Велесова Книга by Watra

ВЕЛЕСОВА КНИГА http://www.svit.in.ua

Велесова Книга / Упор., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7519 (2011). – 160 с. Видання: 2009–2011. У книзі використані малюнки Ярослава Свидраня.

ЗМІСТ Історія виявлення і дослідження Велесової Книги ……… 4 Дослівний переклад Велесової Книги ……………………. 10 Застарілі слова, що залишені без перекладу ……………... 127 Словник Велесової Книги …………………………………. 130 Ілюстрації до Велесової Книги …………………………..... 154 Використана література …………………………………… 158

Дослівний переклад Велесової Книги Використані переклади Бориса Яценка, Галини Лозко, Валентина і Юлії Гнатюків. Подається разом з виправленим оригінальним текстом за рекомендаціями В. Шаяна, Б. Яценка, Р. Баганця. Оригінальний текст за Миролюбовим можна подивитися у виданні Г. Лозко, відтворенний текст стародавніми літерами у виданні Гантюків. Для зручності читання в оригінальному тексті подвійні літери в більшості випадків переведені до сучасного правопису: іі-й, іа-я, іу-ю, ьі(оі)-и (у інших джерелах пишуть ы, але літери "и" у ВК немає, то замінюємо згідно сучасного правопису). Літера ВК Y записана як о або у. Літера є замінена на е (передає два звуки е або є), в деяких випадках кінцева е може не читатися. Літера Ѣ залишена, в руській мові вона переважно перейшла в і, а в російській в е. Редуковані голосні також залишені в тексті, в сучасному правописі вони переважно переходять: ь на е, ъ на о, можуть бути інші варіанти прочитання.

Дошка 1 Во тече оупамятохом добля наша стари часи, да ідемо камо – не вѣсте. А так осьми зрѣмо воспять а рчемо: "Же бо есьми стидіхомся Наве, Праве, Яве знаті а обаполо търла вѣдете а доуміті". Се бо Да(ж)бо створящ(е) намо веіце, яково же іесте свѣт-зоре наме сяще. І во тия безодні повѣсі Дажьбо земе наше, абі тая удържена бя. Тако се душе пращурі соуте а ті свѣті зорема намо од Іру... Но гръці налѣзша на Русе, твърящі злая во імь Богоув. Ми ж есьми не вехом ужі камо течаті а щча творіті. Праве бо есь невідомо уложена Дажьбом, а по нь, яко пряжеся, тече Яве і та соутворі Жівото нашо. А то, колі одіде, Сьмртье есь. Явь есь текоуща, а творено о Праві. Навен бо есте по тия: до те есте Нава, а по те есте Нава, а в Праві же есте Явъ. Поучіхомся стару а вржемощемося душі наша в он, бо есь то наше, яко се бо ужі наіде, себо на коло ни... Тврящу Богоум сілу соузр ѣхом в себі, то бо дано дар Бъгов, і не потребуемо бо се напрасніті... Се Душі Пращури наша од Іру зряшеті на ни. А тамо Жале плакатіся а вирещаті намо, яко сьми не брежехомо Праве, Наве а Яве, не бржехом бо се, на то а глузіхом. Се істая – несьми достоіні биті Дажбові внуці! 2

То бо моляі Богоум да імѣмо чісте душі а тѣлесі наша, а да імѣмо жівот со праотці наша во Бъзех сліяшетесе во едін. Прауда тако – се бо сьме Дажбові вноуці. Зрі, Русе, ко уме якож оум вълік Божьск есте едін со ни, а тому творяете а речащете со Бъзи воедіне... Брене бо есь наше жівоте а сьми такожде. І де же комонезем нашім работаті, жівяще во земех со теле овна. І скътіе наша оде вразем текущ на Свередзь. ***

Во течії опам’ятовуємо доблесні наші старі часи, да ідемо куди – не вістимо. А так самі зримо воспять і речемо: "Же бо ми стидаємося Наву, Праву, Яву знати й обаполи тирла2 відати і доумити." Се бо Дажбо створив нам яйце, яке же єсть світ-зоря нам сяюча. І в тій безодні повісив Дажьбо Землю нашу, аби тая удержана була. Так се душі Пращурів суть і ті світять зорями нам од Іру... ...Але греки налізли на Русь, творячи зле в ім'я Богів. Ми ж самі не відаємо вже куди тікати і що творити... Права бо єсь невідомо уложена Дажьбом, а по ній, яко пряжеся3, тече Ява, і та соутворює Живот наш. А те, коли одійде, Смерть єсь. Ява єсь текуча, і творена в Праві. Нава бо єсть по тій: до тої єсть Нава, і по тій єсть Нава, а в Праві же єсть Ява. Повчимося старого і вержимо душі наші в нього, бо єсь то наше, яко се бо вже найде, себо на коло нас. Творящу Богом силу узріли в собі, то бо дано Дар Богів, і не потребуємо бо се напраснити. Се Душі Пращурів наших од Іру зрять на нас. А там Жаля4 плакається і верещить нам, яко ми не бережемо Прави, Нави і Яви, не бережемо бо се, на то й глузуємо. Се істина – не єсть ми достойні бути Дажбожими внуками! То бо молимось Богам да ймемо чисті душі і тіла наші, і да ймемо живот з Праотцями нашими в Богах зливаючись воєдино. Правда така: се бо ми – Дажбожі Внуки. Зри, Русе, ко уму, якож ум великий Божеський єсть єдиний з нами, і тому творимо і речемо з Богами воєдино. Бренне бо єсь наше життя і самі такождь. І де ж князям нашим работати, живучи на землі з тілом овна 5?! І скотина наша од ворогів тікає на Свередзь6... 1

_____ 1 В ориг. "вотсщ(ч)е оупамятохом", Лозко порівнює з "тщетно запамятовали", тобто "даремно забули", у Яценка "даремно згадали", у Гай "у скруті згадуємо" (пор. натще – не п оївши, тщетно – порожнє, тъщий – порожній, марний, але тщаніє – старання, щирість, тщета – старання, тщательно – ретельно, старанно). Більш вірогідно перше 3

слово не вірно записано, треба читати "вотече (во течії, рухаючись, втікаючи) оупамятохом (опам’ятовуємо, згадуємо)". 2 В ориг. "обаполо търла ведете". ВТС пояснює тирло як місце для відпочинку худоби, лігво чи кубло звірів, місце тимчасового поселення. Лозко перекладає як "навколишнє відати", дослівно "обабіч стійбища відати". Але можна зрозуміти і як місце, де тиряться (б’ються). Тоді за змістом тексту виходить, що мова йде про тирло-Праву, а відати треба Яву і Наву. 3 Є варіант прочитання слова як "пряжеся" – напружуючись, напружено, тобто саме життя (Ява) проходить в напрузі, а відпочинок (або смерть) – відпруження. Інші перекладачі вважають, що це "пряжа". 4 Жаля – Богиня жалю. Яценко і Лозко перекладають "від (з) жалю". 5 У Лозко помилково "з телятами й вівцями". Вислів "со теле овна" треба розуміти як "з тілом вівці", тобто, як вівця, тремтіти за своє життя. 6 Північ або земля племені свередзі (див. д. 4б, 8(27)), що ототожнюють або із сіверцями, або з племенем на березі Балтії.

Дошка 2а Муж прав, ходяй домовѣ, нѣсть, іже рѣком, есте хочящет прав биті, но есь, іже слъвеси го а вършена до цѣ съвпадашет. Тому рчено есь о стара або сьеми творялі бяхом лѣпая а, яко Дяді наші рѣклі, то усѣмь а боуду такождь. За часі зъльнославні а боусі Русь потятя бя рукоу върозіу. А злочіна твъряі. І коняз тоі немоцен бя. І оусла сині сва до брань. А ти върягом подлегоша, Вѣча не брегощя, аще сого рѣчено Вѣчем, не оуважі. Тому бо істе ростържені а одерень взяті. А та коле рѣчемо днесе: кънязі соуте наша, тому бо нѣсте… До полудене ходяі, да імемо земѣ намо бо а дѣцкѣм нашім. А тамо гръці налѣзша на не, яко бо усѣдьліца на нь. А бія сѣча велька а многая мѣсяці. Стоікрати почінасе Русе а стоікрати розбіена бя од полуноче до полудене. Тако скъті вѣдша праоцове наша, а бя оцем Оріем до крае Руська ведені, поневжді тамо пребитя, утрпеніа многая несоуща, раніа хлуд несе. Тако отоідша до сіу а тако оуселішася огніщани на земѣ Руштѣі. То бо се оутворі за двіе теме до суть. А по тѣма двѣ темі врязі прідоша а земе беряі од хъзаром до роуце сва. Тѣм бо одерене работахомо. Бя нароуд родіче с кільмерстіі, а с того же корене одвоста народо нашя. Ко пріде поздѣ до Русе земѣ а селіщеся среде ільмершті, тіі бо суте брачке наше а намо подобі соуте. Аще колі вороужнѣ, ті бо нас храніша од зли. Вѣча імяі. Аще сого рѣшено о вѣчѣ таки есте, аще сого не рѣшена не есте би. Ізбіраша къонязі од поліудя до поліудя, а тако жівяі. Ми же сьми імо помоче даяхом, а тако бяхом. Зеле бо знаяі твъріті, сосуді печене во 4

огніщѣх, – а соуте бѣ гончарі доблі. Земе раті а скотія водящеті бѣ розоумѣяі – таки отце наше соуте. А пріде род зол на не а налѣзе. А тому [Дошка 2б] бяхом понузені оскочіті до лясія. ***

Муж прав, ходячи додому, не єсть, іже рече, що хоче правим бути, але єсь, іже слова його і звершення до цього співпадають. Тому речено єсь од стара аби самі творили були ліпше і, як Діди наші рекли, то все і буде такождь. За часи зільнославні1 і бусі2 Русь потята була рукою ворожою. І злочини творилися. І князь тоді немічний був. І услав синів своїх до брані. А ті варягам підлягли, Віча не берегли, якщо чого речено Вічем, не зважили. Тому були розторжені і в одерень взяті. І так, коли речемо днесь: князі суть наші, тому не єсть. До полудня ходили, да маємо землю нам і діткам нашим. А там греки налізли на нас: яко усілися на них. І була січа велика і многая місяці. Стократ починалася Русь і стократ розбита була од полуночі до полудня. Тоді скотину вели праотці наші, і були отцем Орієм3 до краю Руського ведені, понужді там перебували, утерпіння многая несучі, що ранній холод несе. Так одійшли сюди і так оселилися огнищанами на землі Руській. То бо се утворилося за дві теми4 до суть. А по тим двом темам варяги прийшли і землю брали од хозарів до рук своїх. Тим бо в неволі відробляємо. Був народ родичем з кільмерцями, і з того ж кореня обидва народи наші. Хто прийде пізніше до Руської землі і селиться серед ільмерців, ті бо суть братчики наші і нам подібні суть. Якщо коли ворожнеча, ті бо нас хранили од злих. Віче мали. Якщо чого рішено од Віча, так єсть, якщо чого не рішено – не єсть бути. Вибирали князів од полюддя до полюддя, і так жили. Ми же самі їм поміч даємо, і так було. Зілля бо знали творити, посуд печений в огнищах, – суть бо гончарі добрі. Землю орати чи скотину водити бо розуміли – такі отці наші суть. А прийшов рід злий на нас і наліз. І тому [Дошка 2б] були змушені відскочити до лісів. _____ 1 В ориг. "зъльнославні". Яценко і Лозко перекладають як "злославні". 2 . Сірі. 3 Отець Орій є мітологічним персонажем близьким до Ярила. Тому повідомлення, що він ввів Праотців до Руського краю, треба розуміти, як прихід із потойбічного світу, тотожно сходженню Сонця. 4 Тема – не визначена одиниця: тисяча чи 10 тисяч, або в розумінні "дуже багато". 5

Дошка 2б Тамо жівемо, ловце а рібаніа бихом. Умогліся од страсі уклоншеся. Тако бяхом едіну тему а почашхом градіе ставіті огнща повсуде роскладаяті. По друзе теме бя хлуд велік, а потягшеся есьме до полудене – тамо бо суте мяста злачна. А тамо то іронеісті скоті наша ящі десеціноу. Ото се оугодіхом, ащі би ті камо словеси держеті. А потягохом се есеми до полуднена зеленотравіе а імхомо скоті мнозі... ***

Там живемо, ловцями і рибалками будучи. Умоглися од страху уклонитися. Так пробули одну тему і почали городи ставити, огнища повсюди розкладати. По другій темі був холод великий, і потяглися ми до полудня – там бо суть місця злачні. А там то іронці скотини нашої взяли десятину. Ото се погодилися, якщо б ті коли слова держали. І потяглися се ми до полуденного зеленотрав’я і мали скоту многа...

Дошка 3а Мъліхом Влеса, оіце наше, да потягне в небі комнощь Суражоува, да вніде на ни сурі вѣшаті, злоті колове въртеще. То бо Суньце наше, іже святяі на домове наша. І пред онь лік бліед есь лік огніщ домашен. Сему Бгу-огніку Сьмуръглѣ рцемо показатісе а восташетісе небесі а се взеті ож до мудра свѣта. Нарцемо му імеіе Огнебъже а ідемо се трудіті, ак і вск ден, мъленя утврша, тѣлеси ядимо а ідемо до поле наші трудятісе, яко Бъзі велѣша вску мужу, іже чінен есь трудітсеся на хлѣб свуі. Дажбове внуці (е)сте, любімічі Бъжьскі, а Бъзі скорорала ви тако десніце държащі. Воспоемо слву Суражіу, а такожде мисліхом до вчерѣ, а пентократо слвіхом Бзі ве дене. Піймо бо суріцу в знак благъсті а общностще со Бзі, кіі бо суте во Сварзіе, тако бо піоут за щасте нь. Воспоемо славу Суражіу – а те комонь злат Суражіщіев скакщет в Небесі. Дому ідяхом, трудьщеся. Тамо огінь утворджіхом а ядяхом покоръм наш. Рцемо: якова есте ласкоще Божьска до ни, а отоідемо к сну. Ден оубо пріде – а теме неястьіе. Тако же дадехом десету Оцѣм нашім, а сенту – на Власве. А тако пребухомо славні, яко же слвім Бъзі наше а мъліхомся з телеси омовлені водоу чістоу. *** 6

Молимо Велеса, отця нашого, да потягне в небі комнощь1 Суражову, да зійде на нас сурі вішати, золоті кола вертячи. То бо Сонце наше, іже світить на домівки наші. І перед його ликом блідим єсь лик огнищ домашніх. Сьому Богу-огнику Семурглю речемо показатися і востати на Небесах і се взійти аж до мудрого2 світа. Наречемо його іменем Огнебоже і йдемо се трудити, як і всяк день, моління утворивши, тілеси насичуємо і йдемо до полів наших трудитися, як Боги веліли всякому мужу, іже чинен єсь трудитися на хліб свій. Дажбожі внуки єсть, любимичі Божеські, і Божі скорорала ви також десницею держете. Заспіваємо славу Суражію, і такождь мислимо до вечора, і п'ятикратно славимо Богів на день. Пиймо бо сурицю в знак благості і общності з Богами, які бо суть во Сварзі, де п'ють за щастя наше. Заспіваємо славу Суражію – і той кінь золотий Суражий скаче в Небесах. Додому йдемо, трудившись. Там огінь утворюємо і їмо покорм наш. Речемо: яка то єсть ласка Божеська до нас, і одходимо ко сну. День бо прийде – і тьми не стає. Також дамо десяту Отцям нашим, а соту – на Власове3. І так пребудемо славні, яко же славимо Богів наших і молимося за тіла омовлені водою чистою. _____ 1 Комнощь – сонячний човен (або візок), з кониками на краях, який тягне Велес. Такими ношами, де перебуває Сонце, також є роги Велеса. Волхви, що заміняють Велеса, супроводжують новонароджених (колиска), наречених (коляска) і померлих (труна). 2 Мудрого – синього (блакитного), тобто мається на увазі, що світ має перевернутись на місце (нічне небо – це перевернутий світ) і з'явитися синє Свароже склепіння, на якому попливе комонь Суражіїв (Сонячний), тому вдень верхній світ (верхня голова Бога) символізує мудрість. 3 Пожертва для держави (Отцям) складає десяту частину від прибутку, а на "Власове" виділяють соту частину, що є пожертва на утримання храмів і волхвів, які є помічниками Велеса.

Дошка 3б Ін бо кървень е сьватая а крявь наше. Про то мълоуві, яко ізобряшті конязі старощі наша. А тако се праві пентонадесечь вѣці кръз Вѣча. А соуборітіся на они соудіті вшяку отнонску подлѣгла в ноще. А тако се праві наші оці...

Всенк імаі слово речаті, а тото бляго сут. Ратіхом отъ хъзяроу... по вѣці Трояню, які првѣ насадісе со сині сва а внуці протівне речену Вѣчем, бо рушті не імяху раде владіше протівнѣ Вѣча. Хозарстѣ бо ідша на нь, а ті не імша воіове... Та то росторгавіца бя пентосент ляти і не укончішася скоро а стала намо тѣгла хзарстіго. Ібо покуду бо рушті пращеся врзі на нь налезе мнозі. А внуко Траянен був самотен со друзі меногая і бя утщен. ***

Ін бо кревність є свята і кров наша. Про те молва, яко ізбирали князів старотці наші. І так се правили п'ятнадцять віків крізь Віче. А збиратися на нього судити всякого отцовству3 підлягало вночі… І так се правили наші отці. Всяк міг слово речити, і то благом суть. Ратили од хозарів по вікові Трояню, які перві насадилися з синами своїми і внуками противно реченому Вічем, бо русичі не мали ради володіння противити Вічу. Хозари пішли на них, а ті не мали воїв. Та то розторгавиця була п'ятсот літ, і не кінчилася скоро, і стала нам тяглом хозарським. Ібо покуда бо русичі прялися, вороги на них налізли многі. І внук Троянен був самотень з друзями многими і був зневажений. 1

_____ 1 "Ін" тут треба розуміти як "то", можна читати разом "інбо". Аналогічне речення на д.4г починається "ібо". Яценко і Лозко перекладають як "інша". 2 Спорідненість за кров’ю. 3 Яценко перекладає "старшин", Лозко – "аж ніяк". Але "отнина" – маєток, успадкований від батька, "отній" – батьківський, тоді за змістом: Отцям підлягає всякого судити на Вічах вночі.

Дошка 4а Почасе жівот трудѣнь… А то бяш в ступѣх болярін Скотень, тиі бо не подлегше до хъзяр. Бя іроністі, од Іроні помоці просяі, а тие комоньства досілаяі, а бяша хъзарашті отърщені. Іна боя рушті остасе под хъзяршті, кіі бо долѣзша до града Ківска і тамо усѣдшесе… Ті же руштічі коя не воліша подо хзаршті, ідша до Скотене а тако Русь се търловаша околѣ… Іроншті нехащі свікове наша одерень не беряй, а тако оставі русоум жівот русек. Хъзярсштіі беряху до работе своя одерень, а дцкі а жені веліцѣ злѣ бя а твѣряі зло. Ото убо годь, грябо, налѣзе на русь околу Скотене, а тиі ізмечіся а пращурове наша потягоша на нь. Таде комоньства іронште утърче а росбіяі годь. Рострщені бяша годьсшті а бѣже с поле. 8

То бо крев бо ршта се ліла, а чермна земѣ бя. Перунамі рострсшче Русь земѣ годьску а мечемі зніці всяка і земѣ іх вемѣ ся до сва прітче… А оту бь хъзаршті пояша ни ве час ратень а налѣзохша на ни. І ту бо рушті утвржешесе до бране, яко леві, а рѣкша: "Пропадохом, бо яко же Перун до нас не дба". І тиі іма поможаще а годь бя уражденах, а хъзаршті первѣе укоусі прахоу, бяша первѣі рострщені. А то Русь зетхла до іх а рце: "І цо ще буде?" Хъзяршті бо утекоша до Влзі о Дону, а Дончу, тамо страм імяй, усбеща воія іхо, вергоша земѣ межчі своа, тѣкъша околу нь очесі тоікрате годь смѣстісе а отоіде до полуноцѣ а тамо ізгмізѣ ідяі далѣ. Русь бо устріся до се земѣ, взятиія до Русе к рука, ренці сва пдутърче а рѣкша: "Пріде убо мілостиніща с Божеська. Хвалімо Дажьба ншіго а Перуна-Златуса, іже бя со ни". А тако первѣі спояша славу Бозѣм на земѣ чужсьтѣі. А рѣкша Русколунь: "Та іе земѣ а тамо се потщіся вельцѣ а бистя оутвърітішеся земі нашіеі…" Хъзярішті у боіща до земѣ потіетѣ іна, колі Кіівѣ а Вѣлзі Русколунь боясе, утъвърді на Дончі по годі. ***

Почався живот трудень... А то був у степах боярин Скотень, той бо не підлягся до хозар. Будучи іронцем, од Іроні помочі просив, і ті кінноту дослали, і були хозари відторжені. Інші воїни руські осталися під хозарами, які бо долізли до града Київського і там усілися. Ті же русичі, які не воліли під хозарів, ішли до Скотеня, і так Русь се тирлувалася околь. Іронці не хаяли звичаїв наших, рабів не брали, і так оставили русам живот русек. Хозари брали до роботи своєї рабів, а дочкам і жонам вельми злі були і творили зло. Ото бо годь, грабуючи, налізли на Русь около Скотеня, а тії ізмечилися, і пращури наші потяглися на них. Тоді кіннота іронців утирче [*вступила в бій] і розбила годь. Розтрощені були годці і бігли з поля. То бо кров бо руська се лила, і чермна [*червона] земля була. Перунами розтрощила Русь землю готську і мечами знищила всякого, і землю їх, відомо ся, до своєї приточила. А тут бо хозари взяли нас в час ратний і налізли на нас. І тут бо руси утвердилися до брані, як леви, і рекли: "Пропадемо, бо яко же Перун до нас не дба". І той їм поміг: і готи були уражені, а хозари перші укусили праху, були вперше розтрощені. І то Русь зітхнула до них і рече: "А що, ще буде?" Хозари тікали до Волги од Дону і Дінця, там, сором маючи, розбіглися вої їхні, вергнучи (на) землю мечі свої, тікаючи около наших очей вкотре. Готи змістились і одійшли на північ, і там зникли, йдучи далі.

Русь бо устрися [*направилася] до цієї землі, взятої до Русі до рук, руки свої утерла і рекла: "Прийшла бо милість Божа! Хвалімо Дажбога нашого і Перуна-Златуса, іже були з нами". І так уперше заспівали славу Богам на землі чужинській. І рекла Руськолунь: "Та є земля, і там се постараємося вельми, і бути утворитися землі нашій". Хозари в бою до землі потяті іншої, коло Києва і Волги Русколунь боячись, утвердилися на Донці після готів.

Дошка 4б Многая емшці ідша со ніа, такожді потрждая і сеа от тиа бяшеті вольна а зуровене о пращурі. Влесо бо научі тиа земѣ раті а зърно сѣяті. Тако убоіща тиі пращурі огніщанама статі а биті земетрудіці. Рцѣмо бо, яко се рѣче в наші земѣ, а нено, яко грьці, жадішасе о руштѣ іензеку оростіті, булгарщі по(д)чіняті і нуже сва скъті вьдішіе сва во полѣх злачнѣх. А ізобряі тії маі од све старотце, од роду до роду – тако се праві. За десенте векоу забіша ова есва а тако роді жіяті особіцѣ племени... Се зиват те поляні, свередзі а древляни: тоу бо суте вші русшті од роскоулуніане імаі. Одѣлен есті яко сумь, весе а чудь, а отуде пріде на Русь усобіца. За другу тинсенце лети подпадьше раздялу а убудесе самотносче. А ста одерень чюжім робіті: напервѣ годі, якова крѣпцѣ іу дерща, а на друзѣ хъзяріном, яко тие зобіявішася с кагном... А тон е радѣнем нашіім, по первѣістоу гостѣма на Русі. О началу бяста велрѣціва, а потудѣ сташа зліє а рушіті утлущіті ста... Рѣкоста ти: "Камо грядьмо од оная? Камо жівот вольн обрящемо? Єсьми вліцѣ сірота, ренка божьска од насе отвраті". А тако на двадесентѣ тисенцѣ лѣтѣх не могоша соутворяшітесе до Русь. А тамо пріде върязі а бере ту... Бѣста она синове влцію. Русь бо твъріся од полуноче, засе же не імахом моженості в лѣсѣх ілмерштѣх соутвърі а тамо есь. Кіеві же дана часть мала, тамо бо усѣдшеся ворязі, іже соуте хіщніці. Повѣнсте Свентояржі, да узрѣмо зрацітѣльні того ту боляра, гордіну нашего, які поразі годь со Скотіцем. А бя тая слвная дѣяня од пренходу слвенстві люде на Русе десенте ста третшіго лѣта, бо наглѣ а грябѣ налѣзѣ на ни. Тенде Свенторе бя едіно то кнѣзі... іже озборша борусічі на Рузколуні... А тие взеньше рузколуне а борусен, ізмечіша я іде на годь од Воронженца. Бія тамо десент теме ізборня боянув комоньстѣ ніколіже пѣша. А тако се вържешеся на нь. Стѣча бя зла а крентка, а тая се узуржіла до вчере. А бя по годі. 10

***

Многі ємці пішло з нами, також потрудитися і це от тих були вільні і сурові як пращури. Велес бо навчив тих землю орати і зерно сіяти. Так убоялися ті пращури огнищанами стати і бути зємлетрудичами. Речемо бо, як се речеться в нашій землі, а не так, як греки, жадаючи за [рахунок] руського язика [*народу] зростати, булгарам підчинити і нужити [*примушувати] собі скотину свою водити в полях злачних. І ізбирати тих мали од своїх старотців, од роду до роду – так се правили. За десять віків забули своє єство, і так роди жили особими племенами. Се зовуться ті поляни, свередзі і древляни: тому бо суть всі руські од руськолунян мають [*походять]. Отділено єсть як сумь, весь і чудь, і оттуда прийшла на Русь усобиця. За другу тисячу літ підпали розділу і убудеся самотності [*лишилися самотніми]. І стали невільниками чужим робити: наперво готам, які кріпко їх держали, і другим – хозарам, як ті об'явилися з каганом... А той є приятелем нашим, по первісту гостями на Русі. Сначала були велеречиві, а потім стали злі і русів гнітити стали. Рекли ті: "Куди грядемо од них? Де живот вільний обретемо? Єсть ми вовки сірі, рука божеська од нас отвратилася". І так на двадцяти тисячах літах не можемо соутворитися до Русі. А там прийдуть варяги і беруть ту... Були вони синами волчими. Русь бо творилась од полуночі, зась же не мала можливості в лісах ільмерських соутворитися і там єсь. Києву ж дана часть мала, там бо усілися варяги, іже суть хищники. Повинуємося Свентояргу, да узрімо зрачительно2 того то боярина, гординю3 нашого, який поразив готів із Скотичем. І було то славне діяння од приходу слов'янського люду на Русь десять сот третього літа, бо наглі грабіжники налізли на нас. Тоді Свентор був єдиним то князем, іже ізбрали борусичі на Руськолуні. А той взяв руськолунь і борусів, ізмечів їх, іде на годь од Воронженця. Було там десять тем ізбраних боянів кінних, ніколи піших. І так се вержеся на них. Січа була зла і коротка, і та се відіржала до вечора. І були по готах. 1

_____ 1 Господарів (той, що має; пор. спадкоємець). Лозко пояснює як "збирачі данини" або "крадії худоби". 2 З дбайливістю, з прихильністю (пор. заст. рачитель – дбайливець, прихильник, коханець). У Яценка – "навіч", у Лозко – "зримо образ". 3 Гординя у Лозко власне ім’я, Яценко перекладає як "герой".

Дошка 4в Русь бо устріся на земе тую до сь. О тоі час ідша до Кііву върязі со госте а біяху хъзярі. А каганъ хъзярьсштіі рѣче до Скотенѣ, помоце помоляі. Одвъргне тая Скотень а рѣче: "Убо сі поможеште самі све". Вечо русколунье імалша дѣяті колі сва, то врожіца сіла іде до земѣ Ворженце. Воронженец бя древель, за многая вѣці уставена, окремлен от налезеніа на около... А та връяжіна іде до Вронженцѣ а поя тиі, тако сусѣндла. Се Русь огрождена оде западу Сунѣ а шед іні до сурі на полдене а Суражьград утвржаша у морія, іже грьці імяі. Тамо кряпіша гряд Суражь Білоярь. Кріворг, бя тиі час конѣзь руштіа, бѣл голомбь пущашет: камо тиі лѣте, тамо іті. А тоі лѣті на грьце. Кріврог налѣзѣ на нь а ростьрща тая. Ту бо грьці, яко лісі, осцастем вртѣвяі даяше Крівргу зълъто руно а комоньце стребнѣ. А тѣ Кріврг се удржі на Сурожі. Оні же, грьці, бяшті на Колунѣх. Кріврг догодіся, абисте русе отворжщена тамо. А такожде грьці навѣржгоша на нь бояноув во желѣзѣх а побящі я. Велька вѣржена есь крев руштіа до пауди, а нѣсць стеньга бія русіцом. Ілірмоще рѣчаша ж: "Естѣ глупіці, а сьме прітѣцѣмо до ви поможяшеті". Потщемося на памет іхо, яко све земѣ руську удобіша, а есве наше староцство, які бо стратіті сіли Русь, на тѣхмо запасіщах со врзі наша. А кряве іх оудобіша земѣ наше. Сущі бо Богуні, які со Перуном дѣляшуща, накувендла мечі сва до враг ініх. Ми же імо помоліхомо се намо у помоці... ***

Русь бо устроїлася на землю тую до сього. О той час ішли до Києва варяги з гостями і побили хозарів. А каган хозарський рече до Скотеня, помочі вимолював. Одвергнув те Скотень і рече: "Ібо сі поможете самі собі". Віче руськолуні веліло діяти кола [*оборону] свої, то ворожа сила іде до землі Воронженця. Воронженець був древній, за многі віки уставлений, окремлений [*огорожений] от налізення [*нападів] навколо. А та врожина іде до Воронженця і взяла той, так осіла. Се Русь огорожена од западу Сонця, а ішли інші до Сури на полдень і Сурожград утвердили у моря, іже греки мали. Там кріпив град Сурож Білояр. Криворіг, був той час князь русів, білого голуба пускав: куди той летить, тамо іти. А той полетів на греків. Криворіг наліз на них і розтирзав тих. Тут бо греки, як лиси, хвостом вертячи, дали Криворогові золоте руно і комонце [*збрую] срібну. І те Криворіг се удержав на 12

Сурожі. Вони же, греки, були на Колуні. Криворіг догодився, аби руси одкрилися там. А потім греки навергли на них боянів у залізах і побили їх. Багато вержено єсь крові руської до павода1, і не єсть стягу [*поблажливості] було русичам. Іллірійці рекли ж: "Єсть глупці, і самі прийдемо до вас помагати". Подбаємося на пам'ять їх, які свою землю руську удобили, і всіх наших старотців, які бо стратили сили Русі, на тих запасищах [*бойовищах] з ворогами нашими. А кров їхня удобила землю нашу. Сущі бо Богуни2, які, з Перуном ділячись, накували мечі свої до ворогів іних. Ми ж їм помолимося нам у поміч... _____ 1 В ориг. "пауди", найближче сучасне слово "паводок", можна ще перекласти як "до низу, додолу" (пор. на д. 17б "поуде"). Яценко і Лозко перекладають довільно: "пролилося на тій землі". 2 Напевно, під Богунами треба вважати воїнів, що загинули і потрапили до Полку Перунового. У Яценка і Лозко – "Боги", але зміст у такому випадку неправильний, і втрачається частка "ні".

Дошка 4г Соурожіу бо святоу биті над ни. А ідемо камо віждемо: земѣ горіа а Луцѣ морія. А і то всенко ден ко Бозѣм зрящемо, якові есь свѣт, его же рѣчемо Перун, Дажбо, Хор а Яр і іно імени. Тако спѣвахом слву бзѣм а жівехом мілостіу Божьску до неждѣ жівота. Се гонзімо Сурож, а біе вразі наша, іже соуте на темѣзі ямі ползщімі а гръзяще суте намо болѣм а Маръм-Мароіу а концем жівота всенщскім. Явітісе Бгу сілну а біяті тем мечем молніім, а та іздхне. Суріа свѣті на нь а до нь а відімо всящская. Первѣ бо слва Суріу Стлудіду е, тень іждене злая. Із тея темѣ іздися іздибшесе зло племено дасуво. А то зло племено на пращурі наша натецѣ і налѣзе. І яся мнозѣ утщені а умаржені. А тоі Оріе-старотець рѣче: "Ідемо од земѣ тоя, ідѣже хуніе наша братчі забіуть. То бо то крвіві ощасті звѣрші скоті наша крадщі а дѣці збіящі". А то бо то староцець рѣк: "А течахом до інія земѣ, якова тече меди і млеціма, а іесь та земѣ". А течаху всі і синове тріе од Орііу. Бяше ті Кіе, Пащек а Горовато окудь тріе слвні племени істкша. Синове бяші хьробріе, водчі дроужіном. А тако се сѣдще на комонія а тѣчеху. За нь ѣде дружіни мланденчі, скоті, краві, повензи бищі а овцщі; тѣчашеті дѣцкі, староці, матере, жені якоже маръніе людіа. Тако ідѣша до плоуднѣ, до морѣя, мечема разіша врзі. Ідша до Горе вълікія а до пуді травнія, 13

ідѣже бяшеті злакоум мнозѣма. Тамо се усевсе Кіе, іже бяш строіщем Кііву. Та то бя стл русек. Многія крвѣ стіоіща тиі оход слвяном. Антіе не брегоша злом а тѣкъшя, камо Оріе рѣксте. Ібо крвень е сьватая. А крявь наше про то рчеше, же сьми всі есьмѣ русічі. Не слоухатесе вразѣм, іже рекут: "нѣсте доблія". Од оце Оріе ідѣмо, а тоі час од часу се нарждаеця среде ни. Свіяжесь ськ бо есь по самия смьрте... Назазбенджемо сьми такоже ільмці, якові насо храніша. Не ідінѣ а с нама сосліяхусе а крявь све даяі намо. Дрівѣ бя на Русі хзаріе, днес есва върязі. Ми ж есьмі русічі ніколі не врязі... Оставхом на суріу млеки нашя во травѣх за ночі, утлчемо до нь щалю а іні трвія, яко же рѣкша прастароці, а даімо се сурітіся. Я пімо трічі во слву Богом пентокрт деннѣ. Та бо то нашя стара потчіна Бозѣм, длюжна есь потребіті, а требь та буді повязом мезі ни. Ані Мара, ні Морока не сміѣмо славіті. Ті бо то діви соуте наше нещасть... Наше дідо есь ве сврзѣ... ***

Сурожу бо святому бути над нами. А ідемо куди відомо: землі горні і Лукомор’я. А і то всякий день ко Богам зрімо, які єсь світ, його же речемо Перун, Дажбо, Хор і Яр і іншими іменами. Так співаємо славу Богам і живемо милістю Божою до утрати живота. Се втрачаємо Сурож2, і там вороги наші, іже суть на темезі ями3 повзаючими і грозять суть нам болем і Маром-Марою4 і кінцем живота всячеським. Явитися Богові сильному і бити тьму мечем-молнією, і та здохне. Сурія світить на нас і до нас і видимо всячеська. Перва бо слава Сурію Світлодіду є, тінь ізжене злу. Із тієї темені ізійшло, іздибилося зле племено дасуво. А то зле племено на пращурів наших натече і налізло. І взято многих ув’язнених і убитих. А той Ор-старотець рече: "Ідемо од землі тої, де ж хуни наших братів забивають. То бо то криваві хвостаті звірі скотину нашу крадуть і дітей забивають"5. І то бо той старотець рік: "А течемо до іншої землі, яка тече медами і молоком, і єсь та земля". І течуть всі і синів троє од Орія. Були ті Кий, Пащек і Горовато, откуди три славні племена істекли. Сини були хоробрі, вожді дружинам. І так се сіли на коней і течуть. За ними ідуть дружини молодші, скотина – корови, пов’язані бики і вівці; тече дітки, старотці, матері, жони, як мирні люди. Так ішли до полудня, до моря, мечами разячи ворогів. Ішли до Гори великої і до долини травної, де бути злакам 1

многим. Там се усівся Кий, іже був строїщим [*будівничим] Києва. Та то був стол Руський. Много крові стоїв той похід слов’янам. Анти не брегли злом і текли, куди Ор указував. Ібо кровність є свята. А кров наша6 про то рече, що ми всі самі русичі. Не слухайте ворогів, іже рекуть: "не єсть [у вас] доблесті". Од отця Орія ідемо, і той час од часу се нарождається серед нас, зв'язано се сяк бо єсь по самої смерті... Не забудемо ми також ільмерців, які нас охороняли. Не єдині, а з нами злилися і кров свою давали нам. Древно були на Русі хозари, днесь єсь варяги. Ми ж самі – русичі, ніколи не варяги... Оставимо на сурю молоко наше в травах заночі, утолчемо до нього щалю7 й іних трав, як же рекли прастаротці, і даймо се суритися. Її пиймо тричі во славу Богам п'ятикратно денно. Та бо то наша стара потчина [*пригощання] Богам, повинні єсть потребити, а треба та буде пов'язом межі нас. Ані Мара, ні Морока не сміємо славити. Ті бо то диви суть наше нещастя. Наші Дідо єсь в Сварзі... _____ 1 Тут "Сурож" треба розуміти як Сонце. 2 Мова йде про захід Сонця. Можливе порівняння: захід Сонця тотожний захопленню ворогами міста Сурожа, про яке згадується в попередній дошці 4в. 3 Яценко і Лозко перекладають "у темній ямі", можливо треба вислів розуміти як "на дні ями". 4 Ім’я цього дева можна порівняти з назвою каменю – мармору, з якого виготовляли для знаті гроби: "Вложиша (тіло Володимира) в корьсту мороморяну". 5 Виходячи із загального тексту, мова йде про потойбічний світ із злими силами, і отець Орій, який тотожний Ярилу, виводить людей із того страшного місця. 6 Тотожний вислів був на початку дощечки 3б: "Ін бо кървень е сьватая а крявь наше". 7 Яценко перекладає як "щавлю", а Лозко – "шавлію" (лікарська рослина).

Дошка 5а С пондребенце се зачаті намо ти а околи. Рчемо такижде ляти до Діроу за тенсенце пенте ста ідоша Пради наши до Гуре Карпанеске а тамо се осѣднеша, а жівя кладно. То бо роді сен правіша ся од оці-родці. А старенце родоу бя Щ(е)к, од оріян тоі боуще. Паркун бо ни сен благоволяшлен, бо то утщехомси. А тако сец бяш жівут пенте ста ляти, а тамо (у)тчехомсен до восхдяцу Суне а ідехом до Ньпре. Та бо ріека есе до морнже тецяі. А то полуноце сядше на не. А сен іменова Непре Препенте, яко бо вутце сен іменова Непре Препенте. А тамо осендешіа пенто сент 15

ляти. В(ѣ)че сен правіша сен, а тако Бозема хранівен одо многіа, рьчеси іазенце. Ілерув бяща мносте, тамо оседіци огніщани. А тако бо скотіа сен венденце во ступиа. І тамо тако Бозема сен храніті можяшет. Ако рцеві одехне а пенжіяшеті многа злато а богаце жівхоста. ***

З підкорення се зачато нами те і около. Речемо також літ до Діра за тисячу п’ятсот ішли Прадіди наші до Гори Карпатської і тамо се осілися, і жили кладно. То бо роди се правили ся од отці-родці. А старцем роду був Щек, од оріян2 той був. Паркун бо нам се благоволив, бо то устаралися. І так се був живіт п'ятсот літ, а там подалися до восходячого Суне і ідемо до Непра [*Дніпра]. Та бо ріка єсь до моря тече. І то полуночі сіли на ній. І се іменовали Непро Прип’яттю, яко бо отці се іменовали Непро Прип’яттю. І там осідалися п'ятсот літ. Віче се правило сім, і так Богами хранимі од многих, [що] речуться язичниками3. Ілерів було множество, там осілися огнищанами. І так бо скотина се водилася в степах. І там тільки Богами се хранитися могла. Як речено, оддохнули [*відпочили] і нажили4 много золота і багато жили. 1

_____ 1 У Гнатюків – "подробиці". 2 Від отця Орія. 3 Нарікаються язичниками. У Яценка "які звалися язиги". Лозко перебудувала речення на "називаючи себе язичниками". 4 Гнатюки розбивають це слово на "Пенжі" та "ящеті" і пов'язують з Пенджабом, що є недоречним (див. з цього приводу д. 7є і пояснення слова "Пендеб" в словнику ВК).

Дошка 5б Сіце се іезенце одовратішасе до полудене а само нехая іни. А тако ідша наведне скотіа – говада своє і беща. Ту птіци сріяща мноства, течіящеті до не. А ті то галча і врані од яді летіяі, а бясте яде веліка в ступіях. То б ти племени о костобце налязяі, а сіцѣ отвережіті рани многая, а крве ліяша ту. Внезапи главе сякша врзіям свема, а тия суте врани ядла. А тако Стріби свіщащуте во стпіях, а Боряе гундяшете до полунще небеспенцетеса ни. Бія ту сѣча веліка: ензіце а кустобце се разіті со злие утечеце а вори говіяд нашех. А тако бяшет уборіца таіа о дваста ляти. А наше родіче течяшеті до ляші, пребендени суте а тамо сядша. За сти ляті бяші тамо годе Іерменрехе а се злобящи на ни. А ту бяша уборце вліка, а годе бя потсняна а отрщена до Донче а Доне. А Іерменрех 16

піяі віна – люби братр есте позе воявенде наши. А тако се утворжешетіся. Бя жівуте нове. ***

Тож ці язичники одворотилися до полудня і самі не хаять інших. І так ішли, ведучи скотину – говяду свою і биків. Тут птиці зріли множество, [що] текла [*летіла] до нас. А ті то галки і ворони од їди летіли, і була їда велика у степах. То бо ті племена від костобців налізли, і ті отвержили [*відкрили] рани многая, і кров ллючи тут. Внезапно глави сікли ворогам своїм, а ті суть ворони їли. І так Стриби1 свистять во степах, а Борей2 гундів до полуночі, небезпечуючи [*тривожачи] нас. Була тут січа велика: язичники3 і костобці се разили со злими втікачами і ворами говяд наших. І так була убориця та о двісті літ. І наші родичі текли [*відійшли] до лісів4, прибули суть і там сіли. За сто літ були там годи Германаріха і се злобились на нас. І тут була убориця велика, і годи були потіснені і відтручені до Дінця і Дону. А Германаріх пив вино – любим братом єсть поза воєводами нашими. І так се утвердилося. Було життя нове. _____ 1 Вітри підвладні Стрибогу. 2 Можливо тут мається на увазі просто буря, бо за грецькою міфологією Борей – Бог північного вітру, а в даному випадку він дує навпаки. 3 Яценко вважав, що під цим словом треба розуміти плем'я язигів (див. ще подібні на д. 5а, 6г, 18а). 4 Гнатюки подають "до ляхів".

Дошка 6а Од Оріе то сео бящі наши отце со боруси одо Ра-ріеце до Непрени а Карпанеске држава. По родіе ти се праві ті одо родіче а вѣча. А всак род на імена све родіче, кіе соуте правіще і окуд іде до Гуре тако. А тамо есе коняже а воевендце-вутце люди да бранітісе одо сва врзі во славу Перуню. А сіц Дажбова помуга навртісе на (н)и. Тако бя доржава та Руска одо руси. А борусіце ту бо борі, а велка непрстана бяшете вшак час, а многа сѣча суби, а бо то врзема начатвена а нче нескушена до концеа тако роміе а (г)оде. Ту бо Ерменрех іде до нь а налзе на нь. І тако потлацени сме бяхоме одо роме і настченеа одо годе мезе два огніща тляте а се паліті. А ту бя велка біда: а жнева наши опалена, і ніче се лішяно она нені же диме і попелеще. 17

То бо преленте до ни Птіце Бжеска а рче: "Одоіте до полуноще а натятесе на не, коліжде ти ідяхуте до сели наши". А по те беште а тако. Утворяше удше до полунеще, а натчемо сен на не, а роспріяя тая. Овитезете на не а тако ідяшете до не а ставітесе стаунама по Данаіу. А ромі до ни се врзетешаше а біяі се много. Ту борзо утцене: бяша простеглавіті ни, а тако сме простіглавіхом еіе. А то тема бя воі упростеглавенех. Вельце снезе хлади глад моучіша наши людіе. Бо ставаяі трце а лішашеся безо вше, она тоікрате велце устрадашеся бо незалеглесті імаі а ту твряі. ***

Од Ора то сього були наші отці з борусами од Ра-ріки до Непрени [*Дніпра] і Карпатської держави. По родах тих се правили ті од родичів і Віча. І всяк рід на ім’я своїх родичів, які суть правили і звідки ішли до Гори1 також. А там єсь князі і воєводи-отці да браняться од своїх ворогів2 во славу Перуну. І так Дажбова поміч наверталася на нас. Так бя держава та Руська од русів. А борусичі тут бо боролися, і валка неперестанна була всяк час, і многа січа була, і бо то ворогами начата і нині нескушена3 до кінця як [з] ромеями і готами. Тут бо Германаріх іде до нас і наліз на нас. І так потовчені ми були од ромів і настигнуті од готів – міжи двух огнищ тліти і се палати. А тут настала велика біда: і жнива наші опалені, і нічого се лишино їх, нині же дим і попелище. То бо прилетіла до нас Птиця Божеська і рече: "Одійдіть до полуночі і нападете на них, коли ті підуть на села наші". А по те було і так. Утворили відхід до полуночі, і напали це на них, і розпріяли [*розбили] тих. По звитяжиству на них і так ішли до них і стивали станами по Дунаю. І роми до нас се вверглися і били се много. Ті борзо спішили: хотіли, простоглавити [*обезглавити] нас, а так ми простиглавили їх. І то тьма була воїнів упростоглавлених. Великі сніги, холоди, голод мучили наших людей. Бо ставали [до] бою4 і лишалися безо всього, вони багатократно вельми устрадалися бо незалежність мали і ту творили. _____ 1 Маються на увазі гори Карпати. 2 У Лозко помилково "до Сварги". 3 Дослівно – "нез’їдена" (кушати – їсти), також близьке до "нескошена" (принцип той же). Може бути в значені "несплачена" (куш – винагорода, сплата). 4 Яценко перекладає "втікачами", Лозко – "повертаючись". Порівняємо: "Таде комоньства іронште утърче [*вступила в бій] а росбіяі годь." [д.4а] або "отрце [*відбив] Гуларека оде Вороненце" [д.6д]. 18

Дошка 6б Себто по сти дваденсенте ляти бране годе напіраема задѣ егуншті а бренде шедша до полуноце мезе Ра-ріека а Дівуна а тамо то препадне. Іерманрех а Гуларех вед ю на новѣ земле. Се бо егунште со брендема а говіяди сва есте ста на тоі краіе. Тамо бя многа комонева а говіяда трава злачна а вода жіва. Ту бо Гуларек прівед нова сила све а одразівше егунште же за главе многа, а теце на ни. Ту бо родіцеве соубрасе на комоніях а врзешеса на нь. Зура сѣче бяшеті тамо тріедесенте ден. А руси поустша годе де земе сва яко та обетова биті з ни. Тежце времени наста. Налезе на ни ромове од Данае, грьці – ополенде, а годе – ополонце а полдене. Та бо то велка зла не дѣляше. А ромове бяшеті во грдлѣх данаістех на ни взіраша а тако ждех... Та то боріа бяшеті намо веліце трвава а ніце же угодна бзем а людіем. Се бо то не імяхом іна прібезенце яко она. А обірахом кнезе од вутце, ти бо бяшете од овсене до овсене коема же платхом дане о полюдіа а страшащеся водяхком стади сва а робіхом земе жітва нашія. Тако бяхом стапендесента ляти а творіша прю велку всеякоден о егунште а о годе а ніщо о беренде. Те бо ста імяі кнеза Саху а тоі премудрѣ міра глядах од руси а бя наше друг. Бренда ходяі потіху, се бо егуншти соуте ворове а боріа с німа бя теншка. Та бо твергасе ста ляти а егуншті остасешася на гдьстѣі земе. ***

Себто по ста двадцяти літах брані готи, напираємі ззаду гунами і берендеями відійшли до полуночі межі Ра-рікою і Дівуною [*Двіною], і там припадли [*осіли]. Германаріх і Гуларіх привели їх на нові землі. Се бо гуни з берендеями і говяди їхні (єсть) стали на тому краї. Там були многа коней і корів, трава злачна і вода жива. Тут бо Гуларіх привів нову силу свою, і одразивши гунів же за голови многі, і тече на нас. Тут бо родичі зібралися на конях і вержуться на них. Сурова січа була там тридцять днів. І руси пустили готів до землі своєї, яко ті обіцяли бути з нами. Тяжкі времена настали. Налізли на нас ромеї од Дуная, греки – [з] ополудня, а готи – [з] ополуночі і полудня. Та бо то валка зла не ділила. А ромеї були во градах дунайських, на нас взирали і так ждали. Та то боротьба була нам вельми тривала і ниць же [не] угодна Богам і людям. Се бо то не мали іншого прибіжища як її. 19

І обирали князів од отців, ті бо були од Овсеня до Овсеня1, котрим же платили данину з полюддя, і страхалися водити стада свої і обробляти землю [для] житва нашого. Так були сто п’ятдесят літ і творивши прю велику всяк день з гунами і з готами, а ніяк з берендеями. Ті бо стали мати князя Саху, а той, премудрий, миру глядів од русів і був наш друг. Берендеї ходили потиху. Се бо гуни суть вори і боротьба з ними була тяжка. Та бо тривала сто років і гуни осталися на годській землі. _____ 1 У Лозко "Овсяної", але суть та ж сама – означення осіннього періоду.

