц і є м т а ц і с а р с ь к и м п о с л о м . В о н и п а д а л и до ніг С о б е с ь к о г о і благали рятувати Відень і ціле ц і с а р с т в о . Н е всі в о т о ч е н н і к о р о л я б у л и з г і д н і з ц и м . Б а г а т о б у л о п р о т и походу на к о р и с т ь німців. «Ради чого ми б у д е м о рятувати к о г о с ь , п р о л и в а т и к р о в н а ш и х с о л д а т і в ? » - п и т а л и в о н и . А л е Я н III н а ц е с к а з а в : «Коли т у р к и захоплять Відень і р о з і б ' ю т ь цісарців, далі вони п і д у т ь н а П о л ь щ у , і т о д і в ж е н і ч о г о н е з м о ж е з у п и н и т и їх». Було ухвалене р і ш е н н я р у ш а т и в похід на д о п о м о г у о б л о ж е н о м у Відневі. Частина польської армії збиралась на Прикарпатті. Керував цими прикордонними частинами гетьман польний коронний Миколай Гієронім Синявський (заступник великого гетьмана к о р о н н о г о ) . Переважно тут була кавалерія, яка складалась зі з н а м е н и т и х польських гусарів. Це була еліта польської армії, головна її ударна сила. Гусари були озброєні д о в г и м и с п и с а м и з п р а п о р ц я м и і м а л и л а т и з п р и к р і п л е н и м и до пліч в е л и ч е з н и м и « к р и л а м и » , які п р и наступі від вітру п о ч и н а л и г у д і т и і т и м с а м и м психологічно залякували противника. Саме гусарською хоругвою керував ротмістр Станіслав Потоцький.

68

Шлях до Відня був д а л е к и й , близько 6 0 0 кілометрів, але кавалерія п р о й ш л а цю відстань за р е к о р д н и й час - трохи м е н ш е двох тижнів. 2 в е р е с н я загін п р и б у в під Відень, навіть р а н і ш е від г о л о в н и х с и л польської армії під п р о в о д о м великого гетьмана к о р о н н о г о Станіслава Яблоновського. І ось 12 вересня 1683 року почалась з н а м е н и т а битва під Віднем. Хоругва Станіслава П о т о ц ь к о г о була р о з т а ш о в а н а на правому

крилі

польської

армії,

яке

очолював

гетьман

Яблоновський. Саме тут почалась атака з а к о в а н и х у залізо гусарів. Турецький очевидець описував у своїх спогадах, що це немовби рухалась сталева стіна, виставивши наперед себе частокіл списів з біло-червоними прапорцями.

Відважні вершники глибоко

вдерлись у лави турків і навіть н а б л и з и л и с я до стану в е л и к о г о візира. Але к і н н о т а д у ж е відірвалась від піхоти, т у р к и с к о р и с т а л и с я цим і відбили наступ. У цій атаці на с а м о м у початку битви з а г и н у в м о л о д и й королівський ротмістр староста Галицький і К о л о м и й с ь к и й Станіслав Потоцький. За о д н и м и в і д о м о с т я м и й о м у відірвало голову т у р е ц ь к и м я д р о м , з а і н ш и м и він о т р и м а в с м е р т е л ь н и й ш а б е л ь н и й у д а р п о голові.

Атака крилатих гусарів 69

К р і м П о т о ц ь к о г о , з цієї а т а к и не п о в е р н у л а с я м а й ж е ч в е р т ь вершників, але втрати були н е д а р е м н и м и . С т у р б о в а н и й візир п е р е к и н у в н а с в о є ліве к р и л о м а й ж е т р и чверті с в о є ї армії, о г о л и в п р а в и й фланг, ч и м с к о р и с т а л и с ь ц і с а р с ь к і в і й с ь к а , які в ч а с н о в д а р и л и і з н и щ и л и правий фланг турків. Близько 18.00 битва закінчилась п о в н о ю п е р е м о г о ю польськонімецьких військ. Турецька армія була р о з г р о м л е н а і відступила. Облога з Відня знята, імперію було врятовано. Тіло Станіслава було з а б а л ь з а м о в а н е для в і д п р а в к и д о д о м у , а с е р ц е і нутрощі урочисто поховані в костьолі отців Ф р а н ц и с к а н ц і в у Відні. Слід відзначити, що в цьому костьолі містилася р о д и н н а у с и п а л ь н и ц я Габсбурґів - імператорів С в я щ е н н о ї Р и м с ь к о ї імперії. П о п о в е р н е н н і тіла д о р і д н о г о м і с т а в і д б у в с я п и ш н и й п о х о р о н у Станиславівській колеґіаті. У р о ч и с т у п р о м о в у читав к о л и ш н і й вчитель П о т о ц ь к о г о - р е к т о р академії, п р о ф е с о р р и т о р и к и , д о к т о р філософії Альберт К а з и м и р Л е с ь о в с ь к и й . На т о й час колеґіата ще будувалася, а при завершенні будівництва у 1702 році отримала назву колегіального костьолу Непорочного Зачаття Діви Марії, Андрія і Станіслава. В підвалах колеґіати утворилася родинна усипальниця магнатів Потоцьких. Б а т ь к о п о м с т и в с я з а в т р а т у с и н а - він з а в д а в т у р к а м н и щ і в н о г о удару на «східному фронті», звільнив Ягельницю, Гусятин, Чортків та відкинув ворогів аж до Кам'янця-Подільського.

1 2 в е р е с н я 1 8 8 3 р о к у д о 2 0 0 - р і ч ч я о б л о г и Відня т у р к а м и і з а г и б е л і С т а н і с л а в а П о т о ц ь к о г о п о о б о х б о к а х вхідних д в е р е й д о к о л е ґ і а т и б у л и встановлені дві пам'ятні таблиці - у к р а ї н с ь к о ю і п о л ь с ь к о ю м о в а м и . У 1 9 3 3 р о ц і п о л ь с ь к а д о ш к а була в і д н о в л е н а і п е р е н е с е н а н а п р а в у стіну, а у к р а ї н с ь к у з н и щ и л и ш о в і н і с т и ч н о н а л а ш т о в а н і п о л я к и . Д о речі, п о л ь с ь к у д о ш к у і с ь о г о д н і м о ж н а п о б а ч и т и н а стіні Х у д о ж н ь о г о м у з е ю .

9 листопада 1962 року у к а з о м Президії Верховної Ради УРСР місто Станіслав перейменували на Івано-Франківськ, «беручи до уваги побажання трудових колективів міста». В 1 9 6 5 році п р и м і щ е н н я к о с т ь о л у п е р е д а ю т ь г е о л о г і ч н о м у м у з е є в і і н с т и т у т у н а ф т и і г а з у . Під ч а с р е м о н т у с а р к о ф а г и п о м е р л и х б у л и р о з б и т і , а к і с т к и п е р е д а н і в м е д и ч н и й і н с т и т у т як н а в ч а л ь н и й м а т е р і а л . Ч е р е п г о л о в и Станіслава П о т о ц ь к о г о із с л і д о м від у д а р у т у р е ц ь к о ї шаблі бачив доцент медінституту Микола Збірак у професора Ш е р е м е т и . С а м е на цьому черепі вчили студентів анатомії.

70

Іншу ч а с т и н у к і с т о к з р о д и н н о ї к р и п т и т а є м н о п о х о в а л и на м і с ь к о м у к л а д о в и щ і , в тій ч а с т и н і , д е х о р о н я т ь в о л о ц ю г . О с ь т а к а д о л я с п і т к а л а з а с н о в н и к і в н а ш о г о міста після с м е р т і . У 20-30-ті роки XXстоліття, підчас панування Польщі, Потоцьких вважали

національними

героями.

В

радянські

часи

вони

п е р е т в о р ю ю т ь с я н а ф е о д а л і в , г н о б и т е л і в , к а т і в , м а р н о т р а т н и к і в , які тільки т и м і з а й м а л и с ь , що п р и д у ш у в а л и національно-визвольні рухи й ж о р с т о к о е к с п л у а т у в а л и с е л я н - к р і п а к і в . Н а ж а л ь , цієї ж т о ч к и з о р у дотримуються і деякі сучасні українські історики. Але в р е ш т і - р е ш т н е м о ж л и в о вивчати історію І в а н о - Ф р а н к і в с ь к а о к р е м о від історії р о д и н и Потоцьких. Це вже історія. А хто не з н а є своєї історії, т о й не вартий м а й б у т н ь о г о .

Колегіальний костел св.Андрія іСтанісчава. Світлина 30-хроків

71

АНДРІЙ Галичину н е д а р е м н о н а з и в а ю т ь країною замків. П р о т я г о м XV—XVIII ст. на

її

теренах

існувало

безліч

фортець, замків і замочків шляхти. Магнатські родини Замойських, Жолкевських, Тарнавськихуже давно зійшли з історичної с ц е н и , але пам'ять

про

них

зберігають

засновані ними міста - Замостя, Ж о в к в а , Тернопіль. Династія залишила

Потоцьких

свій

топографічній

також

відбиток мапі

на

України.

Д о с т а т н ь о з г а д а т и З о л о т и й Потік,

Андрій Потоцький

К р и с т и н о п і л ь , д е н д р о п а р к «Софіївка». Т р и с т а р о к і в т о м у м о ж н а б у л о

п р о ї х а т и від Л ь в о в а д о Д н і п р а , н е п о к и д а ю ч и м е ж п р и в а т н и х в о л о д і н ь цієї м а г н а т с ь к о ї р о д и н и . М і с т о С т а н и с л а в і в м а й ж е п і в т о р а століття б у л о р о д о в и м г н і з д о м Потоцьких. Декілька поколінь власників п о ч е р г о в о змінювали один о д н о г о , і к о ж е н н о в и й в о л о д а р т а к чи і н а к ш е з а л и ш а в с в і й в і д б и т о к в історії м і с т а . Але з р і з н и х п р и ч и н т е м а історії р о д и н и П о т о ц ь к и х була, м'яко кажучи, «непопулярною». Історію Станиславова вивчали о к р е м о від історії й о г о власників. М і ж т и м ж и т т я цих л ю д е й було д о с и т ь я с к р а в е , н а с и ч е н е ц і к а в и м и п о д і я м и , які п о в ' я з а н і не тільки з м і с т о м , але й із загальноєвропейською історією. Щ о б усунути цю історичну несправедливість та багаторічне замовчування, ми починаємо друкувати життєписи володарів міста Станиславова.

Відкриває серію історична біографія Андрія

Потоцького, яка, напевно, вперше друкується українською мовою. Отже...

72

Приблизно у 1628 році в родині кам'янецького каштеляна (коменданта замку) Станіслава Потоцького народився первісток, якого на честь діда назвали Андрієм. Мати хлопчика - Софія, п о х о д и л а із м о г у т н ь о ї р о д и н и магнатів К а л и н о в с ь к и х , які с т в о р и л и с о б і н а п і в н е з а л е ж н е к н я з і в с т в о на З а х і д н о м у Поділлі з ц е н т р о м у Гусятині. Про дитинство та юність Андрія нам мало відомо. Але то були неспокійні часи. Кінець тридцятих років ознаменувався потужними к о з а ц ь к и м и п о в с т а н н я м и , а в 1648 році спалахнула Велика Визвольна війна під п р о в о д о м Богдана Хмельницького. М а й ж е вся польська м о л о д ь взялася за шаблі, і т о м у вчитись у з а к о р д о н н и х університетах часу вже не було. А л е н а тлі ц и х г р і з н и х п о д і й б а т ь к о А н д р і я р о б и в с т р і м к у с л у ж б о в у к а р ' є р у : в 1 6 3 1 р . він у ж е в о є в о д а Б р а ц л а в с ь к и й ( т о б т о г у б е р н а т о р краю, куди входили сучасні Вінницька, Кіровоградська та частина Ч е р к а с ь к о ї о б л а с т е й ) , в 1 6 3 6 р. він в о є в о д а П о д і л ь с ь к и й , з 1 6 5 2 р. отримує булаву польного

гетьмана

коронного

(заступника

головнокомандувача збройних сил Польщі), великий гетьман у 1 6 5 4 р., в о є в о д а К и ї в с ь к и й у 1 6 5 5 - м у т а К р а к і в с ь к и й у 1 6 5 8 р . За придушення козацьких повстань 1637-38 років Станіслав Потоцький отримує величезні земельні володіння, між якими є Печеніжинський ключ посілостей у 1637 році. Ц е н т р о м великих латифундій стає місто Підгайці, що на Тернопільщині. Крім Андрія, старий Потоцький мав ще двох синів - Прокопа та Ф е л і к с а К а з и м и р а ( 1 6 3 0 - 1 7 0 2 ) . З них Прокіп трагічно з а г и н у в ще д и т и н о ю (на голову й о м у впала величезна бурулька), п р о т е Ф е л і к с К а з и м и р став у л ю б л е н ц е м батька. Слід з а у в а ж и т и , щ о б р а т и ж и л и між с о б о ю , як котик з п е с и к о м . М о л о д и й Андрій у п е р ш е понюхав пороху в битві під П и л я в ц я м и у в е р е с н і 1 6 4 8 р о к у . Тоді в і й с ь к о Х м е л ь н и ц ь к о г о в щ е н т р о з г р о м и л о польське посполите рушення (тобто ополчення), а с а м Потоцький о т р и м а в важке в о г н е п а л ь н е п о р а н е н н я в ногу. Наступного р о к у відбулись невдалі для королівської армії битви під З б а р а ж е м та З б о р о в о м , в яких брав участь і м о л о д и й , але перспективний шляхтич. Після н е т р и в а л о г о п е р е м и р ' я з н о в у спалахнула війна, я к а т о ч и л а с ь з п е р е м і н н и м у с п і х о м . П о т о ц ь к и й у чині р о т м і с т р а б е р е у ч а с т ь у б и т в а х під Берестечком ( 1 6 5 1 ) т а Ж в а н ц е м (1653).

73

У 1655 році А н д р і й с т а є с т а р о с т о ю Л е ж а й с ь к и м , що в Польщі. Це було в ж е й о г о д р у г е с т а р о с т в о , п е р ш е Галицьке він о т р и м а в від б а т ь к а у 1646 р о ц і . Але м і ж в і й н а м и т а г о с п о д а р с ь к о ю діяльністю П о т о ц ь к и й н е з а б у в а є й п р о власне о с о б и с т е ж и т т я . Н а п р и к і н ц і 50-х років він о д р у ж у є т ь с я з к р у с в і ц ь к о ю к а ш т е л я н к о ю А н н о ю Р и с і н с ь к о ю . Імовірно, ц е був ї ї д р у г и й ш л ю б , так я к в і д о м о , щ о в о н а п о х о д и л а з м а г н а т с ь к о ї р о д и н и Ф і р л е ї в . К о л и о б с т а н о в к а н а ф р о н т а х б і л ь ш - м е н ш стабілізувалася, А н д р і й розпочинає бурхливу діяльність на посаді Галицького старости. С т а р о с т и н с ь к и й з а м о к , с п а л е н и й к о з а к а м и у 1649 році, потребував негайної реставрації. На відбудову фортеці П о т о ц ь к и й у 1658 році запросив французького інженера Ф р а н с у а Корассіні, який керував р о б о т а м и 2 0 0 - т и майстрів. О д н о ч а с н о були збудовані л и в а р н а піч і к у з н я , що дало з м о г у робити кулі, ядра та г а р м а т и . Вся ця п е р е б у д о в а о б і й ш л а с я с т а р о с т і в 28 5 0 0 з л о т и х . Між т и м т р и в а є польсько-українська війна, яка п е р е р о с т а є в польсько-російську. В жовтні 1660 року Андрій Потоцький відзначився у битві п і д Ч у д н о в о м , д е к о р о н н е в і й с ь к о , к е р о в а н е й о г о б а т ь к о м , з а в д а л о п о р а з к и р о с і й с ь к і й армії Ш е р е м е т ь е в а . С т а р а н н і с т ь та б о й о в у відвагу П о т о ц ь к о г о п о м і т и л и , і т о г о ж 1 6 6 0 року король Ян К а з и м и р надає Андрієві чин х о р у н ж о г о великого к о р о н н о г о . Це був почесний титул п р а п о р о н о с ц я , в о б о в ' я з к и я к о г о в х о д и л о т р и м а т и г о л о в н и й п р а п о р к о р о л і в с т в а н а всіх у р о ч и с т и х д е р ж а в н и х подіях. Д о радості с в і ж о с п е ч е н о г о х о р у н ж о г о д о д а л о с ь щ е й н а р о д ж е н н я п е р в і с т к а , я к о г о н а з в а л и на ч е с т ь д і д а - С т а н і с л а в о м . О д н о ч а с н о з в і д б у д о в о ю Галицького з а м к у П о т о ц ь к и й р о з п о ч и н а є в е л и ч е з н и й п р о е к т - у м е ж и р і ч ч і д в о х Б и с т р и ц ь , біля н е в е л и к о г о у к р а ї н с ь к о г о с е л а З а б о л о т т я , він б у д у є власне м і с т о - ф о р т е ц ю . З а з р а з о к б у л о в з я т о З а м о с т я , яке н а т о й час в в а ж а л о с я і д е а л ь н и м м а г н а т с ь к и м містом. Керує роботами вже відомий нам Франсуа Корассіні. С п о ч а т к у ф о р т е ц я м а л а в и г л я д ш е с т и к у т н и к а , п о кутах я к о г о б у л о ш і с т ь б а с т і о н і в . П е р е д с т і н а м и б у в г л и б о к и й рів, з а п о в н е н и й в о д о ю з Бистриці. Також був з б у д о в а н и й і д е р е в ' я н и й з а м о к для власника міста.

7 т р а в н я 1662 р о к у А н д р і й П о т о ц ь к и й в и д а є п р и в і л е й п р о н а д а н н я м а г д е б у р з ь к о г о права фортеці і п о с е л е н н ю , яке він назвав С т а н и с л а в о в о м на честь с в о г о сина-первістка. Цей день вважається офіційною д а т о ю заснування міста.

