Зоряна Казка by Iurii Gorbachevskyi

Київ Видавець Горбачевський Ю. О. 2010

УДК 821.161.2-343-93 ББК 84(4 Укр)6-442 Г 67 Літературно-художнє видання

Для дошкільного та молодшого шкільного віку

Текст © Юрій Горбачевський, 2010 Художник © Кіра Скрипниченко, Москва, 2010 Редактор Валентина Васильковська Дизайн та комп’ютерна верстка Юрій Горбачевський

Підписано до друку 01.10.2010 Формат 64х104/8, папір крейдований 170 г/м2 Ум. друк. арк. 6,15, обл. вид. арк. 5,28 Тираж 3000. Замовлення № 1010/553 Видавець Горбачевський Ю. О., м. Київ Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 3877 від 13.09.2010 р. 097 494 40 99 father@zoryan.com www.zoryan.com Друк ТОВ «Майстерня Книги» Свідоцтво суб’єкта видавничої справи СК № 2955 від 31.08.2007 р.

ISBN 978-966-97140-0-8

Соломії та її мамі Зірці присвячую...

Дітям Відкрию тобі таємницю: часто дорослі теж бувають, як діти. Все сприймають із дитячою цікавістю, воліють занурюватись у дитячі мрії, фантазії та сподівання. Якщо ти самостійно читатимеш Зоряну Казку чи разом із батьками, пам’ятай — у цей час ви однолітки.

Дорослим Не дивуйтеся, якщо звичні речі в Зоряній Казці видаватимуться такими, до яких Ви не звикли. У нашому світі стільки загадкового та незвіданого, що казка може виявитись правдою, а правда перетворитись на казку... У момент, коли читатимете цю книжку, будьте ласкаві, пориньте у дитинство.

Зоряний дощ Тієї ночі падав рясний зоряний дощ. Було світліше, аніж удень. Маленькі, але дуже яскраві, зірочки вкривали все навколо. Виблискували дахи будинків, крони дерев. Зорі, схожі на діаманти, розсипалися по всій вулиці. Проте, бодай одну взяти до рук, зірка швидко згасала, залишаючи по собі маленьку й прозору краплину води — сльозу зорі. Такий зорепад трапляється лише вночі — один раз на сто тисяч років. Саме цієї ночі на світ з’явився хлопчик. Йому дали ім’я Зорян.

Вишитий рушник А тепер, щоб казка жила далі, закрий очі й повільно рахуй секунди: тік — це один рік, так — це два, тік — це три, так — чотири… Тік-так, тік-так, тік-так… Якщо не спиться, то казка не насниться. День за днем, Зоряну виповнилося десять років. Для дорослих це мало, а для дітей — багато. Зорян виріс, але ще не був дорослим, проте й дитиною вже не був. Надворі сонячно, а навколо тихо-тихо... Мати покликала Зоряна до себе в садок. Вона сиділа на мережевному ослоні, в руках тримала ретельно складений конверт лляного полотна. Коли хлопчик сів поруч, вона розгорнула пакунок. Це був рушник. Густо й рясно строкаті ниточки різних кольорів утворювали магічний візерунок. — Це чарівний рушник життя. На ньому все твоє дитинство, — сказала мати й ніжно погладила його. — Я використала майже всі нитки, які залишилися з мого життя. Щоб вишивати далі, мені ще потрібно ниток долі. — Мамо, я принесу тобі їх стільки, скільки ти схочеш. Але скажи, де їх узяти? — Ти знайдеш їх на найвищих вершинах світу. Тобі потрібні нитки віри, надії та любові.

Зоряний флакон Усім відомо: батьки завжди краще знають, що потрібно дитині. І коли для Зоряна настав час вирушати у подорож, вони зібрали все необхідне, що знадобиться йому в дорозі. Але була одна особлива річ, яку вони приготували своєму синові ще від самого народження. У батьковій долоні випромінював блакитною загравою флакончик зі сльозами зір. Батько назбирав їх у ніч народження Зоряна. Той, хто зробить ковток, може загадати будь-яке, та тільки одне-єдине бажання, і воно неодмінно здійсниться. — Тримай цей флакон. Не витрачай чари марно, як чого заманеться. Бережи на той випадок, коли без чуда не обійтися. Обнялися, поцілувалися, трохи поплакали та й попрощалися. Зорян вирушив у далеку путь-дорогу.

