Олімпійське Сузір’я Закарпаття (НОК 2010) by volodjka

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ СЕМІНАР-НАРАДА НОК УКРАЇНИ

Дорогі друзі, колеги, олімпійська сім’я країни!

сь і наближається до завершення ще один олімпійський рік, який назавжди увійде в історію спортивного літопису України. Про наші справи ми і поведемо мову на нашому вже традиційному всеукраїнському семінарі-нараді НОК України, який цього разу проходить у найзахіднішій області нашої держави — Закарпатській. Червоною стрічкою через наш форум пройде одна вагома подія — це ювілей нашої громадської організації: 20‑річчя з дня створення НОК України. Минули два десятиліття. Що зроблено за цей період? Про це учасники семінару-наради та наші гості з прикордонних країн дізнаються із фотовиставки, котра нині стартує в обласному центрі Закарпаття — місті Ужгороді, а відтак її шлях проляже всіма великими містами України. Звичайно, невирішених проблем у кожному регіоні залишається ще багато. Однак я радий тому, що Всеукраїнські семінаринаради, організовані для суб’єктів олімпійського руху у Львові, Чернігові, Автономній Республіці Крим, Кіровограді, Запоріжжі, Івано-Франківську та Сумах, дозволили нам

зрушити з місця багато проблемних питань. Переконаний, що ми знайдемо підтримку у державних та громадських структур і на Закарпатті. Адже наше головне завдання — це пропаганда здорового способу життя, виховання сильної та загартованої української нації, найяскравіші представники якої своїми перемогами на Олімпійських іграх, чемпіонатах світу та Європи прославляють та звеличують Україну. Щиро вітаю з виходом у світ цікавого журналу «Олімпійське сузір’я Закарпаття». Від душі бажаю багатонаціональному Закарпаттю процвітання, а юним олімпійським зірочкам піднятися до того Олімпу, на якому свого часу побували їхні видатні земляки, чемпіони та призери Ігор Йожеф Беца, Ніна Гецко-Лобова, Марина Копча-Ткаченко, Захар Єфименко, Роман Герій, Василь Станкович, Наталія Митрюк, Йожеф Сабо, Стефан Решко. Дорогі й щирі закарпатці! Хай у ваших оселях завжди панують благодать, взаємопорозуміння, щастя, спокій. Зичу всім здоров’я міцного, олімпійської витримки та оптимізму!

Президент Національного олімпійського комітету України

Сергій БУБКА

м. УЖГОРОД, 1—2 ГРУДНЯ 2010 р.

Дорогі друзі!

ердечно радий зустрічі з учасниками восьмого всеукраїнського семінару-наради НОК України на гостинній закарпатській землі з її неповторною красою й унікальними пам’ятками історії та культури, гордими та працьовитими людьми, багатими спортивними традиціями. Давно Срібна Земля не бачила такого сузір’я яскравих зірок, серед яких вирізняється кращий спортсмен минулого століття, Герой України, олімпійський чемпіон, багаторазовий чемпіон світу, президент НОК України Сергій Назарович Бубка. Всеукраїнський олімпійський форум в місті над Ужем особливий ще й тим, що через три тижні минає 20 років, як у Києві на Установчій асамблеї олімпійського активу був створений Національний Олімпійський комітет України. А першим президентом на ньому було обрано відомого спортсмена, дворазового чемпіона Олімпійських ігор Валерія Борзова. Маю ще одну приємну місію — презентувати вам, шановні учасники семінару-

наради та поважні гості з близького зарубіжжя, міні-енциклопедію під символічною назвою «Олімпійське сузір’я Закарпаття». Авторам вдалося зібрати цікавий матеріал не тільки про всіх олімпійців Срібної Землі, а й про тих, хто у майбутньому прославлятиме нашу Батьківщину. Щоб добиватися високих спортивних результатів, мало самого ентузіазму, потрібні кваліфіковані кадри, умови для повноцінних тренувань. Скажу відверто: більшість спортивних споруд в області побудовані ще в радянський період. Нині вони потребують значних капітальних вкладень. Мова йде про такі олімпійські об’єкти, як ужгородський стадіон «Авангард», спортивна база «Закарпаття» у Берегові, плавальний басейн в обласному центрі… Тому на цьому поважному форумі, сподіваюся, мова йтиме і про ті важливі заходи, яких необхідно вжити для здійснення реконструкції стратегічних спортивних об’єктів у нашому краї. Бажаю учасникам семінару-наради плідної й конструктивної роботи, цікавих зустрічей і всіляких гараздів!

Голова обласної державної адміністрації

Олександр ЛЕДИДА

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ СЕМІНАР-НАРАДА НОК УКРАЇНИ

ЗАКАРПАТСЬКЕ ВІДДІЛЕННЯ НОК УКРАЇНИ, СПОРТИВНА ГРОМАДСЬКІСТЬ СРІБНОЇ ЗЕМЛІ ЩИРО ВІТАЮТЬ ОЛІМПІЙСЬКУ РОДИНУ ДЕРЖАВИ З ЧУДОВИМ ЮВІЛЕЄМ — 20‑РІЧЧЯМ ВІД ДНЯ СТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ОЛІМПІЙСЬКОГО КОМІТЕТУ УКРАЇНИ Асамблея засновників НОК України, де було ухвалено історичне рішення про створення НОК України, відбулася 22 грудня 1990 року. Із Закарпаття на неї були запрошені відомий тренер, суддя всесоюзної категорії з легкої атлетики Леонід ГОРОДНИЙ, заслужений тренер України з важкої атлетики, директор ШВСМ Валерій ФЕДОРЧУК, майстер спорту СРСР, суддя міжнародної категорії з важкої атлетики Василь ДЕЯК та нинішній перший заступник голови обласного відділення НОК України Василь МАШІКА.

Першим президентом НОК України було обрано дворазового олімпійського чемпіона, багаторазового чем піона світу та Європи Валерія Пилиповича БОРЗОВА.

1997–2002 рр. — про тягом цих років НОК України очолював Іван Никифорович ФЕДОРЕНКО.

На фото: делегат Установчої асамблеї від Закарпаття, перший голова обласного відділення НОК України Л. Городний

2002–2005 рр. — чотири роки очолював Національний олімпійський комітет України нинішній Президент України, кавалер Олімпійського ордена МОК Віктор Федорович ЯНУКОВИЧ.

З 2005 року НОК України очолює олімпійський чемпіон, шестиразовий чемпіон світу, 35‑разовий рекордсмен світу, Герой України Сергій Назарович БУБКА. Члени виконкому крайового відділення НОК України, спортивна громадськість області раді, що на черговій Генеральній асамблеї НОК України головному олімпійцеві нашої країни, легендарному спортсменові, ім’я якого занесене до Книги рекордів Гіннесса, олімпійському чемпіонові Сергієві Назаровичу Бубці знову довірили бути капітаном корабля, на борту якого надпис: «Національний олімпійський комітет України».

На фото: делегат Установчої асамблеї від Закарпаття, майстер спорту СРСР, суддя міжнародної категорії з важкої атлеткики В. Деяк

На фото: заслужений тренер України з важкої атлетики, директор ШВСМ Валерій Федорчук (зліва) був одним із представників від Закарпаття на установчій Асамблеї 22 грудня 1990 року. Справа — його вихованець, майстер спорту міжнародного класу з важкої атлетики Віктор Біляк.

м. УЖГОРОД, 1—2 ГРУДНЯ 2010 р. ПРОТЯГОМ 20 РОКІВ ЗБІРНІ ОЛІМПІЙСЬКІ КОМАНДИ БРАЛИ УЧАСТЬ У ДЕВ’ЯТЬОХ ОЛІМПІЙСЬКИХ ІГРАХ (1994–2010 РР.).

ГЕРОЯМИ ОЛІМПІЙСЬКИХ ІГОР БУЛИ:

ЗМС України з плавання, Герой України, українська «золота рибка» Яна Клочкова — чотириразова олімпійська чемпіонка (2000 і 2004 рр.).

XVII ЗИМОВІ ОЛІМПІЙСЬКІ ІГРИ — 1994 ЛІЛЛЕХАММЕР Оксана БАЮЛ — фігурне катання (одиночні змагання у жінок)

XXVI ОЛІМПІЙСЬКІ ІГРИ — 1996 АТЛАНТА Євген БРАСЛАВЕЦЬ — вітрильний спорт (клас «470») Володимир КЛИЧКО — бокс (понад 91 кг) Іннеса КРАВЕЦЬ — легка атлетика (потрійний стрибок) Ігор МАТВІЄНКО — вітрильний спорт (клас «470») В’ячеслав ОЛІЙНИК — греко-римська боротьба (90 кг) Лілія ПОДКОПАЄВА — спортивна гімнастика (абсолютна першість) Катерина СЕРЕБРЯНСЬКА — художня гімнастика Тимур ТАЙМАЗОВ — важка атлетика (до 100 кг) Рустам ШАРІПОВ — спортивна гімнастика (вправи на брусах)

XXVII ОЛІМПІЙСЬКІ ІГРИ — 2000 СІДНЕЙ Микола МІЛЬЧЕВ — стрільба стендова

XXVIII ОЛІМПІЙСЬКІ ІГРИ — 2004 АФІНИ Юрій БІЛОНОГ — легка атлетика (штовхання ядра) Валерій ГОНЧАРОВ — спортивна гімнастика (вправи на брусах) Олена КОСТЕВИЧ — стрільба кульова (пневматичний пістолет) Ірина МЕРЛЕНІ — боротьба вільна (48 кг) Юрій НІКІТІН — стрибки на батуті Наталія СКАКУН — важка атлетика (до 63 кг) Ельбрус ТЕДЕЄВ — боротьба вільна (66 кг)

XXIX ОЛІМПІЙСЬКІ ІГРИ — 2008 ПЕКІН Артур АЙВАЗЯН — кульова стрільба Наталя ДОБРИНСЬКА — легка атлетика (семиборство) Ольга ЖОВНІР — фехтування, шабля (командні змагання) Василь ЛОМАЧЕНКО — бокс Інна ОСИПЕНКО-РАДОМСЬКА — веслування, байдарка Віктор РУБАН — стрільба з лука Олександр ПЕТРІВ — кульова стрільба Галина ПУНДИК — фехтування, шабля (командні змагання). Ольга ХАРЛАН — фехтування, шабля (командні змагання). Олена ХОМРОВА — фехтування, шабля (командні змагання)

Олімпійська чемпіонка з баскетболу — мукачівка Марина Копча-Ткаченко під час олімпійської естафети у Києві. 2004 р.