74

Щоб

заохотити людей

се­

л и т и с ь у н о в о м у місті, в л а с н и к н а 20 років

звільняє

мешканців

від

податків, а 17 в е р е с н я т о г о ж р о к у видає

окремий

привілей

для

єврейської громади. У

1663

році

король

Ян

Казимир юридично підтверджує магдебурзьке правота затверджує м і с ь к и й г е р б . Тоді ж до м і с т а запрошують вірмен, яким надають о к р е м і привілеї. Не були забуті й українці. У 1669 році власник дозволив українській

громаді

побудувати церкву і заснувати при ній б р а т с т в о . В

Перший герб Станиславом

1664 році Андрій Потоцький будучи,

ще й с т а р о с т о ю

Коломийським, починає перебудову дерев'яного старостинського з а м к у н а к а м ' я н и й . В з а г а л і у м е н е с к л а л о с я в р а ж е н н я , щ о в т о й час у с е Покуття нагадувало величезний будівельний майданчик.

27 лютого 1667 року помирає великий гетьман коронний Станіслав П о т о ц ь к и й , я к о м у с у ч а с н и к и д а л и п р і з в и с ь к о «Ревера», з а з в и ч к у п о с т і й н о п о в т о р ю в а т и л а т и н с ь к е с л о в о Яе\л/ега, т о б т о «воістину». За з а п о в і т о м головне місто у володіннях п о к і й н о г о Підгайці переходить до м о л о д ш о г о брата Фелікса Казимира. Андрієві дісталися в спадок староства Мостицьке і Мединське, а т а к о ж м а є т н о с т і н а П р и к а р п а т т і . Н а с т у п н о г о р о к у він о б і й м а є п о с а д у в о є в о д и К и ї в с ь к о г о . Ч е р е з те, що Київ на т о й час п е р е б у в а в у руках росіян, центр воєводства був р о з т а ш о в а н и й у Ж и т о м и р і . Тим ч а с о м у 1668 році польський король Ян К а з и м и р зрікається престолу і з а л и ш а є країну. Частина вищої шляхти, с е р е д якої і Андрій Потоцький, пропонує обрати королем французького принца К о н д е . Але д р і б н а та с е р е д н я шляхта рішуче в и с т у п и л а п р о т и . На чолі н е в д о в о л е н и х с т о я в в о є в о д а С е р а д з ь к и й Ф е л і к с К а з и м и р Потоцький. Незважаючи на це, Андрій п р и л ю д н о поклявся, що п р и н ц Конде сяде на трон незалежно від т о г о , подобається це й о г о братові ч и ні. О с ь т а к політика м о ж е р о з б и в а т и р о д и н и , навіть магнатські.

75

Між

тим

хитрий

Фелікс

К а з и м и р на с е й м і у В а р ш а в і в червні 1 6 6 9 р . з м і г п р о в е с т и с п р а в у так, щоб замість французького принца було

обрано

вецького.

Михайла

Новий

Вишне-

король

був

далеким родичем знаменитого козацького

гетьмана

Дмитра

(Байди) Вишневецького та с и н о м відомого полководця Яреми, що відзначився

під

час

війни

з

Х м е л ь н и ц ь к и м . Тут д о р е ч н о з г а д а т и прислів'я, що на дітях великих л ю д е й природа

відпочиває.

Михайло

В и ш н е в е ц ь к и й у в і й д е в і с т о р і ю як слабкий і нікчемний король, підчас Фелікс Казимир - брат Андрія

правління я к о г о країну чекали важкі випробування.

П р о т и н о в о г о к о р о л я о д р а з у ж в и н и к л а о п о з и ц і я , н а чолі я к о ї с т о я в к о р о н н и й г е т ь м а н Я н С о б е с ь к и й . Ц я п р о ф р а н ц у з ь к а партія м а л а н а меті п о с а д и т и н а к о р о л і в с ь к и й т р о н п р и н ц а д е Л о н ґ в і л я , так я к К о н д е , р о з ч а р о в а н и й п о п е р е д н ь о ю н е в д а ч е ю , в і д м о в и в с я від прав на престол. Звичайно, Андрій Потоцький одним з перших примкнув до новоствореної конфедерації. Того ж року стараннями Київського воєводи у Станиславові п а р а ф і я л ь н у ц е р к в у р е о р г а н і з у ю т ь у к о л е ґ і а т у т а в і д к р и в а ю т ь п р и ній «Академію». Вона вважалася філією Краківського Яґеллонського у н і в е р с и т е т у та м а л а в «штаті» 3-х п р е л а т і в та 3-х к а н о н і к і в , які навчали дітей граматики, синтаксису, поетики й риторики. У власність новоствореній академії Потоцький передає село Парище, що під Надвірною. Слід з г а д а т и , що на той час це був є д и н и й середній навчальний заклад на всьому Покутті. Д и в н о , але всі втрати м а г н а т а на «освітянську п р о г р а м у » незабаром були компенсовані. 11 листопада 1669 року шляхтянка Анна Жеребська дарує Андрієві село Кінчаки, що в Галицькому районі. З січня 1 6 7 2 р о к у до С т а н и с л а в о в а завітав ф р а н ц у з ь к и й р е з и д е н т абат д е П о л ь м ' є , п р и я к о м у був н е п о м і т н и й с е к р е т а р Ульріх ф о н В е р д у м .

76

Цей останній з а л и ш и в цікавий о п и с міста, з а у в а ж и в ш и , що вже з а г о т о в л е н и й матеріал для п о б у д о в и ц е г л я н о г о палацу, ведеться б у д і в н и ц т в о « г а р н о г о к а м ' я н о г о костелу» (тут з а р а з Х у д о ж н і й м у з е й ) . Загалом місто справило на гостей непогане враження: «Ми два дні спокійно відпочивали, ч у д о в о п р и й н я т і в о є в о д о ю як в замку, т а к і в г о с п о д і » . Того ж року починається турецька навала на Поділля. Турки здобувають К а м ' я н е ц ь , а у в е р е с н і 1672 р. їхній загін п і д п р о в о д о м Халіль-Баші та с о ю з н и х козаків Д о р о ш е н к а підходить д о стін Станиславова. В и с о к і стіни й численний ґарнізон п р и м у ш у ю т ь нападників повернути назад, с п а л и в ш и п е р е д ц и м п е р е д м і с т я . Тоді б а г а т о в і р м е н , щ о р я т у в а л и с ь від р і з а н и н и , п е р е ї ж д ж а є з Поділля д о н а ш о г о м і с т а . З а в д я к и ц и м п р а ц е л ю б н и м р е м і с н и к а м т а к у п ц я м почнеться с п р а в ж н і й е к о н о м і ч н и й р е н е с а н с міста. В 1673 році у П о т о ц ь к о г о н а р о д ж у є т ь с я д р у г и й с и н на ім'я Й о с и п , або Юзеф - як к о м у подобається. Одночасно с т а р ш о г о Станіслава люблячий батько відправляє з неспокійного Покуття до Кракова, до університету.

10 л и с т о п а д а в о є в о д а К и ї в с ь к и й б е р е а к т и в н у участь у Х о т и н с ь к и й битві під к е р і в н и ц т в о м г е т ь м а н а Яна С о б е с ь к о г о . П о т о ц ь к и й к о м а н д у є п о л к о м к і н н о т и , р о з т а ш о в а н и м н а лівому фланзі поляків. К о л и ч а с т и н а турків та боснійців п р о р в а л а с ь з о т о ч е н о г о Хотина, полк Андрія п е р е к р и в їм шлях і відкинув назад.

Бій під Хотином у 1673 р77

5 г р у д н я , п о в е р т а ю ч и с ь після Х о т и н с ь к о ї вікторії, в е л и к и й г е т ь м а н к о р о н н и й Ян С о б е с ь к и й на з а п р о ш е н н я власника міста відвідав Станиславів. Ф о р т е ц я салютувала п е р е м о ж ц е в і 100-ма з а л п а м и з гармат. Гетьман г о с т ю в а в у с т а р о м у з а м к у ( щ о с т о я в на місці с у ч а с н о ї г р е к о католицької к а т е д р и ) , а вночі відбув до Калуша.

1674 року, після с м е р т і М и х а й л а В и ш н е в е ц ь к о г о , відбулися в и б о р и нового короля. Потоцький активно підтримав кандидатуру Собеського, я к о г о було о б р а н о н а т р о н Речі П о с п о л и т о ї п і д і м ' я м Яна III. Щ о п р а в д а , пізніше Андрій нерідко виступав проти профранцузької політики короля, але д о в і д к р и т о г о р о з р и в у м і ж н и м и с п р а в а н е д і й ш л а . Під час ч е р г о в о г о набігу в 1675 році П о т о ц ь к и й в щ е н т р о з г р о м и в татарський загін під Калушем. Наступного 1676 року величезна турецька армія Ібраґім-паші на п р і з в и с ь к о Ш а й т а н вдерлася на П р и к а р п а т т я й у в е р е с н і оточила С т а н и с л а в і в . А н д р і я П о т о ц ь к о г о в т о й ч а с у м і с т і н е б у л о . Він з і с в о ї м в і д д і л о м б у в біля к о р о л я , к о т р и й п о с п і ш н о с к л и к а в а р м і ю . 2 4 в е р е с н я Я н III н а чолі 2 0 0 0 0 - г о в і й с ь к а в и р у ш и в н а П о к у т т я т а с т а в т а б о р о м біля села Ж у р а в н о . Тим ч а с о м т у р к и після ч и с л е н н и х н е в д а л и х штурмів Станиславова знімають облогу й вирушають назустріч полякам. По д о р о з і вони здобувають і спалюють Галицький замок, який вже так і не оговтається після т а к о г о н и щ і в н о г о удару. Починаючи з 29 вересня, 50-тисячне турецьке військо у п р о д о в ж двох тижнів безуспішно намагається стерти з лиця землі порівняно невеликій польський табір. У самий розгар битви до оточених прорвався загін зі Станиславова, яким керував полковник Ян Данненмарк.

Врешті-решт однаково виснажені противники

п о ч и н а ю т ь п е р е г о в о р и , які з а в е р ш у ю т ь с я п е р е м и р ' я м . В п р о д о в ж тривалої облоги Андрій Потоцький незмінно перебував поблизу короля. За мужність, проявлену мешканцями Станиславова, польський с е й м о г о л о с и в м і с т о в і п о д я к у , а т а к о ж з в і л ь н и в м і с т я н в і д с п л а т и всіх податків, за винятком королівських. Н а п о ч а т к у 80-х р о к і в з а в е р ш у є т ь с я б у д і в н и ц т в о к а м ' я н о г о палацу, включеного до оборонної с и с т е м и міста. Внаслідок цього фортеця з ш е с т и к у т н и к а п е р е т в о р ю є т ь с я на в и д о в ж е н и й у південно-східному н а п р я м к у в о с ь м и к у т н и к (на п л а н і ц е н а г а д у є в е л и ч е з н о г о х р о б а к а ) . Керував р о б о т а м и архітектор Карл Беное, я к и й з а м і н и в Корассіні на посту головного будівничого.

78

1680 року Потоцький стає воєводою Краківським, того ж року до н ь о г о від Яна Кароля Ч а р т о р и з ь к о г о п е р е х о д и т ь с т а р о с т в о Снятинське. У 1682 році Андрій д о с я г а є найвищої посади у польському к о р о л і в с т в і - к а ш т е л я н а К р а к і в с ь к о г о . Т е п е р він м о ж е с к л и к а т и народне ополчення - посполите рушення. Наступного року Ян Собеський, відгукнувшись на благання австрійців, р у ш и в з військом на оточений т у р к а м и Відень. Захищати к о р д о н и Речі П о с п о л и т о ї к о р о л ь з а л и ш и в П о т о ц ь к о г о . Т о й м а в у с в о є м у р о з п о р я д ж е н н і 1650 чоловік власного війська, 10 к о р о н н и х х о р у г в т а 5,5 т и с я ч і в о я к і в п р и в а т н и х м а г н а т с ь к и х з а г о н і в . Наприкінці вересня 1683 р. до Кракова д о к о т и л а с я звістка про блискучу п е р е м о г у С о б е с ь к о г о під В і д н е м . Але цю радісну новину затьмарила друга - Станіслав, улюблений син Андрія, героїчно загинув 12 вересня під стінами австрійської столиці. Пізніше з а б а л ь з а м о в а н е тіло м о л о д о г о офіцера п р и в е з л и д о Станиславова й урочисто поховали в колеґіаті. Н е з в а ж а ю ч и на в а ж к у втрату, П о т о ц ь к и й з б и р а є в К р а к о в і всі сили та рушає на окуповане турками Поділля. Останні не очікували нападу, і поляки здобувають фортецю за ф о р т е ц е ю . Звільнені Ч о р т к і в , Г у с я т и н , Я г е л ь н и ц я , які у т в о р ю в а л и т. з. « Ч о р т к і в с ь к и й пашалик».

Ще

раніше було звільнено

Немирів.

12-тисячне

польське військо підступає під Язловець, але тут П о т о ц ь к о г о спіткає невдача. Гарнізон фортеці чинить завзятий опір, і поляки змушені відступити (Язловець усе ж таки буде здобутий у серпні наступного року). Між тим кримські татари несподівано здійснюють рейд на Волинь. С п у с т о ш е н а в е л и к а т е р и т о р і я від Л ю б а р т о в а д о З а с л а в л я , багато українських селян забрано в полон. Д о в і д а в ш и с ь про це, краківський каштелян вирушає назустріч г р а б і ж н и к а м . У грудні 1683 року під Кінканами поляки разом з відділом українських козаків Степана К у н и ц ь к о г о н а з д о г а н я ю т ь татар та після н е т р и в а л о г о б о ю п р и м у ш у ю т ь їх до втечі. У битві з а г и н у л и к е р і в н и к и т а т а р с ь к о ї о р д и , а весь шлях, я к и м відходили татари, в п р о д о в ж чотирьох миль був усіяний

ворожими

трупами.

Весь

ясир

було

звільнено

від

майбутнього рабства. Переслідуючи ворога, польсько-українське військо вступило на т е р е н и Молдавії, але було з м у ш е н е відступити п е р е д п е р е в а ж а ю ч и м и с и л а м и ворога.

79

Наступного

1684 року По-

тоцький о т р и м а є булаву польного гетьмана коронного та супро­ воджує

короля

у

військовому

поході до Молдавії. В

1686

молдавський

році

відбувся

похід.

Для

II

його

забезпечення зі Станиславівського а р с е н а л у було взято г а р м а т и , п о р о х і а м у н і ц і ю . У квітні п о ч а л о с ь з о с е ­ р е д ж е н н я в і й с ь к а , о д и н з відділів якого очолював Андрій Потоцький. Я н III п о д о р о з і д о а р м і ї 4 липня відвідав Станиславів, де п р о б у в 2 д н і . Тоді з а м о к П о т о ц ь к и х КоральЯн III Собеський

бачив найпишніше і найшляхетніше т о в а р и с т в о в своїх стінах за в с ю свою історію.

6 квітня король в и р у ш и в до Тисмениці, де стояв головний армійський обоз. Андрій Потоцький, який очолював окремий корпус, супроводжував Собеського.

10 травня польська розвідка доповіла, що з Молдавії до К а м ' я н ц я П о д і л ь с ь к о г о виїхав н о в и й т у р е ц ь к и й к о м е н д а н т , я к и й в е д е і з с о б о ю в е л и к е с т а д о х у д о б и д л я з а б е з п е ч е н н я ї ж е ю Гарнізону. К о р о л ь н а к а з а в Потоцькому та підскарбію (казначею) Ржевуському здійснити рейд та в і д б и т и худобу. Але ці в и с о к о п о с а д о в ц і діяли настільки н е о р г а н і з о в а н о , щ о т у р к и н е тільки д і с т а л и с ь н е у ш к о д ж е н и м и д о К а м ' я н ц я , але й в с т и г л и евакуювати Гарнізони з Бару та М е д ж и б о ж а . При цьому п р я м о п е р е д с а м и м н о с о м польських військ турки підірвали стіни цих фортець, з а л и ш и в ш и п е р е м о ж ц я м з а м і с т ь м о г у т н і х у к р і п л е н ь купу н е п о т р і б н о г о к а м і н н я . Як к а ж у т ь - «щоб не д і с т а л и с ь в о р о г а м » . С о б е с ь к и й був настільки р о з г н і в а н и й ц і є ю н е в д а ч е ю , щ о у х в и л и н у люті хотів на с м е р т ь п о к а р а т и невдах-офіцерів. Але т р о х и пізніше к о р о л ь о х о л о в і з м і н и в гнів на м и л і с т ь . Щ о п р а в д а , після цієї н е п р и є м н о ї і с т о р і ї він у с у н у в П о т о ц ь к о г о в і д к е р і в н и ц т в а к о р п у с о м , який очолив особисто. В цілому цей похід був нещасливий для поляків, і вже восени військо повернулося додому.

80

1687 року в Станиславові побував секретар королеви Ф р а н с у а д'Алерак, я к и й з а л и ш и в по собі такі с п о г а д и п р о Андрія Потоцького: « Й о г о в і й с ь к а є т у т є д и н о ю о б о р о н о ю г р а н и ц ь . Він п р и з н а ч а є н а військові п о с а д и , дає містам військові з а г о н и , дбає про запаси зброї, н а п о в н ю є п р о д у к т а м и с к л а д и , в с і г а р м а т и н а л е ж а т ь й о г о армії...». Крім військових справ, Андрій Потоцький відомий як великий м е ц е н а т . Він б у в ф у н д а т о р о м к о с т ь о л і в у О т и н і ї і Л и с ц і . Щ е д р о ю рукою допомагав кляштору Бернардинців у Лежайську (1664) і Й о з е ф о в і ( 1 6 9 1 ) , а т а к о ж д о м і н і к а н ц я м у Галичі ( 1 6 6 7 ) , Г о л о в ч и н і (1681) та Снятині (1684). Крім двох синів, Станислава та Йосипа, мав також доньку Катерину, яка у пошуках «великого кохання» тричі виходила заміж.