Пустеля віри Скільки кроків зроблено, Зорян не рахував. Але дійшов аж туди, де вже не було навіть трави і хмар — лише пісок. А над ним сліпе сонце: хто на нього погляне, того воно засліпить. Чи може хтось вижити в цих краях? Зоряну дуже хотілося напитися води й полежати-відпочити в затінку прохолодного саду. В голові кружляла думка про те, що ковток чарівного напою з подарованого батьками флакону врятує його від утоми й спраги. Він зупинився, хотів відкрити свій флакон. Та раптом згадав батькові слова: «Здійсниться будь-яке бажання, але тільки однеєдине…». Зорян стиснув долоню в кулак і сховав чарівну річ у кишеню. Він вірив, що незабаром когось зустріне. І тільки Зорян про це подумав, як вдалині засвітилася, загралася всіма барвами веселка. Вона нависала над фонтаном, що бив з-під землі у центрі оази — світла життя в сухій пустелі.

Чудо-сад Здалека все видається меншим, аніж є насправді. Так і ця оаза виявилася завбільшки з великий острів, що омивається пустинними пісками. За один день його не обійти. Тут росли дивні дерева. Сонце висушувало їхні плоди, тому на гілках достигали родзинки, курага і чорнослив. Яка смакота! А вода у фонтані була настільки прозорою, що сонячне проміння не могло її нагріти й лише відбивалося, немов від дзеркала. — Ти чий будеш? — запитав хлопець у шортах із пальмового листя. Зорян його одразу й не помітив. — Як це — чий!? Мами й тата! — здивовано, але радісно відповів Зорян. Адже він вірив, що когось зустріне в пустелі. — Ходімо зі мною. Я познайомлю тебе з усіма, хто живе у цій оазі — запросив незнайомець. У самому центрі пустельного острова, навколо високого фонтана зібралося чимало людей. Усі вони мали одяг із листя, тому здавалося, що вони виросли просто в саду, наче рослини. Їм було цікаво дізнатися, хто такий Зорян та що його завело у цей край.

Осяйна вершина Пам’ятаєш, якої ночі народився Зорян? Яку чарівну річ вишила для нього мати? Для чого Зорян вирушив у подорож? Що батько дав йому в дорогу? Все, згадане тобою, Зорян повідав мешканцям оази. От і познайомилися. — Ми б дуже хотіли, щоб поряд із нашим садом росли високі гори, — промовив старійшина пустельного народу. — Проте єдина відома нам гора розташована так далеко, що навіть не знаємо, в якій вона стороні. Ім’я їй — Кіліманджаро. — Дідусь задумався й продовжив: — Кажуть, вона так яскраво сяє, що птахи, піднімаючись у небо, бачать її блискуче верхів’я. Якщо ти підіймешся вгору разом із ними, то знатимеш, де вона.

Зоряна ідея Дехто скористався б чарами, аби дістатися Кіліманджаро. А ти як гадаєш, чи варто Зоряну витрачати їх зараз? Та якщо випити сльозу зорі тепер, тоді іншим разом, коли без чар не обійтися, її вже не буде. Зорян вагався. Адже найпростіший спосіб — найдорожчий. Якщо дуже добре поміркувати — рішення завжди знайдеш! Зорян довго роздумував, і запропонував: — Якщо у вас немає своїх гір, тоді ми їх створимо! Але не чарами, а своїми силами! І взялися всі гуртом будувати гору з каміння, що лежало під піском. Дні минали — гора росла. А коли скінчили роботу, на вершину піднявся Зорян, щоб дізнатися, куди йти далі. Та не побачив він блиску Кіліманджаро.

Зоряні гори Не завжди все виходить з першої спроби. Вирішили звести іншу гору, ще більшу за ту, що спорудили. Але й вона виявилася недостатньо високою. Вже з третьої спроби звели гору завбільшки в дві попередні. Була вона такою високою, що навіть птахи вище не літали. — Я бачу, бачу її блиск! — вигукнув Зорян, помітивши вдалині сяйво Кіліманджаро. Відтоді в пустельного народу з’явилися піраміди — зоряні гори, а в Зоряна — шлях, щоб іти далі. — Віра творить чудеса, — звернувся до Зоряна старійшина пустельного народу. — Ти змусив нас повірити в свої сили і ми отримали те, про що завжди мріяли, — власні гори. Усі разом ми сплели для тебе клубок ниток віри. Візьми його. Ти заслужив. Віра допомагає зробити перший крок до мети, а надія — до неї дійти. Попрощавшись із новими друзями, Зорян продовжив свою подорож.

Кіліманджаро Якщо знаєш куди йти — дійдеш швидше. Здалека з’явилася цятка. Зорян вдивився в горизонт і несподівано там побачив… кекс!.. ще й зверху присипаний цукровою пудрою! Вона вбирала у себе блискуче сонячне проміння... Відстань до кексу скорочувалася, та сам він зростав доти, доки Зорян не зрозумів, що це — гора Кіліманджаро. Де гори вкриті снігом, — там долини всіяні зеленню. Де росте трава, — там є кому пастися. Навколо прогулювалися зебри з жирафами, гомоніли фламінго зі страусами; носороги зі слонами тупотіли так, що відлякували левів із леопардами. Від вражень Зорян затамував дух і не міг навіть ворухнутися. На тривалий час він забув про все на світі. Навіть себе забув. Пам’ять зникла і залишилося тільки теперішнє — це гора Кіліманджаро і все навколо неї. Та вмить, зверху щось зашуміло і додолу докотився гуркіт, землю затрусило, і раптом все стихло. Он воно що: виявляється, гора Кіліманджаро — це вулкан, який спить. Нехай начувається той, хто його розбудить!

