CarpFishing World Championships 2014

КОРОТЕНЬКИЙ ЗВІТ-СПОГАД ПРО ЧЕМПІОНАТ СВІТУ З КАРПФІШИНГУ Знаєте, в житті деколи стаються такі речі і події, про які, мабуть, і не снилося, і не мріялося. Ось так, живеш собі у своїх буденних проблемах, переживаннях і стараннях: дім, сім’я, робота. Постійний рух і суєта. То плануєш собі, розписуючи плани на день, щоб все встигнути і ,зазвичай, все не встигаєш. То: «та ну їх, ті плани…» і розриваєшся між справами, які на тебе навалюються. Ні, слава Богу за те, що є заради чого суєтитися і заради кого жити, але чого лукавити, всі ми хочемо відірватися від всіх тих проблем. Взяти снасті і махнути кудись на воду і віддатися повністю улюбленому заняттю. Комусь вистачає просто посидіти біля води, а комусь треба постійно чогось більшого. Це вже як наркотик. Не цікаво вже просто якусь рибу ловити, хоча і на таке деколи пробиває , з’являється бажання проявити себе у чомусь більшому. І ось з тих, кому всього мало, також є такі, що між собою міряються, а інші намагаються постійно себе переплюнути. До одних відносяться спортсмени, а до інших - трофейники. Ні, я не хочу прималити тих чи інших, бо всі спортсмени шукають трофей і всі трофейники також змагаються між собою, але і одні, і другі знають, що різниця таки є. До чого це я? А до того, що намагаюся відносити себе і до тих, і других, хоча, на даний момент, займаюся більше трофейною рибалкою з огляду на економічний стан і брак часу (та й для родинного спокою). Окрім того, у тій чи іншій мірі, маю можливість крутитися й у спортивному житті як нашого регіону, так і обох клубів ЛКК (Львівського карпового клубу) та ЛКАВ (Львівський клуб активного відпочинку) учасником яких я є. Обидва клуби активно працюють на поширення культури рибальства з різними прошарками населення. А також разом з Львівською федерацією риболовного спорту становлять кістяк спортивно-любительського рибальства Західної України та є прикладом для інших. Як не крути, але найбільше карпових команд, якраз є об’єднані Львівським Карповим Клубом. (Ось це все зверху не заради реклами , а похвалитися ). Так от для чого такий вступ. Слідкуючи за успіхами ЛКК на внутрішньому чемпіонаті я, як клубник і фанат свого клубу, не міг не радіти їхнім перемогам і зокрема тому, що таки наші стали чемпіонами України і ще більше тішився, що саме ЛКК буде представляти Україну у 2014 році на Чемпіонаті Світу з карпфішингу. Потішився та й годі. Десь воно там так і загубилося на форумах. Хлопці почали якісь підготовки, що мене не стосувалися аж ніяк. Час від часу з’являлися відгуки на похідні питання щодо організації та допомоги в ній того чи іншого плану. І от наприкінці весни на форумі постає питання перекладача з італійської мови. Ну звісно ж я запропонував навчити Тарасів (Трескота та Сендегу) бодай чогось, принаймні знали б куди їх пошлють . Але у Тараса Сендеги появилася краща, на його думку, ідея і він мені відписав: «Готуйся, ти їдеш з нами». Ну я… а що я? піонером в силу обставин був, значить «Завжди готов!» та ще й на таке міроприємство – Чемпіонат світу. Ну чим вам не емоційний трофей цікавих життєвих подій? Відмовлятися було не логічно, хоча для скромності все ж таки попробував, але питання делегата від збірної України вже було вирішене. Ним був я. Звісно ж не найголовніша персона, але все ж таки в команді… Не гаючи часу я ринув у підготовчу роботу, щоб бодай якось оправдати довіру команди . Благо є така штука як телефон та інтернет. І перше, що почав робити – збирати інформацію про озеро. П’єтрафітта. Де воно? Навіть всемогутній гугл показував то щось в Америці, то на півдні Італії. Почали шукати за адресою – ніби знайшли. Центральна Італія, не доїжджаючи до Риму десь 160 кілометрів. Сумніви щодо правильно знайденої водойми у нас зникли, коли було співставлень форми озера з гугла з картами озера організаторів змагань за 2011 рік. Можливо хтось подумає, що займалися єрундою, чи не вміємо шукати… Хе, тоді ви не знаєте італійців… Скажу тільки те, що в неті, і навіть на сайті FIPSAS (Federazione Italiana Pesca Sportiva e Attività Subacquаe) інфа про ЧС з’явилася так: SUL LAGO DI PIETRAFITTA IL XVI MONDIALE DI CARP FISHING il September 20, 2014 16:09, а на

сайті www.carponline.it і на даний момент про озеро інформація за 2012рік. Одним словом жодної свіжої інформації не було. А дружні сайти і форуми (маю на увазі національних конкурентів) губилися також у здогадках. Однозначним було тільки те, що ЧС пройде на П’єтрафітті в кінці вересня. Місцевість настільки маловідома, що жодний з наших GPS не знав де воно. Скажу більше, навіть дорожня поліція, з якою ми мали нагоду поспілкуватися, не мали найменшого поняття де саме та П’єтрафітта. А як виявилося – село всього - на - всього за 20 кілометрів від Перуджії. Через фейсбук мені вдалося познайомитися з людьми, які причетні як до самого озера, так і до місцевої федерації, а через них познайомився з безпосередніми організаторами. Як не крути, італійці щирі люди і шифруватися не стали. Всю інформацію, яка нам була потрібна, вони надали. Хлопці ж зі своїх каналів отримували інформацію від учасників минулих змагань на цьому ж озері 2011 року. От що здивувало, так інформація про рибу зібрану мною і тим, що можна було знайти в неті за позаминулі роки. І вона таки суттєво відрізнялася , бо якщо на 2011-й озеро вважалося чисто спортивним, бо риба була невеликою, то вже у 2014 році рекордом був карп на 24кг, а амур на 29кг. Та й зрештою (можливо помиляюся, але) судячи з прочитаного, почутого і побаченого, мені видалося, що водойма є суто спортивно-рекреаційною. Тобто FIPSAS та інші (може під егідою) проводять змагання, а на вихідні (п’ятниця, субота, неділя), коли немає змагань, там ловлять всі бажаючі. Протягом тижня водойма закрита. Спортсмени ж краще поїдуть на Маджоре чи Больсену. Але я думаю, що висновок, щодо любові спортсменів до даної водойми, зробив скоріше з суб’єктивних точок зору. Водойма гарна… але про це пізніше. Отож, попередні дані про водойму зібрані, пора щось робити. Перший тренувальний виїзд на водойму відбувся в середині літа. Метою тренування було: - оглядини і "сканування" самої водойми по всіх параметрах.

- вивчення іхтіофауни водойми у спокійній обстановці без пресингу.