Дошка 6в То се заяві за мержеце а ста гради градяшете Хоросун а іна возденя. Русколане, раздерена смутамі, ста творяшеті на полуден а борусе на полноще. Бя многая утерпѣніа. Тобто породіце не хтяі, аби боруське родіа соедна о Русколане. Про то же два віетва тая іменовашасе Велка і Мала Борусене. Суренже сен а зва Суренжка Руса. А борусе праборя, тако бя тамо не праборе а долга вржда мезе родіа раздірашеті борусене на часте. Тако борусенже не могша статі грьціом а скуфі наступене. Та то бяшеті жлута а руси бяшеті руси а медроочітіе. Сілна а неунавне пря ошед непрстане а колі же на Суренжене не бясте кнеженце силна або грьце даваяі вразѣм віщтче яко і нам. От оце Ореа а до Діру бяста тисенцпатсенто ляти. Сеце парце наше віеста медвена мече, так убо твастере іма рече удіеляті желзвена а брате комоне яковже течяша од Бозе до ни. Тако бя русколане силна а тврда, то бо то от Перуніа одержаше ни. Колікрате ізволокша мече а одерза на врзі, одтрче я сва теребо. Вутце за Ореа рода славена а сілна якови же Осуру біяі а Ігѣпет а Астаре. На ті же часе не імамехом еднаота а бяхом ста, яко воща безо Влеса. Тоі бо рекл о ни яко імѣмо ходяті пшімо негда же кріва а того не слоухашехомся. То бо то парце убіряі велку часте руси Набсуру потчена. Не стрежешенцесе бо тая одо вразех а тако налзе на ова – Адомору звѣтася. Ідша клоніті главе сва подо вразке біче. Та то силна вршті натецена обо тріе. А ті то ходяше со говіяде до заходу Суре а тамо се страті. Наше же людіе ідяше до поде Набсурсара, за тем то ідяше на Суре а Гіпѣтесте. ***

То се заявилися із-за моря і стали гради городити Хоросун і інші возвели. Русколань, розідрана смутами, стала творитися на полудні, а боруси – на полуночі. Були многі утерпіння. Тобто породичі не хотіли, 20

аби руські роди з’єдналися в Русколані. Про те ж дві вітки ті іменовалися Велика і Мала Борусень. Суренж цей і звався Суренжська Русь. І боруси приборолися, так було там не приборство1 а довга вражда межі родами роздирала борусенів на часті. Так борусенці не могли стати [проти] греків, і скуфи2 наступали. Та то були жовті, а руси були русими і мудроочими [*синьоокими]. Сильна і неунавна3 пря ішла непристанно і коли на Суренжені не було княжества сильного, або греки давали ворогам віщтче4 як і нам. Од отця Орія і до Діра було тисяча п’ятсот літ. Сеце персти наші знали5 мідні мечі, так було твастирі6 їм рекли удіяти залізні і брати коней, які течуть [*сходять] од Богів до нас. Так була Русколань сильна і тверда, то бо то од Перуна одержали ми. Кількократно ізволікали мечі одержимо на врагів, відкидали їх [од] своїх требищ. Отці од Орія рода славні і сильні, які же Сирію били, і Єгипет, і Астару. На ті же часи не мали єдності і залишилися, як віск без Велеса. Той бо рік о нас, як маємо ходити прямо, ніколи же криво, і того не слухалися. То бо то перси забрали велику частину русів, Набсуру підчинили. Не всереглися бо ті од ворогів, і так налізли на них – Адомор звався. Ішли клонити голови свої під ворожі бичі, та то сильна вертілася оточена між трьох. А ті то ходили з говядами до заходу Сонця і там се стратили. Наші же люди ішли до подолу7 Набсурсара, за тим то ішли до Сирію і Єгипет. _____ 1 У Яценко і Лозко – війна. Можливо мається на увазі, що боруси хотіли один одного приборкати (підкорити, усмирити), а насправді ворогували. 2 Тут народи Азії, скотарі. 3 Неугавна, безупинна. Для розуміння слово розділемо на частини "не у навна", Нава – місце спокою і кінця життя. Гнатюки пояснюють, що тут друге "н" перейшло в "г". 4 Слово неясне, Яценко подає "відкупне". Можливо мається на увазі, що греки, хитруючи, платили русам для війни з ворогами, але й тим ворогам платили, щоб билися з русами. 5 В оригіналі "віеста" – вістили. 6 У Яценка і Лозко – майстри (ведичний Тваштар – "майстер", "творець"). Лозко пояснює ще як епітет Сварога-Творця, отця Богумира. Пор. англ. twist – повертати, вигинати, звивати. Сварог як Творець породжує Сонце (життя) і повертає по колу назад через вісту-зорю, тобто Сварог – обертаючий. 7 У Яценка і Лозко "на долини". Тут мається на увазі, що люди пішли під Набсурсара, тобто у його підпорядкування, наприклад: Київський Поділ є не тільки місце робітників у долині (низу), а й підлягає Києву.

Дошка 6г 21

Длугва бяшете ляти одерене трватесе. А тако пршеде деня, руси утецеша одо Набсурсару. Парце бо не текоша за не, а тако ідяі до краіе нашех а тамо бо сленша пѣснеша наша до Інтру а вола насе, абихом стале вѣроваше бяхом ста со Бзех нашех а до све Бзе не нуте. Наше отсе едіне сме хомита носяшете імяхом, а ніколе сме називате інакожде яко езеце колі бо одерень баблуську терпяі. А князем іх бя ту Набсурсар кій бо іхва подчіняшет. А тѣ сва юна даяі до вое а тягендло до чурси а чресл на лані та утерпѣніе імяі. А ти бія кіемі то терпя не могостехом тако а не можахом а рцемо іма: же ста не імами до средьця наша, яко в теі день, колі бяшет велка трясева а земевретень а о врзесѣх бисва до Сврзе. Тамо комоньве а воли метяшеся а врще. Заберехом све стади і вержехомся до полуноще а упасехом души наша. А тако Бзѣма храненсте будева а ніже споцено трацемо сині сва а сва дщере а тако жени. А будехом оде просте сва ужеі сва стехом. А не бяхом сме тенти еже ідша на челе рате а обереньсе до тьве све а ходяхом бо ніже псіе. Потоміце сме Славуне в грді сме биті можашем а не брежехом ества. То бо Магура спѣва пѣсне сва до сѣче. А тая Птиця од Інітра іде, бо Нітро бя а пребенде до вѣк. Інтра само, кіе да Паруне сва бране, абисте тие да вржешет ю до земе. А да прібде яровен а шед о лунче. А лѣпе імемо сен согмізете ніколі бо сва биті одеренце а жряті бозем іхва. ***

Довго були літа рабства тривали. І так прийшов день, руси утекли од Набсурсара. Перси бо не текли [*гналися] за нами, а так ішли до країв наших і там бо слухали пісні наші до Інтри. І воля наша, аби стали вірувати, залишилися з Богами нашими, і до своїх Богів не нудили. Наші отці одні се хомита носити мали, і ніколи ми [не] називалися інакше, як язичники, коли бо рабство вавилонське терпіли. А князем їх був Набсурсар, який бо їх підчиняв. А ті свою юнь давали до війська і тягла до чурси [*каналів] і до чресел [*плугів]1 на лани та утерпіння мали. І їх били киями, то терпіти не могли таки і не втерпіли і рекли їм: це стало не приємно до серця нашого. Яко в той день, коли була велика трясева [*землетрус] і землеворот і вержеться був до Сварги. Там коні і воли металися і вертілися2. Забрали свої стада і вержемося [*кинулися] до полуночі і спасли душі наші. І так Богами хранимі будемо, а ніж почислено втрачаємо синів своїх, і своїх дочок, і також жінок. І будемо од простоти своєї – вже своїми ставши. І не будемо ми тими, іже ішли на чолі раті і обернемося до того свого і ходимо бо ніже (як) пси. Потомки ми Славуни, в гордості ми бути можемо і не бережемо єства.

То бо Магура співає пісню свою до січі, а та Птиця од Інітра [*Індри] іде, бо Нітро [*Індра] був і прибуде до віку. Інтра сам, який дав 3 Паруну свою бронь [*зброю], аби той да верг її до землі4. І да прибуде5 яровень і йшов до лунки6. І ліпо маємо се згинути, ніколи бо нам [не] бути рабами і [не] жертвувати богам їхнім. _____ 1 У Лозко помилково "і тягли дочок їхніх за чресла". 2 Як варіант: врще – верещали (пор. вирещаті (д.1)). 3 У Яценко і Лозко "да" – "віддав", але надалі в тексті "да" йде в значенні "хай". 4 В автентичному тексті Миролюбова є "до земе", у Яценка – немає, Лозко у перекладі це слово також не ставить. 5 У Яценка в авт. тексті "прібде" – прибуде, у Миролюбова (у кн. Лозко) "приведе". 6 У Яценко і Лозко "на луки". Лозко пояснює "яровень" як дощ. Можливо йде мова про чоловічу силу, насіння, а лунка – символ жіночого лона, куди має іти яровень; луки тотожні лунці.

Дошка 6д То бо жречіе о вѣдѣ сен гобзяншеті рѣкоста, а тую украде одо нь а не імахом нині, колбо не імахом бранди наша а бояні, так бѣхом сте невѣгласіе до конце і окуду сме. А то боляр Гординя, кіе біяі годе в лята десенте ста тшетіяго одо Карпенске ісходу. А тен яко Тріедореі іде без страху на не. І боляре Сегеня іже убів сина Іерменреха а отрце Гуларека оде Вороненце. Тамо бя остала Русе Бороуска а Русколане. Так іще імами стендентесе од вразех нашех слов. Околи тая імами вѣстете, а не можахом есьма віерііте де сець оглубнѣ всако слво, рѣчено до ни. А то Зоріа свѣте до нь, а утро іде до нь. А тако імемо Вѣстнека скакава ве Сврзе а рчехом хвалу а слву Бзем. Та бо Суренж огречена іе, а не буде до све рауська, а тамо бзі грецькі істуте. А тамо сме неяхом скорбень нашу а одерзема іна. Да влаче ни син свѣтен Інтрув оде тьме а імахом винего допоменце нашего. А старе часе – суте наше благо. Достанехом од она тврдосте і крпсте, аби вразем сме отвѣдалі, яко істеть. ***

То бо жерці про Віду [*Знання] турбуватися речуть, а ту украли од нас і не маємо нині, коли не мали охорони1 нашої і боянів2, так були 23

невігласами до кінця і звідки самі. А то боярин Гординя, який бив готів в літо десять сотень [*тисяча] третього од Карпатського ісходу. А той, як Дарій Третій, іде без страху на них. І боярин Сегеня, іже убив сина Германаріха, і відбив Гуларека од Вороненця. Там бо осталася Русь Боруська і Русколань. Так ще маємо стидатися од ворогів наших слів. Навколо тих маємо вістити [*сповіщати], і не можемо ми вірити до цього3 глумного всякого слова, [що] речено до нас. І то Зоря світить до нас, і утро іде до нас. І так маємо Вістника, [що] скаче во Сварзі і речемо хвалу і славу Богам. Та бо Суренж огречена є, і не буде до свого руська, і там боги грецькі стоять. А там ми не маємо скорботу нашу і одержимі іншим. Да волоче [*виведе] нас син світлий Інтрів од тьми і маємо вічного4 допоможця нашого. А старі часи – суть наше благо. Дістанемо од них твердості і кріпості, аби ворогам ми отвідали [*відповідали], як належить. _____ 1 У Лозко – "заборола" (забрала), у Яценка – "борода". Пропонуємо, за змістом, "бранди" перекласти як "охорона" чи "оборона", "броня". Порівняймо нім. drand – пожежа, горіння, а разом з тим все що пов’язано з пожежною охороною; Симарглвогонь – охоронець, борода – символ охорони рода. 2 У словнику Лозко "бояні" – це "бояни, воїни", але перекладає, як і в Яценка "боїмося". 3 У Яценка – "до січі", у Лозко – "перед боєм", у Гнатюків – "десята". 4 Від "вину (въину)" – завжди, вовіки, у інших перекладачів – "вишнього".

Дошка 6е Ті часе соуте велма прчеста, бо те ден же сме такоу ясна а сушна бя на ни зуріва. Тако жітва се не уронде, а прето ж ідяхом на земе іну, а тамо сме удержехом. Потлцена бя русе оде гьрце а реме, а ти ідша по брезах моренстех до Суренже а тамо утворі Суренж. Крае бо тен есе сурен, дате бо Киеву. Се та утврора не добісе, а зеле бо пртяша бяхо. Та ту бо перве ворензе прідша до Русе, а Асклд сілоу пограмлі кнезе нашему а потлце того... Асклд, а позде Дір, уседнешеся на не, яко непрошен кнз. А ті то княжіте поча. Над она до іста бендшете вутце, а семе го костире хранящ го Огнбга дому тому. А одеврате лік свен од она яко бяста она кнзе од грьцех крщена. Асклд есе темен воен а тако днесе од грьцех освѣцен, же нікіех руси несте, а сенте врви. А тому можахом се смаяте, яко бяста кіморіе такожде оце нахше, а ті то роми трясяі а грьце розметше, яко прасете устрашени. 24

***

Ті часи суть вельми прячисті [*важкі], бо ті дні же сме такі ясні і сушні були на нас сурові. Так жита се не уродили, а тому ж пішли на землю іншу, і там ми утрималися. Потовчена була русь од греків і римлян, а та [русь] пішла по берегах морських до Суренжа і там утворила Суренж. Край бо той є сонячний, підлягав бо Києву. З тої утвори [путнього] не добилися, і дуже бо билися були. Та тут бо вперше варяги прийшли до Русі. І Аскольд силою погремів князю нашому і потовк того… Аскольд, а пізніше Дір, усівся на нас, яко непрошений князь. І ті то княжити почали. Над тим до цього часу були отці, і цей костри1 хранив Огнебога дому тому. І одвратили лик свій од того, яко був той князь од греків крещений. Аскольд є темний воїн, і так днесь од греків освічений, що ніяких русів немає, а суть ворове. А тому можемо се сміятися, яко були кіморії також отці наші, а ті то римлян трясли і греків розметали, як поросят устрашених. _____ 1 Лозко "костире" перекладає як ім’я Костиря. Насправді мова йде про Аскольда, над яким до цього часу були отці (правителі) і він був охоронцем кострів їхнього дому.

Дошка 6є Ти вутце предѣляшет кажду на потрбе, а ту бяшет інь суте а інда тврга. А тоі Асклд пожере богом чіужем, неботе нашіем. Такое бенде оцове наше а несьми бите іне. А грьце хтяе насо крщашете аби сме забіхом ста Бозе наше а тако сен обратіхомся до нь яко сте одерень бите. Постржехом се тоіго яко прастире аже прастрешеша скуфія сва а не даше влцѣм хснічіте об агнцѣх коі бо суте дятія од суре. Тому трва злена есе знак Божьск. А імемь ту беряте до глекув, усуряті ю на сонма наше, даби піяте о Бзѣх во Сврзѣ модерѣ. А оця наша Дажба жрятву творяіше, а та бо на небі таку же свесчена есе отоікрате. ***

Ті отці приділяли кожному на потребу, а тут була інша суть і інша зовнішність. А той Аскольд пожертвує богам чужим, не бить нашим. Такими були отці наші, і не сміємо бути іншими. А греки хотіли нас крестити аби ми забувати стали Богів наших і так се обратилися до них, як стали рабами бути. Постережемося се того, як пастирі, що 25

пристрашили скотину свою, і не дають вовкам хижачити на агнців [*ягнят], які бо суть діти од Сонця. Тому трава зелена є знак Божий. І маємо ту брати до глеків, усуряти ту на сонма [*зібрання]1 наші, даби пити за Богів во Сварзі мудрій [*синій]. А отці наші Дажбогові жертву творили, а та бо на небі також освячена є многократно. _____ 1 У Яценка і Гнатюків – "на Сонці".

Дошка 7а Слва Бзем нашем! Імемо істу віру якова не потребує чловененска жертва. А тая се дѣе о ворязі кіі убо вѣжди жрялі ю іменоваше Перуна Паркуна а тому жряша. Ми же сме хом польна жретва даяте а одо труди наше просо, млека а туц. То бо покрпішем о Коляді ягнчем а о Русаліех в день Яров такожде о Красна Гура. Ту бо то дяехомо во спомінь Гуре Карпенсте. А тон час се іменова род наше карпене, яко же стахом сме бяше во лѣсѣх то імѣмо назов древіче, а на полі сме бяшехом імено імахом полени. Тако вшяко еже есе грьце ущекашеті на не іже сме чловенкожравцове. А то лужева рѣнчь есь яко нѣсте бо тако во іста а імеяхом іна повике. Но тотъ, кі же хочашеть увранжідете іна, рече злая. А тому – глоупен не се боре, а тако есь а іна рѣкоста такожде. Долзе се правіхом родьми. А староцове венска рода ідша соудяті родіце о Перунь-древи. А такожде імяі тон ден ігріштія пренд очеси старче а сілу юну указенше. Юнаще ходяі борзе, спѣваяі і плясаваі о ти. Тон ден огніщани ідяшете о міслеву а прнашеша дічену строцем кіі діеляше тую о пренче люди. І волсві жрятву дѣяі Бозем хваленіце а слву. Рѣкста о часе же годе а о явене воріягу. Ізбряшете сен кнезе вутцове а тиі юнаше веденша до сѣче зуре. То бо роміе ни поглендаше а замистляшете злая на нь. І пршедша со возе све а желзвѣна броне а утце на ни. А тому браніхомсе долзе о нех а отрчахом сме тая од земе наше. ***

Слава Богам нашим! Маємо істину віру, яка не потребує чоловічеської жертви. А тая се діє у варягів, які бо завжди жертвували її, іменувавши Перуна Паркуною, і тому жертвували. Ми же самі польову1 жертву даємо і од трудів наших – просо, молоко і тук. То бо2 покропимо3 на Коляди ягням4 і на Русаліях, в день Ярів [*Ярила]5, також на Красну Гору6. Ту бо то діємо7 во спомінь Гори Карпатської. А той час се іменувався рід наш 26

карпени. Як стали ми бути в лісах, то маємо назву древичі, а на полі ми (були) ім’я мали поляни. Тако всяко же се греки наговорюють на нас, іже ми чоловікожерці. А то лжива річь [*мова] есь, яко не єсть бо так воістині, а маємо інший звичай. Але той, який же хоче вражити іншого, рече зле. А тому – глупий не бореться [з цим], а так есть, і інший рече також [*теж саме]. Довго се правили родами. А старотцове венського [*венедського] роду ішли судити родичів біля Перунь-древа. А також мали [в] той день ігрища перед очима старців і силу юну показували. Юнаки ходили борзо [*бігали], співали і плясали для них. [В] той день огнищани ішли на мисливство і приносили дичину старотцям, які ділили тую прочим людям. І волхви жертву діяли Богам, хваленицю і славу. Рекли про часи ж готів і появу варягів. Ізбирали се князів отцове, і ті юнаків вели до січі сурової. То бо ромеї нас поглядали і замислили зле на нас. І пришли з возами своїми і желізною бронею і пішли на нас. І тому боронилися довго від них і відкинули ми тих од землі нашої. _____ 1 У Лозко – "з мішком повну". 2 "Бо" Лозко переклала як "Боги" і в інших місцях, але це, вважаємо, є помилка. 3 У Лозко – "підкріпимо". 4 Напевне, мова йде про кроплення кров’ю ягняти аналогічно біблійним обрядам. 5 У Яценка – "весняний". 6 Непослідовний перелік свят, адже Коляди святкують з 25 грудня до 6 січня, Русалії – з 1 травня до 13 травня (Проводи Русалок), день Ярила – або 25 березня – рівнодення, або 23 квітня – День Ярила (Юрія), Красна Гора (Радуниця, Проводи) – 1 квітня. Можливо в давнину під цими святами могли розуміти щось інше. 7 У Лозко – "Богам даємо".

Дошка 7б А роміе венде, яко дрзі сме о жівоте нашем а понехъша ни на то. Тако грьціе хотяй одеренете ни о Хорсуне, а прящехомсе зуре проті борства нашіего. А бя борія а пря велка трдесенте ляти а та понехъшія сен о ни. Тем бо грьціе ідша о тржіща наше а рекоста намо омѣнете краве наше на масть а србло, то бо потребуще на жени а дете. А тако сме мѣнехомсе скоро до днес. Неди последеще грьціе іскашете да ослабі ни, а то іскашаше одерень взенте. А тому не ослабіхомсе а не дахом сме земле наше, яко з(е)ме Трояню сме не дахом сен роміема. А да не встане Обіденосче Дажбовем внуцем, кіе же во ярузех вразі дбаша, а тако днесь не по хуле семо такожде оце наше. Се бо у сіне море стятша до берзе годь тую а одержаша на нь побѣдену пісне хвали. 27

А Матиря спѣваше, тоя Красна Птиція, яква несе пращурем нашем огнь до доми я. А такожде ягніце прездремо до тодь, а було сте на ни, одержеша силу. А імахом врязі ростятешете а гоньбу псіну іма нехате. То глендь, народе мое, яков есе обезпечен а нардев, а тото не ошібешесе од рани твоая, а не вржешесе до рядь, абосте сме вразема погонеле, а біду сен позбавяце. А жітне інако імате, бо сме бяшехом ста грда а неоделегла од е. А тягчае поразе бенде по ни а сме по тем. Тисенщ пентесет ляти, яко сме се хом многая борія а пря імяхом, а такожде сме жіве діеке жретве юнащея а вевонце. ***

А ромеї, відаючи, як держимося ми о животі нашем і знехтували нас на то. Так греки хотіли поневолити нас біля Хорсуна, і прялися сурово проти борства [*тут – проти рабства] нашого. І була борня і пря велика тридцять літ і ті знехтували се нами. Тоді бо греки пішли на торжища наші і рекли нам обміняти корови наші на масть [*мазь] і срібло, то бо потрібно на жони і діти. І так ми міняємося скоро до днесь. Хоч пізніше греки іскали, як ослабити нас, і то іскали в одерень взяти. А тому не послабляємося і не дамо ми землі нашої, яко і землі Троянської ми не дали се ромеям. А да не встане Обідоносиця Дажбожим внукам, які же в яругах [про] ворогів дбали, і так днесь не по хулі саме також отці наші. Се бо у синє море стяли до берега годь тую і одержали над ними побідну пісню хвали. І Матиря співала, тая Красна Птиця, яка несе Пращурам нашим огонь до домів їхніх. І також ягницю1 призримо [*придивимося, доглянемо] до того, і було те на нас, одержали силу. І мали ворогів розтяти і ганьбу псину їм не хаяли. То глянь, народе мій, який єсе обезпечений [*захищений] і родючий, і тото не збочив од рани твоєї, і не вержешся до ряду, аби ми ворогами погонили, і біди цієї позбавилися. А життя інакше мати, бо ми залишилися горді і неодолимі од них. І тяжка поразка буде по них, а ми є по тому. Тисяча п’ятсот літ, як ми се многії борні і прі маємо, а таки ми живі дякуючи жертві юнацькій і воєвод2. _______ 1 "Ягніце" – Лозко пояснює як жертовницю і пов’язує з вогнем. Слова ягня і огонь мають спільне походження. Ягня – жертовна тварина: "покропимо на Коляди ягням" [д. 7а]. 2 У Лозко – "дівочій".

Дошка 7в Тогдяше не бя інакосте, а днесе пребенде достяйни. А межахом сме се одразіте сен од вразех, а деньмо тако се одразеньме! І яхом све сева а ова, первѣ зовенхом на стенге вутце наше, якве не суть ще збабнена а грде. Пріхождахом се во істѣ на стогна све а речемо же інѣ не буде то а сме імаме іті та грьце якова ста бенше мълвіхом. Бо Ясна а Інтра іде за не, яко шед за отце наша на роміе до Трояне земе. А суть немо бенде, колібва варензе ведле наше вое на то яко саме сме можахом вденте. Тенсеце ляте сме хом білі од роме і годе, а Сурянта, якова бенде со ни. Ніже не опоменемо, яко годь соеднесеше со егунште на ни. А Галареке се верзе од полнще а егунште ополдне. А ту плакала русколане боруся еліце же егунште оброяшеша годь. Ту русь се венздвегла сва сила а егунштіе оразіша. Утворяі Крае Онтов а Скуфь Киеву. А днесе засече средьце наше се крві. Од ітра до вчерже ходястехомо а ізроняшехомо слзи осудове нашея. Жівотатісе нѣми в час тоне, а тако вѣхом ста: іже час пріде, яко поза сенче сме ходяшете імахом на врзі – а чі бо ту грьці чі бо енгуштяни – тебто імахом хомитате а стрнъжете, абонь не ста намо врза я яко мрзенсть пренд очеси нашія. Галарек бо за(п)латі за ть, а імаме пронуденне Хорсуне заплатенте за слзи дцере нашіа уточена а сини одреня взято. Плать бо та не србрна ані злата. Поненже одсенть главе я, на щепоту стрчемо. ***

Тоді не було інакше, і днесь прибудемо достойні. І могли ми се одразити се од ворогів, і діємо так се – одразимо! І брали своїх тут і там, спершу звали на стяги отців наших, які не суть ще збабнені і горді. Приходили се во істину на площі свої і речемо же інакше не буде то, і ми маємо іти на греків, [про] яких уже молвили. Бо Ясна й Інтра ідуть за нами, як йшли за отцями нашими на ромеїв до Трояні землі. А суть не могло бути, коли б варяги вели наших воїв на то, як самі ми можемо вдіяти. Тисячу літ ми відбивалися од ромів і годі, і Сурянта, яка була з нами. Невже не опом’янемо [*не згадаємо], яко годь з’єдналася з гунами на нас. А Гуларіх се верже з полуночі, а гуни – з полудня. І тут плакала русколань, борючись, допоки гуни оброїли [*оточили] годь. Тоді русь се воздвигла свої сили і гунів уразила. Утворили Край Онтів і Скуфь Київську. А днесь засіче сердце наше се кров’ю. Од утра до вечора ходимо і зроняємо сльози осуду нашого. Жили німими в час той, і так відати стали: іже час прийде, як поза січі1 ми ходити маємо на ворогів – і чи бо то 29

греки, чи бо енгуштяни [*гуни] – тих то маємо хомутати і стриножити, аби не стало нам ворога нашого, як мерзості перед очима нашими. Галаріх бо заплатив за те, і маємо принудити Хорсун заплатити за сльози дочок наших уточених [*уведених] і синів, у рабство взятих. Плата бо та не срібна, ані злата, бо одсічемо голови їхні, на щепоту [*палю] стирчемо [*настромимо]2. _____ 1 Яценко і Лозко позбавляються слова "поза" і залишають "в січі(у)". Попереднє "засече средьце наше се крві", можна розглядати як серце залите горем, журбою і долаючи цей тягар маємо йти на ворогів. Другий варіант, можна припустити, що й на той час укріплене місце могло мати назву січ, тоді: вийти поза січ на ворогів – зробити вилазку з городища. 2 Взято варіант Лозко, у Яценка – "у друзки строщимо". Пор. "ощеп" – спис, рогатина.

Дошка 7г А тако бендемо рди ота, бо бреше псіцья грьецкя а ліс хітрощема одврне насо од трви нашея. А то імяхом ясете яко ще Суне врдяте, то бе наше мета оуцешешете сія а не збрте сема. Ту бо за тенсенц тріе сти ляти од ісхъду карпеньсте Асклд зли пренде на ни. Ту зегненсе народе моіе од лада а твряше люби ідь де стнге наша. А захцень тота од вразех на Русе могутьен Сврг наш ані бзі іне. А просте Сврга не імахом ніще кроміе смрте. А та то не стршнева есь колі же Щехом сен рьечені. Се бо Сврга зове ни а ідехом до нь. То бо то ідехом, яко Матиря Сва спѣва пісень ратьну, а імяхом ста послехнуте до нь, аби сва не ясте трави а скуфе наше грьціом даяшете. А тие намо каменіе во еже, грензетіе я, а то бо то зенби імуще тверда а остра. Ті то нам рѣкше же сьми зврженци а рикахом в ноце стрх на люді, іже сути гьрці. Вопрошащуть насе народи: что есьми? А есва одповендехом: же сми люде неумуца крае а правяхуть нямо грьці а врязі. То іш что оповеденмо детем нашем, якове намо буде рекнуть пленовеніемя до очіта і іста імуть. Се бо дружина собірхом ста до стенга нашя. А рцемо всяко: не імами ястви а жітва – сен бендехомь на полі брат. А інда оберехом от грьце – ядехом, і не оберехом – ані ядиймо. Бо Матирь Сва спѣва надо ни а ідемо стенге наше даті вятром трепате, а комоньства ступи скакашете, да прах подиймо воень за ни, а вразем дахом дихенть е. Тон то ден перва бітва есь од ни, а імехом двасти убіена за Русь. Вѣчна слва іма еста! А іде до ни народь а не імяхоми болярі. Да прідеть до ни! 30

***

І так будемо родами тими, бо бреше псина грецька і лис хитрощами одвернув нас од трави нашої. А то маємо вживати, як ще Сонце вертиться, то бо наша мета – вчитися цьому і не зруйнувати його. Тут бо за тисячу триста літ од ісходу карпатського Аскольд злий прийшов на нас. То стрепенися народ мій од лада і творячи люби іди до стягів наших.1 І захистить тих од ворогів на Русі могутній Сварог наш, ані Боги інші. І без Сварога не маємо нічого, крім смерть. А та то не страшна есь, коли же Щеком се речені2. Се бо Сварга3 зове нас і ідемо до неї. То бо то ідемо, як Матиря Сва співає пісню ратну, і маємо послухати до неї, аби самим не їсти трави і скотину4 нашу грекам [не] давати. А ті нам [як] каміння в їжі, [що] гриземо його, а то бо то зуби маємо тверді і острі. Ті то нам рекли, що ми звірі5 і рикаємо в ночі страх на людей, іже суть греки. Вопрошають нас народи: хто ми? А ми відповідаємо: що ми люди неумного краю і правлять нами греки і варяги. То ж що оповідатимемо дітям нашим, які нам будь рекнуть плюновіннями6 до очей і істину ймуть. Се бо дружину збираємо до стягів наших. І речемо всяко: не ймемо їжі і житва – се будемо на полі брати. А інде відберемо од греків – їстимемо, а не відберемо – не їстимемо. Бо Матирь Сва співає над нами, і ідемо стяги наші дати вітрам тріпати, і кінноті степи скакати, да прах підіймемо воєнь7 за нами, а ворогам дамо дихати ним. У той день перша битва есь од нас, і маємо двісті убієнних за Русь. Вічна слава їм єсть! І йде до нас народ, а не маємо бояр. Да прийдуть до нас! _____ 1 Тут може бути мітологічний образ, див. в Словнику ВК Аскольд. 2 Тут йдеться про чеські племена, що походять від Щека. 3 У Лозко – "Сварог", але при даному закінченні маємо Сваргу-Небо. 4 У Лозко – "Скіфію". 5 В оригіналі "зврженци", що близьке до "звергути". У порівнянні звергнутий (зверженець) з Небес Сатана є також Звірем. 6 У Лозко – "поля жнемо", у Яценка – "полон", і від цього далі змінюють зміст речення. Треба розуміти, що діти відповідатимуть плюванням в очі, і вони будуть праві. 7 У Лозко – "віявся". Яценко залишає незмінним слово, яке треба розуміти як "воєнний порох".

Дошка 7д

А да справехом трізну славну по врзех. А налетьмо соколи на Хорсуне, да берехом ядь, а добра, а скотія, ніже полоняхом грьці. Ті бо то нас вѣдяй, яко злих, а сема добрі на Русь? А тьма не бенде с ни, но о ти, кіе чіуже беряше, рѣкуть, же добро дяють. А не будехом, яко она. Едін есь вовенде нашо Ясунь, а тому птщехомся на труд наш, а побѣдяте вразі до едіна. Яко соколове нападьнемо на она а вржехомся до борія сильна. То бо Матире Сва спѣвашеть ве Сврзе о подвіги ратни. А одеймо од доми сва а тецехом до врзі, абехом вѣдяшете імо о руськ меча сечене. Яснуне рѣче, же не махом ста іна дѣяте, яко іте до пред, а наспеть не імяхом. Рцете, яко не імяхом спете, неботь переди сва а борзе ідехом. А кіе борзо іде – борзо іма славу. А кие потіха іде, то се враніе на не крячуть, а курове кленчуть. Несьма говяди, неботь сме русічі ста. А то є іним научене, абоста знате, акі Правь есь соз ни, а Наве се не бояхом ста, яко Навь не іма сили проте ни. Тому бо імехом моліте Бозе о помоце в трудех ратнех нашех а тщатесе. То б то Ма(т)ирье Сва біяшеть кридлема о труди ратне а славе воіом, якове іспіяхша воде жіве од Перунце в сече укрутнеі. А тая Пер(у)ніца лете до ни, а тая роуг двашеть плнен Воде Жіве о жівот вѣцень гордіне нашему, іже меча вразія одоста, а главу стрцену утрате. Тако смрте не імяхом одо ова, ніже бо жівот вѣчен, а вожди братре а братре трудяеся. ***

І да справимо тризну славну по ворогам. І налетімо соколами на Хоросун, і братимемо їжу, і добро, і скотину, ніж полонимо греків. Ті бо то нас видять, як злих, а самі добрі на Русь? А тьма не буде з нами, але з тими, які чуже беручи, рекуть, що добро діють. А не будемо, як вони. Єдиний єсть воєвода наш Ясунь, а тому постараємося на труд наш, і побідите ворогів до єдиного. Як соколи нападемо на них і вержемося до борні сильної. То бо Матирь Сва співає в Сварзі про подвиги ратні. І одійдемо од домів своїх і течемо [*підемо] до ворогів, аби відати їм від руського меча січене. Ясун рече, що не маємо інакше діяти, як іти до переду і наспять не маємо. Рече, що не маємо спять [*заду, тилу], оскільки перед наш і борзо ідемо. А хто борзо іде – борзо отримає славу. А хто потиху іде, то се ворони на нього крячуть, а кури кленчуть. Не є ми говяди, оскільки є ми русичі. А то є іншим навчення, аби знали, що Правь есь з нами, а Нави се не боїмося, яко Навь не має сили проти нас. Тому бо маємо молити Богів про поміч в трудах ратніх наших і старатися. То бо Матирь Сва б’є крилами про труди ратні і славу воїнам, які іспили Води Живої од Перуниці в січі укрутній [*жорстокій]. А тая Пуруниця летить до нас, і тая ріг дає повний Води Живої о живот вічен 32

гордині нашому, іже меча вражого дістав, а главу страчену утратив. Так смерті не маємо од того, ніже бо живот вічен, і завжди брат за брата трудиться [*стоять у бою].

Дошка 7е А умре, а до Луце Свргова іде. А тамо Перуніца рѣче: "Тие бо нікіе ін ніже рус гордін, ані грьць, ані вряг, анмо славен роду славна". А тон іде по спѣвех Матиревех. А Матире сванщех до Луце Твех, Сварже Вліке. А рѣче му Сварг: "Іде сине мие до те красе вѣчни а тамо зрящеше тва денде а бабе а ті то о радощех і вес(е)ліах те зрящете плакота зела до днесе. А тедо іма бяшеть возрядовасте ся о жівоте твем вѣчнем до конца конец, а вокращеся там іне." Веме е яко вое Ясуне імяхом іна мета, ніже грьці, а імяхом славу іну. А такожде дозредемо до Рае наше а узржехом квенте красне, а древа, а луці. А імемо вяну вяніте одо поль тех, жітву трудіті а яшень пълоте, а пшено просово сбіряшете до закуте Сврожіа. То бо т' богоченства іна, яко земна ве прахове, а болястве, а страднех. І да бенде мірна дене го вѣчна. А сме стахом на мість го а пряхомста зурѣ. А бенде паднемо зе славоу тамо, ідьме, яко ов. То бо Матире Сва біяшеть кридляма о боце сва, обапол якова возгена сяше свентем до ни. А вшяко перо іне красне: чермено, сіне, мондре, жолуте а стрбрне, злате а беле. А та бо сящеть, яко Суне Саруме а во коли іде по сунь. Та б то светяшеть о седьма краси, іже завещь о Бозех ста наше. А Перунь ю зряше грметь в небі ясні. Та бо то наше чества а сіць імяхом ста сва сила дате, да узріємо такожь. А одсенчехом стар жівот наш од нова, якова есь сечена врубе дрва домі огніщан прость. Матере Слава біе кридлема о пали. А ідьмо до стегі нашенстве, а те бо стенгі Ясуне. ***

А умре, і до Луки Сварогової іде. А там Перуниця рече: "То бо ніхто інший, ніж рус-гординя, ані грек, ані варяг, це славен [*слов’янин] роду славного". І той іде по співах Матиревих. А Матир зве до Лук Твоїх, Свароже Великий. І рече йому Сварог: "Іди, сине мій до тієї краси вічної. А там зрітимеш твоїх дідів і бабів, а ті то на радощах і веселощах те зріючи плакали гірко до днесь. А зараз мають (будуть) возрадуватися о житті твоєму вічному до кінця кінців, і воскресне там іне1." 33

Знаємо, як воїни Ясуна маємо іншу мету, ніж греки, і маємо славу іну. А також дістанемося до Раю нашого і узріємо квіти красні, і дерева, і луки. І маємо в’яну в’янити од полів тих, житву трудити і яшень полоти, і пшоно просяне збирати до закутів [*комори] Сварожих. То бо ті богочинства2 інші, аніж земні в прахові, і болях, і стражданнях. І да будуть мирні дні його вічні. І ми станемо на місце його і [будемо] прятися сурово. А буде, [що] падемо за славу там, ідемо, яко він. То бо Матире Сва б’є крилами о боки свої, обаполи яких вогненним сяє світлом до нас. І всяке перо іне красне [*іншої барви]: червоне, синє, мондре [*блакитне], жовте і срібне, золоте і біле. І та бо сяє, як Суне Царське і колами іде посунь. Та бо то світилася сімома красотами, іже завіщано Богами нашими. І Перун її зріючи гримить в небі яснім. Та бо то наше честь і так маємо свої сили дати, да узріємо також. І одсічемо стар живот наш од нового, як есь січені врубані дрова [в] домі огнищан простих. Матир Слава б’є крилами о поли. І ідемо до стягів наших, а ті бо стяги Ясуня. _____ 1 У Яценка – "що продовжилося там з ними". 2 У Яценка і Лозко – "багатства".

Дошка 7є Тамо Перунь іде а, главу златоу трсеще, молине посевахшеть до Сврзе сіняе, і та тврдесе одо тие. А Матире Слава спѣвашеть о трудѣах свакех ратнех, а мамехом ста посленхате а хотяшеті бране зуріве за Русь наше а прасвнтоце наша. Матирь Слва сящеть до облцева, яко сунь, а вѣщашеть ни побѣди а згенбель. Ані се бояхом ста, яко то есь жівот земен, а віць есь жівот вѣчен. А тому імяхом ста дибате вѣще, яко земно проть же – ніце. Сме на земе, яко згі, а то зъгмізехом ву тьме, яко не бяхом ста іста нікда на ні. Тако слва наше отеце до Матирь Слве а пребенде во нь до конца конець земстех а інех жітве. То бе сва со стен бояшеті сен смрте, яко сме хом потоміце славне! А Дажбо нас родіве кренз краву Замунь, а то бедехшемо кравенце а скуфе, антіве, руси, борусень а суренжеци. Тако сме стахом дедь русове. А с Пендебе ідьема досе до небі Сварзе синея. За стар час рибьяни остасе не хотице ідяшете до земе нашея а рцехша, же бо сте імяй добля. А тако ста ізгібоста сва, а недплодшете сен з ни, а змрже яко неплодьва. Нісчо оде нь не збенде. А не вѣхом сте обце о тех костобцева, суть она. Оні жда помоце од неби самова не стахва се трендетесе а тако жде. Се іна сташя: од іліроум 34

поглцена стахва. Ту бо рцехом вшяко есть право же неде сен стате о добе тея – а тако ілірове ста поглщна од ни. А не імахом тоде нікіх, тако дулебова стахва одо ни, повренцева на борусь. Мало збишаше ілерува, неботь речени ілмерстіе, а те се бо седнеше вендле іезера. А ту ведештіі усешедша даль, а ілместе осташе сен тамо, і тако збенде мало, а рече сва поленше, і бяша. Біе то кридлема Матирь Сва і спевашет песен до сече. А та Птиця СунеСаре не есь, а тая есь од она ова ста бяша. ***

Там Перун іде і, главу златую трясучи, молнії посіває до Сварги синьої, і та твердіє од тих. А Матир Слава співає про труди наші ратні, і маємо послухати і хотіти брані сурової за Русь нашу і прасвятотців наших. Матир Слава сяє до облаків, як Сонце і віщує нам побіди і загибель. Ані се баятися, яко то єсь живот земен, а вище єсь живот вічен. А тому маємо дибати віще, як земне проти нього – нице. Ми на землі, як згі [*іскри], і то згинемо во тьмі, як ніби [не] існували ніколи на ній. Так слава наша потече до Матирі Слави і пребуде в ній до кінця кінців земних і іних життів. То бо нам з тим боятися смерті, яко ми потомки славних! І Дажбог нас родив крізь корову Замунь, і то були кравенці і скіфи, анти, руси, боруси і сурожці. Тако ми стали діди русове. А з Пендеба1 йдемо досі до неба Сварги синьої. За старі часи риб’яни осталися, не хотіли іти до землі нашої і рекли, же бо мають доблесті. І так стали ізгибатися [*гинути] самі, і не плодилися з нами, і вмерли, як неплідні. Нічого од них не лишилося. І не відаємо зв’язку о тих костобцях, [чи] суть вони? Вони ждали помощі од Неба, самі не стали се трудитися, і так ждали. Се інше сталося: од ілірійців поглинуті стали. Тут бо речемо всяко есть, правду же ніде се уставити про добу ту – і так ілірійці поглинені од нас. І не мали тоді нікого, так дуліби стали од нас, повернулися на борусь. Мало залишилося ілерів, що речені ільмерцями, а ті се бо сіли біля озера. А ті венеди усілися далі, а ільмери осталися там, і так залишилося [їх] мало, і рекли себе полянами2, і були. Б’є то крилами Матир Сва і співає пісню до січі. А та Птиця СонцеЦар3 не єсь, а тая єсь од нього та була. _____ 1 Більшість перекладачів вважає, що "Пендебе" – це індійський Пенджаб. Припускаємо, що мова йде про нижній світ. Див. Словник ВК. 2 У Яценка – "і мову свою полишили". 3 У Яценка – "Зоря Сонця". 35

Дошка 7ж А ту хом ведѣте імахом, да сен збіряе род руськ до десѣнце, а десѣнце – до сти. А да тая напдяшеть о врзех а піметь е главе ева одтрчеца а тамо злая поленшеть – да звеже хісніци та ядшя созденхноуть. Течашуть ріеце велке на Русь. А многа вода е журшесть спѣва стародавніа о ти болярі якви не сен бояша до поль годе ідшіа а ляти многа сен прящіа о волнесть руську. Ті то славне ніщо берьгшіа, ані жівоти сва, – тако рце онье Брегинья. А біеть кридлема Матирь Сва Слва а жечеть о тие потоміцѣ якве ні грьціом ні врянзем не пода. Жечеть тая Птиця о грдиніех борусеньштех, якве од роміе падша коли Данаеве вендле Троянь-Валу. А тое простъ трзни легьшя. А Стрібве іенве плясащуть об оне, плакаше сія за Овсѣне. А в зіміе студіенѣ гурлихашеть обо нь же рев ступень. А голомбедівонка а таце жекочуть, яко погібъша тие о славіе, ані оставе земе све врзѣма. Небо сьма – синове такожде потоміце, а ні леншенхом сме тако земе наше варензем, ні грьцем. Ту Зорія Красна іде до нь, яко жена благва, а млека даяшеть ни в сілоу нашіу а кренпосць двужіла. Та бо Зарине суне вѣстща. А такожде сленхшемо: сен хом віѣстеце комоньска скакшете до закату суне, абосте управенстве бяш го члн злат ку ночі, а бяш бѣх воуз со волема смірнама влекуцеша по ступе синеа. Тамо бо легнь суне спате во ночь. А то ж колібва ден пшішед ста до вечежѣ а друге скакашець у Яве пршедь вечере. А тако рце Суне, же воуз о вли есь тамо а жде го на Млечене Стезѣ. Аще Зорія проліша в ступьѣ, позвана Мате аби сва поспьѣшендла. ***

А тут відати маємо, до се збирається род руський до десятків, а десятки – до сотень. І да ті нападуть на ворогів і візьмуть їх голови одторчені [*відрубані] і там злих полишать – да звірі хижаки те з’ївши поздихають. Течуть ріки великі на Русі. І многоводдя їх журчить співами стародавніми про тих бояр, які не боялися до полів годі іти, і літа многі прятися за вольність руську. Ті то славні ніщо [не] берегли, ані живота свого, – так рече їм Берегиня. І б’є крилами Матир Сва Слава і рече про тих потомкам, які ні грекам, ні варягам не піддалися. Рече тая Птиця про гриднів борусенських, які од ромів пали, коло біля Троянь-Валу. І ті без тризни полягли. І Стрибове лише плясали над ними, оплакуючи їх за Овсеня1. А в зими студені гурлихав над ними же рев степовий. А голубки-дівоньки також рекочуть, 36

як погибли ті у славі, ані оставили землі своєї ворогам. Але ми – синове також потомки, і не лишемо ми також землі нашої варягам, ні грекам. Тут Зоря Красна іде до нас, яко жона блага, і молока дає нам в силу нашу і кріпость двожилу. Та бо Зориня Сонцю вістяща. А також слухаємо: се вісники комонні скачуть до закату Сонця, аби управити його човен золотий до ночі, аби віз із волами смирними волокти по степу синьому. Там бо ляже Сонце спати в ніч. А то ж коли день прийде до вечора і вдруге скакатиме цей у Яві перед вечором. І так рече Сонцю, що віз з волами єсть там і жде його на Молочній Стезі. Як тільки Зоря проллється в степи, покличе Мати, аби воно поспішило. _____ 1 Овсень мав опікуватися переходом до сна, смерті.

Дошка 7з Тако рцѣмо сме, же імахом красная вѣнце віре наше а не імахом цизіа добіратесе. Ту кнез наше речеше, же імахом іте до Ясуне боляриве, абехом сме то ухраняли одо вразе по бенсть рано, а поздѣнь час буде оконція поздѣ. І да імехом сила нашія по ступьѣ – Матирь, Суне сва строянія: а кридлева обаполе розерщена і тѣла ве средьці, а глава Ясуне – на рамена го. Во(е)вендце славне, якове не леншешуть в сенчіѣ главе своя Ясуне а убреготь ю до ова дне, колі би Щеху іде до закату суне со вое сва, а Хрвать беріяй све воя. Тодь іна часть і Щеху се ленше з русева: а тако з неодѣленція земе, а с ніхма утворе Русколане. Кій бо усендесе о Киеве, а тому сме хом подлегце, а з нім доцеле сен Русе стрящем сен. А тако будьва ни іна сила, не ідехом о ні, а со Русь, понежде тая есь Мать наше, а тако сме – дѣцшті еіе, а бедехом до коньци о ню. ***

Так речемо ми, що маємо красне вінце віри нашої і не мусимо чужої добиратися. Тут князь наш рече, що маємо іти до Ясуна-боярина, аби ми то охраняли од ворогів якомога раніше, а пізніший час буде оконче пізно. І да маємо силу нашу по степах – Матир, Сонцем нашим вишикувану: а крила обаполи розпростерті і тіло в середині, а голова Ясуня – на раменах його. Воєводи славні, які не лишають у січі голови своєї Ясуні і убережуть її до того дня, коли би Щех іде до закату Сонця з воями своїми, а Хорват брав своїх воїв. Тоді інша частина Щехова лишилася з русами: і так з неподіленням землі, а з ними утворили Русколань. 37

Кий бо усівся в Києві, і тому ми підлягли, і з ним до цього Русь будуємо. І так буде нам інша сила, не ідемо з нею, а з Руссю, оскільки тая есь Мать наша, і так ми – діти її, і будемо до кінця з нею.

