Комплексний підхід до вирішення проблеми насильства щодо жінок та дівчат в Україні. Проектний звіт by Рада жінок Донеччини

КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД ДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ НАСИЛЬСТВА ЩОДО ЖІНОК ТА ДІВЧАТ В УКРАЇНІ

РЕЗУЛЬТАТИ ПРОЕКТУ

ЗМІСТ

4 5 8 16

Вступне слово

Поточна ситуація навколо насильства щодо жінок в Україні

18 20

Про проект

Більше не боюся

Я зрозуміла, що хочу рухатися далі

Пам’ятаю історії всіх 40 жінок, що жили у шелтері

Жоден прояв агресії не має залишатися безкарним

Спадок проекту. Рекомендації

ВСТУПНЕ СЛОВО

Ксенія Сухова заступниця міського голови Маріуполя

Тетяна Ломакіна голова ГО «Рада жінок Донеччини»

Кожна людина, що потрапила в уразливий стан, заслуговує на розуміння, допомогу та підтримку. Маріуполь послідовно йде шляхом створення умов та сервісів, щоб це стало можливим. У питаннях профілактики ґендерно-зумовленого насильства ми ставимо перед собою завдання не просто вести роз'яснювальну роботу з жителями про те, що потрібно повідомляти про факти насильства в правоохоронні органи, і про те, що не можна терпіти насильство. Ми говоримо про те, що сьогодні є можливість отримати якісну допомогу фахівців, і, якщо необхідно, тимчасове безпечне місце проживання, щоб почати нове життя без насильства. Ми всі жителі однієї громади, і важливо, щоб ми могли довіряти одне одному і підтримувати одне одного у складних життєвих ситуаціях.

Домашнє насильство та ґендено-зумовлене насильство — це майже табуйовані у нашому суспільстві теми. Але мовчання приховує за собою величезний пласт наслідків, які впливають на всі сфери життя як жінок, так і чоловіків. Громадська організація «Рада жінок Донеччини» послідовно виступає за допомогу і захист потерпілих від насильства, адже вони потребують системної, і часом тривалої, підтримки та реабілітації. Однак, можливо, ще важливішими є зусилля із досягнення більш масштабного завдання: вибудовувати в українському суспільстві нульову толерантність до насильства незалежно від його причин і обставин, зруйнувати патріархальний консенсус, що об’єктивує обидві статі. Всім цим ключовим проблемам був присвячений проект «Комплексний підхід до вирішення проблеми насильства щодо жінок та дівчат в Україні», який наша організація реалізувала в партнерстві з Фондом ООН у галузі народонаселення та МБФ «Українська фундація громадського здоров’я» протягом 2018 року.

ПОТОЧНА СИТУАЦІЯ НАВКОЛО ҐЕНДЕРНО-ЗУМОВЛЕНОГО ТА ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА В УКРАЇНІ

Насильство щодо жінок та дівчат — одне з найпоширеніших порушень прав людини у світі.* За різними даними, від кожної п’ятої до половини жінок в Україні протягом життя зазнавали насильства у тій чи іншій формі, в тому числі фізичного або сексуального. Насильство щодо жінок відбувається щоденно, і не тількі в Україні. Воно є глобальним викликом та потребує рішучої протидії у всіх державах та суспільствах. Але поточна ситуація у нашій країні загострила цю проблему до межі, зробила її наріжною. Декларація щодо викорінення насильства проти жінок Генеральної Асамблеї ООН (1993 р.) визначає насильство щодо жінок як будь-який акт насильства, здійснений за ознакою статі, який завдає або може завдати фізичної, сексуальної чи психологічної травми або страждання жінкам, а також як загрозу здійснення таких актів, примус чи свавільне позбавлення волі у громадському та приватному житті. Згідно з Декларацією, до насильства щодо жінок відноситься фізичне, сексуальне і психологічне насильство, яке має місце як в сім’ї, так і в суспільстві, включно з побиттям, сексуальні домагання та залякування на роботі і в освітніх установах; примусові вагітність, аборти і стерилізація; торгівля жінками і примусова проституція; насильство з боку чи за потурання державних структур тощо.

Насильство щодо жінок та дівчат — одне з найпоширеніших порушень прав людини у світі. Глибинними причинами насильства щодо жінок стають нерівний розподіл влади та ресурсів між жінками і чоловіками, економічна вразливість жінок та їхнє залежне становище в сімейному житті, культурні та соціальні стереотипи. Жінки та дівчата не лише стикаються з високими ризиками ґендерно-зумовленого насильства, але й страждають від браку можливостей та ресурсів, що потрібні для попередження або уникнення таких ситуацій, пошуку справедливості й підтримки.

* Перелік використаних джерел наведений наприкінці видання.

Щорічно понад 1,1 млн українок зазнають фізичного, сексуального насильства та психологічного тиску в сім’ї. Однак, за допомогою звертається тільки кожна десята. Вони також особливо вразливі до негативних наслідків насильства, включаючи небажані вагітності, небезпечні аборти та втрату репродуктивного здоров’я, можливість захворювань, що передаються статевим шляхом, та ВІЛ-інфекції. Психологічний стрес та прояви посттравматичного синдрому можуть призводити до негативних наслідків, що впливатимуть на всі виміри життя жінки. Ґендерно-зумовлене та домашнє насильство завдає як короткочасного, так і довгострокового збитку всім учасникам: жінкам-жертвам насильства, дітям, які ростуть у сім’ях, в яких це відбувається, а опосередковано — і територіальній громаді, суспільству та державі в цілому. Жінкам, які стикнулися з насильством, і дітям, які виросли в таких сім’ях, складніше бути рівними учасниками соціально-економічного життя, у них менше шансів на отримання якісної освіти та престижної роботи. Навіть тим, хто звертається за допомогою, потрібні складна і тривала всебічна підтримка: медична, психологічна, правова, соціальна, матеріальна.