- тестування водойми в умовах сильного пресингу і оцінювання своїх можливостей у змаганні з обмеженими правилами. Мені, на жаль, не вдалося полагодити всі питання з документами, тому того разу я таки залишився вдома, але все що було потрібно вирішувалося оперативно по телефону. Що стосувалося організації рибалки на озері, я домовлявся з Даніло Барбаросса який, як мені сказали, на даний момент є адміністратором. І ,як потім вияснилося, він же є регіональним президентом (там всі президенти ) ФІПСАСа і саме він займався організаційними питаннями по ЧС. Але тоді я ще цього не знав. Час для тренування обирали так, щоб по можливості потрапити на якісь змагання, які б проходили на П’єтрафітті. Саме на той час, з 20 по 22 червня, група WILD CARP організовувала змагання, на яке я зареєстрував хлопців і яке вони майже виграли. Як іноземці, вони, як то кажуть, не вдарили лицем в болото серед італійських команд. Нюансів і перебігу змагання, на жаль, не знаю, але похвалюся лише тим, що серед 42 команд вони посіли 3, 4 і 8 місця. А це на зовсім незнайомій водоймі - непогано. Італійці відмітили їхній професіоналізм, а також "гарну і коректну" поведінку. Тішилися і дякували за участь. І я думаю, що саме це привело до того, що на наступному нашому тренуванні з їхньої сторони біля нас постійно крутився один тіпок… Останнє, але не менш важливе, було вирішене питання нашого проживання під час ЧУ. Ми знайшли чудову віллу недалеко від водойми. Витрати на наше проживання взяв на себе Тарас Сендега, за що йому великий респект. Так що у першу вилазку було полагоджено досить таки багато важливих питань. До речі, від себе і решти команди, наперед хочу подякувати усім, хто долучився до фінансової допомоги для нашої участі у ЧС. Ваша допомога була дуже доречною.

Ледь не забув. На початку серпня ми робили ще одну вилазку на водойму, але вже у якості спостерігачів. На той момент проходив відбірковий чемпіонат італійців. Нашим «десантом» були Саша з Даміром (бобри) та Юра (немо). Їх метою було наочно, зі сторони «розуміючих», побачити що, як і на що ловлять господарі чемпіонату і водойми. * * * * * * * * * Два місяці літа пролетіли непомітно, і от ми вже в дорозі на водойму для ще одного тренування, яке мало б бути більш цікавим. На водоймі, за попереднім повідомленням, мали бути збірні румунії, хорватії, франції та росії. З собою взяли найнеобхідніше з особистого та їжі, щоб по максимуму мати місця для снастей, прикормок та наживок. Їхати ми мали двома транспортами. До Львова приїхав Влад (Владислав Бугай – керівник карпового напрямку у ФРСУ) вантажопасажиром в який загрузили всі пожитки і одна група поїхала у тур через Стрий та Ужгород, підібравши ще дві команди, у напрямку Італії. Інша група їхала легковиком через Польщу. Дорогу спланували так, щоб на наступну ніч переночувати десь в районі італійського кордону. А також зустрітися з хлопцями з бусу (вони ж то їхали повільніше) і вже зранку вирушити в дорогу, щоб бути на водоймі в обід. Що вам сказати про подорож? Ну, 5 чоловік в авто 24години, з короткими зупинками для зміни шофера, щось перекусити і щоб решта не заклякла у позі сидіння . Зрештою, до цього ми були готові. Але… Під обід, не доїжджаючи десь 90км до Любляни, де ми мали намір знайти якийсь хостел, дзвонять хлопці з буса і повідомляють просто шокуючу новину – вони біля Будапешту і бусу гаплик!!! Уявіть, ми вже в іншій державі, тим більше ми з ними навіть в різних і тут таке. Питання було більш ніж серйозним і потребувало просто наднагального вирішення. Описувати не буду, але скажу, що проблема була полагоджена. Думаю, що немалу роль відіграло те, що серед нас були закарпатці Іван та Ігор, які прекрасно володіли мадярською. Бус відвезли на сервіс, а нам дали інший. Ми вже нікуди не їхали, бо реально не знали чим все закінчиться. Часу це зайняло чимало і вже при сутінках вирушили дальше на пошуки нічлігу і «точки зустрічі», а от хлопці десь біля Будапешту ще мали перевантажити весь карпятський скарб. Вони просто молодці. Я був в шоці, коли побачив на чому вони приїхали. Замість довгої бази спринтера, в яку було все запаковано, їм дали короткого трафіка (чи щось того типу) з малим причепом. На превеликий жаль, все перевантажити просто фізично було неможливо, тому частина речей була залишена в бусі. Ми ж, намагаючись знайти де б переночувати, облазили пів Любляни. Помилувалися гарним нічним містом і ,не знайшовши ніде вільних місць, поїхали у Трієсте. Перше місто в Італії. З таким же успіхом, але під сильною зливою (так, що двірники ледь справлялися) не знайшовши вільних місць ми зупинилися на першому ж кемпінгу і «доночували» ніч у машині.

Італійський ранок зустрів нас пасмурною погодою. Погода була якась не італійська, хоча на півночі вона не суттєво відрізняється від нашої. Але якось не хотілося бути на березі цілий тиждень і намагатися щось протестувати і сушитися. Надія, що ближче до озера погода зміниться не те щоб жевріла, а скоріше час від часу появлялася, незважаючи на прогнози. І от, наперекір всім непланам, ми нарешті ввечері прибули на водойму. Зробили круг по озеру, «просканували» присутніх і стан водойми. Поки привіталися з Барбароссою і Лео (ключником озера ) , та розклалися на столику для «ну за приїзд», підтягнулися і решта команди. Як належиться десь пів години було виділено на «за приїзд» і планам розташування на водоймі для тренування. Можливо і більше часу посиділи б але противний різкий дощ, який час від часу просто сік і пізня година, заставили нас робити все оперативно. За попередніми нашим оглядом в зоні А (на мілині) стояли румуни. В зоні В стояли французи розтягнувшись на третину зони. От у зоні С, зараз не пам’ятаю чи вже були, чи під’їхали після нас, хорвати. Отож було вирішено, двійка Таргонський / Трескот, а також Я та Грабинський залишалися у зоні А через кілька секторів від румунів. Інші двійки Ліпський / Шихотаров та Долинич / Василенко з Бугаєм та Баником відправилися на другий берег у зону В недалеко від французів. Можна сказати, що останнє офіційне тренування було розпочато. Поки розклалися – там вже і стемніло. Прогноз погоди не обманув - погода була аж ніяк не італійською. Окрім того, в зоні А, де зупинилися ми, вітер нам дув прямо в лице. Разом з дощем це спричиняло те, що все задувало і затікало в палатку, так, що мусіли повністю закривати її, аж під кінець мені в голову прийшло зробити з дверей і кулька тамбур і стало легше забігати і вибігати з палатки. Ми поділилися так, що Тарас з Дмитром мали відпрацьовувати програму, а ми з Ігорем мали робити їм пресинг. Почали з маркерування. Доооооовго, але дуже потрібно, бо не тільки для сьогоднішньої рибалки, але й для майбутнього чемпіонату. Як не крути та у цій зоні все рівно буде одна з команд. Після того, як промаркерилися Тарас з Дмитром, черга прийшла до нас. З причина браку місця ми не всі брали снасті, тому ми з Ігорем ловили на запасні Діми, тому і маркер та дальномір були по одному на дві команди. Промаркерившись та синхронізувавши наші карти ми взялися за рибалку. Так як з правого боку були румуни, то ми стали з лівого і почали пресингувати. Вивчали способом тику, так би мовити, а точніше способом спостережень рух риби по водоймі. Це не секрет для спортсменів, але якщо хтось з любителів раптом це читає, то воно виглядає так: Оснастки ніколи не лягають у ту ж саму точку. Оскільки ми стояли прижаті з правого боку румунами, які вже не перший день до нас тестували свої бойли, то вже однозначно були відрізані від риби яка вже смакувала їхніми смаколиками, з одного боку. На жаль, не пам’ятаю точно цифр, бо карти маркерування залишилися у Тараса, тому опишу в загальному. Тараз з Дімою мали дальні відстані але не надто. Це було зумовлено глибиною на певній відстані. У їхньому свімі на відстані 110м глибина була 8-9метрів (це була зона мілини). Трохи ближче була бровка. От вони і трималися цієї та ближчої бровок. Ми ж поставили три прути на ближчу дистанцію. В принципі це було зумовлено ще й тим, що з наших промірів на самому краї у нас ближня бровка зближалася до берега десь на відстані 75+м. Отож, два прути на ближній бровці, а один трохи лівіше і ще ближче. Таким чином ми охопили «віялом» два свіми і, спостерігаючи за кількістю покльовок, їх місцем і часом покльовок ми й визначали можливий хід риби. Звісно ж це, як не крути, також теоретично, бо якщо б ми там провели ціле літо, то могли б сказати точно, а так це було більше умовно-теоретично. Ми мали тільки два дні на ці експерименти, але постійно змінюючи оснастки не можливо не помітити, що риба клює переважно в конкретний час і на конкретні палки (відстань на які вони були закинуті). Чи воно щось

