Скрябін-80 Брошура (2012)

80 Всеукраїнський турнір із волейболу серед ветеранів (55 років і старші), присвячений першому майстру спорту СРСР із волейболу на Західній Україні та з нагоди 80‑річчя від дня народження

І. І. Скрябіна

м. Ужгород-2012

Івану Скрябіну —

Програмка-запрошення

МС СРСР І. СКРЯБІНУ — 80

Метру закарпатського волейболу, першому мс СРСР на Західній Україні І. І. Скрябіну — 80

Летять роки, мов лебеді у вирій, життя іде, його не зупи‑ нить. У цей святковий, світлий день, коли настав Ваш ювілей, ми щиро Вас вітаємо, здоров’я, добра та щастя бажаємо. Шановний Іване Івановичу! Ваше багаторічне служіння улю‑ бленій справі, вагомий вклад у розвиток волейболу в нашій області та державі й зміцнення його авторитету на міжнародній арені заслуговують високої оцінки з боку спортивної громадськості краю. У складі відомої у 50–60‑х роках минулого століття ВК «Спартак» Київ Ви ставали призером чемпіонату та фіналістом Кубка СРСР. Особливо Ви доклали чи‑ мало зусиль для відродження волейболу в Укрраді ФСТ «Колгосп‑ ник», де працювали головним тренером збірної чоловічої команди товариства 30 років. Під вашим вмілим керівництвом у середині 50‑х років ужго‑ родський ВК «Динамо» став п’ятиразовим чемпіоном згаданого товариства, а у 1957 році виборов срібні нагороди, програвши в го‑ ловному матчі року одній із найсильніших команд колишнього Со‑ юзу — московському «Динамо». Після того, як Ви стали працювати в УжДУ, буквально через кілька років заговорили про волейбольну команду одного з найбільших і найстаріших вузів Закарпаття. Ра‑ зом із командою викладачів Ви були чемпіонами та призерами Ук‑ рради та ЦР товариства «Буревісник», інших престижних змагань та турнірів. Ви свого часу були одним з ініціаторів створення волейбольної команди майстрів в Ужгороді, яка була учасником елітної ліги чемпіо‑ нату України. Чимало доклали зусиль у популяризацію пляжного во‑ лейболу. Нині чемпіонати з цього виду спорту проходять на спеціаль‑ них майданчиках у вашому рідному Хусті, Іршаві, Н. Воротах, Міжгір’ї та Ужгороді. Серйозний поштовх у розвитку крайового волейболу був відчут‑ ний у той період, коли Ви очолювали обласну федерацію. Впевнені,

2

С. ДеРКАЧ — ДЕПУТАТ ОБЛАСНОЇ РАДИ що Ваш багатогранний талант, організаторський хист і надалі сприя‑ тимуть розбудові волейболу на Срібній Землі. Шановний ювіляре! Від щирого серця ще раз вітаємо Вас із знаменною датою. Відданість волейболу, якому Ви присвятили понад 60 років у якості спортсмена, тренера, арбітра роблять Вам честь, а перше звання мс СРСР з цього виду спорту на За‑ хідній Україні завжди буде з теплотою згадуватися молодим по‑ колінням. Ваше ім'я навічно вписано в історію спорту на Закар‑ патті та Україні. Міцного Вам здоров'я, ще багато років бути прикладом для мо‑ лодого покоління, радіти від успіхів закарпатської школи волейболу. Хай Ваші літа згадуються з приємністю, а успіхи на волейбольних майданчиках з гордістю. Програмка, що у Ваших руках, шановні учасники та поважні гості турніру, підготовлена асоціацією спортивних журналістів Закарпаття. Вона дасть Вам можливість разом із ювіляром пройти його життєвою стежиною «довжиною» у 80 літ.

З найкращими побажаннями: Депутат Закарпатської обласної ради С. Т. ДЕРКАЧ

Голова Федерації волейболу Закарпаття І. І. ЗАРЕВА

Шановний (а)____________________________) Маємо честь запросити Вас 18 лютого 2012 р. в Ужгородський спорткомплекс „Юність”, де відбудеться всеукраїнський турнір із волейболу серед ветеранів (55 ро‑ ків і старші), присвячений першому майстру спорту СРСР із волейболу на Західній Україні та з нагоди 80‑річчя від дня народження І. І. Скрябіна. Урочисте відкриття о 10.30 Початок змагань о 11.00 Оргкомітет.

3

МС СРСР І. СКРЯБІНУ — 80

Заслужена Людина — заслужена шана!

Фрагменти зі святкування ювілеїв шанованої на Закарпатті Людини, першого майстра спорту СРСР з волейболу на Західній Україні, почесного голови федерації пляжного волейболу Закарпаття Івана Івановича СКРЯБІНА На фото: 2002 рік. Ужгородський спортивний комплекс «Юність». З 70‑річчям від дня народження майстра спорту СРСР Івана Скрябіна (справа) вітає і щастя-здоров’я бажає його колега по збірній УРСР, змс СРСР, віце-президент ФВУ, голова асоціації пляжного волейболу України, чемпіон Спартакіад народів СРСР і УРСР, бронзовий призер чемпіонату світу, чемпіон міжнародного турніру Союзу залізничників, член збірної команди ветеранів України Іван Михайлович Тищенко.

На фото: 2007 рік. Ужгородський спортивний комплекс «Юність». Нема більшого щастя, аніж знову зустріти своїх вірних і добрих друзів (зліва направо): граючий тренер волейбольної команди «Спартак» Свалява В. Скукіс, майстер спорту СРСР І. Скрябін, заслужений тренер України та тренер збірної команди країни Георгій Поддєнєжний.

4

На фото: 2000 рік. Київ. Палац спорту. Колишні гравці збірної команди УРСР (зліва направо): колишні срібні та бронзові призери у складі ВК «Спартак» Київ, переможці Спартакіади народів СРСР Вадим Шамшур та Іван Скрябін, дворазовий чемпіон світу та Європи змс СРСР Михайло Піменов, генеральний секретар Спортивної студентської спілки України Валентин Гаврилко та заслужений майстер спорту СРСР, віце-президент ФВУ Іван Тищенко.

С. ДеРКАЧ — ДЕПУТАТ ОБЛАСНОЇ РАДИ

На фото: 2007 рік. Ужгородський спортивний комплекс «Юність». Урочисте відкриття волейбольного турніру, присвячений 75‑річчю від дня народження мс СРСР І. Скрябіна (справа наліво): начальник відділу у справах молоді та спорту Міжгірської РДА, тренер збірної команди ветеранів району Іван Кость, І. Скрябін, голова федерації волейболу Закарпаття І. Зарева, один із авторів книги «Волейбол Закарпаття», професор ЗакДУ Ст. Поляк, ректор ЗакДУ, президент ВК «Закарпаття–ЗакДУ» Ф. Ващук, завідувач відділом у справах молоді та спорту Ужгородського міськвиконкому Я. Безушко ....

1955 рік. На світлині (на передньому плані): Іван Скрябін у Гаграх (Абхазія) під час навчально-тренувальних зборів молодіжної збірної команди колишнього Радянського Союзу.

5

МС СРСР І. СКРЯБІНУ — 80

Метру закарпатського волейболу, мс СРСР І. Скрябіну — 80 Кредо І. І. Скрябіна: «Треба любити життя в усіх його проявах».