Дошка 8 А тако ста мерзе руси распре а оусобіціа, а Жале ста меже они. А почаше плакате а виріѣкате іма. Да не гряднемо за они, яко тамо ста бенде погенбель наше, а депчемохомся до та поріа, якождіа не збуде од ни ніщо. Оспоминьмо о тѣ, яко об оце Ореі едін род славене, а п(о) оце Оріе синове го роздіеленщеся на тріціу, а тако ста, о русколаніе а віеньціе еже сен роздіелшесе надвоі, та бо тва об боросіех, якве бяшете рострждена надвіе, а тогдіе імахомь скоро десентѣ. А пощо гріяді грядяшете а грендее оустрояшіете, колібва імахомь ста боляріна Огдендѣ. А тиі болярін Оглендя рѣче: "Якожде імяхомь сен діеляшетесе до безконцья. Та бо Русь едіна можашеть, а не десѣнце?" А то родце а родічі сен діельяшесе а пот(е)чаше. А то крато врг налзе на ни. Імами бранітесе о рцень, а не жечете, якова оце імате. Аще бо імате десенть краве а згінешеші од враг, мала оущьчта іесь. А пребодеші в родіе до конціа, тва десѣнцѣ іма оутворяшеті тисѣнце. Онѣгди тие Оглендіа краве водіаі по ступіех. А ти, крато рце словеси многая о родціех свех а почтіесе сам од себе вищіе пращуре а Ореа оце, то то врдная твріяше. Не будехомь сме іма настенжете – сіце бо сліда све не ідіемо. По Галаррехіе збенде годе до полоунощіе а тамо ісчзніе. І Д(е)терех веде ю, і посліе о ніх же не віхомь нісчо. А берендіе ідьша до ни а ріекста намо, іако вельме велька утсніеніа імаі од яге, якве поста на сліед іегунштіі. А тако Болоярь іема рціе: пождіате. А прешеде до нь, а ходіе с пенти тьми до нь неожданіе а біяі ягіе, кіе бо рострще на всше страни, яко влія женіе е а бере крави еіе і говіадіа а дщери, юнаше а старьче побіе наскрсь. Ми сьміе русічіе, іміяхомь грдітесе походіу нашіу а држашесе едін одна пріятесе до смертіе правіє. На то еще поминьмо Доріе Парцішьтего, іже на ни оуточесе а побіе ни за нашіе роздіеліани і оусобіцѣ. Тото бо вріазіе Ерек а Аськ оусіеста се на кренке наша а мрзяшете намо до кроміе ти. Сьме потоміци родоу Слвуне кі пріде до Ілма-ріціе а оусіеднешесе до годіа і ту будіе тисѣнце ліати. Потчаше на ни кълтове со желязва све а поткяшіа ни повратьшесе до заходоу Суніе. Яква есьва тврдіе роука држіащіа ни і того од ріела до ізмченіа. А страхи му навендіе на чріясли 38

го одтрще од земіе нашіеіа. А ілморшті на то глендіешіа не сен бранішасіа доциела а загиніе. Ніщо сме не могощіа то оутвортіате іна, яко ілме не хочіашете желізва брате до ренки сва, ані сен бранете од врзѣх. Такова роді ізсхнет імяшоуть або я іни насліендѣли. Грм грмищаеть в Сврзіе синіа. А іміахомь ліетете на врзі, яко ластіце борзі а грьмавіе. А та бенстрщь іесе меча нова а роуська. А мета імахомь днесе ініа аби ста стоупа скоуфиніа бола за ни а вшіяка бродщіе в оніе защезліе ста. А енме наше краве тамо ходшете імоуть а нашіе родіціе жіте імоуть. І бо колотве вчеренщіеіе соуте днесе варензе і грьціе, іже ріекома елане есь. А тие, ко не домисліева сен до то, соуте іхьва буднсце отроква і (о)деренце. Бранісе земіе Русе а брань себіе, а то б іна не бендла на тиі крче, а то б то вразіема не недла сен охомитана а до воза правіаждена яби тенгла теі, до камо хочьашеть цужеі владѣ а не бо то ти хошчашешь іте сама. Жале велка с Каріноу тому, кіе не дорозуміешеть словеси тае, а грм іему неб(е)стень, аби пврг сен доліе а не воста віщь. Владь наше едіне есе Хорс а Перунь, Яро, Купалва, Лад а Дажбо. А коліжде Купалва пріде ве віенчіе, кіе же взлежі на главіе го, сетщена од віетвія злена а цвѣтіе а плди тен час іміехомь далеціе о Ніепріе а до Русе скакашете. О смрте нашіе не мисліхомь ста а жівот наше на полі есь красень. Біе кридліема Матире Сва Слва а жечеть намо іте до сіечіе, а махомь іте. І нам ні до піру, ні до ядьва бряшна туки смащена неботь. Імяхомь спате на сиріе земіе а ясте трву зеленоу докуде не бенде Русе волна і силна. За тее часе, колібва годь іде на ни од полуноще, Іерменрех се (п)отоеже іегунште а тако се пдорже о она. А сме імяхомь два вразі на два конція земіе нашия. А та Болорев предо труди велке а усумнесе о то. Ту Матирь летшіа рече му, яко сміеяі паднуте на іегунштіа а первіеіе а рострщіте ю а сен повртатітесе на годь. А тиі тако діеяше: розбіе іегуншти а се повіерте на годе. Тамо бо уврже сине Іерменрехе а замртве. ***

І так стали між русами распрі і усобиця, і Жаля стала між ними. І почали плакати і вирікати їм. Да не грядемо за ними, яко там буде погибель наша, і допечемося до тої пори, коли не збуде од нас ніщо. Спом’янемо про те, яко об отці Орії єдин рід славян, а по отцю Орію сини його розділилися на трійцю, і так стало, про русколань і венедів, єже 39

се розділилися надвоє, та бо тих об борусах, які були розторжені надвоє, а тоді мали скоро десять. А пощо гради городити і напади устроювати, коли маємо боярина Оглендю. А той боярин Оглендя рече: "Як ото маємо се ділитися до безкінця. Та бо Русь єдина може [бути], а не десять?" А то родці і родичі се ділилися і розтікалися. І то кратно ворог налізав на нас. Маємо боронитися о своїм, а не речити, яких отців маємо. Якщо бо маєш десяток корів і згинеш од ворога, мала учта єсь. А пребудеш в роді до кінця, твоя десятка має утворити тисячу. Колись той Оглендя корови водив по степах. А ті, [що] кратно речуть словеса многая о родичах своїх і почтують самі од себе вище пращурів і Орія отця, то ті вредно творять. Не будемо ми їм настежувати – тому бо сліду свого не ідемо. По Гуларіху пішли готи до полуночі і там щезли. І Детеріх веде їх, і після о них же не відаємо нічого. А берендеї прийшли до нас і рекли нам, як вельми великі утиски мали від ягів, які постали на слід гунів. І так Білояр рече їм: пождіть. А прийшов до них, і ходив з п’ятьма тьмами до них неждано, і бив ягів, яких бо розтрощив на всі сторони, як волів жене їх і бере корови їх, і говяди , і дочок, юнаків і старців побив наскрізь. Ми єсть русичі, маємо гордитися походом нашим і держатися один одного, прятися до смерті правої. На те ще пом’янемо Дарія Перського, іже на нас напав і побив нас за наше розділення і усобиці. Тото бо варяги Ерек [*Рюрик] і Аськ [*Аскольд] усілися се на шию1 нашу і мразять нам до крайнощів ті. Ми потомки роду Славуни, який прийшов до Ільми-ріки і усівся до готів і тут був тисячу літ. Потекли на нас колтове [*кельти] із залізом своїм, і, зустрівши нас, повернулися до заходу Сонця. Якщо єсь тверда рука держача нас і того од рала до ізмечення. І страхи ми навели на чересла того, одтирчили [*одірвали] од землі нашої. А ілмерці на то гляділи, не боронилися доціла і згинули. Ніщо ми не могли те утворити іншого, як ілми не хотячи заліза брати до рук своїх, ані боронитися од ворогів. Такі роди ізсохнути мають, або їм інші наслідуватимуть. Грім гримить в Сварзі синій. І маємо летіти на ворогів, яко ластівки борзі і громовії. І та бистрота єсь меча2 нового і руського. І мету маємо днесь іншу, аби степ скіфський був за нами, і всякі бродяги в ньому пощезли. І тільки наші корове там ходити мають, і наші родичі жити мають. І бо колотве [*кельти] вчорашні суть днесь варяги і греки, які речуться елани [*еллінами] єсь. А ті, хто не домислює се до того, суть їхні майбутні отроки і раби. 40

Бранися, земле Руська, і борони себе, і щоб інша не була на тому корчі, а щоб то ворогами не була захомутана, і до воза прив’язана, аби тягла той, до куди хоче чужа влада, а не бо ти хочеш іти сама. Жаля велика з Карною тому, хто не дорозуміє словеса ті, і грім єму небесний, аби повергся додолу і не востав вище. Володарі наші єдині єсь: Хорс і Перун, Яро, Купалва, Лад і Дажбо. А коли Купалва прийде у вінку, який же возлежить на голові його, сплетений од віття зеленого, і цвіту і плодів, той час маємо далеко к Непрі [*Дніпру] і до Русі скакати. О смерті нашій не мислимо, і живот наш на полі [бою] єсь красен. Б’є крилами Матире Сва Слава і велить нам іти до січі, і маємо іти. І нам ні до пиру, ні до ядва борошняного, туком змащеного небути. Маємо спати на сирій землі і їсти траву зелену, доки не буде Русь вольна і сильна. За той час, коли годь іде на нас од полуночі, Германаріх се зміцнився гунами і так се підтримав їх. А ми маємо двох ворогів на два кінці землі нашої. І той Болорев перед трудами великими і усомнівався про те. Тут Мати, летячи, рече йому, щоб сміливо напав на гунів і перших розтрощив їх, а тоді повертатися на годь. І той так діяв: розбив гунів, а се повернув на годь. Там бо уверже сина Германаріха замертво. _____ 1 Взято варіант Гнатюків, у Лозко і Яценка – "на межі". 2 Гнатюки виправили слово "меща" (Яценко і Лозко перекладають "ознака, прикмета") на "меча".

Дошка 8 (2) Се пшелетла до ни, я сѣдлеся на древо, а спѣва Птьція. І вшяко перо е іне, а сяще цвѣта рузна – ста і вноче, яко вден. А спѣва пѣсне до борія а до пре то бяхом сме прящехом о вразі. Осьпоминьмо о то, якве іе оцеве наша днес во Сварзе сине а гленде до ни. А се лѣпе усмавасе до сех. І тако смьме со оце наша, не едіне сме. А мислехом о помозе Перуні. А то відѣхом, як скакшеть в Сврзѣ вѣснек на комоні білѣ, а тон меча сдвіне до небесе а ростржашеть облце а громі. А теце вода жіва на ни, а піймо тую, бо та вшяко од Сврога до ни жізневе теце. А ту піймо, яко істчнеце жівота Бозка на земѣ. Ту бо то крава Земунь іде до поля синія а почена ядсте траву ту, а млеко дава. І теце то млеко до хлябѣх а свѣте вноче згвѣнздама над ни. А ту млеко відеімо сяшете намо. Та бо путень права, а інах не імяхом імате. 41

Ту чіувеі потоміце слва тая а држі средъце све о Русе, яква іе а пшебенде наше земе. А тую імемох браніте от врзі а умрете за нь, яко ден уміра без суне суране по то іжь іе темень, я імя іме вечерь, а уміра вечерь а іе ночь. Вноче В(е)лес іде ве Сврзѣ по млеку небествену, а іде до чертозе сва, а в зоріє седава до врат. Тамо ждехом све спѣва зачате а В(е)леса слвіте од вѣк до век і хрміну ю, яква блестче огнема многа а ства ягніце чста. То В(е)лес учаше праоце наше земе раяте а злаке сѣяте, а жняте вѣна-вѣнъча о полех стрднех, а ставете Снопа до огніща, а цтеть го, яко Оце Божска. Оцем нашем а матерем слва, якове нас оучаше до Бозе наше а водяша по ренце до стезѣ Правѣ. Тако ідехом сте а небудехом ста еква хлѣбожравце ніже славуне русе якове Бзем славу спѣващут, а тако суть славуне о то. Од морсте брезе Годьска море ідяхом до Нѣпри а індь не зряхом сме іна бродеце, яко рус. А ті то іегунште а яги суть отрщени так бо імахом сме болярена Огленде, якій намі погрдіся а нас бере до часте. Од йітра до йітра відяхом: іна злая сен дѣяте на Русе а ждехомь, іжь бенде до добря. А то не прібоде інакво, ніже сила сва не зплоциймо а веземо мету едну до мисліа наша. То бо глаголешть вамо глас Праоцев, а тому внемете, яко іна нѣсть дѣяте. Ідеімо до ступи нашія а бореймося за жіву нашу, яко (ѣ?)грдінове, ніже скоти бесловестне, якве ні вѣдящуть. Ту бо Красна Зоріа іде а каменія ніжеть на убранстви сва. А тую вѣтяшехом одо средьція, яко русіце, ніже грьці, якове невѣстнуть о Бзех нашіех а рекощуть злая невѣгласіа. То бо сен сме хом імѣно слви а слву одеукаждехом іхва – на желѣзва іхва ідехомсте ста а на меч. Ту бо ведмедева осташеся сленхашете слву тую, а еланье скакачуше останесе а рце інѣма о руси, ті б то не убіють еіе о ніще неботьва по нузѣ. Грьці бо вражденовая на похенть сва. Ті бо то русовѣ грдіе суть а по хліѣбѣ дяшуть ніже грьць якев бере а сен злобі на датчце. То бо слву орліе клекащуть на ова і сева яко русічі суть волне а силне по ступѣ. ***

І се прилетіла до нас, і сіла на дерево, і співає Птиця. І всяке перо є іне, і сяє цвітами різними – стало і вночі, яко вдень. І співає пісню до борні і до прі, то будемо ми прятися з ворогами. Споминаємо про те, як отці наші днесь во Сварзі синій і глядять до нас. А се ліпо усміхнутися до сих. І так ми со отцями нашими, не єдині ми. І мислили про поміч Перунову. І то видимо, як скаче в Сварзі Вісник на коні білому, і той меча здвигнув до небес – і розторг облаки і громи. І

тече вода жива на нас і пиймо тую, бо та всяко од Сварога до нас життям тече. А ту пиймо, яко істочниця живота Божого на Землю. Тут бо корова Земунь іде до поля синього і починає їсти траву ту і молоко давати. І тече те молоко до хлябів і світе вночі звіздами над нами. А тут молоко видимо сяюче нам. Та бо Путень [*Шлях] Права, а іних не повинні мати. То чуй, потомку, славу тую і держи серце своє за Русь, якою є і прибуде наша земля. А ту маємо боронити от ворогів і умерти за неї, яко день умира без Сонця Сураня. По тому іжь є темінь, а ім’я має вечір, а умира вечір, і є ніч. Вночі Велес іде во Сварзі по молоці небесному, і іде до чертогу свого, і в зорях сідає до Воріт. Там ждемо свої співи зачати і Велеса славити од віку до віку і храмину ту, яка блищить огнями многими і става ягниця 1 чиста. То Велес учив праотців наших землю раяти і злаки сіяти, і жняти віна-вінча на полях страдних, і ставити Снопа до огнища і чтити його, як Отця Божого. Отцям нашим і матерям слава, які нас учили про Богів наших і водили за руку до стезі Праві. Так ідемо, і не будемо лише хлібожерцями, ніже славуни-руси, які Богам славу співають, і тако суть славуни тому. Од морського берега Годського моря ідемо до Ніпри [*Дніпра] і інде не зріли ми інших бродичів, яко русь. А ті то гуни і яги суть відторгнуті. Так бо мали ми боярина Оглендю, який нами погордився і нас бере до часті. Від утра до утра відимо: інше зло се діє на Русі і ждемо, що буде до добра. А то не буде інакше, ніж сили свої не зплотимо і візьмемо мету єдину до мислі нашої. То бо глаголить вам глас Праотців, і тому вніміть, як іншого не можна діяти. Ідемо до степу нашого і борімося за життя наше, як гордіни2, ніж скоти безсловесні, які не відають. Тут бо Красна Зоря іде і каміння [*коштовності] нижить на убранства свої. А тую вітаємо од серця, як русичі, а не греки, які не вістять [*не знають] про Богів наших і рекочуть зле невігластво. То бо се ми [маємо] імено Слави і славу показали їм – на заліза їх ішли і на меч. Тут бо ведмеді3 осталися слухати славу тую, а елани [*олені]4 скачучи осталися і речуть іншим про русів, ті б то не уб’ють їх просто так, а тільки по нужді5. Греки бо ворожі на похіть свою. Ті бо то русове горді суть і по хлібові дякують, ніже грек, який бере і (се) злобиця на даючого. То бо славу орли клекочуть там і тут, яко русичі суть вільні і сильні по степах. _____ 1 Лозко перекладає "жертовниця". 2 У Лозко враховано пораду Шаяна і перекладено "гридні", у Яценка – "герої" за аналогом "гордін, грдіе". У виданні Яценка (1995) слово в оригіналі записано як "ѣгрдінове", якщо це вірно, то можна виводити від нього ім’я Ігор. 43

У Локо – "відьма-діва". У Лозко – "елліни". 5 Взятий варіант перекладу Гнатюків. У Яценка і Лозко – "не уб’ють її (славу) в злиднях чи нужді". 3 4

Дошка 8 (3) Колібва наше пращурі Сарунже сен творяшете почінша, греці, якве пріде гостьема до тржещ нашеіх, прібитва глядяі. І зряша земе наше, осилаяй до ни множьства юнецьства а домова будявяй, а гради про мени і тржіца. А иедна відѣхом воя іхва омечена і сброена. А скоро наше земе пшебірашя до ренек све а утворяі ігріщьтя інака, яко сме і ту зряшемо. Грьціове суть пряздне, а славуні сен отрощіша на не. А тако наше земе, іжь четвари вѣце бяша наше, ста грьцька. І сме тамо, яко псі, да женуть ни скоро каменьема вон отуду. І тая земе огрьчена іе. Тако днесе імяхом ста сме достате ю а крве нашеу польяте, абиста бола родіва а жрна. Лѣтѣ в Сврзѣ Перуницья а несе роуг слвена, ож іспиймо го до кута. І кмѣто наше імяхом ста одѣстяне од врг нашех. А та Перуницья жече: "А якве русічештіе проспавья орю све? Боріянесте сен длжни у тон ден". А то боть Суря жече: "А ідѣ есте русовіште, аще дѣяшете о тия. А камо бендете іте од крае све, то бо смье ударіхомсе о стена та а утворжехомсте діру про ни, а про наше, а бендемо сме у себе однесе. А кому осудѣ Перунь, тие бодѣ в Раю ясте ядва вѣчна, о Сврзѣ одестана, неботье загенбене сме днесе. А не імяхом іна врате, аби хом сме ходівяй о жівѣ. Лѣпе бо мртвема бяшете, яко жіва отрочіте на цужья, а то – нікодь. Жіве отрок лѣпе дьѣспоту, же іе потркава". Імяхом наше кнезѣ слухате сен а ста воіте земе нашью, яко тие жечуть намо. І та Інтра пріде до ни, або сен храняле сме силу до трвьѣ а сталі хом тврз о кменти сва. Ободяшеть бо сила Бозка нашеу, а бодѣма невитѣзньѣ о польѣ стате. Пожерехом Бзе сви на руцѣ іех а зрушіхом і тая, якве ештье ста кобѣм, а длжна бяшете долѣ вржена до праху ве крвъ іхо. Колі бихом кельще біте осмелѣ, тако грьціе полуставесе за тие, яко не імяшуте силу ту а соуть обабенще. А такве меча імяй тенка а съ щіте легька, а бързо се онавищесе і земе кидай ту о слабоще све, бо нѣсте іхма помоще од васілісех, а длжнева само стате на захіще све. Ту Суренже наше бодѣ іна, а бодѣ наше, а ніква не імяхом сленхашете іхва жече. Она бо уставе на ни письмено све, аби яхом оно а трачехом све оспоминье. Ту боть тен іларе, іжь хочашеть уцете дѣтѣ наше, должен ста ховате сен во домьѣх овѣх, абяхом го незна уцлеша на нашь письма а нашѣм Бзѣм правіте требіщья. 44

А то повьѣх вамо, жье попрщете сте на гьрцева, яко вѣх бо сен іясѣнь о то: а відях, кі оце нашье о тон жексче, мі же і ньщехом сте она а зніцехом ста Хорсинь а Омастридья мрзесчіну. А бодѣхом ста велка дрьжявя со кнѣже наше, граде велке а несчтена желѣзва. А бодѣ несчтна потоміцьѣ нашья. А грьціе созъмьншуть сен, а боудоть на міноулосче сва діватесе а поківдьва глвама. Дьѣяшете тако, бо бодѣ на ни многа грза а грми грмѣнтеше. А ідва іедная сен ставьесе, друга почена. А тако сме хом звентезѣма до коньце, утрвящехом сен до вьѣк множескѣх. Дьѣка Бозѣм! І ніщо ни не зніщеть. Стате, яко лвіе, едін за одѣнь, а држіте сен ста кньѣзе све. І Перунье бодѣ около ви а побьѣди дась на ви! Слва Бозъм нашием до конець коньце вьѣки земе тия а до благ вшьякех Русе, оцевскія земе нашьеі. А тако бодѣ, бо та словеси імяхом од Бозѣ. ***

Коли наші пращури Сарунж [*Сурож] се творити починали, греки, які прийшли гостями до торжищ наших, прибутків гляділи. І зріли землю нашу, посилали до нас множество юнацтва і доми будували, і гради для обміну і торжища. І одного разу видимо воїв їхніх при мечах і озброєних. І скоро нашу землю прибрали до рук своїх, і утворили ігрища інакші, які ми і тут зріємо. Греки суть праздні, а славуни се отрощили на них. І так наша земля, яка чотири віки була наша, стала грецька. І ми є там, як пси, і поженуть нас скоро камінням вон звідти. І та земля огречена є. Тако днесь маємо ми дістати її і кров’ю нашою полляти, аби була родючою і жирною. Летить в Сварзі Перуниця і несе ріг слави, тож іспиймо його до кута! І кмети наші маємо забрати од ворогів наших. І та Перуниця рече: "І як русичі проспали орю свою? Боронити се должні у той день". А то була Суря рече: "І йдіть русовичі, щоб діяли для того: а куди будете іти од краю свого, то бо ударимося о стіну та утворите діру для нас і для наших і будемо ми у себе цього дня. А кому присудить Перун, ті будуть в Раю їсти їжу вічну, в Сварзі возстане, тому що загине днесь. І не маємо іншого вороття, аби ми ходили до життя. Ліпше бо мертвим бути, ніж живим отрочити на чужих, і те – ніколи! Живий отрок ліпший для деспота, ніж він поштриканий". Маємо наших князів слухати се і воювати [за] землю нашу, яко ті речуть нам. І той Інтра прийде до нас, аби се хранили ми силу до трави і стали твердо за кмети свої. Огородить бо сила Божеська нашу і будемо непереможними на полях стояти. Пожертвуємо Богам своїм на руки їхні1

і зримо2 і те, як ще стане коб [*жереб], і должна бути долі3 вержена до праху в кров4 їхню. Коли бо кільце5 бити посміли, так греки постали за тими, яко не імущі силу ту і суть збабилися, і також меча мали тонкого і з щитом легким, і борзо се онавилися [*знемогли] і землю кидали ту по слабості своїй. Бо не мали вони помочі од василевсів6, і должні самі стати на захист свій. Той Суренж наш буде іним, і буде нашим, і ніколи не маємо слухати їхні речі. Вони бо уставили нам письмено своє, аби взяли його і втратили своє воспоминання. Тут був той ілар, який хотів учити дітей наших, должен ховатися в домах тих, аби його незнаючого навчити на наше письмо і нашим Богам правити треби.7 І то повів вам, що попрані стануть греки, яко відаю бо се ясно про те: і видив, як Отці наші про те речили мені, що і нищимо їх і зруйнуємо Хорсинь і Омастриду [*Амастрида] мерзенну. І будемо великою державою з князями нашими, градами великими і незчисленно заліза [*залізної зброї]. І буде незчисленно потомків наших. А греків зменшиться, і будуть на мунуле своє дивуватися і похитувати головами. Дійте так, бо буде на нас многі грози і громи гримітимуть, і єдва одна се перестане, друга починає. І так ми звитяжимо до кінця, утвердимося до віків множеських. Дяка Богам! І ніщо нас не знищить. Станьте, як леви один за одного, і держиться князів своїх. І Перун буде коло вас і побіди дасть вам! Слава Богам нашим до кінець кінця віків землі тієї, і до благ всяких Русі, отцівської землі нашої! І так буде, бо ті словеса маємо од Богів. _____ 1 Взятий варіант Яценка, Лозко перекладає "на ручаях". 2 У Яценка – "зрушимо", у Лозко – "жертвуючи". 3 Взятий варіант Яценка – "додолу". У Лозко "долѣ" розуміється як Богині Долі. 4 У Лозко – "дом". 5 Варіант Гнатюків у розумінні "кільце стін", у Яценка і Лозко "кельти". 6 Лозко пояснює за Яценком як "імператорів", але можливо маються на увазі грецькі боги. 7 За А.Асовим тут мова йде про відомого ілара (македонця) Кирила (ІХ ст.). Лозко відкидає цю версію, вкладаючи інший зміст про волхва-ілара, що за грецького панування вчив Рідній Вірі.

Дошка 9а О тоі час бя Богумір, муж Слви, а імя тріе дщерѣ а двіе сині. Тие бо веідяша скуфе до стенпи а тамо жівяі о травѣх по отце вѣщася, і бояні бозеслушьни а разуми вхіцнеі тако. А ту мате іех, іже рѣщна Славуні, про 46

ова тврящі потребіу, і рѣшь ін до Богумірсте семь денми: "А імам дщѣрѣ сва овдате а внуча зрянтеі", – тако врѣще. А повози упреже а ѣде камосва. І пріѣде до дуба стащя в полі а оставісе ноще о вогніще све. І відѣ вечере мужі тріе на комонях до не стремистеша. А рѣкста тие: "Здравѣ буді! А що іщеше?" Оповѣнде іма Богумір туги сва. А оні же отвѣщаху, яко суте саме о походь да імуть жени. Обратісе Богумір на стенпи сва а веде тріе мужі дщѣрѣм. Ото сва трі роди ісшедша о славни бящі. О ту бо похождяшуть древляни, крвче а поляне, яко пѣрьва дщере Богуміру імѣно імаі Древа, а друга – Скрѣва, а третіа – Полѣва. Синове же Богуміру імяше сва імѣни Сѣва і младцеі Рус. О тено похождяшуть северяни а русіе. Тріе бо мужі бяста тріе вѣсенце о утріе, о полуднѣ а в(е)чернѣ. Утворісе роді тие о седмѣ рѣцѣх ідѣже обітващехом за морья о краі зелень а камо скоті водяй древн(л)и ісходу до Карпенстѣа горе. То бяша она ляти пред тісенч тріе сти за Іерманрѣху. О тѣ часе бя пря вліка о брезѣх море Годьстѣ. А тамо Праоце накідьша кургала о се каменіа бялао под коя погребшя болярі а вуце сва, якове о сѣчѣ падьшя. ***

У той час був Богумир, муж Слави, і мав трьох дочок і двох синів. Ті бо водили скот до степів і там жили в травах з отцем радилися, і бояни 1 Богопослушні і розуми охочі також. І тут мати їхня, іже речена Славуна, про їхні творячи [*дбаючи] потреби, і рече вона до Богумира цими днями2: "І маємо дочок своїх віддати і внучат зріти [*доглядати]", – так рече. І повози упріг і їде, кудись. І приїхав до дуба стоячого в полі і остався вночі біля вогнища свого. І виде ввечері мужі троє на комонях до нього стрімилися. І рекли ті: "Здрав будь! А що іщеш?" Оповів їм Богумир туги свої. А вони же отвічають, яко суть самі в поході да ймуть жінок. Обратився Богумир на степи свої і веде троє мужі дочерям. Од них три рода ізійшли, славни [*слов’янами] були. Од тих бо походять древляни, кривичі і поляни, яко перва дочер Богумира імено мала Древа, а друга – Скрева, а третя – Полева. Сини ж Богумира мали свої імена: Сіва і молодший Рус. Від тих походять сіверяни і руси. Троє бо мужі були три вісники: про утро, про полудень і вечір. Утворилися роди ті біля семи рік, де обітували за морем в краю зеленому і куди скотину водили древніше ісходу до Карпенської гори. То було це літ перед тисяча триста за Германаріха. У ті часи була пря велика на берегах моря Годського. І там Праотці накидали курган із каміння білого, під якими погребли бояр і отців своїх, які в січі пали. _____ 1 У Яценка – "підкорялись і боялись". 47

У Яценка – "се ми зробімо", у Лозко – "треба так зробити".

Дошка 9б Прідошя із Крае Зеленя о морѣ Годьско, а тамо пототщешя годъ, яква намо путе преткавяшя. А тако се біяшехом о земе теа, о жітнѣ нашя. Доте сва бяша оце нашя о брѣзѣх море по Ра-ріець а со вліка трудноще по нѣ правеще сва людія а скотія на онь брѣг ідьшя Дону. А тамо годе відя, шедь до полудне. А Годьско море відяі, а годе ізмечену протіву сенбе статіся зряі. І тако нуждѣна сен біяте а про жітню а жівитва сва, якожде іегунште бяша по стопѣх оцеве а налезе на не, людіа біаху а скотіа берущя. А тако род славень тѣкшя до земе, індѣже Суне вноце спяшеть, а камо траві многа о луце тучна а рѣнце ренби пълнѣна а камо нікіі не умре. Годь бо бяша ещя на Зелень Крае а малоу преді оце ідущя. Райрьека есь вліка і одѣляшить ни оде іна люди, а тече до море Фасісте. Ту бо муж роду Беляру іде по ту страніу Рая-рьеки а упрезі тамо сіньсте ідущя до фрянжец, яко іегуншті суте на острове своіа пожедяшут госте да оберуть іе. Бя то за полусти ляти Алдорѣху а іесче древе она бя род Беляров сильнімь егуншті. Госте оденіша се за муже Беліяру а рѣкоша, яко да ему стребро за то а два комоне злата. Ідяху індѣ а ізстече грозе іегунсте. А тако мімо ідяху годѣм, якве суте такожде зуріве на прядьво. А на Ніпери а комонѣзе іех нѣсте почестен а дваче дане беряі. То бо госте те кунещани се поврташя до земе сіньсте а не пріде уж ніколібва. ***

Прийшли із Краю Зеленого до моря Годського, а там потовклися [з] годью, яка нам путь перетнула. І так билися за землю ту, за життя наше. До того були отці наші на берегах моря по Ра-ріці і з великими труднощами по ній переправили своїх людей і скотину на інший берег, ідучи [до] Дону. А там годь виділи, йшовши до полудня. І Годське море виділи, і годь ізмечену противу нас виставлену зріли. І так нужденно се билися за житню і життя своє, оскільки гуни були по стопах отців і налізли на нас, людей били і скотину брали. І так род славян пішов до землі, де Сонце вночі спить, і де трави многа в луках тучних, і ріки рибою наповнені і де ніхто не умирає. Годь бо була ще на Зеленому Краї і помалу перед отцями ішли. Ра-ріка єсь велика і одділяє нас од інших людей, і тече до моря Фасіст [*Каспійського]. Тут бо муж роду Білояра іде по ту сторону Рая-ріки і упередив там сіньсте [*китайців], ідущих до фрягів, яко гуни суть на острові своєму піджидають гостей – да обберуть їх. Було те за півсотні літ до Алдоріха, а 48

ще древніше цього був род Білоярів сильнішим гунів. Гості одяглись се за мужів Білояра і рекли, що дають йому срібло за то і два комоня 1 злата. Ідучи інде [*іншим шляхом] і ізтекли [*уникли] грози гунської. І так мимо пройшли годів, які суть також сурові на прядьво 2 [*битву], а на Ніпрі [*Дніпрі] і князі їхні не єсть почесні і двічі дань брали. То бо гості ті кунещани повернулися до землі сіньсте і не прийдуть уж ніколи.3 _____ 1 У Яценка і Лозко "коней золотих". Тут, певно, мається на увазі якась міра, або, як вважають Гнатюки, монети із зображенням коня. 2 У Гнатюків – "тканина". 3 На цій дошці вплетений мітологічний сюжет. Рід Білояра, повторює рух Сонця: ідуть із сходу, із-за річки Ра, яку ототожнюють із Волгою. Там же розташовується Рай слов’янський – Край Зелений. І рухаються вони до Дону, тобто на захід, де "Сонце вночі спить". Аналогічний сюжет на д.4г, де Отець Орій (уособлення Ярила) говорить: "Ідемо од землі тої, де ж хуни наших братів забивають". Хуни можуть бути тотожними "іегунште" – гунам. Білояр ще згадується на д.11б серед переліку Богів.

Дошка 10 Богуміру бо Бозе даяшуть благи земная, а темо сме не імяхомсе, яко намо бя інь. А старце о роді оберешехом яко комонѣзе, іжь од часи старі суте наше вуце наімяхом раз все. То бо бяші ко(мо)нѣзе долги час, а тіе о грьці незведшя, а стае до конць, яко обенстве муже. Томужде од родьнье імяхом давате до потомицѣ іех, або тіе правіщіте ни. А по Богуміру бяша Оріе со сини сва. А колібва іегунште веліка прю тѣяша оутвореніа велка земе сва а тако ідьша вон отуду до Русе. Нині бя інь час, а імемо се брате за ужьдя а тенгнуте до преду. А не боде жечено, яко сьмо оствяхом земѣ нашеа а яхом іні. Ано да жечуть, яко сьме хом прящехом вліцѣ о себе. То боурусіце не оставіше сте грьці на земе вашіу а перисте се обо ніу. О те часи Ра-рьеце бите кромѣ тени о іни земе. А днесе возжядішясе врзе нашя на ни, а імемо сен прящете о внуче нашія. Да удржѣхом ступе нашя а не дахом земе інам. Тако бо імяхом інако творяшете: а не палте дуби о поля сва, ніж(е) сѣнѣте по тѣх а жяте жніу о попелі, яко бо імяхом ступе травьні а скоті водяшете брегоущя. Брегоущя она ото вразех. ***

Богумиру бо Боги давали блага земні, і того ми не мали, як нам було інше. А старців у роді обирали як князів, якими од часів старих суть наших отців найменували разом всі. То бо були князі довгий час, а ті про 49

греків невідаючи, і стояли до кінця, як обов’язку мужі. Тому од родини мали давати до потомків їх, аби ті правили ними. А по Богумиру був Орій з синами своїми.1 А коли гуни велику прю затіяли [для] утворення великої землі своєї і так пішли вон звідти до Русі. Нині настали інші часи, і маємо братися за узду і тягнути до переду. І не буде речено, як ми оставили землю нашу і захопили інші. Ано да речуть, як ми прящеся [*билися] велично за себе. То боруси не оставили греків на землі вашій і билися за неї. В ті часи Ра-ріка (була) відокремлювала нас від інших земель. І днесь зажадали вороги наші [йти] на нас, і маємо се прящити за внуків наших. Да удержимо степи наші і не дамо землю іншим. Так бо маємо інакше творити: і не палити дубів для полів своїх, ніж сіяти по тих і жати у попелі, якщо бо маємо степи травні і скотину водити оберігаючи. Оберігаючи її від ворогів.2 _____ 1 За своїм ім’ям і діями Богумир має уособлювати Миробога – Сонце, що заходить. А Ор, що є після нього – Сонце, що сходить. Аналогічну картину ми бачимо в біблійній легенді про Ісуса Христоса і його предтечу Іоана Христителя. Причому така послідовність могла скластися, коли Новий рік святкували у другій половині року, наприклад, 1 липня, 1 вересня або 1 жовтня. 2 Під час війни пропонується позбавитися полів і займатися скотарством, аби легше пересуватися минаючи небезпеку.

Дошка 11а Се бояшете первіе Тріглву поклоняшетесе імахом а тому влікоу слву пояшехом. Хваліхом і Сварга Діда Бжіа, якожде тено есе родоу Божьску нчельніко а всенску рдоу студіц вечен, яков бо течѣ влетѣ од крине сва, а во зіме ніколе же не взмрзе. А тоіа воде-жівенце піуще жівіхомсіа, доконе не преідехом якожде све к нему, убендехом до Луце егоіех Раяістіех. А і Бгу Пер(у)неві грмоврзецу, а Бгу пре а бореніа орцѣхом жівента явлениа не преставате коліє врщате в Яве, а кіі ни венде стезеоу правоу до браніе а до Трізнене вліка о вся павшіа, якве же ідоут ве Жівенте Вѣчніе до Пълку П(е)руноіу. А Бгу Свентовідіу слву рцѣхом: се бо ста Бг Правіє а Явіе а тому поіема песиніема, яко свт есе, а чрезь оне відяхом свіет зрящете а Яве бите. А і тоі нас о Навіє убрежешет, а тму хвалу пъіемо. Пъехом плясашете му а взивахом Бгу нашіему, якожде тоі Земе, Слонце-Суне нашіу, а Звіездіа дрезац, а Свт кріепцѣ. Творяцете слав Свіентовідіеве влку! Слва Бгу нашіему! 50

То бо скрибецете сердіе нашіе. А се сме хом одркохом сен одо злиа дѣяня нашія, а добру тецехом сте. Се бо отрце пущеніемо, обиймесе а рѣечете, се утворяйше: "Се бо нь віедьте о уме ръзтргнещеші, а почийсте се бо те уміемо". Се бо таіна вліка есе якожде і Сврг. Перуно есе а Свентовенд – тие два есьва одържени о Сврзі. А обаполи я Біелобг а Црнъбг сен пероутесе. І тие і Сврг држешете, абие она Свнту не обить пъврзещену. По тие обасва Хърс, Вльс, Стриб держете. Се поза нь Вишень, Леле, Ліетіц,

***

Се бо перві Триглаву поклонятися маємо і тому велику славу поємо. Хвалимо і Сварога Діда Божого, який тому роду Божеському начальник і всякому роду студиць [*джерело] вічний, який бо тече влітку од крини [*криниці] своєї, а взимку ніколи же не взмерзне. А тої води-живиці п’ючи живемо доконе не прийдемо, як свої до нього, убудемо до Лук його Райських. А й Богу Перунові громовержцю, і Богу прі і боріння речемо живих явищ не переставати кола вращати в Яві, і який нас веде стезею правою до брані і до Тризни великої о всіх павших, які же ідуть в Життя Вічне до Полку Перунового. І Богу Свентовиду славу речемо: се бо є Бог Правія і Явія, і тому поємо пісні, яко свят єсь, і чрез нього відимо світ зримий і Яви буття. А й той нас од Наві убереже, і тому хвалу поємо. Поючи пляшемо йому і взиваємо Богу нашому, яко той Землю, Слонце-Суне наше, і Звізди держе, і Світ кріпить. Творіть славу Свентовидієву велику! Слава Богу нашому! То бо скребеще серце наше. А се ми одречемося од злого діяння нашого, і добру текти. Се бо отроків пустимо, обіймемося і речемо, се утворивши: "Се бо нас ведіть до ума розторгнутого, і почнемо се, бо то уміємо". Се бо таїна велика єсь, яко і Сварог. Перун єсь і Свентовенд – ті два есь удержані у Сварзі. А обаполи його Білобог і Чорнобог се перуться. І ті і Сварог держать, аби цьому Світу не бути поверженому. По тих обох Хорс, Велес, Стрибог держать. Се поза ними Вишень, Леле, Літич,

Дошка 11б

Радогщ, Колендо а Кришень. І се отва удрзец Сивий Яръ а Дажбо. Се бо іни суте Біелояре, Ладе, Коупало, сѣніц, жітнец, вѣніц, зрніц, овсѣніц, просіц, студець, ледіц а лютець, і по та – птічец, зверенц, міліц, доздец, плдец, ягондец, пчеліц, тръстіц, кленчіць, езеренц, віетріц, сломіць, грібіць, ловіщ, бесіедіць, сніезіць, страніць, свентіць, радіць, свіетіць, крвіць, красіць, травіць, стеблііць. А за се соуте – родіць, масліеіць, жівіць, віедіць, ліствіць, квіетіць, бодіць, звездіць, грмічь, сѣміць, ліпець, рибіць, брезічь, зелінць, горіць, страдіць, спасіць, лістевеврзіць, мисліць, гостіць, ратіць, страніць, чурць, ръдіць. А ту бо осва Огнебг Семьорегель і овчя яро, брзо, роздено о чість. А то соуте Треглви обціа а се сва о ніе іде. А тужде отроче одевѣрзешеші врата оніа а вейдеші в онь. То бо есе красіен Рай Славьсек. Я тамо Ра-ріека тенце, якова одѣляшешеть Сврьгу одо Яве. Я Ченслобг уцте дне нашія а речеть Бъгові ченсла сва а бите Дне Сврзеніу, ніже боте Ноче. А оусноуте ти, бо се есе, я всяк ясий есте во дне Бжьстіем, а вносче нікіі есь іножде Бг-Дід, Дуб, Сноп нашь. Слва Бгу Перуну огнкудру, іже стрѣліе на врзі вьрзе а верна пред веде во стьзѣ, поне вжде есе тоіе въіньм честь а соуд а, іако злтроун, млств вспрвдьн ест. ***

Радогощ, Календо і Кришень. І се отих удержують Сивий Яр і Дажбо. Се бо інші суть – Білояр, Ладо, Купало, сіниць, житниць, віниць, зерниць, овсіниць, студець, ледич і лютець, і по тих – птичиць, звіриниць, милиць, дождець, плодець, ягодець, пчелиць, тростиць, кленчиць, озерець, вітриць, соломиць, грибиць, ловиць, бесідиць, сніжиць, страниць, святиць, радиць, світиць, кровиць, красиць, травиць, стеблиць. А за цими суть – родиць, маслиць, живиць, відиць, листвиць, квітиць, бодиць, звіздиць, громиць, сімиц, липець, рибець, брезич, зелинець, гориць, страдиць, спасиць, листевеверзиць, мислиць, гостиць, ратиць, чурць, родиць. А тут бо свій Огнебог Семорегель, і овча [*вівця] яро, борзо рождена в чистоті. І то суть Триглави чужі, а се свої од нього ідуть.1 І тут же, отроче, одверзеш [*відкриєш] врата ці і ввійдеш в них. То бо есь красен Рай Слов'янський. І там Ра-ріка тече, яка відділяє Сваргу од Яви. І Числобог учте [*порахує] дні наші і речить Богові числа свої, чи бути Дню Сварожому, чи бути Ночі. І засинають ті, бо се есь, і всякий ясий [*живий]2 єсть во дні Божім, а вночі нікий єсть іноді – Бог-Дід, Дуб, Сніп наш.

Слава Богові Перуну Огнекудру, іже стріли на ворогів верже і вірно вперед веде во стезі, тому що завжди єсь той воїнам честь і суд і, як златорун, милостив – всеправеден єсть. _____ 1 Складне речення для перекладу. Ориг. "роздено о чість (часть)" Яценко перекладає як "роздане частинами"; ориг. "обціа", порівнюючи з "обчий, обций", перекладаємо як "чужуй", у Яценка – "вівці", У Лозко – "усе це – Сварга". 2 У Яценка – "живий", у Лозко – "ясний".

Дошка 12 Аще сурі сіашеті, поемо хвлу Бгом а огніщу Перуніу, іже есь рѣком "потіатіщ на врзі". А рцемо вліка слву оцѣм ншім дѣдом, іакові соуте ве Сврзе. Прчемо тако тріче а ідемо стд ншіх ведмо іа на трвіе. Колі бо весті іа на інь ступе, ідемо (в)ѣсті по дроузе. Хвлу Бзем вознсіаше, слву пъяхом а тако до плдне. А рчемо слву вліку Хрсу, злътрни коло вртіащу. А суріану піемо а тажде до вчере. А по вчере, колі бо ожде огнщі слъжена, заждіемо а слву вьчерніу пъіемо Дажбу наши, іже, реком, ес праді нашеіе, цим усі а очі сте биті. А мовлена творіаше ідемо до сни. А тамо – вліка необясьни... ***

Поки сурі сяють, поємо хвалу Богам і огнищу Перуна, іже єсь рекомий "потятич на ворогів". І речему велику Славу отцям нашим і дідам, які суть во Сварзі. Проречемо так тричі і йдемо [до] стад наших, ведемо їх на трави. Коли бо вести їх на інші степи, ідемо вести по другому. Хвалу Богам вознісши, славу співаємо, і так до полудня. І речемо славу велику Хорсу, злоторунні кола вертячому. І суряну п’ємо і так до вечора. А по вечору, коли бо вже огнища сложені, запалимо і Славу вечірню поємо Дажбу нашому, іже, речемо, есь прадідам нашим, чим вуха і очі мають бути. І, молитву сотворивши, ідемо до сну. А там – велика необ’ясність [*таємниця]… 1

_____ 1 У Яценка – "зорі", у Лозко – "Сонце".

Дошка 13 Се бо умная ізверзец, хоробря оукрепе, і тие ідше до Суне восходяще, обапола ріеку зряце і тамо сѣдша, іако а Мтре Сва Слва ржеце. А та 53

обасва крідлема освяжде она. І такожде бряшеше земе тую а бранете о ніу од асуне а гунште, якожде готіем обрацете стрела сва а мече отоцена. ***

Се бо умних звергла [*проявила], хоробрих укріпила, і ті йшли до Сонця всходячого, обапола ріку зріли і там сіли [*оселилися], яко і Матір Сва Слава рече. І та обома крилами освятить її. І також брали землю тую, а боронить її од ясів і гунів, також готам обертайте стріли свої і мечі одточені.

Дошка 14 Понежде се іде врг на не, оберехом сме мече, а одерзехом вещена од Матерсва словеси, якожде будоущая нашіа іе слвна, і тецехом до смрте, яко до празднованіа. Рчена намо о часи старе, коди же яхомь храміе сва карпенсте. І тамо яхомь госте старе верманое, арабове і іні. Се бо те госте Радгоще чтени. І тако ящехомь од оден овех гостіци. Сраще честени іхва, бо чеще Бозе і намо повелеша. І цчтемо они. Се бо то іяхом оуказіцу на часе нашіе, абихомь нехибе діеяхомь а Оцем почесте оуложіхомь. Не прете бездѣяни тлцехомь о древи небожьте ренци нашіа оутренждена о рали своі, а мечема іяхомь нелегносте нашіу. І тая намо повеле іті на кроми нашіа а стегнете еіе одо вражь. Се бо дими се вздинуще течехуть до Сврзе і тиа означете тугу велькоу на оце, децке а мате нашіа. І то есе час борбе прідоущь. І не сьмехомь сен баявете о друзе дѣли інакожде об ови. Се бо пріде ворягове до Ніепри а таможде яхомь земе нашіу. І те то іверьше людіа і земе под се члне брате. То бо не сміехомь осогласіте іно, якожде о мече нашіем. І Ерека отрщете одо земе нашіех а трноуте до срящень окудва преде. Се бо кроме нашіа вразіема окроцени, а земе нашіа пеперещеть враг. І то іе дълженсте наше, іна жеряте не хощаешемь. Се інь враг Герьманрех іде на ни ополуноце, он іжде внук внучате Отореху. І се вржець на ни вое своі о розех на чели. Ворензе речешуть намо іті о не, і не сьмехомь вражете обопале іех, якожде суте врзе, якве перве а неіма росдіеле промежде. Се бо ясь іде на ни о Танасу а Тамоторку моцещна комоньства а рате нещечіслена. А тьма о теме тече і такожде течяеть о ни. О се не імяхомь іна поможене, якожде Бзе воляй намо. І оудесентехомь сили своі а тіечехомь на нь. 54

Се Білебог венде наше рате і комоньства. І тамо віждехомь волшевніци о ліесех битьще ідуще о рате а бероуще меча. І зряхомь кудесніце чюди вліце твряше а ізо прсте верзене до Сврзе: рате встащі Свразіще. А тие течахуть на врзе а могилють іе. І тамо зряхомь птице велкі летящуть до ни а верзеть се на врзе. Біеть криделема Матрсва а клічеть ни, оякожди ідехомь за земе нашіу і добіхомься за огніще племи нашіа, се бо суте русічі. Тецете брате нашіе племи о племи, родь о роді і біяшете врзе на земе наше, яква належде ни і ніколіжде іні. Тамо бо умрешете, ані вернете зади сва. Ніче вамо не острощесе, ніче не остасещесе, якожде есте в руцех Свражіце. А тие вас вежде во всіє дне до вітезнецтве а гордінстви многая. ***

Позаяк се йде ворог на нас, беремо ми мечі, і одержимі віщими од Матирсви словесами, якоже будуще наше є славне, і течемо до смерті, яко до празднованія. Речено нам про часи старі, коли же мали храми свої Карпатські. І там були гості старі: верманове, арабове й іні. Се бо ті гості Радогостом почестені. І так брали од кожного з них гостиці1. Сорочки честені їхні, бо честять Боги і нам повеліли. І честимо їх. Се бо то мали указицю на часи наші, аби не хибно діяли і Отцям почесті уложили. Не персти бездіяльні товкли о дерево, небож руки наші утруджені о рала свої, а мечами добували незалежність нашу. І тая нам повеліла йти на кроми наші і стерегти їх від ворогів. Се бо дими се здійнявшись течуть до Сварги і те означає тугу велику на отців, дітей і матерів наших. І то єсь час борьби прийшов. І не сміли се баявити [*говорити] про другі діла, інакоже про ці. Се бо прийшли варягове до Ніпра [*Дніпра] і там взяли землю нашу. І ті то вершили людей і землю під себе чільно брати. То бо не сміли согласитися іно, як з мечем нашим. І Ерика [*Рюрика] відігнали од земель наших і турнули його назад звідки прийшов. Се бо кроми наші ворогами вкорочені, і землю нашу поперіщить ворог. І то є долг наш, іншої жертви не хочемо. Се інший ворог Германаріх іде на нас ополуночі, він є внук внучатий Оторіху. І се верже на нас воїв свої з рогами на чолах. Варяги речуть нам іти з ними, і не сміємо ворогувати обаполи їх, якож суть вороги, як і перші, і немає розділу проміж [них]. Се бо яси йдуть на нас від Танаїсу і Таматархи моцним комоньством і раттю незчисленною. І тьма за тьмою тече і так тече на нас. І се не маємо іної помочі, якож Божа воля нам. І удесятерили сили свої і потекли на них.