Втрати для країни вимірюються мільярдами гривень. У дослідженні економічних наслідків насильства щодо жінок, проведеному UNFPA та Українським центром соціальних реформ, зауважується, що підсумковий економічний збиток внаслідок ґендерно-зумовленого насильства в Україні сягає 208 мільйонів доларів США на рік. Це становить 0,23% ВВП країни. Як показують міжнародні дослідження, інвестування $1 в превентивні заходи призводить до економії $5-20 майбутніх видатків на надання послуг потерпілим. Проте в Україні сфера протидії та запобігання насильству щодо жінок залишається вкрай недофінансованою. Системно не вистачає притулків та спеціалізованих послуг для постраждалих. Украй бракує просвітництва та поширення інформації про права та методи захисту від агресії. Щорічно понад 1,1 млн українок зазнають фізичного, сексуального насильства та психологічного тиску в сім’ї. Однак, за допомогою звертається тільки кожна десята. Причин того, чому жінки мовчать про знущання над собою, кілька. По-перше, соціо-культурні бар’єри, традиційне «б’є — значить любить»,

«що дома звариться, хай дома й з'їсться». Багато хто досі вірить, що від домашнього насильства страждають усі, тому говорити про це нема потреби. По-друге, багато жінок просто не знають куди звернутися за допомогою. Третя причина — це недовіра до служб, які таку допомогу надають. І зрештою, дуже часто самі постраждалі не усвідомлюють, що над ними чинять насильство, наприклад, коли їм постійно докоряють, обмежують фінансово, контролюють кожен крок чи забороняють працювати, не розуміючи, що насильство не зводиться лише до сексуального. Маріуполь та Приазов’я не є виключенням із загальної ситуації в країні. Проте військові дії, що тривають уже більше 5 років, наближеність до лінії розмежування та тимчасово окупованих територій, тисячі постраждалих від війни, сотні тисяч внутрішньо переміщених осіб, людей з ПТСР, поширеність зброї, складна соціально-економічна ситуація роблять наш регіон особливо вразливим для поширення епізодів ґендерно-зумовленого насильства. За даними Донецької обласної військово-цивільної адміністрації у 2017 році було зафіксовано 3480 звернень від постраждалих. Але не відомою залишається реальна кількість таких випадків.

тує невідворотність покарання для кривдника. Разом з тим, імплементація новел законодавства, міжсекторальне узгодження та реальний досвід застосування норм закону потребують кропіткої багатосторонньої роботи. З початку збройного конфлікту на Донбасі проблемою ґендерно-зумовленого та домашнього насильства в Україні займається Фонд ООН у галузі народонаселення. За його ініціативи реалізується програма «Комплексний підхід до вирішення проблеми насильства щодо жінок та дівчат в Україні», яка розроблена у партнерстві з Міністерством соціальної політики України за фінансової підтримки урядів Великої Британії, Канади та Естонії. Програма націлена на те, щоб постраждалі жінки перестали мовчати, знаючи, що їм є куди звернутися і де отримати ефективну допомогу, а головне, щоб в Україні з’являлися якісні сервіси та послуги для жінок і дітей, які потребують підтримки. У Маріуполі партнером Фонду ООН у галузі народонаселення виступила громадська організація «Рада жінок Донеччини».

Можливість ефективної допомоги постраждалим в регіоні ускладнює той факт, що на тимчасово непідконтрольній території Донецької області залишилися майже всі сервіси для постраждалих жінок, створені за часів незалежності України. Внаслідок конфлікту були також зруйновані механізми взаємодії та надання допомоги відповідних служб. Таким чином, система профілактики та допомоги жертвам насильства потребує відбудови практично з нуля та посилення спроможності всіх залучених державних, муніципальних і громадських учасників та структур: місцевої влади, Національної поліції, соціальних установ, медичних закладів, громадських організацій тощо. Цей процес також має корелювати зі змінами, які несе з собою вступ у дію з січня 2018 року нового Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Закон передбачає низку послуг та сервісів, які може отримати людина, що зазнала домашнього насильства, та гаран-

ПРО ПРОЕКТ

Проект було розпочато у січні 2018 та завершено 31 січня 2019.

У 2017 році представництво Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні, Маріупольська міська рада і громадська організація «Рада жінок Донеччини» підписали Меморандум про партнерство в межах реалізації проекту «Комплекс ний підхід до вирішення проблеми насильства щодо жінок та дівчат в Україні», який фінансувався Представництвом UNFPA в Україні. Проект було розпочато у січні 2018 року та завершено 31 січня 2019 року. Робота в рамках проекту здійснювалася за кількома основними напрямками: 1. Організація роботи притулку для жінок, які постраждали від насильства; 2. Забезпечення роботи мобільної бригади соціально-психологічної допомоги для постраждалих від домашнього і ґендерно-зумовленого насильства; 3. Програма для кривдників; 4. Напрацювання механізмів міжвідомчої координації для реагування на випадки домашнього і ґендерно-зумовленого насильства; 5. Розширення доступу до допомоги через навчання профільних фахівців і інформаційні кампанії.

Організація роботи притулку для жінок, які постраждали від насильства В рамках проекту в Маріуполі було налагоджено роботу шелтеру — кризового центру у форматі притулку-гуртожитку для дівчат, жінок, які зазнали насильства, та їхніх дітей. Призначення шелтеру в тому, щоб надавати послуги комплексної соціальної адаптації та психологічної реабілітації для постраждалих з можливістю тимчасового проживання в захищеному, недоступному для агресора місці. Послуги надавалися на основі оцінки потреб клієнтів та індивідуального підходу з урахуванням віку, статі, стану здоров’я та соціального положення.

Приміщення для шелтеру було доукомплектовано всім необхідним для комфортного і безпечного перебування, в тому числі побутовою технікою, дитячими меблями, меблями для співробітників центру, системою відеоспостереження і «тривожними кнопками». У шелтері працювали старший соціальний працівник-керівник, 4 чергових соціальні працівники, психолог і юрист. Їх робота оплачувалася за рахунок коштів проекту. З клієнтками проводилася психологічна і реабілітаційна робота, спрямована на відновлення психічної рівноваги, налагодження дитячо-батьківських взаємин, набуття знань про ненасильницьке спілкування, навичок саморегуляції, ресурсну терапію. Індивідуальна робота з жінками була спрямована на розкриття їхніх ресурсів, реагування в конфліктних ситуаціях, взаємодію з соціальним оточенням тощо. Проводилися освітні та інформаційні заходи — тренінги, воркшопи, майстер-класи, — спрямовані на розвиток життєвих навичок, стресостійкості у дорослих і дітей, фінансову грамотність, розширення знань про мінну небезпеку. Надавалися рекомендації щодо дотримання правил особистої безпеки, в разі, коли є ймовірність відновлення агресії з боку партнера або родича, здійснювалася допомога в пошуку житла і роботи. За запитом клієнток юрист надавав консультації зі складання заяви на розлучення, виплату аліментів, винесення обмежувального припису для агресора, відновлення посвідчення особи, документів тощо. За необхідності клієнтки могли бути переадресовані до центру безоплатної вторинної правової допомоги.

