Коноваленко, Віта. «Природо моя! Що ти хочеш від мене…» // Молодь України. – 2003. – 26 вересня. – С.4. «Природо моя! Що ти хочеш від мене…»
Автор: Віта КОНОВАЛЕНКО Недавно мені до рук потрапила збірка творів Павла Тичини. Чесно кажучи, не думала, що зацікавлюсь його поезією. За шкільною програмою, звичайно, вивчають творчість Тичини, але поверхово. Тому заглибитися в його вірші можна лише, прочитавши збірку. Всім нам ще з дитинства знайомий вірш поета "А я у гай ходила..." Читаючи вірші Павла Тичини, можна помітити, що між ним і природою існує духовна єдність, яка червоною ниточкою проходить крізь його поезію. До того ж, це була людина енциклопедичних знань. Мабуть, цей видатний український поет не уявляв людину відокремленою від природи. Здається, творець відчував її почуття і настрій. Особливо це видно з вірша "Читаю душі ваші, наче книги, я...": Читаю душі ваші, наче книги, я І сам цвіту - ридаю, як роса... Ах, на землі одна, одна релігія Страждань краса. Ви ніжно стомлені, - троянди зломлені: Ой, не цвісти вам знову, не цвісти. Кричать ножі, серцями в серце встромлені: О, згляньсь хоч ти! Ріка життя біжить, хлюпоче, грається, На ній линяють весни, мов убір... Ви плачете, Вам серце розривається: Людина - звір. О, не тривожтесь так, мої улюблені: Людина - звір, а в вас чия ж любов? Ви всі - до храмів храму стежки згублені Святих дібров. Павло Тичина проймається болем зломлених троянд, які зазнали страждань від недбалої людської руки. Це ж яке потрібно мати чуйне серце, щоб так розуміти світ природи. Поетові було цікавим все, що