Се Білобог веде наші раті і комоньства. І там відимо волшевники, в лісах будучи, пішли до раті і брали меча. І зримо кудесники чудо велике творячи і з перстів, вержених [*здійнятих] до Сварги: раті встали Сварожі. А ті течуть на ворогів і могилють їх. І там зримо птиці великі: летящуть до нас і вержуть се на ворогів. Б’є крилами Матирсва і кличе нас, якож ідемо за землю нашу і б’ємося за огнище племені нашого, се бо суть русичі. Ідіть, брати наші плем’я за племенем, род за родом і бийте ворогів на землі нашій, яка належить нам і ніколи іним. Там бо умрете, але не повернете зади свої. Ніщо вас не злякає, ніщо не спинить, якож єсть в руках Сварожих. А той вас веде во всі дні до витяжництва і гординства многая. _____ 1 Мається на увазі податок – гостинець.

Дошка 15а Се Старьграде понехше ідьшіа до Ілмер-езера, і тамо утворяі грд інь, новь і тамо пребендіехом. І ту Сврги первіе пращуре моліхом, се рді Роженіець кринь е препросіхом, і то дуб о крень хлеб нашь. Сврг, іже твряі свент, Бг есе свенту і Бг Прве і Яве і Наве. Се бо імяхомь они во істьву. І се істьва нашіе преборяшеть сили потьеместе і блгу венде. Іакожде праоци о бенде твряі, о семь ведіа жртви о комоніе біеле, і изидошьша одь крае Седьемрецштіа о горе Ірштіа і Загьгріа обентьшіа віек. І такова понехшьща іде на Двоеріеце і ръзбіяе оти комоньствем своіеми і тече до земіе Сірштіе, і тамо ста. І пождіе ідьша горима влкіма, і сеніезіема, і леди. А отече до стенпи, і тамо бендешь со стадіе своі, і скуфе біа. Се прьва Праве одрчена оце нашіе праоце, дрьжящіа она ве пріе вліцеіе і сили даеть отрщете врзе. Небожедь ідьшіа о пріе теіе до горіа Карпеньстіе і тамо ріаше о чели пенти кніези і годі, і сели огніщьсте і трзі влікеа. І потіеснени бяше… ***

Се Старград покинувши, пішли до Ільмер-озера, і там утворили град інший – Новий, і там перебували. І тут Сварога, перво пращури молили, се роду Рожениць кринь їх препросили, і то дуб в корінь – хліб наш.1 Сварог, іже створив світ, – Бог есь світу і Бог Прави, Яви і Нави, се бо маємо їх во істину. І ця істина наша переборює сили потемисті і [до] блага веде. Якож праотці про майбутнє творили [*дбали], про це відали жертви на коні білому2, і ізійшли од краю Семиріччя к горам Ірштія, і Загогрії [*можливо – за горами] обітали [*жили] вік. І так покинули [той 56

край], пішли в Дворіччя, і розбили тих кіннотою своєю, і течемо до землі Сірійської [*можливо – сірої], і там стали. І пізніше пішли горами великими, і сніжними, і льдяними. І спустилися до степів, і там були з стадами своїми, і скотина була.3 Се перва Права, одречена [*заповідана] Отцям нашим Праотцями, держала вона у прі великій і сили давала відбити ворогів. Опісля пішли з боями тими до гори Карпатської і там рішили [утворити] на чолі п'яти князів і городи, і села вогнищанські, і торги великі. І потіснені були… _____ 1 У Яценка – "в Дуба мірку хліба", У Лозко – "кришили хліб". Можливо, мова йде про прохання до Рожаниць (дружин Сварога) для роду кринь (криниця, скриня – ознака жіночого лона) їхню препросили, аби вона відкрилася. А дуб в корінь (входження в лоно) дає хліб – плід. 2 Мається на увазі ворожіння на білого коня. Я. Головацький повідомляє: "Крім дорогоцінних скарбів, при тому храмі знаходився білий кінь, що належав божеству; тільки жрець міг його годувати і сідати на нього. Слов'яни думали, що на цьому коні їздить сам Святовит і б'ється зі своїми ворогами. Кінь той слугував для пророцтв перед початком якої-небудь справи". [Головацький, 19]. Слово "жереб" має два означення: умовний знак і кінь (жеребець). Інші перекладачі пояснюють речення, як принесення коня в жертву. 3 Як правило, ототожнюють цю подію з географічним пересуванням. На нашу думку, аналогічно до інших дощечок, мова йде про мітологічні події, що пов’язані з рухом Сонця. Семиріччя – це потойбічний світ (7 родників – енергетичні точки, які в календарній системі дорівнюють 7 тижням від смерті до перевтілення на горі). Гора(и) Іру – східні гори (дехто ототожнює їх з Уралом), із яких виходить Сонце (аналогічно у вавилонян на краю світу є гори-близнята, гори Машу з брамою, крізь яку проходить Сонце). Дворіччя – земне життя, яке обмежується двома ріками – на сході і на заході. Земля Сіршті – може бути землею заходу, де сідає (стає) Сонце. Сніг і лід в горах високих, може символізувати смерть і перехід у потойбічний світ.

Дошка 15б (закінчення дошки 15а) … о годіе, киа се бущіе до зходжіна Суніе. І отуде ідь до Суніе, до Ніепра-ріка і ясьмо тамо. Кие оутвржде нь грд, яке обитеваце слвне рді іне. І тамо сен оселещесе і огніще твряе Дубу і Снъпоу, якевь есе Сврг – пращоурь наше. І се крать наліезе на не врг новь, осзесче, іжь крве слвнех піяйщь. І се рате сва устрмі Кие на не. І зряіщі ве Сврзе вое тиа, Перуньште вое, іжде се верьгоша на не і потрщіае силу іее, і до ньге рстрще. Покажете заде оньа. І се племено онезьва наліезе іно на не. І сіечіа бя влка, о пхіждено бя до посліедь. І нашіе рате зряйе то ріекста: "І Бзе нашіе жденоуть врзе нашіе". 57

Се бь те Вишень гріадеть на облціех до ни і рчеть: "Діте, гріадетесе градь вашь і кріепіесте іе абіе бендіте отціени овіесна іньа врзе і борба ваше бендіе зура і кріпка. І то Сварг мене посшлеть до ви, се ботье іматіе сили небесніа ошуіе і одіесни вашіа, і такожде рціех, о ви не бржешете о Бзіех і такьво есте саме пред врзема". ***

(закінчення дошки 15а) …годами, які се були до зходження Сонця. І звідти пішли до Сонця, до Ніпра-ріки, і є ми там. Кий утвердив наш град, який обітували [*обжили] славні роди інші. І там оселилися і огнище творили Дубу і Снопу, який єсь Сварог – пращур наш. І се крать [*ще раз] наліз на нас ворог новий, жорстокий, іже кров славних пив. І се раті свої устрімив Кий на них. І зріли во Сварзі воїв тих, Перунових воїв, іже вергли на них і потрощили силу їх, і до ноги розтрощили. І показали зади вони. І се племено онезьва налізло інше на нас. І січа була велика, і знищено до посліднього. І наші раті, зріючи то, рекли: "І Боги наші женуть ворогів наших". Се бо Вишень гряде на облаках до нас і рече: "Діти, городіть град ваш і кріпіть його, або будете оточені повесні іними ворогами, і боротьба ваша буде сурова і кріпка. І то Сварог мене послав до вас, се будете мати сили небесні ошую [*зліва] й одесную [*справа] ваших, і також рік, що ви не бережетеся про Богів, і так єсть самі перед ворогами".

Дошка 16а Влес-кнігу сіу птчемо Бгу ншему, у кіе бо есте прібезіца сіла. В они врмѣни бя менж, яки бя блг а дблѣ, іже рчен бящ уцт в Рсі. А то імц жену і два дщере. Імаста она скті а краве і многа овни с она і бя ти во стоупѣх. А онігд не імш менж про дщр сва. Так моля Бзі, аби рд згосене се прсѣще. А Джбо услиша млбоу ту а по млбе даяш му ізмлено, яко бя ожечани тая. Се бо гренде мезе ни а імемо вржетесе – се бо Ясна тче му. Ту Бг Влес отрче неся сему. Гредехум сен а імѣмо до Бзе наша, і тому рчемо хвлу: Бонде благслвен вожди, нинѣ а прсне о веки а до веки. Рчено есе о кудѣсници а те пршендше нзоврцетсе. ***

Влес-Книгу цю потчемо [*присвятимо] Богу нашому, в якій бо єсть прибіжиця сила. В ті времена був муж, який був благ і доблесний, іже речен був отцем1 в Русі. І той мав жону і дві дочки. Мали вони скотину: і 58

корови, і многа овни з ними, і були ті в степах. І нігде не мали мужів для дочок своїх. Так молив Богів, аби роду згасання се присікли. І Дажбог услихав мольбу ту і по мольбі дав йому ізмолене, як було оречено теє. Се бо гряде межи них і маємо вергтися [*народжувати] – се бо Ясна тче2 йому. Тут Бог Велес отрочат несе сему. Грядемо се і ймемо до Бога нашого, і тому речемо хвалу: Буде благословен завжди, нині і прісно, від віку й до віку. Речено се при кудесниках і те прошедше не зворотиться. _____ 1 Варіант Лозко, у Яценка – "у пошані, учестений". 2 У Яценка – "йде".

Дошка 16б1 За четре вце до Суронжец хозяри пояша, бо ти рді наше. Одзбряшя несбо ни – со кнезе одерене бряти. Яко се отрощіхом імо, а сме стхом хзрясте… ***

За чотири віки до Суронжеця хозари взяли бо ті роди наші. Одібрати несбуло нам – з князями одерень брати. Яко се отрощимо їм, і ми стали хозарськими… _____ 1 Уривок взятий з публікації Лозко з поясненням: Текст, який взято з видання М. Скрипника (т. 5, с. 6), вірогідно, був надісланий Куру і позначений його власними печатками. Літери й пояснення зроблені рукою і друкарською машинкою Ю. Миролюбова. У лівому верхньому кутку є зображення бика. Номер дошки 16-б написаний рукою М. Скрипника.

Дошка 16 (реверс)1 Рче тму Хросу слву, аще кое о мод у… Теа од оне же, яко сме жівехом… Рчено оцема бящ… Времени давніая… Рчено бя о велцех трудех… До гоур Карпаньске… Од почтемо до Оріе… Це стасещі кодо нементе стоя семо… Тако да мліхом Сурежа… Честь і сілу до несе вржещете оде іранер… Бяхом тако з рсма отчаху он ста це… вѣде ***

Речемо тому Хорсу славу, аще який мед у (усуряє)…Той од оне же, яко ми живемо… Речено отцями було… Времена давні… Речено було о великих труднощах… До гор Карпанських… Од почтимо до Орія… Це 59

сталося, коли неминувати стати цьому… Так да молимо Сурожа… Честь і силу до нас вергли од іронців… Були так з русами потекли вони… вести. _____ 1 Ці уривки взяті з видання Гнатюків.

Дошка 17а І се бяшете кньзеве Славну со братаре му Сківьу. А се пре весте вьлкіке на въстенце. І сеі ти речете: "Ідемо до земе Ільемерсте а Дунае". І тако іещете, і Бъстаре, сна све, оставе остраце. І іломере осе теце на полуносче і тамо све гьрд Славень утврже. А се брат его Скфе у морже бяшете. І се Бъстаре іме сна све Венде. І по не сітце бяша внучец Кісек, кі же владец бяш ступе полудене і крве многа і тамо іеси. І отва бяше пре вьлка за сете і зурете на обаполе оде Данаю до горе Русіще і до хорпе Карпенсте. І тамо ряшете. Се бо утвре коле і бендешете опрец за не. І такожде врзем упоре твряе, о се уразе оне і одстрще од се. І се родем о томо речете і вече созве едіно творяшете земе нашіу. А тако стояте земе теіе пенте сти лете. І се засе утворе межде русіче усобіце і върждешете сен ове, і силоу стратете імящете ове о соубое і безълаждене све. І такожде прідете врзе на Оце нашіе о полудене і се стрчете Сківске земе о побреже морженсте і ступи. І се течіяху ове на полуноце. І срящете с фряце о тожде і даяху помоще на врзе. І се Скуфіа оце натечесе і сразсете со вързе о силоу, і потлце они. І се ови бяше іегуни попрве до Русе ступіце і тие крате одестрщене бяше. То іміяхомь за знаце, якожде іміяхомь і нині творіте. ***

І се були князі Славен із братом його Сківом. І се прі вели великі на востенці [*сході]. І се ті рекли: "Йдемо до землі Ільмерської і Дунай". І так є, і Бастара, сина свого, оставив сторожити. І іломери [*ільмерці] оце течуть на полуніч і там свій град Славень утвердили. І се брат його Скіф у моря був. І се Бастар мав сина свого Венда. А по них цей був внучок Кісек, який же володарем був степу полуденного і корів многих і там єси. І тоді була пря велика за степи і сурова на обополе од Дунаю до гори Руської і до хорпів Карпенських. І там рядили. Се бо утворили коло і були захищені за ним. І також ворогам опір творили, щоб уразити їх і відкинути од себе. І се родам про те рекли і віче созивали єдине, творячи землю нашу. І так стояла земля тая п'ятсот літ. І се знову утворилася між русичами усобиця, і ворогували вони, і силу стратили, маючи там сутички і 60

безладдя своє. І також прийшли вороги на отців наших від полудня і се втратили Сківську землю на побережжі морському і степи. І се текли ті на полуніч. І зустрілися з фрягами там, і дали поміч на ворогів. І се Скуфія Отців повернулись і сразилася з ворожою силою, і потовкла її. А се ті були гуни, вперше до Русі ступили і ті кратно відбиті були. То маємо за знак, якож маємо і нині творити.

Дошка 17б І се бя імате отеврце, себто стоупни хорпе хранете іміяхомь, яко оце нашіе а праоце, іже кърпяшете імаше о све стоупе, і се траве све, і кветень хранете уміеща, якожде крьв сове ліяху о себо. Колуне нашіу оставе врзіем. І та Голуне колем бяше ота вързіем тіжцче о прсте ста. І се грде нашіе клоум ставете імяхомь якожде оце нашіе, якове острце пряшесе о земе на всеко кроки і до поуде спаднеше і лібате ю і тамо земржете іміяе і наспоте не ідеше воежде. Камо грендете сен ти дене, ідеже не імахомь онекде утулоу? І се рцехомь о то, яко Оце нашіе, і се борехомь. І колібва порждене біяхомь. Се Пероунец пріде до ни і тоіе повенде ни: "І се коліко іе праху на земе і такожде іе ото вое Сварзенце. Они помождене бендешете". Рате ідяшете од облаки до земе. І се діде наше Дажбо о челе іхьва. І коліжде тоіе не оборяшете сіць? Іми неосоме а то доцеле не можашете бите. І се рцехомь молитбу о Бзем нашіем, аби ови намо поспешете до помождене і дате вітеждене на врзе могоще. І що сьме о тем, якожде земе нашіа утлчена іе спатніема ноги вражденстве. І тяко зрчехомь на тоя бендешехомь, коі околи све? І не тецчехомь на они, і нтецемо акиноу до дресте іех, і не вѣртехомь іе о раніех вражденстех, і не оубіехомь оне, іежде на ни налезше. О то рцехомь: "На ви!". ***

І се б мали повернути, себто степові хорпи1 хранити маємо, як Отців наших і Праотців, іже кріпити мали свої степи, і се трави свої і квіти хранити уміли, яко ж і кров свою лили за себе. Колуне нашу оставили ворогам. І та Голуне, колом будучи, ворогам тяжко до перстів стала [*в руки далася]. І се гради наші колом ставити маємо, яко ж Отці наші, які хоробро билися за землю на всякому кроці, і додолу падали і цілували її, і там вмерти мали, і наспять не йшли ніколи. Куди грядуть се ті дні, коли не мали ніде притулитися? І се речемо про те, як і Отці наші, і се борімося. І колиб пораждені [*вражені] були, се 61

Перунець прийде до нас і той повіда нам: "І се стільки праху на землі, тако ж є ото воїв Сварожих. Они у поміч будуть". Раті йдуть од облаків до землі. І се дід наш Дажбо на чолі їх. І коли ж тих не побороти так? Ми не самі, і то зовсім не може бути. І се речемо молитву до Богів наших, аби вони нам поспішили на допомогу і дати витяжство на ворогів могли. І ще ж про те, якоже земля наша утовчена є мізерними ногами ворожими. І так зріти на тих будемо, які навколо нас? І не течемо на них, і не наточимо акинаки до животів їхніх2, і не вертимо їм у ранах ворожих, і не вб’ємо їх, якщо на нас налізли? Про те речемо: "На ви!". _____ 1 Під хорпами (див. і попередню дошку), певно. розуміються горби або могили (пор. гроби). 2 Взято варіант Гнатюків ("акинаки" в розумінні "мечі"), в інших – "не йдемо, а кинули до пащі їхньої".

Дошка 17в Якожде тако ріех оно Кісек на люде све за часе напднесте на овіе. І тоіе омързешесе о вразех і токьще на они і потлцче іе. Се іміяхомь знак тоіеі мощьеносте і не мъгощехом до Яве дате ови себто би слабостще. І се імяхомь силоу, і сьме мнозіе, і вразе не соуте толки мнозіе, яко сьме. ісьме – русіце, і вразіе не соуте они. А камо іе врждена кревь нашіе тамо іе земе нашіе. І се вразіе вѣдіяшуте, і се они сен старашутесе, і се староще іе марна. Будете, якожде ове біяшя о старе часе оціех нашіех. Речехомь іеще слови тие назпаменте абихомь не іедіни одо тіе слове не оутратете і рцехомь братрем нашіем отакожде: "Се сила Божстіе бендешете на ви, і ту овінтезете врзе вашіе до конце. Іже хчешете земе вашіе, такожде врзете моу до оусте пълніе. А те полока ону до дрсте све а не рче, простіе, ніже слъви све. Будете сине све Бгоуве і сіла іхьва перебендешете на ви до конце." Не іміяхомь а не череве нашіе наситете хліебем, себто пожден на огнь вражескь. І кравіе, нашіе скуте, трпяшете тугу такожде, і се якожде ми. І се акине наше харалужне одрждехомь оде полоудене борзіе, а бедіехомь силни віще врзе нашіе. ***

Якож так речив колись Кісек на люди свої за часів нападу на них. І ті омерзіли на ворогів і текли на них, і потовкли їх. Се маємо знак тої мощності і не можемо до Яви1 дати його, себто бо слабість. Се маємо 62

силу, і ми є множеством, і вороги не суть такими многими, як ми. І ми – русичі, і вороги не суть ними. І де є вержена [*пролита] кров наша, там є земля наша. І се вороги видять, і се вони стараються, і се старання їх марне. Будете, якож ті були у старі часи Отців наших. Речемо ще слова ті напам'ять, аби не єдиного од тих слів не утратити і речемо братам нашим отаке: "Се сила Божа буде на вас, і тут звитяжете ворогів ваших до кінця. Іже хотітимуть землі вашої, також вержіть йому до уст повно. І тим набив ону до брюха свого і не рече, просто, ні слова свого. Будете синами своїх Богів, і сила їхня пребуде з вами до кінця." Не можемо ані черева наші наситити хлібом, себто спалений вогнем ворожим. І корови, наші скотини, терплять тугу також, і се якож ми. І се акинаки2 наші харалужні одержимо од полудня борзо, і будемо сильніші ворогів наших. _____ 1 Гнатюки виправляють на "Яму" – Бог смерті. 2 Взятий варіант Гнатюків в розумінні "мечі", у інших слово пишеться в оригіналі окремо – "ако іне".

Дошка 18а Себто зряшете обесва, да імете Птицю тую на челе вашем. А та венде ви до витеженсте надо врзе. Се бо ях іни Сва а таможде сен одержешет. І ту красоущесе пред ни а влеце свіетаме до сене. І таква бяшете во інь часо, яко руште ідяше со вендема. І тие хотяе унесте Бозе сви до море і тамо угніездесеша. І се граді а пмоліа, і бястще таможде многа зодъша, яко соуте богансте. І та пмоліа украсени соуте злтем і србрем, і многая осе дрвені Бзе, почтяше, удѣщете ускусі. І та осе віедома іним, і такожде тиа зрячеше, а задеша на тоа, і перещешіа ови. І таможде неімящі родіце нашіе покоетесе. Орабі ходящеше до те а трзящеше на трзещах о богъстви та. І таможде оуседше отрце одерене дашеісе. І та земе повіеда есче мрзъсте пре і злиа оужіве. Себто ми одендеша о горех Карпеньстех до Киа і тамо бяхом такожде вряждене о злех язецех. Се бо пояхом, яко сьми русе, о славнех днех сех. А іміемо спеви тиа од Оце нашіе о красніем жітбе во ступіах а о славіе Оцев. Се бо віеводо Бобріеце, ведштеі русе до Голине, по смрте обрятщь чін Пероунь. І хріябре гордінстве то не запоминьмо овежде. А якожде есьме сині Оцев нашех да іміемо любве до памяте іех а рцехом о не, якожде 63

бяше они силоу нашеу. А сила та іде до ни од іех жніу: ле вѣніемо а ле віену тягнехом. ***

Себто зріть навколо, да маєте Птицю тую на чолі вашому. А та веде вас до витяженства над ворогами. Се бо воювала іних Сва1 і там се одержувала [*перемагала]. І тут красується перед нами і влече [*манить] світами до синяви. І так було во іні часи, яко руси йшли з венедами. І ті хотіли унести Богів своїх до моря і там угніздилися. І се [побудували] гради і помоля [*храми], і було там многа зодчих, бо були багаті. І ті помоля украшені суть золотом і сріблом, і многая оці древні Боги, почитаючи, удіюють іскусно [*майстерно]. І то оце відомо іним, і також ті зріли, і заздрили на то, і періщили нас. І там не мали родичі наші покою. Араби ходили до них і торгували на торжищах задля богатства того. І там осіли отроків у рабство даючи. І та земля повідає ще про мерзості прі і злі уживи. Себто ми одійшли від гір Карпатських до Кия і там була також ворожість від злих язиків [*народів]2. Се бо поємо, яко ми є руси, про славні дні ці. І маємо співи ті од Отців наших про красне життя во степах і про славу Отців. Се бо воєвода Бобрець, ведучи русів до Голині, по смерті обрів чин Перунь. І хороброго гординства того не запоминьмо [*не забудемо] ніколи. А якож ми сини Отців наших, то маємо любов до пам'яті їхньої і речемо про них, якожде були вони силою нашою. А сила та йде до нас од їхніх жнив: чи вініємо, а чи віно тягнемо. _____ 1 Варіант Гнатюків, де під "Сва" розуміється Матир Сва (Птиця), у інших – "свої". 2 Гнатюки дають варіант "язигами" – назва народу.

Дошка 18б Рціехом есьме о тіех, якові гобзяхуть о ни. І се не імяхом молбітце і ряхом отва опре студніе а родніці, ідеже Вода Жівя теце і тамо волба іе і влці хіцне не ходяшеть о теа. Се Олдореху часе воспоміньемо, і тие се зва жрвець, яква не іме радехом обзтепен есь а словесо не држешеть, і красене нашіа бере нагло а хітща я. І та овездева межде ни распре: о бітісе за годіу? І то пжежіхом а бисте по годі. А тиа веце правіхомьсе од роди і кнезе. І се княз Борьвлень, якови жде оборе елане у бренги морсті. О пре ідьмо на заженть тоу і тамо ріяхом 64

скотіа, і скуфе діеяхом – попасете скотіа во стенпех, себто буде о ни. І таква грецьколне седнешіа поновіе і грендіша грди і злобясе на ни. О тем часіе ідяхом проче до полночіе а тамо бихом двасти лента. І тамо сьме іесе соуте од час теіех до ниньа. І днесе іміахом іна кніазе Борьвленіа, правнуце о дяди свео. І тое рече: "Ідяшете до полоудне на грецьлане". Грець бо междоу еланеоу племе себетно а трзе іміяі о ни в стнпіех о скоть нашоу а хочя берате она задаре. І то імяхом она стрщете оновіе до морія а гоніете до сва краіе, якожде Руська земе іесе, і руська крев о та земе сен ліящешете до поде і та піяше кревь нашіу. На ни надежете іма бенте, і ту браніхомь о всіа дне якову трмемхом. ***

Речемо ми про тих, які бережуть нас. І се не маємо мольбищ і речемо про тих опре студні [*криниць] і родників, де ж Вода Жива тече і там вольба є, і вовки хижі не ходять біля тих. Се Альдоріха часи воспоміньмо, і той се звався жервець1, якому не мали ради обстепенити єсь, і слова не держав, і красунь наших брав нагло і хитрощами їх. І те спричинило між нами распрі: чи битися за годів? І те пережили і були по годі. А ті віки правили од роду і князя. І се князь Боревлен, який же поборов еланів у берегів морських. По прі ідемо ми на заженть2 ту і там розводили скотину і скотарі діяли – попасли скотину во степах, себто буде для нас. І так грецьколани сіли понову і заснували гради і злобилися на нас. О тім часі пішли проч на полноч і там були двісті літ. І там ми есь суть од часів тих до нинішніх. І днесь маємо іншого князя Боревлена, правнука по діду своєму. І той рече: "Ідімо до полудня на грецьлань". Греки бо міжду еланами плем'я осібно і торги мали з нами в степах скотом нашим та хочуть брати його задарма. І тому маємо їх відкинути знову до моря і гнати до їхнього краю, якож [це] Руська земля єсь, і руська кров на ту землю лилася до поду, і та пила кров нашу. На нас надія мала бути, і ту боронили у всі дні, відколи тримаємо. _____ 1 Лозко пояснює як "жрець", або "зажерливий". У Гнатюків – "лжец" (брехун). 2 У Яценка і Лозко – "пасовища", у Гнатюків – "туди жити".

Дошка 19 65

Се бо відѣх сен в Наві. І ту огневи облаце ізидеть од оне Зміе чіудень і отоце земе. І течяшеть крв із не і той лізя ю. І се придеть Моуж силен і розтрще Зміе на дви – і ста два. І розтрщеть еще – і ста чтвъри. І се Муж вопішете Бозіем о допомще. І тие ідяшуть на комоніех од Сварзе і тоіе Зміе оубіуть. Се бо те сила нѣсть людьва, небоще чрніа есь, і се бо Зміе соуте въръзі ідущі од полудене, себто Боспъру. Зби ти, яква дяде нашіе ратіема одтрщаше. І се хотяшуть грце оточете земе нашіу. І ту не дахомь, якожде соуте нашіе а не опоустем істваре та Зміе есь погибеле на ни. Імяхомь сен прате і жівоти полождете за земе нашіу. І та тегне бо од ни до поляне і дреговіце, а русе стяжуть до море і горе, до ступе поледне, і се русе соуте. І од роусе токмо імяхомь допомоще, якоже Дажби внуце соуте. Моліхомь Патаре Дяіе, яко тоі ізведе огнь, іждеть Матирьсва Слава прінесеть на кридліех све Праоцем нашіем. І ту піеснема поемь одле къстрбиціе вечерне, іежди повіехомь старе слови слве нашеа о свенте Седьміце ріеки нашіе, іждехомь гради оце наше імах біяше. І тоу земе опоустішія, до земе іне ідьшя, ідеже сме хомь о часи ти держеве. І за древлесть імяхом Кълоуне нашіе, і гради, і сели, і огніце о земіе оутворяшете. Себто оумиемо телеси і душіе наши, да імяхомь часте русе Кълуне ежде сильна бяшешеть і на врзе страху ізумете наведе. Се убо од Кисень овни ходяе таможде. І та земе есь о день тоіе хиждена од ни... Они же творящуть іна, абисте ни од старедавнесте ни одсрящете. І то зрім і ренку держаше на ви, абисте віеделі, яко зурень день іде і крве хочеть. І ту проліехомь на земіе све русу. Се Руса-грда каменіе вопіщуть на ни. І се хомь імами гренсте і сряте до смрте. Потще сине ме, а оумре за не... ***

Се бо видів сон у Наві. І тут огневі облаце, ізійде од них Змій чудень і оточив землю. І тече кров з неї, і той лизав її. І се прийшов Муж силен і розтрощив Змія надвоє – і стало два. І розтрощив ще – і стало чотири. І се Муж вопить до Богів про допомогу. І ті ідуть на комонях од Сварги і того Змія вбили. Се бо та сила не єсть людська, небось чорна єсь, і се бо Змій суть вороги ідущі од полудня, себто Боспору. Забули ті1, як діди наші ратями одтрощили [*відкинули]. І се хочуть греки оточити землю нашу. І ту не дамо, якож суть наша, і не пустимо істварь ту – Змій єсь погибель на нас. Маємо се прати і животи положити за землю нашу. А та тягнеться бо од нас до полян і дреговичів, а руси стягають до моря і до гір, до степу полуденного, і се руси суть. І од Русі тільки маємо допомогу, якож Дажбожі внуки суть. 66

Молимо Патар Дяіє, що той ізведе огінь, який Матирьсва Слава принесла на крилах своїх Праотцям нашим. І тут пісні поємо одля кострибищ вечірніх, де повідаємо старі слова Слави нашої про святу Седмицю рік наших, де наші гради отці наші мали були. І ту землю опустили, до землі іншої одійшли, де ми в часи ті державу [мали]. І за древність мали Колунь нашу, і гради, і села, і огниці на землі утворювали. Себто умиємо тілеса і душі наші, да маємо частину русів Колунь, яка сильна була і на ворогів страх ізуміла наводити. Се убо од Кисеня овни ходили там. І та земля есь по днях тих украдена од нас... Вони ж [греки] творять інше, аби нас од стародавностей (нас) одвернути. І те зримо і руку держимо на вас, аби відали, яко суровий день іде і крові хочеть. І ту проллємо на землю свою русу. Се Руса-града каміння вопіють до нас. І се маємо іти і зріти до смерті. Поспіши2, сину мій, і умри за неї… _____ 1 Варіант Гнатюків, у інших – "відбиті". 2 У Яценка – "піде", у Лозко – "почтіть".

Дошка 20 У першодруці "Жар-птици" зроблена примітка (цитується за "ТОДРЛ"; переклад з російської): "Дощечка №20. Ця дощечка фактично являє собою уривки тексту, списані з різних уламків, які знайдені у смітті і купах напівспалених паперів, книг, манускриптів та інших документів, зібраних вістовим полковника А. Ізенбека І. Кошелєвим. Усі ці уламки частково роздавлені, частково відколоті від інших дощечок, а частково є залишками згорілих дощечок. Були переписані лише ті тексти, які можна було розібрати. Вони пронумеровані не за змістом, а по порядку". В архіві Ю.П. Миролюбова цей текст не зберігся. … ро посве такоже ідце, Птицю комоньстви ставяшіа а врзе тую кридлема сакроваста, а главоу бія. І зніщастѣ бяша тие комоньце, а ум істьягнув обрѣзаща ренді сѣче а то віедша колем Пару... … ехом такожьде деяте, аби хощсте досталве побіеди: н... онѣжящете ова, яко Сва імехом а ту бо дне жряхом, яко овща біегоуща пред н... … ства скуфе а сурьме родіце десент сет ляти скотіа пасѣхом а кмете роем а грьце наше жітва обереста а мене на сва дива благоденте а... … Бо Влесо наущаі земе раяті Пращурі такожьде дея… … тому врезмо до огніца трви а клечві Влеса славіті... … трікрате Русь погнебшіа встане... 67

… іегунште доцѣле часе ни од іньске отрещете а нині здѣсе і... ... ко востате іма се крате... … тако стара пря ознікне а тако імяхом трават... многая племи ідьшіа до степни наші... … од стрѣли не відяй суне... … Русь есь едін... … вопящете до Сварзе о помоце Бжьск... … гряхате мечи, не сленхате гласи... … я... к... а не стане іедін ден... … іспрягоша оце сил ... ва овше к мі... … рѣчеху они дѣтем безте до куще а та... ... ако боде злая час ... по ... а ... ерва почяхом граді окреняте а кромѣх бо тоі не імяхом... лот... ... с тужь не поімеімо по... … а ту Впаруна прде а сеі верьже на о... н... а... … ту бо слва влека, а ту вѣщяйше Матирьва кридлема біащь... … ко тако врезі тѣскоша од ни... … оіе мужі суте просте... а... … лви не гобзящуться г... іа... ***

... по-своєму також ішли, Птицею комоньства ставили. І ворога тими крилами накривали, а головою били. І знищасті [*від знищити] були ті комонці, і ум істягнувши обрізали ряди січі, і то повели колом Пару(на). ... (буде)мо також діяти, аби хотіли здобути побіди: не зніжилися вони, яко Сва маємо, і тій бо днесь жертвували, як вівці побіжать перед н(ами)... ... скіфи і сурьми родичі, десять сот літ скотину пасли і кмети оремо. І греки нашу житву брали і міняли на свої дива благодатні і... ... Бо Велес навчив землю раяти Пращурів, так діємо... ... тому вержемо до огню трави і клечви [*клечання] Велеса славити... ... трикратно Русь погибша вставала... ... гуни увесь час нас од інших відривали і нині здєсь і... ... встати маємо ще кратно... ... тако стара пря виникне і тако має тривати... ... многая племена ішли до степів наших... ... од стріл не виділи сонця... ... Русь єсь єдина... ... вопіли до Сварги про поміч Божеську... ... гряхали мечі, не слихати гласів... 68

... а не стане один день... ... напружили отці сили... ... рекли вони дітям бігти до кущів і ті... ... як буде злий час... ... (п)ерво почали гради обгороджувати і кордони, бо тих не мали... ... з того не поімемо... ... а тут Впаруна прийшов і сей верже на о(них)... ... тут бо слава велика, і ту віщує Матирьва, крилами б'ючи... ... тако вороги втікали від нас... … ті мужі суть прості... і… … (с)лаві не шануються...

Дошка 21 Се бо Хьрбер обореншеть тую силоу злую, обесенть опояшеньсть вае. І міехом себто урьви храняшете, і сень хране Бозем ставіехомь, і грядіхомь стіене о дубіе, і за осви часто по-другоу стіеноу і тамо храніхомь Бозе нашіех подоби. Імяхомь мнозіе храніе о Новугрду на Волхъву-ріеціе, імяхомь о Киеградіе по Бголясіех. І се мяхомь на Волині дулебстеі храніе і о Суренже на моріе Сурьстіем і Синіем. І се велька оуразь іе на ни, якожде хране суреньстіе обити вразема і Бозі нашіе о прах тщени валяхуться. Імуть бо се рустічі, не імуть сили одерзете на вразе витенжсте. І се бо імяхомь урьви екожде странмежь, іже іде вночіе по лісех і се урьве одіеги сва на коусе. Такожде русіце імяхомь урьви на русіцем тіелесі. І не брежіехомь о томо. І тщіхомьсе на храніех славіте Бозе, якове не пріемлоуть жартве нашіе, се бо оураздени суте о наше леносте. Ле же Птиця Матирьсва славу жече на ни і молі насо о техма, оцеву слву учещете, і то не імяхомь дерзесте стате на рате а мечема свема брате земе нашіу од вразіем отрченоу. Себто тисенц і тріе сет храніемо свенти нашіа. І днесе жени нашіе рекчуть, яко сьме благовіе і оутратіхомь розумство нашіе і семо якве овча мало передо они, і не смімо овлецетесе браніе і мечем разете вразіе нашіе. Себто Коупаль грендеть до ни і речеть ни, яко імяхомь стате грде і чісти телеси і душіе нашіе. І то вргнехомь до стопи еіе, се абихь сен грендл по ни і насо захряніщ, ведоущь до пре зуріе і тамо сен стахомь би до Сварзіе ліки. І се, до сече шедьше, хвалохомь Бозе нашіе о браніе, яко о мірни дне. І се бо Коупаліц жече ни, яко достоіхомь се до она часа і бендіехомь о славоу своу почестени і такожде со оци сопрчастени. 69

***

Се бо Хорбер поборов тую силу злую, [що] обсіла опоясувавши вас. І мали себто урви хранити, і храми Богам ставити, і грядемо стіни із дубів, а за тим часто другі стіни і там хранимо Богів наших подоби. Мали многі храми в Новограді на Волхові-ріці, мали в Києграді по Боголісах. І се мали на Волині дулібській храми, і по Суренжі на морі Сурськім і Синім. І се велика ураз є на нас, якож храми суренські побиті ворогами, і Боги наші в поросі зневажені валяються. Мають бо се русичі, не мають сили дерзнути на вороже витяжство. І се бо маємо урви, якож странмеж [*мандрівник], іже іде вночі по лісах і се урве одяг свій на куски. Також русичі мали урви на руськім тілесі. І не берегли о тім. І намагаємося на храмах славити Богів, які не приємлють жертви нашої, се бо уражені суть нашими лінощами. Ле же Птиця Матирсва славу рече на нас і молить нас про те, [щоб] отцівську славу учестили, і то не мали дерзості стати на рать і мечами своїми брати землю нашу од ворогів одторчену. Себто тисячу триста літ хранимо святощі наші. І днесь жони наші рекчуть, яко ми блаженні і втратили розумство наше, і самі як овча мале перед ними, і не сміємо овлочитися бронею і мечем разити ворогів наших. Себто Купаль2 гряде до нас і рече нам, яко маємо стати горді і чисті тілами і душами нашими. І то вергнемось до стопи його, аби сен грядів по нас і нас охороняв, ведучи до прі сурової, і там сен стали би до Сварожих ликів3. І се, до січі шедши, хвалили Богів наших о брані, яко о мирних днях. І се бо Купалиць рече нам, яко достоїмося до того часу і будемо по славі своїй почестені, і також з отцями сопричащені. 1

_____ 1 У Гнатюків "хоробрий". 2 У Яценка "Коупаль" і "Коупаліц" жіночого роду. 3 У Яценка і Лозко – "до Сварги лицем".

Дошка 22 А ще боте сен орцено есе, якожде Квасуро одерзе о Бзех таіноу утвржяшете Суриноу. А то бо есе вжижене оутъліеніе, якве імяхом сме до Радогьще о Бзіех се радоваті а пліясяце, вѣніе въргоша до Сварзе а зпіевама слву Бзіем сотвъріяше. Квасуро бяше боіе-менжо силень, о Бзіех вързумліен. А то бо то Ладо до не пріхозящ а рцѣ му вързете меди водоу а усирете е о суне, себто суре 70

утвьржісящ. А че они брендете і сен претвъряшете до соуріці. І тоу пиймо во слвоу Бозькоу. І то бо то бяше о венце докіе а менж бяш отикрате вельмь опозначен, о рчене оцоі Блгоміро, а тоі одрзе од Сврженц поученьу, якожде ствъряйц Квасоуру, іжещь рчена есе Соуринія. І те б то есе во радгоще нашиа. Себто імеймо о всенке дени, якожь пожніе соутвъріхом, а се оурадогшехомся о ти. Ні есе бо інодь, якожь, кий не удърже сва есть есьтва, доразъ а рце безоумьна – себоть іе о Црнобъзе, а інь, іжде іме радгъщь, іе о Бьлъбзіе. Такожедь імяшехом ісъкашете дрзі і врзі... Коваць бо мече нашія на оутвързене сили, а се імо силоу Божденьскоу поражешете врзе нашія обополе. Тобто Бъгоміре оуріеченъ Твастиремъ, якожде тие му порце о слвіех, абиста она бяшеть, якождь Бзе ръкъоше іма се іхва. Себьто оуставе родіа осебе, якождь Бзі съпрічіне родь. А сме хом о родіех тиіех – роді такожь. І Сврг іе Оць, і проча соуте сине. А імях сен коріте іму такожь і ми, се бо коріхом родце, якожь есе Оць Рдоу. А ти б то роді іесьтвате о Кие до къніязе Кісте. Се бъ по годьсте пріє опороушетесе а Русколаніу опъоущете до Кіе тецешете а сендетеся до земе отие. Таможде іжьдехьшія до прістенпоу въріяжьскоу і себе браніцесе од она. І такъва бяше се од ліети тисенцтрісент о Киеве-оце, трісенти о Карпаньсте жівотіе, і тисенце о Кіегрдіе. Іна часте іде до Голоуне а тамо істасе а іна о Кіегрде. І перьва есе Ренсколане і дрга Кие, іякожде Сурень чтіае, по скотоу ходяеша а стадіа водяеша, десенте віеце о земь нашіу. Себьто Голоуне бяше град славень і три сенте граду сильна іме. І Киеграде іме меньші: ополуоднь десенте граде і вси, і селіа ньмнъгоа доцелъбо сен бите. Во ступіях – всеке роді, і житва се менете ополоудень. І таква грьцем ода омень по златоу цепе і кола, а ождерелія до киркоа сва носіце. Оміене о пиво виньсте о грьк, і тврія овьна сва і омене тая. І бяще ти русіе оплоудень твъряце град силень Соуренж, яковъ не сездате грьціем. А ти іего рострще і ренсе побіяшете хтяше. І тому ідемо до не а рстрщехом оселья грьцка. Елане бо сіе соуте врзі ренсколаніем і врзе Бозіем нашіем. Грецьколане соуте не Бьзіе потщуть і не до чъловіеци. Они соуте іс камініе ізбрящени подобіесе менжіем. А наше Бзіе соуте виразе... І такожде сме хом прящехом оди годье, іжья навлцешете на главе своі рзіа од воліа а кравья. І кожіа навлцеша на чересли сва. І тако мнісете се оустраше роуште. І тие одевлецешете срачеси сва і, оголя чрьсли, ідеошіа до пре і преборіае. І тенькрати ідехом оголени до пре а побіедехом я. Яко 71

ста грецьколан богаць, ізніежде мечце сва, а тий бенде брзіе у Навіен од Яме, якіе ждешеть жртву сву до земе, абите піте крев го і животь го умерщвляте і тием жите отам. ***

І ще буде хай речено єсь, якожде Квасуро1 одержав од Богів тайну утверджувати сурину. А то бо єсь вжижене утління2, яку мали ми до Радогощі в Богах се радувати і плясати, віни вергнучи до Сварги і співами славу Богам сотворюючи. Квасуро був бой-мужем сильним, від Богів врозумлений. А то бо Ладо до нього прийшов і рече йому верзти меди водою і усурити їх на сонці, себто суру утворити. А ще вони бродитимуть і перетворяться до суриці. І ту пиймо во славу Божеську. І то бо то було увінчання, доки муж був коли-небудь вельми відзначений, наречений отець Благомир, а той одержав од Сварженця повчання, якожде створене Квасуром, яка речена єсь суриня. І те б то єсь в Радогощі наші. Себто ймемо повсякденно, якож пожинки сотворимо, і се урадогощемося з того. Ні єсь бо іноді, якож який не удерже свого єсть єства, зараз і рече безумне – себоть є від Чорнобога, а інший, коли має радогощ, є від Білобога3. Так же маємо іскати друзів і ворогів... Кувати бо мечі наші на утвердження сили, і се маємо силу Божеську вразити ворогів наших обаполи. Тобто Богумир наречений Твастирем4, яко же ті йому порекли про слов’ян, аби вони були, якож Боги рекли їм про них. Себто уставив роди осібно, якож Боги спричинили рід. І ми є з родів тих – роди також. І Сварог є Отець, а прочі суть сини. І мусимо се коритися йому також і ми, се бо корилися родичі, якож єсе Отець Роду. А ті роди існували за Кия до князя Кісте. Се бо по годській прі порушилося, і Русколанію упустили, до Кия (Києва?) текли [*одійшли] і осілися до землі тої. Там же діждалися приступу варязького і себе боронили од них. І так було се од літ тисячу триста по Кию-отцю, триста по Карпатському життю, і тисячу по Києграді. Інша частина іде до Голуні і там осталася, а інша – біля Києграда. І перва єсе Руськолані, а друга – Кия, якож Сурень чтить, за скотиною ходячи і стада водячи, десять віків по землі нашій. Себто Голунь був град славний і три сотні градів сильних мав. І Києград мав менші: ополудні десяток градів і весі [*селища], і сіл немного доціла се було. Во степах – всякі роди, і житва се міняють ополудень. І так грекам в обмін на золоті цепи і кола, і ожерелія, [які] до 72

ший своїх носили. Вимінювали на пиво винисте5 у греків; і творили овна [*розводили овець] своїх і міняли тих. І були ті руси ополудень творили град сильний Суренж, який не создати грекам. А ті його розтрощили і русів побити хотіли. І тому йдемо до них і розтрощимо оселля грецькі. Елани бо сії суть вороги руськоланіям і вороги Богам нашим. Грецьколані суть не Богів потчуть і не до человіци [*людей]. Їхні суть із каменя ізбрані подобою мужам. А наші Боги суть вирази... І також ми прялися од годів, які натягли на голови свої роги од волів і корів. І кожи натягли на чересла [*стегна] свої. І так мніли устрашити русів. І ті [руси] знімали срачеци свої й, оголя чересла, йшли до прі і перемагали. І багатократно ішли оголені до прі і перемагали їх. Яко став грецьколан багатим, зніжив меч свій, і той буде борзо [йти] у Наву до Ями, який жде жертву свою до землі, аби пити кров його і живот його умертвити, і тим жити отам. _____ 1 Гнатюки не вважають це слово за ім’я. 2 Тут мається на увазі утла жижа (рідота), інші перекладають "спраги вгамування". 3 Речення складене за зразком Гнатюків: у інших "про Чорнобога" або "про Білобога". 4 Див. пояснення на д. 6в. 5 Використаний варіант Гнатюків. У Яценка і Лозко – "пиво венедське для греків".