Результати роботи кризового центру для жінок і дітей, що постраждали від насильства Послугами безпечного проживання у шелтері за 13 місяців скористалися:

40 жінок

та

Включаючи: жінки від 18 до 59 років

жінки старші 60 років

жінки з числа внутрішньо переміщених осіб

49 дітей

32 8 4

Після проходження адаптаційної програми у шелтері покинули агресора та почали нове життя

жінок

та

35 дітей

Забезпечення роботи мобільної бригади соціальнопсихологічної допомоги В рамках проекту було організовано роботу мобільних бригад, які здійснювали як екстрені виїзди у разі звернення на гарячу лінію, так і планові — повторні і профілактичні візити в сім’ї, в яких раніше

з верталися по допомогу, а також за адресами, переданим соціальними службами та правоохоронними органами Маріуполя. До складу мобільної бригади входили два соціальні працівники та психолог, основна частина роботи яких полягала в наступному: • • •

• • • • • • •

Як показує статистика, переважною мірою виїзди мобільної бригади здійснювалася у вечірній час, коли містяни повертаються додому після робочого дня. Тому було важливо побудувати графік роботи мобільної бригади таким чином,

Крім безпосередньої роботи з постраждалими від насильства, фахівці мобільної бригади проводили інформаційні заняття з представниками комітетів самоорганізації населення, об’єднань співвласників багатоквартирних будинків, зі студентами ВНЗ та професійно-технічних ліцеїв, зі школярами, під час яких розповідали аудиторії про явище ґендерно-зумовленого та домашнього насильства, шкоду, яку воно завдає суспільству, способи виявлення жертв насильства у своєму оточенні, профілактику та алгоритм допомоги постраждалим.

Результати роботи мобільної бригади за 12 місяців

586 жінок

отримали допомогу мобільної бригади

Із них:

жінок

самостійно звернулися по допомогу до мобільної бригади

Види насильства по відношенню до потерпілих жінок Психологічне

300

100+80+50+10

надання психологічної допомоги, психологічного консультування, включаючи екстрену допомогу; діагностика соціально-психологічного стану потерпілої особи і ризиків повторного вчинення насильства; реагування на випадки ґендерно-зумовленого насильства, і в т.ч. домашнього насильства, щодо осіб від 14 до 18 років, надання першої психологічної допомоги, повідомлення про такий факт до служби у справах дітей, переадресація за отриманням необхідних послуг в інші державні установи; за необхідності і за згодою осіб, які постраждали від насильства, транспортування їх до шелтера; складання плану безпеки для осіб, які пережили насильство, в разі загрози його повторення; інформування про послуги доступних для осіб, які зіштовхнулися з ґендерно-зумовленим та домашнім насильством; консультування з питань попередження насильства; консультування з соціально-правових питань; сприяння жертвам насильства в отриманні іншої допомоги (медичної, інформаційної, юридичної, матеріальної тощо); інформування осіб, які вчинили ґендерно-зумовлене і домашнє насильство, про відповідальність за такі правопорушення, а також сприяння в направленні їх на проходження програм для кривдників.

щоб надати необхідну підтримку якомога більшій кількості постраждалих.

Фізичне

Економічне

Сексуальне

230 55 3

Програма для кривдників В рамках проекту була розроблена унікальна програма допомоги для осіб, які вчинили ґендерно-зумовлене або домашнє насильство. На добровільних засадах до корекційної програми було залучено 25 агресорів: 21 чоловік і 4 жінки. Цьому сприяла робота психологів та соціальних працівників з пошуку внутрішньої мотивації кривдника до зміни поведінки на ненасильни цьку.

тест) в досліджуваній групі з восьми учасників за допомогою методики визначення схильності до агресивної поведінки (автор-розробник А. Н. Орел). За результатами пілотування корекційної програми можна зробити наступні висновки: •

Тренінгові заходи в рамках програми проводилися на базі центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Маріупольської міської ради з урахуванням заходів безпеки по відношенню до оточуючих і потерпілої сторони.

•

Курс з десяти занять був повністю пройдений тільки двома чоловічими групами (восьмеро і шестеро чоловіків відповідно), решта учасників завершували курс в індивідуальному порядку.

•

Для перевірки ефективності програми проводилися первинне та повторне тестування (пост-

Роботу з агресорами краще проводити парі тренерів: чоловік і жінка. Це дозволяє зберігати дистанцію з учасниками та їхню увагу, робить заняття більш конструктивними. Крім індивідуальної роботи і роботи в групах, кривдники потребують постпрограмної підтримки з боку фахівців. Це допомагає людям, що схильні до агресивних дій, краще контролювати себе й уникати повторних епізодів насильства. Успішність програми, в першу чергу, залежить від професійної підготовки фахівців-тренерів, яка повинна включати психологічну освіту, досвід психологічної роботи, а також регулярну супервізійну підтримку.

Приклад оцінювання учасників програми для кривдників Код респондента

Рівень агресії за претестом (>12 – високий)

Рівень агресії за пост-тестом (<12 – низький)

ОПИ1678

КЛА2269

СЕМ0889

Заходи щодо зміцнення системи міжвідомчої координації У зв’язку з набранням чинності з початку 2018 року нового закону України про запобігання та протидію домашньому насильству, всім державним і муніципальним суб’єктам, які працюють в цьому напрямку, необхідно було вибудувати міжсекторальну взаємодію, щоб бути готовими до виконання нового законодавства. Одним із завдань проекту стало оновлення складу та відновлення роботи в Маріуполі Міжвідомчої ради з питань сім’ї, ґендерної рівності, демографічного розвитку, протидії насильству та торгівлі людьми. 5 вересня 2018 року було підписано рішення виконкому Маріупольської міської ради про Міжвідомчу раду. Її мета — координація для ефективного і комплексного реагування на випадки домашнього і ґендерно-зумовленого насильства. Була сформована робоча група з реагування на насильство, до складу якої увійшли представники поліції, соціальних служб, відділу у справах сім’ї, департаменту охорони здоров’я

та департаменту освіти Маріупольської міської ради, Центру безоплатної вторинної правової допомоги. Підсумком зустрічей робочої групи став проект тимчасового алгоритму взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі в Маріуполі, розроблена схема реагування на випадки насильства (див. схему на стор. 33). Організовано і проведено 4 круглих столи за участю міської влади, депутатів, представників правоохоронних структур, соціальних служб, медичних та навчальних закладів. Під час заходів проводилася презентація поточних результатів роботи проекту, піднімалися проблемні питання щодо взаємодії відповідальних служб і перенаправлення, надавалися рекомендації щодо подальшого функціонування сервісів для постраждалих.

Розширення доступу до допомоги В рамках проекту було організовано серію навчальних тренінгів для фахівців структур, які працюють у сфері запобігання та захисту жінок і дівчат, які постраждали від ґендерно-зумовленого і домашнього насильства.

•

Було проведено 12 тренінгів за такими основними темами:

Учасниками тренінгів стали фахівці соціальних служб, співробітники служби у справах дітей, медичні працівники, співробітники поліції (патрульні, дільничні, інспектори ювенальної превенції), педагоги — всього 236 осіб.

• • • •

спеціальні заходи щодо протидії домашньому насильству; розмежування повноважень суб’єктів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; основні завдання та принципи кейс-менеджменту; налагодження контактів з постраждалими особами;

•

особливості налагодження комунікації з іншими членами сім’ї особи, що постраждала від домашнього насильства (в тому числі імовірним кривдником); розробка алгоритму взаємодії суб’єктів.