дало на самому змаганні? Не знаю, треба питати Тараса, але як досвід було все одно цікаво. Оскільки озеро зігове, то Тарас з Дмитром відпрацьовували і тестували свої задумки щодо зіг ріга, а ми пробували також ловлю з глибини, бо як нам казали, що на мілині ловити можна спокійно з дна. Щодо риби, то практика показала, чим більше кукурудзи у прикормці, тим більше карасів підтягуються в зону. Можливо крупними бойлами їх би й відсіяли, але ж на зіг насадка дрібна, тай бойли ми використовували пиліки а карасі… від кілограма і більші!!! Просто на зависть карасятникам. З іншого ж боку класика, крайню палку годували виключно бойками, тому й риба була рідше, але крупніша. Наш Біг Фіш, а саме 16,920кг, було взято у першу ж ніч саме на краю кормової точки. Ту оснастку я закинув трохи дальше і лівіше від прикормочної точки і ось… Гарне фото на пам’ять з трофеєм.

В загальному - риб клював перемінно, але не погано. Карасі таки трохи заважали, але хлопці зробили собі висновки. Погода всі ці дні була хмарною і дощовою, хоча й не холодною. В середу румуни знялися і, якщо не помиляюся, карп трохи підійшов і з правого боку. Тобто частіше клювало і з їх боку. Вечорами за горнятком кави, чаю, чи хто там чого ми аналізували ситуацію. А я крім того намагався не відриватися прекрасного. Навіть у хмарну погоду і вночі можна зробити гарні і душевні фотографії.

* * * * * * * * * Не знаю, чи то французам не сподобалась українська компанія, а може просто експериментували з ловлею по водоймі, але вони зразу ж на другий день знялися з зони і переїхали на іншу, а потім й у зону А в районі перших секторів. Ми ж вирішили переїхати на другий бік озера до решти команди. На протилежному боці від станції погодні умови були трохи інакшими, а точніше вітер мав би дути в спину, але через те що дорога навколо озера з того боку була вище ніж берег (на кілька метрів), його взагалі не було відчутно. Зрештою у цей день погода різко змінилася і решту тижня була справжня італійська сонячна погода. Пекти почало конкретно. Рятувало лише те, що могли окунутися у воду. Ми перебралися на стик зон В і С, двома командами: Тарас з Дімою та Юра з Ігорем. Дамір з Сашею залишилися у тому ж секторі, що й були від початку. Забігаючи наперед, думаю їм це пішло тільки на користь, бо саме вони попали на чемпіонаті у ту ж зону і стали першою парою у нашій збірній і шостою у світовому рейтингу. Молодці. Знову маркерування, створення карт і в бій. Цього разу я з Ігорем залишалися статистами. Засікали, записували, нагадували, фіксували, фотографували і всяке таке інше. Ловили лише основні команди. Але рутину справ ми таки трохи розвіювали… Ми (принаймі я та Влад) мали намір половити баса, якого там досить багато. Взяли з собою спінінги, але які, на превеликий жаль, були залишені у бусі Але ж у сумках були запасні котушки… Владу прийшла в голову ідея, взяти верхню частину від маркера, або спода і використати їх як спінінг. Спінінгісти звісно ж покрутили б пальцем біля виска, але ж… Влад таки впіймав кілька басів (чи басиків)!!! А одного Ігор витягнув на карповик, клюнув на бойл… буває. Але цей був таки БАСОМ. Кулак в морду залазив . Над вечір знову прийшла команда «робити пресинг». Нас просити два рази не треба. Два прути зліва, а один між командами. Вони повністю тестували зіг на різних відстанях і різними способами та глибинами, а ми перевіряли чи буде клювати риба між ними. Ну типу, чи годуючи сектор прикормкою зіговою (воно ж то все на дні осідає) буде вбито дно, чи там риба таки буде клювати (з дна). Карпи клювали і були різного калібру. Карасів з того боку озера було значно менше, кілька на дві команди. Тактики лову не розкажу. Ось так. Тому, що хлопці ще тоді просили не розказувати, і сам поки що буду нею користуватися, по секрету . В п’ятницю на озеро почали з’їжджатися італійські команди на такий собі фестиваль. Ми мали надію, що присутність інших команд зможе нам створити додатковий пресинг, але вони скоріше приїхали просто порибалити без всякого бажання змагатися. А навіть трошки перешкоджали.

Пам’ятаєте, я десь там на початку писав про одного дотошного типа? Так от: Прийшов в наш сектор італієць. Так, ніби з цікавості. Коли зрозумів, що в моїй особі він знайшов співрозмовника, у нас з’явилася проблемка. Він майже перейшов у наш сектор. Ще той Штірліц був. Спочатку розказував як тут ловити, щоб обловити самих італійців. Розказав, що він хоч і не бере участі у ЧС, але має якесь там відношення до команди і деколи є суддею на змаганнях... Знаєте, є люди яких важко зрозуміти і на рідній мові. То букви їсть, то діалект, а то й просто «фіфєкти фікції». У мене таке враження що у нього було все… Я то мову знаю, але він і на діалекті, і вимова щось там хромала, і ще й тихо говорив, і шифрувався. Казав, що якщо його з нами побачать, то йому капець. Як тільки бачив когось «зі своїх» ховався в кущах, або вдавав, що він просто біля нас гуляє. Потім приніс прикорму і бойл. Зробив нам оснастку і ми її закинули. І от халепа… майже зразу покльовка. Це його підбадьорило і вигнати його з сектора було вже просто не можливо. Діма вже просив мене його позбутися, бо не можуть нічого робити, щоб не видавати секретів… І от зявилася нагода… Діма сам цьому й посприяв. У нас то кобри карбонові, легенькі. А Діма ж наш «дальнобойщик» кобрами. Від нудьги він почав годувати. Італійця це дуже зацікавило, я про дистанцію, і він попросив показати, і дати йому попробувати. Шок від дальності заброду змінився шоком від того, що він взяв в руку. Він вже навіть забув, що хотів нею кидати. Ніяк не вірив що кобра може «нічого» не важити. Таких легких кобр він ще не тримав в руках і не бачив. І тут мені прийшла ідея. Я взяв обидві кобри і ми з італійцем пішли хвалитися ними в його команду. Ті зразу поприбігали зі своїми нешівськими і мол «що там в тебе за ф…ня, ось в мене «неш», але як тільки взяв в руку – шок і «ой блін!» (самі розумієте їхнє захоплення я пом’якшив ). І так всі хто пробував. Барига з мене ніякий і я не зміг їх загнати по 100євро за штуку . Ціна притупила їх інтерес, та й час обіду підійшов, тому я зі спокійною душею вернувся назад. Щоправда, він ще раз приходив у сектор і навіть втіхаря, як казали хлопці, намагався зняти щось на телефон, але в принципі він остаточно втратив до нас інтерес. (з ними був один слабо російськомовний, з колишніх країн причетних до ссср, але ми говорили по українськи, а для нього це була зовсім незнайома мова). Був ще один курйозний момент. Не тільки у нас є пацани з пальцями вєєром. Збоку, біля команди Ігор/Юра, у секторі почав розкладатися один італієць. Все по феншую… Род-под, палки ледь не під васервагу. Все в колір і брендове. Всі панти. Вроді навіть взяв кобру і давай щось там кидати. В той момент хтось з наших почав кормитися спомбом… А ми ж то ловили на дальніх дистанціях Італієць зразу зрозумів, що йому робити тут нема що і він з поспіхом зібрався і втік кудись подальше від нас. А риба у нас помаленьку клювала. То велика, то мала. І риба там сильна. Сам бавився з одною довго. Думаю самі розумієте відчуття, коли рибу важко зупинити… сильні «плавні» ривки, чується що риба жме на силу і масу… Час виважування все збільшується, а адреналін починає зашкалювати і в голові починають вимальовуватися можливі цифри біг-фіша. І от вже біля берега появляється риб… Аааааааа-а-а… і вже навіть настрій пропадає від візуального розміру, а вага остаточно добиває – вісім з гаком кілограм. .