НАД ЖУРНАЛОМ “ОЛІМПІЙСЬКЕ СУЗІР’Я ЗАКАРПАТТЯ” ПРАЦЮВАЛИ: Василь ГАДЖЕГА — проект і автор, прес-аташе облвідділення НОК України. Володимир ГРОМІШ — дизайн та верстка. Петро ГЕРЕШІ — літературний редактор. Олена СИМОЧКО та Василина КОСТЮК — коректори.

Михайло МОЛНАР — відповідальний за випуск , член виконкому облвідділення НОКУ.

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ СЕМІНАР-НАРАДА НОК УКРАЇНИ

Іван РИЛЯК: «ЗАКАРПАТСЬКЕ ОБЛАСНЕ ВІДДІЛЕННЯ НОК УКРАЇНИ БУЛО ВІДКРИТО ОДНИМ ІЗ ПЕРШИХ У ДЕРЖАВІ» Щиро вітаю учасників всеукраїнського семінару-наради на гостинній Закарпатській землі! Користуючись нагодою, хотів би всю українську олімпійську родину привітати з чудовим ювілеєм — 20‑річчям від дня заснування Національного олімпійського комітету України. Також члени виконкому крайового відділення НОК України, спортивна громадськість області раді за нашого головного олімпійця держави, шанованого Сергія Назаровича Бубку, котрого на нещодавній звітно-виборній Генеральній асамблеї НОК України знову переобрано на наступний термін. Хотів би стисло зупинитися на роботі нашого обласного відділення НОК України, створеного одним із перших в Україні, а саме у 1993 році. Першим його головою став Леонід Городний. Ця людина наділена просто фантастичними діловими якостями. Він зумів згуртувати навколо себе не тільки переможців, призерів, учасників Олімпійських ігор та функціонерів нашої галузі, а й керівників області та інших державних установ. На даний час у нас практично у кожному місті обласного підпорядкування та райцентрах є представники обласного відділення НОК України. Разом із ними, а також управліннями освіти й науки, у справах молоді та спорту ОДА, спортивними товариствами, профспілками, об’єднаннями «Спорт для всіх», «Інваспорт» щороку проводимо до 30–35 різних спортивних заходів. Обласне відділення НОК України є головним організатором у першу чергу тих спортивних заходів, що ініціює НОК України. Масовими і цікавими стали вже такі традиційні змагання, як «Олімпійський день бігу», «Олімпійський урок», турніри з різних видів спорту «Хто ти, майбутній олімпійцю?», «Олімпійський тиждень», «Ужгородська

На знімку: перший голова Закарпатського обласного відділення НОК України, суддя національної категорії з легкої атлетики Леонід Петрович Городний та переможець ІХ всеукраїнського конкурсу серед фотографів‑аматорів (спорт очима дітей) 16‑річний Антон Риляк.

десятка”, турніри, присвячені олімпійським чемпіонам Ніні Гецко та Йосипові Беці, бронзовим призерам Олімпійських ігор Йожефові Сабо, Стефанові Решку, Наталії Митрюк та іншим. У цих турнірах беруть участь не тільки команди з області та України, а й запрошуються спортсмени з сусідніх країн, як-от Словаччини, Польщі, Угорщини та Румунії. Олімпійське Закарпаття — це чотири олімпійські чемпіони і понад 30 призерів та учасників Олімпійських ігор. Про них у журналі, який ви тепер тримаєте у руках, й піде мова. Закарпатці по праву можуть пишатися легендами світового спорту та олімпійського руху Йосипом Бецою, Ніною Гецко-Лобовою, Мариною Копчею-Ткаченко, Василем Станковичем, Йожефом Сабо, Стефаном Решком,

м. УЖГОРОД, 1—2 ГРУДНЯ 2010 р.

На фото: йде чергове засідання виконкому Закарпатського обласного відділення НОК України.

Василем Турянчиком, Іваном Мозером, Романом Герієм, а буквально місяць тому переможцем Шахової Олімпіади у складі збірної України став закарпатець Захар Єфименко. Не можу не сказати про учасника Дефлімпійських ігор, котрий свого часу подолав відстань на інвалідному візку за маршрутом Москва— Владивосток. Тодішній Президент Росії Борис Єльцин вручив нашому героєві орден «За відвагу». Це Олександр Сухан, котрий разом із виноградівцем Грабом піднявся на найвищу гору України — Говерлу. Прізвище Олександра Суха-

на, як і шанованого Сергія Назаровича Бубки, занесене до Книги рекордів Гіннесса. Їхні імена стали символом та прикладом для наслідкування не одного покоління. Всі вони є нашою гордістю, генофондом української нації. Переконаний, що не за горами той день, коли наша держава буде пишатися здобутками спортсменів‑олімпійців, яких народила Срібна Земля у центрі Європи. Матеріали й фотоспогади «перенесуть» нас на наші спортивні заходи, котрі вже давно перетворилися у свята спорту та здоров’я.

Фото на згадку після підбиття підсумків вікторини «УкраїнаОлімпійська», яку проводили обласне відділення НОК України та газета «РІО» (головний редактор Петро Гойс — четвертий справа).

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ СЕМІНАР-НАРАДА НОК УКРАЇНИ

Закарпатське обласне відділення НОК України члени виконкому 88018, м. Ужгород, вул. Заньковецької, 5 , Приймальня: (0312) 67–19–96, 67–36–54.

РИЛЯК Іван Іванович — голова, МС СРСР із велоспорту.

КАЧУР Іван Іванович — заступник голови облдерж адміністрації

СЕЛМЕНСЬКИЙ Степан Степанович — головний редактор газети „Спорттайм», асистент рефері FІFА

МАШІКА Василь Васильович — заступник голови

СВИДА Ярослав Васильович — начальник управління у справах молоді та спорту облдерж адміністрації

ТАРАСЮК Володимир Юрійович — доцент кафедри журналістики УжНУ, заступник голови асоціації спортивних журналістів Закарпаття

ЗАХАРОВ Юрій Олексійович — відповідальний секретар

ДРОГАЛЬЧУК Віктор Кузьмич — начальник управління інформації та зв’язків із громадськістю облдерж адміністрації

ЗІНОВ’ЄВ Олександр Олексійович — представник у Комітеті Міжнародних дитячих ігор від Ужгорода

ГАДЖЕГА Василь Михайлович — прес-секретар, голова асоціації спортивних журналістів Закарпаття

МОЛНАР Михайло Васильович — завідувач кафедри фізичного виховання ЗакДУ, доцент

КОЛОМОЄЦЬ Анатолій Іванович — представник у Комітеті Міжнародних дитячих ігор від Ужгорода, МС України з легкої атлетики

ГЕЦКО-ЛОБОВА Ніна Романівна — олімпійська чемпіонка, голова федерації гандболу Закарпаття

ЩЕРБЕЙ Мирослав Васильович — «Заслужений працівник фізичної культури і спорту України», начальник МНС у Закарпатті

ГРЕНЬО Михайло Михайлович — ветеран олімпійського руху на Закарпатті

БЕЦА ЙОСИП ЙОСИПОВИЧ — олімпійський чемпіон

НЕГЕР Степан Степанович — „Заслужений працівник фізичної культури і спорту України»

КОКОТКО Іван Андрійович — ветеран олімпійського руху на Закарпатті

м. УЖГОРОД, 1—2 ГРУДНЯ 2010 р.