Літам і зорям поведемо лік: настав той час, коли потрібно озир‑ нутися на прожите й пережите, бо ж як не крути, а літа минули — гу‑ ляв на святі й на 70, і на 75, а тепер знову! Дай Боже, щоб ще гуляв на тих святах багато-багато разів. Проте, коли ближче до земних реалій, чи й святом було життя, особливо його початок? Війну пере‑ жив дітваком. Про неї краще і не згадувати. А взагалі: чому — було? Воно ж є, воно триває, квітне, вабить, манить, кличе й творить гімн усьому живому. Тож і сьогодні є просто ще одна нагода зробити зарубку на пам’яті серця: було, минуло. Учора — робота, робота й турбо‑ та, а сьогодні — достигли плоди отих трудів. Інколи довелося пра‑ цювати, як мовиться «через не можу». Не один літр власного поту «назбирав» наш герой, аби йому першому на Західній Україні при‑ своїли звання майстер спорту СРСР. здобути золоті, срібні та брон‑ зові медалі на чемпіонатах та першостях колишнього Союзу та УРСР, а відтак підготувати собі надійну зміну, котра уже тепер продовжує справу свого Навчителя. Він немов отой коваль зранку до пізньої ночі «штампував» для своїх вихованців чи то медаль, чи то омріяний для кожного молодого спортсмена значок, на якому виведене словоспо‑ лучення «Майстер спорту СРСР» чи «Майстер спорту України». Таких «трофеїв» для своїх кращих із кращих підопічних він підготував 16. А мимоволі на згадку приходить висловлювання одного поета: «Я сам себе благословляю, виходячи в далеку дорогу». А дорога була дальня. Довжиною у десятки, а можливо й сотні тисяч кілометрів (Прага — Закарпаття –Київ — Прибалтика — Закавказзя — Поль‑ ща — Італія — Німеччина — Словаччина — Індія — Румунія — Угор‑ щина — міста колишнього СРСР від Тихого океану до Каспійського моря). Одне слово, встигай рахувати й «мотати» кілометри. А трива‑ лість цієї дальної дороги для нашого героя вимірюється у вісім де‑ сятків красних літ…

6

С. ДеРКАЧ — ДЕПУТАТ ОБЛАСНОЇ РАДИ

На світлині (1949 рік): волейбольна команда Києва у складі якої капітаном був Іван Скрябін (третій зліва), стала переможцем змагань, що проводила Укррада фіз-культурно-спортивного товариства «Іскра» (пізніше це ФСТ буде перейменовано на «Буревісник — Авт.).

Наша довідка: Скрябін Іван Іванович народився 16 лютого 1932 року в Празі у сім’ї вчителів. У цьому ж році через хворобу матері сім’я змушена була переїха‑ ти жити в село Котельниця, що на Воловеччині. Перший майстер спорту СРСР із волейболу на За‑ хідній Україні (1953 рік). Член збірних команд України (1950–1956 рр.) та молодіжної збірної колишнього Союзу. У 1939 році, коли Закарпаття окупувала хортистська Угорщи‑ на, його батька перевели працювати директором початкової школи в присілок Свобода, що на Міжгірщині. Після закінчення цієї місцевої школи десятирічний Іван Скрябін вступив до Хустської реальної гім‑ назії. Спочатку, як і всі його однолітки полюбляв ганяти футбол, однак через рік він серйозно «захворів» волейболом. У 1944 році 12‑річним юнаком побував на першому офіційному обласному турнірі із волей‑ болу, що проходив у Берегові. Сюди приїхало шість команд із облас‑ ті. У фінальному поєдинку зустрілися два кращі волейбольні колекти‑ ви того часу: СК “Русь” (Хуст) та спортсмени з Іршавщини. Перемогу святкували хустяни (2:0). У 15 років Іван став не тільки членом збірної команди Закарпат‑ тя серед школярів, але її капітаном.

7

МС СРСР І. СКРЯБІНУ — 80 У 1949 році Хустський райспорткомітет направив Івана Скря‑ біна на навчання у Київський державний інститут фізичної культури, який він закінчив у 1953 році. З першого курсу грав у складі волей‑ больної команди “Іскра” Київ, яка п’ять та три рази була чемпіоном відповідно Укрради та ЦР ДСТ “Іскра”. У 1953 році у складі ВК»Спартак» Київ був бронзовим призером чемпіонату СРСР, а через рік фіналістом Кубка країни.

1955 рік — головний тренер збірної команди Укрради “Колгосп‑ ник”. На цій посаді закарпатець пропрацював 30 років.

1956 та 1968 рр. — ВК “Колгоспник” на Всесоюзних сільських іграх двічі ставав чемпіоном. У 1968 році у складі цієї команди був і вихованець Івана Скрябіна Іван Пентя із Хуста.

1955 рік — у складі спортивної делегації колишнього Союзу по‑ бував в Індії. За півтора місяця українська команда провела більше 20 товариських матчів. Більшість із них було виграно.

1956 рік — граючий тренер збірної команди області, котра ви‑ грала зональні змагання і вперше в історії закарпатського волейболу потрапила на фінальні ігри (І-а спартакіада України).

1956–1986 рр. — голова федерації волейболу Закарпаття.

1957 рік — викладач факультету фізичного виховання УжДУ. Протягом 44 років роботи чоловіча й жіноча волейбольні ко‑ манди вузу ставали 35 разів чемпіонами Закарпаття. У 1967 році проводилася першість ЦР ДСТ «Буревісник» серед команд викладацько-професорського складу. Команда УжДУ (граю‑ чий тренер Іван Скрябін) вперше і востаннє стала чемпіоном всесо‑ юзних престижних змагань.

18 вихованців Івана Скрябіна стали майстрами спорту СРСР. Список досягнень Івана Івановича, як тренера й гравця, мож‑ на продовжити. Він і сьогодні у свої 80 років не сидить без діла. Він завжди там, де вирують волейбольні баталії.

2002 рік (грудень) — Івану Скрябіну, як видатному діячу фі‑ зичної культури і спорту була призначена державна стипендія (N 424/2002‑рп, Указ Президента України від 14 лютого 1996 року N 128 (128/96) і від 22 липня 1997 року N668 (668/97). За його сприянням у 2007 р. була випущена книга про станов‑ лення і розвиток волейболу в області. Іван Іванович — один із ініціатором створення волейбольної ко‑ манди «Закарпаття-ЗакДУ», котра виступала серед елітних команд України.

8

С. ДеРКАЧ — ДЕПУТАТ ОБЛАСНОЇ РАДИ

Ексклюзивне інтерв’ю: — Іване Івановичу, відомо, що ви народилися у Празі, а батько працював професором у Карловому університеті. Кілька слів про батьків.

— Батько народився у Воронежі. Свого часу закінчив філологіч‑ ний факультет Харківського державного університету, а відтак і фі‑ лософський факультет Московського університету. Працював про‑ фесором у Воронезькій гімназії. Після революції був призначений на посаду начальника культпросвітнього управління губернії. Під час громадянської війни його рідне місто зайняли війська Мамонтова. Як працівника радянської установи він був затриманий і відправлений у «дику» дивізію генерала Шкуро. Під тиском будьонівців білогвар‑ дійці відступили у Крим. Там його було поранено і разом з іншими хворими відправлено на острів Кріт. Колишні солдати Шкуро найма‑ лись матросами на кораблі й таким чином намагались повернутись на батьківщину. Серед таких був і мій батько. У 1928 році він опинився у Чехословаччині. До емігрантів у цій країні ставилися лояльно і батько через певний період уже викла‑ дав в одній із празьких гімназій. А потім його запросили працюва‑ ти у Карловий університет. Тут і познайомився з моєю майбутньою мамою. Та через її хворобу, а лікарі сказали, що найкращі ліки для неї — це Карпатські гори і сосновий ліс. Для батька головним було не посада, а здоров’я дружини. І ми у 1933 році змушені були поїхати. Спочатку це було село Котельниця на Верховині, а потім батькові за‑ пропонували посаду директора школи у селі Свобода, що неподалік Синевирського озера. А працювати у Хуст батька запросив відомий літератор і педагог, директор Хустської гімназії Петро Лінтур. Пізніше його син стане заступником голови облдержадміністрації та голо‑ вою федерації гандболу Закарпаття. Саме у Хусті й бере початок моя волейбольна стежина…

— Іване Івановичу, ви один із небагатьох закарпатців, котрі ста‑ ли майстрами спорту у 50‑х роках минулого століття.