31 с е р п н я 1691 р о к у (за і н ш и м и д а н и м и 12 вересня) Андрій Потоцький помирає. Його поховано поруч зі старшим сином у недобудованому

колегіальному

костьолі.

Місто-фортецю

Станиславів успадковує м о л о д ш и й син п о м е р л о г о Й о с и п Потоцький.

ЙОСИП

потоцький Біографія

цього одіозного

представника дому

Потоцьких

нагадує авантюрний роман. За с в о є д о в г е ж и т т я він п е р е ж и в я к стрімкі падіння.

злети,

так

і

За півстоліття

болючі Йосип

Потоцький брав особисту участь у

всіх

війнах,

які

вела

Річ

Посполита. Саме за нього місто Станиславів перетворюється на значний економічний, релігійний і

просвітницький

центр

Прикарпаття. І саме завдяки його необережній політиці мешканці м і с т а з а п л а т я т ь д о р о г у ціну. Але все за п о р я д к о м . Йосип Потоцький народився 1673

року

в

Станиславові

в

д е р е в ' я н о м у палаці с в о г о батька Андрія. МолодийЙосипПотоцьшГ

'

стоїть г р е к о - к а т о л и ц ь к а к а т е д р а . Коли

батьки

віддають

його до

Зараз на цьому місці

хлопець

міської академії.

трохи В

підріс,

стінах цього

навчального закладу юнак вчить латинську мову,

філософію,

математику, історію, риторику і теологію. В процесі навчання ш и р о к о застосовують праці таких античних авторів, як Цицерон, Горацій, Овідій та Верґілій. Наприкінці вересня 1683 р. до міста надійшла с т р а ш н а звістка - під далеким Віднем героїчно загинув старший брат Станіслав. Але ця т р а г е д і я м а л а і з в о р о т н и й бік. Й о с и п П о т о ц ь к и й з а л и ш и в с я є д и н и м с п а д к о є м ц е м величезних маєтків батька.

82

У 1691 році п о м и р а є Андрій і Й о с и п о т р и м у є величезний с п а д о к . Від батька й о м у дісталися д е р ж а в н і с т а р о с т в а - Галицьке, С н я т и н с ь к е , К о л о м и й с ь к е й Л е ж а й с ь к е . К р і м т о г о , він у с п а д к о в у є міста Станиславів, З б а р а ж (на Тернопільщині) та Н е м и р і в (на Вінниччині). На Прикарпатті Йосип володіє також Печеніжинським к л ю ч е м п о с і л о с т е й . К л ю ч е м тоді н а з и в а л о с ь д е к і л ь к а сіл, які були компактно розташовані та належали одному власникові. Але на п е р ш и х порах керувати містом й о м у д о п о м а г а л а мати. Збереглося декілька привілеїв початку 90-х років за п і д п и с о м Анни з Рисінських Потоцької. Новий власник почав своє господарювання з перебудови ратуші.

Роботами керував архітектор Карл Беное, який вже

спорудив подібну ратушу в Гусятині, щ о п р а в д а , д е щ о м е н ш и х розмірів. У

1695 році посередині

ринкової площі постала

д е в ' я т и п о в е р х о в а с п о р у д а у ф о р м і х р е с т а з к у п о л о м , я к и й вінчала залізна фігура с в я т о г о Михайла, котрий п е р е м а г а є сатану у вигляді з м і я . На п'ятому п о в е р с і був г о д и н н и к з ч о т и р м а ц и ф е р б л а т а м и . А що ратуша була н а й в и щ о ю с п о р у д о ю міста, то п р и р о д н о , що в башті р о з т а ш о в у в а в с я с п о с т е р е ж н и й пункт, з я к о г о в е л о с ь ц і л о д о б о в е спостереження за пожежами у середмісті. На п е р ш о м у поверсі будівлі були к р а м н и ц і , які з д а в а л и в о р е н д у м і с ц е в и м к у п ц я м . Одночасно

Йосип

почав

викладати

вулиці

брукованим

к а м е н е м , ч и м поклав кінець вічній б а г н ю ц і , що у т в о р ю в а л а с ь у центрі міста після дощів. Також власник піклувався п р о б е з п е к у п о с е л е н н я - він з м і ц н и в ф о р т е ч н і м у р и т а в л а с н и м к о ш т о м з а к у п и в 120 гармат. К о м е н д а н т о м ф о р т е ц і був п р и з н а ч е н и й Павло Мрочко. У 1696 р. Й о с и п Потоцький о д р у ж у є т ь с я на доньці п о к і й н о г о воєводи

Подляського Вікторії Лещинській.

Від цього браку

н е з а б а р о м н а р о д и л а с я д о н ь к а Софія, а в 1698 р. - є д и н и й с и н Станіслав, якого назвали на честь загиблого брата. Близько 1700 року п о м и р а є Анна з Рисінських, і син хоронить її у к р и п т і н е д о б у д о в а н о г о к о л е г і а л ь н о г о к о с т е л у , п о р у ч з ч о л о в і к о м та с и н о м . Костел буде остаточно з а в е р ш е н о у 1703 році, і з а р а з ця перлина барочної архітектури відома нам як Художній м у з е й . Того ж р о к у він г о л о в у є н а к о р о н н о м у т р и б у н а л і . В 1702 році Й о с и п о т р и м у є посаду в о є в о д и К и ї в с ь к о г о . Того ж р о к у п о ч а л о с я в т о р г н е н н я ш в е д і в на т е р е н и Речі П о с п о л и т і й 83

йшла Північна війна. У серпні П о т о ц ь к и й у л а в а х к о р о н н о г о війська б е р е у ч а с т ь у б и т в і під К р а к о в о м . Тоді ш в е д и р о з г р о м и л и п о л я к і в і зайняли місто. П р и б л и з н о в той с а м и й час до Станиславова п р и ї ж д ж а є у г о р с ь к и й м а ґ н а т Ф е р е н ц Р а к о ц і , в л а с н и к М у к а ч е в о г о . Він шукає і з н а х о д и т ь притулок від переслідування австріяків. Пізніше

Ракоці очолить угорське повстання,

яке сколихне

імперію Габсбурґів. Тоді ж н а П р а в о б е р е ж н і й У к р а ї н і с п а л а х у є п о в с т а н н я к о з а ц ь к о г о п о л к о в н и к а С е м е н а Палія. П р и в о д о м д о н ь о г о п о с л у ж и л о р і ш е н н я п о л ь с ь к о г о с е й м у р о з ф о р м у в а т и к о з а ц ь к і п о л к и , які в ж е н е були п о т р і б н і Речі П о с п о л и т і й п і с л я м и р у з Т у р е ч ч и н о ю 1 6 9 9 р . А щ о в о г н и щ е повстання було р о з т а ш о в а н е в Київському воєводстві, то Йосип Потоцький безпосередньо займався його придушенням. Допомагав йому гетьман польний коронний Адам Миколай Синявський, який командував п р и к о р д о н н и м и військами. Тим часом повстання широко розповсюджувалось Правобережною У к р а ї н о ю . П е р е д к о з а к а м и впала навіть т а к а м і ц н а ф о р т е ц я , я к Біла Церква. Під час боїв з п і д р о з д і л а м и Палія П о т о ц ь к и й п о м і т и в , що п о в с т а н н я м ф а к т и ч н о к е р у ю т ь з М о с к в и , а в Білій Ц е р к в і стоїть російський Гарнізон. Обурений воєвода оголосив ці факти на с е й м і 1703 р. Після п о л у м ' я н о ї п р о м о в и д е п у т а т и п о с т а в и л и п е р е д Р о с і є ю (яка була с о ю з н и к о м Польщі у Північній війні) ультиматум про припинення допомоги повстанцям. Влітку 1704 р. за н а к а з о м Петра І гетьман М а з е п а заарештував Палія т а вислав й о г о д о Сибіру. З а л и ш и в ш и с ь б е з в а т а ж к а , повстання зійшло нанівець. Усім полоненим Йосип Потоцький наказав відрізати вухо на згадку, після чого відпустив.

8 січня П о т о ц ь к и й купує у Гаврила В и х о в с ь к о г о місто Б р о д и і с е л о Л а г о д і в , щ о н а Л ь в і в щ и н і . З а в д я к и ц і й п о к у п ц і він с т а в о д н и м з н а й б і л ь ш и х з е м л е в л а с н и к і в у Речі П о с п о л и т і й . Тим часом шведська армія завдавала п о р а з к у за п о р а з к о ю п о л ь с ь к о - с а к с о н с ь к і й а р м і ї к о р о л я А в ґ у с т а II. 1 2 л и п н я 1 7 0 4 р . прошведська варшавська конфедерація оголошує королем Станіслава Лещинського. У відповідь прихильники Авґуста оголошують сандомирську конфедерацію, і країна заглиблюється в хаос громадянської війни.

84

Й о с и п , я к и й був о д р у ж е н и й на родичці Л е щ и н с ь к о г о , переходить на

бік

шведів.

приводом

Формальним

до

розриву

була

відмова Авґуста II від надання Потоцькому

титулу

«князя

Галицького» влітку 1 7 0 4 - г о .

27

жовтня

1706

р.

під

К а л і ш е м , що в Білорусі, кавалерія Йосипа Потоцького разом із шведським корпусом генерала Мардефельда дає бій російськосаксонській армії Меншикова. Перед битвою дружина та донька Йосипа роз'їжджали на конях перед

вояками

роздавали

і

власноруч

набої,

вселяючи АвгустII, польський король

в п е в н е н і с т ь в їхні с е р ц я . Н а ж а л ь ,

це не д о п о м о г л о . П е р ш и м не в и т р и м а л о натиску росіян ліве к р и л о поляків, потім почала втікати кіннота з п р а в о г о крила, я к о ю б е з п о с е р е д н ь о к е р у в а в П о т о ц ь к и й . Ш в е д и , які с т о я л и в ц е н т р і , б у л и оточені росіянами і також склали зброю. Після цієї п о р а з к и Й о с и п р а з о м і з с і м ' є ю п о т р а п и в д о рук с а к с о н ц і в , с о ю з н и к і в Петра І. Король Авґуст II віддав наказ с в о є м у полководцеві Адаму Смігельському передати бранців до рук росіян. З д а в а л о с я б, С и б і р їм був з а б е з п е ч е н и й . І тут т р а п и л о с я чудо. А д а м Смігельський

закохався

в

доньку

Потоцького

Софію

та

запропонував усій родині свободу за умови шлюбу з прекрасною дівчиною. Скриплячи зубами, Йосип дав згоду на цей шлюб. Не в захваті була й Софія, так як наречений був м а й ж е о д н о л і т к о м батька. А л е в и б и р а т и н е д о в о д и л о с я . П і к а н т н о с т і с и т у а ц і ї д о д а в а в т о й факт, що Софії на т о й час було л и ш е 10 років. Після

вимушеної

Смігельського

згоди

перебили

на

майбутній

шлюб

люди

російських вартових та звільнили

в'язнів. Д р у ж и н а і діти П о т о ц ь к о г о поїхали в У г о р щ и н у до давнього з н а й о м о г о Ф е р е н ц а Ракоці, а тим часом сам Йосип та й о г о п і д с т а р к у в а т и й «зятьок» р о з г о р н у л и п а р т и з а н с ь к у б о р о т ь б у п р о т и п р и б і ч н и к і в А в ґ у с т а II. 85

З м е т о ю п о к а р а н н я втікачів на с а м о м у п о ч а т к у 1707 р о к у відділ Адама Синявського займає Станиславів та накладає на мешканців в е л и к і к о н т р и б у ц і ї . Той С и н я в с ь к и й м а в о с о б и с т и й п о р а х у н о к з П о т о ц ь к и м через те, що король Л е щ и н с ь к и й дав Йосипові к о р о н н у булаву, я к о ю вже володів с а м С и н я в с ь к и й . В п е р ш е з а в с ю історію Речі П о с п о л и т о ї в о н а м а л а о д н о ч а с н о д в о х в е л и к и х к о р о н н и х гетьманів. Обсяг цього дослідження, на жаль, не дозволяє детально о п и с а т и п р и г о д и пана П о т о ц ь к о г о під час Північної війни. С к а ж і м о лише, що той помстився Синявському, спаливши його столицю Б е р е ж а н и . П і с л я П о л т а в с ь к о ї б и т в и Й о с и п у т і к а є д о К а р л а XII в М о л д а в і ю , а т и м ч а с о м А в г у с т I I п о з б а в л я є н е п о к і р н о г о м а г н а т а всіх м а є т к і в . З в і д с и він р а з о м з П и л и п о м О р л и к о м і т а т а р с ь к и м х а н о м з д і й с н ю є р е й д н а П р а в о б е р е ж н у У к р а ї н у , д о х о д я ч и д о Білої Ц е р к в и . У 1711 році Потоцький серед турецького війська завдає поразки с а м о м у П е т р о в і І . Н а с т у п н о г о р о к у він в і д р я д ж а є з а г і н н а з д о б у т т я С т а н и с л а в о в а , але ц е й р е й д з а к і н ч и в с я н е в д а ч е ю - к у п к а шведів не з м о г л а в т р и м а т и м і с т о . В 1 7 1 3 р . П о т о ц ь к о г о т а К а р л а XII т у р к и кинули у в'язницю в Бендерах, щоправда, незабаром випустили. Після т о г о П о т о ц ь к и й п о в е р т а є т ь с я до Польщі й м и р и т ь с я з А в г у с т о м II. Т о й п р о щ а є в и г н а н ц я і п о в е р т а є й о м у в с і й о г о м а є т к и . В жовтні 1714 р. Йозеф повертається до Станиславова. Місто я к щ о й не л е ж и т ь у руїнах, то все о д н о д у ж е потерпіло від в і й н и . З подвоєною

енергією

Потоцький

починає

відбудову свого

р о д и н н о г о гнізда. Ремонтують вали, мури і башти, у спустошений арсенал знову завозять порох і гармати, відроджують ярмарки. П о т о ц ь к и й з а п р о ш у є до міста єзуїтів на чолі з Т о м а ш е м Заленським.

З допомогою цього чернечого ордену Йосип

проводить справжню реформу освіти міста. академія,

Станиславівська

що ледве зводила кінці з кінцями

після

війни,

п е р е х о д и т ь під опіку єзуїтів, які в 1716 р. в і д к р и в а ю т ь с в о ю школу, що з г о д о м переросте в колегіум. Цей колегіум стане одним

з

найпотужніших

навчальних закладів

Прикарпаття

в п р о д о в ж у с ь о г о XVIII с т о л і т т я . У 1720 р. починається з в е д е н н я є з у ї т с ь к о г о костелу. Будували його на тому місці, де колись стояв дерев'яний палацик, в якому народився Йосип. Коли копали котлован під фундамент, то з н а й ш л и с к р и н ь к у з 14 000-ми злотих. Напевно, це старий Андрій заховав 86

на « ч о р н и й день» та й з а б у в . П о л о в и н у цієї с у м и Й о с и п П о т о ц ь к и й віддав на будівництво костелу, а решту забрав собі. У 1729 р. костел було з б у д о в а н о . Вікторія Потоцька, яка мала чудову к а н а р н ю , п р о д а л а 1000 п т а ш о к у Ґданську, а на виручені г р о ш і купила великий вівтар для костелу. Того ж р о к у п о м е р л а д о н ь к а С о ф і я .

Після с м е р т і Адама

Смігельського вона у 1718 р. вдруге вийшла заміж за Д о м і н і к а К о с а к і в с ь к о г о . Від цього ш л ю б у в них було 2 с и н и , яких д у ж е л ю б и в дід. Софія (Зося) була д у ж е д о б р о ю ж і н к о ю , щ е д р о роздавала м и л о с т и н ю б і д н и м , які на т о й час м е ш к а л и в р а й о н і с у ч а с н о ї вулиці Коновальця. На її честь потім цю вулицю назвали З о с и н о ю Волею. У 1730 р. до міста п р и й ш л а чума, яку купці з а в е з л и з Туреччини. Від неї п о м и р а є б р а т Вікторії К а з и м и р Л і щ и н с ь к и й , я к о г о п о х о в а л и в єзуїтському костелі. Потім помирає зять Косаківський і власник міста б е р е двох малолітніх онуків Станіслава та Ігнатія до с е б е в палац, де вони будуть виховуватись. Наприкінці

квітня

1732

р.

Потоцький

перебував

у

В е л и к о п о л ь щ і . Раптом й о м у п р и н е с л и звістку, щ о й о г о д р у ж и н а важко захворіла. Йосип негайно вирушив до Станиславова, міняючи к о н е й н а п о ш т о в и х станціях, їдучи м а й ж е б е з с н у т а відпочинку. Але він не встиг. 1 т р а в н я В і к т о р і я П о т о ц ь к а п о м е р л а в л і т н ь о м у п а л а ц и к у Бельведер, і воєвода Київський застав дружину вже в домовині. В і к т о р і ю п о х о в а л и біля б р а т а у к р и п т і є з у ї т с ь к о г о костелу. Але Й о с и п не д о в г о сумував. Н е з а б а р о м , після закінчення т р а у р у , він о д р у ж у є т ь с я н а Л ю д в і ц і , д о н ь ц і м а р ш а л к а в е л и к о г о к о р о н н о г о (міністра внутрішніх справ) Й о с и п а Мішка. Наречена була м а й ж е н а 4 0 р о к і в м о л о д ш а від с в о г о ч о л о в і к а . Від ц ь о г о ш л ю б у дітей не було. У 1733 р. Потоцький о т р и м у є титул г е н е р а л ь н о г о реґіментаря військ коронних. Це був д р у г и й за величиною чин у військовій і є р а р х і ї п і с л я г е т ь м а н а . Тоді ж п о м и р а є к о р о л ь А в г у с т I I і П о т о ц ь к и й бере участь у г р о м а д я н с ь к і й війні, п і д т р и м у ю ч и Л і щ и н с ь к о г о . Але с и н п о м е р л о г о А в ґ у с т III п е р е м і г , а м і с т о С т а н и с л а в і в у 1 7 3 4 р . з н о в у було пограбоване росіянами. П о ч и н а ю ч и з 3 0 - х р о к і в XVIII с т о л і т т я , у н а ш о м у м і с т і ж и л а дружина гетьмана Пилипа Орлика, з яким Йосип колись разом воював проти росіян. У т о й с а м и й час за ініціативи власника Станиславова створюють загін смоляків (приватної магнатської 87

міліції), я к и й п р и з н а ч а в с я для боротьби

з

карпатськими

1735 р.