СПОРТИВНА ВІЗИТКА ЗАКАРПАТТЯ ЗАКАРПАТТЯ — БАТЬКІВЩИНА 13 ЗАСЛУЖЕНИХ МАЙСТРІВ СПОРТУ КОЛИШНЬОГО СРСР ТА УКРАЇНИ: 1. ЗМС СРСР, ЗТ Росії Йосип БЕЦА — олімпійський чемпіон (1956 рік, м. Мельбурн, Австралія) із футболу (м. Мукачево). 2. ЗМС СРСР Ніна ГЕЦКО-ЛОБОВА — олімпійська чемпіонка (1976 рік, м. Монреаль, Канада) із гандболу (м. Берегово). 3. ЗМС СРСР, ЗТ УРСР Марина ТКАЧЕНКОКОПЧА — олімпійська чемпіонка (1992 рік, м. Барселона) із баскетболу (м. Мукачево). 4. ЗМС СРСР, ЗТ УРСР Василь СТАНКОВИЧ — дворазовий срібний призер Олімпійських ігор (м. Мехіко, 1968 рік та м. Мюнхен, 1972 рік) із фехтування (с. Н. Давидково, Мукачівський район). 5. ЗМС СРСР Наталія МИТРЮК — бронзова призерка Олімпійських ігор (м. Сеул, Корея, 1988 рік) із гандболу (м. Хуст). 6. ЗМС СРСР, ЗТ УРСР Йожеф САБО — бронзовий призер Олімпійських ігор (м. Мюнхен, 1972 рік) із футболу (м. Ужгород).

7. ЗМС СРСР Стефан РЕШКО — бронзовий призер Олімпійських ігор (м. Монреаль, Канада, 1976 рік) із футболу (с. Ключарки, Мукачівський район). 8. ЗМС України Роман ГЕРІЙ — дворазовий чемпіон Дефлімпійських ігор із волейболу (м. Ужгород). МС України Володимир ПУПЕНА — срібний призер Дефлімпійських ігор із легкої атлетики (метання диску) — м. Мукачево. 9. ЗМС СРСР Михайло МИХАЛИНА (футбол) — с. Порошково, Перечинський район. 10. ЗМС СРСР Василь ТУРЯНЧИК (футбол) — с. Чинадійово, Мукачівський район. 11. ЗМС СРСР Василь РАЦ (футбол) — с. Фанчиково, Виноградівський район. 12. ЗМС СРСР Іван ЯРЕМЧУК (футбол) — с. Великий Бичків, Рахівський район. 13. ЗМС СРСР Олександр ПОКОРСЬКИЙ (авіамодельний спорт —м. Мукачево

МАЙСТРИ СПОРТУ МІЖНАРОДНОГО КЛАСУ Ференц МЕДВІДЬ (футбол) — с. Н. Давидково, Мукачівський район. Віктор ПАСУЛЬКО (футбол) — с. Ільниця, Іршавський район. Людмила ЗАДИРАКА (гандбол) — м. Берегово. Вікторія ТИТОВА (шпага) — учасниця Олімпійських ігор в Атланті (США, 1996 рік). Олександр ВЕЛИЧКО (легка атлетика) — м. Ужгород. Тетяна ГАВРИЛОВА (дзюдо) — м. Ужгород. Сергій ГОРЕЦЬКИЙ (фехтування) — м. Ужгород. Сергій ЛЮСІНЕНКО (плавання) — м. Ужгород. Микола СКРЯБІН (гірськолижний спорт) — учасник Олімпійських ігор (м. Мукачево). Михайло РЕНЖИН (гірськолижний спорт) — учасник Олімпійських ігор (м. Мукачево). Віталій ПОПОВИЧ (спортивна ходьба) — учасник Олімпійських ігор у Сеулі (м. Мукачево).

Мирослав БУНДАШ (футбол) — Мукачівський район. Олена ПЛАСТИНІНА (легка атлетика) — м. Ужгород. Віктор БІЛЯК (важка атлетика) — м. Хуст Ольга ПОПОВИЧ (гандбол) — м. Ужгород. Геннадій ЧАПЛИГІН (велосипедний спорт) — м. Мукачево. Дмитро ТЕТЕУЦА (пауерліфтинг) — м. Ужгород. Володимир ДУМА (велосипедний спорт) — учасник трьох Олімпійських ігор; Іван БІЛОСЮК (гірськолижний спорт) — учасник Зимових Олімпійських ігор у Ванкувері (2010 р.). Іван КУКУШКІН (греко-римська боротьба) — м. Мукачево; Михайло ДАНИЛО (кікбоксинг) — м. Ужго род. Ернест ЯЦИК (фехтування) — м. Ужгород. Матвій БОБАЛЬ-молодший (футбол) — м. Ужгород. Вл. МИКУЛЯК (футбол) — м. Ужгород.

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ СЕМІНАР-НАРАДА НОК УКРАЇНИ

ерший не тільки в області, а й в Україні олімпійський чемпіон із футболу часів колишнього Союзу, ЗМС СРСР, ЗТ Росії, мукачівець Й. Й. Беца вирізнявся доброю технічною підготовкою, сповідував комбінаційну гру, володів диспетчерськими якостями. Та, на жаль, хвороба “вибила його з сідла” і він змушений був рано попрощатися з великим футболом. І отут цей кремезний та елегантний чоловік знайшов себе в тренерському ремеслі. Про нього можна однаково говорити — це був чудовий футболіст, який став талановитим дитячим тренером-педагогом і прищепив багатьом юнакам любов до цієї гри. Тому якщо мова йде про Й. Бецу, то слова «Футболіст» і «Тренер» потрібно писати з великої літери.

ПІДКОРИВ І ОЛІМП, І АРАРАТ, І ГОВЕРЛУ РІДНИХ КАРПАТ Наша довідка: Йосип Йосипович БЕЦА народився 6 листопада 1929 року в Мукачеві. Півзахисник. ЗМС СРСР (1991 рік). ЗТ Росії (1966 рік). 1950–1952 рр. — гравець львівського армійського клубу. У цій команді з ним було й чимало закарпатців. У 1953 році Й. Беца не тільки грав за станіславський “Спартак”, а й був його капітаном. У цьому ж році прикарпатці у своїй п’ятій зоні (КФК) посіли друге місце. 1955–1958 рр. — у ці роки мукачівець захищав кольори одного з кращих клубів колишнього Союзу — ЦБЧА (Москва). У 1955 році Йосипа Бецу, а також ще одного мукачівця Івана Мозера запросили виступати за олімпійську збірну СРСР. Разом із земляком провели чимало товариських поєдинків. У чемпіонатах СРСР провів 52 матчі і забив два голи. Чемпіон Олімпійських ігор у Мельбурні (1956 рік). Бронзовий призер чемпіонату СРСР (1955 та 1956 рр.) та володар Кубка колишнього Союзу (1955 рік). У списку “33 кращі гравці сезону” був під № 2 в 1956 році. Під час святкування 100‑річчя закарпатського футболу (2001 рік) був визнаний кращим гравцем області за всі роки.

Понад 10 футбольних сезонів (1961– 1967 рр.), (1971–1972 рр., по квітень), (1974– 1975 рр. по травень) та (1989–1990 рр., по липень) він тренував армійську команду СКА Ростов‑на-Дону. Спочатку працював тренером, а потім і головним наставником цього колективу. Під його керівництвом армійський клуб у 1966 році став срібним призером чемпіонату СРСР, а в 1969 році — фіналістом Кубка СРСР. 1968–1970 рр. — очолював СКА Львів, у якому колись грав. 1972–1973 рр. — працював тренером у Польській Народній Республіці. 1974 р. — Й. Бецу, як військового, «примусили» знову очолити тренерський штаб

Гра проти збірної Франції. На фото: Йосип Беца (зліва) в боротьбі за верховий м'яч. Перед ним «зірка» світового футболу — француз Копа.

м. УЖГОРОД, 1—2 ГРУДНЯ 2010 р. СКА з Ростова-на-Дону, який у попередньому футбольному сезоні вибув із вищої ліги чемпіонату колишнього Союзу. Сезон підопічні мукачівця провели на рівні й повернулися до елітного дивізіону. 1976–1978 рр. (по вересень) — працював із командою «Металург” Запоріжжя. Неабияк допоміг мукачівець й становленню єреванського “Арарата” (1979–1981 рр.), алма-атинського “Кайрата” (1982 р., (по липень), одеського СКА (1986 рік), запорізького “Торпедо” (1989 рік, по травень). У 1960–1990 рр. Й. Беца вважався одним із кращих тренерів у вітчизняному футболі. 1990 рік — у Мукачеві працював старшим тренером місцевої команди майстрів. 1993–2003 рр. — наставник мукачівського дитячо-юнацького футбольного клубу “Іскра”. 2004 рік — за вагомий особистий внесок у розвиток та популяризацію вітчизняного футболу, підготовку молодих футболістів, піднесення міжнародного спортивного престижу та з нагоди 110‑ї річниці «народження» українського футболу Президент України нагородив олімпійського чемпіона орденом «За заслуги». Й. Беца — почесний громадянин м. Мукачева  6 листопада 2009 року в день святкування 80‑річного ювілею Йосипа Беци в Ужгород-

ському спорткомплексі «Юність» відбувся турнір серед команд-ветеранів (45 років і старші), присвячений олімпійському чемпіонові. Перше місце здобула збірна команда Берегова (капітан та тренер Іван Чегіль).

На фото: Там, де діти, там і олімпійський чемпіон із футболу ЗМС СРСР Йосип Беца.

Мукачево. 6 листопада 2009 року. З чудовим 80‑річним ювілеєм олімпійського чемпіона (Мельбурн-56) з футболу, ЗМС СРСР та ЗТ Російської Федерації Йосипа Йосиповича Бецу (в центрі) прийшли привітати голова обласного відділення НОК України, МС СРСР із велоспорту Іван Риляк (справа) та його заступник, директор Берегівської НСБ «Закарпаття» Василь Машіка.