Колискова Тварини не розмовляють людською мовою, проте вміють слухати людей. Найбільші вуха — в слона — великого любителя цікавих історій. Він ніколи не підіймався на Кіліманджаро — боявся потривожити вулкан. Але Зорян умовив, аби гігант підвіз його на гору. За це протягом усього сходження він розповідав слонові про звірів, що живуть у наших краях. Наших звірів ти знаєш! Пригадай їх! Слово за словом, крок за кроком підіймалися вони вгору. Довго йшли стежиною, що обвивала всю гору, немов по спіралі. Зорян поглядом шукав нитки долі, але марно — їх не було ніде. Та надія знайти чарівні нитки не полишала його. Аж ось здалека почулося курликання. Це журавлі співали колискову пісню, аби вулкан солодко спав: Кру-кру-кру, кру-кру-кру, Тихо й міцно сплю. У сні море перелечу — Крилонька зітру, крилонька зітру. Кру-кру-кру, кру-кру-кру...

Журавлі — Журавлі-журавлики, — пошепки звернувся Зорян, — ви все тут облітали навколо, та над горою кружляли. — Кру-кру! — відповіли журавлі та заклацали дзьобами. — Я шукаю нитки долі, чи ви їх тут знаходили? Мовчать журавлі, та дзьобами хилитають — не знаходили... Засмутився Зорян, але не облишив надії, і знов до журавлів заговорив: — Якщо ниток долі тут немає, то заберіть мене із собою. — Кру-кру-кру! — погодилися журавлі. Їм уже час було летіти далі, а на їхнє місце прилітали інші птахи. Тоді Зорян дістав нитки віри. Відмотав трохи мотузки, з якої журавлі своїми дзьобами сплели торбину. В ній і забрали Зоряна. Вулкан Кіліманджаро міцно спав, тому навіть і не знав, що хлопчик був у нього в гостях. А Зорян уже залишив Африку далеко позаду, рухаючись у бік Індійського океану.

Політ із журавлями Зорян уже багато разів літав у своїх снах. А ти літаєш уві сні? Втім, тепер усе було по-справжньому. Високо-високо, під самими хмарами, все, що знизу, схоже на палітру. Немов художник витиснув із гігантських тюбиків олійну фарбу та розтер її широким пензлем, створивши рельєф. Які кольори тобі відомі? Назви будь-який — їх усі Зорян побачив у польоті. Червоний з помаранчевим над горами, змінювався над пісками на жовтий, а потім на зелений над лісами, який переходив у блакитний над озерами, що перетікав у синій над морем, аж до фіолетового над квітучими полями. А коли піднялися понад хмари, здавалося, що вони створені зі снігу. Такі білі — бери сани й катайся досхочу! Удень світило сонце, вночі сяяв місяць. Минуло п’ять діб. Птахи втомилися.

Зуби дракона Часто буває, що шукаєш одне, а знаходиш зовсім інше. Журавлі перенесли Зоряна в гори Гімалаї, де безліч верховин. Кожна вища за попередню. Небезпечні, немов зуби дракона, що в кілька ярусів ростуть із самої землі. На більшості з них, мабуть, є свої нитки долі. У Зоряна вже є нитки віри, та ще потрібно відшукати нитки надії і любові. На якій з вершин їх знайти?! Зорян не знав, куди йти далі, проте на місці стояти не збирався. Як і більшість людей, він жодного разу не був у горах, а тому вирішив обійти всі, що були навколо. Та кому це під силу?! Хіба що взяти силу від чар?.. Але й цього разу хлопець вирішив зберегти сльозу зорі: “Впораюсь!”. Усе вище підіймався Зорян, усе важче було дихати, все голосніше свистів замерзлий вітер. Все менше залишалося сил. Зорян упав напівпритомний. Міцно заснув.