Потоцький ми­

опришками. У

риться

з

отримує

новим від

королем

нього

та

булаву

великого гетьмана коронного. В 1 7 3 7 р. у с и н а к о л и ш н ь о г о польського короля Якоба Собеського Йосип купує Тернопіль з навколишніми селами. Завдяки цьому

його

землевласницька

імперія досягає свого апогею. Навесні 1739 року російська армія

фельдмаршала

Мініха

виступає проти турків, з якими вже 4 р о к и т о ч и л а с я війна. Але ФельдмаршалБХ.Мініх

царське військо просувалось ч е р е з т е р и т о р і ю н е й т р а л ь н о ї Речі

Посполитої. напереріз

Й о с и п П о т о ц ь к и й н а чолі к о р о н н о г о в і й с ь к а р у ш и в росіянам та в ультимативній

формі

наказав їм

забиратися геть. У повітрі виразно запахло російсько-польською війною.

Мініх с п р о б у в а в дати

Потоцькому хабара в розмірі

100 тисяч карбованців, щоб той не протестував, але останній відмовився.

Тоді

таємна

дипломатія

застосувала

свою

найпотужнішу з б р о ю - тещі Потоцького заплатили 1500 червінців та пообіцяли ще 20 000, якщо вона вплине на зятя. Відбувся к о р о т к и й , але б у р х л и в и й с і м е й н и й скандал, але війни з р о с і я н а м и вдалось уникнути.

Щоправда,

поки

Потоцький

«ламався»,

н е в е л и к и й к о з а ц ь к и й відділ р о с і я н п і д і й ш о в під Станиславів, але з д о б у т и місто не зміг. У 1743 р. П о т о ц ь к и й с т а є в о є в о д о ю П о з н а н с ь к и м , а в 1 7 4 8 - г о здобуває

найвищу

посаду

в

Речі

Посполитій

-

каштеляна

К р а к і в с ь к о г о . Ці р о к и п р о х о д я т ь у п а р л а м е н т с ь к и х війнах з королівськими фаворитами Ч а р т о р и з ь к и м и , наслідком чого було 9зірваних сеймів. Останні р о к и Потоцький дуже приупадає. Ось що п и ш е про нього саксонський міністр Бриль: «Коронный гетман вместе с силами 88

телесными почти потерял и употребление разума; жена его делает всё его именем».

1 9 т р а в н я 1751 р. після нетривалої інфекційної х в о р о б и Й о с и п П о т о ц ь к и й п о м и р а є у с в о є м у м а є т к у в Залізцях. Тіло п р и в о з я т ь до Станиславова, де у р о ч и с т о ховають. Було виготовлено катафалк, по рогах я к о г о стояли дерев'яні фігури гетьманів з д о м у Потоцьких (батька Андрія, д я д ь к а Ф е л і к с а К а з и м и р а , діда Станіслава «Ревери» та М и к о л а я з Є з у п о л я . О д н у з цих ф і г у р і з а р а з м о ж н а п о б а ч и т и в Художньому музеї. На церемонії були присутні близько 2000 с в я щ е н и к і в , було в и п и т о 31 бочку вина. 120 г а р м а т д а л и т р и з а л п и , а 8 п о л ь с ь к и х л и ц а р і в н а к о н я х в'їхало д о к о с т е л у т а н а з н а к ж а л о б и попадали з к о н е й на з е м л ю . Д о б р е , що хоч ніхто не з а б и в с я . Траурні у р о ч и с т о с т і т р и в а л и ще д в а т и ж н і . Тіло п о м е р л о г о з а х о р о н и л и в родинній крипті колегіального костелу. Крім військово-політичної діяльності,

Йосип

Потоцький

в і д о м и й як ф у н д а т о р костелів у З б а р а ж і , Й о з е ф о в і і Томашеві, заснував монастирі Тринітарів у Кроточині та З б а р а ж і , багато зробив для розвитку єзуїтського колегіуму в Станиславові. Після 6 0 - ї е п о х и панування Й о с и п а місто Станиславів о т р и м у є нового власника - Станіслава Потоцького.

89

СТАНІСЛАВ ПОЗНАНСЬКИЙ Якщо

Йосип

Потоцький

фігурує у більшості

польських

х р о н і к п е р ш о ї п о л о в и н и XVIII століття,

то

його

непомітний. залишився

син

Станіслав в

тіні

майже ніби свого

знаменитого й амбітного батька. Навіть й о г о

володарювання у

Станиславові

в

дослідженнях

багатьох істориків залишається як незначний епізод між блискучим правлінням Йосипа та неспокійним господарюванням

Катерини

Косаковської. Інколи Станіслава навіть плутали

з

його

рідним

д я д ь к о м , який загинув під Віднем Станісшв Потоцький, воєвода Познанський

у 1 6 8 3 р. Між т и м людина, яка ввійшла в історію як Станіслав П о т о ц ь к и й ,

в о є в о д а П о з н а н с ь к и й , була всебічно р о з в и н е н а , ввічлива, в и в а ж е н а та мала р о з с у д л и в у г о л о в у на плечах на відміну від батька. Під час й о г о правління у Станиславові не ставалося жахливих пожеж, с п у с т о ш л и в и х епідемій, місто не займали ворожі війська з н е в і д ' є м н и м и г р а б у н к а м и т а в б и в с т в а м и м и р н о г о н а с е л е н н я . Той н е в е л и к и й в і д т и н о к часу, я к и й було в і д п у щ е н о С т а н і с л а в о в і для керівництва містом, був «золотим десятиріччям» для мешканців і нудним та нецікавим для істориків. Це не дивно, адже людська пам'ять ш в и д ш е с х о п л ю є п о г а н е . Але м и с п р о б у є м о з г а д а т и д о б р е .

14 б е р е з н я 1698 р. д р у ж и н а Й о с и п а П о т о ц ь к о г о Вікторія з Л і щ и н с ь к и х у д о р о ж н і й к а р е т і їхала д о С т а н и с л а в о в а . Р а п т о м ж і н ц і , яка була у з а в е р ш а л ь н і й стадії вагітності, стало п о г а н о - п о ч а л и с ь

90

п о л о г и . Візник не дотягнув до міста, і тому Станіслав Потоцький у п е р ш е п о б а ч и в с в і т у н е в е л и к о м у с е л и щ і Ц е н ж е в і . Хоча т о д і щ а с л и в а мати ще не знала, що хлопця назвуть Станіславом - це ім'я пізніше йому дав батько на честь свого героїчно загиблого брата. М а л е н ь к и й Станіслав був є д и н и м с и н о м Й о с и п а , і т о м у батько п о к л а д а в н а н ь о г о великі надії. Х л о п ч и к в и х о в у в а в с я р а з о м і з с т а р ш о ю с е с т р о ю С о ф і є ю , і з д а в а л о с ь , в е с ь світ в і д к р и в а є т ь с я п е р е д н и м . Я к о с ь до міста завітав поважний іноземець, про якого батько потім розповів,

що

це угорський

князь

Ракоці,

який

змушений

п е р е х о в у в а т и с ь від в о р о г і в . Ц е й г і с т ь з а п а м ' я т а в с я х л о п ч и к о в і с в о ї м и великими вусами та гортанною мовою. Але б е з х м а р н е д и т и н с т в о п е р е к р е с л и л а Північна війна. Й о с и п П о т о ц ь к и й а к т и в н о в т р у т и в с я у б о й о в і дії н а б о ц і ш в е д і в . У 1 7 0 6 р о ц і відбулася битва під К а л і ш е м . 8-річний Станіслав перебував в о б о з і та не бачив, як польсько-шведська армія зазнала поразки. Наслідком цієї б и т в и с т а л о т е , щ о вся р о д и н а П о т о ц ь к и х п о т р а п и л а в с а к с о н с ь к и й п о л о н . Але з а в д я к и р о м а н т и ч н і й зраді Адама С м і г е л ь с ь к о г о (детальніше це о п и с а н о в розділі про Йосипа) бранцям удається в т е к т и . Вікторія Потоцька р а з о м з дітьми виїхала до У г о р щ и н и , а її чоловік з а л и ш и в с я «партизанити» на батьківщині. Магнатська родина недарма вибрала Угорщину. Саме на Закарпатті, у Мукачівському з а м к у втікачам надав притулок князь Трансільванії Ф е р е н ц II Ракоці, який ніколи не забував добра. Вже три р о к и він вів в и з в о л ь н у війну п р о т и а в с т р і й ц і в , м а ю ч и н а м е т і відродження стародавнього угорського королівства. А л е в і й с ь к о в і дії в і д б у в а л и с я д е с ь т а м , д а л е к о , а в с а м о м у Мукачевому було тихо, затишно і безпечно. Разом з дітьми г о с п о д а р я з а м к у С т а н і с л а в П о т о ц ь к и й н а в ч а в с я р і з н и х наук, с е р е д я к и х н а д а в а в п е р е в а г у м а т е м а т и ц і т а к р е с л е н н ю . У вільні ч а с и х л о п ч и к р о б и в к і н н і прогулянки мальовничими о к о л и ц я м и , а ще л ю б и в гуляти п о т у ж н и м и стінами і в е ж а м и Мукачівського замку, мимоволі п о р і в н ю ю ч и їх зі Станиславівськими укріпленнями. Порівняння було не на користь останніх. Тим часом у Польщі завершилася громадянська війна і родина П о т о ц ь к и х у 1713 р. п о в е р т а є т ь с я до С т а н и с л а в о в а . Але в р і д н о м у м і с т і х л о п е ц ь д о в г о н е з а т р и м а в с я - в ж е в н а с т у п н о м у р о ц і він ї д е у загальноосвітню подорож до Європи. Проїхавши через численні німецькі князівства, юнак прибув до Парижу, де йому дав авдієнцію

91

сам король Людовік. Його величність недарма лагідно поводився з ю н а к о м , так як добре розумів, що перед н и м стоїть син лідера п р о ф р а н ц у з ь к о ї партії п р и В а р ш а в с ь к о м у д в о р і . Подорожуючи Ф р а н ц і є ю та Бельгією, Станіслав захоплено оглядав могутні бастіони тамтешніх ф о р т е ц ь , які були зведені за с и с т е м о ю військового інженера Вобана. М о ж л и в о , саме тоді молодий шляхтич вирішив стати інженером-фортифікатором. По поверненні на батьківщину батько дарує синові староства Галицьке і Снятинське, що було з о в с і м н е п о г а н и м п о ч а т к о м для службової кар'єри. Одночасно Йосип починає шукати для сина дружину, яка б своїм п о с а г о м зміцнила землевласницьку імперію Потоцьких. Врешті-решт вибір упав на дівчину Маріанну, доньку в о є в о д и Б е л з ь к о г о , яка була о с т а н н ь о ю з р о д у Л а щ і в . У 1719 р. м о л о д и м с п р а в и л и г у ч н е весілля у С т а н и с л а в о в і , н а я к о м у о т ц і - є з у ї т и декламували навмисно складений для такого випадку панегірик. Напевно, неварто повторювати, що молода принесла до скарбниці Потоцьких не о д н е село. Цей ш л ю б м о ж н а вважати щ а с л и в и м хоча б тому, що в молодої п а р и з г о д о м народилося т р о є дітей - Антон, Анна та Йосип. Але п о п р и с і м е й н е життя Станіслав П о т о ц ь к и й ч и м р а з глибше з а н у р ю в а в с я в с у с п і л ь н о - п о л і т и ч н е ж и т т я Речі П о с п о л и т о ї . Він п о с т і й н о п р и с у т н і й на с е й м а х , інколи з а м і щ у ю ч и батька, а в 1723 році був о б р а н и й м а р ш а л к о м (тобто с п і к е р о м ) р а д о м с ь к о ї комісії. Паралельно молодий маґнат проявляє свій талант військового інженера - під його керівництвом були вдосконалені оборонні с п о р у д и Кам'янця-Подільськогота Ченстохови, відомого релігійного центру тодішньої Польщі. У 1728 році Станіслав о т р и м у є с в о ю першу помітну посаду при дворі - великого стражника к о р о н н о г о . Головним о б о в ' я з к о м його б у л а о х о р о н а к о р д о н і в Речі П о с п о л и т о ї , а б о « к р е с і в » . Тим

часом у Станиславові

завершувалось будівництво

єзуїтського костелу і мати попросила Станіслава, щоб той допоміг у внутрішньому оформленні новобудови. Син негайно відгукнувся на прохання і незабаром придбав для костелу образ і вівтар с в я т о г о Ігнатія Л о й о л и - з а с н о в н и к а о р д е н у Єзуїтів. Щ о п р а в д а , радість від відкриття нового костелу затьмарила передчасна смерть сестри Зосі, якій у 1729 р. було лише трохи за тридцять.

92

Але ще с т р а ш н і ш и м в и я в и в с я н а с т у п н и й , 1730 рік. Спочатку п о м и р а є чоловік с е с т р и Д о м і н і к К о с а к о в с ь к и й , потім м о л о д ш и й син С т а н і с л а в а - Й о с и п . Д о р е ч і , він б у в у л ю б л е н и м о н у к о м с т а р о г о г е т ь м а н а , н а в ч а в с я у м і с ц е в о м у є з у ї т с ь к о м у к о л е г і у м у та п о х о в а н и й у р о д и н н і й к р и п т і к о л е г і а л ь н о г о костелу. Й о г о с а р к о ф а г н а в і т ь з б е р і г с я д о н а ш и х часів. П р и ч и н о ю ц и х р а п т о в и х с м е р т е й б у л а е п і д е м і я ч у м и , яку з а н е с л и з Туреччини в і р м е н с ь к і купці. Ця х в о р о б а з а б р а л а і багатьох м е ш к а н ц і в Станиславова, яких було поховано на «чумному» цвинтарі, що на Т и с м е н и ц ь к о м у передмісті (приблизно в районі с у ч а с н о г о У к р е к с і м б а н к у ) . Після т о г о , я к п о ш е с т ь п р о й ш л а , С т а н і с л а в Потоцький наказав спорудити на Тисменицькому передмісті красиву кам'яну статую у вигляді кам'яної к о л о н и , увінчаної ф і г у р о ю Христаспасителя із з е м н о ю кулею в руках та н а п и с о м латиною «Спасителю світу, в р я т у й н а с » . Ц е й п а м ' я т н и к б у в з н и щ е н и й п і с л я Д р у г о ї с в і т о в о ї війни. У 1732 році на Станіслава чекають ще два с е р й о з н и х випробування. На початку року помирає його дружина Маріанна з Л а щ і в , яку було поховано в костьолі б о с и х кармелітів у П е р е м и ш л і .

1 травня т о г о ж року п о м и р а є мати Вікторія, яку згідно із заповітом поховано у підземеллях єзуїтського костелу. Але схоже, що ні батько, ні син дуже довго тим нещастям не переймалися. Йосип одружується в ж е в т о м у с а м о м у р о ц і , а С т а н і с л а в у н а с т у п н о м у на Гелені із З а м о й с ь к и х . Ц і к а в о , щ о м а ч у х а б у л а м о л о д ш а від н ь о г о н а ц і л и х 1 4 років. У 1734 році, підчас повстання проти нового польського короля, місто Станиславів займають та грабують російські війська. Щ о б убезпечити с в о є р о д и н н е гніздо від таких негараздів у майбутньому, Йосип Потоцький вирішує

зміцнити фортечні укріплення. Керував

фортифікаційними роботами особисто його син, який витратив на це декілька мільйонів злотих. У 1735 році Станіслава чекає новий к а р ' є р н и й ріст - його призначено воєводою Смоленським. Можливо, це призначення було п о в ' я з а н е з у к л а д е н и м п е р е м и р ' я м м і ж н о в и м к о р о л е м А в ґ у с т о м III т а с т а р и м Й о с и п о м П о т о ц ь к и м , я к и й о т р и м а в булаву в е л и к о г о гетьмана к о р о н н о г о . Але с х о ж е , що с а м Станіслав не дуже зрадів новому призначенню, так як за гучним воєводським титулом мало що стояло. С п р а в а в тому, що С м о л е н с ь к у ж е біля 100 років п е р е б у в а в у руках росіян і все воєводство складалося з невеликої смуги прикордонних земель.