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ СЕМІНАР-НАРАДА НОК УКРАЇНИ

а сьогодні одною з найтитулованіших спортсменок на Закарпатті є, безумовно, олімпійська чемпіонка Монреаля-76 із гандболу, чемпіонка світу (Будапешт82), ЗМС СРСР, чемпіонка таких країн, як УРСР, Югославія та Ісландія, Ніна Гецко-Лобова. Цікавий факт. В одному матчі третього туру (чемпіонат СРСР, Вища ліга), що проходив у Свердловську, гандболістки берегівської «Бактянки» грали з господарками — командою «Свердловчанка». Звіт про цей матч вмістила одна з газет нашої області: «Цікаво, — читаємо у газеті, — за п’ять секунд до кінця матчу судді вкотре призначили у ворота «Бактянки» семиметровий удар. По тричі кращі пенальтистки студентського клубу Барсукова та Вотинцева вже встигли доти попрогравати дуелі нашій Ніні. Через це обидві навідріз відмовилися від свого кидка. На семиметрову позначку попросилася Суюнова з команди господарок. Та берегівчанка знову виявилася на висоті».

ОЛІМПІЙСЬКА КОРОЛЕВА З БЕРЕГОВА Наша довідка: Ніна Романівна ГЕЦКО– ЛОБОВА народилася 20 липня 1957 року в місті Зестафоні (Грузія). Заслужений майстер спорту СРСР. У 1968 році одинадцятирічною дівчинкою прийшла в місцеву ДЮСШ, де під керівництвом майбутнього заслуженого тренера України Йосипа Васильовича Зупка й почала опановувати такий вид спорту, як гандбол. 1970–1975 рр. — юна берегівчанка виступає за збірну школярів Української Республіки, а згодом і за молодіжну збірну колишнього Союзу. Починаючи з 1972 року, Ніна Лобова понад 17 років була у складі “основи” берегівської гандбольної команди спочатку «Спартак», а відтак — «Колос» та «Бактянка», що виступала в чемпіонатах колишнього СРСР, УРСР. 1976 рік — у складі олімпійської збірної колишнього Радянського Союзу Ніна ГецкоЛобова стала чемпіонкою Олімпіади, що проходила у заокеанському канадському Монреал. 1976–1981 рр. — навчання в Київському інституті фізичної культури й спорту. 1982 рік — у складі збірної команди колишнього СРСР Н. Гецко-Лобова стала чем-

піонкою світу, що проходив у столиці Угорщини. 1989–1991 рр. — чемпіонку світу та Олімпійських ігор-76 Ніну Гецко—Лобову запрошують до одного з кращих жіночих гандбольних клубів світу, багаторазового володаря Кубка Європейських чемпіонів — «Вашаш» (Будапешт). 1991–1994 рр. — закарпатка захищає кольори одного з кращих гандбольних клубів Ісландії «Стьярна», з яким неодноразово ставала чемпіонкою та володарем кубка цієї європейської держави, кілька разів визнавалася кращим гравцем країни. Цікавий факт. Глядачі місцевої команди ходили не стільки на черговий матч своєї команди, як подивитися на голкіпера з України Ніну ГецкоЛобову, котра протягом гри могла навіть закинути м’яч, а то й два у ворота суперників зі свого воротарського майданчика. 1994–1998 рр. — захищає кольори одного з кращих клубів світу, багаторазового володаря Кубка Європейських чемпіонів із гандболу «Будучность» (Югославія). У складі цієї прославленої гандбольної дружини стала триразовою чемпіонкою та володаркою кубка країни, визнавалася кращим гравцем за амплуа.

м. УЖГОРОД, 1—2 ГРУДНЯ 2010 р. У даний час Ніна Гецко-Лобова — голова федерації гандболу Закарпаття та член президії федерації гандболу України, член виконкому Закарпатського обласного відділення НОК України. Щороку в Ужгородському спорткомплексі «Юність» проходить міжнародний турнір «Кубок Карпат», приурочений Н. Гецко-Лобовій. У цьому престижному турнірі беруть участь провідні гандбольні клуби Європи і, звичайно, України. Нагороджена Почесною грамотою Президента України, грамотою Президії Верховної ради УРСР (1976 р.), знаком ЦК ВЛКСМ «Спортивна доблесть». Її прізвище занесене до Книги пошани Комітету з фізичної культури й спорту при Раді Міністрів СРСР, а також у літопис комсомольської слави ЦК ВЛКСМ.

Голова федерації гандболу Закарпаття Н. Гецко-Лобова (справа) з бронзовими призерками чемпіонату України з гандболу серед жіночих команд — ГК «Карпати» Ужгород. Поруч із нею — президент клубу, а нині — губернатор області О. Ледида.

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ СЕМІНАР-НАРАДА НОК УКРАЇНИ

арина Ткаченко — легендарна постать в українському жіночому баскетболі. Спортсменкою вона досягла найвищих титулів у Європі та світі, а нині керує створеним нею ж клубом ТІМ–СКУФ — одним із лідерів чемпіонату України. У тренерській роботі Ткаченко більше довіряє своєму «чуттю», як колись тренер футбольного клубу «Динамо» Віктор Маслов. І хоча нинішній стан гри з помаранчевим м'ячем в Україні особливого оптимізму не викликає, закарпатка вірить, що колись баскетбол ще «вистрілить», як у середині 1990‑х.

ОЛІМПІЙСЬКА ЧЕМПІОНКА З БАСКЕТБОЛУ МАРИНА КОПЧА-ТКАЧЕНКО З МІСТА НАД ЛАТОРИЦЕЮ Наша довідка: Марина Іванівна КОПЧАТКАЧЕНКО народилася 29 серпня 1965 р. у Мукачеві, що на Закарпатті. Перший тренер — ЗТ України Валентина Михайлівна Гомонай, котра нині проживає у місті над Латорицею. ЗМС СРСР. Заслужений працівник фізичного виховання і спорту України. Марина КопчаТкаченко — головний тренер жіночої збірної України й команди ТІМ-СКУФ (Київ), яку свого часу створили зі своїм чоловіком І. Ткаченком. 1982 рік — чемпіонка Всесоюзних молодіжних ігор та Європи серед юніорів. У складі ГК “Динамо” Київ — володарка Кубка Ронкетті (1987 р.) та чемпіонка СРСР 1991, 1992 рр.

1991 рік — у складі збірної команди колишнього СРСР стала чемпіонко Європи. 1992 рік — Марина Копча — олімпійська чемпіонка (м. Барселона, Іспанія) у складі збірної СНД. У цій команді грала ще одна українка — Олена Жирко з Києва. У 1995 році у складі збірної України стала чемпіонкою Європи. Багаторазова призерка чемпіонатів України. Бронзовий призер Балтійської ліги 2005 р., срібний — 2006 р. Виступала за київське «Динамо», «Молдову» (Кишинів), «Козачку» (Запоріжжя), «Бохум» (Німеччина), «Сомбатгей» (Угорщина), ТІМ-СКУФ (Київ). Має сина й доньку.

З МУКАЧІВСЬКИМ УАП ТОВ «ФІШЕР-МУКАЧЕВО» ДО ОЛІМПІЙСЬКИХ ВИСОТ 14

м. УЖГОРОД, 1—2 ГРУДНЯ 2010 р.

країнська чоловіча збірна — єдина команда, яка не зазнала на Олімпіаді жодної поразки. Відмінно зіграв лідер команди В. Іванчук, який став кращим гравцем із усіх учасників Олімпіади на першій дошці, здобувши 8 очок у 10 іграх. П. Єльянов має другий результат на третій дошці — 7 очок у 10 іграх. Другий результат на четвертій дошці показав і ужгородець З. Єфименко — 7 очок у 10 іграх. «Я дуже радий, адже це моє перше олімпійське золото, тоді як команда виграла його вже вдруге, — сказав Захар після змагань. — Напевно, я найбільше цього і хотів. Переживаю почуття щастя. Після такої напруженої боротьби вважаю, що це велике досягнення команди. Наша сила, по-перше, це молодість, бойовий дух, запал, амбіції. Ми завжди граємо на максимальний результат».