Дошка 23 Себто Новьяре іде одо Стареа, іжде бяша отаква русече. А се іде до пълдне і тамо грящете о стоупех десенте віеци. Табто есе тажде русе – ізбряшеть кнези своі. І тиа од роди своі, і роди доботша о племе: коіждіему кнези своі. І о кнези іздіеше кнезе старьша – і тоі есе вутец о Прія. І такова жівете во земе теія. Доли врязе прідоша на ни, і таме ізбіяе они. І се грьцколане ідьшя о земе тиа і седнешеся о ніѣ, і не деба о Русе. Се б то русе ізмечеся і наліесе на иіеі, і одтрще они до сва брезе морьсте. Се бо гьрецколане поведьшіа рате сви о жлезна бръніе оцрчена. І бя сѣче тамо велика. І грящуть врани о ядь менжскоу, іже врждена есе до поліе а піяйше очеси іхва. Граяхоуть врни о брящни а велика гряхоуть ста о пели тая, і тамождь іесе очеси грьцкіа і очеси руште не тргая. Там бо знащітоу імяхом, яко Бзе не во(л)ящиа русе огинуте. І тамождь се перещеть Суне з Міесещем о тиа земе і неба сен перещете о кмить, абиа земіе тая не подленгла до роуце еланьсте а пърбила руськоу. І таможде сен плачеть 73

матка о децке своя, якови врзіеша креве о кмить тоу, і та кмите сташеть рускеу. Новаярь бяшеть тамо до днесе. І земе таа пребенде нашіа – о мече креве врзенщень о ту. І такожде елане рѣкоста о кнезе старше нашіе і повясть му, якожде не хче до земе неровь ходете, ніже отроце бряте, алень бо іме брезе морьсте про сва. То імяхомь оуказіцю на день нашь, якожде праоце нашіа умерше о кмить, і не взяшь вразе нашіа земе. Себто і днесе іміемо оуказіцю, якожде нікій то береть. Себьто Германьрех іде о полиноце до ни а імехом сен брянете земи сваі. Тако іте на нь, себь годьштіа земь іе нашіа. А ту Білогоре се хом усѣяхом коще своі а крьве своу полліяхом, і та есе о ни. Се бо врещеть Птиця Матер Сва о ни а славу ріечеть ни. Яхомь бо сьме о ту мече нашія а ідехомь до свенти о поля. Одразіехомь врзі полноцніа а одвзерщемь врзе полудениа, а тецехомь на врзе сходниі, абѣхомь повенжди руште Грміци, якожь оце нашіего Паруне сини а Дажьба внуцие. Себьто Сварець укаже намо, камо гренсте оби Сва. І тие Германьрех одейде до полунце, а еланште о полудене. І такмо оберіехом земе нашіу до коупіце і не даяхом о синь бо ценже, небощеть о сине своя. Се бо ідеть о ступи нашіа веліце множдестви родоу ініех. А не імяхом бяшете о мирна небо. Ждехом о помуце – та бо та іе у мисце нашіа а о конціе мече, і тиема сечехом врзе. Се врщеть Птиця Матре Сва о ни, абихомь се ми взденли мече сва на захіте своу а іею. Се біе кридліема о земе і прахь одтрзе до Сврзе. А се бо врзех о земе а се біе о нь, яко страшесе за ни. І ту одрзехом, оутворжехом, яко кречеть. Се бо кренчь тие іе до сердіа нашіа. А то імяхом вѣдете, яку суре піяше. До сече грендехомь і тамо одржешехомь питву ініу, о Бозех стваржденоу, і та будеть намо, яко Вода Жива опосліеде, о часе Трзне влікеа, якова есе о вся, іжде умере о земе своа. Се бо Сваржець зряй о ни од Сврзе своя чюдниа. А, зряше рате нашіа, ліче она: а прсте еніма овжде – не імяй досите; а то лічеть іенже прсте о нозе своі, а віесть Праштирь наше, якосме сила – вліка а не може одоляшете ни вразе нашіа. А се бо потцехом ови а жденехомь іе, докенде они подяшуть о земе а зденхнешеть о Маре і Морь ю вездьме. Се бо ріечехомь о серде нашіа, якожде не вратехомьсе до огніци своі докеньжде аще врзе іскашуть і не врзехомь сен тѣлеси нашіа, аще врзе ящуть земи нашіа. А рчехомь о сема, якожде Бзе нашіа гонзяхуть іе. Се то убіе чьлюсни сва, радіе яхомь децки до копіех, яко се вратещете заде своя врзѣм. Се бо лядви нашіа одврзіехомь і тлецехомь земе нашіа до не, аби удрзешете овіє ажьде до смертена часа а Маріу зряте даяшете. Се бо Мора одстоупісе я одрече: не імяхомь сила туа, абесте одерзіела вітезе 74

руште. І такожде слва потенче до Сварзе, і тамо Бзе речуть, якожде хоробре сте русе а імяхом міасти про ви подель Бзе пре Перуне а Дажба оца вашіа. ***

Себто Новояр іде од Старого , яко були отак русичі. І се ідуть до полудня і там граяли в степах десять віків. Тобто єсь також руси – ізбирали князів своїх. І ті од родів своїх, і роди дбали про плем'я: кожному князі свої. А із князів іздіяли князя старшого, і той єсь Отець до Прії2. І так жили во землі тій. Далі3 варяги прийшли на нас, і там ізбили їх. І се грецьколани пішли на землю ту й осіли на ній, і не дбали о Русі. Се б то руси ізмечилися і налізли на тих, і одторгли їх до їхнього берега морського. Се бо грецьколани повели раті свої в залізну броню оцерчені4. І була січа там велика. І грящуть ворони над їжею мужеською, іже вержена єсь до поля, і пили очі їхні. Граять ворони над брашном [*їжею] і велика гряхоть стала во полі тому, і там же єсь очі грецькі і очі руські не трогая. Там бо защиту5 мали, яко Боги не волять русі загинути. І тамож се періщать Сонце з Місяцем за ту землю, і Небо се періщить за кмить, аби земля тая не підлегла до руці еланської і пребула руською. І тамож се плачеть матка за дитиною своєю, яка вергла кров за кмить тую, і та кмить стала руською. Новаярь був там до днесь. І земля та пробуде нашою – о меч кров вергнута за ту. І також елани рекли князеві старшому нашому і повістили йому, якож не хочуть до землі неровь6 ходити, ніже отроків брати, але ж бо мають берег морський за своє. То мали указицю на день наш, якож праотці наші умерли за кмить, і не взяли вороги нашу землю. Себто і днесь маємо указицю, якож ніхто то [не] береть. Себто Германаріх іде з полуночі до нас, і мали се боронити землі свої. Тако іти на них, се бо годська земля є наша. І ту Білогор се усіяли кістками своїми і кров'ю своєю полили, і та есь для нас. Се бо верещить Птиця Матер Сва про нас і славу рече нам. Брали бо ми за ту мечі наші і йшли досвіта в поля. Одразимо ворогів полуночних, і одвержем ворогів полуденних, і течемо на ворогів східних, аби повели русів Громиці, якож отця нашого Перуна сини і Дажбога внуки. Себто Сварець укаже нам, куди наступати буде Сва7. І той Германаріх одійде до полуночі, а елани – до півдня. І так обережемо землю нашу докупи і не дамо синам бо чужим, лише синам своїм. Се бо йде до степу нашого велике множество родів іних. І не маємо 1

бути під мирним небом. Ждемо о помочі – та бо то є у місцях наших і на кінці меча, і тими січемо ворогів. Се верещить Птиця Матре Сва до нас, аби се ми підняли мечі свої на захист свій і її. Се б'є крилами о землю і прах одторже до Сварги. А се бо верже о землю і се б'є о неї, яко страшиться за нас. І тут одерзіли [*осміліли], утворилися, яко кречет. Се бо крик той є до серця нам. І то маємо відати, яку суру пили. До січі йшли і там одержали питву іну, Богами стверджену, і та буде нам, яко Вода Жива опісля, в час Тризни великої, яка є о всіх, іже умерли за землю свою. Се бо Сваржець зрів на нас од Сварги своєї чудної. І, зріючи раті наші, лічив їх, і перстів немає вже – не мав їх досить; і то лічить інже персти на ногах своїх, і вістить Пращурам нашим, яко ми – великі, і не можуть одоліти нас вороги наші. І се бо потовчемо їх і женемо їх, доки вони падуть на землю і здохнуть в Марі, і Мор їх візьме. Се бо речемо в серці нашім, якож не воротимося до огниці своєї, доки же ще вороги нишпорять, і не вержемося тілами нашими, доки вороги беруть землю нашу. І речемо про те, якож Боги наші збавилися їх. Се то убіє челюсних [*передових воїнів] своїх, радить послати дітей до копій, аніж се вратити задом своїм ворогам.8 Се бо лядви [*рани] наші одвергли і товчемо землю нашу до них, аби удержати її аж до смертного часу, і Марі зріти дати. Се бо Мора одступиться і одрече: "Немає сили тієї, аби одерзіла витязям руським." І також слава потече до Сварги, і там Боги речуть: "Якож хоробрі руси, і маємо місця для вас біля Бога прі Перуна і Дажба, отця вашого." _____ Можливо мається на увазі зміна фаз Місяця: після Старого Місяця приходить Новояр (Молодик), або йде мова про початок Нового року, що приходить на зміну Старому. Гнатюки вважають це слово за назву племені. 2 Словом "Прія" можна означати не тільки битву, а й Богиню Прію. О.Знойко слов'янську Прію співвідносить з Афродітою, Фреєю, Фрігією. Напевне вона уособлювала Зорю і є аналогічною Матері Сві. Старший князь ставав наче Перун і міг бути отцем Прії-битви. 3 Яценко перекладає як "у низов'ях". 4 Слово залишено як в оригіналі "оцрчена", воно нагадує "очерчена" (окреслена). Лозко перекладає як "захищена", Яценко – "закована", що має приблизно однакове значення. Сюди ж можна віднести і назву храмів – "церква", що теж є окресленням вмістилища, адже храми символічно можуть означати човен, хату, черево чи камін, в якому перебуває Сонце-зародок. 5 У Лозко і Яценка – "знак". 6 Лозко вважаю, що це, можливо, неври, що згадуються Геродотом. 7 Пропонується "Сва" вважати іменем Птиці. У Яценка – "куди йти", у Лозко – "як дійти до себе". 1

Складне для перекладу речення. Варіант Яценко: "Се їм (богам) б'ємо чолом ради синів своїх і брали молодих до війська, яке повернули спини свої до ворогів". Лозко: "Це той вбиває в голову синам своїм, котрих брали дітьми до списів…" 8

Дошка 24а І се грядеть сь сили многая Дежбо о помоще людем свеіем. І тако страхи не імь, понежди древли, яко нови. О ни се пецийсте Тие і ряхом о ніем, якожде хочеть. І се ждіехом по свіе дне о тием, яко імяхомь. Се бо Воронзенець бя міесто, о яковіе усілішесе годе, а русе се біете. І то гредо бя мало, а такожьде по пріе тое сожегненто, і прах і пупели тиа віетріема ростршени обасваполи. І міесто сие оставліено, небожь земіе тая руска іе. І се не озерещетесе о ніе, а не забудешете ю. Там бо крв оци нашіех сен ліляше, і такмо се ми о правіе грондіехом о то. Се о Ворензенціе слава тіекошеть по русіем, і тиіе сва розе імуть, і ящете о сіем, і сили імате на конещи сва. Одерзете я о Русе огие бо сіе о ренги, і руга імяшуть дате о конензи о све і огненьци слузи. О тиа імяхомь држете се ще ругу особіу: да імуть ядь і питву за часіе своя до смрте і слоуждіехоуть ни. Се бо многіа сленжеше кости своя о болоніе, якожде за часе Мезенміру. Тако антіе сьме, імяхомь учту і славоу поюще Бозем. І такьви славіе сьме рченіе ніколіжьде просяше ніжіе. Слву рціехомь се бо те молинь твряше. Омиіехомьсе тіелеси нашіа і рціехомь слву такожьде. ***

І се гряде з силами многая Дажбо на поміч людям своїм. І тако страхи не маємо, оскільки древні, яко нові. Про нас печеться Той і речуть про нім, якож хочуть. І се ждемо по своєму дні на то, яко маємо... Се бо Воронзенець було місто, біля якого всілися годи, а руси се биті. І того града було мало, а також по пріє тієї спалений, і прах, і попіл того вітрами розтрушений обаполи. І місто сеє оставлено, небож [*хоча] земля тая руська є. І се не озиралися на неї, але не забувайте її. Там бо кров отців наших се лилася, і тому се ми вправі нагрянути на того. Се про Воронзенець слава тече по русах, і ті свої роги1 ймуть, і беріть о сім, і сили імати на конях своїх. Одержете його для Русі, [?] бо сіє для ренги, і руга2 мають дати для князів своїх і Огневим слугам. Для тих маємо держати се ще ругу особу: хай візьмуть їжу і питво за часів своїх до смерті і служитимуть нам. Се бо многі сложили кості свої на болоні [*полі, низині], якож за часів Мезенмира. Тако анти ми, маємо учту і славу поємо Богам! І якщо славії 77

ми речені, ніколи не просили нічого. Славу речемо, се бо те молитву творячи. Омиймо тіла наші і речемо славу також. _____ 1 Лозко читає як Сварог. Яценко і Гнатюки вважають, що це сурми. 2 Можливо – "данина".

Дошка 24б Піймо суре питвоу о славоу ту пентенрати дено. І огніци узгнехомь о доуби; і тако Снопа влеціемо а рціемо хвлу о не. Ісьме Дажьбови внуце і не сміехомь нехатіе слави нашеа за віеци. Се бо антіе бяхомь по Русколані, і дріевле бяхомь русе а пребендьехомь они. Се о Волинь іде опредех і бие врзе, яко хоробріа есе. І та Волинье первище родо есе і се осереньце се овиа. І антіе Мезенміру одержешеть побіеди о годіе і рострщешеть на оби. І се по ніех текоста егуни о крве славниех жадяшесе. І та борба зуріва бя. І се годе сообратішіа со егуньшти і с нема на оце нашіе наліезе. І бисте розбіена і озніценіа. Себьте ідьшіа обрі на кнензе і забие го. І се Сине моріа одидіе од Русе. Се Бзе Руси не бряшешуть жртви людьскеа, ніжіе жівотніа, едініе плодіа, овоште, квіети а зрна, млеко, суре пітноу о травіех озбрадженоу і меди ніколіжде жівіу птиціу, ане ренби. І се врязе і еланште Бозм даящуть жртве ініу і страшноу чоловіечноу. І то не імяхомь діяте, яко сьме Дажбове внуце і не імяхомь крачете за іне стопи чюзема. ***

Пиймо суру питну за славу ту п'ятикратно денно. І огнища розпалюємо біля дубів; і тако Снопа влечемо і речемо хвалу про нього. Ми Дажбожі внуки і не сміємо нехтувати славу нашу за віки. Се бо антами були по Руськолані, і древлє [*раніше] були русами і пребули ними. Се на Волинь ідемо опереду, і били ворогів, яко хоробрі єсь. І та Волинь першим родом єсь, і се осередок се їхній. І анти Мезенмира одержали побіду над годами і розтрощили на оба. І се по них текли [*прийшли] гуни о крові славних жадаючи. І та борьба сурова була. І се годи зібралися з гунами і з ними на отців наших налізли. І були розбиті і знищені. Себто пішли обри на князя і забили його. І се синє море одійде од Русі... Се Боги Русі не беруть жертви людської, ніже животної, єдине плоди, овочі, квіти і зерна, молоко, суру питну на травах озброджену і меди, ніколи ж живу птицю, ані рибу. І се варяги й елани Богам дають жертву 78

іну і страшну чоловічну. І то не маємо діяти, яко ми Дажбожі внуки, і не маємо крачити [*крокувати] за іними стопами чужими.

Дошка 24в Се жртьва нашіа іе мед-суре о девенте сили і щале удіяня і на сурі ставіена тріе дні, а по тіех скренз вълну ціждена. І та бендешеть наше жртва Бзем правіем, якве соуте наше праоце, ібо се одеідехомь ото Дажьба і стахомь славні о славенте Бозе нашіе. Ніколіжди просяхомь, ні моліхомь о благи сва. Се бо Бозе рекохуть намо: "Ходіте до Русе, а ніколідже о вразе". Матер-Сва-Слва пояшеть ни спіевате витежнестве на вразе, і тому віеріхомь, яко слово іе о Птиціе Вишніе о Сварзе порстіе, летіашете одо ни... Бо конензе нашіе ізбріашехомь, да бендеть власте іех о ни пецітесе! І да преіде враг за кроми нашіа, а кроме тьчете не бендеть, яко зоврате іе само Перунько. І то Сноп знаяе, яко сме моліхомь Славу і ніколіжде просяше о іно, ніколе не потребовахомь о жівотіе наохібьна. Се бо зрящете оце нашіе Ореа, до облаки ходяшете, всхіцена бяша, і всхіцена силоу до Перунькове ковачтенства. І зряй тамо Оре, яко Перунько коваше мечи на враги. І коваце рече тому: "Се стріели а мече імяхомь на вое тиа і не смешеше сен бояте іех, яко зніцоу іех до пудіе і кмота іех бенде уміешаніа до персте бліже, яко земе о багни звіерем. І бендяшуть они, яко прасете умазане од бреніа, і смраде своі понесящуть о сліеде сва. І тамо рецено бенде о они, яко смрадни прасети і свініе. Се бо ріекша Перунько ковашеть мечи і Ореу то рече. І тое Оре повенде отец нашіем. І такова бя наше борба за жітвоу і вітеженства многаі віеки назади а днесе віеріхомь то небе тако. ***

Се жертва наша є мед-сура на дев'ятисилі і щалі1 удіяна і на сурі [*сонці] ставлена три дні, а потім крізь вовну ціджена. І та буде наша жертва Богам Правим, які суть наші праотці: ібо се одійдемо од Дажьба і стали славні від славлення Богів наших. Ніколи ж не просимо, не молимо про благо своє. Се бо Боги речуть нам: "Ходіте до Русі, і ніколи ж не з ворогами". Матер-Сва-Слава обрала нас співати витяженство над ворогами, і тому віримо, яко слово є про Птицю Вишню, [що] в Сваргу пурхає, летячи од нас. Бо князів наших ізбирали, да буде власть їхня о нас печеться! І да прийде ворог за кроми наші, і кроми текти [*переходити] не буде, яко 79

зовратить його сам Перунько. І то Сніп знає, яко ми молимо Славу і ніколи не просимо про інше, ніколи не потребували о житті неохибного. Се бо зримо отця нашого Орея, до облаків ходившого, всхищений2 будучи, і всхищений силою до Перунькового ковальства. І зрів там Ор, яко Перунько кує мечі на ворогів, і кувавши рече тому: "Се стріли і мечі маєте на воїв тих і не смійте боятися їх, яко знищу їх до поду, і кмота [*земля] їх буде умішана до перста [*праха] ближче, як земля в багно звірям. І будуть вони, яко поросята, вмазані од брення, і сморід свій понесуть слідами своїми. І тамо речено буде про них, яко смердючих поросят і свиней". Се бо речив Перунько, куючи мечі, і Ору то рече, і то Ор повідав отцям нашим. І такова була наша борьба за житву і витяжетва многаї віки назад, і днесь віримо то нібе так. _____ 1 У Яценка – "щавлі", у Лозко – "шавлія". 2 У Яценка – "взятий", у Гнатюків – "умілий, наділений".

Дошка 24г Ідяхь оде тіверсе і до Синіе море а Суренже до ви і рекохь вамо, яко же віедіехомь само, о то ізе старіа земе нашіа споленства антіева, і тако же іесте за многиа крве літеа по ніе, Руса будешеть, яко руду ляхомь, а тако в жижень ю до конце. І будеть ото земе нашіа – славени племени і роди. Се бо славіхомь Бозе ніколі же просяше леже славіша силоу іех. І тако же велічахомь пращуріа нашіего Сврга, кіе бя, бѣ а пребенде вожди о ни о віек віеку до конця. ***

Ішли од тиверців і до Синього моря і Сурожа до вас і рекли вам, яко же відали самі, про ту ізстарі землю нашу спільноти антів, і тако же єсть за многа крові литої по ній, Руса буде, яко руду лили, і тако в жижень [*жагу] її до кінця. І буде та земля наша – славних племен і родів. Се бо славимо Богів, ніколи же не просячи, лише славимо силу їх. І так же величаємо пращура нашого Сварога, який був, біє і пребуде завжди з нами з віку у вік до кінця! 1

_____ 1 Взято варіант Лозко і Гнатюків. Яценко поділяє слово і перекладає – "тих верхів", що теж логічно в даному тексті.

Дошка 25 Се бяшете ови о Караніу. І се град мал о брзех морстіех русштіех. І тамо бя конезе, яков ісе рче елане біете, о отрцете одо русе. І тое оудіеяшеть рате і комонества, а іде на не і вітеже іе. А еланьсте плакешесе о тугу іех і просяце іе дане платете. І та дане сне оудіеаня о овне хорязе і віно. І то елансте віедяе, яко руште піящуте многа, і оліще на не се врзетесе і витежете іех. І се бо грядеть волсев Ухорен з еі брате іе Ословень, і тое рекста руштіем: не тварзешетесе на даре тоа. І се руштіе не слехоша і се оупіяе. І отема днема еланьште сен вргоще на онь і розтрще іех. І се погиньсте тоа зряще руштіе отеце до степіе. І тамо се рче: і сили свіеа овлецетесе, і ідьша оспеть на оніе і поврзеше іе. Се Бзі дерзяше оніе а руце іх оукрѣпше і тие одежешуть вітеже. Се бо прящуть вразіе і тако рекуть: "Яко овче рострцем они і бедехомь саме о крае тіе владще, яко красне соуте они, і тіе не дахом." Се Трглаве моліхомь, вліце а мале. І се бо Трглаве наше остяжоуте ни і брзе скочашуте на комоне вразіем пораженте творяй. І то узряшехомь, яко Бзі овладяшуть о те, і се узрехомь, яко мртве соуте і оубіени Бзема. І намо по іме крочешете і відете мертва телеси мнозіа, яко вліка рате Пероуніа на не се вергошіа і розтрще тоу. І се Сварозічи ошуе тоа текошуть і Дажбо прінесе побіедоу нашіу во ренціех свеіех роду славноу, об оцех слву держащіему і до днесе на поліе вентежете вразе свіе могоущему. І се Жаля жалюіе над вразі і Горине гореншетьсе о смрте іех, яко оде ренце Бозске се вергоуть. Се Карине плачетьсе о мертвіех тіех, яко сталісе о тропіе Боженьсте і земрешуть. І поля тиа полнене соуте мртве коще і главе оусенчени і оуде одо телеси оурезіени се валіаше о травіе. І смрад іде оде поліе тиа, і врани летяшуть до не, мртве очеси долбентесе і ясте мужескіа мяси, многа понещени. Се рце Ореу Сваргь наше: "Яко семе Істваре, істваріу ви од персте моя. І буде речено, іже сте сини Стварего і ставітесе, яко сини Істварегви. І будетіе, яко діети моя, і Дажьбо буде Оце ваше. Тому достете послухашетесе, і тие вам рече, чесо імяшете о тие діеяте і како рече, те і чето творяшете". І народ влікь а витеженте о сва свети і потлцешете роді іні, іже істягноуше сили, ізо камене чюди творяе, безо комоня повензи, і всако діеяте чудніа мімо кудесніці, іже всяк бендешете грядеть, яко кудеснік. І ругу твьряе, клентви діеяшіе на кметь, і кметь се подробе. І тако словеси многя і многя. І о теіех словеси омамете ви і подробенте одерене, о златіе міено. І ото міено продашете ви вразіем хотяе тако. 81

І тое Бозі вамо речуть і да Ореовіе завіете: "Любите света зелена і жівотніа. І любите друзе сва і бите мірніе мезде роді". І по тео добіе бисте седьмидесенте конензе нашіе, яко Мезіслав, а Боруславь, і Комонебранеч і Гориславь. І тако ізбрящені іни о вече і одлоучені о вече колібва люди не хотяшете іех. Се бо тие конезе вліце трудішесе. І се Кишек бя велік а моудр, і тоі умре. А по не бяше іні. Кажедіе творяе ніещо благіе о руси. Паменте нашіе то удржешеть, якожде імяхомь іе славете всак трізень трівіеде і потщітесе о паменть іех на сини нашіе. І нікій не сме на то запомняшетесе, яко проклеит бенде о Бозіех нашіех а чловіеціех. І люди імено го охібнуть од віеки. ***

Се були вони у Карані . І се град малий на берегах морських руських. І там був князь, який оце рече еланів бити, щоб відігнати од Русі. І той удіяв рать і кінноту, і іде на них і вітяже [*перемагає] їх. А елани плакали о тузі їх і просили їм [русам] данину платити. І та данина з них вдіяна з овець, хорязі [*одягу] і вина. І те елани відали, яко руси п'ють многа, і тоді на них се вержитися і витяжити їх. І се гряде волхв Ухорен з єго братом Ословенем, і ті рекли русам: "Не творіться [*не спокушайтеся] на дар той". І се руси не слухали й упилися. І тими днями елани верглися на них і розтрощили їх. І се погинь ту зріючи, руси втекли до степу. І там се рекли: і сили свої зібрати, і іти вспять на них і повергши їх. Се Боги дерзя їх і руки їх укріпили, і ті одержуть витяж [*перемогу]. Се бо прящуть ворогів і так речуть: "Як овець, розтрощимо їх і будемо самі в краю тому володіти, яко красні суть вони, і ті не дамо". Се Триглава молимо, великі й малі. І се бо Триглав наш остяжить [*збере]2 нас, і борзо скачемо на конях, ворогам поразку творячи. І то узріємо, яко Боги оволодівають ними, і се узріємо, як мертві суть й убиті Богами. І нам по них крокувати і видіти мертві тіла многі, яко велика рать Перунова на них се верглась і розтрощила ту. І се Сварожичі ошую тих течуть, і Дажбо3 принесе побіду нашу в руках своїх роду славному, об отців славу держащому і до днесь на полі витяжити ворогів своїх могущому. І се Жаля жалює над ворогами, і Горинь горює о смерті їхній, яко од руки Божескої се вергнуті. Се Каринь плачеться о мертвих тих, яко стали на тропу Божеську і замерли. І поля ті повнені суть мертвими кістками і главами усіченими, й уди од тілес урізані се валялися на траві. І сморід іде од полів тих, і ворони летять до них, мертві очі довбати і їсти мужеські м'яса, многі понищені. 1

Се рече Ору Сварог наш: "Яко я є Іствар [*Творець], створю вас од перст моїх. І буде речено, іже єсть ви сини Стварега, і ставтесь, як сини Істварегви. І будете, яко діти мої, і Дажьбо буде Отець ваш. Тому достатньо послухатись, і той вам рече, що маєте про те діяти, і яко рече, так і то творіть". І народ великий і звитяжив о всіх світах і потовк роди іні, іже істягнувши сили, ізо каменя чудеса творя, без коня повозки, і всяко діяти чудне мимо кудесниці, іже всяк гряде, яко кудесник. І ругу творили, клятви діючи на кметь4, і кметь се підкорили. І так словеси многі і многі. І від тих словес оманюєте ви, приневолюєте рабів, на злато міняючи. І ото міно продаєте ви ворогам хотя тако. І те Боги вам речуть і дали Орієві завіти: "Любіть світ зелений і животний. І любіть друзів своїх і будьте мирними між родами!" І по тій добі були сімдесят князів наших, яко Мезислав і Боруслав, Комонебранич і Горислав. І тако ізбрані іни на вічі, й одлучені на вічі, коли люди не хотіли їх. Се бо ті князі великі трудилися. І се Кишек був великий і мудрий, і той умре. А по ньому були іні. Кожний творив якесь благо для русів. Пам'ять наша то удержить, якож маємо їх славити всяк тризни тричи і подбати про пам'ять їх на синів наших. І ніхто не сміє на те запам'ятувати, яко проклятий буде Богами нашими і чоловічеством. І люди імено його охибнуть на віки». _____ 1 Взятий варіант Гнатюків, у Яценка і Лозко – "про покарання". 2 Мається на увазі, що руси зберуться під стягами з Триглавом. 3 У Миролюбова в оригіналі (за Лозко) написано "Дежде", а в Яценка "Дажбо". 4 Лозко у цьому уривку перекладає "кметь" як народ.

Дошка 26 І се бяшеть ова часе Оседень, огнщано, і сеіе блг бя. І Бзе іемоу даяце овні многа і скотіа о паснстве о ступіех. І се бяшеть овеіе пре трвех мнгѣіех, і Бозіе даяце моу сктіу преплоднестви і умнозая іе. І такове іде пред очес странмеж і рече моу: "Ізидешуте сини тва о земе тиа, до крае чюдня, іже іесте о захждене Суне, і та Суне спіе о одре златіе". І се комннещ скакашеть до іе і речеть Суніе: "Гренде, Суне, до лузи сва синіа, то імаше скочете до повозу твоего і срящеце од востоце. І тако речено бя скакашеть сие до іня крае. І вечер скакшеть блізень іе – інь комоньщець – речешете, іже Суне заіде за горе сва і возіце све златне онечеть, і то ворозе хотяшете утатете. І тіе блізенце комонщаце оскаче до 83

інь крае. І тако Зріа іде, а венде зги сва, і одіеги Дажбове трясе, і зги течяшуть до крае небесне. І се рече. І тако сине два ідьша до захождене Суне і відяе тамо многа чюди і траве злачне. І текста до оце рѣчешете імоу, яко красіен крае тие. І се многа племени і роді ізрчеша волете стенженте до трпи тиа і грендеша всіе поа Оседеню. І ту реце Орео оце о сини сва бите на челе о все роді. І не хотяшете они, і одіелешесе на се і овье. Се бо кнеже ідне веде люди сва о поленде, і Оре венде о крае морсте. І ту бя сушня влка і пісяце многа. І грендеша до Гори і тамо седшесе на полевіек. І опреже, оутворяше комоньстви влка, ідяшете о земе цюже І тамо вое сташесе на тропи іе і досільща іе пратесе і бя рострщени. І такове ідьшіа далье і видяе земе тіепли і не брегоша іех, яко многіе цюже племени тамо сідяе. І гренде даліе – се бо Бзе вендеша іе, яко люде сва. І тякоста ова до Гори влке і тамо се пероуще о вразіе, ідьша дале. А те крате імяхомь сен споменоуте на то і тягенте за сва. Якожде і оце нашіе, очистесе молбоу о мовіе і митесе, молби творяце о чістіе душіе све і тіелеси, яко Сврг оуставе тиа мовенестве і купалещ о та оуказешеть. І не сміемо хомь о то занечете, і сен миіемо тіелеси, умиемо духе сва о чісте водіа живіе і то грендехомь трудете, сен о всак ден молби твряе і суре піяшете, якожде до пріжь яхомь. І ту пентократи опиіемо дени і хвалехомь Боги нашіа о радосче тие, яко сен осуре млеко нашіе на пропите нашіе, і крмь іде о кравіе до ни. І тіемо жівіемо, і траве злачніе оуваріехомь ове до млеки, і тако яждіехомь кажедь часте свое і течяхомь. То реку те, сине мое, яко времено ні е остращено ніже іе віечне преди ни. І тамо зрящехомь Пращуре свое і Матере, іже ряхоуте до Сварзе і тамо стаде свіа попасуте імоуте, і віени сва віеноуте і живот імящуте, якожде нашь. Тамо ніесте іегунште, ні еланьште ніжіе Праве кнежіте іма. І та Прав іе істіа, яко Навіе совлещеніа ніже Яве дана, і пребенде о віек віеки о Свентувідіу. І се Заребог ідіе крае тіе і ріечешеть о пращуріе нашіа, яко жівіехомь о земіе, і яко страждіехомь, іжде се боте ізжде імяхомь зол многіа. І тамо зли ні імяшуть, і травіе зеленіа стрещоуте іма і стрещешуть шелесте све о воліе Божьсте і щастіе люде тіех. І тако імяхомь зряте Стенпи Раяістіе о Сврзе, яко синя іе. І та сине ідешеть о Бга Сварогоу. І Влес іде правенте стаде іех. І течіашуть на злаце і воде жівіе, і нікие іе одерень о крае тоем, і рабе іне неісте тамо і жертьви ініа, якожде хліеби, не імяе. І се виногрозе, і мед, і зрно дае до молебь тіех. 84

І таки ріечехомь славу Бземь, яковіе соуте оце наше і ісьме сини іех. І достоехомь бендете о чістоте тіеліеснеа. І душіе нашіе, яква ніколе не уміраіеть і не заоуміраіеть за часе смрте тіелес нашіех. І падещему о поліе пре Пероуніця дае Водоу жівоу опите, і, опишеть ю, іде до Сврзе на комоніе біліе. І тамо Перунько іе встрічіеть і венде до благе све чертозицю. І тамо пребендеть о Час Оне і досташеть тіелесо ново. І тако жівіете імае о радощетесе прісніе і до віеки віек про ни молбе творяце. ***

І се був у ті часи Оседень, огнищанин, і сей благ був. І Боги йому давали овець многа і скотини на пасовищах у степах. І се була вона при травах многих, і Боги давали йому скоту приплоднецтва і умножуя його. І тако іде перед очима странник і рече йому: "Ізійдуть сини твої до землі тієї, до краю чудного, іже єсть на заході Сонця, і де Сонце спить на одрі золотому." І се комоннич [*вершник] скаче до нього і рече Сонцю: "Гряди, Сонце, до Лук своїх синіх, то маєш скакати до повозу твого і зустріти од востоку". І тако речено було, скаче сей до іншого краю. І вечері скакає близнець1 його – інший комонник – рече, іже Сонце зайде за гори свої і візиць свій золотий залишило, і той вороги хотіли утяти. І ті близнюки комонники поскачуть до іншого краю. І тако Зоря іде, і веде зги свої, й одягом Дажбовим трясе, і зги течуть до краю небесного. І се рече. І так сини два пішли до заходу Сонця і видять там многі чудеса і трави злачні. І течуть до отця і речуть йому, яко красен край той. І се многі племена і роди ізрекли веління стати до тропи тієї і піти всім по Оседеню. І тут рече Орео-отець синам своїм бути на чолі всіх родів. І не хотіли вони, і поділились на тих і інших. Се бо князі одні ведуть людей своїх на полудень, і Ор веде до краю морського. І тут була сушня велика і піску многа. І пішли до Гори і там осіли на піввіку. І опередь, утворивши кінноту велику, пішли в землі чужі. І там воїни ставали на тропи їхні, примушували пратися і були розтрощені. І так ішли далі і виділи землі теплі і не берегли їх, яко многі чужі племена там сидять. І йшли далі – се бо Боги вели їх, як людей своїх. І прийшли вони до Гори великої і тамо се періще на ворогів, йдучи далі. І те кратно маємо се спом'янути на те і тягнемо за своє. Якож і отці наші, очистимося мольбою в мовінні і митися, мольби творячи о чисті душі свої і тілеси, яко Сварог уставив ті мовіння і купалища і те вказав. І не сміємо о те занечити [*нехтувати], і миємо

тілеса, умиємо дух свій в чистих водах живих і підемо трудитися, се о всяк день мольби творячи і суру п'ючи, якож і пріж [*раніше] робили. І ту п'ятикратно пиймо денно і хвалімо Богів наших за радощі ті, яко осуриться молоко наше на пропиття наше, і корм іде от корів до нас. І тим живемо, і трави злачні уварюємо ті до молока, і так приймаємо кожен частину свою, і течемо. І речу те, сину мій, яко времено не є страчено, ніже є вічне перед нами. І там зримо Пращурів своїх і Матерів, іже порядкують до Сварги і тамо стада свої попасти ймуть, і віни свої вінуть і живот мають, якож наше. Там немає гунів, ні еланів, ніже Прав княжить має. І та Прав є істинна, яко Нава совлечена [*стягнена], ніже Яв дана, і пребуде віки вічні біля Свентовида. І се Заребог іде краєм тим і речеть пращурам нашим, яко живемо на землі, і яко страждаємо, іжде се бо завжди маємо зла многая. А там зла немає, і трави зелені зустрічають їх і зустрічають шелестом своїм з волі Божої і щастя людей тих. І так маємо зріти Степи Райські на Сварзі, яка синя є, і та синь іде од Бога Сварога. І Велес іде правити стадами їхніми. І течуть на злаки і води живі, і ніхто не є одерень у краї тому, і рабів інших немає там, і жертви іншої, якож хліби, немає. І се виноград, і мед, і зерно дають до молеб тих. І тако речемо славу Богам, які суть Отці наші, і ми сини їхні! І достойні бути в чистоті тілесній. І душі наші, які ніколи не вмирають і не завмирають за час смерті тілес наших. І падшому на полі прі Перуниця дає Воду Живу попити, і, попивши її, іде до Сварги на коні білому. І тамо Перунько їх встрічає і веде до благої своєї чертозиці. І там пробудуть до Часу Оного і дістануть тілесо ново. І так жити мають в радощах прісно і до віку віків, про нас молбу творячи. _____ 1 Варіант Гнатюків, у Лозко і Яценка – "близько".

Дошка 27 В архіві Ю.П. Миролюбова цей текст не зберігся. У виданні "Жар-птици" така примітка (взято з "ТОДРЛ"): "Збірна дощечка № 27 (Готська). Дощечка ця зібрана з уламків та осколків багатьох дощечок, знайдених і підібраних вістовим полковника Ізенбека. Названа вона Готською тому, що в текстах цих уламків та осколків згадуються готи. Тексти". Після тексту дощечки підпис: "А. Кур". (За Яценком)

... ітва ініа до полноще ... аб... годі жітва ін... Алдорѣхова ніктоже ідяй... к... о... …о наступицю іе Конероту... нуча іе Боурѣху... т... е… 86

... мяхом рѣчеш ... т... х... оліар, якови на годь ідь н… боляре Сегеня, іже убів сина Іерменрѣха а отрка Гуларѣха ранів іа... оі... ... Алдорѣху дане діахом од то... а імяхом даяшет... два сти то... ... час Іерменреху іде годь до полунощь а пріде на ни а поробі... А не бряше а отркъва імахом тенжете, то бо злая твъряй, і та Русе паде, а врзе естваша на ни влацеви, а то трваща сен ... ѣ ляти а зътрехом сен, а отърокваста часе отрчех. А сенще русе вольни а жівехом так, ібва руси розпряше повержа годь туі. ... е бо те огржяху земе Руськолане а обощаху н... мнозя а то течаша оце до лѣси у Врозенце а ураз... на годь всея силой і рострщете ю бяша. ... ва іста бяша за чес Конорѣху с кидва ізтче Алдорѣх а праправ(ну)це Готорѣх се бо іесь прадо Іерменрѣху, як... п... ... ѣпа ... а ... по тѣ ... адь окарьеща а отб ... ... (т)оі ляти бяші тамо годе Іерменрѣхе а се злобяши на ни, а ту бяша уборце вліка, а годе бя потсняна а одтрцна до Донце а Доне. І Іерменрех пяй віна любібратресте позе воіавенде наши. А тако се уборжещетіся бя жівут нов ... ... ен часе, коліебва годь іде на ни, се Іерменрех со егунште, а тако се пдорже она, а сме імяхом два вразі на два конця земе нашіа. А та Болорев предо труди влке. Ото ту Матирьсва летшя рече мо, яко смеяй паднуте на егунштіа оперве а рострещіте ю, а сен повратітесе на годь. Там бо увржі сине Іерменрехе а замертве оця. А ту Гураік, друг наш, тако пяй крове а віни а подле тая за едіно лято шед мкчем на ни. А то крать Болорев жек о іжденеті годе, а тако удея одречене, стоя мяхом чесва. Та уроченте добростенте до главе сва, яко хом на ти ста боря до жівят нашех железва оце нашех, яко коло а комоніа ес та сила нашіа то бо даяхом ста інема яко ста глут ... ***

... житва інша до полуночі... годі житва інша ... Алдоріха ніхто не ішов... ... про наступника їх Конероту1... внук їх Буріху... Маємо ректи... про тих бояр, які на годь ідуть... боярин Сегеня, іже убив сина Германаріха і отрока Гуларіха ранив... ... Алдоріху данину давали од... а мали давати двісті то... ... в часи Германаріха іде годь до полуночі і прийде на нас і підкорили... І не брали і отроків мали тяжити, то бо зло творили, і та Русь паде, і вороги стали на нас власні, і те тривало сто (?) літ і скинули це і отрочества часи минули. І нині руси вільні і живемо так, бо руси воспрянувши, повергли годь ту.

Се бо ті огородили землю Руськолань і зібрали (сили) многі, і текли отці до лісів у Воронзенця, і кинули на годь всея силою, і розтрощили їх були. ... це справді було в часи Коноріха, з якого ізтече [*походить] Алдоріх і праправнук Готоріх, се бо єсть прадідом Германаріху, як... ... ті літа були там годи Германаріха і се злобилися на нас, і тут була битва велика, і годи були потиснені і одторчені до Донця і Дону. І Германаріх пив вино, любобратства з воеводами нашими. І так владналося було життя нове. ... той час, коли годь ішли на нас, се Германаріх з гунами, і тако се піддерже їх, і ми мали двох ворогів на два кінці землі нашої. І там Болорев перед трудами [*битвами] великими. Ото тут Матирьсва, летячи, рече йому, яко смій паднути [*напасти] на гунів оперва і розтрощити їх, і се повратитися на годь. Там бо увержив сина Германаріха і замертвив його. А тут Гураїк (Германаріх?), друг наш, тако пив кров і вино, а подлє того за одне літо йшов мокошем2 на нас. І то кратно Болорев речив про вигнання годі, і тако удіяв одречене [*сказане], стійку маємо честь. Той урок добростійкий до глави своєї, яко на тому стали боротися до життів наших залізами отців наших, яко коло і коні єсь то сила наша, то бо діяти стали іншим, яко став голод. _____ В оригіналі у Яценка і Лозко написано "Конероту", яке подають як "Конеріха", у Гнатюків в оригіналі – "Конорєху", можливо виправлено за подальшим зразком. 2 Взято варіант Гнатюків "мокошем", як бойовий порядок у вигляді півмісяця. У Лозко – "мстити", Яценко пропустив слово. 1

Дошка 8(27) Наступний текст, який подаємо, має у Ю.П. Миролюбова подвійну нумерацію – 8(27). Справді, існує певний зв'язок між: д. 27 і д. 8(27): текст д. 27 обривається словами "іако ста глут…", – а текст д. 8(27) починається зі слів "яко ста глутве а тедо бяхом сірі а нище..."

Яко ста глутве а тедо бяхом сірі а нище. І боть іна желѣзва натчуть, а наше нінтра ізвергнуть од та сва. Се бо Аски а Ерке по Нѣпри ходяшет о люде наше звенше до борія. А то, яко боре іме про себень, тако не імахом сме іте до нь. Ото тва да бенде во ученіе а разумяхом ста наше ошибіце а імемо іну стате одерень. Се бо Аск імяй воя сва, посадне я на лодѣх а іде загренбенте іна, а сте да іде на грьць да ніще іхо гради, а да жере бозм в земе еіех. Натоде не іста такова, яко Аск нѣсте русіч, неботво варензь, а іма іна мета – то 88

гмоть руску попіра інама, а зле деяце погенбе іме е. Ні Ерке нѣсте русіц. А тобто ліс іде хітряшете до ступе а біе госте іна, кие бо тому доверенсеща сен. На старе погребенще ходіва сме ста, а тамо помеснлехом, якво деншашеть Пращурове наште поде траве зелена. А тамо вѣдѣхом ста, яква бите а за ощо іте. І ту сва родці бяше дѣлентесе, а кому старш пшенботе, кій бо сен знеда до Оце а Праоце маріченьска, кій одо нь іде, а кій збенде простець. А та велкька свра одоляца руси, якве пренбяшете сен до ростржешені і ростргнѣні. Тако грьцево одо сва земе жене я, неботьва не імяі силу, счепнені до кругу а до кридѣл. Вшяк сва ста погленда на соусѣдіце свое а од се віри не іма, яква меже врже до сѣче. Тако прийдоша воспянте а поченша сваретесе ста на походь ю, кій ободѣ лѣпѣе, а кій шечерн. Одревлѣ бола іна рьче о вітяствѣ, а тедьо наслѣте о поході ото Оце сва. Тако бо Русколанье падьма до ніць од годѣ а іегуншта звѣжства. А тодѣ Кійска Русе творяшесе а онтува. А годь се устрашашеся іде ота вон до Сверензе. Як бо вѣхом Сверензе суте двѣ: едіна – вендеста, а друга годя. А ту то годь прібенде до нь а годя сен усіліся ще тамо тва, а вендестя ослабішеся сен такотье до тьва. Осебо жеменде бяша околи тоя а та бя літавоа і се назовешеся ілмо одо ни, іже речени ілмри. ***

Як став голод , і тоді були сірі й нищі. І бути інші заліза [*чужа зброя] натечуть, і наше нутро ізвергнуть од того свого. Се бо Аск і Ерик по Ніпру ходили по люд наш, зовучи до борні. А то, яко борню2 мали про себе [*між собою], тако не мали ми іти до них. Ото те да буде во учення, і розуміли нашу ошибицю, і маємо [в] іншу стати одерень. Се бо Аск мав воїв своїх, посадив їх на лодії і іде пограбувати інших, і ніби да іде на греків, да нище їхні гради, і да жере богам в землі їхній. Нато не істина такова, яко Аск несть русич, а варяг, і мав іншу мету – той гмоть руську попирає іншими, а злі діяння погубили імена їхні. Ні Ерик несть русич. І той бо лис іде хитрувати до степу і б'є гостей іних, які бо тому довіряються. На старе погребенище ходили ми, і там помислили, як дихають Пращурове наші під травою зеленою. І там відимо, якими бути і за що іти. І тут наші родці почали були ділитися, і кому старшим пребути, який бо се походить від Отців і Праотців маріченських [*померлих], який од них іде, а який був простець. І та велика свара одоліла русів, яко привела до розладу і розторгнення. Тако греки од своєї землі гнали їх, оскільки не мали сили, зчепленої до кругу і до крил. Усякий сам став поглядати на сусідів своїх і од цього віри 1

не мав, яка мужів верже до січі. Тако прийшли воспять і починали сваритися за похід той: який був ліпший, а який гірший. Одревлє були інші річі про витязтво, і тоді наслідуємо о поході од Отців своїх. Так бо Руськолань падла до ніц од годі і гунського звірства. І тоді Кийська Русь творилася і Антія. І годь се устрашилася, іде ота вон до Сверензе. Як бо відомо, Сверензе суть дві: одна – венедська, а друга – годі. І тут то годь прибула до неї, і годя се усілася ще там, а венеди ослабли се так до того. Осібно жмудь була около тієї і та була литовська; і се назвались ільми од нас, іже речені ільмри. _____ 1 Варіант Гнатюків, у Яценка і Лозко – "голотою". 2 У Миролюбова в оригіналі "доре", Яценко переправляє на "боре" – війна. Гнатюки залишають і перекладають як "Дір" – ім'я правителя Київа.