Також з професійними групами велася інформаційна робота, в її рамках були розроблені три інформаційних матеріали, що містять практичні рекомендації для фахівців, як діяти в разі виявлення домашнього і ґендерно-зумовленого насильства:

• • •

брошура для поліцейських «Як діяти у разі домашнього насильства»; брошура для фахівців соціальної сфери «Допомога постраждалим від насильства»; пам’ятка для медичних працівників «Допомога жінкам, які пережили домашнє насильство».

Оскільки однією з головних проблем для протидії ґендерно-зумовленому і домашньому насильству залишається низька поінформованість жінок про те, як можна захистити себе, як діяти у разі агресії, куди звертатися за допомогою, в Маріуполі була ініційована комплексна інформаційна кампанія, спрямована на розширення знань жінок і чоловіків про проблему. Центральний слоган кампанії — «Захисти себе. Захисти інших жінок» — адресувався маріупольчанкам різного віку і статусу та апелював до їхньої солідарності з іншими жінками у протидії проявам насильства. Інформаційна кампанія включала такі елементи: • • • • • • •

сюжети на телебаченні; публікації в Інтернет-ЗМІ; 22 інформаційні зустрічі зі старшокласниками та студентами; 30 білбордів на вулицях міста; соціальна відео-реклама; інформаційні флаєри та листівки для потенційних жертв і постраждалих від домашнього насильства; публікації в соціальних медіа.

Інформаційна кампанія у соціальних медіа

Охоплення

120 тис. переглядів

Більше

публікацій

репостів

100 600 Більше

2000 вподобань

БІЛЬШЕ НЕ БОЮСЯ Монолог жінки

Іноді ситуація здається безвихідною. Здається, що навколо — справжнісіньке пекло, з якого неможливо знайти вихід. Але через випадкові події знаходиться рішення. Головне — зуміти ним скористатися. Ми жили у цивільному шлюбі більше чотирьох років, і спочатку все було нормально. Приблизно рік. А потім я завагітніла, народилася дитина. І поступово відносини стали погіршуватися. Образи, претензії, мат... Рукоприкладство, і не один раз, а кілька... Я давно хотіла розлучитися з ним, але чоловік погрожував, казав, що у нього є впливові друзі, що у мене будуть проблеми. Так і жили... Ти навіть інколи думаєш про себе: а може так і треба, може й у інших так, змирися, мовчи… А потім старша дочка — від попереднього шлюбу — пішла навчатися до соціального центру. Там почула, а потім розповіла мені про програму допомоги постраждалим від насильства, дала номер гарячої лінії. Діти все бачать і розуміють... Я довго думала, чи варто дзвонити, чим це обернеться, боялася погроз чоловіка. Як потім виявилося, ніяких міфічних друзів і не було, це були порожні слова, яким я вірила кілька років і не зважувалася розірвати стосунки. Проте в якийсь момент, коли терпіти стало зовсім несила, подзвонила. Чоловіка вдома не було, і поки я чекала мобільну бригаду, зібрала і виставила за двері його речі. Поговоривши з фахівцями, я зважилася остаточно. Потім зібрала речі для себе і дітей та поїхала до шелтера.

Я довго думала, ч дзвонити, чим це боялася погроз ч виявилося, ніяких і не було, це були яким я вірила кіль зважувалася роз

чи варто е обернеться, чоловіка. Як потім х міфічних друзів и порожні слова, ька років і не зірвати стосунки.

Залишаючи будинок, попередила сусідів, що їду: якщо буде відбуватися щось підозріле, якщо хтось намагатиметься проникнути до будинку, — викликайте поліцію. У шелтері провели трохи більше тижня. Але за цей час я ніби прокинулася від сну. Я змогла розібратися, що є важливим для мене та моїх дітей, змогла прибрати зі свого життя людину, яка його отруювала. Зараз я працюю та разом з дітьми живу у своєму будинку. Колишнього чоловіка я повністю викреслила з пам'яті. Я дуже вдячна співробітникам шелтера, психологам та соціальним працівникам, які допомогли мені в той складний момент. Важливо говорити про це, розповідати, що будь-яке насильство в сім’ї — це ненормально, що не можна це терпіти. Багато хто не хоче «виносити сміття з хати», бояться сказати комусь, побоюючись, що інші люди дізнаються та будуть засуджувати. Не потрібно цього боятися! Сама винна чи не сама винна — яка в решті решт різниця? Насильству немає виправдання. Коли я була в шелтері, взяла там кілька брошурок з інформацією про допомогу. Нещодавно роздала їх деяким знайомим жінкам, у яких в родині теж не все ідеально. Поки що вони не стали звертатися до фахівців. Але головне, що тепер вони знатимуть, що в разі чого їм є кому розповісти і куди піти.

Я ЗРОЗУМІЛА, ЩО ХОЧУ РУХАТИСЯ ДАЛІ Монолог жінки

Коли я була у кризовому центрі, то познайомилася з жінками, які теж жили в ньому. Як би ви їх собі уявили? Чимало з них опинилися в безвихідному стані, були безробітними або з дуже низькими доходами, багатодітні матері, удови, що втратили чоловіка і не зуміли знайти іншої гідної людини... І взагалі багато хто вважає, що проблема насильства в сім’ї стосується тільки жінок, в яких у житті щось не склалося. Зі мною все було інакше. Чоловік — фахівець з багаторічним досвідом, у мене теж хороша робота. В обох є машини, окрім квартири, де ми жили, є ще одне житло. Кілька років ми про жили в цивільному шлюбі, хотіли дитину, планували вагітність. Але як тільки я завагітніла, його наче підмінили. Почалися постійні скандали, сварки, претензії. Він кілька разів бив мене ще під час вагітності. З народженням дитини ситуація не змінилася. Напевно, я довго не наважувалася назвати речі своїми іменами. Придумувала виправдання, відмовки, вірила обіцянкам. Чоловік часто випивав потрохи, але якщо доза була вище певної міри, то він ставав агресивним, злим, всі навколо йому починали здаватися ворогами. В останній раз він прийшов додому сильно п’яний і йому не сподобалося, що у нас не було в холодильнику нічого з приготованого на друге, тільки суп. Він почав кричати, погрожував, замахувався на дитину ножем. Я зрозуміла, що далі вже просто неможливо, і, в чому була, схопила дитину і втекла з дому,

сховалася у сусідів. Від них викликала поліцію, а вже вони — мобільну бригаду соціально-психологічної допомоги. Буквально через півгодини ми з дитиною були у шелтері. Там до нас тепло поставилися, виділили кімнату, дали постільну білизну, нагодували, підтримували морально. Пам’ятаю перші кілька годин: мені здавалося, що все моє життя зруйноване. Що ми біжимо від бойових дій чи глобального катаклізму. В мене нічого більше немає. Але згодом я отямилася, допомогли спокійна атмосфера центру та поради оточуючих.