ЗАКАРПАТЕЦЬ ЗАХАР ЄФИМЕНКО У СКЛАДІ ЧОЛОВІЧОЇА ЗБІРНОЇ УКРАЇНИ СТАВ ЧЕМПІОНОМ 39‑Ї ВСЕСВІТНЬОЇ ШАХОВОЇ ОЛІМПІАДИ У ХАНТИ-МАНСІЙСЬКУ, ВИПЕРЕДИВШИ 148 ІНШИХ ЗБІРНИХ Зустріч у останньому, 11‑му турі з командою Ізраїлю закінчилася з нічийним результатом. Перша збірна Росії також зіграла внічию зі збірною Іспанії й українці так і залишилися лідерами з 19 командними очками в заліку (2 очки команда здобуває за перемогу, 1 — за нічию). У росіян 18 очок і олімпійське «срібло». Тепер у чоловічої української збірної два олімпійські «золота» (вперше українці святкували перемогу на Олімпіаді у 2004 році в іспанській Кальвії), а збірна Росії, яка брала олімпійське «золото» шість разів поспіль (1992–2002 рр.), знову зосталася без золотих нагород (нагадаємо, що Шахові Олімпіади відбуваються раз на два роки). Рейтинг ФІДЕ В останньому вересневому рейтингу ФІДЕ З. Єфименко перебуває на 53‑му місці, та передбачається, що після вдалих виступів у складі української команди він переміститься на 36‑те місце. 1. Магнус (Норвегія) — 2826; 2. Топалов (Болгарія) — 2803; 3. Ананд (Індія) — 2800; 4. Аронян (Вірменія) — 2783; 5. Крамник (Росія) — 2780; 6. Єльянов (Україна) — 2761; 7. Грищук (Росія) — 2760; 8. Мамедьяров (Азербайджан) — 2756; 9. Іванчук (Україна) — 2754; 10. Гельфанд (Ізраїль) — 2751; 11. Пономарьов (Україна) — 2749; …53. Єфименко (Україна) — 2683… Наша довідка: Захар Олександрович ЄФИМЕНКО народився 3 липня 1985 року. Коли йому був лише рік він разом із сім’єю переїхав на постійне проживання до Ужгорода. Міжна-

родний гросмейстер із шахів. Член збірної команди України. З 1992 р. — навчання в Ужгородській ЗОШ № 20. Грати в шахи ще у 6 років навчив батько. Далі юнак учився азам древньої гри у свого першого тренера О. Зелькіна, який працював у школі, а відтак у майстра FIDE Василя Прокопишина. У лютому 1995 року прийшов перший успіх — на чемпіонаті області серед чоловіків виконав норматив кмс. 1997 р. — 4-те місце в першості України серед юнаків до 12 років. 1998 р. — 2-ге місце на Всесвітній юнацькій Шаховій Олімпіаді у складі збірної України (Стамбул, Туреччина). 1999 рік — чемпіон Закарпаття серед чоловіків, а також України (юнаки до 14 років). У цьому ж році Захар у складі збірної України став переможцем Всесвітньої юнацької Олімпіади, що проходила в Артеку (Крим). Ще одну золоту медаль юнак отримав на особистій першості світу серед юнаків до 14 років (м. Оропеза-дель-Мар, Іспанія). 2000 рік — чемпіон міжнародного шахового турніру, що проходив у Краснодарі (Росія). 2001 рік — у складі збірної України здобув “золото” на першості Європи серед молодіжних національних команд (до 18 років). Тепер продовжує шахове навчання у м. Краматорську при Донецькому шаховому клубі імені Момота.

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ СЕМІНАР-НАРАДА НОК УКРАЇНИ

УЧАСНИК ТРЬОХ ОЛІМПІАД, ДВОРАЗОВИЙ СРІБНИЙ ПРИЗЕР В. СТАНКОВИЧ БУВ КАПІТАНОМ ЗБІРНОЇ КОМАНДИ РАПIРИСТІВ СРСР Наша довідка: Василь Васильович Станкович народився 25 квітня 1946 року в селі Доробратово Іршавського району Закарпатської області. Виступав за товариство “Буревісник” (Львів). Заслужений майстер спорту СРСР. Срібний призер Олімпійських ігор 1968 і 1972 років у командних змаганнях рапіристів. Чемпіон світу 1971 року в особистих змаганнях, чемпіон світу 1969, 1970, 1973, 1974 років у командних змаганнях. Віцечемпіон світу 1969 року в особистих змаганнях, срібний призер першості світу 1975 року та бронзовий призер 1971 року в команді. Чемпіон СРСР 1968, 1970 років. Тренер збірних команд України, СРСР, Угорщини та Індонезії. Засновник знаменитої радянської школи фехтування Віталій Аркадьєв, дивлячись на потужне, технічно бездоганне фехтування Василя Станковича, сказав: «Людина з фігурою Аполлона, залізною рукою та кам’яною незворушністю. Одним словом, природжений фехтувальник». І мало хто з його суперників знав, що ще не так давно Василь був звичайним сільським хлопчиною з глибокої закарпатської провінції, був закоханий, як і багато його однолітків, у футбол. Екслюзивне інтерв’ю — Існує думка, що на чемпіонаті світу перемогти важче, ніж на Олімпійських іграх: склад учасників там зазвичай сильніший. Ви п’ять разів ставали кращим на планеті, але при цьому так і не змогли піднятися на найвищу сходинку олімпійського п’єдесталу пошани. У чому причина? — Щоб виграти змагання такого рангу, як Чемпіонат світу чи Олімпійські ігри, недостатньо просто бути сильним. Фехтування — це гра, де потрібна частка везіння. Завтра може видатися, що вчорашній чемпіон не заслуговує на таке звання, що він переміг лише тому,

що змагався у певний час, у певному місці, з певним суперником і поєдинок судив саме той суддя, а не будь-хто інший. Якщо би змагання з тим же складом учасників провести наступного дня, то чемпіони і переможені швидше за все помінялися б місцями. Десятки факторів впливають на перемогу і другорядних серед них немає. Що мені завадило перемогти на Олімпіаді? У 1968 році я не був найсильнішим, моїми суперниками були фехтувальники, віртуозніші за мене. А через чотири роки свою роль відіграв суддівський фактор: дві помилки арбітра в одному поєдинку зовсім вибили мене з колії. Спочатку було гірко і прикро. Однак пізніше, коли вже сам став тренером, а потім і суддею, зміг подивитися на ту поразку по-філософськи: суддя — один із найголовніших факторів перемоги або поразки, і на це потрібно зважати. Ідеальних умов не буває. На жаль, мало хто буває готовий до цього. І все одно фехтування — чудовий вид спорту! — Доля так розпорядилася, що після роботи зі збірними Угорщини та Індонезії я потрапив до Америки, — розповідає Василь Станкович. Але не з політичних причин, а з суто матеріальних. На жаль, нічого не вмію робити, крім як учити фехтувати, тому відкрив свій клуб у Нью-Джерсі. Зараз у мене займається до півсотні осіб. Приходять і діти колишніх наших співвітчизників. — Що найбільше вас вразило на трьох Олімпіадах? — Попри спеку Мехіко назавжди залишилося у пам’яті веселим та безтурботним. Можливо, тому що це була перша моя Олімпіада… Вже через чотири роки у Мюнхені всіх вразив теракт,

м. УЖГОРОД, 1—2 ГРУДНЯ 2010 р. вчинений проти збірної Ізраїлю: навколо було повно поліції, атлети постійно перебували під дулом автомата, відчувалася якась невпевненість у своїй безпеці… — Як сталося, що у Монреалі-76 ви, крім рапіри, несподівано фехтували ще й на шпагах? Просто-таки унікальний випадок! — Тоді склалася така ситуація, що, згідно з правилами, один фехтувальник повинен був виступати у двох видах програми. Вочевидь, мені це краще вдавалося за колег по збірній. — Фехтувальників називають мушкетерами. Мабуть, цей “титул” допоміг звабити дружину? — Авжеж. Дружина була моєю студенткою, бо я вже викладав у інституті. Так і познайомилися (сміється.). Проте на той час я ще був чинним спортсменом. Та у Монреалі відчув, що складно сперечатися з молоддю. Але тренер збірної Союзу Савчук попросив ще трохи позмагатися, щоб передати досвід молодим. Виграв бронзову медаль у командних змаганнях на чемпіонаті світу-77 у Буенос-Айресі, а потім уже фехтував для себе — за збірну України, за збірну товариства “Буревісник” тощо. Навіть перед московською Олімпіадою-80 був другим на чемпіонаті

Союзу, але, розуміючи, що виграти там не зможу, вирішив дати дорогу молодшим товаришам по команді — Володі Смирнову та Олександрові Романькову. Працював тренером у Львівській ШВСМ, збірній республіки, а наприкінці 80‑х тренував у збірній СРСР — аж до Сеула-88. Сподівався поїхати на цю Олімпіаду, але за три дні до від’їзду мені повідомили, що моя особова справа десь “затрималась” у Москві, тому, мовляв, у Корею поїдуть столичні функціонери. Я тоді образився і погодився на роботу в Угорщині. Оскільки я родом із Закарпаття, то трохи знав мову, а потім навіть працював зі збірною Угорщини та сім років викладав у Будапештському університеті. — Як часто зараз навідуєтеся в Україну? — Принаймі, один-два рази на рік. Не збираюся отримувати американське громадянство, бо маю постійну робочу візу. Маю квартиру на львівському Високому замку, в Мукачеві живуть мама, два брати, сестра, племінники. — Яким вам із-за океану видається життя на батьківщині? — Однозначно не скажеш, але іноді шкода наших людей. Впевнений, український народ заслужив кращого життя. Але люди в цьому не винні, винна політична еліта…

Після Василя Станковича на Олімпійських іграх побувала й ужгородка, майстер спорту міжнародного класу з фехтування Вікторія Титова. Нині естафету від них прийняла династія Гереїв:

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ СЕМІНАР-НАРАДА НОК УКРАЇНИ

міння атакувати і захищатися, зробити вивірену передачу і завершити прицільним ударом атаку самому, “відмінно” виконувати одинадцятиметрові удари; фізична витривалість і висока технічна майстерність; самовідданість і непоступливість у боротьбі; вимогливість до ігрової дисципліни; незаперечний авторитет не тільки серед колег і товаришів по команді, а й серед суперників; тонке знання тренерського ремесла. Всі ці риси притаманні закарпатцеві, одному з кращих радянських півзахисників усіх років, профі українського футболу — Йожефові Йожефовичу САБО.