93

Так чи і н а к ш е , але в о є в о д с т в о м т р е б а б у л о к е р у в а т и , і т о м у Станіслав відправився на північ, взяв із с о б о ю м о л о д у дружину. В них н а р о д и л о с я б л и з ь к о 10-ти дітей, що дає підстави вважати, що пан в о є в о д а з н а х о д и в ч а с н е л и ш е д л я д е р ж а в н и х с п р а в . Слід д о д а т и , щ о із цих ч и с л е н н и х нащадків л и ш е д в о є з а л и ш а т ь по собі б і л ь ш - м е н ш п о м і т н и й слід в історії. У 1738 році Станіслав був п р и с у т н і й у н а ш о м у місті на відкритті н о в о г о костелу Петра і Павла, я к и й був з б у д о в а н и й о р д е н о м Т р и н і т а р і в . Тоді П о т о ц ь к и й в и д і л и в к о ш т и н а о з д о б л е н н я в і в т а р я , щ о став с п р а в ж н ь о ю о к р а с о ю костелу. Також для С м о л е н с ь к о г о воєводи було п р и є м н о довідатися, що зведені н и м укріплення в и т р и м а л и російську о б л о г у в 1739 році. На честь героїчної о б о р о н и міста від «клятих москалів» Станіслав не пожалів власних коштів на с п о р у д ж е н н я фіґури Б о г о р о д и ц і , яка була встановлена на Галицькому передмісті. У 1742 році воєвода віддає заміж с в о ю с т а р ш у доньку Анну за далекого родича Ф р а н ц и с к а Салезія Потоцького, володаря К р и с т и н о п о л я т а Умані. Д о п о с а г у н а р е ч е н о ї у в і й ш л о 4 0 сіл т а кілька містечок, що яскраво ілюструє, я к и м и н е в и ч е р п н и м и земельними р е с у р с а м и володів клан Потоцьких в Україні. В тому ж році новоспеченого тестя відзначають н а й в и щ о ю (тому що є д и н о ю ) д е р ж а в н о ю н а г о р о д о ю Речі П о с п о л и т о ї - о р д е н о м Б і л о г о Орла. Через два роки Станіслав підіймається на вищу сходинку ієрархічної д р а б и н и - стає в о є в о д о ю К и ї в с ь к и м . Це було набагато к р а щ е , ніж п о з а ш т а т н е С м о л е н с ь к е в о є в о д с т в о , але за іронією долі Київ т а к о ж у ж е д о в ш и й час б у в у р у к а х р о с і я н і т о м у ц е н т р в о є в о д с т в а містився у Ж и т о м и р і . Між т и м й о г о батько почав поволі впадати у літній м а р а з м , і Станіславу д о в е л о с я ф а к т и ч н о п е р е й н я т и на с е б е керування коронним військом, паралельно інтригуючи з родиною мачухи за вплив на с т а р о г о Й о с и п а .

19 травня 1751 р. Й о с и п П о т о ц ь к и й п о м и р а є і с и н у с п а д к о в у є величезні багатства батька. Будучи фактично є д и н и м нащадком (хоча й м а ч у с і т р о х и п е р е п а л о ) , С т а н і с л а в с т а є п а н о м у С т а н и с л а в о в і , Тернополі, Н е м и р о в і , З б а р а ж і , Бродах, Залізцях, Руднику, Йозефові, Маґнушеві, Кроточині, старостою Галицьким, Коломийським, С н я т и н с ь к и м , Л е ж а й с ь к и м та в л а с н и к о м декількох ключів посілостей. Ц е б у л и к о л о с а л ь н і в о л о д і н н я навіть д л я м а г н а т с ь к о ї П о л ь щ і .

94

Син робить пишний похорон батькові, на якому стався епізод, який характеризує Станіслава як людину порядну, справедливу і віротерпиму. гостей

був

Серед численних і

далекий

родич

померлого, 39-річний володар Бучача

Микола

Потоцький.

Поминаючи гетьмана, останній добре

напився

та

розпочав

стрільбу по голубах. Та замість «птаха м и р у » ц е й с н а й п е р з п ' я н и х очей влучив у єврея, я к и й упав замертво.

Подія ця викликала

неабиякий резонанс у впливовій єврейській громаді міста. Н о в и й д і д и ч С т а н и с л а в о в а Микта Потоцький з Бучача підійшов до пана Каньовського та виказав т о м у с в о є обурення з п р и в о д у вбивства. Але М и к о л а не р о з г у б и в с я , і м а л о т о г о , н а в і т ь о б р а з и в с я : « Тобі щ о , ш к о д а я к о г о с ь т а м ж и д а ? Та я т о б і їх цілий віз п р и ш л ю ! » В и г у к н у в ш и ц е , п ' я н и й м а ґ н а т скочив на коня і р а з о м із своїми л ю д ь м и покинув місто. Через декілька днів через Тисменицьку браму Станиславова в'їхав віз і з д а л е к о г о Бучача. Я к е ж б у л о з д и в у в а н н я м е ш к а н ц і в м і с т а , к о л и з п і д в о д и п р я м о н а б р у к і в к у біля п а л а ц у П о т о ц ь к о г о в и с и п а л а с ь д ю ж и н а є в р е ї в . Ц е б у л а с в о є р і д н а « м о р а л ь н а к о м п е н с а ц і я » від п а н а Каньовського. Пізніше один з нащадків тих змушених переселенців на ім'я Ш м а я р о з б а г а т і в та навіть звів к а м ' я н и ц ю у п р е с т и ж н о м у районі Станиславова. На цьому місці тепер б у д и н о к на вулиці Чорновола, 2. Ще перед п о г р е б о м старого гетьмана Станіслав Потоцький д о с в і д ч е н и м о к о м будівничого помітив численні т р і щ и н и на стінах єзуїтського костелу. П р и ч и н о ю були суттєві інженерні п о х и б к и п р и с п о р у д ж е н н і будівлі, а с а м е с л а б к и й фундамент, я к и й не міг т р и м а т и потужну вагу с п о р у д и . Тріщини розростались у геометричній прогресії, з'явилися на склепінні, і стало зрозуміло, що костел п е р е б у в а є в а в а р і й н о м у с т а н і . С т а н і с л а в н а к а з а в е в а к у ю в а т и вівтар т а внутрішнє оздоблення храму, а підлогу вистелити товстим ш а р о м 95

с о л о м и , щоб при обвалі стелі врятувати цінний паркеті гробниці в підвалі ( н а г а д а й м о , що тут були поховані його мати та дядько). Наприкінці лютого 1752 р. починаються роботи з розбиран­ ня

старого

костелу,

які

було

завершено в травні наступного року.

Тоді

ж

поглиблення

починаються котловану

та

закладення нового, міцнішого фундаменту. Потоцький о с о б и с т о виготовив креслення споруди й щ о р о к у виділяв на б у д і в н и ц т в о 6 т и с я ч злотих і 50 0 0 0 цегли. Але фундатор

не

дочекався

за­

вершення будівництва, так як

Єзуїтський костел

остаточно костел був з а в е р ш е н и й у 1 7 6 3 р. І х о ч а на о с т а н н і х е т а п а х

роботами керував архітектор Христіан Дальке, мешканці міста мусять бути вдячні за цю чудову б а р о к о в у с п о р у д у с а м е Станіславові Потоцькому. Також слід відзначити,

що саме за Станіслава намітився

к о р і н н и й п е р е л о м у багаторічній г і р с ь к і й війні з о п р и ш к а м и . У 1754 році був с т р а ч е н и й ватажок Василь Баюрак, а влітку 1759 р. с м о л я к а м вдалось в и т і с н и т и загін Івана Б о й ч у к а на Л і в о б е р е ж н у Україну. І хоча о с т а т о ч н о діяльність о п р и ш к і в п р и п и н и в л и ш е австрійський уряд, вирішальну роль у замиренні краю відіграв власник Станиславова. У 1755 році шляхтич Михайло Вільгорський за б о р г и віддає Потоцькому в оренду Т и с м е н и ц ь к и й ключ посілостей, який уже ніколи до нього не повернеться. У 1756 р. Станіслав о т р и м у є воєводство П о з н а н с ь к е , що р о з т а ш о в а н е на Заході Польщі. В чомусь це був унікальний випадок, так як представників роду Потоцьких п е р е в а ж н о призначали на українські воєводства (Київське, Брацлавське, Волинське), рідше на Краківське, що суміщалось з п о с а д о ю Краківського каштеляна. В тому с а м о м у році п о м и р а є його н а й с т а р ш и й син - Антон, я к и й був 96

старостою Коломийським. Незважаючи на цю прикру подію, нащадків с т а р о м у магнатові все ще вистачало. Після п р и з н а ч е н н я на нову п о с а д у в о є в о д а м а й ж е не з'являвся у С т а н и с л а в о в і . Ч о м у с ь й о м у с п о д о б а л о с я м і с т е ч к о З а л і з ц і , д е він переважно перебував. Також любив воєвода зупинятись у Збаражі, к о л и ш н ь о м у володінні князів Вишневецьких. В е с ь ж и т т є в и й ш л я х С т а н і с л а в а П о т о ц ь к о г о в к а з у є н а т е , щ о він був дуже п о б о ж н о ю л ю д и н о ю та не шкодував г р о ш е й на церкву. Крім є з у ї т с ь к о г о к о с т е л у в С т а н и с л а в о в і , він з в і в к о с т е л Ф р а н ц и с к а н ц і в у Кремінці, храм Бернардинців у Збаражі, Авґустинів у Залізцях, сприяв побудові костелу в Т и с м е н и ц і . Також за власні к о ш т и с п р а в и в т р и коронації чудотворних образів у костелах Львова (1751), Лежайська ( 1 7 5 2 ) т а Я р о с л а в а ( 1 7 5 6 ) . К р і м т о г о , він в с і л я к о д о п о м а г а в б і д н і й ш л я х е т с ь к і й м о л о д і - з а б е з п е ч у в а в її ї ж е ю і д а в а в з м о г у з д о б у т и освіту. П о м е р Станіслав Потоцький 8 лютого 1760 року та був похований у З б а р а ж і . П о й о г о с м е р т і н а ш и м м і с т о м о п і к у в а л а с ь й о г о в д о в а Гелена із З а м о й с ь к и х , а л е й в о н а ч е р е з р і к в і д і й ш л а у в і ч н і с т ь .

26 л ю т о г о 1761 р о к у в Б р о д а х відбувається п о п е р е д н і й розподіл імперії п о к і й н о г о воєводи. Місто Станиславів переходить у власність Вікентія Потоцького, опікуном я к о г о виступає Катерина Косаковська.

97

КАТЕРИНА КОСАКОВСЬКА XVIII с т о л і т т я м о ж н а с м і л и в о назвати жіночим. Чомусь саме тоді на європейських престолах перебувала

найбільша

кількість

монархів-жінок. Достатньо зга­ д а т и К а т е р и н у II у Росії, М а р і ю Терезію в Австрії, королеву Анну в Британії. Навіть у д а л е к і й Ф р а н ц і ї за королями-маріонетками стояли такі п о в а ж н і п а н і , я к м а д а м Д ю б а р і та маркіза Помпадур. Не було в и н я т к о м і наше провінційне, але цілком європейське місто. Майже ЗО років (з п е р е р в а м и ) С т а н и с лавовом опікувалась жінка, яка ввійшла в і с т о р і ю як К а т е р и н а Катерина Косаковська

Косаковська. Ось як о п и с у в а в її п о л ь с ь к и й

п и с ь м е н н и к Й о з е ф К р а ш е в с ь к и й : «Жінка с л у ш н о г о з р о с т у , суха і худа, р и с обличчя г р у б и х і чоловічих, н е о х а й н о о д я г н е н а , хоч і у д о р о г е в б р а н н я . О б л и ч ч я її, н е з в а ж а ю ч и н а т е , щ о й о г о м о ж н а б у л о н а з в а т и б р и д к и м , в и з н а ч а л о с я р о з у м о м . Пані К о с а к о в с ь к а мала г о с т р о г о й іронічного язика, я к и м разила, н е м о в булатом. Хто н и м дістав по голові, д о в г о потім ш р а м носив». Сучасники називали її «Велика Мудроха», тобто мудра, або навіть Герод-баба,

синонімів чого я

героїнею

історичних

багатьох

не з н а й ш о в .

романів.

Відомий

Вона є історик

К а з и м и р В а л і ш е в с ь к и й видав о к р е м о ю п р а ц е ю її л и с т и , і навіть її п о р т р е т з б е р і г а є т ь с я у музеї Вілянув ( п о л ь с ь к и й аналог Третьяковської галереї). Саме про цю непересічну особу і буде наша розповідь.

98

Народилася

Катерина близько

1720 року в родині Юрія

П о т о ц ь к о г о , р і д н о г о н е б о ж а н а ш о г о А н д р і я . В неї б у л о щ е т р и б р а т и і с е с т р а , т а к щ о о с о б л и в у у в а г у н а н е в р о д л и в у д і в ч и н у ніхто н е з в е р т а в . Освітою її батьки т а к о ж не д у ж е п е р е й м а л и с ь і п р и першій-ліпшій нагоді видали з а м і ж за цілком д о с т о й н о г о кавалера. Н и м був онук Й о с и п а П о т о ц ь к о г о по матері Станіслав К о с а к о в с ь к и й . У дитинстві він з а л и ш и в с я к р у г л и м с и р о т о ю і й о г о в и х о в у в а в д і д у с в о є м у С т а н и с л а в і в с ь к о м у п а л а ц і . В т р а в н і 1 7 4 4 р. в і д с в я т к у в а л и весілля, але м о л о д а була я в н о не в захваті від с в о г о н а р е ч е н о г о . Ч о м у ? Та тому, щ о : «був він з р о с т у в е л ь м и м а л о г о , н е в и щ е п і в т о р а л і к т я , з а щ о посполиті карлом його звали, хворобливий, недолугий, з великою головою». Немов Білосніжка, прожила Катерина з цим Гномиком довгих 17 років. Є д и н о ю цікавою подією цього періоду було пограбування чоловічого маєтку в Богородчанах загоном Олекси Довбуша. Але в Станіслава К о с а к о в с ь к о г о , каштеляна к а м ' я н е ц ь к о г о , була одна позитивна риса, яка з лихвою компенсувала й о г о численні вади - в н ь о г о б у л и г р о ш і . І т о м у , к о л и у 1761 р о ц і К а т е р и н а с т а л а в д о в о ю , по заповіту їй дістався вельми пристойний капітал. Н а в і т ь у XVIII ст. б у л о в і д о м о , щ о н а й к р а щ е в к л а д а т и г р о ш і у нерухомість. К е р у ю ч и с ь ц и м п р и н ц и п о м , пані к а ш т е л я н о в а вже у 1762 р. купує право опіки над ю р и д и ч н и м власником Станиславова Вінцентом Потоцьким і тим самим фактично стає господаркою міста. Почувши себе магнаткою, Мудроха одразу полізла у велику політику. В т о й с а м и й час за д о п о м о г о ю р о с і й с ь к и х багнетів Катерина II посадила на польський трон с в о г о колишнього коханця Станіслава Понятовського. Могутня родина Потоцьких не визнала н о в о г о к о р о л я і 1 7 6 4 р . в Галичі п р о г о л о с и л а к о н ф е д е р а ц і ю , с е р е д керівників якої був рідний б р а т К о с а к о в с ь к о ї - М а р ' я н . Російська імператриця вислала війська для п р и д у ш е н н я смути в з а р о д к у . А щ о Галич у ж е в т р а т и в с в о є о б о р о н н е з н а ч е н н я , т о Косаковська запросила конфедератів до захищенішого Станиславова. А л е ц е н е в р я т у в а л о п о в с т а н ц і в . 7 т р а в н я 1 7 6 4 р., в щ е н т р о з т р о щ и в ш и гарматами вежу новозбудованого єзуїтського костелу, росіяни з д о б у в а ю т ь м і с т о . К е р і в н и к и к о н ф е д е р а ц і ї о п и н и л и с я з а ґ р а т а м и , але Катерині

вдалось утекти з обложеної фортеці. Напевно, тут не

о б і й ш л о с я б е з п і д з е м н о г о ходу. Втікачка з н а й ш л а п р и т у л о к у В о л о щ и н і

(сучасна Румунія), звідки передала право опіки над містом Йосипові Потоцькому, рідному братові Вінцента. Життя у чужій Волощині було нудним і нецікавим, і тому вже н е в д о в з і пані к а ш т е л я н о в а п о в е р т а є т ь с я на батьківщину. Там її а р е ш т у в а л и р о с і я н и т а під к о н в о є м п е р е п р о в а д и л и д о В а р ш а в и . Але не подумайте, що вона розкаялась перед королем. Та де там! Вона с и с т е м а т и ч н о грубіянить йому, влаштовує скандали і гуртує навколо себе антиросійську опозицію. У 1768 р. спалахує нове повстання п р о т и п р о м о с к о в с ь к о ї політики короля - Барська конфедерація. Катерина цілком на боці п о в с т а н ц і в , але п и л ь н и й к о н т р о л ь р о с і й с ь к о ї т а є м н о ї поліції не дав з м о г у їй відкрито приєднатись до конфедератів. Усе ж таки це не завадило їй таємно передати 300 тисяч злотих керівникам повстання. В 1770 р. к о н ф е д е р а ц і ю п р и д у ш и л и і т о м у д о м а ш н і й а р е ш т було п р и п и н е н о . Пані к а ш т е л я н о в а о д р а з у ж с к о р и с т а л а с я з н о в н а б у т о ю с в о б о д о ю . 2 л и с т о п а д а 1771 р. К а т е р и н а К о с а к о в с ь к а купує в Й о с и п а П о т о ц ь к о г о м і с т о С т а н и с л а в і в . «Хочу с а м а б у т и о х о р о н н и ц е ю м о г и л своїх п р е д к і в . Хочу д и в и т и с ь на діла поважні та для д о б р а к р а ю фундувати, хочу т а к о ж спочити з т и м и , з к и м були в мене радощі життя», - так вона писала, п о я с н ю ю ч и цей вчинок. Але це було вже не те місто, яке вона з а л и ш и л а сім років тому. У фортеці стояв р о с і й с ь к и й Гарнізон, від п о б о р і в я к о г о п о т е р п а л о місцеве населення. Минулого року спалахнула епідемія чуми, яка забрала багато мешканців, до того ж Станиславів залишила значна

Парадна брама палацу Потоцькиху Станиславов!