Я зрозуміла, що далі вже просто неможливо, і, в чому була, схопила дитину і втекла з дому, сховалася у сусідів. Буквально за півгодини ми з дочкою були у шелтері.

У шелтері ми прожили близько місяця. Весь цей час я ходила на роботу, а дитина до садка. У самому центрі умови добрі. Є все необхідне для життя, всі побутові речі. Кімната зручна, гарна кухня, гаряча вода. Для дітей — майданчик та кімната для ігор. Я багато спілкувалася з психологом, який працював у шелтері, і зараз підтримую з ним зв’язок. Наші заняття допомогли мені перестати звинувачувати себе, вважати саме себе відповідальною за те, що сімейне життя не склалося. Здається, я навчилася бачити в іншому, у близькій людині, не своє відображення, не вигаданий образ, а самостійну особистість, яка повинна нести відповідальність за свої вчинки. Якийсь час ми з чоловіком пробували налагодити стосунки.

Спочатку зідзвонювалися, розмовляли, потім займалися з психологом — і разом, і окремо. Але чоловік не зміг або не захотів змінюватися, а я зрозуміла, що повинна рухатися далі. І подала на розлучення. Зараз я живу у своїй квартирі, працюю. Шлюб ще не розірвано, але я вже точно знаю, що хочу цього та ні за що не повернуся до колишнього чоловіка. Я знаю, що ця історія буде анонімною, але я не проти, якщо мене хтось впізнає. Чоловік — досить відомий у місті фахівець, і про нашу ситуацію багато хто чув. Навпаки, я вважаю, що про це варто розповідати якомога більше, щоб інші жінки знали, що вони не самотні, що від цього не застрахований ніхто, неважливо скільки у вашої сім’ї грошей, скільки машин, скільки ви витрачаєте. Кожна людина може зіткнутися з домашнім насильством. Не має бути соромно чи страшно в цьому зізнатися — собі й оточуючим.

ПАМ’ЯТАЮ ІСТОРІЇ ВСІХ 40 ЖІНОК, ЩО ЖИЛИ У ШЕЛТЕРІ

Ірина Ільц керівниця шелтеру

У моїй родині ніколи не було випадків домашнього насильства. Але, коли я стала старшою, я дізналася, що моя сім’я була радше винятком. Мені хотілося допомогти людям, які зіткнулися з такою бідою. Це також було однією з причин, чому я зайнялася соціальною роботою. В проекті я очолила кризовий центр для жінок, що пережили насильство. До моїх обов’язків входило чимало завдань, перш за все, — організація комфортного перебування жінок і дітей в шелтері, закупівля всього необхідного, зокрема, продуктів і засобів особистої гігієни. Траплялося, жінки, які потрапляли до нас, не мали можливості взяти із собою навіть документи, не кажучи вже про речі. Насамперед, їм потрібно було поїсти, привести себе до ладу. У шелтері завжди були продукти, чиста постільна білизна, одяг. Тільки через деякий час, коли постраждалі заспокоювалися і приходили до тями, ми займалися формальностями: складали список продуктів і товарів першої необхідності, які їм потрібні, і вже в останню чергу, реєстрували, заповнювали документи, знайомили з правилами перебування.

Термін перебування в шелтері визначався для кожного випадку індивідуально і міг сягати 3 місяців. Лише одного разу ми продовжили його на більший термін. Одна жінка провела у нас півроку. Вона потрапила до нас вже на 8 місяці вагітності, і їй потрібно було більше часу, щоб організувати своє майбутнє — народити дитину, оформити всі необхідні документи, подати заяву на соціальні виплати, знайти нове житло. У роботі з жінками ми завжди відштовхувалися від запиту. Кожен випадок індивідуальний і вимагає свого підходу. Багато хто потребує допомоги в оформленні документів, юридичної консультації. Деяким жінкам, які з дитинства відчували на собі жорстоке поводження спочатку батьків, а в дорослому віці вже чоловіка, необхідна була допомога буквально у всьому: від турботи про саму себе до догляду за дітьми. Такий собі експрес-курс батьківства. Соціальні працівниці шелтеру допомагали їм навчитися готувати прості страви, пояснювали як правильно реагувати на емоції їхніх дітей, як планувати сімейний бюджет. Під час перебування в шелтері всі жінки працювали з психологом, щоб розібратися в собі,

мінімізувати заподіяну насильством шкоду. Часто був потрібен не один сеанс, щоб вони просто розслабилися, відчули себе у безпеці та могли планувати своє життя далі. Також ми проводили майстер-класи з найрізноманітніших тем — від фінансової грамотності до рукоділля. Мета таких тренінгів — допомогти жінкам почати нове життя, позбутися вивченої безпорадності — коли «я нічого не знаю», «я нічого не вмію» без допомоги інших людей. У нас були жінки, які пекли чудові пироги, в’язали, робили м’які іграшки. І ці їхні таланти та вміння можуть стати для них джерелом доходу, улюбленою та прибутковою справою. Чи можу виділити якийсь окремий епізод? За час проекту в шелтері знаходилися 40 жінок, і всі 40 випадків, з якими я зіткнулася під час роботи, запам’яталися. Ці жінки та їхні історії, буває, сняться мені ночами. Одного разу до нас приїхала жінка з дітьми після інциденту фізичного насильства з боку чоловіка. Вона була вся у синцях, але відмовлялася від медичної допомоги. З кожним днем їй ставало все гірше, але тільки на четвертий день

У роботі з жінками ми завжди відштовхувалися від запиту.

ми умовили її звернутися до лікарні. Швидка забрала її до травматології — провести обстеження, МРТ. А звідти — відразу повезли на операцію. Виявилося, що у неї була гематома в головному мозку, ще кілька днів зволікання могли б коштувати їй життя, зробили б її дітей сиротами. Операція пройшла добре, і, коли жінка повернулася до нас, її було важко впізнати. Перебуваючи в лікарні, вона була захищена від побоїв і насильства, — і це стало для неї своєрідною реабілітацією, допомогло зібратися з силами. Поживши в шелтері якийсь час і накопичивши трохи грошей, вона орендувала квартиру і почала все з чистого аркуша. Шелтер розрахований на одночасне перебування в ньому 10 жінок з дітьми, але іноді доводилося вміщувати і більше. Одного разу до нас надійшов дзвінок від жінки, ми оцінили ризики для її безпеки і запропонували переїхати до кризового центру. Виявилося, що у неї 6 маленьких дочок. І, звичайно, забирати ми повинні були всіх. Але комфортно розмістити їх було непростим завданням.

Робота в шелтері складна, в першу чергу, психологічно. З емоційним вигоранням стикаються багато соціальних працівниць. Тому наш психолог регулярно проводив з нами інтервізії, а пізніше підключився зовнішній супервізор. Фахівчині мають тримати себе у доброму гуморі, щоб допомагати іншим. Моєю особистою мотивацією стала наша команда. Ми виклалися в цьому проекті не на 100, а на всі 1000 відсотків, допомогли великій кількості людей, і для мене дуже важливо, що шелтер буде працювати і надалі, жінки зможуть знайти в ньому притулок, допомогу та підтримку.