— Закарпаття після війни було кузнею видатних спортсме‑ нів. З гордістю згадую богатиря Карпат Івана Федоровича Фірцака (псевдоніми: Кротон та Іван Сила), котрий своє силою підкорив світ. У 1928 році в провідній американській газеті «Нью-Йорк таймс» його було названо «найсильнішою людиною ХХ-го століття. Чом не фено‑ мен. Мені приємно, що я з цією унікальною людиною був особисто знайомий і не раз бачив його виступи. Або наша відома футбольна

9

МС СРСР І. СКРЯБІНУ — 80 команда «літаючих учителів» (СК «Русь») із славетним «гумійовим» голкіпером Олексом Бокшаєм, котрий пізніше гратиме за празьку «Спарту» та збірну Чехословаччини, замінивши на цьому посту сріб‑ ного призера чемпіонату світу (1934 рік) Франтішку Планічку. Бере‑ гівчанин Гейза Калочаї був гравцем трьох збірних країн (Угорщина, ЧССР та Польща). Михайло Михалина (капітан київського «Динамо») у 1955 році став першим змс СРСР із футболу на Західній Украї‑ ні, а Йосип Гагер на три роки раніше став мс СРСР із тенісу. Золтан Бреньо, котрий захищав кольори московського «Торпедо» це звання отримав у 1953 році. Але всі вони старші від мене. Скажімо, Бреньо на три роки, а Михалина з Гагером на 10 і більше.

— Іване Івановичу, у мене газетний матеріал під назвою «Не‑ устанно совершенствовать мастерство» (к итогам чемпионата СССР по волейболу»), що був надрукований у «Спортивной га‑ зете» за 21 вересня 1953 року. Автори цієї підсумкової статті змс СРСР В. Савелий та мс СРСР Е. Алексеев. У ній знаходжу абзац, де мова йде про молодих спортсменів, котрі себе найбільш проявили у командах майстрів, що виступали у кращих волейбольних колекти‑ вах колишнього Союзу: «В конце августа в Ростове-на-Дону закон‑ чилось ХVІІ первенство страны по волейболу. В этих соревнованиях отдельные коллективы и ряд молодых игроков продемонстрирова‑ ла рост спортивного мастерства. Особенно отрадное впечатления оставила дружная игра волейболистов Московского авиационно‑ го института, одесской «Науки» и волейболисток ленинградско‑ го «Медика». Среди молодых спортсменов выделялись Лятагин (МАИ), Скрябин, Шамшур («Спартак» Киев), Рыжок («Локомотив» Москва), Тищенко («Локомотив» Тбилиси), Мандзилевский («Наука» Одесса)…».

— Нинішні чемпіонати Росії чи України не можна навіть порівню‑ вати з тими, що проводилися у 50–60 рр. Скажімо, у першості країни в елітній лізі у 1953 році брало участь 24 команди. Здебільшого це були команди, що представляли великі міста чи заводи-гіганти або цілі спортивні товариства. Скажімо, як завжди, було три москов‑ ські команди, дві з Ленінграда. Україну представляли три команди: «Спартак» Київ за яку грав і я, а також два волейбольні колективи, що мали однакову назву «Наука» — це з Одеси та Харкова. Брали участь також збірні команди союзних Республік. На попередньому етапі грали всі учасники, а у фінальну частину виходили лише вісім кращих.

10

С. ДеРКАЧ — ДЕПУТАТ ОБЛАСНОЇ РАДИ — Ви у 1953 році у складі київських спартаківців стали бронзо‑ вим призером. А хто став чемпіоном та срібним призером?

— Майже 60 років пройшло. Але, як у тій пісні співається «таке не забувається ніколи». Чемпіонами тоді стали волейболісти сина Йосипа Сталіна Василя (ПВС МВО Москва). а срібними — динамівці Москви.

— А втім Іване Івановичу, я віднайшов і підсумкову таблицю чем‑ піонату СРСР-53, яку вам і пропоную: № п/п 1 2 3 4 5 6 7 8

Назва команди ПВС МВО Москва «Динамо» Москва «Спартак» Київ «Локомотив» Москва «Локомотив» Тбілісі ВММА Ленінград «Наука» Одеса ДО Рига

1 0:3 0:3 0:3 0:3 0:3 0:3 0:3

2 3 3:0 3:0 3:1 1:3 1:3 1:3 1:3 0:3 0:3 0:3 0:3 0:3 1:3 0:3

4 5 6 7 3:0 3:0 3:0 3:0 3:1 3:1 3:0 3:0 3:1 3:1 3:0 3:0 3:1 3:1 3:1 1:3 3:1 3:2 1:3 1:3 3:2 1:3 2:3 2:3 0:3 2:3 1:3 2:3

8 3:0 3:1 3:0 3:0 3:2 3:1 3:2

І 7 7 7 7 7 7 7 7

В 7 6 5 4 3 2 1 0

П 0 1 2 3 4 5 6 7

О 14 13 12 11 10 9 8 7

Після змагань, гадаю, у невимушеній домашній затиш‑ ній обстановці ще раз переглянете її, згадаєте тих, хто виходив із вами на волейбольний майданчик і тих, хто були суперниками. А там було чимало зірок. Тому із задоволенням друкуємо і склади команд. За чемпіонів виступали: Г. Ахвледіані, М. Вінер, В. Гайліт, М. Ге‑ расимов, В. Лобанов, С. Нефедов, К. Рева, В. Савін, О. Трунов, С. Щербаков. Тренер — Констянтин Рева. За срібних призерів грали: С. Евсеєв, А. Єфімов, Б. Кошелкін, Е. Кузьмін, В. Мальцман, И. Савкін, А. Седов, Г. Смольянінов, В. Ща‑ гін, А. Якушев. Тренер — Володимир Щагін.. Бронзові медалі вибороли: М. Берлянд, Л. Вайнтрауб, И. Ко‑ ростишевский, М. Круглов, А. Мойсеєнко, М. Піменов, Ю. Савченко, І. Скрябін, В. Шамшур, Ю. Сайко, І. Хінчук, В. Чижов. Тренер — Ми‑ хайло Піменов.

— А які поєдинки найбільш запам’яталися?

— Всі поєдинки на такому рівні відповідальні й запам’ятовуються так само, як скажімо артисту його ролі, які він зіграв на сцені чи у кіно. Скажімо, фінальні ігри на Кубок СРСР, де київський «Спартак» став другим. У головному принциповому двоборстві поступилися лише грізному московському «Динамо»

11

МС СРСР І. СКРЯБІНУ — 80 До речі, у цих трьох коман‑ дах грало 90 відсотків «зірок» радянського волейболу. Що не ім’я — «зірка». Скажімо, Гіві Ахвледіані змс СРСР, ЗТ СРСР, дворазовий чемпіон світу і п’ятиразовий чемпіон колиш‑ нього СРСР, а олімпійська жіно‑ ча збірна СРСР, яку він трену‑ вав, двічі виборювала «золото» на Іграх. Граючий тренер Костян‑ тин Рева, до речі, українець, родом із Сумщини у складах провідних московських ко‑ манд був восьмиразовим чем‑ піоном СРСР, а у складі збірної країни дворазовим чемпіоном світу та Європи. Наш граю‑ чий тренер Михайло Піменов був теж двічі чемпіоном світу і стільки ж разів чемпіоном Єв‑ ропи та срібним і бронзовим 1956 рік. Київ. Першість Укрради ФСТ «Динамо». призером чемпіонату СРСР. На знімку. Гравці ВК «Динамо» До речі, Михайла Павловича Ужгород Дмитро Букович прирівнюють до Валерія Ло‑ із Велятина (зліва) Хустського бановського. Обидва у радян‑ району та Іван Скрябін із Хуста. ському волейболі та футболі залишили помітний слід. Але набагато титулованішим був Піменов. Він був змс і зт СРСР, а у Валерія Лобановського, якщо мені не зраджує пам’ять, він мав лише звання мс СРСР і зт СРСР.