Дошка 28 Се вргане нашіе оте, і не можяхомь овратеце о заде і се врьгащеть і се граде нашіе о тяготе све осещесе. І се ріекощь імо конензь Бравелень: "Одержатесе о помощче грд грдвіе і держешете вое свое, да се храніешуть они силу Русе о іедінію грзу врзіем, і такве і се". І себто жмидіе ріекша намо о годіе, яка імае Детереха а іде до полуноще і тамо у жмидіе овратесе до полуденіе. І се ідеть на роме, і тамо се перящеть леги і вое іні і бере ругу влку оде они. І се втрзешеть до земе ониа. І се Детерех убіень бяшь Одокрехімоу. Се бо годе тая Бзем протівеніа, і Тоі сень ізплевашуть іе. Се грдіе нашіе соуте сіре, і старше родце нашіе не ізбряшуть ініа о себе, аби те іхева правіте. Се ідяхомь і до не, і достоіть іема ріечешете о тиа і потрцете на внезапоу труждоу. І се труждяшехомь о тиа і слезе ліу о та. Біе кридлема Матрсва Слва і врещеть намо о трудьніем часу сушьни і мору говіад. І се віехомь, якожде рчена есе од праоце, яко кіелци поможіа іма. І се бо ідошіа до не, і тако бишіа ста ліети оупомождени о тіех, і такожде о илми себоть ілероу – ісьме родіце. І се Родь-Розаніць іміе ни до средьце отще і охраніе ни оде врзе. Себьто вргохомь ниніе і се моліхь Бзе о заступнене нашіе, і то бендешеть. Тако Ясна бо іе про ни. І се вендешеть оце нашіе скърезь гори і стенпе мімо годіе. І се Доноу піяше – іміяхомь ту ріекоу нашіу, якожде врзехомь крве нашіу до земе. І та іе Руська земе і буде Руська. Се бо русіче, імяхомь по тргу свржещеськоу о ни. І се твріахомь труд нашь о жидьбіе. І се жмидь речеть намо, яко пшеде о до(по)моціе нашіе і подрже ни протіве (в)рзіем нашіем, коренсте бо не імяхь нікиа. То речешете на ви і то аз ріех поможашете о 90

борбу руськоу соупротвіе врзем моем а вашіем. І се за троудень час нашь не бржіехомь о ни, а ідемо оумарате за родь нашь. І се огьден Яма жереть оубіене. І се враніе ядьшуть очеси іех, і се трва растнеть скрезь щелепень ю. І то зріате не можахомь, яко отратіехомь до гри і земи і силоу нашіу. І небожде бендіехомь одерень взенте до рали іе, якожде комоніе, тенгнете о оріу іех, і жноу іех віенете, да ядуть хлб нашь і ядьмо земе. І то не можашеть сен іевете до мисель нашіе, і кркще нашіе не імяхомь доліті до кмете. І се Бзе нашіе доляшуть врзе нашіе. І сломете хрбти іех, яко дзерзеть не імоуть на свзеце нашіе і влацете жени і діете нашіе до трзіще і тамо леншете еланіе і грціем за ображе србрніе а златіе. Се врзіем ріечехомь: озменджете сен, якожде Тма по Суріе. І се Паруніе оутще на ви і розтрцешеть ви, яко овчи. І крат оти отремтешуть, і воіе Сврьги оубояшутьсе. І себьто іесе знаме, якожде у Ніепри проквенте лозіце взіміе. І се Коупало укажяшеть про ни знаме о вентезе на врзіе, і то імяхомь тварете. Себто Марь іде на не і Мор. Се двіе оемщуть сили іех і омечуть іе под мече наше. І се мощ мече омеждеть ю. Се межда діеляшеть ни, і междіа та іесе плніа крве. І то пренстенпете не достоіте о іех, коліждо ни, і такь бе. І се Боровлень рече, якожде сьміехомь ходяшете до не. І то знаме намо речеть, якожде вентезете імяхомь, яко сьме венде. І се венде оусіедешуть на земіе ідіежде Суне-Сурь спіашете вноще на златіем ложіе імать. І тамо іех земе есе. Се Сврог оце речешеть о тиа, і такожде братаріе нашіе соуте о тие крае. І ріечехомь о они, якожде прітечашуть до ни за час зимень і подржіуть ни. І се сила Бозька пренде до ни, і та ни удержяшеть до конце. А се венде, і до нь ідяхомь помоце ще моліте, і не іміете, якожде всак люд достоіть сен хранете само. ***

Се вержене наше оте, і не могли овратитися назад і се вергти, і се гради наші у тяготах своїх існували. І се рече їм князь Бравелен: "Подайте допомогу град градові і держіть воїв своїх, да се хранять вони силу Русі як єдину грозу ворогам, і таке і ще". І себто жмудь рекла нам про годів, яка має Детеріха і іде до полуночі і там у жмудів оворотили до полудня. І се ідуть на римлян, і там се перещать легіони і воїв іних і брали ругу велику од них. І се вторглися до землі їхньої. І се Детеріх убитий був Одокрехімом 2. І се годь тая Богам противна, і Ті се ізплювали їх. Се гради наші суть сірі, а старші родці наші не ізбирають іних у себе, аби ті їхнім правили. Се ідемо і до них, і варто їм речити про те і потручати на внєзапну тружду. І се трудимося для тих і сльози ллємо за тими. 1

Б'є крилами Матирсва Слава і верещить нам о труднім часі сушни і мору говяд. І се відаємо, якож речено єсь од Праотців, яко кельти помогли їм. І се бо ішли до них, і так були сто літ упомождені [*мали допомогу] від тих, а також від ілмів, себоть ілерів – ми є родичі. І се Род-Рожанич має нас до серця отчого і захистить нас од ворогів. Се бо вержемо3 нині і се молимо Богів про заступництво наше, і то буде. Тако Ясна бо є за нас. І се повела отців наших скрізь гори і степи мимо годі. І се Дону пили – мали ту ріку нашу, якож вергли кров нашу до землі. І та є Руська земля і буде Руська. Се бо русичі, маємо по торгу [*турботі] Сварженським про нас. І се творимо труд наш о житьбі. І се жмудь речить нам, яко прийде о допомозі нашій і подерже нас проти ворогів наших, коритися бо не маємо нікому. То речено на вас, і те я рік: "Поможіть у боротьбі руській супроти ворогів моїх і ваших. І се за трудний час наш не берегли себе і йдемо вмирати за Род наш. І се огидний Яма жереть убієних. І се ворони їдять очі їхні, і се трава росте скрізь щелепень їхню. І те зріти не могли, яко утратили до гори, і землі, і силу нашу. І невже будемо одерень взяті до рала їхнього, якож коні, тягнути о орію їхню і жнива їхні вінити, да їдять хліб наш, [а ми] їли землю. І те не можемо се явити до мислі нашою, і шиї наші не маємо доліти [*схиляти] до кметі. І се Боги наші долають ворогів наших. І зломіть хребти їхні, яко дерзіть не мають на святощі наші, і влачити жінок і дітей наших до торжищ і там лишати еланам і грекам за образи срібні і золоті. Се ворогам речемо: зникніть се, якож Тьма по Сонцю. І се Перун найде на вас і розтрощить вас, яко овець. І кратно оті тремтіли, і воїв Сварги убоялися. І се б то єсь знамя, якож у Ніпри проквіте лозиця взимку. І се Купало укаже для нас знамя на звитягу над ворогами, і те маємо творити. Се б то Марь іде на них і Мор. Се двоє ємщуть сили їхні і омечуть їх під мечі наші. І се мощ меча омежує її. Се межа ділить нас, і межа та єсь полна крові. І ту переступити не достоїть для їх, тільки нам, і так було. І се Боровлень рече, якож сміємо ходити до них. І те знамя нам речеть, якож витяжити маємо, яко ми є венди. І се венди осядуть на землі, де Суне-Сурь [*Сонце] спати вночі на златім ложі має. І там їхня земля єсь. Се Сварог отцям речить про тих, і також братарі наші суть у тім краї. І речемо о них, якож притечуть до нас за час зимень і подружуть нам. І се сила Бозька прийде до нас, і та нас удержить до кінця. А се венди, і до них ідемо помочі ще молити, і не маєте, якож всяк люд належить хранити самим. _____ 92

Яценко виправив в оригіналі на "в ране", тому переклав "болить", а Лозко за ним "ранить". 2 Варіант Лозко. Яценко перекладає "од укрів". Гнатюки переставляють – "Детеріх убив Одокреха" до відповідності з історичними відомостям про убивство за наказом Теодоріха римського правителя Одоакра. Також припускаємо, що слово могло бути невірно записаним і має інше значення. 3 Яценко пояснює як "падаємо на коліна", а у Лозко просто "поклоняємося". 1

Дошка 29 Себто трщехомь об оніе о(н)іегди. І да іде слво нашіе о правдіе і такво обріеціехомь првду. І се рціехомь од старіе словеси, якови істечіа од оце нашіе, іжь бо бяше силне. І то імяхомь вржешетесе до бразди іех і тако потрачете до оне. Се бо Асклд іде со врязе све до ни. А се Асклд іе врг нашо. Се рце намо, яко іде о захць нашіе і лже, якожде іесе врг досете, яко грьек. І се Асклд іесе вряг оруждень про гостіе іеланстіе хрянете ідежде ідящі суте до Непря-ріеце. І се Асклд прідше до ни со Кнудіем о два сет ліяти по Алдоріеху і хочешеть првете ни. І се Дірос еланесть, орце, сміере осьва, і се на стлесе преждіе ове. І се Асклд овраждете Діроса і іесе онь іедень на місто то, і такожде е врг нашь, і не хочаехомь іе, якожде врга. Старе речене повядоуть ни, якожде прідьша на Русіе інь Асклд, і яко бендьше тріе Асклді-врзі. І тие врязі себе жріяхоуть. І не соуте нашіе, ніжде цізи кнзіе, якови не соуте кнзе, ніжде вое простіе, і силоу похице владстве об овиа. І се Ерек ідье... І споминьемо, якожде роместе орлі пораждіене бяше од діеди нашіе на устіу Данаіевоу. І се Тріань наліезе на дуленбе. І се діедове нашіа ідошіа на ліегионіе і розтрщеша іех. І то беньше о тріе ста лете до нашіе доба. І се імяхомь држете о паменте. І се не даіяхомь се до Ереку, яко сьме не дахомь і прежди ініем. Імяхомь кнези све а ругу іем дахомь а дашехомь до конціе. Ні роме ні еланштіе не владнешете ни, і такожде пребендіехомь. І се дуленбіе ріечіашуте о ни, іякожде семе братаре о ове. І то іесе істьща правда, якожде течяшуть они одо іедіна коренце, якожде ісьме. І се взпоминьемо, якожде Троянь бя одо діеди нашіе рострщень і леги іе одерене бряте бяше до поль нашіех. І тамо труждешесе про ни десенте ліяти і опущене есе од ни. І се роміе рекощуть, яко сьме врви. І се грьціе ріекота обаполи, яко сьме врви. І то імящуть одва хісенсть, і обадвіе жадяшутьсе на земи нашіа. І се земь іе якожде взему іе мечем і крве. І та іесе земь. 93

І се Тріань беш за пентести ляти до годіе. І такожьде днесе рціехомь, якожде валка нашіа не престаніе до конціе жітьби нашіеа. І се достоіхомь пратесе о жітьбоу нашіу мечема. Се ріечеть вамо Хороугинь, сен од оце Хориге і се есе просіць вашь о Бзехь, якожде даяшуть они вамо силу і владнесчь на земе вашіу. Околіени сьме о вразіех і прящехомь. Се бяша Вронзенец-ріека і градьба, і тамо оце нашіе розтрщашхоу годе. І тако смье розтрщашехомь врзе ови. Се собеньстви све одяхомь і рціехомь, якожде бенде інь час на не. І тамо Матрьсва Слава пшедь нам ідеть, якожде огень дашеть пращуром нашіем. І се щуре нашіе ве Сварзіе радяшуться о ни. Се бо Питере Діяіе молі о ни. І се Оре зріяшеть на све людь. І се не можяехомь врнетете тили сва врзіем. Се бяш в час онь Дірось, і се бяшь гьреколанець і тоі посчезне. І пріде на не Асклд і Ерек. І то моліхь Бзе позбавите русе о зли тая. ***

Себто речемо про оне [*минуле] завжди. І да іде слово наше о Правді, і так обретемо Правду. І се речемо од старих словес, якови істечуть од отців наших, іже бо були сильні. І то маємо вергтися до бразди їхньої і тако потрапити до неї. Се бо Аскольд іде з варягами своїми до нас. І сей Аскольд є ворог наш. Се рече нам, яко йде для захисту нашого і лже, якож єсь ворог досить, яко грек. І се Аскольд єсь варяг оруждень [*озброєний] про гостей еланських хранити, ідеже ходили суть до Непря-ріки. І се Аскольд прийшов до нас із Кнудіем через двісті років по Алдоріху і хоче правити нами. І се Дірос еланський, рече, змиритися йому, бо се на столі [київському] прежді його. І се Аскольд овраждить [*забив] Діроса, і єсь він один на місце те, і також є ворог наш, і не хочемо його, якож ворога. Старі речення повідають нам, якож прийшов на Русь інший Аскольд, і яко було три Аскольди-варяги. І ті варяги собі жертвують. І не суть наші, і ні чужі князі, яко не суть князі, а вої прості, і силою похищають владу над нами. І се Ерек іде... І спом'янемо, якож римські орли пораждені були від дідів наших на усті Дунаєвому. І се Траян налізе на дулібів. І се дідове наші пішли на легіони і розтрощили їх. І те було за триста літ до нашої доби1. І сеє маємо держати в пам'яті. І се не дамося Ереку, яко ми не далися й прежді іншим. Маємо князів своїх і ругу їм даємо і даватимемо до кінця. Ні роми, ні елани не владнили нами; і так пребудемо. І се дуліби речуть про нас, якож ми братарі з ними. І те єсь істинна правда, якож течуть вони од одного кореня, якож і ми. 94

І се вспом'янемо, якож Троян був од дідів наших розтрощений, і легіони його одерень [*полон] брали були до полів наших. І тамо трудилися на нас десять літ і одпущені єсь од нас. І се римляни речуть, яко ми ворове. І се греки речуть, обаполи, яко ми ворове. І то мають обидва хосенс [*користь], й обоє жадають на землі наші. І се земля є, якож взята є мечем і кров'ю. І така єсь земля. І се Траян був за п'ятьсот літ до годі2. І також днесь речемо, якож валка наша не перестане до кінця житьби нашої. І се достойно прятися за житьбу нашу мечами. Се рече вам Хоругинь, цей од отця Хориги, і се єсь просиць ваш перед Богами, якож дають вони вам силу і владність на землю вашу. Оточені ми ворогами і прящемо. Се були Воронзенець-ріка і градьба, і там отці наші розтрощили годь. І тако ми розтрощимо ворогів своїх. Се собенсть [*власність] свою повернемо і речемо, якож буде інший час для нас. І там Матирсва Слава перед нами ідеть, якож огень дала Пращурам нашим. І се Щури наші в Сварзі радіють про нас. Се бо Питер Діяй молять за нас. І се Ор зрієть на свій люд. І се не можемо повернути тили свої ворогам. Се був в час он Дірос, і се був греколанець, і той пощезне. І прийде на нас Аскольд і Ерек. І то молимо Богів позбавити русів од зла того. _____ 1 Асколь і Рюрик відомі в 9 ст., а імператор Траян жив з 53 по 117 рік, тобто різниця між ними не в триста років, а близько 8 століть. Можливо тут йдеться про "іншого Аскольда" (за текстом), невідомого історичним джерелам. Можливо, цей переказ волхвів зберігався у народній пам'яті, а пізніші писарі записали текст без змін, тому невідомо, який час автор вважає "нашою добою". (За Лозко). 2 Гнатюки пояснюють, що зазначена дата остаточного виходу готів з території Русі в 7 ст., Лозко вважає, що можливо йдеться про інші германські племена.

Дошка 30 Се бо хрняшехомь Питаре Дяіе, якожди тоіе особень іе сташеть о Матрі протіеве. Се бо те беньше о совстенпленіа до Кринь. І та ідяшеть ренцеми вздіа до хленбь. І се дашеть даж(д)е, якожде іде і насіцеть. І то імяхом житень нашіу і жню віенхомь о славе іе. Се бо протіеве іе Земе нашіа і ту храніхомь, якожде оци нашіе. І се повіенцехомь Сварзе і Земіе і правіхомь свадіебь о ти, якожде хомь се тваріць іе Сварежь і протіеве іе жена іе. І се празденсти імяхомь діеяте, якожде о муже і женіе, і сьме діце іе. І тако реціехомь бендешете те здравіе бите і щастене, і імате дети многа, і себоу хвалішетесе. І тако 95

зряте до вод – боуде велеплодьніа. І се даяшете менже осве Пітаре: і да обенщете твіем будіеше плніа плдіе, і овощь, і зрни. І се радіехомь о ти, і огураздь ящеть тіе. І то бяшете тако до конещень ден. Се бо віерни твіе омолящуть о блазіех і добіех. Да бендешете іхма животь уснцень о птріебни і о жряте се тіе о тому. І дрзешете сен о воладносче Твіа. Віергунь бо можашеть о хліабе даяшете, со імяхомь нуже нашіе. І моліхомь о те. Се бо Ондере іміяхомь, якевь іе інь Парунець. І се вердже врзе на хрбетеще і такожде отрще глави іе, і жечеть о неби і кідьніе о моріа і пуще. І се сушена теце брзіе о краіе цужде, і тамо іе до часи, ажьде Питаре іе одовенде. Можденосче ідяшете оспіете і верждесете на не і тленшете іе. А то сен моляху Бзем о та Жаліе і Горуніе тоіе. І сіце ста Бозе о меже то. Пернде – Сварегь, і тоі одевтще руце своя оде браде і повеляшеть дажьде тецашете сен до гомите тоя. І се перст усхліа насіцете сен можашеть о воліе Бождесьте, і злаще сен можашуте се трцате до твардее, і сен зріацете Суре. І се бо Суре жівіашете оньвоу і плняцете силоу зелене хкріа і злаще. І се ереньце ожіеть і зеле несеть і та віени ращіе і оберехомь овіа до жітенець нашіех. І се віеноу одевержехомь до ніе і речехомь, яко вергуніець Ондере оупаднеть до ни і се расще віена і злаце тіа. І се імяхомь ісце ядете хліеби свіа. Се бо се верзждехомь о Ніедроу, і то діеяхомь брвне опросче, і ріеціехомь: якие іздіе. А потіем заждіехомь огени сильниа і верждіехомь до не брвене тое, якожде агень биеть до небеси. І тамо язень іе се трзешеть і се двоя і тріе сен діелите. І те іес знаце од Бозе, яко любісце жерьтва теа оніем і хотяшуть оноу. Аще боть іе блоудень інь, якове олечашеть Бозе тоя, одіеляшете о Сврги, ізверзждень буде із рди! Яко ніе імяхомь Бозіа развіе Вишень Ісврг і іни соуте множестви, яко Бг іе іедінь і мнъжествень. Да сен не разділяшеть нікіе тоа множьства і не речашеть, якожде імяхомь Боги много. А се бо свенть Іре іде до ни і да боудіемь достіщени овіа. ***

Се бо храним Питар Діяй, якож той особо є, став о Матері протів1. Се бо те було за совступлення до Кринь. І та ішла, руками вздимаючи до хлябів. І се дала дождь, якож іде і насичує. І то маємо житень нашу і жнива вінимо у славу їх. Се бо протів нас Земля наша і ту хранимо, якож отці наші. І се повінчаємо Сварога і Землю, і правимо свадьбу їм, якож се Творець є Сварежь і протіве Нього – жона Його. І се празденство мали діяти, якож 96

для мужа і жони, і ми діти їхні. І тако речити будемо тим здоровими бути і щасливими, і мати дітей многа, і собою хвалитися. І тако зріть до вод – будуть велеплодні. І се дає мужу своєму Пітару: і да обітницею Твоєю буде, повноплодіє, і овочі, і зерно. І се радіємо тому, і гаразд буде той. І то буде так до конечного дня. Се бо вірні Твої молять о благах і добрах. Да буде їхній живот усічений за потребою і жертвували се ті для того. І держалися се у владності Твоїй. Вергунь бо міг од хлябів давати, коли маємо нужду нашу. І молили про те. Се бо Ондера2 маємо, який є інший Перунець. І се верже ворогів на хрибетище і також одторче глави їхні, і жечеть3 до неба і кидане в море і в пущі. І се сушена [*засуха] тече борзо від краю чуждого, і там є до часу, аж поки Питар її одведе. Можноносець4 іде оспять і вержить на неї і тліншить [*нищить] її. І то се молились Богам про ту Жалю і Горуню5 тую. І се стали Боги о меж тих. Попереду – Сварог, і той одняв руки свої од бороди і повелів дощу текти се на гмиті ті. І се перст усохлий насититися міг з волі Божої, і злаки се могли торчати до тверді, і се зріти Сонце. І се бо Сонце живить ниву і повнить силою зелені укриття і злаки. І се яринець ожива і зілля несеть, і та віна ростить, і оберемо їх до житниць наших. І се віну одвержимо до них і речемо, яко вергунець Ондер упаде до нас і зростить віна і злаки ті. І се маємо справді їсти хліби свої. Се бо се вержемо Нідру, і то діємо бревно очищуючи, і речемо: яке іздіє. А потім зажжемо огень сильний і вержемо до нього бревно те, якож огень був до небес. І там язень її се терзав і се надвоє і натроє ділився. І то єсь знак од Богів, яко любиться жертва тая їм і хочуть її. Якщо ж є блудень інший, якове лічив Богів тих, одділивши од Сварги, то ізвержений буде з Роду! Яко не мали Богів, лише Вишень Ісварг і іні суть множеством, яко Бог є єдин і множествен. Да не розділяє ніхто того множества і не речить, якож маємо Богів многих. І се бо світ Іру йде до нас, і да будьмо достойні того. _____ Яценко і Лозко перекладають це слово "проти", як і на інших дошках. Гнатюки вважають це ім'я тотожне ведичній богині Землі-Матері Прітхіві. 2 Автори перекладів помилково ототожнюють Ондера (Інтру) з Перуном. На середньому зубі Триглава ядро зображено внизу, а перо – вгорі. Тобто Ондера-ядро – це нижній (інший) Перун. 3 Яценко перекладає як "мовить", Лозко – "вперіщить", Гнатюки – "гримить". 4 Лозко вважає, що допущена помилка і треба читати як "Дожденосче" – Дощеносець. 5 У Гнатюків – це імена Богинь, у Яценка і Лозко – "жаль і горювання". 1

Дошка 31 Пожечемо Ті Бъже, яко се намо деяцеші суру піті смьртну а на вразі грендешеші а Тоя біяшеші мечем твоем мовленом згоу а свѣнтем мрщіші очесиа. А нъщ на не натенчаше, аби сян знещенті. То оубо Пероуну а то мовленхом сен, яко ньсне збавітіхомсе врзі грябѣі. Да інде тоі ден, яко хчеші ти. А зобихімо – упрен звенцеші, а грьмі ті на ни. А то бо істе сіла тва на нь: поля оплодняші – а грьм, і дежде ліяшеті се на они. Тъму се ми блазі, яко ідехом по вълі Твоеі. Азъ бо утреня слва Ті ренщена імах а тако рцемо, яко блг есь а подтащ благ нашіх, упръшеная они суте, як овціа, утечашут. Да імеші ни ве всі дні, а да будехом Ті вірні і до конце слави Твоея, Отще бо наше, сен да вожде. А да бендіші тако в усі дні. Жьртву Ті првіхом – овщане брашно а тако поем слву а велікоща Твоя. Слвіхом Дажьбо, а буде Тоі нашь пъкрвітел а застоупіщ од Коляди до Коляди. А плоді на полех а даяшет трви на скотія, а да намо во све дніе гъвядіа оумножітісе а зьрна жітня множеств, абихом медъ віщі затвржеті а печі. Бга свта слвіті Соуронже, бость одречено до зіми а теці на льто. Тому бо поемо славу, яко оці во полѣх. Слвіхом Огнебга Семирьгла, древо гризуща а сламу, а огнекуделіце розвіяштіа воутріе, вден а вчері. А тому бихом діащі за соутворене брашно а пітія, яко есь едіне хранім во попелі, і Того вздиймо, а горіті... Наступний текст д. 31, а також: тексти дд. 32, 33, фотокопії яких опубліковані в "ТОДРЛ" (1990. – Т. 43), узято з рукопису Ю.П. Миролюбова. (Пояснення Яценка). У Лозко ці частини переставлені. Іда домі сва а і дамі сушті. Да святітася імено го Індра, ак бо тоі іес нас Бг а меже Бгі а Веді знашті, так оспіем бяхом моште го. А імами стаді скотіа, іж брежехом от зла. Гобзявіся та стади, убржен бяшет, а так семе го. А децко прідша од земе Арстіі до края Інська. А тлуцемехом до прідяті да раі трвніа скотом злащенія. Тамо веселіе вліко нас обояша. А тамо рѣце отец Глс Аріув трі сини дѣляті на трі родіа іда до полудне а то западаніу Слонцевѣ. А т' бясте Кій, Щек а Хорів. А так подѣла скт, ідша інь трі ръдіа, та сіда вськ до гмть сву. А Кій бо рще става грду, а тому іме дано ес Кіев. Тамо зіму жівахом а тецем о всьне сіц до плдне, і там скт псемо до прва лѣта. Земе наше улежеся од суна до суна Свенрожіа. А влкі суте тамо бо хоросі луці а тамо ведимо говяди а проплодітісе імо воліу Дажьбу, его же славхом. Ашче бъ кий відяй тия не взесящ хвалу Бозѣм, тріклят буде. 98

Слава Впаруні Бгу нашіему, іжь бо ни хранящъ а такъ Бъжъ здравію датель, благі зѣмни подающь. Тому бъ палім огнь вѣщень в граді Новѣ на Влхові а на горѣ у лѣсов, а ть дубровѣ божъ брези, небъ дубія по ніва. ді жь Бгі наші соуть в тому, яко Дажбе есь даяті просяцім, а то Ть бъжь хваліхом. ***

Проречемо Тобі, Боже, яко се нам даєш суру пити смертну і на ворогів грядеш, і тих б'єш мечем Твоїм мовленим згу, і світом мружиш очеси. А ніч на нас натікає, аби сяйво знищити. То убо Перуну мовленмося, яко не збавилися ворожих грабунків. Да іде той день, який хочеш Ти! А забудемо – упре [*вдарить] дзвенячи, і громи ті на нас. І та бо єсть сила Твоя на нас: поля оплодняться – і грім, і дощ ллються на них. Тому се ми благі, яко йдемо по волі Твоїй. Аз бо утреня слава Тобі речена має, і тако речемо, яко благ єсь і податель благ наших, упрошені вони суть, як овці, течуть. Да матимеш нас в усі дні, і да будемо Тобі вірні і до кінця слави Твоєї, Отче бо наш, се да завжди. І да будеш так в усі дні. Жертву Тобі правим – овсяне борошно і так поємо славу і велич Твою. Славимо Дажбога, і буде Той наш покровитель і заступник од Коляди до Коляди. І плодить на полях і дає трави для скотини, і да нам во всі дні говяда умножитися і зерна житнього множество, аби мед віщий затвержити і пекти. Бога світа славити Суронжа, бо ж одречено од зими і тече на літо. Тому бо поємо славу, як отці в полях. Славимо Огнебога Семиргла, древо гризущого і солому, і огнекуделицю [*вогнехурделицю] розвіває воутріє, вдень і ввечері. І Тому були вдячні за соутворене борошно і питія, яко єсь єдин хранім во попелі, і Того вздуймо, щоб горіти... Ідемо [в] домівки свої і дамо сушняку. Да святиться ім'я його Індра, ак бо той єсь наш Бог межі Богів і Веди знає, так оспієм були мощ Його. І маємо стада скота, іж бережемо од зла. Примножуються ті стада, убережені були, і так ми його [зберігали]. І дитиною прийшов од землі Арстії до краю Інська. І товстіємо по прийходу до раю травного, скотам злачному. Там весілля велике нас обуяло. І там рече отчий глас Аріїв трьом синам ділитися на три роди і йти до полудня і на западання Сонця. А то були Кий, Щек і Хорив. І так поділили скот, пішли інь [*інші землі] три роди, та сіли всяк до гмиті своєї. А Кий, бо речуть, ставив град, і тому ім'я дано єсь Київ. Там зиму прожили і течемо по весні знов до полудня, і там скот пасемо до першого літа. 99

Земля наша уляжеся од Сонця до Сонця Сварожія. І великі суть там бо хороші1 луки, і там водимо говяди, і проплодитися їй волею Дажбога, Його ж славимо. Якщо б хтось видить те і не воздасть хвалу Богам, триклят буде. Слава Впаруні, Богу нашому, іже бо нас хранить і так бож здоров'я датель, блага земні подающий. Тому бо палим огнь віщий в граді Нові на Волхові, і на горі у лісів, і ті дуброви (а)бож берези, нема дубія по нивах. Дажбоги наші суть у тому, яко Дажбоже єсь дающий просячим, а то Тебе бож хвалимо. _____ 1 Взятий варіант Гнатюків, у Яценка і Лозко – "Хорса". Ім'я Бога Місяця Хорса є тотожним до слова "хороший".

Дошка 32 І се бясте поврждена рузколане одо годе Іерменреху. А тоі хтв жену од роде наше і ту повренжде. Се вуцеве наше течашуте на не, Іерменрех розбіете іе. І поврждете русе Боже Бусе і седемдесенте іне криженщеіе. І ту смута вліка бясте на русех. І ста младенч Вендеславе, і сбере Русе, а веде ю на не. І тоікрать рострще годь і не да Жале ні к кііу. Течете она до полноце і тамо зъ(г)мезенц. Се ладісе Карене, се радощесе і Дядь наше Дажбо се веселе о то горденьстве, яко одержеше оце наше многство комоне борзе о дби многа. І такожде земе годьстя оста руська а до конце пребоудете. А митреде рѣчеше русе, якова можяшете селятесе околи сва. І колібва оня згодьша, тоіе грце венде ю до пре, а о друзе, і безо конце. І тамо русе стратьше се доцела, і мнозе вое падьша. Іде русе пренч одо грце і седне Дону а Донце а позде ідьша Непре а Дунае, і тамо мірне жіве. І текрато врзе обре налезша на не. І аще не одержехомьсе од обре, збите намо, якожде отрокоум, до конце діеляте на не. І то тецехом бршете Русе а зволете іе, себто саме згінехом. Се старе родіце речехуте і ряхуте клентбу о віерноще і држашете іе аж до смрте, і семе імяхоме умерте, а Русе зволете. Речех іже кие не волете тече до пре, а тече домоу све, уймехоме уде го, а дахоме імях его будехомь до грце, яко вола работате. Кара го будете тяжка а род его ізврзете, і Жале не оплачете его, імено его забоуднесете. І семе витензе преславіене боудоуте од род до род нашіех. Сьме тоіе митреде породняшехомь... І сьме Рузколуне не бржехомь, і ту нагле відяхомь – преде ни іегунште. Тоіе, як влце, ходяшете вноче, отрокіех хіцнех. І то сьме перещехомь об они і розтрщехом іе. І се утрпіехомь многа зла. І се по іегунштех налезе на нь вліка біда, себто обре, яко пісек морстеі, якове рчеше дате одерене Русе целоу, і темо 100

обрем оставіхомьсе. А сен перехомь а не бисте ладу во русе. І сето обрі одержесте сілоу вітезентства на ни. І се вуце русе премоучень бя од обре дат вое све, а гредешете на грце. І сіа вехомь, а не імяхомь іна, а тако о вече удіеяхомь по діе вуце. І воіе ідяху до Дунаю а дале і отудь сіа не поврте. О тоі час Воліня рѣкшіа о едноце нашіе; і рд од рду догоднесе, і одержехомь силу вліку во едень діан. А стеіень час оце наше годішася на они і бе по обрех. Такожь днесе імяхом стате до смрте а прятесе о земе до конціа. Небожде грец іде на не а силоу грме. Небте Перуно намо есе вутце, а се тое грце рострщемо. Зряте камо вран летяшеть, а тамо будяе смрте а летяшьеть тоіе до грк і то боуде. ***

І се була повержена Руськолань од годі Германаріха. А той хотів жону од роду нашого і ту повержив. Се отці наші течуть на них, Германаріх розбив їх, і повержив руса Божа-Буса і сімдесят інших криженців1. І тут смута велика була на русах. І став молодший Вендеслав, і зібрав Русь, і веде її на них. І в той раз розтрощив годь, і не да Жаль2 ні до кого. Течуть вони до полуночі і там зникли3. Се ладиться [*відпочиває] Каринь, се радується і Дід наш Дажбо веселився з того горденства, яко одержали отці наші множество коней борзих і добра многа. А також земля годська стала руською і до кінця пребуде. А митриди рекли русам, якова можуть селитися около них. І коли вони згодилися, ті греки вели їх [русів] до прі, і вдруге, і без кінця. І там руси стратилися доціла, і многі воїни пали. Іде русь проч од греків і сіли [на] Дону і Донці, а пізніше ідуть [до] Ніпра і Дунаю, і там мирно живе. І багатократно вражі обри налізали на нас. І якщо не удержемося од обрів, бути нам, якож отрокам, до кінця працювати на них. І то тече боронити Русь і зволяти її, себто самі загинемо [*ціною свого життя]. Се старі родичі рекли і приймали клятву о вірності і держали її аж до смерті, і самі маємо умерти, а Русь зволити. Речуть, іже хтось не волів текти до прі, а тече до дому свого, і уймали уди [*оскоплювали] його, і дати маємо його будемо до греків, яко вола робітного. Кара його буде тяжка і Рід його ізвержений, і Жаля не оплачеть його, ім'я його забудеться. А самі витязі прославлені будуть від родів до родів наших. Ми з тими митридами поріднилися... І ми Руськолуні не берегли, і тут нагле видимо – перед нами гуни. Ті, як вовки, ходять вночі, отроків крадучи. І то ми перещемося об них і розбили їх. І утерпіли многа зла. І се по гунах налізли на нас велика біда, себто обри, яко пісок морський, які 101

речуть [*погрожують] дати одерень [*взяти в рабство] Русь цілу, і тим обрам оставили. І хоч перемося, та не було ладу в русів. І себто обри одержали силою витяженство над нами. І се отець русів4 примушений був од обрів дати [*відкупитися] воями своїми, і пішли на греків. І се відали, та не мали іншого, і так на вічі удіяли по діях отців. І вої пішли до Дунаю і звідти вже не повернулись. А в той час Волинь рекла про єдність нашу; і рід до роду догодився, і одержали силу велику во єдин день. І в сей час Отці наші годилися на них і були по обрах. Також днесь маємо стати до смерті і прятися за землю до кінця. Бо вже греки ідуть на нас і силою гримлять. Нате Перун нам єсь отець, і се тих греків розтрощимо. Зріть, куди ворон летить, і там буде смерть; а летить той до греків, і те буде. _____ Варіант Яценка, Лозко і Гнатюки – "розіп'яв на хрестах". Можливо порівняння з крижаками (хрестоносцями). Див. у словнику Бож Бус. 2 Жаля і Карина подаються як імена Богинь за аналогією до інших дощок. Яценко і Лозко ці слова перекладають як звичайні. 3 Варіант Гнатюків, У Яценка і Лозко – "зимували". У оригінали Миролюбова (за Лозко) пишеться "змъсе". 4 В оригіналі у Миролюбова "дусе". Гнатюки виправляють на "русе". У Яценка в оригіналі стоїть "Дзіез" (Дзієз), у перекладі Лозко теж саме. 1

Дошка 33 Себто на древлей час мнозе род събрящу вутце, ове же імяху старце і вѣче, іні бо імяше кьнязе, іже събряше по семдьме коле од Коляде до Коляди. І се весек род правісе коудесніце, жртве твуряе. І всяке род імяше стара коудесніко, іже інем радогоще даяе. І се прве іма на челе Дажбо, по нем же творі. Се бо сьме главе рчехом, яко ста ов одесна нашіа а буде се наченж. І паки овѣ стащь, а тому се радіехом о сва, бя ощаже. І пиймо се суре оніа себоть бо огренде сея от они. Се бо силоу істреще а моудростіу овлече. І се яху іня во мишленех ідеху на врзе оц нашіех і разбіемо і... Се тряби нашіа о Седене імѣхомь, яко оце нашіа о Понестьем брезі і оу Росіѣ-грде імяше бяшут. І се рушті ідьша от Бѣлоі Вяже і од Росіе о Непре земѣ. І тамо Кие утворе грд Кіев. І се соукопіще поляни, древляни, крвіще і ляхъве на кущу руську. І ста русічі. ***

Себто на древній час много родів обирали Отця, вони же мали старців і віче, іні бо мали князів, іже обирали по сьомому колу1 од Коляди до 102

Коляди. І се всякий рід правився кудесником, жертви творячи. І всякий рід мав старого кудесника, іже іншим радогощі давав. І се перве має на чолі Дажбог, по ньому ж творимо [треби]. Се бо ми Главу речемо, яко став ов одесну [*праворуч] нас, і буде се начальником. І як він став, і тому се радіємо про своє, бо ощадить. І пиймо се суру – вона себоть бо прийшла сея од них. Се бо силою укріпить і мудрістю овлече. І се брали інше во мисленнях ідучи на ворогів отців наших і розіб'ємо їх… Се треби наші по Оседеню маємо, яко Отцю нашому о Понтійському березі і у Росії-граді маючи був. І се руси пішли од Білої Вежі і од Росії на Ніпровські землі. І там Кий утворив град Київ. І се соукопище поляни, деревляни, кривичі, ляхове на кущу руському. І стали русичи. _____ 1 На сім років.

Дошка 33 (уривки) Взято з фотокопії рукописного тексту Ю.П. Миролюбова (ТОДРЛ. – Т. 43. – С 183). У різних видання уривки подані в різному порядку.

... не почаме... іже се споменехом Маху, яке славене до куще давеі і еденства земе удбя. Се гонец прітеч і тий рече: "Се вьржете Дунаеві і тамо волохи бити…" І се рострщені нине оне, стягнуте… І се бо рече… не будете тако… себо осебни удяте. Бозе імуть… вое же ідемо іс теу стегоу…Се вълосе воі ідяшуте на ни... можащі ставетесе потврду. Волох бо есте влк і сего раді ідем, яко братеск віна піяхом. І се кръв піяшете о свензе брасве до смрте, небожь посщезнуте. Вълосе бо наш... ісьме іе... отчв... радещесе о тоі... акь бо свенто... імяхомь ови, же се радіуть, а що бо в разуміе ходяшуть да ймуть све, а позде ідуть поуть свіе... І се ідяшете Данае... ромеім же худо есе... а Халабуті бя... І се воі роместе суте жъхоліві, і се ромеом одеплацено за зло іех, одержеще слву на полі... Се бо не сміете назадо глендешете, точіу о пред… на спяте наше не імяхом въратетесе... се б узде... І се страве ядьме о тех жен... прід... хоръпі візволяще руси... І се фряце ідуть о пред... істргне мече све на вас і... і ть пря прбуде до конце день нашех... 103

Спомінмо щасте Маху, еже бя едін, і ми такожде едіні бяхом. Бзе наше соуте вятще Родіще... ніекій бо соуте одеще ові... кръвот... утере... ***

... не почнемо... іже се спом'янемо Маху, як словен до куща дав і єдинство землі удбав... Се гонець прийде і той рече: "Се вержете Дунаєві і там волохи бити…" І се розтрощені нині вони, стягнуті… І се бо рече… не будете тако… особно удіяти... себо Боги ймуть… вої же ідемо з тим стягом… Се волоські вої ідуть на нас... можемо стати потверду... Волох бо єсть велик і сего раді ідемо, як браття вино п'ємо. І се кров пили за зв'язки братні до смерті, аби не пощезнути. Волос бо наш... Ми є... раділи з того… як би світло... маємо тих, що се радіють, а що бо в розумі ходять да ймуть своє, а потім ідуть путтю своєю... І се ідемо [на] Дунай… ромеям же худо есь... і Халабуті був... І се вої ромейські суть жахливі, і се ромеям одплачено за зло їхнє, одержавши славу на полі... Се бо не смієте назад глядіти, тільки вперед... на спять нашу не маємо вертатися... се в узді І се страву їмо о тих жен… приходив… горби визволяли руси… І се фряги ідуть вперед... історгнуть мечі свої на вас і... та пря пробуде до кінця днів наших... Згадаймо нині Маху, іже був єдин, і ми також єдині будьмо... Боги наші суть великі Родичі... деякі бо суть одеще (?) тих...

Дошка 34 Се бо кнезеве Киу до умь спаде ходяшете на блгаре а ту рате пождене до полуноще а ажде на Вороненце, і десь тамо ожесіа. І тако біа сва воіа поленіа, обращете іма, а се бо глуде ісьва бере. А тако Голине, градь русек, одбреша обете сва од онея земе. Такосьте ова крае одебра і русітце насѣде іва. Лебедень бо седете у граде Киева о горень, акожде ізразена умем а правете одехріана. Се бь то трзеце іланьско а орабе правете уздре, яко чінь матеть. І се Кие одевенде плка сва од врзе. І камо блгаре не пренешесе одь овіе земе, імате родева даяше. Се бо слва ходяша уси обѣсва.

104

А тамо почаше о годе пратешесе, і сила людьва а ту ждене о прче. І тако се земе нашіа остезесе о крае до крае, яко Русколане обитва. Се бо даяну Бзем опрещехом оде врзе і тако ту држешехом себе. А Голинь-град бяста влік і богатьвено. І се бо врзі ідьша на нь а розгожьде тоіе і стена ізжегеше. І се імяхом бранете тую крепе нашіу і до Русенце одржешете. Се бо земе влзеціе а Ра-рьеце обапола сенте. То бя сва она, земе оце наше, і ту імяхом за ці лете, она сва а убрежехомо іва. Тамо бо преземехом сте, руду кревь улиемь до нь, яко та буде о нас. А воіводе нашіа о ране сероце. І кревь ісотеце на земе, і то руська кревь, а земе еже імяше сехом тому. А зренхом таку поуказіцоу во дне нашіа а імемо грясьте до стоупіе іе. Се бо да не гонзехом се земе нашеа, а бендехом по веци русе. І стрже намо Пероунь стрла сва, абихомь силоу іго на взеніе яхомь а врзе одтрцете. І бяшь тако віек цел о та, се бо пре не оустіхавае, а тако боріа іме. Опознаомь се на она силоу своу. А ідехомь до Голоуне а до Суренце земе, о тае се моріа Дулиебста. А о ліева – годе, і пріяма о полудне біяста іланьште. Се бо с ніема трзе творяше, іждехом се жівоть нашь. І опреціехом сили сва до коупіа. Себьто рциехом громьціе слвоу Бзем, і тамо оудяхом се суре і пиймо ову о славоу Бжьскоу, і ряхом: дбра есе. І ту одіеліхомь стоупе тую нао роде сва, і обряхомь скуфіу вліку овна і кравіа, якова ста нашіу силоу жіте стржде травіа. І ту водете убрежіехомь два віеци. Днесе імяхомь студніу зіме і не імяхом сіна а досенте ни. Ідяшете до полудніа на зеленіцю а на крме злачне од еланем. І тоіе отрще ни сілоу до земе студьнія, а бехом о гебели. І не сміхом лишатесе о зеленцю мімо враждоу еланьстіу і тиа зеленіцоу не беруще. І пріямі зле сенте, а не хтяшіе о помоще нашіу. А то рціехом омстете за тиа діяна а оплатете отва іма о час іхевь. Се боть Оце нашія решіа овладейте земе тоу і жденете грецьколань тоя до моря. І станцю прінесше, грудіми протьва іма, і оуразіхомь о предь, і діяхом прю велку. І грецьколань мрьна просеае, а кончете валіцу нашіу. І тако хом доста зеленіцю о зімі, а крміхом скотіа сва. І ріечехом слву Бзем. ***

Се бо князеві Кию до ума спаде ходити на болгар і ту рать пожене до полуночі і аж до Вороненця, і десь тамо ожилися. І тако були свої вої полонені, обернув собі, і се бо голод їх бере. І тако Голинь, град руський, відібрали, обітницю свою, від їхньої землі. Також той край одібрали і русичі насядуть його. 105

Лебедень бо сидів у граді Києві на горі, акож ізражений умом і правити охороною. Се бо то торжищами еланським і арабським правити уздрів, яко чин має. І се Кий одвів полки свої од ворогів. І поки болгари не принесли од своєї землі, імали родів даяння. Се бо слава ходила усі обістя. А там почали з год'ю прятися, і сила людська і ту жене опріч. І так се земля наша простяглась од краю до краю, яко Руськолань обжита. Се бо даяння Богам відвойовували од ворогів і так ту держали собі. А Голинь-град був великий і багатий. І се бо вороги ідуть на нас і розгождали [*розорювали] той і стіни ізіжгали. І се мусили боронити тую крепь нашу і до Русі удержати. Се бо землі волзькі1 і Ра-ріки обаполи суть. То була своя ота земля отців наших, і ту мали за ці літа, вона своя і убережемо її. Тамо бо приземлилися, руду кров уллємо до неї, яко та буде для нас. І воєводи наші ранять серця, і кров істече на землю, і то руська кров і земля, єже маємо ми там. І зримо таку поуказицю [*знамення] у дні наші і маємо йти до степу її. Се бо да не втратимо цю землю нашу, і будемо повіки русами. І стреже Перун нам стрілу свою, аби силу його на везіння мали і ворогів одбивали. І був тако вік цілий по тому, се бо пря не стихала, і тако борню мали. Упізнаємо се на ній силу свою. І ідемо до Голуні і до Суренце землі, до того моря Дулібського. І зліва – годь, а прямо о полудні були елани. Се бо з ними торги творили, підтримуючи живот наш. І об'єднали сили свої докупи. Себто речемо громку славу Богам, і там удіємо се суру і пиймо її во славу Божеську, і рекли: добра єсь. І тут поділили степ той між родами своїми, і обрели отари великі овець і корів, яко стали нашою силою жити серед трав, і ті водили, уберігаючи два віки. Днесь маємо студену зиму і не маємо сіна досить нам. Ідемо до полудня на зеленицю і на корм злачний од еланів. А ті відігнали нас силою до землі студеної, і були при гибелі. І не могли лишатись на зелениці через ворожість еланську і ту зеленицю не брали. І прийняли зле суть, і не хотіли допомогти нам. І то речемо відомстити за ті діяння й оплатити тим їм у час їхній. Се були Отці наші рішили оволодіти землею тією і гнати грецьколань ту до моря. І станицю перенісши, грудьми проти них, і уразили передніх, і діємо прю велику. І грецьколань миру просила, і кінчили валицю нашу. Отак дістали зеленицю на зиму, і кормили скотину свою. І речемо славу Богам. _____ 1

Варіант Гнатюків. У Лозко – "увійшли", у Яценко – "в лузі". 106

Дошка 35а Се оубособьство нашіе пречіноу бя, якове сва імяхом словеси обліцена дѣяе. А і тамо рьцѣхом воістіну блгая о рдем нашем. Да не лждехом о ти а істову рцѣхом о ніа. О прве бане наше повяждехомо а кнезі ізьбріа о іе. Іменнатен бо Кіська тое. І отеі венде родіце о ступіех со скотіа сва до полудене, і тамо, ідеже суре сящешете, преби. І пришедь о не оцо Ерей і то до не рче: "Обасви імяхом децки, і меже, і жена, а старче, імяхом боръніте од вразем. І такво речехом, іжь племено іе, і дахомь овна сва а скотіа до нь і будяхомь племено іедіно. Се Бозе натщуть намь, і зряхомь добля дондежь – віеци о віецих." Околіще яхуть поча бо теі речашете: "Хибо іедіне такожь е", і іно речеть. І то оц Орей одвежде стіади сва і люди од оне а венде овиа подалежь і рче тамо: "Уздобіехом градь". І тое Голине бендешеть, яква іе гола ступа і ліеси. І Кисько іде проче, і се боть венде людь сва до ініа да не смешаете со людьва оц Ореа. Се теі іесь старщче, і тако сотъвряшь о земе тие градіе і оселіа. І тако Киська одешедь со людь а утворяй земе іноу і тамо сѣдешеться. І такво од целіе одомзесешеть оте обаве, і тако, ряхомь, бендеше ціуже онь ініу. Вше те житьва і сили імяе, непрце онь друзеа. І бяшь Кисько теі слвень, і людьва Оре-оце слвна, якожде слва претече іхьва, а поле знаше іхьва, яко стріеле а мече знаіеть. ***

Се убособство наше причиною було, якове своїми маємо словами облічено діяти [*викривати]. І там речемо воістину благе про роди наші. Да не лжемо про тих, а істину речемо про них. Про першого бана 1 [*пана] нашого повідаємо і князя вибраного від них. Іменований бо Киська той. І той веде родичів по степах зі скотом своїм до полудня, і там, де сонце сяє, пребували. І прийшов до них отець Єрей і таке до них рече: "Обоє маємо дітей, і мужів, і жінок, і старих, маємо боронити од ворогів. І так речемо, іжь племено є, і дамо вівці свої і скотину до нього і будемо племено єдино. Се Боги сприяють нам, і зріємо доблесті донині – віки у віках". Коли ж об'єднались, почали бо ті ректи: "Хиба єдина також є", і інше речуть. І то отець Ор одведе стада свої і людей од них і веде їх подалі і рече там: "Уздобимо град". І то Голинь буде, яка є голий степ і ліси. І Кисько іде проч; і се бо веде люд свій до іна, да не змішати з людьми отця Ора. Се той єсь старший, і так сотворив у землі тій гради і оселля. 107

І так Кисько одійшов з людьми і утворив землю іншу і там оселився. І так од цілого одійшли ті оба, і так, речемо, були чужі одне одному. Всі ті житву і сили мали, не перечили один другому. І був Кисько той славен, і люди Ора-отця славні, якож слава претече їхня, і поле знає їх, яко стріли і мечі знає. _____ 1 Гнатюки вважають, що мова йде про розділення родів: банитися – сваритися.

Дошка 35б Се бь те преіде ізве до края іего і поча скотіа оберешете. І се Кисько наліезе на не, опрве ождене, і одва бяшь ожденень само. І людьва бяшеть гряхомь покрьме стате, і ядьша мнозіа очеси, а людьве поврзете од мече. І се глаголящь Оре-оце, яко мртве учерніена гряхома, і тиіе погряхоуть радощема свема і ядь пдерзей. Себьто омрзешесе серьце Ореово, а ріече родіцема: "Подержете Киська і людь іеу". І та комоніа седьлашете взясе, врзеше на іезе, і бяша по неі, якожь растрщені соуте. І то мяхомь віедете: до ісьва імяхомь силоу докоупіа, не інь не можашете одерзете ни. Ти бо ти стенпе неодевзяшехомь об ова, якожде руште соуте, а себе слву імяхомо ізрченоу од врзе, якове гърляшоуть до ни а, відяйе жідьбо нашье, іскусете іміуть до братень нашіех о србре намечени і одь гоньчарсті горьшке, уедано про сини овіени. Жидьбо нашіе о ступіех есе до конце нашіе а ніуждьени до све. І тамь не імяшуть намо речешете о інь жівоть. Се бо словіеси нашіа істьве соуте, і іхова леждена. Се бо лузь речашуть і неіа імуть. ***

А се прийшли ізви до краю його і почали скотину завертати. І се Кисько наліз на них, спершу оджене, а потім був одігнаний сам. І люди були гракам покормом стати, і виїдали многі очі, і люди повержені од мечів. І се глаголить Ор-отець, яко мертві вчорнені граками, і ті каркають радощами своїми і їжу одержують. Себто омерзилося серце Орієве, і рече родичам: "Піддержіть Киська і люд його". І ті коней сідлати взялися, вержуться на язів, і були по них, якож розтрощені суть. І те маємо відати: доки маємо сили докупи, ніхто не зможе одержати нас. Ті бо степи невідібрані від нас, якож руські суть, і собі славу маємо, ізречену від ворогів, які горлячуть [*воркують, від горлиця] до нас і, видячи житво наше, іскусити ймуть до братань наших сріблом наміченим і од гончарства горшками, уїданими синами їхніми [*об'їдками]. Житво 108

наше в степах єсь до кінця нашим і нуждені до свого. І там не мають нам ректи про інший живот. Се бо слова наші істинні, а їхні ложні. Се бо лож речуть і її мають.