Вже зараз докладно не пам’ятаю в котрий день, але фотографії підказують, що таки в п’ятницю у нашому секторі було біля десяти крупних риб до 13кг. У Ігоря з Юрою також була риба приблизно такого ж розміру. Оскільки день вдався гарним, то я хотів щоб ми вибрали вісім найбільших риб і зробити загальне фото з біг-фішами, однак брак матів завадив моїй мегаідеї. Ми мали лише дві люльки, а йти до сусідів просити не хотіли, щоб їх не розстроювати і не маячити перед ними рибами. Тому фотографувалися четвірками, що, як на мене, також вдалося не погано. Ввечері гарно посиділи роздумуючи під віскарик про рибацькі «високі матерії» і на бокову. Як тільки наші полягали, я витягнув фотоапарат і знову вирішив пофотографувати нічні пейзажі та краєвиди озера, але вже на фоні самої станції. Вдень вона була сірою і непримітною. Звісно ж її труби неможливо було не помітити, але з естетичного боку абсолютно нічого особливого. А от вночі, підсвічена – просто бомба. Красота. Десь Діма щось там біля спінінгів поправляв, підгодовував – попав в кадр. І от, намагаючись зробити гарний кадр снастей на фоні станції, в видошукачі бачу паровоз. Прикольно так. Робив би відео було б супер, але я не великий любитель цього жанру, тому тільки фото… (відволікся). Ніч була гарна і місячна, тому великих проблем з виважуванням і автопортретом не було. Риба поплила без зважування назад. Цю ніч з п’ятниці на суботу не спав. Ловив рибу, бо клювало справно і гарно… В зальному я більше відривався по рибалці вночі, лише останню ніч вирішив таки відпочити і спав, а так відпочивав швидше в день аніж вночі. Люблю я нічну рибалку, спокій, тишина сам – на - сам з нічною природою. О, при одній з покльовок мав дивне виважування. Ніяк не міг зрозуміти що це навіть коли побачив на поверхні і лише в руках зрозумів – спомб. Давно його хтось обірвав там. Білий, але на 80% весь у драцені. Такій дрібній до 1см. Ледь відчистив. Але повністю робочий – там ще не знають що таке китайський спомб. Той, мабуть, зігнив би повністю. Субота пройшла як інші дні - з рибою. Останній день тренування проходив у стандартному тренувальному режимі. Італійці запрошували нас на святкування і розігрування призів. Це було кульмінацією італійського фестивалю, ціллю якого, як виявилося, були збір коштів на щось для однієї з лікарень, тому саме в суботу була організована вікторина. Купляли квиточки і можна було виграти досить таки не погані призи. Типу прутів, матраців бойлів і т.д. Оскільки ми були зареєстровані на цей фестиваль але не йшли на розігрування, бо квитки треба було купувати додатково, то нам таки належалося трохи пригощання. Тому я залишився трохи на святі і поки нам готували наш «пайок» пройшовся по стендах. Подивився. Переважно продукція була Хатчінсона та Карп Зоне. …Піднос з м’ясом на грилі був конкретним. Нам вистарчило навіть на другий день, за що організаторам респект і уважуха - угодили. Думаю, що італійці нас спеціально гарно пригостили.

Останню ніч я вирішив виспатись перед дорогою, тому, відреагувавши лише на одну/дві покльовки, прутів не перезакидував. На прутах Діми з Тарасом були якісь покльовки, але це вже питання до них. Зранку в неділю ми вже збиралися, бо це останній день, коли ми могли офіційно тренуватися. Згідно правил ми не мали права цього робити два тижні до ЧС, на водоймі де будуть проводитися змагання. Перед від’їздом ми заїхали на точку збору фестивалю, де зустріли Даніло Барбароссу з компанією і водолазами. Вони чистили дно між секторами А і В (зона для ловлі спінінгом). Трохи постоявши і поспостерігавши ми побачили де і на якій відстані є бровки. (водолази про них маячили). Попрощавшись ми вирушили додому заїхавши ще на віллу, де мали жити під час ЧС, і залишили, правда на свій страх і ризик, майже все наше спорядження, щоб з ним не тягатись туди-сюди. Даніелла, дочка власника, спрезентувала нам ще на дорогу домашнього вина і ми вирушили додому. По дорозі, біля Будапешту, заїхали забрати бус, який прийшлося тягнути лафетою до кордону. З кордону вже приїхала машина з Ужгорода і зразу ж потягла на сервіс. В Ужгороді ми трохи розслабилися… трооооооохи… але гарно на завершення подорожі.

* * * *

* * * * * По телефону за час, який залишався до ЧС, допрацьовували ще деякі питання між собою та організаційні з італійцями. Хлопці «розжовували» все побачене, пророблене і протестоване. Щось доробляли, щось відкидали. Щось замовляли… Два тижні пролетіли непомітно. Кожен зі своїми пожитками зібралися і в дорогу. Цього разу їхали трьома машинами. З огляду на те, що Бобри з Трескотами зразу після ЧС їхали на Болсену на Карп Класік. Дорога пройшла благополучно… до Італії. З мінімальними пригодами, але спокійно. * * * * * * 22 вересня - По обіді ми вже на віллі. Даніелла нам все показала, залишила ключі, вино і олію і поїхала. Ми ж почали розпаковуватися. Першим ділом - до снастей, які залишили. Ми вірили у порядність і ланцюг з замком на дверях, але ж переживали все рівно… Фух, все на місці. Миші нічого не погризли, снасті, бойли і запаси на місці. Трохи все припало порохом і котячими лапами, але все Ок! На віллі нашим сусідом була команда з Сербії, з якою наше спілкування було обмежене: Сіао і сіао, і баста. Та й не було що нам з ними ділити окрім вай фаю біля будівлі адміністрації, який тільки там на телефонах і ловив. Мені пощастило - мій ноут ловив нет і з другого поверху нашого будинку. Повезло, що у нього набагато сильніший приймач ніж у телефонів. Вікно, через яке я вечорами сидів в неті пишучи звіти, виходило прямо на адміністрацію. Розбрелися ми по кімнатах і, поки хлопці розбиралися зі своїми речами, я Тарас і Влад поїхали на реєстрацію. Приїхали на озеро… Ба, а знайомих то скільки там… У мене звісно ж поменше та й то у більшій мірі італійці з оргкомітету, а у Тараса, а тим більше й у Влада ледь не кожен. Але вже через кілька хвилин друзями ми були всі . Зареєструвалися, отримали пакет документів та бейджики. Поспілкувалися хто з ким і про все, і про ніщо, та й назад. День пройшов у підготовці. Ввечері зібралися «за приїзд».