100

к і л ь к і с т ь в і р м е н , я к і , р я т у ю ч и с ь від ж а х і в в і й н и , в и ї х а л и д о У г о р щ и н и . Це завдало с е р й о з н о г о удару по економіці міста. Не встигла Катерина вступити у права власності, як стався ч е р г о в и й політичний катаклізм. Згідно з п е р ш и м поділом Польщі Галичина відійшла до Австрійської імперії. О д н о ч а с н о східні р а й о н и України та Білорусі окупувала Росія. Там містилася частина родових м а є т к і в К о с а к о в с ь к о ї , а л е в о н а ч е р е з «люту н е н а в и с т ь д о м о с к а л і в » в і д м о в и л а с я п р и с я г а т и К а т е р и н і II. Н а с л і д к о м ц ь о г о б у л а в т р а т а ц и х маєтків і відповідно 150-ти тисяч річного доходу. Щ о б з б е р е г т и з а с о б о ю Станиславів, М у д р о х а в и р у ш а є д о Відня для складання п р и с я г и цісареві. Офіційно і м п е р а т о р о м був молодий Й о с и п II Габсбурґ, але фактично к р а ї н о ю правила й о г о м а т и Марія Терезія. При віденському дворі Косаковська гостро зіткнулася з м о в н о ю п р о б л е м о ю - в о н а не зналажодної м о в и , крім польської. Все ж т а к и далося взнаки погане виховання у дитинстві. Сяк-так Катерина розмовляла з імператором л о м а н о ю чеською. Вихований цісар сказав, що шкодує через неможливість розмовляти з нею польською. На це пані к а ш т е л я н о в а відповіла, що її к о р о л ь хоч і поляк, але в о н и з н и м також не можуть порозумітися. Після с к л а д а н н я п р и с я г и т а п о в е р н е н н я д о д о м у К о с а к о в с ь к а стала с в і д к о м корінних змін у суспільно-політичному житті Галичини і міста з о к р е м а . Австрійська влада розпустила приватні магнатські військові з а г о н и , з а к р и л а монастирі єзуїтів і тринітарів, замість єзуїтського колегіуму було с т в о р е н о д е р ж а в н у гімназію. Значно о б м е ж е н о судову владу володарки міста щ о д о мешканців, натомість в п р о в а д ж е н о шляхетський суд. І на довершення всього до міста прибув цісарський староста, я к о м у підпорядковувались Гарнізон і поліція. Терпіти ще одного господаря у себе вдома гонорова Катерина не змогла. Починається

багаторічна

«холодна

війна»

між

власницею

і

австрійською адміністрацією. Для ілюстрації наведу о д и н з епізодів цього протистояння. Якось німець-староста п р и й ш о в у якихось справах у палац до в л а с н и ц і м і с т а . Він с м і л и в о п р о й ш о в д о п р и в а т н и х п о к о ї в т а н а х а б н о н а б л и з и в с я впритул до к а н а п и , де сиділа Катерина, навіть не з н я в ш и к а п е л ю х а . Н а з а у в а ж е н н я с т а р о с т а відповів, щ о він т а к и й с а м и й п і д д а н и й ц і с а р я , як і пані К о с а к о в с ь к а , і т о м у н е о б х і д н о с т і з н і м а т и п е р е д н е ю к а п е л ю х а він н е б а ч и т ь . О б у р е н а ж і н к а ц ь о г о т а к н е залишила. Пізніше вона наказала в залі с в о г о палацу повісити 101

п о р т р е т и Й о с и п а I I і М а р і ї Терезії, а л е т а к , щ о б в о н и н е д у ж е в п а д а л и в очі. С в о є м у гайдукові, я к и й відзначався в е л и к о ю ф і з и ч н о ю с и л о ю , К а т е р и н а н а к а з а л а п р о с и т и всіх в і д в і д у в а ч і в з н і м а т и г о л о в н і у б о р и . Коли німець у ч е р г о в и й раз з а й ш о в до зали, гайдук ввічливо з а п р о п о н у в а в й о м у зняти капелюха. Нахабний відвідувач знехтував прохання, і тоді слуга відпустив німцеві такого міцного ляпаса, що к а п е л ю х з л е т і в з г о л о в и . Пані К о с а к о в с ь к а , з а х о в а в ш и п е р е м о ж н у п о с м і ш к у та вказуючи на цісарські портрети, промовила до ошалілого німця: «Навчись шанувати образ монарший». Почервонілий староста нічого на це не сказав, а наступного разу зняв капелюха самостійно. І все ж таки відповідь не з м у с и л а себе д о в г о чекати. Староста намагався

анексувати у державний фонд навколишні села

Косаковської, мотивуючи це тим, що колись вони входили до складу Галицького староства. Це була нахабна брехня, і власниця з м о г л а це д о в е с т и у Відні. Іншого разу німецький комендант попросив власницю міста видати трохи д е р е в и н и для будови шибениці. Вона призначалася для австрійського солдата м і с ц е в о г о Гарнізону, я к и й щ о с ь вкрав. Але К а т е р и н а в і д п о в і л а н а с т у п н е : « З н а ю і п о в а ж а ю життя ж о в н і р і в і т о м у не м а ю дерева на ш и б е н и ц ю для солдата. А ось якби вішали старосту, то не пожалкувала б і ц і л о г о лісу». Завдяки хабарам і подарункам віденським вельможам Косаковська стала

міняти

старост,

які

їй

не

подобалися. Відомо, що за три роки у Станиславові змінилося три намісники. Між

тим,

ворогуючи

адміністрацією,

з

місцевою

Катерина зберегла

н е п о г а н і с т о с у н к и з ц і с а р е м . У 1 7 7 7 р. вона о т р и м у є титул графині Священної Римської імперії та орден З о л о т о г о Х р е с т а . Але ц е н е з а в а ж а л о ї й в і д п у с к а т и шпильки імператриці та примушувати Цісар Йосип II

102

останню червоніти.

У 1 7 8 2 р. провінційний Станиславів п р и г о л о м ш и л а новина - до нас їде цісар! Катерина приготувалася до приїзду п о в а ж н о г о гостя і наказала прикрасити зали палацу з воістину цісарською пишністю. К о л и Й о с и п п р и б у в д о м і с т а , він н а в і д а в с я у п а л а ц , д е н а н ь о г о чекав п и ш н и й п р и й о м . А далі т р а п и л о с я щ о с ь н е з р о з у м і л е . Цісар відмовився ночувати у відведених йому апартаментах і зупинився у третьорозрядному єврейському заїжджому дворі із жахливими санітарно-гігієнічними умовами, що стояв на тисменицькому передмісті. Покидаючи місто через декілька днів, покусаний б л о щ и ц я м и цісар подарував господареві 2 тис. ринських злотих на р е м о н т і перекриття будинку. В с в о ю чергу Катерина подарувала євреєві д е р е в и н и , і вже н е з а б а р о м виріс новий б у д и н о к з н а п и с о м на фронтоні про перебування тут цісаря. Вочевидь справи у т р а к т и р н и к а після цього різко пішли вгору. В перервах між сутичками із с т а р о с т а м и К о с а к о в с ь к а радо п р и й м а л а г о с т е й - представників чисельної р о д и н и Потоцьких. А що власних дітей у Катерини не було, то вона піклувалась про своїх н е б о ж і в , оплачувала їхні к а р т о ч н і б о р г и і в с і л я к о рятувала й відбілювала їхню підмиту репутацію. Через це її навіть називали «прачкою Потоцьких». С е р е д небожів в и р і з н я в с я Ігнатій - м а й б у т н і й т в о р е ц ь п о л ь с ь к о ї К о н с т и т у ц і ї 1 7 9 1 р . А л е п о к и щ о він ц ь о г о н е з н а в і п о т р о х и просаджував у гральних домах гроші любої тітки. У 1792 р. Катерина несподівано довідалася, що вона м а й ж е банкрутка. її б о р г перевалив уже за мільйон, і для т о г о , щ о б поправити свої фінансові справи, вона п р о д а є Станиславів с в о є м у далекому р о д и ч е в і Протові Потоцькому. Він у з я в н а с е б е п о г а ш е н н я б о р г у К о с а к о в с ь к о ї і забов'язався виплатити Катерині ще 2 млн. злотих. А л е м і ж н и м и була д о м о в л е н і с т ь , щ о виплачувати ц і г р о ш і він б у д е п о 100 тис. на рік. З цього випливає, що бабця д у ж е о п т и м і с т и ч н о д и в и л а с ь у майбутнє і розраховувала п р о ж и т и ще я к н а й м е н ш е років 20. Після п р о д а ж у С т а н и с л а в о в а К а т е р и н а п е р е ї ж д ж а є д о Л ь в о в а і м е ш к а є у палаці г р е к о - к а т о л и ц ь к о г о є п и с к о п а біля с о б о р у с в . Ю р а . Т а м вона пережила повстання Костюка, якому допомагала г р о ш и м а , там же зустріла останній поділ тисячолітньої Польської д е р ж а в и . Але н а й с т р а ш н і ш е було попереду. В 1795 р. Прота П о т о ц ь к о г о визнають банкрутом і щорічні платежі п р и п и н я ю т ь с я . У Варшаві згорів палац, я к и й п е р е д т и м вона придбала за 245 тис. злотих. К е р у ю ч и й г р а ф с ь к и м и м а є т к а м и пан К о м а р присвоїв собі частину сіл, а п р и б у т к и з інших стали н а д х о д и т и н е р е г у л я р н о . Н е з в а ж а ю ч и на це, с т а р а г р а ф и н я н е в т р а ч а л а д у ш е в н о ї с т і й к о с т і і п о ч у т т я г у м о р у . Я к о с ь д о неї п р и й ш о в

103

торговець, якому вона заборгувала незначну суму г р о ш е й . Косаковська дала йому повний нічний горщик, зроблений із срібла, та наказала продати, взяти свою частку г р о ш е й , а решту повернути. В останні роки життя фінансові справи Катерини стали д е щ о п о л і п ш у в а т и с ь і в о н а навіть п р и д б а л а на д е р ж а в н о м у а в к ц і о н і м і с т е ч к о Христинопіль. Його колись заснував її рідний дід - Фелікс К а з и м и р Потоцький і назвав на честь коханої д р у ж и н и Х р и с т и н и (тепер це місто Червоноград, що на Львівщині). З п р и ї з д о м нової власниці стіни с т а р о г о палацу знову стали с в і д к а м и б л и с к у ч и х балів т а п р и й о м і в . З усієї о к р у г и д о Х р и с т и н о п о л я п о т я г л и с я г о с т і , с е р е д я к и х б у л о ч и м а л о в ж е в н у ч а т и х н е б о ж і в і небог. І знову стара графиня сватала, одружувала та всіляко підтримувала с в о ї х ч и с л е н н и х р о д и ч і в . В о т о ч е н н і д р у з і в в о н а з у с т р і л а XIX с т о л і т т я і з р о з у м і л а , щ о в н ь о м у в о н а з а й в а . В ж е д а в н о п о м е р л и і К а т е р и н а II, і к о р о л ь С т а н і с л а в П о н я т о в с ь к и й , і М а р і я Т е р е з і я , і Й о с и п II. П о р у ч не залишилося майже нікого, з ким вона товаришувала чи ворогувала п р о т я г о м с в о г о д о в г о г о ж и т т я . Нарешті настав і її час.

21 березня 1803 року Катерина К о с а к о в с ь к а відійшла в інший світ, з а л и ш и в ш и ч и м а л і б о р г и . Щ о б х о ч ч а с т к о в о ї х в і д ш к о д у в а т и , було влаштовано а в к ц і о н , на я к о м у о с о б и с т і речі померлої пішли з м о л о т к а . М и м о в о л і т у т з г а д у є т ь с я к р и л а т и й л а т и н с ь к и й в и с л і в «Sic t r a n s i t g l o r i a m u n d i » - «Так м и н а є с л а в а с в і т у » .

Палацу Христинопачі. Сучасний вигляд 104

АНТОН ПРОТ Серед

численних

пред­

ставників роду Потоцьких місцеві краєзнавці

понад усе чомусь

незлюбили останнього власника Станиславова

Антона

Прота

П о т о ц ь к о г о . Епітети «банкрут» і «марнотратник» міцно приліпи­ л и с я до н ь о г о і п е р е х о д я т ь з одного історичного видання в інше. А між т и м ім'я цього «гидкого каченяти»

родини

Потоцьких

п р и с у т н є м а й ж е у всіх п о л ь с ь к и х е н ц и к л о п е д і я х і с л о в н и к а х . Та що т а м у польських - навіть наша «Енциклопедія

українознавства»

дає й о м у цілком п о з и т и в н у оцінку.

АнтонПрот

В мене інколи виникає д у м к а , що якби відомий американський письменник Теодор Д р а й з е р жив на століття раніше, то г е р о є м й о г о роману «Фінансист» з а п р о с т о міг би стати Антон Прот Потоцький. Ця л ю д и н а за час с в о г о не т а к о г о вже й д о в г о г о життя зазнала як радість перемог, так і гіркоту п о р а з о к , а п р о й о г о падіння говорила вся Польща. І т о м у п е р е д т и м , щ о б вішати налички на цю яскраву особистість, варто було б д е щ о знати про його ж и т т є в и й шлях, я к и й п е р е д у в а в б а н к р у т с т в у .

11 в е р е с н я 1761 р. в р о д и н і с т а р о с т и Г у з о в с ь к о г о Я н а П о т о ц ь к о г о і Пакуліни з Ш е м б е к і в народився с и н , я к о г о назвали на честь діда Антоном. А т а к як 11 вересня було щ е й д н е м святих Протасія і Яцька, то малюк д о д а т к о в о о т р и м а в ім'я Прот ( с к о р о ч е н о від Протасія). Ч е р е з рік п о м и р а є б а т ь к о і мати в и х о д и т ь з а м і ж за Андрія Огінського. Незабаром у маленького Антона з'являється молочний

105

братМіхал КлеофасОгінський, майбутній великий композитор, автор знаменитого полонезу «Прощання з Батьківщиною». Але родичі батька забрали хлопця до с е б е в Краків, де спочатку ним опікувався дід, а пізніше двоюрідні дядьки. Хлопець здобув непогану освіту під керівництвом відомого педагога і перекладача, ч е н ц я о р д е н у Піярів В о й ц е х а Н а ф а л ь с ь к о г о . У 1774 р. в К р а к о в і А н т о н з у с т р і ч а є людину, яка відіграє в е л и к у роль у й о г о житті. Н е ю б у в е к с - є з у ї т М і х а л К о с о в с ь к и й , який до кінця життя став економічним р а д н и к о м молодого шляхтича. Разом з новим д р у г о м Антон Прот вирушає у наукову п о д о р о ж до Є в р о п и , після повернення з якої ця парочка п р о т я г о м 1776-1781 років повертає н а з а д від опікунів родові м а є т к и . Протові д і с т а в с я н е п о г а н и й с п а д о к від б а т ь к а і д і д а - 6 м і л ь й о н і в з л о т и х , м і с т е ч к о Л и с о б о к и та М а х н о в с ь к и й к л ю ч п о с і л о с т е й , щ о біля Б е р д и ч е в а . У 1 7 8 2 р . він к у п у є міста Чуднів, що під Ж и т о м и р о м , Л ю б а р і Ямпіль на Д н і с т р і . У 1783 р. П р о т а с і я о б и р а ю т ь о д н и м з к е р і в н и к і в «Польської торгової компанії», яка була створена для торгівлі на Чорному морі. Він в к л а в у ц ю с п р а в у с в і й о с о б и с т и й к а п і т а л , і в і д т о д і ц я о р г а н і з а ц і я , що раніше існувала л и ш е на папері, наповнилася реальним з м і с т о м і почала п р и н о с и т и непогані прибутки. За це польський король нагородив Потоцького о р д е н о м Святого Станіслава. Вже незабаром у Херсоні відкривається торговий дім Антона Прота і б а н к і в с ь к а к о н т о р а . М о л о д и й п і д п р и є м е ц ь заснував навіть власну торгову флотилію, куди активно запрошував голландських м о р я к і в . Ц і с у д н а х о д и л и п і д р о с і й с ь к и м и п р а п о р а м и , і їхні т о р г о в е л ь н і м а р ш р у т и с я г а л и навіть б е р е г і в Північної А ф р и к и у С е р е д з е м н о м у м о р і . Н а ж а л ь , р о с і й с ь к о - т у р е ц ь к а в і й н а , я к а с п а л а х н у л а у 1 7 8 7 p., п р и п и н и л а р о з в и т о к м о р с ь к о ї торгівлі. Але п і д п р и є м л и в и й ділок і тут не з а л и ш и в с я у п р о г р а ш і - й о г о т о р г о в а флотилія була м и т т є в о переобладнана для п о т р е б з а б е з п е ч е н н я російської армії та флоту на ч о р н о м о р с ь к о м у театрі бойових дій. Одночасно Антон відкрив великий банк у Варшаві, а також у Махновці. Останній обслуговував торгові контракти Дубно і Львова. Також Протасій став крупним акціонером Соляної компанії Бюста, Л ь в і в с ь к о ї ф а б р и к и т к а н и н т а с у к о н н о ї м а н у ф а к т у р и Р о х а н а . Тоді ж у Варшаві відкривається велика крамниця закордонних товарів, що була п р о о б р а з о м с у ч а с н о г о с у п е р м а р к е т у . Д у м а ю , щ о читач у ж е здогадався, що і ця крамниця належала талановитому фінансистові.

106

Але

найбільшу

славу

принесла

Потоцькому господарська діяльність у його власних володіннях. З а ц е н т р своїх м а є т н о с т е й маґнат обрав Махновку і власним коштом з б у д у в а в тут цілу н и з к у м а н у ф а к т у р , які виробляли сукно, панчохи, капелюхи, ковдри, стрічки, перкаль (ситець), візки і меблі. Для організації виробництва ш и р о к о залучали спеціалістів з Німеччини, Франції. Паралельно за панський кошт на навчання до Європи відправляли талановиту молодь.

Поряд з

м а н у ф а к т у р а м и у М а х н о в ц і в і д к р и л и а п т е к у та друкарню. В

інших

маєтках

також

відбувався

б у д і в е л ь н и й б у м . Так, у Ч у д н о в і з а н а к а з о м Потоцького

відкрито

промислове

ви­

робництво порцеляни, збудовано великі с к л а д и з б і ж ж я і заліза. В Л ю б а р і за 200 тисяч злотих прокладено великий канал із ш л ю з о м , з а с н о в а н о ш к о л у та бібліотеку.