ЙОЖЕФ САБО — ПРОФІ УКРАЇНСЬКОГО ФУТБОЛУ Наша довідка: Йожеф Йожефович CАБО народився 29 лютого 1940 року в Ужгороді. Півзахисник. Центральний захисник. Заслужений майстер спорту (1967 рік). Заслужений тренер України. Чемпіон СРСР 1961, 1966, 1967, 1968 рр., срібний призер 1960, 1965, 1969 рр., володар Кубка СРСР 1964 та 1966 рр. Провів 315 ігор у чемпіонатах СРСР (“Динамо” Київ — 246, “Зоря” Луганськ — 27, “Динамо” Москва — 42). У ворота суперників провів 51 м'яч і входить (під № 25) до символічного “Клубу Олега Блохіна”, куди включені футболісти, котрі, виступаючи за команди вищої ліги та національну збірну колишнього Союзу, провели у ворота суперників 50 і більше м'ячів. Він також входить до списку 100 “гвардійців” українського футболу, які зіграли найбільшу кількість матчів у вищій лізі. У списках “33 кращі футболісти” його прізвище значилося п’ять разів — під № 1 у 1965 та 1966 рр., № 2 — в 1961, 1962 та 1967 рр. У збірній СРСР (1965–1972 рр.) зіграв 40 поєдинків, забив вісім голів, а також відіграв одну неофіційну гру. Був учасником двох чемпіонатів світу в Чилі та Великобританії. Саме в туманному Альбіоні вперше і єдиний раз у своїй історії найбільшого успіху — бронзових медалей — у матчах світового чемпіонату добилася збірна колишнього Союзу, за яку тоді грав і Йожеф Сабо (зіграв чотири поєдинки) — єдиний представник Закарпаття. Бронзовий призер Олімпійських ігор 1972 року в Мюнхені (провів 5 ігор і забив один гол). Учасник відбіркових матчів чемпіонату Європи 1968 та 1972 рр. та Олімпійських ігор-68.

За київське “Динамо” провів десять футбольних сезонів (травень 1959 рік — червень 1969 рік), ворошиловоградську “Зорю” — один (1970 рік) та московське “Динамо” — два сезони (1971– 1972 рр.). Штатний пенальтист київського “Динамо”. У 1970 році був кращим бомбардиром ворошиловоградської “Зорі”, забивши у ворота суперників 8 голів. Цього ж року ввійшов до символічної десятки кращих гравців вищої ліги колишнього Радянського Союзу. Після завершення футбольної кар’єри Йожеф Йожефович спробував свої сили на тренерській роботі. Був головним наставником ворошиловоградської “Зорі” (1977 рік), київського армійського клубу (по червень 1978 року), дніпропетровського “Дніпра” (з червня 1978 — по липень 1979 рр.) та начальником цієї команди (з липня 1992 по листопад 1993 рр.). Приблизно три футбольні сезони був головним тренером київського “Динамо”, а відтак (із вересня 1994 року) — старший наставник національної збірної з футболу. У футбольних сезонах 1993/1994 та 1995/1996 рр. під керівництвом закарпатця київські динамівці двічі ставали чемпіонами й один раз володарями Кубка України. З 1986 по червень 1992 р. був організатором, тренером і капітаном команди ветеранів київського “Динамо”. Закінчив Київський державний інститут фізичної культури, а також столичний державний університет імені Тараса Шевченка (факультет журналістики).

м. УЖГОРОД, 1—2 ГРУДНЯ 2010 р.

Н. МИТРЮК БРОНЗОВА ПРИЗЕРКА ОЛІМПІЙСЬКИХ ІГОР РОДЗИНКА ЗАКАРПАТСЬКОГО ГАНДБОЛУ

Хустській ДЮСШ проводиться обласний гандбольний турнір серед дівчат на призи Н. Митрюк. Пройшло чимало турнірів і щоразу переможцями ставали місцеві вихованки, яких готує відомий дитячий тренер Мирослава Попович, а також колишній гравець брегівської «Бактянки» Наталія Турок…

Наша довідка: Наталія Іванівна МИТРЮК народилася 29 листопада 1959 року в Хусті. Вона уособлювала надійність і холоднокровність, була одною з найдосвідченіших стражів воріт гандбольної жіночої команди “Спартак” Київ та збірної колишнього Союзу, заслужений майстер спорту СРСР. Навчаючись у Хустській ЗОШ № 2, виступала за гандбольну команду школи. На одній із районних спартакіад хоча її команда й була другою, кращим гравцем змагань було названо саме восьмикласницю Наталію. До неї більш уважно придивилися тренери місцевої ДЮСШ, які й запросили дівчину предметніше опановувати ази гандбольного голкіпера в місцевій дитячо–юнацькій спортивній школі. Невдовзі Наталя у складі збірної Хустського району стала чемпіонкою Закарпаття серед своїх ровесниць. Вона також була активною учасницею республіканських змагань. Перший наставник — старший тренер хустської ДЮСШ, заслужений тренер України Степан Степанович Петенко. 1975–1976 рр. — десятикласницю Н. Митрюк запрошують у команду майстрів “Бактянка” Берегово. Вона зайняла місце Ніни Лобової, котра в цей час перебувала на зборах у складі олімпійської збірної команди колишнього Союзу. У 1976 році, після повернення олімпійської чемпіонки Н. Лобової хустянку запросили в республіканський спортінтернат. Тут на неї звернув увагу відомий тренер київського “Спартака” і збірної жіночої команди СРСР, заслужений тренер СРСР Ігор Турчин і запросив Н. Митрюк у свій колектив. Основним голкіпером киянок була вже олімпійська чемпіонка Наталія Шерстюк, у якої юна закарпатка пройшла вищу школу гандбольного воротарського ремесла.

1977–1988 рр. — Н. Митрюк у складі гандбольної команди “Спартак” Київ (головний тренер Ігор Турчин). 1978 р. — у складі збірної юніорської команди колишнього Союзу вперше стала чемпіонкою світу й отримала високе звання “Майстер спорту міжнародного класу СРСР”. Найбільший злет Н. Митрюк припадає на 1979 рік, коли вона у складі київського “Спартака” стала чемпіонкою СРСР, володаркою Кубка європейських чемпіонів, чемпіонкою VІІ Спартакіади народів СРСР. 1982 та 1986 рр. — хустянка у складі жіночої збірної СРСР із гандболу стала дворазовою чемпіонкою світу. 1988 р. — закарпатка у складі олімпійської жіночої збірної колишнього Союзу з гандболу повернулася з Сеула, де проходили Ігри, зі бронзовою медаллю. Н. Митрюк у складі київського “Спартака” — триразова володарка Кубка європейських чемпіонів, турніру “Дружба”, дворазова переможниця Спартакіади народів СРСР, десятиразова чемпіонка колишнього Союзу, дворазова володарка Кубка СРСР та дворазова чемпіонка УРСР. Три роки (1989–1992 рр.) хустянка виступала за белградський клуб “Раднічкі”. 1993–1997 рр. — Н. Митрюк повертається у Київ й продовжує захищати кольори рідного гандбольного клубу “Спартак”. Закінчила факультет журналістики Київського Державного університету імені Т. Шевченка. Нагороджена медаллю “За трудову відзнаку”, Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Тепер Наталія Митрюк працює тренеромселекціонером. Зі своїм чоловіком Сергієм Кушніруком, який теж у минулому був спортсменом (регбі), виховують доньку Тетянку.

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ СЕМІНАР-НАРАДА НОК УКРАЇНИ

«М

ені подобалася манера гри Стефана, — казав Олег Блохін, — точна, непомітна, без зайвої жорсткості, а тим більше, грубості, він “обплітав” нападника таким тонким мереживом фінтів і обманних прийомів, що форвардові не вдавалося вибратися з “павутини”. Ст. Решко був універсальним гравцем. Швидкий, стрибучий, чіпкий, сміливо діяв у єдиноборствах, чисто грав під час відбору м’яча. Завжди дотримував ігрову дисципліну, вміло боровся за верхові м’ячі, добре грав на випередження. Тактична грамотність, висока техніка дозволяли Стефанові вигравати боротьбу “один на один” у кращих нападників країни та Європи.

СТЕФАН РЕШКО — БРОНЗОВИЙ ПРИЗЕР ОЛІМПІЙСЬКИХ ІГОР Наша довідка: Стефан Михайлович РЕШКО народився 24 березня 1947 року в селі Ключарки, що на Мукачівщині. ЗМС СРСР (1975 рік). Центральний захисник. Після закінчення восьмого класу місцевої школи подався в Ужгород, де навчався в тамтешньому ПТУ № 15. Мріяв опанувати спеціальність червонодеревника. Майбутній центральний захисник київського “Динамо” та збірної колишнього СРСР спочатку виступав у юнацькій команді ужгородської ”Верховини”, а відтак за ужгородський фанерно-меблевий комбінат ім. Героя СРСР О. Борканюка, на якому, до речі, працював. Грав за команди “Верховина” Ужгород (1961 рік та 1963–1966 рр.), “Локомотив” Вінниця (1967–1968 рр.), “Чорноморець” Одеса (з жовтня 1968–1970 рр.) та “Динамо” Київ (1971–1978 рр). До речі, в дебютному 1971 році тільки Стефан та Віталій Хмельницький за динамівців зіграв всі календарні матчі — по 30 ігор. Ст. Решко — чотириразовий чемпіон колишнього Союзу — 1971, 1974, 1975 та 1977 років, і стільки ж разів був срібним призером (1972, 1973 та 1976 (восени), 1978 років). Володар Кубка СРСР 1974 та 1978 рр., а також був фіналістом у 1973 році. У єврокубках зіграв 33 поєдинки (Кубок європейських чемпіонів — 17, Кубок володарів кубка — 9, Кубок УЄФА — 7 та Суперкубок — 2). У чемпіонатах колишнього Союзу провів 272 матчі (забив два голи): за “Динамо” — 200 поєдинків, “Чорноморець” — 72. У футбольному сезоні-70 був капітаном одеського “Чорноморця”. Його прізвище у списках “33 кращі футболісти СРСР” значилося один раз і приблизно

десять разів — “33 кращі футболісти України”. Він єдиний закарпатець, хто володіє такими титулами, як володар Кубка Кубків та Суперкубка УЄФА (1975 рік). Бронзовий призер Олімпійських ігор 1976 року в Монреалі. Учасник відбіркового матчу чемпіонату Європи-76. Нині полковник Решко — начальник кафедри бойової та фізичної підготовки Національної академії внутрішніх справ, заслужений працівник фізичної культури і спорту України, доцент.