— До речі, Іване Івановича, про Піменова у цій оглядовій стат‑ ті «Советского спорта» теж згадується». Читаємо: «Вспоминается также эпизод, характеризующий слабую техническую подготовлен‑ ность участников финальных соревнований. В игре ЦДСА с киев‑ ским «Спартаком» в четвёртой партии армейцы не смогли правильно принять подряд семь подач Пименова В результате они проиграли партию».

12

С. ДеРКАЧ — ДЕПУТАТ ОБЛАСНОЇ РАДИ — Цей факт ще раз підтверджує мою думку про Михайла Піме‑ нова. А взагалі я грав із багатьма «зірками» радянського волейболу 50–70‑х років минулого століття.

— Виходить, що ви теж із того «зіркового» сузір’я. Які поєдинки найбільше запам’яталися, а можливо міста, країни, де побували? Таких матчів було безмірно багато. Після змагань, гадаю, у не‑ вимушеній домашній затишній обстановці ще раз переглянете її, згадаєте тих, хто виходив із вами на волейбольний майданчик і тих, хто були суперниками. А там було чимало зірок. Тому із задоволен‑ ням друкуємо і склади команд. За чемпіонів виступали: Г. Ахвледіані, М. Вінер, В. Гайліт, М. Герасимов, В. Лобанов, С. Нефедов, К. Рева, В. Савін, О. Трунов, С. Щербаков. Тренер — Констянтин Рева. За срібних призерів грали: С. Евсеєв, А. Єфімов, Б. Кошелкін, Е. Кузьмін, В. Мальцман, И. Савкін, А. Седов, Г. Смольянінов, В. Ща‑ гін, А. Якушев. Тренер — Володимир Щагін.. Бронзові медалі вибороли: М. Берлянд, Л. Вайнтрауб, И. Ко‑ ростишевский, М. Круглов, А. Мойсеєнко, М. Піменов, Ю. Савченко, І. Скрябін, В. Шамшур, Ю. Сайко, І. Хінчук, В. Чижов. Тренер — Ми‑ хайло Піменов.

— А які поєдинки найбільш запам’яталися?

— Всі поєдинки на такому рівні відповідальні й запам’ятовуються так само, як скажімо артисту його ролі, які він зіграв на сцені чи у кіно. Скажімо, фінальні ігри на Кубок СРСР, де київський «Спартак» став другим. У головному принциповому двоборстві поступилися лише грізному московському «Динамо» До речі, у цих трьох командах грало 90 відсотків «зірок» радян‑ ського волейболу. Що не ім’я — «зірка». Скажімо, Гіві Ахвледіані змс СРСР, ЗТ СРСР, дворазовий чемпіон світу і п’ятиразовий чемпіон ко‑ лишнього СРСР, а олімпійська жіноча збірна СРСР, яку він тренував, двічі виборювала «золото» на Іграх. Граючий тренер Костянтин Рева, до речі, українець, родом із Сумщини у складах провідних московських команд був восьми‑ разовим чемпіоном СРСР, а у складі збірної країни дворазовим чем‑ піоном світу та Європи. Наш граючий тренер Михайло Піменов був теж двічі чемпіоном світу і стільки ж разів чемпіоном Європи та сріб‑ ним і бронзовим призером чемпіонату СРСР. До речі, Михайла Пав‑ ловича прирівнюють до Валерія Лобановського. Обидва у радян‑ ському волейболі та футболі залишили помітний слід. Але набагато більш титулованим був Піменов. Він був змс і зт СРСР, а у Валерія

13

МС СРСР І. СКРЯБІНУ — 80 Лобановського, якщо мені не зраджує пам’ять, він мав лише звання мс СРСР і зт СРСР.

— До речі, Іване Івановича, про Піменова у цій оглядовій стат‑ ті «Советского спорта» теж згадується». Читаємо: «Вспоминается также эпизод, характеризующий слабую техническую подготовлен‑ ность участников финальных соревнований. В игре ЦДСА с киев‑ ским «Спартаком» в четвёртой партии армейцы не смогли правильно принять подряд семь подач Пименова В результате они проиграли партию».

— Цей факт підтверджує мою думку про Михайла Піменова. А взагалі я грав із «зірками» радянського волейболу 50–60‑х років минулого століття.

— Іване Івановичу, збірна команда ветеранів Закарпаття кіль‑ ка років поспіль брала участь у престижних змаганнях з волейбо‑ лу «Кубок Президента України», що проходив у Дніпропетровську. У 1998 році закарпатці стали бронзовими призерами (вікова катего‑ рія 40 років і ст..). Кілька слів про цю гучну перемогу.

— Це був ІІІ-й міжнародний турнір. Збірна команда Ужгорода обіграла ровесників з Мінська (Білорусія), Софії (Болгарія), ІваноФранківська, Павлограда, правда, поступилися сильним волей‑ больним клубам із Сум та Одеси. У підсумку бронзові нагороди отримали ужгородці М. Костик, М. Мутка, І. Дорошко, В. Іванко, В. Яночко, В. Стойка, В. Дуб, В. Афонін та В. Мартин). Ця ж команда виступала і в 1999 та у 2000 рр.

— Впевнений, що були такі матчі, поїздки, котрі найбільш вріза‑ лися у вашу пам’ять?

— Таких матчів і країн було безмірно багато. Але чи не найбіль‑ ше мені подобалося в екзотичній країні Індії. Коли ми туди приїхали, то збірна СРСР із футболу уже від’їжджала. До мене підійшов воро‑ тар збірної Лев Яшин і між іншим сказав: «Будьте обережні в Індії, бо на спортивному майданчику можуть інколи «грати» й гримучі змії». Та все обійшлося без цих рептилій. А ось коли грали матч у Делі з міс‑ цевою командою, то приз нам вручив сам прем’єр-міністр Індії Джа‑ вахарлал Неру із своєю донькою Індірі Ганді.

— А все ж цікаво про гримучі змії. Бачили їх напевно. Були ж в Ін‑ дії 80 днів.

— Про ці рептилії знаю мало. Гримуча змія свою назву дістала тому, що на кінці хвоста має брязкальця, які тріщать. Справа в тому, що на її хвості розташовані брязкальця, які мають форму конуса. Це рогові залишки шкіри, які залишаються після щорічного линяння.

14

С. ДеРКАЧ — ДЕПУТАТ ОБЛАСНОЇ РАДИ Коли змія розлючена, вона трясе кінчиком хвоста, й брязкаль‑ ця бряжчать, попереджаючи ворога, що вона готується до нападу. Здебільшого їх довжина сягає до півтора метра, але й зустрічаються двометрові. Краще з ними віч-на-віч не зустрічатися. Вони взагалі не вміють грати волейбол (сміється).

— Що ж на цій оптимістичній ноті ми і завершимо з вами бесіду. Мені залишається лише чемно подякувати Вам і, користуючись на‑ годою ще раз привітати з ювілеєм порядну й гарну Людину. Витрим‑ ки Вам, Іване Івановичу, бо Ви сьогодні для рідної дружини і надія, і опора, і підтримка. Ось така вона людська доля. Правду кажуть у народі: «Життя прожити — не поле перейти». А на життєвій ниві всього було… Та життя продовжується. І знову свято. І знову найкращі друзі й колиш‑ ні партнери по командах, за які виступав І. Скрябін, його вихованці з’їхалися до шанованого ювіляра, аби чолом до землі вклонитися Людині з великої літери. З води і роси Вам, шановний ювіляре! Хай береже Вас Господь Бог. Щоб ми із вами та справжніми друзями ще багато разів готували й проводили разом не один ювілей та волейбольний турнір у вашу честь … Василь Гаджега, голова асоціації спортивних журналістів Закарпаття.