23 вересня Зранку ми на зборах капітанів. Матіолі розжовував все на трьох мовах. Питань було багато і різних –в основному масло масляне - які перелазять зі змагання в змагання. Але головними і доречними були рішення щодо файєрплей, типу як поводитися суперникам, коли риба сусідів запливе у твій сектор. Питання жували по різному. То треба вивести, то штрафи, то тільки біг-фіш зараховувати, а іншу рибу ні (з тим, що визначення яким має бути цей біг-фіш ніхто не знав). Але було прийняте рішення, що суперники мали б дати вивести рибу сусідам не перешкоджаючи і риба буде зарахована. Суттєвим було питання щодо заходу у воду. У зоні А було заборонено взагалі, а у зонах B і С було дозволено по коліна. Хоча вже на самих змаганнях було дозволено заходити у воду і вище колін. Це було зумовлено тим, що по всьому периметру озера є бордюр з каміння вкритий сіткою, щоб береги не осипалися. Але окрім нього є ще така ж сходинка у зоні А на глибині до пів метра і довжиною десь сантиметрів 60. А у зонах В і С є дві таких сходинки загальною довжиною до 3 метрів (від берега) і глибиною від 20/30см і до метра майже. Оскільки ця сходинка не перешкоджала виважуванню і підсачуванню риби у зоні А, то потреби входити у воду не було, а от у В і С не було такої змоги, тому було дозволено входити у воду аж до краю другого виступу. Іншим важливим питанням було питання завезення командам додаткової прикормки. Пропозиції були: в четвер ввечері, або в п’ятницю зранку. Ми голосували за четвер, але більшість проголосувала за п’ятницю. І з останнього, що насправді всіх тривожило, це штрафні санкції за розмір риби. Тобто, що буде, якщо команда пред’явить рибу вагою меншою ніж 1,5кг на зважування. Десь у правилах є, що за таке жовта картка, або якийсь штраф. Оргкомітет постановив, що оскільки риба ж може прос….ся і схуднути на якісь грами, та й ваги не відкалібровані у всіх зі суддійськими, тому : якщо вага риби не 1,5 кг, а наприклад 1,35/1,4кг, то вона просто не зараховується, але якщо 1,2кг то штраф. Хоча, чесно кажучи, мабуть, я прослухав який. З огляду на те, що у зоні А був затруднений доїзд з 1 по 11 сектори, то було прийняте рішення розпочати змагання на півгодини пізніше, даючи тим самим командам з тих секторів можливість заїхати на них. Решта все було по загальноприйнятих правилах ФІПСАСа. В кінці зборів було проведене жеребкування команд по зонах. У нас вийшло так: Зона А – Тарас Трескот / Дмитро Таргонський, зона В – Олександр Ліпський / Дамір Шихотаров, зона С – Ігор Долинич / Юрій Василенко. А от хто у якому секторі, це вже мало бути перед самим змаганням.

Після зборів ми пішли подивитися розмітку секторів і наявність оранжевої лінії (за яку не можуть заходити глядачі). Побачене нам абсолютно нічого не прояснило, було враження, що ще й до кінця не все було розмічено. Ані табличок секторів з номерами. Можна було тільки здогадуватися. Були вказівники на дорозі на з’їздах до озера, але й ті мене розчарували. Ми на Прилбичах на найпростіші змагання робимо красиві не тільки дипломи, але й номери секторів, а там – ось таке (на фото). Для мене культурний шок, але це так. Ми поїхали на базу, бо ще було багато роботи та приготувань, а ввечері ще мали всі йти на параді в честь відкриття Чемпіонату Світу. З горем пополам, я таки змусив хлопців зібратися до загальної фотографії, яку ви вже не раз в неті бачили.

Ми тут красавці. Всі. Джинси від «Акрополіса». А футболки і кепки від федерації. До речі, «Акрополіс» нам заспонсорував навіть дуже гарний і якісний одяг: джинси, футболки та іменні реглани. Тільки от одна проблемка. Сам як дизайнер раджу прислухатися всім виробникам – дублюйте логотипи на рукавах! На всіх змаганнях такого рівня видають маніжки, які обов’язково носити, а вони повністю закривають все, що на грудях і на плечах (я про логотипи), а рукави залишаються відкритими. Отож, по машинах і вперед, в колону на відкриття… Відкриття було у районному центрі П’єгаро. Гарне містечко, розташоване на горі. Природа… Гори. Дорога серпантином догори. Все в зелені дерев. Одним словом - ляпота. Але скажу я вам: це містечко явно не розраховане на таку кількість автомобілів та бусів одночасно і в одному місці. Не всі навіть помістилися в точці збору. Збір був біля музею скла. (Як виявилося містечко було центром склярства ще з 13 століття.) Перше, що побачив – мікс. Міг би це назвати хаосом, але позитивних емоцій цей термін не викликає, тому МІКС кольорів та націй. Вся площа була забита людьми у національних кольорах. Переважно групами, але коли чекали на запрошення до офіційного маршу і ,поки решта підтягувалася, народ спілкувався міжнаціонально, тому це був просто вибух кольорів. Не всі зрозуміють, але творчі люди так. 

Нарешті організатори викликали нас на шикування в параді на площу перед муніципалітетом. Туди від стоянки ми йшли як по лабіринті - вузькими вуличками і сходами поміж будинками. Вулички у деяких місцях були настільки вузькими, що з вікон можна було говорити як за столом, а господині мабуть могли б передавати одна одній щось прямо через вікна. Розглядаючи красу середньовічного міста ми йшли все вверх і вверх. Реально заблудитися можна, хто не місцевий… На площі всіх розмістили по порядку, хто за ким мав йти. До кожної команди було прикріплено двох дітей, які несли табличку країни і прапор. Нам, як виявилося, попалася наймолодша учасниця. Малі діти, а ще й чужі, у небагатьох псують настрій, а навпаки у більшості викликають позитивні емоції. А ще коли Тарас взяв її на плечі у нас був великий + до карми і симпатії місцевого населення. Там і оператори зарухалися і народ підтягнувся, щоб зберегти собі на пам’ять таку дозу позитиву. Мала, спочатку боялася, а потім ще й розмахувала прапором. Короче клас. Парадом дійшли до головної площі (як я зрозумів) де й відбулося офіційне відкриття. Промови Президента, Віце -Мера і ще когось там, не пам’ятаю. Сльози щастя і таке різне, ну як це буває на відкриттях такого роду змагань. Потім по черзі виходили національні збірні, звучав гімн, потім оплески та спалахи камер. Закінчилося все фуршетом у європейському стилі. Частина наших погнали швидше, бо ще мали готуватися до завтрашнього змагання, а наша компанія спокійно поїхала за ними. День в принципі закінчився доприготуванням до змагань…