Мета тренінгів — допомогти жінкам почати нове життя, позбутися вивченої безпорадності, коли «я нічого не знаю», «я нічого не вмію» без допомоги інших людей.

ЖОДЕН ПРОЯВ АГРЕСІЇ НЕ МАЄ ЗАЛИШАТИСЯ БЕЗКАРНИМ

Ігор Яцко соціальний працівник мобільної бригади, психолог програми для кривдників

Пам’ятаєте з літератури: «Всі щасливі сім’ї схожі між собою, кожна нещасна сім’я нещасна по-своєму»? На жаль, це можна сказати про причини та обставини домашнього насильства. Кожен випадок, з яким ми стикалися, у своїх деталях, обставинах не був схожий на інші. Тому не може бути й якогось одного алгоритму допомоги. Щоразу доводиться шукати оптимальний шлях вирішення проблеми. Зазвичай все починалося, коли людина, яка зіткнулася з домашнім насильством, дзвонила на гарячу лінію і залишала свою адресу або коли надходила інформація від поліції, соціальних служб. Протягом трьох годин до потерпілої приїжджала мобільна бригада. До складу бригади входили троє фахівців: психолог і два соціальні працівники. Саме на позиції соціального працівника мобільної бригади я пропрацював близько року. На місці ми проводили бесіду й оцінювали ситуацію. Інколи для того, щоб якісно надати послуги нам доводилося «розводити» по

кімнатах постраждалу й агресора, щоб провести з ними діалог одночасно, або працювати з постраждалою за межами її помешкання, щоб уникнути ретравматизації. Ми надавали першу психологічну допомогу, роз’яснювали права та обов’язки членів сім’ї, заспокоювали агресора, пояснювали йому можливу відповідальність за законом і проводили первинну оцінку ризиків для постраждалої особи. Якщо члени мобільної бригади під час оцінки потреб виявляли, що є загроза для життя та здоров’я, то пропонували постраждалій жінці отримати допомогу у кризовому центрі, місце розташування якого трималося в таємниці. Крім первинних виїздів, проводилися також і планові — повторні за адресами постраждалих, які раніше зверталися на гарячу лінію, а також за адресами, які надавалися соціальною службою та поліцією. За півроку роботи у нас накопичилася чимала база контактів, і ми почали формувати групи психологічної допомоги для агресорів. Силами команди проекту ми розробили курс корекційної програми для кривдників, багато в чому спираючись на досвід Фонду ООН у галузі народонаселення та МБФ «Українська фундація здоров’я», а також напрацювання Білорусі, де програми, спрямовані на профілактику та протидію домашньому насильству, реалізуються з 2004 року. Весь успішний досвід ми намагалися переосмислити, щоб зробити програму максимально ефективною. Не всі агресори могли взяти в ній участь. Були виставлені досить жорсткі критерії відбору: людина не повинна була вживати алкоголь або психотропні речовини, не допускалися люди, які неодноразово застосовували фізичне насильство. Кожен учасник програми для кривдників підписував договір, за яким підтверджував свою зацікавленість в тому, щоб успішно пройти курс, брав на себе певні зобов’язання. На групових заняттях ми допомагали учасникам навчитися контролювати себе і знизити рівень агресії. Групи підбиралися так, щоб в них входили люди приблизно одного віку. За півроку ми

До складу бригади входили троє фахівців: психолог і два соціальні працівники. сформували і провели 4 групи: 3 для чоловіків і одну жіночу, в якій займалися жінки, які переживали напади неконтрольованої агресії. Участь у тренінгах була виключно добровільною, ми могли тільки запропонувати і підібрати мотивацію для кожного учасника. Найчастіше такою мотивацією ставала батьківська прихильність: бажання зберегти сім’ю, бути з дитиною. У роботі з агресорами ми використовували методи транзакційного аналізу та когнітивно-поведінкової терапії. Всі учасники двічі проходили тестування на рівень агресії: перед початком занять в групі і після проходження блоку тренінгів. З 25 учасників тренінгів 23 завершили їх успішно: рівень агресії знизився нижче порогового. За рік роботи тільки в декількох виняткових випадках ми пропонували парам сімейне консультування, щоб допомогти їм відновити відносини. Хочу підкреслити, що не завжди агресором виступає саме чоловік і не завжди воно спрямоване саме на дружину. У новому законі України про протидію домашньому насильству цей аспект відображено. Домашнім насильством є

будь-яке насильство (емоційне, психологічне, фізичне, економічне), яке скоєно по відношенню до людини, яка проживає разом з агресором в одному будинку, веде спільне господарство. Агресором може бути як дружина, так і чоловік, а жертвою може стати будь-який член родини, включаючи людей похилого віку. Дитина теж може виступати агресором по відношенню до своїх братів, сестер або старших родичів. І якщо факт насильства підтверджений, то вік відповідальності настає вже з 14-ти років. До нас на гарячу лінію надходили дзвінки від людей будь-якого віку і статі. Були випадки, коли про факт насильства повідомляли сусіди або навіть сторонні люди. За час проекту були зроблені важливі кроки для покращення ситуації в Маріуполі. Це велика комплексна робота, мета якої — щоб жоден прояв агресії не залишався без відповіді.

Кожний випадок, з яким ми стикалися, у своїх деталях, обставинах не був схожий на інші.

СПАДОК ПРОЕКТУ. РЕКОМЕНДАЦІЇ

Уляна Токарєва голова ради ГО «Рада жінок Донеччини», експертка з ґендерних питань

Безпека є єдиним ґрунтом для формування довіри. І лише тоді, коли жінка, яка пережила знущання та зраду з боку близької людини, відчує, що готова довіритись незнайомцям з громадської організації, соціальної служби чи поліції, вона зможе прийняти допомогу. Але в таких випадках завжди постає питання — а чи готова громада бути підтримкою для тисяч таких жінок та дітей? Чи має громада волю та ресурс на допомогу? Єдине, що вимагають від громади люди, які чинять насильство над членами своєї родини, це дивитися повз, а не на їхній злочин. Вони кажуть, що це домашні справи, що не варто втручатися, бо постраждалі самі винуваті — не так поводяться, не так думають, не так виховують, готують, посміхаються, кохають... Вони кажуть нам — не звертайте уваги, ці безпорадні жінки/діти/матері/сестри самі не знають чого хочуть: то викликають поліцію, то забирають заяву, то йдуть, то повертаються. Хто їм винний? — запитують у нас чоловіки/тати/відчими/ сини/брати. І самі ж відповідають, — винні лише постраждалі.