Дошка 36а Предречено есь од старь часе, якожде імяхомь со сполете со ініа творяше держевь велкоу одродете імяхомь Рускень нашіу о Голуніе а трі сенте градіе і селіа. Огніц дубнех димь есь тамо, і Пероунь іе нашь, і земіе. Се бо Птиця Матрсва спіевашеть о дне тие і ждехомь она на часе сие, якове врщатесе імать коли Свражье до ни, і часе тие засвеідошуть до ни. Рчехомь Матрсве, якожде бендехомь брантете земь нашіу лепіе венди, якве ідьша до западь суре і тамо преде врзе земе раяшуть і хибеніу віру імуть, одержетесе на ніе. Боровинь бо рече, яко есь силень, а людь та віру імяшеть о словеси тиа. І несьми глупе, не ізумлені, а віерете не імохмь, доте узрете, ещие венде врентетесе до земь нашіех о ступи древліе, а глендете ещье пощаре іні, яко ве дне уходу одо Пентиріечеце і Семеріече, кільбова оде сунь отщецена од ни. І та Сьве-Птиця речешеть, яко Огень-Смарь понестше до ни і Гьлоу поручешеть, да тоіе горень бенье, а Бозе коупаліте, а Дажде даждіте. Се бо те земе бедье розврзени і комоні поглцена, яко ізвяшуть синове тие комоне протще Бозем. І то Бозі о ступе ове, і да Суніе даяшуть о сеньдбе іех. Се імяхомь соущете, а не за час антевь. І ти антиріе одерезещь мечем многа, лежедь погебещь домь твеі, якождь домове в цуждіе не строяшуть іні. Се бо Оре-отець іде пренд ни, а Кіе венде за Рущь, і Щеко венде племи све, а Хоревь хорви свеа. І Земьбог раденць на тоа, якве семи внучатіе Бгве. ***

Предречено єсь од старих часів, якож маємо в спілці з іними творити державу велику, одродити маємо Руськень нашу в Голуні і трьома стами городів і сіл. Огнищ дубових дим єсь там, і Перун є наш, і земля. Се бо Птиця Матирсва співає про дні ті і ждемо їх на часи ці, коли вращатися ймуть кола Сварожі до нас, і часи ті настануть для нас. Речемо Матирсві, якож будемо боронити землю нашу ліпше венедів, які пішли на западу сонця і там перед ворогами землю раяти і хибну віру імуть, одержимі на неї. 109

Боровин бо рече, яко єсь сильний, і люд той віру має до словес тих. А ми не глупі, не ізумлені [*безумці], і вірити не маємо, доки узріємо, що венеди вернуться до земель наших в степи древні. І глядіти ще пощурів [*родичів?] інших, які у дні уходу од П'ятиріччя і Семиріччя, коли було од Сонця1 отщецене [*відвернуто] од нас. І та Сва-Птиця речить, яко Огень-Смар понесла до нас і Глу2 поручила, да [щоб] тоє горіння було, і Богам купалити, і Даждю дощити. Се бо ті землі були розверзені і коні поглинені, яко присвятили синове тих коней в жертву Богам. І то Боги в степу нашому, і да Сонцю1 дають о судьбі3 їхній. Се маємо жалкувати, і не за час антів. І ті антирі одержали мечем многих, але ж погубили дім твій, якож домове ніхто в чужині не строять іних. Се бо Ор-отець іде перед нами, і Кий веде за Русь, і Щеко веде племена свої, а Хорев хорви свої. І Земебог радіє на те, які ми внуки Божі. _____ 1 В обох варіантах Гнатюки (Лозко тільки у другому) ставлять "дасуни" – вороже плем'я (див. ще д.4г – "дасуво"). 2 На цій дошці Симаргл пишеться окремо. При такому роз’єднанні напрошується висновок: Се Мари Голова. Тобто Мати-Птиця, як вечірня Зоря, має від Богів принести Головню. В церковному календарі є свято Усікновення Глави Івана Предтечі в кінці літа, коли Сонце втрачає можливість запліднення. Ця усікнена Голова, за христосівською вірою закопується в землю, тобто Мару, або відправляється в хату (аналог могили), де це вогнище горить наче в утробі Матері. Є два церковних свята знаходження Голови 24 лютого (1-е і 2-е) і 25 травня (3-е), що припадають на календарні сонячні дні. 3 У Яценка і Лозко – "сівбі", у Гнатюків – "заслугам".

Дошка 36б Одеіде Хоревь і Щех од ине а сехомь до Карпаньсте горіа, і тамо бяхомь іні граде творяе а міну імяхомь со племени ініа, і богенстве імяхомь велко. Се бо врзі налезеше на ни і то течахомь до Кіеграду а до Голуне і тахомь оселешетесе огне свеа палюще до Сврзе, а жьртви твряце, благодарчете Бземь, і такове о ни. І се Кие умере за трідесенте ляти владишете ни. І по семе бяшь син Лебедянь, іжь се рече Славере, і тоіе жіве дваденсете ляти. А поте бясть Верен зь Влікоградіе – такожьде дваденсете. І томоу Сережень – десенте і остеле. Одержяху оне вітензестви о врзех. І тьми ліхи ніестша осинь. І се грендешеть на не інами, і то годе пріедьша до ступен нашіех, зли твряй. І се добле денбу імать праоце нашіа прятісе о жідьбоу. Се бо сехомь слвене, якожде слвіхомь Бозе, і се 110

ми о Бзех внуче і Сьвра нашіе а Дажбо. І такожіе трпіехомь о злеа поедждіе, силу імяхомь влку о те, і браньехомьсе вліце оде натенчене годіе бързіе о дьесенсеть ляте. І ту ілмрі ни подржашіуть, і такве імяхомь вентезства о врзе. Се бо тие десенте рехи імаі, і тие вліціе беньде, прящетліе і вое хорбере. Осе на не наліезете по час і хріа творяе. І немо іе бране ініу якожде мече хряжденьсте оменіени од овні і овче. І та о Твастеру утвріе во Сврзіе само. ***

Одійшли Хорів і Щек од інших і сіли до Карпатських гір, і там були інші гради творили і обмін мали з племенами іншими, і багатства мали великі. Се бо вороги налізли на нас і тому течемо до Києграда і до Голуні і там оселилися, вогні свої палячи до Сварги, і жертви творячи, благодарили Богам, і такі за нас. І се Кий умре, за третім десятком літ владичництва нами. І по сьому був син Лебедян, іже се речився Славер, і той живе двадцять літ. А по тому був Верен з Великограддя – також двадцять. І по тому Сережень – десять і остальні. Одержали вони витяженства над ворогами. І тьму [*багато] лиха несла осінь. І се грянули на нас інші, і то годь прийшла до степів наших, зло творячи. І се доблесну добу мали праотці наші, прятися за житьбу. Се бо ми слов'яни, якож славимо Богів, і се ми Богів внуки і Сварога нашого і Дажбога. І також терпимо від злих наїздів, силу маючи велику на те, і боремося сильно од набігів годі борозої о десяти літ. І тут ілмри нас піддержали, і так маємо витяжества над ворогами. Се бо тії десять князів мали, і ті великі були, досвідчені в боях і воїни хоробрі. Оце на нас налізли по часі і зло творили. І не маємо зброї іншої, якож мечі фрязькі, обміняні од овнів та овець. А ті Твастеру утворює во Сварзі само.

Дошка 37а Се біеть кридлема Матрсва Птиця, якожде врмановіе ідяшуть на не. І те розе до чель даяшуть і, такве тецоутше, наліезоуть на не. А се тече туга влка о краіе нашіе, яко димове ступніе повжденяхутесе до Сврзе, такожде Жале плачетьсе о ни, і клічеть Матрсва до Вшніего, яквье даял есе еіе огень до огніци нашіе. І теі пребендеть о помоще. І се моце вржешеть на врзіе. І се Гематьрех уступісе а годе сен усіедеше на Каліцю Малоу і тече до брезі мршті, і такьве земе одержашать до Доне. І по тоу Дону-ріеціе іесе 111

Калка Вліка, іе кромь мезжде ни і пренчая племи. І тамо годе се біе четвари сент ляти о све врзех. І тому яхомь се ми земе нашіу і раяхомь клоудне земе і еланштема трзехомь о мени скуте, скері і туце о србрени і златвени коли, і пітво і яде ве скера. І жіводьба нашіа бендете о те поріе клудна і мірніа. І се годе наліезе на ни ещежье, і бясте пря десенте ліети, і се удржіехомь земе нашіе. Такожьде імяхомь брантесе од врзех, якь ідяшуть о тре конце святи, окуде святи ідоуть до ни. І тоі свято: первено – Колядь, і друзе Ярь і Красніа Гуре і Овсіена Вліка і Мала. Ідяшуть тіе святи, якожьде мужь ідяшеть о градоу до сели огнещеньсті. І кіем земе міре грендеть од ни до ініа і од ініа до ни. ***

Се б'є крилами Мати-Птиця, якож германове йдуть на нас. І ті роги на чоло натягають і, так текучи, налізли на нас. А се тече туга велика в краю нашім, яко димами степи наповнили до Сварги, також Жаля плачеться за нас, і кличеть Матирсва до Вишнього, який дав оце їй огень до огниці нашої. І той прибув з поміччю. І се міць верже на ворогів. І се Гематьріх уступив, і годь усілася на Калицю Малу і тече до берегів морських, і так землі одержали до Дону. І по тому Дону-ріці єсь Калка Велика, є кромь між нами і прочими племенами. І там годь билася чотири сотні літ зі своїми ворогами. І тому зайняли се ми землю нашу і раємо спокійно землю і [з] еланами торгували для обміну скотини, шкіри і жиру на срібні і золоті коли, і питво, і їжу (ве скера). І життя наше було о тій порі спокійне і мирне. І се годь налізе на нас ще, і була пря десять літ, і се удержали землю нашу. Також маємо боронитись од ворогів, які йдуть із трьох кінців світу, окуда свята ідуть до нас. І ті свята: перше – Колядь, і друге Яр і Красна Гора, і Овсена, Велика і Мала. Ідуть ті свята, якож муж іде із града до села огнищанського. І тими землями мир гряде од нас до інших і од інших до нас.

Дошка 37б Тецете, братіе нашіе, племено о племено, роді о роді і биіетесе о себіе на земіе нашіе, яква належде ни і ніколіжде інамо. Се бо сьме, русіче, славеце Бзе нашіа спіеви нашіе і пленси, і іграща, а позоріштіа о славоу іех. Се бо сехомь на земіе і яхомь прсте до ране своа а тлцем до нье, абихомь по смрте семь стах преди Мар-Моріа і ріекла бях: "Не імамь 112

венете тоегу, яко іесе плніен земіе, і не могощу іего одіелете оде ніе". І Бзе бящі тамо да ріечуть о те: "Си есе русішть а пребоудеші тоемь, яко ял есе земіе до ране сва і несешеше ю до Навіа". О те часе по Киа, кніезе ізбрящутше многіа вутце. І кнезіа осебіе і всьякие, якове тие по кнезжденіе у Вече речені прості мужі. І тако стаяше земе раяшуте. І себьто кнезіе бендете орчени дбате людье а хлябі одржете і ядь, і всенку пожіте одо люде сва. Днесе імяхомь ініа: і кнезіе полюде бряшуть, і о сині владьбу дяшуть – од оце до сине а ажьде до правнуча. ***

Течіть, браття наші, племено за племеном, рід за родом і бийтеся за себе на землі нашій, яка належить нам і ніколи іншим. Се бо ми, русичі, славимо Богів наших співами нашими, і плясками, й ігрищами, і позорищами на славу їм. Се бо сядьмо на землю і візьмемо перстами до рани своєї, і товчем до неї, аби по смерті своїй станемо перед Мар-Морією, і рекла б: "Не маю винити того, яко єсь повнений землею, і не можу його одділити од неї". І Боги сущі там да речуть про те: "Се єсь русич і пребудеш тим, яко взяв єсь землю до рани своєї і несеш її до Нави". В ті часи, по Кию, князями ізбирали многих отців. І князі осібні і всякі, які ті по князюванні на Вічі речені простими мужами. І так ставали землю раяти. І себто князі бо оречені [*оголошені] дбали [про] людей і хляби одержували і їжу, і всякий пожиток од людей своїх. Днесь маємо інше: і князі полюддя беруть, і синам владу дають – од отця до сина і аж до правнука.

Дошка 38а (Пісано се рукоу) І пакі бѣ вьліко студовеніе. Родічі бо се праша о владіщі а мнозі рѣкша: "Не йдемо до роду, іяко нѣсть оуспокоенія огніщаномъ, а будеме лѣпше самі в лѣсі небо же горѣхъ търловаті". Се тиімі словеси родічі бѣша одътърчена а веліцѣ сердітіся а лютоваті воліша. Се Бгъ Сваръгь наказующі веліко смятѣніе горѣмъ удба. А і словенстіі вноцѣ пробоудіща веліцѣм громом а земле дръжаніемь. А се слишіті: комоніе горѣ вопіяшеті, страсѣмъ обуятіся, а слекпшешеса а ідоша вон селіе, а овни нехаша. А воутріе відеша домові розтърчена: еденъ горѣ, ін же долу, а ін во дірѣ вьликой земьской. Ані слѣду нехаті іно не бисть. Биша тиі славіщі веліцѣ скудний, а жівоти кърміті ніцѣм не імоша. І рѣкша Ірѣй-отці: "Веді ни вонъ". І реклъ Ірѣй: "Се аз есмь на ви со сині 113

моя". Рекоша ему тая: "Подлегнеме". А ідоша со Кій, Щекъ і Хоравъ, трі сині Ірѣова, іну земь глядаті. А с тиіго поча род славѣнь аж до днесь. Якоже відѣті не да Бгъдаждь будоущіая смртним. Такъ да възхвалімо премоудросте ю а старая взпомнимо, а та о вѣми речемо. Предѣ бя родъ слвенъ у горіѣхъ веліцѣ висоцѣхъ. Тамо земле раті а дба, овна і овча хранті, поасіті въ тревіѣхъ. Едінѣ ста, іже людіе пробудітіся, а комоніе под облаци страху вопіяшеті. Слиша а тиі страхомъ объятліі, убрежетіся бояшеті не можаху ся. Бя по сія мор а глд велік. А ізшед ізъ края Іньска пред очі, ідуща камо зрящеті. Шедша мімо земе Фарсійсті а ідша далецѣ, яко недбана овцѣмъ земе ѣ тая. Ідша горѣма і відѣша к(а)меніе, а тия просъ не сѣяте – такоже мімо ідша. А зряті ступі квѣтна а зленая. Тамо сташа лѣта два, а по німъ мімо ідша понѣякъ же хісніци поокаша. Мімо ідѣ Каялѣ іде ду Нѣпрѣ, яко тий вскѣй прѣ гранічіті іма а ворозі злия преткновѣніе бя. На тий Нѣпрѣ іматі іма усѣдітіся родъ слвенъ. А тий бя огніщані, якоже іма кійждий діроу земну а огніще. Сварогу слвіті а Дажьбгу, кій же суть во Сврзѣ прчстѣй, Перуну а Стрібгу, яковий громи а бліски пвелѣваяй. І Стрібгь вѣтріе яріті на земь ся іме. І тиімь Ладобгъ, іже праві лади родовстіі а благсті всячестіі, і Купалбг, яковий до митніщі правіті імѣ а всяческая омовенія, а Яръбгь іже праві яри квѣтна а Русалій, Водніщі, а Лѣсіщі, а Домовіщі. А Сварог тиімі праві. Всякъ ръдъ іма Щури а Пращури, яковій суть пред вѣци умреті яша. Тиімъ Бгъмъ почітанія ймете даті а одъ ні радощі міеме. І поставі первѣе родъ слвенъ млбіще во грду Індікііву, еже речень есть Кіів. А в колѣ ему сѣліті іме ся. А в лѣсѣх дубъвихъ Лѣсіщі во вѣтвіехъ колісатіся зачаша, а брадіе хмелемь утчна, і власи въ травіехъ – тиі суть лісти зелена а мокошани, якоже въ подѣхъ спий, того до бради затичена. Імай дѣліаті, да не рече, якоже не можай а пуще да не рече, яко не імѣ вѣру. Со тщаніем потщімсіа на довлѣі учаіа, іакова рѣчемо сіце а сіце, абихомѣ сьми не забивалі а тако діялі, а тое діліаніе ежеденно есь, а те сьми болярі, якоже іні прості огніщані сьми. ***

(Писано се рукою). І знову було велике студовіння. Родичі бо се воювали за волості, і многі рекли: "Не йдемо до Роду, яко нема успокоєння огнищанам, і будемо ліпше самі в лісі або ж [в] горах тирлувати". Се тими словами родичі були відторчені і вельми сердитися і лютувати воліли.

114

Се Бог Сварог, наказуючи, велике сум'яття горам удбав. А слов'яни вночі пробудилися великим громом і землі дрижанням. І се слихали: коні угорі вопили, страхом обуялися, і зібрались і пішли вон [з] села, і овець лишили. А воутріє виділи дома розтирчені: одна вгорі, інша же долу, а інші в дірі великій земній. Ані сліду ніякого іншого не було. Були ті слов'яни [у] великій скруті, і животи кормити нічим не імали. І рекли Ірію-отцю: "Веди нас вон". І рек Ірій: "Се я є на вас із синами своїми". І рекли йому ті: "Подлегнемо". І пішли з Києм, Щеком і Хоравом, трьома синами Ірьовими, іншу землю глядати. І з того почався рід слов'ян аж до днесь. Якож видіти не дав Богдаждь будучину смертним. Так да возхвалимо премудрість його і старе вспомнимо, і те про знання речемо. Пред був рід слов'ян у горах вельми високих. Тамо землю орали і дбали, овнів і овці хранили, пасли в травах. Один раз, іже люди пробудилися, а коні під облаки [од] страху воплять. Слиха, і ті страхом обійняті, уберегтися, боячись, не могли ся. Був по цьому мор і голод великий. І ізійшли із краю Інського перед очі, ідучи куди зріли. Ішли мимо землі Фарсійської і пішли далі, яко недбана овцям земля є тая. Пішли горами і виділи каміння, і ті проса не сіяли – також мимо пройшли. І зрімо степи квітучі і зелені. Там стояли літа два, а по нім мимо пішли, поніяк же хижаки показалися. Мимо пройшли Каяли, прийшли до Ніпрі [*"не пря"], яко той всякій прі граничити має, а ворогам злим предкновінням бути. На тому Ніпрі мав осісти рід слов'ян. А ті були огнищанами, якож мав кожний діру земну [*землянку] й огнище. Сварогу славити і Дажьбогу, які же суть у Сварзі пречистій, Перуну і Стрибогу, які громами і блисками повелівають. А Стрибог вітри ярити на землю ся іме. І тому Ладобогу, іже править лади родинні і благості всякі, і Купалбогу, який до Митнищ правити має і всячеське омовіння, і Ярбогу, іже править ярим квітінням і Русаліями, Водничами, і Лісичами, і Домовичами. А Сварог тими править. Всяк рід мав Щурів і Пращурів, які суть пред віками умерти мали. Тим Богам почитання маємо дати і од них радощі маємо. І поставив перше рід слов'ян молебище в граді Індікиєві1, єже речен єсть Київ. І в колі його селитися мали ся. А в лісах дубових Лісичі в вітвях колисатися зачали, а бороди хмелем утчені, і власи в травах – тії суть листи зелені і мокошани2, якож в подах сплять3, того до бради затичена. Маємо4 діяти, да не ректи, якоже не можемо, а пуще да не речемо, яко не маємо віру. Із старанням потрудимося на доблесну учту, яко речемо 115

тут і подібно, аби ми не забували, і так діяли, і то діяння щоденно єсь, і те єсь [для] бояр, якож і для простих огнищан єсь. _____ 1 Лозко розділяє слово і переставляє: "десь в граді Києві". 2 Гнатюки перекладають, як "водорість", Лозко – "Мокоша їм", Яценко "мокошан" вважає різновидом лісовиків. 3 У Лозко – "зісподу". 4 Лозко: текст цього вірша виявлено і вперше перекладено (за публікацією М. Скрипника, т.5, с.32).

Дошка 38б Даждьбогъ на струзѣ своемъ бяшеть въ Сварзѣ премоудрѣй, якова есте синя. А струг отий сіяшеть а срящето, яко злато Огнебогом роспален есть... Того доуханіе жівоть есте вскія тваре а прібьжіщіе. Вск муж благо Тьгъ відѣте можаше то аніже зъло. Кій Богомо не доба тоі і пребуде, яко слѣпо, да не імеше съ Нимі часте, яко же всяко до злиі ідучо со они до кънце пребудеть. ***

Даждьбог на струзі своєму був у Сварзі премудрій, яка єсть синя. А струг той сяє і виглядає, як золото, Огнебогом розпалене. Того дихання – живот єсть всяким тварям і прибіжище. Всяк муж благо Того відати може то аніж зло. Який Богом не сподоблений, той і пребуде, яко сліпий, да не матиме з Ним частки, яко же всяк, до злого ідучи, з ним до кінця пребуде.

Дошка 38б (уривки) ... наше праце шедше до земе суховасте набде вящень і тако семехом інда а не імяшем крае того на земѣ наше. І крещена Русе есь тако дне... … ящіхом іста іегун... женце... … Еіжяхом об она ... … рьем бо неубва рцала тсва трепете обо венци чуж... … яко бяхом ста ос... мяхом а дек а... … ехом пря... … одь... … Непріа бо племени соуте руште... ... а костобъце русколане тъвряй… ... тако бл... … бяхом ста осе а бите хр... ... ямо а ніко... ьв... 116

… Мормари несми часте імате, да бящемо отщепені од роду нашего а буде го гнусете всім борусом... ***

... наші Праотці пішли до землі сухої, надибали вящень і так посіяли інде і не мали краю того на землі нашій. І крещена Русь єсь тако дня... (не читається) ... (Біля) Дніпра племена суть руські... … і костобці руськолань творили... (не читається) … (з) Мормарою не сміємо частки мати, да будемо одщеплені од роду нашого і буде те гнусне всім борусам...

117

ЗАСТАРIЛI СЛОВА (АБО IХ ОСНОВА), ЩО ЗАЛИШЕНI БЕЗ ПЕРЕКЛАДУ А агнці – ягнята

гридень – воїн грядемо – ідемо, рухаємося, наступаємо

Б болонь – поле, низина борзо – швидко бренне – тлінне

Д да – хай днесь – сьогодні, нині до суть – до цього доумити – думати, повчати, розуміти.

В валка – битва, війна, боротьба вержена – пролита (кров) вержених – здійнятих вержеся, вержуться, вергти – нападати, кидати весь – село видіти – бачити витяж, витяженство – перемога витяже – перемагає віда – знання відати – знати відаючи – знаючи відторчені – відокремлені вік – століття вітки – гілки вічен – вічний влече – манить вніміть – дослухайтеся, зрозумійте вон – геть вопіють – кричать вопрошають – питають в(о)спять – назад востенці – сході времена – часи Г глаголить – говорити глас – голос гмить – угіддя, земля говяди – худоба, скот, корови годь – готи гординя – герой гості – купці град – град, місто

Є єдва – лише єство – сутність єсь, єсть – є Ж жадати – хотіти ждати – чекати живот – життя; майно, добро З завіщано – заповідано закуть – комора западання – захід (Сонця) запасищах – бойовищах (від запаси – військові походи, боротьба) звергла – проявила звізди – зірки зга – іскра здєсь – тут земен – земний зільно – вельми, дуже зрачительно – з дбайливістю (від рачитель – дбайливець) зрі, зріти – дивись, дивитися, доглядати І ібо – бо іже, єже – який, яка, яке ізбирати – вибирати ізгибатися – гинути ізіжгали – підпалювали ізмечитися, ізмечення – взятися за мечі, озброїтися

ізуміла – змогла іну – іншу, чужу інші – чужі іскусно – майстерно іщеш – шукаєш

О обезпечений – захищений обітали – жили оброїли – оточили овни – вівці овраждить – забив овча – вівця одверзеш – відкриєш одерень – рабство одержувала – перемагала одесную – справа одразивши – відбивши окремлений – огорожений омовлені – омиті онавилися – знемогли оречені – оголошені, визначені оруждень – озброєний отвержили – відкрили отрок – раб або дитина отрочити, отрощили – перебувати в рабстві, працювати ошибиця – помилка ошую – зліва ощадить – збереже

К кладно – ладно, мирно клечви – клечання коб – жереб комоннич – вершник комонце – збруя (від комонь – кінь) кратно – багато разів крать – ще раз крестити – хрестити кроми – кордони Л лад – сон, сплячка ладиться – відпочиває лжива – брехлива ліпо – краще літо – рік луки – луга лядви – рани М масть – мазь маріченських – померлих многа – багато мондре, мудрий – синій, блакитний (про Сваргу) мразять – паскудять Н налізання – напади налізли – напали наспять – назад не вістимо – не знаємо не вістять – не знають не запоминьмо – не забудемо необ'ясність – таємниця нужда – потреба нужити – примушувати

П павших – полеглих перві – перші плясати – танцювати побіда – перемога побідити – перемогти поємо – співаємо полудень – південь полуніч – північ помоля – храми пораждені – вражені посунь – посолунь потомок – нащадок потчина – пригощання потчуть – шанують поуказиця – знамення праздні – нероби прати – бити прежді, пріж – раніше призримо – придивимося, доглянемо Прія – битва або ім'я Богині-Зорі

119

прочим, прочі – іншим, інші пря – битва пряжеся – напружуючись прятися – битися путень – шлях Р ратили – били, воювали рать – воїнство, військо речити – казати, говорити рече – говорить, каже речен – названий, наречений реченому – сказаному річ – мова розгождали – розорювали розпріяли – розбили розторгавиця – ворожнеча розтрощені – розбиті руга – данина С се – це, -ся себто – цебто, ось словеси – слова собенсть – власність сонм – зібрання спять – зад, тил срачеця – сорочка странмеж – мандрівник студиць – джерело

студовіння – холоднеча Суне – Сонце, звідси сунути (рухатися за Сонцем) суровий – суворий суть – є, сутність сушена – засуха

трясева – землетрус трудами – битвами трудиться – стоїть у бою тук – жир У убориця – боротьба убоялися – злякалися удержана – утримана уди – чоловічий статевий орган укрутна – жорстока упре – вдарить усілися – оселилися

устрися – направилася учте – порахує Х хищники – хижаки ходити борзо – бігати хомита – хомути хосенс – користь Ц цвітами – барвами Ч человіци – люди чоловікожерці – людожерці чоловічеської – людської чересла – стегна Я ядво – їжа язик – народ

Т текти, тече, течуть – іти, летіти, тікати, вирушати тема – не визначена одиниця: тисяча чи 10 тисяч, або в розумінні "дуже багато" темезі – темрява або глибока яма. тирло – стійбище, стоянка, табір тирлуватися – таборитися тілеса – тіла 120

СЛОВНИК ВЕЛЕСОВОЇ КНИГИ А АНТИ (Край Онтов) – велика група слов’янських племен. Держава антів існувала від кінця IV до початку VII століття. Територія антів охоплювала переважно лісостепову зону Східної Європи. Археологічно анти представляють собою пеньківську культуру, а також черняхівську. За Йорданом, анти жили між Дністром і Дніпром. За Прокопієм, їх оселі сягали на сході Азовського моря, а на заході – долини Дунаю (Маврикій). "Історія готів" Йордана донесла до нас розповідь від 4 століття про союз племен антів на чолі з Божем. Антські воїни були численні та мужні. В 4 столітті анти постійно загрожували північному рубежеві Візантії по Дунаю, не раз долали його, вдираючись у межі імперії та часом навіть загрожуючи її столиці – Константинополю. – 7в, 7є, 24а, 24г, 36а. АРАБИ (ораби) – основні народи і народності ряду країн Передньої Азії, північної та північно-західної Африки. – 18а, 34. АСКОЛЬД – варяг, що як непрошений князь, усівся правити русами: "Та тут бо вперше варяги прийшли до Русі. І Аскольд силою погремів князю нашому і потовк того. Аскольд, а пізніше Дір (на д.29 Дір був раніше Аскольда), усівся на нас, яко непрошений князь… був той князь од греків крещений. Аскольд є темний воїн" [д.6е]. Варяги Аскольд і Дір згадуються в ПВЛ, як бояри Рюрика, що захопили Київ, і яких пізніше вбив Олег-віщій (див. ПВЛ рр. 6370, 6390). Треба також розглядати мітологічне походження Аскольда: "Старі речення повідають нам, якож прийшов на Русь інший Аскольд, і яко було три Аскольди-варяги" [д.29]. "Аскольд злий прийшов на нас. То стрепенися народ мій од лада [*сплячки] і творячи люби іди до стягів наших." [д.7г]. Аскольд – символ зимового сну, смерті живого. За легендою він прийняв в хрещенні ім’я Микола, що тотожно Велесу. Недаремно в Києві є Аскольдова Могила – некрополь над могилою Аскольда. Слова льд і лад – одного походження і можуть означати лід, лад, спокій, впорядкованість, тобто заточення в яйце-зародок, човен, що характерно сну-смерті. Тому йде заклик пробудитися. Окрім того, ім’я Аскольд може означати Старого Бога (аs – Бог, old – старий), що 121

відповідає бородатому Велесу (Миколі). Світоглядово старий і малий тотожні, тому в імені можна побачити і слово "Коляда" – новонароджене Сонце. Припускаємо, що Аскольд міг бути варязьким Богом нижнього світу – 6е, 6є, 7г, 8, 8(27), 29. Б БЕРЕГИНЯ – Богиня-захисниця, яка оберігає всіх і все: домашнє вогнище, рідну землю, людину, жінок-матерів і чоловіків воїнів. Ушановують Берегиня 1 лютого (Передстрітення, у західній Європі – Брегітта), коли виходять на берег зустрічати місячний човен. Див. Мати-Земля. – 7ж. БЕРЕНДЕЇ – кочові племена, вірогідно, тюркського походження. Історики вважають, що вони споріднені з чорними клобуками. Берендеї селилися поруч з русами, особливо на берегах ріки Рось. Руські князі часто запрошували берендеїв до своїх військових походів, бо у тих була добра кіннота. В літописах ці племена згадуються аж до початку ХІІІ ст. Також див. Саха. – 6б, 8. БІЛОБОГ – Бог денного світла, добра, щастя. Білобог вічно бореться з Чорнобогом, вони почергово перемагають один одного і на землі від того змінюється день (літо) на ніч (зиму), і навпаки. У цій боротьбі (взаємодії) твориться життя: “А обаполи його Білобог і Чорнобог се перуться. І ті і Сварог держать, аби цьому Світу не бути поверженому.” [д.11а]. Тому поняття добра і зла є умовним – ні Білобог, ні Чорнобог один без одного не існують, бо обидва знаходяться у володінні Сварога, який і править Світом. Ушановують Білобога 15 липня. – 11а, 14, 22. БІЛОЯР (муж роду Бєляру) – родоначальник, що "кріпив град Сурож". Можливо, Білояр уособлює Сонце, адже згадується на д.11б серед переліку сонячних Богів. – 4в, 9б, 11б. БОГ, БОГИ – слов’яни розуміють Бога як найвищу істоту. З Богом ототожнюється Природа, Всесвіт. Найвищім Бог є єдиний і багатопроявний, кожний із Його проявів має своє ім’я і розглядається як окреме Божество. Кожний Бог слов’ян має чітку прив’язку до природної сутності, тобто відбувається уособлення проявів Природи через міфологічні персонажі. Це дає відмінність від біблійного віровчення, де Боги і святі діють як окремі від Природи істоти, хоча первісно ця прив’язка існувала. Багатопроявність Божественної сутності отримала у слов’ян велику кількість імен Богів, і відповідно, множину слова Боги. Серед імен 122

слов’янських Богів є багато найменувань одного і того ж Божества, які часто можуть виявитися давніми епітетами, а пізніше стали сприйматися як власні імена. – 1, 3а, 4в, 4г, 5а, 6б, 6в, 6г, 6д, 6є, 7а, 7г, 7д, 8(2), 8(3), 8(27), 10, 11а, 11б, 12, 14, 15б, 16а, 17б, 19, 21, 22, 23, 24б, 24в, 25, 26, 28, 30, 31, 33, 35а, 36а, 36б, 37б, 38а, 38б. БОГДАЖДЬ – одна з форм імені Дажбога. – 8а. БОГУМИР – праотець слов’ян. Послухавши свою дружину Славуну, Богумир поїхав шукати своїм донькам чоловіків. Залишився ночувати біля вогнища під дубом (тотожність з Козаком Мамаєм, який уособлює Сонце, що заходить). Тут йому зустрілися три мужі – вісники на конях: Ранок, Полудень і Вечір, які шукали собі дружин. Ці вісники й стали чоловіками трьох доньок – Древи, Скреви і Полеви. Від цих родів пішли племена деревлян, кривичів і полян. А від синів Богумир Сіви і Руса пішли сіверяни і руси. За своїм ім’ям Богумир може уособлювати осіннє сонце Миробога. У ВК,10 сказано, що по Богумиру був Ор з синами своїми. Це наводить на біблійні паралелі, коли Іван Хреститель, являється предтечею Ісуса Христоса. – 9а, 10. БОЖ БУС – князь Антії (русів), Германаріх розбив русів, і повержив Божа-Буса і сімдесят інших криженців (375 р.), це призвело до консолідації та повстання Русі й розгрому готів. Згад. у “Слові…” та книзі “Про походження й діяння готів” Йордана. Легенда про розп’яття (чи поверження) Божа Буса аналогічна християнському вченню про розп'яття Ісуса Христоса, яке могло винукнути на основі міфу про погибель єгипетського Осіріса (Бусіріса). У Києві є Бусова гора і Бусово поле. Священний птах лелека, має іншу назву бусол, приносить немовлят і може символізувати ранкову зорю. Бус(а) – це також човен, корабель. – 32. БО(У)ЛГАРИ – Велика Болгарія є тюркомовною давньою державою утвореною на території Приазов'я (7 ст.), була розбита хазарами і розійшлася окремими родами. Одні пішли на правобережжя нижньої течії Дунаю і асимілювалися із південно-слов'янськими племенами (нині – Болгарія); інші пішли на північ і поєдналися з угрофінськими племенами утворивши Волзьку Булгарію (нині – Татарстан, Чувашія та деякі навколишні землі РФ). Також є інші дрібніші нащадки булгар, що розчинилися з іншими народами. На д. 4б болгари згадуються разом із греками: "… греки, жадаючи за [рахунок] руського язика [*народу] зростати, булгарам підчинити…". На д. 34 вказівка на північних булгар: "Се бо князю 123

Кию до ума спаде ходити на болгар і ту рать пожене до полуночі і аж до Вороненця". – 18а, 34. БОРЕЙ – Бог вітру, бурі. Бореєм греки називали холодний північний вітер або вітер з гір, а також Бога північного або північно-східного вітру. В тексті ВК ("Боряе гундяшете до полунще") вітер дує на північ, тому мова може йти просто про бурю. – 5б. БОРУСЬ – назва одного з руських племен. "Бо" іноді можна сприймати як причинно-наслідковий сполучник або як частку. – 3б, 4а, 6б, 6в, 6д, 7є, 10. В ВАРЯГИ – руська і грецька назва староскандинавських племен датчан, норвежців, шведів, а також загони професійних вояків, що водили купецькі каравани з Балтії в Греки. – 2а, 4г, 6е, 7а, 7в, 7г, 7е, 7ж, 8, 14, 22, 29. ВЕЛЕС – Бог таємничих знань, музики, поезії, матеріальних благ, покровитель тварин. Зображався у вигляді вола. Велес є зв’язковим світів Нави і Яви: провідник душ померлих до світу Нав і навпаки звідти приносить отрочат. Велес тягне в небі комнощ (човен) суражіїв [ВК,3а]. Велес навчив слов’ян землю орати і сіяти, а також всілякому ремеслу. Слово “скот” в давнину мало значення “багатство”, “гроші”. Скот вважався основним багатством племені, родини. Тому “скотій Бог” Велес є Богом багатства. До цього часу існує звичай залишати на зжатому полі жмут колосків “Велесу на бородку”. Трави, квіти, кущі, дерева називали “волоссям землі. Корінь “воло”, “вло” став складовою частиною слова “володіти”, “влада”. Велесу присвячена “Велесова книга” [ВК,16]. Велес тотожний ведичному Валу, біблійному Ваалу. Ушановують Велеса 6 грудня, 11 лютого, 9 травня. – 3а, 4б, 6в, 8(2), 11а, 16а, 20, 26. ВЕНЕДИ – найдавніша назва слов'ян, під якою вони згадуються в античних джерелах. Територія, яку населяли венеди, охоплювала широкі простори від Балтійського моря до Карпат і від Одри до Дніпра. З венедами пов'язують пшеворську та зарубинецьку культури. – 7а, 7є, 18а, 22, 8(27), 28, 36а. ВЕСЬ – фінське плем'я, що населяло р-н Білого озера (нині – західна частина Вологодської обл. РФ). – 4б. ВИШЕНЬ – один з проявів Сварога, пор. Вишній з поняттям Всевишній, а також словами “вічність”, “весна”. Вишень тотожний ведичному Вішну – бику, що проміряв широченний простір трьома 124

кроками. Три кроки – народження, життя і смерть – Права, Ява, Нава. Враховуючі, що Вішну уособлює Сонце, яке їде по Всевишньому Небу, то можна припустити, що мова йде про Ранок, День і Вечір. – 11а, 15б, 30. ВОГНИК – одне з імен Бога вогню Симаргла. – 3а. ВОЛИНЬ (волиняни) – слов'янський союз племен (пізніше князівство), що жили в басейні південних притоків Прип'яті та у верхів'ях Західного Бугу (нині – Волинська обл., північна частина Львівської обл. і східна частина Хелмського та Замойського воєводства Польщі). – 21, 32. ВОЛОХИ – давня назва предків румунів і молдаван, що жили в Придунайських князівствах і в Трансільванії (нині – північна і східна частина Румунії). – 33 ур. ВОРОН – священний птах, уособлення темних сил. Назва птаха тотожна ведичному Варуні, Богу потойбічного світу. Див. Чорнобог. – 5б. ВОРОНЖЕНЕЦЬ – руська фортеця, можливо суч. невелике поселення Вороніж в Сумській обл. – 4б, 6д, 24а, 29, 34. Г ГЕРМАНАРІХ (Германьрех, Герьманрех, Гематьрех, Ерменрех Іерманріх) – готський князь, правив з 351 до 375 рр. – 5б, 6а, 6д, 8, 9а, 14, 23, 32, 37а. ГОЛУНЬ (Голинь, Колунь, Гелон) – священне місто русів, а також плем’я і земля. “І за древність мали Колунь нашу, і гради, і села, і огниці на землі утворювали. … да маємо частину русів Колунь, яка сильна була і на ворогів страх ізуміла наводити.” [д.19]; “А Голиньград був великий і багатий” [д.34]; якож маємо в спілці з іними творити державу велику, одродити маємо Руськень нашу в Голуні і трьома стами городів і сіл.” [д.36а]. Геродот згадує Гелон як дерев’яне місто будинів. Археологи пов’язують його з сучасним м. Бельськ (Полтавська обл.), яке знаходиться в середині його валів. Гелон відносять до скіфського періода. Це найбільше місто Європи того часу. Весь комплекс городища займає 5013 га. ГОРИНЬ – Богиня-плакальниця; від горе, горювати. – 25, 30. ГОДЬ – готи, народ, що вважається східними германцями, які первісно (на поч. н.е.) жили на о. Готланді у Балтійському морі, на південному узбережжі моря та пониззі Вісли. У ВК годь виступає 125

ворогами русів. Заселяли Приазов’я (Годське море), Дон. – 4а, 4б, 5а, 6а, 6б, 6д, 8, 8(2), 9а, 9б, 13, 15б, 18б, 22, 24б, 28, 34, 36б, 37а. ГОДСЬКЕ МОРЕ – Азовське море. – 8(2), 9а, 9б. ГРЕКИ (грецьколани, грецьлани, греці, елани) – народ що, жив на території Стародавньої Греції (Еллади). Також цим ім’ям на Русі називалися народи Візантійської імперії. На дошці 18б зазначено: "Греки бо міжду еланами плем'я осібно". Г. Лозко пояснює: греки – назва елінського племені, що жило біля гори Грайя в Беотії (на о. Евбея). Саме цю назву римляни поширили на всіх еллінів – 1, 2а, 4в, 6б, 6в, 6е, 6є, 7б, 7в, 7г, 7д, 7е, 7ж, 8, 8(2), 8(3), 8б, 10, 18б, 19, 22, 23, 8(27), 25, 26, 28, 29, 32, 34, 37а. ГУЛАРІХ (Гуларек, Галаріх) – князь готів. – 6б, 6д, 7в, 8. ГУНИ (гуншти, єгуншти, єгуни, хуни?) – східноєвропейський народ ІІ-VI ст. невизначеного етнічного походження, що був ворожий русам – 6б, 7в, 8, 8(2), 9б, 10,13, 17а, 20, 24б, 26, 27, 8(27), 32, 38б. Д ДАЖБОГ (Дажбо, Дажб, Даждьбог, Богдаждь) – Бог Сонця, правитель Прави і Яви, уособлення чоловічого начала. За давньою легендою сонце уявлялось у вигляді бика. Хмари – це небесні корови. Бик запліднює корів, і ті проливають на землю небесне молоко – дощ, який дає життя природі. Тому Дажбога можна вважати й Богом дощу. Це підтверджується варіантом імені як Даждьбог (даждь – дощ). Ім’я “Дажбог” дослівно можна роз’яснити як “Бог, що дає життя”. Дажбог виступає сином Матері-Землі: він вмирає і відходить до її лона, зранку знову народжується. Сварог наказав Ору слухатись Дажбога як Отця (д.25). Руси названі “Онуками Дажбожими” (ВК, “Слово…”). Появі на небі Дажбога передує Ранкова Зоря, яка виводить на небосхил його білих коней; друга сестра – Вечірня Зоря – заводить коней на конюшню, після того, як Дажбог закінчив свій об’їзд. У грудні Дажбог помирає, а на день зимового сонцестояння народжується новий молодий. Дажбог має чотири прояви: Коляда (зимовий), Ярило (весняний), Купало (літній), Мир (осінній). У святилищі човнового типу, а також у Триглаві, Д. стоїть праворуч (сонячний бік) від Перуна: “І се перве має на чолі Дажбог, по ньому ж творимо [треби]. Се бо ми Главу речемо, яко став ов одесну нас, і буде се начальником. І як він став, і тому се радіємо про своє, бо ощадить.” [д.33]. Щитом Дажбога є 126

шестикутна зірка. Дажбог тотожний Свентевиту – західних слов’ян, Давату – геттів, Давиду та Ісусу – біблійним міфоперсонажам та ін. – 1, 4а, 4г, 6є, 7є, 8, 12, 16а, 17б, 23, 24а, 25, 31, 32, 33, 36б, 38а, 38б. ДАРІЙ ПЕРСЬКИЙ – цар Персії, який воював з нашими предками скіфами в 514–513 рр. до н.е. Події описані Геродотом в книзі Мельпомена. – 6д, 8. ДЕТЕРІХ – князь готів. – 8, 28. ДИВ – Дивись Питаре Діяє. ДІР (Дірос) – Варяги Аскольд і Дір згадуються в ПВЛ, як бояри Рюрика, що захопили Київ, і яких пізніше вбив Олег-віщій (див. ПВЛ рр. 6370, 6390). У ВК, д. 29 дає пояснення щодо Діра: "І се Дірос еланський, рече, змиритися йому [*Аскольду], бо се на столі [київському] прежді його. І се Аскольд овраждить [*забив] Діроса". Аналогічно до Аскольда розглянемо мітологічну версію щодо Діра. У ВК зустрічаються слова "дірѣ", "діроу" – провалля, землянка, або "одерень", "дере" – рабство. Припускаємо, що Дір може уособлювати сонячне божество, що заходить в діру (жіноче лоно), тому його Аскольд (Бог потойбічного світу) і забиває. Відповідно таке ім’я, як Андрій (Індра), означає проникнення в середину лона і тотожно смерті (30 листопада – смерть Андрія). Інше ім’я Олександр складається з двох частин "олекс" – олень (воїн) і "андр" – запліднювач. Тому можливо, що вислів "Дірос еланський", треба розуміти не грецький, а належний до оленя – символу заходячого Сонця. – 5а, 6в, 6е, 29. ДРЕВА – дочка отця Богумира, родоначальниця племені древлян. – 9а. ДРЕВЛЯНИ (древичі) – східнослов'янське племя, що жили у прип'ятському Поліссі по Тетереву, Уші, Уборті, Ствизі до Случі, нині – північна частина Київської і північна частина Житомирської обл. Згадуються у "Повісті врем'яних літ". – 4б, 7а, 9а, 33. ДРЕГОВИЧІ – східнослов'янське племя, що жили між Прип'яттю і Зх. Двіною, нині – західна і центральна частина Білорусі. Згадуються у "Повісті врем'яних літ". Вважають, що назва дреговичі пов'язана з давньоруським словом "дрягва" – болото і вказує на характер місцевості, де жило це плем'я. – 19. Е, Є ЕЛАНИ – див. Греки. ЕРМЕНРЕХ – див. Германаріх. 127

ЕРИК – припускають що це Рюрик, бо розповідях згадується разом з Аскольдом: "Тото бо варяги Ерек і Аськ усілися се на шию нашу і мразять [*паскудять] нам до крайнощів ті." [д.8]; "Се бо Аск і Ерик по Ніпру [*Дніпру] ходили по люд наш, звучи до борні." [д.8(27)]. За ПВЛ, Рюрик – руський князь, брат Синеуса і Трувора, засновник князівської династії Рюриковичів, правив у Новгороді вірогідно до 882 р. На думку дослідників, легенда про династію Рюриковичів виникла в ХІІ ст., при написанні ПВЛ. В давніших писемних текстах не згадується, що князь Ігор був сином Рюрика, а являвся місцевим київським князем. – 8, 14, 8(27), 29. Ж ЖАЛЯ (Желя, Жля) – Богиня похоронного обряду, плачу, яка супроводжує покійного до поховального вогнища. "Жаля жаліє над ворогами" [д.25]. Могила називається жальник; "жаліти" – заспокоєння людини; "желаю" (рос.) – бажання на майбутнє, в тому числі й бажання для померлого повернутися на цей світ. Відома також у "Слові…". – 1, 8, 25, 30, 32, 37а. ЖЕРТВА – див. Треба. – 8(3), 15а, 24б, 24в, 26, 8(27), 30, 31, 33, 36а, 36б. ЖЕРЦІ – руські священнослужителі, які приносили жертву Богам, давали знання народові, проводили обряди: "То бо жерці про Віду турбуватися речуть" [д.6д]. – 6д. ЖИТТЯ (живот) – існування всього живого. Поняття досить відносне. Рідновіри сприймають увесь Всесвіт як живий організм. Життя існує в будь-чому, тільки у різних формах. Богом Життя за Руською Вірою є Даждьбог (Бог, що дає життя). У ВК, д.1 зазначено: "Права бо єсь невідомо уложена Дажьбом, а по ній, яко пряжеся, тече Ява, і та соутворює Живот наш". – 1, 8. З ЗАМУНЬ КОРОВА (Земунь) – як прародителька русів згад. у ВК,7є: “ І Дажбог нас родив крізь корову Замунь…”. У ВК,8(2) Корова якби поїдає день і проливає молоко вночі зірками: “Тут бо корова Земунь іде до поля синього і починає їсти траву ту і молоко давати. І тече те молоко до хлябів і світе вночі звіздами над нами.” Мається на увазі Молочна Стежка – наша галактика. За однією з легенд, Сонце-Дажбог уявлявся у вигляді бика, а хмари – це небесні корови, які проливають на землю молоко – дощ. – 7є, 8(2). 128