24 вересня - Підйом і на 10.00 ми на зборах. Остаточні настанови, жереб по секторах і роз’їзд . Жереб знову тягнув Діма. Хлопці за закритими дверима без нас кидали монети, хто поїде тягнути. Випало на Діму. Ліпський був незадоволений, бо хотів він, як самий фартовий, але йому і так, вроді, файно пішло. Вище голови мабуть би не скочив. Хорвати були на висоті. Отож, вчора визначили зони і команди, а сьогодні сектори… Зона А – Тарас Трескот / Дмитро Таргонський, - сектор 11, Зона В – Олександр Ліпський / Дамір Шихотаров - сектор 16 Зона С – Ігор Долинич / Юрій Василенко - сектор 3 Як я вже згадував вище, через складність доїзду до секторів з 1 по 11 у зоні А, старт було перенесено на пів години. Там була ситуація, що через кукурудзяне поле був обмежений доїзд до секторів, заїхати на які можна було тільки почергово, спочатку 11, потім 10 і так далі до 1. Зразу ж хлопцям роздавалися маніжки і вони помаленьку рушили на сектори. Їхали різними машинами, щоб не вийшло так, що хтось не встиг прибути на сектор. Десь о 10.30 всі мали бути у буферній зоні, щоб мати змогу розкладатися. І процес розпочався… Наші команди було гарно видно з протилежного берега. Ми ж приготувалися . Лише у наших секторах були по дві великі тентові плахти голубого кольору, які і були для нас маяками. Їх розстелили на траві по обох сторонах сектора за род-подами. Це було зроблено для того, щоб обмежити будь-який контакт оснасток з травою, чи то при закиді, чи при переоснащенні. Не секрет, що поводки мали від 5 до 7/8 метрів, а такий у траві легко заплутати. Старт на 12.30. Сигнал і… …В мене таке враження, що риба вся повтікала частина на середину, а частина ближче до берега. Одним словом, куди встигла туди і втекла. 72 команди одночасно у два прути (а це 144 спомби/ракети/парашути) почали масовий закорм. Інфаркт вона точно не отримала, бо не одні змагання вже там пережила, та й впевнений, що вона вже відчула щось недобре, коли на березі натовп почав товктися і розкладатися… Після масової артилерії в хід пішли приманки. Однозначно полетіли «зіги». Почалися експерименти з повідками, а точніше з їх довжиною, а за ними й кольори приманок, якщо ті не працювали. Тут вступили у змагання резерви… тобто ми. Народ зразу кинувся у своїх зонах щось вишукувати, винюхувати, підглядати… Команди чаклували над своїми приманками і оснастками, щоб впіймати рибу, а запасні, капітани, делегати, та й просто вболівальники, шпигували за іншими командами, щоб у разі впіймання риби будь-якою командою відразу вивідати і довжину повідка, і колір приманки і, не менш важливе, а можливо найважче – відстань на якій ловлять. Робота кипіла. Оскільки риб не клював, то майже всі почали з третього пункту – визначення дистанції суперників. Хтось з дальноміром, хтось по оборотах котушки. А робота то не з легких. Дальномір визначає точку падіння оснастки на воду, а не на дно. А там треба ще вираховувати амплітуду падіння. Та й зрештою попробуй попади прицілом дальноміра в точку падіння, про яку заздалегідь не знаєш…

Інший спосіб – оберти котушки, при витягуванні. Але й тут не все так просто: різні шпулі, різні відстані. Та й переважно спортсмени ховалися так, щоб не було видно як вони крутять, але їх видавав лікоть . Єдиною проблемою завжди залишалася глибина у їхній точці ловлі. З приманками принаймі мені було набагато легше. Мене тільки розкусили в передостанній день і шифрувалися конкретно, але про це згодом бо, як це завжди буває на змаганнях у перший день, риб не клював… У нашій зоні день запам’ятався розбірками щодо розмітки секторів. У нас з італійцями сектори пересікалися, але пересікалися так, що не внутрішні краї, а зовнішні лінії наших секторів перетиналися десь на відстані 150 метрів. Поясню: 12 сектор італійців, а ми в 11-тому і наш правий край сектора, і італійський лівий край перетиналися. Ми це бачили, здається й італійці також, але наразі мовчали. Тут мені прийшла в голову ідея як розрулити ситуацію. Кажу Тарасу, щоб кинув маркер на крайню точку, що він і зробив, і опа… він опинився в самому центрі зони ловлі італійців… Команда суддів не заставила себе довго чекати. Ми довго з ними розжовували ситуацію, щоправда без негативу. Вони ходили, міряли, заміряли і приміряли і врешті вирішення було таким: італійську команду «крутять» на пів метра у сторону ізраїльської команди, а там було багато місця, а нас на румунів. Ані ми, ані румуни заперечень не мали, хоча й були майже в притик. Як потім вияснилося це був не єдиний випадок, принаймі у нашій зоні. О восьмій годині ми всі повинні покинути водойму. Окрім хлопців у секторах ніхто не має права бути на території. Дозволялося заходити лише капітанам, але з попереднім повідомленням, з супроводжуючим стафом і пішки (або на ровері) і лише у сектори своєї збірної. Ось так. Ми повернулися на віллу, але всі були у телефонному режимі. Коротке «засідання допоміжної команди» з роботою над помилками і планами на завтра. Зранку підйом, хто зарядка, а хто в басейн. О так, ми були «крутими» у нас на віллі був басейн.

25 вересня - Зранку зажевріла надія. Саша з Даміром у секторі В мали покльовку, але прикрий схід. Прикро, але настрій трохи піднявся, хоча у решти команди 0. Ми скоро позбиралися, приготували сніданок для хлопців і на озеро. Першим ділом - до ранішніх протоколів. Вони не обрадували, але й не розчарували. Судячи з них ніч пройшла спокійно, хіба кілька риб у поодиноких суперників. Зразу ж роз’їхалися всі по своїх зонах. Я з Ігорем (Грабинським) були у зоні А. З нами, як муза для Тараса з Дімою, хоча скоріше і на 100% для Діми  була Ельвіра. Хто не знає (а мало хто знає) дружина Діми. Вона разом з ним приїхала для підтримки. Ну хто ж як не дружина зробить гарний та смачний обід для свого чоловіка, а крім того й для решти команди. Мушу признати, що й на неї впало немало обов’язків у перші дні. Працювали всі… Як вже згадував нашою роботою було шпигувати за іншими і у певній мірі допомагати та підтримувати нашим. Наша зона (А) була хоча й ближньою від заїзду, але відділена від інших проміжком буферної зони майже 400м, якщо не більше, тому ми переважно були у своїй зоні, бо було довго ходити. Решті хлопців було простіше, бо Зона В і С практично були одна за одною, і вони спокійно ходили по всьому березі та спілкувалися. Розглядаючи протилежний берег помітив, що біля нашого сектора у зоні В щось робиться. Народу купа. Значить незпроста. Не для реклами, але об’єктиви навіть 200мм зі стабом це сила. Через об’єктив бачу, що хлопці напружено працюють і щось тягнуть, тягнуть, вводять у підсак і… радісні вигуки (не чув, але бачив) і рукоплескання від оточуючих. Зразу ж стафи на зважування і… У телефонному режимі ми всі радіємо – у нас Біг-Фіш!!! Саша з Даміром вписали у залік збірної амура на 15,800+. З обіду розловилися і Юра з Ігорем у зоні С. А у нас було тихо, а точніше тихо і у нашому секторі. Хлопці працювали. Шукали ключик. А ми все бігали і підглядали. Для мене було простіше, бо достатньо, щоб рибу підняли з води, навіть на енній відстані від берега. Об’єктив все ловив. Ловив об’єктив і кольори приманок у суперників через сектор. Чи помогло це нашим хлопцям я не знаю, але інформація зразу ж передавалася їм.