Чи буде жінка та її діти в безпеці — це у значній мірі відповідальність громади. Ми можемо дивитися в інший бік та ігнорувати запит на допомогу від постраждалих. Це призведе до того, що все менше людей будуть відчувати себе потрібними та захищеними. А можемо відкрити доступ до безпеки, до підтримки, необхідних соціально-психологічних, медичних послуг, можливості жінкам та дітям довіряти своїй громаді. Спадком, який ми передаємо нашій громаді у формуванні безпечного середовища для постраждалих жінок і дітей, є дуже конкретна та проста система попередження ґендерно-зумовленого насильства та допомоги. Для формування такої системи ми задіяли велику кількість заінтересованих сторін.

Спадком, який ми передаємо нашій громаді, є дуже конкретна та проста система попередження ґендернозумовленого насильства.

Стейкголдери Уповноважені структури місцевого самоврядування

Безпека

Допомога та послуги

Попередження та інформування

Відділ у справах Маріупольський Центри соціальних Департамент сім'ї департаменту центральний відділ служб для сім’ї управління соціального ГУНП в Донецькій дітей та молоді освітою, навчальні захисту населення області заклади та міської ради Маріупольський установи системи Патрульна поліція місцевий центр освіти Управління Донецької області з надання «Служба у справах безоплатної Засоби масової дітей» вторинної правової інформації допомоги Головне Департамент управління охорони здоров’я, Національної медичні установи поліції в Донецькій та заклади області Громадські організації, лідери громадської думки, блогери

Технічна допомога

Міжнародні організації Бізнес

Що ми рекомендуємо заінтересованим сторонам зробити для того, щоб громада була готовою виконати свої зобов’язання щодо постраждалих від домашнього насильства?

хової та Головне управління Національної поліції в Донецькій області в особі його очільника Миколи Семінішина.

Перш за все, в громаді має з’явитися ініціативна група, яка ставить собі за мету створити сталий та ефективний механізм допомоги жінкам і дітям. В нашому випадку основою ініціативної групи стала команда гомадської організації «Рада жінок Донеччини».

Крок 3. Складання карти перешкод у взаємодії

Крок 1. Аналіз ситуації

Найбільшою перешкодою стало те, що значна кількість фахівців, задіяних у процесі надання допомоги постраждалим, не сприймала проблему домашнього насильства як злочин чи серйозну загрозу для жінок та дітей.

Збір даних щодо випадків насильства, які надійшли до поліції, соціальних структур. Аналіз причин, які призводять до невиконання відповідальними сторонами своїх обов’язків щодо постраждалих жінок (поліція, соціальні служби, медичні заклади тощо). Оцінка потреб постраждалих від домашнього насильства та тих сервісів, які вже є в громаді. Зустрічі з самими постраждалими та іншими профільними громадськими організаціями.

Крок 2. Залучення заінтересованих сторін Створення робочої групи з питань взаємодії суб’єктів, які задіяні в протидії та запобіганні домашньому насильству. Надзвичайно важливою умовою для розбудови в громаді системи підтримки жінок та дітей, постраждалих від домашнього насильства, є присутність в переліку заінтересованих сторін представників тих структур, які уповноважені приймати рішення на рівні громади. Ми називаємо це наявністю політичної волі, тобто свідомим рішенням високопосадовців про підтримку, формування місцевої політики. На стадії формування програми до кола заінтересованих сторін долучилися Маріупольська міська рада в особі заступниці мера Ксенії Су-

Аналіз законодавчої бази, виявлення проблемних питань щодо обміну інформацією та перенаправлення постраждалих.

З 2014 року в Донецькій області була втрачена практика обміну інформацією про постраждалих та необхідну їм допомогу, у тому числі, тому що фокус був спрямований на інші напрямки роботи. Проблема домашнього насильства вважалася другорядною. Новели законодавства з протидії домашньому насильству не були відпрацьовані у практиці всіх відповідальних структур. Недостатня кваліфікація спеціалістів, відсутність у них певних знань та навичок призводили до неправильного, неточного чи неповного заповнення потрібних документів. В результаті багато жінок не змогли скористатися судовим захистом, важливу роль в якому грають правильно складені медичні довідки, протоколи поліцейських, висновки соціальних працівників тощо.

Крок 4. Відпрацювання взаємодії всіх зі всіма Створення алгоритмів взаємодії, направлення до притулку та інших спеціалізованих сервісів для постраждалих. Закріплення алгоритмів місцевими нормативними актами, наприклад, розпорядженням міського голови.

Найбільш значними умовами для відпрацювання, а потім і закріплення взаємодії стали декілька факторів: • • • • •

Політична воля керівництва міста та очільників поліції; Тверда позиція уповноваженої структури — Відділу у справах сім’ї міської ради; Постійна адвокація послуг від ініціативної групи; Постійна оцінка потреб постраждалих та акцентування уваги всіх організацій-учасниць; Офіційне призначення відповідального в кожній структурі, які звітували про результати своєї діяльності на координаційних зустрічах.

Крок 5. Залучення ресурсів Пошук партнерів, які мають певний досвід та ресурси для посилення спроможності громади у вирішені проблеми ґендерно-зумовленого насильства. Ініціативна група спільно з міською радою постійно наголошувала перед всіма зацікавленими сторонами на необхідності розширення послуг для жінок та дітей, постраждалих від насильства. У відповідь на це Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців надало технічну підтримку у ремонті приміщення для подальшого розміщення кризового центру для постраждалих жінок. Програма розвитку ООН та ОБСЄ забезпечили навчання дільничних офіцерів поліції щодо їхньої ролі у протидії домашньому насильству та спеціалістів соціальної сфери з технології проведення корекційних програм для кривдників. Надзвичайно важливу роль у запровадженні сервісів для постраждалих від насильства зіграв Фонд ООН у галузі народонаселення, надавши фінансову допомогу для відпрацювання моделі підтримки постраждалих та взаємодії

всіх відповідальних структур: навчання спеціалістів правоохоронної, медичної, соціальної та освітньої сфер, устаткування кризового центру та робота його команди, забезпечення діяльності мобільної бригади психо-соціальної підтримки. Також GIZ передав Маріупольській міській раді автомобіль для роботи соціальної служби з постраждалими від домашнього насильства. Таке залучення широкого кола партнерів допомогло громаді відповісти на виклики, пов’язані з домашнім насильством щодо жінок і дітей.

Крок 6. Навчання Проведення навчальних програм для професійних груп (представників поліції, соціальних служб, медичних та навчальних закладів), задіяних в порядку взаємодії, щодо особливостей роботи з постраждалими, відпрацювання навичок з виявлення та перенаправлення постраждалих від ґендерно-зумовленого насильства. Відпрацювання нових норм законодавства на прикладі конкретних випадків. Навчання в спільних групах допомогло сформувати у різних структур єдине розуміння процесів і навіть слів та визначень, якими вони користуються у своїй роботі з постраждалими. Особливу актуальність це набуло у зв’язку зі вступом у дію новел законодавства з протидії домашньому насильству. Навчання стало важливим для побудови професійних контактів між всіма відповідальними структурами. За кожною структурою фахівці почали бачити конкретні обличчя та імена.