На фото: 2007 рік. Ужгородський спортивний комплекс «Юність». З 75-річчям від дня народження майстра спорту СРСР Івана Скрябіна (зліва) вітає ректор ЗакДУ Ф. Ващук: «Іване Івановичу, я Вас від душі вітав з 70-річчям, а потім із 75-річчям, а нині мені знову випала честь потиснути Вашу міцну долоню майстра-віртуоза з волейболу і побажати Вам, шановний ювіляре, найперше здоров’я міцного, завзяття, оптимізму, хороших та надійних друзів і до зустрічі на Вашому 85-річчю».

15

МС СРСР І. СКРЯБІНУ — 80

ФОТОМИТЬ – ТИ ЧУДОВА На світлині (1956 рік). Київ. Волейбольна команда «Динамо» Ужгород (на передньому плані граючий тренер І. Скрябін) — чемпіон Укрради ФСТ «Динамо». Цим титулом підопічні І. Скрябіна володіли 5 разів.

На знімку (1953 рік). Фінальний турнір чемпіонату колишнього Союзу серед чоловічих команд. У цьому історисному році мс СРСР Іван Скрябін у складі волейбольної команди «Спартак» Київ став бронзовим призером.

На світлині (1956 рік). Київ. (Зліва направо) мс СРСР Іван Іванович Скрябін, старший тренер чоловічої збірної УРСР та ВК «Локомотив» Київ, мс і зт СРСР із волейболу Леонід Олександрович Небилицький і зт УРСР, старший тренер жіночої збірної УРСР та міста Києва Іон Маркович Хінчук.

1954 рік. На світлині: ВК «Спартак» Київ — п’ятиразові переможці переможці першості ЦР ДСТ «Спартак». Справа (№ 1) — капітан команди, мс СРСР Іван Скрябін.

16

С. ДеРКАЧ — ДЕПУТАТ ОБЛАСНОЇ РАДИ

На фото: Ужгород. Ветерани (професорсько-викладацький склад) волейбольної команди УжДУ (справа наліво): мс СРСР Іван Скрябін, Степан Поляк, Іван Шула, Юрій Попик, Петро Фельцан, Іван Хіміч, Василь Гомонай, Володимир Задорожний, Василь Козарик та Іван Кривський. На світлині (2000 рік). Дніпропетровськ. Збірна команда Ужгорода — учасниця традиційного Кубка Президента України (присіли, зліва направо): Володимир Кравець, Володимир Дорошко, Михайло Ковач, Арпад Ковач, (стоять): Анатолій Претько, Василь Скукіс, мс СРСР Іван Скрябін (граючий тренер), мс СРСР Золтан -Емеріх Котубей та Володимир Сафронов..

17

Метр закарпатського волейболу І. Скрябін скликає друзів на ювілейний турнір серед ветеранів та з нагоди свого 80-річчя від дня народження.

МС СРСР І. СКРЯБІНУ — 80

18

Команди ветеранів (50 років і старші) Збірна команда Чернівців Рік Звання № Прізвище та ім.’я народження (посада) п/п 1 Макаренко Василь 1954 2 Семенюк Дмитро 1962 3 Федоряк Олександр 1962 4 Кривенчук Олександр 1958 5 Пресекарь Анатолій 1960 6 Петрищин Петро 1960 7 Яремчук Михайло 1960 8 Королик Микола 1958 9 Симонов Григорій 1959 Керівник делегації, учень І. Скрябіна, мс СРСР П. Раца. Збірна команда Ужгорода № п/п 1 2 3 4 5 6 7 8

Прізвище та ім.’я Афонін Валерій Мутка Ігор Яночко Михайло Стойка Василь Готра Юрій Цап Михайло Панков Володимир Маркович Василь

Рік народження 1958 1953 1956 1958 1958 1962 1947 1953

Звання (посада) Міжгір’я Ужгород Ужгородський р-н Ужгород Ужгород Ужгород Ужгород Ужгород

Капітан команди (тренер): В. Скукіс Збірна команда Хуста Рік Звання № Прізвище та ім.’я народження (посада) п/п 1 Сливка Олександр 1960 лікар 2 Кричфалушій Іван 1962 3 Матічин Віктор 1956 4 Лозюк Мирослав 1961 аикладач вузу 5 Поп Володимир 1957 лікар 6 Чепинець Михайло 1962 підприємець 7 Пентя Іван 1943 учень І. Скрябіна 8 Пука Михайло 1942 Капітан команди (тренер): О. Сливка Збірна команда Закарпаття Рік № Прізвище та ім.’я народження п/п 1 Афонін Валерій 1958 2 Мутка Ігор 1953 3 Яночко Михайло 1956 4 Стойка Василь 1958 5 Скукіс Василь 1958 6 Цап Михайло 1962 7 Кіндрат Михайло 1958 8 Маркович Василь 1953 Капітан команди (тренер): В. Скукіс

Звання (посада) Міжгір’я Ужгород Ужгородський р-н Ужгород Свалява Ужгород В. Березний Ужгород

Команди ветеранів (60 років і старші) Збірна команда НТУУ (Київський політехнічний інститут). Рік звання № Прізвище та ім.’я народження (посада) п/п Єрошенко Валентин Теліма Сергій Бейко Іван Абдулін Михайло Оберенко Олександр Величко Олег Міняєв Павло Тиховод Олександр

1940 1946 1937 1950 1952 1940 1949 1934

академік професор Директор КБ Професор

Капітан команди (тренер): зт України Г. Подєнєжний Збірна команда Львова Рік Звання № Прізвище та ім.’я народження (посада) п/п 1 2 3 4 5 6 7 8

Бобришев Анатолій Стрельченко Віталій Тиліма Сергій Дюг Михайло Гранько Борис Іванкевич Василь Предченко Григорій Христич Анатолій

1944 1947 1946 1947 1947 1943 1943 1946

Капітан команди (тренер): А. Бобришев. Збірна команда УжНУ Рік № Прізвище та ім’я народження п/п 1 2 3 4 5 6 7 8 9

Галас Володимир Галагович Іван Задорожний Володимир Кальницький Анатолій Лошак Микола Потайчук Анатолій Попик Юрій Міца Володимир Угрин Василь

МС СРСР кмс СРСР

кмс СРСР МС СРСР

Звання (посада) доцент

1950 1951 1939

професор

1950

доцент

1943 1947 1934 1951 1939

Зав. нав. час. УжНУ професор професор професор інженер

Капітан команди (тренер): Юрій Попик Збірна команда Сваляви Рік № Прізвище та ім’я народження п/п 1 2 3 4 5 6 7 8

Кушнір Іван Ігнатенко Сергій Сафронов Володимир Претько Анатолій Куштан Петро Попович Володимир Кобулей Іван Додої Янош

1950 1952 1952 1947 1947 1951 1951 1952

Капітан команди (тренер): Скукіс Василь

Звання (посада)

Суддівська бригада: Головний суддя — професор ЗакДУ Ст. Ст. Поляк. Заст. гол. судді — професор УжНУ Попик Ю. В. Судді: П. Раца, мс СРСР, національна категорі (Чернівці).

1 2 3 4 5 6 7 8

Францишко Леонід — міжнародна категорія (Львів). Сущенко Ірина — Ужгород. Плескач Ігор — Іршава. Кравець Володимир — Воловець.