Десь в обід я пішов подивитися на протилежний берег і пропустив, як виявилося, найцікавіше. У італійців була покльовка і риба пішла у наш сектор. Зачепила прут Тараса, а він прийнявши це за покльовку підсік. Думаю не варто розповідати реакцію італійської команди, а саме і спортсменів, і всієї групи, яка постійно точилася за їхніми спинами. Реакція була логічною, рибу то втратили… Не буду розказувати й з огляду на те, що сам там не був і не бачив, але кажуть кіпіш був немалий. Окрім того майже зразу у них була знову покльовка, але й ту рибу вони упустили випадково стукнувши підсаком її по губі. Але у наступному такому ж випадку Тарас повівся благородно. Карп італійців знову завів на прут Тараса, але оскільки це сталося під час роботи нашої двійки, і Тарас контролював ситуацію, він підняв сій прут і пустив жилку, щоб суперник зміг взяти без ускладнень у підсак рибу. За що італійці йому й подякували. День проходив у напруженні. Вже не перший раз з розчаруванням супроводжували команду суддів, які ходили для зважування, але… Ось вона, покльовка. Я не знаю, що відчували Тарас з Дімою, яка доза адреналіну мала їм бахнути при виважуванні, але ми всі як вболівальники затамували подих. Позаду натовп італійців. Ну тих, що з італійського сектора, а також купа інших, але найбільше бігали саме вони. Ззаду постійно бігала одна мєлка, але вельми вредна. І як вона кіпішувала, що Тарас завів рибу поза сектором, і до суддей, і до мене, і до всіх. Щось вона собі побачила, але зрештою її заспокоїли, а ми з задоволенням споглядали на зважування поки що єдиної нашої риби – карпа на 7+кг. У хлопців руки здається трусилися, і були у такому стані, що цю фотографію я їх заставив зробити. Не знаю чи пам’ятають, але у той момент вони хотіли її відпустити без фото . Але ось він красень. Цей день завершувався на високо позитивній ноті. По протоколах ми на 4 місці. Звісно, ж ми розуміли, що це тільки проміжний протокол, але за нас вже раділи всі наші вболівальники про що розривався інтернет. Кожен вечір ми першим ділом – звіт. Влад на ФРСУ, а я на Активі та у ФБ. Та й італійська преса на той час нас вже встигла вписати у претенденти на п’єдестал. Саме так, один із заголовків так і писав, що претендентами є 5 команд, серед яких були і ми.

26 вересня - Вранішні протоколи трохи розчарували. За ніч рвонули французи та бельгійці. Але… Ми швидко розвозимо додаткову порцію прикормок, які були приготовані нами для команд (як було обумовлено на зборах) зі всіма їхніми поправками і побажаннями. Нарешті була гарна сонячна погода, на відміну від попередніх похмуро-дощових днів. У нашій зоні залишилися Ігор та Ельвіра, а я був у цей день у всіх зонах. Треба було ж трохи фото зробити і там. Зразу попав на карпика Даміра . Не знаю, чому, але вони фотогенічні хлопаки. Мабуть їх окриляло те, що вони у своїй зоні таки тримали друге місце, і на цей час Біг-фіш був таки їхнім. Бо, якщо їх не треба було просити позувати, то у решти мусів ловити моменти. Зробивши їм маленьку фото сесію, по дорозі у зону С чую, що у ній італійці зловили карпа на 20 кг. Це було трохи шоком, у який не хотілося вірити. Зразу ж туди. А там вже всі розійшлися. Питаю італійців, що і до чого. Наразі вони не знають, не важили, але на око 17кг. Ну, думаю, значить не все пропало ще, може й не 17. І як виявило зважування карп був на 13+кг. Зрештою я помітив, що окомір у більшості був явно збитий, бо майже щодня десь виловлювали рибу «на око» 18-20кг, які потім виявлялося що вони по 10-13кг. День у зонах В і С минав не погано. Вони помалу, але таки відловлювалися і записували у залік кілограми і бали. Зона А, робили все, що могли. Влад і Тарас, як капітани, обходили команди. Настанови, зауваження… про що вони говорили з хлопцями знають тільки вони. На допомогу командам зони В і С були Іван Баник, і вболівальники: Михайло Трескот, Роман Погориняк, Роман Гнатів. Окрім того у нас була секретна зброя Глоба Вячеслав хто його не знає, той знає Славіка Фокса. Він був всюди… Дослівно. І вивідував «то» і головне «так», чого нам не вдавалося. Десь в обід пішли з Тарасом Сендегою в обхід по секторах суперників. Так дійшли до крайнього сектору росіян. Мушу сказати, що це мабуть найкомфортніший сектор у спеку і не тільки. Сектор повністю оточений кущами та деревами, що захищає від вітру і сонця. Здавалося б, крайній сектор – лови собі та насолоджуйся. Але щось у них не йшло. Якось вони дивно поводились і відносилися до всього. Принаймі мені так здалося, бо при нас, а ми там були десь пів години, вони мали біля п’яти покльовок і лише одну рибу взяли. І все робили з якимсь флегматичним спокоєм. Може це була їх така тактика? Не знаю.

По дорозі назад трохи затрималися біля Ігоря з Юрою. Пораділи з ними зловленими рибами. І пішли до Даміра з Сашею. У них справи йшли не погано, але на той час як ми підійшли, їх сусіди з 15 сектору періодично витягували рибу. Всі ломанулися туди. Хто з чим. Ближче підійшли ті, хто був без засобів спостереження. Дальше були з біноклями, чи дальномірами. Я особливо не старався, бо спокійно все фотографував з відстані. І тут вони мене розкусили. Наступну рибу вони не тільки не підняли, а навіть старалися її тримати під водою, аж до підсака, а там навіть не витягуючи з води витягнули гачок. Передостанній день змагань для нас минув. Ми мусіли покинути територію водойми. Як результат, станом на вечір передостаннього дня, зона В тримає темп. Зона С почала набирати обороти. Зона А без змін.

27 вересня. - Як не дивно, але незважаючи на те, що хорвати вже набрали оберти і їх неможливо було зупинити, вночі все ж про себе нагадували французи. Як і попередню ніч, так і цю вони знову вписали у свій актив кілька риб. Протоколи показали, що нас відкинули на 7місце. Час ще є… Працюємо далі. По телефону взнаємо, що на протилежному березі хлопці ловлять. А у секторі С навіть розігналися не на жарт. Навіть самі судді це зауважили і переживали, що ми зможемо обловити їх команду. Ми, на жаль, і далі намагаємось щось зробити . Хлопці вже собі постановили кинути курити і пити, якщо впіймають ще бодай одну рибу, але як виявилося це не так просто зробити і риба мабуть з них змилосердилася. Та й зрештою вона б і не вплинула на результат. Ми вже були готові до прогнозованого результату, але господарі водойми таки капнули нам ложку дьогтю. Вже майже на фініші вони таки впіймали карпа на 17+ кілограм і таким чином перебили наш Біг-фіш. Шкода… Час спливає, і ось перший сигнал - через 15хв - фініш. Як результат, Зона В - тішаться 2 місцем у зоні. Зона С так розігналися, що навіть виводили рибу після сигналу «фініш». По регламенту це дозволяється, якщо риба клюнула до сигналу. (для тих , хто не знав цього). Зона А, нажаль одна, але настільки важлива риба у важкій зоні. (дехто навіть від нуля не відійшов)

Фінішні протоколи показали, що ми на шостому місці. Ура. На жаль, моє «Ура» не в змозі передати того, що ми тоді відчували. Щось навіть не можу підібрати потрібних слів для того, щоб це виразити. Звісно ми не на п’єдесталі, але все ж таки… Перед нами тільки бомонд карпового світу, а за нами взагалі ті, на кого ми намагалися рівнятися і ставили собі у приклад. Попереду Хорватія, Франція, Бельгія, Англія та Італія. До речі, якщо подивитися на протоколи, то ми мали більше риб і кілограмів ніж італійці, тому я їм говорив, що це ми з ввічливості їх пропустили вперед, щоб підняти їм трохи настрій. За нами ЮАР, Румунія та ще 16 команд. Погодьтеся - не погано, а? З піднесеним настроєм і задоволенням за проведену роботу ми відправилися на віллу. Хлопцям треба було відпочити і привести себе в порядок перед вечірньою церемонією нагородження і закриття. Звісно ж десь там крутилася, а може й до тепер крутиться нотка розчарування «могли б і краще», але ж вище голови не скочиш. Ми зробили все, що могли і головне не «так як могли», а «так, як мали» зробити. Командна робота.