ЗАРЕБОГ – Бог Вранішньої Зорі. – 26. ЗЕМЛЯ (вона ж Мати Сира Земля, Берегиня, Рожаниця) – Богиня Землі, правителька Нави, уособлення жіночого початку. Земля є матір’ю Сонця. З. проявляється протягом року у різних образах: Мара ушановується 8-9 вересня, Ганна – 8-9 грудня, Лада – 8-9 березня, Жива – 8-9 червня. Земля виступає дружиною Сварога: “І се повінчаємо Сварога і Землю, і правимо весілля їм, де Творець є Сварог, а напроти нього – жона його” [д.30]. Земля тотожна біблійній Діві Марії. – 30. І ІЛЬМЕРЦІ (ільмери, ільми, кільмерці, ілери, ілірійці, Ільма-ріка, Ільмер-озеро, Ільмерська земля) – народ, споріднений з русами. ВК, 7є повідомляє нам: "Мало залишилося ілерів, що речені ільмерцями, а ті се бо сіли біля озера", тому тут записані, як один народ. Ільмер-озеро згадується на д. 15а: "Це Староград покинувши, пішли до Ільмер-озера і там утворили град інший – Новий". Напевне, що це озеро Ільмень в Новгородській землі, бо д. 21, 31 згадують Новгород на річці Волхові. ВК,17а пояснює, що ільмерська земля знаходиться на Дунаї. Відома історична обл. Іллірія у пн.-зх. част. Балканського півострова від середньої течії Дунаю до сх. узб. Адріатичного м., нині колишня Югославія та пів. половина Албанії. Можливо, що якась частина населення під тиском завойовників могла переселитися на північні угро-фінські землі і побудувати Новгород. – 2а, 4в, 4г, 5а,7є, 8, 15а, 17а, 8(27), 36б. ІНТРА (Індра, Ондере, Нітро) – Інтра уособлює нижнього Перуна: “Се бо Ондера маємо, який є інший Перунець” [д.30]. Бог Інтра передав зброю Перуну [д.6г]. Близький за значенням авестичному Андрі, який є демоном і протистоїть добрим Богам Асурам. У Ведах Асурів замінили Деви, тому Індра став Верховним Богом. Індрик відомий у слов’янській міфології, як Бог підземних вод, який прочищає джерела. Тотожний христосіанському апостолу Андрію. Свято Інтри – 30 листопада. Вечір перед ним називається Калита. На цьому святі відбуваються молодіжні вечорниці, де розігруються давні міфи за участю Інтри: він звільнив ріки, забивши змія Врітру, блискавкою знищив перепони. Те що Інтра у слов’ян позначає нижній світ підтверджується його символом – косим (Андріївським) хрестом, який є також символом потойбічного світу і Місяця. На святі “Калита” танцюють навколо косого хреста. Цей символ 129

ототожнює Інтру з фалосом і ядром (насінням). – 6г, 7в, 8(2), 8(3), 30, 31, К КАРИНА (Каринь, Кара) – Богиня кари, скорботи. “Це Каринь плачеться о мертвих тих, яко стали на тропу Божеську і замерли”. [д.25]. Тотожна Жалі, разом з нею ще згадується у “Слові…”. Птах смерті – крук (каркати). – 8, 25, 32. КВАСУРА – русич, який вперше приготував священний напій сурину, одержавши від Богів таїну приготування. “Ладо до нього прийшов і рече йому верзти меди водою і усурити їх на сонці, себто суру утворити. А ще вони бродитимуть і перетворяться до суриці. І ту пиймо во славу Божеську.” – 22. КИЙ – один з трьох синів праотця Ора, від якого пішли Кияни (Русичі). Згад. у ПВЛ. – 4г, 7з, 15а, 18а, 22, 31, 34, 36б, 37б, 38а. КІЛЬМЕРЦІ – див. Ільмерці. – 2а. КІМОРІЇ – кімерійці, найдавніші з відомих за своєю назвою племен наших предків, що жили в Руському Причорномор'ї у II–I ст. до н.д. Вперше згадуються в "Одіссеї" Гомера (8 ст. до н.д.) та "Історії" Гедорота (5 ст. до н.д.), а під ім'ям "гамірра" в ассірійських текстах 8-7 ст. до н.д. В 6 ст. грецькі колоністи Керченську протоку називали Боспором Кімерійським. Кімерійці робили походи в Малу Азію, де воювали з Урарту, Ассірією, Лідією. У 679-678 до н.е. Кімерійці були розгромлені ассірійським царем Асархаддоном. Більш успішними були їх військові дії на заході Малої Азії, в державі Лідія, де вони перебували до 60-х рр. 6 ст. до н.е. Країну кімерійців – Гамірр розміщують на північному заході Малої Азії, в Каппадокії. Тісний зв’язок Північного Причорномор’я і Малої Азії підтверджується Гомером в "Одісеї": кіммерійці воювали на стороні троянців; також однаковим стилем кам’яної кладки кімерійської фортеці (катакомбна культура XХ-ХV ст.), що була досліджена на дніпровському о.Байда і м.Троєю. Історична топоніміка пов'язує з кімерійцями територію Керченського і Таманського півостровів (Боспор Кіммерійський, гора Кіммерік, Кіммерійський вал і т.д.). Над своїми похованнями (могилами) часто ставили кам'яні стели. Кімерійці займалися скотарством і землеробством. Панівне становище серед кімерійців посідали кінні воїни. Вони були озброєні луком, кинджалом, мечем, кам'яним або бронзовим молотком. У кімерійців були в широкому вжитку бронзові, рідше 130

золоті та скляні прикраси, глиняний і металевий посуд. Відомо багато поселень кіммерійців під назвою багатовалікової, саботинівської і білозерської культур. До цього часу (бронзовий вік) відносяться ряд святилищ-обсерваторій, одне з яких реконструйоване за допомогою рідновірів на о.Хортиця. – 6е. КОСТОБОКИ – назва слов’янського племені; згадуються як карпатські племена у Птоломея; існують надписи костобоцькою мовою, відомі імена їхніх князів; М. Грушевський вважав костобоків фракійцями. – 5а, 7є. КРАЙ ЗЕЛЕНИЙ – первісне місце перебування слов’ян за морем або на берегах моря, за Ра-рікою (Волга). Можливе ототожнення з Раєм слов’янським на сході, бо перейшовши Ра-ріку, вони пішли на захід до Дону, де "Сонце вночі спить". Тобто повторюється рух Сонця – вихід і захід до Світових Вод. – 9а, 9б. КРАСНА ГОРА – свято ушанування Предків, інша назва Радуниця, Проводи. – 7а, 37а. КРИШЕНЬ – згадується у ВК лише один раз у переліку Богів д.11б. Судити за цими короткими відомостями складно, тому можемо тільки приблизно визначити значення цього Бога, виходячи з наявної мовної тотожності і порівняння з відомими міфологічними персонажами. Всім відомий Крішна є аватаром Вішну, який був посланий на землю. Так як Вішну відповідає сонячному божеству, то Крішна символізує заходяче Сонце з переходом його у місячну сутність. Тому він "красний" (красень). Сонце виступає фалічним символом Батька Неба і він "крушить" перепону до нижнього світу і тим самим "покриває" (криша) Матір-Землю. Аналогом йому є Козак Мамай, що теж символізує Сонце, що закінчив свій об'їзд небом і сів відпочивати, грати на кобзі (Сонце грає), перед тим знявши шапку і, наче на молоду, поклав її на Землю, тобто "покрив". Наявність оселедця на голові Козака Мамая, як і у кришнаїтів, є ознакою місячної сутності і його образу – риби, як символу потойбічного світу. Таким же образом риби позначався і Христос, що спустився з небес до людей. Крішна також виступає в образі візничого, що ототожнює його з перевізником, який є теж ознакою Місяця. Тотожний до Кришеня має бути Бог місяця Хорс, на це вказує і структура слова. – 11б. КУПАЛО (Купалбог) – літній прояв Дажбога. Купало уявляється у вигляді зрілого чоловіка. Його ще називають Богом плодючості, бо в цей час Сонце має найбільшу силу, що сприяє визріванню плодів. 131

Різдво Купала святкують 24 червня на літнє сонцестояння. Західнослов’янське ім’я – Руєвит. Основне дійство свята починається в Ніч на Купала (23 червня) народними гуляннями з пусканням вінків, стрибанням через вогнище, пошуком квітки папороті. На ранок зустрічали Купала. – 8, 11а, 21, 28, 38а, Л ЛАД (Ладо, Ладобог) – Бог порядку, ладу: “І тому Ладобогу, який править лади родинні і благості всякі.” [д.38а]. Лад – осінній прояв Дажбога. ВК,8 подає перелік Богів: “Володарі наші єдино єсть: Хорс і Перун (нижній і верхній світи), Яро, Купалва, Лад і Дажбог (іде перелік проявів Сонця, відповідно: весняне, літнє, осіннє і зимове).” Друге ім’я Мир. Обидві назви зафіксував В.Скуратівський у Карпатах. Ім’я Ладомир поєднує Лада і Мира. – 8, 11б, 22, 38а. М МАТІР СВА (Матирсва, Матиря Сва, Матир Слава, Славуна, Магура, Мати-Птиця, Птиця Вишня, Птиця Божеська, Красна Птиця, Перуниця, Суря, Сурянта) – віща птиця, посланниця Богів, що співає своїм воїнам “Пісню Ратну”, а народу – Божественну славу; вона ж віщує майбутнє тим, хто вміє почути її таємну мову. Матір Сва, як віща Птиця, може пророчити наслідки бою, підказувати війську, як краще здобути перемогу. Матір Сва уявлялась у вигляді прекрасної крилатої Діви у військових обладунках, яка співає закличну пісню, вселяючи воїнам прагнення до Перемоги над ворогом. Недаремно вона ще мала ім’я Перуниця – подруга Перуна. Ім’я Суря (ВК,8(3)) вказує, що ця птиця від Сонця. Корінь сва-, слав- передає поняття святості взагалі, пор.: свято, сват, світ, свадьба, свобода, Сварга та ін. Також це слово може означати верхній світ Богів на протилежність нижньому: слава – ганьба. У ВК,7ж, Матір Сва ототожнюється із Зорею: “…Зоря в степу пролила, прозвана Матір’ю, аби Сва поспішила”. Можливе порівняння дружини отця Богумира Славуни (Слави) і священної Птиці Матері Сва. Інша назва Птиці Магура може бути тотожною Мегері – грецькій Богині відплати, тобто жінка приймає чоловіче насіння як плату, а народження дитини, як ранкового Сонця, є відплатою. Взагалі Матір Сва тотожна Богиням Зорі різних народів: Іштар, Істер, Іастер, Остар, Табіті, Денниці, Варварі, Вісті, Венері, 132

Вікторії, Афродіті, Гестії, Еа та ін. – 6а, 7б, 7в, 7д, 7е, 7є, 7ж, 7з, 8, 8(2), 8(3), 13, 14, 18а, 19, 21, 23, 24в, 27, 28, 29, 30, 36а, 37а, Н НАБСУРСАР – можливо вавилонський цар Навуходоносор (VI ст. до н.ч.). – 6в, 6г. НАВА – духовний світ, потойбіччя, протистоїть Яві (світу життя), символізує світ предків, одна з трьох сутностей Триглава. Нава також уособлює ніч, зиму. Потрапивши до Нави, душа отримує нове тіло і знову повертається у Яву (звідси – “на(о)вий”). Нава – це складова Всесвіту і ми мусимо її шанувати. Нава приносить шкоду тільки несвідомим людям. Свято в четвер перед Великоднем називається Навським Великоднем, цей день є поминальним. Руське "нав" – "мрець" і "місяць молодик", чеське нав – "могила", індійське наух – "смерть", грецьке неюс – "потойбічний світ", германське наус – "мрець". Останнє в деяких словосполученнях означає не тільки "хоронити", але й "відправляти на човні". Отож нау-с означало колись в індоєвропейських народів передовсім "човен", "корабель". – 1, 7д, 11а, 15а, 19, 22, 26, 37б. НОВГОРОД – город на річці Волхов біля Ільмень-озера, нині обл. ц. в РФ. – 15а, 21, 31. О ОБІДОНОСИЦЯ (вона ж Діва-Обіда) – птах смутку, яка віщує біду, втрати на полі бою: "Да не встане Обідоносиця Дажбожим внукам, які же в яругах [про] ворогів дбали". [д.7б]. Обідоносиця згадується в "Слові": "Встала Діва-Обида в силах Даждьбожа внука, плещучи лебединими крильми…" Цифра "2" – д(і)ва малюється у вигляді лебедя, і позначає смуток, журбу, потойбічний світ. Два лебеді, що зійшлися носами, відображені в символі Триглава (два крайніх зуба), вони ж є символом жіночого лона, що в свою чергу виступає потойбічним світом, місцем смерті воїна (чоловічого прутня). – 7б. ОБРАЗ БОГА – кожен з проявів Бога має свій образ. Зображення слов’янських Богів були дуже стилізовані, символічні, де кожна деталь мала певне значення, на відміну від греків, статуї Богів яких були реалістичні, людиноподібні. Про це у ВК,22 написано так: “Грецьколані ж шанують і не Богів, і не людей. Їхні Боги суть із каменя зроблені подобою до мужів. А наші Боги суть образи.” – 22. 133

ОДОКРЕХІМ – вірогідно, тут згадується Одоакр (Одонацер) (435– 493) – римський правитель, що походив із племені ругів. Козаки вважали Одоакра руським князем, у ругіїв предків русинів. Так, у 1648 р., гетьман Богдан Хмельницький з приводу війни України з Польщею звернувся до руського народу із закликом "іти слідами свого славного предка Одоакра, який 14 літ володів Римом". Ця традиція була тоді ще настільки сильною, що коли у 1657 р. гетьман помер, генеральний писар Запорозького війська Самійло Зорка, стоячи над його труною виголосив промову, в якій зокрема були такі слова: "Милий вождю! Древній руський Одонацер!" – 28. ОМАСТРИДА – понтійське місто Амастрида. Напад руського князя на Амастриду згадується в Житії Юрія Амастридського. – 8(3). ОНЕЗЬВА – невідоме плем’я. Лозко припускає, що одне із скандинавських чи угорських племен (пор. з назвою озера Онега). – 15б. ОР (Орій, Ірій, Єрей) – за ВК праотець слов’ян: “Од отця Ора походимо” [д.6в]. Ор мав трьох синів, які розселилися в різних краях: “І рушили всі троє синів Орієвих: Кий, Пащек і Горовато, звідки три славні племені виникли” [д.4г]. В цих іменах пізнаються Кий, Щек і Хорив з ПМЛ, які стали засновниками трьох слов’янських народів – русів (киян), чехів, хорватів. За своїм ім’ям Ор близький (а можливо ним і є) до Ярила – весняного сонця. Ярило своїм промінням запліднює землю. Плуг, яким обробляється земля вважається запліднюючим символом. Тому землю плугом орють (ярять, запліднюють), а людина, яка це робить – орач, він є онуком Дажбожим, тобто помічником Бога на землі. Народи, які походять від отця Ора, називаються орійці. – 2а, 4г, 6в, 8, 10, 24в, 25, 26, 31, 35а, 35б, 36б, 38а. ОСЕДЕНЬ – отець Русі, огнищанин, якому подорожній порадив іти за захід, де він потім зі своїм родом оселився на Дунаї, на Понтійському березі у Росіграді. Можливо Оседень символізує Бога-Сонця, що заходить адже на це вказують міфологічні сюжети ВК. Подібним героєм виступає билинний персонаж Садко. – 26, 33. П ПЕНДЕБ – У ВК це слово згадується тільки в д. 7є: "А з Пендеба йдемо досі до неба Сварги синьої. За старі часи риб’яни осталися, не хотіли іти до землі нашої і рекли, же бо мають доблесті. І так стали ізгибатися [*гинути] самі, і не плодилися з нами, і вмерли, як 134

неплідні". Більшість перекладачів вважає, що "Пендебе" – це індійський Пенджаб. Виходячи з тексту можна припустити, що мова йде не про географічне місце, а про мітологічне. "Пендебе" близьке до "пенте" – п’ять, що може бути числом Велеса – Бога нижнього світу. Тому за рухом Сонця від Велеса руси йдуть до Сварги. Нижній світ ототожнюється з домом, а Пенати (penatus) – римські Боги покровителі дому. Повернутися до своїх пенатів означає повернутися додому. Penitus – усередині, внутрішній; penus – внутрішнє святилище храму Богині Вести (вечірня зоря). Пеніс – чоловічний статевий орган – символ нижнього світу. З цим же коренем відомі слова пов’язані з оплатою (pensio, pense), що тотожні насінню пеніса, а разом з тим багатством Велеса. Далі в тексті розповідається про риб’ян, які лишилися, і не хотіли йти до землі нашої, і вимерли. Риба – відомий символ потойбічного світу. В Біблії (Буття, 32) згадується созвучне місце, де Яков (міф. Місяць) боровся з Богом (Диєм-Демоном) вночі: "І назвав Яків ім’я того місця Пенуїл, бо "бачив був Бога лицем у лице, та збереглася душа моя". І засвітило йому сонце, коли він перейшов Пенуїл". Тобто біблійний герой, що є уособленням Місяця (ототожнюється з рибою), вийшовши з потойбічного світу, освітлюється (стає) Сонцем. – 7є. ПЕРУН – Бог війни, грому, блискавки. Перун стоїть на охороні Прави – Закону Божого, тобто він опікується світом Прав (звідси слова: “пря” – битва і “право” – закон). За ВК,6г Індра віддав зброю Перуну. У Триглаві його місце посередині: середній зуб угорі у вигляді "пера", а внизу у вигляді "ядра". Перун стоїть між Білобогом і Чорнобогом, які, б’ючись, творять Світ, або між Дажбогом і Макошею, між якими, як чоловіком і жінкою, також відбувається своєрідна битва. В цій боротьбі згідно Прави твориться нове життя – дитина. Тому, можливий прояв Перуна у вигляді дитини – Бога кохання Леля, який як і Амур (Купідон) відображається у вигляді немовляти з луком і стрілою (зброя Перуна). Інший бік Прави – смерть, тому Перун міг мати вигляд старця. Вислів "що стар, що млад", напевне, має відношення до проявів Перуна. День Перуна – 20 липня. Перун тотожний біблійному пророку Іллі (заклик "Гілля гуси" рівнозначний Триглаву, коли чоловічий прутень (середній зуб) опиняється між двома гусаками-лебедями – боковими зубами), билинному герою Іллі Муромцю, Мардуку-Мордихаю, Марсу, Зевсу, Паркунасу та 135

іншим. – 4а, 4в, 4г, 6в, 7а, 7е, 7,є, 8, 8(2), 8(3), 11а, 11б, 12, 18а, 23, 28, 31, 32, 33, 34, 36а. ПЕРУНИЦЯ – див. Матір Сва. ПЕРУНЬ-ДРЕВО – священний дуб, який вважається деревом Перуна. Біля нього проводили священні обряди, суди, змагання. – 7а. ПИТАР ДІЯЄ (Патар, він же Див) – тотожний давньоарійському Дьяус-Питаре, грецькому Zeus Рater, римському Dies Рiter, які вважаються Богом Неба. Але у слов’ян він уособлює нічне Небо. ВК,4г подає дивів негативно: "Ані Мара, ні Морока не сміємо славити. Ті бо то диви суть наше нещастя". У “Слові” Див має вигляд нічного хижого птаха: “Ніч, стогнучи йому грозою, птахів убудила, збила звірину в стада. Див кличе на верху дерева, велить прислухатись землі незнаній у Лузі…”. О.П. Знойко вважав, що найстрашнішою катастрофою в уявленнях давніх людей була загибель неба – падіння небесного склепіння. Він наводить текст пірамід Єгипту (3000 р. до н.е.), де зустрічаємо голосіння Ісіди над убитим Осірісом: “Зливається Небо з Землею, Тінь на Землі нині, Вже впало Небо на Землю.” І тут же О. Знойко, порівнюючи, наводить слова зі “Слова”: “Уже вріжеся Див на Землю”. Мова, напевне, йде про появу нічного зоряного Неба, що ототожнювалася з падінням небесного склепіння на землю і поєднання чоловічого (Небо) і жіночого (Земля) начал. Слово “Див” близьке до Діви, що прив’язує його до земної (жіночої) сутності. Можливо це є сила фалосу (Питар) Всевишнього Бога, або сила, яка сходить з небес людям: “Молимо Патар Дяіє, що той ізведе огінь, який Матирьсва Слава принесла на крилах своїх Праотцям нашим.” [д.19], “Се бо храним Питар Діяй, якож той особо є, став о Матері протів… І се дає мужу своєму Пітару: і да обітницею Твоєю буде, повноплодіє, і овочі, і зерно… І се сушена [*засуха] тече борзо від краю чуждого, і там є до часу, аж поки Питар її одведе”. [д.30]. Христосівський апостол Петро також уособлює нижній світ: він є опорою христосівської віри і його розіп’яли стримголов. Крім того христосіани Дияволом називають антипода свого бога. В одній з обрядових українських пісень мовиться: “Ой Див, Див та Ладо, Та повідай козле правду”. Козу водять на Новий рік (1 січня), що пов'язано з 9 днем від смерті старого сонця і народженням Місяця (роги). Цей символ стоїть внизу православного восьмикінцевого хреста (місяць, косий хрест або череп) і в нижній частині Триглава 136

(символ овена або тура – перевернута п’ятикінцева зірка). Тому Дия можемо ототожнювати з Чонобогом – Богом темряви, див, таємничості. – 19, 29, 30. ПОЛЕВА – дочка отця Богумира, родоначальниця племені полян. – 9а. ПОЛК ПЕРУНА – Божественна армія. До полку входять тільки хоробрі воїни, які загинули на полі брані і впали, затуливши свою рану Рідною Землею. Ця грудка землі є їхньою перепусткою до Лук Сварожих. Смерть воїна за Рідну Землю дає йому безсмертя, тому він смерті не боялися: “… і до Тризни великої о всіх павших, які же ідуть в Життя Вічне до Полку Перунового.” – 11а. ПРАВА – Закон Божий, згідно якого твориться Світ, відбувається народження і смерть. На Триглаві Права позначається середнім зубом, праворуч від неї Ява, ліворуч – Нава. На Дереві Всесвіту крона є символом Прави: листя розпускаються і опадають, тим самим твориться Закон Божий вічного колообігу. – 1, 7д, 8(3), 11а, 15а, 26. ПТИЦЯ БОЖЕСЬКА – див. Матір Сва. Р РАЙ (Ір, Райські Степи) – за стародавніми легендами, сонмище Богів та померлих душ, острів у всесвіті. У Раю росте Першодерево світу Прадуб з молодильними яблуками на ньому. Сюди ж, за легендами, злітаються птахи на зиму. – 1, 7е, 8(3), 11б, 26, 30. РА-РІКА – ототожнюється із Волгою. Розрізняють Ра-річку, яка тече по землі і небесну, яка відокремлює Явь від Небесного царства. Назва походить від Сонця-Ра, звідси – “ранок”, тобто це східна ріка. На д.9б розповідається як слов’яни, повторюючи рух Сонця, перейшли Ра-ріку і направилися на захід до Дону, де "Сонце спить вночі". Тобто, Ра-ріка є кордоном, що відокремлює Рай від землі, де проживають слов’яни. Ця ж ріка на сході "одділяє нас од інших людей" [д.9б] . – 6а, 6б, 9б, 10, 11б, 34. РАДОГОСТ (Радогощ, Радогощі) – Бог, покровитель гостей. У ВК,22 написано про вгамування спраги суриною до свята Радогощі: "… якожде створене Квасуром, яка речена єсь суриня. І те б то єсь в Радогощі наші. Себто ймемо повсякденно, якож пожинки сотворимо, і се урадогощемося з того." Із цього уривку слід визначити, що свято Радогоща можна ототожнювати або зі Спасами, або з ушануванням осіннього (вечірнього) Сонця, яке 137

ототожнюється з купцем (гостем). Таким, наприклад, виступає билинний Садко. У хроніках зазначено, що Радогосту особливо поклонялися лютичі і чехи. – 11б, 14, 22, 33. РОД – Головний Бог слов’ян. Творець Всесвіту, Всебог, Прабог, творець людського роду, духовна сила, яка єднає усі покоління: покійних живих і ще ненароджених. Він є ядром, що зміцнює народ і формує його майбутнє. Спочатку Род був заточений в “світовому яйці” (в самому собі), потім розбив його. Саме Род породив Всесвіт і його ж уособлює. Род став небесним джерелом і породив води великого Океану і Богів. Свято Роду відзначають 25 грудня після обід, коли дорослі діти несуть своїм батькам вечерю. – 15а, 28. РОМЕЇ (роми, ромове) – римляни (народ). Рим (Roma) – столиця Римської держави, первісно на л. бер. Тібру, що впадає в Тіренське море. Нині м. Рим – столиця Італії. В давній Русі ромеями також називали візантійців, держава яких виникла на основі провінцій Римської імперії в Східному Середземномор’ї. Її громадяни вважали свою державу продовженням Римської імперії та іменували себе ромеями. – 6а, 6б, 6е, 7а, 7б, 28, 29, 33. РУС – син отця Богумира, родоначальник племені русів. – 9а. РУСАЛІЇ – зелені свята в травні місяці, на які приходять душі Предків. Люди ходили до лісу, поля ушановувати русалок (представниць світу Нави) і перші паростки весни; наривали трави, гілля і прикрашали ними хати і двори. – 7а. РУСЬКОЛАНЬ (Руськолунь) – одна з назв Русі або її відгалудження. – 4а, 6в, 7в, 7з, 22, 24б, 8(27), 32, 34. С САХА – князь берендеїв, який "миру глядів з русами". – 6б. СВАРОГ (Ісварг) – Бог Всесвіту (Батько-Небо), багатопроявний володар Прави, Яви і Нави (Триглав), Дід Богів, Творець, золоторунний майстер, створив людину од “перст своїх”. Він же чоловічий прояв Рода: “Сварог, іже створив світ, Бог есь світу і Бог Прави, Яви і Нави…” [д.15а]. “Яко не мали Богів, лише Вишень Ісварг і іні суть множеством, яко Бог є єдин і множествен. Да не розділяє ніхто того множества і не речить, якож маємо Богів многих.” [д.30]. Всі інші Боги є сваржичами: “Сварог є Отець, а прочі суть сини” [д.22]. Душа людини після смерті відправляється на Луки Сварожі. Щитом Сварога вважається восьмикутна зірка. – 138

7г, 7е, 8(2), 11а, 12, 14, 15а, 15б, 22, 23, 24а, 24г, 25, 26, 28, 29, 30, 36б, 38а. СВАРГА – найвище Небо, де знаходиться Рай. Сварга символізує найвищу святість, духовну силу, сконцентровану в Божественній істині. Сварог є уособленням Сварги. – 3а, 4г, 6а, 6г, 6д, 7г, 7д, 7є, 8, 8(2), 8(3), 11а, 11б, 12, 14, 19, 21, 22, 23, 24в, 26, 29, 30, 36б, 37а, 38а, 38б. СВЕНТОВИД – західнослов’янське ім’я Дажбога-Сонця, що підтверджують дослідники М.Костомаров і Я.Головацький. Свентовид, як і Дажбог, є Богом Прави і Яви: “І Богу Свентовиду славу речемо: се бо є Бог Правія і Явія, і тому поємо пісні, яко свят єсь, і чрез нього відимо світ зримий і Яви буття. А й той нас од Наві убереже і тому хвалу поємо. Поючи пляшемо йому і взиваємо Богу нашому, яко той Землю, Сонце-Суне наше, і Звізди держе, і Світ кріпить.” [д.11а]. Свентовид має чотири прояви: Яровит – весняне сонце, Руєвит – літнє, Поревит – осіннє і Поренут – зимове (за Гловацьким), що має відповідати Ярилу, Купалу, Миру і Коляді – проявам Дажбога. – 11а, 26. СВЕРЕДЗЬ – земля племені свередзі, що ототожнюють або із сіверцями, або з племенем (землею) на березі Балтії. ВК, 8(27) наголошує, що "Сверензі суть дві: одна – венедська, а друга – готська". – 1, 4б, 8(27)). СЕМИРІЧЧЯ (Сім рік святих) – легендарна країна русів, де утворилися їхні роди, нащадки Богумира. Припускаємо, що Семиріччя – це потойбічний світ (7 родників – енергетичні точки, які в календарній системі дорівнюють 7 тижням від смерті до перевтілення на горі). Руси вирушають із Семиріччя, повторюючи рух Сонця із потойбічного світу: "… ізійшли од краю Семиріччя к горам Ірштія". [15а] – 15а, 19, 36а. СИМАРГЛ (Семургль, Семарегель, Огнебог, Огень-Смар і Гьл) – Бог земного вогню. Вогонь горів у вівтарній частині храму і в печі кожної хати. Вогонь є охоронцем житла, тому Симаргл мав образ собаки чи дракона-охоронця. У святилищі човнового типу займає місце носа судна. ВК,3а: “Сьому Богу-огнику Семурглю речемо показатися і востати на Небесах і се взійти аж до мудрого світа. Наречемо його іменем Огнебоже...” – 3а, 11б, 31, 36а. СІЄВА – син отця Богумира, родоначальник племені сіверян. – 9а. СКІВ (Скіф) – князь русів, брат Славена. За легендою переказаною Геродотом, Скіф – один із трьох синів Геракла і Змієногої Богині, 139

дочки Борисфена-Дніпра. Саме Скіфу вдалося виконати завдання Геракла, і він залишився царювати на землі, де народився. – 17а. СКУФ(В) – країна скіфів (скотів, скотарів) – руського племені. Греки довгий час називали русів скіфами. – 7в, 7г, 8, 17а. СКРЕВА – дочка отця Богумира, родоначальниця племені кривичів. – 9а. СЛАВЕН – князь Русів, брат Сківа. – 17а. СЛАВУНА (Слава) – жона отця Богумира, від яких пішли слов’янські роди. “Ми потомки роду Славуни” [д.,6г,8]. Можливе ототожнення Славуни і священної птиці Матирсви. – 6г, 8, 9а. СЛОВ’ЯНИ (славуни, славени) – група племен арійського походження, які займають територію Центральної, Східної і Південної Європи. Назва “слов’яни”, за однією з версій, походить від славлення – богослужби, де прославляється Бог: “…ніже славуни-руси, які Богам славу співають, і тако суть славуни тому.” [д.8(2)]. Також за ВК ми походимо від Славуни (Слави), жони Богумира [д.9а]: “Ми потомки роду Славуни” [д.6г,8], “То бо ми імено маємо Слави” [д.8(2)]. – 4б, 4г, 7е, 8, 8(2), 8(3), 9а, 22, 24а, 36б, 38а. СНІП (він же Дідух) – останній зжатий сніп із поля, урочисто освячений під час обжинок і внесений у комору. На Святвечір перед Різдвом (25 грудня) він вноситься до хати і ставиться на покуті як символ Отця Божого. В Дідусі перебуває дух Роду. 8(2), 11б, 15б, 24б, 24в. СТРИБОГ (Стриба) – Бог, якому підвладні вітри. “І так Стриби свистять во степах” [д.5б]. У “Слові” вітри названі “онуками Стрибога”. У святині човнового типу його образ займає центральне місце, там де має бути щогла, яка тримає вітрила (щогла тотожна Дереву Всесвіту, його листя – це вітрила). Це місце називається також Треба. Слова “Треба” і “Стриба(г)” мають одне коріння. На схемі восьмикутної зірки Стрибог займає місце центру, від якого відходять вісім променів (роза вітрів). Вони визначають одні з головних свят року. Стрибог зв’язковий між Богом і людьми, посередник між Верхнім і Нижнім Світами. “Стрибнути” – підскочити до Бога. – 5б, 7ж, 11а, 38а. СУРА (Сурія, Сурій-Світлодід) – назва Сонця. – 4г, 30. СУРОЖ – одна з назв Бога Сонця, Світла. – 3а, 4г, 31. СУРОЖ (Сарунж, Суренж, Сурень, Суражград) – давнє руське місто в Криму. Сучасний Судак. Один із найбільших південних 140

шанованих центрів слов’ян. Сурож був об’єктом постійної боротьби між русичами та греками. На д. 8(3) дається пояснення цьому: "Коли наші пращури Сарунж се творити починали, греки, які прийшли гостями до торжищь наших, прибутків гляділи. І зріли землю нашу, посилали до нас множество юнацтва і доми будували, і гради для обміну і торжища. І одного разу видимо воїв їхніх при мечах і озброєних. І скоро нашу землю прибрали до рук своїх…". В історичних довідках про місто Судак (Сурож, Сурата) знаходимо дані, що починаючи з V ст., це місто неодноразово завойовувалося слов’янами. Останній за часом напад слов’ян на Сурож стався в другій пол. ІX ст. – 4в, 6в, 6д, 8(3), 16б, 21, 22. СУРИЦЯ (суряна, сура питна) – священний напій русичів. "Квасуро одержав од Богів тайну утверджувати сурину. А то бо єсь вжижене утління2, яку мали ми до Радогощі в Богах се радувати і плясати, віни вергнучи до Сварги і співами славу Богам сотворюючи… Ладо до нього (Квасури) прийшов і рече йому верзти меди водою і усурити їх на сонці, себто суру утворити. А ще вони бродитимуть і перетворяться до суриці. І ту пиймо во славу Божеську” [д.22]. У ВК також подається додатковий рецепт приготування напою: “Се жертва наша є мед-сура на дев'ятисилі і щалі1 удіяна і на сурі [*сонці] ставлена три дні, а потім крізь вовну ціджена. І та буде наша жертва Богам Правим”. [24в]. Назва Сура походить від назви сонця – Сур’я, як і суритися – настоюватися на сонці. У ВК,4г розповідається про спосіб вживання священного напою: “Оставимо на сурю молоко наше в травах заночі, утолчемо до нього щалю й іних трав, як же рекли прастаротці, і даймо се суритися. Її пиймо тричі во славу Богам п'ятикратно денно. Та бо то наша стара потчина Богам, повинні єсть потребити, а треба та буде пов'язом межі нас.” – 3а, 4г, 12, 22, 24б, 33, 34. СУРОЗЬКА РУСЬ – одна із гілок прадавнього слов’янства, що розселялася на Північному Причорномор’ї. – 6в. СУРЯНТА (Суря) – Сонячна Богиня, одне з імен Матері Сви; ім’я близьке до Оранти. – 7в, 8(3). Т ТВОРЕЦЬ (Іствар, Стварега, Істварегва) – у ВК головним БогомТворцем названий Сварог: “Сварог, іже створив світ, Бог світу і Бог Прави, Яви і Нави, се бо маємо їх во істину.” [д.15а]; “Се рече Ору Сварог наш: "Яко я є Іствар, створю вас од перст моїх. І буде 141

речено, іже єсть ви сини Стварега, і ставтесь, як сини Істварегви. І будете, яко діти мої, і Дажьбо буде Отець ваш. Тому достатньо послухатись, і той вам рече, що маєте про те діяти, і яко рече, так і то творіть". [д.25]. Дажбог, як прояв Сварога також виступає Творцем: "Се бо Дажбо створив нам яйце, яке же єсть світ-зоря нам сяюча. І в тій безодні повісив Дажьбо Землю нашу, аби тая удержана була. (…)Права бо єсь невідомо уложена Дажьбом, а по ній, яко пряжеся, тече Ява, і та соутворює Живот наш." [д.1]. – 1, 15а, 25, 30. ТРЕБА (требища) – жертвопринесення Богові. У ВК зазначається, яку жертву клали наші предки: “Ми же самі польову жертву даємо і од трудів наших – просо, молоко і тук. То бо покропимо на Коляди ягням і на Русаліях, в день Ярів, також на Красну Гору.” [д.7а]; “… і жертви іншої, якож хліби, немає. І се виноград, і мед, і зерно дають до молеб тих” [д.26]; “Се Боги Русі не беруть жертви людської, ніже животної, єдине плоди, овочі, квіти і зерна, молоко, суру питну на травах озброджену і меди, ніколи ж живу птицю, ані рибу. І се варяги й елани Богам дають жертву іну і страшну чоловічну” [д.24б]. Требою (требищем) називається велика колода з плоским зрізом в центрі святилища човнового типу, що вкопується в землю на рівні живота. Ця колода замінює щоглу або Дерево Всесвіту. На колоду кладеться Треба Богам, як і під дерево Всесвіту чи щоглу-хрест на кладовищі. Якщо до слова "треба" доставити приставку "с", то виходить "Стриба". Стрибог, будучі Богом вітрів, має доставити Требу до Богів. Требою також називають обряди посвячення, вінчання, поховання тощо і плата священнослужителю за виконання цих обрядів. – 8(3), 33. ТРИГЛАВ – образ Всесвіту, Роду і має наступне розташування глав: Посередині – Перун (Права – закон Божий, згідно якого відбувається як народження, так і смерть), праворуч від нього – Дажбог (Ява, чоловічий початок), ліворуч – Макош (Нава, жіночий початок). Чоловічий і жіночі початки сходяться у нижній частині Триглаву у зародку яйці, іноді косий хрест (смерть, Хорс), і згідно Закону Божого відбувається народження: у верхній частині на середній главі іноді позначається прямим хрестом Це є символом Роду: чоловік, жінка – зародок, з якого народжується дитина. Триглав є священним символом Руської Православної Віри і держави Русь-Україна. За образом Триглава, який вписується у восьмикутну зірку, будуються православні храми і твориться 142

календар: люди заходять із західної частини храму (вечір, осінь, смерть, зародок), їхні обличчя мусять бути оберненими до вівтарної частини храму (схід, ранок, весна, народження), праворуч – південна частина (день, літо, Ява, Білобог), ліворуч – північна частина (ніч, зима, Нава, Чорнобог). – 11а, 11б, 25. ТРИЗНА – день установлений на пам’ять померлого(их). – 7ж, 11а, 23, 25. Х ХОЗАРИ – напівкочові тюркські племена юдейського віровизнання (можливо на зразок сучасного юдо-христосіанства), що жили між Каспійським та Азовським морями в Хазарському каганаті. Столиця Ітіль, розташовувалася в пониззі Волги. – 2а, 3б, 4а, 4б, 4в, 4г, 16б. ХОРИВ (Горовато, Хорват) – один з трьох синів праотця Ора, від якого пішли хорвати. Згад. ще в ПВЛ. – 4г, 7з, 31, 36б, 38а. ХОРС – Бог місяця. Згадується в ВК, “Слові…”, ПВЛ, “Легенді про доньку Шана” подніпровських болгар (Хорсу). Уявлявся у вигляді човна, повозки, коня або перевізника в потойбічний світ. Хорсу не можна переходити дороги, інакше позбудешся сили і допомоги Богів (заборона переходити дорогу похоронній та весільній процесії, душа в цей час іде до раю, а шлюб твориться на небесах). З aнгл. мови horse – кінь. Хорс – це потойбічне Сонце, його часто плутають з денним Сонцем. На картинах “Козак Мамай” його уособлює кінь. Хорсу присвячені всі перші числа місяця, які раніше починалися з молодика. Найголовніше свято – Народження нового Місяця – Новий рік. Символ місяця на православному хресті ставиться внизу, іноді замінюється косим хрестом, або черепом з костями. На образі людини Хорсу відповідає черево, звідси й походить каста вайшів (селяни) та ім’я місяця – Василь (святкується 1 січня). У ведичній легенді Індра розриває Врітру на дві половини: одна стає місяцем, а друга – шлунком тварин. Місяць символізує також фалос: на Новий рік (похорони старого сонця) відбувається засівання на життя вічне і фалосом-плугом зорюють двір. Грецьке і юдейське ім’я – Харон (Аарон), він є перевізчиком мертвих (пор. похорон). – 4г, 8, 11а, 12, 20, 31. ХОРСУН (Хоросун) – кримське місто, залишки якого знаходяться поруч з сучасним Севастополем. Літописна руська назва – Корсунь, грецька – Херсонес. – 6в, 7б, 7в, 7д, 8 (3). 143

Ч ЧИСЛОБОГ – Бог часу, літер, чисел, календаря: “Числобог учте [*порахує] дні наші і речить Богові числа свої, чи бути Дню Сварожому, чи бути Ночі.” [д.11б]. У греків йому відповідає Кронос, у римлян – Сатурн. – 11б. ЧОРНОБОГ – Бог темряви, ночі, зими, холоду, але водночас таємничості, ворожіння, марення, сну. Чорнобог вічно бореться з Білобогом, вони почергово перемагають один одного, і на землі від того змінюється день (літо) на ніч (зиму), і навпаки. У цій боротьбі (взаємодії) твориться життя: “А обаполи його Білобог і Чорнобог се перуться. І ті і Сварог держать, аби цьому Світу не бути поверженому.” [д.11а]. Тому поняття добра і зла є умовним – ні Білобог, ні Чорнобог один без одного не існують, бо обидва знаходяться у володінні Сварога, який і править Світом. Чорнобог – він же Кощій, Велес, Вий, Кас’ян, Чорт, Сатана (пор. сутінки) – різні імена, різних рівнів Наві – зв’язаний із зародженням нового життя. Арабський мандрівник Аль-Масуді дає опис святилища Чорного Бога (10 ст.) на Чорній горі: “… у ньому [будівлі на Чорній горі] вони [слов’яни] мали велику статую в образі людини або Сатурна, зображеного у вигляді старця з кривою палкою у руці, якою він рушить кістки мерців з могил. Під правою ногою знаходиться зображення різноманітних мурашок, а під лівою – найчорніших воронів, чорних крил та інших, а також зображення дивних хабашців і занджців [тобто абисинців]”. Це зображення можна пояснити так: ворони – чорнота в небі, мурахи – чорнота під землею, абисинці – чорнота на землі. Таким чином, Чорнобог керує чорнотою у всьому просторі. Чорний колір у більшості народів – це колір землі, символ належності до підземного світу мертвих. Ворон – живиться падлом, завжди пов’язаний зі смертю, старістю, мудрістю. Мураха – пов’язується з марою, мором, мраком. Ушановують Чорнобога 15 січня. – 11а, 22. Щ ЩЕК (Пащек) – один з трьох синів праотця Ора, від якого пішли Чехи. Згад. ще у ПВЛ. – 4г, 5а, 7г, 7з, 31, 36б, 38а. Я ЯВА – життєва (явна) сутність, символізує день, одна з трьох проявів Триглава. 1, 7ж, 11а, 15а, 17в, 26. 144

ЯГИ – можливо у ВК мається на увазі язиги (язи, яси), сарматські племена, які жили біля Азовського моря. Див. Яси. – 8, 8(2). ЯЗИЧНИКИ – дослівно “народні”, тобто ті, хто дотримується віри свого народу, “язика”. Язичниками називають національні чи релігійні меншини або сусідні народи, які мають іншу віру. ВК щодо язичників відгукується негативно: "І так Богами хранимі од многих, [що] речуться язичниками (азенце) [д.5а]; Отож ці язичники (іензенце) одворотилися до полудня і самі не хаять інших. (…) Була тут січа велика: язичники (ензіце) і костобці се разили со злими втікачами і ворами говяд наших. [д.5б]; Наші отці одні се хомита носити мали (були рабами – С.П.), і ніколи ми [не] називалися інакше, як язичники (езеце), коли бо рабство вавілонське терпіли. [д.6г]; Себто ми одійшли від гір Карпатських до Кия і там була також ворожість від злих язиків (язецех). [д.18а]". Язик чи жало може символізувати вогонь. Початкова літера азбуки "Аз" ("Яз") відображається на Триглаві в яйці у вигляді перевернутої п’ятикінцевої зірки і може означати земний вогонь, а пряма зірка – небесний. Тому "язичник" тотожний "вогнепоклонникові". – 5а, 5б, 6г, 18а. ЯМА – Бог смерті. Відомий у Ведах: первісно перша людина, яка вказала людям шлях смерті (тобто перевтілення). Пізніше став Богом Смерті, якого стали уявляти жорстоким. Саме таким він є у ВК: “… і той буде борзо [йти] у Наву до Ями, який жде жертву свою до землі, аби пити кров його і живот його умертвити, і тим жити отам” [д.22]; “І се огидний Яма жереть убієних.” [д.28]. – 22, 28. ЯР (Ярбог) – весняний прояв Дажбога. Уявляється у вигляді юнака, який повний життєвих сил. Різдво святкують 25 березня на весняне рівнодення. Свято називається Благовіщення і воно рівнозначне Великодню, яке грекоортодоксами і католиками вираховується за місячним циклом. Також ушановують Бога на 23 квітня через місяць після його Різдва. Західнослов’янське ім’я – Яровит. У грекоортодоксів свято, яке пов’язується з цим періодом називається Запліднення Ісуса (Благовіщення) та Воскресіння Ісуса (Великдень), що підтверджує його зв’язок з Сонцем-Дажбогом, який щоразу вмирає і воскресає. – 4г, 7а, 8, 23, 37а, 38а. ЯРОВ ДЕНЬ (Яр) – день присвячений Яру (Ярилі). – 7а, 37а.

145

ЯСИ – нащадки сарматського племені аланів, що жили біля Азовського моря. Згадуються в ПВЛ. Ясів ще ототожнюють із сучасними осетинами. Див. Яги. – 13, 14. ЯСНА – Богиня, яка з’являється при народженні Дажбожих онуків, як життєдайна (блискавична) сила, вона тче нитку життя людини, як і Богиня Доля: “…се бо Ясна тче йому.” [д.16а]. Ясна також згадується разом з Інтрою у ВК,7в: “Бо Ясна й Інтра ідуть за нами”. – 7в, 16а, 28.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 1. Археология Украинской ССР в 3-х томах. – К.: Наук. думка, 1986. 2. Біблія або книги святого письма старого і нового заповіту, 1988. 3. Велесова книга: Легенди. Міти. Думи. Скрижалі буття українського народу. I тис. до н.д. – I тис. н.д./ Упоряд. Б.І.Яценка. – К.: Індоєвропа, 7502 (1994). – 320 с. 4. Велесова книга: ритм. пер. укр. мовою, дослідження та рецензії Б. Яценка; рос. мовою – В. Яценка. – К.: Велес, 2004. – 256 с. 5. Велесова книга: Волховник / Упоряд. Г.Лозко. – К.: Такі справи, 7510 (2002). – 368 с. 6. Велесова книга / пер. и комент. Валентина и Юлии Гнатюк. – Москва: Амрита-Русь, 2006. – 272 с. 7. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. – К.; Ірпінь: Перун, 2001. – 1440 с. 8. Виклади давньослов'янських легенд, або міфологія / укладена Головацьким Я.Ф. – К.: Довіра, 1991. – 94 с. 9. Вікіпедія. Вільна енциклопедія. – http://uk.wikipedia.org. 10. Войтович В.М. Сокіл-Род. Легенди та міфи стародавніх українців. – Рівно: Оріяна, 1997. – 332 с. 11. Грейс Р. Мифы Древней Греции / Грейс Р.; пер. с англ. К. Лукьяненко. – Екатеринбург: У-Фактория, 2007. – 1008 с. 12. Гуменна Д. Минуле пливе в прийдешнє: Розповідь про Трипілля. – Нью-Йорк: Укр. Вільн. Акад. Наук у США, 1978. – 384 с. 13. Етимологічний словник української мови: в 7-ми томах. – К.: Наук. думка, 1982. 146

14. Знойко О.П. Мiфи Київськоi землi та події стародавнi. – Київ, 1989. – 304 с. 15. Клочек Г. Світ "Велесової книги". – Кіровоград: Степова Еллада, 2001. – 160 с. 16. Костомаров Н. Славянская мифология // Хроника 2000. Вип. 1. – К.: Довіра, 1992. – С.34-49. 17. Костомаров Н. Славянская мифология // Хроника 2000. Вип. 2. – К.: Довіра, 1992. – С.35-49. 18. Літопис руський / Пер. з давньоруської Л.Є.Махновця. – К.: Дніпро, 1989. – 591 с. 19. Лозко Г.С. Іменослов: імена слов'янські, історичні та міфологічні. – К.: Сварог, 1998. – 176 с. 20. На ріках вавілонських: З найдавнішої літ. Шумеру, Вавілону, Палестини / Упоряд. М.Н. Москаленко; Авт. передм. І.М. Дьяконов. – К.: Дніпро, 1991. – 398 с. 21. Пашник С.Д. Духовне значення Хортиці // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Основи теорії військової справи та бойових мистецтв", м. Запоріжжя, 20 квітня 2007 р. – Запоріжжя, 2007. – 112-128. 22. Пашник С.Д. Іменослов – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7517 (2009) – 60 с. 23. Пашник С.Д. Перевтілення душі воїна // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції "Основи теорії військової справи та бойових мистецтв", Запоріжжя, 26-27 травня 2006 р. – Запоріжжя, 2006. – С. 47-53. 24. Плачинда С.П. Словник давньоукраїнської міфології. – К.: Укр.. письменник, 1993. – 63 с. 25. Ребіндер Б. Велесова книга: Життя та релігія слов’ян. – К.: Фотовідеосервіс, 1993. – 80 с. 26. Словник античної міфології / Укладачі І.Я.Козовик, О.Д.Пономарів, Вступна стаття А.О.Білецького. – Київ, 1985. – 236 с. 27. Словник рідновіра / Уклав С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7517 (2009). 28. Старославянский словарь (по рукописям Х–ХІ веков) / Э.Благова, Р.М.Цейтлин, С.Геродес и др. Под ред. Р.М.Цейтлин, Р.Вечерки и Э.Благовой. – Москва: Рус. яз., 1994. – 842 с. 29. Шаян В. Віра Предків Наших. – Гамільтон, 1987. 147

148