С. ДеРКАЧ — ДЕПУТАТ ОБЛАСНОЇ РАДИ

19

МС СРСР І. СКРЯБІНУ — 80

Закарпатець І. Скрябін грав у ВК «Спартак» Київ з відомим майстром світового масштабу, змс СРСР М. Піменовим Киянин Михайло Піменов відкриває галерею видатних спортсменів України. І хоча народився і навчався він в Росії, з 1944 року його життя пов’язано з Києвом, з Україною честь яких він захищав у спорті. Саме він в 1949 році став першим чемпіоном світу серед українських атлетів. Волейбол, який сьогодні майже невпізнанно змінився, був для нього змістом життя. Ветерани-вболівальники назавжди зберегли відчуття свята, що з'являлося при погляді на непе‑ реможну «чудову шістку» збірної СРСР, яка впродовж 5 років (1949–1954 рр.) не мала рівних у світі та Європі. В Одесі ж, Льво‑ ві, Харкові і, звичайно, у Києві пам'ятають чудову команду Укра‑ їни, що виграла найпрестижніші в ті роки змагання І Спартакіа‑ ди народів СРСР. Саме на її базі формувалася збірна країни для участі в чемпіонаті світу 1956 року в Парижі, і незаперечним ліде‑ ром там був Піменов Наша довідка: Михайло Павлович Піме‑ нов народився у 1920 році в Нижньому Новго‑ роді. У 1944‑му, після закінчення Центрального інституту фізичної культури, разом із дружиною Ніною (майбутнім першим в Україні змс СРСР, дворазовою чемпіонкою Європи та світу з бас‑ кетболу) приїхав до Києва і почав працювати викладачем на кафедрі спортивних ігор Інституту фізкультури. Став доцентом, завідувачем кафедри. Загалом інституту він від‑ дав понад 50 (!) років життя, став автором 16 підручників для викладачів та тренерів, опублікував безліч статей з теорії во‑ лейболу. На замовлення Міжнародного олімпійського комітету в 2000 році в Іспанії вийшло друком двотомне видання підручни‑ ка з волейболу «за Піменовим», що й сьогодні вважається най‑ кращим у світі в цій галузі.

20

С. ДеРКАЧ — ДЕПУТАТ ОБЛАСНОЇ РАДИ Світ знає Михайла Павловича не лише «за те‑ орією», а й «на практиці». Адже ще в 1955 році він першим із радянських во‑ лейбольних тренерів був запрошений працювати в Індію, а відтак — робо‑ та в Італії, Болівії, Колум‑ бії, Гвінеї, Малі, Марокко, Алжирі. З того часу наро‑ дилася традиція — його численні зарубіжні учні на міжнародних змаган‑ нях поряд із гербом своєї країни на грудях пишуть ініціали «М. Р.» латинкою, що є міжнародним зна‑ ком найвищої спортивної якості Михайла Піменова. Талант завжди бага‑ тогранний. Крім волей‑ болу, Михайло Павлович досяг значних успіхів у ін‑ ших видах спорту, ставши чемпіоном СРСР з фех‑ тування, чемпіоном Укра‑ їни з тенісу та баскетболу. При цьому багатьом не ві‑ домий художній дар Піме‑ нова — малюнки та кар‑ бування по металу. Його художні вироби залиши‑ лися в приватних колек‑ ціях численних друзів та шанувальників як пам'ять про добру та мудру люди‑ ну. Один із таких піменов‑ ських шедеврів зберігає й хустянин І. Скрябін.

На фото. 2000 рік. Київ.Майстер спорту СРСР Іван Скрябін (справа) у заслуженого майстра спорту СРСР, дворазового чемпіона світу та Європи під час святкування 80-річчя від дня народження свого наставника і партнера по команді ВК «Спартак» Київ Михайла Павловича Піменова.

21

МС СРСР І. СКРЯБІНУ — 80

Про ювіляра згадують колеги, журналісти та його учні. «Основним фактором розви‑ тку того чи іншого виду спорту є на‑ явність кваліфікованого спеціаліста, який готовий увесь свій вільний час присвятити улюбленій справі. Таким спеціалістом із волейболу в УжДУ став І. Скрябін, котрий почав працю‑ вати на кафедрі фізичного виховання з 1957 року. З його іменем пов’язаний масовий розвиток волейболу серед чоловічих та жіночих команд. Заслуги його і в тому, що він зу‑ мів згуртувати великий колектив ен‑ тузіастів, викладачів УжДУ, які під його керівництвом упродовж багатьох літ були одними з кращих волейбольних На знімку: 1954 рік (жовтень). команд не тільки Укрради ДСТ "Буре‑ Ужгород, біля корпусу хімічного факультету УжДУ. Гострий вісник", але й ЦР. Систематичні тренування, момент між господарями участь команди викладачів у багатьох та київським «Буревісником» (тренер І. Скрябін). турнірах, чемпіонатах області сприяли тому, що перший значний успіх до‑ сягли в 1961 році, коли на першості Укрради ДССТ «Буревісник» стали чемпіонами, а через 6 років його повторили. Вузівська команда здобу‑ ла золоті медалі і у фінальних змаганнях на першість ЦР ДССТ «Буре‑ вісник». Ще одне гучне визнання ужгородці зробили у 1963 році, коли на першості СРСР здобули бронзові нагороди серед 42 команд . У 1961–1967 рр.за волейбольну команду викладачів УжДУ висту‑ пали: майбутні професори Ю. Попик, В. Шкода-Улянов, В. Гомонай, доценти В. Козарик, С. Поляк, І. Фельцан, Є. Дроботенко, старший ви‑ кладач Й. Шула. Граючим тренером був викладач кафедри фізичного виховання, мс СРСР з волейболу І. Скрябін». С. Михайлович, професор. (Монографія «Спортивний літопис Ужгородського Національного університету., Ужгород, 2009, с. 121–122).

22

С. ДеРКАЧ — ДЕПУТАТ ОБЛАСНОЇ РАДИ «У краю вічнозелених смерек проживає і активно працює ста‑ рішина ветеранського волейболу, член збірної України — людина надзвичайно віддана улюбленому виду спорту. Жагуча любов до во‑ лейболу вимагала з великою відповідальністю ставитися до занять з вихованцями Що важче на тренуванні, то легше буде у грі — це правило стало їхньою нормою. Упродовж багаторічної викладацької та тренерської діяльності в Ужгородському державному університе‑ ті Іван Іванович прищеплював любов до цього виду спорту багатьом своїм учням, студентам і викладачам, створював секції з волейбо‑ лу, залучаючи керівників підприємств до занять на волейбольних майданчиках. І. Скрябін має великий досвід в організації турнірів на міжнародно‑ му рівні, завдяки йому наші команди прославили себе під час змагань у Словаччині, Чехії, Угорщині, Румунії, Чехії. Невтомний активіст вете‑ ранського руху і далі продовжує плідно працювати з волейболістами» Володимир Іванов, змс СРСР, олімпійський чемпіон (Мехіко, 1968 рік), бронзовий призер першості світу (1966 рік), чемпіон Європи та чемпіон Спартакіади народів СРСР (1967 рік), переможець і призер Всесвітніх ігор серед ветеранів спорту (1994, 1998, 2002 та 2005 рр.), автор книги «Ветеранський волейбол України, Київ, 2009 рік).

PS: олімпійського чемпіона з волейболу, колишнього гравця відомої київської команди «Локомотив», а тепер збірної команди ветеранів України Володимира Іванова ми щиро вітаємо у нашому древньому місті над Ужем. «Навчаючись в УжДУ на математичному факультеті я теж займав‑ ся в секції з волейболу. Чоловічу команду вузу в період мого навчання тренувала Аврора Дмитрівна. Пригадую, що в ці роки жіноча волей‑ больна команда УжДУ успішно виступала на Всеукраїнських змаган‑ нях, Цю команду опікував Іван Іванович Скрябін. Пам’ятаю, що в жіночу студентську команду був серйозний відбір. Зокрема, зі мною в групі на факультеті навчались двоє дівчат (Багінська В., Пилип О.), які при‑ їхали до нас із Львівської області. Іван Іванович частенько заглядав на тренування чоловічої команди та давав нам свої цінні поради та консультував тренера. В колі волей‑ болістів університету він мав величезний авторитет, його присутність

23

МС СРСР І. СКРЯБІНУ — 80

На фото. 1968 рік. Збірна команда Закарпаття з волейболу на чолі з головним тренером Іваном Скрябіним (стоїть у костюмі) перед початком міжнародного турніріу в Угорщині (Саболч–Сатмарська область).