Кудлатий єті Чим більша втома, тим солодший сон. Здавалося, навіть гуркіт лавин, які сходять з гір, не в змозі розбудити Зоряна. Йому снилося, наче якийсь кудлатий велетень знайшов його знесиленого і поніс на своїх плечах до печери. В ній було тепло й затишно. Та неймовірно красиво: всі стіни розмальовано ієрогліфами — незрозумілими літерами-словами. Зорян розплющив очі. Все, що йому наснилося — відбулося насправді. Він лежав закутаний у теплу ковдру в печері незнайомої істоти. Побачивши, що хлопець прокинувся, кудлатий велетень звернувся до нього: — Ти розмовляв уві сні, тому я все про тебе знаю. Твоє ім’я Зорян, адже ти народився в ніч зорепаду, а моє Мехтех — людина-ведмідь. Наш сніговий народ люди називають коротко «єті». Мало хто з людей нас бачив. Ти сміливець, ще й умієш берегти цінні речі, — Мехтех поглядом вказав на флакон зі сльозою зорі. — Тому я допоможу тобі знайти нитки надії. Я відведу тебе до верховини верховин — гори усіх народів світу, що зветься Сагарматха-Комолангма-Чомолунгма-ДжомолунгмаЕверест. Мехтех швидко вимовив назву гори, тому Зорян добре розчув лише останнє слово. І тихо промовив: — Е-ве-рест.

Верховина верховин Гімалаї — гори холодні. А в Зоряна не було такого одягу, який би зміг його зігріти на Евересті. Тому Мехтех подарував йому речі, зроблені з шерсті єті. Вона найтепліша в світі, м’яка та зовсім не колеться. Перед тим як вирушити в дорогу, Мехтех прочитав кожен ієрогліф зі стіни своєї печери — так він молився природі, щоб була милосердною до них із Зоряном і допомогла піднятися на вершину Евересту. Потім узяв на плечі якийсь великий пакунок, а Зоряна посадив зверху. Поки підіймаєшся на гору, вона відбирає всю силу, проте повертає її сповна вже на самісінькій верхівці. Зорян з Мехтехом дісталися вершини. Підкоривши Еверест, розумієш: якщо Земля має пуповину — то це місце саме тут. Зорян відчув себе володарем світу, що простирався під ногами. Це почуття вселяло в нього надію віднайти усі потрібні йому нитки долі. Мехтех був правий — клубків ниток надії на Евересті було безліч. Вони нагадували снігові кулі. Великі та менші. Наче хтось збирався наліпити армію сніговиків. Зорян узяв найменший клубок ниток, бо навіть мала надія здійснює великі діла.

Повітряний дракон Тепер Зоряну залишилося знайти нитки любові. Та де ж їх шукати, на якій вершині? На Евересті їх не було. — Тобі час летіти додому, — промовив Мехтех. — Летіти?! Додому?! — здивувався Зорян. Але Зорян не вмів літати, та й без ниток любові він не хотів повертатися додому. — Ти полетиш на повітряному драконі, я взяв його з собою. А любов ти завжди знайдеш вдома. На вершині душі б’ється твоє серце — це і є клубок ниток любові. Мехтех розгорнув свій пакунок, з якого миттєво утворився величезний повітряний дракон. Тоді єті знову прочитав молитву, і з усіх боків гори один за одним повіяли вітри: зі сходу Евр, із півдня Нот, із заходу Зефір та Борей із півночі. Сила вітрів вдихнула життя в повітряного дракона. Подякувавши за все, Зорян попрощався з Мехтехом. Повітряний дракон летів дуже швидко, а Зорян, щоби не впасти, міцно тримався за його вуса всю дорогу додому.

Зоряний борщ Світ не зміряти однією книжкою, якою б товстою вона не була. Завжди можна дописати ще не одну сторінку, аби продовжити історію. Зорян повернувся додому, а повітряний дракон полетів собі далі. Мати з батьком дуже зраділи, коли Зорян з’явився у дверях свого дому. Після довгої розлуки обійми були ще дужчими, а поцілунки ще теплішими. Та найдовшою була розповідь про подорож. Пригадуєш чудо-сад та піраміди у пустелі віри? Вулкан Кіліманджаро, на якому журавлі співають колискову? Гори Гімалаї, що схожі на зуби дракона? Та Мехтеха — єті, який допоміг Зоряну піднятися на Еверест? А потім мама знову розгорнула чарівний рушник. І всі помітили, що на ньому з’явилася вишита візерунками Зорянова подорож. Адже Зорян знайшов нитки надії у пустелі, нитки віри на найвищій верховині світу, а клубок ниток любові — у власному серці... Віднайти їх допомогли не чари, не сльоза зорі, а надія на наполегливість, віра у хоробрий дух та дбайлива любов. Казка скінчилась, а мама наварила найсмачнішого в світі борщу, бо приправила його... — сльозою зорі. Кінець

Зміст Дітям . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4 Дорослим . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5 Зоряний дощ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6 Вишитий рушник . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8 Зоряний флакон . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10 Пустеля віри . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12 Чудо-сад . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14 Осяйна вершина . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16 Зоряна ідея . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18 Зоряні гори . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20 Кіліманджаро . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22 Колискова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 24 Журавлі . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26 Політ із журавлями . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28 Зуби дракона . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30 Кудлатий єті . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32 Верховина верховин . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 34 Повітряний дракон . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 36 Зоряний борщ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 38