На світлині: Ст. Решко (зліва) та В.Турянчик. Василь Юрійович щойно розповів Стефанові про нього анекдот, який вичитав у «Спортивному експресі». А назва його така: «Штірліц для Мюллера»: Запитання: Що загального між полковником радянської розвідки М. Ісаєвим та полковником української міліції Ст. Решком? Відповідь: Головний опонент обох носив прізвище Мюллер.

м. УЖГОРОД, 1—2 ГРУДНЯ 2010 р.

ДВОРАЗОВИЙ ЧЕМПІОН ДЕФЛІМПІЙСЬКИХ ІГОР ІЗ ВОЛЕЙБОЛУ УЖГОРОДЕЦЬ Р. ГЕРІЙ Наша довідка: Роман Романович ГЕРІЙ народився 5 квітня 1977 року в Ужгороді в сім’ї інвалідів зі слуху. Заслужений майстер спорту України. Спортивна біографія: На ХХ Дефлімпійських іграх, що проходили з 5 по 17 січня 2005 року в Мельбурні (Австралія), у складі збірної волейбольної команди України вперше став чемпіоном в історії закарпатського спорту серед спортсменів із вадами слуху та мови. Перший тренер — В. Ухаль. А відтак із Романом працювали відомий ужгородський тренер В. Іванко та його сестра Власта, а у збірній Україні — О. Краснощоков. З 1993 року — член збірної команди України з волейболу серед глухих 1994 рік — у складі збірної став чемпіоном Європи (м. Рим, Італія). У цьому ж році йому присвоєно звання майстра спорту України. 1996 рік — виступає за «основу» ужгородської команди “Освіта”, що грає в першій лізі першості України. 1997 рік — чемпіон ХVІІІ Всесвітніх літніх ігор серед глухих спортсменів (м. Копенгаген, Данія), удостоєний звання “Майстер спорту міжнародного класу”. 1999 рік — чемпіон Європи (м. Москва). 2001 рік — срібний призер Дефлімпійських (Олімпійських) ігор (м. Рим, Італія). 2003 рік — срібний призер чемпіонату Європи, що проходив у Німеччині. 2010 — чемпіон Дефлімпійських ігор у Тайвані. Роман Герій удостоєний Подяки Кабінету Міністрів України (2001 рік) та нагороджений Почесними грамотами Державного комітету з фізичної культури і спорту України, Закар-

патської облдержадміністрації та відзнакою “За розвиток регіону”. З 2000 року Роман Герій працює за конт рактом у збірній команді України на посаді спортсмена-інструктора з волейболу серед інвалідів із вадами слуху та мови й за сумісництвом тренером-викладачем із волейболу в ДЮСШ серед глухонімих. Закінчив Київський Національний університет фізичної культури і спорту.

Героєві Дефлімпійських ігор Романові Герію приз вручає Іван Риляк.

Разом із Романом Герієм на ХХІ Літніх Дефлімпійських іграх виступав і легкоатлет із Мукачева Володимир Пупена, котрий у метанні диска здобув срібну медаль. Браво, хлопці-закарпатці!

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ СЕМІНАР-НАРАДА НОК УКРАЇНИ

УЧАСНИК ЧОТИРЬОХ ЗИМОВИХ ОЛІМПІЙСЬКИХ ІГОР МСМК СТ. КРАВЧУК На зимових Олімпійських іграх у СолтЛейк-Сіті (США), що відбулися 2002 року, закарпатець Станіслав КРАВЧУК показав кращий результат серед членів збірної команди України, здобувши високе 5‑те місце. Наша довідка: Станіслав КРАВЧУК народився 25 вересня 1978 року. Проживає з дружиною та дворічним сином у Мукачеві. Спортивна біографія: Грудень 1995 р. — на Кубку Європи (етапи) Станіслав посів 5‑те та 7‑ме місця. 16 березня 1996 р. став уперше чемпіоном світу серед юніорів (Міжнародні змагання ФІС). А через два роки він уже дворазовий чемпіон планети серед ровесників. 9 лютого 1997 р. С. Кравчук на чемпіонаті світу посів 14‑те місце, а 2 березня цього ж року став переможцем Кубка Європи. 1998 р. — учасник ХVІІІ Зимових Олімпійських ігор у Нагано (Японія) — 9‑те місце (ви-

конав норматив майстра спорту України міжнародного класу). 2000 р. — переможець етапа Кубка світу в Італії. 2002 р. — на ХІХ Зимових Олімпійських іграх в американському місті Солт-Лейк-Сіті виборов високе 5‑те місце. Цього ж року закінчив Мукачівський технологічний інститут. 2003 р. — 5‑те місце на чемпіонаті світу в США. У цьому ж році став чемпіоном України. 2005 р. — у Канаді на одному з етапів Кубка світу він показав другий результат, третім був у Турині і 5‑м в Австралії. У 2006 році був учасником Олімпійських ігор в італійському Турині. у 2010 році Станіслав Кравчук на Олімпійських іграх у Ванкувері був лише учасником С. Кравчук закінчив факультет фізичного виховання і спорту УжНУ.

НА ТРЬОХ ЗИМОВИХ ОЛІМПІАДАХ ПОБУВАВ МСМК ЕНВЕР АБЛАЄВ Наша довідка: Енвер Назімович АБЛАЄВ народився 5 червня 1979 року. Член збірної України з фристайлу (акробатика). Майстер спорту України міжнародного класу 1998 –2002 рр. — навчання в Мукачівському технологічному інституті. Спортивна біографія: 2000 р. — переможець і срібний призер етапів Кубка Європи (Швейцарія), бронзовий призер (Італія). 2002 р. — учасник ХІХ Зимових Олімпійських ігор у Солт-Лейк-Сіті (США), де посів 22‑те місце. 2003 р. — 4‑ті місця на етапі Кубка світу, що відбувся в Канаді, та чемпіонаті світу. 2004 р. — 6‑ті місця на Кубку світу в Китаї та Канаді. 2005 р. — переможець Кубка світу (етап), який проходив у Італії. На Олімпійських Зимових іграх у Турині (Італія), що проходили в 2006 році, був одинадцятим. У 2010 році був учасником Зимових Олімпійських ігор у Ванкувері (Канада).

м. УЖГОРОД, 1—2 ГРУДНЯ 2010 р.

ТРИЧІ НА ВЕЛОСИПЕДІ ДО ОЛІМПА НАМАГАВСЯ ДОБРАТИСЯ І ЗАКАРПАТЕЦЬ ВОЛОДИМИР ДУМА Наша довідка: Володимир Васильович ДУМА народився 2 березня 1972 року в с. Нижній Бистрий Хустського району. Невдовзі його сім’я переїхала в с. Великі Лази, що на Ужгородщині. Спортивна біографія: Володимир ДУМА — учасник трьох Олімпійських ігор, (1996, 2000 та 2004 рр.), триразовий чемпіон України, багаторазовий переможець та призер міжнародних змагань, майстер спорту СРСР міжнародного класу з велоспорту

1990 р. — на чемпіонаті світу (Англія) у груповій гонці (відстань 150 км) показав високий 5 результат. 1991–2007 рр. — член збірної команди України з велоспорту. 1991 р. — перший закарпатець, котрий став чемпіоном незалежної України (Крим). 1998 р. — чемпіон України. Останні 15 років Володимир Дума виступає за різні професійні італійські клуби.

СНОУБОРДИНГ — ОЛІМПІЙСЬКИЙ ВИД СПОРТУ У цьому виді спорту найтитулованішими і досвідченішими в Україні є закарпатці, учасники Олімпійських ігор-2010 у канадському Ванкувері, майстри спорту України міжнародного класу Аннамарі Чундак та Йосип Пеняк-мол. Наша довідка: Аннамарі ЧУНДАК народилася 26 березня 1990 року в селі Оноківці Ужгородського району, що на Закарпатті. Першим її тренером була мама — Марина Чундак. Потім вона тренувалася в Йосипа Пеняка-старшого та директора ЦОП Золтана Міная. 2007 рік — чемпіонка України та призерка міжнародних змагань, учасниця Європейського Молодіжного Олімпійського фестивалю (м. Хака, Іспанія) — четверте престижне місце. У цьому ж році була учасницею чемпіонату світу У 2009 році посіла 6, та 8 місце на чемпіонаті світу серед юніорів, Цього ж року стала чемпіонкою України зі сноубордингу. Перша українська представниця на зимових Олімпійських іграх- 2010 р. (м. Ванкувер, Канада). У напруженій боротьбі пробилася до фінальних заїздів та посіла 16-те місце у фінішному протоколі.