на наших тренуваннях заставляла хвилюватись, а разом з цим і мобілі‑ зувала нас демонструвати зрілу гру. Пригадую такий факт. У 1983 році на літніх канікулах ми працюва‑ ли на ремонтних роботах в спортивно-оздоровчому таборі «Скалка», який розташований на березі р. Уж, поблизу с.Кам’яниця. У вільний від роботи час ми збирали волейбольну команду з робітників та відпочиваючих і під відкритим небом та гаря‑ чим сонцем влаштовували во‑ лейбольні баталії. На «Скалку» також приїжджав Іван Івано‑ вич, стрункий, загорілий, який На фото (зліва направо): Микола Кузьменко — заступник на той час вже був у віці наших директора господарсько-фінансового батьків, однак своєю грою нас департаменту Кабінету Міністрів захоплював. Ми отримува‑ України, Володимир Іванов — олімпійський чемпіон, президент ли задоволення від того, як Асоціації ветеранів волейболу м. він вміло й невимушено брав Києва, ІванТищенко — віце-президент важкі м’ячі, вдало виводив ФВУ, змс СРСР.

24

С. ДеРКАЧ — ДЕПУТАТ ОБЛАСНОЇ РАДИ на ударну позицію свого партнера або сам потужним ударом «про‑ бивав» блок суперників.. Безперечно, він був і є для мене прикладом спортивної дисциплі‑ ни, інтелігентності та порядності. Мирослав ЛОЗЮК, керівник фізичного виховання і спорту Карпатського інституту підприємництва університету «Україна» (м. Хуст). Гравець збірної команди Хуста. «Є люди, які, зустрівшись на твоїй життєвій стежині, залишають особливо яскраві враження, стають знайомими постатями у твоїй біо‑ графії. Така людина для мене — Іван Іванович Скрябін.

— Привіт. Скрябін. Як ся маєте? Як настрій? Треба зустрітись…

— Нема проблем, Іване Івановичу. Коли і де?

— Як завжди, на Корятовича, при вході на базар. Зі мною Юрій Дмитрович Туряниця (професор УжНУ –авт.). Так завжди, коли у слухавці чую голос Івана Івановича, на душі у мене стає радісніше, оптимістичніше, особливо в останній рік, коли на роботі ніяк не міг знайти спільну мову зі своїм прямим керівником. Іван Іванович немов випромінює енергію і заряджає нею ін‑ ших. Харизматичний, пунктуальний, завжди у хорошому настрої, з великим авторитетом, визнаний лідер протягом багатьох літ. Іван Іванович завжди уміє об’єднати навколо себе людей, спортсменів, колег, захопити їх цікавою ідеєю та роботою. А головна його робо‑ та — це гра у волейбол. Так було і у Хусті, і Києві, і в УжДУ, і у Тер‑ нопільській академії народного господарства, і коли очолював фе‑ дерацію волейболу Закарпаття, і коли був почесним президентом ВК «Закарпаття-ЗакДУ», і почесним головою пляжного волейболу краю Тому він завжди є душею колективу. З ним приємно спілкува‑ тися на будь-які життєві теми. Він — людина слова і, як сам зізна‑ ється, в інших теж цінить насамперед порядність, не любить лице‑ мірів та бездушних. . Таким і залишайтесь, шановний ювіляре! Хай щастить Вам сьо‑ годні, завтра і на многая літа!..» Василь Гаджега, голова асоціації спортивних журналістів Закарпаття.

25

МС СРСР І. СКРЯБІНУ — 80

Для ДОВіДОК 1. Скрябін Іван Іван Іванович, м. Ужгород, тел.: 050–37–27–65 2.______________________________________________________________ _________________________________________________________________ 3. _______________________________________________________________ _________________________________________________________________ 4. _______________________________________________________________ _________________________________________________________________ 5._______________________________________________________________ _________________________________________________________________

26

С. ДеРКАЧ — ДЕПУТАТ ОБЛАСНОЇ РАДИ

Зберемо докупи всі кольори веселки, або Один день із депутатом облради Ст. Деркачем

Журналістські дороги й зустрічі часто знайомлять людей. Одних для того, щоб поспілкуватися, підготувати потрібний матеріал для редакції й забути, а з іншими зустріч просто пе‑ реростає у чоловічу міцну, як криця, дружбу. Працюючи ще в обласному телерадіокомітеті, а відтак і у газеті «Новини За‑ карпаття», практично не було такого року, аби не навідував‑ ся до села Осій, що на Іршавщині. Тут упродовж багатьох літ трудився бригадиром колгоспу «Перше травня», а нині пра‑ цює сільським головою рідного села напрочуд порядна й ко‑ мунікабельна людина, хороший господар і організатор Василь Турянин.І коли з ним зустрічаємось неодмінно згадуємо, як у 2007 році на високому організаційному рівні провели відбір‑ ні обласні змагання серед школярів, що проходили під гаслом «Даруймо радість дітям». На урочистому закритті змагань за‑ ступник начальника управління у справах молоді та спорту ОДА Ярослав Свида відмітив: «Найкраще змагання пройшли у селі Осій, де було взірцево підготовлено футбольне поле та всі приміщення. Тут учасникам змагань сільський голова Василь Турянин зі своїми колегами на рівні організував не тільки хар‑ чування для дітей, але й цікаву екскурсію…». Мимоволі згадуються слова із відомої пісні «Нема кращо‑ го села, як отой Осій…», яку виконує уродженець цього населе‑ ного пункту, що потопає у садах і виноградниках, народний ар‑ тист України, композитор Іван Попович. А слова до неї написав його односельчанин, поет і перекладач, член Спілки письмен‑ ників України Іван Петровцій. З останнім ми нещодавно завітали до його рідного Осою, до речі, це рідне село й відомого письмен‑ ника й етнографа Федора Потушняка. Хоча була і недільна дни‑ на, але Василь Турянин, який запросив до себе земляків (автор матеріалу теж із Іршавщини), чекав на нас у своєму затишному кабінеті. Слово за словом і ми дізналися про всі сільські новини, що сталися за останні місяці. Ми нещодавно, — почав свою оповідь Василь Турянин, — відкрили пам’ятник односельчанам, що загинули у Другій світовій війні. На плиті обеліска викарбовано 43 прізвища осійчан. Біль‑ шість із них ті, котрі визволяли наш край від фашистської чуми.

27

МС СРСР І. СКРЯБІНУ — 80 На обеліску написана епітафія на русинській мові. Ав‑ тор — член спілки письменників України Іван Петровцій: «Мы — молоді осийські легіні — Погыблы на страшнив чужив войнї, Хоть мы в далекых землях лежыме — У вашив памняты мы вічно живыме!». А внизу викарбовані слова: «Обеліск встановлено з до‑ брої волі депутата обласної ради Степана Деркача та сіль‑ ського голови Василя Турянина». А нині у нашому оздоровчому таборі «Смерековий ка‑ мінь», — продовжує Василь Іванович, що за три кілометри від села, ми зустрінемося з дітьми, що позбавлені батьківської опіки, які у казковій місцині відпочивають. У них там є все, що тільки душа забажає: басейн і ліс, різні каруселі й ігрові та спортивні майданчики, чудова кухня, до речі, чотириразо‑ ве харчування, і цілюще, я би сказав, п’янке гірське повітря, а поруч дзюрчить гірський потічок. І цю казку «написав» для них депутат облради Степан Деркач, котрий цей двотижневий відпочинок майже для 40 школярів із нашого району повніс‑ тю профінансував. Але перед тим, як поїхати туди, почекаємо на Степана Тіборовича, котрий тепер на Божій службі у сусід‑ ньому селі Білки, де теж має вирішити низку проблемних пи‑ тань місцевих мирян. А тим часом до кабінету зайшов усміхнений і приємний молодий чоловік спортивної статури, вище середнього зросту. Уже з перших хвилин нашої бесіди зрозумів, що цей приємний і усміхнений чоловік, перш за все діловий, комунікабельний співбесідник, котрий достеменно володіє ситуацією в народ‑ ногосподарському комплексі краю. Із ним інтерв’ю.