Крок 7. Надання послуг Своєчасне реагування на виклики. Сталий розвиток таких спеціалізованих сервісів, як кризовий центр-притулок, мобільна бригада соціально-психологічної допомоги для постраждалих від ГЗН, консультації юриста,

психолога, кейс-менеджмент для постраждалих родин, програма для кривдників, сімейна медіація. Медичні послуги.

Послуги уповноважених структур Заклади охорони здоров'я

Соціальні служби

1. Виявлення потерпілих 2. Оперативна підтримка 3. Догляд у випадку травм, невідкладна медична допомога 4. Судово-медичний огляд посягань сексуального характеру або згвалтування та надання відповідного лікування 5. Оцінка і лікування психічних розладів 6. Ведення документації (судовомедичної)

1. Інформування у кризових ситуаціях 2. Консультування у кризових ситуаціях 3. Телефонна служба допомоги 4. Безпечне житло 5. Матеріальна та фінансова допомога 6. Оформлення, відновлення та заміна документів, що посвідчують особу 7. Правова і правозахисна інформація, консультування та представлення інтересів, в тому числі у судових інстанціях 8. Психосоціальна підтримка і консультування 9. Підтримка, орієнтована на потреби жінок 10. Послуги для дітей, які постраждали від насильства 11. Інформування, просвіта та роз'яснювальна робота на рівні громади 12. Допомога з метою забезпечення економічної незалежності, відновлення і набуття самостійності

Правоохоронні органи та судочинство 1. Запобігання/превенція 2. Первинний контакт 3. Оцінка/розслідування 4. Досудові процеси 5. Судові процеси 6. Залучення винного до відповідальності та відшкодування шкоди 7. Процеси після закінчення судового розгляду 8. Безпека і захист 9. Допомога і підтримка 10. Комунікація та інформація 11. Координація сектору правосуддя

Крок 8. Моніторинг проміжних результатів

Зустрічі та обговорення впливу на різні групи зацікавлених сторін: • Відповідальні структури • Особи, що приймають рішення • Команда проекту • Самі родини

Крок 9. Інституалізація

Що далі?

Відпрацьована модель надання допомоги постраждалим від домашнього насильства передана для подальшої імплементації Маріупольській міській раді з відповідним фінансовим забезпеченням.

•

Перехід від побудови процесу надання допомоги постраждалим, виходячи з особистих контактів та ресурсів, до наділення публічною та офіційною відповідальністю на рівні інституцій.

У підсумку Всі ці кроки ініціативна група «Ради жінок Донеччини» за підтримки широкого кола заінтересованих сторін проходила виключно для того, щоб кожна жінка в громаді відчула себе в безпеці та змогла прийняти допомогу у відновленні свого життя. Таке відновлення відбувається у три стадії: 1. Безпосередньо встановлення безпеки; 2. Пам’ять та оплакування; 3. Відновлення зв’язку з повсякденним життям. Постраждалі звертаються до громади із закликом визнати шкоду, яку їм завдали кривдники, покласти на винних відповідальність та виправити кривду. Жінки часто виявляються ізольованими та невидимими перед законом. Спроби домогтися правосуддя зазвичай передбачають подальшу травматизацію постраждалих. Це стає перепоною у зверненні жінок за допомогою. Вкрай важливо, щоб на кожному етапі постраждалих супроводжували вмотивовані професіонали, наділені громадою відповідними повноваженнями та ресурсами: від поліцейських, які першими приїжджають на заклик про допомогу через лікарів, соціальних працівників до суддів, які ставлять крапку в процесі правосуддя.

• • •

Продовження навчання представників та представниць різних професійних груп, з якими зустрічаються постраждалі в процесі отримання допомоги та встановлення правосуддя; Розвиток сервісів для постраждалих жінок та дітей; Організація системної роботи координаційної ради з питань попередження ґендерно-зумовленого насильства; Подальше відпрацювання взаємодії всіх зі всіма залученими до протидії домашньому насильству.

1 доба

Схема реагування на випадки насильства

Всі суб’єкти Відділ у справах дітей

1 доба

Видача направлень, організація проходження програми

Служба у справах дітей

подальша координация

Оцінка потреб

Про вжиті заходи

Підтверджені факти (1 доба)

Відділ у справах сім’ї Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради

Уповноважений підрозділ органів Національної поліції: • патрульна поліція • Маріупольський центральний відділ ГУНП в Дон. обл.

Служби підтримки постраждалих осіб (ЦСССМД, центр соціально-психологічноної допомоги, мобільні бригади)

Заклади охорони здоров’я

Навчальні заклади, установи та організації системи освіти

Умовні позначення: інформування протягом 1 доби

звернення постраждалої особи

Джерела ▪▪

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» №2229-VIII від 07.12.2017. Посилання: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2229-19

▪▪

16 Днів Активізму проти ґендерно зумовленого насильства в Україні. Інформаційний бюлетень. Посилання: http://www.un.org.ua/images/2018-11-20_UNFPA_Factsheet_ukr2.pdf

▪▪

Рекомендації щодо організації роботи притулків для жертв насильства щодо жінок і жертв домашнього насильства. Маріанн Хестер, Вікторія Яловська. 22 грудня 2017. 40 с. Посилання: https://rm.coe.int/guidlines-shelters/16808e52e7

▪▪

Гендерно-обумовлене насильство в регіонах, які постраждали від конфлікту. Звіт за результатами дослідження. 2018. 70 с. Посилання: https://ukraine.unfpa.org/uk/publications/ гендерно-обумовлене-насильство-в-регіонах-які-постраждали-від-конфлікту

▪▪

Економічні наслідки насильства щодо жінок в Україні. UNFPA, Український центр соціальних реформ. листопад 2017. 94 с. Посилання: https://ukraine.unfpa.org/uk/publications/економічні-наслідки-насильства-щодо-жінок-в-україні-0

Для нотаток

Ця публікація надрукована в рамках програми «Комплексний підхід до вирішення проблеми насильства щодо жінок та дівчат в Україні», яка здійснюється UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення, за підтримки урядів Великої Британії, Канади та Естонії. Погляди авторів, викладені в даній публікації можуть не співпадати з офіційною позицією урядів Великої Британії, Канади та Естонії або UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення.

Редактори: Уляна Токарєва, Антон Янченко Макет: Катерина Волошина

Фонд ООН у галузі народонаселення Представництво в Україні вул. Шовковична, 42-44, 01021, Київ, Україна тел.: +38 044 281 32 31 e-mail: ukraine.office@unfpa.org

Рада жінок Донеччини вул. Митрополитська, 5-2, 87500, Маріуполь, Україна тел.: +380 68 485 05 69 e-mail: wldmariupol@gmail.com facebook: rada.zhinok.donechchyny