Нарешті розслабилися. Чемпіонат закінчився, а завтра додому. Пам’ятаєте я на початку писав про суєту буденних справ і все таке? Так от, все це вже нас чекало вдома, але у той момент ми цим зовсім не турбувалися, ми насолоджувалися моментом найвищого, наразі, досягнення нашої збірної.

* * * * * * Ввечері ми поїхали на закриття. Воно проходило в самій П’єтрафітті у амфітеатрі. Першим ділом до п’єдесталу. Пофотографувати кубки і медалі. І тут знову трохи осаду. Протягом змагань нам казали, що номінації на БігФіш нема, а тут на тобі… кубок за найбільшу впійману рибу… Як тільки зібрався народ, відразу почалися знову, як і на відкритті, сльози радості і печалі з огляду на закриття такого змагання. Раділи і «плакали» ті ж представники, що й на відкритті. Подякували всім учасникам за гарну поведінку і за чудово проведений чемпіонат. Саме нагородження довго не тривало. Нагороджувати почали з двійок переможців у зонах. Думаю не важко здогадатися, які двійки отримали кубки. Правильно – хорвати. Хоча їх розбавила двійка з франції. Італійська двійка отримала майже наш кубок за БігФіш. І от кульмінаційний момент. На п’єдестал вийшли команди переможці. Сльози радості. Тремтіння в ногах переможців, і не тільки від хвилювання. Італійці навіть дивувалися, як дехто на ногах взагалі стояв, але їх можна зрозуміти – чемпіони! Ну от, ніби, і все. Хоча ні. Ввечері ми ще були запрошені на заключну святкову вечерю. Ну як таке пропустити? Хоча не всі пішли. А шкода, було весело. Прекрасно приготовані і смачні страви. Вино лилося рікою, а на десерт великий торт з логотипами чемпіонату. Хорвати подарували всім командам «хорватську ракету», на якій Тарас (Трескот) зразу ж зібрав їхні автографи. Всі кругом бігали поміж столами, мінялися автографами, футболками, кепками і т.д. Нам вдалося переодягнути у нашу футболку Богдана Драгана. Він, в принципі, і не дуже пручався , навіть з огляду на те, що ми його переодягли у футболку Ельвіри. Ажіотаж з обміном закінчився тоді, коли вже ніхто не знав, окрім своїх в лице, хто звідки.

Не можу упустити й стриптиз від одного з французів. ( я його вичислив по фото на п’єдесталі). Це явно позабавило народ, а організатори, особливо жіноча половина, явно не очікуючи такого повороту подій, хто «насолоджувався» шоу, а хто скромно прикривався, дивлячись крізь пальці. Під час вечері організатори ще раз уважили всі національні, включаючи національний гімн. Кожна команда вставала і підспівувала по куплету і під оплески дякувала за компанію. І от коли підходила черга нашого гімну, до нас підійшов Даніло Барбаросса (той, що регіональний президент ФІПСАСа і організатор) і запропонував нам підійти до російської команди і потиснути їм руку… В принципі я чекав чогось такого, ще з самого початку. Ще перед змаганням у анонсі на corrieredellumbria.corr.it було наголошено, що «карпфішинг об’єднує всіх. І у змаганні будуть брати такі команди як Україна і Росія, які є у стані війни!» Так, саме так і було написано – «У стані війни». Вже тоді я зрозумів, що цю тему захочуть розкрутити. І ось воно… Чесно, мені було прикро передавати нашу відповідь. Ні, ні - не за вчинок. Не хотілося розчаровувати організаторів, але… ми не підписалися на політичну провокацію. Пізніше ми з Тарасом підійшли до Матіолі і за келихом вина я йому пояснив, що будь які дії такого роду будуть сприйматися як політичні (оскільки це мало попасти у пресу) і головне суперечать нашим переконанням. Він абсолютно погодився і на цьому це питання було закрите.

NB. Мене здивував наш Саша. Я не знав, що він такий поліглот. Він спілкувався зі всіма. Знайшов спільну мову і з французами і бельгійцями, а потім ще й засів у румунів надовго. Респект. Вечір закінчився на дворі. Браталися всі. А литовці і латвійці ще довго висловлювали нам свою підтримку у боротьбі з агресором і прагненням європейського напрямку. Остаточний «респект і уважуха» і ми поїхали на віллу. Зранку збори і додому… ех, шкода, що все хороше колись закінчується.

Вибачайте, що багато «я», «я» і ще раз «я», але ж пишу від себе і про командно-свої захоплення і переживання, але ось вона наша збірна:

ОФІЦІЙНА ДЕЛЕГАЦІЯ: Спортсмени: Тарас Трескот (він же SOLO) , Дмитро Таргонський, Дамір Шихотаров, Олександр Ліпський, Ігор Долинич (він же Уж) , Юрій Василенко (він же Юра nemo). Запасні: Іван Баник та Ігор Грабинський. Капітани ( а також і офіційні представники від федерації): Владислав Бугай та Тарас Сендега (він же banderas він же terry ) Делегат : Я (Чухній Юрій він же giorgio) окрім всього взяв на себе ще й обов’язки фотографа і перекладача. Наші фанати, а вони, як ви розумієте, також є невід’ємними членами команди Трескот Михайло, Роман Погориняк, Роман Гнатів, Глоба Вячеслав (він же slavikfox) і наша чарівна Ельвіра Таргонська.

* * * * * * Наші шляхи з вілли розійшлися. Не так радикально, звісно ж, але у прямому сенсі. Частина команди і дехто з вболівальників зранку відразу поїхали на Больсену на Карп Классік Ворлд. Частина поїхала додому без поспіху, споглядаючи красоти італійських міст. А ми, Тарас, Влад, Ігор та я помчали додому, нас чекали суєта та обов’язки… * * * * * * Спеціально не «розжовував» у своїй темі такі питання, як прикорми, наживки чи тактика, але вважаю, що це компетенція виключно самих спортсменів. А я залишуся при своїх думках і зі своїми висновками для себе. ДЯКУЮ ВСІМ ЗА УВАГУ І ТЕРПІННЯ. ГАРНОГО ПРИГОТУВАННЯ ДО НОВОГО СЕЗОНУ І ТРОФЕЇВ ПОБІЛЬШЕ І ПОБІЛЬШИХ!!! Бажаючих побачити більше фотографій запрошую на мої сторінки: www.facebook.com - Чухній Юрій / Giorgio або FishMaster (Lviv) http://photo.i.ua/user/2707433/424667/ * * * * * * PS. Як десь на початку згадував, для мене цей чемпіонат став не тільки «емоційним трофеєм», але й хорошою практикою. Можна багато писати про те чи інше, але певні висновки я таки для себе зробив. З головних - як не крути, але хто дальше кидає, той більше ловить. У цьому я переконуюся майже після кожних змагань. Навіть тут, на П’єтрафітті, коли всі перевірили те, що з далекої відстані не ловиться, на змаганнях дальня відстань таки «вистрілила». Я є великим прихильником парашута. І як я помітив італійці, наші сусіди у зоні А, використовували виключно парашут і кобри. Їх тактику я зрозумів відразу. При падінні куля розбивається і робить муть, яка приваблює рибу. Питання залишалося лише у консистенції прикормочної кулі і складі прикормки, щоб саме так вона зависала у товщі води бодай на певний час, а не падала на дно.