— Степане Тіборовичу, зрозуміло, що ви багато робите хороших справ для Хустського району і, зокрема, міста, де ви народилися. А що ж Іршавщина? Це ж — сусідній район.

— Нині зі мною тут і батько, котрий свого часу працював у народногосподарському комплексі на Хустщині. Він мені роз‑ повів один цікавий факт. Річ у тім, що Іршавський та Хустський райони у радянський період були, як тепер модно кажуть про міста-побратими, а тоді цей своєрідний звичай називався со‑ ціалістичне змагання між різними районами. Кілька разів на рік

28

С. ДеРКАЧ — ДЕПУТАТ ОБЛАСНОЇ РАДИ то в один, то в другий райони приїжджали делегації, серед них були не тільки керівники районів та підприємств, але й кращі люди праці, учасники художньої самодіяльність та спортивні колективи. Обговорювалися не тільки економічні питання, але й аналізувалися підсумки роботи за певний період, ділилися досвідом та передовими методами роботи, а потім змагали‑ ся кращі мистецькі та спортивні колективи. Цей день, як за‑ вжди, завершувався народним гулянням. Чудова була тради‑ ція. Чому б її не відновити. Не все те погане, що було колись. Треба розрізняти зерно від полови. Тому я цю традицію хотів би і продовжити. Але все це — попереду. А тепер я в основно‑ му суто переймаюся тими проблемами, котрі конче необхід‑ но вирішити уже нині. І насамперед стосується наших дітей, адже вони — наше майбутнє. І тому вважаю своїм обов’язком дбати про них, особливо про тих, котрі обділені долею і в силу тих чи інших обставин позбавлені батьківської опіки. Розпочав свою благодійну діяльність з Нижньобистрянської школи –ін‑ тернату, де навчається 130 школярів.Це сироти та діти з ма‑ лозабезпечених та багатодітних, а також неблагодійних сімей з Хустського району та ближніх сіл Міжгірщини, а також ті, які проживають у віддалених гірських присілках, де важко зреа‑ лізувати програму «Шкільний автобус». Ми тут у першу чергу облаштували два спортивні майданчики, а також виділил ко‑ шти для заміни старих дерев'яних вікон у спальному корпусі інтернату на енергозберігаючі металопластикові.

— Пам’ятаєте пісню «Два кольори мої, два кольори… чер‑ воний — то любов, а чорний — то журба».

— Звичайно. Коли журба, то серце щемить від болю. До речі, є в українського поета Максима Рильського гарний вислів: «Хто не знає свого минулого, той не гідний свого май‑ бутнього». Я би цей вислів трохи перефразував на свій мотив: «Хто не пам’ятає свій рід, той не гідний називатися людиною». Тому, коли до мене звернувся голова села Осій Василь Туря‑ нин щодо допомоги у спорудженні пам’ятника його односель‑ чанам, котрі загинули на війні, я відразу взявся за справу, яку разом із керівництвом району та Василем Івановичем довели до логічного завершення. Щодо слова «любов», то я би додав до нього ще одне — це «діти». Любов до дітей. А взагалі червоний колір — це символ Божої любові до людей, до людського роду, бо Син

29

МС СРСР І. СКРЯБІНУ — 80 Божий заради спасіння людства пролив свою святу кров. Бу‑ демо відвертими. Ті діти, котрі мають можливість звернутись за порадою чи попросити щось від батьків — щасливі. А ось у безбатченків такого привілею нема. Тому ми, дорослі, по‑ винні їх захищати, образно кажучи, замінити їм і маму, і тата, і дідуся, і бабусю. Чому? Бо саме вони перевіряють наше сус‑ пільство на людяність. І нам потрібно пройти цю перевірку до‑ стойно. І коли поступила до мене пропозиція оздоровити си‑ ріт та дітей з багатодітних сімей Іршавського району, я не міг відмовити.

— Зелений колір — це символ природи і молодості. Є просто храм, є храм науки, є храм Божий, а є храм природи, де кожна людина знайде і втіху для душі, і здоров’я для свого тіла.

— Нашу область ще називають Малою Швейцарією або Срібною Землею. Символічно. Бо й справді природа у нас каз‑ кова. Але вона уже давно волає «SOS». Тому зробив перший крок у рідному місті. У центрі колишньої столиці Підкарпатської Русі висадили 200 сакур. Щодо озеленення Хуста й Іршави — це один із напрямків моєї передвиборної програми. І над цим я працюю зі своїми однодумцями. Повторююсь, що ми живемо у земному раю. Таких чудових гір, полонин, пралісів, що багаті на фауну й флору на планеті Земля небагато. І, на жаль, ми, а особливо школярі, про неї мало знаємо. Тому я дав собі слово, що поста‑ раюсь якнайбільше організувати екскурсій для дітей Хустсько‑ го та Іршавського районів до унікальних куточків наших Карпат. Скажімо, діти з Дубрівської ЗОШ І-ІІІ ступенів навіть через ра‑ йонну газету «Нове життя» висловили мені щиру подяку за спри‑ яння в організації екскурсії на озеро Синевір та до водоспаду Шипот. І після того, як вони повернулися з екскурсії додому, вони годинами розповідали про свої враження від побаченого. І коли дивишся в очі цих щасливих діточок, то знову знаходяться нові натхнення і бажання працювати в ім’я нашого майбутнього.

— Відомо, що ви кращим школярам з Нижньобистрівської школи–інтернату подарували сто велосипедів. Із чого б це?

— Моє дитинство нічим не вирізнялося від моїх ровесників, котрі народилися ще у часи радянської епохи. Ми жили в достат‑ ку і були практично забезпечені усім необхідним. Коли ще був школярем, мені дуже хотілося, аби батько купив мені велоси‑ пед. Він мені у цьому, звичайно, не відмовив, але сказав, що мені

30

С. ДеРКАЧ — ДЕПУТАТ ОБЛАСНОЇ РАДИ

На світлині: депутат обласної ради Степан Деркач із оригінальним подарунком — серцем, виготовленим дітками зі смерикових гілок для благодійника. Воно символізує доброту, любов і благодійність.

Тільки торік Ст. Деркач допоміг на спальному корпусі Нижньобистрівської школиінтернату замінити старі вікна на енергозберігаючі металопластикові, придбати комп'ютери з підключенням до мережі Інтернет, кілька нових телевізорів, а також подарував 100 велосипедів для кращих учнів.

потрібно виконати одну роботу, тоді буду мати велік. Я довгенько возився із тією роботою, але таки «зняв шкуру» з 12 чи 15 дерев.

— І що батько подарував велосипед «Україна»?

— Ні. Він мені купив «Аіст». Це була перша серйозна моя нагорода у дитинстві, яку я заробив своїми руками. Радості не було меж. Я був, як кажуть, «на сьомому небі». Тому хочу, щоб і діти з Ільницької школи–інтернату, як і з Нижнього Бистрого, а це 112 школярів, були теж, як і я колись, на «сьомому небі». Отже, ми бажаємо Степану Деркачу аби він зібрав усі сім кольорів докупи, аби вийшла чудова та грайлива веселка. А веселка — це місток і до турбот дорослих, і до сердець дітей. Василь Гаджега, голова Асоціації спортивних журналістів Закарпаття

31

Фото на пам’ять. В останньому ряді (у центрі) Степан Деркач із щасливими і радісними дітьми. На фото: обеліск «Добровольцям Червоної Армії, воїнам І–го Чехословацького армійського корпусу та мобілізованим до Угорської Армії» в селі Осій, що на Іршавщині. У почесній варті біля обеліска депутат обласної ради Степан Деркач.

 Автор програмки, голова асоціації спортивних журналістів Закарпаття В. Гаджега та ювіляр, перший мс СРСР на Західній Україні І. Скрябін вдячні депутату облради Степану Тіборовичу Деркачу за сприяння у виданні цієї брошури.