В Ямполі

закладено річковий порт із складами. За цю блискучу господарську діяльність

Знак і зірка ордена Білого Орла

король нагородив Потоцького о р д е н о м Білого Орла. Цю найвищу н а г о р о д у Речі П о с п о л и т о ї м о л о д и й п і д п р и є м е ц ь о т р и м а в я к в и н я т о к - д о т о г о її давали тільки в и с о к и м с а н о в н и к а м королівства. Такі п р и г о л о м ш л и в і у с п і х и в г о с п о д а р с ь к і й с ф е р і м о ж н а п о я с н и т и д в о м а причинами. По-перше, Потоцький не цікавився політикою і займався суто економічними справами. По-друге, йому допомагав Міхал К о с о в с ь к и й , с і р и й кардинал фінансової імперії магната. Не з а б у в а в А н т о н і п р о о с о б и с т е ж и т т я . У 1 7 8 0 - х р о к а х він одружується на доньці генерала Л ю б о м и р с ь к о г о Мар'яні. Від цього ш л ю б у в 1 7 9 0 р о ц і н а р о д и т ь с я Емілія, є д и н а д и т и н а П о т о ц ь к о г о . А л е , я к п о к а з а л и н а с т у п н і події, ц е й ш л ю б в д а л и м н е б у в . У листопаді 1790 року Протасій купив за 15 000 дукатів посаду в о є в о д и К и ї в с ь к о г о . Тоді д е р ж а в н і п о с а д и в і д к р и т о п р о д а в а л и с ь , і це було альтернативним д ж е р е л о м наповнення бюджету країни. Д о с и т ь непоганим д ж е р е л о м . Король Станіслав Авґуст підтвердив ц ю у г о д у в б е р е з н і н а с т у п н о г о року, й А н т о н П р о т з а й н я в в о є в о д с ь к и й 107

п а л а ц у Ж и т о м и р і . Тоді ж н о в о с п е ч е н о г о в о є в о д у в к л ю ч и л и д о с к л а д у депутації, яка займалася р о з р о б к о ю бюджету (тогочасний аналог б ю д ж е т н о г о к о м і т е т у у В е р х о в н і й Раді). Й о г о п е р о в і н а л е ж и т ь с м і л и в и й п р о е к т п р о д а ж у сіл з д е р ж а в н и х с т а р о с т е в л а с н и к а м . П р и ц ь о м у б а г а т о у в а г и було п р и д і л е н о з а х и с т о в і інтересів п р о с т и х с е л я н . Так, б е з з е м е л ь н и м селянам надавали з е м л ю , о р е н д а р я м її передавали у дідичне володіння і всім селянам Гарантували с в о б о д у п е р е с е л е н н я , я к щ о нові власники стануть не до в п о д о б и . А що більша частина старосте була розташована в Україні, то с а м е українські селяни могли б повною мірою скористатися плодами цього закону. На жаль, подальші несприятливі політичні події з а л и ш и л и цей п р о г р е с и в н и й п р о е к т тільки на папері. На початку 90-х років статок Потоцького за р і з н и м и

оцінками

с т а н о в и в від 60-ти до 70-ти м л н . злотих. Як м о ж н а п е р е с в і д ч и т и с я , цей «марнотратник» збільшив батьківський спадок у понад десять р а з і в . Але навіть п е р е б у в а ю ч и на в е р ш и н і с л а в и , з н и м т р а п и л и с я події, які геть зіпсували н а с т р і й ф і н а н с о в о м у ділкові. У п о с а г від д р у ж и н и й о м у в і д і й ш л и з е м е л ь н і в о л о д і н н я з ц е н т р о м у З в я г е л і . Х а й т а м як, а л е після с м е р т і т е с т я ( м і ж і н ш и м , г е н е р а л - л е й т е н а н т а р о с і й с ь к о ї с л у ж б и ) теща вдруге виходить заміж за Калкіста Понінського. Останньому не д а в а л и с п о к о ю м а є т н о с т і п а с е р б и ц і , і він п о ч и н а є с у д о в у т я г а н и н у з П о т о ц ь к и м . Але А н т о н П р о т л е г к о в і д к и н у в у с і з а к и д и с в о г о н о в о г о т е с т я і д о в і в б е з п і д с т а в н і с т ь й о г о п о з о в і в . Тоді П о н і н с ь к и й в д а є т ь с я д о к р а й н ь о г о заходу. Він п у б л і ч н о о б р а з и в П о т о ц ь к о г о і в и к л и к а в й о г о на дуель. Знаючи Понінського як чудового фехтувальника, Протасій опинився в дуже пікантному становищі. Якщо прийняти виклик, то це неминуча смерть, а я к щ о з а л и ш и т и о б р а з у б е з відповіді - ганьба на все п о д а л ь ш е ж и т т я . Але г о с т р и й р о з у м м о л о д о г о м а г н а т а з н а й ш о в вихід і з цього тупика. Н е з а д о в г о п е р е д ц и м д о П е т е р б у р г у мала відбути д е л е г а ц і я , о д н и м з членів я к о ї б у в П о т о ц ь к и й . А я к щ о т а к , то за з а к о н о м о с о б а п о с л а є н е д о т о р к а н н о ю . М а л о т о г о , о б р а з а п о с л а - ц е о б р а з а ц і л і й Речі Посполитій, яку той представляє. С к о р и с т а в ш и с ь ц и м и д о в о д а м и , А н т о н П р о т з в е р н у в с я д о суду, й о с т а н н і й з м у с и в П о н і н с ь к о г о п у б л і ч н о в и б а ч и т и с я з а о б р а з л и в і речі с т о с о в н о п о л ь с ь к о г о а м б а с а д о р а . Після цього про маєтки тещі вже не йшлося. Щ о п р а в д а , в т о й с а м и й час починаються систематичні чвари Потоцького з д р у ж и н о ю , але чи були вони пов'язані з дуеллю, мені не відомо.

108

Між т и м , п р и й ш о в час р о з п о в і с т и і про з в ' я з о к Антона Прота з н а ш и м м і с т о м . В л а с н и к о м С т а н и с л а в о в а він с т а в д у ж е п р о с т о . У січні 1792 року Потоцький банально купив це місто. До т о г о часу н и м володіла Катерина Косаковська, яка й уступила Станиславів с в о є м у далекому родичеві за 2 млн. злотих. До т о г о ж Протасій прийняв на с е б е всі б о р г и К а т е р и н и , які с т а н о в и л и 1 3 3 8 2 1 7 з л о т и х . З г і д н о з д о г о в о р о м купівлі-продажу до нового власника відходили: місто Станиславів, містечко Л и с е ц ь , села Крихівці, Опришівці, Чукалівка, К н я г и н и н , Р и б н е , З а г в і з д я , Пациків, У г р и н і в , Пасічна, Радча, Іваниківка, Стебник, Посіч, М а й д а н , Старий Л и с е ц ь і Д р а г о м и р ч а н и . До речі, в і с т о р и ч н і й л і т е р а т у р і в ж е п і в т о р а століття с т в е р д ж у є т ь с я , щ о П р о т б у в б р а т о м К о с а к о в с ь к о ї . Н а с п р а в д і він п о х о д и в з і н ш о ї г і л к и р о д у П о т о ц ь к и х і , я к щ о б у т и т о ч н и м , д о в о д и вся ї й ш е с т и ю р і д н и м н е б о ж е м . Будучи л ю д и н о ю прагматичною, Антон Прот о д р а з у ж наказав створити о п и с своїх нових володінь. Цей д о к у м е н т з'явився у 1793 р о ц і і в і д о м и й як «Інвентар к л ю ч а С т а н и с л а в і в с ь к о г о » , к у д и з а н о с и л и с я д а н і п р о всіх в л а с н и к і в б у д и н к і в і к о м і р н и к і в , р о з м і р и п о д а т к і в т а н а ц і о н а л ь н и й с к л а д н а с е л е н н я м і с т а й о к о л и ц ь . З а в д я к и «Інвентареві» ми м о ж е м о довідатися про основні статистичні дані с т о с о в н о нашого м і с т а кінця XVIII ст. О т ж е , с т а н о м на 1793 р і к у С т а н и с л а в о в і та п е р е д м і с т і налічувалось 900 комірників, с е р е д яких польсько-українських було 4 0 4 , вірмен - 102, а євреїв - 908. Звідси м о ж н а встановити приблизну кількість мешканців.

За підрахунками

польського історика

Ш а р л о в с ь к о г о вона становила 5448 чоловік. Крім т о г о , відомо, що прибутки з усього Станиславівського ключа становили 80 036 злотих 16 г р о ш і в на рік. Також новий власник наказав р о з р о б и т и генеральний план містаф о р т е ц і , що і було з р о б л е н о у 1792 р. До нас д і й ш л а копія з ц ь о г о к р е с л е н н я , яку в и к о н а в п р о ф е с о р І. Д р е к с л е р у 1924 р. Цей важливий документ зберігається у фондах краєзнавчого музею. З д а в а л о с я б , А н т о н П о т о ц ь к и й д о с я г в с ь о г о . П о г л я н ь т е с а м і - він володар величезних маєтків в Україні, с е р е д яких така потужна фортеця, якСтаниславів, кавалер високих польськихорденів, сенатор, воєвода Київський, власник крупної банківської мережі та численних мануфактур і фабрик. І р а п т о м сталася катастрофа. В с і ч н і 1 7 9 3 р., с к о р и с т а в ш и с ь в н у т р і ш н і м и н е г а р а з д а м и у Речі Посполитій, Росія і Пруссія окупували значні польські території. В і д б у в с я т а к з в а н и й « Д р у г и й р о з п о д і л Речі П о с п о л и т о ї » . Д і л о в і к о л а

109

країни охопила паніка. Власники депозитів та цінних паперів кинулися в б а н к и з а б и р а т и свої в н е с к и . Не в з м о з і о д н о ч а с н о виплати позичені гроші всім охочим, один за одним почали банкрутувати фінансові титани. П е р ш и м упав торговий дім Теппера, потім дійшла черга і до

План Станиславова, 1792 р.

110

П о т о ц ь к о г о . З а п л а т и т и з а в с і м а в е к с е л я м и він н е міг, т о м у щ о з н а ч н а ч а с т и н а к о ш т і в була в обігу. А л е к р е д и т о р і в це м а л о ц і к а в и л о . Щ о б в т р и м а т и с я н а плаву, А н т о н П р о т п о ч и н а є б у р х л и в у д і я л ь н і с т ь . Він намагається доказати ліквідаційній комісії, що вартість й о г о маєтків перевищує суму боргу. Одночасно шукає нових кредитів у Петербурзі і м а й ж е д о м о в л я є т ь с я . Е н е р г і й н і дії п о ч а л и п р и н о с и т и п л о д и . К о м і с і я почала оцінку його маєтків, і т а к и м чином Потоцький отримав д о р о г о ц і н н и й час, я к и й в и к о р и с т а в д л я латання п р о б о ї н у к о р п у с і с в о г о ф і н а н с о в о г о корабля. З д а в а л о с ь , що на обрії вже з ' я в и в с я п р о м і н ь с о н ц я , але... У 1 7 9 4 році спалахнуло з н а м е н и т е повстання Тадеуша К о с т ю ш к а . Країна перетворилася на театр бойових дій з росіянами та німцями. Н а б о ц і п о в с т а н ц і в в и с т у п и л и з а г о н и п р и в а т н о ї міліції П о т о ц ь к о г о , які д о т о г о с л і д к у в а л и з а п о р я д к о м н а ф а б р и к а х . К о л и п о в с т а н н я б у л о потоплене в крові, переможці згадали цей факт Протасієві. За борги одна за одною продаються мануфактури, закриваються контори. Серед цього фінансового колапсу Протасія покидає дружина. Незабаром вона вийде заміж за Валеріана Зубова, брата фаворита російської і м п е р а т р и ц і К а т е р и н и II. А що творилося т и м часом у Станиславові? На щастя, повстання о б м и н у л о П о к у т т я . В січні 1 7 9 4 р . П о т о ц ь к и й у с е щ е в л а с н и к м і с т а . Ц е п і д т в е р д ж у є т ь с я п р и в і л е є м від 3 січня т о г о ж року, в и д а н и м «пану Ч о р н о м у на будову будинку». Але вже в 1795 році наше місто через н е с п л а ч е н і п о д а т к и п е р е х о д и т ь п і д о п і к у л і к в і д а ц і й н о ї к о м і с і ї н а чолі з князем Діонісієм Бонковським. Ця комісія займалась о п и с о м і продажем майна з метою відшкодування г р о ш е й кредиторам. Процес тягнувся д о в г и х 6 років і з а в е р ш и в с я п і д п и с а н н я м п р о т о к о л у 12 січня 1801 p. у палаці Теппера в К р а к о в і . За і р о н і є ю долі власник т о р г о в о г о д о м у Теппер був п е р ш о ю ж е р т в о ю фінансової к р и з и .

24 червня 1801 р. як к о м п е н с а ц і я за несплачені П р о т о м п о д а т к и , Станиславів п е р е й ш о в до Австрійської д е р ж а в и . Відтоді містом опікувався релігійний фонд, а саме місто було оцінене у 246 948 злотих 20 грошів. Що стосується подальшого життя Прота Потоцького, то до нас д і й ш л и л и ш е о к р е м і в і д о м о с т і . Так, у 1 7 9 6 р. й о г о б а ч и л и у В а р ш а в і , а н а с т у п н о г о р о к у він ї з д и в д о П е т е р б у р г у , д е п р о с и в д л я с е б е п о с а д у с и н д и к а М о г и л ь о в с ь к о ї д і а ц е з і ї . О с т а н н і р о к и ж и т т я він п е р е б у в а є у Махновці, д е , м о ж л и в о , і п о м и р а є у 1801 році в цілковитій с а м о т н о с т і .

111

Цим біографічним нарисом я завершую

серію

портретів

власників Станиславова. За час їхнього

150-річного панування

місто бачило як п о г а н е , так і д о б р е . Ані м о н с т р а м и - к р о в о пивцями,

ні

національними

г е р о я м и «без страху та д о к о р у » Потоцькі не були, проте це були звичайні люди, кожен зі своїми перевагами і недоліками. Завдяки династії місто п и ш а є т ь с я , що в ньому

є

такі

споруди,

катедральний собор, музей,

як

Художній

вірменська

церква,

морфологічний корпус медичного університету,

палац Потоцьких,

б р о в а р н я (сподіваюсь, що на час Герб

Потоцьких

«Пилява»

виходу

цієї

книжки

вона

ще

не

завалиться), бастіон та д е я к і інші будинки. Також ці магнати відомі як щедрі меценати, фундатори б а г а т ь о х культових с п о р у д і навчальних з а к л а д і в . І хоча, з в и ч а й н о , в о н и надавали перевагу католикам, збереглися численні привілеї і у к р а ї н ц я м , і в і р м е н а м , і є в р е я м . В з а г а л і р о д и н а П о т о ц ь к и х не з г а с л а і п р о т я г о м XIX с т о л і т т я д а л а с в і т о в і б а г а т ь о х п о л і т и к і в , п и с ь м е н н и к і в , в і й с ь к о в и к і в , п і д п р и є м ц і в т а м е ц е н а т і в , які з а л и ш и л и п о м і т н и й с л і д в історії Галичини. Але це в ж е інша історія.

112

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА І ЛІТЕРАТУРА 1. A n t o n i a k

Т.

Miejsce

urodzenia

Franciszka

K a r p i ń s k i e g o //

www.republika.pl/stanislawow_kresy/new_site/publikacje/stanislawowianie/ miejsce.

2. Bagier T., Piotrowski J. Historia rozwoju m. Stanisławowa // Mtody krajoznawca, 1937. - № 10.

3. Barącz S. Pamiątki miasta Stanisławowa. - Lwów, 1858.

4. Baracz S. Pamiętnik dziejów polskich. - Lwów, 1855.

5. C h o w a n i e c C. Do b i o g r a t j i «Poety S e r c a » // K s i ę g a pamiątkowa I gimnazjum państw, im. Mieczystawa Romanowskiego w Stanisławowie. Stanisławów: nakładem komitetu jubileuszowego, 1929.

6. Chowaniec C. Gimnazjum I z czasów dawnej Polski // Księga pamiątkowa I gimnazjum państw, im. Mieczysława Romanowskiego w Stanisławowie. Stanisławów: nakładem komitetu jubileuszowego, 1929.

7. Chowaniec C. Sobieski w Stanisławowie // Kurjer stanisławowski. 1 9 3 3 . - 16 вересня.

8. Chowaniec C. Wyprawa Sobieskiego do Mołdawji w 1686 r. - Warszawa, 1932.

9. Chowaniec C. Z dziejów kościoła ruskiego w Stanisławowie // Kurjer stanisławowski. - 1928. - № 410.

10. Fijałkowski W., Voise I. Portrety Polskie w galerii wilanowskiej. Warszawa, 1978.

1 1 . History of Berezhany // www.personal.ceu.hu/students/97/ Roman_Zakharii/history.

12. Huk W.

Z a m e k P o t o c k i c h w S t a n i s ł a w o w i e // w w w . r e p u b l i k a . p l /

stanislawowkresy.

13. I s a k o w i c z - Z a l e s k i T. P o e t a s e r c a - F r a n c i s z e k K a r p i ń s k i // www.republika.pl/stanislawow_kresy/new_site/historia/Judzie/karpinski.

14. Katalog Wystawy historycznej miasta Stanisławowa. - Stanisławów, 1928.

15.

Katarzyna

Kossakowska

//

http://pl.wikipedia.org/wiki/

Katarzyna_Kossakowska.

16. K a r p i ń s k i F. P a m i ę t n i k i . - Warszawa: d r u k a r n i a G r a n o w s k i e g o i Sikorskiego, 1896.

17. Kazmierski T. Nasze największe święto // www.zwoie-scrolls.com.

18. Kowalik J. Dominik Radziwiłł// www.napoleon.gery.pl/polska/dominik.

19. Kronika // Kurjer stanisławowski. - 1895. - 26 травня.

113

20. Link-Lenchowski A. Rzeczpospolita na rozdrożu 1696-1736. - Kraków, 1988.

2 1 . Niesiecki K. Herbarz Polski. - Lipsk, 1841. - Т. VII. 22. Pamiętnik anegdotyczny z czasów Stanisława Augusta. - Poznań, 1867.