Наша довідка: Йосип ПЕНЯК-мол. народився 31 травня 1984 року в Ужгороді. Навчався в Ужгородській ЗОШ І—ІІІ ст. № 10. Майстер спорту України міжнародного класу. Першим тренером у нього був батько — Йосип Пеняк-ст. Багаторазовий чемпіон України, призер і переможець етапів Кубка Європи та міжнародних змагань, учасник чемпіонату світу, переможець фіналу Кубка Європи 2009 р. У цьому ж році на чемпіонаті світу посів 29‑те місце. У 2007 році закінчив Харківську державну академію фізичної культури. 2010 рік — учасник Олімпійських ігор у Ванкувері.

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ СЕМІНАР-НАРАДА НОК УКРАЇНИ

ДИНАСТІЯ БІЛОСЮКІВ Батько Наша довідка: Петро Миколайович БІЛАСЮК народився 23 січня 1950 року на Волині. Після закінчення Львівського інституту фізичної культури як молодий спеціаліст був направлений на Закарпаття, в Рахівський район. МС СРСР з легкої атлетики (1967 рік). 1979 р. — чемпіон із марафону на Спартакіаді України. З 1983 р. працює тренером Рахівської районної ДЮСШ ФСТ “Колос” із лижних гонок. Підготував кількох переможців та призерів чемпіонату й першості області. Зокрема, велику увагу приділяє своїм двом синам:

Старший син Іван народився 18 січня 1983 р. у с. Лазещина Рахівського району. МСМК з лижних гонок (2004 рік). Член національної збірної України з лижних гонок. Учасник Олімпійських ігор у Ванкувері. 2000 р. — переможець Кубка України на призи “Фішер” зі спринту. Срібний призер Кубка України на лижоролерах на дистанції 10 км. 2001 р. — чемпіон міжнародних змагань “Кубок Уралу”. Срібний призер міжнародних змагань “Свято півночі” (юнаки, Росія) та “Московська різдвяна лижня”. 2002 р. — переможець Всеукраїнських зимових “Галицьких ігор” 2003 р. — 12-те місце на чемпіонаті світу серед юніорів у естафеті 4 х10 км (Швеція). На міжнародних змаганнях “Кубок Балкан” (Туреччина) виборов “золото” і виконав норматив МСМК. 2005 р. — на першості України серед юніорів став переможцем у спринті.

Молодший син Мирослав народився 29 липня 1985 р. у с. Лазещина Рахівського району. Майстер спорту України з лижних гонок. Член збірної України з лижних гонок. 2001 р. — чемпіон Всеукраїнського турніру пам’яті С. Бандери. 2002 р. — переможець міжнародних змагань “Сходня лижня” серед юнаків. 2003 р. — на Кубку України (етапи) на лижоролерах серед юнаків був бронзовим призером на дистанції 10 км, а у спринті — переможцем на дистанціях 9 ФКМ, 10 км. й 15 км, а також у спринті й естафеті 4 х10 км. 2004 р. — на ІІІ зимових спортивних іграх молоді України був переможцем в естафеті 4 х10 км та у спринті, а на чемпіонаті України — срібним призером в естафеті 4 х10 км. 2005 р. — на першості України виборов “золото” на дистанції 30 км та у спринті, “бронзу” — на 10 км та в естафеті 4 х10 км.

м. УЖГОРОД, 1—2 ГРУДНЯ 2010 р.

авесні 1991 р. брав участь в супермарафоні на інвалідних візках за маршрутому Москва — Київ — Кривий Ріг. Після завершення марафону в Москві на аеродромі “Тушино” вперше в історії інвалідного спорту колишнього Союзу стрибнув із парашутом.

ЛЕГЕНДА ІНВАСПОРТУ — ЗАКАРПАТЕЦЬ ОЛЕКСАНДР СУХАН Наша довідка: Олександр Васильович СУХАН народився 2 лютого 1964 року в селі Березинка Мукачівського району. Олександр Сухан — інвалід І групи, член збірної команди України з зимових видів спорту інвалідів із ураженням УОРА, учасник VІІІ Зимових Дефлімпійських ігор (2002 рік) у Солт-Лейк-Сіті (зайняв два 8-мі місця на дистанціях — 5 км та 10 км.). МС України. Його прізвище занесено до Книги рекордів Гіннеса (1993 р.). У 1992 р. брав участь у трансросійському супермарафоні Владивосток—СанктПетербург. Після його успішного завершення був прийнятий у Кремлі. Президент Росії Б.

Єльцин вручив закарпатцеві орден “За особисту мужність”. А через два роки О. Сухану, котрий брав участь у супермарафоні по країнах колишнього СРСР, Б. Єльцин вручив орден “За мужність”. У 1995 році О. Сухана було нагороджено орденом “Почесна Відзнака Президента України”. У 2000 році на інвалідному візку разом із виноградівцем Грабом піднявся на найвищу гору Карпат — Говерлу. У 2001 році Олександр був удостоєний ордена “За мужність” ІІ ступеня. У 2002 році став лауреатом конкурсу “Кращий закарпатець 2001 р.”.

УЧАСНИК ТРЬОХ ЗИМОВИХ ОЛІМПІЙСЬКИХ ІГОР 1998–2006 РР. М. СКРЯБІН Наша довідка: Микола СКРЯБІН народився 17 грудня 1978 року. Майстер спорту України міжнародного класу. Тренер: І. П. Скрябін, Ю. В. Досов, Г. П. Досова Закарпатська область, ФСТ «Динамо». 1997, 1999, 2001, 2003, 2005 рр. — багаторазовий чемпіон України, переможець та призер всеукраїнських і міжнародних змагань із гірськолижного спорту.

1997, 1999, 2001, 2003, 2005 рр. — учасник 5 чемпіонатів світу Олімпійська родина Закарпаття щороку поповнюється все новими, перспективними спортсменами, котрим у майбутньому підкоряти омріяні Олімпи, як це зробила ЗМС України з легкої атлетики, студентка Закарпатського державного університету Наталія Добринська.

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ СЕМІНАР-НАРАДА НОК УКРАЇНИ

БЛАГОДІЙНИЙ ТОВАРИСЬКИЙ ЗБІРНИМИ КОМАНДАМИ ТА ОДА Й ОБЛРАДИ КОМАНДА НОК УКРАЇНИ № п/п 1 2 3 4 5 6

Прізвище, ім’я та по-батькові гравця Сергій БУБКА Анатолій ДОМАШЕНКО Іван БОНДАРЧУК Мирослав ГРАБОВЕЦЬКИЙ Анатолій ГАБЕЛКО Сергій ПОСТРЄХІН

7 8

Володимир ЛОБАНОВ Олександр ДЮВБАКОВ

9 10 11

Євген ОНІСКЕВИЧ Павло КУБАНОВ Василь БУДЖАК

Посада Президент НОК України, капітан команди Заступник міністра у справах молоді та спорту Прес-аташе президента НОК України Начальник управління НОК України Головний спеціаліст НОК України Олімпійський чемпіон, голова Херсонського обласного відділення НОК України Голова Запорізького обласного відділення НОКУ Відповідальний секретар Дніпропетровського обласного відділення НОК України Головний спеціаліст НОК України Фотограф НОК України Член виконкому Івано-Франківського обласного відділення НОК України

12 Головний тренер: В’ячеслав ГАМОВ — голова Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України

м. УЖГОРОД, 1—2 ГРУДНЯ 2010 р.

ФУТБОЛЬНИЙ ПОЄДИНОК МІЖ НОК УКРАЇНИ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ ЗБІРНА КОМАНДИ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ ТА ОБЛАСНОЇ РАДИ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ : № п/п 1 2 3 4 5

Прізвище, ім’я та по-батькові гравця Олександр ЛЕДИДА Іван БАЛОГА Іван КАЧУР Андрій СТРИЖАК Мирослав ЩЕРБЕЙ

6 7 8 9 10 11 12 13

Михайло ЛАНЬО Анатолій ПЕТРУНЯ Віктор РУСИН Олексій БАРАНЮК Юрій ГНЄПА Василь КАНЮК Яросав СУХАН Тарас ТУЛАЙДАН

Посада голова облдержадміністрації, капітан команди голова обласної ради заступник голови облдержадміністрації екс-голова Конституційного суду України (Олег Маркович) начальник головного управління МНС у Закарпатській області, депутат обласної ради голова федерації футболу Закарпаття, депутат обласної ради прокурор Закарпатської області начальник головного управління МВС у Закарпатській області депутат обласної ради депутат обласної ради голова Великоберезнянської райради голова Іршавської райради начальник відділу Чопської митниці

Головний тренер (граючий тренер): Іван Бушко — перший заступник голови облдержадміністрації

Товариський матч обслуговує суддівський дует у складі: асистент арбітра ФІФА Яна Сащина та асистент арбітра ФІФА Степан Селменський.

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ СЕМІНАР-НАРАДА НОК УКРАЇНИ