23. Petrus J.T. Z problematyki historycznej i artystycznej kolegiaty w Stanisławowie // Станиславівська колегіата: між м и н у л и м і майбутнім. Івано-Франківськ: Художній музей. - 2003.

2 4 . P i z a n o w s k a R. Ufani s p o d s t a n i s ł a w o w s k i c h K r e c h o w i e c // republika.pl/stanislawow_kresy.

25. Pizanowski R. K a l e n d a r i u m . Najważniejsze f a k t y z historii miasta Stanisławowa // republika.pl/stanislawow_kresy.

26. Podhorodecki L. Wideń 1683. - Warszawa, 1983.

27. Polski słownik biograficzny. - Wrocfaw-Warszawa-Kraków-GdańskLódź: Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1984. - tom XXVIII/1, zeszyt 116.

28. Potocki // genealogy.euweb.cz/poland/potocki.

29. Potocki // www.genealog.home.pl.

30. Powiat Miński // www.powiatminski.pl.

3 1 . Sokulski J. Stanisławów w 1809 r. Szkic historyczny. - Stanisławów, 1910.

32. Szariowski A. Stanisławów// Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich. - Warszawa, 1890. - Т. XI. 33. Szariowski A. Stanisławów i powiat Stanisławowski. - Stanisławów, 1887.

3 4 . S z k o p e k T. Rosja w p a m i ę t n i k u F r a n c i s z k a K a r p i ń s k i e g o // www.bezuprzedzen.pl/recenzje/karpinski.

35. Werzejski L. Stanisławów grod Rewery. - Wrocław, 1993.

36. Zaleski S. 0 0 . Jezuici w Stanisławowie: Szkic historyczny. - Nowy Sącz: Nakładem wydawnictw Towarzystwa Jezusowego, 1896.

37. Zieliński J. Koźciói Ormiański // Kurjer stanisławowski. - 1929. - 22 лютого.

3 8 . 114-й Т а л л і н с ь к и й В и н и щ у в а л ь н и й а в і а ц і й н и й полк. - ІваноФранківськ: Нова Зоря, 2000.

3 9 . Б а б ' ю к Т. П е р ш и й л и с т о п а д у С т а н і с л а в о в і // А л ь м а н а х Станіславівської Землі. - Нью-Йорк-Торонто-Мюнхен, 1985. - Т. 2.

40. Брокгауз и Эфрон. - Энциклопедический словарь. - М.: Адепт, 2002. - электронная версия.

4 1 . В боях за Карпаты. - Ужгород: Карпаты, 1975.

4 2 . Венков Б. Обрёл б е с с м е р т и е в Карпатах. - У ж г о р о д : Карпаты, 1980.

4 3 . Венков Б. О с в о б о ж д е н и е Станислава от н е м е ц к о - ф а ш и с т с к и х захватчиков: лекции по краеведству.

114

45. Вівчар Б. Таємниці концтабору «Сталаг-371» // Галичина. - 1992. 17 липня.

46. Возницький Б. Микола Потоцький староста Канівський та його митці архітектор Бернард Меретин і сницар Іоан Георгій Пінзель. - Львів: Центр Європи, 2005.

47. Волков А. Это надо не мёртвым // Прикарпатська правда. - 2005.

- 27 жовтня.

48. Вуянко М. Монастирі Івано-Франківська (Станіславова). - ІваноФранківськ: Нова Зоря, 1998.

49. Гаврилів Б., Арсенич П., Процак Р. Літопис Івано-Франківська (Станіслава). - Івано-Франківськ: Нова Зоря, 1998. - С. 35.

50. Гаврилів Б., Бойчук 3., Головатий М. Довідник вулиць м. ІваноФранківська. - Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2000.

51. Галичина країна міст// Незалежний культурологічний часопис. 2005.

52. Галюк Б., Шеремет А. Ивано-Франковск. -Ужгород: Карпаты, 1979.

53. Год 1944: зарницы победного салюта. - Львов: Каменяр, 1979.

54. Головчанська У. З історії роду Потоцьких - власників міста Станіславова у ХУІІ-ХУІІІст.// Станиславівська колегіата: між минулим і майбутнім. - Івано-Франківськ: Художній музей. - 2003.

55. Головчанська У, ШокалюкО. Івано-Франківськ. - Івано-Франківськ, 2002.

56. Головатий М. Комплекс споруд колишньої в'язниці. - На правах рукопису.

57. Головатий М. Поема про парк.// Галичина. - 1996. - 24 липня.

58. Головатий М. Станіславівський апокаліпсис.// Галичина. - 1993. 28 вересня.

59. Головатий М. Чим розраховувались прадіди і діди.// Комсомольський прапор. - 1987. - №139.

60. Гордиенко А. Командиры второй мировой войны: Часть II. - Минск: Литература, 1998.

61. Гордиця Є. Ключі від неба в надійних руках//Галичина. - 2002. - 11 червня.

62. Грабовецький В. Івано-Франківськ. Проблеми історії// Новий час, 1995.- 3 червня.

63. Грабовецький В. Ілюстрована історія Прикарпаття. - ІваноФранківськ: Нова Зоря, 2003. - Т. 2.

64. Грабовецький В. Історія Печеніжина. - Коломия: Світ, 1993.

115

65. Грабовецький В. Олекса Довбуш. - Львів: Світ, 1994.

66. Грабовецький В. Сторінки літопису Івано-Франківського Кафедрального Собору Святого Воскресіння. - Івано-Франківськ: Нова Зоря, 1999.

67. Грабовецький В., Гаврилів Б., Карась Н. Івано-Франківськ у пам'ятниках історії та культури. - Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2001.

68. Діло. - 1911. - 13 листопада.

69. Діло. - 1911. - 15 листопада 70. Дюпюи Э., Дюпюи Т. Всемирная история войн. - СПб.: Полигон, 2000. - Т.2.

71. Дюпюи Э., Дюпюи Т. Всемирная история войн. - СПб.: Полигон, 2000. - Т.З.

72. Заклинський М. Дмитро Вітовський і його діяльність // Альманах Станіславської Землі. - Нью-Йорк-Торонто-Мюнхен, 1985. - Т. 2.

73. Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі. - Львів: Львівський національний університет ім. І. Франка, 2002.

74. Івано-Франківськ: історичний огляд міста // www.portal.if.ua.

75. ІсаївП. Історія міста Станіславова//Вперед. - 1992. - 17 вересня.

76. Історія міст і сіл Української PCP: Івано-Франківська область. - К.: Голов, ред. УРЕ, 1971.

77. Історія міста Коломиї // www.refineua.com.ru 78. Історія Угриніва. - Івано-Франківськ, 2000.

79. Из боевого донесения штаба 1-й танковой армии. ЦАМО, ф. 299, оп. 3070, д. 245, л. 306.

80. Ильин А. Станиславовская епоха в мемуарах Ф. Карпинского // Пстарычная брама. - 2001. - №1(21).

81. Керсновский А. История русской армии. - М.: Голос, 1992. - Т. 1.

82. Керсновский А. История русской армии. - М.: Голос, 1994. Т. 3.

83. Климишин М. Я бачив Мирослава Січинського.// Альманах Станіславської Землі. - Нью-Йорк-Торонто-Мюнхен, 1985. - Т. 2.

84. Кметь В. Історія вільного торгового міста Броди (від початку до Першої світової війни). - Броди, 2004.

85. Ковеншчына, Жмудь, Ыфлянты. - //pawet.narod.ru/orda.

86. Косик В. Україна і Німеччина у Другій Світовій війні. - Париж-НьюЙорк-Львів, 1993.

87. Костомаров М. Галерея портретів. - К.: Веселка, 1993.

116

88. Лейб'юк Т. Вони були в'язнями «Діброви» // Світ Молоді. - 2004. 6 жовтня.

89. Лоєк Є. Історія прекрасної бітники. - К.: Юніверс, 2005.

90. Лукеренко К. Постріл Січинського.// Родослав. - 1991. - № 20.

9 1 . Мандзюк Ф. Украинские странствия Орды// Зеркало Недели. 2004. - 12-18 июня.

92. Мапа Вальтхаузена. - 1804 (з архіву автора).

93. Мелива Ю. М. Січинський побував на Україні.//Жовтень. - 1958. №11.

94. Міста і села Галицького району: історія, пам'ятки, особистості. Івано-Франківськ: Нова Зоря, 2001.

95. Місто поміж двох річок... 17 століття// harrier.elcom.ivanofrankivsk.ua/if/mgu/ifhist17.

96. Місто поміж двох річок.. 20 століття// harrier.elcom.ivanofrankivsk.ua/if/mgu/ifhist20.

97. Миних Э. Записки. // Безвременье и временщики. - Ленинград: Художественная литература, 1991.

98. Молчанов Н. Дипломатия Петра Первого. - М.: Международные отношения, 1984.

99. Паньків М. Ратуша. - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1999.

100. Пікар Ю. Станиславівський історичний нарис. // Світ молоді. 1992. - 18 вересня.

101. Полєк В. Майданами та вулицями Івано-Франківська. - Львів: Світло і тінь, 1994.

102. Полонська-Василенко Н. Історія України. Т. 2. - К.: Либідь, 1993.

103. Приказы Верховного главнокомандующего в период Великой Отечественной войны Советского Союза. - М.: Военное изд. МО СССР, 1975.

104. Прикарпаття - наш край: Методичні рекомендації для вчителів.

- Івано-Франківськ, 1989.

105. Пушик С. Галицька брама. - Ужгород: Карпати, 1989.

106. Пушик С. Місто на Бистрицях // Вступна стаття до фотоальбому В. Пилип'юка «Івано-Франківськ». - Львів: Світло й Тінь, 1999.

107. Соколов Л. Первый акт украинского террора.// Русская правда.

- 2003. - 16 апреля.

108. Соловьёв С. История падения Польши. Восточный вопрос. - М.: Издательство ACT, 2003.

109. Соловьёв С. История России с древнейших времён. - М.: Из-во социально-экономической литературы, 1963. - Т. X. 117

110. Струмінський М. Історія міста Станіслава. - На правах рукопису.

- Фонд Івано-Франківського краєзнавчого музею, Івано-Франківськ, 1967.

111. Українська Повстанська Армія: Бойові дії УПА за 1943-50 рр. Ч. 2.

- Мюнхен: Видання Закордонної Частини Організації Українських Націоналістів, 1960.

112. Український портрет ХУІІ-ХУІІІ століть. - Київ, 2006.

113. Шанковський Л. Тринадцять літ //Альманах Станіславської Землі.

- Нью-Йорк-Торонто-Мюнхен, 1975. - Т 1.

114. Шарловський А. Станіслав і повіт Станіславський // Наукові записки Івано-Франківського краєзнавчого музею. - Випуск 5-6. - ІваноФранківськ, 2001.

115. Шишков С. Награды России. - Владивосток: Роллфильм, 2003. Т. 1.

118

ПРО АВТОРА БОНДАРЕВ ІВАН (17. VI. 1978, м. Потсдам) народився у Німеччині в родині військового льотчика. У віці 1-го місяця був привезений до Івано-Франківська, де мешкає донині. Закінчив середню школу № 3 у 1995му, університет нафти і газу в 2000-му (військову кафедру). В 2006-му році заочно закінчив Прикарпатський університет за спеціаль-ністю практична психологія. Дипломна робота «Соціально-психологічні детер-мінанти суїцидальної поведінки військо-вослужбовців» визнана однією з найкращих робіт курсу. Працює військовим психологом у військовій частині А1349, старший лейтенант. З 1991 по 2001 роки був гравцем міського клубу «Що? Де? Коли?», у складі збірної став чемпіоном міжнародного юнацького фестивалю з цієї гри у 1995 р. З 1993 р. професійно захоплюється генеалогією дворянських династій Європи, надаючи перевагу родині Потоцьких. З 2004-го зацікавився краєзнавством. Результатом пошуків стала стаття про Станіслава Потоцького, яка побачила світ у травні 2005 року. Автор першої військовополітичної історії міста «Фортеця на Волоському тракті» та деяких краєзнавчих нарисів. Протягом 2005-2007 років працював над циклом статей «Володарі міста Станиславова», де розповідається про містобудівну діяльність магнатів Потоцьких. Є перекладачем та упорядником першої історії міста М. Грибовича (1847 р.), яка стала пілотним випуском серії «Моє місто». Зараз працює над перекладом з польської історії Станиславова Ф р а н ц и с к а Валіґурського (середина XIX ст.), яка незабаром вийде у видавництві «Лілея-НВ».

119

Pozdrowienie ze Stanisławowa rs

• i

Gruss aus Stanislau

/

Ł 1v

c //^^f^ ^

C . i . K . koszary k a w a l e n i

u. k. C a v a l l e r i e K a s e r n c .

Комплекс споруд казарм кавалерії що знаходились по вул. Національної Гвардії. Зараз це корпуси Прикарпатського юридичного інституту МВС

Внутрішнє подвір'я казарм кавалерії

120

Рожагодаівпів хе З і а п і в і а т о о и

Казарми піхоти (інфантерії), що розміщувались по вул. Грушевського, навпроти «Білого будинку». Розібрані в 2000 р.

Австрійці транспортують гармату у казарми артилерії. Вони знаходились на вул. Коновальця, зараз там розміщена військова кафедра ІФНТУНГ, яку свого часу закінчив автор.

121

ЗМІСТ БРАВИЙ ВОЯКА ІВАН ПИШЕ ІСТОРІЮ СТАНИСЛАВОВА ВІД АВТОРА

З 7

ФОРТЕЦЯ НА ВОЛОСЬКОМУ ТРАКТІ

10

ТАЄМНИЦЯ СТАРОЇ ҐРАВЮРИ

40

ТАЄМНИЦІ «ДІБРОВИ»

44

ПЕРША УКРАЇНСЬКА ЦЕРКВА В СТАНИСЛАВОВІ

53

ФРАНЦІШЕК КАРПІНСЬКИЙ

57

СТАНІСЛАВ ПОТОЦЬКИЙ

65

АНДРІЙ

72

ЙОСИП ПОТОЦЬКИЙ

82

СТАНІСЛАВ ПОЗНАНСЬКИЙ

90

КАТЕРИНА КОСАКОВСЬКА

98

АНТОН ПРОТ

105

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА І ЛІТЕРАТУРА

113

ПРО АВТОРА

119

" М О Є МІСТО» - івано-франківське міське історико-краєзнавче о б ' є д н а н н я у т в о р е н е в травні 2 0 0 7 р. з ініціативи к о л е к ц і о н е р а 3. Ж е р е б е ц ь к о г о , в и д а в ц я В. Іваночка й і с т о р и к а І. М о н о л а т і я . До « М М » в х о д и т ь д е в'ять п о с т і й н и х членів: Іван Б о н д а р е в , М и х а й л о Г о л о в а т и й , З е н о в і й Ж е р е б е ц ь к и й , В а с и л ь Іваночко, Іван М о н о л а т і й , Ігор П а н ч и ш и н , Василь Романець, Зеновій Соколовський і Зеновій Федунків. Е м б л е м а т и ч н и м з о б р а ж е н н я м «ММ» є а л е г о р и ч н а фігура рицаря з б р а м и палацу П о т о ц ь к и х ( а в т о р п р о е к т у - 3 . С о к о л о в с ь к и й ) я к у я в н о г о охоронця історичної і культурної с п а д щ и н и міста.«ММ» є альтернативним гуртом однодумців щодо витворення об'єктивного образу давнього Станиславова і сучасного Івано-Франківська, відтворення забутих і свідомо прикритих п и л ю к о ю невігластва й псевдопатріотизму сторінок міської м и н у в ш и н и з п о з и ц і й сучасної у к р а ї н с ь к о ї історії т а к у л ь т у р и . «ММ» в и с т у п а є з а о б ' є к т и в і з а ц і ю історії м і с т а , н е з в а ж а ю ч и н а у с т а л е н і м і ф и , в и з н а н і а в т о р и т е т и ч и національні уподобання містознавців, а також має принципову позицію щодо численних випадків з н и щ е н н я і доведення до аварійного стану пам'яток минувшини Івано-Франківська, зокрема його історичногосередмістя. О с н о в н о ю ф о р м о ю діяльності «ММ» є публікація і с т о р и ч н и х д о с л і д ж е н ь п р о Станиславів та Івано-Франківськ, яку реалізує івано-франківське в и д а в н и ц т в о « Л і л е я - Н В » . На захист історичних будівель середмістя І в а н о - Ф р а н к і в с ь к а « М М » п о ч а л о в и д а в а т и с е р і ю л и с т і в о к «Хто р у й н у є м о є місто?». «ММ» у п о р я д к о в у є х р е с т о м а т і ю з історії міста, альбом «Станиславів н а д а в н і й п о ш т і в ц і » , т а к о ж г о т у є п і д р у ч н и к д л я у ч н і в с ь к о ї м о л о д і з історії І в а н о - Ф р а н к і в с ь к а . Р о з п о ч а т о р о б о т у н а д с т в о р е н н я м м у з е ю історії І в а н о - Ф р а н к і в с ь к а . Ч л е н и «ММ» є у ч а с н и к а м и власних дослідницьких експедицій Івано-Франківськом, а також історичними м і с ц я м и к р а ю . Л и ш е за д р у г е півріччя 2 0 0 7 р. в о н и відвідали і зафіксували п а м ' я т к и Б у б н и щ а , Галича, К о л о м и ї , М а н я в и , Маріямполя, Рогатина, Раковця, Солотвина, Чернелиці, Пнівський з а м о к та ін. «ММ» є і н і ц і а т о р о м з а г а л ь н о м і с ь к о г о к о н к у р с у н а у к о в о - д о с л і д н и х р о б і т учнівської і с т у д е н т с ь к о ї м о л о д і з історії І в а н о - Ф р а н к і в с ь к а . « М М » має власний архів і к н и г о з б і р н ю з історії міста, ф у н д а т о р а м и яких є члени і с и м п а т и к и о б ' є д н а н н я .